Inna Kornelyuk Роман-вибух, який написав Ostap Drozdov, я читала однією з перших і - не могла відірватися. Я розумію, що автори не толерують, коли їх із кимось порівнюють, хоч би то були найприголомшливіші письменники всіх часів і народів. Але таки хочу дати підказку тим, хто ще не читав цього відкриття від «Видавництво Анетти Антоненко». Цей філософський маніфест нонконформізму, як на мій розбещений смак, співзвучний своєю відвертістю з контраверсійним романом "Подорож на край ночі" Луї-Фердинана Селіна. Мене постійно проймало відчуття, що для героїв цих обох книжок нема нічого святого. Крім декадансу;)) Я вагалася: цинізм чи здоровий глузд, інстинкт чи любов, меланхолія чи соціопатія.. провокують персонажів на те, про що зважуються сказати і не озиратися? Тепер я розумію, чому деякі читачі дивилися на цю книжку, як невтаємничений бик на мулету. (А ще ж не читали! Що ж буде з такими читачами, якщо вони прочитають сатиричні ескапади мізантропапсихоаналітика, який дасть прикурити і Заратустрі, і Вейнінгеру і заодно Фройду?;) Філософія річ жорстока і тонка ... Приходьте до нас завтра. 24.10, 18:30, ОБ. Инга Кирковская Дякую Вам, пане Остапе за таку відверту прозорість. "Проковтнула" роман за два дні, щойно отримавши. З величезною повагою, Інга (Дніпр) Yulia Bagnenko Остап! Сегодня, наконец, получила вашу книгу. Когда пришла с нею домой, совершенно не было времени читать. Но любопытство (правда, не очень подходящее слово, но лучшего не нашлось) стало брать верх. Но и, вместе с тем, что-то удерживало открывать текст, не совсем понятный страх… что это будет что-то не то, что я представляю. Но желание открыть книгу пересилило. Итак, я - на 22-й странице. От этих 22-х (всего!) страниц у меня очень много впечатлений. Потому и пишу Вам - невозможно не написать. Там есть очень важные вещи для меня, лично. Есть невероятная узнаваемость. Про бабушку-польку и её чтение какого-то польского журнала, буквально, ударило по голове. Я увидела свою - с французской газетой L'Humanité. Вы знаете, Остап, когда имеет место такая вот узнаваемость, то… Ну, мы тогда и читаем. Тетяна Овчаренко Це неймовірна книжка. На восьмій сторінці я згадала свої історії, на 13 заплакала ... Дякую!!! Пишіть Anna Kuzyuta Остапе, читаю, це просто дивовижно! Сміюся, плачу ! Вражена.