Чорнобиль [не]видимий by dc.artbooks

Поряд із Хіросімою та Нагасакі, аварією на хімічному заводі в Бхопалі, Чорнобильська аварія є однією з найбільш масштабних техногенних катастроф в історії ХХ століття і дискурсивною фігурою неймовірної ваги, осмислити яку намагалися ключові постмодерністські філософи. Жан Бодріяр, зокрема, зазначав, що Чорнобиль став поворотною точкою в історії другої половини ХХ сторіччя, яка змінила як західний соціальний порядок, так і спричинила загальну кризу гуманітарних наук. Поль Віріліо зізнається в інтерв’ю Світлані Алєксієвич, що жертвою Чорнобиля стала не так наша наука, як свідомість. Ця негативність пізнання — ситуація, за якої філософського апарату бракує для адекватної інтерпретації Чорнобиля, — робить цей досвід співмірним із досвідом Освенціма. Постмодерні спекуляції, зведення Чорнобиля до немислимої ситуації, незображуваного феномену, паралізували й без того слабкі спроби критичного осмислення подій 1986 року та прийдешнього пострадянського досвіду. У локальному контексті Чорнобиль можна порівняти з падінням Берлінського муру та крахом соцтабору. Він став символом неефективності радянського соціалістичного правління, якщо не каталізатором кризи системи, важливих соціальних і політичних трансформацій у регіоні. Разом із Голодомором Чорнобиль став ключовим етапом переосмислення та переоцінки радянського періоду української історії, формування нових варіантів «культурної пам’яті» та «національної історії». Разом із тим осмислення Чорнобиля звелося до серії бюрократичних ритуалів, а жертовні кліше продовжують некритично відтворюватися в освіті, мистецтві та медіа. «Чорнобиль [не]видимий» — проект, присвячений кінематографічній репрезентації катастрофи, — спроба переосмислити та перетлумачити знання про аварію та її образи, закумульовані протягом останніх тридцяти років. Та Чорнобиль — не лише гуманітарна, а й репрезентативна лакуна. Із візуальної точки зору аварія на ЧАЕС доволі дефіцитна подія, адже радіоактивне випромінення не фіксується людським оком. За відсутності візуальних свідчень вибуху ми маємо набір конкретних і константних образів: хроніки ліквідації, будівництво укриття, зруйнований четвертий енергоблок, біологічні мутації та панорами напівзруйнованої Прип’яті. Ці не надто виразні документальні образи просто неспроможні передати всесвітній масштаб аварії. Відтак, реалістичні тенденції репрезентації Чорнобиля підміняються еклектичною візуальною іконографією — образами, запозиченими зазвичай із інших колективних травм, різних мистецьких жанрів та побутової «міфології». А фільми про Чорнобиль є унікальними об’єктами дослідження, які поєднують мистецтво (кіно як репрезентативну практику), політику (колапс СРСР) та науку (антропогенний аспект аварії). «Чорнобиль [не]видимий» — це колекція з 15 українських документальних фільмів про події до й після аварії 1986 року: утопічний ентузіазм атомоградів, героїзм ліквідаторів, пожежників і лікарів, національну скорботу посттравматичної доби. 1

Точкою відліку більшості інтерпретацій Чорнобиля є вибух та поставарійна ситуація. Тоді як ентузіастична та позитивістська компоненти радянського атомного проекту зазвичай ігноруються. Утім документальні фільми про атомогради, чи не останні топоси радянської утопії, безперечно, заслуговують на увагу. ХХ з’їзд КПРС 1956 року проголошує «подолання культу особи Сталіна». У 1961 році Юрій Ґаґарін летить у космос, Нікіта Хрущов представляє проект нової Програми КПРС. Подальші культурні процеси характеризуються поверненням до «революційного» марксизму-ленінізму і водночас — до утопізму 1920-х років. Радянське суспільство повертається на шлях комуністичного будівництва. Символом епохи проголошується будівельний кран. На тому ж з’їзді вперше задекларовано пріоритет атомної енергетики, що розвивається під ленінськими гаслами. На зміну століттю пари приходить століття атома. Першу ж атомну електростанцію України — Чорнобильську — називають на честь Леніна. Поряд із кожною станцією будують міста-супутники — атомогради. [ Комсомольцы 20-х невдалеке от этих мест строили железную дорогу… Комсомольцы 70-х пришли сюда строить первую на Украине атомною электростанцию ]

Фільми «Чорнобильська атомна» (1974), «Ранок атомограда» (1974), «Запали своє сонце (1976), «Ланцюгова реакція» (1978), «Причетність» (1982) — зняті якраз у такому утопічному режимі. На екрані — гармонійний простір невідчуженої людини й образ ідеального світу, в якому всі соціальні, класові, расові, гендерні та політичні конфлікти успішно розв’язано. Поки радянська система 1970-х переживає ідеологічну кризу, ці точкові мікроутопії атомоградів намагаються відтворити модель зразкової радянської країни. Зрештою, мистецтво соцреалізму не так відображає реальність, як виробляє її. Цей діалектичний зв’язок вдало формулює Олександр Довженко: «Я мрію про художника, який написав би роман. Цей роман прочитали б у Політбюро і постановили б так: «Постановою від завтрашнього дня цей роман втілити в життя, точно, як за сценарієм”. І от буде побудований новий Біломорбуд». Новим Біломорбудом у повоєнній радянській реальності стає атомоград — місто атомних енергетиків. Знову Довженко опиняється в авангарді утопічної думки. У 1950-х роках режисер фантазує на тему створення штучного Гольфстріму на основі атомних станцій. Э

хронiки утопii та катастрофи

___

Чорнобиль [не]видимий:

[ Ця Iдея лише на перший погляд вида ться просто красивою мрI ю…Десь у свiдомостI проходить думка про те, що в майбутньому буде дуже добре I тепло ]

Довженко показово формулює суть енергетичної утопії в доволі наївних категоріях: «добре і тепло». А також яскраво, радісно, усміхнено, дружньо, безпечно… Це саме той чуттєвий вимір утопії, що його дозволяє побачити, відчути та пережити кінематограф тут і зараз. Фільм переносить утопічне з розряду інтелектуальних конструкцій у сферу чуттєвого досвіду, він створює простір репрезентації, де всі конфлікти уже вирішені: реальні економічні проблеми на екрані підмінюються достатком, людська втома перетворюється на енергійність, індивідуалізм обертається солідарністю, маніпулятивність стає щирістю, відчуженість — причетністю. 2

Зрештою, ідеться про кілька утопій: наукова утопія — приборкання атома; енергетична утопія — нескінченість ресурсів; екологічна утопія — нешкідливість виробництва; урбаністична утопія — місто майбутнього; ідеологічна утопія — повернення до справжнього комунізму. По цей бік екрана Україна мала стати плацдармом радянської атомної програми, основним економічним та енергетичним посередником між Союзом і Заходом. Станом на 1990 рік сім українських АЕС мали виробляти третину електроенергії республіки, а сім українських атомоградів (Прип’ять, Кузнєцовськ, Южноукраїнськ, Енергодар, Нетішин, Теплодар, Щолкіне) стати гармонійним простором природи, науки і краси.

Перший український атомоград Прип’ять зображається як ідилічне місце, де більш ніж тридцять національностей бачать із вікон краєвиди станції.

[ Профессия наша, конечно, не из легких, но с уверенностью могу сказать, что это одна из самых красивых профессий ]

Бригадири жалілися на некваліфікованих робітників, брак організації та стратегічного планування, нерегулярність постачання будівельних матеріалів — мовляв, «живемо одним днем». Великій кількості родин будівельників часом бракувало навіть тимчасового житла, а також дитсадків, гаражів, робочих місць для жінок.

Саме тому краса — діти, квіти, молодь, лелеки — стає чи не основним лейтмотивом фільмів. Зрештою найпрекраснішим явищем проголошується праця людини. На «ударних будівництвах» відсутні традиційні проблеми. Ідеальні люди будують ідеальне місто — найстійкіший топос утопічної думки. [ Один человек, проходя мимо группы строителей, спросил одного из них: «Что ты делаешь», В ответ тот буркнул: «Кирпичи таскаю…». А когда этот же вопрос задал третьему строителю, тот, выпрямившись, улыбаясь, сказал: «Я строю людям дом!» ]

Іще одним символом епохи стає Прометей, який дарує людям вогонь, тепло й світло. Будівельник, цей новітній Прометей, може «підкорити», «приборкати» та колонізувати хаотичну природу. Тому найпопулярніший план зображення атомограда — загальний — кінематографічний прийом, вкорінений у традиціях ренесансної перспективи, візуальний еквівалент радянського колонізаторського пафосу. Глядач уподібнюється до «всевидющого ока», тішачись ілюзією абсолютної присутності та контролю. Для будівельників комунізму навіть поділ між працею та відпочинком доволі умовний: робота — це вже відпочинок, а відпочинок — лише продовження роботи. Гармонійний простір атомограда стає абсолютною містобудівною фантазією. [ Здесь каждая улица и каждый дом красноречиво говорят: нас строили не на год, не по быстрому, не на время, а на перспективу. Здесь хочется жить ]

[ Как же все-таки ее приварить, каким способом? Тут нам и приходится проявлять и творческую жилку, и выдумку, бывает даже до ссоры доходит ]

[ У Валерiя Коношенка сьогоднi клопiтний день, але клопоти цi при мнi — в нього новосiлля. Разом iз донькою та дружиною Валентиною в’iжджа Валерiй у нову квартиру ]

___

[ Хто б не приIздив сюди, все тут вража : а найбIльше — молодI будIвничI, якi красиво, вправно роблять свою, без перебiльшення, величну справу ]

Утім, Чорнобильська станція стала першою школою будування АЕС, де робітники самі мали знаходити відповіді на проблеми здебільшого методом «спроб і помилок». Низький рівень організації дозвілля призводив, зокрема, до зловживання алкоголем серед молоді.

Документальні фільми про українські атомогради є візуальними лабораторіями з естетизації політичного та соціального життя. Якщо в ядрі політичного вбачати антагонізм — у нашому випадку антагонізм соціальний (наприклад, екологічна небезпека, відсутність інфраструктури, брак кваліфікованих кадрів), — то естетизувавши його, тобто описавши в категоріях прекрасного / потворного, гармонійного / дисгармонійного, ми нейтралізуємо його лише в уявному регістрі й винятково на екрані.

[ Приехал из Литвы… из Туркмении я… из Молдавии… из Беларусии… из Грузии… из Армении ]

Чорнобильська аварія — не в останню чергу подія медійна. Початок перебудови, демократизація поширення інформації та модернізація технологій сприяли «витокові» інформації про аварію за межі СРСР. Безпосереднє сусідство станції з Західною Європою перетворило локальну загрозу на транснаціональну. Улітку 1987 року Чорнобиль відвідало близько 60 іноземних журналістів. «Реактор вибухає серед радянської тиші», «Чому таємниця?», «Привид КДБ»: промовисті назви статей у закордонних ЗМІ здебільшого констатували «закритість» радянського суспільства попри проголошену гласність. Дедалі більше інформації опинялося під грифом «не для преси». Утім режисери зіткнулися не лише з цензурою, а й зі складним завданням: як говорити про травматичний досвід, як репрезентувати те, що навіть плівка відмовляється фіксувати? Загалом етапи чорнобильської фільмографії майже збігаються з трьома стадіями роботи з травмою: пізнати правду — пом’янути жертв — покарати винних. Ентузіазм доаварійних фільмів поступається іншим афектам. У перший рік після аварії, поки радянський раціоналістичний науковий пафос втрачає свою легітимність, «Київнаукфільм» знімає чотири «оптимістичні» стрічки. Покликані нормалізувати катастрофу, ввести її в діапазон допустимих похибок, вони створюють доволі анахронічне враження. Однак у цей самий час на «Укркінохроніці» знімуть «Чорнобиль. Хроніка важких тижнів» Володимира Шевченка, один із канонічних поставарійних фільмів. Саме хроніка стає «мейнстрімним» чорнобильським жанром, покликаним зафіксувати все те, що не вдається наративізувати, зобразити правду та уроки трагедії для прийдешніх поколінь. Перша група виїхала на зйомки 14 травня 1986 року, через 18 днів після аварії. Того самого дня Міхаїл Ґорбачов вперше доповів про вибух на станції. До серпня 1986 року група Шевченка відзняла близько 660 годин матеріалу. Готовий на 2 жовтня фільм приймали Держатомнагляд, Міненерго, ЦК, Політбюро та Держа4

Мілітаристська риторика стає еталоном інтерпретації чорнобильських подій у перші поаварійні роки, а досвід мобілізації та солідарності апропріюється радянським героїчним наративом. Героїзм ліквідаторів постає осучасненою версією звитяг радянських солдатів під час Другої світової війни. Преса активно користується цією матрицею, визнаючи «Хроніку…» найбільш трагічним повоєнним кінолітописом. Роботу знімальної групи порівнюють зі зйомками фронтової кінохроніки. Зрештою, фільм Шевченка здобуває Золоту медаль імені О. П. Довженка за найкращий військово-патріотичний фільм. [ Смертельний ворог — невидимий, чинив у тiлi людини свою лиху роботу — радiацiя. У неi нема анi запаху, анi кольору, лише голос…] Э

Радіація «говорила» у Шевченка голосом лічильника Ґейґера, який потому став основним саундтреком перших поставарійних фільмів. Лишаючись конвенційним героїчним фільмом, «Хроніка…» стала канонічним зразком «чорнобильського кіно», розібраним згодом на візуальні цитати та сюжети, закупленим 132 країнами світу, нагородженим призами дев’яти міжнародних кінофестивалів. У березні 1987 року помер режисер-мученик Шевченко. Його кінокамеру через неможливість дезактивувати рішенням спеціальної комісії було поховано. Приховування даних про причини та наслідки аварії, свідоме дезінформування населення стали осердям інформаційної політики радянської держави в поаварійний період. Тому журналістський етос і публіцистичний жанр стають пріоритетними інструментами пошуку правди. Пафос цього пошуку визначає місію української інтелігенції, а приховування інформації за своєю деструктивністю прирівнюється до самої аварії. [ И если авария и была преступлением, то не меньшим преступлением стали те грифы «секретно», которые черным следом накрыли… судьбы людей ]

Журналіст-пошукувач правди стає героєм сучасності по обидва боки екрану. Тексти Світлани Алєксієвич, Алли Ярошинської, Юрія Щербака, Владіміра Ґубарєва визначали перші способи говорити про Чорнобиль. У «Мі-кро-фоні» (1988) Георгій Шкляревський теж працює в рамках класичного сюжету про пошуки правди в епоху «перебудови». Власне, присутність мікрофона чи не в кожному кадрі фільму — це кмітливе загравання як з технічним інструментарієм «гласності», так і з важливою проблемою малих доз радіаційного опромінення (мікро(радіаційний)фон). Монтуючи під акустичний супровід 5

[ Вистачатиме таких, хто твердить, що нема героiв Чорнобиля, iснують лише жертви. Та й взагалi слово «герой» щеза з лексикону як «застiйне», «облудне» ] Э

[ Аварiя на Чорнобилi висвiтила чудовi якостi радянських людей: вiдповiдальнiсть, поряднiсть, мужнiсть, самовiдданiсть…]

лічильника Ґейґера дві «правди» — офіційну та реальну, — Шкляревський знімає протестне документальне кіно, відзначене кількома міжнародними нагородами. Влада ж звинувачує фільм у тенденційності та однобокому підборі сумнівних фактів, які можуть завдати шкоди Радянській державі. «Мі-кро-фон» закінчується екологічною демонстрацією. З неї ж починається шлях до незалежності. Після відставки Володимира Щербицького в 1989 році масштабні енвайронменталістські протести стали широкою базою національної мобілізації. Античорнобильський рух перетворив українських націоналістів із маргінальної політичної сили на потужний і справді народний рух. Саме тоді історія російсько-українських відносин починає переписуватися: замість братерства народів їх усе частіше описують у колоніальних категоріях. Антимосковські протести дедалі активніше наголошують на експлуататорському характері радянської атомної програми. Якщо до 1991 року превалює універсалістський характер репрезентації аварії, а Чорнобиль служить екологічним, політичним та соціальним «уроком», то з часом українська нація стає ексклюзивною жертвою, взявши на себе роль травматичного ядра Європи. Водночас змінюється і жертовна семантика: соціальний ідеал героїчної самопожертви (sacrifice) трансформується в безневинне жертовне (victim) страждання. Із події, що сталася в Україні, Чорнобиль стає катастрофою, яка відбулася з Україною за радянського правління. Э

том України. Від останньої організації надійшло 152 зауваження до фільму. Після чотириразового монтажу від фільму залишилося менше години. Щоб побачити цей матеріал, глядачам довелося чекати майже рік. Після прес-показу «Хроніки…» Джемма Фірсова, редакторка воєнно-патріотичних художніх фільмів при Держкіно СРСР, поцікавилася, чи був би настільки ефективнім «Розгром німецьких військ під Москвою», якби його показали через шість місяців після подій.

Найбільш послідовною ця дискурсивна трансформація помітна у восьми чорнобильських фільмах Роллана Сергієнка. За словами режисера, «Поріг» є ліричним відступом кінотетралогії («Дзвін Чорнобиля», «Подзвін по тобі», «Не питай, по кому подзвін», «Наближення до Апокаліпсису. Чорнобиль — поряд»), знятої в кооперації зі сценаристом Владіміром Сінєльніковим. «Поріг», як і «Мікро-фон», назва полісемантична. З одного боку, йдеться про поріг (межу) безпечних доз опромінення, а з іншого — про межу, що «відокремлює життя від смерті, пам’ять від забуття». Цю лімінальність, розмірковуючи у 1988 році про причини та наслідки аварії, намагаються осмислити колишні жителі Прип’яті, об’єднані довкола літературно-творчого клубу «Прометей» та аматорської студії «Прометей-фільм». «Поріг» — цей ліричний фільм-концерт бардівської пісні — поєднує перші поетичні спроби репрезентувати аварію та унікальні аматорські зйомки Прип’яті 26-27 квітня 1986 року. Наголошуючи на амбівалентності поаварійних подій, фільм звучить доволі опозиційно. [ Не блок горел, горел порог, итог премноголетней фальши… горел не блок, пожар — итог распада премноголетнего вранья… не дай нам Бог таких уроков, не дай нам Бог таких эпох ]

Після прем’єри стрічку заарештували представники міжвідомчої комісії. І лише в середині 1989 року «Поріг» отримав право на тиражування та прокат. Енциклопедією змін, що відбулися у меморіальній культурі після 1991 року, 6

є «Чорнобиль. Тризна» — п’ятий фільм чорнобильського циклу Сергієнка. Слід зауважити, що кінематограф не винаходив, а радше експлуатував популярні політичні та медійні стратегії репрезентації. Іван Драч, Володимир Яворівський, Ліна Костенко кодифікують чорнобильську травму в геть інший спосіб, обертаючи пафос Чорнобиля як соціально-екологічної катастрофи на епізод вічної боротьби добра та зла. Чорнобиль починають інтерпретувати через «Апокаліпсис» Іоанна Богослова, упізнаючи в аварії «звізду полин» та руку Антихриста. [ Та Марiя не та. Та зродила Христа, ця — антихриста! ]

«Чорнобильська Мадонна» Драча доволі радикально змінює посткатастрофічну іконографію, поповнюючи коммемораційний дискурс такими риторичними фігурами, як «Чорнобиль душі». Витоки такої ситуації слід шукати у загальноєвропейському розквіті меморіальної культури. Разом із Чорнобилем і розвалом соцтабору кризи зазнає віра у прогрес, еволюцію та прийдешнє. Не утопічні візії майбутнього, а забуте травматичне минуле починає визначати порядок денний. Пригадування історії жертв стає домінантною формою роботи з темпоральністю, нав’язливим громадянським обов’язком. Ідеологією, що дозволяє поєднати віктимізацію (жертва Христа) й обсесивне захоплення архаїкою (втрачений Рай), є християнство. Відтак кіно, слідом за літературними класиками, починає тлумачити Чорнобиль у біблійному контексті. Утім, ідеться не так про соціальний універсалізм скорботи, як про трансісторичну та антисоціальну логіку, так підсумовану самим режисером: «…Для мене Чорнобиль — це знак. Знак Бога. Свідчення дуже близького Страшного суду». З 1991 року Ліна Костенко як член експедиції зі збереження пам’яток чорнобильської культури бере участь у дослідженні катастрофи та її наслідків. Невдовзі вона напише канонічний для нової меморіальної культури кіносценарій «Чорнобиль. Тризна» — історію про часи Київської Русі, Другої світової війни, «всесвітній невидимий потоп», «поліську атомну Атлантиду» та «аборигенів атомних резервацій». Відтепер церква стає неодмінною локацією чорнобильских фільмів, а радіація «звучить» літургійним співом херувимського хору. Унаслідок такої ідеологічної редукції маємо сакралізованих жертв, уписаних в партикулярну національну травму, витлумачену в трансцендентних категоріях християнської істини. Чорнобильський дискурс набуває яскравого метафізичного забарвлення, нейтралізуючи конкретні соціальні запити, наприклад, від ліквідаторів. Процедура ця дискредитує конкурентні наративи, які намагаються описати ситуацію в інших категоріях, живить національну селективну амнезію, що виключає «некомфортні» історичні сюжети, послаблює консолідацію мультиетнічного українського населення, у кращих радянських традиціях перетворює Україну із суб’єкта історії та культури на об’єкт і зрештою унеможливлює роботу з травмою та її успішне подолання взагалі.

Станіслав Мензелевський

Том 1. Атомоград ЧОРНОБИЛЬСЬКА АТОМНА ЧЕРНОБЫЛЬСКАЯ АТОМНАЯ 1974, УРСР, Українська ордену «Знак Пошани» студія хронікально-документальних фільмів, 11 хв. Режисер: Леонід Автономов Сценарист: Ігор Малишевський Операторка: Белла Куптієвська Звукооператори: Ю. Можелевський, Геннадій Чупаков Документальна стрічка про будівництво першої в Україні атомної станції – Чорнобильської. Інша назва фільму – «Від першого кілочка» – відсилає до перших кроків масштабного будівництва та раннього етапу масового розуміння природи атомної енергетики. На питання, що таке «атом», у фільмі намагаються відповісти школярі, чиновники та жителі сусідніх із Чорнобилем сіл. Їхні непевні наївні відповіді ілюструють розмите, але неодмінно довірливе сприйняття атомних явищ. У радянському кіно 1970-х домінує жанр «виробничої драми», який заводську чи кабінетну рутину намагається подавати в романтичних барвах. Стрічка «Чорнобильська атомна» використовує ці нові естетичні віяння в документалістиці. Амбітні плани будівництва ЧАЕС подано у вигляді кількох особистих історій, наприклад, у вигляді мрії інженерів атомної станції про річковий вокзал атомограда та «Ракети», які ходитимуть із Прип’яті до Києва.

РАНОК АТОМОГРАДА УТРО АТОМОГРАДА 1974, УРСР, «Укртелефільм», 30 хв. Режисер: Володимир Георгієнко Сценарист: В. Жуков Оператори: Валентин Борачек, Кирило Роміцин Звукооператор: Анатолій Шамал

Поруч із Чорнобильською станцією зростає нове місто – Прип’ять. Фільм «Ранок атомограда» під симфонічну музику зображує будні спорудження як грандіозний і злагоджений процес народження нового світу. У фільмі вперше на екрані з’являється будівельник-висотник Діма Бобрицький – типовий герой-сучасник, «творча людина», яка сприймає свою професію як одну з найбільш красивих. Поруч із ним працюють зварювальники високого розряду подружжя Королів. Весело позуючи перед камерою, Королі зізнаються, що отримують від своєї професії «прямо сказати, задоволення». Попри відсутність у завчених промовах бодай нотки живої інтонації чи крихти соціальної критики, фільм виглядає цікаво. І не лише демонстрацією соцреалістичного канону в документальному кіно 1970-х чи хронікальними кадрами ще не побудованої атомної станції. А також – і використанням мелодії «Жайворонок» Аріеля Раміреса, яка того ж року стала музичною заставкою популярної зоологічної телепрограми «У світі тварин».

ЗАПАЛИ СВОЄ СОНЦЕ ЗАЖГИ СВОЕ СОЛНЦЕ 1976, УРСР, «Укртелефільм», 20 хв. Автори: Володимир Георгієнко, Валентин Борачек, В. Бойко, М. Куніцина Комсомольці-експлуатаційники будують атомну електростанцію. Деякі з них навіть змінюють престижнішу інженерну професію на робітничу та щиро дивуються самій можливості управляти атомом. Колектив «Укртелефільму» на чолі з режисером Володимиром Георгієнком у 1970-х створив цілу серію фільмів про будівництво Чорнобильської АЕС. Слідом за «Ранком атомограда» (1974) знято «Запали своє сонце» (1976) та «Ланцюгову реакцію» (1978). У центрі цих «ідеологічно правиль8

них» репортажних стрічок завжди людська праця, пафос якої Георгієнко вмів показувати з особливим хистом. У «Запали своє сонце» цей романтичний погляд на працю подано на прикладі комсомольців, які з різних радянських республік прибули будувати ЧАЕС. Щоб додати їхній роботі величі, фільм згадує радянського літературного кумира Павку Корчагіна, який «недалеко від цих місць будував вузькоколійку».

ЛАНЦЮГОВА РЕАКЦІЯ ЦЕПНАЯ РЕАКЦИЯ 1978, УРСР, «Укртелефільм», 20 хв. Автори: Володимир Георгієнко, В. Бойко, В. Лукаш, В. Шабалін, Зоя Сторожук, Н. Капшук Фільм присвячений життю «юного атомограда» Прип’яті одразу після старту експлуатації першого енергоблока ЧАЕС у грудні 1977 року. Стрічка є тріумфальним підсумком пройденого шляху від початку будівництва станції до її пуску. Будівельники та свідки зведення станції сентиментально згадують роки будівництва, яке стало для них «школою загартування молоді». Лікарі розповідають про відмінну екологічну ситуацію біля АЕС. Молодь катається на лижах у засніжених сусідніх лісах. Уся велика «родина атомоградців» бере участь у новорічному святкуванні. Особливої урочистості фільмові додають насичені кольори, завдяки яким життя атомограда навіть взимку виглядає яскраво, не кажучи вже про невидимі процеси роботи атома, проілюстровані сяючими діаграмами, датчиками та моніторами станції.

ПРИЧЕТНІСТЬ ПРИЧАСТНОСТЬ 1982, УРСР, «Укртелефільм», 28 хв. Режисер: Борис Квашньов Сценаристка: Зоя Сторожук Оператор: Ігор Яковлєв

Перше вересня, сонячний день, Прип’ять. Діти йдуть до школи, а будівельники, інженери та керівники АЕС розповідають про долю міста та нещодавно збудованої станції. Начальник будівництва ЧАЕС Кізіма каже про проектування генплану міста. Голова міськвиконкому Волошко – про створення куточків для відпочинку трудящих. Головний архітектор міста Олешко – про побудову басейну. Головний лікар Леоненко іронічно окреслює проблему високої народжуваності в атомограді. За пару років до початку «перебудови» та аварії на станції снодійний оптимізм керівників різних рангів закріплює некритичне сприйняття функціонування станції, а разом із нею – і всієї радянської системи. Попри це, урбаністична документальна стрічка «Причетність» – найбільш живий та вичерпний фільм про сприйняття будівничими та жителями Прип’яті Чорнобильської АЕС до страшної катастрофи.

Том 2. Хронiка катастрофи ЧОРНОБИЛЬ. ХРОНІКА ВАЖКИХ ТИЖНІВ ЧЕРНОБЫЛЬ. ХРОНИКА ТРУДНЫХ НЕДЕЛЬ 1986, УРСР, Українська ордену «Знак Пошани» студія хронікально-документальних фільмів, 56 хв. Режисер і сценарист: Володимир Шевченко Оператори: Віктор Кріпченко, Володимир Тараненко, Володимир Шевченко, Володимир Кукоренчук, Ігор Писанко, Анатолій Химич Звукооператор: Лев Рязанцев Один із перших фільмів, знятих після аварії на ЧАЕС. Його зйомки розпочали 14 травня 1986 року, саме в той день, коли на центральних телеканалах СРСР пролунала промова президента Міхаїла Ґорбачова, яка також увійшла до фільму. Цей виступ був першим офіційним висловлюванням генсека через понад два тижні з дня аварії. 9

У фільмі підкреслюється невидимість радіації, натомість звучить її «голос». Знімальна техніка постійно виходить із ладу, створюючи характерні плями на плівці. У стрічці зафіксовано, як приймалися ключові рішення з ліквідації наслідків аварії – про будівництво саркофага для «вічного захоронення», закачування рідкого азоту в палаючий реактор, евакуацію населення із забруднених територій тощо. Зйомки велися як у кабінетах чиновників, залах засідань, так і в найбільш «гарячих» точках. Оператори та режисер стрічки, попри застереження науковців-атомників, фільмували події з даху сусіднього до епіцентру аварії третього енергоблока реактора. Після завершення зйомок у червні того ж року у всіх учасників знімальної групи діагностували дозу опромінення в рази більшу за допустиму, частину з них одразу ж госпіталізували. Режисер стрічки Володимир Шевченко внаслідок надмірного опромінення помер у березні наступного року. Попри лозунги «перебудови» про «гласність», стрічку не випускали на екрани аж до лютого 1987 року. Фільм, знятий по свіжих слідах аварії, став початком проживання травматичного досвіду цієї катастрофи і разом із тим сформував основні підходи до репрезентації трагедії.

ЧОРНОБИЛЬ. ХЛІБ НА РОЗЛОМІ ЧЕРНОБЫЛЬ. ХЛЕБ НА РАЗЛОМЕ 1986, УРСР, Українська ордену «Знак Пошани» студія хронікально-документальних фільмів, 11 хв. Режисер: Олександр Косінов Сценаристка: Лідія Віріна Оператор: Ігор Писанко Звукооператори: Лев Рязанцев, Ігор Капланов Фільм присвячений участі військових у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Він демонструє не тільки героїзм бійців на «передовій», безпосередньо в зоні аварії, але й зусилля солдатів, які працювали «в тилу»

– зокрема випікали та підвозили хліб для ліквідаторів. Численні паралелі з Другою світовою війною (дорога в Чорнобиль – фронтова дорога, ліквідатори – герої війни) підкреслюються піснею Владіміра Висоцкого, що стала лейтмотивом стрічки. Хліб у фільмі – не тільки випічка, але й мотив перестиглого колосся, бо господар пішов на фронт – ліквідацію. Усміхнені військові-пекарі, які приїхали з різних республік СРСР, втілюють ідею спільної справи, спокій та впевненість. На тлі панічних настроїв у суспільстві вони показані надійною ланкою у великому ланцюзі загальної мобілізації, викликаної аварією. Режисер стрічки Олександр Косінов на час зйомок уже був заслуженим діячем мистецтв УРСР, його фільми відзначалися на фестивалях у Єревані, Тампере, Лейпцизі, Хошиміні.

Том 3. У пошуках правди ЗОНА 1988, УРСР, Українська ордену «Знак Пошани» студія хронікально-документальних фільмів, 20 хв. Режисер: Мурат Мамедов Звукооператор: Лев Рязанцев Через два роки після аварії на ЧАЕС люди відвідують свої села в зоні забруднення. Проте на вшанування могил рідних вони мають лише кілька годин. На місці приїжджі зустрічають «самоселів» – переважно літніх людей, які нелегально повернулися жити в «зону» і навіть почуваються не гірше, ніж їхні гості. Самосели влаштовують імпровізовані вечорниці й вірять, що люди повернуться жити назад, а закинуті землі будуть знову зорані. Фільм безконфліктно поєднує канонічний радянський мітинг з нагоди 9 травня, «гробки» і критику влади доби «гласності». Мурат Мамедов після своєї гучної стрічки 1987 року «У неділю рано», яка отримала відзнаки на багатьох фестивалях, знову надає слово літнім жінкам, чиї про10

мовисті монологи й кінопортрети монтуються без жодного режисерського коментаря.

МІ-КРО-ФОН! MИ-КРО-ФОН! 1988, УРСР, Українська ордену «Знак Пошани» студія хронікально-документальних фільмів, 20 хв. Режисер: Георгій Шкляревський Сценаристи: Володимир Колинько, Георгій Шкляревський Операторка: Ніна Степаненко Звукооператор: Лев Рязанцев

Випущений через два роки після Чорнобильської аварії, фільм «Мі-крофон!» присвячено пошуку правди в епоху «перебудови». Радянська політика була спрямована на приховування інформації про катастрофу. Саме тому пафос пошуку правди стає визначальним для чорнобильського дискурсу. Власне, мікрофон і є метафорою «перебудови», демократизації медійної сфери та орієнтації на «гласність», коли начебто кожен радянський громадянин набув права голосу. З іншого боку, фільм уникає епічності, властивої багатьом чорнобильським стрічкам, і працює, скоріше, на мікрорівні. Цей зсув до мікроісторії передано вже в самій назві: «мікро(радіаційний)фон» – невеличкі дози радіаційного опромінення. Саме ця уважність до деталей дозволяє Шкляревському створити драматичний і щирий фільм, відзначений кількома міжнародними нагородами (Приз ФІПРЕССІ на фестивалі в Оберхаузені, 1989; Головний приз у Фрайбурзі, 1990).

ПРАВО НА ПРАВДУ 1989, УРСР, Українська ордену «Знак Пошани» студія хронікально-документальних фільмів, об’єднання «Часопис», 10 хв. Режисер і сценарист: Георгій Шкляревський Оператори: Ізраїль Гольдштейн, В. Зікєєв,

Віктор Кріпченко, Ігор Писанко, Олександр Радинський, Ніна Степаненко, Володимир Таранченко, Микола Терещенко Звукооператор: Лев Рязанцев Київ, 1989 рік. З нагоди річниці Чорнобильської трагедії на стадіоні «Динамо» відбувається мітинг. На трибунах немає вільних місць, на табло напис: «Чорнобиль, Прип’ять, пересторога». Люди виходять на вулиці в пошуках правди, бо в суспільстві досі немає усвідомлення реальних загроз від радіації, а також відчуття того, що хтось із чиновників поніс відповідальність за катастрофу або бодай за проведення першотравневої демонстрації у перші дні ліквідації наслідків аварії. Як і в інших своїх репортажних фільмах цього часу, представник критичної школи української документалістики 1980-х Георгій Шкляревський будує фільм на прямій мові героїв – ліквідаторів, колишніх мешканців «зони» та небайдужих киян. Поруч із ними одним із героїв фільму знову стає мікрофон – пізньорадянський символ пробудженої демократії.

НЕВИДАНИЙ АЛЬБОМ НЕИЗДАННЫЙ АЛЬБОМ 1991, УРСР, Українська ордену «Знак Пошани» студія хронікально-документальних фільмів, об’єднання «Криниця», 20 хв. Автори фільму: Віктор Кріпченко, Володимир Тараненко Над фільмом працювали: Андрій Онопрієнко, Едуард Тімлін, Тарас Унгурян, Леонід Мороз, Олександр Сметана, Микола Шавель, Євген Сакун, Мирон Равикович Фільм про фотографа-ентузіаста Ігоря Костіна починається в його власній квартирі, де він, у метелику й картатому піджаку, дає інтерв’ю своїм друзям-документалістам. Як і вони, Костін практично відразу після аварії почав знімати в Чорнобильській 11

зоні. Уже за дві години після аварії він фотографував реактор із гелікоптера, йому першому вдалося зняти епіцентр вибуху та славнозвісну плиту «Єлєну». Він був одним із так званих біороботів, які очищали дах третього енергоблока від радіоактивних уламків. Його чорнобильські фотографії стали першим свідченням наслідків аварії, облетіли найвідоміші видання світу та отримали відзнаки World Press Photo. Але альбом, із яким Костін знайомить глядачів у фільмі, вийде друком набагато пізніше, лише 2002 року, під назвою «Чорнобиль: сповідь репортера». Вдивляючись у життя та фотографії Ігоря Костіна, фільм унаочнює масштаб аварії, але водночас персоналізує трагедію. «Зона» у фільмі – це щось моторошне та небезпечне, і разом із тим близьке та захоплююче.

ПОКИ ЩЕ ЖИВЕМО ПОКА ЕЩЕ ЖИВЕМ 1992, Україна, «Давіні фільм», 30 хв. Режисер: Георгій Шкляревський Автори: Володимир Колинько, Володимир Кузнєцов, Георгій Шкляревський Оператор: Едуард Тімлін Звукооператор: Георгій Стремовський Композиторка: Юлія Лазаревська Через п’ять років після аварії знімальна група «Укркінохроніки» відвідує наукові та медичні установи в тридцятикілометровій зоні ЧАЕС. Автори фільму спілкуються з дослідниками, які вивчають наслідки впливу радіації на живі організми. Глядачам демонструють фотографії з «автографами радіоактивного пилу», рослини з аномаліями розвитку, тіла тварин і людей із вродженими патологіями, які могли б стати моторошними експонатами кунсткамер. Інтерв’ю науковців монтують із постапокаліптичними зйомками мертвих міст, темних вікон залишених будівель, сотнями одиниць військової техніки, знятих із гелікоптера. Єдине міс-

це, де триває звичний ритм життя, – церква. Дзвони й спів, як і тріскіт дозиметра, підкреслюють звернення до невидимих оку факторів. Фільм знімають у переламний 1991 рік, коли в країні панує загальне патріотичне піднесення й настрої прощання з СРСР. Але виявляється, з деякими проявами минулого розпрощатися зовсім непросто.

СМЕРТЕЛЬНА ХМАРА ЧОРНОБИЛЯ 1992, Україна, РВТО «Український відеоцентр», ТВО «Укртелефільм», 10 хв. Режисер: А. Лоскутов Сценаристи: Анатолій Карась, А. Лоскутов Оператори: В. Васильєв, М. Терещенко Фільм розповідає про вплив малих доз радіації на фоні відвідин покинутої Прип’яті учасниками молодіжного руху Next Stop. Десятки послідовників руху хіпі зі Швеції, Франції, Японії та інших країн одразу після бойкотування атомного полігону в Неваді приїхали до Чорнобильської станції. Іноземну молодь зустрічають місцеві бабусі-«самоселки», які за старою звичкою торгують при дорозі грибами. Розфарбувавши тіла, екскурсанти направляються до четвертого реактора розігрувати антиатомний перформанс. Фільм починається зі створення надгробних плит, закінчується – кладовищем. Однак дикторська інтонація, що звучить під космічні рифи Pink Floyd, має не трагічний, а скоріше, педагогічний відтінок. Особливістю «Смертельної хмари Чорнобиля» серед інших чорнобильських фільмів є те, що стрічка розглядає не політичні чи есхатологічні аспекти катастрофи, а звертається до глобальних екологічних наслідків.

ПОРІГ ПОРОГ 1988, СРСР, Кіностудія ім. Олександра Довженка, Творче об’єднання №3, за участі ЦСДФ, 97 хв. Режисер: Роллан Сергієнко Сценаристи: Любов Сирота, Володимир Шовкошитний, Василь Розумний, Михайло Назаренко, Олександр Демідов, Віктор Грабовський Оператори: Олександр Коваль, Віра Бердашкевич Композитор: Мікаел Тарівєрдієв Звукооператор: Сергій Вачі За два роки після аварії на ЧАЕС колишні мешканці Прип’яті, учасники літературного об’єднання «Прометей», ліквідатори та лікарі збираються та обговорюють наслідки трагедії. Поруч з історіями особистих втрат у фільмі звучить іще обережна, але вже безоглядна критика влади. Формою для неї можуть бути і виступи з трибун на меморіальних зібраннях, і пісенний постчорнобильський фольклор, і простий перелік діагнозів ліквідаторів аварії. «Така аварія могла відбутись лише в СРСР», – резюмує своє враження один із героїв фільму, колишній інженер ЧАЕС бард Володимир Шовкошитний. Фільм цікавий не лише схвильованими історіями травмованих ліквідаторів чи обурених евакуйованих прип’ятчан, але й великою кількістю документальних кадрів закинутої та швидко здичавілої Прип’яті. До Чорнобильської катастрофи Роллан Сергієнко встиг зняти півтора десятки найрізноманітніших фільмів – від стрічки «українського поетичного кіно» «Відкрий себе» (1972) до канонічного наукпопу про Олеся Гончара або феномен ритму. Однак, після 1986 впродовж двох десятиліть Сергієнко займається винятково темою Чорнобиля. «Поріг» – друга та найбільш виразна частина сергієнківської чорнобильської

серії, яка була задумана як трилогія, але поступово розрослася до восьми фільмів за участі кінематографістів з України, Росії та Японії. Відчайдушний кінодокумент про перші роки формування постапокаліптичної постчорнобильскої ментальності.

ЧОРНОБИЛЬ. ТРИЗНА 1993, Україна, «Укртелефільм», 66 хв. Режисер: Роллан Сергієнко Автори: Ліна Костенко, Олександр Радинський, Олександр Ренков, Тетяна Селіванова, Леонід Мужук, Фелікс Михалкін Фільм створювався до 800-ліття «мертвого ювілянта» – міста Чорнобиля, але став поетичною епітафією трагедії на ЧАЕС. Чорнобилянам, евакуйованим із «зони», дозволяють приїздити сюди лише раз на рік – на «гробки». Разом із ними приїздить Ліна Костенко. Поетеса, яка з початку 1980-х досліджувала етнографію Полісся, а після катастрофи почала писати про Чорнобиль, створила коментар до стрічки й сама його озвучила. Тому до її творчого доробку фільм можна віднести не менше, ніж до режисерського Роллана Сергієнка – аж надто важливими провідниками в «Тризні» є костенківські голос та лірика. Костенко розглядає Чорнобиль не крізь традиційну призму провалу радянського проекту, а в ширшому історичному масштабі. Згадує, що Чорнобиль старший за Стокгольм, і що в річці Прип’яті ще гайдамаки топили гармати. Як і в інших фільмах чорнобильської серії Сергієнка, трагедія в «Тризні» частково подається на релігійному тлі: молебень, іконопис та огляд руїн чорнобильських церков. Часом надто надривна та есхатологічна чорнобильська серія Сергієнка в 1990-х задала домінуючу інтонацію в розмові про Чорнобильську катастрофу в українському кіно, а згодом стала головним кінематографічним документом про переживання Чорнобиля як національної травми.

ВИБРАНА ФiЛЬМОГРАФiЯ УКРАiНСЬКi ДОКУМЕНТАЛЬНi Україна, кроки п’ятирічки. Рік 1972 1973 / реж. Олег Бійма / «Укртелефільм»

Чорнобильська атомна

______________________________________________________________________

Том 4. Нацiональна травма

1973 / реж. Леонід Автономов / «Укркінохроніка»

Ранок Атомограда 1974 / реж. Володимир Георгієнко / «Укртелефільм»

Україна – кроки п’ятирічки. Рік 1974 – визначальний 1974 / реж. Юрій Некрасов / «Укртелефільм»

Запали своє сонце 1976 / реж. Володимир Георгієнко / «Укртелефільм»

Ланцюгова реакція 1978 / реж. Володимир Георгієнко / «Укртелефільм»

Причетність 1982 / реж. Борис Квашньов / «Укртелефільм»

Чорнобильська атомна 1982 / реж. Микола Єрмолов / «Київнаукфільм»

Атомна енергетика СРСР 1983 / реж. Едуард Головня / «Київнаукфільм»

Поруч з мирним атомом 1984 / реж. Лель Гілевич / Київнаукфільм»

Біль і мужність Чорнобиля

1986 / реж. Ізраїль Гольдштейн / «Укркінохроніка»

Чорнобиль. Два кольори часу 1986–1988 / реж. Ігор Кобрин / «Укртелефільм»

Радіаційний щит Києва 1986 / реж. Юрій Тищенко / «Київнаукфільм»

Чорнобиль. Хліб на розломі 1986 / реж. Олександр Косінов / «Укркінохроніка»

Чорнобиль. Хроніка важких тижнів 1986 / реж. Володимир Шевченко / «Укркінохроніка»

Яблука Чорнобиля 1986 / реж. Іван Бояркін

Інженер атомної електростанції

1987 / реж. Михайло Ткачук / «Київнаукфільм»

Не сотвори жменю попелу 1987 / реж. Лев Удовенко / «Київнаукфільм»

Пункт спеціального опрацювання 1987 / реж. В. Кравчук / «Київнаукфільм»

Радіація. Лінія захисту 1987 / реж. Ігор Пономарьов / «Київнаукфільм»

Володимир Шевченко. Від Кулунди до Чорнобиля 1988 / реж. Юрій Терещенко / «Укркінохроніка»

Зона 1988 / реж. Мурат Мамедов / «Укркінохроніка»

Поріг 1988 / реж. Роллан Сергієнко / Кіностудія ім. О. П. Довженка, ЦСДФ

Мі-кро-фон! 1989 / реж. Георгій Шкляревський / «Укркінохроніка»

Ой, на горі калина 1989 / реж. Володимир Артеменко / «Укркінохроніка»

Право на правду 1989 / реж. Георгій Шкляревський / «Укркінохроніка»

Тінь саркофага 1989 / реж. Георгій Шкляревський / «Укркінохроніка»

Зона тривоги нашої 1990 / реж. Георгій Шкляревський / «Укркінохроніка»

Невиданий альбом 1991 / реж. Віктор Кріпченко, Володимир Тараненко / «Укркінохроніка», «Криниця»

Пам’ять мужності та братства 1991 / реж. Валентина Шестопалова / «Укркінохроніка»

Секрети чорнобильської катастрофи 1991 / реж. Роман Дьомін / «Київнаукфільм»

Тризна 1991 / реж. Валентина Шестопалова / «Укркінохроніка»

Чорнобиль. Азбука виживання 1991 / реж. Віктор Гненний / «Київнаукфільм»

Щасливчик, обраний богом 1991 / реж. Володимир Бризгунов / «Київнаукфільм»

Гіркі барви зони 1992 / реж. Андріян Копалб, Віталій Філіпов / «Нотабене»

Гірка правда Чорнобиля 1992 / реж. Валентина Шестопалова / «Укркінохроніка»

Сім сльозин 1992 / реж. Юрій Терещенко / «Укркінохроніка»

Смертельна хмара Чорнобиля 1992 / реж. А. Лоскутов / «Укрвідео», «Укртелефільм»

Ступінь ризику 1992 / реж. Валентина Шестопалова / «Укркінохроніка»

Чорнобиль: факти і документи 1992 / реж. В. Ткаченко

Чорнобиль. Тризна 1993 / реж. Роллан Сергієнко / «Укртелефільм»

Зона – десять років відчуження 1996 / реж. Георгій Шкляревський

Не хочу згадувати 1996 / реж. Ігор Кобрин / «Укртелефільм», «Телекон»

Чорнобиль – роки і долі 1996 / реж. Георгій Шкляревський / «Контакт»

Чорнобиль. Післямова 1996 / реж. Роллан Сергієнко / «Укртелефільм»

Закриття Чорнобильської АЕС 2000 / реж. Сюзанна Шаповалова / «Укркінохроніка»

Чорнобиль. Заповіт 2001 / реж. Роллан Сергієнко / Кіностудія ім. О. П. Довженка, РЦСДФ

Пробач мені, Поліське 2004 / реж. Георгій Давиденко / «Укркінохроніка»

Чорнобиль. Епоха відродження 2004 / реж. Лідія Казберова / «Арт-Кураж»

Вартові Чорнобиля – цілком таємно

2006 / реж. Володимир Коркодим / Всесвітня служба УТР

Звичайний Чорнобиль

2006 / реж. Юрій Бордаков, Микола Гончаренко, Артур Гураль, Хем Салганик / «Телекон»

З думкою про Чорнобиль

2007 / реж. Сергій Здуров / Всесвітня служба УТР

Жінки Чорнобиля 2011 / реж. Микола Бурнос / «Чорнобильінтерінформ», «Рада»

Чорнобиль. 3828 2011 / реж. Сергій Заболотний / «Телекон»

Чорнобиль: людський фактор

Випромінювання

2011 / реж. Сергій Ачинян, Олена Артеменко / НТКУ

1996 / реж. П. Шевчук / Науково-популярних і просвітніх програм / Білорусь

Чорно-біла межа 2012 / «Музей Чорнобиля»

Чорнобиль. Політверсія 2014 / реж. Сергій Ачинян, Олена Артеменко / НТКУ

Російський дятел 2015 / реж. Чед Грасія / GraciaFilms / Roast Beef Productions / Rattapallax

Розщеплені на атоми

Чорнобиль. Попіл 1996 / реж. Сєрґєй Лук’янчіков / «Білорусьфільм» / Білорусь

Прип`ять 1998 / реж. Ніколаус Ґейргалтер / Nikolaus Geyrhalter Filmproduktion, First Choice Film / Австрія

Серце Чорнобиля

2016 / реж. Світлана Усенко, Сергій Сотниченко / 1+1

2003 / реж. Маріанна ДіЛео / Downtown TV Productions / США

ЗАКОРДОННI ДОКУМЕНТАЛЬНI

2006 / реж. Алєксєй Поборцев / НТВ / Росія

Наш атомний вік 1976 / реж. Дмітрій Боголєпов, І. Матєйчук / ЦСДФ / СРСР

Подзвін Чорнобиля 1986 / реж. Роллан Сергієнко, Владімір Сінєльніков / ЦСДФ / СРСР

Атомні люди Битва за Чорнобиль 2006 / реж. Томас Джонсон / Play Film / Discovery Channel / США

Чорнобиль в нас 2006 / реж. Дейсі Ґомес / Television Cubana / Куба

Загроза

Чорнобиль: життя у мертвій зоні

1987 / реж. Стефан Ярл / Filmproduktion AB, Filmfotograferna AB / Швеція

2007 / реж. Пітер Хейден / Animal Planet / Великобританія

Чорнобиль: попередження 1987 / реж. Владімір Осьмінін, Єлєна Поздняк / «Екран», «Держтелерадіо» / СРСР

Мужність і героїзм пожежних Чорнобиля 1988 / реж. В. Попов / «Леннаукфільм» / СРСР

Не питай, по кому подзвін 1989 / реж. Роллан Сергієнко, Владімір Сінєльніков / «Нерв», «Маунт Лайт Корпорейшн» / СРСР , Японія

Подзвін по тобі 1989 / реж. Роллан Сергієнко, Владімір Сінєльніков / «Нерв», «Маунт Лайт Корпорейшн» / СРСР, Японія

Наближення до апокаліпсису: Чорнобиль поряд 1990 / реж. Роллан Сергієнко, Владімір Сінєльніков / «Нерв», «Маунт Лайт Корпорейшн» / СРСР, Японія

Всередині чорнобильського саркофага 1991 / реж. Адам Кьортіс / BBC / Великобританія

Білий кінь 2008 / реж. Крістоф Біссон, Маріанна ДіЛео / Downtown TV Productions / США

Від Чорнобиля до Фукусіми 2011 / реж. Аубе Ґіру / Greenpeace Canada / Канада

Від Чорнобиля до Фукусіми 2012 / реж. Андрєй Солонєвіч / Discovery Channel / США

Бабусі Чорнобиля 2015 / реж. Енн Боґарт, Голлі Морріс / Chicken And Egg Pictures, Fork Films, Hedgebrook, PowderKeg Studios / США

Атомні люди 2 2016 / реж. Алєксєй Поборцев / НТВ / Росія

Узбіччя радіації 2016 / реж. Моріц Шульц / earlybirdpictures / Німеччина

______________________________________________________________________

1992 / реж. Георгій Шкляревський / «Давіні фільм»

______________________________________________________________________

Поки ще живемо

ХУДОЖНI Розпад 1990 / реж. Михайло Бєліков / Кіностудія ім. О. П. Довженка / УРСР

Вовки в зоні 1990 / реж. Віктор Дєрюґін / «Імпульс», «Бенефіс» / СРСР

Чорнобиль: останнє попередження 1991 / реж. Ентоні Пейдж / Carolco Television Productions, Orbis Communications, Roger Gimbel Productions, Turner Network Television, Союзкиносервис / Великобританія, СРСР, США

Чорний лелека 1993 / реж. Віктор Туров / «Білорусьфільм» / Білорусь

Рік собаки 1994 / реж. Сємьон Арановіч / «Ленфільм», «Голос», «Кінодокумент», Sodaperaga / Росія, Франція

Я пам’ятаю… 2005 / реж. Сєргєй Сичов / «Білорусьфільм» / Білорусь

Аврора 2006 / реж. Оксана Байрак / «ІнсВестДистрибушин» / Україна

В суботу 2011 / реж. Алєксандр Міндадзе / «Пассажир», SOTA Cinema Group, «Нон-стоп продакшн», Bavaria Pictures / Німеччина, Росія, Україна

Земля забуття 2011 / реж. Міхаль Боґанім / Apple Film Productions, Belka Films / Україна, Франція

Ядерні відходи 2011 / реж. Мирослав Слабошпицький / Fresh Productions / Україна

Щоденники Чорнобиля 2012 / реж. Бредлі Паркер / Alcon Entertainment / FilmNation Entertainment / Brian Witten Pictures / США

І Бог зробив крок у порожнечу 2013 / реж. Заза Буадзе / Fresh Productions / Україна

Chornobyl [IN]VISIBLE: chronicles of utopia a nd catastrophe Alongside with Hiroshima and Nagasaki, and the Bhophal chemical plant tragedy, the Chornobyl accident is one of the largest man-made disasters in the history of the twentieth century. The event has been sought to be understood as a discursive figure of incredible weight by key postmodern philosophers. Jean Baudrillard noted that Chornobyl was the turning point in the history of the second half of the twentieth century that changed western social order and caused a general crisis of the humanities. Paul Virilio proclaimed in an interview with Svetlana Alexievich that the main victim of Chornobyl was consciousness, not science. This negativity of knowing — a situation for which the philosophical apparatus is not enough to provide adequate interpretation of Chornobyl — makes this experience commensurate with the experience of Auschwitz. Postmodern speculation, marking Chornobyl as simply an unthinkable situation, a phenomena which is incapable of being illustrated, paralyzed the already feeble attempts at critical understanding of the events in 1986 and the arriving post-Soviet experience. In the local context, Chornobyl is comparable to the fall of the Berlin Wall and the collapse of the Soviet bloc. The accident became a symbol of the inefficiency of the Soviet socialist government, if not the catalyst for the crisis of the system, and for important social and political transformations in the region. Joining the Holodomor, Chornobyl became another key step in the rethinking and reassessment of the Soviet period in Ukrainian history, the formation of new alternatives of «cultural memory» and «national history». However, the comprehension of Chornobyl was reduced to a series of bureaucratic rituals, and sacrificial cliché continues to be reproduced in education, art and media without critical thought. «Chornobyl [IN]VISIBLE» is a project dedicated to the cinematographic representation of the disaster, an attempt to rethink and reinterpret knowledge about the accident and its portrayals accumulated over the past thirty years. Chornobyl is not only a humanitarian but also a representative lacuna. From a visual standpoint, the accident at Chornobyl event is in deficit, because radioactive radiation is not able to be seen by the human eye. In the absence of visual evidence of the explosion, a set of specific and constant images have become ubiquitous: chronicles of liquidation efforts, shelter construction, the destroyed fourth power unit, biological mutations and panoramas of dilapidated Pripiat. These documentary images without substantial expressivity simply cannot convey the global scale of the accident. Thus, realistic trends of representation of Chornobyl were replaced by an eclectic visual iconography — images usually borrowed from other collective traumas, varying art genres and domestic mythology. Films about Chornobyl studies are unique objects that combine art (cinema as a representative practice), policy (the collapse of the Soviet Union) and science (the anthropogenic aspect of the accident). «Chornobyl [IN]VISIBLE» is a collection of 15 Ukrainian documentary films about 17

the events before and after the accident of 1986: the utopian enthusiasm of the atomic cities, the heroism of the liquidators, firefighters and doctors, and the national sorrow of the posttraumatic era.

___

The starting point of most interpretations of Chornobyl is the explosion and subsequent post-accident situation, while the enthusiastic and positivist components of the Soviet atomic project are usually ignored. Noteworthy in this regard are the documentaries dedicated to the atomic cities, which could be considered among the last topoi on the soviet utopia. At the twentieth Party Congress in 1956, a course to «overcome the personality cult of Stalin» was proclaimed. In 1961, Yuri Gagarin travelled to space, and Nikita Khrushchev introduced the project of the new Program of the Party. Later cultural processes are characterized by a return to «revolutionary» Marxism-Leninism and, at the same time, to the utopianism of the 1920s. Soviet society returned to the path of building communism and the symbol of the era was proclaimed to be the construction crane. At the same congress, a declaration to give priority to atomic energy was presented. The era of steam was comes to an end and thus the atomic era begins. Construction of the first atomic power station of Ukraine, Chornobyl, named after Lenin, commences and next to each planned atomic station, satellite-cities are built — the atomohrads. [ Komsomols of the 1920’s built railway tracks not far from here… the komsomols of the 1970’s have come here to built Ukraine’s first atomic power station ]

The films “Chornobyl Nuclear Station” (1974), “Morning of the Atomohrad” (1974), “Light Up Your Sun” (1976), “Chain Reaction” (1978), “Belonging” (1982) — were shot in an utopian mode. On screen a harmonious space, united with humanity is depicted — the image of a perfect world in which all social, class, race, gender and political conflicts have been successfully resolved. While the soviet system of the 1970’s was experiencing an ideological crisis, the pinpoint micro-utopias of the atomohrads attempted to recreate a model of the ideal soviet country. After all, the art of social realism does not reflect reality, so much as manufactures it. This dialectical connection was well-articulated by Oleksandr Dovzhenko: “I dream of an artist, who would write a novel. This novel would be read by the Politburo, which would afterwards proclaim: “With an official decree from tomorrow, we order this novel to be implemented in real life, exactly, as if following a script.” and thus a new Bilomorbud would be constructed”. The new Bilomorbud in the postwar soviet reality becomes the atomohrad — the city of atomic station workers. Thus Dovzhenko finds himself again with the avantgarde of utopian thought. In the 1950’s, the director fantasizes on the themes of creation of an artificial Gulf Stream based on the atomic stations. [ This idea only at first glance appears to simply be a beautiful dream… A thought crosses somewhere in my mind that the future will be good and warm. ]

Dovzhenko demonstrably articulates the essence of the energy utopia in naive categories: “good and warm”. The future is also imagined to be bright, happy, smiling, friendly, safe… This is the sensory dimension of Utopia, which allows it to be seen, felt 18

and experienced through cinema here and now. Film transports the utopian from the category of intellectual constructs into the dimension of sensory experience. On screen, a representative space in which all conflicts are already resolved is created, where real economic problems are substituted with prosperity, human exhaustion for vitality, individualism for solidarity, manipulation becomes sincerity, and estrangement becomes involvement. There are a number of utopias: the scientific utopia — the conquering of the atom; the energy utopia — endless abundance of resources; the ecological utopia — harmless, safe production; the urbanistic utopia — the city of the future; the ideological utopia — the return to true communism. On this side of the screen, Ukraine was supposed to become the springboard of the soviet atomic program, the main economic and energy intermediary between the Soviet Union and the West. By 1990, 7 ukrainian atomic stations were supposed to be producing a third of the electric energy of the country, and their satellite atomohrads (Pripiat, Kuznetsovsk, Yuzhnoukrainsk, Energodar, Netishyn, Teplodar, Shcholkine) were to become harmonious spaces of nature, science and beauty. [ Our profession is, undeniably, not the easiest, but I can say with confidence that it is among the most beautiful ]

Documentary films about the ukrainian atomohrads are visual laboratories with the aestheticization of political and social life. If the core of the political is perceived to be antagonism, than in our case, the antagonism is social — ecological danger, the absence of infrastructure, lack of qualified specialists. Through aestheticization, depicting these phenomena in the categories of beautiful/ugly, harmonious/chaotic, they are neutralized only in the imagined dimension and only on screen. [ All who visit this place are impressed, most of all by the young builders who beautifully and skillfully do their great and undeniably important work ]

This is why beauty, as expressed through symbols of children, flowers, youth, storks, is one of the most important leitmotifs of soviet film. Human labour is proclaimed to be the most wonderful phenomena. At “udarnik” construction sites, traditional problems are absent. Perfect people building the perfect city — the most enduring topos of utopian thought. [ A person walking past a group of builders asked one of them what he was doing. «I’m moving bricks» he mumbled. The third builder he asked the same question straightened his back and said with a big smile «I am building a home for people!» ]

Prometheus became another symbol of the era — he who gives fire, warmth and light to humanity. The builder, a modern Prometheus can “conquer”, “tame” and colonize nature with all its chaos. This is why the most popular depiction of the atomohrad is a wide shot, a cinematographic method that traces its roots to the tradition of renaissance perspective — the visual equivalent of the soviet colonization pathos. The viewer is made similar to the “all-seeing eye”, rejoicing in the illusion of total presence and control. For the builders of communism, even the division between work and rest is nominal: work is rest and rest is simply the continuation of work. The atomohrad, a harmonious spatial unity of nature, science and beauty becomes the absolute urban fantasy. 19

[ Here each street and each house eloquently speaks: we were built not haphazardly, not for a year, but for many years to come, for the future. It is a place where one wants to live. ]

The first ukrainian atomohrad Pripiat is depicted as an idyllic place, where more than thirty nationalities live in harmony, admiring the landscape of the station from their windows. [ I came here from Lithuania… I am from Turkmenistam… from Moldova… Belarus… Georgia… Armenia. ]

The Chornobyl station was the very first atomic power station to be built and because of this, it became an experiment in construction, where workers had to find answers to existing problems through trial and error. [ How should we weld this part, in what way? We have to be creative and inventive in these situations, sometimes it even leads to arguments. ]

Construction supervisors often complained of unqualified workers, poor organization and absence of strategic planning, as well the irregular provisions of building materials, all expressed in the attitude of “we live for today”. Recreational activities were poorly organized which led to abuse of alcohol amongst the young workers. A large number of workers families found themselves lacking even temporary housing, as well as kindergartens, garages, jobs for women. [ Valerii Konoshenka has a busy day ahead of him, but a pleasant one — today is his house warming. Together with wife Valentyna and their daughter, they are moving into their new apartment. ]

___

The Chornobyl accident was also a media event. The beginning of the Perebudova era, democratization of information and modernization of technology all contributed to the “leak” of information about the accident outside of the USSR. Geographical proximity of the station to Western Europe turned a local danger to a transnational one. In the summer of 1987, Chornobyl was visited by 60 foreign correspondents. “The reactor explodes in the soviet quiet”, “Why is it a secret?”, “The ghost of the KGB”: the expressive headlines in foreign publications often stressed the “closed off” attitude they encountered, despite the proclaimed glasnost of the soviet society. More and more information fell under the category “not for the press”. Film directors faced not only censorship, but also difficult questions: how to talk about a traumatic experience, how to depict something which even film cannot capture? It could be said that the stages of Chornobyl filmography coincide with the three stages of coming to terms with a trauma: to know the truth, to commemorate those lost and to punish those responsible. The enthusiasm of the pre-accident films gives way to other moods as the events in the Chornobyl series move forward in time. In the first year after the catastrophe, the scientific pathos lost its legitimacy, and ‘Kyivnaukfilm” studio shot four “optimistic” films. The works make an anachronistic impression, as they were aimed to normalize the catastrophe and to move it into the sphere of acceptable errors. “Chornobyl. Chronicles of the Hard Weeks” by director Volodymyr 20

Shevchenko is one of the canonical post-accident films, shot at “Ukrkinohronika” studio. The chronicle genre becomes a mainstream one for the subject of Chornobyl, aimed to capture that which was impossible to narrate, depicting the truth and lessons of the tragedy for future generations. The first film crew began shooting on the 14th of May 1986, 18 days after the accident. It was then that Mykhail Gorbachov reported the explosion at the station. By August 1986, Shevchenko’s group filmed around 660 hours of material. The film was finished by october 2nd and was accepted by Derzhatomnagliad (the Government Atomic Control Organ), the Politburo, the Central Committee and Derzhatom (the Government Atomic Agency) of Ukraine. 152 remarks were given by the last organization and after 4 rounds of editing, the film was shortened to less than an hour. The general public was able to view the film almost a year later. After the press viewing of “Chronicles…” Jemma Firsova, the editor of military-patriotic feature films of the USSR State Film Agency raised a question of whether the film “Defeat of the Nazi Army Near Moscow” would have been as effective if it were shown 6 months after the events depicted. [ The accident at Chornobyl highlighted the wonderful characteristics of soviet people: responsibility, decency, courage, dedication… ]

The military rhetoric became standard in the interpretation of Chornobyl events in the first years after accident, and the experience of mobilization and solidarity was appropriated by the soviet heroic narrative. The heroism of the liquidators became a modernised version of the feats of the soviet army during WWII. The press actively incorporated this matrix, acknowledging Shevchenko’s film as the most tragic postwar cinematic chronicle of events. The work of the film crew is compared to the filmmakers at the frontlines of military action. Ultimately, “Chronicles…” received an Oleksandr Dovzhenko golden medal for “Best military-patriotic film.” [ A deadly enemy… invisible, carried out its dark dead in the body of man. Radiation — it has no smell, no color, only a voice… ]

Radiation gained a voice in Shevchenko’s work in a Geiger counter, which afterwards became the main feature of post-accident film soundtracks. While remaining a conventional heroic film, “Chronicles” became a canonical example of “Chornobyl cinema” and received prizes from 9 different film festivals. The work was also bought by 132 countries and lived on, cut and edited into a multitude of visual quotes. The director and martyr Shevchenko died in March of 1987 after complications due to excessive exposure to radiation. His film camera was also buried by decree of a special commission due to their inability to deactivate the radiation of the film equipment. The concealment of data about the reasons and consequences of the accident and conscious misinformation of the public became the core of the informational policy of the soviet state in the post-accident period. This is why journalism ethos and the publicist genre became the priority instruments in the search for the truth. The pathos of this search defined the mission of the ukrainian intelligentsia, and the concealment of data was considered to be equal in destructive force to the accident itself. [ If the accident was a crime, then a no lesser crime were the «top secret» stamps, which covered the fates of people with their black marks… ]

The journalist/truth searcher became the hero of modernity on both sides of the screen. The texts of Svetlana Alexievich, Alla Iaroshynska, Iuliia Scherbaka, Volodymyr Gubariev defined the first attempts to speak about Chornobyl. «Microphone» (1988) by director Heorhii Shkliarevskyi exists within the classic story genre about the search for the truth during the “perestroika”. The film avoids epic storytelling, which is characteristic of many Chornobyl films, and conducts itself more on the micro-story spectrum, which is conveyed in the name of the film: “Micro(raditional)phone”, where “phone” has a double meaning in ukrainian and russian, alternatively meaning background. On one hand, the title means small doses of radioactive exposure, on the other, the microphone was the symbol of the “perstroika” and the ‘glasnost’. Two truths, the official version and the real one, are united in Shkliarevskyi’s documentary protest film to the tune of a crackling Geiger counter. While the film received several international film prizes, the government accused the film of bias and a one-sided presentation of doubtful facts which could have a negative impact to the Soviet state. “Microphone” ends with an ecology-themed protest; the same event from which the path towards independence is widely-considered to have begun. After Volodymyr Shcherbytskyi’s resignation in 1989, massive environmental protests became the basis for national mobilization. The anti-Chornobyl movement turned ukrainian nationalists from a marginal political force to a powerful and truly national movement. This is when the history of the ukrainian-russian relationship began to be rewritten. Instead of continuing the brotherly rhetoric of two nations, colonial categories began to take center stage. Anti-Moscow protests continued with bigger emphasis on the exploitative character of the soviet atomic programme. Until 1991, a universal representation of the accident in planetary scale is prevalent. Chornobyl serves as an ecological, political and social “lesson” and, with time, the ukrainian nation takes on the role of the exclusive victim, the traumatic core of Europe. The social “ideal” transforms from a hero to a victim. From an event that happened in Ukraine, Chornobyl comes forth as a catastrophe that happened to Ukraine under soviet rule. [ There will be enough people that state that there are no heroes of Chornobyl, only victims. The word «hero» disappears from the general vocabulary as something «stagnant» and «erroneous». ]

The most consistent discursive transformation is visible in the 8 Chornobyl films created by director Rollan Serhienko in collaboration with scriptwriter Vladimir Sinielnikov. According to him, “Threshold” is a lyrical excursion within the cinema tetralogy composed of “The Bell of Chornobyl”, “The Bell Tolls For You” “Do Not Ask For Whom The Bell Tolls” and “Approach to Apocalypse. Chornobyl is near.”. “Threshold”, like “Microphone”, is a title with plural semantic meanings. “Threshold” means “limit” (as in the safe dosage of radiation), as well as “boundary”, which divides life from death, memories from oblivion. Former dwellers of Prypiat and members of the literary club “Prometheus” and amateur studio “Prometheus-film” attempt to ponder this liminality as they reflect upon the reasons and consequences of the accident in 1988. A lyrical 22

concert film of bard songs is captured on film along with unique amateur shots of Pripiat on the 26th and 27th of April 1986. The result is a poetic attempt of representation of the accident and with its accent on the ambiguity of the events, the film series stance is quite oppositional. [ It was not the block which was on fire, but the boundaries themselves, the result of falsehoods spanning long years… it was the not the block burning, the fire was the result of the fallout of years of lies… God forbid us such lessons, God forbid we have another era such as this .]

After the film premiere, representatives of the Interdepartmenal Commission were arrested. Only in mid‑1989 was “Threshold” allowed distribution. “Chornobyl. Funeral Feast”, the fifth film of Serhienko’s chornobyl cycle, is an encyclopedia of the changes which occurred in local memorial culture after 1991. It is worth mentioning that cinema did not invent its own modes of representation, but rather exploited popular political and media strategies. Ivan Drach, Volodymyr Iavorivskyi and Lina Kostenko all categorize the Chornobyl trauma in a completely different manner, seeing it as a social-ecological catastrophe, an episode from the eternal battle between good and evil. Chornobyl begins to be interpreted through the Apocalypse of St. John the Evangelist, where the catastrophe is seen as Wormwood and the hand of the Antichrist. [ It is not the same Maria. One birthed Christ, this one — the Antichrist! ]

“The Chornobyl Madonna” changes the post-catastrophe iconography in a radical way, adding on to the commemorative discourse rhetorical figures such as “Chornobyl of the soul”. The roots of this can be traced to the flourishing of the european commemorative culture. Along with Chornobyl and the disintegration of the Soviet Bloc, trust in progress, evolution and the future also undergoes crisis. The main agenda of the day begins to be formed by the forgotten traumatic past and not the utopian visions of the future. Recalling memories of victims becomes the main instrument in working with temporality, turning into a compulsive civil duty. Christianity is an ideology which allows to unite victimization (the sacrifice of Christ) and obsession with the archaic (paradise lost). Cinema, following literary classics, begins to interpret Chornobyl in a biblical context. However, the accent is on transhistorical and antisocial logic, rather than focusing on a social universalism of sorrow. Summed up by the director: “…For me, Chornobyl is a sign. A sign of God. Evidence of a coming Judgement day.” In 1991, Lina Kostenko took part in a research expedition to study the catastrophe, its consequences and to preserve artifacts of the Chornobyl culture. Soon after she wrote a film script which became canonical for the new memorial culture — “Chornobyl. The Funeral Feast”, a story about the time of the Kyiv Rus, the Second World War, the “invisible world flood!”, “the atomic Atlantis of the Polissia region”, and “aborigines of atomic reservations”. From that time on, the church became an essential location in Chornobyl cinema and radiation sounds became the equivalent of the liturgical singing of a cherub choir.

Stanislav Menzelevskyi 23

Vol. 1. Atomohrad CHORNOBYL NUCLEAR STATION CHORNOBYLSKA ATOMNA 1974, UkrSSR, Ukrainian News and Documentary film studio, 11 min. Directed by Leonid Avtonomov Written by Ihor Malyshevskyibureaucrats Cinematography by Bela Kuptievska Sound design by Hennadii Chupakov, U. Mozhelevskyi A documentary film about the construction of the first atomic power station in Ukraine - Chornobyl. The alternative title of the film “From the first stake” references the first steps of the massive construction operation and the early stages of the public gaining knowledge about the nature of atomic energy. In the film, schoolchildren, public servants and inhabitants of villages of the Chornobyl region try to answer the question “What is the atom?” Their naive and unsure answers illustrate the vague but decidedly trusting perception of the atomic phenomena. In Soviet cinema of the 1970’s, the “production drama” is popular, a genre in which factory or office routines are presented in a romantic light. The film uses all of these new aesthetic trends in a documentary approach. The ambitious construction plans of the power station are shown through a number of personal stories, one them are about an engineer’s dream of a river port in the atomohrad, and river shuttles which will travel from Pripiat to Kyiv.

MORNING OF THE ATOMOHRAD RANOK ATOMOHRADU 1974, UkrSSR, Ukrtelefilm studio, 30 min. Directed by Volodymyr Heorhiienko Written by V. Zhukov Cinematography by Valentyn Borachek, Kyrylo Romitsyn Sound design by Anatolii Shamal A new city rises next to the Chornobyl power station - Pripiat. “Morning of the

Atomohrad” depicts the daily routine of construction as a grand and clockwork process - the birth of a new world to the tune of symphonic music. The typical modern hero character, a “creative type” that sees his work as one of the most wonderful occupations, appears in this film for the first time in the image of the construction worker, Dima Bobrytski. His working companions are the welders of the highest rank, the Koroli. Happily posing in front of the camera, the couple confess that they receive “true pleasure” from their line of work. Despite the absence of a drop sincerity or a crumb of social criticism, this film is interesting not only for its demonstration of the social realism canon of soviet documentary film of the 1970’s, but also for its scenes of the nuclear station in the progress of being built. The film’s soundtrack includes “The Lark” composed by Ariel Ramirez, which became widely known the same year due its becoming the theme song of the popular zoological television show “In the World of the Animals”. “The Lark” became a landmark musical theme for the soviet era.

LIGHT UP YOUR SUN ZAPALY SVOE SONTSE 1976, UkrSSR, Ukrtelefilm studio, 20 min. Idea by Volodymyr Heorhiienko, Valentyn Borachek, V. Boiko, M. Kunitsyna This film is about construction workers who are building a nuclear power station. Some of them have traded their prestigious engineer professions for worker ones, and as they embark on their new activities, they wonder about the possibilities of harnessing the atom. Director Volodymyr Heorhiienko and the collective of “Ukrtelefilm” studio created a number of films about the construction of the Chornobyl NPS in the 1970’s, including the first installment “Morning of the Atomohrad” (1974) and the follow-up films “Light Up Your Sun” (1976) and “Chain Reaction” (1978). The labour efforts of people were always in the focus of these ideologically-correct reportage films, the 24

pathos of which was depicted by Heorhiienko with exceptional talent. In “Light Up Your Sun”, the romantic view of labor is presented in the example of members of the komsomol, who had arrived from a multitude of soviet republics to build the Chornobyl NPS. Too add a sense of greatness to their efforts, the film references the soviet literary idol Pavka Korchagin, who “not far from these places built the narrowgauge railway.

CHAIN REACTION LANTSIUHOVA REAKTSIIA 1978, UkrSSR, Ukrtelefilm studio, 20 min. Idea by Volodymyr Heorhiienko, V. Boiko, V. Lukash, V. Shabalin, Zoia Storozhuk, N. Kapshuk A film dedicated to the life of the “young atomohrad” Pripiat, directly after operations began at the Chornobyl station in december 1977. This work is a triumphant overview of the results of the journey from the beginning of the power stations construction to its successful outcome. The builders and witnesses of the stations creation reminisce on the years of construction, which became a “school of life” for those involved. Doctors talk about the excellent ecological state of the environment near the station, youths ski in the nearby snowy woods. The “big happy family of the atomohrad” celebrate the New Year. Even in winter, these scenes are depicted in bright, saturated colors, with gentle reminders of the invisible work of the Atom, illustrated with glittering diagrammes, sensors and monitors of the station, all details emphasizing the joyful existence within the Atomohrad.

BELONGING PRYCHETNIST 1982, UkrSSR, Ukrtelefilm studio, 28 min. Directed by Birys Kvashnov Written by Zoia Storozhuk Cinematography by Ihor Yakovliev It’s the 1st of September, a sunny and joyful day in Pripiat. Children are going to

school and the builders, engineers and supervisors of yesterday are sharing their thoughts about the future of the city and the newly built power station. Mr. Kizima, head of construction at Chornobyl, speaks about the city planning process and Mr. Voloshko, head of the city executive committee, speaks about the creation of recreational areas for workers. The main architect, Mr. Oleshko, talks about the construction of the local swimming people and the head doctor, Mr. Leonenko, gives an ironic overview of the problems of high birth rates in the Atomohrad. Set only a few years before the beginning of “perestroika” and the accident at Chornobyl station, the hypnotic optimism of managers of different ranks reinforces the uncritical assessment of the stations function and with it, the soviet system itself. Despite this, “Belonging” is the most encompassing urban documentary film in regards to Pripiat builder’s perceptions of the Chornobyl station before the terrible disaster.

Vol. 2. Chronicles of the Catastrophe CHORNOBYL. CHRONICLES OF THE HARD WEEKS CHORNOBYL. KHRONIKA VAZHKYKH TYZHNIV 1986, UkrSSR, Ukrainian News and Documentary film studio, Impuls artistic union, 56 min. Directed and written by Volodymyr Shevchenko Cinematography by Viktor Kripchenko, Volodymyr Taranenko, Volodymyr Shevchenko, Volodymyr Kukorenchuk, Ihor Pysanko, Anatolii Khymych Sound design by Lev Riazantsev One of the first films shot after the accident at the Chornobyl nuclear station. Shooting began on the 24th of May, 1986, the same day when Mikhail Gorbachov’s speech (which is included in the film) aired on the central tv channels of the USSR. This appearance was the first official remark of the 25

general secretary on the subject, made more than two weeks after the event itself. In this work, the invisible nature of radiation is underlined, while its “voice” is the main expression. The shooting equipment suffered constant failures, evidenced by the tell-tale spots imprinted on the film roll. This movie captured how key decisions on the elimination of the consequences of the accident were made - the construction of the sarcophagus for “eternal burial”, the introduction of liquid nitrogen into the burning reactor and evacuation of dwellers from contaminated areas, among others. Shooting was conducted in various locations - from the offices of bureaucrats to meeting halls to “hot spots”. The director and cinematographer, against the warnings of nuclear scientists, filmed from the neighboring roof to the epicenter of events the third energy block of the reactor. After the end of filming, the whole shooting group was diagnosed to have received doses of radiation several times the norm and a part of them were immediately hospitalized. The director of the film, Volodymyr Shevchenko died from excessive radiation in march of the next year. Despite the beginning of “perestroika” and a proclaimed “glasnost” policy, the film was not cleared for release until February of 1987. The film, created following the fresh marks of the catastrophe, became the beginning of the public coming to terms with the traumatic experience of the catastrophe, and formed the main approaches to representation of the tragedy.

CHORNOBYL. BREAKING BREAD CHORNOBYL. KHLIB NA ROZLOMI 1986, UkrSSR, Ukrainian News and Documentary film studio, Impuls artistic union, 11 min. Directed by Oleksandr Kosinov Written by Lidiia Virina Cinematography by Ihor Pysanko Sound design by Lev Riazantsev, Ihor Kaplanov This film is dedicated to the participation of military personnel in the liquidation efforts

at the Chornobyl power station. The bravery of these individuals is captured not only in scenes at the “frontline” at the station, but also in “behind the scenes” episodes, showing the efforts of those who helped by baking bread and providing sustenance for the liquidators. Numerous parallels to the Second World War (the road to Chornobyl/the frontline road, the liquidators/war heroes) are stressed by the leading song in the film by famous soviet bard, Vladimir Vysotskyi. Bread in the film is not just food, but a symbol which expresses the theme of overripe wheat, referencing the situation when a farmer goes to war, leaving his land. The smiling military bakers, coming from all the different republics of the Soviet Union, realize the idea of a common goal with calm and confidence. Against the background of panic in society, these individuals are shown as the dependable link in the great chain of general mobilization that was carried out in response to the accident. The director of the film, Oleksandr Kosinov, at the time of shooting was already a famous and honored filmmaker of the USSR - his films had won awards at festivals in Armenia, Finland, Germany and Vietnam.

Vol. 3. Searching for the Truth ZONE ZONA 1988, UkrSSR, Ukrainian News and Documentary film studio, 20 min. Directed by Murat Mamedov Sound design by Lev Riazantsev Two years after the accident at the Chornobyl station, people visit their old homes in the contaminated zone, but their allocated time for memorial services is brief - only a few hours. In the villages, the visitors meet “selfsettlers” - mostly elderly people who illegally returned to live in the “zone” and reportedly feel no worse than their guests. The settlers organize improvised festivities with the optimistic belief that people will return to 26

their homes and the abandoned land will be bountiful once more. The film easily combines the canonic 9th of May demonstration, local memorial traditions and criticism of the “glasnost” era government. Murat Mamedov once more gives voice to elderly women, as in his 1987 film “Early On Sunday”, which won numerous awards. The expressive monologues and cinematic portraits of his subjects are edited and presented utterly without director commentary.

MI-CRO-PHONE! MI-KRO-FON! 1988, UkrSSR, Ukrainian News and Documentary film studio, Impuls artistic union, 20 min. Directed by Heorhii Shkliarevskyi Cinematography by Nina Stepanenko The film was made after the Chornobyl nuclear accident, which immediately became not only an environmental but also a geopolitical event of the same significance as the Berlin Wall demolition. Chornobyl became a symbol of the inefficiency of Soviet socialist rule and perhaps even a catalyst of the crisis of the Soviet system, thus it launched social and political transformations in the region. It also became a key element in the legitimization of Ukraine’s independence and had significant influence on the formation of the independent state. Soviet policies were aimed at concealing or distorting even minimal information about the accident. In such circumstances, the Pathos of the search for truth becomes crucial for the Chornobyl discourse. On one hand, Mi-cro-phone!, released two years after the accident, is a classic perestroika movie focusing of the search of truth hidden by the Soviet regime. The film is a good metaphor of perestroika, democratization of the media and glasnost phenomena, when seemingly every Soviet citizen had acquired the right to speak for himself.

On the other hand, the film avoids the epic dimension typical for many Chornobyl films and functions rather on the micro level. This shift to micro-history is reflected already in the film’s title: ‘Micro (radiation) and Phone (meaning “background” in Ukrainian)’ pointing to small doses of radiation. This close attention to details allowed Shkliarevskyi to create a dramatic and sincere film, which ultimately received several international awards, such as the International Federation of Film Critics Award, Oberhausen (1989); Grand Prize at Freiburg Film Festival (1990).

RIGHT TO THE TRUTH PRAVO NA PRAVDU 1989, UkrSSR, Ukrainian News and Documentary film studio, Chasopys artistic union, 10 min. Directed and written by Heorhii Shkliarevskyi Cinematography by Izrail Holdshtein, Viktor Kripchenko, Ihor Pysanko, Oleksandr Radynskyi, Nina Stepanenko, Volodymyr Taranchenko, Mykola Tereshchenko, V. Zikeev Sound design by Lev Riazantsev Kyiv, 1989. A demonstration dedicated to the anniversary of the Chornobyl tragedy is happening at the “Dynamo” stadium - all the seats are filled, the words “Chornobyl, Pripiat, a warning” are visible on the scoreboard. People took to the streets in search of truth because years after the tragedy, there was still no comprehension or public awareness of the real dangers of radiation, and a general feeling that no one from the government had been punished for the accident or for carrying on with the 1st of May demonstration held in Kyiv in the first days after the tragedy. Director Heorhii Shkliarevskyi, a representative of the critical documentary film movement of the 1980’s, created his film around the monologues of the heroic liquidators, former dwellers of the exclusion zone and concerned kyivites. An additional hero of the film is the microphone - a symbol of awakened democracy in the late soviet period. 27

ALIVE YET POKY SHCHE ZHYVEMO 1992, Ukraine, Davini Film, 30 min. Directed by Heorhii Shkliarevskyi Idea by Volodymyr Kolynko, Volodymyr Kuznietsov, Heorhii Shkliarevskyi Cinematography by Eduard Timlin Sound design by Heorhii Strevomskyi Music by Yuliia Lazarevska 5 years after the Chornobyl tragedy, the film screw of “Ukrkinohronika” studio visit scientific and medical institutions located within a 30 kilometer radius from the Chornobyl station. The authors of the film speak with researchers who study the effects of radiation on live organisms. Photographs that depict the effect of “radioactive ash” are shown to the viewers - plants with anomalous development, the bodies of animals and humans with disturbing birth defects. Interviews with the scientists are mixed with aerial post-apocalyptical footage of silent cities, dark windows of abandoned buildings, deserted military equipment. The only place where life continues in the same rhythm is the church. Bells and songs sound as before, along with the crackle of the geiger counter, drawing attention to that which is invisible to the eye. The film is shot in 1991, a decisive year in which patriotic exaltation and a desire to part ways with the USSR were the dominant moods. It becomes evident that is impossible to say goodbye to some things from the past.

UNPUBLISHED ALBUM NEVYDANYI ALBOM 1991, Ukraine, Ukrainian News and Documentary film studio, Krynytsia artistic union, 20 min. Idea by Anatolii Kripchenko, Volodymyr Taranenko Created by Andrii Onoprienko, Eduard Timlin, Taras Unhurian, Leonid Moroz, Oleksandr Smetana, Mykola Shavel, Yevhen Sakun, Myron Ravykovych A film about the amateur photographer Ihor Kostin starts out in his apartment where

is giving an interview to his documentary filmmaking friends. Kostin began to shoot in the Chornobyl zone almost immediately after the accident. Two hours after the explosion, he was the first to photograph the destroyed reactor and ruptured concrete shield (nicknamed “Elena” by the liquidators) from a helicopter. Kostin was also one of the so-called “bio-robots” that cleaned the roof of the third energy block from radioactive wreckage. His Chornobyl series became the first testimony of the aftermath of the disaster to be further showcased in prominent publications around the world and ultimately receiving World Press Photo awards. The photo album which Kostin showed to his interviewers in the film would be published only in 2002 under the title “Chornobyl: confession of a reporter”. Glimpsing into the life and work of Ihor Kostin, the film demonstrates the scale of the tragedy and also personifies it. The “zone” in the film is something disturbing and dangerous, but also familiar and exciting.

THE DEATH CLOUD OF CHORNOBYL SMERTELNA KHMARA CHORNOBYLIA 1992, Ukraine, Ukrainskyi Videotsentr artistic union, Ukrtelefilm studio, 10 min. Directed by A. Loskutov Written by Anatolii Karas, A. Loskutov Cinematography by V. Vasyliev, Mykola Tereshchenko A film about the impact of low doses of radiation, told through the visit of members of the youth organization “Next Stop” to the abandoned city of Pripiat. Dozens of hippies from Sweden, France, Japan and other countries arrive at the Chornobyl station after their boycott of a nuclear testing site in Nevada. The foreign youths are greeted by the local elderly selfsettlers, who by force of habit continue to sell mushrooms along the road. Covering their bodies in paint, the visitors head to the fourth reactor to enact an anti-nuclear performance. The film begins with scenes of how tombstones are created, and ends with shots of a cemetery, although the overall narrative tone of the film is not tragic, but educative. “The Death Cloud of Chornobyl”, with its Pink 28

Vol. 4. National Trauma THRESHOLD PORIH 1988, USSR, Dovzhenko Film Studio, Central Studio for Documentary Film, 97 min. Director by Rollan Serhienko Written by Liubov Syrota, Volodymyr Shovkoshytnyi, Vasyl Rozumnyi, Mykhailo Nazarenko, Oleksandr Demidov, Viktor Hrabovskyi Cinematography by Oleksandr Koval, Vira Berdashkevych Music by Mikael Tariverdiev Sound design by Serhii Vachi Two years after the Chornobyl nuclear accident, former dwellers of Pripiat, members of the literary club “Prometheus”, liquidators and doctors come together to remember the aftermath of the tragedy. Personal stories of loss are shared, along with careful but determined criticism of the government. Proclamations are made from tribunes at memorial services, songs of the post-Chornobyl folklore genre are performed, medical diagnoses of the liquidators are dryly shared. “This kind of accident could only happen in the USSR” - is a resume given by Volodymyr Shovkovshytnyi, a former engineer of the Chornobyl NPS and an amateur bard. The film includes not only emotional firstperson storytelling by traumatized liquidators or angry evacuees, but also a large amount of documentary shots of abandoned Pripiat. Before making this film, director Rollan Serhienko had already created more than a dozen films of varying genres, from works in the “ukrainian poetic” genre such as “Open yourself” (1972) to canonical popular science films on themes such as the writer Oles Honchar and the phenomena of rhythm. “Threshold” is the second and most expressive installment of his Chornobyl film series, which was originally planned as a trilogy,

but expanded to eight films total with the participation of filmmakers from Ukraine, Russia and Japan. This is a desperate cinematic documentation of the first years of formation of the post-apocalypse post-Chornobyl mentality.

CHORNOBYL. FUNERAL FEAST CHORNOBYL. TRYZNA 1993, Ukraine, Ukrtelefilm studio, 66 min. Director by Rollan Serhienko Idea by Lina kostenko, Oleksandr Radynskyi, Oleksandr Renkov, Tetiana Selivanova, Leonid Muzhuk, Feliks Mykhalkin This film was created on occasion of the 800-year anniversary of the “dead city” Chornobyl, and became a poetic epitaph to the nuclear power station tragedy. The former dwellers of Chornobyl are allowed to revisit the “zone” only once a year, for memorial services. Lina Kostenko, the famous ukrainian poet and writer, joins them on their trip in order to continue her research into the ethnography of the Polissia region, which expanded to include studies about the phenomena of Chornobyl. Kostenko’s creative input in the film is substantial - she created and narrated the commentary to the film, where her voice and lyrical storytelling act as the viewer’s guide. She sees Chornobyl not so much in the traditional context of failure of the soviet project, but in a global, historical perspective. Kostenko reminds the viewer that Chornobyl is older than Stockholm, that haidamaks (military cossacks) hid their guns in the Pripyat river centuries ago. As in Serhienko’s other films of the Chornobyl series, memories about the tragedy are partially presented through a religious worldview, with prayers, christian icons and ruins of the Chornobyl churches prominently presented in the background. Despite the film series being overly emotional and eschatological at times, in the 1990’s it nevertheless was influential in its tone on the general discussion of the Chornobyl catastrophe in ukrainian film. It has since come to be considered as the main cinematic document about the experience and overcoming of Chornobyl as a national trauma 29

CHORNOBYL’S FILMOGRAPHY UKRAINIAN DOCUMENTARY Ukraine - Steps of the Five-year Plan. 1972 1973 / dir. Oleh Biima / Ukrtelefilm studio

Chornobyl Nuclear Station 1973 / dir. Leonid Avtonomov / Ukrkinokhronika studio

Morning of the Atomohrad

1974 / dir. Volodymyr Heorhiienko / Ukrtelefilm studio

______________________________________________________________________

Floyd-esque soundtrack, is also unique among other chornobyl films for expanding the traditional political or eschatological aspects of the tragedy and bringing in a global ecological worldview and conclusion.

Ukraine - Steps of the Five-year Plan. 1974 - The Deciding Year. 1974 / dir. Yurii Nekrasov / Ukrtelefilm studio

Light Up Your Sun

1976 / dir. Volodymyr Heorhiienko / Ukrtelefilm studio

Chain Reaction

1978 / dir. Volodymyr Heorhiienko / Ukrtelefilm studio

Belonging 1982 / dir. Borys Kvashnev / Ukrtelefilm studio

Chornobyl Nuclear Station 1982 / dir. Mykola Yermolov / Kyivnaukfilm studio

Nuclear energy of the USSR

1983 / dir. Eduard Holovnia / Kyivnaukfilm studio

Alongside the Peaceful Atom

1984 / dir. Lel Hilevych / Kyivnaukfilm studio

Pain and Courage of Chornoby

1986 / dir. Izrail Holdshtein / Ukrkinokhronika studio

Chornobyl. Two Colours of the Time

1986–1988 / dir. Ihor Korbyn / Ukrtelefilm studio

Radiational Shield of Kyiv

1986 / dir. Yurii Tyshchenko / Kyivnaukfilm studio

Chornobyl. Breaking bread

1986 / dir. Oleksandr Kosinov / Ukrkinokhronika studio

Chornobyl. Chronicles of the Hard Weeks 1986 / dir. Volodymyr Shevchenko / Ukrkinokhronika studio

Apples of Chornobyl 1986 / dir. Ivan Boiarkin

Nuclear Station Engineer 1987 / dir. Mykhailo Tkachuk / Kyivnaukfilm studio

Thou shalt not create a handful of ash 1987 / dir. Lev Udovenko / Kyivnaukfilm studio

Special Processing Site 1987 / dir. V. Kravchuk / Kyivnaukfilm studio

Radiation. The Defensive Line 1987 / dir. Ihor Ponomarov / Kyivnaukfilm studio

Volodymyr Shevchenko. From Kulunda to Chornobyl 1988 / dir. Yurii Tereshchenko / Ukrkinokhronika studio

Zone 1988 / dir. Murat Mamedov / Ukrkinokhronika studio

Threshold 1988 / dir. Rollan Serhienko / Dovzhenko studio, Russian Central Studio for Documentary Film

Mi-cro-phone! 1989 / dir. Heorhii Shkliarevskyi / Ukrkinokhronika studio

Viburnum on the Hill 1989 / dir.Volodymyr Artemenko / Ukrkinokhronika studio

Alive Yet 1989 / dir. Heorhii Shkliarevskyi / Ukrkinokhronika studio

Right to the Truth

1989 / dir. Heorhii Shkliarevskyi / Ukrkinokhronika studio

Shadow of the Sarcophagus 1989 / dir. Heorhii Shkliarevskyi / Ukrkinokhronika studio

Zone of our Anxiety

1990 / dir. Heorhii Shkliarevskyi / Ukrkinokhronika studio

Unpublished Album

1991 / dir. Anatolii Kripchenko, Volodymyr Taranenko / Ukrkinokhronika studio, Krynytsia artistic union

Memory of Courage and Fraternity 1991 / dir. Valentyna Shestopalova / Ukrkinokhronika studio

Secrets of the Chornobyl Catastrophe 1991 / dir. Roman Domin / Kyivnaukfilm studio

Chornobyl. Funeral Feast 1991 / dir. Valentyna Shestopalova / Ukrkinokhronika studio

Chornobyl. The Funeral Feast

2007 / dir. Serhii Zdurov / Ukrainian Television and Radio

1993 / dir. Rollan Serhiienko / Nerv studio, Mount Light Corporation / Japan

1991 / dir. Volodymyr Bryzhunov / Kyivnaukfilm studio

Women of Chornobyl

Chornobyl. The Ash

Bitter Colours of the Zone

2011 / dir. Mykola Burnos / Chornobylinterinform studio, Rada studio

1996 / dir. Sergey Lukyanchikov / Belarusfilm studio / Belarus

The Lucky One, Chosen by God 1992 / dir. Adriian Kopalb, Vitalii Filipov / Notebene studio

Chornobyl’s Bitter Truth 1992 / dir. Valentyna Shestopalova / Ukrkinokhronika studio

Seven Tears 1992 / dir. Yurii Tereshchenko / Ukrkinokhronika studio

The Death Cloud of Chornobyl / 1992 / dir. A. Loskutov / Ukrvideo studio, Ukrtelefilm studio

Risk Factor 1992 / dir. Valentyna Shestopalova / Ukrkinokhronika studio

Chornobyl: Facts and Documents 1992 / dir. V. Tkachenko

Chornobyl. Funeral Feast 1993 / dir. Rollan Serhienko / Ukrtelefilm studio

Zone – Ten Years of Alienation 1996 / dir. Heorhii Shkliarevskyi

Don’t Want to Remember 1996 / dir. Ihor Kobryn / Ukrtelefilm studio, Telekon studio

Chornobyl – Years and Fates 1996 / dir. Heorhii Shkliarevskyi / Kontakt studio

Chornobyl. Afterword 1996 / dir. Rollan Serhienko / Ukrtelefilm studio

Chornobyl.3828 2011 / dir. Serhii Zabolotnyi / Telekon studio

Chornobyl: The Human Factor 2011 / dir. Serhii Achynian, Olena Artemenko / National Television Company of Ukraine

Black and White Border 2012 / Ukrainian National Chornobyl Museum

Chornobyl. Political Version 2014 / dir. Serhii Achynian, Olena Artemenko / National Television Company of Ukraine

Chornobyl. The Era of Rebirth 2004 / dir. Lidiia Kazberova / Art-Kurazh studio

Guards of Chornobyl – Top Secret 2006 / dir. Volodymyr Korkodym / Ukrainian Television and Radio

Ordinary Chornobyl

2006 / dir. Yurii Bordakov, Mykola Honcharenko, Artur Hural, Hem Salhanyk / Telekon studio

Chernobyl Heart Atomic People 2006 / dir. Aleksey Pobortsev / NTV / Russia

WORLD DOCUMENTARY

2006 / dir. Thomas Johnson / Play Film, Discovery Channel / USA

Battle of Chernobyl Cuba and Chernobyl

Our Atomic Age 1976 / dir. Dmitrii Bogolepov / I. Mateychuk / Central Studio for Documentary Film / USSR

Bell of Chornobyl 1986 / dir. Rollan Serhiienko, Vladimir Sinelnikov / Central Studio for Documentary Film/ USSR

Hotet

1987 / dir. Stefan Jarl / Filmproduktion AB, Filmfotograferna AB / Sweden

The Bell Tolls For You

2004 / dir. Heorhii Davydenko / Ukrkinokhronika studio

1998 / dir. Nikolaus Geyrhalter / Nikolaus Geyrhalter Filmproduktion / Firstchoicefilms / Austria

2015 / dir. Chad Gracia / GraciaFilms / Roast Beef Productions / Rattapallax

2000 / dir. Siuzanna Shapovalova / Ukrkinokhronika studio

Forgive Me, Poliske

Pripyat

2003 / dir. Maryann DeLeo / Downtown TV Productions / USA

The Chornobyl’s Firemen Bravery and Heroism

2001 / dir. Rollan Serhienko / Dovzhenko studio, Russian Central Studio for Documentary Film

1996 / dir. P. Shevchuk / Popular Science Programs / Belarus

The Russian Woodpecker

Shutdown of the Chornobyl Nuclear Station Chornobyl. Testament

Radiation

2006 / dir. Daisy Gomez / Television Cubana / Cuba

Chernobyl: Life in the Dead Zone 2007 / dir. Peter Hayden / Animal Planet / UK

White Horse 2008 / dir. Christophe Bisson, Maryann DeLeo / Downtown TV Productions / USA

From Chernobyl to Fukushima: A Campaigner’s Journey

(1988 / dir. V. Popov / Lennauchfilm / USSR)

2011 / dir. Aube Giroux / Greenpeace Canada / Canada

1989 / dir. Rollan Serhiienko, Vladimir Sinelnikov / Nerv, Mount Light Corporation / USST, Japan

2012 / dir. Andrey Solonevich / Discovery Channel / USA

Don’t Ask For Whom the Bell Tolls

Atomic People 2

1989 / dir. Rollan Serhiienko, Vladimir Sinelnikov / Nerv studio, Mount Light Corporation / USSR, Japan

2016 / dir. Aleksey Pobortsev / NTV / Russia

Approaching to Chornobyl is Near

the

Apocalypse.

1990 / dir. Rollan Serhiienko, Vladimir Sinelnikov / Nerv studio, Mount Light Corporation / USSR, Japan

Inside Chernobyl Sarcophagus 1991 / dir. Adam Curtis / BBC / UK

______________________________________________________________________

With Thoughts of Chornobyl

1991 / dir. Viktor Hnennyi / Kyivnaukfilm studio

______________________________________________________________________

Chornobyl. The ABC’s of Survival

From Chernobyl to Fukushima

Roadside Radiation 2016 / dir. Moritz Schulz / Earlybirdpictures / Germany

FICTION Decay 1990 / dir. Mykhailo Bielikov / Dovzhenko studio / USSR

Wolves in the Zone 1990 / dir. Viktor Deryugin / Impuls, Benefis / USSR

Black Stork 1993 / dir. Viktor Turov / Belarusfilm studio / Belarus

The Year of the Dog 1994 / dir. Semen Aranovich / Lenfilm Studios, Golos, Kinodocument, Sodaperaga / France, Russia

I Remember… 2005 / dir. Sergey Sychev / Belarusfilm studio / Belarus

Avrora 2006 / dir. Oksana Bairak / IntWestDistribution / Ukraine

Innocent Saturday 2011 / dir. Alexandr Mindadze / Passazhyr studio, SOTA Cinema Group, Non-stop Production, Bavaria Pictures / Germany, Russia, Ukraine

Land of Oblivion 2011 / dir. Michale Boganim / Apple Film Productions, Belka Films / France, Ukraine

Nuclear Waste 2011 / dir. Myroslav Slaboshpytskyi / Fresh Productions / Ukraine

Chernobyl Diaries 2012 / dir. Bradley Parker Alcon Entertainment / FilmNation Entertainment / Brian Witten Pictures / USA

And God Stepped into the Void 2013 / dir. Zaza Buadze / Fresh Productions / Ukraine

The Babushkas of Chernobyl 2015 / dir. Anne Bogart, Holly Morris / Chicken And Egg Pictures, Fork Films, Hedgebrook, PowderKeg Studios / USA