Наталка Денисенко
“
У ЯКІЙ ТРЕБА МОВЧАТИ ТА БОЯТИСЯ.” BEST MAGAZINE 13
УКРАЇНА НЕ ТА КРАЇНА,
Яким було Ваше 24 лютого 2022 року, коли Росія почала вторгнення в Україну?
Ще до 24 лютого в мене було передчуття якоїсь події. Ми всі це відчували. І навіть напередодні мій чоловік говорив, що якщо почнеться війна, то він піде воювати. Памʼятаю, що тоді відповіла йому: “Та ти що! Ми поїдемо в Канаду і відкриємо там свою кав’ярню.” Тоді я й уявити не могла, які відчуття в мені прокинуться, коли це дійсно почнеться. 24 лютого я заснула в кімнаті свого синочка. Під ранок прибіг Андрій і сказав, що почалася війна. Я не могла повірити в це. У той день ми ще залишилися
в Києві та ночували в підвалі. А на наступний день почали збирати валізи. Я добре памʼ ятаю: збирала речі й ридала. Плач підхопив і мій синочок, бо він не міг зрозуміти, що відбувається. А я просто не могла себе стримувати. Як змінювався Ваш емоційний стан протягом війни?
Коли чоловік записався в добровольчий батальйон, а ми з синочком вирушили в Яремче, я була просто розбита. Лише втішала себе думкою, що це не надовго. Я постійно читала новини, у мене не було апетиту, я нічого не хотіла робити… Та коли зрозуміла, що війна ще може тривати довго, то почала повертатися в колію. Я зайнялася волонтерством, і стало якось краще. Потім ми переїхали в Хмельницький, куди втекли з-під обстрілів мої батьки. Поруч з рідними мій емоційний стан знову покращився. А коли ж ми повернулися додому, то мені стало вже набагато легше. Бо хоч війна
триває, і життя зараз інше, проте ми вдома, а тут і стіни лікують.
Опишіть Ваші відчуття, коли коханий пішов захищати нашу державу!
Він прийняв це рішення ще до війни, і помаленьку готував мене до цього. У нього підвищене відчуття справедливості. Він впертий і запальний, саме такий, який буде боротися. Звичайно, що я дуже хвилююся за нього. Але я розумію, що це його шлях. Так і має бути! Як вплинула війна на Вашу роботу? Зараз я безробітна. Сумую за зйомками, але про які серіали може йти мова, коли тривають бойові дії! Думаю, що згодом ми продовжимо знімати. Але поки що вся моя робота це допомога малому бізнесу. Я встановила мінімальні ціни на рекламу, і намагаюся кожному допомогти. А ще я веду свій телеграм-канал з порадами, як перейти на українську мову. Гадаю, що через кілька років російська не буде нам потрібна взагалі. От така у мене поки робота. Розкажіть детальніше про свою волонтерську діяльність!
Зараз співпрацюю з кількома фондами. Я разом із Натою Жижченко та Андрієм Ярмоленком є амбасадором фонду “Це моє місто”. Нещодавно була на презентації для телебачення, де ми показували придбані для наших військових рушниці, що зупиняють ворожі дрони. Взагалі фонд купує дуже круті й дорогі речі, які потрібні кожному підрозділу. Також ми купуємо генератори та возимо гуманітарну допомогу. Є ще й інші фонди, яким я допомагала закривати збори. І сама особисто можу
ФОТО: НАТАЛІЯ САНІНА
УКРАЇНСЬКА АКТОРКА ТЕАТРУ, КІНО ТА ДУБЛЯЖУ, ДИКТОРКА, РЕЖИСЕРКА ТА ТЕЛЕВЕДУЧА, КРАСИВА Й РОЗУМНА ЖІНКА, ЩАСЛИВА МАМА ТА ДРУЖИНА.
надіслати допомогу людям, які залишилися без нічого. Або можу попросити допомоги для них у своїх підписників в Instagram. Загалом намагаюся максимально допомагати. Як Ви вважаєте, війна це індикатор людяності та «своїх» людей?
Ми дійсно побачили, хто боягуз, а хто патріот своєї держави й людина з великої літери. Дуже сумно, що багато українських зірок мовчать або виступають за росію. Це не наші люди! Україна не та країна, у якій треба мовчати та боятися. Ми вільні та сильні. Справжні українці роблять все для нашої перемоги!
«Разом до перемоги» для Вас це...?
Разом до перемоги - це коли ми надихаємося одне одним і обʼєднуємося, коли ми діємо злагодженою командою. Ця фраза є нашим віддзеркаленням, бо ми справді робимо все можливе і неможливе, бо ми Українці!
Україна після перемоги, яка вона...? Не буду одягати рожеві окуляри, а скажу, що після перемоги нам буде важко, тому що потрібно багато сил та часу на відбудову держави. Нам по крупинках треба буде зібрати все до купи. Але після того, що пережили наш народ і наша свята земля, обовʼязково відбудеться процвітання. Я впевнена, що Україна стане країною, жити у якій буде мрією багатьох. У нас є все: море і гори, родючі землі, неймовірна культура, смачна кухня, чудові люди… Тому Україна є і буде державою номер один. Я хочу жити саме тут, я хочу працювати саме тут, і найголовніше я хочу насолоджуватися життям саме тут!
15
“Я МАЮ СВОЮ МІСІЮ! І ЦЯ МІСІЯ ПОЛЯГАЄ У ПРОСЛАВЛЕННІ ВСЬОГО УКРАЇНСЬКОГО Й ПОПУЛЯРИЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ!” арія Ясинська 16
ПИСЬМЕННИЦЯ, НАДЗВИЧАЙНО
ТАЛАНОВИТА
ОСОБИСТІСТЬ, ДІАМАНТ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ
КУЛЬТУРИ ТА СВІТУ ТВОРЧОСТІ, НЕЙМОВІРНА
ЖІНКА.
18
Яким було Ваше 24 лютого 2022 року, коли Росія почала вторгнення в Україну?
Я розуміла, що війна неминуча ще задовго до 24 лютого. Але напередодні, за годин 10 до нападу Росії, було якесь особливе відчуття тривоги. Увечері ми гуляли з мамою по Хрещатику, пішли до Алеї Героїв Небесної Сотні, бо ми розуміли, що війна зовсім близько. Ніхто не знав, яким буде завтра. А це місце для нас надто значуще, як і для більшості українців, і не піти сюди ми просто не мали права, бо війна ж розпочалась не 24 лютого 2022 року, а у 2014 році.
Гуляли ми десь до 2 ночі. І як тільки я прийшла додому й на якусь мить заплющила очі — прокинулась від вибухів і зрозуміла, що неминучість стала реальністю. Але не було жодної паніки. Був біль… І розуміння того, що так чи інакше все буде добре. Але ціною життів надто великої кількості українців… Як змінювався Ваш емоційний стан протягом війни?
Мій емоційний стан був і залишається максимально стабільним. Усі мої предки протягом багатьох століть боролися за незалежність України проти російських загарбників і при цьому жили, любили та раділи життю. Прапрадідусь був військовим фельдшером в УНР, і, як кажуть рідні, які знали його особисто, мені передався його характер. Тому я просто не маю права втрачати силу духу, оскільки в моєму розумінні, незламний дух — це є моральна перемога над ворогом. Чи я плакала? Так. Але не через те, що мені було страшно… Я просто надто сильно люблю Україну, і мені боляче від усвідомлення
того, що кожен день гинуть українці… Та, попри
все пекло війни, жодного разу я не втратила надію, бо знаю, що Україна переможе, адже нас захищають найвеличніші воїни.
Війна допомогла мені навчитися ще більше
любити людей, щодня робити щось хороше і насолоджуватись кожною миттю. Під час кризових ситуацій у багатьох творчих людей зʼявляється нова порція натхнення. Чи вплинула якось війна на Вашу творчість?
Моя творчість незмінна з 2014 року. Саме з того часу в моїй прозі й поезії активно з‘явилася тема війни. Хоча тема боротьби України за незалежність – це те, що мене хвилює ще з раннього дитинства. Щиро кажучи, я почала писати саме заради України, бо метою мого життя є збереження української мови та культури. А ще саме під час війни вийшла моя збірка поезій «Оголеність», частину коштів від продажу якої я вирішила переказати на потреби ЗСУ. У цій збірці досить багато віршів про війну й про любов, яка сильніша за смерть.
Чи завжди вдається не падати духом, а працювати та підтримувати економіку України?
Завжди. Я не маю права опускати руки… Якщо я припиню писати, то кому від цього стане краще? Я маю свою місію! І ця місія полягає у прославленні всього українського й популяризації української мови! Для мене вираз «Україна понад усе!» — це не просто слова, а сенс мого життя! Найбільше у цьому житті я люблю Україну!
Як Ви вважаєте, війна це індикатор людяності та "своїх" людей? Насправді так… Війна не змінює людей. У них або ще більше проявляється їхнє внутрішнє світло, або утворюється ще більша пітьма.
І немає значення, де вони знаходяться — у безпеці чи на передовій. Має значення тільки людяність, гідність і чесність за будь-яких умов. Захоплююсь людьми, які зуміли все це зберегти в собі.
"Разом до перемоги" для Вас це...? Це коли кожен громадянин робить усе, що може, заради України, підпорядковуючи свою діяльність, перш за все, священній меті здобути перемогу та мир! Я проти висловлювання, що поганий мир краще хорошої війни. Мені ближче розуміння «воля або смерть», тому я щодня прокидаюсь із розумінням, що знаходжусь у безпеці лише завдяки ЗСУ, і кожної ночі дякую Богу та нашим воїнам за прожитий день. «Разом до перемоги» — це коли любиш Україну більше, ніж самого себе, й готовий зробити все заради Батьківщини. Україна після перемоги, яка вона...? Незалежна, сильна й максимально прекрасна! Сподіваюся, що після перемоги я ніколи не почую російської музики на вулицях українських міст, а російська культура завжди буде сприйматися як культура ворога й найбільшого ката українського народу.
Яким було Ваше 24 лютого 2022 року, коли Росія почала вторгнення в Україну?
Ранок 24 лютого запамʼятався мені дуже сильно. У ніч я прокинулася від того, що мені начебто не вистачало повітря. Я встала, пішла на балкон і подивилася на небо. Навкруги була тиша… Я тільки заснула, як мене розбудив дзвінок мами. Вона сказала: “Доню, вставай! Почалася війна!”. Так я й дізналася, що почалося повномасштабне вторгнення. Для мене це було шоком. Я не вірила, що в наш час таке можливо. Я плакала, мені тряслися руки, а на душі було щось таке, що не передати словами. Ми з чоловіком швидко встали, зібрали найнеобхідніші речі та поїхали до рідних. Усі разом ми прийняли рішення залишитися в Україні. Ми сподівалися, що цей жах швидко закінчиться. Перші 5 днів ми взагалі не спали, а лише дивилися новини та вели інформаційну війну. Згодом почали допомагати людям, які втратили свої домівки. Кожен день ми були залучені до хороших справ.
Як змінювався Ваш емоційний стан протягом війни? Відчуваю велику вдячність нашим воїнам, які віддають свої життя за те, щоб ми жили. Дуже шкода, що гинуть найкращі доньки та сини нашої держави. Я розумію, що ми повинні робити все, щоб їхні смерті не були марними. Кожен уже переосмислив свої цінності. Ми всі почали цінувати спокійні ранки та час, проведений з рідними.
Як вплинула війна на Вашу роботу?
Про роботу я взагалі не думала. Я тільки молилася і допомагала біженцям. Та коли мені почали телефонувати клієнти, то я була дуже рада, бо розуміла, що треба продовжувати працювати. Не можу сказати, що війна мала якийсь значний вплив на мою роботу. Закордон повиїжджало багато моїх клієнтів, проте в той час зʼявилися й нові.
Чи вдається не падати духом, а підтримувати Україну в такий нелегкий час?
Ця війна зробила мене сильнішою, як і кожного українця. І взагалі ми всі стали зовсім іншими. Ми згуртувалися і стали єдиними. Як Ви вважаєте, війна це індикатор людяності та «своїх» людей?
Звичайно, віна є індикатором. І цей тест на людяність, на жаль, пройшли не всі. Але я точно знаю, що добро переможе зло і вірю в це. Також вірю в те, що всі зрадники будуть покарані та ніколи не зможуть бути по-справжньому щасливими. Сподіваюся, що скоро все зміниться, у нас буде найкраща країна з найкращими людьми. «Разом до перемоги» для Вас це...?
Ми всі маємо зрозуміти, що тільки разом переможемо. Ми маємо пишатися тим, що ми українці, і робити все можливе для перемоги. Україна після перемоги, яка вона...?
Я вірю в те, що наша держава буде процвітати. Усі захочуть відвідати Україну, а ті, хто виїхав захочуть повернутися. Після всіх жертв, ми просто зобовʼязані розвинути нашу державу. Україна стане найсильнішою державою у світі. Я щиро в це вірю. І бажаю кожному українцю терпіння та великої віри
в те, що ми переможемо! Не падайте духом, любіть себе та Україну!
“МИ МАЄМО ПИШАТИСЯ ТИМ, ЩО МИ УКРАЇНЦІ , І РОБИТИ ВСЕ МОЖЛИВЕ ДЛЯ ПЕРЕМОГИ.”
20
ЛЕСЯ ЯЦИК
МАЙСТЕР
ПЕРМАНЕНТНОГО МАКІЯЖУ, СПРАВЖНІЙ
ПРОФЕСІОНАЛ СВОЄЇ СПРАВИ, УСПІШНА ТА КРАСИВА ЖІНКА.
ІЛІЯ ОЛІЙНИК
ЗАСНОВНИЦЯ ЦЕНТРУ РОЗВИТКУ Й ДОЗВІЛЛЯ СІМʼЇ, А ТАКОЖ ШКОЛИ ДОСКОНАЛОСТІ ЛІЛІЇ ОЛІЙНИК, АВТОРКА ТА ВЕДУЧА ПРОГРАМИ “ЩАСЛИВА РОДИНА”, ЗАСНОВНИЦЯ Й ВИДАВНИЦЯ ГАЗЕТИ “ЕКО УКРАЇНА”, АВТОРКА СТАТЕЙ ПРО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ТА ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ, УСПІШНА ТА ЩАСЛИВА ЖІНКА.
МАЄМО ВАЖЛИВЕ ЗАВДАННЯ
НА ПІСЛЯВОЄННІ РОКИ:
ЗРОБИТИ НАШУ ДЕРЖАВУ
ЩЕ БІЛЬШ КВІТУЧОЮ ТА
БІЛЬШ РОЗВИНУТОЮ, А ЦЕ ПІД СИЛУ ТІЛЬКИ
Яким було Ваше 24 лютого 2022 року, коли Росія почала вторгнення в Україну?
Попри те, що інформаційний простір за кілька місяців до повномасштабного вторгнення був наповнений матеріалами про можливий напад сусіда-агресора, навіть не уявлялося, що в сучасному суспільстві, де домінують людські цінності, високий рівень свідомості та пам’ять про героїчне минуле, можливий розвиток воєнного сценарію. На цей день у нашої родини були зовсім інші плани. Тому навіть після перших вибухів о 5 ранку сподівалися, що це непорозуміння. Перші відчуття неможливо описати: це спектр всього, що відчуває людина в небезпеці. Але ми намагалися максимально спокійно зібрати документи та очікували, що все вирішиться якнайшвидше та найкращим чином. Потім, як і більшість українців, облаштували підвальне приміщення, де проводили більшість часу. Вважаю, що завчасне попередження населення про вторгнення могло б зберегти більше життів мирних мешканців, дати змогу сильніше укріпити оборону та вберегти людей від паніки...
Як змінювався Ваш емоційний стан протягом війни?
Звичайно, спочатку мене переповнювали всі негативні емоції від страху до ненависті. Були неприйняття ситуації, злість, розчарування… Але потім я зрозуміла, що в такому стані неможливо приймати
правильні рішення. Також почуття відповідальності перед дітьми, які підсвідомо відчувають батьків, як би ті не приховували свої емоції, дало мені зрозуміти, що я особисто не можу змінити цю ситуацію в глобальному масштабі, але я можу залишатися сильною духом і турбуватися про свою безпеку, про свою родину і про тих, кому можу допомогти.
Як Ви вважаєте, війна це індикатор людяності та «своїх» людей?
Не зовсім, адже не кожна людина може діяти розсудливо в стресовій ситуації.
Тому беремо відповідальність на себе та допомагаємо іншим, ставлячи на перше місце загальнолюдську цінність - життя.
Знаю випадки про завищені ціни на житло, про недостойну поведінку та інші негідні вчинки. Але ще більше бачимо
випадків взаємодопомоги, коли сусіди готують разом, віддають свої продукти, речі та навіть ключі від квартир задарма тим, хто потребує. А завдяки волонтерському руху багато родин отримали можливість
залишити небезпечні місця та дістали
все необхідне для життя. Це надихає та
мотивує жити й творити далі саме в цій
країні.
Чи вдається не падати духом, а підтримувати Україну в такий
нелегкий час?
Те, як ми зараз думаємо, поводимося
та діємо формує наш завтрашній день, майбутнє наших дітей. Заради цього ми
повинні робити все можливе і неможливе
кожний день, кожну годину…
Я пам’ятаю лозунг ВВВ: «Все для фронту, все для перемоги». Перефразовуючи її, скажу, що ті, хто не знаходиться в районі
бойових дій, несуть високу відповідаль-
ність. І саме дух нації зазвичай допомагає
здобути перемогу.
Чи не виникала у Вас думка покинути Україну?
Ні! Можливо тому, що в нашому районі
не велися активні бойові дії, крім того, в мене тут залишаються рідні та близькі. Я
навіть не розглядала такого варіанту. Але для деяких сімей це єдина можливість пережити жахіття війни та зберегти себе й діточок. «Разом до перемоги» для Вас це...? Кожен окремо і всі разом ми маємо робити те, що вміємо найкраще. Також у цей час необхідно потроїти зусилля за тих, хто на передовій, за тих, хто, рятуючи дітей, виїхав закордон, за тих, хто вже на небі… Організованість та згуртованість, віра та впевненість, підтримка одне одного, людяність та «дорослість» - якості, які потрібні нам завжди, а сьогодні особливо. Україна після перемоги, яка вона...? Зараз нам очевидно, що Україна мала досить високий і сприятливий рівень життя станом на кінець лютого 2022 року. Тому маємо важливе завдання на післявоєнні
роки: зробити нашу державу ще більш
квітучою та розвинутою на всіх рівнях, а це під силу тільки сильній нації, тільки нам - українцям.
23
СИЛЬНІЙ НАЦІЇ, ТІЛЬКИ НАМ - УКРАЇНЦЯМ!
МИ ВСЕ ПОДОЛАЄМО І ЗАДИХАЄМО НОВИМ
BEST MAGAZINE ЮБАВА ГРЕШНОВА ТАЛАНОВИТА АКТОРКА ТЕАТРУ ТА КІНО, ТЕЛЕВЕДУЧА, ПРЕКРАСНА МАМА, НАДЗВИЧАЙНО РОЗУМНА ТА КРАСИВА ЖІНКА.
ЖИТТЯМ
Яким було Ваше 24 лютого 2022 року, коли Росія почала вторгнення в Україну? 24 лютого було страшним і жахливим. Я памʼ ятаю цей день посекундно, і гадаю, що буду пам ʼятати до кінця свого життя. Мій батьківський дім знаходиться в Салтівці. Це саме той район, який постраждав найбільше. Але понад усе я хвилювалася за маму, за її серце. На той день вона була в Харкові. За місяць до війни у неї був тяжкий інфаркт, а після інфарктутяжкий ковід. Лікарі сказали їй два місяці не вставати з ліжка, але вона була змушена з сьомого поверху бігати в бомбосховище. Для мене були найважчими перші 14 днів, поки батьки не виїхали з Харкова. Це були чорні дні. Як змінювався Ваш емоційний стан протягом війни?
Усе своє життя цікавилася психологією: багато років працювала з психотерапевтом, читала багато книжок з психології, і навіть намагалася робити вистави на цю тему. Тому мені цікаво слідкувати за “емоційними гойдалками”, коли декілька годин тобі здається, що все добре, і ти вже розумієш, як жити далі, ти посміхаєшся, у тебе натхненний стан… А за кілька хвилин, а то й секунд, ти можеш впасти в глибоку депресію, опустити руки від якоїсь новини, від якогось слова, від якогось спогаду. Тому дуже тяжко: ми всі то сміємося, то плачемо. У нас у
всіх зараз розхитана психіка. Але маємо те, що маємо. Я усвідомлюю, що це з нами назавжди. Ми просто навчимося з цим жити. Як вплинула війна на Вашу роботу?
У більшості роботи просто нема. Ти не розумієш, чи буде вона взагалі колись. Але наша професія творча. Залишився Instagram, також у мене з ʼявилося бажання писати вірші, різні тексти, пісні. Стосовно кіно, то це поки довга пауза. І це абсолютно нормально. Гадаю, що зараз дивно було б знімати щось про кохання. Ми намагалися робити декілька вистав у Європі для наших діток. Але, на жаль, знайшлися люди, які не дали нам цього зробити. Та ми не опускаємо руки. І зараз головна мета - це зробити класний продукт для наших дітей, які були змушені переїхати в іншу країну. Тож, поки я матиму сили, то буду робити все, щоб їм допомогти.
Як Ви вважаєте, війна це індикатор людяності та «своїх» людей?
Я гадаю, що війна - це індикатор усієї планети. Вона показує, у якому стані зараз людська цивілізація. Насправді так неочікувано, що деякі держави стають рідними для нас. І це дуже гарний показник того, у якому стані знаходиться наша планета. Війна - це глобальна катастрофа. Тому тим людям, які не емпатують, буде дуже важко, бо це стосується і буде стосуватися кожного.
Ви зараз активно займаєтеся волонтерством чи допомагає Вам в цьому Ваша медійність?
Мене дуже дратувало, коли я волонтерила на вокзалі, і люди впізнавали мене. Я не хотіла в той час бути відомою людиною, я просто хотіла бути людиною, яка робить щось мале для великої перемоги. А потім зрозуміла, що моя сила в тому, що мене знають. Тоді я знайшла кілька волонтерських організацій, і ми налагодили лінію допомоги. Зараз моя можливість поширювати збори на велику авдиторію дуже допомагає їм. Це надзвичайно відповідально, але мені від того спокійно, що я можу допомогти. Якби я не була матірʼю, то волонтерила б цілодобово. Я прихиляюся перед кожним волонтером, бо вони роблять все можливе і неможливе. «Разом до перемоги» для Вас це...? Українці настільки круті, що вони, мабуть, ще самі до кінця того не усвідомили. Такого народу більше ніде нема. Ми разом до перемоги з першого дня війни. Українців не можна здолати, не можна зламати. Наші діти співають “Ой у лузі червона калина” у кожному дворі. Тут кожен герой. Ми все подолаємо і задихаємо новим життям. Ми на це заслуговуємо, бо ми воїни світла. За нами правда, та з нами Бог. Україна після перемоги, яка вона...? По-перше, я б дуже хотіла, щоб ми ніколи не повторювали наших помилок, де ми не цінували одне одного, не цінували своє мистецтво, свою культуру. По-друге, хочу, щоб ми ніколи не повторювали риторики нашого ворога. Ми побачили той момент, коли вони перетворилися на тварин. І ми повинні ніколи не дозволити собі такого. Україна буде абсолютно європейською державою, але не схожою на жодну. Бо ми пережили щось таке, що, здавалося, неможливо пережити, а це дуже гуртує, тому ми виховаємо сильне покоління. Наші діти будуть надзвичайно розвинутими. Ми всі маємо пройти військовий вишкіл і курси медичної підготовки, бо з нашим сусідом варто очікувати всього. Але в загальному наша держава буде супер крутою, будинком, з якого завжди сяє світло.
25
BEST MAGAZINE
атерина Овчарук
МАЙСТЕР ПЕРМАНЕНТНОГО МАКІЯЖУ, МІЖНАРОДНИЙ ТРЕНЕР, ЧЛЕН МІЖНАРОДНОГО СОЮЗУ ХУДОЖНИКІВ ТА ПРОСТО НЕЙМОВІРНО КРАСИВА Й УСПІШНА ЖІНКА.
27
САМА Ж КАТЕРИНА НАЗИВАЄ СЕБЕ, «ХМЕЛЬНИЦЬКОЮ БАНДЕРІВКОЮ» НА ОСОБЛИВОМУ БАНДЕРОМУСТАНГУ.
Яким було Ваше 24 лютого 2022
року, коли Росія почала вторгнення в Україну?
У цей ранок я прокинулася пізніше, ніж зазвичай. І перші слова, які я почула того ранку від чоловіка: “Почалося!”.
Знаючи свій характер, я думала, що почну панікувати, але на диво, нічого
такого не було. Увесь день минув у настороженому спокої. Я подзвонила в
студію і сказала, що потрібно скасувати
всі записи. У мене вперше за довгий
час був денний сон. Мій організм
захотів відпочити. Бо з наступного
дня я вже активно почала допомагати.
Ми співпрацювали з волонтерськими
організаціями Європи, збирали гроші, намагалися залучити більше людей
до допомоги та шукали все для наших
бійців. І саме волонтерська діяльність
врятувала нашу психіку, бо якщо ми б
нічого не робили, то, напевно, усі дні
минали б у стресі та паніці. Ми просто
б чахнули від поганих новин. Нам усім потрібно бути корисними в чомусь.
Як змінювався Ваш емоційний стан протягом війни?
Я сприйняла той факт абсолютно
спокійно. Відразу зрозуміла, чим можу бути корисною та почала працюва-
ти. Від початку повномасштабного
вторгнення я не сиділа на місці. І я
вдячна собі за це, бо завдяки цьому я
познайомилася з неймовірними людь-
ми. Зараз я розумію, що моє оточення
просто чудове. Це люди, які ніколи
не відмовлять у допомозі. Я взагалі не відчувала ненависті до ворогів. Усі мої емоції були сконцентровані на наших людях. Я відчувала невимовний жаль
та прагнула допомогти.
Як вплинула війна на Вашу роботу?
Далі ми почали працювати. І можу впевнено сказати, що студія була місцем, де я наповнювалась енергією.
Я дякую Богу, що маю таку роботу. До
того ж жінки, приходячи на процедуру, стають ще гарнішими та щасливішими.
Вони також ловлять той шматочок ейфорії. І це дуже важливо, бо кожній людині потрібно не втрачати свою енергетику. Ми маємо продовжувати доглядати за собою, бо те, що ми перестанемо слідкувати за своїм зовнішнім виглядом нікому не допоможе, а лише негативно впливатиме на наш емоційний стан. Ми маємо любити себе та дбати про себе, бо нашій державі потрібна здорова нація. Я дуже люблю свою роботу та студію, люблю приходити туди та ділитися враженнями, емоціями та переживаннями з дівчатами. Обіцяю, що після перемоги ми обовʼ язково влаштуємо святкування, де віддячимо кожному клієнту за те, що в такий нелегкий час вони обирали саме нас. Я надзвичайно відповідально ставлюся до своєї роботи. Для мене найвищою нагородою є щасливий клієнт. Але тепер у мене з ʼявилася ще й додаткова мотивація. Я хочу показати всьому світу, що майстри
б’юті-сфери в Україні кращі з кращих. Це поштовх для мене ще більше працювати та розвиватися.
Чи завжди вдається не падати духом, а працювати та підтримувати економіку України?
Я можу падати духом лише тоді, коли бачу несправедливість на фронті, коли знаю правду, яку б не хотіла знати. Душа болить від того, що бачу, як гинуть молоді хлопці, що зараз мають бути поряд зі своїми сімʼ ями, а не там. Вони не мають бачити цей жах і відчувати цей біль. Думки про це якраз дуже засмучують мене. Але сім’я є великою підтримкою. Мій чоловік може дати відповіді на всі мої запитання, розкласти мені все по полицях та “зібрати мене до купи”. Також не дає опускати руки думка про те, що хтось нас захищає, ризикуючи своїм життям. Кожного дня ми донатимо. Це наша подяка за те, що ми можемо залишатися вдома та продовжувати працювати. Це є найбільшою мотивацією для мене! Як Ви вважаєте, війна це індикатор людяності та «своїх» людей? Війна точно розставила все по своїх місцях. Кого треба вона згуртувала, а кого треба розʼєднала. Тож якщо ми вже маємо таку важку перевірку війною, то гадаю, що потрібно скористатися нею і зрозуміти, що і кого ми по-справжньому цінуємо в цьому житті.
«Разом до перемоги» для Вас це...?
Разом до перемоги - це неймовірна віра в нашу силу без жодного відсотка сумніву. Це допомагати ближньому, дякувати нашим хлопцям та підтримувати одне одного вчинками й словами! Україна після перемоги, яка вона...?
Якщо ми кожен від себе будемо робити все можливе, то наша перемога буде зовсім скоро. Я щиро вірю: Україна переможе! І буде квітнути! І ми не зупиняємося, щоб її розквіт не зупинявся ні на секундочку! Молимось, і віримо!
29
