Q і у війну — не розкисаємо! Буває, бабця так нав’яже, Тираж 26851 що не страшні нам холоди... А якщо дідо ще й нагонить, 15 вересня 2022 року. №27/1886 то ми безстрашні взагалі...
Обласна газета. Виходить щочетверга.
«На середині мосту
ми відчули смерть. І полетіли вниз»
16,5 метра
24 лютого з підірваного мосту через Десну, що між селами Мале і Велике Устя Сосницької громади, зірвалась ма шина. «Жигулі» полетіли сторчма вниз з висоти 16,5 метра і врізалися носом у бетонне покриття мосту, обвалене кіль кома годинами раніше. У салоні ВАЗа було троє: Ігор Юдицький, Володимир Бадерик і Дмитро Кузьменко. Юдицький та Бадерик загинули на місці. 45річний Дмитро КУЗЬМЕНКО все літо вже на роботі. Працює рятівникоммотористом на рятувальній станції в Сосниці. Минулої п’ятниці чоловік якраз на чергуванні. — Як почуваєтеся? — Нормально. Ноги-руки цілі, шва на лобі майже не видно. Дихаю, ребра не болять, — не кваплячись, сідає на диванчик в «дєжурці». Два місяці після аварії він не ходив. Поламані ребра пробили обидві легені. Але всі в Сосниці та й сам Дмитро вважають, що йому неймовірно повезло.
Вм’ятина, куди носом врізався «ВАЗ»
Олена ГОБАНОВА, фото автора
продовження стор.
4
Дмитро Кузьменко. Той, хто вижив
Машина впала з висоти 16,5 метра. Висота сходів
Q герой!!!
Живим коридором довжиною у 15 кілометрів прощалися з льотчиком Вадимом Благовісним 11 вересня, попри дощ і холодну погоду, сотні жителів Талалаївської громади на Ніжинщині вийшли зустрічати земляка 26річного (14 вересня йому було б 27) Вадима Благовісного з села Синдаревське. Майора, заступника командира авіаційної ескадрильї 299-ї бригади тактичної авіації. Він загинув 7 вересня під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Суворівка на Миколаївщині. Літав на штурмовику СУ-25. З 24 лютого по 7 вересня Благовісний здійснив 95 бойових вильотів (якщо поділити на дні війни, то виходить через день). Знищив 100 одиниць броньованої техніки противника, понад 80 автотранспортних засобів, 40 ци-
стерн паливно-мастильних матеріалів, чимало складів боєприпасів та 800 рашистів. 22 березня був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. 17 серпня — орденом Богдана Хмельницького ІІ ступеня. Поданий на нагородження званням «Герой України» (посмертно). Доставили Вадима в закритій труні. Відспівували героя у Всіхсвятській церкві Ніжина, а потім повезли в рідне село. Від Ніжина до Синдаревського — 23 кілометри, 15 з них — селами. Жителі Хвилівки, Талалаївки, Безуглівки, Синдаревського з розгорнутими прапорами України і невеличкими прапорцями, з квітами, навколішки зустрічали
жалобний кортеж. Вийшли і старі, і малі. Хто не міг стати навколішки, сиділи на стільцях, трималися на милицях. Такого я ще не бачила за вісім років війни. Перед машиною, що везла труну, на дорогу кидали квіти. Плакали. — Чому Бог забирає найкращих? — не стримує сліз 51річна Тетяна СТРУК з Синда ревського. — Вадим був ідеальною дитиною, на радість батькам. Попрощатися з ним приїхали навіть люди із сусіднього Прилуцького району, з Дорогинки. У нас же в селі ні клубу, ні магазину, так молодь ходила туди гуляти. Мати колись працювала листоношею, батько ветеринаром. Ми 36 днів жили під обстрілами. Через село йшла ворожа техніка. І коли вже наші гнали
росіян, двоє з них втекли з сусіднього села і заховалися в нежилій хаті в нашому. Голодували, хотіли себе гранатою підірвати. Одному 32 роки, другому 23. Уже і записку прощальну один написав рідні і господарям будинку, які б їх тіла рано чи пізно знайшли. Але наші люди вмовили їх здатися. Так сестра Вадима їм їжу носила. А мати, коли їх забирала тероборона, просила: «Хлопці, ви їх тільки не бийте». Отакі вони людяні і жалісливі. Це в той час, коли їх син і брат щодня був під ворожим вогнем. Солдат тих, кажуть, уже обміняли.
Валентина ОСТЕРСЬКА
продовження стор.
3
Неспри ятливі дні:
Температура води в Десні 13 вересня на 8 ранку: Чернігів — 13,4оС, Морівськ Козелецького району — 15,4оС
16, 22 верес ня.