НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРОЕКТ: УКРАЇНА НА ШЛЯХУ ДО «ЗЕЛЕНОГО ЗРОСТАННЯ» Тимочко Т. В., голова Всеукраїнської екологічної ліги «Зелене зростання» (англ. Green Growth) – нова модель економічного розвитку, суть якої полягає у скороченні масштабів екологічної деградації, створенні сприятливих умов для соціального розвитку з метою гарантування екологічної та енергетичної безпеки, протидії змінам клімату. Антропогенне та техногенне навантаження на навколишнє природне середовище в кілька разів перевищує відповідні показники у розвинутих країнах світу та продовжує зростати. Тривалість життя в Україні становить у середньому близько 66 років, у той час як у Швеції – 80, Польщі – 74 роки. Значною мірою це зумовлено антропогенним навантаженням на навколишнє природне середовище, зокрема його забрудненням підприємствами переважно гірничодобувної, металургійної, хімічної промисловості, енергетичного сектора. В Україні – найвищий в Європі рівень розораності земель, споживання водних ресурсів, вирубування лісів. Близько 15% території України, на якій проживає понад 10 мільйонів осіб, перебуває у критичному екологічному стані. Кількість викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря останнім часом становить понад 130 кг на кожного мешканця України, що в кілька разів перевищує цей показник у розвинутих країнах світу. Значна частина водних об’єктів втратила природну чистоту, порушено їхню здатність до самоочищення. У ряді областей обсяг скидання забруднених вод у річки є більшим, ніж обсяг природного стоку. Водні об’єкти забруднені сполуками важких металів, азоту, сульфатами, нафтопродуктами і фенолами. Витрати свіжої води на одиницю випущеної продукції в Україні перевищують аналогічні показники у Франції в 2,5 раза, Німеччині та Великобританії – у 4,3 раза. На сьогоднішній день у державі накопичено понад 35 млрд т відходів, 17% її території зазнає підтоплення та понад 18% уражено інтенсивною ерозією. Поняття «зелене економічне зростання» є відносно новим. При цьому слід зазначити, що ряд розвинутих країн, які є локомотивами світової економіки, вже прийняли концептуальні документи й програми у цій сфері. Провідні компанії знижують собівартість продукції, впроваджуючи «зелені» технології, що робить їх конкурентоспроможнішими на ринку. Приватний сектор дедалі більше сприймає як можливість економічного зростання саме ефективне використання ресурсів і поліпшення стану навколишнього середовища, ніж невиправдане збільшення додаткової вартості. Компанії, що залишаються осторонь від цієї фундаментальної зміни в розумінні економічного розвитку, серйозно ризикують втратити можливості для
подальшого розвитку і їх можуть обійти ті компанії, які інвестують в інновації та підвищують ефективність використання наявних ресурсів. До того ж уряди передових країн краще усвідомлюють, що обмеженість ресурсів створює ризики для енергетичної, водної, продовольчої безпеки, це також негативно позначається на економічному й соціальному розвитку через постійне зростання цін на первинні ресурси. Таке усвідомлення веде до прийняття нових законів і політик у сфері енергоефективності, відновлюваних джерел енергії, очищення води та утилізації сміття. Так само у контексті сучасної фінансової та економічної кризи небажання платити дедалі більше й більше за продукти посилює позиції «зелених» ідей, які стають домінуючими у громадянському суспільстві. Єдиний шлях для компаній залишатися конкурентоспроможними – це йти в перших рядах неминучих «зелених» змін, при цьому випереджаючи законодавчі нововведення й споживчий попит. Для України буде важливим вибір основних засад «зеленого» зростання, які не суперечать оголошеним цілям соціально-економічного розвитку та інтересам національної безпеки. Взявши на себе зобов’язання, подібні до розвинутих країн, наша держава ризикує їх не виконати і створити собі значні проблеми на міжнародному рівні. На відміну від більшості країн, Україна не здійснювала цілеспрямованої політики для досягнення збалансованого (сталого) екобезпечного розвитку, а використовувала протягом останніх двадцяти років природно-ресурсну базу як засіб для створення розвиненого інституту приватної власності. Лише зараз ми починаємо замислюватися, що станеться, якщо ми не будемо вводити елементарних обмежень на різні види господарської діяльності, яка впливає або може впливати на довкілля. Зокрема, нерозвиненість механізмів екологічного права, фактична відсутність сучасних екологічних виробництв не дають нам можливості досягти зрушень у розв’язанні екологічних проблем. Наше завдання – стабілізація ситуації на національному рівні й створення національного проекту, що підтримує «зелене» зростання і вибірково охоплює окремі, найкритичніші галузі економіки. Така ситуація триватиме доти, поки ми не зможемо розв’язати корінні суперечності між старою виробничою системою, яка приносить істотні прибутки в умовах доступності й низької вартості різних природних ресурсів, але ігнорує біологічну ємність екосистем, і необхідністю підвищити конкурентоспроможність національної економіки в довгостроковій перспективі, що неможливо без проведення її всебічної екологічної модернізації, яка асоціюється у більшості власників з «непідйомними» витратами приватного бізнесу й необхідністю фінансових виплат з боку держави. Незважаючи на розроблення Стратегії національної екологічної політики, поодинокі несистемні екологічні ініціативи, можна спостерігати активну протидію їм з боку великого бізнесу. У той же час бізнес усвідомлює, що без всебічної екологізації й відповідності вимогам міжнародних екологічних стандартів українська економіка буде неконкурентоспроможною.
Що ж робити? Безумовно, необхідно враховувати досвід досягнення екологічних цілей розвинутими країнами. Але різні групи країн мали й матимуть різні підходи до вибору концепцій «зеленого» зростання. Всеукраїнська екологічна ліга пропонує першочергові кроки для реалізації Концепції «зеленого зростання» в Україні: 1. Розробити і впровадити Програму структурної перебудови економіки України до 2030 року, яка передбачатиме скорочення в економіці України частки сировинно- та енергоємних галузей промисловості й водночас таких, що найбільше забруднюють довкілля (гірничо-металургійної, паливно-енергетичної, хімічної і нафтохімічної); скоротити частку військово-промислового комплексу; поетапно зменшити експорт продукції добувних та інших ресурсо- та енергоємних галузей; ліквідувати субсидії у ресурсодобувні галузі; впроваджувати ресурсозберігаючі та безвідходні технології у промисловості, транспорті, побуті тощо. 2. Законодавчо забезпечити до 2015 року перехід від соціальноекономічного планування до еколого-соціально-економічного планування розвитку країни, регіонів і міст (до планування збалансованого розвитку) з обов’язковим урахуванням стану демографічної ємності території. 3. Провести експертизу чинного законодавства щодо його відповідності принципам збалансованого (сталого) розвитку з метою створення адекватного правового поля і стимулюючих фінансово-економічних механізмів. 4. Реалізувати інноваційну еколого-економічну політику, зокрема через зменшення потреб в імпорті енергоносіїв за рахунок зниження енергоємності виробництва і енергозбереження, орієнтацію на експорт кінцевої продукції, переробку вторинної сировини, технологічне переоснащення гірничодобувної та переробної галузей. 5. Створити національну інфраструктуру екологічного аудиту і сертифікації чистого виробництва. 6. Здійснити переоцінку мінерально-сировинної бази за ринковоекономічними та екологічними критеріями з вилученням родовищ, розробка яких є нерентабельною або може спричинити незворотні негативні зміни стану довкілля. 7. Удосконалити і структурно перебудувати матеріально-технічну базу агропромислового комплексу з урахуванням екологічних чинників, вимог і стандартів; створити державний фонд підтримки екологічно орієнтованого сільського господарства. 8. Відмовитися від будівництва гігантських енергогенеруючих агрегатів, зокрема від пріоритетного розвитку атомної енергетики; постійно збільшувати обсяги використання відновлюваних джерел енергії – сонячної, вітрової, гідроенергії, а також використання біогазогенераторів. 9. Спрямувати фінансові ресурси на розроблення і впровадження програм енергозбереження і використання альтернативних джерел енергії; розробити механізм заохочення підприємств і господарств до використання енергозберігаючих технологій (податкові пільги, пільгові кредити, субсидії та ін.).
10. Налагодити ефективний екологічний контроль з метою управління техногенним навантаженням та раціональним використанням природних ресурсів, законодавчо забезпечити до 2015 року перехід до інтегрованих дозволів відповідно до Директиви ЄС про запобігання забрудненню та контроль за ним. 11. Здійснювати контроль за ввезенням на територію України генетично модифікованих організмів (ГМО), запобігати неконтрольованому поширенню їх та підготувати до 2015 року законодавчу та нормативну бази щодо повної заборони використання ГМО в Україні. 12. Оптимізувати структури енергетичного сектора національної економіки внаслідок збільшення обсягу використання енергетичних джерел з низьким рівнем викидів двоокису вуглецю до 2015 року на 10% і до 2020 року на 20%, а також забезпечити зменшення обсягу викидів парникових газів в Україні на 20% до 2020 року порівняно з рівнем викидів у 1990 році. 13. Підвищити рівень лісистості України та створити умови для зниження рівня концентрації парникових газів у атмосфері (шляхом забезпечення реалізації та продовження дії до 2020 року та на подальші роки Державної цільової програми «Ліси України» на 2010–2015 роки). 14. Створити національну систему оцінки антропогенних викидів та абсорбції парникових газів землями сільськогосподарського призначення. 15. Створити системи екологічного управління та розробити державні цільові програми з екологізації ряду галузей національної економіки, що передбачають технічне переоснащення, впровадження енергоефективних і ресурсозберігаючих технологій, маловідходних, безвідходних та екологічно безпечних технологічних процесів. Організаційне забезпечення Концепції «зеленого зростання» має включати: – створення Центру «зеленого зростання» (на базі Державної екологічної академії післядипломної освіти та управління Міністерства екології та природних ресурсів України): – розроблення Концепції «зеленого зростання» в Україні; – проголошення Президентом України ідеї «зеленого зростання» у рамках економічних реформ; – підготовку та оприлюднення Указу Президента про Концепцію «зеленого зростання» з визначенням дій на національному та регіональному рівнях.