Text 2 2011

Шановні колеги! Пропонуємо Вашій увазі матеріали засідання Наукової ради Всеукраїнської екологічної ліги на тему «Стан зелених насаджень в містах та проблеми їх збереження». Проблеми, пов’язані з озелененими територіями і зеленими насадженнями, дуже різні. Досить назвати лише основні, щоб зрозуміти, які неприємності можуть очікувати міські куточки природи. Це – скорочення площ озеленених територій; забудова паркових зон і скверів; недостатнє і несвоєчасне відновлення знесених насаджень і окремих дерев; нестача озеленених територій у центральній частині міста; недосконалість законодавства, яке не дозволяє громадянам захищати своє право на збереження зелених зон; відсутність доступної офіційної інформації про площі, стан зелених насаджень, їх динаміку, виконання нормативів; різке погіршення стану озеленених територій загального користування внаслідок витоптування, заростання, хвороб, забруднення і засолення тощо; проблеми доступності зелених зон для населення, у тому числі збільшення транспортних витрат і часу на дорогу; руйнування природних та історичних ландшафтів, «обличчя» міста; погіршення стану довкілля і стану здоров’я населення внаслідок зниження кількості та погіршення якості зелених зон. Отже, є велика кількість загроз зеленим зонам міст і, як наслідок, – нам з вами. Однак, слід усвідомлювати, що загроза завжди є комплексною і названі вище проблеми стосуються практично всіх зелених зон. Саме такі питання було розглянуто на засіданні Наукової ради ВЕЛ, сформульовано пропозиції та запропоновано шляхи охорони та збереження зелених зон нашої країни. Це знайшло відображення у Рішенні Наукової ради Всеукраїнської екологічної ліги, прийнятому на її засіданні.

ЗМІСТ Рішення Наукової ради Всеукраїнської екологічної ліги . . . . . . . . . . . . . 3 Роль населених пунктів у процесі синантропізації флори Лукаш О. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

6

Лускокрилі (Insecta, Lepidoptera) – небезпечні шкідники зелених насаджень м. Києва Кавурка В. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 9 Правові аспекти функціонування зелених зон і реалії сьогодення Терлецький В. К. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

13

Про роботу міських і районних осередків Донецької обласної організації Всеукраїнської дитячої спілки «Екологічна варта» зі збереження зелених насаджень Павлович В. П. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 16 Основні тенденції і причини сучасного стану зелених насаджень на території м. Суми Бабко Р. В., Кузьміна Т. М. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 17 Науково-методологічні основи організації моніторингу зелених насаджень у м. Києві Шумик М. І., Машковська С. П. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 21 Зелені насадження парків і скверів центральних вулиць м. Чернівців Лазарєва С. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

26

Екологічні особливості стійкості приміських лісів до її антропогенних забруднень Вдовенко О. П., Гармата О. М. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 29

2

РІШЕННЯ засідання Наукової ради Всеукраїнської екологічної ліги на тему «Стан зелених насаджень в містах та проблеми їх збереження» 18 лютого 2011 р.

м. Київ

Наукова рада Всеукраїнської екологічної ліги, розглянувши стан зелених насаджень у містах, зазначає, що сьогодні це – одна з гострих екологічних проблем. Наукою доведено, що зелені насадження є ознакою цивілізованості, найдешевшим, найефективнішим біологічним засобом очищення нав-колишнього середовища. Зокрема, один гектар лісу виділяє 3– 4 т кисню, поглинаючи 4–5 т вуглецю, і відфільтровує 50–70 т пилу. Зі зростанням міст, розвитком промисловості стає дедалі складнішою проблема охорони навколишнього середовища, створення нормальних умов для життя і діяльності людини. Інтенсивний розвиток промислового і сільського господарства супроводжується значними порушеннями властивостей довкілля. Зелені насадження наших міст є природними фільтрами забруднень промисловими та побутовими відходами. Цим самим зелені насадження максимально оптимізують природне середовище міста, відтворюючи в ньому необхідні для життєдіяльності суспільства умови. Для цього створюють зелені зони навколо міст та зелені масиви в їхніх межах. Одним з основних елементів благоустрою населених пунктів є зелені насадження. Крім естетичного, вони мають ще й величезне санітарне значення, захищаючи міста і села від диму, вихлопних газів, пилу тощо. Зелений масив приміської зони є резервуаром чистого повітря для населеного пункту. Парки, сади, алеї і бульвари – це своєрідні легені, які очищають забруднене повітря, створюють сприятливий мікроклімат і оздоровлюють довкілля. Вдале поєднання різних рослин дає можливість істотно мінімізувати шкідливі санітарні чинники урбанізації. Так, насадження дерев і кущів значно зменшують амплітуду температурних коливань, збільшують у спекотні дні вологість повітря, поліпшуючи таким чином теплообмін людини та її самопочуття. Зелені насадження мають меліоративне, водоохоронне і вітрозахисне значення. Зменшуючи силу вітру завдяки величезній фільтрувальній поверхні листяного покриву, дерева сприяють осіданню пилових частинок. Повітря на озеленених вулицях є в 4 рази чистішим, ніж на ділянках, які не мають зеленого покриву. Багато дерев мають фітонцидні властивості. Так, наприклад, один гектар ялівцю здатен знезаразити повітря великого міста. Надзвичайно високі фітонцидні властивості мають, зокрема, волоський горіх, тополя, сосна, ялина, смерека.

3

Особливо велику роль зелені насадження відіграють у боротьбі з різними шумами. Гігієнічна норма шумового впливу в населеному пункті не повинна перевищувати 65 дБ, хоч на вулицях з інтенсивним рухом шум може досягати 90–100 дБ. Ефективним бар’єром, що перешкоджає поширенню шуму, є зелені насадження. Встановлено, що шумова хвиля на місцевості, яка засаджена деревами та кущами, через кожні 30 м послаблюється на 10 дБ, у той час як на відкритій місцевості на такій же відстані майже не зменшується. Найбільший ефект створюють густі зелені смуги завширшки понад 50 м. Стіни будинків затримують цю звукову лавину лише наполовину, вікна – на чверть. Чинні будівельні норми передбачають обов’язкові зелені насадження на площі 3 га для житлових районів загального і обмеженого користування та спеціального призначення. Територія загальноміського парку має бути не меншою ніж 15 га. Всесвітня організація охорони здоров’я пропонує, щоб на одного міського мешканця припадало 50 м2 міських зелених насаджень і 300 м2 – заміських. Необхідно також передбачити спеціалізовані дитячі, спортивні, виставкові, зоологічні та інші парки і ботанічні сади. Наукова рада ВЕЛ зазначає, що, на жаль, у більшості міст та селищ України стан розвитку та утримання зелених насаджень за останні роки погіршився. Площа зон зелених насаджень зменшилася приблизно на 6–8 %, а зелених насаджень загального користування – на 13–15 %. Це зумовлено:  зростанням масштабів техногенного впливу мегаполісу (стихійна забудова, перетворення і знищення природних ландшафтів, екосистем, збільшення автотранспортних засобів, чисельності міського населення, техногенне перетворення ґрунтів, інтенсивне використання протиожеледних засобів, високий рівень забруднення повітря і ґрунтів газами, важкими металами, радіоактивними елементами);  скороченням зелених насаджень за рахунок забудови;  погіршенням санітарного стану зелених зон, парків, скверів міст;  деградацією зелених насаджень рекреаційно-оздоровчого призначення;  скороченням території об’єктів природно-заповідного фонду. На основі представлених на засіданні матеріалів Наукова рада ВЕЛ вважає пріоритетними такі напрями і заходи, спрямовані на поліпшення стану зелених насаджень, розширення площ зелених зон міст, об’єктів природно-заповідного фонду України та створення нових: Для органів влади:  Залучати професіоналів і фахівців на управлінські посади для розв’язання гострих екологічних проблем.  Організувати курси для підвищення рівня екологічної освіти державних службовців.

4

 Провести інвентаризацію і налагодити облік зелених насаджень у містах.  Розробити програму озеленення на основі інвентаризації (огляд стану, фіксування наявності дерева).  Створити екологічні паспорти зелених насаджень та об’єктів ПЗФ.  Винести в натуру межі парків, скверів, об’єктів природно-заповідного фонду та водозахисні смуги водних об’єктів міста.  Організувати систему моніторингу за станом природних об’єктів і зелених насаджень в місті та запровадити наукові засади розвитку зелених насаджень міст.  Застосовувати наукові принципи щодо підбору дерев і кущів для висаджування.  Ввести суворі принципи у прийнятті рішень щодо видалення зелених насаджень на об’єктах благоустрою зеленого господарства.  Підвищити штрафні санкції за незаконне знищення зелених зон.  Посилити контроль щодо дотримання законодавства у сфері захисту зелених насаджень. Для громадськості:  Домагатися відновлення функціонування Державної служби заповідної справи при Міністерстві екології та природних ресурсів України.  Посилити просвітницьку роботу з населенням стосовно необхідності збереження зелених зон та існування об’єктів ПЗФ.  Сприяти створенню малих підприємств з утримання зелених насаджень.

5

РОЛЬ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ У ПРОЦЕСІ СИНАНТРОПІЗАЦІЇ ФЛОРИ Лукаш О. В. доктор біологічних наук, професор кафедри екології та охорони природи Чернігівський національний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка голова Наукової ради Чернігівської обласної організації Всеукраїнської екологічної ліги Ранні поселення і навіть феодальні міста перебували у відносній рівновазі з навколишнім середовищем. Тому індивідуальність флористичного складу та рослинності кожного з них визначалася аборигенними угрупованнями навколо міста. Процес урбанізації різнопланово позначається на ландшафтному й біотичному різноманітті цілих регіонів. Безперечно, населені пункти посідають чільне місце у розвитку синантропної флори. Населені пункти – осередки масового спонтанного поширення інвазійних видів. Враховуючи те, що водні артерії є одним з найважливіших міграційних шляхів видів адвентивних рослин, антропогенно порушені ділянки заплавного прирічкового комплексу стають стартовими полігонами для натуралізації й подальшої експансії багатьох заносних видів. У населених пунктах Східного Полісся від адвентивних видів з високою інвазійною здатністю, зокрема Impatiens glandulifera Royle та Echinocystis lobata (Michx.) Torr. et A. Gray, в першу чергу потерпають біотопи прибережних смуг, куди ці кенофіти потрапляють з присадибних ділянок. Сьогодні значні ділянки ценозів побережних смуг річки Стрижень у межах м. Чернігова повністю трансформовані і замінені на маловидові угруповання, а інвазійні види вийшли за межі міста та вкорінилися в напівприродні порушені фітоценози. Як інтенсифікація соціально-економічних процесів у містах, так і згасання життя у невеликих населених пунктах, насамперед селах та хуторах, позначаються на процесах адвентизації флори. Останнім часом у сільській місцевості на ділянках, де було розвинуто тваринництво, значні площі займають рудеральні угруповання, серед яких переважають монодомінантні ценози Cyclachaena xanthiifolia (Nutt) Fresen, в яких відсутні елементи природної флори, а представлено 10–12 космополітних рудеральних видів (Artemisia absinthium L., Urtica dioica L., Galinsoga parviflora Cav., представники родини Chenopodiaceae). Швидко виходить за межі сільських садиб і вкорінюється у природні ценози кенофіт північноамериканського походження Asclepias syriaca L. Його поширення у лучних екосистемах Білорусі досліджував Л. М. Сапегін.

6

На Східному Поліссі ми спостерігали активну міграцію Asclepias syriaca із сільських населених пунктів у заплави таких малих річок, як Снов (0,15 га біля с. Блешня Семенівського р-ну Чернігівської обл.), Меша (0,35 га біля с. Рудня Козелецького р-ну Чернігівської обл.), Вароночек (0,05 га біля хутора Соловський Климівського р-ну Брянської обл., N 52°22.54,5'; EO 32°33.07,4'). У місцях поширення цього кенофіта збіднений склад (15–17 видів) рослинних угруповань заплавних лук. Проективне покриття домінантів Schedonorus pratensis (Huds.) P. Beauv. (Festuca pratensis Huds.), Dactylis glomerata L. зменшується до 20–5 %, Asclepias syriaca – зростає до 50–100 %. Покриття 1–3 % мають евапофіти (Elytrigia repens (L.) Nevski, Melandrium album (Mill.)

Garcke , Artemisia absinthium L., A. vulgaris L.) та адвентивні види (Cichorium intybus L., Oenothera biennis L., Phalacroloma annuum (L.) Dumort.). Представники природної флори (Carex hirta L., Galium verum L., Asparagus officinalis L., Daucus carota L., Hypericum perforatum L., Veronica spicata L., Astragalus cicer L., Centaurea jacea L., Phleum pratense L.) трапляються поодиноко. У містах і селах досліджуваного регіону знаходить притулок і успішно поширюється карантинний вид Ambrosia artemisiifolia L. Чернігів – найбільш засмічене карантинним бур’яном місто на Східному Поліссі. У місті зафіксовано близько 3 га засмічених земель. Найчисельніші популяції агресивного бур’яну зосереджені на вулицях з одноповерховою забудовою та присадибними ділянками, серед новобудов багатоповерхівок, а також на території кооперативів автогаражів. Клумби однорічників є особливим типом місцезростань, де застосування однотипових культуртехнічних заходів – щорічне змішування поверхневого шару ґрунту, регулярний полив, достатня кількість сонячної радіації, щорічне насадження культурних видів, підживлення – створює сприятливі умови для бур’янів. Клумби є осередками поширення Xanthoxalis stricta (L.) Small, Elsholtzia ciliata (Thunb.) Hyl., Galinsoga parviflora Cav., рідше трап-ляється G. urticifolia (Kunth) Benth. Адвентизація флори на Східному Поліссі прискорилася за рахунок культивування екзотів у ботанічних садах, парках та лісопарках. Так, на боровій терасі р. Стрижня в урочищі Ялівщина (м. Чернігів) у 1946–1957 рр. був обласний ботанічний сад площею 170 га, колекція якого нараховувала понад 400 видів, підвидів та форм інтродукованих дерев і чагарників. Під час інвен-таризації дендрофлори урочища у 2006–2007 рр. виявлено 60 декоративних видів. Серед них деякі дерева (Rhus typhina L., Acer negundo L., Padus serotina (Ehrh.) Ag., P. virginiana (L.) Roem., Juglans mandshurica Maxim., Robinia pseudoacacia L.), чагарники (Cotinus coggygria Scop., Amorpha fruticosa L., Caragana arborescens Lam., Syringa vulgaris L., Ligustrum vulgare L., Ptelea trifoliata L., Aronia melanocarpa (Michx.) Elliot, Chaenomeles japonica (Thumb.) Lindl., Physocarpus opulifolius (L.) Maxim., 7

Sorbaria sorbifolia (L.) A.Braun, Spiraea japonica L. f., S. media F. Schmidt, S. salicifolia L., Lonicera tatarica L.) та ліани (Parthenocissus inserta (A.Kern.)

Fritsch, P. quinquefolia (L.) Planch., Vitis amurensis Rupr.) здичавіли і, виявивши здатність до самовідновлення, потрапили до складу антропогенно порушених біоценозів лісового урочища. Значну інвазійну здатність виявили кенофіти північноамериканського походження. З території колишнього ботанічного саду поширилися у напівприродні угруповання урочища та прилеглі до нього синантропні фітоценози Robinia pseudoacacia L. та Padus serotina (Ehrh.) Ag., виступаючи домінантами в угрупованнях спонтанної деревної рослинності. З покинутих садиб у сільській місцевості мігрують у прилеглі порушені фітоценози насамперед багаторічні декоративні рослини Syringa vulgaris L., Rosa rugosa Thunb., Rudbeckia laciniata L., Phlox paniculata L., Levisticum officinale W.D.J.Koch, Physalis ixocarpa Brot. ex Hornem. Як правило, перелічені види відносно міцно закріплюються у місцях здичавіння, але не поширюються за їхні межі. У занедбаних старовинних парках створюються сприятливі умови для рудералізації трав’яного покриву. Ваганицький парк у Городнянському районі на Чернігівщині, заснований у другій половині ХІХ ст. земським лікарем М. М. Євреїновим, являє собою цінний комплекс паркових композицій з деревних і чагарникових видів природного та інтродукованого походження. Найбільшу цінність становлять дерева Larix decidua Mill., Tilia platyphyllos Scop ‘Laciniata’, Aesculus carnea Hayne, Phellodendron amurense Rupr., вік яких становить близько 150 років. У рудералізованому трав’яному ярусі лісопаркових ділянок переважають Aegopodium podagraria L. та Impatiens parviflora DC (покриття 20–40 %). Весняні синузії на деяких ділянках утво-рюють лісові неморальні види Ficaria verna Huds та Corydalis cava (L.) Schweigg. et Koerte. Окремі ділянки парку заросли апофітом Urtica dioica L. Часто трапляються Artemisia vulgaris L., A. scoparia Waldst. et Kit., Chenopodium album L., Ch. urbicum, Poa annua L., P. compressa L., Chelidonium majus L., Geum urbanum L. Трав’яний покрив галявин (покриття до 70 %) утворюють з Dactylis glomerata L., Poa pratensis L., Arhenatherum elatilis (L.) J. et C. Presl, Glechoma hederacea L. Участь адвентивних трав’янистих рослин є незначною (поодиноко представлені Conyza canadensis (L.) Cronq., Saponaria officinalis L.). Стежки є флористично одноманітними й представлені стійкими до витоптування видами (Plantago major, Poa annua та Trifolium repens L.) На добре освітлених смугах, прилеглих до стежок, трапляється Polygonum aviculare L. На деяких ділянках трав’яний покрив повністю трансформований і представлений такими видами, як Sagina nodosa (L.) Fenzl., Taraxacum officinalis L. за участю апофітів Plantago major L., Convolvulus arvensis L. та археофіту Capsella bursa-pastoris (L.) Medik. Паркова зона старого міста Чернігова – Дитинця, що перебуває під постійним доглядом, відзначається збідненою синантропною флорою. Тут 8

процес інвазії адвентивних видів і рудералізації флори є уповільненим. Лише за межами парку між будинком історичного музею та приватними одноповерховими будинками у заплаві на берегах р. Десни ми спостерігали активну інвазію Helianthus subcanescens (A. Gray) E.E. Watson. Ми порівняли результати наших досліджень урбанофлори м. НогородСіверського, яка налічує 532 види судинних рослин, серед яких 184 (34,6 %) – адвентивні, з даними для міст за межами Східного Полісся – у Передполіській провінції (м. Трубчевськ) та на Середньоруській височині (м. Севськ). Флора Севська налічує 454 види, з них 154 (33,9 %) – адвентивні. У флорі Трубчевська – 486 видів, алохтонний елемент флори представляють 147 видів (30,3 %). У флорі міст значною є участь аборигенних космополітних видів широкого спектру гемеробії – представників саліцитальної, галіо-уртіцетальної, аренатеральної та бідентальної ценофлор. Гемерофільним видам властивий ряд ознак, що дають можливість їм успішно адаптуватися до нових антропогенних умов, зокрема: переважання однорічників, коротка ювенільна фаза, висока насінна продуктивність, здатність до вегетативного розмноження, фотоперіодична нейтральність, висока толерантність до всіх форм антропогенного впливу, здатність використовувати високі концентрації нітратів, філогенетична молодість, rстратегія (опортуністів) у лабільних угрупованнях тощо. Відмінності у географічній структурі флор міст згладжують процеси синантропізації. Тому слушними є висновки про те, що занесення видів – фактор зближення міської флори та рослинності, а урбанізація нівелює відмінності між флорами, зменшуючи різноманіття видів, яке характеризує зональне положення флори.

ЛУСКОКРИЛІ (INSECTA, LEPIDOPTERA) – НЕБЕЗПЕЧНІ ШКІДНИКИ ЗЕЛЕНИХ НАСАДЖЕНЬ КИЄВА Кавурка В. В. молодший науковий співробітник відділу загальної та прикладної ентомології Інститут зоології імені І. І. Шмальгаузена НАН України У період інтенсивної урбанізації та господарської діяльності актуальною проблемою стає захист зеленої зони мегаполісів, як протектора від негативного антропогенного впливу. Київ – одне з найбільших міст Східної Європи за чисельністю населення, значну частину території якого займають парки, сади, лісопаркові зони тощо. Столиця України поки що залишається однією з «найзеленіших» столиць країн Європи, але цей статус вона може втратити вже найближчим часом, оскільки значні площі зелених 9

насаджень вирубують під забудову, а екологічний стан у місті постійно погіршується. Це призводить до порушення фізіологічних механізмів стійкості рослин, що негативно позначається на здоров’ї фітоценозів міста. Ослаблені таким чином зелені насадження є чутливішими до негативних впливів навколишнього середовища (морозів, спеки та посухи тощо), а також частіше уражуються хворобами та шкідниками. Серед останніх помітне місце посідають представники ряду лускокрилі, або метелики (Insecta, Lepidoptera). Переважна більшість лускокрилих – фітофаги. Гусінь деяких видів живиться різними частинами та органами рослин, які використовують для озеленення міст, завдаючи їм іноді серйозної шкоди, що в свою чергу призводить до ослаблення рослин, а іноді й загибелі їх, особливо в молодому віці. Ось чому вивчення видової різноманітності лускокрилих – шкідників зелених насаджень – є дуже важливим для збереження фітоценозів міста. Небезпечним шкідником зелених насаджень міста є каштанова мінуюча міль (Cameraria ohridella Deschka et Dimič, 1986), яка знищує живий символ столиці України – каштан (Aesculus hippocastanum). Цей шкідник вперше був виявлений та описаний в Македонії, в околицях оз. Охрид у 1984 р. З того часу каштанова міль розселилася майже по всіх країнах Європи, завдаючи великої шкоди посадкам кінських каштанів, які широко використовують як декоративні дерева для озеленення населених пунктів. На територію України цей шкідник потрапив з Угорщини у 1997–1998 рр. і був вперше виявлений на Закарпатті. За період трохи більше ніж десять років каштанова міль розселилася по всій території України. В Києві цей шкідник з’явився в 2000– 2001 рр. Перші уражені каштани було виявлено в промисловій зоні міста в районі метро «Видубичі», поблизу місць завантаження-розвантаження залізничних ешелонів. Отже, цілком ймовірно, що каштанова міль до Києва була завезена із Західної України залізничним транспортом. Швидке поширення шкідника в країнах Європи та на території України пов’язують з інтенсивними транспортними потоками, а також майже повною відсутністю природних ворогів цього інвазивного виду. Справжня батьківщина каштанової молі залишається поки що нез’ясованою. До Європи цей шкідник каштанів міг потрапити або з країн Північної Америки, або Азії. З’ясування справжньої батьківщини каштанової молі могло б допомогти в боротьбі з цим шкідником, адже в природних місцях існування цього виду є шанс знайти його ворогів – комах-ентомофагів, розведення та використання яких дало б можливість утримувати та регулювати чисельність шкідника на безпечному рівні. А поки що на боротьбу з каштановою міллю в країнах Європи витрачають великі кошти, але очікуваних результатів не отримано. Вивчають каштанову міль у країнах Європи наукові установи, які беруть участь у проекті ЮНЕСКО «CONTROCAM» з бюджетом близько 2 млн UER. В Україні та на території Києва цього шкідника досліджувала група вчених з Інституту зоології імені 10

І. І. Шмальгаузена НАН України та інші наукові установи. Було з’ясовано біологічні, фенологічні особливості розвитку каштанової молі в умовах України та підготовлено рекомендації щодо боротьби з цим шкідником. Каштанова мінуюча міль належить до так званих лускокрилих мінерів, які дістали свою назву через те, що їхні гусениці, живлячись спочатку соком клітин верхньої епідерми, а потім паренхімою листків, утворюють у них характерні за кольором та формою «міни» – порожнини всередині листової пластинки, заповнені екскрементами та личинковими покривами після линяння гусені. Якщо листя каштана уражується великою кількістю гусені каштанової молі, воно починає в’янути, скручуватися та засихати, що призводить до його опадання ще до настання осіннього листопаду. Дерева каштанів, які пережили передчасну дефоліацію, не здатні відновити фотозинтезуючий апарат до кінця вегетаційного сезону. Такі уражені шкідником дерева втрачають естетичну привабливість, крім цього, пошкоджена крона не забезпечує деревам достатнього накопичення поживних речовин, настає їхнє фізіологічне виснаження. Взимку під час сильних морозів такі дерева часто вимер-зають. Навесні уражені шкідником каштани погано розпускаються, частина гілок засихає, і на таких ослаблених деревах оселяються інші шкідники, які пошкоджують листя, стовбури, бруньки, розвиваються захворювання, спричинені патогенними мікроорганізмами. Все це може призвести до загибелі дерева. У каштанів, які передчасно втратили листя, спостерігається явище так званого осіннього цвітіння. В кінці літа та на початку осені на таких деревах починають розвиватися сплячі листкові та квіткові бруньки, які в нормі мають розвиватися наступної весни. На це рослина витрачає значну кількість енергії, і таким чином зимує ослабленою. Дефоліація дерева протягом кількох років поспіль призводить до його загибелі. Впливає дефоліація каштанів і на їхню врожайність – зменшується вдвічі розмір та маса плодів. На цей час проблема захисту кінського каштану від каштанової мінуючої молі залишається не розв’язаною повною мірою. Застосування інсектицидів може заподіяти шкоду деревам та здоров’ю людей. Тому були зроблені спроби використати альтернативні методи захисту каштанів. Перспективним є використання феромонних пасток для відлову та дезорієнтації самців молі. Вчені також шукають природних ворогів каштанової молі – паразитів та хижаків. Звичайні кінські каштани пропонують заміняти стійкими до ураження шкідником гібридами та формами кінських каштанів. Для боротьби з каштановою міллю також використовують деякі помірно токсичні інсектициди (Інсегар, Люфокс тощо). Гарні результати дає метод ін’єкцій інсектицидів в стовбури дерев. Каштанова міль зимує у фазі лялечки в мінах на опалому листі каштанів. Тому важливим профілактичним заходом є осіннє прибирання листя каштанів. Такий захід значно зменшує чисельність молі у вогнищах зараження. Листя обов’язково потрібно вивозити та утилізувати. Найкраще його компостувати за спеціально розробленою методикою. Всю ефективність цього методу може знівелювати часткове прибирання листя, 11

оскільки навіть наявність одного заселеного каштановою міллю дерева (розташованого, наприклад, на закритій для прибирання території) може стати причиною розселення шкідника на інші дерева. Зеленим насадженням міста завдає значної шкоди гусінь інших лускокрилих. Особливо небезпечними шкідниками є види-поліфаги, які можуть шкодити багатьом листяним, хвойним, плодовим деревам та кущам. Серед них – деревоточці (Cossidae): пахучий (Cossus cossus (Linnaeus, 1758)) та в’їдливий (Zeuzera pyrina (Linnaeus, 1761)). Їхня гусінь пошкоджує стовбури (проточуючи в них ходи) різних листяних та плодових дерев: верби, тополі, берези, вільхи, клена, дуба, грецького горіха, груші, яблуні тощо. Карантинне значення має американський білий метелик (Hyphantria cunea (Drury, 1773)). Як і каштанова міль, це – інвазивний вид, який був випадково завезений з вантажем до Європи (Угорщина) з Північної Америки. В Україні він вперше з’явився в 1952 р. у Закарпатті, а з 1966 р. поступово поширився в інші області країни. Цей небезпечний шкідник є також поліфагом, який пошкоджує понад 300 видів плодових, декоративних, лісових та інших культур, серед них: яблуня, груша, шовковиця, різні види кленів, верба, тополя, дуб. Гусінь цього метелика в разі спалахів чисельності повністю об’їдає листя на деревах, обплітаючи гілки шовковиною, та будує «гнізда» розміром до 1–1,5 м. Така дефоліація насаджень зумовлює порушення процесів обміну в рослинах та їхнє ослаблення, у підсумку зменшується їхня врожайність, знижується захисна, декоративна, естетична функції. Бувають роки спалаху чисельності інших небезпечних шкідниківполіфагів, які пошкоджують листяний покрив крон цілого ряду листяних і плодових дерев зелених насаджень міста, іноді спричинюючи їх повну дефоліацію. Серед них – непарний шовкопряд (Lymantria dispar (Linnaeus, 1758)), золотогуз (Euproctis chrysorrhoea (Linnaeus, 1758)), глодова листовійка (Archips crataeganus (Hübner, 1796–1799)), розанова листовійка (Archips rosanus (Linnaeus, 1758)), листовійка смородинова кривовуса (Pandemis cerasana (Hübner, 1796)) та ін. Зеленим насадженням міста також шкодять кілька видів горностаєвих молей (Yponomeutidae). Наприклад, яблунева горностаєва міль (Yponomeuta malinellus Zeller, 1838) щороку пошкоджує крони яблунь, які ростуть в парках, садах, алеях міста. Спалахи чисельності цього шкідника спостерігалися в посушливі роки. Гусениці молі живляться листям, об’їдаючи їх, та будують «гнізда» із шовковини. У посушливі роки спостерігається також масове розмноження вербової горностаєвої молі (Y. rorrellus (Hübner, 1796)), гусениці якої пошкоджують листя різних видів верб. Інші горностаєві молі шкодять кущам, що ростуть в садово-парковій зоні міста. Гусениці їх живуть у шовковинних гніздах та живляться листям. Наприклад, плодова горностаєва міль (Y. padellus (Linnaeus, 1758)) пошкоджує кущі глоду, бруслинова (Y. cagnagellus (Hübner, 1813)) – бруслини, бузкова (Y. evonymellus (Linnaeus, 1758)) – бузку.

12

Кілька видів плодожерок, наприклад яблунева (Cydia pomonella Linnaeus, 1758), грушева (Cydia pyrivora Danilevsky, 1947), сливова (Grapholitha funebrana Treitschke, 1835), пошкоджують плоди багатьох садових культур у місті та його околицях, зумовлюючи їх передчасне опадання та втрату товарного вигляду. Всі перелічені види лускокрилих – небезпечні шкідники зелених насаджень Києва, тому відомості, одержані у процесі вивчення видового складу, трофічних зв’язків, особливостей життєвих циклів цих видів, слід використовувати для розроблення ефективних методів інтегрованого захисту фітоценозів зеленої зони міста.

УДК 338.24 ПРАВОВІ АСПЕКТИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЗЕЛЕНИХ ЗОН І РЕАЛІЇ СЬОГОДЕННЯ Терлецький В. К. кандидат біологічних наук, завідувач кафедри туризму Луцький інститут розвитку людини Університету «Україна» Зелені насадження наших міст є природними фільтрами забруднень, спричинених викидами промислових підприємств та накопиченням побутових відходів. Тим самим зелені насадження максимально оптимізують природне середовище міста, створюючи в ньому необхідні для життєдіяльності суспільства умови [4, 5]. До складу таких насаджень у першу чергу відносять зелені зони навколо міст та зелені масиви в їхніх межах. Таким чином, виконуючи майже рівноцінну оздоровчо-рекреаційну функцію, ці насадження мали б перебувати в єдиному правовому полі, яке гарантувало б стабільність їх існування та використання. Разом з тим, ці насадження все ще залишаються у різних системах правового підпорядкування, яке однаковою мірою не гарантує суспільству ані збереження цих насаджень, ані їх повноцінне використання для оздоровлення та рекреації населення. Означена система підпорядкування зберігається в правових нормативах від попереднього державного устрою, що за сучасного розбалансування правового поля в Україні стало причиною потужного руйнування природного ресурсного потенціалу цих насаджень [3]. Ось чому актуальною проблемою сьогодення є зміна правового режиму підпорядкування і використання зелених насаджень міста. Зелені зони навколо міст становлять важливу частину його природних ресурсів рекреаційно-оздоровчого призначення. Згідно з Постановою 13

Кабінету Міністрів України [6] до насаджень зеленої зони відносять ліси навколо населених пунктів з розрахунку 10–220 га/тис. жителів, з яких 7–25 га/тис. жителів припадає на лісопаркову частину. Тут встановлено особливий режим природокористування, визначений для категорії рекреаційнооздоровчих лісів (2 категорія). Насадження зеленої зони підпорядковані обласному управлінню лісового господарства та лісової промисловості, яке здійснює тут відповідні лісівничі заходи, а також відповідає за охорону цих лісових масивів [4]. Зрозуміло, що на території зеленої зони можна проводити лише ті види лісогосподарських робіт, які сприятимуть основній функції цих насаджень i не порушують їх природного рекреаційнооздоровчого потенціалу. Іншу важливу для рекреаційно-оздоровчої діяльності міста складову створюють зелені насадження у межах міської забудови: лісопарки, парки, сквери, зелені масиви, лісосмуги, алеї тощо. Якщо ліси зеленої зони продовжують залишатися на балансі лісівників, то зелені насадження міста підпорядковані трестам «Зеленбуду» і є їхньою комунальною власністю [1, 3]. При всій розмаїтості типів зелених насаджень функції охорони та догляду за ними здійснюються далеко не рівнозначно. Зокрема, великі площі міських парків і лісопарків можуть мати власний обслуговуючий персонал, тоді як більшість інших зелених масивів такого персоналу позбавлена і догляд за ними здійснюється на загальних підставах. Навесні, частково влітку і восени впорядковують центральні квітники, підстригають (обрізають) алейні посадки та бордюри, проводять санітарне очищення території. От, мабуть, і все. За такою схемою рекреаційно-оздоровчі насадження наших міст функціонують давно – увесь повоєнний період, хоч протягом цього часу їхній стан та рівень обслуговування були незадовільними. Таке становище особливо погіршилося за останні роки, коли моніторингові та охоронні функції відповідних установ різко послабшали. Ось чому діюча правова основа вже не забезпечує належного стану зелених насаджень, а самі вони деградують і занепадають, втрачаючи природний рекреаційно-оздоровчий потенціал для наших міст. Деградація і занепад зелених насаджень проявляються по-різному. У межах зеленої зони за останні 3–5 років різко активізувались неправомочні рубки головного користування, коли зникають найцінніші ділянки приміських лісів, а на їхньому місці «грибами» розростаються об’єкти приватної власності, закриті зони та інші структури корупційного походження. З другого боку, лісівники, до чиїх безпосередніх обов’язків входить виконання господарських заходів, проводять в зеленій зоні так звані лісовідновлювальні рубки, які насправді виконують як пошукові (спрямовані на отримання ділової деревини), що саме по собі є кримінальним злочином [2, 4, 6]. Не можна не відмітити і загальну доступність насаджень зеленої зони для всіх видів автотранспорту в пожежонебезпечний період, що раніше суворо заборонялося. Тепер же в зеленій зоні немає шлагбаумів, і машини можуть їхати, коли і куди їхнім власникам заманеться. Як наслідок цього – 14

забруднення лісових масивів, самовільні рубки, браконьєрство, необоротні зміни насаджень, пожежі тощо. Не ліпшою є ситуація із зеленими насадженнями міста. Насамперед йдеться про скорочення зелених насаджень за рахунок санкціонованих міською владою забудов. Ця тема потребує окремого аналізу з порушенням кримінальних справ проти нечистих на руку міських чиновників. Відсутність системного моніторингу за станом зелених насаджень і режимом використання стала причиною їхньої деградації. Про санітарний стан наших парків і скверів краще не згадувати. Поширені за останні роки схеми прибирання зелених насаджень силами громадян (суботники, природоохоронні акції, місячник чистоти тощо) лише підкреслюють відсутність системного догляду за насад-женнями та їхньої охорони з боку відповідних державних структур. Найстрашніше, в чому проявляється деградація зелених насаджень рекреаційно-оздоровчого призначення (як у зелених зонах, так і в міських парках), – це руйнування об’єктів природно-заповідного фонду. Якщо здійснити інвентаризацію останніх, то серед них буде багато таких, що втрачені повністю, зруйновані або занепадають. Такі собі «мертві душі» вітчизняних природних скарбів, що існують лише ... у списках природнозаповідного фонду. Якщо проаналізувати сучасний стан рекреаційно-оздоровчих територій наших міст, то в більшості випадків виявиться, що він на порядок гірший, ніж був ще два десятки років тому [5]. Виходить, що бездіяльність рідної влади проявляється у деградації нашого з вами довкілля набагато інтенсивніше, ніж коли ним опікувались радянські чиновники. Сьогодні більшість реальних природоохоронних акцій у містах здійснюють громадські організації та підприємства, тоді як чиновники не поспішають залишати затишні кабінети заради виконання своїх безпосередніх службових обов’язків. Таким чином, діюча правова і виконавча система охорони та використання рекреаційно-оздоровчих зелених насаджень не відповідає вимогам часу та ратифікованій Україною програмі збалансованого розвитку. Необхідно переглянути підпорядкування зелених насаджень рекреаційнооздоровчого призначення, якими має опікуватись спеціальна структура моніторингового типу. Вона має бути вільною від зазіхань місцевої влади на землю і на користування природними ресурсами (заготівля деревини, розробка кар’єрів, бу-дівництво). Відповідно, потрібно переглянути й діючі нормативи користування такими насадженнями, де буде затверджено не лише систему відповідальності за порушення охоронного режиму територій, а й необхідність періодичної інвентаризації (впорядкування) зелених насаджень та системи моніторингу за їхнім станом. Одночасно громадські екологічні організації повинні отримати гарантії від влади на реалізацію нагальних природоохоронних програм, проведення 15

щорічних громадських слухань екологічного стану регіонів, організацію громадської екологічної експертизи всіх порушень стану рекреаційнооздоровчих насаджень. Література: 1. Герасимчук З. В., Олексюк А. О. Екологічна безпека регіону: діагностика і механізм забезпечення. – Луцьк : Надстир’я, 2007. – 278 с.

2. Костецький В. В. Лісове право України. – К. : ЗАТ «Нічлава», 1999.

– 167 с.

3. Кравець П. В. Критерії та індикатори сталого управління лісами України в контексті оцінки агробіорізноманіття // Агробіорізноманіття України: теорія методологія, індикатори, прилади. – Кн. 2. – К. : ЗАТ «Нічлава», 2005. – С. 389–417.

4. Лісовий кодекс України. За станом на 25 жовтня 2006 р. / Верховна Рада України : Офіційне видання. – К. : Парламентське вид-во, 2006. – 56 с.

5. Марушевський Г. Б., Павличенко П. Г., Тимочко Т. В. Пріоритети національної стратегії збалансованого (сталого) розвитку України: погляд НУО. – К. : ДІА, 2003. – 139 с.

6. Постанова КМ України «Про затвердження Порядку поділу лісів на категорії…», № 733 від 16 травня 2007 р. – 17 с. ПРО РОБОТУ МІСЬКИХ І РАЙОННИХ ОСЕРЕДКІВ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ВСЕУКРАЇНСЬКОЇ ДИТЯЧОЇ СПІЛКИ «ЕКОЛОГІЧНА ВАРТА» ЗІ ЗБЕРЕЖЕННЯ ЗЕЛЕНИХ НАСАДЖЕНЬ Павлович В. П. координатор Донецької обласної організації Всеукраїнської дитячої спілки «Екологічна варта» У 2010 році районні та міські організації Всеукраїнської дитячої спілки (ВДС) «Екологічна варта» одним з напрямів своєї діяльності обрали роботу зі збереження зелених насаджень у містах. Донецька область – найбільш урбанізована область України, тут налічується близько 5 мільйонів жителів, з яких понад 90 % проживає у містах та селищах міського типу. Тому питання збереження зелених насаджень є дуже актуальним. Міста ростуть, швидко збільшується кількість автомобільного транспорту, виникає нагальна потреба розширити автодороги, тому велику кількість дерев, що ростуть на узбіччі доріг, нині зрубують. Є проблема із захопленням земель, які були виділені під зелену зону міст. Ці землі розташовані у центральних районах, до них є зручний під’їзд транспорту, поряд – комунікації. Тому міська влада віддає під забудову весь парк або сквер чи його частину. Часто ці рішення приймають без узгодження з мешканцями прилеглих до парку будинків, громадськістю.

16

У 2009 році члени Донецької обласної організації Всеукраїнської екологічної ліги (ВЕЛ) та міської організації «Екологічної варти» (керівник – Толмачова Л. П.) разом з іншими громадськими організаціями та мешканцями мікрорайону, батьками стали на захист зелених зон: скверу в Калінінському районі та парку Перемоги біля міського палацу дитячої та юнацької творчості. Сквер вдалося відстояти, але влада зробила все для того, щоб частину парку Перемоги віддали під будівництво готелю. Члени «Екологічної варти» з учнями та студентами Донецька кілька років проводять акції: «Чистий дендрарій» – у ботанічному саду та «Зелена діброва» – у Путилівському гаю. Там діти та молодь збирають сміття, рекультивують місця, на яких розводили вогнища, проводять роз’яснювальну роботу з місцевим населенням. Учні ЗОШ № 58 під керівництвом Москвичової Т. М. провели інвентаризацію рослин Путилівського гаю, взяли під охорону першоцвіти та дуби, які там ростуть. Обласна організація ВЕЛ (голова – Карагодов І. А.) та представники інших екологічних організацій, громадськість виступили з ініціативою про створення регіональних ландшафтних парків, до складу яких увійшли Путилівський гай, Макіївські та Ларинські зелені зони. У 2009–2010 роках члени ВДС «Екологічна варта» – первинної організації Донецької ЗОШ № 20 (керівник – Павлович В. П.) створили екологічний проект «Кольорова стрічка», у рамках якого здійснили благоустрій пришкільної ділянки по вул. Герцена шляхом співпраці школярів та громадськості з владою для розв’язання проблеми впорядкування міського простору в рамках кампанії «Сталий розвиток міст Європи». Було розроблено Положення про конкурс ландшафтних проектів «Кольорова стрічка», яке розповсюдили та рекомендували для використання в обласних організаціях. У містах області члени «Екологічної варти» також проводять роботу зі збереження зелених насаджень. Так, міські організації ВЕЛ та «Екологічна варта» м. Іловайська під керівництвом Трубіциної Г. С. та Філатової Л. В. за підтримки вчителів шкіл міста провели інвентаризацію дерев у міському парку. Учні взяли на облік дерева, виявили травмонебезпечний сухостій, посадили молоді дерева вздовж стадіону та доповіли про наслідки цієї важливої роботи меру міста. Дружківська міська організація «Екологічна варта» багато років проводить роботу з відтворення зелених насаджень у міській та приміській зонах на відвалах, кучугурах тощо. Учні зі своїми координаторами (Швець Н. Я. та Швець Н. О.) розробили довгостроковий проект, згідно з яким дітей спочатку ознайомлюють з видами дерев та особливостями їх вирощування. Потім вони знаходять необхідні молоді деревця у підліску в лісосмугах, викопують їх та пересаджують на покинуті землі, підсаджують у зелених зонах міста. Учні не лише пересаджують дерева, а й турбуються про них – поливають, вносять добрива. У великих та малих містах Донецька вартівці не припиняють роботу зі збереження зелених легень міста. Масовими стали акції «Збережи ялинку», «Посади своє дерево», в яких беруть участь тисячі школярів зі всієї області.

17

Про ці акції та інші добрі справи щодо збереження зелених насаджень діти пишуть у міську пресу, виступають по радіо та телебаченню. Таким чином, через практичну діяльність на користь природи формується екологічне мислення у молодого покоління громадян України.

ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ І ПРИЧИНИ СУЧАСНОГО СТАНУ ЗЕЛЕНИХ НАСАДЖЕНЬ НА ТЕРИТОРІЇ М. СУМИ Бабко Р. В., Кузьміна Т. М. Сумська обласна організація Всеукраїнської екологічної ліги У сучасній історії розвитку м. Суми можна виділити два періоди підвищеної активності містобудування, які визначили стан міських зелених насаджень. Перше швидке збільшення кількості житлових масивів і зростання населення міста відбулося протягом 70–80-х років ХХ ст. Кілька великих мікрорайонів з багатоповерхівками було створено у заплаві річки Псел, яка на той час являла собою переважно зелену зону (сади, заплавні луки, осикові гаї і заболочені вільшняки). План забудови, який чомусь досі вважається вдалим, жодним чином не передбачав урахування особливостей і переваг місцевого рельєфу. Рослинність на цій території була повністю знищена в результаті намивання піску і подальших будівельних робіт. І хоч наслідками такого містобудування стало хронічне підтоплення, просідання багатоповерхівок і майже тотальне знищення зелених зон, однак при цьому будівельна діяльність була підпорядкована генеральному плану. Забудова нових масивів відбувалася з розрахунком на парки і сквери у центральній частині міста, які планувалося зберегти без жодних змін кількості на площі і які мали б повною мірою забезпечити потреби у відпочинку стрімко зростаючого населення міста. Друга хвиля активізації містобудування у Сумах припадає на період після 2000 року і пов’язана з розвитком приватних будівельних компаній. Сфера будівництва на території Сум на сьогодні поділена між кількома приватними компаніями, кожна з яких, споруджуючи будинки, не відповідає за інфраструктуру і ландшафтний дизайн ні в районі, де здійснюється будівництво, ні в місті в цілому. У сфері відповідальності компаній залишається лише власне споруда. Зі збільшенням масштабів будівельної діяльності посилюється конкуренція між компаніями за вільний простір у сьогоднішніх межах міста. Значно послаблюється контроль державних органів за розвитком архітектурного ансамблю міста. Відбувається порушення генерального плану забудови шляхом його поточного корегування на користь деяких 18

забудовників. Такі корек-ції здійснюють з порушеннями законодавства (зокрема, Земельного і Водного кодексів). Найбільшою є конкуренція, що закономірно, у центральній частині міста, де історично сформувалися зони зелених насаджень, представлені скверами, парками і газонами, а також прибудинковими зеленими зонами. Особливо гостро ця проблема стосується території історичного центру міста, де вільних майданчиків для забудови практично немає, вони можуть формуватися лише за рахунок знищення зелених насаджень або на прибудинкових територіях. Все зазначене є потужним чинником скорочення всіх форм зелених насаджень. Іншим чинником зменшення площ зелених насаджень у Сумах виявилася ліквідація громадського транспорту – тролейбусів і автобусів і заміщення його приватними маршрутними таксі. Це відбувалося одночасно з багаторазовим збільшенням у місті приватного автотранспорту. Цілком закономірно, що розширення автошляхів найактуальнішим було саме в історичній частині міста і при цьому лише шляхом знищення частини скверів і газонів разом з деревною і трав’яною рослинністю. Істотне скорочення зелених насаджень центральної частини міста відбулося і за рахунок стрімкого зростання в центрі міста кількості малих архітектурних форм. Більшість з них була споруджена на газонах і клумбах. Розвиток інфраструктури малих архітектурних форм супроводжувався знищенням великої кількості деревних насаджень і газонів також у зв’язку зі створенням шляхів з твердим покриттям для зручності підходів і під’їздів до цих споруд. Помітних збитків зеленим насадженням у місті завдали і осередки стихійної торгівлі. Пересувні торгові намети встановлюють переважно на газонах вздовж тротуарів. Після 2000 року в Сумах відбулася активна, значною мірою необґрунтована ліквідація великих дерев, у першу чергу тополь, осик, дубів, лип, каш-танів, і заміна їх декоративними карликовими і плакучими формами з набагато нижчою здатністю до очищення і відновлення якості повітря. Особливо великими є втрати великих старовікових деревних насаджень у старих парках і скверах. У цей період під гаслами реконструкції та оновлення паркових зон було знищено понад 50 % таких дерев. Частина територій з суцільними деревними насадженнями була перепланована під спортивні комерційні комплекси і розважальні центри з інфраструктурою паркингів. Така реконструкція забезпечила безперешкодний доступ до центрального міського парку необмеженої кількості автотранспорту, перебування якого на території парку раніше суворо заборонялося. Втрата значних площ з 50–60-річними деревними насадженнями з одночасним збільшенням транспортного навантаження на центр міста не буде компенсована навіть за умови заміни їх молодими насадженнями. Втрата деревних насаджень відбулася і на територіях прибережних захисних смуг. Враховуючи той факт, що територією Сум протікають три досить потужні річки – Псел, Сумка і Стрілка, прибережні захисні смуги яких були досить щільно засаджені деревами, вони були потужним чинником 19

очищення повітря і формування мікроклімату. На жаль, в результаті діяльності Державного регіонального проектно-вишукувального інституту «Дніпродіпроводгосп» з «розчищення» русел річок більшість деревних насаджень вздовж річок Сумка і Стрілка у центрі міста (а також по районних центрах області) було ліквідовано без подальшого їх поновлення. Береги річки Псел були роздані під забудову і подальшу приватизацію з грубими порушеннями вимог Водного і Земельного кодексів. Перелічені вище шляхи цілеспрямованої ліквідації зелених насаджень, спрощення структури і унеможливлення їх реанімації призвели до того, що сьогодні в Сумах 4 дерева припадає на 100 мешканців міста замість 5 дерев – на 1 мешканця (за нормами ВООЗ). Що стосується подолання такої тенденції, то першою необхідною умовою є подолання неграмотності представників влади і широких верств населення у розумінні ролі зелених насаджень у місті. Для поліпшення ситуації потрібно: 1. Інформування представників місцевої влади і населення через усі можливі засоби масової інформації (у тому числі із застосуванням соціальної реклами) про роль парків у сучасному місті. Основна роль міських парків сьогодні – не розваги на атракціонах, не місце для спорудження стадіонів і майданчиків для занять спортом окремих груп населення, а формування і підтримання комфортного фізичного, хімічного і психічного середовища для всіх міських жителів. Вони призначені створювати мікроклімат, сприятливий для здоров’я: очищення повітря від забруднень, спричинених функціонуванням міста; насичення повітря киснем, фітонцидами, забезпечення сприятливої вологості та іонізації повітря; створення захисту від агресивних візуальних полів, якими є стіни будівель і шляхи; забезпечення можливості споглядати природу і спілкуватися з природою в центрі міста, але в ізоляції від несприятливих впливів міста. Парк має бути загальнодоступним місцем фізіо- і психотерапії для міського жителя. Цю роль парків добре розуміли наші предки, які ще в 19 столітті писали і говорили про гостру потребу міського мешканця дати відпочинок душі й розуму в оточенні природи, яка нині зросла багатократно. Свідчення цьому – статистично підтверджене погіршення стану фізичного і психічного здоров’я жителів міст. Виконання перелічених вище функцій парками залежить у першу і головну чергу від кількості, якості і розміщення зелених насаджень: чим більше, тим краще; чим більше у центрі міста, тим краще; чим більша площа суцільного масиву зелених насаджень, тим краще. Якщо у бюджеті міста недостатньо коштів для підтримання в належному порядку парку та інших зелених насаджень, слід з мінімальними затратами зберегти їх від забудови – заради здоров’я дітей і онуків нинішніх мешканців міста. Це повинні знати і розуміти всі городяни, у тому числі – представники влади і бізнесу. Можливо, тоді вони замість того, щоб шукати «дірки» в законах для «законного» знищення зелених насаджень з мовчазного погодження громади, будуть належно цінувати те багатство у 20

вигляді зелених насаджень – парків, скверів, газонів, яке залишилося місту від попередніх поколінь.

2. Запровадження мораторію на забудову будь-якими спорудами (у тому числі дорогами та малими архітектурними формами), скверів, парків, газонів і клумб у центрі міста.

3. Інвентаризація зелених насаджень.

4. Розроблення проекту відновлення знищених або сплюндрованих зелених насаджень у центрі міста. Необхідно повернути місту його обличчя, яке створюють не лише архітектурні споруди, а й зелені насадження. Від цього залежить не лише якість життя мешканців міста, а й привабливість його для туристів.

5. Заміна вирубаних старих дерев на території міста молодими деревами того ж виду віком не менше 15–20 років. Це необхідно, щоб не допустити погіршення якості середовища в місті, що є наслідком вирубування дерев, під яким би приводом воно не здійснювалось. Наведення порядку в міських зелених зонах залежить від можливості притягнення до відповідальності порушників законодавства. Насамперед це стосується депутатів, які приймають рішення, що призводять до погіршення якості середовища існування, а отже, шкодять здоров’ю людей (наприклад, спорудження малих архітектурних форм та інших будівель на газонах і в скверах у центрі міста, знищення зелених насаджень у прибережних захисних смугах та ін.). Це також стосується прокуратури, яка не виконує функцію нагляду за дотриманням законності діяльності бізнесу, і представників виконавчої та законодавчої влади. УДК 630:182.59 НАУКОВО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ МОНІТОРИНГУ ЗЕЛЕНИХ НАСАДЖЕНЬ У М.КИЄВІ Шумик М. І. кандидат біологічних наук, старший науковий співробітник, заступник директора з наукової роботи, завідувач відділу ландшафтного будівництва Машковська С. П. кандидат біологічних наук, старший науковий співробітник відділу квітниково-декоративних рослин Національний ботанічний сад імені М. М. Гришка НАН України Необхідність проведення моніторингу зелених насаджень м. Києва зумовлено багатьма чинниками, серед яких: зростання масштабів техногенного впливу урбогенного мегаполісу на весь спектр компонентів довкілля, а через них – на зелені насадження (стихійна забудова, 21

перетворення і знищення природних ландшафтів, екосистем, збільшення кількості автотранспортних засобів, чисельності міського населення, техногенне перетворення ґрунтів, інтенсивне використання протиожеледних засобів, високий рівень забруднення повітря і ґрунтів газами, важкими металами, радіоактивними елементами); істотне погіршення стану зелених насаджень у місті; підвищення ролі зелених насаджень у збереженні ландшафтного різноманіття урбоекосистем; першочергова роль зелених насаджень в оздоровленні життєвого простору людини (житлові, промислові, рекреаційні об’єкти; необхідність стабілізації еколого-соціально-гігієнічної ситуації в місті та істотне її поліпшення у найближчому майбутньому. Аналітичний огляд науково-технічних робіт стосовно стану зелених насаджень м. Києва, виконаних за останні десять років (1997–2007 рр.) на замовлення Київської міської державної адміністрації, дав можливість виділити п’ять основних напрямів, за якими проводили дослідження: моніторинг екосистем паркових зон м. Києва; оптимізація використання зелених насад-жень для оздоровлення довкілля та еколого-естетичного поліпшення ландшафту; розробки з поліпшення стану зелених насаджень та догляду за ними; розробки з утилізації відходів; створення інформаційних систем управління [6, 8]. Однак отримані результати робіт недостатні для характеристики стану природного середовища і урбоекосистем мегаполісу, оскільки комплексних досліджень екосистем не проводили, роботи виконували нерегулярно, ізольовано одна від одної, з різними часовими проміжками, вони різнопланові за завданнями досліджень через відсутність єдиної і науково обґрунтованої концепції. Крім того, у зв’язку з інтенсивним розвитком міста закономірності функціонування зелених насаджень та їхню реакцію на вплив абіотичних і біотичних чинників урбанізованого середовища вивчати важко без проведення постійних спостережень. Це може забезпечити екологічний моніторинг, на необхідності проведення якого і наголошувалось у більшості проаналізованих робіт. Крім того, обґрунтування стратегії озеленення міста та утримання зелених насаджень потребує достовірної, адекватної і систематизованої інформації про динамічні процеси, що проходять в рослинах під впливом численних антропогенних чинників міського середовища, а також враховуючи складність структури мегаполісу, багатоваріантність антропогенних чинників і складний механізм їхнього впливу на якість середовища, сьогодні особливої актуальності набуває розроблення комплексної загальноміської екологічної програми «Моніторинг стану зелених насаджень м. Києва» [7]. Провідні вчені Києва разом з керівництвом ККО «Київзеленбуд» за активної підтримки Управління охорони навколишнього природного середовища КМДА в 2007–2008 рр. інтенсивно опрацювали необхідні матеріали і створили всі передумови для розроблення цієї програми. У зв’язку з цим та відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Правил утримання зелених насаджень в населених пунктах України, з метою подальшого оздоровлення довкілля, поліпшення 22

екологічного і санітарного стану столиці Київська міська рада ухвалила: вважати необхідним розроблення та затвердження Київської міської програми «Моніторинг зелених насаджень у м. Києві» [2]. Розробником її визначено Національний ботанічний сад імені М. М. Гришка НАН України. Тому основне завдання, яке постало перед нами, – забезпечити науковометодологічну основу для планування та проведення моніторингу зелених насаджень м. Києва. Враховуючи досвід моніторингових досліджень зелених насаджень мегаполісів та специфіку екологічних умов м. Києва [3, 4, 9], ми визначили комплекс взаємопов’язаних питань, які слід вирішувати у процесі моніторингу, зокрема: стан зелених насаджень і їхня декоративність, ентомофітопатологічний стан деревних рослин у зелених насадженнях міста, стан атмосферного повітря з визначенням кількості та якості основних фітотоксичних речовин промислових емісій та викидів автотранспорту, стан ґрунтового покриву, аналіз фітотоксичності опадів і засобів проти ожеледей. Для забезпечення ефективності моніторингу зелених насаджень Києва необхідно: розробити засади наукового й практичного опрацювання проблем організації спостережень; науково обґрунтувати склад, структуру мережі й методи спостережень за зеленими насадженнями, рівнем та станом забруднення довкілля; вибрати методи, методики оцінювання та прогнозування стану рослинності; розробити рекомендації щодо ефективного управління зеленим господарством. Було встановлено основні етапи робіт з організації та проведення моніторингу: 1. Визначення найнапруженіших екологічно небезпечних районів, зонування території за наявністю промислових підприємств і автомагістралей по районах міста, наукове обґрунтування встановлення постійно діючих пунктів спостереження.

2. Вибір методів та обладнання для проведення стаціонарних досліджень.

3. Підбір персоналу для польових досліджень, ведення контролю на пунктах постійного спостереження, інформаційної обробки даних, а також персоналу фахівців-аналітиків, екологів, дендрологів, фізіологів та економістів для управління та координації еколого-компенсаційних рекомендацій і заходів.

4. Створення інформаційної бази даних та координаційного центру моніторингу.

5. Створення відділу швидкого реагування на надзвичайні ситуації.

6. Проведення досліджень, занесення вимірів до загальної бази даних по розділах, створення картографічних матеріалів.

7. Розроблення рекомендацій, впровадження заходів щодо послаблення техногенного впливу і підвищення стійкості та декоративності зелених насаджень в місті.

23

Складним елементом організації моніторингу є визначення необхідної кількості та дислокації постійних пунктів спостереження і схем проведення досліджень на них за визначеними програмою моніторингу параметрами. Враховуючи розміщення основних промислових підприємств Києва, стан атмосферного забруднення, напруженість автотранспорту та виходячи з класифікації міських екотопів за Лаптєвим [1], ми запропонували 25 майданчиків для проведення постійних спостережень. Серед них – 2 екотопи лісових та лісопаркових масивів приміської зони, 6 екотопів міських парків, садів, скверів, 2 екотопи житлових масивів старої забудови, 2 екотопи житлових масивів сучасної забудови, 3 екотопи на територіях промислових під-приємств, 7 екотопів автотранспортних систем, 3 екотопи, створені на намивних пісках. Будуть проведені дослідження з визначення таких якісних і кількісних показників: атмосферне повітря (оцінка впливу на зелені насадження), ґрунти (агрохімічні, фізичні показники, якісний і кількісний склад забруднювачів, оцінка впливу на стан зелених насаджень), зелені насадження (показник декоративності, ентомо-фітопаталогічні, біоморфометричні показники, кількісні та якісні характеристики видового складу, ступінь стійкості деревних рослин до забруднення). Що стосується методології досліджень, необхідно здійснювати не точкове, а територіальне вивчення (інвентаризація і паспортизація) зелених насаджень і оцінку ступеня забруднення природного середовища за всіма небезпечними інгредієнтами; вивчати і оцінювати вплив забруднювачів на екосистеми потрібно за допомогою експрес-методів, в тому числі фіто- і ліхеноіндикації; необхідно перейти від візуальних методів досліджень до об’єктивних із застосуванням приладів та методів класичних наук (фізіології, біохімії, біофізики) [9, 10]. Тому ми плануємо обрати методи досліджень двох напрямів: точні фізико-хімічні (лабораторні) та біоіндикаційні (натурні). Перші дадуть нам змогу визначити кількісні параметри основних токсичних речовин, другі – проаналізувати і дослідити характер їх поширення та акумуляції, встановити допустимі рівні антропогенних впливів на різні типи екосистем. Серед багатьох методів фітоіндикації найчутливішими до широкого діапазону рівнів забруднення є «ефект пероксидаза», флуоресцентний аналіз [10]. Пошкодженість зелених насаджень планується досліджувати маршрутно-обстежувальним способом за допомогою спеціальних шкал, доповнених О. О. Лаптєвим за чотирибальною оцінкою, здійснювати естетичну оцінку деревно-кущової рослинності – за п’ятибальною шкалою [1, 5]. Дослідження кліматотопу урбоекосистем (експрес-метод визначення кислотності опадів; оцінка рівня забруднення автотранспортом атмосферного повітря чадним газом розрахунковим методом; визначення токсичності опадів у зонах забруднення за допомогою насіння або проростків біоіндикаторів); дослідження едафотопу урбоекосистем (визначення рухомих форм важких металів у водній витяжці ґрунту, визначення засоленості ґрунтів міських вулиць за сухим залишком ґрунтової витяжки; визначення 24

загальної токсичності ґрунтів; моніторинг коренедоступної вологи); аутекологічні дослід-ження рослин (дослідження стану листків деревних рослин; виявлення уражених і відмерлих тканин листка; визначення вмісту хлорофілу в листках рослин; асиметрія листків берези як метод біоіндикації атмосферного повітря; визначення забруднення навколишнього середовища пилом за його накопиченням на листкових пластинках; визначення токсичності пилу); оцінка комплексу морфофізіологічних змін рослин (визначення стану навколишнього середовища за комплексом морфологічних ознак (хвої, пагонів, бруньок) у хвойних; проведення фенологічних спостережень за змінами феноритмів у рослин як інтегрального індикаційного показника; визначення зольності листків, хвої, бруньок і кори деревних рослин як індикаційної ознаки забруднення повітряного середовища важкими металами). [5]. Слід приділити увагу встановленню нормативних показників кількісного складу зелених насаджень (вуличні насадження, придомові посадки, сквери, загальна кількість на район) по окремих зонах техногенного впливу (наприклад, зона підвищеного техногенного ризику) в місті. Обґрунтування допустимого забруднення повітря для зелених насаджень має бути основане на експериментальному вивченні порушення найважливіших функцій най-чутливіших порід (фотосинтез, активність ферментів, продуктивність та ін.). До виконання завдань з моніторингу зелених насаджень м. Києва планується залучення фахівців ряду таких наукових установ як: Інститут захисту рослин УААН України, Інститут зоології імені І. І. Шмальгаузена НАН Ук-раїни, Інститут мікробіології і вірусології імені Д. К. Заболотного НАН Ук-раїни, Інститут фізіології рослин і генетики НАН України, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Науковий центр екомоніторингу та біорізноманіття мегаполісу НАН України, Національний університет біоресурсів і природокористування України. Крім того, вважаємо за доцільне розробити принципову схему інформаційно-довідково-аналітичної електронної системи, яка б забезпечила обробку, аналіз і збереження даних про стан озеленених територій за всі роки моніторингових досліджень для прогнозування його змін і розроблення науково обґрунтованих рекомендацій щодо створення та утримання зелених насаджень. Основою для неї можуть бути ландшафтно-екологічні інформаційні системи (ЛеІС), у тому числі роботи, які виконував факультет кібернетики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, «Створення геоінформаційної системи управління зеленим господарством м. Києва» (2006) та сучасні комп’ютерні програми, які запропоновані Національним аграрним університетом у НТР «Розробка наукових основ проектування садово-паркових об’єктів м. Києва» (2004) [6]. Основні принципи, на яких повинен базуватись моніторинг стану зелених насаджень у місті, мають поєднувати в собі науковий, технічний, економічний аспекти. Дослідження повинні бути територіально поширеними, 25

постійно здійснюваними, методи контролю – швидкими і точними, інформаційні дані – доступними для опрацювання їх у різних програмах з метою аналізу, ведення статистичного обліку, контролю за ступенями впливу багатокомпонентних полютантів на стан зелених насаджень у місті. Основними наслідками реалізації моніторингу можуть бути: економія і акумуляція матеріальних і фінансових ресурсів для розв’язання екологічних проблем міст, поліпшення іміджу Києва як екологічно стабільного європейського міста. Література: 1. Лаптєв О. О. Екологічна оптимізація біогеоценотичного покриву в сучасному урболандшафті. – К. : Укр. екол. акад. наук, 1998. – 208 с.

2. Наказ Міністерства будівництва, архітектури та житловокомунального господарства України від 10 квітня 2006 р. № 105 // www.minjkg.gov.ua/news/data/attach/796/zelenmonitor_proj.doc 3. Николаевский В. С., Якубов Х. Г. Экологический мониторинг зеленых насаждений в крупном городе. Методы исследований : практич. пособие. – М. : ГОУ ВПО МГУЛ, 2008. – 67 с.

4. Об утверждении Методики мониторинга состояния зеленых насаждений общего пользования на территории Санкт-Петербурга // http:// www.spbustavsud.ru 5. Руденко С. С., Костишин С. С., Морозова Т. В. Загальна екологія. Практичний курс. – Частина 1. Урбоекосистеми. – Чернівці : Книги–ХХІ, 2008. – 342 с.

6. Стан зелених насаджень в м. Києві (аналітичний огляд науковотехнічних робіт, виконаних в 1997–2007 рр. на замовлення Київської міської державної адміністрації) / упорядники М. І. Шумик, С. П. Машковська, В. А. Трокоз, Ф. М. Левон, В. М. Остап’юк, Т. В. Мельничук. – К. : Видавничополіграфічний центр «Київський університет», 2009. – 200 с.

7. Шумик М. І., Машковська С. П. Розроблення програми «Екологічний моніторинг зелених насаджень у м. Києві» // Значення та перспективи стаціонарних досліджень для збереження біорізноманіття : матеріали міжнар. наук. конф., присвяченої 50-річчю функціонування високогірного біологічного стаціонару «Пожижевська» (Львів–Пожижевська, 23–27 вересня 2008 р.) – Львів, 2008. – С. 451–452.

8. Шумик Н. И., Машковская С. П., Рудь Н. В. Проблемы и состояние озеленения г. Киева (по данным научно-технических работ 1997–2007 гг.) // Материалы XII Международной научно-практической конференции «Проблемы озеленения крупных городов» (10–11 февраля 2009 г., Москва). / под общ. ред. Х. Г. Якубова. – М. : ОП ВВЦ «Цветоводство и озеленение», 2009. – С. 83–87.

9. Якубов Х. Г. Мониторинг зеленых насаждений как элемент общегородской системы мониторинга окружающей среды // Экология большого города. – Вып. 2. – М. : Прима-Пресс, 1997. – С. 4–12.

26

10. Якубов Х. Г. Экологический мониторинг зеленых насаждений в Москве. – М. : ООО «Стагирит», 2005. – 264 с.

ЗЕЛЕНІ НАСАДЖЕННЯ ПАРКІВ І СКВЕРІВ ЦЕНТРАЛЬНИХ ВУЛИЦЬ М. ЧЕРНІВЦІВ Лазарєва С. В. викладач-методист Центру нових інформаційних технологій навчання Чернівецький обласний інститут післядипломної освіти координатор Чернівецької обласної організації ВДС «Екологічна варта» Буковина – край з великою кількістю парків, скверів та вулиць із зеленими насадженнями у містах, районних центрах і селах. Кожен парк і сквер у місті Чернівцях має свою історичну пам’ятку. Дерева і кущі у місті є носіями історичних даних про те, хто і коли заклав ландшафти нашого прекрасного міста. Про це було випущено у 2002 році книгу «Зелений пояс Чернівців» (автори Юрій Майсікевич, Андрій Масікевич, Володимир Сівак), у видавництві «Золоті литаври». Зелені насадження Чернівців представлені чотирма екологофітоценотичними поясами (ЕФП): приміська зелена зона (1-й ЕФП), лісопаркова зона (2-й ЕФП), міські парки та сквери (3-й ЕФП), придорожні зелені насадження (4-й ЕФП). Значну частину зеленого поясу Чернівців складають території та об’єкти природно-заповідного фонду (ПЗФ). Правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду визначені в Законі України «Про природно-заповідний фонд України», прийнятому Верховною Радою України 16 червня 1992 року. Відповідно до зазначеного Закону території та об’єкти ПЗФ є загальнодержавного та місцевого значення. На території міста налічують 33 території та об’єкти ПЗФ загальною площею 22 176, 5 га, в т. ч.: – ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Цецино» – 430,0 га (1-й ЕФП) – ботанічний сад загальнодержавного значення «Чернівецький» – 3,5 га, (3-й ЕФП) – дендропарк загальнодержавного значення «Чернівецький» – 4,8 га, (3-й ЕФП) – регіональний ландшафтний парк місцевого значення «Чернівецький» – 21 504,2 га, (1-й ЕФП) – ландшафтний заказник місцевого значення «Гарячий Урбан» – 108,0 га, (2-й ЕФП) 27

– 9 парків-пам’яток садово-паркового мистецтва – 123, 7 га (3-й ЕФП) – 19 ботанічних пам’яток природи місцевого значення – 2,3 га ( 3-й ЕФП). Для центральної частини Чернівців характерним є класичний тип міського ландшафту, з переважанням значної кількості об’єктів садовопаркового мистецтва. Зазначені природоохоронні об’єкти є не лише зеленими легенями міста, а й мають також естетичне значення та складають історико-культурну спадщину давнього міста над Прутом. Збереження унікального ландшафтно-архітектурного комплексу міста є нагальною вимогою часу. Ботанічний сад Чернівецького національного університету – один з найстаріших ботанічних закладів України: у вересні 2002 року йому виповнилося 125 років. Історія саду започаткована у другій половині XIX століття, яке характеризувалося бурхливим розвитком паркобудівництва і поєднанням у парковому мистецтві регулярного та ландшафтного стилів. У міських на-садженнях особливої популярності набули рослини іноземного походження, які вражали різноманітністю форм і контрастів. Колекції деревних рослин розміщені на всій території Ботанічного саду. За час його існування випробувано понад 2500 видів, форм та різновидностей різного географічного походження, з яких у кліматичних умовах регіону адаптувалося близько 1800. Переважна більшість рослин в дендрарії розміщена за родовими комплексами. У дендрарії зростають рослини різних вікових груп: від ровесників саду до 3–4-річних саджанців. Особливу цінність мають екзоти, що збереглися з дня заснування саду та перших років посадок і становлять майже 10 % усього загалу колекційних рослин. Це – кипарис болотяний, тис ягідний, ялиці грецька і кавказька, сосна Веймутова, тюльпанове дерево, берека, гіркокаштан звичайний ф. Баумана, дуб великоплідний та ін. Особливої уваги заслуговують унікальні для нашого регіону криптомерія японська (Китай, Японія), кунінгамія ланцетна (Південний і Центральний Китай), метасеквоя гліптостробоподібна (Китай), секвоядендрон гігантський (Північна Америка), акебія п’ятірна (Китай, Японія, Корея), декенея Фаргеза (Китай), а також представники родини стіраксових, що походять з Китаю і в Україні трап-ляються надзвичайно рідко. Більшість з перелічених видів цвітуть і утворюють життєздатне насіння в наших умовах. Дуже популярним у жителів міста та численних туристів є дендрологічний парк «Чернівецький» за резиденцією митрополита Буковини (територія Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича). Дендрологічний парк засновано в 1876 році. Тут зростає понад 100 видів екзотичних дерев і чагарників. Є базою наукових досліджень та навчальної практики студентів Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Має історичне та науково-естетичне значення.

28

Цей парк є витвором мистецтва з його червоним буком, магноліями, грабами, ялинами, вербами та іншими деревами і кущами. Зараз у ньому готують земельну ділянку для створення біблейського саду, розроблено план-схему висаджування рослин. Члени міської організації «Екологічної варти» провели інвентаризацію зелених насаджень скверу біля університету, було виявлено зрізані вікові дерева, на їхньому місці висаджено ялини, туї та кущі. Поряд зі сквером є спортивний майданчик, засаджений плодовими деревами (алича, черешня, вишня). Жителі вулиць Університетської і Коцюбинського, а також судове рішення призупинили забудову цього дитячого спортивного майданчика. Окраса центру міста – парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва «Парк імені Шіллера». Парк засновано у 1890 році. Тут зростає 30 видів і форм дерев та чагарників. Має науково-естетичне-значення. Чернівецький парк культури та відпочинку імені Шевченка є пам’яткою садово-паркового мистецтва. Тут зростає 115 видів і форм дерев та чагарників. Місце масового відпочинку дорослих та дітей. Має науковоестетичне значення. У парку здійснюють санітарне чищення дерев. Вартівці обласної школи-інтернату №1 вивчали видовий та віковий стан дерев і встановили, що біля літнього театру були обрізані крони вікових дерев великих розмірів. Під час обрізання дерев стовбури не обробляли варом, це може спричинити пошкодження дерев та їх захворювання. На вулиці Суворова неподалік від інтернату будують новий житловий будинок, каштани тут були обрізані рік тому. Нині вони засохли, залишилося лише чотири каштани біля індустріально-промислового коледжу. Видовий склад більшості дерев у центрі міста на Головній та Червоноармійській вулицях складається з лип, які обрізають щороку, що не дає можливості формувати крону, – все це призводить до появи новоутворень на деревах. Поблизу Червоноармійського міського ринку провели обрізання дерев дуже великих розмірів. На території ринку зводять будівлю з порушенням планування, що в подальшому буде заважати росту цих дерев.

ЕКОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СТІЙКОСТІ ПРИМІСЬКИХ ЛІСІВ ДО ДІЇ АНТРОПОГЕННИХ ЗАБРУДНЕНЬ Вдовенко О. П. Університет сучасних знань Гармата О. М. Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова

29

Рослини є основою існування життя на нашій планеті. Вони також захищають ґрунти від вітрової та водної ерозії, беруть участь у регулюванні кругообігу води, впливають на клімат. Ще однією важливою функцією рослин є очищення природного середовища від різних полютантів. Можливість використання рослин як біофільтрів є досить великою, але не безмежною, тому що накопичення фітотоксикантів негативно позначається на процесах життєдіяльності рослин та за надмірною кількості може призвести до їх загибелі. Зараз, у зв’язку з постійним посиленням антропогенного впливу на довкілля, особливого значення набуває проблема трансформації лісових насаджень. Вона є дуже актуальною для лісів зелених зон поблизу міст та промислових центрів, які становлять понад 22 % лісових ресурсів України. У зв’язку з масовим житловим, промисловим та транспортним будівництвом, розширенням міст збільшилася інтенсивність впливу на приміські ліси. На процеси зростання, продуктивності та стійкості лісів зеленої зони міст впливають тепло, волога, елементи живлення, тобто фактори абіотичного середовища. У більшості з них є як лімітуючі, так і оптимальні параметри. Промислові підприємства та автомобільний транспорт викидають в атмосферу широкий спектр речовин, що відрізняються різноманітністю хімічного складу та рівнем негативної дії на організми. До найістотніших негативних впливів забруднень на навколишнє середовище відносять їхню дію на рослинні біоценози і насамперед на ліси. В умовах техногенного забруднення атмосферного повітря різко зменшується продуктивність лісових екосистем, погіршуються екологічні умови. Рослини самі по собі дуже страждають від забруднення навколишнього середовища, тому вивчення механізмів стійкості рослин до дії шкідливих речовин і розроблення на цій основі заходів, спрямованих на підвищення їх до стійкості токсичних полютантів, необхідно враховувати під час озеленення і лісовідновлювальних робіт на територіях що задимлюються, з метою зменшення, з одного боку, забрудненості атмосферного повітря газоподібними і пилоподібними речовинами, з другого – підвищення стійкості деревних рослин, що обмежують поширення газоподібних відходів. Питанням стійкості зелених насаджень до промислових викидів та розроблення господарських заходів для підвищення стійкості біоценозів присвячено ряд робіт. В. М. Красінський запропонував розрізняти три види газостійкості – біологічну, анатомо-морфологічну і фізіолого-біохімічну. В. С. Миколаївський довів, що між інтенсивністю фізіологічних процесів в листках (фотосинтез, дихання) і газостійкістю є статистично достовірна зворотна кореляція. Видимі пошкодження на листках та хвої – результат незворотних порушень у фізіолого-біологічних процесах рослин. Зі збільшенням концентрації і періоду дії відбувається значне зниження інтенсивності фотосинтезу і транспірації, явища суховерхівковості, характерної для 30

хвойних порід в осередках впливу шкідливих речовин, позв’язують з підвищенням транспіраційної витрати вологи рослинами, в листі спостерігається зменшення вмісту хлорофілу, знижується його буферна ємність, зменшується вміст аскорбінової кислоти, різко сповільнюється синтез білків, значно зменшується накопичення запасних поживних речовин і перетворення їх на цукри, збільшується активність пароксідази (ферменту, який каталізує окиснення органічних сполук). Зміна фізіологічної і біохімічної активності рослин під впливом хімічних викидів призводить до перебудови в анатомо-морфологічній будові листка, зокрема утворення перидерми у хвої голонасінних розглядають як захисну відповідь техногенному забрудненню атмосфери. Найнебезпечнішими для рослин є вплив забруднювачів у ранкові години. В. Н. Ваніфатов пов’язував газостійкість рослин з їх географічним місцезнаходженням на основі світлового дня. Вважають, що фактори, особливо ґрунтові, які істотно впливають на ріст рослини, не можуть помітно впливати на її газостійкість; у той же час інші умови зовнішнього середовища, особливо вітровий та баричний режими, багато в чому впливають на процес задимлення і, отже, відіграють винятково важливу роль у пошкоджуваності рослин токсичними полютантами. З огляду на це, Ю. З. Кулагін запропонував розрізняти такі ступені газових пошкоджень: дуже слабка – менше ніж 5 % обпаленої листкової поверхні, слабка – 10 %, слабо-середня – 20 %, середня – 30 %, середньосильна – 45 %, сильна – 60 %, дуже сильна – 90 %. М. Д. Томас побудував шкалу порівняльної газостійкості рослин до сірчистого ангідриду. В його дослідах газостійкість люцерни було прийнято за одиницю. При такому підході яблуня отримала оцінку газостійкості свого листя – 1,3; липа – 2,3; в’яз і береза – 2,3; тополя – 2,5; клен ясенолистий – 3,3; жимолость – 3,5; бузок – 4; лимон – 6,5–6,9; сосна 7–15. Однак він не враховував, з одного боку, екологічну значущість часу повітряних пошкоджень, стан самої пошкодженої рослини і характер подальших умов зовнішнього середовища, а з другого – ступінь згубності для життя листка тієї чи іншої площі опіків на ньому. На основі одержаних даних стосовно стійкості деревних рослин до забруднювачів навколишнього середовища та негативного впливу техногенного атмосферного забруднення на лісові екосистеми можна зробити ряд висновків: 1. Для оздоровлення екологічного середовища міст необхідно розширювати площу зелених насаджень, тому що рослини здатні протистояти шкідливому впливу фітотоксикантів, а також очищати природне середовище від отруйних полютантів і бути індикаторами забруднення різноманітними токсичними речовинами.

31

2. Основний шлях зменшення негативних наслідків від техногенного забруднення – вдосконалення технологічних процесів і, разом з тим, лісівничі, агротехнічні, селекційні та інші еколого-біологічні заходи.

3. Для прогнозування стану лісів необхідна розробляти екологоекономічні регіональні моделі, в основу яких слід покласти принципи екологічного моніторингу, що передбачають докладне вивчення всіх компонентів лісових екосистем в умовах антропогенного впливу.

4. Ефективність заходів щодо запобігання збиткам лісовому господарству залежить від стану лісових екосистем, відповідності насаджень умовам місцезростання, максимального збереження сталості природного біоценозу.

5. Стійкість рослин різних видів у різних режимах задимлення зумовлена ефективністю природного відбору, що пов’язано з механізмом динамічної рівноваги екосистеми (гомеостазу) і має біоценотичну та біохімічну природу одночасно.

6. Недостатньо досліджено питання зміни структури і складу лісових екосистем приміських зелених зон у зв’язку з антропогенними навантаженнями і нез’ясовано механізми взаємозв’язку між забрудненням атмосфери і його дією на ліс, слабо вивчено природу стійкості лісових екосистем до промислових токсикантів.

7. Необхідна комплексна оцінка стану лісів, тому що у разі хронічного впливу токсикантів на лісові екосистеми відбуваються приховані порушення функціонування дерев, які посилюються антропогенними змінами мікроклімату і рекреаційного навантаження на ліс. Література: 1. Кулагин Ю. З. Древесные растения, промышленная среда. – М., 1974.

2. Строительство и реконструкция лесопарковых зон / B. C. Моисеев, Л. Н. Яновский, В. А. Максимов и др. – Л., 1990.

3. Основы лесоводства и лесной таксации / А. Н. Поляков, И. М. Набатов. – М., 1983.

4. Беляев Ю. А. и др. Спутник лесника. – М., 1990.

32