ПРОЕКТ «ІСТОРІЯ ФОРМУВАННЯ, СУЧАСНИЙ СТАН ТА ШЛЯХИ ПОКРАЩЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОГО СТАНУ СТОЛЬНЕНСЬКОГО ПАРКУ» Василець Т.О., студентка 21 групи хіміко-біологічного факультету Чернігівського національного педагогічного університету ім. Т.Г. Шевченка, Чернігівська ОО ВЕЛ Важливим показником загальної культури і моралі суспільства є його ставлення до навколишнього середовища, його турбота про збереження природи і відновлення її ресурсів. Пізнаючи природу, спілкуючись з нею, люди глибше починають розуміти самих себе, виявляючи у собі багатющі резерви фізичних і духовних сил, дістаючи нові імпульси до творчості. Саме природа є тією основою, на якій формується в особи почуття прекрасного, відчуття простору і часу. Ще за часів Київської Русі слов’яни облагороджувались природні об’єкти, що знаходились на території храмів. Заповідні гаї називалися в них “божеліссям”, “праведним лісом”, “святибором”. У священних гаях заборонялося рубати дерева, ламати кущі, косити траву, полювати. У неналежний час туди навіть заборонялося ходити. Така заборона називалася – заповіданням. Заповідання проголошувалося урочисто, перед великими зібраннями людей. Лісові урочища обходили прихожани із священиками й образами, кропили свяченою водою і читали молитви, оголошуючи заборону рубати дерева кілька років. Старі дерева часто огороджувались і за огорожу міг заходити тільки жрець. Крім лісових гаїв, у слов’ян заповідними вважалися деякі озера, річки, великі валуни, вигадливі камені і гори. Важливу роль у збереженні лісів відіграли монастирі, при яких вони ретельно охоронялися і подекуди збереглися до наших днів, ставши основою деяких сучасних заповідників та заказників. Історія нас вчить, що мудрість будь-якого народу проявляється в тому, як використовуються природні ресурси та зберігається природа. Від дбайливого ставлення до природи визначається добробут сучасних та майбутніх поколінь. Питання охорони життєвого середовища та раціональне його використання, збереження й збагачення природних ресурсів з кожним роком все більше й більше турбує людство. У багатоплановій роботі з охорони природи важливе місце належить природним національним паркам. Українські вчені були піонерами у розробці основ організації природних національних парків. І хоча перші в СРСР національні природні парки були створені в Прибалтиці, внесок України в цю справу має велике науково-методичне і практичне значення. Організація у 1980 році Карпатського і у 1983 році Шацького національних природних парків поклала початок створенню в Україні мережі об’єктів, природні багатства і краса яких будуть служити нинішнім і майбутнім поколінням. В Україні існують також заповідні дендрологічні парки. Це – „Тростянець” на Чернігівщині, „Софіївка” в Умані, „Олександрія” в Білій Церкві та інші. Площа кожного становить в середньому 200 га. Відвідування цих парків, порівняно з першими, більш регламентоване. У цілому вони мають велике