Екологізація секторів економіки: сільське господарство Аграрний сектор економіки за рівнем негативного впливу на довкілля нині можна порівняти з екологічно небезпечними промисловими галузями (внесок агропромислового комплексу у забруднення і деградацію довкілля становить у середньому 35–40%, у тому числі, земельних ресурсів – понад 50%, поверхневих водойм – 40–45%, ґрунтових вод – до 30%). Практика незбалансованого ведення сільського господарства є несприятливою для довкілля. Рівень сільськогосподарської освоєності територій становить 72%. Одним з найбільших у світі є рівень розораності ґрунтів (61%). В окремих областях України він коливається від 75% до 90%. Розораність крутосхилів (2,7%) спричиняє посилення ерозійних процесів. Забруднення ґрунтів важкими металами, радіоактивними елементами, хімічним речовинами, які використовують для захисту рослин загрожує біорізноманіттю, знижує якість харчових продуктів, негативно впливає на здоров‘я людей. Розв‘язання всіх цих проблем потребує інтеграції екологічної складової в усі галузі сільського господарства. Однак, і діючі, і перспективні стратегічні документи розвитку агропромислового комплексу не належним чином враховують природоохоронні вимоги при формуванні державної аграрної політики та стратегічному плануванні розвитку сільського господарства. В чинних державних програмах розвитку аграрної сфери екологічні аспекти мають переважно декларативний характер без наведення необхідної конкретики, зокрема, не визначені терміни реалізації завдань, їх пріоритетність та етапність реалізації, не встановлені чіткі індикатори цілей екологічної складової, за якими можна відстежувати стан процесу успішності їх досягнення. В умовах, коли програми не забезпечуються достатніми фінансовими ресурсами, це фактично унеможливлює вирішення поставлених завдань з охорони довкілля. Чинні та перспективні стратегічні та програмні документи не повною мірою охоплюють сучасні тенденції щодо впровадження екологоінвестиційної політики та переходу до «зеленої» економіки в галузі, в тому числі, з питань впровадження ресурсозберігаючих, енергоефективних, безпечних та екологічно чистих технологій виробництва та ведення сільського господарства, в тому числі органічних технологій, не враховують проблеми зміни клімату, внесок сільського господарства у викидах парникових газів та впровадження заходів щодо їх скорочення тощо. Так, Закон України «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року» від 18 жовтня 2005 року ғ 2982-IV103, передбачав, що основними шляхами розвитку земельних відносин є: – запровадження ефективної системи охорони родючості ґрунтів та системи моніторингу ґрунтів, проведення суцільної агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення.
– сприяння впровадженню ресурсозберігаючих, безпечних та екологічно чистих технологій виробництва сільськогосподарської продукції та продовольства; – посилення державної підтримки боротьби із шкідниками і хворобами рослин та тварин, впровадження надійних систем їх попередження. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 3 лютого 2010 року № 121-р «Про схвалення Концепції Державної цільової програми сталого розвитку сільських територій на період до 2020 року» передбачалось забезпечення охорони навколишнього природного середовища та екологічної безпеки в результаті: – виведення з інтенсивного обробітку деградованих, малопродуктивних та техногенно забруднених сільськогосподарських угідь; – розвитку органічного сільськогосподарського виробництва; – організації, розроблення та забезпечення виконання планів використання земельних, лісових та водних ресурсів; – оптимізації землекористування в результаті удосконалення системи реєстрації прав власності на землю та інше нерухоме майно, формування ринкових земельних відносин». У проекті «Концепції комплексної державної програми реформи та розвитку сільського господарства України» (2010) питання екологізації галузі практично відсутні, не визначені ризики для довкілля від існуючої системи ведення сільського господарства, загрози для біорізноманіття. Відсутній аналіз негативного впливу на якість ґрунтів і водні ресурси. Не враховано зростання ризиків для сільського господарства у зв‘язку зі зміною клімату, не розроблено заходів з адаптації до зміни клімату та зменшення викидів парникових газів за рахунок вдосконалення управління тваринництвом, запровадження нових методів обробки ґрунтів та відновлення деградованих земель, ініціювання агролісових технологій. Таким чином, не зважаючи на те, що питання охорони довкілля та заходи з екологізації сільськогосподарського виробництва знайшли своє місце серед пріоритетів аграрної політики та шляхів їх досягнення, практичнареалізація задекларованих положень фактично не здійснюється: – не розроблені та не прийняті відповідні державні цільові програми; – відсутнє необхідне законодавче та нормативно-правове забезпечення; – екологічні аспекти не включені до критеріїв оцінки втілення державної аграрної політики. У 2012 році учасники Міжнародного екологічного форуму «Довкілля для України» рекомендували під час розроблення стратегії та програм розвитку сільського господарства забезпечити врахування природоохоронних цілей і завдань, у тому числі: – зменшення в середньому на 5–10% площ орних земель шляхом виведення зі складу орних земель схилів крутизною понад 3 градуси, земель водоохоронних зон, консервації деградованих, малопродуктивних і
техногенно забруднених сільськогосподарських угідь з подальшим їх залісенням у лісовій та лісостеповій зонах і залуженням у степовій зоні; – двократне збільшення до 2020 року частки земель, які використовують в органічному сільському господарстві; – доведення до 2015 року частки консервації деградованих, малопродуктивних та техногенно забруднених земель до 80% та рекультивації порушених земель – до 100%; – розроблення стратегії та плану дій з адаптації землеробства до зміни клімату; – забезпечення дотримання вимог біологічної і генетичної безпеки щодо сільськогосподарських рослин і тварин на підприємствах, в установах та організаціях агропромислового комплексу незалежно від їх підпорядкування і форми власності; – запровадження екологічно безпечних методів зрошення, зменшення рівня вторинного засолення ґрунтів.