6
УММА
№7 грудень 2010
Вся робота ще попереду
Сура III. Родина Імрана аяти 189-200
189. Аллаху належить влада над небесами та землею: Аллах над усім сущим Всемогутній. 190. У створенні небес і землі, у зміні дня і ночі — воістину знамення для розважливих, — 191. тих, хто поминає Аллаха і стоячи, і сидячі, і (лежачи) на боці, хто розмірковує про створення небес та землі (і говорить): «Господи наш! Ти створив усе це не дарма. Слава Тобі! Захисти ж нас від кари вогню. 192. Господи наш! Того, кого ти вкидаєш у вогонь, ти прирікаєш на сором. І не буде в нечестивців заступників! 193. Господи наш! Ми чули глашатая, котрий закликав до віри: «Увіруйте в Господа вашого!» Тож ми увірували. Господи наш! Прости нам гріхи наші, пробач провини наші, дай упокоїтися нам (разом) із праведниками. 194. Господи наш! Даруй нам те, що Ти обіцяв через посланців Своїх, і не посором нас у День воскресіння. Адже Ти не порушуєш обіцянки». 195. І відповів їм їхній Господь: «Я не зневажу жодного вашого вчинку — чоловік його зробив чи жінка: одні
Валерій Рибалкін, професор, док. філ. наук
з вас — від інших. А тим, хто переселився, кого вигнали з їхніх осель, хто постраждав заради Мене, хто воював і кого було вбито, Я неодмінно відпущу гріхи, впущу їх у сади, де внизу течуть ріки, у нагороду від Аллаха. А в Нього — найкраща винагорода». 196. Нехай не спокушає тебе спритність тих, хто не увірував на цій землі. 197. Це — швидкоплинна насолода, далі притулок їхній — пекло. А та оселя жахлива! 198. Однак на тих, хто боїться Господа свого, чекають сади, де внизу
течуть ріки. Вічно вони там перебуватимуть, як гості Аллаха. А те, що в Нього, — найкраще для праведних. 199. Серед людей (Святого) Письма є такі, хто вірує в Аллаха й у те, що послано вам і що було послано їм. Вони смиренні перед Аллахом і не продають Його знамень за мізерну ціну. На них чекає винагорода в їхнього Господа. Аллах швидкий на розрахунок. 200. О ви, хто увірував! Терпіть, будьте стійкими, тримайтеся та побійтеся Аллаха, щоби благоденствувати. (переклад Валерія Рибалкіна)
Іслам в Україні ó невід’ємна частина української історії і культури, це ó не тільки предмет академічної науки, а й важливий фактор суспільно-політичного життя. Посилення інтересу до мусульманського віровчення в Україні викликає гостру потребу в об’єктивній інформації про іслам, його духовні цінності та релігійну практику. Україна — один із самобутніх регіонів, де мусульмани, порівняно з християнами, становлять нечисленну конфесійну групу, однак вони протягом тривалого історичного періоду активно взаємодіяли з не мусульманськими народами України. До того ж про «український» іслам немає достовірної інформації ні на Заході, ні в мусульманському світі, ó отже, цей регіон практично «випав» з поля зору світового ісламознавства. Заповнення цієї лакуни передбачає підготовку й видання матеріалів різного типу, передусім — першого академічного перекладу Корану українською мовою. Академічна наука виходить із пріоритетної необхідності філологічної інтерпретації текстів першоджерел, ключових концептів Корану. Пасивність української академічної науки щодо ісламознавчої тематики спричиняє те, що в цю нішу, природно, дедалі активніше заповнюють не фахові, комерційні, тенденційно-маргінальні та ідеологічно заангажовані праці, якими, на жаль, обмежуються сьогодні можливості українського читача ознайомитися з культурними та духовними надбаннями ісламу. Україна — єдина з великих держав, яка досі не мала власного перекладу змісту Корану. Про дві спроби перекладу Корану, здійснені на початку XX ст. львів’янами Олександром Абранчаком-Лисецьким та Володимиром Лезевичем, знають лише дослідники архівів. Обидві праці так і не були видані, та й виконані вони не з мови оригіналу. Багатообіцяючий дебют у цій царині відомого сходознавця Яреми Полотнюка продовження не дістав, тому вся робота ще попереду.
Народити дитя чи завести цуценя? Альбіна Курбанова
Щ
одня виходжу на прогулянку з донечкою. Звична картина. Бабусі сидять на лавках, привітно оглядаючи нас. Віддалік гуляють із модними песиками молоді пари. Уваги й пестощів до улюблених вихованців аж занадто. Мам із малими дітьми зустрічаємо не часто. Мимоволі замислюєшся, чому сучасні жінки не хочуть мати дітей? У чому причина? У накинутих нам суспільством цінностях, як, скажімо, кар’єра, добробут, або ж щось інше? Чому дівчата й молоді жінки обирають кар’єру й «свободу», шкодячи материнському щастю? Про демографічну кризу в нашій країні говорять дедалі частіше. І не просто говорять, але активно вживають заходів для її подолання. Виділяють ґранти, створюють національні проекти, провадять рекламні компанії, щоб підвищити соціальний статус жінки-матері. Проте ситуація кардинально не змінюється. Експерти вже не перший рік б’ють на сполох із цього приводу. На думку багатьох фахівців, сучасні ділові жінки не хочуть витрачати час на дітей, «відкладаючи» їх на потім. Замість цього вони вважають за краще збивати капітал. Статистика підтверджує це. Як з’ясували, велика частина успішних жінок планети заводять дітей у віці 35 років. І це завдяки сучасним технологіям. Саме вони дозволяють бізнес-леді відкладати народження дитини: яйцеклітини заморожують, щоб пізніше скористатися ними для штучного запліднення. Докладно про це пише доктор Саймон Фішель: «Якщо не станеться нічого революційного в соціальних відносинах, то такі технології ставатимуть тільки популярніше протягом наступних десяти років».
То в чому причини небажання жінок народжувати? Адже не всі жінки через кар’єру відмовляються від радості материнства. Після невеличкого опитування-моніторинга серед своїх знайомих і подруг, я дійшла висновку, що головна причина того, що багато хто з них не може дозволити собі завести другу, третю дитину — житлові умови. З іншого боку, часто жінки, що не планували більше народжувати, в разі незапланованої вагітності народжують. Наприклад, одна моя знайома, виявивши, що вагітна, була геть спантеличена. Але після вмовлянь чоловіка й рідних таки зважилася на другу дитину, незважаючи на матеріальні проблеми. А тепер зізнається, що з народженням малюка, як не дивно, в родині з’явився достаток. Багато хто пояснює небажання заводити дітей тим, що не хочуть «плодити голоту». «Краще народити одну й дати їй усе», — улюблений вислів цих жінок. Тільки мені завжди незрозуміло, кого такі мами хочуть виростити зі своєї єдиної дитини? І чи питали вони свого малюка, що він хоче більше — наприклад, ляльку бебі-борн або рідну сестричку? Деякі пари скаржаться на відсутність допомоги з боку родичів. Чоловіки найчастіше працюють за трьох. А бабусі стали занадто емансипантками. Утілюють у життя те, що не могли дозволити собі колись
у молодості через своїх дітей. А це змушує молодих мам удаватися до послуг нянь, дитячих садків, а це вимагає додаткових витрат. Якщо няня чи садок недоступні, то жінка лишається замкнена вдома, у такий собі соціальної ізоляції. «Страшно втрачати красу», «треба жити для себе», «люди що скажуть…» Усіх причин і не злічити. Та й у суспільстві жінка, що народила дитину, зовсім не завжди знайде підтримку й розуміння з його боку. Але повчати на тему «якщо не можеш прогодувати-одягти-виховати
дитину, не треба її й заводити», як виявилося, здатен кожен другий. Може, головна причина небажання заводити дітей у ставленні суспільства? Отже, доки не зміниться його ставлення до вагітної жінки й матері, не варто говорити й про покращення демографічної ситуації в країні. Але ж, якщо замислитися, наші бабусі жили нітрохи не краще за нас. Навпаки, набагато скромніше. Не було в них сосок, ані віброгойдалок, ані модних ергономічних заплічників, ані слінгів. А втім у кожній родині зазвичай росли четверо-п’ятеро дітей, а в декого й більше. Посланець Аллага (мир йому і благословення) радив: «Будьте як діти, грайте з ними й дружіть»; «будьте до дітей ласкаві й щедрі, допомагайте й діліться з ними щиро, бо вони для вас — дар Аллага». Іслам ясно дає зрозуміти, що головне поле діяльності жінки — це її сім’я, виховання дітей і виконання обов’язків перед чоловіком. Іслам шанує жінку, передусім як дружину й матір. Така роль — найпочесніша, а не принизлива, як прийнято в сучасному суспільстві.