Text 2

Шановні колеги! Пропонуємо Вашій увазі першу збірку матеріалів засідання Наукової ради Всеукраїнської екологічної ліги на тему «Сучасний стан сміттєзвалищ в Україні: екологічні, соціальні, економічні проблеми та шляхи їх розв’язання». Матеріали вміщено у двох збірках. Проблема поводження з побутовими відходами належить є однією з найскладніших, розв’язання якої потребує постійних системних зусиль та витрат. На цей час в Україні переважну кількість побутових відходів зберігають (захоронюють) на полігонах – спеціальних інженерних спорудах, які почали використовувати з 80-х років 20 століття. Території полігонів виключають із землекористування на сотні років, а самі полігони стають об’єктами підвищеної екологічної небезпеки протягом тривалого часу. Водночас, понад 40 % компонентів побутових відходів є цінною вторинною сировиною, природні запаси якої є обмеженими і невпинно вичерпуються. В Україні за 2010 рік утворилося близько 50 млн м3 твердих побутових відходів (ТПВ), або приблизно 12 млн т. Захоронюють ці відходи на 4,5 тис. сміттєзвалищ і полігонах загальною площею майже 8 тис. га, серед них 22 % не відповідають нормам екологічної безпеки, тобто є осередками забруднення довкілля – підземних і поверхневих вод, атмосферного повітря, погіршення стану земельних ресурсів, що, зрештою, згубно впливає на здоров’я людей. Найбільша кількість таких полігонів є у Луганській, Одеській, Херсонській, Харківській, Тернопільській, Запорізькій, Вінницькій, Закарпатській областях. Крім санкціонованих смітєзвалищ, виділяють несанкціоновані, які використовують для накопичення ТПВ. Через відсутність в Україні системи поводження з твердими побутовими відходами в населених пунктах, як правило у приватному секторі, утворилося близько 23,7 тис. несанкціонованих сміттєзвалищ. Загрозу посилює розміщення на полігонах, крім побутових, інших відходів – промислових, будівельних, медичних та ін. Саме ці питання було розглянуто на засіданні Наукової ради ВЕЛ, сформульовано пропозиції та запропоновано засоби поводження з відходами в Україні, що знайшло відображення у Рішенні Наукової ради Всеукраїнської екологічної ліги, прийнятому на її засіданні.

ЗМІСТ Рішення Наукової ради Всеукраїнської екологічної ліги . . . . . . . . . . . . . 3 Проблеми утилізації відходів у Тернопільській області Кондратюк В. А., Вадзюк С. Н., Лотоцька О. В., Безрука Л. А. . . . . . . .

6

Ситуація зі сміттєзвалищами в Закарпатській області та напрями розв’язання проблеми Супруненко О. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 9 Досвід роботи Черкаської обласної організації Всеукраїнської екологічної ліги щодо зменшення впливу сміттєзвалищ на стан довкілля Черкащини Фоміна Н. М. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 11 Стан сміттєзвалищ в Овідіопольському районі Одеської області Авксентьєва О. М., Орлова Т. М. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

13

Світовий досвід інноваційних форм екотуризму на порушених ландшафтах Терлецький В. К., Філіпенко А. Б. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 15 Особливості переходу на сучасні технології утилізації твердих побутових відходів на прикладі Львівської області Мальований М. С., Гуглич С. І., Мяновська М. Б., Мальований А. М. . . . 19 Проблемні питання щодо поводження з відходами та їх утилізації в Рівненській області Лико Д. В., Гущук І. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 25 Екологічні проблеми експлуатації полігону ТПВ м. Хмельницького Міронова Н. Г., Виговська Т. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

30

Проблема вибору способу поводження з відходами Мелікаєв Ю. М., Грицан Ю. І. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

32

Взаимодействие общественности и властных структур в решении проблемы ликвидации стихийных свалок Литвиненко М. С. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 34

2

РІШЕННЯ засідання Наукової ради Всеукраїнської екологічної ліги на тему «Сучасний стан сміттєзвалищ в Україні: екологічні, соціальні, економічні проблеми та шляхи їх розв’язання» 6 жовтня 2011 р.

м. Київ

Наукова рада Всеукраїнської екологічної ліги, розглянувши проблему поводження з побутовими відходами в Україні, констатує, що сьогодні вона є однією з найскладніших, її розв’язання потребує постійних системних зусиль та витрат. Технологічна недосконалість, велика енерго- та матеріалоємність національної економіки, низький рівень переробки сировини, фізична зношеність виробничих потужностей на багатьох підприємствах України створюють умови, що призводять до подальшого забруднення навколишнього природного середовища відходами та іншими забруднюючими речовинами, у тому числі небезпечними і токсичними. Хоч за останні роки у національному законодавстві у сфері поводження з відходами відбулися позитивні зміни, спрямовані на формування системи управління відходами з урахуванням сучасних світових вимог, постійне погіршення якості довкілля за рахунок зростання обсягів відходів свідчить про наявність проблеми ефективності впровадження правових декларацій. Так, вимоги до якості проектування та будівництва об’єктів поводження з відходами, в тому числі полігонів захоронення промислових і побутових відходів, фактично регулюються державними будівельними нормами. Однак, як свідчить практика, ставлення до цих об’єктів з боку спеціально уповноважених органів у галузі проектування, будівництва, експлуатації об’єктів поводження з відходами є не дуже «серйозним». Більшість відходів має ресурсну цінність і є основним джерелом забезпечення ощадливого використання матеріальних первинно-сировинних і енергетичних ресурсів, але, на жаль, використовують їх неналежним чином. Є випадки здійснення операцій з відходами без відповідних ліцензій і дозволів, за відсутності технологічних регламентів, не враховуються викиди забруднюючих речовин у разі проведення операцій поводження з цими відходами або порушуються правила передачі цих відходів спеціалізованим підприємствам (у яких часто, на жаль, немає дозвільних документів). Органи місцевого самоврядування та місцеві райдержадміністрації не вживають реально дієвих заходів щодо збирання і переробки ресурсноцінних відходів, зокрема: не відкривають додаткові пункти прийому вторинних ресурсів; не організують пересувні пункти прийому вторинних ресурсів у місцях, де немає стаціонарних; недостатньо інформують населення про місця розміщення цих пунктів через засоби масової інформації; не впровад3

жують сучасні технології комплексної переробки та утилізації ресурсноцінних компонентів побутових відходів. До причин, які зумовлюють незадовільну ситуацію в галузі поводження з відходами, можна віднести:  порушення умов безпечного поводження з побутовими відходами через помилки в ході проектування та будівництва полігонів;  відсутність відповідних виробничих потужностей щодо переробки відходів;  відсутність ефективного державного контролю в галузі поводження з відходами, неспроможність у рамках комплексної державної інвестиційної, державної екологічної та інших експертиз правильно оцінити технічний рівень технологій у галузі поводження з відходами;  проблеми з кваліфікованими кадрами, постійні реорганізації у структурних підрозділах спеціально уповноважених органів;  повільні темпи паспортизації сміттєзвалищ;  недотримання санітарних норм на полігонах ТПВ;  відсутність обліку накопичення відходів на полігонах, недотримання термінів експлуатації сміттєзвалищ;  неконтрольоване утворення полігонів на природних територіях (яри, піщані кар’єри);  відсутність відповідальності за неякісні експертні висновки;  проблеми, пов’язані зі зміною структури відходів;  недостатньо налагоджене централізоване збирання побутових відходів у приватному секторі або його відсутність;  недостатня обізнаність населення в питаннях поводження з відходами. Наукова рада ВЕЛ зазначає, що проблема накопичення відходів на сміттєзвалищах потребує комплексного розв’язання, пов’язаного з використанням сучасних технологій та обладнання для збирання, транспортування, переробки й безпечного розміщення відходів із залученням вітчизняних та іноземних інвесторів. На основі представлених на засіданні матеріалів Наукова рада ВЕЛ вважає пріоритетними такі напрями і заходи, спрямовані на поліпшення ситуації щодо поводження з відходами в Україні, розв’язання проблем, пов’язаних з функціонуванням та створенням нових сміттєзвалищ: Для Верховної Ради України: – розробити та впровадити Загальнодержавні цільові програми щодо поводження з побутовими відходами; – розробити та прийняти Закон України «Про вторинні матеріальні ресурси». Для Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України: – розробити нові Правила санітарного очищення місць, які передбачені для складування відходів; 4

– розробити і впровадити нові нормативи з урахуванням зміни структури відходів; – запровадити централізоване роздільне збирання побутових відходів по всій території України з подальшою їх переробкою; – розробити систему заходів щодо запобігання поширенню інвазійних рослин навколо сміттєзвалищ. Для органів влади: – розробити ефективні економічні механізми функціонування підприємств, які переробляють відходи, з урахуванням можливості перепрофілювання нерентабельних виробництв; – забезпечити фінансування в повному обсязі заходів, передбачених національними, регіональними та місцевими програмами, спрямованими на поліпшення санітарного стану населених пунктів; – стимулювати впровадження екологічно чистих технологій і систем виробництва, ресурсо- та енергозберігаючих технологій, у тому числі шляхом надання фінансової допомоги господарюючим суб’єктам для їх впровадження; – налагодити ефективний екологічний контроль для управління техногенним навантаженням та раціональним використанням природних ресурсів; – провести терміново паспортизацію всіх сміттєзвалищ; – здійснити заходи щодо недопущення перетворення природних територій (ярів, піщаних утворень) на несанкціоновані сміттєзвалища; – впровадити заходи щодо оптимізації виробництв для зменшення обсягів споживання сировини, матеріалів і енергоносіїв, рециклінгу та повнішого використання сировини й матеріалів. Для громадськості: – сприяти розробленню регіональних програм поводження з відходами; – посилити просвітницьку роботу з населенням, державними службовцями у сфері поводження з відходами. Учасники Наукової ради ВЕЛ вимагають: – економічних пільг для підприємств, які переробляють вторинну сировину; – громадського обговорення Програми «Чисте місто»; – не підвищувати тарифи на вивезення відходів без обґрунтування; – уніфікувати систему обрахування тарифів на поводження з відходами з урахуванням системи єдиного метрологічного забезпечення.

5

ПРОБЛЕМИ УТИЛІЗАЦІЇ ВІДХОДІВ У ТЕРНОПІЛЬСЬКІЙ ОБЛАСТІ Кондратюк В. А., Вадзюк С. Н., Лотоцька О. В., Безрука Л. А., Тернопільська обласна організація Всеукраїнської екологічної ліги Людство не загине в атомному кошмарі – воно задихнеться у власних відходах. Нільс Бор

Проблемою ХХІ століття, як визначила Конференція 1992 року в Ріоде-Жанейро, є поводження з твердими відходами, які перешкоджають стійкому розвитку світового господарства. Це хвилює не тільки фахівців, учених, громадських діячів, організації екологічного профілю, а й усе свідоме населення планети. Відходи – це те, що утворилося внаслідок функціонування основних промислових галузей – добування і збагачення корисних копалини, енергетики, металургії, хімії і коксохімії, машинобудування і металообробки, деревообробки і целюлозно-паперового виробництва, легкої промисловості, будівельної індустрії та ін. Особливої уваги заслуговують тверді побутові відходи (покидьки), які утворюються як безпосередньо в домашніх умовах, на харчових підприємствах, так і в комунальній сфері в цілому. Одним з основних джерел забруднення урбанізованих територій є промислові (такі, що утворюються внаслідок виробничого процесу) і тверді побутові відходи (ТВП), утворені в процесі життєдіяльності та амортизації предметів побуту. Основними компонентами ТВП є використана упаковка, харчові залишки, відпрацьовані товари і матеріали (зокрема небезпечні – акумулятори, батареї, ртутні й звичайні лампи розжарювання, побутова хімія), зношені автомобільні шини, вуличне сміття, зрізані гілки, листя та ін. Поводження з цими відходами також є проблемою Тернопільської області. На цей час в Тернопільській області відходи утворюються на виробництвах переробної, харчової, легкої промисловості, внаслідок спалювання твердого палива та експлуатації автомобільного транспорту. Лише у 2009 році згідно з даними статистичної звітності в області утворилося 11140,325 т токсичних відходів, з них використано 11054,782 т, знешкоджено – 2,592 т, накопичено на 1 січня 2010 року – 126,704 т, переважно в Бучацькому, Гусятинському, Зборівському, Чортківському, Бережанському районах і в місті Тернополі. Менше ніж 3 % ТВП припадає на інші 10 районів. Для видалення побутових відходів у 1022 населених пунктах області функціонує 838 сміттєзвалищ. Деякі сміттєзвалища обслуговують 2–3 населені пункти. За даними управління житлово-комунального господарства облдержадміністрації, в області експлуатують 28 сміттєзвалищ і 1 полігон твердих побутових відходів загальною площею 86,55 га, на які щороку вивозять близько 760 тис. м3 відходів.

6

Державна санітарно-епідеміологічна служба області поводження з відходами здійснює згідно з вимогами законів України «Про відходи» та «Про охорону навколишнього природного середовища». Фахівці СЕС в усіх населених пунктах області в 2011 році провели 1200 перевірок, це більше, ніж в попередньому році (в 2010 році – 1036). За цей період перевірено 7503 об’єкти, виявлено 810 стихійних звалищ (у 2010 році – 883), з них ліквідовано 752 (92,8 %). З 31 організованого сміттєзвалища області паспортизовано лише 11: у м. Копиченці (Гусятинський р–н), с. Плебанівка (Теребовлянський р–н), містах Бучачі, Почаєві, Чорткові, Збаражі, Кременці, Ланівці, Підгайцях, смт В. Березовиця та смт Гусятин. Решта 23 (74,1%) не відповідають санітарно-гігієнічним вимогам, їх експлуатують з порушенням санітарних норм. Із 1049 населених пунктів області у 840 вибрано земельні ділянки під сільські сміттєзвалища твердих побутових відходів, з них тільки 23 паспортизовано. Ще в чотирьох населених пунктах області не вибрано земельні ділянки під сільські сміттєзвалища. За 2011 рік фахівці районних і міських санепідстанцій за порушення природоохоронного та санітарного законодавства оформили 1380 приписів, наклали 425 штрафів, 7 справ на голів сільських рад за незадовільне санітарне очищення направили в прокуратуру. У зв’язку з відсутністю у місті Тернополі та районах полігонів для зберігання промислових відходів, технологій їх утилізації, подальшого збуту підприємствам області видано дозволи за попереднім погодженням з органами СЕС 220 на тимчасове зберігання їх на власних територіях. Для контролю за поводженням з відходами (збирання, зберігання, утилізація та видалення) видано розпорядження голови обласної державної адміністрації від 8 квітня 2003 року № 157, а в районних адміністраціях призначено відповідальних за ведення згаданих реєстрів. У 2009 році до Держуправління на затвердження надійшла 31 реєстрова карта об’єктів утворення, оброблення та утилізації відходів за 2008 рік. У Тернопільській області спостерігається низький рівень використання відходів як вторинної сировини. Протягом 2009 року за даними головного управління статистики було утворено 2639,9 тис. т відходів як вторинної сировини. Обсяги використання цього виду відходів у 2009 році – 1531,0 тис. т, що становить 58 % до обсягів утворення. На цей час на території області є лише 22 підприємства, які здійснюють збирання, заготівлю деяких видів відходів як вторинної сировини, серед яких, зокрема ТзОВ «Техсервіс» – склобій, макулатура; ВАТ «Тернопільголовпостач» – макулатура; Кооперативне заготівельно-промислове підприємство Бережанського райСТ, Борщівського райСТ, Монастириського райСТ, Коопзаготпром Збаразького райСТ, Заліщицького райСТКП, «Заготівельник» Тернопільської облспоживспілки, ТОВ «Град Світлий» – макулатура, склобій, відходи полімерних, гумових, у т. ч. зношених шин, матеріалів текстильні вторинні; Заготівельно-виробничий комбінат Тернопільського райСТ та ряд інших.

7

Мають ліцензії на поводження з небезпечними відходами та здійснюють їх збирання з подальшою відправкою в місця утилізації такі підприємства: МП «Альфа» (відпрацьовані люмінесцентні лампи); ТОВ «ПромснабТернопіль» (відпрацьовані батареї свинцевих акумуляторів); ДП «Тернопільвторкольормет» (відпрацьовані батареї свинцево-кислотних акумуляторів); ПП «Фортуна» (відпрацьовані батареї свинцевих акумуляторів, цілі чи розламані; відпрацьовані нікель-кадмієві акумулятори). Нині погоджено 32 паспорти на місця збирання відходів. Питання щодо виділення коштів на виготовлення паспортів на місця видалення відходів органи місцевого самоврядування інших населених пунктів області не вирішують. На стадії вирішення знаходиться питання щодо виділення земельної ділянки під сміттєпереробний комплекс для м. Тернополя. На території області немає спеціалізованих підприємств або полігонів утилізації, зберігання, знешкодження та захоронення токсичних відходів. Через відсутність коштів не проводяться роботи з облаштування нових сміттєзвалищ, порушуються правила експлуатації діючих сміттєзвалищ, на більшості з них сміттєзвалищ не виконуються технологічні процеси під час утилізації твердих побутових відходів. Протягом 2009 року силами ДП «Національний центр поводження з небезпечними відходами» та згідно з договором від 20 жовтня 2009 року між ДП «Національний центр поводження з небезпечними відходами» та SARPI Dabrova Gornicza (42-523 Польща, Даброва Горніца, вул. Коксовіца, 16) за кошти обласного фонду охорони навколишнього природного середовища в сумі понад 416,0 тис. грн та за кошти державного фонду охорони навколишнього природного середовища з території області вивезено на знешкодження майже 70 т непридатних та заборонених для використання пестицидів. Непридатні пестициди та агрохімікати з території Бучацького, Гусятинського, Зборівського, Кременецького, Підволочиського районів вивозили для знешкодження в Польщу за наявності дозволу Держуправління на здійснення операцій шляхом безпечного збирання та перезатарювання їх у пластикові ємності. Для запобігання або зменшення обсягів утворення відходів, удосконалення економічного механізму справляння зборів за їх розміщення та відповідно до статті 31 Закону України «Про відходи» та постанови Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998р. № 1218 Держуправління погоджує ліміти на утворення та розміщення відходів на території суб’єктів господарювання для подальшої передачі утворених відходів підприємствам, які мають відповідні ліцензії у сфері поводження з відходами. На закінчення доречно навести слова G. Tyler Miller Jr. з книги «Living in the Environment»: «Все що ми маємо чи будемо мати, приходить до нас від Землі і Сонця. Земля зможе прожити без нас, а ми без неї – ні. Виснажена Земля означає виснажену економіку».

8

СИТУАЦІЯ ЗІ СМІТТЄЗВАЛИЩАМИ В ЗАКАРПАТСЬКІЙ ОБЛАСТІ ТА НАПРЯМИ РОЗВ’ЯЗАННЯ ПРОБЛЕМИ Супруненко О. В., член Наукової ради Всеукраїнської екологічної ліги, голова ГО «Чистий Берег», здобувач кафедри економіки, менеджменту та маркетингу Ужгородського національного університету Тенденції щодо утворення побутових відходів та поводження з ними у Закарпатській області є аналогічними загальній ситуації у цій сфері в Україні, і навіть гострішими, враховуючи географічні особливості регіону, зокрема його щільність населення, вищу, ніж у більшості інших областей, та його нерівномірне розселення переважно вздовж вузької смуги низовини. Основним методом поводження із сміттям в області є його вивезення на звалища. Відповідно до «Інформації про кількість сміттєзвалищ (полігонів) станом на 01.01. 2010 року», в Закарпатській області налічують 295 легальних сміттєзвалищ загальною площею 198,6 га та 9 полігонів загальною площею 50,6 га [1]. При цьому в регіоні щороку утворюється понад мільйон кубічних метрів побутових відходів, однак організованим вивезенням сміття охоплено менше 60 % населення, а гірські райони, особливо сільські населені пункти, цієї послуги практично не мають. Слід зауважити також, що стосовно області можна прогнозувати стабільне зростання кількості відходів через збільшення потоку туристів. Наразі ж статистика щодо утворення відходів у цій сфері практично не ведеться. У великій кількості сіл області не існує взагалі поводження зі сміттям, навіть централізованого збору та вивезення на великі звалища. Замість цього на околицях сіл створюються по суті нелегальні звалища, при цьому 62 % населення Закарпаття проживає в сільській місцевості). Особливо гостра ситуація складається в гірських та передгірських районах області. У рівнинних районах (Берегівський, Виноградівський та частково Мукачівський) після залучення в сферу управління відходами іноземних інвесторів налагодили організацію збирання та вивезення ТПВ. Проте водночас загострилось питання знешкодження цих відходів, адже великі міські звалища після збільшення на них навантаження відходами із сіл опинилися в критичному стані через переповнення. Зокрема, в Берегівському районі збирає та вивозить сміття спільне українсько-угорське підприємство «Берег-Вертікал», яке надає свої послуги домогосподарствам та багатоквартирним житловим будинкам райцентру Берегово та більшості сіл району. В ході кількарічної діяльності загострилось питання розміщення відходів, які стали звозити на звалище на околиці Берегово. Виникла нагальна потреба у закритті звалища та побудові нового. Після одержання гранту Євросоюзу почалася підготовка до будівництва сміттєсортувального підприємства та полігону в околицях села Яноші. Проте наразі 9

немає точної інформації про є підприємство. Крім того, місцеві природоохоронні організації вибір місця вважають неоптимальним. Аналогічна ситуація склалася у Виноградівському районі, де діяльність зі збирання та вивезення ТПВ здійснює спільне українсько-угорське підприємство з австрійським капіталом «АВЕ-Виноградів», надаючи послуги райцентру та більшості сіл району. Як і в попередньому випадку, постала крайня необхідність влаштування полігону замість вщент переповненого приміського сміттєзвалища. Однак місцева громада села Широке, околиця якого була обрана як найоптимальніша для полігону з розміщення відходів (з чим погоджувались і незалежні експерти), категорично відмовила підприємству. Тому було вибране інше місце – землі запасу в селі Гудя, досить невигідне як з погляду екологічної безпеки (високий рівень ґрунтових вод, ймовірність затоплення під час паводків внаслідок невеликого відстані до річки Тиси), так і з політичного (можливість ускладнень через безпосередню близькість державного кордону з Румунією). Крім того, виникла очікувана негативна реакція місцевого населення. Після укладення договорів про співпрацю, згадана компанія «АВЕ», яка має намір надавати свої послуги на всій території Закарпаття, почала свою діяльність у містах Ужгород і Хуст. Зі свого боку, місцева влада прийняла рішення щодо ліквідації міських сміттєзвалищ, терміни експлуатації яких давно закінчилися. Так, Ужгородська районна державна адміністрація уклала угоду з ТОВ «Коватехбуд» на першу чергу робіт з рекультивації території сміттєзвалища в селі Барвінок Ужгородського району. Згідно з технічним завданням, роботи мають бути закінчені в жовтні 2012 року. Площа полігона відходів становить 63 тис. м2. Хустський міськвиконком уклав угоду з ТОВ «БК "Континент"» на першу чергу рекультивації сміттєзвалища в урочищі Кіреші, площа якого – 16 тис м2. Вкрай гострою залишається ситуація зі сміттєзвалищем міста Тячів. Звалище знаходиться дуже близько від річки Тиси і також є переповненим. Наразі за його рекультивацію ніхто не береться, тоді як потік відходів не припиняється. Водночас в Тячівському районі діє ще два полігони, які вичерпали свій ресурс та не припинили діяльності, – в смт Буштино та селі Терново. Спроба місцевої влади залучити іноземного інвестора – російську компанію «Екологічний альянс» – із пропозицією збудувати в Буштино сміттєпереробний комплекс, виявилася невдалою. Місцева влада Буштина за підтримки населення відмовилася надати дозвіл такому підприємству, аргументуючи примітивністю та недосконалістю його технологій. Ще гострішою залишається ситуація в місті Рахові та Рахівському районі, де рельєф не дає можливості розширювати площі міського сміттєзвалища, переповнення якого перевищує його ємність в багато разів. З огляду на потік туристів та збільшення обсягів сміття, ситуація в районі стає критичною. Не кращою вона є й в інших гірських та передгірських районах – Воловецькому, Міжгірському, Іршавському та ін. Проблема ускладнюється небажанням місцевого населення давати дозвіл на розміщення полігонів на територіях місцевих громад. До цього слід 10

додати відсутність генеральних планів та планів розвитку територій, а головне – нерозв’язаність земельних питань, зокрема, через відсутність ринку землі. З позитиву слід відзначити той факт, що наразі Закарпатська область вигідно відрізняється від інших регіонів держави наявністю власної, розробленої на фаховому рівні і з конкретними фінансовими та іншими розрахунками, регіональної програми поводження з побутовими відходами. Йдеться про документ під назвою «Концепція комплексної системи поводження з побутовими відходами для Закарпатського регіону» (далі – Концепція), схвалений Закарпатської обласною радою 2 серпня 2007 року [2]. Визнаючи важливість та цінність такого програмного документу, природоохоронна громадськість області, зі свого боку, бачить в ньому ряд серйозних недоліків та недоопрацювань, які необхідно усунути. Зокрема, це стосується основи Концепції – місця розміщення чотирьох міжрайонних полігонів замість усіх нині діючих полігонів та звалищ, які документом як заплановано ліквідувати. Відтак, є вкрай доцільним продовжити роботу над цим або іншим подібним програмним документом із залученням ширшого кола фахівців. Література: 1. Екологічний паспорт Закарпатської області / Держуправління охорони навколишнього природного середовища в Закарпатській області. – Ужгород, 2010.

2. Концепція комплексної системи поводження з побутовими відходами для Закарпатського регіону / Рішення Закарпатської обласної ради № 325 від 2 серпня 2007 р.

ДОСВІД РОБОТИ ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ВЕЛ ЩОДО ЗМЕНШЕННЯ ВПЛИВУ СМІТТЄЗВАЛИЩ НА СТАН ДОВКІЛЛЯ ЧЕРКАЩИНИ Фоміна Н. М., голова Черкаської обласної організації Всеукраїнської екологічної ліги Протягом останніх п’яти років Черкаська обласна та міська організації Всеукраїнської екологічної ліги проводили планомірну наполегливу роботу зі зменшення впливу сміттєзвалищ на стан довкілля Черкащини. У грудні 2008 року було проведено Круглий стіл «Запровадження в школах міста Черкаси Національної моделі освіти для стійкого розвитку», одним з питань якого було розроблення методичних рекомендацій щодо проведення занять за проектом «Прибери планету». В березні 2009 року за фінансової підтримки Регіональної непідприємницької громадської організації 11

«Центр соціального Партнерства» було видано Методичні рекомендації і роздано вчителям міських, районних та сільських шкіл.

15 квітня 2009 року було оголошено про проведення обласного конкурсу світлин «В об’єктиві – рідний край». У конкурсі з п’яти номінацій дві, зокрема «Моє рідне місто» і «Невже це наше майбутнє», були присвячені забрудненню довкілля стихійними сміттєзвалищами і побутовим сміттям взагалі. До речі, на конкурс було подано 2,5 тис. світлин. Щороку до дня довкілля ми організовуємо екологічні акції «Прибери планету» та «Нове життя джерел» – поблизу дуба Максима Залізняка в Холодному Яру на Чигиринщині та на території прибережно-захисної смуги Кременчуцького водосховища неподалік річкового порту, де проводиться генеральне прибирання території площею 3 га. Ми ініціювали проведення акції «Прибери планету» в Холодному Яру ще й у жовтні 2009 року, під час якої було зібрано 90 мішків сміття. В акції брали участь члени ВЕЛ, Черкаської обласної організації НМЦ «Екологічні ініціативи», члени туристичноекологічного клубу «Кипарис» та представники Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Черкаській області, які видали нам мішки та рукавиці. Автобусом та інвентарем нас забезпечило, як завжди, КП «Черкасиводоканал» з яким ми плідно працюємо вже багато років.

24 грудня 2009 року на V Обласній молодіжній науково-практичний конференції «Регіональні екологічні проблеми Черкащини в контексті переходу до збалансованого розвитку України» було підведено підсумки роботи молодих науковців щодо зменшення впливу сміттєзвалищ на довкілля Черкащини.

25 лютого 2010 року на круглому столі «Шляхи вирішення екологічних проблем міста Черкаси» у рамках проекту «Сприяння європейским стандартам в Українському медійному середовищі» велику увагу було приділено саме проблемі переповнення міського сміттезвалища і взагалі забруднення міста побутовими відходами.

2 квітня 2010 року на ДТРК «Рось» представники нашої організації у двогодинній передачі розповідали про досвід роботи осередків ВЕЛ на Черкащині та роль громадськості у формуванні суспільної свідомості щодо поводження з відходами.

25 травня 2010 року було проведено круглий стіл на тему «Впровадження роздільного збору побутових відходів в місті Черкаси. Міжнародний та вітчизняний досвід». В обговоренні проблеми взяли участь представники громадськості, органів влади та підприємств, що здійснюють цю діяльність. Протягом п’яти років було проведено 48 просвітницько-виховних заходів з проблеми роздільного збирання, переробки та утилізації відходів. Члени нашої організації протягом 20 місяців 2009–2010 років були учасниками діалогової групи «За чисте довкілля» у рамках проекту ЄС «Сприяння європейським стандартам в українському медійному середовищі».

12

Результатом цієї роботи є видання навчального посібника «Черкаська громада за чисте довкілля», авторами якого є голова обласної та голова міської організацій ВЕЛ Фоміна Н. М. та Свояк Н. І., а також участь голови Черкаської обласної організації Всеукраїнської екологічної ліги Фоміної Н. М. у семінарах з обміну досвідом з проблем збирання, сортування та переробки відходів у Шотландії (міста Глазго та Едінбург ) та в Лондоні (Велика Британія). Для популяризації використання в побуті сумок, вироблених з екологічно безпечних матеріалів, та зменшення використання пластикових пакетів, що призведе до сприятиме значному забрудненню навколишнього середовища, Черкаська обласна та міська організації Всеукраїнської екологічної ліги та Всеукраїнської дитячої спілки «Екологічна варта» протягом 2009–2010 років проводили конкурс дизайнерських розробок «Господарська сумка». Конкурс викликав надзвичайний інтерес як учнівської молоді, так і населення міста. Це відбулося завдяки інформації на телебаченні та у пресі. У грудні 2010 року відбувся семінар «Екологічне виховання учнівської молоді – шлях до впровадження європейських стандартів в Україні», проблематикою якого було екологічне виховання, як один з найважливіших чинників зменшення забруднення міста Черкаси. Модератором семінару виступив Гусаченко В. В., начальник відділу екології та раціонального природокористування департаменту екології та безпеки населення.

20 вересня 2011 року було проведено семінар «Збір та утилізація небезпечних відходів, проблема забруднення атмосферного повітря в місті та шляхи її вирішення»; 27 вересня 2011 року – семінар «Проблеми переробки побутових відходів та шляхи їх вирішення»; 13 жовтня 2011 року – семінар для вчителів природознавства, географії, біології, хімії та екології «Формування екологічної компетенції учнів»; майстер-клас з використання Зеленого пакету на уроках природничого циклу. Співорганізаторами семінарів є Черкаська обласна та міська організації ВДС «Екологічна варта».

СТАН СМІТТЄЗВАЛИЩ В ОВІДІОПОЛЬСЬКОМУ РАЙОНІ ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ Авксентьєва О. М., голова Одеської обласної організації Всеукраїнської екологічної ліги Орлова Т. М., голова Овідіопольського районного осередку Всеукраїнської екологічної ліги Проблема несанкціонованих сміттєзвалищ є дуже гострою в населених пунктах Одеської області. І хоч громадськість намагається боротися з цим 13

явищем, є їх менше не стає: вони зникають в одному місці, але обов’язково з’являються в іншому. Протягом 2011 року було проведено ряд рейдів з обстеження територій сільських та селищних рад Овідіопольського району. В результаті було виявлено, що в 20 населених пунктах району (всього – 24) є несанкціоновані сміттєзвалища. Термінового вирішення потребує питання ліквідації несанкціонованих сміттєзвалищ, що займають великі площі, розміщені на берегах малих річок (Барабой, Скуртянка) та Дністровського лиману. З 12 сміттєзвалищ твердих побутових відходів, що їх експлуатують на території Овідіопольського району, 90 % не відповідають санітарним нормам та правилам. Звалища знаходяться на відстані від 400 м до 2 км від населених пунктів. Практично на жодне з них не оформлено відповідної документації. Звалища не мають нормативних санітарно-захисних зон. Умов для знешкодження побутових відходів не створено, під’їзні шляхи не організовано. Території звалищ не обваловані, немає пересувних сітчастих огорож, а також механізмів та техніки для експлуатації сільських звалищ. Немає осіб, відповідальних за їх утримання, відсутній контроль за складом відходів, які вивозять на сільські звалища, тому влітку вони горять. В Овідіопольському районі налічують близько 80 садівничих кооперативів, санітарний стан майже всіх прилеглих до них територій є незадовільним. В них не організовано планове, своєчасне вивезення сміття та побутових відходів. Договорів з комунальними підприємствами не укладено, тому мешканці садових або дачних кооперативів вивозять і викидають його в лісосмуги або вздовж узбіччя доріг. Велике занепокоєння викликає стан стіттєзвалища «Дальницькі кар’єри» на території Новодолинської сільської ради, на яке завозять сміття та побутові відходи з Одеси. Зважаючи на громадську думку жителів села Нова Долина, садових кооперативів, розташованих поблизу сміттєзвалища «Дальницькі кар’єри» ми звернулися до Одеського міського голови Костусєва О. О. щодо створення спеціальної комісії для вивчення ситуації навколо звалища з метою наведення порядку на цьому об’єкті, а також з питання про необхідність будівництва сучасного сміттєпереробного заводу на території звалища. Поблизу села Надлиманського Овідіопольського району виявлено сміттєзвалище Біляївського району, під яким проходить магістральний водогін до селища Овідіополь та села Кароліно-Бугаз Овідіопольського району. Було вирішено звернутися до Біляївської РДА щодо термінового закриття сміттєзвалища. За результатами рейдів на порядок денний засідання Громадської ради при Овідіопольській райдержадміністрації було винесено питання стану сміттєзвалищ на території Овідіопольського району. Для участі в засіданні було запрошено сільських голів, представників санітарно-епідеміологічної служби, комунальних підприємств, ЗМІ. Ми звернулися до сільських та селищних голів, керівників комунальних, промислових підприємств з вимогою терміново: 14

 ліквідувати несанкціоновані сміттєзвалища на підвідомчих територіях, берегах водних об’єктів, схилах, лісосмугах та ін.;  привести в належний санітарно-технічний стан звалища твердих побутових відходів, ліквідувати всі несанкціоновані звалища на підвідомчих територіях, схилах до лиману, берегах річок;  комунальним підприємствам активізувати роботу щодо укладання договорів з населенням, в тому числі з членами садових, дачних кооперативів на вивезення твердих побутових відходів;  зобов’язати суб’єкти підприємницької діяльності всіх рівнів установити урни, контейнери для сміття, укласти договори з комунальними підприємствами. На території району було проведено ряд заходів щодо ліквідації несанкціонованих сміттєзвалищ, зокрема, вже ліквідовано звалища території Барабойської, Роксоланівської, Новоградківської сільських рад. Проводиться просвітницька робота серед населення, перед місцевою владою поставлено питання щодо будівництва на території району сучасного сміттєпереробного заводу.

СВІТОВИЙ ДОСВІД ІННОВАЦІЙНИХ ФОРМ ЕКОТУРИЗМУ НА ПОРУШЕНИХ ЛАНДШАФТАХ Терлецький В. К., Філіпенко А. Б., Волинська обласна організація ВЕЛ Порушені техногенною діяльністю природні ландшафти можуть бути використані як перспективний об’єкт екотуристичних маршрутів [1, 3, 6]. Подібні інноваційні технології вже поширилися в багатьох країнах світу, тому такий досвід може бути корисним для українського суспільства. Останнім часом в екотуризмі впроваджують інноваційні форми діяльності, які істотно відрізняються від традиційних турів і, що особливо важливо, швидко стають популярними серед широких верств населення [2, 5]. Сучасні проекти розвитку екотуризму в межах промислових центрів, які являють собою деградовані території внаслідок накопичення відходів промисловості, стали реальністю [4, 8]. Так, у Німеччині на базі агломерації Дуйсбург–Ессен–Бохум–Дортмунд, у Рурі, створено ландшафтний парк «Емшер-парк». Його територія складається зі зруйнованих промисловістю екосистем, місце яких зайняли порушені землі, складені рештками породи, асфальту, будівельних матеріалів, бруківки. Саме ці площі стали об’єктом відтворення природної рослинності. Туристи можуть спостерігати, як рослинність поступово опановує порушені промисловістю території, як вона займає спочатку «острівці» зелені, пізніше поєднує малі зелені плями у суцільний рослинний килим. Місцеві гіди показують і пояснюють цей процес рослинних сукцесій (змін складу рослинності).

15

Крім того, відвідувачі за бажанням можуть взяти участь у відновленні природної рослинності, посадити власне дерево і навіть створити масив дерев і кущів на честь своїх близьких або шанованих політичних лідерів, митців, кумирів. До речі, місцеві домни і старі фабрики, які тепер на території ландшафтного парку вже не працюють, перетворено на своєрідні архітектурні прикраси місцевості, а деякі з них стали музеями і виставками, концертними залами і затишними розважальними закладами. Тому не дивно, що «Емшерпарк» став надзвичайно популярним у самій Німеччині і навіть у сусідніх з нею державах, звідки щороку його відвідують сотні тисяч туристів. Подібне використання вироблених промислових об’єктів (заводів, фабрик, домен, шахт і навіть покинутих селищ) як центрів туризму практикують також у США та Австралії [7]. Маркетинг послуг, які там підготовлені і пропонуються відвідувачам, приваблює людей різного віку і роду занять. Адже залишити звичне місце проживання і на певний період опинитися серед незвичних ландшафтів екологічного оновлення довкілля, взяти участь у цьому процесі та побачити результати власної праці – все це і насправді варте витрат. Потужний потенціал інноваційних технологій екологічного туризму на зруйнованих техногенною діяльністю територіях успішно впроваджується в найрозвинутіших промислових країнах світу. Наприклад, у 1999 році неподалік від Ланкастера у Південному Йоркширі (Великобританія) було започатковано екологічний парк «Центр Землі». Його створили на території двох колишніх вугільних шахт, які давно припинили промислову діяльність і перетворились на складну систему підземних лабіринтів серед деформованих горами породи (териконами) техногенних ландшафтів. Саме вони, ті підземні лабіринти штреків обох шахт, після відповідних підготовчих робіт стали атракціоном із претензійною назвою «Центр Землі», тобто нашої планети. Туту відвідувачів знайомлять з екосистемами планети і безвідходними виробничими технологіями. Частина парку, розміщена на поверхні сучасного екологічного парку, складається з численних атракціонів і експозицій серед териконів і просто на їхніх схилах. Глядачі можуть побачити не лише безвідходні технології, а й приклади реабілітації природної рослинності на оголених схилах, складених гірськими породами. Людям демонструють різні етапи відновлення рослинності, а також пропонують взяти участь у процесах активної реабілітації місцевих ландшафтів. Основні галереї та експозиції розміщено під землею, у вироблених шахтних штреках. Там відвідувачам пропонують замислитись над картинами майбутніх техногенних ландшафтів планети, якщо в суспільстві не запанує ідеологія екологізації середовища, програма збалансованого розвитку. Глядачі можуть побачити в інтерактивному режимі комп’ютерні моделі майбутнього планети, які особливо виразно сприймаються на фоні мертвих кам’яних коридорів. Екологічний парк «Центр Землі» є дуже популярним і приваблює сотні тисяч відвідувачів. Такий варіант організації об’єктів, без сумніву, заслуго16

вує на увагу і відтворення в наших умовах, наприклад серед териконів і шахт Донеччини або Нововолинська на Волині. На подібних об’єктах часто використовують і етнографічні особливості регіону. Зокрема, неподалік від Дубаїв (Об’єднані Арабські Емірати), створено оригінальний екологічний центр. Його влаштували на відстані 50 кілометрів від міста, у глибині пустелі. Автори проекту взяли за основу характерні особливості побуту і господарювання місцевого бедуїнського етносу. Туристам пропонують специфічні умови проживання в бедуїнських шале або в комфортабельніших королівських сьютах (для заможніших і забезпечених відвідувачів). Проживання туристів повністю пов’язане з місцевим побутом. Він забезпечується умеблюванням кімнат, специфічною бедуїнською кухнею, сервісним обслуговуванням, одягом, музикою, елементами особливого колориту арабської релаксації. Крім повсякденного побуту в умовах проживання, відвідувачі мають можливість спостерігати за життям бедуїнів – мешканців пустелі, які вільно пересуваються по території екологічного курорту та демонструють традиційні для них форми життєдіяльності. Туристи можуть відвідати шале, де живуть місцеві араби і відчути своєрідність пануючих тут народних традицій і обрядів, скористатися з різноманітних товарів, які виробляють бедуїниремісники за давніми народними звичаями. Поряд з поселенням розміщено екологічний парк пустелі, де збереглися типові та унікальні види рослин і тварин. Бедуїни з числа місцевих жителів пропонують сервісні послуги, до складу яких входять і екскурсії до пустелі по своєрідних екологічних стежках. Туристи за бажанням можуть взяти участь у мальовничих екотурах до пустелі, покататися на верблюдах, взяти участь у запальних бедуїнських розвагах або спробувати удачі на сафарі, позмагатися на лижах по барханах (це щось зовсім відмінне від відомих у нас снігових прогулянок), а також полікуватися специфічним пустельним кліматом, корисні профілактичні та цілющі властивості якого допомагають від багатьох тяжких захворювань. У гірському Непалі з 90-х років 20 століття впроваджено інноваційну програму «Pro Poor Tourism». Її розробив Міжнародний інститут довкілля і розвитку (НЕD). Програма передбачає залучення бідних місцевих мешканців (до цієї категорії відносять людей, які живуть менш як на 1 $ в день) до обслуговування туристів. Вона визначає 5 напрямів розвитку туризму для викорінення убогості населення і стимуляції місцевої економіки: 1) розширення зв’язків між зарубіжними і місцевими туроператорами в організації туристських послуг; 2) підтримка малих підприємств у туристичному бізнесі та в готельному господарстві; 3) створення нових робочих місць завдяки впровадженню туристичної діяльності в злиденних районах; 4) послаблення конкуренції за природні ресурси між місцевим етносом і галузями промисловості; 17

5) спрямування зусиль на поліпшення соціальної та економічної ситуації в регіоні. Згідно з цією інноваційною програмою в окрузі Хумма (Непал) було впроваджено режим стимуляції туристичної діяльності. На першому етапі зусиллями міжнародних туристичних організацій було очищено територію від забруднення, побудовано мости, прокладено нові шляхи і туристичні стежки, збудовано лоджії для ночівлі, підібрано персонал для обслуговування туристів. Реалізація програми включає 9 етапів. Ці зусилля вже різко збільшили зайнятість місцевого населення і сприяли зростанню потоку туристів до округу Хумма. Водночас разом з деградованими або частково реабілітованими техногенними ландшафтами в туризмі активно використовують об’єкти ПЗФ, які є прикладом оптимізації стану довкілля. У США прогресивну роль у подібній тенденції відіграв «Закон про національні парки і рекреації», прийнятий у 1916 році. Тепер у країні майже 350 паркових зон загальною площею понад 30 млн га. Є 26 категорій охоронних територій, які поєднують у 3 категорії: природні, історичні та рекреаційні. З 1964 року спеціальним законом виділені «незаймані території», де повністю заборонено господарську діяльність, навіть поїздки на автотранспорті. Тому рекреаційну і туристичну діяльність на «незайманих територіях» дозволено здійснювати лише у периферійній буферній зоні, а в національних парках – по спеціально підготовлених маршрутах. Мільйони відвідувачів щороку використовують ці можливості. Для них тут є пішохідні, кінні та лижні маршрути, комфортабельні котеджі для проживання, численні розважальні та оздоровчі заклади. Всі, хто бажає, можуть скористатися послугами авіації, човнами, підводними костюмами. Гіди, які обслуговують туристів, проходять спеціальну підготовку і володіють широким діапазоном інформації наукового і пізнавального рівня. Окрему категорію охоронних територій становлять рекреаційні зони. До їх складу в США включено зони відпочинку, пляжі, пейзажні ландшафти, паркові автостради, озера, каньйони, гірські вершини, скелі. Тут створено мережу національних стежок, які поєднують близько 250 об’єктів. Як бачимо, протягом останніх десятиліть стали популярними не лише заповідні території як об’єкт екотуризму (австралійська модель), а й його європейські аналоги на техногенних ландшафтах. Наприклад, у багатьох країнах Європи створюють так звані екополіси. Це населені пункти, які будують серед природних ландшафтів з мінімальним їх порушенням. Створюючи екополіси, застосовують науковий, естетичний та утилітарний підхід до проблеми розміщення житлових комплексів і транспортних артерій. Навіть будинки в екополісі намагаються за архітектурними властивостями наблизити до місцевого рельєфу, щоб вони вписувались в нього, не порушуючи його пейзажних особливостей. Подібним чином, стрижневими темами екотуризму міста залишаються його ландшафтна архітектура і дизайн. Для організації екотуризму міста використовують його зелені насадження (парки і сквери), історичний центр з 18

відповідним архітектурним оформленням і новобудови, якщо вони несуть в собі елементи екополісу. Приклади такого підходу до екотуризму міста можна знайти у Києві, Петербурзі, Вільнюсі. Література: 1. Дмитрук О. Ю. Екологічний туризм як регулюючий чинник урбанізації / Дмитрук О. Ю. // Фізична географія і геоморфологія. – К. : ВГЛ «Обрії», 2001. – №40. – С. 47–52.

2. Дмитрук О. Ю. Екологічний туризм / Дмитрук О. Ю. – К. : Альтерпрес, 2004. – 192 с.

3. Дроздов А. В. Основы экологического туризма / Дроздов А. В. – М. : Гардарики, 2005. – 271 с.

4. Миценко І. М. Забезпечення життєдіяльності людини в навколишньому середовищі / Миценко І. М. – Кіровоград, 1998. – 292 с.

5. Сергеева Т. К. – Экологический туризм / Сергеева Т. К. – М. : Финансы и статистика, 2004. – 359 с.

6. Экотуризм на пути в Россию. Принципы, рекомендации, российский и зарубежный опыт. – Тула : Гриф и Кº, 2002.

7. Юдин А. М. Быт и экология / Юдин А. М. – М., 1990.

8. Ecotourism – What is it? / www.goodearthtravel.com 1999.

ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕХОДУ НА СУЧАСНІ ТЕХНОЛОГІЇ УТИЛІЗАЦІЇ ТВЕРДИХ ПОБУТОВИХ ВІДХОДІВ НА ПРИКЛАДІ ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Мальований М. С., Гуглич С. І., Мяновська М. Б., Мальований А. М., Львівська обласна організація Всеукраїнської екологічної ліги Місця збирання твердих побутових відходів (ТПВ) в Україні не можна назвати полігонами ТПВ, оскільки останні є складними інженерними спорудами, обладнаними протифільтраційними екранами, системами збирання інфільтратів та звалищного газу відповідно до чинного нормативного документу – ДБН В.2.4-2-05. Оскільки практично на всіх місцях накопичення ТПВ України таких споруд і систем немає, в подальшому за текстом автори називають ці місця «звалищами ТПВ». Ці звалища внаслідок забруднення поверхневих і ґрунтових вод, ґрунтів та атмосфери створюють значну загрозу навколишньому середовищу, їх слід в мінімально стислі строки закрити із застосуванням екологічно безпечних технологій закриття для запобігання подальшому забрудненню довкілля. Оскільки процес закриття сміттєзвалищ значною мірою гальмує діюча система збору ТПВ, в якій ніхто не хоче змін і додаткових капіталовкладень, це завдання може бути вирішене лише за ак19

тивної участі громадськості місцевих громад, яка своїми діями і акціями повинна унеможливити зволікання у реалізації заходів закриття звалищ ТПВ та подальше забруднення навколишнього природного середовища. На нашу думку, алгоритм вирішення цього завдання має складатися з таких етапів: 1. Аналіз та узагальнення відомих даних щодо забруднення атмосфери, гідросфери, ґрунтів та рослинного покриву в зоні впливу сміттєзвалища.

2. Проведення моніторингу забруднення навколишнього середовища в зоні впливу сміттєзвалища та інтерпретація результатів з використанням ГІС-технологій.

3. Проведення громадських слухань про стан навколишнього середовища в зоні впливу сміттєзвалища.

4. Проведення державної екологічної експертизи ситуації.

5. Дії, спрямовані на передбачення в обласному бюджеті коштів на розроблення системи природоохоронних заходів для переходу на сучасні технології утилізації ТПВ.

6. Розроблення та впровадження системи зазначених природоохоронних заходів. Для проведення аналізу, передбаченого першим етапом, ми використали дані досліджень 9 незалежних лабораторій, які вивчали стан компонентів навколишнього природного середовища в зоні впливу сміттєзвалища протягом 2000–2011 років (всього 176 протоколів). На другому етапі були проведені дослідження реального стану екологічної ситуації, у тому числі: • ступінь забруднення повітряного басейну; • фізико-хімічний склад фільтрату і кислих гудронів; • ступінь хімічного і бактеріологічного забруднення ґрунтового та рослинного покриву; • ступінь хімічного та бактеріологічного забруднення підземних і наземних вод; • екологічний стан об’єктів водопостачання; • рівні поверхневого радіаційного забруднення; • причини забруднення компонентів навколишнього середовища. Для візуалізації одержаних даних моніторингу впливу Львівського полігону ТПВ на компоненти навколишнього середовища одночасно з відбором проб вод, ґрунтів та рослинного покриву визначалися координати точок відбору. Було розроблено програму «Система моніторингу джерел забруднення», спрямовану на збереження та відображення на карті результатів проведених досліджень за допомогою використання GIS-компонентів «Sharpmap» та SQL Express 2008. За допомогою описаної методики одержано ряд карт, що відображають динаміку забруднення компонентів довкілля деякими забруднювачами. Це дало можливість проводити аналіз забруднень, прогнозувати динаміку їх розвитку у часі та планувати заходи щодо мінімізації впливу полігону ТПВ на навколишнє середовище.

20

Важливим є визначення меж фактичного впливу полігону ТПВ на забруднення компонентів довкілля та обґрунтування системи моніторингу. В результаті проведених досліджень був зроблений висновок про те, що в систему моніторингу (з метою його оптимізації) необхідно включати аналіз лише тих компонентів, щодо яких спостерігалися перевищення. Виходячи з наведеного та враховуючи проведений аналізу результатів досліджень, рекомендований список компонентів навколишнього середовища, що підлягають моніторингу (для полігону ТПВ міста Львова), включав: • наземні води; • воду колодязів; • воду свердловин. Проведені на третьому етапі слухання про стан навколишнього середовища в зоні впливу сміттєзвалища підтвердили позицію населення місцевих громад і дали поштовх подальшому проведенню заходів щодо закриття сміттєзвалища. Наступним, четвертим етапом було проведення державної екологічної експертизи на основі розробленої еколого-експертної оцінки впливу Львівського міського полігону твердих побутових відходів на забруднення компонентів довкілля навколо міського полігону твердих побутових відходів та на прилеглих до нього територіях. Її успішно провело Міністерство екології та природних ресурсів України, в експертному висновку відзначено: – вплив діяльності Львівського міського полігону твердих побутових відходів на водне середовище оцінюється як екологічно недопустимий; – вплив діяльності Львівського міського полігону твердих побутових відходів на ґрунти оцінюється як екологічно недопустимий; – вплив діяльності Львівського міського полігону твердих побутових відходів на соціальне середовище оцінюється як екологічно недопустимий, – інтегральна оцінка: вплив діяльності Львівського міського полігону твердих побутових відходів на забруднення компонентів довкілля навколо міського полігону твердих побутових відходів та на прилеглих до нього територіях оцінюється як екологічно недопустимий. Важливим етапом розроблення природоохоронних заходів на полігонах ТПВ має стати оцінка даних за такими характеристиками: • місце розміщення полігону ТПВ або звалища; • тип полігону (звалища); • період експлуатації; • види, характеристики та кількість розміщених відходів; • метод складування; • товщина шарів складування; • наявність екранів, дренажних та газозбірних систем; • хіміко-біологічні характеристики маси звалища; • гідрогеологічні умови прилеглих територій; • моніторинг впливу полігону ТПВ на навколишнє середовище. У реальних умовах одержання більшості з перерахованих вище даних ускладнено через повну або часткову відсутність інформації. Особливістю 21

полігону ТПВ м. Львова є те, що на території полігону додатково розміщено сховище кислих гудронів – багатотоннажних відходів нафтопереробного заводу, який припинив своє функціонування 10 років тому. Внаслідок того, що до їх складу входить велика кількість забруднювачів, негативний вплив кислих гудронів га навколишнє середовище є істотний, а сумарний вплив із забруднювачами полігону ТПВ становить значну екологічну загрозу. Перед створенням системи управління твердими побутовими відходами необхідно було провести ряд досліджень. Для розроблення стратегії закриття та рекультивації полігону і перетворення його на об’єкт, безпечний для навколишнього середовища, необхідно вирішити такі завдання: • визначити науково обґрунтований термін закриття полігону; • організувати складування відходів з урахуванням запланованого в майбутньому закриття полігону; • створити систему збирання та утилізації біогазу – продукту розкладання органічної частини відходів; • створити окрему систему збирання та відведення з території полігону умовно чистих атмосферних опадів; • створити систему збирання та очищення інфільтратів; • розробити проект та поетапно впроваджувати (в міру ліквідації полігону) технічну та біологічну його рекультивацію. У зв’язку з вичерпанням терміну можливої експлуатації полігону ТПВ м. Львова можливі варіанти менеджменту ТПВ надалі є такими:  Створення нового полігону ТПВ, проектування та експлуатація якого відповідають до українським нормам (ДБН В.2.4-2-05) та нормам Євросоюзу (ЄК 91/271/EEC), що дасть можливість вилучити енергію відходів у вигляді біогазу.  Пуск в експлуатацію сміттєпереробного заводу, де сміття, яке надходить з системи збирання, проходить стадію сепарації, на якій вилучають цінні компоненти, а в подальшому, відповідно до запроектованого варіанту, або подають на анаеробне розкладання, або спалюють, або складують на полігоні ТПВ. Також можливим варіантом є застосування різних методів переробки для різних фракцій сміття.  Пуск в експлуатацію сміттєспалювального заводу, де все сміття, яке надходить з системи збирання, спалюють, а твердий залишок та пил, уловлені системою очищення газів, які відходять, зберігається на полігоні ТПВ відповідно до вимог до зберігання відходів певного класу. Незалежно від обраного варіанту, одним з етапів переробки відходів має бути новий полігон ТПВ, де будуть складувати залишки переробки або всю масу відходів без переробки. Розглядаючи заходи, які дають можливість мінімізувати вплив полігону ТПВ на навколишнє середовище, слід зазначити, що на Львівському полігоні ТПВ протягом 5 років у рамках реалізації проекту зменшення викидів тепличних газів на підставі рішень Кіотського протоколу проводять дегазацію полігону за допомогою створеної системи збирання звалищного біогазу. Зібраний газ спалюють, тому на нашу думку доцільно 22

було б розглянути питання раціональнішого використання або зібраного біогазу, або одержаної енергії. Складування відходів в період підготовки до закриття полігону ТПВ слід розглядати не тільки як метод утилізації, а й як складова комплексного підходу до рекультивації полігону ТПВ. Так, на Львівському полігоні ТПВ на цей момент деякі схили полігону мають більш різкі уступи, ніж вимагає ДБН В.2.4-2-05. Тому неможливо провести їх рекультивацію, оскільки в процесі просідання тіла звалища зовнішні захисні шари будуть порушуватися. Використання відходів як одного з елементів зміцнення схилів дасть змогу, крім утилізації відходів скоротити витрати на рекультивацію. З огляду на часткову технічну рекультивацію, яка була проведена на Львівському полігоні ТПВ у плані підготовки полігону до дегазації, на більшій його частині необхідно уникнути складування відходів на ділянках, які вже вкриті шаром глини. На територіях, які не будуть використовуватися і де не передбачається рух вантажного транспорту, слід закінчити технічну рекультивацію з такими шарами відповідно до норм ДБН: – Мінеральний захисний шар з водопроникністю 10 -9 м/с і товщиною 1м. Оскільки за проектом дегазації більша частина полігону мала покриватися глиною товщиною 0,5 м, частина роботи з покриття глиною накопиченого сміття на Львівському полігоні ТПВ вже зроблена.

– Шар синтетичної гідроізоляції завтовшки не менше 3 мм, стійкої до хімічної та біологічної агресії та до ушкодження гризунами.

– Дренажний шар товщиною 0,5 м, який служить для відведення атмосферних вод з поверхні полігону ТПВ.

– Рекультиваційний шар не менше 1 м, що має шар родючого ґрунту товщиною 30–50 см. Слід зауважити, що норми проведення технічної рекультивації відповідно до норм ДБН В.2.4-2-05 схожі з вимогами директиви ЄК 91/271/EEC. Винятком є тільки те, що шар синтетичної гідроізоляції не потрібно створювати згідно з директивою ЄК, а також те, що в директиві ЄК не нормується родючість верхнього рекультиваційного шару. Для забезпечення прийняття відходів протягом кількох років, які необхідні для прийняття рішень та розроблення нової схеми управління відходами, необхідно освоювати нові площі під полігон ТПВ. Важливим завданням в освоєнні нової площі є дотримання нормативних рекомендацій зі спорудження полігонів ТПВ. Українське законодавство регулює тільки проектування та спорудження нових полігонів, а не розширення діючих. Законодавство Євросоюзу вимагає закриття полігонів ТПВ, які не відповідають вимогам. Іншими словами, нову ділянку полігону, яку основують, слід розглядати як новий об’єкт, який в свою чергу потрібно проектувати відповідно до вимог нормативних документів. Оскільки нова частина є продовженням старого полігону ТПВ, до її проектування можна дати такі рекомендації: – Створити геологічний бар’єр на підошві полігону з ухилом в бік зовнішнього його краю. Це дасть можливість фільтрату, який утворюється, стікати в напрямі системи збирання, а не в бік старого полігону. Вимоги для во23

допроникності геологічного бар’єру і його товщини збігаються в директиві ЄК 91/271/EEC і ДБН В.2.4-2-05 і становлять 10-9 м/с та 1 м відповідно.

– Створити систему збирання фільтрату. Відповідно до директиви ЄК 91/271/EEC геологічний бар’єр потрібно покрити синтетичним водонепроникним матеріалом та дренажним шаром, в якому встановлюють перфоровані труби для збирання фільтрату. Згідно з ДБН В.2.4-2-05 синтетичне покриття облаштовувати не потрібно. Слід зазначити, що позиція розробників згаданих ДБН є незрозумілою. Синтетичний матеріал дає можливість поліпшити захист від потрапляння фільтрату, що утворюється в процесі анаеробного розкладання відходів, у ґрунтові води. Зате ДБН передбачає синтетичне покриття як захисний шар для верхнього перекриття полігону, яке розміщується на глибині 1,5 м від поверхні. Отже, більшого значення надають захисту від потрапляння атмосферних опадів у тіло звалища, ніж від потрапляння токсичної фільтрату в ґрунтові води. Також одним з варіантів біологічної рекультивації є засадження рекультивованих поверхонь кущами і деревами, які можуть пускати коріння глибоко в ґрунт і тим самим пошкоджувати синтетичне покриття та зменшувати його ефективність.

– Побудувати систему збирання звалищного газу. ДБН В.2.4-2-05 рекомендує споруджувати газозбірні колодязі паралельно із заповненням площі відходами. Кожні 2 м до центрального колодязя приєднують горизонтальні перфоровані труби для збільшення ефективності екстракції газу та зменшення кількості необхідних вертикальних колодязів. Збирання та очищення фільтратів є найбільшою проблемою Львівського полігону ТПВ. Оскільки на стадії спорудження полігону не було приділено великої уваги створенню геологічного бар’єру і системі збирання фільтрату, проблема забруднення ґрунтових вод є значною. Запобігання потраплянню фільтрату в ґрунтові води базується на двох аспектах – спорудженні системи збирання фільтрату та зниженні рівня ґрунтових вод. Споруджуючи систему збирання фільтрату, важливо не допустити змішування атмосферних опадів (які є умовно чистими) з фільтратом, що утворюються в тілі відходів внаслідок процесів анаеробного розкладання. Атмосферні опади слід збирати за допомогою каналів, причому потрібно розглянути можливість часткового використання наявних комунікацій. На стадії закінчення рекультивації через прогнозований склад зібраних подібним чином атмосферних опадів скидати такі води у водні об’єкти без очищення не можна, однак після рекультивації це дасть змогу значно зменшити витрати на очищення фільтратів внаслідок зменшення їх обсягу. Оскільки фільтратозбірні свердловини не були побудовані, а полігон майже повністю загерметизований глиною зверху, єдиною можливістю виходу для фільтрату є проникнення через підошву полігону в ґрунтові води, особливо враховуючи той факт, що нижній геологічний бар’єр відсутній. Тому необхідно забезпечити спорудження фільтратозбірних свердловин для відкачування фільтрату. Фільтрат слід перекачувати в окремий збірник, щоб була можливість подальшого очищення його перед скиданням. Необхідно застосувати для очищення фільтрату комплексну технологію, яка б включала очищення від органічних забруднень (на нашу думку, перспек24

тивно комбінувати її з виробництвом біогазу), фенолів (продуктів біорозкладання органічної частини сміття), висококонцентрованого амонію (ми вважаємо перспективним застосування біологічного процесу анаеробного окиснення амонію Anammox-anaerobic ammonium oxidation), а також адсорбційне очищення його від важких металів (на нашу думку, перспективним є застосування природних дисперсних сорбентів). Розроблення, оптимізація та впровадження такої технології є важливим науковим завданням, яке потрібно вирішити. Рекультивація полігону ТПВ паралельно зі складуванням потребує чіткої координації дій оператора полігону, компанії, яка проводить технічну рекультивацію та компанії, яка здійснює дегазацію полігону, оскільки ці процеси є взаємопов’язаними.

ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ЩОДО ПОВОДЖЕННЯ З ВІДХОДАМИ ТА ЇХ УТИЛІЗАЦІЇ В РІВНЕНСЬКІЙ ОБЛАСТІ Лико Д. В., доктор сільськогосподарських наук, професор, академік, декан психологоприродничого факультету Рівненського державного гуманітарного університету, голова Наукової ради Рівненської обласної організації Всеукраїнської екологічної ліги Гущук І. В., кандидат медичних наук, заступник головного лікаря Рівненської обласної санітарно-епідеміологічної станції У рамках стійкого розвитку предметом дослідження вчених, а також громадськості є процес змін природи. Власне, оцінка сучасного технічного стану полігонів твердих побутових відходів та їх екологічного впливу на навколишнє природне середовище і відтворює цей процес. Тому питання щодо поводження з відходами є на часі, адже Україна посідає одне з чільних місць у світі за масштабами, гостротою і складністю проблеми відходів. На території Рівненської області нараховують близько 700 підприємств та інших організацій, виробнича діяльність яких пов’язана з накопиченням побутових і промислових відходів різного класу небезпеки. Прийнятий в Україні Закон «Про відходи» діє неефективно через відсутність відповідної інфраструктури, а також надійного фінансування заходів щодо поводження з відходами. Забруднення навколишнього природного середовища відходами виробництва і споживання набуває для Рівненської області дедалі більшої гостроти. Відсутність ефективної системи поводження з відходами на рівні регіону зу25

мовлює накопичення значної їх кількості у місцях видалення, що призводить до антропогенного навантаження на довкілля, забруднення його основних компонентів: земельних, водних та атмосферних ресурсів, а також погіршення умов проживання населення області. Проблема екологічно безпечного поводження з побутовими відходами для нашої області є надзвичайно актуальною. Сьогодні одним з основних способів видалення твердих побутових відходів є захоронення їх на сміттєзвалищах, що в переважній більшості не відповідають санітарно-екологічним вимогам. Значна частина звалищ у сільських населених пунктах є стихійними, розміщені вони у водоохоронних зонах, не мають обвалування та інших засобів захисту довкілля. Тривале накопичення побутових відходів на звалищах призводить до виникнення непередбачуваних фізико-хімічних та біохімічних процесів, продуктами яких є численні токсичні хімічні сполуки в рідкому, твердому та газоподібному стані. Через відсутність постійних моніторингових спостережень місць складування побутових відходів останні є значними осередками забруднення навколишнього природного середовища області. В області офіційно зареєстровано 41 організоване звалище та 3 полігони для захоронення твердих побутових відходів в яких накопичено побутових відходів 5 млн 36622,6 т. Площа земельних ділянок області, зайнята під відходами становить 374,1 га. Щороку лише в районних центрах області на 17 сміттєзвалищах, які займають площу 103,9 га, накопичується близько 175 тис. т твердих побутових відходів. Збирають та видаляють побутові відходи в районних центрах області спеціалізовані підприємства державних управлінь житлово-комунального господарства. Органи місцевого самоврядування затвердили графіки вивезення ТПВ від населення і взяли під контроль їх виконання. Розроблено й затверджено схеми санітарного очищення міст та селищ області. На території Рівненської області при містах та селищах міського типу функціонують 24 організовані звалища для накопичення твердих побутових відходів, з яких 13 експлуатують з порушеннями чинних санітарних вимог, зокрема в Березнівському, Володимирецькому, Зарічненському, Гощанському Дубенському, Дубровицькому, Корецькому, Млинівському, Острозькому, Рокитнівському, Рівненському районах. Незважаючи на проведені заходи, які спрямовані на поліпшення санітарного очищення населених пунктів, утримання та експлуатацію організованих звалищ для накопичення ТПВ, залишаються ще не вирішеними ряд питань, в першу чергу, щодо приведення наявних сміттєзвалищ населених пунктів у відповідність до вимог «Санітарних правил влаштування і утримання полігонів для твердих побутових відходів» № 2811-83. У зв’язку з недостатнім фінансуванням робіт, метою яких є поліпшення санітарного очищення та утримання сміттєзвалищ, під час перевірок контролюючих органів найчастіше виявляють такі недоліки: 26

– порушення графіків санітарного очищення в населених пунктах та не повне їх охоплення, у зв’язку з чим на територіях житлової забудови утворюються стихійні звалища твердих побутових відходів; – відповідні служби та організації, що здійснюють санітарне очищення населених пунктів, недостатньо забезпечені механізованою технікою та працівниками, насамперед у сільській місцевості; – в’їзд на територію не обладнано шлагбаумом, вказівними знаками та дезбар’єрами; – периметр не обгороджено та не обваловано; – виявлені часті випадки хаотичного накопичення відходів, – відходи не ущільнюють і не засипають ґрунтом.

– частина сміттєзвалищ потребує обвалування та насадження кущів, дерев, прилегла територія – прибирання. За даними обласної санепідстанції в 2010 році лабораторії санепідслужби відібрали та дослідили на санітарно-гігієнічні показники 1172 проби ґрунту, не відповідали санітарно-хімічним вимогам 19 проб (1,6 %). На солі важких металів було досліджено 126 проб, не відповідали санітарногігієнічним вимогам 1 проба (0,8 %). Бактеріологічні лабораторії санепідслужби області дослідили 548 проб, не відповідали нормам через надмірне мікробне забруднення 5 проб (0,9 %). На наявність гельмінтів досліджено 4579 проб, з них 87 (1,9 %) не відповідали санітарно-гігієнічним вимогам. Ці дані свідчать про негативний вплив на ґрунт не лише хімічних, а значною мірою, і біологічних факторів. Аналіз різних методів знешкодження побутових відходів показав, що за остаточним результатом їх поділяють на видалення, знищення (вирішують в основному екологічні та санітарно-гігієнічні завдання) і утилізацію (вирішують також і завдання економіки – використання вторинних ресурсів). Якщо розглянути технологічні підходи до знешкодження відходів, то їх поділяють на біологічні, термічні, хімічні, механічні та змішані. Більшість з них не знайшла масового застосування в нашій країні через їхню технологічну складність і високу собівартість переробки відходів. Промислове використання знайшли 5 принципових методів переробки ТПВ: термічна обробка (головним чином спалювання); біотермічна аеробна ферментація (з одержанням добрива, біопалива, палива та ін.); анаеробна ферментація (з одержанням біогазу); сортування (з вилученням цінних компонентів і фракцій відходів для вторинного використання); комплексна переробка (комбінація різних методів: ферментація–сортування, ферментація– сортування–термообробка). Як метод видалення ТПВ захоронення їх на полігонах має ряд істотних недоліків: швидке переповнення через великий обсяг і малу щільність розміщених відходів; відсутність площ, придатних для розміщення полігонів на зручній відстані від великих міст, що в поєднанні із зростанням цін на землю збільшує вартість транспортування і депонування ТПВ. Численними гігієнічними і екологічними спостереженнями встановлено багатофакторний вплив полігону на середовище проживання і навколишнє середовище в цілому. По27

лігон впливає на підземні води, атмосферне повітря, ґрунт. Вміст пестицидів і важких металів навколо смітників і полігонів ТПВ у радіусі 2 км перевищував санітарні норми якості ґрунту у 3–10 разів і більше. Забруднення підземних вод фільтратом, виділення неприємного запаху, рознесенням летких фракцій відходів вітром, мимовільне загоряння полігонів, безконтрольне утворення метану, створення сприятливих умов для розмноження переносників інфекційних захворювань і гельмінтофауни тощо. До нині залишається нерозв’язаною проблема поводження з фільтратом та полігонним газом, крім того, вона ускладнюється необхідністю продовження строку експлуатації полігону. Використання методу термічної обробки відходів дає можливість зменшити їхню кількість у 3 рази, але під час спалюванні відходів утворюються токсичні тверді, рідкі й газоподібні речовини, а також канцерогенні сполуки. Найнебезпечнішими речовинами, що утворюються, є сполуки групи діоксинів. Будівництво і експлуатація сміттєспалювальних заводів потребує значних коштів, тому що до третини вартості вкладають на системи очищення, до половини – плата за захоронення золи. Порівняльний аналіз економічної ефективності різних технологій переробки ТПВ, зокрема спалювання, компостування, сортування та спалювання, сортування та компостування, комплексна переробка (комбінація процесів сортування, термобіообробки) та сортування з брикетуванням свідчить, що єдиним прибутковим методом є сортування та брикетування. Цей метод має також незаперечні санітарні та еколого-гігієнічні переваги. Глибоке пересування ТПВ та складування їх у вигляді «пакетів» докорінно поліпшують санітарно-гігієнічну ситуацію на полігонах: гальмуються процеси гниття, припиняються аеробні процеси, зменшується виділення токсичного і пожежонебезпечного газу, брикети за достатньої щільності не акумулюють в собі атмосферні опади. Як наслідок, не виникає характерних для полігонного захоронення ТПВ проблем: забруднення підземних вод фільтратами з полігону; пожежі від загоряння біогазу; рознесення інфекції тваринами, птахами; рознесення легкої фракції сміття на прилеглі території. Брикетування відходів до щільності природних ґрунтів забезпечує можливість рекультивації полігонів з утворенням родючого шару ґрунту. Для розв’язання ключових екологічних проблем, пов’язаних з неефективним поводженням з відходами, що призводить до нарощування антропогенного навантаження на довкілля, на цей час є доцільним будівництво сміттєпереробних комплексів (СПК). СПК – це високорентабельне та екологічно чисте виробництво, на якому не тільки переробляють сміття (до 94 %), а й за рахунок виробництва випускають виготовлені з нього матеріали, сировина, вироби. Відбулися переговори з німецькими, польськими, словацькими, чеськими і австрійськими інвесторами, в тому числі і з представниками компанії «Україна–Австрія». Пройшло ознайомлення з пропозиціями проекту «Використання саксонських технологій у сфері охорони навколишнього середовища та біотехнологій», запропонованих фірмою Unilink GmbH (Німеччина). Вивчаються запропоновані технології переробки сміття та питання фінансу28

вання їх проектування і будівництва. Кошторисна вартість заводу мінімальної продуктивності становить понад 17 млн євро. Однією з причин зростання обсягів забруднення довкілля побутовими відходами є відсутність на регіональному рівні ефективної системи збирання та сортування деяких видів відходів як вторинної сировини. На цей час лише близько 20 % усіх вторинних ресурсів задіяно у господарському обороті. Як результат, на сміттєзвалища потрапляє значна кількість матеріалів, які мають ресурсну цінність та підлягають переробленню (скло, папір, пластик, текстиль, гума). Збирання, заготівля деяких видів відходів як вторинної сировини в Рівненській області здійснює спеціалізоване підприємство «Рівнеекокомресурси». Серед підприємств, що здійснюють утилізацію відходів, необхідно виділити: – Здолбунівський завод пластмасових виробів «Іскра», що спеціалізується на переробці сировини та відходів з поліетилену, полістиролу, поліпропілену. Технологічний процес – безвідходний. Відходи плівки, обрізки, браковану продукцію після дроблення і гранулювання використовують у виробництві як вторинну сировину, що йде на виготовлення пластмасових труб. У 2010 році було перероблено 7 т таких відходів.

– Костопільський ветсанзавод спеціалізується на виробництві кісткового борошна для потреб сільського господарства, сировиною для якого є відходи обвалування туш, кістки тощо. За 2010 рік перероблено 8246 т зазначених відходів.

– Переробляє вторинну (паперову) сировину та виготовляє з неї паперову продукцію в області ТзОВ «Моквинська паперова фабрика». В 2010 році перероблено 6324 т макулатури.

– В області працює цех ПП «Торгово-промислове підприємство «Політор» (с. Бабин Гощанського району) з утилізації, переробки та виробництва поліетиленових виробів. Протягом 2010 року підприємство переробило 42 т технологічного браку пластмасових виробів.

– ТзОВ «Еко-Хелп» збирає відпрацьовані люмінесцентні лампи, що містять ртуть. Зібрані відходи транспортують на ДП «Меркурій» ВАТ «Микитівський ртутний комбінат» для подальшої їх демеркуризації. За 2010 рік зібрано від підприємств області і передано на комбінат 65000 шт. відпрацьованих люмінесцентних ламп. У 2010 році ТзОВ «Еко–Хелп» було надано експертний висновок для одержання ліцензій на здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами – збирання, перевезення, зберігання відпрацьованих ламп, що містять ртуть. Держуправління охорони навколишнього природного середовища розробило та затвердило на сесії обласної ради «Регіональну програму поводження з відходами на 2004–2010 роки», яка спрямована на розв’язання ключових екологічних проблем області, пов’язаних з неефективним поводженням з відходами, запобігання накопиченню небезпечних відходів у місцях їх складування, підвищення ефективності повторного використання відходів 29

шляхом нарощування обсягів їх утилізації, та сприятиме зменшенню негативного впливу відходів на довкілля і здоров’я людей. Запроваджено облік юридичних та фізичних осіб, які здійснюють операції зі збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації відходів як вторинної сировини. Висновки 1. Перспективним способом поводження з ТПВ в найближчій перспективі ми вважаємо використання природних сорбентів для пошарового перекривання пласта побутових відходів та брикетування неутилізованої частини відходів після промислового сортування.

2. Головними еколого-гігієнічними завданнями слід вважати будівництво сміттєпереробних комплексів (СПК) та подальше зменшення неутилізованої частки ТПВ.

ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ЕКСПЛУАТАЦІЇ ПОЛІГОНУ ТПВ М. ХМЕЛЬНИЦЬКОГО Міронова Н. Г., кандидат технічних наук, доцент, завідувачка кафедри екології Хмельницького національного університету, голова Хмельницької обласної організації Всеукраїнської екологічної ліги Виговська Т. В., кандидат біологічних наук, доцент кафедри філософії та політології Хмельницького університету управління та права, голова Наукової ради Хмельницької обласної організації Всеукраїнської екологічної ліги Стрімкий розвиток міст зумовлює пригнічення природного середовища. Цей негативний вплив пов’язаний насамперед з відходами, що утворюються в процесі життєдіяльності людини. Особливістю проблеми поводження з твердими побутовими відходами у значній кількості міст України є відсутність спеціалізованих полігонів. Часто необлаштовані місця накопичення комунально-побутових відходів становлять собою загрозу не тільки санітарно-епідеміологічному благополуччю міста, а й суміжних з ним територій, спотворюючи природний ландшафт місцевості. Полігон твердих побутових відходів м. Хмельницького розміщений на північному схилі вододілу між р. Південним Бугом та струмком, між північно-західною околицею міста та населеними пунктами Олешин, Іванківці, 30

Лісові Грінівці. Сьогодні його площа становить близько 9 га. Щороку він приймає майже 320 тис. м3 побутового сміття. Міське звалище твердих побутових відходів, яке експлуатують з 1956 року, виникло хаотично на місці глиняного кар’єру. Таке «походження» і пояснює повну відсутність проектної документації, геологічних та гідрогеологічних вишукувань, інженерних, екологічних та санітарно-гігієнічних досліджень, а також розрахункового терміну експлуатації звалища. Проблеми, що пов’язані з використанням міського звалища, почали виникати вже в середині 70-х років 20 століття. Реальні ж заходи щодо поліпшення його функціонування почали здійснювати в кінці 90-х років, коли реальний стан речей потребував термінових дій, оскільки сміттєзвалище перетворилося на потужне джерело забруднення ґрунту, підземних вод, атмосферного повітря, а також було вибухонебезпечним. Протягом 1999–2000 років було зроблено «глиняний замок», прокопано дренажні рови, встановлено ємності для збирання фільтрату, а також частину території звалища було засипано піском та землею шаром товщиною 0,5–0,7 м. Такі заходи на той час певною мірою дали можливість уникнути екологічного лиха, але вони не розв’язали проблем екологічно безпечного захоронення ТПВ на сміттєзвалищі. Тоді ж порушували питання про припинення експлуатації цього полігону як такого, що використав свій ресурс, і будівництво нового. Сьогодні питання будівництва нового сучасного полігону з лінією сортування залишається відкритим, а тому старе сміттєзвалище продовжує працювати без відповідної документації, забруднюючи навколишнє середовище фільтратом, для збирання та переробки якого не створено належних умов, леткими фракціями відходів та продуктів їх бродіння – через часткову систему збирання біогазу, яка покриває лише 750 м2 усієї території. Додатковим чинником, що збільшує навантаження на сміттєзвалище, є відсутність у місті ефективної системи роздільного збирання відходів. У середньому близько 40 % ТПВ, що утворюються в місті, становлять харчові відходи, решта – це папір, поліетилен, пластмаса, гума, скло, метали, деревина – цінні компоненти, які через відсутність роздільного збирання, сортування та переробки також підлягають захороненню, збільшуючи обсяги відходів, що можуть пролежати без змін не один десяток років. Влада Хмельницького здійснює певні кроки у напрямі впровадження цієї системи. На виконання прийнятої у 2009 році Програми поводження з твердими побутовими відходами у місті встановлюють контейнери для роздільного збирання відходів. Проте їх кількість є недостатньою для нашого міста, тому очікувати значного скорочення обсягів відходів, що надходять на міське сміттєзвалищ, найближчим часом не передбачається. Хмельницька обласна екологічна інспекція в ході перевірок роботи полігону фіксує численні порушення природоохоронного законодавства у сфері поводження з відходами та охорони атмосферного повітря, що свідчить про необхідність припинення експлуатації полігону, який впродовж своєї 50-літньої історії так і не був «узаконений» та модернізований з метою відповідності екологічним нормативам. Це, в свою чергу, виводить на перший 31

план завдання прискореного будівництва нового полігону із сортувальною лінією та впровадження дієвої системи роздільного збирання відходів у м. Хмельницькому.

ПРОБЛЕМА ВИБОРУ СПОСОБУ ПОВОДЖЕННЯ З ВІДХОДАМИ Мелікаєв Ю. М., кандидат технічних наук, доцент Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара, голова Наукової ради Дніпропетровської обласної організації Всеукраїнської екологічної ліги Грицан Ю. І., доктор біологічних наук, професор, проректор з наукової роботи Дніпропетровського державного аграрного університету, голова Дніпропетровської обласної організації Всеукраїнської екологічної ліги Тверді побутові відходи сьогодні є невід’ємним супутником цивілізації. Зростання доходів громадян, розвиток ринку товарів та послуг, технічний та технологічний прогрес людства, на жаль, зумовлюють і зростання темпів накопичення ТВП та їхнього різноманіття. Така ситуація не може утримуватися необмежено довго і призведе до «сміттєвого» колапсу регіонів та населених пунктів, якщо не будуть знайдені дійсно ефективні шляхи розв’язання цієї проблеми. В Україні, як і в світі в цілому, є два основні способи поводження з ТВП – складування на полігонах та спалювання. У кожного з цих способів є певні переваги і вади і жодна з технологій не відповідає повною мірою гігієнічним вимогам та становить загрозу для компонентів довкілля. Спалювання сміття дає можливість швидко та ефективно зменшити вагу та обсяг відходів, виключає небажані біологічні процеси в масі сміття і, крім того, за рахунок утилізації тепла дає змогу одержати теплову і електричну енергію, що значно підвищує економічну ефективність цього способу. Але нинішні сміттєспалювальні заводи були спроектовані та введені в дію понад 30 років тому. За цей час, з одного боку, якість та склад ТПВ зазнали великих змін, з іншого – у суспільній свідомості вкорінилася думка про пріоритет природоохоронних заходів над результатами господарської діяльності. Основною проблемою під час спалювання сміття є забезпечення повноти згоряння, запобігання утворенню вторинних забруднювачів та очищення газоподібних продуктів спалювання від золи та пилу.

32

Складування на полігонах – технологічно простіший, порівняно зі спалюванням, спосіб поводження з відходами, але потребує відчуження великих територій. Фізико-хімічні та біологічні процеси, що відбуваються у масі складованого сміття, роблять такі об’єкти край небезпечними для довкілля, тваринного та рослинного світу, здоров’я людини. За оцінками різних авторів, перетворення речовини в умовах полігону триває 25–40 років, і весь цей час полігон буде являти собою потенційну небезпеку. Стихійні явища або діяльність людей можуть спричинити розгерметизацію полігону і потрапляння токсичних забруднювачів у повітря, поверхневі та підземні води, забруднення ґрунту та сільськогосподарських продуктів. Ще одна характерна проблема, не пов’язана безпосередньо з тією чи іншою технологією, – первинне збирання відходів. І якщо в районах багатоповерхової забудови це завдання більш-менш вирішеним, то в зоні приватного житлового сектора відсутність розвинутої інфраструктури призведе до утворення стихійних звалищ, що отруюють великі території і шкодять здоров’ю людей. Таким чином, сьогодні ми не маємо цілком безпечних способів поводження з ТВП, а ті, що є, не відповідають сучасним гігієнічним вимогам. Тож, на жаль, слід зазначити що екологічна ситуація дедалі погіршується, і без розроблення нових сучасних методів поводження з відходами населені пункти можуть перетворитися на суцільні смітники. Починати треба з широкої програми науково-дослідних і експериментальноконструкторських робіт, створення зразків нової техніки. Не може Україна з її величезним науковим потенціалом спасувати перед проблемою сміття. Важливо лише звикнути до думки, що сміття може бути об’єктом науки, об’єктом насамперед експериментальних досліджень. Важливо, щоб така робота виконувалась на державному рівні і за державний кошт, оскільки сама по собі це завдання є багатоплановим і комплексним. Передача таких об’єктів, як полігони і сміттєспалювальні заводи з комунальної до приватної власності призведе до комерціалізації діяльності з поводження з відходами і власник буде вирішувати головним чином свої економічні проблеми, а не проблему очищення довкілля.

33

ВЗАИМОДЕЙСТВИЕ ОБЩЕСТВЕННОСТИ И ВЛАСТНЫХ СТРУКТУР В РЕШЕНИИ ПРОБЛЕМЫ ЛИКВИДАЦИИ СТИХИЙНЫХ СВАЛОК Литвиненко М. С., председатель Севастопольской городской организации Всеукраинской экологической лиги, председатель Общественного экологического совета В Севастополе, как и в Украине, проблема возникновения и последующей ликвидации стихийных свалок является злободневной. Исходя из результатов проведенного подсчета количества свалок и морфологического состава мусора, есть основания для тревоги. На территории города (без пригородов) зафиксировано более 400 стихийных свалок мусора, то есть в среднем на каждые 800 жителей города приходится по свалке. В составе мусора, сваленного в жилых кварталах, преобладают бытовые отходы, в составе мусора на свалках за пределами города – строительный мусор. Большое количество свалок строительного мусора обусловлено тем, что в городе отсутствует полигон для строительных отходов, нет завода по переработке отходов (есть только линия сортировки бытовых отходов), нет места складирования древесных отходов и предприятия по переработке древесных отходов. При этом ни один реальный проект создания завода по переработке отходов не рассматривается и не реализуется, место для складирования строительных отходов не определяется, выделяемые на вывоз мусора средства расходуются, с нашей точки зрения, крайне нерационально и неэкономно. Специфика Севастополя в том, что это – морской город, и, кроме свалок наземных, существуют еще и подводные, то есть места на дне моря, куда сваливают мусор. Такие свалки также должны привлекать внимание, но ликвидировать их гораздо труднее – практически невозможно, а вреда они приносят столько же, сколько и наземные. В такой ситуации мы вместе с госадминистрацией Гагаринского района, на территории которого находится наибольшее количество свалок, пошли на следующие шаги: – решением райгосадминистрации была создана специальная комплексная комиссии по вопросам ликвидации стихийных свалок. В нее входят представители райгосадминистрации, райсовета, общественных организаций, РЭПов, мусороуборочной организации, с которой райгосадминистрация заключила договор; – разработан график объезда совместно с общественностью мест свалок, объезд совершается еженедельно, проводится фотофиксация каждой свалки;

34

– каждую неделю по пятницам проходит заседание этой комиссии, на котором рассматривается ситуация на каждой обследованной свалке и намечается работа по ее ликвидации; – на этом же заседании мусороуборочное предприятие отчитывается о том, какие свалки ликвидированы за неделю. Так постепенно ликвидируется часть свалок на ул. Индустриальной одной из самых замусоренных в районе, на Горбатом мосту Фиолентовского шоссе, свалки возле новостроек микрорайона Шевченко. Справедливости ради стоит отметить, что, несмотря на старания предприятий, администрации и общественности свалкообразующая деятельность населения и предприятий является очень активной. Но такую вредную для природной и социальной среды деятельность можно регулировать, если со стороны властных структур наконец будут предприняты практические шаги по организации полигона строительных отходов, предприятия по переработке древесных отходов и, самое главное, организован контроль за реальным выполнением проектов и законностью использования средств, которые выделяются на уборку мусора.

35