«...Можна з упевненістю ствердити, що Боже Провидіння закликає всіх членів великої Салезіянської родини, а також батьків та вихователів до щораз більшого усвідомлення важливості потреби формування молоді, беручи на себе ці обов’язки з повною віддачею і посвятою, якими відзначався святий. ...Звертаюся особливо до священиків, які безпосередньо задіяні в душпастирському служінні, тому що формування молоді особливо залежить від них».
життєпис
«Іван Боско дійшов до цілковитої відданості молоді, часто серед найбільших труднощів, завдяки особливій та глибокій любові, що походила від внутрішньої енергії, яка нерозривно поєднувала в ньому любов до Бога та любов до ближнього. В такий спосіб він зміг створити синтез та виховної діяльності».
Святий ІВАН БОСКО
Терезій Боско
Салезіяни – чернече згромадження Католицької Церкви, створене у 1859 році о. Іваном Боско. Сьогодні налічується близько 16 тис. салезіян, присутніх у 132 країнах світу. Основне завдання Згромадження – виховання дітей та молоді, особливо найбільш занедбаних і потребуючих, на основі християнської віри та моралі. Історія Салезіян УГКЦ сягає 30-х років ХХ століття, таких постатей Української Церкви, як Митрополит Андрей Шептицький та Перемиський Єпископ Йосафат Коциловський. З 1991 року і дотепер українські салезіяни продовжують місію отця Боско в Україні.
Терезі й Боско
(Св. Іван Павло ІІ, Папа Римський. Апостольський лист «Батько молоді», 1988)
Святий
ІВАН БОСКО життєпис 1815-1888
Терезій Боско
Святий
ІВАН БОСКО
Життєпис (1815-1888)
Львів Видавництво «Дон Боско» - Видавництво «Свічадо» 2015
ЗМІСТ Передмова 5 Розділ I ДВАНАДЦЯТИЛІТНІЙ «ПРОЧАНИН» 9 Розділ Iі
МАЛЕНЬКА ТРАГЕДІЯ НА ТЛІ ВЕЛИКОЇ
14
Розділ Iіі РОКИ ДОМАШНЬОГО ВОГНИЩА 21 Розділ IV СПОКІЙНЕ ДИТИНСТВО 29 Розділ v МАЛЕНЬКИЙ АКРОБАТ 35 Розділ vI
ТРИ РОКИ НА ФЕРМІ Й РІК У ДОМІ СВЯЩЕНИКА
40
Розділ viI
ДОРОГА, ЩО ВЕДЕ ДО КАСТЕЛЬНУОВО
46
Розділ viIi «Я МУШУ ВЧИТИСЯ» 51 Розділ ix ЮНІ РОКИ В К’ЄРІ 58 Розділ x ПОРА ДРУЖБИ 66 Розділ xi ДВАДЦЯТЬ РОКІВ 71 Розділ xii
СЕМІНАРІЯ: ПЕРЕВАГИ Й НЕДОЛІКИ
77
Розділ xiii СВЯЩЕНИК ЗА ПРОФЕСІЄЮ 84 Розділ xiv ІВАН СТАЄ ОТЦЕМ БОСКО 89 Розділ xv ПЕРШІ КРОКИ 94 Розділ xvi
«МЕНЕ ЗВАТИ БАРТОЛОМЕО ГАРЕЛЛІ»
101
Розділ xvii ОРАТОРІЯ МАЛЕНЬКИХ МУЛЯРІВ 108 Розділ xviii
МАРКІЗА Й МАЛЕНЬКИЙ СВЯЩЕНИК
115
Розділ xix Мандрівна Ораторія 122 Розділ xx
СКОРБОТА НА ПОЛІ Й ВОСКРЕСІННЯ В САРАЇ
130
Розділ xxi ЧУДО МАЛЕНЬКИХ МУЛЯРІВ 137 Розділ xxii
ПОРОХОВА БОЧКА МОЖЕ ВИБУХНУТИ
145
Розділ xxiii «Я СИРОТА З ВАЛЬСЕЗІЯ» 151 Розділ xxiv Гарячка 1848 року 158 Розділ xxv НАДІЇ РУЙНУЮТЬСЯ 166 Розділ xxvi
ОТЕЦЬ БОСКО, ПОЛІТИКА І СОЦІАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ
174
Розділ xxvii
1849: ВАЖКИЙ І БЕЗПЛІДНИЙ РІК
181
Розділ xxviii БУДИНОК І ЦЕРКВА 190 Розділ xxix І ПОСЛАВ БОГ ПСА 197 Розділ xxx ПЕРШІ МАЙСТЕРНІ 202 Розділ xxxi
УЧНІ У ВІЙСЬКОВИХ ШИНЕЛЯХ
207
Розділ xxxii
«МИ БУДЕМО НАЗИВАТИСЯ САЛЕЗІЯНАМИ»
213
Розділ xxxiii
1855 рік: маленькі «злочинці» з колонії «Дженерала»
223
Розділ xxxiv
ПРОЩАННЯ З МАТІР’Ю ТА З СИНОМ
233
3
Розділ xxxv
«ЧЕРНЕЦЬ ЧИ НЕ ЧЕРНЕЦЬ, А Я ЗАЛИШАЮСЯ З ОТЦЕМ БОСКО»
241
Розділ xxxvi
СІМ КАРАБІНЕРІВ І ОДИН ХЛОПЧИК
249
Розділ xxxvii
ПРОГУЛЯНКИ В МОНФЕРРАТО І ЖИТТЯ В ОРАТОРІЇ
259
Розділ xxxviii
СОБОР, ПОБАЧЕНИЙ УВІ СНІ
269
Розділ xxxix
ОТЕЦЬ РУА: ВІД МІРАБЕЛЛО ДО ВІДКРИТТЯ ЦЕРКВИ
280
Розділ xL
НОВИЙ ЕТАП ДЛЯ САЛЕЗІЯН
289
Розділ xLi
МОРНЕЗЕ – ДРУГЕ ВАЛЬДОККО
298
Розділ xLii
ПІДКОРЕННЯ РИМа І БОЯЗНЬ КІНЦЯ
309
Розділ xLiii
САЛЕЗІЯНИ-СПІВПРАЦІВНИКИ: СВІТСЬКІ САЛЕЗІЯНИ
316
Розділ xLiv
ФРАНЧЕСКО, ЕУЗЕБІО, ФІЛІППО, МІКЕЛЄ І БЕЗЛІЧ ДРУЗІВ
320
Розділ xLv ДАЛЕКІ КРАЇНИ 329 Розділ xLvi ПАТАГОНІЯ, ЗЕМЛЯ ОБІТОВАНА 336 Розділ xLvii
ОТЕЦЬ БОСКО Й АРХІЄПИСКОП ҐАСТАЛЬДІ
345
Розділ xLviii
ВЕЛИКІ ПОДОРОЖІ ДО ФРАНЦІЇ ТА ІСПАНІЇ
360
Розділ xLix
ДЖОВАННІ КАЛЬЄРО – ЄПИСКОП!
367
Розділ l ГІРКІ СЛЬОЗИ 373 Розділ li ПРОЩАЙ, ЗЕМЛЕ! 382
4
З нагоди святкування 200-ліття від народження Святого Івана Боско
передмова «Єдине моє бажання – бачити вас щасливими тепер, а згодом – у вічності». Так звертався до молоді, яку дуже любив і для спасіння якої віддав усе своє життя, священик, засновник монашого згромадження, педагог, виховник, наставник, покровитель і приятель дітей та молоді, особливо найбільш убогих і потребуючих, святий Христової Церкви отець Іван Боско (знаний ще як Дон Боско або Джованні Боско) (1815-1888). Блаженної пам’яті великий святий нашого часу папа Іван Павло ІІ ще у 1988 році, в рік сторіччя від дня смерті св. Івана Боско, у своєму листі «Батько молоді» проголосив отця Боско «Батьком та учителем молоді». Отець Боско народився 16 серпня 1815 року в П’ємонті, що на півночі Італії. Власне з нагоди цьогорічного ювілею – 200-річчя від дня його народження – і виходить це довгоочікуване видання, що є українським перекладом відомої книги італійського автора о. Терезіо Боско «Отець Боско – нова біографія» (італ.: Teresio Bosco, Don Bosco – nuova biografia), яка була перекладена на різні мови і видана та перевидана багато разів через великий інтерес до життя великого неординарного святого дітей і молоді та через неабияку письменницьку майстерність автора. Коли беремо до рук цю найбільш повну біографію святого, читаємо сторінку за сторінкою цієї книжки, перед нами постає цікаве, захоплююче, хоч і нелегке життя великого святого – від самого його народження до народження його у вічність. Весь час читача супроводжуватиме червона нитка Божого поклику, що здійснювався в житті святого від дитячих років аж до кінця життя. Дитячі роки, навчання в семінарії, вибір і поступове усвідомлення свого покликання, священичі роки, невтомне виховно-душпастирське служіння поміж найбільш занедбаними юнаками, заснування Салезіянського монашого згромадження, Згромадження Дочок Марії Помічниці (Сестер Салезіянок), товариства Салезіян-співпрацівників та інші важливі моменти життєвої історії творять нерозривний ланцюг життя святого. У книзі можна почерпнути геніальний та оригінальний священичий і педагогічний досвід служіння та підхід святого до дітей і до молоді, особливо найбільш потребуючих. Незважаючи на життєві труднощі, терпіння та випробування, його особиста священича глибока аскеза, праця над собою, переосмислення виховно-душпастирських підходів, любов до Євхаристії, постійна відкритість на дію Святого Духа, уповання на Боже Провидіння, глибоке молитовне життя і тісний зв’язок з Богом, від якого черпав натхнення, відповіді на різного роду виклики й оригінальні та відповідні рішення у його
5
виховно-душастирському служінні бідним і потребуючим юнакам, велике набожество і синівська довіра до Пресвятої Богородиці Помічниці християн чинили його життєрадісним святим з усмішкою на устах, що ревно піклувався про спасіння тих душ, які Господь йому довірив. Ось принципи, які керували життям отця Боско: «Дýші мені дай, а все решту (зайве) забери», «Мені достатньо, що ви молоді, щоб я Вас дуже любив», «Для вас я вчуся, для вас працюю, для вас готовий і життя віддати», «Я пообіцяв Богові, що до останнього мого подиху моє життя належить бідним і покинутим юнакам». Поряд із життєвими епізодами святого для кращого розуміння його постаті, його виховно-душпастирської діяльності та великого значення, яке мало покликання отця Боско і його духовних синів та дочок для Церкви і для громадянського суспільства, у книзі подано також історичний контекст. Ця книга буде цікавою і підліткам, юнацтву, молоді, і дорослим (уцерковленим і не уцерковленим), і педагогам та батькам, семінаристам та кандидатам до монашого життя, і тим, хто шукає своє життєве покликання, адже тут розповідається про величні діла, які може вчинити Божа благодать з тими, хто довіряється Богові, Його волі і щиро відповідає своїм життям на Його поклик і з любов’ю та жертвенною відданістю й запалом виконує доручену Богом місію. Ті, хто здійснює нелегку, але благородну справу виховання дітей і молоді, у цій книжці матимуть великий приклад оригінального педагогічного підходу і трьох принципів, на яких засновано цей підхід, а саме: любов (доброта), віра (релігія) і розум, через які св. отець Боско і Салезіянська родина достукуються до сердець вихованців в родинній і життєрадісній атмосфері та довірі між дітьми, молоддю і тими, хто допомагає їм зростати. Багато хто з видатних світових церковних постатей та науковців і педагогів, християнських і ні, захоплювалися його життям і його священичою і педагогічною працею – превентивною (запобіжною) методикою виховання, яку можна пізнати через цю книжку. Відомість про святого священика, педагога і його згромадження та салезіянське виховно-душпастирське служіння між убогою і занедбаною молоддю розійшлася по цілому світі та дійшла і до нашого краю, до нашої Церкви. В 1897 році отець Кирило Селецький (1835-1918), парох Жужеля Перемишльської єпархії УГКЦ, засновник двох жіночих апостольських монаших згромаджень в Галичині (Згромадження сс. Служебниць Пречистої Діви Марії та Згромадження сс. св. Йосифа Обручника), шукаючи прикладів душпастирської праці, щоб допомогти духовному, соціально-культурному піднесенню українського народу, зацікавився працею оо. Салезіян. Він декілька разів відвідував Головну Салезіянську управу в м. Турині, де жив і діяв та де похований святий Іван Боско, щоб ознайомитися із виховно-душпастирською діяльністю Салезіянського Згромадження. В 1900 році о. Селецький видає в Перемишлі першу книжку – життєпис «Отець Іоанн Боско. Його життя і діяльність». Це була перша біографія отця Боско українською мовою. До біографії святого автор додає свої особисті спогади про відвідини ним Головної управи Салезіянського Згромадження. Отець Боско часто повторював: «Без піклування та зусиль у справі виховання дітей та молоді не може бути навіть найменшої надії на прогрес та покращення рівня життя су-
6
спільства» (Отець Боско – Біографічні Спогади, том VI, ст. 858). Невипадково книжка про святого отця Боско потрапить до українського читача в ювілейний рік 150-річчя від дня народження великого подвижника УГКЦ, блаженної пам’яті Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького (1865 – 1944). Митрополит Андрей, будучи свідомим важливості доброго виховання молоді, всіма силами піклувався про це: «Пам’ятайте, що християнське виховання є більшим добром, ніж усе добро світу» (Лист до вірних, 1899); і ще: «Найважливіша справа для Церкви, народу й родин, щоб діти були добре виховані...» (До вірних єпархії, 1939). За гасло у своїх виховно-духовних установах для бідних і потребуючих юнаків отець Боско мав вислів, який він часто повторював: «Ми повинні виховувати добрих християн і чесних громадян» (Лист до графині Уґоччоні, 28.03. 1872, E II 203). Так само і Митрополит Андрей Шептицький твердив: «Молодь треба виховувати в щирій любові до Вселенської Церкви і Батьківщини» (Про виховання молоді, 1942). Читаючи твори Слуги Божого Андрея, можна помітити, яку колосальну працю Митрополит здійснював для того, аби відновити і розвинути в усіх сферах нашу Українську Греко-Католицьку Церкву. Однією з особливих заслуг Митрополита в першій половині ХХ століття було відновлення життєдіяльності наших українських монаших Чинів і Згромаджень, створення нових та заснування східних віток західних Чинів та Згромаджень. Митрополит Андрей неодноразово обговорював і радився зі своїми єпископами про план створення східних віток західних монаших Чинів і Згромаджень, щоб вони змогли працювати в нашій Церкві в Україні та в інших країнах, де є східний обряд. Владика Андрей просив своїх єпископів підтримати і допомогти йому у здійсненні цього задуму. Він сам шукав контактів із Чинами та Згромадженнями, які існували в Католицькій Церкві латинського обряду. У 1913 році на його запрошення до нашої Церкви в Україну прибувають Отці-Редемптористи, які прийняли східний обряд і створили вітку греко-католицьких Редемптористів. Такі ж плани Митрополит виношував стосовно Згромадження Салезіян, щоб гарантувати відповідну виховну-душпастирську опіку нашій українській молоді. Митрополит Андрей Шептицький робив усе можливе, аби в Українській Греко-Католицькій Церкві заснувалася вітка Салезіянського Згромадження св. Івана Боско. І з 1930 року його мрія почала здійснюватися, підтримана Папою Пієм ХІ та третім наступником отця Боско, блаженним отцем Філіппо Рінальді. Починаючи з 1932 року, до Салезіянських установ Італії почали скеровуватися українські кандидати, щоб вступити до Салезіянського Згромадження, а згодом – заснувати східну вітку Салезіян у нашій Церкві. Митрополит Андрей невимовно радів з цього приводу, писав свої батьківські підбадьорюючі листи до українських салезіянських кандидатів та молодих салезіян, підтримував їх, передавав їм українські книги. Ось уривок із одного такого листа від 2.12.1936 року: «[...]посилаю найщирійший привіт і желання для тих, що посвятилися Богові з законними обітами і для тих, що до тих обітів приготовляються, щоби Ви всі витревали в святому покликанню аж до смерти. Маєте велике завдання, бо за ласкою Божою може започаткуєте в нас Салєзіянів східного обряду».
7
В іншому листі від 18.03.1942 року Митрополит Андрей пише: «Дорогі братя. Дуже дякую Вам за Ваш лист і за цінні відомости про Вас. Тішуся дуже надією, що колись будете могли у нас і дальше на сході працювати і рятувати діти і молодь, що перейшла страшну школу большевизму. Не забувайте однак, що треба ту можність випросити, бо трудности може 100 раз більші як могло Вам видатися.[...]Не забувайте про мене в своїх молитвах, най Вам Бог благословить». Підготовлені і виховані на Батьківщині св. отця Боско, його духовні сини, українські греко-католицькі салезіяни, були вже готові повернутися на рідну землю і стати до виховно-душпастирської праці між українськими дітьми і молоддю. Та почалася Друга світова війна, а згодом і комуністичний безбожницький режим, що не дозволив їм повернутися. Та вони стали до праці між юнацтвом української діаспори. 1963 року в Римі виходить друга книга українською мовою про життя св. Івана Боско «Дон Боско. Людина. Педагог. Святий», автором якої є відома українська письменниця Мілена Рудницька (1892 – 1976). Лише починаючи з 1991 року, коли Україна здобула незалежність і наша Церква після жорстоких переслідувань вийшла з підпілля й змогла повноцінно розвиватися, українські греко-католицькі салезіяни розпочали свою працю між українськими дітьми і молоддю. За ці роки праці в Україні численно виросла духовна родина святого отця Боско, що вірно продовжує Його справу в українській Церкві та суспільстві, втілюючи в життя так очікувану мрію Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького. І ось з нагоди ювілейного року 200-річчя від дня народження святого отця Боско і з нагоди ювілейного року 150-річчя від дня народження Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького Салезіянська Родина св. Івана Боско УГКЦ з великою радістю представляє читачам цю нову та найбільш повну біографію нашого святого отця-засновника. «Він кроком не рушив, словом не промовив, не приклав рук до жодного діла, що не мало б на меті спасіння молоді… він, насправді, не клопотався ні про що інше, як про спасіння душ!». (Блаженний отець Михайло Рýа, вихованець святого отця Боско і перший його наступник)
о. Андрій ПЛАТОШ
8
Розділ I
ДВАНАДЦЯТИЛІТНІЙ «ПРОЧАНИН» Цього вечора, під час скромної вечері, на кухні пролунали погрозливі слова. Слова, відлуння яких залишає по собі страх та біль. Побачивши книжку, що лежала біля тарілки Іванка, Антоній знервовано підвищив голос: – Зараз я спалю цю нещасну книжку! Мама Маргарита, як звичайно в таких ситуаціях, намагалася їх примирити: – Та чого ти, Антонію? Адже Іванко працює так, як усі. Ну а як потім хоче почитати, то що тобі до того? – Що мені до того?! Та я хочу, щоб ніхто тут не забував, що цю халупу утримую я! Я гну спину з ранку до вечора, у поті чола працюю на полі, не так, як дехто, що немов пиріг у сметані плаває! Нехай кожен зарубає собі на носі, що я зовсім не збираюся ділитися своєю мамалигою та утримувати паничів-дармоїдів. Івасик відреагував різко, бо лізти за словом у кишеню йому не доводилося, та й за характером хлопчина був не з тих, що легко підставляють другу щоку, коли б’ють по першій. Не втерпівши, Антоній дав волю кулакам. Джузеппе перестрашено спостерігав за братами. Маргарита спробувала розборонити їх, але де там! Все, як це не раз уже бувало, закінчилось трагічно: Антоній відлупцював брата. Адже в дванадцятирічного Івася ще не було стільки сил, щоб встояти проти дев’ятнадцятирічного парубка. Лежачи в ліжку, Івась гірко плакав, більше від злості, ніж від болю. Недалеко від нього плакала й мати: цієї ночі вона так і не змогла заснути. До ранку Маргарита прийняла рішення. Вона промовила до Івася найсумніші в його житті слова: – Буде краще, якщо ти поки що підеш з дому. Антоній просто не може тебе бачити. Я боюся, що одного дня він тебе покалічить. – Але куди ж я піду? Очі малого Івася були переповнені відчаєм, а материнське серце Маргарити розривалося від нестерпного болю. Але вона була змушена прийняти таке рішення. Тому вказала синові на декілька ферм в їхньому районі, поміж Моріондо та Монкукко. – Там мене знають. Хто-небудь дасть тобі роботу, хоча б ненадовго. А далі буде видно. 9
Наймитська торбинка Того дня мама з сумом у серці збирала для Івася торбинку. Поклала до неї кілька сорочок, деякі книжки та невеликий окраєць хліба. Був лютий; на стежках та найближчих пагорбах лежав сніг. Іван вирушив у дорогу наступного ранку. Стоячи на порозі, мама Маргарита ще довго не відводила очей від сина, супроводжуючи його поглядом, аж поки маленька постать поволі не почала зникати, розпливаючись у притаманному цій порі року густому тумані. Він розпочав пошук долі на фермах, які вказала мати. Але всюди йому відмовляли, бо на той час не мали жодної роботи для хлопців. Вже почало смеркати; Іван доїв останній кусень хліба, який приготувала мама. Закінчився хліб і надія. Тепер іти було нікуди… Залишалась лише ферма Молья. «Спитай пана Луїджі», – згадав Івасик мамині слова. Хлопець зупинився біля хвіртки. Якийсь літній чоловік зачиняв браму. Побачивши Івася, зупинився і запитав: – Чого шукаєш, хлопче? – Праці. – Молодець! Бажаю успіху! Шукай далі! – саркастично промовляючи ці слова, старий продовжував тягти за собою важку браму, щоб замкнути її на ніч. Івасик зібрав останні краплинки своєї відваги: – Але мені терміново потрібно побачити пана Луїджі. Його впустили у дім. Вся сім’я Молья сиділа під навісом стайні, обчищаючи лозу, необхідну для підв’язування виноградника. Луїджі Молья, селянин двадцяти восьми років, здивовано кинув погляд на Івана. – Шукаю пана Луїджі Молья. – Це я. – Мене послала до вас моя мати, щоб працювати у стайні. – Але чому вона дозволила тобі, такому малому, піти з дому? І хто твоя мати? – Маргарита Боско. Мій брат Антоній мене ображає, і тому вона мені сказала іти та шукати собі праці у когось на фермі. – Бідолашний... Але розумієш, тепер ще зима, а ми приймаємо на роботу в стайню лише наприкінці березня. Повертайся додому та потерпи до весни. Івасик, втомлений та знічений, гірко заплакав: – Заради Бога, змилуйтесь наді мною, візьміть мене до себе! Можете мені нічого не платити, але благаю вас, не відсилайте мене додому! Я зараз сяду на землю і нікуди звідси не піду, – промовив з відчаєм Івась. – Робіть зі мною що завгодно, але я все одно звідси нікуди не піду. – Плачучи, хлопець почав підбирати галуззя лози та здирати з нього кору. Пані Доротея, вродлива 25-річна господиня, відчула глибокий жаль до хлопчика: 10
– Візьми його, Луїджі, хоча б на декілька днів. Спробуймо. Молодша сестра господаря, п’ятнадцятирічна Тереза, яка доглядала корів, також пошкодувала хлопця, кажучи: – Я вже досить доросла і можу допомагати вам на полі. А цей хлопець нехай буде у стайні, я думаю, що він впорається зі своєю роботою. Ось так у лютому 1827 року Іван Боско розпочав працювати у стайні. Молья на тоді вважалися заможними, незважаючи на те, що вся сім’я мусила важко працювати від зорі до зорі. Вони обробляли землю, працювали у винограднику та вирощували корів. Сім’я була дуже побожною: у хаті ніколи не обходилося без спільної молитви. Ввечері біля сімейного вогнища усі збиралися на молитву вервиці. Щонеділі пан Луїджі збирав сім’ю, щоб разом іти до Монкукко на Божественну Літургію, яку відправляв отець-парох Франциск Коттіно. Праця, якою займався Іван у стайні, не була ні надто важкою, ані принизливою. Наприкінці березня на сусідніх фермах можна буде помітити багато таких самих хлопців, як і він. Праця такого роду була звичним заробітком багатьох хлопчаків, які походили із бідних сімей. На свято Благовіщення (25 квітня за григоріанським календарем) господарі переходили з села в село, з хутора на хутір, з ринку на ринок, щоб найняти собі декількох хлопців на сезонні роботи при своїх фермах. Вісім місяців вони важко працювали, а замість заробітку отримували їжу, житло та 15 лір на одяг. Проте наймит Іван Боско чимось відрізнявся від інших. Він був надто молодим (мав тоді 11 з половиною років) і цілком свідомим, і носив у собі сон-мрію… Сон справжній, який йому приснився якось вночі і який він сам розповів. Сон, який окреслив майбутнє «Коли мені було 9 років, мені приснився сон, який глибоко запав мені в пам’ять на ціле моє життя. Мені здавалось, немовби я перебуваю біля моєї хати на просторому подвір’ї, де зібралося чимало дітей, які між собою бавилися. Деякі сміялися, а багато інших лихословили. Почувши цю лайку, я вмить кинувся поміж них з кулаками, намагаючись змусити їх замовкнути. В цю мить з’явився пристойного вигляду та неабиякої величі Чоловік. Його лице було сповнене таким сяйвом, що я не міг навіть підняти очей, щоб на Нього поглянути. Він покликав мене на ім’я і сказав: – Не кулаками, а добротою та любов’ю ти мусиш завоювати своїх друзів. Розпочни говорити їм про гидоту гріха та красу чесноти. Розгублений та переляканий, я тихо відповів, що я бідний, простий хлопець. У цей момент хлопці припинили сміх і гамір, сварки втихли, і всі діти зібрались довкола Чоловіка. Сам не знаючи добре, що кажу, я запитав: – А хто Ви, що наказуєте мені робити неможливе? 11
Давня фотографія будинку родини Боско Кімнатка, де Іванові приснився пророчий сон
Перша будівля Ораторії на Вальдокко. Картина «Дім Пінарді» авторства Беллізіо. Комплекс Вальдокко у 1934 році.
Листи до перших українських салезіян – ієрархів УГКЦ: Митрополита Андрея (Шептицького) та Владики Йосафата (Коциловського), єпарха Перемиського, які дали початок українським салезіянам східного обряду
Травень 1991 року о. Василь Сапеляк при вході повернутої вірним церкви Покрову Пресвятої Богородиці (кол. Костелу Матері Божої Остробрамської) у Львові.
Монастирський храм та парафія Покрову Пресвятої Богородиці центр української Провінції Салезіян УГКЦ