ПРОЕКТ «ІСТОРІЯ ФОРМУВАННЯ, СУЧАСНИЙ СТАН ТА ШЛЯХИ ПОКРАЩЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОГО СТАНУ СТОЛЬНЕНСЬКОГО ПАРКУ» Василець Т.О., студентка 21 групи хіміко-біологічного факультету Чернігівського національного педагогічного університету ім. Т.Г. Шевченка, Чернігівська ОО ВЕЛ Важливим показником загальної культури і моралі суспільства є його ставлення до навколишнього середовища, його турбота про збереження природи і відновлення її ресурсів. Пізнаючи природу, спілкуючись з нею, люди глибше починають розуміти самих себе, виявляючи у собі багатющі резерви фізичних і духовних сил, дістаючи нові імпульси до творчості. Саме природа є тією основою, на якій формується в особи почуття прекрасного, відчуття простору і часу. Ще за часів Київської Русі слов’яни облагороджувались природні об’єкти, що знаходились на території храмів. Заповідні гаї називалися в них “божеліссям”, “праведним лісом”, “святибором”. У священних гаях заборонялося рубати дерева, ламати кущі, косити траву, полювати. У неналежний час туди навіть заборонялося ходити. Така заборона називалася – заповіданням. Заповідання проголошувалося урочисто, перед великими зібраннями людей. Лісові урочища обходили прихожани із священиками й образами, кропили свяченою водою і читали молитви, оголошуючи заборону рубати дерева кілька років. Старі дерева часто огороджувались і за огорожу міг заходити тільки жрець. Крім лісових гаїв, у слов’ян заповідними вважалися деякі озера, річки, великі валуни, вигадливі камені і гори. Важливу роль у збереженні лісів відіграли монастирі, при яких вони ретельно охоронялися і подекуди збереглися до наших днів, ставши основою деяких сучасних заповідників та заказників. Історія нас вчить, що мудрість будь-якого народу проявляється в тому, як використовуються природні ресурси та зберігається природа. Від дбайливого ставлення до природи визначається добробут сучасних та майбутніх поколінь. Питання охорони життєвого середовища та раціональне його використання, збереження й збагачення природних ресурсів з кожним роком все більше й більше турбує людство. У багатоплановій роботі з охорони природи важливе місце належить природним національним паркам. Українські вчені були піонерами у розробці основ організації природних національних парків. І хоча перші в СРСР національні природні парки були створені в Прибалтиці, внесок України в цю справу має велике науково-методичне і практичне значення. Організація у 1980 році Карпатського і у 1983 році Шацького національних природних парків поклала початок створенню в Україні мережі об’єктів, природні багатства і краса яких будуть служити нинішнім і майбутнім поколінням. В Україні існують також заповідні дендрологічні парки. Це – „Тростянець” на Чернігівщині, „Софіївка” в Умані, „Олександрія” в Білій Церкві та інші. Площа кожного становить в середньому 200 га. Відвідування цих парків, порівняно з першими, більш регламентоване. У цілому вони мають велике
природоохоронне значення і є об’єктами природно-заповідного фонду. Паркипам’ятки садово-паркового мистецтва, до якого належить і Стольненський парк є також складовою частиною природно-заповідного фонду. Вибір теми та напрямків даної наукової роботи був зумовлений тим, що Стольненський парк є не тільки пам’яткою садово-паркового мистецтва місцевого значення, але й те, що він був одним з кращих парків у дореволюційній Росії. Мета роботи: на основі відомостей про історію Стольненського парку, розглянути сучасні його процеси (видовий склад, конструктивні зміни) та тенденції його розвитку з подальшими рекомендаціями щодо шляхів поліпшення його екологічного стану. Мета роботи передбачає вирішення таких завдань: привернути увагу до визначної пам’ятки садово-паркового мистецтва, показати важливість її не тільки для Чернігівського регіону, а для України в цілому; визначити видовий склад вищих судинних рослин; виявити тенденції в його зміні рослинного покриву, охарактеризувати сучасний екологічний стан парку; показати шляхи його покращення та вивчити напрямки антропічного впливу на екосистеми парку. Оскільки робота поєднує теоретичний й практичний матеріал, значення полягає в тому, що нею можуть користуватись вчителі та учні для поглиблення своїх знань з екології, а також її можна використовувати для популяризації українського садово-паркового мистецтва та знань історії краю. Сутність та наукова новизна дослідження полягає у тому, що було наведено хронологію та систематизовано відомості про парк, а також проаналізовано його екологічні зміни та антропічні впливи. Світ знає багато шедеврів паркового ландшафтного мистецтва, і треба взяти на себе велику сміливість, щоб сказати про той чи інший парк: оце неперевершений, найкращий парк світу! Але, розповідаючи про деякі парки України, які безперечно посідають у цьому ряді, одне з перших місць, ми можемо з певністю твердити: рідко який витвір паркової архітектури позмагається з такою кількістю легенд та романтичних історій. І ці легенди розкриваються лише перед тими, хто вміє бачити і хоче слухати. Сьогодення і майбутнє не можливе без минулого. Знання історії дозволяє людині правильно оцінити явища, події, що відбуваються в конкретний момент. Розглядаючи історичні події, особливо важливо наголосити на ролі однієї людини в історії. Її діяльність може мати конструктивні чи деструктивні наслідки. Конкретно взята людина може стати генератором ідей, які матимуть продовження в наступних поколіннях. І навпаки, безграмотність і бездарність керівника дає результати його діяльності такі, що потребують виправлення помилок не одним поколінням нащадків. Та, на жаль, трапляються випадки, коли навіть новітні технології в науці та техніці не можуть подолати результати керівництва бездар. З отриманням Україною незалежності вчені і всі, хто цікавиться історією, намагаються відійти від стереотипів та політичної кон’юнктури і об’єктивно оцінити наше минуле. У часи панування комуністичної ідеології замовчувались випадки варварського знищення культурної спадщини, архітектурних пам’яток недалекоглядними політичними кланами. Їхні дії розглядались, як боротьба з
капіталістичними пережитками минулого. Знайомство з даними історії закладання та розвитку паркової справи в Стольному, а також з історією села в цілому породжувало суперечливі думки та погляди на події минулого. Тому вивчення історії створення Стольненського парку поставило такі завдання, як опрацювання відомих джерел з історії створення парку, розширення знань про історію створення Графського саду, систематизація отриманих даних з історії парку, виявлення місця особистості людини в історії, вироблення своєї власної оцінки подій, вивчаючи історичні дані. Стольне має давню й цікаву історію. Його в ХІІІ ст. поневолювали татари-монголи. Понад сто років, починаючи з 1503р., господарювала Московська держава. Після цього село загарбала шляхетська Польща, король якої подарував Стольне чернігівському чашнику Салтику, який закріпачив селян. Через 130 років, у 1648 році село Стольне, завдяки визвольній війні українського народу, позбавляється польського панування. Однак воля була недовгою. Юрко Хмельницький у 1660 році передає Стольне Ніжинському монастирю. З посиленням російського гноблення «після Переяславської угоди, цариця Анна 27 листопада 1736 року (а за деякими даними 1740 року) дарує село генеральному судді Малоросійської військової канцелярії Андрію Безбородьку, де він і поселився» [ 2 с. 478 ]. У кінці ХVІІІ ст. на замовлення О.А. Безбородька тут створено садибнопалацовий комплекс в стилі класицизму за участю архітектора Джакомо Кваренгі. Фасади головного двоповерхового мурованого будинку прикрашали чотириколонні доричні портики, головний вхід – 4 мідні гармати й ліхтарі. Напівкруглими переходами він поєднувався з двоповерховими флігелями. Двоповерховий палац мав 71 кімнату. У ХІХ ст. садибою володіли КушельовиБезбородьки, а пізніше їх нащадки – Мусіни-Пушкіни. На жаль, ця пам’ятка не збереглась. Її навмисне спалили в часи Жовтневої революції. У саду був ще одноповерховий будинок, але його спочатку переобладнали під клуб, а потім розібрали для інших потреб. При палаці приблизно у 1790 році був закладений Стольненський парк, який мав назву Графського саду. До території парку належить невеликий острів. Він був насипаний кріпосними графа. За часи господарювання більшовиків зникло багато скульптур і малих будівель. Біля гротику (так місцеві жителі називають штучну затоку річки) була альтанка. Прибудована до земляного виступу, вона мала склепіння з відкритим видом на затоку, річку, заріччя. Тут, як пригадують, відбувалися гуляння. Нинішній пейзажний сад разом з річкою Домницею займає трохи більше 30 га. Раніше до нього входили значні площі: вгору по річці до Високого городка та навколо ставка Крамарівщина. Раніше Крамарівщиною володів якийсь Крамар (чи Крамаренко). Граф викупив його садибу, яка стала частиною пейзажного саду, а житловий будинок подарував під земську школу, де і в перші повоєнні роки навчались діти. Згодом він був переобладнаний під будинок побуту. По обидва боки Крамарівського ставка цвіли сади. Справа, був плодоводекоративний сад із яблунь, груш, вишень, слив, персиків та шовковиць, прикрашений безліччю різноманітних квітів. Зліва від ставка, від мосту до мосту, де тепер селянські садиби, в пейзажному оформленні росло багато ялин,
ялиць, туй, модрин та інших хвойних і листяних порід. Ще недавно тут можна було побачити тую західну, модрину європейську, граб звичайний, клен-явір. Найкращою була частина саду біля палацу. З його балкону відкривався вид на алею, зелену галявину та білі селянські хати вдалині. Перед фасадом росли величезні дуби, через які проглядалися світлі стіни надвірних служб, які також відзначалися приємними пропорціями. На острів, що гармонійно з’єднував палац з протилежним берегом, був споруджений місток з ажурними бильцями. Клумби й газони були досить прості і милували зір. Багато кущів садового жасмину, бузку, спірей та гірлянди декоративної зелені наповнювали садибу. Безліч різноманітних квітів, переважно багаторічних, прикрашали пейзажний сад. Повсюдно росли стокротки, малий барвінок. За станом саду слідкувало понад сто чоловік. Їхня робота гарно оплачувалась. Ті, хто смітив у парку, каралися. На території саду високу архітектурну виразність мала оранжерея. Вона була у вигляді невеликого купольного храму з чотириколонним іонічним портиком. Оранжерея була однією з найкращих у всій садибній Росії. У ній росли апельсинові та лимонні дерева, пальми, розводили ананаси, інжир, різноманітні квіти [ 8 с. 224 ]. У часи, коли йшло гасло «Старе зруйнуємо – нове побудуємо», багато шкоди завдано пейзажному саду і графському маєтку. Палац спалили, оранжерею зруйнували, башту й кам’яну огорожу розібрали селяни заради цегли. «Очевидці розповідали, що в оранжереї росли деревця лавра благородного. Житель села Симон Калюжний обламав гілки, набрав цілий мішок і заніс додому, щоб варити юшку. Активіст боротьби з «пережитками» Євмен Олійник книжками із панської бібліотеки декілька днів топив піч» [8 с. 225]. Після війни нова хвиля руйнувань накотилась на Графський сад. Голова колгоспу Лозовий (уродженець Городища) вирішив забезпечити колгоспників дровами і дав наказ (рішення правління такого не було) виділити в саду по одному дереву на двір для дров. Багато людей не стало рубати, але знайшлися й такі, що не зупинились ні перед чим. Таким чином, знищені були старезні дуби, вікові ясени й явори, клени й акації. Тоді ж було вирубано останні куртини ялин. У першу чергу рубалися ті дерева, які легко кололися на дрова, обминаючи тверді породи. Так збереглися в’язи, частина кленів, яворів, окремі великі клени, тополі й більшість верб. Негативно позначилось на стані Графського саду перепланування за часів Радянської України. Були засаджені пейзажні галявини, зазнали змін доріжки, їх прокладали в нових напрямках. Відбулась часткова забудова території (електростанція в 60-х роках, господарські споруди, краєзнавчий музей створений в 1960 році). У 1961 році був збудований Будинок культури. На початку 70-х років ХХ ст. зводиться середня школа та стадіон біля неї. Але все ж таки, в парку збереглась частина вікових дерев. Це величезні в’язи. Старезні тополі були висаджені на честь перемоги над французами у Вітчизняній війні у ХІХ столітті вздовж берега річки. Таким чином, на початок 50-х років ХХ ст. на місці парку утворилося на вирубках пустирище. Як згадують односельці, серед пнів та бур’янів розвелись
гадюки та вужі. Починаючи з кінця 50-х років велось впорядкування парку, а у 1961 році ще й закладений центральний сквер села. Саджанці були взяті в Білоцерківському дендропарку «Олександрія» та Тростянецькому дендропарку. Насіння дерев та кущів було висіяне на городі свого батька уродженцем Стольного Курдюком Михайлом Григоровичем, який на той час працював директором Тростянецького дендропарку. Вирощені саджанці, використовувались для озеленення села. З тих часів і донедавна існувала спеціальна колгоспна ланка жителів села, які доглядали за парком та сквером. Вони вирощували розсаду квітів, висаджували їх на клумби. Бригадиром був Биховець Федір Григорович. Це був ентузіаст власної справи, вимогливий та сумлінний керівник. Не маючи спеціальної освіти, він був майстром своєї справи. Знання Федір Григорович черпав з журналів з квітникарства та озеленення. Він листувався з різними дендропарками Радянського Союзу і садивний матеріал квітів часто отримував поштою. Передові ідеї в облаштуванні парків він запроваджував у Стольненському парку. Так з його подання були встановлене освітлення, при цьому використані лампи денного освітлення, які давали фіолетове світло. Міцне колективне господарство «Праця» вміло господарювало, мало прибутки, а тому могло собі дозволити витрати на облаштування парку. Найбільшого розквіту у радянські часи парк досяг з кінця 70-х до початку 90-х років ХХ ст. З 1972 року Стольненський парк охороняється як пам’ятка садового мистецтва місцевого значення. Виходячи з отриманої інформації, можна зробити наступні висновки: 1. Історія села Стольного та Стольненського парку нерозривно пов’язана з історією держави, події в країні мали вирішальний вплив на становлення та існування села, маєтку і парку. 2. Історія створення та розвитку паркової справи проходила в кілька періодів, що мали антагоністичний напрямок. 3. Роль окремо взятої людини визначала майбутнє парку. Конструктивні ідеї графа О.А. Безбородька та ентузіаста Ф.Г. Биховця призвели до розквіту парку в різні часи його існування. Територія Стольненського парку знаходиться в Східноєвропейській геоботанічній провінції. Але оскільки це штучно створена людиною система на природній основі, то її видовий склад поєднує в собі сліди людської діяльності та природних сукцесій. Умови штучної екосистеми по-іншому впливають на рослини і, як наслідок, вони змінюються, реагуючи на їх зміни. Вивчаючи дане питання, перед нами постали такі завдання: дати характеристику фітоценозу, проаналізувати вплив структурної організації парку на різні види рослин як цілісних організмів, дослідити видовий склад вищих судинних рослин Стольненського парку, визначити місце людини в створенні видової різноманітності парку. Насамперед, слід зауважити, що дерева парку мають деякі особливості зовнішнього вигляду, або габітусу. Вони нижчі, ніж у лісі, крона розміщена майже по всьому стовбуру, розлога і має багато товстих гілок. Це пояснюється тим, що дерева парку ростуть порівняно ізольовано, в умовах більшого простору, кращої освітленості, тому вони не так сильно тягнуться вгору, а звідси і менша висота дерева. Кращою освітленістю пояснюється й відсутність
процесу природного очищення стовбура від гілок, тому крона дерев розміщується по всьому стовбуру. Парк – це штучно створена сукупність рослин, яка розміщується ярусами. Аналізуючи розміщення видового складу рослин в ньому, можна виділити такі елементи: деревостан, підлісок, підріс, живий ґрунтовий покрив. Деревостан – це вся сукупність дерев, що утворюють паркову систему. У його складі розрізняють головний деревостан, або головний ярус – головну господарсько-важливу породу, і другорядний деревостан – супутні породи. У Стольненському парку, зазнавши значного антропічного впливу, деревостани змінили свою структуру. Тепер головний ярус формують клен гостролистий (Acer platanoides L.) та клен польовий (Acer campestre L.), місцями їх дуже багато, дуб звичайний (Quercus robur L.) та ясен звичайний (Fraxinus excelsior L.), тополя чорна (Populus nigra L.) та клен-явір (Acer pseudoplatanoides L.). Супутними породами є: липа серцелиста (Tilia cordata Mill.), ялина звичайна (Picea abies (L.) Karst), гіркокаштан звичайний (Aesculus hippocastanum L.), вільха клейка (Alnus glutinosa (L.) Gaerth), верба біла (Salix alba L.) та інші. Всього деревостан парку, враховуючи головний та другорядний деревостани, формують 13 видів дерев. Вік дерев відрізняється більш, ніж на один клас віку. Так, в кленовому деревостані є дерева віком 50-60 років. Вони складають панівний вік, тому що це вік більшості дерев у ньому. Крім того, в деревостані трапляються дерева, вік яких перевищує 100 та більше років. Оскільки деревостан парку утворений різновидовими та різновіковими деревами, то з повною мірою можна зробити висновок, що за формою деревостан парку є складним. За походженням деревостан визначається як насінного походження, оскільки дерева стоять поодиноко, більш-менш прямо. Хоча є поодинокі випадки порослевого деревостану – дерева ростуть гніздами (так, як вони росли від пенька) і вигнуті в нижній частині. Повнота парку – це ступінь зімкнутості крон дерев у деревостані. За візуальними спостереженнями можна зробити висновок, що повнота парку є високою, тому що дерева мають широкі крони, які щільно змикаються. Наступним ярусом є підлісок. Він складається з кущів і дерев, які не можуть в даних умовах досягти висоти деревного ярусу. Прикладом можна назвати горобина звичайна (Sorbus aucuparia L.), бузина чорна (Sambucus nigra L.), клен американський (Acer negundo L.) і т.д. Всього налічується 10 видів рослин. Виникнення підліску з бузини чорної пов’язане із збагаченням ґрунту азотом. Через велику кількість гнізд сірої ворони, які мали особливе поширення у 80-х – 90-х роках ХХ ст., і пташиного посліду земля значно збагатилась азотом. Це і стало причиною появи та значного поширення у підліску даної рослини. На східних окраїнах парку, особливо в підліску, поширився клен американський або ясенолистий (Acer negundo L.). Цей вид клену має багато назв, що відображають походження та форму листя. Але міжнародну назву дав К. Лінней – «клен негідний». Це відносно молоді зарослі парку. Їх вік становить 17 – 20 років. Кожної осені на деревах дозрівають численні крилатки, які розлітаються навкруги, вкриваючи ґрунт. Навесні вони дають дружні сходи, пригнічуючи навколишні рослини. До умов зростання молоді клени невибагливі, тому здатні рости в малопридатних для цього місцях. Так згодом
клен негідний перетворюється на засмічувача. Завдяки своїх винятковій живучості, він може навіть витісняти цінні породи дерев. Молоді деревні рослини, що не досягли ще половини висоти материнського деревостану, складають підріс. Підріс в основному сформований такими видами рослин як бузина чорна (Sambucus nigra L.), клен гостролистий(Acer platanoides L.), клен польовий (Acer campestre L.), клен-явір, або клен несправжньоплатановий (Acer pseudoplatanoides L.), а також деякими іншими деревними породами. Всього нараховується близько 6 видів рослин. Живий ґрунтовий покрив утворюється трав’янистими рослинами, напівкущами, мохами, грибами, лишайниками. Трав’яний покрив досить різнорідний. Він залежить від ґрунтово-кліматичних умов, особливостей деревостану та господарської діяльності людини. З початком вегетаційного періоду можна спостерігати різночасовий розвиток рослин. Ранньою весною зацвітають ефемероїди. На добре зволожених ґрунтах починає квітувати пшінка весняна (Ficaria verna Huds) та трохи рідше зустрічається фіалка запашна (Viola odorata L.). Серед весняної дикорослої флори є такі лікарські рослини як підбіл звичайний (Tussilago farfara L.), барвінок малий (Vinca minor L.), фіалка запашна (Viola odorata L.). Улітку, коли дерева вкриваються листям, ефемероїди припиняють свій розвиток. Їх місце займають яглиця звичайна (Aegopodium podagraria L.), кропива дводомна (Urtica dioica L.), глуха кропива пурпурна (Lamium purpureum L.), чистотіл великий (Chelidonium majus L.) та інш. Останні 10 – 15 років у затінених ділянках парку поширилась розривтрава дрібноквіткова (Impatiens nolitangere DC). У парку вона лише засмічує посадки і є бур’яном. На краще освітлених ділянках, де ступінь зімкнутості крон дерев у деревостані становить малу повноту, зустрічається розхідник звичайний (Glehoma hederacea L.), дзвоники персиколисті (Campanula persicifolia L.), вербозілля лучне (Lysimachia nummularia L.), а в долинах особливе поширення має гірчак перцевий (Polygonum hydropiper L.). Поміж трав’янистих форм поширені також одно-, дво-, трирічні рослини бузини чорної (Sambucus nigra L.), різних видів клену, та інші. Всього живий ґрунтовий покрив утворений 40 видами судинних рослин. Близькість водойми справила вплив на поширення гігрофітів. На узбережжі річки в деревному ярусі переважають верба біла (Salix alba L.), вільха чорна (Alnus glutinosa (L.) Gaerth), трапляються поодинокі дерева тополі чорної (Populus nigra L.). Висота дерев менша, ніж в цілому деревостану, оскільки вони знаходяться на добре освітленій частині території. Деревна рослинність добре розвивається на берегах водойми і має велике значення для укріплення берегів та збереження водойми в цілому. Серед трав’янистих рослин поширений гірчак перцевий(Polygonum hydropiper L.). Слід зазначити, що із західної сторони парку, від узбережжя річки в глибину парку на 15 – 20м простяглась територія, де зовсім відсутній живий ґрунтовий покрив, утворений трав’янистою рослинністю. Причиною цього, вважаємо, є вплив свійської водоплавної птиці: качок та гусей, які постійно перебувають тут. Серед дерев у парку зустрічаються такі, вік яких перевищує 100 років. Це дуб звичайний (Quercus robur L.), клен-явір (Acer pseudoplatanoides L.), тополя чорна (Populus nigra L.). В частини цих дерев крона не витримує сильних вітрів, які час від часу трапляються на території, і гілки ламаються. Не
витримують силу вітру в деяких випадках й порівняно молоді дерева. Гілки частини дерев в деревостані починають засихати, а живими залишаються ті, що знаходяться нижче. Антропічний вплив на видовий склад рослинності полягає в додатково насадженні дерев, чагарників та упорядкуванні клумб. До штучно насаджених чагарників належать: карагана дерев’яниста (Caragana arborescens Lam), ялівець звичайний (Juniperus comunis L.), туя західна (Thuja occidentalis L.), ялина колюча (Picea pungens L.). Рослини карагани дерев’янистої (Caragana arborescens Lam) розміщуються під кронами дерев, які дуже нахилились в бік чагарників. Тому, постійно пригнічуючись, вони поступово перетворились на кущі слабкі. Туя західна (Thuja occidentalis) має крону, яка розміщується у верхній частині стовбура. Цей процес оголення стовбура не є природнім, а результатом людської діяльності. Серед квіткових декоративних рослин були поширені айстри китайські (Callistephus chinensis L.), шавлія блискуча (Salvia splendens L.), канна гібридна (Canna hibrida L.), чорнобривці розлогі (Tagetes patula L.). Влітку 2008 року на багатьох клумбах росли рослини, які притаманні лісовій екосистемі. Це розхідник звичайний (Glehoma hederacea L.), чистотіл великий (Chelidonium majus L.), тонконіг дібровний (Poa nemoralis L.), кропива дводомна (Urtica dioica L.) та інші. У результаті інвентаризації встановлено, що в районі парку налічується понад 55 видів судинних рослин з 29 родин. За кількістю видів домінують квіткові рослини. На першому місці за кількістю видів родини айстрові, губоцвіті, розові, кленові по 4 види. За життєвими формами флора поділяється так: дерева 16 видів (33% від загальної кількості видів), кущі і напівкущі – 3 види (5,9%), трав’янистих всього 31 вид (60,8%). Серед них багаторічників 27 видів; дворічники відсутні, однорічників – 28 видів. У складі флори є інтродуковані реліктові види, які відірвані від основної частини ареалу на багато сотень кілометрів. Це туя західна (Thuja occidentalis L.), ялівець звичайний (Juniperus comunis L.). Отже, аналізуючи видовий склад вищих судинних рослин та фітоценози Стольненського парку в цілому, можна стверджувати: 1. Габітус дерев парку має свої особливості, що є наслідком впливу екологічних чинників. 2. Парк має яскраво виражену структуру лісових фітоценозів: деревостан, підлісок, підріс, живий ґрунтовий покрив. 3. Близькість водойми має вплив на поширення видів-гігрофітів. 4. Серед рослин парку зустрічаються дерева-довгожителі, реліктові види, лікарські рослини. 5. Антропічний вплив на видовий склад рослинності в останні роки почав знижуватись, а в останній рік виявився мінімальним. 6. Видовий склад вищих судинних рослин Стольненського парку складає 55 видів, з них найбільш представлені види з родин айстрові, губоцвіті, розові, кленові. Стольненський парк є штучною екосистемою, яка відзначається низькою різноманітністю видів, неповнотою колообігу речовин. Внаслідок цього у біогеоценозі накопичується значна маса неперероблених консументами та
редуцентами решток організмів та продуктів їх життєдіяльності. Ця кормова база створює умови для інтродукції в нього нових видів. Під час сукцесії збільшується видове різноманіття та одні види замінюються іншими, конкрентноспроможнішими в даних умовах. Внаслідок цього підвищується стійкість екосистеми та її здатність до саморегулювання. Виходячи з цього, створення парку передбачає постійне втручання людини для того, щоб зберегти фітоценоз постійним. Говорячи про парк, це передбачає такі заходи, як насадження дерев, чагарників, розбиття клумб і постійний догляд за ними, виділення та облаштування зон відпочинку, знищення дикої парослі. Вивчаючи парк, нами були поставлені такі завдання: охарактеризувати сучасний екологічний стан Стольненського парку; визначити роль людини у становленні парку; дослідити тенденції, які спостерігаються у зміні екосистеми парку; запропонувати шляхи покращення стану Стольненського парку з метою його збереження відомою пам’яткою садово-паркового мистецтва України. Середина ХХ ст. позначилась новими змінами в парку. Були посаджені нові види дерев, проведена розчистка дикої парослі. Слід сказати, що сучасний стан парку сформувався за останні 50 років. Процес формування був не лише природним. Період з кінця 60-х до початку 90-х рр. ХХ ст. характеризується періодом конструктивного впливу на екосистему парку. Парк планувався як природничо-меморіальний комплекс. За власними ескізами стольненців у 50-х рр. ХХ ст. було здійснено замовлення київським скульпторам на пам’ятник воїнам Радянської Армії, що загинули в роки Великої Вітчизняної війни. Кошти були виділені місцевим колгоспом «Праця». У 1963 році були встановлені меморіальні дошки з прізвищами загиблих в роки війни. Тут же розміщуються могили воїнів та братська могила солдатів, які померли в пересувному госпіталі, що розташовувався в Стольному. Весь меморіальний комплекс обсаджений квітами. На клумбах висаджені хвойні: туя західна, ялівець звичайний. Центральна алея з обох боків обсаджена ялиною звичайною. Антропогенна діяльність зводиться до садіння квітів, знищення бур’янів та решток рослин восени. Основними квітами були однорічники: айстри, чорнобривці, багаторічники, канни, які висаджувались навесні і ховались в спеціальні приміщення на зиму. З обох боків від центральної алеї в 70-х рр. ХХ ст. посаджені 2 колючі ялинки. Сьогодні висота їх становить 7 – 12м. Висота приблизно однакова, хоча одна з них має краще розвинуту крону, але спиляну верхівку. Вся територія парку змережена стежками. Центральна асфальтована стежка веде на невеличкий острів. Він служив місцем відпочинку для жителів села. Тут розміщені літній кінотеатр, лавки: центральна частина та на підвищеннях дві бічні. Але за останнє п’ятиріччя жоден з односельців не побував на ньому. Причиною є зруйнований міст. Спочатку відривалися дошки помосту, а потім він, за відсутності належного догляду, почав нахилятись у воду. Зараз він частково зануреним у воду. Частина витоптаних стежок утворились в результаті скорочення шляху, наприклад, від шкільного стадіону до центру села, до острова, до річки і т.д. Центральні алеї в період розквіту парку мали освітлення. Лампи розташовувались на спеціально поставлених стовпах. На сьогодні освітлення відсутнє зовсім.
У 80-х рр. ХХ ст. на території парку нараховувалось п’ять зручних лавочок, які мали спинки і біля них стояли сміттєві урни. Сьогодні ми маємо лише дві лавки обабіч центральної алеї. Сміттєві урни відсутні зовсім. У західній частині парку, біля р. Домниця у 70-х рр. ХХ ст. була облаштована зона купання для дітей. Дно водойми та прибережна частина була висипана піском. На березі встановлені лавочка та табличка з надписом «Дитяча купальня». Сучасний стан змінився під дією природних чинників. Вся зона заросла деревною рослинністю, чагарниками та бур’янами. В цілому догляд за системою парку в період розквіту полягав в щорічному вигрібанні опалого листя та вивезенні його за межі парку. Починаючи з середини 80-х рр. ХХ ст., листя спалювалось на місці. Як наслідок утворювались оголені ділянки, вільні від трав’янистої рослинності. Такі ділянки майже заростали до кінця вегетаційного періоду рослинами пшінки весняної. Така поширеність даної рослини пояснюється непошкодженістю кореневих бульб, які дають можливість відносно швидко відновлюватись. За останнє десятиріччя антропогенний вплив став незначним, що підтверджується змінами, які відбулись в екосистемах парку. Зменшилась кількість клумб навколо меморіального комплексу. Клумби, що розташовані за комплексом, не доглядаються вже кілька років. Вони заросли трав’янистою рослинністю. За останній вегетаційний період клумби, які йдуть обабіч центральної алеї, також залишились недоглянутими. Жодної квіткової рослини не було висаджено. Всі клумби заросли трав’янистими рослинами-бур’янами. Це тонконіг дібровний, пирій звичайний, суховершки, чистотіл, розхідник та інші. Періодично, коли рослини досягали 40-50 см, їх скошували. Листяна підстилка всього парку навесні залишилась на місці. Антропічний вплив виявився лише в очищенні від сміття та торішнього листу центральної алеї. Загальною тенденцією на території парку є збільшення кількості сміття. Сміття є повсюдно. Найбільше його біля зони купання та неподалік від лавок. Тут утворюються вже маленькі сміттєзвалища. Вони, в основному, містять скляні та поліетиленові пляшки, пакувальні матеріали та інші. В цілому ж по всьому парку на кожні 10м2 зустрічаються поодинокі сміттєві залишки такого ж складу. Отже, конструктивний вплив антропічного фактора на екосистеми парку зменшується, а вплив природних факторів збільшується. Як наслідок спостерігається тенденція заміни штучно створеної екосистеми на природну. Парк все більше набуває характерних рис лісової екосистеми. Але ми не можемо допустити здичавіння парку. Для сучасного і майбутнього поколінь слід зберегти Стольненський парк – зону відпочинку, духовного збагачення та відновлення здоров’я і фізичних сил. Саме тому ми пропонуємо: • провести реконструкцію головного входу парку; • розчистити парк від заростей бузини, клену американського та інших малоцінних видів дерев та чагарників; • реставрувати меморіальний комплекс; • відновити клумби біля меморіального комплексу, закласти розарій;
• провести роботи з благоустрою нових паркових композицій, які відповідають сучасним вимогам садово-паркового мистецтва; • створити «Меморіальну зону рослинних композицій, посаджених відомими людьми України та світу»; • на сучасному рівні розробити концепцію благоустрою нової частини парку з розміщенням альпінаріїв, з використанням гранітних скель, розаріїв, на базі існуючого природного середовища; • передбачити та облаштувати зони відпочинку, в тому числі на острові. Необхідно поставити за мету зробити Стольненський парк – зразком садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. Але для вирішення поставлених завдань слід мати потужну матеріальну базу, залучити високий науковий потенціал, розвинути інфраструктуру із залучення та обслуговування відвідувачів і т.д. Першим етапом у виконанні поставлених завдань є залучення коштів, інвесторів, спонсорів, доброчинних організацій і просто тих, хто не байдужий до справи охорони природи та примноження її багатств. Виходячи із зазначеного вище, можна зробити наступні висновки: 1. Сучасний екологічний стан Стольненського парку є наслідком природних процесів та діяльності людини. 2. Частка впливу людини на екосистеми парку поступово зменшується. Це проявляється в тенденціях заміни штучної екосистеми на природну. 3. З метою відновлення структури парку, необхідно провести його комплексну реконструкцію із залученням коштів інвесторів та місцевого бюджету. Взаємодія людини і природи набуває нових рис. І тим повнішою, ефективнішою буде ця взаємодія, чим свідоміше ми користуватимемось її дарами, чим суворіше будемо дотримуватись певних правил у взаємовідносинах з природою. А підходити до неї можна не інакше, як з позиції друзів, ощадливих і дбайливих господарів. Беручи під захист природні ландшафти, ми певною мірою сплачуємо природі свій борг, водночас прокладаємо своєрідні мости між минулим, сучасним і майбутнім, передаючи своїм нащадкам збережені природні скарби. Сьогодні парки відкриті для всіх, хто хоче побути на одинці з природою. І хоча деякі з них потребують реконструкції, вони все-таки приваблюють сотні тисяч туристів й простих відвідувачів не тільки з міст та сіл України, а й з зарубіжних країн. Вони приваблюють людей своєю старовинністю й загадковістю. Для сучасних і майбутніх поколінь ми обираємо таку форму роботи сьогодні, розв’язуючи широкомасштабні культурні завдання. Хочеться, щоб люди відпочивали, збагачувались духовно і зміцнювали своє здоров`я, для того щоб наступні покоління були більш інтелектуально розвинуті. Основними результатами дослідження є: 1. У результаті досліджень природних умов парку була дана характеристика природних умов регіону досліджень, які створювались протягом тривалого часу за рахунок природних абіотичних чинників.
Разом з тим встановлено, що природні умови є відмінними від таких, що знаходяться поза системою парку, що дозволяє робити висновок про вплив біотичних чинників на формування природних умов парку. 2. У результаті досліджень встановлено нерозривний зв’язок історії держави з історією окремого регіону. Історія створення та розвитку паркової справи проходила в кілька періодів, що мали антагоністичний напрямок. Роль окремо взятої людини визначала майбутнє парку. Конструктивні ідеї графа О.А. Безбородька та ентузіаста Ф.Г. Биховця призвели до розквіту парку в різні часи його існування. 3. Вивчаючи видовий склад вищих судинних рослин та екологічні особливості фітоценозу парку, встановлено, що парку властива яскраво виражена структура лісових фітоценозів, але разом з тим він має свої відмінні риси; антропічний вплив з роками став зменшуватись, що поступово призводить до перетворення штучної екосистеми на природну. Видовий склад вищих судинних рослин Стольненського парку складає понад 55 видів. 4. Розглядаючи шляхи відновлення Стольненського парку, першочерговим завданням є залучення інвесторів, місцевої влади та односельців до процесів розбудови Стольненського парку. Наступним етапом у реконструкції є залучення високого наукового потенціалу, розвиток інфраструктури із залученням та обслуговуванням відвідувачів. Таким чином, можна зробити висновок, що Стольненський парк має давню й цікаву історію. Він може стати більш відомим, якщо з’явиться більше послідовників, які продовжать справу графа О.А. Безбородька та ентузіаста Ф.Г. Биховця. Стольненський парк є природно-меморіальним комплексом, який несе пам’ять про жорстокі події ХХ століття. Саме тому треба продовжувати його охорону та розбудову, щоб залишити цей унікальний комплекс для наступних поколінь не тільки села Стольного, а й України. Список використаної літератури 1. Барановська О.В., Барановський М.О., Смаль В.В., Смаль І.В. Чернігівщина: природа, населення, господарство (комплексне географічне дослідження): Монографія. – Ніжин: Наука-сервіс, 2000. – 180 с. 2. Довідкове видання. Чернігівщина. Енциклопедичний довідник. /За ред. А.В. Кудрицького. – К.: «Українська Радянська Енциклопедія» ім. М.П.Бажана, 1990. – 1006 с. 3. Єлін Ю.Я., Грисюк Н.М. Рослини луків і боліт. – К.: Рад. шк. – 1991–224с. 4. Єлін Ю.Я. Рослини наших лісів. – К.: Рад. школа, 1983. – 239 с. 5. Жадан В.І. Як вивчати свій рідний край / В.І. Жадан, Б.В. Пічугін, Ю.І. Федченко. – К.: Рад. школа, 1981. – 62 с. 6. Загальна біологія: [Підруч. для учнів 10-11-х кл. серед. загальноосвіт. шк.] / М.Є. Кучеренко, Ю.Г. Верес, П.Г. Балан та ін. – К.: Генеза, 2000. – 464 с. 7. Кохно М.А., Каплуненко М.Ф. Життя лісу. – К.: Рад. шк., 1974. – 142с.
8. Курдюк М.Г. Екологія буття. – Ічня: ПП «Формат», 2008. – 241 с. 9. Морозюк С.С., Протопопова В.В. Трав’янисті рослини України: Навчальний посібник. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2007. – 216 с. 10. Мусієнко М.М., Серебряков В.В. Екологія. Охорони природи: словникдовідник. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2007. – 624с. 11. Охорона природи: Посібник для учнів ст. класів загальноосвіт. шкіл, ліцеїв, гімназій, коледжів / В.М. Бровдій, Н.В. Вадзюк, А.Д. Гончар та ін.: За ред. В.М. Бровдія. – К.: Генеза, 1997. – 152с. 12. Протопопова В.В. Рослини-мандрівники. – К.: Рад.шк., 1989. – 240с. 13. Сімкін Б.Ю. Дерева лісів і парків. – К.: Рад. шк., 1989. – 136с. 14. Ющенко А.К. Заповідники УРСР – К.: Рад.шк. – 1985 – 176с.