20141216_terra_dignitas_том 2_ua

1

ЗМІСТ КОНКУРСНЕ ЗАВДАННЯ ТОМ ІІ D Вихідні дані E Перелік додатків

D

D.1 D.1.1 D.1.2 D.1.3 D.1.4 D.1.5 D.1.6 D.1.7

Вихідні дані.................................................................................................................................................................................7

D.2 D.2.1 D.2.2 D.2.3 D.2.4 D.2.5 D.2.6 D.2.7 D.2.8 D.2.9

Україна......................................................................................................................................................................................................19 Геополітичне розташування.............................................................................................................................................................19 Історія.......................................................................................................................................................................................................19 Економіка................................................................................................................................................................................................19 Органи влади........................................................................................................................................................................................20 Релігія......................................................................................................................................................................................................20 Система розселення...........................................................................................................................................................................20 Стратегія розвитку..............................................................................................................................................................................20 Екологічна ситуація............................................................................................................................................................................21 Політична ситуація..............................................................................................................................................................................21

D.3 D.3.1 D.3.2 D.3.3 D.3.4 D.3.5 D.3.6 D.3.7 D.3.8 D.3.9 D.3.10

Київ...........................................................................................................................................................................................................23 Загальні дані.........................................................................................................................................................................................23 Історія......................................................................................................................................................................................................23 Містобудівне освоєння......................................................................................................................................................................23 Транспорт................................................................................................................................................................................................24 Туризм.....................................................................................................................................................................................................25 Природа, клімат та ландшафт........................................................................................................................................................25 Соціально-економічна ситуація.....................................................................................................................................................26 Стратегія розвитку м. Києва до 2025 року...............................................................................................................................26 Основна містобудівна документація............................................................................................................................................27 Соціально-політична ситуація........................................................................................................................................................27

Особливості підготовки конкурсу....................................................................................................................................................8 Принципові засади організації Конкурсу......................................................................................................................................8 Перебіг подій...........................................................................................................................................................................................9 Проблематика вироблення Програми та умов конкурсу......................................................................................................10 Дослідження громадської думки...................................................................................................................................................12 Популяризація конкурсу....................................................................................................................................................................13 Залучення громади до організації конкурсу.............................................................................................................................14 Головні висновки підготовчого етапу...........................................................................................................................................16

D 3

D.4 D.4.1 D.4.2 D.4.3 D.4.4 D.4.5 D.4.6 D.4.7 D.4.8

Ядро центру міста...............................................................................................................................................................................29 Містобудівне формування...............................................................................................................................................................29 Функціональне наповнення............................................................................................................................................................30 Транспортне навантаження ...........................................................................................................................................................30 Громадський простір ..........................................................................................................................................................................31 Археологічний екскурс.....................................................................................................................................................................32 Історико-культурне значення.........................................................................................................................................................32 Охоронний статус території та режим використання...........................................................................................................34 Планувальні обмеження...................................................................................................................................................................35

D.5 D.5.1

Революція Гідності..............................................................................................................................................................................37 Майдан. Політичні події початку ХХ століття. Політичні події новітнього часу: Революція на граніті. Акція протесту «Україна без Кучми». Помаранчева революція......................................................................................................37 D.5.2 Передумови Революції Гідності.....................................................................................................................................................38 D.5.3 Майдан в цифрах................................................................................................................................................................................40 D.5.4 Революція Гідності у просторі і часі.............................................................................................................................................51 D.5.4.1 Хронологія найважливіших подій Революції Гідності в м. Києві......................................................................................51 D.5.4.2 Простір Революції Гідності...............................................................................................................................................................58 D.5.5 Трагічні події Революції Гідності. Герої Небесної Сотні. Гімн Небесної Сотні. Орден Героїв Небесної Сотні. Лицарі Ордену Героїв Небесної Сотні. Орден «Золота зірка». Герої України. Алея Героїв Небесної Сотні.......60 D.6 Нові соціальні практики, які утворились під час Революції Гідності. Сотні Майдану.............................................68 D.6.1 Громадські ініціативи, що забезпечували життєдіяльність Майдану.............................................................................70 D.6.1.1 Євромайдан СОС..................................................................................................................................................................................70 D.6.1.2 «Шпиталь Майдану» - лікарня на вул. Трьохсвятительській, 7.........................................................................................70 D.6.1.3 АвтоМайдан...........................................................................................................................................................................................70 D.6.1.4 Автодозор...............................................................................................................................................................................................70 D.6.1.5 Медики Майдану..................................................................................................................................................................................71 D.6.1.6 IT-Майдан-хакатон...............................................................................................................................................................................71 D.6.1.7 Самооборона Майдану.......................................................................................................................................................................71 D.6.1.8 Кухня Майдану.....................................................................................................................................................................................72 D.6.1.9 БТ “Інфоцентр Майдану”...................................................................................................................................................................73 D.6.1.10 Штаби, Народне об`єднання Майдан..........................................................................................................................................73 D.6.1.11 Прес-центри Майдану, журналісти на Майдані......................................................................................................................73 D.6.1.11.1 Euromaidan Public Responsibility....................................................................................................................................................74 D.6.1.11.2 МайданПресЦентр...............................................................................................................................................................................74 D.6.1.11.3 Медіамістечко Майдану.....................................................................................................................................................................74 D.6.1.12 Центри допомоги.................................................................................................................................................................................75 D.6.1.12.1 Центр допомоги постраждалим “Родина Майдан”................................................................................................................75 D.6.1.12.2 Допомога постраждалим в Києві.................................................................................................................................................75 D.6.1.12.3 Варта у лікарні....................................................................................................................................................................................76 D.6.1.12.4 Народний госпіталь...........................................................................................................................................................................76 D.6.1.13 Духовні центри Майдану..................................................................................................................................................................76 D.6.1.14 Пошта Майдану....................................................................................................................................................................................77 D.6.2 Освітні ініціативи Майдану..............................................................................................................................................................78 D.6.2.1 Бібліотека Майдану............................................................................................................................................................................78 D.6.2.2 Відкритий університет Майдану...................................................................................................................................................78 D.6.3 Культурні ініціативи Майдану........................................................................................................................................................78 D.6.3.1 Мистецька Сотня .................................................................................................................................................................................78 D.6.3.2 Мистецький барбакан........................................................................................................................................................................78 D.6.3.3 Кіно «ПростоНеба»...............................................................................................................................................................................79 D.6.3.4 Велоферма.............................................................................................................................................................................................79 D.6.4 Ініціативи, присвячені пам`яті Майдану.....................................................................................................................................79 D.6.4.1 Створення Музею Майдану, музеєфікація визначних місць..............................................................................................79 D.6.4.2 Створення веб-порталу Революції Гідності “Документальна реконструкція”..............................................................80

D 4

D.6.4.3 D.6.4.4 D.6.4.5 D.6.4.6 D.6.4.7

D.7

«Город-Сад» - арт-сквер, присвячений дітям Героїв Небесної Сотні.................................................................................80 Фонд зберігання пам’яті Майдану................................................................................................................................................80 Проект “Усні історії Майдану”.........................................................................................................................................................81 Студентський архітектурний конкурс.........................................................................................................................................81 Конкурс молодих архітекторів ім. О. Плеханова.....................................................................................................................81

D.7.6 D.7.7 D.7.8 D.7.9 D.7.10 D.7.11 D.7.12

Споруди,які використовувались під час Революції Гідності для розміщення людей та потреб Майдану ............................................................................................................................82 Будинок Профспілок.........................................................................................................................................................................82 Український дім...................................................................................................................................................................................83 Михайлівський Золотоверхий монастир...................................................................................................................................84 Будівля колишньої лікарні на вул. Трьохсвятительській, 7...............................................................................................85 Міжнародний центр культури і мистецтв Федерації профспілок України (колишній Жовтневий палац).........................................................................................................................................................86 Національна музична академія України ім. П.І. Чайковського (Консерваторія)..........................................................87 Київська міська рада..........................................................................................................................................................................88 Будинок Архітектора.........................................................................................................................................................................89 Департамент містобудування та архітектури..........................................................................................................................89 Будинок УкоопСпілки........................................................................................................................................................................90 Готель “Україна”.....................................................................................................................................................................................91 Міністерство юстиції України..........................................................................................................................................................92

Е

Перелік додатків .................................................................................................................................................................................93 Використані джерела........................................................................................................................................................................94

D.7.1 D.7.2 D.7.3 D.7.4 D.7.5

D 5

7

ВИХІДНІ ДАНІ

D.1

ОСОБЛИВОСТІ ПІДГОТОВКИ КОНКУРСУ За час революційних подій 2013-2014 рр. «Майдан» став означати не лише конкретну площу в центрі Києва, але й місце, де створюється політичне суспільство і розгортаються нові соціальні практики. Масштабні трансформації, що сталися у суспільстві, потребують відповідних просторових змін, в яких мають віддзеркалюватися процеси оновлення соціальних відносин. Тому з метою пошуку кращих підходів до оновлення міських просторів було вирішено провести конкурс як дієву форму творчих змагань. Підготовка конкурсу тривала впродовж дев‘яти місяців (з квітня по грудень 2014 року). За цей період «Всеукраїнський конкурс на кращу ідею Меморіального комплексу Героям Небесної Сотні в м. Києві» було трансформовано у «Міжнародний конкурс на концепцію оновлення громадського простору центрального ядра м. Києва з меморіалізацією подій Революції Гідності «ТЕРИТОРІЯ ГІДНОСТІ / TERRA DIGNITAS». Унікальним є те, що Програма та умови конкурсу базуються на думках та запитах громади, які ретельно досліджувалися, фіксувалися та аналізувалися Організаторами конкурсу та Радою громадських експертів протягом півроку (травень – листопад 2014 р.) під час широких публічних обговорень (D.1.4) Конкурс підготовлено великою кількістю волонтерів – представників як студентства, так професійної спільноти (загалом у підготовці конкурсу взяли участь понад 40 волонтерів, які працювали на громадських засадах). Замовник конкурсу взяв на себе роль загального координатора та модератора процесу.

D.1.1

ПРИНЦИПОВІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ КОНКУРСУ

Конкурс є важливою складовою масштабних дій з «переформатування» України, які започатковані Майданом й спрямовані на розгортання та відтворення у просторі і часі нових відносин між людьми. Від самого початку організаторами було підкреслено нові принципові засади організації та проведення конкурсу, які потім, в процесі діяльності, були не тільки виконані, але й розширені відповідно до запиту громади м. Києва. Основні засади організації конкурсу: - право на визначення тематики та ідеології конкурсу належить народові України; - широке публічне обговорення як Програми та умов конкурсу, так і поданих конкурсних проектів; - конкурс є міжнародним і відкритим; - на конкурс подаються проекти без обмеження фахового рівня (вперше в Україні); - конкурс орієнтований на практичну реалізацію кращих проектних пропозицій і не має залишатися «паперовим»; - конкурс спрямований на цілісність, комплексність, ідейно-стильову та функціональну єдність проектних пропозицій, а не на еклектичний набір окремих просторово-функціональних рішень; - фінансувати конкурс передбачається за рахунок благодійних внесків.

D 8

D.1.2

ПЕРЕБІГ ПОДІЙ

24 лютого 2014 року (другий день після перемоги Революції Гідності) – Департаментом містобудування та архітектури спільно з Національною спілкою архітекторів України було підписано Меморандум про створення Меморіального комплексу загиблим Героям Небесної Сотні на конкурсних засадах.

23 квітня 2014 року (другий місяць після трагічних подій Революції Гідності) – Спільним рішенням Міністерства культури України та Київської міської державної адміністрації було оголошено про підготовчий етап проведення «Всеукраїнського конкурсу на кращу ідею Меморіального комплексу Героям Небесної Сотні в м. Києві» 6 травня - 29 липня 2014 року (третій-п‘ятий місяць після перемоги Революції Гідності) – відбувся І тур публічних обговорень (щовівторка в київському Будинку Архітектора), впродовж якого було презентовано: - громадські ініціативи, пов`язані з увічненням пам`яті подій Революції Гідності, реконструкцією центральної частини столиці, новими соціальними практиками єднання та діяльності людей;

2 вересня - 21 жовтня 2014 року (сьомий-восьмий місяць після перемоги Революції Гідності) – відбувся ІІ тур публічних обговорень, впродовж якого було запроваджено новий формат опрацювання громадської думки – «роботу в колах», вироблено тези до Програми та умов конкурсу, визначено чотири конкурсні номінації. В цілому, до двох турів публічних обговорень долучилося приблизно 1500 відвідувачів. У Львові та Дніпропетровську проведено презентації результатів діяльності з підготовки конкурсу.

21 жовтня – 1 грудня 2014 року (восьмий-дев‘ятий місяць після перемоги Революції Гідності) – Радою громадських експертів та групою волонтерів, яка складалася зі студентів-архітекторів та професійних перекладачів, підготовлено Конкурсне завдання.

21 листопада 2014 року (річниця початку Революції Гідності) – відкриття на київському Майдані виставки про підсумки підготовчого етапу організації конкурсу та двох турів публічних обговорень.

- доповіді фахівців про археологію, історію, містобудівний розвиток території проектування; - проблематику політики пам`яті; феноменологію символів тощо. У підсумку конкурс став спільним проектом, який об`єднав різні громадські ініціативи. Проведено презентацію конкурсу у Львові, фахових вищих навчальних закладах Києва (НАОМА, КНУБА, НАУ) та Львова (НУ «Львівська Політехніка»). За результатами публічних обговорень, експертною групою сформульовано нове бачення конкурсу і спільно з громадою прийнято рішення про необхідність проведення Міжнародного відкритого конкурсу на концепцію оновленого громадського простору центрального ядра м. Києва з меморіалізацією подій Революції Гідності –«ТЕРИТОРІЯ ГІДНОСТІ» / «TERRA DIGNITAS». Серпень 2014 року (шостий місяць після перемоги Революції Гідності) – відкриття на київському Майдані виставки «Пошуки шляхів меморіалізації подій Революції Гідності та увічнення пам`яті Героїв Небесної Сотні» (про перебіг підготовчих робіт), надрукованої коштом Українського козацького війська.

D 9

D.1.3

ПРОБЛЕМАТИКА ВИРОБЛЕННЯ ПРОГРАМИ ТА УМОВ КОНКУРСУ

Процес підготовки Конкурсного завдання ускладнювався близькістю подій Революції Гідності (пройшло менше року після перемоги Революції); психологічними травмами громадян, що зумовлені війною, розпочатою на Сході країни. У стані невизначеності перебувала не тільки «політика пам`яті», але й осмислення подій Революції Гідності в соціальному, економічному, політичному та філософському аспектах, яке тільки починалося. Організаторам Конкурсу фактично довелося виробляти головні тези до змісту «політики пам`яті», пройти шлях наукового дослідження та сформувати Програму та умови на принципово нових засадах. Працювати довелося в ситуації полярності думок та смислів, в якій віддзеркалювався стан свідомості української громади першого півріччя післяреволюційних подій. Наступний проблемний момент полягав у відсутності цивілізованої практики публічних обговорень, механізмів співпраці з громадою при прийнятті рішень в місті, оскільки в радянському і пострадянському суспільстві громадяни завжди були відлучені від етапу прийняття рішень. На традиційних громадських слуханнях (безпосередньо перед розгортанням будівельних робіт на майданчику) люди мали лише «слухати» про вже прийняте кимось рішення і заздалегідь виконані проектні роботи. Така схема відносин між бізнесом, владою та громадою призводила до численних «забудовних» війн. З метою вирішення цієї проблеми необхідно було подолати наявну руйнівну практику суспільних відносин й започаткувати інший тип взаємодії громади з владою, бізнесом і фахівцями на рівні прийняття рішень. Цей аспект є принципово важливим, оскільки всі проблеми вирішуються між людьми, а у просторі конкретних ділянок узгоджені рішення тільки виконуються відповідними інституціями. Злагоджена комунікація між усіма учасниками процесу та спільно прийняті рішення – запорука практичності конкурсу і реалізації його результатів. Публічні обговорення Програми та умов конкурсу стали прецедентом відкритої взаємодії влади, громадськості, бізнесу та фахівців. Цей перший досвід є унікальним для нашої країни, однак, будучи першим – і болісним. Важливими етапними віхами в опрацюванні конкурсного завдання були злами стереотипів суспільної думки стосовно «обов`язкового антропоморфного пам`ятника»; радянських зразків фіксації пам`яті в міському просторі; «неможливості

D 10

домовитися»; мислення на рівні «об`єкту» замість мислення на рівні «території», тощо. Адже сенс справи – не в спорудженні масштабної новобудови, а у втіленні в урбаністичному середовищі цінностей гідності, єдності, волі, за які стояв Майдан, світлих надій героїв Майдану на достойне життя у вільній демократичній Україні.

ПУБЛІЧНІ ОБГОВОРЕННЯ ПРОГРАМИ ТА УМОВ КОНКУРСУ

D 11

D.1.4

ДОСЛІДЖЕННЯ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ

Під час підготовчого етапу та І туру публічних обговорень (квітень – липень 2014 року) організатори провели кілька опитувань стосовно ідеологічної складової меморіального комплексу, формату відбору кращого рішення та ефективного методу залучення громадськості до вироблення Програми та умов конкурсу. На сайті nebesna.kga.gov.ua була розміщена анкета, на питання якої в режимі онлайн дали відповідь 319 осіб. Під час кожної публічної дискусії відвідувачам також роздавалися анкети з цими ж питаннями. За волонтерської допомоги «Медіамістечко Майдану» та Українського козацького війська, в червні 2014 року на Майдані наживо було опитано 677 осіб. Опитування проводилося у вихідні дні, серед опитуваних – майданівці, кияни та туристи. Загалом було опитано 996 осіб.

D 12

Всі анкети було ретельно опрацьовано та проаналізовано. Результати опитування та тези з публічних дискусій викладено для широкого загалу на сайті конкурсу. Результати опитування оприлюднювалися під час публічних обговореннях щовівторка, бралися до уваги при формуванні «питань до обговорення» та впливали на рефлексію відвідувачів. Такий підхід до формування Програми та умов конкурсу є прецедентним для України. Вперше Програма та умови конкурсу базуються на соціальному запиті громади міста.

D.1.5

ПОПУЛЯРИЗАЦІЯ КОНКУРСУ

З квітня 2014 року почав працювати офіційний веб-сайт конкурсу www.nebesna.kga.gov.ua, на якому було представлено проект Програми та умов конкурсу. Також в цей період було створено сторінку (1093 likes) та групу (663 учасників) в соціальній мережі Facebook. У вересні 2014 року у зв`язку зі зміною статусу конкурсу на міжнародний було запущено новий веб-сайт www.terradignitas.kga.gov.ua. Станом на 28 листопада 2014 року загальна кількість відвідувачів обох сайтів склала 10 201 осіб з 90 країн світу. Інформація про конкурс була поширена серед регіональних відділень Національної спілки архітекторів України та Національної спілки художників України, профільних департаментів КМДА, виконавчих органів місцевих та обласних рад, фахових навчальних закладів України та світу, Міжнародної спілки архітекторів, фахівців у галузях архітектури, містобудування, монументального мистецтва. Інформація про проведення публічних обговорень систематично поширювалась в соціальній мережі Facebook на сторінках, присвячених подіям Євромайдану та пам`яті Героїв Небесної Сотні, а також у фахових спільнотах з архітектури та містобудування.

Були проведені презентації конкурсу у містах Львів та Дніпропетровськ. На Майдані Незалежності відбулися дві виставки, присвячені підготовці конкурсу. Пройшли 6 прес-конференцій. Конкурс викликав широкий резонанс у мас-медіа: представники ЗМІ регулярно зверталися по коментарі до членів Ради громадських експертів та організаторів конкурсу.

D 13

D.1.6

ЗАЛУЧЕННЯ ГРОМАДИ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ КОНКУРСУ

Широке публічне обговорення Програми та умов конкурсу - унікальний прецедент активної участі громади у формуванні спільного бачення майбутнього центру міста Києва. Участь громади на всіх етапах та рівнях забезпечили прозорість прийняття рішень Організаторами конкурсу та надали впевненості у тому, що Програма та умови відповідають соціальному запиту. Фактично в процесі підготовки конкурсу було вироблено новий формат публічних обговорень, який викликав довіру у киян. Величезний об’єм робіт виконали студентиархітектори провідних фахових вищих навчальних закладів Києва. Йдеться про натурні дослідження території проектування, фотофіксацію, креслення схем, допомогу у розшифровці аудіо файлів, тощо. Рада громадських експертів, що складається з фахівців різних галузей, провела близько ста годин спільних зустрічей, формуючи склад і зміст Програми та умов Конкурсу. Понад 15 професійних перекладачів формували англійську версію завдання.

ДОПОМОГА СТУДЕНТІВ - АРХІТЕКТОРІВ

D 14

ЗАСІДАННЯ РАДИ ГРОМАДСЬКИХ ЕКСПЕРТІВ

D 15

D.1.7

ГОЛОВНІ ВИСНОВКИ ПІДГОТОВЧОГО ЕТАПУ

Два тура публічних обговорень проходили під спільним девізом: «Думка кожного необхідна і дуже важлива». На засадах публічності, прозорості, вільного доступу до інформації було започатковано й відпрацьовано принципово новий формат громадських обговорень, які стосувалися прийняття рішень. Впродовж півроку щовівторка за «зеленим столом» Будинку архітектора зустрічалися люди з активною громадянською позицією – фахівці, громадські активісти, управлінці, бізнесмени, мешканці міста, тощо. Обговорення проходили згідно з порядком денним. Всі змісти, узагальнені на основі висловлених думок та позицій, викладалися на “екрані”, що дозволяло знімати особистісні непорозуміння і конфлікти. Отримані змісти відповідним чином структурувалися й передавалися у «кола», де громадою спільно вироблялися тези до Програми та умов конкурсу. Спільно прийняті рішення стали засадничими для остаточної редакції Програми та умов конкурсу. Відбулися суттєві зрушення і в подоланні стереотипів суспільної думки. За час обговорень первісна ідея створення одиничного пам’ятника на честь загиблих Героїв Небесної Сотні була трансформована в якісно інше соціальне замовлення. Вперше в історії України громада самостійно сформулювала суспільну потребу в оновленому громадському просторі центрального ядра міста Києва з меморіалізацією подій Революції Гідності, який і отримав назву «ТЕРИТОРІЯ ГІДНОСТІ» / «TERRA DIGNITAS».

D 16

РОБОТА В “КОЛАХ“

D 17

D 18

D.2

УКРАЇНА

D.2.1

ГЕОПОЛІТИЧНЕ РОЗТАШУВАННЯ

стають колонією Російської імперії. З падінням монархії в Україні створюється власний уряд, 1918 р. проголошується суверенна Українська Народна Республіка. В країні триває війна, перемогу здобувають більшовики, і 1922 р. Україна входить до складу Радянського Союзу. За період радянської влади Україна пережила три голодомори (1932-1933 р. втратила щонайменше 4 млн. людей) та кілька хвиль політичних репресій. Під час Другої Світової військові та цивільні жертви населення України становили від 8 до 10 млн.; 1944 р. відбулася депортація кримських татар. Після війни продовжується партизанська війна проти радянської влади на Західній Україні, попри репресії розвивається рух шістдесятництва, що закладає підґрунтя для здобуття незалежності. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Акт проголошення незалежності України. Протягом наступних двох десятиліть країна поступово позбувалася свого радянського минулого – через акції протесту, мітинги, Помаранчеву революцію. Піком цього процесу стала Революція Гідності зими 2013-2014 рр. Через особливості свого геополітичного становища та історичної долі Україна віками не мала власної державності, з минулого століття вийшла як постколоніальна, посттоталітарна та пост-геноцидна країна. Але українці зберегли свою мову, культуру й прагнення до незалежності. Всупереч зовнішній агресії, Україна перебуває в стані активного творення сучасної політичної нації.

Україна – суверенна східноєвропейська держава, розташована в географічному центрі Європі. Територія – 603 628 кв. км. (найбільша серед країн, повністю розташованих в Європі). Протяжність – 1316 км (захід-схід) та 893 км (північпівдень). Має спільні кордони з Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією, Молдовою, самопроголошеною Придністровською Молдавською Республікою, Білоруссю та Росією. Розташована в зоні помірно континентального клімату. Основні природні зони – лісова, лісостепова та степова. Рельєф – на 95% рівнинний; є гори – Українські Карпати та Кримські. На півдні омивається Чорним та Азовським морями. Найбільші ріки – Дніпро, Сіверський Донець, Південний Буг, Дністер, Дунай. Населення країни станом на 1 січня 2014 року – 45 426,2 тис. За даними перепису 2001 року, більшість населення (77,82%) становили українці; найбільші етнічні меншини – росіяни (17,28%), білоруси (0,57%), молдавани(0,54%), кримські татари (0,51%), болгари (0,42%), угорці (0,32%), румуни (0,31%), поляки (0,30%), євреї (0,21%) та вірмени (0,21%).

D.2.2

ІСТОРІЯ

Історія української державності бере початок у ІХ-Х ст., коли формувалася Давньоруська держава зі столицею в Києві. У період розквіту (Х-ХІ ст.) це була одна з найбільших країн в Європі. Згодом країна переживає завоювання татаро-монголами (1240 р.), входження до Великого князівства литовського (ХІV ст.) та Речі Посполитої (ХVІ ст.). В цей же період виникає явище козацтва – вільних воїнів, які гуртувалися для захисту південних кордонів. Козацьке військо створює власну державу – Запорізьку Січ, що ґрунтувалась на демократичних принципах виборності. Козаки сприяли культурі й освіті (за фінансової підтримки гетьмана Петра Сагайдачного 1615 р. було засновано перший університет країни – Києво-Могилянську академію). У середині ХVІІ ст. під проводом гетьмана Богдана Хмельницького розгортається війна проти Польщі, і в 1680-х рр. створюється самоврядна українська держава – Гетьманщина. Наприкінці ХVІІІ ст. цю державу, як і Військо Запорізьке, скасовує російська імператриця Катерина ІІ. До 1917 р. землі України

D.2.3

ЕКОНОМІКА

Україна – аграрно-промислова країна. Сільськогосподарські угіддя займають 70% земельного фонду. Світовий лідер з виробництва соняшникової олії (4,65 млн. тон). Основні види промисловості: машинобудування, суднобудування, літакобудування, виробництво ракетоносіїв, супутників, військової техніки; чорна та кольорова металургія; виробництво обладнання для електростанцій, нафтогазової та хімічної промисловості, виробництво електроенергії. Основні статті експорту – чорна металургія та зернові культури (входить до трійки світових лідерів). Україна – член Світової організації торгівлі (з 2008 р.). За даними Світового банку, Україна –

D 19

держава з середнім рівнем доходів. Номінальний валовий внутрішній продукт у 2013 р. становив 1 444 млрд. грн. або 7373,99 USD на душу населення.

D.2.4

РЕЛІГІЯ

Україна – світська держава. Церква відокремлена від держави, свобода совісті та віросповідання гарантується Конституцією України. З моменту набуття Україною незалежності спостерігається стійка тенденція до зростання релігійності суспільства. Абсолютна більшість – християни (90,2% загального числа віруючих). Розподіл за конфесійною приналежністю: 72% – православні Української православної церкви Київського та Московського патріархатів та Української автокефальної православної церкви, 15,8% – греко-католики та римо-католики, 2,4% – протестанти. Серед нехристиянських релігій найбільше поширені мусульманство (0,6%) та юдаїзм (0,2%). Від 1996 р. діє Всеукраїнська рада Церков та релігійних організацій, що об’єднує близько 90% релігійних громад України. Географічне поширення релігій та релігійних громад неоднорідне: 34,5% (11642 громади) знаходяться у західному регіоні України, 23% (7762 громади) – у центральному, 17,3 % (5853 громади) – на півдні, 9,3% (3138 громад) – у східному регіоні.

D 20

СИСТЕМА РОЗСЕЛЕННЯ

Україна – унітарна держава. Адміністративнотериторіальний поділ: Автономна республіка Крим, 24 області, 490 районів, 460 міст (з них два – зі статусом загальнодержавного значення: Київ, столиця України, та Севастополь), 884 селища міського типу, 28 457 сіл. Основна тенденція розселення – надмірна концентрація населення та виробництва у великих містах, уповільнений розвиток малих міст та скорочення кількості сіл (на 4,3 тис. порівняно з 1965 р.). Міське населення становить 69,1% від загальної кількості, сільське – 30,9%. Найбільші міста (понад 1млн. мешканців): Київ, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Одеса. Найбільш густонаселеними є східні та західні області, а також Київ і Київська область. Населення України – багатонаціональне (понад 130 етнічних груп, з них 51 – з чисельністю понад 1% від загальної кількості мешканців). Українці становлять більшість (70-90% населення) у 20 з 27 регіонів країни; росіяни переважають у Донецькій та Луганській областях (40%), в Автономній республіці Крим (58,3%). Кримські татари становлять 12% населення півострова. Представники національних меншин (греки, молдавани, румуни, поляки, німці, роми, чехи тощо) проживають, як правило, компактними групами.

ОРГАНИ ВЛАДИ

Державний устрій України визначається її основним законом – Конституцією (прийнята 1996 р., зміни – 2004 та 2014 р.). Україна – унітарна демократична парламентсько-президентська республіка. Має багатопартійну політичну систему. Основні інститути державної влади: Президент, Парламент (законодавча), Кабінет міністрів (виконавча), Верховний суд України, Конституційний суд, спеціалізовані господарські та адміністративні суди (судова). Функцію контролю здійснює Прокуратура.

25 травня 2014 р. відбулися позачергові вибори президента України. Перемогу отримав Петро Порошенко (54, 70 %). Вибори до парламенту (Верховної Ради України) відбуваються за пропорційно-мажоритарною системою. В результаті позачергових парламентських виборів 26 жовтня 2014 р. до складу Верховної Ради VIII скликання пройшли 6 партій: Політична партія «НАРОДНИЙ ФРОНТ», партія «Блок Петра Порошенка», політична партія «Об’єднання «САМОПОМІЧ», політична партія «Опозиційний блок», Радикальна Партія Олега Ляшка, політична партія Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина».

D.2.5

D.2.6

D.2.7

СТРАТЕГІЯ РОЗВИТКУ

Соціально-політична криза 2013-2014 рр. призвела до юридичного оформлення європейського напрямку розвитку України. Зі зміною уряду внаслідок Революції Гідності стало можливим підписання спочатку політичної частини Угоди про асоціацію між Україною та ЄС (21 березня 2014 року), а згодом – і економічної частини (27 червня 2014 року).

6 серпня 2014 року Кабінет Міністрів України видав постанову № 385 «Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2020 року». А 27 вересня 2014 року президент Петро Порошенко оприлюднив так звану «Стратегію-2020» – комплексну програму, що передбачає структурні зміни в економіці, управлінні, гуманітарній та соціальній сферах (детальніше див. www.reforms.in.ua/2020). Основні гасла «Стратегії-2020» – «Українська ідея. Гідність. Свобода. Майбутнє». Програма передбачає запровадження понад 60 реформ з метою введення України у топ-20 країн за критерієм легкості ведення бізнесу, подвоєння (до $16 тис.) ВВП на душу населення, а також атикорупційну та судову реформи, децентралізацію та реформу державного управління, реформу системи охорони здоров’я

(задекларовано збільшення середньої тривалості життя на 3 роки). Крім того, «Стратегія-2020» передбачає реалізацію програми енергонезалежності України та програми популяризації України в світі.

D.2.8

ЕКОЛОГІЧНА СИТУАЦІЯ

На територію України припадає близько 35% європейського біорізноманіття. Водночас екологічна ситуація в Україні є складною. Екологоформуючі фактори – наслідки Чорнобильської катастрофи, надмірне і нераціональне використання земельних ресурсів, значна скупченість промислових потужностей, відстала структура виробництва та застарілі виробничі потужності. Лісистість становить лише 15,6% від загальної площі. Сільськогосподарська освоєність земельного фонду сягає 72% території країни; площа еродованих сільськогосподарських земель – 49%, а підтоплених – 32%. Площа земель, використаних для накопичення відходів – понад 160 тис. га. На кожну людину припадає 400 т відходів. Критичним є стан водних басейнів (забруднення, порушення екосистем). Найбільш небезпечною є екологічна ситуація в міських агломераціях та промислових центрах. Питома вага забруднених стічних вод в цілому – 28 %, у деяких областях (Чернівецька, Одеська, Донецька, Харківська, Луганська) – 50-70%. Третина всіх шкідливих викидів в атмосферу припадає на Донецьку область. У 78 містах вміст шкідливих речовин в атмосфері перевищує норми у 60 разів, питної води – вдесятеро. Середня тривалість життя в Україні становить 66,3 років (чоловіки) та 76,2 роки (жінки). Спостерігається тенденція до старіння та скорочення населення; коефіцієнт смертності (14,6%) переважає над коефіцієнтом народжуваності (11,1%).

D.2.9

на ці процеси рекордною кількістю акцій протесту: у 2010 р. відбулося 2305 протестних акцій; у 2011 р. – 2277; у 2012 р. – 3636; у 2013 р. (до листопада) – 3428. Відмова тодішнього президента В.Януковича підписати Угоду про асоціацію з ЄС призвела до загострення суспільно-політичної кризи, а згодом – до Революції Гідності. За період з листопада 2013 р. до 23 лютого 2014 р. (період Революції Гідності) в країні відбулось 3950 протестів, з яких 3235 були безпосередньо пов’язані з Майданом (спочатку – так званий «Євромайдан»), а 365 – з так званим «Антимайданом» (докладніше: www.cedos.org.ua). Від початку мирна акція протесту поступово загострювалась, з’явились людські жертви. Переломними стали дні 18-20 лютого 2014 р., коли на Майдані Незалежності та вул. Інститутській снайперами було вбито понад сто учасників протесту («Небесна Сотня»). Ця трагедія призвела до відсторонення від влади (22 лютого 2014 р.) і втечі президента В.Януковича та формування нового уряду. За тиждень, 27 лютого 2014 р., розпочалася анексія Криму Російською Федерацією, у квітні посилилось збройне протистояння на Сході України. 4 квітня 2014 р. в.о. Президента О. Турчинов підписав указ про початок АТО (антитерористичної операції). Цим фактично було визнано факт присутності російських військ на території України. Вже понад півроку Україна живе в стані неоголошеної війни. Тим не менше, у країні відбулися президентські (25 травня 2014 р.) та парламентські (26 жовтня 2014 р.) вибори.

ПОЛІТИЧНА СИТУАЦІЯ

Після здобуття незалежності у 1991 році (за незалежність проголосували 90,32% учасників Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року) Україна пройшла шлях ідеологічної та політичної дерадянізації та деколонізації, що, зокрема, було пов’язано із протестними рухами. Найбільш значущі та масові з них – студентська «Революція на граніті» (1990 р.), акція «Україна без Кучми» (2000-2001 рр.), Помаранчева революція (2004-2005 рр.), «Податковий Майдан» (2010 р.). Період президентства В. Януковича (березень 2010 р. – лютий 2014 р.) позначався стійким погіршенням економічної та політичної ситуації, зокрема – через зростання корупції, звуження демократичних прав і свобод (свобода слова, свобода зібрань тощо). Суспільство відповіло

D 21

22

D.3

КИЇВ

D.3.1

ЗАГАЛЬНІ ДАНІ

Київ – столиця України, одне з найбільших і найдавніших міст Європи. Окрема адміністративнотериторіальна одиниця України (згідно Закону України «Про столицю України – місто-герой Київ»), адміністративний центр Київської області. В місті розташовані центральні органи влади, дипломатичні місії, представництва міжнародних організацій. Вважається соціально-економічним, транспортним, науково-освітнім центром країни. Місто розташоване на півночі України, на межі Полісся та Лісостепу, по обидва береги Дніпра в його середній течії. Площа – 836 кв. км, довжина вздовж берега Дніпра – понад 20 км. Територія міста розділена на 10 адміністративних районів. Населення (станом на 1.09.2014 р.) становило 2 875 572 осіб. Разом із передмістями утворює Київську агломерацію (понад 5 млн. мешканців).

D.3.2

ІСТОРІЯ

Місто Київ було засноване наприкінці V ст. н.е. на перехресті важливих торговельних шляхів, що з’єднували Південь та Північ, Європу та Азію. У середньовіччі місто Київ було одним із найбагатших в Європі, столицею Давньоруської держави. У складі Великого князівства Литовського, Речі Посполитої та Російської імперії Київ зберігав значення адміністративного центру провінції, краю, а також центру культури й освіти. У ХІХ ст. місто перетворилось також на потужний економічний та фінансовий центр, «цукрову столицю» імперії. Протягом століть Київ також був важливим центром релігійного життя (завдяки паломництвам до КиєвоПечерської лаври та інших святинь). Унікальне географічне розташування вплинуло на те, що Київ впродовж його історії багато разів завойовували, захоплювали, а відтак – руйнували. Це сталося в 1169 році під час нападу Андрія Боголюбського, в 1240 р. під час монгольського нашестя, в 1482 р. – через напад кримських татар, у середині ХVІІ ст. під час визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького та під час Другої Світової війни. Багаторазово нищили Київ пожежі та повені. Але кожного разу після руйнації місто відроджувалось; Київ можна за правом назвати «найбільш життєлюбним» містом України.

D.3.3

МІСТОБУДІВНЕ ОСВОЄННЯ

Містобудівне освоєння території міста базується на особливостях рельєфу правого (західного) берега р. Дніпро. Круті схили (найвища точка – 110 м над рівнем р. Дніпро) давали можливість оборонної функції, наявність ріки – розвиток торговельної функції. Містобудівне освоєння Києва протягом 1,5 тис. років. Період до X ст. Формування ядра стародавнього Києва: верхня укріплена адміністративно-оборонна частина (Старокиївська гора) та нижня неукріплена торгівельно-реміснича (Поділ).

X – XII ст. Київ – столиця Київської Русі. У цей період посилюється політична роль міста, його адміністративна та ідеологічна функції, досягають розквіту –ремесла, торгівля, будівництво. Київ значно розширює свої межі. Споруджується Софійський собор, багато церков, монастирів, палаців. В цей період Київ складається з трьох частин: Верхнє «княже» місто, Поділ та Печерськ (Печерський монастир).

XIII - XVII ст. Період феодальної роздрібненості та іноземних панувань. Київ майже не зростає територіально. Ведеться реконструкція споруд та військових укріплень, пошкоджених в результаті пожеж, руйнувань (1416, 1482, 1651, 1679, 1687 рр.) Період із ХVIII до поч. ХIХ ст. – активізується будівництво військових укріплень (Київської фортеці), адміністративних та громадських споруд, палацових комплексів. Починається реконструкція соборів та церков періоду Княжої доби (Х – ХІІ ст.). Площа забудови міста зростає майже втричі.

XIX – поч. XX ст. В 1811 р. нижня частина міста (Поділ) повністю вигоріла внаслідок пожежі. В Києві було розроблено Генеральний план міста (арх. В. Гесте), за яким Поділ був відбудований в системі перпендикулярних вулиць, типовій для нових міст XVIII ст. У 1837 р. було розроблено новий генеральний план розвитку міста (арх. В. Беретті), за яким три частини міста (Верхнє місто, Поділ та Печерськ) об`єднувались, а центральною віссю стала вулиця Хрещатик (Хрещатий Яр). Печерськ та Верхнє місто «сходилися» на сучасному Майдані Незалежності, а Печерськ та Поділ – на сучасній Європейській площі. План передбачав регулярну рядову квартальну

D 23

забудову. Будується перший стаціонарний Ланцюговий міст через Дніпро. Середина ХІХ ст. В цей період зростає значення Києва, як центру внутрішньої торгівлі. Інтенсивне збільшення населення та території міста. В кін. ХІХ ст. – на поч. ХХ ст. місто охоплює будівельний бум. Центр міста стає багатоповерховим (п`ятиповерхові прибуткові будинки). Активно забудовується центральна частина міста. З 1918 р. розвиток міста стає на шлях індустріальної (соціалістичної) розбудови. У Києві розгортається житлове, промислове та адміністративне будівництво, яке ведеться планово з впровадженням індустріальних методів. На початку 1920-х рр. було відновлено роботу комунальних мереж, трамвайного сполучення, з 1925 р. запроваджено автобусний рух. Були відбудовані основні київські підприємства: «Арсенал», «Більшовик», машинобудівний завод Артема, «Ленінська кузня», фабрика ім. К. Маркса. За проектом Є. Патона на руїнах Ланцюгового мосту було споруджено міст ім. Євгенії Бош. До 1927 р. до міської смуги Києва ввійшло 20 населених пунктів.

1934 р., після повернення столиці до Києва, місто зазнало кардинальної перебудови. При намірах створення Урядового центру на Михайлівській площі було знесено Михайлівський Золотоверхий монастир, на місці якого збудовано Будинок ЦК КП(б)У. В рамках боротьби з релігією було знищено чимало церков (пам`яток історії, архітектури).

1930-ті рр. Було споруджено ряд адміністративних будівель. Споруджувалися також багатоповерхові будинки з центральним опаленням, гарячим водопостачанням, ліфтами. 1935 р. в Києві було запущено перший тролейбус та введено в дію першу АТС.

1941-1945 рр. В період Великої вітчизняної війни центральна частина Києва, була зруйнована. При визволенні більша частина міста була знищена вогнем, знищені всі мости через Дніпро, виведені з ладу водогін, каналізація, транспортне господарство. Перші повоєнні роки позначені інтенсивною відбудовою зруйнованого міста. Відновлені урядові будівлі, повністю реконструйований Хрещатик, відбудовані мости через Дніпро. Будівництво ведеться посиленими темпами на нових територіях, реконструюються старі квартали міста.

1960-ті рр. Різко прискорилися урбанізаційні процеси, завдяки чому з 1959 по 1979 рр. загальна кількість постійних жителів Києва зросла з 1,09 до 2,12 млн. осіб. Почала функціонувати перша ділянка метрополітену. Наприкінці 1960-х рр. починається освоєння лівого берега Дніпра житловою забудовою

D 24

(Русанівка, Березняки, Воскресенка, Лівобережний, Комсомольський, Лісовий, Райдужний). З 1980-х рр. з`являються житлові масиви Оболонь, Вітряні Гори, Виноградар на правому березі ріки та ВигурівщинаТроєщина, Теремки, Лісовий на лівому березі Дніпра та інші. В 1990-ті рр. на лівому березі розвивається багатоповерховий житловий масив Харківський. Сьогодення Київ зростає переважно за рахунок освоєння Троєщини, Осокорків, Позняків та Вишеньок, житлової багатоповерхової забудови (16 поверхів та вище). Центральна частина міста ущільнюється. Тут зосереджені ділова, адміністративна та торговельна функції. Основна містобудівна документація D.3.9 D.3.4

ТРАНСПОРТ

Київ – потужний транспортний вузол. Через місто проходять три автомобільні траси міжнародного значення: Е95, Е40 та Е373, працюють два міжнародні аеропорти («Бориспіль» – 18,5 км на схід від межі міста; «Київ» – 8 км від центру міста, р-н Жуляни) та залізниця (міжміське та приміське сполучення, міська електричка з 14 станціями). У місті функціонує розгалужена мережа наземного громадського транспорту: 302 автобусних маршрути, 37 – тролейбусних, 20 – трамвайних. У Києві зареєстровано понад 1 млн. автомобілів, також щодня до міста заїжджає 200 тис. транзитних авто, з них понад 10 тис. – пасажирські автобуси. На правому березі р. Дніпро традиційно склалася радіально-кільцева структура магістралей, на лівому – прямокутна. Загальна протяжність автотранспортних шляхів складає 2 тис. км. Київський метрополітен має 52 станції на трьох лініях загальною протяжністю 69,65 км. Метрополітеном щодня користується до 37% від загальної кількості пасажирів. За добу транспортна система міста забезпечує перевезення близько 4 млн. пасажирів. Важливою частиною транспортної структури Києва є мости через р. Дніпро: автотранспортні (ім. Є.Патона та Московський), залізничні (Дарницький, Подільський), комбіновані (міст Метро, Південний) та пішохідний (Парковий міст). Водний транспорт використовується переважно під час туристичного сезону в екскурсійнорозважальних цілях.

D.3.5

ТУРИЗМ

Київ – місто зі значним історико-культурним та туристичним потенціалом. Столиця України приваблює гостей мальовничим природним ландшафтом, рекреаційними зонами (35 зон відпочинку біля води, 111 парків) і численними пам’ятками, насамперед, храмами та монастирями, серед яких є пам’ятки світової культурної спадщини ЮНЕСКО – Софія Київська та Києво-Печерська Лавра. Працюють близько 60 професійних та аматорських театрів, близько 100 музеїв, які щороку відвідують понад 5 млн. осіб. Згідно з Глобальним індексом міст компанії MasterCard, столиця України посідає 64 місце серед 132 найбільш відвідуваних міст світу. Минулого року Київ відвідало 2428,56 тис. туристів. У Києві – 2650 туристичних компаній, 165 готелів (від одно- до п’ятизіркових) на понад 12 тис. номерів та 38 хостелів на 2 тис. осіб. Протягом 2014 р. у зв’язку з тимчасовою окупацією Криму та військовими діями на Сході України кількість туристів з основних країн-постачальників (Росія, Німеччина, США, Ізраїль, Великобританія) скоротилася на 69-80% порівняно з минулим роком. Для пошуку шляхів виходу туристичної галузі з кризи Управлінням туризму КМДА створено Антикризовий комітет. На тлі спаду в’їздного туризму у Києві спостерігається пожвавлення місцевого туризму. Кияни охоче відвідують екскурсії рідним містом, маючи великий вибір – понад 100 тематичних маршрутів.

D.3.6

ПРИРОДА, КЛІМАТ, ЛАНДШАФТ

Київ розташований на межі Придніпровської височини та Придніпровської й Поліської низовин. Правобережна частина міста лежить на Київському плато (до 196 м над рівнем моря). Численні яри поділяють це плато на окремі височини – київські гори: Замкова, Щекавиця, Києвиця, Батиєва, Печерські пагорби тощо. Лівобережна частина міста розташовується у низині. Місто оточене кільцем лісових масивів. Клімат Києва – помірно-континентальний. Середньомісячні температури: січень – 5,5 С, липень +19,2 С. Традиційними для Києва є тумани і високий індекс хмарності (середньорічний – 6,4, максимальний – у грудні – 8,2) та висока вологість повітря (до 85 % у листопаді). Київ – одне із небагатьох міст у Європі з великою кількістю природних масивів в урбаністичному ландшафті: близько 50 % території міста займають водойми та зелені насадження. Смуга зелених насаджень на Дніпровських островах та вздовж прибережних схилів є не лише популярною рекреаційною зоною, а й важливою ділянкою сезонних міграційних шляхів птахів із Європи до Африки і назад. Сьогодні у місті 111 парків та 456 скверів. Водночас у зв’язку з масовою забудовою та зростанням чисельності населення кількість зелених насаджень на одного мешканця становить у Києві лише 14 м. кв., що нижче за європейські стандарти. Екологічна ситуація у місті залишається складною через шкідливі викиди в атмосферу та забруднення води. Протягом останніх років значну проблему також становлять зсуви ґрунтів та підйом рівня ґрунтових вод.

D 25

D.3.7

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА СИТУАЦІЯ

Київ традиційно посідає провідні позиції за показниками соціально-економічного розвитку. Станом на 2013 р. частка міста у загальному державному внутрішньому державному виробництві складала 18,3 %. Економічна ситуація протягом 2013 р. відзначалася скороченням обсягів виробництва в деяких галузях в середньому на 10,4 % (виробництво харчових продуктів, хімічної продукції, металовиробів, машинобудування тощо) і одночасно зростанням виробництва фармацевтичних продуктів (8,45), виробів з деревини, паперу та у поліграфічній діяльності (2,9 %). Індекс промислового виробництва у Києві становив у 2013 р. 89,6 % по відношенню до попереднього року. За даними Державного комітету статистики у січні-жовтні 2014 р. обсяг реалізованої промислової продукції, товарів та послуг склад у Києві 60 040,6 млн. грн. За даними Державного комітету статистики населення Києва станом на вересень 2014 р. становило 2 872 137 осіб (постійне – 2 830 830 осіб). У першому півріччі 2014 р. рівень безробіття у Києві становив 6,3 % і залишався найнижчим в Україні (8,6 %). Рівень зайнятості знизився з 64,5 % (2013 р.) до 62,2 %, при цьому є найвищим у країні (середній показник – 57,9 %). Середня зарплатня станом на жовтень 2014 р. – 5427 грн. (по Україні – 3509 грн). Суттєвим чинником соціально-економічного розвиту Києва є диспропорція між кількістю населення та робочих місць у лівобережній та правобережній частинах міста. На Лівобережжі проживає близько 36 % населення, але розташовано менше 20 % робочих місць. Ця ситуація призводить до значних витрат часу, перенавантаження магістралей та громадського транспорту.

D.3.8

СТРАТЕГІЯ РОЗВИТКУ М. КИЄВА ДО 2025 РОКУ

«Стратегія розвитку м. Києва до 2025 р.» Е.3.19 – прийнята рішенням Київської міської ради від 15.12.2011 № 824/7060 – основний документ довгострокової дії щодо розвитку міста, який регламентує напрямок розвитку міста, підкреслює пріоритети містобудівного розвитку Києва: - збалансований, гармонійний сталий розвиток міста; - перетворення Києва на поліцентричне місто; - зниження транспортного навантаження на вулично-дорожню мережу; - збереження та розвиток зелених зон міста, в тому числі Дніпровських островів та схилів; - розвиток публічного простору; - розвиток у відповідності до плану-бюджету. В Стратегії розвитку м. Києва до 2025 року визначено 9 стратегічних ініціатив: 1. «ПЕРШОКЛАСНА ІНФРАСТРУКТУРА» – модернізація транспортної та інженерної інфраструктури міста.

2. «ОЩАДЛИВА ЕНЕРГЕТИКА» – підвищення енергоефективності міста.

3. «ЗРОБЛЕНО В КИЄВІ» – стимулювання інновацій та конкурентних кластерів.

4.«ЕЛЕКТРОННИЙ УРЯД» – впровадження сучасних технологій міського управління.

5. «КУЛЬТУРНА ВИСОЧИНА» – створення унікальної культурної атмосфери.

6. «ДНІПРОВСЬКА ПЕРЛИНА» – збереження і розвиток прибережних територій Дніпра.

7. «ЗДОРОВИЙ КИЯНИН» – систематичне просування здорового способу життя.

8. «ЦЕНТР ПОРУЧ З ДОМОМ» – розвиток поліцентричності, створення нових міських центрів.

9. «МІЖНАРОДНА ГАВАНЬ ШТАБ-КВАРТИР» – залучення центральних та регіональних офісів міжнародних організацій. Стратегічні цілі розвитку: - збільшення економічного добробуту (регіонального валового продукту на душу населення) міста у 2 рази до 2025 р.

- суттєве поліпшення комфорту життя мешканців за основними показниками (поліпшення індексу комфорту життя в 1,8 рази).

26

D.3.9

МІСТОБУДІВНА ДОКУМЕНТАЦІЯ

Чинна містобудівна документація м. Києва: 1. Чинний Генеральний план міста Києва на період до 2020 року (2001 р.) Е.3.1 2. Детальні плани окремих міських територій. Станом на 2014 рік в Києві розроблено Концепцію стратегічного плану розвитку міста Києва до 2025р., Стратегію розвитку м. Києва до 2025 року E.3.19 та проект нового Генерального плану м. Києва (на стадії затвердження). В 2013 році в Києві ініціювали створення Містобудівного кадастру м. Києва – порталу геопросторових даних про міську територію, екологічні, інженерно-геологічні умови для задоволення інформаційних потреб у плануванні територій та містобудуванні. Містобудівний кадастр м. Києва станом на 2014 р. включає наступні шари інформації: містобудівна документація, кадастрові ділянки та квартали, планувальні обмеження Генерального плану м. Києва, функціональне зонування, програма соціально-економічного розвитку м. Києва на 2014 рік, міські проекти, об`єкти обслуговування, історико-культурні пам`ятки, прибережні захисні смуги об`єктів водного фонду, зелені зони, комплексна схема розміщення тимчасових споруд тощо.

D.3.10

СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНА СИТУАЦІЯ

Соціально-політична ситуація в Києві протягом останніх років позначена високим рівнем протестної активності представників місцевої громади. Протягом 2011-2013 рр. у Києві відбулося 1849 акцій протесту, з яких 774 були соціально-економічними (докладніше – в матеріалах Центру дослідження суспільства). Зокрема, 2013 р. у місті відбулося 805 протестів (всього по Україні – 4822), з них 96 були пов’язані з конфліктами навколо забудови. Частка «антизабудовних» протестів протягом останніх років була найбільшою серед всіх соціально-економічних протестів у Києві. Свідченням зростання свідомості й активності місцевої громади є те, що 46 % соціальноекономічних протестів були «аполітичними». Переважно «аполітичними» (без політичних прапорів) були численні акції 2013 р. з вимогою переобрання складу Київради (термін дії якої збіг 2 червня 2013 р.) та виборів Мера міста. Початок Євромайдану засвідчив безпрецедентну підтримку киян (64 %). Подальші події Революції Гідності призвели зокрема і до виборів до Київської міської ради та Мера міста. Крім того, у місцевій громаді сформувалися численні громадські рухи, які вже не обмежуються протестними акціями, а наполягають на участі в розробці та ухваленні рішень, важливих для життя міста.

27

D 28

D.4

ЯДРО ЦЕНТРУ МІСТА

D.4.1

ЯДРО ЦЕНТРУ МІСТА. МІСТОБУДІВНЕ ФОРМУВАННЯ Під центральним ядром м. Києва слід розуміти вул. Хрещатик з площами Європейською, Майданом Незалежності, Бессарабською та прилеглими кварталами. Це ядро склалося на просторі Хрещатицької долини – улоговини між двома узвишшями: Старокиївським плато (з північного заходу) та Кловським плато (з південного сходу). Тривалий час Хрещата долина являла собою роздоріжжя поза містом біля брами у земляному валу ХІ ст. – міському укріпленні на Старокиївській горі. У 1830-і рр. земляний вал із брамою було ліквідовано, що сприяло утворенню вул. Хрещатик та забудові вздовж неї. Хрещатик перетворився на осьову магістраль на стику частин міста, раніше відокремлених одна від одної. Тоді ж було загалом сформовано наявну мережу центральних вулиць і кварталів. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. до неї додалися нові ділянки біля сучасної вул. Архітектора Городецького, розплановані на просторі колишньої приватної садиби професора Мерінга між Хрещатиком та схилом Кловського плато. Через високі ціни на землю на початку ХХ ст. на центральних вулицях склалася щільна «коридорна» забудова середньої поверховості, в якій виділявся так званий «хмарочос Гінзбурга» заввишки 8–11 поверхів (не зберігся). Тим часом на початку вулиці Хрещатик понад Дніпровськими схилами сформувалася рекреаційна зона у вигляді низки парків. Такий стан містобудівної канви центрального ядра Києва в основному зберігався до початку 1940-х рр. Під час гітлерівської окупації Києва 1941–1943 рр., внаслідок диверсійних вибухів, бомбардувань та пожеж, значна частина забудови вул. Хрещатик і прилеглих кварталів була дощенту зруйнована. Після визволення міста, згідно з урядовим рішенням, відбувся конкурс проектів нового планування та забудови Хрещатика і прилеглої місцевості (перемогу здобула творча група на чолі з архітектором О. Власовим). Перед початком будівельних робіт було прокладено спеціальний колектор уздовж вул. Хрещатик для підземного господарства, влаштовано підпірні стіни. Спорудження новобудов у центральному ядрі

Києва тривало з 1949 р. до початку 1960-х рр. При цьому було істотно збільшено ширину Хрещатика та розмір центральної площі. У загальному містобудівному вирішенні головної вулиці заслуговує на увагу контраст між суцільним фронтом парного боку та «пульсуючим» характером забудови непарного боку, завдяки якому краще сприймаються особливості ландшафту. Будівництво велося комплексно, з виділенням локальних ансамблів, дотриманням єдності у модулі, стилістиці, кольоровому вирішенні, художньому опорядженні споруд (у якості оздоб широко використовувалися блоки природного каменю, плитка та фігурні деталі з кераміки). Щоправда, на цілісність архітектурного вигляду новобудов дещо вплинула кампанія «боротьби з архітектурними надмірностями», розгорнута в Радянському Союзі у 1955 р. Сюди також вкраплено низку історичних будівель, які збереглися з часів війни. Наступний етап містобудівного формування центральної місцевості відбувся на межі 70-80-х рр. ХХ ст. Було реконструйовано головну площу зі створенням тут більш симетричного ансамблю, зведено декілька нових громадських споруд (зокрема, теперішній Український дім, Будинок Профспілок), побудовано помпезні монументи Жовтневої революції (не зберігся) та Дружби народів. Вигляд Майдану Незалежності також зазнав змін у 2001–2002 рр., коли тут було споруджено монумент Незалежності та інші скульптурні композиції, влаштовано підземний торгівельно-виставковий комплекс, перекинуто металевий місток над Інститутською вулицею. Ця остання реконструкція, яка була проведена нашвидкуруч, порушила продуманий, гармонійний характер попередніх містобудівних рішень. (схеми 13, 14, 15)

D 29

схема 13

схема 15

схема 14

D.4.2

ФУНКЦІОНАЛЬНЕ НАПОВНЕННЯ

Первинні функції, реалізовані у районі теперішнього Хрещатика, полягали насамперед у вирішенні завдань фортифікації, а також обслуговування проїжджих шляхів. На початку ХІХ ст., коли долина перетворювалася на внутрішній міський простір, почали додаватися більш традиційні для міста функції – житло, торгівля. Біля нинішньої Європейської площі було споруджено дерев’яний будинок театру. Водночас кордегардія в товщі валу при Печерській брамі на місці Майдану використовувалася як міська в’язниця (острог). Після знесення валів у ході дедалі більш інтенсивної забудови Хрещатика, з огляду на зручне центральне розташування вулиці, уздовж та біля неї зосереджувалися, одна за одною, важливі міські чи регіональні установи – Інститут шляхетних панянок, поштова контора, Дворянські збори, Міська дума, біржа. У другій половині ХІХ та на початку ХХ ст. тут було розміщено численні готелі, ресторани, кафе, контори приватних банків та фірм, торговельні заклади – їхня локація на Хрещатику чи поряд з ним сприймалася як фактор престижу. Ще у 70-ті рр. ХІХ ст. було перенесено ринкову площу з центрального майдану на Бессарабку, де у 1912 р. відкрився критий ринок. Громадсько-культурну функцію виконували кілька бібліотек і книгарень, низка приватних театрів та кінотеатрів, клубні приміщення. У колишній садибі Мерінга було споруджено будівлю театру Соловцова (нинішній Театр ім. І. Франка) та капітальне приміщення цирку (не збереглося); поблизу Європейської площі на початку ХХ ст. почав діяти міський музей (тепер Національний художній музей). Значні комерційно-розважальні комплекси сформувалися у Купецькому саду (нині Хрещатий парк) та у так званому «Шато-де-Фльор» на місці сучасного стадіону «Динамо»; головними спорудами тут стали будинок Купецького зібрання (тепер Філармонія) та другий міський театр на Петровській алеї (не зберігся). Сакральні споруди були скромно представлені католицьким костьолом св. Олександра та тимчасовою каплицею на Царській (Європейській) площі. За радянських часів було істотно збільшено кількість адміністративних установ у центрі міста, переважно за рахунок скорочення комерційної функції. Цих установ стало ще більше після того, як у 1934 р. Києву повернули статус столиці радянської України; навіть у колишньому Інституті шляхетних панянок розмістився НКВС (Народний комісаріат внутрішніх справ). Торгівлю прагнули зосередити в великих магазинах, одним з яких став новий ЦУМ (Центральний універсальний магазин); у Пасажі розмістився універмаг «Дитячий світ». У прилеглій

D 30

парковій зоні у 30-ті рр. ХХ ст. було споруджено великий стадіон «Динамо»; у комплексі колишнього Купецького саду до 1941 р. розміщався Палац піонерів з тематичними павільйонами. Після руйнування центру міста в 1941–1943 рр. та його повоєнної відбудови було запроваджено певне зонування функцій, яке продовжилося під час реконструкції 70-80-х рр. ХХ ст. Парний бік Хрещатика став місцем розташування адміністративних установ (Київрада, профспілки, Головпоштамт, кілька міністерств тощо); з непарного боку переважали готелі («Україна», «Дніпро») та житлові будинки, у нижніх поверхах яких діяли спеціалізовані торговельні комплекси. Новими культурними центрами стали Жовтневий палац (Міжнародний центр культури), Будинок архітектора, Консерваторія (Національна музична академія) з оперною студією, філія музею Леніна (Український дім). Останнім часом на Хрещатику та навколо нього спостерігалося невпинне скорочення кількості книгарень, загальнодоступних закладів харчової та промислової торгівлі, невеликих кінотеатрів. Збільшувалося представництво банків, дорогих ресторанів, магазинів-бутіків тощо; під комерцію також задіяні МАФи та підземний простір.

D.4.3

ТРАНСПОРТНЕ НАВАНТАЖЕННЯ

(схема 16) Оскільки Хрещатик та прилеглі до нього площі й квартали сформувалися на історичному роздоріжжі необхідних для міста шляхів, транспортне питання для цієї місцини завжди було важливим. Нині, будучи завдовжки неповні 1,3 км, Хрещатик вбирає в себе осьові вулиці декількох магістральних напрямків і дозволяє найбільш зручним чином «стикувати» чимало маршрутів для пересування по місту. Навантаження центрального ядра Києва регулярними транспортними перевезеннями розпочалося з 1890-х рр., коли у місті налагодили сполучення електричними трамваями (вперше в Російській імперії). Трамвайні колії пролягали тут по Хрещатику, всіх прилеглих площах і майже всіх прилеглих вулицях. На Думській площі (нині Майдан Незалежності) були рейки як для транзитних маршрутів, так і для розвороту. Біля Михайлівської площі трамвай доставляв пасажирів на верхню станцію фунікулеру, який первинно входив як ланка до трамвайної мережі. Інші перевезення здійснювалися переважно гужовим транспортом. Дорадянська схема руху громадського транспорту в центрі Києва в основному збереглася у 1920-і –

зростала за рахунок розширення автомобільного парку. У 1934–1935 рр. Хрещатик та вул. Червоноармійська (Велика Васильківська) були переведені з трамвайного на тролейбусне й автобусне сполучення. На межі 1950-х – 1960-х рр. було припинено трамвайний рух по вул. Володимирській та Кірова (Михайла Грушевського), у 1976 р. – по Володимирському узвозу. Спрощенню регулювання транспорту на Хрещатику сприяло влаштування низки підземних переходів. Важливу роль у громадських пасажирських перевезеннях взяв на себе метрополітен. Станція метро «Хрещатик» належала до першого відрізку київського метро (1960 р.); згодом для зручності користування нею були влаштовані додаткові термінали на вул. Інститутській (сучасній алеї Героїв Небесної сотні) та вулиці Архітектора Городецького. У 1976 р. було відкрито нову станцію метро «Площа Калініна» («Майдан Незалежності»), сполучену зі станцією «Хрещатик» першим у Києві пересадочним вузлом. Під час реконструкції головної площі кінця 1970 – початку 1980-х рр. на ній було змінено схему транспортного руху з ізолюванням розвороту тролейбусів, що дозволило перетворити значну частину площі на пішохідну прогулянкову зону. Головний транспортний потік з боку Верхнього міста було спрямовано тут по Михайлівській вулиці. З огляду на велике навантаження центральних вулиць тут обмежено рух деяких видів транспорту, зокрема, транзитних вантажних автомобілів. В останні десятиліття в місті спостерігалося лавинне зростання кількості приватного автотранспорту, що вельми збільшило трафік. Сьогодні рівень автомобілізації в місті складає 450 авто на 1000 мешканців. Зменшилася кількість тролейбусних маршрутів, натомість чимала доля перевезень приходиться на мікроавтобуси маршрутних таксі («маршруток»). Повне припинення транспортного руху по Хрещатику, як показав досвід, є незручним і небажаним для міста. Проте, з огляду на драматичні події Революції Гідності, вул. Інститутську (Алею Героїв Небесної сотні) нині перетворено на пішохідну зону. (схеми 7а, 7b, 7c) D.4.4

ГРОМАДСЬКИЙ ПРОСТІР

Початковий громадський простір території, що розглядається, відповідав місцю стику роздоріжжя та міської межі. Поширене твердження, ніби посеред нинішнього Майдану тривалий час існувало так зване Козине болото, не відповідає дійсності: це пересохле штучне водоймище насправді знаходилося біля стику сучасних Малопідвальної вулиці та провулку Тараса Шевченка (колишнього

Козиноболотного). Після знесення оборонних валів аж до 10-х рр. ХХ ст. у центрі Києва існувало відкрите торговище (спочатку на місці Майдану, з 70-х рр. ХІХ ст. – на Бессарабській площі). Елементами благоустрою були фонтани на трьох площах під назвами «Іван», «Потвора», «Моряк». В процесі освоєння центральних кварталів міста наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. громадський простір підпорядковувався коридорній структурі забудови з невеликими «виплесками» у вигляді нечисленних скверів або заповнених комерційними закладами проходів-пасажів. Площа на місці сучасного Майдану Незалежності тоді зосереджувалася лише на парному боці Хрещатика. Функцію зон відпочинку виконували алея сучасного бульвару Тараса Шевченка та парки на схилах Дніпра. Характерним явищем до радянського часу був пішохідний потік богомольців, які просувалися від Верхнього міста та Подолу до Києво-Печерської лаври. На загальний стан центральної місцевості впливав трамвайний рух, що у 1890-ті – 1930-ті рр. пронизував Хрещатик. Утім, транспортні потоки не заважали вільному пересуванню людей по проїжджих частинах, поки у 30-ті рр. ХХ ст. на Хрещатику не було влаштовано світлофори та регульовані переходи. Реконструйований після війні центр міста мав продуману організацію. Простір головної площі охопив обидва боки Хрещатика. Фронт непарного боку Хрещатика було значно відсунуто, внаслідок чого вивільнилася пішохідна тераса з озелененням та лавами. Схили прилеглого пагорбу та підпірні стіни були насичені пішохідними доріжками та сходами, кав’ярнями, громадськими вбиральнями. Після реконструкції 70-80-х рр. ХХ ст., коли були з відкориговані транспортні потоки, на головній площі утворилася зручна пішохідна зона з водограями та популярним центральним фонтаном, відомим у народі як «Рулетка» (демонтований у 2001 р.). Від початку 60-х рр. ХХ ст. розпочалося влаштування пішохідних переходів під Хрещатиком та прилеглими площами – загалом на п’яти ділянках. Найбільш розвинутий підземний простір сформувався під Майданом Незалежності: тут було організовано вхід до станції метро, а між проходами розміщено невеликі крамниці та кав’ярні. Цей перехід відомий у міському фольклорі як «Труба». З середини 80-х рр. ХХ ст. «Труба» була звичним місцем для творчого андеграунду, самодіяльних художників, бардівських співаків. Оскільки центр міста завжди притягував великі маси людей, радянська система насичувала його різноманітною наочною агітацією та «ідейними» монументами. Час від часу тут відбувалися святкові демонстрації або організовані владою «народні гуляння».

D 31

Події останніх десятиліть вплинули на громадський простір центру Києва у двох протилежних напрямках. З одного боку, за Майданом закріпився статус вічової площі, на якій у разі необхідності збираються сотні тисяч людей; тут створюється атмосфера небаченого масового єднання. З іншого боку, стрімка комерціалізація, втіленням якої стала реконструкція Майдану 2001–2002 рр., спричинила подрібнення надземного та підземного простору, засмічення його різними випадковими формами, що мають одне завдання: скористатися скупченням публіки, щоб змусити її зупинитися та витратити гроші. (схема 17) D.4.5

АРХЕОЛОГІЧНИЙ ЕКСКУРС

Археологічне значення зони проектування полягає насамперед у тому, що безпосередньо по території сучасного Майдану Незалежності (з парного боку Хрещатика) проходили земляні вали укріплень Києва від часів Ярослава Мудрого (перша половина ХІ ст.) до 1830-х рр. Саме тут локалізувався східний в’їзд до міста, відомий як Лядські ворота (цю назву тлумачать від слова «ляда», «лядина» – розчищена від ліса галявина; згодом ворота були реконструйовані й отримали назву Печерські). Звідси углиб міської території по схилу Старокиївського узвишшя розходилися віялом вулиці, чиї напрямки були близькі до сучасних вулиць Михайлівської, Малої Житомирської, Софійської, провулку Тараса Шевченка. У кварталах, прилеглих до цих вулиць, земля приховує чималі археологічні цінності, так само, як на верхньому плато, поблизу Михайлівського монастиря. Залишок фортечного валу ХІ ст. зберігся понад вулицею Бориса Грінченка, перед Будинком архітектора. У 1952 р. археологічна експедиція дослідила «внутрішній скелет» валу у вигляді великих дерев’яних клітей-зрубів. Реконструкція головної площі дозволила у 1981 р. провести масштабні археологічні дослідження на її території (М. Сагайдак та ін.). Їх наслідком стало виявлення залишків кам’яної Печерської брами XVIII ст. та нижньої частини дерев’яних конструкцій Лядської брами ХІ ст. Було також обстежено дерев’яні кліті, що утримували насип безпосередньо на місці площі, отримано відомості про поперечний профіль валу. Новий етап археологічних розвідок під керівництвом М. Сагайдака супроводжував чергову реконструкцію Майдану Незалежності у 2001 р. Цього разу, завдяки комплексному дослідженню простору, вдалося побачити міську забудову першого періоду заселення території, залишки вуличної системи, лінії парканів та розподіл садиб, елементи дренажної системи. Загалом обстежено забудову семи міських садиб, що існували з ХІ ст. Отримано близько 8 000 знахідок різного типу. На жаль, величезний поспіх, у

D 32

якому проводилися будівельні роботи в корисливих інтересах замовників, впливав на ретельність наукових досліджень, заважав фіксації, а тим паче музеєфікації на просторі Майдану унікальних артефактів, які буквально під руками археологів знищувалися екскаваторами та бульдозерами. Можна стверджувати, що зона проектування, особливо у межах забудови Києва ХІ–ХІІІ ст., має значний археологічний потенціал та у разі проведення земляних робіт вимагає ретельних досліджень за цим фахом.(Е.4) D.4.6

ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНЕ ЗНАЧЕННЯ

Центральне ядро Києва має велике та різноманітне значення для загального історико-культурного потенціалу міста. Віддавна воно складало характерну частку традиційного київського ландшафту, сформованого під впливом композиційної вісі Софійської та Михайлівської дзвіниць. У першій половині ХІХ ст. важливими домінантами на пагорбах понад Хрещатиком стали будівлі Інституту шляхетних панянок та католицького костьолу Св. Олександра. На початку ХХ ст. нову стилістику та новий масштаб міського центру визначали новобудови доби модерну й історичних неостилів (прибутковий будинок та банки по Хрещатику, 6–10, банк по Хрещатику, 32, великий Пасаж тощо). Нарешті, після повоєнного оновлення центр Києва набув особливо цілісного, самобутнього вигляду, з яскравими архітектурними акцентами, гармонійними ансамблями та нерозривною єдністю з ландшафтним оточенням. Ця територія незмінно репрезентує Київ у різних фотота відеоматеріалах про місто. Дуже багато пов’язано з центральними кварталами видатних історичних подій – від літописних спогадів про тривалу оборону Києва проти навали Батия до громадських виступів новітнього часу, які дозволили відбутися та укріпитися українській державності. Крім того, тут зосереджено чимало меморіальних споруд, що нагадують про життя та діяльність цілої плеяди відомих киян – громадських діячів, учених, літераторів, митців (серед них Тарас Шевченко, Микола Лисенко, Михайло Врубель, Іван КарпенкоКарий, Панас Саксаганський, Михайло Грушевський, Володимир Горовиць, Серж Ліфар, Віктор Некрасов та багато інших). Деякі з них відзначені меморіальними дошками. Нарешті, центральному ядру столиці належить вагома роль у культурному зростанні мешканців. На Хрещатику та навколо нього незмінно зосереджувалися театри, кінотеатри, концертні зали, культурні центри, музеї та виставкові зали, бібліотеки, творчі навчальні заклади. (схема 18)

1695 РІК

СЕРЕДИНА 19 СТОЛІТТЯ

10 СТОЛІТТЯ 1860 РІК

1860 РІК

1850 РІК

1890 РІК

20 СТОЛІТТЯ

20 СТОЛІТТЯ

1918 РІК

1930 РІК

1917 РІК ПІСЛЯВОЄННІ РОКИ

1967 РІК

1970 РІК

D 33

D.4.7

ОХОРОННИЙ СТАТУС ТЕРИТОРІЇ ТА РЕЖИМ ВИКОРИСТАННЯ

(схема 19) Археологічна охоронна зона В археологічній охоронній зоні визначена необхідність проведення археологічних досліджень та музеєфікації археологічних об`єктів, резервації нерозкопаних ділянок культурного шару як «еталону на майбутнє», діє заборона розкопок «на знесення» археологічного культурного шару. Програми і проекти містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень в археологічній охоронній зоні; будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи попередньо погоджуються Інститутом археології Національної академії наук України за результатами проведених археологічних досліджень. Архітектурна охоронна зона В межах архітектурної охоронної зони забезпечується збереження історичного середовища пам’яток і можливість відтворення їх втрачених цінних елементів. Режим визначає первісна функція пам’яток. Забезпечується збереження архітектурного вигляду пам’яток, їх сучасного використання, а також особливості оточення пам’яток, їх взаємодія з ним. Враховуються особливості композиційного впливу пам’ятки на довкілля, забезпечується збереження видового розкриття пам’яток, пов’язаного з пам’ятками ландшафту, мінімізуються техногенні навантаження на пам’ятки. Зона охоронюваного ландшафту Режим зони охоронюваного ландшафту, яка виконує консерваційну роль, має забезпечувати охорону природного та переважно природного оточення пам’ятки. Він передбачає збереження і відтворення цінних природних і пейзажних якостей ландшафту, ліквідацію чи візуальну нейтралізацію споруд і насаджень, що спотворюють цей ландшафт. Заходи щодо збереження ландшафту мають забезпечувати охорону особливостей рельєфу, водоймищ, рослинності і відтворення їх історичного вигляду, збереження візуальних зв’язків пам’ятки з природним та переважно природним оточенням, що має історичну цінність, захист берегових, лукових територій від зсувів та розмиву, укріплення схилів, ярів, їх озеленення; проведення інших природоохоронних заходів. На території зони охоронюваного ландшафту можлива господарська діяльність, якщо вона не порушує характеру ландшафту і не потребує зведення капітальних будівель і споруд.

D 34

Зона регулювання забудови першої категорії У зоні регулювання забудови зберігають пов’язані з пам’яткою цінну історичну забудову і розпланування, характерні містобудівні утворення та виразні елементи ландшафту, закріплюють і відтворюють значимість пам’ятки в архітектурнопросторовій композиції та історичному середовищі населеного місця; забезпечують сприятливі умови її огляду. Нове будівництво та реконструкція в зоні регулювання забудови регламентують за розташуванням, функціональним призначенням, висотою, прийомами забудови, масштабом, масштабністю членувань, матеріалом, кольором. Для забезпечення огляду пам’яток та їх комплексів і збереження особливостей їх видового розкриття в панорамах і перспективах необхідно зберігати оглядові точки, найсприятливіші для візуального сприйняття пам’ятки, не закривати пам’ятку новобудовами та насадженнями зі сприятливих боків огляду та не допускати зведення нових будинків і споруд, які негативно впливають на композиційну значимість пам’ятки. Буферна зона об’єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО: Києво-Печерська лавра, ансамбль споруд заповідника Софія Київська На території буферної зони заборонене нове будівництво, не пов’язане з реставрацією, музеєфікацією та реабілітацією пам’яток, регенерацією історичної забудови. Допускається тільки реставрація і реабілітація пам’яток та реконструкція інших будівель і споруд без суттєвого збільшення їх висотних параметрів. Провідним залишається традиційний характер міського середовища. Нові елементи забудови мають бути підпорядковані йому та органічно поєднані з ним. Зберігається історичне розпланування і характер просторової забудови з дотриманням особливостей історичної парцеляції, існуючих ліній забудови та її силуету. Допустимі обмежені перетворення, основною спрямованістю яких є регенерація та архітектурно-композиційне завершення історично недоосвоєних ділянок, створення оптимальних умов для огляду ансамблів та їх традиційного оточення. На вільних ділянках нове будівництво дозволяється лише за індивідуальними проектами відповідно до історикомістобудівних обґрунтувань, з дотриманням містобудівних умов та обмежень, визначених в планах зонування території. В охоронній (буферній) зоні режим використання території також передбачає: збереження розпланування, пам’яток та об’єктів культурної спадщини, елементів історичного упорядження; забезпечення сприятливого для пам’яток гідрологічного режиму, пожежної безпеки,

схема 16

схема 17

схема 18

захисту від динамічних навантажень та інших негативних техногенних і природних впливів; проведення робіт щодо реставрації і пристосування пам’яток культурної спадщини, упорядження та озеленення території за проектами, погодженими центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, впорядкування зелених насаджень, що перешкоджають огляду пам’яток архітектури та історичних містобудівних комплексів. При цьому, про всі перетворення, заплановані в охоронній (буферній) зоні, необхідно завчасно інформувати Центр всесвітньої спадщини (м. Париж) через Національну комісію у справах ЮНЕСКО. Необхідність завчасного інформування Центру всесвітньої спадщини визначає центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини залежно від ступеня впливу об’єктів будівництва на традиційний характер середовища.

Пам’ятка ландшафту та історії місцевого значення «Історичний ландшафт київських гір і долини р. Дніпра. На території пам’ятки усі перетворення не повинні негативно впливати на ландшафт та не змінювати його характеру. Зведення капітальних споруд, що порушують характер ландшафту, забороняється.

D.4.8

ПЛАНУВАЛЬНІ ОБМЕЖЕННЯ

Територія проектування знаходиться в наступних зонах планувальних обмежень Е.3.1 Природні та техногенні процеси: - зсувонебезпечні райони - забруднення почвогрунтів цезієм – 137, від 1 до 4,6 Кі/кв. км - рівень шуму від автомобільного транспорту – до 70 дБА, 71-75 дБА

СХЕМА 19

D 35

36

D.5

РЕВОЛЮЦІЯ ГІДНОСТІ

D.5.1

МАЙДАН: ПОЛІТИЧНІ ПОДІЇ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТ.

В умовах самодержавної Російської імперії масові громадські виступи в центрі Києва розпочалися внаслідок маніфесту Миколи ІІ про основи громадянських свобод (жовтень 1905 р.). Вже наступного дня після його підписання перед будівлею Міської думи (на місці теперішнього Майдану) зібрався багатотисячний натовп. На заклик агітаторів-більшовиків було розгромлено думські приміщення, лунали революційні гасла. Це привело до розгону демонстрантів військами із застосуванням зброї. Подальша монархічна реакція ускладнила можливість публічних демонстрацій. Їх знову стали проводити на Хрещатику після Лютневої революції 1917 р., при цьому одразу було скинуто пам’ятник царському прем’єр-міністрові П. Столипіну (встановлений у 1913 р.) перед фасадом Міської думи. Значна частина демонстрантів належала до прихильників самовизначення українців. Будівля Думи незмінно була центром подібних маніфестацій, з її балкону виступали відомі політики. Далі, у ході численних переворотів доби Громадянської війни, прапори та гасла на фасаді Думи служили «маркером» наявного в місті режиму. Радянська тоталітарна система визнавала лише організовані владою масові акції. Тривалий час по Хрещатику проходили самі лише офіціозні «демонстрації трудящих». З 1977 р. на площі Жовтневої Революції (так тоді називався Майдан Незалежності) було сформовано зону урочистих церемоній біля монумента Жовтневої революції з центральною статуєю Леніна. В дні найбільших державних свят тут встановлювали урядову трибуну. Під час реформ М. Горбачова і запровадженої ним політики «гласності» опозиційні настрої виливались на вулицю. Біля паркану, що оточував місце аварії пілонів Головпоштамту (1989), склалося місце зібрань киян, які обговорювали між собою останні політичні події. У жовтні 1990 р. на гранітних плитах попід монументом Жовтневої революції було створено наметове містечко студентів-активістів, котрі оголосили голодування проти підписання Україною нової Союзної угоди та за багатопартійність у політиці. Ця акція (відома як «революція на граніті») викликала співчуття у багатьох киян. Вона тривала

близько двох тижнів. Внаслідок студентських протестів пішов у відставку голова уряду УРСР. В дні серпневого путчу ДКНП у Москві (1991) центральна площа Києва стала місцем масових виступів на захист демократії. Невдовзі після ліквідації путчу та проголошення незалежності України було демонтовано монумент Жовтневої революції, а площа отримала сучасну назву. Майдан залишився місцем проведення урочистих демонстрацій, а також масових гулянь і концертів просто неба. У 2000 р., внаслідок звинувачень президента Л. Кучми в організації вбивства журналіста-опозиціонера Г. Гонгадзе, на Майдані та на Хрещатику проходила протестна акція «Україна без Кучми». Намети учасників протесту були знесені міліцією, а узимку 2000–2001 рр. влада свідомо перетворила Майдан на суцільний будівельний майданчик та обнесла парканом. Багатомісячна витратна реконструкція центральної площі мала ускладнити подальші громадські виступи на Майдані, захарастивши його монументами, торгівельними МАФами, скляними дахами над підземним простором. Але це не завадило у листопаді 2004 р. сотням тисяч киян зібратися на Майдані, протестуючи проти фальсифікованого підрахунку голосів у виборах президента України, що зафіксував перемогу В. Януковича над В. Ющенком. Розпочалася Помаранчева революція (за кольором символіки прихильників В. Ющенка). Майдан та прилеглі вулиці упродовж двох місяців були заповнені наметами, тут відбувався безперервний мітинг. Стійкість і рішучість учасників Помаранчевої революції привела до скасування Верховним Судом результатів виборів та повторного туру голосування, що приніс поразку В. Януковичу. Після цього Майдан здобув світову відомість як символ єднання громадян України у боротьбі за свої права, честь і гідність.

D 37

D.5.2

ПЕРЕДУМОВИ РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ

Євромайдан, або ж Революція Гідності – потужний соціальний вибух в Україні, що має глобальне відлуння – був закономірно породжений розкладом пост-колоніальної, пост-радянської соціальної моделі держави. Причини Євромайдану можна умовно розділити на політичні, економічні, національновизвольні, культурні та інші. Четвертий президент України, що прийшов до влади на досить брудних виборах у 2010 році – Віктор Янукович, неконституційно узурпував владу у всіх її гілках – виконавчій, законодавчій, судовій, – і вів країну до встановлення диктатури. Поступово придушувались ЗМІ, утискались політичні опоненти, аж до їх ув’язнення.

44% населення вважало, що влада застосовує політичні репресії. І Євромайдан, Революція Гідності кинула виклик цьому процесу, стала революцією демократичною. В атмосфері безкарності, загальнодержавною політикою ставав централізований рекет. В країні повним ходом, все прискорюючись, йшло формування кримінально-феодальної системи. Згідно дослідженню Credit Suisse, опублікованому у жовтні 2013 року, Україна була на 2-му місці в світі за рівнем соціальної нерівності. Гірше справи були тільки в Росії. Суттєво страждали економічні інтереси практично всіх верств населення, від найманих робітників та малого бізнесу до найбагатших мільярдеріволігархів. Як наслідок, економіка поступово входила в глибоку рецесію. З 2011 року держборг збільшився на 26%, з 3-го кварталу 2012 року (тобто за рік до початку Євромайдану) валовий внутрішній продукт почав зменшуватися. Іноземні інвестиції за 1-3 квартали 2013 року стрімко впали – на 51%. Золотовалютні резерви країни зменшились на 54% (зокрема й з-за штучної підтримки курсу національної валюти), загальне боргове навантаження бюджету зросло до 78% ВВП. Більше 2/3 українців вважали причинами економічних проблем країни владу – її корупцію, здирництво, ігнорування законів, некомпетентність та інше. На це були підстави: наприклад, тільки через один канал – державні закупівлі – чиновники розкрадали 10-15% держбюджету. Щодо корупції, то більшість українців – від 2/3 до майже 7/8 – вважали, що нею повністю або істотно уражені найважливіші соціальні інститути та галузі, як от: вся державна влада, вся політична сфера, вся економічна сфера, правоохоронні органи, судова система, прокуратура, податкові органи, митна служба, медицина та вища освіта.

D 38

Гостроту кризи довіри до влади поглиблювало те, що українському суспільству, його менталітету, був притаманний не “лівий” запит на патерналістську державу, а скоріше “правий” – на державу – “м’якого регулятора”. Так, ще в 2008 році частка тих, хто вважав, що держава має тільки створити умови для того, щоб громадяни самі могли забезпечити собі гідний рівень життя, майже удвічі переважала число тих, хто хотів аби держава забезпечила всім громадянам пристойний рівень життя (61,3% проти 35,6%). Можна вважати, що за своєю соціально-ідейною основою та економічним спрямуванням Євромайдан був революцією буржуазною. Представники владного клану президента, які поступово займали всі керівні посади, від найвищих у столиці до найнижчих на периферії, в масі не розуміли й не знали української історії, культури та мови, зневажливо ставились до них та їх носіїв – тобто до переважної більшості населення. Наприклад, міністром освіти був призначений відомий українофоб, що, попри регулярні масові протести, продовжував насаджувати в системі освіти антиукраїнські погляди. Розмаїття культури всіх етносів України пригнічувалось. В інформаційно-культурному просторі – друкованих та електронних ЗМІ, телебаченні, книговиданні, кіно, індустрії розваг – домінував закордонний, переважно російський продукт, причому переважно попсового, низкоякісного штибу. Режим фактично зраджував безпеку України. Він здавав стратегічні економічні сфери (зокрема, енергетику, зв’язок) російському бізнесу та своїм олігархам. Українська армія та флот ледве животіли, втрачали вишкіл, технічно та організаційно застаріли, їх майно та земля розкрадались. В цілому, режим “колективного Януковича”, в силу вузькості світогляду та безмежної жадібності, ставився до України та її народу не як до держави та нації, а як до визискуваної території з ресурсами, зокрема людськими. І в цьому сенсі Євромайдан став революцією національно-визвольною. Важливо зазначити, що Революція Гідності була також і революцією культурною. Владне угрупування в цілому було культурно відсталим. Невігластво його очільників просто ошелешувало! Президент, який свого часу двічі відбував покарання у тюрмі за кримінальні злочини, в анкеті про свій науковий ступінь (який він одержав завдяки майже повній деморалізації та коррупції наукової системи країни) писав із помилкою: “проФФесор”. Глава уряду, прем’єр-міністр Азаров зовсім не знав української (державної!) мови, його спроби говорити нею публічно були гомерично-комічними, і ставали гег-хітами інтернету; виникло навіть поняття “мова-

азірівка”, нею було створено безліч неймовірно смішних народних анекдотів, в тому числі й щодо подій Євромайдану. У довкіллі повсякденного життя правлячий режим керувався доекологічними, ще модерними поглядами “упокорення природи” (а фактично насильства над нею), які застаріли майже на століття. На практиці він зокрема реалізовував стан, який можна визначити як естетичний терор та візуальне насильство (ба навіть згвалтування). Найяскравішим прикладом цього може бути столиця країни: в історичному центрі Києва руйнувались визначальні міські ландшафти, ставились під загрозу об’єкти Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, зносились будівлі-пам’ятки архітектури та історії, вирубувались сквери та зелені насадження – і все це забудовувалось житловими чи офісними “прибутковими будинками”. Кожен шматочок, кожен квадартний метр території столиці розглядався просто як плантація для рубки “бабла”, що привело до виснаження та деградації міського довкілля, яке перетворювалось на смітник – естетичний, а дуже часто й буквальний. Такому стану сприяло масове розкрадання коштів, із-за чого прибирання та озеленення було занедбане, а дороги прийшли у жахливий стан... Така катастрофічна ситуація була характерна для всіх міст України. Режим Януковича, хоча й керований та уособлений переважно можновладцями-громадянами країни, фактично перетворився на режим окупаційний – настільки він став чужим країні політично, економічно, національно, культурно, настільки він нещадно, повсюдно і постійно гнобив усі верстви населення України, настільки він зраджував їх інтереси. Дані соціологічних опитувань підтверджують це: до осені 2013 року 72% населення не відчували себе господарями в Україні, а за 2013 рік кількість людей, які вважали, що країна розвивається в неправильному напрямку, досягла вражаючих 2/3 її населення. В той же час, на фоні кризи довіри до формальних інстутитів влади, поступово міцніло громадянське суспільство. За 5 років майже вдвічі виросла частка людей, що були готові займатися громадською діяльністю, аби приносити конкретну користь суспільству (с 14,8% до 26,4%). Рівень довіри до громадських організацій, і так в цілому стабільно високий, весною 2013 року досяг історичного максимуму: цілком або в основному їм довіряли 39,5% населення. З якогось моменту, здеградоване довкілля, у всіх його проявах, від загально-суспільних до щоденно-побутових, громадяни почали сприймати як джерело ще більшої небезпеки, ніж апарат брутального насильства влади; страх перед владою зникав. Протестна активність невпинно зростала:

щорічна кількість протестних акцій в Україні у 2012 та 2013 (за 11 місяців) була в 1,5 рази більша ніж у 2010 та 2011 рр. В Україні поступово складався масовий консенсус обурення, широкий майже до загальнонаціонального як за соціальним охопленням так і за географічною територією. Причому – це було обурення не тільки і ймовірно навіть не стільки конкретним протизаконним, антинародним, антидержавним режимом, але й самою пост-колоніальною політичною системою управління “згори”, без відповідного контролю та врахування інтересів народу. Така система, що склалась за майже чверть віку незалежності України, довела не тільки свою неефективність, але й – на прикладі “режиму Януковича” – свою величезну небезпеку для суспільства та індивідуальних громадян. Накопичена в суспільстві величезна, тектонічного масштабу соціальна енергія лише чекала першого-ліпшого істотного поштовху. Євромайдан, Революція Гідності – був подією назрілою, закономірною, глибоко емоційно та раціонально відрефлектованою більшістю її творців-учасників. Євромайдан був не руйнівним, імпульсивним “заколотом”, а навпаки, революцією захисту від сповзання у нетрі хаосу, революцією творення кращого, гідного, стабільного майбутнього для себе та своїх дітей.

D 39

D.5.3

МАЙДАН В ЦИФРАХ

Майдан-Мітинг – 22 листопада -11 грудня 2013р.

Майдан-Табір 12 грудня 2013 р.- 22 січня 2014 р.

Майдан-Січ 23 січня - 22 лютого 2014 р.

Протест носив переважно мирний характер, учасники очікували вирішення конфлікту за схемою Помаранчевої революції через переговори з владою.

Після 11 грудня 2013 р. стало очевидно, що влада не готова йти на переговори з протестуючими і шукати шляхи мирного вирішення конфлікту. Активність протестуючих впала, люди перестали розуміти як діяти в обставинах, що склалися. Відбулося різке підвищення креативності та накопичення нових практик.

Після перших вбитих людей 22 січня 2014 р., Майдан консолідувався в готовності діяти - зробити будь-які зусилля для повалення існуючої системи влади, яка втратила легітимність.

Аналіз заснований на дослідженні, проведеному фондом «Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва» разом із Київським міжнародним Інститутом соціології за вибіркою, яка забезпечувала пропорційне охоплення учасників Майдану. Опитування було здійснено за фінансування Міжнародного фонду «Відродження». Перше дослідження (Майдан-Мітинг) проводилося 7-8 грудня 2013 року, друге (Майдан-Табір) - 20 грудня 2013 року, третє (Майдан-Січ) - 3 лютого 2014 року. www.kiis.com.ua Точка зору, викладена в коментарях до даних соціологічних досліджень та примітки в таблицях належить колективу авторів-упорядників Конкурсного завдання Міжнародного відкритого конкурсу на оновлення громадського простору центральної частини м. Києва з меморіалізацією подій Революції Гідності «ТЕРИТОРІЯ ГІДНОСТІ / TERRA DIGNITAS».

D 40

ЧОМУ ЛЮДИ ВИЙШЛИ НА МАЙДАН?

1. Ключовою причиною в усіх трьох періодах існування Майдану респонденти позначали жорстокі репресії влади проти учасників протестів.

2. Відмова від Євроінтеграції України (як причина виходу на Майдан) впала за значимістю після періоду Майдану-Мітингу і, до періоду МайдануСічі, впала нижче рівня в 50%.

3. В учасників істотно виросло побоювання, що Україна вступить до Митного Союзу.

4. Високе бажання змінити життя в країні отримало до кінця Майдану підтримку більше половини учасників протестів.

5. Кількість людей, які вийшли на Майдан «за гроші», які заплатили або обіцяли заплатили учасникам протестів, знаходиться в рамках статистичної похибки і знижуються до 0 до кінця Майдану.

6. Учасники протестів точно знали «навіщо вони вийшли на Майдан»: кількість відповідей «Важко сказати» - близько нуля.

Що спонукало Вас вийти на Майдан? (вибрати не більше 3-х головних причин) Майданмітинг

Майдантабір

МайданСіч

Відмова Віктора Януковича від підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом

53,5

40

47.0

Жорстокі репресії влади проти учасників протестів

69,6

69

61.3

Заклики лідерів опозиції

5,4

6,7

2.8

Прагнення змінити владу в країні

39,1

38,9

45.6

Прагнення змінити життя в Україні

49,9

36,2

51.1

6,2

4,1

3.7

18,9

13,7

17.5

На Майдані весело і цікаво

2,2

1,2

0.4

Бажання помститися владі за усе, що вона коїть в країні

5,2

9,6

9.8

16,9

14,4

20.0

Гроші, які мені заплатили (чи обіцяли заплатити)

0,3

0,2

0.0

Інше (що саме?)

3,3

8,2

4.6

ВАЖКО СКАЗАТИ

0,5

0

Солідарність зі своїми друзями, колегами, родичами, які теж на Майдані Згортання демократії, загроза диктатури

Небезпека, що Україна вступатиме у Митний Союз і взагалі поверне до Росії

↓

↑

↑

0

D 41

ЯКІ ВИМОГИ ПІДТРИМУВАЛИ ПРОТЕСТУВАЛЬНИКИ?

1. Перш за все варто відзначити найвищу солідарність учасників протестів довкола вимог у всіх періодах. У кожному з періодів є 6-7 вимог, які підтримують більше половини протестувальників. Результат варіанту «Складно сказати» - стабільно нульовий.

2. У перший період ключовою вимогою учасників протестів є припинення репресій і звільнення заарештованих учасників.

3. У другий період ключовою вимогою учасників була відставка уряду.

4. Вимога відставки Януковича стає ключовою тільки в третій період.

5. До кінця Майдану вимога підписання асоціації з Євросоюзом втратила підтримку більшості учасників протестів.

6. До третього періоду істотно піднялася підтримка двох вимог - порушення кримінальних справ на корупціонерів і конституційна реформа, що обмежує владу президента.

Які вимоги, що висувалися на Майдані, Ви підтримуєте? (позначте всі вимоги, які є важливими для Вас) Майданмітинг

Майдантабір

МайданСіч

Звільнення заарештованих учасників Майдану, припинення репресій

81,8

63,9

82,2

Підписання Угоди про Асоціацію з Європейським Союзом

71,0

58,6

49,0

Відставка уряду

80,1

74,5

68,2

Порушення кримінальних справ на винних у побитті демонстрантів на Майдані

57,6

50,7

63,7

Розпуск Верховної Ради і призначення дострокових парламентських виборів

55,6

51,4

59,1

Звільнення Юлії Тимошенко

37,8

36,0

30,4

Відставка Віктора Януковича і проведення дострокових президентських виборів

75,1

65,7

85,2

Зміна Конституції, повернення до конституційної реформи 2004 року, яка обмежувала владу президента

37,9

42,8

62,5

↑

Порушення кримінальних справ на усіх, хто був задіяний у корупції

49,6

42,8

62,1

↑

Загальне підвищення рівня життя людей

46,9

42,5

41,1

Інше (що саме?)

3,4

6,7

1,6

ВАЖКО СКАЗАТИ

0,0

0,0

0,0

D 42

↓

ЩО МОГЛО ЗАДОВОЛЬНИТИ УЧАСНИКІВ МАЙДАНУ? Соціологічні заміри проводилися тільки в два останніх періоди (Майдан-Табір, Майдан-Січ).

1. У другому періоді учасників могла задовольнити відставка уряду.

2. До кінця Майдану - тільки відставка Януковича і звільнення всіх учасників протестів з припиненням репресій.

3. До кінця Майдану різко впала підтримка вимог угоди про асоціацію з ЄС, відставки уряду (протестувальники перестали сприймати уряд як незалежного гравця) та вимога звільнення Юлії Тимошенко.

4. У той же час різко зросла підтримка вимоги про порушення кримінальних справ проти корупціонерів і конституційної реформи з обмеженням президентської влади.

5. Вимога про розпуск Верховної Ради користувалося меншою підтримкою, ніж вимога обмежити президентську владу.

6. Був сформований суспільний запит на зміну моделі державного управління з президентською на парламентську.

Виконання яких саме, головних вимог може бути тим компромісом з владою, який може задовольнити Майдан? Виділіть не більше 3-х головних Майдантабір

МайданСіч

Звільнення заарештованих учасників Майдану, припинення репресій

31,5

51,1

Підписання Угоди про Асоціацію з Європейським Союзом

28,2

17,3

Відставка уряду

55,0

28,0

↓

11,5

23,6

↑

Розпуск Верховної Ради і призначення дострокових парламентських виборів

20,9

24,4

Звільнення Юлії Тимошенко

12,8

4,6

↓

Відставка Віктора Януковича і проведення дострокових президентських виборів

32,8

68,2

↑

Зміна Конституції, повернення до конституційної реформи 2004 року, яка обмежувала владу президента

7,3

25,6

↑

Порушення кримінальних справ на усіх, хто був задіяний у корупції

4,0

16,7

Загальне підвищення рівня життя людей

5,2

7,2

Інше (що саме?)

3,6

0,7

ВАЖКО СКАЗАТИ

2,0

0,0

Порушення кримінальних справ на винних у побитті демонстрантів на Майдані

D 43

ЧИ ПОТРІБНІ ПЕРЕГОВОРИ?

1. У першому етапі Майдану велика частина протестуючих вважала, що переговори потрібні.

2. У другому етапі певної позиції не було, а група тих, що коливалася, могла схилити ситуацію і в бік необхідності переговорів, і в бік їх марності.

3. У третьому періоді підтримка необхідності переговорів різко впала, з’явилася консолідована думка протестуючих, що переговорів з владою вести не потрібно. Відбулася криза довіри.

Чи згодні Ви з пропозицією проведення Круглого столу переговорів за участі влади, опозиції та громадських лідерів за посередництва міжнародних організацій? Майданмітинг

Майдантабір

Так, такі переговори потрібні

51,3

45,3

27.4

Ніяких переговорів з владою вести не потрібно

41,5

46,6

63.1

7,2

8,2

9.6

ВАЖКО СКАЗАТИ

МайданСіч

↑

ЗА ЯКИХ ОБСТАВИН ПРОТЕСТУВАЛЬНИКИ БУЛИ ГОТОВІ ПІТИ З МАЙДАНУ?

1. У всіх періодах Майдан був солідарний в готовності розходитися тільки після виконання всіх умов.

2. До третього періоду різко впала ймовірність, що люди підуть після виконання кількох основних умов і майже в 4,5 рази (з 16,5 до 3,6%) впала готовність протестувальників піти з-за об’єктивних причин (робота, навчання).

3. Люди перестали боятися репресій (падіння від 5,8% до 0,8%), холоду (з 2,3 до 0,6%).

4. Розчарування в можливості протестуючих щось змінити впало з низьких значень (4,4%) до рівня статистичної похибки (1,4%).

Що може спонукати Вас піти з Майдану? (вибрати не більше 3-х відповідей) Майданмітинг

Майдантабір

Виконання усіх вимог, що були висунені на Майдані

73,9

63,6

82.7

Виконання кількох основних вимог

28,5

24,8

11.7

5,8

6,3

1.0

Об’єктивні причини, що не дозволяють стояти на Майдані безстроково (робота, навчання)

16,5

4,5

3.6

↓

Втома, погане самопочуття

13

3,7

1.8

↓

Виконання хоча б чогось із цих вимог

МайданСіч

↓

Розчарування у лідерах

7,5

5,5

1.7

↓

Холод

2,3

1

0.6

↓

Розчарування у спроможності людей щось змінити

4,4

1,5

1.4

↓

Репресії проти учасників Майдану

5,8

2,1

0.8

↓

Якщо з Майдану підуть мої друзі, знайомі

1,7

1

1.1

12,8

9,8

9.5

Інше (що саме?)

2,3

5,1

2.2

ВАЖКО СКАЗАТИ

0,5

1,3

0.3

Якщо більшість учасників майдану так організовано вирішать

D 44

У ЯКИХ АКЦІЯХ ПРОТЕСТУ ГОТОВІ ВЗЯТИ УЧАСТЬ ПРОТЕСТУВАЛЬНИКИ?

1. До кінця Майдану різко зросла солідарна готовність діяти.

2. Кількість різних видів активностей в середньому на одного учасника, готового до дій: Майдан-Мітинг: 3,8; Майдан-Табір: 3,5; Майдан- Січ: 5,2.

3. У третьому періоді більше половини протестуючих були готові брати участь у створенні незалежних від влади збройних формувань.

4. До кінця Майдану різко збільшилася готовність блокувати держустанови, майже в три рази виросла готовність учасників до захоплення будівель. Відбулася криза легітимності влади.

5. Упала готовність участі в санкціонованих демонстраціях, в той же час майже в два рази виросла готовність до участі в несанкціонованих акціях.

6. Суттєво зросла нетипова для України готовність голодувати.

В яких акціях соціального протесту Ви особисто були б готові взяти участь? (зазначте всі прийнятні відповіді) Майданмітинг

Майдантабір

МайданСіч

Участь у виборчій кампанії

51,4

37,8

54.9

Збір підписів під колективними відозвами (вимогами, закликами)

37,2

30

42.4

Санкціоновані мітинги і демонстрації

70,7

51,8

56.3

Загроза страйком

28,6

27

39.3

Бойкот (відмова виконувати рішення адміністрації, органів влади)

35,8

30,9

40.2

Несанкціоновані мітинги і демонстрації

27,8

27,8

45.5

Участь у страйках

42,7

31,8

46.6

Голодування протесту

10,6

11,4

14.0

Пікетування державних установ, блокування їхньої роботи

35,4

38,5

56.0

↑

Захоплення будівель

13,8

19,5

41.0

↑

Створення незалежних від владних структур збройних формувань

15

21,3

50.4

↑↑↑

Інше (що саме?)

2,5

6

1.6

Я не готовий брати участі у жодних акціях масового протесту

2

2,1

3.4

ВАЖКО СКАЗАТИ

0,5

2,7

3.1

↑

Як, на Вашу думку, має відреагувати Майдан на Закон про амністію учасників протестів, яка буде введена в дію після звільнення мітингувальниками адміністративних будівель, вул. Грушевського та автошляхів? МайданСіч Заради скорішого звільнення заарештованих піти з будівлі державної адміністрації, розблокувати вул. Грушевського та після того вимагати звільнення заарештованих

3.9

Відкинути висунуті владою умови звільнення заарештованих учасників

82.7

протестів і вимагати їх звільнення без усяких умов

10.2

Важко вирішити однозначно Я мало знаю про цей Закон і про офіційні умови звільнення заарештованих учасників протестів

3.2 40.2

D 45

СПІВПРАЦЯ З РЕЖИМОМ ЯНУКОВИЧА ТА НАДАННЯ ЙОМУ ОСОБИСТИХ ГАРАНТІЙ БЕЗПЕКИ 1. Майдан відмовив у праві представникам Майдану брати участь в уряді Януковича, до кінця Майдану старий уряд, вочевидь, втратив легітимність.

2. Майдан відмовив Януковичу в особистих гарантіях безпеки. Уряд Азарова пішов у відставку, і лідерам опозиції пропонують очолити уряд. Як Ви до цього ставитеся? ОДНА ВІДПОВІДЬ МайданСіч Вважаю, що це добра пропозиція, треба погоджуватися

1.4

Вважаю, що треба погоджуватися лише тоді, коли весь уряд буде складатися з представників опозиції

6.5

Вважаю, можна погоджуватися лише тоді, коли буде повернення до норм Конституції 2004 року, з обмеженням повноважень Президента і посиленням ролі прем’єр-міністра та уряду

22.1

Вважаю, що поки Президентом є Віктор Янукович, погоджуватися брати якусь участь в уряді не можна

61.9

Важко сказати

8.0

Висловлюються пропозиції, що для того, щоб Віктор Янукович погодився на дострокові президентські вибори, варто надати йому гарантії особистої безпеки, залишити йому Межигір’я та інше майно. Як Ви ставитеся до таких пропозицій? МайданСіч Якби Янукович погодився на свою відставку та дострокові вибори, така пропозиція була б слушною

16.6

Ніяких гарантій Януковичу!

78.0

Важко сказати

D 46

5.3

ЯК ДОВГО ПРОТЕСТУВАЛЬНИКИ БУЛИ НА МАЙДАНІ І СКІЛЬКИ ПЛАНУВАЛИ НА НЬОМУ ЗАЛИШАТИСЯ? До третьої стадії 73,4% протестуючих перебували на Майдані більше місяця. 86% були готові залишатися стільки, скільки буде необхідно.

Як довго Ви на Майдані? МайданСіч З самого початку, 21–30 листопада

24.2

З першої половини грудня

35.5

З другої половини грудня

13.7

З першої половини січня 2014 р.

12.1

З другої половини січня

8.7

Зовсім недавно, від вчора-позавчора

3.1

Я на Майдану буваю не постійно, а заходжу час від часу

2.7

Як довго Ви збираєтеся бути на Майдані? МайданСіч Тільки сьогодні

0.5

Ще 2–3 дні, не більше

0.6

Не більше тижня

1.7

Не більше 2-х тижнів

1.9

Не більше місяця

2.0

Стільки, скільки буде треба ВАЖКО СКАЗАТИ

86.0 7.1

D 47

ЗВІДКИ ПРИЇХАЛИ ПРОТЕСТУВАЛЬНИКИ?

1. Почали Майдан протестувальники з Києва (49,8%), до третьої стадії кількість учасників з Києва впала до 12,4%.

2. Від другої до третьої стадії різко зросла кількість учасників з невеликих міст (до 100 тис. населення) і впала частка учасників з обласних центрів та міст більше 100 тис. населення.

3. Більшість приїжджих учасників було із Західної України, число учасників із Центральної України впало, зі східних і південних областей зросло.

Звідки Ви? Майданмітинг

Майдантабір

МайданСіч

З Києва

49,8

19,3

12.4

Приїхав з області

50,2

80,7

87.6

Якщо Ви приїхали, то з якого населеного пункту? Майдантабір

МайданСіч

Обласний центр

31,8

20.0

Велике місто (не менше 100 тис. жителів)

23

17.3

Невелике місто (менше 100 тис. жителів)

23,4

42.4

Село

21,8

20.3

Якщо Ви приїхали, то звідки? (області були згруповані у регіони) Майданмітинг

Майдантабір

МайданСіч

Західна Україна

51.8

42.4

54.8

Центральна Україна

30.9

34.4

23.0

17.3

23.2

21.0

Східна та Південна Україна

ПРИЇЗД УЧАСНИКІВ НА МАЙДАН ОРГАНІЗОВАНИЙ ЧИ САМОСТІЙНИЙ?

1. Переважна більшість учасників приїхала самостійно.

2. У другій стадії різко зросло число учасників, яких привозили певні політичні партії.

3. За весь час Майдану зростала кількість учасників, яких організовано привозили громадські рухи - що збігається з загальним трендом «підвищення довіри до громадських рухів в країні».

Якщо Ви приїхали, то організовано чи самі? Майданмітинг

Майдантабір

Організовано — однією з партій

1,8

11,9

3.0

Організовано — однією з громадських організацій (чи рухів)

6,3

11,9

13.3

91,9

76,1

83.5

Приїхав (ла) сам (а)

D 48

МайданСіч

↑

ПРОТЕСТУВАЛЬНИКИ І ГРОМАДСЬКІ РУХИ 1. Велика частина учасників не відносилася ані до партій, ані до громадських рухів і діяли самостійно.

2. У ході революції, на Майдані, майже в 12 разів зросла кількість людей, що входять в громадські рухи. Чи належите Ви до якогось з наступних об’єднань: (можна дати кілька відповідей) Майданмітинг

Майдантабір

МайданСіч

Так, належу до партії

3,9

14,9

7.7

Так, належу до громадської організації

3,5

8,9

8.4

↑

Так, належу до громадського руху

1,2

5,9

14.2

↑

Ні до якого з об’єднань не належу

91,8

70,4

69.9

СОЦІАЛЬНО-ДЕМОГРАФІЧНА СТРУКТУРА ПРОТЕСТУЮЧИХ 1. До третьої стадії Майдану переважною більшістю учасників (88,2%) були чоловіки, 56% учасників Майдану були з вікової групи 30-54 років.

2. У першій стадії переважна більшість учасників Майдану мали вищу освіту. До кінця Майдану різко зросла частка учасників із середньою освітою (загальною і спеціальною), частка учасників з вищою освітою пропорційно впала. Це співпало з приїздом великих груп протестуючих з міст з населенням менше 100 тис. мешканців.

3. До третьої стадії впала кількість фахівців (з вищою або середньою спеціальною освітою), студентів та пенсіонерів.

4. У той же час різко зросла кількість підприємців (з 9,3 до 17,4%) і робітників.

5. Також до третьої стадії істотно зросла кількість безробітних учасників Майдану. Деякий вплив на цей показник могли надати люди, що пішли з роботи для участі у протестах.

6. До третьої стадії впала частка російськомовних учасників і суттєво зросла частка двомовних учасників.

7. Частка україномовних учасників Майдану була стабільно висока, і у всіх стадіях перевищувала 50%.

Соціально-демографічна структура Стать

Майданмітинг

Майдантабір

Чоловік

57,2

85,1

88.2

Жінка

42,8

14,9

11.8

Майданмітинг

Майдантабір

МайданСіч

Вік

МайданСіч

15–29 років

38

34.1

33.2

30–54

49

52.0

56.0

55 років і старші

13

13,9

↓

↑

10.8

D 49

Освіта

Майданмітинг

Майдантабір

0,8

2,2

4.3

Середня (загальна і спеціальна)

22,1

38,9

43.1

Незакінчена вища (студент)

14,4

10,3

9.5

Вища

62,7

48,7

43.1

Майданмітинг

Майдантабір

Неповна середня

РІд занять Керівник (заступник керівника) підприємства, установи, підрозділу

8.0

Спеціаліст (з вищою або середньою спеціальною освітою)

МайданСіч

↑

↓

МайданСіч

4,2

4.5

39,5

21,7

26.7

Працівник правоохоронних органів, військовослужбовець

1,4

2,7

3.0

Підприємець (бізнесмен)

9,3

12,3

17.4

Службовець зі складу обслуговуючого персоналу (без спеціальної освіти)

2,4

2

4.2

Робітник

6,7

14,4

15.2

Сільськогосподарський робітник, фермер

0,6

1,9

2.9

Учень, школяр

0,4

1,1

13,2

10,1

6.2

↓

Непрацюючий пенсіонер

9,4

11,2

7.4

↓

Домогосподарка

1,5

0,1

0.3

Не маю постійного місця роботи, але підробляю за нагоди у різних місцях

3,1

8,5

4.5

Тимчасово не працюю і не маю джерел доходу

2,4

7,7

8.5

Інше

2,3

2,1

0.2

Майданмітинг

Майдантабір

Російською

25,9

19,6

15.6

Українською

54,6

52,5

59.0

І російською, і українською

18,6

27,6

24.0

Іншою

0,4

0,3

0.8

ВАЖКО ВІДПОВІСТИ

0,5

0

0.5

Студент

Якою мовою Ви переважно спілкуєтесь вдома?

D 50

↓

↑

↑

–

↑

МайданСіч ↓

↑

D.5.4

D.5.4.1

РЕВОЛЮЦІЯ ГІДНОСТІ У ПРОСТОРІ І ЧАСІ

ХРОНОЛОГІЯ НАЙВАЖЛИВІШИХ ПОДІЙ РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ В М. КИЄВІ (Е.3.12) Революція Гідності розпочалася о четвертій ранку 30 листопада 2013 р. з показового та невиправдано жорсткого розгону учасників мирного протесту під Монументом Незалежності на Майдані. За десять днів до цих подій, на дев’яту річницю Помаранчевої революції, президент Віктор Янукович проголосив про призупинення більш ніж десятирічного процесу євроінтеграції України. Незважаючи на численні обіцянки, що давалися у тому числі в рамках передвиборної програми Віктора Януковича, керівництво країни ухвалило рішення відмовитися від зближення з ЄС на користь вступу до Митного союзу. Фактично це мало би наслідком ще більшу залежність від Російської Федерації як ключового учасника Митного союзу. В соціальних мережах почав розповсюджуватися заклик виходити на Майдан – традиційне для України місце проведення акцій протесту. Перші акції були порівняно нечисленні, проходили без партійної символіки та налічували від 1 до 2 тисяч осіб.

24 листопада 2013 р. відбувається найбільше з часів Помаранчевої революції зібрання на Майдані Незалежності та Європейській площі – у ньому бере участь близько 100 тисяч осіб. Народне віче приймає резолюцію, в якій перелічені вимоги до влади: - відставка уряду за зраду національних інтересів; - проведення позачергової сесії Верховної Ради; - негайна відміна рішення про відмову від євроінтеграції; - терміновий розгляд та прийняття усіх необхідних євроінтеграційних законів, а у випадку неможливості — розпуск парламенту і проведення позачергових виборів; - припинення політичних репресій; - звільнення політв’язнів; - відновлення курсу на європейську інтеграцію та підписання Угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі між Україною та ЄС на наступному саміті Євросоюзу у Вільнюсі. Акції протесту у містах України збирають сотні учасників. З першого дня протестів, 21 листопада 2013 р., Окружний адміністративний суд Києва задовольняє позов Київської міської державної

адміністрації та забороняє установку наметів у центрі Києва до початку січня. Однак, незважаючи на заборону, розгортаються два невеликих табори протестувальників: на Європейській площі – «партійний» табір під прапорами опозиційних політичних сил, на Майдані – громадянський табір, в якому заборонена партійна символіка. На обох площах знаходиться кілька сотень людей. Незабаром «партійний» табір, погодившись прибрати символіку, переміщується з Європейської площі на Майдан Незалежності. Організовується сцена для виступів.

29 листопада 2013 р. стає відомо, що, незважаючи на акції протестів по всій країні, Янукович остаточно відмовився від підписання Угоди про асоціацію України з ЄС. Євромайдан звинувачує президента у державній зраді та вимагає його негайної відставки. ПОЧАТОК 30 листопада 2013 р., о четвертій ранку, під приводом необхідності встановлення новорічної ялинки на Майдан Незалежності прибувають робітники комунальних служб у супроводі спецпідрозділу «Беркут», представники якого, використовуючи вибухові пакети та кийки, жорстко витісняють близько 400 учасників мирного протесту з площі. Людей б’ють ногами – десятки мітингувальників, включаючи журналістів, травмовані. Багато з них тікає від силовиків вздовж Михайлівської вулиці та знаходить притулок у Михайлівському Золотоверхому монастирі. Монахи замикають ворота зсередини, «Беркут» блокує вхід у монастир ззовні. Розгін Майдану стає центральною темою ранкових випусків новин кількох популярних телеканалів. Демонструються кадри з закривавленими учасниками протесту. Пізніше за цією подією закріпиться назва «Розгін студентів», хоча насправді на площі стояли люди різного віку та статусу. Того ж дня на Михайлівській площі збирається багатотисячний стихійний мітинг. Спецпідрозділи знімають блокаду монастиря та залишають площу.

D 51

1 грудня 2013 р., в річницю Всеукраїнського референдуму про суверенітет 1991 р., біля пам’ятника Шевченку збирається мирна хода та вирушає на Майдан Незалежності. Народне віче на Майдані збирає до мільйона осіб (населення Київської агломерації – 4 млн.). Кілька сотень радикально налаштованих протестувальників намагаються штурмувати Адміністрацію Президента на Банковій, але їх дії не знаходять широкої підтримки серед прихильників мирного протесту. Їх оголошують «провокаторами» і згодом їх починають переслідувати правоохоронні органи. Журналістів, які фіксують події, б’є «Беркут»; десятки поранені, але учасники протесту оголошують про жорстке дотримання принципів мирного протистояння та займають будівлю Київської мерії і Будинку профспілок для потреб протестувальників. Верховна Рада провалює голосування про відставку уряду, водночас навпроти Ради розгортається табір так званих «тітушок» – молодиків (часто спортсменів), які за гроші беруть участь у провокаціях та сутичках з політичними опонентами влади (термін «тітушка» має походження від прізвища їх яскравого представника – 21-річного спортсмена Вадима Тітушко). «Тітушок» організовано звозять до центру Києва автобусами з південних та східних регіонів країни. Розпочинаються арешти учасників протесту на підставі рішення суду про обмеження мирних зібрань у центрі Києва. Після рясного снігопаду на початку грудня учасники протесту починають організовано споруджувати барикади, кілька метрів заввишки. Сніг організовано збирають у мішки та заморожують у масивні барикади.

8 грудня 2013 р. на Майдані Незалежності відбувається друге народне віче, яке знову збирає близько мільйона учасників. Розгортаються барикади в урядовому кварталі. Протестувальники скидають з постаменту пам’ятник Леніну на Бессарабській площі та трощать його на частини. На постаменті встановлюються жовто-блакитний український національний прапор і червоно-чорний український революційний прапор. Знесення пам’ятника викликає гостру дискусію у суспільстві. З одного боку, кажуть, що Ленін ніколи не відвідував Україну і при цьому винен у злочинах проти людяності та смерті мільйонів людей під час «червоного терору» і голоду. З іншого боку, лунають думки, що радянський період в історії України – це об’єктивна реальність і знесенням пам’ятника цього не змінити.

D 52

9 грудня 2013 р. Майдан блокується силовими підрозділами, до нього звозять водомети та пожежні машини. У центрі міста обмежується рух транспорту, закриваються станції метро. Учасників протесту відтісняють з урядового кварталу. Між барикадами та спецпідрозділами встають священики різних конфесій та протестувальники, що захищають співробітників спецпідрозділів від провокацій. На Майдан приходять посли і дипломати країн ЄС. Починаються переговори між президентом Януковичем та дипломатичними представниками ЄС та США – верховним представником Європейського Союзу з питань іноземних справ та помічником Держсекретаря США. Після переговорів Янукович оголошує, що «влада діятиме виключно в межах закону і ніколи не вживатиме сили проти мирних зібрань». Натомість в ніч на 11 грудня 2013 р. починається штурм Майдану. Силові органи не вживають спецзасобів. Великими групами спецназу та солдатів внутрішніх військ здійснюється спроба фізично виштовхнути учасників протесту з Майдану. Михайлівський собор б’є на сполох, зі сцени Майдану лунають заклики про підтримку, адресовані киянам та ЗМІ. Київські таксисти оголошують готовність безкоштовно підвозити всіх бажаючих до Майдану, кияни починають масово стікатися на площу. До світанку кількість учасників протесту радикально збільшується, баланс сил змінюється, спецназ відступає. Ніч проходить без поранень учасників протистояння та серйозних сутичок. Трапляється рясний снігопад. Сніг організовано збирають у мішки та зморожують у масивні барікади кілька метрів заввишки. Люди усвідомлюють, що досвід Помаранчевої революції 2004 р., коли за 12 днів мирного протесту був здобутий компроміс з владою, у новій ситуації непридатний. Протестувальники не мають чіткого плану щодо подальших дій. Влада просто ігнорує їх вимоги. МАЙДАН ЯК ТАБІР Після невдалої спроби розгону починається більш ніж місячне затишшя та позиційна боротьба. Майдан зміцнює барикади та перетворюється в добре фортифікований табір. Протестувальники зберігають надію на компроміс. Центральна влада намагається перекласти відповідальність за спробу розігнати Майдан на міську владу, приймається закон про амністію протестувальників. Впродовж грудня температура тримається біля нуля.

Влада робить ставку на те, що протестувальники втомляться та розійдуться.

13 грудня 2013 р. розпочинаються прямі переговори Януковича з лідерами опозиційних партій, що виступають у якості парламентерів від протестувальників. Це знову не дає результатів. Далі відбувається серія народних віче, але кількість їх учасників постійно зменшується.

15 грудня 2013 р. оголошується День Гідності – назву обрано з посиланням до факту повного ігнорування владою інтересів та вимог українців, а також жорстким методам придушення протестів. На віче збирається 150-300 тисяч осіб; приймається резолюція, про заборону президенту Януковичу, який вилетів на переговори до Москви, підписувати будь-які документи про інтеграцію з Митним союзом.

22 грудня 2013 р. на чергове віче збирається кілька десятків тисяч осіб, оголошується створення «Народного об’єднання «Майдан» на чолі з Радою Майдану, що координує революцію. Ідея отримує дуже помірну підтримку протестувальників і не здобуває розвитку: люди з великою підозрою ставляться до перспективи підкорити єдиній оргструктурі хаотичний та мережевий за суттю Майдан. Горизонтальні зв’язки видаються учасникам важливішими за вертикальні. Обговорюються нові засоби впливу на владу для виконання резолюцій Майдану, але все голосніше лунає ідея, що протест втратив сенс, отже, нічого не вийде. Тим часом у великих містах України Євромайдани збираються кожного тижня. Також проходять й альтернативні мітинги на підтримку інтеграції з Митним союзом, при цьому знадходяться численні свідоцтва, що вони організовані провладними структурами з примусовим залученням співробітників бюджетних організацій. Паралельно набирає сили «Автомайдан» – рух автомобілістів, бере на себе велику частину роботи із забезпечення логістики табору протестувальників та проводить велику кількість яскравих акцій. Зокрема, 29 грудня 2013 р. організовується багатокілометровий автопробіг до Межигір’я, де розташована заміська резиденція президента Януковича, що була раніше експропрійована ним з державної власності. Підходи до резиденції блокують спецпідрозділи. До сутичок справа не доходить. Розпочинаються довгі зимові канікули: в Україні традиційно широко відзначають як світський Новий Рік 1 січня та «Старий Новий Рік» 13 січня, так і

релігійні свята – Різдво Христове католицької та православних деномінацій. Серія святкувань відбувається і на Майдані. Сенс Майдану стає все менш зрозумілим протестувальникам, але табір продовжує стояти. Новим поштовхом до розвитку протестів стають події 16 січня 2014 р. Верховна Рада затверджує бюджет, що суттєво перерозподіляє витрати на користь силових структур, а також приймає так звані «Драконівські закони» або «Закони про диктатуру», у яких: – обмежуються конституційні права громадян на мирні зібрання; – обмежується свобода слова в ЗМІ та Інтернеті; – блокуються антикорупційні розслідування через заборону збору інформації про майно суддів, працівників правоохоронних органів та членів їх родин – як вважає громада, найбільш корумпованих держслужбовців; – обмежуються можливості фінансування громадських організацій, вводяться вимоги про реєстрацію в статусі «іноземного агента» будь-якої організації, яка отримує фінансування з-за кордону; – приймається закон про екстремізм, який може довільно застосовуватися до будь-якого учасника протесту. Закони практично ідентичні законам Російської Федерації, що приймалися впродовж кількох років після провалу московських протестів 2011 р. По суті, ці закони виводять Майдан як явище за межі легального поля. Понад сотні громадських організацій оголошують повну мобілізацію своїх співробітників для виходу на Майдан. В Києві встановлюється мінусова температура. Зі східних та південних регіонів постійно прибувають найманці-тітушки. В Києві закріплюється минусова температура.

19 січня 2013 р., на Хрещення, сотні тисяч людей збираються на восьме народне віче. Атмосфера напружена, думки учасників щодо того, чи має протест залишатися мирним, розділяються. Один з лідерів «Автомайдану» оголошує зі сцени про мирну ходу до Верховної Ради з метою її подальшої блокування до скасування законів, які порушують Конституцію. Тисячі протестувальників вирушають до Верховної Ради по вулиці Грушевського. Біля арки стадіону «Динамо» колоні перекривають дорогу підрозділи «Беркуту» і частини внутрішніх військ. Починаються сутички. З боку учасників ходи летять бруківка та коктейлі Молотова. Мирна акція перетворюється на зіткнення з застосуванням сльозогінного газу та світлошумових гранат з боку силових підроздів. Активісти підпалюють автобуси «Беркута» та

D 53

вантажівки, силовики застосовують водомети. Результат зіткнення – сотні поранених учасників, десятки поранених журналістів. Паралельно з центральних вулиць починають масово зникати активісти, а поранених із лікарень у невідомому напрямку та без пояснень вивозять співробітники правоохоронних силових структур. Цей день здобуває назву «Вогнехреща». Протистояння триває. Температура падає до -10, розпочинається снігопад. В ніч на 22 січня 2013 р., у День Соборності (річницю проголошення незалежності Української Народної Республіки у 1918 р. та річницю Дня Злуки – проголошення акту воз’єднання Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки в єдину державу в 1919 р.), внаслідок зіткнень від вогнепальних поранень помирає двоє протестувальників: вірменин Сергій Нігоян і білорус Михайло Жизнєвський. Тіло українця Юрія Вербицького, якого викрали з лікарні 21 січня 2013 р., знаходять у лісосмузі зі слідами численних тортур. Через кілька днів у лікарні помирає поранений 22 січня Роман Сеник. Це були перші жертви конфлікту протестувальників з владою. Вбивства приводять толерантне українське суспільство з традиційно низьким рівнем агресії в шоковий стан. Впродовж багатьох років протест громадян проти влади завжди відбувався у рамках негласного суспільного договору про ненасильство. І якщо «розгін студентів» 30 листопада 2013 р. був явним порушенням цих правил, вбивство протестувальників з вогнепальної зброї нівелювало цей договір остаточно. Стає очевидним, що мирний протест далі неможливий. Учасники Майдану стикаються з необхідністю усвідомлення жертв, на які вони готові піти. МАЙДАН ЯК СІЧ По країні прокочується хвиля захоплень адміністративних будівель, у Києві протестувальники захоплюють Український дім – колишній музей Леніна, де в подальшому організовується місце для обігріву та відпочинку учасників протесту, кухня, їдальня та навіть бібліотека. Майдан фактично перетворюється на козацьку січ: 80% протестувальників на Майдані – чоловіки, які організовані у сотні Самооборони. Тривають регулярні тренування з теорії та практики вуличних боїв. На вулицях міста продовжують зникати люди. Кияни, які до цього не брали активної участі у

D 54

протестах, починають об’єднуватися в районні загони Самооборони та добровільно патрулюють місто. Схоплених найманців-тітушок вивозять з міста. Майдан у периметрі барикад стає найбезпечнішим місцем у Києві. В ході чергових переговорів 25 січня 2014 р. Янукович вперше озвучує готовність відставити уряд та пропонує очолити новий кабінет представникам опозиції — Арсенію Яценюку та Віталію Кличку. Майдан на черговому народному віче забороняє парламентерам приймати цю пропозицію. В регіонах розгортається системна протидія протестувальникам. Адміністративні будівлі у деяких регіонах беруться штурмом об’єднаними силами спецпідрозділів і найманців-тітушок.

28 січня 2014 р. активісти Майдану висувають перелік з 11 вимог: обмеження повноважень президента та повернення до парламентської моделі державного управління; припинення силових дій з боку влади, повна амністія, скасування всіх диктаторських законів; розпуск спецпідрозділів «Беркута», перевибори та масштабна люстрація. Оголошується перемир’я. Кабінет Міністрів на чолі з Азаровим йде у відставку. Скасовується частина диктаторських законів, приймається закон про амністію, який повинен вступити у силу після звільнення протестувальниками усіх адміністративних будівель. Однак кредит довіри до влади вичерпано – активісти Майдану не здають позицій і вимагають повного виконання усіх своїх умов. Ночами температура знижується до 18-20 градусів морозу. Майдан не розходиться, табір продовжує зміцнюватися та тренуватися. В інших частинах Києва трапляються масові підпали автомобілів найманцями-тітушками. Самооборона продовжує патрулювати місто. Через підпали до неї масово приєднуються кияни, які до того зберігали відносний нейтралітет. Революційні виступи охоплюють все більшу кількість міст, у Львові підприємці оголошують податковий бойкот.

9 лютого 2014 р. на народному віче Самооборона оприлюднює рішення розширити свою діяльності до масштабів всієї країни. Громадян закликають створювати загони на місцях. Тривале протистояння сильно б’є по українській економіці, яка й без того знаходиться у важкому стані. Золотовалютні резерви на найнижчому рівні за 10 років, курс національної валюти падає. Міжнародне рейтингове агентство Fitch знижує економічний рейтинг найбільших банків України до переддефолтного.

16 лютого 2014 р. учасники протесту оголошують, що виконали умови угоди про амністію та чекають від влади дій у відповідь. Однак влада весь цей час зволікає, затягуючи хід переговорів. Вранці 18 лютого 2014 р. на Майдані формується колона активістів для «мирного наступу на Верховну Раду» з вимогою повернути Конституцію 2004 року та перейти до парламентської моделі держави. Учасників колони на вулиці Грушевського зустрічають два водомети та два БТРи. Розпочинається нове протистояння протестувальників з об’єднаними силами спецпідрозділів і найманців-тітушок. Декілька колон демонстрантів блокують всі вулиці на підходах до Верховної Ради. Силовики застосовують світлошумові гранати, газ і гумові кулі, у відповідь летить бруківка. На вулиці Грушевського протестувальники підпалюють шини. В Маріїнському парку – бій із силовиками та тітушками. Активісти займають Дім офіцерів та облаштовують у ньому медпункт, до якого приносять десятки поранених замість того, щоб відправляти їх до міських лікарень, – це дозволяє уникнути їх викрадення силовиками. На Інститутській вулиці, в 200 метрах від Верховної Ради, відбуваються зіткнення «Беркута» з активістами. Силовики стріляють в натовп. Протестувальники атакують будівлю, на даху якої помічені снайпери. Проїзд для автомобілів швидкої допомоги заблокований, Самооборона відносить поранених до Майдану. Голови МВС і СБУ виступають з сумісним ультиматумом: «Екстремісти з опозиції перейшли межу – вони вбивають на вулицях столиці України ні в чому не винних людей, знущаються над жінками, підпалюють і підривають будинки та автомобілі. У випадку, якщо до 18:00 неподобства не будуть припинені, ми будемо зобов’язані навести порядок усіма засобами, які передбачені законом».

О 16:22 починається штурм верхньої барикади Майдану на Інститутській. «Беркут» відтісняє захисників та закидає їх камінням і коктейлями Молотова. Київське метро повністю припиняє роботу «у зв’язку з загрозою теракту», рух у місті паралізовано. У Львові, Тернополі та Чернівцях оголошується загальна мобілізація, церкви б’ють на сполох. З західних областей виїжджають автоколони і автобуси з людьми для зміцнення Самооборони Майдану в Києві. «Беркут» поступово витісняє людей з прилеглих до Майдану вулиць та заганяє їх на площу. Станом на 17:45 там скупчується близько 20 тисяч осіб. Протестувальники розбирають бруківку. Уряд оголошує про обмеження в’їзду до Києва в ніч на 19 лютого 2014 р. для «запобігання ескалації конфлікту та людських жертв». Мовлення «5 каналу», який веде пряму трансляцію подій у центрі Києва, вимкнено по всій території України. Силовики оголошують про проведення «антитерористичної операції». З боку станції метро «Арсенальна» під’їжджають БТРи, на Інститутській стоять водомети. Починається штурм Майдану. ШТУРМ 18 лютого 2014 р., 20:00. Зі сцени і з боку силовиків лунають заклики до жінок і неповнолітніх залишити Майдан. «Беркут» намагається прорвати оборону Майдану. Самооборона відбиває атаку. В Будинку профспілок починається пожежа. З будівлі евакують людей, у тому числі поранених. «Беркут» атакує з боку Європейської площі. Мітингувальники палять БТРи коктейлями Молотова. В лікарнях – сотні постраждалих. Волонтери не дають силовикам вивозити поранених. Майдан втрачає контроль над вулицею Грушевського, Європейською площею, Українським домом, Жовтневим палацом і верхньою барикадою на вулиці Інститутській. Більш ніж 20 осіб вбито, сотні поранено.

D 55

ПЕРЕМИР’Я Протягом всього цього часу тривають переговори лідерів парламентської опозиції з Януковичем. Президент наполягає на тому, що протестувальники повинні скласти зброю, залишити Майдан і розійтися по домівкам. «Беркут» продовжує спроби атак, на площу стягнено близько 7000 силовиків. З даху Будинку профспілок «Беркут» закидає протестувальників світло-шумовими гранатами. Спецпідрозділи посилюють наступ на Майдан, оточують стелу Незалежності. Під’їзд до Києва заблокований, оглядаються всі автомобілі, в’їзд вантажівок заборонено. Фактично діє надзвичайний стан. Територія, що контролюється протестувальниками, скорочується до мінімуму, частину барикад нема кому захищати. Очікується остаточна зачистка Майдану.

19 лютого 2014 р. о 7.00 на Майдан проривається перший автобус з Львівською сотнею Самооборони. По протестувальникам, що захищені фанерними щитами та легкими будівельними касками, відкривають вогонь снайпери, і більша частина Львівської сотні гине у першу годину протистояння. Але цього часу достатньо, щоб до Майдану стягнулися автобуси з інших областей, і площу вдається втримати. За результатами переговорів опозиції з Віктором Януковичем оголошується перемир’я. Президент обіцяє припинити штурм Майдану та оголошує 20 лютого 2-14 р. днем трауру за загиблими 18-19 лютого. По всій країні тривають масові захоплення адміністративних будівель органів влади активістами Євромайдану.

D 56

ДЕНЬ ТРАУРУ Перемир’я не дотримуються обидві сторони: протестувальники палять шини, лунають вибухи петард. Чутні постріли, підходи до Майдану перекриті автоматниками. З боку «Беркута» в Консерваторію, де був розміщений новий медпункт Майдану, летить коктейль Молотова. Мітингувальники у відповідь починають контратаку та відтісняють спецпідрозділи за Майдан Незалежності, до Європейської площі. Відступаючи, силовики відкривають вогонь з автоматів і снайперських гвинтівок. Майдан відновлює та зміцнює барикади, які були пошкоджені напередодні під час штурму. На площі близько 30 тисяч людей. На терасі Жовтневого палацу та на даху готелю «Україна» розгорнуті снайперські точки, звідки розстрілюють людей на площі, у тому числі медиків. Протестувальники йдуть в атаку на снайперські точки з легкими щитами та переважно саморобним озброєнням. Більш ніж 40 людей загинуло. У бойових діях настає переломний момент. Мітингувальники займають Український дім і позиції на Грушевського. Декілька десятків бійців Внутрішніх військ здаються у полон Самообороні Майдану. У Верховній Раді та Кабінеті Міністрів оголошена евакуація чиновників. Співробітники силових структур масово залишають позиції, частина здається у полон протестувальникам. З VIP-терміналів аеропортів вилітають десятки рейсів, чиновники тікають з країни разом з родинами. Ввечері відкривається засідання Верховної Ради. За його результатами СБУ забороняє продовжувати «антитерористичну операцію», зобов’язує МВС розблокувати транспортні шляхи по всій країні, а Міністерство оборони – відізвати війська. Рада зобов’язується працювати кожного дня, без вихідних, до завершення кризи.

ПЕРЕМОГА Протягом всієї ночі з 20 на 21 лютого 2014 р. тривають переговори лідерів парламентської опозиції з Януковичем за посередництвом дипломатів ЄС і Росії. За їх підсумками підписується угода про конституційну реформу з переходом до парламентської моделі управління державою та перевиборами президента у грудні 2014 р. Верховна Рада конституційною більшістю повертає Конституцію 2004 року, яка позбавляє президента великої частини повноважень. На Майдан прибувають люди на панахиду, яка триває впродовж цілого дня. Загиблих називають «Небесною Сотнею». Лідери парламентської опозиції виходять на сцену, щоб розповісти про угоду з Януковичем, але Майдан їх обсвистує. Після них виступає один з сотників Самооборони, який оголошує ультиматум: якщо до десятої ранку президент не підпише заяву про відставку, Майдан піде на штурм Адміністрації Президента. Майдан підтримує цю пропозицію. Янукович тікає з країни. Верховна Рада голосує за його відставку у зв’язку з «самоусуненням». Вибори нового президента призначаються на 25 травня 2014 р. За тиждень, 27 лютого 2014 р., розпочнеться вторгнення Російської Федерації у Крим.

D 57

D.5.4.2

НАЙВАЖЛИВІШІ ПОДІЇ РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ В ПРОСТОРІ ЦЕНТРУ М. КИЄВА Окремі революційні події, критично важливі в той чи інший момент боротьби, відбувались в усіх районах міста Києва, однак постійні масові події Революції Гідності в Києві мали місце саме в центральній частині міста. Це обумовлено як близькістю розташування багатьох приміщень владних структур міста та держави, так і особливостями функціонального призначення території та її рельєфом. Територія безперервних/постійних масових революційних подій охоплює: Вул. Хрещатик та пл. Майдан Незалежності, територію, що прилягає до вул. Хрещатик – бульв. Т. Шевченко, парк Т. Шевченко, територію Урядового центру (Печерськ, Липки), територію Центрального парку культури та відпочинку – Хрещатий парк, Міський сад, Маріїнський парк), Михайлівську площу та Михайлівський Золотоверхий монастир (Схема 10). Традиція Слід зазначити, що згуртування людей на Майдані Незалежності має певну традицію: революції новітнього часу в Києві відбувалися саме на Майдані – Революція на граніті, акція «Україна без Кучми», Помаранчева революція, «Податковий майдан» мали своїм епіцентром саме Майдан Незалежності. «Вийти на Майдан» - вираз, який на межі ХХ та ХХІ століття став означати в Україні не прогулянку площею, а рішучий, конкретний, мужній та безкомпромісний вияв своєї незгоди із верховними органами влади країни, вимоги тих чи інших важливих змін у житті країни. Під час Революції Гідності, рушієм якої був середній клас, який до того не брав активної участі в політичному життя країні, Майдан став місцем для артикуляції позиції громадянського суспільства. Розташування центру революційних подій неподалік від урядового центру Пішохідна доступність до міських та державних органів влади - «легка» досяжність мети - вплив на державну владу - також певним чином обумовив розташування центру революції саме на Майдані. В пішохідній досяжності знаходяться Кабінет Міністрів України, Верховна Рада України, Адміністрація Президента України, Міністерства та відомства державної влади. Важливими подіями революції стали масові піші демонстрації-ходи до установ цього рівня із вимогами протестувальників. Крім того на Хрещатику розташовані Київська міська рада і ще декілька установ, які регулюють життя міста (Головпоштамт тощо).

D 58

Вулиця Інститутська, на якій відбувся розстріл Небесної Сотні веде безпосередньо до центру Урядового кварталу: до Секретаріату Президента України, Національного банку, Верховної ради та Кабінету Міністрів. Наявність трьох великих площ для збору великої кількості людей в межах території революційних подій Майдан Незалежності, Європейська та Михайлівська площі відіграли в революційних подіях найважливішу роль – це традиційні вічові площі, де могла зібратися велика кількість людей (до мільйона). Майдан Незалежності – епіцентр революційних подій, центр наметового міста, де жили, воювали і гинули мітингувальники. Європейська площа, де відбулися перші протести «Проти не підписання Угоди з ЄС» (назва Європейської площі є символічною – на неї вийшли люди за входження України в ЄС, це і обумовило першу «назву» революції – «Євромайдан»). Михайлівська площа стала для мітингувальників символом перших навчальних зборів з самооборони та «площею життя» враховуючи те, що після розгону Майдану 30 листопада 2013 року Михайлівський Золотоверхий монастир відкрив двері людям, яких переслідували та нещадно били, калічили, заарештовували силові структури. В ході революційних подій також активно використовувалася вулиця Хрещатик, яка складається з восьмисмугової автомобільної дороги з широкими пішохідними тротуарами. Хрещатик – центральна вулиця Києва – і Майдан потрапили в зону барикадного укрілення під час революції. Важливо розуміти, що ядро центру Києва (Майдан Незалежності і вул. Хрещатик) склалися як типова радянська “імперська” забудова сталінського періоду. Радянська традиція передбачала великі площі і широкі вулиці, пристосовані для проведення парадів та масових заходів. З одного боку, це ускладнювало створення барикад і блокування вуличного простору протестувальниками, а з іншого дозволяло збиратися на Майдані десяткам і сотням тисяч людей і змушувало великі підрозділи силових органів йти на штурм протестувальників Транспортна доступність та центральне розташування території революційних подій. Епіцентр міста – епіцентр Революції – стягував силу та енергію всього міста. Безпосередньо в центрі території революційних подій розташовані 2 пересадочні вузли метрополітену («Майдан Незалежності» та «Хрещатик»), які пов`язують центр з найбільш густонаселеними районами міста. Ще 2 станції метрополітену знаходяться в пішохідній доступності

(«Золоті ворота» та «Театральна»). Навіть при закритті метрополітену в лютому 2014 року від Центрального залізничного вокзалу до Майдану Незалежності можна було дійти пішки за 15-20 хвилин. Це обумовило можливість приєднання великої кількості людей (киян та приїжджих) до акцій протесту. Завдяки зручному розташуванню наметового містечка кияни безперешкодно доставляли учасникам протесту все необхідне: їжу, теплі речі, ліки тощо. Також важливо зазначити що територія Революції оточена є мережею дворів та наскрізних проходів між кварталами забудови, що дозволяло постачати все необхідне на Майдан навіть при блокаді основних магістралей. Наявність громадських споруд, які використовувались для розташування всіх функцій, які забезпечували життєдіяльність Майдану На території революційних подій розташовані споруди громадського та адміністративного призначення. Під час Помаранчевої революції та Революції Гідності ці споруди використовувалась «під потреби Майдану». Для цілей Революції Гідності використовувались приміщення: Київської міської ради, Будинок Профспілок, Український Дім, «Жовтневий палац», Будинок Архітектора, Міністерство аграрної політики України, Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, Міністерство юстиції України, Департамент містобудування та архітектури, будівля Української кооперативної спілки та інші. Однією з запорук реалізації тривалої Революції стала можливість розташування людей в даних будівлях для ночівлі, перепочинку, розташування штабів, кухні, шпиталів, центрів допомоги, волонтерських центрів, культурних ініціатив, релігійних закладів; наявність води, вбиралень тощо. “Шпиталь Майдану” на вул. Трьохсвятительській, 7 розгорнувся в будівлі колишньої лікарні. Шпиталь Майдану надавав першу допомогу, в тому числі хірургічну, пораненим та захворілим учасникам Майдану. Тут рятували життя, надаючи першу допомогу і вже потім направляючи на госпіталізацію людей в інші лікарні. В «Шпиталі Майдану» зосередилися Медична служба Штабу Національного спротиву, працювали 2 операційні з укомплектованими хірургічними бригадами. Михайлівський Золотоверхий монастир відіграв важливу роль в Революції Гідності. Це було місце першого набату (в ніч 29-30.11.2013) який сповістив мітингувальників про можливість порятунку від озвірилих силовиків. Востаннє набат на цій дзвіниці

дзвонив у ХІІІ столітті – під час татаро-монгольської навали. В монастирі одразу були розгорнуті шпиталі, тут молилися та відспівували загиблих. Середньовічна християнська традиція «останнього притулку», місця, де ти можеш врятуватися відновилася в Києві в ХХІ столітті. Вперше в історії незалежної України церква настільки чітко і ясно артикулювала цінність життя людини і взяла на себе виконання гуманітарної функції, від якої фактично відмовилася влада. Це обумовило особливу важливість Михайлівської площі та Михайлівського Золотоверхого монастиря і навіть дало привід говорити про «початок ренесансу християнства» в Україні. Наявність інфраструктури громадського харчування Можливість харчування великої кількості людей в закладах громадського харчування було важливим під час масових скупчень на території центру міста. На Майдані, в Будинку Профспілок, Жовтневому палаці, Українському Домі, та інших спорудах працювали декілька великих кухонь, де цілодобово безкоштовно кормили учасників протесту, які постійно перебували на Майдані. Велика кількість людей, які приходили на Народні віче щоб підтримати протестувальників (в основному кияни) харчувалися в їдальнях, кафе та ресторанах на Хрещатику та поряд. Особлива роль рельєфу центру міста Місцевість, яка історично склалася в самому центрі міста, має складний рельєф, перепад висот якого сягає до 30 метрів на досить невеликій території. Ці природні особливості відіграли важливу роль в розташуванні наметового містечка та розвитку ходу бойових дій під час масових сутичок. Майдан Незалежності, оточений київськими схилами, знаходиться на низинній місцевості, межі якої легко фіксувалися в мережі вулиць та площ та оборонялися шляхом побудови барикад, встановлення блок-постів тощо. З іншого боку сили силових структур були розташовані на висотах Печерських схилів (вище на 30 метрів). Будь-який штурм протестувальників стикався з «штурмом висоти», що одразу ставило учасників протесту в невигідне положення. В деякі періоди революції «Майдан» розширився до вул. Ольгинської – «взяв висоту». «Взяти висоту» – піти майже беззбройним на штурм за свої ідеали та гідність і загинути – стало шляхом Небесної Сотні, своєю «українською Голгофою».

D 59

D.5.5

ТРАГІЧНІ ПОДІЇ РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ. ГЕРОЇ НЕБЕСНОЇ СОТНІ. ГІМН НЕБЕСНОЇ СОТНІ. ОРДЕН ГЕРОЇВ НЕБЕСНОЇ СОТНІ. ЛИЦАРІ ОРДЕНУ ГЕРОЇВ НЕБЕСНОЇ СОТНІ. ОРДЕН «ЗОЛОТА ЗІРКА». ГЕРОЇ УКРАЇНИ. АЛЕЯ ГЕРОЇВ НЕБЕСНОЇ СОТНІ. «Душу й тіло ми положим за нашу свободу…» Державний гімн України Більше ста активістів Євромайдану загинули в Києві під час протистоянь взимку 2013-2014 років. Найбільш криваві події відбувалися на вул. Грушевського та вул. Інститутській. В жалобних промовах на Майдані – загиблих революціонерів назвали Небесною Сотнею. Багатьох людей було поранено, є зниклі безвісті. Загальна кількість загиблих, за різними підрахунками, коливається від 108 до 170 осіб. Постраждали до 3000 осіб, серед них близько 140 журналістів та близько 20 осіб – по той бік барикад. Герої Революції Гідності В час вибору між свободою та рабством, світлим майбутнім та темним минулим, справедливістю та тиранією на Майдані пліч-о-пліч стали українці, вірмени, грузини, білоруси, євреї, росіяни. Їх об’єднало бажання жити у вільній країні. Спочатку вони вимагали повернення їм права вибору. Потім їм довелося вимагати право на життя. Неозброєні люди йшли на барикади проти озброєного «Беркуту». Гинули, але не здавались. Так на Майдані з’явилась ще одна сотня – Небесна. Для України це – свята сотня. Адже кожен з Небесної Сотні заплатив за свої переконання найвищу ціну – життя. Для нас є обов’язком гідно вшанувати Героїв. Щоб пам’ятати, за що вони загинули. Щоб ніколи не зрадити їх. Гімн Небесної Сотні Під час прощання із загиблими зі сцени Майдану 21 лютого 2014 року лунала жалобна пісня «Пливе кача…», що стала неофіційним гімном Небесної Сотні.

D 60

В лютому 2014 року офіційна влада України юридично визнала жертвами тих, хто загинув на Майдані. Постанова Верховної Ради України «Про вшанування учасників збройних конфліктів під час мирних акцій протесту» від 24.02.2014 року № 774-VII. Верховна рада України прийняла Закон України «Про встановлення державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей» - 21 лютого 2014 року № 745-VII. Мирний протест мітингувальників Євромайдану в січні 2014 року несподівано перетворився на криваву бійню. В «Кривавий день Соборності України», 22 січня 2014 року, були вбиті вогнепальною зброєю, отримали поранення й померли перші Герої Небесної Сотні. Найбільш криваві події відбулися на вул. Інститутській 18-20 лютого 2014 року. Тут загинуло до 100 осіб. Кількість жертв протестів зими 2013-2014 років в Києві остаточно не визначена. Офіційні дані не співпадають з даними волонтерських служб та центрів допомоги постраждалим. Офіційна статистика Статистика про загиблих (за даними Міністерства охорони здоров`я) станом на 17.04.2014 року: з 30.11.2013 р. на території України внаслідок бойових дій в центрі Києва загинуло і померло 106 осіб (із них – 94 особи під час сутичок по вулиці Інститутській). В березні 2014 року вийшла Постанова Кабінету Міністрів України від 28.03.2014 року № 76 «Про соціальний захист членів сімей осіб, смерть яких пов’язана з участю в масових акціях громадського протесту, що відбулися у період з 21 листопада 2013 р. по 21 лютого 2014 року». Згідно з Наказом Міністерства соціальної політики України від 08.05.2014 року № 278 «Про затвердження списків осіб, члени сімей яких мають право на одержання одноразової грошової допомоги та доплати до пенсії у зв’язку з втратою годувальника», кількість загиблих складає 96 осіб – євромайданівців та 17 осіб – працівників правоохоронних органів і військовослужбовців. Наказом Міністерства соціальної політики України від 02.06.2014 року № 340 «Про внесення змін до списку осіб, смерть яких пов’язана з участю в масових акціях громадського протесту, що відбулися у період з 21 листопада 2013 р. по 21 лютого 2014 р., члени сімей яких мають право на одержання одноразової грошової допомоги та доплати до пенсії у зв’язку з втратою годувальника» визначено 98 загиблих євромайданівців.

За Указом Президента України від 21.11.2014 № 890/2014 «Про присвоєння звання Герой України» звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (посмертно) присвоєно 99 особам. Станом на 12.12.2014 року йде збір інформації ще по 7 загиблим. Зовсім нещодавно, 9 грудня 2014 року, від ран, отриманих під час бойових дій на Майдані, помер ще один Герой Майдану, киянин Олександр Гриценко. Статистика від незалежних Інтернет-ресурсів: Євромайдан SOS: станом на 06.12.2014 загальна кількість загиблих – 123 особи, зниклих – 27. Центр допомоги постраждалим «Родина Майдан»: станом на 31.03.2014 – 103 загиблих учасників протесту, 18 загиблих військовослужбовців. Вікіпедія: 112 загиблих євромайданівців та 17 військовослужбовців. В соціальних мережах активно працювали спільноти, які займалися пошуком постраждалих, зниклих безвісті та загиблих людей, які брали участь в протистояннях. Така активна взаємодія та самоорганізація населення допомогла знайти та надати допомогу багатьом людям. Було створено Центр допомоги постраждалим «Родина Майдан», громадську організацію “Родина Героїв “Небесної Сотні”, інші спільноти.

19.05.2014 року ініціативна група родин Героїв Небесної Сотні зробила заяву про проведення незалежного розслідування смертей своїх родичів за допомогою іноземних експертів, зауваживши, що правоохоронні органи надто довго розслідують випадки смертей та зникнень активістів Майдану. Станом на 08.11.2014 року за заявою радника Міністра Міністерства внутрішніх справ України розслідування масових вбивств на Майдані веде Генеральна прокуратура України.

08.07.2014 року Президент України Петро Порошенко заявив, що буде допомагати у вирішенні питань, які озвучують рідні загиблих, та запропонував нагородити усіх, хто віддав своє життя під час Революції Гідності орденом Героїв Небесної Сотні.

03.11.2014 року Указом Президента України № 844/2014 було засновано «Орден Героїв Небесної Сотні», яким відзначаються особи за громадянську мужність, патріотизм, відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, активну благодійну, гуманістичну, громадську діяльність в Україні, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції Гідності (листопад 2013 року – лютий 2014 року), інших подій, пов’язаних із захистом незалежності, суверенітету і територіальної цілісності України. Девіз ордена Героїв Небесної Сотні: “Свобода та Гідність”.

27.11.2014 року Указом Президента України № 893/2014 за громадянську мужність, патріотизм, відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, виявлені під час Революції Гідності, Орденом Героїв Небесної Сотні було посмертно нагороджено: ЖИЗНЕВСЬКОГО Михайла Михайловича (громадянин Білорусі) КІПІАНІ Давида (громадянин Грузії) ХУРЦІЮ Зураба (громадянин Грузії) (за українським законодавством звання Герой України надається лише громадянам України. Станом на 12.12.2014 року у Верховній Раді України розглядається питання змін до законодавства, які б дозволили надавати звання Героя України не громадянам України).

27.11.2014 року Указом президента України № 890/2014 «Про присвоєння звання Герой України» за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності, присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (посмертно) 99 особам – громадянам України. Станом на 12.12.2014 року Адміністрація Президента України розглядає ще декілька нагородних листів. (Е.3.13)

D 61

62

63

Герої Небесної Сотні (за інформацією від ГО “Родина Героїв “Небесної Сотні” станом на 12.12.2014 року) 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34

D 64

АКСЕНИН Василь Степанович АРУТЮНЯН Георгій Вагарша́кович БАДЕРА Олександр Миколайович БАЙДОВСЬКИЙ Сергій Романович БАЛЮК Олександр Олександрович БАЧИНСЬКИЙ Ігор Володимирович БЛЬОК Іван Іванович БОЙКІВ Володимир Васильович БОНДАРЕВ Сергій Анатолійович БОНДАРЧУК Сергій Михайлович БРАТУШКА Олексій Сергійович БРЕЗДЕНЮК Валерій Олександрович БУРА Ольга Василівна ВАЙДА Богдан Іванович ВАРЕНИЦЯ Роман Михайлович ВАСІЛЬЦОВ Віталій Валерійович ВЕРБИЦЬКИЙ Юрій Тарасович ВЕРЕМІЙ В’ячеслав Васильович ВОЙТОВИЧ Назар Юрійович ВОРОНА В’ячеслав Миколайович ГАДЖА Петро Миронович ГОЛОДНЮК Устим Володимирович ГОРОДНЮК Іван Володимирович ГОРОШИШИН Максим Максимович ГРИНЕВИЧ Едуард Михайлович ГУРИК Роман Ігорович ДВОРЯНЕЦЬ Антоніна Григорівна ДЗЯВУЛЬСЬКИЙ Микола Степанович ДИГДАЛОВИЧ Андрій Іванович ДІДИЧ Сергій Васильович ДМИТРІВ Ігор Федорович ДЯКОВСЬКИЙ Юрій Іванович ЖАЛОВАГА Анатолій Григорович ЖЕРЕБНИЙ Володимир Миколайович

12.03.2014 20.02.2014 28.01.2014 20.02.2014 20.02.2014 25.02.2014 20.02.2014 19.02.2014 18.02.2014 20.02.2014 20.02.2014 18.02.2014 10.03.2014 20.02.2014 20.02.2014 18.02.2014 22.01.2014 19.02.2014 20.02.2014 09.03.2014 22.03.2014 20.02.2014 05.03.2014 20.02.2014 20.02.2014 20.02.2014 18.02.2014 20.02.2014 20.02.2014 18.02.2014 20.02.2014 18.04.2014 20.02.2014 20.02.2014

35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71

ЖИЗНЕВСЬКИЙ Михайло Михайлович ЗАЙКО Яків Якович ЗАХАРОВ Володимир Костянтинович ЗУБЕНКО Владислав Віталійович ІЛЬКІВ Богдан Іванович КАЛИНЯК Богдан Михайлович КАПІНОС Олександр Анатолійович КЕМСЬКИЙ Сергій Олександрович КІПІАНІ Давид Венедиктович КІЩУК Володимир Юрійович КЛІТИНСЬКИЙ Олександр Іванович КОРНЄЄВ Анатолій Петрович КОРЧАК Андрій Богданович КОСТЕНКО Ігор Ігорович КОСТИШИН Михайло Йосипович КОТЛЯР Євгеній Миколайович КОЦЮБА Віталій Миколайович КУЛЬЧИЦЬКИЙ Володимир Станіславович МАЗУР Артем Анатолійович МАЗУРЕНКО Павло Анатолійович МАКСИМОВ Дмитро В’ячеславович МЕЛЬНІЧУК Володимир Валерійович МОВЧАН Андрій Сергійович МОЙСЕЙ Василь Михайлович НАКОНЕЧНИЙ Іван Максимович НАУМОВ Володимир Григорович НЕЧИПОРЕНКО Анатолій Ілліч НІГОЯН Сергій Гагікович ОПАНАСЮК Валерій Адамович ПАГОР Дмитрій Олексійович ПАНТЕЛЄЄВ Іван Миколайович ПАНЬКІВ Микола Олександрович ПАРАЩУК Юрій Григорович ПАСХАЛІН Юрій Олександрович ПЕХЕНЬКО Ігор Олександрович ПЛЕХАНОВ Олександр Вікторович ПОДРИГУН Олександр Володимирович

22.01.2014 18.02.2014 18.02.2014 28.02.2014 22.02.2014 28.01.2014 19.02.2014 20.02.2014 20.02.2014 18.02.2014 19.02.2014 20.02.2014 18.02.2014 20.02.2014 26.02.2014 20.02.2014 20.02.2014 19.02.2014 03.03.2014 22.12.2013 19.02.2014 20.02.2014 20.02.2014 20.02.2014 07.03.2014 18.02.2014 11.04.2014 22.01.2014 20.02.2014 19.02.2014 20.02.2014 20.02.2014 20.02.2014 19.02.2014 20.02.2014 19.02.2014 23.02.2014

D 65

72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107

D 66

ПОЛЯНСЬКИЙ Леонід Петрович ПОПРАВКО Юрій Юрійович ПРОХОРСЬКИЙ Василь Петрович ПРОХОРЧУК Віктор Олександрович РИБАК Володимир Іванович САЄНКО Андрій Степанович СЕНИК Роман Федорович СЕРГІЄНКО Василь Миколайович СЕРДЮК Ігор Миколайович СИДОРЧУК Юрій Володимирович СИНЕНКО Сергій Петрович СЛОБОДЯН Тарас Ігоревич СМОЛЕНСЬКИЙ Віталій Віталійович СОЛЬЧАНИК Богдан Зиновійович ТАРАСЮК Іван Миколайович ТКАЧУК Ігор Михайлович ТОПІЙ Володимир Петрович ТОЧИН Роман Петрович УШНЕВИЧ Олег Михайлович ХОМЯК Віктор Борисович ХРАПАЧЕНКО Олександр Володимирович ХУРЦІЯ Зураб ЦАРЬОК Олександр Миколайович ЦЕПУН Андрій Михайлович ЧАПЛІНСЬКИЙ Володимир Володимирович ЧЕРНЕНКО Андрій Миколайович ЧЕРНЕЦЬ Віктор Григорович ЧЕРНЯВСЬКИЙ Дмитро Олександрович ЧМІЛЕНКО Віктор Іванович ШАПОВАЛ Сергій Борисович ШВЕЦЬ Віктор Миколайович ШЕРЕМЕТ Василь Олександрович ШЕРЕМЕТ Людмила Олександрівна ШИЛІНГ Йосип Михайлович ШИМКО Максим Миколайович ЩЕРБАНЮК Олександр Миколайович

20.02.2014 22.04.2014 19.02.2014 18.02.2014 21.04.2014 20.02.2014 25.01.2014 05.04.2014 18.02.2014 28.06.2014 13.02.2014 невідома 20.02.2014 20.02.2014 20.02.2014 20.02.2014 21.02.2014 20.02.2014 20.02.2014 27.01.2014 20.02.2014 18.02.2014 20.02.2014 21.02.2014 20.02.2014 18.02.2014 19.02.2014 13.03.2014 20.02.2014 18.02.2014 19.02.2014 04.03.2014 22.02.2014 20.02.2014 20.02.2014 20.02.2014

В вересні-жовтні 2014 року в м. Києві Київською міською державною адміністрацією було проведено опитування киян стосовно перейменування вулиці Інститутської на вулицю Героїв Небесної Сотні.

61% киян підтримали проект перейменування вулиці Інститутської. Всього до обговорення долучилося більше 2,8 тисяч киян. Було надано 472 пропозиції та редакції проекту. Зокрема, частина мешканців вважає за необхідне перейменувати лише частину вулиці Інститутської, де відбувалися трагічні лютневі події (від Майдану до вулиці Ольгинської), а решті вулиці залишити історичну назву. Ще частина жителів висловилися за перейменування вулиці Інститутської на вулицю Небесної Сотні (без слова “Героїв”). Остаточне рішення стосовно перейменування вулиці Інститутської / її частини має бути прийняте на одній з найближчих сесій Київської міської ради.

Гей, плине кача по Тисині, Плине кача по Тисині. Мамко ж моя, не лай мені, Мамко ж моя, не лай мені. Гей, залаєш ми в злу годину, Залаєш ми в злу годину. Сам не знаю, де погину, Сам не знаю, де погину. Гей, погину я в чужім краю, Погину я в чужім краю. Хто ж ми буде брати яму? Хто ж ми буде брати яму? Гей, виберуть ми чужі люди, Виберуть ми чужі люди, Ци не жаль ти, мамко, буде? Ци не жаль ти, мамко, буде? Гей, як би ж мені, синку, не жаль? Як би ж мені, синку, не жаль? Ти ж на моїм серцю лежав, Ти ж на моїм серцю лежав. Гей, плине кача по Тисині, Плине кача по Тисині.

D 67

D.6

НОВІ СОЦІАЛЬНІ ПРАКТИКИ, ЩО УТВОРИЛИСЯ ПІД ЧАС РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ

Територія Революції Гідності була, по суті, «містом у місті» з рухомими, але чітко визначеними межами (барикади), «кварталами» наметів, складною інфраструктурою (штаби, місця проживання та харчування, госпіталі, каплиці), навігацією і системою інформування (сторінки в соціальних мережах, оголошення зі сцени, листівки, газети). В принципах організації цього «міста» (не лише просторових, але й соціальних) знайшов відображення один із найважливіших українських архетипів – козацька Січ – уособлення свободи, волі та відповідальності. Ця військово-політична організація втілювала особливий козацький державний устрій, побудований на демократичних принципах (усі посади були виборні) та ідеї громадянського миру (Zaporizhian_Sich). Намети, в яких мешкали учасники подій, називалися, як і на Січі, куренями, а підрозділи Самооборони – сотнями (sotnia; enwiki). Продовженням козацьких традицій на Майдані також були низова демократія і самоорганізація. У Революції Гідності брали участь сотні тисяч людей, різних за віком, етнічною та релігійною приналежністю, професією та рівнем достатку. На Майдані згуртувалися представники різних політичних партій та безпартійні. Спільні цінності і спільна мета – боротьба за громадянські права і свободи – стали підґрунтям для утворення соціальної єдності Майдану. Саме завдяки цій єдності, протестний рух виявився настільки потужним і тривалим. Соціальні практики, що з’явилися чи по-новому проявилися під час Революції Гідності, не обмежувалися потребами оборони чи наступу, забезпеченням життєдіяльності Майдану та повсякденного побуту учасників протесту. Вперше у новітній історії України на Майдані було настільки масово реалізовано «непрактичні» (на перший погляд) соціальні практики, які насправді виконували дуже важливу функцію врівноважування агресії, заперечення і руйнування. Певною мірою це були «магічні» практики творення порядку і добра посеред хаосу і зла. Найбільш показовою у цьому сенсі була практика прибирання (підмітання, збирання сміття) у безпосередній близькості до місця бойових дій (на вул. Грушевського та на місці палаток, що згоріли на Майдані 18-20 лютого 2014 р.).

D 68

Однією з найважливіших мирних соціальних практик Революції Гідності була щоденна спільна молитва (міжконфесійна і міжрелігійна). Важливою практикою єднання також виявилося спільне виконання національного гімну України. Завдяки подіям на Майдані і цій спільній практиці, сформувалася масова повага до національної символіки країни. Деякі соціальні практики стали втіленням окремих громадських ініціатив, які успішно існують і сьогодні – наприклад, Відкритий університет (D.6.2.2) та Бібліотека Майдану (D.6.2.1). Соціальні практики Революції Гідності можна досить умовно поділити на політичні і неполітичні, мирні і бойові, побутові і ритуальні, територіальні та екстериторіальні (по відношенню до простору Майдану), наприклад, «Автомайдан» (D.6.1.3). В реальності різні види і способи соціальної комунікації перепліталися, створюючи дивовижне відчуття «мурашника» або «вулика», де всі працюють на спільне благо. Соціальні практики Майдану включали ініціативи, спрямовані на забезпечення життєдіяльності Майдану, ІТ-підтримку, медичну та юридичну допомогу, релігійні потреби, просвіту та культуру. Було також створено численні ініціативи, присвячені збереженню пам’яті Майдану (D.6.4). Майдан тримався на горизонтальній самоорганізації, спільній відповідальності, взаємодопомозі і волонтерстві. Нормою було віддавати, ділитися, і в цьому втілилася практика взаємодовіри, що є надзвичайно важливим здобутком у донедавна атомізованому суспільстві. Волонтерські організації та рухи, що виникли під час подій на Майдані, стали основою для феноменально потужного і розгалуженого волонтерського руху, який впродовж багатьох місяців забезпечує всім необхідним армію, поранених та переселенців зі Сходу. Єднання громади під час масових заходів («Марш мільйону» 1 грудня 2014 р.) та участь у спільному ухваленні рішень (народні віче) сприяли десакралізації влади та розвитку прямої демократії. Втіленням цінностей і практик, здобутих під час Революції Гідності, також став конкурс «Територія Гідності»: усі етапи роботи над конкурсним завданням були публічними, на всіх етапах в ній брали участь волонтери.

СОТНІ МАЙДАНУ

Сотня – назва традиційного козацького військового підрозділу, що складався зі ста осіб. Під час Революції Гідності сотнями спочатку називали групи протестувальників, що об’єдналися для самозахисту й отримали назву Самооборона Майдану. Згодом слово «сотня» стали вживати щодо різноманітних об’єднань громадян, чия діяльність так чи інакше була пов’язана з Майданом, від організаційної та медичної – до культурної. Сотні Самооборони почали формуватися з ініціативи протестувальників 30 листопада 2013 р. на Михайлівській площі, де відбувалися тренування. Організаційно Самооборона оформилася 1 грудня 2103 р.; у лютому 2014-го на Майдані функціонувало понад 40 сотень. Сотні створювалися за територіальним принципом (Львівська, Волинська, Гуцульська тощо) або за приналежністю до політичних сил. Сотні Самооборони несли варту на Майдані, охороняли барикади, брали участь у протистоянні з силовими структурами. У лютому 2104 р. Самооборону було реорганізовано у всеукраїнську громадську організацію. Після 22 лютого, коли силовики залишили Майдан, Самооборона контролювала урядовий квартал, охороняла урядові будівлі. Після прийняття Закону «Про Національну гвардію України» чимало членів Самооборони відправилися на Схід України й беруть участь в АТО. Станом на 12 грудня 2104 р. у лавах Самооборони – 61 350 осіб (www.samooboronaua.org). Сотнями під час Революції Гідності також називали групи волонтерів, що займалися «мирними» справами: ІТ-забезпечення, просвітницькі програми, медична допомога тощо (Волонтерська сотня, Мистецька сотня, Сестринська сотня тощо). Чимало з них успішно діють і нині, перетворившись на потужні волонтерські рухи. За прикладом козацьких сотень, що боронили українську землю від ворогів, назвали і людей, які загинули на Майдані та вулиці Інститутській 18-20 лютого 2014 року. Небесна Сотня – чиста жертва за свободу і незалежність України.

Козацькі організації 4 сотня стала засновником Українського Козацького Війська та його структурним підрозділом. За період активних дій на Майдані з 1-го грудня по 20-те лютого козаки брали участь у всіх подіях, в тому числі на вул. Грушевського, де займали будинок № 4. Окрім активної участі у протистоянні з «беркутом», на козаків було покладено функцію охорони госпіталю та всіх медичних пунктів на Майдані. Учасники із 4-ї (козацької) сотні входять до складу практично усіх добровольчих батальйонів, допомагають волонтерам, збираючи речі для АТО та для переселенців зі сходу України. Крім цього, козаки беруть активну участь у розгляді резонансних справ (забудова зелених зон, протизаконні призначення посадовців, контроль за розслідуванням злочинів влади проти людей на Майдані). Ще одним напрямком діяльності є створення і розвиток Труханівської Січі на однойменному острові. Труханівська Січ має стати центром виховання молоді у традиціях козацтва.

D 69

C.6.1

D.6.1.1

D.6.1.2

ГРОМАДСЬКІ ІНІЦІАТИВИ, ЩО ЗАБЕЗПЕЧУВАЛИ ЖИТТЄДІЯЛЬНІСТЬ МАЙДАНУ

ЄВРОМАЙДАН SOS «Євромайдан SOS» – громадська правозахисна ініціатива. Створена 30 листопада 2013 року після силового розгону мирної студентської демонстрації на Майдані Незалежності в Києві. Під час Революції Гідності волонтери ініціативи цілодобово забезпечували правову та іншу допомогу учасникам протесту: документували порушення прав людини, проводили моніторинг дій правоохоронців, шукали зниклих людей, оперативно інформували суспільство про події на Майдані, співпрацювали зі структурами ООН, Ради Європи, ЄС, ОБСЄ тощо. Також цілодобово працювала гаряча лінія. До роботи були залучені кілька тисяч волонтерів та сотні незалежних адвокатів. Сьогодні мобільні групи та правозахисні місії «Євромайдану SOS» знаходяться на Сході України, де документують випадки порушення прав людини та військові злочини. На міжнародному рівні ініціатива співпрацює з Міжнародним кримінальним судом щодо розслідування злочинів влади, скоєних під час Євромайдану. euromaidansos.org ШПИТАЛЬ МАЙДАНУ «Шпиталь Майдану» – медичний заклад, організований силами медиків-волонтерів на базі колишньої лікарні, що була розташована на вул. Трьохсвятительській, 7 (лікарня була виведена з будівлі в 2000-х роках внаслідок рейдерського захвату). Початок роботи «Шпиталю Майдану» – з 22 лютого 2014 року (під час бойових дій на Майдані). Шпиталь надавав першу медичну допомогу пораненим, рятував життя. Причому – не тільки учасникам протесту, але і місцевій громаді та всім, хто звертався по неї. До роботи шпиталю долучилися лікарі з усієї України та низки іноземних держав – Польщі, Латвії, Франції, США та Канади. Громадян приймали терапевти, сімейні лікарі, психіатри, неврологи, офтальмологи, ЛОРи, рефлексотерапевти та ін. У шпиталі працювали дві операційні з укомплектованими хірургічними бригадами. Лікарям шпиталю також вдалося організувати реабілітацію та оздоровлення постраждалих у санаторіях та на базах відпочинку.

D 70

Пізніше «Шпиталь Майдану» надавав медичну і гуманітарну допомогу учасникам АТО та переселенцям зі сходу. shpytal.org.ua

D.6.1.3

АВТОМАЙДАН «АвтоМайдан» – громадське об’єднання, яке було створено на початку Євромайдану. Активісти захищали учасників протесту, киян та мешканців передмістя від «тітушок» і свавілля міліціонерів, постійно патрулюючи територію. Забезпечували учасників протесту їжею, одягом та ночівлею. Здійснювали моральний тиск на владу, влаштовуючи автомобільні пікети біля держустанов та будинків можновладців. Під час силового протистояння «АвтоМайдан» доставляв учасникам протесту дрова, покришки та складові для коктейлів Молотова, а також вивозив поранених і охороняв їх у лікарнях. «АвтоМайдан Києва» утворився після розподілу «АвтоМайдану» на 4 незалежні організації. Сьогодні його активісти поширюють на Заході правдиву інформацію про події в Україні, сприяють проведенню реформ та люстрації, воюють у складі добровольчих батальйонів в АТО та забезпечують захист бійцям, проти яких можливі репресії з боку окремих представників влади. automaidan.org.ua https://www.facebook.com/AutoMaidanKyiv?fref=ts

D.6.1.4

АВТОДОЗОР «Автодозор» – громадська організація автомобілістів, яка стихійно виникла в Києві під час Революції Гідності. Учасники організації повністю взяли на себе мобільне забезпечення потреб Євромайдану: підвозили дрова, медикаменти, продукти харчування, бензин, пляшки для виготовлення коктейлів Молотова та покришки. «Автодозор»

транспортував медиків до місць активних зіткнень та вивозив поранених. Перевозив бійців Самооборони Майдану. Цілодобово патрулював місто, вистежуючи, затримуючи та знешкоджуючи «тітушок». Проводив розвідку і попереджував учасників протесту про пересування силових підрозділів. Сьогодні осередки «Автодозору» існують у Києві, Одесі, Білій Церкві. Після завершення Євромайдану учасники організації займаються збором та доставкою гуманітарної допомоги українськім військовим у зоні АТО, проводять пікети проти військової агресії Росії, ведуть іншу громадську діяльність. https://www.facebook.com/groups/avtodozor/?fref=ts

D.6.1.5

МАЙДАН. МЕДИКИ «Майдан. Медики» – волонтерська ініціатива, яка об’єднала сотні волонтерів з різних областей України. Зареєстрована 2 грудня 2013 року у соціальній мережі facebook. В рамках ініціативи на Євромайдані діяли мобільні бригади медиків та парамедиків, здійснювались нічні чергування волонтерів у місцях масового поселення учасників Майдану та чергування медиків-волонтерів у всіх медичних пунктах Майдану, включаючи «підпільний» шпиталь на вул. Белінського, 5. У вигляді відкритого google документа для загального користування був сформований єдиний список наявних ліків та потреб інших волонтерських ініціатив. Активісти роздавали протестувальникам шкарпетки, устілки та хімічні грілки.

14 волонтерів із «Майдан. Медики» продовжили волонтерську діяльність у зоні АТО – працюють у військовому шпиталі у місті Щастя Луганської області. https://www.facebook.com/maidanmed?fref=ts

D.6.1.6

IT-ГРУПА «МАЙДАН-ХАКАТОН» «Майдан-хакатон» – ІТ-група, робота якої націлена розширення використання ІТ-інструментів та принципів в усіх сферах суспільного життя з метою розбудови громадянського суспільства в Україні, вільного розвитку громадянина та максимального забезпечення його прав і свобод. Зокрема, розробки групи передбачають підвищення ефективності «горизонтальних» зв’язків членів

громади і створення нового поля для роботи – поля Прямої Взаємодії. https://www.facebook.com/groups/ MaidanHackthon/?fref=ts

D.6.1.7

САМООБОРОНА МАЙДАНУ «Самооборона Майдану» – добровільне громадське формування, яке згодом оформилося у ГО «Всеукраїнська організація Самооборона Майдану». Загони «Самооборони» почали формуватися на Михайлівській площі в Києві одразу після силового розгону Євромайдану 30 листопада 2013 року. До їх завдання входило будівництво барикад і організація активістів у Сотні Майдану, які охороняли учасників протесту та підтримували порядок на контрольованій території. Після повалення режиму Януковича діяльність «Самооборони» була спрямована на захист територіальної цілісності України та протидію сепаратизму. Зокрема, сьогодні її учасники входять до добровольчих батальйонів та координують волонтерський рух через «Центр підтримки добровольців». samooboronaua.org

D 71

D.6.1.8

КУХНІ МАЙДАНУ Волонтери почали організовувати пункти харчування з перших днів Євромайдану. 3 грудня 2013 р. дві польові кухні облаштувала Мальтійська служба допомоги. Мальтійці з Івано-Франківська годували учасників протесту понад три місяці. За цей час, як повідомляє їх прес-служба, було зроблено 416 тисяч порцій їжі і понад 1 мільйон порцій чаю. У листопаді 2014 р. Мальтійська служба допомоги знову передала польову кухню до Києва, цього разу – щоб організувати харчування переселенців з Донбасу. Під час Революції Гідності протестувальників на Майдані годували майже всі громадські організації. Найбільші польові кухні розташувалися у наметах біля монументу Незалежності і пам’ятника Архангелу Михаїлу, однак основні пункти приготування їжі знаходилися у Михайлівському соборі, КМДА, Жовтневому палаці і Будинку Профспілок. Кожен з цих пунктів мав свого тимчасового керівника, який працював позмінно, та координатора, котрий відповідав за весь процес приготування і роздачі їжі. Працівники кухонь Майдану жорстко дотримувалися санітарних вимог, зокрема, обов’язково обробляли руки антисептичними засобами та вдягали стерильні рукавчики, маски і накидки. Робота на кухнях тривала цілодобово. Дівчата-волонтери Майдану розносили канапки та гарячий чай по всій території Майдану, а у дні штурму – їжу, молоко, питну воду на «передову». На далеких барикадах стояли окремі харчові блоки. Польові кухні, які згоріли на Майдані під час штурму 18 лютого 2014 р., через п’ять днів знову відновили свою роботу. Продукти для польових кухонь збирали чисельні громадські організації Майдану; готову їжу, консервацію, хліб, чай, крупи, макарони, овочі, фрукти, питну воду та ін. масово приносили кияни. Волонтери намагалися годувати протестувальників не просто ситними, але дійсно смачними страви. Так з’явилися «козацька», «бандерівська», «буковинська», «закарпатська», «львівська» та навіть «кримськотатарська» кухні. До святкування Нового року на Майдані було затверджено спеціальне меню, до якого увійшли бограч, закарпатська мамалига і салат вінегрет.

D 72

D.6.1.9

БТ «ІНФОЦЕНТР МАЙДАНУ» «Інформаційний центр Майдану» – громадська ініціатива, заснована активістами Євромайдану в січні 2014 р. Організація знаходилася у приміщенні Українського дому на вул. Хрещатик, 2. Її учасники організовували волонтерську допомогу протестувальникам за всіма напрямками (продовольство, побут, особиста гігієна тощо), надавали потрібну інформацію і координували роботу волонтерів. В березні 2014 р. керівником громадської ініціативи Романом Ханіним було зареєстровано Благодійне Товариство «Інформаційний центр Майдану», яке активно залучало до співпраці підприємства та окремих благодійників, завдяки чому на Майдан постачалися продукти харчування, побутові товари, дрова. Пізніше була організована допомога українським військовослужбовцям. Сьогодні «Інформаційний центр Майдану» продовжує свою роботу, забезпечуючи продовольством та побутовими речами батальйони, що знаходяться в зоні АТО, надає благодійну допомогу дитячому будинку в смт Коцюбинське тощо. infomaidan.com.ua

D.6.1.10

ШТАБИ. НАРОДНІ ОБ’ЄДНАННЯ «МАЙДАН» Як прояв волі народу «у чистому вигляді» Євромайдан не мав єдиного лідера і не представляв інтереси жодної з політичних сил, хоча всі опозиційні партії так чи інакше були присутні на території протестів. Активність майданівців була організована за принципами класичної «мережевої» децентралізованої структури, в якій поєднувалися чіткий розподіл функцій та зон відповідальності, з одного боку, та висока «гнучкість» або здатність до оперативного пристосування до нових завдань і викликів, з іншого. Координаційні центри також змінювали (чи розширювали) свої функції відповідно до потреб Майдану, що, власне, і зумовлювало їх ефективність.

22 грудня 2013 року народне віче на Майдані ухвалило резолюцію про створення загальнонаціональної організації Народне об’єднання «Майдан». До нього могли вступати політичні партії, громадські організації та громадяни. Головним завданням об’єднання став захист активістів по всій країні та тиск на владу. Разом з тим, його учасниками висувалися і чіткі політичні вимоги: покарання винних у кривавому

розгоні студентів, звільнення політичних в’язнів, відновлення дії Конституції 2004 року, призначення позачергових виборів президента та проведення реформ, насамперед – у правоохоронній сфері. Також у перші дні протестів лідерами опозиції був створений Штаб Національного спротиву. Він знаходився у Будинку Профспілок і мав розгалужену структуру: координаційний центр, комендатуру, штат постійних волонтерів, юридичну та медичну служби тощо. «Громадський сектор», який також входив до Штабу національного спротиву, забезпечував поселення протестувальників, їх харчування та організовував окремі акції. «Правий сектор», що оформився як окрема сила тільки у січні 2015 року, взяв на себе охорону порядку у наметовому таборі, укріплення та захист барикад. Штаб «Правового сектору» був розташований у Будинку Профспілок, а пізніше – у готелі «Дніпро». Штаб «Самооборони Майдану» також підтримував порядок на контрольованій Майданом території і брав активну участь в обороні барикад та наметового містечка.

27 січня 2014 року в медіа-центрі захопленого протестувальниками Українського дому розмістився штаб «АвтоМайдану», а у виставковому центрі – штаб воїнів-афганців. У будівлі почали працювати пункти прийому та видачі одягу, центр медичної допомоги, інформаційний центр, який здійснював набір у волонтери. Майже через півроку після завершення протестів, 7 серпня 2014 року, на Майдані був створений Мобілізаційний штаб, який забезпечував інформаційну підтримку тим, хто вирішив служити в Національній гвардії. До штабу увійшли представники військових комісаріатів Києва, збройних сил та Нацгвардії.

D.6.1.11

ПРЕС-ЦЕНТРИ МАЙДАНУ. ЖУРНАЛІСТИ НА МАЙДАНІ Свобода слова, реальний плюралізм думок у ЗМІ, забезпечення конституційного права громадянина на отримання своєчасної, виваженої та об’єктивної інформації – ці вимоги були висунуті Майданом майже у перші дні. Разом з активізацією народних протестів посилилися атаки влади на незалежні ЗМІ. Хакерських нападів зазнали найбільш популярні інформаційні ресурси Hromadske.TV, svobodaslova. org, lb.ua, censor.net, pravda.com.ua та ін. Провладні технологи створювали сайти-клони та блокували телевізійні трансляції у регіонах (TVi, «5 канал»). В офісах опозиційних ЗМІ проходили обшуки, проти журналістів фабрикувалися карні справи. Втім, виконуючи не тільки професійні, але й громадські обов’язки, журналісти залишалися на

D 73

передовій у найважчі дні Революції Гідності. Під час акцій протесту постраждали 206 представників ЗМІ, один з них – В’ячеслав Веремій – загинув. Прямі трансляції з Майдану вели «5 канал», Радіо Свобода, Громадське ONLINE, «24 канал», Espresso TV, Spilno TV та інші. Під час протестів на Майдані працювали чисельні стрімери – саме завдяки їх роботі громадяни постійно були в курсі подій у центрі Києва, що давало їм змогу оперативно мобілізуватися для підтримки протестувальників. Інформаційні центри та прес-центри працювали майже в усіх штабах Майдану. Революція Гідності породила цілком нове для України явище – громадські медійні ініціативи, які надавали ексклюзивний новинний контент, активно співпрацювали з українськими та великою кількістю іноземних ЗМІ, правозахисними організаціями, інституціями ЄС, інформували міжнародну спільноту про соціальні, культурні, освітні та мистецькі проекти учасників протесту. Головна причина затребуваності громадських ЗМІ та прес-центрів – суспільна недовіра суспільства до офіційних джерел інформації, які раніше скомпрометували себе провладною пропагандою. Після завершення революції більшість громадських медійних ініціатив, народжених Майданом, продовжують свою роботу. Запит суспільства на створення в Україні незалежних та рівновіддалених від політичних сил медіа-майданчиків досі залишається потужним. У відповідь на цей запит у березні 2014 року був створений Український кризовий медіа-центр (Ukrainian Crisis Media Center), місія якого – надавати світовій спільноті об’єктивну інформацію про події в Україні, виклики і загрози національній безпеці у воєнній, політичній, економічній, енергетичній, соціальній та гуманітарній сферах. Медіа-центр підтримує працівників міжнародних засобів масової інформації, які висвітлюють ситуацію в Україні. Експерти центру працюють на безкоштовній основі.

висвітлювати події Революції Гідності, надавалась всебічна підтримка та допомога. Понад 200 волонтерів працювали перекладачами та асистентами для іноземної преси не тільки на Майдані, але й в таборі анти-майданівців та урядовому кварталі. Крім того, прес-центром були створені Інтернет-платформи, що об’єдналися під назвою «EuromaidanPR» і також сприяли поширенню актуальної інформації про Майдан за межами України. Після завершення революційних подій «Euromaidan Public Responsibility» надалі залишається сполучною ланкою між Україною та світом і прагне інформувати міжнародну спільноту про історію України, політичні і соціальні події та можливості для розвитку бізнесу і туризму.

D.6.1.11.2 MAIDAN PRESS CENTER

«Maidan Press Center» – інформаційний майданчик, який був створений під час Євромайдану для надання ексклюзивної інформації про тодішні події. Прес-центр був розташований в будинку УКООПспілки (вул. Хрещатик, 7/11). Сьогодні «Майдан прес-центр» продовжує працювати. Активісти вбачають свою місію у налагодженні постійної взаємодії між громадськими організаціями Майдану, політиками нової генерації та українським суспільством. Центр проводить прес-конференції, організовує круглі столи та воркшопи, надає аналітичні послуги, висвітлює весь спектр політичних та економічних новин. Прес-центр залишається рівновіддаленим від всіх політичних та громадських структур, працюючи на засадах професіоналізму і відповідальності перед громадянами України. maidanpresscenter.com.ua

D.6.1.11.1 EUROMAIDAN PUBLIC RESPONSIBILITY

«Euromaidan Public Responsibility» – громадська медійна ініціатива (independent citizen media about Ukraine), створена групою волонтерів під час Євромайдану для надання світовій спільноті об’єктивної та оперативної інформації про події в Україні. В міжнародному прес-центрі, заснованому волонтерами цієї групи в Будинку Профспілок, міжнародним журналістам, які не володіли українською мовою, але прагнули об’єктивно

D 74

D.6.1.11.3 МЕДІАМІСТЕЧКО МАЙДАНУ

«Медіамістечко Майдану» – громадська інформаційна ініціатива. Започаткована наприкінці 2013 року. Мета ініціативи – інформаційна підтримка та всебічне висвітлення проектів учасників Євромайдану. Сьогодні «Медіамістечко Майдану» продовжує співпрацювати з усіма громадськими та урядовим організаціями, ініціативи яких спрямовані на

закріплення пам’яті про Революцію Гідності у суспільній свідомості та сприяють осмисленню драматичних подій зими 2013-2014 року, коли українці повстали проти узурпації влади. За проханням організаторів конкурсу, в червні 2014 року «Медіамістечко Майдану» на волонтерських засадах провело опитування серед учасників протесту, мешканців Києва та туристів на Майдані Незалежності. Загалом було опитано наживо близько 700 осіб. mediamistechko.org D.6.1.12

ЦЕНТРИ ДОПОМОГИ Євромайдан став для України та всього світу унікальним прикладом громадської самоорганізації. Функціонуючи як справжнє місто, наметовий табір протестувальників разом з його оборонною інфраструктурою повністю забезпечував свої матеріальні, фінансові та організаційні потреби завдяки злагодженій роботі центрів допомоги, які координували діяльність сотень волонтерів. Після жорстокого побиття студентів в ніч на 30 листопада 2013 року добровольці відкрили пункт допомоги постраждалим у Михайлівському Золотоверхому монастирі та майже відразу організувалися у «Громадський сектор Євромайдану». Він координував діяльність волонтерів та був своєрідним логістичним центром. 18-20 лютого 2014 року «Громадський сектор Євромайдану» відкрив у Михайлівському монастирі медичний, харчовий та побутовий склади, пункт збору теплих речей, медичну службу з операційними, а також прес-центр. Волонтери «Громадського сектору» акумулювали та поширювали інформацію про потреби в усіх пунктах допомоги Майдану. Після того, як на Майдані з’явилися перші жертви, центри допомоги взяли на себе місію зі збору коштів для адресної підтримки родин загиблих Героїв. Проводилися благодійні марафони, створювалися спеціальні фонди, велася активна робота у соціальних мережах. На зібрані кошти постраждалих на Майдані відправляли на лікування до найкращих закордонних клінік та центрів реабілітації. Сьогодні центри допомоги підтримують українську армію та переселенців зі Сходу. https://www.facebook.com/hrom.sektor.euromaidan

D.6.1.12.1 ЦЕНТР ДОПОМОГИ ПОСТРАЖДАЛИМ МАЙДАНУ

«РОДИНА МАЙДАН» Центр допомоги постраждалим Майдану «Родина Майдан» – координаційний центр громадських ініціатив. Створений 24 лютого 2014 року. Головне завдання Центру – допомога родинам загиблих та постраждалих на Майдані. Протягом восьми місяців роботи Центром було зібрано понад 55 млн. грн., з яких 53 млн. грн. вже перераховані родинам Героїв Небесної Сотні та на лікування поранених. Активістами створений перелік усіх загиблих та постраждалих, складений соціальний паспорт їхніх родин для адресної допомоги кожній. За фінансової та організаційної підтримки Центру в травні у Києві відбулася перша зустріч родин загиблих. Наразі партнерами Центру є 18 громадських організацій та ініціатив. maidanfamily.org

D.6.1.12.2 ДОПОМОГА ПОСТРАЖДАЛИМ У КИЄВІ

«Допомога постраждалим у Києві» – волонтерська група. Започаткована в соціальній мережі facebook 20 січня 2014 року, тобто наступного дня після «Вогняного Водохреща» на вул. Грушевській. Учасники групи цілодобово чергували у лікарнях, привозили ліки і продукти постраждалим, забирали поранених додому, щоб захистити їх від міліцейського свавілля і «тітушок». Нагадаємо, що постраждалих активістів міліція та прокуратура у той час вважала злочинцями, утримувала в закритих лікарняних боксах у наручниках, вивозила до міліцейських відділків, а іноді й просто викрадала. Група також збирала кошти на післялікарняну соціальну підтримку, в адресний спосіб надаючи потерпілим допомогу у розмірі 5, 8, 10 тис. грн. Крім того, активісти організували цілодобову гарячу лінію, а також матеріально і технічно підтримували дружні групи – «Варта в лікарні», польовий шпиталь на Подолі, медичний намет «афганців», волонтерів варти Майдану, координували роботу з волонтерськими групами «Народний госпіталь», «Безпечне транспортування» та «Євромайдан SOS». https://www.facebook.com/KyivHelp

75

D.6.1.13

D.6.1.12.3 ВАРТА У ЛІКАРНІ

«Варта у лікарні» – масштабна волонтерська служба, учасники якої надавали правову, матеріальну і, за потреби, фізичну допомогу пораненим на Майдані. Створена 21 січня 2014 року, коли з лікарні невідомі викрали активістів Юрія Вербицького та Ігоря Луценка. Згодом тіло закатованого Вербицького знайшли у лісосмузі Бориспільського району Київської області. Зорганізувавшись у соціальній мережі facebook, волонтери влаштовували цілодобове чергування у лікарнях, збирали контакти у постраждалих та повідомляли їх рідних, інструктували пацієнтів, як поводитися з лікарями і представниками правоохоронних органів, а також забезпечували поранених гарячим харчуванням, ліками та одягом. Активістам вдалося налагодити мережу підтримки серед мешканців прилеглих до лікарень будинків, які надавали помешкання для перепочинку або переховування легко поранених з Майдану, забезпечували їх транспортом та додатковими ліками. Згодом представники «Варти» сприяли вивезенню постраждалих на лікування за кордон. https://vk.com/hospital_varta D.6.1.12.4 НАРОДНИЙ ГОСПІТАЛЬ

«Народний госпіталь» – волонтерська ініціатива, націлена на допомогу медикам Майдану. Створена у січні 2014 року. Залучивши кошти благодійників, волонтери впродовж декількох місяців забезпечували медичні пункти Майдану медичною технікою, медикаментами, засобами індивідуального захисту та гігієни. Також «Народний Госпіталь» допомагав з тимчасовим житлом та засобами комунікації медикам, котрі прибули до Києва з інших міст. Учасники ініціативи співпрацювали з більшістю медичних пунктів, розташованих на Майдані, та сприяли відправленню постраждалих на реабілітацію до лікарень України і Європи. Сьогодні діяльність «Народного госпіталю» зосереджена на зборі коштів та медичній допомозі воїнам АТО, допомозі переселенцям зі Сходу, а також на пошуку зниклих безвісті. http://4army.com.ua/

D 76

ДУХОВНІ ЦЕНТРИ МАЙДАНУ З перших днів масових протестів на Майдан вийшли священики різних конфесій, ставши поряд з вірянами та надаючи їм молитовну і благодійну підтримку. Свої двері для активістів відкрили Михайлівський Золотоверхий монастир, костел св. Олександра, кірха Св. Катерини. Кожного разу під час загострення протистояння священнослужителі намагалися зупинити наступ «Беркуту», закликаючи сторони до миру і порозуміння. Літургії і молитви, які велися на головній сцені Майдану, та цілодобова душпасторська праця допомагали людям стримувати агресію, долати страх і об’єднуватися. Молитовні палатки виявилися органічною складовою Євромайдану. Поруч з Головпоштамтом був розташований міжконфесійний молитовний намет, де постійно тривали служіння. На Європейській площі знаходилася похідна церква Св. Миколая (УПЦ КП), яку знесли і пограбували бійці «Беркуту» під час нічного штурму 11 грудня 2013 р. Згодом похідна церква була відтворена біля Будинку Профспілок. 29 січня 2014 р. в приміщенні Українського дому почала діяти каплиця, яку відкрили представники духовенства різних конфесій.

30 березня 2014 р., в день сороковин за загиблими на Майдані, на вул. Інститутській була освячена дерев’яна каплиця Непорочного Серця Матері Божої та українських великомучеників (УГКЦ). Каплиця була побудована саме там, де було вбито найбільше учасників Майдану. Священнослужителі не полишали свою паству на Майдані й після перемоги революції.

24 лютого 2014 р. центральними вулицями Києва пройшла Хресна Дорога – молебень за Героїв Небесної Сотні, їх родини, всіх медиків і волонтерів та за кожного українця. А 16 березня 2014 р. на Майдані Незалежності зібралося християнське віче для молитви за мир, єдність, цілісність та суверенітет України. Подібні віче відбувалися щонеділі до виборів нового президента. Сьогодні українські церкви всіх конфесій збирають та відправляють на Схід гуманітарну допомогу, піклуються про переселенців з тимчасово окупованих територій, займаються духовною і психологічною реабілітацією постраждалих.

D.6.1.14

ПОШТА МАЙДАНУ «Пошта Майдану» – громадська ініціатива, яка виникла під час Євромайдану. Ідея належить львів’янці Марті Чабанюк. Під час Революції Гідності на кожному наметі Майдану було розміщено скриньку для листування між активістами. Відвідувачі Майдану з Києва та інших міст могли залишити у скриньках листи подяки, слова підтримки та вдячності майданівцям. Активісти продовжують свій проект і сьогодні – кожного вихідного дня на Майдані Незалежності всі бажаючі можуть написати листа бійцям в зону АТО або до воєнного шпиталю чи просто привітати своїх рідних і друзів листівкою з символікою Євромайдану. http://goo.gl/pWZOt6

D 77

D.6.2

D.6.2.1

D.6.2.2

ОСВІТНІ ІНІЦІАТИВИ МАЙДАНУ

БІБЛІОТЕКА МАЙДАНУ «Бібліотека Майдану» – громадська ініціатива, що виникла у стінах Українського дому 26 січня 2014 р. Бібліотека стала тим місцем на Майдані, де люди читають, мислять, спілкуються та духовно відновлюються. Працювала вона цілодобово, сім днів на тиждень. До участі в ініціативі міг долучитися кожний бажаючий – принести до бібліотеки книги, щоб їх могли читати люди на барикадах. Книги видавалися учасникам протесту під «чесне слово». Бібліотека також виконувала роль культурно-просвітницького центру, у якому проходили зустрічі з українськими письменниками, музично-поетичні вечори та культурознавчі лекції. Крім того, «Бібліотека Майдану» стала своєрідною платформою зі збору та відправки літератури в рамках доброчинного руху «100 книжок для сільської бібліотеки». Нині триває процес інституалізації та трансформації «Бібліотеки Майдану» у культурно-просвітницький простір нової формації, діяльність якого сприятиме розвитку відкритого демократичного суспільства та відродженню і промоції української ідентичності. http://goo.gl/s6ju2h

ВІДКРИТИЙ УНІВЕРСИТЕТ МАЙДАНУ «Відкритий Університет Майдану» – приватна ініціатива кількох викладачів і випускників київських бізнес-шкіл. «Університет» з’явився у грудні 2013 р. Щодня на відкритій сцені Майдану біля Лядських воріт проходили лекції за гуманітарною та економічною тематикою. Після серйозного загострення протистояння (січень 2014 р.) «Відкритий Університет Майдану» продовжив свою діяльність в приміщенні Українського дому. Сьогодні «Університет» – це мережа майданчиків, де відбуваються освітні громадські лекції та реалізуються соціальні проекти. Кожен з цих майданчиків залишається простором для висловлення громадянами думок про майбутнє України та підвищення рівня власної освіти. vum.org.ua

D 78

D.6.3

КУЛЬТУРНІ ІНІЦІАТИВИ МАЙДАНУ

D.6.3.1

МИСТЕЦЬКА СОТНЯ «Мистецька Сотня» – об’єднання творчих людей, яке функціонувало в Українському домі. «Мистецька Сотня» намагалася створити та підтримати бойовий дух учасників Революції Гідності силами мистецтва. Учасники об’єднання проводили різноманітні акції, які мали арт-терапевтичний характер: влаштовували покази патріотичного кіно, організовували художні виставки тощо. Саме у просторі «Мистецької Сотні» виникла перша робоча група зі створення майбутнього Музею Майдану в Українському домі. Групою були зібрані перші артефакти та розроблені макети майбутньої експозиції. Наразі ця ідея розвилася в ініціативу відкриття в Українському Домі поліфункціонального, мультидисциплінарного, міжнародного культурного центру. http://goo.gl/0UPQUT

D.6.3.2

МИСТЕЦЬКИЙ БАРБАКАН «Мистецький Барбакан» – тимчасова споруда з листів фанери між двома крайніми барикадами на вул. Хрещатик, в якій під час Революції Гідності контркультурним художнім угрупуванням «Бактерія» була відкрита галерея. В ній проходили виставки, лекції та літературні читання. «Барбакан» (переосмислений елемент середньовічної фортеці) був побудований архітекторами та дизайнерами Дмитром Жилой, Андрієм Гончаруком, Миколою Ковтуном, Богданом Мельником і слугував майданчиком для вільного спілкування креативних і творчих груп, що були широко представлені на території протесту. В оформленні «Мистецького барбакану» брали участь художники Андрій Єрмоленко, Олекса Манн, Іван Семесюк, Віталій Кравець та ін.

D.6.4

D.6.3.3

D.6.3.4

КІНО ПРОСТО НЕБА «Кіно Просто Неба» – громадська ініціатива, яка стартувала у січні 2014 р. Перший показ відбувся біля будівлі КМДА, зайнятої учасниками протесту. Громаді Майдану був продемонстрований документальний фільм про революцію в Єгипті, номінований на премію Оскар. Навесні 2014 р/ «Кіно Просто Неба» влаштувало низку показів для «Самооборони Майдану». Ініціатива виявилася не тільки мистецькою, але й повною мірою революційною, адже публічні покази проходили у той час, коли діяв закон про заборону встановлення аудіовізуального обладнання на вулиці. http://www.prostoneba.org/

ВЕЛОФЕРМА «ВелоФерма» – волонтерський проект, який став продовженням соціальних практик Євромайдану вже у постреволюційний час. Початок реалізації проекту – 7 червня 2014 р. Цього дня на вул. Хрещатик, яка ще була пішохідною, волонтери встановили транспортний контейнер, де безкоштовно ремонтували і налаштовували велосипеди, зібрані із уживаних запчастин. Кожен бажаючий міг взяти такий велосипед у прокат, який також був безкоштовним. Крім того, учасники проекту вели просвітницьку діяльність. Упродовж трьох місяців «ВелоФерма» була інформаційним майданчиком для декількох громадських ініціатив («Асоціації велосипедистів Києва», «Бібліотеки Майдану», «Велосипедом на Роботу»). Ввечері на території «ВелоФерми» проходили покази документальних фільмів про розвиток велосипедної інфраструктури міст. Велоферма / Facebook

D.6.4.1

ІНІЦІАТИВИ, ПРИСВЯЧЕНІ ПАМ`ЯТІ МАЙДАНУ

СТВОРЕННЯ МУЗЕЮ МАЙДАНУ, МУЗЕЄФІКАЦІЯ ВИЗНАЧНИХ МІСЦЬ ПОДІЙ РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ Вперше Громадська ініціатива «Музей Майдану» виникла під егідою «Самооборони Майдану» – під час акцій громадського спротиву у м. Києві у січні 2014 р. Починаючи подій на вул. Грушевського активісти почали збирати предмети, які б у подальшому могли скласти основу музейної колекції, а також допомогти фіксації на місцевості відповідних історичних локацій та нерухомих обʼєктів для надання їм статусу памʼяток у майбутньому. В результаті діяльності громадської ініціативи «Музей Майдану» було зібрано близько 1500 експонатів, тимчасово розміщених у різних музейних установах. Також були розроблені облікові картки на щойно виявлені обʼєкти культурної спадщини – визначні місця «Місце бойових дій та масової загибелі громадян під час акцій протесту у січні-лютому 2014 р. по вул. Грушевського у м. Києві» та «Місце бойових дій та масової загибелі громадян під час акцій протесту у лютому 2014 р. по вул. Інститутській у м. Києві». Облікові картки були затверджені органами охорони культурної спадщини. Згодом, за сприяння Міністерства культури України та Київської міської державної адміністрації, активісти розробили «Концепцію музеєфікації феномена Майдану», в якій окреслили принципи і завдання музеєфікації, місію та візію Музею Майдану, а також першочергові заходи з його створення. Музей Майдану / Facebook

D 79

D.6.4.2

СТВОРЕННЯ ВЕБ-ПОРТАЛУ РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ “ДОКУМЕНТАЛЬНА РЕКОНСТРУКЦІЯ” Ініціатором проекту є ГО «Документальна реконструкція». Метою проекту «Документальна реконструкція» є створення медіа-архіву Майдану спільно з Українським Інститутом національної пам’яті. Революція Гідності – це перша в світі революція, яка настільки якісно задокументована у світовій історії протестів. Велика частина відеоматеріалів, знятих під час Революції Гідності, розміщена на міжнародних сервісах зберігання відео (Youtube, Vimeo тощо). Однак, в зв`язку з тим, що дані відеоматеріали включають сцени насильства, вони порушують правила цих сервісів, і через це багато свідчень революції будуть видалені в перспективі року. В даний момент існує серйозний ризик втрати документальних свідчень Революції Гідності.

D.6.4.3

МІСТО-САД, ПРИСВЯЧЕНИЙ ДІТЯМ ГЕРОЇВ НЕБЕСНОЇ СОТНІ «Місто-Сад» – громадська ініціатива, діяльність якої розпочалась 18 лютого 2014 р. Ініціатива мала подвійний зміст – власне революційний та урбаністичний. Для укріплення барикад Майдану активістами було розібрано металевий паркан на вул. Михайлівській, який огороджував виділену під забудову ділянку в історичному центрі Києва, що перетворилася на гігантський смітник. Відразу після перемоги Революції Гідності мешканці двору, де стояв паркан, ініціювали створення Скверу Небесної Сотні на звільненій ділянці. Учасники ініціативи об’єдналися у мережі facebook і висадили у сквері дерева, які дарували родини Героїв Небесної Сотні та небайдужі українці з різних регіонів країни. На місці колишнього смітника активісти створили справжнє дитяче містечко. Тепер там проводяться мистецькі заходи для дітей. Місто-Сад / Facebook

D.6.4.4

ФОНД ЗБЕРЕЖЕННЯ ПАМ`ЯТІ МАЙДАНУ «Фонд збереження історії Майдану» – cтворений у лютому 2014 р. Фонд збирає записи історій людей, які прямо або опосередковано брали участь у подіях Революції Гідності. На базі цих записів створюється архів, який буде доступним для дослідників та інших зацікавлених осіб в Україні і за її межами. Також «Фонд збереження історії Майдану» підтримує створення пам’ятників та меморіалів на честь Героїв Небесної Сотні. Фонд збереження історії Майдану / Facebook www.maidan-memorial.org

В рамках архіву передбачається збір та забезпечення вільного доступу до всіх фото-, аудіо- і відеоматеріалів, знятих під час Революції Гідності. Систематизація матеріалів проходить за географією, часом і тематично. Для кожного елементу архіву описується сюжет, точне місце зйомки і час, забезпечується їх сортування і пошук. Територія, на якій проходили події, моделюється в 3d для більш природного сприйняття глядачами відео вуличних боїв і можливості оцінки ситуації. В рамках діяльності архіву передбачається вивчення і опис цих матеріалів і створення на їх основі дискурсу, що задає рамку історичному процесу. Також архів надає можливість розміщення наукових матеріалів, що відносяться до теми історії протесту. Часова рамка включає принаймні історію незалежної України, але може бути розширена і на інші періоди. Архів по своїй конструкції передбачає відсутність індивідуальних трактувань, його суттю є збір документальних свідчень, що дозволяють глядачеві вибудувати власну картину того, що відбулося. docureco@gmail.com

80

D.6.4.7

D.6.4.5

МАЙДАН: УСНА ІСТОРІЯ «Майдан: усна історія» – проект Українського інституту національної пам’яті. Мета проекту – збір відео та аудіосвідчень активістів Євромайдану про події зими 2013-2014 рр. Передбачається, що підготовлені інтерв’ю активістів з різних середовищ Майдану стануть базою для істориків, режисерів-документалістів, соціологів, психологів та ін. У майбутньому матеріали будуть використані в експозиції Музею Майдану та стануть доступними широкому загалу. У рамках проекту «Майдан: усна історія» Український інститут національної пам’яті співпрацює з громадською організацією «Фонд збереження пам’яті Майдану» та активістами, які збирають документальні свідчення. www.memory.gov.ua

D.6.4.6

КОНКУРС «МЕМОРІАЛ ПАМ’ЯТІ НЕБЕСНОЇ СОТНІ» Конкурс «Меморіал Пам’яті Небесної Сотні» студентська ініціатива. Молоді архітектори, які під час революційних подій 2013-2014 рр. втратили свого однолітка та колегу – Олександра Плеханова – створили групу в мережі facebook, куди кожен бажаючий міг надіслати свої пропозиції щодо проекту створення народного пам’ятника Героям Небесної Сотні. Запит громади на створення меморіалу Героям Небесної Сотні посилився у постреволюційний період. Отже паралельно зі студентською ініціативою з’явилися інші. Тому ініціатори проведення Конкурсу «Меморіал Пам’яті Небесної Сотні» вирішили об’єднати зусилля з іншими активістами. У квітні 2014 р. ініціатива стала залучати всіх учасників своєї групи в Фейсбуці до участі у Всеукраїнському відкритому конкурсі на визначення кращої ідеї Меморіального комплексу Героям Небесної Сотні у м. Києві, згодом - Міжнародному відкритому конкурсі «ТЕРИТОРІЯ ГІДНОСТІ/TERRA DIGNITAS». Активні представники архітектурної спільноти допомога ют організаторам цього Конкурсу на волонтерських засадах. Конкурс «Меморіал Пам’яті Небесної Сотні» / Facebook

КОНКУРС МОЛОДИХ АРХІТЕКТОРІВ ім. ОЛЕКСАНДРА ПЛЕХАНОВА Конкурс «Концепція реконструкції центра м. Києва як складова меморіалізації подій Революції Гідності» – конкурс молодих архітекторів імені Олександра Плеханова (студента-архітектора, який загинув на Майдані). Організатор – виставкова компанія «Карше». Конкурс було проведено в рамках культурологічного соціального проекту «КОД» (Культура. Освіта. Духовність) 4 жовтня 2014 року. Згідно з рекомендаціями оргкомітету конкурсу, учасники мали запропонувати: - концепцію ревіталізації Майдану Незалежності зі створенням пішохідної зони для проведення народних зборів; - передбачити звільнення від транспорту всієї меморіальної зони в центрі Києва, де відбувалися протести; - запропонувати рішення по розміщенню Музею Майдану в Українському домі; - запропонувати рішення по розміщенню штабквартир громадських організацій в Будинку Профспілок. На конкурс було подано 14 робіт. Автори кращих проектів (Ірина Булах, Микола Гусев, Андрій Коноваюк, Андрій Моложанов, Анна Шиповалова, Микола Булавінов) отримали можливість здійснити тижневу подорож за кордон, а переможці (Ольга Городнича та Маргарита Дідіченко) були відзначені річними стипендіями імені Олександра Плеханова. Всім учасникам було запропоновано взяти участь у Міжнародному відкритому конкурсі «ТЕРИТОРІЯ ГІДНОСТІ/TERRA DIGNITAS». КОД / Facebook

81

D.7

D.7.1

СПОРУДИ,ЯКІ ВИКОРИСТОВУВАЛИСЬ ПІД ЧАС РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ ДЛЯ РОЗМІЩЕННЯ ЛЮДЕЙ ТА ПОТРЕБ МАЙДАНУ БУДИНОК ПРОФСПІЛОК

Будинок Профспілок (вул. Хрещатик, 18/2) – загальновживана назва адміністративної будівлі, в якій розташовується Підприємство «Господарське управління Федерації профспілок України». Будівля стоїть на Майдані Незалежності (на розі вул. Хрещатик та проїзду між вул. Інститутською та вул. Михайлівською). Збудована у 1975-1980 рр., є власністю Федерації профспілок України (Далі ФПУ www.fpsu.org.ua). Приміщення має вісім поверхів, загальна площа – близько 20 тис. кв. м. Помітною деталлю будівлі є башта (57 м заввишки) з чотирма табло-поліекранами (розміром 4,3х7,2 м), на яких показувалась актуальна інформація – час, температура повітря, реклама.(C.5.3) Будівля використовувалася для адміністративної діяльності ФПУ, приміщення першого поверху здавалися в оренду з комерційною метою (магазини, кав’ярні); також у Будинку профспілок відбувалися зібрання релігійних громад. Під час Помаранчевої революції (зима 2004-2005 рр.) у Будинку профспілок розміщувався «Штаб національного спротиву».

D 82

Впродовж Революції Гідності (зима 2013-2014 рр.) у Будинку профспілок розміщувались штаби та проживали сотні Самооборони, діяли госпіталь, польова кухня, пункт прийму теплих речей та інші волонтерські служби Євромайдану (більше про соціальні практики Революції Гідності – у розділі D.6). У ніч з 18 на 19 лютого 2014 р. у Будинку профспілок почалася пожежа, яка тривала майже добу і знищила значну частину будівлі; у вогні загинули люди. Після тривалого слідства з дозволу Прокуратури у будівлі було розпочато відновлювальні роботи.(E.3.16)

D.7.2

УКРАЇНСЬКИЙ ДІМ

Український дім (вул. Хрещатик, 2) – назва будівлі, в якій розташоване Державне підприємство «Центр ділового та культурного співробітництва «Український дім». Знаходиться на Європейській площі (між Володимирським узвозом та вул. Трьохсвятительською). Поряд – римокатолицький костел св. Олександра, готель «Дніпро», Національна філармонія України, парки «Хрещатий» та «Володимирська гірка», стадіон «Динамо» тощо. Будівлю було зведено у 1978-1982 рр. для Київської філії Центрального музею В. Леніна (діяв впродовж 1983-1993 рр.). У1993 р. рішенням Кабінету Міністрів України було створено Центр «Український дім» (від 2000 р. входить до структури Державного Управління Справами (ДУС) при Президенті України). ДП «Український дім» діє як міжнародний виставковий та конгрес-центр, проводить власні заходи та надає площі для виставок, конференцій, презентацій, урочистих церемоній (детальніше: www.icc-kiev.gov.ua). Будівля має п’ять поверхів та підвальні приміщення загальною площею 20 тис. кв. м, а також 4,5 тис. кв. м відкритої території для проведення заходів просто неба. В Українському домі 9 багатофункціональних конференц-залів, експозиційні зали, кіноконцертний зал на 477 місць, приміщення для ресторану, гардероб, вбиральні, ліфти, ескалатори тощо. З 2004 р. 4-й та 5-й поверхи будівлі перебувають в оперативному користуванні Музею історії Києва (фондосховище, робочі кабінети, тимчасові виставки).

Під час подій Революції Гідності в Українському домі спочатку розміщувалися частини внутрішніх військ, але 26 січня 2014 р. їх витіснили протестувальники. Протягом зими-весни 2014 р. в Українському домі розташовувались казарми учасників революції, штаби Самооборони Майдану та «Автомайдану»; діяли на волонтерських засадах шпиталь, кухня, служба психологічної допомоги, Бібліотека Майдану, Відкритий Університет Майдану, Мистецька Сотня тощо. Також в приміщенні відбувалися просвітницькі та культурні заходи. З завершенням активної фази Революції Гідності та з початком російської агресії на Сході України підрозділи Самооборони, що тимчасово розміщувались в Українському домі, поступово звільнили приміщення (останні – 20 серпня 2014 р.). Український дім повернувся до свого звичного функціонування, але надає місце для заходів, пов’язаних з подіями Революції Гідності.

(E.3.15.) (C.5.3)

D 83

D.7.3

МИХАЙЛІВСЬКИЙ ЗОЛОТОВЕРХИЙ МОНАСТИР

Михайлівський Золотоверхий монастир (вул. Трьохсвятительська, 8) – діючий монастир Української православної церкви Київського патріархату (www.archangel.kiev.ua); популярний туристичний об’єкт. В 2000-х роках ввідновлений в історичних формах комплекс монастиря, відомого з початку XII ст. та знищеного за радянських часів (1934-1936 рр.). Розташований на верхній терасі Володимирської гірки, на території т.зв. «міста Ізяслава-Святополка» – історичного району Києва, що активно розвивався в ХІ-ХІІІ ст. Фасадом виходить на Михайлівську площу. Поряд – Міністерство ззакордонних справ України, Дипломатична академія МЗС, парк «Володимирська гірка» (пам’ятка садово-паркового мистецтва), пам’ятник княгині Ользі, апостолу Андрію Первозванному та просветителям Кирилу та Мефодію на Михайлівській площі.

D 84

Від початку подій Євромайдану Михайлівський Золотоверхий монастир став місцем рятунку, відпочинку і ночівлі учасників акцій протесту. Під час силового нападу (у ніч на 30 листопада 2013 р.) та стрілянини (19 лютого 2014 р.) мітингувальники переховувались у монастирі. Вперше з 1240 р. (напад татаро-монгол на Київ) в ніч на 11 грудня 2013 р. в Михайлівському монастирі били в набат, скликаючи киян на захист Майдану.

26 січня 2014 р. в соборі Михайлівського Золотоверхого монастиря відспівали загиблого активіста Євромайдану – Михайла Жизневського. На території монастирю було обладнано госпіталь з хірургічним відділенням (у трапезній церкві св. Йоана), склади продовольства та медикаментів, цілодобовий пункт харчування. Після завершення подій Революції Гідності в монастирі поступово відновилось звичне життя.

D.7.4

БУДІВЛЯ КОЛИШНЬОЇ ЛІКАРНІ НА ВУЛ. ТРЬОХСВЯТИТЕЛЬСЬКІЙ

Будівля знаходиться за адресою вул. Трьохсвятительська, 7. Колишній прибутковий будинок (1913-1914 рр.), належав Михайлівському Золотоверхому монастирю. Розташований в історичних межах садиби римо-католицького костелу св. Олександра, на перехресті вул. Трьохсвятительської та Костельної +(вулиця – пам’ятка містобудування). Поряд знаходяться: пам’ятка садово-паркового мистецтва – парк «Володимирська гірка», Український дім. Загальна площа будинку – 1369,8 кв. м Форма власності – приватна. З 1943 р. в будинку на Трьохсвятительскій, 7 працювала районна поліклініка. В 2002 році на її базі було відкрито амбулаторію загальної практики (сімейної медицини), там знаходилися Міжнародний благодійний фонд «Вертикаль»

(ВІЛ-сервісна громадська організація, що надавала послуги з до- та після тестового обслуговування хворих на ВІЛ; проводила психологічні консультації; надавала допомогу в організації груп самодопомоги), а також Центр допомоги «Кабінет довіри» (безкоштовні аналізи на ВІЛ-СНІД). Починаючи з 2009 р. триває боротьба (шляхом судових проваджень) між новим власником та медиками. З 7 лютого до початку вересня 2014 р. у будинку діяв Центральний шпиталь Майдану з операційними та реабілітаційним центром. У шпиталі працювали не лише українські лікарі, але й парамедики з Польщі та Чехії. Там розміщувався аптечний склад (перенесено з Михайлівського Золотоверхого монастиря), який займався комплектацією медикаментів для бійців у зоні АТО.

D 85

D.7.5

ЖОВТНЕВИЙ ПАЛАЦ

Міжнародний Центр Культури та Мистецтв Федерації Профспілок України (кол. назва Жовтневий палац культури) розташований за адресою вул. Інститутська, 1 – збудовано у 18381842 рр. (арх. В. Беретті) як Інститут шляхетних панянок. У 1920-1930-х рр. там розміщувались численні державні установи. В кінці 1930-х рр. – катівня НКВС. Під час Другої Світової війни будівля зазнала значних руйнацій. Після відбудови, з 1957 р. – Будинок культури – «клуб» профспілок. Будівля у власності Федерації Профспілок України. Після 1991р. використовувався як концертний зал (у тому ж статусі «клубу профспілок»), офіційна назва – Міжнародний Центр Культури та Мистецтв. Під час Помаранчевої революції в листопаді 2004 р. депутати Київради та мер Києва Олександр Омельченко дозволили протестувальникам користуватися приміщеннями Жовтневого палацу. Під час подій Революції Гідності (грудень 2013 р.) учасники протестів мирно зайняли приміщення Палацу (fakty.ictv.ua) та використовували його як місце відпочинку та ночівлі. Саме у його підніжжя, на вул. Інститутській, розстрілювали людей 20 лютого 2014 р. На сьогодні концертна діяльність у Жовтневому палаці відновлена, але не у повному обсязі (www.icca.kiev.ua).

D 86

D.7.6

КОНСЕРВАТОРІЯ

Будинки Консерваторії, Музичної Академії та Великого Концертного залу (від 1995 р.- Національна Музична Академія України ім. Петра Чайковського) розташовані по вул. Архітектора Городецького, 1-3/11. Головний будинок зведено у 1890-х рр., (колишній готель «Континенталь», зруйнований у часи Другої Світової війни). У 1955-1958 рр. будинок було перебудовано, додано концертний зал (арх. Лев Каток, Яків Красний). Студенти Музичної Академії брали участь у подіях Помаранчевої Революції 2004 р. ( www.umoloda. kiev.ua), їм, попри спротив керівництва, вдалося добитися офіційного дозволу на розміщення 50 протестувальників у приміщеннях консерваторії. Під час подій Революції Гідності Музична Академія надавала приміщення для активістів партій «Удар» та «Батьківщина». (www.ukrinform.ua). В ході боїв 18-20 лютого 2014 р. до приміщення консерваторії увійшли «самооборонівці» із сотні Володимира Парасюка, які тримали оборону від атак «Беркуту» (tsn.ua). У фойє Великого Концертного залу було облаштовано лазарет для поранених протестувальників. Сьогодні консерваторія відновила свою діяльність у повному обсязі.

D 87

D.7.7

БУДІВЛЯ КИЇВРАДИ (ВУЛ. ХРЕЩАТИК, 36)

Споруджена у 1952–1957 рр. в традиціях класицизму. Т-подібний у плані будинок складається з десятиповерхового основного об’єму та триповерхового дворового, поєднаних двоповерховою вставкою. У будівлі розташовані Київська міська рада та Київська міська державна адміністрація. На 4-му поверсі облаштовано сесійну залу, три верхніх поверхи мають коридорну систему планування. У дворовому корпусі – Колонна зала засідань на 1200 місць. Головний фасад обличкований рваним гранітом та спеціально виготовленими керамічними блоками кольору світлої вохри. Основний акцент у композиції фасаду – центральний вхід з трьома високими арковими нішами. Перед входом – гранітні східці та дві тумби із флагштоками. 24 липня 1990 р. на лівому флагштоці поряд з прапором УРСР вперше було піднято національний синьо-жовтий прапор. Простір перед Київрадою є традиційним місцем масових акцій протесту, мітингів тощо. Під час Революції Гідності, 1 грудня 2013 р., будівлю Київради захопили учасники протесту. Там було відкрито медичний пункт, їдальню, пункт збору речей, кімнати відпочинку, один із штабів Майдану.

D 88

D.7.8

БУДИНОК АРХІТЕКТОРА (ВУЛ. БОРИСА ГРІНЧЕНКА, 7)

Знаходиться у кварталі між Майданом Незалежності та вул. Прорізною. Збудований 1959 р. у формах сталінського нео-класицизму (арх. П. Петрушенко). Основне приміщення Національної спілки архітекторів України, де знаходиться правління Спілки та Архітектурний клуб. У Будинку архітектора є зала на 400 місць, де відбуваються публічні лекції, концерти, вистави, є бібліотека та конференц-зали. Багатопрофільність Будинку архітектора зробила його важливим і популярним місцем не лише серед фахової спільноти, а й в культурному житті Києва. Під час Революції Гідності Будинок архітектора надавав приміщення для розташування сотень Самооборони. Протягом травня-листопада 2014 р. у Будинку архітектора відбувалися публічні дискусії щодо програми та умов конкурсу «Територія Гідності».

D.7.9

ДЕПАРТАМЕНТ МІСТОБУДУВАННЯ ТА АРХІТЕКТУРИ КМДА (ВУЛ. ХРЕЩАТИК, 32)

Збудований у 1911–1913 рр. для київського відділення Російського банку зовнішньої торгівлі. Автор проекту – академік архітектури Ф. Лідваль, оздоблювальні роботи – скульптор В. Кузнецов; пам’ятка архітектури доби історицизму (Італійський нео-Ренесанс). Фасад виконано на основі модернізованих форм італійського ренесансу, оздоблено рустованим, сірим з рожевою прожилкою шведським гранітом. Замкові камені вітрин та брам прикрашені маскаронами, портал парадного входу облямований стилізованими гірляндами і завершений великим картушем. У вересні 1941р., у зв’язку з вибухами сусідніх будівель у будівлі сталася пожежа, внаслідок якої було втрачено гранітне облицювання перемичок та маскарони, оздоби в підвіконнях. Неушкодженими залишилися лише картуш над парадними дверима та маскарон над брамою. У 1950 р. споруду відбудовано. Сьогодні в приміщенні розташований Департамент містобудування та архітектури КМДА. Протягом кількох днів у лютому 2014 р. співробітники Департаменту надавали притулок трьом сотням Самооборони Майдану.

D 89

D.7.10

УКРАЇНСЬКА КООПЕРАТИВНА СПІЛКА (ХРЕЩАТИК, 7/11)

Адміністративний будинок Української кооперативної спілки збудований у 1954-1957 рр. Проект – арх. В.Заболотний, М.Гречина, Н.Чмутіна, Я.Красний, інж. П.Пожарський. Будинок був одним з перших в Україні, при спорудженні якого проводили експерименти із застосуванням для стін великих цегляних блоків та збірних залізобетонних конструкцій. Споруду вирішено у стриманих раціональних формах, характерних для періоду боротьби з «архітектурними надмірностями». Основним засобом виразності простого об’єму служить чіткий ритм вікон і простінків. Під час Революції Гідності у приміщенні знаходилися координаційний центр Самооборони Майдану та прес-центр Майдану.

D 90

D.7.11

ГОТЕЛЬ «УКРАЇНА»

Готель «Україна» – 16-поверховий чотиризірковий готель (вул. Інститутська, 4). Раніше мав назву «Москва», перейменований 2001 р. на честь 10-річчя незалежності України. Тривалий час був одним з найвищих хмарочосів на території сучасної України. У готелі – 374 номери на 539 місць, ресторан, нічний бар, кафе, два конференц-зали, діловий центр, медпункт та автостоянка. На місці майбутнього готелю у 1912-1944 рр. розміщувався Хмарочос Гінзбурга — багатоповерховий прибутковий будинок «короля підрядників» Льва Гінзбурга. В глибині ділянки стояла 2-поверхова вілла самого Гінзбурга. Обидві споруди, як і уся центральна частина міста, були зруйновані під час вибухів у вересні 1941 р. У 1953 р. вийшла постанова Ради Міністрів СРСР, згідно з якою почалися проектні роботи над спорудою. Проект виконав авторський колектив архітекторів: А. Добровольський (керівник), Б. Приймак, А. Заваров, В. Созанський, А. Мілецький, А. Косенко; інженери-конструктори О. Печенов і Л. Линович. За задумом проектантів, 21-поверховий «хмарочос» повинен був мати 120-150 м висоти (без урахування висоти шпилю). Роль будівлі у системі домінант міста мала бути визначальною: споруда, підносячись над Хрещатиком, повинна була з особливою силою проявити унікальність природного ландшафту Києва. Однак через «боротьбу з архітектурними надмірностями» проект готелю значно «обрізали», зменшивши кількість поверхів і прибравши шпиль, тому його реальна висота лише 66 м, що негативно вплинуло на формування архітектурного силуету міста. Архітектура будівлі вирішена в простих лаконічних формах, для

облицювання фасадів використано світлу керамічну плитку, що є характерним для всієї «післявоєнної» забудови Хрещатика. Під час Революції Гідності, а саме в ході зіткнень 18-20 лютого 2014 р., будівля готелю «Україна» використовувалася снайперами для обстрілу протестувальників. Після захоплення готелю протестувальниками у вестибюлі було влаштовано тимчасовий шпиталь та морг, куди зносили тіла вбитих на Майдані людей. Від 4 березня 2014 р. і дотепер у готелі «Україна» працює Український кризовий медіа-центр (uacrisis.org/ua), який щодня п’ятьма мовами подає новини з України та влаштовує прямі трансляції прес-конференцій щодо актуальних подій.

D 91

D.7.12

БУДІВЛЯ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ (ВУЛ. АРХІТЕКТОРА В.ГОРОДЕЦЬКОГО, 13) Знаходиться в історичному кварталі, який завдяки пишній архітектурі та артистичній атмосфері наприкінці XIX – на початку XX ст. називали «київським Парижем». Будівля – пам’ятка архітектури; збудована 1897 р. за проектом Владислава Городецького (спільно з Мартіном Клугом). Колишній Торговий дім меблевої фабрики Йосипа Кімаєра, відомого київського підприємця і мецената. Фабрика знаходилась у дворі, на першому поверсі чільного будинку був меблевий магазин. У вересні 1941 р. будівля згоріла. Під час відновлення в повоєнний час було збережено лише фасад у формах неоренесансу. У до- і післявоєнний час в будівлі розміщувались різноманітні установи, в т.ч. взуттєва фабрика. Зараз – Міністерство юстиції України. У січні 2014 р. будівлю Міністерства юстиції було захоплено представниками організації «Спільна справа». Тоді Самооборона Майдану заявила, що не має до цього стосунку і взяла будівлю під охорону.

D 92

Е.

Перелік додатків (файли до завантаження)

E.1

Заявка на участь у Конкурсі

E.2

Зразок Декларації авторства

E.3

Приклади оформлення планшетів по номінаціям

E.3.1 Матеріали чинного Генерального плану розвитку м. Києва (2000 р.)

E.3.2 Фото Українського Дому періоду його побудови.

E.3.3 Матеріали Історико-архітектурного плану м. Києва (2011 р.)

E.3.4 Топографічна зйомка ділянки проектування № 1 М 1:2000 (dwg) E.3.5 Пішохідний Хрещатик. Матеріали проектного семінару (листопад 2014 р.)

E.3.6 Фотофіксація території проектування станом на липень 2014/вересень 2014 року.

E.3.7 “Концепція музеєфікації феномена Майдану (подій 2013-2014 років, пов’язаних з боротьбою українських громадян за права людини, що отримали назву Євромайдану або Революції Гідності)”.

E.3.8 Меморіальні знаки в межах території проектування (фото, перелік, схема). Е.3.10 Карта перспективного розвитку веломережі м. Києва. Е.3.11 Фонди Музею Майдану/Музею Свободи. Е.3.12 Мапи перебігу революційних подій. Автор Д. Вортман. Е.3.13 Облікові картки об`єктів культурної спадщини: «Місце бойових дій та масової загибелі громадян в районі вул. Грушевського у м. Києві під час акцій протесту у січні - лютому 2014 року» та «Місце бойових дій та масової загибелі громадян в районі вул. Інститутської у м. Києві під час акцій протесту у лютому 2014 року». Е.3.14 Соціологічні дослідження про Революцію Гідності.

E.3.15 Український Дім. Плани, перерізи, фасади.

E.3.16 Будинок Профспілок. Плани, перерізи, фасади.

E.3.17 Фотофіксація об`єктів монументального мистецтва на території проектування.

E.3.18 Будинок Офіцерів. Коротка інформація - доповнення до розділу D.7 Е.3.19 Стратегія розвитку м. Києва до 2025 року Е.4

Перелік корисних посилань.

D 93

ДЖЕРЕЛА 1. Майдан. (Р)еволюція духу. Мистецько-культурологічний проект. Автор і куратор проекту: Антін Мухарський.- К.: Наш формат, 2014. – 304с. – іл.

2. Політична критика № 5. Нам нема чого втрачати крім наших майданів. – Центр візуальної культури, 2014 р.

3. Карти Д. Вортман «Майдан-2013» на основі власних польових досліджень. https://www.facebook.com/dmytro.vortman/media_set?set=a.544576998954100.1073741828.100002054132521&type=3 4. Хроніка основних подій Революції Гідності. http://incognita.day.kiev.ua/revolyucziya-gidnosti-vizualna-xronika.html 5. Як сипалася влада. http://texty.org.ua/mod/datavis/apps/em_time/ 6. Громадське телебачення http://www.hromadske.tv/ 7. Дослідження протестних рухів в Україні 2009-2014 роки / Центр дослідження суспільства http://www.cedos.org. ua/protests/releases?locale=uk 8. Євромайдан http://euro-maidan.info/ 9. Як допомогти українцям на Майдані і в Києві http://helpeuromaidan.info/ 10. Як конкретно допомогти Майдану, де б ти не був. http://www.maidanhelp.org/ 11. Євромайдан https://www.facebook.com/EuroMaydan 12. Потреби Майдану http://maydanneeds.com/ 13. Андрухович Ю. Ціна цінностей, або Наші дисонанси http://life.pravda.com.ua/society/2014/11/19/184356/ 14. Євромайдан СОС http://euromaidansos.org/uk/node/73 15. Вікіпедія: Небесна сотня http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B5%D0%B1%D0%B5%D1%81%D0%BD%D0%B0_%D 1%81%D0%BE%D1%82%D0%BD%D1%8F 16. Вікіпедія: Список загиблих силовиків під час Євромайдану http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BF%D0%B8% D1%81%D0%BE%D0%BA_%D0%B7%D0%B0%D0%B3%D0%B8%D0%B1%D0%BB%D0%B8%D1%85_%D1%81%D0%B8%D0%BB% D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BA%D1%96%D0%B2_%D0%BF%D1%96%D0%B4_%D1%87%D0%B0%D1%81_%D0%84%D0%B2 %D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B9%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D1%83 17. Вікіпедія. Євромайдан. http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%84%D0%B2%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B9%D0% B4%D0%B0%D0%BD 18. Вікіпедія. Революція Гідності http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B5%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%8E%D1%8 6%D1%96%D1%8F_%D0%B3%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96

D 94

19. Міністерство охорони здоров`я України http://www.moz.gov.ua/ua/portal/pre_20140417_a.html 20. Міністерство внутрішніх справ України http://mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/article/985411 21. Євромайдан. Затримані і зниклі: https://www.facebook.com/Euromaidan.arrested.missing 22. Центр допомоги постраждалим «Родина Майдан» http://maidanfamily.org/ 23. Заява ініціативної групи Родин Небесної Сотні: http://www.radiosvoboda.org/content/article/25390587.html 24. Заява Міністерства внутрішніх справ України про розслідування масових вбивств на Майдані http://www.hromadske.tv/politics/advokat-zakrevska-ta-radnik-ministra-mvs-gerashche/ 25. Указ Президента України «Про орден Героїв Небесної Сотні» від 3 листопада 2014 року № 844/2014 http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/844/2014 26. Указ Президента України «Про нагородження орденом Героїв Небесної Сотні» від 27 листопада 2014 року № 893/2014 http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/893/2014 27. Перейменування вулиці Інститутської на Алею Небесної Сотні в м. Києві http://dt.ua/UKRAINE/kiyani-pidtrimalipereymenuvannya-vulici-institutskoyi-na-geroyiv-nebesnoyi-sotni-154439_.html 28. Постанова Кабінету Міністрів України від 28.03.2014 року № 76 «Про соціальний захист членів сімей осіб, смерть яких пов’язана з участю в масових акціях громадського протесту, що відбулися у період з 21 листопада 2013 р. по 21 лютого 2014 року». http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/76-2014-%D0%BF 29. Наказ Міністерства соціальної політики України від 08.05.2014 року № 278 «Про затвердження списків осіб, члени сімей яких мають право на одержання одноразової грошової допомоги та доплати до пенсії у зв’язку з втратою годувальника» http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/76-2014-%D0%BF 30. Наказ Міністерства соціальної політики України від 02.06.2014 року № 340 «Про внесення змін до списку осіб, смерть яких пов’язана з участю в масових акціях громадського протесту, що відбулися у період з 21 листопада 2013 р. по 21 лютого 2014 р., члени сімей яких мають право на одержання одноразової грошової допомоги та доплати до пенсії у зв’язку з втратою годувальника» http://www.mlsp.gov.ua/labour/control/uk/publish/article?art_ id=162162&cat_id=161043 31. Указ Президента України від 21.11.2014 № 890/2014 «Про присвоєння звання Герой України» http://www.president.gov.ua/documents/18477.html 32. Постанова Верховної Ради України «Про вшанування учасників збройних конфліктів під час мирних акцій протесту» від 24.02.2014 року № 774-VII http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/774-18 33. Закон України «Про встановлення державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей» - 21 лютого 2014 року № 745-VII. http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/745-18

D 95

НАД ВИПУСКОМ ПРАЦЮВАЛИ:

Дизайн та верстка Олена Малиновська

Головний редактор-упорядник Анна Бондар Підготовка текстів, рецензування матеріалів Наталія Кондель-Пермінова Владислава Осьмак Сергій Мирний Дмитро Гурін Світлана Шліпченко Михайло Кальницький Анна Бондар Тетяна Мосенцева Олена Кравченко Оксана Ременяка Інформацію про громадські ініціативи Майдану надали Олена Іванова Іван-Вячеслав Сергієнко Катерина Кувіта Ольга Омельчук Валерій Явтушенко Данило Клех Наталія Козловська Ольга Побережна Валерій Кубіцький Анна Гулевська-Черниш Ірина Панченко Ольга Айвазовська Дарина Крікунова Юрій Регліс Анастасія Макаренко Остап Стасів Юрій Ігнатенко Антон Целовальник Микола Базанов Євгенія Кулєба Віталій Нахманович Іванна Кобєлєва Марина Рождественська Олександр Карпов Ростислав Гуд Ілона Демченко Марина Гаджа Оксана Крупник Літературне редагування, коректура текстів Тетяна Мосенцева Алевтина Драженко

Асистент координатора конкурсу Ольга Пустовалова Підготовка схем Володимир Зотов Марина Рождественська Андрій Балабан Анастасія Обрізків Катерина Гаєвська Ольга Драженко Переклад Катерина Яворська Ірина Кривошеєва Оксана Тимошенко Вероніка Селентій Ганна Стембковська Сергій Шмигельський Ольга Ковтун Катерина Гончарова Андрій Кондратюк Анна Бондар Ірина Жигалюк Єгор Власенко Надія Клос Світлана Шліпченко Влада Ткач Ксенія Семенова Раїса Ладохіна Олеся Грушевська Над додатками працювали Дмитро Вортман Василь Рожко Григорій Мельничук Ксенія Семенова Анастасія Гайдукевич Ганна Напорчук Ганна Ненько Ксенія Рура Ніка Ширшова Олена Збаратська Катерина Яковець Беата Бордаш Андрій Казановський Сергій Криворучко Ілона Арутюнян

Оргкомітет конкурсу не претендує на всебічне освітлення феномену Майдану, громадських ініціатив, які брали участь в подіях Революції Гідності, та повномасштабний аналіз і чітке усвідомлення подій, які відбулися в Україні в 2013/2014 році з огляду на багатогранність феномену Майдану, відсутність або недостатню кількість науково-дослідних матеріалів та невеликий проміжок часу, який відокремлює нас від подій.

D 96

КОНКУРСНА СОТНЯ Оргкомітет конкурсу Сергій Целовальник Анна Бондар Ольга Пустовалова Алевтина Драженко Олена Малиновська Ольга Васильченко Тетяна Мосенцева Ольга Драженко Рада Громадських експертів Наталія Кондель-Пермінова Владислава Осьмак Сергій Мирний Дмитро Гурін Світлана Шліпченко Михайло Кальницький Анна Гулевська-Черниш Архітектори-волонтери Володимир Зотов Марина Рождественська Андрій Балабан Анастасія Обрізків Катерина Гаєвська Ольга Драженко Ганна Напорчук Ганна Ненько Ксенія Рура Ніка Ширшова Олена Збаратська Катерина Яковець Беата Бордаш Андрій Казановський Сергій Криворучко Ілона Арутюнян Данило Удовіченко Представники громадських ініціатив та фахівці Тімур Бобровський Юрій Ігнатенко Артем Білик Анастасія Макаренко Євгенія Кулєба Іван-Вячеслав Сергієнко Олена Іванова Оксана Ременяка Олена Кравченко Тетяна Духаніна Олександр Карпов Володимир Гусаков

Андрій Шуляр Данило Ковжун Тарас Демиденко Олександр Богуненко Євгеній Удовенко Валерій Кубіцький Владислав Голдаковський Дмитро Волик Лариса Здоренко Сергій Пащенко Віктор Проскуряков Анатолій Давидов Октябрина Чемакіна Олександр Кащенко Ірина Несміянова Андрій Михайлов Сергій Кошман Оксана Молочко Консультанти Monica Eppinger James E.Young Михайло Сагайдак Юлій Ліфшиць Василь Рожко Віталій Нахманович Марина Гаджа Перекладачі - волонтери Андрій Кондратюк Анна Бондар Вероніка Селентій Влада Ткач Ганна Стембковська Євгенія Стрижакова Єгор Власенко Інна Бісовецька Ірина Жигалюк Ірина Кривошеєва Катерина Гончарова Катерина Яворська Ксенія Семенова Марія Салтикова Надія Клос Оксана Тимошенко Ольга Ковтун Сергій Шмигельський Тетяна Шумейко Христина Голинська Юлія Каздобіна Юрій Мачкасов Раїса Ладохіна Олеся Грушевська

Дякуємо за участь всім, хто взяв участь в опитуваннях та публічних обговореннях Програми та умов конкурсу, надав свої зауваження та пропозиції, а також долучився організації конкурсу!

D 97

98