КРИЗА ПАТРІОТИЧНОЇ ТА ЕКОЛОГІЧНОЇ ПРОСВІТИ МОЛОДІ ЯК ОДНА З НАЙГОЛОВНІШИХ ПРИЧИН ІНФЛЯЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ДЕРЖАВНОСТІ В.К. Терлецький* А.Б. Філіпенко++ * Луцький інститут розвитку людини Університету «Україна» ** Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки Наслідки війни на сході України проявились не лише у трагічних жертвах кривавих боїв і в стрімкому падінні соціально-економічного рівня життя нації, а й у створенні реальної загрози державності України. Серед основних причин створення такої складної ситуації ми вбачаємо відсутність належної патріотичної та екологічної, краще сказати, еколого-патріотичної просвіти молоді. Ця проблема впродовж всього існування національної держави так і не набула належної оцінки та фарисейськи-соромливо замовчується до сьогодення. Хіба наша молодь бачить фільми з національної історії або проблем сучасності? Хіба вона чує українських пісень з екранів телевізорів або радіоприймачів? А що ми рекламуємо, окрім пива та цигарок? Перелік подібних запитань можна було б продовжити до безконечності. Але порівняймо їх із ставленням до патріотичного виховання молоді в сусідній Росії. Там на кожному кроці ви почуєте про велич нації, її історії, про необхідність триматися заповітам батьків тощо… Ось чому інформаційну війну з північним сусідом ми вже програли, програємо й більше, якщо вчасно не відкинемо аморальне зубожіння нації. За нашим глибоким переконанням, найбільш актуальним завданням сьогодення є реформація існуючої системи просвіти (ми свідомо не зупиняємося на більш вузькому за своїми цілями терміні «освіта») молоді. І тут патріотична та екологічні складові настільки щільно переплітаються, що таку просвіту доцільно називати еколого-патріотичною. До речі, ідеологічна платформа еколого-патріотичної просвіти не «висмоктана нами з пальця». Її передбачено основними законодавчими актами держави, зокрема Законами України "Про основи національної безпеки України" (2003 р. - ЗУНБ) та «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року» (2010 р. - ЗУЕП) [1,2]. Але як вони виконуються та чи виконуються взагалі? У статті 6 ЗУНБ передбачено «…захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України,.. забезпечення розвитку… української мови… на всій території України,.. збереження природного середовища та раціональне використання природних ресурсів,.. розвиток духовності, моральних засад… народу…». Стаття 10 містить «перелік функцій суб’єктів забезпечення національної безпеки», куди входять питання стратегії національної безпеки, моніторинг впливу на неї, прогнозування потенційних загроз і запобігання ним.
Подібні правові аспекти передбачені й у ЗУЕП. Розділ 3 містить положення про «розроблення і реалізацію стратегії екологічної освіти з метою сталого розвитку українського суспільства та економіки України,.. створення системи екологічного навчання та підвищення кваліфікації державних службовців,.. мережі … еколого-просвітницьких центрів на базі закладів освіти,.. включення питань формування екологічної культури, екологічної освіти та просвіти в державні цільові… програми розвитку». Особливо слід відзначити пункт 4.9 цього ЗУЕП, в якому передбачено «запровадження безперервної екологічної освіти… Випереджальними темпами має розвиватися всеохоплююча екологічна просвіта та виховання підростаючого покоління… (ці заходи) сприятимуть… формуванню свідомого громадського суспільства на засадах сталого розвитку.» У розділі 5 серед етапів реалізації національної екологічної політики визначено: «до 2015 року передбачається забезпечити стабілізацію екологічної ситуації,.. підвищення рівня екологічної безпеки населення, започаткування переходу до природоохоронних стандартів Європейського Союзу…» Але ми досі не можемо констатувати виконання цих положень державного законодавства, як і не знаємо фактів покарання державних службовців, винних у невиконанні цих нормативних актів або у безвідповідальності щодо всієї національної еколого-патріотичної просвіти. Які ж заходи, на нашу думку, є першочерговими в справі актуалізації еколого-патріотичної просвіти населення, у першу чергу молоді? Їх можна визначити за кількома основними напрямами: освітнім, виконавчим, моніторинговим та громадським. В освітньому напрямі необхідно повністю переглянути навчальні програми, в яких повинні бути визначені послідовні етапи формування екологопатріотичного мислення молоді незалежно від спеціалізації освіти. Доцільно переосмислити доцільність викладання таких сумнівних навчальних дисциплін як українознавство, які не мають аналогів у світовій практиці освіти та створюють негативну оцінку виховання патріотичних переконань у молоді. Безперервна екологічна освіта повинна бути обов’язковою на всіх етапах навчання. Протягом навчання у середній школі молодь досі вивчає екологію, всупереч вимогам ЗУЕП, лише в 10-11 класах [3]. Це значить, що діти можуть і не дізнатися про вимоги екологізації суспільства, якщо завершать шкільне навчання раніше, за що відповідні службовці Міносвіти повинні нести відповідальність, бо діють всупереч ЗУЕП про безперервну екологічну освіту. Програма шкільної екологічної освіти, у новому її тлумаченні, повинна складатися з послідовних етапів пізнання довкілля. На першому етапі, наприклад у початкових класах, відбуватиметься пізнання рідного краю на основі патріотичного виховання і формування першооснов взаємин між суспільством і довкіллям. На другому етапі, у старших класах середньої школи, екологія повинна вивчатися як загальнообов’язкова наукова дисципліна, що трактує закони взаємозалежностей між живими та неживими компонентами довкілля. Тут би доцільно знайомити молодь і з діючими законодавчими та нормативними актами, спрямованими на збереження природи, її ресурсів та основ сучасного толерантного до рідної землі та держави українського
суспільства. Без пізнання цих канонів еколого-патріотичної просвіти неможна говорити про цілеспрямовану громадянську підготовку молоді до подальшого життя в європейській Україні. У закладах професійної освіти, які займають проміжне місце між школою та вузами, еколого-патріотична просвіта повинна мати відповідне галузеве спрямування. Робітник-фахівець зобов’язаний знати методи та засоби виконання своїх професійних обов’язків, які виявлятимуться оптимальними для суспільства та довкілля. Він повинен володіти знаннями та навичками, необхідними для виконання елементарних реабілітаційних заходів щодо стану та якості природних ресурсів, які використовуються відповідною господарською галуззю. Еколого-патріотична просвіта у вищих навчальних закладах теж має здійснюватись як безперервний процес і складатися з кількох етапів вивчення дисципліни (дисциплін). На першому етапі, якій і зараз здійснюється у вузах, студенти вивчають загальні положення екології, більш поглиблені у порівнянні з курсом екології старшокласників середньої школи. І хоч принципових заперечень щодо діючої програми вивчення екології у вузах немає, слід зазначити, що типова програма Міносвіти з цієї дисципліни відсутня [4], що теж повинно знайти відповідну оцінку діяльності міністерства. На другому етапі слід передбачити вивчення положень екологічної безпеки, як складової національної безпеки, але саме з позицій відповідної професії. Іншими словами, фахівець (бакалавр, спеціаліст, магістр) не може професійно виконувати службові обов’язки, якщо він не володіє основами екологічної безпеки своєї спеціальності. Виконавчий напрям еколого-патріотичної просвіти передбачає створення відповідних галузевих нормативів, які повинні стати обов’язковими не лише для виробничників, а й для державних службовців, відповідальних на національну та екологічну безпеку в Україні. Це значить, що в процесі господарської діяльності у всіх галузях кожен відповідальний працівник повинен не просто проходити курси підвищення кваліфікації, а й складати тести з екологічної безпеки відповідної сфери діяльності. Без таких нормативів неможна говорити про належне виконання службовцями своїх професійних обов’язків і про підвищення їхнього кваліфікаційного рівня. Моніторинговий напрям пов'язаний з діяльністю всіх галузевих структур, які здійснюють контроль за виконанням нормативів національної та екологічної безпеки держави. Зараз моніторинговий контроль здійснюють державні управління екології та природних ресурсів і управління екологічної експертизи. Однак, обидві ці структури не поєднані центральним керівним органом і не мають єдиної нормативної бази для виконання моніторингових функцій. За нашим переконанням, проблема екологічної безпеки в державі повинна бути модернізована відповідно до діючих в Європі стандартів і розглядатися на рівні національної безпеки з усіма відповідними організаційно-нормативними положеннями. Нарешті, громадський напрям розрахований на посилення функцій контролю та управління станом національної та екологічної безпеки в Україні з боку громадських об’єднань та організацій. Він повинен об’єднувати зусилля таких організацій та об’єднань, мати відповідне правове забезпечення та
підтримку з боку центральних та обласних державних виконавчих структур. Одним з обов’язкових заходів такого контролю ми вважаємо регулярне проведення громадських слухань щодо стану національної та екологічної безпеки в Україні з широким висвітленням цих слухань (оцінок) у засобах масової інформації. Висновки. Кризові явища в стані української державності сьогодні не випадкові, а зумовлені ігноруванням активної еколого-патріотичної просвіти населення, у першу чергу молоді. Тому для подолання загрозливих наслідків східного сепаратизму та подальшого успішного розвитку європеїзації України першочерговим завданням всього суспільства необхідно активізувати екологопатріотичну просвіту просвіту населення, особливо молоді на освітньому, виконавчому, моніторинговому та громадському напрямах діяльності. Література: 1. Закон України «Про основи національної безпеки України». / з додатками до 19.04.2014.– К.: 2003. № 964-IV 2. Закон України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року». – К.: 2010. N 2818-VI. 3. Екологія. Навчальна програма для 10-11 кл. ЗОШ. – К.: Міносвіти, 2010. – 14 с. 4. Основи екології. Екологія. Робоча програма. / укл. Г. С. Попенко, І. Ф. Шевченко. – Х. : Вид. ХНЕУ, 2013. – 40 с.