Газета «Умма» №7

Офіційне видання Духовного управління мусульман України «Умма»

№7 грудень 2010

ІСЛАМСЬКІ ПОГЛЯДИ МУХАММАДА АСАДА Історія Ісламу в Україні налічує багато століть. Із Божої волі Україні судилося стати центром релігійного життя цілої Східної Європи: тут була хрещена Русь, тут стародавній пам’ятник архаїчних вірувань — Кам’яна могила, а в Надчорномор’ї та Криму дотепер добре збереглися численні залишки мусульманської цивілізації, що вражає своєю витонченістю. Завдяки тому, що Україна розташована на перехресті найбільших цивілізацій Європи й Азії, наші землі стали місцем зустрічі православ’я, католицизму та Ісламу. На південь від нас — світ Ісламу, на заході католицькопротестантська Європа, а з півночі й сходу ми межуємо з православною Росією, водночас багатою на ісламську культуру Татарстану й Північного Кавказу. Саме таке сусідство й постійні контакти з іншими народами визначили поліконфесійність нашої країни.

На жаль, історія Ісламу в Україні, його внесок у формування нашої цивілізаційної та етнокультурної моделі досліджуються вкрай недостатньо. З ідеологічною метою наше ісламське минуле замовчується — нашу країну постійно намагаються представити як християнську, або ще вужче — як православну. Одначе такі принципи наукового дослідження, як об’єктивність, толерантність та історизм ніхто не відміняв. Тому дуже хочеться сподіватися, що історія Ісламу в Україні, тенденції та особливості його розвитку, внесок Ісламу в культуру нашої країни й видатні мусульманські діячі, такі, як Мухаммад Асад, отримають належне наукове висвітлення й будуть визнані не тільки в наукових колах, але й у підручниках історії для школярів і студентів. Чи багато ми знаємо видатних мусульманських діячів, що народилися на нашій землі? Хтось може пригадати Ісмаїлбея Гаспринського, хтось декого з кримських ханів, іще менше

Іслам і Європа

людей згадають Мухаммада Асада, визнаного не тільки в цілому ісламському світі, але й, завдяки своєму перекладу Священного Корану («The Message of the Qur’an») англійською мовою, в країнах Заходу. Україна багата не на нафту чи газ, а передусім на розумних і талановитих людей. Чи багато держав можуть пишатися своїми земляками, що обіймали найвищі посади у священних містах Ісламу, перекладали священні ісламські тексти, що брали участь у становленні цілих держав? І ми, маючи таку багату духовну й наукову спадщину, нехтуємо нею. Щодо Мухаммада Асада й ісламських поглядів, що він їх поділяв і відповідно до них жив і писав свої праці, то немає жодного сумніву — він був переконаний послідовник сунітського Ісламу, а сам себе називав «послідовником ортодоксального ісламського мислення». Під «ортодоксальним Ісламом» він розумів віровизнання й культову практику послідовників аглю

Схід і Захід. Іслам і Християнство. У надрах європейської цивілізації століттями складався образ Ісламу як агресивної, ворожої релігії «невірних». Чи відповідають ці уявлення сучасній реальності?  с. 4

Ассаляму алейкум!

сунна ва ль-джамаа («прихильників суни й згоди громади»), або, як прийнято їх називати в релігієзнавчій науці, — сунітів. Цей висновок можна зробити, обізнавшися зі згаданим уже його перекладом Корану, а надто з коментарями до цього перекладу. Асад послідовно обстоює верховенство Корану й суни пророка Мухаммада, зафіксованої в збірках хадисів. Так само, спілкуючись із читачем, Асад пояснює, чому хадіси пророка мають таку популярність серед мусульман, чому ці повідомлення гідні довіри. Мухаммад Асад був знайомий і з іншими духовними, релігійними й політичними течіями, напрямками й ідеологіями, що існували в ісламському світі. У своїй монографії «Іслам і західна цивілізація» він пише: «Від часу прийняття Ісламу я намагався дізнатися про нього якомога більше. Вивчав Коран і суну пророка, вивчав мову Ісламу і його історію, і, крім цього, багато чого, що написано про нього та проти нього».

Постать муфтія в Ісламі Головне завдання й функція муфтія, що її з нього ніхто не знімав, — бути знавцем шаріату, роз’яснювати доктрину й норми Ісламу, вирішувати складні теологічні питання, простіше кажучи — виносити фатви.  с. 5

´Нехай станете ви громадою (уммою), що закликає до добра, спонукає до праведного й забороняє негідне ― такі будуть щасливіª (Коран, 3:104)

 с. 3

Зуль-хіджа ó останній місяць мусульманського календаря. Є традиція ó наприкінці року робити підсумки. Чого досягла мусульманська умма України? Було відкрито Соборну мечеть Луганська й проведено перший міжнародний конкурс читців Корану. Але навіть ці події не привернули уваги центральних телеканалів і журналістів найпопулярніших видань. Наче вони відбуваються в нашій країні щодня. Повертаючись до підсумків, маємо зазначити, що ми нітрохи не просунулися у вирішенні найболючіших наших проблем ó порозуміння, консолідація і єднання так і лишилися гарними словами. На тлі внутрішньої роз’єднаності всі наші успіхи незначні. Минулий 1431 рік можна було б вважати не дуже вдалим, якби не одна обставина. На порозі нового року хіджри ДУМУ «Умма» спільно з ВАГО «Альраід» почали маштабний проект перекладу Священного Корану українською мовою. Редакторський колектив очолив доктор філологічних наук, ректор Київського університету «Східний світ» Валерій Рибалкін. Його переклад і взято за основу. Над створенням канонічного перекладу Священного Корану працюють фахівці з шаріату, арабісти й українські філологи. І це великий плюс року, що минає. Безперечно, сильна незалежна Україна повинна мати якісні переклади священних текстів державною мовою. Сподіваюся, ця праця буде внеском мусульман України у розвиток не тільки науки, а й української державності. Нехай допоможе нам Всевишній Аллаг! Із новим 1432 годом Хіджри, дорогі мусульмани! Муфтій ДУМУ «Умма» Саід Ісмагілов

Народити дитя чи завести цуцення Чому сучасні жінки не хочуть мати дітей? У чому причина? У накинутих нам суспільством цінностях, як, скажімо, кар’єра, добробут, або ж щось інше? Чому дівчата й молоді жінки обирають кар’єру, шкодячи материнському щастю?  с.6

2

УММА

№7 грудень 2010

НОВИНИ Мусульмани зустріли новий 1432 рік Із заходом сонця ввечері 6 грудня 2010 року розпочався місяць мухаррам — перший місяць мусульманського календаря. Отже, 7 грудня 2010 року став першим днем 1432 року хіджри. Дванадцятимісячний мусульманський календар запроваджено 639 року халіфом Умаром ібн Аль-Хаттабом. Початком літочислення стала дата 12 липня 622 року — перший день першого місяця (1 мухаррама) року хіджри (переселення) пророка Мухаммада (мир йому і благословення) з Мекки до Медини. Цей календар загальний для мусульман цілого світу. У деяких країнах офіційний, а в інших — релігійний: за ним визначають новий рік, ісламські свята, початок і кінець священного Рамадану, а також час хаджу. У Священному Корані сказано: «Воістину, число місяців в Аллага — дванадцять. Так було записано в Писанні в той день, коли Аллаг створив небеса й землю. Чотири місяці з них — заборонені. Така права релігія» (Коран, 9:36).

Зустріч із головою асамблеї імамів

Святкувати початок місячного нового року в мусульман не заведено. Однак у своїх проповідях імами неодмінно нагадують вірним про ці важливі історичні події. Адже хіджра — визначальна подія не тільки в історії мусульман, але й людства. 16 липня 622 року (за григоріанським календарем) у Медині виникла перша громада мусульман, що переселилися сюди з Мекки — це стало початком нової ісламської ери, бо з тої невеличкої громади, наче з насіння, виріс величезний світ Ісламу.

Мусульмани України за захист довкілля

10 жовтня в Києві в рамках глобального святкування всесвітнього Дня дій із захисту клімату під егідою міжнародного руху «350.org», який об’єднав 187 країн світу, представники Всеукраїнської асоціації громадських організацій «Альраід» і ДУМУ «Умма» взяли участь у Дні духовного служіння заради збереження життя на планеті. Прибулі на Михайлівську площу голова ДУМУ «Умма» Ігор Карпишен, імам мечеті Ісламського громадського культурного центру Києва шейх Імад Абу Аль-Рубб і керівник відділу ознайомлення

з культурою Ісламу ВАГО «Альраід» Тарик Сархан разом з представниками інших віросповідань символічно відкрили велике біле серце на знак солідарності з міжнародним рухом. За словами шейха Абу Аль-Рубб, мусульмани Україні займають активну громадянську позицію і не залишаються осторонь від акцій і проектів, спрямованих на загальне благо, особливо коли це стосується нашого будинку — планети Земля — ввіреного людині Богом. Говорячи про місце екології в Ісламі, імам зазначив, що екологічне виховання — частина ісламської культури, і його принципи викладені в Ісламі чотирнадцять століть тому. «Дотримання цих принципів у повсякденному житті мусульманина і ісламської умми є для нас однією з форм поклоніння Аллагові», — додав він. Нагадаємо, 8 жовтня з нагоди Дня духовного служіння в мечетях ісламських культурних центрів Києва, Сімферополя, Харкова, Одеси, Донецька, Вінниці, Запоріжжя і Луганська, а також громадах, що входять до складу ДУМУ «Умма», були проведені лекції та п’ятничні проповіді на тему захисту навколишнього середовища та відповідальності віруючих як намісників Бога на Землі.

13 грудня відбулася зустріч муфтія Духовного управління мусульман України «Умма» Саіда Ісмагілова з головою Асамблеї імамів Європи Хайсамом Рахмою, що напередодні узяв участь у проведеному в Києві практичному семінарі для українських імамів. Говорячи про мусульман України, він високо оцінив діяльність ісламських релігійних і громадських організацій у нашій країні: «Вони є важливим чинником у формуванні неспотвореного погляду на Іслам серед українського населення, знайомлячи людей із культурою, звичаями нашої релігії. Це й не дивно, адже Іслам давно існує на території Україні, й на відміну від європейських держав тут живуть корінні мешканці, що сповідують Іслам». Хайсам Рахма переконаний, що вступ України до європейського спів­­­­то­­­­­­­­-

Експерти назвали найвпливовішого духовного лідера мусульман Шейха Юсуфа аль-Кардаві експерти вважають найвпливовішим духовним лідером ісламського світу. 84-річний Аль-Кардаві не тільки один із найавторитетніших богословів, а й талановитий проповідник. На думку оглядача норвезької газети «Aftenposten» Інгер Енн Олсен, «п’єдестал» Аль-Кардаві практично непохитний. Він — голова Європейської ради з фатв і досліджень, незмінний ведучий програми «Шаріат і життя» на каналі «Аль-Джазіра» й водночас голова Міжнародного союзу мусульманських учених. Таким чином, навіть позбувшись однієї зі своїх численних посад, він збереже за собою кілька інших. Аль-Кардаві — фундатор багатьох навчальних закладів і дійсний член кількох академій наук, арабських і міжнародних наукових установ. Блискучий оратор, публіцист, талановитий письменник, правознавець, фахівець із найрізноманітніших галузей ісламських знань. Видані ним (або з його згоди) фатви, ухвали, що регламентують духовне життя мусульман, призначені спеціально для Європи й країн, де мусульманські громади в меншості. Аль-Кардаві публічно засудив терористичні атаки в Нью-Йорку, Лондоні, Мадриді й на індонезійському острові Балі. У своїх працях і виступах він невпинно закликає «до помірності й пошуку балансу між фундаменталізмом і модернізмом, між минулим і сьогоденням», що, на його думку, необхідно «для кращого майбутнього людства». Книжки Юсуфа аль-Кардаві, перекладені багатьма мовами, стали справжніми бестселерами й шедеврами сучасної ісламської думки.

Перший міжнародний конкурс читців Корану Завершився Перший міжнародний конкурс читців Корану імені шейха Абдаллаха аль-Мубарака ас-Субаха, що проводився під патронажем її величності пані Суад ас-Субах (Кувейт) і з ініціативи ВАГО «Альраід» спільно з Усесвітньою ісламською доброчинною організацією (Кувейт), Усесвітньою організацією вивчення Корану (Саудівська Аравія) і Духовним управлінням мусульман Криму. Учасниками триденного заходу стали 34 конкурсанти у віці від 10 до 33 років із країн пострадянського простору: Казахстану, Киргизстану, Таджикистану, Узбекистану, Азербайджану, Молдови, Білорусі, Росії (Дагестан, Татарстан) і України. Офіційними гостями конкурсу були заступник голови Ради міністрів АР Крим Тетяна Умрихіна, перший заступник постійного представника президента України в АР Крим Володимир Казарін, заступник голови Комітету у справах релігій при Раді міністрів АР Крим Айдер Булатов, а також голова Меджлісу кримськотатарського народу Мустафа Джамільов і його заступник Рефат Чубаров. Серед почесних іноземних гостей був представник доброчинної благодійної

Абдурахман Алавахді. До складу журі увійшли керівник навчального відділу Всесвітньої організації вивчення Корану Мухаммад аль-Хатиб (Ємен), знавець Корану й автор десятка книг із вивчення Корану Хамад ас-Сенан (Кувейт) і Саід Алі — магістр ісламських наук, спеціаліст із вивчення Корану (Саудівська Аравія). Шановні члени журі мали дуже постаратися, щоб визначити переможців у кожній із чотирьох номінацій. Переможцями стали: Цілий Коран: I місце — Ікбал Шрипов (Таджикистан), II місце — Яхуб Равшанов (Киргизстан), III місце — Джабраїл Газимагомед (Росія, Дагестан). Половина Корану: I місце — Шаміддин Нуриддин (Таджикистан), II місце — Ерсин Амір (Казахстан), III місце — Юнус Юнусов (Росія, Дагестан). Чверть Корану: I місце — Абумуслім Шарипзода (Таджикистан), II місце — Усман Мустапаев (Росія, Дагестан), III місце — Манас Бекишов (Киргизстан). Три джузи Корану: I місце — Расим Дервішев (Україна), II місце — Айдер Ахтемов (Україна), III місце — Емір Куртнезіров (Україна).

вариства — питання найближчого майбутнього й «чудова можливість для об’єднання європейських релігійних організацій у справі ознайомлення з Ісламом». «Я був приємно здивований, побачивши величезну роботу українських мусульман: висока організація, відданість справі й найголовніше — щирість намірів перед Всевишнім. Я сподіваюся на тісну співпрацю між європейською асамблеєю імамів і ДУМУ «Умма», — підкреслив високоповажний гість.

На церемонії вручення нагород переможцям, що проходила в Українському драматичному театрі Сімферополя, виступили наймолодші, десятирічні, переможці конкурсу з Таджикистану — Абумуслім Шарипзода й Шаміддин Нуриддин. Судді назвали Абумусліма Шарипзоду «золотим голосом», відзначивши унікальність його читання — під час якого слухачі не могли стримати сліз. Шаміддин Нуриддин, учасник численних міжнародних конкурсів Корану, крім прекрасного читання Священної Книги має феноменальну пам’ять і знає послідовність усіх аятів Корану. Він може вказати точне місце будь-якого уривка з Корану — номер сури, аяту й навіть сторінку. У конкурсі брали участь і представниці прекрасної статі — Таква Абу Аль-Рубб (Київ), Аніса Асзаль (Київ) і Віра Фриндак (Київ), але через дуже високий рівень багатьох конкурсантів їм не вдалося стати лідерами у своїх номінаціях. У програмі були відвідини державного історико-культурного заповідника в Бахчисараї з його визначною пам’яткою — палацом кримських ханів.

У М МА

№7 грудень 2010

3

Україна релігійна. Зростання ролі мусульманського чинника в суспільному житті України А.Колодний

А. Колодний, доктор філософських наук

І

слам на українських теренах має більш як тисячолітню історію. Проте після винищення ісламського світу на українських землях засобом сталінського вандалізму, зокрема депортацією кримсько-татарського народу, що сповідує іслам, в Середню Азію,

знищенням мечетей і медресе, ре пресуванням духовних осіб ісламу, ми про цю релігію згадували переважно в минулому часі або при описанні подій, пов’язаних із мусульманством зарубіжжя. Аналіз нинішньої ситуації в мусульманському середовищі України свідчить про те, що на наш час процес формування його мережі вже практично відбувся. Офіційно на початок 2008 року зафіксовано 1138 мусульманських організацій. Більша кількість їх (88,3%) нині зосереджена в Криму. Це переважно кримські татари, які повернулися з депортації на рідні землі. Окрім Духовного управління мусульман Криму (960 організацій на 2008 рік) в Україні функціонує ще чотири релігійних об’єднання мусульман і жодний із названих центрів не може представляти всіх мусульман України. Попередній президент України В.Ющенко чомусь прагнув об’єднати лише православні церкви країни. А між тим варто звернути увагу і на проблему єдності мусульман України. Зрозуміло,

що організаційно поєднати іслам кримських татар, що часто зветься «народним», з ісламом татар волзьких, інших національних меншин практично неможливо, але досягнути толерантності відносин їх спільнот можна. Можливим є створення Єдиного Духовного Центру мусульман України, в якому б співголовами були глави офіційно зареєстрованих мусульманських управлінь. Центр мав би працювати на піднесення авторитету ісламу в країні, подання його як складової культурного життя багатонаціонального народу України. Певно що із-за особистих амбіцій керівники мусульманських центрів не здатні самостійно вийти на позицію діалогу і порозуміння. Тут потрібна посередницька роль держави. Формуючи свою специфічну концепцію відносин до ісламу як релігії, Українська держава мала б насамперед сприйняти його як органічну складову свого релігійного поля, одну з традиційних релігій української землі. Варто також позбутися підходу до ісламу як до

релігії, яка нібито утримує в собі якусь потенційну небезпеку, а дивитися на неї як на одну, поруч з християнством, духовних сил, що може слугувати культурному і моральному відродженню України з великим різноманіттям її намірів щодо входження після 350-річної колоніальної неволі в світ європейської

цивілізації. То ж іслам не слід витісняти із суспільного життя, а спрямовувати його активність в русло інтересів України. Можливо, що окрім загальноукраїнської державної концепції ставлення до ісламу мали б право на своє самостійне існування й регіональні концепції, зокрема кримська і донецька. 

ІСЛАМСЬКІ ПОГЛЯДИ МУХАММАДА АСАДА  с. 1

«П

онад п’ять років я провів в Хіджазі і Неджді, переважно в Медині… Через те, що Хіджаз — центр зустрічей мусульман із багатьох країн, я мав можливість порівнювати різні релігійні й соціальні погляди, що переважають нині в ісламському світі». Залишаючись на традиційних ісламських позиціях, Мухаммад Асад пропонував ісламському світові почати посилену модернізацію всієї ісламської цивілізації. Розуміючи, як відстають арабські й мусульманські країни у своєму політичному, економічному, науковому й соціальному розвитку від країн Заходу, він пропонував поєднати релігійні, моральні й культурні цінності мусульманського Сходу з найкращими цивілізаційними досягненнями західних країн. У цьому аспекті він є просвітитель і реформатор, але реформатор не Ісламу, а мусульманського суспільства. Проживши багато років у Європі й відмінно знаючи, до яких наслідків призвела секуляризація, який духовний і моральний занепад через нехтування релігійними цінностями панує там, він закликав мусульман, і передусім молодь та еліту, не спокушатися досягненнями західної цивілізації, адже всі ці досягнення корисні тільки в тому разі, коли вони ґрунтуються на духовному й моральному фундаменті віри, а її не може замінити жодна філософія чи ідеологія. На початку та у середині XX століття досить багато мусульман причину відставання своїх країн убачали в Ісламі й породженій ним культурі. Виникали різні реформаторські ідеї. Їхньою суттю була секуляризація за європейським зразком. Мухаммад Асад, усупереч подібним ідеям, що руйнували Іслам і сформовану навколо нього ісламську цивілізацію, прагнув донести, що проблема не у вірі, а в людях. І їм тільки

варто захотіти, й вони зможуть досягти успіхів у науці, політиці, економіці, а Іслам тільки допоможе уникнути помилок західної цивілізації. Він пише: «Сучасний Захід вірить у можливість духовного поліпшення людства як єдиного цілого шляхом практичних досягнень і розвитку наукової думки. Ісламський погляд діаметрально протилежний. Іслам завжди відкидав уявлення про те, що нашу сутність можна змінити й поліпшити за допомогою процесу прогресивних змін, бо людська душа не біологічна субстанція, і до неї слід підходити зовсім з іншими мірками. Фундаментальна помилка європейського мислення полягає в тому, що воно намагається застосувати закони біології до небіологічних суб’єктів. Причина такого підходу — невіра в існування того, що ми називаємо душею. Для Ісламу, що ґрунтується на трансцендентальних уявленнях, душа — безсумнівна реальність, і це не може бути предметом суперечок або дискусій. Хоча матеріальний розвиток і духовне вдосконалення зовсім не те саме: ці поняття відносяться до двох

різних і засадничо незалежних одне від одного аспектів людського життя, — іноді, але зовсім не обов’язково, вони можуть розвиватися одночасно». Мухаммад Асад у полеміці зі своїми читачами порушує питання філософських поглядів Освальда Шпенглера й Арнольда Тойнбі про циклічність цивілізацій. Він пише: «Що коїться з Ісламом? Невже він — «розтрачена сила»? Невже він віджив своє, давши світові все, що мав? Історія показує, що всі культури й цивілізації подібні до живих істот і переходять усі фази органічного життя: народження, молодість, зрілість, старість і смерть. Наче рослини, що в’януть і перетворюються на порох, культури, виснаживши свої сили, вмирають і поступаються місцем іншим. Невже така сама й доля Ісламу?» І сам відповідає на поставлені запитання: «Якщо ми вважатимемо, що Іслам — просто одна з людських культур серед багатьох інших, тоді так. А якщо ми віримо, що це закон, даний нам Усесильним Аллагом, щоб людство додержувало його завжди

й скрізь, тоді ні. Те, що нам видається його загибеллю, лише свідчення вмирання й спустошеності наших душ — вони стали занадто ледачі, щоб чути божественний вічний поклик. Немає жодних ознак того, що людство в цьому столітті переросло Іслам. Він реабілітував себе й довів свою життєздатність і силу». Підсумовуючи свої міркування, Мухаммад Асад пише: «Іслам як духовний і соціальний інститут не може бути покращений. Будь-які зміни в його концепції чи структурі, викликані впливом інших культур, насправді є ретроградні й деструктивні. Якщо й повинна відбутися зміна, то лише всередині нас, і вона буде спрямована на зближення з Ісламом, а не на відхід від нього. Існує шлях відродження. Нашим першим кроком має стати покаяння перед Ісламом за забуття його ідеалів, за наше легковірство й надмірну увагу до чужих, солодких голосів. Іншим кроком має стати наше свідоме, осмислене дотримування суни пророка Мухаммада. Тільки повернувши втрачену нами віру й колишню впевненість у власних силах, ми зможемо відновити унікальну ісламську цивілізацію». Як показав час, Мухаммад Асад мав слушність. Сьогоднішнє ісламське відродження не тільки духовно піднесло мусульманські країни, але й, вийшовши за їхні межі, відіграє важливу роль у Європі й країнах пострадянського простору, зокрема в Україні. Він був не перший і не єдиний мусульманський мислитель, що порушував такі важливі й важкі питання. Але, мабуть, він єдиний із них, хто був продуктом не ісламської цивілізації, людиною з зовні, що пережила й пізнала сучасну європейську цивілізацію (і дотепер панівну у світі) і з позиції глибокого особистого досвіду закликав до відродження Ісламу, вбачаючи в ньому духовну цивілізаційну альтернативу для людства. 

4

№7 грудень 2010

Іслам і Європа За монографією Олексія ЖУРАВСЬКОГО

«Христианство и Ислам»

Схід і Захід. Іслам і Християнство. Ці культурно-історичні поняття відображають стереотипи нашого мислення. У надрах європейської цивілізації століттями складався образ Ісламу як агресивної, ворожої релігії «невірних». Чи відповідають ці уявлення сучасній реальності? Чи, може бути, ми досі хизуємося каптаном, що з нього давно виросли? Річ у тім, що теза про несумісність мусульманської та європейської культур не менше, а часом навіть більш енергійно обстоюють опоненти ісламських радикалів — окремі європейські політики, громадські діячі, публіцисти й журналісти, що відчувають патологічну ненависть до Ісламу. Здавна Схід був заповітною мрією європейських мандрівників. Він вабив своїми розкошами, вишуканістю, таємничою витонченістю, чарівними казками Шагразади з циклу «Тисяча і одна ніч», що відводять уяву читача далеко-далеко, в глибину століть, у світ загадкових героїв і східних красунь, у казкові міста, що виникли на величних і безмовних просторах пустель. Східні товари — всілякі тканини, прянощі, пахощі — цінувалися в Європі на вагу золота. Не випадково те, що було незвичне — химерний орнамент із геометричних фігур і стилізованого листя й квітів чи витончена музика — європейці називали арабесками. Сьогодні ми вже досить чітко усвідомлюємо роль, що відіграли народи Близького Сходу, їхня культура й духовний досвід у становленні й розвиткові європейської цивілізації. Схід був для Європи ніби джерелом — із нього вона черпала забраклі культурні елементи. Починаючи від середньовіччя, ця роль інтелектуально-духовного партнера належала арабо-мусульманському світові. Історія взаємодії двох цивілізацій середземноморського ареалу може бути зрозуміла тільки в контексті їхньої взаємодії, коли між ними склалася певна духовна спільність.

Уплив Ісламу на Європу в середні віки був багатоплановий і різнобічний. Він охопив усі аспекти життя: побутовий, науковий, релігійний, літературний, технічний, філософський, торговельно-економічний, соціокультурний. Дослідникам різних спеціальностей він пропонує сьогодні теми для роздумів. У галузі історії — це дискусії про вплив Ісламу на генезис феодального ладу в Європі. Початок їм поклав відомий бельгійський історик Пірен. У літературі — це суперечки про походження середньовічного жанру фабліо, про співвідношення східних і європейських елементів у провансальської ліриці, про вплив багатої арабського спадщини на погляди й творчість Данте. У царині природознавства — це вивчення впливу арабських праць на розвиток медицини й астрономії в Європі. А у філософії — проблема зумовленості латинського аверроїзму філософською системою ІбнРушда, а ще тема впливу поглядів Ібн-Сини на представників августиніанства пізнього середньовіччя, із запозиченням в арабів специфічних термінів, наприклад, поняття атрибуту. Утвердження Ісламу в Північній Африці, Єгипті й Сирії, що відірвало в християнського світу практично половину середземноморського ареалу, завоювання мусульманами Іспанії та Сицилії, хрестові походи до Палестини, захоплення хрестоносцями Єрусалиму й реванш Салах ад-Дина (Саладина), Реконкіста в Іспанії, здобуття Константинополя, прихід турків-османів на Балканський півострів і повстання слов’янських і грецького народів — ці події інтерпретувалися як релігійні війни, війни за віру, й через те у свідомості сторін закріплювалася ідея про історичне протистояння християн і мусульман. Але релігійно-політичне суперництво середніх віків не відбивалося на ставленні європейських мусульман до Ісламу однозначно. Спалахи релігійної ксенофобії в масовій свідомості мирилися з досить ясним розумінням європейською релігійною та культурною елітою реальності обміну духовними й матеріальними цінностями й з повагою до досягнень «ворожої» мусульманської цивілізації в науці й культурі. Запозичення мали прихований, доповнювальний характер. Європа інтегрувала й опрацьовувала передусім ті елементи арабської та арабізірованої античної думки, ті знання, що їх бракувало власній релігійнокультурній традиції.

Не подробиці Іслям Гімадутін, заст. голови ДУМУ «Умма» На початку вересня до ДУМУ «Умма» звернувся журналіст Борис Рудь із проханням дати відповіді на кілька запитань. Ми надали такі відповіді, проте, на жаль, журналіст їх так і не опублікував, посилаючись на те, що вже написав свою статтю. Поставлені запитання, на нашу думку, гідні уваги, тому ми пропонуємо вам як зазначені питання, так і підготовлені відповіді на них. Шановні представники Духовного управління мусульман України «Умма»! Мене звати Борис Рудь, я — журналіст podrobnosti. ua. У даний момент пишу статтю, присвячену подіям 11 вересня 2001 року й ставленню до мусульман у немусульманських країнах. У зв’язку з цим був би дуже вдячний, якби Ви змогли відповісти на такі питання: 1. Як мусульмани Україні ставляться до терактів 11 вересня 2001 року в НьюЙорку й 9 вересня 2010 року у Владикавказі й до осіб, що вчинили теракт?

2. Як мусульмани Україні ставляться до факту нагородження канцлером Німеччини Ангелою Меркель автора карикатур на пророка Мухаммада, а також до обіцянки американського пастора Террі Джонса спалити кілька сотень примірників Корану в річницю трагедії в Нью-Йорку?

3. Як мусульмани Україні оцінюють ставлення до них в Україні? Які найбільш актуальні проблеми хотілося б їм вирішити? Буду дуже вдячний за Вашу допомогу. З найкращими побажаннями Борис Рудь.

Так, Іслам збагатив Європу серйозними знаннями з різних галузей. У той самий час він сприяв формуванню європейської самосвідомості й вплинув на характер розвитку культурних процесів. Відомості європейців про арабів спочатку були дуже скупі. Завоюванням Іспанії та Сицилії араби звернули на себе увагу. Але перший час їхню появу розцінювали як лихо, порівнянне зі звичайними варварськими навалами… «Королівські анали» розповідають про повстання саксів і навалу сарацинів у Септиманию як про тяжкі випробування, що судилися християнам у 793 році. Проте вже 854 року Кордовський єпископ Алвар нарікає: молоді християни спілкуються арабською краще, ніж латиною, читають арабські вірші й казки, вивчають твори мусульманських філософів і богословів, абсолютно нехтуючи латинськими коментарями до Святого Письма. «Красиве життя», культивоване маврами Іспанії, та їхня значно вища освіченість

1. Практично всі мусульмани світу, серед них і мусульмани Україні, засуджують будьякі теракти, адже вбивство взагалі, і масові вбивства невинних людей зокрема, — великий гріх перед Аллагом і злочин не тільки за світськими законами, а й за законами шаріату. Щодо теракту в Нью-Йорку, то в ньому загинуло багато мусульман, що перебували в будівлях СОТ. Про це чомусь не згадують у ЗМІ, висвітлюючи ці трагічні події. Та й сама подія була підозріло «показовою». Офіційне розслідування і його висновки не переконали мусульманський світ, що це був учинок «ісламських терористів», а не масштабна провокація для оголошення нової військової доктрини США і привід для агресії проти Афганістану й інших мусульманських держав. Після цих трагічних подій досить будь-яких заяв «Аль-Каїди» або інших напівміфічних організацій, щоб світова спільнота схвалила агресію проти будь-якої країни. Згідно з даними дослідження Центру боротьби з тероризмом у Вест-Пойнті (академічному інституті при військовій академії США) переважна більшість жертв «ісламських терористів» — це мусульмани.

УММА

скоро привертають до себе погляди великої частини європейського суспільства. До страху перед могутнім суперником домішувалася цікавість. Ісламський світ, його спосіб життя й знання поступово входили у сферу культурних інтересів європейців. В Іспаніі вже в другій половині X століття окремі науковці почали вивчати «арабські науки». Так, наприклад, Герберт із Оріяка, що згодом став папою Сильвестром II, студіював у Каталонії астрономію та математику. Відвоюванням в арабів Толедо (1085 р.) і Сицилії (1091 р.), першими хрестовими походами покладено початок процесу, що його Василь Бартольд визначив як «культурне спілкування» між Західною Європою та ісламським світом. Іспанія та Сицилія стали головними каналами проникнення до середньовічної Європи елементів мусульманської культури. Їхнє творче засвоєння зумовило теологічний розквіт на Заході в ХIII столітті.

Далі буде

За період від 2004 до 2008 року через дії так званої «Аль-Каїди» загинуло 3010 осіб, 85% із них — мусульмани. Тому мусульмани не вірять, що «Аль-Каїда» діє в інтересах Ісламу і мусульман. Скоріше це знаряддя якоїсь іншої сторони, а якої, ми поки що напевно не знаємо. Що стосується трагедії у Владикавказі, то перше, на що варто звернути увагу, це час трагедії. Один із українських мусульман, почувши новину про теракт, вигукнув: «Ну чому вони знову зробили це саме на свято?!» Теракт стався в день свята закінчення Рамадану — Ураза-Байрам, уранці, одразу після святкової молитви. Що може більше засмутити мусульман у святковий день? Не відкрию великої таємниці, якщо скажу, що мусульмани впевнені: російські теракти — клон учинків «Аль-Каїди». Ми не віримо, що замовники цих трагедій — мусульмани. Авжеж, безпосередніми виконавцями можуть бути й зомбовані, неосвічені й зламані представники мусульманських національностей. Їх використовують як гарматне м’ясо: вони загинуть і не розкриють жодних секретів, не назвуть імен керівників і замовників. 

У М МА

№7 грудень 2010

5

ПОСТАТЬ МУФТІЯ В ІСЛАМІ Саід Ісмагілов

У сучасному світі духовні лідери мусульман і керівники ісламських релігійних об’єднань найчастіше муфтії. Особливо це актуально для країн пострадянського простору. Водночас на так званому «пострадянському просторі» муфтій — це навіть більше, ніж духовний і релігійний лідер, це й адміністратор, і представник мусульман, як перед владою, так і перед уммою за кордоном. Але, не зважаючи на такий стан справ, головне завдання й функція муфтія, що її з нього ніхто не знімав, — бути знавцем шаріату, роз’яснювати доктрину й норми Ісламу, вирішувати складні теологічні питання, простіше кажучи — виносити фатви.

Що таке фатва? Класичне визначення таке — це роз’яснення шаріатською норми з певної проблеми. Фатва як відповідь на питання, що хвилюює вірних, властива Ісламу від початку. Священний Коран, роз’яснюючи вчення й правила Ісламу, «видавати фатви» (тобто встановлює правила) з найважливіших питань і проблем цілої мусульманської умми. Пророк Мухаммад (мир йому і благословення) так само вдавався до роз’яснень, часто навіть і не чекаючи на чиїсь запитання, з метою не допустити неправильного розуміння, навчити послідовників норм шаріату. Фатва має величезне значення в Ісламі. Пророк (мир йому і благословення) протягом своєї пророчої місії видав чимало фатв щодо різних аспектів людського життя. Що стосується муфтія (вченого, що видає фатви), то він є намісник і спадкоємець Пророка, бо від імені посланника Аллаха (мир йому і благословення) роз’яснює та доводить до людей норми шаріату. Роль муфтія на цьому не закінчується, адже він ще й законодавець, але не в європейському сенсі цього слова, а в плані його повноважень як ученого, що виводить закони з джерел шаріату й самостійно виносить на основі цього ухвалу. Муфтій має право на застосування різних механізмів іджтихаду для пошуку зваженої, вичерпної відповіді на питання, детально не вияснені в Корані й сунні. Муфтій як учений одержав від Пророка (мир йому і благословення) право виводити закони з джерел шаріату. У цьому розумінні він — представник шаріату, і йому треба підкоритися. Саме тому Іслам висуває до муфтія суворі вимоги. Імам Аль-Хафіз Аль-Багдаді у своїй праці «Ісламське право й правознавці» наводить вислів імама Аш-Шафії: «Не дозволено нікому

Фатву має право видавати (а отже й бути муфтієм) той, хто: 1. Має ґрунтовні знання з двох головних джерел шаріату — Корану і сунни, тобто має відповідну шаріатську освіту.

2. Має потрібні філологічні знання з арабської мови.

3. Добре обізнаний із думками ісламських вчених минулого й сучасності, у тому числі з думками інших муфтіїв і правознавців.

4. Розуміється на тонкощах консенсусу й розбіжностей у фікхові.

5. Є фахівецем у шаріатських джерелах.

2. Мусульмани України з подивом і прикрістю дізналися про вчинок такого, здавалося б, мудрого й поміркованого політика, як Ангела Меркель… Ми засуджуємо як самого горе-карикатуриста, що переплутав Божий дар із яєчнею, так і тих радикально налаштованих мусульман, що загрожують йому розправою. Свобода слова й демократія — це не беззаконня й свавілля. За будь-яких обставин мають залишатися речі недоторканні, з чого недозволено й ганебно глумитися чи кепкувати. Є постаті, святі для сердець мільйонів вірних, і наруга над їхніми почуттями не має нічого спільного зі свободою слова. Західна цивілізація, прикриваючись принципами свободи, знехтувала будь-які поняття порядності, честі, гідності й поваги. Якщо тут глузують навіть з Ісуса Христа (чого мусульмани собі не можуть уявити), не дивно, що так само чинять і відносно пророка Мухаммада (мир йому і благословення). Це ознака глибокої духовної кризи й утрати високих моральних орієнтирів. Якби «освічена» Європа знала, якою людиною був пророк Мухаммад, то такі карикатури викликали б осуд, а не нагороди. Можливо, що це банальна

провокація, з метою розлютити, підбурити ісламський світ, а потім показати його в непривабливому світлі. Щодо обіцянок пастора, то це відвертий маразм. Де ж та християнська любов, що так проповідують? Де ж елементарна повага до іншої людини, спільноти? Припустімо, спалять примірники Корану, але ж ми надрукуємо в десять, у сто разів більше… Після цього вчинку люди ще більше зацікавляться мусульманською Священною Книгою, і нам буде, кому їх роздати для

видавати фатви в релігії Аллага, крім того, хто знавець Корану, що вивчив скасовані й ті, що скасовують, ясні й алегоричні аяти, його тлумачення й об’явлення, його мекканські й мединські частини, його значення й причини зіслання. До того ж це має бути освічений знавець хадисів посланника Аллага (мир йому і благословення) скасованих і тих, що скасовують, тобто мати такі самі знання з них, які він має з Корану, а ще бути знавцем арабської мови, її поезії та лінгвістичних знань, потрібних для вивчення Корану й оволодіння фікхом. Він має відрізнятися небагатослівністю. Він повинен мати знання про розбіжності вчених у поглядах і талант правознавця. Тільки в цьому разі він має право видавати фатви про халяль і харам. В іншому разі він має право навчати знань, але не видавати фатви». Але тільки знання хадисів (навіть напам’ять) не робить людину ні муфтієм, ні факихом, якщо вона не фахівець із розрізнення правдивого хадиса від неправдивого, з виведення з хадисів норм шаріату, з тлумачення суперечливих хадисів, а також розуміння хадисів, що суперечать базовим засадам шаріату. Імам Ахмад ібн Ханбал як неодмінну умову для муфтія ставив ґрунтовне знання Корану й сунни. Крім цього він висував ще й іншу умову: обов’язкове знання думок і поглядів інших муфтіїв і правознавців. На думку імама Ахмада, муфтій повинен володіти багатою базою знань, щоб спиратися на найбільш відповідні прецеденти, вирішуючи складні питання. До того ж муфтій має бути в курсі політичних, економічних, соціальних і культурних реалій того суспільства, де він живе. Звичайно, муфтій має бути людиною ерудованою, з глибокими знаннями життя, природи, історії, соціології та філософії. Чемність, богобоязливість, скромність і справедливість — головні риси муфтія. Це все має виражатися не тільки в покірному відправленні релігійних обрядів, а й у звичайному його житті. Людина невисоких моральних якостей, непорядна, або ще гірше — той, хто сіє розбрат, конфлікти, чвари й ненависть між вірними, не має права бути не тільки муфтієм, але й імамом, навіть незважаючи на потрібний рівень знань. Невідповідність моральним критеріям Ісламу автоматично позбавляє людину права обіймати будь-які відповідальні посади, а духовно-релігійні й поготів. Муфтій має видавати фатву відповідно до тієї істини, що він знає, і додержувати цього, хай його фатва може викликати лють і ненависть однієї людини чи цілого суспільства. Тут для муфтія важлива безстрашність і сподівання задовольнити Господа, адже він

ознайомлення. І я переконаний, що багато з них або стануть мусульманами, або з повагою ставитимуться до Ісламу. Бажаючи принизити Слово Бога, пастор принизить тільки самого себе. Але, думаю, що це чергова провокація. Я б радив мусульманам зберігати спокій і скористатися з цієї нагоди, щоб ознайомити немусульман із Кораном.

3. Мусульмани Україна — частина української суспільства, й дуже пасіонарна його частина. На щастя культура толерантності й взаємоповаги в Україні дуже висока. Тому,

не повинен боятися нікого, крім Всевишнього Аллага. Відомі вчені Ісламу ухвалювали фатви, незважаючи на невдоволення володарів, за що зазнавали покараннь, а часом і страшних мук. Так імама Ахмада ібн Ханбала висікли й посадили у в’язницю через опір ідеям мутазилітів — ті намагалися «реформувати» Іслам за допомогою філософських міркувань. За відмову потурати владі висікли й ув’язнили, попри його поважний вік і авторитет, імама Абу Ханіфу. Шейха Ібн Таймію не один раз піддавали жорстоким покаранням і запроваджували до в’язниці через його фатви, де він і помер у неволі. Із цього приводу сам Ібн Таймія казав: «Моє ув’язнення — це моє всамітнення, моє вигнання — моя подорож, моя смерть — смерть мученика». А що робити, коли рівень знань муфтія в певній країні не відповідає зазначеним критеріям, як часто й буває на пострадянському просторі? У цьому разі муфтій не має права самостійно виносити ухвали на підставі аятів Корану і хадисів пророка Мухаммада (мир йому і благословення) і повинен посилатися на рішення інших правознавців і муфтіїв, що таке право мають. Якщо він стикнеться з проблемою, що про неї серед авторитетних учених існують різні думки, він повинен вибрати й видати фатву, найбільше відповідну умовам мусульманської умми саме цієї країни. Фатви «муфтія», який не відповідає морально-етичним вимогам Ісламу, не мають жодної юридичної сили, й діяти на їхній підставі не можна. Такій людині бажано залишити обійману посаду, щоб не зганьбити своїми діями добре ім’я Ісламу й мусульман. Незважаючи на те, що сьогодні в багатьох країнах слово муфтій означає переважно посаду керівника визнаної державою мусульманської організації з обов’язками адміністративно-господарського характеру, вимоги до нього згідно з ісламською традицією не скасовані й не послаблюються. Мусульманин, що зважився називатися муфтієм, зобов’язаний відповідати зазначеним вище критеріям. А Всевишній Аллаг знає краще! 

незважаючи на певні проблеми й непорозуміння, до мусульман в Україні ставляться терпимо, а часом навіть доброзичливо. Окремо варто сказати про ставлення влади до мусульман. Наприклад, нам важче, ніж представникам інших традиційних конфесій отримати місця під будівництво мечетей. Підтвердження цьому — конфлікт навколо майбутньої Соборної мечеті в Сімферополі. Робиться все, щоб не дати мусульманам, корінним мешканцям, побудувати головну мечеть на півострові. Із подібними проблемами ми стикаємося і в інших містах України. Мусульманських жінок хвилює проблема хіджабу, й хотілося б, щоб їм дозволили фотографуватися на офіційні документи в хустці. Адже в нашому суспільстві склалася абсурдна ситуація: ходити по вулицях майже голим — нормально, а одягненим, виходить, ні. Над одягненою жінкою сміються, її засуджують, а іноді й ображають. У цілому хотілося, щоб мусульманам просто давали можливість реалізувати свої права, прописані в основному законі країни. Ми не просимо, щоб нам допомагали, нехай принаймні не створюють нам перешкод. 

6

УММА

№7 грудень 2010

Вся робота ще попереду

Сура III. Родина Імрана аяти 189-200

189. Аллаху належить влада над небесами та землею: Аллах над усім сущим Всемогутній.

190. У створенні небес і землі, у зміні дня і ночі — воістину знамення для розважливих, — 191. тих, хто поминає Аллаха і стоячи, і сидячі, і (лежачи) на боці, хто розмірковує про створення небес та землі (і говорить): «Господи наш! Ти створив усе це не дарма. Слава Тобі! Захисти ж нас від кари вогню.

192. Господи наш! Того, кого ти вкидаєш у вогонь, ти прирікаєш на сором. І не буде в нечестивців заступників!

193. Господи наш! Ми чули глашатая, котрий закликав до віри: «Увіруйте в Господа вашого!» Тож ми увірували. Господи наш! Прости нам гріхи наші, пробач провини наші, дай упокоїтися нам (разом) із праведниками.

194. Господи наш! Даруй нам те, що Ти обіцяв через посланців Своїх, і не посором нас у День воскресіння. Адже Ти не порушуєш обіцянки».

195. І відповів їм їхній Господь: «Я не зневажу жодного вашого вчинку — чоловік його зробив чи жінка: одні

Валерій Рибалкін, професор, док. філ. наук

з вас — від інших. А тим, хто переселився, кого вигнали з їхніх осель, хто постраждав заради Мене, хто воював і кого було вбито, Я неодмінно відпущу гріхи, впущу їх у сади, де внизу течуть ріки, у нагороду від Аллаха. А в Нього — найкраща винагорода».

196. Нехай не спокушає тебе спритність тих, хто не увірував на цій землі.

197. Це — швидкоплинна насолода, далі притулок їхній — пекло. А та оселя жахлива!

198. Однак на тих, хто боїться Господа свого, чекають сади, де внизу

течуть ріки. Вічно вони там перебуватимуть, як гості Аллаха. А те, що в Нього, — найкраще для праведних.

199. Серед людей (Святого) Письма є такі, хто вірує в Аллаха й у те, що послано вам і що було послано їм. Вони смиренні перед Аллахом і не продають Його знамень за мізерну ціну. На них чекає винагорода в їхнього Господа. Аллах швидкий на розрахунок.

200. О ви, хто увірував! Терпіть, будьте стійкими, тримайтеся та побійтеся Аллаха, щоби благоденствувати. (переклад Валерія Рибалкіна)

Іслам в Україні ó невід’ємна частина української історії і культури, це ó не тільки предмет академічної науки, а й важливий фактор суспільно-політичного життя. Посилення інтересу до мусульманського віровчення в Україні викликає гостру потребу в об’єктивній інформації про іслам, його духовні цінності та релігійну практику. Україна — один із самобутніх регіонів, де мусульмани, порівняно з християнами, становлять нечисленну конфесійну групу, однак вони протягом тривалого історичного періоду активно взаємодіяли з не мусульманськими народами України. До того ж про «український» іслам немає достовірної інформації ні на Заході, ні в мусульманському світі, ó отже, цей регіон практично «випав» з поля зору світового ісламознавства. Заповнення цієї лакуни передбачає підготовку й видання матеріалів різного типу, передусім — першого академічного перекладу Корану українською мовою. Академічна наука виходить із пріоритетної необхідності філологічної інтерпретації текстів першоджерел, ключових концептів Корану. Пасивність української академічної науки щодо ісламознавчої тематики спричиняє те, що в цю нішу, природно, дедалі активніше заповнюють не фахові, комерційні, тенденційно-маргінальні та ідеологічно заангажовані праці, якими, на жаль, обмежуються сьогодні можливості українського читача ознайомитися з культурними та духовними надбаннями ісламу. Україна — єдина з великих держав, яка досі не мала власного перекладу змісту Корану. Про дві спроби перекладу Корану, здійснені на початку XX ст. львів’янами Олександром Абранчаком-Лисецьким та Володимиром Лезевичем, знають лише дослідники архівів. Обидві праці так і не були видані, та й виконані вони не з мови оригіналу. Багатообіцяючий дебют у цій царині відомого сходознавця Яреми Полотнюка продовження не дістав, тому вся робота ще попереду. 

Народити дитя чи завести цуценя? Альбіна Курбанова

Щ

одня виходжу на прогулянку з донечкою. Звична картина. Бабусі сидять на лавках, привітно оглядаючи нас. Віддалік гуляють із модними песиками молоді пари. Уваги й пестощів до улюблених вихованців аж занадто. Мам із малими дітьми зустрічаємо не часто. Мимоволі замислюєшся, чому сучасні жінки не хочуть мати дітей? У чому причина? У накинутих нам суспільством цінностях, як, скажімо, кар’єра, добробут, або ж щось інше? Чому дівчата й молоді жінки обирають кар’єру й «свободу», шкодячи материнському щастю? Про демографічну кризу в нашій країні говорять дедалі частіше. І не просто говорять, але активно вживають заходів для її подолання. Виділяють ґранти, створюють національні проекти, провадять рекламні компанії, щоб підвищити соціальний статус жінки-матері. Проте ситуація кардинально не змінюється. Експерти вже не перший рік б’ють на сполох із цього приводу. На думку багатьох фахівців, сучасні ділові жінки не хочуть витрачати час на дітей, «відкладаючи» їх на потім. Замість цього вони вважають за краще збивати капітал. Статистика підтверджує це. Як з’ясували, велика частина успішних жінок планети заводять дітей у віці 35 років. І це завдяки сучасним технологіям. Саме вони дозволяють бізнес-леді відкладати народження дитини: яйцеклітини заморожують, щоб пізніше скористатися ними для штучного запліднення. Докладно про це пише доктор Саймон Фішель: «Якщо не станеться нічого революційного в соціальних відносинах, то такі технології ставатимуть тільки популярніше протягом наступних десяти років».

То в чому причини небажання жінок народжувати? Адже не всі жінки через кар’єру відмовляються від радості материнства. Після невеличкого опитування-моніторинга серед своїх знайомих і подруг, я дійшла висновку, що головна причина того, що багато хто з них не може дозволити собі завести другу, третю дитину — житлові умови. З іншого боку, часто жінки, що не планували більше народжувати, в разі незапланованої вагітності народжують. Наприклад, одна моя знайома, виявивши, що вагітна, була геть спантеличена. Але після вмовлянь чоловіка й рідних таки зважилася на другу дитину, незважаючи на матеріальні проблеми. А тепер зізнається, що з народженням малюка, як не дивно, в родині з’явився достаток. Багато хто пояснює небажання заводити дітей тим, що не хочуть «плодити голоту». «Краще народити одну й дати їй усе», — улюблений вислів цих жінок. Тільки мені завжди незрозуміло, кого такі мами хочуть виростити зі своєї єдиної дитини? І чи питали вони свого малюка, що він хоче більше — наприклад, ляльку бебі-борн або рідну сестричку? Деякі пари скаржаться на відсутність допомоги з боку родичів. Чоловіки найчастіше працюють за трьох. А бабусі стали занадто емансипантками. Утілюють у життя те, що не могли дозволити собі колись

у молодості через своїх дітей. А це змушує молодих мам удаватися до послуг нянь, дитячих садків, а це вимагає додаткових витрат. Якщо няня чи садок недоступні, то жінка лишається замкнена вдома, у такий собі соціальної ізоляції. «Страшно втрачати красу», «треба жити для себе», «люди що скажуть…» Усіх причин і не злічити. Та й у суспільстві жінка, що народила дитину, зовсім не завжди знайде підтримку й розуміння з його боку. Але повчати на тему «якщо не можеш прогодувати-одягти-виховати

дитину, не треба її й заводити», як виявилося, здатен кожен другий. Може, головна причина небажання заводити дітей у ставленні суспільства? Отже, доки не зміниться його ставлення до вагітної жінки й матері, не варто говорити й про покращення демографічної ситуації в країні. Але ж, якщо замислитися, наші бабусі жили нітрохи не краще за нас. Навпаки, набагато скромніше. Не було в них сосок, ані віброгойдалок, ані модних ергономічних заплічників, ані слінгів. А втім у кожній родині зазвичай росли четверо-п’ятеро дітей, а в декого й більше. Посланець Аллага (мир йому і благословення) радив: «Будьте як діти, грайте з ними й дружіть»; «будьте до дітей ласкаві й щедрі, допомагайте й діліться з ними щиро, бо вони для вас — дар Аллага». Іслам ясно дає зрозуміти, що головне поле діяльності жінки — це її сім’я, виховання дітей і виконання обов’язків перед чоловіком. Іслам шанує жінку, передусім як дружину й матір. Така роль — найпочесніша, а не принизлива, як прийнято в сучасному суспільстві.

У М МА

№7 грудень 2010

7

Іслам в Україні Мусульмани Надчорномор'я та Україна в XVI — XVIII ст. Андрій Шавирін Продовження. Початок у №5.

П

ісля входження Русі до складу Великого князівства Литовського, а згодом до Речі Посполитої східний канал одержання відомостей про Іслам практично втратив свою вагу. Визначальним став південний напрям. Проте, на жаль, подальші контакти українців із мусульманами відбувалися за доби гострих військових конфліктів. Тривалий час доля Ісламу на півдні сучасної України цілком залежала від політичних відносин між Кримським ханством, гетьманською Україною, Московським царством і Османською імперією. Відносини українців із південними сусідами, що сповідували Іслам, мають давню історію, сповнену як світлих, так і драматичних сторінок. Академік Дмитро Яворницький підкреслював, що спершу ці стосунки були досить мирні: торгівля, спільні військові акції, господарська взаємодопомога, обмін людьми та ідеями. Густинський літопис 1447 року сповіщає про початок руйнівних наїздів степовиків на Україну. Головною їхньою метою був ясир — слов’янські полонені. Напади здійснювали чи не щороку, однак особливо руйнівні наїзди сталися 1471, 1535–1536, 1562, 1592, 1595 роках. Полонених гнали до Криму, звідкіля через невільницькі ринки розвозили по всій Османській імперії. За оцінками істориків протягом XV ст. до Криму було забрано принаймні 200 тисяч українців, XVI ст. — 350 тис., а в першій половині XVII — 300 тис. І так аж до останнього нападу 1769 року під проводом Герай-хана. Тяжкі втрати, нескінченні людські драми стали справжньою трагедією для українського народу, на цілі століття отруїли його ставлення до мусульманських сусідів півдня.

Наїзди не лишилися без відповіді. Українське козацтво вживало активних заходів, щоб відбивати агресію та звільняти полонених. Козаки атакували центри торгівлі невільниками в Криму, доходили навіть до Анатолії. Ці війни не мали релігійного характеру, адже їх провадили не заради навернення супротивника до своєї віри. Яворницький неодноразово звертав увагу на те, що зіткнення українців-християн і татар-мусульман на українських землях не з розряду релігійних конфліктів. Хоча й зазначав, що подекуди ці зіткнення супроводжувалися релігійними гаслами. Причини походів кримців на північ не релігійні. Ідеї джихаду в період самостійного існування Кримського ханства тут не були поширені. Найпомітніша з цих причин — це обмеженість території Криму та ресурсів. Відповідно, його володарі вбачали вихід в одержанні матеріальних ресурсів із півночі. Релігійні міркування в цій ситуації мало враховувалися. Становище змінюється з початком османського періоду Кримського ханства, коли військово-політичні дії цієї держави набули яскравого релігійного забарвлення. Кримська влада бере на озброєння ідею поділу світу на дар уль-іслам (територія Ісламу) й дар уль-харб (територія війни, земля невірних). Виправдання експансії на північні землі почали шукати не в царині економічних інтересів, а в релігійних міркуваннях. При цьому «невірних» не вважали тими, кого треба навернути в Іслам. Поняття гяур слугувало певною позначкою, символом чужого, не свого, того, кого припустимо зробили невільником. Жодної іншої мети, крім військово-економічної, не вбачали. Крим не прагнув культурно чи релігійно закріпитися десь на півночі. Іслам залишався його внутрішньою справою. Засоби мирного навернення в Іслам у цьому регіоні не застосовувалися.

У час між війнами й наїздами налагоджувалася торгівля, спільне користування природними ресурсами. Татар навіть брали на Січ, а деякі запорожці роками жили в Криму. Сюди на заробітки вільно приходили будівельники, ковалі, солевари й кушніри. Легко встановлювалися родинні зв’язки, взаємодіяла побутова культура. Відомо, що деякі видатні політичні діячі України періоду Гетьманщини в пошуках виходу з важких політичних ситуацій звертали свій погляд на південь — сусідівмусульман. У лютому 1648 року в Бахчисараї укладено відомий союз між Богданом Хмельницьким і ханом Іслам-Гераєм III. А вже 1654 року Хмельницький міркував про державний протекторат Османської імперії, запросивши турецьких послів на козацьку Раду до Чигирина. Відкритим прихильником туре­ цької орієнтації був гетьман Петро Дорошенко. Подейкували, що він таємно прийняв Іслам. Угоду з турками Дорошенко уклав 1669 року. Договір із Кримським ханством уклав і козацький ватажок ПетрикІваненко, визнаний за це гетьманом у Криму. І хоча ці союзи виявилися нежиттєздатними, вони об’єктивно засвідчують певну зацікавленість української політичної еліти того часу в добрих відносинах із мусульманськими державами. Спостерігалися прояви доброї волі й з протилежної сторони. Інший козацький лідер — М. Дорошенко, привівши козаків на допомогу ханові, щоб відбити напад ногайців на Бахчисарай, мав неабиякий авторитет у Криму. Відомо, що після зруйнування Батурина запорізьке військо перебувало фактично під протекторатом Криму аж до 1733 року. А після зруйнування Запорізької Січі 1775 року кримський хан запросив до себе тих запорожців, що відмовилися переселитися на Кубань. Складні історичні колізії

призводили до того, що частина українців, потрапивши в неволю, наверталися в Іслам. Про це багато писав згадуваний Дмитро Яворницький. Турецькі архівні джерела засвідчують масове осідання українців із числа полонених в Османській імперії. Частина невільників залишалася в Криму. Рабство тут було не довічне. За тутешнім звичаєм невільників звільняли за кілька років (лише з забороною виїзду), й ті заводили господарство. Жінка, яка народила дитину, так само ставала вільною, прийнявши Іслам. Літопис Самійла Величка згадує про кілька тисяч звільнених козаками колишніх невільників, що не схотіли повернутися разом із визволителями на батьківщину. Аж до початку XX ст. в Криму згадували про чотири великі поселення Ак-Чора (кримськотатарською мовою «білих невільників»), де мешкали асимільовані нащадки слов’ян. Вживалися в мусульманське середовище й ті заробітчани, що приходили сюди з України самостійно. Стосовно поширеної в нас думки про яничарство (що стало синонімом запроданства й манкуртства), то служба етнічних українців у яничарському корпусі мало ймовірна, бо зі слов’ян туди найохочіше набирали балканських босняків. Вони й становили основу цього корпусу. Серед вихідців із України, що прийняли Іслам, найвідоміша так звана Роксолана, Настя Лісовська (1505–1561). Вона стала дружиною й політичним радником султана Сулеймана Пишного. У Стамбулі зберігся її мавзолей — тюрбе. Авторитет Роксолани був такий великий,

що навіть тривалий час після її смерті вплив при султанському дворі мали її дочки та онуки. Син Роксолани Селім став султаном. У XVII ст. дружин-українок мали ще три султани — Осман II, Ібрагим і Мустафа II. Українка Турхан-султан, дружина султана Ібрагима, була матір’ю султана Мегмеда IV. Приблизно від кінця XV ст. виникають мусульманські осередки на південних і південно-західних землях України. Вони проіснували до загарбання їх російськими військами. Мусульманські громади за різних часів були в Хаджибеї (Одеса), Азані (Азов), Аккермані (Білгород-Дністровський), КараКермені або Ачі-Кале (Очаків), а також у Кам’янці-Подільському, де збереглися навіть мінарет і мінбар, привезені з Туреччини. У Шаргороді на Поділлі зберігся мінарет, прибудований до синагоги. Залишки турецької мечеті знайдено в Меджибожі. У сфері мусульманського впливу опинилися й райони Південної Басарабії, що нині входять до складу України. Проте існували ці осередки досить недовго. Усі вони перебували в ізоляції від місцевого населення, відгороджувалися від чужого для себе етно-конфесійного середовища. Протягом XV–XVIII ст. Російська імперія ліквідувала залишки української державності. 1783 року остаточно знищено як державу й Кримське ханство. Для мусульман Криму настала двохсотрічна епоха важких випробувань. За книжкою А. Колодного й П. Яроцького «Історія релігії в Україні»

8

УММА

№7 грудень 2010

Фікх джихаду Юсуфа аль-Кардаві Закінчення. Початок у № 6 Закінчуємо огляд книжки відомого улема, голови Міжнародної ради ісламських учених, Юсуфа аль-Кардаві «Фікх джихаду: порівняльне дослідження його норм і філософії в світлі Корану й Сунни», що в ньому він наводить свій іджтихад (богословські висновки) на тему джихаду в актуальному ракурсі васатиї — поміркованості. Вивчивши священні тексти про джихад і праці класичних і сучасних учених, богослов робить такі висновки: 1. Коранічні аяти, особливо з сури «АтТавба», що наказують боротися з усіма багатобожниками, треба розуміти як відплату й адекватну відповідь на агресію, адже в одному з аятів сказано: «так само, як і вони воюють із вами». Тобто не слід розуміти це як загальний заклик до такого поводження з немусульманами, бо згадані аяти швидше стосувалися окремої групи арабів-багатобожників, що оголосили Ісламові війну від самої його появи: «Невже ви не воюватимете з людьми, що порушили свою присягу й задумали вигнати пророка з Мекки? Вони почали перші» (Коран, 9:13).

2. Військовий джихад не є обов’язком кожного мусульманина — себто він не такий самий обов’язковий, як свідчення віри, п’ятиразова молитва, піст у Рамадан, виплата закяту чи хадж. Незважаючи на важливість військового джихаду в певних випадках, його немає в переліку невід’ємних якостей вірних у сурі «АльБакара» чи в переліку характеристик мусульманина в сурах «Аль-анфаль» або «Аль-мумінун», так само немає в переліку якостей людей з істинним розумінням у сурі «Ар-раад», у переліку якостей рабів Усемилостивого в сурі «Аз-заріят» і в переліку якостей праведних у сурі «Аль-інсан». Отже, участь у військовому джихаді стає обов’язком для мусульманина тільки в разі ворожого нападу на мусульман, їхню землю чи релігію.

3. Мусульмани зовсім не повинні захоплювати землі немусульман, якщо ті не загрожують їхній безпеці. До того ж для виконання колективного обов’язку досить сильної армії та добре вишколених солдатів для охорони кордону, щоб запобігати ворожим планам. Завважмо, що Аль-Кардаві нама­гається уникати слова кафір («невірний») і вживає замість нього слово «немусульманин». Це відповідає стилю Священного Корану: «О люди Писання», «о люди», «про людей», «діти Ізраїля», «діти Адама» тощо. У Корані досить не багато звернень до немусульман як до «невірних».

4. Іслам визнає свободу віровизнання й індивідуальну відповідальність кожного за свою віру в Бога. На цій підставі у світі співіснують різні моно- й політеїстичні релігії. Шаріат вирішує це питання в межах договірної системи аз-зимма, що наділяє немусульман статусом громадян, незважаючи на їхнє віросповідання. Щоб жити під захистом ісламської держави, треба тільки сплачувати податок — джиз’ю, аналогічну сучасним податкам і зборам на утримання армії.

Орган Духовного управління мусульман України «Умма» Розповсюджується безкоштовно

5. Деякі правознавці минулих століть уважали запобіжний джихад із захопленням немусульманських земель обов’язковим не стільки на підставі ісламських священних текстів, скільки у зв’язку з історичними обставинами. Уммі погрожували могутні сусіди — перси й візантійці, монголи та європейці. За тих часів не існувало міжнародного законодавства, що забезпечує взаємне визнання суверенітету. Природний лад у відносинах мусульман із немусульманами — мир і співпраця в добрих справах. Іслам ненавидить війну й визнає законність участі в ній тільки у вимушеній ситуації: «Вам наказано битися, а це ненависне для вас» (Коран, 2:216) Мир — невід’ємний елемент Ісламу. Навіть мусульманське привітання ассаляму алейкум дослівно означає «мир вам». Найогидніше для Аллага ім’я — Гарб (війна), одне з древнеарабскіх імен. Коли пророк Мухаммад (мир йому і благословення) дізнався, що його дочка Фатима хоче назвати свого новонародженого сина Гарб, то наказав дати хлопчикові ім’я — Хасан (Прекрасний).

6. Іслам вітає міжнародні угоди, що забороняють зазіхання на суверенітет і сприяють миру між державами, а також заохочує діяльність таких організацій, як ООН, ЮНЕСКО. Проте Захід і далі вважає дійсним принцип сили, що дає окремим державам право вето всупереч засадам рівності. Це дозволило Сполученим Штатам і Великобританії безкарно окупувати Ірак і надавати протекцію сіоністському режиму.

7. Із міжнародним визнанням прав людини, серед них і свободи віровизнання й проповіді, стає недоречним одне з головних виправдань джихаду ат-таляб — запобіжний напад задля підтримки давату й повалення деспотичних режимів, що перешкоджають вільному вибору релігії. Сьогодні, зазначає Аль-Кардаві, усюди в світі є мечеті й мусульманські громади з цілими «арміями компетентних проповідників, викладачів і журналістів, добре навчених і здатних звернутися до світу різними мовами, за допомогою різних методів».

8. У деяких ісламських джерелах із фікху сказано, що світ поділено на три частини — дар уль-іслам (територія Ісламу, де панує шаріат, практикуються ісламські норми), дар уль-ахд (територія договору, де мирно співіснують держави, що визнають одне одного й не припускають ворожнечі), і, Засновник: Духовне управління мусульман України «Умма» Головний редактор: Саід Ісмагілов Адрес: 04119, Київ-119, вул. Дегтярівська, 25-А. Тел.: (044) 489-45-58 E-mail: dumu.umma@gmail.com

нарешті, дар уль-гарб (територія війни). Аль-Кардаві вважає, що всі мусульмани в державах, що входять до складу ООН (окрім «Ізраїля», що окупував палестинські землі), перебуають у дар уль-ахд.

9. Аль-Кардаві чітко розмежовує поняття джихад та ірхаб (насильство), точніше справедливий ірхаб — дії проти ворога для запобігання його агресії, і незаконний ірхаб — тероризм проти невинних людей, здійснюваний різними угрупованнями, що ховаються за Ісламом. Аль-Кардаві суворо засуджує акти насильства проти мирних громадян у мусульманських і немусульманських країнах.

10. Аль-Кардаві вкрай обачно ставиться до розмежування між екстремістськими угрупованнями, що оголосили війну цілому світові, вбивають невинних людей і плямують Іслам, і силами протистояння окупації. Суворо засуджуючи діяльність перших, він захищає останніх і закликає умму підтримувати їх, зокрема в Палестині. АльКардаві припускає ірхаб проти військових об’єктів «Ізраїлю». Учений, не вагаючись, виправдовує диверсійні операції, якщо у членів руху опору більше не лишається жодних способів захисту території й житла від ізраїльських окупантів.

11. Аль-Кардаві підкреслює, що най­ головніший джихад із обов’язкових для умми в наш час — це звільнення від колоніалізму, особливо в Палестині. Але нагадує про хибність думки, що конфлікт між палестинцями й сіоністами пов’язаний з тим, що вони — семіти: араби так само семіти, й походять від Авраама; або, що він пов’язаний із релігією: мусульмани вважають юдеїв людьми Писання, вважають дозволеною їхню їжу, як і шлюби з їхніми жінками. Насправді конфлікт між уммою та сіоністами почався через єдину причину — захоплення останніми палестинських земель, гноблення палестинського народу й насильством у регіоні. І конфлікт триватиме доти, доки лишатиметься його причина.

12. Аль-Кардаві, як і його вчитель шейх Мухаммад аль-Газалі, відіграв важливу роль у боротьбі з екстремістськими угрупованнями, відкрито заперечуючи легітимність їхніх дій. Зате він високо відгукується про тих із них, хто спромігся змінити свої погляди на поміркованіші. 

Редакція не завжди поділяє погляди авторів публікацій. За достовірність фактів відповідають автори публікацій.

Етика джихаду «В Ісламі війна має бути етична, так само, як політика, економіка, наука й праця — ніщо з цього не може бути відділене від етики», — каже Аль-Кардаві. Етику бойових дій для мусульман визначає зведення моральних норм, серед них заборона неетичних методів проникнення в стан ворога й з’ясування його секретів (застосування наркотиків, психотропних речовин, сексуальні зв’язки), заборона підступного нападу. «Адже вам дозволено битися з тими, хто наступає на вас, але не починайте наступу самі й не вбивайте того, хто не бореться проти вас», (Коран, 2:190). Аль-Кардаві трактує таку агресію чи зазіхання на неї як убивство мирних громадян, жінок, дітей, старих, хворих, що не беруть участі в війні. Звичайно, ісламська етика джихаду забороняє навмисне каліцтво ворога. Сюди відноситься й обов’язковість дотримання угод, неприпустимість зради; заборона вирубувати дерева й руйнувати будівлі. Іслам категорично забороняє застосування засобів масового знищення (хімічної, біологічної чи ядерної зброї), що від них гинуть як войовничі молодики, так і мирні мешканці. Проте це не заважає уммі прагнути заволодіти такою зброєю, бо інші сили, зокрема, сіоністський режим — нею володіють. Дивує те, що Америка й інші потужні держави не дозволяють решті країн мати ядерну зброю. Це не дозволено арабським і мусульманським країнам, незважаючи на те, що ізраїльский арсенал становить принаймні дві сотні ядерних боєголовок. Іслам наказує муджахидам добре поводитися з полоненими. Після вивчення безлічі ісламських текстів і думок учених про те, чи можна стратити полонених, Аль-Кардаві зробив висновок, що остаточна відповідь міститься в сурі «Мухаммад»: «Або помилуйте їх (звільнивши без викупу), або звільніть за викуп, поки війна не закінчиться» (Коран, 47:4) (імовірно, за винятком винних у військових злочинах). У цілому в цьому питання Аль-Кардаві згоден із положеннями Женевської конвенціі. 

Реєстраційне свідоцтво: КВ № 15690-4162 Р Газету надруковано в друкарні «Експрес», м. Київ, вул. Сирецько-Садова, 13

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції. Рукописи не рецензуються й не повертаються.

Друк офсетний. Наклад 2000 прим.