Коваленко О. Самурайські хроніки: Ода Нобунаґа

Олександр Коваленко

Самурайські хроніки

ОДА НОБУНАҐА

Київ ДУХ I ЛIТЕРА 2013

Олександр Коваленко. Самурайські хроніки: Ода Нобунаґа. – К.: ДУХ I ЛIТЕРА, 2013. – 976 с.: іл. Книга є першим українським дослідженням, що присвячене національному герою Японії – Оді Нобуназі (1534–1582). На основі широкого спектру японських джерел і літератури автор розглядає життєвий шлях цього полководця та процес об’єднання ним роздробленої японської держави. В центрі книги – коментований переклад «Записів про князя Нобунаґу» (Шінчьō-кō кі), фундаментального джерела з історії та культури Японії XVI ст. Це перший переклад твору, здійснений слов’янською мовою. Праця також містить оригінальні українські переклади японських історичних хронік XVI–XVIIІ ст. Книга розрахована на вчених-істориків та японознавців, викладачів, студентів, а також усіх, хто цікавиться Японією. Видавці: Костянтин Сігов та Леонід Фінберг Переклад та наукова редакція: Олександр Коваленко Літературна редакція та коректура: Наталія Анікєєнко Комп’ютерна верстка: Вячеслав Горшков Художнє оформлення: Ірина Пастернак та Олександр Коваленко Карти та ілюстрації: Олександр Коваленко

Видання здійснене за підтримки Японського Фонду

ISBN 978-966-378-293-5

© Олександр Коваленко, 2013 © ДУХ I ЛIТЕРА 2013

ЗМІСТ Передмова.............................................................................................................9 Частина І. Статті...............................................................................................15 1. Життєпис Оди Нобунаґи.........................................................................17 І. Історичне тло.......................................................................................17

1. Політично-соціальний устрій Японії XV–XVI ст. / 2. Оварі в середині XVI ст.

ІІ. Біографія Нобунаґи.............................................................................26

1. Молодість / 2. Об’єднання Оварі / 3. Битва при Окехадзамі / 4. Завоювання Міно / 5. Похід на Кіото / 6. Перший антинобунаґівський союз. Ліквідація шьōґунату / 7. Знищення Наґашімської конфедерації. Битва при Наґашіно / 8. Другий антинобунаґівський союз / 9. Інцидент у монастирі Хоннō

ІІІ. Досягнення і оцінки...........................................................................59

1. Військова справа / 2. Соціально-економічні перетворення / 3. Релігійна політика. Діалог з Європою / 4. Народження героя

2. «Записи про князя Нобунаґу» як джерело з історії та культури Японії...................................................................................71

Вступ / 1. Автор / 2. Структура. Зміст / 3. Час складання. Джерела. Об’єктивність / 4. Списки / 5. Публікації / 6. Переклад

Частина ІІ. Хроніки........................................................................................101 3. Ōта Ґӹїчі. «Записи про Князя Нобунаґу»..........................................103 Заголовний сувій....................................................................................105

1. Поділ провінції Оварі на верхні й нижні [повіти] / 2. Битва при схилі Адзукі / 3. Церемонія повноліття пана Кіппōші / 4. Вторгнення до провінції Міно й загибель п’ятьох тисяч / 5. Меч Адзамару [сліпця] Каґекійо / 6. Підмога замку Ōґакі / 7. Вигляд пана Кадзуса-но-суке [Нобунаґи] / 8. Спроба заколоту в Інуямі / 9. Смерть [Оди] Бінґо-но-камі [Нобухіде] / 10. Зустріч [Сайтō] Ямашіро[-но-камі] Дōсана з Нобунаґою / 11. Битва при Акацуці біля гори Санно / 12. Повернення двох замків Фукада й Мацуба / 13. Вірність Янади Яджіємона / 14. Самогубство вельмишановного пана Буея [Йошімуне] / 15. Битва Шібати Ґонроку при Нака-Ічібі / 16. Штурм форту Муракі / 17. Вбивство пана Оди Кірокурō [Хідетаки] / 18. Пан [Ода] Канджӹрō [Нобуюкі], Хаяші [Хідесада] та Шібата [Кацуїе] стають ворогами / 19. Заколот пана [Оди] Сабурōґорō [Нобухіро] / 20. Проведення танців / 21. Розповідь настоятеля Тентаку / 22. Загін шістьох / 23. Форти при замку Нарумі / 24. Загибель Імаґави Йошімото / 25. Відхід князя Ієясу до замку Окадзакі / 26. Вірність Ніви Хейдзō / 27. Пошуки змія / 28. Проходження вогняної ордалії / 29. Князь Токі Йорінорі / 30. Загибель Ямашіро[-но-камі] Дōсана / 31. Повернення

Нобунаґи з Ōри / 32. Зустріч вельмишановного пана Буея і пана Кіри / 33. Вигнання з провінції трьох – Кіри, Ішібаші та Буея / 34. Битва при Укіно / 35. Падіння замку Івакура / 36. Битва при Морібе / 37. Битва при Джӹшіджьō / 38. Розгром укріплень Оґучі / 39. Переїзд до гори Ніномія / 40. Замок Каджіта стає союзником / 41. Вірність двох старійшин з Інуями / 42. Сходження на гору Іґі в провінції Міно / 43. Штурм форту Дōбора / 44. Здобуття гори Інаба / 45. Підтримка Його державності й підкорення Піднебесної за сто днів

Сувій І.......................................................................................................167

1. Самогубство Його державності [Ашікаґи Йошітеру] / 2. Сасакі Джьōтей й Асакура [Йошікаґе] не підтримують пана Ічіджьōїна [Йошіакі] / 3. Нобунаґа приймає прохання [Ашікаґи Йошіакі] / 4. Підкорення п’яти провінцій Столичної округи за десять з лишком днів походу Нобунаґи на столицю і призначення шьōґуна, завойовника варварів / 5. Виконання вистав нō головою трупи Кандзе / 6. Отримання Нобунаґою похвальної грамоти

Сувій ІІ.....................................................................................................177

1. Битва на Шостій вулиці / 2. Підмога й прибуття Нобунаґи до столиці / 3. Будівництво резиденції Його державності / 4. Ремонт [імператорського палацу] / 5. Збирання шедеврів / 6. Відступ із замку Адзака / 7. Відступ провінційного голови із замку Ōкавачі / 8. Скасування митниць / 9. Відвідини святилища Ісе

Сувій ІІІ...................................................................................................189

1. Сумо в Джьōракуджі / 2. Збирання шедеврів / З. Виконання вистав нō головами труп Кандзе і Компару / 4. Штурм замку гори Тедзуцу в [провінції] Ечідзен / 5. Постріли на перевалі Чіґуса / 6. Битва при Очікубо / 7. Форти Такекурабе й Каріясу / 8. Битва на річці Ане / 9. Похід до Ноди та Фукушіми / 10. Похід до Шіґи

Сувій ІV....................................................................................................213

1. Передача гірського замку Сава / 2. Битва при Міноурі / 3. Битва біля передмістя Ōта / 4. Здобуття змором Шімури / 5. Знищення гори Хієй / 6. Закінчення ремонту [імператорського палацу]

Сувій V.....................................................................................................221

1. Будівництво на вуличці Мушя / 2. Спорудження Мацунаґою форту в Катано й вигнання його з нього / 3. Перший бій вельмишановного пана Кімьō та фортеця на горі Тораґодзе / 4. Битва на рівнині Міката

Сувій VІ....................................................................................................231

1. Передача Мацунаґами замку Тамон і [меча] Фудо-Куніюкі / 2. Заколот Його державності й сімнадцять статей / 3. Штурм Ішіями та Імакатати / 4. Перемир’я після облоги резиденції Його державності / 5. Спалення монастиря Хякусай / 6. Будівництво великого корабля / 7. Відступ Його державності до Макіношіми / 8. Здача Макіношіми, Його державність стає поневірянцем / 9. Вторгнення до Такашіми на великому кораблі

й штурм двох замків Кідо й Танака / 10. Загибель Іванарі [Томомічі] / 11. Заколот Ацуджі [Садаюкі]

Сувій VIІ..................................................................................................259

1. Голови Асакури Йошікаґе, Адзая Шімоцуке[-но-камі Хісамаси], Адзая Бідзен[-но-камі Наґамаси] і закуска / 2. Загибель Маеби і повстання конфедератів / 3. Заколот Іїбасами із замку Акечі / 4. Відрізання [ароматного дерева] Ранджятай / 5. Відступ Сасакі Джьōтея із замку Ішібе / 6. Наказ про кінні перегони Камо / 7. Заколот Оґасавари Йохачірō в замку Такатенджін / 8. Піднесення золота князю Ієясу / 9. Підкорення усієї Наґашіми у Межиріччі / 10. Убивство подружжя Хіґучі / 11. Збирання шедеврів

Сувій VIIІ.................................................................................................273

1. Наказ про будівництво доріг у княжих удільних володіннях / 2. Наказ доброчесного правління щодо земель аристократів / 3. Знищення замку Ніїборі в провінції Кавачі та руйнування замків у Конді / 4. Битва при Наґашіно в провінції Мікава / 5. Співчуття до «мавпи» із Яманаки / 6. Гра в м’яч вельмишановного пана імператорського принца в імператорському палаці / 7. Виступ до провінції Ечідзен і підкорення її разом із провінцією Каґа / 8. Підношення трьох картин-сувоїв з Осаки / 9. Чаювання / 10. Сходження Нобунаґи до імператорських покоїв / 11. Втрата перемоги Такедою Шірō біля Івамури / 12. Підкорення Івамури паном [Одою] Канкурō [Нобутадою] / 13. Пост для пана [Оди] Канкурō [Нобутади] / 14. Передача головування

Сувій IX....................................................................................................307

1. Будівництво [замку] Адзучі / 2. Будівництво княжої резиденції у пана Ніджьō / 3. Загибель Харади Біччӹ при Міцудері / 4. Підмога та третій бій / 5. Зібрання великих кораблів із Західних провінцій і загибель значних вояків у корабельній битві в бухті Кідзу / 6. Завершення будівництва в Адзучі / 7. Підвищення на посаді та пожалування вбрання / 8. Яструбині лови у Кірі провінції Мікава

Сувій X.....................................................................................................321

1. Похід до Сайки / 2. Земляні стіни імператорського палацу / 3. Збирання шедеврів / 4. Переселення до новозбудованої [резиденції] Ніджьō / 5. Церемонія повноліття пана Коное [Нобумото] / 6. Вторгнення Шібати [Кацуїе] до Північних провінцій / 7. Заколот Мацунаґи [Хісахіде] й страта заручників / 8. Винищення замку Катаока / 9. Падіння замку Шіґі / 10. Надання Нобутаді посту середнього генерала / 11. Відвідини імператорського палацу перед яструбиними ловами / 12. Підкорення Хашібою [провінцій] Таджіми і Харіми / 13. Яструбині лови у Кірі провінції Мікава / 14. Дар одинадцяти шедеврів середньому генералові Нобутаді

Сувій XІ....................................................................................................341

1. Чаювання / 2. Святкове зібрання / 3. Осуд лучників, які спричинили пожежу / 4. Ісоно Тамба й Ісоґай Шін’ємон / 5. Сумо / 6. Похід до гори Такакура в Західних провінціях / 7. Повінь / 8. Штурм замку Канкі в Харімі / 9. Великі кораблі Кукі [Йошітаки] / 10. Мале сумо / 11. Оглядини великих кораблів у порту Сакай / 12. Похід до Еччӹ / 13. Зрада Аракі Сеццу-но-камі та падре-єзуїт / 14. Вірність Абе Ніємона / 15. Облога резиденції Хатано в провінції Тамба

Сувій XIІ..................................................................................................373

1. Похід до провінції Сеццу / 2. Вдова ниткаря з кварталу Коюй на Четвертій вулиці в Кіото / 3. Смерть пана Ніджьō, пана Карасумару, пана Кікутея, пана голови лівої зовнішньої гвардії Ямашіни, Саґи Сакуґена та Мутō Яхея / 4. Релігійний диспут між сектами Лотосу і Чистої Землі / 5. Розп’яття братів Хатано з провінції Тамба / 6. Відступ Акая Акуемона [Наомаси] / 7. Таємна втеча Аракі із замку Ітамі та облишення ним дружин і дітей / 8. Наглядач Джьōкен / 9. Зведення мосту Уджі / 10. Догана пану середньому генералу Кітабатаке / 11. Торгівля людьми / 12. Підробка документів / 13. Заколот у замку Ітамі / 14. Вторгнення [Хōджьō] Уджімаси до провінції Кай / 15. Відступ старійшин із замку Ітамі й облишення ними дружин і братів / 16. Входження вельмишановного пана імператорського принца до новозбудованого [палацу] Ніджьō / 17. Будівництво у святилищі Хачіман у Яваті / 18. Кінець і покарання замку Ітамі

Сувій XIIІ.................................................................................................419

1. Падіння Мікі в провінції Харіма / 2. Мухен / 3. Присяга полишити Осаку / 4. Підкорення Шібатою [Кацуїе] округи провінцій Ното і Каґа / 5. Захоплення монастирського містечка Аґа / 6. Полишення Осаки старшим предстоятелем / 7. Будівництво у святилищі Хачіман / 8. Виступ Хашіби до двох провінцій – Інаби і Хōкі / 9. Відступ з Осаки / 10. Оглядини мосту Уджі / 11. Сакума [Нобуморі], Хаяші Садо, Ніва Укон та Іґа Іґа-но-камі / 12. Убивство значних конфедератів із провінції Каґа / 13. Облога Ієясу [замку] Такатенджін у провінції Тōтōмі

Сувій XІV.................................................................................................449

1. Петарди / 2. Кінний парад / 3. Здобуття змором Такатенджіна і загибель значних воїнів / 4. Знищення монастиря Макіноо в Ідзумі / 5. Страта старійшин провінції Ното / 6. Облога замку Тотторі провінції Інаба / 7. Кінний парад першого числа восьмого місяця / 8. Покарання мандрівних святців [гір] Кōя / 9. Руйнація замків у Ното й Еччӹ / 10. Завоювання паном Сансуке провінції Іґа / 11. Виправа Нобунаґи до провінції Іґа / 12. Падіння Тотторі в провінції Інаба / 13. Виправа до Нанджьō в провінції Хōкі / 14. Підкорення острову Аваджі / 15. Покарання злочинців

Сувій XV..................................................................................................481

1. Новорічні привітання / 2. Петарди / 3. Перебудова Великого святилища Ісе / 4. Похід до Сайки в провінції Кії / 5. Вірність Кісо Йошімаси /

6. Штурм вельможним паном середнім генералом Нобутадою замку Такатō в провінції Шінано / 7. Вторгнення князя Ієясу зі сторони Суруґи / 8. Відступ Такеди Шірō [Кацуйорі] з Шімпу провінції Кай / 9. Вторгнення князя Нобунаґи / 10. Загибель Такеди Шірō [Кацуйорі] та його сина / 11. Заколот у замку Тояма провінції Еччӹ, резиденції Джімбō Еччӹ / 12. Загибель Такеди Тенкӹ та вірність Шімōсоне / 13. Діяння Хашіби Чікудзен[-но-камі Хідейоші] в Серединних провінціях / 14. Шикування війська / 15. Прибуття Кісо Йошімаси / 16. Жалування Такіґаві Сакону провінції Кōдзуке / 17. Надання солдатам жалування рисом / 18. Повернення військ / 19. Розподіл провінцій / 20. Покарання монастиря Ерін / 21. Покарання Іїбасами Уемон-но-джьō / 22. Вторгнення Морі Шьōдзō до району Каванакаджіма в провінції Шінано / 23. Повернення князя Нобунаґи із провінції Кай / 24. Жалування Камбе Саншічі провінції Ава / 25. Поїздка князя Ієясу та Анаями Байсецу до столиці / 26. Штурм Хашібою Чікудзен-но-камі Хідейоші замків у провінції Біччӹ / 27. Голови труп Кōвака і Умевака / 28. Огляд князем Ієясу та Анаямою Байсецу [міст] Кіото та Сакай / 29. Виступ Акечі Хӹґа[-но-камі Міцухіде] в похід до Західних провінцій / 30. Виступ князя Нобунаґи до столиці / 31. Зрада Акечі Хӹґа-но-камі [Міцухіде] / 32. Самогубство князя Нобунаґи у монастирі Хоннō / 33. Загибель у [замку] Ніджьō вельможного пана середнього генерала Нобутади і значних вояків / 34. Становище вартових замку Адзучі в провінції Ōмі / 35. Відступ князя Ієясу із Сакаю в Ідзумі

Примітки.................................................................................................537 Заголовний сувій / Сувій І / Сувій ІІ / Сувій ІІІ / Сувій ІV / Сувій V / Сувій VІ / Сувій VIІ / Сувій VIIІ / Сувій IX / Сувій X / Сувій XІ / Сувій XIІ / Сувій XIIІ / Сувій XІV / Сувій XV

4. «Записи про Кійоську війну»...............................................................627 Примітки.................................................................................................635 5. «Записи про розквіт і падіння Храму південних варварів»...........639

Передмова до «Записів про розквіт і падіння Храму південних варварів» / «Записи про розквіт і падіння Храму південних варварів» / [Післямова]

Примітки.................................................................................................677 6. Ōмура Ӹко. «Записи про похорон Його високості пана Сōкена»...........................................................................................695 Примітки.................................................................................................723 Додатки.............................................................................................................731 1. Календар / 2. Час / 3. Система мір / 4. Карти / 5. Родові емблеми / 6. Список скорочень

Список ілюстрацій і карт..............................................................................757 Бібліографія.....................................................................................................763 Топонімічний покажчик................................................................................785 Іменний покажчик..........................................................................................841

Портрет Оди Нобунаґи Канō Мотохіде, 1583

Портрет Оди Нобунаґи невідомий художник, 1583

Записи про Нобунаґу Ōта Ґӹїчі, 1610 (бібліотека Окаямського університету)

Записи про князя Нобунаґу Ōта Ґӹїчі, поч. XVII ст. (святилище Такеїсао)

Обладунок Нобунаґи Невідомий майстер, XVI ст.

Cагайдак і стріли Невідомий майстер, XVI ст.

Меч «Лівознак» (Самоджі) Ґенкей, кін. XIV ст.

Віяло «Столичний Храм південних варварів» Канō Мотохіде, кін. XVI ст.

Ширма «Південні варвари» Канō Найдзен, кін. XVI ст. – поч. XVII ст.

Портрет Оди Нобутади невідомий художник, поч. XVII ст.

Портрет Акечі (Коретō) Міцухіде Невідомий художник, 1613

Портрет Тойотомі (Хашіби) Хідейоші невідомий художник, кін. XVI ст. – поч. XVII ст.

Смішні самураї: приготування новорічного рисів’яника Утаґава Йошітора, 1837

Загибель Імаґави Йошімото при Окехадзамі Йōсай Нобукадзу, 1896

Велика битва на річці Ане Цукіока Йошітоші, 1866

Спалення монастиря Хоннō Йōсай Нобукадзу, 1896

Передмова Ця книга є першим українським дослідженням з історії Японії раннього нового часу. Ми спробували представити її українському читачеві, звернувшись до постаті японського національного героя – самурайського полководця Оди Нобунаґи (1534–1582). Він є настільки ж символічним для Японії, як Богдан Хмельницький для України, Єлизавета І для Англії або Джордж Вашингтон для Сполучених Штатів. В історії Японії важко знайти іншу особу, яка так сильно вплинула на формування японської держави, суспільства та національного характеру, як Нобунаґа. У XIX столітті його навіть проголосили шінтоїстським божеством за заслуги перед імператорською династією та народом країни. Сьогодні Нобунаґою захоплюються різні верстви японського суспільства: політики і бізнесмени намагаються наслідувати управлінський хист полководця, історики і митці черпають натхнення в його бурхливій біографії, а службовці, студенти і школярі не відриваються від книг, коміксів та ігор, в яких Ода виступає головним персонажем. Нобунаґа – перший із «трійки героїв», що здійснили об’єднання роздробленої Японії. У 1568–1580 роках він зміг захопити Кіото та Столичну округу й поклав край міжусобицям, які тривали понад століття. Напередодні своєї трагічної смерті в 1582 році полководець встиг об’єднати третину усіх японських земель. Його справу продовжив Хашіба Хідейоші, генерал Оди, більш відомий під прізвищем Тойотомі. Користуючись методами, що були напрацьовані Нобунаґою, він завершив об’єднання Японії в 1590 році. Після смерті Хідейоші його місце зайняв третій герой – Токуґава Ієясу, друг дитинства й вірний союзник Нобунаґи. 1603 року він заснував шьōґунат, який приніс Японії остаточний мир.

10

Передмова

Серед усіх трьох об’єднувачів пальма першості належить Нобуназі. Більшість сфер, з якими сьогодні асоціюється традиційна японська держава і культура, оформилися завдяки діяльності цього полководця. Саме Ода розпочав створення системи влади авторитарного типу, що проіснувала в Японії до середини XIX століття. Його зусиллями було повернено із політичного забуття монархію та інститут імператора. Нобунаґа модернізував самурайські армії й докорінно змінив способи ведення війни, широко використовуючи вогнепальну зброю. Він започаткував новий стиль будівництва кам’яних замків і міст, що став класикою японської архітектури. Нобунаґа сприяв становленню школи Канō, найяскравішого напрямку японського палацового живопису, а також підніс чайну церемонію на рівень національного мистецтва. Крім цього, Ода був одним із перших японських державців, що налагодив міжцивілізаційний діалог між Японією і Європою. Він прихильно ставився до християнства, захищав єзуїтських місіонерів від нападів буддистів, сприяв вестернізації японської думки і техніки. Проте найголовнішим досягненням Нобунаґи було створення нового військового класу самурайських управлінців – хребта японської державності. У другій половині XIX ст. саме цей клас спромігся перетворити відсталу аграрну країну на околицях Азії на одну з передових індустріальних держав світу. У цій праці подається загальна біографія Оди Нобунаґи, а також оригінальні коментовані переклади чотирьох хронік XVI–XVIII століть, що описують його життя. В першій біографічній частині пояснюються причини децентралізації японської держави у XV–XVI століттях, ситуація в провінції Оварі напередодні появи Нобунаґи, процес об’єднання Японії в 1550–1582 роках, а також досягнення Оди у військово-політичній та соціально-економічній сферах. Наприкінці біографії коротко розглядається процес героїзації Нобунаґи у XVII– XX століттях. У другій частині книги представлені українські переклади «Записів про князя Нобунаґу» (Шінчьō-кō кі), «Записів про Кійоську війну» (Кійосу кайсен-кі), «Записів про розквіт і падіння храму південних варварів» (Намбан-джі кōхай-кі) та «Записів про похорон Його високості Сōкена» (Сōкен’їн-доно цуйдзен-кі). Перша хроніка є фундамен-

Передмова

11

тальним джерелом з історії та культури Японії XVI століття, в якому описується життєвий шлях Нобунаґи. Це цінна пам’ятка автентичного самурайського письменства, яка на відміну від більшості військових хронік та моралізаторських трактатів про «шлях воїна», складених у мирну добу pax Tokugawa XVII–XIX ст., була упорядкована в епоху кривавих міжусобиць. Її автором є Ōта Ґӹїчі, гвардієць Нобунаґи, що був очевидцем багатьох подій. Переклад його твору українською мовою було здійснено на основі найстарішого друкованого видання 1881 року, із залученням авторського рукопису 1610 року та списком-копією 1699 року. Друга й четверта хроніки орієнтовно датуються другою половиною – кінцем XVI століття. «Записи про Кійоську війну» присвячені відносинам родів Шіба й Ода в 1550-х роках, а «Записи про похорон Його високості Сōкена» – похованню Нобунаґи у 1582 році. Третя праця «Записи про розквіт і падіння храму південних варварів» є пам’яткою антихристиянської літератури XVIII століття, в якій розповідається про взаємини Нобунаґи з християнами. Усі три джерела перекладено на основі друкованих видань XIX ст. Переклади зі старояпонської мови були підготовлені протягом 2005–2010 років у Хірошімському університеті. Написання основного тексту книги завершилося на початку 2011 року. Під час роботи над біографією Нобунаґи, перекладами та коментарями до них ми використовували рукописні матеріали із Національного архіву Японії, Історіографічного інституту Токійського університету, бібліотек Хірошімського та Окаямського університетів; мемуари і щоденники Ямашіни Токіцуґу (1507–1579), Ямашіни Токіцуне (1543–1611), Ейшюна (1518–1598), Йошіди Канемі (1535–1610), анонімні військові літописи XVI–XIX ст. Ми також використовували кореспонденцію та звіти Товариства Ісуса в Японії й «Історію Японії» єзуїта Луїша Фроїша (1532–1597), законодавчі акти, грамоти та листи 1540–1580-х років із фундаментальної збірки «Дослідження документів Оди Нобунаґи» під редакцією Окуно Такахіро, одного з корифеїв нобунаґівських студій в Японії; а також праці провідних японських істориків, що спеціалізуються на добі XV–XVI ст. – Кувати Тадачіки, Окамото Рьōїчі, Вакіти Осаму, Таніґучі Кацухіро, Фуджімото Масаюкі, Канеко Хіраку та інших.

12

Передмова

У кінці книги розміщено топонімічний та іменний покажчики, укладені у вигляді невеликих словників. Кожен із них має близько тисячі статей. У топонімічному покажчику подано коротку інформацію про місцевості, міста та храми Японії раннього нового часу. В іменному покажчику наведено короткі біографії японських політичних, військових, релігійних і мистецьких діячів XVI – першої пол. XVII ст. Для передачі японських власних назв та термінів була використана українсько-японська практична транскрипція, яка враховує фонетичні особливості сучасної японської та української мов, а також міжнародний досвід транскрибування японської. При позначенні японських довгих голосних ми використовували макрони: ō, ӹ тощо. Усталені в українській мові назви, такі як Токіо чи Кіото, залишені без змін. Поява цієї праці стала можливою завдяки допомозі багатьох вітчизняних і японських науковців. Висловлюю щиру подяку японознавцям Володимиру Резаненку, професору Національного університету «Києво-Могилянська Академія», та Вадиму Рубелю, професору Київського національного університету імені Тараса Шевченка, за консультації в галузі японської лінгвістики, суспільствознавства та історії. Дякую Тетяні Шевченко, старшому науковому співробітнику Національного науково-дослідного інституту українознавства і всесвітньої історії, викладачу Інституту релігійних наук св. Томи Аквінського у Києві, за настанови у питаннях, що стосувалися діяльності Католицької церкви та Товариства Ісуса в Японії. Також складаю подяку Генадію Казакевичу, доценту Київського національного університету, за підтримку й допомогу в підготовці книги. Уклінно дякую японським історикам, професорам Хірошімського університету – Нунокаві Хіроші, Сатаке Акірі, Накаямі Томіхіро, Хонді Хіроюкі за напучування в японському середньовічному скорописі, поміч у роботі з рукописами та усебічну академічну підтримку. Також висловлюю вдячність історикам Суґісакі Юмі, доценту Японського жіночого університету, Мацуурі Масахіро, професору Хірошімського жіночого університету, Оваді Тецуо, почесному професору Шідзуоцького університету, Кішіді Хіроші, почесному професору Хірошімського університету, Вакіті Осаму, почесному професору

Передмова

13

Осацького університету та директору Осацького історичного музею, які надавали консультації, покращуючи цю працю. Крім цього, дякую почесному професору Хірошімського університету Іноуе Кенджі, Хотті Дайсуке, Хотті Мікіко, Хамаґіші Такако, а також отцю Хуану Катрету. Особливу подяку складаю Мацуурі Наомі, без підтримки якої ця книжка ніколи б не вийшла в Україні. Ілюстрації до книги ласкаво надали Міський музей Кобе, Краєзнавчий музей міста Тойота, Археологічний музей замку Адзучі префектури Шіґа та Бібліотека Окаямського університету. Найбільш відомий портрет Нобунаґи надіслав настоятель буддистського монастиря Чьōкō в місті Тойота, а портрет Акечі Міцухіде – настоятель монастиря Хонтоку з міста Кішівада. Окрема велика подяка верховному священику шінтоїстського святилища Такеїсао – пану Мацубарі Хіроші, який, дізнавшись про видання книги в Україні, безкоштовно надав дорогі фотографії й побажав успіхів «у виданні козацькою мовою книжки про найвидатнішого самурая». Крім цього, хотілося б подякувати Японському Фонду за підтримку цього проекту, а також видавництву «Дух і Літера» в особі пані Світлани Желдак, що координувала вихід книжки у світ. Сподіваюся, ця робота стане поштовхом для розвитку японських студій в Україні та сприятиме становленню українсько-японського академічного діалогу. Олександр Коваленко

Частина I Статті

Життєпис Оди Нобунаґи І. Історичне тло 1. Політично-соціальний устрій Японії XV–XVI ст.

XVI століття було одним із найбільш бурхливих в історії Країни сонця, що сходить. Занепад державних інституцій, неефективність роботи центрального уряду та розвал старої системи господарювання призвели до того, що Японія розпалася на декілька малих незалежних політій. На теренах Кӹшӹ, Шікоку та Хоншӹ десятиліттями не вщухали військові конфлікти. Ця доба роздробленості та міжусобиць, що тривала з 1467 по 1590 роки, отримала в японській історіографії назву Сенґоку джідай – «періоду війни країн»1. Аби зрозуміти, в якому світі народився Ода Нобунаґа, слід коротко розглянути політично-соціальний устрій тогочасної Японії. Номінальним головою японської держави був імператор (теннō). Його престол розташовувався у столичному місті Кіото. Монарх очолював імператорський уряд, який складався із Великої державної ради, восьми профільних міністерств та декількох десятків палацових відомств. Імператор мав свій власний двір, сформований винятково із представників японської шляхти – родової аристократії (куґе). Аристократи переважно мешкали у столиці й мали монопольне право на вищі посади в імператорському уряді. Ще в IХ–XI ст. вони спро1

Fujiki Hisashi. Sengoku shakai shiron: Nihon chūsei kokka no kaitai. – Tokyo: Tokyo daigaku shuppan-kai, 1974. – P. 97–118; Sengoku no chiiki kokka /ed. Arimitsu Yūgaku.

(Nihon no jidai-shi, 12). – Tokyo: Yoshikawa kobunkan, 2003. – P. 11–13, 59, 64; Noritake Yōichi. Sengoku shakai no kōzō. Sengoku jidai no seiki wa itsu na no ka // Muromachi Sengoku-ki no shakai kōzō / ed. Ike Susumu. – Tokyo: Yoshikawa kobunkan, 2010. – P. 100–121.

18

Життєпис Оди Нобунаґи

моглися усунути імператорів від керування Японією через шлюби, якими впливали на процедуру престолонаслідування. Зусиллями аристократичних родів було запроваджено посади імператорських регентів (сешшьō) та імператорських радників (кампаку), що завідували державними справами як за правління неповнолітніх, так і дорослих монархів. У другій половині XII ст. боротьба всередині імператорського двору привела до японського політичного олімпу нову силу – самурайство (буке). Воно формувалося з представників різних соціальних станів і прошарків, які жили з війни та розбою. Аристократи, що гребували військовою справою, наймали самураїв для вирішення військово-політичних завдань і в результаті сприяли консолідації найманого вояцтва. Наприкінці XI ст. самураї спромоглися організувати власний уряд – шьōґунат (бакуфу), центром якого стало східнояпонське місто Камакура (1185–1333). Цей уряд очолювали шьōґуни з роду Мінамото – лідери усього самурайського воїнства, що контролювали найбільшу в країні військову силу. Представниками шьōґунів на місцях були воєводи (шюґо), які командували провінційним самураями, та земельні голови (джітō), які збирали податки на користь шьōґунату з усіх маєтків країни. Одночасне існування імператорського й самурайського урядів породило в країні двовладдя. 1221 року імператор Ґо-Тоба намагався ліквідувати шьōґунат, але зазнав нищівної поразки. В результаті офіційна Камакура перебрала на себе функції центрального уряду країни. Столичний двір продовжив своє існування, але імператорська родина й аристократи опинилися поза процесом прийняття доленосних державних рішень2.

1333 року Камакурський шьōґунат було знищено в результаті повстання васалів. Імператор Ґо-Дайґо та аристократи знову спробували повернути монополію на владу, усунувши самурайство. Проте їхня політика призвела до появи нового самурайського уряду та розколу імператорського двору. 1336 року вояки під проводом родини Ашікаґа з династії Мінамото заснували новий шьōґунат в імператорській столиці Кіото. Він отримав назву шьōґунат Муромачі, за назвою ву2

Детальніше про імператорський двір та аристократію див.: Kōchi Shōsuke. Nihon chūsei no chōtei, bakufu taisei. – Tokyo: Yoshikawa kobunkan, 2007. – P. 9–60.

Життєпис Оди Нобунаґи

19

лиці, де розташовувався палац шьōґунів Ашікаґа. На відміну від свого камакурського попередника, новий уряд не мав колишньої монолітності. Шьōґунат був олігархічною коаліцією воєводських родів, в якій найвищі пости належали представникам або родичам правлячого дому. Другими особами в уряді після шьōґуна були його великі радники (канрей). Вони позмінно призначалися з голів родів Хосокава, Хатакеяма і Шіба, що були бічними гілками дому Ашікаґа. Великий вплив мали роди провінційних воєвод Ішшікі, Ямана, Акамацу, Токі, Кьōґоку, Ісе та Уесуґі, які так само були родичами Ашікаґи. Вони входили до шьōґунської ради й очолювали підзвітні великим радникам центральні відомства. Десять провінцій східнояпонського регіону Кантō з центром у Камакурі мали фактичну автономію. Її організація повторювала структуру столичного центрального уряду й керувалася так званими камакурськими державцями (камакура кубō) з бічної гілки роду Ашікаґа. Віддалені від столичного уряду землі – західний острів Кӹшӹ, а також північно-японські провінції Дева та Муцу були під контролем окремих інспекторів (тандай), яких призначав шьōґун із Кіото. Решту провінцій очолювали провінційні воєводи, що керували ними через своїх намісників (шюґо-дай) на місцях. На відміну від воєвод XIII ст., котрі були лише наглядачами шьōґунату в провінціях, воєводи XIV ст. поступово перетворилися на регіональну магнатерію (даймьō), оскільки отримали право збирати половину податків на свою користь та сформували власні війська з-поміж місцевої знаті та посполитих. На середину XV ст. найвпливовішими воєводами-магнатами були три роди, що володіли декількома провінціями одночасно – Хосокава, Ямана, Шіба3. Нормальне функціонування олігархічного шьōґунату Муромачі трималося на авторитеті шьōґуна, який вправно грав на суперечностях різних родів. Проте в ході великої смути Ōнін (1467–1477) цьому авторитету було завдано непоправної шкоди і центральний уряд почав розпадатися. Причинами смути стали невирішеність питання про призначення наступного шьōґуна, проблеми довкола спадку і головування в родах Шіба й Хатакеяма, а також протистояння шьōґунських радни3

Kawaoka Shitomu. Muromachi bakufu to shugo kenryoku. – Tokyo: Yoshikawa kobunkan, 2002.

20

Життєпис Оди Нобунаґи

ків Хосокави Кацумото (1430–1473) та Ямани Сōдзена (1404–1473), які очолили дві ворожі коаліції. Під час боїв між Хосокавою та Яманою центральна частина Кіото була випалена дощенту. Постраждали навіть шьōґунський та імператорський палаци. Воєводи, які зазвичай мешкали у столиці, потікали до провінцій, поширюючи столичне протистояння в регіони. Шьōґуни втратили престиж і можливість впливати на підлеглих. Показовим стало ігнорування магнатами урядових наказів приєднатися до каральних експедицій 1487 і 1493 років. Під контролем центру лишилася лише Столична округа. Більш того, коли 1493 року великий радник Хосокава Масамото (1466–1507) змістив з посади шьōґуна Ашікаґу Йошітане й поставив на його місце свою маріонетку Ашікаґу Йошікі, шьōґунат Муромачі втратив незалежність, перетворившись на інструмент політичного випливу дому Хосокава4. Велика смута другої половини XV ст. охопила не лише столицю, а й регіони. Параліч центрального уряду дав можливість воєводаммагнатам самим визначати політичні пріоритети. Між провінціями та всередині них почалися нескінченні війни за владу й землі. Руйнація виконавчої вертикалі шьōґунату та порушення субординації розв’язали руки не лише провінційним воєводам, а й їхнім васалам. Зрада господарів та поява нових лідерів стали буденними явищами, які отримали в японській історіографії загальну назву ґекокуджьō – «низи перемагають верхи». Так, Амаґо Цунехіса (1458–1541), колишній намісник воєводи провінції Ідзумо, 1486 року захопив замок Ґассан, резиденцію чинного намісника й став володарем усієї провінції. Суе Харуката (1521–1555), старійшина західнояпонського дому Ōучі, убив у 1551 році свого господаря Ōучі Йошітаку й перебрав на себе керування його родом. Сайтō Дōсан тричі зраджував своїх сюзеренів – воєвод і намісників провінції Міно в 1535, 1543 і 1555 роках, перед тим як став її володарем. Нарешті, васал дому Хосокава – Мійоші Наґайоші (1522–1564) розбив війська свого господаря Хосокави Харумото в 1549 році й перехопив управління шьōґунатом в Столичній окрузі. Він неодноразово виганяв шьōґунів Ашікаґу Йошіхару та 4

Ienaga Junji. Muromachi bakufu shōgun kenryoku no kenkyū. – Tokyo: Tokyo daigaku Nihon shigaku kenkyūshitsu, 1995. – P. 374–378.

Життєпис Оди Нобунаґи

21

Ашікаґу Йошітеру зі столиці за непослух, хоча формально ті були його начальниками і займали найвищий щабель в самурайській ієрархії5. Безкарність воєвод у провінціях та перманентна війна сприяли розвитку самоорганізації та самоврядування територіальних громад. Сільські поселення почали об’єднуватися в общини (сō), міські спільноти – у квартали (мачі), а дрібна сільська знать та дрібні володарі – в конфедерації (іккі). Так, 1485 року населення провінції Ямашіро, землі якої були полем бою для володарів сусідніх провінцій, утворили конфедерацію й декілька років успішно відбивали напади непрошених гостей. 1488 року послідовники буддистської Істинної секти Чистої Землі об’єдналися проти утисків воєводського роду Тоґаші в провінції Каґа, захопили увесь край й керували ним самостійно майже століття. Традиційно більшість протестних рухів низів мали релігійний характер. В організації опору регіональним володарям брали активну участь буддистські секти. Найстарішими із них були Тендай і Шінґон, що представляли езотеричний буддизм китайського зразка VIII століття. Осередком першої секти була гора Хієй на північ від Кіото, де розташовувався монастир Енряку. Центром другої були гори Кōя у провінції Кії, де стояв великий монастир Конґōбу. Ці секти втратили частину монастирських земель, що були самовільно захоплені магнатами у різних куточках Японії в XV–XVI ст., але контролювали примонастирські поселення й мали добре навчені армії воїнів-монахів. Окрім Тендай і Шінґон такі самі війська утримувала буддистська секта Хоссō течії йоґачари. Її оплотом був монастир Кōфуку, розташований у давній японській столиці Нара, південніше Кіото. Найбільш активними серед простолюду були секта Лотоса та Істинна секта Чистої Землі. Їх заснували японські ченці, що зазнали переслідувань від властей, – Нічірен (1222–1282) та Шінран (1172– 1262). Послідовники секти Лотоса вшановували історичного будду Шак’ямуні та «Лотосову сутру», яку він заповідав як останній шлях 5

Nagahara Keiji. Gekokujō no jidai (Nihon no rekishi, 10). –Tokyo: Chūō kōron shinsha, 1965. – P. 2–6, 303–305; Matsuoka Hisato. Ōuchi-shi no kenkyū. – Osaka: Seibundo shuppan, 2011. – P. 27–29; Amano Tadayuki. Sengoku-ki Miyoshi seiken no kenkyū. – Tokyo: Seibundo shuppan, 2010. – P. 296–298, 309, 327–329.

22

Життєпис Оди Нобунаґи

до справжнього спасіння. Вони мали багато прихильників серед населення великих міст – Кіото, Сакаю, Хакати і Фунаю. Лотосівці утворювали самоврядні громади, згуртовані довкола міських монастирів, і часто ворогували із адептами інших течій, інколи нападаючи на них. Так, 1532 року вони спалили монастир Хонґан і примонастирське містечко в Ямашіні, що належали Істинній секті Чистої Землі. А 1536 року, через сварку із шьōґунатом, магнатами та монастирем Енряку, лотосівці самі зазнали нападу армій воїнів-монахів, які випалили храми секти Лотоса в Кіото6. Істинна секта Чистої Землі належала до течії амідаїзму. Вона закликала вшановувати лише будду Аміду, господаря «буддистського раю» на заході – так званої Чистої Землі, що обіцяв спасіння всім, хто молитиметься до нього. Завдяки простоті вчення й ритуалів секта мала численних прихильників серед сільського населення та провінційної знаті, особливо в Столичній окрузі, Північноземному, Світлогірському та Східноморському краях. Її центром був монастир Хонґан (Основної обітниці Аміди), що з 1496 року розташовувався в містечку Осака провінції Сеццу, на березі Внутрішнього Японського моря (сучасна Осака; за тогочасною вимовою – Одзака). У місцях компактного проживання послідовники цієї секти зводили самоврядні містечка-фортеці (джіннай), розташовані довкола храму чи монастиря. Віряни-амідаїсти, що мешкали на теренах волості, повіту чи провінції, утворювали воєнні союзи – конфедерації, метою яких був збройних захист від зазіхань регіональних володарів і усебічна підтримка центрального монастиря Хонґан в Осаці. Послідовники секти відмовлялися сплачувати данину, відробляти повинності й служити у війську на користь самурайської магнатерії. Конфедерати неодноразово піднімали повстання, найбільші з яких мали місце в провінціях Каґа (1488), Мікава (1563), Ōмі (1570)7.

6

Nichiren kyōdan zenshi /ed. Risshō daigaku Nichiren kyōgaku kenkyūjo-hen. – Kyoto: Heiraku-ji shoten, 1964. – P. 331–376, 379–428; Yuasa Haruhisa. Sengoku bukkyō: chūsei shakai to Nichiren-shū. – Tokyo: Chūō kōron shinsha, 2009. – P. 141–175.

7 Sengoku-ki no Shinshū to ikkō ikki /ed. Shingyō Norikazu. – Tokyo: Yoshikawa kobunkan, 2011; Детальніше про самоврядні містечка секти див.: Jinai-chō no kenkyū: in 3 v. / ed. Ōsawa Ken’ichi, Niki Hiroshi. – Kyoto: Hozokan, 1998

Життєпис Оди Нобунаґи

23

Таким чином на початок XVI ст., внаслідок виродження імператорського двору та занепаду самурайського уряду шьōґунату Муромачі, на території Японії утворилося декілька квазідержав регіональних магнатів та самоврядні політії. Західнояпонський острів Кӹшӹ, що перебував під формальним головуванням інспекторів з роду Ōтомо, був поділений між родами Шімадзу, Ōтомо та Рӹдзōджі, які ворогували між собою. Шімадзу утримували південні землі острова з центром в Каґошімі провінції Сацума; дім Ōтомо контролював східну частину Кӹшӹ з центром в провінції Бунґо; а голови роду Рӹдзоджі керували частиною північних і центральних областей. На півночі Кӹшӹ існував автономний купецький центр – місто Хаката (сучасна Фукуока). Сусідній до Кӹшӹ острів Шікоку, що складався з чотирьох провінцій, утримували роди Кōно, Ічіджьō, Чьōсокабе та Мійоші. Останні керували землями провінцій Ава, Аваджі та Санукі, а з 1549 року також контролювали шьōґунат. Терени Серединних провінцій у Західній Японії належали найсильнішому на той час роду Мōрі. Він керував частиною північного Кӹшӹ і заходом Хоншӹ з провінції Акі (сучасна Хірошіма й околиці). Мōрі також був формальним господарем численних островів Внутрішнього Японського моря, якими володіли пірати дому Муракамі. Провінції Центральної Японії та Столичної округи були розбиті між декількома родами, найбільшими з яких були Хатано з провінції Тамба, Такеда з провінції Вакаса, Асакура з провінції Ечідзен, Адзай та Сасакі (Роккаку) з провінції Ōмі, Мацунаґа з провінції Ямато, Кітабатаке з провінції Ісе, Сайтō з провінції Міно та Ода з провінції Оварі (сучасна Наґоя). На території провінції Ідзумі розташувалося самоврядне купецьке місто-порт Сакай, японський аналог європейської Венеції. Практично в усіх провінціях Столичного регіону існували самостійні анклави Істинної секти Чистої Землі, центральним з яких була Осака в провінції Сеццу. Представники цієї секти повністю утримували провінцію Каґа й вели боротьбу за сусідні Ното, Еччӹ та Ечідзен. На схід від столиці, на узбережжі Тихого океану, лежав Східноморський край, що перебував під контролем роду Імаґава з провінції Суруґа. Сусідом цього роду на сході був дім Хōджьō з провінції Саґамі, що володів практично всім східнояпонським регіоном Кантō (сучасне Токіо й околиці). Гірську провінцію

24

Життєпис Оди Нобунаґи

Кай контролював старий воєводський рід Такеда, який вів безперервну боротьбу за провінцію Шінано, поділену між родами Оґасавара, Кісо та Муракамі. Далі на північ лежала провінція Ечіґо, вотчина роду Наґао (Уесуґі). За ними простиралися найбільш віддалені від Кіото провінції Муцу й Дева на північному сході Хоншӹ, де велася боротьба між родами Моґамі, Намбу, Дате, Сōма та іншими. Більшість самурайських домів не вважали за потрібне відновлювати політичну єдність Японії, а такі гегемони як Мōрі на Заході та Хōджьō на Сході, взагалі вели курс на створення власних держав8. Утім, на середину XVI ст. у середовищі японського духовенства і частини магнатерії визріла ідея відновлення японської унітарності, що принесла б суспільству довгоочікуваний мир. Виразником цієї ідеї виявився Ода Нобунаґа – невеликий магнат із провінції Оварі.

2. Оварі в середині XVI ст. У XVI ст. провінція Оварі формально керувалася воєводами із самурайського дому Шіба, родичами шьōґунського дому. Реальними ж володарями були їхні намісники із місцевого роду Ода. Він походив із давньої жрецької династії Імбе й поділявся на дві гілки. Перша володіла чотирма північними повітами Оварі – Ніва, Хаґурі, Накашіма й Касуґай, і мала головну резиденцію в замку Івакура. Друга гілка контролювала землі південних повітів – Кайтō, Кайсай, Айчі й Чіта, й мала резиденцію в замку Кійосу. Північні Ода носили титулярне ім’я Ісе-но-камі (голови провінції Ісе), а південні Ода – титулярне ім’я Ямато-но-камі (голови провінції Ямато). Обидві гілки ворогували між собою з другої половини XV ст., якраз саме після великої смути Ōнін 1467–1477 років9. Пращури Оди Нобунаґи були васалами південної гілки. Вони належали до групи трьох управителів цього роду, тобто були старійшинами воєводського намісника. Дім Нобунаґи носив титулярне ім’я 8

Ike Susumu. Daimyō ryōgoku-sei no kenkyū. – Tokyo: Azekura shobo, 1995 – P. 37–69; Sengoku no chiiki kokka... – P. 41–43, 74–77; Kishida Hiroshi. Daimyō ryōgoku no seiji to ishiki. – Tokyo: Yoshikawa kobunkan, 2011– P. 11–12, 78–82.

9 Okuno Takahiro. Oda Nobunaga monjo no kenkyū. [надалі: Oda Nobunaga monjo no kenkyū]: in 3 v. (Zōteiban). – Tokyo: Yoshikawa kobunkan, 1988. –V. I. – P. 2–10; Taniguchi Katsuhiro. Owari Oda ichizoku. – Tokyo: Shin-Jinbutsu ōraisha, 2008. – P. 24–25, 42–74.

Життєпис Оди Нобунаґи

25

Данджьō-но-джьō (помічник Палати цензорів) й мав резиденцію в замку Шьобата. У ньому мешкали дід Нобунаґи – Ода Нобусада, батько – Ода Нобухіде та дядьки. Замок розташовувався поблизу містечка Цушіма – одного з двох прибуткових портів провінції. Через нього проходили водні й сухопутні шляхи до сусідніх провінцій Міно, Мікави, Ісе, а також столиці Кіото. 1538 року Ода Нобухіде переніс родинну резиденцію на схід, із Шьобати до замку Наґоя. Через сім років він переїхав до нового замку Фуруватарі, а 1548 року – до замку Суеморі. Нобухіде повністю захопив південь провінції і контролював багатий порт Ацута, розташований біля великого шінтоїстського храму – святилища Ацута10. Посилення дому Оди Нобухіде на півдні Оварі неоднозначно сприймалося його сюзереном і володарем Кійосу – Одою Тацукацу, головою Південних Ода. У 1532–1533 рр. він безрезультатно намагався воювати проти Нобухіде, але програв і був змушений визнати незалежність свого управителя. Наступник Тацукацу – Ода Нобутомо, також стримувався від прямого конфлікту з Нобухіде. Північні Ода з Івакури – Ода Нобуясу та Ода Нобуката – не мали ні сил, ні бажання воювати із півднем, а з 1556 року поринули в міжусобиці: Нобуката розсварився зі своїм братом Одою Нобуїе, що спричинило розкол на півночі провінції. Нобухіде проводив активну зовнішню політику, воюючи із північною провінцією Міно та східною провінцією Мікава. Першою керував магнат Сайтō Дōсан, господар гірського замку Інаба. Він узурпував владу в провінції, прогнавши місцевого воєводу Токі. В 1544 і 1547 роках, на вимогу вигнанця, Нобухіде водив війська на Міно, але двічі зазнавав поразки. Так, в останній битві при Канō, неподалік замку Інаба, він втратив загиблими п’ять тисяч вояків11. Другою провінцією Мікава володів рід Мацудайра, який намагався зберегти свою незалежність, одночасно воюючи проти Оди на заході й дому Імаґава на сході. Проте за головування Мацудайри Хіротади (1526–1549) цей рід прийняв протекторат східних сусідів, по10

Taniguchi Katsuhiro. Owari Oda ichizoku... P. 75–81, 83–85, 94, 102–103. Ōta Gyūichi. Shinchō-kō ki [надалі: Shinchō-kō ki] /ed. Okuno Takahiro, Iwasawa Yoshihiko. – Tokyo: Kadokawa shoten, 1969. – P. 19–20; Taniguchi Katsuhiro. Owari Oda ichizoku... P. 89–91.

11

26

Життєпис Оди Нобунаґи

боюючись агресивного Нобухіде. Останній захопив 1540 року замок Анджьō, найбільший у західній Мікаві, а також перехопив сина Хіротади – малолітнього Такечійо (майбутнього Токуґаву Ієясу), якого було відправлено заручником до Імаґави. 1548 року протектор роду Мацудайра, магнат Імаґава Йошімото, відвоював Анджьō й повернув малого Такечійо, обмінявши його на полоненого сина Нобухіде. Таким чином, на початок 1550-х років Ода остаточно втратили західну Мікаву й опинилися перед загрозою вторгнення військ Імаґави12. ІІ. Біографія Нобунаґи 1. Молодість Ода Нобунаґа народився в родині Оди Нобухіде 23 червня 1534 року13. Новонародженого назвали Кіппōші – «Щасливчик». Його матір походила зі шляхетного самурайського роду Дота й була головною дружиною чоловіка. Хоча Нобухіде вже мав первістка від наложниці, Нобунаґа був першою дитиною головної дружини, тому, за звичаєм, йому випала доля стати спадкоємцем батьківського дому. Найімовірніше, місцем народження Нобунаґи було родинне гніздо Шьобата. 1538 р. він переїхав звідти разом із сім’єю до замку Наґоя, де виростав в оточенні суворих самураїв і слуг14. Близько 1545 року батько залишив синові замок, а сам перебрався із усією родиною до новозбудованої резиденції в Фуруватарі.

12

Taniguchi Katsuhiro. Owari Oda ichizoku... P. 82–83, 85–89. Згідно з Л. Фроїшем (XVI ст.) – 5.12 (23 червня), за 19 днів до смерті (Fróis, Luís S.J. Historia de Japam [надалі: Historia de Japam]: 5 v. /ed. por J. Wicki S.J. – Lisboa: Biblioteca Nacional de Lisboa, 1976–1984. – V. IIІ. – P. 332–334). У яп. джерелі XVIII ст. – 5.28 (9 липня) (Toki Saitō gunki // Zoku gunsho ruijū. – Tokyo: Zoku gunsho ruijū, 1902. – V. XXI-2. – K. 616. – P. 273).

14 Taniguchi Katsuhiro. Owari Oda ichizoku... P. 112–114. Замок Наґоя також вважався потенційним місцем народження Нобунаґи на підставі відомостей хроніки «Записи про Наґойську війну», в якій завоювання Наґої і переїзд Нобухіде із Шьобати датувалися 1532 р. Проте дослідники Арай Кікуо, Йокояма Суміо та Таніґучі Кацухіро довели помилковість цього датування.

13

28

Життєпис Оди Нобунаґи

Маленький Ода навчався в буддистському монастирі Теннō, де, ймовірно, вивчав стандартний для того часу набір предметів – грамоту, арифметику, каліграфію і буддистський канон. В юності він щодня займався їздою верхи, стрільбою з лука та рушниці, а також студіював тактику і стратегію бою. З ранньої весни і до пізньої осені Нобунаґа гартував своє тіло, вправляючись у плаванні. Він регулярно проводив із однолітками тренувальні бої на бамбукових списах. Саме тоді він познайомився із маленьким Мацудайрою Такечійо, майбутнім шьōґуном Токуґавою Ієясу, який перебував заручником в домі Нобухіде. З дитинства Ода відзначався нестандартною поведінкою як для сина знатного мужа: ходив у чудернацькому одязі й постійно бешкетував, завдаючи оточенню клопотів. За це населення провінції дало йому прізвисько Ō-уцуке – «Бовдур»15.

1546 року молодий Ода пройшов церемонію повноліття у батьківському замку Фуруватарі. Він змінив дитяче ім’я Кіппōші на доросле Нобунаґа та отримав прізвисько Сабурō, що свідчило про визнання його офіційним спадкоємцем дому Ода Данджьō-но-джьō16. Наступного року Нобунаґа прийняв «бойове хрещення» в провінції Мікава, де випалив ряд поселень і передмістя Ōхами17.

1549 року Нобунаґу одружили на пані Кічьō, доньці Сайтō Дōсана, володаря сусідньої провінції Міно. Цей шлюб виник у результаті обопільної згоди вчорашніх противників – Дōсана й Нобухіде, які прагнули встановити мир на спільному кордоні, аби приборкати внутрішню опозицію та стримати зовнішніх ворогів. Активну роль в укладанні цього союзу відіграв вихователь Нобунаґи – Хірате Масахіде18.

2. Об’єднання Оварі 27 березня 1552 року Нобухіде помер у 42-річному віці від невідомої моровиці, у зв’язку з чим Нобунаґа успадкував його дім. Молодому голові було лише вісімнадцять років. Нобунаґу вважали диваком 15

Shinchō-kō ki... P. 17–18, 22–24. Перший документ підписаний іменем «Фуджівара-но Нобунаґа» датується 1549 р.

(Oda Nobunaga monjo no kenkyū... V. I. – P. 14–15). Прізвисько Сабурō зустрічається з 1552 р. (Oda Nobunaga monjo no kenkyū... V. I. – P. 22).

17 Shinchō-kō ki… P. 19.

18 Там само.

16

Життєпис Оди Нобунаґи

29

і нездарою, тому від нього почали відходити васали. Несприйняття Оди особливо посилилося після витівки на батьківських похоронах, коли він влаштував непристойну емоційну сцену зі киданням ладану у вівтар19. Першим від Нобунаґи відколовся колишній союзник його батька – рід Ямаґучі, господар замку Нарумі на півдні провінції Оварі. 10 травня 1552 року Ода дав зрадникам бій біля Акацуки, але подолати їх не зміг. Тоді ж слабкістю Нобунаґи скористалися Південні Ода з Кійосу й захопили ряд його замків на півдні провінції. Проте цього разу, 4 вересня 1552 року, молодому полководцеві вдалося розбити загарбників у битві при Каядзу й повернути захоплене. Аби стримати зовнішній натиск і опозицію, 1553 року він поновив союз зі своїм тестем Сайтō Дōсаном із Міно. Незважаючи на результати бою під Каядзу, рід Південних Ода залишався сюзереном Нобунаґи. Під їхнім патронатом у замку Кійосу продовжував мешкати номінальний воєвода провінції – Шіба Йошімуне. Він конфліктував через розподіл повноважень зі своїм намісником і господарем замку Одою Нобутомо, головою Південних Ода. Воєвода розпочав таємні переговори з Нобунаґою, щоб здати Кійосу, але 10 серпня 1554 року Нобутомо дізнався про це й убив Йошімуне на території замку. Син убитого, Шіба Йошікане, втік до Наґої, благаючи покарати кійосівців. У відповідь молодий Нобунаґа змовився зі своїм дядьком Одою Нобуміцу, господарем Моріями, якого Нобутомо запросив на службу. 9 травня 1555 року дядько хитрощами захопив Кійосу, зарізав Нобутомо й передав замок небожу. 10 травня Нобунаґа переніс свою резиденцію з Наґої до Кійосу й очолив дім Ода на півдні провінції20. Великою перепоною, що стояла на заваді об’єднанню Оварі, були брати Нобунаґи. Після смерті батька вони намагалися скинути чинного голову й посісти його місце. Так, 1555 року проти Нобунаґи 19

Shinchō-kō ki… P. 23–24; Л. Фроїш доповнює цю історію переказом невідомого походження про те, що Нобунаґа постріляв із аркебузи декількох буддистських ченців, молитви яких не врятували його батька: Historia de Japam... –V. II. – P. 240.

20 Oda Nobunaga monjo no kenkyū... V. I. – P. 40; Shinchō-kō ki… P. 32–34, 38–39; Kiyosu kassen-ki // Zoku gunsho ruijū. – Tokyo: Zoku gunsho ruijū, 1923. – V. XXI-1. – K. 599. – P. 101–103.

30

Життєпис Оди Нобунаґи

повстав його молодший єдинокровний брат Ода Хідетоші, а 1556 року – старший єдинокровний брат Ода Нобухіро. Виступ першого захлинувся вже наступного року через конфлікт із васалами, під час якого сам бунтар загинув. Заколот другого також завершився поразкою через просочування інформації про його підготовку. Найгостріший конфлікт Нобунаґа мав зі своїм молодшим єдиноутробним братом і улюбленцем матері Одою Нобуюкі (Нобукацу), господарем замку Суеморі на південному сході провінції. Він повстав на початку 1556 року за підтримки старійшин Хаяші Хідесади та Шібати Кацуїе.

27 вересня того ж року Нобунаґа розбив війська повстанців у битві при Інō й помилував усіх учасників заколоту. Незважаючи на прощення, Нобуюкі не змирився з поразкою й наступного 1557 року почав підготовку до нового виступу. Тоді Шібата Кацуїе таємно доніс про це Нобуназі й той вирішив діяти хитрощами. Вдаючи із себе смертельно хворого, Ода Нобунаґа заманив Нобуюкі до замку Кійосу, обіцяючи передати головування, а коли брат потрапив у пастку, скрав його на смерть разом із почтом21.

1556 року розпався союз Нобунаґи із провінцією Міно. 28 травня її володар Сайтō Дōсан загинув у битві при річці Наґара від рук власного сина Сайтō Йошітацу22. Військо Нобунаґи, яке йшло на об’єднання із силами тестя, запізнилося на бій. Від покійного родича молодий зять отримав лише заповіт, за яким Дōсан передавав йому право на володіння провінцією Міно. Йошітацу був налаштований вороже до Нобунаґи й уклав проти нього союз із Північними Ода – Одою Нобукатою, господарем замку Івакура. 25 серпня 1558 року війська Нобунаґи розбили сили івакурців на полі Укі (Укіно) й оточили ворожу цитадель. У квітні 1559 року замок Івакура капітулював так і не дочекавшись підмоги від Сайтō Йошітацу. З падінням Івакури Нобунаґа підкорив собі північні землі Оварі й об’єднав усю провінцію. Південні й Північні Оди були знищені, а дім молодого завойовника став головою усіх гілок роду Ода.

1559 року, напередодні здобуття Івакури, Нобунаґа вирушив із почтом до Кіото, аби зустрітися із шьōґуном Ашікаґою Йошітеру. Ода 21 22

Shinchō-kō ki… P. 41–46, 59–60.

Shinchō-kō ki… P. 41–46, 67–70.

Життєпис Оди Нобунаґи

31

прагнув хоча б формально легітимізувати свій новий статус господаря Оварі, оскільки в очах сусідів він небезпідставно лишався вискочкою із самурайських низів, що знищив своїх сюзеренів та старших родичів. 10 березня 1559 року шьōґун Йошітеру дав аудієнцію Нобуназі й визнав його законним властителем провінції23.

3. Битва при Окехадзамі Незважаючи на визнання шьōґунатом, Нобунаґа не міг стримати агресії найзапеклішого ворога – Імаґави Йошімото. Магнатський дім Імаґава був господарем провінцій Суруґа, Тōтōмі та Мікава й прагнув опанувати весь Східноморський край, на заході якого лежала Оварі. Неприятель планував захопити насамперед найбільш прибутковий повіт Чіта, розташований на однойменному півострові, що славився виробництвом високоякісної кераміки. «Ключем» до цього повіту був замок Ōдака в північно-західній частині півострова, поблизу затоки Ісе.

1559 року на бік Імаґави Йошімото перейшов бунтівний васал Нобунаґи – Ямаґучі Норіцуґу. Він володів замком Нарумі, що лежав північніше замку Ōдака. Під прикриттям нового союзника прикордонні сили Імаґави захопили замки Ōдака та Куцукаке. Утворився трикутник, що повністю блокував шляхи до повіту Чіта. Для протидії неприятелю Нобунаґа спробував вбити клин між північним Нарумі та південною Одакою. Він спорудив форти Танґе, Дзеншьōджі та Накаджіма довкола першого замку, а також форти Вашідзу та Маруне біля другого. У відповідь, на початку 1560 року, Імаґава відправив своїх полководців Удоно Наґатеру та Окабе Мотонобу каштелянами до Ōдаки і Нарумі, а сам 10 червня 1560 року увійшов із основними силами до замку Куцукаке. Загальна чисельність військ Імаґави на всьому фронті складала близько 30-40 тисяч вояків. Відстань від Куцукаке до Нарумі становила 6,5 км, а до Ōдаки – 7,5 км. Авангард нападників, сформований із самураїв провінції Мікава під проводом Мацудайри Мотоясу (майбутнього Токуґави Ієясу) почав перевозити провізію в Ōдаку.

23

Oda Nobunaga monjo no kenkyū... V. I. – P. 54–55; Shinchō-kō ki… P. 72–73; Kiyosu kassen-ki... P. 103–104.

СУВІЙ II Це склав Ōта Ідзумі-но-камі. Дванадцятий рік Ейроку [1569], рік молодшої земляної змії.

1. Битва на Шостій вулиці Першого місяця четвертого числа трійця Мійоші1 разом із Сайтō Ухьōе-но-даӹ Тацуокі, Наґаєм Хаято[-но-камі] та іншими зібрали поневірянців-рōнінів2 з південних країв. Вони [доручили] авангард командиру Якушіджі Курōдзаемону1 й оточили Його державність, що перебував [у монастирі Хонкоку] на Шостій вулиці3. [Нападники] спалили ворота й збиралися вдертися до монастиря. На Шостій вулиці зачинилися [шьōґунські] війська Хосокави Тенкӹ [Фуджікати], Оди Сакона, Номури Еччӹ[-но-камі], Акадзи Шічірōемона [Наґакане], Акадзи Сукероку, Цуди Сама-но-джьō [Моріцукі], Ватанабе Шьōдзаемона, Сакая Йоемона, Акечі Джӹбея [Міцухіде], Морі Яґохачі, Найтō Біччӹ[-но-камі], Ямаґати Ґенная й Уно Яшічі2. Вакасці Ямаґата Ґеннай і Уно Яшічі славились своєю відвагою. Вони удвох врізались у ворожих охоронців-хатамото Якушіджі Курōдзаемона й жорстоко билися, рубаючи і трощачи їх. Але, зазнавши багатьох поранень, полягли під списами3.

1

В основному тексті сп. Ікеди вислів «[доручили] авангард командиру Якушіджі Курōдзаемону» відсутній, але приписаний малим почерком як уточнення праворуч іншої фрази: «спалили ворота».

2 У сп. Ікеди імена «Ямаґата Ґеннай та Уно Яшічі» відсутні в основному тексті. Ліворуч імен «Акечі Джӹбей, Морі Яґохачі, Найтō Біччӹ» малим почерком дописано: «вакасці Ямаґата Ґеннай та Уно Яшічі виступили, рубали і трощили [ворогів], але загинули у бою. Обидва були незрівнянними сміливцями».

3 У сп. Ікеди цей пасаж відсутній.

Загибель шьōґуна Йошітеру

180

Записи про князя Нобунаґу

Коли [противник] атакував, його відігнали й билися так, що летіли іскри. [Захисники] одразу ж скосили стрілами близько тридцяти воїнів. Пораненим і вбитим не було числа. [Вороги] не знали, як захопити [монастир]. У той час як вони штурмували, надійшло повідомлення що Мійоші Сакьō-но-даӹ, Хосокава Хьōбу-но-даӹ [Фуджітака] та Ікеда Чікуґо[-но-камі Кацумаса] йдуть на підмогу, і Якушіджі Курōдзаемон послабив атаки4. Тут прийшла підмога з боку річки Кацура. Хосокава Хьōбу-но-даӹ [Фуджітака], Мійоші Сакьō-но-даӹ, Ікеда Чікуґо[-но-камі Кацумаса], Ікеда Сейхін, Ітамі [Чікаокі], Аракі [Мурашіґе] й Ібаракі [Садоно-камі]5 пішли у наступ, зійшлись із ворогом біля річки Кацура та негайно зав’язали бій. То тиснучи, то відступаючи, вони билися, здійнявши чорну куряву6. У списку здобутих голів вояків, які полягли під списами, були [голови]7 Такаясу Ґон-но-камі, Йошінарі Кансуке і його молодший брат, Іванарі Ясуке, Хаяші Ґентарō й Ічіда Канаменосуке. Разом із ними були убиті поважні вояки8. Нобуназі ж надіслали повідомлення про ці події.

2. Підмога й прибуття Нобунаґи до столиці Шостого числа першого місяця до [замку] Ґіфу провінції Міно прибув гонець. У цей час здійнялася надзвичайно сильна хуртовина. [Нобунаґа] оголосив усім, що негайно виступає до столиці, і рушив один верхи, долаючи снігопад. Він швидко осідлав скакуна, але перевізники4, що повантажили княжі речі на коней, почали сперечатися між собою. [Нобунаґа] зліз з коня, переглянув по-одному весь вантаж і сказав: – Вага однакова. Швидко рушаймо! Князь вчинив так, бо гадав, що халепа сталася [з вини] управителів, які мали своїх улюбленців [серед перевізників].

4

У сп. Ікеди цей пасаж викладено одним реченням: «[Захисники] убили декілька десятків ворожих старшин й відбили атаку».

5 У сп. Ікеди інший порядок: «Ікеда Чікуґо, Ікеда Сейхін, Ітамі, Аракі, Ібаракі, Хосокава Хьōбу-но-даӹ, Мійоші Сакьō-но-даӹ».

6 У сп. Ікеди це речення відсутнє.

7 У сп. Ікеди речення починається просто: «Під списами полягли...».

8 У сп. Ікеди замість цього речення стоїть: «Було здобуто велику перемогу».

Сувій II

181

Хуртовина була надзвичайною і декілька перевізників та прислужників померли від холоду9. Подолавши триденну дорогу до Кіото за два дні, Нобунаґа в’їхав верхи до [монастиря Хонкоку] на Шостій вулиці з десятьма вершниками, без супроводу10. Князь побачив, що охорона міцна, і був дуже задоволений. Дізнавшись, що цього разу Ікеда Сейхін здійснив подвиг, він щедро нагородив його, так що Сейхін став на той час гордістю Піднебесної11.

3. Будівництво резиденції Його державності Після цього, [розуміючи], що негоже шьōґуну бути без резиденції, [Нобунаґа] звелів військам із чотирнадцяти провінцій – Оварі, Міно, Ōмі, Ісе, Мікави, п’яти провінцій Столичної округи, Вакаси, Танґо, Тамби і Харіми – розширити рови старої резиденції Ніджьō12. Дванадцятого року Ейроку, року молодшої земляної змії, двадцять сьомого числа другого місяця, в першій четверті години дракона, відбулась церемонія першої мотики, [з якої почалось будівництво]5. По сторонах [резиденції] звели кам’яні стіни з обох боків. Князь призначив управителями будівельників Мурая Мімбу-но-джьō [Садакацу] та Шімаду Токороносуке. Зі столиці та околиць було скликано ковалів, теслярів і лісорубів. Із сусідніх провінцій і волостей привозили деревину. На місцях були поставлені управителі. Працювали старанно, тому [будівництво] невдовзі завершилося. Шьōґунський палац пишно оздобили золотом і сріблом, як і належить дому Його державності. В саду було споруджено ставок, струмки та штучні пагорби. Крім цього, Нобунаґа, який прибув особисто, [звелів] перенести з палацу Хосокави [Нобуйоші] до саду старовинну брилу під назвою «камінь Фуджіто»6. Цей славетний камінь огорнули у парчу з візерунками, прикрасили різними квітами і причепили до нього багато канатів. Під акомпанемент флейт, великих і ма9

У сп. Ікеди відсутня частина тексту, що починається зі слів «Він швидко осідлав скакуна...» й закінчується фразою «...померли від холоду».

10 У сп. Ікеди словосполучення «без супроводу» відсутнє.

11 У сп. Ікеди це речення коротше: «Дізнавшись, що Ікеда Сейхін здійснив подвиг, він нагородив його».

12 У сп. Ікеда після цих слів є допис малим почерком: «Тоді князь щедро нагородив Номуру Еччӹ».

182

Записи про князя Нобунаґу

лих барабанів, за вказівками Нобунаґи, його швидко перетягнули до шьōґунського саду. Туди ж було забрано відомий у столиці й околицях камінь під назвою «Дев’ять гір і вісім морів» – Кусен Хаккай7, що рік простояв у саду пана Джішьōїна [Йошімаси] із Хіґашіями. Його так само встановили у шьōґунському саду. На додаток, князь зібрав відомі камені й дерева зі столиці та поза її межами, стараючись надати саду якомога привабливішого вигляду. На манежі він висадив вишні й назвав його «Вишневим манежем» – Сакура-но-баба. Не було такого місця, що лишилося поза увагою [Нобунаґи]. Окрім цього, сановите панство [Його державності] збудувало кожен на свій смак садиби довкола шьōґунської резиденції – попереду, позаду, ліворуч і праворуч. Вони тягнулися впритул, крівля до крівлі, зберігаючи спокій шьōґуна. Вітаючи його, князь підніс [Ашіказі Йошіакі] великий меч тачі та коня. Той викликав Нобунаґу до себе, тричі великодушно чаркувався із ним і, на додаток, особисто наливав йому й подарував двосічного меча та інші речі. Це були такі великі почесті, що зайве говорити про них. Цього разу різні володарі із сусідніх провінцій лишалися у столиці тривалий час й не жаліли себе [на будівництві]. Нобунаґа подякував їм усім й відпустив додому.

4. Ремонт [імператорського палацу] Тим часом імператорський палац перебував у настільки занедбаному стані, що князь так само наказав відремонтувати його й призначив управителями [робіт] преподобного Нічіджьō та Мурая Мімбу-ношьō [Садакацу]8.

5. Збирання шедеврів Оскільки Нобуназі не бракувало золота, срібла, рису та монет, він повелів зібрати китайські товари та шедеври Піднебесної13. Насамперед [склали список] із Верхньої Столиці: * [Чайниця] «Першоцвіт» – Хацухана9: належала [купцю] Даймонджії [Сōкану] .

13

У сп. Ікеди скорочено: «Нобунаґа повелів зібрати китайські товари та шедеври Піднебесної».

Сувій II

183

* [Чайниця] «Фуджі» – Фуджі-Насубі10: належала ченцю [Ґотō] Ӹджьō. * Бамбукова ложечка11: належала монастирю Хōō. * [Ваза] «Неокруглена»12 – Кабуранаші: належала Ікеґамі Джьокею. * Картина «Дикі гуси»13: належала Сано. * [Ваза] «Дно персика» – Момосоко14: належала Емурі. Княжі посланці [Мацуй] Ӹкан і Ніва Ґорōдзаемон[-но-джьō Наґахіде] передали [господарям] золото, срібло та рис, і зібрали [шедеври]. [Нобунаґа] видав положення для Піднебесної, і одинадцятого числа п’ятого місяця повернувся15 до замку Ґіфу в провінції Міно14.

6. Відступ із замку Адзака Двадцятого числа восьмого місяця [Нобунаґа] виступив [із військом] до провінції Ісе15. Того ж дня він дістався до [містечка] Кувана. Наступного числа князь провів яструбині лови і зупинився там. Двадцять другого числа він розбив табір у монастирі Каннон [містечка] Шіроко, а двадцять третього – зайняв позиції у [замку] Коцукурі. Йшов дощ і [Нобунаґа] залишився там. Двадцять шостого числа авангард Кіношіти Тōкічірō [Хідейоші] атакував замок Адзака16. Він підступив упритул до стін, зазнав легкого поранення і відійшов. Але замок запекло штурмували, і [захисники], вирішивши, що не втримаються, здалися і відступили17. Такіґава Сакон[-но-джьō Кадзумасу] ввів [до замку] війська.

14 У сп. Ікеди і Мачіди: «Момосоко». У сп. Йōмей помилково «Мокусоко». Ймовірно переписувач сп. Йōмей помилково прочитав скорописний знак повтору (ゝ), що стоїть після «мо» (も) й сполучається з наступним «со» (そ), як знак «ку» (く).

15 У сп. Ікеди: «вирушив».

16 У сп. Ікеди після цього приписано малим шрифтом: «він підійшов упритул до нього й запекло штурмував».

17 У сп. Ікеди скорочено: «Тут він зазнав легкого поранення і відійшов, але [захисники], вирішивши, що не втримаються, здалися і відступили».

184

Записи про князя Нобунаґу

7. Відступ провінційного голови із замку Ōкавачі Після цього18, не атакуючи малих другорядних замків, [Нобунаґа] одразу ж рушив углиб [ворожих володінь] і оточив замок Ōкавачі, де зачинилися провінційний голова із сином16. Об’їхавши та оглянувши [місцевість], князь установив свій штаб на східній горі, й тієї ж ночі зруйнував і спалив для початку [призамкове] містечко. Двадцять восьмого числа він об’їхав і оглянув [замок] з усіх чотирьох сторін й наказав зайняти такі позиції. На півдні: Ода Кōдзуке-но-камі [Нобукане], Такіґава Сакон[-но-джьō Кадзумасу], Цуда Камон [Кадзуясу], Інаба Ійо[-но-камі], Ікеда Шьōдзабурō [Цунеокі], Вада Шінсуке, Накаджіма Бунґо[-но-камі], Шіндō Ямашіро[-но-камі], Ґотō Кісабурō [Такахару], Ґамō Ухьōено-даӹ [Катахіде], Наґахара Чікудзен[-но-камі Шіґеясу], Наґата Ґьōбу-но-шьō [Каґехіро], Аоджі Суруґа[-но-камі Шіґецуна], Ямаока Мімасака[-но-камі Каґетака], Ямаока Ґьокурін [Каґенао] та Ніва Ґорōдзаемон[-но-джьō Наґахіде]19. На заході: Кіношіта Тōкічірō [Хідейоші], Уджіїе Бокудзен, Іґа Іґа-но-камі [Морінарі], Іїнума Камбей [Наґацуґу], Сакума Уемон[-но-джьō Нобуморі], Ічіхаші Курōемон [Наґатоші] та Цукамото Кодайдзен20. На півночі: Сайтō Шінґо, Сакай Укон, Хачія Хōкі[-но-камі], Янада Яджіємон, Чӹджьō Шьōґен [Ієтада], Ісоно Тамба[-но-камі Кадзумаса] та Чӹджьō Матабей21.

18

У сп. Ікеди слова «Після цього» відсутні. У сп. Ікеди інший порядок та дещо інші імена: «Ода Кōдзуке-но-суке, Такіґава Сакон, Інаба Ійо, Ікеда Шьōдзабурō, Вада Шінсуке, Накаджіма Бунґо, Накаджіма Шьōта, Шіндō Ямашіро-но-камі, Ґотō Кісабурō, Ґамō Ухьōе-но-даӹ, його син Чӹдзабурō, Наґахара Чікудзен, Наґата Ґьōбу-но-шьō, Аоджі Суруґа, Ямаока Мімасака-но-камі, Ямаока Інатарō, Ямаока Ґьокурін та Ніва Ґорōдзаемон».

20 У сп. Ікеди: «Кіношіта Тōкічірō, Уджіїе Бокудзен, Андō Іґа-но-камі, Уджіїе Сакьōно-суке, Андō Хейдзаемон, Іїнума Камбей, Сакума Уемон, його молодший брат Сакьō-но-суке [примітка: допис малим шрифтом], син Джінкурō, Ічіхаші Дендзаемон, Хорі, Хіґучі, Цукамото Кодайдзен, Ацуджі Аваджі-но-камі, його син Маґоґорō».

21 У сп. Ікеди: «Сайтō Шінґо, Сакай Укон, Хачія Хьōґо-но-камі, Янада Яджіємон, Чӹджьō Шьōґен, Чӹджьō Матабей, війська Адзая Бідзена, Ісоно Тамба».

19

Сувій II

185

На сході: Шібата Шюрі[-но-суке Кацуїе], Морі Сандзаемон [Йошінарі], Ямада Сандзаемон [Кацуморі], Хасеґава Йоджі, Сасса Кураносуке [Нарімаса], Сасса Хаято[-но-суке], Каджівара Хейджірō [Каґехіса], Фува Кавачі[-но-камі Міцухару], Марумо Хьōґо-но-камі [Міцукане], Ніва Ґенроку[рō Уджікацу], Фува Хікодзō [Наоміцу] та Марумо Сабурōбей [Канетоші]22. Крім цього, з усіх чотирьох сторін звели частокіл у два-три ряди та перекрили підходи [до замку]. Вартовими на краю частоколу були: Суґая Кӹемон [Наґайорі], Бан Курōдзаемон [Наомаса], Маеда Матадзаемон [Тошіїе], Фукудзумі Хейдзаемон [Хідекацу], Накаґава Хачірōемон [Шіґемаса], Кіношіта Ута-но-суке, Мацуока Курōджірō, Ікома Хейдзаемон, Каваджірі Йохей, Юаса Джінсуке [Наомуне], Мурай Шіншірō, Накаґава Кін’ємон, Сакума Ятарō, Мōрі Шінсуке, Мōрі Кавачі[-но-камі], Ікома Шьōсуке, Камбе Ґаносуке, Аракава Шімпачі, Іноко Ґаносуке, Нономура Мондо, Ямада Ятарō, Такіґава Хікоемон, Ямада Саемон-но-джьō та Савакі Тōхачі23. Охорона штабу Нобунаґи була доручена княжим гвардійцям, пажам, лучникам і стрільцям. Восьмого числа дев’ятого місяця князь наказав Інабі Ійо[-но-камі], Ікеді Шьōдзабурō [Цунеокі] та Ніві Ґорōдзаемон[-но-джьō Наґахіде] утрьох атакувати вночі західні задні ворота [замку]. Вони прийняли наказ і того ж дня, з настанням ночі, розділили війська на три групи і розпочали штурм. Коли вони наступали, пішов дощ, і наші рушниці стали безпорадні.

22

У сп. Ікеди: «Шібата Шюрі-но-суке, Морі Сандзаемон, Ямада Сандзаемон, Сасса Кураносуке, Каджівара Хейджірō, Фува Кавачі, Фува Хікодзō, Марумо Хьōґо, Марумо Сабурōбей, Ніва Ґенроку, Ніва Кансуке, Сатō Рокудзаемон».

23 У сп. Ікеда: «Суґая Кӹемон, Бан Курōдзаемон, Маеда Матадзаемон, Накаґава Хачірōемон, Кіношіта Утаносуке, Фукудзумі Хейдзаемон, Мацуока Курōджірō, Ікома Хейдзаемон, Каваджірі Йохей, Юаса Джінсуке, Мурай Шіншірō, Мурай Сакуемон, Накаґава Кін’ємон, Сакума Ятарō, Мōрі Шінсуке, Мōрі Кавачі, Ікома Шьōсуке, Камбе Ґаносуке, Аракава Шімпачі, Іноко Ґаносуке, Нономура Мондо, Ямада Ятарō, Такіґава Хікоемон, Ямада Саемон-но-джьō, Савакі Тōхачі, Хасеґава Кьōсуке, Катō Ясабурō, Ямаґучі Кураносуке».

186

Записи про князя Нобунаґу

Там, де атакував Ікеда Шьōдзабурō [Цунеокі], загинули княжі гвардійці Асахі Маґохачірō та Хатано Ядзō. Там, де атакував Ніва Ґорōдзаемон[-но-джьō Наґахіде], в нічному бою полягло близько двадцяти міцних самураїв на чолі з Чікамацу Будзен[-но-камі], Камбе Хōкі[-но-камі], Камбе Ічісуке, Ямадою Тахеєм, Терасавою Якурō, Мідзоґучі Томісуке, Сайтō Ґохачі, Фурукавою Кӹсуке, Кōно Санкічі, Канемацу Кӹдзаемоном, Судзумурою Кадзумою. Дев’ятого числа дев’ятого місяця [Нобунаґа] віддав наказ Такіґаві Сакон[-но-джьō Кадзумасу] випалити дощенту все у долині Таґі, починаючи від палацу провінційного голови, викосити усі злаки на полях й перетворити край на пустку. Князь перебував у штабі й планував виморити всіх у замку. [Але оскільки] до нього раптом почали прибігати біженці24, а [в замку] вже потроху почали помирати з голоду, [провінційний голова] випросив вибачення і твердо пообіцяв передати головування у своєму роді другому сину князя Нобунаґи – О-Чясену17. Четвертого числа десятого місяця замок Ōкавачі передали Такіґаві Сакон[-но-джьō Кадзумасу] та Цуді Камону, а провінційний голова із сином відступили до замків Касаґі та Саканай.

8. Скасування митниць Тим часом [Нобунаґа] назначив управителів в усі сторони, аби поруйнувати замки у провінції [Ісе], починаючи із замку Тамару. Крім цього, він наказав назавжди скасувати митниці-застави й надалі ніколи не збирати мит, оскільки мандрівники, які подорожували, дуже страждали від провінційних митниць.

9. Відвідини святилища Ісе П’ятого числа десятого місяця князь Нобунаґа прибув на прощу до святилища [Ісе] в [містечку] Ямада. Він зупинився на нічліг у домі Цуцумі Ґенсуке. Шостого числа [Нобунаґа] відвідав Внутрішнє святилище, Зовнішнє святилище та гору Асама. Наступного дня він ви24

У сп. Ікеда перша частина речення про біженців відсутня.

Сувій II

187

рушив назад і переночував у [замку] Коцукурі. Восьмого числа князь розбив табір в Уено і відвів війська. [Нобунаґа] призначив княжича О-Чясена господарем замку Ōкавачі25 й приставив до нього [старійшиною] Цуду Камона. Три місця – Аноноцу, Шібумі та Коцукурі – він передав Такіґаві Сакон[но-джьō Кадзумасу], а в Уено посадив Оду Кōдзуке-но-камі26. [Сам князь] у супроводі гвардійців [вирушив] до Кіото. Крім цього, він відпустив солдатів додому по своїх провінціях. [Нобунаґа]27 йшов прямо на столицю через перевал Чіґуса й дев’ятого числа прибув до нього. Того дня падав сніг, а в горах була хуртовина. Десятого числа князь зупинився в Ічіхарі в провінції Ōмі, а одинадцятого – дістався до Кіото. Він повідомив Його державність про заспокоєння провінції Ісе, і перебував у столиці чотири-п’ять днів. Вислухавши справи Піднебесної, сімнадцятого числа десятого місяця князь повернувся до замку Ґіфу в провінції Міно18. Слава навіки-віків!28

25

У сп. Ікеди замість «господарем замку Ōкавачі» стоїть просто «до Ōкавачі». У сп. Ікеди після цього, на місці невідомих стертих ієрогліфів, дописано «Нобукане».

27 У сп. Ікеди текст між: «...[вирушив] до Кіото» до «[Нобунаґа]...» відсутній.

28 У сп. Ікеди речення відсутнє. Замість нього на окремій сторінці написана післямова: Князь Нобунаґа керував Піднебесною п’ятнадцять років. Незважаючи на свою нетямущість, я уклав про це п’ятнадцять книг для потішного читання. Я Ōта Ідзумі[но-камі]. Мені вже восьмий десяток, і я, знесилений літами, написав це, витираючи потьмарені очі. [Народжений] року молодшого вогняного кабана [1527], Ґӹїчі (підпис).

26

Біографія Олександр Коваленко Народився 1980 р. в Києві. Магістр історії (історичний факультет КНУ ім. Т. Шевченка). З 2004 р. – в Японії за програмою Міністерства освіти, культури, спорту, науки та технології Японії (2004). Магістр наук, докторант Хірошімського університету (2006). Спеціалізація – японознавство, історія Японії та країн східноазійського регіону. Лектор Музичного університету Єлизавети Баварської в м. Хірошіма (з 2009; курси – історія та культура Японії, хірошімські студії). Член Центру сходознавства НаУКМА, Товариства дослідження доби ОдиТойотомі, Японського наукового товариства дипломатики.

З питань замовлення та придбання літератури звертатися: Видавництво «ДУХ I ЛIТЕРА» 04070, Київ, вул. Волоська, 8/5 Національний університет «Києво-Могилянська академія» корпус 5, кім. 210 тел./факс: +38 044 425 60 20 E-mail: duh-i-litera@ukr.net – відділ збуту litera@ukma.kiev.ua – видавництво http://www.duh-i-litera.com Надаємо послуги «Книга – поштою»

Друк та палітурні роботи:

м. Київ, вул. Виборзька, 84 тел. (044) 458 0935 e-mail: info@masterknyg.com.ua www.masterknyg.com.ua Свідоцтво про реєстрацію ДК № 3861 від 18.08.2010 р.