%d0%97%d0%b1%d1%96%d1%80%d0%ba%d0%b0 2020

НАЦІОНАЛЬНИЙ ФОРУМ «ПОВОДЖЕННЯ З ВІДХОДАМИ В УКРАЇНІ: ЗАКОНОДАВСТВО, ЕКОНОМІКА, ТЕХНОЛОГІЇ»

Розроблення та реалізація регіональних Програм поводження з відходами: проблемні питання та кращі практики 8 – 10 жовтня 2020 року м. Івано-Франківськ

УДК 502:628 Розроблення та реалізація регіональних Програм поводження з відходами: проблемні питання та кращі практики : збірка матеріалів Національного форуму «Поводження з відходами в Україні: законодавство, економіка, технології» (м. Івано-Франківськ, 8–10 жовтня 2020 р.). – К. : Центр екологічної освіти та інформації, 2020. – 407 с.

ISBN 978-617-7130-09-2 У збірці вміщені матеріали Національного форуму «Поводження з відходами в Україні: законодавство, економіка, технології». Ключова тема – Розроблення та реалізація регіональних Програм поводження з відходами. Організатори Форуму – Всеукраїнська екологічна ліга, Центр екологічної освіти та інформації. Форум проводиться за сприяння Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики та природокористування, Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Івано-Франківської обласної державної адміністрації, Івано-Франківської обласної ради, корпорації «Si Group Consort. Ltd.» Доповіді учасників стосуються широкого спектру питань, пов’язаних із розробленням та реалізацією регіональних Програм поводження з відходами, проблемами виникнення несанкціонованих звалищ, інформаційною політикою та розвитком освітніх програм, спрямованих на підвищення рівня обізнаності населення щодо поводження з відходами. Також в доповідях обговорено екологічно-дружні технології перероблення відходів та рекультивації територій, порушених внаслідок розміщення побутових та промислових відходів; негативний вплив сміттєзвалищ на природні екосистеми та життєдіяльність людей; шляхи розв’язання проблем поводження з побутовими та промисловими відходами в Карпатському регіоні в умовах надзвичайних ситуацій. Значна частина матеріалів присвячена правовому регулюванню та законодавчим ініціативам поводження з побутовими та промисловими відходами в Україні, регіональним особливостям впровадження технологій їх переробки, участі громадськості у розв’язанні екологічних проблем. Особливо актуальними є доповіді, присвячені розробленню та впровадженню заходів щодо поводження з небезпечними відходами (з особливою увагою до медичних відходів в умовах коронавірусу), а також проблемам поводження з відходами сільського господарства тваринного походження та впровадження екологічно безпечних технологій перероблення. Матеріали збірки будуть корисними для представників органів державної влади та місцевого самоврядування, бізнесу, громадськості, науковців, фахівцівпрактиків з питань екологічної безпеки. Доповіді надруковані у авторській редакції. УДК 502:628 ISBN 978-617-7130-09-2 © Центр екологічної освіти та інформації, 2020

НАЦІОНАЛЬНИЙ ФОРУМ «ПОВОДЖЕННЯ З ВІДХОДАМИ В УКРАЇНІ: ЗАКОНОДАВСТВО, ЕКОНОМІКА, ТЕХНОЛОГІЇ»

Розроблення та реалізація регіональних Програм поводження з відходами: проблемні питання та кращі практики 8 – 10 жовтня 2020 року м. Івано-Франківськ Метою Форуму є визначення в Україні проблем та шляхів подолання критичної ситуації у сфері поводження з побутовими та промисловими відходами на регіональному рівні, впровадження природоохоронних ініціатив та проектів, сприяння залученню інвестицій у сферу перероблення відходів, реалізація екологічно дружніх, ресурсо- та енергоефективних технологій в усіх секторах економіки, сприяння співпраці органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських організацій, науки, бізнесу, формування нормативноправової бази у сфері поводження з відходами, збереження довкілля, впровадження засад збалансованого розвитку в Україні. Організатори Форуму:

Всеукраїнська екологічна ліга Центр екологічної освіти та інформації

Форум проводиться за сприяння:

Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики та природокористування Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України Івано-Франківської обласної державної адміністрації Івано-Франківської обласної ради Корпорації «Si Group Consort. Ltd.»

У Форумі взяли участь представники органів державної влади та місцевого самоврядування, науковці, бізнес-структури, які працюють у сфері поводження з відходами, підприємства-виробники техніки та технологічного обладнання перероблення відходів, установи, які працюють у галузі екологічної безпеки та охорони навколишнього середовища, природоохоронні громадські організації, ЗМІ.

3

ПРОГРАМА ЗАХОДІВ ФОРУМУ м. Івано-Франківськ

8 – 10 жовтня 2020 р.

8 жовтня 7.00–10.00 10.00–11.00 10.30

Прибуття та зустріч учасників Національного форуму Реєстрація учасників Відкриття тематичної виставки «Екологічно безпечні технології», де будуть представлені підприємства, установи та організації, що працюють у сфері поводження з відходами, рекламні матеріали на спеціальних виставкових стендах

10.30 11.00–12.00

Брифінг для ЗМІ Відкриття Національного форуму «Поводження з відходами в Україні: законодавство, економіка, технології» Привітання учасників Федорів Віталій Васильович, голова Івано-Франківської обласної державної адміністрації Стрілець Руслан Олександрович, заступник міністра захисту довкілля та природних ресурсів України Бондаренко Олег Володимирович, народний депутат України, голова Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики та природокористування Тимочко Тетяна Валентинівна, голова Всеукраїнської екологічної ліги Мальований Андрій Миколайович, голова Державної екологічної інспекції України Сич Олександр Максимович, голова Івано-Франківської обласної ради Марчевський Ілля Якович, голова правління Корпорації «Si Group Consort. Ltd.» Марцінків Руслан Романович, міський голова Івано-Франківська Джура Роксолана Олександрівна, міський голова м. Бурштин

12.00–12.30

Перерва

12.30–14.00

Перша пленарна сесія Розроблення та реалізація регіональних Програм поводження з відходами: проблемні питання та кращі практики Презентація Регіонального плану управління відходами в ІваноФранківській області до 2030 року

14.00–15.00

Перерва

15.00–16.30

Круглий стіл 1 Шляхи розв’язання проблем поводження з побутовими та промисловими відходами Презентація «Міжнародний досвід управління відходами» Робоча зустріч народних депутатів України, директорів Департаментів та керівників управлінь екології та природних ресурсів ОДА з питань перерозподілу екологічного податку в 2021 році 4

Обговорення «Проблемні питання законодавчих засад державної системи нагляду і контролю у сфері охорони довкілля» Інформаційна панель, де учасники форуму презентують підприємства, компанії, сучасні технології та мають можливість встановити корисні бізнес-контакти Круглий стіл 2 Розроблення та впровадження заходів щодо поводження з небезпечними відходами (з особливою увагою до медичних відходів в умовах карантинних заходів) 16.30–19.00 20.00

Екскурсія до Національного природного парку «Галицький» Вечеря

21.00

Прогулянка вечірнім Івано-Франківськом 9 жовтня

8.00 8.00–10.00

Реєстрація учасників Екскурсія для ознайомлення з обладнанням діючої сортувальної лінії (с. Рибне, Івано-Франківська область)

10.00–10.30

Перерва

10.30–14.00

Друга пленарна сесія Правове регулювання та законодавчі ініціативи поводження з побутовими та промисловими відходами в Україні Круглий стіл 3 Екологічно-дружні технології перероблення відходів та рекультивації територій, порушених внаслідок розміщення побутових та промислових відходів Презентація проекту Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (ФАО) «Поводження з харчовими відходами в Україні: вивчення харчових втрат на рівні торгівлі, споживання та обслуговування» Круглий стіл 4 Інформаційна політика та просвіта у сфері поводження з відходами Круглий стіл 5 Проблеми поводження з відходами сільського господарства тваринного походження та впровадження екологічно безпечних технологій перероблення Дискусійна платформа Аналіз проблем практичної реалізації основних засад Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» Круглий стіл 6 Негативний вплив сміттєзвалищ життєдіяльність людей

14.00–15.00

Перерва 5

на

природні

екосистеми

та

15.00–16.30

16.30 8.00–13.00

Підведення підсумків Національного форуму «Поводження з відходами в Україні: законодавство, економіка, технології» Ухвалення Резолюції Форуму та звернень до КМУ, ВРУ, профільних міністерств і відомств: • щодо нагальної необхідності ухвалення Закону України «Про управління відходами»; • про відновлення перерозподілу екологічного податку: 70% залишити на місцевому рівні, 30% – до Державного фонду охорони навколишнього природного середовища; • пропозиції щодо розв’язання проблем поводження з побутовими та промисловими відходами; • щодо надання державної підтримки у сфері поводження з відходами сільського господарства тваринного походження та впровадження екологічно безпечних технологій перероблення (будівництво ветсанзаводів); • про розроблення та впровадження заходів щодо поводження з небезпечними відходами (з особливою увагою до медичних відходів в умовах коронавірусу); • про внесення змін і доповнень до законодавства щодо посилення адміністративної відповідальності за засмічення водоохоронних зон та прибережних смуг; • про необхідність внесення змін та доповнень до Закону України «Про оцінку впливу на довкілля»; • про актуальність посилення інформаційно-просвітницької роботи у сфері поводження з відходами на національному та місцевому рівні; • рекомендації щодо впровадження екологічно-дружніх технологій перероблення відходів та рекультивації територій, порушених внаслідок розміщення побутових та промислових відходів; • інші документи. Неформальне спілкування учасників Форум 10 жовтня Екскурсія для ознайомлення з проектом рекультивації полігону побутових відходів (м. Снятин, Івано-Франківська область)

13.00–16.00

Екскурсія до Національного природного парку «Гуцульщина» Дискусійна панель Проблемні питання функціонування природоохоронних територій та об’єктів ПЗФ в Україні та шляхи їх розв’язання

16.00

Роз’їзд учасників Форуму

Докладніше про Форум, матеріали, детальну програму, Резолюцію Форума – на сайті Всеукраїнської екологічної ліги www.ecoleague.net (розділ «Події»).

6

Перша пленарна сесія Розроблення та реалізація регіональних Програм поводження з відходами: проблемні питання та кращі практики ПРЕЗЕНТАЦІЯ РЕГІОНАЛЬНОГО ПЛАНУ УПРАВЛІННЯ ВІДХОДАМИ В ІВАНО-ФРАНКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ ДО 2030 РОКУ Пліхтяк А. Д., начальник управління екології та природних ресурсів Івано-Франківської обласної державної адміністрації В області, як і в цілому по Україні, загострюється ситуація з утворенням, накопиченням, зберіганням, переробленням, утилізацією та захороненням відходів, при цьому вона характеризується подальшим зростанням екологічних загроз. Залишки промислового виробництва радянського часу, відходи господарської діяльності сучасних підприємств області, відходи сільського господарства, існування на території області небезпечних хвостосховищ та шламонакопичувачів, золовідвалів, місць захоронення небезпечних відходів, зростання кількості відходів у побуті, відсутність переробки чи повторного використання практично всіх видів відходів призвели до перевантаження діючих місць видалення відходів, виникнення стихійних сміттєзвалищ та засмічення територій. Це спричиняє значний негативний вплив на довкілля, викликає соціальну напругу та погіршує туристичну привабливість регіону. Крім цього, захоронення ТПВ на сміттєзвалищах та велика кількість відходів, які потрапляють у навколишнє середовище суперечать євроінтеграційним прагненням нашої держави. Регіональний план управління відходами в Івано-Франківській області, покликаний стати інструкцією, виконання якої дозволить комплексно підійти до проблеми та втілити в життя кращі практики європейських країн у сфері поводження з відходами. Це може стати реальністю за умови впровадження на національному рівні належного нормативноправового забезпечення та достатнього фінансового ресурсу. Розуміючи надзвичайно велику вагу цього питання та виклики, які стоять перед областю, в цьому році Управління екології та природних ресурсів Івано-Франківської обласної державної адміністрації спільно з Державним підприємством «Науководослідний та конструкторсько-технологічний інститут міського господарства» розпочало розроблення Регіонального плану управління відходами в Івано-Франківській області до 2030 року. Регіональний план розробляється з чітким урахуванням пріоритетів визначених «Національною Стратегією управління відходами до 2030 року», схваленою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 08.11.2017 р. № 820-р та «Національним планом управління відходами в Україні до 2030 року», затвердженим розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 20.02.2019 року № 117-р, а також відповідно до європейської ієрархії поводження з відходами та наступних принципів: «запобігання утворенню відходів», «забруднювач платить», «повне покриття витрат». Ці принципи визначені Директивами ЄС у сфері управління відходами та, відповідно до угоди про Асоціацію з ЄС, Україна повинна впровадити у національне законодавство. Це стане рушійною силою для удосконалення системи управління відходами та переходу до циркулярної економіки, впровадженню ієрархії управління відходами та розширеної відповідальності виробника, а також створенню дієвої системи планування управлінням відходами на національному, регіональному та місцевому рівнях.

7

Метою розроблення Регіонального плану є забезпечення управління відходами в області з урахуванням положень концепції сталого розвитку та Стратегії розвитку ІваноФранківської області до 2027 року. Регіональний план управління відходами є основним документом з планування організації системи управління відходами в області, в якому передбачається комплекс взаємопов’язаних завдань і заходів, які були сформовані, виходячи з оцінки поточного стану сфери управління відходами та показників визначених Національним планом. Під час розроблення регіонального плану були виявлені наступні ключові проблеми у сфері управління відходами в області: • управління відходами знаходиться на низькому технологічному рівні та, в цілому, орієнтоване на захоронення відходів; • об’єкти управління відходами та наявна інфраструктура не відповідають сучасним технічним стандартам і тим самим створюють загрозу для здоров’я людини і довкілля; • наявність значної кількості мешканців, яким не надаються послуги збору побутових відходів; • сектор відчуває брак фінансових ресурсів і має в своєму розпорядженні обмежений досвід і технічні знання; • слабкий контроль за захороненням твердих, викидами газоподібних та скидами рідких відходів; • тарифи на збір відходів наближаються до рівня повного відшкодування витрат, тарифи на захоронення відходів є дуже низькими і не забезпечують фінансових стимулів для мотивування прийнятної практики захоронення; • органи управління на місцевому рівні, що відповідають за сектор муніципальних відходів, не мають важелів, необхідних для управління сучасними і все більш складними системами; • існуючі інституційні механізми не сприяють залученню приватного сектора і створюють зайві бар’єри для залучення інвестицій; • слабо розвинені механізми співробітництва між громадами; • недостатня екологічна свідомість населення, як наслідок, відсутність ініціативи на місцевому рівні та значні складнощі у впровадженні сучасних технологій та об’єктів з переробки відходів. Регіональний план охоплює наступні типи відходів: ü муніципальні відходи; ü небезпечні відходи; ü промислові відходи; ü відходи будівництва та знесення; ü відходи сільського господарства; ü відходи упаковки; ü відходи електричного та електронного обладнання; ü відпрацьовані батарейки, батареї та акумулятори; ü медичні відходи; ü зняті з експлуатації транспортні засоби; ü осади стічних вод від комунальних очисних споруд. Згідно статистичних даних в області за 2019 рік утворилося близько 2,99 млн т відходів І–ІV класів небезпеки, з яких: утилізовано – 28,1%; спалено – 6,2%; видалено у спеціально відведені місця чи об’єкти – 51%; передано на сторону – 14,7%. Загальний обсяг відходів, накопичених протягом експлуатації, у спеціально відведених місцях станом на 2019 рік становить близько 46 млн т, з яких: від економічної діяльності – 95,97%; від домогосподарств – 4,03%. Основними утворювачами відходів в області є: • промисловість – 69,83 % від загального обсягу утворення; 8

• сільське, лісове та рибне господарство – 23,23%; • домогосподарства – 6,4% • будівництво – 0,01%; • інші види економічної̈ діяльності – 0,6%. В свою чергу основними утворювачами відходів промисловості є відходи від: постачання електроенергії̈, газу, пари та кондиційованого повітря – 82%; переробна промис-ловість – 14,3%; водопостачання, каналізація, поводження з відходами – 2,0%; добувна про-мисловість і розроблення кар’єрів – 1,7 %. Утилізацію та перероблення відходів віднесено міжнародною спільнотою до одного з десяти ключових секторів, які вимагають в наш час найбільшої інвестиційної уваги поряд з енергетикою, сільським господарством, житлово-комунальною сферою. Це засвідчує ваго-мість і глобальний характер проблеми управління відходами. Її вирішення стає визначальною передумовою забезпечення сталого розвитку як з точки зору екологічної безпеки, так і ресурсної ефективності. Враховуючи складність майбутніх рішень, основними заходами в ІваноФранківській області відповідно до регіонального плану управління відходів до 2030 року мають бути: • будівництво регіональних сміттєперевантажувальних станцій, сміттєсортувальних ліній, сміттєпереробних заводів; • будівництво регіональних полігонів для захоронення побутових відходів, які відпо-відатимуть європейським стандартам та всім нормам екологічної безпеки; • закриття сміттєзвалищ і полігонів, які не відповідають встановленим вимогам; • створення пунктів збирання відходів від населення (небезпечних, вторинних, великогабаритних, медичних, в тому числі електричного та електронного обладнання, відпрацьованих батарейок та акумуляторів, медичних відходів); • забезпечення у 2023 році перероблення 15% побутових відходів, у 2030 році пере-роблення 50% побутових відходів із загального обсягу їх утворення; • створення об’єктів з компостування рослинних відходів, оброблення та утилізації відходів тваринного походження. На даному етапі роботи проведена попередня кластеризація Івано-Франківської області за наступними критеріями: ü оптимальна зона охоплення (кластер) ≈ 400 тис. осіб; ü мінімальна потужність полігону ≈ 50 тис. т/рік (оптимальна потужність ≈ 100 тис. т/рік) на кількість населення ≥ 150 тис. осіб. З урахуванням вищенаведених критеріїв в області пропонується виділити 3 кластери (Центральний, Південний, Північний). Для визначення розташування регіональних об’єктів для кожної території охоплення/ кластеру до уваги бралося наступне: – Розташування населених пунктів – існуюча та майбутня критична маса ТПВ; – Земельні ділянки, призначені для об’єктів поводження з ТПВ у майбутньому; – Мінімальна потужність понад 50 000 т/рік (в ідеалі понад 100 000 т/рік); – Всі відповідні території охоплення повинні мати дорожнє сполучення з регіональним об’єктом поводження з відходами (РОПВ), або з потенційною сміттєперевантажувальною станцією, яка, у свою чергу, має мати зручне дорожнє сполучення з РОПВ. Попередньо регіональні об’єкти поводження з відходами планується розташовувати поблизу м. Калуш, м. Івано-Франківськ, м. Коломия. Для розташування сміттєперевантажувальних станції ключовими факторами будуть: • економічна обґрунтованість; • тип та стан мережі автомобільних доріг, особливо взимку; • щільність населення та розосередженість малих сільських громад; 9

• необхідність протидіяти поширенню стихійних звалищ у сільській місцевості; • максимальна відстань для прямого транспортування – приблизно 50–70 км; • якщо відстань для прямого транспортування перевищує 60 км або час в дорозі > 1 години, існує вірогідність виникнення стихійних сміттєзвалищ. З урахуванням даних показників попереднє розташування сміттєперевантажувальних станцій планується поблизу: м. Бурштин, м. Надвірна, сел. Гвіздець, м. Косів, м. Долина. Для небезпечних відходів у складі побутових Регіональним планом передбачається: створення стаціонарних пунктів приймання небезпечних відходів у складі побутових відходів; організація приймання небезпечних відходів у складі побутових відходів у «мобільні пункти приймання». У сфері управління відходами будівництва та знесення Регіональний план буде включати діяльність, спрямовану на створення та розвиток інфраструктури поводження з відходами будівельно-ремонтних робіт, зокрема, шляхом: забезпечення функціонування централізованих потужностей для перероблення відходів будівельно-ремонтних робіт; створення регіональних об’єктів, призначених для приймання та зберігання відходів будівельно-ремонтних робіт, з проміжним сортуванням і подрібненням, а також розширення використання відходів будівельно-ремонтних робіт для зворотного засипання. Для відходів сільського господарства Регіональним планом передбачається: • впровадження потужностей з анаеробного розкладання відходів рослинного поход-ження з утворенням біогазу; • реалізація регіональних пілотних проектів з будівництва когенераційних електростанцій на рівні області для оброблення відходів сільськогосподарського виробництва. Рішення щодо створення таких об’єктів будуть прийматися за результатами проведе-ного відповідного дослідження; • створення об’єктів зі спалювання відходів тваринного походження (у т.ч. побічних продуктів тваринного походження категорії I) та трупів домашніх та безпритульних тварин, а також мобільних спалювальних установок, що можуть бути використані у разі виникнення спалаху інфекційних захворювань.

• Діючі худобомогильники та біотермічні ями будуть або закриті або приведені у відповідність до відповідних вимог щодо забезпечення екологічної та ветеринарносанітарної безпеки. Для медичних відходів Регіональним планом передбачається розвиток інфраструктури термічного знешкодження: створення окремих установок для спалювання медичних відходів категорії В; створення установок для спільного спалювання медичних відходів категорії В, відходів тваринництва (у т.ч. побічних продуктів тваринного походження) та трупів домашніх і безпритульних тварин. У сфері управління осадами стічних вод від комунальних очисних споруд регіональним планом передбачається: 1) паспортизація місць розміщення осадів стічних вод (МВВ); 2) забезпечення екологічно безпечного функціонування місць видалення відходів (розміщення осаду стічних вод), з урахуванням вимог ДБН В.2.5-75:2013 «Каналізація. Зовнішні мережі та споруди. Основні положення проектування»; 3) повторне використання осадів стічних вод, склад яких відповідає відповідним вимогам ДСТУ 7369:2013. Створення об’єкту оброблення осаду стічних вод очисних споруд. Реалізація Регіонального плану управління відходами в Івано-Франківській області до 2030 року напряму залежатиме від якості міжмуніципальної співпраці громад області, швидкості та дієвості прийняття нової нормативно-правової бази у сфері поводження з відходами, фінансового забезпечення та екологічної свідомості громадян і бізнесу.

10

ЗАКОНОДАВЧЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПОВОДЖЕННЯ З ВІДХОДАМИ В УКРАЇНІ: СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ Прощук Е. П., народний депутат України, член Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики та природокористування Вельмишановні пані і панове, шановні добродії! Перш за все, від імені моїх колег-депутатів, які входять до складу Комітету з питань екологічної політики та природокористування Верховної Ради України хочу привітати учасників Національного форуму «Поводження з відходами в Україні: законодавство, економіка, технології» і побажати усім плідної роботи. Проблемі, яку ми зібралися тут обговорити, присвячено багато наукових досліджень, палких промов політиків і громадських активістів. Її розв’язання в значній мірі залежить від законодавчого забезпечення. Я поінформую вас про нинішній стан опрацювання проектів законів, що покликані змінити ситуацію з поводженням з відходами в Україні, та перспектив роботи нашого Комітету і завдань Верховної Ради ІХ скликання у цій сфері. В Україні протягом багатьох десятиліть накопичувалися проблеми з утворенням, зберіганням, переробленням, утилізацією та захороненням відходів. Нині склалася критична ситуація, яка вирізняється особливою масштабністю і значимістю як внаслідок домінування в національній економіці ресурсоємних багатовідходних технологій, так і через відсутність протягом тривалого часу адекватного реагування на її виклики. Ми накопичили величезні обсяги відходів (промислових, побутових, небезпечних і цей перелік можна продовжувати і уточнювати), але при цьому у нас відсутня сучасна інфраструктура поводження з ними і, що найважливіше, значна частина суспільства і представників влади не готові швидко та ефективно розв’язувати цю масштабну проблему. У листопаді 2017 року розпорядженням Кабінету Міністрів України № 820-р було схвалено Національну стратегію управління відходами в Україні до 2030 року. На її основі у лютому 2019 року, теж урядовим розпорядженням, прийнято Національний план управління відходами до 2030 року. Обидва документи базувалися на європейських директивах, які Україні потрібно імплементувати відповідно до Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом. Написання Стратегії і Нацплану відбувалося складно, і замість півроку Україна затратила часу на ці документи у 5 разів більше. Кажу про це, бо зі старту ми йдемо з відставанням. Закон «Про управління відходами» мав бути прийнятим ще у 2019 році. Законопроєкт з такою ж назвою під № 2207-1-д, нині готується до 2-го читання, і я сподіваюся, що протягом місяця-двох четвертої сесії ми його приймемо. Важливість його ухвалення полягає у тому, що згідно із Національним планом до нього прив’язані десятки інших нормативно-правових актів і документів. У річний строк після прийняття закону (про управління відходами) мають бути прий-няті більше десяти законів, серед яких: про захоронення відходів; про спалювання відходів; поводження з небезпечними відходами; промислові відходи; впровадження відповідальності операторів місць видалення відходів тощо. Має бути утворено Центральний орган виконавчої влади з питань управління відходами, десятки порядків, переліків, процедур, методик, програм, планів тощо. (Мабуть ви не гірше від мене знаєте Національний план управління відходами, і тому не буду витрачати час на оголошення і уточнення всього переліку передбачених Нацпланом документів). Хочу одразу наголосити, що частина документів із цього великого переліку вже прийнята, частина перебуває у роботі і наш Комітет, наскільки це відповідає повноваженням, контролює процес.

11

Нині на розгляді Комітету з питань екологічної політики та природокористування перебуває три головних законопроєкти зі сфери відходів – це, вже згаданий проєкт Закону про управління відходами (2207-1-д). Проєкти Закону «Про відходи електричного та електронного обладнання» (№ 2350), та (№ 2352) «Про батареї і акумулятори», до яких вже маємо висновки Комітету з питань інтеграції України з Європейським Союзом. Наші колеги вважають, що ці законопроєкти хоча й відповідають зобов’язанням України відповідно до Угоди про Асоціацію та праву Європейського Союзу, водночас, потребують суттєвого доопрацювання з метою повного врахування та належної імплементації положень Директиви 2012/19/ЄС (для 2350) та Директиви 2006/66/ЄС (для 2352). Варто також згадати про проєкт Закону про обмеження обігу пластикових пакетів на території України (№ 2051-1). Головне юридичне управління Верховної Ради України управління, поділяючи необхідність поступового скорочення обсягу використання виробів з пластику, в тому числі пластикових пакетів, водночас рекомендує доопрацювати законопроєкт. Тому наш Комітет вніс на розгляд Верховної Ради подання про його доопрацювання. Повертаючись до проєкту Закону про управління відходами (2207-1-д), хочу підкреслити, що законопроєктом впроваджуються в національне законодавство основоположні принципи та положення європейського законодавства у сфері управління відходами, зокрема, зап-ровадження ієрархії управління відходами та основні вимоги до розширеної відповідальності виробника, вводиться система довгострокового планування управління відходами на націо-нальному, регіональному та місцевому рівнях. Законопроєкт встановлює порядок збирання, вивезення та оброблення муніципальних відходів, забезпечує впровадження їх роздільного збирання та рециклінгу, передбачає вимоги до якісного надання послуги з управління відходами та нарахування плати за цю послугу. Національний перелік відходів має бути гармонізований із європейським переліком та буде застосовуватися в системі обліку та звітності у сфері управління відходами. Ще одна новація – впровадження інформаційної системи управління відходами, яка дасть змогу значно спростити систему обліку та звітності. Інфосистема буде сприяти посиленню вимог до ліцен-зування діяльності з небезпечними відходами та забезпечить громадськості доступ до інфор-мації. Автори законопроєкту вносять зміни до Кодексу України про адміністративні порушен-ня, створюючи систему відповідальності за правопорушення у сфері управління відходами. Як вже зазначалося, законопроєкт знаходиться на розгляді у другому читанні і разом з експертами Всеукраїнської екологічної ліги ми підготували відповідні пропозиції до законо-проєкту «Про управління відходами» № 2207-1-Д. Зокрема: 1. У переліку основних цілей державної політики у сфері управління відходами (ст. 3 законопроєкту), на нашу думку, першою має бути ціль: «забезпечення сталого розвитку України шляхом виконання завдань, спрямованих на екологічну та ресурсну безпеку». Така ціль є однією із першочергових у Національній стратегії управління відходами в Україні до 2030 року, схваленої Розпорядженням КМУ № 820-р від 8 листопада 2017 р. (Національна стратегія), водночас, сталий розвиток як форма взаємодії суспільства і природи нині є трендом цивілізованого світу.

2. Враховуючи нинішній рівень поводження з відходами у представників місцевих органів влади та значної частини населення, існує потреба підвищення ролі регіонів та громадянського суспільства у реформуванні сфери поводження з відходами, а також спільної відповідальності, участі органів державної влади, органів місцевого самоврядування, суб’єктів господарювання, а також громадськості під час прийняття рішень щодо досягнення цілей екологічної політики. Отже, одним із пріоритетів має бути й забезпечення системної інформаційно-просвітницької роботи. Тому кілька пропозицій стосуються саме цієї проблематики, починаючи від принципу: «системність інформаційно-просвітницької роботи», який запропоновано до частини другої ст. 3, до речі, цей принцип передбачений Націо-нальною стратегією.

12

3. Експерти ВЕЛ також пропонують, щоб Міндовкілля здійснювало розроблення плану заходів щодо проведення загальнодержавної кампанії з питань управління відходами, а ЦОВВи, що реалізують державну політику у цій сфері та у сфері ЖКГ, спільно з організаціями розширеної відповідальності виробників, органами місцевого самоврядування мали би забезпечити розроблення та поширення інформаційних матеріалів з питань управління відходами та заохочення належного поводження з побутовими відходами.

4. У Законі має бути збережено, в окремих випадках, термін «поводження», який поряд з терміном «управління» існує у Директиві № 2008/98/ЄС. Зокрема, у пункті (1) преамбули цієї Директиви йдеться: «держави-члени зобов’язані розробити плани з поводження з відходами». Термін поводження має ширше значення, ніж управління, і стосується найперше – політик, програм і планів. Внесено також пропозиції до визначень у Законі, пропозиції щодо транскордонного перевезення відходів, вимог щодо управління відходами та назви закону. На нашу думку, прийняття пропонованого проєкту Закону наблизить вітчизняне законодавство до законодавства Європейського Союзу, значно знизить обсяги відходів, які спрямовуватимуться на полігони та звалища, тим самим сприятиме поліпшенню стану навколишнього природного середовища та здоров’я людей. ПОЗИТИВНИЙ ДОСВІД ПОВОДЖЕННЯ З НЕБЕЗПЕЧНИМИ ВІДХОДАМИ В УКРАЇНІ Марчевський І. Я., голова правління корпорації компанія «S.I. Group Consort. Ltd» «S.I. Group Consort. Ltd» представлена кращими фахівцями в сфері поводження з небезпечними відходами. Це професійне та соціально-відповідальне підприємство повного сервісу з поводження з небезпечними відходами, яке забезпечує комплексну діяльність щодо безпечного збирання, транспортування та переробки небезпечних відходів. Компанія «S.I. Group Consort. Ltd» використовує сучасні апробовані міжнародні методики поводження з відходами, має партнерські контакти із підприємствами з утилізації небезпечних відходів в Польщі, Німеччині, Франції, Великобританії. Структура корпорації «S.I. Group Consort. Ltd»: - «S.I. Group Consort. Ltd» – управління та менеджмент; - «СІ Буд Систем» – здійснює операції щодо поводження з небезпечними відходами: безпечне вилучення, збирання, сортування, обробка та перевезення; - «Сигмас ЕКОЛОДЖИ» – безпечне вилучення, збирання, сортування, обробка, перевезення, зберігання, утилізація та знезараження небезпечних відходів; - «АВС-Транс» – перевезення вантажів. Під час роботи в Україні компанія показала високий рівень безпечного для довкілля ви-лучення, збору, сортування, обробки, перевезення, утилізації, знешкодження та захоронення відходів, зокрема: – знешкодження непридатних агрохімікатів і тари від них; – знешкодження обладнання, яке містить ПХБ; – транспорт і логістичне забезпечення небезпечних вантажів; – утилізація ртутьвмісних ламп, в т.ч. енергозберігаючих; – проектування полігонів для розміщення побутових відходів. Протягом десяти років експерти «S.I. Group Consort. Ltd» реалізували в Україні проєкти: 2010 р. – вивезення берилієвмісних відходів, 272 т (колишній військовий завод «Захід», м. Київ); 2011 р. – транспортування за кордони України на утилізацію понад 22,5 тис. тонн висо-котоксичних відходів (пестициди – 10454,686 т (місце зберігання відходів – вся 13

територія Ук-раїни); гексахлорбензол – 9432,406 т (м. Калуш, Івано-Франківська обл.); мононітрохлор-бензол – 2 350 т (м. Горлівка, Донецька обл.);

Полігон гексахлорбензолу в м. Калуші Івано-Франківської обл.

Склади пестицидів в Одеській обл.

2012 р. – продовження робіт щодо вивезення за кордони України на утилізацію високотоксичних відходів (пестициди – 13012,918 т (місце зберігання відходів – вся територія України); хлорвмісні відходи – (завод «Радикал», м. Київ); гексахлорбензол – 3429,565 т (м. Калуш, Івано-Франківська обл.); мононітрохлорбензол – 391,93 т (м. Горлівка, Донецька обл.); інші небезпечні відходи – 373,876 т;

Перезатарення хлорвмісних відходів на заводі «Радикал» (м Київ, 2012 р.)

2013 р. – підготовка до транспортування та вивозу для утилізації (пестициди – 245,011 т (місце зберігання відходів – м. Київ, Черкаська, Одеська, Вінницька, Полтавська області); гексахлорбензол – 8 250 т (Домбровський кар’єр, м. Калуш, Івано-Франківська обл.); мононітрохлорбензол – 441,08 т (завершення робіт у м. Горлівка, Донецька обл.); 2014 р. – перезатарювання непридатних пестицидів у Житомирській області (36,760 т, Овруцький, Олевський, Коростенський, Лугинський райони); 2017 р. – обстеження місця знаходження непридатних пестицидів поблизу селища Сонячне Білозерського району (Херсонська область, роз’їзд «Срочний», 504-й км); виявлено 1800 тонн отрути під відкритим небом у буртах та бетоннихконтейнерах, які зруйновані та протікають; 2019 р. – роботи із збирання, перезатарювання та перевезення невідомих і непридатних до використання хімічних засобів захисту рослин (пестицидів) (місце зберігання відходів – село Дніпровське, Білозерський район, Херсонська область). Загальний обсяг небезпечних відходів – 110 тонн. Всі роботи виконуються в строгій відповідності з вимогами українського та європейського екологічного законодавства, в т. ч. «Базельської конвенції про транскордонне перевезення небезпечних речовин». Рівень виконання робіт був високо оцінений з боку міжнародних профільних організацій, таких як: «Продовольча і 14

сільськогосподарська організація Об’єднаних Націй» (FAO UN), «Програма по запобіганню, підготовці і реагуванні на антропогенні і стихійні лиха в країнах Східного партнерства» (PPRD East), «Міжнародна асоціація з хлорорганіці і пестицидів» (IHPA), а також державними і громадськими організаціями в Україні. Виконання зазначених робіт було б неможливо без плідної співпраці з уповноваженими органами відповідних країн, які приймають відходи на утилізацію: GIOS (Польща), Environmental Agency (Великобританія), РNTTD (Франція), Umweltbundesamt (Німеччина).

Підготовка до вивезення відходів мононітрохлорбензолу (м. Горлівка Донецької обл., 2013 р.)

Роботи по вивезенню пестицидів (Полтавська обл., 2013 р.)

З метою популяризації екологічно безпечних сучасних методів поводження з небезпечними відходами, наша компанія є одним з організаторів Міжнародних форумів з пестицидів і хлороорганіке (Сарагоса-2015, Київ-2012). Також компанія «S.I. Group Consort. Ltd» постійний активний учасник різних заходів: 2013 р. – ХІІ Форум Міжнародної асоціації по пестицидам і хлорвмісним хімікатам (IHPA); 2014 р. – круглий стіл «Поводження з небезпечними відходами в Україні: проблеми та шляхи їх розв’язання»; 2015 р. – Національний форум «Поводження з відходами в Україні: законодавство, економіка, технології» – ключова тема «Небезпечні відходи», Національний семінар «Поводження з пестицидами в Україні: проблеми, практика, зниження ризиків», круглий стіл «Законодавче регулювання поводження з відходами в Україні»; 2015 р. – реалізація проекту «Здай лампу – збережи планету» ПРООН в Україні, в рамках якого проведено акції збирання та подальшої утилізації відпрацьованих ртутьвмісних ламп в Житомирській, Миколаївській, Запорізькій, Рівненській, Сумській областях та місті Києві; 2019 р. – проведення громадського обговорення проектування та будівництва полігону побутових відходів (Київська область); 2013–2020 рр. – щорічний Національний форум «Поводження з відходами в Україні: законодавство, економіка, технології». Успішно виконуючи всі поставлені завдання в повній відповідності з міжнародним законодавством, компанія S.I.Group Consort Ltd. зарекомендувала себе як надійного партнера.

15

РЕГІОНАЛЬНІ ВІДМІННОСТІ В НАГРОМАДЖЕННІ ВІДХОДІВ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ І ЇХ ЗАГРОЗИ ДЛЯ ЖИТТЯ Руденко Л. Г., доктор географічних наук, академік НАН України, професор, Вишня М. М., молодший науковий співробітник Інституту географії НАН України (м. Київ) Тимочко Т. В., голова Всеукраїнської екологічної ліги Природне середовище давно відчуває зміни які відбуваються в кожному із його компонентів: ґрунтах, рослинному і тваринному світі, стані поверхневих і підземних вод, зміні кліматичних параметрів тощо. Активним учасником цих змін є непродумана діяльність людини в процесі її життєдіяльності. Ця діяльність призвела до створення багатьох загроз для життя людини. Найбільш відчутними і небезпечними в Україні є загрози екологічній безпеці, які сформовані протягом багатьох років: висока концентрація промислового виробництва із використанням застарілих технологій, нагромадження великої кількості відходів виробництва. Значною мірою це обумовлено майже 100% зношеністю основних фондів у всіх сферах економіки держави. Під впливом такої непродуманої і не раціональної діяльності людини порушуються природні механізми стабілізації біотичної регуляції природного середовища, що створює загрозу існування життя. У цьому контексті Україну слід розглядати як класичний приклад неусталеного збалансованого регіонального розвитку з нераціональною організацією господарства та порушенням певних принципів моралі. І тут слід згадати останню доповідь Римського клубу, особливо щодо її назви «Come on»1. Автори доповіді піл цим розуміють «не намагайся обдурити мене». Чому ми наголошуємо увагу на цій тезі, тому що уже багато років приймаються різні рішення про призупинення деградації природного середовища. Наше Суспільство ніби втішається, заспокоює людей, а насправді все йде як і було донині: нагромадження різних відходів життєдіяльності людини і її не продуманого поводження в природному середовищі. Кількість відходів в усіх державах світу, на жаль, зростає. Невпинно вони зростають і в Україні. Для призупинення процесу нагромадження відходів, приведення у відповідність з європейськими нормами системи управління і регулювання відходами, проведення необхідних упорядкувальних заходів потрібно мати чітке уявлення про їх просторове розповсюдження та характеристики наявної середовище захисної інфраструктури (площадки для захоронення відходів, біотермічні ями, полігони, шламосховища, хвостосховища, спеціальні площадки, тощо). Це сприятиме розробці цільових регіональних програм. Серед відходів, особливе місце займають токсичні промислові відходи які завжди можна розглядати як потенційні для прояву надзвичайних ситуацій (НС) техногенного характеру. В Україні, за даними ДСНС нагромаджено величезну кількість токсичних відходів різних класів небезпеки. Оперативному оцінюванню об’ємів, специфіки і класів небезпеки токсичних відходів та їх просторового розташування сприяє інтерактивна карта «Україна. Токсичні промислові відходи», що створена в Інституті географії НАН України за цільовою програмою Національної академії наук України «Підтримка розвитку пріоритетних напрямів наукових досліджень». Карта відображає насиченість території регіонів держави об’єктами в яких нагромаджені відходи. Кожний об’єкт має геодезичні координати, адресу і конкретні характеристики. Особливістю розробленого програмного забезпечення функціонування інтерактивної карти є можливість її використання в автономному режимі роботи, без 1

von Weizsaecker, E., Wijkman, A. Come On! Capitalism, Short-termism, Population and the Destruction of the Planet. – Springer, 2018. – 220 p.

[Come on! Капіталізм, недалекоглядність, населення і руйнування планети. Доповідь Римського клубу. / Ернст Ульріх фон Вайцзекер, Андерс Війкман та ін. – К. : Саміт-книга, 2019. – 276 с.]

16

підключення до мережі Інтернет, за умови завантаження або копіювання карти на комп’ютер, планшет або мобільний пристрій. Створення карти здійснювалося у чотири етапи: 1. Збір інформації та формування бази даних за паспортами ризику виникнення НС (2018 р.); 2. Здійснення геокодування (визначенні географічної прив’язки – координат) об’єктів нагромадження токсичних промислових відходів; 3. Інтерполяція отриманих результатів та їх відображення із застосування картографічних програм; 4. Програмування інтерактивної карти. Виконані роботи дозволили здійснити локалізацію точного розміщення об’єктів, що містять уже сьогодні потенційно небезпечні токсичні відходи, а також здійснено районування території за щільністю накопичення токсичної речовини. Головне «вікно» інтерактивної карти забезпечує різні види інтерфейсів для кінцевого користувача: навігація по картах і їх шарах, візуалізацію змісту на карті, представлення даних про кожен із об’єктів карти у табличному вигляді. Програмне забезпечення дозволяє збільшення і зменшення масштабу карти, вимірювання відстаней між об’єктами, пошуки тематичних шарів та табличні дані про об’єкти. В якості базових карт використано карти популярних геопорталів (Google Hybrid, Google Satellite, Open Street Map, карта ISGEO). Користувач має можливість використовувати (поєднувати) поточне відображення карти, маніпулювання різними шарами інформації та отримувати додаткову табличну інформацію про насиченість області об’єктами з нагромадженими відходами. Детальну інформацію можна отримати по кожному об’єкту (область, точна адреса розміщення об’єкту, кількість на ньому сховищ, назва нагромадженої речовини та її кількість). Крім цього, користувач може отримати детальну табличну інформацію про об’єкти зберігання токсичних відходів, про назву небезпечної речовини за класами небезпеки, про кількість населення що може постраждати при виникненні НС, про можливу площу забруднення території та перелік проблемних питань на об’єкті нагромадження речовини. По кожному об’єкту відмічені зауваження, які фіксують відступ від існуючих законодавчих актів (не ведуться спостереження за якістю ґрунтів, станом підземних вод, якістю атмосферного повітря, не встановлено власника об’єкту та інше. Візуально оцінюючи регіональні відміни в нагромадженні токсичних відходів і їх щільності (т на кв. км) можна відмітити найбільшу щільність відходів у Полтавській обл., Донецькій обл. (2736,7 т на кв. км), Київській та Харківській обл. (1335,3 т на кв. км і 1352,2 т на кв. км відповідно), Івано-Франківській обл. (1087,7 т на кв. км), Миколаївській обл. (1722,6 т на кв. км) та Львівській обл. (211,4 т на кв. км) Інші області мають значно нижчі показники. На жаль, різні трансформації в державі не сприяють реальним позитивним змінам як в економіці, так і в збереженні природного середовища. Це стосується і не вирішення питання із впорядкуванням нагромадження відходів. Прикладів позитивних змін із відходами у державах бувшого СРСР багато. Особливо вражають заходи прибалтійських держав. Там корінним чином вдосконалена система складування відходів і їх переробки. Крім регіональних програм поводження з відходами, вбачається необхідність значного поліпшення другого принципу Природного Капіталізму: «це переробити спосіб яким ми поставляємо енергію, харчуємось, виробляємо та надаємо послуги, які бажаємо, вико-ристовуючи такі підходи, як біомікрія та циркуляція економіки» (розділ 3.1.3 «Come on! Капіталізм, короткостроковість, населення та руйнування планети. Доповідь Римського клубу», 2018 р.). У згаданій доповіді Римського клубу значна увага приділена новому просвітництву. На нашу думку, на сьогодні його потрібно не тільки вдосконалювати, а і корінним чином опрацювати нову схему просвітництва щодо поводження з відходами 17

(починаючи із схем співпраці із дошкільнятами і завершуючи пенсіонерами). Ця нова схема просвітництва заслуговує уваги Міністерства освіти та науки і Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України. РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ВІДХОДАМИ В ДОНЕЦЬКІЙ ОБЛАСТІ: ПОЗИТИВНИЙ ДОСВІД ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ Натрус С. П., директор департаменту Гущенко В. В., начальник відділу поводження з відходами Тинор М. Є., заступник начальника відділу поводження Департамент екології та природних ресурсів Донецької обласної державної адміністрації (м. Краматорськ, Донецька обл.) Для Донецької області усунення екологічних загроз та створення ефективної системи управління відходами є одним із пріоритетних завдань, що закріплено в Стратегії розвитку області на період до 2020 року. У першу чергу, при реалізації зазначеного стратегічного завдання, прийнято рішення зосередитися на вирішенні проблем у сфері поводження з побуто-вими відходами. Для досягнення намічених цілей обрано програмний метод управління, що дає змогу реалізувати системний підхід та перебудувати систему прийняття управлінських рішень.

1. Співпраця з міжнародними організаціями в процесі реформування системи управління відходами в Донецькій області та виборі оптимальних рішень. Ще у 2002 році ЄС, в рамках надання технічної допомоги, на підставі тендерних процедур надав консорціуму Thales EC & GKW підряд на виконання проєкту Тасіs Europe Aid «Удосконалення системи управління ТПВ в Донецькій області України». Його бенефіціарами були Мінприроди України та Донецька обласна державна адміністрація, а основними рецепієнтами – Державне управління екології та природних ресурсів в Донецькій області й Управління житлово-комунального господарства Донецької облдержадміністрації. Ціллю проєкту було поліпшення санітарно-екологічної ситуації в області. Команда експертів на той період часу виділяла такі проблемні питання: ü недостатня обізнаність населення та політичних діячів про стан довкілля, що відображається при прийнятті рішень економічного та організаційного характеру; ü населення недостатньо обізнане про вплив відходів на довкілля та здоров’я, його не цікавлять проблеми довкілля, воно не хоче сплачувати за операції з відходами; ü недостатнє фінансування сфери управління відходами бюджетами усіх рівнів; ü непривабливість сфери для приватного бізнесу через низьку прибутковість; ü повноваження у сфері управління з відходами мають як місцеві державні адміністрації, так і органи місцевого самоврядування, що призводить до створення великої кількості комунальних підприємств. Кожен муніципалітет намагається вирішити проблему самостійно, відмовляючись допомагати сусіду (типовий синдром NIMBY – not in my backyard – «тільки не в моєму дворі». Більшість проблемних питань актуальні і на сьогоднішній день. У результаті роботи було підготовлено звіт «Виявлення та аналіз слабких сторін» та розроблено Проєкт регіонального стратегічного плану управління твердими побутовими відходами в Донецькій області на 2005–2009 рр., що передбачав такі ключові заходи: ü Ліквідація несанкціонованих звалищ; ü Створення регіональних полігонів ТПВ; ü Закриття та рекультивація звалищ, що не відповідають нормам та вичерпали свій ресурс; 18

ü Будівництво перевантажувальних станцій; ü Зонування території області.

2. Стратегічне планування в процесі реформування системи управління відходами в Донецькій області. Як уже зазначалося, усунення екологічних загроз та створення ефективної системи управління відходами є одним із пріоритетних завдань, що закріплено в Стратегії розвитку області на період до 2020 року. Екологічні цілі, а саме посилення системи управління приро-доохоронною діяльністю для запобігання екологічним ризикам та сприяння відновленню довкілля, знаходилися у розділі «Розбудова безпечного суспільства». На сьогоднішній затверджена Стратегія розвитку Донецької області до 2027 року. На відміну від попереднього періоду, екологічні питання винесені окремою стратегічною ціллю: «Екологічна безпека та збалансоване природокористування». Питання управління відходами виділено в окрему оперативну ціль «Стале управління відходами та небезпечними хімічними речовинами» і має такі завдання: ü удосконалення системи збору та переробка твердих побутових відходів; ü сприяння зменшенню обсягів утворення твердих побутових відходів; ü удосконалення системи управління промисловими відходами. Під кожне завдання Планом дій з реалізації Стратегії передбачені проєкти. В області також діє Програма поводження з відходами в Донецькій області на 2016–2020 роки, заходи якої відображають цілі Стратегії розвитку області до 2020 року. Програмно-цільовий метод має такі переваги: ü дає чітке розуміння зацікавленим сторонам та громадськості на що витрачаються бюджетні кошти; ü дає можливість оцінити чи досягти поставлених на етапі планування цілей; ü вимагає більшої дисципліни виконання, оскільки встановлює показники результативності. Програмно-цільовий метод планування буде використовуватися і в подальшому з урахуванням завдань Стратегії розвитку Донецької області до 2027 року, Національної стратегії управління відходами в Україні до 2030 року, а також Національного та регіональних планів управління відходами до 2030 року.

3. Основні положення Програми поводження з відходами в Донецькій області на 2016–2020 роки. В області розроблено та затверджено Програму поводження з відходами на 2016– 2020 роки, яка реалізується по теперішній час. Програма передбачає умовний поділ області на 4 кластери: північний, східний, західний та південний. Зокрема, планується: ü створення системи з 4 регіональних центрів утилізації відходів та 5 комплексів поводження з відходами; ü будівництво 4 регіональних полігонів ТПВ та 5 сміттєперевантажувальних станцій у складі регіональних центрів, 9 сміттєсортувальних станцій у складі регіональних комплексів; ü поступове закриття та рекультивація звалищ ТПВ; ü ліквідація несанкціонованих звалищ; ü оновлення контейнерного господарства та парку сміттєвозів комунальних підприємств області; ü просвітницька робота з населенням. Регіональні центри утилізації відходів містять у своєму складі сортувальні лінії, перевантажувальні станції, сміттєпереробне підприємство та регіональний полігон ТПВ. В якості пілотного проекту, що реалізується за кошти обласного фонду охорони навколишнього природного середовища, майже завершено формування регіонального центру утилізації відходів для північної групи міст області з центром у місті 19

Краматорську. На балансі КП «ДРЦ поводження з відходами» знаходиться відділ сортування побутових відходів, регіональний полігон ТПВ м. Краматорськ, на якому здійснюється захоронення ТПВ міст Краматорськ, Слов’янськ, Дружківка, населених пунктів Слов’янського району, розпочато будівництво смітєперевантажувальної станції у місті Бахмут, триває пошук джерел фінан-сування проєкту будівництва сміттєперевантажувальної станції у місті Торецьк. Реалізація цих проєктів дозволить транспортувати залишки ТПВ із зазначених територій до м. Краматорська. Крім цього завершено ліквідацію звалища біля с. Богородичне Слов’янського району та рекультивовано землю під ним, триває рекультивація полігону ТПВ у місті Слов’янськ, отримано рішення про закриття старого полігону ТПВ у місті Краматорськ опрацьовуються напрямки його рекультивації. Триває робота щодо формування регіонального центру східної групи міст області з центром у місті Курахове. На сьогоднішній день завершується будівництво регіонального полігону ТПВ у місті Курахове, а також будівництво полігону ТПВ у м. Волноваха. У західному регіональному центрі розроблено проєкт та розпочато будівництво сміттєсортувальної станції в Олександрівському районі. На даний момент в центрі використовуються діючі полігони ТПВ. Сміттєперевантажувальні та сміттєсортувальні станції повинні забезпечити відбір вторинної сировини з побутових відходів із подальшою передачею залишків «хвостів» сортування для захоронення на регіональному полігоні ТПВ. На сьогоднішній день розроблено 3 проєкти сміттєперевантажувальних станцій у містах Бахмут та Торецьк для північної групи міст області, Добропільского району – для західної групи міст області, 1 проєкт сміттєсортувальної станції у Олександрівському районі, що віднесено до західної групи міст області з регіональним центром у місті Покровську. Наразі триває будівництво зазначених об’єктів, які заплановано завершити у 2021 році. Також триває розробка проєкту сміттєперевантажувальної станції для Слов’янського району та сміттєсортувальної станції для Покровського. Для завершення формування регіонального центру утилізації відходів необхідно будівництво сміттєпереробного підприємства, в першу чергу для північної групи міст області. У перспективі розглядається створення 2-х таких об’єктів. На сьогоднішній день розглядається можливість створення сміттєпереробного заводу в місті Краматорську з використанням технологій, що дозволять отримати теплову та/або електричну енергію з побутових відходів. Потужність підприємства складатиме до 300 тис. тон відходів на рік. Будівництво сміттєпереробного заводу в м. Краматорську планується реалізовувати у 2022–2024 роках. Після початку експлуатації регіональних полігонів ТПВ звалища та полігони, що вичерпали свій ресурс та не відповідають екологічним вимогам, підлягають закриттю та рекультивації. Найбільш інтенсивна робота у цьому напрямку іде в північному регіональному центрі. На сьогоднішній день закритий та за кошти обласного фонду охорони навколишнього природного середовища майже рекультивований полігон ТПВ міста Слов’янська, у 2018 році ліквідоване з подальшою рекультивацією порушених земель сміттєзвалище в селі Богородичне Слов’янського району, прийнято рішення про закриття Краматорського міського полігону ТПВ. Проєкт рекультивації полігону ТПВ міста Краматорська буде розроблено найближчим часом, а його реалізація запланована на 2021–2022 роки. Побутові відходи із зазначених територій вивозяться на регіональний полігон ТПВ КП «ДРЦ поводження з відходами» міста Краматорська.

4. Позитивний досвід та перспективи розвитку системи управління відходами в Донецькій області. Реформування системи управління відходами в Донецькій області на сьогоднішній день триває за рахунок коштів обласного фонду охорони навколишнього природного середовища. Окрім наведеного вище в області реалізується будівництво заводу зі 20

знешкодження відходів біологічного походження на території Новодмитрівської сільської ради Костянтинівського району, заплановано створення регіональних потужностей зі знешкодження медичних відходів, проводиться наукове дослідження щодо можливості утилізації відходів добування та збагачення вугілля (породи гірської). Нами намічено шлях, що відповідає принципам Національної стратегії управління відходами в Україні до 2030 року та Національному плану управління відходами. В області розпочата робота над проєктом Регіонального плану управління відходами на період до 2030 року. У зв’язку з тим, що дії з реформування системи управління відходами в Донецькій області останні роки були узгоджені зі стратегічними документами державного та регіонального планування, міжнародними нормами, усі положення та принципи, які використовувалися у Програмі поводження з відходами в Донецькій області на 2016–2020 роки, розроблені проєкти та збудовані об’єкти знаходять своє відповідне місце у моделі кластерного поділу території області у рамках Регіонального плану управління відходами на період до 2030 року. ПРОЕКТ РЕКУЛЬТИВАЦІЇ ПОЛІГОНУ ТВЕРДИХ ПОБУТОВИХ ВІДХОДІВ №5 Грущинський А. М., голова правління ПрАТ «Київспецтранс» (м. Київ) Полігон твердих побутових відходів (ТПВ) «Полігон №5» був відкритий у 1986 році. Його призначення – захоронення ТПВ з м. Києва та Київської області. Полігон розташований у 25 км від Києва, поблизу села Підгірці Обухівського району.

Технічні характеристики полігону Загальна площа: 63,7 га площа Карти №2: 17 га

площа Карти №1: 18 га Полігон щодня приймає від 4000 до 5000 м3 відходів

Схема полігону. Полігон складається з двох карт складування та допоміжної інфраструктури: • дренажної системи, • дамб, • насосних станцій, • водоочистної системи, • відстійника фільтрату, • системи відкачки біогазу.

21

Процес захоронення та зберігання ТПВ відбувається наступним чином: 1. Відходи завозяться на полігон спеціальним транспортом. Усі без винятку транспортні засоби проходять зважування та радіологічний контроль на ваговій. Потім відходи надходять на робочу карту, де розвантажуються.

2. Відходи пакуються на карті важкими бульдозерами та ущільнюються спеціальними компакторами. Шари відходів пересипаються інертним ґрунтом.

3. Під час розкладання відходів утворюються фільтрат та біогаз.

4. Фільтрат просочується в нижню частину карти, потрапляє у дренажну систему та відкачується насосною станцією в очисні спо-руди. У них до 80% фільтрату очищується до чистої води та зливається у навколишнє середовище. Залишкові 20% неочищеного концентрату перекачується у відстійник та в тіло полігону.

5. Біогаз з відходів відкачується у двигуни внутрішнього згоряння та перетворюється на електроенергію.

22

Фактори, що негативно впливають на довкілля, та шляхи їх мінімалізації Запах

Фільтрат

Рішення: –7.Укриття робочих карт 8. полігону інертним ґрунтом; –9.Ліквідація аварійних схилів; 10.

– перетворення їх на пологі, 11. вкриті інертним ґрунтом; –12. Дотримання технології 13. захоронення.

Рішення: – Посилення захисних дамб; – Розширення потужностей з очистки фільтрату; – Пошук дієвих рішень зі стабілізації концентрату фільтрату.

6.

Ризик пожежі Рішення: – Недопущення захоронення легкозаймистих матеріалів; – Укриття карт інертним ґрунтом; – Дегазація полігону.

Чому полігон потрібно закривати? Захоронення впродовж 30-ти років неперероблених відходів майже повністю вичерпало ресурс полігону. Подальша експлуатація полі-гону призведе до забруднення навколишнього середовища. Потрібно якнайшвидше зменшити негативний вплив полігону на довкілля. Необхідно вжити заходів щодо посилення захисної дамби другої черги складування, оскільки рівень фільтратних озер вище рівня існуючої дамби.

Необхідні заходи: • Підвищити безпеку полігона вже зараз; • Підготувати полігон до рекультивації; • Здійснити рекультивацію; • Продовжити здійснювати заходи щодо безпечного утримання полігону після його повного закриття та проведеної рекультивації. Як відбувається рекультивація полігону? Процес рекультивації полігону полягає у наступному: 1. Ліквідація аварійних схилів та формування пологих схилів полігону, укриття їх суглинком. Формування куполу.

2. Ізоляція поверхні: укриття карт полігону плівкою, захисними шарами глини та ґрунту. Облаштування дренажної системи.

3. Відкачування, очищення та переробка фільтрату та біогазу. Цей процес продовжується до тих пір, поки в тілі полігону не припиняться процеси анаеробного розпаду речовин та виділення фільтрату та біогазу.

23

4. Насадження трави та дерев. Закриття полігону здійснюється пофазово. Фаза 1: 1. Ліквідація аварійних схилів карти №1 полігону: 2016 рік: вкриті північно-західні схили.

2017 рік: вкриті південно-східні схили, 2018 – сформовано 100% схилів першої карти полігону.

2. Розширення потужності переробки фільтрату.

3. Виготовлення проекту рекультивації. Фаза 2: 1. Укріплення та оновлення захисних дамб та дренажної системи.

2. Встановлення обладнання для видалення та утилізації фільтрату з тіла полігону (станом на листопад 2019 потужність станції очистки фільтрату складає 750 м3 на добу).

3. Перенаправлення завезення відходів на карту №2 полігону (здійснено з 8 січня 2019 р.).

4. Закриття та початок рекультивації карти №1, в тому числі – санація прилеглої до карти території шляхом поновлення зелених насаджень. Відновлення ефективної огорожі навколо полігону. Фаза 3: 1. Заповнення, закриття та рекультивація карти №2 полігону.

2. Видалення та утилізація фільтрату та біогазу з тіла полігону. Фаза 4: Відновлення можливості використання земельної ділянки під полігоном для господарчої або рекреаційної діяльності. Рекультивація буде здійснюватися відповідно до проекту та діючих нормативів. Перші результати

Було Відкрита стіна зі сміття та відходів висотою у 12–15 м

Стало Сплановані та вкриті мінеральним ґрунтом північно-західний та західний схили карти №1 готові до рекультиваційних робіт з укриття глиною та ґрунтом для подальшого озеленення

Полігон №5 буде першим в Україні полігоном, рекультивованим за сучасними технологіями, та стане прикладом для інших українських міст.

24

ПРОБЛЕМИ ПОВОДЖЕННЯ З ВІДХОДАМИ У КІРОВОГРАДСЬКІЙ ОБЛАСТІ Мацків Я. В., директор департаменту екології, природних ресурсів та паливно-енергетичного комплексу Кіровоградської обласної державної адміністрації Правильна утилізація відходів є одним із найважливіших завдань сучасного цивілізованого світу, які треба негайно вирішувати для збереження довкілля. Зокрема з кожним роком зростає актуальність цього питання в нашому регіоні. Кіровоградська область має потужно розвинений промисловий потенціал, що зумовлює значне техногенне навантаження на навколишнє середовище. Основними забруднювачами довкілля є підприємства добувної та переробної промисловості, транспорту та зв’язку. На превеликий жаль, на сьогодні найпоширенішим способом поводження з промисловими відходами в області є розміщення їх у відвали, шламо-, хвостосховища, звалища та інші накопичувачі. Вони займають тисячі гектар родючих земель, є джерелом забруднення повітря, фільтрат із них проникає в ґрунти, підземні води. Відсутність інфраструктури управління відходами несе негативні наслідки як для довкілля, так і для суспільства, та актуалізує впровадження системного підходу до управління відходами. З точки зору екології відходи є важливим місцевим фактором забруднення та основним джерелом довготривалої негативної дії на довкілля. Відсутність в області технологій з перероблення відходів, зумовлює високий рівень утворення відходів та низькі показники їх використання як вторинної сировини. На підприємствах Кіровоградської області протягом 2018 року утворилось 6,1 тис. т відходів І–ІІІ класів небезпеки, що на 0,1 тис. т (1,4%) менше в порівнянні з 2017 роком та 37895,9 тис. т відходів ІV класу небезпеки, що на 278,8 тис. т більше в порівнянні з 2017 роком. Із загальної кількості утворених відходів 1854,8 тис. т утилізовано, оброблено (перероблено), 35743,6 тис. т видалено у спеціально відведені місця чи об’єкти. У загальній кількості відходів, що утворилися у 2018 році, найбільшу питому вагу (93,5%) складають відходи гірничої промисловості і розроблення кар’єрів при добуванні та збагаченні руд і мінеральної сировини. Основним утворювачем відходів, які не переробляються і з року в рік накопичуються на території області, є ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат». Так, за даними державного статистичного спостереження, у 2018 році із утворених загалом по області 37,902 млн т відходів, 34,694 млн т або 91,5% складали відходи, утворені у результаті господарської діяльності ПрАТ «ЦГЗК». З яких перероблено 863,3 тис. т, 33,832 млн т видалено на об’єктах. На сьогодні Кіровоградська область є єдиним в Україні регіоном з видобування та переробки уранових руд – стратегічної сировини для атомної енергетики. В межах області зосереджено три уранові шахти: Інгульська, Смолінська та Новокостянтинівська. Так, у відвалах Інгульської шахти накопичено більше, ніж 8 млн тонн твердих відходів від видобування уранових руд. У межах області на території Петрівського району в балці «Щербаківська» розташоване діюче сховище відходів переробки уранових руд Гідрометалургійного заводу ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат», площею 269 га, в якому за період експлуатації (з 1959 року) накопичено 45314,325 тис. т. відходів збагачення (у т.ч. шлам та хвости) і брикетування уранових та торієвих руд. З метою усунення негативного впливу на довкілля від діяльності з видобування та переробки уранових руд і створення безпечних умов для здоров’я і життя населення розроблено Концепцію Державної цільової програми радіаційного і соціального захисту населення Кіровоградської області та міста Кропивницького. Проєкт зазначеної Концепції було погоджено розпорядженням голови облдержадміністрації від 29 грудня 2017 року № 690-р. На цей час проєкт розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції Державної цільової регіональної програми 25

радіаційного і соціального захисту населення Кіровоградської області та міста Кропивницького» проходить походження із заінтересованими центральними органами виконавчої влади. Стратегією розвитку Кіровоградської області на період до 2020 року визначено, що індикатор «Питома вага утилізованих відходів у загальному обсязі утворення (%)» по області повинен досягти у 2020 році – 85,4%. Питома вага утилізованих відходів у загальному обсязі утворення (%) по області у 2018 році – 5%, у 2017 році – 3,9%, у 2016 році – 11,5%. Таким чином, досягнення визначених Стратегією розвитку області показників, мож-ливе лише у разі радикального покращення відповідного показника у структурі утворюваних ПрАТ «ЦГЗК» промислових відходів. Проблема накопичення твердих побутових відходів на території області вже протягом багатьох років є одним із найболючіших питань стану довкілля. У середньому на території області утворюється понад 175 тис т твердих побутових та подібних відходів. Згідно з даними державного статистичного спостереження у 2018 р. утворено 200,680 тис. т, 2017 р. – 153,8 тис. т, у 2016 р.– 165,5 тис. т, 2015 р. – 181,5 тис. т. Більше 95% цих відходів спрямовується на звалища твердих побутових відходів. Згідно із актом інвентаризації сміттєзвалищ, проведеної у червні 2016 році, на території області виявлено 402 сміттєзвалищ, із яких станом на 01 січня 2020 року до обласного реєстру місць видалення відходів включено 280 звалищ (або 69,65%). Значна частка сміттєзвалищ не відповідають вимогам природоохоронного законодавства та постає питання об’єднання територій у кластери по наданню послуг з поводження з відходами і спорудження сучасних регіональних сміттєзвалищ на заміну діючим, що чинять негативний вплив на довкілля. Роздільне збирання, переробка та утилізація ТПВ, вилучення і утилізація біогазу на сміттєзвалищах області не проводяться, окрім полігону твердих побутових відходів м. Кропивницького. У зв’язку з цим постає нагальна необхідність у впроваджені повного циклу поводження з побутовими відходами, а саме: роздільного збирання, сортування корисних компонентів, або перероблення/оброблення відходів і захоронення залишку від операцій сортування або неперероблюваного залишку з дотриманням вимог технологічного режиму захоронення, а також облаштування сміттєпереробних ліній або станцій та, за доцільності, будівництва сміттєпереробних заводів. З метою вирішення питання щодо зменшення обсягів утворення відходів і збільшення обсягів їх переробки та повторного використання на основі інноваційних технологій та виробництв в області розробляється Регіональний план управління відходами. Література: 1. Екологічний паспорт Кіровоградської області за 2018 та 2019 роки.

2. Регіональна доповідь про стан навколишнього природного середовища Кіровоградської області у 2018 році. ПРОБЛЕМА ТВЕРДИХ ПОБУТОВИХ ВІДХОДІВ В НЕВЕЛИКИХ МІСТАХ ТА РАЙОНАХ Перетятько С. Г., голова Каховської районної державної адміністрації (Херсонська обл.) Поводження з побутовими відходами в Україні здійснюється відповідно до державних норм і стандартів. Відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» послуги з поводження з побутовими відходами – послуги з вивезення, перероблення та захоронення побутових відходів, що надаються в населеному пункті згідно з правилами благоустрою території населеного пункту, розробленими з 26

урахуванням схеми санітарного очищення населеного пункту та затвердженими органом місцевого самоврядування. Відповідно до Закону України «Про відходи» поводження з відходами – це дії, спрямовані на запобігання утворенню відходів, їх збирання, перевезення, сортування, зберігання, оброблення, перероблення, утилізацію, видалення, знешкодження і захоронення, включаючи контроль за цими операціями та нагляд за місцями видалення. Середньозважений об’єм утворюваного сміття у районі за рік складає близько 2370 м3. Роздільного збору сміття не впроваджено та виділення об’ємів окремих фракцій є неможливим. На території району є єдиний діючий полігон твердих побутових відходів, який знаходиться у підпорядкуванні Каховської міської ради. З Каховським КТП заключили договір та вивозять побутові відходи Роздольненська, Любимівська ОТГ, Малокаховська, Коробківська, Кам’янська сільські ради. Проте Тавричанська, Зеленопідська, Костогризівська ОТГ, Волинська, Федорівська, Чорнянська та Новокам’янська сільські ради вивезення здійснюють діючи сільські комунальні підприємства, які вивозять сміття на спеціально відведені земельні ділянки з дотримання вимог санітарних норм, а також проводять роботу з ліквідації несанкціонованих сміттєзвалищах у межах населених пунктів. По всіх сільських радах та ОТГ рішеннями Виконкому затверджено схеми очистки населених пунктів. З метою забезпечення в населених пунктах чистоти та порядку, підвищення рівня їх благоустрою, в районі проводились та продовжують проводиться акції «за чисте довкілля» та в її рамках «День благоустрою населених пунктів». Головам сільських (селищних) рад та територіальних об’єднаних громад рекомендовано провести заходи з організації та удос-коналення поводження з твердими побутовими відходами, а саме впровадження роздільного збирання ТПВ, організації комунальних підприємств за відсутності та затвердження схем санітарної очистки населеного пункту. Також дуже важливе значення має проведення заходів з підвищення обізнаності з управління відходами у шкільних та дошкільних навчальних закладах, включення в начальні програми обов’язкового проведення тематичних позашкільних заходів щодо управління відходами. Для організації належної просвітницької роботи виникає потреба у розроблені профільними фахівцями та затверджені належним чином програм проведення таких шкільних та позашкільних занять. Практично для покращення стану у сфері поводження з відходами та раціональної просвітницької діяльності у цієї сфері мають бути проведені реконструкції діючих полігонів твердих побутових відходів у такі, на які відходи приймаються за роздільним принципом збирання. Єдиний діючий полігон, послугами якого користуються районні комунальні підприємства належить до сфери управління Каховського міськвиконкому. Каховської міською радою повідомлено про те що проект з реконструкції полігону підготовлено але кошти на таку реконструкцію відсутні. Контроль у сфері поводження з відходами здійснює Державна екологічна інспекція України – центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, поводження з відходами. На місцевому рівні сферу поводження з відходами контролюють місцеві державні адміністрації, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, громадські інспектори з благоустрою населених пунктів. Громадський контроль у сфері поводження з відходами здійснюють громадські інспектори з охорони довкілля відповідно до законодавства. Усвідомлення своєї відповідальності до сфери поводження з побутовими відходами – це можливість зменшити негативний вплив на природу та шанс зберегти чистим навколишнє середовище. Чисто там, де є відповідальність за збирання, обробку та переробку відходів.

27

ОСНОВНІ ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ У СФЕРІ ПОВОДЖЕННЯ З ТПВ У РЕГІОНІ Близнюк С. В., заступник директора департаменту – начальник управління житлово-комунального господарства та енергозбереження Департаменту архітектури, містобудування, ЖКГ та енергозбереження Тернопільської обласної державної адміністрації Однією з найгостріших екологічних проблем у Тернопільській області залишається пи-тання поводження з відходами (утворення, накопичення, утилізація, видалення, вивіз на місця складування та ін.). Обсяг зібраних і перевезених підприємствами побутових відходів у 2019 році в області – 919,0 тис. м³, всього захоронено – 23 млн м³. Концепція проєктування та будівництва сміттєпереробних підприємств ґрунтується на схемі поділу території області на чотири округи зі збору та перероблення побутових відходів, які передбачені обласними Програмами. Один округ (Зборівський) працює, по трьох інших (Чортківський, Кременецький, Бережанський) проводяться роботи та пошуку інвесторів. Завдяки впровадженню у населених пунктах роздільного збирання ТПВ, роботі сміттєсортувальної лінії в селі Плебанівка, а також функціонуванню КП ТМР «Екоресурси», річні обсяги захоронення побутових відходів на сміттєзвалищах регіону зменшились на 15%. У грудні 2019 року на Малашовецькому сміттєзвалищі влаштовано та введено в експлуатацію сміттєсортувальну лінію, потужністю до 150 тонн відходів щодня. Газ, що виникає внаслідок ущільнення сміття планують використовувати для виготовлення електроенергії, планується встановити біогазові установку та виробляти електроенергію. Проводяться пуско-налагоджувальні роботи по сміттєсортувальній лінії Кременецького округу. Рівень охоплення населення області послугою з поводження з побутовими відходами 68% (204 населені пункти). Зросла кількість населених пунктів, де впроваджено роздільне збирання твердих побутових відходів із 156 до 198 (з 14,7% до 18,7%). Підписано угоду про співпрацю в рамках міжмуніципального співробітництва за підтримки Програми «DOBRE». Принципи роботи проєкту – це створення лінії з сортування і перероблення ПЕТ-пляшок в чисті пластівці, для подальшої реалізації їх на ринку та для можливого виробництва з них в готової продукції. Лінія буде встановлена на території спільного комунального підприємства та зможе обслуговувати кілька районів. Проте, є ряд проблемних питань в громадах по поводженні з ТПВ: ü недостатнє охоплення сільської місцевості системою збирання і вивезення ТПВ. Якщо міста практично повністю охоплені системою збирання та вивезення побутових відходів, то у сільській місцевості цей показник не перевищує 50%, а у окремих селах послуга відсутня; ü відсутність інвестицій та коштів в обласному бюджеті для спів фінансування для впровадження великомасштабних проєктів; ü роздільне збирання ТПВ є збитковим, вартість вторинної сировини падає. Питання, що потребують вирішення центральних органів влади: ü недосконалість законодавства та системи державного регулювання у сфері поводження з відходами, відсутність Загальнодержавної програми поводження з відходами; ü впровадження принципу розширеної відповідальності виробника (виробники товарів в упаковці повинні нести відповідальність не лише за якість та безпеку таких товарів, але й за утилізацію відходів упаковки); ü обмеження виробництва, використання, ввезення і розповсюдження в Україні полімерних пакетів і упаковок тривалого розщеплення; ü будівництво й утримання пунктів приймання вторинної сировини, у тому числі автоматизованих; 28

ü залучення великих торгових мереж, супермаркетів до прийому склотари, встановлення автоматів по прийому, що дасть можливість стимулювати населення сортувати та отримувати вигоду для себе; ü стимулювання суб’єктів господарювання до провадження виробничої діяльності з використанням безвідходних та екологічно безпечних технологій. СИСТЕМА ПОВОДЖЕННЯ З ТВЕРДИМИ КОМУНАЛЬНИМИ ВІДХОДАМИ У ЧЕРНІВЕЦЬКІЙ ОБЛАСТІ Білоконь М. В., начальник Управління екології та природних ресурсів Чернівецької обласної державної адміністрації Однією з найгостріших екологічних проблем у Чернівецькій області залишається питання поводження з відходами (утворення, накопичення, утилізація, видалення, вивіз на місця неорганізованого складування та ін.). Щорічно в області утворюється близько 800 тис. м3 твердих побутових відходів, які в повному обсязі потрапляють на полігони та несанкціоновані сміттєзвалища. На території області наявні 171 сміттєзвалище та один полігон твердих комунальних відходів (ТКВ). Поводження з ТКВ у Чернівецькій області включає заходи, спрямовані на запобігання їхньому утворенню, збирання, перевезення, зберігання, перероблення, утилізацію і захоронення, включаючи контроль за цими операціями та нагляд за місцями захоронення. Утворювачами побутових відходів в області є постійні, тимчасові та маятникові (денні) мешканці і гості міста. Об’єктами утворення побутових відходів є житлові будинки, адміністративні та громадські організації і установи, підприємства торгівлі, побутового обслуговування і громадського харчування, заклади культури, освіти і науки, медицини, відпочинку та розваг тощо. Первісне накопичення ТКВ здійснюється переважно у сміттєзбірні контейнери, які розміщені на прибудинкових територіях, на контейнерних майданчиках у житловому секторі. У секторі приватної житлової забудови контейнери розміщені безпосередньо біля будинків або здійснюється безконтейнерний збір ТКВ з використанням полімерних пакетів. На підприємствах, в організаціях, установах, які мають власні контейнери, вони розміщуються у зручних, для під’їзду сміттєвозів, місцях на території підприємств, організацій. Переважна більшість житлових будинків міста Чернівці висотні, не оснащеними сміттєпроводами. Натомість, в районних центрах області ситуація протилежна – більшість будівель належить до приватного сектору. Мешканці, двірники, прибиральники тощо виносять ТКВ до сміттєзбірних контейнерів, частина з яких встановлена групами на контейнерних майданчиках. Санітарний стан контейнерів є вкрай незадовільним, оскільки в місті не існує системи регулярного їх миття та дезінфекції. У всіх адміністративних районах міста практикується роздільне збирання різних видів відходів (змішані побутові відходи, великогабаритні відходи, будівельні відходи), а також змішаної вторинної сировини (картон, папір, пластик, скло, метали) в один контейнер. Згідно статистичних даних, представлених у Екологічному паспорті Чернівецької області (2019), станом на 2018 рік кількість населених пунктів, в яких впроваджено роздільний збір відходів становила 36, на початок 2019 року, їхня кількість збільшилася на 6 одиниць і становила – 39. Роздільне збирання вторинної сировини здійснюється у контейнери різних конструкцій та місткості. При цьому використовуються стандартні євроконтейнери (місткістю 1,1 м3) (з кришкою жовтого кольору), сітчасті контейнери такої ж місткості, контейнери типу «Колокол» суцільні та сітчасті (найбільші місткістю 2,5 м3), шестигранні сітчасті контейнери та інші.

29

Сміттєзбірні контейнери міста знаходяться на балансі міських комунальних підприємств та об’єднань з експлуатації житла (ЖЕК, ЖБК, ОСББ тощо); перевізників ТКВ; підприємств, організацій, установ, приватних осіб – утворювачів відходів. Зокрема, у області послуги у сфері з вивезення твердих побутових відходів надають 25 підприємств, із яких 21 – комунальне, 4 – приватної форми власності. У складі контейнерного парку області 1586 шт., в тому числі у місті Чернівці 300 шт. За кошти обласного фонду охорони навколишнього природного середовища для збору твердих побутових відходів придбано 748 контейнерів. Контейнери для роздільного збирання розміщуються на контейнерних майданчиках поряд з контейнерами для ТКВ, але найчастіше призначені лише для поліетиленових пляшок. Для збирання ТКВ, змету та сміття, а також сировинно-цінних компонентів відходів використовуються стаціонарні (незмінювані) сміттєзбірні контейнери. Переважна більшість контейнерів стандартні за конструкцією, розмірами та місткістю. Основні типи контейнерів, представлено на рис 1.

Основні типи контейнерів, які використовуються для транспортування ТКВ Металевий контейнер для відходів 1100 л спеціально для збирання ТПВ, обсяг 1100л.; кришка з пружинним механізмом та фіксатором в двох відкритих положеннях; кріплення конструктивних елементів зварюванням, надійність та довговічність

Металеві контейнери (1100 л) спеціально для роздільного збирання ТПВ; кришки зі спеціальними отворами, котрими може бути обладнано як фарбовані, так і гарячеоцинковані контейнери; пружинний механізм закритий кожухом, високий рівень безпеки

Пластикові контейнери (120 л) зручні для збирання комунальних і промислових відходів; стійкі до ультрафіолетового випромінювання, низьких і високих атмосферних температур; стійкі до хімічних і біологічних впливів; матеріал, з якого виготовлений контейнер, не містить кадмію.

Рис 1. Основні типи контейнерів, які використовуються у Чернівецькій області

Наразі в Чернівецькій області практикуються різні технології збирання та вивезення побутових/комунальних відходів (табл 1). Таблиця 1 – Технології збирання та вивезення побутових відходів Об’єкт Збір Вивіз ТКВ Житловий Стандартні Збиральні сміттєвози за планово-подвірною сектор незмінювані системою за встановленими маршрутами багатоквартирної контейнери місткістю і графіками, що розроблені перевізниками забудови 0,75 чи 1,1 м3 та погоджені із замовниками послуг – утворювачами відходів Утворювачі Контейнери місткістю Планово-регулярна система або за заявочна відходів, об'єкти 0,75 чи 1,1 м3 система (за дзвінком при заповненні невиробничої контейнера) сфери Індивідуальна Контейнери місткістю Збиральні сміттєвози за планово-регулярною забудова 0,75 чи 1,1 м3 (подвірною) системою за встановленими (приватний маршрутами і графіками

30

сектор)

Без використання контейнерів

Сміттєвоз рухається за встановленим маршрутом і графіком, а мешканці виносять ТПВ в полімерних пакетах (чи іншій тарі) і завантажують їх у сміттєвоз

У м. Чернівці існує розгалужена система заготівельних пунктів вторинної сировини. Основні види вторинної сировини, в тому числі відібраної із ТКВ: макулатура (картон, папір), скло (склотара, склобій), ПТЕФ пляшки, деякі види полімерної плівки, метали (чорні та кольорові), текстиль приймаються на різноманітних пунктах без обмежень обсягів. Таблиця 2 – Основні проблеми у сфері поводження з комунальними відходами Недостатній рівень Недостатній Недостатній рівень освіченості та культури адміністративного та обсяг населення з питань поводження з відходами організаційнофінансових Недостатній рівень технічного вкладень Низький рівень екологічної освіти, забезпечення, у тому (інвестицій) у участі громадськості виховання та числі контролю за розвиток сфери у сфері поводження свідомості населення дотриманням вимог поводження з з відходами області чинного законодавства ТКВ Незадовільний рівень системи управління поводження з ТКВ + + + + Незадовільний стан місць видалення відходів (полігонів, звалищ) та перевантаженість значної частини полігонів області + + + Недосконалість діючих схем збирання і вивезення ТПВ у населених пунктах Недостатня якість надання послуг з вивезення твердих комунальних відходів + + Неналежне обслуговування сміттєзбірних майданчиків (влаштування твердого покриття та огородження) + + Недостатня кількість сучасних контейнерів для збирання комунальних відходів + + + Недостатня кількість вилучення ресурсних компонентів ТПВ Відсутність повноцінних сміттєсортувальних ліній + + + Низький рівень охоплення послугами з вивезення ТПВ території приватного сектору + + Не налагоджені або відсутні системи роздільного збирання ресурсоцінних компонентів ТКВ Відсутність забезпечення системи роздільного збирання відходів споживання та їх сортування на спеціальних лініях + + + Відсутність потужностей з оброблення / перероблення ТПВ (сортувальних ліній, комплектів поглибленої переробки ТКВ) Відсутність сучасних ефективних технологій перероблення та утилізації ТКВ + Застарілий парк машин, механізмів та сміттєприбиральної техніки на підприємствахперевізниках ТКВ + Вивезення ТПВ здійснюється на полігони та звалища Чернівецької області. На території області нараховується сміттєзвалищ/полігонів твердих побутових відходів в 31

кількості 171/1. Також, слід відзначити, що більшість полігонів ТКВ не відповідають санітарним вимогам з експлуатації полігонів, а полігон вже вичерпав свій ресурс і став чинником антропогенного навантаження на довкілля. У області послуги у сфері з вивезення твердих побутових відходів надають 25 підприємств, із яких 21 – комунальне, 4 – приватної форми власності. У 17-ти підприємств області наявні 50 установок для спалювання відходів та у трьох підприємствах – 4 установки для утилізації та перероблення відходів загальною потужністю відповідно 28,7 тис. т/рік та 2,3 тис. т/рік. Основна частина накопичених відходів (80,9% або 2729,4 тис. т) розміщена на території обласного центру. Проблеми поводження з ТКВ, в першу чергу стосуються міських територій, але є актуальними і для сільської місцевості. У більшості населених пунктів відсутні програми поводження з ТКВ та схеми санітарної очистки населених пунктів, не ведуться реєстри об’єктів утворення, оброблення та утилізації відходів і місць їх видалення, все це призводить до утворення стихійних сміттєзвалищ та погіршення санітарного стану населених пунктів. Співвідношення обсягів ТКВ, що утворюються в міській та сільській місцевості складає 63,8 та 36,2% відповідно. Отже, якісний аналіз системи управління поводженням з відходами у Чернівецькій області дозволив виявити основні причини та визначити центральні проблеми у сфері поводження з комунальними відходами (табл 2). Аналіз показує, що основною проблемою у сфері поводження з відходами є низька ефективність існуючої системи управління, що супроводжується впровадженням застарілих та низько ефективних методів управління з відсутністю ефективної взаємодії всіх учасників процесу поводження з відходами і, в першу чергу, відсутність залучення громади для вирішення проблеми. На сьогодні в Чернівецькій області в сфері управління та поводження з твердими побутовими відходами, постає ряд проблем, а саме: ü відсутність моніторингу впливу сміттєзвалищ на довкілля; ü збільшення кількості стихійних сміттєзвалищ; ü недостатня кількість контейнерів для збору побутових відходів; ü відсутність контейнерів для роздільного збирання; ü низька якість надання послуг з вивезення твердих побутових відходів; ü перенавантаженість міського звалища. Отже, існуюча структура системи поводження з ТКВ у Чернівецькій області недосконала, фрагментарна, роз’єднана та різнорідна. Відсутність взаємодії з органами держав-ного управління, службами охорони довкілля та місцевою громадою не забезпечує достат-нього рівня контролю за санітарним станом територій, а також збиранням, транспортуванням, знешкодженням та захороненням комунальних відходів. ОСНОВНІ ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ПОВОДЖЕННЯ З ВІДХОДАМИ У ПОЛТАВСЬКІЙ ОБЛАСТІ Горжій І. Г., депутат Полтавської обласної ради, голова постійної комісії з питань екології та раціонального природокористування Полтавської обласної ради Комплексний підхід до управління питаннями поводження з відходами в багатьох країнах ЄС сприяє актуалізації регіонального підходу. Концентрація потоків відходів на регіональному рівні дозволяє управляти об’єктами поводження з відходами більш ефективно з точки зору витрат, ніж це можливо на окремо взятому локальному або місцевому рівні. У Полтавській області щорічно утворюється близько 1,7 млн м3 ТПВ, які видаляються на звали-ща і полігони твердих побутових відходів. Станом на початок 2020

32

року в області налічувалось 556 організованих звалища, з яких тільки 9 мають статус полігонів твердих побутових відходів. Із усієї кількості звалищ і полігонів 219 об’єктів є несанкціонованими та такими, що не мають оформлених у встановленому законом порядку документів, які засвідчують право користування земельними ділянками під ними. Заходами діючої «Комплексної програми поводження з твердими побутовими відходами у Полтавській області на 2017– 2021 роки» передбачена поступова ліквідація цих об’єктів. Роздільний збір твердих побутових відходів шляхом встановлення контейнерів для збору ресурсоцінних компонентів запроваджений в м. Кременчук з 2009 року, в м. Миргород з 2006 року, в м. Карлівка з 2009 року, в м. Хорол з 2014 року, в м. Гадяч з 2017 року. Здійснюється поступове встановлення контейнерів для роздільного збору ресурсоцінних компонентів твердих побутових відходів в населених пунктах Чорнухинського, Новосанжарського, Зінківського, Шишацького, Глобинського, Решетилівського, Великобагачанського, Пирятинського, Машівського, Полтавського, Миргородського районів. Необхідним етапом ефективного впровадження стовідсоткового збору твердих побутових відходів та поступового впровадження роздільного збору відходів у населених пунктах області є розробка та коригування схем санітарної очистки населених пунктів. В основу стратегії розвитку сфери поводження з твердими побутовими відходами для Полтавської області покладено субрегіональний підхід. В 2017 році затверджена «Комплексна програма поводження з твердими побутовими відходами в Полтавській області на 2017–2021 роки», яка враховує головні положення «Субрегіональної стратегії поводження з відходами для Полтавської області». Заходами «Комплексної програми поводження з твердими побутовими відходами у Полтавській області на 2017–2021 роки» заплановано ряд першочергових завдань, для органів місцевого самоврядування. Без їхнього виконання неможливо розпочати процес вдос-коналення існуючої схеми поводження з твердими побутовими відходами на території Пол-тавської області. До цих завдань відноситься: ü розробка нових та коригування існуючих схем санітарної очистки населених пунктів області; ü розробка логістичних маршрутів руху сміттєзбиральної техніки; ü паспортизація місць видалення відходів, що залишаються в експлуатації; ü ліквідація несанкціонованих звалищ. Невирішеним залишається питання захоронення твердих побутових відходів в обласному центрі. Звалище твердих побутових відходів КАТП 1628 Полтавської міської ради, яке розташоване у районі сіл Триби та Макухівка, заповнене майже на 100%, не має відповідного обвалування та огородження, відсутня гідроізоляція, проектно-технічна доку-ментація та позитивний висновок державної екологічної експертизи. Термін експлуатації звалища закінчився ще у 2005 році, але звалище і зараз функціонує. Подальша його експлуатація може призвести до забруднення підземних вод, атмосферного повітря у при-леглих населених пунктах, а також становити загрозу здоров’ю людей. Для вирішення цієї проблеми необхідно залучати кошти інвесторів для будівництва заводу з переробки ТПВ, сортувальних станцій, а також запровадити роздільний збір сміття в обласному центрі. ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» були проведені роботи з попереднього технікоекономічного дослідження доцільності переробки твердих побутових відходів в Полтавському субрегіоні Полтавської області, на підставі якого, в залежності від технології, яка буде використовуватись для переробки, вартість сміттєпереробного підприємства складатиме від 44 до 110 млн євро. Зрозуміло, що таких коштів ні в міському, ні в обласному, ні в державному бюджеті не має, тому реалізація даного проекту можлива лише при залученні коштів міжнародних інвесторів, обов’язковою умовою для чого є вирішення питання виділення 33

земельної ділянки під будівництво орієнтовною площею 20–40 га та згоди відповідної територіальної громади на розміщення сміттєпереробного підприємства. В зв’язку із супротивом населення, з яким обласна влада зіткнулась під час вибору ділянки під будівництво, на сьогодні відсутні умови для залучення іноземних інвестицій для будівництва сміттєпереродного комплексу для Полтавського субрегіону Полтавської області. Розміщення промислових відходів здійснюється у місцях відведення відходів, які знаходяться на балансі підприємств м. Горішні Плавні та м Кременчук. Кількість місць видалення промислових відходів – недостатня. Не вирішеним залишається питання захоронення відповідно до вимог екологічної безпеки промислових відходів підприємств обласного центру. За останніми даними Управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, на території області залишалося 160 т отрутохімікатів в Гребінківському (64,4 т), Лохвицькому (55,9 т), Лубенському (11,0 т), Оржицькому (14,16 т), Пирятинському (8,26 т), Чорнухинському (6,28 т) районах. На Полтавському гірничо-збагачувальному комбінаті накопичено 2,401 млрд т неток-сичних відходів розроблення кар’єру залізної руди та шламів і хвостів збагачення залізних руд. У 2019 році для будівництва і обвалування огороджувальних дамб шламосховища, формування будівельних майданчиків, будівництва доріг використано 1,375 млн м3 розкривних скельних порід та 9,195 млн т шламів збагачення залізної руди (у 2018 р. – 1,560 млн м3 та 13,231 млн т; у 2017 році – 1,335 млн м3 та 10,936 млн т; у 2016 р.

– 1,576 млн м3 та 12,466 млн т відповідно). Окрім проблем поводження з комунальними відходами у Полтавській області існує ціла низка інших болючих питань. Зокрема, існує проблема розміщення бурових відходів при безамбарному спорудженні ГПУ «Полтавагазвидобування» газових свердловин Яблунівського родовища в заплаві р. Сула. У складі бурових відходів близько 40% – це рідка фаза, яка належним чином не відділяється при бурінні. Тому шламонакопичувач, призначений для накопичення відходів буріння цих свердловин, об’єм якого розрахований на прийняття зневоднених бурових свердловин, практично повністю заповнений. Існуючі технології звільнення шламонакопичувача від рідкої фази, з метою створення додаткових об’ємів при подальшому бурінні газових свердловин, не дають очікуваних результатів. Надзвичайно важливим є питання щодо забрудненням підземних водоносних горизонтів. Загальна кількість нафтопродуктів в підземних горизонтах виробничого майданчика ПАТ «Укртатнафта» складає близько 60 тис. т. Підприємством активно ведуться роботи щодо їх вилучення. Починаючи з 1994 року експлуатується установка з середньо-добовою потужністю 300 літрів. У 2019 році обсяг вилучених нафтопродуктів склав 49,06 т (за 2018 рік – 196,25 т, за 2017 рік − 98,4 т), з початку експлуатації установок по вилученню нафтопродуктів − 5960,89 т. Через забруднення підземних водоносних горизонтів в зоні впливу ставкавипарника ПАТ «Укртатнафта» ряд сіл Кременчуцького району користуються привізною питною водою. Зазначене підприємство щомісячно перераховує кошти для забезпечення питною водою населених пунктів, що розташовані в зоні впливу ставка-випарника. У 2009 році ця сума складала 568 тис. грн, у 2010 році – 673,02 тис. грн, у 2011 – 915,00 тис. грн, у 2012 - 2015 роках зросла до 1332,00 тис. грн щорічно, у 2016 році – 750,481 тис. грн, у 2017 році – 648,00 тис. грн, у 2018 році – 782,011 тис. грн, у 2019р. – 740,000 тис. грн. Після ліквідації, реорганізації сільськогосподарських підприємств значна кількість водних свердловин залишилися безгосподарськими. Належні умови їх експлуатації не витримуються, технічний стан незадовільний. Недіючі свердловини являють собою потенційні джерела забруднення підземних водоносних горизонтів. При видачі документів на спецводокористування Сектору у Полтавській області Державного

34

агентства водних ресурсів України необхідно рекомендувати підприємствам виконувати роботи з ліквідаційного тампонажу недіючих артезіанських свердловин. КАДРОВІ, НАУКОВІ, УПРАВЛІНСЬКІ, ТЕХНІЧНІ ТА ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ РОЗРОБЛЕННЯ ТА ВПРОВАДЖЕННЯ РЕГІОНАЛЬНИХ ПЛАНІВ УПРАВЛІННЯ ВІДХОДАМИ Мальований М. С., доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри екології та збалансованого природокористування Національного університету «Львівська політехніка», голова Львівської обласної організації Всеукраїнської екологічної ліги Денафас Гінтарас, доктор технічних наук, професор кафедри технологій довкілля Каунаського технологічного університету (м. Каунас, Литва) Боровко Г., Горбач В., активісти Львівської обласної організації Всеукраїнської екологічної ліги Однією із умов вступу України в ЄС є існування та функціонування системи управління відходами, яку Україна повинна впровадити у відповідності із Угодою про асоціацію з ЄС і яка повинна відповідати вимогам Директиви 2008/98/ЄС про відходи. З цією ціллю розпорядженням Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2017 р в Україні прийнята Національна стратегія управління відходами [1], яка визначає головні напрями державного регулювання у сфері поводження з відходами в найближчі десятиліття з урахуванням європейських підходів з питань управління відходами, що базуються на положеннях: - Рамкової Директиви № 2008/98/ЄС Європейського парламенту та Ради від 19 листопада 2008 р. «Про відходи та скасування деяких директив»; - Директиви Ради № 1999/31/ЄС від 26 квітня 1999 р. «Про захоронення відходів»; - Директиви № 2006/21/ЄС Європейського парламенту та Ради від 15 березня 2006 р. «Про управління відходами видобувних підприємств, та якою вносяться зміни до Директиви 2004/35/ЄС»; - Директиви 94/62/ЄС Європейського парламенту та Ради від 20 грудня 1994р. «Про упаковку та відходи упаковки»; - Директиви 2012/19/ЄС Європейського парламенту та Ради від 4 липня 2012 р. «Про відходи електричного та електронного обладнання (ВЕЕО)»; - Директиви 2006/66/ЄC Європейського парламенту та Ради від 6 вересня 2006 р. «Про батарейки і акумулятори та відпрацьовані батарейки і акумулятори». У відповідності із Стратегією розроблений Національний план управління відходами до 2030 року [2]. Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 12.04.2019 за № 142 затверджено Методичні рекомендації з розроблення регіональних планів управління відходами [3], які підготовлено з метою встановлення уніфікованих методологічних підходів до розроблення цих планів. Розроблення регіональних планів управління відходами та їх впровадження вимагає комплексного підходу, який враховував би кадрові, наукові, управлінські, технічні, психологічні та інші аспекти. Але досить часто спрощені підходи до організації роботи, залучення до розроблення регіональних планів непрофесійних виконавців, недостатня увага до співпраці із громадськістю, непрофесійні підходи до залучення інвесторів зводять нанівець зусилля держави у реалізації цих заходів Мабуть однією із найважливіших умов розроблення якісних та реалістичних регіональних планів управління відходами є вимоги до виконавця цих робіт. Визначення виконавця відбувається на тендерній основі, але важливим аспектом є формулювання 35

вимог до кваліфікації виконавця. На нашу думку, оскільки розроблення регіонального плану в знач-ній мірі є науковою роботою, в першу чергу повинен оцінюватись науковий потенціал колективу виконавця. Не так важливо чи проводив колись виконавець роботи із визначення морфологічного складу твердих побутових відходів, чи працював він і наскільки довго працював у існуючій на сьогодні схемі поводження із відходами (часом цей досвід може розглядатись навіть як негативний аспект). Але без наукового потенціалу відповідного рівня чи здатний такий колектив зробити науково обґрунтований аналіз сучасного стану управління відходами, адаптацію вимог нормативних документів до існуючих регіональних особ-ливостей, науково обґрунтоване встановлення меж кластерів, оптимальну логістику, оптимальну просторову локацію потужностей із утилізації відходів, дотримання вимог циркулярної економіки. В сучасній практиці вибору виконавця для розроблення регіональних планів науковий потенціал не враховується зовсім: не враховується інформація про кількість наукових статей та статей в науковометричних базах даних, значення індексу Гірша керівника та виконавців, кількість отриманих патентів, опублікованих монографій і т.п. То чому б не використати існуючі критерії оцінки наукового потенціалу як обов’язкової умови вибору таких виконавців (держзамовлення в МОН України, гранти Національного фонду досліджень України). На нашу думку це не допустило б до участі в тендерах непрофесійні колективи, які тільки одним важелем: демпінгуванням вартості роботи, можуть виграти тендер і створити регіональний план, який не відповідає вимогам Директиви 2008/98/ЄС, не буде врахований як діюча система управління відходами інституціями Євросоюзу і взагалі не може бути реалізованим на практиці. Одним із важливих аспектів системи управління твердими побутовими відходами (ТПВ) є створення регіональних полігонів ТПВ для кожного із виділеного кластера. На нашу думку це одно із найважливіших і найскладніших завдань регіонального плану, оскільки пов’язано із відторгненням проекту майже кожною громадою, на території якої він планується. Причиною цього є недовіра мешканців до екологічної чистоти технологій складування, породжена досвідом попереднього господарювання, за якого території так званих полігонів ТПВ насправді відповідали терміну «звалище». Проблема характерна практично для всіх країн пострадянського простору. В багатьох країнах (в тому числі і в Литві, за матеріалами одного із співавторів цієї доповіді) проблема вирішувалась шляхом не будівництва нових полігонів для потреб кластеру, а доведенням до екологобезпечних норм згідно Директиви Ради № 1999/31/ЄС деяких існуючих полігонів із відведенням їм в подальшому ролі регіональних. І в більшості країн такий підхід зустрічав підтримку населення. Важливим аспектом управління ТПВ є поглиблення роздільного збору відходів населенням. На нашу думку технічні аспекти цієї проблеми щодо установки окремих ємностей для роздільного збору в значній мірі вирішені. Поглиблення їх вирішення технічно і фінансово можливе і реальне. Проте на фоні цього «технічного оптимізму» низькою залишається екологічна свідомість населення, що виявляється у нехтуванні порядком роздільного збору і заповненням спеціалізованих контейнерів для всіх типів ТПВ несортованими відходами, що нівелює ідею роздільного збору в цілому. На нашу думку тут потрібне розроблення управлінських заходів, згідно яких за такі дії населення на відповідний район збору ТПВ накладались би фінансові санкції у вигляді збільшення тарифу, фінансових стягнень, штрафів і т.п. Завдання переходу на нову стратегію управління відходами вимагає значних капіталовкладень. Силами держави і громад досягти поставлених завдань складно, декуди неможливо. Необхідне залучення інвестицій – з боку комерційних структур, з боку ЄС. На другий тип інвестицій в широкому плані надіятись поки що марно. Тому на нашу думку потребує детального перегляду стратегія співпраці влади із приватними інвесторами, які готові інвестувати кошти в заходи управління ТПВ.

36

Необхідна більш гнучка політика, яка повинна бути націлена не на зштовхування інтересів окремих інвесторів, як це часто можна спостерігати на сьогоднішній день, а на «розведення інтересів» – надання кожному із них перспектив на інвестиції в окремі кластери, окремі полігони, окремі підприємства із переробки і утилізації ТПВ. Місця для вкладення інвестицій вистарчить всім – необхідна тільки більш збалансована політика на розміщення цих інвестицій та підтримка інвесторів владними структурами. На нашу думку для успішного розроблення і впровадження регіональних планів управління відходами необхідно враховувати і збалансовувати цілий комплекс аспектів: кад-рових, наукових, управлінських, технічних, психологічних та багато інших. Це надзвичайно складно, але без вибору такої стратегії розроблення і успішне впровадження регіональних планів управління відходами (а отже і вступ України у ЄС) неможливі. Література: 1. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/820-2017-%D1%80 2. https://www.kmu.gov.ua/ua/npas/pro-zatverdzhennya-nacionalnogo-planuupravlinnya-vidhodami-do-2030-roku 3. https://menr.gov.ua/files/docs/nakazy/2019/nakaz_142.pdf ПЕРЕДУМОВИ ФОРМУВАННЯ РЕГІОНАЛЬНИХ ПРОГРАМ УПРАВЛІННЯ ТВЕРДИМИ ПОБУТОВИМИ ВІДХОДАМИ (НА ПРИКЛАДІ ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ) Сафранов Т. А., доктор геолого-мінералогічних наук, професор, завідувач кафедри Шаніна Т. П., кандидат хімічних наук, доцент Приходько В. Ю., кандидат географічних наук, доцент Кафедра екології та охорони довкілля Одеського державного екологічного університету У кожному регіоні склалася специфічна ситуація, яку необхідно ураховувати при обґрунтуванні регіональних програм управління та поводження (РПУП) з ТПВ, але принципові підходи до наукового обґрунтування цих програм можуть бути багато в чому схожі. «Програма поводження з твердими побутовими відходами в Одеській області на 2013–2017 роки» (затверджена рішенням обласної ради № 823-VI від 04.07.2013 р.) була спрямована на «створення умов, що сприятимуть забезпеченню повного збирання, перевезення, утилізації та захоронення побутових відходів і обмеження їх шкідливого впливу на навколишнє природне середовище та здоров’я людини, а також розширення і модернізацію діючих потужностей із збирання, перероблення та утилізації ТПВ, створення ефективної сис-теми управління у сфері поводження з відходами». Аналіз сучасного стану системи управ-ління та поводження з ТПВ в Одеській області підтверджує, що ані заплановані завдання, ані пріоритетні напрями дій не були реалізовані. Фактично ця програма була спрямована на «латання дірок», а не на втілення нових технологічних схем. Метою дослідження є підвищення екологічної безпеки проживання населення, зменшення негативного впливу на довкілля шляхом удосконалення і модернізації існуючої системи поводження з ТПВ з кінцевим досягненням стану «нульових відходів» за рахунок переведення максимальної їхньої кількості у ліквідну вторинну сировину, альтернативний енергоносій і екологічно безпечне органо-мінеральне добриво. Відповідно до поставленої мети у РПУП повинно бути визначено вирішення наступних завдань: ü класифікація і диференціація ТПВ, що дозволить вибрати для кожного 37

відокремленого потоку компонентів ТПВ найефективніші в екологічному і соціальноекономічному аспектах методи переробки, утилізації і видалення; ü інвентаризація існуючих сміттєзвалищ («полігонів») та прогноз масштабів накопичення ТПВ на території окремих регіонів; ü оцінка масштабів генерації ТПВ в різних частинах регіонів; реалізація заходів щодо ліквідації несанкціонованих звалищ та утилізації частини ТПВ, які накопичені на цих звалищах; рекультивація перенавантажених та закритих полігонів ТПВ; ü обґрунтування можливості створення нових (резервних) сучасних полігонів для захоронення частини ТПВ, що не підлягають переробленню або утилізації; ü організація ефективної системи збирання, перевезення, переробки та утилізації складових (у т. ч. небезпечної складової) ТПВ; ü обґрунтування принципів реалізації кластерної стратегії у сфері поводження з ТПВ на території регіонів; ü обґрунтування доцільності створення центрів переробки та утилізації ТПВ з використанням найкращих доступних технологій вилучення вторинних ресурсів, а також знешкодження та утилізація екологічно небезпечної складової ТПВ; ü підвищення ефективності цільового використання платежів населення і удосконалення механізмів державного регулювання поводження з ТПВ в умовах ринкової економіки; підвищення кваліфікації кадрів, заподіяних у сфері поводження з ТПВ; реалізація комплексу заходів щодо підвищення рівня екологічної усвідомленості та культури широких верств населення. Розробка РПУП з ТПВ повинна ґрунтуватися на існуючий нормативно-правовий базі (законодавчі документи в сфері поводження з ТПВ, відповідні постанови Кабінету Міністрів України та накази Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України тощо). Аналіз статистичної інформації щодо відходів (на прикладі Одеської області), дозволив визначити ряд недоліків, які ускладнюють її практичне використання: 1) відсутність пояснень у довідниках щодо отриманих статистичних показників та методик їх обчислення (наприклад, кількість утворених та розміщених за один рік відходів відрізняється у 1500 раз; 2) ідентичність понять «розміщено відходів у спеціально відведених місцях та об’єктах» та «видалено відходів у спеціально відведені місця та об’єкти»); 3) порушення цілісності масивів інформації (наприклад, по деяким районам Одеської області немає кількості утворених відходів); 4) майже повна відсутність інформації про обсяги утворення ТПВ. Для вирішення завдання районування території Одеської області за набором показників, що описують розміщення ТПВ, на основі об’єднання адміністративних районів у характерні групи, нами використаний кластерний аналіз. Використання кластерного аналізу для районування території за комплексом показників, що прив’язані до окремих районів, є зручним та доцільним. На території районів Одеської області виділено 5 кластерів за такими показниками: ü кількість звалищ; площа, яка зайнята під ТПВ; ü проектна площа полігонів ТПВ, га; ü проектна маса ТПВ, що будуть розміщені на полігонах, т; ü частка площі району, зайнята місцями видалення відходів, %; ü кількість звалищ у перерахунку на 1 тис. мешканців; ü динаміка зміни середньої площі одного полігону за окремий період [1]. Отримані дані кластерного аналізу можуть бути основою для обґрунтування принципів реалізації кластерної стратегії у сфері управління та поводження з ТПВ на території адміністративних районів Одеської області, а також можуть бути використані при визначенні необхідної кількості сміттєсортувальних та сміттєпереробних підприємств на території області.

38

Для оцінки масштабів накопичення ТПВ необхідно провести інвентаризацію звалищ, насамперед, несанкціонованих. При цьому необхідно зафіксувати особливості розташування, розміри, можливі джерела надходження, домінуючі компоненти, а також наявність екологічно небезпечних складових звалищ ТПВ. Для перевантажених і закритих звалищ доцільно запропонувати рекультиваційні заходи. Проблема неефективного поводження з ТПВ, типова для Одеської області, є актуальною, так як утворені ТПВ видаляються у спеціально відведені місця без попередньої обробки/переробки. В середньому такі об’єкти займають 0,03% площі області, але, як визначено, характеризуються позитивною динамікою зміни площі та кількості. Актуальною проблемою є потреба у створенні нових місць видалення відходів. Оскільки протягом короткого часу навряд чи вдасться повністю відмовиться від полігонного захоронення, то доцільно обґрунтувати можливість будівництва нових (резервних) полігонів з лініями сортування сміття, технологіями біохімічної переробки (отримання біогазу та екологічно безпечного органо-мінерального добрива). За даними Департаменту екології та природних ресурсів Одеської обласної державної адміністрації на території області розташовано 608 сміттєзвалищ, які займають близько 1300 га земель. Більшість з них знаходяться у незадовільному стані та експлуатуються з порушенням природоохоронного законодавства та вимог санітарноепідеміологічних безпеки. З метою удосконалення системи поводження з ТПВ пропонується ліквідувати численні сміттєзвалища і побудувати 4 сучасних міжрайонних полігона ТПВ у межах 5 кластерів на території Одеської області. Розміщення міжрайонних полігонів ТПВ повинно базуватися на [2], які містять вимоги до того, де «полігони ТПВ розміщують», де «розміщення полігонів ТПВ допускається» та де «розміщення полігонів ТПВ не допускається». У зв’язку з цим доцільно проаналізувати фізико-географічні, інженерно-геологічні, гідрогеологічні, техногенні та соціально-економічні показники, що визначають можливості розміщення сучасних полігонів ТПВ на території районів окремих регіонів України. Слід зважати на: ü рівень сприятливості районів і кластерів Одеської області для розміщення полігонів ТПВ за окремими показниками (розрахункові обсяги утворення ТПВ, тис. т/рік; ü відносну площу звалищ та «полігонів» ТПВ, %; ü відносну площу ураженості земель ерозійними процесами, %; ü відносну площу земель з рівнем ґрунтових вод понад 2 метрів, %; ü відносну площу розвитку карстових процесів; ü відносну площу розвитку техногенних екзогенних; ü кількість зсувів у межах району; ü модуль техногенного навантаження. Класифікація ТПВ і їх складових є необхідною умовою вирішення проблеми управління та поводження з ними в регіонах України, а тому нами запропоновані новітні підходи щодо принципів, прикладних аспектів класифікації ТПВ та поводження з ними [4]. Вирішення проблеми поводження з твердими побутовими відходами в межах Одеської області здійснюється на підставі комплексного підходу. Захист навколишнього природного середовища та утворення умов щодо безпеки життєдіяльності місцевого населення забезпечуються за допомогою системи організаційно-економічних заходів, які базуються на принципах сталого розвитку та враховують специфіку розвитку регіону. Необхідно передбачити логістичне обслуговування пунктів невеликими мобільними економічними транспортними засобами; централізоване перевезення зібраних фракцій відходів в одному типі контейнерів в окремих транспортних засобах. По мірі накопичення на пункті рециклінгу маси зібраних окремо відходів, вони транспортуються на склади міського центру рециклінгу [6] або безпосередньо на сміттєсортувальні/сміттєпереробні підприємства або на промислове знешкодження. Кардинально змінити ситуацію у сфері управління та поводження з ТПВ можливо 39

за допомогою кластерного підходу. Нами розроблена структура кластера у сфері поводження з ТПВ для Одеської області [6]. До першого рівня відносяться вищі навчальні заклади, на базі яких виконують дослідницькі роботи, розробляють технологічні та логістичні ланцюги в сфері поводження з ТПВ та їх компонентами, оцінюють ефективність втілених розробок, наприклад, Одеський державний екологічний університет, Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень тощо. Другий рівень кластера управління та поводження з ТПВ складають пункти та міський центр рециклінгу, сміттєсортувальні підприємства, які надають різноманітні послуги щодо збору, перевезення, сортуванню відходів, тобто переведенню їх до стану вторинних матеріальних ресурсів (ВМР) та відділенню небезпечних відходів. Третій рівень кластера поводження з ТПВ – інфраструктурний, який формують організації та установи, що забезпечують діяльність суб’єктів господарювання першого та другого рівнів кластера адміністративними, інформаційними, кадровими, фінансовими та іншими ресурсами, потрібними для їх функціонування, торговельні підприємства по збуту вироблених ВМР і виробленої кінцевої продукції, а також засоби масової інформації, необхідні в процесі формування екологічної свідомості громадян. Таким чином, РПУП з ТПВ потрібно формувати і реалізувати за чотирма напрямками: 1) втілення системи поводження з ТПВ в місті (відділення органічної фракції, що легко розкладається та небезпечних відходів, створення пунктів і центру рециклінгу тощо); 2) робота на полігоні (будівництво сміттєсортувального підприємства, створення біохімічної переробки – компостування, отримання біогазу); 3) розробка логістичного обслуговування (перехід на малогабаритні сміттєвози – окремі машини для окремих компонентів ТПВ або машини з окремими секціями без підпресування відходів); 4) просвітницька робота з населенням, підготовка кадрів, реклама тощо. Література: 1. Сафранов Т. А., Приходько В. Ю., Шаніна Т. П. Проблема розміщення відходів на звалищах та полігонах Одеської області // Вісник ХНУ імені В. Н. Каразіна. Серія «Екологія». Вип. 14. 2016. – С.

2. Сафранов Т. А., Черкез Є. А., Шаталін С. М. Оцінка сприятливості території Одеської області для розміщення полігонів твердих побутових відходів // Український гідрометео-рологічний журнал. 2018. №21. – С. 98–10 3. Сафранов Т. А., Губанова О. Р., Приходько В. Ю. Класифікація твердих муніципальних відходів – передумова формування ефективної системи поводження з їх потоками // Вісник Одеського державного екологічного університету. 2014. №18. – С. 30–36.

4. Шаніна Т. П., Губанова О. Р., Сафранов Т. А. Спосіб утилізації твердих побутових відходів. Патент на корисну модель № 53606. Опубл. 11.10.2010 р., Бюл. №19.

5. Сафранов Т. А., Шаніна Т. П., Губанова О. Р., Приходько В. Ю., Філатова О. А. Кластеризація як необхідна умова вирішення проблеми поводження з твердими побутовими відходами // Людина та довкілля. Проблеми неоекології. 2017. № 3-4 (28). – С. 105–113.

40

ШЛЯХИ РОЗВ’ЯЗАННЯ ПРОБЛЕМ ПОВОДЖЕННЯ З ПОБУТОВИМИ ВІДХОДАМИ НА ТЕРИТОРІЇ БОРОДЯНСЬКОЇ ОТГ Кримінська А. П., головний спеціаліст з питань організації ефективного використання енергії Мудрик Ю. В., інспектор з благоустрою КП БСР «Бородянське УЖКХ» Бородянська селищна рада (Київська обл.) Бородянська селищна об’єднана територіальна громада до складу, якої входить 16 населених пунктів. Адміністративним центром є смт. Бородянка. Територію громади пере-тинає міжнародна автомобільна дорога М-07 Київ-Ковель-Ягодин та Коростенська гілка Південно-Західної залізниці. Бородянська ОТГ займає територію площею 31 649 га. Чисельність населення громади складає 21 тис. осіб. До найважливіших природних ресурсів громади належать земельні, лісові, водні, мінерально-сировинні. Значним є природний рекреаційний потенціал. Одним із пріоритетів громади є підготовка Стратегії розвитку громади на період до 2025 року, оскільки для досягнення успіху необхідно мати чітко визначену мету та план її досягнення. Однією з стратегічних цілей є «Висока якість агровиробничої інфраструктури», яка включає в себе операційну ціль «Забезпечення сталого розвитку громади», одним із завдань якої є розробити комплексну цільову програму відновлення належного стану довкілля та запобігання шкідливому впливу. Збереження та охорона довкілля, раціональне вико-ристання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки населення є особливо важ-ливими питаннями і невід’ємною частиною соціального та економічного розвитку Бородянської селищної об'єднаної територіальної громади. Екологічна ситуація, що склалася на території Бородянської ОТГ погіршується через діяльність промислових підприємств, агропромислового комплексу, вплив об’єктів муніци-пальної інфраструктури та ін. Серед екологічних проблем громади, які підлягають першочерговому вирішенню слід виділити утворення, збір та утилізацію твердих побутових відходів. Проблема збільшення та накопичення кількості відходів є дуже актуальною для України в цілому, в тому числі і для Бородянської ОТГ. Несвоєчасне вилучення та неправильне поводження з ТПВ, зміна морфології ТПВ зі збільшенням частки компонентів, які не піддаються процесам біологічного розкладання погіршують санітарний стан населених пунктів та можуть стати причиною виникнення хвороб і епідемій. Окрім того, під розміщенням ТПВ зайняті величезні площі земель, зокрема це стосується несанкціонованих стихійних сміттєзвалищ. Із місць інфільтраційні води можуть просочуватися в ґрунт, а далі – в підземні горизонти. Як наслідок, вода в колодязях забруднена органічними і мінеральними речовинами, а за результатами аналізів якості природних вод санітарно-епідеміологічної служби основні показники перевищують допустимі нормативи (завислі речовини, органічні речовини, хлориди, фосфати, азот амонійний, бактеріальне забруднення). Разом з тим ТПВ є джерелом вторинних ресурсів, що зумовлює необхідність наукового підходу до обґрунтування необхідності запровадження принципів та підходів рециркцулярної економіки. На території Бородянської ОТГ, згідно попередніх розрахунків, щорічно утворюється біля 24 тис. м3 ТПВ. Вивезення відходів від багатоповерхових будинків відбувається за стандартною схемою, тобто біля будинків, або на прилеглих до них територіях є контейнерні майданчики, обладнані відповідно до санітарних норм, також на території громади існує декілька локації, де встановлено контейнери для роздільного збору ТПВ. Нажаль, відсутність належних умов для збору та вивезення твердих побутових відходів в приватному секторі створює передумови для забруднення території, виникнення стихійних сміттєзвалищ, порушення благоустрою. Навколишні посадки, балки і ліси обросли несанкціонованими звалищами, що не тільки негативно впливає на довкілля (передусім на якість підземних, поверхневих вод та ґрунтів), але й псує естетику 41

села. Прикро, що територія вздовж дороги стала місцем, куди зручно й, головне, безкарно, можна викидати різний непотріб. Це спричиняє незручності як для населення, так і для гостей, призводить до збільшення скарг від жителів, погіршення екологічної ситуації та естетичного вигляду населених пунктів. Така ситуація негативно впливає на імідж місцевої влади, загострює ситуацію та довіру місцевих жителів до влади. Тому вирішення проблеми якісного збирання та вивозу сміття стала однією з найбільш актуальних для нашої громади. Приблизно 14 тис. мешканців нашої громади проживають в приватному секторі, а це становить 70% від загальної кількості. На сьогоднішній день немає можливість встановити сміттєві баки в кожному домогосподарстві, а враховуючи досить велику протяжність вулиць приватного сектору встановлення сміттєвих баків на початку та в кінці вулиці не раціонально, ситуація ускладнюється ще й тим, що на деяких вулицях відсутні місця для спеціально облаштованих майданчиків, де встановлюються контейнери, або відсутній зручний під’їзд автотранспорту для вилучення сміття. Отже, враховуючи зазначене, було прийнято рішення, яке є найактуальнішим та зручним для громади і послугувало альтернативою встановленню сміттєвих баків – запровадження подворового вивозу відходів. Захід передбачає збирання відходів в індивідуальні спеціальні поліетиленові пакети червоного кольору, розміром 70*90*40, які місцеве комунальне підприємство закуповує у ТОВ «ГОЛДПАК». У вартість пакетів включено витрати на транспортні послуги, ПДВ та власне ціна пакета. Графік вивозу ТПВ доведений до відома мешканців населених пунктів Бородянської ОТГ. Відповідно до цього, жителі приватного сектору складають ТПВ в пакети червоного кольору і у визначені графіком дні виставляють їх на вулицю для збору спецтранспортом. Вивезення відходів здійснюється на облаштований ліцензований полігон твердих побутових відходів, який знаходиться на території громади в Новозаліському старостинському окрузі. Реалізація даного заходу сприяє можливості скоротити кількість існуючих несанкціонованих сміттєзвалищ, їхні обсяги та запобігти створенню нових несанкціонованих сміттєзвалищ. Максимально охопити населення громади послугою збирання, вивезення та захоронення твердих побутових відходів. Поліпшити санітарну, епідемічну та екологічну ситуацію на території громади. З метою врегулювання проблемних питань які виникають у сфері поводження з ТПВ, Бородянська селищна рада розробляє Програму поводження з твердими побутовими відходами. Запорукою успіху Програми є публічність, прозорість та відкритість поводження з ТПВ. Програмою передбачається виконання таких заходів: − проведення роз’яснювальної роботи щодо роздільного збирання ТПВ; − проведення інформаційної роботи серед населення по формуванню ставлення до відходів, як до вторинної сировини; − орієнтація екополітики не на ліквідацію негативних екологічних наслідків господарської діяльності, а на їх попередження; − посилення громадського контролю та забезпечення відповідальності за недотримання вимог природоохоронного законодавства, у тому числі місцевих нормативно-правових актів; − підвищення рівня екологічної культури та знань дітей та молоді шляхом системної реалізації екологічних освітніх проектів та заходів в дошкільних та освітніх закладах селищної ради; − проведення екологічних акцій та флешмобів у населених пунктах ради. Отже, проблеми, що мають місце у сфері поводження з побутовими відходами потребують невідкладного розв’язання. Очікуваним результатом впровадження вищевказаного способу поводження з відходами є поліпшення екологічної ситуації та санітарного стану насе-лених пунктів громади, а також впровадження свідомості громадян у сфері поводження з ТПВ.

42

ДО ПИТАННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ УПРАВЛІННЯ ВІДХОДАМИ В ЗАПОРІЗЬКІЙ ОБЛАСТІ Пірогова І. М., голова Запорізької обласної організації Всеукраїнської екологічної ліги (м. Запоріжжя) Запорізька область – один із базових індустріальних регіонів України. Основу промисловості регіону складають металургійний, машинобудівний та енергетичний комплекси. Найбільшу питому вагу за обсягами реалізованої продукції у промисловості Запорізької області за результатами 2018 року мають такі види економічної діяльності: виробництво чавуну, сталі та феросплавів (40,4% загального обсягу реалізованої промислової продукції області); виробництво автотранспортних засобів, причепів і напівпричепів та інших транспортних засобів (6,9%); виробництво олії та тваринних жирів (3,5%); електродвигунів, генераторів, трансформаторів, електророзподільчої та контрольної апаратури (2,3%); виробництво проводів, кабелів і електромонтажних пристроїв (1,7%) та ремонт і технічне обслуговування готових металевих виробів, машин і устаткування (2,8%). У регіоні виробляється 25% електроенергії країни, основним виробником якої є Запорізька АЕС та ВП «Запорізька ТЕС» ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго». Такий обсяг виробництва та, відповідно, споживання природних ресурсів беззаперечно призводить до утворення значної кількості відходів – як промислових, так і муніципального сектору (рис 1).

6000 5500 5000 4500 2010 р.

2015 р.

2016 р.

2017 р.

2018 р.

Рис 1. Динаміка утворення відходів в Запорізькій області за даними статистичного збірника «Довкілля України» (тис. тон) (http://www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2019/zb/11/Zb_dovk_2018.pdf)

Водночас спостерігається дещо інша тенденція щодо утворення відходів I–III класів небезпеки (рис 2).

50 40 30 20 10 0 2010 р.

2015 р.

2016 р.

2017 р.

2018 р.

Рис 2. Динаміка утворення відходів I–III класів небезпеки в Запорізькій області за даними статистичного збірника «Довкілля України» (тис. тон) (http://www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2019/zb/11/Zb_dovk_2018.pdf)

43

Загальний обсяг утворення відходів від економічної діяльності підприємств та організацій і в домогосподарствах виглядають складають 5294,4 тис. тонн, переважну більшість яких складають відходи IV класу небезпеки – 5276,1 тисячі тонн. Основні обсяги відходів утворені від провадження економічної діяльності та складають 99,65% (5060,6 тисяч тонн), решта відходи домогосподарств – 233,8 тис. тонн. Водночас, питома складова домо-господарств складає всього 4,6%. У 2019 році Запорізькою обласною державною адміністрацією без залучення експертів Запорізької обласної організації Всеукраїнської екологічної ліги, проведена робота з розроблення Стратегії розвитку Запорізької області до 2027 року, яка знаходиться у вільному доступі та представлена on-line за посиланням https://www.zoda.gov.ua/news/48277/strategiyaregionalnogo-rozvitku-na-period-do-2027-roku.html. Стратегією регіонального розвитку на період до 2027 року екологічна складова виділена окремим розділом – Стратегічна ціль 4 «Екологічна безпека та збереження природних ресурсів», а проблема поводженням з відходами І–ІІІ класів небезпеки виокремлена серед основних проблем області. Серед стратегічних пріоритетів виділено зав-дання «Розв’язання проблеми негативного впливу відходів на довкілля та здоров’я населення», зокрема: ü забезпечення сталої інфраструктури управління відходами; ü розвиток нових потужностей з переробки та утилізації відходів; ü індикаторами виконання цілі Стратегії «Розв’язання проблеми негативного впливу відходів на довкілля та здоров’я населення є: ü обсяги промислових відходів (І–ІІІ класів небезпеки), тис. т; ü питома вага використаних, знешкоджених та утилізованих відходів від загального обсягу утворених, %; ü кількість виявлених та ліквідованих несанкціонованих сміттєзвалищ, одиниць. Основні показники поводження з відходами І–ІV класів небезпеки (тис. т) за даними Регіональної доповіді про стан довкілля 2017 р., 2018 р., Екологічного паспорту області 2019 р., Статистичного збірника «Довкілля України 2018 рік» наведені у табл 1. Аналіз статистичних даних щодо утворення, перероблення та накопичення відходів у Запорізькій області свідчить, про сталість кількості утворення відходів, відходи, що переробляються складають третину або половину утворених. Оскільки в області більша частина припадає на промислові відходи, а в області функціонує значна кількість підприємств важкої промисловості, то особливої актуальності та небезпеки набуває проблема накопичення цих відходів. Все вищезазначене свідчить, що небезпека для життя населення та безпеки довкілля набувають все більшої гостроти. Для органів місцевого самоврядування проблема відходів є постійним «головним болем», оскільки узаконені сміттєзвалища, більшість з яких застарілі, не відповідають сучасним нормам. Таблиця 1 – Динаміка поводження з відходами у Запорізькій області Показники 2015 2016 2017 2018 Утворилося 5463,3 5040,8 5129,4 5294,5 У т.ч.: відходи І–ІІІ класів небезпеки 19,0 16,0 17,5 18,3 Спалено з метою отримання енергії 115,2 78,2 56,0 51,5 Спалено з метою теплової переробки 0,9 1,0 1,2 0,9 відходів Утилізовано 2623,1 2887,8 2705,5 3325,9 Підготовлено до утилізації 96,3 0,4 ** Видалено у спеціально відведені місця 1941,9 1790,9 1946,6 1568,1 чи об’єкти У т.ч. на спеціально обладнані 1752,7 1584,4 ** звалища Видалено іншими методами видалення 505,8 630,6 ** 44

2019 * 5404,1 ** 45,8 2,6 3788,4 ** 1299,6 ** **

Вилучено внаслідок витікання, випаровування, пожеж, крадіжок Експортовано У т.ч. для утилізації Загальний обсяг відходів, накопичених протягом експлуатації, у спеціально відведених місцях чи об’єктах (місця видалення відходів) на кінець звітного року Утворення відходів у кг у розрахунку на одну особу Утворення відходів у розрахунку на 1 км2, тон

0

0,1

-

**

**

0,7 0,7

0,2 0,2

-

** **

** **

160034, 8

162288, 7

165347, 9

164839, 9

**

3105,

2886

2963

3088

**

201,0

185,4

188,7

194,8

*– вказані попередні дані ** – інформація станом на серпень 2020 відсутня (відповідно до календаря оприлюднення статистичної інформації у 2020 році Головного управління статистики у Запорізькій області розділ «Утворення та поводження з відходами (1995–2019) буде опубліковано 28 вересня 2020 року).

Згідно інформації, переставленої у Регіональній доповіді про стан навколишнього середовища за 2018 рік з 99 місць видалення відходів (МВВ) 60 не паспортизовані, тобто по суті є звалищами відходів. У сільських населених пунктах відсутні спеціалізовані під-приємства та санкціоновані звалища відходів. Побутові відходи складуються у природних рельєфних утвореннях, а саме балках, ярах, долинах річок. Це становить екологічну небезпеку, оскільки стічні води, насичені забруднюючими речовинами, потрапляють у водні об’єкти. Майже всі побутові відходи захоронюються. Переважна більшість місць видалення відходів працює в режимі перенавантаження. Водночас «полігони» є джерелом інтенсивного забруднення атмосфери та підземних вод. Практично ні на одному з них не знешкоджується фільтрат. Більшість полігонів потребують санації та рекультивації, про заходи щодо поліпшення їх стану мови йти не може, оскільки морально та технічно вичерпані, ці умовні полігони становлять небезпеку для здоров’я людей та довкілля. Види відходів, що охоплені програмою – тверді побутові відходи (ТПВ), непридатні хімічні засоби захисту рослин. Програма містить заходи, які стосуються деяких інших видів відходів, крім ТПВ. Але основна увага зосереджена на управлінні ТПВ. При цьому оминаються увагою значні обсяги промислових відходів та питання полігонів промислових відходів. Термін дії комплексної програми спливає у 2020 році. Відповідно до Національної стратегії управління відходами в Україні до 2030 року, схваленої Кабінетом Міністрів України в областях України мають бути розроблені Регіональні плани розробляються. Метою розроблення Регіонального плану є необхідність створення та забезпечення ефективного функціонування системи управління відходами на території Запорізької області на інноваційних засадах, упровадження стратегічного планування, що передбачатиме виконання заходів, спрямованих на реформування та удосконалення системи управління відходами на території області. З серпня 2019 року Запорізькою обласною державною адміністрацією розпочата робота з підготовки регіонального плану управління відходами https://www.zoda.gov.ua/news/46829/ekologi-pochali-robotu-nad-regionalnim-planom-upravlinnyavidhodami.html. Розпорядженням голови облдержадміністрації від 15.08.2019 № 398 «Про створення робочої групи з розробки проекту Регіонального плану управління відходами Запорізької області до 2030 року», створено робочу групу з розробки проекту Регіонального плану управління відходами Запорізької області до 2030 року. Результатом двох засідань робочої групи став проєкт завдання на розроблення Регіонального плану управління відходами Запорізької області до 2030 року.

45

https://www.zoda.gov.ua/news/46964/robota-nad-regionalnim-planom-upravlinnya-vidhodamitrivaje.html. Однак матеріали засідань робочої групи відсутні. Громадського обговорення концептуальних засад управління відходами в області не проводилось. Протокольним рішенням від 04.09.2019 № 2 Робочою групою затверджено завдання, які включають основні відомості, що повинні бути включеними до Регіонального плану управління відходами Запорізької області до 2030 р. Здавалося б, технічне завдання на розробку регіонального плану управління відходами мало б врахувати ці особливості регіону – специфіка утворюваних промислових відходів, виснаженість та неврегульованість сміттєзвалищ, які лише умовно можуть називатися полігонами. Розробленню технічного завдання мала би передувати певна робота – аналіз поточного стану системи управління відходами в області, у т.ч. муніципальних які є лише однією складовою всього переліку відходів, що утворюються в області. Варто було визначити потребу у залученні експертів для подальшої розробки, залучити районні державні адміністрації та територіальні громади області. Однак, такий ґрунтовний документ розробляла робоча група у складі якої відсутні науковці та представники промислового, аграрного сектору області. Хоча навіть проміжний аналіз статистичних даних свідчить про значні обсяги утворення саме відходів промислового сектору. На сайті Запорізької обласної державної адміністрації відсутня будь-яка інформація щодо актуального реєстру місць видалення відходів Запорізької області, яка має вестися згідно Постанови Кабінету міністрів України від 03.08.1998 № 1216) та реєстру об’єктів утворення, оброблення та утилізації відходів за вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 31 серпня 1998 р № 1360. Очевидно, що вищезазначена інформація мала бути одним з ключових елементів аналізу при формуванні технічного завдання розробки регіонального плану управління відходами. За інформацією Запорізької обласної державної адміністрації, яка надана листом від 22.07.2020 року № 07-800-322-е на запит Запорізької обласної організації Всеукраїнської ліги щодо фінансування природоохонних заходів, які фінансуються за рахунок коштів обласного бюджету у 2019 році та 1 півріччі 2020 – серед таких заходів, не передбачено жодних видатків на розроблення Регіонального плану. Станом на серпень 2020 року не оголошено тендер на розроблення Регіонального плану управління відходами, а з усіх доступних стратегічних документів не вбачається концептуальності поводження з відходами у Запорізькій області. Серед індикаторів виконання Стратегії області зазначені: обсяги промислових відходів (І–ІІІ класів небезпеки), тис. т; питома вага використаних, знешкоджених та утилізованих відходів від загального обсягу утворених, %; кількість виявлених та ліквідованих несанкціонованих сміттєзвалищ, одиниць, що є узагальненими індикаторами, характерними для всієї країни, а не конкре-тизованими для Запорізької області. Все це свідчить про формальність підходу до розроблення важливого стратегічного документу цілої області, яка має свою специфіку, відсутність системності та не врахування засад збалансованого розвитку у плануванні стратегічних документів. Замість вироблення стратегічних підходів до поводження з відходами, спрямованих на пошук шляхів вирішення ключових проблем регіону, створення інфраструктури управління відходами, регіональний план управління відходами не має свого «обличчя», через нього наскрізно не проходить загальна концепція поводження з відходами у регіоні. Такий документ ризикує перетворитися на черговий мертвий папір.

46

ГЛОБАЛЬНА ЕКОЛОГІЧНА ОЦІНКА ТЕХНОЛОГІЙ ПОВОДЖЕННЯ З ВІДХОДАМИ Артамонов В. В., доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри Василенко М. Г., інженер-землевпорядник, старший викладач Кафедра геодезії, землевпорядквання та кадастру Кременчуцький національний університет ім. Михайла Остроградського (Полтавська обл.) Поводження з відходами орієнтується насамперед на їх утилізацію чи знешкодження і передбачає застосування належної ресурсо- та енергоефективної, природної чи природоподібної за принципом дії, технології, яка не погіршуватиме стан довкілля і тому буде екологічно «дружною». Остання властивість технології потребує певного уточнення та аналізу існуючої її оцінки, системна обґрунтованість якої дозволить об’єктивно визначати дійсну екологічну ефективність технологічних рішень поводження з відходами. Зазначимо, що забезпечення різнопланових за важливістю та складністю потреб суспільства здебільше супроводжується негативним для довкілля впливом. Очікувана допустимість такого впливу на навколишнє середовище визначається відповідними розрахунками, а поточні реальні значення контролюються належними екологічними вимірами. Такий підхід орієнтований на виконання вимог сучасно пануючої екологічної парадигми – забезпечити нормативні умови (які вважаються екологічно сприятливими за концентраціями та певними характеристиками небажаних компонентів довкілля) в локальній зоні їх виникнення або на її лімітованих межах. Таким чином, контрольований екологічний вплив антропогенної діяльності територіально обмежується лімітованою зоною навколо джерела його утворення і поза увагою залишається все, що видалено за її межі і надходить у довкілля з його значною, але обмеженою здатністю до асиміляції чи деструкції. Більш того, навіть за умови повної відсутності негативного впливу певного виду антропогенної діяльності на довкілля, визнання відсутності її глобальної екологічної збитковості є сумнівним, а прийнята в антропогенній діяльності технології може вважатися екологічно «дружною» лише в локальному розумінні. Екологічно «дружною» сприймається та визнається така технологія, яка не призводить до утворення шкідливих для довкілля речовин чи наслідків. Але при цьому нехтуються екологічні негативи, спричинені виробництвом зовнішніх стосовно такої технології матеріально-енергетичних компонентів (матеріалів, обладнання, механізмів, теплової та електричної енергії тощо), що забезпечують реалізацію та функціонування локально екологічно «чистої» технології, екологічна «дружність» якої оцінюється. Стосовно розробки документації проектованої діяльності, як початкової стадії кожної реалізації суспільних потреб з очікуваним антропогенним впливом на довкілля, сучасне розуміння екологізації економіки зводиться до прийняття таких проектних рішень, впровадження яких потребує мінімальних капітальних вкладень і експлуатаційних витрат при обов’язковому місцевому забезпеченні нормативів екологічної безпеки. Глобальність екологічної спрямованості економіки системно потребує для кожного виду антропогенної діяльності визначення сумарної накопичувальної оцінки глобального екологічного впливу на довкілля в цілому і забезпечення його мінімізації в рамках технологічно та соціально можливих альтернатив. Таку потребу задовольняє [1] визначення інтегрального (за сутністю теж глобального) екологічного результату (ІЕР), як загального показника екологічного впливу на довкілля скидів, викидів та відходів виробництв і технологій. Цей показник для певного виробництва є сумою безпосередньо його екологічного впливу та консолідованих власних показників екологічних впливів інших виробництв, які постачанням сировинних та енергетичних ресурсів забезпечують його функціонування.

47

Очевидно, що за таких обставин кількісну екологічну привабливість і доцільність отримають заходи щодо енерго- та ресурсоощадження антропогенної діяльності, а також значно повніше і точніше визначиться ефективність екологічно «дружніх» технологій. Капітальна складова ІЕР утворюється з екологічного впливу при формуванні (зокрема будів-ництві) виробництва, а також як пропорційна частка ІЕР інших відокремлених виробництв, що забезпечують його сировинні та енергетичні тощо потреби . Експлуатаційна складова ІЕР є результатом функціонування створеного виробництва та випуску ним продукції, а також певної частки ІЕР інших відокремлених виробництв, що забезпечують його сировинні та енергетичні потреби . Загальним у визначенні ІЕР антропогенної діяльності є врахування локального та глобального її компонентів, а також капітальної та експлуатаційної його складових. Локальний компонент оцінює екологічні впливи, що формуються безпосередньо на території створення та функціонування даного виробництв. Принципова відмінність капітальної та експлуатаційної складових ІЕР антропогенної діяльності полягає у характері їх впливу на довкілля. По-перше, вони рознесені в часі, бо експлуатаційна складова екологічного впливу може виникати тільки після того, як завершиться формування капітальної. По-друге, надалі вони діють сумісно, при цьому очевидно, що експлуатаційна складова весь час поновлюється і її вплив залишається відносно постійним, а вплив капітальної з часом затухає відповідно природному процесу протидії довкілля антропогенним діям, що викликають його збурення. Зазначена нестабільність капітальної складової ускладнює оцінку кількісної динаміки її екологічного впливу, теоретичною базою для майбутньої розробки концепції та методики визначення якого може слугувати поглиблений розгляд життєвого циклу капітальних об’єктів антропогенної діяльності. За таких умов приведений інтегральний екологічний результат ІЕР виробництва, по аналогії з приведеними затратами техніко-економічного розрахунку, можна в першому наближенні оцінити за виразом: n ЕСК і m ІEС = å + å ECЕ j , ti і =1 j =1 де ІЕРі – інтегральний екологічний результат і -ої капітальної складової антропогенної діяльності з його розрахунковою тривалістю t i ; ІЕРj – екологічний слід експлуатаційної складової j -ої антропогенної діяльності; Характерним прикладом з цього приводу слугують споруди водоочистки, зокрема для знешкодження стічної води, що апріорі визнаються суто екологічними, і лише системний аналіз технології яких дозволяє визначити її глобальний екологічний вплив на довкілля та вибрати економічно доцільні інженерні рішення його мінімізації. Зокрема, за класичною технологією повної біологічної очистки побутових стоків [2], з їх кожного м3 в середньому видаляється біля 180 г завислих речовин, з солей амонію утворюється в очищеній воді понад 150 г сумарно нітритів і нітратів та за рахунок аеробного окислення органічних домішок води надходить у повітря біля 0,45 кг вуглекислого газу. Для отримання таких результатів очисними спорудами споживається біля 3 кВт-год/м3 електроенергії. Таким чином, в середньому при виробництві 1 кВт-год електроенергії спалюється на ТЕЦ 0,36 кг умовного палива і у довкілля надходить 1,9 кг вуглекислого газу, 31 г окису вуглецю, 57 г твердих часток, понад 8,6 г SO2 і біля 1,2 г NOx. Очевидно, що при потребі витратити 3 кВт-год електроенергії для очистки 1 м3 побутової стічної води, в глобальному екологічному впливі очисних споруд слід враховувати інтегральний екологічний результат від їх електроспоживання, бо при виробництві спожитої електроенергії неминуче еквівалентне надходження до атмосфери такого об’єму димових газів ТЕЦ, в яких містяться 5,7 кг вуглекислого газу, 93 г окису вуглецю, 171 г твердих часток, 25,8 г SO2 і 3,6 г NOx. 48

Глобальна екологічна збитковість функціонування класичних споруд очистки стічних вод очевидна і її зменшення доцільно шукати системно, зокрема як через впровадження енергоощадних технологій очистки, так і зменшення величини екологічного сліду від виробництва електроенергії. Аналогічно доцільно, через порівняльні визначення інтегрального екологічного результату, оцінити існуючі та перспективні підходи і технології поводження з відходами, встановити частки внутрішньої та зовнішньої його складових, зважити напрямки вдосконалення поводження і потенційні очікування від їх впровадження. Варто зазначити, що сучасний стан оцінки антропогенного впливу на екологічний стан планети не забезпечує його покращення чи навіть стабілізацію. Впровадження ІЕР дозволить не лише визначити та розвивати екологічно сприятливі виробництва, а також виявити і контролювати екологічний баланс територій, країн та планети в цілому. Література: 1. Артамонов В. В., Василенко М. Г., Міхно П. Б. Технічнч та економічні рішення з протидії глобальним викликам // Вісник Хмельницького національного університету. – 2019. – Вип. 3. – Хмельницький, 2019. – С. 26–29.

2. Василенко М. Г. Екологічно безпечна біосорбційно-фільтраційна технологія попередньої анаеробної очистки стічних вод Вісник Кременчуцького національн. університету. – Кременчук : КрНУ, 2019. – Випуск 1/2019 (114). – С. 113–120. АНАЛІЗ ПОВОДЖЕННЯ З ПОБУТОВИМИ ВІДХОДАМИ У ВОЛИНСЬКІЙ ОБЛАСТІ Музиченко О. С., кандидат біологічних наук, доцент кафедри екології та охорони навколишнього середовища Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки Михалюк Т. В., заступник директора з науково-методичної роботи Волинської обласної Малої академії наук (м. Луцьк) Постійне зростання обсягів відходів, критичність у виділення нових земель під полігони для їх розміщення, незадовільне впровадження новітніх технологій переробки та утилізації відходів становить загрозу в екологічній безпеці держави. Актуальною проблемою в Волинській області залишається поводження з твердими побутовими відходами. На території Волинської області у 2019 р. утворилося понад 668,1 тис. м3 відходів, з них: 100,0 т небезпечних відходів І–ІІІ класу небезпеки. Основними джерелами утворення відходів у Волинської області є підприємства гірничодобувної, будівельної, деревообробної галузі та агропромислового виробництва. Так, на території шахтних відвалів Нововолинського гірничопромислового району, загальна площа яких становить понад 60 га, накопичено понад 9800 млн м3 породних відвалів. Основним способом видалення твердих побутових відходів в області є їх захоронення на сміттєзвалищах. Згідно наданих інформацій райдержадміністрацій та міст обласного значення, станом на 01.01.2020 р., у Волинській області під сміттєзвалищами (без врахування закритих полігонів та сміттєзвалищ, де накопичено більше 2 млн тонн твердих побутових відходів на площі 85 га) знаходиться близько 380 га земель, на яких накопичено понад 1,5 млн тонн сміття. Із 478 діючих місць видалення відходів, а це 11 полігонів твердих побутових відходів та 467 сміттєзвалищ, паспортизовано лише 23% та 13% мають оформлені державні акти на земельні ділянки або договори оренди землі [1]. Полігони твердих побутових відходів розташовані на території міст Луцька, Ковеля, Володимира-Волинського, Нововолинська та Локачинського, Луцького, Любешівського, Камінь-Каширського, Ратнівського, Старовижівського, Шацького, 49

районів та побудовані відповідно до розробленої та погодженої у встановленому законодавством порядку проектно-кошторисної документації.

1 99

0 100

0 17 83

19 81

34 113 66

0 65 35

87

40 100 60

17

56 44

м .К ов ел ь м м .Л .Н уц ов ьк ов ол ин сь см к тЛ м ок .В ач ол і од им ир см -… т см Ш тС ац ьк та ра Ви ж ва м .К ам ін см ьтЛ … ю бе ш ів см тР ат не см тТ ор чи н

120 100 80 60 40 20 0

Заповнено %

Вільно

Рис 1. Заповнюваність (%) полігонів для захоронення ТПВ у Волинській області станом на 01 01.2020 року згідно інформації Державної екологічної інспекції у Волинській області, управління ДСНС України у Волинській області [1]

Із 11 діючих полігонів ТПВ 3 полігони (м. Луцьк, смт Шацьк, смт Любешів, смт Локачі) переповнені, полігони м. Нововолинська та м. Ковеля заповнені від 80 до 99%, решта 5 полігонів спроможні на певний період (від 2 до 7 років) забезпечити потребу своїх населених пунктів у розміщенні побутових відходів (рис 1). Використання полігонів веде до збільшення питомого навантаження на одиницю площі полігону, ступеню щільності відходів й нарощування висоти складування. Полігони та звалища виконують роль природоохоронних споруд, але самі є джерелами негативного впливу на навколишнє середовище. Основні показники поводження з відходами І-ІІІ класів небезпеки подано на рис 2. Відповідно Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», з метою реалізації заходів, які спрямовані на реалізацію державної політики щодо покращення екологічної безпеки в області, обласна рада затвердила Програму поводження з твердими побутовими відходами у Волинській області на 2018–2021 роки. Для вирішення проблемних питань поводження з ТПВ Програма передбачає цілий ряд заходів, основними з яких є: - розробка техніко-економічного обґрунтування на будівництво сміттєпереробних комплексів та заводу з переробки ТПВ; - впровадження сортування, роздільного збору та вивезення ТПВ; - забезпечення екологічної безпеки на існуючих об’єктах поводження з ТПВ та їх ефективного використання за рахунок: приведення у відповідність до санітарних вимог та оптимізація використання діючих полігонів ТПВ; проведення рекультивації відпрацьованих полігонів ТПВ; ліквідація несанкціонованих сміттєзвалищ; створення нових полігонів, переважно шляхом реконструкції існуючих сміттєзвалищ [2]. З 01.09.2015 р. на полігоні ТПВ с. Брище (поблизу м. Луцька) експлуатувалась сортувальна лінія потужністю 50 тис. тонн в рік, що давала змогу продовжити термін експлуатації полігону. З грудня 2017 р., з метою вжиття заходів, спрямованих на зменшення шкідливих викидів, запущена установка із видобутку і переробки біогазу. З 2018 р. запущена друга сміттєсортувальна лінія потужністю 60 тис. тонн в рік. В м. Луцьку впроваджено систему збирання окремих компонентів твердих побутових відходів, а саме: ПЕТ-пляшки, паперу та картону. З метою вилучення небезпечних відходів із загальної маси ТПВ в дошкільних навчальних закладах та школах м. Луцька встановлено 87 спеціальних контейнерів для 50

збору побутових хімічних джерел струму (батарейки та акумулятори). Щорічно вдається збирати 3,0–3,5 тони відпрацьованих батарейок які передаються на спеціалізоване підприємство «Аргентум» (м. Львів) для подальшої переробки.

800 700 600 500 400 300 200 100 0

733,1 583,4 438,6

638,8 466,6

668,1

684 496,2

498,4

557,4

234,3 41

40,1

39,5

20,1

300,2

21,23

17,2 2019 рр.

2014 2015 2016 2017 2018 Утворено Направлено в сховища організованого складування… Рис 2. Динаміка основних показників поводження з відходами I–ІV класів небезпеки у Волинській області, тис. т згідно інформації Державної екологічної інспекції у Волинській області, управління ДСНС України у Волинській області [1]

В містах обласного значення та районних центрах діють пункти по прийому вторинної сировини. Виробничу діяльність по переробці полімерних відходів та макулатури в області здійснюють ряд підприємств м. Луцька. «Програмою поводження з твердими побутовими відходами у Волинській області на 2018–2021 роки» заплановано встановлення сортувально-переробного комплексу потужністю 120 тис. т/рік (379,26 тис. м3 ) ТПВ на полігоні поблизу м. Луцька. Сучасними пріоритетами в поводженні з побутовими відходами повинно стати їх сортування та переробка з подальшим отриманням сировини та енергії, повторне використання відходів, утилізація та захоронення мінімальних залишкових відходів на сміттєзвалищах, що зменшить негативний вплив на здоров’я населення та навколишнє середовище. Література: 1. Екологічний паспорт Волинської області за 2019 рік // Режим доступу: https://voladm.gov.ua/article/ekologichniy-pasport-volinskoyi-oblasti-za-2019-rik/ 2. Програма поводження з твердими побутовими відходами у Волинській області на 2018–2021 роки // Режим доступу: http://volynrada.gov.ua/session/20/14-0 КРАУДІНВЕСТИНГ ЯК ІНСТРУМЕНТ ЗАЛУЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙ У ПЕРЕРОБКУ ВІДХОДІВ Богуцька О. А., кандидат економічних наук, старший науковий співробітник відділу проблем економіки підприємств Інституту економіки промисловості НАН України (м. Київ) Надмірне накопичення відходів несе значні ризики щодо погіршення стану довкілля та умов життєдіяльності населення. Вирішення проблеми переробки відходів забезпечується значними обсягами інвестиційних вкладень у модернізацію, реконструкцію та будівництво сучасних полігонів побутових та промислових відходів.

51

Досвід передових країн свідчить, що фінансування проектів ресурсозбереження – це не тільки інвестиції в охорону навколишнього природного середовища та відтворення природних ресурсів, а й прибутковий вид підприємницької діяльності, один із факторів інвестиційної привабливості країни. Проте, економічні бар’єри та ризики, що мають місце на кожному етапі реалізації проектів у сфері поводження з відходами, не сприяють залученню традиційних джерел фінансування (власні кошти підприємств і організацій, державне фінансування, банківські кредити). Ці проекти не завжди підходять під стандарти традиційних фінансових інститутів та фінансово-економічних відносин. Форма організації та специфіка циркулярних бізнес-проектів, у тому числі створення та управління схемою утилізації, відносить їх до рискових, тому потребує різноманітних форм залучення фінансування – венчурного та приватного акціонерного капіталу, а також крауд-фінансування. Суть цього інструменту – залучення коштів від широкого кола добровільних вкладників шляхом розміщення проекту на крауд-платформі (спеціалізованому інтернетресурсі). Специфікою крауд-фінансування, на відміну від інших форм залучення інвестицій, є досягнення «мережевого ефекту» для всіх учасників інвестиційного процесу. Тобто, сума окремого вкладу може бути невеликою, а загальний ефект досягається при збільшенні кількості учасників. У вітчизняній науковій спільноті крауд-фінансування поки ще не є об’єктом теоретико-методичного дослідження. Проблематика крауд-фінансування в Україні є новою як і стан розв’язання питань саме краудінвестингу у забезпеченні фінансовими ресурсами проектів у сфері перероблення відходів. Крауд-фінансування є однією із форм краудсорсингу (англ. crowdsourcing, crowd – натовп і sourcing – забезпечення ресурсами), під яким розуміють мобілізацію ресурсів широкого кола осіб (використання їх творчих здібностей, знань і досвіду) на добровільних засадах із застосуванням інформаційнокомунікаційних технологій. Це поняття вперше ввів журналіст Джефф Хау, пізніше розвинувши його у книзі «Краудсорсинг: коллективный разум как инструмент развития бизнеса» (Crowdsourcing: Why the Power of the Crowd Is Driving the Future of Business, 2009). Особливістю крауд-фінансування є принцип «з миру по нитці», який дає можливість ініціатору проекту за рахунок дрібних вкладень зібрати великі суми коштів. Крауд-фінансування має декілька форм і напрямків, проте, з точки зору залучення інвестицій у сферу перероблення відходів, цікавими є класичний краудфандинг та краудінвестинг. Краудфандинг (соціальне фінансування) – механізм розподілу фінансових ресурсів через Інтернет-платформи між великим числом учасників для досягнення певної цілі та отри-мання взаємних послуг при реалізації проекту. Краудінвестинг (інвестиційний/акціонерний краудфандинг) – це спосіб інвестиційних вкладень людей (мікроінвесторів), заснований на основі цифрових платформ, в інвестиційні проекти (стартапи) компанії з метою отримання вигоди від майбутніх грошових потоків цієї компанії та/або участі в її управлінні. Останнє і є головним чинником, який відрізняє краудінвестинг від класичного краудфандингу (табл 1) Таблиця 1 – Порівняння форм крауд-фінансування* Ознака Класична краудфандинг Вид проекту, що потребує Переважно суспільнофінансування соціальний проект, бізнесідея, стартап, комерційний проект Форма участі у проекті Спонсорство

52

Краудінвестинг Переважно інвестиційний проект, стартап, бізнес-ідея, комерційний проект Інвестування

Ознака Умови отримання коштів Мінімальний розмір чеку*

Пропозиції інвестору *

Кількість учасників

Класична краудфандинг На безповоротній основі

Краудінвестинг В обмін на частку у капіталі проекту або участь у грошових потоках Мінімальний – 1 грн Значно менший у (середній – близько 400 грн) порівнянні з іншими інструментами венчурних інвестицій мінімальний чек (від 1000 $*) • Участь у соціально• Близько 25–50% частки значимих проектах для бізнесу в залежності від країни. обсягів інвестицій (участь в • Підтримка малого бізнесу. уставному капіталі підприємства або окремому • Можливість отримати проекті). продукт або послугу ще до • Фіксований щомісячний виходу на ринок.

• Ексклюзивні винагороди (або річний) відсоток від прибутку компанії (за для спонсорів домовленістю, близько 30– 40% залежно від обсягів інвестицій та кількості учасників) Необмежна кількість У середньому 20 учасників

* за даними краудфандингової платформи «Na-starte» та краудінвестингової платформи «Startup.Network»

Приватним особам-мікроінвесторам така форма фінансування дає можливість брати участь у реалізації проектів за допомогою відносно невеликих сум, реципієнтам – увійти на ринок інвестицій, не маючи стабільного грошового потоку. Зокрема, вона часто застосовується для фінансування проектів локального благоустрою, надання допомоги певним категоріям населення тощо. Інвестори не тільки можуть отримати прибуток, але і підтримати проекти, які є для них соціально значимими. В Україні такий спосіб фінансування поки ще знаходиться на етапі становлення. Але для початкових стартапів і діючого бізнесу в Україні на сьогодні вже склалися можливості розміщення своїх бізнес-ідей на крауд-платформі «Startup. Network» [1] (табл 2). Таблиця 2 – Аналіз пропозицій для інвестування деяких проектів на інвестиційній платформі «Startup. Network»* Мінімальний Кількість проектів, Загальна розмір які розташовані на Галузь вартість інвестиції території України проекту Переважно (73% проектів від Переважно загальної кількості): 1732 (100%), з них (96% проектів) • інтернет та ІТ (20%); від $ 1 000 до 73% – діючий – у діапазоні $ 1 000 000 • виробництво (14%); бізнес від $ 5 000 до • торгівля (23%); $ 2 000 000 • послуги та сервіс (16%) у тому числі: Переважно (77% проектів від Переважно 173 (100%), з них загальної кількості): (92% проектів) $ 1 000 88% - діючий • інтернет та ІТ (20%); – у діапазоні бізнес від $ 5 000 до • розваги (12%); 53

Мінімальний розмір інвестиції

Кількість проектів, які розташовані на території України

$ 5 000

178 (100%), з них 80% – діючий бізнес

$ 10 000

265 (100%), з них 71% – діючий бізнес

Від $ 20 000 та вище

855 (100%), з них 62% – діючий бізнес

Галузь • торгівля (27%); • послуги та сервіс (18%) Переважно (64% проектів від загальної кількості): • інтернет та ІТ (17%); • торгівля (51%); • послуги та сервіс (18%) Переважно (88% проектів від загальної кількості): • інтернет та ІТ (26%); • громадське харчування (11%); • сільське господарство (8%); • торгівля (24%); • послуги та сервіс (19%) Переважно (80% проектів від загальної кількості): • інтернет та ІТ (18%); • виробництво (16%); • сільське господарство (12%); • торгівля (18%); • послуги та сервіс (15%)

Загальна вартість проекту $ 50 000 Переважно (81% проектів) – у діапазоні від $ 10 000 до $ 100 000 Переважно (74% проектів) – у діапазоні від $ 20 000 до $ 200 000

Переважно (86% проектів) – у діапазоні від $ 50 000 до $ 50 000 000

*Складено та розраховано за даними: https://startup.network/ua/projects/

Ідея залучення інвестицій у переробку відходів із використанням краудінвестингу базується на основних положеннях теорії колективних дій [2], економічної теорії клубів [3], а також моделі реалізації платформного бізнесу [4]. Суть моделі «клубної економіки» полягає в тому, що в групі індивідууму легше задовольняти свої соціальні та економічні потреби та реалізувати інтереси, ніж індивідуально. Створення клубів і вступ в них окремих економічних суб’єктів доцільно, якщо корисність, яку вони отримують від колективного споживання блага в розрахунку на кожного члена, вище, ніж у тому випадку, якщо б це благо споживалося індивідуально. Основними факторами колективних дій (або колективної діяльності) є [5, с. 72–73]: наявність загальної мотивації і цілей для різних включених в діяльність учасників, що дозволяє досягати надіндивідуальні цілі і завдання; наявність єдиного кінцевого результату, загального для учасників спільної діяльності; єдине просторово-тимчасове функціонування учасників. Останнє – одне з елементарних, але найбільш необхідних умов здійснення спільної діяльності, яке може бути реалізовано за допомогою організації краудінвестингових платформ. В Україні краудінвестинг дає можливість прискорення темпів інвестування проектів у сфері поводження з відходами на рівні регіонів і територіальних громад [6; 7]. Сьогодні, завдяки новим технологічним можливостям, волі та активності громадян, така форма колективних дій може принести ефект. Так, у багатьох країнах використовуються такі поняття як електронна демократія (е-демократія), енергетична демократія. Остання змінює громадянські суспільні відносини через можливість окремих громадян приймати участь в енергетичних кооперативах та в мережах споживачів [Ошибка! Источник ссылки не найден.]. Крім економічного ефекту, така форма співробітництва приводить до технологічних змін та демократизації суспільства і економіки. Специфіка та інструменти організації краудінвестингових платформ дозволить залучити сторонніх інвесторів до реалізації бізнес-проектів у сфері поводження з відходами 54

на умовах співвласності, а очолити процес керування інвестиціями може як виборний орган громади, так і місцева адміністрація. Розвиток краудінвестингу в Україні має достатні передумови, але лише за умов створення належного інституціонального середовища з боку держави та готовності до колективних дій, демократизації економіки та суспільства – з боку громадян. При розвитку платформного бізнесу в країні, який є основою функціонування краудінвестингу, останній може стати дієвим інструментом залучення інвестицій у сферу перероблення відходів. Література: 1. Startup. Network [Electronic resource]. – Mode of access: https://startup.ua/projects/.

2. Олсон М. Логика коллективных действий. Общественные блага и теория групп. Пер. с англ. – М.: ФЭИ, 1995. – 174 с.

3. Buchanan J. M. An Economic Theory of Clubs // Economica. – Vol. 32, No. 125 (Feb., 1965), pp. 1–14.

4. Parker G., Van Alstyne M., Choudary S. Platform Revolution: How Networked Markets Are Transforming the Economy – and How to Make Them Work for You // Kyivstar Business Hub: сайт. – 2016. Вып. 33. – Режим доступу: https://hub.kyivstar.ua/znaniya/obzory-biznesknig/vypusk-33/.

5. Казаринова Д. Б. Теория коллективных действий: политические импликации // Вестник РУДН. – 2011, № 3. – С. 72–78.

6. Голян В. А., Рудинець М. В., Рошкевич В. Ф. Інвестування проектів переробки відходів в умовах децентралізації: сучасний стан та пріоритети // Інвестиції: практика та досвід. – 2018, № 9. – С. 5–12.

7. Кочешкова І. М., Трушкіна Н. В. Організаційно-економічний механізм управління рециклінгом відходів // Глобальні та національні проблеми економіки. – 2018, Випуск 22. ПРОГРАМА ПОВОДЖЕННЯ З ТПВ НА ТЕРИТОРІЇ БУЧАНСЬКОЇ МІСЬКОЇ ОТГ НА 2019–2022 РОКИ Ситник А. І., головний спеціаліст відділу економічного розвитку та інвестицій Бучанської міської ради (Київська обл.) Програма поводження з твердими побутовими відходами (далі ТПВ) – це комплекс взаємопов’язаних та узгоджених в часі заходів: організаційних, технологічних, технічних, ресурсозберігаючих, екологічних, санітарно-гігієнічних, фінансово-економічних, соціальних, інформаційних, освітньо-виховних, тощо, спрямованих на розв’язання проблем сфери поводження з ТПВ на території Бучанської міської об’єднаної територіальної громади. Програма розроблена з метою реалізації невідкладних та перспективних заходів щодо збору, видалення, знешкодження, утилізації твердих побутових відходів на основі сучасного вітчизняного та світового досвіду, правової, нормативної, техніко-економічної системи поводження з відходами, економічних, інформаційно-освітніх заходів. Ця Програма спрямована на поліпшення стану благоустрою населених пунктів, охорони навколишнього природного середовища, санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, створення умов для залучення коштів бюджетів усіх рівнів, інвестиційних та кредитних ресурсів, міжнародно – технічної допомоги. Основною метою програми є координація дій органів місцевої влади, суб’єктів господарювання та активізація населення для забезпечення реалізації загальнодержавної програми поводження з твердими побутовими відходами та державної політики в цій сфері, яка спрямована на підвищення ресурсозбереження, зменшення шкідливого впливу відходів на навколишнє 55

природне середовище і здоров’я людей. Програма поводження з твердими побутовими відходами забезпечить вирішення екологічних, санітарних, економічних та соціальних проблем в межах Бучанської міської об’єднаної територіальної громади, через впровадження організованої системи збирання, утилізації та переробки відходів, споживання з подальшим використанням їх в якості енергетичних та вторинних ресурсів Основні напрямки розв’язання завдань Програми: - здійснення контролю за населенням щодо не допущення утворення стихійних сміттєзвалищ та самовільного вивезення, спалювання та утилізації твердих побутових відходів; - посилення роботи з населенням по укладанню договорів на вивезення ТПВ; - ліквідація несанкціонованих стихійних сміттєзвалищ; - облаштування контейнерних майданчиків з твердим покриттям; - придбання баків, контейнерів для індивідуального та роздільного збирання ТПВ; - впровадження новітніх технологій щодо роздільного збирання ТПВ. Виконання Програми на місцевому рівні забезпечує Бучанська міська рада, суб’єкти господарювання, мешканці населених пунктів. Контроль за ходом реалізації Програми здійснюють міський голова і постійні депутатські комісії. Фінансове забезпечення реалізації заходів базується на основі чинного законодавства із залученням коштів: - кошти місцевого бюджету; - державного бюджету, в тому числі Державного фонду охорони навколишнього природного середовища; - підприємців та іноземних інвестицій. Виконавцями Програми є Бучанська міська рада, КП «Бучазеленбуд», КП «Бучанське УЖКГ». Найбільші зрушення у сфері поводження з відходами будуть спостерігатися при застосуванні роздільного збирання побутових відходів та вилученні корисних компонентів із складу побутових відходів, що мають ресурсну цінність та встановленні спеціальних контейнерів для скла, паперу, пластикових пляшок і змішаних відходів. Контейнери передбачається встановити в районі багатоквартирних житлових будинків на спеціальних майданчиках в межах Бучанської міської об’єднаної територіальної громади, а також на територіях прилеглих до організацій, установ, підприємств. Крім того, планується облаштування контейнерних майданчиків та встановлення сміттєвих баків, контейнерів, урн на територіях дошкільних, загальноосвітніх навчальних закладів, НВК, а також закладів охорони здоров’я. Централізоване вивезення твердих побутових відходів з територій населених пунктів забезпечить підтримання чистоти, покращення санітарного стану та благоустрою об’єднаної територіальної громади в цілому. Організація робіт щодо залучення мешканців приватних домоволодінь до роздільного збору твердих побутових відходів та облаштування у приватному секторі майданчиків під контейнери призведе до зменшення кількості несанкціонованих смітттєзвалищ на берегах водойм, у зелених зонах, парках, узбіччях доріг, кладовищах та позитивно позначиться на екологічній ситуації району. Крім того, залучення підприємств, установ, організацій до процедури роздільного збирання твердих побутових відходів дозволить вилучити з відходів цінну вторинну сировину (папір, скло, пластик). Впровадження роздільного збирання твердих побутових відходів, централізованого збирання та вивезення буде супроводжуватись проведенням постійної агітаційної роботи щодо безпечного в санітарно-епідемічному та екологічному відношеннях поводження з твердими побутовими відходами та необхідності свідомої активної участі усіх верств населення у впровадженні роздільного збирання та вилучення корисних компонентів з побутових відходів. Заходи Програми у період до 2022 року 1. Розробка схем санітарної очистки території.

56

2. Виділення коштів на оформлення документів на полігони твердих побутових відходів.

3. Забезпечення своєчасної та ефективної роботи з вивезення твердих побутових відходів з приватного сектору та територій.

4. Проведення інформаційно-роз’яснювальної роботи з населенням щодо необхідності заключення договорів на отримання послуг з вивезення ТПВ, недопущення утворення стихійних сміттєзвалищ, самовільного вивезення сміття на полігони ТПВ, впровадження схеми роздільного збирання ТПВ.

5. Ліквідація несанкціонованих сміттєзвалищ.

6. Проведення рейдів, перевірок стану утримання прибудинкових територій та територій із залученням правоохоронних органів.

7. Придбання баків, контейнерів для індивідуального зберігання ТПВ, контейнерів для роздільного збирання ТПВ, сміттєвих урн. РЕАЛІЗАЦІЯ СОРТУВАННЯ ПОБУТОВИХ ВІДХОДІВ НА МІСЦЕВОМУ РІВНІ Залевський О. Є., начальник комунального підприємства Коляда А. С., головний бухгалтер КП «Бар-благоустрій» (Вінницька обл.) Відповідно до положень статті 32 Закону України «Про відходи», з метою обмеження та запобігання негативному впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров’я людини забороняється з 1 січня 2018 року захоронення неперероблених (необроблених) побутових відходів. З цього моменту на законодавчому рівні закріплена вимога сортування побутових відходів. Побутові відходи розділяють на тверді, великогабаритні, ремонтні та рідкі, крім від-ходів, пов’язаних з виробничою діяльністю підприємств, як зазначено в статті 1 Закону України «Про відходи». Для вирішення проблеми сортування сміття на території міста Бар з травня 2017 року було розпочато просвітницьку роботу зі школярами та населенням міста щодо важливості сортування сміття. Були закуплені перші 16 сіток-контейнерів для окремого збору плас-тикових пляшок. Більшість з них розставлені на майданчиках зі збору побутових відходів на території семи загальноосвітніх навчальних закладів. Рушійною силою в даному питанні виступили активісти, які проводили пропаганду серед населення та відкриті уроки для школярів та студентів. В 2017–2018 роках навіть проводилися змагання серед навчальних закладів хто більше збере пластикових пляшок. Населення спочатку скептично відносилось до даної ініціативи, але молодшому поколінну українців ця ідея сподобалась і вони почати доносити цю інформацію до своїх батьків. Ця хвиля сортування почала наростати як сніжний ком і станом на серпень 2020 року в місті нараховується 40 сіток для збору пластикових пля-шок, які наповнюються за 5–6 днів. Більш того, в цьому році мешканці міста самі почали залишати заявки щодо встановлення сіток для окремого збору пластикових пляшок. За перший рік частка відсортованих пластикових пляшок склала 0,3% від загального об’єму захоронюваного сміття на полігоні твердих побутових відходів. Наступним кроком було розроблення тарифів на окремі складові побутових відходів та схеми роздільного збору. Таким чином, вже з 2019 року на території міста окремо збираються тверді побутові відходи, великогабаритне сміття та ремонтні відходи. Паралельно збільшується кількість сіток для збору пластикових пляшок. Так, як половина населення міста проживає в приватних одноповерхових будинках з присадибною ділянкою значну часту сміття займає гілля, яке викидають мешканці після кронування зелених насаджень. Так, як правилами благоустрою міста спалювання листа 57

та гілля на відкритому повітрі заборонено, мешканці міста виносять їх до контейнерів. На підприємстві для цього є 2 одиниці техніки – трактори з самоскидними прицепами, які регулярно виїжджають на маршрут для збору великогабаритного сміття. Це сміття в подальшому складується окремо на території полігону ТПВ та переробляється на щепу подрібнювачем гілок, який був придбаний за кошти Барської міської ради та переданий на підприємство. Таким чином дане сміття пересортовується та перетворюється на паливо для твердопаливних котлів. Для прикладу, на цьому паливі підприємство опалює адміністративне приміщення, складські та інші господарські приміщення. Ремонтні відходи збираються по заявках окре-мою одиницею техніки та по можливості використовується при поточному ремонті доріг з насипним покриттям. За останній рік показник відсортованого сміття покращився до 5% за рахунок окремого збору великогабаритного та ремонтного сміття, збільшення окремого збору пластикових пляшок. Незважаючи на отримані успіхи, значна частка населення взагалі відмовляється сплачувати за послуги з поводженням з побутовим відходами. Барчани не визнають, що вони взагалі генерують якесь сміття і вважають, що все береться з повітря і надумано комунальним закладом. З цим питанням підприємству допомагає комунальний заклад муніципальна варта, яка уповноважена на складання протоколів про адміністративне порушення. Згідно існуючої кількості абонентів, яка була оновлена в 2018 році, договорами охоплено 98% абонентів, але якщо брати офіційну статистику населення міста, цей показник складає біля 70%. Наступною проблемою є несанкціоновані сміттєзвалища, які утворюються на узбіччі доріг. Муніципальна варта в місті не може встановити винних в створені цих звалищ з одного боку, з іншого боку КП «Бар-благоустрій» надає послуги з благоустрою міста і зобов’язаний прибрати дане сміттєзвалище, про що і робить висновок муніципальна варта. Сміття зі стихійних сміттєзвалищ в середньому займає до 15% від загального об’єму захороненого сміття за рік на полігоні ТПВ. Наразі підприємство готується до змін, пов’язаних зі збіль-шенням меж громади та території надання послуг з поводженням з побутовими відходами. Барська ОТГ буде майже в двічі більшою по кількості населення, а відстань від крайньої точки до полігону складатиме не 6 км, а 32 км. Але КП «Барблагоустрій» вже має попередні розрахунки в даному напрямку та досвід впровадження централізованого збору побутових відходів на прикладі Балківської, Івановецької, Гаївської та Лука-Барської сільских рад. МЕТОДИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗРОБЛЕННЯ МІСЦЕВИХ ПРОГРАМ ПОВОДЖЕННЯ З ВІДХОДАМИ Корж З. В., кандидат сільськогосподарських наук, депутат Корольовської районної ради в м. Житомир На сучасному етапі впровадження принципів сталого розвитку питанням реалізації природоохоронної політики відведено чільне місце. Одним із дієвих механізмів її втілення є екологічні програми які можуть бути комплексними або компонентними (розв’язують природозахисні питання окремих середовищ або їх елементів); міждержавними, національними (на рівні країни), регіональними і локальними, проблемними (для окремих географічних об’єктів) і спеціальними (екологічні аспекти технологій, продукції, товарів та ін.), а також галузевими (розглядають розв’язання екологічних питань у межах окремого відомства, галузі господарства). На сьогодні у зв’язку з обмеженістю науково-методичного забезпечення розробки екологічних програм потребують удосконалення методологія формування екологічних 58

програм різного рівня, а також єдині оціночні критерії їх ефективності. Серед основних подій у цій сфері за останній період була схвалена Урядом наприкінці 2017 року Національна стра-тегія управління відходами в Україні до 2030 року. Яка має на меті впро-вадження системного підходу до поводження з відходами на державному та регіональному рівнях, зменшення обсягів утворення відходів шляхом збільшення обсягу їх переробки та повторного використання. Вирішення проблеми поводження з твердими побутовими відходами для Житомирського району Житомирської області має важливе екологічне значення. Особливістю Житомирського району є центральне територіальне розташування обласного центру – м. Житомир, яке з усіх сторін межує з населеними пунктами Житомирського району і тому чинить на прилеглу до міста територію району підвищене антропогенне навантаження, що в першу чергу стосується твердих побутових відходів, питання утилізації яких на сьогодні залишається не вирішеним як для приміської зони так і для району вцілому. Завданням дослідження було на прикладі розробки районної програми поводження з твердими побутовими відходами виявити та проаналізувати основні методологічні труднощі та запропонувати можливі шляхи їх вирішення. Районні програми по вирішенню проблеми поводження з твердими відходами є переважно середньостроковими і розробляються на період 5 років. Термін реалізації попередньої програми поводження з відходами закінчився в 2016 році, тому розробка нової програми була нагальною. При розробці проекту нової програми було проаналізовано попередню програму та виявлено основні причини, які пере-шкоджали ефективній її реалізації. В цілому попередня програма несла переважно декларативний характер з узагальненим переліком постулатів та традиційного консер-вативного погляду на вирішення цієї проблеми. При підготовці проекту нової програми було використано науковий підхід з наступним аналізом можливих шляхів розв’язання проблеми. І в завершення було проведено її обговорення з зацікавленими особами (головами сільрад та об’єднаних громад та внесено остаточні корективи. В узагальненій структурі екологічної програми можна виділити наступні частини: 1) необхідність і стисле обґрунтування доцільності розроблення програми; 2) основна мета програми і термін її реалізації; 3) узгодженість з екологічними програмами обласного рівня; 4) характеристика сучасного стану проблеми, на розв’язання якої спрямована програма; 5) основні (пріоритетні) напрями дій для досягнення кінцевої мети програми; 7) етапи вирішення завдань програми і терміни їх виконання; 6) комплекси заходів, що мають здійсню-ватися на кожному з етапів; 8) орієнтовні розрахунки вартості реалізації програми та джерела її фінансування; 9) очікувані результати реалізації заходів програми та їх відповідність головній меті, прогнозна характеристика стану навколишнього природного середовища за етапами реалізації програми 10) механізм реалізації та фінансування програми і контролю за її виконанням. Практика реалізації екологічних програм в нашій країні свідчить про ряд проблем, які важливо враховувати під час розробки програмних документів з метою з підвищення їх дієвості та зменшенні кількості стримуючих факторів. Це наступні проблеми: 1) недостатня оцінка масштабів окресленої мети, необхідність попереднього наукового дослідження; 2) спрямованість завдань, що вирішуються за програмою безпосередньо на існуючі проблеми, її недостатня увага попереджувальним заходам що спричиняють проблеми; 3) відсутність єдиної методології формування екологічних програм різного рівня, що ускладнює розробку, впровадження й узагальнення результатів та прогнози на перспективу; 4) обмеженість нормативно-законодавчого та науково-методичного забезпечення екологічних програм; 5) неузгодженість програм екологічної спрямованості між собою; 6) невпорядкованість регулювання, надходження й використання фінансових ресурсів, а також обмеженість державного фінансування (державних та регіональних програм) та нерегулярність фінансових надходжень з інших джерел.

59

Підготовка місцевої районної програми, що має на меті розв’язання конкретної екологічної проблеми повинна відбуватись виключно на основі наукових методів дослідження з урахуванням вимог основних нормативно-правових документів в галузі охорони навколишнього природного середовища та відповідно до територіальних, економічних, соціальних та екологічних особливостей території. В процесі підготовки Програми було виявлено ряд наступних проблем: 1) недостатня кількість інформації стосовно поводження з відходам на рівні району, так як статистичні дані дають лише узагальнені дані про кількість відходів і лише вцілому. Така ситуація ускладнює як попередній збір інформації так і її аналіз та може вплинути на ряд кінцевих пропозицій і заходів щодо вирішення окремих частин проблеми поводження з відходами; 2) недостатнє бажання частини голів сільських (селищних) рад приймати участь в наданні відповідної інформації та часто відсутність розуміння чіткого плану до вирішення проблеми; 3) відсутність належного рівня фінансового забезпечення в умовах обмеженого місцевого бюджету – що означає, що ці проблеми в сучасних реаліях потрібно розв’язувати переважно спільними фінансовими зусиллями та за єдиною злагодженою системою заходів, що буде гарантувати її результативність та оперативність розв’язання проблемних питань; 4) чітке дотримання плану заходів та контролю за її виконанням. Висновки: 1. В основі розробки місцевих екологічних програм повинен бути покладений науковий підхід, що включатиме комплекс методів наукових досліджень, методологія яких дозволяє вирішувати як локальні так і комплексні задачі.

2. Написання екологічних програм ґрунтується на професійних навичках та містить елементи творчого підходу, який повинен передбачати багатоваріантность шляхів вирішення проблеми.

3. Проект програми повинен пройти кінцеву стадію обговорення з зацікавленими сторонами, роз’яснений їм, та по можливості після її затвердження проведений авторський нагляд за її виконанням. ПРО ПЕРСПЕКТИВИ РОЗРОБКИ РЕГІОНАЛЬНОГО ПЛАНУ УПРАВЛІННЯ ВІДХОДАМИ У МИКОЛАЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ Каражей О. М., начальник Управління Мац Д. А., заступник начальника Ланці Н. Ф., заступник начальника відділу регуляторної та дозвільної діяльності Управління екології та природних ресурсів Миколаївської обласної державної адміністрації Високий рівень утворення відходів та низькі показники їх використання як вторинної сировини призвели до того, що щороку в промисловості та комунальному секторі накопичуються значні обсяги твердих відходів, з яких лише незначна частина застосовується як вторинні матеріальні ресурси, решта потрапляють на звалища. За статистичними даними в м. Миколаєві та Миколаївської області обсяг утворення відходів за 2018 рік становить 2410,146 тис. т відходів, що на 3,5% більше порівняно з 2017 р., у т.ч. від економічної діяльності підприємств та організацій – 2287,776 тис. т (на 5% більше), у домогосподарствах – 122, 369 тис. т (на 18% менше). До основних сфер, де фактично утворюються небезпечні відходи належать підприємства металургії, машинобудування, суднобудування, харчової промисловості, обробки шкір, водоканали, сільськогосподарські підприємства, лікувальні заклади. Серед підприємств регіону найбільшими утворювачами відходів були ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» (1881,227 тис. т або 78% від загального обсягу), 60

Миколаївське відділення ПАТ «Сан Інбев Україна» (16,641 тис. т), а також, ПАТ «Веселинівський завод сухого знежиреного молока» (36,3 тис. т), ПАТ «Баштанський сирзавод» (16, 269 тис. т) та ТОВ «Сандора» (10,573 тис. т), ДПНВК ГТБ «Зоря-Машпроект» – (13, 308 тис. т.). Із загальної кількості утворених відходів утилізовано, оброблено (перероблено) 61,192 тис. т відходів. Для поводження з відходами на підприємствах області функціонують 10 установок для утилізації (перероблення) відходів загальною потужністю 913,587 тис. т/рік, та 12 – для спалювання відходів з метою теплового перероблення (2623 т/рік). Відповідно до статистичної інформації, на підприємствах області налічувалося 84 спеціально відведених місця та об’єкта видалення відходів. Загальний обсяг відходів, накопичених у спеціально відведених місцях чи об’єктах, на кінець 2018 р. становив 54666,099 тис. т, з яких 152,391 тис. т – І–ІІІ класів небезпеки. Згідно з Національним планом управління відходами до 2030 року, який затверджено відповідно до Національної стратегії, обласні державні адміністрації зобов’язані розробити та затвердити у дворічний строк Регіональні плани управління відходами. Миколаївська облдержадміністрація та її структурні підрозділи, відповідно до повноважень прикладає всіх можливих зусиль для реалізації заходів, визначених Національним планом. Розпорядженням голови облдержадміністрації від 02.09.2019 № 419-р затверджено склад робочої групи з розробки Регіонального плану управління відходами у Миколаївській області до 2030 року (далі – Регіональний план). В зв’язку з кадровими змінами розпорядженням від 07.05.2020 № 193-р внесено зміни до складу робочої групи з розробки проекту Регіонального плану управління відходами до 2030 року. Рішенням Миколаївської обласної ради від 13.12.2019 року №6 до Комплексної програми охорони довкілля Миколаївської області на 2018–2020 роки внесено природоохоронний захід «Розроблення Регіонального плану управління відходами у Миколаївській області на період до 2030 року (у т.ч. проведення стратегічної екологічної оцінки) ». 2020 року передбачено фінансування заходу в обсязі 1000,0 тис. грн за рахунок коштів обласного цільового фонду охорони навколишнього природного середовища. На сьогодні з метою розробки Регіонального плану управління відходами у Миколаївській області до 2030 року розпочато процедуру закупівлі послуг із застосуванням електронної системи закупівлі, яка буде завершена в серпні поточного року. На наступному засіданні робочої групи планується визначитись з варіантом кластеризації області та вихідні дані, підготовлені управлінням екології для подальшого використання при розробці Регіонального плану управління відходами. Одним з ключових заходів, покликаних вирішити проблему накопичення відходів, є утворення центрів приймання/збирання побутових відходів в населених пунктах з чисельністю більш як 50 тис. осіб. Рішенням виконкому Миколаївської міської ради від 05.04.2019 № 272 затверджено Детальний план території індустріального парку в Корабельному районі м. Миколаєва, в межах якого передбачено розміщення сміттєпереватажувальної станції (без зберігання сміття), яка зможе забезпечувати зазначений район. Інша планувальна можливість розміщення об’єкту по сортуванню та перевантажуванню твердих побутових відходів у м. Миколаєві існує на території Індустріального парку II Промзони в Інгульському районі міста, а саме на ділянці, яка належить Миколаївській облдержадміністрації відповідно до розпорядження Жовтневої адміністрації від 18.08.1997 № 461-р, після вирішення на вищому рівні питання повернення земельної ділянки 48,2 га, розташованої в межах міста до земель комунальної власності та виготовлення Детального плану території перспективної комплексної забудови Індустріального парку по вул. Троїцькій. Для м. Миколаєва найбільш актуальним є будівництво сміттєпереробного комплексу. На цей час виконкомом Миколаївської міської ради продовжується робота по розгляду пропозицій інвесторів та інших підприємств щодо співпраці в галузі переробки 61

відходів. Ретельно вивчаються усі аспекти запропонованих проєктів з метою вибору найбільш прийнятного для м. Миколаєва, як в частині технології так і інвестиційної складової. Всі заявники з пропозиціями, щодо будівництва сміттєпереробного заводу в м. Миколаєві, мають можливість виступити з презентацією проєкту на засіданні робочої групи з реалізації проєкту будівництва заводу з переробки та утилізації ТПВ у м. Миколаєві. Для спрощення роботи потенційних інвесторів у цій галузі на сайті Миколаївської міської ради розміщено порядок проведення інвестиційних конкурсів в м. Миколаєві. Крім того розміщена інформація по інвестиційним проєктам. З метою уточнення даних щодо залишків непридатних пестицидів та агрохімікатів у травні-червні 2019 році Миколаївською облдержадміністрацією проведена чергова інвен-таризація залишків непридатних хімічних засобів захисту рослин (далі – ХЗЗР). За результатом інвентаризації, на території чотирьох районів Миколаївської області залишається 226,87 тонни непридатних ХЗЗР, тари від них, забрудненого ґрунту та залишків будівель, а саме: у Вітовському районі – 0,15 т, Первомайському – 122,7 т (в тому числі 120 т – залізобетонні контейнери з-під пестицидів), Арбузинському – 99,85 т, Врадіївському – 4,17 т, в інших районах – непридатні пестициди відсутні. Заходи з утилізації непридатних ХЗЗР включено до Стратегії розвитку Миколаївської області на період до 2020 року, затвердженої рішенням Миколаївської обласної ради від 16.04.2015 № 9, та Комплексної програми охорони довкілля Миколаївської області на 2018-2020 роки, затвердженої рішенням Миколаївської обласної ради від 21.12.2017 № 22. На розвиток сфери поводження з твердими побутовими відходами в 2019 році спрямовано 31205,44 тис. грн. В 2020 році за кошти міського бюджету м. Южноукраїнськ придбано 10 од. контейнерів на суму 93 тис грн. В Миколаївській області виробництвом теплової енергії з використанням продуктів відходів сільського господарства (сонячне лушпиння, солома) займаються теплопостачальні компанії; ТОВ «Миколаївськи теплові мережі», ТОВ «Альмера», ТОВ «Ніктеплозбут», ТОВ «Ніктеплопостач», ТОВ «Дикий сад». Виробництвом електричної енергії з використанням продуктів відходів сільського господарства (сонячне лушпиння, солома) займається компанія ТОВ «АПК «Євгройл». В 2019 році господарством СПрАТ «Україна» (с. Мостове, Дома-нівського району) введено в експлуатацію біогазову установку з анаеробного розкладу проектна потужність якої становить 30 тонн на рік вхідного потоку відходів. На теперішній час в Миколаївській області відсутні підприємства, які здійснюють поводження (оброблення, переробка, знешкодження утилізація) з побічними продуктами тваринного походження. Також, в державних установах ветеринарної медицини області відсутні установки для спалювання трупів тварин та відходів тваринного походження, у разі виникнення інфекційних захворювань. Існує потреба в наявності одного підприємства для здійснення поводження (оброблення, переробка, знешкодження утилізація) з побічними продуктами тваринного по-ходження та 12 мобільних установок для спалювання трупів тварин у разі виникнення спалаху інфекційних захворювань. Проблемними питаннями на сьогодні залишається відсутність порядку розроблення та затвердження регіональних планів управління відходами та рамкового Закону України «Про управління відходами».

62

СТАН ПОЖЕЖНОЇ ТА ТЕХНОГЕННОЇ БЕЗПЕКИ ПОЛІГОНІВ ТПВ, МІСЦЬ ЗНАХОДЖЕННЯ НЕБЕЗПЕЧНИХ ХІМІЧНИХ РЕЧОВИН У КИЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ Щасний В. В., заступник начальника – начальник відділу планування заходів цивільного захисту управління організації заходів цивільного захисту ГУ ДСНС України у Київській області По наявній інформації у місцевих підрозділах ГУ ДСНС України у Київській області на обліку в Головного управління перебуває 30 санкціонованих полігонів твердих побутових полігонів. Згідно статті 21 Закону України від 5 березня 1998 року «Про відходи» контроль за стихійними звалищами, ліквідацією несанкціонованих і неконтрольованих звалищ покладається на органи місцевого самоврядування. Головним управлінням щорічно проводиться ряд заходів щодо здійснення заходів державного нагляду (контролю) на вищевказаних полігонах твердих побутових відходів у відповідності до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності та затверджених Річних планів здійснення заходів державного нагляду (контролю) Державної служби України з надзвичайних ситуацій» За останні роки спостерігається тенденція у не виконанні наступних вимог: ü територію сміттєзвалища не забезпечено зовнішнім протипожежним водопостачанням; ü на території об’єктів не встановлені бочки з водою; ü пожежні щити не доукомплектовані первинними засобами пожежогасіння; ü не встановлені світловідбиваючі покажчики найближчих пожежних водоймищ згідно ГОСТУ; ü при в’їзді на територію об’єкту не встановлено план-схему розміщення будівель, споруд, проїздів, пожежних гідрантів, первинних засобів пожежегасіння та центрального електрощита; ü вогнегасники не встановлені в легкодоступних місцях, шляхом навішування на вертикальні конструкції на висоті не більше 1,5 м від рівня підлоги; ü наявні вогнегасники не перезаряджені новим вогнегасячим складом; ü наявні пожежні щити не укомплектовано згідно вимог нормативних документів; ü електромережу приміщень не перевірено на опір ізоляції з складанням акту; ü для цілей пожежогасіння приміщення не в повній мірі забезпечені вогнегасниками; ü з’єднання, відгалуження та окінцювання жил проводів і кабелів в приміщеннях будівель виконано не за допомогою опресування, зварювання, паяння або затискачів; ü Протипожежні відстані до лісових масивів не відповідають ДБН В.2.2-12:2018 «Планування і забудова територій». Пропозиції: 1. Органам місцевого самоврядування та виконавчої влади вжити заходів щодо забезпечення зовнішнім протипожежним водопостачанням наявних полігонів твердих побутових відходів.

2. Керівникам полігонів визначати обов’язки посадових осіб (у тому числі заступників керівника) щодо забезпечення пожежної безпеки, призначити відповідальних за пожежну безпеку окремих будівель, споруд, приміщень, дільниць тощо, технологічного та інженерного устаткування, а також за утримання і експлуатацію технічних засобів протипожежного захисту.

3. Для розміщення первинних засобів пожежогасіння на території полігонів побутових відходів (у господарській зоні) встановити спеціальні пожежні щити (стенди).

4. Для запобігання вибухів і пожеж створити системи вилучення та знешкодження біогазу.

63

5. По периметру полігони твердих побутових відходів забезпечити необхідним ґрунтом для ізоляції при закритті полігона.

6. Для радіометричного контролю всіх відходів контрольно-пропускні пункти оснастити спеціальними приладами.

7. В’їзди на полігони і проїзди по їх території здійснювати за встановленим маршрутами. На шляху руху транспорту встановити таблички, які вказують напрямок.

8. Для кожного полігону побутових відходів відповідно до ДБН В.2.4-2-2005 розробити інструкцію з експлуатації полігону, в якій врахувати специфіку виробництва, наявність засобів механізації.

9. На кожен полігон твердих побутових відходів розробити, погодити та затвердити проект, що включає санітарно-технічний паспорт відповідно до ДБН В.2.4-2-2005. Пожежі на полігонах твердих побутових відходів (сміттєзвалищах) належать до найбільш складних і тривалих, гасіння яких вимагає залучення значних ресурсів, зусиль, засобів і часу. Прогнозування та попередження пожеж на полігонах (сміттєзвалищах) вкрай ускладнено, оскільки важко визначити можливі осередки підвищення температур через різну питому теплоємність відходів. В основному пожежі виникають у пожежонебезпечний період влітку. Основною причиною виникнення пожеж залишається людська необачність і недбалість, нехтування правилами пожежної безпеки, необережне поводження з вогнем, порушення технологічного регламенту захоронення твердих побутових відходів. Відповідно до статистики пожеж на полігонах твердих побутових відходів (сміттєзвалищ) на території Київської області спостерігається щорічне збільшення кількості пожеж, якщо в 2017 році було зафіксовано 14 випадків виникнення пожеж то вже в 2019 році – 31, а на перше півріччя 2020 року – 17 (рис 1). Ця статистика свідчить про невтішну тен-денцію зростання кількості пожеж на полігонах твердих побутових відходів (смітєзвалищах) на території Київської області.

40 30 20 10 0 2017 2018 2019 2020 (перше півріччя) Рис 1. Статистика пожеж на полігонах твердих побтових відходів (сміттєзвалищах) протягом 2017–2020 роках

На території Київської області існує проблема з утилізацією непридатних до використання хімічних засобів захисту рослин (ХЗЗР). Відповідно до актів інвентаризації місць накопичення непридатних до використання хімічних засобів захисту рослин, проведеною у 2019 році, за даними Департаменту екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації залишається 298,355 т небезпечних агрохімікатів, а саме в Білоцерківському, Бородянському, Іванківському, Макарівському, Миронівському, Обухівському, Переяслав-Хмельницькому, Сквирському, Ставищенському, Таращанському районах, а також на території зони відчуження ЧАЕС. Із 22 складських приміщень 19 (86,4%) експлуатуються в незадовільному стані, 3 (13,6%) – в задовільному стані. Найбільша кількість ХЗЗР залишається на територіях Бородянського (120,7 т), Іванківського (29,1 т) та Тара-щанського (25,45 т) районів, а також в районі залізничної станції Янів зони відчуження (49,745 т). Останній раз роботи по вивезенню небезпечних відходів з території Київської області проводились у 2011–2012 роках. Всього було вивезено 2424,73 т. Роботи по перезатаренню ХЗЗР проводились АРЗ СП у 2011–2012 роках на територіях Васильківського і Таращанського районів. Всього на той час відповідно до укладених 64

договорів з ТОВ «СІ БУД СИСТЕМ» АРЗ СП зібрано та перезатарено 215,681 т (у 2011 році – 147,181 т; у 2012 році – 68,5 т) небезпечних відходів. Роботи по перезатаренню ХЗЗР проводились АРЗ СП у 2016 році у Сквирському районі, у 2018 році – у с. Матвіїха Володарського району та с. Снігури Житомирської області. Завершення робіт по очищенню області від непридатних до використання хімічних засобів захисту рослин в попередні роки суттєво ускладнювалось значними відхиленнями між обліковою кількістю пестицидів по області, що надавались місцевими державними адміністраціями та фактичними обсягами. Така ситуація склалася в зв’язку з неналежним збе-ріганням ХЗЗР, що призвело до ушкодження тари та упаковки, втрати маркування (етикеток), неконтрольованого перемішування небезпечних пестицидів та утворення їх невідомих сумішей, що в свою чергу унеможливлює отримання об’єктивних даних щодо кількості небезпечних відходів, що залишилися. Протягом 2013–2019 років небезпечні відходи з території області не вивозились у зв’язку з відсутністю фінансування цього заходу. На території Київської області спостерігається випадки виявлення небезпечних ртутьвмісних та інших невідомих речовин, а саме випадки з масовим знаходженням люмінесцентних ламп. Ми можемо спостерігати. що за останні роки виявлено великі звалища люмінесцентних ламп, а саме: № Дата та місце К-сть з/ Заходи щодо збору та утилізації знаходження ламп п 1. з 07.04.2016 по 14 тис.

1.Фастівським ККП проведено роботи зі збирання 27.04.2016, та пакування. в котловані 2. Спеціалізованою підрядною організацією колишнього ТОВ «Сігмас ЕКОЛОДЖІ» (ліцензія Мінприроди глиняного кар’єру, АД № 075672 від 21.12.2012) були виконані роботи Фастівський р-н з перевезення та подальшої утилізації 2. 06.03.2017, 3,5 тис.

1. Відпрацьовані люмінесцентні лампи згідно з с. Баликоактом надання послуг від 13.06.2017 № 143 передані Щучинка, до Кагарлицького р-у ТОВ «Укрбіоекологія» для подальшої утилізації.

3. 25.04.2017, 2,85 тис. 1. Збір ламп та проведення демеркуризації в м. Яготин забрудненої території для подальшої передачі ламп здійснює 6-ДПРЗ (м. Переяслав-Хмельницький) ГУ ДСНС України у Київській області відповідно до договіру з від 21.06.2017 № 27.

2. 23.06.2017 організацією ТОВ «Наукововиробниче підприємство «Укрекопромпроект» були виконані роботи зі збирання та зберігання люмінесцентних ламп (акт надання послуг від 23.06.2017 № 197) для подальшої утилізації.

4. 22.07.2017 займають 1. Власника земельної ділянки гр. Бабич В.Н. у с. Стоянка, площу здійснити заходи щодо її звільнення від Києвоорієнтовн небезпечних відходів із залученням організації, яка Святошинській р- о 12 кв.м має ліцензію на проведення даних робіт. н (висотою до 2-х метрів) 5. 17.10.2017 0,9 тис.

1. Відпрацьовані люмінесцентні лампи згідно з у с. Переселення, договором про надання послуг від 18.10.2017 № Кагарлицького 17/10-17Л та актом надання послуг № 419 передані р-ну до ТОВ «Укрбіоекологія» для подальшої утилізації 65

6.

7.

За період з 20.04.2018 по 04.05.2018, у с. Переселення, Кагарлицького р-ну 20.03.2019, смт Володарка, Володарський р-н

3 тис.

1. Відпрацьовані люмінесцентні лампи згідно з договором про надання послуг від 03.05.2018 № 20/04-18Л та актом надання послуг від 04.05.2018 № 106 передані до ТОВ «Укрбіоекологія» для подальшої утилізації.

0,18 тис.

1. Володарським відділенням поліції спільно з селищним головою вирішується питання стосовно власника приміщень з подальшим зобов’язанням його щодо вивезення небезпечних відходів організацією, яка має ліцензію на поводження з небезпечними відходами.

На території Київської області є проблема щодо утилізації невідомих тар, бочок, ємностей з небезпечними хімічними речовинами. Розроблено та затверджено «Алгоритм дій місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та територіальних органів (служб) Київської області в разі виявлення небезпечної (невідомої) хімічної речовини, небезпечних відходів», а також на місцевому рівні РДА, МВК. Відповідно до Алгоритму дій «місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування визначає підприємство-ліцензіата з розміщення або утилізації виявлених небезпечних хімічних речовин та надсилає йому заявку на виконання робіт». ПРАКТИКА ЕНЕРГЕТИЧНОЇ УТИЛІЗАЦІЇ ПОБУТОВИХ ВІДХОДІВ В М. КИЄВІ Сігал О. І., кандидат технічних наук, завідувач лабораторією Павлюк Н. Ю., кандидат технічних наук, провідний науковий співробітник Плашихін С. В., кандидат технічних наук, старший науковий співробітник Інститут технічної теплофізики НАН України (м. Київ) Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» (м. Київ) В галузі управління побутовими відходами в Україні відбуваються швидкі та незворотні зміни. В новітньому законодавстві (Національній стратегії управління відходами в Україні до 2030 року [1], Національному плані управління відходами до 2030 року [2], законопроекті 22071-д від 04.06.2020 «Про управління відходами» [3]) закріплений принцип використання матеріального та енергетичного ресурсу відходів відповідно до засад Директиви 98/2008/ЄС «Про відходи» [4]. Для впровадження цього підходу при розроблені та реалізації регіональних Програм управління відходами необхідно провезти аналіз наявної і перспективної чисельності населення, обсягів утворення і збирання муніципальних відходів, дослідити їх морфологічний склад та енергетичний потенціал. Згідно дослідження Світового банку [5], ефективність роздільного збирання муніципальних відходів залежить від добробуту населення. Для України, як енергодефіцитної країни доцільне використання енергетичного потенціалу відходів. Цей принцип реалізований на єдиному в Україні київському сміттєспалювальному заводі «Енергія», який з 2015 року працює в режимі котельні. Аналіз морфології Києва був проведений ДП «Науково-дослідний та конструкторськотехнологічний інститут міського господарства». Аналіз кількості теплоти, яку можна отримати при спалюванні реальних змішаних вологих відходів міста був проведений Інститутом промислової екології.

66

Завод переробляє до 23% загальної кількості змішаних відходів міста і передає до теплової мережі до 220 тис. Гкал на рік теплової енергії для забезпечення теплом та гарячою водою населення житлових масивів «Осокорки» та «Позняки». В планах заводу – встановлення турбіни на 3,5 МВт для роботи в режимі ТЕЦ-на-ТПВ. Протягом усього періоду експлуатації заводу очищення димових газів котлоагрегатів здійснювалось лише від суспендованих твердих частинок, недиференційованих за складом (золи). За кожним котлоагрегатом встановлені індивідуальні електрофільтри. В 2020 році на заводі «Енергія» заплановане будівництво системи хімічного очищення димових газів для приведення їх якісних показників у відповідність до Директиви 2010/75/ЄС «Про промислові викиди», яка встановлює нормативи на граничні обсяги викидів у повітря для установок спалювання відходів (табл 1). Впровадження хімічного очищення газових викидів повинно зменшити рівень шкідливих викидів заводу у 5 разів. Таблиця 1 – Середні граничні обсяги викидів для наступних забруднюючих речовин Забруднюючі речовини Директива 2010/75/ЄС ГДК України 3 Оксид сірки SO2 50 мг/м 200 мг/м3 3 Тверді суспендовані частинки (зола) 10 мг/м 50 мг/м3 Хлориди в перерахунку на HCl 10 мг/м3 50 мг/м3 3 Фториди в перерахунку на HF 1 мг/м 5 мг/м3 Важкі метали 0,5 мг/м3 1 мг/м3 3 Ртуть Hg 0,05 мг/м 3 Кадмій Ca та Талій Tl 0,05 мг/м 3 Діоксини та фурани 0,1 мг/м Попередні дослідження технологічних рішень показали доцільність впровадження на заводі «Енергія» технології напівсухої хімічної очистки димових газів, яка полягає у поглинанні молекул кислотних газів, діоксинів, фуранів та важких металів гашеним вапном та активованим вугіллям. Розмір реактора хімічного очищення повинен забезпечувати необхідний час перебування (до 10 с) димових газів для абсорбції кислих компонентів в краплях та на зволоженій поверхні частинок сорбенту і повного випаровування введеної вологи. Використання в якості сорбенту гашеного вапна Са(ОН)2 забезпечить ефективне зв’язування кислих компонентів димових газів, в тому числі оксидів сірки. Продукти реакції: хлорид кальцію СаСl2, сульфіт кальцію CaSO3 сульфат кальцію CaSO4 та фторид кальцію СаF2 нетоксичні, є малорозчинними речовинами, що зменшить забруднення ґрунтових вод. Для повного очищення димових газів від важких металів та діоксинів і фуранів після реактору хімічного очищення в газохід перед тканинним фільтром необхідно вводити активоване вугілля. Остаточне пиловловлювання має відбуватись в тканинному фільтрі, який забезпечує близько 20 с часу перебування в ньому димових газів для закінчення реакцій зв’язування на поверхні рукавів фільтра та оптимального часу між струшуваннями. Фільтрування димових газів через шар леткої золи забезпечить вихідну концентрацію пилу нижче 10 мг/нм3. Перевагами напівсухої технології є досягнення необхідного ступеню очищення, низькі капітальні витрати, низькі експлуатаційні витрати, утворення сухого субпродукту, відсутність необхідності обробки стічних вод. Тверді відходи, що утворяться, зможуть бути використані в процесі солідіфікації, або будівництві (дорожньому, виробництві будівельних суміші, тощо). Для вибору обладнання системи хімічного очищення буде проведений тендер. В рамках підготовки Регіонального плану управління відходами в місті заплановане будівництво сміттєпереробного комплексу потужністю переробки 700 тис. тонн на рік, а також заводів механіко-біологічної обробки відходів.

67

Література: 1. DIRECTIVE 2008/98/EC OF THE EUROPEAN PARLIAMENT AND OF THE COUNCIL of 19 November 2008 on waste and repealing certain Directives / режим доступу: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/PDF/?uri=CELEX:32008L0098&from=en 2. Національна Стратегія управління відходами в Україні до 2030 року / Розпорядження КМУ від 8.11.2017 р. № 820-р / режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/820-2017%D1%80 3. Національний план управління відходами до 2030 року. Затверджений розпорядженням КМУ (№ 117-р від 20.02.2019) https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/117-2019%D1%80#n13 4. Проект Закону України «Про управління відходами» (2207-1-д від 04.06.2020). http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=69033 5. What a Waste. A Global Review of Solid Waste Management. – World Bank, 2012 http://documents.worldbank.org/curated/en/302341468126264791/pdf/68135-REVISED-What-aWaste-2012-Final-updated.pdf 6. Методичні рекомендації з розроблення регіональних планів управління відходами. Затверджені наказом Міністерства екології та природних ресурсів України (№ 142 від 12.04.2019) https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0142737-19#Text РОЗРОБЛЕННЯ РЕГІОНАЛЬНОГО ПЛАНУ УПРАВЛІННЯ ВІДХОДАМИ ДО 2030 РОКУ В ЧЕРКАСЬКІЙ ОБЛАСТІ Свояк Н. І., кандидат біологічних наук, доцент кафедри екології, голова Черкаської міської організації Всеукраїнської екологічної ліги Фоміна Н. М., старший викладач кафедри хімічних технологій та водоочищення, голова Черкаської обласної організації Всеукраїнської екологічної ліги Черкаський державний технологічний університет Біля 400 тис. тонн сміття «спродукували» жителі Черкаської області минулого року – «відходів комунальних (міських) змішаних». Зростанню кількості ТПВ сприяють товари одноразового використання; товари народного споживання з короткочасним терміном служби людині, які населення купує, споживає та викидає, не дивлячись на їх залишкову вартість. Сприяє росту потоку сміття і тара, яка, до того ж, видозмінює його. Так за останні п’ятдесят років в твердих побутових відходах зменшилась кількість скла та жерстяних банок, в той же час, значно зросла кількість пластику та інших полімерних матеріалів. На сучасному етапі розвитку суспільства кожна людина, за даними статистики, в середньому за місяць створює від 2 до 2,2 м3 твердих побутових відходів, що мають тенденцію до постійного зростання. Усього 160 тонн непотребу потрапило в заготівельні пункти вторинної сировини. Усе інше – знайшло свій «вічний притулок» на 477 організованих місцях видалення твердих побу-тових відходів (полігонів ТПВ та сміттєзвалищ). Відповідно до інформації Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області лише 181 місце видалення ТПВ (38%) експлуатуються при наявності документів, які посвідчують право власності (користування) земельними ділянками, відведеними під сміттєзвалища та полігони. «Вічний», оскільки роз-мови про будівництво сміттєпереробного заводу в Черкасах ведуться вже 13-й рік, а віз – і нині там. Тим часом постійно збільшується кількість сміття на Черкаському полігоні, який функціонує вже 28 років із грубими порушеннями природоохоронного законодавства. Поступове накопичення більше 2 мільйонів тонн твердих побутових відходів на полігоні призвело до винищення лісу в радіусі 50–100 м навколо нього. А сміттєзвалище, до речі, пере-буває у межах унікального природного

68

масиву Черкаський Бір, територія якого, відповідно до програми розвитку заповідної справи, призначена для створення національного природного парку. Нині ситуація з побутовими відходами стала загрожуючою. Відсутній постійний моніторинг полігону та інформування про шкідливі викиди у повітря, землю, грунтові води, вплив яких на навколишнє середовище може викликати виникнення надзвичайної ситуації у будь який момент. Стан поводження з побутовими відходами в області, ще гірший. Повсюди у селищах області, вздовж доріг, малих річок та водоймищ розповсюджені несанкціоновані звалища різних побутових відходів, які ніколи не вивозяться і поступово захоплюють усе більше і більше територій. Вік деяких полігонів дорівнює середній тривалості життя в Україні. «Пальму лідерства» за довгожительством посідає Уманський міський полігон, розташований на землях Собківської сільської ради. Від села Собківка сміттєзвалище-довгожителя відділяє всього 3 кілометри. Полігон експлуатується з 1947-го року. Проект будівництва сміттєзвалища відсутній, проектна потужність об’єкту не визначена. Наступний за «віковим цензом» ‒ Золотоніський міський полігон, розташований в адміністративних межах Новодмитрівської та Антипівської сільських рад Золотоніського району. Експлуатується з 1956-го року. Уже 31 рік функціонує Смілянський полігон ТПВ, розташований на землях Залевківської сільської ради. 30-річне міське сміттєзвалище в м. Монастирище розташоване на землях Аврамівської сільської ради Монастирищенського району. Відповідно до вимог ст. 35-1 Закону України «Про відходи» забороняється проектування, будівництво та експлуатація побутових відходів без оснащення системами захисту ґрунтових вод, вилучення та знешкодження біогазу та фільтрату. Полігон ТПВ оснащений системою захисту ґрунтових вод – асфальтобетонне покриття, просочене бітумною емульсією. І якщо для захисту ґрунтових вод та збирання і вилучення фільтрату заходи проводяться, до дегазація відсутня на усіх полігонах області, окрім Черкаського, де проводиться виробництво електричної енергії з вилученого біогазу. «Сміттєві» проблеми Черкащини досить типові для України. Загалом в межах держави лише 4% побутових відходів переробляються на сміттєспалювальних заводах, що генерують позитивну енергію. Це мізерна кількість у масштабах країни. По-перше, не побудована інфраструктура з роздільного збору, сортування та утилізації твердих побутових відходів. Це суттєво знижує рівень переробки та утилізації, і відповідно підвищує рівень їх захоронення. Пріоритетом у цьому напрямку повинне стати роздільне збирання відходів, та переробка більшої їх частини у якості вторинної сировини. На сьогодні існує безліч різноманітних технологій, а серед них – і вітчизняних, які дозволяють переробляти до 90% відходів, тому ж всі ці технології прибуткові, і дозволять одержувати значний прибуток у короткий термін. Ще у 2003 році Черкаським управлінням «Черкасиекоком ресурси» була розроблена «Програма зниження екологічної напруги шляхом переробки та утилізації ТВП як вторинної сировини», але і вона не була прийнята для реалізації. Другою причиною, що сприяє росту гір непотребу, є проблеми в законодавстві, пов’язаному з поводженням із побутовими відходами. Українці вже давно очікують на нові, європейські стандарти управління відходами. Закон «Про відходи» від 1998 року на сьогодні не сприяє ані створенню цивілізованого ринку перероблення, ані завданням збереження довкілля. Відповідно до пункту 9 частини першої, частини четвертої статті 39 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», розпоряджень Кабінету Міністрів України від 08.11.2017 № 820-р «Про схвалення Національної стратегії управління відходами в Україні до 2030 року» та від 20.02.2019 № 117-р «Про затвердження Національного плану управління відходами до 2030 року», з метою розроблення проекту регіонального плану управління відходами до 2030 року в Черкаській обласній державній адміністрації створена робоча група з розроблення проекту регіонального плану управління відходами до 2030 року, куди ввійшли керівники структурних підрозділів облдержадміністрації, представники органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, громадських 69

організацій екологічного спрямування та науковці. Розроблення документу передбачене вимогами Національної стратегії управління відходами в Україні до 2030 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 08.11.2017 № 820, Національним планом управління відходами до 2030 року, затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20.02.2019 № 117. Регіональний план управління відходами має врахувати структуру економіки області, обсяги утворення різних типів відходів, наявні та необхідні потужності для екологічно безпечного оброблення відходів. Також він має стати планом залучення інвестицій та розвитку ринку і бізнесу в області. Члени Черкаської обласної і міської організацій Всеукраїнської екологічної ліги приймають активну участь в роботі групи. Основним завданням робочої групи є підготовка проекту регіонального плану управління відходами до 2030 року. У своїй діяльності з процедурних питань робоча група керується Примірним положенням про консультативно-дорадчий, координаційний та інший допоміжний орган облдержадміністрації, затвердженим розпорядженням обласної державної адміністрації від 12.10.2009 № 285. В 2019-2020 рр. було проводилися тематичні засідання робочої групи. В обласній адміністрації експерти з питань поводження з відходами Державного підприємства «Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут міського гос-подарства» (ДП «НДКТІ МГ») представили на розгляд обласної робочої групи перший етап прийняття робіт з розробки проєкту Регіонального плану області до 2030 року. ДП «НДКТІ МГ» було визнане переможцем через систему ProZorro – задля розробки документу державного планування для області. В обласній адміністрації представники ДП «НДКТІ МГ» презентували розроблений проєкт розділу Регіонального плану управління відходами в Черкаській області, а саме: Аналіз поточного стану системи управління відходами в Черкаській області та Концепцію поводження з відходами в Черкаській області. Вони окреслили план основних дій та заходів для вирішення питання поводження з різними видами відходів з економічної точки зору. Підприємство має необхідне обладнання, а також досвід виконання робіт, якот: розроблення ТЕО системи поводження з ТПВ в м. Нетішіні; розробка стратегії поводження з ТПВ в АР Крим, Розробка ТЕО будівництва комплексу з переробки ТПВ м. Хмельницький, коригування схеми санітарної очистки м. Суми. Після розгляду матеріалів проекту, наданих ДП «НДКТІ МГ», члени робочої групи надали свої пропозиції для врахування їх при розробленні документу в цілому. Загалом же документ має пройти процедуру стратегічної екологічної оцінки, погодження в Мінприроди та Мінрегіоні та бути затвердженим Черкаською обласною радою. Залучають до цієї роботи різні сектори, зокрема органів місцевого самоврядування, бізнесу, громадськості, між-народних партнерів. Упродовж наступного місяця фахівці підприємства планують виїжджати до міст, районів регіону для більш детальної подальшої розробки Плану. Цілі Концепції управління відходами Черкаської області (медичні відходи, побутові відходи, відходи будівництва та знесення): 1. Створення ефективної та рентабельної системи управління побутовими відходами у відповідності до ієрархії пріоритетів поводження з відходами, максимального зменшення їх захоронення на полігонах та збільшення обсягів перероблення.

2. Створення сталої системи управління відходами будівництва й знесення та максимальне залучення їх компонентів як вторинної сировини у господарську діяльність.

3. Забезпечення безпечної для довкілля та здоров’я людини системи поводження з ме-дичними відходами через дотримання вимог й правил та створення мережевої інфраструктури поводження з медичними відходами доступної для медичних закладів Черкаської області. Завдання Концепції: § Інтеграція політики запобігання утворенню побутових відходів; 70

§ Максимальне охоплення населення якісними послугами з вивезення побутових відходів в Черкаської області (+ цільові показники щодо охоплення населення послугами з вивезення ТПВ, їх роздільного збирання (у %); § Підвищення рівня компетенції та спроможності місцевих органів влади в налагодженні системи поводження з ТПВ; § Досягнення максимального перероблення ТПВ в Черкаській області; § Поступове створення за кластерним принципом та на засадах міжмуніципального співробітництва (ММС) регіональних об’єктів інфраструктури поводження з ТПВ. Кількість кластерів, регіональних об’єктів та технологій, що застосовуватимуться, буде визначено після проведення технічного та економічного обґрунтування можливих варіантів; § Упорядкування наявних сміттєзвалищ та полігонів, приведення їх у відповідність до належних вимог; § Підвищення рівня відповідального ставлення громадян до поводження з ТПВ; § Попередження та мінімізація утворення відходів будівництва та знесення; § Підвищення рівня перероблення відходів будівництва та знесення; § Після проведення техніко-економічного обґрунтування планується встановити конкретний цільовий показник із строком його досягнення; § Мінімізація захоронення відходів будівництва та знесення із забезпеченням виконання технічних вимог екологічної безпеки до місць видалення цих відходів; § Після проведення техніко-економічного обґрунтування планується встановити конкретний цільовий показник із строком його досягнення; § Відокремлення небезпечних матеріалів під час будівель та споруд; § Часткове заміщення первинної сировини в секторі будівництва вторинною сировиною з відходів будівництва та знесення після попередньої підготовки; § Зниження ризику, що походить від матеріалів, які містять азбест, та від використання інших небезпечних речовин в будівництві; § Створення основи для впровадження апробованих методів і технологій поводження з медичними відходами; § Вдосконалення стандартів поводження з відходами з метою зменшення ризику для населення і довкілля; § Створення регіональної мережі об’єктів інфраструктури поводження з медичними відходами, яка включатиме: первинну мережу оброблення медичних відходів, яка забезпечуватиме їх знезараження шляхом автоклавування або фізичних, хімічних методів попереднього оброблення за місцем їх утворення та тимчасового зберігання; регіональний об’єкт/ти високотемпературного спалювання медичних відходів, що не підлягають автоклавуванню (фармацевтичні препарати; анатомічні відходи; гострі предмети; лабораторні відходи, відходи хіміотерапії тощо); § Посилення контролю з попередження несанкціонованого потрапляння на полігони медичних відходів категорій B, C, D. Основні заходи Концепції: § Визначення кластерів ТПВ (територій охоплення); § Запровадження роздільного збирання побутових відходів в населених пунктах області; § Створення муніципальних пунктів збирання побутових відходів та їх компонентів, зокрема небезпечних у складі побутових тощо; § Інвентаризація полігонів, визначення переліку полігонів, що мають бути закриті та рекультивовані, розроблення планів приведення у відповідність до належних вимог тих полігонів, для яких це доцільно робити; § Будівництво нових регіональних полігонів; § Організація регулярних тренінгів для органів місцевого самоврядування (ОМС) з питань організації системи поводження з ТПВ;

71

§ Проведення регулярної роботи з підвищення обізнаності населення з питань поводження з ТПВ; § Фінансова підтримка реалізації пріоритетних проектів, що реалізовуються на засадах ММС за допомогою обласного ФОНПС; § Розроблення комунікаційного плану роботи з населенням та ОМС на рівні обласної державної адміністрації; § Забезпечення роздільного збирання та зберігання відходів будівництва та знесення на будівельному майданчику для їх подальшого перероблення та утилізації; § Удосконалення методів знесення та подальшого перероблення відходів будівництва та знесення, використання найкращих доступних технологій (НДТ); § Створення ефективної інфраструктури поводження з відходами будівництва та знесення, зокрема, створення стаціонарних об’єктів, призначених для приймання відходів будівництва та знесення з сортуванням і подрібненням за допомогою дробильно-сортувальних установок, а також забезпечення функціонування мережі мобільних дробильних установок; § Створення умов для виробництва та збуту матеріалів з перероблених відходів будівельно-ремонтних робіт за цінами та показниками якості, співставними з цінами та показниками для первинної сировини § Поступове закриття нелегальних звалищ, які приймають відходи будівництва та знесення; § Впровадження в практику роботи будівельних компаній складання планів управління відходами будівельно-ремонтних робіт та їх інтеграція до проектнокошторисної документації щодо будівництва і реконструкції будівель та споруд; § Удосконалення на обласному та місцевому рівнях інформаційної системи щодо обліку поводження з відходами будівництва та знесення; § Роздільне збирання медичних відходів з метою зменшення ризиків для довкілля і здоров’я населення країни; § Створення умов для належного тимчасового зберігання медичних відходів та їх оброблення за місцем зберігання із створенням необхідних об’єктів інфраструктури (окремі приміщення, холодильники, контейнери, бокси, локальні потужності з перероблення тощо); § Забезпечення безпечного перевезення медичних відходів від місць утворення та тимчасового зберігання до об’єктів з їх перероблення та видалення відповідно до Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів, затверджених наказом МВС від 26 липня 2004 р. № 822. У цілому Регіональний план має бути готовим уже 1 грудня цього року. Важливо, що цей План буде спрямований на розв’язання проблемних питань щодо утворення, накопичення, зберігання, перероблення, утилізації та захоронення відходів в області. На сьогодні розглядається перший етап послуг із розробки плану. Та сподіваємося, що на кінцевому етапі матимемо обґрунтований документ, що буде дорожньою картою для реалізації низки заходів, фундаментом з упровадження комплексної системи поводження з відходами в області до 2030 року з поділом території регіону на кластери, забезпечить розвиток інфраструктури управління відходами. Йдеться про будівництво сміттєпереробних заводів, побудову логістичної моделі об’єктів інфраструктури за напрямками відходів, модернізації існуючих та планування будівництва нових об’єктів з урахуванням фінансової спроможності громад, тарифної політики та залучення інвестицій. Література: 1. Фоміна Н. М., Свояк Н. І. Оцінка стану переробки побутових відходів в Черкаській області. // Збірка матеріалів Національного форуму «Поводження з відходами в Україні: законодавство, економіка, технології» (м. Київ, 4–7 листопада 2014 р.). – К. :, 2014. – С. 77–79.

72

2. Свояк Н. І., Фоміна Н. М., Свояк М. І. Управління побутовими відходами в Черкаській області. // Збірка матеріалів Національного форуму «Поводження з відходами в Україні: законодавство, економіка, технології» (м. Київ, 10–11 листопада 2015 р.). – К. : Центр екологічної освіти та інформації, 2015. – С. 77–79.

3. Свояк Н. І., Фоміна Н. М., Свояк М. І. Поводження з небезпечними відходами в місті Черкаси. // Національний Форум «Поводження з відходами в Україні: Законодавство, економіка, технології» (22–23 листопада 2018 року). – К. : Центр екологічної освіти та інформації, 2018. – С. 115–118.

4. Свояк Н. І., Фоміна Н. М. Впровадження роздільного збирання побутових відходів в місті Черкаси. // Поводження з небезпечними відходами. Серія «Стан навколишнього середовища», грудень. № 12. – К. : Центр екологічної освіти та інформації, 2019. – С. 15–25.

5. Омельяненко Т. Л. ДП «НДКТІ МГ» Концепція управління відходами Черкаської області (проект). // (м. Черкаси, 26 червня 2020 року).

6. Розпорядження КМУ від 8 листопада 2017 р. № 820-р «Про схвалення Національної стратегії управління відходами в Україні до 2030 року». АНАЛІЗ СИТУАЦІЇ З НЕБЕЗПЕЧНИМИ І ПОБУТОВИМИ ВІДХОДАМИ У ЗАКАРПАТСЬКІЙ ОБЛАСТІ ТА МОЖЛИВІ ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ Шпонтак Ю. М., директор департаменту екології та природних ресурсів Ковач В. В., начальник відділу нормування викидів в атмосферне повітря, використання водних ресурсів та поводження з відходами Закарпатська обласна державна адміністрація Станом на 01.01.2020 року на території Закарпатської області обліковано 134 місця видалення твердих побутових відходів з яких 57 паспортизовано. Практично всі МВВ області, крім полігону ТПВ м. Ужгорода, м. Мукачево та сміттєзвалища с. Боржава, функціонують без належного проєктного обґрунтування, висновків державної екологічної експертизи, не відповідають санітарним та екологічним вимогам (відсутні правовстановлюючі документи на землю, не знешкоджується фільтрат, відсутні огорожі, під’їзні шляхи засмічені). Більшість діючих МВВ вичерпали свої потужності, заповнені на 80–85%, а термін експлуатації сміттєзвалищ міст Виноградова, Берегова, Сваляви та полігону ТПВ м. Ужгорода закінчився. Роздільний збір ТПВ (скла, пластику та металобрухту) впроваджено у містах Ужгород, Мукачево, Чоп, Перечин, Хуст, Виноградів та деяких населених пунктах Ужгородського, Воловецького, Великоберезнянського, Хустського, Рахівського районів (всього в 120 населених пунктах регіону). Потужності з утилізації побутових відходів відсутні. Окремі види відходів, що не підлягають видаленню на сміттєзвалища (люмінесцентні та ртутні лампи, чорний та кольоровий металобрухт, свинцеві акумулятори, відходи пластмаси, поліетилену, склобою, картону та макулатури) збираються спеціалізованими підприємствами (всього 42 суб’єкти господарювання), якими, згідно із звітними даними, впродовж 2019 року зібрано 191 тонна склобою, 542 тонни макулатури, 64 тонни відходів полімерних. Технологічне обладнання для утилізації небезпечних відходів наявне у ТОВ «Нью Еко-світ» (м. Ужгород, місцезнаходження: Ужгородський район, с. Кінчеш, мікрорайон «Бази»). Для максимального використання ресурсоцінних складових відходів в області створюються відповідні умови для залучення інвесторів з метою будівництва сміттєпереробних

73

заводів, впровадження технологій з використання альтернативних видів палива, налагодження системи збору, сортування та переробки ТПВ, зменшення кількості місць видалення відходів. В с. Яноші Берегівського району продовжується будівництво заводу із сортування та механічної переробки твердих побутових відходів потужністю 20 тис. тонн на рік, що дасть можливість переробити 70% від загальної кількості ТПВ, які утворюються в районі. Ведуться також переговори із зарубіжними інвесторами щодо будівництва заводу із зберігання, сортування, утилізації (без права спалювання) ТПВ в м. Тячів (урочище Боршоньпоток). В Іршавському районі вирішується питання щодо будівництва сортувальної дільниці та впровадження роздільного збирання ТПВ. Облдержадміністрацією проводяться заходи щодо прискорення впровадження функ-ціонування сміттєпереробного об’єкта на території Ірлявської сільської ради за межами насе-леного пункту. Вирішення проблеми поводження з побутовими відходами Департамент екології та природних ресурсів вбачає в організації централізованого збору сміття в усіх населених пунктах області та будівництва сміттєпереробних заводів. Однією з проблем побудови нових полігонів для збирання і перероблення ТПВ, а також заводів по утилізації ТПВ на Закарпатті є малоземелля. В гірських районах практично неможливо знайти такі земельні ділянки, які б відповідали будівельним і санітарним нормам для такого будівництва. При плануванні схеми очистки області передбачається вивезення ТПВ з гірських районів (Рахівський, Міжгірський, Воловецький, Великоберезнянський, частина Тячівського) в низинні, що викликає додаткову соціальну напругу серед населення цих районів. Отримати згоду населення при громадських слуханнях згідно діючого законодавства вкрай важко. Тому департаментом екології запропоновано на законодавчому рівні врегу-лювати дану проблему для Закарпатської області, як виняток, щоб виділення таких земельних ділянок проходило як заходи по упередженню екологічних і техногенних катастроф. Згідно із попередніми даними Головного управління статистики у Закарпатській області протягом 2019 року утворилось 152,8 тис. т відходів І–ІV класів небезпеки, в тому числі І–ІІІ класів небезпеки – 2,2 тис. т. Із загальної кількості відходів, 4,4 тис. т – спалено, утилізовано – 0,3 тис. т та видалено у спеціально відведені місця – 171,8 тис. т. Відходи І-го класу небезпеки – це в цілому відпрацьовані люмінесцентні лампи, які передаються спеціалізованим підприємствам, що мають ліцензію Мінприроди України на здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами. Відходи ІІ-го класу небезпеки – це відпрацьовані свинцеві акумулятори, відпрацьовані мастила, відходи виробництва хімічної продукції. Відходи ІІІ-го класу небезпеки – промаслені тирса та ґрунт, матеріали фільтрувальні забруднені, промаслене ганчір’я, шпали дерев’яні та ін. Відходи ІV-го класу небезпеки – відходи гірських порід, відходи деревообробки, шини відпрацьовані, склобій, макулатура, полімери, побутові відходи та ін. За даними Хустської райдержадміністрації на території області в с. Рокосово Хустського району зберігається 225 т забрудненого пестицидами ґрунту, який за висновком Українського науково-дослідного інституту екологічних проблем (м. Харків) є токсичними відходами І, ІІ класів небезпеки для здоров’я населення і потребує термінового вивезення за межі області або знешкодження у спеціальних печах при температурі 1000–1200°С. До складу ґрунту входять симазин, атразин, ДДТ, прометрин, фосфаміди, метафоси, інші непридатні та невідомі отруйні речовини. Закарпатською обласною радою 26.07.2018 прийнято рішення № 1243 про внесення змін до обласного бюджету на 2018 рік в якому виділено субвенцію з місцевого бюджету на здійснення природоохоронних заходів із запобігання виникненню надзвичайних ситуацій, виконання робіт, що потребують використання спеціальних засобів захисту органів дихання

74

та шкіри, вантажної, екскаваторної, вантажопідйомної та пожежної техніки на території ВАТ «Агрокомплекс» в с. Рокосово Хустського району в сумі 195,0 тис. грн. Обласна державна адміністрація неодноразово зверталася та надавала запити до Мінприроди України щодо виділення коштів для здійснення даного природоохоронного заходу з Державного фонду ОНПС, однак рішення про виділення коштів наразі не прийнято. Відповідно до інформації Мукачівської райдержадміністрації, на території 8 населених пунктів Мукачівського району знаходиться 41 залізобетонних аконтейнерів, в яких зберігалися хімічні засоби захисту рослин. В місцях зберігання даних контейнерів мають місце різкі запахи невідомих речовин, що негативно впливає на здоров’я мешканців даних населених пунктів та містить небезпеку для навколишнього природного середовища. Серед основних проблем у сфері поводження з відходами є недостатньо розвинена система збору та заготівлі вторинних ресурсів, відсутність сміттєпереробних комплексів, удосконаленої системи поводження із твердими побутовими відходами на основі роздільного їх збору. В області діє Програма поводження з твердими побутовими відходами на 2016–2020 роки, затверджена рішенням обласної ради 14.06.2016 року № 355 (із змінами). У форматі виконання заходів Програми у 2018 році розпочато реалізацію інвестиційного проекту «Будівництво сміттєпереробного об’єкта (сортувального цеху та полігону твердих побутових відходів) в урочищі Тайня, с. Вовкове Середнянської селищної ради Ужгородського району», що здійснюється ТОВ «Еколенд Плюс». Загальна вартість будівництва об’єкта (станом на 11.07.2016) становить 33 038,084 тис. грн. Даний проект у 2018 році профінансовано з обласного бюджету у сумі 455,966 тис. грн (відшкодовано вартість виготовлення проектно-кошторисної документації). Згідно із проектною документацією, передбачено здійснення діяльності на території Ужгородського району, де подібні об’єкти на даний час відсутні. Сміттєпереробний об’єкт складається з полігону твердих побутових відходів та сортувального цеху. В основі сортування ТПВ за допомогою механізованої сортувальної лінії, яка дозволяє виділити з маси ТПВ від 5 до 10 фракцій. При роботі в режимі сортування на 4 фракції це: ПЕТ, папір/картон, ганчір’я, скло, брухт чорних та кольорових металів. Основними додат-ковими фракціями, які можуть відбиратися, як правило в режимах пониженої сортувальної лінії, є різні види пластику, дрібна деревина, плівка, тощо. Проектом пропонується сорту-вальна лінія продуктивністю 300–500 м³/добу. Водночас, роботи були призупинені у зв’язку із зверненням до суду мешканців сіл Руські Комарівці та Вовкове Ужгородського району з позовними вимогами. Одним із проблемних питань у сфері поводження з відходами у частині визначення потенційних земельних ділянок для розташування / будівництва сміттєсортувальних / сміттєпереробних комплексів на території області та відповідного залучення інвестицій є супротив населення під час громадських слухань та самоусунення органів місцевого самоврядування від вирішення таких нагальних проблем. Через гірський характер, високу щільність населення, сусідство з 4-ма країнами Євросоюзу, єдиний водний басейн р. Тиса та заповідністю територій, ряд населених пунктів регіону позбавлені можливості вибору земельних ділянок та оформлення дозвільних документів під місця видалення відходів. Облдержадміністрація вбачає вирішення проблем в даній сфері шляхом: запровадження на державному рівні компенсаційних механізмів суб’єктам, які задіяні в галузі поводження з побутовими (муніципальними) відходами для стимулювання розвитку даного сектору економіки; внесення змін до статті 208 Земельного кодексу України щодо звільнення від відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва для потреб будівництва під сміттєперевантажувальні станції, сміттєпереробні заводи, полігони тощо; спрощення процедури відведення земельних ділянок для потреб будівництва таких об’єктів за рішенням 75

облдержадміністрації; підвищення штрафних санкцій за неналежне поводження з відходами, що може спричинити забруднення довкілля фізичних та юридичних осіб; розроблення та запровадження нових державних будівельних норм для будівництва сміттєпереробних заводів; збільшення штрафних санкцій, які накладаються, як на фізичних так і на юридичних осіб шляхом внесення змін до Адміністративного кодексу (статті 59) в частині збільшення штрафних санкцій від 50 до 100 – неоподатковуваних мінімумів доходів громадян – на фізичних осіб і від 100 до 200 – на юридичних осіб; впровадження механізму включення у вартість товару коштів за переробку використаної тари та компенсації коштів споживачам за її повернення; обмеження виробництва пластику, який не підлягає вторинній переробці. Вирішення проблеми переповнення полігонів твердих побутових відходів та влаштування несанкціонованих сміттєзвалищ можливе тільки за умови впровадження замкнутого циклу переробки побутових відходів, які необхідно розглядати як ресурсну сировину. Необхідне стимулювання суб’єктів господарювання, що надають послуги у сфері поводження з побутовими відходами, завдяки впровадженню певних пільг, надання субсидій, дотацій, вдосконалення системи збору, особливо в сільській місцевості, розміщення контейнерів на території населених пунктів. Виділення земельних ділянок під сміттєзвалища з метою утилізації біологічними методами (компостування) органічних відходів, які можуть бути не тільки забруднювачами довкілля, але й джерелами біодобрив та біогазу.

76

Круглий стіл 1 Шляхи розв’язання проблем поводження з побутовими та промисловими відходами НАКОПИЧЕННЯ І ВИКОРИСТАННЯ ГІРНИЧОПРОМИСЛОВИХ ВІДХОДІВ У ЛЬВІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ: АКТУАЛЬНІ ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ І ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ Іванов Є. А., доктор географічних наук, доцент, завідувач кафедри конструктивної географії і картографії Львівського національного університету імені Івана Франка Господарська діяльність людини створює одну із найгостріших екологічних проблем, а саме охорону довкілля від негативного впливу різних видів відходів виробництва і споживання. Усе те, що видобувають, виробляють або споживають люди, рано чи пізно перетворюється у промислові і побутові відходи. Зрозуміло, що проблема накопичення та утилізації значних обсягів відходів виникла й набула нових обертів й у Львівській області. Накопичення будь яких промислових і побутових відходів здійснюють на підставі лімітів на їхнє розміщення, виданих Департаментом екології і природного середовища Львівської ОДА. Загальний обсяг виданих для підприємств області лімітів змінюється щороку і нині сягає 5 млн т промислових і побутових відходів. Неоднозначною є ситуація із отриманням лімітів на розміщення відходів першого‒ третього класів небезпеки. В окремі роки дозволів на накопичення відходів першого класу небезпеки у Львівській області не видавали, а щодо відходів другого класу ‒ обсяги коливаються у широкому діапазоні (до 1500 т). Однак на практиці кількість виданих лімітів та масштаби накопичення промислових і побутових відходів відрізняються. Обсяги нагромадження відходів на Львівщині щороку зростають. Якщо у 2001 р. вони становили лише 44,3 млн т, то у 2005 р. ‒ 110,3 млн т, у 2010 р. ‒ 174,5 млн т, у 2015 р. ‒ 230,0 млн т. В останні роки відзначили незначне скорочення накопичених відходів, у 2018 р. ‒ 213,2 млн т) [3]. Дозволи на розміщення мають лише 4‒5% від загальної кількості накопичених у регіоні відходів. Більшість промислових відходів, що утворюються та накопичені у Львівській області, становлять відходи гірничодобувної та енергетичної галузі, зокрема, гірничі і розкривні породи, хвости збагачення, зола і фосфогіпси. По суті, за будь-якої технології гірничого розроблення різних корисних копалин утворюються полігони промислових, у тім числі й токсичних відходів, які часто експлуатують з порушенням встановлених санітарних норм, що спричинює забруднення атмосферного повітря, поверхневих, ґрунтових і підземних вод, ґрунтового і рослинного покриву тощо. Вони є серйозними джерелами забруднення природного середовища та створюють екологічну небезпеку для життя і здоров’я населення реґіону. На сьогодні у відвалах, териконах, відстійниках і хвостосховищах накопичено понад 1 млрд м³ гірничопромислових відходів, з яких 83,6 млн т надзвичайно токсичні речовини [5]. За рівнем небезпеки для довкілля і здоров’я людини їх поділяють на інертні (власне гірничопромислові), тобто не піддані хімічним методам перероблення та є практично гірською породою з незначним вмістом корисних компонентів. Сюди слід віднести гірничі і розкривні породи кар’єрів, відвалів і териконів. Ці відходи мало небезпечні (третього-четвертого класів), але найоб’ємніші. Більшу загрозу для природного середовища становлять відходи, що отримані внаслідок фізико-хімічного перероблення гірничої сировини. Серед них хвости флотації сірчаних руд і збагачення вугілля [8]. Основна частина утворених в області у 2017 р. відходів (99,9% від загального обсягу) 77

належить до відходів четвертого класу небезпеки. Відходів першого класу утворено 40 т, другого класу – 503 т, третього класу – 2102 т [3]. Найбільшими постачальниками відходів у вигляді розкривних порід, флотаційних хвостів і фосфогіпсу виступали Яворівське (Новояворівське) і Роздільське ДГХП «Сірка». За час їхньої роботи у відвали переміщено близько 636,5 млн м3 порід, накопичено 128,0 млн м3 флотаційних карбонатних хвостів і 3,0 млн т фосфогіпсу. Під їхнє складування зайнято до 3,5 тис. га земельних угідь. Зокрема, у межах Яворівського ДГХП «Сірка» на площі 2,39 тис. га накопичено понад 336,0 млн м3 гірничопромислових відходів [1]. Значну частину відвалів і хвостосховищ розміщено на площах Яворівського, Роздільського і Подорожненського сірчаних кар’єрів. Тому під час створення водойм у межах кар’єрів ці гірничопромислові об’єкти затоплено. Відсутність на них гідроізолюючого екрану сприяє потраплянню сірководню та інших забруднюючих сполук у створені водні екосистеми. Окрім внутрішніх сховищ відходів видобування і збагачення самородної сірки, довкола кар’єрів розміщені нерекультивовані зовнішні відвали, гідровідвали, хвостосховища та акумулюючі стави-накопичувачі. Під час видобування кам’яного вугілля у районі Червонограда і Соснівки щороку на земну поверхню піднімають 2,1‒2,3 млн т гірських порід [6]. У відвалах шахт і збагачувальної фабрики на площі 482 га нагромаджено близько 37 млн м3 гірської породи і 34 млн м3 відходів вуглезбагачення. Відходи добування кам’яного вугілля накопичено у 24 плоских, конусних і хребтових відвалах загальною площею близько 250 га. На площах ПАТ «Львівська вугільна компанія» відходи вуглезбагачення розміщено в одному гігантському відвалі (72,1 га) і двох хвостосховищах (160,5 га). Вуглевидобування супроводжував шахтний водовідлив, який сягав 6,5 млн м3/рік. У ставках-накопичувачах накопичено 200 млн м3 шахтних вод з мінералізацією понад 6‒8 г/дм3. На сьогодні близько половини сховищ гірничопромислових відходів є недіючими та потребують проведення рекультиваційних заходів. Внаслідок спалювання кам’яного вугілля на Добротвірській ТЕС щороку утворюється близько 70 тис. т золошлакових відходів. Відходи енергетичної галузі зберігають у трьох накопичувачах, які розміщені поряд з тепловою електростанцією. На площі 200 га накопичено понад 6,5 млн т [4]. Відходи гірничохімічної галузі представлені глинисто-сольовими хвостами Стебницького ДГХП «Полімінерал», нафтовими шламами і кислими гудронами АТ «НПК Галичина» та гірничими породами АТ «Бориславський озокерит». Загальні обсяги накопичених на цих підприємствах на площі у понад 245 га відходів становлять 11,2 млн т [5]. Незначні обсяги відходів утворюються під час добування цементної та іншої будівельної сировини. За умов середньорічного обсягу видобутку будівельної сировини у кількості до 2,5 млн м3 у відвалах площею близько 92 га складовано всього 5,9 млн м3 некондиційних відкладів. Загалом, найбільшу кількість гірничопромислових відходів зосереджено у відвалах і хвостосховищах ПАТ «Львівська вугільна компанія» (близько 75 млн т гірничої породи і відходів флотації), породних відвалах шахт ДП «Львіввугілля» (понад 36 млн т гірничої породи), накопичувачах Роздільського ДГХП «Сірка» (4,0 млн т фосфогіпсів), Стебницького ДГХП «Полімінерал» (3,8 млн т шламів і хвостів збагачувальної фабрики) та АТ «НПК Галичина» (понад 39 тис. т нафтошламів, змішаних з кислими гудронами) [6]. Загалом за площею та обсягами гірничопромислових відходів об’єкти їх складування у Львівській області є надзвичайно контрастними. Сховища гірничопромислових відходів розміщені в межах всіх ландшафтів Розточчя й Опілля, чотирьох – у передкарпатських областях, трьох – малополіських областях, по одному – у Бескидському крайовому низькогір’ї і Люблінській височині [7]. Значні обсяги відходів (понад 200 млн т) нагромаджено під час видобування самородної сірки в Яворівському Поліссі, Ходорівському Опіллі і Стрийському передгір’ї, особливо в районах Новояворівського і Роздільського ДГХП «Сірка». Значна їхня кількість (понад 10 млн т)

78

наявна в межах Ратинського і Радехівського Полісся, Львівського Опілля і Дрогобицького передгір’я [5]. Найбільше гірничопромислових відходів зосереджено в околицях міст-центрів добувної промисловості ‒ Яворова, Нового Роздолу, Червонограда, Соснівки, Стебника, Дрогобича, Миколаєва і Борислава. У цих районах питоме гірничодобувне навантаження сягає понад 500‒1000 т/осіб. Це створює значну екологічну небезпеку для 350 тисяч мешканців регіону, що становить 12,7% населення Львівщини. Полігони гірничопромислових відходів є серйозними джерелами забруднення навколишніх геосистем, їх вважають потенційно можливими вогнищами катастрофічних екологічних ситуацій. Варто згадати про масштабне засолення ґрунтового покриву, поверхневих і підземних вод у вересні 1983 р., яке пов’язане з аварією на хвостосховищі Стебницького ДГХП «Полімінерал» та потрапляння у водотоки басейну Дністра понад 5 млн м3 розсолів. На основі фондових матеріалів ДП «Львіввугілля» і ВАТ «Гірхімпром» ми визначили місця складування гірничопромислових відходів у межах основних гірничопромислових районів Львівщини. Водночас уточнено площі та обсяги акумульованих відходів згідно з результатами дешифрування космознімків та власного польового знімання цих територій. При цьому враховано особливості ландшафтної структури гірничопромислових об’єктів. Наприклад, внаслідок дії інтенсивних зсувних та ерозійних процесів на схилах відвалів вугільних шахт, довкола них утворилися потужні шлейфи із знесеної гірничої породи. Вони часто виходять за межі відведеного для відвалу відводу і залишаються не облікованими. На основі опрацьованих даних, ми склали кадастр основних сховищ гірничопромислових відходів у Львівській області та створили геоінформаційний банк даних із нанесенням на електронну карту-модель понад 480 досліджуваних об’єктів [4]. Це дало змогу вивчити особливості просторового розміщення (на ландшафтній основі) екологічно небезпечних сховищ гірничопромислових відходів у межах основних гірничопромислових районів реґіону. Умови зберігання і видалення відходів, здебільшого, не відповідають санітарногігієнічним вимогам, що сприяє забрудненню поверхневих, ґрунтових і підземних вод, ґрунтів, атмосферного повітря. Таку ситуацію зумовлено закладанням об’єктів їх зберігання у радянський період, відсутністю належної інфраструктури і відповідного фінансування для забезпечення здійснення належних операцій у сфері поводження з відходами. Питання утилізації гірничопромислових відходів вийшло за межі лише економічних та екологічних проблем, але набуло соціально-демографічного значення. Це стосується й густозаселених районів Львівщини, де техногенне навантаження сягає 10‒12 млн т/км2. Подібне навантаження відсутнє у більшості держав світу, оскільки гірничопромислові відходи утилізують шляхом їх перероблення, або використовують для засипання відпрацьованих гірничих виробіток і нерівностей форм рельєфу. Якщо перерахувати накопичені обсяги відходів на одного мешканця цих районів, отримаємо значні величини (до 3‒5 тис. т/ос.), що корелюється із захворюваністю (серцево-судинні, легеневі, шлунковокишкові, алергічні тощо), скороченням народжуваності, збільшенням смертності населення. У процесі видобування, збагачення і перероблення корисних копалин у Львівській області утворюються різні види гірничопромислових відходів: розкривні, вміщуючі і шахтні породи, хвости та інші відходи збагачення, фосфогіпси, золошлаки, нафтові шлами, різні кам’яні і вапнякові відсіви, карбонатний пил, розсоли, шахтні, кар’єрні і стічні води тощо. Усі зазначені гірничопромислові відходи мають вторинну ресурсну цінність. З метою ефективного використання цих відходів Департаментом екології та природних ресурсів Львівської ОДА ініційовано розроблення реґіональної програми поводження з токсичними відходами. Власники відходів також вживають заходів щодо їхньої утилізації. Наприклад, існують можливості використання золошлаків і відходів фосфогіпсів для виробництва цементу та застосування як альтернативного виду палива.

79

По суті, за будь-якої технології гірничого розроблення корисних копалин утворюються полігони промислових, у тім числі й токсичних відходів, які часто експлуатують з порушенням встановлених санітарних норм, що спричинює забруднення атмосферного повітря, поверхневих і підземних вод, ґрунтового і рослинного покриву тощо. Вони є джерелами забруднення ландшафтних систем та створюють екологічну небезпеку для життя і здоров’я населення. З урахуванням сучасного технологічного рівня, перероблення відходів у регіоні може становити 60‒65% від загального обсягу відходів. Нерідко відходів, особливо небезпечних, підприємства й навіть держави намагаються позбутися. Держави з розвинутими технологіями перероблення й утилізації небезпечних відходів отримують економічний зиск від їхньої купівлі, позаяк після перероблення отримують цінні матеріали. Технологічно відсталі країни навпаки, приймають небезпечні відходи, але не для перероблення, а з метою отримання коштів. Поряд із законним транспортуванням відходів існує їх незаконна торгівля. Згадаємо лише ввезення із порушенням міжнародної угоди про захист природного середовища 25 тис. т кислих гудронів на Львівщину, проблема утилізації яких не вирішена й сьогодні. Багаторічні та нереалізовані спроби у вирішенні проблеми знешкодження сховищ кислих гудронів, зумовлені відсутністю достовірної інформації щодо їхніх властивостей. Всі наземні способи утилізації гудронів із сховищ (регенерація сірчаної кислоти, спалювання у печах, виробництво асфальту чи домішок до бетону тощо) вважаються нерентабельними та такими, що мають негативний вплив на природне середовище. Для сталого розвитку Львівщини необхідно не лише розробляти нові запаси природних мінеральних ресурсів, але й техногенні, вторинні і нетрадиційні види мінеральної сировини. Згідно з прогнозними оцінками, розроблення техногенних родовищ дало б змогу на 15‒20% розширити сировинну базу гірничодобувної промисловості. У Львівській області обліковано 12 техногенних родовищ корисних копалин, а потенційно таких родовищ є значно більше. Вони містять кольорові і рідкісні метали, рідкоземельні елементи, будівельну та енергетичну сировину, мінеральні добрива, вапнякові і гіпсові меліоранти тощо. Найпростішим технологічним варіантом в утилізації відходів є вироблення будівельної сировини, що налагоджено у регіоні окремими підприємствами. Як дорожньобуді-вельний матеріал майже повсюдно використовують кам’яний відсів, утворений у процесі каменедробіння та каменеоброблення. Відходи вуглевидобування Червоноградського ГПР використовують як низькосортне паливо та для закладання відпрацьованих гірничих виробіток і виробництва будівельних матеріалів. У свою чергу, відходи вуглезбагачення ПАТ «Львівська вугільна компанія» застосовують як енергетичну сировину шляхом його спалювання чи газифікації, одержують будівельні матеріали та сировину для влаштування насипів і рекультивації земель. Загалом, основну масу гірничопромислових відходів, які утилізують, використовують для засипання відпрацьованих кар’єрних площ, забутовування підземних гірничих виробок, рекультивації порушених орних і пасовищних земель. Процес переміщення видобутої гірської маси розкривних і вміщуючих порід на відпрацьовані площі набув широкого розвитку в межах основних гірничопромислових районів Львівщини. Утилізація відвалів розкривних і вміщуючих порід дає змогу скоротити їхні площі та економити земельні ресурси, а вилучення корисних компонентів з хвостосховищ, окрім економічної вигоди, сприяє очищенню складових природного середовища. Аналізуючи вищенаведені факти, зробимо такі висновки: триває процес накопичення гірничопромислових відходів, що негативно впливає на стан природного середовища і здоров’я населення Львівщини; належним чином не організовано знешкодження чи локалізацію токсичних відходів; використання відходів як вторинної сировини залишається нижчим від реальних можливостей через недостатню відпрацьованість організаційно-екологічних засад залучення їх у виробництво; 80

неврегульованість цілої низки законодавчих, економічних, соціальних і технологічних питань призводить до недієвості заходів щодо утилізації гірничопромислових відходів. Варто відзначити чималі можливості для ефективнішого використання мінеральних ресурсів та збільшення обсягів утилізації гірничопромислових відходів у Львівській області, що слід врахувати під час розроблення і реалізації регіональної Програми поводження з відходами. Література: 1. Баклан Ф. Г., Бент О. Й., Каляєва С. Г., Яцун В. К. Екологічні проблеми використання промислових відходів у західних областях України // Геол. і геохім. горюч. копал. – 1994. – № 1–2 (86–87). – С. 127–129.

2. Галецький Л. С., Бент О. И., Макогон В. Ф., Польской Ф. Р. Техногенные месторождения Украины – новый источник минерального сырья // Геол. журн. – 1995. – № 2. – С. 17–21.

3. Довкілля Львівської області‒2018. – Львів: Голов. управ. статист. у Львів. обл., 2019. – 128 с.

4. Іванов Є. Геокадастрові дослідження гірничопромислових територій. ‒ Львів : ВЦ ЛНУ ім. І. Франка, 2009. ‒ 372 с.

5. Іванов Є. Ландшафти гірничопромислових територій. – Львів : ВЦ ЛНУ ім. І. Франка, 2007. – 334 с.

6. Іванов Є. Спектр геоекологічних проблем накопичення промислових відходів у Львівській області // Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку : матер. 57-ої Всеукр. наук.-практ. інтернет-конф. – Переяслав-Хмельницький, 2020. – Вип.

57. – С. 7‒10. МОЖЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ СУПУТНИКОВИХ ДАНИХ ДЛЯ МОНІТОРИНГУ ПОЖЕЖОНЕБЕЗПЕЧНОСТІ ТЕРИКОНІВ ЛЬВІВСЬКО-ВОЛИНСЬКОГО ВУГІЛЬНОГО БАСЕЙНУ Філіпович В. Є., кандидат геологічних наук, старший науковий співробітник, завідувач відділом Мичак А. Г., кандидат геологічних наук, старший науковий співробітник Шевчук Р. М., кандидат геологічних наук, провідний інженер Науковий Центр аерокосмічних досліджень Землі ІГН НАН України Видобуток вугілля у Львівсько-Волинському вугільному басейні (ЛВВБ) ведеться у двох геолого-промислових районах: Нововолинському і Червоноградському (рис 1). Початок відвантаження вугілля з шахт ЛВВБ розпочався з 1954 р. і продовжується до теперішнього часу. За цей період всього було утворено 55 териконів шахт і збагачувальних фабрик, з яких 26 відносяться до палаючих. Вони займають площу понад 200 га. Обсяг гірської маси становить близько 40 млн м3. Шкідлива дія териконів на довкілля проявляється, в першу чергу, в зміні гідрогеологічного режиму та хімічного складу підземних, приповерхневих та поверхневих вод, розвиток процесів підтоплення, забруднення атмосфери, зміни морфологічних характеристик рельєфу, вилучення з обороту якісних земель сільськогосподарського використання і т. д. Відчутним фактором шкідливого впливу на довкілля і загрозою для здоров’я людини є процеси самозаймання, тління і горіння відвальних териконових порід, що призводить до підвищення температури довкілля, випадання кислотних дощів, зміни складу атмосфери (з одного відвала, що горить, за добу виділяється до 4-х тон оксидів вуглецю, від 600 до 1100 кг сірчистого ангідриду, значна кількість сірководню, оксидів азоту та інших продуктів горіння).

81

Рис 1. Схематична карта Львівсько-Волинського вугільного басейну. Умовні позначення: 1 – Гірничо-промислові райони (ГРП): I – Нововолинський; II – Червоноградський; III – Південно-Західний; 2 – Тектонічні порушення; 3 – Границі різновікових відкладів; 4 – Шахти.

У межах Нововолинського вугледобувного району виникло 28 териконів, які містять понад 32 млн т шахтної породи. Кожного року на поверхню потрапляє близько 200 тис. т відвальної породи. Терикони є джерелом забруднення навколишнього природного середовища. У складі відвальної породи містяться речовини, які зумовлюють її самозаймання. При горінні відвальної породи відбувається забруднення атмосфери пилом та шкідливими газами, а також має місце теплове забруднення. Забруднення атмосферного повітря також відбувається при обвіюванні териконів вітром. При цьому в атмосферу потрапляють пил та шкідливі гази. Для попередження (мінімізації) виникнення негативних явищ і процесів пов’язаних з териконами, необхідно проведення постійного їх геоекологічного контролю, активізації в їх межах та прилеглих територіях рекультиваційних робіт. Ефективність вирішення проблем територій вуглевидобувної галузі, зокрема процесів горіння териконів і відвалів, ефективно може здійснюватися на основі даних сучасних супутникових зйомок. Методика контролю теплового стану відвалів порід кам’яновугільних шахт, дозволяє оперативно (при необхідності в моніторинговому режимі) отримувати кількісну інформацію про температурний стан поверхні будь якого відвалу. Таким чином, визначаються, не тільки стадії «горить – не горить», а ще «коли і де горить», а також прогнозувати найбільш ймовірні ділянки самозаймання за відсутності явних (видимих) осередків горіння. Дистанційні дослідження, дозволяють ціленаправлено спрямовувати заходи з пожежегасіння, ефективніше використовувати фінансові, матеріальні і людські ресурси. Головними екологічними ризиками Червоноградського ГПР є періодично виникаюче горіння териконів вугільних шахт. Досліджувати це явище було запропоновано за допомогою даних супутникового знімання у тепловому ІЧ-діапазоні на тестовій ділянці – відвалові гірських порід (териконі) Червоноградської збагачувальної фабрики. На знімках, що вдалось обробити були виявлені осередки внутрішнього горіння териконів, але на дуже обмеженій площі. Виняток – це відвали (терикон) Червоноградської збагачувальної фабрики, що мають стійкі та значні за площею теплові аномалії. Терикон є 82

найбільшим у Західній Україні площею 70 га та висотою 120 м (рис 2) розпочав своє життя разом із здачею в експлуатацію у 1970 році Центральної збагачувальної фабрики «Червоноградська». Відтоді вона переробила мільйони тон «чорного золота» із ЛьвівськоВолинського вугільного басейну, роблячи його більш енергомістким і тим самим підвищуючи його ККД. Та за десятки років біля заводу виросла гора відходів, яка і стала постійно тліючим териконом (рис 3). Причина цього «вічного вогню» – самозапалення через біохімічні процеси, що відбуваються всередині терикону. Круглорічне горіння (рис 3) спричиняє виділення значної кількості вуглекислого і сірчистого газу, які є небезпечними для життя й здоров’я людини та фауни. Тому екологічна ситуація у навколишніх селах та містах, таких як Сілець, Гірник, Соснівка, Межиріччя, Червоноград, – завжди напружена і залежить від випадку: у яку сторону подує вітер. Отже організація супутникового моніторингу може забезпечити періодичний контроль за тепловим режимом терикону і вчасно попередити ризики його самозаймання. Це стосується і інших відвалів та териконів Львівсько-Волинського вугільного басейну.

Рис 2. Терикон Червоноградської збагачувальної фабрики

Рис 3. Гасіння чергового самозаймання на териконі Червоноградської збагачувальної фабрики. Вересень 2016 р. Фото: Львівський портал https://portal.lviv.ua/

Недостатня кількість архівного космічного матеріалу не дозволяє розробити більш менш робочий алгоритм обробки первинних даних і виявлення теплових, аномалій, пов’язаних з внутрішнім самозайманням териконів. Так на рис 4 у тепловому полі разом з підвищеними значеннями температури у межах розташування териконів виявлені і інші аналогічні аномалії, пояснити, які ми наразі не можемо. Вочевидь, подальші дослідження в цьому регіоні разом з одержанням додаткової космічної інформації допоможуть вирішити ці завдання (рис 5-6).

Рис 4. Дешифрування териконів у видимому (зліва) і тепловому (справа) діапазонах космічного знімання

83

Рис 5. Дешифрування териконів в південній частині Львівсько-Волинського вугільного басейну у видимому (зліва) і тепловому (у центрі і справа) діапазонах космічного знімання (Landsat 8, від 11.09.2016р. та від 16.10.2017р)

Рис 6. «Тепловий» режим терикону ПАТ «Львівська вугільна компанія» в околицях с. Соснівка (за даними космічного знімання LCO8_L1TP_20160911_20170)

Інша екологічна проблема регіону – просідання ґрунту і порушення цілісності житлових будинків внаслідок підземник виробок. При цьому, за свідченням місцевих жителів м. Соснівка та оточуючих сіл періодично чути підземний гуркіт, схожий на обвал порід. Можливо це пов’язано з підйомом шахтних вод, підтопленням і розмивом крейдяних порід, що знаходяться над вугільними пластами. Досвід показує, що комплексне застосування теплової і радіолокаційної космічної зйомки може надати додаткову інформацію для вирішення цих проблем. Таким чином, наведені можливості космічних даних у сфері екологічного моніторингу дозволяють розпізнавати на ранішніх стадіях розвиток небезпечні процесів, пов’язаних з пожежонебезпечністю відвалів (териконів) гірничо-промислового виробництва, а також з поверхневими наслідками підземного видобування корисних копалин Львівсько-Волинського вугільного басейну.

84

ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ПОВОДЖЕННЯ З ПОБУТОВИМИ ТА ПРОМИСЛОВИМИ ВІДХОДАМИ ЗА УМОВИ ПОСТ-МАЙНІНГУ ГІРНИЧО-ДОБУВНИХ РАЙОНІВ УКРАЇНИ Рудько Г. І., доктор геолого-мінералогічних наук, доктор географічних наук, доктор технічних наук, професор, голова Державної комісії України по запасах корисних копалин Анпілова Є.С., кандидат технічних наук, старший науковий співробітник Яковлєв Є. О., доктор технічних наук, головний науковий співробітник Інститут телекомунікацій і глобального інформаційного простору НАН України Гірничо-добувні райони (ГДР) України відрізняються найвищими показниками енергоресурсоспоживання та формування великих обсягів побутових та промислових відходів (ППВ) внаслідок щільного розташування індустріальних та житлових об’єктів. При загальній площі розвинутих («старих») ГДР до 48 тис. км2 (8% площі держави), в їх межах зосереджено до 23% населення, формується більше 25% ВВП і до 40–45% експортних надходжень. Зараз у межах нашої держави розробляється близько 4,5 тис. родовищ мінеральної сировини (рис 1), при чому з використанням застарілих недосконалих технологій (без закладки виробленого простору, з повним обрушенням покривних порід, з обмеженим використанням фільтрозавіс і ін.). За існуючими оцінками до 70% і більше обсягу видобутої мінеральної сировини не використовуються за промисловим призначенням, а формують переважно відвали, терикони, технологічні підсипки та ін. На сучасному етапі у державі щорічно утворюється 0,7–0,9 млрд тон ППВ, при чому переважна частина їх токсичної складової заскладована та формується в зонах еколого-промислового впливу ГДР. Ринкова перебудова гірничопромислового комплексу (ГПК) України призвела до суттєвого зростання вимог як до техніко-економічних, так і до еколого-соціальних параметрів надрокористування. Критичне прискорення (з 1990-х років) закриття та ліквідації гірничо-добувних об’єктів (шахт, кар’єрів, розрізів) переважно шляхом «мокрої консервації» (автореабілітаційного затоплення) обумовило недосконале врахуванні об’єктово-територіальних і регіональних змін екологічних параметрів природно-техногенних геосистем (ПТГС) «полігон ППВдобувний район – геологічне середовище». Пов’язане з цим порушення балансу між видобутком мінеральної сировини та зменшенням еколого-захисного потенціалу верхньої зони геологічного середовища (ГС) призвело до формування нових еколого-техногенних небезпек у системі поводження з ППВ на етапі пост-майнінгу ГДР [1, 2]. На нашу думку, протягом періоду реструктуризації провідних гірничо-добувних районів (Донбас, Кривбас, Карпатський та ін.) не був в достатній мірі врахований досвід держав ЄС (Англія, Німеччина, Франція та ін.) щодо удосконалення нормативно-правової бази та обґрунтування параметрів екологічної безпеки нового стану полігонів ППВ в зонах впливу еколого-техногенних факторів пост-майнінгу ГДР. В основному, це було пов’язано з некерованим затопленням більшості шахт і кар’єрів (вугільні шахти Донбасу, соледобувні шахти і Домбровський кар’єр у Карпатському регіоні і ін.), підтопленням і затопленням прилеглих територій при недостатньому врахуванні суттєвого зменшення захисного (асиміляційного) потенціалу ГС та прискорення міграції забруднень з полігонів ППВ [2, 6-8]. Слід відмітити, що останнім часом з боку органів влади та наукових кіл посилилась увага до питання підвищення соціально-економічної та еколого-техногенної безпеки поводження з ППВ у зонах впливу ГДР, або запровадження принципів «пост-майнінгу» за досвідом розвинутих країн ЄС. Критерії відкритої, ринкової економіки, а також збройного конфлікту на Сході України, зумовлюють перегляд, в першу чергу, багатьох традиційних еколого-техногенних параметрів як реструктуризації розвинутих («старих») ГДР України на принципах пост-майнінгу, так і поводження з ППВ.

85

Рис 1. Схема розташування основних гірничодобувних регіонів (ГДР), районів і об’єктів у межах України

Слід відмітити, що обґрунтування і впровадження принципів і технологій постмайнінгу в умовах більшості ГДР України пов’язана зі значними складнощами внаслідок недосконалості екологічного законодавства радянських та незалежних часів і великих обсягів накопичених твердих та рідких ППВ, більшість полігонів яких сформувало складні техногенно-геологічні системи (ТГС) «полігон ППВ-геологічне середовище». Крім того, негативний екологічний вплив полігонів ППВ в межах більшості промисловоміських агломерацій (ПМА) ГДР України значно підсилюється їх розташуванням на підтоплених територіях. Так, наприклад, над виробленим простором шахт Донбасу за різними оцінками [2, 5] розташовано у Донецькій області 31 місто, загальною площею 1,7 тис. км2 та Луганській – 28 міст (0,6 тис. км2) з підтопленням до 12% і більше загальної площі ПМА. Отже, велика кількість полігонів ППВ на територіях ГДР розташована на ділянках незворотних і небезпечних змін екологічного стану надр: • з активними осіданнями земної поверхні (до 7,0 тис. км2), • руйнуванням регіональних водотривів та гідрографічной мережі з частковим або повним перехопленням поверхневого стоку (більше 640 випадків) [4, 5, 7]. Крім того, останнім часом практично втрачено екологічний моніторинг фільтруючих ставків-накопичувачів промислових стоків, які переважно були розташовані на територіях розвинутих ГДР (табл 1). Виконаний аналіз свідчить, що «мокра консервація» шахт і кар’єрів, як базовий метод пост-майнінгу ГДР України, активізує міграцію забруднень до транскордонних річок – Тиси, Дністра, Сіверського Донця [2, 6, 7]. Значною мірою це пов’язано з підтопленням законсервованих та діючих полігонів ППВ, які проектувалися за умови більших глибин ґрунтових вод і наявності їх локальних депресій в зонах впливу шахтного водовідливу. Крім того, значна частина полігонів ППВ у попередні роки розміщалася у понижених формах рельєфу (балки, яри, місцеві кар’єри будматеріалів), які мали низьку захищеність підземних вод від поверхневого забруднення. В останні роки негативні зміни екологічного стану ППВ у зонах впливу гірничодобувних робіт значною мірою обумовлені впливом глобальних змін клімату, в т.ч. потепління, зростання інтенсивності і нерівномірності опадів, збільшення частоти і висоти повеней і 86

паводків. Окремою проблемою поводження з ППВ у вуглепромислових районах, на нашу думку, є науково-технічне удосконалення складу заходів з екологічної рекультивації териконів (більше 1300), в першу чергу тих, які горять (до 350 об’єктів) і формують ділянки стійкого забруднення приземної атмосфери. Головна небезпека у змінах еколого-техногенного стану вуглепородних териконів Донбасу пов’язана з формуванням загрози їх активного горіння та вибухів при підтопленні. Враховуючи наведені вище зміни еколого-гідрологічних умов полігонів ППВ в зонах впливу пост-майнінгу ГДР, виникає необхідність удосконалення технологій накопичення і переробки побутових і промислових відходів та суттєвого зменшення їх впливу на уразливість якості поверхневого та підземного стоку [5-8]. Таблиця 1 – Розподіл фільтруючих ставків-накопичувачів стічних вод в областях з розвинутими ГДР Область Площа водної поверхні Кількість фільтруючих функціонування фільтруючих ставківставків-накопичувачів розвинутого ГДР накопичувачів, га Донецька 761 5436 Луганська 813 4587 Дніпропетровська 65 9043 Кропивницька 20 278 Запорізька 6 9 Львівська 40 830 Івано-Франківська 8 264 Волинська 24 348 В цих умовах велика питома вага мінерально-сировинного комплексу, геологоекономічна недосконалість оцінок створеного ресурсного потенціалу фонду надр і одночасно стратегія на подолання сировинної орієнтації економіки значно посилюють відповідальність за зважену і адекватну політику у сфері поводження з ППВ на етапі пост-майнінгу провідних ГДР. За оцінками фахівців (Шестопалов В. М ,Шехунова С. Б., Міщенко В. С., Рудько Г. І., Фесик М. А., Коржнев М. М. та ін.) в Україні зростає необхідність проведення комплексної еколого-економічної оцінки полігонів ППВ з урахуванням їх ускладнюючого впливу на еколого-геологічні умови розвинутих ГДР, зростання вимог пост-майнінгу (відновлення та соціально-екологічна стабілізація), зокрема націленості на підвищення комплексності використання мінерально-сировинних ресурсів, відходів їх промислової переробки [1-3]. Такі дослідження необхідні, в першу чергу, для випереджаючої оцінки економічної доцільності та інвестиційної привабливості побудови сортувальних ліній, сміттєспалювальних заводів, біогазових установок, адже інвестор має зрозуміти чи вигідно йому вкладати кошти. Відновлення історичної поверхні підземних вод при закритті і автореабілітаційному затопленні (т. зв. «мокрої консервації») шахт є головним фактором довгострокового (десятки років) ускладнення еколого-техногенного стану геологічного середовища та об’єктів ППВ [4, 5, 13]. Вищенаведене свідчить, що перетворення екологічних параметрів природнотехногенних геосистем (ПТГС) «гірничодобувний комплекс–навколишнє природне середовище» за умови сучасного автореабілітаційного затоплення шахт і кар’єрів ГДР України (Донбас, Карпатський соледобувний комплекс і ін.) має значну складність і невизначеність при впровадженні заходів пост-майнінгу [2-4, 7-8]. Переважно це обумовлено тим, що площі підйому рівнів підземних вод у 5–10 разів перевищують площі гірничих робіт, що обумовлює значну динаміку переформування рівнів і хімічного складу підземних вод, напруженого стану порід та деформацій земної поверхні. Найтиповіші небезпечні екологічні наслідки цих процесів (табл 2): 1) підтоплення і затоплення значних територій, у тому числі промислово-міських агломерацій та полігонів ППВ; 2) зниження міцності порід, додаткові зрушення підроблених порідних масивів, прояв гідромеханічних поштовхів, ризик руйнування 87

захисних гідротехнічних споруд та аварійного забруднення річкового стоку; 3) ускладнення гірничо-геологічних умов на діючих шахтах внаслідок зростання водоприпливів, надходжень вибухонебезпечних і токсичних газів, деформаційних явищ у породному масиві; 4) прискорення водної і повітряної міграції забруднень в зонах підтоплення і затоплення полігонів ППВ з подальшим збільшенням ризику погіршення умов експлуатації поверхневих і підземних водозаборів та забруднення водозбірних ландшафтів; 5) зниження інженерно-сейсмологічної стійкості породних масивів і окремих геологічних структур, можливість техногенної активізації локальної сейсмічної активності [1–2, 4, 7, 8]. Із вищенаведених оцінок слідує, що комплекс як еколого-техногенних так і соціально-економічних заходів пост-майнінгу у більшості ГДР Україні може мати частковий характер, враховуючі незворотність більшості змін екологічних параметрів геологічного середовища, що відбулися [1, 2, 7, 8] Таким чином, головним завданням впровадження окремих заходів пост-майнінгу, що спрямовані на підвищення безпеки життєдіяльності місцевого населення у гірничодобувних районах України з великою кількістю екологічно небезпечних ППВ, можуть бути наступні: 1) удосконалення прогнозів змін основних життєзабезпечуючих складових довкілля (ґрунтів, гідросфери, надр і ін.); 2) випереджаючи розробки компенсаційних моделей зменшення екологотехногенних та соціально-економічних небезпек полігонів ППВ гірничо-добувних районів України з урахуванням досвіду реструктуризації гірничих комплексів у державах ЄС (Німеччина, Англія та ін.); 3) удосконалення структури моніторингу на основі розширення комплексу оціночних параметрів, впровадження математичних моделей ТГС гірничо-добувних районів, використання технологій ГІС та ДЗЗ (інтерферометрія, спектрометрія та ін.); 4) наукове обґрунтування гранично-припустимих змін екологічних параметрів складових довкілля та довгострокової безпеки життєдіяльності. Література: 1. Рудько Г. І. Ресурси геологічного середовища та екологічна безпека техноприродних геосистем. Монографія. – Київ : ЗАТ «Нічлава», 2006. – 464 с.

2. Рудько Г. І., Бондар О. І., Яковлєв Є. О. та ін. Екологічна безпека вугільних родовищ України. – Київ : БукРек, 2016. – 608 с.

3. Яковлєв Є. О. Теоретичні основи оцінки часу затоплення шахт і кар’єрів // Мінеральні ресурси України. – 2010. – № 2. – С. 35–39.

4. Анпілова Є. С. Інформаційні технології для управління екологічною безпекою поверхневих вод. – Київ : Азимут-Україна, 2013. –104 с.

5. Лютий Г. Г., Різник Т. О. Оцінки впливу вугільних підприємств на річковий стік по території Донбасу // Зб. наукових праць УкрДГРІ. – 2006. – № 1. – С. 96–101.

6. Yakovliev Ye., Chumachenko S. Ecological Threats in Donbas, Ukraine. 2017, Centre for Humanitarian Dialogue (Switzerland). – 60 p.

7. Risk assessment report «Advisory Mission to Ukraine ”Solotvyno salt mine area”». 2016.

UnionCivil Protection Team Mechanism (EU Commission). – 134 p.

8. Ju., Melchers Ch. Done for good. Challenges of Post-Mining. TH Georg Agricola, Bohum, 2015. – 173 p.

88

Таблиця 2 – Оцінка еколого-техногенного стану ППВ на етапі пост-майнінгу провідних ГДР України за схемою «мокрої консервації»

Назва гірничодобувних районів

Донбас Західний Донбас ЛьвівськоВолинський басейн Кривбас Карпатський соледобувний комплекс

Сучасна динаміка «мокрої консервації»

Керування підйомом рівня підземних вод

Можливість зменшення небезпечних змін екологічних параметрів ПТГС «полігон ППВ-геологічне середовище» Забруднення водних екосистем

деформації земної поверхні

хімічне забруднення ландшафтів

підземних

поверхневих

Забруднення приземної атмосфери

Регіональна Локальна Локальна

Обмежене Виробниче Виробниче

Відсутня Обмежена Обмежена

Відсутня Відсутня Відсутня

Обмежена Обмежена Обмежена

Обмежена Обмежена Обмежена

Регіональне Локальне Локальне

Локальна Регіональна

Виробниче Відсутнє (затоплення)

Обмежена Відсутня

Відсутня

Відсутня Відсутня

Відсутня Відсутня

Регіональне Епізодичне

89

АНАЛІЗ СИСТЕМИ ПОВОДЖЕННЯ З ТВЕРДИМИ ПОБУТОВИМИ ВІДХОДАМИ НА ПРИКЛАДІ МІСТА ЖИТОМИРА Корбут М. Б., кандидат технічних наук, доцент кафедри екології, голова Житомирської обласної організації Всеукраїнської екологічної ліги Давидова І. В., кандидат сільськогосподарських наук, доцент кафедри екології Державний університет «Житомирська політехніка» Проблема екологічної небезпеки твердих побутових відходів гостро стоїть перед кожним населеним пунктом України, зокрема містом Житомир. Ця небезпека пов’язана з усіма стадіями поводження з твердими побутовими відходами, починаючи з їх збирання і транспортування та закінчуючи переробленням, утилізацією або захороненням. Побутові відходи, які утворюються в процесі життя і діяльності людини, вносять вагомий внесок у забруднення навколишнього природного середовища. Однією із найбільших проблем, пов’язаною з твердими побутовими відходами в Україні є загальна тенденція збільшення об’ємів відходів та їх накопичення. Для вирішення даної проблеми, необхідно проводити комплексну роботу, направлену на ефективне поводження з відходами та вживати заходи щодо недопущення поглиблення екологічної кризи, яка може призвести до подальшого загострення соціально-економічної ситуації в цілому. Основними принципами у сфері поводження з відходами є пріоритетний захист навколишнього природного середовища та здоров’я людини від негативного впливу відходів, забезпечення раціонального використання матеріально-сировинних та енергетичних ресурсів, науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства щодо утворення та використання відходів з метою забезпечення його сталого розвитку. Зорієнтованість винятково на вивезення та захоронення відходів не може забезпечити необхідну нейтралізацію їх шкідливого впливу на навколишнє природне середовище. На даний час в місті Житомир питання ефективного поводження з побутовими відходами залишається невирішеним. Специфічні місцеві особливості сфери поводження з твердими побутовими відходами потребують гармонійного поєднання загальнодержавного та місцевих підходів і виробничого досвіду з вирішення існуючих проблем. Ключові проблеми у сфері поводження з відходами в місті Житомир можна окреслити наступним чином: ü відсутність проектованого полігону по захороненню твердих побутових відходів та його функціонування; ü збільшення об’ємів відходів та їх накопичення; ü потрапляння на полігон твердих побутових відходів небезпечних відходів; ü використання відходів, як вторинної сировини значно нижче реальних можливостей; ü застаріла система збирання, перевезення та захоронення відходів, зношеність техніки та контейнерів для збору твердих побутових відходів; ü низький рівень участі мешканців у сфері поводження з твердими побутовими відходами; ü низький рівень освіти, свідомості та культури населення у поводженні з відходами; ü захоронення відходів без попереднього сортування; ü утворення стихійних сміттєзвалищ на території міста з приватною житловою забудовою. Житомирський міський полігон по захороненню твердих побутових відходів (далі – полігон твердих побутових відходів) який є єдиним місцем захоронення відходів IV класу небезпеки в м. Житомирі перебуває на балансовому обліку комунального підприємства «Автотранспортне підприємство 0628» Житомирської міської ради. Полігон твердих побутових відходів розташований у м. Житомирі по вул. Андріївській, 29, загальною площею 21,5670 га, експлуатується з 1957 року, площа складування твердих побутових відходів складає 18,7 га. Полігон твердих побутових відходів був утворений на місці кар’єру Крошенського цегельного заводу, стихійно, без проекту, експлуатується на основі Паспорту місця видалення відходів, санітарно-технічного 90

паспорту та затверджених Кабінетом Міністрів України «Правил експлуатації полігонів побутових відходів», та відповідно до внутрішнього регламенту роботи, поділений на 6 (шість) робочих карт, з яких використовується 4 (чотири). На території полігону, відповідно до умов договору укладеного між Житомирською міською радою та ТОВ «ЛНК», розміщено установку та облаштовано 42 свердловини для відкачування біогазу, що має зменшувати ризик виникнення самозаймання відходів та знижувати рівень пожежної небезпеки на полігоні твердих побутових відходів. У 2015 році між Житомирською міською радою та ТОВ «Екопромімпекс» було укладено угоду відповідно до якої, зазначеним підприємством встановлено на території полігону твердих побутових відходів сортувальну лінію. Однак, враховуючи, що технічні потужності зазначеного обладнання не були розраховані на сортування загальних відходів (несортованих), дана лінія, після чергового виходу з ладу, зупинилась та з 2016 року не функціонує. Окрім проблеми функціонування на території міста не проектованого полігону твердих побутових відходів, який є фактичним місцем видалення відходів з усього міста, однією із найбільших проблем є відсутність альтернатив поводження з твердими побутовими відходами. Відсутність ефективної системи збирання відходів упаковки призводить до втрати вагомого ресурсного потенціалу, а саме: відходи паперу, картону, скла та полімерів. Станом на 2017 рік, на території міста було частково впроваджено роздільний збір твердих побутових відходів шляхом встановлення ПП «ВЖРЕП №4» контейнерів для збору вторинної сировини (пластикової тари, ПЕТ-пляшки) та придбано в рамках проекту, який став переможцем бюджету участі в місті Житомирі 116 контейнерів для роздільного збору твердих побутових відходів. Враховуючи зростання кількості відходів, які утворюються в процесі життєдіяльності людини та відмову мешканців приватної житлової забудови укладати договори на вивезення ТПВ з подальшою оплатою за надання зазначеної послуги, на території міста щороку утворюються нові стихійні сміттєзвалища. На даний час, близько 90% території міста з приватною житловою забудовою мають договірні відносини з підприємствамиперевізниками на послугу з вивезення ТПВ. Однак не дивлячись на таку кількість укладених договорів значний відсоток населення не здійснюють сплату за надану послугу, пояснюючи це тим, що в переважній більшості контейнери для збору ТПВ знаходяться на значній відстані від житлових будинків. Для вирішення ситуації, яка склалась в сфері поводження з побутовими відходами та усунення проблем пов’язаних з погіршенням санітарного стану м. Житомира, у 2017 році було прийнято рішення Житомирської міської ради № 862 «Про затвердження Програми поводження з побутовими відходами у м. Житомирі на 2018–2020 роки». Основною метою Програми було створення системи управління відходами, направленої на мінімізацію утворення відходів, максимальне вилучення вторинної сировини, зменшення кількості стихійних сміттєзвалищ, покращення санітарного стану міста та зменшення негативного впливу на навколишнє природне середовище і здоров’я людей. Виконання Програми поводження з побутовими відходами у м. Житомирі було заплановано на 2018–2020 роки. Наразі ситуація з твердими побутовими відходами в Житомирі залишається на стабільно низькому рівні: функціонує так званий «полігон твердих побутових відходів», на який потайки вивозять небезпечні відходи; збільшується кількість стихійних сміттєзвалищ; підвищуються тарифи на вивіз сміття; відбувається валовий збір твердих побутових відходів (не дивлячись на ілюзію роздільного збору) та все ще планується будівництво сміттєпереробного заводу. Враховуючи вищезазначене, місту необхідно виробити новий погляд на проблему відходів та розглядати їх як джерело вторинних матеріальних та енергетичних ресурсів. Продовжувати мінімізувати утворення відходів в процесі виробництва і споживання традиційними методами та забезпечити максимальну утилізацію і перероблення, впроваджуючи максимально ефективні технології поводження з відходами. Єдиним економічно, екологічно та соціально ефективним шляхом поводження з відходами в місті Житомир має стати впровадження системи управління відходами, кінцевою метою якої буде отримання з відходів вторинної матеріальної та енергетичної сировини.

91

ПРОБЛЕМИ ПОВОДЖЕННЯ З БУРОВИМИ ВІДХОДАМИ Діденко О. Г., депутат Полтавської обласної ради, заступник голови постійної комісії Полтавської обласної ради з питань паливно-енергетичного комплексу та використання надр Однією з проблем, що має місце як на території Полтавської області, так і в інших регіонах видобутку вуглеводневої сировини – це утилізація бурових відходів. Бурові відходи – це відходи процесу буріння свердловин, що складаються з бурових шламів, рідкої фази та відпрацьованих бурових розчинів. Як відомо в період з 2016 р. в Україні мало місце різке збільшення обсягів буріння, покликане виконанням «Програми енергетичної незалежності 20/20». Відповідно зросла і швидкість утворення відходів буріння, і вимоги до проведення якісної очистки бурових розчинів. При реалізації будь-якого способу буріння для підвищення загальної ефективності нафтогазовидобутку залучають велику кількість хімічних реагентів. Бурові відходи володіють екологічно небезпечними хімічними властивостями, адже можуть включати: - стоки, які утворюються в результаті технологічних операцій під час буріння; - технологічні води; - залишки цементної пасти; - відходи, які містять сиру нафту та інші небезпечні речовини, барит та хлориди, маслянисті води; - суміші стічних вод та нафтопродуктів, луги, жири та змащувальні речовини, які використовуються для правильної роботи бурового обладнання; - тяжкі метали, такі як свинець, марганець, залізо, кадмій, цинк, мідь, хром та інші. Відповідно до пункту «в» статті 17 Закону обов’язок визначати склад і властивості відходів, що утворюються, а також ступінь небезпечності відходів для навколишнього природного середовища та здоров’я людини покладено на суб’єктів господарської діяльності, у яких утворюються відходи. Бурові шлами необхідно утилізовувати або переробляти, що дозволить знизити небезпечність відходу та використовувати в подальшому як вторинну сировину у виробництві бітуму, бетонних сумішей, плитки тротуарів, шлакоблоків та ін. Сервісні компанії, що сьогодні існують на ринку та надають послуги у сфері поводження з відходами буріння пропонують лише вивезення бурових відходів на спеціалізовані полігони в Полтавській та Харківській області – Деївське сміттєзвалище, що біля Кременчука Полтавської області, та сміттєзвалище у селі Смирнівка Харківської області. Проте Деївський полігон переповнений, вивіз відходів в інші регіони – це великі витрати. Полтавська область є одним з базових регіонів з видобутку газу. Основними компаніями, що здійснюють діяльність у вказаній сфері є АТ «Укргазвидобування» та ПрАТ «Нафтогазвидобування» (ДТЕК-Нафтогаз). В процесі буріння свердловин на родовищах, що розробляються вказаними компаніями утворюються сотні тисяч тон відходів буріння – буровий шлам, відпрацьований буровий розчин, бурові стічні води. Ці відходи є небезпечними, тобто такими, що у зв’язку із неправильним поводженням з ними можуть нанести непоправної шкоди навколишньому природньому середовищу, зокрема, здоров’ю та життю людей. У зв’язку з цим, бурові відходи потребують спеціальних, екологічно безпечних методів поводження з ними, що повинно здійснюватися спеціалізованими суб’єктами господарювання. Діяльність спеціалізованих суб’єктів господарювання у сфері поводження з небезпечними відходами, до яких відносяться і бурові відходи, підлягає ліцензуванню Міністерством екології та природних ресурсів України, яке встановлює ліцензійні умови здійснення господарської з поводження з небезпечними відходами – вимоги до обладнання, технологій, професійної підготовки тощо.

92

Незважаючи на це, практично кожного року на території Полтавської області відбуваються випадки виявлення несанкціонованого захоронення бурових відходів у лісопосадках поблизу населених пунктів. Зважаючи на неодноразові звернення жителів області з цього приводу розпорядженнями голови обласної ради у жовтні 2017 року створена робоча група з вивчення питання щодо ситуації на сміттєзвалищі твердих побутових відходів у смт Велика Багачка Великобагачанського району Полтавської області, пов’язаної з вивезенням на територію звалища бурового шламу. У лютому 2018 року за ініціативи депутатів обласної ради проведено розширену нараду за участю представників підприємств нафтогазового комплексу та досягнуто узгоджених дій щодо дотримання законодавства у процесі утилізації відходів буріння. За результатами наради у березні 2018 року створено робочу групу за участю депутатів, представників органів виконавчої влади з вивчення питання поводження з відходами, які утворюються під час здійснення буріння свердловин для видобутку нафти та газу на території Полтавської області. Проте, у березні 2018 року біля селища Сенча Лохвицького району Полтавської області було виявлено факт несанкціонованого захоронення бурового шламу. З цього приводу 11 квітня 2018 року, профільна постійна комісія обласної ради з питань екології та раціонального природокористування провела виїзне засідання у с. Сенча Лохвицького району з приводу надзвичайної екологічної ситуації. В ході засідання представниками Лохвицького відділу Головного управління Національної поліції у Полтавській області було повідомлено про наявність кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за частиною 1 статті 238 Кримінального кодексу України – забруднення або псування земель речовинами, відходами чи іншими за вказаним фактом. Однак, будь яких заходів щодо активізації розслідування не вжито. На тому самому засіданні депутатської комісії також оприлюднено інформацію про те, що випадок розливу бурових відходів було допущено компанією ТОВ «ЕКОЕНЕРГОПРОМ», яка також укладала договори з АТ «Укргазвидобування», але замість проведення відповідних заходів передавала їх субпідрядникам, які не мали виробничої можливості здійснити належну утилізацію. Компанія ТОВ «ЕКО-ЕНЕРГОПРОМ», за рік до цих подій, у лютому 2017 року отримала перемогу у тендері АТ «Укргазвидобування» на утилізацію бурових відходів на свердловинах Яблунівського та Мелехівського газоконденсатних родовищ. За інформацією представників Головного управління Національної поліції у Полтавській області компанія ТОВ «ЕКО-ЕНЕРГОПРОМ» містить всі ознаки фіктивності та не має реальної можливості здійснити утилізацію відходів через відсутність необхідного обладнання. При цьому, у своїй діяльності підприємство використовує земельну ділянку, що належить на праві власності територіальній громаді м. Кременчук. На вказаній ділянці знаходяться резервуари для складування осадів. За свідченнями місцевих жителів, там відбувається захоронення небезпечних хімікатів, від чого у повітрі постійно стоїть нестерпний токсичний запах. Окрім цього, після зими та в період опадів небезпечні хімічні речовини розтікаються на декілька сотень метрів навкруги, проникають у ґрунтові воді та колодязі місцевих жителів. Внаслідок цього питна вода є непридатною до споживання. У травні 2018 року у передмісті м. Мирогород місцевими активістами було затримано вантажні автомобілі, які від імені компанії-утилізатора відходів ТОВ «ВІНЕКОРЕСУРС» відвантажували бурові шлами посеред «чистого поля». Спеціалізована компанія ТОВ «ВІНЕКОРЕСУРС» з м. Вінниця мала б утилізувати відходи буріння, але замість вчинення повноцінних операцій з утилізації відходів, уклала угоду з комунальним підприємством «Спецкомунтранс» щодо їх захоронення на Миргородському полігоні твердих побутових відходів. Також було встановлено, що відходи були передані приватною компанією ПрАТ «Нафтогазвидобування», яка здійснює видобування вуглеводневої сировини на Семиренківському газоконденсатному родовищі Миргородського району Полтавської області.

93

На останок хочеться наголосити, що на території України основні запаси природного газу знаходяться на глибині 4–6 тис. метрів, у середньому за один погонний метр буріння утворюється орієнтовно 1,05 м3 бурових відходів. Тобто можна уявити яких масштабів екологічна катастрофа чекає на Україну внаслідок недотримання вимог щодо утилізації бурових відходів. Вважаю, що основним завданням є пошук шляхів вирішення існуючих проблем та втілення новітніх екобезпечних та ефективних технологій, поступового вжиття відповідних заходів щодо суттєвого зменшення існуючих екологічних ризиків. СТВОРЕННЯ РЕЦИКЛІНГОВИХ ТЕХНОЛОГІЧНИХ СИСТЕМ ДЛЯ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМИ УТИЛІЗАЦІЇ ВІДХОДІВ Хілько Є. В., аспірант кафедри економіки та природокористування Маценко О. М., кандидат економічних наук, доцент кафедри економіки та природокористування Сумський державний університет Успішне вирішення проблеми захисту навколишнього середовища в умовах науковотехнічного прогресу пов’язано з максимально можливою утилізацією відходів на основі розробки і впровадження у виробництво мало-і безвідходних технологічних процесів. Створення таких виробництв має будуватися за принципом замкнутого циклу (рециклінгу) і рециркуляції природних ресурсів, що забезпечують: відсутність рідких, газоподібних і твердих відходів; багаторазове використання у виробництві сировини, продуктів; економічну рентабельність. Виробничі технологічні процеси можна розділити на замкнуті і незамкнуті системи. Для замкнутої системи характерно відсутність обміну речовин із зовнішнім середовищем, але можливий обмін енергією. Стосовно технологічної операції це можна розуміти як процес, в якому відсутні викиди твердих, рідких і газоподібних речовин-відходів. Незамкнута технологічна система має органічні зв’язки з зовнішнім середовищем, від якої вона отримує вихідну сировину і енергію і в яку віддає готову продукцію і викидає відходи.Удосконалення технології виробництва в напрямку зниження викиду відходів і прагнення наблизити технологічний процес до рециклінгової системи, є головним завданням вирішення проблеми утилізації відходів, раціонального використання ресурсів та охорони навколишнього середовища. Проблема утилізації відходів виробництва викликає з кожним роком все сильніший інтерес. З одного боку, це пов’язано з виснаженням деяких видів сировинних ресурсів, з іншого – екологічним аспектом, а також можливістю отримання продукції з меншими витратами виробництва. В даний час назріла необхідність створення нової галузі – по утилізації промислових і побутових відходів. Найбільшою мірою це відноситься до промисловості як основного споживача різних видів матеріалів і конструкцій, виготовлених на базі металургійних шлаків і інших відходів виробництва. Комплексне використання природної сировини і відходів сприяє підвищенню рівня забезпечення виробництва матеріалами і виробами, раціонального розміщення виробничих сил, забезпечує в цілому підвищення ефективності капітальних вкладень у виробництво. Використання відходів промисловості і попутних продуктів дозволяє покривати значну частину потреб в ресурсах. Економічні переваги комплексного використання відходів промислового виробництва обумовлюються, перш за все, економією капітальних вкладень і зниженням витрат виробництва як у галузях, що виробляють різні будівельні матеріали так і в галузях, які мають утилізувати сировину. Розширення області комплексного використання сировини, збільшення числа продуктів, вироблених з даного виду сировинних ресурсів, призводить до зростанням кількості продукції, тобто до зниження питомих капітальних витрат на одиницю продукції, одержуваної з сировинних ресурсів. Відповідно знижується і собівартість продукції. Наприклад, японські фахівці розробили спосіб отримання цементу з промислових 94

відходів, що містять ртуть, хром та інші шкідливі хімічні речовини, які становлять небезпеку для навколишнього середовища. З такого цементу виготовляються дешеві бетонні блоки (50 дол. за 1 т) для будівництва. Комплексне використання відходів при відповідній організації виробництва дає суттєвий економічний ефект. Цікавий експеримент по утилізації відходів проведено в Запоріжжі. В утилізаційну установку помістили шістдесят шість особливо активних і шкідливих речовин, що містяться в промислових відходах підприємств Запоріжжя. Протягом 15 хвилин йшла реакція взаємної нейтралізації. У складі речовини, отриманої в результаті реакції, в надлишку присутня вуглекислота, рідка частина продукту нагадувала морську воду, а осад був схожий на червону глину. Виявилося, що і рідка і тверда фракції цієї речовини придатні для життя. Так, в рідкій фракції успішно розмножувалися найпростіші морські тварини. «Червона глина» в суміші з піском і чорноземом утворила сприятливий грунт для сільськогосподарських рослин. На основі розробленої в Запоріжжі технології передбачається здійснити будівництво комбінату замкнутого виробництва. Фахівці підрахували витрати, які будуть витрачені на будівництво повинні окупитися через 5 років, а потім комбінат почне давати прибуток. Незважаючи на численні проекти утилізації та використання промислових відходів, можливості їх реалізації поки вкрай обмежені, що пов’язано з рядом економічних, технічних та інших факторів. Перебуваючи в гармонії з навколишнім середовищем виробництво і споживання повинне базуватися на основних законах природи. Безсумнівно прообразом прогресивної технології слід вважати замкнутий кругообіг речовин в природі. Цей кругообіг відбувається за певними біогеохімічним циклам і зазвичай представляється у вигляді схеми, яка тепер називається «пірамідою Елтона».Замкнутий цикл речовин на виробництві за основними ознаками аналогічний круговороту речовин в природі і його також можна представити у вигляді схеми, що має структуру, аналогічну екологічній піраміді Елтона . Сучасна технологія виробництва в основному є відкритою системою, нераціонально використовує природні ресурси і має значні відходи, інтенсивно експлуатує навколишнє середовище, не відновлюючи її природної рівноваги. Екологічно виправданою технологією виробництва може бути такий процес функціонування системи «виробництво – споживання», який забезпечує замкнутість кругообігу речовин у виробництві і утилізацію відходів

Рис 1. Піраміда Елтона

.

95

Рис 2. Замкнутий цикл речовин на виробництві на основі піраміди Елтона

На даному етапі розвитку суспільного виробництва в найближчим часом доведеться вирішувати цілий ряд завдань. Поряд з вирішенням питань технологічного розвитку проблеми утилізації відходів необхідно вирішити першочергові економічні та організаційні питання, а саме: чи доцільно посилити економічну зацікавленість підприємств в раціональному використанні сировини, в тому числі відходів; однією з важливих оцінок роботи підприємства показник випуску продукції з відходів; необхідно розробити положення про матеріальне стимулювання колективів підприємств, які освоюють промислові відходи; доцільно, щоб система планування враховувала відходи в балансах і планах розподілу сировини, матеріалів і палива на різних рівнях планування; слід створити спеціалізовані підприємства з переробки промислових відходів в тих промислових районах, де значна частина різнорідних за своїм складом відходів утворюється на дрібних і середніх підприємствах. ПРОБЛЕМИ ПОВОДЖЕННЯ З ТВЕРДИМИ ПОБУТОВИМИ ВІДХОДАМИ В ОТГ ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ Вадзюк С. Н., доктор медичних наук, професор, голова Тернопільської обласної організації Всеукраїнської екологічної ліги Кузик І. Р., керівник Тернопільського міського підрозділу Національного екологічного центру України Практично завершена реформа децентралізації в Україні дає можливість для повноцінної та комплексної організації локальної екологічної політики. На сучасному етапі функціонування об’єднаних територіальних громад (ОТГ), геоекологічні проблеми є одними із ключових. Раціональне земле-, лісо-, водокористування (включаючи водопостачання та водовідведення), поводження із твердими побутовими відходами (ТПВ), розвиток рекреаційного і заповідного природокористування, сьогодні виступають пріоритетними у стратегії сталого розвитку будь-якої громади [6]. Однією із найбільш актуальних та необхідних для вирішення є проблема утилізації, сортування та рекуперації відходів. Вирішення цього питання є поліфункціональним та багатоаспектним завданням, яке включає, як еколого-освітні, так і організаційно-технологічні заходи. На даному етапі адміністративно-територіальної реформи України, у Тернопільській області повністю сформовано та функціонує 54 об’єднані територіальні громади. Тернопільська область лідирує серед областей України за кількістю новостворених 96

адміністративних одиниць. На Тернопільщині сформувались як великі, за площею та кількістю населених пунктів громади, так і малі. Серед найбільших це Тернопільська, Шумська, Чортківська, Підволочиська та Зборівська міські ОТГ. Серед найменших, які об’єднали по 2 сільські ради – це Гримайлівська, Заводська, Колодненська, Коцюбинська, Лопушненська та Чернихівська ОТГ [1]. Однією із найважливіших та найактуальніших екологічних проблем об’єднаних громад є утилізація, переробка та захоронення твердих побутових відходів. В умовах децентралізації, більших фінансових та управлінських можливостей, ОТГ наділені новими можливостями для вирішення проблеми поводження із ТПВ. Окремі громади частково вирішили ці проблеми, уклавши договори із службами із збору та вивезення відходів, встановивши сміттєсортувальні баки тощо. Значну допомогу у вирішенні цих питань надає Європейський Союз та інші грантові організації [3]. Нами проведено аналіз геоекологічної ситуації, в контексті поводження із ТПВ в громадах Тернопільської області. Відповідно до реєстру місць видалення відходів [5], лише у 23-ох із 54-ох ОТГ Тернопільщини є санкціоновані та паспортизовані сміттєзвалища. Загалом полігонів ТПВ в області налічується понад 90, з яких 41 (загальною площею 64,8 га) в межах діючих ОТГ (табл 1). При цьому санкціонованих сміттєзвалищ немає у таких великих громадах як Бережанська, Лановецька, Мельниця-Подільська, Хоростківська, Шумська, де населення становить 12–20 тис. осіб. Таблиця 1 – Офіційні місця видалення відходів в ОТГ Тернопільської області Кількість Проєктний Об’єднана територіальна Кількість № сміттєобсяг, громада населення звалищ тис. м3 1 Байковецька 7 10 874 27,5 2 Білецька 1 9867 3,8 3 Борщівська 1 17 572 161,0 4 Васильковецька 1 6040 8,36 5 Великогаївська 2 11 335 9,4 6 Вишнівецька 1 8855 67,5 7 Гусятинська 1 8195 24,0 8 Зборівська 5 15 838 55,2 9 Золотопотіцька 2 10685 29,3 10 Копичинецька 1 12 430 80,0 11 Монастириська 1 9522 192,0 12 Настасівська 2 2591 10,4 13 Новосільська 2 3596 61,0 14 Озернянська 1 2633 12,8 15 Підволочиська 1 19 088 137 16 Почаївська 1 9390 65,5 17 Скала-Подільська 1 9436 132,8 18 Скалатська 1 13 796 97,5 19 Теребовлянська 1 29 600 88,0 20 Тернопільська 2 224 364 12,0 21 Товстенська 2 5885 29,5 22 Трибухівська 3 5993 38,3 23 Чортківська 1 35 341 87,5

Площа, га 1,35 0,05 9,0 0,63 0,3 2,0 3,0 1,85 0,8 3,1 4,0 0,2 1,56 0,7 4,1 1,2 6,0 4,6 7,0 3,5 2,8 1,6 5,5

Як показують власні спостереження, на офіційних сміттєзвалищах ОТГ, часто недотримані елементарні санітарно-екологічні норми. Віддаленість від найближчих населених пунктів менше 500 м, немає дороги із твердим покриттям, поблизу розташовані відкриті водойми (річки, меліоративні канави), не облаштована захисна лісосмуга тощо. У Тернопільській області, проєктний обсяг усіх санкціонованих сміттєзвалищ розташованих в межах ОТГ складає 1330,5 тис. м3 відходів. У цих громадах проживає понад 670 тис. осіб [1].

97

В середньому протягом року мешканець приватного будинку із присадибною ділянкою продукує 1,2 м3 (або 550 кг) побутових відходів [4, с. 317]. Таким чином, громадяни, які проживають в ОТГ Тернопільської області, за рік продукують близько 806,5 тис. м3 відходів. Якщо темпи заповнення полігонів ТПВ не змінюватимуться, то усі діючі сміттєзвалища в об’єднаних громадах Тернопільщини будуть заповнені менше ніж за 2 роки. Виходом із цієї ситуації залишається лише сортування і рекуперація відходів. Насамперед, потрібно забезпечити населені пункти необхідним обладнанням для роздільного збору відходів, організувати систематичний вивіз побутового сміття, впорядкувати існуючі полігони та ліквідувати стихійні сміттєзвалища. Розробити схему санітарного очищення території ОТГ та підготувати необхідну документацію для організації офіційного місця видалення відходів. Враховуючи прибутковість сортування, переробки та рекуперації відходів, основна увага повинна акцентуватися на залученні приватних інвестицій до даного виду діяльності. Ця сфера має окрім екологічного спрямування, набувати рис підприємництва, що забезпечує зайнятість трудових ресурсів і надходження коштів до місцевих бюджетів. Жителі територіальних громад повинні в першу чергу реалізовувати зміни до Закону України «Про відходи» і неухильно виконувати статтю 32 цього Закону: «З метою обмеження та запобігання негативному впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров’я людини забороняється з 1 січня 2018 року захоронення неперероблених (необроблених) побутових відходів» [2]. А суб’єкти господарювання які надають послуги із вивезення відходів з певної території повинні забезпечити умови для їх роздільного збирання (ст. 17 Закону України «Про відходи»). За дотриманням чинного законодавства, сортуванням побутових відходів, укладанням договорів для їх вивезення, організацією санкціонованих сміттєзвалищ в громадах повинна стежити відповідна посадова особа. Посада еколога є вкрай необхідною у діяльності ОТГ, адже проблеми екологічного характеру тісно пов’язані із соціально-економічним розвитком громад. А порушення балансу у сталому функціонуванні ОТГ, може призвести до деструктивних та незворотних змін, які у свою чергу безпосередньо вплинуть на якість життя мешканців. Література: 1. Децентралізація. Офіційний сайт [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://decentralization.gov.ua.

2. Закон України «Про відходи». URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/187/98%D0%B2%D1%80 3. Кузик І. Геоекологічні проблеми об’єднаних територіальних громад Тернопільської області. Naukowy i innowacyjny potencjał prezentacji: kolekcjа prac naukowych «ΛΌГOΣ» z materiałami Międzynarodowej naukowo-praktycznej konferencji, Opole, 18 listopada 2018 r. Obukhov : Drukarnia PE Gulyaeva V. М., 2018. –Tom 6. – S. 108–113.

4. Стольберг Ф. В. Экология города: Учебник. – К. : Либра, 2000. –464 с.

5. Управління екології та природних ресурсів Тернопільської обласної державної адміністрації. Реєстр місць видалення відходів у Тернопільській області. URL: http://ecoternopil.gov.ua/index.php/regulyatorna-diyalnist/povodzennya-x-vodhodavy/554-reestrvydalennya.

6. Tsaryk L., Yankovs'ka L., Tsaryk P., Novyts'ka S., Kuzyk I. Geoecological problems of decentralization (on Ternopol region materials). Journal of Geology, Geography and Geoecology. Vol. 29.(1). Dnipro, 2020. – P. 196–205. doi: 10.15421/112018.

98

УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ СОРТУВАННЯ ТПВ ЯК ШЛЯХ ДО ПІДВИЩЕННЯ ЇХ РЕСУРСНОГО ПОТЕНЦІАЛУ Орфанова М. М., кандидат технічних наук, доцент кафедри екології Яцишин Т. М., кандидат технічних наук, доцент кафедри екології Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу Не дивлячись на розробку значної кількості законодавчої, нормативно-правової документації, все ще залишаються неврегульованими на місцевому рівні цілий ряд питань, що уповільнює процес вирішення проблеми мінімізації обсягів нагромадження відходів. Неврегульованість окремих питань приводить до недостатньої дієвості уже розроблених заходів, які залишаються, у більшості випадків, декларативними. В Україні щорічно утворюється близько 10 млн т. ТПВ, з яких утилізується (переробляється) менше 10%. В середньому на одного мешканця утворення ТПВ становить 220–250 кг щорічно, а у великих містах до 380 кг [1]. Проблема утворення та поводження з твердими побутовими відходами є актуальною для всіх областей України. Особливо важливою проблема є для Івано-Франківської області – туристичного краю, який знаходиться у гірській місцевості Карпатського регіону. Площа Івано-Франківської області становить 13928 км2. В адміністративнотериторіальному устрої Івано-Франківська область має 804 населені пункти, у тому числі 39 міських (15 міст і 24 селища міського типу) і 765 сіл та селищ, з яких 240 надано статус гірських [2]. До населених пунктів міського типу належать Болехів, Бурштин, Галич, Городенка, Долина, Івано-Франківськ, Калуш, Коломия, Косів, Надвірна, Рогатин, Снятин, Тисмениця, Тлумач, Яремче. До селищ міського типу належать Битків, Більшівці, Богородчани, Брошнів-Осада, Букачівці, Верховина, Вигода, Войнилів, Ворохта, Гвіздець, Делятин, Єзупіль, Заболотів, Кути, Ланчин, Лисець, Обертин, Отинія, Перегінське, Печеніжин, Рожнятів, Солотвин, Чернелиця, Яблунів. За даними Державної служби статистики України на території Івано-Франківської області проживає понад 1,3 млн осіб, у тому числі приблизно 600 тисяч міського населення. У гірській місцевості проживає 585 тисяч осіб. На даний час в Івано-Франківській області нагромаджено понад 45 млн т. відходів всіх класів небезпеки, що становить у розрахунку на 1 км2 приблизно 3,1 тис. т. З 2015 року спостерігається чітка тенденція до щорічного зростання обсягів утворення ТПВ приблизно на 5%. Утворення ТПВ наблизилося до максимального свого значення і на даний час становить приблизно 1 млн м3 відходів на рік. За морфологічним складом ТПВ містять (%): харчові відходи – 47, папір – 4, скло – 9, пластмаси – 9, деревина – 3, гума й шкіра – 1, текстильні матеріали (тканини) – 1, різні метали – 3,0, несортований залишок (горючий) – 13%, несортований залишок (негорючий) – 9%. Усі відходи розміщуються на 16 паспортизованих спеціально відведених місцях чи об’єктах складування відходів, що займають площу 86 га. Основний полігон ТПВ в ІваноФранківській області – КП «Полігон ТПВ», знаходиться на відстані 12 км від міста ІваноФранківськ у с. Рибному. Полігон щорічно приймає понад 130 тис. т (близько 490 тис. м3) відходів з міст Івано-Франківська, Тисмениці та Яремче, селищ міського типу Тисменицького та Надвірнянського районів, а також туристичного комплексу «Буковель» [3]. Площа полігону згідно проекту становить 22,4 га. Більшість полігонів, що експлуатуються в області, не відповідають вимогам екологічної безпеки. Окремі полігони влаштовані на фільтруючих ґрунтах, без влаштування водонепроникного екрану (м. Бурштин, селища Верховина, Рожнятів, Зоболотів та ін.), дренаж полігонів знаходиться в незадовільному стані, вивіз фільтрату з полігонів проводиться нерегулярно [4]. Офіційні дані про кількість стихійних звалищ та кількість нагромаджених на них ТПВ на даний час відсутні. Передбачається збільшення нагромадження таких видів ТПВ, як ПЕТ-пляшка, склобій та будівельні відходи. Як правило, вони вивозяться мешканцями за межі населених пунктів і скидаються у прилеглих лісових посадках або на березі річок. Тому, провести оцінку 99

загального об’єму ТПВ області без вивчення реальної ситуації в окремих населених пунктах є неможливим. Загальним збором ТПВ займається комунальна служба населених пунктів. За даними Департаменту житлово-комунального господарства Івано-Франківської області послуги з вивезення побутових відходів надаються 43 компаніями, з яких 30 є комунальними. Проте послуга з вивезення ТПВ не надається приблизно 20% населення, яке проживає у важкодоступній гірській місцевості. В Івано-Франківській області запроваджується роздільний збір ресурсоцінних компонентів (ПЕТ-пляшка, скло, макулатура, металобрухт) з ТПВ шляхом створення пунктів заготівлі вторинної сировини та встановлення спеціальних контейнерів для збору відходів. Система роздільного збору ресурсоцінних компонентів частково налагоджена в основних населених пунктах області: Івано-Франківськ, Долина, Калуш, Бурштин, Городенко, Надвірна, Тлумач, Гвіздець, Печеніжин, Богородчани, Верховина. Заготівлею окремих видів ТПВ та переробкою вторинної сировини в Івано-Франківській області займаються приватні структури, яких налічується понад 30 підприємств. Кількість щорічно зібраних ресурсоцінних компонентів, таких як скло, папір, відходи пластику, становить, тис. м3/р: – в Івано-Франківську та прилеглих містах: Івано-Франківськ – 35,7, Надвірна – 1,0, Калуш – 17,9, Долина – 2,1, Бурштин – 1,7, Коломия –1,2, Галич – 0,8, Рогатин – 0,3, Городенко – 0,2, Тлумач – 0,1.

– в прилеглих селах (тис. м3/р): Брошнів-Осада – 0,8, Богродчани – 0,3, Верховина – 0,3, Вигода – 0,3, Загвізддя – 0,2, Рожнятів – 0,02, Яблуниця – 0,005. Основними видами відходів пластикового типу, що збираються від мешканців, є полімерні відходи, в основному ПЕТ-пляшки. Дані про типи пакувальних матеріалів, що збираються від промисловості, магазинів (наприклад: картон, полімерні плівки і т.д.), відсутні. У сільських населених пунктах селективний збір певних складових ТПВ практично відсутній. Із загального обсягу відходів, що утворюється в Івано-Франківській області, понад 33% утилізуються, 6% спалюються для отримання енергії, 46% видаляється у спеціально відведені місця [1]. В Івано-Франківську на КП «Полігон ТПВ» введена в дію сортувальна лінія. Проте в усіх населених пунктах області залишається незадовільний стан первинного сортування ТПВ на контейнерних майданчиках, технічний стан самих майданчиків і контейнерів [3]. Важливим є запровадження сортування ТПВ у напівавтоматичному режимі з вилученням органічної складової відходів, макулатури, текстилю, полімерів, металів, скла та інших відходів неорганічного походження (будівельне сміття і т.п.). Основні компоненти, що вилучаються з потоку ТПВ у відсотках від початкової кількості компонента, % [5]: папір і картон – 17…46, полімери – 27…58, скло – 38, чорні метали – 39…73, кольорові метали – 52…80. При цьому менше значення характерне для ручного сортування, більше – для автоматичного оптико-механічного сортування. Ефективність відбору вторинних матеріалів на сортувальних лініях, як правило, не перевищує 15…20 %. Тому, підвищити ефективність сортування ТПВ можна за допомогою роздільного збирання відходів. Також необхідно запровадити дієву систему роздільного збору ТПВ в гірських важкодоступних населених пунктах району, враховуючи специфіку проблеми ТПВ кожного населеного пункту, облаштувати стаціонарні площадки для збору ТПВ з встановленням двох типів контейнерів для небезпечних та сухих відходів. На даний час головна проблема полягає у відсутності налагодженої системи збору відходів. Сучасний стан системи роздільного збору та утилізації відходів характеризується недосконалістю структури системи управління у сфері поводження з ТПВ, відсутністю належної інфраструктури та фінансування безпосередньо процесу збору ресурсоцінних видів ТПВ або вилучення ресурсоцінних компонентів з них, а також економічною незацікавленістю в практичному впровадженні технологій утилізації та переробки відходів.

100

Шляхом сортуванням відходів можливо отримати до 40% вторинної сировини. Для удосконалення системи поводження з ТПВ необхідно керуватися принципами комплексного управління відходами [6]: 1) відходи складаються з різних компонентів, відповідно до них повинні застосовуватися різні підходи; 2) технології та заходи з переробки, утилізації, компостування, захоронення повинні розроблятися в комплексі та доповнювати один одного; 3) система утилізації ТПВ повинна розроблятися з урахуванням конкретних місцевих проблем і базуватися на місцевих ресурсах. Отже, система поводження та управління відходами має базуватись на механізмах та формах управління відходами, які передбачають комплекс організаційних, нормативних, правових, наукових, інформаційних, економічних та соціальних заходів, які спрямовані на запобігання обсягів зменшення утворення та нагромаджених відходів. Зокрема: - створення інформаційної бази даних по відходах та підприємствах, що займають збором відходів та їх переробкою як вторинної сировини; -організація системи збору, переробки та видалення відходів у місця їх зберігання; -організація стаціонарних та пересувних пунктів збору ТПВ в усіх населених пунктах для їх роздільного збору; - ліквідація стихійних сміттєзвалищ; упорядкування місць видалення відходів з дотриманням санітарних вимог та їх паспортизації; - будівництво сміттєсортувальних і сміттєпереробних комплексів; -створення в області підприємств з переробки відходів як вторинної сировини; -підвищення рівня екологічної свідомості населення. Література: 1 Орфанова М. М. Проблема управління та поводження з відходами у Карпатському регіоні // Людина та довкілля. Проблеми неоекології. Випуск 31, 2019. – С. 130–138.

2 Верховна Ради України (офіційний веб-портал) [Електронний ресурс]: Адміністративно-територіальний устрій Івано-Франківської області. – Режим доступу: https://static.rada.gov.ua/zakon/new/NEWSAIT/ADM/zmistifr.html.

3 Програма охорони навколишнього природного середовища міста Івано-Франківська на 2016–2020 роки [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.mvk.if.ua/uploads/files/pr280416.pdf.

4 Стратегія розвитку Івано-Франківської області на період до 2020 року [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.if.gov.ua/files/SP_IF_oblast_4.pdf.

5 Перспективи енергетичної утилізації твердих побутових відходів в Україні. Аналітична записка БАУ № 22 [Електронний ресурс] Режим доступу: https://uabio.org/wpcontent/uploads/2020/01/position-paper-uabio-22-ua.pdf.

6 Орфанова М. М., Іваник О. І. Удосконалення системи поводження з твердими побутовими відходами в місті Івано-Франківськ // Людина та довкілля. Проблеми неоекології. – 2016. – №3–4. – С. 126–131. ПОБУТОВІ ВІДХОДИ: ЗАПИТАНЬ БІЛЬШЕ, НІЖ ВІДПОВІДЕЙ Тевтуль Я. Ю., доктор хімічних наук, професор, голова Ради громадської екологічної організації «АкваБук» (м. Чернівці) Сучасне, науково обґрунтоване поводження з побутовими відходами – проблема, яка й до тепер не розв’язана в Україні, навіть за наявності низки Законів. Надзвичайні техногенні, екологічні чи епідеміологічні події вкотре підтверджують неготовність спільноти до їх активного і результативного подолання.

101

Відомо, що з березня 2020 року в Україні оголошено карантин для подолання пандемії, зумовленої коронавірусом COVID-19. Пересічні громадяни повинні використовувати у громадських місцях захисні маски, рукавички. Хто не чув звернень: одноразові маски після короткотривалого використання потрібно викидати… А далі, сором’язливе замовчування – куди їх викидати? Згідно чинного законодавства вжиті одноразові медичні захисні маски належать до відходів класу Б, бо вони можуть бути забруднені виділеннями хворих. Виявляється, що вжиті медичні відходи класу Б необхідно збирати у вологостійкі одноразові контейнери, які не проколюються. Вони повинні мати щільну кришку, щоб уникнути несанкціонованого відкриття ємності. Згадані відходи можна збирати в одноразову жовту тару з маркуванням «Відходи класу Б». Мені не вдалося на вулицях м. Чернівці побачити такі спеціальні ємності. Уявимо, що контейнери з ужитими медичними масками заповнені. Яка їх подальша доля? Згідно з відпрацьованими технологічними процесами медичні відходи необхідно спочатку дезінфікувати, а вже потім термічно знищувати у спеціальних печах-інсинераторах. Це сучасне обладнання, за допомогою якого на першому етапі відбувається термічний розпад відходів з утворенням горючих газів. На другому етапі горючі гази спалюють з дотримання екологічних норм і правил. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 2017 року, уповноважені структури Чернівецької ОДА у дворічний термін повинні були розробити та затвердити Регіональний план управління відходами до 2030 року. За основу потрібно було взяти проєкт Національного плану управління відходами, в якому є розділ 10.«Медичні відходи». Згідно зі згаданим Національним планом управління відходами, органи місцевого самоврядування (ОМС) повинні були запланувати: «проведення інвентаризації об’єктів оброблення медичних відходів», «проведення дослідження з визначення потреби у збільшенні наявних потужностей та створення додаткових об’єктів з оброблення медичних відходів (термін виконання 2023 р.)», «створення інфраструктури збирання та оброблення медичних відходів (термін виконання 2024÷2030 р.р Вважаю за необхідне торкнутися ще однієї проблеми, зумовленої твердими побутовими відходами – вона стосується діючих і «закритих», офіційних і «диких» полігонів ТПВ. Такі полігони – це бомба сповільненої дії. В об’ємі полігону ТПВ відбуваються некеровані біохімічні і хімічні процеси анаеробного перетворення органічних речовин за участі бактерій. Результатом цих процесів є біогаз, що містить до 50% метану, майже 48% карбон(IV) оксиду і малу частку інших газуватих речовин. З однієї тонни твердих органічних побутових відходів може утворитися до 168 м3 метану. Чимало громадян подумають, а що нам до того газу, який утворюється на полігонах ТПВ далеко за містом? Але біогаз утворюється не тільки за межами міст, але й на територіях населених пунктів. Місця проживання городян розширюються, колишні полігони ТПВ засипають ґрунтом і забудовують, а під будівлями – «реактор» з продукування біогазу. Це характерно для більшості обласних і районних центрів. Органи місцевого самоврядування виділяють земельні ділянки для забудови, присадибних ділянок, не володіючи інформацією про рекультивовані землі. Активісти екологи намагалися отримати інформацію, де 50 років тому на теперішній території м. Чернівці були звалища ТПВ. Ми зверталися до Департаменту житлово-комунального господарства, Управління екології та природних ресурсів, працівників колишньої санітарноепідеміологічної станції. Тексти листів-відповідей на наші звернення дещо відрізнялися, але суть їх одна – ми не маємо інформацію про місця розміщення колишніх звалищ ТПВ. Але біохімічні процеси з продукування біогазу ніхто не скасовував. Виділення біогазу зменшує щільність ґрунту, можливі провали, зсуви з усіма негативними наслідками. Газ метан, складова частина біогазу, легший повітря і тому не акумулюється в підземних приміщеннях, які добре провітрюються. Проте створюється загроза утворення вибухових сумішей метану з повітрям. За вмісту метану 4,4% в повітрі вже утворюється вибухонебезпечна суміш; найбільш небезпечна суміш з повітрям, яка містить 9,5% метану. Оскільки метан, основна складова біогазу, належить до IV класу небезпечних хімічних речовин, то згідно ГОСТ 12.1.005-88 «Загальні санітарно-гігієнічні вимоги до повітря робочої зони» один раз в квартал необхідно аналізувати склад повітря в 102

приміщеннях, які збудовані на колишніх звалищах ТПВ. Залежно від категорії «закопаних» відходів, такі аналізи слід робити протягом 20, а то й 50 років. Та якщо невідомо, де були звалища ТПВ, то про які аналізи складу газів, що виходять із глибин землі, можна говорити? А що тоді можна сказати про комфортність умов проживання на таких екологічно небезпечних територіях? Метан належить до «парникових» газів. Мала хімічна активність метану – причина того, що цей газ може знаходитися в атмосфері до 12 років. Якщо ступінь впливу карбон(IV) оксиду на клімат умовно прийняти за одиницю, то «парникова» активність такого ж молярного об’єму метану досягає 25 одиниць. «Парникова» активність метану, яка в 25 разів більша ніж карбон(IV) оксиду, зумовлена наявністю «глибоких» смуг поглинання молекулами метану в інфрачервоній частині спектру. Цю особливість метану, складової біогазу, практично не враховують, оцінюючи вплив «парникових» газів на клімат нашої планети. Перспективний спосіб уникнення негативного впливу безконтрольних викидів в атмосферу біогазу – його кероване продукування й застосування як альтернативного джерела енергії. Людство має великий практичний досвід виробництва біогазу з органічних побутових відходів. Відомо, що ще в Стародавньому Китаї виробляли й використовували біогаз. Значних успіхів у виробництві біогазу досягнуто у Великій Британії і Німеччині. Кожна з цих країн за рахунок виробленого біогазу може компенсувати споживання близько 2 млрд м3 природного газу. В розвинутих країнах виробництво біогазу здійснюють на рівні сучасних технологій. Під час трамбування твердих органічних відходів у спеціальні траншеї вкладають перфоровані пластикові труби для збирання і транспортування біогазу. На новітніх полігонах переробки відходів є декілька ярусів труб, що з’єднані між собою. Зібраний газ очищають і використовують, переважно, для виробництва електроенергії, теплоносіїв тощо. Не можу не сказати декілька слів щодо «сортування» ТПВ. Чи готові громадяни України сортувати ТПВ? Відповідь ствердна – готові. Чи є можливості для сортування ТПВ? Відповідь – немає. Очільники органів місцевого самоврядування переконують нас, що зроблено чимало для сортування ТПВ. Для обліку зробленого вистачить і двох пальців на одній руці. У м. Чернівці встановлено декілька «Екобоксів» для збирання ужитих хімічних джерел електричного струму (базарна назва «батарейки») і приладів зі ртуттю (ртутних термометрів, ламп…). В багатьох населених пунктах зроблено ще один маленький крок – спромоглися встановити два типи контейнерів: зелені (або сині) для переважної більшості змішаних ТПВ та жовті для відходів пластичних мас (полімерних матеріалів). Другий крок виявився кульгавим і неефективним, бо у спеціалізований транспорт завантажують все разом і везуть на полігон (сам все це бачив, занотував номер автомобіля). Багато громадян виявилися вельми свідомими, активними і винахідливими, щодо сортування ТПВ. Спрацьовує принцип економічної зацікавленості в отримання грошової винагороди. Розділені ТПВ здають в пункти приймання вторинної сировини, оскільки налагоджена система транспортування різних видів вторинної сировини та її переробка або торгівля нею. На жаль, чимало вторинної сировини вивозять за кордон. В Україні немає потреби винаходити щось нове в царині поводження з ТПВ. У розвинутих країнах належно відпрацьовані всі схеми збирання, транспортування, переробки чи знищення ТПВ. Потрібно тільки вміло використати досвід людства в цій галузі економічної діяльності. Допоки в нашій державі не перестануть вважати цінні вторинні ресурси сміттям, нічого не зміниться.

103

ВПЛИВ ВІДХОДІВ НА ЕКОЛОГІЧНИЙ СТАН МІСТА ДУБЛЯНИ Рожко І. М., кандидат географічних наук, доцент, завідувач кафедри раціонального використання природних ресурсів і охорони природи Львівського національного університету імені Івана Франка Місто Дубляни Жовківського району знаходиться за 6 км від обласного центу – міста Львів. На заході межує з селом Великі Грибовичі та Малехів, на півночі із селами Гряда та Ситихів. Великі Грибовіичі відомі розміщенням тут Львівського міського сміттєзвалища, яке активно функціонувало з 1970 року і до пожежі в травні 2016 року. Накопичення великих об’ємів твердих побутових відходів спричиняло значний вплив на довкілля – забруднювалося атмосферне повітря (особливо під час пожеж), ґрунти, зазнали впливу поверхневі та ґрунтові води. Зокрема, в криницях міста вміст важких металів перевищував гранично допустимі концентрації втричі [1]. Ймовірно, враховуючи регулярні пожежі та несанкціоноване випалювання металів, у зоні впливу сміттєзвалища (села Збиранка, Малі та Великі Грибовичі, Малехів, місто Дубляни) та наявність великої кількості пластику в ґрунтах і, відповідно, сільськогосподарській продукції присутнє забруднення канцерогенними сполуками органічного походження, наприклад діоксинами та діоскиноподібними речовинами. Вони є надзвичайно небезпечними для здоров’я і можуть викликати ряд важких захворювань, у тому числі онкологічні. Вплив сміттєзвалища відчувається і тепер. За даними держекоінстпекції у першому півріччі 2020 року забруднення ґрунтів у межах впливу сміттєзвалища фіксували за такими показниками: нітрати, хлориди, кадмій, свинець, залізо, цинк, нафтопродукти. Проте і у Дублянах, особливо після закриття діяльності Львівського міського сміттєзвалища почали утворюватись стихійні несанкціоновані складування сміття. Частково їх ліквідовують під час заходів міського самоврядування та толок свідомими мешканцями міста. Проте, незважаючи на встановлення контейнерів для сортування і вивезення сміття, проблема залишається. Особливо гостро зараз стоїть проблема функціонування свинокомплексу у селі Гряда. Діяльність ТзОВ АПП «Гряда» пов’язана із порушенням екологічних норм. Фекалії із свинокомплексу вивозяться цистернами на поля, які вже не здатні поглинати відходи. Рови заповнені смердючими рідинами, в повітрі села та суміжних населених пунктів стоїть нестерпний запах. Мешканці Дублян скаржаться на погіршення здоров’я – головний біль,задуху, нудоту, діарею, подразнення очей. У спеку неможливо провітрити помешкання. Діти втікають до будинків з вулиці. У самому селі Гряда зафіксовано перевищення у повітрі діоксиду азоту, сірководню та аміаку. Скарги на гарячу лінію екоінспекції та держспоживспілки не дають жодного ефекту. Випадки поширення неприємного запаху значно почастішали із впровадженням карантину, що враховуючи специфіку коронавірусу, ускладнює епідеміологічну ситуацію в місті. Література: 1. Рожко І., Койнова І. Проблеми управління твердими побутовими відходами у м. Львові // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип. 199: географія. – Чернівці : Червона Рута, 2004. – С. 125–135.

104

КОМПЛЕКСНИЙ ПІДХІД ДО ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМИ ЗБОРУ ТА ПЕРЕРОБКИ ВІДХОДІВ П’яних К. Є., доктор технічних наук, завідувач відділу технологій альтернативних палив Карп І. М, академік НАН України Інститут газу Національної академії наук України (м. Київ) Багаторічне ігнорування проблеми вивозу та утилізації твердих побутових відходів (ТПВ) в Україні призвели до того, що 99 відсотків з офіційних 5470 полігонів, які функціонують в Україні не відповідають нормам екологічної безпеки (Директиві Ради № 1999/31/ЄС від 26 квітня 1999 р. «Про захоронення відходів») [1]. Більше того, 22% населення країни користується для вивезення відходів несанкціонованими сміттєзвалищами, щорічно поповнюючи їх не менше ніж на 3 млн.тон. За результатами аудиту, проведеному Рахунковою палатою у 2017 році було визнано, що система поводження з побутовими відходами в Україні неефективна, ресурсозатратна та не забезпечує запобігання негативному впливу відходів на навколишнє природне середовище і здоров'я населення, що не відповідає законодавчо визначеним цілям і напрямам державної політики у цій сфері [2]. Ретроспективний аналіз інформації відносно стану сфери поводження з побутовими відходами в Україні з 2015 до 2019 років згідно матеріалів офіційного сайту Міністерства розвитку громад та територій України показує, що прориву в розв’язанні питань поводження з ТПВ не має. Збільшення за ці роки більше ніж втричі кількості міст, в яких запроваджено роздільне збирання ТПВ призвело до зростання об’ємів вилученої вторинної сировини лише на 28 відсотків, при цьому кількість працівників, задіяних в сфері поводження з ТПВ зросло на 22%, а вартість послуги – більше ніж удвічі (рис 1). Не викликає сумнівів необхідність докорінних змін в системі збирання та переробки муніципальних відходів. Великі об’єми напрацювань в цій галузі накопичені спеціалістами розвинених країн. Аналіз результатів проведених ними досліджень дає можливість віднайти рішення, які відповідають потребам кожної країни, враховуючи як загальні для проблем переробки відходів принципи, так і особливості окремих регіонів. Створенню дійсно дієвої системи поводження з муніципальними відходами мають передувати аналіз загальної ситуації з оцінкою кількості і складу ТПВ, розрахунком витрат на збір та транспортування. Одним з найбільш значущих параметрів, які обумовлюють вибір підходів щодо поводження з муніципальними відходами є рівень доходів населення. Рівень життя визначальним чином впливає як на склад побутових відходів (рис 2) так і на об’єми їх утворення.

4

N

Клькості міст… Вартість…

4 3

N

Об'ємів…

2 1 2019 -12015 2016 2017 2018 Роки а)

0 2015 2016 2017 2018 Роки 2019 б)

Рис 1. Кількісний вираз зусиль на забезпечення змін у поводженні з ТПВ (а) та вплив цих змін на зростання об’ємів відходів, що корисно використовуються та не потрапляють на полігон; (б) по відношенню до показників, досягнутий на 2015 рік.

N = показник (за поточний рік)/показник (2015)

105

Рис 2. Залежність складу ТПВ від рівня доходів

Аналіз, побудований на розумінні цього зв’язку значно полегшує розробку можливих рішень по реформуванню системи поводження з відходами, відсікаючи заходи, використання яких не забезпечується кількісними та якісними характеристиками ТПВ. Таких рішень впроваджується досить багато, при цьому практично не використовується важливий потужним ресурсом переробки відходів – люди, які є клієнтами компаній з переробки ТПВ. Інформаційні компанії в українських медіа ресурсах, досвід перебування за кордоном, привчив населення до думки, що роздільне збирання відходів полегшує їх переробку та сприяє збереженню навколишнього середовища. Справа за компаніями – переробниками та місцевими органами управління. Необхідно побудування такої системи поводження з відходами, в якій результат змін буде сприйматися як позитивний і користувачами і компаніями – переробниками. Розробка системи управління відходами – це складна задача. Досвід показує, що для стійкості системи в довгостроковій перспективі необхідно враховувати: - всі інфраструктурні елементи системи: утворення відходів, збирання, транспортування, утилізація, відновлення, обробка та зберігання; - всі зацікавлені сторони, включаючи муніципалітети користувачів послуг, виробників, продукція яких після закінчення терміну служби стає відходами, постачальників послуг, включаючи формальний та неформальний, великий та маленький бізнес), громадянське суспільство та неурядові організації; - всі стратегічні аспекти, включаючи політичні, медичні, інституційні, соціальні, економічні, фінансові, екологічні та технічні. Наш аналіз, який спирається на реальні економічні показники України, показує, що першими необхідними кроками покращення ситуації з ТПВ є організація їх роздільного збирання та стимулювання неформального сектору переробки відходів. При цьому достатньо на початку класифікувати відходи на два типи «харчові» та «інші». Очікується, що результатами впровадження цих заходів будуть: - покращення якості та збільшення кількості вилучених з ТПВ вторинних ресурсів; - зменшення частки відходів, що вивозяться на полігони та зменшення витрат на транспортування ТПВ на захоронення; - збільшення ролі та обізнаності населення у процесах збирання та переробки ТПВ. Позитивний досвід використання такого підходу в багатьох країнах світу підтверджено результатами моніторингу впровадження таких заходів (табл 1). Після аналізу впливу впровадження перших заходів, оцінки якісних та кількісних характеристик потоків «харчових» та «інших» відходів, уточнюються наступні рішення. Для «інших» відходів, які залишились після вилучення з них вторинної сировини, найкращим методом утилізації, як показує досвід розвинених країн є спалювання. Запровадження роздільного збирання суттєво підвищує теплоенергетичні характеристики відходів, відокремлених від харчової складової, а відділення частини матеріалу, що йде на повторне використання, значно зменшують об’єми, які передаються на 106

спалювання. Це дозволяє суттєво зменшити витрати на будівництво сміттєспалювального заводу, без створення якого неможливо мінімізувати об’єми залишків відходів, що передбачається передавати на полігон. Таблиця 1 – Результати співпраці з неформальним сектором (НС) в галузі переробки ТПВ Каїр Клуж Ліма Лусака Пуне Кесон-Сіті Назва міста та країни Єгипет Румунія Перу Замбія Індія Філіппіни Загальна кількість 40000 3226 17643 480 8850 10105 працюючих у НС Середній заробіток 4,3 6.3 5,4 2,0 3,3 6,3 працюючого (Євро/добу) Загальний дохід працюючих 8979 1114 18187 281 10613 14396 в НС секторі (100 Євро/рік) Загальний звіт про щорічні продажі в галузі переробки 26337 2462 55678 471 15831 7077 (1000 Євро/рік) Роздільне збирання та вилучення матеріалів для повторного використання є основним трендом розвитку технологій переробки ТПВ в Євросоюзі. Спираючись на дані Євростату, європейська торговельна асоціація постачальників технологій «Відходи в енергію» (European Suppliers of Waste-to-Energy Technolgy (ESWET)) відзначає, що в країнах-членах ЄС прикладаються значні зусилля для збільшення до 2030 року частки рециклінгу ТПВ до рівня 65%, та зменшення частки, що йде на захоронення до 10%. Замикаючи технологічний ланцюг поводження з ТПВ, необхідно окремо зупинитись на харчових відходах, вміст яких у відходах українських домогосподарств в багатьох випадках перевищує 50%. Використання таких відходів залежить від їх характеристик та можливостей регіону утворення по їх використанню. Зважимо, що найбільш поширеним шляхом переробки цього ресурсу є біогазифікація. Потреба в анаеробній ферментації харчових та змішаних відходів у майбутній круговій економіці буде зберігатися і навіть зростати. Вона є основою менеджменту відходів і кругообігу біомаси, а також циркуляції поживних речовин. Крім того, це поновлюване джерело енергії (біогаз) здатне забезпечувати не лише базове навантаження електромереж, але і гнучкий баланс між попитом і пропозицією. Флагманом цього руху в Євросоюзі є Німеччина, де у 2018 році в експлуатації перебувало 9494 біогазових комплексів. Розгляд, технологій, що пропонуються світовими лідерами, дозволив виділити технічне рішення, що широко використовується в США саме для біогазифікації біологічної частини ТПВ. Полігон-біореактор (рис 3) дає можливість ефективно приймати та переробляти значні об’єми біологічних відходів в умовах зміни їх добової витрати, складу та характеристик.

а)

б) Рис 3. Полігон-біореактор на першій (аеробне розкладання – а) та другій (анаеробне розкладання – б) стадіях переробки біомаси

107

На рис 3,б показано, що біогаз використовується для виробництва електричної енергії. З 595 біогазових комплексі США, які знаходились в експлуатації у червні 2018 року, 429 забезпечували саме виробництво електричної енергії. В умовах України, а особливо, для забезпечення роботи підприємства, що займається транспортуванням та переробкою ТПВ, набагато більш вигідним є використання біогазу в якості моторного палива. Економічний ефект впровадження такого технічного рішення, враховуючи вартість рідкого палива, набагато перевищить рентабельність генерації електроенергії. Ці роботи активно розвиваються у Європі, забезпечуючи заміщення рідкого палива [3]. Потужні автомобільні компанії, наприклад Iveco, пропонують повний комплект автомобільного транспорту, включаючи вантажівки та автобуси, розраховані на використання біометану. Література: 1. Карп І. М., П’яних К. Є. Тверді побутові відходи як енергетичний ресурс // Технічна електродинаміка. 2019, № 6. – С. 49–58.

2. Звіт про результати аудиту впровадження системи поводження з побутовими відходами та ефективності використання коштів державного бюджету у цій сфері. Рахункова палата. 2017. – 43 с. http://rp.gov.ua/upload-files/Activity/Collegium/2017/22-1_2017/Zvit_221_2017.pdf 3. Карп І. М., П’яних К. Є. Технологічні аспекти енергетичного використання твердих побутових відходів // Енерготехнології та ресурсозбереження. 2019, № 3. С. 27–39. ПОВОДЖЕННЯ З ВІДХОДАМИ НА ХМЕЛЬНИЧЧИНІ: СТАН, ПРОБЛЕМИ, ПЕРСПЕКТИВИ Виговська Т. В., кандидат біологічних наук, доцент кафедри філософії, соціально-гуманітарних наук та фізичного виховання Хмельницького університету управління та права імені Леоніда Юзькова Міронова Н. Г., доктор сільськогосподарських наук, доцент, завідувач кафедри екології та біологічної освіти Хмельницького національного університету, голова Хмельницької обласної організації Всеукраїнської екологічної ліги Судячи із кількості форумів та публікацій присвячених поводженню з відходами, проблема відходів в Україні залишається дуже гострою і потребує реальних кроків до її вирішення. Хмельниччина не має таких суттєвих проблем із відходами як м. Львів. Але й тут проблема поводження з відходами різних класів постійно у полі зору місцевої влади, екологів та ЗМІ. Як уже зазначалось [1, С. 43] , на Хмельниччині реалізується Програма поводження з відходами у Хмельницькій області на 2018–2022 роки та Програма поводження з побутовими відходами у Хмельницькій області на 2018– 2022 роки. На виконання цих програм Департамент природних ресурсів та екології Хмельницької ОДА продовжує роботу по контролю за поводженням з відходами різних категорій. За даними вказаного департаменту, має місце наступна динаміка основних показників поводження з відходами I–ІV класів небезпеки на Хмельниччині (табл 1) [2]. Таблиця 1 – Динаміка основних показників поводження з відходами I–ІV класів небезпеки на Хмельниччині, тис. Т № Показники 2017 рік 2018 рік з/п 1 Утворено 928,149 890,256 2 Одержано від інших підприємств 612,288 595,649 3 Спалено 12,409 10,120 3.1 у тому числі з метою отримання енергії 12,408 9,096 4 Використано (утилізовано) 397,262 505,900 108

2019 рік 900,431 549,232 6,79 6,408 404,599

5 6 7 8

Направлено в сховища організованого складування (поховання) Передано іншим підприємствам Втрати відходів внаслідок витікання, випаровування, пожеж, крадіжок Наявність на кінець звітного року у сховищах організованого складування та на території підприємств

228,584

250,285

240,359

692,887

573,616

506,653

–

–

–

8649,163

8742,488

8885,372

Як видно з табл 1, за останні 3-и роки на підприємствах області щороку утворюється біля 0,9 млн тонн відходів I–ІV класів небезпеки. На кінець 2019 року у сховищах організованого складування та на території підприємств накопичено близько 8,8 млн тонн відходів I–ІV класів небезпеки. Основними накопичувачами промислових відходів на Хмельниччині є наступні підприємства: ДП «НАЕК» «Енергоатом» ВП «Хмельницька АЕС» м. Нетішин, ПрАТ «Геберіт Керамік Продакшн» м. Славута, ДП «Новатор» м. Хмельницький, ДП «Спиртової та лікерогорілчаної промисловості «Укрспирт» Довжоцьке МПД Кам’янець-Подільський р-н, с. Довжок, ТОВ «Понінківська картонно-паперова фабрика – Україна», Полонський р-н, смт Понінка. Якщо поглянути на проблему накопичення промислових відходів з точки зору нового районування Хмельницької області, то можна побачити, що 3-и із цих підприємств (ДП «НАЕК» «Енергоатом» , ТОВ «Понінківська картонно-паперова фабрика – Україна» і ПрАТ «Геберіт Керамік Продакшн») віднесені до новоствореного Шепетівського р-ну, до Хмельницького р-ну – лише ДП «Новатор», до Кам’янець-Подільського р-ну – ДП «Спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» Довжоцьке МПД. Отже, нині Шепетівський район є основним накопичувачем промислових відходів у регіоні. Продовжуючи аналіз розміщення різних класів відходів на оновленій адміністративній карті Хмельниччини, маємо відзначити суттєве перевантаження ними центральної частини області. Із 20 попередніх районів до Хмельницького району відійшли аж 11-ть районів та ще міста обласного підпорядкування Хмельницький та Старокостянтинів. Саме тому із 349-ти місць видалення відходів категорії В (небезпечні) до нового Хмельницького р-ну відходять 200 таких місць або 57,3% від загальної к-ті у регіоні, яка становить 349 одиниць. Щодо місць видалення відходів категорії Б (помірно небезпечні), то їх також найбільше у вказаному районі-122, або 75,3% від загальної к-ті у регіоні, яка становить 162 одиниці. Отже, Хмельницький район станом на липень 2020 року містить 322 місця видалення відходів категорії В (небезпечні) та Б (помірно небезпечні) із 511 таких місць по області. Це покладає особливу відповідальність на керівництво області і району за екобезпечне поводження з відходами. У новоствореному Шепетівському районі, куди ввійшли також міста обласного підпорядкування Шепетівка, Славута та місто атомників Нетішин, розміщено 90 (25,8%) місць видалення відходів категорії В (небезпечні), 27 (16,7%) категорії Б (помірно небезпечні) та 1-не (100%) місце видалення відходів категорії А (мало небезпечні). На новостворений Кам’янець-Подільський район та місто обласного підпорядкування Кам’янець-Подільський припадає 59 (16,9%) місць видалення відходів категорії В (небезпечні), та 13 (8,0%) – категорії Б (помірно небезпечні) Департамент природних ресурсів та екології Хмельницької ОДА не наводить інформацію про інфраструктуру утилізації та оброблення відходів. Але пункти приймання/збирання зношених шин, пункти приймання/збирання відходів електронного та електричного обладнання на території області працюють. На Хмельниччині впроваджується роздільне збирання небезпечних відходів у складі побутових відходів (приймання/збирання/вилучення небезпечних відходів у складі побутових відходів від населення). Так у 2019 році небезпечні відходи збирали у містах Дунаївці, Кам’янець-Подільський, Старокостянтинів, Хмельницький. Загальний обсяг небезпечних відходів, які були зібрані приймальними пунктами області за 2019 рік становив 5,25 тонн.

109

Найбільше таких відходів зібрано на території новоствореного Хмельницького району – 3,5 тонн, що складає майже 67% від усіх небезпечних відходів зібраних на Хмельниччині за 2019-й рік. Серед зібраних небезпечних відходів значна кількість люмінісцентних ламп – 17763 шт., які відносять до відходів 1-го класу небезпеки [2]. В зв’язку з цим, вважаємо корисним досвід міста Хмельницького з використанням рухомого пункту прийому небезпечних відходів яким є «Екобус». Він курсує містом і населення з початку місяця знає коли і де «Екобус» збиратиме небезпечні відходи. Варто зазначити, що саме жителі Хмельницького мають першість по здачі небезпечних відходів. Якби такі екобуси курсували по інших населених пунктах області, жителі мали б можливість без шкоди для себе і довкілля позбуватись відпрацьованих люмінісцентних ламп та інших небезпечних відходів. Але наведена вище інформація свідчить про мале охоплення населених пунктів області збором небезпечних відходів. Таким чином, поводження з небезпечними відходами на Хмельниччині ще потребує системної роботи для охоплення більшості населених пунктів збором таких відходів. Жителі області повинні мати можливість безпроблемної здачі небезпечних відходів на пункти збору. Вважаємо, що варто розробити типовий наказ про необхідність здачі таких відходів в місця їх збору, та ініціювати розроблення на його основі локальних законодавчих актів по містах і селищах Хмельниччини. Також варто передбачити моральне та / або матеріальне стимулювання за їх ретельне виконання. Справжньою проблемою Хмельниччини, як і України в цілому, є тверді побутові відходи. Як зазначала голова Всеукраїнської екологічної ліги Т.В. Тимочко, Україна посідає дев’яте місце серед країн з найбільшим обсягом виробленого сміття на одного жителя. Так річний обсяг відходів на людину складає 10,6 тонн. У європейських країнах в середньому переробляють 50–60% побутових відходів, тоді як у нас ці показники не перевищують 3,2%. Через це мільярди тонн несортованого побутового сміття захоронені на полігонах, більшість з яких не відповідає нормам екологічної безпеки. На думку Т. В. Тимочко, причиною незначних обсягів переробки відходів є нерозвиненість мотиваційних механізмів для населення та підприємців [3, С. 5]. Припинити накопичення побутових відходів на полігонах і сміттєзвалищах можна було б після введення в дію сміттєпереробних заводів у регіонах. Але поки що в Україні є лише чотири сміттєспалювальні заводи: у Києві, Дніпропетровську, Харкові та в окупованому Севастополі. Із них у 2016 році працював лише столичний завод «Енергія» [4] . У 2013 році у місті Рівне був введений у експлуатацію єдиний в Україні сміттєпереробний завод. Плани були великі, але станом на 2020-й рік він практично не працює. З’явились і правові перепони та й відсутність матеріальної вигоди для власника призвели до його зупинки. Щоб завод знову запрацював, на думку міського голови м. Рівне Володимира Хомка, треба підвищити тариф за вивезення сміття від домогосподарств. А тариф затверджують у Києві і таке рішення є непопулярним. Тому, вважає В. Хомко, поки не приймуть рішення на рівні держави, сміттєпереробних заводів в Україні не буде. [5] . У м. Хмельницькому вже тривалий час намагаються вирішити проблему із місцевим полігоном ТПВ. Починаючи ще з 90-х років минулого століття були різні спроби, але проблема до цього часу не вирішена. Полігон перевантажений. Досі невідома його точна глибина, при цьому висота насипу відходів оцінюється в 50 метрів над рівнем ґрунту. Це приблизно, як 16-поверховийбудинок. Кількість ТПВ, які захороненні на полігоні, на кінець 2014 року становила більше 4,25 млн тонн. Щодобове надходження сміття та відходів становить 2300 куб. м. [6] . З 1 травня 2019 року на контейнерних площадках Хмельницького мали б стояти не менше 4-х видів контейнерів: для скла, для паперу, для пластику та для металу, так як передбачено Правилами надання послуг з поводження з побутовими відходами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №318 від 27 березня 2019 року [7]. Та навіть в центральній частині міста стоять лише 2-а види контейнерів: для ПЕТ – пляшок та для всіх інших ТПВ. Але вже навіть таке сортування дало свої результати. На полігон ТПВ Хмельницького не поїхало 700 вантажівок пластикових пляшок, або 12 600 кубічних метрів пластику.

110

На самому ж полігоні ТПВ сортування сміття відбувається у примітивній формі (роми сортують те, що звозять сміттєвози). А ось біогаз уже протягом останніх кількох років відбирається приватним підприємством і використовується для виробництва електроенергії. Частину отриманих коштів приватне підприємство перераховує Хмельницькому комунальному підприємству «Спецкомунтранс» на його потреби та на викуп земельних ділянок для розширення полігону та будівництва сміттєпереробного заводу. Останнім часом у м. Хмельницькому наблизились до вирішення проблеми з модернізації полігону ТПВ. З метою реалізації Проекту модернізації інфраструктури твердих побутових відходів у м. Хмельницькому та впровадження системи комплексного поводження з побутовим відходами 28 серпня 2019 року у місті створено Офіс «Розумне Довкілля. Хмельницький», який є структурним підрозділом Хмельницького комунального підприємства «Спецкомунтранс» та працює над проектом «Розумне Довкілля. Хмельницький». Щоб реалізувати Проект модернізації інфраструктури твердих побутових відходів Хмельницька міська рада планує погодити умови для комунального підприємства «Спецкомунтранс» на отримання кредиту від Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР). Загальний розмір кредиту від ЄБРР становитиме 28,5 млн євро і розбиватиметься на три транші: 13 млн євро, 10,5 млн євро і 5 млн євро. Позика надається на 13 років (з дати набрання чинності кредитного договору), упродовж яких вона має бути повністю погашена двадцятьма рівними піврічними платежами, що сплачуються після завершення пільгового періоду, що становить три роки [8]. Поки що не оприлюднені дані про розподіл коштів кредиту на реалізацію Проекту модернізації інфраструктури твердих побутових відходів, але відомо, що ці кошти передбачають і будівництво сміттєпереробного заводу. Напередодні форуму з’явилась інформація від прес-служби офісу Президента України Володимира Зеленського про те, що він у телефонній розмові із прем’єр-міністром Швеції Стефаном Левеном запропонував шведській стороні розглянути перспективи реалізації співпраці в будівництві мережі сміттєпереробних заводів в Україні [9 ]. Можливо, ми на початку реальних кроків влади до вирішення життєво важливої проблеми раціонального поводження з відходами в Україні. Література: 1. Виговська Т. В., Дзюблюк Т. В. Шляхи вирішення проблеми поводження з відходами на Хмельниччині / Збірка матеріалів Національного форуму «Поводження з відходами в Україні : Законодавство, економіка, Технології». – К. : Центр екологічної інформації, 2019. – С. 43–45.

2. Поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами // Екологічний паспорт Хмельницької області у 2019 році. – Хмельницький : Департамент природних ресурсів та екологіїhttps://www.adm-km.gov.ua Хмельницької ОДА, 2020. – С. 74–92.

3.Тимочко Т. В. Позиція Всеукраїнської екологічної ліги щодо комплексної рекультивації полігонів твердих побутових відходів. Збірка матеріалів Національного форуму «Поводження з відходами в Україні : законодавство, економіка, технології». – К. : Центр екологічної інформації, 2019. – С. 5.

4. Єдиний в Україні сміттєпереробний завод не працює через «дірку» в законі. [Електронний ресурс].

– Режим доступу: https://zaxid.net/yediniy_v_ukrayini_smittyepererobniy_zavod_ne_pratsyuye_cherez_dirku_v_zakoni_n139 6174.

5. Сміття з Рівного возитимемо до Львова? [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://rivnepost.rv.ua/news/smittya-z-rivnoho-vozitimemo-do-lvova.

6. «Сміттєвий» Хмельницький у пошуках інвесторів. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://ngp-ua.info/2016/08/28625er.

7. Постанова Кабінету Міністрів України № 318 від 27 березня 2019 року «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України». [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/318-2019-%D0%BF#Text.

8. 28.5 млн євро дає ЄБРР на оновлення звалища. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.golos.com.ua/article/333867.

111

9. Зеленський запропонував Швеції побудувати в Україні сміттєпереробні заводи. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.unian.ua/ecology/pererobka-smittya-zelenskiyzaproponuvav-pobuduvati-smittyepererobni-zavodi-11034254.html. ПОВОДЖЕННЯ З ПОБУТОВИМИ ВІДХОДАМИ У МІСТІ КИЄВІ Жилка М. В., начальник відділу санітарного очищення та інженерного захисту території управління житлово-комунальної політики Департаменту житлово-комунальної інфраструктури Київської міської державної адміністрації Санітарне очищення території міста Києва, тобто надання послуг з вивезення побутових відходів на території 10 адміністративних районів міста Києва здійснює виконавець таких послуг КП «Київкомунсервіс», визначений виконавцем на конкурсних засадах у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 08.12.2017 № 1589). В місті Києві застосовується планово-регулярна система збору твердих побутових відходів (ТПВ): відходи збираються у металеві контейнери та впроваджується двохконтейнерна технологічна схема роздільного збирання побутових відходів, яка передбачає: контейнери для збирання ресурсоцінних складових («сухі» відходи) контейнери для збирання решти змішаних відходів («мокрі» відходи). Негабаритні відходи збираються окремо. Вивезення великогабаритних відходів здійснюється по мірі накопичення таких відходів за заявками КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду районів міста Києва». Складається окремий графік та маршрут вивезення по району. Це є першим етапом впровадження системи роздільного збору відходів у місті Києві. У порядку популяризації впровадження та розвитку у столиці роздільного збору побутових відходів та впровадження ІІ етапу цього збору, а також з метою зменшення шкідливого впливу відходів на навколишнє середовище та збільшення частки відходів, придатних для подальшої переробки і, відповідно, зменшення тієї їх частки, яка йде на захоронення на полігони, КП «Київкомунсервіс» встановлюються в місцях загального користування (тобто, з найбільшим трафіком) для мешканців і гостей міста, а також і на прибудинкових територіях, контейнери типу «дзвіночок, колокол». Це контейнери окремо для скла (зеленого кольору), пластику (жовтого кольору) та паперу (синього кольору). Підземні контейнери для побутових відходів встановлюють у місті Києві відповідно до адресних переліків, наведених у додатках до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської держаної адміністрації) від 20 лютого 2017 року № 194 «Про встановлення підземних контейнерів для побутових відходів у місті Києві» (із змінами), які розроблено відповідно до законів України «Про відходи», «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про охорону культурної спадщини», «Про охорону археологічної спадщини», Методичних рекомендацій з організації збирання, перевезення, перероблення та утилізації побутових відходів, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 07.06.2010 № 176. Стримується розвиток системи роздільного збору відсутністю правової бази по заохоченню до роздільного збирання побутових відходів як мешканців будинків (фізичних осіб), так і юридичних осіб, а також стимулюючих до цієї роботи факторів (податкові пільги та ін.) для підприємств, що займаються збором та переробкою цих відходів. Вивезення побутових відходів здійснюється згідно з графіком. Кількість встановлених контейнерів на прибудинкових територіях розраховується у відповідності до затверджених норм надання послуг з вивезення твердих побутових відходів і залежить від кількості зареєстрованих мешканців у будинку, що обслуговується, та регулюється графіком вивезення відходів.

112

У 2019 році здійснено закупку 945 нових контейнерів, з них: 465 од. контейнерів – сітка (1,1 куб. м) для «Сухої фракції», 400 од. контейнерів – сіток (1,5 куб. м) для ПЕТ (пластик), 80 од. контейнерів типу «Колокол», з них для скла – 40 од, для паперу – 20 од., для пластику – 20 од.). У 2019 року обсяг вивезених роздільно зібраних побутових відходів становить 111988 куб. м. У 2020 році КП «Київкомунсервіс» закуплено 1000 контейнерів для роздільного збору побутових відходів, які встановлюються на прибудинкових територіях. Проблемні питання щодо вивезення ТПВ 1. Можлива недостатня кількість контейнерів для збору ТПВ у окремих місцях.

2. Перенакопичення ТПВ у вихідні та святкові дні.

3. Випадки несвоєчасного та неякісного надання послуг з вивезення ТПВ. Шляхи вирішення проблеми: 1. Регулювання графіку вивезення ТПВ, збільшення кількості контейнерів (у разі необхідності), перенесення часу вивезення ТПВ у вихідні дні.

2. Складання актів щодо неякісного надання послуг, застосування штрафних санкцій до підприємств сфери поводження з відходами, здійснення перерахунків споживачам.

3. Забезпечення укладання договорів з виконавцем послуг. КП «Київкомунсервіс» співпрацює з підприємствами сфери поводження з відходами (компаніями-перевізниками побутових відходів): ПрАТ «Київспецтранс», ДП «Фірма Альтфатер-Київ», ТОВ «Селтік», ТОВ «Фірма «Володар-Роз», ТОВ «Крамар-Рісайклінг», ТОВ «Спецкомунтехніка». У місті Києві працюють сортувальні лінії підприємств: 1. ТОВ «Селтік», вул. Алма-Атинська, 8, розрахункова потужність сортувальної лінії – 40 м³ за годину.

2. Виробничо-заготівельне підприємство «Київміськвторресурси» вул. Сагайдака, 112, заготівля вторинної сировини за кошти (закупівля). Підприємство має власні дві сміттєсортувальні лінії, потужність першої 24 тис. тонн на рік, другої – 8 тис. тонн на рік.

3. ДП «Фірма Альтфатер Київ» – дільниця для досортування цінновмістовних складових контейнерів роздільного збору відходів потужністю 100 тис. м³ на рік.

4. ТОВ «Фірма «Володар-Роз» – сортувальна лінія потужністю 20 тис. тонн на рік у селі Глибоке Бориспільського району Київської області. Підприємства сфери поводження з відходами самостійно ведуть свою господарську діяльність щодо поводження з відходами після їх сортування. Для прикладу, відповідно до звіту за формою № 1-ТПВ (Звіт про поводження з твердими побутовими відходами) за 2019 рік у місті Києві зібрано та перевезено 1499772,11 тонн побутових відходів, з них: Утилізовано на заводі «Енергія» – 198427,14 тонн. Захоронено на полігонах (звалищах) – 1146995,04 тонн, з них: Захоронено на полігоні ТПВ № 5 – 597129,05 тонн, Захоронено на полігоні ВГВ № 6 – 484253,91 тонн, Захоронено на інших полігонах області – 65612,13 тонн. В м. Києві працює єдиний з існуючих в Україні сміттєспалювальних заводів, який має застаріле обладнання і потребує реконструкції. На ньому щорічно утилізується до 20% утворених в місті ТПВ. Київський сміттєспалювальний завод «Енергія» введений в експлуатацію в 1988 році. Максимальна проектна потужність заводу, з урахуванням коефіцієнту використання котлоагрегатів – К=2,7 становить 350,0 тис. т/рік. Однак, потужність заводу при умові спалювання відходів з існуючою калорійністю 1 600 ккал/кг становить 250,0 тис. т/рік. Теплова енергія, яка утворюється, використовується на власні потреби заводу та реалізується у міську теплову мережу. До 50% обсягу утворених ТПВ в м. Києві захоронюються на полігоні № 5 в селі Підгірці Обухівського району Київської області та за договорами в інших районах Київської області, будівельні відходи захоронюються на полігоні № 6, що розташований на території міста.

113

У перспективі планується закрити 5-й полігон, виконавши його реконструкцію, рекультивацію та модернізацію комплексу підготовки, переробки та знешкодження фільтраційних вод. Зараз розроблено проект рекультивації І черги полігону та розробляється відповідний план, оскільки прецедентів в Україні, які б стосувалися цивілізованого закриття полігонів, немає, тому місто Київ має підійти до цього питання максимально виважено, забезпечивши альтернативу для переробки відходів. Таким чином, Київ продовжує рухатися затвердженим планом безпечного закриття полігону твердих побутових відходів № 5 та будівництва альтернативи йому – сміттєпереробного заводу. У 2019 році продовжено роботи з реконструкції та технічного переоснащення полігону твердих побутових відходів № 5 в с. Підгірці Обухівського району Київської області. Виконуються роботи з укріплення дамби, монтажу підпірної стінки, засипці озера з фільтрату на другій карті. Виконано роботи з монтажу та наладці двох додаткових модулів для очищення фільтрату. Встановлення третього модуля для очищення фільтрату заплановано на 2020 рік. У результаті реалізації цього проекту загальна потужність системи очищення стічних вод ROCHEM буде доведена до 950 куб. м/добу. Місто Київ перебуває в активній стадії вивчення інвестиційних пропозицій побудови сортувально-переробних потужностей. Проведено переговори з керівниками підприємств із Німеччини, Чехії, Японії, Кореї, Польщі та інших держав. Вивчаючи пропозиції потенційних інвесторів, в першу чергу звертається увага на ефективність технології та її безпечність. Застосування європейських стандартів забезпечить дотримання цих вимог у процесі впровадженні інноваційних методик перероблення відходів. На сьогодні над вирішенням питання будівництва сміттєпереробного заводу (комплексу) місто працює по двох напрямках: перший – будівництво сміттєперобного комплексу силами підприємств сфери поводження з відходами, зокрема ПрАТ «Київспецтранс», часткою якого володіє місто, другий – будівництво за кошти бюджету на визначених ділянках, віддалених від житлової забудови та найзручніших з екологічних та соціальних міркувань. У рамках співпраці міста Києва та Київської області 09.12.2019 мер Києва Віталій Кличко та голова Київської обласної державної адміністрації Олексій Чернишов підписали Меморандум про співпрацю у вирішенні проблем поводження з побутовими відходами. Київською обласною державною адміністрацією підготовлено перелік земельних ділянок, потенційно придатних під будівництво сміттєпереробного комплексу. На даний час робочою групою проводиться їх обстеження для визначення найбільш придатного варіанту. ЗАХОДИ ЩОДО ЗНИЖЕННЯ НАВАНТАЖЕННЯ ВІДХОДІВ ВУГЛЕВИДОБУТКУ НА ЕКОСИСТЕМИ ЛЬВІВЩИНИ Улицький О. А., доктор геологічних наук, доцент, Державна екологічна академія післядипломної освіти та управління Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України (м. Київ) Сухіна О. М., кандидат економічних наук, старший науковий співробітник відділу екосистемного оцінювання природно-ресурсного потенціалу Дишлевий В. П., завідуючий відділом, Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Національної академії наук України (м. Київ) Відходи добувної промисловості складають найбільшу частку (в середньому 73%) всіх відходів в Україні. Сучасний стан сфери поводження з відходами добувної промисловості і розроблення кар’єрів характеризується низьким ступенем відповідності нормам керівних документів Ради ЄС. В Україні діє Положення про проектування внутрішнього відвалоутворення та складування відходів виробництва в залізорудних і флюсових кар’єрах (2004 р.), але Положення про техногенні родовища прийнято не було, 114

хоча його проект був розроблений у Раді по вивченню продуктивних сил України НАН України. Породні відвали вугільних шахт та вуглезбагачувальних фабрик – терикони – становлять екологічну загрозу для багатьох регіонів нашої держави, й для Львівської області зокрема, адже досить небезпечним є породний відвал єдиної на Західній Україні Центральної збагачувальної фабрики «Червоноградська». Круглорічне горіння відходів спричиняє виділення значної кількості вуглекислого і сірчистого газу, які є небезпечними для життя й здоров’я людей та біоти. Тому екологічна ситуація у містах та селах (Червоноград, Соснівка, Гірник, Сілець, Межиріччя) є напруженою. Відокремлений підрозділ «Червоноградське спецуправління з гасіння териконів і рекультивації земель» ДП «Львіввугілля» здійснює гасіння і формування породних відвалів, їх профілактику від самозапалювання, озеленення териконів, але цього недостатньо, оскільки проблема залишається. Ще в 2003 р. на сайті Міністерства енергетики України була розміщена стаття про те, що в кожному териконі приховано в середньому 100 млн. дол. США: при середньому обсязі одного терикону 1,18*106 м³ і його масі 2,1*106 т, у ньому може міститися 0,43*106 т залізної руди, до 1,1*105 кг окису германію загальною вартістю 100 млн дол. США, рідкоземельних елементів загальною масою 5,2*105кг. [1]. «За даними І.О. Галушки, у 1 т породи відвалів міститься: вуглецю – 16-32 кг, азоту – 0,2-12,1; фосфору – 0,4-19; калію – 4,7-37; кальцію – 4,8-11,4; міді – 0,5–20; сірки – 0,1-85; цинку – 0,1-20; молібдену – до 1; галію – до 5; кремнію – 35,7-740; алюмінію – 54-343; титану – 2,0-21,4; нікелю – 0,1-2; кобальту – 0,1-0,3; барію – 0,3-8; берилію – 0,5-1; скандію – до 3; свинцю – до 0,3; олова – до 0,3; хрому – 0,2-3; ванадію – 0,4-1; цирконію – 0,1-3; стронцію – 0,1-6; магнію – 2-22,4; лантану – 0,1-0,5; заліза – 14,5-156,8; натрію – 4-95 та ін.» [2]. Вартість германію, вилученого з терикону, перевищує 1 тис. дол. США за 1 кг, скандію – коливається від 42 до 45 тис. дол. США за 1 кг, галію – від 1,3 до 1,5 тис. дол. США за 1 кг [3]. Вищезазначені хімічні елементи можуть використовуватися в різних сферах економіки: будівництві, хімічній промисловості, металургії, сільському господарстві, медицині та ін., що дозволило б скоротити обсяги відвальної породи, вивільнити землі, знизити рівень деградації екосистем навколо териконів, створити робочі місця й ін. Проте за такої об’ємної інформації й перспектив переробки відходів, терикони вугільних шахт України десятиліттями несуть загрозу екосистемам, а цінні вторинні ресурси цих техногенних родовищ не вилучаються. В умовах децентралізації владних повноважень в Україні переробці та утилізації відходів вуглевидобутку, як екологічно і соціально значущим проектам, може сприяти активне впровадження у практику ППП як нової форми організації бізнесу і як новий інструмент державного управління. У Львівській області також доцільно створювати муніципально-приватні проекти (МПП-проекти) з переробки відходів вуглевидобування як одну із форм проектів державно-приватного партнерства (ДПП) на муніципальному рівні. Доцільно впроваджувати економічні стимули, передбачувати пільги, надавати преференції, наприклад, не платити земельний податок, якщо підприємство побудувало завод з утилізації відходів, та ін. Якщо враховувати той факт, що Львівсько-Волинський вугільний басейн є південносхідною частиною Люблінського вугільного басейну, що знаходиться на території Польщі, то територіальним громадам і підприємцям необхідно посилити співпрацю із польськими підприємцями щодо переробки відходів вуглевидобувних підприємств, і в тому числі у рамках ППП. Муніципальні влади повинні стати сполучною ланкою між різними партнерами, здійснювати аналіз і контроль за створенням і функціонуванням партнерств. Уряд України вже планує запровадити організаційно-адміністративний метод управління відповідним процесом з включенням економічних важелів у регіонах видобутку корисних копалин. Так, на сьогоднішній день готується проект закону щодо впровадження вільних економічних зон (ВЕЗ) у шахтарських регіонах. Цей законопроєкт також має запровадити пільги для приєднання до електричних та газових мереж, стимулюватиме появу нових підприємств, нового бізнесу, нових робочих місць. Саме у цьому полягає правильна трансформація шахтарських регіонів [4].

115

В умовах децентралізації владних повноважень актуальними є питання фінансизації екосистемних активів територіальних громад – процесу набуття останніми еквівалентних фінансових вимірів їх вартості та цінності; включення їх до господарського обігу. Не всі відходи вуглевидобутку в Україні можна переробити відразу, тому доцільно деякі терикони рекультивувати. Екосистемні активи є фінансовими активами територіальних громад, і держави, й задля їх фінансизації вони повинні бути оцінені на основі адекватних точних методик вартісного їх оцінювання. Місцеве самоврядування зможе додатково отримувати грошові надходження від екосистемних послуг, у т. ч. асиміляційних, для розвитку своїх громад. Тоді рекультивований терикон може стати екосистемним активом територіальної громади й джерелом очищення повітря. Одним із напрямів використання териконів вугільних шахт та збагачувальних фабрик може стати залучення їх до рекреаційної сфери, але після якісної рекультивації. В Україні вже є такі приклади, й у 2000 р. Сухіна О.М. була на озелененому териконі шахти № 6-14 тоді ще м. Червоногвардійськ (Донбас). Поруч Червонограду Львівської області є отерасований озеленений терикон (рис 1 та 2). Проте в цьому регіоні спостерігається й значні підтоплення території 1. Тому, можливо, породу териконів доцільно використовувати й для підсипання території задля зменшення рівня підтоплення порушеної вуглевидобуванням території.

Рис 1. На задньому плані фото – отерасований терикон шахти ЛьвівськоВолинського кам’яновугільного басейну біля м. Червоноград, навпроти – насосна станція, а також видно підтоплення підроблених гірничими виробками територій вугільної шахти, 2008 р. (фото Сухіної О. М.)

Рис 2. Рисунок докторанта к.е.н., с.н.с. Сухіної О. М., зроблений у 2008 р. (продовження рис 1; на рис 2 також видно, що підтоплення пов’язане саме із видобутком вугілля)

Фахівцями Навчально-наукового інституту екологічної безпеки та управління Державної екологічної академії післядипломної освіти та управління Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України були здійснені наступні дослідження щодо ефективності використання відходів вуглевидобутку на Львівщині та в інших регіонах. Так, досвід роботи заводів ВО «Донецькбудматеріали», Харьківського цегельного заводу № 13, цегельних заводів об’єднань «Львівбудматеріали», «Волиньбудматеріали», «Тернопільбудматеріали» показує, що випал виробів з введенням в шихту вуглевмісних відходів при правильній організації технологічного процесу підвищує рівномірність випалу за рахунок вирівнювання температурного поля по перетину печі, підвищує експлуатаційні характеристики виробів. При випалі у кільцевих печах збільшується швидкість вогню по каналу печі і покращуються умови праці робітників. Одночасно при використанні відходів вуглевидобутку й вуглезбагачення вирішується одне із головних завдань – заощадження кондиційного палива. Так, наприклад, в результаті впровадження відходів флотації на Очеретинському заводі будматеріалів було заощаджено 330 тонн вугілля в рік, а на Генічеському заводі – 1800 т мазуту.

1

Також у 2008 р. докторант к.е.н., с.н.с. Сухіна О.М. здійснювала спуск у вугільну шахту № 6 «Лісова» Львівсько-Волинського кам’яновугільного басейну. Через відносно тонкі вугільні пласти в гірничих виробках довелось просуватися на четвереньках тривалий час.

116

В результаті численних досліджень українських фахівців доведена можливість використання відходів вуглевидобутку й вуглезбагачення як основної сировини для виготовлення керамічних стінових матеріалів [5]. В результаті проведених експериментів встановлено, що відходи вуглевидобутку й вуглезбагачення придатні для виготовлення керамічних стінових матеріалів як основна сировина. Однак їх застосування має деякі особливості в залежності від технологічного переділу їх отримання. Відходи вуглевидобутку (відвальні шахтні породи) відрізняються від відходів вуглезбагачення за речовинним складом, вмістом тонкодисперсної органічної речовини, за фізико-механічними властивостями тощо. Відходи вуглевидобутку (відвальні шахтні породи вугільних шахт Донбасу) мають перемінний речовинний склад і можуть змінюватись в межах шахтного поля від одного літологічного складу до іншого. Загалом відвальні породи вугільних шахт Донбасу включають такі літологічні різновидності: аргіліти (40–85%), алевроліти (10–40%), пісковики (5–15%) і вугілля (5–15%). Проведені дослідження хімічного, ренгенофазового диференціально-термічного аналізів показали, що глиниста складова аргілітів і алевролітів представлена каолінітом (40– 60%), гідрослюдою (20–50%), хлоритом (10–20%), а також містять тонкодисперсну рівномірно розподілену вугільну речовину. Мінеральний аналіз дрібнозернистих пісковиків показав наявність кварцу до 50%, тонкодисперсних карбонатів до 20% та глинистої речовини 25–30%. Вугілля, що в них присутнє, має два температурних інтервали вигорання вугільної речовини: один низькотемпературний (140–4000С) – вигорання летючих компонентів, та другий – високотемпературний (700–9000С) – вигорання коксового залишку. Вміст кремнезему коливається в межах 44–74%, а глинозему – 11–21%. За складом та властивостями відвальні породи вугільних шахт придатні для виробництва стінової кераміки, однак вимагають спеціальної підготовки. При використанні такого неоднорідного матеріалу для виробництва стінових матеріалів в технологічній схемі необхідно передбачати їх усереднення та подрібнення. За кераміко-технологічними властивостями відвальні породи вугільних шахт можуть бути віднесені до полімінеральної сировини гідрослюдистого типу, напівкислого, з високим вмістом фарбуючих оксидів, легкоплавкого, низько і середньо-температурного спікання, малопластичного. Їх міцність, енергетичні витрати на подрібнення, здатність диспергірувати у воді залежать від ступеня метаморфізму. Для надання їм пластичних властивостей необхідне подрібнення до крупності менше 1–2 мм. Оптимальний гранулометричний склад подрібненого порошку: більше 1 мм – 3–5%, 1–0,35 – 30–40 %, 0,25–0,005 – 40–50%, менше 0,005 мм – більше 25%. На пластичну міцність керамічних мас позитивно впливає вилежування. Розроблені технологічні параметри підготовки відходів вуглевидобутку для використання в якості сировини, що включають складування, усереднення, подрібнення, помел, переробку суміші, формування, сушку і випал, дозволили розробити два варіанти технологічних схем виробництва. В них передбачено застосування різного дробильнопомольного устаткування для отримання порошку потрібної дисперсності, а також виробництво цегли й керамічних блоків із різною пустотністю [6]. Із відходів вуглевидобутку отримані цегла й керамічні блоки пустотністю до 40%, механічною міцністю від 10 до 26 МПа, щільністю1200–1400 кг/м3, водопоглинанням 7–15%, морозостійкістю більше 50 циклів. Результати науково-дослідних робіт впроваджені на головному підприємстві виробничого об’єднання «Ворошиловградбудматеріали», де побудована технологічна лінія виробництва керамічних блоків з використанням відвальних порід вугільної шахти «Ворошиловоградська-1» потужністю 16 млн шт. умовної цегли на рік; на Новгородському цегельному заводі виробничого об’єднання «Донецькбудматеріали», де було заплановано будівництво технологічної лінії виробництва цегли із відвальних порід вугільної шахти ім. Артема потужністю 10 млн шт. умовної цегли на рік. Розроблені також технології отримання ефективної будівельної кераміки (керамічна цегла, блоки, дренажні труби) на базі відходів гравітаційного вуглезбагачення як основної сировини. Технологія практично не відрізняється від традиційної, особливості полягають у підготовці шихти та режиму випалу. Може застосовуватись метод пластичного формування 117

й напівсухого пресування. При пластичному способі отримання виробів відходи гравітаційного збагачення висушують і подрібнюють до 0,5–1 мм. Під час шихтування можна використовувати глину як пластифікуючу домішку, а можна не використовувати. Підготовлену шихту обробляють на бігунах мокрого помелу (СМК-102), потім у вальцях тонкого помелу. Далі підготовлена маса поступає у глиномішалку і у вакуум прес. Вологість маси для формування на базі вуглевідходів складає 12–13%, а з домішками глини – 13–16%. Ріжуть вироби автоматом. Вироби сушать у тунельному сушилі на протязі 24–36 годин. Висушені вироби обпалюють. При напівсухому способі пресування відходи подрібнюють до крупності 1 мм і готують шихту (можна добавляти пластифікуючі домішки). Ретельно підготовлена шихта зволожується до 8–9%. Пресують вироби на пресі шляхом двохстороннього, двоступеневого стискання. Цегла сирець без попередньої сушки спрямовується на випал в тунельній печі. Отже, територіальним громадам Львівщини доцільно задуматися про створення підприємств, які б випускали цеглу із відходів вуглевидобутку та вуглезбагачення. Висновки. Таким чином, задля зниження рівня екологічної небезпеки породних відвалів вугільних шахт Львівсько-Волинського вугільного басейну та збагачувальної фабрики нами запропоновані відповідні організаційно-економічні напрями вирішення проблеми в умовах децентралізації владних повноважень в Україні. Здійснення запропонованих заходів матиме економічний ефект (у тому числі створення нових робочих місць), сприятиме вирішенню екологічних проблем у вуглевидобувних регіонах та зменшенню обсягів відходів. Статус ВЕЗ у шахтарських регіонах має стимулювати створення нових підприємств, і в т. ч. з переробки техногенних родовищ – териконів вугільних шахт. Література: 1. У кожному териконі приховано в середньому 100 млн доларів. Дата оновлення: 30.10.2003.

URL: http://mpe.kmu.gov.ua/minugol/control/uk/publish/article?art_id=93288&cat_id=35081 (дата звернення: 03.08.2020).

2. Кузик І. М. Вплив породних відвалів шахт на компоненти довкілля та визначення можливостей щодо його зменшення. Екологія і природокористування. – 2012. – Вип. 15. – С. 23–37.

3. Хоменко Я. В., Солдатова А. С. Оценка проблемы терриконов Донбасса. Економічний вісник Донбасу. 2015. № 1 (39). – С.12–19.

4. У шахтарських регіонах створять вільні економічні зони – законопроект. Дата оновлення: 5.08.2020. URL: https://buh.ligazakon.net/ua/news/197366_u-shakhtarskikh-regonakhstvoryat-vln-ekonomchn-zoni--zakonoproekt (дата звернення: 05.08.2020).

5. Михайлов В. И., Кривоносова Н. Т. Технология производства керамических изделий на основе отходов промышленности. – К : Будівельник, 1983. – 80 с.

6. Михайлов В. И. Получение стеновых материалов на основе метаморфизированных глинистых пород : автореф. дис. на соискание научн. степени канд. техн. наук : спец. 05.23.05 «Строительные материалы и изделия» В. И. Михайлов. – Киев, 1983. – 18 с.

118

ВИКОРИСТАННЯ ПРОМИСЛОВИХ ВІДХОДІВ У КОНТЕКСТІ ПЕРЕХОДУ ДО ЗБАЛАНСОВАНОГО РОЗВИТКУ Фоміна Н. М., старший викладач кафедри хімічних технологій та водоочищення Столяренко Г. С., доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри хімічних технологій та водоочищення Свояк Н. І., кандидат біологічних наук, доцент кафедри екології Черкаський державний технологічний університет Черкаська обласна організації Всеукраїнської екологічної ліги Річний обсяг утворення промислових відходів в Україні складає приблизно 420 млн т, обсяги яких у 40 разів перевищують кількість утворення побутових відходів. За даними Держкомстату обсяг накопичених промислових відходів у спеціально відведених місцях та об’єктах становить – 14 млрд т, але зрозуміло, що цей показник є значно більший, адже решта з них потрапляє на звалища. Перероблення накопичених за багато років відходів виробництв залишається гострою екологічною проблемою й для Черкаській області, що становить 3,5% території України. До сьогодні залишається невирішеним питання використання, утилізації та знешкодження багатьох видів токсичних відходів як у рідкому, так і у твердому агрегатному стані. Виникає небезпідставне занепокоєння щодо дотримання умов їх збору та зберігання. За даними Управління екології та природних ресурсів Черкаської ОДА, офіційно зафіксованими Державним комітетом статистики України, «місця накопичення відходів на території деяких підприємств не відповідають вимогам санітарно-технічних норм і правил» [1]. Основними джерелами забруднення залишаються очисні споруди та каналізаційні мережі виробничих управлінь житлово-комунального господарства, ВАТ «Черкаське хімволокно», цукрові заводи області. Через відсутність полігонів для захоронення відходів та заводів з їх перероблення зберігання твердих відходів здійснюють на території підприємств. За попередніми даними Головного управління статистики у Черкаській області у 2019 році в області утворилось 1259,3 тис. т відходів І–ІV класів небезпеки, з них: 1136,3 тис. т від економічної діяльності підприємств і організацій та 123,0 тис. т відходів від домогосподарств. З 1136,3 тис. т промислових відходів тільки 0,821 тис. т складають відходи І–ІІІ класів небезпеки. Із загальної кількості утворених відходів 99,93 % складають відходи ІV класу небезпеки. Найбільше утворено відходів І–ІV класів небезпеки на підприємствах Канівського району – 247,9 тис. т, Чорнобаївського району – 117,2 тис. т, м. Черкаси – 197,9 тис. т. Протягом 2019 року суб’єктами господарювання області утилізовано, оброблено (перероблено) 696,6 тис. т відходів та 504,5 тис. т відходів передано іншим підприємствам для утилізації або видалення. Для здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами 10 суб’єктів господарювання мають ліцензію Міністерства екології та природних ресурсів України. Наявність відходів у тимчасовому зберіганні на території підприємств області на кінець 2019 року складає 424,8 тис. т. Для запобігання накопиченню відходів в місцях їх утворення підприємствам, організаціям та установам області надається інформація щодо технологічних можливостей утилізації відходів, координати підприємств, які мають необхідну технологічну базу та відповідні ліцензії для здійснення збирання, утилізації, оброблення відходів тощо. В області ведуться реєстр об’єктів утворення, оброблення та утилізації відходів та реєстр місць видалення відходів. Окрему групу небезпечних відходів становлять невідомі, непридатні та заборонені до використання хімічні засоби захисту рослин (ХЗЗР). За даними інвентаризації, проведеної у 2019 році, станом на 01.01.2020 року в області у 12 складах зберігається 279,061 т невідомих, непридатних та заборонених до використання хімічних засобів захисту рослин. Із 12 складів, на яких зберігаються хімічні засоби захисту рослин, у доброму стані знаходиться 3 склада, у задовільному – 3 та у незадовільному стані – 6 складів. Заходи щодо вилучення, утилізації, знищення та знешкодження непридатних або заборонених до використання пестицидів і агрохімікатів та тари від них включені до Обласної програми охорони навколишнього природного середовища на 2016-2020 роки, яка 119

затверджена рішенням Черкаської обласної ради від 03.06.2016 № 5-2/VII, із змінами (у редакції рішення Черкаської обласної ради від 12.03.2020 № 36-48/VІІ). Фактично, починаючи з 2006 року із області для знешкодження на спеціалізовані підприємства вивезено 1,001 тис. т відходів пестицидів за рахунок коштів Державного та обласного фондів охорони навколишнього природного середовища, місцевих бюджетів, власників ХЗЗР на суму 21,453 млн грн. У 2019 році через відсутність в державі спеціалізованих підприємств, які б мали право на законних підставах здійснювати утилізацію/знешкодження або транскордонне перевезення небезпечних відходів пестицидів, роботи по вивезенню на знешкодження зазначених відходів в області не проводилися [2]. На території Черкаської області значну площу займають шламонакопичувачі, що становлять небезпеку забруднення ґрунту, підземних вод та відповідно сільськогосподарських культур, але найважливіше становлять значну небезпеку для людини та інших живих організмів, тому що накопичені в рослинах важкі метали включаються в харчові ланцюги і з продуктами харчування потрапляють в шлунково-кишковий тракт людини. При цьому нераціонально використовуються орні землі. З часом шламонакопичувачі переповнюються, викликають необхідність побудови нових споруд. Впровадження технологій перероблення шламів дасть змогу звільнити площі, які займають шламонакопичувачі, виключити затрати на будівництво нових та отримати прибуток від вилучення цінних компонентів. Такими, наприклад, є цинк, вміст якого в природній сировині становить 1‒3%, а у відходах виробництва віскозного волокна 6,5‒40% (залежно від асортименту продукції, що випускають та реагентів, що застосовують для очищення стічних вод). Запаси шламу, що містить цинк на підприємствах середньої потужності, становлять величину 1000000 т, що дасть змогу переробляти цю кількість шламу з продуктивністю 10 т/год протягом 10–15 років [3]. Розв’язання надзвичайно гострої проблеми ‒ накопичення і зберігання відходів для хімічних підприємств є більш, ніж актуальним. Виробництво ВАТ «Черкаське хімволокно» на сьогодні не існує, але вплив на екологічну рівновагу поверхневих та підземних вод продовжує збільшуватись за рахунок дренування території підприємства. Вплив шламонакопичувачів ВАТ «Черкаське хімволокно» на якість підземних вод досліджували з 1983 р. за допомогою мережі свердловин спостереження. На території розміщення шламонакопичувачів виявили сульфатне забруднення води. Станом на 1985 р. за даними аналізу результатів спостережних свердловин ДП «Центрукргеологія», ВАТ «Черкаське хімволокно» та НПЦ гідрогеологічної експедиції територія, де виявлене підвищене забруднення підземних вод, становила ділянку розміром 650 м на 1000 м. Станом на 2007 р. забруднення виявлено на ділянці розміром 1000 м на 3000 м. Зона поширення забруднення зображена на рис 1. Лабораторні дослідження свідчать, що вміст сульфатів у пробах води змінився від 387 до 2204 мг/дм3 за гранично допустимої концентрації для питних вод в кількості 500 мг/дм3, а сухий залишок від 957 до 3720 мг/дм3. Забруднені підземні води переміщуються у східному та південно ‒ східному напрямках до Кременчуцького водосховища і вже досягнули житлового масиву приватного сектора, де водоносний горизонт використовують для господарсько ‒ питного водопостачання населення та промислових підприємств, які розташовані в цій частині міста. Виконані розрахунки показали, що забруднені води рухаються зі швидкістю 161,5 м/рік. Необхідно звернути увагу на особливості джерела забруднення. Очисні споруди (шламонакопичувачі) ВАТ «Черкаське хімволокно» були спроектовані за класичною технологічною схемою. Для очищення стічних вод від цинку сульфату, який є шкідливим для довкілля (ГДК = 0,01 г/м3), використовували реагентний метод. Суть його полягає в тому, що цинковмісні стічні води обробляли реагентами, під час взаємодії з якими утворюються важкорозчинні сполуки і таким чином Zn2+ переходить в осад. Як альтернатива даним реагентам на ВАТ «Черкаське хімволокно» в якості осаджувача використовували вапняне молоко, суттєвим недоліком якого є те, що осад, утворений в процесі реакції під час високотемпературного перероблення призводить до загіпсовування обладнання [4]. Високе значення рН шламів пригнічує масовий процес розчинення цинковмісних сполук. Однак, взаємодія з повітрям, фотохімічна деструкція органічних речовин до органічних кислот, призводить до локального зростання рН, а значить до постійної 120

хемодеструкції Zn(ОН)2. Це підтверджують результати разових аналізів підземних вод Черкаської області. Необхідність дослідження, розроблення і якнайшвидшого впровадження технології цинковмісних шламів очевидна: недопустимо чекати техногенну катастрофу, яку можна і потрібно попередити. Адже, як свідчить із карти поширення забруднення (рис 1), до р.Дніпро від передового фронту границі дрейфу залишилось 1000–1500 м. Ще у 2011 році була захищена кандидатьска дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук аспіранткою кафедри хімічних технологій неорганічних речовин Черкаського державного технологічного університету Атамась Г. М. на тему «Технологічний процес отримання цинкового купоросу із цинковмісних шламів стічних вод». За результатами проведених досліджень було отримано 4 патенти [5,6,7,8], надруковано наукові статті та представлено технологію на багатьох наукових конференціях [9,10,11,12]. Виникає питання: чому не використовуються розробки науковців задля вирішення таких важливих екологічних питань, як використання відходів, як вторинної сировини? Адже тільки 5‒10% сировини, що надходить у виробництво, переходить у кінцеву продукцію, а 90‒95% потрапляє у відходи виробництва, які забруднюють навколишнє середовище. З точки зору екології, відходи є фактором забруднення та основним джерелом довготривалої негативної дії на довкілля. Низький рівень використання сировини призводить до накопичення відходів у навколишньому природному середовищі і спричиняє його забруднення.

Рис 1. Динаміка поширення зони забруднення у м. Черкаси

Тому, використання відходів є об’єктивною необхідністю, обов’язковою умовою екологічної безпеки підприємства. Зорієнтованість винятково на вивезення та захоронення відходів ніколи не забезпечувала і не може забезпечувати необхідну нейтралізацію їх шкідливого впливу на навколишнє середовище. Ситуація, що склалася з помисловими відходами в Україні, порівняно з іншими розвиненими країнами полягає у великих обсягах утворення відходів та у відсутності інфраструктури поводження з ними. Література: 1. Про стан навколишнього середовища Черкаської області в 1999 році. Державний комітет статистики України. Черкаське обласне управління статистики. № 11‒571 від 25.04.2000. ‒ 21 с.

2. Екологічний паспорт Черкаської області. – Черкаси. – 2020. – 214с.

3. Атамась Г.М. Еколого-економічні аспекти утилізації цинковмісних шламів // Зб. матеріалів конференції [«Эколого‒правовые и экономические аспекты техногенной безопасности регионов»]. ‒ Харків: 2007. ‒ С. 46‒47.

121

4. Атамась Г. М. Технологічний процес отримання цинкового купоросу із цинковмісних шламів / Г. М. Атамась, Г. С. Столяренко // 5. Пат. 5760 України, МКИ С 22 В 19/34. Спосіб отримання цинкового купоросу / Столяренко Г. С., Костигін В. О., Семененко Т. І., Фоміна Н. М., Паранько Н. Г., Атамась Г. М., Трефянчин В. В., Сандалова Л. Г., Сехін Є. М., Вілько А. П.; заявник і патентовласник Черкаський держ. техн. ун-т, ВАТ «Черкаське хімволокно». ‒ № 20040806824; заявл. 13.08.2004; опубл.

15.03.2005, Бюл. № 3.

6. Пат. 5759 України, МКИ С 22 В 19/34. Спосіб комплексної переробки цинковмісного шламу / Столяренко Г. С., Костигін В. О., Фоміна Н. М., Паранько Н. Г., Атамась Г. М., Трефянчин В. В., Сандалова Л. Г., Сехін Є. М., Вілько А. П.; заявник і патентовласник Черкаський держ. техн. ун-т, ВАТ «Черкаське хімволокно». ‒ № 20040806823; заявл. 13.08.2004; опубл.

15.03.2005, Бюл. № 3.

7. Пат. 10205 України, МКИ С 02 F 1/52, С 02 F 1/62. Пристрій для очищення стічних вод від гідроксиду цинку / Столяренко Г. С., Костигін В. О., Атамась Г. М.; заявник і патентовласник Столяренко Г. С. ‒ № u200502102; заявл. 09.03.2005; опубл. 15.11.2005, Бюл. № 11.

8. Пат. 22213 України, МКИ С 22 В 19/00. Спосіб отримання цинкового купоросу і кальцієвої селітри / Столяренко Г. С., Костигін В. О., Атамась Г. М.; заявник і патентовласник Столяренко Г. С. ‒ № u200604768; заявл. 28.04.2006; опубл. 25.04.2007, Бюл. №5.

9. Атамась Г. М. Можливість застосування промислових відходів у контексті переходу до збалансованого розвитку / Г. М. Атамась // Вісник національного технічного університету «ХПІ».

– Харків: НТУ «ХПІ». – №10. – С. 52–56.

10. Столяренко Г. С. Розроблення технології переробки цинковмісних шламів ВАТ «Черкаське хімволокно» як альтернативного джерела сировини для виробництва цинкового купоросу / Г. С. Столяренко, Г. М. Атамась // Екологічний вісник. ‒ 2008. ‒ №2. ‒ С. 18‒19.

11. Костигін В. О. Розрахунки діючої моделі відстійника для інтенсифікації осаджування гідроксиду цинку в стічній воді ВАТ «Черкаське хімволокно» / [В. О. Костигін, Г. М. Атамась, Г. С. Столяренко, Н. М. Фоміна] // Вісник ЧДТУ. ‒ 2004. ‒ №4. – С. 104‒107. ФОРМУВАННЯ ЄДИНОГО ПІДХОДУ ДО УТИЛІЗАЦІЇ ПУЛЬПИ ЯК АСПЕКТ ПІДТРИМКИ ЕКОНОМІКИ КАМЕНЯРСЬКОЇ ГАЛУЗІ ТА ЕКОЛОГІЇ ЖИТОМИРЩИНИ Вілівчук М. О., заступник голови Житомирської обласної ради Кізін С. В., депутат Житомирської обласної ради Відходи є одним з найбільш вагомих факторів забруднення навколишнього середовища і негативного впливу на всі компоненти довкілля: призводять до забруднення підземних та поверхневих вод, атмосферного повітря, земельних ресурсів, ведуть до зменшення сільськогосподарського виробництва. Проблема негативного впливу відходів на навколишнє середовище є однією з найбільш болючих у регіоні. Щорічно обсяги накопичення відходів збільшуються. У селищах та містах Житомирської області всього нараховується 845 сміттєзвалищ та 6 полігонів для збирання і зберігання твердих побутових відходів. Площа, зайнята ними, складає близько 632 га, 795 звалищ від загальної кількості належить сільським радам. Окрім побутових відходів, значною проблемою є складування промислових відходів, а саме здійснення заходів з видалення та оброблення проммайданчиків діючих та зупинених каменеобробних підприємств від твердих побутових відходів і перевезення, накопичення та розміщення цих відходів на спеціальних полігонах. На території Житомирської області впроваджено роздільне збирання твердих побутових відходів у містах: Баранівка, Бердичів, Коростишів, Радомишль, Новоград-Волинський, Олевськ, Житомир, Малин, Коростень; селищах міського типу: Черняхів, Попільня, Ружин; селах: Наталівка (Новоград-Волинський район), Дружба, Новоозерянка, Журжевичі, Жубровичі, Олександрівка (Олевський район). Разом з тим, в області налічується 4 підприємства, які займаються переробкою та 122

утилізацією відходів ІІІ класу небезпеки (поліетиленового та поліпропіленового виробництва) загальною потужністю 1,5 тис. т/рік та відходів IV класу небезпеки (паперової та картонної макулатури) – потужністю 140,0 тис.т./рік. На заводі «Кромберг енд Шуберт», що в Оліївській ОТГ, переробляють для повторного використання понад 90% сміття, яке продукує виробництво. Тільки 5–10% відходів вивозяться на полігон твердих побутових відходів. Решту – скло, папір, пластик, дротики, ізоляційну стрічку тощо – забирають підприємці. Житомирська область має значні поклади корисних копалин, зокрема природного облицювального каменю, що визначає профіль багатьох місцевих промислових підприємств. Одним із видів відходів каменеобробних підприємств є пульпа (дрібнодисперсний шлам з розміром часточок від 0,5–0,3 мм до 0,01 мм і менше), або іншими словами кам’яний пил. Через недостатню кількість місць, відведених під захоронення, та відсутність відомих методів переробки, частину цього типу відходів вивозять в непризначені для цього місця, що призводить до катастрофічної ситуації в екології регіону. Так, за останні 5 років об’єм обробленого в Україні природного каменю зріс в 4 рази. Це призвело до збільшення обсягів утворення відходів каменеобробки. Тому питання утилізації й рекуперації пульпи постає гостро. В процесі визначення важливих екологічних аспектів, пов’язаних з діяльністю каменеобробних підприємств доцільно розглядати: управління відходами; викиди в атмосферу; використання сировинних та ресурсних матеріалів. Крім того побутові відходи, що утворюються при функціонуванні об’єкту повинні передаватися на поводження зацікавленим організаціям згідно складеним договорам. Узагальнення досвіду управління відходами в розвинених державах та їх утилізації дає підстави визначити вторинне ресурсокористування (рециклінг матеріалів) як довгострокову стратегію розвитку вітчизняних каменеобробних підприємств, що підвищує його інтегральну екологоекономічну ефективність. Сфера вторинного ресурсокористування у каменеобробних підприємствах перебуває в стадії активного формування. В Україні, обсяги використання усіх відходів як вторинної сировини, у тому числі і відходів каменеобробних підприємств, з 2001 року перевищили 100 млн т, а за звітністю 2014 р. досягли 163 млн т і стійко зростають. Державне регулювання у сфері поводження з відходами як вторинною сировиною характеризується в Україні фрагментарністю та певною суперечливістю, що негативно позначається на підвищенні потенціалу їх використання. Серед ресурсоцінних відходів найбільш вагому частку становлять такі їх види, як макулатура, склобій, вторинні полімерні матеріали, зношені шини, побутові відходи та найменше відходи каменеобробних підприємств. За таких умов виникає необхідність розробки стратегії використання відходів каменеобробними підприємствами. Світовий та вітчизняний досвід визначають ряд пріоритетів вторинного ресурсокористування у каменеобробних підприємств – створені чи розроблювані технології по використанню відходів як домішок в сировинні суміші для виробництва різних будівельних матеріалів і конструкцій, розробки, пов’язані з повною чи частковою заміною природної сировини у виробництві цементу, керамічної і силікатної цегли, бетонів, пористих заповнювачів та інших матеріалів. Можливість часткової чи повної заміни піску та дрібнодисперних компонентів бетонних сумішей на пульпу дозволить запровадити раціональний спосіб утилізації даного виду промислових відходів з отриманням позитивного економічного ефекту в будівельній галузі, та водночас дасть екологічний ефект. Встановлення оптимального співвідношення пульпи та компонентів бетонних композитів забезпечить покращення будівельно-технічних та експлуатаційних властивостей бетонних виробів та сприятиме раціональному використанню надр. За рахунок високої міцності, твердості, абразивності гранітів та габро очікується підвищення відповідних показників, особливо абразивної стійкості, отриманих матеріалів. Бетонні суміші, які здатні до самоущільнення, є перспективним видом бетонів і не потребує додаткового вібраційного ущільнення, що зменшує тривалість будівельних робіт та собівартість бетонних конструкцій. Заміна піску на дрібнодисперсні відходи дозволить додатково зменшити собівартість бетонних будівельних матеріалів.

123

Найбільша частина відходів знаходиться на території каменеобробних підприємств, але частіше такими територіями розміщення є земля навколо цих підприємств. Складування відходів каменеобробними підприємствами на їх території або навколо неї має негативні наслідки на навколишнє середовище. У такий спосіб піддаються руйнації та захаращенню землі придатні для сільськогосподарського обробітку, руйнується ландшафт. Варто відмітити, що каменеобробні підприємства, які власними силами здійснюють повторне використання відходів мають високий коефіцієнт покриття витрат доходами та коефіцієнт безвідходності виробництва наближається до 1. Недосконалість нормативно-правової бази вторинного ресурсокористування та його недостатнє інформаційне забезпечення стримують процес розвитку рециклінгу у каменеобробній галузі. Пріоритетна увага у сфері поводження з відходами каменеобробних підприємств має надаватися створенню відповідних засад управління ними і його організаційноекономічному забезпеченню, формуванню довгострокових програм попередження утворення відходів. За офіційною статистикою, тільки у Коростишівському районі діє понад сімдесят підприємств, основним напрямком економічної діяльності яких є різання, оброблення та оздоблення декоративного і будівельного каменю. Загалом, на Житомирщині не менше 1000 суб’єктів господарської діяльності ріжуть і полірують камінь, включаючи фірми, де каменеобробні цехи є доповненням до основного виробництва, та численні нелегальні каменярські майстерні. Результатом такої діяльності є утворення дрібнодисперсних відходів – кам’яної «тирси», які називають пульпою або шламом. В середньому за рік утворюється близько 100 т відходів, і це з середнього за розмірами виробництві. В цілому ж по області сягають 100 тис. т. Основною проблемою такої діяльності є хаотичний викид утворених відходів на стихійні звалища пульпи, а це майже всюди, де є яри, карєри, лісосмуги тощо. І тут постає питання про клас небезпечності відходів каменеобробки. Фахівці стверджували, що пульпа належить до ІІІ класу небезпеки – помірно небезпечних промислових відходів, адже полірування поверхонь зазвичай не обходиться без використання спеціальних паст, до складу яких входять солі цинку і хрому, хоч і попередню обробку, різку проводять алмазними дисками і абразивними елементами. Проте дослідження, виконані ще у 2013 році в Науковому центрі превентивної токсикології, харчової та хімічної безпеки ім. академіка Л. Медведя, засвідчили, що йдеться про IV клас небезпеки – мало небезпечні відходи, до яких, до слова, належать тверді побутові відходи (ТПВ). Останні несуть навіть більшу небезпеку та забруднення навколишнього середовища, а саме через гниття та накопичення при цьому газу і утворення рідкого фільтрату. Пил від різання каменю, при висиханні утворює тверду масу, міцнішу від асфальту. Переважна більшість екологів вважає, що теоретично можлива присутність солей цинку і хрому в пульпі насправді є мікроскопічно малою, бо відходи від полірування каменю становлять дуже малу частку порівняно із масою абсолютно безпечною, що утворюється при різанні каменю. У результаті тверді побутові відходи, у які люди вимушені масово викидати відпрацьовані батарейки і навіть люмінесцентні лампи, є значно не безпечнішими, ніж пульпа. У результаті стихійні звалища пульпи несуть не загрозу хімічного забруднення довкілля, а просто захаращують територію та вносять непоправні зміни в стан товщі землі. Водночас пульпа, що є однаковою за класом безпеки із ТПВ, можливо використовувати для пересипання шарів сміття на міських звалищах замість піску чи ґрунту. Нині також існують технології переробки пульпи у негорючі теплоізоляційні і будівельні матеріали типу піноблоків. Однак проблема полягає в консистенції відходів – відходи каменеобробки мають бути твердими, а вони ж рідкі, оскільки на виробництві пульпу вимивають струменем води, яка водночас охолоджує ріжучий чи шліфувальний елемент верстата. Використана рідина надходить у резервуар-відстійник, де дрібнодисперсні частки каменю осідають на дно, а відстояну воду знову запускають у виробничий процес. Якщо ж такий осад вивозять, то вкластись мають в 30–40 хв., адже в іншому випадку пульпа осідає на дно, що значно ускладнює вивантаження. Для цього використовують екскаватор і самоскид із герметичним кузовом або мотопомпу і асенізаційну автоцистерну.

124

На рівні Житомирської області було прийнято рішення про створення комунального підприємства «Еко-сервіс», яке покликане займатись утилізацією відходів каменярської галузі – пульпи та так званих некондиційних блоків каменю, що вже утворюють велетенські завали і терикони довкола каменедобувних кар’єрів, і обрізків, що накопичуються при виготовленні кам’яних виробів. Нині вже розроблено проект спеціалізованого полігону, де планується налагодити зберігання і переробку некондиційних блоків і обрізків, а у другу чергу – почати роботу із накопичення і переробки пульпи. Цей масштабний задум потребує значних фінансових вкладень та створення ефективної логістики для транспортування в одне місце відходів каменю і пульпи, адже якщо вона перебуватиме в дорозі годинами, вивантажити її із будь-якого засобу буде важко. Сучасні екологи переконані, що варто масово запровадити вже випробувану на окремих каменеобробних виробництвах технологію збирання пульпи, при якій вона накопичується у підвішених мішках біг-бегах (м’яких контейнерах) різної місткості. Так, вода стікає через поліпропіленову тканину у резервуар-відстійник, а вологий залишок залишається та може перевозитись у такій уніфікованій тарі бортовим автомобілем без загрози «закам’яніти» у кузові чи цистерні. Пульпа у біг-бегах може як складуватись на спеціалізованому полігоні для подальшої переробки, так теоретично використовуватись для пересипки шарів твердих побутових відходів на сміттєзвалищах замість піску чи ґрунту. Ще одним перспективним напрямком її використання може стати відсипка основи автодоріг із обов’язковим покриттям зверху шаром вже звичного для цих робіт суглинку чи іншого матеріалу. Затримка за одним – відсутністю наукових досліджень, що дозволять перетворити відходи каменеобробних цехів у затребувану сировину, та законодавчої бази із єдиними для всіх нормами поводження із пульпою. Місцеві ініціативи у цьому питанні заслуговують підтримки і схвалення, однак дійсно професійний і науковий підхід покликані забезпечити уповноважені на це державою органи центральної влади та дослідні інститути, здатні винести обґрунтований вердикт щодо правил накопичення і можливостей використання пульпи. Нині завданням є формування цілісного регіонального плану поводження з відходами за основними принципами – ієрархія поводження з відходами, економія за рахунок масштабу й міжмуніципальне співробітництво, прогнозування на наступі 10 років, створення кластерів поводження з відходами (утворення мінімум 100 тис. т відходів на рік для рентабельності заводу). Варто відзначити, що для розробки даних планів і їх подальшої реалізації необхідним є створення чіткого бачення імплементації міжнародних норм в українських реаліях, з відповідним фінансуванням програм. Потрібно почати дивитися на питання відходів як на додаткові економічні та інвестиційні можливості. Уже зараз потрібно розробляти регіональні плани управління відходами, використовувати інструменти міжмуніципального співробітництва, готувати кадри, які працюватимуть у сфері управління відходами. А громади мають стратегічно формувати свою діяльність у системі поводження з відходами. Крім того, має бути чітко визначено набір повноважень і функцій кожної інституції. Уся система поводження з відходами має перебувати під контролем органів місцевого самоврядування. Потрібне планування та активна співпраця з іншими громадами; потрібне розуміння, як залучати до системи збору сміття нові території, потрібна інформаційно-просвітницька робота з людьми. Формування в громадян культури поводження з твердими побутовими відходами є питанням загальнонаціональним, і всі сторони цього процесу мають співпрацювати як єдине ціле. Переробка сміття – це ніша для бізнесу, яка в Україні поки що не заповнена, що є непоганою можливістю зокрема для підприємницьких ініціатив. Література: 1. Статистичний щорічник Україні за 2011 рік [Електронний ресурс]/ Державна служба статистики [за ред. О. Г. Осауленка], 2012. – 1 електрон. опт. диск (CD-ROM).

125

2. Розробка рецептури бетонів, що здатні до самоущільнення, із використанням дрібнодисперсних відходів сировини каменеобробних підприємств України [Електронний ресурс] / https://conf.ztu.edu.ua/wp-content/uploads/2018/11/25.pdf 3. Швейцарсько-український проект Despro [Електронний ресурс]/ https://despro.org.ua/news/news/?ELEMENT_ID=1883 4. ОТГ – активні учасники процесу формування культури поводження з твердими побутовими відходами [Електронний ресурс]/ http://nbuviap.gov.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=4124:povodzhennya-ztverdimi-pobutovimi-vidkhodami-v-otg&catid=8&Itemid=350 5. Особливості поводження з відходами в Житомирській області за період з 2007 по 2011 рр. [Електронний ресурс]/ http://eco.com.ua/content/osoblyvosti-povodzhennya-z-vidhodamy-vzhytomyrskiy-oblasti-za-period-z-2007-po-2011-rr 6. Вивіз побутових відходів [Електронний ресурс]/ http://zt-rada.gov.ua/?3398[0]=2072 7. На Житомирщині ділилися досвідом реалізації грантових проєктів в ОТГ [Електронний ресурс]/ https://www.ukrinform.ua/rubric-regions/2778896-na-zitomirsini-dililisadosvidom-realizacii-grantovih-proektiv-v-otg.html 8. Вихорев В. В. Твердые бытовые отходы (рынок – состояние, проблемы и перспективы) / В. В.Вихорев // Упаковка. – 2007. – №1. – С. 50–53.

9. [Електронний ресурс]/ http://www.minregion.gov.ua 10. Вінницький центр розвитку місцевого самоврядування [Електронний ресурс]/ https://ru-ru.facebook.com/pg/lgdc.vinnitsa/posts 11. Полтавський центр розвитку місцевого самоврядування [Електронний ресурс]/ https://ru-ru.facebook.com/poltava.lgdc 12. Дніпропетровський центр розвитку місцевого самоврядування [Електронний ресурс]/ http://officereform.dp.ua 13. Житомирський центр розвитку місцевого самоврядування [Електронний ресурс]/ https://www.facebook.com/pages/category 14. Пальчук В. ОТГ – активні учасники процесу формування культури поводження з твердими побутовими відходами [Електронний ресурс] / В. Пальчук // Україна: події, факти, коментарі.

– 2019.

– № 3.

– С.

41–50.

– Режим доступу: http://nbuviap.gov.ua/images/ukraine/2019/ukr3.pdf. ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ ПОВОДЖЕННЯ З ВІДХОДАМИ З ВИКОРИСТАННЯМ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ УПРАВЛІННЯ Морозов А. В., аспірант кафедри екології та безпеки життєдіяльності Національного транспортного університету Одна з найважливіших проблем вирішення завдань в сфері поводження з відходами – вибір і застосування якісно нових інноваційних технологій. Класичні способи управління відходами вичерпали свої можливості і вимагають новітніх теоретичних, інноваційних громадських технологій управління, які засновані на практичних діях. У розрізі даного питання наразі все більшого поширення набуває краудсорсинг (Голубев, 2014). Краудсорсинг (від англ. crowd – «натовп», sourcing – «використання ресурсів») – передача деяких виробничих функцій невизначеному колу осіб, вирішення суспільно значущих завдань силами добровольців, зазвичай за допомогою сучасних інформаційних технологій (Хау, 2012). Краудсорсинг стає все більш актуальним через визнання недосконалості усталених форм колективної інтелектуальної роботи і відсутності експертів для вирішення певних завдань, що існують уже сьогодні. Його переваги полягають у такому: ідея «краудсорсингу» загальнодоступна у великій кількості галузей людських знань. До роботи над різноманітними завданнями залучається багато людей, серед яких є ті, хто в змозі ефективно вирішувати поставлені завдання. Краудсорсинг дозволяє вирішити безліч проблем, які важко вирішити 126

окремим експертам. Попросити допомоги в мережевих користувачів набагато дешевше, ніж наймати дорогих консультантів або проводити маркетингові дослідження й упроваджувати інноваційні ідеї. Компанії, що використовують краудсорсинг, цілком обґрунтовано можуть заявити, що враховують у своїй роботі побажання клієнтів. У сфері місцевого самоврядування України, де є певні фінансові проблеми, завдяки краудсорсингу реалізується багато соціальних, культурних, екологічних проектів. Залучення нефахівців до вирішення певної проблеми може допомогти в пошуку оригінального та неочікуваного рішення, а зібрані пожертви й інвестиції сприяють оперативному вирішенню зазначеної проблеми. Актуальність застосування в сфері поводження з відходами краудсорсингу пов’язано з розвитком сучасних інформаційних і комунікаційних технологій, соціальних мереж і різних діалогових інтернет-просторів. Краудсорсинг дозволяє органам публічної влади приймати більш ефективні управлінські рішення з урахуванням думок, вимог, пропозицій населення (міста, області, країни) через залучення до вирішення завдань, що зачіпають його інтереси, шляхом надання можливості висловлювати пропозиції, обговорювати й оцінювати ці пропозиції. Концепція краудсорсингу в природоохоронній діяльності ґрунтується на розумінні того, що в суспільстві постійно знаходяться обдаровані люди, які готові генерувати ідеї, вирішувати труднощі й навіть здійснювати вивчення в колективних або соціальних цілях. При цьому головним каталізатором для них є не заохочення, а ймовірність побачити реалізацію своєї ідеї в фактичній діяльності. В роботі державних структур краудсорсинг дозволяє проводити громадське обговорення окремих питань природоохоронного законодавства (наприклад, Національної стратегії поводження з відходами), або фіксувати прецеденти його порушення. Для соціально-відповідальних виробників краудсорсинг, як правило, є ідеальним способом зменшення витрат компаній на формування інноваційних ідей, пов’язаних з екологічним менеджментом або реверсивною логістикою. Принципи краудсорсингу застосовуються практично на всіх рівнях діяльності, окрім тих, які вимагають спеціальних навичок, наприклад поводження з відходами. Використання новітнього механізму в промисловості і в державній сфері сприяє результативній взаємодії влади і суспільства. Незважаючи на сформовану нормативно-правову базу і приєднання України до ряду міжнародних документів, конвенцій, договорів, налагоджену співпрацю з міжнародними інституціями в галузі охорони довкілля, дотримання належного рівня законодавства залишається недостатнім. Низька ефективність формування природоохоронної політики і реалізації екологічного управління, порушення екологічних прав громадян, брак необхідного рівня допуску до інформації, даних, комунікації та результативної взаємодії з населенням стимулюють громадський сектор до активного природоохоронного руху. Основним учасником громадсько-екологічного краудсорсингу є свідома громадськість. Краудсорсинг реалізується в межах публічної сфери як відкритий, незалежний від влади простір взаємодії, у якому населення (громадськість, публіка) об’єднуються щодо певних суспільно важливих проблем збереження довкілля та інноваційних підходів до їх розв’язання. Краудсорсинг – інструмент формування відповідальної й активної громадської позиції за допомогою інтернет-ресурсів, наприклад, веб-сайт несанкціонованих звалищ, які заповнюються самими клієнтами. Екокраудсорсинг в системі поводженням з відходами дозволяє вирішувати завдання, що викликають суспільний інтерес, зокрема, щодо зниження негативного впливу відходів на довкілля, Пошук релевантної цільової аудиторії із залученням соціальних мереж для контролю та моніторингу місць накопичення відходів, своєрідний з певними обмеженнями, які необхідно визнавати, враховувати і тестувати перед повномасштабним запуском крауд-проектів Основне положення краудсорсингу – більшість має більше досвіду, ніж окрема особа, проте майстерність полягає в тому, щоб сформувати вимогу для впровадження свого досвіду. У такий спосіб, краудсорсинг передбачає не елементарну систему, в які члени визначають в неконтрольованому порядку власні проблеми, критичні зауваження та приписи. Навіть ніяк не класична система протилежного взаємозв’язку, а координаційно і методично упорядкована форма взаємодії організації з активними користувачами. Здійснення встановленої модифікації має на увазі розвиток і введення подібних управлінських дій, 127

обговорення (проблематизація), встановлення обставин обговорення, залучення та мотивація фахівців, підбір і фільтрування думок, протоколювання результатів обговорення. Екокраудсорсинг, як правило, розглядається як ідеальний спосіб зменшення витрат компаній у формування цікавих думок, пов’язаних з екологічним менеджментом або логістикою. Екокраудсорсинг є не просто системою форуму спілкування громадян, де вони в неконтрольованій формі обговорюють власні проблеми, або класичною системою взаємозв'язку між державою і громадою. Він є координаційно і методично упорядкованою формою взаємодії організації з активними користувачами мережі інтернет для здійснення визначеного напрямку розвитку і реалізації подібних управлінських дій, формування системного обговорення (проблематизація), встановлення його обставин, залучення та мотивація фахівців, підбір і фільтрування думок, протоколювання результатів обговорення. Характерною ознакою екологічного краудсорсингу є можливість декомпозиції роботи або проблеми та її поділ на менш дрібні частини або модулі. Вибір найкращої екологічної ідеї відбувається вже після узгодження і вибору методу, яким буде досягнуто найкращий результат. Він може вибиратись безпосередньо замовником, спільними зусиллями фахівців з краудсорсингу та замовника, або голосуванням, яке може бути відкритим для всіх користувачів веб-сайту, або закритим, тільки для конкретних груп користувачів, компаній або співучасників з конкретним рангом тощо. До основних переваг краудсорсингових технологій, за дослідженнями Національного інституту стратегічних досліджень, відноситься велика кількість каналів отримання інформації та повідомлень, простота їх доставки до визначеного пункту збору інформації, здатність швидко охопити значні території, миттєве оновлення інформації, її комплексність та багаторівнева візуалізація, доступність ресурсу до споживачів інформації, низька вартість технологій і можливість їх постійного удосконалення. До недоліків слід віднести обмежені можливості перевірки отриманої інформації, низький рівень захищеності самих технологій комунікації, що найчастіше використовуються на платформах мобільного зв’язку та Інернету. Краудсорсинг є інформаційним проектом, який засновано на використанні соціальної активності та досягненні мети квазі-суспільного пошуку вирішення поставленого завдання із залученням мінімальної кількості фінансових витрат та створенням перспективи відтворення отриманого результату у бізнесових процесах. Краудсорсингова платформа, – відтворена в інформаційному просторі спеціалізована комунікативна матриця, яка дозволяє розміщувати конкурсні завдання та відстежувати характер їх виконання необмеженою кількістю людей або дозволяє вільно обмінюватися інформацією впливаючи на трансформації вже працюючої інформаційної програми. Слід зауважити, що краудсорсинг – це організаційно і методично упорядкована модель онлайн-взаємодії влади з суспільством і не має нічого спільного з такими традиційним екологічним менеджментом, як «консультації з громадськістю», «звернення громадян» або «гарячі лінії». Це складніша технологія, застосування якої вимагає від екологічного менеджменту кількох послідовних дій. У багатьох країнах накопичено чималий досвід використання краудсорсингу для можливості онлайн-комунікацій у зв’язку з надзвичайними ситуаціями природного, техногенного або суспільно-політичного характеру. Наприклад, розроблена в Кенії система агрегації та менеджменту інформації дозволяє обробляти повідомлення, отримані з джерел/каналів комунікації (соціальні медіа, електронна пошта, телефонний зв’язок, SMS,RSS-стрічки, ЗМІ тощо) і репрезентувати весь комплекс готових даних онлайн в режимі реального часу на спеціальній карті. Архітектура платформи передбачає участь людей в обробці даних. Структурно складається з веб-сайту і координаційного центру – команди людей (модеаторів), які за допомогою відповідного програмного забезпечення здійснюють моніторинг джерел, збір повідомлень, перевіряють достовірність інформації, підтримують роботу сайту «карти допомоги», організують роботу «гарячої лінії», підтримують масові SMS сповіщення тощо (Аналітична записка) Найвідомішими краудсорсинговими платформами, які реалізують проекти публічної політики, є: американські сервіси «Popvox», «Open Government Dialogue», «We the People», 128

проект Гарвардського університету «LexPop»; британські проекти «ePetitions», «Сomment on Тhis»; фінська платформа «Open Ministry» та ін. (Голка, 2016). Прикладом використання краудсорсингу в здійсненні екологічних проектів можуть бути різноманітні карти, в поєднанні яких, отримують сприяння все без винятку зацікавлені громадяни, помічаючи в даних картах площі екологічних порушень, охоронювані природні об’єкти, ділянки перебування виняткових типів флори і фауни, поміщаючи зведення про перебування цього або іншого об’єкта довкілля. Зокрема, ком’юніті-проект Eco-wiki, є вікі-порталом, на якому є практична інформація з конкретними адресами, що дозволяє користувачу зробити практичні кроки до збереженню довкілля. Наприклад, адреси пунктів прийому вторинної сировини або продажу різних екотоварів, посилання на проекти чи компанії до яких можна приєднатись. У проекту є понад 2000 активних користувачів, через яку здійснюється постійний обмін новинами про події в еко-сфері. Проект «Тримайте його в чистоті» базується на принципах циркулярної економіки, і впроваджує практику нульових відходів. Основні напрямки у 2019–2020 рр. включають освіту в інтересах сталого розвитку: міжсекторальні поведінкові проекти змін (навчання на практиці); муніципалітети: консультації з зацікавленими сторонами та спрощення процесу для прийняття або застосування найстабільніших систем управління ресурсами; підвищення обізнаності шляхом масових громадських дій (наприклад, картографування відходів, аудит бренда, очищення ). «Друге життя речей»: інтерактивна карта доступних пунктів прийому вторинної сировини від населення. Прикладом краудсорсингового медіапроекту в Україні є інтерактивна мапа, яка надає можливість громадянам надіслати звернення з геоприв’язкою та фотоматеріалами щодо виявлених місць стихійних сміттєзвалищ. Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України забезпечує оперативне надходження такої інформації до місцевих органів влади, які відповідають за їх своєчасну ліквідацію. Інформація щодо статусу опрацювання звернення та відповідних заходів місцевих органів влади відображається у персональному кабінеті. Окремими шарами на карті показані дані реєстру місць видалення відходів та місць стихійних сміттєзвалищ (https://ecomapa.gov.ua/). Таким чином, краудсорсингові мережі демонструють зростання ролі громадської активності як продуцента новітніх змін у житті суспільства. Через громадські соціальні мережі реалізується потенціал громадськості, відбувається перехід до публічної екологічної політики. Мережева співпраця для вирішення екологічних проблем сприяє формуванню у громадськості почуття причетності до спільної справи та відповідальності за прийняті рішення. Вивчення цього потенціалу та дослідження методів запровадження краудсорсингу в процеси поводження з відходами в умовах українського державотворення потребують додаткового наукового вивчення. Література: 1. Голубев Е. В. Краудсорсинговый проект, как система: необходимые элементы, их взаимосвязь, ограничения и способы преодоления Науковедение https://cyberleninka.ru/article/n/kraudsorsingovyy-proekt-kak-sistema-neobhodimye-elementy-ihvzaimosvyaz-ogranicheniya-i-sposoby-preodoleniya 2. Хау Дж. Краудсорсинг: коллективный разум как инструмент развития бизнеса. Москва : Альпина Паблишер, 2012. – 88 с.

3. Досвід та перспективи використання технологій краудсорсингу у надзвичайних ситуаціях. Аналітична записка Національний інститут стратегічних досліджень http://www.niss.gov.ua/articles/747.

4. Голка В. Є. Громадсько-політичний краудсорсинг і краудфандинг як новітні форми політичного активізму. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 ‒ політичні інститути та процеси. – Державний заклад «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського», Одеса, 2016. – 19 c.

129

5. «ЕкоМапа» – краудсорсинг-инициатива WWF по улучшению состояния природы в Украине https://itc.ua/news/ekomapa-kraudsorsing-initsiativa-wwf-po-uluchsheniyu-sostoyaniyaprirodyi-v-ukraine/ СТАН ПОВОДЖЕННЯ З ТВЕРДИМИ ПОБУТОВИМИ ВІДХОДАМИ НА ТЕРИТОРІЇ ЖОВКІВСЬКОГО РАЙОНУ ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Панас Н. Є., кандидат біологічних наук, доцент кафедри Хірівський П. Р., кандидат біологічних наук, т.в.о. завідувача кафедри Лисак Г. А., кандидат біологічних наук, доцент кафедри Лопотич Н. Я., кандидат сільськогосподарських наук, в.о. доцента кафедри Кафедра екології Львівського національного аграрного університету Виробнича і побутова діяльність людини неминуче пов’язана з утворенням твердих відходів. Якщо газоподібні і рідкі відходи порівняно швидко поглинаються природним середовищем, то асиміляція твердих відходів триває десятки і сотні років. В останні десятиріччя спостерігається стійка тенденція до зростання об’єму твердих побутових відходів (ТПВ) як в абсолютних, так і у відносних показниках. Так, щорічно в Україні, як свідчить офіційна статистика, утворюється більше ніж 37 млн м3 ТПВ, які здебільшого не переробляють, а нагромаджують на звалищах та полігонах, спричинюючи значний збиток навколишньому природному середовищу. В Жовківському районі Львівської області обов’язок збору та вивозу відходів належать до комунальних підприємств, товариств власників житла або інших форм об’єднання, відходи, збираються на основі колективної угоди, підписані для всього співтовариства. Навпаки, для організацій, підприємств і жителів односімейних будинків практикують індивідуальні договори на вивезення відходів. В основному збиранням, вивезенням відходів у районі займаються підприємства житлово-комунального господарства. У цій сфері у більшості населених пунктів району тривалий час вивезенням та утилізацією відходів займалися підприємства житлово-комунального господарства, які підпорядковані відповідним місцевим радам, а саме: міське виробниче управління ЖКГ м. Жовква, міське виробниче управління ЖКГ м. Дубляни, комунальне господарство БУ № 2 м. Рава-Руська, управління ЖКГ смт. Куликів, управління ЖКГ смт Магерів, управління ЖКГ с. Малехів, управління ЖКГ с. Річки,що забезпечують збирання та вивезення ТПВ. В основному вони несуть відповідальність за збір, транспортування та утилізацію твердих побутових відходів, утримування та контроль за роботою полігонів для ТПВ, забезпечення чистоти та благоустрою в містах та інших населених пунктах, утримання зелених зон. Щодо збору відходів, то необхідно наголосити, що в більшості міст та сіл Жовківського району відсутній поділ відходів, який спричинений браком відповідного технічного забезпечення. У більшості міст та сіл не організовано селективний збір відходів для обмеженого числа речовин. Спроби роздільно збирати сміття впроваджують у м. Рава-Руська, м. Жовква це зокрема: пластмаса, скло, макулатура. Відходи після селективного збору, як правило, отримують зовнішні компанії, які також володіють контейнерами для виконання селективного збору. Це рішення є вигідним для обох сторін, тому що воно забезпечує доходи підприємців, здійснює позитивний вплив на навколишнє середовище, підтримує місцеву владу в сфері управління відходами, а також сприяє зростанню поінформованості громадськості в питаннях селективного збору. Цей тип селективного збору відходів може називатись «біля джерела» утворення. Інші способи селективного збору вельми обмежені. Більшість населених пунктів не мають місця для організації розділення відходів, є також відсутні лінії сортування. Також відмічено відсутність пунктів для збору небезпечних відходів, таких як застарілі ліки, акумулятори та люмінесцентні лампи (це ще досить часто малопопулярно). Збирання та перевезення ТПВ проводиться спеціальними машинами комунальних та приватних підприємств.

130

Муніципальні підприємства не мають технічних можливостей для відповідного обслуговування обладнання та транспортних засобів. Логістичне забезпечення комунальних закладів також є сектором, який вимагає дуже великого дофінансування, щоб бути в змозі виконувати всі свої обов’язки належним чином. Обладнання, що використовується в переважній більшості дуже застаріло, використовується технологія часів 60-х років минулого століття. У районі використовують автомашини, але тільки одна з них має вбудований бункер для відходів. У невеликих містах та селах часто буває, що розміщення відходів здійснюється тільки одним транспортним засобом та бульдозером, який використовується для ущільнення відходів і виконання пересипок. Тривалий час практикувалося орендування техніки для вивозу відходів (м. Дубляни, стм Куликів, стм Магерів, зокрема). Хоча контейнери та полігони належать містам та селам, але вони орендують автомобілі від приватних компаній для здійснення збору і транспортування відходів. Захоронення побутових відходів більшості населених пунктів Жовківського району до 2016 року проводилося спеціалізованими комунальними підприємствами на Львівському міському полігоні ТПВ відповідно до договорів укладених з перевізниками ТПВ. Через закривання полігону більшість населених пунктів не має можливості складувати та утилізувати відходи. Хоча була розроблена, погоджена, затверджена схема збору та утилізації ТПВ на території району із нанесенням на карту-схему, проте на даний час вона дещо видозмінилася та не виконується. ТПВ ще протягом 2016 року утилізувалися: - м. Жовква, м. Дубляни, смт Куликів, села Малехів, Мервичі, Костеїв, Воля Гамулецька, В. Дорошів, Гряда, Малі Грибовичі, Великі Грибовичі, Ситихів, Малі Підліски на полігон ЛКП «Збиранка»; - м. Рава-Руська, села Дев’ятир, Потелич, Клебани, Підгороднє, Шабельня, Річки, митний перехід «Рава-Руська» на полігон ТПВ, що знаходиться на території Потелицької сільської ради. Документація на даний полігон розроблена з ініціативи Рава-Руської міської ради пройшла погодження; - смт Магерів має тимчасовий полігон ТПВ, що обслуговує також с. Кам’яна Гора. Решта населених пунктів утилізують ТПВ у місцях, визначених місцевими радами. Після обвалу на полігон ЛКП «Збиранка» 2016 року виникла проблема щодо вивезення сміття з більшості населених пунктів району. Місцеві комунальні підприємства вишукують можливості вивезення сміття на інші полігони Львівщини, але це відбувається за домовленостями та не мають систематичного характеру. Проблема залишається, міста та села потопають у відходах. Продовжують функціонувати полігони ТПВ на території Потелицької сільської ради та смт Магерів. На всіх полігонах району – на існуючих, що мають законні підстави та несанкціонованих, не має відповідних технічних засобів для сортування, повторного використання та переробки відходів. Дослідження звалищ показали, що вони не мають інфраструктури, яка б дозволила переробку відходів. Це пов’язано з відсутністю розділення відходів. У разі відсутності роздільного збору не відбувається відділення органічної фракції, яка могла б бути піддана процесу компостування. Крім того, на даний момент не відділяється фракція, яку можна було б піддати процесу спалення. На основі аналізу інформації від комунальних служб районів можна зробити такі узагальнення щодо стану полігонів ТПВ населених пунктів Жовківського району Львівської області: - більшість полігонів експлуатується понад 30 років і вичерпали свій потенціал; - система обліку кількості заскладованих відходів відсутня: ваг нема на жодному з полігонів, облік є приблизним; - системи відводу біогазу нема; - контроль за газовими виділеннями з полігону не проводиться; - компостування та утрамбовування також відсутнє; - з технологій складування на полігонах ТПВ району застосовується тільки присипка грунтово-глиниста.

131

Щодо ситуації в окремих населених пунктах, то вони практично не відрізняються. Зазвичай найбільш проблематичним є поводження з відходами у містах. Так, наприклад у м. Жовква норма накопичення твердих побутових відходів на одну людину в рік становить 1,5 м3, в місяць 0,125 м3. Фактичне вивезення сміття свідчить про значне перевищення норми накопичення, тому перед жителями цього населеного пункту постає проблема вкладатись у норму. Підприємство неодноразово наголошує, що у разі збільшення норми буде проведено донарахування оплати за вивезення твердих побутових відходів. Загалом, необхідно наголосити, що вся система збирання та утилізації відходів населених пунктів району є недосконалою, тому і не здатна забезпечити відповідний рівень контролю за санітарним станом територій. Проблемою є те, що побутові відходи, особливо на території сільських населених пунктах, складують не у спеціально відведених місцях, а не санк-ціоновано на території природних рельєфних утворень – часто в долинах річок, у балках та ярах. Часто проблеми, що виникають у роботі ЖКГ пов’язані з тарифами у сфері поводження з ТПВ, оскільки ті не відповідають економічно обґрунтованим витратам. У більшості населених пунктів вони входять до складу плати за утримання житла, тому будь-які спроби їх перегляду та уточнення збурює місцеве населення та викликає соціально-політичну напругу. Разом з тим, витрати населення на поводження з побутовими відходами становлять 0,1% середнього доходу, хоча світова практика показує, що такі витрати дорівнюють 1%, а то й більше. Як наслідок спостерігається стала тенденція, згідно якої підприємства ЖКГ Жовківського району працюють в збиток, не маю змоги повноцінно оновлювати техніку, виникає заборгованість із заробітної плати, часто порушуються графіки вивезення ТПВ. Більшість підприємств ЖКГ району є дотаційними, а відсутність коштів у бюджетах органів місцевого самоврядування стало проблемою, яку неможливо вирішити без допомоги держави та залучення інвестицій. Проте такі видатки у державному бюджеті не передбачені. Питання поводження з відходами на території Жовківського району регулюється регіональними програмами, якими передбачено затвердження аналогічних програм на місцях. Однак з’ясовано, що в більшості населених пунктах Жовківського району аналогічні програми не затверджено. Окрім цього, незважаючи на те, що в населених пунктах, де місцеві Програми поводження з твердими побутовими відходами затверджено, такі в переважній більшості, носять виключно формальний характер, а заходи, визначені цими програмами не виконуються. Крім цього, незважаючи на неодноразові приписи контролюючих органів, через бездіяльність органів влади та місцевого самоврядування, на території області продовжує діяти ще звалища твердих побутових відходів, які вважаються стихійними. Загалом, Жовківський район Львівщини у сучасних умовах зіткнувся із труднощами, які стосуються поводження з ТПВ, основними з яких є: - суттєві зміни у морфологічному складі ТПВ, що пов’язане зі збільшенням частки компонентів, які не піддаються процесам біологічного розкладання; - недостатня інноваційно-інвестиційна активність суб’єктів господарювання у сфері поводження з ТПВ на території району; - низький рівень участі мешканців населених пунктів у сфері поводження з ТПВ, що знижує рівень роздільного збору відходів; - відмова власників житлових будинків міст та сіл району приватної забудови укладати договори з перевізниками ТПВ; - попадання у контейнери для ТПВ небезпечних та специфічних відходів. Отже, утилізація відходів у Жовківському районі Львівській області зводиться до захоронення на звалищах, які працюють в режимі перевантаження, з порушенням проектних показників щодо обсягів накопичення відходів. Водночас через відсутність необхідних споруд та механізмів технологія захоронення здійснюється з порушенням нормативних вимог, що в свою чергу призводить до забруднення навколишнього природного середовища.

132

ДО ПИТАННЯ ПОВОДЖЕННЯ ІЗ ТВЕРДИМИ ПОБУТОВИМИ ВІДХОДАМИ У ЖИТОМИРСЬКІЙ ОБЛАСТІ Кубрет Т. В., кандидат сільськогосподарських наук, доцент кафедри екології Державний університет «Житомирська політехніка» Лесь А. В., кандидат економічних наук, доцент кафедри екологічної безпеки та економіки природокористування; Ращенко А. В., кандидат економічних наук, доцент кафедри екологічної безпеки та економіки природокористування Поліський національний університет (м. Житомир) Тверді побутові відходи є загальною проблемою для всіх країн світу та великою екологічною загрозою, що спричиняє зокрема і кліматичні зміни. Слід визнати, що окрім естетичних проблем відходи спричиняють забруднення води та атмосферного повітря. Кількість відходів в Україні зростає з кожним роком. Незважаючи на те, що частка побутових відходів у загальній їх кількості становить менше десяти 10%, механізми поводження, з одного боку, визначають умови життя людей, а з іншого – є показником зрілість суспільства. В Управлінні екології а природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації зазначають, що технічний стан спеціалізованої техніки є незадовільним. Слід також зауважити, що під загрозу процес сміттєвидалення у населених пунктах області ставить недостатня кількість, а подекуди відсутність вищенаведеної техніки. негативним є факт того, що на територіях сільських рад відсутні спеціалізовані підприємства у сфері поводження з побутовими відходами. Дана ситуація призводить до того, що відходи населення акумулюються у природних рельєфних утвореннях. Спілкування із мешканцями районів показало, що населення не має інших варіантів поводження із утвореними побутовими відходами окрім спалення, закопування або розміщення у довкіллі. У нормативних документах управління наводиться інформація щодо недосконалості існуючої системи санітарного очищення населених пунктів, її фрагментарності, роз’єднаності та різнорідності. окремою проблемою є незабезпечення достатнього контролю за санітарним станом територій та операціями поводження з побутовими відходами. Вважаємо, що незадовільний рівень екологічної освіти населення України породжує проблеми із запровадженням систем роздільного збору ТПВ. Саме залучення громадськості та освіта людей є невід’ємною складовою зміни підходів до поводження із відходами. Соціологічне опитування – незамінний прийом отримання інформації про суб'єктивний світ людей, їх прагнення, мотиви діяльності, думки. Достатньо частими є випадки, коли для проведення дослідження необхідна інформація про такі явища і процеси, які недоступні прямому спостереженню і які не знаходять необхідного відображення в різних документах. У випадку із запровадженням роздільного збору ТПВ інструмент соціологічного опитування здатен надати корисну інформацію [3]. Вважаємо, що доцільно було застосовувати методи у форматі інтерв’ю, оскільки вони дозволяють безпосередньо отримати дані від носія інформації. Таке пряме спілкування із людьми, думка яких вивчається, потенційно здатне виявити глибші зв’язки, довід та погляди респондентів. При цьому, інтерв’ю доцільно використовувати як у контакті із окремими особами, так і у групах [4]. Враховуючи орієнтацію даної статті на проблеми поводження із твердими побутовими відходами, то такі дослідження мають бути сфокусованими на даній темі, тобто проводитись у форматі фокус-груп. Враховуючи зазначене вище, було проведено фокусоване групове інтерв’ю. Запрошені були представниками різних сфер діяльності (влада, освіта, медицина, релігія, бізнес). У процесі дослідження було запропоновано провести асоціативний експеримент. Завданням було озвучити, що спадає на думку при згадуванні про проблему твердих побутових відходів у місті. Результати роботи фокус-групи наведено на рис 1. У ході роботи було встановлено, що найчастіше зустрічається асоціація із переповненим полігоном та необладнаним сміттєзвалищем. На нашу думку, вищенаведене 133

свідчить, що мешканці міста не відчувають безпеки місць де захоронюються відходи. Дослідивши ситуацію у м. Олевськ Житомирської обл. встановлено, що дане припущення підтверджується, оскільки територія сміттєзвалища, де акумулюються побутові відходи містян не обладнана належним чином. Вважаємо, що наведені на рис 1 асоціації можуть бути використані як мотиви для переконання мешканців сортувати тверді побутові відходи. В першу чергу, сортування є одним із шляхів зменшення кількості відходів у домогосподарствах. По друге, важливо акцентувати на повторному використанні матеріалів та мінімізації негативного впливу на довкілля. Тому вважаємо, що даний підхід є необхідним та актуальним.

Асоціації

Ø Ø Ø Ø Ø Ø

Перешкоди

Ø Ø Ø Ø Ø Ø

Важелі переконання

Сміттєзвалища; Переповнені сміттєві баки (урни); Хвороби; Забруднені водойми; Сміття вздовж доріг; Хімічні засоби захисту.

Відсутність сміттєвих баків; Низький рівень екологічної свідомості (освіти); Відсутність контролю з боку держави та штрафів; Відсутність державної стратегії; Нестача соціальної реклами; Відсутність впевненості у подальшій переробці сортованих відходів; Ø Недостатня комунікація. Ø Ø Ø Ø Ø Ø

Фінансове заохочення; Пояснення небезпеки; Ультиматум; Обмеження; Власний приклад; Систематичне нагадування.

Рис 1. Результати роботи фокус-групи

У літературі зазначається, що наразі сортування ТПВ в Україні відбувається на дуже низькому рівні та коливається від 3 до 8% [2]. Під сортуванням відходів розуміють процес, при якому відходи поділяються на різні групи вручну (в побуті за допомогою схеми роздільного збору) або автоматично (у місцях відновлення матеріалів або системах механічного біологічного очищення) [1]. Також даний процес відбувається у місцях переробки сміття. Одним із головних недоліків методу сортування ТПВ є складність його організації. Вважається, що ефективність застосування цього методу залежить від первинної якості сортування відходів. Адже первинне сортування ТПВ має здійснюватися населенням, і якість цього процесу залежить від активності і свідомості громадян. Відтак, окрім безпосередньої організації системи роздільного збору, сортування та переробки сміття необхідно також проводити і навчання населення. Окремо проведено обговорення основних перешкод щодо роздільного збору твердих побутових відходів у м. Олевськ. Більшість учасників фокус-групи впевнені, що основною причиною небажання мешканців сортувати відходи є відсутність контейнерів та урн у місті. У процесі обговорення встановлено також, що вивіз сміття здійснюється лише один раз на два тижні, що є недостатнім. У теплу пору року поблизу майданчиків із переповненими сміттєвими баками стоїть неприємний запах. Зважаючи на вищевказане велика кількість мешканців міста закопує або спалює свої відходи.

134

Зважаючи на високу екологічну, соціальну та економічну значимість проектів щодо менеджменту відходів місцеві органи влади мають надавати інституційну, організаційну та інформаційну підтримку. Крім того, активну роботу слід проводити і серед населення, від якого залежить успішність переробки твердих побутових відходів та вилучення їх ресурсоцінних компонентів. На шляху до гармонізації взаємодії суспільства та природи важливим кроком є формування сталих споживчих звичок у населення. На сьогодні питання збереження екологоресурсної бази у світі стоять досить гостро. Кожен громадянин має особисто прагнути зробити внесок у охорону навколишнього природного середовища шляхом відповідального споживання з турботою про довкілля та здоров’я. Література: 1. Заверуха Н. М. Основи екології / Н. М. Заверуха, В. В. Серебряков, Ю. А. Скиба // Навч. посібн. – К. : Каравела, 2006. – 368 с.

2. Навколишнє середовище [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/ 3. Школа соціолога [Електронний ресурс] // НПБУ : – Режим доступу http//profy.nplu.org/apticles.php?lng=uk&pg=204.

4. Вербець В. В. Методологія та методика соціологічних досліджень: Навчальнометодичний посібник. – Друге вид. доп. і перероб. – Рівне : РДГУ: Інститут соціальних досліджень, 2006. – 167 c. СТАН ПОВОДЖЕННЯ З ВІДХОДАМИ У ВОЛИНСЬКІЙ ОБЛАСТІ Кухарик В. І., начальник управління екології та природних ресурсів Волинської обласної державної адміністрації На виконання розпорядження голови облдержадміністрації від 26.12.2017 № 660 «Про вжиття заходів у сфері поводження з відходами в області» в області проводиться робота щодо визначення стану поводження з відходами на території області. Управлінням екології та природних ресурсів облдержадміністрації, щороку до 20 лютого, узагальнюється інформація надана райдержадміністраціями та містами обласного значення щодо наявних місць видалення відходів в області. Згідно наданих інформацій станом на 01.01.2020 в області під сміттєзвалищами (без врахування закритих полігонів та сміттєзвалищ де накопичено більше 2 млн тонн твердих побутових відходів на площі 85 га) знаходиться близько 380 га земель, на яких накопичено понад 1,5 млн тонн сміття. Із 478 діючих місць видалення відходів, а це 11 полігонів твердих побутових відходів та 467 сміттєзвалищ, паспортизовано лише 23% та 13% мають оформлені державні акти на земельні ділянки або договори оренди землі. Полігони твердих побутових відходів (далі – ТПВ) розташовані на території міст Луцька, Ковеля, Володимир-Волинського, Нововолинська та Локачинського, Любешівського, Ратнівського, Старовижівського, Шацького, Луцького, Камінь-Каширського районів та побудовані відповідно до розробленої та погодженої у встановленому законодавством порядку проектно-кошторисної документації. Із 11 діючих полігонів ТПВ, 4 полігони (м.Луцьк, смт Шацьк, смт Любешів, смт.Локачі) переповнені, полігони м.Нововолинськ та м.Ковель заповнені від 80 до 99%, решта 5 полігонів спроможні на певний період (від 2 до 7 років) забезпечити потребу своїх населених пунктів у розміщенні побутових відходів. Полігон м. Камінь-Каширський прийнято в експлуатацію у 2011 році площею 1,56 га та загальною проектною потужністю накопичення 100,8 тис. тонн. Полігон заповнений на 17%. Наявний державний акт на право користування земельною ділянкою, реєстрова картка об’єктів утворення, оброблення та утилізації відходів та паспорт місця видалення відходів.

135

Полігон смт Стара Вижва введений в експлуатацію в 2005 році площею 1,1953 га та загальною проектною потужністю 3,8 тис. тонн. Полігон заповнений на 35%, наявний паспорт місця видалення відходів, земельна ділянка, на якій знаходиться полігон, надана на правах оренди. Полігон смт Торчин введений в експлуатацію в 2001 році загальною проектною потужністю накопичення відходів 10,507 тис. тонн та площею 1,95 га. Полігон заповнений на 44%, наявний паспорт місця видалення відходів. Полігон для м. Володимир-Волинський знаходиться на землях П’ятиднівської сільської ради загальною площею ІІ черги 2,2 га. ІІ черга полігону введена в експлуатацію у 2012 році загальною проектною потужністю ІІ черги 166,86 тис.тонн. Полігон заповнений на 66%, є паспорт місця видалення відходів та реєстрова картка об’єктів утворення, оброблення та утилізації відходів. Земельна ділянка під полігоном знаходиться в оренді КП «Полігон» Володимир-Волинської міської ради. У 2018 році розпочато будівництво ІІІ черги полігону ТПВ м.Володимир-Волинський за рахунок коштів державного бюджету (в сумі 10,5 млн гривень) та місцевого бюджету (в сумі 1,4 млн гривень). У 2019 році роботи завершено. Подана документація до Державної архітектурнобудівельної інспекції України для здачі об’єкта та введення його в експлуатацію. Полігон смт Ратне введений в експлуатацію у 2002 році. Проектний обсяг видалення відходів – 38,750 тис. тонн, фактичний обсяг накопичення – 22,067 тис. тонн, полігон заповнений на 60%. Площа полігону становить 2,45 га, наявний паспорт місця видалення відходів та правовстановлюючі документи на земельну ділянку. Полігон м. Нововолинськ розташований на землях Старолішнянської сільської ради Іваничівського району загальною площею 5,25 га (фактична площа заповнення – 4,21 га). Загальна проектна потужність становить 296,27 тис. тонн, фактичний обсяг накопичення – 243,585 тис. тонн. У 2008 році введено в експлуатацію І чергу, у 2015 році – ІІ чергу полігону. Полігон заповнений на 83%, є договір оренди землі, укладений з Іваничівською райдержадміністрацією, наявний паспорт місць видалення відходів та реєстрова картка об’єктів утворення, оброблення та утилізації відходів. Полігон потребує добудови ІІІ черги ділянки складування. Розроблено проектно-кошторисну документацію на «Нове будівництво полігону ТПВ (ІІІ черга) для м.Нововолинськ Волинської області на землях Старолішнянської сільської ради (коригування)». Є позитивний висновок державної експертизи. Полігон смт Локачі експлуатується із 2002 року. Загальна проектна потужність І черги полігону 17,2 тис. тонн, проектна площа – 4,17 га. Фактичний обсяг накопичення – 19,5 тис. тонн відходів, що складає 114% від загальної потужності. З 18.05.2010 заключений договір оренди земельної ділянки під полігон ТПВ терміном на 10 років, який знаходиться на території Привітненської сільської ради. Наявний паспорт місць видалення відходів. Полігон для м. Ковель знаходиться в урочищі Люблинець Ковельського району та займає 5,2 га. Полігон введений в експлуатацію у 2001 році. Загальна проектна потужність І черги 259,3 тис. тонн. Введена в дію ІІ черга полігону методом нарощування висоти складування на площі 5,2 га, проектною потужністю 101,5 тис. тонн. Полігон заповнений на 99%. Наявний паспорт місць видалення відходів та реєстрова карта. Полігон для м. Луцька побудований у 2015 році на новій земельній ділянці площею 8,6 га. Новий полігон ТПВ розташований в с. Брище, Луцького району, загальною проектною потужністю накопичення 412,6 тис.тонн та розрахований на введення в дію трьох черг. І черга здана в експлуатацію у січні 2016 року проектною потужністю 206 тис. тонн. Заповненість полігону на сьогоднішній день становить 343,9 тис. тонн. Полігон переповнений. Полігон має договір оренди землі, реєстрову картку об’єктів утворення, оброблення та утилізації відходів та паспорт місць видалення відходів. З 01.09.2015 на полігоні експлуатувалась сортувальна лінія потужністю 50 тис. тонн в рік, що давала змогу продовжити термін експлуатації полігону. На сьогоднішній день придбана нова сортувальна лінія для полігону с.Брище, яка буде встановлюватись у 2020 136

році. З червня 2018 року на вул. Трункіна у м. Луцьку (колишня станція перевантаження сміття) запущена друга сміттєсортувальна лінія потужністю 60 тис. тонн в рік. На земельній ділянці закритого полігону твердих побутових відходів з грудня 2017 року, з метою вжиття заходів, спрямованих на зменшення шкідливих викидів, запущена установка із видобутку і переробки біогазу. Полігон смт Шацьк знаходиться в урочищі Посич Шацького району та займає площу 2,36 га. Полігон введений в експлуатацію у 2000 році. Загальна проектна потужність І черги 4,8 тис. тонн. Після проведення реконструкції, яка проходила у два етапи методом нарощування висоти складування на тій самій площі, проектна потужність стала 9,6 тис. тонн. Наповненість полігону становить 113%. Полігон переповнений. На полігон виданий паспорт місця видалення відходів та затверджена реєстрова картка об’єктів утворення, оброблення та утилізації відходів. На даний час гостро постає питання побудови нового сучасного полігону ТПВ. У 2018 році за кошти обласного фонду охорони навколишнього природного середовища – 131,15 тис.гривень та кошти місцевого бюджету – 131,15 тис. грн розроблено проектно-кошторисну документацію на будівництво нового полігону в смт Шацьк, та отримано позитивний висновок експертизи. Полігон смт Любешів загальною проектною потужністю 60 тис. тонн. Площа земельної ділянки, відведеної під полігон, становить 4,6 га. Наповненість полігону становить 75,0 тис. тонн. На полігон виданий паспорт місць видалення відходів. На даний час полігон переповнений. Після вибору земельної ділянки під новий полігон буде розглядатись питання розроблення проектно-кошторисної документації на будівництво. Не завершені роботи по об’єкту «Будівництво полігону ТПВ для м. Ківерці», що знаходиться в с. Заброди Сокиричівської сільської ради Ківерцівського району, у зв’язку із зміною нормативних документів в галузі будівництва, що потребує суттєвих змін та капіталовкладень. На даний час міська рада займається врегулюванням проектної документації відповідно до вимог чинного законодавства. На сьогоднішній день потребують будівництва полігони ТПВ в 5 районних центрах: Іваничі, Турійськ, Горохів, Любомль, Рожище. Розпорядженням Горохівської міської ради у 2015 році затверджено проектнокошторисну документацію на будівництво нового полігону твердих побутових відходів для м. Горохова, вартістю 18 млн гривень. Проектом будівництва полігону передбачено сортування та утилізацію сміття і обслуговування м. Горохів, смт Мар’янівка, с. Цегів та навколишні сільські ради. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №479-р виділено кошти державного фонду регіонального розвитку в сумі 6,51 млн грн. на інвестиційний об’єкт «Будівництво полігону ТПВ в місті Горохові Волинської області». На даний час освоєно 1197,220 тис.гривень, за рахунок яких проведено розчистку території під будівництво та відсипано 300 м щебеневої дороги. У 2017 році розроблено проектно-кошторисну документацію на нове будівництво полігону ТПВ на землях Мишівської сільської ради для смт Іваничі, яка отримала позитивний експертний звіт ДП «Укрдержбудекспертиза» у Волинській області. Через відсутність фінансування не вирішується питання будівництва полігонів для захоронення ТПВ смт. Турійськ, в містах Любомль та Рожище. У сільських населених пунктах дуже низький рівень організації збору відходів, фактично відсутня система видалення ТПВ. Щороку міські, селищні та сільські ради приймають окремі рішення про затвердження та проведення заходів із забезпечення належного санітарного стану, благоустрою і впорядкування населених пунктів області. Схемами санітарної очистки населених пунктів охоплено близько 4,7% населених пунктів області. Не в усіх населених пунктах області розроблені і затверджені вищезгадані схеми по причині відсутності фінансування.

137

Крім того, за даними райдержадміністрацій, на частину сміттєзвалищ області, які підлягають паспортизації, відсутні розроблені та погоджені проекти землеустрою, через що власники місць видалення відходів не можуть виготовити правовстановлюючі документи на земельні ділянки. Не паспортизовано жодного сміттєзвалища у Володимир-Волинському, Горохівському, Камінь-Каширському, Локачинському, Любешівському, Шацькому та Луцькому районах. Найбільше паспортами охоплено сміттєзвалища Старовижівського (100%), Ратнівського (94%), Рожищенського (61%), Ковельського (47%), Любомльського (33%) та Маневицького (32%) районів. Основним способом видалення твердих побутових відходів в області є їх захоронення на сміттєзвалищах. Система роздільного збирання відходів впроваджується в основному на ПЕТ-пляшки. В порівнянні з 2018 роком у 2019 році значно збільшилась кількість населених пунктів області, де запроваджено часткове роздільне збирання побутових відходів. Частковим роздільним збиранням побутових відходів охоплено орієнтовно до 35% населення, при аналогічному показнику за попередній рік 16,8%. На даний час таке збирання проводиться в містах Луцьку, Ковелі, ВолодимирВолинському, Нововолинську, Горохові, Ківерці, селищах міського типу Шацьк, Локачі, Турійськ, Олика та в окремих населених пунктах Маневицького, Любомльського, Луцького, Рожищенського, Камінь-Каширського, Ковельського, Любешівського та Ківерцівського районів. Всього роздільний збір відходів запроваджено у 97 населених пунктах області. В окремих населених пунктах крім ПЕТ-пляшки, ще роздільно збирається скло і папір. Питання впровадження роздільного збирання побутових відходів розглядаються на засіданнях колегій, комісій та робочих груп, які утворені при райдержадміністраціях, а також проводиться агітаційна робота щодо безпечного в санітарно-епідеміологічному та екологічному відношенні поводження з ТПВ (круглі столи з громадськістю, агітаційні акції в дошкільних закладах, школах міста тощо). З метою вилучення небезпечних відходів із загальної маси ТПВ в дошкільних навчальних закладах та школах м. Луцька встановлено 87 спеціальних контейнерів для збору побутових хімічних джерел струму (батарейки та акумулятори). Крім того, на території м. Луцька (бульвар Дружби Народів, вул. Федорова, вул. Л. Українки) встановлені чотири комплекти контейнерів для збору побутових відпрацьованих люмінісцентних ламп та ртутних термометрів. В містах обласного значення та районних центрах діють пункти по прийому вторинної сировини. Виробничу діяльність по переробці полімерних відходів та макулатури в області здійснюють ПП «Інвід», ВАТ «Луцька картонно-паперова фабрика». За інформацією Головного управління Держпродспоживслужби у Волинській області, у зв’язку з відсутністю уніфікованої форми акту для проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання суб’єктами господарювання вимог санітарного законодавства стосовно місць видалення відходів, перевірки об’єктів (полігонів, сміттєзвалищ) у сфері поводження з відходами протягом 2019 року не здійснювались. За інформацією Державної екологічної інспекції протягом 2019 року, в частині поводження з відходами, було здійснено 715 перевірок щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства у сфері поводження з відходами. За результатами перевірок складено 706 протоколів, до адміністративної відповідальності притягнуто 486 посадових осіб та громадян на суму 121 233 грн., з яких сплачено 109 609 грн. У 2019 році в області ліквідовано 980 несанкціонованих сміттєзвалищ, у тому числі: в межах смуг вулиць та доріг населених пунктів – 480, на прибудинкових територіях – 80, на пустирях в межах населених пунктів – 420. Протягом 2019 року на електронний сервіс «Інтерактивна мапа сміттєзвалищ» надійшло 36 звернень щодо виявлених стихійних сміттєзвалищ, з них ліквідовано 13 сміттє-звалищ, по 16 зверненнях надано роз’яснення, по 7 зверненнях факти засмічення не підтвердились.

138

За інформацією райдержадміністрацій на території районів проводяться постійні роботи з упорядкування територій населених пунктів, прибирання сміття вздовж доріг загального користування в межах населених пунктів, утримання в належному стані прибережних територій водних об’єктів, упорядкування діючих та ліквідації стихійних сміттєзвалищ. Регіональний план управління відходами у Волинській області до 2030 року На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 08.11.2017 №820 «Про схвалення Національної стратегії управління відходами в Україні до 2030 року», розпорядженням голови Волинської обласної державної адміністрації від 11.06.2019 № 326 створено робочу групу з розроблення Регіонального плану управління відходами у Волинській області. Крім того, до Регіональної екологічної програми «Екологія 2016–2020», затвердженої рішенням обласної ради від 10.02.2016 року № 2/27, де складовою є розділ «Наука, екологічна освіта», включено захід «Розроблення проекту Регіонального плану управління відходами у Волинській області до 2030 року». У серпні 2019 року було проведено засідання робочої групи із розроблення Регіонального плану управління відходами у Волинській області, порядком денним якого було хід виконання розпорядження та стан поводження з відходами в області. В ході обговорення було зазначено що розробка регіонального плану управління відходами для області є вкрай необхідна. Регіональним планом охоплюються всі види відходів, визначені у Національному плані управління відходами до 2030 року в тому числі: небезпечні, промислові, медичні, відходами сільського та лісового господарств. Кожен департамент буде розробляти свій напрямок, і в результаті ми отримаємо повний аналіз ситуації в сфері управління відходами в регіоні – цю інформацію включимо в план. Вже маючи загальну картину, буде легше виробляти потрібну стратегію утилізації та перероблення відходів. У майбутньому без регіонального плану буде неможливим фінансування державних та інших екологічних заходів й програм. Також документ визначить чіткі правила екологічного будівництва, наприклад, очисних споруд, сортувальних станцій, полігонів ТПВ. Будуть розроблені маршрути переміщення відходів з населених пунктів, і будь-який громадянин зможе ознайомитися з цією інформацією. Рішенням засідання було визначено членам робочої групи надати управлінню екології та природних ресурсів облдержадміністрації пропозиції до технічного завдання на розроблення Регіонального плану управління відходами у Волинській області до 2030 року та Управлінню екології та природних ресурсів облдержадміністрації підготувати тендерну документацію на закупівлю послуг «Розроблення Регіонального плану управління відходами у Волинській області до 2030 року» та розпочати процедуру відкритих торгів. Так, відповідно до рішення Волинської обласної ради про внесення змін до рішення від 20 грудня 2018 року № 22/13 «Про обласний бюджет на 2019 рік» (зі змінами) на виконання заходу було передбачено фінансування на розроблення регіонального плану управління відходами в обсязі 1200,00 тис. гривень. Управлінням екології та природних ресурсів облдержадміністрації було підготовлено тендерну документацію на закупівлю послуг «Розроблення Регіонального плану управління відходами у Волинській області до 2030 року» та розпочато процедуру відкритих торгів. Проте, процедура відкритих торгів у 2019 році була відмінена згідно ч. 1 ст. 31 Закону з підстави «неможливості усунення порушень, що виникли через виявлені порушення законодавства з питань публічних закупівель». Згідно розпорядження голови облдержадміністрації від 31.03.2020 №174 «Про затвердження Переліку природоохоронних заходів, що фінансуються у 2020 році за рахунок коштів обласного фонду охорони навколишнього природного середовища» на розроблення Регіонального плану управління відходами у Волинській області до 2030 року передбачено фінансування в обсязі 1000,00 тис.гривень.

139

Станом на 09.06.2020 проведено процедуру відкритих торгів та укладено договір з переможцем ТзОВ «АТОН ІНЖИНІРИНГ» на суму 690881,40 гривень. Інформація про стан виконання договору на закупівлю ДК 021:2015: 71320000-7 Послуги з інженерного проектування (Розроблення Регіонального плану управління відходами у Волинській області до 2030 року). Замовник: Управління екології та природних ресурсів Волинської обласної державної адміністрації. Виконавець: ТОВ «АТОН інжиніринг» Дата укладення договору: 09.08.2020; Термін дії договору: до 31.12.2020 Етапи виконання за договором: Строки Документ, що № Назва етапу виконан здається Замовнику Стан виконання ня при завершені етапу І ЕТАП. Вступ, Розділ І та Виконано частково Характеристика та Розділ ІІ (орієнтовно 80%) по аналіз поточного серпень Регіонального плану 1 причині необхідності стану системи 2020 року управління відходами уточнення отриманих управління відходами у Волинській області вихідних даних у Волинській області до 2030 року Розділ ІІІ Виконано частково ІІ ЕТАП. Планування Регіонального плану (орієнтовно 80%) по системи управління серпень управління відходами 2 причині необхідності відходами у 2020 року у уточнення отриманих Волинській області Волинській області вихідних даних до 2030 року Розділ IV Регіонального плану ІІІ ЕТАП. Індикатори серпень управління відходами 3 та моніторинг Виконано 2020 року у виконання плану Волинській області до 2030 року Замовником 12.08.2020 Розділ V розміщено оголошення IV ЕТАП. Інформація Регіонального плану про обсяг СЕО, проект про Стратегічну жовтень управління відходами 4 звіту про СЕО виконано в екологічну оцінку 2020 року у обсязі до отримання (СЕО) Волинській області зауважень до «Обсягу до 2030 року СЕО» Звіт про погодження вересень та затвердження Погодження – Регіонального плану 5 та затвердження листопад управління відходами Плану 2020 року у Волинській області до 2030 року Стан виконання: 1. Етап І – Характеристика та аналіз поточного стану системи управління відходами у Волинській області 1.1 .Збір вихідних даних з відкритих джерел інформації – виконано; 1.2 .Подано запити на вихідні дані – отримані вихідні дані за запитами потребують уточнення та доповнення (є неповними або містять помилки); 1.3 .Етап виконано орієнтовно на 80%;

140

2. ЕТАП ІІ – Планування системи управління відходами у Волинській області 2.1.Проведено консультації по управлінню відходами з основними утворювачами відходів – м. Луцьк, м. Ковель, м.Нововолинськ, м. Володимир-Волинський, м. Камінь-Каширський (на рівні мерів та заступників); 2.2.Виконано проект розділу; 2.3.Етап виконано орієнтовно на 80%; 3. ЕТАП ІІІ – «Індикатори та моніторинг виконання планупроект» – виконано на 90%.

4. ЕТАП ІV – Інформація про Стратегічну екологічну оцінку (СЕО) 4.1 .Замовником 12.08.2020 розміщено оголошення про обсяг СЕО, 4.2 .Виконано запити на вихідні дані для СЕО; 4.3 .Проект звіту про СЕО виконано в обсязі до отримання зауважень до «Обсягу СЕО» – орієнтовно в обсязі 60%; 5. ЕТАП V – Погодження та затвердження Плану 5.1 . Етап виконуватиметься після виконання етапів 1-4. Проблемні питання: 1. Необхідність уточнення отриманих вихідних даних (є неповними або містять помилки) Розподіл екологічного податку З огляду на складні екологічні проблеми, які мають місце на території Волинської області та потребують вирішення та відповідного фінансування, обласна державна адміністрація зверталась у 2019 році до комітету з питань екологічної політики та природокористування Верховної Ради України, Народного депутата України Констанкевич І. М. та у 2020 році до Верховної Ради України (лист ОДА від 11.06.2020 №3963/21/2-20) та Кабінету Міністрів України (лист від 11.06.2020 №3964/23/2-20) з проханням винести на розгляд питання внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо особливостей розподілу екологічного податку. Чинний розподіл екологічного податку (до державного бюджету 45%, до місцевих бюджетів 55% коштів, у тому числі: 25% – до бюджетів міст, сіл, селищ та об’єднаних територіальних громад, 30% – до обласних бюджетів) є нераціональним, оскільки: - ставить під загрозу реалізацію державної та регіональної екологічної політики на місцях; - суперечить принципу децентралізації, враховуючи, що розширення повноважень місцевих громад має бути підкріплене відповідним ресурсом; - органи місцевого самоврядування на місцях краще обізнані з екологічними проблемами, наявними на підпорядкованим територіях, і можуть розподілити кошти на виконання пріоритетних природоохоронних заходів; - території, де розміщено найбільші забруднювачі навколишнього середовища, мають отримувати найбільшу компенсацію для вирішення своїх екологічних проблем. Внесення змін до Бюджетного кодексу щодо розподілу екологічного податку в частині збільшення надходжень до місцевих бюджетів (відновлення фінансування до спеціального фонду місцевих бюджетів на рівні 80 відсотків) дасть можливість фінансувати на місцях пріоритетні природоохоронні заходи, спрямовані на поліпшення стану навколишнього середовища. ГРОМАДА ПРОТИ ЗНИЩЕННЯ РІДНОГО КРАЮ Науменко В., депутат Житомирської обласної ради На Поліссі знаходиться колиска унікальної екосистеми: віковічні дерева, родючі ґрунти, зникаючі види тварин і рослин, які саме тут знайшли свій останній прихисток від людської діяльності. Ми, жителі поліського краю, до кінця будемо захищати нашу природу і наші природні багатства, бо це – наш рідний дім, наша душа, наша фортеця. На жаль, вже сьогодні поліський край важко впізнати: вирізано ліс, знято весь родючий шар ґрунту, створені цілі урвища кар’єрів. А що з водою? Вона зникає в прилеглих селах, з’являється 141

«мертва» вода в озерах і колодязях. А деякі «ділки» вже на державному рівні намагаються посягнути на святість нашої землі – на саме її життя. Неодноразово у селах Стремигород, Діброва, Балярка та Новаки Коростенського району представники команди Віталія Науменка зустрічаються з головами сільських рад, депутатами, місцевими жителями та активістами. І місцева влада, і громадськість одноголосно виступають ПРОТИ початку розроблення на територіях області одного з найбільших у світі родовищ апатит-ільменітових руд – Стремигородського родовища (прогнозовані запаси 1,2 млрд тонн). Оскільки наслідки діяльності розробки рудників на території Поліського регіону Житомирської області вже нанесли величезної й непоправної шкоди природному середовищу. Тому мешканці вищезгаданих сіл стурбовані загрозою як для свого існування, так для життя цілого регіону. Враховуючи наявність судових справ щодо законності детального плану територій під розміщення Стремигородського гірно-збагачувального комбінату, Житомирська обласна рада у 2018 році відмовила товариству «Валки-Ільменіт» у виділенні земель лісогосподарського призначення площею 115 га для видобування титану. Однак, у січні 2019 року ТОВ «Валки-Ільменіт» оприлюднили повідомлення «Про планову діяльність, яка підлягає оцінці впливу на довкілля» щодо розробки Стремигородського родовища апатит-ільменітових руд, яке включає в себе будівництво та експлуатацію кар’єру із видобуванням руд на площі 25 га і побудову технологічного комплексу. Віталій Науменко виступає проти знищення цінних екосистем Полісся кар’єрами, оскільки саме ці території формують водні ресурси Дніпровського басейну та є унікальними за складом флори і фауни! Екологи прогнозують низку негативних екологічних наслідків видобування апатитільменітових руд, які починаються ще з геологорозвідувальних робіт. Серед них можна виділити: зміну природного рельєфу місцевості поверхневого шару землі, ґрунтів, у тому числі вирубування лісів і деформацію поверхні землі; зменшення або і повне зникнення запасів води, зміну їх режиму руху, якості та рівня ґрунтових вод, водного режиму ґрунтів, винесення у річки та водойми шкідливих речовин з надр землі; забруднення вод, в тому числі, підкислення й засолення, збільшення фітотоксичних елементів у повітрі та воді; забруднення повітря від вибухових робіт, поширення пилу та його нагрівання, що призведе до погіршення здоров’я місцевого населення та вплине на екологію прилеглих територій; зміну властивостей ґрунтів, шумове забруднення, вібрацію ґрунту, викиди породи під час вибухів; погіршення прозорості атмосфери. Так, існує величезна кількість супутних негативних явищ, які виникають в процесі гірничих робіт й розробки родовищ! Більшість порушених земель внаслідок видобування корисних копалин не рекультивовані і продовжують наносити невідворотної шкоди всім компонентам довкілля. В багатьох населених пунктах жителі навіть не мають доступу до якісної питної води, а це не лише не зручно, це дуже небезпечно для здоров’я. Залишки води в колодязях мають червоно-жовте та коричневе забарвлення, а також нестерпно смердять. Отже, Віталій Науменко та місцеві жителі категорично проти подальшого хижацького використання природних ресурсів Полісся, бо це може мати дуже трагічні наслідки для довкілля та здоров’я людей. І прогнозовано дасть поштовх для розвитку ряду захворювань, в тому числі онкологічних. Місцеві жителі Стремигороду, Діброви, Балярки та Новаків вже констатують той факт, що у селах відбувається «неадекватна» скупка приватної нерухомості. Люди розуміють, що скуповується саме та земля, на якій планується зведення об’єктів технічної нерухомості кар’єру та власне саме видобування корисних копалин. Проте ця скупка не надає право новому власнику розпочати свої варварські втручання в екосистему. Для початку робіт необхідно мати дозвіл всієї громади, яка виступає категорично проти розробки родовища. Невдовзі має відбутися чергове об’єднання громад. Стремигород, Діброва, Балярка та Новаки, як і ряд інших сіл, будуть приєднуватись до коростенської громади, а це значить, що бути кар’єру чи ні, – будуть вирішувати громади згаданих вище сіл та самого Коростеня, а також голова Коростенської об’єднаної територіальної громади з місцевими депутатами. Діючий міський голова Коростеня – пан Москаленко відомий своїм «коханням» до різного роду «брудних» підприємств. За умови, що коростенці були категорично проти таких підприємств, що екологи всеукраїнського рівня «волали» на всю країну, що це 142

небезпечно для здоров’я та екології. Та Москаленко постійно дає «добро», а міські депутати традиційно виконують свій «одобрямс». Будь-які вагомі аргументи з боку громади, як і завжди, відбиваються контратакою, яку супроводжують такі терміни, як «непрофесійність», «популізм» і «замовні матеріали». А мер в нас – найрозумніший, і знає все на світі, краще за інших. Бо він – місцевий князь, для якого поняття демократія – то є окрема течія популізму, яка придушується ще на етапі зародження. Тому, питання чи бути кар’єру, від якого залежить саме життя регіону, напряму залежить від результатів майбутніх місцевих виборів! І якщо буде вкотре обрано Москаленко – кар’єру, на жаль, бути, а от перспективам нормального існування Полісся – ні. Віддаючи вкотре свій голос за Москаленка, – ви голосуватимете за руйнівний, у всіх сенсах, кар’єр, який з часом знищить ваше здоров’я, а згодом і життя! Проте в нас є шанс. І поки ми не зробили свій вибір, природа живе, живуть люди, зростають діти. Але після виборів, на яких знову може бути обраний Москаленко, це життя гарантовано зміниться. І в який бік – кращий чи гірший – залежить лише від нас. Особисто ми прагнемо кращого для наших родин, друзів, земляків. А ви?

143

Круглий стіл 2 Розроблення та впровадження заходів щодо поводження з небезпечними відходами (з особливою увагою до медичних відходів в умовах карантинних заходів) ПРОБЛЕМА ПОВОДЖЕННЯ З НЕПРИДАТНИМИ ПЕСТИЦИДАМИ НА ТЕРИТОРІЇ ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ Уваєва О. І., доктор біологічних наук, доцент, професор кафедри екології, голова Наукової ради Житомирської обласної організації Всеукраїнської екологічної ліги Костромін Д. О., студент, ІІІ курс Державний університет «Житомирська політехніка» (м. Житомир) Згідно Стокгольмської конвенції (23 травня 2001 р.), яку Україна ратифікувала Законом Верховної Ради України N 949-V (949-16) від 18.04.2007 р. стійкі органічні забруднювачі мають токсичні властивості, виявляють стійкість до розкладання, характеризуються біоакумуляцією і є об’єктом транскордонного перенесення по повітрю, воді й мігруючими видами, а також осаджуються на великій відстані від джерела їхнього викиду, нагромаджуючись в екосистемах суші та водних екосистемах. Ця конвенція до найбільш небезпечних речовин відносить і пестициди − дихлордифенілтрихлоретан, алдрін, диелдрин, ендрин, хлордан, мірекс, токсафен, гептахлор. Багаторічне використання пестицидів на величезних територіях призвело до масштабного забруднення навколишнього середовища. Міграція токсичних речовин в екологічних системах і харчових ланцюгах призводить до нагромадження залишкових кількостей пестицидів у природних об’єктах. На сьогодні важливо здійснювати моніторинг стану складів пестицидів, які до цих пір є у великій кількості у Житомирській області, вмісту пестицидів у ґрунтах, водоймах, сільськогосподарській продукції, у тілі гідробіонтів. Саме тому, особливої актуальності набувають питання екомоніторингу та розробки рекомендацій щодо зменшення вмісту пестицидів у довкіллі. Проблема складів пестицидів на території Житомирської області. Майже в усіх областях України ще за часів Радянського Союзу збудовано велику кількість складів для збереження різних видів пестицидів. Зазвичай такі пестициди зберігаються у дуже пошкодженій упаковці, забруднюють ґрунт та просочуються у підземні води. З огляду на це, такі склади є надзвичайно небезпечними, до того ж вони не мають попереджувальних знаків та здебільшого не охороняються. Однією з гострих екологічних проблем Житомирської області залишається стан поводження з непридатними пестицидами та агрохімікатами (Костромін, Уваєва, 2019). За даними Управління екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації станом на 01.01.2018 р. на території Житомирської області є 137 складів з непридатними пестицидами і агрохімікатами. З них у доброму стані – 11, у задовільному – 36, у незадовільному – 90 складів Всього на складах знаходиться близько 392,18 т пестицидів. З них 32,450 т належить до категорії А (рідкі), 24,975 т – до категорії Б (тверді), 334,755 т – до категорії В (невідомі суміші). Стан тари, в якій зберігаються пестициди: 39,07 т – у доброму, 22,43 – у задовільному, решта – у незадовільному стані. Пестициди, термін дії яких закінчився, є непридатними для використання і мають бути утилізовані. Оскільки пестициди та тара, в якій вони зберігалися, є небезпечними відходами, їхню утилізацію мають здійснювати підприємства з відповідними ліцензіями на відповідному обладнанні. Наразі, в Україні суб'єкти господарювання, які мають ліцензію на проведення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами (збирання, перевезення, 144

зберігання, оброблення, утилізація), в тому числі не придатних до використання пестицидів відсутні. Стан забруднення ґрунту, водойм і сільськогосподарської продукції пестицидами у межах Житомирської області. За даними Державної установи «Житомирський обласний лабораторний цент МОЗ України») протягом 2018−2019 рр. у ґрунтах і донних відкладах вміст пестицидів − ГХЦГ, ДДТ, ДДЕ, ДДД, гептахлору коливається у межах 0,0007−0,07 мг/кг, що відповідає нормативним показникам ГДК (0,1 мг/кг). Однак, необхідно відмітити, що у лютому 2015 р. відмічено трикратне перевищення ГДК за вмістом пестициду ДДТ (0,3 мг/кг, ГДК 0,1 мг/кг) у ґрунті, відібраному у смт Романів (вул. Макаренка) (протокол № 1−10 від 27.02.2015 р.). У вересні 2017 р. – перевищення вмісту пестициду драгун (0,29 мг/кг, ГДК 0,2 мг/кг) у ґрунті, відібраному на межі житлової забудови в с. Романівка Брусилівського р-ну (вул. Центральна, 1,25 м від поля кукурудзи) (протокол № 148−154 від 28.09.2017 р.). Драгун має діючу речовину − хлорпірифос і належить до фосфорорганічних сполук. Це сучасний контактний інсектицид широкого спектру дії проти сисних і гризучих комах. Має високу початкову токсичність, блокуючи в першу чергу ферменти ацетилхолінестерази, які відіграють важливу роль у процесі передачі нервових імпульсів у комах. Вміст ГХЦГ, ДДТ, ДДЕ, ДДД і гептахлору в продовж 2018−2019 рр. у водоймах Житомирської області коливався у межах 0,0007−0,01 мг/дм3, що в межах їхніх ГДК. У вересні 2017 р. зареєстровано перевищення вмісту пестициду драгун (0,003−0,004 мг/дм3за ГДК 0,002 мг/дм3) і дорпан (0,003 мг/дм3 за ГДК 0,002 мг/дм3) у воді індивідуальних криниць на вулицях Центральна і Шевченка с. Романівка Брусилівського району (протокол № 297301 від 28.09.2017 р.). Дорпан має діючу речовину − хлорпірифос і належить до фосфорорганічних сполук. У серпні 2016 р. виявлено перевищення вмісту пестициду дурсбан (0,1 мг/кг за ГДК 0,05 мг/кг) у овочах – кабачках з с. Яструбна Брусилівського р-ну (протокол № 44 від 4.08.2016 р.). Дурсбан має діючу речовину − хлорпірифос і належить до фосфорорганічних сполук. Накопичення хлорорганічних пестицидів прісноводними. Досліджено м’які тканини двостулкових молюсків Unio crassus (Retzius, 1783) з р. Перга (с. Радовель Олевського р-ну) і Anodonta anatina (Linnaeus, 1758) з р. Ірша (смт Хорошів Житомирської обл.), а також воду і донні відклади річок, де вони поселяються на вміст різних хлорорганічних пестицидів (Uvayeva, Vakaliuk, Kostromin, 2020). В організм молюсків ХОП, як і інші пестициди, надходять трьома шляхами: дифузно (через шкіру); адсорбційно (з їжі); метаболічно. Найінтенсивніше кумуляція ХОП відбувається в тих частинах тіла молюсків, які найбільшою мірою стикаються із забрудненим середовищем, – у мушлі, мантії, нозі і зябрах. Методом газо-рідинної хроматографії не зареєстровано ГХЦГ, ДДТ, ДДЕ, ДДД, гептахлору у воді, донних відкладеннях і тканинах двостулкових молюсків. Методом тонкошарової хроматографії відмічено сліди пестициду алдріну у донних відкладах і м’яких тканинах молюсків Алдрін (для знешкодження термітів). Через свою токсичну дію він заборонений не лише до використання, але і до виробництва як в Україні, так і в багатьох інших країнах світу. Разом з тим запаси алдріну можуть зберігатися у багаточисельних складах пестицидів по всій Україні. На сьогодні важливо розробляти наукові технології, законодавчу базу по зменшенню негативного впливу пестицидів на довкілля (Безвинний, Мислюк, 2008; Пичугин, 2016; Закон України …, 2019). Відповідно актуальними є такі рекомендації: • впровадження в Україні Стокгольмської конвенції про стійкі органічні забруднювачі має бути однією з національних пріоритетних стратегій; • обов’язково здійснювати наукові дослідження, розробки щодо виявлення, моніторингу пестицидів; • розвивати систему державного моніторингу навколишнього природного середовища і стану здоров’я населення у зв’язку із впливом пестицидів; • забезпечити зменшення та (або) ліквідацію потрапляння пестицидів у навколишнє природне середовище;

145

• контролювати суб’єктів господарювання, які є виробниками і реалізаторами (продавцями) пестицидів, громадян або інших юридичних осіб, які здійснюють діяльність, пов’язану з такими пестицидами; • здійснювати інформування населення України про небезпеку пестицидів; • розробити і впровадити навчальні програми з питань небезпеки пестицидів, а також їхніх наслідків для життя і здоров’я людей, навколишнього природного середовища та їхніх альтернатив; • запобігання в Україні незаконному обігові пестицидів, обігові заборонених і прострочених пестицидів, виявлення та очищення територій, забруднених пестицидами, що непридатні або заборонені до застосування. Література: 1. Безвинний А. Ф., Мислюк О. О. Знешкодження непридатних пестицидів – нагальна проблема сьогодення // Вісник ЧДТУ. – 2008. − №1. – С. 140−143.

2. Закон України про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення регламенту державних випробувань і застосування пестицидів, з метою недопущення негативного впливу пестицидів, у тому числі стійких органічних забруднювачів, на здоров’я людей та об’єкти навколишнього природного середовища (Проект). URL: https://ips.ligazakon.net/document/view/JH7TK00A?an=335 (дата звернення 08.10.2019).

3. Костромін Д. О., Уваєва О.І. Проблема складів пестицидів на території Житомирської області / Тези Всеукр. наук.-практ. конф. здобувачів вищої освіти і молодих учених «Сталий розвиток країни в рамках Європейської інтеграції», 7 листопада 2019 року. – Житомир : «Житомирська політехніка», 2019. – С. 116−117.

4. Пичугин Е. А. Методы, способы и технологии обезвреживания и утилизации опасных стойких органических загрязнителей // Экология урбанизированных территорий. − 2016. − N 3. − C. 40−46.

5. Стокгольмська конвенція про стійкі органічні забруднювачі: Конвенцію ратифіковано Законом № 949-V (949-16) від 18.04.2007, ВВР, 2007, № 30, ст.396 // База даних «Законодавство України» / ВР України. URL: http://zakon4.rada.gov.ua /laws/show/995_a07 (дата звернення 28.09.2019).

6. Uvayeva O., Vakaliuk T., Kostromin D. Environmental monitoring and recommendations on decreasing the levels of pesticide pollution in Zhytomyr region of Ukraine // E3S Web of Conferences. Volume 166, 01004 (2020). The International Conference on Sustainable Futures: Environmental, Technological, Social and Economic Matters (ICSF 2020). DOI: ttps://doi.org/10.1051/e3sconf/202016601004 МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ МЕДИЧНИМИ ВІДХОДАМИ У СУЧАСНИХ УМОВАХ Гущук І. В., кандидат медичних наук, доцент, керівник науково-дослідного центру «Екології людини та охорони громадського здоров’я», голова Наукової ради Рівненської обласної організації Всеукраїнської екологічної ліги Брезицька Д. М., лікар інфекціоніст, викладач кафедри громадського здоров’я НаУ «Острозька академія»(м. Острог, Рівненська обл.) Сьогодні, через надмірне антропогенне навантаження, перед цивілізацією з’явилось безліч загроз. Наша планета з кожним днем все більше наповнюється відходами, які забруднюють воду, повітря, грунт та харчові продукти тим самим знищуючи рослинний і тваринний світ, а в кінцевому результаті і людину. Слід зауважити, що поводження з побутовими і промисловими відходами врегульоване як на державному так і місцевому рівні, хоча і має свої проблеми , то з медичними відходами все набагато складніше. Ще 1979 року Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) зарахувала медичні відходи до групи небезпечних та повідомила, що необхідно створити спеціальні служби для 146

їх утилізації. Базельська конвенція 1992 року зафіксувала сорок п’ять видів небезпечних відходів, список яких очолили саме медичні [1] ВООЗ визначає медичні відходи, як «відходи, що утворюються в результаті діяльності в галузі охорони здоров’я, включаючи широкий спектр виробів, від використаних голок і шприців до забруднених пов’язок, частин тіла, діагностичних зразків, крові, хімічних речовин, фармацевтичних препаратів, медичних приладів та радіоактивних матеріалів». За її оцінками, 16 мільярдів ін’єкцій вводяться по всьому світу, але в більшості, шприців, які використали, не позбавляються правильно [2]. З усієї кількості відходів, що утворюються внаслідок діяльності медичних закладів, близько 80% є звичайним сміттям, порівняним з побутовими відходами. Решта 20% вважаються небезпечними матеріалами, які можуть бути інфекційними, токсичними чи радіоактивними. Інфекційні та анатомічні відходи складають 15%, колючі складають 1% і є наднебезпечними з точки зору розповсюдження зараження. До таких відходів належать: використані перев’язувальні матеріали, одноразові шприци та системи, рукавички, халати, рентгенівські плівки, інфіковані відходи харчоблоків, заражена кров, клаптики шкіри, посічені органи, фальсифіковані та конфісковані лікарські препарати, а також препарати, термін придатності яких збіг, що накопичуються в лікарнях, поліклініках, диспансерах, хоспісах, медичних НДІ та навчальних закладах, ветеринарних закладах, аптеках, оздоровчих і санітарно-профілактичних закладах, судово-медичних та інших лабораторіях, на станціях швидкої допомоги та переливання крові тощо. Також ВООЗ визначає ризики, які несуть за собою медичні відходи: інфекційні, хімічні, радіаційні, ризики, пов’язані з утилізацією відходів. В Україні докладено значних зусиль до створення системи управління щодо поводження з відходами та її нормативно-правового й економічного забезпечення. Поводження з відходами регулюють цілий ряд нормативно-правових документів, серед яких більше десяти законів та майже сотня урядових рішень. Наразі, основним нормативноправовим актом щодо управління та поводження з медичними відходами є «Державні санітарно-протиепідемічні правила і норми щодо поводження з медичними відходами затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я України 08.06.15 №325» (далі – Правила) [3]. Ці Правила встановлюють загальні вимоги до поводження з медичними відходами в закладах охорони здоров’я з метою попередження їх негативного впливу на життя, здоров’я населення та довкілля і визначають порядок збирання, перевезення, зберігання, сортування, оброблення (перероблення), утилізації, видалення, знезараження, захоронення та їх знищення. Медичні відходи поділяють на такі категорії: A – епідемічно безпечні; B – епідемічно небезпечні; C – токсикологічно небезпечні; D – радіологічно небезпечні. Незалежно від категорії медичних відходів, система поводження з відходами складається з таких етапів: 1) збирання та сортування відходів; 2) маркування відходів; 3) знезараження (дезінфекція) відходів; 4)транспортування і перенесення відходів у корпусні/міжкорпусні (накопичувальні) контейнери в межах закладу, де вони утворюються; 5) утилізація відходів (тих, що можуть підлягати утилізації); 6) захоронення відходів (лише для відходів категорії A). В нашій державі за останні роки було напрацьовано та прийнято: розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Національної стратегії управління відходами в Україні до 2030 року» від 8 листопада 2017 р. № 820-р. [4]. Це – перший стратегічний документ державного рівня, який визначає політику управління всіма видами відходів до 2030 року. Стратегія визначає головні напрями державного регулювання у сфері поводження з відходами в найближчі десятиліття з урахуванням європейських підходів з питань управління відходами, що базуються на положеннях Директив ЄС. Метою Стратегії є створення умов для підвищення стандартів життя населення шляхом впровадження системного підходу до поводження з відходами на державному та регіональному рівні, зменшення обсягів утворення відходів та збільшення обсягу їх переробки та повторного використання. Реалізація цієї Стратегії здійснюється трьома етапами: перший – 2017– 147

2018 роки, другий – 2019–2023 роки, третій – 2024–2030 роки [5]. Основні завдання, які постають на даний час в управлінні МВ: • створити основу для впровадження апробованих методів і технологій управління медичними відходами (УМВ); • розробити загальнонаціональну мережу утилізації для ефективної боротьби з усіма інфекційними та іншими небезпечними медичними відходами, а таким чином: запобігати подальшому використанню полігонів для утилізації цього виду відходів; вдосконалити стандарти поводження з відходами з метою зменшення забруднення. Незважаючи на те, пропонована нова система базується на регіональному підході, лікарні та інші постачальники медичних послуг залишаються відповідальними за безпечне управління медичними відходами. Місця для закладів обробки повинні бути визначені на основі більш детальної оцінки генерації медичних відходів і географічного розміщення центрів охорони здоров’я [4]. Однак, медичні заклади стикаються з широким спектром практичних обмежень у здійсненні поліпшення збору, обробки та зберігання відходів. До них відносяться: - Низький рівень уваги і відсутність розуміння вимог та можливостей адміністрацією медичного закладу; - Обмеженість площі процедурних кабінетів та палат; - Наявність ліфтів для безпечного переміщення відходів приміщеннями медичного закладу; - Брак місця для безпечного тимчасового зберігання інфекційних відходів; - Відсутність адекватної вентиляції в місцях зберігання; - Відсутність холодильників низьких температур для зберігання відходів; - Наявність відповідних контейнерів та упаковки; - Обмеження на придбання високоякісного обладнанні за рахунок державних закупівель. Дотепер, значна частина МВ видаляється на неконтрольованих звалищах. З кількох причин ліквідація цих відходів зі звалищ є основним викликом для України: немає альтернативних варіантів існуючій системі розміщення медичних відходів; обмежений доступ професійним компаніям з переробки відходів до медичних відходів по всій Україні; керівництво багатьох медичних закладів не усвідомлює своєї відповідальності за екологічно прийнятну утилізацію відходів, що утворюються. Таким чином, найбільш нагальною проблемою у сфері поводження з медичними відходами є те, що більшість діючих нормативно-правових актів виконуються не в повній мірі, не впроваджуються в практику, часом суперечать одні одним. Крім того ніде не регламентується поводження з медичними відходами від населення, салонів краси, манікюрних кабінетів, перукарень, тату-салонів та ін., а цьому слід приділити особливу увагу і законодавчо врегулювати. На даний момент єдиним шляхом подолання цих проблем є впровадження «Національної стратегії управління відходами в Україні до 2030 року» на всіх рівнях управління. Література: 1. Медичні відходи: рекомендації ВООЗ. Айдин Салманов, професор, доктор медичних наук, завідувач кафедри мікробіології та епідеміології НМАПО ім. П. Л. Шупика.

– С. 16–18.

2. Safe management of wastes from health-care activities. Chartier Y. et al. (eds.) World Health Organization (WHO). – 2014. – 329 p.

3. Державні санітарно-протиепідемічні правила і норми щодо поводження з медичними відходами: затверджено наказом Міністерства Охорони Здоров’я України від 08.06.2015 № 325 // Міністерство Охорони Здоров’я України. Електронний ресурс: URL: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z0959-15 (дата звернення 12.01. 2018 р.).

4. Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Національної стратегії управління відходами в Україні до 2030 року» від 8 листопада 2017 р. № 820-р. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/820.

148

5. Національна стратегія поводження з відходами для України, Consortium Resources and Waste Advisory Group Limited (Консультативна група консорціуму з використання ресурсів та утилізації відходів), Великобританія и COWI A/S, Данія, Київ, грудень, 2016, с. 28–29, 60–62. https://eco.kiev.ua/assets/files/Osnovna-chastina.pdf 6. Int J Environment Res Public Health. 2013. № 10 (2): 556–567. Doi: 10.3390 / ijerph10020556. «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (від 24.02.94р. №4004 XII).

8. Закон України «Про відходи» (від 5 березня 1998 року № 187/98 ВР).

9. Закон України: «Про лікарські засоби» (від 4 квітня 1996 року №124/96 ВР).

10. Закон України: «Про охорону навколишнього природного середовища» (від 26 червня 1991 року №1268 12 – ВР).

11. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку одержання дозволу на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізацію отруйних речовин, у тому числі токсичних промислових відходів, продуктів біотехнології та інших біологічних агентів» (від 20 червня 1995 року № 440); 12. Постанова Кабінету Міністрів України «Про перелік видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку» (від 27 липня 1995 року №554).

13. Клімчук Н. Медичні відходи та поводження з ними. 2016. Електронний ресурс: URL: http://www.consumer-cv.gov.ua/medychni-vidhody-ta-povodzhennyaz-nymy/ (дата звернення 20.03.2018 р.). ГАЗИФІКАЦІЯ МЕДИЧНИХ ВІДХОДІВ В МАЛОРОЗМІРНИХ ГАЗИФІКАТОРАХ Забулонов Ю., доктор технічних наук, член-кор. НАНУ, директор Ганджа І., доктор філософії в галузі фізики, старший науковий співробітник Красноголовець В., доктор філософії в галузі фізики, старший дослідник Інститут геохімії довкілля НАНУ (м. Київ) Газифікатор з температурою в реакційній камері від 1250 до 1500 °С дозволяє утилізувати органічні відходи вологістю до 70% без попередньої сушки, а саме: побутові відходи; відходи сільського господарства та тваринництва в тому числі кістки та послід; мул водоочисних станцій; відходи нафтової промисловості; інші. Дизайн промислово малорозмірного газифікатора представлений на рис 1. За умови конвеєрної подачі подрібнених залишків він може працювати в неперервному режимі. Рівень переробки органічних відходів в пальний газ (так званий синтез-газ, який формують в основному молекули СО і Н2) становить 99%. В шлаку і попелі залишається не більше 1% вуглецю, і їх можна використовувати як підсипку для дорожнього покриття, бетонних плит та плитки. Викиди в атмосферу – лише СО2 і Н2О. Споживання електроенергії мінімальне. Такого типу газифікатор можна використовувати для переведення токсичних хімічних речовини (пестициди, гербіциди, відходи фармакологічної промисловості) в інертний стан. Продуктивність переробки 100 кг/год. однак, при цьому потрібно очікувати збільшення кількості утворення шлаку, в процесі розкладання і газифікації відходів, оскільки вихідний матеріал включає високий вміст мінеральних компонентів.

Рис. 1. Газифікатор з переробки відходів в пальний газ (дизайн)

149

Утилізацію небезпечних відходів краще здійснювати використовуючи ручну подачу, тобто, відходи можна пакувати в мішки і в такому вигляді подавати в газифікатор щопівгодини чи щогодини. Для медичний відходів, які обов’язково повинні бути упаковані в мішки, також можна використовувати подібний газифікатор. Один з варіантів дизайну газифіктора для медичних відходів показаний на рис 2.

Рис 2. Газифікатор з переробки медичних відходів (дизайн)

Медичні відходи – це різні біологічні залишки, тампони, пов’язки, пластикові шприци, пляшки /флакони і трубочки, підгузки, маски, рукавички та подібне. На рис 3 показані світлини типових медичних відходів (деякі з упаковками), які ми переробляли в пальний газ в наших дослідах на дослідному газифікаторі.

Рис 3. Медичні відходи утилізовані в газифікаторі

Газифікатор показаний на рис 2 можна використовувати для лікарень – лікарні можуть утилізувати власні відходи і з виробленого синтез-газу генерувати тепло (наприклад, гарячу воду) для потреб лікарні. Газифікатор споживає електричну енергію на рівні 1 кВт·год для підтримки роботи автоматики. Викид газів в повітря контролює спеціальне обладнання. Газифікатор можна включати декілька разів на день і так само виключати. Він розрахований на величезну кількість змін температурних режимів. Це дуже проблемне технічне завдання! Але ми змогли вирішити його залучивши інших провідних українських науковців. Маючи таку техніку, у лікарень відпадає потреба сплачувати великі кошти за утилізацію їхніх відходів десь в інших місцях. Чому б такі апарати не поставити коло котелен в лікарнях, наприклад, Сумської області? Адже там лише 30% лікарень забезпечені гарячою водою, а за утилізацію медичних відходів вони повинні сплачувати великі кошти (яких в них немає). Ціна газифіктора при серійному виробництві становитиме приблизно 2–2,5 млн грн. А окупність враховуючи те, що відпаде потреба сплачувати за утилізацію відходів, буде на рівні 0,5–1 року (адже газифікатор ще й вироблятиме дармову теплову енергію для лікарні). Крім того, газифікатор медичних відходів буде чудовим експортним продуктом сучасного українського машинобудування. В Європі налічують 14 тис. лікарень і кожна з них потребуватиме такий апарат. Отже, газифікатор медичних відходів надасть можливість Україні заробити чимало валюти, адже масово-грошовий показник буде на рівні не менше 20 000 євро за тонну (а сьогодні масово-грошовий показник для українського експорту зерна, чорного металу та деревини не перевищує 500 євро за тонну продукції). На такі апарати буде великий попит і в США та й інших розвинутих країнах світу.

150

Ще є один тип газифікатора, який працює за принципом розкладання горючих компонентів у високотемпературній (понад 1200 оС) сольовій ванні в присутності металів. Такий тип газифікатора є ідеальним для утилізації вибухонебезпечних речовин таких, як снаряди, міни, бомби. Продуктивність переробки вихідної сировини 100 кг/год. За наявності достатнього фінансування, ми зможемо розробити дизайн та налагодити виробництво газифікаторів більшої потужності переробки відходів, а саме: 200, 300, 400 та 500, 1000 кг/год. Крім того, збільшення потужності переробки може бути досягнуте шляхом збору газифікаторів на одній ділянці, тобто за модульним принципом. Наприклад, для утилізації відходів 100 тонн/добу можна встановити в одному місці 12 газифікаторів з продуктивністю утилізації 400 кг/год. ОКРЕМІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ЕКОЛОГІСТИКИ ТА УТИЛІЗАЦІЇ ВІДХОДІВ ТРАНСПОРТНОЇ ТА ФАРМАЦЕВТИЧНОЇ ГАЛУЗЕЙ Бойченко С. В., доктор технічних наук, професор, декан факультету екологічної безпеки, інженерії та технологій Національний авіаційний університет (м. Київ) Сьогодні практична реалізація принципів екологічно-сталого розвитку господарських соціально-економічних систем обумовлює необхідність удосконалення методів, способів і інструментів організації виробництв на основі екологізації системи логістичного управління. Стало очевидним, що необхідно реорганізувати економіку таким чином, щоб промислова діяльність людини повністю інтегрувалася у ефективну екологічну інфраструктуру. Логістика, через комплекс організаційноекономічних заходів, дозволяє забезпечити вирішення завдань ресурсозбереження, що зумовило формування відповідного наукового напряму у промисловій логістиці – логістики ресурсозбереження (реверсивна логістика). Зарубіжними вченими Д. Ламбертом та Дж. Стоком було запропоновано розглядати реверсивну логістику як функцію логістики у поверненні продукції, ресурсозбереженні, рециклінгу, заміні матеріалів, поводженні з відходами, їх відновленні та повторному використанні. Реверсивна логістика також є невід’ємним елементом логістичного управління, що реалізується у формі гарантійного та постгарантійного обслуговування. На сьогодні логістика, що заснована на ресурсозберігаючих і екологічно безпечних процесах і технологіях, дістала назву «зелена логістика» («Green Logistics»). Польські вчені Z. Korzen і J. Kusztal запропонували екологічний напрям логістики називати екологістикою [1-8], що вказує на екологічну орієнтацію логістики, а також на таку її мету, як створення інтегрованої екологістичної системи. Сьогодні екологістику слід розглядати як новий науковий міждисциплінарний напрям в екології та економіці природокористування, спрямований на виявлення закономірностей раціонального екологічного управління рухом матеріальних, інформаційних і енергетичних потоків у системах природокористування. Концепція екологістики розглядається як ефективний мотивований підхід до управління ресурсними потоками не тільки з метою зниження витрат, а й зменшення екодеструктивного впливу на компоненти природного середовища. Екологістика передбачає інтеграцію різних функцій господарювання, пов’язаних ресурсними потоками, для досягнення цілей сталого та екологічно безпечного розвитку. Досягнення мети екологоорієнтованого логістичного управління зумовлює необхідність вивчення та аналізу основних принципів логістичного управління у взаємозв’язку з принципами раціонального природокористування та охорони навколишнього середовища [7]. Аналіз літератури показав, що екологоорієнтоване логістичне управління на сьогодні розглядається по-різному. На підставі виконаного аналізу нами запропоновано удосконалену блок-схему екологоорієнтованого логістичного управління (рис 1). Серед великої кількості логістичних систем найбільшої шкоди навколишньому середовищу завдає транспортна логістика, зокрема, зношеність рухомого складу (транспортних засобів (ТЗ), серед яких перше місце посідає автомобіль. Під час вивчення 151

ситуації зі станом поводження з відходами ми значної уваги приділили також логістиці фармацевтичної продукції (ФП). Аналіз сучасного стану поводження з відходами транспорту в Україні та світі Транспортний засіб є найбільшим джерелом антропогенного забруднення навколишнього середовища. Незважаючи на це, важко уявити життя сучасного суспільства без, наприклад, автомобільного або авіаційного транспорту, що постійно вдосконалюється: збільшується потужність двигуна, поліпшується дизайн, вдосконалюється система безпеки, підвищується комфортабельність, а внаслідок технічного розвитку змінюється морфологічний склад транспортного засобу: для його виробництва використовуються все нові і нові матеріали.

Рис 1. Схема екологоорієнтованого логістичного управління

Відходи транспорту виникають як неминучий результат споживацького ставлення та недозволено низького коефіцієнта використання ресурсів. Середній термін експлуатації, наприклад, автомобіля становить близько 15–20 років. Слід зазначити, що деталі (елементи конструкції) автомобіля (наприклад, акумулятори, покришки, скло і т. ін.) мають значно менший термін. Відходи утворюються на всіх етапах життєвого циклу автомобіля — під час його виробництва, експлуатації, технічного обслуговування та виведення автомобіля з експлуатації (рис 2).

Рис 2. Етапи «життєвого циклу» автомобіля

Після закінчення терміну експлуатації, крім самих зношених автомобілів у відходи надходять зняті під час ремонту деталі і автокомпоненти. До них відносять акумулятори, елементи кузова, деталі двигуна і трансмісії, вузли підвіски, автопокришки, бампери, інші деталі з пластмас і гуми. Виведений з експлуатації автомобіль, залишений в покинутому стані є концентрованим джерелом забруднення довкілля. У ньому залишаються всі ті матеріали, що були використані під час його виготовлення: чорні і кольорові метали, нафтопродукти, мастильні та охолоджуючі рідини, пластик і текстиль, гумотехнічні вироби, скло і кераміка, картон, дерево та ін. Усі ці матеріали можуть і повинні стати вторинними ресурсами для виробництва нової товарної продукції. Виходячи з вищесказаного, утилізація автомобілів повинна розвиватися у двох напрямах: 1) відновлення і повторне використання вузлів, агрегатів та інших автокомпо-нентів, що зберегли свій ресурс; 152

2) переробка вузлів і агрегатів, що не підлягають відновленню, у вторинні матеріальні ресурси з метою їх використання під час виробництва нових матеріалів (авторециклінг) [8]. До екологічних проблем, пов’язаних зі збором та утилізацією автомобілів та виробів, що вийшли з експлуатації, можна віднести: 1) забруднення ґрунтів міських звалищ; 2) забруднення повітря від диму палаючих автопокришок (при горінні утворюються: сажа, діоксини, поліароматичні вуглеводні, миш’як, хром, кадмій та інші хімічні речовини, що призводить до різкого погіршення здоров’я людей, особливо страждають на астму та алергічні захворювання і, в першу чергу, це стосується дітей; 3) забруднення водних об’єктів, що відбувається опосередковано при попаданні відпрацьованих масел і охолоджуючих рідин у ґрунт і підземні води; 4) зниження споживання невідновлюваних природних ресурсів та джерел енергії через повторне використання матеріалів, зокрема, металів, з яких виготовлені частини автомобіля. Сутність процесу утилізації транспорту полягає в тому, що після закінчення терміну експлуатації, транспортний засіб спрямовується у спеціалізований пункт прийому металобрухту для подальшої переробки, тобто на авторециклінг або авіарециклінг. Щорічно в країнах ЄС старіють і вилучаються з ужитку близько 9 млн автомобілів, які надходять на переробку. На сьогодні у виробничий оборот промислово розвинених країн залучено від 30 до 60% вторинної сировини. Німецька промисловість у 2010 р. утилізувала з регенерацією матеріалів 85% усіх автомобілів, що відслужили свій термін експлуатації (у 2015 р. кількість перероблених автомобілів доведено до 95%). Авторециклінг у цілому — це комплекс заходів по організації збору та переробки вторинних ресурсів автотранспортного комплексу, він включає такі заходи: виявлення та облік автотранспортних засобів, непридатних до експлуатації; створення мережі пунктів збору відпрацьованих свинцево-кислотних акумуляторів, автомобільних масел, зношених автопокришок і виробництв з їх переробки; створення виробництва з утилізації охолоджуючих рідин (тосол, антифриз), що надходять з майданчиків і транспортних підприємств; створення в багатоповерхових гаражахстоянках екологічних блоків збору відпрацьованих вузлів і матеріалів автомобілів; створення комплексу виробництв з утилізації відходів транспортного комплексу; проектування і будівництво установок з переробки твердого осаду автомобільних мийок; створення центральної єдиної диспетчерської та інформаційної електронної бази даних про всі автотранс-портних засобах та їх стан; реалізація запчастин та продуктів переробки автотранспортних засобів; захоронення відходів переробних підприємств. Розвиток авторециклінга забезпечує такі ефекти: 1) екологічного характеру: часткове вирішення проблеми обмеженості невідновних природних ресурсів та джерел енергії; зменшення відходів, що забруднюють повітря, ґрунт і водні об’єкти; 2) соціального характеру: вирішення проблеми забезпечення особистим автотранспортом громадян; створення додаткових робочих місць на підприємствах, переробних непридатних до експлуатації автомобілів; збільшення пропускної спроможності міських доріг, що запобігає виникненню аварійних ситуацій або ДТП, пробок; усунення незручності для пішоходів; поліпшення архітектурного вигляду та відеомоніторингу екологічної ситуації міста, тобто забезпечення екології візуального середовища і краса; ліквідація труднощів прибирання міста, особливо в зимовий час, для проведення будівельних робіт і робіт з благоустрою території; усунення перешкод для роботи поліції, пожежної та швидкої допомоги; 3) економічного характеру: підтримка автомобільного ринку; можливість використання вторинних ресурсів автотранспортного комплексу (одержання вторинної сировини в процесі переробки автопокришок, кузовів, свинцево-кислотних акумуляторів, пластика та ін. матеріалів). Вторинна сировина, отримана внаслідок переробки, обходиться автомобільним підприємствам дешевше, а це дозволяє знизити собівартість виробництва ТЗ та запасних частин до них. До того ж, деякі деталі утилізованих машин ще можна використовувати, що призводить до формування ринку дешевих, що були у вжитку, комплектуючих. Вимоги до утилізації автомобілів викладені в: − Директиві 2000/53/ЄC (ELV) з утилізації старих автомобілів (з урахуванням змін, внесених Рішенням 2002/525/ЄС, Рішенням 2005/673/ЄС, Рішенням 2008/689/ЄС, Рішенням 2010/115/ЄС); 153

− Директиві 2011/37/ЄС щодо заборони та обмеженню застосування важких металів (свинцю, ртуті, кадмію, шестивалентного хрому) в автомобильных компонентах і матеріалах); − Директиві 2005/64/ЄС (RRR) щодо класифікації типів транспортних засобів щодо їх повторного використання, вторинної переробки та утилізації. Встановлює вимоги щодо коефіцієнта вторинної переробки (не менше 0,85) і коефіцієнта утилізації (не менше 0,95), а також накладає обмеження на вміст регламентованих шкідливих речовин в складі деталей і матеріалів автомобіля, наявність спеціального маркування складу матеріалів на деталях із пластмас і гум; − Рішенні 2003/138/ЄС про маркування пластмасових і гумових деталей для цілей утилізації; − ISO 22628 з проведення розрахунку коефіцієнтів рециклінгу та утилізації автомобілів; − Рішенні 2005/673/ЄC щодо заборони та обмеження застосування важких металів (свинцю, ртуті, кадмію та шестивалентного хрому) в автомобільних компонентах і матеріалах. У директиві 2000/53/ЄC (ELV) встановлені вимоги в країнах ЄС з 1 січня 2006 р. забезпечити для старих автомобілів утилізацію мінімум на 85% маси автомобіля і вторинну переробку (рециклінг) мінімум на 80%. А з 2015 р. усі країни прагнуть досягти утилізації автомобілів на 95%, а рециклювання на 85%; Директивою 2000/53/ЄC встановлені вимоги до виробникам автомобілів: використовувати єдині стандарти маркування полімерних компонентів для полегшення ідентифікації при утилізації, надавати необхідну інформацію по демонтажу та складом матеріалів компонентів для утилізації, місце розташуванням в автомобілі небезпечних речовин і матеріалів, а також взяти на себе всі або значну частину витрат з реалізації збору відслуживших свій термін автомобілів. Висновки. Проблема утилізації відходів, зокрема транспортного комплексу, сьогодні одна з найактуальніших у світі. В Україні відходи все ще здебільшого завозять на звалища, що часто є несанкціонованими, не пристосованими для певних видів відходів, і залишаються там, займаючи все більшу і більшу площу земель. А у світі все більше звертаються до переробки відходів та використання їх як вторинної сировини. Переробка вторинних ресурсів транспортного комплексу має соціальний, екологічний та економічний ефекти, що сприяють розвитку ринку вторинних матеріальних ресурсів, екологічної безпеки довкілля та здоров’я людини, економії природних ресурсів та корисних копалин, підвищенню зайнятості населення, поліпшення умов існування суспільства і розвитку бізнесу в сфері переробки вторинних матеріальних ресурсів. Тому впровадження і розвиток системи рециклінгу позитивно впливатиме як на екологічні, так і на економічні показники. Літакобудування як вид економічної діяльності за змістом є інноваційно-орієнтованим. Проте оскільки діяльність авіабудівних підприємств пов’язана із забрудненням навколишнього природного середовища, то авіаційне та авіаремонтне виробництво відносять до екологічно небезпечного. На сьогодні проблема утилізації і рециклінгу компонентів літальних апаратів (ЛА), що відпрацювали свій ресурс, є однією з головних для всієї аерокосмічної галузі. З кожним роком все більша кількість аерокосмічної техніки (АКТ) накопичується на різних майданчиках, займаючи і забруднюючи великі площі земельних ділянок. Тому питання правильного поводження з авіаційними ТЗ, що вийшли з експлуатації, впровадженням процесів утилізації та авіарециклінгу стає все актуальнішим. Починаючи з 80-х рр. ХХ-го ст. проблема поводження з авіаційними ТЗ набуває все більшої актуальності у зв’язку з накопиченням великої кількості списаної авіаційної техніки, зберігання якої пов’язане з додатковими витратами на консервацію та оренду площ. Із закінченням терміну зберігання потенційно небезпечних видів авіаційної техніки різко зростає ризик виникнення надзвичайних ситуацій, що ускладнює процес подальшого правильного поводження з ними. На світовому ринку, згідно з прогнозами компанії Airbus, на період з 2009 по 2028 роки буде відправлено на списання до 8453 одиниць ЛА. На підставі звіту компанії Boeing, потенційний ринок для утилізації літаків буде складати близько 6 тисяч одиниць. У свою чергу, це потребує значних обсягів фінансування та розроблення відповідної стратегії поводження з цими відходами. Як і будь-який продукт, літак знецінюється з часом. Зниження вартості виникає з цілої низки факторів, у тому числі, збільшення вартості обслуговування, ремонт та модернізація відповідно до законодавства. На якомусь етапі, 154

технічне обслуговування, ремонт і модернізація стають нерентабельними, і в цей момент власник буде розглядати питання про зняття літака з експлуатації. У багатьох випадках, списані літаки, будуть містити цінні компоненти і деталі, що можуть бути повернуті для обслуговування через вторинний ринок запчастин або впровадженням процесів авіарециклінгу та комплексної утилізації авіаційної техніки. Досвід компанії «Aeroturbine» показав, що утилізація «Boeing-747» може принести значні доходи. На борту лайнера знаходиться більше 6 млн різних деталей, 66 т. високоякісного алюмінію, 30% деталей, вузлів і конструкцій продовжуватимуть працювати на інших ПС. За оцінками компанії «Aeroturbine» утилізація таких великих літаків займає майже два тижні. У сукупності дохід компанії може становити до 6,8 млн дол. США. В Україні практика утилізації свідчить про те, що тільки 10–15% вартості утилізованої техніки реабілітується, порівняно з 60–70% у світі. Так, утилізація літака середнього класу дає відносно його загальної ваги 60–70% алюмінію і його сплавів, 10–15% сталі, 10% – композиційних матеріалів та коштовних металів, у тому числі титану. Собівартість утилізації значно нижча за вартість нових металів і матеріалів. Світовим лідером у сфері правильного поводження з авіаційними ТЗ, що вийшли з експлуатації є Асоціація з утилізації парку ПС (Aircraft Fleet Recycling Association (AFRA) заснована в 2006 р. До Асоціації входять провідні європейські компанії та заокеанські корпорації серед яких Boeing, Bombardier, Embraer, Rolls-Royce, НАУ та ін. У життєвому циклі ЛА (шлях, що проходить ЛА за час свого існування) можна виділити такі основні етапи (рис 3).

Рис 3. Основні етапи життєвого циклу ЛА

Кожна стадія життєвого циклу літака формує відповідну область, у якій ця стадія реалізується. Галузь зі своїми характерними принципами, законами, структурою і організацією – тобто, специфічними умовами, які визначають процес реалізації цілей і завдань даної галузі, і, в кінцевому підсумку, повноцінність реалізації відповідної стадії життєвого циклу. Як буде проходити процес реалізації – визначає те, як сформована (наскільки повноцінно) і як функціонує відповідна організаційна структура кожної галузі. Етап експлуатації літака є визначальним етапом для всього його життєвого циклу. Етапи авіарециклінгу і утилізації замикають процес реалізації життєвого циклу в єдине ціле, замикають всю систему, і, тим самим, забезпечують не тільки її «стійкість» (повноцінність), але і розвиток самої системи Проблема правильного поводження з авіаційними транспортними засобами (ТЗ), що вийшли з експлуатації виникла відносно недавно, з нею зіткнулися всі розвинені країни. У міру того, як тенденція списання ресурсних літаків набирає силу, галузь приходить до необхідності створення стандартів переробки і повторного використання матеріалів та компонентів. Одна з проблем, з якою можуть зіткнутися в майбутньому при переробці літаків, полягає в тому, що сучасні Boeing-787 і літаки сімейства Airbus-A350 XWB більше не виробляють переважно з алюмінію, а використовують при їх виготовленні різні альтернативні сполуки (вуглецеві композиційні матеріали, титанові і сталеві сплави та ін.), що природно ускладнює процес утилізації. Звичайно, застосування процесів авіарециклінгу, утилізації і переробки авіаційної техніки вимагає висококваліфікованого персоналу, необхідного обладнання, затрат енергії, територій та спецтехніки, але без економічної підтримки і дотацій з боку держави 155

реалізувати це підприємствам самостійно буде неможливо. Тому, на нашу думку, одним з можливих варіантів вирішення цієї проблеми є впровадження державних рециклінгових програм. Аналіз сучасного стану поводження з відходами фармацевтичної галузі в Україні та світі Зростання популяції планети, екологічна, продовольча криза у світі, поширення тютюнопаління та вживання алкоголю, недостатньо активний здоровий спосіб життя, надмірне споживання лікарських засобів і т. п. зумовлюють постійне зростання рівня захворюваності населення, що, у свою чергу, є мотивуючим чинником збільшення видатків на ФП. Фармацевтична продукція є високотехнологічною наукоємною продукцію, а сама фармацевтична галузь як «гарант» соціальної виключно затребуваної продукції сьогодні визнана стратегічною для кожної країни. Обґрунтовується це необхідністю гарантування забезпечення життєдіяльності країни за форсмажорних обставин (стихійних лих, техногенних катастроф, військових дій тощо). Як будь-якій продукції фармацевтичній властиві відповідні етапи її життєвого циклу. Відповідно на практиці людство стикається з проблемою поводження з відходами під час виробництва і використання ФП. За пріоритетами Всесвітньої організації охорони здроров’я (ВООЗ) за керівництвом «Безпечне управління відходами медичних закладів» («Safe management of wastes from health-care activities», 2013), особливої уваги приділяється таким аспектам, як нормативно-правова база, планування, мінімізація відходів, переробка з метою повторного використання, поводження, зберігання та транспортування, варіанти обробки та утилізації, а також спеціальна підготовка. Прийнято вважати, що фармацевтичні відходи (ФВ) – це відходи лікувально-профілактичних закладів, що являють собою матеріали, речовини, вироби, що втратили частково чи повністю свої первинні споживчі властивості під час здійснення медичних маніпуляцій, виконуваних під час лікування або обстеження людей у медичних закладах, а також відходи аптек, фармацевтичних виробництв. Основними причинами, що призводять до накопичення ФВ, є: доступність лікарських засобів; реклама фармацевтичних компаній, спрямована на підвищення споживання ліків; поліпрагмазія; самолікування, самодіагностика; похилий вік та (або) наявність хронічних захворювань у осіб, що проживають у будинку; наявність у сімʼї маленьких дітей тощо. Загальне споживання фармацевтичних субстанцій у світі перевищує 3 млн т на рік. Щорічно в Україні утворюється 380–440 тис. т медичних відходів, із них 100–120 тис. т – небезпечних. Виходячи з аналізу життєвого циклу ФП встановлюємо, що у звʼязку з подібністю фізіологічних механізмів у різних біологічних видів ФП окрім основної функції можуть впливати й на інші організми, що являють собою екологічні системи на індивідуальному, видовому і міжвидовому рівнях. Сьогодні численні дослідження [8, 9] доводять вкрай негативний вплив на водні обʼєкти незначної кількості ЛЗ, що надходять в них зі стічними водами. Встановлено групи препаратів, що слабо розчиняються у воді: протизапальні, знеболюючі засоби, антибіотики, гормони, ліки, що знижують вміст холестерину. Вони слабо піддаються біодеструкції і, проходячи через очисні споруди без змін, потрапляють у природні води. За даними ЮНЕСКО 80% усіх захворювань пов’язане з якістю питної води. Особливої уваги викликає забруднення водних об’єктів ФП, виявлення їх присутності, складу, розподілу, біодеградації, способів моніторингу, поперед-ження забруднення та видалення залишків різноманітних лікарських засобів (ЛЗ). Дані біорезистентні сполуки можна віднести до групи ксенобіотиків. Вони важко піддаються біологічній деструкції та накопичуються у навколишньому середовищі. Навіть незначні їх концентрації у воді (10–6– 10–9 г/л) негативно впливають на водну флору та фауну, а також на здоров’я людини під час водокористування. Країнами Європейського Союзу (ЄС) близько 140 тисяч тонн ФП не використовуються і перетворюються на відходи, близько 30% з них не утилізуються безпечно. Українська фармацевтична промисловість виробляє близько 1,5 тис. препаратів, половина з яких реалізуються на внутрішньому ринку. Населення, загалом, позбавляється від непотрібних ліків, викидаючи відходи у відро для сміття або змиваючи в каналізацію. Європейське законодавство вимагає створення системи збору та утилізації ФП при медичних 156

установах в країнах ЄС, але на сьогодні не існує чітко встановленої структури таких систем і алгоритму їх роботи. Для складання більш цілісної картини впливу факторів (причин) на стан екологічної безпеки у сфері обігу ФП ми вдалися до графічної форми. Для графічного відтворення причиннонаслідкових зв’язків нами було побудовано причинно-наслідкову діаграму (рис 4) або діаграму Ішикави (Ishikava Diagram, cause effect diagram або діаграма «скелет риби» – fish bone diagram). Виділені фактори є «носіями» причин ризиків, котрі формують рівень екологічної безпеки на кожній ланці життєвого циклу ФП та можуть призвести до виникнення ситуації з відповідними негативними наслідками для фармацевтичної безпеки. На підставі змістовного абстрагування та узагальнення визначено єдність та взаємозалежність фармацевтичної та екологічної безпеки у суспільстві з огляду на значний несприятливий вплив ФВ на екологічну систему «людина – ФП – навколишнє середовище».

Рис 4. Розроблена причинно-наслідкова діаграма

Встановлене та обґрунтоване розуміння негативного впливу ФВ на довкілля внаслідок нецивілізованої антропогенної діяльності у сфері поводження з ФВ як причина проблеми формує необхідність розроблення інноваційних методологічних інструментів підвищення екологічної безпеки під час виробництва та застосування ФП. Головним загальним висновком цієї праці є те, що сьогодні рівень екологічної безпеки під час виробництва та використання ФП є вкрай незадовільним і вимагає нагального вирішення. На кожній ланці життєвого циклу ФП мають бути створені такі умови, за яких була б гарантована та надійно забезпечена екологічна рівновага та гарантований захист навколишнього середовища, збереження здоровʼя і життєдіяльності людей. На підставі вивчення практичного досвіду виявлено, що для оброблення стічних вод з високим рівнем навантаження за органічними сполуками більш ефективно застосовувати анаеробну МБР-технологію очищення. Виявлено додаткову проблемну ситуацію, що полягає в тому, що відомі МБР-технології біологічного очищення стічних вод, що містять фармацевтичні субстанції й засоби особистої гігієни, не достатньо ефективні через високу резистентність медикаментів до біологічного розкладання. Цей факт обумовлює перспективи використання комплексних технологій через використання послідовних аеробних і 157

анаеробних МБР-технологій у поєднанні з методами окиснення фармацевтичних субстанцій озоном або перекисом водню. Література: 1. Sergii Boichenko. Phenomenological concept of chemmotology / Sergii Boichenko // Proceedings of National Aviation University. – 2017. – № 1. – Р. 113–119. DOI: 10.18372/23061472.70.11431.

2. Boichenko S. V., Lejda K. Екологічний чинник утилізації та рециклінгу транспортних засобів: причинно-наслідковий аналітичний огляд і перспективи розвитку // 5й Всеукраїнський з’їзд екологів з міжнародною участю. Збірник наукових праць. 23–26 вересня 2015 р. – Вінниця, Україна : ВНТУ. – С. 178.

3. Бойченко С. Перспективи підвищення рівня екологічної безпеки транспорту утилізацією та рециклінгом / Бойченко С., Лейда К. // Матеріали ІІ міжнародної науковопрактичної конференції «Екологічна безпека як основа сталого розвитку суспільства. Європейський досвід і перспективи»: зб. Тез доповідей. – Льві : Львівський державний університет цивільного захисту, 2015. – С. 256–257.

4. Бойченко С.В., Лейда К. Європейський досвід і перспективи системи утилізації та рециклінгу транспортних засобів. Вісник Національного транспортного університету. 2015. № 2 (32), С. 20–28.

5. Бойченко С. В. Екологістика, утилізація та рециклінг транспортних засобів: тенденції та перспективи розвитку / Бойченко С. В., Лейда К, Іванченко О. В. // Наукоємні технології. – № 2(30) – 2016. – С. 221–227. DOI: 10.18372/2310-5461.30.10568 (ukr).

6. Іванченко О. В. Екологістика, утилізація та рециклінг транспортних засобів – особливості в авіації / Іванченко О.В., Бойченко С.В., Лейда К. // Monografia № 7. Seria: Transport. Systemy i środki transportu samochodowego: wibrane zagadnienia. – Rzeszów (Poland), 2016. – P. 45–52.

7. Бойченко С. В., Лейда К. Світовий досвід і перспективи розвитку утилізації та рециклінгу транспортних засобів // Monografia № 6 «Systems and means of motor transport».

Selected problems. Seria: Transport. – Rzeszow (Poland), 2015. – Р. 247–252.

8. Бойченко С. В., Іванченко О. В., Лейда Казимір, Фролов В. Ф., Яковлєва А. В. (за редакцією професора С. В. Бойченка). Екологістика, рециклінг та утилізація транспорту: навчальний посібник. – К. : НАУ, 2018. – 267 с.

9. Вовк О. О., Бойченко М. С. Причинно-наслідковий аналіз стану екологічної безпеки під час виробництва та використання фармацевтичної продукції // Наукоємні технології. – 2017.

– Т. 33. – № 1. — С. 71–77, DOI: 10.18372/2310-5461.33.11562 (ukr).

10. Вовк О. О., Бойченко М. С., Матвєєва І. В., Жук О. В., Бойченко С. В. Бактеріофаги: нова парадигма та переваги перед антибіотиками у лікувально-профілактичних цілях // Наукоємні технології. — 2017. – Т. 34. – № 2. – С. 150–157, DOI: 10.18372/2310-5461.34.11613 (ukr).

11. Лейда Казимир. Екологістика, утилізація та рециклінг транспортних засобів: тенденції та перспективи розвитку / Казимир Лейда, С. В. Бойченко, О. В. Іванченко // Наукоємні технології. – № 2 (30). – 2016. – С. 221–227, DOI: 10.18372/2310- 5461.30.10568 (ukr).

12. Boichenko M. S., Vovk O. O., Boichenko S. V., Shamanskyi S. I. Perspectives of wastewater purification from biorezistant pharmaceutical products and biogenic elements // Энерготехнологии и ресурсосбережение. – 2018. – № 3. – С. 62–72.

13. Бойченко С. В., Шаманський С. Й., Бойченко М. С. Застосування мембранних біореакторів для очищення стічних вод від біорезистентної фармацевтичної продукції // Наукоємні технології. – 2020. – Т. 45. – № 1. – С. 67–77, DOI: 10.18372/2310-5461.45.14573 (ukr).

158

ІНФЕКЦІЙНА ЗАГРОЗА ПРИ ПОВОДЖЕННІ З МЕДИЧНИМИ ВІДХОДАМИ Брезицька Д. М., лікар інфекціоніст, аспірант ДУ «Інститут громадського здоров’я ім. О. М. Марзєєва НАМН України», викладач кафедри громадського здоров’я НаУ «Острозька академія» (м. Острог, Рівненська обл.) Медичні відходи (МВ) є фактором ризику виникнення інфекційних захворювань серед населення. Так як маршрутизація МВ передбачає велику кількість контактів, ризик зараження існує на кожному етапі від їх початкового утворення до остаточного захоронення. Сьогодні із збільшенням пацієнтів, які хворі на COVID19 і інші інфекційні захворювання, гостро постає питання утилізації медичних відходів із лікувальних закладів. Та й громадяни продукують щодня безліч потенційно інфікованих медичних відходів (маски, рукавички, тощо), які законодавство відносить до небезпечних медичних відходів. Медичні відходи мають різний ступінь епідеміологічної та екологічної безпеки залежно від їх складу та ступеня контамінації біологічними, хімічними та радіоактивними агентами. Відходи та побічні продукти можуть спричинювати травми та наносити шкоду довкіллю. Можна виділити такі ризики, спричинені відходами ЛПЗ: 1. Інфекційні ризики. МВ є резервуаром потенційно небезпечних мікроорганізмів, здатних інфікувати пацієнтів і персонал закладів охорони здоров’я, тобто викликати внутрішньолікарняні інфекції (далі-ВЛІ). Збудниками ВЛІ можуть бути небезпечні патогенні мікроорганізми, що містяться в медичних відходах, до яких належать віруси гепатиту В, С, D, ВІЛ, герпесу, аденовірусної інфекції, грипу, парагрипу, епідемічного паротиту, кору, респіраторно-синцитіальної інфекції, ентеро-, ріо- та ротавіруси; анаеробні клостридії та хламідії; збудники туберкульозу та сифілісу, а також умовно-патогенні мікроорганізми. Ну і звісно новий коронавірус COVID19. Порушення правил тимчасового зберігання анатомічних та інших інфікованих відходів на території лікарні (на відкритих майданчиках, у контейнерах без кришок) зумовлюють значні ризики інфікування тварин (щурів, котів і собак), які надалі можуть стати резервуаром і джерелом госпітальних інфекцій для населення, у тому числі дітей. Якщо в 1 г твердого побутового сміття міститься від 0,1 до 1 млрд мікроорганізмів, то в лікарняних відходах ця кількість зростає до 200–300 млрд. При цьому серед них є більш патогенні та стійкі види інфекцій, що створює ризик інфікування населення. Поховання медичних відходів у землі призводить до вимивання ґрунтовими водами небезпечних мікроорганізмів, а в разі гниття чи розкладання біоорганічної складової відходів небезпечні мікроорганізми можуть потрапити на поверхню з газами, які при цьому виділяються, що може спричинити забруднення поверхневих шарів ґрунту та створити ризик поширення мікроорганізмів у навколишньому середовищі в складі пилу. Що, у свою чергу призведе до збільшення антибіотикорезистентності. [1] 2. Хімічні ризики. Застосування в лікувальному закладі хімічних активних речовин (лікарських препаратів, засобів для зовнішньої обробки шкіри та слизових оболонок, дезінфекційних і стерилізаційних засобів для інструментарію та приміщень) робить частину відходів цих закладів украй небезпечними хімічними агентами, здатними викликати отруєння чи пошкодження шкірних покривів.

3. Радіаційні ризики. Радіаційні ризики відходів закладів охорони здоров’я обумовлені двома факторами: експозиція іонізуючим випромінюванням від зовнішнього джерела (наприклад, звалища радіоактивних відходів або звалища ТПВ, куди були викинуті медичні відходи, забруднені використаними радіоактивними речовинами) та внутрішнє опромінення у разі потрапляння радіонуклідів до організму [1].

4. Ризики, пов’язані з утилізацією відходів. Попри те, що обробка та утилізація відходів медичних закладів зменшує ризики, непрямі ризики для здоров’я можуть зберігатися у зв’язку з виділеннями токсичних забруднювальних речовин у навколишнє середовище під час обробки чи утилізації. Полігони поховання відходів, у разі їх неналежного спорудження, можуть 159

забруднювати питну водну. У спорудах із утилізації відходів, у разі їх неналежного проектування, управління чи утримання, існують професійні ризики [1]. Існує чотири групи ризику щодо зараження: - пацієнти (повторне використання гострого обладнання будь-якого типу може поширити інфекцію); - медичний персонал (недотримання правил техніки безпеки під час поводження з інфекційними МВ, не тільки ставить під загрозу життя медика, але й збільшує шанси передати цю інфекцію пацієнту чи в побуті); - працівники, які збирають та утилізують медичні відходи (піддаються небезпеці, оскільки часто немає оснащення на місці роботи, засобів індивідуального захисту, спеціальних проколостійких контейнерів); - населення (остаточна утилізація медичних відходів після того, як вони покинуть медичний заклад, часто може становити серйозні ризики зараження для населення) [3]. Розробляючи стратегію мінімізації інфекційного потенціалу медичних відходів, найважливішими слід вважати методи, за допомогою яких медичні працівники та персонал, що утилізує МВ пройдуть підготовку для виконання та моніторингу плану поводження з МВ. Існують певні ключові принципи поводження з відходами в галузі охорони здоров’я, які можна застосовувати незалежно від розміру чи ресурсів. Деякі з цих принципів випливають із Інтернет-посібника Всесвітньої організації охорони здоров’я «Поводження з відходами охорони здоров’я». Основні методи: 1. Навчання всього персоналу поводженню з відходами.

2. Сортування відходів.

3. Правильне використовування предметів одноразового та багаторазового використання.

4. Ведення відкритого діалогу зі своєю громадою щодо шляхів утилізації медичних відходів [4]. Пропозиції щодо покращення управління медичними відходами Насамперед, на контейнерах з медичними відходами має бути знак, що говорить про біологічну загрозу, якщо вони мають інфекційний потенціал. Якщо з медичними відходами від лікувальних закладів питання в правовому аспекті ще врегульовано, то медичні відходи, що утворюються в побуті, ігноруються, тож населення викидає їх до загального смітника або на стихійні звалища. А таких відходів утворюється багато(наприклад, використані шприци, ліки, що непотрібні чи термін придатності яких закінчено, а в теперішній час одноразові маски, рукавиці), вони, потрапляючи в довкілля, забруднюють водойми, грунти, повітря, а також можуть бути джерелом інфікування населення. Тому перед органами місцевого самоврядування лежить обов’язок зі збору таких відходів від населення та забезпечення їхньої безпечної утилізації спеціалізованими підприємствами. Найефективнішим методом утилізації небезпечних медичних відходів після знезараження є спалювання в інсенераторних печах, яке здійснювати мають підприємства з ліцензією на здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами та мають відповідне сертифіковане обладнання. На жаль, в Україні таких підприємств дуже мало, тому найкращим вирішенням цієї проблеми стало б впровадження мобільних інсенераторів, які б обслуговували певну кількість медичних закладів на певній території, а також могли б приймати на утилізацію медичні відходи від населення. Крім того, пропонується встановити пункти прийому лікарських засобів (протермінованих чи непотрібних), наприклад в аптеках встановити контейнери, куди б громадяни могли їх приносити. А також, у зв’язку з пандемією коронавірусу, створити спеціальні контейнери для використаних засобів індивідуального захисту, перед тим рекомендувати населенню знезаражувати їх дезрозчином. Це сприятиме зменшенню розповсюдження коронавірусу.

160

Якщо не виробити конкретної політики поводження з медичними відходами та, зокрема, інфекційними відходами, це може призвести до катастрофічних наслідків. Ігнорування важливості поводження з відходами не тільки робить медичний заклад більш небезпечним для своїх пацієнтів, але й запускає цикл зараження поза його стінами. Література: 1. Медичні відходи: рекомендації ВООЗ. Айдин Салманов, професор, доктор медичних наук, завідувач кафедри мікробіології та епідеміології НМАПО ім. П. Л. Шупика. – с.16–18.

2. Прусс А., Жиро Е., Рашбрук П. Безпечне поводження з відходами від медичної діяльності. Всесвітня організація охорони здоров’я; Женева, Швейцарія: 1999.

3. Infection control in hospitals. Waste management. Stephen Bishop, 2018. – С. 48.

4. Safe management of wastes from health-care activities. Chartier Y. et al. (eds.) World Health Organization (WHO). 2014. ЗАПРОВАДЖЕННЯ ПРАКТИКИ ДЕЦЕНТРАЛІЗОВАНОЇ УТИЛІЗАЦІЇ НЕБЕЗПЕЧНИХ ВІДХОДІВ Смирнова Г., доктор філософії в галузі біології, старший науковий співробітник Забулонов Ю., доктор технічних наук, член-кор. НАНУ, директор Красноголовець В., доктор філософії в галузі фізики, старший дослідник Інститут геохемії навколишнього середовища НАНУ (м. Київ) Нудьга А., науковий співробітник Інституту мікробіології і вірусології ім. Д. Заболотного НАНУ (м. Київ) В світі достатньо серйозна увага приділена дослідженню і розробці рекомендацій щодо поведінки громади і рятувальних служб в час надзвичайних ситуацій. Зокрема, Екологічний підрозділ розташований в Женеві видав спеціальні «Настанови щодо поводження з відходами» [1] з дозволом вільно використовувати надрукований ними матеріал. В цих «Настановах» [1] подані світлини типового ураганного сміття на островах Туркс та Кайкос 2008 року, де дах був знесений, а розбити залишки домівок та різних речей поширилися по всій території островів; змішані медичні відходи, включаючи червоні мішки із зазначенням інфекційних відходів відкрито утилізували на островах після урагану. В Балакоті 2005 р. були розкидані небезпечні відходи (автомобільні акумулятори та балон зі ртуттю, балони з пальним газом під тиском). Показані світлини, як вручну вилучають металобрухт змішаний з сміттям після землетрусу в Музаффарабаді, оскільки в цій місцевості не було відповідного обладнання для розбирання завалів з поламаних дерев’яно-металевих конструкцій. Дослідники [2] кризових ситуацій зазначають, що раптове нагромадження зайвих відходів, наприклад, залишків їжі та руїн розвалених будівель, потребують швидкого вирішення, оскільки вигляд відходів є деморалізуючим нагадуванням події для постраждалого населення і заважає зусиллям покращити ситуацію як з охороною здоров’я так, і оздоровленням довкілля. Гуманітарні заходи також створюють відходи від упаковки товарів швидкої допомоги, а також від діяльності організацій, що надають допомогу, які виробляють медичні відходи. При засипаних і розбитих дорогах, тобто, пошкоджених комунікаціях, вивіз відходів стає практично неможливим. Все це належить до найважливіших проблем, які потрібно вирішувати протягом всієї інтервенції, від першої реакції на катастрофу до виведення пошкоджених ділянок з експлуатації (а потім відновлення їхнього повноцінного функціонування). В статті [3] автори досліджують надзвичайну ситуацію, яка виникла в краю Кампанія на півдні Італії з 5,7 мільйонами жителів, котрі виробляють до 7 900 тонн твердих побутових відходів на добу. Криза виникла через непрозору та упереджену стратегію та концепцію поводження з відходами. Для розв’язання ситуації автори статті провели комп’ютерне моделювання розробивши шість сценаріїв поводження з відходами використовуючи аналіз потоку речовин. Сценарії враховували нещодавні зміни в італійському законодавстві щодо 161

поводження з відходами, краєве виробництво і складання відходів, а також існуючу інфраструктуру. Для кожного сценарію кількісно визначали такі матеріальні потоки: 1) відходи, які надсилатимуть до різних процесів як то: механічно-біологічна обробка, спалювання або анаеробне перетравлення; 2) залишки після переробки (у масі та обсязі), які потрібно перенаправити на сміттєзвалища; 3) матеріали, що підлягають відновленню шляхом переробки; 4) енергію, отриману з переробки відходів та анаеробне перетравлення. Результати моделювання показують, що майбутня система поводження з відходами, яка буде ґрунтуватися на поєднанні більш глибокої утилізації, термічної та, анаеробної переробки, покращеного захоронення сміття, допоможе досягнути поставлених цілей у поводженні з відходами. Стосовно проблем з сміттям в Італії відомо також, що вони пресують пластик в бетоновані тунелі, які під гострим кутом йдуть глибоко в землю. Але вже справа дійшла до нестачі землі для нових тунелей і італійці шукають шляхи вивозу пластика для захоронення в Україні (зокрема, в Одеську область). Швейцарія вирішила складати пластик височенними штабелями з надією на розв’язання проблеми в майбутньому… Широко відомо, що 2011 р. в Японії потужне цунамі пошкодило атомну електростанцію Фукусіма-Даічі (Фукусіма-1). Після відходу океанської води величезна територія була вщент покрита уламками будівель, автівок, металевих та дерев’яних конструкцій, іншими відходами, зокрема, з різноманітним виробами з пластичних матеріалів яким притаманна висока пожежна небезпека. На додачу, навколишня земля та уламки стали радіоактивними. Як почистити радіоактивні залишки, каміння, землю, воду?.. Катастрофа на АЕС Фукусіма-1 показала, що відновлення повноцінного функціонування пошкодженої території є надзвичайно важким викликом і ця проблема, в принципі, немає розв’язання в існуючій системі задіяних найпередовіших кризових заходів. Друге, що показала ця катастрофа, це те, що потрібно відходити від централізованих рішень в системі генерації енергії. Адже ушкодження АЕС застопорило всю активність на величезній території на дуже тривалий час. Тому назріла необхідність перегляду стратегії розвитку системи генерації енергії з наданням переваги малорозмірним станціям, які в разі ушкодження можна швидко замінити і знову запустити в роботу [4]. Коротко описаний вище світовий досвід в роботі з відходами в кризових ситуаціях виглядає недосконалим. Западає в око те, що фахівці з вирішення екологічних проблем в кризових ситуаціях не володіють передовими заходами швидкого знешкодження нагромаджених відходів. Перш за все це стосується медичних органічних відходів, органічних радіоактивних відходів; крім того, відсутні стратегічні бачення як оздоровити довкілля – землю і воду від забруднення хемічними речовинами, важкими металами та патогенними мікроорганізмами. Крім того, при вирішенні навіть вкрай масштабних проблем в поводженні з відходами ми повинні зважувати на економічну сторону – наскільки вартісні наші дії і чи не можна проводити впорядкування та оздоровлення території з одночасним отриманням прибутку? Сьогодення поставило надзвичайно суттєву проблему утилізації медичних відходів, які вкрай небезпечно і дорого перевозити на великі відстані. Як раціонально і швидко вирішити це завдання. Це легко зробити використовуючи мобільну версію термічного газифікатора, або термолізатора . Наприклад, газифікатор з продуктивністю переробки 100 кг відходів за годину може бути змонтований в мобільному контейнері або навіть в причепі на колесах. Для роботи газифікатора потрібна електрична енергія, приблизно 1–2 кВт×год, яку може постачати, наприклад, привезений дизель-генератор. Температура в термолізаторі сягає 1250 і більше оС, що дозволяє розкладати всі органічні речовини і в тому числі пластик до стану елементарних молекул отримуючи синтез-газ (суміш СО та Н2). Синтез-газ згораючи виділяє велику теплову енергію, яку можна використовувати прямо на місці, наприклад, гріти воду чи виробляти пару. Всі поточні параметри роботи обладнання виведені на екран панелі. Мішки з медичними відходами завантажують вручну в камеру реактора щогодинно. Можна в принципі розробити також і газифікатор, який буде генерувати і електричну енергію використовуючи для цього турбомотор з генерацією 30–50 кВт×год.

162

Для знешкодження залишків деревині, пластика та інших займистих матеріалів можна використовувати мобільну версію газифікатора з продуктивністю переробки до 1 тонни відходів на годину. Газифікатор продукуватиме теплову енергію для місцевих потреб, або застосувати газифікатор, який вироблятиме синтез-газ для спалювання в потужнішій моделі турбомотора ТМ 578/408 конструкції Є. Драчко з додатковим отриманням когенерованого тепла. В разі радіоактивних органічних відходів доцільно застосувати спеціальний газифікатор, в якому радіоактивні матеріали будуть надходити в замкнуту камеру так, що жодна радіоактивна частинка не вилетить з вихідної труби газифікатора. Далі радіоактивний шлак можна пакувати в замкнуті контейнери. Дедалі частіше нам доводиться стикатися з руйнівними повенями, які можуть призвести до надходження продуктів життєдіяльності людини та промислових відходів у водойми, вулиці сіл і міст. В цьому разі потрібно буде проводити очистку води, яка заллє долини, а також і ґрунти. Очистку води можна проводити відомими нам фізичними методами використовуючи апарати з очистки води. У цьому випадку вирішальне значення у вирішенні цих проблем матимуть біотехнологічні методи, що базуються на життєдіяльності аеробних та анаеробних бактерій. Зазвичай такі бактерії є антагоністами до низки патогенних видів мікроорганізмів, що забезпечує знезараження відходів. Мікроорганізмів можуть допомогти знешкодити промислові стічні води, зокрема гальванічні стоки. У цьому випадку глибина знешкодження сягає 100%, значно зменшується кількість шламів,що утворюються, значно зменшуються витрати реагентів, питної води, електроенергії. Мікроорганізми можуть прислужитися у руйнації пестицидів і гербіцидів, які потрапили у грунт. Звичайно, грунтова мікрофлора може за декілька років, або навіть десятиліть зруйнувати ці забруднювачі, але, застосування високоактивних штамів, які селекціоновані в Інституті мікробіології і вірусології. допомагає здійснити початкові, найбільш важкі етапи руйнації.. Перевагами методу є надзвичайна ефективність діяльності цих бактерій у вкрай токсичних умовах та доволі висока швидкість росту. Карпатський край живиться електричною енергією генерованою переважно Бурштинською ТЕС, яка скидає у ріку Гнила Липа понад 2 млн куб. м зворотних вод. За даними екологічного паспорта Івано-Франківської області середньорічна концентрація забруднювальних речовин (мг/дм3) у Бурштинському водосховищі суттєво перевищує допустимі норми за завислими речовини, біохемічним споживанням кисню, сульфатами, хлоридами, амонійним азотом та нітратами. Отже вода потребує очистки. А також і очисних споруд в кінці труби негайно потребує вся Бурштинська ТЕС, яка дуже забруднює повітря над значною територією України (перш за все це сірчистий ангідрид, окисли азоту та оксид вуглецю). Забруднене повітря суттєво послаблює імунітет у людей до респіраторних захворювань. Тобто, Бурштинська ТЕС є джерелом неперервно діючої надзвичайної ситуації. Крім того, для Бурштинської ТЕС актуальною є проблема укладання та перероблювання твердих відходів – паливного шлаку і попелу – які залишаються після спалювання вугілля в топках ТЕС. В цьому напрямку українські науковці можуть запропонувати революційний підхід в основі якого лежить діяльність мікроорганізмів. До складу вугільної золи входять важкі, кольорові, рідкоземельні метали такі, як молібден, вольфрам, ванадій, галій, германій, платина, родій, рутеній, іридій, реній, тантал, паладій, церій та ін. Тому всі ці шлаки повинні бути піддані обробці спеціальними штамами мікроорганізмів [5], які вивільнять всі ці елементи в насичені розчини, з яких названі метали можна буде порівняно легко вилучити за допомогою інших мікроорганізмів, а золу направити у відходи чи будівельну промисловість. Література: 1 Disaster Waste Management Guidelines // Published in Switzerland, Joint UNEP/OCHA Environment Unit, Geneva, January 2011. https://www.unocha.org/sites/unocha/files/DWMG.pdf 2 Solid Waste Management. WASH in Emergencies | HIF Problem Exploration Report // Technical report, Humanitarian Innovation Fund, ELRHA, January 2016.

163

https://www.researchgate.net/publication/313550238_Solid_Waste_Management%27_WASH_in_Eme rgencies_HIF_Problem_Exploration_Report 3 Mastellone M. L., Brunner P. H. and Arena U., Scenarios of waste management for a waste emergency area. A substance flow analysis // Journal of Industrial Ecology, 2009, Vol. 13, No. 5. – PP. 735–757. https://onlinelibrary.wiley.com/doi/full/10.1111/j.1530-9290.2009.00155.x 4 V. Krasnoholovets and V. Zabairachnyi. Technologies to assist in the energy transition to the next century // MRS Energy & Sustainability, Cambridge University Press, 2020, in press.

5 Таширев А. Б., Смирнова Г. Ф., Аккумуляция металлов синтрофными ассоциациями микроорганизмов // Мікробіологічний журнал, 1999, т. 61, № 6. – С. 58–65 ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ЗБОРУ ТА УТИЛІЗАЦІЇ ВІДПРАЦЬОВАНИХ АВТОПОКРИШОК В УКРАЇНІ Гоголіна Н. В., директор з маркетингу Бориспільського заводу гумовотехнічних виробів ( Київська область) Зі зростанням кількості автомобілів в Україні зростає й кількість відпрацьованих автопокришок, які є твердим побутовим відходом IV класу небезпеки. Зношені шини не піддаються біологічному розкладанню та являють собою відходи, що займають великий фізичний простір. Особливу небезпеку становлять шини на несанкціонованих сміттєзвалищах, де являють собою загрозу неконтрольованих пожеж. Внаслідок горіння зношених автомобільних шин утворюються речовини, які є найсильнішими канцерогенами та створюють серйозну загрозу здоров’ю людини та навколишньому середовищу. З огляду на значну небезпеку впливу зношених автомобільних шин на довкілля, варто суворо контролювати їх зберігання та утилізацію. Одним з найбільш розповсюджених способів утилізації зношених шин в Україні є піроліз. Однак, як показала світова практика, така технологія не є економічно вигідною, оскільки вартість обладнання для піролізу, яке б відповідало усім нормам екологічної безпеки, є занадто високою. Саме з цієї причини жодне підприємство в Україні, яке займається піролізом, не має сьогодні обладнання, яке б забезпечувало необхідний рівень очищення газових викидів. Такі підприємства є постійними забруднювачами навколишнього середовища та жодним чином не розв’язують питання екологічної утилізації відпрацьованих шин. Пошук шляхів утилізації старих автопокришок є проблемою не лише України, а й всього світу. Прикладом для розв’язання цієї проблеми може стати успішний досвід європейських країн, який, на наш погляд, є цілком прийнятним і для України – це механічний спосіб утилізації зношених шин. Такий спосіб має декілька переваг. По-перше, це найбільш екологічний спосіб утилізації. У результаті механічної переробки зношених шин не утворюються шкідливі викиди, які б могли завдати шкоди довкіллю. По-друге, механічна переробка зношених автомобільних шин має важливий економічний аспект. У результаті такої переробки утворюється коштовна полімерна сировина – гумова крихта. В одній тоні шин міститься близько 700 кг крихти, що може бути використана повторно. Продукція, виготовлена з гумової крихти має унікальні травмобезпечні властивості, а отже має попит у багатьох сферах суспільного життя, зокрема з неї виробляється покриття для дитячих та спортивних майданчиків, тренажерних залів, засоби безпеки дорожнього руху тощо. Для економіки будь-якої країни гумова крихта є товаром, що має великий споживчий попит й Україна не є виключенням. Щорічно з країн Європи в Україну імпортується тисячі тонн гумової крихти як продукту переробки зношених шин. Відповідно кошти від реалізації такої крихти отримає закордонний виробник. І це у той час, коли зношені шини в України заполонили усі лісосмуги та узбіччя доріг, є постійним джерелом небезпеки на сміттєзвалищах!

164

Отже, неважко підрахувати, що утилізація в Україні зношених шин, може не тільки принести користь природному середовищу, а й залишити в Україні реальні мільйони гривень. Проблемним питанням у сфері поводження з відпрацьованими автопокришками в Україні є відсутність дієвих механізмів регулювання системи їх збирання та утилізації. Так, чинний Закон України «Про відходи», зокрема, стаття 17, підпункти д), є), передбачає наступні обов’язки суб’єкта господарської діяльності у сфері поводження з відходами: «д) забезпечити повне збирання, належне зберігання та недопущення знищення й псування відходів, для утилізації яких в Україні існує технологія, що відповідає вимогам екологічної безпеки; є) здійснювати організаційні, науково-технічні та технологічні заходи щодо максимальної утилізації відходів, реалізації чи передавання їх іншим споживачам або підприємствам, установам та організаціям, що займаються збиранням, обробленням та утилізацією відходів…». Єдиним спеціальним документом щодо утилізації зношених шин є постанова КМ України від 27 липня 2011 року № 1136 «Деякі питання збирання, заготівлі та утилізації зношених шин». Пункт другий зазначеної постанови встановлює, що «підприємства, які виробляють та/або імпортують шини для транспортних засобів … унаслідок використання яких утворюються зношені шини, зобов’язані самостійно відповідно до законодавства забезпечити подальше збирання, заготівлю та утилізацію зношених шин або укласти договори про виконання робіт з організації збирання, заготівлі та утилізації зношених шин». Тобто, зазначеною постановою задекларовано, так звану, розширену відповідальність виробника, яка у світовій практиці набула поширення як основний принцип поводження з відходами. Але, на жаль, в Україні цей принцип не працює, оскільки не має дієвого механізму відповідальності за його порушення. У 2019 році Мінприроди України опублікувало для громадського обговорення проект постанови «Про внесення змін до Постанови КМУ від 27.07.2011р. № 1136», який пропонує вдосконалити систему збирання, заготівлі та утилізації зношених шин, та забезпечити відповідний контроль за виконанням вимог законодавства у цій сфері. Зокрема: - створити Реєстр суб’єктів господарювання, які здійснюють операції зі зношеними шинами. Умовою для включення до такого Реєстру визначити наявність у суб’єкта господарювання матеріально-технічної бази, необхідної для виконання робіт з утилізації шин; - запровадити щомісячну звітність для виробників/імпортерів шин та суб’єктів господарювання, які здійснюють операції зі зношеними шинами; - покласти контроль за дотриманням порядку збирання, заготівлі та утилізації зношених шин на Державну екологічну інспекцію. Безумовно, зазначений проект є позитивним рухом у напрямку вдосконалення механізму збору та утилізації зношених шин, але все ж таки недостатнім для розв’язання проблеми. На нашу думку, необхідними першочерговими заходами щодо поводження з відпрацьованими шинами як небезпечними відходами є: • заборона спалювання відпрацьованих шин, у тому числі піроліз; • запровадження дієвого механізму відповідальності виробників / імпортерів шин за порушення обов’язку забезпечити подальше збирання, заготівлю та утилізацію зношених шин, які були вироблені/ввезені ними в Україну; • надання державної підтримки підприємствам, які здійснюють утилізацію відпрацьованих шин екологічним способом. Значні обсяги накопичених в Україні відпрацьованих шин та відсутність ефективних заходів, спрямованих на вдосконалення механізму їх збору та утилізації, поглиблюють екологічну кризу в країні та стають гальмівним фактором в розвитку її економіки. Розв’язання зазначеної проблеми має бути стратегічним завданням державної політики.

165

АКТУАЛІЗАЦІЯ ПРОБЛЕМИ УПРАВЛІННЯ МЕДИЧНИМИ ВІДХОДАМИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ Купінець Л. Є., доктор економічних наук, професор, завідувачка відділу економіко-екологічних проблем приморських регіонів Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України (м. Одеса) Губанова О. Р., доктор економічних наук, професор, завідувачка кафедри економіки природокористування Одеського державного екологічного університету Медичні відходи – це всі відходи, вироблені установами охорони здоров’я, медичними лабораторіями і біомедичними підприємствами, а також відходи з другорядних джерел, таких як медичні послуги на дому. В цілому це складова антропогенних відходів, система поводження з якими до недавнього часу вважалась майже досконалою. За діючими в Україні Державними санітарно-протиепідемічними правилами і нормами щодо поводження з медичними відходами [1], до них відносяться відходи, що утворюються внаслідок медичного обслуговування у закладах, які в установленому порядку отримали ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики (крім підприємств з виробництва фармацевтичної продукції та медичних відходів, що утворюються у побуті). Саме вони продукують основну масу медичних відходів. За розрахунками їх середня питома вага у світі складає 0,5 кг на ліжкодень, але краще використовувати цей показник для загального порівняння держав за станом здоровʼя нації при умови відсутності даних щодо наявних ресурсів, переліку послуг, встановлених систем управління відходами [2]. Найдоцільніше розраховувати щотижневу кількість відходів з урахуванням ліжкового обороту. В сумарному розрахунку щодня у великому мегаполісі утворюються мінімум 18 т «потенційно заражених відходів» В провінції Ухань ця цифра дорівнювала 240 т на добу [3]. При цьому як самі відходи, так і елементи інфраструктури (баки, сміттєпроводи) можуть бути джерелами зараження.

Категорія А Категорія В

Категорія С Категорія D

Здійснюється в межах вимог чинного законодавства. Передаються на підприємства, що мають ліцензію на здійснення операцій з небезпечними відходами та сертифіковане обладнання. Передаються спеціалізованим підприємствам, що мають ліцензію на здійснення операцій з небезпечними відходами. Здійснюються відповідно до вимог законодавства України щодо поводження з радіоактивними відходами, нормами радіаційної безпеки.

Рис 1. Способи утилізації медичних відходів за їх категоріями

Однією з особливостей правового регулювання поводження з медичними відходами є наявність класифікації, згідно якої вони поділяються на епідемічно безпечні (категорія А), епідемічно небезпечні (категорія В), токсикологічно небезпечні (категорія С) та радіологічно небезпечні (категорія D) медичні відходи [1]. Способи їх утилізації представлено на рис 1. За якісним станом медичні відходи розподіляються на паперові, металеві, пластмасові, тканинно-марлеві та інши. Слід зауважити, що склад матеріалів сильно розрізняється, тому ВООЗ настійно рекомендує проводити оцінку відходів. Існує розподіл на тверді, рідкі та газоподібні речовини, матеріали і предмети лікувально-профілактичної 166

(медичної) діяльності, яка включає діагностику, спостереження, лікування, профілактику та полегшення страждань людини, а також повʼязані з цим дослідження, в тому числі наукові. Поділ відходів – це основа до ефективного знешкодження медичних відходів, оскільки дозволяє сутєво зменшити обсяги переробки. Передує цьому їх розподіл під час генерації. Більшість медичних відходів є безпечними та прирівнюються до побутових. Але решта наражають на небезпеку тих, хто працює в місцях їх утворення та утилізації, що повязано з контактами із інфекційними агентами. Проблема різкого збільшення кількості відходів обумовлена реагуванням на поширення в країні захворюваності на COVID-19. В основу класифікації медичних відходів покладено рекомендації Всесвітньої організації охорони здоровʼя (рис 2). Світова пандемія привела до значного збільшення частини відходів, яку складають захисні костюми, шапочки, маски та захисні екрани, гумові рукавички, серветки, що за рекомендаціями ВООЗ мають досить обмежений термін використання і потребують частої зміни. Саме масове використання засобів індивідуального захисту привело до збільшення майже на 300% цієї групи відходів. Якщо до пандемії основним джерелом медичних відходів були лікарняні заклади, то в сучасних умовах населення, що не хворіє на COVID-19, продукує чималий відсоток відходів. До недавнього часу вони після застосування в основному потрапляли в тверді побутові відходи (ТПВ) і разом з ними вивозилися на звалища, створюючи потенційну загрозу поширення інфекційних захворювань та збільшення обсягів накопичення ТПВ. Джерела утворення медичних відходів ü Лікарні, медичні центри та поліклініки ü Спеціалізовані амбулаторні установи ü Центри первинної медико-санітарної допомоги, сільські пункти охорони здоров'я, кабінети приватних лікарів ü Пологові будинки ü Стоматологічні клініки і кабінети ü Медичні лабораторії, ü Центри ядерної медицини ü Банки крові, центри переливання крові ü Будинки для літніх людей, хоспіси ü Диспансери, фармацевтичні виробництва ü Центри альтернативної медицини ü Медичні установи в ишколах, коледжах та ЗВО, портах, вокзалах, ü Медичні пункти в військових частинах та інших установах ü Рятувальні служби, лабораторії судмедекспертизи, станції швидкої допомоги ü Населення

Фактори впливу на швидкість утворення медичних відходів ü Кількість амбулаторних пацієнтів та персоналу ü Койкообіг, тривалість та інтенсивність лікування ü Тип відділення ü Ступінь використання одноразових матеріалів ü Тип медичного закладу ü Політика закупівель ü Рівень розвитку медицини ü Загострення епідеміологічної ситуації

торії

Рис 2. Джерела та фактори утворення медичних відходів

167

ü Класифікація та сортування відходів ü Мінімізація відходів ü Контейнеризація ü Колірне кодування ü Маркування ü Обробка ü Транспорт ü Зберігання ü Остаточна утилізація відходів. У систему управління медичними відходами також входять: ü Початкова підготовка та підвищення кваліфікації персоналу ü Оцінка і планування ü Організація ü Бюджетування ü Моніторинг, оцінка та постійне поліпшення ü Документація та діловодство.

Класифікації медичних відходів, як правило, засновані на класифікаціях ВООЗ. Максимально можливе скорочення відходів, призначених для остаточного видалення. Сортування передбачає поділ відходів за відповідними контейнерів. Інфекційні відходи слід відокремити. Колірне кодування використовується для полегшення ідентифікації різних типів відходів. У більшості країн червоні або жовті пакети зазвичай використовуються для позначення інфекційних захворювань. Етикетки повинні включити міжнародний символ біологічної небезпеки контрастного кольору. Утилізація відходів повинна бути жорсткою, герметичною, ударопрочною. Маркування контейнерів повинно бути ретельно визначеним. Всі організації мають передбачати витрати на управління медичними відходами. Планування управління медичними відходами повинні враховувати роль і обов'язки медичного персоналу і навчання.

Рис 3. Елементи системи управління медичними відходами

Відповідно до вимог чинного законодавства поводження з інфікованими та потенційно інфікованими відходами відбувається за існуючими робочими протоколами, які повинні мати організації, що надають медичні послуги. Рекомендована у світі система управління медичними відходами представлена на рис 3. Таким чином, сучасна система поводження з медичними відходами забезпечує регулювання достатньо організованого потоку відходів. Але в реаліях відходи, що утворюються в результаті дій у відповідь на пандемію, або неправильно обробляються за допомогою неналежних технологій, або взагалі не обробляються. За підрахунками Всесвітньої організації охорони здоровʼя, щомісяця для боротьби з COVID-19 необхідно близько 89 млн медичних масок і приблизно 76 млн одноразових рукавичок [4]. Отже, за час, протягом якого в світі панує коронавірусна пандемія, вже використано 534 млн медичних масок та 456 млн одноразових рукавичок, що у ваговому вимірі складає 2136 та 2280 тон епідемічно небезпечних відходів відповідно. З огляду на те, що за прогнозами фахівців застосування засобів індивідуального захисту не буде припинено найближчим часом, система поводження з медичними відходами має бути терміново адаптована, враховуючи стрімке зростання обсягів утворення потенційно інфікованих відходів, що продукуються у побутовій сфері. Ефективне управління відходами залежить від організації поводження з медичними відходами. Для цього потрібно розробити план поводження з цим типом відходів, сформувати відповідні структурні підрозділи, які будуть мати повноваження щодо управління відходами, обрати варианти утилізації, розробити план управління відходами та оцінити ресурсну базу, запровадити програми періодичного навчання, моніторингу, оцінки та постійного поліпшення системи. Доречно звернутися до кращих практик управління медичними відходами, оскільки вони передбачають плани дій в надзвичайних ситуаціях, включаючи пандемії, які тривають не один рік. Безумовно сучасна пандемія збагатить світовий досвід боротьби з її хвильовим перебігом. Першою країною світу, що зіткнулася з проблемою стрімкого поширення корона вірусу та достатньо швидко набула досвід поводження з величезним потоком вживаних одноразових масок та рукавичок, став Китай. Стримування темпів інфікування населення здійснювалось за рахунок заходів, вжитих задля забезпечення належного поводження з інфікованими відходами у складі побутових, враховуючи той факт, що ці засоби захисту 168

вважаються потенційно небезпечними не менше двох діб. Міністерством довкілля було запропоновано, з огляду на можливості муніципалітетів, організувати централізований збір потенційно небезпечних відходів до спеціальних контейнерів, а в разі відсутності – здійснювати дезінфекцію засобів індивідуального захисту та поміщати їх в пластиковий пакет перед тим, як викинути у контейнер для побутових відходів. З деякими відмінностями подібний спосіб утилізації використаних масок та рукавичок був рекомендований громадянам Великобританії. Так, пакет з продезінфікованим засобом індивідуального захисту повинен бути додатково упакований в іншій пакет, маркований та розміщений у безпечному місці. Тільки не менше ніж через 72 години він може потрапити в контейнер зі звичайними побутовими відходами. В деяких країнах, що розвиваються, з метою попередження повторного використання вживаних масок, перед тим як покласти такі потенційно небезпечні відходи в пакет, який викидається в контейнер з побутовими відходами, їх потрібно розрізати. В Україні переважна більшість одноразових масок та рукавичок зразу після використання опиняється в сміттєвих урнах. Проте в деяких організаціях, магазинах намагаються відокремлювати потік вживаних засобів індивідуального захисту за рахунок встановлення ємностей для їх збору. Але потім вони в звичайних пакетах для сміття виявляються на сміттєзвалищах. Система поводження з відходами категорії В від населення повинна базуватися на принципах: - зручності, згідно якого людина, яка має бажання позбавитися від використаних рукавичок або маски, може це зробити, безпосередньо виходячи, наприклад, з магазину, транспорту тощо; - селективності, у відповідності до якого вживані засоби індивідуального захисту повинні збиратися окремо у промарковані жовті ємності, що містять дезінфікуючий розчин; - екологічної свідомості, тобто особи, які викидають використані одноразові маски або рукавички у спеціальну ємність, а не на тротуар чи газон, розуміють, що вони не шкодять довкіллю; - забезпечення правильного сортування, що передбачає недопущення розміщення контейнерів для інфекційних відходів в місцях, де не утворюються такий вид відходів, та розміщення контейнерів для звичайних відходів там, де інфекційні відходи утворюються.

- застосування найкращої з доступних технологій, що дозволяє в результаті використання відповідної технології обробки медичних відходів зберегти їх ресурсну цінність; - «порушник платить», що обумовлює можливість часткового фінансування системи поводження з медичними відходами за рахунок штрафів, сплачених особами, які нехтують носінням масок в громадських приміщеннях. Висновки: 1. В сучасних реаліях першочерговим завданням є захист людей шляхом обмеження поширення COVID-19. Тому провідним країнам потрібно поширювати кращі практики вирішення проблеми геометричного збільшення кількості медичних відходів.

2. Нажаль чітких рекомендацій щодо окремої утилізації засобів індивідуального захисту від ТПВ не існує. Хоча за висновками окремих фахівців використані маски та рукавички за умови пакування в окремий пакет через деякий час не становлять загрози.

3. У відповідності до європейських вимог такі герметично упаковані відходи із засобами індивідуального захисту, які використані здоровим населенням та тими, хто знаходиться на самоізоляції можуть бути утилізовані з іншими ТПВ. Їх можна віднести до малонебезпечних відходів. Але це не стосується відходів, що утворюються при лікування хворих, які знаходяться в лікарнях. Такі відходи відносяться до категорії В. Вважаємо, що потрібні розʼяснення санітарних лікарів та епідеміологів стосовно безпеки або небезпеки вказаних відходів. Якщо не визначитись, вогнищем поширення захворювання можуть також стати пункти збору, сортування та утилізації ТПВ. В такому разі потрібні фахові рекомендації щодо запобігання розповсюдження інфекції, зокрема, зміни правил роботи зі сміттям (термін зберігання дома або в лікарні), температурних режимів спалювання та розширення переліку осіб, яким надаються додаткові засоби захисту.

169

4. В останні роки виявляється безліч випадків неправильної утилізації медичних відходів та їх шкідливого впливу на довкілля. Контроль за утилізацією в період пандемії не здійснюється. У світі такі відходи здебільшого спалюють. Проте існують способи мінімізації утворення медичних відходів та зменшення їх впливу на довкілля, а саме, застосування засобів багатократного використання, вибір менш токсичних санітайзерів, використання біорозкладаних матеріалів.

5. Резюмуючи відмітимо, що пандемія, яку переживає світ – це не тільки випробування для людства, урядів, національних систем охорони здоровʼя. Це великий досвід, який отримає сучасна цивілізація задля розробки попереджувальних заходів та удосконалення систем запобігання небезпечних інфекцій для людства. Література: 1. Державні санітарно-протиепідемічні правила і норми щодо поводження з медичними відходами, затверджені наказом МОЗ від 08.06.2015 № 325. – URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0959-15#Text 2. Compendium of Technologies for Treatment / Destruction of Healthcare Waste.

Compiled by United Nations Environment Programme Division of Technology, Industry and Economics International Environmental Technology Centre Osaka, Japan 225с. – URL: https://wedocs.unep.org/bitstream/handle/20.500.11822/8628/IETC_Compendium_Technologies_T reatment_Destruction_Healthcare_Waste.pdf?sequence=3&isAllowed=y 3. Маркова О. А., Морозов А. Н., Шаститко А. Е. Политика в области утилизации твердых коммунальных отходов в условиях пандемии // Мониторинг экономической ситуации в России: тенденции и вызовы социально-экономического развития. 2020. № 15 (117). Июнь / Под ред. Гуревича В. С., Дробышевского С. М., Колесникова А. В., Мау В.А., Синельникова-Мурылева С. Г.; Институт экономической политики имени Е. Т. Гайдара, Российская академия народного хозяйства и государственной службы при Президенте Российской Федерации. 148 с. – URL: http://www.iep.ru/files/text/crisis_monitoring/2020_15117_June.pdf 4. ВОЗ сообщила, сколько необходимо масок для борьбы с коронавирусом. - URL: https://aif.ru/health/coronavirus/voz_soobshchila_skolko_neobhodimo_masok_dlya_borby_s_koron avirusom (04.03.2020) ПРОБЛЕМИ ВПРОВАДЖЕННЯ РОЗДІЛЬНОГО ЗБИРАННЯ ТПВ ТА УТИЛІЗАЦІЇ НЕБЕЗПЕЧНИХ ВІДХОДІВ Медведовський Є. В., в.о. Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Якимчик О. М., старший державний інспектор з охорони навколишнього природного середовища Іванюк Е. А., державний інспектор з охорони навколишнього природного середовища Державна екологічна інспекція Поліського округу (м. Житомир) Утворення, зберігання та видалення відходів на сьогоднішній день є однією з найбільш гострих екологічних проблем, що впливає на земельні та інші природні ресурси, а також є одним із потенційних джерел забруднення навколишнього природного середовища. Через нестачу потужності із переробки твердих побутових відходів, їх утилізація в Україні перетворюється на глобальну екологічну проблему. Ледь не в кожному населеному пункті існують труднощі з відходами, і необхідність вирішення цієї проблеми стоїть майже перед усіма органами виконавчої влади та місцевого самоврядування. Одним із необхідних шляхів подолання проблеми перероблення та безпечного захоронення твердих побутових відходів є впровадження в населених пунктах (містах, селищах та селах) України системи роздільного збирання твердих побутових відходів.

170

Відповідно до частини 3 статті 17 Закону України «Про відходи», суб’єкти господарювання, які в установленому порядку визначені виконавцями послуг на вивезення побутових відходів на певній території, здійснюють їх роздільне збирання. Статтею 21 Закону України «Про відходи» серед повноважень органів місцевого самоврядування у сфері поводження з відходами визначено забезпечення організації роздільного збирання корисних компонентів побутових відходів. Згідно статті 351 Закону України «Про відходи», власники або наймачі, користувачі, у тому числі орендарі, джерел утворення побутових відходів укладають договори з виконавцем послуг з вивезення побутових відходів, здійснюють оплату послуг з поводження з побутовими відходами та забезпечують роздільне збирання побутових відходів. Роздільне збирання побутових відходів здійснюється їх власниками згідно з методикою роздільного збирання побутових відходів, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства. «Методика роздільного збирання побутових відходів», що затверджена наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 01.08.2011 року № 133 передбачає, що роздільне збирання побутових відходів здійснюється з метою зменшення їх кількості, що захоронюються на полігонах побутових відходів, одержання вторинної сировини та вилучення небезпечних відходів, що є у складі побутових відходів, поліпшення екологічного стану довкілля. Технологічні схеми роздільного збирання побутових відходів визначаються органами місцевого самоврядування з урахуванням річної норми надання послуг з вивезення побутових відходів, складових, що входять до побутових відходів, потреби у вторинних енергетичних та матеріальних ресурсах, органічних добривах, економічних факторів та інших вимог. Роздільне збирання твердих побутових відходів здійснюється за компонентами, що входять до складу твердих побутових відходів, які відображаються у відсотках від їх загальної маси або об’єму та визначаються шляхом проведення вимірів у населеному пункті протягом чотирьох сезонів року. До відходів як вторинної сировини належать відходи, що можуть бути використані у промисловості як вторинна сировина або з яких можна безпосередньо виготовити продукти, що знайдуть своє застосування. До відходів як вторинної сировини можна віднести: папір, картон, скло, полімери, побутовий металобрухт, а також органічну складову побутових відходів. Процедура підготовки та проведення конкурсу з визначення виконавця послуг з вивезення побутових відходів на певній території населеного пункту визначена «Порядком проведення конкурсу на надання послуг з вивезення побутових відходів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.11.2011 року № 1173. Для участі у конкурсі його учасники подають оригінали та (або) засвідчені в установленому законодавством порядку копії в тому числі інших документів, які подаються за бажанням учасника конкурсу і містять відомості про його здатність надавати послуги з вивезення побутових відходів (впровадження роздільного збирання, інформація про наявність диспетчерської служби тощо) належного рівня якості. Перевага надається тому учасникові конкурсу, що подав конкурсній комісії проект або затверджену інвестиційну програму (програму капітальних витрат) розвитку підприємства, яка повинна включати заходи щодо впровадження роздільного збирання твердих побутових відходів. Таким чином, перепоною у впровадженні системи обов’язкового роздільного збирання твердих побутових відходів, є відсутність нормативно – правового забезпечення обов’язкової умови забезпечення роздільного збирання побутових відходів як вторинної сировини (папір, картон, скло, полімери, побутовий металобрухт, а також органічна складова побутових відходів та небезпечні відходи), в конкурсній документації конкурсу з визначення виконавця послуг на надання послуг з вивезення побутових відходів на певній території населеного пункту. Вирішення вищевказаної прогалини дасть можливість забезпечити виконання вимог пункту і) частини 1 статті 32 Закону України «Про відходи» та забезпечити захоронення на полігонах та звалищах твердих побутових відходів лише відсортованих та перероблених 171

(оброблених) побутових відходів та прийнятого Верховною Радою України у першому читанні проекту Закону «Про управління відходами» № 2207-1д, який встановлює нові прозорі правила галузі та дозволить побудувати сучасну інфраструктуру управління відходами. Станом на 01.01.2019 року на території Житомирської області знаходиться 392,18 тон непридатних до використання пестицидів і агрохімікатів, що зберігаються в 137 (сто тридцяти семи) складських приміщеннях, стан 94 (дев’яносто чотирьох) являється незадовільним. В період 2011–2012 років було перезатарено та вивезено з Житомирської області за межі території України для утилізації 723,967 тон непридатних до використання пестицидів і агрохімікатів. Умови зберігання більшості вказаних хімічних засобів захисту рослин не відповідають діючим екологічним та санітарним нормам, що призводить до забруднення навколишнього природного середовища та загрожує здоров’ю людей. Так, на початку травня 2019 року внаслідок недотримання умов зберігання непридатних до використання пестицидів і агрохімікатів, поблизу м. Олевськ на території колишнього ВАТ «Олевський райагрохім» в металевій цистерні, встановленої стаціонарно на цегляних опорах та частково заглибленої у ґрунт, де зберігалося близько 5,8 тон непридатних хімічних засобів захисту рослин, сталася хімічна реакція чи загорання, під час якої відбувся викид в атмосферу та на поверхню ґрунту невстановленої речовини. Місцевим підрозділом ДСНС загорання (хімічна реакція) була локалізована. Протоколом аналітичних випробувань від 11.05.2019 року виявлено перевищення вмісту залишкової кількості групи хлорорганічних пестицидів, а саме: гексахлорбенхзол в 190 разів; гексохлорциклогексан-альфа в 89 р; гексохлорциклогексан-гамма в 42 р; гексохлорциклогексан-бетта в 19 р; гептахлор в 14,5 р; альдрін в 108 р; хлордан транс в 21 р; ендосульфан-альфа в 5,4 р; ендосульфан-бетта в 3 р; ендосульфан сульфат в 2,3 р; 4,4ДДЕ в 6 р; 2,4ДДТ в 7,1 р; 4,4ДДТ в 265 р, у порівнянні з допуском показника за стандартом ДСанПіН 2001 року. Підрозділами ДСНС в Житомирській області розпочались аварійно-рятувальні роботи з перезатарення непридатних отрутохімікатів та пестицидів. Загалом перезатарено більше 300 (трьохсот) пластикових бочок ємністю по 50 літрів. З метою забезпечення безпечного зберігання непридатних до використання пестицидів і агрохімікатів на території Житомирської та Рівненської областей до моменту вирішення питання їх утилізації та з метою запобігання в подальшому забруднення навколишнього природного середовища, Державною екологічнаою інспекцією Поліського округу запропоновано розглянути на чергових засіданнях обласних комісій з питань техногенно – екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, можливість фінансування робіт з проведення збирання та перезатарення непридатних до використання пестицидів і агрохімікатів. Пропонується залучити до даних робіт Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Управління ДСНС України у Житомирській області, який має ліцензіюМінприроди України на здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами, включно з відходами пестицидів та гербіцидів, які не відповідають стандартам, мають прострочений термін придатності чи не придатні для використання за призначенням. Однак, такий підхід до питання знешкодження шкідливої дії непридатних до використання пестицидів і агрохімікатів, не вирішить питання їх утилізації. Відповідно до п. а) ч. 9 ст. 4 «Базельської конвенції про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх видаленням» (приєднання до Конвенції згідно Закон України № 803 – XIV від 01.07.1999 року), Сторони вживають відповідних заходів для забезпечення того, щоб транскордонне перевезення небезпечних та інших відходів дозволялося тільки якщо держава експорту не має технічних можливостей і необхідних об’єктів, потужності або відповідних місць для видалення таких відходів екологічно обґрунтованим і ефективним чином. На території Житомирської області наявне підприємство утилізатор, яким отримано ліцензію Мінприроди України та позитивні висновки державних екологічних експертиз, має 172

виробничі потужності для утилізації непридатних до використання пестицидів і агрохімікатів, тощо, однак за відсутності дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел, в тому числі утилізатора, не має можливості на даний час здійснювати утилізацію небезпечних відходів. Постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2018 року №1212, внесені зміни до пункту 11 «Положення про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх утилізацією/видаленням», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 2000 року № 1120, доповнивши його абзацами такого змісту: «Наявність в Україні потужності для утилізації небезпечних відходів не може бути перешкодою для прийняття рішення про експорт небезпечних відходів з метою їх видалення». Внесення вищевказаних змін, дозволяє державі вивозити небезпечні відходи, в тому числі непридатні до використання хімічні засоби захисту рослин, для утилізації за межами України. Література: 1. Закон України «Про відходи», від 05.03.1998 року № 187/98-ВР.

2. «Методика роздільного збирання побутових відходів», затверджена наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 01.08.2011 року № 133.

3. «Порядок проведення конкурсу на надання послуг з вивезення побутових відходів», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.11.2011 року № 1173.

4. «Правила надання послуг з поводження з побутовими відходами», затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2008 року № 1070 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 27.03.2019 року № 318).

5. Проект Закону «Про управління відходами» № 2207-1д.

6. «Базельська конвенція про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх видаленням» (приєднання до Конвенції згідно Закон України № 803 – XIV від 01.07.1999 року).

7. Постанова Кабінету Міністрів України від 21.11.2018 року № 1212.

8. «Положення про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх утилізацією/видаленням», затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 2000 року № 1120. СТАН ПОВОДЖЕННЯ З НЕБЕЗПЕЧНИМИ ВІДХОДАМИ, У ТОМУ ЧИСЛІ НЕПРИДАТНИМИ ТА ЗАБОРОНЕНИМИ ДО ВИКОРИСТАННЯ ХІМІЧНИМ ЗАСОБАМИ ЗАХИСТУ РОСЛИН НА ТЕРИТОРІЇ ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ Шевченко Н. І., начальник відділу оцінки впливу на довкілля, поводження з відходами та стратегічної екологічної оцінки Риженко К. В., начальник відділу нормування атмосферного повітря, водних ресурсів та надрокористування Департамент енергетики та екології Херсонської обласної державної адміністрації Проблемним питанням, як у державі, так і у Херсонській області, є утилізація непридатних та заборонених до використання хімічних засобів захисту рослин (далі – ХЗЗР). Непридатні ХЗЗР є особливою категорією небезпечних відходів, які підпадають під дію Закону України «Про відходи». Накопичення непридатних ХЗЗР розпочалося в 70-х роках після заборони використання ряду пестицидів. Процес накопичення відбувався практично безконтрольно. Це призвело до виникнення великої кількості безхазяйних непридатних ХЗЗР, втрати документації, руйнування складів, тари і пакувальних матеріалів, і, як наслідок, до утворення великої кількості невідомих та змішаних (теж невідомих) непридатних ХЗЗР. Зросла 173

можливість несанкціонованого доступу і неконтрольованого використання їх у сфері споживання. За даними інвентаризації, проведеної у 2020 році на території Херсонській області, кількість безхазяйних непридатних до використання ХЗЗР становить 1770,0355 тонни. Розв’язати проблему, пов’язану з утилізацією непридатних та заборонених до використання ХЗЗР, на даний час можливо шляхом їх знешкодження на спеціалізованих підприємствах, які мають правові та технічні можливості для утилізації пестицидів. Проте, на території України відсутні підприємства, які мають ліцензію на здійснення операцій з утилізації цих небезпечних відходів та екологічно безпечні технології. Тому вказані роботи можливо здійснити лише за межами держави. Для цього можливо залучити спеціалізовану організацію, що має відповідну ліцензію на здійснення операцій зі збирання, перевезення та зберігання непридатних та заборонених до використання ХЗЗР з подальшим транспортуванням для безпечної утилізації на території іншої держави (за умови отримання дозволу на транскордонне перевезення небезпечних відходів). Так, у 2019 році Департаментом енергетики та екології Херсонської обласної державної адміністрації організовано роботу щодо утилізації 110 т непридатних до та заборонених до використання ХЗЗР. Вказані роботи проведено за таким алгоритмом: - для забезпечення проведення публічних закупівель у системі Prozzoro відповідно до чинного законодавства оголошено відкриті торги (UA-2019-09-09-001872-b «Послуги у сфері поводження з радіоактивними, токсичними, медичними та небезпечними відходами») на закупівлю послуг зі збирання, перевезення, зберігання непридатних до використання ХЗЗР, які зберігаються на території Херсонської області, з їх подальшим транскордонним перевезенням, утилізацією та видаленням; - визначено переможця торгів і запропоновано укласти договір про виконання робіт. Переможцем зазначених торгів визнано компанію «Si Group Consort. Ltd.», яка зобов’язалась надати послуги зі збирання, перезатарення, транскордонного перевезення, утилізації або видалення невідомих, непридатних та заборонених до використання ХЗЗР обсягом 110 т.

- 25 жовтня 2019 року укладено договір щодо надання вищезазначених послуг; - 7 листопада 2019 року розпочато роботи зі збирання, перезатарення, транскордонного перевезення, утилізації або видалення невідомих, непридатних та заборонених до використання ХЗЗР обсягом 65,2 т з тарою (344 металеві діжки на піддонах), що зберігаються на складі агрофірми радгоспу «Білозерський» у с. Дніпровське Білозерського району, та ХЗЗР в обсязі 44,8 т, що зберігаються на території Федорівської сільської ради Білозерського району; - 16 грудня 2019 року завершено роботи щодо завантаження у морський контейнер на автотранспорті та відправлено до морського порту у м. Одеса з подальшим відвантаженням на спеціалізоване судно та відправленням до Франції для подальшої безпечної утилізації вказаних небезпечних відходів. Вартість виконання цих послуг становила 6 528 200,00 грн. Фінансування зазначених послуг здійснено за рахунок обласного Фонду охорони навколишнього природного середовища. З метою забезпечення фінансування процесу утилізації пестицидів та своєчасного використання у 2020 році бюджетних коштів, до проекту Переліку першочергових природоохоронних заходів на 2020 рік для фінансування з обласного Фонду охорони навколишнього природного середовища за рахунок планових надходжень у 2020 році включено проведення робіт зі збирання, перевезення, зберігання не придатних до використання ХЗЗР, які зберігаються на території Херсонської області, з їх подальшим транскордонним перевезенням та утилізацією на суму 4 млн 19,0 тис грн.

174

УТИЛІЗАЦІЯ ПОБУТОВИХ ХІМІЧНИХ ДЖЕРЕЛ ЕЛЕКТРИЧНОГО СТРУМУ Пікареня Д. С., доктор геологічних наук, професор кафедри екології та охорони навколишнього середовища Дніпровського державного технічного університету (м. Кам’янське) Орлінська О. В., доктор геологічних наук, професор, завідувач кафедри цивільної інженерії, технології будівництва і захисту довкілля Дніпровського державного аграрно-економічного університету (м. Дніпро) Проблема забруднення навколишнього середовища – одна з гостріших для світового суспільства. Особливу увагу слід звернути на проблему утилізації побутових хімічних джерел електричного струму (ХДЕС). Сьогодні майже усе, від наручних годинників та мобільних телефонів до ноутбуків і машин, працює на батарейках. Все, що живиться електрикою та не має зовнішнього джерела живлення потребує батарейки. Проте, якими б зручними батарейки не були з погляду на мобільність, вони не можуть працювати вічно. За даними Держмитслужби України на територію України у 2019 році імпортовано 277 мільйонів елементів живлення (батарейок) − це понад 4,5 тисяч тонн батарейок і акумуляторів, які після відпрацювання є потенційно небезпечними відходами або, за умов переробки, − джерелом цінних ресурсів, кольорових металів та хімічних речовин. Ще в 2006 році в Україні було ухвалено Закон «Про хімічні джерела струму», який вперше окремо врегулював цей вид відходів [1]. Але він так і залишився «паперовим» законом, який майже ніхто не виконує. Відпрацьовані батарейки через вміст важких металів (кадмію, свинцю, ртуті, літію та ін.) є небезпечними для довкілля та здоров’я людей. На кожній батарейці є маркування, яке попереджає про заборону її викидання разом із звичайним сміттям. Проте проблема з відсутності роздільного збирання ХДЕС є характерною для всієї України. Її намагаються розв’язувати підприємства роздрібної торгівлі, громадські організації, екологічно свідомі громадяни тощо. Пункти прийому відпрацьованих батарейок вже існують в багатьох місцях. Але продовжують залишатися проблеми, пов’язані зі збором та зберіганням відпрацьованих ХДЕС, які наводилися раніше в [2]. До них додається питання екологічно безпечної переробки батарейок. Аналіз інформації щодо методів переробки ХДЕС показує, що найбільш поширеними є пірометалургійний, гідрометалургійний та сірчанокислотний способи утилізації та переробки батарейок. Проте кожний з методів має технологічні недоліки, низьку економічну ефективність, а деякі взагалі є екологічно небезпечними. Тому вирішення проблеми утилізації побутових батарейок є актуальною задачею захисту ґрунтів та гідросфери. В Дніпровському державному технічному університеті протягом декількох років проводяться експериментальні дослідження з розробки екологічно чистої технології утилізації двох головних типів ХДЕС – сольових та лужних батарейок. Деякі результати вже захищені патентами [3, 4], хоча робота триває. Основною ідеєю є утилізація ХДЕС шляхом розчинення у азотній кислоті та отримання корисних сполук. Розглянемо процеси, які відбуваються при розчиненні батарейок в азотній кислоті. При впливі на сольові ХДЕС відбуваються такі хімічні реакції: Zn + 4HNO3 → Zn(NO3)2 + 2NO2↑ + 2H2O (1) 2MnO2 + 4HNO3 → 2Mn(NO3)2 + 2H2O + O2↑ (2) При впливі азотної кислоти на лужні ХДЕС хімічні реакції дещо інші: Fe + 6HNO3 → Fe(NO3)3 + 3NO2↑ + 3H2O Zn + 4HNO3 → Zn(NO3)2 + 2NO2↑ + 2H2O 2MnO2 + 4HNO3 → 2Mn(NO3)2 + 2H2O + O2↑ (K, Na)OH + HNO3 → (K, Na)NO3 + H2O

175

(3) (4) (5) (6)

Найбільш небезпечним продуктом реакцій є діоксид азоту NO2, який підлягає утилізації. Для цього використовується гідроксид натрію або калію. Реакція нейтралізації протікає за схемою: 2NaOH + 2NO2 → NaNO3 + NaNO2 + H2O (7) Кінцевими продуктами реакції розчинення сольових та лужних ХДЕС є нітрати: заліза − Fe(NO3)3, цинку − Zn(NO3)2, марганцю − Mn(NO3)2, а також діоксид азоту − NO2, котрий утворює нітрат та нітрит натрію − NaNO3 та NaNO2. Ці речовини є достатньо цінною сировиною для використання в хімічній, харчовій та ін. видах промисловості, а також для сільського господарства. Для проведення експериментів запропонована лабораторна установка в складі : 1 – хімічний реактор − реакційна колб об’ємом 500 мл, де відбувається розчинення; 2 – первинний абсорбер у вигляді колони з постійною циркуляцією розчину гідроксиду натрію; 3 – вторинний абсорбер з розчином гідроксиду натрію, представлений конічною термостійкою колбою для вловлювання «проскоків» NO2. В реактор заливається розрахункова кількість азотної кислоти. Первинний та вторинний абсорбери заповнюються розчином гідроксиду натрію та додається індикатор фенолфталеїн, який надає розчину яскраво-малинового забарвлення. Потім у реактор занурюється батарейка і закривається герметичною кришкою. Під час досліду утворюється велика кількість газу діоксиду азоту. Газ потрапляє до первинного абсорберу, де барботується і нейтралізується гідроксидом натрію, а у вторинному абсорбері вловлюються можливі «проскоки» діоксиду азоту. Процес нейтралізації NO2 супроводжується обезбарвленням розчину у абсорберах. Виміри концентрації NO2 в витяжній шафі за допомогою газоаналізатора УГ-1 під час проведення експериментів не виявили наявності газу в повітрі. Таким чином, наведена схема лабораторної установки може бути прототипом для створення на її базі напівпромислової мобільної установки з утилізації відпрацьованих побутових батарейок. Дослідження складових компонентів сольових та лужних батарейок показало, що: - в 1 кг лужних батарейок міститься Fe – 240 г; Zn – 200 г; MnO2 – 350 г; (K, Na)OH – 90 г; - в 1 кг сольових батарейок міститься Zn – 380 г, MnO2 – 490 г. Розрахунок матеріального балансу речовин, які утворюються при реакціях, наведений у таблицях 1 та 2. Таблиця 1 – Матеріальний баланс реактивів та продуктів реакції при розчиненні 1 кг лужних ХДЕС Процес Маса хімічних сполук, г HNO3 NaOH Fe(NO3)3 Zn(NO3)2 Mn(NO3)3 NaNO2 NaNO3 NO2 670 Розчинення -1100 – +770 +580 +720 – – (326 л) Нейтралізація – -580 – – – +520 +620 – Таблиця 2 – Матеріальний баланс реактивів та продуктів реакції при розчиненні 1 кг сольових ХДЕС Процес Маса хімічних сполук, г HNO3 NaOH Zn(NO3)2 Mn(NO3)3 NaNO2 NaNO3 NO2 540 Розчинення -1500 – +1100 +1000 – – (263 л) Нейтралізація – -480 – – +420 +600 – Примітка: знак мінус позначає витрату реактиву, знак плюс збільшення маси продуктів реакції, прочерк – з’єднання не бере участь у реакції.

Аналізуючи дані таблиць слід відзначити їх приблизність, хоча здається, що реальні витрати і виходи продуктів реакції не будуть сильно відрізнятися. Оскільки поділ батарейок за типами проводитися не буде, то кількість різних типів в суміші може змінюватися – від 176

0 до 100%. Тому оцінку витрати реактивів слід вести по максимальним значенням, а виходу продуктів реакції – за мінімальними. Таким чином, для розчинення 1 кг суміши батарейок необхідно: HNO3 – 1500 г; (K, Na)OH – 600 г. При цьому можна очікувати отримання розчинів з кількістю солей: Fe(NO3)3 Zn(NO3)2 Mn(NO3)3 NaNO2 NaNO3 800 г 580-1000 г 720 – 1100 г 400 – 520 г 580 – 600 г Нітрат заліза Fe(NO3)3 застосовується як коагулянт при очисткі стічних вод, при фарбуванні тканин та вовни, використовується в органічному синтезі, ювелірній справі тощо. Нітрат цинку Zn(NO3)2 використовують як активатор вулканізації каучуків; каталізатор синтезу метанолу; як білий пігмент при виробництві фарб та емалей; як наповнювач і пігмент в виробництві гуми, пластмас, паперу, парфумерії та косметики; як компонент мікродобрив. Нітрат марганцю Mn(NO3)2 використовується для отримання високочистого оксиду марганцю (IV); в оксидних каталізаторах; як компонент мікродобрив та сикатив (допоміжна речовина, що додається до фарби для прискорення процесів висихання). Нітрат натрію NaNO3 широко застосовується в сільському господарстві як азотне добриво, що містить 16% азоту в нітратній формі; як прискорювач варіння та освітлювач скла; як компонент рідких сольових холодоагентів (селітряній суміші); в ракетних паливах, теплоакумулюючих і піротехнічних складах; в харчовій промисловості (консервант Е251) тощо. Нітрит натрію NaNO2 широко використовується в різних галузях промисловості: у будівельній індустрії як добавка до бетонів що забезпечує стійкість до дії морозу та як засіб для захисту від корозії будівельних конструкцій; у хімічній промисловості при виробництві нітросполук і інших органічних сполук, як окисник в технологічних процесах виділення йоду з йодидів, в хімічному синтезі; у харчовій промисловості як харчова добавка E250 бере участь в процесах виробництва ковбас як антиоксидант і консервант; в медицині як бронхолитичний і судинорозширювальний засіб, а також як антидот при отруєнні ціанідами; в металургійній (при обробці поверхні металу при фосфатуванні і для зняття шару олова), целюлозно-паперовій, текстильній і інших галузях промисловості Як видно, усі розчинні продукти утилізації батарейок є цінними компонентами для використання в промисловості і сільському господарстві. З врахуванням того, що батарейки є майже безкоштовною сировиною, отриманий економічний ефект буде позитивним, хоча його ще належить оцінити. Література: 1. Закон України «Про хімічні джерела струму» від 23 лютого 2006 р.// ВВР України – 2006. – № 3503-IV. 2. Пикареня Д. С. Экологические риски сбора и утилизации бытовых батареек / Д. С. Пикареня, А. Судакова // Матер. Національного форуму [«Поводження з відходами в Україні: законодавство, економіка, технології»], (Луганськ, 24–25 жовтня 2013 р.). – К. : Центр екологічної освіти та інформації, 2013. – С. 58–61. (187 с.).

3. Пат. 90955 Україна МПК (2014.01) B09B 3/00 Спосіб утилізації побутових хімічних джерел електричного струму: Пат. 90955 Україна МПК (2014.01) B09B 3/00 Д.Г. Аліфіренко (UA), А.В. Хван (UA), Д.С. Пікареня (UA); Представник М.М. Ривюк, реєстр. №197. – № u 2014 01210; Заявл. 07.02.2014; Опубл. 10.06.2014, Бюл. № 11. – 2 с.

4. Пат. 107896 Україна МПК (2015.01) B09B 3/00 Спосіб утилізації побутових хімічних джерел електричного струму: Пат. 107896 Україна МПК (2015.01) B09B 3/00 Д.Г. Аліфіренко (UA), А.В. Хван (UA), Д.С. Пікареня (UA); Представник М.М. Ривюк, реєстр. №197. – № u 2014 01202; Заявл. 11.08.2014; Опубл. 25.02.2015, Бюл. № 4. – 6 с.

177

ПОВОДЖЕННЯ З НЕПРИДАТНИМИ ПЕСТИЦИДАМИ В ХЕРСОНСЬКІЙ ОБЛАСТІ: ПРАКТИЧНИЙ ДОСВІД БЕЗПЕЧНОГО ПЕРЕЗАТАРЕННЯ ТА ВИВЕЗЕННЯ НА УТИЛІЗАЦІЮ Шелудько В. В., помічник-консультант народного депутата України, голова Херсонської обласної організації Партії Зелених України, член ГО «Коаліція екологів Херсонщини» Проблемним питанням для Херсонської області, як і всієї України є утилізація непридатних та заборонених до використання хімічних засобів захисту рослин (далі – ХЗЗР). За різними даними в Україні накопичено таких засобів від 8,0 до 13,0 тис. https://www.ukrinform.ua/rubric-economy/2645610-kabmin-rozblokuvav-utilizaciu-nepridatnihpesticidiv-za-kordonom.html. З них на Херсонщині 1770тон , згідно останьої інвентаризації у 2020 році. Непридатні ХЗЗР є особливою категорією небезпечних відходів, які підпадають під дію Закону України «Про відходи». Накопичення непридатних ХЗЗР розпочалося в 70-х роках минулого сторіччя після заборони використання ряду пестицидів. Процес накопичення відбувався практично безконтрольно. Вперше після 2012 року з метою розв’язання вищезазначеного проблемного питання, за результатами публічних закупівель у системі Prozzoro з компанію «Si Group Consort. Ltd.», 25 жовтня 2019 року укладено договір № 48 щодо надання послуг зі збирання, перезатарення, транскордонного перевезення, утилізації або видалення невідомих, непридатних та заборонених до використання ХЗЗР обсягом 110 т. Роботи зі збирання та перезатарення невідомих, непридатних та заборонених до використання ХЗЗР обсягом 110,1875 т з тарою завершено 16 грудня 2019 року. На початку 2020 року в Херсонській області проведено комплексну інвентаризацію місць накопичення заборонених і непридатних до використання в сільському господарстві ХЗЗР. За результатами інвентаризації встановлено, що на території Херсонської області обліковується 1770,0 т безхазяйних непридатних до використання хімічних засобів захисту рослин. Станом на 01.11.19 в області існує чотири місця тимчасового зберігання на яких умовно зберігаються перезатарені у залізобетонні контейнери безхазяйні непридатні хімічні засоби захисту рослин (ХЗЗР): - 160 тонн (56 контейнерів) зберігається на території колишнього ВАТ «Генічеський райагрохім» в смт Риково(Партизани), Генічеський район. Відстань від Херсона – 250 км; - 174,0 тонн (64 контейнери) – на території колишнього ВАТ «Каланчацький райагрохім» в смт Мирне, Каланчацький район. Відстань від Херсона – 106 км; - 114.2 тонн (38 контейнерів) – на території ВАТ «Білозерський райагрохім» роз’їзд «504 км», роз’їзд Срочний. Білозерський район. Відстань від Херсона – 25 км; - 1322 тони суміші грунту і невідомих хімічних речовин знаходяться в бурті на території ВАТ «Білозерський райагрохім» роз’їзд «504 км». Вага звісно умовна. бо реальної інвентарізації ніхто не проводив. Довжина бурта – більше 114 м, висота – близько 2,5 м, ширина в основі десь 13 метрів. Говорячи про наявність непридатних ХЗЗР не можна не сказати про негативний вплив непридатних пестицидів та невизначених хімічних речовин на стан довкілля та здоров’я людей. Проведені випробування ґрунту по Херсонській області щодо наявності забруднюючих речовин в районі місць видалення зазначених небезпечних відходів. Результати наведені в протоколі випробувань № 0622-18N – 0639-18N від 19.10.2018. Достатньо сказати, що в окремих місцях міст зберігання ХЗЗР на 504 км, ст. Рикове, смт Мирне концентрації гексахлорциклогексу(ГХЦГ) при нормі не вище 0,1 мг/кг складають 11,407 (504 км.), 1,052 (Рикове), 0,519 (Мирне). Концентрація ДДТ при нормі не вище 0,1 мг/кг складає 56,92 (Рикове), 7,744 (504 км), концентрація метоболітів ДДТ при нормі не вище 0,1 мг/кг складає 13,424 (Рикове), 7,231 (504 км), 1,941 (Мирне).

178

А ще ми маємо значні перевищення по трифлураліну, атразіну, метахлору, флутріанолу, бетацифлутріну тощо. Визначені у великих концентраціях такі пестициди, як ДДТ, а також його метаболіти (ДДД, ДДЕ) та ГХЦГ заборонені до використання в Україні. Це свідчить про те, що пестициди знаходяться в грунті досить довгий час і будуть проникати ще глибше, а також вже проникають у грунтові води та до колодязів з питною водою, що має негативний вплив на навколишнє середовище. Необхідно якомога швидше провести утилізацію та знешкодження пестицидів та їх залишків. На даний момент території з яких відібрані проби грунтів являються не придатними до використання. Прилеглі території полів під загрозою забруднення пестицидами. Окремої уваги заслуговує питання, що в подальшому робити з сумішшю грунту і ХЗЗР, яких на Херсонській землі накопичилося приблизно 1322 тони. Підрядник- компанія S.I.Group Consort в минулому році відмовилася вивозити на утилізацію за межі України цю суміш, мотивуючи це тим, що відсутні відповідні документи, наукові дослідження та висновки, які ототожнюють цю суміш безпосередньо з непридатними хімічним засобами захисту рослин. Також в європейських країнах існують жорсткі вимоги щодо ввезення на їх територію забруднених грунтових сумішей з низьким рівнем або невідомого походження забруднюючих речовин. На мою думку, в області необхідно провести більш детальне обстеження наявності непридатних пестицидів в масиві цього бурта із залученням потенціалу провідних екологічних наукових установ та ліцензованих підприємств України. Відкрити його дискретно, скажімо через 5–10 метрів по довжині і проаналізувати. Виходячи з отриманих лабораторних результатів та існуючих нормативних документів визначитися, чи треба вивозити все це на транскордон чи досить провести очищення грунту від пестицидів на місці з використанням існуючих технологій. І ще одне. Відправлення на транскордонну утилізацію непридатних ХЗЗР висвітлило факт, що підприємство-утилізатор (Франція) відмовилося від приймання на утилізацію непридатних пестицидів із значним перевищенням по ртуті. Вже на сьогодні, серед наявних залишків непридатних пестицидів на 504 км. розїзд Строковий їх виявлено 5 залізобетонних контейнерів, або приблизно 15 тон. Скільки цього «добра» буде виявлено далі сказати важко. Мабуть не випадково процедура видалення, утилізації, знищення та знешкодження непридатних або заборонених пестицидів і агрохімікатів і їх упаковки затверджена постановою Кабінету Міністрів України (№ 354 від 27/03/1996 з поправками 2008, 2011, 2012 р.). Постанова визначає способи поводження з деякими видами непридатних або заборонених пестицидів і агрохімікатів, але в данному випадку вона не спрацьовує. При формуванні обласних та місцевих стратегій/програм розвитку питання поводження з небезпечними відходами переважно знаходить своє відображення на обласному рівні, в той час, як місцеві органи влади з різних причин дистанцюються від проблеми або закривають на це очі. Значно більшу увагу треба приділити впровадженню освітніх та інформаційних програм для підвищення рівня обізнаності представників органів влади та населення щодо поводження з непридатними пестицидами. Важливим залишається питання відповідальності посадовців за безконтрольність при забезпеченні безпечних умов зберігання ХЗЗР. Як приклад, можна розглянути Закон України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року» від 28 лютого 2019 року № 2697-VIII. Законом передбачено формування місцевих та регіональних планів дій які будуть в подальшому трансформуватися в національну екологічну політику. В тому числі і в сфері упровадження сталої системи управління відходами та небезпечними хімічними речовинами; На жаль закладені в цьому Законі вимоги не спрацьовують, бо є суттєві розриви між тим що планується на горі і фактом його виконання на місцях. В цій площині показовим є досвід, як спрацьовують різні Стратегії та міжнародні договори, ратифіковані Україною в сфері небезпечних відходів. Для прикладу. Національна стратегія поводження з відходами для України від 2016 року, розроблена за підтримки Програми сприяння зеленій модернізації Української економіки, що фінансується Федеральним міністерством Німеччини з економічного спів179

робітництва та розвитку (German Federal Ministry for Economic Cooperation and Development (BMZ)) та впроваджується Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (Німецьким товариством міжнародного співробітництва, GIZ) GmbH. Додатком №5 «Відходи сільського господарства» Стратегії, Пункт 23-2 Закону «Про відходи» визначено компетенцію Державної екологічної інспекції України у сфері нагляду (контролю) за дотриманням правил зберігання, транспортування, утилізації та ліквідації пестицидів і агрохімікатів, токсичних хімічних речовин, небезпечних речовин. Закон «Про пестициди і агрохімікати» (№ 86/95-ВР від 02/03/1995 з поправками 2004, 2005, 2006, 2009, 2012 2014 і 2015 р.) визначає вимоги до виробництва, транспортування, торгівлі, зберігання, використання, утилізації та знищення пестицидів і агрохімікатів. Непридатні або заборонені пестициди і агрохімікати і їх упаковка повинні бути видалені, оброблені і знищені відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Процедура видалення, утилізації, знищення та знешкодження непридатних або заборонених пестицидів і агрохімікатів і їх упаковки затверджена постановою Кабінету Міністрів України (№ 354 від 27/03/1996 з поправками 2008, 2011, 2012 р.). Постанова визначає способи поводження з деякими видами непридатних або заборонених пестицидів і агрохімікатів. Таке поводження повинно бути виконане виробниками або іншими компаніями, що мають ліцензію на операції з управління небезпечними відходами та які отримали позитивне рішення державної санітарно-епідеміологічної експертизи. І ще один важливий аспект. З метою унеможливити негативний вплив стійких органічних забруднювачів на здоров’я людини і навколишнє природне середовище від стійких органічних забруднювачів, оскільки вони мають токсичні властивості, виявляють стійкість до розкладання, характеризуються біоакумуляцією і є об'єктом транскордонного перенесення повітрям, водою і мігруючими видами в світі у 2001 році була прийнята Стокгольмська Конвенція «Про стійкі органічні забруднювачі». Україна ратифікувала її 17 квітня 2007 року. Але на Херсонщині про її існування мабуть досі не чули і звісно не виконують її вимог викладених в Стаття 6 «Заходи стосовно зменшення або ліквідації викидів, пов’язаних із запасами й відходами» та Стаття 10 «Інформування, підвищення обізнаності й освіта громадськості». Як наслідок, за повного безгрошівя для фінансування питань утилізації ХЗЗР на державному рівні, перевагами закладеними в цій Конвенції не користуються. Зокрема, через неї можна отримати доступ до значних додаткових фінансових ресурсів, а саме Глобального екологічного фонду (ГЕФ), передбачених ст. 13 Конвенції, на здійснення заходів з виконання зобов’язань України у рамках Конвенції для покриття її витрат на безоплатній основі. Можливо не головним, але досить чуттєвим фактором залишається проблема утилізації залізобетонної тари, в якій досить тривалий час зберігаються непридатні пестициди до перезатарення та відправлення на утилізацію. І якщо частину цих залізобетонних контейнерів, які залишилися цілими ще якось можна промити дезинфікуючими розчинами, то що робити з тим залізобетонним мотлохом який розпадається на частини? А саме про це в своїх працях про корозійну деструкцію залізобетонних контейнерів для довготривалого зберігання заборонених і непридатних до використання хімічних засобів захисту рослин пишуть фахівці державного закладу «Інститут геохімії навколишнього середовища НАН України». http://tes.igns.gov.ua/materials/4n/Tarasova.pdf Тут переважно йдеться про агресивний вплив на структуру бетону в процесі довготривалого зберігання пестицидів. Висновки, у сільському господарстві існує низка екологічних проблем, серед яких забруднення довкілля через нагромадження відходів., зокрема непридатних засобів хімізації та тари з-під них і до вирішення цих проблем треба підходити зважено, цілеспрямовано та відповідально. Вирішити цю проблему можливо завдяки запровадженню комплексу екологічних послуг про які я казав вище.

180

Друга пленарна сесія Правове регулювання та законодавчі ініціативи поводження з побутовими та промисловими відходами в Україні УДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНОГО МЕХАНІЗМУ ЕКОЛОЛОГІЗАЦІЇ ВИРОБНИЦТВ В УКРАЇНІ Матюха В. В., кандидат технічних наук, старший науковий співробітник Сухіна О. М., кандидат економічних наук, старший науковий співробітник, Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Національної академії наук України (м. Київ) З року в рік довкілля України погіршується, відбуваються безповоротні втрати асиміляційного потенціалу екосистем. Так, згідно з даними Державної служби статистики України, викиди діоксиду карбону (СО2) від стаціонарних джерел становили: у 2019 р. – 121282,9 тис. т, у 2018 р. – 126378,3 тис. т, у 2017 р. – 124217,9 тис. т [1]. Викиди діоксиду карбону від підприємств добувної промисловості і розроблення кар’єрів у 2019 р. становили 3105,0 тис. т, що склало 2,6% від їхньої загальної кількості. Кількість викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел забруднення по Україні у 2019 р. становила 2459,5 тис. т, в тому числі від підприємств добувної промисловості і розроблення кар’єрів – 418,9 тис. т, що склало 17,0% від усього обсягу викидів. Продовжується забруднення водойм шкідливими речовинами, що скидаються разом зі зворотними (стічними) водами. Так, у 2018 р. скинуто у водойми 16,3 т цинку; 4688,0 т фосфатів; у 2017 р. – 13,0 т цинку та 4552,0 т фосфатів. Велика кількість водних екосистем України вже майже вичерпали свій асиміляційний потенціал і не здатні до самоочищення. У 2018 р. в Україні утворено 352333,9 тис. т відходів, а утилізовано (R2-R11) – лише 103658,1 тис. т (29,42%). Темпи утилізації й переробки відходів відстають від їх утворення, тому постійно зростає техногенне навантаження на екосистеми і зменшується їх асиміляційний потенціал. При цьому одночасно йде зменшення обсягу відповідних капітальних вкладень на екологізацію виробництв, тобто природоохоронна діяльність в Україні здійснюється безсистемно та спонтанно. Так, капітальні інвестиції на охорону довкілля у 2018 р. склали 10074,3 млн грн (у фактичних цінах), що менше, ніж у 2017 р. – 11025,6 млн грн. Тобто, при збільшенні техногенного навантаження на екосистеми йде зменшення обсягу відповідних капітальних вкладень. Отже, як видно з аналізу статистичних даних, природоохоронні заходи проводяться безсистемно. Подальше забруднення та деградація екосистем пов’язана із застосуванням у процесі виробництва застарілих технологій та значним зносом основних виробничих фондів. За дорученням Прем’єр-міністра України у 2019 році Державна екологічна інспекція проводила комплексну перевірку підприємств, які становлять небезпеку для НПС. У списку таких підприємств – близько 200 об’єктів по всій Україні [2]. Адже від викидів шкідливих речовин, забруднення води та повітря потерпають мешканці всієї України, що погіршує стан їхнього здоров’я та порушує право на чисте довкілля. Найбільше у 2018 р. в Україні забруднюючих речовин в атмосферне повітря викинули: ПрАТ «ММК ім. Ілліча» (226,608 тис. т, що складає 9,0% усіх викидів), ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» (208,233 тис. т), ВП «Бурштинська ТЕЦ» ПАТ «ДТЕК Західенерго» (182,922 тис. т) та ін. Найбільшими забруднювачами НПС в Україні по скидах забруднених стічних вод є ПАТ АК «Київводоканал» (283,3 млн м3, що складає 29,8 % від усіх скидів), ПрАТ «Меткомбінат «Азовсталь» (139,8 млн м3), ПАТ «Дніпровський Меткомбінат» (64,57 млн м3), ПАТ «Запоріжсталь» (53,87 млн м3) та ін. Утворювачами найбільшої кількості відходів є: ПрАТ «Північний ГЗК» (81 336 783,29 т, що складає 23,1% від усієї кількості відходів); ПрАТ «Інгулецький ГЗК» (63 476 816,35 т); ПрАТ «Центральний ГЗК» (61 564 028,42 т), ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» (27 646 496,30 т), ПАТ 181

«Південний ГЗК» (26 919 952,88 т) й ін. Як бачимо, одними з найбільших забруднювачів як атмосферного повітря, так і водойм та ґрунтів є гірничодобувні підприємства. Виходячи з цього слід констатувати, що якість державного управління сферою екобезпеки не відповідає сучасним економічним реаліям й потребує вдосконалення. Головною проблемою державного регулювання екобезпеки як в сфері надрокористування так і в інших сферах економіки України є малоефективний і недосконалий організаційно-економічний механізм екологізації промисловості (далі – механізм) – комплекс фінансово-економічних та організаційно-адміністративних інструментів, методів, способів і важелів, які взаємопов’язані між собою та спрямовані на досягнення певної мети, а саме формування матеріальної зацікавленості підприємців в екологізації виробництв і збереженні асиміляційних функцій екосистем. Отже, діючий механізм украй потребує суттєвої модернізації. Наразі досліджуваний механізм базується в основному на екологічному податку (економічний важіль) та державних регуляторних імперативах (адміністративний важіль). Саме тому для поліпшення ситуації в державі потрібно підходити до вирішення питання більш комплексно, системно: з одного боку, доцільно підвищувати ставки екологічного податку (фіскальна складова), а з іншого – надавати підприємствам, які здійснюють екологізацію виробництв, преференції, пільги тощо. На нашу думку, дійовими важелями (інструментами) механізму можуть бути: - фінансово-кредитні: податки, платежі (у т. ч. вилучення екологічної ренти), податкові пільги, акцизи, пільгові кредити, преференції та ін. Пропонуємо запровадження екологічного рентного платежу на базі вилучення екологічної ренти (надприбутку), - адміністративно-організаційні: квоти, торгові дозволи (наприклад, торгівля квотами на викид парникових газів), ліцензії (дозволи), приписи, пільги (прискорена амортизація основних виробничих фондів), так зване обнулення ввізних (імпортних) мит, звільнення від сплати ввізного податку на додану вартість. Для досягнення поставленої мети нами розроблені конкретні покрокові пропозиції: 1) реформування екологічного оподаткування. В Україні стимулююча роль екологічного податку є досить слабкою, він не має конкретної прив’язки до вартості роботи асиміляційного потенціалу екосистем і встановлюється державою без належного економічного обґрунтування. Наразі не можна переносити весь зарубіжний досвід в українську практику, оскільки призупиниться більша кількість підприємств, адже екологічний податок в Україні відноситься на собівартість товарної продукції (ставки екологічного податку в ЄС значно вищі), що негативно позначатиметься на рентабельності виробленої продукції. Тобто при необґрунтованому збільшенні розміру цього податку за існуючих технологій собівартість продукції при її зростанні може перевищити ринкову вартість товару. І в результаті чого це виробництво стане нерентабельним, що призведе до його зупинки. На нашу думку, розмір екологічного податку треба встановлювати економічно обґрунтовано виходячи з балансу економічних інтересів: держави та територіальних громад з однієї сторони та споживачів екологічних послуг (промислові підприємства) – з іншої. У теперішніх ринкових умовах в Україні доцільно більш активно застосовувати економічні важелі. На перехідний період (наприклад, 5 років) доцільно встановити менші ставки екологічного податку, але попередити підприємців, що за цей час вони повинні модернізувати свої виробництва, знайти інвесторів для їх технічного переозброєння, забезпечивши викиди забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище, які не перевищуватимуть регламентовані рівні в ЄС. Його тимчасове зниження дасть змогу підприємствам отримати додатковий фінансовий ресурс у вигляді несплати екологічного податку до бюджетів. При цьому зазначені ресурси (кошти) підприємства зобов’язані витратити виключно на екологізацію виробництва за рахунок модернізації, і тільки через 5 років можна підвищити ставки екологічного податку до європейського рівня, тобто тоді, коли в українського виробника будуть такі ж технології, як у країнах ЄС. Це необхідно прописати в розділі ІХ «Рентна плата» Податкового кодексу України. Наразі доцільно розширити вказаний розділ положенням щодо вилучення рентної плати за користування асиміляційними послугами екосистем як складової екологічного рентного платежу, тобто із застосуванням принципу рентного підходу; 182

2) упровадження податкових пільг та преференцій дасть змогу більш комплексно підходити до вирішення проблеми стимулювання господарюючих суб’єктів щодо здійснення екологізації виробництва. Певні преференції для підприємства спонукатимуть завозити з-за кордону очисне обладнання, адже в Україні зараз не можуть вироблятися більш якісні очисні фільтри та інше устаткування. Закуповувати необхідно найбільш сучасні мало- та безвідходні технології. Наприклад, як преференцію можна застосувати для імпортерів технологічного обладнання так зване обнулення митного збору, а також звільнення від сплати ввізного податку на додану вартість; 3) прискорена амортизація основних виробничих фондів. Іншим фінансовоекономічним інструментом можна вважати прискорення амортизаційних відрахувань, що дозволить пришвидшити термін окупності інвестиційного проекту, спрямованих на екологізацію виробництва.

4) необхідність створення національного ринку квот на емісію парникових газів. Якщо Кіотський протокол став прогресивним кроком до мінімізації змін клімату на Землі, то світова спільнота сподівається, що Паризька угода буде ефективним механізмом їх недопущення і збереження асиміляційного потенціалу екосистем. Саме такий підхід на міжнародному рівні підштовхує Україну до створення національного ринку квот на емісію парникових газів. Отже, запропоновані пропозиції щодо удосконалення організаційно-економічного механізму екологізації промислового виробництва сприятимуть збереженню екосистем та їх асиміляційного потенціалу завдяки зменшенню техногенного навантаження на екосистеми. При цьому, під час формування організаційно-економічного механізму екологізації виробництва доцільно одночасно застосовувати в ньому як фінансово-кредитні, так і адміністративно-організаційні важелі. Література: 1. Довкілля України за 2018 рік : статистичний збірник / За редакцією О. М. Прокопенко. Відповідальний за випуск Н. Ю. Гусєва. – К. : Державна служба статистики України, 2019. – 214 с.

2. Державна екологічна інспекція перевірить топ-забруднювачів середовища. Дата оновлення: 03.02.2020. URL: https://www.kmu.gov.ua/news/derzhekoinspekciya-perevirit-topzabrudnyuvachiv-ukrayinihttps://www.epravda.com.ua/news/2020/02/3/656602/ (дата звернення: 03.02.2020). МІЖМУНІЦИПАЛЬНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО В РАМКАХ ПРОЄКТУ «ВПРОВАДЖЕННЯ КОМПЛЕКСНОЇ СИСТЕМИ ПОВОДЖЕННЯ З ТПВ НА ТЕРИТОРІЇ ГАДЯЦЬКОГО РАЙОНУ» Лідовий І. Г., сільський голова Виконавчий комітет Сергіївської сільської ради Гадяцького району (Полтавська обл.) Систему поводження з твердими побутовими відходами, яка б включало всі етапи збору, перевезення, сортування, утилізацію, неможливо здійснити силами однієї громади, особливо, якщо громада невелика. Саме такою є Сергіївська об’єднана територіальна громада в Гадяцькому районі Полтавщині. Тому для вирішення проблеми поводження з ТПВ Сергіївська ОТГ спільно з іншими громадами Гадяцького району, започаткували три роки потому спільний проєкт «Впровадження комплексної системи поводження з твердими побутовими відходами на території Гадяцького району» та створили КП «Сервіс» відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, на підставі рішення двадцятої позачергової сесії сьомого скликання Гадяцької районної ради від 17 березня 2017 року. Засновником Підприємства є Гадяцька районна рада, власником є територіальні громади Гадяцького 183

району. Головним завданням діяльності КП «Сервіс» є збирання, оброблення та видалення безпечних відходів та інша діяльність щодо поводження з відходами. За цей час за рахунок коштів обласного бюджету Полтавської ОДА, співфінансування та участі в грантах придбано два сміттєвози КРАЗ 5401Н2, сміттєвоз МАЗ 213АТ «Корнет», самоскид МАЗ 5551, два трактори МТЗ 82.1 та трактор Т 150, екскаватор ЮМЗ 6. Встановлено сміттєсортувальну лінію, що дасть можливість максимально відібрати з відходів ресурсно-цінні матеріали, а, відповідно, майже вдвічі збільшити термін експлуатації полігону ТПВ. Наразі ведеться цілеспрямована робота стосовно запровадження ефективного механізму поводження з твердими побутовими відходами на території сільських населених пунктів, а саме- встановлено у 25 сільських школах та центральній районній лікарні по чотири контейнери для роздільного збору сміття : «Пластик», «Метал», «Скло» та «Папір». На території Сергіївської ОТГ, відповідно до Програми Поводження з твердими побутовими відходами, було встановлено майданчики для роздільного здору ТПВ в громадських місцях, в трьох загальноосвітніх школа (загалом 13 майданчиків). В 2020 році, отримавши перемогу в Екоініціативах Полтавської області з проєктом «Впровадження сучасних методів збирання твердих побутових відходів – шлях до екологічного стану Сергіївської ОТГ», буде встановлено ще 13 майданчиків. Збір ТПВ на території громади здійснюється індивідуально з кожного домогосподарства, тариф на послуги з вивезення твердих побутових відходів становить: ü І група (населення приватного житлового сектору) 4,14 грн з однієї особи, що фактично проживає, на місяць; ü ІІ група (підприємства, установи, організації) – 16,67 грн на місяць. Наразі заключено близько 50% договорів про вивезення ТПВ. Проводиться роз’яснювальна робота про важливість правильного сортування сміття, видано рекламний буклет мешканцям ОТГ «Сортування сміття це просто», надається інформації в ЗМІ щодо поводження з відходами, а також постійно проводиться акція «Обміняй батарейку на цукерку». Відповідно до Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про співробітництво територіальних громад», «Про відходи», з метою забезпечення належного санітарного стану сільських населених пунктів, у рамках проекту GIZ підписано угоду про співробітництво територіальних громад у формі реалізації спільного проекту «Впровадження комплексної системи поводження з твердими побутовими відходами на території Гадяцького району». Проект враховує головні положення «Субрегіональної стратегії поводження з відходами для Полтавської області», розробленої за підтримки Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH. Стратегія розроблена в рамках міжнародного проекту «Реформа управління на сході України» (PN 11-2129.2-001.00) та орієнтована на сферу поводження з ТПВ у Полтавському субрегіоні, будівництво полігону (за європейськими технологіями) твердих побутових відходів на території Гадяцького району, загальною площею 5 га та розрахунковим терміном експлуатації об’єкту 50 років. У зв’язку з ліквідацією Гадяцького району в серпні– вересні 2020 року відбувається процес передачі Гадяцькою районною радою громадам Гадячини майна та прав на КП «Сервіс», для подальшої реалізації проєкту. РОЛЬ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ ПОВОДЖЕННЯ З ПОБУТОВИМИ ВІДХОДАМИ Процик О. П., кандидат технічних наук, доцент кафедри міжнародних перевезень та митного контролю Національний транспортний університет (м. Київ) Основними принципами державної політики у сфері поводження з пріоритетний захист навколишнього природного середовища та здоров’я негативного впливу відходів, забезпечення ощадливого використання сировинних та енергетичних ресурсів, науково обґрунтоване узгодження 184

відходами є людини від матеріальноекологічних,

економічних та соціальних інтересів суспільства щодо утворення та використання відходів з метою забезпечення його сталого розвитку. Нові виклики глобальній та національній безпеці на початку 80-х років ХХ століття змусили шукати нові стратегії розвитку. Тут в нагоді стала ідеологія сталого розвитку, розроблена Комісією Буртланда Організації з охорони навколишнього середовища ООН, яка передбачала гармонійне співвідношення між економічною ефективністю, соціальною стабільністю та екологічною безпекою. Основними цілями державної політики у сфері управління відходами є: ü захист навколишнього природного середовища та здоров’я людини від негативного впливу відходів; ü здійснення заходів у сфері управління відходами без загрози здоров'ю людей та спричинення шкоди навколишньому природному середовищу, зокрема, без ризику для компонентів довкілля та в межах встановлених нормативів шкідливого впливу фізичних факторів; ü дотримання ієрархії управління відходами, ведення обліку відходів на підставі Національного переліку відходів і надання звітності з управління відходами; ü впровадження заходів, що сприяють повторному використанню продукції та підготовці до повторного використання відходів, застосування економічних інструментів для повторного використання продукції; ü впровадження заходів для створення органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, відповідно до їх компетенції, системи роздільного збирання відходів, з метою сприяння їх рециклінгу; ü впровадження принципу «забруднювач платить» для покриття витрат на управління відходами їх утворювачами та власниками; ü запровадження розширеної відповідальності виробника. На розгляд винесено питання участі та співробітництва державних органів та підприємств різних форм власності, діяльність яких пов’язана з управлінням відходами в Україні. За прогнозами Світового Банку, в 2025 році мешканці міст продукуватимуть в середньому 1,42 кг/людину твердих побутових відходів у день – проти нинішніх 0,64 кг. До джерел утворення побутових відходів належать об’єкти, на яких утворюються побутові відходи (житловий будинок, підприємство, установа, організація, земельна ділянка). Кількісні та якісні характеристики побутових відходів не є постійними та залежать від джерел їх утворення. У загальному вигляді до складу твердих побутових відходів входять: харчові відходи (овочі, фрукти, відходи садівництва тощо); папір та картон; полімери (пластик, пластмаси); скло; чорні та кольорові метали; текстиль; дерево; небезпечні відходи (батарейки, сухі та електролітичні акумулятори, тара від розчинників, фарб, ртутні лампи, телевізійні кінескопи тощо); кістки, шкіра, гума; залишок твердих побутових відходів після вилучення компонентів (дрібне будівельне сміття, каміння, вуличний змет тощо). Відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» критерієм якості послуги з вивезення побутових відходів є дотримання графіка вивезення побутових відходів, дотримання правил та вимог законодавства щодо надання послуг з вивезення побутових відходів. На даний час інколи спостерігається не узгодженість у діях державних органів влади та підприємств, що задіяні в питаннях санітарного очищення населених пунктів стосовно питань збирання, захоронення, утилізації, знешкодження побутових відходів, контролю за даними операціями та інше. Також питанням щодо збору та переробки вторинної сировини приділена не належна увага, особливо в питаннях заохочення мешканців до сортування відходів та роздільного їх збору. Роз’яснювальна робота та агітація щодо необхідності здійснення роздільного збору відходів має позитивний вплив тільки на активну частину населення, що вбачає доцільність даних заходів. Вбачається за доцільне зацікавити мешканців населених пунктів не тільки зменшенням плати за вивіз побутових відходів, так як ця вартість постійно змінюється в залежності від вартості ПММ, мінімальної заробітної плати та іншого, а також наочним стимулюванням, наприклад, виділенням коштів на благоустрій окремо взятих територій в залежності від кількості відсортованих відходів.

185

В питаннях покращення ситуації, стосовно поводження з побутовими відходами бажано комплексно вирішувати окремі питання, в контексті загальної системи, з метою зниження собівартості робіт, постійного збільшення частки відібраної вторинної сировини і зменшення частки несортованих відходів. На даний час в більшій мірі, кожне підприємство за власної ініціативи та на власний розсуд створює сортувальні лінії, чи переробні підприємства, що займаються питаннями сортування чи утилізації побутових відходів. Стосовно збору та переробки вторинної сировини на об’єктах поводження з побутовими відходами створюються сортувальні лінії, також цим питанням займаються і окремі громадські організації, які здійснюють прийом чи утилізацію вторинних відходів. Вбачається за доцільне створення в кожному населеному пункті підприємств з державною часткою, що відповідає за утилізацію побутових відходів. Доцільність участі і відповідальності державних органів влади вбачається в необхідності забезпечення сталого розвитку діяльності у сфері поводження відходами і не допущення збоїв у процесі відбору, сортування та утилізації ресурсоцінних компонентів відходів. Кінцевою метою даних кроків повинно стати скорочення витрат та навантаження на полігони, може слугувати причиною щодо зменшення плати мешканців за вивезення відходів і, що головне, дасть змогу повторно використовувати ресурсоцінну сировину та зменшити шкідливий вплив відходів на довкілля. Підприємство повинно мати потужності для переробки (збору, сортування, часткової чи повної утилізації) всієї вторинної сировини, враховуючи плани розвитку даного населеного пункту (згідно Схеми санітарного очищення населеного пункту) – зміни кількості мешканці, планів розвитку промисловості та інфраструктури тощо. Тобто повинні бути розглянуті можливості коригування потужностей сміттєпереробного підприємства виходячи з планів розвитку населеного пункту як для роботи з реальними обсягами, так і з потенційно можливими. Також потрібно враховувати продуктивність сортувальних ліній (дільниць) на існуючих підприємствах. Складність даного питання вбачається не тільки в потребі розробки перспективного плану розвитку даної території і необхідності залучення коштів для функціонування даного підприємства, але і в особливостях вказаного ринку. Приватні підприємства можуть відмовитися від збору /сортування/утилізації компонентів вторинної сировини, які можуть бути збитковими по різним причинам, а як було зазначено вище – процес повинен мати сталий характер. Перспективним вбачається обговорення та створення даних підприємств за участі місцевих органів влади та інших підприємств, задіяних в процесі управління відходами на даній території, з залученням громадськості. Це дозволить проводити контроль за виконанням вказаної діяльності та оперативно коригувати діяльність на даній території щодо поводження з відходами, в тому числі це дасть змогу вірно обирати оператора муніципальної системи управління побутовими відходами – комунальне підприємство, уповноважене виконавчим органом відповідної місцевої ради на організацію роботи муніципальної системи управління побутовими відходами і контролювати його роботу. Також за участі всіх зацікавлених сторін у ефективному поводженні із вторинною сировиною можливе створення переробних підприємств, що буде враховувати специфіку даного регіону, і імовірне виготовлення необхідної продукції для даного регіону зі створенням нових робочих місць та отримання додаткових коштів для розвитку території і громад. Доля участі кожного підприємства при забезпеченні функціонування даного підприємства повинна бути обговорена за участі всіх зацікавлених сторін, також встановлені всі «правила гри» на ринку управління відходами, вартість надання послуг, необхідні/перспективні об’єми вторинної сировини, яку потрібно доставити на створене підприємство для його ефективного функціонування та ціни на зібрану продукцію. Для інших підприємств унеможливити монопольне становище підприємства з державною формою (часткою) власності та надати можливість продовжувати ефективно функціонувати приватним підприємствам, що займаються питаннями сортування та утилізації відходів.

186

Література: 1. Про схвалення Національної стратегії управління відходами в Україні до 2030 року // [Електронний ресурс] – Режим доступу.: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/820-2017%D1%80#Text 2. Закон України «Про відходи». Документ 187/98-ВР, чинний, поточна редакція – Редакція від 07.06.2020, підстава – 554-IX // [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/187/98-%D0%B2%D1%80#Text

187

Круглий стіл 3 Екологічно-дружні технології перероблення відходів та рекультивації територій, порушених внаслідок розміщення побутових та промислових відходів ЗАСТОСУВАННЯ ПРИНЦИПУ КАСКАДНОГО ВИКОРИСТАННЯ ВІДХОДІВ ГІРНИЧОДОБУВНИХ ПІДПРИЄМСТВ Шапар А. Г., доктор технічних наук, професор, член-кореспондент НАНУ, директор Інституту Скрипник О. О., доктор технічних наук, заступник директора Інституту з наукової роботи Якубенко Л. В., кандидат технічних наук, старший науковий співробітник Мормуль Т. М., кандидат технічних наук, старший науковий співробітник Інститут проблем природокористування та екології НАН України (м. Дніпро) Гірниче виробництво відноситься до тієї групи технологій, основні процеси яких здійснюються у безпосередньому широкомасштабному контакті з основними компонентами навколишнього середовища: літосферою, ґрунтами, підземними і поверхневими водами, атмосферним повітрям. Масштабна промислова експлуатація мінерально-сировинних ресурсів зумовила виникнення цілого спектру гострих екологічних проблем. В процесі виробництва гірничих робіт докорінно змінюється ландшафт, порушення якого обумовлено утворенням техногенних відходів: із розкривних порід (зовнішні відвали), відходів збагачення (хвостосховища), виробленого простору в земній корі. Підземний спосіб відпрацювання родовищ характерний порушенням стійкості масиву гірничих порід при значних втратах (до 20–40%) запасів корисних копалин, виходом провалів на земну поверхню і навіть появою техногенних землетрусів. До причин виникнення проблем утворення і накопичення відходів в гірничодобувній галузі слід віднести: 1. Гірничо-геологічна: прагнення до відпрацювання «багатих» руд, зниження вмісту корисних компонентів в родовищах при ще значних балансових запасах залізних руд, недосконалість технологій видобутку і переробки мінеральної сировини.

2. Економічна: відсутність мотивації до комплексного освоєння родовищ і переробки відходів, що утворилися. Недосконалість технологічних процесів збагачення як основних, так і супутніх корисних копалин в комплексних родовищах мінеральної сировини.

3. Екологічна: вкрай негативний вплив відходів видобутку і переробки мінеральної сировини на навколишнє середовище. За останні 140 років тільки на залізорудних родовищах Кривбасу видобуто більше 6 млрд т руди і вилучено близько 13 млрд т розкривних порід. У цьому регіоні відвали розкривних порід, разом з хвостосховищами, займають площу більше 63 тис. га потенційно родючих земель, що призвело до безповоротної трансформації навколишнього середовища цього регіону з природної в техногенну екосистему. При цьому ресурс видобутку залізної руди відкритим способом може бути вичерпаний в найближчі 20-30 років. В той же час, складування на земній поверхні первинних відходів гірничого виробництва створює передумови для їх подальшого використання. Нині в розвинених індустріальних країнах світу рівень використання промислових відходів досягає 70–80%. У США, наприклад, з промвідходів отримують 20% усього алюмінію, 33% – заліза, 50% – свинцю і цинку, 44% – міді. Дослідженнями ІППЕ НАН України теоретично доведена доцільність застосування принципу каскадного використання відходів гірничодобувних підприємств. Каскадне використання відходів функціонування процесів гірничого виробництва, спрямованих на поводження з первинними відходами, як з вторинною сировиною з метою їх 188

подальшої переробки. Проведений аналіз принципів каскадного використання відходів, визначення видів і об’ємів великотоннажних відходів гірничого виробництва показав складність і фрагментарність вивчення цієї проблеми. Основними недоліками реалізації принципу відходовикористання є методологічна і методична відособленість підходів до розробки технологій каскадного відходовикористання в гірничодобувній галузі. З метою усунення вказаних недоліків і створення передумов для розробки технологій каскадного відходовикористання розроблено структурну схему процесів відкритих гірничих робіт, що базується на принципах каскадного відходовикористання (рис 1), і класифікацію способів поводження з природними ресурсами в процесі реалізації принципу каскадного використання відходів гірничого виробництва. Класифікація побудована з урахуванням ієрархічної значущості класифікаційних ознак. За ознаку верхньої ієрархії прийнято природний ресурс. Підкласами є процеси гірничого виробництва. Наступними ознаками за ієрархією є групи і підгрупи – утворення первинних відходів і поводження з ними. Види і підвиди відображають вторинний ресурс для каскадного використання відходів і отримуваний продукт. Застосований метод досліджень дозволив встановити пріоритетність питань при вирішенні цієї проблеми і наявність теоретичної і методичної бази поводження з відходами гірничого виробництва.Проведені дослідження показали, що найбільш значущими первинними відходами гірничого виробництва є: 1. Вироблений простір кар’єрних полів.

2. Розкривні породи, бідні і окислені руди, що складуються в зовнішні відвали.

3. Відходи збагачення чорних і кольорових металів.

4. Відчуження земель для розміщення зовнішніх відвалів і хвостосховищ.

5. Шахтні і кар’єрні води. Крім того, аналіз розробленої класифікації показав, що для кардинального вирішення питань, пов’язаних з утворенням первинних відходів у вигляді виробленого простору і відчуження земель під формування зовнішніх відвалів із розкривних порід, технічно прийнятного рішення немає. У зв’язку з цим, для вирішення цієї частини проблеми в ІППЕ НАН України розроблена еколого-орієнтована технологія освоєння крутопадаючих родовищ корисних копалин відкритим способом, яка дозволить здійснити відпрацювання кар’єрного поля без зовнішнього відвалоутворення. При цьому, усі розкривні породи, вилучені в процесі відпрацювання родовища укладаються у вироблений простір (внутрішнє відвалоутворення) «урівень» з денною поверхнею. Після завершення відпрацювання кар’єрного поля залишається вироблений простір, місткість якого дорівнює об’єму вилученої корисної копалини. Цей вироблений простір згодом може бути заповнений розкривними породами, вилученими з надр іншими діючими кар’єрами, породами існуючих зовнішніх відвалів, а також сухими відходами збагачення після вторинного переділу техногенних родовищ. Крім того, дослідженнями ІППЕ НАН України теоретично доведена доцільність залучення до розробки техногенних родовищ, представлених великотоннажними відходами гірничого виробництва (хвости збагачення руд чорних і кольорових металів), запаси яких вже досягають 2,5 млрд т з вмістом загального заліза 14–20% (Кременчуцько-криворізький рудний басейн), а в Нікопольсько-марганцевому рудному басейні – 240 млн т, вміст марганцю в якому складає 10–15%. В інституті розроблені технології відродження екосистем на порушених гірничими роботами землях, в тому числі, і з використанням осадів міських стічних вод. На зміну рекультивації запропоновані менш витратні методи реабілітації порушених гірничими роботами земель.

189

Технологія розробки родовищ Процеси гірничого виробництва Видобуток корисної копалини

Збагачення

Концентрат

Розкривні роботы

Відвалоутворення

Водовідлив

Первинні відходы

Шламосховища

Вироблений простір

Розкривні породи

Постійні і тимчасові зовнішні відвали

Шахтні і кар’єрні води

Процеси каскадного відходовикористання

Вторинне збагачення

Концентрат

Будівельні матеріали

Відвантаження споживачеві

Переробка розкривних порід

Відходи вторинного збагачення

Залишковий вироблений простір

Внутрішнє відвалоутворення

Збереження земельного ресурсу

Зниження техногенного навантаження на навколишнє середовище

Збереження ландшафту

Демінералізація шахтних і кар’єрних вод

Питна і технічна вода

Сировина хімічної промисловості

Відвантаження споживачеві

Рис 1. Структурна схема процесів відкритих гірничих робіт, що базуються на принципі каскадного відходовикористання

Одним з головних факторів, які обмежують розвиток вторинних екосистем, є дефіцит елементів мінерального живлення. В той же час, комунальні підприємства області накопичили величезні обсяги осадів стічних вод, які є джерелом забруднення навколишнього середовища. Сьогодні державне підприємство «Кривбасводоканал» накопичило більше 150 тис. м осадів стічних вод. Фахівцями інституту розроблені принципи, методи, технології формування вторинних екосистем з утилізацією шкідливих відходів господарства, інтеграції їх в загальний процес видобутку корисних копалин. Не менш значущими первинними відходами гірничого виробництва є високомінералізовані шахтні і кар’єрні води, які видаються на денну поверхню в процесі освоєння родовищ. Нині їх утилізація здійснюється шляхом скидання в природні водойми, що украй негативно позначається на стані екологічних і біологічних систем. Тому проблему демінералізації шахтних і кар’єрних вод необхідно вирішувати шляхом гармонізації технологій переробки цих вод з навколишнім середовищем при максимальному використанні поновлюваних природних джерел енергії.

190

Широкий діапазон мінералізації шахтних і кар’єрних вод обумовлює застосування різних методів їх опріснення. Проте, усі задіяні нині технології з опріснення цих вод мають істотний недолік – утворення залишкових розсолів з надзвичайно високою мінералізацією (до 437 г/л в розсолі), які нині скидаються в природні водойми. В цьому випадку також необхідно застосування каскадного принципу поводження з відходами демінералізації шахтних і кар'єрних вод. На підставі проведених досліджень в інституті розроблено простий і ефективний спосіб демінералізації шахтних і кар'єрних вод або їх розсолів на основі використання поновлюваної природної енергії, який дозволяє вирішити відразу декілька проблем: значно понизити техногенне навантаження на навколишнє середовище, переробити високомінералізовані розсоли шахтних вод з отриманням досить дешевої прісної води і сухих солей, до складу яких входить Na, K, Ca, Mg, Cl та ін. Попередня оцінка ефективності застосування принципу каскадного використання відходів гірничодобувних підприємств складає: 1. Від застосування еколого-орієнтованої технології розробки крутопадаючих родовищ – 76951500 грн.

2. Від виробництва щебеню з первинних відходів гірничого виробництва (вилучених розкривних порід) – 29820000 грн/рік.

3. Від застосування технологій освоєння техногенних родовищ (при спільній їх розробці з природними): ü зниження собівартості 1 м3 руди на $ 3,66; ü зниження приведених витрат на 19,08%; ü економія води – 3,22 млн м3. Крім того, застосування розробленого способу демінералізації шахтних і кар’єрних вод забезпечує захист навколишнього середовища від негативного впливу з отриманням чистої води і сухих солей. Таким чином, застосування технологій, які забезпечують каскадний принцип поводження з відходами гірничого виробництва, дозволить не лише значно знизити техногенне навантаження на екосистему гірничодобувних регіонів, але й отримати значний економічний ефект. ЕКОЛОГІЧНО ПРИЙНЯТНІ ШЛЯХИ РЕКУЛЬТИВАЦІЇ ПОЛІГОНІВ ТВЕРДИХ ПОБУТОВИХ ВІДХОДІВ Борук С. Д., доктор технічних наук, доцент кафедри хімічного аналізу, експертизи та безпеки харчової продукції Інститут біології, хімії та біоресурсів Чернівецького національного університету імені Ю. Федьковича Зростання кількості відходів обумовлено зниженням якості первинної сировини та збільшенням обсягів споживання. На даний момент на території України накопичено та зберігається величезна кількість відходів, що призводить до виникнення і загострення локальних і глобальних екологічних проблем. До особливо небезпечних відходів відносять відходи, здатні до деградації в навколишньому середовищі. Процеси розкладання супроводжуються виділенням тепла, утворенням горючих та токсичних речовин. Полігони зберігання відходів, як промислових, так і побутових, є постійно діючим джерелом забруднення [1-3]. Незважаючи на тепловиділення, розглядати відходи як потенційні енергоносії не можна. Як термодинамічна система такі відходи знаходяться в стані близькому до рівноваги з навколишнім середовищем. На даний момент у світі у великих масштабах реалізуються два шляхи вирішення проблеми накопичення відходів – облаштування полігонів для їх зберігання та сміттєспалювання. Жодне з них не дає прийнятних результатів. Зберігання відходів на 191

полігонах вимагає значних капіталовкладень, площ і часу, що в умовах постійного збільшення їх кількості неприпустимо. Спалювання відходів, навіть із застосуванням сучасних технологій, призводить до забруднення навколишнього середовища. Так в ряді країн ЄС фіксується фонова концентрація діоксинів. Відповідно до проведених досліджень їх наявність обумовлено саме сміттєспалюванням. Крім того для досягнення повної деструкції активних інгредієнтів відходів необхідно застосування первинних енергоносіїв, як правило газу, що значно підвищує собівартість процесу [4, 5]. Рішенням проблеми утилізації відходів є проведення їх поділу на три групи за запасами хімічної енергії та можливості переробки із метою отримання висококалорійного палива. Прямому похованню підлягають тільки інертні відходи, як правило, мінеральної природи (скло, бетон). Відходи, деградація яких супроводжується виділенням теплової енергії, поділяються на дві категорії. Якщо питомий запас енергії у відходах значний (полімерні матеріали, автомобільні шини, відходи деревини та інше), то такі відходи (або продукти їх переробки) доцільно використовувати як вторинні енергоносії. Друга група – це відходи із незначним запасом енергії. Їх частка у складі побутового сміття, особливо після тривалого зберігання на полігонах, досить значна. Повільно розкладаючись, такі відходи є джерелом забруднення довкілля широким спектром речовин, у тому числі токсичних. Забруднення відбувається неорганізовано, із великої площі. Внаслідок цього проведення будь-яких заходів для зменшення викидів стає неможливим. Перспективним екологічно прийнятним напрямом утилізації таких відходів є проведення їх нейтралізації з отриманням стійких у часі сумішей, які здатні зберігатись на полігонах не забруднюючи довкілля. Цього можна досягти шляхом проведення термічної обробки сміття або його суміші з природними глинистими мінералами. Така обробка пришвидшує процес деградації нестійких речовин і дає можливість проводити його організовано з очищенням викидів речовин, що утворюються при його проведенні. В якості об’єкта дослідження використовували: ü зразок твердих побутових відходів зі сміттєзвалища м. Чернівці, термін зберігання два – три роки; темно-бура суміш із неприємним запахом, насипною густиною ~ 0,6 г/см3, легко пресується із виділенням коричневої рідини, густина пресованого зразка складає 1,8 г/см3; зразок різнорідний за своїм складом, тому, для досягнення відтворювальних результатів проводили його висушування до повітряно-сухого стану і пропускали через сито з розміром отворів 5 мм; ü гідрослюдиста глина Калуш-Голинського родовища; темно сірий порошок диспергований за допомогою кульового млину, загальною формулою: К1-1,5Al4[Si6.5-7Al1-4.5O20](ОH)4×nH2O, відноситься до глинистих мінералів типу слюд зі шаруватою структурою і формою кристалів, що наближається до гексагональної з неперервними шарами з тетраедрів SiO4. Розмір частинок 0,1–50 мкм. Проведені дослідження показали, що термічна обробка призводить до втрати зразком маси. Виділяються газоподібні продукти з неприємним запахом. Підвищення температури призводить до зростання втрат маси зразків. Оптимальний час проведення термічної обробки 20 хв. За всіх значень температур подальше проведення термічної обробки стає менш ефективним (табл 1). Таблиця 1 – Масова частка зразків сміття, що залишається під час проведення термічної обробки Час проведення термічної обробки, хв. Т, К 0 5 10 15 20 25 30 373 1 0,92 0,86 0,80 0,75 0,71 0,68 473 1 0,85 0,75 0,68 0,60 0,57 0,54 573 1 0,78 0,69 0,60 0,56 0,54 0,52 673 1 0,75 0,63 0,55 0,53 0,51 0,49 Зменшення маси зразків досягається за рахунок їх висушування та втрати (частково з деструкцією) органічних речовин. Нами встановлено, що із зразків після проведення термічної обробки, при їх контакті з дистильованою водою значно менше хімічні сполуки.

192

Зменшується оптична густина розчинів та їх окиснюваність (табл 2). Крім того інтенсивність запаху води зменшується відповідно з 4 до 2 балів. При цьому рН зразків змінюється мало і не системно, в межах від 8,2 до 8,4. Це дозволяє зробити висновок, що даний показник суттєво залежить від випадкових факторів, таких як наявність сполук лужних та лужноземельних металів, залишків миючих засобів та інше. Таблиця 2 – Оптична густина / хімічне споживання кисню розчинів (мг О2/дм3), що утворилися при контакті зразків сміття із дистильованою водою після проведення термічної обробки Час проведення термічної обробки, хв. Т, К 0 5 10 15 20 25 30 0,65 0,50 0,42 0,39 0,36 0,34 0,33 373 2380 2100 1850 1710 1600 1420 1300 0,65 0,44 0,36 0,32 0,28 0,26 0,25 473 2380 1900 1650 1430 1280 1200 1170 0,65 0,39 0,32 0,26 0,24 0,23 0,22 573 2380 1640 1280 1110 1020 960 940 0,65 0,33 0,23 0,19 0,18 0,17 0,16 673 2380 1200 960 890 860 840 830 При зберігання відходів превентивною мірою для їх самозаймання є перешарування спресованого сміття шарами глинистих мінералів. Глинисті мінерали здатні суттєво обмежувати контакт шарів сміття із ґрунтовими водами, попереджають надходження газоподібних продуктів деструкції сміття у повітря. Тому ми зробили припущення, що спільна термічна обробка твердих відходів із глинами також дасть позитивний ефект. При цьому можна припустити, що тісніший контакт частинок глинистого мінералу і частинок сміття дозволить більш ефективно блокувати виділення небезпечних речовин у біосферу за рахунок високої адсорбційної здатності останніх. Ми виготовили зразки зі сміття та гідрослюдистої глини у співвідношення 1 : 1 та провели їх термічну обробку. Проведені дослідження підтвердили наші припущення. Нами встановлено, що при проведенні термічної обробки втрата маси зразків зумовлена лише процесами, що відбуваються у відходах (табл 3). Таблиця 3 – Масова частка суміші зразків сміття та гідрослюдистої глини, що залишається під час проведення термічної обробки Т, К Час проведення термічної обробки, хв.

0 5 10 15 20 25 30 373 1 0,95 0,93 0,90 0,88 0,86 0,84 473 1 0,92 0,88 0,84 0,80 0,79 0,77 573 1 0,89 0,85 0,80 0,78 0,77 0,76 673 1 0,88 0,83 0,78 0,77 0,76 0,75 Також суттєво зменшується інтенсивність вимивання речовин зі зразків при їх контакті водою (табл 4). Проведені дослідження дозволили рекомендувати для переведення твердих відходів, що зберігаються на полігоні тривалий час у інертний стан їх змішування з глинистими мінералами та проведення спільної термічної обробки за температури 500–600 К. При проведенні обробки сміття на двох стадіях утворюються газоподібні речовини, які забруднюють атмосферу, створюють небезпеку для людей. Крім того під час зберігання сміття на полігонах утворюються газоподібні речовини (у першу чергу метан), які здатні ґрунтовими порами підійматись на поверхню, утворюючи у приземному шарі потенційно небезпечні концентрації. Це зумовило необхідність провести дослідження спрямовані на попередження забруднення повітря.

193

Таблиця 4 – Оптична густина / хімічне споживання кисню розчинів (мг О2/дм3), що утворилися при контакті суміші зразків сміття та гідрослюдистої глини з дистильованою водою після проведення термічної обробки Час проведення термічної обробки, хв. Т, К 0 5 10 15 20 25 30 0,42 0,30 0,20 0,14 0,12 0,10 0,08 373 1210 1090 950 840 750 680 620 0,42 0,26 0,18 0,12 0,10 0,08 0,06 473 1210 840 760 700 640 590 550 0,42 0,19 0,15 0,11 0,09 0,06 0,05 573 1210 780 710 660 610 550 490 0,42 0,12 0,09 0,07 0,06 0,05 0,04 673 1210 590 500 460 420 400 380 Нами встановлено, що процеси виділення газоподібних продуктів зразками сміття, після обробки починаються за температури, що перевищують температуру їх термічної обробки на 10–15 ° для випадку обробки сміття, і на 90–110 ° – у разі проведення спільної обробки сміття із глинистими мінералами. Враховуючи, що не дивлячись на високу вологу, зразки вихідного сміття займаються від сірника за кімнатної температури (293 К), можна стверджувати що утворення і вихід із таких зразків газоподібних речовин не відбувається. Іншим небезпечним фактором є утворення газоподібних викидів за реалізації запропонованої схеми переробки сміття. Для їх нейтралізації запропоновано встановити піч опалювання. На основі проведених досліджень нами була запропонована наступна схема переробки сміття (рис 1). Завантаження сміття Сушарка

Викид

газоповітряна Забруднена суміш

Піч допалювання

Фракція >50 Вібраційні мм сита (грохот) Фракція <50 мм Лопатковий змішувач

Подрібнювач

Забруднена газоповітряна суміш

Гідрослюдиста глина Піч спікання

Шлаки для захоронення Рис 1. Технологічна схема переробки сміття

Сміття з полігону завантажують в сушарку і доводять до повітряно-сухого стану. Найбільш доцільним є висушування за допомогою сухого повітря. Забруднену газоповітряну суміш подають у піч опалювання для попередження забруднення повітря. Висушене сміття сортують за розмірами.

194

Фракції з розмірами частинок більше 50 мм подаємо на подрібнювач. Конструкцію та принцип дії подрібнювача визначають, виходячи із природи сміття. У нашому випадку, найбільш доцільно використовувати високошвидкісну січкарку. Подрібнене сміття подають на лопатковий змішувач разом із гідрослюдитою глиною. Залишкової вологи вистачає для забезпечення агломерації частинок у великі агрегати, розміром 5–12 см. Отриману суміш подають у піч для спікання. Гази, що утворюються, відводять та подають у піч для опалювання. Утворені шлаки можна захоронювати на полігонах. Їх зберігання не буде призводити до забруднення довкілля. Отже, проведені дослідження показали, що термічна обробка призводить до втрати зразком маси, зменшення інтенсивності вимивання речовин водою. Оптимальний час проведення термічної обробки 20 хв. за всіх значень досліджуваних температур. Встановлено, що рН зразків води після контакту зі сміттям змінюється мало і не системно в межах від 8,2 до 8,4. Це дозволяє зробити висновок, що даний показник суттєво залежить від випадкових факторів, таких як наявність сполук лужних та лужноземельних металів, залишків миючих засобів та інше. Спільна термічна обробка сміття із глинистими мінералами дозволяє суттєво зменшити інтенсивність процесів вимивання токсичних речовин. Запропонована технологічна схема переробки сміття, що зберігається на полігонах тривалий час. Впровадження такої схеми дозволяє суттєво зменшити рівень забруднення довкілля, зумовленого зберіганням сміття. Література: 1. Кирилеско О. Л. Утилізація та рекуперація вторинних матеріальних ресурсів: Навчальний посібник – Харків, Національний технічний університет «ХПІ». – 2003 – 425 с.

2. Делалио А., Гончарук В. В., Корнилович Б. Ю. Утилизация осадков городских сточных вод // Химия и технология воды. – 2003. – Т. 25, №5. – С. 458–464.

3. Гриценко А. В., Горох Н. П., Внукова Н. В., Коринько И. В., Туренко А. Н., Шубов Л. Я. Технологические основы промышленной переработки отходов мегаполиса: Учебное пособие. – Харьков : ХНАДУ, 2005. – 340 с.

4. Сафранов Т. А., Губанова Е. Р., Шанина Т. П. Принципы обращения и управления потоками твердых бытовых отходов в Одесской агломерации // Вісник Одеського державного екологічного університету. – 2005. – № 1. – С. 5–11.

5. Сафранов Т. А., Губанова Е. Р., Шанина Т. П. Усовершенствование системы обращения с твердыми бытовыми отходами для достижения уровня «нулевых отходов» // Метеорологія, кліматологія та гідрологія. – 2008. – №50, ч.1. – С. 354–360. РОЗДІЛЕННЯ, ПЕРЕРОБКА ТА ПОВТОРНЕ ВИКОРИСТАННЯ ПОЛІМЕРВМІСНОЇ МАКУЛАТУРИ Курта С. А., академік АТН України, доктор технічних наук, професор кафедри хімії ДВНЗ «Прикарпатський університет імені Василя Стефаника» (м. Івано-Франківськ) Воронич О. Л., Junior Commercial Analyst at StatkraftCologne Area (Germany) Ільницький М. О., директор ПП «Імекс» (м. Івано-Франківськ) В сучасних умовах інтенсивного розвитку промисловості однією з найважливіших проблем є переробка та утилізація побутових і промислових відходів; захист навколишнього середовища від забруднень полімервмісною макулатурою; раціональне використання лісових ресурсів, деревини та паперу. У зв’язку з цим, важливе значення має розробка та широке впровадження екологічно замкнутих технологічних циклів підприємств, конструювання обладнання та технології переробки макулатури, що містить полімери в.т.ч. упаковка типу «Тетрапак», з повторним використанням целюлози і полімерів.

195

Сьогодні 5–10% паперових шпалер, які містять в своєму складі полімери (в тому числі з полівінілхлоридним (ПВХ) покриттям), попадає у відходи. Кількість таких відходів в Україні перевищує 5–8 млн рулонів на рік. Одноразова побутова упаковка для соків, води і інших напоїв з багатошарового картону і поліетилену, типу «Тетрапак» теж попадає у відходи, а так як для неї ще немає реальної технології рециклінгу, то вона попадає у відходи, кількість, яких перевищує 50 млн/тон в рік. За технологією виробництва, ці відходи на паперові основі, виготовлені з природної целюлози та синтетичних полімерів. Високий масовий вміст (5–60%) полімерів в такій макулатурі утруднює утилізацію спалюванням, оскільки в атмосферу попадає велика кількість шкідливих хімічних сполук піролізу полімерів: хлору, хлористого водню, органічних речовин, зокрема діоксинів. Існуюча технологія мокрого розділення-сепарації паперу від полімерних плівок є дороговартісною та неекологічною, потребує багато води та утворює вторинні відходи. Таким чином практичний інтерес представляє розробка безводної технології та обладнання для переробки таких паперових відходів макулатури з відділенням полімерів від паперової основи-целюлози. Запропонована нами технологія сухого розділення відходів паперу та полімерів в.т.ч. упаковки типу «Тетрапак», дає можливість на 90–95% повторно використовувати (рециклювати) целюлозу та полімери, та робить цей процес переробки екологічно чистим, простим та економічно вигідним для малих підприємств з високою доданою вартістю, і додатково збереже лісові масиви від знищення при переробці їх в паперові – целюлозовмісні вироби В ході проведених досліджень розроблено екологічну, ресурсозберігаючу технологію для переробки та повторного використання 90–95% промислових та побутових відходів, а саме, макулатури в тому числі полімервмісних шпалер і упаковки «Тетрапак» з полімерним покриттям, і одержанням у результаті сепарованих волокон целюлози та подрібнених полімерів. Нами, разом з Івано-Франківською фірмою МПП «Імекс», створено промислове обладнання – універсальну п’ятиступеневу дробарку та сепаратор (ДС-150 «ІМЕКС») для технології сухого механічного відділення, сепарації паперової основи макулатури від полімерного ПВХ покриття (в т.ч. «Тетрапак»). Технологічна схема представлена на рис 1. Це дало можливість на 85–90% сепарувати полімер з макулатури, та одержати, при цьому, чисту на 90–95% целюлозу і полімери. Додатково нами розроблено універсальний спосіб рециклінгу до 90–95% сепарованих відходів полімервмісної макулатури, який забезпечує їх комплексну утилізацію в рамках одного промислового комплексу малих підприємств, а також екологічну безпеку виробництва в цілому. за переробки у такий спосіб відсутні шкідливі газові і пилові викиди в атмосферу та стічні води у водойми.

Рис 1. Технологічна схема з дробаркою сепараційною типу ДС-150 «ІМЕКС», для переробки полімервмісної макулатури з випуском розпушеної целюлози – ековати, як теплоізоляційного матеріалу для утеплення житлових приміщень в будівництві

Обґрунтованість та достовірність наукових результатів буде забезпечуватися застосуванням сучасних фізико-хімічних методів дослідження – коагуляція, флокуляція, 196

адсорбція, окиснення, та фізико-механічних методів – подрібнення та сепарація, визначення міцності, твердості, пружності та стійкості до розриву композиційних матеріалів, що містять відходи. Для дослідження ступеня очистки одержаних продуктів використовуватимуться фізичні та хімічні методи аналізу відходів, методи гравіметричного та спектрального аналізу, мікроскопії, інфрачервона спектроскопія, методи диференціального термічного аналізу. Нами вивчена можливість створення та застосування нових інноваційних композиційних матеріалів з сепарованих відходів для підвищення вартості продукції шляхом практичного використання нових властивостей матеріалів отриманих з паперових відходів-макулатури, що містить в своєму складі полімери. Це дало б можливість підтримати креативні малі і середні підприємства та стартапи у контексті застосування високоінноваційних технологічних досягнень в матеріалознавстві для комерційних і соціальних прикладних застосувань. Фракція целюлози використовувалася повторно для отримання теплоізоляційного матеріалу типу «Ековата», а також як наповнювач будівельних матеріалів. Наприклад, на ПрАТ «Івано-Франківськцемент» замість азбесту або природної целюлози при виробництві азбесто-цементного шиферу, можна частково або повністю замінити природні матеріали (целюлозу і азбест) на подрібнені та сепаровані відходи зі шпалер. Полімерна фракція, додатково була використана в якості компонента при створенні нових полімерних композиційних матеріалів з полівінілхлориду та поліетилену. Пеpспективними сферами використання технології подрібнення, сепарації та рециклінгу полімервмісної макулатури являється провідні держави і Україна, що мають високо розвинуту технологічну паперову індустрію та креативні малі і середні підприємства по переробці та утилізації відходів паперу та макулатури з високим вмістом полімерів. Впровадження цього проекту дасть можливість розв’язати такі проблеми: 1) Забезпечить Україну і інші країни світу новими, екологічно чистими технологіями та обладнанням для комплексного подрібнення, розділення, переробки та використання твердих паперових відходів – полімервмісної макулатури з рециклінгом сепарованих відходів (целюлози та полімерів); 2) Дозволить, в декілька раз знизити потреби паперової промисловості в сировині, а саме в деревині; 3) Зменшить на 90% кількість неутилізованих паперових відходів макулатури, що містить полімери, та знизить забруднення оточуючого середовища цими відходами; 4) В декілька раз зменшить кількість макулатури, що містить полімери, які утилізуються, шляхом спалювання; 5) Сприятиме розвитку малого і середнього бізнесу за рахунок створення нових підприємств, зменшенню безробіття та створенню нових робочих місць, за рахунок підвищення інноваційного потенціалу та конкурентоспроможності європейських підприємств шляхом селективного об’єднання і передачі нових та існуючих знань. Література: 1. Воронич А. Л., Курта С. А., Струминська О. О. Новая жизнь старых обоев или переработка отходов производства обоев с рециклингом бумажной основы и полимерного покрытия // ж-л «Твердые бытовые отходы» №11 изд. м. Москва, Россия. 2012 г. – С. 26–30.

2. Воронич О. Л., Курта С. А., Сулим І. Я. Фізико-хімічні властивості целюлозних волокон одержаних при переробці выдходів шпалер // Фізика та хімія твердого тіла. т.13,№4, вид-во. Прикарпат. нац. у-ту. ім. В. Стефаника, м. Івано-Франківськ, 2012р. – с. 1076–1082.

3. Курта С. А., Воронич О. Л., Миронюк І. Ф., Курта М. С. Спосіб утилізації та переробки целюлозовмісних та паперових відходів з лакофарбовим покриттям. Заявка; u2011 10426 від 29.08.2011. Патент України на корисну модель № 68408, опб. 26.03.2012 р. Бюл. № 6 .

4. Voronych O., Kurta S. A. Chemical method of preparing silver liquid compozition // Material XIII international conference «Physics and technology of thin films and nanosystems», 16-21 may 2011, Ivano-Frankivsk Ukraine, p. 292.. Publisher Carpathian University, 2011. – 312 p.

5. Voronych O. L., Kurta М. Processing and recycling of polymer-coated waste paper // Матеріали міжнародної наукової конференції «Актуальні проблеми хімії та технології органічних речовин (APCTOS) Україна, Львів, 6–8 листопада 2012. – с. 55.

197

БІОТЕХНОЛОГІЯ УТИЛІЗАЦІЇ І БІОКОНВЕРСІЯ ЛІГНОЦЕЛЮЛОЗНИХ ВІДХОДІВ ПЕРЕРОБКИ ОЛІЙНИХ КУЛЬТУР Федотов О. В., доктор біологічних наук, завідувач кафедри медичної біології Донецького національного медичного університету, голова Наукової ради Донецької обласної організації Всеукраїнської екологічної ліги (м. Маріуполь, Донецька обл.) Велигодська А. К., старший викладач кафедри фізіології та біохімії рослин Донецького національного університету імені Василя Стуса (м. Вінниця) Опубліковано безліч наукових праць, що стосуються проблеми утилізації лігноцелюлозних відходів (ЛЦВ) сільського господарства і різних галузей промисловості (Бакай, 1987; Беловежец і ін., 2010; Андреев, 2014; Isikgor et al., 2015; Ja Kyong Ko et al., 2019). Узагальнення накопиченого матеріалу показує, що до сих пір не існує універсального способу вирішення даної задачі. Дуже часто, ці відходи просто спалюються чи вивозяться на значної площі сміттєзвалища, що веде до забруднення і погіршення стану навколишнього середовища. Найбільш доступне їх брикетування і застосування в якості палива (Kadota et al., 2004; Беловежец і ін., 2010). Переважно деревні відходи активно використовуються при виробництві будівельних матеріалів. Розроблені технології глибинної переробки ЛЦВ і їх впровадження, хоча і передбачають значний економічний ефект, вимагають великих капітальних і експлуатаційних витрат, кваліфікованих кадрів, складного обладнання. Зазначається, що, в кращому випадку, існуючі технології дозволяють використати близько половини цієї сировини, а хімічна переробка лігноцелюлозних відходів може утилізувати лише 20–30% від їх загальної кількості (Беловежец и др., 2010; Jonsson et al., 2013). Серед запропонованих варіантів екологічно виправданими методами є використання не затребуваних іншими областями переробки ЛЦВ у вигляді нативних органічних добрив або їх компостування і застосування в певній мірі модифікованих у вигляді добрива. Аналіз проведених в цьому напрямку робіт показує, що немає достатньо універсального методу, який дозволяє швидко переробити велику кількість наявної сировини. Існуючі методики або володіють певними недоліками, або їх неможливо відтворити в інших умовах. Також, не дають чітких результатів при перенесенні з субстрату на субстрат специфічні методики оцінки якості компосту. Обговорюються частково або не вирішені питання управління процесом компостування, ролі в цьому процесі мікроорганізмів і інших факторів. Всі ці завдання вимагають свого подальшого вирішення для розуміння процесу компостування і факторів цілеспрямованого регулювання процесу отримання кінцевого продукту з прогнозованими властивостями (Андреев, 2014; Michelin et al., 2016). Цікавими і в певній мірі перспективними для подальшого вивчення є біотехнологічні методи утилізації і біоконверсії лігноцелюлозних відходів. Відомо, що у природних умовах функція деградації рослинних залишків і круговороті вуглецю належить в першу чергу грибам (Бакай, 1987; Eriksson et al., 1990), в утворенні гумінових кислот вирішальну роль відіграють актиноміцети (Лясковский, 2003; Kim et al., 2015). Отже, целюлозо- і лігнінруйнівні представники цих груп мікроорганізмів можуть інтенсифікувати процес компостування або біоконверсії ЛЦВ. Відомо, що введення в суміш, яка містить тирсу і пташиний послід, інокулята культури мікроміцету Paecilоmyces variоtii (Беловежец и др., 2010) прискорює компостування, але вимагає великої уваги до аерації (перемішування необхідно проводити щодоби). Застосування монокультури навіть самого високоактивного мікроорганізму не забезпечить повноцінної переробки рослинних відходів, так як в природі цей процес багатостадійний, і асоціації мікроорганізмів завжди будуть більш ефективними (Фокин і ін., 1999). Враховуючи це, вчені пропонують використовувати для переробки відходів деревообробної промисловості та збагачення готового продукту азотом певні штами вільноживучих азотфіксаторів Azotobacter sp. і целюлозолітичних грибів Trichoderma viride (Shi Chunzhi et al., 2002). Відзначається синергізм зазначених мікроорганізмів, поліпшується 198

якість компосту, зростає вміст азоту. У низці розробок, також запропоновано використання для компостування рослинних відходів біостимуляторів у вигляді суспензії термофільних целюлозоруйнівних бактерій, активного мулу і агрономічно цінних бактерій Klebsiella sp., Bacillus sp., Pseudomonas putida, Aspergillus sp., Streptomyces sp. і інших (Беловежец и др., 2010; Ja Kyong Ko, 2019). Новим напрямом є біотехнологічні методи утилізації і біоконверсії лігноцелюлозних відходів, які включають в технологічний цикл базидіоміцети. Відомо, що для дереворуйнівних базидіальних грибів (ксилотрофів) характерним субстратом є деревина та різноманітні рослинні залишки, які містять лігноцелюлозу (Eriksson et al., 1990; Бухало і ін., 2004). Проводяться дослідження, спрямовані на вивчення механізмів розщеплення лігноцелюлози дереворуйнивними грибами, оскільки передбачається, що пізнання цих механізмів може відкрити шляхи для розробки екологічно чистих енергозберігаючих біотехнологій переробки деревини і різних рослинних відходів. Одним із шляхів біоконверсії таких відходів в збагачений грибними речовинами корм – мікорм (МК) є твердофазна ферментація (ТФФ) базидіоміцетів. Суть ТФФ, тут, полягає у культивуванні соматичних структур міцеліальних дереворуйнівних грибів на подрібнених лігноцелюлозних субстратах. Отже, біоконверсія рослинних відходів шляхом збагачення білком і іншими речовинами грибного походження за рахунок розвитку на них ксилотрофів дозволяє збільшити кількість кормів, покращити їх якість. Щороку збільшується кількість наукових праць, спрямованих на розробку способів і вивчення режимів/факторів культивування господарсько значимих грибів (Бухало і ін., 2004; Кудря і ін. 2005; Wasser et al., 2010; Кlechak et al., 2019). Так, серед інших, розроблено спосіб вирощування штамів гриба Pleurotus ostreatus. Спосіб включає приготування і термообробку лігноцелюлозних відходів сільського господарства і лісопереробки, засів міцелію в субстрат в перфоровані пакети з прорізами. Після засіву міцелію в субстрат на перфорований пакет надягають другий пакет з мікроперфорацією діаметром 0,1–0,3 см на відстані 10–15 см на час інкубаційного періоду і при появі перших зачатків плодових тіл знімають другий пакет. Цей спосіб дозволяє отримати комерційні плодові тіла, однак не висвітлює результати якісної зміни сировини/субстрату і можливостей її подальшого використання. Метою нашої роботи була розробка способу твердофазної ферментації ксилотрофів на лігноцелюлозних відходах переробки олійних культур (ЛВОК: лушпиння соняшника, ріпаку тощо) з метою отримання мікорму. Для дослідження за результатами попереднього скринінгу були відібрані біотехнологічно цінні штами, зокрема штам Ls-08 гриба Laetiporus sulphureus – продуцент каротиноїдів (Велигодська і ін., 2012). Міцелій робочого штаму Ls-08 гриба Laetiporus sulphureus вирощували на сусло-агарі (СА, 4° за Баллінгом) та підтримували методом пересівів (Бухало і ін., 2004). Для отримання інокулюму, 10-ти денні міцеліальні культури на СА в об’ємі 5×5 мм асептично переносили і культивували в колбах Ерленмейера ємністю 250 мл протягом 12 діб на рідкому глюкозо-пептонному середовищі (ГПС) об’ємом 100 мл. Міцелій вирощували періодичним поверхневим методом на ГПС наступного складу (г/дм3): глюкоза – 10,0; пептон – 3,0; КН2РО4 – 0,6; К2НРО4 – 0,4; MgSO4 × 7 H2O – 0,5; CaCl2 – 0,05; ZnSO4 × 7 H2O – 0,001, дистильована вода – до 1 дм3. Термін культивування складав 12 діб при 27,5°С. Оптимальний режим культивування визначено експериментально. Лігноцелюлозні відходи переробки олійних культур механічно подрібнювали до оптимальних розмірів часток субстрату 4×2 мм. Отриманий субстрат зволожували водопровідною водою у співвідношенні 1:4 вагових частин відповідно до вологості 65–75%. Така обробка забезпечувала збільшення поверхні часток субстрату і кращий доступ зростаючого міцелію та екзоферментів до джерел живлення: інтенсивного руйнування, перетравлення і перетворення лігноцелюлозного субстрату у МК. Лігноцелюлозний субстрат переносили у культиваційні ємності в кількості, відповідній до поставленої задачі культивування. Ємності або безпосередньо сировину поміщали в автоклав і стерилізували протягом 40-60 хв. (залежно від об’єму субстрату) при 121±2°С. При великих об’ємах можливе застосування пастеризації вологої сировини паром при 100°C протягом 1–2 год. Частки субстрату при цьому значно збільшуються за рахунок зміни внутрішньої структури.

199

Після стерилізації, субстрат поміщали в стерильний бокс, пасивно охолоджували і інокулювали у розрахунку 3:1 міцеліальної суспензії для ТФФ. Вибір ТФФ пояснюється тим, що ферментація у ферментерах обмежена об’ємом субстрату, відрізняється більш високими енергетичними витратами на приготування живильного середовища, аерацію, перемішування культуральної рідини, відділення та зневоднення біомаси, що є визначальними факторами собівартості кінцевого продукту, які обмежують його виробництво. Ще один фактор, що обмежує виробництво – вартість сировини, пояснює вибір лігноцелюлозних відходів переробки олійних культур. Термін культивування (заростання субстрату) становив 7–10 діб при 27,5±2°С. Зважали на те, що температура культивування впливає на собівартість продукту і підвищується на 1–2°С у середині шару субстрату. За час ТФФ субстрат наскрізь пронизувався пишним і повстьоподібним міцелієм без спороношення. Для подальшого зберігання та використання, отриманий продукт гранулювали і сушили у сухоповітряних шафах при температурі 70±5°С. Результати. Аналіз даних хімічного складу лігноцелюлозних відходів переробки олійних культур і отриманого мікорму показує наступне (табл). В МК у порівнянні з вихідним субстратом зріс вміст протеїну в 1,8–2,0 рази, в т. ч. вміст білку, що перетравлюється – в 2,2–2,9 рази. Скоротився в 1,5–1,9 рази вміст клітковини; кількість безазотистих екстрактивних речовин (БЕР) зросла в 1,2–1,5 рази. За рахунок наявності в ГПС збільшився вміст таких важливих мікроелементів харчування, як кальцію – в 1,4–1,6 рази і фосфору – в 1,1–1,3 рази. Суттєво зріс вміст каротиноїдів в МК – від слідів до 3,5–4,1 мг/ г. Разом з цим, значно зменшилася в 1,9–2,1 рази наявність рослинних олій у МК, що можна пояснити споживанням культурою гриба та значною леткістю при нагріванні субстрату. Таблиця – Амінокислотний еквівалент протеїнів мікорму переробки олійних культур МК № S, Амінокислота С1/ S С1, з/п мг/ г мг/ г ´ 100% 1. Ізолейцин 40 38,56±1,55 96,37 2. Лейцин 70 38,98±1,19 55,70 3. Лізин 55 41,97±2,13 76,30 Метіонін + 4.

35 76,33±2,18 218,0 Цистеїн Фенілаланін + 5.

60 96,84±1,36 161,35 Тирозин 6. Треонін 40 33,98±0,89 84,97 7. Триптофан * 10 – – 8. Валін 50 33,57±1,49 67,16 Всього: 360 360,23 –

і лігноцелюлозних відходів ЛВОК C2, мг/ г 22,10±2,85 41,58±2,13 28,52±0,44

C2/ S ´ 100% 55,25 59,41 51,80

30,60±1,34

87,42

38,87±1,67

64,76

31,54±1,34 – 27,59±1,09 220,80

78,85 – 55,16 –

Примітка: «*» – амінокислота, вміст якої не визначали; « » – значення мінімального амінокислотного еквіваленту, котрий обмежує біологічну цінність протеїну.

Для характеристики біологічної якості, застосована методика хімічного еквіваленту – зіставлення складу незамінних амінокислот дослідного і ідеального протеїну. Використовували шкалу, яка рекомендована об’єднаним експертним комітетом ФАО/ВОЗ. Амінокислота, що має мінімальний амінокислотний еквівалент, обмежує біологічну цінність протеїну. Кількісний вміст амінокислот і протеїну у субстраті та мікорму визначали за допомогою амінокислотного аналізатора, наприклад моделі LG-5001, гідроліз – кислотний.

S – вимоговий рівень вмісту амінокислот ідеального протеїну, C – вміст амінокислоти в протеїні зразка. Біологічна цінність протеїну досліджених зразків лігноцелюлозних відходів переробки олійних культур і мікорму суттєво різниться. Вміст таких незамінних амінокислот як метіонін, цистеїн, фенілаланін і тирозин значно перевищує вимоговий рівень вмісту амінокислоти в ідеальному білку, а вміст ізолейцину і треоніну впритул наближається до 200

нього. Кількість цих амінокислот в ЛВОК тільки на 60–80% відповідає вимогам стандарту ФАО/ ВОЗ. Загальна сума амінокислот мікорму в 1,6 разу більша ніж у лігноцелюлозних відходах. Цінність протеїну мікорму обмежується вмістом лейцину і дорівнює 55,7%, чим незначно перевищує протеїн пшениці, цінність якого знаходиться в межах 53–55%. Біологічна цінність протеїну ЛВОК обмежується вмістом лізину і знаходиться на рівні 51,8%. Для цього протеїну характерна незбалансованість амінокислотного складу, що також знижує біологічну цінність. Таким чином, в роботі обґрунтовані перспективи біотехнологічного використання штаму Ls-08 ксилотрофа Laetiporus sulphureus, який виявив високі біосинтетичні властивості і має вміст каротиноїдів в міцелії – до 5,13 мг/г та у культуральному фільтраті – до 0,13 мг/мл на 12-ту добу при культивуванні на глюкозо-пептонному середовищі (Велигодська і ін., 2012). Розроблений і апробований спосіб біоконверсії лігноцелюлозних відходів переробки олійних культур шляхом вирощування на них біотехнологічно цінного штаму Ls08 дозволяє переробити різні види рослинної сировини і її відходи у кормові добавки зі збільшеним вмістом цінних протеїнів і біологічно активних речовин грибного походження, що веде до спрощення, екологізації і здешевлення виробництва. Література: 1. Андреев А. А. Ресурсосбережение и использование отходов заготовки и переработки древесного сырья // Фундаментальные и прикладные исследования: проблемы и результаты. – 2014. – № 10. – С. 148–155.

2. Бакай С. М. Биотехнология обогащения кормов мицелиальным белком. – К. : Урожай, 1987. – 168 с.

3. Беловежец Л. А., Волчатова И. В., Медведева С. А. Перспективные способы переработки вторичного лигноцеллюлозного сырья // Химия растительного сырья. – 2010. – № 2. – С. 5–16.

4. Бухало А. С. Культивирование съедобных и лекарственных грибов. Практические рекомендации / Под общ. ред. А. С. Бухало; Н. А. Бисько, Э. Ф. Соломко, В. Т. Билай, Н. Ю. Митропольская, Н. Л. Поединок, А. А. Гродзинская, О. Б. Михайлова. – К. : ІБ, 2004. – 120 с.

5. Велигодська А. К., Федотов О. В. Порівняльна характеристика загального вмісту каротиноїдів у деяких видів базидіальних грибів // Мікробіологія і біотехнологія. – Одеса : ОНУ ім. І. І. Мечнікова, 2012. – №. 4(20). – С. 84–101.

6. Лясковский М. И. Влияние сложного органо-минерального удобрения на основе гидролизного лигнина на рост и продуктивность овощных культур // Агрохимия. – 2003. – № 4. – С. 29–38.

7. Патент 2284099 (РФ). Способ выращивания гриба вешенка. / А. М. Кудря, В. В. Стрельников. Заявка 2005102954/12, от 07.02.2005, МПК A01G1/04 (2006.01), 27.09.2006.

8. Справочник по качеству кормов / Под ред. А.А. Омельяненко. – К. : Урожай, 1985.

– С. 176–178.

9. Фокин Д. В., Дмитраков А. М., Соколов О. А. Участие микроорганизмов в трансформации гумуса почв // Агрохимия. – 1999. №9. – С. 79–90.

10. Behera S., Arora R., Nandhagopal N., Kumar S. Importance of chemical pretreatment for bioconversion of lignocellulosic biomass. Renew. Sustain. Energy Rev. – 2014, 36, – Р. 91–106.

11. Eriksson K.-E., Blanchette R. A., Ander P. Microbial and enzymatic degradation of wood and wood components. Berlin, Heidelberg: Springler – Verlag, – 1990.

12. Isikgor F. H., Becer C. R. Lignocellulosic biomass: A sustainable platform for the production of biobased chemicals and polymers. // Polymer Chemistry, – 2015. 6(25). – Р. 4497– 4559.

13. Ja Kyong Ko, Tseveendorj EnkhAmgalan, Gyeongtaek Gong, Youngsoon Um, SunMi Lee, Improved bioconversion of lignocellulosic biomass by Saccharomyces cerevisiae engineered for tolerance to acetic acid, // GCB Bioenergy, – 2019, 12(1), – Р. 90–100.

14. Jonsson, L. J., Alriksson, B., & Nilvebrant, N. O. Bioconversion of lignocellulose: Inhibitors and detoxification. // Biotechnology for Biofuels, –2013, 6(1), – Р. 16.

201

15. Kadota J., Hasegawa K., Funaoka M. Modified lignophenols to polyuretans glues // Nippon setchaku gakkaishi J. Ad-hes. Soc. Jap. – 2004. V. 40. N9. – P. 380–384.

16. Kim Y., Kreke T., Ko J. K., Ladisch, M. R. Hydrolysis-determining substrate characteristics in liquid hot water pretreated hardwood. // Biotechnol. Bioeng. – 2015, 112. – Р. 677–687.

17. Кlechak I., Bisko N., Syroid O. Research on the Possibility of Biotechnological Using Wastes of Fruit and Vegetable Products as a Substrate for Lentinula edodes // Innovative Biosystems and Bioengineering, – 2019. 3(4). 212–219.

18. Michelin M., Ximenes E., Ladisch M. R. Effect of phenolic compounds from pretreated sugarcane bagasse on cellulolytic and hemicellulolytic activities. // Bioresour. Technol. – 2016, 199. – Р. 275–278.

19. Oliver A., Khanna M. Demand for biomass to meet renewable energy targets in the United States: Implications for land use. // Global Change Biology Bioenergy, – 2017. 9(9). – Р. 1476–1488.

20. Shi Chunzhi, Pu Jitao, Zheng Zongrun, Li Rui. Action nitrogen-fixed microorganisms on the contents of nitrogen in impost // Chin. J. Appl. and Environ. Biol. – 2002. 8(4). – P. 419–421.

21. Wasser S. P. Medicinal mushroom Science: History, Current Status, Future Trends, and Unsolved problems // Int. J. Med. Mush. – 2010. – 12 (1). – Р. 1–16.

МІНІМІЗАЦІЯ ЕНТРОПІЇ, ЯК ПОКАЗНИКА ЗНИЖЕННЯ ВІДХОДІВ У ДЖЕРЕЛІ ВИНИКНЕННЯ (НА ПРИКЛАДІ РОЗКРОЮ ЛИСТОВОГО МЕТАЛУ) Волошин В. С., доктор технічних наук, професор Приазовського державного технічного університету (м. Маріуполь, Донецька обл.) У роботі [1] показано, що одним із способів мінімізації відходів є принцип термодинамічної двоєдиності для будь якого технологічного процесу. Суть його полягає в тому, що структурована сировинна база будь якого технологічного процесу співвідноситься до енергії, яка впливає на неї як сильно термодинамічно нерівноважна система. У результаті ми отримуємо з певної частини сировини корисну продукцію, і слабо нерівноважна, або розташована в зоні термодинамічної рівноваги системи, у результаті якої ми отримуємо енергетично необроблені відходи з тієї ж сировини. Тобто ми стверджуємо, що за умови компонентного структурування сировини й підведення до системи тієї енергії, яка дозволить впливати на неї в положенні сильної термодинамічної нерівноваги, ми можемо абсолютно більшу частину сировини перетворювати в товарну продукцію зі своєю споживчою вартістю в межах власне технологічного процесу і мінімізувати відходи. У якості прикладу розглянемо найпростішу процедуру оптимального розкрою металевого листового заготівельного полотна на шайби різного діаметру з метою отримання мінімального відходу у вигляді залишків. Таблиця 1 – Показники, що визначають граничні умови шайби і залишкового полотна у вигляді художнього твору №№ Найменування параметру Сировина 1 Задані діаметри номенклатури шайб 2 Число шайб потрібного розміру 3 Параметричний частковий коефіцієнт (" ⁄($ 4 Щільність отворів на одиницю площі 0 матриці (визначається комп’ютерною програмою) 5 Розподіл світлового потоку через 0 форматовану матрицю (визначається комп’ютерною програмою) 202

формування замовлення на Продукція Відхід !" , !$ , … !& '" , '$ , … '& (" /1 1⁄($ ∆(" ∆((" + ($ ) -

∆Φ0 " ∆Φ0 ",$

6 7

Освітлення через форматовану матрицю Опосередкована характеристика відношення наведених енергій переміщення лазерної головки

0

-

1$

-

2" ⁄23

2$ ⁄23

Основним параметром у таких задачах, як правило, є значення частки площі матеріалу, які йдуть на корисну продукцію, у даному випадку – шайби (F_1) і на відхід – залишкове полотно (F_2). Спробуємо відійти від цього технологічного параметра, як визначального, у довільному напрямку. За основу візьмемо залишковий малюнок, який виходить шляхом вирізання наскрізних отворів у заготовному полотні. Змістове наповнення такого «малюнка на просвічування» може мати споживчу якість, наприклад, у рекламних цілях. Основний параметр для сприйняття такого малюнка на відстані залежить від сили світла джерела, що пропускається через наше залишкове металеве полотно, яке власне і стає квазіджерелом світла. Рішенням такого завдання слід вважати умову світлопропускання через полотно з отворами необхідного розміру після вирізання шайб. Слід зазначити, що програмно розмір вирізаних шайб та їх кількість регламентується замовником, а їх розподіл на пласкій поверхні визначається комп’ютерною програмою виконавця. Модель процедури отримання металевих шайб потрібного діаметра в потрібній кількості за умови відсутності відходу у вигляді залишкового металевого полотна має такий вигляд (1)÷(4).

1. Умова досягнення потрібної освітленості через матрицю залишкового полотна з урахуванням коефіцієнта пропорційності 56 , отримуваного як експериментальна величина "

1" ~58 "9: ⁄: . (1) ;

<

2. Баланс світлового потоку через отримані отвори різного діаметра й упорядковані відповідно до програми формування зображення має вигляд : Φ0 (1 − 0,25A ∑& '& !&$ ) = Φ0 ",$ D:; E. (2) <

При цьому для матричного фрагмента Δ( має зберігатися умова HIJ; : = : I , (3) H I

IJ;

або '" (" = '$ ($ = ⋯ = '& (& .

3. Граничною умовою для світлопропускання через полотно з отворами потрібного розміру після вирізання шайб і накладання отворів на фрагмент матриці залишкового полотна !( є залежність MN 1 ≤ M:O;,< , (4) <

де відношення світлового потоку до площі отворів різняться за своїми якостями від змісту освітлення. Програмний продукт, який дозволяє зреалізувати поставлене завдання представлений блок-схемою (рис 1). У результаті, ми отримуємо готову продукцію з потрібної номенклатури шайб потрібного діаметра, а також художній витвір прикладного характеру у вигляді матриці із зображеною на ньому картини з тонів і напівтонів, що проглядаються через отвори на цієї матриці. При цьому кількість отворів і шайб різного діаметра відповідає щільності світла, яке проходить через одиницю площі полотна (рис 2). Цим досягається абсолютна відсутність відходів при такій технології. Джерела енергії, використовувані в технології фрагментування полотна такі: P3 – приведена до загальної кількості шайб, енергія лазерного променя для крою шайб потрібного діаметра у заданій послідовності; 23 – приведена до площі розкрою заготовного полотна ((" + ($ ) енергія послідовного пересування головки лазера для крою наступної шайби в стандартній технології розкроювання; 203

2" – приведена до площі розкрою заготовного полотна енергія послідовного переміщення головки лазерного джерела в потрібний фрагмент матриці за допомогою отворів потрібного розміру; 2$ – приведена до площі розкрою заготовного полотна енергія впорядкованого пересування головки лазера за умови послідовного вирізування шайб потрібного розміру. Для нашої технології має 2" = 2$ ; Φ0 ",$ – інтегральний світловий потік, який проходить через оброблену цільовим методом матрицю остаточного полотна після її формування. Функция генерации изображения

Объявление массива занятых пикселей occupiedPixels

for (y = 0; y < image.height(); y++)

false

true

false

for (x = 0; x < image.width(); x++) true

Запись тона текущего пикселя c координатами (x,y) в переменную pixelIntensity; Создание переменной span, которая будет хранить отступ от текущего пикселя до других

span = spanSet(pixelIntensity)

Создаем булевую переменную validator false

for_each(pixel in occupiedPixels) (для каждого элемента pixel в массиве occupiedPixels)

false

false

validator == true

true

true

Круг выходит за границы изображения или расстояние между pixel и текущим пикселем меньше чем span

Рисуем круг по текущим координатам с заданным радиусом; Добавляем текущий пиксель (x,y) в массив occupiedPixels

true

validator = false; выходим из цикла

Вывод получившегося изображения в окно

Рис 1. Блок-схема програмного продукту технології проєктування й виготовлення металевих шайб на базі imageToCirclesConverter (автор програми Гарін Є. Б.)

204

Вихідне зображення Ширина: 2,2 м Висота: 3,06 м Площа зображення: 6,73м$ ;

Радіус кола: 7 см; Коефіцієнт відступів: 10; Кількість кіл: 103 шт; Площа усіх кіл: 1,58м$ ; Щільність кіл: 23,52%;

Радіус кола: 5 см; Коефіцієнт відступів: 10; Кількість кіл: 183 шт; Площа усіх кіл: 1,44м$ ; Щільність кіл: 21,34%;

Радіус кола: 5см; Коефіцієнт відступів: 3; Кількість кіл: 242шт; Площа усіх кіл: 1,9м$ ; Щільність кіл: 28,22%;

Радіус кола: 1,5см; Коефіцієнт відступів: 2; Кількість кіл: 1406 шт; Площа усіх кіл: 1м$ ; Щільність кіл: 14,62%;

Радіус кола: 0,5см; Коефіцієнт відступів: 1; Кількість кіл: 8029 шт; Площа усіх кіл: 0,6м$ ; Щільність кіл: 8,95%;

Рис 2. Реалізація програми отримання металевих шайб визначених розмірів на полотні з фрагментованим зображенням. У даному випадку замовне зображення – стилізована фігура акули

У якості опосередкованої енергетичної характеристики, яка дозволяє використовувати матрицю залишкового полотна у вигляді корисної продукції за рахунок її стану сильної термодинамічної нерівноважності, слід прийняти співвідношення наведених енергій 2" ⁄23 ≤ 1,0. Очевидно, що це співвідношення зазвичай не може бути вище одиниці. Проте можна показати, що це співвідношення може бути й іншим. Розглянемо приклад, який ілюструє цю преамбулу. Задача. Для металевого полотна товщиною 0,8 мм, розмірами 3000× 1500 слід отримати 100 шайб (∅" = 15 мм), 15 шайб (∅$ = 7,5 мм), 100 шайб ∅V = 5 мм. Залишкове полотно має вміщувати заданий малюнок визначеної якості для зовнішньої реклами, маючи, таким чином, властивість споживчої вартості. Без відходів. Візьмемо за основу лазерне виготовлення шайб із заготовного металевого полотна необхідної якості й розміру. Нерівноважність у цьому випадку визначається характером енергії пересування головки лазера. Якщо для отримання тільки шайб, лазер пересувається поступально й послідовно уздовж металевого заготовного полотна, то в новій технології енерговитрати на пересування лазерної головки збільшуються за рахунок програмного руху тієї же головки за різними напрямками площини заготовного полотна. З цією метою використовуємо волоконний лазерний верстат моделі SF3015M3 марки SENFENG. Задача зводиться до відомої проблеми сегментарної діджиталізації фігурного зображення на площині.

205

Рішення.

1. Розрахункові дані для загальноприйнятої «технології 1» розкрою полотна лазером: ü площа вихідної поверхні полотна для виготовлення 215 шайб визначеної номенклатури традиційним способом становила б (при максимально щільному розкроюванні) (" + ($ = 0,03 м$ . ü загальна площа робочої поверхні полотна, використовуваної під шайби (" = 0,0203 м$ ; ü геометричний шлях головки лазера становив би 6,63 м; ü технологічний шлях головки лазера (з урахуванням підготовчих та координатних пересувань) становить 7,12 м; ü розрахунковий час виробництва 215 шайб лазером - t= 55 с; ü приведена енергія для виконання такої роботи 23 = 0,4 ∙ 10ZV Н ∙ м⁄м$ ; ü опосередкована характеристика відношення приведених енергій пересування лазерного променя для послідовного отримання шайб становила б 2" ⁄23 = 13,25. У результаті отримання 215 шайб залишкове полотно (відходи) мало б вагу 0,6 кг і було б спрямовано на переплавку до сталеплавильного агрегату.

2. Розглянемо «технологію 2» комп’ютерного розкрою шайб зазначеної номенклатури з метою отримання не тільки основної продукції, але й прикладного художнього зображення на металевому полотні розміром 0,3× 0,15 м й площею 0,045 м$ за допомогою програм сегментарної діджиталізації. Вихідні параметри для розрахунку: загальна площа робочої поверхні полотна, використовуваної безпосередньо під шайби залишається попередньою − (" = 0,0203 м$ ; площа залишкового полотна, відповідно до програми розрахунку розташування усіх шайб, має бути не менше ($ = 0,0187 м$ ; розрахункова величина m = :; = 0,52; геометричний шлях головки лазера становить 16,6 м, тобто збільшується у : 9: ;

<

16,6⁄6,63 = 2,5 раза; технологічний шлях головки лазера (з урахуванням підготовчих та координатних пересувань) становив уже 19,12 м; розрахунковий час виробництва 215 шайб лазером – t= 138 с; вага залишкового полотна – 1,54 кг, тобто в 2,6 раза більше, ніж у традиційній «технології 1»; приведені до площі розкроювання, витрати енергії руху лазерної головки для отримання 215 шайб заданої номенклатури за пропонованою «технологією 2» становлять 11 ∙ 10ZV Н/м. Збільшення значення 2" ⁄23 в 2,075 раза в результаті збільшення шляху руху головки лазера уздовж полотна, свідчить про наявність термодинамічної нерівноважності енергетичної системи в цілому, як і слід було сподіватися. Результати розрахунків об’єднані в табл 2. " Для локальної температури Т=293К зміна ентропії ±q = Т Ψ залежить від ступеня розсіювання витратної енергії та її корисної частини. У даному випадку, збільшення енергії, за допомогою якої обробляється полотно подвійного призначення, – отримання шайб потрібного розміру й номенклатури, а також формування запрограмованого художнього зображення на полотні в умовах сильної термодинамічної нерівноважності дає нам процес упорядкування залишкового полотна, а значить, пов’язаний зі зменшенням росту ентропії в «технології 2» у порівнянні зі зростанням ентропії в «технології 1». Енергія пересування головки лазера, від якої залежить наш результат: або ми отримаємо незворотні відходи у вигляді залишків полотна, або – певних художній витвір у вигляді організованого полотна; така енергія є зовнішньою для нашої системи. І правомірним є вираз для негентропії (A) такої незамкнутої системи !2& = t& + !u& . У нашому випадку негентропія пов’язана з отриманням основної продукції (шайб) абсолютно буде відповідною до негентропії, пов’язаної з отриманням художнього полотна, тобто t$ = t" . Тоді векторна зміна ентропії у часі буде мати вигляд M(v Zv ) " M(x; Zx< ) Н∙м ±q = ;Mw < = x zMw = −2,075 ∙ 10Z{ (м< ∙град∙с). y

Результатом такої технології є отримання двох видів продукції: шайби потрібних розмірів і художнє полотно потрібного змісту, яке має споживчу вартість; відходів у виробничій системі немає; усуваються втрати теплової енергії у навколишнє середовище.

206

Таблиця 2 – Параметри термодинамічної нерівноважності для системи «полотно-шайби» «Технологія 1» «Технологія 2» № Параметр № 23 2" 23 2$ 1 Приведена до площі розкроювання 0,4 5,3 0,4 11 енергія для пересування лазера, Нм/м$ ∙ 10ZV ∙ 10ZV ∙ 10ZV ∙ 10ZV 2 Опосередкована характеристика відношення приведених енергій 2" ⁄23 = 13,25 2$ ⁄23 =27,5 пересування лазерної головки, од.

3 Приведена зміна умовної ентропії −2,075 ∙ 10Z{ системи, ±q, Н ∙ м⁄м$ град ∙ с Негативна зміна ентропії та збільшення негентропії в результаті керованого процесу перетворення відходів у товарну продукцію в запропонованій технології залежить від ефективності використання енергії зовнішнього впливу, а саме енергії руху лазерної головки поверхнею полотна. Чим вище щільність заповнення такої матриці отворами у заданій послідовності, тим більш суттєвою стає термодинамічна нерівноважність такої системи й тим менше витрата приведеної енергії на одиницю площі такої матриці. Такі дані дозволяють орієнтуватися в параметрах, які впливають на отримання оптимального рішення розгляданої задачі. Отже, застосування ідеї термодинамічної двоєдиності в технологічному процесі й цільове використання усіх компонентів сировини, орієнтованих на оптимальне джерело енергії дозволяє досягти максимально можливого результату, а саме: перетворення усіх компонентів вихідної сировини в товарну продукцію, а також мінімізувати відходоутворення в технологічному процесі. Література: 1. Волошин В. С. Природа отходообразования. Мариуполь. Изд. Рената. 2007. – 666 с. ПРИКЛАДНІ АСПЕКТИ ЗАСТОСУВАННЯ БІОЧАРУ: CТАН І ПЕРСПЕКТИВИ Романюк Н. Д., кандидат біологічних наук, доцент кафедри фізіології та екології рослин Кавулич Я. З., інженер кафедри фізіології та екології рослин Львівський національний університет імені Івана Франка Кривцова М. В., кандидат біологічних наук, доцент Колесник А. В., кандидат біологічних наук, доцент кафедра генетики, фізіології рослин і мікробіології Ужгородський національний університет Морабіто Д., доктор філософії, лабораторія біології деревних і сільськогосподарських культур Орлеанського університету (м. Орлеан, Франція) Зміни клімату, зростання народонаселення і забруднення довкілля зумовлюють необхідність комплексного вирішення цих глобальних проблем. У майбутньому необхідно збільшити виробництво продуктів харчування, мати достатню кількість чистої води, а також альтернативні джерела енергії з мінімальним використанням ресурсів та зменшенням негативного впливу на довкілля. У зв’язку з цим існує необхідність у створенні технологій очищення, знешкодження та повторного використання ресурсів, у т.ч. водних і ґрунтових, що запобігатиме згубному впливу і на здоров’я людини, і екосистем. Біовугілля (біочар), отримуване внаслідок піролізної переробки відходів і сировини біологічного походження (Lehmann, Joseph, 2009; Oliveira, 2017), визнано як багатофункціональний матеріал у сфері енергетики та управління відходами. Для отримання біовугілля використовують садові і вуличні відходи (листя, коріння, гілля, трава); відходи лісової промисловості (гілля та стовбури дерев, тирса, стружка); післяжнивні відходи (солома, лушпиння, качани); харчові відходи; субпродукти тваринного походження (шкіра, 207

пір’я, кістки, хутро, вовна, екскременти); продукти текстильної та паперової промисловості (папір, картон); пакування з матеріалів рослинного походження. Застосування біочару є ефективним для іммобілізування та видалення забрудників із ґрунту та води (Chan et al., 2007, 2008). Численні дослідження біочару засвідчили його здатність утримувати поживні речовини, метали та складні сполуки (Ahmad et al., 2014; Mohan et al., 2014), фільтрувати завислі тверді часточки, стимулювати ріст мікроорганізмів, утримувати воду та поживні речовини, збільшувати вміст карбону в ґрунті (Yang et al., 2016), зменшувати викиди парникових газів тощо. Зокрема, встановлено ефективність використання біовугілля і верби Salix viminalis для стабілізування важких металів у забрудненому ґрунті, особливо свинцю (Pb) (Lebrun, Morabito et al., 2018). У наших спільних дослідженнях було показано, що внесення біочару у ґрунт, що містив важкі метали, у концентраціях, які перевищують ГДК, сприяло нормалізації показників ґрунтової мікробіоти. Зокрема, встановлена позитивна динаміка підвищення кількості бактерій роду Azotobacter, у субстраті, після внесення біочару (Arzika et. al., 2018). Біочар доцільно застосовувати на маргінальних ґрунтах із низьким вмістом карбону, посушливих та ущільнених, або ж кислих ґрунтах, де потрібне вапнування. Залежно від сировини, яку використовують для піролізу, властивості біочару будуть різними, тому при розробці практичних рекомендацій обов’язково слід брати це до уваги. Однак за будь-яких обставин слід свідомо враховувати екологічну цінність відбору потоку відходів, а саме, якою буде чиста потенційна втрата та надходження азоту та карбону із біочаром. Література: 1. Lehmann J., Joseph S. Biochar for Environmental Management. Science and Technology – Earthscan, London, 2009. – 438 p.

2. Chan KY, Dorahy C, Tyler S (2007) Determining the agronomic value ofcomposts produced from greenwaste from metropolitan areas of NewSouth Wales, Australia.Australian Journal of Experimental Agriculture47, 1377–1382. doi: 10.1071/EA06128 3. Chan K. Y, van Zwieten L , Meszaros I , Downie A , Joseph S Using poultry litter biochar as soil amendments // Australia Journal of Soil Research, 46 (2008). – pp. 437–444.

4. Oliveira, F. R., Environmental application of biochar: Current status and perspeсешмуі // Bioresource Technology (2017), http://dx.doi.org/10.1016/j.biortech.2017.08.122 5. Ahmad, M., Rajapaksha, A.U., Lim, J.E., Zhang, M., Bolan, N., Mohan, D., Ok, Y. S., Biochar as a sorbent for contaminant management in soil and water: a review // Chemosphere, 2014, 99.

– P. 19–33.

6. Mohan, D., et al. Organic and inorganic contaminants removal from water with biochar, a renewable, low cost and sustainable adsorbent – A critical review. Bioresour. Technol. (2014), http://dx.doi.org/10.1016/j.biortech.2014.01.120.

7. Yang Ding, Yunguo Liu, Shaobo Liu, Zhongwu Li, Xiaofei Tan, et al.. Biochar to improve soil fertility.A review. Agronomy for Sustainable Development, Springer Verlag/EDP Sciences/INRA, 2016, 36(2), pp.36. ?10.1007/s13593-016-0372-z?. ?hal-01532485 8. Lebrun, M., Miard, F., Nandillon, R. et al. Eco-restoration of a mine technosol according to biochar particle size and dose application: study of soil physico-chemical properties and phytostabilization capacities of Salix viminalis // J Soils Sediments 18, 2188–2202 (2018). https://doi.org/10.1007/s11368-017-1763-8 9. Arzika, I., Lebrun, M., Nandillon R., Chicherska M., Kryvtsova, М, Bayçu G., Bourgerie S., Morabito, D.. Effect of biochar and amendments on Ailanthus altissima capacities to remediate a Pb and As contaminated mining soil // 10. Актуальні проблеми біологічних та агроекологічних досліджень у Карпатському регіоні: матеріали міжнародної конференції молодих учених та студентів (26–27 квітня 2018 р.). – Ужгород : ДВНЗ «УжНУ», 2018. – 64 с.

208

ІНТЕГРОВАНІ ПІДХОДИ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ У ПОВОДЖЕННІ З ОПАЛИМ ЛИСТЯМ У МІСТАХ Сорока М. Л., кандидат технічних наук, старший науковий співробітник кафедри хімії та інженерної екології, науково-технічний радник міжнародного проєкту «Clean air for Ukraine» Дніпровський національний університет залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна Однією із серйозних сезонних проблем великих міст України й невеликих населених пунктів є проблема поводження з опалим листям. Накопичення у великих кількостях відходів рослинного походження, у тому числі й опалого листя, стає однією з причин погіршення екологічної ситуації в містах та селищах України. Правове регулювання поводження з опалим листям в Україні має низку специфічних особливостей, що стримують раціональне використання цього типу відходів. Базова вимога щодо організованого збору та вивезення опалого листя визначена Правилами утримання зелених насаджень міст та інших населених пунктів України в контексті п. 4 ч. 2 статті 40 Закону України «Про рослинний світ». Додатково, спалювання опалого листя регулюється статтею 77-1 Кодексу України Про адміністративні правопорушення у контексті статті 255 цього кодексу. Узагальнюючи норми чинного права можна дійти висновку: опале листя деюре не розглядається як потенційний природний ресурс – дешевий, поширений та багатий некондиційною целюлозою матеріал. Чинне в Україні правове поле стимулює виключно одну технологію утилізації цього виду відходів – захоронення і, у кращому випадку, його біологічну ферментацію в місцях утворення. Отже, обговорюючи проблеми та перспективи утилізації відходів у вигляді опалого листя, ми стикаємося з класичною дилемою раціональної корисності, а саме: опале листя дерев у зонах із високим рівнем антропогенного забруднення повинно бути зібране та вивезене на утилізацію, проте ця утилізація регулюється тільки у формі захоронення. У загальному випадку опале листя є джерелом живлення ґрунту органічними та мінеральними речовинами, що утворюються в процесі природного перегнивання опалого листя. Разом із цим, вимоги безпеки урбанізованих територій передбачають збір та видалення опалого листя – як відходу, що потенційно може чинити негативний вплив на інженерні мережі або санітарну безпеку населених місць. Питання доцільності збору опалого листя залишається відкритим у наукових колах. Рішення збору опалого листя пов’язано з декількома чинниками, серед яких можна виділити такі: - попередження вторинного забруднення ґрунтового покриву (в умовах підвищеного антропогенного навантаження листя зон зелених насаджень активно накопичує різні забруднювальні речовини (у тому числі важкі метали) – виступаючи «фільтром» атмосферного повітря. У процесі перегнивання ці сполуки мігрують у товщу ґрунту, і у такий спосіб вторинно забруднюють його); - санітарно-гігієнічна безпека населених міст (в умовах урбанізованих систем опале листя часто змішується з побутовим сміттям, що створює сприятливе середовище для розвитку збудників та носіїв інфекційних захворювань); - технологічна безпека населених міст (опале листя є найчастішою причиною засмічення та замулення зливових колекторів населених міст. У період дощів та ожеледиці опале листя на проїжджій частині та тротуарах збільшує ймовірність виникнення надзвичайних ситуацій та подій з учасниками руху та пішоходами); - створення естетичного середовища населених міст (штучні зелені насадження, зокрема газони, потребують прибирання з їх територій опалого листя); - несанкціоноване спалювання опалого листя (спалювання опалого листя – традиційний «метод утилізації», який отримав широке розповсюдження на території нашої країни, не зважаючи на те, що призводить до багатьох екологічних проблем та є офіційно забороненим).

209

Узагальнюючи всі корисні та шкідливі властивості опалого листя, можна дійти висновку, що в умовах населених пунктів необхідно підходити до питань прибирання листя селективно, з аналізом особливості кожного об'єкта зелених насаджень. У загальному випадку, прибирання листя повинно проводитися в місцях спеціального призначення, газонах, уздовж доріг тощо. У решті випадках опале листя слід розглядати як важливий елемент екосистеми урбанізованих ландшафтів, який не підлягає збору та видаленню. Окремою проблемою поводження з опалим листям урбанізованих територій України є проблема його несанкціонованого спалювання. Цей метод утилізації отримав широке розповсюдження на території нашої країни, не зважаючи на офіційну заборону та численні факти негативного екологічного впливу. Аналіз відомих профільних досліджень [1] свідчить, що спалювання листя та інших рослинних решток є значним джерелом забруднення атмосферного повітря та ґрунту урбанізованих територій. Під час спалювання однієї тонни рослинних залишків у повітря вивільняється понад 9 кг мікрочастинок диму, що містить низку токсичних та канцерогенних сполук [2]. Інші дослідження [3] показують, що спалювання опалого листя в межах міст спричиняє значне забруднення атмосферного повітря органічними сполуками та рухомими формами важких металів. Додаткова шкода несанкціонованого спалювання опалого листя полягає в забрудненні цього виду відходів іншими об’єктами – полімери, недопалки, вторинно-перероблена деревина, інше сміття тощо). Спалювання цих об’єктів має специфічний інгредієнтний склад, нехарактерний для спалювання рослинної біомаси [4]. Окрім потенційної загрози забруднення атмосферного повітря, спалювання опалого листя призводить до низки інших екологічних загроз для урбанізованих територій, серед яких варто виділити: – спалювання опалого листя призводить до руйнації ґрунтового покриву, загибелі ґрунтоутворюючих мікроорганізмів, руйнації середовища існування комах; – внаслідок спалювання опалого листя утворюється зола, емісія якої в ґрунт призводить до засолення; – знищення природної листяної підстилки призводить до збільшення глибини промерзання ґрунту. Як зазначалось, спалювання опалого листя – серйозна проблема екологічної та санітарної безпеки населених міст. Спалювання опалого листя спричиняє до значного забруднення приземних шарів атмосфери суспендованими частками та аерозолями різної хімічної природи [5]. У таблиці 1 наведені узагальнені результати експериментальних досліджень впливу несанкціонованого спалювання опалого листя на стан екологічної безпеки атмосферного повітря міста. Вміст забруднюючих речовин в об’єднаній пробі атмосферного повітря залежить як від відстані до джерела утворення викиду, так і від часу відбору проби. Найбільша емісія суспендованих речовин спостерігається для періоду розпалювання. Найбільші емісії азоту діоксиду, ацетону, оцтової кислоти, ангідриду сірчистого, фенолу та фурфуролу спостерігаються в період основного горіння опалого листя. Для періоду тління характерні значні емісії вуглецю оксиду та фенолу. Таблиця 1– Результати обчислення Індексу забруднення атмосфери в приземному шарі атмосфери в зоні впливу від місць спалювання опалого листя Відстань від джерела викиду Критерій порівняння 5м 30 м ГДК м.р. ГДК м.р. ГДК с.д. Забруднювальна речовина Стандартний індекс забруднення СІЗАі Азоту діоксид 5,12 3,50 17,50 Ацетон та інші кетони 1,08 0,86 0,83 Вуглецю оксид 1,15 0,86 1,43 Оцтова кислота та оцтовий ангідрид 3,46 2,53 8,44 Суспендовані речовини 1,53 1,33 4,42 210

Ангідрид сірчистий Фенол та його похідні Фурфурол Розрахункові індекси Сумарний індекс забруднення атмосфери, СІЗАΣ Комплексний індекс забруднення атмосфери зо 3 найбільшими, КІЗА3* Комплексний індекс забруднення атмосфери зо 5 найбільшими, КІЗА5* *

0,70 0,87 0,69

0,59 0,60 0,40

5,93 2,00 0,40

14,6

10,67

40,95

13,31 (0,75) 15,52 (0,88)

8,96 (0,74) 10,67 (0,88)

55,68 (0,85) 63,95 (0,98)

У дужках наведено питому долю показника від сумарного індексу забруднення атмосфери СІЗАΣ

Аналіз експериментальних даних свідчить, що у місцях спалювання опалого листя створюється зона високої небезпеки за вмістом азоту діоксиду та підвищена зона небезпеки за вмістом оцтової кислоти, ацетону, вуглецю оксиду та суспендованих часток (навіть для короткострокового перебування людини в зоні впливу). За цих обставин сумарний індекс СІЗАΣ становить 10…14 пунктів, що характерне для допустимого ризику для здоров’я населення. Якщо проводити екологічну оцінку для довгострокового перебування людини, в місцях спалювання опалого листя створюється зона з дуже високим ризиком за вмістом азоту діоксиду, високим за вмістом оцтової кислоти та ангідриду сірчистого та високим за вмістом вуглецю оксиду, суспендованих речовин та фенолу. У цьому випадку сумарний індекс СІЗАΣ сягає значення 41, що характеризує недопустимий ризик для здоров’я населення.Для застосування різноманітних відходів у виробництві виробів та матеріалів довгий час користувалися положеннями пункту 5.1.2 ДСанПіН 2.2.7.029-99. Зазначена норма визначає можливість утилізації відходів IV класу небезпеки, з можливістю їх застосування для виробництва будівельних матеріалів, виробів різного призначення та в якості вторинної сировини. Якщо на обґрунтованому рівні довести, що відходи у вигляді опалого листя належить до IV класу небезпеки не з огляду на місце їх утворення та накопичення, то це дасть правові підстави для дослідження, розробки та впровадження технологій утилізації відходів у вигляді опалого листя. Для комплексної оцінки впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров’я населення використовуються критерій санітарно-екологічної безпеки – клас небезпеки відходу. Проблеми паспортизації та класифікації відходів рослинного походження мають низку недоліків та суперечностей. У практиці найбільшого поширення набула класифікація в залежності від фізико-хімічних та біологічних властивостей усієї маси відходу або його окремих інгредієнтів. Саме цей нормативний підхід було використано для оцінки потенційного рівня екологічної небезпеки опалого листя різних зон зелених насаджень. У загальному випадку оцінка класу небезпеки відходів здійснюється експериментальним шляхом або розрахунковим методом. Через те, що опале листя наразі переважно видаляється методами захоронення на полігонах твердих побутових відходів, оцінку його рівня небезпеки проведено розрахунковим методом ДСанПіН 2.2.7.029-99 з використанням значень ГДК, ОБУРВ та фонових кларків відповідних металів у ґрунті. З одного боку, опале листя дерев є компонентом екосистеми. Отже, його типовий якісний і кількісний склад не становить небезпеки, тому що екосистема природним чином здатна засвоювати цей вид відходів. З іншого боку, антропогенне забруднення зумовлює якісні та кількісні зміни хімічного складу опалого листя. У контексті сказаного можна припустити, що органічні компоненти даного відходу не вимагають вивчення, а основну оцінку екологічної небезпеки слід проводити за вмістом сполук важких металів. На рис 1 представлена діаграма залежності індексу небезпеки опалого листя КΣ(в) зон зелених насаджень міста Дніпро за 2011–2017 роки спостережень.

211

Рис 1. Діаграма зміни розрахункового коефіцієнту класу небезпеки відходів (опалого листя) різних зон зелених насаджень

Результати експериментальних досліджень свідчать, що в складі опалого листя міститься група сполук важких металів у концентраціях, що не перевищують відповідні значення ГДК валового вмісту у ґрунтах. Відповідно, опале листя у загальному значенні не є забрудненим та не створює прямих ризиків екологічній безпеці для ґрунтів у місцях утворення та первинного накопичення. Для всіх проб опалого листя санітарно-екологічна небезпека визначається підвищеним вмістом сполук Fe та Cu. Опале листя паркових зон характеризується додатковим забрудненням сполуками Ni, а опале листя інших типів зон – забрудненням сполуками Zn. Високий вміст сполук Fe – є лімітуючою ознакою небезпеки всіх досліджуваних проб опалого листя. Встановлена залежність розподілу вмісту сполук металів характерна для населених міст з агломераціями металургійної промисловості. Аналіз усіх накопичених експериментальних даних свідчить, що опале листя зон зелених насаджень міста Дніпро слід класифікувати як малонебезпечні відходи IV класу небезпеки. Опале листя паркових зон та житлової забудови характеризується високими значеннями індексу небезпеки КΣ(в). За всі роки спостережень опале листя з цих зон класифікується як малонебезпечні відходи. Зміну показника КΣ(в) у періоди 2011–2013 та 2013–2017 рр. можна пояснити зменшенням обсягів виробництва та викидів в атмосферне повітря в промисловій агломерації міста Дніпро, що підтверджується даними державних статистичних спостережень. Слід зазначити, що сумарний індекс небезпеки відходу КΣ(в) зменшується в ряду «паркові зони» – «житлова забудова» – «транспортні магістралі». Виявлена залежність пояснюється тим, що збільшення рівня антропогенного забруднення атмосферного повітря в цих зонах призводить до збільшення вмісту сполук металів у масі листя та в пилові на його поверхні. Значення КΣ(в) для проб опалого листя, відібраних поблизу транспортних магістралей, відповідає межам III…IV класу небезпеки. Можна припустити, що з урахуванням абсолютної похибки методик вимірювань важких металів і стандартного відхилення отриманих усереднених результатів цей вид відходів слід віднести до малонебезпечних. Це виключає спрощену схему подальшого використання та обігу цих відходів у різних видах господарської діяльності. Разом із цим, детальний розгляд свідчить, що для всіх випадків лімітуючими для обчислення КΣ(в) є індекси токсичності (Ki) металів III класу токсичності. Водночас, вміст водорозчинних міграційних форм хімічних компонентів I і II класу токсичності на кілька порядків менший за відповідні значення ГДК. Можна стверджувати, що опале листя зон зелених насаджень міста Дніпро є малонебезпечними відходами IV класу небезпеки. В якості висновків: 1. Невизначеність нормативної класифікації та ідентифікації стримує впровадження нових та раціональних способів поводження з цим видом відходів.

212

2. Відсутність комплексного підходу до управління відходами у вигляді опалого листя зон зелених насаджень є причиною нераціонального використання цього виду відходів та поширення незаконних практик спалювання.

3. Спалювання опалого листя локально збільшує комплексний індекс забруднення атмосфери на 10…15 пунктів до рівня, небезпечного навіть в умовах короткострокової експозиції на органи дихання людини.

4. За результатами багаторічних спостережень встановлено, що опале листя за санітарно-гігієнічними показниками є малонебезпечними відходами IV класу небезпеки та може бути використане як вторинна сировина. Сумарний індекс небезпеки цих відходів складає 30…65 одиниць та залежить від рівня антропогенного навантаження на атмосферне повітря в зоні утворення опалого листя.

5. Експериментально встановлено, що вміст Fe, Mn, Zn у опалому листі міста промислової агломерації міста Дніпро на 50…65% пов’язаний із його поверхневим забрудненням (для сполук Cu, Pb та Cd – на 80…95%). Отже опале листя з зон зелених насаджень промислових об’єктів може бути використано як вторинна сировина після попереднього промивання. Література: 1. Katami, T., Yasuhara A., Shibamoto T. Formation of dioxins from incineration of fallen leaf. Bulletin of environmental contamination and toxicology. 2004. Vol. 72.1. P. 114-118. DOI: 10.1007/s00128-003-0248-1.

2. Andreae M. O., Merlet P. Emission of trace gases and aerosols from biomass burning.

Global biogeochemical cycles. 2001. Vol. 15.4. P. 955-966. DOI: 10.1029/2000GB001382.

3. Tomaševič M., Vukmirovič Z., Rajšič S. and other Contribution to biomonitoring of some trace metals by deciduous tree leaves in urban areas. Environmental monitoring and assessment.

2008. Vol. 137:393. DOI: 10.1007/s10661-007-9775-2.

4. Shibamoto T., Akio Y. and Takeo K. Dioxin formation from waste incineration. Reviews of environmental contamination and toxicology. 2007. Vol. 190 Springer: NY. P. 1-41. DOI: 10.1007/978-0-387-36903-7_1.

5. Latif M. T., Anuwar N. Y., Srithawirat T. and other Composition of Levoglucosan and Surfactants in Atmospheric Aerosols from Biomass Burning. Aerosol and Air Quality Research.

2011. Vol. 11 (7). P. 837–845. DOI: 10.4209/aaqr.2010.12.0103. ВИКОРИСТАННЯ БІОМАСИ ОПАЛОГО ЛИСТЯ ЯК АЛЬТЕРНАТИВНОГО ДЖЕРЕЛА ЕНЕРГІЇ Сакун О. А., кандидат технічних наук, доцент кафедри Мазницька О. В., кандидат технічних наук, доцент кафедри Новохатько О. В., кандидат хімічних наук, доцент кафедри Кафедра біотехнологій та біоінженерії Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського (м. Кременчук, Полтавська обл.) Зростаючі темпи урбанізації (в розвинених країнах рівень урбанізації в середньому становить 75%, а в тих, що розвиваються – 40%) і техногенного впливу на всі компоненти навколишнього середовища, є передумовами виникнення певних специфічних екологічних, і як наслідок, економічних проблем різної складності та масштабу. Однією з таких проблем, є питання поводження з опалим листям (ОЛ) на території великих індустріальних міст в осінній період. Актуальність проблеми, що розглядається, в першу чергу, пояснюється двоякістю у відношенні до об’єкта дослідження. З одного боку ОЛ потрапляє під категорію відходів, отже, потребує видалення з місць утворення та вивезення за межі міських територій з метою захоронення або складування.

213

Слід зазначити, що такий підхід досить поширений в українських реаліях. З іншого боку, ОЛ можна розглядати як вторинну рослинну сировину [1−3], та використовувати, долучаючи до процесів вторинного виробництва, для різних цілей. Екологічно важливою і практично не вирішеною в Україні є проблема раціональної утилізації листя з дерев міських парків, трави, гілок тощо. Слід відмітити, що останнім часом у виробництві твердого біопалива пропонується використовувати біомасу у вигляді опалого листя дерев. Одним із варіантів використання ОЛ в якості сировини, є отримання біогазу [4]. У результаті проведених досліджень з листя, зібраного у вересні-жовтні у Придніпровському парку м. Кременчук був отриманий біогаз з теплотворною здатністю 9,6 МДж/кг, або 2,3 Ккал/дм3 (для порівняння, коксогаз − 16 МДж/кг, природний газ − 35 МДж/кг). Паливні брикети з біомаси – це енергоефективний матеріал, спалювання якого не шкодить природі і людям. Брикети з опалого листя володіють декількома перевагами, порівняно зі звичайними дровами або брикетами з пресованої тирси [5]: – теплота згоряння брикет з листя близька до теплоти згоряння високоякісного вугілля й істотно вища за теплову енергію, що виділяється під час згоряння дров’яного палива; – вага дров з листяної біомаси вдвічі, а обсяг в 10 разів менший ніж традиційних дров з урахуванням ефективності горіння; – листяне поліно горить майже у три рази довше, ніж дерев’яне такої ж ваги; – компактність і невелика вага пресованих полін дозволяють легко їх транспортувати; – такі брикети не вимагають розпалювання, вони швидко і легко спалахують; – у процесі горіння екобрикети виділяють значно менше диму і шкідливих продуктів горіння. На окрему увагу заслуговує екологічний аспект бізнесу. Адже заготівля традиційних дров призводить до вирубки лісів. Що стосується листя, залишеного перегнивати на зиму, то воно виділяє до атмосфери в процесі гниття метан, що володіє вираженим парниковим ефектом. Спалювання листя теж не найкращий вихід, оскільки при цьому виділяється значно більше шкідливих продуктів горіння, ніж при згорянні пресованих полін. До того ж величезні багаття з опалого листя призводять до загибелі рослин і комах, що мешкають у ґрунті. Таким чином, продаж торішнього листя може принести підприємцю не тільки вигоду, але і можливість зробити свій внесок у поліпшення екологічної ситуації регіону. Література: 1. Попик О. В. Еколого-економічні аспекти поводження з опалим листям на урбанізованих територіях. Економічні інновації: зб. наук. пр. Одеса: ІПРЕЕД НАН України, 2014. Вип. 58. – С. 266–272.

2. Шалимов Н. А. Утилизация тепловых ресурсов. Причорноморський екологічний бюлетень. 2011. №3(41). – С. 128–130.

3. Сорока М. Л., Опыты производства строительных гипсовых плит на основе опавшей листвы. Экология, рациональное природопользование и охрана окружающей среды: сборник статей по материалам III Всероссийской научно-практической конференции с международным участием, Том I. Красноярск: ЛфСибГТУ, 2014. – 403 с.

4. Єлізаров О. І., Лисенко О. І. Отримання біогазу з опалого листя. Вісник КрНУ імені Михайла Остроградського, 2013. №4/(81). – С. 166–169.

5. Клименко В. В. Результати попередніх досліджень виготовлення паливних пелет з рослинних відходів. Проблеми енергоефективності та автоматизації в промисловості та сільському господарстві: зб. тез доповідей. – Кіровоград : КНТУ, 2015. – С. 45–46.

214

ВПЛИВ ОРГАНІЧНИХ ДОБРИВ ЗА УМОВ ЕЛЕКТРОГІДРАВЛІЧНОГО УДАРУ НА МОРФОМЕТРИЧНІ ПОКАЗНИКИ ПРОРОСТКІВ КУКУРУДЗИ ТА ПШЕНИЦІ Баранов В. І., кандидат біологічних наук, доцент кафедра фізіології та екології рослин Львівського національного університету імені Івана Франка Теглівець С., магістр університету Roma-2 (Італія) В наш час гостро постала проблема виснаження родючого шару ґрунту. Способами забезпечення нормального росту рослин на виснажених ґрунтах є обробка рослин препаратами, що містять гумінові кислоти, або внесення в грунт органічних добрив та відходів промисловості. Деякі з них, через низьку швидкість розкладу, перед внесенням в ґрунт повинні бути ферментовані.. Метою нашого дослідження є з’ясування можливості застосування електрогідравлічного удару, для пришвидшення мінералізації цих речовин, і для наступного використання оброблених електоргідравлічним ударом субстратів у сільському господарстві. Електрогідравлічний удар виникає при пропусканні іскрового заряду через рідке середовище, що спричиняє локальне різке зростання тиску в місці проходження, що виконує подрібнюючу дію та здійснює електрохімічні процеси, які переводять нерозчинні сполуки у розчинний стан. В основному ефект Юткіна використовується в технічних розробках і практично немає робіт по використанню його в дослідах на рослинах, що стримує використання його в сільському господарстві. Нами був зконструйований прилад для ЕГУ-обробки, який використовувався у даній роботі. Дослідження проводились на водних витяжках курячого посліду та гною великої рогатої худоби. Для цього наважки цих субстратів по 1 г розчиняли у 100 мл дистильованої води і піддавали їх дії ЕГУ протягом 3 хвилин при напрузі 5 кіловольт, друга партія субстратів настоювалась без обробки, за контроль приймали дистильовану воду. Також, для порівняння ефективності були використані розчини регуляторів росту – гіберелової кислоти, регопланту та стимпо. Насіння кукурудзи і пшениці по 30 насінин розкладали в кювети і приливали 100 мл розчинів і пророщували в темному термостаті при температурі 22°С протягом 5 діб, після чого проводили виміри морфометричних показників проростків. Виявлено збільшення морфометричних показників проростків за обробки витяжкою «гній+ЕГУ», приблизно на 110% на обох рослинах, і зменшення результатів за дії витяжки «курячий послід + ЕГУ» на рівень 85%, порівнюючи із витяжками необроблених субстратів. ВИКОРИСТАННЯ ВІДХОДІВ БІОТЕХНОЛОГІЇ КОМБУЧІ Новохатько О. В., кандидат хімічних наук, доцент кафедри Мазницька О. В., кандидат технічних наук, доцент кафедри Сакун О. А., кандидат технічних наук, доцент кафедри Кафедра біотехнологій та біоінженерії Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського (м. Кременчук, Полтавська обл.) Комбуча – оздоровчий ферментований напій із чайного гриба Medusomyces gisevii J. Lindau. Він має кисло-солодкий смак, отримується під час бродіння чорного або зеленого чайного розчину з сахарозою завдяки дії симбіотичного консорціуму бактерій і дріжджів [1]. Рідка фаза процесу бродіння або «мезоглея» містить велику кількість антиоксидантів, фенолів та поліфенолів, органічні кислоти та вітаміни групи В. Також в рідкій фазі наявний високий вміст пробіотиків (корисних бактерій кишківника, наприклад, лактобактерій), що є важливим для здоров’я людини [2]. Тверда фаза (бактеріальна целюлоза), надлишок якої утворюється в процесі бродіння чайного розчину, – це відходи біотехнології комбучі. Плівка, що утворюється на межі 215

мезоглея-повітря за 3–21 добу бродіння, являє собою бактеріальну целюлозу. Ця мікробна біоплівка складається з багатошарових матриць заплутаної бактеріальної целюлози (БЦ), нано- і мікрофібрил, і має надзвичайно стійку структуру для бактеріальної колонії і є, можливо, найміцнішим природно-синтезованим біологічним матеріалом. Одним із способів утилізації БЦ є виготовлення із неї екологічно чистої альтернативи пластику – плівки SCOBY (їстівна обгортка для сухих або напівсухих харчових продуктів) [3]. Відпрацьовану БЦ також доцільно переробляти на різні товари, наприклад, гліттери екофрендлі [4], мембрани для навушників [5], основи для органічних світло діодів, фільтраційні оболонки. Інші види застосування біоцелюлози: дієтичні продукти харчування; харчові добавки; десерти – nata de coco. Встановлено, що біомасу чайного гриба можливо використовувати в якості біопалива у вигляді гранул, як альтернативу невідновлювальним видам палива [6]. Відпрацьовану БЦ можна також використовувати як сировину для виготовлення органічних добрив нового покоління, які можуть стати ефективним інструментом регулювання гумусного стану ґрунтів при правильному дозуванні, оскільки БЦ може викликати підкислення ґрунтового розчину. Проведене біотестування ґрунту з внесенням зооглеї чайного гриба за допомогою тестоб’єкту родини Triticum boeoticum довело можливість його використання в якості добрива. Література: 1. Юркевич Д. И. Медузомицет (Чайный гриб): научная история, состав, особенности физиологии и метаболизма / Д. И. Юркевич, В. П. Кутышенко // Биофизика. – 2002 (N 6). – С. 1116–1129.

2. https://doi.org/10.21285/2227-2925-2018-8-2-77-85 3. https://greenbelarus.info/articles/05-11-2018/alternativnaya-zhizn-chaynogo-gribaokazyvaetsya-im-mozhno-zamenit-plastikovuyu 4. https://flacon-magazine.com/post/glitter-drug-ili-vrag 5. https://stereo.ru/magazine/history 6. Дуднік О. В., Новохатько О. В. Ефективність гранул з бактеріальної целюлози та чайної заварки / Матеріали конференції: Міжнародна науково-практична інтернетконференція «Актуальні проблеми і перспективи інноваційного розвитку економіки та техніки в умовах інтеграції України в Європейський науково-виробничий простір» у місті Кременчук, 14–15 травня, 2019 р. – Кременчук : ДП «УкрНДІВ», 2019, – С. 112–113. ПІДЛОГА З ПЛЯШОК: ПРИКЛАД ДЛЯ СІЛЬСЬКИХ ГРОМАД Лукаш О. В., доктор біологічних наук, професор, професор кафедри екології та охорони природи Слюта А. М., кандидат педагогічних наук, доцент кафедри географії Національний університет «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка Чернігівська обласна організація Всеукраїнської екологічної ліги Вторинне використання є найбільш ефективним способом переробки матеріалу після того, як він виконав своє початкове призначення. Деякий вторинний матеріал дозволяє створювати унікальні проекти та моделі. Наприклад, стільниці, прилавки й навіть підлоги, які зроблені з перероблених матеріалів, мають низку унікальних стилів, які є ідентичними для перероблених матеріалів. Вони також допомагають в захисті будівлі [1]. У сільській місцевості не налагоджений роздільний збір сміття. Саме тому від часу, коли сільська торгівельна мережа перестала забезпечувати організований збір використаної скляної тари, а асортимент споживчої продукції наповнився товарами у полімерній тарі, сміттєзвалища українських сіл вже третє десятиліття потерпають від скляних та пластикових пляшок.

216

За ініціативи науковців та членів Чернігівського обласного осередку Всеукраїнської екологічної ліги у селі Бурівка (Чернігівська область) реалізовано один зі способів вторинного використання скляних пляшок – як будівельного матеріалу для створення підлоги у будинку 1947 року побудови. З інтернет-джерел [2] відомо, що утеплення підлоги скляними та поліетиленовими пляшками – найбільш бюджетний, дизайнерський та (найголовніше) екологічний варіант. Використовувати можна як скляні та пластикові пляшки. За допомогою пляшок створюється прошарок повітря, яка буде утримувати тепло в приміщенні. Не варто хвилюватися з приводу безпеки конструкції, тому що вона здатна витримати навантаження побутового користування приміщенням. У екологічному аспекті найголовнішим є перший етап – збір пляшок з місцевого сміттєзвалища. Варто зауважити, що до цього етапу активно залучилися місцеві жителі. За два дні для майбутньої підлоги будинку площею 48 кв.м було зібрано 2500 скляних пляшок (рис 1). На 1 кв. м підлоги витрачається 50–60 скляних пляшок залежно від їх розмірів. Рис 1. Будівельник і екоактивіст А. В. Євган та голова Наукової ради Чернігівської обласної організації ВЕЛ О. В. Лукаш підрахували, що цих зібраних пляшок вистачить лише на 1/6 підлоги будинку

Другий етап – створення пляшкового шару, тобто укладання пляшок. Аматорські технології покриття пляшками підлоги несуттєво відрізняються. Пляшки нагрівають і надівають на них пробки. Пляшки можна і не гріти, а в суху погоду щільно закрити їх кришками. Пластикові пляшки рекомендують заповнити яким-небудь наповнювачем, наприклад, тирсою чи піском. Скляні пляшки такого заповнення не потребують. На утоптаний або засипаний ґрунт укладають армуючу сітку, а на неї – пляшки горловинами та денцями один до одного так, щоб між ними було мало вільного простору. Рис 2. Пляшки повинні бути закупорені та укладені так, щоб між ними було як можна менше вільного простору

217

Після укладання пляшок їх засипають шаром піску та зливають водою так, щоб проміжки між пляшками виповнилися піском (рис 3).

Рис 3. Піщаний шар поверх шару пляшок, змитий водою

Третій етап створення підлоги передбачає повне залиття пляшкового шару розчином цементно-піщаної суміші. Після висихання цього шару заливають ще один (рис 4).

Рис 4. Залиття пляшкового шару розчином цементно-піщаної суміші

При виконанні заливки пластикового та скляного шарів є відмінності. Під час приготування розчину для ПЕТ-пляшок цементно-піщану суміш розводять підігрітою водою. Така операція дозволить «начинці» пластикових ємностей охолоджуватися повільно. Результатом стане оптимальний однаковий тиск на стінки пляшок. Воно сприятиме їх зміцненню, завдяки якому тара зможе протриматися до моменту застигання розчину [2]. Щоб підлога з пляшок була міцнішою і прослужила багато років, зверху застиглу стяжку слід піддати покриттю тонким шаром цементу. Таким чином, використання вторинних матеріалів для ремонту та будівництва у сільській місцевості є успішним перш за все тому, що воно спрямоване на зменшення локального забруднення навколишнього середовища від механічних забруднювачів. Крім екологічного значення створення підлоги зі скляної чи пластикової тари має фінансовий (економія на будівельному матеріалі), енергозберігаючий (теплоізоляція приміщення) та креативний (оригінальне, але просте розв’язання водночас декількох проблем) ефекти.

218

Література: 1. Шевченко А. Т. Строительные материалы из вторичных ресурсов промышленности.

– Киев : Будівельник, – 121 с.

2. https://dom-i-remont.info/posts/polyi/pol-iz-plastikovyh-butylok-iz-steklyannoj-taryznakomstvo-s-alternativoj/ ПОВТОРНЕ ВИКОРИСТАННЯ ВІДХОДІВ ГЛИНОЗЕМНИХ ВИРОБНИЦТВ У ТЕХНОЛОГІЇ ВОДООЧИЩЕННЯ Астрелін І. М., доктор технічних наук, професор, декан хіміко-технологічного факультету Косогіна І. В., кандидат технічних наук, доцент, доцент Кирій С. О., кандидат технічних наук, асистент Кафедра технології неорганічних речовин, водоочищення та загальної хімічної технології Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» (м. Київ) Виробництво алюмінію складається з добування бокситів з подальшим їх очищенням до оксиду алюмінію методом Байєра та виплавки оксиду алюмінію до товарного алюмінію [1]. Червоний шлам (red mud) (ЧШ), який утворюється як побічний продукт в процесі вилуговування бокситів методом Байєра, є однією з головних проблем алюмінієвої промисловості з точки зору збереження ресурсів та охорони навколишнього середовища. За різними джерелами встановлено, що на 1 тону отриманого товарного продукту алюмінію утворюється від 1 до 2 тон ЧШ [2–4]. З 1997 по 2017 роки у світі було виготовлено близько 750 млн. т алюмінію, а лише за 2017 рік – близько 56 млн т [5]. Отже, щорічно у світовому вимірюванні, відповідно, утворюється від 50 до 100 млн т. ЧШ. В Україні існують два глиноземних підприємства: АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» (ЗАлК) та ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» (МГЗ). За даними Державної служби статистки України лише за 2017 рік в Україні утворилося 1 775 925 тон відходів глиноземних виробництв [6]. Шламосховища цих підприємств, в яких складаються та накопичуються такі відходи, становлять надзвичайну небезпеку, а їх модернізація не проводилась вже багато років, що може призвести до екологічних аварій [7]. Прикладом таких аварій може бути аварія в Угорщині – екологічна катастрофа, яка сталася 4 жовтня 2010 року на алюмінієвому заводі Ajkai Timfoldgyar Zrt в районі міста Айка, що в 160 кілометрах від Будапешта. В результаті вибуху на заводі була зруйнована гребля, стримуюча резервуар з відходами. Таким чином, відбувся витік приблизно 1,1 млн кубометрів червоного шламу, а через прорив греблі було затоплено території трьох областей (Веспрем, Ваш і Дьйор-Мошон-Шопрон). У районі лиха угорською владою було оголошено надзвичайний стан та прозвітовано про 140 постраждалих осіб [8]. В Миколаївській області стався витік на МГЗ (2011 р.). Прорвало сховище, в результаті стався викид червоного шламу. Через морози він перетворився в пил, а через сильний вітер (так звана вітрова дефляція) його рознесло по селам області. Крім того, шламосховища є потенційними джерелами забруднення поверхневих та ґрунтових вод. Все це зумовлює гостру необхідність пошуку шляхів утилізації та переробки відходів глиноземних виробництв, адже повторне використання таких відходів є не лише засобом зменшення антропогенного навантаження на навколишнє середовище, а є економічно привабливим через їх низьку сировинну вартість та можливість заміни високовартісної сировини. Метою роботи є аналіз існуючих шляхів утилізації червоного шламу та визначення перспективного напрямку переробки червоного шламу у товарний продукт. Виявлення ключових аспектів застосування технологій переробки відходів глиноземних виробництв спрямовано як на пряме споживання червоного шламу, так й на перетворення його у вторинний ресурс споживання. Переробка ЧШ може бути реалізована, в основному, трьома 219

напрямками: по-перше, це відновлення корисних компонентів (металів) з червоного шламу; по-друге, повторне використання червоного шламу як сировини, особливо у виробництві цементу, цегли та кераміки; по-третє, застосування червоного шламу в природоохоронних процесах, зокрема, як реагентів у технології водоочищення [9]. Оскільки ЧШ містить до 50% сполук заліза, до 15% сполук алюмінію, до 5% сполук титану та інші компоненти, то доцільно розглянути і дослідити можливість його використання як повноцінну заміну високовартісної сировини для отримання коагуляційних та сорбційних реагентів водоочищення або у складі композитів на їх основі [10-17]. Це сприяло б більшій економічності виробництва глинозему, зменшенню техногенного навантаження на навколишнє середовище, забезпеченню технології водоочищення ефективними та недорогими реагентами. На сьогоднішній день коагуляційні процеси очищення стічних вод є базовими при створенні ефективної технології очищення стічних вод. Як коагулянти найчастіше використовують солі металів (найчастіше заліза та алюмінію), а саме, сульфат заліза, сульфат алюмінію, хлорид заліза, поліалюмінійхлорид, оксигідроксиди заліза та алюмінію тощо. Такі коагулянти одночасно з технологічними перевагами мають й певні недоліки (висока вартість, корозійний вплив на обладнання, залежність процесу коагуляції від рН середовища та температури). Для вдосконалення процесу коагуляційного очищення стічних вод, підвищення ефективності методу дестабілізації стійких водних суспензій, розширення температурного інтервалу процесів гідролізу все частіше використовують комплексні коагулянти, які в своєму складі містять, як сполуки заліза, так і сполуки алюмінію [18, 19]. У роботі [20] встановлено, що у випадку видалення суміші аніонних та катіонних барвників з водних розчинів доза синтезованих з відходів глиноземного виробництва червоний шлам коагулянтів у два рази менша, ніж комерційного коагулянту FeCl3. Тривалість коагуляції синтезованими коагулянтами скорочується в 1,5–3 рази порівняно з традиційним коагулянтом FeCl3 за рахунок прискорених процесів утворення, агломерації та осідання утворених частинок. Показано, що синтезований рідкий комплексний коагулянт є високоефективним завдяки стабільнішій роботі та незалежності від типу та кількості забруднювачів, наявних у воді. Використання червоного шламу як сорбенту для видалення зі стічних вод сполук важких металів, неорганічних аніонів (нітратів, фосфатів, фторидів), органічних барвників, фенолу та фенолпохідних, а також органічних сполук є досить перспективним [21-24]. На сьогоднішній день серйозною екологічною проблемою, яка й досі не має ефективного вирішення – це забруднення стічних вод сполуками шестивалентного хрому. При недостатньому очищенні хромовмісні стічні води скидаються в природні водойми та ґрунти, звідки разом з овочами та фруктами поглинуті сполуки хрому надходять до організму людини, що викликає злоякісні новоутворення, блокує ферментні системи, порушує біологічні процеси окиснення речовин. В роботі [25] вивчено можливість використання сорбентів на основі червоного шламу для видалення сполук хрому (VI) з водних розчинів. Можливість використання сорбентів на основі ЧШ для видалення сполук міді, кадмію та цинку з водних розчинів вивчено в роботі [26, 27]. Механізм процесу було представлено як поверхнева реакція комплексоутворення під впливом електростатичної сил взаємодії між іонами міді і поверхнею адсорбенту. Суміш промислових відходів, а саме, червоний шлам та золу, після попередньої термообробки та кислотної активації було використано як адсорбент для видалення барвників Родаміну Б, Метиленового синього та Конго червоного з їх водних розчинів [2830]. Активація суміші нітратною кислотою сприяє збільшенню адсорбційної здатності золи та зниженню адсорбційної здатності червоного шламу. Зміна властивостей золи пояснюється тим, що під час термічної обробки відбувається формування деяких груп, які, за думкою авторів, є ефективними центрами адсорбції. Обробка кислотою призводить до селективного розчинення низки складових золи і створенню або збільшенню пор та питомої площі поверхні золи, що й має наслідком підвищення її адсорбційної здатності. При активації ж червоного шламу нітратною кислотою відбувається перезарядка поверхні сорбенту, за 220

рахунок чого відбувається зміна властивостей його поверхні, що призводить до зниження ступеня адсорбції барвника. У роботі [31] встановлено, що ефективність видалення іонів фосфору торфом із забруднених вод знаходиться в межах лише від 17 % до 21%, а при використанні як сорбційного матеріалу суміші червоного шламу з торфом вже досягає 95%, що є значно ефективніше. Поглинання фосфатів кислотно-термоактивованим червоним шламом досліджено у роботі [32]. Встановлено, що видалення фосфатів активованим хлороводневою кислотою червоним шламом є досить ефективним. Встановлено, що видалення фосфатів суттєво залежить від рН середовища і найбільш ефективне за рН 7. У роботі [33] здійснено активацію червоного шламу концентрованою хлороводневою кислотою з подальшим відмиванням суспензії дистильованою водою та висушуванням залишку, який потім використовується для видалення фосфатів. Досягнуто максимальної ефективності очищення стічних вод від фосфатів на рівні 85%. Встановлено, що суттєвий вплив на ступінь видалення фосфатів відіграє доза зразка обробленого червоного шламу та рН середовища. Отже, встановлено, що кислотно-термоактивований ЧШ може бути використаний як реагент для очищення стічних вод від йонів важких металів, неорганічних аніонів (нітратів, фосфатів, фторидів), органічних барвників, фенолу та фенолпохідних, а також від органічних сполук. При цьому ефективність видалення забрудників залежить не тільки від способу активації червоного шламу, а й від низки додаткових факторів, таких як тривалість адсорбції, доза сорбенту на основі червоного шламу, рН середовища та концентрація забрудників у стічних водах. Література: 1. Rai, S., Wasewar, K. L., Lataye, D. H., Mishra, R. S., Puttewar, S. P., Chaddha, M. J., …

Mukhopadhyay, J. (2012). Neutralization of red mud with pickling waste liquor using Taguchi’s design of experimental methodology.

2, 3 Li, J., Xu, L., Sun, P., Zhai, P., Chen, X., Zhang, H., … Zhu, W. (2017). Novel application of red mud: Facile hydrothermal-thermal conversion synthesis of hierarchical porous AlOOH and Al 2 O 3 microspheres as adsorbents for dye removal.

4. Kumar, S., Kumar, R., & Bandopadhyay, A. (2006). Innovative methodologies for the utilisation of wastes from metallurgical and allied industries.

5. ...the website of the International Aluminium Institute. (n.d.). Retrieved from http://www.world-aluminium.org/statistics/ 6. (n.d.). Retrieved from http://www.ukrstat.gov.ua/.

7. Ahn, J. W., Thriveni, T., & Nam, S. Y. (2015). Sustainable Recycling Technologies for Bauxite Residue (Red Mud) Utilization.

8. Последствия техногенной катастрофы в Венгрии. (n.d.). Retrieved from http://animalworld.com.ua/news/Posledstvija-tehnogennoj-katastrofy-v-Vengrii 9. Astrelin, I. and Kosogina, I. and Kyrii, S. (2020) Utilization processing of waste of alumina production into water treatment reagents.

10.

Poulin, É., Blais, J.-F., & Mercier, G. (2008). Transformation of red mud from aluminium industry into a coagulant for wastewater treatment.

11.

Kosogina, I. V., Astrelin, I. M., & Stasyuk, N. V. (2013). Coagulation reagent from alumina production waste.

12.

Kyrii S., Kosogina I., Astrelin I., Kyrienko O. (2015). The efficiency of coagulation treatment wastewater by reagent obtained from waste alumina production.

13.

Kulishenko, A. E., Klimenko, N. A., Grechanik, S. V., Kravchenko, T. B., Kostyuk, V. A., Avramenko, L. P., & Kosogina, I. V. (2018). The Use of Products of Recycling Waste of Aluminum Manufacturing as a Coagulant when Purifying Highly Colored Natural Water.

14.

Wang, Y., Yu, Y., Li, H., & Shen, C. (2016). Comparison study of phosphorus adsorption on different waste solids: Fly ash, red mud and ferric–alum water treatment residues.

16. Kyrii, S. O., Kosogina, I. V., Astrelin, I. M., & Mosiyuk, V. Y. (2017). Utilization of «red mud» being a part of new effective adsorbent in water treatment.

221

19.

Sushil, S., & Batra, V. S. (2008). Catalytic applications of red mud, an aluminium industry waste: A review. Applied Catalysis B: Environmental, 81(1-2), 27. Косогина И. В., Клименко Н. А., Савчина Л. А., Кирий С. А., Астрелин И. М., Самсони-Тодорова Е. А.Сорбция сульфаниловой кислоты и ионов меди активированным углем, модифицированным оксидами металлов. – Вісник ЧДТУ, №3, 2019. – С. 83–91. НАПРЯМКИ РАЦІОНАЛЬНОГО ВИКОРИСТАННЯ ВІДХОДІВ ВУГІЛЬНИХ ШАХТ Павличенко А. В., доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри екології та технологій захисту навколишнього середовища Національний технічний університет «Дніпровська політехніка» (м. Дніпро) Кулина С. Л., викладач-методист ДВНЗ «Червоноградський гірничо-економічний коледж» (м. Червоноград, Львівська обл.) Незадовільна екологічна ситуація, яка сьогодні формується у вугледобувних регіонах, постійно погіршується. Видобуток вугілля в Україні триває вже понад 200 років, і тому в державі склалися багаторічні традиції видобування та переробки вугілля. Зокрема видобування вугілля впродовж усього часу на вугледобувних підприємствах держави проводиться майже без урахування сучасних екологозберігаючих і маловідходних технологій. Так, наприклад, встановлено, що в середньому на видобуток 1 т вугілля, видобутого підземним способом, припадає близько 0,6 т пустої породи. Зазвичай ця порода складується у породні відвали [1-3]. Видобуток і використання паливно-енергетичних ресурсів призводить до утворення значних обсягів відходів, які в більшості випадків є масштабними техногенно-створеними джерелами постійного негативного впливу на компоненти довкілля. Розміщення відходів в навколишньому середовищі призводить до відчуження значних територій та підвищення небезпеки виникнення надзвичайних ситуацій техногенного характеру. В України на сьогодні існує понад 900 відвалів відходів вуглевидобутку, четверта частина яких активно горять або мають осередки самозаймання. Наявність породних відвалів створює низку екологічних, соціальних та економічних проблем, тому актуальним питанням є розробка стратегії поводження з даним видом відходів гірничодобувної промисловості. Відомо, що саме породні відвали в більшості негативно впливають на усі компоненти довкілля гірничопромислових регіонів, несуть значну загрозу для природних, міських ландшафтів і здоров’я населення. Усе це вимагає запровадження ефективних заходів щодо їх обліку, екологічного оздоровлення і вибору раціональних напрямів подальшого використання [1]. Утилізація та комплексне використання породних відвалів на сьогодні повинно стати пріоритетним напрямком розвитку вугледобувної промисловості, що дозволить знизити негативний вплив гірничих підприємств на довкілля. Відомо, що при видобутку вугілля втрачається від 20 до 45% його розвіданих запасів; крім того на поверхню видаються так звані «пусті» породи в яких знаходиться значна кількість сировини, що безповоротно втрачається. Так, при видобутку кам’яного вугілля у Львівсько-Волинському вугільному басейні в породні відвали потрапляють сапропеліти, які можуть широко використовуватися як сировина для отримання екологічно чистих добрив різного призначення. У складі органічної частини сапропелів є біологічно активні речовини (гумінові кислоти, вітаміни), а однією з вагомих характеристик сапропелю як добрива – є загальний рівень зольності та вмісту кремнію, заліза, сірки, карбонатів, кальцію, рівень кислотності та ін. Мінеральна частина сапропелю, яка представляє собою основну складову сапропелевих добрив, містить велику кількість мікроелементів: Co, Mn, Cu, B, Zn, Br, Mo, V, Cr, Be, Ni, Ag, Sn, Pb, As, Ba , Sr, Ti. У порівнянні з торфом і торфоперегнійними компостами, органічна маса сапропелевих добрив відрізняється більш високим вмістом гідролізуємих речовин, таких як амінокислоти, вуглеводи широкого спектру, геміцелюлози та азотовмісні сполуки. Сапропелеві добрива багаті на вітаміни групи B (B1, B12, B3, B6), E, C, D, P, каротиноїди, ферменти (наприклад, 222

каталази, пероксидази, редуктази, протеази). Сапропель, як екологічно чисте та високоякісне органо-мінеральне добриво, застосовується для усіх типів ґрунтів і рослин (зокрема для збільшення вмісту в ґрунті гумусу, азоту і мікроелементів). У результаті внесення сапропелевих добрив в ґрунти, поліпшується її механічна структура, вологість і аерування. Добрива з сапропелю сприяють мобілізації ґрунтового складу, самоочищення земельних угідь і орних ґрунтів від хвороботворних і шкідливих організмів. Сапропеліти найбільш поширено залягають в південній частині басейну, а саме у Межирічанському та Забузькому родовищах. Найпоширеніше сапропелеве вугілля складає верхню або нижню частину пластів, рідше зустрічається у вигляді прошарок чи лінз серед гумусового вугілля або вміщуючих порід (потужність прошарків коливається в межах 0,4–0,75 м). Однак існуючі технології видобутку вугілля в басейні не передбачають селективного видобутку, тому сапропеліти в загальній масі потрапляють на поверхню, а потім у породні відвали, що призводить до їх втрати та збільшення обсягів відходів вуглевидобутку, які розміщуються на земній поверхні, замість того щоб широко використовуватися в якості сировини для одержання екологічно чистих добрив різного призначення. З метою впровадження селективного видобутку вугілля та технології видобутку вугілля з закладкою породи у відпрацьований простір лави пропонується модернізація вугледобувного комбайна РКУ-10. Даний вугледобувний комбайн працює, як по човниковій, так і односторонній схемі видобутку з самозарубкою без ніш в правому и лівому вибоях. Запропонована модернізація вугледобувного комбайна дозволить здійснювати селективний видобуток вугілля. З цією метою пропонується на корпус редуктора, висота якого не перебільшує 0,5 м, встановити замість 2 паразитних шестерень – 4. Така заміна забезпечить підйом виконавчого органу від 0,5 м до 2,0 м по висоті. Оскільки вугледобувний комбайн РКУ-10 згідно з заводською інструкцією, може обладнуватися шнеками діаметром не лише 56 см, але і 63,71,80 см, отже заміна шестерень дозволить змінити діапазон виймальної потужності замість 1,1–1,93 м на 0,56–2,5 м. Характеристика виймальної потужності модернізованого вугледобувного комбайна РКУ-10 представлена в табл 1. Таблиця 1 – Параметри модернізованого комбайна РКУ-10 Діаметр шнека, м Мінімальна висота, м 0,56 0,56 0,63 0,63 0,71 0,71 0,8 0,8

Максимальна висота, м 2,38 2,42 2,46 2,50

Завдяки такій модернізації комбайна, по-перше, можливе впровадження селективної технології, яка забезпечить збереження сапропелітів або видобуток лише прошарків вугілля при складній будові пласта (зольність такого вугілля не буде перевищувати 18%); по-друге – отримати додатковий прибуток для гірничих підприємств від продажу високоякісного сільськогосподарського добрива; по-третє, впровадити технології закладки пустих порід у відпрацьований простір лави, що дозволить зменшити гірський тиск, кількість та площу породних відвалів та покращити екологічну ситуацію в вугледобувному регіоні. Ще одним із напрямків, який дозволяє знизити негативний вплив породних відвалів на довкілля, крім відомих таких, як використання відвалів у якості будівельних матеріалів та добрив повинно стати вилучення з них цінних металів. Тому, саме зараз існуючі породні відвали доцільно розглядати як альтернативний варіант поповнення вторинних ресурсів. На сьогодні гірничі підприємства використовують лише 3% від загального об’єму породи, яка видається на поверхню, з них близько 5% використовується для будівництва автомобільних доріг, решта породи – це джерело забруднення довкілля. Тому основним споживачем відходів повинно стати саме гірниче підприємство, яке повинно проводити видобуток з закладкою відпрацьованого простору. Але закладка відпрацьованого простору повинна проводитися не лише під час проведення очисних робіт, а й з метою підтримання штреків, шляхом викладення бутових смуг. Ці заходи дозволять знизити витрати на підтримання підготовчих та очисних виробок, покращити умови провітрювання і 223

температурного режиму очисних та підготовчих виробок та керувати гірничим тиском в очисних виробках. Також раціональним місцем для розташування породи в шахті повинні стати виробки, що гасяться, до цього часу чомусь такий варіант взагалі не розглядається. В цьому випадку закладку породи можна проводити з використанням скреперних установок або пнемозакладних комплексів. На більшості гірничих підприємств України впровадження таких технологій вуглевидобутку залишається лише в проєктах. Ситуація пояснюється тим, що на шахтах відсутні ефективні засоби транспортування пустої породи в межах шахтних полів, недостатня потужність компресорного обладнання та в цілому комплексів з закладки пустої породи. Але вирішення задач раціонального природокористування вимагає від вугледобувних підприємств створення інфраструктури закладних робіт, яка дозволить перейти на технології видобутку вугілля з припиненням видачі пустої породи з шахти. Адже, транспортування пустої породи по гірничим виробкам, видача її на поверхню та складування у відвали пов'язане зі значними матеріальними та трудовими ресурсами, що збільшують собівартість видобутого вугілля та призводять до погіршення екологічної ситуації у регіонах. Впровадження безвідходних технологій дозволить, зменшити загальні об'єми пустої породи на поверхні, як джерела забруднення довкілля, зменшити деформаційні процеси на земній поверхні більше ніж на 30–45% у порівнянні з деформаціями які відбуваються при видобутку вугілля з управлінням покрівлею традиційними способами. Також суттєвими перевагами впровадження таких маловідходних технологій є те що вони дозволяють комплексно вирішити як екологічні проблеми так і технологічні. На нашу думку, важливим економічним чинником, який дозволив би примусити гірничі підприємства, що працюють без повної або часткової закладки породи у відпрацьований простір, може стати збільшення ставки екологічного податку за кожну тону породи, яка розміщується ними на земній поверхні. Отже, з метою зниження негативного впливу породних відвалів на земну поверхню гірничі підприємства повинні впроваджувати селективний видобуток вугілля, що дозволить проводити попутний видобуток інших корисних копалин; проводити закладку відпрацьованого простору не лише лав, але й виробок що погашаються. Гірничі підприємства повинні стати основними споживачами своїх відходів. Усі вище перераховані заходи дозволять покращити екологічну ситуацію в регіонах вуглевидобутку, а гірничим підприємствам отримувати прибутки від реалізації додаткової продукції. Література: 1. Екологічна безпека териконових ландшафтів Донбасу [Текст]: моногр. / М. Ф. Смирний, Л. Г. Зубова, О. Р. Зубов. – Луганськ : видавництво СНУ ім. В. Даля, 2006. – 232 с.

2. Кузік І. М. Вплив породних відвалів шахт на компоненти довкілля та визначення можливостей щодо його зменшення. Екологія і природокористування. – 2012. – №15. – С. 31–37.

3. Павличенко А. В., Кулина С. Л. Екологічна небезпека гірничих відходів ліквідованих шахт Червоноградського гірничопромислового регіону. Збірник наукових праць НГУ. Дніпропетровськ: НГУ. 2015. №48. – С. 216–222. СУЧАСНЕ ОБЛАДНАННЯ ДЛЯ ПЕРЕРОБКИ ТВЕРДИХ ПОБУТОВИХ ВІДХОДІВ Гавриленко О. О., технічний директор ПрАТ «Бетонмаш» (м. Слов’янськ, Донецька обл.) Напрямок виробництва обладнання для переробки твердих побутових відходів (ТПВ) на заводі «Бетонмаш» представлено власними технологічними рішеннями, а також існує спільній проект з одним з провідних світових виробників сміттєпереробного обладнання, відомого під торговою маркою «PEAKS-ECO TECH» (Китай). Заводи з переробки ТПВ 224

нашого партнера успішно працюють в Норвегії, Мексиці, США, Китаї, Узбекистані. В арсеналі власних розробок існує три лінії з сортування ТПВ продуктивністю 15000, 25000 та 50000 тонн на рік. Основні вузли заводу 1. Барабанний грохот. Обертові барабанні грохоти забезпечують початкове сортування побутових відходів. Призначені для поділу потоку на дві частини в залежності від розміру.

2. Балістичний сепаратор. Балістичний сепаратор призначений для сепарації матеріалів в залежності від форм і характеристик. Здатний відокремлювати легкі матеріали, такі як плівка або папір, від важких або виробів, що перекочуються (пляшки, банки і т.д.).

3. Повітряно-балістичний сепаратор. Повітряно-балістичний сепаратор служить для досягнення максимальної ефективності лінії сортування, так як сепарує відходи на п’ять категорій: скляні пляшки і ПЕТ-пляшки, що містять воду, пластикові контейнери, папір і плівка, інертні матеріали, пил. Сортування відбувається за рахунок скоропідйомності матеріалів: важкі переміщаються вниз на нижню частину лопості, а легкі відокремлюються шляхом підйому на лопості з різними швидкостями. Пил поглинається вакуумним конвеєром, що допомагає поліпшити навколишнє середовище на робочому майданчику.

4. Магнітний сепаратор. Магнітний сепаратор призначений для відділення чорного металу від відходів за допомогою постійного магніту, і не потребує електричної енергії.

5. Вихровий сепаратор. Вихровий сепаратор відокремлює три типи матеріалів: залізо, неметалеві елементи і кольорові метали, такі як алюміній і мідь. Працює за принципом індукції (вихрові струми) високочастотного магнітного поля.

6. Оптична сортувальна система. Оптична сортувальна машина розпізнає і сортує органічний матеріал шляхом аналізу відбитого NIR (ближнього інфрачервоного) світла від поверхні матеріалу. Також система може сепарувати відходи за їх матеріалами і кольорам, використовуючи ближній, середній інфрачервоний і видиме світло. Одна з переваг – машину можна налаштувати на один необхідний матеріал (наприклад, Ви можете вибрати тільки ПЕТ, і програма буде майже не розпізнавати кришку з ПЕ або етикетку пляшки). Оптична сортувальна машина грає важливу роль в справі переробки та отримання палива з відходів 7. Прес. Прес призначений для зменшення обсягу перероблених матеріалів і створення спресованих тюків за допомогою потужного гідравлічного циліндра. Використовується для безперервного стиснення пластмаси, паперу та картону.

8. Подрібнювач. Подрібнювачі використовуються для зменшення обсягу великогабаритних відходів, такі як паперові матеріали, бампери, шини, холодильники, а також для подрібнення металобрухту, алюмінію, міді, пластмаси, твердих побутових та промислових відходів. Дана технологія дозволяє максимально ефективно використовувати кожну стадію обробки для отримання однорідного продукту, зручного для транспортування і подальшого повторного використання ресурсів, матеріалів і енергії.

225

ПЕРСПЕКТИВА ВИКОРИСТАННЯ ПЕТ-КРИШОК У ЯКОСТІ НЕЙТРАЛЬНОГО НОСІЯ БІОПЛІВОК В КОМПАКТНИХ АВТОНОМНИХ MBB-РЕАКТОРАХ Столяренко Г. С., доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри Довгаль Л. В., аспірантка Кафедра хімічних технологій та водоочищення Черкаський державний технологічний університет В основі процесів очищення стоків є біохімічні процеси. Покращення біологічного очищення стічних вод спостерігається з підвищенням концентрації активного мулу в аеротенку, так як знижується питоме навантаження на активний мул. Збільшення концентрації мулу призводить до покращення його метаболічних властивостей та підвищенню окислювальної потужності аеротенку. Підвищення дози мулу в аераційній споруді можна досягти при використанні нейтральних носіїв для утворення на них фіксованої мікрофлори. Якщо такі носії біоплівки є плаваючими, то технологія носить назву МВВR (мoved bed biofilm reactor). Завдяки носіям з біоплівкою інтенсифікують процес біологічного очищення та зменшують негативний вплив токсичних речовин на активний мул. При використанні додатково іммобілізованого мулу, розміщеного на носіях, очищення води здійснюється двома групами біоценозів – активного зваженого мулу та мулу біоплівки, прикріпленого до нейтральних носіїв. Для проведення досліджень створено модельну установку аеробного біологічного очищення стічних вод. Установка – це модель одноступеневого аеротенка-змішувача, що працює при безперервній аерації в стаціонарному режимі, з вторинним відстійником (рис 1). Досліди проводились за умов сталої температури + 20 °С. Поживним середовищем слугувала стічна вода з очисних споруд м. Черкаси. Стічні води дозувалися в модельну установку біологічної очистки зі збірника 3. Активний мул в аеротенк подавався зі збірника 2. Активний мул приводився в циркуляцію за допомогою системи аерації. Повітря в аеротенк для аерації подавалося через диспергатори компресором 1. При достатній концентрації кисню створюються сприятливі умови для розвитку мікроорганізмів, які проводять процес біоокиснення. На поверхні біоплівки активного мулу, де утворюються мікрозони з підвищеною концентрацією органічних речовин, проходить процес біохімічного очищення. Надлишкова маса мікроорганізмів в суміші з потоком води виносилася з псевдозрідженим шаром і відділялася від води в окрему ємність 6. Перша частина досліджень проводилася в стандартних умовах роботи промислових аеротенків біоценозами активного мулу, що знаходився в підвішеному стані. Друга частина досліджень проводилася в умовах очистки стічної води як біоценозами активного мулу, що знаходився в підвішеному стані, так і біоплівкою, прикріпленою до носіїв 5. В якості носія біоплівки активного мулу кришку пляшок мінеральної води. ПЕТ-кришка використовується як вторинна сировина після первинного використання, тобто таким чином можна повторно використати дані пластикові відходи та замінити ними дороговартісні імпортні МВВ – реактори. Середня вартість нейтральних носіїв біоплівок виробництва КНР – 500–800 $. Для іммобілізації мікроорганізмів активного мулу, носії занурювалися на певний час в концентровану (густу) суспензію клітин, взятих з очисних споруд. На зовнішній поверхні носіїв утворювалася біоплівка. Далі носії переносилися в аеротенк для проведення досліджень. По закінченню досліджень очищена вода і активний мул виводяться з установки. Ефективність процесу біологічної очищення контролювалася за зміною у стічній та очищеній воді наступних показників: хімічне споживання кисню (ХСК), водневий показник (рН).

226

/////// Рис 1. Схема експериментальної установки інтенсифікації аеробного біологічного очищення стічних вод: 1 – компресор; 2 – збірник активного мулу; 3 – збірник стічних вод; 4 – модель одноступеневого аеротенка-змішувача; 5 – носії мікроорганізмів активного мулу; 6 – ємність для очищеної води

В результаті проведених лабораторних досліджень на модельній установці було отримано наступні результати. Графічні залежності змін ХСК наведені на рис 2. Характер зміни ХКС, представлений кривими 1 та 2 на рис 2 наглядно демонструє прискорення біохімічних процесів окислення за умови використання носіїв біоплівки. За один і той же проміжок часу ступінь очищення стічних вод зростає після 5 до 60 хвилин проходження процесу на 44–94%. Тобто використання носіїв біоплівки в аеротенку дозволить скоротити час очищення стічних вод і прийняти більшу кількість стічної води не змінюючи його конструкцію. Отже, з великою долею ймовірності, можна прогнозувати, що повторне використання ПЕТ-кришок від пляшок мінеральної води у якості нейтрального носія біоплівки в реакторах значно здешевить облаштування автономної станції водоочищення. Встановлено, що характер наростання біомаси іммобілізованої біоплівки значно не відрізняється від такого на промислових аналогах носіїв. Важливим показником біохімічної очистки води є контроль зміни водневого показника середовища, що очищується аеробними бактеріями. Аеробні бактерії активного мулу та біоплівки на носії в результаті своєї життєдіяльності окиснюють органічні забруднювачі. При цьому утворюються різноманітні продукти окиснення, але кінцеві речовини це вуглекислий газ, вода, амоніак, нітрати, що результатом переробки аеробними організмами азотовмісних органічних сполук.

350

300

1

250

Показник ХСК,

200

150

2

100

50

0 0

10

20

30

40

50

60

70

ƭ, хв. Рис. 2. Графічні залежності зміни показника ХСК розчину стічної води

Рис 2. Графічні залежності зміни показника ХСК розчину стічної води в процесі біологічного очищення в МВВ – реакторі в аеротенку.

1 - без використання носіїв біоплівки; 2 - з використанням носіївта біоплівки.

1 – без використання носіїв біоплівки; 2 – з використанням носіїв біоплівки

227

При зміні кислотно-лужного балансу в середовищі, змінюються основні учасники біохімічної деградації органічного забруднення з числа мешканців біоценозу активного мулу та біоплівки. Зміщення водневого показника в сторону лужного середовища є свідченням інтенсивного біохімічного розкладання забруднювачів у стічних водах. При проведенні дослідження було встановлено, що даний показник потребує більш тривалого спостереження порівняно з хімічним споживанням кисню. На рис 3 представлено динаміку зміни в часі рН розчину стічної води в процесі біологічного очищення в аеротенку. Встановлено, що рН розчину стічної води з часом проходження процесу біохімічного розкладання забруднювачів зростає. Така зміна свідчить про початок процесу біологічного розкладання органічних сполук. За перших 20 хвилин спостерігається активна зміна середовища з нейтрального до слабо лужного. В подальшому спостерігається більш повільне зростання величини рН для умов використання носіїв біоплівки в аеротенку. Це свідчить про більшу величину швидкості окисних процесів в аеротенку за рахунок збільшення масової концентрації активного мулу в аеротенку при використанні носіїв.

9

1 8,5

2

p

8

7,5

7

6,5

6

0

10

20

30

40

50

60

70

ƭ, хв. Рис. 2. Графічні залежності зміни показника pH розчину стічної води

Рис 3. Графічні залежності зміни рН розчину стічної води в процесі біологічного очищення в аеротенку: 1 – без використання носіїв; 2 – з використанням носіїв 1 - без використання носіїв біоплівки; 2 - з використанням носіїв біоплівки.

Встановлено, що рН розчину стічної води з часом проходження процесу біохімічного розкладання забруднювачів зростає. Така зміна свідчить про початок процесу біологічного розкладання органічних сполук. За перших 20 хвилин спостерігається активна зміна середовища з нейтрального до слабо лужного. В подальшому спостерігається більш повільне зростання величини рН для умов використання носіїв біоплівки в аеротенку. Це свідчить про більшу величину швидкості окисних процесів в аеротенку за рахунок збільшення масової концентрації активного мулу в аеротенку при використанні носіїв. В цілому на основі отриманих експериментальних даних можна зробити висновок, що використання поверхні з іммобілізованою біоплівкою може мати високе практичне значення при біологічному очищенні, яке дозволяє ефективно очищувати стічні води, що характеризуються різним складом і концентрацією забруднюючих речовин. Проведені дослідження дозволяють заявляти, що при спорудженні автономних станцій водоочищення з використанням МВВR – технологій для окремого домогосподарства можна замінювати дороговартісні носії іммобілізованої біоплівки на ПЕТ-кришки, які є джерелом пластикового забруднення довкілля України, оскільки практики роздільного збирання побутових відходів у нас розвинені та поширені поки що слабко. Література: 1 Іванниця В. О. Сучасні уявлення щодо механізмів формування біоплівки // Мікробіологія і біотехнологія – 2011. – № 2 – С. 8–21.

2 Марданова А. М., Кабанов Д. А, Рудакова Н. Л., Шарипова М. Р. – Биопленки: основные методы исследования: учебно-методическое пособие / Марданова А. М. с соавт. – Казань : К(П)ФУ, 2016. – 42 с.

228

3 Xavier K. B., Bassler B. L. LuxS quorum sensing: more than just a numbers game // Curr.Opin. Microbiol. – 2003. – V. 6. – P. 191–197.

4 Lariyah M. S., Mohiyaden H. A., Hayder G., Hussein A., Basri H., Sabri A. F., Noh M. N. (2016) Application of Moving Bed Biofilm Reactor (MBBR) and Integrated Fixed Activated Sludge (IFAS) for Biological River Water Purification System: A Short Review 5 Rui Zhang, Lutian Wang, Ping Chen, Yuewu Pu (2018) Shifts in microbal community structure and diversity in a novel waterfall biofilm reactor combined with MBBR under light and dark conditions 6 R. Delatolla, Bradley Young, A Stintzi (2017) Application of the MBBR Technology to Achieve Nitrification Below 1° C: Biofilm and Microbiome Analysis УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ ПОВОДЖЕННЯ З ВІДХОДАМИ В УКРАЇНІ НА ОСНОВІ ПРИНЦИПІВ ЦИРКУЛЯРНОЇ ЕКОНОМІКИ Гахович Н. Г., кандидат економічних наук, старший науковий співробітник відділу промислової політики ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАНУ» (м. Київ) Питання твердих побутових відходів (ТПВ) є дуже актуальною і дуже гострою для України. Так, щороку в Україні утворюється приблизно 11 млн т ТПВ, а за 2019 р. утворилось майже 53 млн м3 ТПВ, або понад 10 млн т, які захоронюються на 6 тис сміттєзвалищ і полігонів загальною площею майже 9 тис га [1]. Водночас річна кількість відходів на душу населення становить близько 300 кг (дані Держстату України). Україна потрапила на 9 місце рейтингу країн з найбільшим обсягом сміття на одного жителя за версією американського агентства 24/7 Wall Street [2]. Збільшення показників утворення відходів пов’язане з підвищенням рівня життя, враховуючи співвідношення між динамікою ВВП на душу населення та рівнями питомого утворення відходів. Рівень переробки ТПВ в Україні коливається від 3 до 8%, тоді як для країн Європейського Союзу він складає до 60% ТПВ [3]. При цьому більше 90% ТПВ спрямовується на полігони та несанкціоновані звалища. Згідно з офіційними даними Міністерства розвитку громад та територій України, 8838 га землі зайнято близько 6073 полігонами та звалищами, хоча неофіційні показники можуть бути навіть ще вищими. Завдяки впровадженню, в 1462 населеному пункті роздільного збирання побутових відходів, роботі 34 сміттєсортувальних ліній, 1 сміттєспалювального заводу і 3 сміттєспалювальних установок перероблено та утилізовано близько 6,1% побутових відходів, з них: 2% спалено, а 4,1% побутових відходів потрапило на заготівельні пункти вторинної сировини та сміттєпереробні лінії [4]. Регіональний аналіз звалищ ТПВ як складової циркулярної економіки в Україні показав, що домінуючим способом поводження з побутовими відходами залишається їх вивезення та захоронення на полігонах та сміттєзвалищах. Відповідно до Закону України «Про альтернативні джерела енергії» «зелений тариф» встановлюється для суб’єктів господарювання, які виробляють електричну енергію з біомаси (у т.ч. органічної складової ПВ) та біогазу, утвореного на полігонах побутових відходів. На 19 полігонах влаштовано систему вилучення біогазу. Утилізація побутових відходів здійснюється на сміттєспалювальному заводі в місті Києві, а також експлуатуються сміттєспалювальна установка в м. Люботин Харківської області та дві сміттєспалювальні установки в місті Харків. На сьогодні лише 3% ТПВ в Україні перетворюються на енергію шляхом спалювання, а максимальне значення, визначене у Національній стратегії – 10%. Тобто, для досягнення встановлених цілій достатньо побудувати ще 2–3 аналогічні сміттєспалювальні заводи, а також 384 нових полігонів. На сьогодні не розвинуті в Україні ще два основних способи отримання енергії з побутових відходів – біогаз, отриманий шляхом примусової газифікації органічної складової побутових відходів, або вироблення RDF-паливо (Refuse Derived Fuel). І перший, і другий способи є цікавими для підприємців, адже мають високу ймовірність швидкої окупності інвестицій.

229

Окрім того, що такі полігони займають земельні ділянки, вони виділяють парникові гази й забруднювальні речовини, які потрапляють в атмосферу, поверхневі шари ґрунту, ґрунтові води та надра. Це негативно впливає на рослинний і тваринний світ, а також знижує якість життя в розташованих поблизу житлових районах. Відсутність роздільного збирання та утилізації відходів, що містять токсичні компоненти, підвищує ризик забруднення навколишнього середовища небезпечними речовинами. Пріоритетним шляхом вирішення проблеми зростання ТПВ є рециклінг – вторинна переробка відходів – впровадження циркулярної економіки. Використання відходів в якості вторинних матеріальних ресурсів має ряд переваг перед звичайний захороненням, а саме: ü зменшення тиску на навколишнє природне середовище; ü максимальне використання ресурсу матеріального об’єкта, що підлягає вторинній переробці; ü мінімізація забруднюючого впливу людської діяльності на стан довкілля, запобігання збільшенню сміттєзвалищ; ü збереження енергії та природних ресурсів. Циркулярна економіка починає діяти задовго до того, як товар приходить у непридатність, потребує переробки або ремонту. Концепція циркулярної економіки має на увазі безпосередню участь на етапах планування і розробки товарів для забезпечення тривалого життєвого циклу й високого потенціалу для подальшого повторного використання, модернізації, відновлення та рециклінгу [4]. Аналізуючи складові циркулярної економіки, ми можемо виділити поводження з відходами як одну із основних складових, адже дана концепція розглядає відходи як ресурс. Циркулярна економіка (економіка замкнутого циклу, циклічна або циклічна економіка – від англ. Circular economy; Cyclic economy; Closed-loop economy) – це економіка, заснована на відновлення ресурсів, альтернатива традиційної, лінійної економіки (створення, користування, захоронення відходів). Вона покликана змінити класичну лінійну модель виробництва, концентруючись на продуктах і послугах, які мінімізують відходи і інших видів забруднення [5]. Перехід на моделі економіки замкнутого циклу набуває глобального характеру, і переваги впровадження даної концепції стають все більш очевидними. За оцінками експертів Фонду Еллен МакАртур до 2025 р циркулярна економіка може щорічно забезпечувати приріст доходу світової економіки понад 1 трлн дол США. Крім цього, перехід до циркулярної економіці створить величезні можливості для модернізації виробництва і впровадження промислових інновацій, забезпечуючи щорічний приріст продуктивності на 3%, і, як наслідок, – приріст ВВП на 7% [6]. Ці вражаючі цифри є найкращою мотивацією переходу до циркулярної економіці, як для політиків, так і для промислових підприємців. Для розвитку циркулярної економіки багато країн стали активно використовувати різні інструменти і механізми державної політики, з метою забезпечення її комплексності: від впровадження технологій, фінансування і форм ведення бізнесу, до формування готовності суспільства в цілому змінювати свої звички і створювати нові схеми взаємодії. Однак досягнення поставленої мети неможливо без зміни існуючих виробничих стратегій, з урахуванням кращих світових практик з впровадження концепції циркулярної економіки забезпечують позитивний економічний ефект як для виробника, так і для споживача. Перехід до циркулярної економіці може принести користь країнам за рахунок підвищення стійкості розвитку, створення робочих місць, охорони навколишнього середовища і зниження викидів шкідливих речовин. Водночас, існують різні оцінки щодо переваг і можливих ризиків, співвідношення і структура яких на тій чи іншій території обумовлюють необхідність диференціації підходів до впровадження даної концепції в країнах з різним рівнем розвитку. При цьому розуміння і ступінь актуальності питань циркулярної економіки значно різняться по країнах і залежать від специфіки природного, людського, фізичного та інституційного капіталів кожної країни, рівня її розвитку і соціально-економічних пріоритетів, екологічної культури суспільства. З одного боку, циркулярна економіка – доля держав із сильною економікою і високорозвиненою технологією і культурою виробництва.

230

Існує певний ризик в тому, що розвинені країни і компанії будуть використовувати модель циркулярної економіки, впроваджуючи свої технологічні переваги як привід для отримання доступу до ринків і гарантій на збереження займаної частки. З іншого боку, країни, що розвиваються з більш низьким доходом можуть вважатися більш циркулярним, ніж розвинені, в тому сенсі, що з більшості викинутих речей витягуються деталі для переробки та ремонту. Питання полягає в тому, як перетворити ці процеси в можливість сталого розвитку. Наявність в країнах, що розвиваються циркулярних процесів, більшість з яких пов'язані з сортуванням і повторним використанням відходів, забезпечує так звані «точки зростання», які дозволять урядам, приватному сектору та іншим зацікавленим учасникам просувати інноваційні моделі [7]. Розширення масштабів циркулярної економіки на глобальному рівні вимагає поєднання бізнес-моделей, технологічних досягнень та інновацій, а також спільних зусиль зацікавлених сторін, включаючи представників бізнесу і держави. Бізнес-моделі виступають інструментом або джерелом інновацій: забезпечуючи як інструмент можливість впровадження результатів різних видів інновацій в продуктах і послугах, процесах і / або в різних організаційних налаштуваннях; допомагаючи в якості джерела інновацій вивести на ринок існуючі продукти і послуги по-новому. Бізнес-моделі також можуть одночасно грати обидві ролі - коли впроваджуються як продукти, так і сервіси, процеси та організаційні структури, і розробляються шляхи їх доставки на існуючі або нові ринки. Застосування циркулярних бізнес-моделей в різних галузях призводить до суттєвих економічних, екологічних та соціальних вигод. Наприклад, за оцінками експертів впровадження принципів економіки замкнутого циклу в автомобілебудування дозволить скоротити споживання сировинних ресурсів на 98%, забезпечити економію енергії на рівні 83%, знизити вартість готової продукції на 40%, зменшити викиди вуглекислого газу на 87%. На підставі досліджень світового практичного досвіду впровадження концепції циркулярної економіки експертами компанії Accenture розроблена загальновизнана класифікація інноваційних бізнес-моделей, що реалізуються як в окремо, так і спільно. Це: циркулярні поставки або циркулярні ланцюги доданої вартості; відновлення і переробка ресурсів; продовження життєвого циклу продукту; платформи для обміну і спільного використання; продукт як послуга (сервісізація) [8]. Циркулярні поставки або циркулярні ланцюги доданої вартості – модель, в якої обмежені ресурси замінюються на повністю поновлювані джерела. Компанія «Royal DSM» розробила целюлозний біоетанол, в якому сільськогосподарські відходи, а саме: кукурудзяні качани, лушпиння, листя і стебла, перетворюються в поновлюване паливо. Продовження життєвого циклу продукту – модель, що дозволяє за допомогою відновлення, ремонту, модернізації або ремаркетингу продукту зберегти економічну вигоду як можна довше. Ця модель також передбачає перехід від продажу речей до продажу послуг з їх використання. Платформи для обміну і спільного використання (sharing economy) – модель, яка будується на обміні товарами або активами, що мають невеликий коефіцієнт використання. Прикладами платформ спільного користування є транспорт – «Blablacar», житло – «Airbnb» та інші. Продукт як послуга (сервісізація) – модель, в якій клієнти використовують продукцію шляхом «оренди» з оплатою за фактом використання. Компанія «Philips», наприклад, продає освітлення як послугу. Організація залишає за собою право володіння обладнанням, тому клієнти не платять за монтаж і поломку обладнання – все це є сервісною складовою договору. Основні принципи економіки замкнутого циклу засновані на відновлення ресурсів, переробці вторинної сировини, перехід від викопного палива до використання поновлюваних джерел енергії. Даний тип економіки розглядається як частина Четвертої промислової революції, в результаті якої в цілому підвищиться раціональність користування ресурсами, в тому числі природними, економіка стане більш прозорою, передбачуваною, а її розвиток швидким і системним. Думки про циркулярної економіці або циклічності широко визнані корпораціями, вченими і соціальними і екологічними організаціями та організаціями, які створюють нові 231

можливості і проблеми для адаптації і практики в промисловості і споживачів. Ця модель є стійкою з точки зору безпрограшної ситуації з боку виробників і споживачів; обидва отримують вигоду від ціннісної пропозиції для споживання шляхом забезпечення економічного, соціального та екологічного благополуччя. Циркулярна економіка – це циклічність і виконання в ланцюжку створення вартості. В Україні динаміка поводження з відходами є нестабільною і лише невелика частка підлягає вторинній переробці, а більшу частину відходів відвозять на сміттєві полігони. Ринок вторинної сировини є непрозорим і більш ніж на 50% він перебуває в тіні. Це посилює значення впровадження екологічно-дружніх моделей циркулярної економіки, успішна реалізація яких залежить від тісної співпраці регіональних (місцевих) і державних (центральних) органів влади. Тому, впровадження циркулярної економіки дає можливість заново винайти нашу економіку, зробивши її більш стійкою і конкурентоспроможною. Це приносить користь європейським підприємствам, галузям і громадянам, таким як: - більш інноваційні та ефективні способи виробництва і споживання; - захист бізнесу від браку ресурсів і нестійких цін; - можливості для місцевої роботи і соціальної інтеграції; - оптимізація поводження з відходами, що сприяє переробці відходів і скорочує обсяг звалищ; - економія енергії, оскільки менше виробничих процесів вимагає менше енергії; - вигоди для навколишнього середовища з точки зору клімату та біорізноманіття, забруднення повітря, ґрунту і води. Література: 1. Стан сфери поводження з побутовими відходами в Україні за 2019 рік. Міністерство розвитку громад та територій України. URL: https://www.minregion.gov.ua/napryamkidiyalnosti/zhkh/terretory/stan-sfery-povodzhennya-z-pobutovymy-viь (дата звернення 10.03.2020) 2. Україна потрапила в топ країн з найбільшим обсягом сміття на людину. URL: https://www.pravda.com.ua/news/2019/07/15/7220956 (дата звернення 18.02.2020) 3. Тимошенко І. Л., Дронова О. Л. Циркулярна економіка для умов України. Формування ринкових відносин в Україні. №9 (208). 2018. – С. 120–127.

4. Зварич І. Циркулярна економіка і глобалізоване управління відходами. Журнал європейської економіки. Т. 16. № 1. 2017. – С. 41–57. ДО ПИТАННЯ СТВОРЕННЯ ЕКОЛОГІЧНО СПРИЯТЛИВИХ ТЕХНОЛОГІЙ Максін В. І., доктор хімічних наук, професор Стандритчук О. З., кандидат хімічних наук, науковий співробітник Кафедра аналітичної і біонеорганічної хімії та якості води Національний університет біоресурсів і природокористування України (м. Київ) Існуючі до нині концепції створення безвідходних технологій [1] і уявлення про невичерпність природних ресурсів, на наш погляд, є неспроможними. Свідчення цього – зниження відтворення природних ресурсів в умовах прогресуючого накопичення в навколишньому середовищі техногенних забруднень. Останнє за своїми масштабами досягає такого рівня, коли подальше незбалансоване накопичення не тільки високо небезпечних забруднень (кольорові і важкі метали, радіоактивні елементи, ціаніди, пестициди, інші органічні та неорганічні відходи), а тих, що вважалися раніше нешкідливими хімічними сполуками (хлориди, сульфати, карбонати натрію, кальцію, магнію і т.п.), з кожним роком стає все більш згубним і небезпечно можливими незворотними екологічними наслідками вже протягом найближчого часу. У зв’язку з цим досить актуально стоїть питання розробки нових концептуальних підходів, перш за все, в області очищення стічних вод. Нами 232

запропоновано деякі положення розробляємої нами концепції екологічно сприятливих технологій [2]. Зокрема, перший основний принцип концепції екологічно сприятливих технологій заперечує поняття безвідходності виробництв, будь то промислові системи, або скупчення біологічних об’єктів, і є, по суті, аналогією основного закону термодинаміки – «Безвідходне виробництво (технологія в замкнутій системі, якою є навколишнє середовище (біосфера Землі) неможливо». Цей принцип підтверджується навіть на рівні функціонування скупчень біологічних об’єктів, більш досконалих на предмет балансу споживаючих речовин і відходів їх життєдіяльності з навколишнім середовищем, ніж технологічні системи. Розробка ж технологій, що передбачають виділення з відходів даного виробництва рафінованих хімічних речовин, готових для подальшого вживання, не є доказом безвідходності виробництва. в останньому випадку все зводиться до накопичення рафінованих хімічних речовин, появи нових завуальованих «хвостів» і переносу проблеми відходів на новий рівень або в другі виробництва, які переробляють або споживають ці побічні продукти. Про це свідчить не убуваючи, а прогресуючи накопичення техногенних і біогенних відходів у навколишньому середовищі. Зупинити порочну практику і знизити її негативний вплив на біосферу може збалансований підхід до проблеми відходів, в тому числі очищення природних і промислових стічних, заснований на вивченні фундаментальних (природних) закономірностей розподілу хімічних елементів в об’єктах навколишнього природного середовища [3, 4]. Тому, другий принцип екологічно сприятливих технологій по суті означає визнання фундаментальності вікового балансу (рівноваги) хімічних елементів в об’єктах навколишнього середовища (земна кора, гідросфера, атмосфера і біологічні об’єкти). Згідно з цим принципом – «Склад відходів, що скидаються або забороняються, повинен бути близький до природних фундаментальним співвідношень, що характерні віковому балансу хімічних елементів в об’єктах навколишнього середовища». Рудні поклади корисних копалин як продукти скупчення біогенних компонентів, природні води можуть служити зразками розумного складу скидаємих відходів. Як приклад, подібної організації відведення з виробництва екологічно небезпечних відходів, що містять іони важких, кольорових і рідкісних металів, є виділення їх у вигляді нерозчинних сполук (карбонатів, фосфатів і ін.) [2, 5]. Проблеми видалення відходів і використання додаткових реагентів представляють одну з найбільш важких завдань в реалізації другого принципу, і є ключовою ланкою третього принципу екологічно сприятливих технологій: – «Складні виробництва у можливості повинні бути розосереджені на ділянки, що забезпечують споживання близьких за складом речовин з такою організацією відводу газоподібних, рідких і твердих відходів, при якій потоки містили б мінімальну кількість компонентів суміші з оптимальним співвідношенням інгредієнтів для їх роздільного виділення, а також забезпечувалося б мінімальне споживання додаткових реагентів і максимальне використання в якості таких кондиційних відходів власного або суміжного виробництв» [2]. Аналогією розукрупнення виробництв може служити розосередження біологічних систем, оскільки їх скупчення незважаючи на високу сумісність з навколишнім середовищем призводить до екологічних катаклізмів [3] і утворення біогенних відходів з подальшим перетворенням в рудні поклади. З огляду на викладене неважко помітити, що основним в концепції екологічно сприятливих технологій є дотримання умов вікового балансу хімічних елементів в об’єктах навколишнього середовища, відстеження порушення цієї рівноваги. Література: 1. Ласкорин Б. Н., Громов Б. В., Цыганков А. П., Сенин В. И. Проблемы развития безотходных производств. – М. : Стройиздат, 1981. – 207 с.

2. Максин В. И., Стандритчук О. З. // Екологія довкілля та безпека життєдіяльності. – 2007. – № 3.– С. 60–63.

3. Вернадский В. И. Химическое строение биосферы Земли и ее окружения. – М. : Наука, 1987. – 340 с.

233

4. Максин В. И., Стандритчук О. З. // Химия и технология воды. – 1995. – 17, № 2. – С. 210–218.

5. Наркевич И. П., Печковский В. В. Утилизация и ликвидация отходов в технологии неорганических веществ. – М. : Химия, 1984. – 240 с. ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМИ ТЕПЛОЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ ШЛЯХОМ ВИКОРИСТАННЯ РОСЛИННИХ ВІДХОДІВ Веремейчик Н. В., кандидат технічних наук, старший науковий співробітник Національний науковий центр «Інститут механізації та електрифікації сільського господарства» Сучасні економічні та політичні реалії зумовлюють необхідність утворення нових підходів щодо вирішення проблеми теплозабезпеченості яка є однією з основних складових забезпечення енергонезалежності України. Ці висновки відображені у Енергетичній стратегії до 2035 року де головними пріоритетами нашої держави є децентралізація владних повноважень шляхом передачі ресурсів і відповідальності за функціонування житловокомунальної сфери та комунальної енергетики на місцеві органи самоврядування, а також сприяння децентралізації системи енергопостачання шляхом використання місцевих видів палива і відновлювальних джерел енергії [1]. Реалізація зазначених пріоритетів потребує не лише пошуку альтернативних видів палива, а й впровадження організаційних і технологічних інновацій. Так енергетичні проблеми теплозабезпечення сільських і селищних громад можуть бути вирішені за рахунок використання місцевої біосировини й створенням соціально-економічних і технічних умов стабільного забезпечення якісним, безпечним та доступним місцевим біопаливом. За даними енергетичного балансу України, частка відновлюваних джерел енергії (ВДЕ) у загальному кінцевому споживанні енергії у 2017 році становила 6,7%, у 2016 році – 5,8%. Такий темп відповідає європейським показникам. Найвагоміша частка біопалива належить відходам – 80%. Постачання первинної енергії з біопалива та відходів становило близько 35 тис. МВт*год, що відповідає заміщенню близько 3,8 млрд куб м газу у 2017 році. За цим показником за 2010–2017 роки сектор ріс в середньому на 33% за рік. В урядових документах для біоенергетики зафіксовані амбітні плани: досягти 5 млн тонн н. е. на рік у виробництві тепла до 2020 року і 11 млн тонн н. е. на рік – у постачанні первинної енергії до 2035 року. Частка біоенергетики у загальному балансі постачання первинної енергії у 2035 році повинна досягти 11,4%. У 2025 році Україна повинна виробляти 30% відновлюваного тепла. У 2035 році – 40%, що еквівалентно заміщенню 12,2 млрд куб м на рік природного газу. Ресурсів біомаси для цього вистачає: за оцінками Біоенергетичної асоціації України, вони перевищують 21 млн тонн н. е. на рік. Наш біоенергетичний потенціал еквівалентний 25,4 млрд куб м природного газу на рік. У грошах це становить близько 6,8 млрд дол на рік при ціні газу 270 дол за тис куб м. Середня частка відновлюваної енергії, переважно біомаси, у виробництві тепла в ЄС у 2017 році становила 19,5%. У Швеції – 69%, у Фінляндії та Латвії – 54%, в Естонії – 51%, у Данії – 46%, в Литві – 46%, в Австрії – 32%. [2]. На території України (станом на 01.01.2019 року) налічується 28376 сільських населених пунктів, та 883 селищ міського типу, 686 об’єднаних територіальних громад [3], з них газифіковано менше половини (станом на 2014 рік 36,6%) [4]. Інші для опалення застосовують викопні види палива та продукти їх перероблення, значну частину сільських будівель опалюють також дровами або торфом. Українському селу потрібно змінювати традиційні підходи до свого теплозабезпечення і ефективно використовувати відходи, що залишаються від власного сільськогосподарського виробництва, шляхом переробки їх у паливні гранули чи брикети. Потенціал пожнивних решток 234

на енергетичні потреби становить близько 10 млн т у. п., не враховуючи витрат на потреби тваринництва та на відтворення ґрунту [5]. Важливим соціально-економічним аспектом реалізації цього завдання є створення сільськогосподарських кластерів теплозабезпечення сільських територій на основі місцевих відновлювальних джерел енергії. По своїй суті кластером є територіальне об’єднання суб’єктів господарювання, які зберігаючи юридичну самостійність й заключивши відповідні договори (контракти), займаються виробництвом продукції, формуючи замкнутий технологічний цикл її виробництва та реалізації. До кластеру з теплозабезпечення сільських територій можуть входити різні організаційноправові суб’єкти: органи державного управління та місцевого самоврядування, наукові та навчальні установи, переробні підприємства, виробники теплогенеруючого обладнання, фінансові структури, виробники с.-г. машин та обладнання тощо. Головною метою їхнього залучення до ведення спільної діяльності має бути створення сприятливих умов для виробництва, просування й реалізації продукції, впровадження інновацій, а також збільшення доходів усіх учасників об’єднання.

Рис 1. Організаційна модель кластеру з теплозабезпечення сільських територій

Схематично організаційна модель кластеру з теплозабезпечення сільських територій на основі місцевих відходів біосировини чи вирощених біоенергетичних культур наведена на рис 1. При цьому одним із основних завдань діяльності кластеру є забезпечення сталості надання послуг населенню, перерозподілу бюджету економії на вирішення соціальноекономічних проблем місцевої громади, створення нових робочих місць, залучення місцевого населення до енергоощадного споживання енергетичних ресурсів, налагодження співпраці між іншими галузевими об’єднаннями, а також формування платформи, побудованої на засадах співпраці для вирішення інших проблем. Література: 1. Енергетична стратегія України на період до 2035 року. Схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18 серпня 2017 р. № 605-р. Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/605-2017-%D1%80#Text 2. https://www.epravda.com.ua/rus/columns/2019/07/17/649726/ 3. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2019 року Державна служба статистики України 4. Державна служба статистики України. Статистичний бюлетень «Про основні показники роботи газового господарства України». http://www.ukrstat. 2014 рік.

5. Виробництво твердого біопалива з місцевої біосировини / Адамчук В. В., Мироненко В. Г., Веремейчик Н. В., Субота С. В. // Аграрний тиждень. – 2016. – № 3. – С. 18–19.

235

ЕКОСАНІТАРНИЙ ПІДХІД ДЛЯ СІЛЬСЬКИХ ГРОМАД Грицишин П. М., кандидат технічних наук, доцент директор Західного центру Українського відділення Всесвітньої лабораторії Джус В. С., кандидат технічних наук, доцент Кафедра «Рухомий склад і колія», Львівська філія Дніпровського національного університету залізничного транспорту ім. академіка В. Лазаряна За останнє десятиріччя ситуація з питною водою в країнах, що розвиваються є навіть гіршою ніж наприкінці ХХ ст. Стається це здебільшого через забруднення, іригацію, брак грошей та прогресуючі зміни клімату. За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я 20 літрів води на добу на особу є мінімальною нормою для забезпечення здоров’я. Оптимальна кількість води, що забезпечує вимоги по здоров’ю, становить 100 літрів на людину. Крім потреб самої людини вода також потрібна і для технологічних потреб, росту рослин, тварин, ведення сільськогосподарської діяльності тощо. В цій ситуації виникає питання, що робити, коли залишається все менше і менше чистої, придатної для споживання людиною води, і зростання населення планети, із року в рік потребує все більше і більше води? Відповідь можлива одна – бути більш жорсткішими щодо раціонального використання води і більш суворішими щодо очистки стічних вод, передбачаючи повторне використання очищеної води. Розуміння того, що адекватна кількість води гарантованої якості є основним елементом охорони здоров’я і гігієни населення, спонукало серед 17 цілей століття визначити ціль №6 «Вода і санітарія» для забезпечення гідних умов санітарії для більш ніж 3 мільярдів людей планети. Підходи «традиційної санітарії» серйозно критикуються за останні десятиліття, тому пропонується альтернативне визначення «стійкої санітарії» - більш цілісного екологічно-, економічно- і природо-орієнтованого спрямування санітарії. Таке спрямування санітарії охоплює раціональне і ефективне використання питної води, очистку стічних вод та їх повторне використання, санітарно-епідеміологічний контроль та інші дії, спрямовані на забезпечення гігієнічних потреб та запобігання захворюваності населення. Підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом і його державами-членами, що відбулося 2014 р., зобов’язує Україну запроваджувати європейські стандарти у різних сферах суспільного життя, включаючи сферу управління водними ресурсами, їхньої охорони та боротьби із забрудненням вод. Статтею 174 цієї Угоди визначено, що, «екологічна політика Співтовариства повинна намагатися виконувати цілі оберігання, охорони та поліпшення якості довкілля, бережно та раціонально використовувати природні ресурси, засновуватися на принципах обережності та здійснення запобіжних заходів». Порушення довкілля повинно, як пріоритет, бути виправлено вже на джерелі утворення забруднення та забруднювач має платити. Основні (рамкові) положення для досягнення країнами ЄС доброї якості води у їхніх водних об’єктах встановлює Директива 2000/60/ЄС Європейського парламенту та Ради «Про встановлення рамок діяльності Співтовариства в галузі водної політики» від 23 жовтня 2000 року, відома як Водна рамкова директива ЄС (ВРД ЄС). Цією Директивою зокрема визначено, що країни зобов’язані досягти «доброго стану води» на своїх територіях будівництвом очисних споруд. Але поряд із цим Водною Директивою будівництво очисних споруд в населених пунктах менше 2 тис. жителів не є обов’язковим, а отже 10–15%, як правило, сільського населення залишається без належних умов санітарії. В першу чергу це стосується гірських районів, в розпорошених поселеннях який проживає значно менша кількість жителів, і їх вплив на занечищення водних об’єктів стає чим раз більш суттєвим, особливо з розвитком туристичної галузі. До недавнього часу в країнах центральної та східної Європи (ЦСЄ) домінуючим процесом очистки стічних вод в малих поселеннях використовувались септики. Визнано, що це недосконалий процес, оскільки він призначений для накопичення та попередньої очистки 236

стоків і не дає повноцінної очистки стічних вод. Інший спосіб, що все більш частіше використовується в сільській місцевості, це біологічна очистка з процесом активації. Однак країни ЦСЄ вже стикнулися із проблемою захоронення осадів (мулу) із таких очисних споруд. Зараз в європейських країнах в повній мірі використовуються природні системи очистки стічних вод, зокрема в Німеччині, Швеції та Польщі. Найпоширенішими природними системами очистки є штучні ветланди, піщано-ґрунтові поля фільтрації стоків та фільтри із використанням макрофітів, системи поливу очищеними стічними водами енергетичних плантацій тощо. Такі системи передбачають розділення вже на самому початку утворення стічних вод їх на різні компоненти – «сірі» (побутові) води, сечу і фекалії та використання їх як природних ресурсів – поживних речовин для сільськогосподарських рослин, тепло та воду. «Водна санітарія», за визначенням, полягає у розміщенні і очищенні стічних вод та включає політичні заходи і практику захисту здоров’я людей через гігієнічні заходи. «Стійка екосанітарія» – нове поняття санітарії – включає екологічні, економічні і соціальні аспекти та первинні три функції – охорону здоров’я, повторне використання поживних речовин та захист довкілля від деградації. Екосанітарні підходи передбачають запобігання розповсюдженню фекального забруднення стічних вод, яке є основним шляхом розповсюдження хвороб в світі. Як відомо, неочищені належним чином туалетні стоки, стають проблемою як для навколишнього середовища, так і створюють стійке несприйняття фермерами їх повторного використання в сільському господарстві, а поживні речовини, як добрива з туалетних стоків, заміняють штучними мінеральними добривами. Тому, для досягнення стійкості екосанітарних систем і використання продуктів очищення стоків у сільському господарстві, вони не мають спричиняти деградацію ґрунтів через евтрофікацію та підвищення їх засоленості. Може здаватися, що невеликі викиди поживних речовин (азоту і фосфору) що витікають із стічними водами із невеликого приватного домогосподарства не можуть здійснити відчутного впливу на довкілля, але, якщо вони потрапляють у поверхневі чи ґрунтові води продовж багатьох років, то однозначно негативно впливають на якість питної води в колодязях та спричиняють евтрофікацію водойм. Отже, для створення добре працюючої системи стійкої екосанітарії, вона має бути адаптована як до потреб ландшафту і кліматичних умов території, так і до ментальних вимог місцевих громад. Для сільської розпорошеної забудови будівництво централізованих каналізаційних мереж є економічно необґрунтованим. Адже їх будівництво пов’язане із значними витратами на транспортування стічних вод від будинку до очисної споруди та високими затратами на експлуатацію та розхідні матеріали. У такій ситуації будівництво невеликих автономних очисних споруд в безпосередній близькості до джерела утворення стічних вод є найкращим рішенням. Виходячи із такого бачення, нами підготовлено декілька альтернативних концептуальних варіантів застосування екосанітарних рішень для очисних споруд і представлення їх в сільських громадах передгірських та гірських районів басейнів річок Дністра та Західного Бугу і Сяну. В країнах Європейського Союзу існує два підходи до очистки стічних для розпорошених поселень: а) прибудинкове збирання стічних вод у герметичних збірниках (септиках) і вивезення їх після заповнення збірників на комунальні очисні споруди, що пов’язано із частотою та високими фінансовими витратами на вивезення; б) будівництво автономних прибудинкових очисних споруд, що обслуговує до 50 жителів (пропускна здатність 5 м3 стічних вод на добу). Другий спосіб також тягне за собою значні витрати, але експлуатація їх є дешевшою. Однак, цей підхід потребує узгодженої взаємодії різних домогосподарств, що інколи через ментальність мешканців створює деякі труднощі при спільному використанні очисного об’єкту. Відомі декілька видів автономних побутових споруд очищення стічних вод, серед яких для сільських мешканців економічно найбільш вигідними є: - очисні споруди із дренажною каналізацією; - очисні споруди із піщаним фільтром; 237

- очисні споруди із ґрунтово-рослинним фільтром. Очисна споруда, що складається із септика та фільтруючої дренажної каналізації є найпростішою схемою системи санітарії з огляду на простоту її конструкції та відносно низьку вартість. Вона користується значною популярністю і складається із септика (1) трубної системи фільтрації (2) та допоміжного (3) мінерального шару (рис 1). Стічні води із септика гравітаційним шляхом потрапляють до розподільчого колодязя, звідки розподіляються по кількох паралельно розміщених трубах діаметром 100–110 мм. В трубах відповідним чином виконані отвори чи надрізи. Якщо нема можливості забезпечити гравітаційний рух стоків, то після септика встановлюють колодязь із помпою, яка автоматично дозує кількість стоків у фільтраційні труби. На кінцях фільтраційних труб є вентиляційні отвори (4) а самі труби поміщені в ровах шириною 0,4–0,5 м які заповнені мінеральним фільтраційним шаром – гравієм зернистістю 16–32 мм, або дрібним щебенем. Товщина шару під дренажем має становити 0,15–0,3 м, а загальна товщина системи від поверхні ділянки до дна фільтраційного шару має бути в межах 0,6–1,0 м. Використання гравію надто дрібної зернистості може бути причиною «забивання» фільтру та унеможливлює доступ кисню з повітря до фільтраційного шару. Верхня частина шару має бути захищена гео-волокном або іншим матеріалом, що пропускає повітря. Гео-волокно захищає також дренажну систему і від замулення в період рясних дощів та від заростання корінням рослин.

4 2

1

3

Рис 1 Рис 2 В цього типу очисних спорудах використовуються модифікації дренажних систем, які, наприклад, застосовують фасонні пластикові чи бетонні деталі, що створюють тунель для фільтраційної труби. Тунель сприяє доступу кисню повітря до фільтраційного шару та підвищує якість очистки стічних вод перш ніж вони потраплять в ґрунт (рис 2). Недоліком цієї конструктивної схеми очистки стічних вод є відсутня можливість для забору проб стічних вод для визначення якості очистки. Практично єдиним місцем де можна визначити складники та показники забруднення є тільки вихід із септика. Також у випадку індивідуального будівництва вимагається проведення складних і дорогих досліджень із встановлення експлуатаційного водоносного рівня підземних вод. Тому, якщо не вдається забезпечити критерій дотримання відстані до підземних вод, фільтраційну систему можна побудувати на штучно створеному насипі, а це вже приводить до зростання затрат. Процес очистки стоків у піщаному ґрунті полягає у вертикальному (гравітаційному ) русі стоків, які попередньо зазнали очистки в септику, через прокладку із піску або дрібного гравію (рис 3). Під час руху стоків органічні речовини, що є в них, використовуються мікроорганізмами, які містяться у фільтрі для їх життєдіяльності. Далі відбувається механічна фільтрація суспензій та часткове зменшення вмісту фосфорних сполук. Можливість сорбції фосфорних сполук через фільтр залежить від типу його наповнення, і зберігається аж до повного його насичення. Цьому також сприяє вміст у фільтрі сполук заліза та алюмінію. Фільтр виконується у вигляді ізольованої плівкою впадини в землі, чи може бути винесений над рівнем ґрунту у формі насипу. При цьому потрапляння стоків у фільтр відбувається через систему труб гравітаційно чи за допомогою помпи. Протилежно, в нижній частині фільтру, в кам’яній обсипці розміщено труби, через які стікають очищені стоки. Товщина фільтраційного шару становить 0,7–1,0 м, а горизонтальна 238

площа фільтру має становити щонайменше 5,0 м2 з розрахунку на одну особу, що проживає в будинку.

Рис 3 Робота ґрунтово-рослинної очисної споруди базується на процесах, що відбуваються під час самоочистки в природному середовищі. Класичним прикладом ґрунтово-рослинної очисної споруди є фільтри із горизонтальним рухом стоків – ущільнена з допомогою плівки земляна впадина так як і в попередній схемі. Вкрита плівкою впадина наповнена спочатку мінеральним наповнювачем 0,3–0,6 м (зона фільтрації), а в основній середній частині – гравійно-піщаною сумішшю і обсаджена водолюбними рослинами (очеретом, рогозом тощо). В протилежній частині, так само як і спереду, вона заповнена наповнювачем. Глибина фільтраційного шару становить 0,5–0,7 м, а горизонтальна площа фільтру площею мінімум 10 м2 з розрахунку на одну особу. На виході стоків встановлюється регуляційно-контрольний колодязь, який також використовується для забору проб. Щоб використати специфіку ландшафту гірської та передгірської території, властивої для верхів’я басейнів річок Дністра та Західного Бугу і Сяну, можна робити каскадні ґрунтоворослинні очисні споруди (рис 4). На схилі утворюють каскад траншей глибиною 0,35–0,5 м, шириною 2,0 м на довжині 15–20 м у вигляді тераси, ущільненої плівкою. На початку траншею заповнюють гравійно-піщаною сумішшю, а її кінцеву частину – сумішшю піску і ґрунту з цієї території. Фільтр обсаджують водолюбними рослинами. Такий фільтр характеризується високим ступенем очистки стоків і не вимагає значних затрат, його можна зробити навіть самостійно.

Рис 4 Під час руху стоків через ґрунтово-рослинні фільтри проходить фізична, хімічна та біологічна сорбція суспензій, колоїдів, кисневий розклад органічних (БПК5) та неорганічних сполук (нітрифікація та часткова денітрація). Перерви у поступленні стоків до фільтру, пов’язані із коливанням використання води в будинку (день-ніч), сприяють регенерації наповнення фільтру киснем надлишку біологічної оболонки та органічних суспензій, що блокують фільтраційну поверхню. У вегетаційний період рослини асимілюють у своїй біомасі частину розчинених неорганічних біогенних елементів. Масштабна коренева система рослин значно збільшується в мінеральному наповненні фільтру сприяючи розвитку 239

характерних для стокового середовища бактерій, що є вирішальним для зимового періоду, коли активність надземних частин рослин згасає. Перевагами такої каскадної системи очищення стічних стоків є її стійкість до змін концентрації забруднень та кількості стічних вод, хороша якість очистки та можливість самостійного будівництва, що значно зменшує затрати і має невисокі експлуатаційні витрати. Треба відмітити, що загальною вадою всіх цих схем очисних споруд є те, що треба мати в розпорядженні певну територію і вищі витрати у випадку фільтрів у вигляді насипу. Однак, для сільських господарств перша із цих вад не є вагомою. Аналізуючи переваги і недоліки кожної із таких споруд ми маємо розуміння того, що для сільських приватних будинків у басейні р. Західний Буг і малих річок, що в нього впадають, можуть бути рекомендовані два останні типи очисних споруд. Будуючи такі прибудинкові очисні споруди треба зберігати належні відстані від будинків, у саду чи городі. В кожному окремому випадку очисні споруди мають конструюватися і проектуватися індивідуально, враховуючи кількість користувачів, об’єм стічних вод, рельєфні земельні та просторові можливості. Також в індивідуальних підходах треба пам’ятати, що очисна споруда є довготривалим капіталовкладенням, призначеним для отримання економічної та екологічної користі в довготривалій перспективі та забезпечення комфортності мешканців сільських будинків. Нижче представляємо практичні приклади виконання робіт із будівництва очисної споруди із горизонтальним спливом стічних вод через піщаний фільтр із насадженими водолюбними рослинами у сільській місцевості для будинку на 6 сімей та для будинку на одну сім’ю (за матеріалами проєктів виконуваних в рамках Коаліція Чиста Балтика ССВ). Найбільша перевага споруд такого типунад іншими технологіями, які забезпечують аналогічний ступінь очищення це незалежність від енерго-ресурсів. Досвід експлуатації очисних споруд такого типу в Польщі, Швеції та вже й в Україні за останні 10–12 років показав їх високу ефективність та доступні експлуатаційні затрати і може рекомендуватися для приватних будинків в маленьких містах і селах. Поряд із цим, комплексне використання в цих схемах підходів екосанітарії, що передбачає розділення і вилучення, так званих, «чорних» вод (стоків із туалетів) від загального об’єму стічних вод сприяє досягненню доброго стану вод на виході із очисної споруди, значному збільшенню експлуатаційного терміну служби такої споруди. Прикладом такого підходу є екоселище Ундерстеншьойден у передмісті Бьорхагена за кілька кілометрів на південь від центру Стокгольма. Тут проживає 160 жителів, які є членами асоціації власників, і селище включає 44 квартири. Перед здачею в експлуатацію в 1995 р. мешканці мали проблеми із недотриманням екологічних стандартів щодо поводження з відходами, системи енергетичних затрат та впливом на навколишнє середовище. Побудова сечовіддільних туалетів із невеликими очисними спорудами як важливим компонентом місцевої каналізації, сприяло вирішенню проблем впливу на навколишнє середовище. Автор мав нагоду поспілкуватися із жителями цього Шведського екоселища, еколого- соціальна збалансованість розвитку якого є прикладом для наслідування, та побачити стан їх очисних споруд із ґрунтово-рослинними фільтрами та стабілізаційним ставком. Побудована в гірському районі Польщі на території агротуристичного господарства (приймає до 10 осіб щоденно) очисна споруда може бути вагомим прикладом для розвитку сільського агро- і екотуризму в Карпатському регіоні. Тут поєднанно ґрунтово-рослинну автономну очисну споруди в комплексі із побудовою екосантуалетів, в яких передбачається роздільний збір фекалій і сечі. Вилучені фекалії подаються для подальшого компостування і використання як добрива. Стабілізаційні ставки на виході фільтру є резервуарами для використання очищених стоків в господарських цілях та для незначного (100–150 грам) зливання сечі в екосантуалеті. Підсумовуючи, треба сказати, що будівництво санітарної каналізаційної мережі чи індивідуальної очисної споруди значною мірою впливає на якість життя мешканців, а також здатне підвищити зацікавленість потенційних інвесторів і туристів. З технічної та екологічної точок зору індивідуальні (прибудинкові) очисні споруди є розумною альтернативою централізованим системам і можуть вирішувати санітарні проблеми села чи 240

території з невеликою кількістю мешканців та розпорошеною забудовою в пригірських та гірських поселеннях України. Але тут потрібно формувати інформаційну політику про кращі практики застосування індивідуальних очисних споруд, Адже, сільська громада може поводитися як пасивно, так і може провадити активну діяльність, що допоможе вирішити багато місцевих проблем на шляху збалансованого її розвитку. Тому роль громади є надзвичайно важливою на етапі формування стратегічної екологічної оцінки документів та програм сталого її розвитку. З огляду на це, перш ніж пропонувати в громаді будь-які рішення із будівництва індивідуальних очисних споруд, необхідно провести велику інформаційну кампанію із представленням як позитивних, так і негативних сторін пропонованих конструкцій, а також економічних обґрунтувань такого будівництва, враховуючи ландшафтні, господарські умови та ментальність мешканців. Література: 1. Прибудинкові очисні споруди для зрівноваженого розвитку сільських територій. Звіту проекту ССВ//Західний центр УВВЛ. – 2017. – 44 с.

2. Захарченко М. А. Біоінженерні споруди (БІС) для очищення побутових стічних вод // Зб.наук. ст. у 2-х т. / УкрНДІЕП.2008. ПЕРСПЕКТИВНІ НАПРЯМКИ УДОСКОНАЛЕННЯ УТИЛІЗАЦІЇ ПРОМИСЛОВИХ СТОКІВ АГРЕГАТІВ СИНТЕЗУ КАРБАМІДУ Демчук І. М., кандидат технічних наук, асистент кафедри Столяренко Г. С., доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри Фоміна Н. М., старший викладач кафедри, голова Черкаської обласної організації Всеукраїнської екологічної ліги Кафедра хімічних технологій та водоочищення Черкаський державний технологічний університет Міндобрива залишаються важливим фактором інтенсифікації виробництва, збереження балансу поживних речовин і родючості ґрунту. Вони є одним із найбільш доступних видів ресурсів для суттєвого підвищення продуктивності віддачі аграрного потенціалу сільського господарства за порівняно невеликий проміжок часу. Хімічна промисловість є потужним джерелом забруднення атмосферного повітря, водойм, ґрунтів та інших компонентів навколишнього природного середовища газоподібними, рідкими і твердими відходами виробництва. В Україні проблема води належить до найбільш гострих, оскільки за запасами місцевих водних ресурсів (1 тис. кубічних метрів на 1 жителя) наша держава належить до малозабезпечених водою країн у світі, це у 15 разів нижче норми, визначеної Європейською економічною комісією Організації Об’єднаних Націй. Кожне виробництво має певну кількість відходів. У виробництві азотних мінеральних добрив основну частину відходів становлять рідкі відходи. Стоки в процесі синтезу карбаміду утворюється в конденсаторах після вакуум-випарних апаратів. В процесі синтезу карбаміду основну частину рідких відходів становить конденсат сокової пари, що в своєму складі містить сполуки амідного та амонійного Нітрогену. В процесі випаровування відбувається концентрація новоутвореного 72% розчину карбаміду до концентрації карбаміду в плаві не меншої ніж 98%. Даний процес супроводжується утворенням пари, що містить продукт та компоненти синтезу. При синтезі гранульованого карбаміду утворюється від 0,7 до 1,5 м3 стічних вод на одну тону продукту. Ефективність попереднього очищення від сполук зв’язаного азоту становить близько 77%, а вартість утилізації конденсату сокової пари за умови обсягу утворення стоків на рівні 0,7 м3/т СО(NH2)2 ~ 130 грн (5 $) на 1 т карбаміду.

241

Як правило, найуживанішим методом очищення стоків виробництва карбаміду є термічний метод, заснований на деструкції сполук зв’язаного Нітрогену під дією високих температур. На сучасних агрегатах для очистки стоків конденсат сокової пари направляють на стадію гідролізу, де при підвищених температурах (~ 200°С) відбувається розкладання залишкового карбаміду з наступною десорбцією, яка відбувається при температурі 110 ÷ 140 °С. Існують також і інші методи очистки стоків від сполук зв’язаного Нітрогену: 1. Відомий спосіб очищення стічних вод, який полягає в тому, що стічні води після гідролізу і двоступеневої десорбції піддають обробці активним хлором з подачею повітря при рН 6,5 в кількості 5–7 вагових частин на 1 вагову частину Нітрогену амонійного з наступним аніонуванням. Цей спосіб справді забезпечує підвищення ефективності очищення стічних вод і доведення якості стічних вод до вимог хімічно очищеної води, наприклад, для живлення парових котлів середнього тиску Р = 4 МПа, але він занадто енергоємний.

2. Відомий також спосіб доочищення стічних вод від сечовини шляхом сорбції її на сильнокислотних катіонітах, наприклад КУ–2, з подальшою їх регенерацією сильними неорганічними кислотами. Цей спосіб вимагає використовування дорогих іонообмінних смол, великої кількості фосфорної кислоти для регенерації і призводить до утворення нових стічних вод при відмиванні іонообмінних смол від розчинів регенерації.

3. Ще один спосіб очищення стічних вод виробництва карбаміду, що включає змішування циркуляційного та свіжого потоків стічних вод з повітрям, випаровування, сепарацію, викид повітря з водяними парами в атмосферу. Даний спосіб малоефективний та призводить до збільшення шкідливих викидів в атмосферу.

4. Існують також нетрадиційні методи очищення стічних вод від карбаміду окисленням СO(NH2)2 нітритом до N2 і обробкою на основі зворотного осмосу через етилцелюлозні напівпроникні мембрани. Але, проаналізована можливість використання мембранних технологій для очищення води від сполук Нітрогену встановлено, що для очищення конденсату сокової пари від сполук Нітрогену, можна використовувати лише метод зворотного осмосу. Мембрані методи забезпечують достатній ступінь очищення забруднених сполуками Нітрогену стоків, проте економічно нерентабельні.

5. Найбільш екологічним способом є їх використання в якості рідких Нітроген вмісних добрив, яке можливе після нейтралізації стічних вод виробництва карбаміду азотною кислотою. Основним недоліком є низька концентрація азоту в даному добриві, а тому транспортні витрати занадто високі для аграріїв. Також з метою використання N, що міститься в конденсатах сокової пари, запропоновано культивувати в стоках карбаміду водорості, що дозволяє отримувати кормові білки. Відповідно до рішення Європейської економічної комісії Організації Об'єднаних Націй і Декларації про маловідходну і безвідходну технології в процесі вибору напрямку шляхів раціоналізації виробництва варто звертати увагу на вторинні ресурси, як енергетичні так і сировинні. Крім позитивного екологічного аспекту в процесі створення маловідходних технологій, не останню роль відіграють економічні показники. У роботі [1] пораховано, що при ліквідації стадії десорбції та гідролізу можна заощадити на статті енерговитрат близько 2,4% від собівартості карбаміду. У дослідженнях, що описані у роботах [2‒5] встановлена можливість використання конденсату сокової пари виробництва карбаміду, котрі в своєму складі містять суміш низькоконцентрованих розчинів амідного та амонійного азоту, в процесі синтезу гідразину (N2H4) та гідразин сульфату. В якості альтернативного джерела енергії, яку потрібно надати системі використано хвильовий реактор. У роботах експериментально доведено утворення гідразину за умов синтезу останнього із стоків у електромагнітному ректорі синтезу. В зв’язку високою вартістю основної сировини ‒ N2H4 та складністю процесу виробництва гідразину та його похідних, пошук альтернативної сировини для виробництва гідразину, а також оптимізація існуючих способів виробництва є досить актуальним питанням. До того ж, у зв’язку з наявністю «вузьких мість» в існуючих технологіях виробництва карбаміду, пошук перспективних напрямків удосконалення виробництва є актуально задачею сьогодення 242

[6‒7]. Основною сировиною в промислових масштабах для синтезу гідразину є аміак (синтез по методу Рашига з використанням гіпохлориту натрію), карбамід (синтез по методу Хофмана) та суміш аміаку, ацетону та перекису водню (синтез по методу ЮджинаКульмана). Саме внаслідок підвищення нуклеофiльностi гетероатома N (ɑ-ефекту) реакційна здатність гідразину аномально висока. Тому процеси синтезу та подальшої його стабілізації досить складні та енергоємні. Якщо не усувати вплив інгібіторів процесу синтезу, буде відбуватися миттєва деструкція новоутвореного гідразину. Саме з цих причин особливої уваги приділяють чистоті сировини та розчинника. Не останню роль відіграють конструктивні та футеровочні матеріали, що використовуються в процесі синтезу гідразину. Цінність вищезгаданих стоків в якості сировини для синтезу обумовлена низьким вмістом розчинених металів (до 0,01% масового), відсутністю органічних речовин та розчинених хлорид, нітрат-, сульфат- та фосфат-іонів. Тому, розглянута у роботах [2‒5] утилізаційна технологія стічних вод виробництва карбаміду шляхом синтезу гідразину з його подальшим вилученням у вигляді малорозчинної солі – гідразин сульфату може конкурувати з існуючими процесами деструкції азотовмісних стоків як внаслідок економічного так і екологічної перспективи. В зв’язку з тим, що ефективність очищення стічних вод на каналізаційних очисних спорудах від амонійного азоту в середньому по Україні, складає 77%, щороку в поверхневі водні об’єкти України потрапляє близько 20 тис. тонн зв’язаного азоту. Питання зниження кількості азотовмісних стоків не втрачає своєї актуальності до сьогодні. Так як «цвітіння води» є досить гострою екологічною проблемою останніх років, котре слугує основною причиною зниження чисельності фауни водойм. «Цвітіння води» – процес, обумовлений значним (зазвичай набагато вище норми) збільшенням концентрації мінеральних поживних речовин, особливо азоту та фосфору, що надходять до водойм. Основним джерелом забруднення водойм фосфатними сполуками є миючі засоби, а основна частина сполук азоту потрапляє у водойми здебільшого зі стічними водами хімічних підприємств та аграрного сектору. Тому варто підіймати питання створення реутилізаційних технологій не тільки по відношенню до стоків аграрного сектору твердих побутових відходів але й по відношенню до промислових відходів. Можливість переробки і повернення азотовмісних сполук у будь яке виробництво може стати новим етапом розвитку реутилізаційних технологій. До того ж, за результатами розрахунків, які представлені у роботі [8] прибуток від реалізації гідразин сульфату синтезованого з вторинної сировини становитиме 12÷56% (3402÷31179 $/тону). При впровадженні запропонованої утилізаційної технології, зменшиться навантаження на екосистему за рахунок скорочення кількості стічних вод (для України, за умови роботи всіх агрегатів синтезу карбаміду заводів «АЗОТ», «Северодонецкий Азот», «Дніпроазот», «ОПЗ» – ап на 5000 т/добу або 0.0027 км3/рік) та збільшиться кількість робочих місць, що в даних умовах несе в собі ще й позитивний соціальний аспект. Висновок: розглянута в роботі технологія утилізації азотовмісних стоків виробництва карбаміду шляхом використання стоків в процесі синтезу гідразин сульфату є перспективним напрямком реалізації рішення Європейської економічної комісії Організації Об’єднаних Націй і Декларації про маловідходну і безвідходну технології не тільки на території України а й за її межами. Література: 1. Демчук І. М., Столяренко Г. С. Економічна оцінка ефективності впровадження технологій вторинної переробки відходів виробництв на прикладі утилізації азотовмісних стоків агрегату синтезу карбаміду. Вісник Черкаського державного технологічного університету. Серія: Економічні науки. 2017. №48. – С. 37–44.

2. Demchuk I., Stolyarenko H., Fomina N., Mikheyenko V. Conversion of N-containing compounds of flash steam condensate from carbamide production into hydrazine sulfate.

243

4. Демчук І. М., Столяренко Г. С. Дослідження процесу синтезу гідразину в електромагнітному реакторі з конденсатів сокової пари виробництва карбаміду. Вісник Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. 2018. № 7. – С. 37–44.

5. Демчук І. М., Столяренко Г. С. Аналіз параметричної стохастичної системи синтезу гідразин-сирця з вторинної сировини в хвильовому реакторі. Вісник Черкаського державного технологічного університету. Серія: Технічні науки. 2018. № 3. – С. 27–33.

7. Петров В. И., Мадьяров Р. Р., Хайрулин Р. Р., Аюпов И. М. Анализ технологических схем производства карбамида Весник технологического университета. 2015.Т.18, № 8. – С 148−150.

8. Демчук І. М. Конверсія N-вмісних сполук конденсату сокової пари виробництва карбаміду в гідразин сульфат : дис. на отримання ступені к. т. н. : 05.17.01 / КПІ ім. І. Сікорського, м. Київ, 2019 р. – 148 с. ПЕРЕРОБКА ПОРОДНИХ ВІДВАЛІВ ВУГЛЕВИДОБУТКУ З МЕТОЮ ВИКОРИСТАННЯ ЇХ У ЯКОСТІ СИРОВИНИ ДЛЯ МЕТАЛУРГІЇ Зубова Л. Г., доктор технічних наук, професор Зубов О. Р., доктор сільськогосподарських наук, професор Зубов А. О., кандидат технічних наук, докторант Інститут агроекології та природокористування НААН України (м. Київ) Однією з глобальних екологічних проблем сучасності є вичерпання природних ресурсів, зокрема металів. Тому в даний час є доцільним пошук альтернативних варіантів їх поповнення. На наш погляд до них відносяться використання так званих техногенних родовищ з досить високим вмістом деяких металів (відвалів відходів вуглевидобутку, металургії тощо); створення штучних родовищ; пошук нових генетичних типів руд, невідомих раніше. Метою даної роботи є дослідження шляхів поповнення вичерпаних природних ресурсів. Для її досягнення були вирішені наступні завдання: - дослідити можливість поповнення вичерпаних природних ресурсів за рахунок використання техногенних відходів (техногенних родовищ); - вивчити можливість створення штучних родовищ корисних копалин шляхом використання вчення про геохімічні бар’єри А. І. Перельмана. Як об’єкти дослідження обрані відвали вугільних шахт Донбасу, де накопичено понад 1 млрд т породи. Такі промислові відходи вже давно відносять до техногенних родовищ корисних копалин з досить високим вмістом Аl, Ga, Ge, Bi та ін. Розробка економічно вигідних способів використання відвалів вугільних шахт дозволить вирішити проблему вичерпання сировини для видобутку ряду металів. Приклади таких способів показано далі.

1. Отримання металів з сульфідів, що входять до складу породи. За нашими даними відокремити сульфіди і, відповідно, підвищити в них концентрацію галію, германію та вісмуту можна методом колективної і селективної флотації, бо сульфіди добре флотуються (рис 1-2) [1, 2].

Вміст вісмуту, мг/кг 19,12

п н 62,43

А

Б

Рис 1. Отримання металів з сульфідів у лабораторних умовах, вміст вісмуту до флотації в перегорілих (п) і неперегорілих (н) відвальних породах

244

У табл 1 показано зміну вмісту сульфідів, галію і германію у породі в результаті проведеної нами флотації [2]. За нашими даними відвальна порода вугільних шахт Донбасу містить радіоактивні елементи. Ізотоп калію 40K на Землі присутній скрізь. Наявність у відвальній породі радіонукліду 226Ra пояснюється тим, що в ній присутній U зі своїм сімейством, а як відомо, Ra є нащадком U. Накопичення урану, який знаходиться в даний час в териконах, відбувалося у відновлювальних умовах глибинних осадових порід (геохімічні концентрації типу В3). Уран осідав тут з вод, що інфільтрувалися, під дією піриту (сульфідної сірки). Таблиця 1 – Вміст сульфідів, галію і германію у відвальній породі до і після флотації Вміст, мг/кг породи сульфіди галій германій Ступінь метаморфізму породи до після до після після флотації флотації флотації флотації флотації 1. Середня (шахта «Луганська») 6,05 8,87 2 3 2 2. Сильна (шахта ім. С. Фрунзе) 4,42 7,03 10 15 2 3. Слабка (шахта «Матроська») 3,0 4,0 0,015 0,015 0,015 На поверхні землі та в териконах сульфідутримуючі породи вивітрюються. Сірчана кислота, що утворюється при окисленні піриту, переводить первинні уранові мінерали в рухому форму, тобто у розчин. При цьому вони переходять у розчин у вигляді сульфатів чотирьох і шестивалентного урану. У присутності сульфату окисного заліза в кислому середовищі U(SO4)2 негайно окислюється до шестивалентного: U4+ + 2Fe3 + U6+ + 2Fe2+ або, якщо цю ж реакцію зобразити у вигляді солей: UO2SO4 + 2FeSO4 + 2H2SO4 [1]. Порода

Подрібнення

Додавання пропілксантогенату калію (30 г/т), імерсійної олії ІМ-68 (40 г/т), рідкого скла (300 г/т)

Флотація протягом 5 хв.

Сульфідний концентрат

Флотаційна пульпа

Хвости флотації

Рис 2. Схема послідовності процесу колективної флотації відвальної породи

Теоретично ми припустили, що для відчуження урану, який міститься у відвальній породі у вигляді первинних уранових мінералів, сульфатів чотирьох- і шестивалентного урану, також можна використовувати флотацію (рис 2, 3). Процес флотації виконується у флотаційній пульпі (змішаній водній мінеральної суспензії), до якої вводяться бульбашки повітря. Частинки сульфідів відвальної породи прилипають до бульбашок і спливають у вигляді піни на поверхню пульпи, а частинки настурану (оксиду урану) і сульфати урану залишаються в ній. Це обумовлено різною полярністю (мірою інтенсивності міжмолекулярної взаємодії кожної фази). Сульфіди мають малу, а оксиди і сульфати велику полярність.

245

Таким чином, є можливість об’єднання процесів отримання Bi, Ga, Ge з отриманням урану. При флотації Bi, Ga, Ge виявляться у концентраті, а частинки настурану і сульфату урану – в об’ємі пульпи. Далі уран витягується з пульпи за допомогою монтморілоніту.

2. Отримання металів з силікатів. Так як Ga, Ge входять в склад каолінітів відвальної породи, то за нашим методом (патенти України №№ 52908А, 53848А [1]) за присутністю піриту їх можна отримувати за допомогою хімічного і бактеріального окислення останнього і переведення галію і германію у сульфати. У промисловості галій і германій отримують, в основному, з алюмінію. Алюміній також присутній у відвальній породі й може бути витягнутий з неї за допомогою запропонованого нами бактеріального вилуговування (патенти №№ 34830А, 45988, 52904А, 52907 [1, 2]) (рис 3, 4).

Рис 3. Колонії тіонових бактерій Th. Ferrooxidans [3] та хімічний етап отримання алюмінію з відвальної породи у лабораторних умовах

У табл 2 і 3 показано вміст галію, германію і алюмінію після проведеного нами їх бактеріального вилуговування з відвальної породи [1]. Таблиця 2 – Вміст галію і германію після їх бактеріального вилуговування з породи Відвальна порода Gа, мг/кг Ge, мг/кг Сильнометаморфізована №1 (м. Свердловськ) 10 3 Сильнометаморфізована №2 (м. Антрацит) 10 1,5 Середньометаморфізована (м. Луганськ) 15 2 Слабкометаморфізована (м. Лисичанськ) 7 1,5 3. Отримання заліза. Оскільки територія нинішнього Донбасу у кам’яновугільний період багато разів була то морем, то його берегом, покритим ланцюгом боліт, відвальна порода фактично являє собою торф’яно-болотні грунти кам’яновугільного періоду. Таблиця 3 – Вміст рухомого алюмінію у відвальній породі після бактеріального вилуговування (г/100 г породи) Необпалена порода Обпалена порода Вид породи за ступенем вміст ступінь вміст ступінь метаморфізму Al3+ вилучення, % Al3+ вилучення, % Сильнометаморфізована №1 2,15 10,3 5,86 30 Сильнометаморфізована №2 1,10 7,9 3,0 15,7 Середньометаморфізована 2,18 15 8,91 63,8 Слабкометаморфізована 1,58 8,6 5,0 27,7 Відомим з давніх-давен є отримання заліза з болотяної руди, яка утворилася з гематиту Fe2O3 відновленням заліза органічною речовиною боліт з переведенням його у розчинну форму: 2Fe2O3 + 8H + = 4Fe2 + CO2 + 4H2O. Утворені солі мігрували до поверхні грунту, і залізо окислювалося киснем повітря з одночасним гідролізом солей, що утворилися: 6Fe2++ O2+ + 6H2O = 2Fe3O4 + 12H+, потім болотну руду відновлювали деревним вугіллям: Fe3O4 + 2C = 3Fe + 2CO2 і отриманий шматок криці проковували для видалення шлаку.

246

Рис 4. Лабораторне обладнання при проведенні експериментів

Содержание железа, мг/кг

500

FeO (Н)

450

Fe2O3 (Н)

400

FeO (П)

350

Fe2O3 (П)

300 250 200 150 100 50 0 2

а)

б

4

7

9 11 13 15 17 19 21 23 25 28 31 33 36 38 40

Дни исследований

Рис 5. Динаміка зміни концентрації закисного й окисного заліза в досліджуваних зразках за часом: а – водна витяжка; б – кислотна витяжка

На підставі визначеного вмісту гематиту у породі (в неперегорілій – до 5,2%), нами проведені експерименти з виявлення наявності в ній заліза, рухомого при створених відновлювальних і анаеробних умовах (рис 5) [2]. Таким чином, виходячи з викладеного вище, є можливість поповнення вичерпаних природних ресурсів (наприклад Аl, Ga, Ge, Bi, U) за рахунок використання таких техногенних відходів, як породні відвали вугільних шахт. За дослідженнями Ю.А. Проскурні [4] в умовах відвалів вугільних шахт утворюється значна кількість техногенних мінералів: сірка (S), нашатир (NH4Cl), реальгар (AsS), літовіцит (NH4)3H[SO4]2, селітра амонієва (NH4[NO3]), масканьїт (NH4)2[SO4] та інші. У роботі [4] виконано аналіз умов утворення цих техногенних мінералів. На підставі цього нами визначено геохімічні бар’єри, на яких вони сформувалися (табл 4). Таблиця 4 – Техногенні мінерали, умови їх утворення і геохімічні бар’єри Умови утворення мінералів Геохімічні Техногенні мінерали [4] Халькантит [4] бар’єри Сірка (S), нашатир (NH4Cl), реальгар утворюються при горінні (А9-А11)*, (AsS), Літовіцит (NH4)3H[SO4]2, пород, у місцях виходу (Н)* Селітра амонієва (NH4[NO3]), гарячих газів Масканьїт (NH4)2[SO4] Гематіт (Fe2O3) термальний (800-1000°С) (Н)* Муліт (Al6Si2O13) метаморфізм породи Епсоміт (MgSO4·7H2O) випаровування сірчанокислих (В)*, (F)* Гексагідрит (MgSO4·6H2O) розчинів Галотрихіт (FeAl2[SO4]4·22H2O) при зміні концентрації (В)* Сомольнокіт (FeSO4·H2O) сірчанокислого розчину Ангідрит (CaSO4) при низькому значенні рН (В)*, (G)* Гіпс (CaSO4·2H2O) сірчанокислого розчину та високій концентрації кальцію 247

Халькантит (CuSO4·5H2O) Пікерингіт (MgAl2[SO4]4·22H2O) Тамаругіт (NaAl2[SO4]2·6H2O) Алуноген (Al2[SO4]3·17H2O) Чермігіт (CaSO4·2H2O) Калійний галун (KAl[SO4]2·12H2O) Натрієвий галун (NaAl[SO4]2·12H2O) Мелантерит (FeSO4·7H2O)

при окисленні сульфідів, що містять мідь вилуговування та сірчанокисле розкладання порід

(В)*, (G)* (В)*, (G)*

* Примітки: (А9-А11) – кисневі бар’єри; що утворюються шляхом потрапляння опадів і кисню повітря у відвальну породу, насичену сірководнем; (Н) – термодинамічні бар’єри; формуються при різкій зміні тиску і температури; (В) – сульфідні бар’єри; утворюються у місцях зустрічі кисневих вод з сульфідами; (G) – сорбційні бар’єри; виникають у тих місцях відвалів, де води стикаються з сорбентами – речовинами, що здатні поглинати (сорбувати) з розчинів розчинені гази, іони, молекули; (F) – випарні бар’єри; формуються в результаті випаровування наявних у відвальній породі вод та відкладення розчинних солей, переважно хлоридів і сульфатів.

Розуміючи умови формування тих чи інших техногенних мінералів (табл 4), можна управляти процесом їх штучного створення, а в подальшому і створенням штучних родовищ корисних копалин. На прикладі розглянемо утворення техногенних мінералів, що формуються на сорбційних бар’єрах (G) відвалів вугільних шахт Донбасу під дією вилуговування і сірчанокислого розкладання порід. Так як у відвальній породі йде процес вивітрювання, у процесі подрібнення мінералів на більш дрібні частинки утворюються колоїди – частинки розміром від 0,1 до 0,001 мкм. Ці частинки з водою утворюють колоїдні розчини. Внаслідок того, що колоїди несуть, в основному, негативний заряд, в породі відбувається переважно поглинання катіонів. Колоїди найбільш енергійно поглинають залізо, алюміній, водень, кальцій, магній, калій, натрій. Це чітко видно по техногенним мінералам, що утворюються на сорбційних бар’єрах (пікерингіт MgAl2[SO4]4·22H2O, тамаругіт NaAl2[SO4]2·6H2O), алуноген Al2[SO4]3·17H2O), чермігіт CaSO4·2H2O, калійний галун KAl[SO4]2·12H2O, натрієвий галун NaAl[SO4]2·12H2O, мелантеріт FeSO4·7H2O). Поглинання всіх вищевказаних катіонів в колоїдному розчині відбувається також через позитивну адсорбцію, що тут спостерігається. З семи техногенних мінералів, що формуються на сорбційних бар’єрах відвалів вугільних шахт (G), 5 відносяться до тих, що містять алюміній (рис 6). Пікерингіт MgAl2[SO4]4 22H2O

Натрієвий галун NaAl[SO4]2 12H2O

Тамаругіт NaAl2[SO4]2 6H2O

Мінерали, що містять алюміній

Калійний галун KAl[SO4]2 12H2O

Алуноген Al2[SO4]3 17H2O

Рис 6. Техногенні мінерали, що містять алюміній

248

Два мінерали (чермігіт CaSO4·2H2O і мелантеріт FeSO4·7H2O) не містять у своєму складі алюміній. Однак нами була виконана перевірка на можливість ізоморфізму. Згідно з ізоморфними рядами В. І. Вернадського є можливим ізоморфізм алюмінію у мелантеріті. Згідно з розрахунками з використанням атомних властивостей елементів (табл 7), це ендокриптія з d = 31%. Таблиця 7 – Загальні дані атомних властивостей елементів техногенних мінералів сорбційного бар’єру (G) Хімічний Порядковий Атомна Радіус Енергетичний Ізотопний Картль елемент номер маса іона коефіцієнт склад Al 13 26,97 0,57 4,48; W=3 5,26 27 0,83; 1,93; 1,94; W=2 2,41; 54; 56; 57; Fe 26 55,85 0,67 4,34; 4,37; W=3 4,48 58 K 19 39,096 1,33 0,76 W=1 0,75 39; 40; 41 Na 11 22,997 0,98 0,45 W=1 0,94 23 40; 42; 43; Ca 20 40,08 1,06 1,79 W=2 1,89 44; 46; 48 Mg 12 24,32 0,78 1,9 W=2 2, 56 24; 25; 26 За цих умовах ізоморфна змішуваність алюмінію та заліза може бути частковою і тільки при високих тиску і температурі, які явно спостерігаються у відвалах вугільних шахт Донбасу. В чермігіті d = 46%, що свідчить про неможливість ізоморфізму між алюмінієм і кальцієм. Таким чином, вчення про формування геохімічних бар’єрів дозволяє розуміти, а відповідно і управляти процесом штучного створення «техногенних» мінералів і «техногенних» родовищ корисних копалин. Література: 1. Зубова Л. Г., Зубов А. Р., Зубов А. А. и др. Терриконы: монография / Л. Г Зубова, А. Р. Зубов, А. А. Зубов, А. В. Харламова, С. Г. Воробьев, Ю. И. Макаришина, В. В. Буняченко. – Луганск : Изд-во «Ноулидж», 2015. – 712 с.

2. Зубова Л. Г. Получение металлов из терриконов угольных шахт Донбасса: монография / Л. Г. Зубова, А. Р. Зубов, К. И. Верех-Белоусова, Н. В. Олейник. – Луганск : изд-во ВНУ им. В. Даля, 2012. – 144 с.

3. Зубова Л. Г. Терриконы, их утилизация и рекультивация: Монографія. – Луганськ : вид-во СНУ ім. В. Даля, 2008. – 80 с.

4. Проскурня Ю. А. Мінералогія відвалів вугільних шахт Донбасу (на прикладі Донецько-Макіївського промислового району): Автореф. дис...канд. геолог. наук: 04.00.20 / Крив. техн. ун-тет. – Кривий Ріг, 2000. – 19 с. НОВІТНЯ ТЕХНОЛОГІЯ МЕХАНІЧНОЇ ПЕРЕРОБКИ ПОЛІМЕРНИХ ПОБУТОВИХ ВІДХОДІВ ІЗ ВКЛЮЧЕННЯМ СТАДІЇ МЕХАНОАКТИВАЦІЇ Малишевська О. С., кандидат технічних наук, доцент кафедри Мізюк М. І., доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри Кафедра гігієни та екології Івано-Франківського національного медичного університету На основі натурних лабораторних експериментів нами розроблено технологію переробки суміші побутових полімерних відходів (ППВ), крім пакувальних стрейч-плівок, на основі удосконалення механічного способу переробки полімерних відходів. За допомогою даної технології можна одержати готову продукцію шляхом введення стадії механічної активації полімерної сировини із одночасним зменшенням стадій переробки побутових відходів полімерів.

249

Перевагою розробленої технології переробки ППВ є те, що низкою експериментальних досліджень науковців світу встановлено, що механічна переробка виключає деструктивні зміни у полімерах, у зв’язку з цим є неможливим утворення небезпечних хімічних речовин, яке спостерігається у процесі використання інших методів переробки полімерів. Тому удосконалення і вивчення впливу на об’єкти довкілля безвідходних та маловідходних, екологічно безпечних технологій переробки полімерних відходів, що основані на процесі механічної переробки, є одним з найбільш перспективних та безпечних шляхів поводження з полімерними відходами. Пропонується застосування розробленої технології для впровадження в сфері поводження з відходами (обласних, міських, районних тощо) з метою зменшення негативного впливу місць видалення відходів на довкілля та на умови проживання населення. Розроблена технологія ґрунтується на удосконаленні відомого механічного способу переробки полімерних відходів [448], який потребував значних матеріальних та енергетичних витрат і включав одинадцять операцій: 1 − вивантаження; 2 − розбивка тюків; 3 − сортування за кольором; 4 − механічне подрібнення; 5 − механічне висушування; 6 − видалення етикеток та частин корків; 7 − мокре очищення; 8 − вібровосушіння; 9 − центрифугування; 10 − повторне подрібнення; 11 − вторинну повітряну класифікацію. Запропонована безвідходна технологія механічної переробки побутових полімерних відходів містить операції: 1 − вивантаження; 2 − розбивка тюків; 3 − механічне подрібнення; 4 − мокре очищення; 5 − центрифугування; 6 − вібровосушіння; 7 − механічна активація Нова технологія містить на чотири операції менше ніж відома та дозволяє виключити з процесу переробки ППВ: сортування за кольором і типом; видалення кілець, корків та етикеток із пляшок та емностей; флотацію; повторне подрібнення; промивку від мийних засобів. Згідно з розробленою технологією (рис 1), спочатку полімери подрібнюють у водному середовищі до розмірів частинок ППВ: ширина від 1,0 до 2,5 мм, довжина від 10 до 15 мм. Потім порібнені відходи подають на центрифугу, після цього- на остаточне промивання і сушку.

1 Подрібнювач

8 2 Фрикційна мийка

Сушка – агломер-атор

3 Центрифуга вода

5 4

паливні брикети

вода Мийка

7

Сушка вода

6 Механічний активатор

Готовий продукт

Шнековий транспортер

Рис 1. Кінематична схема технології механічного рециклінгу полімерних відходів зі стадією механоактивації

Висушена подрібнена полімерна сировина механічно активується у вертикальному відцентровому ріжучому пристрої. Внутрішні стінки пристрою виконані у вигляді пустотілого зйомного циліндра, що вкритий абразивним матеріалом із різним ступенем крупності та жорсткості. Циліндр підбирається в залежності від виду полімерного матеріалу, що потрапляє на механоактивацію. Чим полімер міцніший і товщий, тим стінки циліндра більш абразивні. Механоактивація триває від 3 до 5 підходів по 3 хвилини кожен із перервою між підходами в 30 секунд. Перерва необхідна для вистигання частинок подрібнених полімерів, щоб виключити можливість їх злипання та термічної деструкції в результаті нагрівання, котре спричинене тертям у процесі механічної активації цих частинок полімерів, як із зернами абразивного матеріалу, так і між собою. Технологічна схема для здійснення способу переробки полімерних відходів складається із подрібнювача 1, фрикційної мийки 2, центрифуги 3, мийки 4, сушарки 5, вертикального 250

відцентрового ріжучого пристрою із абразивними внутрішніми стінками (механічний активатор) 6, сушки-агломератора 8. Технологія складена з пристроїв «закритого» типу, подрібнювач 1 та механічний активатор 6 додатково оснащені вакуумними відсмоктувачами (на схемі рис 1 не показані). Продукти переробки подаються між пристроями за допомогою шнекових транспортерів 7. Спосіб механічної переробки полімерів зі стадією маханоактивації здійснюють наступним чином. Суміш ППВ завантажують та подрібнюють у водному смужкорізі до розміру фракції: ширина від 1,0 мм до 2,5 мм, довжина від 10 мм до 15 мм. За довжиною смужки нарізають електрорізаком гільйотинного типу. Якщо відходи сильно забруднені, то подрібнення відбувається у водному середовищі подрібнювача. Величину розміру частинок корегують за допомогою розміру ґраток подрібнювача, котрі утримують матеріал у зоні подрібнення до досягнення ним необхідного розміру і вибирають залежно від потрібних розмірів готового продукту. Застосування подрібнення у водному середовищі прискорює процес подрібнення, зменшує знос ріжучих елементів та сприяє інтенсифікації відмивання відходів. Після подрібнення відходи подаються шнековим транспортером 7 у фрикційну мийку, обладнану підігрівачем 2, у якій проходить відмивання відходів від етикеток, забруднення та клею, що значно прискорює і покращує гаряча вода і тертя, що створюється у пристрої під час роботи, при необхідності додають мийні засоби чи каустичну соду NaOH. По закінченні відмивання відходи прямують шнековим транспортером 7 у центрифугу 3, за допомогою якої видаляють практично від 85% до95 % етикеток, бруду та вологи, що у вигляді шламу виводять у сушильно-агломераційну камеру 8, оснащену на виході прес-формою (на схемі, рис 1, не вказана), з якої висушений шлам виходить у вигляді спресованих паливних брикетів. Із центрифуги 3 відходи потрапляють шнековим транспортером 7 у мийну камеру 4 з гарячою чистою водою, де проходить їх остаточне відмивання, а потім шнековий транспортер 7 доправляє їх у сушарку 5, у якій під впливом потоків гарячого повітря із поверхні відходів випаровується надлишкова волога. Заключною стадією переробки відходів у готову продукцію є механічна активація останніх у вертикальному відцентровому ріжучому пристрої із абразивними внутрішніми стінками 6, у який вони потрапляють за допомогою шнекового транспортера 7. На цій стадії проходить механічна активація відходів. У результаті механоактивації очищена суміш ППВ у залежності від виду або розшаровується у вигляді абразивного «попкорну», як відходи ПЕТФ, або їх поверхня стає шорсткою. Збільшення питомої поверхні, покращення адгезивних та адсорбційних властивостей частинок подрібнених полімерів значно розширює галузі їх застосування. Такі подрібнені полімерні відходи без механічної активації є фізично і хімічно інертним продуктом, що володіє практично нульовим зчепленням. Відсутність зчеплення з іншими матеріалами та речовинами робить механічно подрібнені полімерні відходи непридатними для використання як наповнювачі у різних композиціях без додаткової їх термічної чи хімічної обробки. У процесі реалізації даної технології одержано продукцію, що готова до використання в якості кінцевого продукту чи сировини для використання у різних галузях народного господарства, що підтверджено охоронними документами [1, 2, 3]. Отриманий продукт, який представлений сумішшю полімерних відходів і володіє збільшеною шорсткою питомою поверхнею з покращеними адсорбційними та адгезивними властивостями, можна застосовувати: - як наповнювач для м’яких іграшок, матраців, гіпоалергенних подушок; - як наповнювач у цементно-піщані суміші, що дозволяє замінити вторинне армування металічною сіткою та використання дорогого фіброволокна; - як наповнювач у будівельні суміші із високими тепло- та звукоізоляційними властивостями, стійкими до розтріскування, усадки та розшаровування; - як основу під будівництво дорожніх покриттів із високими амортизаційними властивостями, що значно продовжують термін експлуатації та стійкість до тріщиноутворення дорожнього покриття; - як наповнювач у бетонних сумішах під час спорудження резервуарів питної води, улаштування каналізаційних мереж, спорудження сховищ для зберігання відпрацьованих хімічних речовин і відходів та інших об’єктів спеціального будівництва. Введення у бетонні суміші 251

полімерних відходів під час спорудження резервуарів запобігає міграції води та хімічних речовин із ємностей у навколишнє природне середовище; - як багаторазовий легко відновлюваний адсорбент із великою питомою поверхнею для ліквідації розливу нафтопродуктів, механічної очистки води, стоків та ін. Враховуючи отримані результати проведених досліджень, встановлено, що використання запропонованої технології механічної переробки полімерних побутових відходів дозволяє одержати нові високоякісні готові продукти, що володіють покращеними, у порівнянні з механічно переробленими ППВ без механоактивації, адгезивними та адсорбційними властивостями, мають збільшену питому поверхню, пластичні, стійкі до хімічного та атмосферного впливу, екологічні межі застосування яких ще до кінця не вивчено. Розроблена технологія механічної переробки відходів полімерних пляшок та упаковки є екологічно чистим та гігієнічно безпечним способом переробки суміші полімерних відходів. На підтвердження екологічності даної технології проведено ряд натурних експериментальних досліджень, результати яких представлені в вигляді табл 1. Дослідження проводили фахівці з використанням обладнання ДУ «Івано-Франківський обласний лабораторний центр МОЗ України» для НДР № 0117U004237 «Розробка новітньої технології утилізації полімерних побутових відходів на основі механічного рециклінгу». Відомо, що полімерний пил належить до речовин фіброгенної дії, які є показниками пилового навантаження на органи дихання. Згідно з результатами проведених досліджень середньозмінних концентрацій полімерного пилу перевищували ГДК в робочій зоні у 12% випадків, за гігієнічного нормативу ГДК від 6 мг/м3 до 10 мг/м3 (в залежності від пилоутворюючої речовини). При цьому максимальне перевищення, по відношенню до ГДК, склало 1,74 рази під час вивантаження готової продукції з механоактиватора без спорядження його вакуумним відсмоктувачем. Також у повітрі робочої зони подрібнювача, під час подрібнення без водного середовища, виявлено перевищення норм концентрації ПВХ пилу, що склало 1,35 раза. Із аналізу таблиці 1 випливає, що у жодній із відібраних для дослідження та аналізу проб повітря не встановлено перевищення за вмістом хімічних речовин у повітрі робочої зони. Окрім цього, після облаштування робочого простору над зоною вивантаження готової продукції вакуумним повітровідсмоктувачем перевищення концентрації полімерного пилу в жодній із відібраних проб під час дослідження переробки різноскладових сумішей ППВ зафіксовано не було. Розроблена технологія утилізації полімерних відходів шляхом механічного рециклінгу є найбільш доцільним в екологічному та гігієнічному відношенні шляхом, який забезпечить покращення санітарно-гігієнічної, медичної та епідеміологічної обстановок у межах впливу полігонів побутових відходів. Таблиця 1 – Кількісний і якісний хімічний аналіз проб повітря робочої зони процесу механічної переробки сумішей полімерних відходів (значення max) Максимльна Назва забруднюючої ГДК, Клас Методика виконання концентрація, речовини мг/м3 небезпеки вимірювання мг/м3 Формальдегід Ацетальдегід Аміак Оцтова кислота Мурашина кислота Оксид вуглецю

0,5 5 20 5 1 20

2 3 4 3 2 4

не выявлено 0,12 0,38 2,58 0,46 8,26

Метилметакрилат

10

3

1,64

Етилен

50

4

2,37 252

хроматографічний хроматографічний хроматографічний хроматографічний хроматографічний хроматографічний хроматографічний, фотометричний хроматографічний, фотометричний

Пропілен

хроматографічний, фотометричний фотометричний хроматографічний хроматографічний, фотометричний хроматографічний, фотометричний хроматографічний, фотометричний хроматографічний, фотометричний

100

4

0,78

Оксид етилену Стирол

1 5

2 3

не виявлено сліди

Бензол

5

2

не виявлено

Бензальдегід

5

3

не виявлено

Толуол

50

3

не виявлено

Фенол

0,3

2

сліди

Етилбензол

50

3

не виявлено

Поліетилен пил Поліпропілен пил Поліетилентетр-фталат пил Полівінилхлорид пил Полістирол пил Поліамід пил

10 10

4 4

11,67 12,45

ваговий ваговий

10

4

17,35

ваговий

6 10 10

3 4 4

8,12 5,84 1,64

ваговий ваговий ваговий

хроматографічний

Дана технологія практично вирішує низку санітарно-гігієнічних та екологічних проблем, а її впровадження дозволить зменшити кількість небезпечних високотоксичних полімерних відходів, які депонуються на полігонах ТПВ (звалищах), і покращить екологічні і гігієнічні умови проживання населення. Відомо,що ППВ складають близько 82% від об’єму усіх відходів споживання, що вивозять на полігони 176437 сміттєвозів України. Якщо вилучити з цієї маси ППВ, на 80% зменшимо обсяг забруднення довкілля, який супроводжує процес захоронення відходів (збирання, транспортування, розвантаження та укладання), це покращить санітарногігієнічну, екологічну та епідемічну обстановку та зменшить рівень захворюваності населення в межах впливу полігонів та місць тимчасового накопичення побутових відходів. Окрім цього, скоротиться рівень забруднення на шляху перевезення ТПВ до місць захоронення у результаті зменшення обслуговуючого автопарку на 140830 одиниць техніки до 35607 сміттєвозів, тобто у 5 разів. Створена технологія у кілька разів зменшує потребу в енергетичних і матеріальних ресурсах, спрямованих на переробку сумішей полімерних відходів, із одночасним поглибленням та інтенсифікацією процесу переробки. Впровадження технології дозволить практично реалізувати концепцію Закону України «Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року», Закону України «Про упаковку та відходи упаковки». Забезпечити виконання вимог ратифікованих Україною Директив: 2008/98/EC «Про відходи»; 1999/31/ЄC «Про відходи рамкова»; 2008/98/ЄC «Про захоронення відходів»; 99/61/ЄС «Про всеохоплююче запобігання забрудненню та його контроль»; 2008/99/ЄС «Про охорону навколишнього природного середовища та кримінальну відповідальність»; 2004/12/ЄС «Про упаковку та відходи від упаковки»; 2010/75/ЄС «Про промислові викиди»; статтю 32 Закону України «Про відходи». Закон України «Про відходи» відповідає за практичне впровадження двох Директив ЄС – 1999/31/EC та 2008/98/EC, які врегульовують поводження зі сміттям, надають чітку послідовність дій, які необхідно виконувати із відходами, класифікують сміття, а, головне, ставлять стратегічну мету скоротити кількість відходів, які вивозять на полігони.

253

Література: 1. Патент № 94992. МПК В29В 17/00. Спосіб переробки відходів пляшок поліетилентетрефталату (ПЕТФ) / О. С. Малишевська, О. Д. Мельник (UA) заявник і патентовласник О. С. Малишевська, О. Д. Мельник (UA)/. Бюл. №23, 10.12.2014. – 6 с.

2. Патент № 94994. МПК В29В 17/00. Спосіб переробки відходів пляшок поліетилентетрефталату (ПЕТФ) / О. С. Малишевська, О. Д. Мельник (UA) заявник і патентовласник О. С. Малишевська, О. Д. Мельник (UA) /. Бюл. №13, 15.05.2015. – 6 с.

3. Патент № 110282, МПК (2016.01) В29В 17/00, В03В 9/06. Спосіб переробки відходів пляшок поліетилентетрефталату (ПЕТФ) / О. С. Малишевська, О. Д. Мельник (UA).

– а 2014 06234; заявл. 05.06.14; опубл. Бюл. №23, 10.12.2015. – 6 с.

4. Патент № 130090. МПК В29В 17/00. Пристрій для подрібнення пляшок із пластика / О. С. Малишевська (UA) / Бюл. № 2, 26.11.2018. – 6 с.

5. Мізюк М. І., Малишевська О. С., Технологія механічної переробки побутових полімерних відходів. Інформ. Лист. Київ: МОЗ України Український центр наукової медичної інформації та патентно-ліцензійної роботи, 2019. – 4 с. ДРУЖНІ ДО ДОВКІЛЛЯ ТЕХНОЛОГІЇ ПОВОДЖЕННЯ ЗІ ШКІДЛИВИМИ ВИКИДАМИ ТА ПРОМИСЛОВИМИ ВІДХОДАМИ Ільяшов М. О., директор з охорони праці, промислової безпеки та екології Резніков С. Ю., начальник відділу Клечковський І. Ю., провідний фахівець Дирекціїя з охорони праці, промислової безпеки та екології ПРАТ «Дніпровський металургійний завод» Вугільна промисловість відрізняється суттєвим негативним впливом на всі основні компоненти навколишнього середовища. Сучасні підприємства галузі успішно вирішують екологічні проблеми шляхом впровадження найкращих дружніх до довкілля технологій. Підприємства-партнери ПРАТ «ДМЗ» – єдиний технологічний комплекс з видобутку вугілля і виробництва концентрату для коксування. Він включає в собі шахтоуправління «Покровське» і збагачувальну фабрику «Свято-Варваринську», а також шахтобудівельне, автотранспортне, залізничне, машинобудівне і електротехнічне підприємства. Виробничі об’єкти шахтоуправління «Покровське» відносяться до небезпечних по раптовим викидам вугілля та газу метану. Наявність метану в вугільних покладах суттєво ускладнює технологічні та екологічні умови видобутку. З метою підвищення ефективності вуглевидобутку на підприємстві організована система комплексного використання газу метану за рахунок його утилізації на шахтних котельнях та когенераційній електростанції. Існуюча система забезпечує зниження викидів парникових газів в атмосферу за відкачування метану з дегазаційних свердловин поверхневою вакуум-насосною станцією, ліній підготовки (очищення, осушення і підігріву) коптованого газу, вузлу зміщування і формування необхідної концентрації паливного газу. Таким чином, реалізована система забезпечує мінімізацію негативного впливу на умови праці та стан довкілля при ефективному використанні наявних природних ресурсів. До позитивних моментів реалізованих екологічних заходів слід віднести відкачку шахтних вод з підземних горизонтів ШУ «Покровське» в ізольований ставок-накопичувач. При цьому відсутнє скидання високо мінералізованих шахтних вод у відкриті природні водойми. Була проведена санітарно-епідеміологічна експертиза (висновок № 602-123-202/7295 від 05.04.2019 р.) та розроблений регламент щодо використання шахтної води з показниками мінералізації понад 9,0 г/дм3 в умовах підприємства для технічних потреб: наповнення замкнутої водно-шламової схеми ЗФ «Свято-Варваринська», за рахунок цього на 254

фабриці відсутнє хвостосховище рідких відходів; пригнічення пилу, пожежогасіння гірничих виробок і породних відвалів; поливу під’їзних доріг на об’єктах поверхні. Породні відвали вугледобувної промисловості – це суттєве джерело виникнення негативних для довкілля процесів. Породні відвали виділяють в атмосферу значний об’єм пилу. Під дією температури, що змінюється, повітря, опадів, вітру, тепла, що виділяється в результаті окисних процесів вугільних фракцій і вуглистих складових порід, відбувається саморуйнування кускової породи з утворенням деякої частки пилу. Запиленість повітря в районі розташування відвалів збільшується, якщо відвал горить. З урахуванням прийнятих висновків і технічних рішень, формування плоского породного відвалу визначено як дослідноекспериментальне для складування зневоднених відходів флотації. Метод складування відходів – окремими осередками. При формуванні породного відвалу контроль теплового стану проводиться двічі на рік (травень, жовтень). За весь час проведення замірів зон з підвищеною температурою не виявлено. Формування породного відвалу ведеться згідно з проектом, з урахуванням виконання заходів, покликаних не допустити самозаймання. За рахунок розміщення на поверхні породного відвалу ємностей зневоднювання відходів флотації (кеку), об’єм пилу, що потрапляє в атмосферу істотно скорочується. При цьому зменшується час роботи поливальної машини та бульдозера, що скорочує викиди вихлопних газів в атмосферу. Другим фактором, що чинить вплив на стан атмосфери, є викиди відпрацьованих газів, які утворюються в результаті спалювання дизельного палива кар’єрним транспортом і автомашинами, що транспортують породу. Як показали результати дослідження, концентрація шкідливих речовин у межах санітарно-захисної зони не перевищує нормативів. Рекультивація породного відвалу здійснюється з нанесенням ізолюючого шару (суглинку товщиною 0,30 м) на укосах, бермах і ярусах, верхній основі, що сприяє запобіганню самозаймання відвальної маси. Після закінчення формування кожного ярусу та нанесення ізолюючого шару, укоси озеленяють, саджаючи однолітні дерева-сіянці та сіючи багаторічні трави з внесенням добрив. Озеленення укосів породного відвалу передбачено за смуговою схемою. Площа відвалу розбивається на смуги деревних і трав’янистих рослин. Деревна смуга складається з двох рядів дерев. Трав’яниста – суцільна, насіння висівають суцільно по всій площі. Озеленення дозволило збільшити стійкість укосів проти вітрової та водної ерозії. У результаті реалізованих підприємством заходів зменшився негативний вплив відвалу на довкілля. До позитивних моментів слід віднести: 1. Виключення загоряння складованої на відвалі породи, що забезпечується сучасною технологією зведення породного відвалу; 2. Зниження виділення пилу та викидів газів в атмосферу; 3. Виключення вітрової ерозії схилів і поверхні відвалу, за рахунок рекультивації та озеленення відвалу. Проблема захисту поверхневих водних об’єктів від забруднення зворотними водами залишається однією з актуальних проблем нашого часу. Функціональна схема водоспоживання ТОВ «Збагачувальна фабрика «Свято-Варваринська» взагалі не передбачає скид стічних вод у довкілля за рахунок: ü повторного використання стічних вод у технологічному процесі; ü використання очищених дощових і талих вод на полив технологічних доріг та проммайданчиків з твердим покриттям.

97% обсягу використаної води у технологічному процесі складають підземні води ШУ «Покровське», а також дощові та талі води, які утворились на території проммайданчика. Ці води віднесені до категорії повторно використаних. З метою забезпечення вимог технологічного регламенту до якості води, яка використовується в процесі збагачування вугілля, стічні води проходять відповідну підготовку. На даний час продуктивність споруд з очищення стічних вод складає 1500–1550 м3/добу, або – 550 тис. м3/рік. З початку експлуатації очисних споруд (введені в експлуатацію в березні 2009 р.) сумарний обсяг очищених господарсько-побутових стоків склав майже 5,0 млн м3. Технологія очищення господарсько-побутових і близьких до них за складом виробничих стічних вод передбачає видалення забруднюючих речовин фізико-хімічними 255

методами (осадження, флокуляція). Знезараження очищених стоків здійснюється бактерицидною установкою ультрафіолетового опромінення. Площа, яку займають очисні споруди, становить 265 м2. Будівля двоповерхова, блочного типу. Монтаж очисних споруд був проведений протягом 2-х місяців. У складі господарсько-побутових стоків, що надходять від ШУ «Покровське», основними забруднюючими речовинами є завислі речовини. Застосування для механічного очищення стічних вод від завислих речовин розміром більше 3 мм фільтруючого пристрою, який самоочищається, дозволяє заощадити виробничі площі та час на відстоювання стоків. Для видалення завислих часток крупністю менше 3 мм технологією передбачено додавання флокулянтів аніонного та катіонного типу. Стоки для подальшого осадження надходять в ємності з синтетичним завантаженням (фільтри механічної доочистки). Очищені стоки через лоток постійного рівня потрапляють в накопичувальну ємність, звідки насосами перекачуються на водоспоживальні ділянки виробництва. Контроль якості води здійснюється за такими показниками: рН, залізо, фосфати, завислі речовини, хлориди, сульфати, ХСК, БСК5, азот (амонійний), нітрити, нітрати, нафтопродукти, сухий залишок, жорсткість, температура, колір, прозорість, запах, СПАР. Оцінка ефективності роботи очисних споруд виконана по семи основним забруднюючим речовинам і наведена в табл 1. Таблиця 1 – Оцінка ефективності роботи очисних споруд Господарсько-побутові стоки №№ Найменування забруднюючих з/п речовин, мг/дм3 вхід вихід % очистки 7,9 1 Залізо 0,38 0,35 0,26 0,24 7,7 2 Фосфати 3 4

Завислі речовини ХСК

148,0 38,0

10,0 20,0

93,2 47,4

5

БСК5

24,0

9,5

60,4

6

Нафтопродукти

0,11

0,034

69,1

7

СПАР

0,50

0,13

74,0

Впровадження на підприємстві водозберігаючих, екологічно чистих технологій, із застосуванням фізико-хімічних методів очищення стоків, дозволяє забезпечити: ü глибоке очищення стічних вод; ü мінімальні габарити обладнання; ü ефективне видалення, в тому числі, токсичних речовин; ü максимально автоматизований робочий процес; ü мінімальну чутливість до перепадів навантажень; ü відсутність необхідності контролю за роботою людей; ü можливість складання максимально ефективної виробничої програми з врахуванням санітарних та технічних вимог, якісних і кількісних характеристик; ü знезараження без застосування хлорвмісних реагентів. Таким чином, екологічна політика ПРАТ «ДМЗ» та підприємств-партнерів базується на державних природоохоронних принципах і поетапному зближенні з європейськими стандартами, у відповідності до вимог Директив ЄС, що стосуються довкілля

256

ТЕХНОЛОГІЧНА СХЕМА ПОЄДНАННЯ АДАПТИВНОЇ СИСТЕМИ ОЧИЩЕННЯ ПОЛІГОНІВ ТВЕРДИХ ПОБУТОВИХ ВІДХОДІВ Левчук А. П., асистент кафедри охорони праці, начальник виробничого відділу Максін В. І., доктор хімічних наук, професор кафедри аналітичної і біонеорганічної хімії та якості води Національний університет біоресурсів і природокористування України (м. Київ) Вирішення питань комплексної екологічної безпеки різноманітних виробничих комплексів, технологічних процесів, полігонів ТПВ неможливе без вирішення питань очищення стоків ТПВ в вигляді різноманітних водних розчинів, а це неможливо без розробки технології очищення стічних вод, які є надзвичайно складними в плані забрудненості [1, 2]. Складність стічних вод фільтрату ТПВ, полягає в неконтрольованих поєднаннях забруднювачів, які непередбачувано поєднуються в складні комплексні суміші з не можливістю прогнозування їх сталості складу та електропровідності протягом тривалого часу роботи полігону ТПВ. Можна сказати, що це найскладніший з можливих варіантів для очищення водних розчинів. Тому підхід до цього питання повинен мати адаптивний механізм з максимальними налаштуваннями в системі, як окремих вузлів, так і всієї системи в цілому. Враховуючи попередні напрацювання цю проблему може вирішити тільки АСОВ і то в поєднанні з СПС [3]. Проблематика нормальної роботи АСОВ полягає в її основних методах впливу – електролізних. Тому головне завдання СПС це підготувати водний розчин фільтрату стоків ТПВ до ефективної обробки в АСОВ. Головні завдання, які він повинен вирішити це підготувати водний розчин до нормальної роботи в міжелектродному просторі системи, це досягається через комплексні рішення в окремих вузлах чи їх поєднанні, якщо це можливо: очищення від грубих часток, очищення від жирів (в більшості випадків жири осідають на шмалі ТПВ), очищення від нафтопродуктів, очищення від поверхнево активних речовин (ПАВ), але після цього необхідно стабілізувати електропровідність водного розчину в границях оптимальної робити АСОВ. Мета досліджень – випробування технологічно-конструктивної будови АСОВ із використанням спрощеної гідравлічної схеми в умовах контролю електропровідності на вході в систему. Розробка комплексної системи очищення стічних вод фільтрату ТПВ в цілому. Матеріали та методика досліджень. Базовий об’єкт дослідження – технологоконструктивна будова системи очищення стічних вод полігонів ТПВ в поєднанні з АСОВ. Предметом дослідження є гідравлічна схема поєднання СПС ТПВ та АСОВ в умовах корекції електропровідності водного розчину на вході в АСОВ. Метою є розробка гідравлічного поєднання систем СПС ТПВ та АСОВ, яка буде складатися з АСЗВ та АСКО в самому простому прототипі. Результати досліджень. В результаті попередніх напрацювань, дослідів та накопиченого опиту розроблена технологічна схема системи КОСП ТПВ, яка зображена на рис 1. Виготовлений експериментальний прототип АСОВ КОСП ТПВ зображений на рис 2. Поставлена мета вирішується удосконаленням технологічно-конструктивної будови системи знезараження та очищення води з розчиненим в ній фільтратом полігонів ТПВ внаслідок зміни принципу послідовності та комбінацій технологічного впливу відповідно до поставленої мети, через підготовку фільтрату до оптимальних параметрів обробки електролізними методами. Одним з головних параметрів контролю є відсутність домішок, що негативно впливають на перебіг електролізних процесів, а це жири, нафтопродукти та поверхнево-розчинні речовини, при чому проводиться корекція рН та електропровідності. Її параметри витримуються: не нижче 150 мкСм/см до 2200 мкСм/см. Головний принцип роботи КОСП ТПВ – якщо якість обробки води з розчином фільтрату полігону не досягнута, то відбувається повернення всього об’єму на повторну обробку, поки заданої якості не буде досягнуто. Це стосується як загального рециркуляційного контуру системи КОСП ТПВ, так і підконтурів.

257

Рис 1. Функціонально-технологічна схема КОСП ТПВ: I – СПС ТПВ, контур попереднього очищення та стабілізації параметрів водного розчину; II– АСЗВ, контур обеззаражування, деструкції та синтезу дезінфікантів; III– АСКО, контур коагуляційного вилучення; 1 – вхідний патрубок від джерела накопичення фільтрату полігону ТПВ; 2 – блок попереднього, стартового, узгодження подачі водного розчину в АСОВ; 3 – бак узгодження подачі в систему та роботи всієї КОСП з адаптивним контролем рівня води та електропровідності в цілому; 4 – циклонна група розділу фракцій та очищення від нафто забруднювачів та ПАВ; 5 – фільтр; 6 – система збору забруднювачів в концентраті; 7 – блок узгодження подачі в АСЗВ; 8 – система подачі речовин на синтез дезінфіканту; 9 – електролізер з нерозчинними електродами; 10 – циклонна група; 11 – джерело живлення електролізеру АСЗВ; 12 – електролізер з розчинними електродами АСКО; 13 – циклонна група; 14 – фільтр; 15 – система збору забруднювачів в концентраті; 16 – ємність збору очищеного фільтрату ТПВ; 17 – магістраль рециркуляційного загального контуру КОСП; 18 – джерело живлення електролізеру АСКО.

Запропонована система КСОП ТПВ є новаторською з гарантованим ефектом роботи. Особливістю роботи КОСП ТПВ є безпечність технологічного процесу та ефективність роботи в надскладних умовах подачі складних та комплексних забруднювачів фільтрату ТПВ. Технологічний процес передбачає прямий комплексний знезаражуючий вплив на весь потік водного розчину: зміною тисків, ультразвуковим впливом, імпульсним струмом електролізної обробки з адаптивною зміною форми струму навантаження, магнітними полями, акцентованим окисненням речовини відповідним газом та інтенсифікованою обробкою дезінфікантами та коагулянтами. Таким чином, нами проведені дослідження експериментального промислового прототипу КОСП ТПВ на базі АСОВ в поєднанні АСЗВ з АСКО, що дозволяють гарантовано забезпечити якість роботи комплексу при змінах вхідних параметрів водного розчину фільтрату ПТВ. В майбутньому потрібно проведення додаткових експериментів для визначення оптимальних значень електропровідності, які потрібно задати СПС перед подачею в АСОВ. Література: 1. Радовенчик В. М., Гомеля М. Д. Тверді відходи: збір, переробка, складування/ Навчальний посібник. – К. : Кондор, 2010. – 552 с.

2. Запольський А. К., Мешкова-Клименко Н. А., Астрелін І. М., Брик М. Т., Гвоздяк П. І., Князькова Т. В. Фізико-хімічні основи технології очищення стічних вод. Підручник. – К. : Лібра, 2000. – 552 с 258

3. Левчук А. П. Адаптивна система знезараження води / А. П. Левчук //Науковий вісник НУБіП України. – 2016. – №252. – С. 158–165. БАГАТОРАЗОВЕ ВИКОРИСТАННЯ ТЕХНОЛОГІЧНИХ РОЗЧИНІВ – ЦЕ ШЛЯХ ДО ЗМЕНШЕННЯ РІДКИХ ВІДХОДІВ Березуцький В. В., доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри «Безпека праці та навколишнього середовища» Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут» Технологічні розчини споживають питну воду, як середу необхідну для розчину різних інгредієнтів. Інгредієнти, що додаються, придають розчину відповідні якісні показники. У монографіях «Екологічні аспекти застосування МОР» та «Техногенная безопасность маслоэмульсионных вод» [1, 2] наводяться характеристики технологічних розчинів, а також їх екологічна небезпека. Минає деякий час та через не відповідальність технічним вимогам щодо експлуатації виробничого обладнання, практично усі технологічні розчини потрапляють до категорії рідких відходів, а саме – маслоемульсійні води (МЕВ). Маслоемульсійні води за природою їхнього походження можна розділити на дві групи. До першої групи відносяться МЕВ, які виготовляються за технічними вимогами, що визначають особливості їхнього подальшого застосування. Типовими представниками цієї групи є мастильно-охолоджуючи рідини. До другої групи відносяться МЕВ, що утворюються в процесі застосування питної (технічної) води в технологічних операціях, при транспортуванні по трубопроводах або технологічному обладнанні в умовах, які є сприятливими влученню в них нафтопродуктів (технічні мастила і т.п.), що створює умови для їхнього подальшого емульгування. Особливо швидко протікає процес емульгування й утворення емульсій у технологічних системах при перекачуванні забруднених нафтопродуктами й мастилами вод за допомогою відцентрових насосів, що сприяють диспергуванню цих часток у водному середовищі. Представниками цієї групи МЕВ є пральні (миючі) розчини і промивні води. Як правило, потрапляння нафтопродуктів у воду відбувається випадково і передбачити їхню точну кількість неможливо, на відміну від першої групи МЕВ. У результаті влучення нафтопродуктів у воду та їхнього подальшого емульгування, утворюються стійкі системи типу «масло-вода». МЕВ мають різний ступінь стійкості стосовно зовнішніх впливів, які руйнують їхню стабільність. Найбільшою стійкістю володіють МЕВ першої групи, тому що вони спеціально перевіряються на стабільність при їхньому приготуванні. МЕВ другої групи мають широкий діапазон стабільності, що умовно можна розділити на чотири категорії: 1 категорія – МЕВ високої стабільності, при відстоюванні протягом 24 годин на поверхні води немає або спостерігається незначне виділення вільного мастила, запах незначний, колір рідини не змінюється; 2 категорія – МЕВ стабільна, при відстоюванні протягом 24 годин на поверхні води спостерігається утворення плівки мастила, запах незначний, на колір рідина має невеликі зміни (потемніння); 3 категорія – МЕВ малої стабільності, при відстоюванні протягом 24 годин, на поверхні води спостерігається утворення плівки мастила, є присутнім не специфічний для води запах, колір рідини змінився (потемніння); 4 категорія – МЕВ не стабільна, при відстоюванні, через 1-2 години на поверхні води утворюється плівка мастила, вода має різкий неприємний запах, колір рідини темно сірий або чорний. У багатьох випадках до основних факторів, які визначають утворення стабільних МЕВ, відноситься наявність у воді поверхнево-активних речовин (ПАВ) і мастила. МЕВ 3 та 4 категорій характеризуються як відходи рідини. Найбільшу розповсюдженість мають розчини охолоджуючи, пральні (миючі) та мастильно-охолоджуючи.

259

Вихід із цієї ситуації полягає у тому, що необхідно розробляти та встановлювати системи локального очищення, які будуть підтримувати необхідні рівні інгредієнтів, що потрапляють зовні до рідини. Такі технології дозволяють знизити потребу у питної воді та знизити антропогенне навантаження на природне середовище. Тут можна порахувати й економічні показники від економії питної води та усунення шкоди, яку завдає забруднена емульсія після скиду у природні джерела або у каналізацію без очищення. Ці технології повинні бути адитивними до основного технологічного обладнання. Зберегати тривалий час зі збереженням якісних показників Технологічний розчин

Завдання, щодо дій із розчином

Вилучити забрудюючі інгредієнти Зруйнувати розчин та отримати воду

Рис 1. Екологічні завдання, які необхідно вирішувати на підприємстві при використанні технологічних рідин

Пральні (миючі) розчини використовують на підприємствах як засоби зняття мастила з деталей та обладнання, миття транспорту та у інших випадках. Знову ж таки, до них потрапляють забруднюючи інгредієнти і через деякий час, завдяки діяльності насосів, ці розчини утворюють забруднені емульсії. Рідкий випадок, це коли на підприємстві є очисні споруди, для очищення водних розчинів. Ще треба зважувати на те, що у розчини потрапляють мікроорганізми, які дуже швидко збільшують свою концентрацію, а тому такі розчини становлять суттєву загрозу для природи та людей. Зберігати такого типу відходи тривалий час на підприємстві не можна, вони починають загнивати та утворюють сильні неприємні запахи. Тому необхідно вирішувати завдання, що до дій з такими типами відходів (рис 1). У Національному технічному університеті «Харківський політехнічний інститут», на кафедрі «Безпека праці та навколишнього середовища» напрацьовані наукові розробки, які дозволяють підтримувати на якісному рівні розчини дуже тривалий час – від одного і більше років. Виконані дослідження дозволяють стверджувати, що для такої категорії розчинів, можна застосувати технології, які дозволяють уникнути проблеми скиду їх у довкілля і вони можуть використовуватись практично необмежений термін в умовах виробництва. Усі наукові розробки націлені на те щоб зменшити потребу у питної воді до мінімуму та збільшити термін її використання до необмеженого часу. Дослідження, які були нами виконані дозволяють стверджувати, що є технології зменшення обсягів рідких відходів, а саме: ефективного та швидкого вилучення забруднень з будь яких розчинів в умовах виробництва; подовження терміну використання розчинів шляхом коригування їх складу; ефективного та економічного обґрунтування заходів та технологій інгібірування (гальмування) розвитку мікроорганізмів. Досвід використання цих технологій на підприємствах, дозволяє зробити висновок щодо необхідності зміни концепції використання питної води на підприємствах. На теперішній час будь яке промислове підприємство в змозі забезпечити умови багаторазового використання технічної води без утворення відходів рідини. При цьому треба враховувати людський фактор, можливість уникати штрафів та приховувати відходи, та вводити в оману контролюючи інспекції. Треба посилити контроль за станом утилізації та переробки відходів рідини на підприємствах. У сучасних умовах, при наявності ефективних наукових розробок, будь яка рідина на виробництві, може використовуватись тривалий час без утворення відходів.

260

Література: 1. Березуцький В. В. Екологічні аспекти застосування МОР. – К. : ІЗМН, 1996. – 164 с.

2. Березуцкий В. В. Техногенная безопасность маслоэмульсионных вод: Монография – Харьков : ХГПУ. – 1998. – 279 с. ЕКОЛОГІЧНА ОЦІНКА ВИРОЩУВАННЯ НА РЕКУЛЬТИВОВАНИХ ЗЕМЛЯХ ШВИДКОРОСТУЧИХ РОСЛИН Харитонов М. М., доктор сільськогосподарських наук, професор кафедри ґрунтознавства та загального землеробства Грицан Ю. І., доктор біологічних наук,професор кафедри екології, голова Дніпровської обласної організації Всеукраїнської екологічної ліги Дніпровський державний аграрно-економічний університет (м. Дніпро) Неухильне скорочення запасів корисних копалин ставить питання про пошук відновлюваних джерел енергії. В даний час зростає інтерес до використання маргінальних земель для вирощування біопаливної сировини замість використання високоякісних орних земель, які можуть поставити під загрозу продовольчу безпеку і якість ґрунтів. Багаторічні С4-трави, такі як міскантус і світчграс, активно розвиваються як джерела біоенергії завдяки багатьом позитивним властивостям цих рослин, які ставлять їх в число можливих кандидатів для виробництва біомаси на рекультивованих землях. Вони не є інвазивними видами і є придатними біоенергетичними культурами внаслідок ефективного використання наявних ресурсів, утримання вуглецю в грунті, мають високий ступінь ефективності водокористування і мають невеликі вимоги до поживних речовин. Однак вихід біомаси і ефективність секвестрації вуглецю завдяки вирощуванню міскантусу і світчграсу варіюють залежно від клімату, типу ґрунту, технологій та землекористування. Попередні дослідження показали, що в регіонах з достатнім водопостачанням міскантус був більш ніж в два рази продуктивніше світчграсу. Обидві культури були однаково ефективними в поглинанні сонячного світла, але міскантус показав набагато більш високі темпи фотосинтезу і був більш ефективний у використанні води та азоту. Хоча світчграс має дещо низький потенціал врожайності, ніж міскантус, його дуже дешево вирощувати оскільки можливим є посів насінням. Це говорить про те, що світчграс може мати перевагу на малопродуктивних ґрунтах, де потенціал продуктивності обмежений і де висока вартість створення міскантусу не може бути відновленою. Знову ж таки, в умовах високих капітальних витрат і коли ціна біомаси низька, світчграс має перевагу порівняно з міскантусом. Велика кількість маргінальних земель утворюється в промислово розвинених районах. Такі території зазвичай забруднені важкими металами, які також можуть поширюватися по всьому району. Тому більша частина цих земель непридатна для сільськогосподарського виробництва. Виробництво біопаливної сировини з використанням багаторічних рослин з низькими вимогами до зростання може бути альтернативою за таких умов. Застосування цього підходу дає подвійну вигоду, як в деградованому землекористуванні, так і в фіторемедіації, за рахунок стабілізації або вилучення токсичних елементів. Багаторічні трави демонструють відповідні характеристики для процесу фіторемедіації. Ці рослини демонструють швидке зростання, високі врожаї біомаси, глибокі і великі кореневі системи, прості агрономічні методи і стійкість до забруднення. Використання багаторічних енергетичних і волокнистих культур з генетичним потенціалом для переносимості, вилучення або стабілізації важких металів дає можливість пов’язати знезараження і відновлення грунту з виробництвом біомаси для біоенергетики, волокна та інших економічно цінних продуктів. Крім того, поряд зі зменшенням і пом’якшенням ризику, створюваного важкими металами для людини і екосистем, в регіоні можуть бути створені нові робочі місця на відновлених землях, а також ринки збуту їх продукції. Рослини відрізняються здатністю поглинати важкі метали з ґрунту. Крім того, застосування різних домішок (осад стічних вод, зола, біовугілля та ін.). Існує ще значний 261

недолік інформації про довгострокові наслідки використання ґрунтових домішок, пов’язаних з ростом і поглинаючою здатністю рослин, якістю біомаси та її тепловими характеристиками. У перший рік після посадки міскантус і світчграс у 2016 році росли активно, збільшуючи надземну і підземну біомасу. В кінці вегетаційного періоду висота рослин досягала близько 1 м, а середня щільність пагонів становила 72,5 (світчграс) і 18,1 шт / м2 (міскантус). Затяжна посуха 2017 року не дозволила рослинам рости досить добре. В результаті в другий вегетаційний сезон їх висота практично не змінилася. Проте формування нових ортотропних пагонів тривало, що дозволило домогтися виходу надземної біомаси на рівні 4,3 (світчграс) і 5,04 т / га (міскантус) відповідно. Дані досліджень за 2016 та 2017 роки показали, що внесення домішок нетрадиційних добрив в субстрат позитивно впливає на морфометричні показники і продуктивність біомаси. Так, для світчграсу в перший рік вирощування висота рослин збільшилася на 5% за рахунок внесення мінеральних добрив і на 9,5% у разі додавання осаду стічних вод. Найбільший ефект спостерігався від додавання золи і подвійної дози ОСВ, коли швидкість росту збільшилася на 14, 3%. На другий рік підживлення поліпшили досліджуваний показник з 10% (зола) до 25,6% (осад стічних вод). Найбільший вплив (41,3%) спостерігався при застосуванні подвійної дози осаду стічних вод. Продуктивність біомаси зросла з 8,2% (зола) до 99,3% (подвійна доза осаду стічних вод). За даними, отриманими в експерименті з міскантусом наприкінці третього 2018 го року, найбільший ефект спостерігався у рослин, вирощених на ґрунті з додаванням мінеральних добрив, в той час як внесення золи засвідчило мінімальне підвищення ростових показників. В результаті при додаванні золи вихід біомаси збільшувався тільки на 6,5% в порівнянні з контролем, в той час як додавання мінеральних добрив і осаду стічних вод збільшувало вихід біомаси в 2–2, 3 рази. Таким чином, продуктивність міскантусу в другий рік вегетації на цих ділянках склала 11,6 т сухої речовини(СР) на 1 га і 11,9 т СР/ га відповідно. Відомо, що і міскантус, і світчграс зазвичай досягають повної продуктивності до кінця третього року вирощування. Встановлено, що міскантус володіє більшою силою зростання, ніж світчграс. Однак в умовах низької родючості і недостатнього водопостачання міскантус не був здатен забезпечити гідну конкуренцію світчграсу. В результаті висота травостою обох видів рослин на контрольних ділянках була майже однаковою (131,1–131,5 см). Застосування нетрадиційних добрив у якості домішок призвело до збільшення параметрів вертикального і горизонтального зростання рослин з 2% до 40%. Таким чином, реакція рослин світчграсу на внесення нетрадиційних добрив була кращою, ніж у міскантусу, що сприяло збільшенню виходу біомаси з 7 т СР/га (контроль) до 15–17 т СР/га (осад стічних вод). Максимальна врожайність міскантусу (12,4–13,3 т СР/га) була досягнута при використанні мінеральних добрив N60P60K60 і подвійної дози осаду стічних вод. Для світчграсу найбільш перспективним добривом є осад стічних вод. Для міскантусу оптимальним є використання осаду стічних вод в кількості 10–20 т СР/га із додаванням мінеральних добрив. Отже, світчграс і міскантус є перспективними потенційними рослинами для довгострокової рекультивації грунтів. Цукрове сорго це перспективна, посухостійка рослина, яка відзначається низкою корисних властивостей і великим потенціалом для використання в різних сферах народного господарства України [1–2]. Сік зі свіжого стебла може бути використаний для виробництва цукру, сиропу і біоетанолу першого покоління. Віджата зелена маса цукрового сорго (мезга або багаса) може бути використана для виробництва комбікормів, паливно-енергетичних брикетів, біоетанолу другого покоління, добрив, картону та паперу. Стебла сорго містять легкодоступні розчинні вуглеводи. Отже ферментативне перетворення крохмалю в цукор не потрібно. Це дає економічну перевагу сорго перед іншими культурами, що містять крохмаль. Високий вміст цукру і легкість екстрагування роблять цукрове сорго однією з провідних сировинних культур для виробництва біопалива. Короткий життєвий цикл (близько 4 місяців), процес фотосинтез типу С4, який сприяє більш високій ефективності використання води і поживних речовин, невибагливість і низька вартість вирощування, особливо корисні для прийняття біомаси цукрового сорго в якості сировини. Невибагливість сорго до умов навколишнього середовища визначає перспективу вирощування цієї рослини 262

на непродуктивних і рекультивованих землях, що дозволяє уникнути конфлікту між виробництвом харчових продуктів і біопалива На цей час отримано доволі багато даних, що засвідчують перспективу вирощування цукрового сорго на маргінальних землях. Різновиди цукрового сорго вітчизняної селекції є пріоритетними для дослідження біоенергетичного потенціалу за умов вирощування на рекультивованих землях. Медове – це перспективний сорт для вирощування на таких ділянках у районах з нестачею водозабезпечення. Енергетичні характеристики сорго були досліджені на чотирьох типах гірничих ґрунтів: лесоподібний суглинок (ЛС), червоно-бура глина (ЧБГ), сіро-зелена глина (СЗГ) та насипний шар чорнозему (НШЧ). У таких умовах, на ділянках без застосування добрив, врожай надземної біомаси сорту «Медове» сягав від 38 до 82 т/га. Найвищий врожай був отриманий на лесоподібному суглинку. Застосування осаду стічних вод забезпечило збільшення продуктивності на 4–44%. Хоча осад стічних вод зменшував концентрацію розчинних цукрів стеблового соку на 5,3–6,7%, вихід теоретичного етанолу збільшився на 8– 48%, за виключенням ділянки з лесоподібним суглинком. Процес термічної деструкція сухої біомаси сорго був схожим на усіх досліджених субстратах. Однак, було з’ясовано, що застосування осаду стічних вод зміщує термоліз в область більш низьких температур на НСШ та СЗГ, збільшує стадію розкладання лігніну на ЛС, змінює швидкості термічних реакцій, а також злегка (ЛС) та значно (НШЧ) збільшує частку неспаленного залишку. Весною 2016 та 2019 року на експериментальних ділянках стаціонару рекультивації земель ДДАЕУ у м. Покров були висаджені живці клонів тополі гібридного походження, отриманих від ВП НУБіП України «Боярська ЛДС». Виявлені клони, що показали найкращі результати і були відібрані для подальшого розмноження і вирощування. Література: 1. Mostenska T., Kowalski A., Fedulova I., Wigier M., Szczepaniak I., Bilan Y. (2013).

Growth and competitiveness factors of the agri-food sector in Poland and Ukraine against the background of global trends. Kyiv-Warsaw: NUFT, NRI-IAFE, CSR. – 394 p.

2. Rakhmetov D. B., Vergun O., Blum Ya. B., Rakhmetova S. O., Fishchenko V. V. (2018).

Biochemical composition of plant raw material of sweet sorghum (Sorghum saccharatum (L.) Moench) genotype. Introduction of plants journal, №3. – Р. 83–90. DOI: 10.5281/zenodo.2278755 ЕКОНОМІЧНІ МЕХАНІЗМИ ФОРМУВАННЯ БЕЗВІДХОДНОГО ВИРОБНИЦТВА У ЛІСОВОМУ СЕКТОРІ КАРПАТСЬКОГО РЕГІОНУ Лицур І. М., доктор економічних наук, професор, провідний науковий співробітник відділу методології сталого розвитку Інститут економіки природокористування та талого розвитку НАН України (м. Київ) Процес нарощування виробничих потужностей за рахунок використання природних ресурсів та ігнорування екологічної складової при все ширшому розгортанні виробничих процесів та не включення її в економічний аналіз ефективності виробництва призводить до порушення взаємозв’язків між виробництвом та навколишнім середовищем, що, у свою чергу, відображається у великих економічних втратах. У зв’язку із зростаючим антропогенним (у тому числі техногенним) тиском, який спричиняє загальне погіршення екологічної ситуації в Україні, зокрема стану лісових насаджень, значно зменшилися запаси лісових ресурсів, понизився приріст деревини, запас на 1 га, а також клас товарності деревостанів. Крім цього, відбувається значне зниження природної стійкості лісостанів, яке вимагає щорічного проведення широкомасштабних лісозахисних заходів з метою збереження лісів, ліквідації наслідків та профілактики загибелі лісових насаджень. Потрібно також урахувати і складну ситуацію зі значним старінням засобів виробництва (виробничих фондів) лісового господарства. У загальній вартості основних фондів наявна значна частка (25%) невиробничих фондів. Основні виробничі фонди характеризуються великим ступенем зношеності – 47%, крім цього в їх структурі близько 60% займають пасивні основні фонди, а 263

парк спеціальних машин і механізмів майже повністю (на 90%) фізично і морально зношений. Усе це призводить до значних витрат на підтримку інфраструктури і втрат у процесі виробництва у зв’язку з фізичним і моральним зносом основних фондів. Крім цього, використання застарілої і зношеної лісозаготівельної і лісогосподарської техніки спричиняє значні екологічні втрати (припинення росту дерев, знищення ґрунтового покриву та ін.). Усе це вимагає розробки науково обґрунтованих напрямів екологізації лісогосподарського виробництва, тобто максимально можливе очищення складу основних фондів від надлишкової невиробничої частини, оновлення виробничої частини за рахунок придбання прогресивної лісозаготівельної і лісогосподарської техніки, покращення технології лісоексплуатаційних та лісогосподарських робіт, що в сукупності давало б значний природозберігаючий ефект. Екологізація виробництва на основі технічних інновацій може здійснюватися в двох напрямах: очищення вихідних компонентів від шкідливих викидів та використання маловідходних, замкнених технологій, відхід від вузькогалузевої спеціалізації, диверсифікація виробництва. Особливість першого напряму полягає в зниженні шкідливого впливу виробничої діяльності за допомогою очищення вихідних потоків від забруднюючих речовин (так звані технології кінця труби), Застосування «кінця труби» передбачає спорудження систем очищення і створення на підприємстві ефективної системи контролю за якістю навколишнього природного середовища. У цьому випадку нарівні з виробництвом суспільно необхідного продукту здійснюється нейтралізація побічних продуктів. Таким чином, заходи щодо охорони природного середовища є додатковими, відособленими від основного виробничого процесу, а витрати, пов’язані з їх проведенням, виявляються екстернальними (зовнішніми) для підприємств. Другий напрям екологізації виробництва являє собою зміну виробничих, організаційних, управлінських структур на підприємстві, яка враховує екологічний чинник, тобто є масштабною екологічною інновацією, що охоплює як підприємство і його окремі підрозділи, так і народне господарство взагалі. Подібна зміна полягає в перебудові виробництва з метою недопущення негативного впливу на навколишнє природне середовище у процесі створення, використання та утилізацій продукції з орієнтацією на боротьбу не з наслідками (шкідливим викидом), а з причиною (недосконалість технології). Основними принципами другого підходу до екологізації виробництва є замкненість, безвідходність технологій, створення продукції з тривалим терміном придатності. Замкнутість виробництва може бути представлена в двох варіантах: по-перше, стосовно індивідуального виробничого процесу в рамках окремого підприємства; по-друге, у рамках групи підприємств з відкритими технологіями. Враховуючи великі обсяги лісозаготівель у Карпатах відповідно утворюється велика кількість відходів переробки деревини, які можна поділити на такі типи: порубочні залишки, відходи на лісозаготівлях, відходи деревообробних комбінатів (489,5 тис. куб. м в рік) та дрова. Якщо порівняти кількість відходів яка утворилась з використаними за рік то невикористаними залишилось 208 тис. куб. м – 52%, тобто доступна кількість для отримання енергії. В регіоні наявні значні резерви площ (приблизно 542 тис. га які негативно використовуються у сільському господарстві) для створення лісових культур зокрема плантаційним типом під так звані «енергоплантації». Проте плантаційне лісовирощування ще недостатньо розвинуте у Карпатах, не визначені ділянки лісу цільового призначення як важливої умови прискореного нарощування ресурсів деревини для потреб народного господарства зокрема в якості енергетичного ресурсу. Приклади закладки плантацій листяних і хвойних порід і досвід їхнього створення є. Агротехніка створення й вирощування таких насаджень розроблена й впроваджена в лісогосподарське виробництво окремих підприємств. Наявний досвід підтверджує доцільність плантаційного вирощування на різних категоріях земель. Продуктивність 40-річних насаджень, зокрема, сосни на окремих ділянках земель досягає в рік 10,5 м3 деревини, 55-річних – 13,6м3. Поточний приріст 40-річних, 264

наприклад, ялинових культур у судібровах, а також на землях, що вийшли із сільськогосподарського користування досягає 13–14 м3 на гектар. Закладка плантацій у Карпатах можлива на площі 2–3 тис. га. Виконання цього заходу забезпечило б за межами 2025 р. можливість заготівлі додатково близько 1,0–1,2 млн м3 деревини щорічно для потреб народного господарства зокрема в енергетичних цілях. Технологія використання деревини та її відходів в якості енергетичного ресурсу відбувається в двох напрямках. Перший напрямок передбачає використання деревини та її відходів в якості палива тобто спалювання в спеціальних деревноспалювальних котлах. В результаті термохімічного розкладу вміщуючої вуглець сировини утворюється велика кількість тепла. У середньому 2– 2,5 м3 тирси у добу забезпечують у приміщеннях температуру 200 і заощаджують солідну суму грошей, яка раніше витрачалася на придбання газу чи вугілля. Даними установками можна опалювати будинки площею 3000–3500 м2. Другий напрямок передбачає відмову від непродуктивного та небезпечного в екологічному плані спалювання деревини та її відходів, яка може бути цінною технологічною сировиною для виробництва біогазу, тобто суміші 50–80% метану та 20–50% диоксиду вуглецю. Даний газ може використовуватися як для отримання тепла так і для одержання електроенергії. Технологія одержання біогазу побудована на термохімічному розкладі вуглець вміщуючої деревини в спеціальних установках газифізації, даний процес називають – піролізом. Утилізація у такий спосіб малоцінної деревини є цілком прийнятною з санітарно-гігієнічної точки зору, оскільки не погіршує стану навколишнього природного середовища. Біогаз можна застосувати для виробництва електроенергії (ККД 33%), а за певних умов – як паливо для двигунів внутрішнього згорання. Деревина як сировина для виробництва біопалива має ряд переваг: висока продуктивність плантацій з одиниці площі та порівняно невисокі витрати на їх вирощування. Тривалість періоду ротації насаджень може бути значно скорочена. Особливі переваги в цьому плані мають насадження порослевого походження. Ефективність їх використання дуже висока, зокрема у лісах з особливим режимом ведення господарства. В енергетичному балансі різних країн світу частка відновлювальних джерел енергії є незначною і складає від одного до кілька відсотків. Так у Німеччині частка цих джерел енергії складає 2,4% в Україні 5–6%. У США частка поновлюваних джерел енергії у виробництві електроенергії становить – 13%. Такий малий відсоток використання відновлюваних джерел енергії спричинений: залежністю від сонячної енергії, великою амплітудою коливань їх в часі, малою просторовою густиною енергії, низьким коефіцієнтом корисної дії і великою матеріалоємністю розроблених установок. Прикладом для Карпат в галузі одержання енергоресурсів з деревини та її відходів може служити Швеція, в якій вже з 1991 року уряд стимулює розвиток комбінованого виробництва теплоти й електроенергії з біомаси. На спорудження нових міні-ТЕЦ виділяється субсидія у розмірі 300 євро/кВт, або максимум 25% від загальної вартості проекту. Для отримання субсидії власник станції повинен гарантувати, що протягом п’яти років що найменше 70 % від загального обсягу використаного палива буде складати біомаса. Енергорозподільчі компанії зобов’язані купувати «зелену» електроенергію у малих виробників (< 1500 кВт). На сьогодні у Швеції діють 14 міні-ТЕЦ потужністю від 2 до 39 МВт, основним паливом для яких є деревина З них дев’ять станцій працюють тільки на деревній біомасі, три – на деревині і торфі, одна – на деревині та вугіллі. Крім того, на біомасі, переважно деревній, працюють понад 100 станцій централізованого теплопостачання. З них дві станції виробляють більше 10 ПДж/рік, чотири – 5…10 ПДж/рік, 22 – 1…5 ПДж/рік, інші – до 1 ПДж/рік. Загальна кількість котлів потужністю понад 5 МВт, що працюють на деревині, складає близько 430 одиниць, половина яких є муніципальною власністю. За оцінками Шведської біоенергетичної асоціації, зараз приблизно 8000 приватних домовласників використовують котли, що працюють на деревних гранулах, але в найближчому майбутньому очікується стрімке зростання цього показника. З 1994 року Шведська національна адміністрація з питань енергетики фінансує дослідницьку програму «Спалювання біопалива в установках малої потужності». Під дію програми підпадають установки потужністю до 10 МВт, тобто печі та побутові котли на 265

деревині і аж до промислових котлів і станцій централізованого теплопостачання. Головною метою програми є зниження рівня емісії шкідливих речовин при спалюванні деревини та збільшення обсягів використання деревної біомаси. Перші два етапи програми (1994–1996 рр., 1997–1999 рр.) фінансувалися приблизно по 1 млн євро/рік, третій етап (з 2000 р.) – по 2 млн євро/рік. Шведська національна адміністрація з питань енергетики виділила 12,3 млн євро на створення крупної пілотної установки для виробництва етанолу з деревної біомаси. Крім того, у 2000 році на завдання уряду адміністрація запустила п’ятирічну програму підтримки міні-ТЕЦ потужністю до 10 МВт, які працюють на біомасі, зокрема на відходах лісової промисловості. Кошти на це виділяються щорічно, починаючи з 2,6 млн євро у 2000 р. Мета програми полягає у переорієнтації грантів з дослідницьких проектів на пілотні, особливо пов’язані з переведенням роботи існуючих міні-ТЕЦ з мазуту на деревні гранули. На особливу увагу заслуговує те, що енергетичне агентство Південно-Східної Швеції, засноване урядом з метою розвитку відновлюваних джерел енергії, успішно реалізує незалежну програму спорудження міні-ТЕЦ на біомасі замість закритої у 1999 р. Атомної станції. Шість міні-ТЕЦ вже введені в експлуатацію, очікується спорудження ще 21 станції загальною потужністю 80 МВт. Фінансування цієї програми у розмірі 36 млн євро здійснює Енергетичне агентство, муніципалітети та приватний сектор. При наявності інвестицій в відновлювані джерела енергії, комбіноване виробництво теплової та електричної енергії та енергозбереження викиди CO2 можуть скоротитися більш ніж на половину. В Україні щорічне зниження викидів СО2 за рахунок заміщення викопного палива становитиме 2,02 млн. т. В результаті використання деревини для енергетичних цілей зменшення викидів СО2 відбудеться до 60% і на 40% ароматичних вуглеводнів від чого безумовно значно покращиться стан навколишнього природного середовища. Шляхом енергоефективності та відновлюваних джерел енергії, а також за допомогою дієвої системи торгівлі викидами можна скоротити третину викидів парникових газів до 2020 року. Викиди парникових газів, які не відносяться до енергоспоживання, можуть також скоротитися на 33%, в основному у секторах сільського господарства та відходів. Ця ідея спрацює задля зосередження глобальних зусиль, щоб утримати середню світову температуру на 2°C нижче від індустріального рівня та допоможе Україні відновити та посилити своє лідерство у міжнародних переговорах з питань зміни клімату. ВІД ГЛОБАЛЬНИХ ЦІЛЕЙ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ДО МІСЦЕВИХ ІНІЦІАТИВ ПОВОДЖЕННЯ З ОРГАНІЧНИМИ ВІДХОДАМИ Журавель С. В., кандидат сільськогосподарських наук, доцент, завідувач кафедри ґрунтознавства та землеробства Поліського національного університету (м. Житомир) Потоцька С. О., кандидат біологічних наук, доцент кафедри біології Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка, голова ГО «Чернігівська обласна організація Українського товариства охорони природи» Журавель С. С., експерт Мережі ОГС «Зелена Житомирщина», викладач екології Житомирського агротехнічногоколеджу Нігородова С. А., Національний координатор, Програма малих грантів ПРООН-ГЕФ в Україні (м. Київ) Дяченко М. О., координатор, Партнерська мережа «Освіта в інтересах сталого розвитку» (м. Київ) Позіхайло А. Ю., координатор, мережа ОГС «Зелена Житомирщина» (м. Київ) Волохова О. В., експерт ГО «Екологічне майбутнє» (м. Київ) Крижановська О. Т., провідний фахівець відділу екологічної освіти НПП «Голосіївський» (м. Київ) Молодь відіграє активну роль в захисті навколишнього природного середовища, оскільки мобільніше, за інші цільові групи, реагує на зміну способу життя, що впливає на 266

довкілля. Це здійснюється через власну позицію, школи, молодіжні громадські організації. Свідомість та дії молоді опосередковано впливають на їх батьків, родичів та сім’ї, ось чому молодь є потужною рушійною силою у практичній діяльності із запобігання глобальним екологічним проблемам. Підтримка діяльності дітей та молоді є одним із пріоритетних напрямків діяльності Програми малих грантів Програми розвитку ООН та Глобального екологічного фонду (далі – ПМГ ПРООН-ГЕФ), оскільки саме молодь виступає ефективним носієм виконання зобов’язань та консолідації зусиль з питань довкілля та сталого розвитку. В 2020 році Програма малих грантів в Україні стала однією з учасниць глобальної інноваційної програми «Молодь і зміна клімату». Метою програми є розширення можливостей та участь молоді задля прийняття екологічно обґрунтованих рішень, розвиток лідерства сільської молоді у впливі на місцеву та національну політики. Молодь часто стикається з бар'єрами у реалізації своїх ідей через недостатню обізнаність, навички та фінансування. Діяльність Програми спрямована на розширення можливостей молоді шляхом підвищення обізнаності, розвиток потенціалу, підтримку практичних заходів, сприяння обміну знаннями та обміну передовими практиками. Молодь все більше усвідомлює серйозність проблеми зміни клімату та її наслідків та робить свій внесок у кліматичні дії, які є необхідними для виконання Паризької угоди. Проблема зміни клімату стосується всіх країн світу, в зв’язку з цим кожна людина повинна змінити свою свідомість щодо ставлення до природи. Говорячи про екологічні проблеми та участь молоді, зокрема, з питань поводження з відходами, неможливо не згадати про Цілі сталого розвитку (далі – цілі), що закликають до дій всі країни – бідні, багаті і з середнім рівнем доходу – щоб сприяти процвітанню та захисту планети. Цілі є взаємопов’язаними – ключем до успіху в одній із них є вирішення питань, загалом пов’язаних із іншими. Не винятком є синергія Цілі 13. Вжиття невідкладних заходів щодо боротьби зі зміною клімату та його наслідками (далі – Ціль 13), Цілі 12. Забезпечення переходу до раціональних моделей споживання і виробництва (далі – Ціль. 12) та Цілі 3. Забезпечення здорового способу життя та сприяння благополуччю для всіх в будь-якому віці (далі – Ціль 3). Сприяючи виконананню завдань Цілі 12, а саме глобальних завдань: 12.3 До 2030 року скоротити вдвічі в перерахунку на одну особу населення загальносвітовий обсяг харчових відходів на роздрібному та споживчому рівнях і зменшити втрати продовольства у виробничо-збутових ланцюжках, у тому числі післязбиральні втрати; 12.4 До 2020 року домогтися екологічно раціонального використання хімічних речовин і всіх відходів упродовж усього їх життєвого циклу відповідно до узгоджених міжнародних принципів, істотно скоротити потрапляння цих речовин у повітря, воду і ґрунт, щоб звести до мінімуму їх негативний вплив на здоров'я людей та навколишнє середовище та національного завдання 12.4 Зменшити обсяг утворення відходів і збільшити обсяг їх переробки та повторного використання на основі інноваційних технологій та виробництв, ми, в свою чергу, впливаємо на виконання глобальних та національних завдань цілей 13 та 3. Так, через неналежну утилізацію, органічні відходи потрапляють на полігони та стихійні сміттєзвалища, де в процесі гниття, вивільняється метан, один з трьох найнебезпечніших парникових газів (інші – вуглець, закис азоту), які через потрапляння в атмосферу викликають парниковий ефект. За останні сторіччя через діяльність людства концентрація метану в атмосфері зросла більше ніж втричі. Крім того, тенденція українців до спалювання сухої рослинності, як безкоштовного методу її утилізації, щорічно викликає десятки тисяч загорянь у сільськогосподарських угіддях, вздовж транспортних магістралей і навіть на територіях приватних домоволодінь у містах та селах. Незважаючи на застереження у засобах масової інформації та численні запобіжні заходи, загоряння продовжують завдавати населенню та навколишньому середовищу шкоди та значних матеріальних збитків. Повсюдне полум'я, що викликане загоряннями сухої рослинності, суттєво погіршує якість повітря, яким ми дихаємо, оскільки до продуктів горіння входить чадний газ, важкі метали, канцерогенні сполуки тощо. Під час згоряння 1 тонни рослинних залишків у повітря вивільняється більше 9 кг мікрочастинок диму. У листі, що тліє без доступу кисню, 267

виділяється бензопірен, що може викликати онкологічні захворювання у людини. Крім того, з димом у повітря вивільняються діоксини – одні з найбільш отруйних для людини речовин. Густий чорний дим від тління одноразового посуду, пакетів, упакувань містить канцерогенні речовини (поліароматичні вуглеводні (ПАВ). Наслідки цих пожеж є надзвичайно небезпечними для здоров'я людини, оскільки вивільнені небезпечні речовини викликають подразнення та опіки дихальних шляхів, сприяють підвищенню рівня цукру в крові, діють на вуглеводний обмін, спричиняють головний біль, викликають стомлюваність, можуть стати причиною виникнення онкологічних захворювань, викликають захворювання дихальних шляхів, знижують імунітет людини і посилюють негативний перебіг хронічних захворювань, особливо в період світової пандемії коронавірусу. Крім того, дим негативно впливає і на стан навколишнього природного середовища – знижується родючість ґрунтів, погіршується стан екосистем, страждають рідкісні види тварин та рослин, забруднюється атмосферне повітря та з’являється загроза виникнення лісових і торфових пожеж, внаслідок чого знищуються десятки гектарів лісу та болотних територій. Запропонована технологія не тільки сприятиме у виконанні міжнародних зобов’язань на місцевому рівні та вирішенню локальних проблем пов’язаних із утилізацією органічних відходів, зокрема сухої рослиності, але й розширить можливості сільської молоді, надавши змогу започаткувати та масштабувати «зелену» підприємницьку діяльність із виробництва органічних добрив. Важлива роль належить молоді, особливо з сільських регіонів, які мають недолік знань, інформації про причини і наслідки глобальних проблем, стратегії сталого розвитку. Завдяки ПМГ ПРООН-ГЕФ в Україні ми маємо велику можливість вплинути на формування екосвідомості молоді, які проживають в Житомирській області. За підтримки ПМГ ПРООН-ГЕФ у співпраці з Поліським національним університетом, Федерацією органічного руху в Україні 23 липня 2020 року на базі Ботанічного саду ПНУ було проведено семінар «Компостування в суспільстві – Молодь Діє!». В рамках семінару представники молоді мали змогу не лише ознайомитися з проблематикою кліматичних змін, але і як одним з варіантів вирішення цієї проблеми – біокомпостування органічних відходів. Адже проблема переробки органічних відходів та їх раціональне використання широко досліджується науковцями у галузях екології та сільського господарства у всьому світі. Тому при розробці технології компостування, яка б забезпечила переробку органічних відходів безпечним способом з мінімальними технологічними затратами, були враховані наступні вимоги: • виключення можливості утворення шкідливих мікроорганізмів; • забезпечення утилізації життєздатного насіння бур’янів; • не перевищення допустимих рівнів важких металів; • виключення ймовірності забруднення важкими металами повітря, ґрунту і ґрунтових вод; • отриманий готовий продукт переробки (біогумус) повинен бути екологічно безпечним та конкурувати з іншими видами добрив. На базі Поліського національного університету був закладений стаціонарний дослід щодо вивчення технології вермикультивування та отримання компосту на основі використання трьох видів дощових черв’яків: Дендробена (черв’як Європейський), Каліфорнійський та Старатель. Метод вермикультивування передбачав штучне розведення черв’яків для переробки органічних відходів у вермикомпост, який є біологічно активним високоефективним органічним екологічно безпечним добривом. Даний метод істотно обмежує або виключає небезпеку забруднення навколишнього середовища органічними відходами і дозволяє отримати біогумус, основними агроекологічними властивостями якого є велика кількість корисної мікрофлори та екологічна безпечність для довкілля. Дощові черв’яки сприяють розкладу маси рослинних залишків та гною значно швидше, ніж це відбувається за умов традиційного компостування або розкладу органічних решток під дією природних мікроорганізмів. Даний процес відбувається за рахунок наявності у шлунку черв’яків частинок грунту, в основному твердої його фракції піску, що 268

сприяє пришвидшенню процесу подрібнення і перемішування органічної сировини. Також важлива роль у цьому процесі належить шлунковому соку черв’яків, що має розчинні й нейтралізуючі властивості. При цьому, рослинні залишки та ґрунт зазнають глибоких змін, розкладаючись до більш простих сполук, збагачуються на кальцій, фосфор, магній, ферменти, а також інші макро- і мікроелементи, тобто відбувається синтез гумінових кислот. Цінність даних наукових досліджень полягала в тому, що вперше в умовах Житомирського Полісся було проаналізовано ефективність застосування трьох видів черв’яків (Дендробена (черв’як Європейський), Каліфорнійський та Старатель) на трикомпонентному субстраті та визначено: • критерії, що впливають на процеси їх розвитку та розмноження (температура, вологість, кислотність), • фактори, що впливають на розклад органічної речовини (вид субстрату, його розміри, технологія культивування – ящики, контейнери, бурти, траншеї), • агрохімічні показники отриманого субстрату – вермикомпосту (вміст гумусу, кислотність, наявність мікро- та макроелементів), • особливості зберігання і перезимівлі маточного поголів’я черв’яків. Варто зазначити, що дана технологія біокомпостування була закладена в основу проекту ПМГ ПРООН-ГЕФ «Розбудова спроможності молоді заради лідерства і кліматичних впливів», а координатором проекту стала учениця Водотиївського ліцею Брусилівської селищної ради, яка опікується екологічними проблемами своєї місцевості і спільно з вченими Поліського національного університету займалася дослідженнями щодо використання вермибіоти (дощових черв’яків) для утилізації органічних відходів та використання біогумусу, як органічного добрива на ріст і розвиток рослин. Результати досліджень були апробовані в науково-дослідній роботі і посіли перше місце на конкурсі робіт ІІ етапу Всеукраїнського конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт учнів-членів Малої академії наук Житомирської області. За підтримки Мережі організацій громадянського суспільства «Зелена Житомирщина» та проекту ПМГ ПРООН-ГЕФ в Житомирській області започатковано рух «Компостування у громадах – Молодь діє!», який співпрацює з сільськими школами, об’єднаними територіальними громадами, громадськими організаціями. Спільно з молодіжними ініціативами, представниками громади, місцевої влади ми поширюємо позитивний досвід компостування органічних відходів, як дієвий метод у боротьбі із забрудненістю повітря, безпекою життя людини та отримання органічного добрива (біогумусу). Зокрема, технологію біокомпостування було поширено в інших громадах, презентовано серед науковців та студентської молоді, що вже мають досвід просвітницької та аналітичної діяльності з питань управління відходами. Низький рівень екологічної свідомості та відповідно практичних дій представників громад в питаннях управління відходами, зокрема органічними відходами власних домогосподарств підтверджена результатами соціологічного дослідження. Так, у 2018 р. на замовлення Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Чернігівської облдержадміністрації в рамках соціологічної практики студентами Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка спеціальності «Соціологія» було проведено опитування (300 респондентів). За результатами дослідження з’ясовано, що більшість людей (майже 60%) не сортує сміття. Переважна частина (78%) опитаних жителів готові сортувати сміття, але майже 4% повідомили про відсутність умов, баків для відходів, близько 7% проблемним є придбання необхідних відер, пакетів та 6% – не мають удома місця для сміття, а у 6% не вистачає на це часу, 8% опитаних осіб вказали інші причини. Але понад 82% громадян м. Чернігова позитивно сприймають вимоги законодавства щодо сортування побутових відходів та лише менше 4% ставляться негативно. На території Чернігівської області побудовано пункти зі збору твердих побутових відходів із розсортуванням їх для подальшої переробки та утилізації корисних компонентів у м. Ніжин – 5, Прилуки – 2 та у населених пунктах Корюківського, Куликівського, 269

Семенівського, Чернігівського, Бобровицького, Борзнянського, Козелецького, Коропського, Ічнянського, Ніжинського, Носівського, Менського, Прилуцького та Сновського районах. У м. Чернігові управління житлово-комунального господарства міськради спільно з Чернігівським національним технологічним університетом розробило спеціальну картусхему https://chernigiv-rada.gov.ua/news/id-311/ де позначено всі офіційні пункти прийому вторинної сировини з зазначенням їх адрес, також важливими є на карті позначки де приймають відпрацьовані батарейки, ртутні лампи, термометри. З 2014 р. м. Чернігів відкрито безкоштовні (від фізичних осіб) приймальні пункти для збирання небезпечних складових твердих побутових відходів для тимчасового зберігання із подальшою передачею на утилізацію.

27 червня 2020 р. у м. Чернігові за ініціативи екологічно активної молоді в рамках проєкту «Supersorters» від Посольства Чеської Республіки в Україні, Чернігівської обласної державної адміністрації та Чернігівського обласного молодіжного центру відкрито першу освітню станцію сортування сміття (для 20 видів вторинної сировини). Молодь 11 загальноосвітніх навчальних закладів м. Чернігова долучилися до ініціативи та на їх базі встановлено по три контейнери для роздільного збору відходів (макулатури, ПЕТ-тари, алюмінієвих бляшанок).

1% населення м. Чернігова на даний час сортує сміття, серед них більшість – це молодь, яка відіграє активну роль в захисті довкілля. Отже, важливим є проведення інформаційно-просвітницької діяльності саме серед молоді з питань управління відходами, сортування сміття, запровадження технологій компостування та вироблення біогумусу, ініціювання в громадах молодіжних ініціатив з компостування, які сприяють як вирішенню проблеми зміни клімату, так і поводження з органічними відходами. При мінімальних ресурсах забезпечується виробництво добрив, необхідних для розвитку тепличних господарств при школах і домогосподарствах, а також закладаються умови для розвитку зелених робочих місць для молоді. Це один із перспективних напрямків розвитку підприємництва, який активізуватиме соціальноекономічну активність у громадах.

270

Круглий стіл 4 Інформаційна політика та просвіта у сфері поводження з відходами МІЖНАРОДНА КАРПАТСЬКА ШКОЛА ЯК ПЛАТФОРМА ДЛЯ НАБУТТЯ КОМПЕТЕНТНОСТІ В ПИТАННЯХ ПОВОДЖЕННЯ З ТВЕРДИМИ ПОБУТОВИМИ ВІДХОДАМИ Михайленко В. П., кандидат хімічних наук, доцент кафедри фізичної географії та геоекології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ) Близнюк М. М., доктор педагогічних наук, доцент, професор кафедри виробничо-інформаційних технологій та безпеки життєдіяльності Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка (м. Полтава) Денафас Г., доктор технічних наук, професор Каунаського університету технологій (Литва) Шолохова А. С., аспірант Каунаського університету технологій (Литва), група молодих фахівців Міжнародної асоціації відходів (ISWA) в Україні Карпатська школа – інноваційний освітній проект, який виник як виклик на недоліки у вихованні соціально свідомої молоді, та пошуку оптимальних шляхів фахової підготовки спеціалістів в галузі охорони довкілля. Завданням Школи є формування нових світоглядних принципів та нової ролі університетів, які опинились в нових соціально-економічних умовах [1, 2]. Організатори поєднують методи формальної, неформальної та інформальної освіти для забезпечення необхідного кваліфікаційного рівня фахівців з охорони ландшафтів, спеціалістів в галузі конструктивної географії та суміжних спеціальностей. Одним із цільових напрямів Школи є дослідження новітніх технологій поводження з твердими побутовими відходами (ТПВ), як інструменту відновлення земель, відведених під полігони та звалища. Оскільки в країнах ЄС встановлені високі екологічні стандарти щодо поводження з ТПВ та рекультивації антропогенно-змінених ландшафтів, впровадження цих нормативів в Україні є ключовим завданням для уряду і місцевої влади. Сталий розвиток вважається стрижнем навчальних програм у сучасних університетах Західної Європи. Освіта для сталого розвитку, англ. – Education for Sustainable Development (ESD) є одним із ключових аспектів навчальних програм. На відміну від суто екологічних дисциплін, ESD рівною мірою фокусує увагу на геоекологічних, соціально-економічних та виробничих аспектах, орієнтуючи суспільство на боротьбу зі злиднями, захист вразливих груп населення, національних культур, попередження кліматичних змін, збереження ресурсів та впровадження соціально відповідального бізнесу. Стан довкілля неодмінно включає адміністративно-територіальні та виробничі протиріччя, забезпечення прав громад на чисте довкілля, якість ландшафту, доступ до екологічної інформації та участь у прийнятті відповідальних рішень. Університети і громадські організації дедалі частіше стають учасниками міжнародних проектів спрямованих на розбудову місцевих екологічних планів дій, кругової (зеленої) економіки, зеленого туризму та сталого розвитку територій. У цьому сенсі конфлікти між урядовими чиновниками і громадськістю в питаннях поводження з відходами є прикладом проблеми, яку мають досліджувати наукові кола та освітні установи, відходячи від принципів «нормальної науки», і попадаючи в поле дискусій, де «факти непевні, цінності, суперечності та рішення не на часі». В таких умовах односторонній, технократичний підхід у вигляді запозичення сучасних технологій не може подолати складнощі проблеми. Цінності природних ландшафтів, традиційне використання 271

сільськогосподарських земель, екологічне правосуддя, місцеві інтереси та право громади на участь у прийнятті відповідальних рішень вказують на необхідність іншого підходу. Закон України «Про вищу освіту» (2014) встановлює кардинально нові основи щодо функціонування системи вищої вітчизняної освіти, створюючи умови для поєднання освіти, науки та культури з метою професійної підготовки та самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства і держави у кваліфікованих фахівцях. Проте, для формування освітньо-професійної та освітньо-наукової компетентностей однієї формальної освіти явно недостатньо. Саме тому Карпатська школа робить наголос на неформальній освіті та самоосвіті її учасників. Неформальна освіта та навчання у громаді, надають учасникам можливості критично співставити задекларовані цілі з реальними життєвими проблемами та запровадити конкретні дії для їх подолання. Застосовуючи знання громадських активістів екологічного руху, студенти і зацікавлені особи стають фахівцями у сфері поводження з відходами. Вони фахово оцінюють стан проблем в таких сферах, як суспільне здоров’я, забруднення земель та ґрунтових вод, наявних технологій поводження з відходами, соціальних аспектів оцінки впливу на довкілля (ОВД). Вони накопичують та засвоюють конкретні знання, наприклад, стосовно впливу діоксинів на організм людини, забруднення довкілля важкими металами, нітратами, небезпек від спалювання сміття, сортування та поводження з відходами, для того, щоб сформулювати та побудувати альтернативні пропозиції [5]. Конфлікт суспільних інтересів у сфері поводження з ТПВ має багатовимірний характер, який доцільно розглянути з допомогою моделі DPSIR (рис 1). Ця модель висвітлює основні причини та поточні наслідки прийнятої політики поводження з відходами. Вона ґрунтується на припущенні, що між різними елементами соціально-екологічної системи існують причинно-наслідкові зв’язки. У випадку України рушійні сили – соціальна, економічна та інституційна системи, прямо та опосередковано викликають тиск на довкілля, змінюючи його стан. Накопичення відходів на полігонах і звалищах без належного контролю та поводження створюють проблему, яка прямо и опосередковано чинить тиск на геосистему, змінює її стан і приводить до певних суспільних дій. Рушійні сили підсилюють утворення відходів економічною системою, а також існуванням бракованих суспільно-політичних інститутів. Виробництво та розміщення відходів чинить тиск на ландшафт, місцеву економіку і населення. Стан довкілля змінюється. Ці зміни впливають на людину та окремі компоненти природи, наприклад, провокують забруднення ґрунтових вод, виведення з господарського обігу земель, втрату біотичного різноманіття, погіршують стан здоров’я населення. Це в свою чергу призводить до реагування суспільства, соціальних та політичних відлунь -соціальних протестів, зміни місцевої влади. Реакції суспільства можуть стати подальшою причиною тиску на довкілля. Наприклад, спалювання виробів з пластмас – реакція на забруднення пластиком, може призвести до утворення діоксинів. Таким чином, аналіз причин і наслідків проблеми в моделі DPSIR дає можливість прояснити суть конфлікту інтересів в питаннях поводження з відходами та дозволяє більш ретельно оцінити повний спектр проблемних питань. Протистояння урядових чиновників з місцевою владою чітко відбиває характер екологічної несправедливості на прикладі рекультивації Львівського полігону ТПВ «Збиранка». Урядовці перекладають тягар проблемних питань на місцеву владу, а жителі Львова і цілої області та ряду інших областей страждають від санітарно-епідеміологічного неблагополуччя. Найбільш постраждалими в цій війні виявились найбідніші громадяни.

272

Рис 1. Модель DPSIR для дослідження проблеми поводження з ТПВ

Постійне виключення громадянського суспільства з обговорення болючих питань, відмова у правах на участь у прийнятті відповідальних рішень, небажання змінювати політику та правила, лобіювання законодавчих ініціатив, недієві урядові укази та плани, відсутність досвіду управління – це короткий список сучасних проблем у сфері поводження з відходами. Дослідження європейських практик, ефективна реалізація реформ та завершення існуючих проектів може сприяти швидкому усвідомленню переваг та сприяти зростанню нової сировинної галузі. Географічний факультет Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка є учасником ряду міжнародних проектів країн Балтійського регіону у сфері поводження з відходами. Факультет, як ініціатор і один із засновників проекту «Підсилення мережі університетів Балтійського регіону для забезпечення сталості ландшафтів та поводження з відходами», співпрацює з п’ятьма університетами країн Балтійського регіону, Вірменії і Грузії з метою впровадження освітніх програм для підготовки магістрів та аспірантів у цій сфері. У рамках проекту наші студенти набувають міжнародного досвіду в питаннях рекультивації звалищ, відновлення ландшафтів та надання екологічних послуг громадам малих міст. Разом із технологічними і законодавчими аспектами вони вивчають досвід інших країн у співпраці з органами місцевої влади та зацікавленою громадськістю. Цей досвід передається учасникам Карпатської школи у неформальній атмосфері через обмін інформацією та практичним досвідом. Саме тут виробляється спільне бачення складних багаторівневих процесів. Передача сучасних технологій – складний процес, який потребує не просто копіювання технологічних операцій, або закупівлі сучасної техніки. Для успішної адаптації технологічних операцій необхідно мати не тільки комплекс знань та умінь. Необхідною умовою є екологічна грамотність населення, соціальна активність та усвідомлення переваг соціальної поведінки, орієнтованої на національні, культурні та моральні цінності. Карпатська школа може служити одним із прикладів впровадження нових моделей навчання, де вибудовується творча співпраця з міжнародними установами, зацікавленими у впровадженні нових форм наскрізної екологічної освіти [7–10]. Міжнародний досвід поводження з ТПВ, впровадження технологій рекультивації полігонів і звалищ вже не перший рік демонструють учасникам експерти з країн Балтійського регіону (насамперед – Швеції Естонії та Литви). Молодіжна ланка міжнародної асоціації твердих відходів в Україні 273

(ISWA YPG) в Україні презентувала кращі практики поводження з ТПВ в українських громадах [11, 12]. Таким чином, освітні заходи школи сприяють досягненню усіх п’яти пріоритетних напрямів ЦСР-2030 в Україні: 1. Робоча програма школи інтегрована у міжнародну та національну політику, пов’язану з освітою для сталого розвитку.

2. Застосована багатовекторна модель неформальної освіти, навчання різних зацікавлених груп та вікових категорій. Зроблено наголос на необхідності працювати разом, як передбачає чотирьохвимірна холістична модель співробітництва (освіта – влада – бізнес – громада).

3. Розширені можливості університетів, як організаторів навчання, що забезпечує їм повідну роль у трансформації суспільної свідомості.

4. Впроваджені нові освітні технології у місцевому ліцеї. Молодь – один із ключових суб’єктів змін у вирішенні завдань сталого розвитку.

5. Освітні заходи відбуваються безпосередньо у громадах, які є рушійною силою для досягнення амбітних цілей сталого розвитку. Доповідачі акцентували увагу на тому, що учасники Карпатської школи вже зробили свій свідомий вибір на користь здорової, чистої, зеленої планети. Учасники висловили впевненість, що молодь з усіх регіонів України долучиться до ініціативних проектів і знайде правильні відповіді та практичні рішення місцевих екологічних проблем. Одним із можливих напрямів подальшого розвитку може бути створення консорціуму партнерських університетів, зацікавлених у розвитку цього напряму діяльності, розроблення спільних навчальних і наукових програм для аспірантів з Каунаським університетом технологій (Литва). Література: 1. Матеріали зимової сесії Міжнародної Карпатської Школи «Досягнення Цілей сталого розвитку-2030 у гірських регіонах країн Східної Європи». – Косів : Центр громадських ініціатив, 2019. – 104 с.

2. Матеріали зимової сесії Міжнародної Карпатської Школи «Освіта для сталого розвитку – ефективне співробітництво на місцевому рівні». – Косів : Наукове товариство імені Шевченка, 2020. – 194 с.

3. Greyl S., Vegni, M. Natallicchio et. al. (2010). Криза відходів у Кампанії, Італія. //_The_Waste_Crisis_in_ Campania_Italy 4. Bradley, P. and Yee, S. Using the DPSIR Framework to Develop a Conceptual Model: Technical Support Document. U.S. Environmental Protection Agency, Washington, DC, EPA/600/R-15/154, 2015. URL : Using the DPSIR Framework to Develop a Conceptual Model: Technical Support Document 5. PHYTECO project regenerates glassworks site. (2015) Swedish Institute. Available at : https://eng.si.se/phyteco-project-regenerates-glassworks-site/ 6. Hogland M. et.al (2014). Experiences of Three Landfill Mining Projects. In :The Baltic Sea Area – with focus on machinery for material recovery. / Proc. Linnaeus ECO-TECH´14 Kalmar, Sweden, Nov. 24–26, 2014.

7. Михайленко В., Близнюк М., Денафас Г. та ін. Карпатська школа – освітній ресурс для сталого розвитку. Фізична географія та геоморфологія, вип.1 (85). – 2017. – C. 136–145.

8. Михайленко В. П., Близнюк М. М. Кластерна модель в реалізації освіти для сталого розвитку. Фізична географія та геоморфологія. 2018. Вип. 1 (89). – C. 110–111 9. Сесія ISWA YPG в Україні «Поводження з відходами». URL : http:// ecologua.com/events/sesiya-iswa-ypg-v-ukrayini-povodzhennya-z-vidhodamy

274

МОЖЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ТПВ ЯК ВТОРИННИХ РЕСУРСІВ У ЛЬВІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ Койнова І. Б., кандидат географічних наук, доцент кафедри раціонального використання природних ресурсів і охорони природи Львівського національного університету імені Івана Франка Заміна первинних ресурсів на вторинні при виробництві товарів дозволяють зменшити використання не лише первинних ресурсів, але й енергії, витрати і забруднення води, атмосферного повітря. У сучасних умовах – це важливе завдання для України, оскільки зменшує кількість відходів, які потрапляють на численні офіційні та неофіційні сміттєзвалища. У колективній монографії «Львівська область: природні умови та ресурси», 2018 р. зроблені висновки про те, що Львівська область має потужний потенціал вторинних ресурсів, які містяться у побутових відходах [7]. Ми проаналізуємо сучасні можливості використання ресурсів з твердих побутових відходів області. Утилізація твердих побутових відходів у Львівській області, як і в Україні, розвинута дуже слабо. Законодавча норма щодо обов’язкового сортування сміття не працює, не з усіх населених пунктів налагоджений вивіз побутових відходів, інфраструктура для сортування та переробки відходів часто не працює через погану логістику. Офіційної статистичної інформації щодо підприємницької діяльності в галузі переробки відходів дуже мало, до того ж відповідна інформація швидкозмінна і потребує постійного оновлення. Щороку у Львівській області утворюється близько 700 тис. т сміття, що вивозиться на сміттєзвалища області. Частка утилізації побутових відходів коливається в різні роки в межах 3–5%. З відходами, що вивезені на сміттєзвалища, щорічно втрачаються мільйони тонн макулатури, чорних і кольорових металів, полімерів, органіки, скла. Потенційно у побутових відходах міститься до 70% вторинної сировини. Таку високу частку корисних ресурсів можна отримати лише при первинному сортуванні, яке здійснює населення. Після цього вторинні ресурси повинні бути ретельно розділені за типами пластику чи упакування на сортувальних станціях і передані на утилізацію. Урізноманітнюються види небезпечних відходів у складі побутових. До них належать вироби електронного та електричного обладнання (ВЕЕО), автомобільні продукти (шини, гальмівна рідина, антифриз та акумуляторні батареї, тощо), залишки ремонту житла (фарби, лаки, скипидар, клей, азбест), залишкові продукти засобів чищення, медикаменти, термометри, шприци, гігієнічні засоби, пожежні вогнегасники, пестициди, одноразові запальнички, фотографічні хімікати, вибухонебезпечні (петарди, феєрверки), що містять свинець, фреон. До небезпечних відходів відноситься також упакування усіх вищеперерахованих товарів. У більшості населених пунктів Львівської області система збору в населення небезпечних відходів в складі побутових та їхня утилізація не налагоджена. Склад побутових відходів щороку змінюється. Останні десятиріччя українське сміття поповнилось «новими видами», такими як використані підгузки (дитячі і дорослі) та старий одяг (секонд хенд). Близько 6–7% усього побутового сміття в Україні – це текстиль. Вітчизняні відходи взуття і одягу поповнюються секонд-хендом, який у великих об’ємах завозиться на територію Львівської області. Переробні текстильні підприємства відсутні, тому більше половини його – потрапляє на сміттєзвалища. Проблема утилізації старого одягу в області вирішується силами громадських організацій чи активістів. У 2013 р. ГО «Оселя» першою в Україні запровадила збір непотрібних речей у спеціальні контейнери. У 2019 р. таких контейнерів у різних районах Львова було вже 27 шт. Ідея вторинного використання непотрібних речей поширилась і в інші міста України. У 2018 р. спільнота взаємодопомоги «Оселя» здала на переробку 10 т виробів з бавовни, 9 т джинсу на підприємство у Київській області, 183 тонни непридатного одягу. Решта 20 т синтетичного та сильно поношеного одягу вивезли на сміттєзвалища [9]. Отже завдяки діяльності «Оселі», кількість вивезених на сміттєзвалище відходів зменшилась на 90%. З бавовняних речей виробляють промислову вату для утеплення труб, з джинсів шиють рукавиці для будівельників, 275

частину закуповують дизайнери. На початку бойових дій на сході України учасники «Оселі» плели з старих речей маскувальні сітки, теплі килимки і відправляли їх на фронт. В умовах пандемії COVID-19 гостро постає питання утилізації засобів індивідуального захисту населення (маски та рукавички) та медичних відходів із лікувальних закладів, що приймають хворих. Відходи з лікувальних закладів, згідно законодавства України, повинні бути утилізовані спецпідприємствами, що мають відповідні ліцензії. Але таких зараз мало, тому утилізація ймовірно інфікованих медичних відходів є неконтрольована. Для прикладу, у червні 2020 р. у Рівненській області виявили несанкціоновану купу сміття, де у великих кількостях були використані пробірки тестів на COVID-19. Огляд сміття показав, що його привезли зі Львова. Відсутність єдиної затвердженої методики обліку кількості та структури відходів призводить до того, що кожен район здійснює облік і визначення морфологічного складу ТПВ по різному. Розрахункова річна норма утворення побутових відходів на 1 міського мешканця області (320 кг) майже вдвічі більша ніж сільського (184 кг) [3]. Загалом частка потенційних вторинних ресурсів у різних районах Львівської області коливається від 70 до 87%. Збір та вивіз побутових відходів із населених пунктів Львівської області здійснює 61 компанія [3]. Але централізоване вивезення ТПВ з усіх населених пунктів області ще не налагоджено. Ще гірша ситуації з організацією первинного сортування побутових відходів на контейнерних майданчиках. Загалом у області станом на 2019 рік встановлено близько 4 тис. контейнерів для роздільного збору вторинних ресурсів із сміття. Переважна їхня більшість (74%) розміщена у м. Львові. Найкраще містяни відсортовують пластик. Контейнери для скла та паперу на 80% і більше заповнені змішаними відходами. Тому часто їхній вміст перевізники забирають разом із змішаним сміттям. За узагальненими даними Львівської міської ради, на контейнерних майданчиках відсортовується лише 2–3% цінної вторинної сировини, що міститься у відходах. Більше вторинної сировини із відходів (близько 10%) львів’яни відсортовують самостійно і здають у пункти прийому. Серед малих міст області найбільше контейнерів для сортування побутових відходів встановлено у м. Радехів (277 шт.), м. Жовква (120 шт.), м. Буськ (60 шт.), Борислав (48 шт.) [10]. Досортовують відходи на семи сортувальних лініях області. Але часто сортувальні лінії простоюють через відсутність сировини, адже в районах, де працюють лінії, згідно статистичних даних, первинне сортування зовсім не налагоджене. Зокрема, у Дрогобицькому, Стрийському, Золочівському, Миколаївському, Яворівському районах та м. Червоноград. Гальмує ефективне сортування актуальний ринок вторинної сировини та різке зниження цін через відмову Китаю від закупівлі вторинної сировини з побутових відходів. У Львівській області станом на 2017 р. офіційно працює 35 підприємств, що збирають і закуповують вторинну сировину [3]. Одним із найбільших є Українське виробничо-екологічне об’єднання Укрвторма, яке має 5 пунктів прийому в області і приймає різні види вторинних ресурсів: картон, макулатуру, ПЕТ пляшку (білу, коричневу, блакитну, зелену, з-під олії), різноманітну плівку, пластик асорті, пінопласт (полістирол), алюмінієві баночки, склобій, упаковку «Тетра-пак», металобрухт, деревину, гуму, текстиль. Найбільше заготівельних підприємств працює у м. Львові, п’ять у Радехівському р-ні, по чотири у Жовківському та Яворівському районах. У Львівській області працюють 3 великі переробні підприємства, які переважним чином виробляють із макулатури різні види картону, туалетний папір; із вторинних полімерів: плівку, тару; зі склобою: скляні вироби. Найбільші з них – Жидачівський целюльозно-паперовий комбінат (понад 50 тис. т макулатури в рік) і АТ Кохавинська паперова фабрика (близько 38 тис. т макулатури в рік). Великих підприємств, що переробляють склобій чи пластик у Львівській області немає Працюють численні приватні малі підприємства практично у всіх районах області. Найбільше їх у м. Львові, Жидачівському та Пустомитівському районах. Але в умовах карантину під час пандемії коронавірусу COVID-19 більшість з них припинили свою діяльність. Чи відновлять свою роботу після припинення обмежувальних заходів – не зрозуміло. Безперечним лідером у кількості утворених протягом року побутових відходів є м. Львів – орієнтовно 260 тис. т. Тому в місті найбільше розвинута інфраструктура утилізації сміття. Тут облаштовані два майданчики роздільного збору відходів будівельно-ремонтних 276

робіт, працює установка високотемпературного знешкодження медичних відходів, а у 2018 р. закупили піч для спалювання трупів тварин. У Львові працює муніципальна система поводження з відходами побутового електронного та електричного устаткування. Для використаних батарейок організовано близько 100 пунктів збору [5]. В Україні немає жодного підприємства, яке належним чином може переробляти батарейки. Тому їх збирають з метою передачі на переробку в Європу. У Львові за 5 років назбирали близько 19 тонн використаних батарейок та готують документи для перевезення і утилізації небезпечних відходів у Польщі [6]. Загалом по області (без м. Львова) є ще близько 100 пунктів прийому відпрацьованих батарейок. Вони встановлені в окремих торгових мережах чи ініціативними громадянами. Відходи, що містять ртуть збирає в населення міста Львова спеціальний Екобус [5]. Побудований єдиний в Україні завод з переробки ртутьвмісних приладів – люмінесцентних та енергоощадних ламп, термометрів тощо. Це безвідходне виробництво з вилученням ртуті, придатної для повторного використання. Організовано два Пункти збору ВЕЕО. Налагоджений систематичний вивіз великогабаритних відходів з визначених місць, де за графіком встановлюють великі контейнери. Все більше ОСББ починають самостійно відсортовувати вторинні ресурси, зменшуючи потоки утвореного сміття. За сприяння активістів ГО «Зелена коробка» у Львові відкрили міську сортувальню, куди містяни здають понад 20 видів вторинної сировини. Мережа магазинів «Сільпо» спільно з проектом «Україна без сміття» у 2019 р. відкрили станцію з прийому вторсировини «SilpoRecycling». Побудована та у 2020 р. запущена у тестовому режимі компостувальна станція для органічних відходів населення та відходів зелених насаджень потужністю 30 тис. т/рік. Облаштована станція прийому біологічних відходів, встановлені спеціальні сміттєві баки коричневого кольору у пілотних ОСББ. Перший компост, розвантажений у травні 2020 р. з двох контейнерів, безкоштовно роздали львів’янам для використання на клумбах. Стан утилізації побутових відходів у області – значно гірший. Лідером продукування побутових відходів є Дрогобицький район – 70 тис. т. щорічно. Від 32 до 40 тис. т щорічно утворюють ще 4 райони області – Самбірський, Стрийський, Пустомитівський, Сокальський [3]. Але інфраструктура утилізації побутових відходів у цих районах розвинута слабо. Донедавна у Львівській області не було жодного підприємства з утилізації відпрацьованих автомобільних шин. У 2019 році ТОВ «Еко Пром Груп» розпочало будівництво установки по переробці відпрацьованих шин, відходів гуми та деревини у с. Гранки-Кути, Миколаївского району. переробка автошин буде відбуватись методом піролізу без доступу кисню. Під дією температури (4000С) в замкненому просторі буде відбуватися процес розпаду на основні компоненти, з яких були виготовлені шини: рідке паливо, пірокарбон (різновид вугілля, який на 86% складається з вуглецю), металевий корд та газ, який будуть використовувати для потреб власного виробництва. Науковці Національного університету «Львіська політехніка» дослідили пірокарбон і дійшли висновку, що його можна використовувати у якості сорбенту для збору та локалізації розливів нафти та рідких нафтопродуктів з твердих та водних поверхонь [2]. У березні 2020 оприлюднений звіт з ОВД для громадського обговорення. Налагодження такого виробництва на теренах області буде мати еколого-економічний ефект. Розроблений Регіональний план управління відходами у Львівській області до 2030 року (далі План) проходить стадії обговорення та доопрацювання. Головною перешкодою розвитку інфраструктури переробки відходів є слабкий контроль у системі поводження з ТПВ, що унеможливлює отримання достовірних даних щодо обсягів утворення вторинної сировини у Львівській області. Вибір методу утилізації треба здійснювати з урахуванням геоекологічних умов території, складу і об’ємів побутових відходів, потреб ринку вторинних ресурсів, технічних і фінансових можливостей тощо. Для спалювання несортованих відходів або палива РДФ в області немає потужностей і новітніх технологій, що забезпечать екологічність спалювання, тому цей вид утилізації не бажано розвивати. Станом на 2020 р. підприємств з переробки ТПВ у Львівській області недостатньо, тому наявні вторинні ресурси у ТПВ скоріше потенційні, ніж реальні. Поки що ресурсний 277

потенціал побутових відходів використовується лише на кілька відсотків. Треба створити дієву систему поводження з відходами та забезпечити її реалізацію. Без зміни стратегічного підходу до управління відходами ефективне використання вторинних ресурсів з ТПВ – неможливе. Література: 1. Звіт з оцінки впливу на довкілля Будівництво установки по переробці відпрацьованих автомобільних шин, відходів гуми і деревини // ТзОВ «Еко Центр Проект». [електронний ресурс].

– режим доступу : http://eia.menr.gov.ua/uploads/documents/4739/reports/EFOExasUWn.pdf 2. Екологічний паспорт Львівської області за 2018 р. [електронний ресурс]. – режим доступу: https://deplv.gov.ua/ekologichnyj-pasport.

3. Кращі європейські практики управління відходами (посібник) / А. Войціховська, О.Кравченко, О. Мелень-Забрамна, М. Панькевич, [за заг. ред. О.Кравченко] – Видавництво «Компанія “Манускрипт”» – Львів, 2019. – 64 с.

4. Микітчак Г., Койнова І. Вторинні ресурси твердих побутових відходів // Львівська область: природні умови та ресурси: монографія / за заг. ред. проф. М.М. Назарука. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2018. – С. 534–546. ЯК ПРАВИЛЬНО ОРГАНІЗУВАТИ ЗБІР ВІДХОДІВ ТПВ В ЗОНІ САДИБНОЇ ЗАБУДОВИ? Артюшенко О., заступник Глобинського міського голови (Полтавська обл.) Більшість невеликих населених пунктів з переважно садибною житловою забудовою, як правило, потерпають від стихійних звалищ і їх негативного впливу на оточуюче навколишнє середовище та і атмосферу в цілому. Причин таких явищ кілька: ü низький рівень культури поведінки населення з відходами, все накопичується в домогосподарстві, розповсюджуючи сморід, потім частково спалюється, частково вивозиться де інде. ü відсутність фінансових можливостей у органів місцевого самоврядування правильно організувати збір і вивіз відходів. ü низький рівень статків людей старшого і похилого віку, які мають доходи лише у вигляді пенсійного забезпечення і живуть за межею бідності, зважаючи на що взагалі не сприймають таку комунальну послугу, як збір вивіз і переробка відходів. Через це, в багатьох населених пунктах жителі приватного сектора взагалі не охоплені послугою з організованого збору відходів і, в кращому випадку, самотужки вивозять відходи на санкціоновані сміттєзвалища, в іншому випадку везуть відходи в лісопосадки і інші не придатні місця. А в населених пунктах, де ограни місцевого самоврядування (ОМС) все ж зобов`язують жителів приватної забудови укладати договори на вивіз ТПВ, існує тенденція ухиляння від укладання угод і в 70% випадків ініціатива ОМС, по запровадженню організованого збору відходів зустрічається негативно. В місті Глобине, яке на 85% забудоване приватним сектором, до 2015 року вивіз відходів з приватного сектора здійснювався більше формально, жителі міста могли придбати в комунальному підприємстві спеціальний поліетиленовий пакет (з захисним логотипом) місткістю 120 л, до вартості якого включена вартість надання послуги. В пакет складались відходи, у визначений графіком день комунальний транспорт збирав і вивозив все на сміттєзвалище. Послуга зручна для населення, але «смертельна» для комунальників, особливо, коли на 10 км пробігу автомобіля, збирається лише 10 пакетів. В приватному секторі були спроби ставити контейнери-мушлі ємністю 1,1 м3, але це пересварило всіх жителів спочатку між собою з приводу, де на вулиці має стояти контейнерний майданчик, потім з жителями сусідніх вулиць, які до контейнера вночі почали приносити сміття, не маючи договорів на вивіз відходів, потім контейнери почали замикати і всі в кого не має договорів і ключа, щоб відімкнути контейнер почали викидати сміття поряд.

278

Всі ці спроби залучити громадян до організованого збору відходів виявились не вдалими. І, починаючи з 2018 року, ми розпочали індивідуальний підхід до вирішення цієї проблеми, а саме зробили так, що не ми бігали за громадянами з бланками договорів, а громадяни пішли до нас самі укладати угоди на вивіз ТПВ. «Цукеркою» у вирішенні цього питання стало надання громадянам приватного сектору в користування індивідуальні пластикові контейнери ємністю 120 л. Громадянин укладає договір на нову комунальну послугу – збір твердих побутових відходів у населення з використанням індивідуальних 120 л пластикових контейнерів – і отримує в користування контейнер, який 2 рази на місяць вивозять комунальники. Була встановлена фіксована плата за користування контейнером – зараз вона становить 21,15 грн з одного зареєстрованого в помешканні. На сьогодні вже більше 30% приватного сектора міста Глобине охоплено організованим збором відходів з використанням індивідуальних контейнерів, залишилось ще охопити не зовсім свідомих громадян, які добровільно відмовляються укладати угоди на організований збір відходів. А це – зовсім не просто. Такі громадяни є порушниками правил благоустрою і ухиляння від укладання угоди на збір і вивіз ТПВ тягне за собою адміністративну відповідальність згідно ст. 152 КУпАП. Але не зовсім просто реалізувати наявне повноваження коли людина барикадується у власній оселі. Тому ОМС потрібні більш дієві інструменти залучення громадян до організованого збору ТПВ. Таким інструментом може стати створення при ОМС фондів поводження з відходами, як це зроблено в деяких європейських країнах. Ці фонди мають формувати жителі населених пунктів, шляхом оплати обов`язкових внесків у вигляді місцевого податку. За ці кошти, на конкурсній основі ОМС замовляє послугу з організованого збору і вивозу ТПВ з усього населеного пункту. В такій ситуації у громадян пропаде бажання розміщувати сміття в природних екосистемах. Тому саме встановлення певної форми податку на утворення відходів дасть змогу консолідувати фінансовий ресурс для організованого поводження з ТПВ і тим самим активізує розвиток підприємницької діяльності пов’язаної зі збором, вивезенням і переробкою вторинної сировини. Стосовно адміністрування цього збору, то вже на сьогодні в багатьох об’єднаних територіальних громадах створені центри надання адміністративних послуг, де ведуться реєстри громад, і організувати цю роботу буде не дуже складно, якщо на держаному рівні прийняти відповідний нормативно-правовий акт у вигляді Закону України і зобов`язати всіх українців платити за відходи які вони продукують. ВИХОВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОГО СВІТОГЛЯДУ: НУЛЬ ВІДХОДІВ Семерня О. М., доктор педагогічних наук, доцент, доцент кафедри екології Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка (Хмельницька обл.) У цілому світі та в Україні через глобальний антропогенний вплив людства на природу. Тріада екологія-економіка-соціум виступає трендовою політикою багатьох держав світу. Природозберігаючі технології (ПЗТ), зокрема й програма «Нуль відходів», займають пріоритетні місця у цій тріаді. Нам залишились у спадок від радянського союзу застарілі технології та устаткування, важка промисловість, АЕС, ТЕС, ГЕС, які по-кроково відходять у забуття, заміщаючи їх новими сучасними технологіями і устаткуваннями, природозберігаючими технологіями. Екологічний спосіб життя стає нормою для підростаючого покоління всього світу і в Україні набуває обертів програма «Нуль відходів». Саме тому вивчення дисципліни «Природозберігаючі технології» гостра необхідність у сучасному професійному світі. Ми формуємо фахівців нового формату із наперед заданими нашою державою екологічними стандартами. Наші магістри будуть спроможні виявляти професійні компетенції, які Міністерство освіти і науки України заклало в фундамент підготовки екологічних моделей фахівців. Програма вивчення навчальної дисципліни «Природозберігаючі технології» укладена відповідно до освітньої (освітньо-професійної/освітньо-наукової) програми підготовки 279

фахівців другого (магістерського) рівня вищої освіти, галузь знань 10 Природничі науки, спеціальність 101 Екологія; освітній ступінь «Магістр». Метою викладання навчальної дисципліни «Природозберігаючі технології» є формування знань, компетенцій, досвіду студентів щодо дієвого екологічного середовища для економічного і соціального прогресу, що базується на мінімізації негативного антропогенного впливу на довкілля та ефективному використанні природних ресурсів і природозберігаючих технологій, зокрема й програма «Нуль відходів». Під час практичних занять ми формуємо професійні компетентності магістрантів та виховуємо екологічний світогляд, на основі спеціально розроблених сценаріїв. Практичне заняття – Стратегічні пріоритети безпечного розвитку України на засадах «зеленої» економіки. Навчальна мета: сформувати здатність застосовувати індикатори сталого розвитку для обґрунтування рішень, пов’язаних з розвитком соціально-економічних систем; розробляти першочергові заходи щодо збереження і відновлення біорізноманіття для окремих екосистем цінних природних комплексів, географічних зон; забезпечувати екологічну безпеку та умови стійкого розвитку, розв’язувати задачі, направлені на зменшення антропогенного впливу на екосистеми, оцінювати, прогнозувати дію на елементи біосфери тих чи інших техногенних факторів; застосовувати засади і принципи державної політики у сфері охорони довкілля та раціонального природокористування; виховна: виховувати національний еко патріотизм і світогляд; Розвивальна мета: формувати знання про збереження, відтворення природних ресурсів і недопущення безповоротної втрати біорізноманіття шляхом мінімізації негативного антропогенного впливу на оточуюче середовище, збереження та відтворення зелених насаджень, забезпечення цілісності екосистем, підвищення якості природних ресурсів тощо; підвищення ресурсоефективності (збільшення продуктивності залучених у господарський обіг природних ресурсів і зменшення обсягу відходів завдяки впровадженню замкнутого циклу виробництва та максимально повній утилізації відходів), з переорієнтацією на переважне використання відновлювальних ресурсів; економічний розвиток на основі структурних змін, що ведуть до підвищення ваги «зелених» секторів з відповідним скороченням «коричневих»; забезпечення соціального прогресу в «зеленому» сегменті економіки – створення «зелених» робочих місць, зростання доходів населення, отриманих за рахунок зайнятості у «зеленому» секторі економіки, підвищення якості товарів та послуг за рахунок надходження на ринок «зеленої» продукції. Завдання: 1) підготувати доповідь за тематикою практичного заняття, враховуючи мету, проголосити її впродовж 15–20 хв., використовуючи презентацію та обстояти власну точку зору як лояліст чи антагоніст; 2) Дати усну відповідь на питання для самоконтролю. Питання для самоконтролю: 1. У чому актуальність «зеленої» економіки?

2. Основні концепції «зеленої» економіки.

3. Принципи «зеленої» економіки і принципи сталого розвитку.

4. Чинники впровадження «зеленої» економіки в Україні.

5. Реалізація концепції «зеленої» економіки: досвід і проблеми України.

6. Методи оцінювання і порівняння ефективності «зеленої» економіки в Україні.

7. Реформи «зеленої» економіки на регіональному рівні.

8. Екологічна безпека «зеленої» економіки в Україні.

9. Програма «Нуль відходів» на регіональному рівні. Практичне заняття – Головні тренди – «Зелена» економіка. Програма «Нуль відходів» у світі. Навчальна мета: знати особливості формування ринку екологічних робіт, товарів і послуг; загальні вимоги до еколого-маркетингової діяльності; методичні аспекти екологомаркетингової діяльності; знання сучасних способів передавання та розміщення інформації в електронній мережі; виховна: виховувати пріоритетність мислення та виховання екологічного світогляду майбутнього фахівця; Розвивальна мета: формування знань студентів щодо дієвого середовища для економічного і соціального прогресу, що базується на мінімізації негативного впливу на 280

довкілля та ефективному використанні природних ресурсів при збереженні гідного рівня життя населення. Завдання: 1) підготувати доповідь за тематикою практичного заняття, враховуючи мету, проголосити її впродовж 15–20 хв., використовуючи презентацію та обстояти власну точку зору як лояліст чи антагоніст; 2) Дати усну відповідь на питання для самоконтролю. Питання для самоконтролю: 1. У чому актуальність «зеленої» економіки як природозберігаючих технологій?

2. Тренди «Екологічна безпека «зеленої» економіки в Україні».

3. Програма «Нуль відходів» на регіональному рівні. Література: 1. Потапенко В. Г. Стратегічні пріоритети безпечного розвитку України на засадах «зеленої економіки» : монографія / В. Г. Потапенко ; [за наук. ред. д.е.н., проф. Є. В. Хлобистова]. – К. : НІСД, 2013. – 360 с.

2. «Зелена» економіка крізь призму трансформаційних зрушень в Україні / Буркинський Б. В., Галушкіна Т. П., Реутов В. Є. – Одеса: ІПРЕЕД НАН України – Саки: ПП «Підприємство Фєнікс», 2013. – 348 с.

3. Буркинський Б. В. «Зелена» економіка крізь призму трансформаційних зрушень в Україні : монографія / Б. В. Буркинський, Т. П. Галушкіна, В. Є. Реутов ; Ін-т проблем ринку та екон.-екол. дослідж. НАН України. – Одеса : Підприємство Фєнікс, 2011. – 348 с.

5. Галушкіна Т. П. Національна політика «зеленого» зростання в Україні / Т. П. Галушкіна, Л. О. Мусіна, Н. І. Хумарова ; Ін-т проблем ринку та екон.-екол. дослідж. НАН України. – Одеса, 2012. – 271 с.

6. Екосередовище і сучасність : у 8 т. / С. І. Дорогунцов, М. А. Хвесик, Л. М. Горбач, П. П. Пастушенко. – Київ : Кондор, 2007 . – Т. 6 : Екосередовище та євроінтеграційні процеси. – 622 с.

7. Запровадження принципів «Глобального зеленого курсу» у модель економічного розвитку України : наук. доп. / [Б. В. Буркинський, Т. П. Галушкіна, Л. О. Мусіна та ін.] ; Ін-т проблем ринку та екон.-екол. дослідж. НАН України. – Одеса, 2012. – 46 с. СОЦІОЕКОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ЩОДО ПОВОДЖЕННЯ З ТПВ НАСЕЛЕННЯ М. ЧЕРНІВЦІ Легета У. В., кандидат біологічних наук, доцент кафедри Федоряк М. М., доктор біологічних наук, професор, завідувачка Софроній Е. Р., магістрант кафедри Кафедра екології та біомоніторингу Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича Зважаючи на те, що в наш час обмежуючим фактором соціально-економічного розвитку виступає асиміляційний потенціал довкілля, проблема екологічно безпечного поводження з відходами стає однією з найбільш актуальних у галузі економіки природокористування (Подолянчук, Слободянюк, 2018). Саме завдяки соціоекологічним методам, зокрема опитування чи анкетування, можна отримати повну картину функціонування громадської думки щодо проблем соціальної практики, про запити, потреби, інтереси та мотиви поведінки різних груп населення і на їх основі управлінці органів місцевого самоврядування можуть зрозуміти, а в подальшому і прогнозувати ефективність втілення лояльних, раціональних та різнобюджетних програм поводження з твердими побутовими відходами (ТПВ). Мета роботи – проаналізувати на підставі проведеного анкетування відношення та розуміння населення м. Чернівці щодо поводження з твердими побутовими відходами. У процесі створення анкет були подані тести та різнорівневі завдання (теоретичні, репродукційні, творчі, мотивуючі, провокативні). Соціоекологічні дослідження проводилося протягом січня – жовтня 2019 р.

281

Вибірковим методом було опитано 106 жителів. Вибірка формувалася за критеріями статі, віку та трудового статусу. При аналізуванні соціоекологічного дослідження увагу було звернено на соціальнодемографічну характеристику респондентів м. Чернівці. Так, виявлено, що в опитуванні загалом взяли участь 106 жителів міста віком від 18 років і понад 85 років. З них 38,9% чоловіків і 61,1% жінок. За результатами опитування респондентів поділили на 7 вікових груп: 15–25 років (46%), 26–35 років (17%), 36–45 років (13%), 46–55 років (6%), 56–65 років (10%), 66–75 років (4%), 76–85 і більше років (4%). Зауважимо, що найактивнішими учасниками опитування є люди молодого та середнього віку (15–25 років та 26–55 років). За трудовим статусом розподіл респондентів виявився відносно рівномірним і включав такі категорії: студенти (17%), робітники (16%), підприємці (14%), службовці (19%), безробітні (16%), сільськогосподарські працівники (7%), пенсіонери (11%). Таким чином, соціально-демографічна характеристика респондентів м. Чернівці засвідчила, що вибірка опитуваних охоплює різновікові категорії та включає різноманітний склад населення, що в свою чергу є кращим репрезентативним відображенням різнорідності жителів міста та дозволить отримати відповіді на проблемні питання від різних верств населення та їх думку щодо поводження з ТПВ в цілому, а не лише частково від якоїсь однієї категорії. При цьому, відмітимо, що більшість опитаних – це все ж таки соціально активні люди, які вже мають відношення до поставленої проблеми. Аналіз рівня обізнаності місцевого населення з обраної тематики зазначив недостатній рівень обізнаності респондентів. Адже тільки 1/3, іноді ½, частково володіли інформацією щодо правил поводження з відходами в країнах ЄС, вказуючи такі як утилізація та сортування, існування фандоматів, заробітку на смітті як вторинної сировини та їх місць здачі в м. Чернівці (табл). Увагу привернув і той факт, що лише десята частина респондентів здійснюють сортування ТПВ, третина тільки розділяють ТПВ і органіку, тоді як переважна більшість або взагалі ніколи не сортують, або не є прихильниками сортування сміття, обґрунтовуючи це тим, що немає сенсу, адже в умовах нашого міста воно не переробляється. Таблиця – Результати опитування респондентів за проблемними питаннями поводження з ТПВ Варіанти Кількість Проблемні питання відповіді респондентів, % Що Вам відомо про правила поводження з Утилізація 25 відходами в країнах ЄС? Сортування 20 Чи знаєте Ви про заробіток на смітті? Так 37 Ні 9 На Вашу думку: Краще заохочувати громадян до Повертаюч 25 сортування сміття, повертаючи гроші за здачу и кошти відходів, чи використовувати систему штрафів? Система 20 штрафів Чи відомо Вам про фандомати – автомати по Так 29 прийому ПЕТ-пляшок? Ні 16 Чи вважаєте Ви систему «Депозит за пляшку» Так 33 раціональною? Ні 12 Чи знаєте Ви про місця здачі сміття в м. Чернівці? Так 28 Ні 17 При цьому, враховуючи вікові категорії та трудовий статус респондентів, виявилося, що активно сортують пенсіонери (56–85 і > років), дещо менше робітники, службовці, підприємці та інші особи робочого класу (36–55 років), і майже зовсім не переймаються цією проблемою студенти і молодь віком до 35 років. Виявлені тенденції є свідченням кращої екологічної свідомості населення пенсійного віку та частково осіб віком 36–55 років (рис 1).

282

Сортування ТПВ в м. Чернівці завжди сортують усі види

10 % розділяють харчові та ТПВ

32 %

36 %

немає сенсу, адже потім воно не переробляється

22 % не сортують

Рис 1. Розподіл населення м. Чернівці за відношенням щодо поводження з ТПВ

Отже, за проведеними дослідженнями встановлено наступне: 1. Соціоекологічні дослідження в межах проекту щодо поводження з побутовими відходами населення м. Чернівці продемонстрували недостатній рівень обізнаності місцевого населення щодо правил поводження з відходами, існування фандоматів, заробітку на смітті як вторинної сировини та їх пунктів прийому в місті.

2. Встановлено, що лише 1/10 частина місцевого населення здійснює сортування ТПВ, 1/3 – тільки розділяє ТПВ і органіку, тоді як переважна більшість взагалі ніколи не сортують або не вбачають в цьому сенсу, аргументуючи відсутністю подальшої належної переробки уже посортованих відходів.

3. З’ясовано, що серед жителів м. Чернівці сортування ТПВ здебільшого здійснює населення пенсійного віку та частково особи віком 36–55 років, що є свідченням кращої екологічної свідомості населення старших вікових груп, в порівнянні з молодшими. Література: 1. Горобець О. В. Організаційно-економічне забезпечення процесів поводження з твердими побутовими відходами у сільській місцевості житомирської області. Вісник ЖНАЕУ. 2012. № 1, т. 2. – С. 364–373.

2. Подолянчук К. В., Слободянюк А. В. Ставлення студентів до сортування сміття.

2018 : веб-сайт.

URL : https://conferences.vntu.edu.ua/index.php/all-hum/all-hum2018/paper/viewFile/4310/3513 (дата звернення: 20.05.2020). УЧАСТЬ ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ВСЕУКРАЇНСЬКОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ ЛІГИ В ГРОМАДСЬКОМУ КОНТРОЛІ ЕКОЛОГІЧНОГО СТАНУ БАСЕЙНУ РІЧОК ХОМОРА ТА СЛУЧ Міронова Н. Г., доктор сільськогосподарських наук, доцент, завідувачка кафедри Єфремова О. О., кандидат технічних наук, доцент Шевченко С. М., кандидат сільськогосподарських наук, доцент Кафедра екології та біологічної освіти Хмельницький національний університет Виговська Т. В., кандидат біологічних наук, доцент кафедри філософії, соціально-гуманітарних наук та фізичного виховання Хмельницький університет управління та права імені Леоніда Юзькова Хмельницька обласна організація Всеукраїнської екологічної ліги Сьогодні більшість басейнів річок і водойм України не можна вважати екологічно безпечними. У деяких містах і навіть окремих регіонах відхилення в якості води від норми 283

сягає 70–80%. Всі річки мають високе антропогенне навантаження, забруднення, що призвело до порушення природного балансу та втрати здатності до самоочищення. На Хмельниччині ситуація не відрізняється від загальноукраїнської, а по деяких річках є гіршою. Останні п’ять років екологічна громадськість та засоби масової інформації постійно б’ють тривогу щодо погіршення стану річок Хомора та Случ і внаслідок цього загибелі риби. Потужним джерелом негативного впливу на ці річки є підприємство ТОВ «Понінківська картонно-паперова фабрика – Україна». Голова Хмельницької обласної організації Всеукраїнської екологічної ліги (ВЕЛ) Наталія Міронова, як голова комітету з питань екології та природних ресурсів Громадської ради при Хмельницькій обласній державній адміністрації, неодноразово на засіданнях піднімала питання щодо шкідливого впливу даного підприємства. В результаті виїздів членів громадської ради на підприємство у червні 2018 року було з’ясовано, що причиною є вкрай застарілі очисні споруди і їх модернізація є необхідною умовою покращення екологічного стану річки Хомора. Таких висновків дійшли на спільному засіданні Хмельницької та Житомирської регіональних комісій з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій. На виконання рішень спільного засідання підприємство було зобов’язане забезпечити реконструкцію очисних споруд відповідно до встановлених планом-графіком термінів. При вивченні ситуації щодо стану річок у вересні 2019 року представники Хмельницького обласного осередку ВЕЛ визначили, що погіршення стану річок має кумулятивний характер і на думку природозахисників, яка базується на басейновому принципі управління якістю водними ресурсами, може формуватися не тільки діяльністю ТОВ «Понінківська картонно-паперова фабрика – Україна». При обстеженні берегів річок Хомора і Случ та їх акваторій було встановлено наявність кількох потужних джерел забруднення, вплив яких також може значно погіршувати стан річок за течією. Йдеться про очисні споруди смт Миропіль, Першотравенськ. Поруч з першотравенськими очисними спорудами також виявлено несанкціоноване сміттєзвалище. Потрапляння органічних забруднень у річку від цих джерел однозначно може вплинути на якість води. Вміст розчиненого кисню нижче за течією буде падати і не відповідатиме нормативним показникам. Ще одним джерелом погіршення стану води, на думку екологів, може бути робота Баранівської міні ГЕС, адже під час обстеження стан річки був незадовільний: русло в цій частині обміліло, активно відбувалися процеси гниття та цвітіння води. На момент обстеження вода була повністю перекрита шлюзами і в річку практично не потрапляла. Така втрата проточності також є потужним важелем погіршення стану річок в цілому, на що неодноразово вказувала Всеукраїнська екологічна ліга при оцінці впливу гідроенергетики на стан водних ресурсів. Оскільки екологічна оцінка діяльності цих підприємств не надавалась та враховуючи зібрану інформацію, голова Хмельницької обласної організації ВЕЛ Наталія Міронова звернулася до Міністра енергетики та захисту довкілля, керівників Держекоінспекції Хмельницької і Житомирської облдержадміністрацій щодо проведення перевірки дотримання природоохоронного законодавства органами місцевого самоврядування селищ Миропіль, Першотравенськ при скиданні стічних вод у річку Случ та діяльності Баранівської ГЕС щодо забезпечення нормального гідрологічного режиму річки Случ. Результати перевірки засвідчили підвищений рівень евтрофікації, що свідчить про стале органічне забруднення річок. Питання екологічного стану річок Хомора і Случ за ініціативи ВЕЛ було розглянуто 28 листопада 2019 року на засіданні комітету з питань екологічної політики та природокористування Верховної Ради України. До рішення було включено пункт, на якому наполягала Всеукраїнська екологічна ліга, зокрема, про рекомендацію Державній екологічній інспекції України спільно з Хмельницькою та Житомирською обласними державними адміністраціями, із залученням громадськості, провести спільне обстеження прилеглих до річок Хомора та Случ територій з метою виявлення місць та суб’єктів скидання зворотних вод до зазначених річок на території Полонського району Хмельницької області, Романівського, Баранівського та Новоград-Волинського районів Житомирської області.

284

Представники Хмельницької обласної організації ВЕЛ 23 грудня 2019 року взяли участь в обстеженні річки Хомора у межах Полонського району Хмельницької області разом з представниками Державної екологічної інспекції у Хмельницькій області, Департаменту природних ресурсів та екології ХОДА, громадських інспекторів з охорони довкілля по території Хмельницької області та громадських активістів Баранівського району (для обстежень на території Житомирської області представники Хмельницької області не були залучені). На момент дослідження було виявлено достатній вміст кисню у воді річки Хомора, водночас були присутні візуальні ознаки наслідків органічного забруднення (залишки желеподібної речовини на вищій водній рослинності), що може відбуватися в результаті недостатнього біологічного очищення стоків ТОВ «Понінківська картонно-паперова фабрика – Україна». У зв’язку з цим, представниками Хмельницької обласної організації ВЕЛ було визначено необхідність якнайшвидшої реконструкції очисних споруд підприємства, а саме біологічного блоку.

16 січня 2020 року Комітет з питань екологічної політики та природокористування ВРУ на своєму засіданні повторно розглянув питання щодо виконання рішення Комітету від 28 листопада 2019 р. № 16/1. На засідання були запрошені представники Хмельницької та Житомирської обласних державних адміністрацій, Міністерства енергетики та захисту довкілля, Державного агентства водних ресурсів України та Державної екологічної інспекції України. Депутати рекомендували Хмельницькій та Житомирській обласним державним адміністраціям профінансувати розчистку русел річок Случ та Хомора, а також інші невідкладні заходи для зменшення рівня забруднення і поліпшення екологічного стану цих річок. У рішенні Комітету окремими пунктами стоять пропозиції щодо заходів, які належить зробити центральним та місцевим органам влади для забезпечення дієвого контролю за додержанням вимог природоохоронного законодавства ТОВ «Понінківська картоннопаперова фабрика – Україна». Для забезпечення покращення якості зворотних вод підприємством був розроблений проект реконструкції очисних споруд, спрямований на оптимізацію очистки за органічним забрудненням, але у 2019 році не отримав позитивного висновку ОВД. Після доопрацювання, підприємство повторного проходило процедуру оцінки впливу на довкілля, в рамках якої Всеукраїнська екологічна ліга подала зауваження та пропозиції, які були враховані або частково враховані. Додатково експерти ВЕЛ мали нагоду з’ясувати спірні питання на громадських слуханнях, які відбулись 30 січня 2020 р. На даний час підприємство отримало позитивний висновок на реконструкцію очисних споруд і проводить будівельні роботи. Всеукраїнська екологічна ліга вважає головним завданням забезпечити комплексний контроль Державною екологічною інспекцією України та місцевою владою за дотриманням вимог природоохоронного законодавства усіма підприємствами та організаціями в басейні річок Хомора та Случ і наголошує, що саме такий підхід створить умови поліпшення екологічної ситуації. Хмельницька обласна організація ВЕЛ і надалі здійснюватиме громадський контроль за екологічним станом басейнів річок Хомора та Случ. СПРИЙНЯТТЯ ПРОБЛЕМИ УТИЛІЗАЦІЇ ВІДХОДІВ МЕШКАНЦЯМИ М. ЖИТОМИР Давидова І. В., кандидат сільськогосподарських наук, доцент Корбут М. Б., кандидат технічних наук, доцент Мандро Ю. Н., молодший науковий співробітник Кафедра екології Державного університету «Житомирська політехніка» Запровадження роздільного збору відходів на території громади вимагає розробки та впровадження в життя таких обов’язкових елементів як обладнаних пунктів роздільного збору, своєчасне та роздільне вивезення відсортованої вторинної сировини, будівництво переробних комплексів. Все це забезпечується органами місцевого самоврядування із можливим залученням зовнішніх інвестицій. Однак навіть бездоганно сформована система збору та переробки відходів 285

не зможе нормально функціонувати, якщо місцеві жителі не будуть виявляти екологічно свідомої поведінки та не долучаться до даного процесу на першій та найбільш важливій стадії – сортування відходів домашнього господарства та їх роздільного збору. Однією з найбільш серйозних екологічних проблем міста Житомир є проблема із утилізацією відходів. Облаштування міського звалища не відповідає техніці безпеки та екологічним вимогам, воно відпрацювало свій термін експлуатації, є переповненим та вимагає термінового вирішення проблеми щодо альтернативного способу поводження з відходами міста. Єдиним дієвим варіантом вирішення даної проблеми є зменшення, а в ідеалі взагалі припинення надходження комунальних відходів на міське звалище. Саме тому вдосконалення системи поводження з відходами є найбільш пріоритетним напрямком екологічної політики міста на даний час. У перспективі передбачається запровадження роздільного збору відходів та будівництво сміттєпереробного заводу. Однак, важливим моментом запровадження даної програми є готовність жителів долучитися до її реалізації. Саме тому серед населення міста було проведене соціологічне опитування «Сприйняття проблеми утилізації відходів мешканцями м. Житомир». Мета дослідження полягала в тому, щоб дізнатися ставлення респондентів до роздільного збору відходів, виявити проблемні моменти, які можуть перешкоджати його запровадженню. Опитування проводили серед гостей та учасників урбаністично-культурного заходу «Майстерня міста Житомир, 2019». «Майстерня міста» – це платформа, на якій громадськість може поділитися власним баченням розвитку міста. То ж не дивно, що під час реалізації даного проекту серед найбільш актуальних для громади питань, постійно обговорюються і екологічні проблеми. У 2019 році представники кафедри екології Державного університету «Житомирська Політехніка» підняли питання щодо незадовільного стану поводження з відходами у місті та можливостей для пересічних громадян певним чином долучитися до вирішення даної проблеми. Так, доцент Корбут М. Б. провела семінардискусію (рис 1), під час якої розповіла про стан звалища побутових відходів м. Житомир та його негативний вплив на територію міста, навела приклади «цивілізованого» поводження з відходами у європейських країнах. Учасники дискусії обговорили можливості щодо сортування відходів у домашніх умовах, проблеми, які виникають під час їх збору та утилізації, питання, які необхідно вирішити владі для масового запровадження роздільного збору відходів. Для найменших учасників заходу була проведена гра «Розсортуй сміття», під час якої діти вчилися сортувати відходи по окремим контейнерам та правильно складати їх для підвищення щільності відходів. Після закінчення заходу учасникам запропонували пройти анкетування для узагальнення думки місцевих мешканців та можливості передачі отриманих результатів до органів управління. Анкета складалася з двох частин. Перша частина містила лише три запитання щодо статі, віку та зацікавленості респондентів у інформації щодо проведення екологічних заходів у м. Житомир. Ця частина опитування була призначена, для визначення категорії населення, що найбільш охоче долучається до подібних досліджень. Загалом опитування пройшло 98 осіб. Це підтверджується результатами анкетування (рис 2).

Рис 2. Вікова структура респондентів

286

Серед опитаних найбільша частка людей віком 18–25 років. З кожною наступною віковою категорією частина людей, які погодилися пройти анкетування зменшувалася. Це показує на різне відношення до екологічних заходів людей різних поколінь. Молодь, яка зростала в часи, коли проблемами екології вже почали перейматися, чула екологічну інформацію у засобах масової інформації, дивилася фільми направлені на формування екологічного дружнього світогляду набагато легше йде на контакт і залучається до різних заходів будь то опитування, екологічна дискусія, еко-квест чи посадка дерев. Старші покоління, які мають більше негативного досвіду, не довіряють гучним гаслам та рекламним засобам та більшою мірою намагаються залишитися осторонь «не корисних» на їхню думку заходів. Аналіз статевої структури респондентів (рис 3), показав що жінки більш охоче долучалися до опитування, що є традиційним для подібного роду досліджень. Їх частка склала 66 % на відміну від чоловіків, яких було лише 34%. Подібний розподіл є типовим і практично не залежить від напрямку дослідження.

Рис 3. Статева структура респондентів

На запитання «Чи хотіли б Ви отримувати інформацію про екологічні заходи та проекти?» більшість респондентів відповіли стверджувально (рис 4). Це характеризує значну активність та екологічну свідомість місцевих жителів. Тай це не дивно, оскільки у місті досить часто проводяться екологічні акції та реалізуються екологічні проекти до яких населення міста активно долучається у якості організаторів, учасників, або ж волонтерів. Серед найбільш популярних екологічних заходів варто відмітити прибирання території, озеленення, «На роботу на велосипеді», зарибнення річки Тетерів, різноманітні екологічні ярмарки.

Рис 4. Зацікавленість респондентів у екологічній інформації

Під час спілкування із учасниками досить часто можна почути скаргу з приводу того, що люди хотіли б відвідати певний захід, але нажаль не чули про нього. Можливо у подальшому було б доцільно створити певний електронний ресурс, де б усі охочі могли б висвітлювати або отримувати інформацію, щодо майбутніх екологічних заходів на території громади.

287

Наступні 7 питань були присвячені безпосередньо роздільному збору відходів. Згідно з опитуванням більшість респондентів (рис 5) сортують сміття у своїх домогосподарствах. Однак респонденти уточнювали, що відсортовують лише деякі види відходів. Крім того більш активними у сортуванні відходів виявилися жителі приватного секторі, які мають більше вільного простору для встановлення ємностей під окремі види відходів та мають можливість для використання відходів органіки у якості добрива на присадибній ділянці.

Рис 5. Залученість респондентів до роздільного збору відходів

Серед найбільш популярних для сортування відходів учасники опитування називають скло та папір, оскільки його досить зручно збирати окремо та є достатньо пунктів прийому даного виду вторинної сировини. Крім того, більше половини опитаних сортують пластик. Зазвичай даний вид відходів не здається на переробку населенням, однак, якщо на прибудинковій території є окремий контейнер для пластикових відходів, то жителі зазвичай відбирають та викидають туди пластикові пляшки. Метал сортує незначна кількість жителів м. Житомира. Респонденти пояснюють, що металевих відходів утворюється у їхньому повсякденному житті досить мало. Зазвичай це консервні банки, металеві кришки, фольга. Тому встановлювати в домі окрему ємність для збору металу вони вважають недоцільним. Респонденти демонструють високу свідомість щодо окремого збору відпрацьованих батарей та акумуляторів, вони знають та розуміють наскільки шкідливими є ці відходи, тож намагаються здавати їх у спеціально організовані точки прийому. А от щодо здачі енергозберігаючих ламп ситуація дещо гірша. Основною причиною є те що у м. Житомир функціонує лише два пункти прийому цих відходів і розташовані вони досить незручно. Зазвичай жителі не мають часу та можливості спеціально завозити лампи на утилізацію. Крім того, їх прийом є платним. Для малозабезпечених верств населяння навіть незначна плата може стати аргументом проти їх роздільної здачі. Більшість респондентів (81%) вважає, що найбільш прийнятним способом поводження з відходами є їх сортування та покомпонентна переробка. Жителі міста Житомир знають про можливості побудови на території міста сміттєпереробного заводу та підтримують цю ініціативу. В свою чергу вони готові проводити роздільний збір відходів, якщо це сприятиме реалізації проекту та покращить екологічну ситуацію у місті. Лише 2 288

респонденти із усіх опитаних висловили не довіру щодо того, що всі жителі долучаться до роздільного збору відходів. Аналізуючи стан сміттєвих майданчиків та прибудинкової території жителі міста висловлюються, що зазвичай спостерігається засмічення дворів, дитячих майданчиків, тротуарів. Сміття до контейнерів викидається недостатньо обережно, частина сміття розсипається по всьому майданчику, створює вторинне джерело засмічення, адже легкі фракції розносяться вітром, та ускладнює роботу комунальних служб. Основною причиною такого незадовільного стану є низька культура жителів, які часто не доносять сміття до урн та контейнерів, а розкидають його по шляху свого переміщення. Дуже прикро чути, що таку поведінку зазвичай аргументують тим, що до комунальної плати входить оплата послуг прибиральника і тому самим проблемою сміття перейматися не потрібно (рис 6).

Рис 6. Основні причини наявності сміття на прибудинкових територіях

Другою причиною такої проблеми жителі називають недостатню кількість урн та контейнерів. І, нажаль, це дійсно так. Кількість контейнерів на одному сміттєвому майданчику розраховується із врахуванням кількості населення, що ним користується. Однак досить часто складається ситуація, коли жителі прилеглого приватного сектору не бажають платити за вивезення сміття. Натомість вони їдучи на роботу чи по справам викидають своє сміття на найближчому сміттєвому майданчику. Типово, що це спричинає надлишкові об’єми відходів, які не можуть вмістити наявні контейнери. Що стосується прибудинкових урн, то зазвичай будинки ними не обладнані взагалі і це певною мірою провокує викидання дрібного сміття в непризначене місце. Більш свідомі жителі міста встановлюють біля під’їздів та лавочок імпровізовані сміттєві урни. Це значно покращує ситуацію, оскільки сміття викидається до урн, а прибиральник виносить уже зібране сміття до сміттєвих контейнерів.

Рис 7. Готовність респондентів сортувати відходи

289

Більше 70% учасників опитування стверджує (рис 7), що вони будуть сортувати та окремо виносити відходи за умови що на їх прибудинковій території буде обладнано майданчик з контейнерами для різних видів відходів, ще 25% не певні, але скоріше за все теж долучаться. Учасники переважно схиляються до думки що 5 контейнерів (пластик, скло, папір, метал та несортовані відходи) буде достатньо. Іноді пропонувалося, ще додати контейнер для органічних відходів.Серед засобів, що можуть пришвидшити впровадження роздільного збору відходів, респонденти переважно відзначали проведення роз’яснювальної роботи з населенням, адже лише через усвідомлення проблеми та розуміння її наслідків можна прийти до вирішення несприятливої ситуації, що склалася з відходами на території громади. ВПРОВАДЖЕННЯ ПІЛОТНОГО ПРОЄКТУ «ЖИВИ ОРГАНІЧНО!» Чоловська Н. В., президент Львівської міської громадської організациї «Екотерра» ГО «Екотерра» у 2020 році розпочала впровадження пілотного проєкт: «Живи органічно!», який здійснюється за фінансової підтримки Фундації Ашан для Молоді, під егідою Фундації Франції. Проєкт реалізовується на базі закладу дошкільної освіти (ясласадок) компенсуючого типу №106 міста Львова. Ясла-садок має окремі спеціалізовані групи для дітей з вадами зору та інклюзивні групи. З урахуванням того, що корисні звички щодо здорового харчування, зокрема вживання великої кількості овочів, фруктів, ягід, закладаються в ранньому дитячому віці, ми вирішили показати на практиці дітям садочка як виростити овочі, пряно смакові та ягідні культури за органічною технологією. Інноваційність пілотного проєкту полягає у залученні дітей до процесу вирощування овочевих культур, спостереження за процесом проростанням насіння та висадкою розсади у теплицю. Розвиток дрібної моторики рук під час виконання спільних завдань. Заохочення дітей до спостереження за життям різних корисних комах та істот, зокрема за життям вермиферми (каліфорнійського хробака). Набуття досвіду з раціонального поводження з відходами та отримання базових знань про довкілля та його захист. На території садочку встановлено теплицю та облаштовано вермиферму з каліфорнійським хробаком для компостування органічних відходів з їдальні садочку та подальшого виробництва добрива для функціонування теплиці, а також навчання дітей основ компостування та сортування сміття у побуті. Для облаштування вермиферми було замовлено і виготовлено спеціальний вермиконтейнер з переробленої деревини особливої конфігурації, який: - забезпечує добру аерацію розміщеного субстрату; - має доступ до нижніх шарів вермикомпосту де знаходиться вже готовий біогумус; - має привабливий зовнішній вигляд (у зв’язку з розміщенням на території дитячого садочку). Вермикомпостування є одним із засобів раціонального поводження з органічними відходами та підвищення родючості ґрунтів. Використання біогумусу з вермикомпосту підвищує врожайність овочевих культур у теплиці в середньому на 30–35%. В процесі вермикомпостування насіння бур’янів проходять через організм хробака і втрачають свою схожість. Крім цього у вермикомпості в порівнянні з гноєм знижується вміст кишкової палички та інших патогенних мікробів. Цікавим фактом є те, що в Об’єднаних Арабських Еміратах вермикомпост використовується для створення штучних ґрунтів на пісках. За умови штучного зрошення ця технологія дає можливість отримувати до трьох і більше врожаїв на рік. Технологія вермикомпостування може широко використовуватись дошкільними навчальними закладами. Практично кожен садочок має велику кількість зеленої біомаси та приблизно 4500 літрів органічних відходів з їдалень за рік. Така технологія дає можливість 290

зменшити кількість вивезеного сміття та викидів СО2, оздоровити ґрунт та отримати якісне добриво для підживлення квітників на території садочку, навчити раціональному поводженню з відходами дітей, персонал садочку, та батьків. СТУДЕНТСЬКИЙ ОСВІТНЬО-ЕКОЛОГІЧНИЙ ПРОЕКТ, ЯК ЗАСІБ ДЛЯ ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ ПОВОДЖЕННЯ З ВІДХОДАМИ Хрутьба Ю. С., кандидат економічних наук, доцент кафедри транспортного права та логістики Національного транспортного університету (м. Київ) Реалізація в Україні Національного плану управління відходами до 2030, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 р., передбачає створення та забезпечення ефективного функціонування системи управління відходами на інноваційних засадах, а також впровадження на національному та регіональному рівні стратегічного планування через виконання ряду заходів, спрямованих на реформування та удосконалення системи управління відходами [1]. Важливим напрямком Національного плану є підвищення обізнаності населення щодо управління відходами, що включає реалізацію таких завданнь: проведення заходів з підвищення обізнаності з управління відходами у шкільних та дошкільних навчальних закладах; включення в навчальні програми обов’язкового проведення тематичного позакласного заходу щодо управління відходами; розроблення та поширення інформаційних матеріалів з питань управління відходами та сталого споживання; популяризація у засобах масової інформації заохочення належного поводження з побутовими відходами; організація конференцій та засідань за круглими столами, присвячених тематиці управління відходами Суб’єктами у сфері поводження з твердими побутовии відходами є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, а також підприємства, установи та організації усіх форм власності, діяльність яких пов’язана із поводженням з відходами [2]. Основою успішної роботи системи поводження з відходами є спільні дії всіх сторін, зацікавлених у вирішенні цієї проблеми (стейкхолдерів), що потребує визначення відповідної мотивації та очікувань при реалізації проектів програми, окремих цінностей кожного і відповідного їх узгодження на основі ціннісно-орієнтованого управління проектами для формування культури поводження з відходами різних верств населення [3, 4]. Зацікавлені сторони, які залучено до впровадження сучасної системи поводження з відходами, зазвичай поділяють на три групи – державні та/чи комунальні структури, бізнесструктури чи виробничі підпримства та населння. Кожен учасник цього процесу має свої завдання і свою мотивацію. Наприклад, саме державні структури або органи місцевого самоврядування впроваджують систему роздільного збору ТПВ та координують процеси впровадження цієї програми в містах України. Підприємства житлово-комунального господарства зацікавлені в тому, щоб прибудинкові території були чисті. Населення також хоче бачити не смітник у дворі, а квітники та дитячі майданчики. У підприємств перевізників ТПВ свій економічний інтерес. Незважаючи на те, що всі стейкхолдери погоджуються з актуальністю та необхідністю програми. Проте, швидкість її впровадження ще занадто повільна. Проблема недостатньому рівні культури поводження з відходами та гострій необхідності формування свідомості населення. Світовий досвід довів, що дієвим способом формування культури поводження з відходами у населення є проведення інформаційнопросвітницьких заходів серед населення, популяризація сортування відходів та їх повторного використання [5]. Отже, гармонійне просування та впровадження системи роздільного збору ТПВ в житловому секторі населених пунктів, створення та розвиток технологічних ланцюгів через комунальні або приватні підприємства дозволить скоротити обсяги ТПВ, які щодня вивозяться на місцеві полігони чи сміттєзвалища. Ця діяльність потребує професійних знаннь і комплексних дій органів місцевої влади, а також залучення (шляхом проведення просвітницької кампанії та економічної мотивації) і співпраці з населенням. Ефективним 291

фактором є визначення цінностей зацікавлених сторін. Розглядаючи цінності на системному рівні, кількісну оцінку доцільно здійснювати використовуючи нечітку логіку та лінгвістичні змінні (ЛЗ). Аналіз зацікавлених сторін та їх мотивації щодо участі в проекті дозволив умовно їх розподілити на три групи – «Держава» (X), «Бізнес» (Y) та «Громадськість» (Z). Системна модель зацікавлених сторін приведена на рис 1.

Х1.1 Х1.2 Х1.3

Х2.1 Х2.2 Х2.3

Держава Х1, Х2

Y1, Y2 Y1.1 Y1.2

Бізне с

Z1, Z2 Y2.1 Y2.2

Z1.1 Системна модель

Насе лення

Z2.1 Z2.2 Z2.3 Z2.4

Рис 1. Системна модель зацікавлених сторін

Для встановлення рівня ефективності зв’язків між стейкхолдерами, які спрямовані на забезпечення системи поводження з відходами, пропонуємо застосувати адитивну функцію: Rком. = a1 X + a 2Y + a 3 Z , (1) де Rком – рівень ефективності взаємодії зацікавлених сторін; Х – лінгвістична змінна, що описує цінності стейкхолдера «Держава«; Y – лінгвістична змінна, що описує цінності стейкхолдера «Бізнес»; Z – лінгвістична змінна, що описує цінності стейкхолдера «Громадскість»; α1,α2, α3 – коефіцієнти вагомості впливу на комунікації відповідних стейкхолдерів. Ваговий коефіцієнт впливу (α) визначається методом аналізу ієрархій за шкалою Сааті. ЛЗ, що описує цінності стейкхолдера «Держава» має вигляд: (2) Х = f ( X1 , X 2 ) , де X 1 – ЛЗ «забезпечення державних вимог відповідно законодавства»; X 2 – ЛЗ «фінансовоекономічний показник».

(3) X1 = f ( X1.1 , X1.2 , X1.3 ) де X 1.1 – забезпечення екологічного моніторингу і контролю; X 1.2 – рівень екологічної свідомості населення; X 1.3 – поліпшення стану території.

(4) X 2 = f ( X 2.1 , X 2.2 , X 2.3 ) , де X 2.1 – рівень фінансування з місцевого бюджету, X 2.2 – економічна ефективність проектів, X 2.3 – зменшення екологічних збитків. Лінгвістичну змінну, що описує цінності стейкхолдера «Бізнес», можна розгорнути у співвідношення: (5) Y = f (Y1 , Y2 ) , де Y1 – ЛЗ «фінансовий показник»; Y2 – ЛЗ «екологічний показник бізнесу».

Y1 = f (Y1.1 , Y1.2 ),

(6)

де Y1.1 – збільшення дохідності бізнесу; Y1.2 – зменшення витрат бізнесу.

Y2 = f (Y2.1 , Y2.2 ) ,

(7)

де Y2.1 – зменшення впливу на довкілля; Y2.1 – збереження природних ресурсів. Лінгвістичну змінну, що описує цінності стейкхолдера «Громадскість», можна розгорнути в співвідношення: (8) Z = f ( Z1 , Z 2 ) , де Z1 – ЛЗ «фінансово-економічний показник»; Z 2 – ЛЗ «екологічно-соціальний показник».

292

Z1 = f ( Z1.1 ) ,

(9)

де Z1.1 – зменшення екологічних податків.

Z2 = f ( Z 2.1 , Z 2.2 , Z 2.3 , Z 2.4 ) ,

(10) де Z 2.1 – покращення стану території населеного пункту; Z 2.2 – підвищення свідомості населення; Z 2.3 – естетичний вигляд територій; Z 2.4 – зменшення захворюваності населення за рахунок покращеня стану довкілля. Кількісна оцінка лінгвістичних змінних моделі передбачає формування бази знань, визначення термів оцінок та побудова дерева логічного висновку. Після цього одержана модель дозволить визначити основні цінності зацікавлених сторін проекту й тих стейкхолдерів, які будуть мати суттєвий вплив на проект, його ефективність та результативність. Застосування розроблених методів застосовано до управління системою поводження з відходами в м. Києві Для визначення цінностей скейкхолдерів був проведений SWOT-аналіз для кожної зацікавленої сторони і на основі цього розділено кожного стейкхолдера на 2 пари факторів впливу (слабкі та сильні сторони, можливості та загрози). Приклад матриця SWOT-аналізу для громадськості як зацікавленої сторони системи поводження з відходами приведенов табл 2. Таблиця 2 – Матриця SWOT-аналізу для громадськості як зацікавленої сторони системи поводження з відходами Сильні сторони (S) Бере активну участь у громадському житті Приймає активну участь у розробці рекомендацій та пропозицій щодо покращення стану довкылля та роздільного збору ТПВ Виступає в ролі волонтерів у здійсненні екологічних заходів Готове приймати участь в різних заходах та програмах Великі розбіжності у «вільному часі» у різних груп населення Можливості (O) Масовість, що приверне увагу ЗМІ Участь у різних акціях на добровільній основі Співпраця з громадськими організаціями Прийняття участі в агітаційних програмах

Слабкі сторони (W) Якщо в ролі волонтерів- потрібно вчити і проводити тренінги Готові до участі в будь-якій програмі але не завжди розуміють суть проблеми Середній клас не зацікавлений( активна участь –молоді та людей похилого віку) Низький рівень екологічної освіти Немає чіткої організаційної роботи – необхідний або лідер або керівник. Загрози (T) Не можливість зацікавити Не сприйняття інформації чи не бажання її сприймати Не можливість знайти компроміс у часі зі всіма групами населення Відсутність знань і розуміння чим займається організація, які акції, тендери та програми проводяться

Після цього, на основі оцінки цінностей, сформовано портфель проектів для учасників системи поводження з відходами. Одним із основних, проектів є «Проекти інформаційнопросвітницького характеру». Тому його взято за основу для вибору оптимальних заходів щодо підвищення ефективності системи поводження з відходами. Підхід «рівний-рівному» застосовується при реалізації проекту «Роздільний збір сміття – це наше майбутнє», який виконується на основі договору про співробітництво між КП "Київкомунсервіс» виконавчий орган Київської міської державної адмінітрації та Національним транспортним університетом (НТУ). Понад десять рокі студенти кафедри 293

екології та безпеки життєдіяльності проводять просвітницькі заходи в загально-освітніх навчальних закладах міста. Мета проекту – підвищення екологічної свідомості громадян з питань поводження з відходами в Києві. Проект реалізуеться з 2010 року по теперішній час. Команди студентів НТУ систематично проводять роботу по підвищенню екологічної свідомості учнівської молоді та культури поводження з відходами. В рамках компанії було проведено ігротеки в усіх 568 дитячих навчальних закладах м.Києва та тренінги практично в кожній з 515 загальноосвітніх школах міста. Проведена компанія показує зацікавленість молоді у вирішені проблеми з відходами та її готовність сприяти покращанню стану міста. Проте недостатня інформованість населення в цьому питанні не дає можливості приймати активну участь у вирішенні проблеми відходоутворення. Аналізуючи анкетування, що було проведено під час компанії, можна сказати, що 40% дітей та молоді не знають про призначення різнокольорових контейнерів, серед опитаних 10% намагаються розділити тверді побутові відходи (здають макулатуру, склотару). Кількість бажаючих прийняти участь в покращені екологічного стану міста зростає з кожним заходом. Як приклад, до проведення компанії по розділенню відходів лише 23% опитуваних дітей мали бажання займатися роздільним збором у себе вдома, а після проведення серії тренінгів ця цифра зросла до 47%. Студенти–екологи продовжують проводити заходи інформаційної компанії з питань роздільного збору ТПВ в закладах освіти Києва і залучати учнівську та студентську молодь в практичних акціях по зниженню негативного впливу відходів на навколишнє середовище. Збільшується кількість волонтерів, що приймають участь у цих заходах. Збільшується кількість молоді, що свідомо відносяться до проблеми відходоутворення. Збільшується кількість контейнерів з роздільного збору. Більш сучасними стають сміттєзбиральні транспортні засоби. Більш ефективно працюють перевізники та підприємства житловокомунального господарства. Міська рада планує будівництво сміттєсортувального комплексу. Все це означає, що разом, при плідній співпраці між владою, бізнесом і громадою ми зможемо призупинити швидкість процесу збільшення ТПВ, зробимо Київ чистим і більш заможним. Література: 1. Про затвердження Національного плану управління відходами до 2030 року Розпорядження Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 р. № 117-р 2. Popovych N., Malyovanyy M., Telak O., Voloshchyshyn A., Popovych V. Environmental hazard of uncontrolled accumulation of industrial and municipal solid waste of different origin in Ukraine. Environmental problems. 2018. №1. – P. 53–58.

3. Попович Н. П. Екологічно безпечний збір, транспортування та знешкодження твердих побутових відходів. Дис…наук.ст.канд.техн.наук. – Львівський державний університет безпеки життєдіяльності Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Львів, 2019. – 209 с.

4. Хрутьба В. О., Медведєва О. М., Євдокимова А. В. Когнітивне моделювання активності зацікавлених сторін як фактору формування портфелю проектів розвитку соціально-економічних систем (на прикладі екологічних проектів) // правління проектами, системний аналіз і логістика. – К. : НТУ – 2012. – Вип.10. – С. 285–292. ПОВОДЖЕННЯ З ВІДХОДАМИ: КУЛЬТУРНИЙ АСПЕКТ Чурілов В. Г., засновник громадської організації «ЕКО-КРАЇНА» Всі ми розуміємо, що стрімке зростання населення Землі призвело до збільшення споживання товарів і, як наслідок, до різкого підвищення викидів твердих побутових відходів (ТПВ). Статистика говорить, що щорічний приріст ТПВ становить не менше 3%, а в деяких країнах – близько 10%.

294

Такі показники значно перевищують швидкість приросту населення Землі. Тому, проблема викідів відходів та їх утилізації є однією з найактуальнійших, та першочергових в вирішенні. За деякими оцінками, від 2016 до 2050 рр. у світі очікується зростання обсягів виробництва сміття більш ніж на 50 відсотків. Наразі, Україна займає 9 місце серед інших країн за обсягом сміття на одного жителя. Як відомо, все це негативно впливає на довкілля – зменшується обсяг потенційно продуктивних грунтів, забруднюються стічні води, випаровуються отруйні гази, які в подальшому стають джерелами вірусів та інфекцій, тощо. Варто віддати належне, за останній час в наше законодавство були введені зміни, які почали врегульовувати питання поводження людини з відходами. Наприклад, раніше процес «поводження з відходами» мав назву «вивезення побутових відходів», проте з 1 травня 2019 року назву було замінено. А разом із назвою було розширено поняття поводження з відходами. Цим змінам передувало те, що була необхідність змінити ситуацію з надання послуги, які спрямованні на попередження утворення відходів, їх збирання, перевезення, сортування, зберігання, обробку, переробку, утилізацію, видалення, знешкодження та захоронення. Таким чином,внесення змін до Закону України «Про відходи», тепер є важливим не лише вивезення сміття з прибудинкових територій на полігон, а й подальше сортування, зберігання, обробка, переробка, утилізація і т.д. Але, ми хочемо детальніше торкнутися культурного аспекту. На нашу думку, він передує всім існуючим причинам, адже являє собою основу, підгрунтя, яке закладається першочергово в сфері поводження з відходами. Культурний аспект є дуже важливим ще й тому, що при правильній реалізації, він стає методом запобігання утворенню відходів. Тобто, це може бути: 1. Проведення інформаційних компаній, які спрямовані на пропаганду свідомого використання пластику, наприклад. До відповідної акції можуть бути залучені підприємці, яких можна простимулювати не тільки самою ідеєю збереження довкілля. Можливо, для втілення ідей та рішучих дій, підприємствам будуть потрібні пільги. Це стане тригером для початку змін.

2. Популяризація на відомих Інтернет-ресурсах. Наразі в кожного з нас є доступ до соц.мереж, та більшість користується відомими відео-хостингами. Мабуть, це один із найбільш дієвих способів просування пропаганди. Тому, силами державної, місцевої влади, та громадських організацій, можна запустити цілу еко-програму, яка буде направлена на користувачів мережі Інтернет.

3. Пропаганда в ЗМІ. Не слід забувати і про тих, хто має доступ до телевізійних каналів. Нашою ціллю є розповсюдження інформації про правильне поводження з відходами для всіх без виключення вікових категорій.

4. Популяризація свідомого використання пластику, та подальше поводження з відходами, в дошкільних та шкільних навчальних закладах. Більшість погодиться, що побудова культурного аспекту в сфері захисту довкілля починається з ранніх літ. Саме тому, цей пункт є одним із найважливіших.

5. Залучення громадських організацій задля сприяння вже зазначених методів. Громадські організації є одними із дієвих механізмів впливу, так як вони використовують всі доступні методи: охоплюють людей різних вікових категорій, використовують соц. мережі, проводять акції, які спонукають до дій, тощо. Як правило, громадські організації є автономними одиницями впливу, які об’єднують однодумців, але з самостійним фінансуванням. Люди, які вступають в громадські організації, роблять це за власним бажанням, а отже готові змінюватися та змінювати. Саме тому ми вважаємо, що на громадські організації покладається багато надії, бо ці об’єднання можуть впливати не тільки на культурний аспект поводження людини з відходами. Але, слід не забувати одне – зміни починаються з кожного з на. Література: 1. Про відходи: Закон України від 05.03.1998 року [Електронний ресурс]. – Веб-сайт. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/187/98-%D0%B2%D1%80#Text (дата звернення 03.08.2020 р.).

295

2. Національна доповідь техногенної та природної безпеки в Україні у 2016 році. [Електронний ресурс]. – Веб-сайт. – Режим доступу: https://www.dsns.gov.ua/ua/Analitichniyoglyad-stanu-tehnogennoyi-ta-prirodnoyi-bezpeki-v--Ukrayini-za-2015-rik.html (дата звернення 04.08.2020 р.). ІНФОРМАЦІЙНО-ПРОСВІТНИЦЬКИЙ ІНСТРУМЕНТАРІЙ В СФЕРІ ПОВОДЖЕННЯ З ВІДХОДАМИ Дейнеко Л. В., доктор економічних наук, професор, завідувачка відділом Ципліцька О. О., кандидат економічних наук, доцент, старший науковий співробітник Відділ промислової політики Державна установа «Інститут економіки та прогнозування НАН України» (м.Київ) Інформаційно-просвітницька робота є важливою складовою механізму, управління поводженням з відходами на всіх рівнях суспільства. Вона включає широкий спектр різноманітних заходів – від створення інформаційних центрів, публікації та поширення результатів еколого-економічного моніторингу, здійснення науково-дослідницьких робіт та обміну знаннями в сфері поводження з відходами виробництва і споживання до спільного із бізнесом інвестування у розвиток освітніх та тренінгових програм, проведення позааудиторних шкільних й університетських заходів, розміщення інформації у друкованих та електронних ЗМІ, організації конференцій, круглих столів, виставок для бізнесу та інших стейкхолдерів тощо. Забруднення навколишнього середовища виробничими та побутовими відходами є традиційним «провалом ринку», негативні екстерналії від якого мають бути врегульовані відповідною державною політикою, тому головною інституцією в організації системи ефективного управління поводження з відходами виступає держава. Зазвичай інструменти впливу держави на поводження з відходами включають, в першу чергу, оподаткування та систему штрафів за порушення норм викидів та скидів забруднюючих речовин, збори за вивезення та утилізацію сміття тощо, але із суспільної точки зору довгостроковий і стійкий ефект в цій царині може забезпечити розбудова нової системи життєдіяльності та господарювання на рівні індивідів та підприємств і організацій, яка б сприяла циркулярній економіці, скороченню шкідливих виробництв та пошуку оптимальних форм та способів організації руху продукції по виробничо-збутовому ланцюгу із забезпеченням найнижчої частки відходів по відношенню до вхідних ресурсів. Тому роль такого інструменту як інформаційно-просвітницька діяльність, що орієнтована, в першу чергу, на молодь та сферу бізнесу постійно зростає. Досвід іноземних країн по забезпеченню поінформованості громадськості та представників органів державної влади на початкових етапах формування ресурсоефективної економіки дозволяє визначити ряд традиційних та оригінальних інструментів інформаційнопросвітницької діяльності в цьому напрямку. Найважливішою аудиторією є школярі та студенти, з якими країни працюють або в рамках спеціальних кампаній , або через інтеграцію освіти для ресурсоефективної господарської діяльності в системи формальної, полуформальної чи неформальної освіти (Данія, Велика Британія, Фінляндія). Створення «зелених шкіл», відомих в світі як еко-школи – це фундаментальна ініціатива, яка заохочує молодих людей до участі та активного захисту навколишнього середовища. Ініціатива розпочинається у звичайному шкільному класі, поширюється по всій школі, а в результаті формує відповідний рівень знань, поінформованості та усвідомлення щодо принципів збереження навколишнього середовища, правил поведінки та життєвих пріоритетів громадян. Часто ініціаторами створення зелених шкіл виступають неурядові організації (НУО) та органи місцевого самоврядування (ОМС). Іншою важливою аудиторією є бізнесмени та підприємці, робота з якими ведеться або на широкій основі в рамках європейської програми екологічно раціонального природокористування та контролю (Румунія та Польща), або професійної підготовки (Польща), чи вузьконаправлено, наприклад, через навчання автоінструкторів екологічно ефективній 296

техніці водіння (Австрія). Бізнес-асоціації та НУО відіграють суттєву роль в інформаційнопросвітницькій діяльності, пов’язаній із зміною структури споживання; перші – через виробництво та рекламу екологічно безпечної продукції, другі – через екологічну освіту та розповсюдження інформації. Для представників бізнесу, органів влади, НУО та громадськості практика іноземних країн, зокрема, Німеччини, Данії, Кореї, Нідерландів, Словаччини, Словенії, Чеської Республіки, пропонує організацію регіональних семінарів, метою яких є інформування адресних груп про підходи у сфері сталого розвитку та запровадження принципів безвідходної економіки, досягнення політики управління сталим споживанням та виробництвом в регіоні, обмін досвідом, поширення історій успіху в інших країнах. Інші категорії заходів – це програми перепідготовки працівників, добровільної сертифікації, маркування, механізми розкриття інформації, освітньо-просвітницькі кампанії та програми в інтересах сталого розвитку. Країни розробляють просвітницькі програми, в першу чергу, в інтересах широкої громадськості (Угорщина, Румунія), а деякі з них намагаються змінити поведінку споживачів через програми екомаркування (Франція, Греція, Угорщина). В ряді випадків робота ведеться з конкретною аудиторією. Одним з найбільш поширених заходів є створення електронних інформаційних ресурсів та екологічних інформаційних центрів. Вибір з-поміж такого широкого спектру інструментів інформаційно-просвітницької роботи має ґрунтуватися на принципах оптимальності, доцільності, економічної ефективності для кожного суб’єкту інформаційно-просвітницької діяльності. З огляду на це кожен субʼєкт може використати ряд інструментів для проведення такої діяльності: 1. Органи державної влади – Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України (Міндовкілля), Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (МЕРТ), Міністерство освіти і науки України (МОН) (табл 1).

2. Регіональні органи влади та органи місцевого самоврядування (табл 2).

3. Освітні заклади (табл 3).

4. Неурядові організації (табл 4).

5. Приватний сектор (табл 5).

6. Наукова спільнота (табл 6). Таблиця 1 – Інструменти інформаційно-просвітницької роботи органів державної влади щодо поводження з відходами Організатор Інструмент (захід) Цільова аудиторія Комунікаційні канали Міндовкілля, Періодичний екологоБізнес-спільнота, Тематична сторінка на МЕРТ економічний моніторинг органи державної веб-сайтах міністерств; (електронний бюлетень) влади, ОМС публікації у соцмережах Міндовкілля, Рекламно-інформаційна Широка Соціальна реклама, МЕРТ кампанія із популяризації громадськість тематична сторінка на вебресурсоефективності сайтах міністерств, у соцмережах; статті у ЗМІ Міндовкілля, Аудіовізуальна платформа Широка Відеоролики з науковоМЕРТ громадськість, популярною інформацією, зокрема, молодь виступами експертів та інших авторитетних для молоді та громадськості осіб, розміщені на тематичних сторінках вебсайтів міністерств, у соцмережах

297

Міндовкілля, Оприлюднення МЕРТ, МОН результатів міжнародних, загальнодержавних та регіональних проєктів та найкращих практик, імплементації міжнародних угод із сталого розвитку, поводження з відходами тощо МОН Підготовка концепції та плану інформаційної кампанії в закладах шкільної, професійнотехнічної та вищої освіти; сприяння його реалізації на місцевому рівні

Широка громадськість, бізнес-спільнота, НУО

Електронні звіти та аналітичні записки на вебсторінках Міністерств, у соцмережах

Учні, студенти, їх батьки, викладачі

Оприлюднення концепції та плану кампанії на вебсайті МОН, веб-сайтах закладів освіти, у соцмережах

Джерело: власна розробка авторів

Таблиця 2 – Інструменти інформаційно-просвітницької роботи регіональних органів влади та органів місцевого самоврядування щодо поводження з відходами Інструмент (захід) Цільова аудиторія Комунікаційні канали Проведення круглих столів та Бізнес-спільнота, Інформування про захід семінарів з питань поводження з громадські засобами електронного зв’язку, відходами та підтримки активісти, розміщення на веб-сторінках; інвесторами, місцевим інвестори, НУО Обмін думками під час самоврядуванням, громадою проведення заходів; відповідних ініціатив Висвітлення події у друкованих, електронних, телевізійних ЗМІ Розміщення візуальної інформації Громада Офіційні веб-сайти про ресурсоефективність, населеного пункту, регіональних органів влади та мінімізацію відходів та ОТГ ОМС; електронні видання з забруднення, поводження з інформацією відходами, можливостей оновлення бізнес-моделей на основі продуктивних екологічно безпечних технологій, відповідальне споживання; картування важливих обʼєктів щодо поводження з відходами (пунктів збору та сортування сміття тощо) Підтримка та сприяння реалізації Громада, бізнесОфіційні веб-сайти заходів, розроблених спільнота, НУО регіональних органів влади та центральними органами ОМС, проведення заходів, виконавчої влади еектронні видання Проведення тренінгів із Бізнес-спільнота Інформування про захід ефективного поводження з (МСБ), НУО, засобами електронного зв’язку, відходами фахівці та розміщення на веб-сторінках викладачі освітніх органів влади закладів Обмін думками під час проведення заходів Висвітлення події у друкованих, електронних, телевізійних ЗМІ 298

Ініціювання створення «зелених шкіл» на базі однієї із шкіл населеного пункту або НУО, проведення презентації школи

Школи, ОМС, НУО

Інформування про захід засобами електронного зв’язку, розміщення на веб-сторінках ОМС та НУО Презентації, лекції у «зелених школах» Висвітлення події у друкованих, електронних, телевізійних ЗМІ

Джерело: власна розробка авторів

Таблиця 3 – Інструменти інформаційно-просвітницької роботи закладів вищої освіти щодо поводження з відходами Інструмент (захід) Цільова аудиторія Комунікаційні канали Введення та викладання Школярі, студенти, Уроки, лекційні та практичні заняття, теми про поводження з викладачі презентації викладачів та школярів й відходами та ресурсостудентів ефективність в ряд навчальних дисциплін Введення спецкурсу для Студенти, Лекційні та практичні заняття, окремих спеціальностей про викладачі документація закладів вищої освіти управління муніципальними та/або промисловими відходами Проведення конкурсів Школярі, студенти, Інформування про захід засобами дослідницьких робіт із викладачі електронного зв’язку, розміщення на тематики веб-сторінках закладів вищої освіти Презентація результатів досліджень, обмін думками під час проведення заходу Проведення студентського Студенти, Інформування про захід засобами наукового форуму викладачі, обласні електронного зв’язку, розміщення на «Ресурсоефективна управління освіти, веб-сторінках закладів вищої освіти економіка» центральні, Презентація результатів досліджень, регіональні та обмін думками під час проведення місцеві органи заходу влади Організація екологічних Учні, вчителі, Інформування учнів та їх батьків, таборів в школах департаменти спілкування з учнями, залучення їх до освіти, ОМС різноманітних активностей Джерело: власна розробка авторів

Таблиця 4 – Інструменти інформаційно-просвітницької роботи неурядових організацій щодо поводження з відходами Інструмент (захід) Цільова аудиторія Комунікаційні канали Діалоговий майданчик з Бізнес-спільнота, Обговорення на зібраннях представниками бізнесу, представники органів представників усіх сфер бізнесу ЗМІ, закладів вищої державної влади, ОМС, регіональних проблем освіти, регіональних науково-педагогічні запровадження «зеленої» органів влади та ОМС працівники закладів вищої економіки освіти, вчителі шкіл, ЗМІ, громадськість

299

Проведення соціологічного дослідження щодо поінформованості громадян про зелену економіку та підготовка за результатами інформаційних бюлетенів

Громадськість, ОМС, ЗМІ

Тематичні лекції, тренінги Бізнес-спільнота, ОМС, чи виконання громадськість моніторингів для бізнесспільноти

Анкетне опитування громадян населених пунктів всіх категорій Друковані бюлетені та їх поширення серед ОМС, центральних органів влади, бізнес-сектору, ЗВО, інших організацій. Оприлюднення результатів через електронні та телевізійні ЗМІ Презентації, обмін думками, публікація звітів

Джерело: власна розробка авторів

Таблиця 5 – Інструменти поводження з відходами Інструмент (захід) Участь у тематичних виставках, зокрема, «зелених» технологій, органічної продукції тощо Екологічне маркування продукції

інформаційно-просвітницької роботи приватного сектору щодо Цільова аудиторія Громадськість – відвідувачі виставки

Комунікаційні канали Обмін думками, репортажі в електронних, друкованих та телевізійних ЗМІ

Споживачі

Друкована інформація на етикетках, упаковках тощо продукції Телевізійні, електронні та друковані ЗМІ, рекламні статті, веб-сайти компаній Обмін думками, презентації із проблем поводження з відходами на регіональному рівні

Реклама продукції

Споживачі

Конференції, круглі столи

Бізнес-спільнота, ОМС, НУО, наукова спільнота, громадськість

Джерело: власна розробка авторів

Таблиця 6 – Інструменти інформаційно-просвітницької роботи наукового сектора щодо поводження з відходами Інструмент (захід) Цільова аудиторія Комунікаційні канали Наукові публікації (статті, Науковці, бізнес-спільнота, Друковані та електронні монографії) регіональні органи влади, наукові та науковоОМС, НУО та ін. популярні журнали Консультації бізнесу, Бізнес-спільнота, Пряме спілкування із регіональних органів влади регіональні органи влади та представниками та ОМС ОМС підприємств, в рамках діяльності робочих груп в ОМС тощо Публікація моніторингів Органи державної влади, Електронне видання виконання угоди про ОМС, бізнес-спільнота, розміщується на веб-сайтах Асоціацію з ЄС в питаннях НУО, ЗМІ та ін. та їх тематичних сторінках запровадження органів державної влади, ресурсоефективності ОМС, асоціацій виробників, НУО; розсилається засобами електронного зв’язку цільовій аудиторії 300

Конференції, круглі столи

Наукова спільнота, ОМС, Обмін думками, презентації, НУО, бізнес-спільнота доповіді із проблем управління відходами в Україні

Джерело: власна розробка авторів

Зазначені заходи дозволять підняти рівень поінформованості органів державної влади, місцевого самоврядування, представників бізнесу та громади на більш високий рівень, активізувати діалог між представниками цільових аудиторій, партнерство у вирішення питань поводження з відходами на рівні місцевих громад, ОТГ, регіонів та в результаті привести до прийняття спільних, узгоджених та ефективних рішень діяльність, перебудувати систему поводження з відходами базуючись на принципах посилення відповідальності в сфері поводження з виробничими, комунальними і побутовими відходами, скорочення обсягів захоронення, і циркулярної економіки. Література: 1. EaP GREEN. Greening Economies in the EU Eastern Neighbourhood. From Commitment to Result. 2017. URL: http://www.green-economies-eap.org/ 2. DESPRO. Веб-платформа «Спільнота практик: сталий розвиток». URL: https://udl.despro.org.ua/mod/page/view.php?id=3160&inpopup=1 3. Державна служба статистики України. URL: http://www.ukrstat.gov.ua/ 4. Deineko L., Tsyplitska O., Deineko O. Opportunities and barriers of the Ukrainian industry transition to the circular economy. Environmental Economics. Vol. 10. Issue 1. 2019. pp. 79-92. URL: https://businessperspectives.org/environmental-economics/issue-312/opportunities-and-barriers-of-theukrainian-industry-transition-to-the-circular-economy. DOI: 10.21511/ee.10(1).2019.06 ФОРМУВАННЯ ГРОМАДСЬКОЇ ПОЗИЦІЇ ДІТЕЙ ТА УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ Пахомова І. А., завідувач еколого-натуралістичного відділу Комунальний заклад Київської обласної ради «Центр творчості дітей та юнацтва Київщини» Екологічне виховання підростаючого покоління займає важливе місце в освітньому процесі. Розвиток і формування в дітей та учнівської молоді ключових компетентностей в умовах Нової української школи забезпечується міждисциплінарним підходом до формування екологічної культури, застосуванням теоретичних і практичних форм вивчення питань екології в закладах загальної середньої та позашкільної освіти; взаємозв’язком національного і локального розкриття екологічних проблем в освітньому процесі. Сучасна молодь потребує змін, звільнення від стереотипів, адже сьогодні світом правлять креатив та інновації. Обласний освітній соціально-екологічний проєкт спрямований на впровадження сучасних ефективних форм роботи закладів позашкільної освіти екологонатуралістичного напряму та закладів загальної середньої освіти Київської області; формування ключових компетентностей, екологічної свідомості дітей та підлітків; розуміння впливу умов навколишнього середовища на стан здоров’я людей; залучення дітей та учнівської молоді до активної природоохоронної діяльності. Учасниками проєкту «Екологічний кластер «EcoWorldKids» стали сім закладів загальної середньої та позашкільної освіти Київської області, серед яких Фастівецький заклад загальної середньої освіти І–ІІІ ступенів, де створено і реалізується освітній соціально-екологічний проєкт «Еко-коучинг «Сортуємо разом» (керівник Потапов М. М.) Метою проєкту є формування уявлення дітей та учнівської молоді про тверді побутові відходи, проблеми їх утилізації, вплив сміття на здоров’я планети і людини, вторинну переробку сміття, її економічне значення; розширення і поглиблення знань учнів про шляхи розв’язання проблеми побутових відходів.

301

Завдання проєкту: Ø здійснити просвітницьку роботу серед дітей та учнівської молоді закладу освіти щодо проблеми нагромадження побутових відходів; Ø ознайомитись з правилами сортування побутових відходів; Ø провести систему інтерактивних заходів екологічної тематики, спрямованих на розвиток екологічної обізнаності та виховання учнів; Ø збір і сортування деяких побутових відходів в межах навчального закладу та передача їх центру управління відходами. За час реалізації проєкту учні школи та вихованці гуртків набудуть базових компетентностей щодо збору та сортування відходів, тим самим здобудуть досвід життя в гармонії з навколишнім середовищем. Також діти та учнівська молодь матимуть змогу здавати сортовані відходи на вторинну переробку, а отримані кошти вкладатимуть у нові екологічні ініціативи. Розробниками проєкту є Фастівецький заклад загальної середньої освіти І–ІІІ ступенів спільно з районним еколого-етнографічним центром. Координатори проєкту – Комунальний заклад Київської обласної ради «Центр творчості дітей та юнацтва Київщини», методичний супровід здійснює його еколого-натуралістичний відділ. Партнерами проєкту виступає ТОВ «Центр управління відходами». Реалізація проєкту «Еко-коучинг «Сортуємо разом» складається з трьох етапів: - організаційного (розробка проєкту, підготовка інформаційних, інструктивнометодичних матеріалів; проведення організаційних заходів-зустрічей між розробниками, координаторами та партнерами проєкту щодо його реалізації; визначення ресурсів (матеріально-технічних, фінансових, кадрових) для забезпечення реалізації проєкту; - практичного (розробка інструктивно-методичного забезпечення щодо змісту, форм і методів організації екологічної освіти і виховання в рамках проєкту; висвітлення освітньої діяльності з дітьми, учнівською молоддю в засобах масової інформації, на сайтах закладів освіти, місцевих органів управління освітою, Інтернет-ресурсах; проведення ряду екологічних заходів (природоохоронних акцій «До чистих джерел», «Опале листя», «Пролінг», «День Землі», «Агітлистівка», «Блогер проти сміття», екочеленджів «Мій Екотиждень», «Мій ЕкоВчинок, або що я зробив для своєї Землі», виставки дитячих робіт з вторинної сировини, збору та сортування сміття у школі та на її території, флешмобу «Україна чиста – Україна квітуча», «Екодвір», екскурсій на ТОВ «Центр управління відходами» тощо).Також практичний етап реалізацїї включає участь у партнерській взаємодії закладів-учасників проєкту «Екологічний кластер «EcoWorldKids», яка передбачає роботу постійно діючих арт-майстерень, коуч-студій, воркшопів, лабораторій, відкритих студій, форумів, ярмарок педагогічної творчості та взаємовідвідування учасниками майстер- класів, екскурсій, навчальних занять, скрапбукінгів, спостережень, досліджень, ФЛЕШ-меседжів, квестів тощо); - підсумкового (проведення обласного підсумкового заходу; підбиття підсумків роботи; узагальнення та оформлення матеріалів із реалізації проєкту; презентація результатів проєктної діяльності «Фастівець еко-логічний», висвітлення регіонального досвіду у фахових виданнях, засобах масової інформації, Інтернет-ресурсах). Фінансове забезпечення реалізації освітнього соціально-екологічного проєкту «Екокоучинг «Сортуємо разом» здійснюється на основі сучасної державної політики в галузі освіти та основних напрямів діяльності закладів загальної середньої та позашкільної освіти. Джерелами фінансування є видатки, виділені місцевими бюджетами, а також залучені кошти, що не суперечить чинному законодавству України. В процесі реалізації проєкту «Еко-коучинг «Сортуємо разом» сподіваємося отримати наступні результати: Ø популяризація екологічної освіти і виховання дітей та учнівської молоді Київської області; Ø формування екологічно свідомої особистості з сформованим світоглядом і активною громадською позицією; 302

Ø вироблення екологічного стилю мислення, екологічної культури підростаючого покоління; Ø залучення до обговорення і дослідження проблем довкілля, до пошуку і вивчення ініціатив обдарованих дітей і підлітків; Ø реалізація принципів педагогіки партнерства, яка може бути реалізована саме в нестандартних умовах навчання; Ø розширення мережі гуртків еколого-натуралістичного спрямування; Ø створення нового формату освітнього простору. ДОСВІД ВИКОРИСТАННЯ ПРОГРАМНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ MOZABOOK ПРИ ФОРМУВАННІ ЕКОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ Гофтарчук Я. О., учитель біології Очеретинського НВК, координатор осередку ВДС «Екологічна варта» (Ясинуватський р-н, Донецька обл.) Інформаційне суспільство потребує творчих особистостей, здатних самостійно мислити, приймати нестандартні рішення, адаптувати знання в різних галузях до постійно змінюваних умов життєдіяльності, активно розбудовувати суспільну інфраструктуру з використанням найсучасніших технологій, тому реалізація потенціалу учнів є актуальним завданням сучасної освіти. Сучасний учень потребує такого навчання, яке забезпечувало б розвиток творчого мислення, самостійності й активності в навчальній діяльності, уміння набувати нові для себе знання. Уроки з використанням ІКТ захоплюють своєю новизною, доступністю, масштабом і просто приносять задоволення як вчителям, так і учням. До сучасних інформаційно-комунікаційних технологій навчання відносяться: • інтернет-технології; • мультимедійні програмні засоби; • офісне та спеціалізоване програмне забезпечення; • електронні посібники та підручники; • системи дистанційного навчання. Зупинимося саме на мультимедійних засобах навчання для викладання біології. Мультимедіа (muti – багато, media – способи, можливості) – це представлення об’єктів та процесів не традиційним текстовим описом, а за допомогою фото, відео, графіки, анімації, звуку, тобто з використанням всіх відомих на сьогодні форм. Використання мультимедіа-технологій на уроках біології дозволяє учням в яскравій, цікавій формі розглядати поняття і процеси, бачити біологічні об’єкти, явища у відеороликах і на фотографіях, закріплювати матеріал у цікавій формі, що сприяє чіткому сприйняттю матеріалу з тієї чи іншої теми.

MozaBook – освітнє програмне забезпечення для інтерактивної дошки.

MozaBook урізноманітнює інструментарій шкільних уроків за рахунок численних ілюстраційних, анімаційних і творчих презентаційних можливостей. Видовищні інтерактивні елементи і вбудовані додатки, призначені для розвитку навичок, проведення дослідів та ілюстрування, пробуджують зацікавленість учнів і допомагають в більш легкому засвоєнні навчального матеріалу. Педагоги можуть створювати зошити або в кілька простих кроків створювати інтерактивні електронні підручники на основі використаних ними підручників. Зошити і книги можуть доповнюватися зображеннями, малюнками, інтерактивними 3D сценами, освітніми відео, аудіоматеріалами і завданнями. У 2018–2019 н.р. учні нашої школи брали участь у конкурсі SuperUrok-2019. Чудова нагода для розвитку творчого потенціалу учнів. Команда «Віночок» представила тему: «Плід. Будова плодів, їх різноманіття. Поширення плодів» Команда «Лава» виступила з конкурсною роботою «Вулкани». Координаторкою команд була вчитель біології Гофтарчук Я. О. У 2020 році конкурс перенесли на вересень. Завдання цього року створити STEM-урок.

303

У 2019–2020 навчальному році у складі вчителів природничого циклу: Покровського педагогічного коледжу Л. О. Корнієнко, Слов’янської ЗОШ №8 та Билбасівського опорного ЗЗСО С. О. Ракитянського, Очеретинського НВК Я. О. Гофтарчук було створено та проведено ряд онлайн-уроків на тaкі теми: «Види забруднення, їх наслідки для екосистем. Антропічний вплив на атмосферу»; «Антропічний вплив на ґрунти»; «Сталий розвиток та природокористування»; «Застосування результатів біологічних досліджень у селекції»; «Застосування результатів біологічних досліджень у медицині». Для своїх уроків вчителі використали zoom, «На урок», mozaBook, youtube, Microsoft Power Point, Google Classroom, Google Forms, mozaWeb, цифрові уроки mozaBook, Ресурси QR-код, Canva. Були створені зошити у mozaBook з додаванням в них різноманітного контенту. Використані інструменти: Ø Настільні ігри; Ø Опитувальник; Ø Жива природа; Ø Мікроскоп; Ø Пазл; Ø 3D сцени; Ø LabCamera; Ø Цифрові уроки та інші. Звичайно ІКТ ніяким чином не замінить «живе» знайомство з природою, виходи на екскурсії, похід до музею, роботу з мікроскопом, гербарієм, вологими препаратами, колекціями, проте за ними майбутнє сучасної біологічної освіти. Література: 1. Биков В. Ю. Моделі організаційних систем відкритої освіти: монографія / В. Ю. Биков. – К. : Атіка, 2009. – 684 с.

2. Міронець Л. Створення та використання комп’ютерних презентацій під час викладання біології // Рідна школа. – 2008. – №1, 2. – С. 40–42.

3. Дорошенко Ю. О. Біологія та екологія з комп’ютером / Ю. Дорошенко, Н. Семенюк, Л. Семко. – К. : Вид. дім «Шк. світ»: Вид. Л.Галіцина, 2005. – 128 с.

4. https://edpro.ua/webinars 5.https://cutt.ly/tdKxYEw ФОРМУВАННЯ У НАСЕЛЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОГО СВІТОГЛЯДУ ЩОДО ПОВОДЖЕННЯ З ПОБУТОВИМИ ВІДХОДАМИ Дмитрієва О. Д., голова громадської організації «Довкілля Покровська» Важливим рушієм проведення державної політики у сфері поводження з відходами є підсилення спроможності громадських організацій. Децентралізація – важлива складова реформ 304

в Україні. Варто відзначити, що участь в реалізації державної екологічної політики, у тому числі, на регіональному рівні, на сьогодні визначено низкою нормативно-правових актів. Громадська організація «Довкілля Покровська» усвідомлює проблеми сучасної цивілізації, веде активний пошук шляхів формування нового ставлення до природи, серйозно долучається до виховання та популяризації екологічного поводження з відходами. Наша організація почала свою діяльність в серпні 2019 року з метою сприяння захисту навколишнього середовища, поліпшення екологічної ситуації в регіоні, формування у громадськості м. Покровська та Покровського району нового природоохоронного менталітету. Були проаналізовані та висвітлені негативні наслідки ліквідації шахт. Діючі вугледобувні підприємства приділяють відповідну увагу зменшенню впливу на довкілля відкачуваних мінералізованих підземних вод та породних відвалів. Проте негативним впливом вже ліквідованих шахт ніхто не займається. Громадська організація приділяє велику увагу проблемним питанням поводження з побутовими відходами. З початку своєї діяльності «Довкілля Покровська» постійно виконує моніторинг стану узбіччя автошляхів та території Покровська та Покровського району. З мешканцями населених пунктів Гришино, Новоєлизаветівка, Миролюбівка, Сонцівка тощо проводиться роз’яснювальна робота щодо недопущення утворення несанкціонованих стихійних сміттєзвалищ. Для наочності розміщені інформаційні листи «Скільки живе сміття». Моніторинг стану полігону твердих побутових відходів м. Покровська. значних порушень не встановив. Експлуатація об’єкту ведеться з 1974 року, Він розташований відповідно до державних будівельних норм (віддаленість від: населеного пункту – 3 км, водостоків і ставків – 4 км, водозабірних споруд – 3 км). Полігон має дійсний до 2021 року паспорт видалення відходів. Відзначаємо щорічну динаміку збільшення кількісті прийнятого сміття. Аналіз привів до висновку, що побутові відходи становлять серйозну екологічну небезпеку, а проблема їх утилізації є надзвичайно важливою. Єдиний вірний спосіб вирішення – сортувати та переробляти відходи. Вторинне використання фракцій відходів суттєво зменшить накопичення сміття у регіоні. Розглянуто поточну ситуацію поводження з відходами. Особливу увагу приділено організації роздільного збору пластикових та скляних відходів, який вже здійснюється у Покровську. Виявлено, що у кожному з районів на більшості сміттєвих майданчиках міста поряд із сміттєвими баками встановлені спеціальні контейнери для роздільного збору відходів. На сьогодні в достатній кількості встановлені спеціально обладнані металеві клітини тільки для скла (синього кольору) та пластику (жовтого кольору). Кожна за таких клітин має об’єм приблизно 1,5 м3. Всього в місті встановлено понад 130 контейнерів для пластику та приблизно 30 контейнерів для скла. Ці контейнери належать приватній кампанії, що займається збором та транспортуванням окремого морфологічного типу відходів до спеціалізованих місць переробки та утилізації. Таким чином, відокремлений збір пластику допомагає уникнути потрапляння небезпечних речовин на полігон твердих побутових відходів, запобігає забрудненню атмосфери при спалюванні, грунтів та грунтових вод при складуванні та захороненні. В умовах карантину, спрямованого на протидію розповсюдженню COVID-19, ми бачимо свою роль в роз’яснені населенню, як з мінімальною шкодою для довкілля утилізувати використані медичні маски та респіратори, захисні рукавички та серветки. Спільно з 9-м державним пожежно-рятувальним загоном регулярно проводяться інформаційні бесіди з працівниками фермерських господарств, серед власників домоволодінь приватного сектору щодо шкоди спалювання сухої рослинності для екології регіону та здоров’я людини внаслідок забруднення атмосферного повітря пилом, окислами азоту, чадним газом, важкими металами, канцерогенними сполуками тощо. Виготовлені та розміщені інформаційні листи «Не спалюй листя». Крім того, наша організація прийняла участь в проекті «Чисте довкілля – безпечне життя – здорова громада» та обговоренні пропозицій до проекту Регіонального плану управління з відходами в Донецькій області на період до 2030 року.

305

Екологічна просвіта та виховання є одним з пріоритетних напрямків діяльності громадської організації «Довкілля Покровська». Підготовлені та проведені заняття екологічного спрямування «Шлях до сталого розвитку. Поводження з сміттям» з учнями Покровського професійного ліцею, загальноосвітньої школи №33, с. Шевченко; НВК «Гришинська загально-освітня школа». Надана практична підтримка участі відділу освіти Покровської РДА у Всеукраїнському конкурсі науково-випробувальних робіт учнів – членів Малої академії наук. Дошкільний вік – найважливіший етап у становленні екологічного світогляду, передбачає створення передумов гуманної взаємодії з природою. В липні та серпні поточного року члени організації за підтримки відділу освіти Покровської міської ради, з додержанням вимог карантину провели екологічні заняття в дитячих садках «Дружний», «Золота Рибка», «Голубок», «Топольок» та «Чебурашка». В ігровій та пізнавальній формі діти були ознайомлені з проблемою забруднення навколишнього середовища. Їх підвели до розуміння необхідності охорони довкілля, уміння піклуватися про навколишній світ. Формування бережливого ставлення до довкілля - основне завдання екологічного виховання дошкільників. Наслідки екологічного виховання та просвіти залежать не тільки від відповідних заходів, що проводяться в дошкільних, шкільних та інших навчальних закладах. Значних результатів можливо досягти, поєднуючи його з екологічним вихованням у сім’ях. Як раз на це націлене ГО «Довкілля Покровська», проводячи роз’яснювальну роботу серед жителів Покровська та Покровського району. Для досягнення мети налагоджена ефективна співпраця з місцевими телекомпаніями (підготовлено 10 репортажів), міськими та районними газетами, ЗМІ великих підприємств; актуальна інформація розміщується на нашій сторінці в Фейсбуці (підготовлено понад 100 публікацій).

17 липня 2020 р. Верховна Рада України прийняла постанову №3650 «Про утворення та ліквідацію районів». Метою децентралізації влади та реформування місцевого самоврядування є створення і підтримка повноцінного життєвого середовища для громадян. Сподіваємось, що із децентралізацією вирішення екологічних питань в містах та районах може стати ефективнішим, ніж раніше, тому, що громади краще знають пріоритетність своїх проблем. Охорона довкілля буде в повноважені органів місцевого самоврядування. Децентралізація поставить громади перед непростим вибором. З одного боку, вона надає більше можливостей в управлінні ресурсами і забезпечує зростання місцевих природоохоронних фондів, що нібито повинно було б привести до поліпшення стану довкілля, турботу про природу, використання відновлюваних джерел енергії, енергоефективності, з’являється можливість вирішити давні екологічні проблеми. А з другого – часто рішення, які наповнюють бюджет, з іншого боку шкодять природі. Підтримуємо пропозицію Національного форуму перерозподілити екологічний податок: 80% – на місцевому рівні, 20% – до Державного фонду охорони середовища. «ПЛАСТИКОВІ ПАПКИ ТА ФАЙЛИ – НЕ МІЙ ВИБІР!» Василенко Л. М., методист Херсонського Центру дитячої та юнацької творчості Херсонської міської ради, голова КР Херсонської міської дитячої громадської екологічної організації «Ластівка» Усвідомлене споживання базується на трьох китах: зменшення, повторне використання, переробка – або reduce, reuse, recycle. Скорочення відходів – перший крок до вирішення проблеми. Прикладом відповідального ставлення до своєї поведінки має бути педагог. Вдосконалення екологічної освіти та виховання є сьогодні одним із пріоритетних напрямів системи навчання. Екологічна компетентність вчителів, і не тільки природничих дисциплін, є надзвичайно важливою. Завдяки діяльності компетентного вчителя через формальну та неформальну освіту, залучення вихованців до різних форм роботи відбувається становлення 306

особистості, формується екологічна свідомість та стійка виважена поведінка. Уміння користуватися знаннями, вирішувати професійні та життєві проблеми на основі життєвих цінностей, становить компетентність людини. Екологічно вихована свідома людина, це людина не тільки з глибокими знаннями про природне середовище, відповідальним ставленням до природи, бажанням захищати, покращувати та примножувати природні багатства, але й готова до того, щоб мінімізувати свій вплив на довкілля. А чи завжди ми готові відмовитися від маленьких зручностей, які шкодять природі, на користь екологічно безпечним? Координуючи екологічну роботу в закладах загальної середньої освіти міста Херсона, Центр дитячої та юнацької творчості Херсонської міської ради кожного року отримує безліч пластикових папок (до 500) та файлів (до 2000) зі звітними матеріалами Всеукраїнських екологічних конкурсів та акцій. Цифри дуже не втішні, тому ми вирішили започаткувати екологічну кампанію «Пластикові папки та файли – не мій вибір!». В рамках кампанії треба добровільно поступово відмовитися від використання пластикових папок та файлів, адже вони не переробляються, засмічують навколишнє середовище, що не може бути прикладом для підростаючого покоління. Вирішили розпочати з того, що конкурсні роботи екологічного напряму будуть оформлюватися у картонні папки без файлів. Пропозиція була озвучена у жовтні 2019 року на семінарі відповідальних за екологічну роботу у закладах освіти міста Херсона та прийшлася педагогам до душі. Щомісяця кількість робіт у картонних папках збільшувалася. У кожну папку, яка направлялася на обласний етап, вкладали листівку з метою долучити до міської кампанії і заклади освіти області, а також виступали на різних зібраннях, зльотах, семінарах тощо. Екологічна кампанія «Пластикові папки та файли – не мій вибір» в Херсоні з жовтня 2019 року підтримана закладами освіти міста Херсона та громадськими організаціями. Організаційний супровід центру екологічної культури та виховання учнівської молоді «ДИВОСВІТ» Херсонського Центру дитячої та юнацької творчості Херсонської міської ради, Херсонської міської дитячої екологічної організації «Ластівка». ЛИСТІВКА

Заклади освіти, фірми, підприємства, державні організації, бібліотеки, медичні заклади ……. Усі! Усюди та навкруги використовують пластикові папки та файли. Знайте! ВОНИ НЕ УТИЛІЗУЮТЬСЯ ТА НЕ ПЕРЕРОБЛЮЮТЬСЯ! А значить вони після використання поповнюють сміттєзвалища. За останні 50-60 років люди створили 8 мільярдів тон пластика, половина від цієї кількості вироблена за останні 13 років. ПЕРЕРОБЛЮЄТЬСЯ ЛИШЕ 10% ПЛАСТИКА! Кожний з нас причетний до засмічення дорогоцінних земельних ресурсів. Раніше ми запросто обходилися без файлів та використовували картонні паперові папки. Архіви з давніх часів зберігаються у паперових накопичувачах. ЗРОБИМО МАЛЕНЬКИЙ КРОК! УСІ КОНКУРСНІ МАТЕРІАЛИ ЗДАВАЙМО У КАРТОННИХ ПАПКАХ БЕЗ ФАЙЛІВ! Ми будемо в Україні першими. Заклади освіти міста Херсона зроблять свій внесок у охорону.

307

Якщо уявити собі кількість закладів віщої освіти та студентів в них, бібліотеки, різні державні та не державні організації, то кількість цих канцелярських виробів буде катастрофічно великою, вона накопичується роками, а потім викидається на смітник. Можливостей замінити вироби, що не перероблюються, на більш безпечні для довкілля дуже багато, треба тільки захотіти їх побачити. Найбільша частина пластика потрапляє у водойми, частина потрапляє на звалища і тільки незначна частина переробляється. Третина виробленого пластика йде не на переробку, а в Світовий океан, відходи від нього забруднюють грунт, грунтові води, при спалюванні в атмосферу виділяються токсичні речовини. Від цього потерпають не тільки люди, а страждають тварини та рослини. Забруднення відходами пластика перетворилося на екологічну катастрофу як для України, так і для усієї планети. Тому наш вихід – максимально відбирати із загальної кількості сміття те, що можна переробити повторно та поступово відмовитися від виробів з пластику які не підлягають переробці. Важливі поради: • обирайте напої у скляних та металевих пляшках; • використовуйте замість поліетиленових пакетів сумки з тканини; • замініть тонкі одноразові поліетиленові пакети контейнерами або торбинками; • використовуйте замість одноразового посуду багаторазовий; • обирайте канцелярські вироби з картону, деревини, металу; • замініть диски на флеш-накопичувачі, кармани-накопичувачі інформації; • відмовтеся від одноразових батарейок на користь акумуляторних; • замініть пластикові іграшки для дітей та дерев’яні та з тканини. Є багато різних форм роботи на яких необхідно піднімати тему поводження з відходами: масові природоохоронні акції, конференції, флеш-моби, семінари, форуми, екологічні практикуми, дискусійні майданчики. Саме завдяки потужним інформаційним кампаніям, освітнім програмам та ефективній політиці дві третини громадян Німеччини добровільно відмовилися від використання поліетиленових пакетів, а фірми, які використовують їх для своєї продукції, оплачують утилізацію. Поширюйте інформацію серед рідних та друзів, долучайтеся до екоактивістів, адже ми сильні коли ми разом! СОРТУВАННЯ ВІДХОДІВ В КОНТЕКСТІ ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ДОШКІЛЬНЯТ ТА МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ Мирошниченко Т., директор приватної школи-садка «Перша ластівка» (м. Івано-Франківськ) Уявіть собі: безкрайні засніжені простори Арктики чи Антарктиди, чисте морозяне повітря, на крижинах гуляють білі ведмеді, а з іншого боку планети – пустотливі пінгвіни і поруч поліетиленові пакети, пластикові стаканчики та пляшки винесені на берег бурхливим океаном. Не надто приємне видовище, правда? Але на сьогодні воно стало реальністю! З кожним днем ми все ближче наближаємося до глобальної екологічної катастрофи. «Дорога цивілізації вимощена консервними бляшанками», писав італійський письменник Альберто Моравіа. Україна продукує понад 474 млн тонн відходів на рік, із яких 448 млн є небезпечними відходами. Жодна зі 105 країн, які надають доступ до даних про небезпечні відходи, не виробляє їх так багато. Така статистика – привід вкотре підняти тему відповідального поводження зі сміттям. Адже ми бачимо, що звички завжди прибирати за собою, сортувати сміття, на рівні безумовного рефлексу у більшості просто немає. А в Україні це уже давно і періодично з’являється хіба що як мода, спровокована надихаючою промовою когось із голлівудських знаменитостей про шкоду довкіллю від нашої діяльності. Але що врешті потрібно для того, щоб «мода» все ж таки прижилася? Відповідь одна – формування 308

екологічних компетентностей змалку, ще в дошкіллі та початковій школі. Отож, суспільство висуває потребу у компетентній особистості, яка на основі самостійного критичного мислення і відповідальності буде готовою і здатною не лише визначати екологічні проблеми, знаходити раціональні шляхи вирішення їх, а й попереджати виникнення останніх. «В Концепції неперервної екологічної освіти та виховання в Україні» зазначається, що актуальність екологічного виховання і освіти учнів як необхідної умови для утвердження нового екологічного мислення суспільства полягає в тому, що воно формує систему поглядів, переконань, які базуються на загальнолюдських нормах і законах розвитку природи, сприяє тісному взаємозв’язку майбутніх громадян із вирішенням конкретних екологічних проблем, передбачає цілеспрямоване систематичне засвоєння учнями знань про взаємодію людини та природи. Відповідно до Закону України «Про освіту», «Про загальну середню освіту» визначено 10 ключових компетентностей для Нової української школи, однією з яких є екологічна грамотність і здорове життя. Проблема виховання людини, здатної гармонійно взаємодіяти з природним середовищем, що її оточує, розглядається в умовах Нової української школи як одна з найбільш пріоритетних. Формування екологічної культури особистості означає виховання такого ставлення людини до природи, що перетворює знання морально-етичних норм і правил на внутрішній регулятор її поведінки. Серед основних завдань дошкільної та шкільної освіти на чільне місце виходить формування екосвідомості школярів та батьків. Для цього потрібно, насамперед дати дітям практичні навички правильного поводження зі сміттям, отримати корисну звичку – не викидати цінні вторинні ресурси на сміттєзвалища. Навіть в умовах міської квартири сортування сміття є не такою складною справою, як може здаватися на перший погляд. З чого починати? Перш за все, придбати контейнери для сортування сміття. До того ж не можна відкидати й економічну складову. На сортуванні відходів та продажу вторинної сировини надалі діти зможуть заробити грошей на шкільні потреби. Все, що для цього необхідно, – забезпечити школи контейнерами для роздільного збору відходів та навчити учнів правильно сортувати своє сміття. Ініціаторами встановлення контейнерів в Приватній школі «Перша ластівка» стали батьки учнів. В класах виділені місця для контейнерів. Формування екосвідомості дітей починаємо з найпростішого. Демонструємо учням відео рідного міста. Діти милуються картинками, які змінюють одна одну. Та поряд з чудовими чистими вулицями демонструємо сміттєзвалища, які, на жаль, можна знайти на узбіччі доріг, на березі річки, на подвір’ях, в під’їздах, ліфтах. Оскільки для молодших школярів найдоступнішим є емоційно-естетичне сприйняття природного середовища, то педагог використовує в навчанні емоційний контент, який запам’ятовується на все життя. Вчитель поєднує способи злиття емоційних почуттів у ставленні до природи з пізнавальними завданнями щодо їх вивчення і практичними діями з охорони природи. Педагог розповідає дітям, чому важливо навчитися сортувати сміття і здавати його на переробку до пунктів прийому вторсировини. Зазвичай дітям подобається процес сортування, адже він нагадує гру. Інтегрований курс «Я досліджую світ» в початковій школі дає широкі можливості не тільки надати інформацію, а і здобути практичні вміння сортувати сміття. В дошкіллі під час гри «Магазин», дітей знайомлять з еко-сумкою, вихователь інформує, що поліетиленові пакети можна замінити стильним ранцем або еко-сумкою, які не тільки практичніші, але й не будуть шкодити довкіллю. Інформацію надаємо не тільки дітям, а і батькам. Переглядаємо фільми та відеоролики про природу та екологію (для сімейного перегляду рекомендуємо фільм «Home»; недавній відеокліп гурту ONUKA, що має назву «STRUM» і спонукає задуматися над нашою поведінкою). Діти усвідомлюють, чому не можна викидати батарейки, акумулятори та подібні токсичні речі у звичайні смітники. Педагог інформує про те, що корисніше використовувати скляну тару замість пластикової. Скло легше переробити, а пластик часто містить шкідливі речовини. В школі навчаємо використовувати харчові відходи з користю. Разом з дітьми та батьками організували ділянку для приготування компосту – натурального органічного добрива для рослин із харчових відходів.. Діти знайомляться з основними принципами очистки водойм, усвідомлюють, що не можна забруднювати річки, озера, моря. З 309

дошкільного віку привчаємо малят не викидати на вулиці папірчики від цукерок, жуйки, дрібні деталі тому, що птахи приймають це за їжу і можуть загинути. Небезпечно для птахів запуски повітряних кульок. Навчити дитину піклуватися про нашу планету – першочергове завдання батьків, школи, громади які хочуть, щоб їхні діти виросли свідомими та здоровими. Та часом саме діти, після занять з сортування сміття стають ініціаторами сортування сміття в родині. І такі ініціативи дітей має підтримати родина. Звісно, найважливішим буде приклад батьків. Знання, навички та звички, отримані від найрідніших людей, дуже важливі для дитини й визначають її вчинки в майбутньому. Тому ставитися дбайливо до планети потрібно починати вдома й залучати до цього дітей. «Формувати екологічну культуру, мислення, компетентності потрібно з раннього віку. І дорослі, і діти мають ощадно використовувати природні ресурси, берегти природу, не забруднювати її різними побутовими відходами», – зосередив увагу присутніх Петро Кульба та закликав до спільної діяльності у проведенні аналогічних заходів, спрямованих на очищення та збереження навколишнього середовища. «Кожен із нас може стати рятівником світу. Варто лиш спробувати та зрозумієш, що це у твоїх силах. Все починається з тебе! Саме в дитинстві формуються уявлення про світ і про власну роль у ньому. Важливо, щоб дитина навчилася дбати про своє здоров’я і зрозуміла зв’язок між ним та станом довкілля», – наголосила Яніна Лучейко, голова ГО «Золоте серце Карпат». Присутні відвідали цікаве, жваве, пізнавальне заняття для дошкільнят «Допоможемо Лісовичку!», яке провела вихователь Леся Неспляк. Діти в ігровій формі навчалися сортувати сміття, надавати «друге життя» вже використаним речам, засвоювали правила поведінки в природі. Найбільш яскраві позитивні емоції у дітей викликало проведення досліду «Очищуємо воду в акваріумі та продовжуємо життя рибкам». Нетрадиційний урок із вирішенням життєвих ситуацій провела з учасниками освітнього процесу вчитель Л. Загрійчук. Діти досліджували, спостерігали, узагальнювали отриману інформацію, робили висновки, складали алгоритм дій щодо сортування побутових відходів. Кожна дитина отримала в подарунок книжку «Врятуй світ! Все починається з тебе», яка допоможе більше дізнатися про різноманітні побутові відходи та їх вплив на здоров’я людини та на цілий світ. Під час карантину Л. Загрійчук, вчитель початкових класів в рамках проекту «Навчання онлайн»» провела для учнів третіх класів області урок « Чи може одна людина врятувати світ?» на якому йшлося про екологічні проблеми планети. Цікава інформація, мотивуючі досліди, ігрові завдання, емоційний контент переконали учнів в тому, що від кожного з нас залежить якою буде наша планета завтра. То ж давайте разом приберемо свою планету. Література: 1. Концепція «Нова українська школа». [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://mon.gov.ua/storage/app/media/zagalna%20serednya/nova-ukrainska-shkola-compressed.pdf 2. Плохій З. П. Виховання екологічної культури дошкільників: [метод. посіб.] / З. П. Плохій. – К. : Ред. журн. «Дошкільне виховання», 2002. – 173 с.

3. Шеремета Т. Підвищуємо якість уроку через упровадження інноваційних технологій / Тетяна Шеремета, Надія Гончарук // Дивослово. – 2012. – № 8. – С. 22–23.

4. Мягченко О. П. Основи екології. – К. : Центр учбової літератури, 2010.

5. Чайковська Г. Сучасні тенденції екологічної освіти дітей дошкільного віку: зарубіжний досвід // Social Work and Education. – 2018. – С. 139–150.

310

ПІДВИЩЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ СВІДОМОСТІ СУСПІЛЬСТВА ШЛЯХОМ РЕАЛІЗАЦІЇ РЕГІОНАЛЬНИХ ПРОГРАМ Паутова Т. О., кандидат наук з державного управління, доцент, керуюча справами виконавчого апарату Полтавської обласної ради (м. Полтава) Українці, як і громадяни інших країн ЄС дедалі більше відчувають негативний вплив екологічних факторів на якість життя: за даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, хімічне і біологічне забруднення повітря, води, ґрунтів, шум, антропогенні зміна клімату та зміна екосистем є одними з чинників, які безпосередньо впливають на стан здоров’я людини. Як відомо, негативний вплив на екосистеми спостерігається не тільки від діяльності промислових підприємства, а й від щоденної діяльності людини. Тому надважливим завданням для органів місцевого самоврядування є підвищення екологічної свідомості суспільства та залучення його до реалізації заходів, спрямованих на покращання екології та стану навколишнього середовища. Прикладом є Обласна програма «Екологічні ініціативи Полтавської області на 2019– 2021 роки» Полтавської обласної ради (далі – Програма), яка розроблена в контексті вимог загальнодержавної екологічної політики України, затвердженої Законом України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року» від 21.12.2010 р. №2818-VI. Стратегічною метою Програми є залучення широкого кола громадян та активізація їх співпраці з органами місцевого самоврядування, виконавчою владою в напрямку підвищення екологічної свідомості і культури поводження з твердими побутовими відходами шляхом об’єднання ресурсів та зусиль задля вирішення місцевих екологічних проблем. Операційною метою Програми є підтримка громадських екологічних ініціатив мешканців територіальних громад Полтавської області, що сприятимуть збереженню природних ресурсів та біологічного різноманіття, популяризації раціонального поводження з побутовими відходами, у тому числі небезпечними; підвищенню комфортності проживання громадян та санітарноепідемічного благополуччя населення. У рамках Програми можуть бути підтримані такі місцеві екологічні ініціативи, як: − запровадження ініціатив з роздільного збору сміття та його переробки; – розчищення стихійних сміттєзвалищ, формування мапи їх розташування; – очищення від сміття територій водоймищ, лісів та парків; – збір та здача вторинної сировини; – озеленення місць громадського відпочинку, прибудинкових територій комунальних закладів та установ, дитячих ігрових та спортивних майданчиків, пришкільних територій; – створення зелених зон та ландшафтних проектів; – відновлення та облаштування пішохідних алей, альтанок, лавок для відпочинку та здорового дозвілля; – впровадження ініціатив з енергозбереження в комунальних та державних закладах і установах; – організація та проведення екологічних просвітницьких акцій; – спортивно-видовищні, культурно-масові заходи (змагання, ігри, виставки, ярмарки, презентації, фестивальні виступи) на екологічну тему; – відеолекторії для дошкільнят та молодших школярів; – організація та проведення днів прибирання, толоки мешканців територіальних громад; – соціальна реклама, поширення інформації про актуальні екологічні проблеми територіальної громади та шляхи їх вирішення (у тому числі відеоролики, анімація) та інші проектні ініціативи. У середньостроковій перспективі виконання Програми сприятиме: − популяризації екологічного активізму на місцевому та регіональному рівнях; − всебічному вихованню екологічної свідомості, що стане поштовхом для розвитку потенціалу управління охороною навколишнього середовища на місцевому та регіональному 311

рівнях (місцеві ініціативи, спрямовані на скорочення шкідливого впливу на довкілля у державному та приватному секторах, заохочення інвестицій для цілей покращення довкілля); − залученню широкого кола мешканців територіальних громад Полтавської області та посиленню співпраці органів виконавчої влади, місцевого самоврядування шляхом об’єднання ресурсів та зусиль задля вирішення екологічних проблем територій; − популяризації раціонального поводження з природними ресурсами, сортування відходів; − впорядкуванню і облаштуванню місць та об’єктів, які використовуються для збирання, зберігання та перероблення твердих побутових відходів, що в свою чергу зменшить їх негативний вплив на довкілля та ін. Одним із найважливіших напрямів реалізації цієї Програми є конкурс екологічних громадських ініціатив Полтавської області, процедура організації та проведення якого регулюється окремим Положенням. Метою Конкурсу є підвищення рівня екологічної поінформованості населення Полтавської області в сфері екології, виховання розумного та дбайливого ставлення до охорони довкілля, формування екологічного мислення громадян у сфері охорони навколишнього середовища. Автором проєкту може бути громадянин України віком від 14 років, що постійно мешкає на території Полтавської області. У Конкурсі беруть участь сільські, селищні, міські ради, в тому числі утворені відповідно до Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад», районні ради. Для координації виконання основних заходів щодо запровадження та функціонування Конкурсу розпорядженням голови обласної ради створюється робоча група, яка є колегіальним постійно діючим консультативно-дорадчим органом. Кращі екологічні громадські ініціативи мешканців Полтавської області, що визначені переможцями Конкурсу фінансуються з обласного бюджету реалізуються на умовах співфінансування з бюджетів органів місцевого самоврядування, що є учасниками. Подавати Проєкт на цей конкурс досить просто, що обумовлює його доступність для громадян – автор проекту за встановленою формою може подати його через систему Smart Region Полтавської області або надіслати на електронну пошту для подальшого його внесення в систему модератором. Визначення переможця відбувається шляхом голосування в електронному вигляді в електронній системі шляхом авторизації особи за допомогою системи «BankID», «MobileID», електронного цифрового підпису або інших методів ідентифікації особи. Про актуальність конкурсу свідчить наступна статистика: у 2019 році подано 158 екопроєктів, 29 – визначено переможцями Конкурсу, на які з обласного бюджету виділено 1 млн грн. Тематика проектів-переможців наступна: 31% – покращання благоустрою, облаштування паркових зон; 31% – поводження з твердими побутовими відходами; 28% – екопросвіта, екокультура, 7% – водне господарство, 3% – енергозбереження. Окрім щорічних конкурсів, в рамках цієї програми було здійснено досить багато інших заходів, а також придбано «Екобус», який здійснює по області від населення відпрацьованих батарейок, ламп та термометрів. Література: 1. Рішення Полтавської обласної ради сьомого скликання від 21 грудня 2018 року № 974 «Про затвердження обласної програми «Екологічні ініціативи Полтавської області на 2019–2021 роки». Електронний ресурс.

– Режим доступу: https://oblradapl.gov.ua/ses/next/4707-10-12-2018.pdf

312

ДОСВІД ЧЕРКАСЬКОЇ МІСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ВДС «ЕКОЛОГІЧНА ВАРТА» У НЕФОРМАЛЬНІЙ ОСВІТНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ В ПИТАННЯХ ПОВОДЖЕННЯ З ВІДХОДАМИ Довгаль Л. В., вчитель біології Черкаської спеціалізованої школи №3, голова Черкаської міської організації Всеукраїнської дитячої спілки «Екологічна варта» Фоміна Н. М., старший викладач кафедри хімічних технологій та водоочищення Черкаського державного технологічного університету, голова Черкаської обласної організації Всеукраїнської екологічної ліги Неформальна освітня діяльність в інтересах сталого розвитку, що є пріоритетом у роботі Черкаської міської організації ВДС «Екологічна варта» передбачає активну інформаційну та просвітницьку роботу з дітьми та учнівською молоддю в питаннях екологічно грамотного поводження з відходами. Сучасні педагогічні інструменти та освітні технології зорієнтовані на забезпечення ефективної освітньої взаємодії із сучасними дітьми та підлітками, які є представниками особливого соціального феномену – покоління Z. Для досягнення цієї мети наша громадська організація використовує поряд із класичними інноваційні форми просвітницької діяльності, яка активізує інтерес, розвиває навички та компетентності критичного мислення, креативності та комунікації в командній роботі, що є пріоритетними навичками для сучасного молодого покоління. До інноваційних форм освітньої діяльності з питань відповідального поводження з відходами та сталого (зеленого) споживання, що активно використовуються Черкаською міською організацією Всеукраїнської дитячої спілки «Екологічна варта» можна віднести вуличні акції, флеш-моби, майстер-класи, тренінги, проектну діяльність, наукові пікніки у форматі STEAM – освіти, екологічні ділові та модельні ігри. Наймасовішою формою роботи з молоддю та іншими представниками громадськості міста є організація та проведення вуличних акцій для інформування громади з питань екологічних проблем поводження з відходами та сталого споживання. Вуличні акції також ефективні для вивчення громадської думки щодо шляхів розв’язання питань поводження та екологічно відповідальної переробки та утилізації різних видів відходів. За останні роки наші активісти разом із учнівською і студентською молоддю провели ряд яскравих вуличних акцій. У березні кожного року до Всесвітнього дня води активними екологічними вартами Черкаських шкіл було сплановано, розроблено вуличну акцію – флеш-моб «Блакитна стрічка». Акція традиційно проводиться вартівнями протягом останніх восьми років напередодні 22 березня – Всесвітнього дня Води. Акція охопила декілька людних місць м. Черкаси: на Соборній площі акцію проводять учні Черкаської спеціалізованої школи І–ІІІ ст. № 3 та Першої міської гімназії; на площі біля навчальних корпусів ЧДТУ акцію проводять учні Черкаської міської гімназії № 9 ім. О. м. Луценка та загальноосвітньої школи І–ІІІ ст. № 22; в Південно-західному районі акцію проводять учні загальноосвітньої школи № 26 та Черкаської спеціалізованої школи № 28. В ході акції активісти – школярі наживо спілкуються з жителями цих мікрорайонів, проводячи опитування стосовно обізнаності в способах економного використання водних ресурсів у побуті, проблем нераціонального використання фосфатних синтетичних миючих засобів, пластикового забруднення водних об’єктів. Екологічний театр Черкаської спеціалізованої школи І–ІІІ ступенів №3 на Соборній площі м. Черкаси презентували до уваги черкасців виступ про значення водних ресурсів для людства : «Водиця – життя цариця!». Хочеться наголосити, що сама вулична акція – то фінальний етап довгої копіткої творчої роботи, протягом якої учасники екологічних варт здійснювали пошук необхідної інформації, обробку та проектування анкет, змістове наповнення майстер-класів, написання сценарію та постановка театралізованої частини, тренування у вільній комунікації з цільовою аудиторією. Всі підготовчі та фінальні етапи проведення вуличної акції та флеш-мобу – це справжній екологічний проєкт, який розвиває у молоді інформаційну, комунікативну, екологічну, здоров’язберігаючу, естетичну та інші ключові компетенції . Особливо корисними для учасників таких акцій є проведення майстер313

класів щодо скорочення використання в побуті небезпечних миючих засобів, поліетиленових пакувань, що складають основну масу небезпечного пластикового забруднення водойм. До Всесвітнього Дня Землі ось уже декілька років активістами ВДС «Екологічна варта» проводять різні активності екологічного напрямку.

22 квітня 2012 року на Соборній площі учні-активісти Черкаської спеціалізованої школи І–ІІІ ступенів № 3 проводили вуличну акцію «Черкаси – місто вільне від тонкого поліетилену». Фінальна частина цієї акції проходила за таким сценарієм: підготовлені учні спілкувались з перехожими на вулицях м. Черкаси, опитували їх та проводили просвітницьку роботу з проблеми поліетиленового забруднення довкілля, зокрема водних об’єктів та пляжів у нашому місті, після бесіди учасники акції пропонували респондентам поміняти наявні у нього пластикові пакети на багаторазові екологічні сумки, та таким чином, скоротити використання поліетилену у побуті. Проведення акції передувала робота по збору та здачі на утилізацію ПЕТ- пляшок кожного з домогосподарства, на отримані кошти учні шили та купували екологічні багаторазові сумки. Також для проведення акції вартівці створили цілий комплект наочності – намалювали плакати, розробили та надрукували еко-флаєри з корисною інформацією стосовно даної теми. Молодь активно використовувала та застосовувала знання про екологічні проблеми для активної практичної просвітницької діяльності у громаді нашого міста. У 2015–2019 роках до Всесвітнього Дня Землі активісти нашої організації проводять величну акцію для мешканців нашого міста під назвою «Життя у стилі Еко». Для цієї активності учнівська молодь із координаторами розробила спеціальну анкету, що виявляє рівень екологічності життя кожного, хто зголоситься пройти опитування. Тим мешканцям, стиль життя яких наближується до екологічно дружнього, вартівці вручали відзнаку – значок ручної роботи. Якщо опитуваний мав стиль життя далекий від екологічно дружнього, учні проводили невеличку майстерню з основ впровадження принципів сталого господарювання, ділилися інформацією, де можна екологічно відповідально утилізувати батарейки, поліетилен та макулатуру, як започаткувати у своєму домогосподарстві роздільний збір сміття. Другою частиною цієї акції було театралізована вистава від екологічного театру ВДС «Екологічна варта» про проблему утилізації відпрацьованих джерел хімічного живлення та чистоти водойм – «Пригоди Пихайла Заславського» та поширення контейнерів для облаштування у шкільних осередках пунктів по збору батарейок. Таким чином було облаштовано пункти збору батарейок у 10 школах міста Черкаси та протягом 3 років зібрано та утилізовано більше тонни небезпечних відходів. У 2016–2019 роках акція «Життя у стилі ЕКО» стали традиційними для вартівців, цікаво, що через цю акцію було залучено до екологічних активностей більше 300 учнів та понад 1000 мешканців нашого міста. Традиційною для нашої організації стало долучення та популяризація всесвітньої екологічної ініціативи – «Година Землі». Кожного року з 2012 року наші активісти проводять та популяризують долучення до «Години Землі» більшої кількості містян. Вуличні флешмоби, що традиційно проходять до цієї екологічної дати – останньої суботи березня, збирають з кожним роком все більше прихильників, ми залучили до міжнародного руху «Година Землі» більше 4 тисяч людей. Екологічне виховання молоді у нашій організації систематично здійснюється через залучення творчо обдарованої молоді до співпраці та здійснення науково-дослідницької роботи на різноманітних інтелектуальних змаганнях та конкурсах. Під керівництвом науковців, що є членами Наукової ради Черкаської обласної організації Всеукраїнської екологічної ліги учнівська та студентська молодь розробляє та захищає науководослідницькі проекти, що можуть бути реалізовані для вирішення деяких екологічних проблем Черкащини. Юні науковці «Екологічної варти» є переможцями та призерами Всеукраїнського біологічного форуму «Дотик природи» у 2013, 2014, 2018 роках, Національного етапу міжнародного конкурсу Intel ISІF «Intel Еко-Україна» в секції «Екологія та навколишнє середовище», Всеукраїнського етапу конкурсу-захисту робіт Малої академії наук України.

314

У 2019–2020рр. вихованці Черкаської міської організації ВДС «Екологічна варта» стали призерами «Всеукраїнського Юнацького водного приза» за науково-дослідницькі проекти, що вирішують проблеми скорочення відходів, що забруднюють водні об’єкти. Юні науковці представляли проекти удосконалення технологій водоочищення від відходів фарбувального виробництва та проєкт автономної станції водоочищення для окремого домогосподарства з використанням ПЕТ-кришок у якості носіїв біоплівки. Другий проект крім удосконалення процесів біохімічної очистки води ще й вирішує проблему утилізації пластикового забруднення, що виникає через використання тари для пакування продуктів харчування та напоїв. Ці роботи також перемогли на Всеукраїнському етапі конкурсу «ЕкоУкраїна » та мали представляти Україну на всесвітній «Genius olympiad» в Нью-Йорку. Останні два роки наша організаціє являється одним із ініціаторів проведення в м. Черкаси міжнародної ініціативи – Дні сталої енергії. На початку червня 2017–2019 років було організовано та проведено багато заходів з кліматичної освіти та екологічного виховання для молоді, дітей та підлітків нашого міста. У 2017 р. в рамках Днів сталої енергії проводили для дітей пізнавальну гру «Україна без сміття», в ході гри найменші учасники дізналися що необхідно робити, щоб зменшити накопичення сміття у своїх домівках, як правильно його утилізувати, як із сміття можна отримати енергію та цінні добрива для своїх городів та садків. У Дитячому парку було організовано вуличні освітні розваги – «Кліматичні ігри». Використовуючи педагогічні інструменти у вигляді цікавих розвиваючих та рухових ігор, що навчають дітей розуміти наслідки свого способу життя для процесу зміни клімату на Землі. Найбільшою популярністю серед дітей і дорослих користується гра «Карбокроки»: гравцям пропонується 25 карток, на яких написані різноманітні людські потреби та споживання – завдання розмістити картки в порядку зростання карбонового сліду. Протягом певного часу гравці це намагаються зробити, а потім разом з ведучим перевіряють правильність виконання. Ця гра дає змогу усвідомити, що деякі наші щоденні споживання призводять до великих викидів парникових газів та прийняти те, що споживання можна скоротити не жертвуючи комфортом. Більш масштабними та масовими були для нас Дні сталої енергії, що проходили у червні 2018 р. Проведені заходи були частиною екологічної освіти та просвіти в галузі сталого енергоспоживання та сталої енергетики. Наші активісти для всіх учасників представили театралізований виступ з проблем енергоефективності – «А завтра зійде Сонце», актори екологічного театру у доступній, формі міні-вистави ознайомили громаду з суттю проблем кліматичних змін для м. Черкаси. Для вартівців та старшокласників наші активісти провели імітаційну ділову гру «Як брати участь у конкурсах проектів та перемагати в них, або Зелений квадрат». Ця гра дає можливість усвідомити, що можна бути успішним у бізнесі, зберігаючи довкілля для прийдешніх поколінь, якщо шукаєш нові технології та їх використовуєш. Великим позитивним досвідом для нашої організації стало проведення наукового пікніка «Кліматичний челлендж». На нашому науковому пікніку «Кліматичний челлендж» основна увага зосереджувалася на кліматичній освіті, але багато яких активностей було присвячено актуалізації обізнаності громади в тому, що стале споживання та відповідальне поводження з відходами не менш важливі для вирішення проблем зміни клімату та адаптації до цих змін. Наукові пікніки проводились у форматі STEAM-освіти, учасники могли використати для пізнання діяльнісний підхід, моделювання та основні переваги освіти через практичну експериментальну наукову активність. У 2019 році крім традиційного наукового пікніка «Кліматичний челлендж» проводився відкритий турнір серед молодіжних команд з екологічної гри «Зелений менеджер». Інноваційна форма освітньої роботи через гейміфікацію в неформальній просвітницькій діяльності розкрила перед нашою організацією нові перспективи здійснювати просвітницьку роботу з питань відповідального поводження з відходами на вищому рівні. Турнір пройшов дуже цікаво, ефективно та мав широкий суспільний резонанс серед громади міста Черкаси. Отже, неформальна освітня діяльність у питаннях відповідального ставлення до відходів та сталого споживання для Черкаської міської організації «Екологічна варта» набуває нових значень через широке використання таких інноваційних форм роботи, як 315

тренінги, наукові пікніки в стилі STEAM- освіти, вуличні акції та флеш-моби, різноманітні квести та гейміфікація у освіті для сталого розвитку. На засіданнях «Екологічних студій», які щомісячно проходять в бібліотеці для юнацтва ім. Василя Симоненка обговорювалися питання: «Відходи – це сировина» та «Я сортую: сортувати сміття щоб не потонути в ньому». У грудні 2019 р. активісти Черкаської обласної організації Всеукраїнської екологічної ліги брали участь у телевізійній передачі на телерадіокомпанії «Вікка» щодо використання повторно у побуті непотрібних речей, що стали відходами. ВИХОВАННЯ ЕКОЛОГІЧНО СВІДОМОГО ПОКОЛІННЯ – КРОПІТКА СПІВПРАЦЯ СУЧАСНИХ ПЕДАГОГІВ, НАУКОВЦІВ, ЕКОЛОГІВ Войтенко О. О., учитель-методист, учитель початкових класів вищої категорії. Лиманський навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І–ІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад» №1 Гуменюк О. В., методист Донецький обласний еколого-натуралістичний центр Вплив людини на навколишній світ завжди має наслідки, іноді віддалені в часі, але неминучі: руйнівні урагани, повені, буревії, забруднення повітря, ґрунту та води, винищення величезної кількості представників тваринного та рослинного світу, загрозлива тенденція кліматичних змін. Погіршення загального екологічного стану, глобальні екологічні проблеми несуть в собі супутні негативні явища, такі як ріст захворюваності, локальні екологічні конфлікти тощо. Тому сьогодні, більше ніж будь-коли, збереження життя на Землі вимагає від нас почуття загальної відповідальності. Починати розвивати екологічну свідомість необхідно з дошкільного та раннього шкільного віку. Дійовим засобом залучення учнів до навчальної діяльності, до отримання радості від пізнання є навчальна гра. Саме гра, що входить у психічний та фізичний світ дитини з перших днів її існування, має велике значення в задоволенні людської потреби пізнання світу. Вона – своєрідний спосіб засвоєння громадського досвіду. У грі формуються всі сторони особистості дитини, набуваються значні зміни в її психіці, які готують перехід до більш високої стадії розвитку: самоосвіти, самостійного прийняття рішень, особистих дій, спрямованих на покращення екологічного стану нашої держави. В Донецькій області велику увагу приділяють співпраці закладів освіти, наукових, природоохоронних установ та громадських екологічних організацій щодо освіти в інтересах сталого розвитку, створення умов для обміну інформацією, матеріалами, досвідом, а також залучанню учнівської молоді до акцій, конкурсів, диспутів екологічної спрямованості тощо. Проходили схожі заходи і у багатьох інших школах області, тому що в наш час необхідно проводити пропедевтичну роботу щодо повного усвідомлення громадянами країни, особливо молоддю, З метою впровадження актуального гасла «Сортуй сміття заради життя!». завітали робітники регіонального ландшафтного парку (РЛП) «Краматорський» до гуртка «Юні екологи» Донецького обласного еколого-натуралістичного центру селища Ясногірка, де провели Екологічний фест «Сміття проблема людства», який складався з цікавих та пізнавальних частин, а саме: презентації «Сміття – проблема людства», диспуту, майстер – клас з виробів з пластикових тарілок, ниток та паперу, майстер-класу з використання та розподілу ТПВ (тверді побутові відходи), веселих естафет серед учнів. З вихованцями гуртка «Юні екологи» ДОЕНЦ на базі Костянтинівської ЗОШ №9 відбулась зустріч координаторки ВДС «Екологічна варта» Людмили Шпортюк з дітьми команди Zero Waste School. Під час зустрічі пройшов тренінг «За життя без сміття». Спеціаліст розповідала дітям про забруднення зовнішнього середовища, про негативний вплив твердих побутових відходів на здоров’я людей і особливо дітей, про зміну клімату і глобальні екологічні проблеми. Учні із зацікавленням дивилися екологічні мультфільми, 316

активно брали участь у дискусіях, формулювали власну точку зору з питань сортування відходів. Координаторка привабила юнатів своєю активність і відкритістю. Діти разом з нею танцювали, грали в ігри, працювали в групах. У ході тренінгу учні сортували сміття, намалювали листівки, придумували слогани і гасла для учнів молодших класів, щоб залучити їх до сортування. Гуртківцям також було про що розповісти гостям. Вихованці презентували проект Zero Waste School, про те як вони сортують відходи і здають на переробку макулатуру, скло, пластик, батарейки, про спільні справи з батьками і громадою. Також від громадської організації «Добра воля» вони отримали в подарунок баки для сортування твердих побутових відходів. Програма «Схід Сортує» була презентована учням та їхнім батькам, вчителям і працівникам школи, які розуміють необхідність роздільного збору відходів і готові надавати власний приклад та стати організаторами роздільного збору ТПВ (твердих побутових відходів) для своїх сусідів, для жителів свого міста. З метою виховання екологічної свідомості, підчас карантину, педагоги разом з дітьми знайшли вихід і провели он-лайн конференцію на навчальній платформі ZOOM. Вихованці гуртка «Юні екологи» ДОЕНЦ, учні Костянтинівської ЗОШ №9 організували і провели онлайн конференцію «Земля – наш дім» та засідання шкільного Екологічного парламенту в мовах карантину, де говорили про глобальні екологічні проблеми планети, та про екологічні проблеми України і безпосередньо міста Костянтинівка Донецької області. Юні екологи поділилися своїми роздумами про конкретні практичні справи, які може зробити кожен не виходячи з дому: * запропонували збирати вдома макулатуру (усі чернетки складувати у коробку, а потім здати на макулатуру). Цим кожен збереже хоча б одне дерево, а разом, можливо, зберегти цілий ліс; * нагадали, що треба не забувати про батарейки та пластикові кришечки і також їх збирати. Карантин завершиться, і їх можна здати на переробку; * розказали про проблеми з утилізацією медичних масок; * вирішили шити маски з тканин, щоб не забруднювати природу синтетичними масками, запропонували з усіма бажаючими поділитися викройками. Проблема глобального забруднення відходами планети нині дуже актуальна і такою вона буде залишатися протягом багатьох років – до того часу, поки люди не винайдуть зовсім нові методи утилізації сміття, які дадуть можливість назавжди покінчити з відходами. А до тих пір кожна людина повинна пам’ятати про важливість переробки відходів, а також дотримуватися нехитрих правил, що дозволяють хоча б трохи зменшити кількість сміття на Землі. Крім того необхідно частіше виходити з дітьми на прогулянки, на екскурсії в природу групою, класом, сім’єю, підтримувати бажання милуватися красою рідного краю. Дорослим особистим прикладом треба демонструвати природоохоронні дії та заохочувати молодь до дбайливого ставлення до навколишнього середовища. Тому що природа нам у стократ більше віддасть, ніж ми можемо їй дати. Література: 1. Войтенко О. О. Вивчення української мови в умовах Донбасу /З досвіду роботи/ [Текст] у зб. «Національна ідентичність як проблема науки й освіти: матеріали науковопрактичної конференції» (Київ,12 березня 2020 р.). – Київ : Інститут обдарованої дитини НАПН України, 2020 – 312 с.

3. Потоцька С. О. та інш. Практичні інструменти та технології впливу у роботі з молоддю з питань екологічної безпеки та поведінки в сфері поводження з відходами [Текст]/ у зб. «Рекультивація полігонів і сміттєзвалищ: проблемні питання та кращі практики: збірка матеріалів Національного форуму «Поводження з відходами в Україні: законодавство, економіка, технології» (м. Святогірськ, Донецька область, 7–8 листопада 2019 р.). – К. : Центр екологічної освіти та інформації, 2019. – 197 с.

4. Савченко О. Я. Виховний потенціал початкової школи [текст]: посібник для вчителів і методистів початкового навчання / О. Я. Савченко. – 2-ге вид., доповн.і переробл.– Київ : Богданова А.М., 2009. – 226 с.

317

ПРЕЗЕНТАЦІЯ ПРОЄКТУ «ЕКОМОБІЛЬ». У ВІННИЦІ ПЕРЕТВОРЮЮТЬ СМІТТЯ В ДЕРЕВА Воловодюк В. В., власник Торгової Марки «Еко-Сервіс», Маліновська О. О., керівниця проєкту «Екомобіль» Вінницька обласна організація Всеукраїнської екологічної ліги Ми провели соціологічні дослідження серед вінничан, щоб виявити основні причини, чому жителі нашого міста не сортують сміття. Серед них найбільш болючі - це мала кількість пунктів прийому вторсировини, пункти необлаштовані належним чином, мало інформації про правила сортування сміття, «вологі» та «сухі» відходи, в результаті везуть, на один і той же полігон. Умови для сортування сміття не створені, а люди просто не мають мотивації сортувати. Ми розпитали велику кількість людей, чи дійсно для них буде мотивацією невелика сума грошей за кілька кілограм накопиченої вторсировини? В результаті виявили, що більшість людей цікавлять не гроші, їх більше турбує стан довкілля. Багато з них сортували б сміття не заради грошей, а заради збереження природи, якби були створені умови. Компанії, які збирають вторсировину, нажаль, не можуть забезпечити всі двори та організації спеціальними контейнерами. Тим більше для цього потрібні спеціальна техніка, сортувальні лінії і т.д. Це занадто дорого і не кожна компанія собі може це дозволити, тим більше, допомоги бізнесу на такі проекти від держави чи органів самоврядування не передбачено. Паралельно у Вінниці з’явилась ще одна проблема. В місті масово вирізали дорослі дерева на центральних вулицях, замінивши їх на декоративні, які створюють тепер набагато менше затінку та виділяють менше кисню. Відповідно, температура влітку на вулицях стала вищою, що призводить до задухи. Вінничани н одноразово висловлювали стурбованість цією проблемою, наголошували, що із зеленого міста Вінниця стала схожою на пустелю. Активісти Вінницької обласної організації Всеукраїнської екологічної ліги разом з групою еко-свідомих людей почали шукати вихід із складної екологічної ситуації. Так і народився проект «Екомобіль», який допоможе розв’язати частину проблем із сортуванням сміття і озелененням Вінниці! Ми подумали: «якщо немає достатньо пунктів вторинної сировини, то «пункт» має приїжджати в кожен двір. Якщо в більшості пунктів прийому неналежні умови для обслуговування клієнтів, то наш «пересуваний пункт» має бути ідеальним сервісом для обслуговування вінничан. Якщо мало інформації, то ми її надаватимемо всім бажаючим у друкованому вигляді, а також наш працівник стане джерелом корисної та практичної інформації із сортуванням сміття. Якщо невеликі кошти, виручені за вторсировину людей не цікавлять, то ми складемо їх в загальну скарбничку і витратимо їх на озеленення міста. Тому ми вирішили запропонувати людям сортувати сміття, викликати у свій двір чи організацію «Екомобіль», здавати вторсировину безкоштовно, а виручені кошти за вторсировину вносити на користь озеленення міста. Тобто, перетворювати непотріб і сміття в дерева. Екомобіль – це брендований трицикл зі спеціальною будкою. Його обслуговуватиме водій-промоутер, який допомагає людям правильно сортувати сміття. Тобто всі його виїзди – це невеличкі презентації. Кожен бажаючий зможе отримати консультацію від нашого працівника та спеціальний постер, в якому чітко описано, що можна переробити, а що ні. Для прозорих відносин з учасниками проекту ми вирішили зробити спеціальний додаток, в якому ми фіксуватимемо все, що здає та чи інша людина в рамках проекту. Кожен учасник проекту зможе накопичувати еко-бали, йому будуть зараховуватись «плюси в карму». Всі еко-бали складатимуть в спільну еко-карму Вінниці. Коли накопичиться достатня кількість балів, тобто достатня кількість грошей – ми купимо за них дерева, які ми спільно з найактивнішими учасниками проєкту висадимо в дворах і на вулицях нашого міста. Для реалізації проєкту ми купили «Екомобіль», зробили брендування проекту, готуємо друковану продукцію та організовуємо роботу наших працівників з населенням.

318

Проект стартує з початку вересня. Частину дерев, куплені за виручені гроші за вторсировину, ми плануємо висадити 19 жовтня в рамках всеукраїнського проєкту «Озеленення України». Взимку проект продовжиться. Ми збиратимемо спільні кошти для наступної висадки дерев. Після закінчення проекту нас чекає новий проект! Адже, екологічних проблем в Україні більше чим достатньо. Будемо продовжувати трансформувати сміття у їх вирішення. КРОКИ ВИРІШЕННЯ ЕКОЛОГІЧНИХ ПРОБЛЕМ В ХЕРСОНІ Волкова С. А., кандидат хімічних наук, доцент кафедри хімії та фармації, Всеукраїнська екологічна ліга Пилипчук Л. Л., кандидат біологічних наук, доцент кафедри хімії та фармації, УЕА «Зелений Світ», Херсонський державний університет Довжиков А. А., керівник ГО «Імпульс Херсонщини» Однією з проблем, яка обумовлена наявністю електронного сміття в побутових викидах, є локальні джерела електричного струму, які скорочено називають батарейки. Вперше цю проблему ми окреслили перед захисниками довкілля Херсонщини ще у 2012 році. Почали з вияснення – наскільки батарейки поширені серед населення. До участі в цій акції запросили студентів природничих кафедр Херсонського державного університету. Студенти звертались до школярів 5–11 класів і шляхом анкетування виявили, що кожен херсонець (навіть діти через іграшки) за рік використовує 3–4 батарейки. Такі анкетування ми повторювали двічі. В цей час в літературних джерелах з’явились повідомлення про те, що одна пальчикова батарейка отруює солями важких металів 16–20 м2 ґрунту або 400 дм3 прісної води. Став зрозумілим великий масштаб небезпеки. Виявилось,що в отруйних діях щодо ґрунту приймає участь майже все населення. Таке поширення батарейок пояснюється тим, що з їх появою в технологічній мережі почалось надзвичайно широке використання батарейок в різних галузях техніки і народного господарства. Сьогодні важко навіть уявити наше життя без батарейок та акумуляторів. Наші телефони, фотоапарати, ноутбуки ліхтарі і ще безліч пристроїв працюють від цих локальних джерел енергії. Автономність робить користування цими пристроями не лише більш зручними, а в багатьох випадках незамінними і унікальними. Такими є використання цих джерел в найбільш віддалених від цивілізації місцях – в горах і пустелях, а також в освоєнні космосу. Надзвичайно важливими для розвитку медицини є портативні медичні прилади, наприклад, вживлені в тіло людини кардіо- і нейростимулятори. Кардіостимулятори здатні подовжити життя людини на 10–15 років. Це підтверджує, що використання локальних джерел електричного струму – це новий крок у розвитку цивілізації. При цьому дії батарейок треба поділити на дві групи: перша – це безпосередній вплив на людей при дотику з солями важких металів, що входять до складу батарейок (це солі хрому, ртуті, кадмію, цинку, особливо канцерогенного літію та інших). Ще більш небезпечним є дія солей важких металів на родючість ґрунту. Родючість – це особлива якість ґрунту, яка обумовлює здатність не лише пророщення насіння, а розвиток рослин та визрівання плодів. Доведено, що родючість надзвичайно вразлива і легко знищується під дією солей важких металів. Ситуація в Україні щодо родючих ґрунтів є унікальною – на планеті Земля родючих ґрунтів небагато і визначено, що біля 40% таких ґрунтів зосереджено в Україні (це чорноземи). Вчені вважають, що природним шляхом чорноземи відновлюються дуже повільно – за 100 років це шар лише в 1 см. Тобто найбільш шкідлива дія батарейок на природу і родючість ґрунтів. Врахувавши ці обставини, ми вирішили звернути увагу на наукову основу дії батарейок – гальванічний елемент. Виявилось, що в підручниках і вищої школи, а особливо в матеріалах середньої школи це питання висвітлено недостатньо. Тоді ми на базі кафедри хімії ХДУ (доцентки Волкова С., Пилипчук Л.) розробили буклет «Велика користь і страшна 319

біда від маленької батарейки». Надрукувати цей буклет допоміг Національний екологічний центр Українию І тепер ви можете зустріти цей буклет в різних куточках України. В самому Херсоні виникли два окремих центра по роботі щодо вилучення батарейок з викидів; один на базі кафедри хімії ХДУ – учасниками були викладачі та студенти природничих кафедр. Студенти залучали до роботи школярів. В деяких випадках роботу починали з дитячих садочків-з вихованцями старших груп та їх батьками. Цікаво, що батьки зауважували: « Ви наших дітей настільки впевнили у шкоді батарейок щодо землі (і особливо щодо їжачків), що вони слідкують, щоб батарейки не потрапили у сміття». В цей час Всеукраїнська екологічна ліга оголосила акцію «Батарейкам утилізація!». До участі в цій акції долучились багато шкіл Херсону. Щороку проводиться відзначення «Дня Землі» 22квітня.. В якості подарунку планеті Земля ми пропонували приносити саморобні контейнери (5 л бутлі), заповнені використаними батарейками. Один контейнер містить 450–500 батарейок. Така кількість достатня для отруєння цілого гектара землі.. Ця природоохоронна акція триває з 2013 року і є дуже плідною. З кожним роком до Дня Землі долучаються все більше шкіл міста. Другий центр по роботі з населенням утворився під керівництвом приватного підприємця Ю. Багненка, який керує громадською організацією «Рішення». За власною ініціативою він з 2013 року виготовляє підставки для контейнерів під батарейки і розміщує їх в різних установах міста. Ця утворена мережа достатньо успішно працювала. Херсонці звикли до наявності контейнерів для батарейок і користувались ними. Труднощі виникли з розміщенням зібраних батарейок. Зупиняти роботу по збиранню батарейок ми не могли. Адже на інформування населення щодо шкоди від батарейок родючім ґрунтам було витрачено багато сил і часу. Якщо відмовитись від цієї роботи, то люди зневіряться і не будуть відкликатись на заклики щодо екологічної роботи. Роботу підхопив керівник ГО «Імпульс Херсонщини» Андрій Должиков. Він очолив пошуки можливостей розміщення відпрацьованих батарейок. Це він зміг зробити. Щоб не вважати, всі питання щодо відпрацьованих батарейок вже вирішені, ми повинні згадати, що в складі електронного сміття ще знаходяться батарейки негабаритних розмірів (по зрівнянню з пальчиковими, та інші речовини – термометри, економічні лампи та інше. Для вилучення цих предметів треба створити центр по їх прийому. Якщо цю проблему буде вирішено, то можна буде вважати, що проблема вилучення батарейок у Херсоні вирішена. Література: 1. Багненко Ю. Б., Волкова С. А. Утилізуємо батарейки в Херсоні. / Вісник. Успішні еко-практики, 2020. – С. 8–9.

2. Аверчев О. В., Ладичук Д. О., Шапоринська Н. М. Вплив регіональних змін клімату на режим зрошення сільськогосподарських культур. Збірник тез II Міжнародної науковопрактичної конференції «Кліматичні зміни та сільське господарство. Виклики для аграрної науки та освіти», 10–12 квітня 2019 року. ДУ НМЦ «Агроосвіта», Київ – Миколаїв – Херсон, 2019. – С. 131–134.

3. Волкова С. А., Пилипчук Л. Л., Мойсієнко І. І. Велика користь і страшна біда від маленької батарейки. – Національний екологічний центр України. – Буклет. – 2016.

320

Круглий стіл 5 Проблеми поводження з відходами сільського господарства тваринного походження та впровадження екологічно безпечних технологій перероблення ПОЗИЦІЯ ВСЕУКРАЇНСЬКОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ ЛІГИ ЩОДО НЕГАТИВНОГО ВПЛИВУ ПТАХОФАБРИК НА ДОВКІЛЛЯ Птахівництво є однією з найрозвиненіших галузей тваринництва в Україні. За даними Державної служби статистики України станом на 1 січня 2019 року, кількість птиці становить 204,8 млн голів. Тисячі гектарів випаленої токсичними речовинами землі, заражена патогенними мікробами вода – це інший бік вітчизняного птахівництва. Підприємства з вирощування птиці зосереджені переважно в Київській, Вінницькій, Черкаській, Дніпропетровській та Львівській областях. Великі агрохолдинги, переймаючись якістю своєї продукції та вкладаючи мільйони в рекламні кампанії, заощаджують на утилізації відходів виробництва. Всеукраїнська екологічна ліга тривалий час веде активну боротьбу з такими забруднювачами довкілля. Внаслідок діяльності птахоферм відбувається потужне забруднення атмосферного повітря, води та ґрунту відходами тваринництва. Так, в процесі життєдіяльності однієї курки утворюється 0,2–0,3 кг посліду, до цього варто додати забруднену підстилку, відходи інкубації, загиблу птицю та ін. В 1 м3 забруднених викидів міститься 3–20 мг аміаку, 1–3 мг сірководню, 0,10–0,30 % вуглекислого газу, 3–5 мг пилу, 70–900 тис. мікробних тіл. Аміак і сірководень утворюються в процесі розкладання органічних речовин посліду та підстилки. Вони викликають неприємний запах, який зазвичай турбує мешканців населених пунктів, розташованих неподалік від підприємств. Виділення аміаку відбувається під впливом мікрофлори із сечової кислоти. При цьому утворюється також вуглекислий газ. Великої шкоди водним об’єктам завдають стічні води птахівницьких підприємств. За рік роботи типової птахофабрики на 400 тис. курей-несучок утворюється понад 35 млн л стічних вод. Основною проблемою є недостатнє очищення забруднених стоків, які, потрапляючи у річки та підземні води, забруднюють їх токсичними речовинами та патогенними мікроорганізмами. Національна поліція України неодноразово затримувала власників підприємства з виробництва курятини за підозрою в організації пташиного могильника і забрудненні довкілля. Активісти Всеукраїн6сько екологічної ліги неодноразово повідомляли про порушення правил екологічної безпеки та правил охорони або використання надр. Зокрема, виявлений могильник із 160 тонн трупів курей, пір’ям, крові та нутрощів біля села Гаврилівка Вишгородського району Київської області. Відстань від звалища до найближчого житлового об’єкта – 1,3 км, площею понад 120 га. Новий могильник у Полтавській області був створений, щоб захоронити 600 тисяч курей, які загинули внаслідок зупинки системи вентиляції. Відповідно до українського законодавства, залишки забитої птиці мають зберігатися на спеціальних майданчиках, однак на цій птахофабриці організували утилізацію відходів шляхом їх захоронення на земельних ділянках. Такий спосіб «перероблення», що використовувався підприємством –суттєва загроза для санітарно-епідеміологічного благополуччя та здоров’я мешканців навколишніх сіл. Експерти Всеукраїнської екологічної ліги вважають, що для зменшення негативного впливу птахофабрик на навколишнє середовище необхідно: 1. Модернізувати законодавчу базу України, що регламентує діяльність птахівницьких підприємств відповідно до європейського законодавства.

2. Розробити Державну цільову програму зменшення забруднення довкілля підприємствами агропромислового комплексу.

321

3. Удосконалити Ветеринарно-санітарні правила для птахівничих господарств, зокрема наблизити умови утримування птахів до природних (збільшити розмір секцій, у яких перебувають птахи, зменшити кількість утримуваних голів на 1 м2, забезпечити напіввільне пересування).

4. Сприяти впровадженню новітніх природоохоронних технологій, будівництву сучасних ветсанзаводів для перероблення відходів та очищення стічних вод підприємств птахівництва. ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНІ ЗАСАДИ ПЕРЕРОБКИ ПОБІЧНИХ ПРОДУКТІВ ПТАХІВНИЦТВА Мінералов О. І., науковий співробітник Пінчук В. О., кандидат сільськогосподарських наук, завідувач Лабораторія екології тваринництва Інститут агроекології і природокористування НААН (м. Київ) Шевцова О. Л., начальник відділу наукових кадрів, аспірантури та правового забезпечення Національна академія аграрних наук України (м. Київ) На сучасному етапі розвитку інтенсивного тваринництва, важливим науковометодологічним завданням є формування екологічних основ його виробництва як необхідної умови збереження навколишнього природного середовища. Мусимо констатувати, що тваринницькі підприємства щорічно виділяють значні обсяги побічних продуктів виробництва. Ефективність використання у землеробстві таких побічних продуктів, як гній чи послід залежить від технологій його подальшого перероблення і внесення у ґрунт [1]. Згідно динаміки поголів’я сільськогосподарських тварин впродовж останніх років, птахівництво залишається єдиною галуззю, яка інтенсивно розвивається в Україні і може стати основним джерелом забруднення навколишнього природного середовища побічною продукцією (послід, підстилка, пала птиця, продукти забою птиці) [2]. В Україні щорічно утворюється близько 400 тис. т побічних продуктів птахівництва. Вирішення проблеми переробки посліду у процесі інтенсивного виробництва продукції птахівництва має екологічне, медико-ветеринарне, агрономічне та економічне значення для сільського господарства. У зоні діяльності крупних птахокомплексів основними проблемами є евтрофікація наземних водойм, забруднення питної води та ґрунту нітратами, розповсюдження патогенних мікроорганізмів, забруднення атмосферного повітря сірководнем, аміаком, парниковими газами та іншими полютантами [3]. Нині в Україні набули поширення різні технології зберігання та переробки посліду залежно від спеціалізації підприємств, об’єму виробництва продукції, наявності певної інфраструктури, місцевих природно-кліматичних умов та інших факторів. Це як правило зберігання посліду у буртах для природної ферментації, або змішування посліду з різними наповнювачами – торфом, сапропелем, гуматами тощо і подальшою термічною обробкою за температури 100 0С і вище для сушіння і дезінфекції. Далі добриво гранулюють, або реалізують у вигляді порошку. Саме термічна обробка є найдорожчою статтею витрат при виробництві добрива ‒ 2‒4 грн/кг посліду залежно від температури сушіння і вихідної вологості сировини. Крім того у процесі термічної обробки крім патогенної мікрофлори посліду гинуть й корисні мікроорганізми за температури вище 65 0С, які сприяють засвоєнню поживних речовин кореневою системою сільськогосподарських культур. В 2019 році в Інституті агроекології і природокористування НААН розроблено екологічно безпечну технологію переробки посліду птиці на органічне добриво. Основні технологічні рішення пов’язані із обробкою посліду птиці рядом хімічних сполук, які роблять аміак та меркаптани нелеткими, сушіння виробничої суміші проходить за 322

температури не вище 65 0С, а готовий продукт може випускатись у вигляді порошку або гранул [4]. Орієнтовна собівартість виробництва добрива не перевищує 2,5 грн/кг. На основі моніторингу цін на органічні добрива у торгівельній мережі України встановлено, що ціна реалізації добрива може бути на рівні 7‒7,5 грн/кг. На практиці птахокомплекси в Україні не займаються переробкою посліду на органічне добриво, тому при розподілі прибутку між виробником посліду і виробником органічного добрива 1:1 середній прибуток кожного з учасників виробництва становить 2,5 грн/кг за ціни на підстилковий послід птиці до 200 грн/т. Поряд з крупними птахокомплексами об’єми виробництва добрива можуть сягати 100 тис. т/рік на суму 250 млн грн/рік. В 2020 р в Інституті агроекології і природокористування НААН вдосконалено розроблену технологію переробки посліду птиці на органічне добриво з метою здешевити її енергетичну складову. Розроблено інноваційну енергозберігаючу технологію переробки посліду курей без термічної обробки, за рахунок використання реагентної суміші лимонної та борної кислот у співвідношенні 2:1, в кількості 100‒150 г/кг посліду та ефірних олій рослин – базиліку, коріандру, м’яти перцевої, лавру, кориці, лайму, чебрецю, фенхелю в кількості 0,1 г/кг посліду [5]. Витрати на реагентну обробку посліду птиці не перевищують 0,5‒0,7 грн/кг посліду. Проведено перевірку технології на розробленій експериментальній дослідній установці потужністю до 30 кг/год, яка призначена для перемішування посліду з реагентами. Процес перемішування відбувається за кімнатної температури до отримання однорідної консистенції. Проведено польові випробування отриманого органічного добрива для вирощування зернових культур. Приріст врожаю при внесенні добрив у кількості 2 т/га під посіви ячменю сорту Себастьян становив 6,8%, під посіви вівса сорту Деснянський ‒ 8,5%. Двократне позакореневе живлення водним екстрактом з органічного добрива пшениці сорту Пустоварівка у фазі кущіння та прапорцевого листка підвищило її врожайність на 6,3 ц/га порівняно з контролем. Основними еколого-економічними перевагами розроблених технологій переробки побічних продуктів птахівництва на органічне добриво порівняно з існуючими аналогами в Україні є низька емісія летких сполук (аміак, сірководень, метан, органічні меркаптани тощо) у повітря і, відповідно, збереження поживних речовин отриманого добрива; відсутність неприємного запаху; наявність корисних мікроорганізмів за відсутності патогенної мікрофлори у добриві; підвищення врожайності сільськогосподарських культур і низька собівартість виробництва добрив. Література: 1. Бородай В. П., Пінчук В. О., Тертична О. В. Перспективні напрями екологічних досліджень у галузі тваринництва. Агроекологічний журнал. 2017. № 2. − С. 44‒48.

2. Мінералов О. І., Пінчук В. О., Тертична О.В. Добрива з побічної продукції. Аграрний тиждень. 2017. №1−2. −С. 68−69.

3. Pinchuk V. O. et al. The ecological state of rural residential areas of Kyiv region in the intensive livestock farming zone. Таврійський науковий вісник. 2019. №107. − С. 341‒346.

4. Спосіб отримання органічного добрива і органічне добриво Біопрофіт, одержане цим способом: пат. 115676 Україна: МПК(2017.01), СО5F3/00, СО5G1/00. №а201504475; заявл. 07.05.2015; опубл. 11.12.2017, Бюл. №2.

323

УПРАВЛІННЯ ВІДХОДАМИ М’ЯСОПЕРЕРОБНОГО ПІДПРИЄМСТВА НА ПРИКЛАДІ ТОВ «ЖИТОМИРСЬКИЙ М’ЯСОКОМБІНАТ» Горобець О. В., кандидат економічних наук, доцент кафедри екологічної безпеки та економіки природокористування Житомирського національного агроекологічного університету Черкавська М. В., еколог ТОВ «Житомирський м’ясокомбінат» (м. Житомир) М’ясо є цінним продуктом харчування, що забезпечує потребу людей у тваринних білках та багатьох мікроелементах. Саме тому, з погляду забезпечення продовольчої безпеки держави м’ясопереробна промисловість має важливе соціально-економічне значення. Не зважаючи на те, що українці споживають менше м’яса та м’ясопродуктів, ніж це визначено Міністерством охорони здоров’я (середньорічне споживання м’яса на одну особу протягом 2017–2019 рр. не перевищувало 49 кг при раціональній нормі 80 кг), виробництво м’яса в Україні, починаючи з 2000 р., постійно зростає і становить близько 2,3 млн т на рік [1; 2]. З іншого боку, м’ясопереробні підприємства спричиняють суттєвий екологічний вплив на довкілля, зокрема, є джерелом утворення великої кількості відходів. Було підраховано, що під час виробництва м’ясопродуктів близько 50% сировини йде у відходи [3, с. 43], які схильні до гниття, мають неприємний запах та містять велику кількість патогенних мікроорганізмів. З огляду на зазначене, вирішення проблеми екологічно безпечного поводження з відходами м’ясопереробних підприємств є надзвичайно актуальним завданням. Проаналізуємо управління відходами на м’ясопереробному підприємстві на прикладі ТОВ «Житомирський м’ясокомбінат», основною діяльністю якого є виробництво ковбасних виробів, копченостей, м’яса та субпродуктів. Виробнича потужність підприємства в 2019 р. склала 900 т/рік м’яса і субпродуктів та 14100 т/рік ковбасних виробів. Проаналізуємо обсяги та динаміку утворення відходів на підприємстві за останні 3 роки. В 2017 р. на підприємстві було утворено 3465,6 т відходів, в 2018 р. – 3015 т, а в 2019 р. – 3527,6 т відходів на рік. Отже, не зважаючи на те, що в 2018 р. обсяги відходів зменшились порівняно з 2017 р. на 13%, в 2019 р. вони зросли порівняно з попереднім роком на 17% і навіть перевищили обсяги утворення відходів у 2017 р. на 1,8%, що є негативною тенденцією. При цьому основна маса відходів, що утворюється на підприємстві, належить до IV класу небезпеки, тобто, мало небезпечних відходів. Про це свідчать дані, наведені в таблицях 1 і 2, де відображена динаміка утворення відходів підприємства різних класів небезпеки за останні три роки. Як видно з табл 1, протягом 2017–2019 рр. обсяги утворення небезпечних відходів постійно зменшувалися: на 9,1% в 2018 р. порівняно з 2017 р., та майже на 35% в 2019 р. порівняно з 2018 р. Таблиця 1 – Утворення відходів І–ІІІ класів небезпеки в ТОВ «Житомирський м’ясокомбінат» за період 2017–2019 рр. Кількість відходів, що Відхилення, % утворились, т/рік Найменування відходів та клас небезпеки 2018 р. 2019 р. до 2017р. 2018р. 2019р. до 2017 2018 р. р. Лампи люмінесцентні та відходи, які містять ртуть, інші зіпсовані або відпра0,36 0,45 0,24 25,0 -46,7 цьовані (І клас) Масла та мастила моторні, трансмісійні 0,4 0,55 1,17 37,5 -112,7 інші зіпсовані або відпрацьовані (ІІ клас) Матеріали обтиральні зіпсовані, відпра0,03 0,04 0,03 33,3 -25,0 цьовані чи забруднені (ІІ клас) 324

Матеріали фільтрувальні зіпсовані, відпрацьовані чи забруднені (ІІ клас) Пісок зіпсований, забруднений або неідентифікований, його залишки, які не можуть бути використані за призначенням (ІІ клас) Масла технічні, що є нехлорованими емульсіями, зіпсовані або відпрацьовані (ІІ клас) Шини зіпсовані перед початком експлуатації, відпрацьовані, пошкоджені чи забруднені під час експлуатації (ІІІ клас) Всього відходів І-ІІІ класів У % до загальної кількості відходів

0,04

0,02

0,26

-50,0

1200

-

-

0,02

-

100

0,17

0,21

0,02

23,5

-90,5

7,0

6,0

3,0

-14,3

-50

8,0 0,23

7,27 0,24

4,74 0,13

-9,1 4,3

-34,8 -45,8

Джерело: розраховано згідно даних підприємства за формою № 1-ВТ

Що стосується відходів ІV класу небезпечності, то, як свідчать дані, наведені в табл 2, в 2019 р. зросли обсяги утворення всіх, крім одного (прилади медичного призначення) видів таких відходів, що є негативним явищем. В табл 3 наведено морфологічний склад відходів ІV класу небезпеки. При цьому в таблицю не включені відходи, що складають менше 0,2% від загального обсягу відходів ІV класу. Як видно з таблиці, майже 70% таких відходів становлять три види: кість від обвалки туш та голів худоби (на які в 2019 р. припадало 34,2% від загального обсягу мало небезпечних відходів), побутові відходи (складали 22,1%) та боєнські відходи (13,1%). Отже, основні заходи по скороченню обсягів утворення відходів повинні бути спрямовані саме на ці види відходів. Специфіка виробничого процесу на підприємстві полягає в тому, що при збільшенні обсягів виробництва відповідно зростають обсяги таких виробничих відходів, як кістки та відходи бійні. Проте це не стосується побутових відходів, що утворюються на підприємстві. Як видно з табл 2, протягом періоду, що розглядається, їх обсяги постійно зростали: на 3,1% в 2018 р. порівняно з 2017 р. і майже на 10% в 2019 р. порівняно з 2018 р. Така ситуація є типовою для більшості вітчизняних підприємств і свідчить про незадовільне управління побутовими відходами на підприємстві. Таблиця 2 – Утворення відходів ІV класу небезпеки в ТОВ «Житомирський м’ясокомбінат» за період 2017–2019 рр. Кількість відходів, що утвоВідхилення, % рились, т/рік Найменування відходів 2018 р. до 2019 р. до 2017р.

2018р.

2019р.

2017 р.

2018 р. Конфіскати ветеринарні (канига) 260,0 250,0 275,0 -3,9 10,0 Відходи тканин тваринного по439,78 377,79 461,93 -14,1 22,3 ходження (боєнські відходи) Кість від обвалки туш та голів 1211,0 1046,0 1205,82 -13,6 15,3 худоби Оболонки для ковбас зіпсовані, забруднені або не ідентифіковані, 1,83 1,85 2,26 1,1 22,2 їх залишки, які не можуть бути використані за призначенням Етикетки (ярлики) картонні чи 1,83 1,85 2,45 1,1 32,4 паперові некондиційні Вироби ковбасні некондиційні 572,0 296,41 312,25 -48,2 5,3 Екскременти, сечовина та гній (включно струхлявіле сіно та со80,00 75,00 80,00 -6,3 6,7 лома) від худоби 325

Відходи комунальні (міські) змішані, в т.ч. сміття з урн (побутові відходи) Шлак паливний Відходи змішані будівництва та знесення будівель та споруд Відходи, одержані у процесі зварювання Брухт металевий Прилади медичного призначення, що не відповідають вимогам, відповідним чином не марковані, зіпсовані або використані Відходи полімерні (тара, упаковка від сировини) Тара пластикова лабораторна відпрацьована Тара скляна лабораторна відпрацьована Всього У % до загальної кількості відходів

687,00

708,00

778,14

3,1

9,9

14,74

14,4

18,87

-2,3

31,0

44,60

46,80

141,48

4,9

202,3

0,098

0,139

0,164

41,8

18,0

77,572

110,351

153,445

42,3

39,1

-

0,005

-

100

-100

67,029

79,026

90,918

17,9

15,1

0,03

0,03

0,03

0

0

0,1

0,15

0,16

50,0

6,7

3457,61

3007,80

3522,92

-13,0

17,1

99,77

99,76

99,87

-0,01

0,11

Джерело: розраховано згідно даних підприємства за формою № 1-ВТ.

Таблиця 3 – Морфологічний склад відходів ІV класу небезпеки в ТОВ «Житомирський м’ясокомбінат» за період 2017–2019 рр. У % до загального обсягу відходів ІV класу Найменування відходів 2017 р.

2018 р.

2019 р.

35,0 34,8 34,2 Кість від обвалки туш та голів худоби Відходи комунальні (міські) змішані, в т.ч.

19,9 23,5 22,1 сміття з урн (побутові відходи) Відходи тканин тваринного походження 12,7 12,6 13,1 (боєнські відходи) 16,5 9,9 8,9 Вироби ковбасні некондиційні 7,5 8,3 7,8 Конфіскати ветеринарні (канига) 2,2 3,7 4,4 Брухт металевий Відходи змішані будівництва та знесення 1,3 1,6 4,0 будівель та споруд Відходи полімерні (тара, упаковка від сирови1,9 2,6 2,6 ни) Екскременти, сечовина та гній (включно 2,3 2,5 2,3 струхлявіле сіно та солома) від худоби 0,4 0,5 0,5 Шлак паливний 100,0 100,0 100,0 Всього відходів ІV класу небезпеки Джерело: власні розрахунки.

Проаналізуємо методи поводження з відходами, що утворюються на підприємстві. Виробничі відходи сортуються, роздільно збираються та тимчасово зберігаються на території підприємства в спеціально призначених місцях до 1 року. По мірі накопичення відходи, що утворилися, передаються спеціалізованим організаціям, з якими укладені договори, на подальше розміщення або утилізацію.

326

Усі небезпечні відходи І–ІІІ класів небезпеки, а також окремі види відходів ІV класу (прилади медичного призначення, відходи полімерні, тара пластикова та скляна лабораторна відпрацьована) передаються ТОВ «Укрресурси-2011», яке має відповідну ліцензію на транспортування та утилізацію. Відходи IV класу, такі як боєнські відходи, вироби ковбасні некондиційні, кість від обвалки туш та голів худоби передаються на утилізацію Державному підприємству «Укрветсанзавод». Такі види відходів, як канига (конфіскати ветеринарні), екскременти, та гній безкоштовно передаються населенню, яке використовує ці види відходів у якості добрив. Всі інші види відходів IV класу вивозяться на полігон твердих побутових відходів (ТПВ) у місті Житомирі згідно з договором з організацією, що обслуговує полігон. Отже, тільки в 2019 р. ТОВ «Житомирський м’ясокомбінат» відправило на захоронення 943 т відходів. Проблема полягає в тому, що це найбільший в області за обсягом накопичення (близько 300 тис. м3 на рік) полігон, який використовується з 1957 р. і його можливості щодо розміщення і захоронення ТПВ на сьогодні вже вичерпані. Саме тому усі суб’єкти господарювання м. Житомира повинні намагатися зменшити обсяги відходів, що направляються на полігон. Отже, проведений аналіз свідчить про те, що управління відходами в ТОВ «Житомирський м’ясокомбінат» потребує удосконалення. З цією метою пропонується налагодити систему роздільного збирання усіх побутових відходів, що утворюються на підприємстві. Для цього необхідно провести інформаційно-роз’яснювальну роботу з усіма працівниками підприємства щодо скорочення обсягів утворення відходів (зокрема, за рахунок відмови від одноразового посуду та зайвого упакування) та навчання щодо правильного сортування відходів. Потрібно визначити оптимальні місця для встановлення контейнерів та необхідну кількість контейнерів для окремого збирання паперу, скла, пластику, харчових та інших органічних відходів (листя, трава і т.п.). В подальшому потрібно заключити договори з організаціями, що займаються збиранням і заготівлею відходів як вторинної сировини. Це дозволить зменшити кількість відходів, що направляються на захоронення, та отримати додаткові кошти за вторинну сировину. Як зазначалось вище, на підприємстві утворюється достатньо велика кількість побічних продуктів тваринного походження. Згідно з Законом України «Про побічні продукти тваринного походження, не призначені для споживання людиною» такі відходи належать до ІІ категорії (гній, вміст травного тракту) та ІІІ категорії (відходи тканин тваринного походження) [4, ст. 12, 13]. Усі органічні відходи (як виробничі, так і побутові) можна використовувати для виробництва органічних добрив, компостувати, перетворювати в біогаз з попередньою стерилізацією під тиском або без неї, застосовувати в якості палива, обробляти шляхом стерилізації під тиском або іншими рівноцінними методами. Для ТОВ «Житомирський м’ясокомбінат» доцільним буде запропонувати переробку органічних відходів на добриво за технологією компостування, а також можливість застосування прискореного мікробіологічного компостування. На відміну від традиційного способу, який триває 4–8 місяців, прискорене компостування здійснюється протягом 8–14 діб. При цьому використовуються різноманітні мікробіологічні препарати [5]. Як зазначають дослідники, в процесі такого компостування на 20–30% прискорюються процеси розкладання органічних речовин, знищується хвороботворна мікрофлора, яйця гельмінтів, зменшується вологість та неприємні запахи, підвищується щільність продукту [6]. Суттєвою перевагою також є те, що, порівняно з іншими технологіями (наприклад, виробництвом біогазу) організація компостування органічних відходів потребує значно менших витрат. Основні витрати припадають на спорудження майданчиків і придбання машин для формування буртів та аерації компостної маси [7], а реалізація компосту дозволить підприємству отримувати додаткові кошти. Таким чином, проведений аналіз засвідчив, що відходи, які утворюються в процесі виробничої діяльності в ТОВ «Житомирський м’ясокомбінат», зберігаються в закритих ємностях, ящиках та контейнерах та згідно договорами зі спеціальними організаціями своєчасно передаються на утилізацію або захоронення. Проте на підприємстві незадовільно організоване поводження з побутовими відходами, обсяги яких щорічно збільшуються. Запро327

поновані заходи дозволять змінити ситуацію на краще та зменшити негативний екологічний вплив відходів на довкілля. Перспективами подальших досліджень є обґрунтування екологічної, економічної та соціальної ефективності від впровадження запропонованих заходів. Література: 1. Кернасюк Ю. Ринок м’яса: основні тренди. Агробізнес сьогодні. URL: http://agrobusiness.com.ua/agro/ekonomichnyi-hektar/item/11153-rynok-miasa-osnovni-trendy.html (дата звернення: 04.08.2020).

2. Ринок м’яса та м’ясопродуктів в Україні за 2017–2019 роки. URL: https://agropolit.com/infographics/view/94 (дата звернення: 04.08.2020).

3. Клещов А. Й., Хюгі К., Хенгевосс Д., Масліков М.М. Ресурсоефективне та чисте виробництво у м’ясній промисловості. – Київ : Центр ресурсоефективного та чистого виробництва, 2018. – 68 с.

4. Про побічні продукти тваринного походження, не призначені для споживання людиною: Закон України № 287-VIII, редакція від 19.10.2016.

URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/287-19#Text (дата звернення: 04.08.2020).

5. Мельник В. Найпростіша переробка посліду. Наше птахівництво. 2016. Липень. – С. 40–44.

6. Лысенко В. П. Микробиологические и химические процессы при использовании органических удобрений. Ефективне птахівництво. 2015. № 2 (122). – С. 44–48.

7. Юрченко В. В. Переваги і недоліки сучасних технологій переробки гною. URL: http://repository.hdzva.edu.ua/bitstream/repoHDZVA/558/1/202017.pdf (дата звернення: 04.08.2020 ПРОБЛЕМИ ПОВОДЖЕННЯ З ВІДХОДАМИ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА ТВАРИННОГО ПОХОДЖЕННЯ ТА ВПРОВАДЖЕННЯ ЕКОЛОГІЧНО БЕЗПЕЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ПЕРЕРОБЛЕННЯ Лесюк І. С., начальник відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства, інфраструктури та цивільного захисту Бучацької районної державної адміністрації (Тернопільська обл.) Потенційними факторами негативного впливу на навколишнє природне середовище є кілька типів відходів виробництва продукції сільського господарства (далі – відходи сільського господарства): органічні відходи рослинництва, органічні відходи тваринництва та птахівництва, біовідходи (трупи тварин та птиці) та залишкова кількість добрив, хімічних та біологічних засобів для захисту рослин, ветеринарних препаратів. Відповідно до статистичного обліку «Утворення відходів за видами економічної діяльності та у домогосподарствах у 2018 році» (Додаток 5) річний обсяг утворення відходів від сільського, лісового та рибного господарств в цілому становить 0,9 тис.т, що складає незначні 0,5% від загального обсягу утворених відходів. Відсоток утворення відходів сільського господарства становить порівняно незначну частку загального обсягу утворених відходів – не більш 0,3% відсотка усіх відходів I–IV класу, зокрема: відходів тваринного походження та змішаних харчових відходів 0,1 тис. т, що складає 0,05% від загальної кількості утворених відходів I–IV класів небезпеки за категоріями матеріалів у 2018 році, з них утилізовано 0,1 тис. т. – відходів рослинного походження 0,5 тис. т, що складає 0,3% від загальної кількості утворених відходів I–IV класів небезпеки за категоріями матеріалів у 2018 році. Продукція сільського господарства в розрізі рослинництва і тваринництва в грошовому еквіваленті практично порівну формує загальний обсяг сільськогосподарської продукції 328

Іншим джерелом утворення відходів сільського господарства є тваринництво та птахівництво, де основним видом відходів сільського господарства є гній. На 1 січня 2020 року поголів’я великої рогатої худоби (ВРХ) в Україні становило близько 3,14 млн голів, що на 5,7% менше, ніж на 1 січня 2019 року. У тому числі сільськогосподарські підприємства утримували 1,05 млн голів ВРХ (на 7,5% менше, ніж на 1 січня 2019 року), господарства населення – 2,09 млн голів (на 4,7% менше). Якщо в середньому одна тварина дає 10 кілограмів гною на добу, за рік може утворитися до 11,4 млн тонн гною. Важливим є також питання поводження з біовідходами (трупи тварин та птиці), об’єкт поводження з такими відходами на території багатьох областей відсутній. Враховуючи євроінтеграційні процеси та імплементацію законодавства найближчим часом, захоронювати сільськогосподарські біовідходи буде заборонено. Необхідно передбачити в процесі поводження з такими відходами утилізацію цих відходів. Сільське господарство є стратегічно важливою галуззю української економіки, яка формує близько 17% валового внутрішнього продукту. Це зумовлено тим, що Україна розташована на якісних земельних ресурсах. Так, чорноземи, що складають 60% від загальної площі країни, а також сприятливі кліматичні умови сприяють потенційно ефективному розвитку сільськогосподарського виробництва. Однак сільськогосподарське виробництво України ще не дійшло до такої стадії розвитку, при якій можна було б провадити безвідходні технології Відходи сільського господарства здебільшого є органічними. За кордоном органічні відходи використовуються для компостингу, отримання метану як альтернативного джерела палива. В Україні, незважаючи на те, що діють закони щодо альтернативних джерел енергії, у сільському господарстві вони практично не застосовуються. Друга важлива проблема відходів сільського господарства – їх небезпечність для довкілля. За даними офіційної статистики, кількість накопичених відходів сільського господарства, які заборонені до застосування, станом на 2010 р. становить близько 419,2 тис. т. Вони розосереджені на всій території України, нерідко перебувають у непристосованих або випадкових приміщеннях Щодо відходів тваринництва, то вони становлять подвійну небезпеку, оскільки викликають одночасно і хімічне, і біологічне забруднення (мікроорганізмами) не тільки ґрунту безпосередньо, але й води та повітря. З огляду на викладене вище, питання управління сільськогосподарськими відходами є актуальними З огляду на необхідність забезпечення екологічної та енергетичної безпеки держави особливо актуальним є вивчення перспектив біологічної переробки органічних відходів із отриманням корисних продуктів – компосту та біогазу. До органічних відходів належать такі, що зазнають біологічного розкладу, а саме – харчові відходи, залишки овочів та фруктів, опале листя, садово-паркові відходи, різноманітні відходи рослинництва і тваринництва. В Україні обсяг утворення органічних відходів становить близько 40% від загального об’єму побутових відходів. Зважаючи на те, що в Україні 92% побутових відходів потрапляють на звалища, більшість органічних відходів безповоротно втрачаються. Крім цього, вони створюють санітарну небезпеку і є джерелом поширення інфекційних хвороб. Розміщення органічних відходів на звалищах призводить до бактеріологічного забруднення водних джерел, ґрунтів, а також утворення шкідливих газів, які мають неприємний запах і підсилюють парниковий ефект, є вибухо- і пожежонебезпечними. В разі стихійного загоряння полігонів, в атмосферу потрапляють особливо токсичні речовини – діоксини та фурани. За розрахунками науковців, кожна тонна побутових відходів виділяє від 120 м3 до 200 м3 біогазу, макрокомпонентами якого є метан та діоксид вуглецю. З обсягу відходів, які щорічно вивозяться на звалища, в процесі анаеробної переробки виділяється приблизно 800 тис. т метану. Враховуючи, що метан впливає на посилення парникового ефекту у 21 раз більше, ніж діоксид вуглецю, ця його кількість еквівалентна 16 млн т СО2, що спричиняє появу негативних ефектів не лише локального, а й глобального характеру. У більшості розвинених країн світу (США, країнах Західної Європи) активно ведеться збір біогазу з місць захоронення твердих побутових відходів. Зокрема, у рамках програми Глобальної Метанової Ініціативи (Global Methane Initiative). Утилізація звалищного газу дозволяє не лише поліпшити екологічну ситуацію, а й виробляти електроенергію і тепло, частково замінюючи корисні копалини.

329

Ще одним перспективний напрямом у компостуванні є вермикультура – використання спеціальних культур дощових черв’яків, а саме каліфорнійських червоних (Eisenia foetida). Черви в процесі життєдіяльності перетворюють субстрат (відходи) в повноцінний білок і екологічно чисте добриво – біогумус. Вихід готового продукту, в залежності від виду субстрату і умов життєдіяльності черв’яків досягає 40–60%, тобто з однієї тони органічних відходів можна отримати 400-600 кг біогумусу – цінного органічного добрива, а також 100 кг білкової маси, яку можна використати для годівлі тварин, птахів чи риби. У невеликих господарствах можна на 1 кв. м протягом року утилізувати до 2 т відходів, отримавши при цьому 40–45 кг живої маси черв’яків. Потрібно також відзначити, що використання біогумусу дає можливість значно підвищити якість і кількість врожаю, зокрема, озимої пшениці – на 20%, кукурудзи – на 30–50%, картоплі – на 40–70%. Це зменшує необхідність застосування мінеральних добрив та витрати на їх придбання, дозволяє отримати більший прибуток. Скорочуються також витрати на перевезення гною. Якщо на 1 га ріллі нині вносять 40–50 т гною, то при використанні біогумусу достатньо для одержання токого ж ефекту лише 3 т біогумусу, а для багатьох культур достатньо і 1,5 т/га. Отже, біогумус, отриманий внаслідок переробки дощовими черв’яками органічних відходів, різнобічно позитивно впливає на агрохімічні, фізико-хімічні й біологічні властивості ґрунту, що сприяє підвищенню врожайності сільськогосподарських культур, зменшує необхідність застосування мінеральних добрив та витрати на їх придбання, дозволяє отримати більший прибуток. На Україні вже є позитивний досвід застосування вермикультури для утилізації осаду стічних вод та органічних побутових відходів. Цю технологію впроваджують, зокрема, ПП «Луценко», Житомирська область; корпорація «Сварог-2006», Хмельницька область; товариство «Відродження», Івано-Франківська область; агрофірма «Щедрий урожай», Львівська область та ін. Анаеробне компостування відбувається у спеціальних спорудах, при відсутності повітря і здійснюється, в основному, в промислових умовах. Основним продуктом є біогаз, побічним – органічне добриво. Біогаз – це горючий газ, що складається переважно з метану (55...75%) та двоокису вуглецю (25...45%). Способи використання біогазу: – для отримання теплової і електричної енергії в тепловому устаткуванні та газогенераторах; – подача в комунальні газові мережі для комунальних і побутових потреб (для цього необхідні попередні сушка та очищення газу, що збільшує капітальні витрати за біогазовою технологією; – стискання для подальшого зберігання в газгольдерах. На даний час розробляються проекти впровадження індивідуальних біогазових установок (ІБГУ) [5]. Такі установки призначені для малого фермерського господарства або селянської садиби з чисельністю поголів’я ВРХ до 10 голів, або до 50 голів свиней, або до 500 голів птиці. Основні переваги ІБГУ: • у якості сировини для безперервної роботи установки з метою отримання біогазу і добрив можна використовувати будь-які органічні відходи рослинного і тваринного походження, що накопичуються у селянському господарстві (гній крупної і дрібної рогатої худоби, свиней, послід птаха, послід хутрових звірів, фекалії людини, харчові і тверді побутові відходи); • добовий обсяг відходів, що переробляються, складає від 50 до 200 кг; • в результаті роботи установки утворюється біогаз і екологічно чисті органічні добрива, позбавлені патогенної мікрофлори, яєць гельмінтів, насіння бур’янів, нітратів, неприємних запахів; • добовий об’єм біогазу, що утворюється, залежно від об’єму завантажуваної сировини, коливається від 3 до 12 м3 і містить 55–60% метану, 45–35 % вуглекислого газу; • не містить сірководню; • 1 м3 біогазу еквівалентний 0,6 м3 природного газу, 0,7 л мазуту, 0,4 л бензину або 3,5 кг дров. Особливістю ІБГУ є те, що вологість завантажуваної сировини повинна знаходитись у межах від 85 до 93%. Не зважаючи на досить високу вартість ІБГУ (в середньому вона становить 9000 $), орієнтовний термін її окупності складає менше 4 років. Отже, використання біогенераторів малої потужності, в яких застосовано технологію анаеробного метанового зброджування органічних відходів, дозволяє вирішувати як проблеми 330

забруднення довкілля відходами, так і проблеми енергозабезпечення селянських господарств, а також налагодити виробництво органічних добрив. З метою більш широкого впровадження біологічних методів утилізації органічних відходів необхідно забезпечити екологічну освіту населення з метою поширення інформації про способи екологічно безпечного та економічно вигідного поводження з органічними відходами. Необхідно також запровадити на державному рівні обмежуючі та стимулюючі заходи, зокрема: • заборону складування органічних відходів на сміттєзвалищах; • запровадження податкових пільг і часткового відшкодування витрат для підприємств, які утилізують органічні відходи в біогазових установках, займаються вермикомпостуванням тощо; • надання субсидій, дотацій, бізвідсоткових позик і пільгових кредитів для стимулювання підприємств до інвестування коштів у розвиток біологічних методів утилізації органічних відходів, які забезпечують утилізацію відходів та виробництво з них біодобрив та біогазу. Це дозволить вирішити проблеми, пов’язані із забрудненням довкілля відходами, та матиме позитивні екологічні, економічні і соціальні наслідки. Література: 1. Антонова Т. Л. Дисертація //Адміністративно-правове регулювання відходами.

2. Антонова Т. Л. Загальна характеристика відходів // Стратегія екологічної безпеки України : соціально-економічний та правовий вимір : матеріалів II Круглого столу (Львів, 18 травня 2017 р.). – Львів : Навчально-науковий Інститут права та психології Національного університету «Львівська політехніка», 2017. – 213 с.

3. Антонова Т. Л. Вплив відходів на якість водних природних ресурсів // Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина : матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (Запоріжжя, 24–25 черв. 2016 р.). – Запоріжжя : Запорізька міська громадська організація «Істина», 2016.

6. Відходи виробництва і споживання та їх вплив на ґрунти і природні води : Навчальний посібник / За ред. В. К. Хільчевського. – Київ : Видавничополіграфічний центр «Київський університет», 2007.

7. Козаченко Т. П. Механізми реалізації державної політики у сфері поводження з твердими побутовими відходами : автореф. дис. … канд. наук з держ. упр.: спец. 25.00.02 «Державне управління» ; Нац. акад. держ. упр. При Президентові України, Одес. регіон. ін-т держ. упр. Одеса, 2011.

8. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення : Закон України від 24.02.1994 № 4004-XII // Відомості Верховної Ради України, 1994. СИСТЕМА З УТИЛІЗАЦІЇ ВІДХОДІВ ПОСЛІДУ Горбенко Ю., доктор філософії в галузі технічних наук, старший дослідник Носек О., доктор філософії в галузі технічних наук, старший дослідник Державна науково-виробнича корпорація «Київський інститут автоматики» Нудьга А., науковий співробітник Смирнова Г., доктор філософії в галузі біології, старший науковий співробітник Інститут мікробіології і вірусології ім. Д. Заболотного НАНУ Забулонов Ю., доктор технічних наук, член-кор. НАНУ, директор Красноголовець В., доктор філософії в галузі фізики, старший дослідник Інститут геохемії навколишнього середовища НАНУ Потенційними факторами негативного впливу на довкілля є 4 основних типа відходів виробництва продукції сільського господарства: 1) органічні відходи рослинництва, 2) органічні відходи тваринництва та птахівництва, 3) біологічні відходи (рештки птиці і тварин), 331

4) залишок добрив, хемічних та гербіцидів та пестицидів, біологічних засобів для захисту рослин та ветеринарних препаратів. Відходи сільського господарства тваринного походження (органічні та біологічні відходи, тобто, фекалії та рештки тварин) можна утилізувати за допомогою методу термолізу, який полягає в використанні малорозмірних газифікаторів з спеціальною конфігурацією реакційної камери і камери згорання, що дозволяє піднімати температуру до рівня 1250 оС та вище, і за такої температури всі шкідливі речовини розщеплюються до стану елементарних молекул, чим і є так званий синтез-газ (суміш молекул СО та Н2). В газифікаторі органіка і рештки тварин розкладаються саме до стану синтез-газу (СО + Н2), який при згоранні виділяє значну теплову енергію (з 1 кг відходів можна отримати до 3 кВт теплової енергії). Шлак отримуваний в газифікаторі після переробки тваринних решток являє собою переважно мінеральні солі (кальцію, фосфору та калію), котрі можуть бути використані як мінеральні добрива для полів чи посадки молодих лісів, яких Україна потребує в величезній кількості – адже наразі лише близько 15% території залишено попереднім комуністичним режимом під ліс. Цілком очевидно, що Україна має повернути з нинішніх орних земель (42 млн га) приблизно половину назад в державу, які мають бути якомога швидше засаджені лісом. Бо інакше в скорому часі Україна стане другим Єгиптом – все стане пустелею, а по середині тектиме Дніпро (це за умови, що він сам не пересохне). Привабливість малорозмірних газифікаторів полягає в тому, що вони цілком скасовують необхідність звалищ, адже тваринні рештки можна переробляти в енергію прямо коло підприємств м’ясо-тваринницької продукції і причому з користю для підприємств – відходи генеруватимуть практично дармову теплову енергію. Окупність газифікаторів, які виробляють теплову енергію, становить приблизно 2 роки, а гарантійний термін експлуатації газифікатора – 15 років; тобто, через 2–3 роки після встановлення газифікатора підприємство з переробки тварин заощаджуватиме на купівлі теплової енергії, а отже матиме додаткові прибутки з переробки тваринних відходів в енергію. Закони України «Про відходи» від 5 березня 1998 року № 187/98-ВР, «Про побічні продукти тваринного походження, не призначених для споживання людиною» від 7 квітня 2015 року № 287-VIII, «Про державний контроль за дотриманням законодавства про харчові продукти, корми, побічні продукти тваринного походження, здоров’я та благополуччя тварин» від 18 травня 2017 року № 2042-VIII (набрав чинності 04.04.2018) є недосконалими і навіть більше того – недолугими. Дійсно, в цих документах ми читаємо наступне: «Утилізацію відходів тваринного походження мають здійснювати спеціалізовані підприємства (підрозділи) з утилізації відходів тваринного походження і не можуть здійснювати підприємства, що виробляють продукцію тваринного походження, призначену для споживання людиною…». Це так само безглуздо, як і теза про те, що людина немає права сама вдома прати свою білизну, а повинна її здавати до спеціалізованих пралень. А для чого тоді у вільному продажі є пральні машини? А що це за спеціалізовані підприємства і як вони будуть здійснювати утилізацію?.. Ми пропонуємо запустити в серійне виробництво термолізи – газифікатори, які будуть перероблювати залишки тварин в теплову енергію, яку використовуватимуть для своїх потреб підприємства, котрі виробляють м’ясну продукцію. Що може бути простіше? За даними статистичних спостережень 2018 р. [1], з понад 13,5 млн тонн утворених сільськогосподарських відходів наймасовішими є: рослинного походження (7742 тис. т, або 57%); тваринні екскременти, сечовина і гній (4938 тис. т, або 37%); тваринного походження та змішані харчові відходи (897 тис. т, або 6%). А що робити з основними групами відходів, тобто, відходами рослинного походження та тваринними екскрементами? Як ми зазначали вище, екскременти можна перероблювати разом з тваринними решками за допомогою газифікаторів в теплову енергію. Але з іншого боку, рослинні відходи, їстівні відходи та тваринні екскременти можна переробляти в високоякісні дезінфіковані органічні добрива за допомогою анаеробних і аеробних мікроорганізмів в спеціальних павільйонах – автоматизованих біоенергетичних устаткуваннях (АБЕУ), які можуть вміщати до 2000 куб. м таких відходів. Ціна на отримані в такий спосіб органічні добрива на європейському ринку становить приблизно 500 євро за тонну. Крім то332

го, таке АБЕУ за рік вироблятиме до 20 млн м3 газу метану. Тобто, в грошовому еквіваленті виторг за перероблені мікроорганізмами вищевказані мільйони тонн відходів може сягнути приблизно 7–9 мільярдів євро за рік. А такі грошові надходження від всіх типів сільськогосподарських відходів близькі до прибутків отримуваних за продаж на експорт всіх українських зернових культур. Біоенергетичні устаткування в порівнянні з традиційними електростанціями є екологічно найбезпечнішими. Вони сприяють очищенню довкілля від забруднення всілякими відходами. Так, наприклад, анаеробна ферментація – це ефективний засіб не тільки переробки і реалізації органічних відходів, а й забезпечення екологічної чистоти, оскільки органічні речовини зброджуються в герметичних ємностях, втрачають при цьому запах і стають не привабливими для гризунів і комах. В процесі анаеробного зброджування йде руйнація хвороботворних мікроорганізмів. Допоміжно до органічних добрив утворюється біогаз (для генерації електричної енергії) та теплова енергія та корм для худоби (протеїн).

Рис 1. Схема АБЕУ для переробки шкідливих рідких відходів з додаванням інших рослинно-тваринних сільсько-господарських відходів

У біогазових устаткуваннях будуть застосовані кавітаційні та ультразвукові деструктори і інтенсифікатори. Руйнівний ефект кавітації і ультразвукового впливу перетворює вихідну сировину на однорідну масу. Дисперсність біологічної сировини значно збільшується і частки біоречовини зменшуються в розмірах до одиниць мікрон. Через це всі штами бактерій беруть активну участь в процесі утворення біогазу, оскільки збільшується площа покриття бактеріями біологічної сировини. При деструкції біомаси з клітинних і субклітинних 333

матеріалів інтенсивніше вивільняються природні ензими, які є біологічними каталізаторами процесу зброджування біомаси. Істотно стабілізуються біологічні процеси, що призводить до відсутності піноутворення і плаваючою кірки в верхній частині біореактора. Таким чином, весь корисний об’єм реактора використовується ефективно. В результаті вихід біогазу збільшується до 50%. Процентний вміст метану в біогазі збільшується до 70–75%, а цей показник вмісту метану властивий звичайному природному газу. Завдяки високій дисперсності і інтенсифікації процесів анаеробного бродіння, значно зменшується період зброджування біомаси. Результатом зменшення періоду зброджування, є можливість будівництва біореакторів менших обсягів і розмірів, що призводить до значної економії витрат на капітальні будови. Біореактори сприяють виробництву додаткового корму – це ми маємо на увазі додаткове супроводження АБЕУ теплицями, які будуть утилізувати викиди СО2 від процесів бродіння сприяючи швидкому росту трави з зерна на корм для тварин. Щодоби можна буде збирати молоді пагони висотою 10 см і це буде чудовим свіжим кормом для худоби і птиці впродовж осінньо-весняного періоду, що в рази зменшить використання антибіотиків. За нашими оцінками, перехід на тепличне виробництво кормів для худоби суттєво скоротить використання земель під оранку, адже 1 га теплиць здатен замінити до 250 га чорноземного поля. Отже таки є науково-обґрунтована можливість зменшення задіяних в сільському господарстві земель задля оздоровлення екології та господарства України. Модернізація технології з впровадженням на існуючих спорудах з очистки води анаеробних реакторів розвантажить і поліпшить роботу обладнання і в 4–5 разів знизить енергетичні витрати на очистку. Впроваджувана технологія дозволить скоротити в 4 рази кількість мулів (по сухій речовині) в порівнянні з існуючою стандартною технологією аеробного очищення стоків при забезпеченні високих показників властивостей водовіддачі, високої зольності і стабільності. Такі заходи дозволять принаймні в декілька разів зменшити площі мулових майданчиків, а зменшення відбудеться за рахунок переробки зброджених в анаеробному реакторі мулів на органічні добрива. З мулів будуть вилучені важкі метали [2]. У країнах Західної Європи за рахунок економії енергії, отримання та утилізації біогазу і добрив, зниження плати за очищення, окупність капіталовкладень не перевищує 3 років. Компактність анаеробних станцій очищення, повна герметичність і відсутність запахів, архітектурні форми дозволяють споруджувати їх на території підприємств навіть в густонаселених кварталах міст. Таких прикладів є тисячі. Анаеробна переробка стоків та відходів, яка буде проходити в герметичних ємностях, виключає викиди в атмосферу СО2 і СН4, а це дає можливість отримати безоплатні компенсації за Кіотськими угодами через зниження викидів «парникових» газів. Література: 1. Який алгоритм дій у поводженні з відходами тваринництва й харчової галузі? // «Екологія підприємства» № 5, 2018, https://ecolog-ua.com/news/yakyy-algorytm-diy-upovodzhenni-z-vidhodamy-tvarynnyctva-y-harchovoyi-galuzi 2. Смирнова Г. Ф., Підгорський В. С., Вплив умов культивування на швидкість адаптації мікроорганізмів активного мулу до різних стоків // Мікробіологічний журнал, 2004, т. 66, № 2. – С. 102–108.

334

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ МЕТОДІВ КОМПОСТУВАННЯ ОРГАНІЧНИХ ВІДХОДІВ У ДОМАШНІХ УМОВАХ Москалик Г. Г., кандидат біологічних наук, доцент кафедри Легета У. В., кандидат біологічних наук, доцент кафедри Ситнікова І. О., кандидат біологічних наук, доцент кафедри Кафедра екології та біомоніторингу Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича Проблема поводження з побутовими відходами у сільській місцевості постає останнім часом не менш гостро, ніж у містах. У більшості населених пунктах України сільськими радами не визначені та не облаштовані місця складування відходів, що призводить до перетворення лісових масивів, узлісь, ярів, узбіч доріг, територій сільських садиб у несанкціоновані сміттєзвалища (Біотехнологія…, 2015). Харчові відходи у довкіллі за сприятливих умов (температура, вологість) починають загнивати з виділенням горючих газів з неприємним запахом, рідкої фази та різноманітних твердих продуктів. Це є досить привабливим для гризунів, птахів, комах, які, в свою чергу, можуть стати розповсюджувачами збудників інфекційних хвороб. Останні також інтенсивно розвиваються в таких умовах і можуть стати причиною епідеміологічних проблем. Тому харчові відходи підлягають утилізації. Значимим фактором відбору харчових відходів із загального вмісту ТПВ є те, що при змішуванні з іншими компонентами, деякі з них, наприклад папір та картон, взагалі втрачають придатність до подальшого використання в якості вторинної сировини, а використання інших, наприклад скло, метал, пластик, значно ускладнюється у зв'язку із необхідністю їх попереднього очищення. Тому збирання харчових відходів до окремих контейнерів не лише вирішує безпосередні санітарно-гігієнічні та екологічні проблеми, але й сприяє ресурсозбереженню та зменшує кількість відходів, які підлягають захороненню. Компостування – найбільш поширений сьогодні метод знешкодження харчових відходів. Відходи, зібрані у біоконтейнер, вивозяться на спеціальні заводи, де за певний час переробляються у компост. Враховуючи використання роздільного збору харчових відходів, вміст у компості важких металів відповідає екологічним нормам, його застосовують в якості органічного добрива (Гаценко, 2014). Метою наших досліджень стало проведення порівняльного аналізу методів компостування органічних відходів з подальшим використанням в якості добрив для органічного землеробства. Експериментальна частина включала в себе створення компостних ям двох видів для переробки харчових відходів. Дослідження проводили протягом 2019–2020 рр. у домашньому господарстві Закарпатської області. Компостування здійснювали двома методами – холодним (повільним) і гарячим (швидким) (Pettus, 2009).

1. Холодний метод. Всі інгредієнти для компосту складаються в купу або яму і витримуються до року (рис 1, А). Цей варіант має ряд недоліків: в ямі накопичується вода, складно перемішувати компостну масу, утруднений доступ кисню тощо.

2. Гарячий метод. Для даного методу необхідна наявність спеціального компостного ящику або контейнеру (рис 1, Б). По суті, це вдосконалений варіант компостної ями, захищений від опадів й тварин, краще зберігає тепло і, до того ж, мобільний. Обсяг не менше 1 м3. Після того як нами було отримано компост обома способами, досліджували якість ґрунту при внесенні компосту в концентрації 10% та 20% до маси ґрунту. В якості контролю використовували ґрунтосуміш садову. Якість ґрунту оцінювали за методикою О. А. Берестецького, 1971 методом біотестування з використанням біотестера Lepidium sativum L. за такими параметрами: проростання насіння (3 і 7 день), довжина підземної та надземної частин (14 день). За результатами наших досліджень встановлено, що проростання насіння біотестера не залежить від кількості внесення компосту та способу його виготовлення (рис 2). Так, відсоток пророслого насіння L. sativum на 3-й день експерименту змінювався в межах 89,3–96% 335

в дослідних варіантах, а в контролі становив 88,2%. На 7-й день - у дослідних рослин становив 95,4–99,6%, а в контролі – 92,3%. Натомість аналіз показників росту біотестера на 14-й день виявив достовірне збільшення довжини надземної та підземної частин дослідних рослин порівняно з контрольними (табл). Проте ні спосіб виготовлення, ні кількість внесеного компосту не мали значення для росту рослин. Водночас структура компосту, отриманого за двома різними технологічними схемами суттєво відрізняється: швидкий компост має високий вміст вологи, погано кришиться, присутній гнилісний запах; повільний - добре кришиться, має землистий темно-коричневий колір і запах ґрунту, що свідчить про те, що він якісніший.

100 95,2

95 90

96

89,3

91 88,2

85 80 Компост 10 %

Компост 20 %

Контроль

102 100 98 96 94 92 90 88

99,6

99,2 95,4

95,8 92,3

Компост 10 % Компост 20 % Контроль Швидкий спосіб компостування, % Повільний спосіб компостування, %

Швидкий спосіб компостування Повільний спосіб компостування

А

Б

Рис 2. Проростання насіння Lepidium sativum L. на 3-й день (А) та 7-й (Б) день за умов внесення компосту, виготовленого різним способами, у %

Таблиця – Довжина надземної та підземної частин Lepidium sativum L. на 14-й день вирощування за умов внесення компосту, виготовленого різними способами, см Надземна частина Підземна частина швидкий повільний швидкий повільний Варіант спосіб компоспосіб компоспосіб компоспосіб компостування стування стування стування Контроль 7,1 ± 0,32 7,7 ± 0,38 Компост 10 % 8,6 ± 0,20* 9,2 ± 0,15* 8,8 ± 0,21* 9,8 ± 0,97* Компост 20 % 8,9 ± 0,20* 9,6 ± 0,20* 9,0 ± 0,21* 10,0 ± 0,20* Примітка: * - достовірна різниця відносно до контролю, Р < 0,05.

За результатами проведених досліджень прийшли до таких висновків: 1. Процес компостування за швидкою та повільною технологіями є ефективним методом переробки органічних відходів у домашніх господарствах, оскільки, методики їх проведення є спрощеними, під час компостування компост не потребує особливого догляду.

2. Показано, що внесення компосту в ґрунт має позитивний вплив на ростові показники біотестера Lepidium sativum L., при цьому якість та структура компосту отриманого за повільною технологією значно краща.

3. Компост, як просте та водночас ефективне органічне добриво, є корисним при вирощуванні найрізноманітніших сільськогосподарських і декоративних рослин при органічному виробництві. Література: 1. Біотехнологія виробництва біогазу з відходів сільськогосподарського виробництва / Г. С. Солук та ін. Наук. вісн. ЛНУВМБТ імені С. З. Ґжицького. 2015. № 3 (63), т. 17. – С. 312–319.

2. Гаценко М. В. Компостування органічної речовини. Мікробіологічні аспекти. Сільськогосподарська мікробіологія. 2014. Вип. 19. – С. 11–20.

3. Pettus A. Agricultural fires and Arctic climate change: a special CATF report. Clean Air Task Force. 2009. – 33 с.

336

ТЕХНОЛОГІЧНІ РЕГЛАМЕНТИ ПОВОДЖЕННЯ З ГНОЄМ НА ТВАРИННИЦЬКИХ КОМПЛЕКСАХ Гетманенко В. А., кандидат сільськогосподарських наук, старший наукових співробітник лабораторії Скрильник Є. В., доктор сільськогосподарських наук, завідувач лабораторії Лабораторія органічних добрив та гумусу Національного наукового центру «Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О. Н. Соколовського» (м. Харків) Постійне зростання глобального споживання основних елементів живлення рослин стимулює розвиток індустрії добрив. Виробництво добрив на основі органічних відходів, викликає інтерес не лише з економічної, а і з екологічної точки зору. Внесення у ґрунт органічних добрив, на відміну від мінеральних добрив, сприяє зростанню кількості органічного вуглецю в ґрунті, поліпшує фізичні властивості ґрунту та підвищує мікробіологічну активність. За своїм хімічним складом побічні продукти тваринного походження, з одного боку, є цінною сировиною для виробництва добрив, з другого – являють потенційну небезпеку в епідеміологічному та токсикологічному відношеннях. Станом на 2020 рік, за даними Держкомстату, поголів’я худоби і птиці в Україні у господарствах усіх категорій забезпечує наступний розрахунковий річний вихід гною і посліду, млн. т: великої рогатої худоби – близько 45 млн т, свиней – 4,43, овець та кіз – 1,1, птиці – близько 16 млн т. У 2020 році сумарний вихід гною та посліду у господарствах усіх категорій може забезпечити внесення органічних добрив на один гектар посівної площі на рівні 2,4 тонн, за необхідних 8–10 т/га. Однак, порушення співвідношення кількості органічних відходів тваринницьких комплексів і птахоферм та площі для їх внесення, що зазвичай спостерігається в Україні, несуть ризик забруднення довкілля. Вентиляційні системи та системи охолодження, впровадження яких забезпечує зменшення впливу на довкілля побічних продуктів тваринного походження при зберіганні, потребують значних капіталовкладень. Ефективним прийомом зниження викидів аміаку, який отримав широке застосування в Данії і Швеції, є збільшення кислотності гною, що забезпечує зниження емісію аміаку з гною свиней на 60%, з гною великої рогатої худоби – на 70% [1]. Наразі в Україні відбувається активізація впровадження Директиви Ради 91/676/ЄЕС від 12 грудня 1991 р. про захист вод від забруднення, спричиненого нітратами з сільськогосподарських джерел. В умовах промислового тваринництва та птахівництва санітарний стан довкілля в основному залежить від ефективності системи зберігання та перероблення побічних продуктів. Екологобезпечне поводження з побічними продуктами тваринного походження включає положення щодо їх зберігання, перероблення та застосування. Зберігання гною повинно відбуватись в спеціально облаштованих конструкціях, що забезпечують гідроізоляцію. Для збору і відводу рідини, атмосферних опадів на відкритих майданчиках слід передбачати спеціальні збірники. Наразі існує широкий спектр технологій перероблення побічних продуктів тваринництва, що дозволяють знизити антропогенне навантаження як на гідрологічну складову екосистем, так і на ґрунтово-біотичний комплекс. Закон «Про побічні продукти тваринного походження, не призначені для споживання людиною» щодо гною тварин передбачає перероблення на органічні добрива з попереднім обробленням шляхом стерилізації під тиском або без такого оброблення. З метою максимального зменшення обсягів та забезпечення санітарно-гігієнічних норм кінцевого продукту більш раціональним вважають застосовувати перероблення гною тварин. На практиці підприємства частіше застосовують природне компостування гною та посліду, однак сучасні виклики до енергетичного сектору обумовлюють значний інтерес і до анаеробних технологій переробки. Відход біогазових установок характеризується високою екологічністю, оскільки під час анаеробного зброджування органічної сировини знищується патогенна мікрофлора, нейтралізується неприємний запах [2].

337

Компостування забезпечує стабілізацію та санітарне знезараження, а також поліпшує споживчі якості готового продукту. Згідно Закону України «Про внесення змін до Закону України “Про відходи” (щодо імплементації вимог директив ЄС у сфері поводження з відходами)» розробляються деталізовані критерії з метою припинення статусу відходу та отримання статусу продукту для компостів. Ефективне застосування гною тварин повинно базуватись на виключенні забруднення довкілля, тобто транслокації забруднювачів, особливо нітратів та нітритів, у сільськогосподарську продукцію, поверхневі та підґрунтові води, за рахунок впровадження науковообґрунтованої переробки, дотримання норм і строків їх внесення. Література: 1. Тарасов С. Скандинавский опыт снижения экологических рисков при интенсивносм применении органических удобрений. International Agricultural Journal. 2017. № 3. – С. 32–37.

2. Скрильник Є. В., Кутова А. М., Гетманенко В. А. Вплив анаеробного зброджування органічних відходів на зміну вмісту біогенних елементів у ефлюенті біогазової установки. Вісник аграрної науки. – 2020. – № 3. – С. 71–76. ШЛЯХИ МІНІМІЗАЦІЇ УТВОРЕННЯ НЕБЕЗПЕЧНИХ ВІДХОДІВ ПРИ ВИРОБНИЦТВІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ ТВАРИННОГО ПОХОДЖЕННЯ Лико Д. В., доктор сільськогосподарських наук, професор, завідувач кафедри Лисиця А. В., доктор біологічних наук, професор кафедри Кафедра екології, географії та туризму Рівненського державного гуманітарного університету Будь-яке агровиробництво зазвичай супроводжується утворенням значної кількості відходів. В сфері тваринництва і птахівництва це тверді та рідкі відходи тваринницьких комплексів, птахофабрик, пунктів забою, переробних підприємств та ін. Потрапляючи в навколишнє середовище, на поля, у водойми ці відходи несуть в собі потенційну загрозу. Вона пов’язана з можливістю забруднення екосистем патогенними мікроорганізмами, яйцями гельмінтів, залишками лікувально-профілактичних препаратів, антибіотиками, дезінфектантами тощо. У багатьох країнах розуміють ця небезпеку, так, наприклад у травні 2020 р. Європейська комісія прийняла план по захисту біорізноманіття в Європейському союзі при одночасному створенні більш стійкої продовольчої системи, наполягаючи на необхідності, як скорочення використання пестицидів, так і заохочення органічного фермерства [2]. Зокрема, застосування протимікробних препаратів, в тому числі антибіотиків, має бути скорочена на 50% в рибному господарстві і тваринництві. Як відомо, органічна продукція – це продукція сільськогосподарського виробництва та харчової промисловості, що виробляється відповідно до затверджених стандартів, які передбачають відмову від використання пестицидів, синтетичних мінеральних добрив, регуляторів росту, штучних харчових домішок, а також генетично модифікованих продуктів. Разом з тим, зрозуміло, що при органічному, як і будь-якого іншого, виробництві важко обійтися без спеціальних заходів по знезараженню і дезінфекції. Особливо це стосується продукції тваринництва і птахівництва, а також зберігання вже готової продукції. Згідно з рекомендаціями ЄС [1] при зберіганні дозволено використання тільки не токсичних і не синтетичних препаратів. Забезпечення охорони здоров'я тварин повинно ґрунтуватися головним чином на профілактиці хвороб, додатково рекомендується застосовувати певні заходи з очищення та дезінфекції. В органічному виробництві забороняється попереджувальне застосування хімічно синтезованих традиційних лікарських препаратів, як антибіотиків, так і дезінфектантів. Проте, в разі захворювань різної етіології, особливо заразної, їх застосування не уникнути.

338

Критично важливо не допустити потрапляння ксенобіотиків або інших небезпечних для здоров’я речовин в харчову продукцію. Одним з шляхів зменшення ймовірності потрапляння ксенобіотиків у відходи тваринництва та в екосистеми, на нашу думку, може бути впровадження в процеси агровиробництва і агропереробки екологічно безпечних засобів захисту тварин, дезінфектантів. До таких в першу чергу можна віднести електрохімічно активовані водні розчини (аноліт і католіт) та полімерні похідні гуанідину, наприклад полігексаметиленгуанідин або ПГМГ [4]. Аноліт – препарат з бактерицидними властивостями, який виробляють на основі води та очищеної солі за допомогою електролізу, має позитивний редокс потенціал (Eh ≥ +800 мВ). Після розкладання аноліту не утворюються шкідливі речовини–ксенобіотики[5]. Як в країнах ЄС так і в США аноліти дозволені для використання в органічному виробництві в якості засобів для дезінфекції. Дезінфекція приміщень та обладнання для утримання сільськогосподарських тварин і птиці є досить трудомістким процесом. За технологічний цикл вирощування та утримання тварин, незважаючи на періодичну очистку поверхонь, приміщення сильно забруднюються виділеннями тварин, залишками кормів, мікроорганізмами, пилом та іншим. Серед ветеринарних фахівців і тваринників побутує термін «біологічна перевтома» приміщень після тривалого перебування в них худоби або птиці, що вимагає періодичного очищення і дезінфекції цих приміщень. Санітарна підготовка приміщень перед введенням нової партії тварин, як правило, включає механічне збирання, гідроочищення, одноразову (або дворазову) вологу або аерозольну обробку хімічними дезінфектантами. В даному випадку аноліт може бути хорошою альтернативою відомим дезінфікуючим препаратам [6]. Один з шляхів його використання – аерозольна дезінфекція тваринницьких приміщень. Мала токсичність дає можливість проведення дезінфекції в присутності тварин (птиці), що вигідно відрізняє його від інших препаратів. Другий – застосування розчинів аноліту для дезінфекції транспортних засобів призначених для перевезення тварин і продукції тваринництва. Електрохімічно активовані розчини можуть бути застосовані і для обробки тушок на підприємствах харчопереробної промисловості. Наприклад, використання католіту значно підвищує якість очищення тушок птиці від забруднень на поверхні тіла і від пір'я за один цикл обробки. Застосування цієї води для обробки тушок дозволяє знизити число дефектних пошкоджень, поліпшити якість очищення тушок за рахунок підвищення ступеня видалення пір’я. Від забруднень і жирових нашарувань очищаються самі пір'я і пух, як другорядні продукти птахівництва. Аноліт в якості дезінфікуючого засобу рекомендується використовувати для миття та охолодження тушок, з метою зменшення бактеріального обсіменіння їх поверхні і збільшення терміну зберігання. Застосування аноліту при охолодженні тушок птиці забезпечує хорошу санітарну якість тушок птиці, що позитивно позначається на їх зберіганні і товарних якостях тушок. Боротьба з ектопаразитами птахів. Кровоссальні паразити птахів (курячі кліщі і клопи) викликають у птахів загальні патогенетичні процеси і можуть бути переносниками інфекційних хвороб. Паразитування кліщів і клопів на птиці призводить як до зниження санітарної якості продукції птахівництва, так і до занепокоєння птиці, а, отже, до зменшення несучості та приростів. В даний час для боротьби з ектопаразитами в ветеринарії провідне місце займають синтетичні піретроїди і фосфорорганічні сполуки. Ці речовини поряд з перевагами мають серйозний недолік – при постійному використанні фосфорорганічних препаратів і синтетичних піретроїдів виникають стійкі до них раси ектопаразитів. Крім того, ці ксенобіотики можуть чинити значний негативний вплив на живі організми при потраплянні в екосистеми. Дезінфекція м’ясного обладнання. Дезінфекцію технологічного обладнання робочим розчином аноліту проводять після ретельного миття миючими розчинами і подальшого ополіскування водою від залишків миючого засобу відповідно до чинних нормативних документів.

339

Застосування анолітів для дезінфекції на підприємствах молочної промисловості. Розчини засобу можуть бути використані для дезінфекції будь-яких видів молочного обладнання, виготовленого з нержавіючої лугостійкої і кислотостійкої сталі, алюмінієвих сплавів, пластика і керамічних поверхонь. Розчини аноліту не викликають корозії нержавіючої сталі та кольорових металів, пошкодження гуми, скла, емалей і синтетичних матеріалів. Застосування аноліту в рибництві і на рибопереробних підприємствах. Є чимало прикладів використання аноліту для знезараження рибо- і морепродуктів від різних патогенних мікроорганізмів, включно з Listeria; для збільшення терміну збереження риби; для поліпшення якості і збільшення термінів зберігання пресервів; поліпшення якості рибної, м’ясної, рослинної сировини і збільшення термінів зберігання консервів. На рибопереробних підприємствах препарат готується безпосередньо на виробництві, зручний і ефективний у використанні, він може замінити менш досконалі деззасоби що містять хлор (хлорне вапно, хлорамін). Описано способи його використання для дезінфекції обладнання, санації рибної сировини, методи визначення залишкових концентрацій. Дезінфекцію анолітом проводять на рибопереробних підприємствах щодня після закінчення кожної зміни Інший перспективний дезінфікуючий засіб містить в якості основної діючої речовини полігексаметиленгуанідин гідрохлорид (ПГМГ) [4]. Серед його основних переваг те, що препарат не провокує виникнення резистентних штамів патогенних мікроорганізмів, а його залишкові кількості при попаданні в кінцеву продукцію, практично не токсичні для людини. Якщо порівнювати ПГМГ з іншими, традиційними, деззасобами (сполуки хлору, перекиси, кислоти, луги, альдегіди, ЧАС, спирти та ін.), то слід зазначити, що перший значно безпечніший для екосистем. Чисельні експерименти підтверджують, що препарат малотоксичний і хімічно на агресивний. Препарат може використовуватися для дезінфекції об’єктів ветеринарно-санітарного нагляду, зокрема, тваринницьких ферм, вогнищ інфекцій бактеріальної та вірусної етіології, туберкульозу, дерматомікозів, для профілактичної та вимушеної дезінфекції і деконтамінації тваринницьких і птахівничих приміщень, пунктів забою тварин та птиці, підприємств з переробки тваринницької продукції, лабораторних і торговельних приміщень та обладнання, транспортних засобів і обладнання для перевезення тварин та продукції з них, зон карантинного нагляду, місць утримання дрібних сільськогосподарських тварин та хутрових звірів, кормоцехів та їх обладнання, складських приміщень, систем водонапування тварин та зберігання води, рибобасейнів, рибогосподарських об’єктів та їхнього обладнання, знарядь лову, засобів транспортування риби та рибопродуктів, а також для передстерилізаційного очищення виробів ветеринарного та медичного призначення Характерними перевагами ПГМГ щодо більшості інших деззасобів також є відсутність запаху і здатність знищувати не лише патогенні мікроорганізми, а й яйця гельмінтів. Тому, ще один можливий шлях застосування препарату – дезінфекція ґрунту забрудненого фекаліями в місцях частого перебування або скупчення тварин, зокрема в таких природних екосистемах, як лісові угіддя, пасовиська, мисливські господарства, національні парки тощо для запобігання масовому перезараженню тварин. Зазвичай таке знезараження проводять хлорвмісними препаратами, але їх запах відлякує тварин, а перемішування ґрунту із гашеним вапном досить трудомісткий процес. Препарати ПГМГ не мають запаху, швидко знешкоджують патогенні мікроорганізми та яйця паразитичних червив, зв’язуються з компонентами субстрату і втрачають свою потенційну токсичність, а через порівняно короткий час нормальна мікрофлора ґрунту відновлюється. Водні розчини солей ПГМГ також можна використати для знезараження гною або посліду на тваринницьких (птахівничих) комплексах. В тому числі й при виробництві гранульованих добрив. Так, одноразова обробка 1% розчином ПГМГ хлориду повністю знезаражує пташиний послід контамінований сальмонелою. Отже, через свою низьку токсичність і здатність до біорозкладання ПГМГ відповідає вимогам «зеленої хімії» та може використовуватись при створенні агротехнологій, які відповідають сучасним екологічним вимогам.. Окремим перспективним напрямом також є застосування цеолітового сорбенту на тваринницьких фермах, свинарниках або пташниках в якості підстилки [7]. Завдяки унікальним властивостям цеоліт-смектитового борошна відбувається не лише поглинання токсичних виділень та зменшення неприємного запаху, а й знезараження відходів (гною, посліду).

340

Це питання і в наш час є досить актуальним. Так, ще в 60-х роках минулого століття було підраховано, що стадо в 100 тис. голів великої рогатої худоби за деякими показниками забруднює навколишнє середовище так, як ціле місто з мільйонним населенням, а свинокомплекс на 100 тис. свиней на рік – як місто з 500 тис. населенням [7]. Література: 1. Commission Regulation EC № 889/2008. Laying down detailed rules for the implementation of Council Regulation EC № 834/2007 on organic production and labelling of organic products with regard to organic production, labeling and control. http://www.fsai.ie/ 2. Лисиця А. В. Органічне виробництво, засоби для дезінфекції // Матеріали Всеукраїнської інтернет-конференції «Стратегія сталого розвитку України: сьогодення та перспективи» (м. Рівне, 30-31 січня 2020). [Електронне видання]. – Рівне : НУВГП, 2020. – С. 119–122. http://ep3.nuwm.edu.ua/id/eprint/17553 3. Прилуцкий В. И. Анолиты на рынке дезсредств: не ошибитесь в выборе! / В. И. Прилуцкий, В. И. Долгополов, Т. Б. Барабаш // Медицинский алфавит. Эпидемиология и гигиена, 2013. – №3. – С. 52–61.

4. Цеоліт-смектитові туфи Рівненщини: біологічні аспекти використання. Монографія. / Лисиця А. В., Мандигра М. С., Сорока М. П. та ін. – Рівне : Волинські обереги, 2005.

– 184 с. НАПРЯМКИ ЗМЕНШЕННЯ ТЕХНОГЕННОГО НАВАНТАЖЕННЯ ВІДХОДІВ МОЛОКОЗАВОДІВ НА ДОВКІЛЛЯ Мазницька О. В., кандидат технічних наук, доцент кафедри Новохатько О. В., кандидат хімічних наук, доцент кафедри Сакун О. А., кандидат технічних наук, доцент кафедри Кафедра біотехнологій та біоінженерії Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського (Полтавська обл.) В останні роки в Україні різко зросло виробництво молочних та кисломолочних продуктів, збільшилась кількість підприємств і розширився асортимент продукції. Найбільш забрудненими на молокозаводах є виробничі стічні води, кількість яких становить 85–90% загальних витрат і які містять 90–97% забруднень. У стічні води потрапляють молоко та молочні продукти (частинки сиру, масла, кисломолочних продуктів, наповнювачів йогуртів, морозива, сухого молока), розчинені органічні (молочні жири, білки, цукор, синтетичні поверхнево-активні речовини) та неорганічні (сода, сіль харчова, соляна і сірчана кислоти) речовини, сторонні предмети (скло, фольга, пісок і т. п.), крім того, сполуки Нітрогену, Фосфору, солі Калію, Мангану, вітаміни А, С, Д, В, В2 та ферменти. Активна реакція свіжої стічної води найчастіше нейтральна або слаболужна, але легко переходить у кислу внаслідок зброджування молочного цукру. Стічні води мутно-білого або жовтуватого кольору. Необхідність пошуку та розробки нових технологій очищення стічних вод молокопереробних підприємств обґрунтована низькою ефективністю роботи існуючих очисних споруд. Використання класичної технології біологічного очищення, що характеризується наявністю рециркуляційних потоків, пов’язано із порівняно високими витратами електроенергії на оброблення стічних вод та утворенням значної кількості надлишкової біомаси. Необхідність стабілізації утворених осадів вимагає додаткових витрат, а потреба в розробці нових технологій очищення стічних вод обґрунтована зміною характеру та фазово-дисперсного стану забруднень стічних вод молокозаводів. За останні 10 років спостерігається зміна фазово-дисперсного складу стічних вод молокозаводів, пов’язана із зростанням попиту на кисломолочну продукцію та зменшенням обсягів виробництва пастеризованого молока, а також підвищенням концентрації нерозчинених органічних часток порівняно із вмістом розчинених сполук.

341

Стічні води підприємств молочної промисловості у разі скидання у водойми без попереднього очищення зумовлюють зниження біорізноманітноcті водойм в результаті біохімічного окиснення органіки. Високі концентрації легкоокислюваних органічних речовин у стічних водах молокопереробних заводів призводять до різкого зниження розчиненого кисню у водоймах. Крім того, характерною ознакою цих вод є низьке значення рН внаслідок утворення кислотних сполук під час біохімічного розкладу. Надходження у водні об’єкти значних кількостей завислих речовин білкового походження призводить до різкого накопичення донних відкладень, для яких характерними є процеси гниття. Під час виробництва молочних продуктів утворюється велика кількість сироватки, близько 90% від об’єму молока, яке переробляється. Відомі різні методи утилізації сироватки – ультрафільтрація, сушіння, виробництво етилового спирту та інших продуктів. Через відсутність досконалих ресурсозаощаджуючих технологій ці методи майже не застосовуються. Основну частину сироватки разом із стічною водою (СВ) скидають у каналізацію, що підвищує рівень екологічної небезпеки. ХСК сироватки і СВ становить, відповідно близько 70000 та 3000 мг/дм3, а недостатнє промислове використання відходів призводить до великих втрат цінних речовин, зниження ефективності виробництва та необхідності сплати штрафів за скиди. Для очищення промислових стічних вод застосовують різні методи, зокрема, механічні, біологічні, хімічні та фізико-хімічні методи. Проте в окремих випадках виникає потреба у їх поєднанні. Метою даної роботи є розробка рекомендацій щодо доведення фактичних показників стічних вод молокозаводів до нормативних значень скиду їх у міську каналізацію. На промислових підприємствах повинно здійснюватися локальне очищення виробничих стічних вод перед скиданням їх у міську каналізацію, а на міських очисних спорудах – повне біологічне очищення. Для локального очищення повинні бути видалені усі шкідливі речовини, які гальмують біохімічні процеси під час біологічного очищення на міській станції аерації [1, 2]. Біологічне очищення дає змогу здійснити глибоке доочищення виробничих стічних вод, яке забезпечує можливість їх повторного використання у виробництві. При цьому очищення доцільно проводити у великих районних очисних спорудах, база та експлуатація яких має вищий технологічний рівень, ніж невеликі очисні споруди на підприємствах. Тому ставляться високі вимоги до якості та кількості виробничих стічних вод, які скидають у міську каналізацію [2, 3]. На молокопереробних підприємствах утворюються дві категорії стічних вод: висококонцентровані та низькоконцентровані. Перші – у цеху виробництва сирів, молочного цукру й альбумінованого сиру, другі – під час миття тари, технологічного обладнання та приміщень від забруднень залишками молока, продуктами його переробки, мийними засобами [4–6]. Розвиток нових технологій на молокопереробних підприємствах сприяє зменшенню споживання у виробничому процесі кількості води, що, як наслідок, призводить до збільшення концентрації забруднюючих речовин у ній. Під час виробництва морозива, наприклад, споживання води становить від 3,6 до 10,6 дм3/кг морозива, а без рециркуляції води в системі охолодження – від 10 до 325 дм3/кг морозива [7]. З огляду на це, головна стратегія для зменшення споживання і відведення води передбачає використання максимальної рециркуляції охолоджувальної води. Об’єм стічних вод, що утворюються в такому виробництві, залежить від ефективності використання води. Опції для утилізації залишків морозива – їхнє використання для отримання інших товарних продуктів, переробка на корм для тварин. У будь-якому разі залишки морозива (та інші продуктові відходи) мають окремо збиратися і не надходити в стічні води [8]. Порівняльні дані щодо споживання ресурсів та утворення стічних вод під час виробництва різних видів молочних продуктів наведено у табл 1. Обстеження багатьох молокозаводів, що були проведені під час погодинного відбору проб, виявило: ХСК стічних вод молокозаводів, які мають цехи з виробництва сиру та твердих жирів, становить 4000–10000 мг/дм3; вміст завислих речовин – до 1000 мг/дм3 і більше, вміст жирів – 250–390 мг/дм3. Подачу гарячої води можна здійснювати через централізовану систему водопостачання, що приведе до зменшення забруднення навколишнього середовища. Зменшити забруднення водяного середовища можна скороченням кількості стічних вод, що викидаються, для чого застосовують оборотне і повторне водопостачання.

342

Таблиця 1 – Порівняння обсягів споживання ресурсів та утворення стічних вод під час виробництва молочної продукції [7] Вода, дм3/дм3 Стічна вода, обробленого Енергія, кВт·год/дм3 Продукт дм3/дм3 оброблено(вхідного) обробленого молока го молока молока Питне молоко і фер1,0–1,5 0,1–0,2 0,9–1,4 ментовані продукти Сир та сироватка 1,4–2,0 0,2–0,3 0,8–1,5 Порошкове молоко, 0,8–1,7 0,3–0,4 0,8–1,5 сир Морозиво 4,5–5,5 0,8–1,2 2,7–4,0 Покращення роботи системи охолодження води із застосуванням градирень рекомендують наступними способами [7]: – використанням кислотного оброблення циркулюючої води (сірчаною або аскорбіновою кислотою), що зменшує утворення мінеральних осадів в обладнанні за рахунок випаровування води у градирні; – встановленням системи фільтрування води з використанням швидких піщаних фільтрів або картриджних фільтрів; – обробленням води озонуванням, що зменшує корозію, біообростання; – для великих градирень (понад 100 т) – встановленням автоматичних систем, що контролюють електропровідність води і дозування хімікатів для зниження утворення осадів, корозії та біообростання. Варто враховувати, що застосування замкнених систем охолодження зменшує споживання свіжої води, але підвищує споживання електричної енергії. Під час кожного повторного використання води не можна нехтувати якістю продукції та гігієнічною безпекою. Стічні води підприємств перед скиданням у систему каналізації повинні пройти локальне очищенню та знезараженню до колі-індексу не більше 1000 та індексу-фага більше 1000 БОЕ дм3 – згідно з «Санітарними правилами і нормами охорони поверхневих вод від забруднень» [10]. З метою забезпечення нормативної якості показників стічних вод запропоновано усереднення за складом виробничих стічних вод та реагентної їх нейтралізації, оскільки часто буває недостатньою взаємна нейтралізація лужних і кислотних мийок обладнання з урахуванням швидкості переміщення стоків системою каналізації. Для цього необхідне будівництво усереднювачів-нейтралізаторів з автоматичною корекцією рН стоків. Література: 1. Савицька В. П. Актуальні проблеми розвитку ринку молока і молочних продуктів // Економіка АПК. – 2002. – № 11. – С. 102–138.

2. Романська Н. М. Використання вторинної молочної cировини / Н. М. Романська, В. С. Калмиш. – К. : Техніка, 1973. – 172 с.

3. Запольський А. К. Водопостачання, водовідведення та якість води: підруч. / А. К. Запольський. – К. : Вища шк., 2005. – 67 4. Гавриленков А. М. Экологическая безопасность пищевых производств: [учебное пособие]. – СПб. : Гиорд, 2006. – 272 с.

5. Шарахматова Т. Є. Розробка технології безлактозного морозива, збагаченого пробіотичними культурами // Харчова наука і технологія. – 2010. – № 2 (11). – С. 83–87.

6. Стратегії і практики ресурсоефективного та більш чистого виробництва в молочній промисловості. – Київ : КМІГОР «Центр ресурсоефективного та чистого виробництва», 2017. – 88 с.

343

УТИЛІЗАЦІЯ ВІДХОДІВ ШЛЯХОМ БІОФЕРМЕНТАЦІЇ Мерленко І. М., кандидат сільськогосподарських наук, доцент Луцького НТУ, громадська організація «Чисте довкілля Волині» Зінчук М. І., кандидат сільськогосподарських наук, доцент, ДУ Волинська філія «Інститут охорони ґрунтів України» (м. Луцьк) Одним із найважливіших напрямів державної політики України у сфері поводження з відходами є захист навколишнього природного середовища і здоров’я людини. Нами були проведені дослідження проблем з побутовими відходами на території Княгининівської ОТГ Волинської області, де щорічно накопичується близько 950 т/рік таких відходів. В останні роки, намітились позитивні тенденції щодо усвідомлення населення громади щодо необхідності сортування відходів для ефективної та екологічно безпечної їх утилізації. Наукові розробки у сфері агрономії дозволяють перетворити відходи органічного походження на продукт, застосування якого в аграрній сфері забезпечує відновлення родючості ґрунтів та отримання екологічного безпечної органічної продукції. Запропонована ініціатива є пілотною частиною, так як її передбачається розробка проекту щодо влаштування на території громади технологічної лінії з утилізації відходів (камер-ферментаторів, які протягом 14–21 дня забезпечать перетворення органічних відходів у високоефективні органічні добрива). Дуже перспективним напрямом виготовлення органічних добрив є ферментація різноманітних відходів. В принципі ферментація – це те ж саме компостування з метою приготування повноцінних добрив. Головна різниця заключається в якості отриманої продукції та в термінах дозрівання: якщо компостування триває від 3-х до 6-ти місяців, то ферментація – 6–10 днів. Ферментація дозволяє ефективно переробляти органічні відходи і залучати їх в малий кругообіг у формі високоякісних добрив. Крім цього, отримані компости можна використовувати як домішки до штучних тепличних ґрунтів, а також – для вирощування грибів. Реалізація ініціативи дозволить намітити перспективні і реальні напрямки для вирішення вище зазначених проблем і стане внеском забезпечення сталого розвитку, чистого і здорового майбутнього життя населення громади. Крім цього, продукт ферментації є високоефективним органічним добривом, яке дозволить підвищити родючість ґрунтів, тим більше, що внесення добрив в області та в Україні зменшується (рис 1).

Рис 1. Внесення добрив по Волинській області

Недоліком компостування є достатньо довгий період приготування (не менше 3-х місяців), втрати поживних речовин (особливо азоту) та неповне знищення патогенної мікрофлори і насіння рослин бур’янів. Реальним перспективним напрямом приготування органічних добрив є все-таки ферментація різноманітних відходів. В табл 1 показано деякі агрохімічні показники території громади.

344

Таблиця 1 – Деякі агрохімічні показники території громади

Чому необхідне окреме сортування (збирання) органічних відходів?

• Це підвищить ефективність сортувальних ліній, адже коли у змішаному смітті нема вологих органічних відходів, ефективність сортування збільшується; • Це майже наполовину зменшить навантаження на полігони ТПВ, оскільки органічні відходи складають 25–35% загального об’єму відходів, або більше 50% загальної маси відходів; • При переробці органічних відходів можна отримувати якісне добриво. При цьому об’єм побутових відходів зменшується в 2–3 рази; • З органічних відходів можна отримувати біогаз, який можна використовувати для опалення котелень, роботи двигунів ВЗ та/ або для вироблення тепла/електрики; • Органічні відходи перетворюють на цінне органічне добриво шляхом ферментації або компостування. Переваги компостування: • Компостування – порівняно простий спосіб усунення негативних властивостей органічних відходів (запахів, цвілості, гниття); • Застосування компосту додає органічні та поживні речовини у ґрунт, поліпшує його структуру, зменшує потребу в добривах і знижує ймовірність його деградації; • Компостування – порівняно недорогий технологічний засіб, що забезпечує доступність ринків збуту; • Компостування забезпечує зменшення маси органіки, вмісту вологості, підвищує стабільність властивостей. При зберіганні компосту відсутній неприємний запах. Внаслідок цього знижується ризик забруднення навколишнього середовища; • Компост менш чутливий до вилуговування і подальших втрат аміаку; • Компост забезпечує потенційне зменшення кількості хвороб рослин та зменшує рівень забур’яненості полів при його застосуванні. На рис 2 показано загальний вигляд та схему камери-ферментатора. Цей спосіб відзначається різноманітними способами аерації, згідно з якими компост формується в контейнері. Контейнери можуть бути різної конструкції. Для ефективності процесу компостування необхідно, щоб мікроорганізми, які розкладають складові речовини в масі компосту, споживали певну кількість вуглецю і азоту. Для забезпечення заданого співвідношення між вуглецем і азотом, необхідного для підвищення ефективності компостування, рослинні відходи змішуються з іншими доступними матеріалами. До таких доступних матеріалів належать торф, тирса, солома і сухий гній тощо.

345

Таблиця 2 – Прогнозні об’єми органічної біомаси відходів та можливість виробництва ферментованих добрив по ОТГ Вміст цінної вторсировини у побутовому смітті, % Папір, в т.ч. дрібна дерть

10,3–26,4

Харчові відходи

20–40

Деревина, листя, щепа

0,75–3,7

Текстиль

0,2–8

Метал

1–5,8

Скло, фарфор

1,1–9

Полімери

0,6–6

Середній об’єм біомаси, %

Обсяги утворення на 2019 рік (м3)

біля 35 (до 60%) 8404 (за даними управління житлово комунального господарства с. Княгининок )

не відноситься

Планований об’єм біомаси, (м3)

2941

676

Планований об’єм добрив, (м3) (без осадів)

Планована вага добрив, (тон) (без осадів)

7352

946

Рис 2. Компостування та загальний вигляд камер-ферментаторів

346

Планована аага біомаси, (тон)

Стадії компостування

Рис 3. Зміна температури та рН в процесі компостування В результаті приготування продукту біоферментації «Біотерм-С» отримують однорідну сипучу масу темно-коричневого кольору без специфічного запаху, в 1 т якої міститься не менше 55–60 кг NPK. Шляхом зміни підбору та складу компонентів і оптимізації технологічних режимів ферментації розширюється асортимент екологічно чистих та безпечних повноцінних компостів. Ефективність компостів перевірена в польових дослідженнях. Такі компости рекомендується використовувати при переході господарств на альтернативні «екологічні» системи землеробства. «Біотерм-С» виробляється шляхом ретельного перемішування вихідних компонентів до отримання однорідної суміші вологістю в межах 50–60%, при відношенні азоту до вуглецю близьким до 1:20 – 1:30. Рецепт суміші визначається для кожної партії розрахунковим методом за показниками умісту вологи, азоту та вуглецю з урахуванням зольності. При відсутності гною чи курячого посліду для активізації приготування суміші можна використати близько 30% вже готового компосту. Для прискорення математичних розрахунків була розроблена комп’ютерна програма, за допомогою якої підбирається необхідна кількість тих чи інших компонентів. Використання цієї програми дозволяє проводити математичне моделювання кількості компонентів в компості із заданими параметрами. Зараз дана програма подана на патентування. За результатами проведених розрахунків необхідна кількість компонентів ретельно змішується на майданчику за допомогою переобладнаних машин типу РОУ-6, ПРТ-10, ПНД250 та ін. Для подрібнення соломи та інших рослинних решток використовується ИРТ-165. Об’єм бурта бажано мати не менше 400–500 т для декількох завантажень ферментатора. Це робиться для того, щоб спростити проведення розрахунків для підбору співвідношення компонентів. Справа в тому, що як зазначено вище, для правильного співвідношення необхідно знати уміст вуглецю, азоту та вологість. Рідко в якому господарстві є агрохімічна лабораторія, а завозити кожний раз зразки в обласний центр для проведення аналізів буде досить накладно. Якщо ферментація буде організована в промислових масштабах, то найкраще створювати агрохімічні лабораторії на місцях. Перед кожним завантаженням частину штабеля 2–3 рази перебивають за допомогою гноєрозкидача чи спеціальної техніки з метою досягнення максимально гомогенної маси. Приміщення ферментатора представляє собою камеру з розмірами 5х10х4,5 м. Для зменшення втрат тепла та забезпечення нормального протікання процесу ферментації стінки будуються з достатньою теплоізоляцією. При цьому, слід зазначити, що ефективність даних добрив значно перевищує традиційний підстилковий гній (табл 4).

347

Таблиця 4 – Склад біоорганічного добрива в порівнянні з гноєм ВРХ Параметри Найменування параметрів «Біотерм – С» Підстилковий гній ВРХ буро-землистий, Колір темно-сірий, чорний темно-бурий пластична гетерогенна маса, Структура розсипчаста, крихтоподібна солома в якій незначно змінює колір і міцність відсутність неприємного різкий неприємний запах Запах різкого запаху посліду гною Наявність яєць гельмінтів, відсутні присутні личинок мух Наявність патогенної мікрофлори, в т.ч. сальмовідсутні присутні нели санітарно- і екологічно неСанітарний стан безпечний безпечний Вологість, % 45-55 75 Щільність, тонн/м3 0,5…0,60 0,68…0,76 Кислотність, рН 6,3…7,2 6,5…7,0 Вміст в одній тонні готового продукту - органічної речовини, кг 390 200 - загального азоту, кг 26 5 - фосфору (Р2О5), кг 21 2,5 - калію (К2О), кг 12 5 Усього NPK, кг 59 12,5 - кальцію (СаО), кг 18 4 - міді, г 20 - марганцю, г 65 - цинку, г 84 - кобальту, г 84 Агрохімічна ефективність при внесенні в ґрунт - кількість утворюючого 170 57 гумусу, кг/т добрива В нас є реальний досвід у створенні об’єктів біоферментації: • Біоферментатор в с. Самари Ратнівського району; • Біоферментатаор в с. Волошки Ковельського району; • Біоферментатор в с. Галичани Горохівського району; • Біоферментатор в м. Жовква Львівської області; • Біоферментаційна лабораторія в с.Вересневе Луцького району; • Експериментальні технологічні розробки на потужностях заводу «Біоплант», с. Носачевичі, Рожищенського району. Отже, ферментація органічних відходів дозволяє вирішити дві важливі проблеми – утилізацію та виготовлення органічних добрив для підвищення родючості грунтів.

348

ЕКОЛОГІЧНА КАТАСТРОФА НА ПОЛТАВЩИНІ Перепелиця О. В., депутат Гоголівської ОТГ, голова Полтавської обласної організації Всеукраїнської екологічної ліги 2 травня 2020 року у Полтавській області загинули близько 600 тисяч курей через несправність вентиляції на Кременчуцькій птахофабриці в селі Потоки. Попередньою причиною масового мору курей названо аварійне відключення електропостачання на трансформаторній підстанції, в результаті чого відключилася система вентиляції на птахофабриці і кури задихнулися. За словами Г. Пікуля, керівника управління Держпродспоживслужби у Полтавській області, інфекційна патологія в курей виключена. За результатами аналізів, всі вони виявилися негативними, тобто у загиблих курей не виявлено інфекційних хвороб, таких як пташиний грип чи інших. Враховуючи результати аналізів, було знято карантинні обмеження. Висновок: птахи померли від задухи. Однак, виникла проблема щодо термінової утилізації такої кількості тушок: заводи, що здійснюють утилізацією, не здатні її виконати у такому обсязі.

5 травня загиблих на птахофабриці під Кременчуком курей почали закопувати у землю, поряд із водогоном, неподалік траси на Полтаву. Місцеві жителі були занепокоєні такими діями, оскільки поряд із місцем захоронення загиблої птиці проходить водогін, який забезпечує водою село Потоки. 6 травня, у с. Потоках Кременчуцького району комісія Полтавської обласної ради з питань екології та раціонального природокористування розглядала питання утилізації 600 тисяч курей, які загинули на кременчуцькій птахофабриці. У засіданні комісії взяв участь голова Полтавської обласної організації Всеукраїнської екологічної ліги. Як показав аналіз ситуації, підготовлені для захоронення птиці ями зовсім не були для цього пристосовані, плівка виявилася дуже тонкою, не здатною витримати натиск гострих частин тушок птиці, спостерігалися пориви. Гідробар'єр, при цьому, був відсутній. Таке поховання не відповідало санітарним нормам і створило загрозу отруєння підземних вод. Всеукраїнська екологічна ліга висловила обурення діями керівництва Кременчуцької птахофабрики і наголосила, що керівництво підприємства, не має розробленого механізму дії при форс-мажорних обставинах а також не забезпечило спеціальних умов утилізації відходів птахофабрики, чим спричинило забруднення атмосферного повітря, води та ґрунту. Всеукраїнська екологічна ліга неоднарозово наголошувала, що для зменшення негативного впливу птахофабрик на довкілля необхідно: 1. Розробити Державну цільову програму попередження забруднення довкілля підприємствами агропромислового комплексу.

2. Модернізувати законодавчу базу України, що регламентує діяльність птахівницьких підприємств відповідно до європейського законодавства.

3. Удосконалити Ветеринарно-санітарні правила для птахівничих господарств, зокрема наблизити умови утримування птахів до природних (збільшити розмір секцій, у яких перебувають птахи, зменшити кількість утримуваних голів на 1 м2, забезпечити напіввільне пересування).

4. Сприяти науковим розробкам природоохоронних нанотехнологій для перероблення відходів та очищення стічних вод підприємств птахівництва. СТАН ВЕТСАНЗАВОДІВ В УКРАЇНІ Захарченко М. М., голова Громадської ради при Державній екологічній інспекції України Ветсанзаводи України призначені для гарантування протиепізоотичної та екологічної безпеки держави шляхом збору та утилізації трупів загиблих тварин та птиці, відходів тваринного походження з м’ясопереробних та інших профільних підприємств, а також від при349

ватних осіб, тощо і позиціонуються як планово-збиткові, тому потребують часткової державної допомоги . Згідно із Законом України «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» від 07.07.1999 року № 847-ХIV, всі ветсанзаводи включені в цей перелік як об’єкти, що забезпечують екологічну безпеку держави. На підставі наказів «Державної ветеринарної та Фітосанітарної служби України» № 446 від 17.12.2012 р. «Про утворення державного підприємства Укрветсанзавод» та №447 від 17.12.2012 р. «Про реорганізацію державних підприємств» було утворено Державне підприємство «Укрветсанзавод». Існуючі ветсанзаводи України увійшли у склад підприємства на правах філій, втративши свій юридичний статус.

5 заводів, практично готових до роботи, після реорганізації були ліквідовані, нове обладнання демонтоване, частина була продана, частина – розграбована або здана як металобрухт. У 2014 році відходи тільки від реалізації сільськогосподарськими підприємствами худоби та птиці склали 444,9 тис. тонн, з яких на підприємства ДП «Укрветсанзавод» з метою утилізації було завезено 50,0 тис. тонн. А 394,9 тис. тон відходів залишилися не в полі зору контролюючих органів. Частина цих відходів пішла на захоронення, а частина залишилася на відгодівлю, зазвичай, тих же видів тварин. Захороненню відходів передує тривале їх накопичення, що в свою чергу призводить до виникнення та розповсюдження таких хвороб, як сальмонельоз, колібактеріоз, черевний тиф, а також вірусних інфекцій, а саме: ентеровірус, ротавірус та інших. Внслідок захоронення відходів забруднюються ґрунти, лісосмуги, водойми й повітря. Продукти напіврозпаду наповнюють повітря неприємним гнилісним запахом – суміші аміаку, сірководню, вуглекислого газу. В ґрунт і воду потрапляють солі ортофосфорної кислоти і велика кількість органічних амінокислот. Серед них – трупна отрута – особливо токсична речовина, яка здатна проникати до організму через шкірні покрови, пори та залози, а при випаровуванні – в легені. А та частина відходів, яка утилізується на сільськогосподарських підприємствах, використовується як добавка у корм для того ж виду тварин, з яких отримані відходи, що категорично заборонено регламентом ЄС, так як це призводить до небажаних мутацій, наслідки яких проявляються з часом та сприяють утворення пріонних захворювань: у тварин: скрепі, губчасту енцефалопотію; у людей до пріонних хвороб долучають куру, безсоння та інші. Державне підприємство «Укрветсанзавод» утворено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 жовтня 2012 року №1147 «Деякі питання вдосконалення роботи підприємств, діяльність яких пов’язана з утилізацією та переробкою відходів тваринного походження, неякісних харчових продуктів та продовольчої сировини», з віднесенням його до сфери управління Державної ветеринарної та фіто-санітарної служби. Згідно Статуту, предметом діяльності ДП «Укрветсанзавод» є: 1) утилізація та переробка відходів тваринного походження, неякісних харчових продуктів і продовольчої сировини; 2) впровадження нових форм і методів господарювання, які забезпечать узгодження державних інтересів; 3) забезпечення ефективного використання основних фондів, трудових, матеріальних і фінансових ресурсів в процесі виробництва продукції, технічного переоснащення, реконструкції та будівництва об'єктів; 4) проведення узгодженої маркетингової та цінової політики; 5) вирішення питань соціально-економічного розвитку окремих підрозділів (філій); 6) реалізація власної продукції (робіт, послуг), проведення в установленому законодавством порядку операцій з цінними паперами; 7) визначення єдиних принципів матеріально-технічного забезпечення окремих підрозділів, ведення комерційної діяльності, надання представницьких і комерційних послуг на підставі укладених договорів; 8) здійснення заходів з комплексного використання природних ресурсів та ресурсозбереження; 350

9) впровадження нових технологій для підвищення якості продукції на умовах фінансового лізингу. Згідно постанови Кабміну від 29 жовтня 2012 року №1147 було проведено реорганізацію 18 державних ветеринарно-санітарних заводів шляхом їх приєднання до Державного підприємства «Укрветсанзавод» в якості філій. У функції заводів входить збір, транспортування, переробка, утилізація відходів тваринного походження та неякісної продовольчої сировини. За даними Державного комітету статистики в Україні існує величезна сировинна база для роботи ветсанзаводів.. Після забою й обробки на переробному підприємстві, з ВРХ і свиней утворюється близько 30% побічних продуктів, що підлягають переробці, а після обробки птиці – близько 15%. Виходячи з вищенаведених даних, можна приблизно підрахувати кількість побічних продуктів, яка буде утворена на спеціалізованих підприємствах і підлягатиме переробці. Отже, загалом сировинна база за 2016 рік склала 377,505 тисяч тонн, з них побічні продукти ВРХ склали 54,36 тис. тонн, свиней – 144,96 тис. тонн, птиці всіх видів – 178,185 тис. тонн. Сировинна база за 2017 рік зросла і склала 395,325 тис. тонн, з них побічних продуктів ВРХ – 50,25 тис. тонн, свиней – 155,7 тис. тонн, птиці всіх видів – 189,375 тис. тонн. Прослідковується тенденція до зростання сировинної бази кожного року від 5 до 15 %. Але станом на сьогодні 9 регіонів України залишаються не забезпеченими діючими потужностями для ефективної утилізації відходів тваринного походження. У цих регіонах відходи тваринного походження у виробничих умовах практично не утилізуються. Це несе в собі колосальну екологічну та епідеміологічну небезпеку, загрозу ветеринарно-санітарному та епізоотичному благополуччю держави. Такі регіони, як Житомирська, Чернігівська, Дніпропетровська, Закарпатська, Миколаївська, Херсонська, Одеська та Чернівецька області, в яких питома вага кількості поголів’я худоби і птиці до загальної в Україні становить більше ніж 30%, взагалі не мають на своїй території ветеринарно-санітарних заводів. Натомість, в цих регіонах широко розповсюджені худобомогильники, санітарні поля, біотермічні ями, що в цілому є неприпустимим. Для повноцінного виконання поставлених перед завдань необхідно привести систему діяльності державного підприємства «Укрветсанзавод» у повну відповідність до потреб виробництва. Для реалізації цієї важливої програми пропонується провести реформування підприємства в 4 етапи. На першому етапі .

- Профільним відомством провести загальний аудит стану та діяльності підприємства: бухгалтерський, податковий, юридично-правовий та глибокий аналіз, який саме персонал (відповідно до його професійно-кваліфікаційних характеристик та досвіду роботи) необхідний для реалізації цієї програми. На підставі отриманих даних окреслити коло працюючих працівників, які не відповідають поставленим вимогам, а також визначити кількість тих, кого необхідно звільнити у зв’язку з невідповідністю, та який персонал потрібно набрати для реалізації програми. На другому етапі переглянути діяльність виробничих підрозділів підприємства і застосувати норми виробітку та наукової метрології розрахунків на базі існуючих нормативних документів, для їх чіткого розподілення на філіях виробничо-технічних зон. На третьому етапі необхідно перевести котельні на альтернативні види палива, що дасть змогу збільшити обсяги утилізації відходів та дозволить підприємству організувати роботу в три зміни (при існуючому обладнанні). На четвертому етапі потрібно забезпечити спецтранспорт для перевезення загиблих тварин. На жаль, на балансі філій знаходяться транспортні засоби 20–30 річної давнини, які вже не підлягають відновленню. Таким чином, навіть логістичну схему розробити дуже складно, а забезпечити своєчасну доставку відходів від джерела утворення до місця переробки просто неможливо. Враховуючи складну ситуацію, для подальшого розвитку галузі утилізації небезпечних відходів тваринного походження необхідно зробити комплексні заходи, а саме: 351

Територія України умовно поділяється на три зони обслуговування – Центральна, Західна та Південно-Східна. В кожній даній зоні обслуговування пропонується модернізувати одне підприємство із збільшенням потужностей кожного заводу по переробці сировини до 40–60 тис тонн на рік. В центральній зоні пропонується в наступні 5 років модернізувати потужності Сквирської філії, в Західній – Львівської, в Південно-Східній – Токмацької. Дані заводи передбачається обладнати декількома лініями – одна для переробки сировини категорії 1–2 та окремо – одна або декілька ліній – для переробки сировини категорії 3. Потужності незадіяних в модернізації існуючих філій ДП «Укрветсанзавод» пропонується законсервувати на випадок виникнення в зоні обслуговування спалахів небезпечних інфекційних хвороб, а саму територію заводів облаштувати у якості збірних пунктів сировини категорії 1–2 для подальшого централізованого перевезення її на переробку до основних потужностей. Вартість зазначеної модернізації коливається в межах 5 млн євро на одному заводі з урахуванням вимог Регламенту ЄС 1069/2009 та 142/2011, а саме: будівництво цехів для встановлення 3-ох ліній по переробці якісної сировини, окремої лінії з переробки трупів тварин, будівництва очисних споруд, закупівлю спецавтотранспорту, контейнерів та інше. Таким чином, для забезпечення утилізації відходів тваринного походження на усій території України необхідно залучити на модернізацію близько 75 млн євро. Дані заводи отримуватимуть кошти від надання послуг з утилізації та реалізації виготовленої продукції. У зв’язку із ростом цін на енергоресурси в останній час, точний підрахунок періоду окупності не проводився, проте європейський досвід свідчить, що період окупності інвестицій складе від 3 до 5 років. Закриття старих заводів передбачено в перспективі наступних 3 років. Після введення в експлуатацію модернізованих потужностей з нарощуванням об’ємів утилізації, необхідним буде поступове закриття старих заводів або переведення їх в режим роботи збірних (логістичних) пунктів. Для утилізації ветсанбрака трупів тварин з областей, які знаходяться у віддаленій від модернізованого заводу місцевості, а також для використання існуючих потужностей у якості збірних пунктів для консолідації сировини, доцільно залишити працюючими наступні 4 філії: - У Центральному регіоні – Калинівську; - У Західному регіоні – Коломийську, - У Східному регіоні – Куп’янську; - У Південному регіоні – Тульчинську філії. На даних філіях необхідна також закупівля нового обладнання для впровадження ХАСП та технологій утилізації, які відповідатимуть регламенту ЄС 1069/2009 та 142/2011. Приблизна вартість такого обладнання – 1,6 млн євро на один завод. Наступним важливим етапом є оптимізація кількості філіалів з урахуванням територіального розміщення постачальників сировини різних категорій.

352

Круглий стіл 6 Негативний вплив сміттєзвалищ на природні екосистеми та життєдіяльність людей НЕГАТИВНИЙ ВПЛИВ СМІТТЄЗВАЛИЩ НА ПРИРОДНІ ЕКОСИСТЕМИ ТА ЖИТТЄДІЯЛЬНІСТЬ ЛЮДЕЙ Калініченко С. Л., начальник відділу Державної екологічної інспекції Центрального округу Ще 30 років тому в Україні практично не було пластикової упаковки. Продукти харчування продавалися в паперовій обгортці, залізних бляшанках або скляних пляшках. Все це розкладалось у довкіллі або здавалось у пункти прийому вторсировини. Більшість спожитого в сільській місцевості було продуктами власного виробництва, тобто вирощеним на власних ділянках, а отже – взагалі не мало упаковки. В останні десятиліття ситуація радикально змінилась. Майже всі продукти купуються і більшість із них мають кілька шарів пакування, виготовлених із синтетичних полімерних матеріалів. Зміна умов споживання призвела до небаченого зростання кількості побутового сміття, а це, в свою чергу, – до появи десятків тисяч несанкціонованих звалищ. У минулому звалища обслуговували лише міста і промисловість. Тепер же, біля кожного з 60 000 населених пунктів України – від одного до десятків звалищ. І майже всі вони несанкціоновані. Не маючи куди подіти відходи, люди скидають їх до посадок, ярів, балок. А де одна купа сміття, там, відомо, – і багато. Те саме стосується і міст. У столиці України, Києві, налічується більше 320 потужних несанкціонованих звалищ. Найбільша їх кількість знаходиться у приватному секторі міста, де через відсутність належної системи збору ТПВ щорічно утворюються тисячі малих стихійних звалищ, які не піддаються достовірному обліку. Не краща ситуація і за околицями столиці. За останніми підрахунками, під Києвом нараховується близько 70 несанкціонованих звалищ. Звалища – це ділянки землі, на яких безконтрольно зберігаються побутові, а іноді й будівельні та інші відходи. Часто для зменшення об’єму відходів звалища підпалюють. Такий підхід є неприпустимим, оскільки звалища є серйозним джерелом забруднення і повітряного, і водного середовища. Жоден із таких самовільно створених пунктів скидання відходів не обладнаний відповідним чином, продукти гниття і розпаду потрапляють у ґрунт і ґрунтові води, які є джерелом водопостачання для багатьох мешканців. Температура гниття подекуди настільки висока, що часто легко призводить до їх займання, до того ж у повітря викидається неймовірна кількість шкідливих речовин. Достатньо буде сказати, що при тлінні поліетиленового пакету, у повітря виділяється понад 70 різних хімічних сполук, жодна з яких не є корисною для нашого здоров’я. Крім того, такі звалища сміття є середовищем для розмноження комах та гризунів, які є збудниками та переносниками різних інфекційних захворювань, таких як лептоспіроз, сказ, енцефаліт, чума та ін. Місце, яке призначене для захоронення відходів, називається полігоном. Часто його плутають зі сміттєзвалищем. Відмінність полягає в тому, що полігони проектуються відповідно до вимог ДБН В.2.4-2-2005 «Полігони твердих побутових відходів. Основи проектування». Вони повинні запобігати негативному впливу на навколишнє природне середовище та відповідати санітарно-епідеміологічним і екологічним нормам. Полігони повинні бути оснащенні системами захисту ґрунтових вод, вилучення та знешкодження біогазу та фільтрату. Сміттєзвалища, на відміну від полігонів, не обладнані вищеперерахованими системами та не забезпечують запобігання негативного впливу відходів на довкілля. Варто зазначити, що всі відходи є об’єктом права власності, а відповідно до положень Цивільного кодексу, власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні 353

якості землі. Відтак, відповідно до ЗУ «Про відходи», забороняється несанкціоноване скидання і розміщення відходів, у тому числі побутових на території міст та інших населених пунктів та в інших місцях, що може створювати небезпеку для навколишнього природного середовища та здоров’я людини. Тобто, розміщувати відходи дозволяється лише у спеціально відведених для цього місцях, які не допускають негативного впливу відходів на довкілля та здоров’я людей. Тому, в першу чергу власник відходів повинен дотримуватися вимог поводження з ними та не допускати засмічення та забруднення території. Власником відходів може бути громадянин України, іноземець, особа без громадянства, підприємство, установа та організація усіх форм власності, територіальна громада, АРК і держава, які володіють, користуються і розпоряджаються відходами. Викидання сміття у місцях, спеціально не пристосованих для цієї мети, тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Так, у ст. 42 ЗУ «Про відходи» зазначено, що особи, винні в порушенні законодавства про відходи, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільну чи кримінальну відповідальність за порушення встановленого порядку поводження з відходами, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища, прямого чи опосередкованого шкідливого впливу на здоров’я людини та економічних збитків. Однозначно, що викидання сміття у невстановленому для цього місці призводить до забруднення довкілля. Проте, в залежності від тяжкості шкоди, яку спричинила така діяльність довкіллю, диференціюють адміністративну та кримінальну відповідальність. Адміністративну відповідальність, відповідно до статті 82 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) несуть особи винні у порушенні вимог щодо поводження з відходами під час їх збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізації, знешкодження, видалення або захоронення. За таку діяльність передбачається штраф на громадян у розмірі від двадцяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 340 до 1360 грн) і на посадових осіб, громадян – суб’єктів підприємницької діяльності – від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 850 до 1700 грн). У випадку ж, якщо несанкціоноване розміщення відходів призвело до забруднення землі, то особа, винна у вчиненні таких дій підлягає адміністративній відповідальності за ст.

52 КУпАП. Ця норма закону зазначає, що псування сільськогосподарських та інших земель, забруднення виробничими та іншими відходами тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від двадцяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 340 до 1360 грн) і на посадових осіб, громадян – суб’єктів підприємницької діяльності – від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 850 до 1700 грн). Окрема відповідальність встановлена за засмічення лісів та тягне за собою накладення штрафу на громадян від двадцяти п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 425 до 850 грн) і на посадових осіб – від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 850 до 1700 грн). Кримінальні відповідальність передбачається за забруднення або псування земель, проте, на відміну від адміністративної відповідальності, тут важливим є наслідок у вигляді небезпеки для життя, здоров’я людей чи довкілля. Такі дії, відповідно до ст. 239 Кримінального кодексу України, караються штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (до 3400 грн) або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Цивільна відповідальність, яка настає незалежно від притягнення до адміністративної чи кримінальної відповідальності, полягає у обов’язку відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про відходи. Ця шкода може бути заподіяна і здоров’ю людини, і навколишньому середовищу. До дисциплінарної відповідальності притягуються винні особи у разі порушення законодавства у сфері поводження з відходами в процесі виконання трудових обов’язків. Зазвичай, власник відходів, що розміщені на несанкціонованих сміттєзвалищах, є невідомий, тому такі відходи вважаються безхазяйними. У такому разі, відповідальність за безпечне поводження з відходами та ліквідацію несанкціонованих і неконтрольованих зва354

лищ на своїй території покладається на органи місцевого самоврядування. Крім того, до повноважень місцевих державних адміністрацій також належить забезпечення ліквідації несанкціонованих і неконтрольованих звалищ відходів, у разі, якщо вони знаходяться за межами населеного пункту. Власники або користувачі земельних ділянок, на яких виявлено безхазяйні відходи, зобов’язані у п’ятиденний термін повідомити про них місцеві органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Такі відходи повинні братися на облік. Підставами для визначення відходів безхазяйними та їх обліку можуть бути: 1. Повідомлення власників або користувачів земельних ділянок, на яких виявлено безхазяйні відходи; 2. Звернення (повідомлення) громадян, підприємств, установ та організацій, засобів масової інформації; 3. Результати інспекційних перевірок Державної екологічної інспекції України та Держпродспоживслужби України. До кого звертатися у разі виявлення несанкціонованого сміттєзвалища? Перш за все, необхідно повідомити органи місцевого самоврядування або місцеву державну адміністрацію, на території якої виявлено таке сміттєзвалище. Також потрібно звернутися зі скаргою до Державної екологічної інспекції з вимогою провести перевірку додержання вимог законодавства про поводження з відходами та розрахувати розмір збитків, заподіяних державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства. Державна екологічна інспекція повинна встановити факт забруднення (засмічення) земель та оформити це актом перевірки та протоколом про адміністративне правопорушення. Крім того, відповідно до ст. 242-1 КУпАП, Державна екологічна інспекція України уповноважена розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 82 КУпАП «Порушення вимог поводження з відходами під час їх збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізації, знешкодження, видалення або захоронення» та ст. 52 КУпАП «Псування і забруднення сільськогосподарських та інших земель», тобто ДЕІ України має право притягати винних осіб до адміністративної відповідальності та, відповідно, накладати штраф. Оскільки, за забруднення та псування земель передбачається кримінальна відповідальність за ст. 239 Кримінального кодексу України, тому необхідно заявити про виявлені несанкціоновані звалища до управління Національної поліції, яке повинно розпочати досудове розслідування, встановити винних осіб та притягнути їх до відповідальності за забруднення та псування земель. Підсумовуючи, варто зазначити, що законодавство містить чимало прогалин та є недосконалим. Оскільки власника безхазяйних відходів встановити практично неможливо, весь тягар захоронення таких відходів покладається на органи місцевого самоврядування та місцеві державні адміністрації. Такий підхід не є цілком правильним, оскільки він не стимулює власників відходів – фізичних та юридичних осіб – належно поводитися з ними. Суб’єкти господарських відносин не зацікавлені в укладанні договорів про вивезення відходів, адже це потребує додаткових витрат. Крім того, штрафи за неналежне поводження з відходами є дуже низькими та неспіврозмірними зі шкодою, яку завдають довкіллю несанкціоновані сміттєзвалища. Це, в свою чергу, і є причиною появи численних сміттєзвалищ, які здійснюють негативний вплив на довкілля.

355

ВПЛИВ ВІДХОДІВ ІНГУЛЬСЬКОЇ УРАНОВИДОБУВНОЇ ШАХТИ НА ДОВКІЛЛЯ Гелевера О. Ф., кандидат географічних наук, доцент кафедри географії та геоекології Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (м. Кропивницький) Шахта «Інгульська» створена 1967 році на базі Мічурінського родовища уранових руд. Розташована у селі Неопалимівка в 8 км на південний схід від м. Кропивницького. На шахті працюють 1400 осіб. Входить до державного підприємства «Східний гірничозбагачувальний комбінат». Видобуток ведеться на глибині 420 метрів, стволи пробиті до 1000м. Зараз за рік шахта видобуває 470 тис т уранової руди, а в період розквіту (1984–1990 рр.) видобувала 1 000800 т на рік. На території Інгульської шахти 2011 року був створений переробно-сортувальний комплекс, що переробляє відходи руди. У ході вторинної переробки руди, відсіюється багата руда, не в значній кількості, а те що залишається використовується як матеріал для доріг 3 класу. З кожним роком видобуток руди зменшувався, це пов’язано з тим що руди бідні на уран, а собівартість видобутку досить висока (рис 1).

1 200 000 1 000 000 800 000 600 000 400 000 200 000 0 1990

1995

2000

2005

2010

2019

Рис 1. Динаміка видобутку уранової руди (тонн) на Інгульській шахті за 1990–2019 роки

Протягом всіх цих років на території шахти утворилися вісім відвалів (рис. 2), з яких шість відвалів – пустої породи (відвали № 1, 2, 3, 4, 5, 7) та два відвали – бідної породи (№ 6 та 8). На ділянці Інгульського рудоуправління накопичено близько 7 млн тонн відвальної породи. Загальна площа, яка зайнята відвалами пустих та забалансових порід складає більше 260 тис. м2 (26 га). Проммайданчик шахти Інгульська розташована в 4-х км від обласного центру м. Кропивницького у південно-східному напрямку, тобто на околиці міста. Навколо проммайданчика відведена санітарно-захисна зона (СЗЗ). За її межами знаходяться відносно сторін світу: на півночі – с. Завадівка, на сході – сільськогосподарські угіддя, на півдні – с. Неопалимівка, у південно-західній стороні – с. Первозванівка, на заході – селище Кізельгур та у північно-західному напрямку – с. Сонячне. До території шахти підведена залізнична колія, по якій у вагонах вивозиться добута уранова руда на подальшу переробку до гідрометалургійного заводу в м. Жовті Води. Через шахту пролягають автодороги, по яким здійснюються автоперевезення для господарчих потреб шахтної служби. Очисні роботи ведуться у поверсі 280–210 м. Руда видається клітьовим підйомом ствола «Північний». Родовище Центральне розкрите двома стволами «Розвідувальноексплуатаційні № 4 і 5», які пройдені на глибину 1048 і 336 м, відповідно, а закладний шурф – 160 м. Горизонтальними виробками родовище розкрите на горизонтах 160, 230 і 300 м. Висота поверху, що відпрацьовується 70 м. Очисні роботи ведуться в поверхах 410, 500–590 і 590–680 м, а гірничо-капітальні – в поверхах 680–770 і 770–950 м. Така схема розкриття Центрального родовища дозволила транспортувати руду під землею до ствола шахти «Північна» Мічурінського родовища, не використовуючи поверхневий комплекс шахт «Ро356

звідувально-експлуатаційні № 4 і 5» для спорудження рудосортувальної установки, розміщення відвалів порожніх порід і складів позабалансових руд [1].

Рис 2. Картосхема шахти Інгульська і прилеглої території [2]: 1– відвал та його номер; 2 – залізниця; 3 – асфальтова дорога; 4 – будівлі, квартали; 6 – напрямок стоку поверхневих вод в р. Інгул; 6 – напрямок руху автотранспортних перевезень; 7 – рослинні насадження; 8 – водойми; 9 – санітарно-захисна зона.

Головними джерелами забруднення навколишнього середовища є такі процеси: 1. Еманація радону; 2. Розвіювання з частинками пилу радіонуклідів на значні відстані (до 650 м) від основного джерела; 3. Скиди забрудненої шахтної води та змив радіоактивних речовин поверхневими водами з забруднених майданчиків у водойми. Рудний пил, який містить радіонукліди урану, утворюється безпосередньо при видобуванні руди. Концентрація рудного пилу залежно від часу, місця і вологості руди, особливо в межах териконів і біля самої шахти, змінюється у дуже широких межах від майже нуля при відсутності гірничих операцій до дуже високих значень при проведенні багаточисельних вибухових робіт. Рудний пил значно впливає на радіаційну ситуацію навколишнього середовища. Крім того, викид радіоактивних речовин здійснюється на висоті 9 м вертикально вгору, що значно збільшує їх радіус поширення. При видобутку уранових руд спостерігається значний вплив на ґрунтовий покрив території. Величезна площа угідь знаходиться під териконами. Вони містять різноманітні елементи, в тому числі і шкідливі. Саме тут спостерігається найбільше пилове забруднення ґрунту. Річний викид пилу від цього джерела складає 2,84 т. Значна частина пилу переноситься на великі відстані, що значно збільшує радіус поширення забруднюючих речовин. Води атмосферних опадів, що стікають з поверхні відвалів профільтровуються через товщу порід, забруднюються та засмічуються і, в свою чергу, забруднюють та засмічують ґрунти. Таке забруднення значно погіршує якість ґрунтів. Оскільки через близько розташовані до території гірничого відводу Інгульської шахти сільськогосподарські угіддя проходить залізнична колія, по якій здійснюється вивезення 357

уранової руди з території шахти в м. Жовті Води на подальшу переробку, а також вітрового рознесення радіоактивного пилу з поверхонь відвалів пустих і збалансованих за вмістом урану порід, що є одним із основних джерел надходження радіонуклідів у довкілля, в тому числі і в ґрунт, сприяючим фактором даного може слугувати відсутність захищення полів лісосмугою зі сторони території Інгульської шахти. У табл 1 наведені дані вмісту природних радіонуклідів у ґрунтах близько розташованих до території гірничого відводу Інгульської шахти сільськогосподарських угіддях на ділянках ближче розташованих (1), на відстані (2) і ще дальше (3) від території Інгульської шахти. Таблиця 1 – Вміст радіонуклідів в ґрунтах близько розташованих до території гірничого відводу Інгульської шахти сільськогосподарських угіддях [2] № поля Ділянки Вміст ПРН, Бк/кг відбору Калій (К40) Радій (Ra226) Торій (Th232) Аеф проб 1 498 17 64 143 1 2 487 18 59 137 3 515 19 61 143 1 569 25 42 128 2 2 508 13 58 132 3 597 16 39 118 1 446 12 56 123 3 2 442 13 51,5 118 3 450 14,5 57 127,5 Контрольне 487 10 37 100 значення Порівняно з контрольними значеннями, що були відібрані за межами зони впливу урановидобувного регіону, видно, що вміст радіонуклідів у ґрунтах перевищує рівень цих значень (К40 – на 2,4 %, Ra226 – на 37,5%, Th232 – на 31,5%, Аеф – на 20,6%) [2]. Вимірювання еквівалентної дози випромінювання (далі ПЕД) виконується для оцінки радіаційної небезпеки та шкідливих ефектів біологічної дії іонізуючого випромінювання при хронічному опромінені людини, а також для оцінки поля іонізуючих випромінювань вільного складу. Одиницею вимірювання еквівалентної дози в системі СІ є зіверт (Зв). Потужністю еквівалентної дози є швидкість накопичення дози на одиницю часу. Дозиметр вимірює ПЕД в одиницях мкЗв/год. Для порівняльного аналізу був виконаний контрольний замір ПЕД, що визначався на відстані 20 км у південно-західному напрямку від урановидобувного регіону, при відсутності джерел радіоактивності, у природній місцевості. Значення ПЕД, пересічно складає 0,07–0,16 мкЗв/год., що дещо перевищує допустимий рівень. Допустимий рівень впливу радіації на населення складає 1 мЗв/рік згідно норм радіаційної безпеки (НРБУ-97). При переведенні з одиниць мЗв/рік в одиниці мкЗв/год., отримуємо: 1 мЗв/рік = 0,12 мкЗв/год. Дозиметричне обстеження біля відвалів пустої та бідної порід проводилось по периметру кожного відвалу на денній поверхні біля його основи на відстані 2–3 м від відвалу. Всі мінімальні значення ПЕД (крім відвалу №3) перевищують допустимий рівень, що свідчить про радіоактивне забруднення території біля підніжжя відвалів і неможливість використання даної території в будь-яких господарських цілях. Окрім того є небезпека рознесення радіоактивного пилу від відвалів природними (вітром, дощовими і талими водами) і техногенними (автотранспортом) чинниками. При проведенні досліджень у с. Неопалимівка біля дворів значення ПЕД коливались від 0,07 до 0,24 мкЗв/год. і в середньому становили 0,14 мкЗв/год. Під час проведення досліджень біля городніх ділянок було виявлено аномальну ділянку з великим гаммавипромінюючим фоном. Значення ПЕД досягали значень 390,4 мкЗв/год., що в 3000 разів перевищує допустимий рівень, мінімальне значення – 1,94 мкЗв/год, пересічно дана ділянка випромінює 43,4 мкЗв/год, що в 360 разів перевищує допустимий рівень. Дана ділянка 358

знаходиться на відстані 40м від найближчого будинку і на відстані 10м від найближчого городу. При дослідженні інших ділянок біля городів с. Неопалимівка значення ПЕД коливались від 0,12 до 0,4 мкЗв/год. і в середньому становили 0,19 мкЗв/год [2]. Аналіз отриманих результатів по дозиметричному обстеженні окремих частин території Інгульської шахти й її околиць дозволив побудувати просторову картину радіаційного фону за середніми значеннями потужності еквівалентної дози на території Інгульської шахти та за її межами (рис 1).

Рис 1. Середні значення потужності еквівалентної дози на території Інгульської шахти та за її межами [2]

Характерним для видобутку урану є те, що майже всі відходи – відвали шахтних порід, шахтні води, газоподібні викиди – це джерела радіаційного забруднення навколишнього середовища. Значне радіаційне забруднення території відбувається при провітрюванні шахт після вибухових робіт, коли в атмосферне повітря потрапляє пил, який містить радіоактивні речовини. Значний вплив мають скиди забрудненої шахтної води та змив радіоактивних речовин водами атмосферних опадів із забруднених майданчиків у навколишнє середовище. Зберігання руди та інших матеріалів, які утворюються під час вилучення урану, також супроводжується радіоактивним забрудненням атмосфери. Зокрема, залишки урановмісних порід після флотаційного відокремлення збагачених ураном фракцій є досить потужним джерелом радіонуклідів, які розсіюються у довкіллі. До найнебезпечніших нуклідів, які потрапляють у довкілля під час цих технологічних процесів, належить радон, полоній-210 і свинець-210. Важливо відзначити, що на гідрометалургійному заводі з руди вилучається лише уран, а супутні йому радій і полоній практично повністю переходять у хвости. Якщо не радіоактивна речовина, наприклад, шматок заліза, знаходиться певний час поблизу радіоактивної речовини, яка здійснює іонізуюче випромінювання переважно у вигляді нейтронів, то така раніше не радіоактивна речовина може перетворитися у радіоактивну. Таке явище отримало назву наведеної радіоактивності. Дуже багато наведених радіонуклідів виникає у ядерних реакторах, а також при ядерних вибухах, коли у довкілля викидається багато нейтронів. До таких активованих нейтронами довгоживучих радіонуклідів, зокрема, належать кобальт-60, вуглець-14, водень-3, ізотопи йоду та деякі інші, які виявляються в зоні роботи атомних реакторів. Ядерні реактори десятки років працюють в умовах дуже сильного нейтронного опромінення. Через дуже інтенсивну наведену радіацію самі реактори необхідно відносити до радіоактивних відходів, причому маса 359

цих відходів часто може бути більшою маси відпрацьованого ядерного палива. Наприклад, конструкції реакторів РБМК-1000, які були встановлені на Чорнобильських блоках, важать по 1850 тонн без води і палива, а за 30 років експлуатації дають 750 т відпрацьованого ядерного палива. Більш сучасні реактори ВВЕР важать 770 тонн [3]. Висновки та пропозиції. Наведена радіоактивність виникає під час виконання робіт з видобування і переробки уранової руди. Техніка, яка тривалий час використовується на цих виробництвах, набуває радіоактивних властивостей, тобто сама стає джерелом випромінювання. Тому після припинення експлуатації урановидобувних шахт на їх місці потрібно створювати радіаційні заповідники, територія яких добре охороняється від самовільного вивезення металевого устаткування та заліснюється. Випадок самовільних розкопок могильника радіоактивних відходів заради металу був зафіксований у Кропивницькому 2017 року. При видобутку уранової руди, її транспортуванні та первинній переробці у довкілля надходять додаткові до природних порції продуктів розпаду урану – альфа-частинки, радій, радон, які також здатні випромінювати альфа-частинки. Іонізуюча здатність і відносна біологічна активність цих частинок досить значна й вся вона витрачається при контакті з першими клітинами середовища, викликаючи їх руйнування. А тому, їх пробіг у тканинах не перевищує кількох міліметрів, чого не достатньо для проходження мертвого шару шкіри, а у повітрі їх пробіг не перевищує 8 см. Тому радіаційний ризик при зовнішньому опроміненні альфа-частинками відсутній. Небезпеку створює лише внутрішнє опромінення, коли радіоактивний матеріал потрапляє до організму людини з їжею, водою або повітрям. Таке можливе при пиловому перенесенні радіонуклідів. Для запобігання цього необхідно всі об’єкти уранового виробництва «заховати» у ліси – санітарно-захисні смуги заліснити. Оскільки багато радіонуклідів калію, кальцію, фосфору та інших радіоактивних елементів привноситься у населені пункти з полів, всі поля, дороги повинні бути обсаджені лісосмугами. Вулиці та тротуари у населених пунктах треба обсаджувати деревами, перетворюючи їх на тінисті алеї. Література: 1 ВостГОК. История и современность в фотодокументах / Под общей редакцией генерального директора ГП «ВостокГОК» А. Г. Сорокина – Д. : ООО «Издательство дом «Стилус», 2011. – 96 с.

2 Ляшенко В. І., Топольний Ф. П., Мостіпан М. І., Лісова Т. С. Екологічна безпека уранового виробництва (За редакцією доктора біологічних наук, професора Ф. П. Топольного), Кіровоград : КОД, 2010. – 215 с.

3 Топольний Ф. П., Гелевера О. Ф. Життя в краю підвищеної радіації, Кропивницький : Видавець Лисенко В.Ф., 2019. – 126 с.

4 Цимбалюк О. М., Тарасюк О. Є. Еволюція системи радіаційної безпеки в рекомендаціях МКРЗ 2007 року //Вісник гігієни та епідеміології,т. 11, № 2, Донецьк, 2007. – С. 259–263. ЗАБРУДНЕННЯ БЕРЕГІВ ДНІСТРА І ВОДОСХОВИЩА ПЛАСТИКОМ: ДВА АСПЕКТИ ОДНІЄЇ ПРОБЛЕМИ Коржик В. П., кандидат географічних наук, старший науковий співробітник, заступник директора з науково-дослідної роботи Національний природний парк «Хотинський» (м. Хотин, Чернівецька обл.) Реально і фактично Дністерське водосховище є осередком акумуляції забруднюючих речовин у всіх їх фазових станах, що зносяться зі щільно заселених і інтенсивно освоєних регіонів басейну верхнього Дністра (Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська, Чернівецька, Вінницька області). Основні види твердих забруднюючих речовин – ПЕТпляшки, різноманітні пластикові вироби, що повільно розкладаються і візуально спотворюють вигляд узбережних ландшафтів. Основна зона акумуляції знаходиться у зоні виклинювання водосховища та періодичного коливання рівня води в руслі внаслідок регулярних 360

повеней та технічного регулювання греблею Дністерської ГЕС. У середньо-нижній частині водосховища основна маса відходів накопичується суцільним шаром до 0,5–0,7 м товщини у затонах та заливах в устях невеликих приток та ярів. Додатковим чинником накопичення є густа деревно-чагарникова рослинність вздовж берегів, що механічно затримує увесь непотріб і перешкоджає видаленню. Національний природний парк «Хотинський» (надалі – НПП) територіально є установою кластерного типу протяжністю 180 км, розміщеною вздовж Дністра і водосховища у межах трьох адміністративних районів Чернівецької області. 60% території парку становить водне плесо Дністра та Дністерського водосховища в межах Чернівецької області, включене до його складу без вилучення, але підпорядковане Дністровському басейновому управлінню водних ресурсів (БУВР). Саме тому всі екологічні проблеми і негаразди цих водойм є чи не основними для НППХ. Важливим поточним обов’язком НПП є забезпечення належного санітарноекологічного порядку на підпорядкованих ділянках узбережжя. Шкідливість довготривалого розкладання пластичних матеріалів у природному середовищі доведена і не вимагає додаткового пояснення. Проте це завдання є системним по своїй суті, вимагає зусиль державних і недержавних установ, органів місцевого самоврядування декількох областей і повинно вирішуватись на законодавчому рівні. На жаль, в Україні в цілому ще не вирішене питання обмеження використання ПЕТ-тари, збирання і переробки цієї цінної вторинної сировини. Це є негативним аспектом загальної проблеми оптимального використання сировинних ресурсів. З іншого боку, пластикові рештки є цінною вторинною сировиною, якою не варто нехтувати. Основним джерелом їх надходження до «сміттєвого баку» Дністерського водосховища є невпорядковані стихійні сміттєзвалища поблизу русел всіх незарегульованих водотоків, звичайна людська недбалість і екологічна неохайність в осередках рекреації. В оптимістичному варіанті постає завдання визначення фізичних запасів накопичуваної сировини [2, 3, 4], що надасть підстави для розрахунків економічної ефективності застосування тих чи інших варіантів технічного вирішення проблеми. З набутого досвіду проведення масових екологічних акцій, підрахунок динамічних запасів забрудника-сировини може здійснюватись таким чином: - помісячне обстеження контрольних ділянок берегів з підрахунком кількості привнесеного сміття і інтерполяцією результатів на подібні ділянки; - періодичне проведення акцій по повному відловленню накопиченого сміття у бухтах і затонах водосховища з подальшим моніторингом ситуації; - візуальний контроль за кількістю пропливаючих крізь контрольний створ ПЕТ-пляшок; - встановлення уловлюючих сіток-бонів поперек русла Дністра у верхній частині водосховища при максимальному напірному рівні води в ньому і моніторинг кількості перенесеної тари при повенях, середньому та межінному рівнях; - проведення аналогічних спостережень на основних притоках Дністра в межах водосховища (Збруч, Смотрич, Ушиця та інші) для кореляції загальних показників. Отримані таким чином результати стануть основою для розрахунку економічності проектованих заходів по утилізації пластикової тари і плануванні конкретних заходів по покращенню загальної екологічної ситуації. За нашими спостереженнями, кількість перенесених ПЕТ-пляшок коливається у відповідності з гідрометричним режимом Дністра. Близько 80% припадає на повені та періоди з відносно великими витратами води, коли пластикові відходи змиваються дощовими водами з площ водозборів. У меженеві сезони інтенсивність надходження різко зменшується і практично припиняється після утворення льодового покриву. Під час невеликих підйомів води нами у створі автодорожнього моста через Дністер біля сіл Атаки – Жванець зафіксоване щохвилинне пропливання у середньому 15–20 ПЕТпляшок. За добу до водосховища потрапляє 25920 пляшок. Середньорічна кількість діб з підвищеною водністю становить 40–50, що призводить до накопичення щорічно близько 1166400 штук, без урахування пошкоджених і не плавучих пляшок, що накопичуються на узбережжі і не транспортуються безпосередньо до водосховища. Наші попередні розрахунки [4] 361

були відкориговані в бік зменшення об’єму накопичуваної сировини. Саме тому специфічні узбережно-аквальні ландшафти [5] першочергово зазнають негативного впливу пластикових відходів і є найбільш вразливими. Звичайно, вся ця маса вітрами й течіями мігрує по всій площі водосховища, локально накопичуючись в придатних для цього місцях. Тому основною проблемою боротьби із засміченням є збирання пластикового мотлоху з поверхні 180-кілометрового водосховища та декількох сотень кілометрів його узбережжя. Реально це можливо лише при наявності декількох обладнаних сітками й кранами барж на господарському балансі зацікавлених організацій, адже такі заходи при ймовірному скороченні масового вживання ПЕТ-пляшок у найближчій перспективі будуть скороминучі й економічно невиправдані. До того ж, необхідні локальні пункти по прийманню, сепарації і пресуванню пляшок, які вимагають певних фінансово-матеріальних витрат на їх утримання. Важливим є пошук зацікавленого кінцевого споживача вторинної сировини. Іншим резервом формування запасів ПЕТ-сировини є триваюча засміченість узбережних лісів побутовим сміттям, у структурі якого пластикові рештки сягають 20–30% об’єму. Це характерно для всіх прилеглих до населених пунктів окраїн лісів. На терені НППХ найбільш зазнають цього лиха ділянки, безпосередньо прилеглі до населених пунктів (м. Новодністровськ, с. Кормань, Грушівці, Бабин та інші). Засміченість можна поділити на центровану (в місцях можливого під’їзду транспорту) та дисперсну (розпорошену по території рекреації, особливо в місцях влаштування стаціонарних пунктів). З такими порушеннями служба державної охорони парку веде посильну боротьбу. Безперечно, більша частина вини в цьому лежить на місцевих органах влади, які повинні утримувати існуючі офіційні сміттєзвалища у порядку і організовувати централізоване збирання і вивезення сміття. Слід відмітити, що завдяки зусиллям служби охорони НППХ протягом останніх років засміченість лісів відчутно зменшилась, хоча резерви ПЕТ-сировини ще залишаються значущими. Окремо стоїть питання засмічення лійок в регіонах поширення карстових процесів (Хотинський, Заставнівський, Кіцманський райони Чернівецької області, Боршівський, Заліщицький, Бучацький, Монастириський райони Тернопільської області, Городенківський, Тлумацький, Тисменицький райони Івано-Франківської області), де традиційно влаштовувались офіційні та несанкціоновані сміттєзвалища з превалюванням у структурі сміття в останні десятиріччя пластикових відходів. Це вкрай небезпечна практика поводження з відходами, оскільки під пряму загрозу підпадають підземні карстові води, які в цих регіонах часто правлять за єдине джерело централізованого водопостачання [1]. Запаси накопичених ПЕТпляшок тут достатньо серйозні і можуть зацікавити потенційних переробників цієї сировини. Для НПП як молодої і ще економічно слабкої установи вихід із цієї ситуації слід шукати у організаційно-техніко-економічній площині. Підтримання чистоти берегів і водойм може бути дієвим в разі знайдення прийнятних варіантів утилізації пластикових відходів на власних чи кооперативних переробних виробництвах, досягаючи подвійної екологоекономічної користі. Найефективнішим засобом різкого зменшення пластикового забруднення є запровадження економічних методів, зокрема запровадження за прикладом деяких країн, достатньо високої залогової ціни за кожну ПЕТ-пляшку. Доволі надійним засобом є роздільне збирання відходів з гарантованим подальшим вторинним застосуванням сировини. Література: 1. Коржик В. П. Карст і печери Буковини. Проблеми моніторингу, охорони і використання. – Чернівці : Зелена Буковина, 2007. – 304 с.

2. Коржик В. П. Оцінка економіко-ресурсного потенціалу забруднення берегів Дністерського водосховища / Матеріали II Всеукраїнської наук.-практ. конфер. «Проблеми природоохоронного менеджменту територій з інтенсивним веденням господарства, прийнятих до складу національних природних парків». – Кременець : Папірус-К, 2013. – С. 36–38.

3. Коржик В. П. Узбережно-аквальні комплекси – реалії сучасного ландшафтного буття / Матеріали Всеукраїнської наук.-практ. інтернет-конференції (з міжнародною участю) «Сучасні проблеми розвитку природничої географії України». – Вінниця, 2020. – С. 24–30.

362

ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ ВІДХОДАМИ В АГРОЕКОСИСТЕМАХ Дмитрук Ю. М., доктор біологічних наук, професор, завідувач кафедри Черлінка В. Р., доктор біологічних наук, доцент, доцент Кафедри агротехнологій та ґрунтознавства Осадчук В. Д., кандидат сільськогосподарських наук, директор Буковинської державної сільськогосподарської станції НААН Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича На другому етапі реалізації Національної стратегії управління відходами в Україні серед низки заходів передбачено розроблення методичних рекомендацій з управління відходами для центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, суб’єктів господарювання, громадськості тощо та підвищення рівня поінформованості заінтересованих сторін шляхом проведення інформаційно-просвітницьких кампаній, виконання програм інформування громадськості та консультаційних заходів з метою роз’яснення вимог законодавства щодо управління відходами, усвідомлення переваг мінімізації обсягів утворення відходів, забезпечення екологічно безпечного поводження та впровадження належної практики управління відходами; стимулювання перероблення побутових відходів; відходів біологічного походження [1]. Ця ж Стратегія передбачає «…Розроблення та встановлення вимог щодо внесення компосту в ґрунт, в тому числі щодо здійснення контролю за якістю ґрунтів; розроблення технічних умов щодо внесення тваринних екскрементів у ґрунт, в тому числі вимог до їх якісного складу, норми витрат для різних культур, періодів і методів застосування, методик здійснення контролю за якістю ґрунтів; впровадження сучасних технологій внесення тваринних екскрементів у ґрунт і поступова заміна обладнання, що використовується для цього…». В проекті Закону «Про управління відходами» наводиться перелік операцій з відновлення відходів. Серед них є, по-перше, «Рециклінг/відновлення органічних речовин, що не використовуються як розчинники, у тому числі компостування та інші процеси біологічної трансформації, а також підготовка до повторного використання, газифікація та піроліз, коли компоненти використовуються як хімікати та відновлення органічних матеріалів у вигляді засипки» і, по-друге, «Оброблення ґрунту, що сприяє веденню сільського господарства чи поліпшує стан навколишнього природного середовища». Найперше, для досягнення поставлених цілей доцільно враховувати положення основних керівних документів, розроблених ФАО для стійкого управління ґрунтами («Всесвітня хартія ґрунтів»; «Добровільні керівні принципи сталого управління ґрунтами»; «Міжнародний кодекс поведінки в галузі стійкого використання добрив і управління ними»; «Глобальна оцінка впливів засобів захисту рослин на функції ґрунтів і ґрунтові екосистеми»; «Статус світових ґрунтових ресурсів» тощо та чимало регіональних розробок, як наприклад, «Керівництво для фермерів з компостування»). Сьогодні інтенсивні системи землеробства як у тваринництві, так і в рослинництві генерують величезну кількість біологічного матеріалу в районах зосередження виробництва, що вимагає системного управління ним, оскільки не завжди можливо повністю використовувати його для удобрення сільськогосподарських культур. Також розвиток нових галузей промисловості, процесів і матеріалів збільшив різноманітність органічних відходів, які підлягають обробці. Все це потребує нових технологій очищення, адаптованих до цих нових відходів та накопичень. Сільське господарство істотно залежить від синтетичних добрив, але їх використання призводить до значного впливу на навколишнє середовище. Тому заміна поживних речовин із мінеральних добрив продуктами, що отримуються з відходів, є актуальною потребою. Однак визначення ефективності удобрення органікою досить складне завдання, оскільки існує залежність від циклів мінералізації–іммобілізації, процесів розчинення та поглинання та шляхів втрат у ґрунтових системах (газоподібні викиди, поверхневий стік, вилуговування). Основні завдання управління поводженням з відходами в агроекосистемах полягають у вирішенні проблем, пов'язаних з наступним [2–3]: 363

1. Доступність поживних речовин (N і P) від органічних відходів: ефективність добрив та цикли живлення ґрунту для ефективної заміни мінеральних добрив.

2. Технології очищення для повторного використання відходів: відновлення поживних речовин та цінних сполук (біопереробний завод), анаеробне перетравлення та компостування для отримання якісної продукції.

3. Присутність полютантів або небезпечних сполук в органічних відходах: біодоступність, токсичність, оцінка ризику ґрунту та біологічна трансформація під час процесів обробки відходів для безпечності харчових продуктів.

4. Екологічні наслідки газоподібних викидів – аміаку (NH3), парникових газів, біоаерозолів, твердих речовин, запахів тощо – та їх пом’якшення.

5. Вплив органічних відходів на секвестрацію Карбону ґрунтами, мікробне та біорізноманіття загалом і функції ґрунтів. В більшості випадків відходи (не тільки агровиробництва, але й промислові та побутові) контактують з ґрунтовим покривом, а тому в системі управління відходами важливе місце належить особливостям ґрунтів – їхні фізичні, хімічні та біологічні властивості. Останні, безумовно, є продуктом конкретної екосистеми. Важлива не тільки інформація про властивості ґрунтів, але й про глибину залягання ґрунтових вод, склад ґрунтоутворюючих порід, потужність ґрунтового профілю, приуроченість до вододільної, схилової чи транзитної екосистеми. Нагадаємо, що повномасштабне ґрунтове обстеження проводилося майже 60 років назад і тільки для земель сільськогосподарського призначення. А полігони для захоронення відходів часто приурочені саме до необстежених ділянок, наприклад земель лісів. Крім того, в Україні відсутній реальний ґрунтовий моніторинг, а тому немає достатньої бази даних, яку б можна було використати при виборі місця для полігону. Власне, не усвідомлюючи, людина тривалий час використовує функціональні можливості ґрунтів у своїх цілях. Згадаємо, що серед функцій ґрунтового покриву – його роль як біосферного (геомембранного) фільтру та буферної системи є основною для визначення здатності конкретного ґрунту не тільки протистояти забрудненню, але й «буферити» (зменшувати) його. Останнє відбувається за рахунок буферної здатності ґрунтів, внаслідок чого полютанти змінюють свої властивості чи переходять в недоступний для біоти стан та можуть на тривалий час фіксуватися ґрунтом. Інфільтрація води через профіль ґрунтів відбувається досить повільно, що сприяє очищенню не тільки природних (дощ, сніг, поверхневі води), але й за певних умов навіть стічних вод. При цьому активно функціонують біологічні чинники очищення – мікробіота насамперед, дія якої істотно зменшує загрози забруднення. В такому контексті завдання полягає у підтриманні природньої аерації та інфільтрації ґрунтів. Деградація вказаних фізичних властивостей відбувається, найперше, при ущільненні, екрануванні ґрунтів, оранці схилових земель. Фізична та хімічна деградації супроводжується біологічною – при зміні кислотності, окисно-відновного потенціалу, пористості, рівноважної щільності, аерації та проникності ґрунтів, активність мікробіоти зменшується, процеси біологічного розкладу слабшають. Цьому сприяють і нестача елементів живлення та органічної речовини, отож відходи рослинництва і тваринництва є одночасно джерелом живлення для організмів, які населяють ґрунт, незалежно від способу його використання. Зрозуміло, що істотне навантаження відходами, коли вони повністю і на значну глибину перекривають ґрунти, може цілком припинити здатність ґрунтового покриву виконувати свої функції. Бо при цьому не тільки відбувається екранування та ущільнення ґрунтів, але й змінюються чинники функціонування ґрунтової біоти, що призводить до її цілковитої загибелі чи докорінної зміни популяції (наприклад, аеробні угрупування – на анаеробні). Рівночасно ми повинні усвідомлювати небезпеку зменшення ґрунтового біорізноманіття внаслідок імпактів всіх видів відходів на ґрунтовий покрив. Хімічні реакції (сорбція-десорбція, іонний обмін, хелатоутворення та комплексоутворення тощо), які відбуваються у ґрунтах, визначають хід утилізації органічних відходів. Побічна продукція таких реакцій (наслідки мінералізації зокрема) закріплюється ґрунтом, виноситься у ґрунтові води, стає частиною колообігу хімічних елементів. При цьому токсич364

ність відходів переважно зменшується чи іноді цілком нейтралізується. Останнє стосується ґрунтів у природному стані. В системі управління органічними відходами (окрему групу становлять «Побічні продукти тваринного походження», поводження з якими регулює відповідний Закон) важливо враховувати такі природні чинники як вологість і температура, які кардинально впливають на інтенсивність мікробіологічної діяльності, а тому й на швидкість розкладу відходів і їх нейтралізацію. Тобто в холодну та суху пору року органічні відходи триваліший період будуть зберігати свої шкодочинні показники. Якщо ж при цьому відходи розміщуються на схилових і відкритих для вітрів ділянках, то є ймовірність міграції полютантів. При нестачі вологи, мікробна активність різко зменшується, отож для посилення мінералізації доцільно підтримувати певний рівень вологозабезпеченості. Одночасно необхідно підтримувати і достатню аерацію ґрунту. Здавалося б найпростіше в методології управління відходами – це зменшення площ, які займають полігони відходів і стихійні звалища. Проблема, як і у всьому світі, полягає в тому, що часто продуктивні екосистеми (за природною родючістю ґрунтів) виводяться з використання в агровиробництві, тобто скорочуються площі земель придатних для сільського господарства, знижується потенціал виробництва продовольства, але не тільки. В екранованих та перетворених ґрунтах зменшуються можливості як екосистемних послуг, так і їхньої функціональності, що несе глобальні ризики. Великого значення набувають інформативні заходи для пересічних громадян та ОТГ. Розроблені ФАО «Рекомендації щодо компостування органічних відходів», наприклад, повинні бути доступні на найнижчому рівні окремих господарств і сімей, в яких на сьогодні більшість органіки спалюється, а не переробляється. Водночас є місце і для спалювання (піролізу) органіки, але не будь-де, а в установках, які продукують біовугілля [4]. У цьому процесі є чимало переваг, зокрема зниження викидів парникових газів та пом’якшення змін клімату, покращення властивостей ґрунтів і його якості загалом та зменшення забруднення та відходів – мас біоматеріалу. Вуглець, зафіксований у біовугіллі, стабільніший, включається в цикли, пов’язані з ґрунтовим покривом. Пам’ятаючи про мільйони тон органіки, яка, не зважаючи на законодавчі обмеження, «дбайливо» спалюється в господарствах всіх видів, найбільше в приватних, виробництво біовугілля матиме вагомі перспективи. Отже, рекомендації щодо утилізації відходів в агроекосистемах, насамперед органічних, повинні розроблятися відповідно до конкретних особливостей ґрунтів і їх розміщення в певних ареалах. Саме цим визначатиметься фільтраційна здатність і буферність ґрунтового покриву, а тому, й можливості ефективного управління відходами. Література: 1. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/820-2017-%D1%80#n8 2. BURTON, C. H.; TURNER, C. (editors) (2003) Manure management – treatment strategies for sustainable agriculture; second edition Silsoe Research Institute, Wrest Park, Silsoe, Bedford, UK. 490 pages.

3. Mossa A. et. al. The response of soil microbial diversity and abundance to long-term application of biosolids // Environmental Pollution.

Vol. 224, pp.

16–25; https://doi.org/10.1016/j.envpol.2017.02.056 4. https://regenerationinternational.org/2018/05/16/what-is-biochar/ ПРОДУКТИ ДЕСТРУКЦІЇ ПОЛІМЕРІВ І ПОЛІМЕРНИХ ВІДХОДІВ, ЇХ ЗВ’ЯЗОК ІЗ ЗАХВОРЮВАНІСТЮ ТА ВПЛИВОМ НА НАЩАДКІВ Малишевська О. С., кандидат технічних наук, доцент кафедри гігієни та екології Івано-Франківський національний медичний університет Аналізом встановлено, що чіткою та стабільно зростаючою є світова тенденція до посилення техногенного навантаження на всі компоненти біосфери, викликана впливом полімерів, 365

які входять до складу твердих побутових відходів. За останні 65 років виробництво полімерів зросло в 216 разів з 1,7 млн т в 1954 році до 368 млн т в 2019 році, а частка у відходах з < 1% в 1975 році до 32% у 2019 році. Особливої гостроти проблема набула в країнах пост радянського простору, у яких на полігони та звалища потрапляє більше 90% ТПВ. Полігони та звалища ТПВ відносять до техногенних об’єктів, які мають найвищий ступінь впливу на компоненти біосфери та людину [1]. Провідні українські вчені вважають, що проблема еколого-гігієнічної безпеки поводження з ТПВ, до складу яких входять полімери, та розробка рекомендацій для мінімізації їх несприятливого впливу на довкілля та здоров’я населення на сучасному етапі продовжує залишатись надзвичайно необхідною. Тому дослідження за цим напрямком не втрачають актуальність і потребують подальшого розвитку. Найбільшої шкоди завдає людині і тваринам спалювання полімерів. Під час спалювання органічного сміття в атмосферу виділяється безліч небезпечних для здоров’я людини речовин. Основним компонентом диму є чадний газ, або монооксид вуглецю (СО), який є дуже хімічно активною і небезпечною для людини сполукою. Він легко зв’язується з гемоглобіном крові, блокує постачання кисню до тканин, внаслідок чого настає гіпоксія. Крім того, коли вологість повітря сягає понад 95%,мікрочастинки, що виділяються у процесі неповного згоряння сміття, зв'язуються з водяною парою. Чим дрібніша частинка, тим швидше вона проникає в легені і більшої шкоди може завдати [2]. Під час спалювання полімерів виділяються поліциклічні сполуки, котрі володіють мутагенним і канцерогенним ефектами. Найшвидшу реакцію в людському організмі викликають «ірританти», які подразнюють нервові закінчення в бронхах,провокуючи задуху. Вони становлять найбільшу загрозу для людей з ГРЗ, астмою, хронічними бронхітами та алергією будь-якого генезису. Також викликають почервоніння та сльозотечу очей, приступи нападів кашлю. Але найнебезпечнішими продуктами горіння органічних відходів є поліароматичні вуглеводні. До них відносять бенз[а]пірен, що належать до найвищого – I класу небезпеки і володіє найбільшою, в порівнянні з іншими спорідненими речовинами, канцерогенністю [3]. Вкрай небезпечно спалювати будь-які полімери, бо в процесі їх горіння виділяються ціаніди, які є причиною більшості летальних випадків під час побутових пожеж. За низьких температур горіння (нижче 600 °С) поліуретанові піни утворюють щільний, задушливий, жовтуватий дим, що містить ізоціаніди – найсильніші алергени і подразники [4]. У зв’язку з дешевизною технології та унікальними фізико-механічними властивостями широко застосовують полімер на основі полівінілхлориду (ПВХ). З нього виготовляють практично все: від дитячих іграшок, килимових покриттів до пластикових дверей і вікон. Під час виробництва ПВХ використовують хлор, тому в процесі наргівання ПВХ виділяється велика кількість діоксинів. Відомо, що килимові покриття і лінолеум із ПВХ за кімнатної температури виділяють вінілхлорид до 6 місяців із моменту виготовлення. З ПВХ роблять і різні види упаковок для харчових продуктів. З 2009 р. в пляшки з ПВХ заборонено розливати алкоголь та слабоалкогольні напої, з 2013 року – будь-які напої. Вінілхлорид активно переходить в алкоголь, будь-які напої та воду. Кількість отрути, що перейшла в напій, залежить від тривалості зберігання напою в тарі з ПВХ [3]. Під час невеликого нагрівання, в процесі хімічних реакцій, за якого хлор вступає в контакт з органічними сполуками, утворюються найнебезпечніші з відомих на сьогодні отруйні речовини діоксинового ряду. Ці речовини викликають безліч захворювань: уражають імунну систему, печінку, мозок і шкіру. Потрапивши до організму жінки, вони можуть вплинути на здоров’я, ріст і розвиток її майбутньої дитини. Діоксини є універсальними клітинними отрутами, вражаючи всі види тварин і більшість рослин. Вони надзвичайно стійкі до хімічного і біологічного розкладання, зберігаються в довкіллі протягом десятків років і безперешкодно переносяться по харчових ланцюгах «грунт – рослина – травоїдна тварина – людина» [5]. Окрім цього, в процесі спалювання та самозаймання на звалищах полімерної упаковки в навколишнє природне середовище потрапляє бісфенол-А (BPA) – високотоксична, канцерогенна речовина із високим ступенем мутагенності. Потрапляючи до організму людини, бісфенол-А легко зрушує гормональний баланс, що проявляється порушенням 366

діяльності імунної і нервової систем, зниженням репродуктивної функції, виникненням онкологічних захворювань, ожирінням, діабетом тощо [3]. Крім проблем на суходолі, полімерна упаковка викликає екологічно-кризові явища і в морських акваторіях. Збираючись на суші, пластикові відходи під впливом природних явищ потрапляють у водні артерії, а з ними у моря та океани. Морські течії переносять відходи на сотні кілометрів, де вони утворюють величезні острови, що несуть реальну загрозу для існування морських екосистем. Сотні птахів, риб і черепах приймають полімерні відходи за щось їстівне, у результаті спостерігається їх масова загибель у місцях локалізації «островів полімерного сміття». Відзначається, що в тілах близько 43% загиблих морських мешканців, 86% морських черепах і 44% птахів та 35% риби виявлено частинки пластику [6]. Організм дорослої людини складається майже на 65% із води, тому для підтримки його належного функціонування слід щоденно споживати значну кількість якісної питної води. У більшості випадків воду з громадського водогону без попередньої термічної обробки споживати не варто. Така ситуація пов’язана з неналежною якістю природної води, її підготовки і очищення, станом труб системи водогону, що у багатьох населених пунктах вичерпала свій робочий ресурс. А організму життєво необхідна «жива» вода. Саме тому щорічно фіксується зростання світвого споживання бутильованої води [2]. Однак, якість питної бутильованої води залежить від багатьох чинників, серед яких основними є умови транспортування і зберігання готової продукції. Велике значення має якість і вид тари, що використовується для фасування і зберігання води. Найбільше, до 60%, усієї питної води, фасують у ПЕТФ-пляшки. У виробництві ПЕТФ-упаковки для надання їй гнучкості використовують ефіри фталевої кислоти (фталати). Під час виготовлення бутлів із полікарбонату застосовують пластифікатор бісфенол-А (ВРА), що поєднує властивості міцності і оптичної прозорості. Дані речовини здатні переходити з матеріалу, в якому знаходяться, в рідини, що з ними контактують, у тому числі питну і мінеральну води. Проблема міграції ВРА і фталатів наразі привертає особливу увагу науковців, контролюючих організацій та громадськості в зв'язку з великим обсягом виробництва виробів з полімерів і встановленим можливим негативним впливом на стан здоров’я людини [4]. Особлива роль фталатів і ВРА у впливі на організм людини обумовлена їх здатністю зв’язуватися зі специфічними рецепторами. BPA може змінити гормональний баланс, безпосередньо взаємодіючи з гормональними рецепторами, зокрема з рецептором естрогену α (ERα) і ERβ або ферментами, що забезпечують метаболізм цих гормонів. BPA може також виступати в якості антагоніста рецептора гормона щитоподібної залози. Це обумовлено тим, що подібно до стероїдних гормонів фталати і ВРА є за своєю структурою фенолами або містять еквівалент фенолу. Тому, «маскуючись» під природні статеві гормони, вони володіють здатністю «втручатися» в регуляцію репродуктивної функції, викликаючи зміни строго регламентованого характеру прямих і зворотних зв’язків між гіпоталамусом, гіпофізом і гонадами, а також гормонозалежними структурами інших органів. Тому фталати і ВРА можна віднести до ендокринних деструкторів [5]. Безпечна доза ВРА – 50 мкг/кг/добу, однак за результатами досліджень [3] було доведено негативні ефекти менших доз. В експериментальних дослідженнях на самках пацюків і кроликів встановлено, що під впливом фталатів пригнічується секреція естрадіолу, з’являються розлади естрального циклу, порушення фолікулогенезу з формуванням полікістозу яєчників. У самців під впливом введених в організм фталатів змінювалася реакція клітин Сертолі на дію фолікулостимулюючого гормону (ФСГ), порушувався сперматогенез, знижувалася концентрація і рухливість сперматозоїдів. Це дало підставу говорити про наявність у них антиандрогенних властивостей. У фталатів і продуктів їх метаболізму також виявлена естрогенна активність. Ознаки утеротропного ефекту були відзначені під час введення ВРА статевонезрілим пацюкам і мишам [8]. У дослідженнях впливу фталатів на репродуктивне здоров'я людини, зокрема на розвиток хлопчиків, виявлено, що підвищені концентрації фталатів у сечі вагітних призводять до фемінізації їх чоловічого потомства в майбутньому, що доводить фемінізуючий вплив фталатів на статевий розвиток немовлят чоловічої статі. Національний дослідницький комітет США (National Research Council) виділив «Фталатний синдром», який включає наступні симптоми: безпліддя, зниження продукування сперми, крипторхізм, гіпоспадії, порушення формування сечостатевої системи [5].

367

У дослідах in vitro встановлено здатність ВРА посилювати проліферацію естрогеночутливих клітин раку молочної залози людини. Крім того, низькі концентрації BPA можуть викликати проліферацію клітин раку передміхурової залози [5]. Дослідження, проведені на людях, свідчать про вплив рівня фталатів і ВРА на рівень гормонів щитоподібної залози, а саме: чим більша концентрація ВРА, тим менший рівень гормонів щитоподібної залози. Чим більший рівень метаболітів ВРА в сечі, тим більше виражені симптоми дефіциту уваги і явища гіперактивності у дітей. Також встановлено, що пренатально вплив фталатів негативно позначається на психічному, моторному та поведінковому розвитку дітей дошкільного віку [9]. Встановлено також кореляційну залежність між передчасним статевим дозріванням дівчаток і впливом фталатів. Пренатально вплив фталатів корелює з низькою масою тіла дітей під час народження. До того ж низька маса тіла новонароджених є основною причиною смерті дітей у віці до 5 років і збільшує ризик формування серцево-судинних і метаболічних захворювань у зрілому віці. За даними дослідників з Мічиганського університету, у жінок з передчасними пологами рівень фталатів у сечі в середньому в 3 рази був вищим, ніж у жінок, які народили вчасно [9]. На даному етапі питання про безпеку ВРА і фталатів для здоров'я людини залишається відкритим. У 2010 р Управління з контролю за якістю харчових продуктів і лікарських препаратів (FDA, США) офіційно визнало шкоду ВРА для здоров’я людини. А 30 вересня 2010 р EFSA (European Food Safety Authority) повторно визнано, що використання BPA для покриття ємностей, що контактують із напоями та продуктами харчування є безпечним для здоров’я людини. У 2010 році Канада стала першою країною в світі, яка, сповідуючи принцип перестороги, офіційно внесла BPA в список небезпечних хімічних речовин. Все це підтверджує необхідність виключення нецивілізованої утилізації полімерів, необхідність розробки і масового впровадження екологічно безпечних технологій механічної переробки полімерних відходів. Література: 1. Огляд навколишнього середовища та здоров’я звернення з відходами: Тверді побутові відходи и подобні відходи.

2. Огляд екологічних та медичних наслідків поводження з відходами: муніципальні тверді відходи та аналогічні відходи. ЕКОЛОГО-СОЦІАЛЬНІ АСПЕКТИ РОЗДІЛЬНОГО ЗБИРАННЯ ПОБУТОВИХ ВІДХОДІВ У МІСТАХ Ящук Л. Б., кандидат хімічних наук, доцент кафедри екології Черкаський державний технологічний університет Актуальним питанням у сфері охорони навколишнього середовища є поводження з відходами. Роздільне збирання побутових відходів здійснюється їх власниками, згідно з методикою роздільного збирання побутових відходів, яка затверджена наказом Мінрегіону від 01.08.2013 № 133. Положення цієї методики застосовують під час розроблення схем санітарного очищення населених пунктів, місцевих програм поводження з побутовими відходами, виконання техніко-економічних обґрунтувань впровадження сучасних технологій поводжень з побутовими відходами. Вирішення проблеми поводження з твердими побутовим відходами (ТПВ) передбачає розроблення та впровадження відповідних програмних заходів, які повинні забезпечити поступове втілення запланованих дій. На сьогоднішній день найбільш поширеним способом знешкодження комунальних відходів в нашій країні залишається їх поховання на полігонах або не облаштованих звалищах. Експлуатація звалищ, які не мають елементарних природоохоронних споруд, з соціальної точки зору є протипоказана, з природоохоронної – небезпечна. Полігонний метод знешкодження твердих побутових відходів технологічно не складний, однак потребує великих земельних площ, експлуатаційних і транспортних витрат. Ви368

щевказані класичні методи знешкодження комунальних відходів (контейнер сміттєвоз – звалище – рекультивація) сьогодні малоефективні і мають велику кількість недоліків, серед яких: - економічні витрати на боротьбу з наслідками згубного впливу звалищ,; - під звалища залучаються нові величезні площі земель. Кількість звалищ безперервно збільшується; - розкладені на звалищах ТПВ та промислові відходи проникають у грунт, викликаючи серйозні наслідки забруднення підземних вод; - продути горіння, що утворюються при спалюванні сміття провокують тяжкі захворювання у людей, сприяють утворенню щільної димової завіси; - після спалювання відходів залишається отруйний попіл, який, згодом, теж доводиться утилізувати одним з вище перерахованих способів. Вказані недоліки переконливо показують, що існуючі зараз способи утилізації відходів чинять згубний вплив на довкілля, та йдуть в розріз із економічним і соціальним станом в державі. В Україні реалізація політики в галузі переробки різного виду відходів утруднена з багатьох взаємопов’язаних причин. Аналізуючи сучасну ситуацію з роздільного збору відходів в Україні в цілому та окремо в м. Черкаси можна зробити висновок, що без активного інформування населення неможливо досягнути поставлених цілей та успіху в цій справі. Інформаційно-виховні кампанії відіграють важливу роль на всіх стадіях втілення систем і програм поводження з ТПВ та повинні проводиться першочергово, ще до початку роздільного збору та інших передбачених заходів. Для виявлення ставлення населення до питання екологічної безпеки міста було проведено опитування 200 респондентів віком від 20 до 60 років. Результати опитування у вигляді узагальнюючої діаграми представлені на рисунку. Слід заважити, що 78% опитаних знайомі з питанням роздільного збирання, 16% опитаних зовсім не обізнана в цьому питанні і причиною є не достатня просвітницька діяльність щодо роздільного збирання ТПВ. Більша половина опитаних готова до роздільного збирання ТПВ (61%), що свідчить про успішний майбутній результат при грамотному підході до цієї проблеми, створенні та впровадженні зручної системи, а також підтримці засобів масової інформації та державних установ. Негативним є те, що частина опитаних відмовляється від роздільного збирання (17%), що може свідчити про відсутність задовольняючих їх умов сучасної системи поводження з відходами та недостатній рівень інформування.

90%

84%

83%

78%

80%

65%

61%

70%

66%

64%

60% 50% 40% 30%

16%

20%

22% 17%

6%

10%

26%

23% 12%

10%

26% 12%

8%

5%

6%

10%

0%

Знають про роздільне збирання відходів

Готові збирати відходи

Так

Застосовують принцип роздільного збору

Ні

Дають побутовим відходам "друге життя "

Готові здавати сміття безкоштовно

Готові здавати сміття за невелику плату

Влаштовує сучасна ситуація з побутовими відходами

Не знаю, інколи, не визначився

Ставлення населення до питання роздільного збирання побутових відходів

Використовуючи роздільне збирання ТПВ в своїх будинках, люди можуть зіткнутися з проблемою неорганізованості та непідготовленості сміттєприймальних майданчиків, що і могло зумовити 22% опитаних, які ще не визначились. У зв’язку з неорганізованою системою, що склалась в Україні і місті Черкаси, та недостатньою просвітницькою діяльністю, 65% опитаних не можуть та не застосовують 369

роздільне збирання ресурсоцінних компонентів твердих побутових відходів. Лише 12% мають можливість і бажання розділяти сміття, 83% опитаних готові здавати ресурсоцінні компоненти ТПВ, включаючи тих, хто готові робити це безкоштовно (66%), за невелику плату. Більше половини опитаних не знають про наявні небезпечні компоненти в твердих побутових відходах, а отже і як з ними поводитись. Зокрема, це – миючі засоби, фарби, клеї, прострочені медикаменти, люмінесцентні лампи, пестициди, добрива, батарейки та акумулятори, відходи електричного та електронного обладнання, ртутьвмістні матеріали (наприклад, термометри). Одним із важливих аспектів вирішенні проблеми розділення компонентів у побутових відходах є екологічна свідомість, організаційний аспект та можливість здачі (видалення) відходів різного складу. Для оцінки перспективи запровадження системи роздільного збору побутових відходів було проведено опитування громадян міста Черкаси. Результати дослідження засвідчили низький рівень освіченості людей у цьому питанні, можливо через недостатній рівень інформаційного забезпечення. Для підвищення екологічної свідомості населення в даному питанні доцільно проводити освітньо-виховні та інформаційні кампанії. Така діяльність має включати такі основні компоненти: - інформація у засобах масової інформації; - заходи з підвищення поінформованості населення; - просвітницькі кампанії в освітніх закладах; - видання довідника чи інформаційного бюлетеня з інформацією про поводження з ТПВ. Для досягнення значної участі населення у системах роздільного збирання відходів необхідна ретельна просвітницька робота та стимулювання. Мешканці повинні знати, що від них очікують. Необхідне чітке повідомлення з боку громади про те, яким чином особі чи суб’єкту господарювання слід брати участь у діяльності поводження з ТПВ. Це можливо реалізувати використовуючи просвітницькі та агітаційні заходи. Органи місцевого самоврядування також можуть докладати зусиль для сприяння отриманню вигоди у вартісному вигляді від зменшення надання послуг місцевим мешканцям. Література: 1. Деякі питання підготовки до реалізації національного проекту «Чисте місто» – система комплексів з переробки твердих побутових відходів»: Розпорядження Кабінету міністрів України від 8 серпня 2012 р. №695-р.

2. Горлицкій Б. А. Соціально-економічні складові доцільного поводження з відходами/Б. А. Горлицький//Екологія і промисловість. – 2011. – № 1. – С. 69–73. ОЦІНКА НЕОБХІДНИХ ШЛЯХІВ ДО ВИЗНАЧЕННЯ СТУПЕНЮ НЕБЕЗПЕКИ ВІДХОДІВ Сноз С. В., кандидат біологічних наук, старший науковий співробітник Смердова Л. М., кандидат біологічних наук, старший науковий співробітник Калашніков А. А., доктор медичних наук, професор, керівник відділу наукових основ аналізу ризику хімічних факторів Бобильова О. О., кандидат медичних наук, заступник директора з наукової роботи ДП «Науковий центр превентивної токсикології, харчової та хімічної безпеки імені академіка Л. І. Медведя МОЗ України» (м. Київ) Забруднення довкілля відходами, що утворюються в процесі виробництва та споживання, і відсутність технологій їх переробки сприяють постійному накопиченню самих відходів і продуктів їх деструкції у морських, поверхневих та ґрунтових водах, ґрунті, забруднюють повітря, і як наслідок, негативно впливають на екосистему в цілому. Відомо, що світовий океан перетворюється зараз на величезне звалище полімерних відходів, в якому із полімерів можуть утворюватися мікрочастинки, так званий «мікропластик», що може надхо370

дити у довкілля як безпосередньо у вигляді полімерних гранул, так і утворюватися при механічній деградації полімерних матеріалів. Через малі розміри мікропластику його легко споживає цілий ряд морських організмів на всіх рівнях харчового ланцюга, зокрема: зоопланктон, корали, риби, птахи та морські ссавці. Мікропластик накопичується в тілі риб, птахів та ссавців, забиваючи шлунок, легені та зябри, що призводить до загибелі тварин. Крім того, мікропластик виступає носієм гідрофобних органічних сполук, таких як поліхлоровані біфеніли, пестициди та агрохімікати, які накопичуються в пористій структурі його частинок. Небезпека цього процесу полягає в тому, що в харчовий ланцюг потрапляють токсичні хімічні речовини, які можуть десорбуватися в анаеробному середовищі кишечника та поглинатися тканинами тварин, що прискорює їх загибель. Так, за даними Інституту соціально-економічних проблем міста і Департаменту благоустрою територій і комунального обслуговування Мінрегіонбуду України сьогодні на кожного мешканця України приходиться біля 100 т відходів і на даний час в Україні накопичилось більше 13 млрд т відходів. В одному тільки м.Києві щорічно утворюється близько 1,2 млн т твердих побутових відходів. Ще однією проблемою державного рівня є питання віднесення відходів до певної категорії небезпеки. Це пов’язано, в першу чергу, з відсутністю у нас нормативної бази щодо встановлення класів небезпеки відходів, а, по-друге, невідповідністю між класифікацією відходів в ЄС (небезпечні, безпечні, інертні) та в Україні (1–4 класи небезпеки згідно з ДСанПіН 2.2.7.029-99, дія якого відмінена без прийняття нового документу). В той же час в Європейському Співтоваристві система управління відходами представлена 11 директивами та рядом міжнародних документів. Серед них – Стокгольмська конвенція про стійкі органічні забруднювачі, Базельська конвенція про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх видаленням, Роттердамська конвенція про процедуру Попередньої обґрунтованої згоди відносно окремих небезпечних хімічних речовин та пестицидів у міжнародній торгівлі, які ратифіковані в Україні, а також Директива 2008/98/ЄС про відходи (Рамочна), Директива 1999/31/ЄС про захоронення відходів, Директива 2006/21/ЄС про управління відходами видобувної промисловості, Директива 96/59/ЄС про видалення поліхлорованих біфенілів та поліхлорованих терфенілів (ПХБ/ПХТ), Директива 94/62/ЄС про упаковку і відходи упаковки, Директива 91/689/ЄС про небезпечні відходи, Директива 94/67/ЄС про спалювання небезпечних відходів, Директива 2012/19/ЄС про відходи електричного та електронного обладнання, Директива 2006/66/ЄС про батарейки, батареї та акумулятори і відходи з них, які ще мають бути імплементовані в українське законодавство. Деякі кроки робляться у законодавчому полі України. Зокрема, суттєво обмежити кількість полімерних відходів може прийняття закону «Про обмеження обігу пластикових пакетів на території України» (Верховна Рада України прийняла в першому читанні 12.11.2019 р.), яким з 2022 року пропонується заборонити розповсюдження в об’єктах роздрібної торгівлі та об’єктах ресторанного господарства надлегких, легких та оксорозкладних (оксобіорозкладних) пластикових пакетів. Включення до цього переліку пакетів із оксорозкладних (оксобіорозкладних) полімерів обумовлено їх здатністю утворювати мікропластик. В той же час заборона не стосується біорозкладних пластикових пакетів - пластикових пакетів, що розкладаються за участі мікроорганізмів на елементи природного походження та відповідають критеріям, встановленим національним стандартом ДСТУ EN 13432:2015 (EN 13432:2000, IDT) «Упаковка. Вимоги до упаковки, утилізованої способом компостування і біодеградації. Тестові схеми та критерії оцінювання для остаточного прийняття упаковки». Зараз згідно з підходами, прийнятими у ЄС, які в Україні потрібно враховувати, небезпечними відходами є відходи, які містять в своєму складі наступні речовини у відповідних кількостях (стаття 2 Рішення Єврокомісії 2000/532/ЄС). Крім цього, відповідно до Додатку 3 до Директиви 91/689/ЄЕС при оцінці небезпеки відходів також слід враховувати такі їх властивості: як вибухо- та вогненебезпечність (температура спалаху менша або рівна 55 0С), здатність виділяти вогненебезпечні гази при взаємодії з водою, окислювальну здатність, інфікованість збудниками небезпечних хвороб людини або інших живих організмів, здатність виділяти токсичні гази при контакті з повітрям чи водою, здатність якимось чином після видалення утворювати інші матеріали, екотоксичність.

371

У додатку ІІ до Директиви 91/689/ЄЕС перераховані хімічні сполуки, наявність яких у відходах перетворює останні в небезпечні. Але при цьому слід враховувати як їх концентрацію, так і вид небезпечного впливу (токсичність, подразнююча дія, канцерогенність тощо). Гармонізований перелік хімічних речовин із зазначенням їх класифікації та маркування приведений в таблиці 3.1 додатку VI «Гармонізована класифікація та маркування відомих небезпечних речовин» до Регламенту ЄС 1272/2008 від 16.12.2008 р. «Щодо класифікації, маркування та пакування хімічних речовин та сумішей». Важливим є і те, що згідно з Додатком 3 до Директиви 91/689/ЄС про небезпечні відходи при оцінці небезпеки відходів, крім інших властивостей, необхідно обов’язково враховувати їх екотоксичність. Тому для оцінки небезпеки відходів і визначення ступеню забруднення ними довкілля зараз використовують методи біотестування. Перевагами цих методів є: - універсальність, швидкість, простота, доступність, дешевизна та висока чутливість; - оперативність отримання результатів; - доступність та репрезентативність тест-об’єктів; - порушення генотипу тест-об’єктів вже після першого циклу проявляються фенотипічно. Методами біотестування та біоіндикації визначається присутність забруднювача в довкіллі по зміні стану тест-організмів, найбільш чутливих до зміни екологічної обстановки (тест-реакції на присутність в середовищі підвищених концентрацій іонів важких металів (ртуть, свинець, мідь, кадмій), а також ряду органічних сполук (феноли, резорцин, гідрохінон та інші). Основними тест-об’єктами для оцінки екотоксичності згідно з Регламентом ЄС 1272/2008 можуть бути: - риби згідно з OECD 210 - ракоподібні згідно з OECD 202 (тест-об’єкт Дафнія); - водорості або інші водні рослинні організми згідно з OECD 201 (тест-об’єкти: Зелені водорості; Діатомові водорості; Синьо-зелені водорості (ціанобактерії). Враховуючи все вищевикладене і з урахуванням ситуації з відходами в нашій державі, можна зробити наступні висновки: 1. З метою забезпечення ефективного поводження з відходами в Україні, попередження їх негативного впливу на здоров’я людини і довкілля необхідно розробити та прийняти законодавчі акти та нормативну документацію для повної імплементації природоохоронних Директив ЄС: Директива 2008/98/ЄС, Директива 2006/21/ЄС, Директива 1999/31/ЄС.

2. Істотними моментами при впровадженні державної системи поводження з відходами є вдосконалення та гармонізація вітчизняної нормативної документації з міжнародними правилами та стандартами щодо безпечних методів і технологій на всіх етапах поводження з відходами.

3. При виборі стратегії в галузі поводження з відходами ієрархія пріоритетів повинна враховувати: - необхідність розробки і впровадження в Україні документа про методологію віднесення відходів до певної категорії небезпеки з урахуванням сучасних рекомендацій ВООЗ і вимог Директив ЄС щодо поводження з відходами. Необхідно запровадити біотести, що є репрезентативними та показовими щодо виявлення негативного впливу на природні екосистеми, що допоможе визначати ступінь небезпеки відходів; - здійснення моніторингу забруднення довкілля на всіх етапах поводження з відходами; - необхідність оцінки небезпеки вторинних відходів або продукції, які отримані в результаті переробки/утилізації відходів, та обґрунтування подальшого використання отриманої продукції за призначенням. Як підсумок треба зазначити, що зберегти природне різноманіття та екосистеми в цілому, попередити негативний вплив на здоров’я людини відходів можливо лише при наявності в Україні нормативної бази з урахуванням європейських вимог та підходів.

372

ПЛАСТИК – ВБИВЦЯ Чистяков О. В., голова Національної екологічної ради України, ВГО «Асоціація рибалок України» На дні Маріанської западини знайдений слід людини. Одноразовий пластиковий пакет виявився на глибині в 10 898 м. Якщо в природі і залишилися недоторкані людиною місця, це не стосується пластика, він всюди. Альпіністи знаходять його на найвищих вершинах, пластикові відходи є на Північному і Південному Полюсі, дайвери кажуть про засіяне пластиком дно... космічне сміття на 35% складається із пластику. Практичні, зручні пластикові речі з часом перетворюються в смертельну загрозу для всього живого. Пластик не розкладається під впливом сонця і води, він розпадається на мікрочастинки, які стають кормом для птахів і тварин. Їм почали харчуватися 267 видів тварин і 186 видів морських птахів. Вони приймають шматочки пластмаси за корм. Те, що океан сильно засмічений і птиці заковтують шматочки пластмаси, які плавають на його поверхні – не новина. Однак масштаб проблеми раніше недооцінювали. Згідно з попередніми дослідженнями, в період між 1962 і 2012 роками цим страждали 29% птахів. Нова оцінка – 90% – набагато вище. І, що ще страшніше, за прогнозом до 2050 року ця величина досягне 99%. Невже, пластика в океані так багато? У минулому році була здійснена міжнародна експедиція для оцінки «запасів» пластика в світовому океані. Їх висновок невтішний, вчені говорять про 5,25 трильйонів шматків вагою 269 тисяч тонн! Проблема пластмасового сміття зростає і несе все більшу загрозу морським птахам. За останні 60 років втрати поголів’я морських птахів склали 230 мільйонів, а їх загальна чисельність зменшилася на 70%. Дуже сильно страждають від пластикового сміття чайки, ворони, які з висоти пташиного польоту помилково приймають різнокольорові пластмаси, плаваючі на поверхні водойми або на узбережжі, за їстівне. Не дивлячись на те, що це досить великі птахи, пластмаса виявляється їм не по «зубах». У природному екологічно-чистому природному середовищі тривалість життя цих птахів досягає 20–50 років. В даний час птахидовгожителі – це велика рідкість, 30% їх гине, наковтавшись пластмас. Кожні 5 хвилин в Україні гине одна чайка. Птахи позбавлені традиційних міст існування з вини людської діяльності, в пошуках їжі вони переселилися на прибережні звалища, де їх чекає смертоносний пластик. Пластмасове сміття шкодить не тільки птахам. Риби і морські тварини теж його заковтують, в тому числі і промислові, яких їмо ми – люди. Коло замкнулося ... Викидаючи в дику природу пластик, ми труїмо самі себе. Так що наступного разу, коли ви прийдете на пляж, замість того, щоб збирати мушлі, займіться збором пластикового сміття. Кожен прибраний вами шматочок може врятувати життя морської птиці або дельфіна. У Таїланді загинув дельфін-гринду. Гринди або чорні дельфіни можуть досягати в довжину більш восьми метрів і важити до трьох тонн. Через свій дружній і грайливий характер вони є улюбленцями морських зоологів. І хоча фахівці намагалися врятувати дельфіна, який приплив до них та явно просив про допомогу, цього зробити не вдалося. Дельфін проковтнув 80 пластикових пакетів, які застрягли у нього в шлунку і в горлі і не дозволяли йому ковтати і перетравлювати їжу. В муках гринду помер ... Всесвітня громадська організація «За природу» встановила, що щорічно від пластикових кульків тільки в Ньюфаундленді вмирають понад 100 тисяч китів, тюленів, черепах. Понад мільйон (!) морських птахів і ссавців гинуть щорічно від заковтування пластикового сміття. У шлунках померлих морських птахів знаходять шматки пластикових шприців, запальнички і зубні щітки. Словом, все те, що потрапляє в океан, рано чи пізно виявляється в шлунках у океанських мешканців. Так, 24 травня 2020 року кит-полосатик Стівен помер в затоці Трініті, в двох кілометрах від австралійського узбережжя. Розтин показав, що шлунок кита був забитий пластиковими пакетами і шматками пластикових виробів. Їжі в шлунку кита не виявили.

373

Течії збивають весь пластик, який потрапив в океан у дві великі сміттєві плями. Сьогодні площа обох плям перевершує територію кількох штатів США! Велика тихоокеанська сміттєва ділянка на 90 відсотків складається із пластику, загальна маса якого в шість разів перевищує масу природного планктону. Кожні 10 років це колосальне звалище збільшується на порядок. У найближчі 10 років площа поверхні «сміттєвого супу» стане загрожувати не тільки Гаваям, а й усім країнам Тихоокеанського регіону. Дослідження показали, що 40% всього сміття це кинуті рибальські сітки. Це сіткивбивці, так як вони продовжують виконувати свою роль. У них заплутується риба, потрапляють великі тварини, в основному черепахи, дельфіни, кити і котики. Потрапивши в ці кинуті знаряддя лову, тварини не в змозі самостійно звільнитися, і тому їх чекає неминуча жахлива смерть. До початку п’ятдесятих рибалки і мореплавці використовували сітки з натуральної пеньки і бавовни. Вони з часом зношувалися і швидко розкладалися, якщо їх кидали в океані. Зараз рибальські мережі і канати роблять зі стійких синтетичних матеріалів, тому вони можуть носитися по хвилях і ловити все підряд через багато років після того, як їх забули або втратили. Це називають «примарною риболовлею». Спіймані в занедбані мережі або обплутані мотузками, тварини потрапляють у вкрай небезпечне становище. У гіршому випадку ті, кому не вдається вибратися, приречені потонути, задихнутися, померти від голоду чи стати легкою здобиччю хижаків, в кращому – мучитися від болю, поки пута впиваються в тіло, або тягати за собою десятки метрів канатів.

240 видів тварин по всьому світу коли-небудь заплутувалися в морських відходах. У тому числі – 86% всіх видів морських черепах, 44% видів морських птахів, 60% видів китів і 100% видів морських видр. У кинуті людьми рибальські мережі попадають і тварини, яким загрожує зникнення. У 2012 році американські вчені опублікували цікаве дослідження: вони відібрали всі доступні фотографії вимираючого виду північних гладких китів, зроблені з 1980 по 2009 роки, і перевірили, чи є на фото ознаки заплутування (наприклад, шрами від мотузок). З 626 китів, зображених на фотографіях, 519 попадали в сітки як мінімум один раз, а 306 (59%) – два і більше. У 2019 році в океан потрапило від 6,8 до 14,7 мільйонів метричних тонн пластику. Тварини-фільтратори і ті, хто харчується мулом, заковтують шматки пластмаси в процесі харчування. Риба і морські тварини їдять пластик, приймаючи його за корм. Вчені Інституту океанографії Каліфорнійського університету (Scripps Institution of Oceanography) з’ясували, що в північному районі Тихого океану риба заковтує від 16 000 до 28 000 тон пластику в рік. Дослідження про вплив морського сміття на здоров’я тварин безрадісні... Якщо шлунок забитий пластиком то їсти не хочеться, і це може привести до голодної смерті, а так само до ран, внутрішніх кровотеч, утворення виразки, ураження імунної системи та вторинної інфекції. Чим довше сміття залишається в травній системі, тим більше шкідливий вплив на здоров'я. Скільки часу буде потрібно, щоб вивести пластик з організму, залежить від природи відходів і від фізіології тварини. Але найчастіше заковтування пластика веде до болісної смерті тварини. Пластикова навала серйозна світова проблема. Відходи крок за кроком відбирають у нас наш життєвий простір, і це стосується не тільки суші, але і океанів. Вчені багатьох країн намагаються знайти безпечну альтернативу пластику. В Японії розробили з целюлозних нановолокон і крохмалю рослинного походження прозорий пластик, який розкладається в морській воді. Новий біопластик має відмінну водостійкість і високу міцність, а також добре розкладається, плаваючи деякий час в морській воді. Відзначається, що його розробка коштує в два рази дешевше існуючих типів биоразлагаемого пластика. Оскільки ми змогли розробити морський біо розкладний пластиковий лист, об’єднавши такі дешеві матеріали, як крохмаль і целюлоза, а процес виробництва простий, ми можемо очікувати, що розроблений матеріал незабаром буде застосований на практиці, – говорять учені. А в Пакистані виявили невідомий раніше гриб, який харчується пластиком. Цей новий вид назвали Aspergillus tubingensis, його унікальність полягає в тому, що він може поглинати 374

пластик, яким зараз так засмічена планета. Дослідники з’ясували, що гриб здатний руйнувати пластик. Всього за два місяці, Aspergillus tubingensis самостійно позбувся листа поліефірного поліуретану. До експерименту підключилися дослідники з Китаю і Кенії, які підтвердили незвичайну здатність гриба Aspergillus tubingensis. У майбутньому вчені хочуть за допомогою своєї знахідки руйнувати величезну кількість пластику, який потрапляє в Світовий океан. Неодноразово в пресі порушувалися питання про колосальне забруднення Чорного моря різним пластиковим сміттям. Дослідження проведені командою Програми розвитку ООН «Удосконалення екологічного моніторингу Чорного моря» – за 2017–2019 роки прийшли до висновку, що в Чорному морі майже вдвічі більше сміття, ніж в Середземному. Ми моніторили, скільки сміття не тільки в прибережній акваторії, а й у відкритому морі – і уявляєте, за 150 кілометрів від берега під кормою, під носом судна весь час пропливає то м’яч, то пластиковий стілець, то каністра. Ми навіть сміттєвий контейнер бачили! І пакети – це в центрі моря. Один шматок сміття бачиш в хвилину. Моніторинг показав, що в Чорному морі, у відкритій його частини, в два рази більше сміття, ніж в Середземному, яке вважається найбруднішим у Європі, але біда Чорного моря в тому, що воно закрите, і все сміття тут і залишається. Національна екологічна рада України, Всеукраїнська екологічна ліга виступають з ініціативою заборони поліетиленові пакети. Потрібні серйозні державні підходи, а часом і революційні рішення цієї проблеми. ВПЛИВ ПОЛІГОНІВ ТПВ НА ЗДОРОВ’Я НАСЕЛЕННЯ Малишевська О. С., кандидат технічних наук, доцент Мізюк М. І., доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри Кафедра гігієни та екології Івано-Франківський національний медичний університет Хімічне забруднення навколишнього середовища і середовища проживання в цілому є істотним чинником ризику для здоров’я населення. Перебуваючи в забрудненому навколишньому середовищі навіть на рівнях, які не викликають виражених токсичних ефектів, ксенобіотики спричиняють хронічний вплив, що призводить до дезадаптації організму в першу чергу у людей з підвищеною чутливістю [1]. Дія хімічних речовин на імунну систему організму людини призводить до напруження імунорегуляторних механізмів, розвитку вторинного імунодефіциту, зниження антиінфекційного імунітету [2, 3]. У результаті алергізація дітей вже зросла до 65% і прогнозується її подальше збільшення в зонах впливу промислових підприємств та полігонів захоронення побутових відходів. Відомим є те, що дитячий організм найбільш схильний до впливу несприятливих наслідків ксенобіотиків [3]. У багатьох великих містах спостерігається зростання захворюваності серцево-судинної системи, збільшення ендокринної патології, алергічних захворювань та вроджених вад розвитку у дітей, зниження неспецифічної опірності організму [4]. На основі аналізу робіт, присвячених аналізу захворюваності дорослого населення, що проживає на території розміщення полігонів побутових відходів, нами встановлено певні закономірності. Загальна захворюваність (за зверненнями) дорослого населення за період від початку експлуатації полігонів має тенденцію до поступового зростання. У середньому, приріст загальної захворюваності за десятилітній період від початку експлуатації полігонів склав близько 63% у населення, що проживало в зоні впливу полігону. Надалі, під час експлуатації полігонів, рівень захворюваності перебував практично на одному рівні. Загальною тенденцією для всіх проаналізованих робіт було й різке падіння рівня загальної захворюваності населення, що практично збігається з періодом закриття полігонів і закінченням рекультиваційних робіт. Показники загальної захворюваності населення за періоди експлуатації полігонів зросли в середньому, в 3,36 рази. Сформовану картину захворюваності, що відображає кількісні, часові і структурні зміни, на тлі діючих шкідливих чинників довкілля – полігонів побутових відходів, слід пояснити з еколого-гігієнічних позицій. Отримані в результаті дослідницьких робіт комплексні 375

показники антропотехногенних навантажень прийняті авторами за факторіальну причину під час встановлення математично-статистичної залежності впливу неорганічних речовин, що надходять у довкілля від полігонів, на захворюваність населення. У період реєстрації найбільш високих концентрацій металів у підземних і поверхневих водах встановлено сильний прямий кореляційний зв’язок між якісним і кількісним складом фільтрату полігонів і вмістом металів у підземних і поверхневих водах. Дослідженнями встановлено, що захворюваність органів кровообігу і кістково-м’язової системи найбільш залежна від комплексного впливу всіх досліджуваних чинників та їх поєднаного впливу. Захворюваність сечостатевої системи зі слабким і середнім прямим зв’язком залежить від сумарного впливу усіх чинників і вмісту металів у підземних водах, що використовуються для питного та господарсько-побутового споживання. Сильний прямий кореляційний зв’язок встановлено між захворюваністю на новоутвори і комплексним впливом усіх негативних чинників, поєднаним із впливом вмісту важких металів у підземних водах. Захворюваність органів дихання корелюється (сильний і середній прямий зв’язок) із впливом важких металів у всіх досліджуваних середовищах (повітря, ґрунт, вода) із одночасним впливом води з поверхневих водотоків і водоймищ та ґрунту. Аналізуючи хронічний вплив полігонів побутових відходів на здоров’я населення, науковці встановили, що провідним чинником виступає загальний вміст металів у воді поверхневих вод. Також встановлено пряму кореляційну залежність для захворювань на новоутвори, очні хвороби, хвороби нервової, серцево-судинної систем та органів кровообігу. Зворотний кореляційний зв’язок між впливом металів під час хронічного впливу полігонів і захворюваністю органів дихання, травлення, сечостатевої та кістково-м’язової систем пояснено патогенетичним характером впливу окремих металів на органи і системи організму та специфікою шляхів надходження шкідливих речовин до організму людини. Як найбільш поширені і значущі шкідливі екологічні чинники, що діють на дихальну систему, всі автори виділили пари та аерозолі хімічних речовин, запиленість повітря. У всіх дослідженнях вказано, що у період рекультивації полігонів і після нього кількість забруднюючих речовин, що потрапляла в атмосферу, значно зменшилась. Функціональні можливості кістково-м’язової системи багато в чому визначаються взаємодією організму з довкіллям. Стан опорно-рухового апарату відображає всі особливості пристосування організму до умов його життєдіяльності. У процесі звапніння кісткової тканини беруть участь понад 30 остеотропних елементів: купрум, стронцій, барій, берилій, ферум, алюміній, флуор, цинк. Особливістю кістково-м’язової системи стосовно впливу на її адаптаційні можливості є відсутність прямої реакції на дію низки несприятливих чинників зовнішнього середовища. Так, вплив на кістково-м’язову систему шкідливих хімічних чинників опосередковується через зміни в нервовій, кровоносній, ендокринній та імунній системах. По відношенню до часу дії шкідливих чинників адаптаційні і компенсаторні реакції кістково-м’язової системи розвиваються як вторинні і значно пізніше, ніж в регулюючих системах. Дані зміни характеризуються меншою динамічністю як у процесі їх розвитку, так і під час згасання. Аналізом робіт [2-7] встановлено, що в процесі пристосування до впливу шкідливих екологічних чинників змінюється функціональний стан органів травлення. Нозоформи, відзначені в досліджуваний період роботи полігонів, не заперечують ентерогепатичної циркуляції токсичних металів в організмах і викликаних під їх впливом дегенеративних змін у травній системі та окремих її органах. Однак на практиці населення досить інертно реагує на початкові симптоми захворювань шлунково-кишкового тракту і не звертається за медичною допомогою, обмежуючись самолікуванням. Результатами науково-дослідних робіт встановлено залежності між кількісним і якісним забрудненням навколишнього природного середовища від полігонів і захворюваністю населення: 1) у період експлуатації полігонів коефіцієнти розрахункової кореляції (КРК) для окремих захворювань становили: - новоутвори від 0,3 до 1; - хвороби органів дихання від 0,3 до 0,6; 376

- захворювання серцево-судинної системи від 0,1 до 0,7; - захворювання кістково-м’язової системи від 0,1 до 0,7; - захворювання сечостатевої системи від 0,1 до 0,4; - захворювання нервової системи – 0,1; 2) у період закриття та проведення еколого-гігієнічних рекультиваційних заходів КРК для окремих захворювань становили: - новоутвори – 0,9; - захворювання органів дихання від 0,6 до 0,7; - захворювання серцево-судинної системи – 0,5; - захворювання органів травлення – 0,6; - захворювання кістково-м’язової системи від 0,1 до 0,9; - захворювання сечостатевої системи від 0,2 до 0,6). Окрім цього, загостренню санітарно-гігієнічної ситуації сприяє розсіювання легких фракцій сміття за межі полігону, присутність значної кількості бездомних тварин та гризунів. Ускладнюють екологічну обстановку і значні об’єми фільтрату, котрий накопичується у понижених формах рельєфу полігону. Фільтрат активно проникає у ґрунтові та підземні води і створює масштабні ареали забруднення, що поширюються у просторі та часі. Із метою покращення ситуації, що склалася з поводженням із ТПВ, науковцями ІваноФранківського національного медичного університету, на чолі із завідувачем кафедри гігієни та екології, професором Мізюком М. І., протягом 2016-2019 рр. виконувалась науково-дослідна робота (Державний реєстраційний номер № 0117U004237), котра фінансувалась коштами МОЗ України. Результатом наукової роботи стала розробка та її практичне втілення на рівні лабораторної установки, новітної технології механічної переробки сумішей полімерних побутових відходів із включенням стадії механоактивації. Кінцевий продукт технології – полімерний матеріал із покращеними сорбційними та адгезивними властивостями, що може бути використано в різних галузях народного господарства. Зокрема, цією ж науково-дослідною роботою, проведено комплекс досліджень із отриманням готових виробів на основі цементно-піщаних сумішей наповнених продуктом переробки побутових полімерних відходів за розробленою технологією. Отримана продукція є гігієнічно безпечною, володіє покращеними фізико-механічними, хімічними, тепло- та звукоізоляційними властивостями, що суттєво зменшить негативний вплив на стан здоров’я населення. Література: 1. Огляд навколишнього середовища та здоров’я звернення з відходами: Тверді побутові відходи и подобні відходи.

2. Романюк А. М., Рудна М. М., Рудна В. М., Кузенко Є. В. Вплив несприятливих факторів довкілля (солі важких металів) на імунну систему (Огляд літератури). Вісник СумДУ. Серія «Медицина». 2012. № 2. – С. 36–41.

3. Огляд екологічних та медичних наслідків поводження з відходами: муніципальні тверді відходи та аналогічні відходи.

4. Гребняк Н. П., Гребняк В. П., Ермаченко А. Б., Павлович Л. В. Забруднення ґрунту хімічними елементами: фактори ризику, негативний вплив на здоров’я. Довкілля та здоров’я. 2017. № 3 (42). – С. 22–29.

5. Гармаш Т. П. Біоакумуляція як процес накопичення токсикантів в організмі. Вісник проблем біології і медицини. 2018. № 2. – С. 20–22.

377

СМІТТЯ… ВІЧНА ПРОБЛЕМА ЛЮДСТВА. СМІТТЯ БУЛО ПРОБЛЕМОЮ ДЛЯ ЄВРОПИ. СМІТТЯ Є ПРОБЛЕМОЮ ДЛЯ УКРАЇНИ. СМІТТЯ СТАЛО ПРОБЛЕМОЮ ДЛЯ КОЖНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ГРОМАДИ Палійчук М. П., начальник КП «Благоустрій» комунальне підприємство «Благоустрій» Яремчанська міська рада (м. Яремче Івано-Франківської обл.) В Україні протягом останніх років продовжується тенденція щодо накопичення відходів як у промисловому, так і в побутовому секторах. Не є виключенням і місто Яремче. Заходи, які вживаються для запобігання утворенню відходів недостатні, що загрожує не тільки поглибленням екологічної кризи, а й загостренням соціально-економічної ситуації . Проблема поводження з твердими побутовими відходами (надалі – ТПВ) має розглядатися як один з визначальних факторів екологічної безпеки, а в плані вибору пріоритетів виходити з оцінки як ресурсного джерела та екологічно небезпечного чинника. Однією з нагальних проблем для Яремчанського довкілля – це сміття. На це вказують екологи, з цим погоджуються мешканці регіону. Раніше у населених пунктах нагромаджувалося переважно органічне сміття, яке просто перегнивало, а з появою полімерної тари та сучасних будматеріалів, стихійні смітники стали обов’язковим атрибутом Яремчанського довкілля. З точки зору довкілля, відходи є важливим місцевим фактором забруднення та основним джерелом довготривалої негативної дії на довкілля. Низький рівень використання відходів для сортування та переробки призводить до накопичення їх у навколишньому природному середовищі і спричиняє його забруднення. Найбільшої гостроти набула проблема ТПВ, пов’язана, насамперед, з їх збиранням, сортуванням і знешкодженням чи утилізацією. Зорієнтованість винятково на вивезення та захоронення відходів ніколи не забезпечувала і не може забезпечувати необхідну нейтралізацію їх шкідливого впливу на навколишнє середовище. З впровадженням нових технологій у переробній і харчовій галузях виробництва їх морфологічний склад суттєво змінився. Основна частка відходів, що вивозяться на полігони, є потенційним ресурсом, який може бути використаний як вторинна сировина. Яремче – один з найбільш відомих кліматичних курортів Прикарпаття, туристичний центр Івано-Франківщини, центр «зеленого» туризму Прикарпаття. Населення становить 8 047 осіб, які разом з промислово-господарським комплексом створюють щорічно біля 22 тис. куб. м твердих побутових відходів Основні функції по централізованому збору, вивезенню на утилізацію твердих побутових відходів в місті Яремче покладено на Комунальне підприємство «Благоустрій» Яремчанської міської ради. Основними завданнями КП «Благоустрій» є: 1. Зменшення шкідливого впливу побутових відходів на навколишнє природне середовище та здоров’я людини.

2. Зменшення забруднення в м. Яремче від побутових відходів.

3. Зменшення обсягів захоронення побутових відходів.

4. Поліпшення якості обслуговування у сфері поводження з побутовими відходами. Послуги надаються на підставі договорів, які укладаються між Споживачами (підприємствами, бюджетними установами та організаціями, населенням та фізичними особоми-підприємцями – власниками садиб «зеленого» туризму») та Виконавцем. Договір про надання послуг укладається відповідно до типового договору, обсяг надання послуг розраховується на підставі затверджених норм надання послуг з вивезення побутових відходів та згідно тарифів, затверджених Яремчанською міською радою. Збір та вивевезення ТПВ здійснюється 3 (трьома) сміттєвозами за індивідуальною та контейнерною схемою. Для забезпечення роботи по збору ТПВ та покращення екологічної ситуації на території міста було направлено ряд запитів до обласного фонду охорони навколишнього при378

родного середовища і завдяки співпраці депутатів Івано-Франківської обласної ради та Яремчанської міської ради придбано контейнери-сітки для пет-пляшки за рахунок коштів місцевого бюджету. За рахунок коштів Обласного фонду охорони навколишнього природного середовища протягом 2016-2020 рр. придбано контейнери для індивідуального збору ТПВ ємкістю 120 л, 1,1 м куб на загальну суму 965,7 тис. грн. Також за рахунок коштів даного фонду придбано контейнер ємкістю 7 м куб. для збору та перевантаження зі сміттєвозів з меншим об’ємом на автомобіль з заднім завантаженням, який перевозить більший об’єм відходів на утилізацію, що дає можливість зменшити витрати палива, зношеність автошин та часу перевезення відходів на утилізацію в с. Рибне (м. Івано-Франківськ). На сьогодні підприємство забезпечене контейнерами євростандарту в кількості 58 шт, які придбано за рахунок вищевказаного фонду. Однак, ця кількість є недостатньою для забезпечення якісного обслуговування споживачів, жителів та гостей міста. Для забезпечення повного збирання, знешкодження та захоронення побутових відходів і обмеження їх шкідливого впливу на навколишнє природне середовище та здоров’я населення, зменшення обсягів захоронення побутових відходів у 2018 році за рахунок коштів обласного фонду охорони навколишнього природного середовища придбано сміттєсортувальну лінію для сортування вторсировини на території міста Яремче загальною вартістю 1200,00 тис. грн. Сміттєсортувальна лінія для сортування твердих побутових відходів не введена в експлуатацію у зв’язку з тим, що немає приміщення для її встановлення. На даний час, розглядається питання щодо придбання земельної ділянки для розташування сортувальної лінії. Тому для КП «Благоустрій» першочерговим і необхідним є впровадження сортування ТПВ для подальшої їх переробки як вторинної сировини. Сортувальна лінія забезпечує подрібнення і сортування вторсировини, макулатури, полімери, скло, метал з метою їх наступного вторинного використання і утилізації. На сортувальну лінію з усього міста звозитимуть ресурсоцінні компоненти. Вони завозяться на окрему площадку та завантажуються в бункер, з нього подаються по транспортирній стрічці до розподільного бункера, де людським ресурсом проводиться остаточне сортування на фракції. Після сортування вторсировини, які підлягають пресуванню, пресуються для подальшої реалізації інші, відходи відвозяться на полігон ТПВ. Виходячи з цього, продуктивність сміттєсортувальної станції буде складати приблизно 40 тис. т в рік ТПВ, при двох змінній роботі обладнання. Впровадження такої техніки та обладнання є екологічно доцільним і економічно вигідним, оскільки дозволить використовуючи дешеву вихідну сировину – ТПВ – отримати якісну продукцію, використати звільнені території в більш корисних цілях, забезпечить функціонування системи очистки міста Яремча та прилеглих територій від ТПВ та їх використання з мінімальним негативним впливом на навколишнє середовище. Для безперебійної роботи підприємства та якісного надання послуг, насамперд в туристичний сезон, необхідно забезпечити в повному обсязі споживачів індивідуальними контейнерами та замінити старі контейнери на контейнери євростандарту. Подальше впровадження індивідуального збору ТПВ виникла потреба у придбанні сміттєвоза із заднім завантаженням для проїзду по вулицях гірської місцевості. Важливо сказати, що увесь комплекс поводження з побутовими відходами – це відповідальність всієї громади міста. Тому, саме сідомість жителів, гостей міста та заходи які КП «Благоустрій» пропонує і намагається реалізувати зробить наше місто екологічно чистим туристичним центром Прикарпаття.

379

Презентація Міжнародний досвід управління відходами МІЖНАРОДНА СПІВПРАЦЯ ЩОДО ДОСЛІДЖЕННЯ ЕНЕРГЕТИЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ТПВ Карпаш М. О., доктор технічних наук, професор кафедри енергетичного менеджменту і технічної діагностики Воронич А. Р., кандидат технічних наук, доцент кафедри комп’ютерних систем і наук Яцишин Т. М., кандидат технічних наук, доцент кафедри екології Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу Тверді побутові відходи (ТПВ), які утворюються у великій кількості і не знаходять застосування, забруднюють навколишнє середовище і цим становлять серйозну екологічну проблему, наслідки якої помічає сьогодні кожен житель планети. На території ІваноФранківської області на даний час присутня проблема поводження з ТПВ, які становлять велику екологічну проблему. Недосконала система поводження з ТПВ зумовлює їх постійне накопичення та захоронення на полігонах. Відповідно полігони ТПВ на даний час є переповненими та зумовлюють складну екологічну ситуацію на прилеглих територіях. Вирішення зазначеної проблеми є багатоступеневим процесом: починаючи від виробників різноманітної продукції та створення ними передумов для запобігання утворенню відходів, усвідомлення населення важливості скорочення потоків відходів, а також розгляд уже утворених ТПВ як ресурсу. Тому вивчення ресурсного потенціалу ТПВ та шляхів його реалізації є надзвичайно актуальним питанням сьогодення. В Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу (ІваноФранківськ) реалізовується міжнародний проєкт «Відновлення енергії з твердих побутових відходів з використанням технологій теплового перетворення в транскордонному регіоні (EnyMSW)» (HUSKROUA/1702/6.1/0015). Дослідження, що здійснюються, спрямовані на відновлення енергії з ТПВ за допомогою технологій теплового перетворення. У проєкті беруть участь науковці Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, Технічного університету Клуж-Напоки, Північний університетський Центр Бая-Маре (Румунія), Технічного університету Кошице (Словаччина). В ході реалізації проєкту передбачено аналіз системи поводження з ТПВ на території регіону та дослідження морфологічного складу ТПВ; відбір проб ТПВ для визначення показників вологості, pH та хімічного аналізу; визначення емісій в атмосферне повітря при спалюванні ТПВ; встановлення теплотворної здатності ТПВ в кожному регіоні та визначення енергетичного потенціалу ТПВ. На даний час в регіоні відбувається розроблення регіонального плану управління відходами у відповідності до Національної стратегії управління відходами в Україні до 2030 року, Національного плану управління відходами до 2030 року та положень Рамкової Директиви 2008/98/ЄС про відходи, з врахуванням показників існуючого стану утворення відходів та прогнозного рівня [1, 2]. При цьому надзвичайно важливим є вивчення характеристик ТПВ для можливості врахування як економічного, так і екологічного факторів при проєктуванні сміттєспалювальних та сміттєпереробних заводів, що підтверджує актуальність досліджень, які передбачені проєктом ENyMSW. Таким чином на першому етапі були проведені дослідження процесів формування ТПВ та досліджено морфологічний склад ТПВ в Івано-Франківському регіоні, що дозволило сформувати базу для подальших досліджень. Так, на території м. Івано-Франківськ щорічно утворюється близько 390 тис. м³ або 100 тис. т твердих побутових відходів, що в середньому складає 1,6 м³ на одного мешканця на рік і спостерігається тенденція до зростання кількості ТПВ на рік згідно документації, наданої полігоном ТПВ: 2017 – 92712 т; 2018 – 95861 т; 380

2019 – 117535 т. Захоронення ТПВ проводиться на полігоні, який знаходиться на відстані 12 км від міста в с. Рибному і введений в експлуатацію у 1992 р. Площа полігону згідно проєкту становить 22,4 га. За період з 1992 по 2020 рр., на полігоні накопичено близько 10,7 млн м3 побутових відходів, що складає близько 2,33 млн тонн відходів. Середньодобові обсяги захоронення відходів становлять близько 320 тонн/добу. Полігон має висоту близько 15 метрів та відноситься до категорії високонавантажених [3]. В Івано-Франківській області немає інших споруд для прийому побутових відходів, у великих кількостях, окрім полігонів ТПВ. Конкуренти практично відсутні. Полігони ТПВ можливі для прийому побутових відходів від м. Івано-Франківська [3]: - полігон ТПВ в районі м. Тисмениця в даний час переповнений і закритий для прийому побутових відходів; - полігон ТПВ в районі с. Скобичівка – не відповідає нормам ДБН, приймає обмежену кількість ТПВ, тільки від м. Богородчани; - полігон ТПВ м. Надвірна – переповнений, приймає тільки обмежену кількість ТПВ від м. Надвірна; - полігон м. Калуша – переповнений, в даний час підготовлена нова площадка площею 3 га під складування ТПВ. Полігон ТПВ є єдиним об’єктом, який приймає побутові відходи від населених пунктів Івано-Франківської міської ради, населених пунктів Тисменицького, Надвірнянського, Косівського, Коломийського районів. У 2020 році підприємство планує прийняти на захоронення 110 тис. тон побутових відходів, з них відсортувати вторсировини 1,0 тис. тон, а решту захоронити [3]. Морфологічний склад твердих побутових відходів у Івано-Франківському регіоні, який обслуговує Рибненський полігон (рис 1) відрізняється від складу відходів інших обласних центрів в основному у відсотковому відношенні. Збирання, заготівля і використання сировинноцінних компонентів ТПВ в м. Івано-Франківську знаходиться на стадії започаткування [4]. На полігоні ТПВ у с. Рибне з 2018 року почала працювати сортувальна лінія з максимальною потужністю 50 тон.

Рис 1. Морфологічний склад ТПВ у Івано-Франківському регіоні

При проходження 50 тон ТПВ через сортувальну лінію здійснюється відбір ресурсоцінного компоненту орієнтовно в таких кількостях: скло – 310–340 кг; ПЕТ-пляшка (прозора 350–380 кг; коричнева 260–280 кг; зелена 220–240 кг; з-під олії 120–140 кг); пластмаса (несортована по видах) 60–65 кг; металічні предмети 8–10 кг. Проєктом ENyMSW передбачено обмін передовим досвідом поводження з ТПВ в регіонах – учасниках проєкту, що дозволило одержати інформацію та ознайомитися з технологіями поводження з ТПВ Румунії та Словаччини. Так, в зазначених країнах на даний час функціонують системи сортування ТПВ, які дозволяють досягнути значно вищих показників вилучення ресурно-цінних складників з ТПВ. Відбулися візити на виробничі об'єкти наступних компаній: S. C. DRUSAL C. A. (компанія, яка працює у сфері переробки та утилізації відходів в Бая-Маре, Румунія) (рис 2а), SA «Calex» (підприємство з переробки відходів поліетилену, 381

Румунія) (рис 2б), SMID (Комплексна система поводження з відходами в Марамуреші, Румунія) (рис 2 в, г), FECUPRAL (приватне підприємство у сфері утилізації комунальних та промислових відходів, Словаччина) та Technické služby mesta Prešov a.s. На наступному етапі було відібрано на полігоні у Рибному та відповідно підготовлено проби ТПВ для проведення аналізів. Середня вологість одержаних взірців становила 56,4%, що є вищим ніж у партнерів проєкту, та зумовлюється високим відсотком біовідходів у складі ТПВ, а також може коливатися у зв’язку з сезоном та регіоном надходження. pH відібраних взірців становить 5,2. Хімічний аналіз проведено за допомогою методу спектрального аналізу на базі лабораторії гама-резонансної спектроскопії з аналізом електронів конверсії, гама та рентгенівського випромінювання Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, що дозволило визначити відсотковий вміст елементів. Найбільший відсотковий вміст у відібраних пробах було зафіксовано для алюмінію, сіліцію і кальцію. У всіх пробах відмічено присутність сірки. Взірці проб ТПВ аналогічного компонентного відсоткового складу аналізувалися в лабораторії Технічного університету Клуж-Напоки, Північний університетський Центр БаяМаре (Румунія), яка оснащена «Маломасштабною системою для термічної обробки твердих побутових відходів». Проведені аналізи дають можливість одержати дані щодо утворення емісій при спалюванні ТПВ. На даний час результати опрацьовуються. При подальшій реалізації проєкту буде одержано значення енергетичного потенціалу ТПВ у Івано-Франківському регіоні, але вже зараз можна сказати, що для підвищення енергетичної здатності ТПВ необхідно розвивати і вдосконалювати систему сортування ТПВ. Це дозволить не тільки вилучати ресурсно-цінні компоненти, а й підвищити енергетичний потенціал ТПВ, шляхом відділення складової з високим вмістом вологи. Також важливим кроком є скорочення утворення вологих біовідходів, які утворюються внаслідок нереалізованої продукції значної кількості супермаркетів. Цього можна досягнути розвиваючи мережу продовольчих банків, які вже діють в Європейських країнах, а в Україні такий перший продовольчий банк відкрився у Львові. Тому, на даний час є важливим ознайомлення із зарубіжним досвідом та проводити вивчення власних можливостей вилучення цінних ресурсів з ТПВ з досягненням мінімальних впливів на довкілля. Література: 1. Рішення від 8 листопада 2017 р. № 820-р Про схвалення Національної стратегії управління відходами в Україні до 2030 року.

2. Проєкт рішення виконавчого комітету від 18.06.2020r. № 354 Про звіт комунального підприемства «Полігон ТПВ» на 2019 рік та затвердження плану розвитку на 2020 рік http://www.namvk.if.ua/prdt/462069/ 3. Орфанова М. М. Удосконалення системного поводження з твердими побутовими відходами в Івано-Франківську / М. М. Орфанова, О. І. Іваник // Людина та довкілля. Проблеми неоекології. – 2016. – № 3–4. – С. 126–131. ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД УПРАВЛІННЯ ВІДХОДАМИ Полянська А. С., доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри Степанюк Г. С., кандидат економічних наук, доцент Кафедра менеджменту та адміністрування Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу Проблеми з відходами, які існують сьогодні в Україні не є унікальним досвідом, оскільки з такою ж проблемою зіткнулись європейські країни у 80–90 роках минулого століття. Накопичення відходів, їх неефективна утилізація спонукали уряди європейських країн звернутись до питання управління відходами як до реальної проблеми та розробити систему заходів, які сьогодні дозволяють її успішно вирішувати з найменшою шкодою, а інколи навіть із вигодою для окремих громад.

382

Україна за багатьма показниками щодо ефективності переробки відходів значно відстає від Євросоюзу. За опублікованими даними в Україні сьогодні спалюється 2,7% твердих побутових відходів (ТПВ), а у ЄС – 26%; в Україні переробляється лише 3,2% ТПВ, а у ЄС – 43%; захоронюється в Україні – 90% ТПВ, тоді як у ЄС – лише 31%. Важливим завданням є скоротити це відставання, а також досягти в Україні чітких цільових показників, які стосуються скорочення обсягів відходів [1]. Цікавим є досвід європейських країн щодо управління відходами [2, 3]. Зокрема Швеції, де переробляють 99% відходів, більша частина яких використовується як паливо для електростанцій. Країна навіть закуповує сміття в інших країнах (Ірландія, Італія, Норвегія), оскільки власного не вистачає. В Австрії активно використовують біотехнологію, яка передбачає використання грибкового фермента, який розщеплює пластик та поліестер. Таким чином, в країні забезпечується так званий «колообіг пластику»: відхід від одного продукту використовується для створення іншого. Уряд Німеччини розробив закон, який зобов’язує виробників випускати упаковку для товарів, яка розкладається або є придатною для вторинної переробки. У Фінляндії батарейки, лампочки та інші шкідливі відходи можна здати в будь-який магазин, де ці речі продаються. У супермаркетах розташовані автомати, які приймають банки й пляшки та видають за них чек із сумою, яку покупець може отримати на касі. Кожна аптека приймає ліки, термін придатності яких вже збіг, а по всій країні розміщені пункти прийому одягу, який за підтримки Червоного Хреста відправляють у країни, що цього потребують. Зазначимо, що на сьогодні економічна система в багатьох країнах працює за принципом: «візьми-зроби-викинь», тобто є лінійною, і не відображає катастрофічної ситуації із утворенням відходів, їхнім неналежним переробленням, утилізацією та забрудненням довкілля [2]. У 2014 році Європейська Комісія вирішила не приймати поправки до законодавства про відходи, а скористатися новим горизонтальним методом, який передбачає зміни не тільки в сфері відходів, а й буде охоплювати повний економічний цикл виробництва продукції. Європа стала на шлях запровадження «концепції економіки замкнутого циклу» (circular economy) [5]. Сучасні світові тенденції в сфері поводження з відходами та реальна ситуація щодо цього питання в Україні вимагають переглянути ставлення до ланцюжка життєвого шляху продуктів і послуг, де те, що ми розглядаємо як сміття можна використовувати як цінну сировину. Щоразу більше людей та організацій долучаються до різноманітних екологічних ініціатив, які спрямовані на досягнення Цілей Сталого Розвитку, зокрема 12 «Відповідальне споживання» і 13 «Захист планети». Основна ідея таких ініціатив – це задовольнити потреби людей, які, водночас, прагнуть бути відповідальними у споживанні природних ресурсів та готових продуктів/послуг. Кафедра менеджменту та адміністрування ІЕМ ІФНТУНГ 5червня 2019 р. у Всесвітній день охорони навколишнього середовища зробила перший крок у цьому напряму та розпочала свою екологічну ініціативу "Здай горнятко на переробку". Першу партію зібраних паперових горнят ми відправили в Київ через сервіс « Зелений Птах», основна ідея якого використання сміття як ресурсу, запровадження розподільного збору та заміщення непереробних матеріалів на переробні. Нову партію зібраних горнят ми змогли передати вже ІваноФранківській громадській організації Sort Smart. Місією цієї організації є наблизити ІваноФранківськ до сучасних стандартів поводження із твердими побутовими відходами шляхом збору вторинної сировини у місцевих компаній та мешканців міста. Завдяки таким ініціативам ми можемо зменшувати навантаження на місцевий полігон із захоронення відходів, а також зберігати природні ресурси. Віримо, що невеликими кроками спроможні: зробити чистішим своє робоче місце для початку, а згодом надихнути своїм прикладом інші кафедри та інститути ІФНТУНГ; виховувати еко-свідомість та почуття відповідальності за довкілля як викладачів так і студентів; запустити сервіс «паперове горнятко по колу», де можна обмінювати зібрану сировину на нові горнятка; сприяти переробці сміття у м. Івано-Франківську.

383

Якщо розвинуті країни успішно реалізують практику управління відходами та сформували у даному напрямі значний досвід, то що для його поширення потрібно в Україні? На нашу думку, найперше, це прийняття та реалізація відповідного законодавства, яке, як зазначалось вище повинно гармонізуватись із європейським законодавством у питані управління відходами. Не менш важливим є подолання стереотипу, що проблему відходів хтось вирішить без нас і за нас: ми їх створюємо, і нам ними управляти так як це роблять інші країни або шукати власні способи. Потребує уваги питання щодо навчання спеціалістів у сфері управління відходами. Зокрема, відповідно до Національної стратегії управління відходами до 2030 року та Національного плану управління відходами до 2030 року кожна з областей України має розробити власний регіональний план управління відходами, який врахує структуру економіки, обсяги утворення різних типів відходів, наявні та необхідні потужності для екологічно безпечного оброблення відходів. Навчання фахівців для рівня обласних держадміністрацій та органів місцевого самоврядування є необхідною умовою для розробки якісних регіональних планів, що відповідатимуть європейським стандартам та підходами до систем управління відходами [7]. Література: 1. Пальчук В. ОТГ – активні учасники процесу формування культури поводження з твердими побутовими відходами [Електронний ресурс] / В. Пальчук // Україна: події, факти, коментарі. – 2019. – № 3. – С. 41–50.

2. Кращі європейські практики управління відходами (посібник) / А. Войціховська, О. Кравченко, О. Мелень-Забрамна, М. Панькевич, [за заг. ред. О. Кравченко] – Видавництво «Компанія “Манускрипт”» – Львів, 2019. – 64 с.

3. Управління відходами за кордоном: міжнародний досвід.

4. Директива № 2008/98/єс про відходи (Рамкова Директива про відходи).

384

Дискусійна панель Проблемні питання функціонування природоохоронних територій та об’єктів ПЗФ в Україні та шляхи їх розв’язання ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ СТВОРЕННЯ НАЦІОНАЛЬНИХ ПРИРОДНИХ ПАРКІВ НА ТЕРИТОРІЇ ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ Міхайленко В. Д., перший заступник начальника Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства Шейгас І. М., кандидат сільськогосподарських наук, старший науковий співробітник, завідувач сектором мисливствознавства ДП «СФ УкрНДІЛГА» Шелудько В. В., член ГО «Коаліція екологів Херсонщини» В Херсонській області створено 4 національних природних парки («Джарилгацький», «Олешківські піски», «Нижньодніпровський», «Кам’янська січ») з вилученням у користувачів, проте на даний час питання передачі земель не вирішено. Фактично на території парків ведуть свою діяльність державні лісогосподарські підприємства та національні парки і здійснюється дублювання повноважень. Крім того лісомисливські підприємства повинні здійснювати сплату податку за лісові землі та на яких паралельно ведуть свою господарську діяльність парки. ДП «Херсонське ЛМГ» неодноразово зверталося до Нижньодніпровського природного парку з проханням створити комісію та забезпечити передачу земельних ділянок, що ввійшли до складу парку з вилученням у землекористувачів під охорону, проте відповідь не отримали. Департамент екомережі та природно-заповідного фонду Міністерства екології та природних ресурсів України листом від 19.07.2018 року № 8-03/643-18 запевнив, що надав доручення спеціальній адміністрації НПП вжити відповідних заходів. Час спливає, а питання по суті не вирішується. Пунктом 4 статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» визначено, що межі територій та об’єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об’єктів природнозаповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Враховуючи викладене, проблемним є питання прискореня виконання заходів з передачі земельних ділянок, що ввійшли до складу національних парків з вилученням у землекористувачів та передачі зазначених ділянок під охорону . Крім того, після внесення змін до Закону України про природно-заповідний фонд (в частині проведення рубок в заказниках) в державних лісогосподарських підприємствах області (ДП «Каховське ЛГ») виникла проблема щодо ліквідації наслідків великої пожежі. Так, як враховуючи вимоги вищезазначеного закону, заборонено проведення суцільних санітарних рубок та ліквідації захаращеності і деревина пошкоджена пожежею втрачає свої технічні якості та є джерелом розповсюдження шкідників. Питання стосовно існування хижих тваринв межах існуючих та новостворених обєктіПЗФ. Ідуть у минуле заповідні догмати радянських часів, згідно яких абсолютна заповідність вважалася (певними ретроградними представниками екологічної спільноти) основою збереження дикої природи на прикладі організації заповідників площею у мільйони гектарів, створених на безмежних просторах сибірської тайги. У заповідній справі сучасної України активізувався більш прагматичний та більш привабливий для Людини процес охорони природи шляхом створення НПП (Національних природних парків) – природоохоронних територій категорії «2», згідно з визначенням МСОП. Відмінність Парків від біосферних та природних заповідників (категорія «1»), територій з найвищим рівнем обмеження будь-якої господарської діяльності людини, полягає в тому, що регламент Положення про НПП дозволяє на частині земель, переданих 385

Парку без вилучення, здійснювати, крім наукової, ще й традиційну господарську діяльність відповідно до вимог «Проекту організації території Парку». Повинна виконуватися вимога щодо погодження рекреаційних та господарських заходів з науково-технічною радою Парку. Дотримання такого режиму природокористування показало позитивні результати в реальних умовах природоохоронної діяльності України і багатьох країн світу, а також проявило себе, як більш придатний для суспільства та більш відповідний сучасності варіант заповідності. Але під час їх організації і, особливо – під час безпосереднього функціонування, виникають прояви нерозуміння самої суті НПП, як особливого об’єкту ПЗФ. Покажемо це на прикладі деяких Національних парків півдня країни. НПП «Білобережжя Святослава». Згідно «Договору» № 42 від 25.10.2013 року та «Календарного плану про виконання робіт» науковцями сектору мисливствознавства ДП СФ «УкрНДІЛГА» виконане «Наукове обгрунтування для надання експертного висновку про доцільність регулювання чисельності вовків у НПП «Білобережжя Святослава» та «Рекомендації з оптимізації чисельності популяції вовка (Canis (Canis) lupus Linnaeus, 1758 (згідно Гептнер та ін., 1967; Mech, 1974; Clutton-Brock et ol., 1976) на материковій частині території Національного природного парку «Білобережжя Святослава». На той час на території Парку (угіддя ДП «Очаківське ЛМГ») склалася критична ситуація, пов’язана з зростанням чисельності хижаків (зокрема – вовків) та загостренням конфлікту «людина-вовк». Хижаки влаштували справжній терор проти домашньої худоби на Кінбурні. Проаналізовані Акти загибелі господарських тварин (дорослих та молодих корів, кіз, дворових собак тощо) від хижаків, виконано огляд та вивчення території проживання зграї, проведений облік чисельності вовків. Зроблено висновок: основна причина «сплеску» вовчого хижацтва – збільшення чисельності вовків через зміну режиму природокористування у новоствореному НПП. Згідно статистичних та даних єгерської служби ДП «Очаківське ЛМГ» у останні 5 років на Миколаївській частині Кінбурну проживало 7–9 особин вовка. Добуто: 2009 рік – 3 особини; 2010 рік – 2 особини; 2011–2013 роки – 0 особин.

6-й пункт Експертного висновку наукового «Обгрунтування» говорить: «Регулювання чисельності вовків слід почати з відстрілу 2–3 особин з детальним вивченням добутих туш хижаків. Наступний контрольний етап – проведення повторного обліку вовків, що залишилися. І лише після виконання цих умов – вирішення подальшої долі місцевої популяції вовків на Кінбурні» був підтриманий Мінприроди, яке затвердило ліміт відстрілу хижаків. НПП «Джарилгацький». Джарилгач – закрита водами лиману та моря острівна екологічна біосистема на півдні Херсонщини, що географічно видається вузькою, 50-км піщаною косою – від с. Лазурне на материку, на схід у Чорне море. Острівні угіддя розташовані у напівпустельних умовах Степової (південної) лісомисливської області України. Нацпарк створений на території існуючого Скадовського дослідного лісомисливського господарства, яке нехай не завжди досконало, але професійно логічно використовувало державний мисливський ресурс та протягом десятків років слугувало чи не єдиним джерелом валютних надходжень для Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства. Функції регулювання та формування фауністичного комплексу на острові повністю лежать на користувачах угідь: в даному випадку – на працівниках НПП «Джарилгацький» та ДП «Скадовське досвідне лісомисливське господарство», що ведуть спільне господарство. Згідно «Проекту організації та розвитку мисливського господарств», максимально, на межі кризи, на острові може проживати: 114 особин оленя (20 на 1000га), 200 ланей (35 на 1000 га) та 131 (23 особин на 1000 га) муфлона. Сучасна характеристика кількісного, видового та статево-вікового складу острівних мікропопуляцій диких ссавців наступна: - олень благородний (шляхетний, асканійський) – чисельність до 250 особин, переважають ялові самки та молоді олені (до 60% поголів’я); перевищення величини оптимальної чисельності, визначеної «Проектом» – у 1,6 рази; 386

- лань європейська – до 200 особин, серед поголів’я багато меланістів та альбіносів; перевищення оптимальної чисельності – у 1,9 рази; - муфлон – до 530 особин, існуююча статево-вікова структура стада дозволяє підтримувати щорічне зростання загальної чисельності; перевищення оптимальної чисельності – у 4,1 рази. Особливе занепокоєння біологів викликає прогресуюче зростання чисельності місцевої популяції гірського барана-муфлона. Дослідження патологічного матеріалу виявили анатомічні дефекти та хвороби кінцівок, очей, а також рогових утворень, генетичні аномалії, паразитарні захворювання у муфлонів та деяких особин ланей, що призводить до відставання в рості та кахексії. Процес нарощування загальної чисельності ратичних триває. Нажаль, майже десятиліття подібна серйозна діагностика не проводилась, що значно підвищує ризики існування безконтрольно покинутого складного фауністичного комплексу в умовах закритої напівпустельної острівної системи півдня України. Термінове діагностування санітарного стану популяцій диких ратичних тварин – єдина запорука та гарантія збереження життєздатності унікального (не лише для України) природного об'єкту. Режим НПП не дозволяє вирішити проблему по суті. Нижній Дніпро -– НПП «Нижньодніпровський». Науково-дослідне мисливське господарство (НДМГ) «Нижньодніпровське». Дві наукові установи на спільних угіддях. НПП створений у дельті Дніпра Указом Президента України за № 657/2015 від 24.11.2015 року на загальній території 80177,8 га. НДМГ – на 22 роки раніше рішенням ХІV сесії Херсонської обласної Ради народних депутатів двадцять першого скликання за № 291 від 27.10.1993 р. Результати 27-річних мисливськогосподарських досліджень стану мисливських угідь, чисельності та структури популяцій диких ссавців та птахів в угіддях науково-дослідного мисливського господарства, дають право стверджувати про їх моніторинговий характер. Науковцями Центру розроблена низка «Наукових обгрунтувань» в регіоні, зокрема, згадані вище «Рекомендації з оптимізації чисельності (Canis) lupus Linnaeus) на материковій частині території НПП «Білобережжя Святослава». Спільно з Херсонською гідробіологічною станцією НАН України виконано пілотний проект "Відновлення площ водного дзеркала комплексу заплавних водойм шляхом штучного посилення водообміну" з початковою назвою «Activity Expenses for recovery connection between Dnieper and Konka rivers»). Крім того, авторами була розроблена та впроваджена «Настанова з упорядкування мисливських угідь», завдяки якій впроваджується методика організації та розвитку державних та недержавних мисливських господарств регіону та всієї країни. На фоні активної діяльності наукових структур Степового філіалу УкрНДІЛГА у сфері вдосконалення методів використання відновлюваних природних фауністичних ресурсів, у регіоні активізується процес утворення мережі національних природних парків з особливим режимом природокористування: «Олешківські піски», «Джарилгацький», «Білобережжя Святослава», а також НПП «Нижньодніпровський». У стандартних Положеннях про Парк (Пункт 1.5.) сказано, що «На землях, які передаються Парку без вилучення, може здійснюватися традиційна господарська діяльність відповідно до вимог Проекту організації Парку та за погодженням науково-технічної ради парку». Пункт 4.5. "На території регульованої зони рекреації, стаціонарної рекреації та господарської зони забороняється будь-яка діяльність, яка призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища та зниження рекреаційної цінності території Парку, в тому числі мисливство". Пункт 4.4. «У разі термінової необхідності за клопотанням НТР Парку, з дозволу Мінприроди, на території Парку можуть проводитися заходи, спрямовані на охорону природних комплексів, ліквідацію наслідків аварій, стихійного лиха (в тому числі санітарні рубки, пов’язані з ліквідацією осередків шкідників та хвороб, усунення наслідків вітровалів, сніголомів, буреломів тощо), регулювання чисельності диких тварин та в інших цілях, що не передбачені проектом організації території Парку». Таким чином, завдяки зонуванню території, режим господарювання у Парках можна вважати позитивним набуттям теорії та практики сучасного раціонального природокористування. Питання лише в одному – вірному спільному трактуванні правових 387

основ Положень споріднених природоохоронних наукових структур-сусідів: організацій та установ. Основою функціонування природоохоронної території певної категорії зависності має бути дотримання «букви закону» та розуміння того, що Природа охороняється Законом в інтересах громади. ДИНАМІКА СУБПОПУЛЯЦІЇ ЗУБРА ЄВРОПЕЙСЬКОГО (BISON BONASUS) НА ТЕРИТОРІЇ КІВЕРЦІВСЬКОГО НПП «ЦУМАНСЬКА ПУЩА» Мерленко Н. О., Громик Б. І. Ківерцівський НПП «Цуманська пуща» (м. Ківерці Волинської обл.) У другій половині XX ст. зубри біловезько-кавказької лінії з білоруської частини Біловезької Пущі були завезені на Волинь. Назва кожної вітчизняної субпопуляції виду історично сформована при реєстрації в офіційних документах. Як правило, вони визначаються назвою господарства або регіону, на території якого відбулася реакліматизація виду. Таким чином, назва Цуманської субпопуляції зареєстрована по ретроспективній назві користувача мисливських угідь – державному мисливському господарству «Цуманське». Наприкінці 1990-х рр. підприємство перейменовано в ДП «МГ Звірівське», південна частина якого пізніше була реорганізована в ТзОВ «Майдан Мисливський».

Рис 1. Фото популяції зубра

З останнього часу частина площі вищезгаданих підприємств передана під юрисдикцію Ківерцівського національного природного парку «Цуманська Пуща», угіддя якого окремими урочищами дисперсно розташовані на території основних землекористувачів – ДП «Цуманське ЛГ» та ДП «Ківерцівське ЛГ». В адміністративному плані, ареал Цуманської субпопуляції зубра займає територію Ківерцівського району Волинської області. Аналіз архівних матеріалів свідчить, що Цуманська субпопуляція бере початок від 13-ти зубрів біловезько-кавказької лінії (табл 1). В травні 1965 р. в угіддях мисливського господарства випустили 5 самців та 5 самок, а через місяць до них приєдналися ще 1 самець та 4 самки. Невдовзі після випуску загинув самець Берат. В грудні того ж року не стало ще одного самця – Безпощадного. Натомість в червні 1965 р. у трьох самок з’явилося потомство, що визначило позитивні темпи приросту субпопуляції, які зберігалися до середини 1990-х рр. (табл 1).

388

Таблиця 1 – Реєстр тварин-засновників, завезених 1965 р. у ДП МГ «Цуманське» № Батьки Кличка Дата народження Стать ♂ ♀ 1 Бера Берат червень 1963 р. ♂ 2 Пучатек Безиця Бедренець 23 квітня 1963 р. ♂ 3 Бєлянка Белячок 8 вересня 1964 р. ♂ 4 Бєлянка Белобрович червень 1963 р. ♂ 5 Беженець 1960 р. ♂ 6 Безиця Беспощадний 4 червня1964 р. ♂ 7 Бела 1962 р. ♀ 8 Бездна 1962 р. ♀ 9 Беда 1962 р. ♀ 10 Пул Белодушка Белоснєжка вересень 1962 р. ♀ 11 Бедовая Безимянка 27 червня 1964 р. ♀ 12 Бежда 1963 р. ♀ 13 Пучатек Берлога Белобровка 25 квітня 1962 р. ♀ 14 Бежа 1957 р. ♀ 15 Белка 1957 р. ♀

300

Поголів'я

200

Динаміка чисельності Цуманської субпопуляції зубра

100

0 1960

1970

1980

1990Роки2000

2010

2020

2030

Рис 2. Динаміка чисельності Цуманської субпопуляції зубра

Динаміка чисельності Цуманської субпопуляції зубра показана на рис 2. Співвідношення чисельності дорослих тварин і їхнього першого приплоду свідчить про значний репродуктивний потенціал стада, який становив понад 20%. Разом з тим, офіційна статистика відображає від 5% до 18% річного приросту (2–5 телят щороку) (рис 3). Різке зменшення чисельності зубрів (згідно статистичної звітності) відбулося впродовж 1992–1993 рр. Згідно облікових даних у 2019 р. Цуманське угруповання становить 18 зубрів: 17 ос. – на території ТзОВ «Майдан Мисливський», 1 ос. – в угіддях ДП «МГ Звірівське». Один зубр (самець) мешкає в умовах напіввільного утримання у вольєрі (площею 208,6 га), збудованому на території Муравищенського та Звірівського лісництв ДП «Ківерцівське ЛГ». Позитивним моментом для збереження зубрів є створення природоохоронних територій загальнодержавного підпорядкування. Але при створенні Ківерцівського національного природного Парку «Цуманська пуща» територія, на якій перебуває Цуманська субпопуляція зубра, не увійшла до складу Парку. Це не сприяє відтворенню субпопуляції та її збереженню. Незважаючи на природоохоронний статус зубра, стан субпопуляції цих тварин на території Волинського Полісся оцінюється як критичний. Основною причиною такої ситуації вважається сукупна дія декількох несприятливих антропогенних чинників, серед яких вирішальну роль відіграє браконьєрство, ведення мисливського господарства на тери389

торії місць проживання та міграції без урахування потреб збереження видів, занесених до Червоної книги України. До цього часу не з’ясовано багато питань щодо підтримання життєвості виду в поліських умовах, зокрема, особливостей живлення, поширення та інших. Ареал поширення існуючої на сьогодні популяції зубра знаходиться в більшості поза межами території Парку. Проектом організації території Ківерцівського НПП «Цуманська пуща», охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів та об’єктів передбачено розширення території Парку за рахунок суміжних територій та об’єктів ПЗФ, а саме загально зоологічного заказника місцевого значення «Зубр» в межах науково обгрунтованої території, що зазначена в рішенні Волинської обласної Ради (рішення від 31.07.2014 року № 24/67) за рахунок земель ДП Ківерцівського ЛГ Муравищанського, Звірівського та Сокиричівського лісництв площею 10043,6 га, куди має увійти територія, де постійно проживає зубр та сезонні місця його міграції, включаючи і територію вольєру площею 208,6 га. Самці старші 2р.

(29,4%)

Приплід (17,6%)

Самки старші 2р.

(52,9%)

Самці старші 2р.

(48,6%)

Приплід (5,4%)

Самки старші 2р.

(45,9%)

1970 рік

1965 рік Самці старші 2р.

(48,5%)

Приплід (6,0%)

Самці старші 2р.

(33,3%)

Приплід (7,4%)

Самки старші 2р.

(60,3%)

Самки старші 2р.

(45,4%)

2000 рік

1980 рік Приплід (18,1%)

Самці старші 2р.

(31,9%)

Самки старші 2р.

(50,0%)

1990 рік-2019 рік Рис 3. Зміна статево-вікової структури Цуманської субпопуляції зубра

390

Оптимальним шляхом розв’язання зазначеної проблеми у масштабах України є розробка та затвердження Плану дій щодо збереження зубра в фауні України та регіональних програм, зокрема «Програми покращення генофонду Цуманської субпопуляції бізона європейського (зубра) в Ківерцівському національному природному Парку «Цуманська пуща» (Волинське Полісся) на період 2019–2023 роки». Програма спрямована на подальше збільшення чисельності та розширення ареалу Цуманської субпопуляції зубра; збереження генофонду і мінімізації негативного впливу інбридингу на ізольовану Цуманську субпопуляцію; пошук шляхів щодо оптимізації перебування зубрів на території Парку та в умовах антропогенних ландшафт відвернення і попередження епізоотичних загроз; передбачає моніторинг стану субпопуляції і вивчення процесів адаптації тварин, які живуть у вільних умовах, до сучасного навколишнього середовища. Виконання Програми призведе до покращання стану Цуманської субпопуляції зубра, а також сприятиме: - підвищенню рівня біотичного і ландшафтного різноманіття території; - збереженню генофонду тваринного і рослинного світу; - проведенню фундаментальних наукових досліджень та прикладних розробок з питань збереження виду, занесеного до Червоної книги України; - розвитку екологічної освіти та туризму, залучення місцевих мешканців до розв’язання природоохоронних проблем; - розбудові національної та Пан’європейської екологічних мереж; - виконанню міжнародних конвенцій та угод, активізації участі України у міжнародному співробітництві з питань охорони дикої фауни і природних середовищ існування у Європі. НОБЕЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРИРОДНИЙ ПАРК: ПРОБЛЕМИ СТАНОВЛЕННЯ Діковицький В., керівник Нобельського національного природного парку (смт Зарічне, Рівненська обл.) Нобельський національний природний парк створений Указом Президента України від 11 квітня 2019 року з метою збереження, відтворення та ефективного використання типових і унікальних природних комплексів Західного Полісся, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. НПП – це 25,3 тис. га земель державної власності (зокрема, землі ДП «Рафалівське лісове господарство» та ДП «Зарічненське лісове господарство» загальною площею 15 397,7 га, решта – землі водного фонду (12 озер і 5 річок), болота та землі запасу за межами населених пунктів, унікальна флора та фауна, цінні природоохоронні, наукові та рекреаційні ділянки. До складу парку увійшла низка територій, які набули природоохоронного статусу раніше: частина регіонального ландшафтного парку «Прип’ять–Стохід»; гідрологічний заказник загальнодержавного значення «Острівський»; загальнозоологічний заказник місцевого значення «Урочище «Глуша»; орнітологічний заказник місцевого значення «Нобельський»; іхтіологічний заказник місцевого значення «Прип’ятський». Із заходу парк межує з національним природним парком «Прип’ять-Стохід», що на Волині, з півдня – з Рівненським природним заповідником (Рівненська область). Більшість території парку входить до складу об’єкта Смарагдової мережі і межує з об’єктами Смарагдової мережі на заході. Молодий дружній колектив активно бореться з браконьєрством, наводить лад навколо водойм: облаштовує місця для відпочинку, дбає про прибирання території та вивезення сміття, веде просвітницьку роботу, залучають інвесторів і працюють над позитивним іміджем парку. Відтепер на території парку заборонено плавати на човнах з двигунами внутрішнього згоряння. Якщо раніше плавзасоби були джерелом постійного потужного шуму і куп сміття у воді, то нині відпочинок став цивілізованішим. Здійснюється контроль, щоб на території 391

парку не проводились рубки дерев, не орудували браконьєри (як мисливці, так і рибалки). Нещодавно служба охорони виявила на території парку два факти браконьєрства, про що склали відповідні протоколи – відтоді браконьєрів більш не видно. Щодо бурштинокопачів – нещодавно правоохоронні органи затримали два десятки старателів. Нині ця справа на контролі у відповідних органів. Двері парку завжди відкриті тому, хто шукає відповіді на наболілі екологічні питання. Дуже приємно, коли місцеві жителі та приїжджі відпочивальники підходять і дякують за спокійне життя та гарний відпочинок. В процесі створення Нобельського НПП місцеве населення найбільше переймалося питанням, чи зможуть вони й надалі вільно збирати дикороси чи лікарські рослини. Адже не секрет, що саме завдяки заготівлі та збуту дарів лісу місцеве населення має змогу істотно поповнити родинний бюджет. Збір дарів лісу не заборонений сьогодні і в подальшому буде дозволятись. Людям нема за що турбуватись з цього питання, оскільки, розділяючи парк на зони, Парк намагався максимально врахувати такі моменти. Ділянки лісу, де місцеві зазвичай збирали ягоди чи гриби, потрапили до зон регульованої або стаціонарної рекреації. Для кожної зони встановлено диференційований режим охорони, відтворення та використання. Найсуворіший, звісно, на території заповідної зони, але туди відійшли переважно такі ділянки лісу, куди і до цього збирачі дарів лісу не заходили, бо ці території дуже віддалені, важкодоступні та болотисті. Тож місцеве населення у цьому питанні змін не відчуло

392

Дискусійна платформа Аналіз проблем практичної реалізації основних засад Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» ЗАКОН ПРО ОВД ПОТРЕБУЄ ВДОСКОНАЛЕННЯ. ВСЕУКРАЇНСЬКА ЕКОЛОГІЧНА ЛІГА ПРОПОНУЄ ЗМІНИ У травні 2017 року, після достатньо тривалого обговорення та доопрацювання, Верховна Рада України прийняла Закон України «Про оцінку впливу на довкілля» (далі Закон). Його підписав Президент, а уряд, згідно прикінцевих положень Закону почав видавати відповідні підзаконні акти, спрямовані на його впровадження. При тому, що нині маємо певну кількість критичних оцінок щодо дії Закону, переважна більшість експертів наголошує, що його прийняття є значним кроком України щодо адаптації до вимог та стандартів ЄС та забезпечення екологічної безпеки, охорони довкілля, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, у процесі прийняття рішень про провадження господарської діяльності, яка може мати значний вплив на довкілля, з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів. Всеукраїнська екологічна ліга підтримує твердження про важливість прийняття цього Закону і вже має певний досвід у його застосуванні. Саме практичний досвід дозволяє нам висловити кілька зауважень та пропозицій до зазначеного Закону. У середині червня Верховна Рада України ухвалила Закон № 733-IX «Про внесення змін до ЗУ «Про оцінку впливу на довкілля» щодо запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)». Внесені пропозиції мали на меті, як стверджувалося у пояснювальній записці до законопроєкту, не допустити поширення COVID-19 під час проведення громадських слухань, передбачених процедурою здійснення оцінки впливу на довкілля (ОВД). На думку експертів ВЕЛ, Закон не в повній мірі виконав свою функцію. Прийнятими змінами залишилися невдоволені усі учасники процедури ОВД. Екологи і громадськість тому, що крім надання письмових зауважень і пропозицій Законом можна було забезпечити можливість проведення слухань в онлайн режимі. Суб’єкти господарювання, у яких процедури з ОВД мали відбутися протягом карантину, залишилися розчарованими новими змінами і подальшими роз’ясненнями Міндовкілля. Та й саме міністерство довго не могло визначитися, що ж вдіяти із суб’єктами господарювання, процедури яких стартували до початку та у період карантину. Пропозиції міністерства про повторні слухання у певній мірі суперечать Порядку проведення громадських слухань у процесі оцінки впливу на довкілля, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2017 р. № 989. Як результат, ситуація може призвести до випадків, коли висновки будуть видаватися міністерством із порушенням Закону. Окремі асоціації екологів навіть задають питання, що це знущання над бізнесом через низьку кваліфікацію керівництва Міндовкілля, чи все ж ідеться про хитру корупційну схему? До речі, розмови про можливі корупційні схеми у процедурі ОВД лунають не вперше. Тому ВЕЛ, з метою уникнення у майбутньому таких закидів, пропонує розглянути варіант змін до Закону, коли чиновники міністерства будуть виключно арбітрами щодо остаточного рішення про провадження планованої діяльності. А сам проєкт рішення буде готувати саморегулівна організація у сфері оцінки впливу на довкілля – неприбуткове професійне об’єднання експертів з ОВД на підставі звіту підготовленого експертами у сфері оцінки впливу на довкілля. Отже, саморегулівна організація (СРО) переймає на себе деякі функції уповноваженого територіального чи центрального органу. Це сприятиме мінімізації корупційних ризиків, відповідної якості процедури ОВД. СРО буде здійснювати експертну оцінку та забезпечуватиме контрольною функцію щодо роботи експерта, який готував звіт ОВД. СРО, через своїх експертів, обраних автоматичною системою, здійснюватиме аналіз звіту ОВД, звіту гро393

мадського обговорення. При підготовці заключних рекомендацій, СРО розглядає та бере до уваги звіт з оцінки впливу на довкілля та звіт про громадське обговорення. СРО нестиме відповідальність за достовірність наведеної у звіті інформації згідно з законодавством. (На даний час звіт з ОВД готує суб’єкт господарювання). Весь пакет буде направлятись до уповноваженого органу, який виходячи з наданих документів має погодитись чи відхилити заключний висновок ОВД. Уповноважений орган у такому випадку не матиме стосунків із замовником ОВД, а лише оцінюватиме на відповідність Закону діяльність СРО та експертів з ОВД. Експерт з ОВД нестиме персональну відповідальність за належну якість звіту ОВД перед СРО. Експерт має права та обов’язки згідно Закону. Має власний електронний ключ для подання документів до Єдиного реєстру з оцінки впливу на довкілля. Експерт має бути членом СРО та в обов’язковому порядку бути внесеним до Реєстру сертифікованих експертів з ОВД України після отримання сертифікату. Порядок створення та ведення Реєстру сертифікованих експертів визначає Міністерство, а СРО здійснює ведення Реєстру. Пропонується, що звіт ОВД буде здійснювати незалежний експерт ОВД (сертифікований відповідно до конкретного напрямку, член СРО, яка буде нести, зокрема, й репутаційну відповідальність за якість роботи експерта ОВД). СРО є неприбутковою юридичною особою, яка має відповідний статутний капітал, є членом профільної міжнародної організації у сфері оцінки впливу на довкілля. Органами управління СРО є: конференція, правління, секретаріат, дисциплінарна комісія, Голова СРО ОВД. Контролюючим органом СРО ОВД є наглядова рада. Утворення та порядок діяльності СРО ОВД регулюється законодавством про об’єднання громадян з урахуванням особливостей, встановлених Законом. СРО здійснює професійну підготовку та кадрове забезпечення у сфері оцінки впливу на довкілля. Для отримання сертифікату експерта з ОВД потрібно успішно скласти кваліфікаційний іспит. Сертифікат експерта з ОВД дійсний протягом п’яти років. Чинність сертифіката може бути зупинена на строк до одного року Дисциплінарною комісією СРО, або достроково припинена у судовому порядку у разі грубих порушень експертом з ОВД законодавства. Підготовку порядку проведення кваліфікаційного іспиту, його складання, методику оцінювання та програму, а також видачу сертифікатів має здійснювати уповноважений центральний орган. Це, так би мовити реферативний виклад пропозицій Всеукраїнської екологічної ліги. У разі підтримки наших ініціатив, ВЕЛ готова представити вже розроблений проєкт змін, які сприятимуть розвитку ОВД в Україні і не дадуть чиновнику перетворити хороший закон на формальність. ОПТИМІЗАЦІЯ ПРОЦЕСУ ОЦІНКИ ВПЛИВУ НА ДОВКІЛЛЯ В СУЧАСНИХ УМОВАХ Харченко А. М., кандидат технічних наук, доцент Чечуга О. С., кандидат технічних наук, доцент Кафедра транспортного будівництва та управління майном Національний транспортний університет (м. Київ) Колбасін М. І., кандидат технічних наук, старший науковий співробітник Інститут кібернетики імені В. М. Глушкова НАН України (м. Київ) Прийняття нового законодавства у сфері оцінки впливу на довкілля [1], гармонізація нормативно-технічних документів з ціллю відповідності європейським екологічним стандартам [2] докорінно змінили парадигму процесу оцінки випливу на довкілля та запровадили експертно-аналітичний підхід замість суто розрахункового. Розробка звітів з оцінки впливу на навколишнє середовище при плануванні діяльності в минулому супроводжувалась значною кількістю ітерацій, ґрунтувалася на визначенні 394

відповідності показників навколишнього середовища граничним допустим концентраціям (ГДК) шкідливих речовин та на великій кількості галузевих нормативно-технічних документах [3]. Сучасний підхід, який пропагується оновленим законодавством та нормативнотехнічними документами у сфері оцінки впливу на довкілля (зокрема, розробленими проектами ДСТУ «Оцінка впливу на довкілля. Транспортні споруди. Настанова щодо підготовки Звіту з оцінки впливів на довкілля» та «Оцінка впливу на довкілля. Транспортні споруди. Критерії оцінки та показники впливів на довкілля»), визначає перехід від кількісної оцінки показників до якісної. Процес оцінки впливу на довкілля (ОВД) відтепер включає позитивні зарубіжні практики такі, як, наприклад, розгляд альтернатив планованої діяльності, розширені можливості участі громадськості, судове оскарження адміністративних рішень в рамках ОВД та ін. [2]. Згідно нового закону [1] процедура ОВД складається з таких етапів: 1) підготовчий – підготовка суб’єктом господарювання звіту з ОВД; 2) громадське обговорення звіту з ОВД; 3) аналіз уповноваженим органом звіту з ОВД, додаткової інформації від суб’єкта господарювання, інформації, отриманої від громадськості під час громадського обговорення та кола зацікавлених осіб (стейкхолдерів); 4) надання уповноваженим органом мотивованого висновку з оцінки впливу на довкілля на основі проведеного аналізу; 5) формулювання висновку з ОВД у рішенні про провадження планованої діяльності. З метою оптимізації процедури оцінки ОВД, з урахуванням минулого вітчизняного досвіду оцінки впливу на навколишнє середовище та зарубіжних практик постає необхідність у розробці ефективних алгоритмів: - проведення розрахунків показників експертно-аналітичними методами; - взаємодії суб’єктів господарювання, громадськості та органів влади в процесі ОВД; - зменшення кількості ітерацій, які повинен виконати суб’єкт господарювання. Розроблені алгоритми оптимізації процесу оцінки в подальшому можуть бути основою для створення електронного сервісу на базі так званих «хмарних» технологій та покликані в майбутньому об’єднати усі етапи процесу оцінки впливу на довкілля в єдиний комплекс, що значно підвищить ефективність процедури прийняття управлінських рішень, забезпечить прозорість та відкритість планованої діяльності суб’єкта господарювання. Література: 1. Про оцінку впливу на довкілля: Закон України // Верховна Рада України (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2017, № 29, ст. 315) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2059-19#Text 2. Процедура оцінки впливу на довкілля планованої діяльності: короткий огляд [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://epl.org.ua/human-posts/protsedura-otsinkyvplyvu-na-dovkillya-planovanoyi-diyalnosti-korotkyj-oglyad/ 3. Соколова Н. М., Харченко А. М. Еколого-економічне оцінювання впливу автомобільних доріг на навколишнє середовище / Н. М. Соколова, А. М. Харченко // Вісник Національного транспортного університету. Серія «Економічні науки». Науково-технічний збірник. – К. : НТУ, 2015. – Вип. 3 (33).

395

ЗМІСТ Програма заходів Національного форуму «Поводження з відходами в Україні: законодавство, економіка, технології» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4 Перша пленарна сесія Розроблення та реалізація регіональних Програм поводження з відходами: проблемні питання та кращі практики Презентація регіонального плану управління відходами в Івано-Франківській області до 2030 року Пліхтяк А. Д. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 7 Законодавче регулювання поводження з відходами в Україні: стан та перспективи Прощук Е. П. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 11 Позитивний досвід поводження з небезпечними відходами в Україні Марчевський І. Я. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

13

Регіональні відмінності в нагромадженні відходів життєдіяльності людини і їх загрози для життя Руденко Л. Г., Вишня М. М, Тимочко Т. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 16 Реформування системи управління відходами в Донецькій області: позитивний досвід та перспективи розвитку Натрус С. П., Гущенко В. В., Тинор М. Є. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 18 Проект рекультивації полігону твердих побутових відходів №5 Грущинський А. М. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

21

Проблеми поводження з відходами у Кіровоградській області Мацків Я. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

25

Проблема твердих побутових відходів в невеликих містах та районах Перетятько С. Г. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 26 Основні проблемні питання у сфері поводження з ТПВ у регіоні Близнюк С. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

28

Система поводження з твердими комунальними відходами у Чернівецькій області Білоконь М. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 29 Основні екологічні проблеми поводження з відходами у Полтавській області Горжій І. Г. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 32 Кадрові, наукові, управлінські, технічні та психологічні аспекти розроблення та впровадження регіональних планів управління відходами Мальований М. С., Денафас Гінтарас, Боровко Г., Горбач В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . 35 Передумови формування регіональних програм управління та поводження з твердими побутовими відходами (на прикладі Одеської області) Сафранов Т. А., Шаніна Т. П., Приходько В. Ю. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 37 396

Шляхи розв’язання проблем поводження з побутовими відходами на території Бородянської ОТГ Кримінська А. П., Мудрик Ю. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 41 До питання регіональної політики у сфері управління відходами в Запорізькій області Пірогова І. М. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 43 Глобальна екологічна оцінка технологій поводження з відходами Артамонов В. В., Василенко М. Г. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 47 Аналіз поводження з побутовими відходами у Волинській області Музиченко О. С., Михалюк Т. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

49

Краудінвестинг як інструмент залучення інвестицій у переробку відходів Богуцька О. А. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 51 Програма поводження з ТПВ на території Бучанської міської ОТГ на 2019–2022 роки Ситник А. І. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 55 Реалізація сортування побутових відходів на місцевому рівні Залевський О. Є., Коляда А. С. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 57 Методичні особливості розроблення місцевих програм поводження з відходами Корж З. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 58 Про перспективи розробки регіонального плану управління відходами у Миколаївській області Каражей О. М., Мац Д. А., Ланці Н. Ф. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 60 Стан пожежної та техногенної безпеки полігонів ТПВ, місць знаходження небезпечних хімічних речовин у Київській області Щасний В. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 63 Практика енергетичної утилізації побутових відходів в м. Києві Сігал О. І., Павлюк Н. Ю., Плашихін С. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

66

Розроблення регіонального плану управління відходами до 2030 року в Черкаській області Свояк Н. І., Фоміна Н. М. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 68 Аналіз ситуації з небезпечними і побутовими відходами у Закарпатській області та можливі шляхи їх вирішення Шпонтак Ю. М., Ковач В. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 73 Круглий стіл 1 Шляхи розв’язання проблем поводження з побутовими та промисловими відходами Накопичення і використання гірничопромислових відходів у Львівській області: актуальні екологічні проблеми і шляхи їх вирішення Іванов Є. А. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 77 397

Можливості використання супутникових даних для моніторингу пожежонебезпечності териконів Львівсько-Волинського вугільного басейну Філіпович В. Є., Мичак А. Г., Шевчук Р. М. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 81 Проблемні питання поводження з побутовими та промисловими відходами за умови пост-майнінгу гірничо-добувних районів України Рудько Г. І., Анпілова Є.С., Яковлєв Є. О. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 85 Аналіз системи поводження з твердими побутовими відходами на прикладі міста Житомира Корбут М. Б., Давидова І. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 90 Проблеми поводження з буровими відходами Діденко О. Г. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

92

Створення рециклінгових технологічних систем для вирішення проблеми утилізації відходів Хілько Є. В., Маценко О. М. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 94 Проблеми поводження з твердими побутовими відходами в ОТГ Тернопільської області Вадзюк С. Н., Кузик І. Р. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 96 Удосконалення системи сортування ТПВ як шлях до підвищення їх ресурсного потенціалу Орфанова М. М., Яцишин Т. М. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 99 Побутові відходи: запитань більше, ніж відповідей Тевтуль Я. Ю. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 101 Вплив відходів на екологічний стан міста Дубляни Рожко І. М. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 104 Комплексний підхід до вирішення проблеми збору та переробки відходів П’яних К. Є., Карп І. М. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

105

Поводження з відходами на Хмельниччині: стан, проблеми, перспективи Виговська Т. В., Міронова Н. Г. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

108

Поводження з побутовими відходами у місті Києві Жилка М. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

112

Заходи щодо зниження навантаження відходів вуглевидобутку на екосистеми Львівщини Улицький О. А., Сухіна О. М., Дишлевий В. П. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 114 Використання промислових відходів у контексті переходу до збалансованого розвитку Фоміна Н. М., Столяренко Г. С., Свояк Н. І. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 119

398

Формування єдиного підходу до утилізації пульпи як аспект підтримки економіки каменярської галузі та екології Житомирщини Вілівчук М. О., Кізін С. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 122 Вирішення проблем поводження з відходами з використанням інноваційних технологій управління Морозов А. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 126 Стан поводження з твердими побутовими відходами на території Жовківського району Львівської області Панас Н. Є., Хірівський П. Р., Лисак Г. А., Лопотич Н. Я. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 130 До питання поводження із твердими побутовими відходами у Житомирській області Кубрет Т. В., Лесь А. В., Ращенко А. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 133 Стан поводження з відходами у Волинській області Кухарик В. І. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

135

Громада проти знищення рідного краю Науменко В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

141

Круглий стіл 2 Розроблення та впровадження заходів щодо поводження з небезпечними відходами (з особливою увагою до медичних відходів в умовах карантинних заходів) Проблема поводження з непридатними пестицидами на території Житомирської області Уваєва О. І., Костромін Д. О. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 144 Методи управління медичними відходами у сучасних умовах Гущук І. В., Брезицька Д. М. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

146

Газифікація медичних відходів в малорозмірних газифікаторах Забулонов Ю., Ганджа І., Красноголовець В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 149 Окремі аспекти перспектив розвитку екологістики та утилізації відходів транспортної та фармацевтичної галузей Бойченко С. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 151 Інфекційна загроза при поводженні з медичними відходами Брезицька Д. М. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 159 Запровадження практики децентралізованої утилізації небезпечних відходів Смирнова Г., Забулонов Ю., Красноголовець В., Нудьга А. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

161

Проблемні питання збору та утилізації відпрацьованих автопокришок в Україні Гоголіна Н. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

164

399

Актуалізація проблеми управління медичними відходами в сучасних умовах Купінець Л. Є., Губанова О. Р. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 166 Проблеми впровадження роздільного збирання ТПВ та утилізації небезпечних відходів Медведовський Є. В., Якимчик О. М., Іванюк Е. А. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 170 Стан поводження з небезпечними відходами, у тому числі непридатними та забороненими до використання хімічним засобами захисту рослин на території Херсонської області Шевченко Н. І., Риженко К. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 173 Утилізація побутових хімічних джерел електричного струму Пікареня Д. С., Орлінська О. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

175

Поводження з непридатними пестицидами в Херсонській області: практичний досвід безпечного перезатарення, вивезення на утилізацію Шелудько В. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 178 Друга пленарна сесія Правове регулювання та законодавчі ініціативи поводження з побутовими та промисловими відходами в Україні Удосконалення організаційно-економічного механізму еколологізації виробництв в Україні Матюха В. В., Сухіна О. М. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 181 Міжмуніципальне співробітництво в рамках проєкту «Впровадження комплексної системи поводження з ТПВ на території Гадяцького району» Лідовий І. Г. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 183 Роль державного регулювання у сфері поводження з побутовими відходами Процик О. П. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 184 Круглий стіл 3 Екологічно-дружні технології перероблення відходів та рекультивації територій, порушених внаслідок розміщення побутових та промислових відходів Застосування принципу каскадного використання відходів гірничодобувних підприємств Шапар А. Г., Скрипник О. О., Якубенко Л. В., Мормуль Т. М. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 188 Екологічно прийнятні шляхи рекультивації полігонів твердих побутових відходів Борук С. Д. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

191

Розділення, переробка та повторне використання полімервмісної макулатури Курта С. А., Воронич О. Л., Ільницький М. О. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

195

Біотехнологія утилізації і біоконверсія лігноцелюлозних відходів переробки олійних культур Федотов О. В., Велигодська А. К. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 198 400

Мінімізація ентропії, як показника зниження відходів у джерелі виникнення (на прикладі розкрою листового металу) Волошин В. С. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 202 Прикладні аспекти застосування біочару: cтан і перспективи Романюк Н. Д., Кавулич Я. З., Кривцова М. В., Колесник А. В., Морабіто Д. . . . . . . . 207 Інтегровані підходи екологічної безпеки у поводженні з опалим листям у містах Сорока М. Л. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 209 Використання біомаси опалого листя як альтернативного джерела енергії Сакун О. А., Мазницька О. В., Новохатько О. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

213

Вплив органічних добрив за умов електрогідравлічного удару на морфометричні показники проростків кукурудзи та пшениці Баранов В. І., Теглівець С. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 215 Використання відходів біотехнології комбучі Новохатько О. В., Мазницька О. В., Сакун О. А. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

215

Підлога з пляшок: приклад для сільських громад Лукаш О. В., Слюта А. М. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

216

Повторне використання відходів глиноземних виробництв у технології водоочищення Астрелін І. М., Косогіна І. В., Кирій С. О. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 219 Напрямки раціонального використання відходів вугільних шахт Павличенко А. В., Кулина С. Л. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

222

Сучасне обладнання для переробки твердих побутових відходів Гавриленко О. О. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 224 Перспектива використання ПЕТ-кришок у якості нейтрального носія біоплівок в компактних автономних MBB-реакторах Довгаль Л. В., Столяренко Г. С. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 226 Удосконалення механізму поводження з відходами в Україні на основі принципів циркулярної економіки Гахович Н. Г. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 229 До питання створення екологічно сприятливих технологій Максін В. І., Стандритчук О. З. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

232

Вирішення проблеми теплозабезпечення сільських територій шляхом використання рослинних відходів Веремейчик Н. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 234 Екосанітарний підхід для сільських громад Грицишин П. М., Джус В. С. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

401

236

Перспективні напрямки удосконалення утилізації промислових стоків агрегатів синтезу карбаміду Демчук І. М., Столяренко Г. С., Фоміна Н. М. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 241 Переробка породних відвалів вуглевидобутку з метою використання їх у якості сировини для металургії Зубова Л. Г., Зубов О. Р., Зубов А. О. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 244 Новітня технологія механічної переробки полімерних побутових відходів із включенням стадії механоактивації Малишевська О. С., Мізюк М. І. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 249 Дружні до довкілля технології поводження зі шкідливими викидами та промисловими відходами Ільяшов М. О., Резніков С. Ю., Клечковський І. Ю. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 254 Технологічна схема поєднання адаптивної системи очищення полігонів твердих побутових відходів Левчук А. П., Максін В. І. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 257 Багаторазове використання технологічних розчинів – це шлях до зменшення рідких відходів Березуцький В. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 259 Екологічна оцінка вирощування на рекультивованих землях швидкоростучих рослин Харитонов М. М., Грицан Ю. І. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 261 Економічні механізми формування безвідходного виробництва у лісовому секторі карпатського регіону Лицур І. М. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 263 Від глобальних цілей сталого розвитку до місцевих ініціатив поводження з органічними відходами Журавель С. В., Потоцька С. О., Журавель С. С., Нігородова С. А., Дяченко М. О., Позіхайло А. Ю., Волохова О. В., Крижановська О. Т. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 266 Круглий стіл 4 Інформаційна політика та просвіта у сфері поводження з відходами Міжнародна Карпатська школа як платформа для набуття компетентності в питаннях поводження з твердими побутовими відходами Михайленко В. П., Близнюк М. М., Денафас Г., Шолохова А. С. . . . . . . . . . . . . . . . . . 271 Можливості використання ТПВ як вторинних ресурсів у Львівській області Койнова І. Б. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

275

Як правильно організувати збір відходів ТПВ в зоні садибної забудови? Артюшенко О. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

278

Виховання екологічного світогляду: нуль відходів Семерня О. М. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 279 402

Соціоекологічні дослідження щодо поводження з ТПВ населення м. Чернівці Легета У. В., Федоряк М. М., Софроній Е. Р. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

281

Участь Хмельницької обласної організації Всеукраїнської екологічної ліги в громадському контролі екологічного стану басейну річок Хомора та Случ Міронова Н. Г., Єфремова О. О., Шевченко С. М., Виговська Т. В. . . . . . . . . . . . . . . 283 Сприйняття проблеми утилізації відходів мешканцями м. Житомир Давидова І. В., Корбут М. Б., Мандро Ю. Н. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

285

Впровадження пілотного проєкту «Живи органічно!» Чоловська Н. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 290 Студентський освітньо-екологічний проект, як засіб для формування культури поводження з відходами Хрутьба Ю. С. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 291 Поводження з відходами: культурний аспект Чурілов В. Г. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

294

Інформаційно-просвітницький інструментарій в сфері поводження з відходами Дейнеко Л. В., Ципліцька О. О. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

296

Формування громадської позиції дітей та учнівської молоді Пахомова І. А. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 301 Досвід використання програмного забезпечення Mozabook при формуванні екологічної компетентності учнів Гофтарчук Я. О. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 303 Формування у населення екологічного світогляду щодо поводження з побутовими відходами Дмитрієва О. Д. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 304 «Пластикові папки та файли – не мій вибір!» Василенко Л. М. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

306

Сортування відходів в контексті формування екологічної компетентності дошкільнят та молодших школярів Мирошниченко Т. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 308 Підвищення екологічної свідомості суспільства шляхом реалізації регіональних програм Паутова Т. О. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 311 Досвід Черкаської міської організації ВДС «Екологічна варта» у неформальній освітній діяльності в питаннях поводження з відходами Довгаль Л. В., Фоміна Н. М. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 313

403

Виховання екологічно свідомого покоління – кропітка співпраця сучасних педагогів, науковців, екологів Войтенко О. О., Гуменюк О. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 316 Презентація проєкту «Екомобіль». У Вінниці перетворюють сміття в дерева Воловодюк В. В., Маліновська О. О. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

318

Кроки вирішення екологічних проблем в Херсоні Волкова С. А., Пилипчук Л. Л., Довжиков А. А. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

319

Круглий стіл 5 Проблеми поводження з відходами сільського господарства тваринного походження та впровадження екологічно безпечних технологій перероблення Позиція Всеукраїнської екологічної ліги щодо негативного впливу птахофабрик на довкілля . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 321 Еколого-економічні засади переробки побічних продуктів птахівництва Мінералов О. І., Пінчук В. О., Шевцова О. Л. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

322

Управління відходами м’ясопереробного підприємства на прикладі ТОВ «Житомирський м’ясокомбінат» Горобець О. В., Черкавська М. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 324 Проблеми поводження з відходами сільського господарства тваринного походження та впровадження екологічно безпечних технологій перероблення Лесюк І. С. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 328 Система з утилізації відходів посліду Горбенко Ю., Носек О., Нудьга А., Смирнова Г., Забулонов Ю., Красноголовець В. . . .

331

Порівняльний аналіз методів компостування органічних відходів у домашніх умовах Москалик Г. Г., Легета У. В., Ситнікова І. О. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 335 Технологічні регламенти поводження з гноєм на тваринницьких комплексах Гетманенко В. А., Скрильник Є. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

337

Шляхи мінімізації утворення екологічно небезпечних відходів при виробництві сільськогосподарської продукції тваринного походження Лико Д. В., Лисиця А. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 338 Напрямки зменшення техногенного навантаження відходів молокозаводів на довкілля Мазницька О. В., Новохатько О. В., Сакун О. А. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 341 Утилізація відходів шляхом біоферментації Мерленко І. М., Зінчук М. І. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

344

Екологічна катастрофа на Полтавщині Перепелиця О. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

349

404

Стан ветсанзаводів в Україні Захарченко М. М. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

349

Круглий стіл 6 Негативний вплив сміттєзвалищ на природні екосистеми та життєдіяльність людей Негативний вплив сміттєзвалищ на природні екосистеми та життєдіяльність людей Калініченко С. Л. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 353 Вплив відходів Інгульської урановидобувної шахти на довкілля Гелевера О. Ф. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

356

Забруднення берегів Дністра і водосховища пластиком: два аспекти однієї проблеми Коржик В. П. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 360 Особливості управління відходами в агроекосистемах Дмитрук Ю. М., Черлінка В. Р., Осадчук В. Д. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 363 Продукти деструкції полімерів і полімерних відходів, їх зв’язок із захворюваністю та впливом на нащадків Малишевська О. С. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 365 Еколого-соціальні аспекти роздільного збирання побутових відходів у містах Ящук Л. Б. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 368 Оцінка необхідних шляхів до визначення ступеню небезпеки відходів Сноз С. В., Смердова Л. М., Калашніков А. А., Бобильова О. О. . . . . . . . . . . . . . . . . .

370

Пластик – вбивця Чистяков О. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

373

Вплив полігонів ТПВ на здоров’я населення Малишевська О. С., Мізюк М. І. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

375

Сміття… Вічна проблема людства. Сміття було проблемою для Європи. Сміття є проблемою для України. Сміття стало проблемою для кожної української громади Палійчук М. П. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 378 Презентація Міжнародний досвід управління відходами Міжнародна співпраця щодо дослідження енергетичного потенціалу ТПВ Карпаш М. О., Воронич А. Р., Яцишин Т. М. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 380 Європейський досвід управління відходами Полянська А. С., Степанюк Г. С. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

405

382

Дискусійна панель Проблемні питання функціонування природоохоронних територій та об’єктів ПЗФ в Україні та шляхи їх розв’язання Проблемні питання створення національних природних парків на території Херсонської області Міхайленко В. Д., Шейгас І. М., Шелудько В. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 385 Динаміка субпопуляції зубра європейського (bison bonasus) на території Ківерцівського НПП «Цуманська пуща» Мерленко Н. О., Громик Б. І. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 387 Нобельський національний природний парк: проблеми становлення Діковицький В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

391

Дискусійна платформа Аналіз проблем практичної реалізації основних засад Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» Закон про ОВД потребує вдосконалення. Всеукраїнська екологічна ліга пропонує зміни . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 393 Оптимізація процесу оцінки впливу на довкілля в сучасних умовах Харченко А. М., Чечуга О. С., Колбасін М. І. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

406

394

Національний форум «Поводження з відходами в Україні: законодавство, економіка, технології» Розроблення та реалізація регіональних Програм поводження з відходами: проблемні питання та кращі практики Збірка матеріалів 8 – 10 жовтня 2020 р.

Відповідальний редактор Науковий редактор Технічний редактор Дизайн

Тимочко Т. В. Морозова Т. В., Пащенко О. В. Швець О. Р. Резнік Н. Ф.

Підписано до друку 18.08.2020 р. Формат 60´84/8. Папір офсетний, 80 г/м2 Друк офсетний. Наклад 300 прим. Замовлення № _____

Видавництво ТОВ «Центр екологічної освіти та інформації» 01033, Україна, м. Київ, вул. Саксаганського, 30-В, оф. 33 Тел./факс: (044) 289 31 42