D.5
РЕВОЛЮЦІЯ ГІДНОСТІ
D.5.1
МАЙДАН: ПОЛІТИЧНІ ПОДІЇ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТ.
В умовах самодержавної Російської імперії масові громадські виступи в центрі Києва розпочалися внаслідок маніфесту Миколи ІІ про основи громадянських свобод (жовтень 1905 р.). Вже наступного дня після його підписання перед будівлею Міської думи (на місці теперішнього Майдану) зібрався багатотисячний натовп. На заклик агітаторів-більшовиків було розгромлено думські приміщення, лунали революційні гасла. Це привело до розгону демонстрантів військами із застосуванням зброї. Подальша монархічна реакція ускладнила можливість публічних демонстрацій. Їх знову стали проводити на Хрещатику після Лютневої революції 1917 р., при цьому одразу було скинуто пам’ятник царському прем’єр-міністрові П. Столипіну (встановлений у 1913 р.) перед фасадом Міської думи. Значна частина демонстрантів належала до прихильників самовизначення українців. Будівля Думи незмінно була центром подібних маніфестацій, з її балкону виступали відомі політики. Далі, у ході численних переворотів доби Громадянської війни, прапори та гасла на фасаді Думи служили «маркером» наявного в місті режиму. Радянська тоталітарна система визнавала лише організовані владою масові акції. Тривалий час по Хрещатику проходили самі лише офіціозні «демонстрації трудящих». З 1977 р. на площі Жовтневої Революції (так тоді називався Майдан Незалежності) було сформовано зону урочистих церемоній біля монумента Жовтневої революції з центральною статуєю Леніна. В дні найбільших державних свят тут встановлювали урядову трибуну. Під час реформ М. Горбачова і запровадженої ним політики «гласності» опозиційні настрої виливались на вулицю. Біля паркану, що оточував місце аварії пілонів Головпоштамту (1989), склалося місце зібрань киян, які обговорювали між собою останні політичні події. У жовтні 1990 р. на гранітних плитах попід монументом Жовтневої революції було створено наметове містечко студентів-активістів, котрі оголосили голодування проти підписання Україною нової Союзної угоди та за багатопартійність у політиці. Ця акція (відома як «революція на граніті») викликала співчуття у багатьох киян. Вона тривала
близько двох тижнів. Внаслідок студентських протестів пішов у відставку голова уряду УРСР. В дні серпневого путчу ДКНП у Москві (1991) центральна площа Києва стала місцем масових виступів на захист демократії. Невдовзі після ліквідації путчу та проголошення незалежності України було демонтовано монумент Жовтневої революції, а площа отримала сучасну назву. Майдан залишився місцем проведення урочистих демонстрацій, а також масових гулянь і концертів просто неба. У 2000 р., внаслідок звинувачень президента Л. Кучми в організації вбивства журналіста-опозиціонера Г. Гонгадзе, на Майдані та на Хрещатику проходила протестна акція «Україна без Кучми». Намети учасників протесту були знесені міліцією, а узимку 2000–2001 рр. влада свідомо перетворила Майдан на суцільний будівельний майданчик та обнесла парканом. Багатомісячна витратна реконструкція центральної площі мала ускладнити подальші громадські виступи на Майдані, захарастивши його монументами, торгівельними МАФами, скляними дахами над підземним простором. Але це не завадило у листопаді 2004 р. сотням тисяч киян зібратися на Майдані, протестуючи проти фальсифікованого підрахунку голосів у виборах президента України, що зафіксував перемогу В. Януковича над В. Ющенком. Розпочалася Помаранчева революція (за кольором символіки прихильників В. Ющенка). Майдан та прилеглі вулиці упродовж двох місяців були заповнені наметами, тут відбувався безперервний мітинг. Стійкість і рішучість учасників Помаранчевої революції привела до скасування Верховним Судом результатів виборів та повторного туру голосування, що приніс поразку В. Януковичу. Після цього Майдан здобув світову відомість як символ єднання громадян України у боротьбі за свої права, честь і гідність.
D 37