зростала за рахунок розширення автомобільного парку. У 1934–1935 рр. Хрещатик та вул. Червоноармійська (Велика Васильківська) були переведені з трамвайного на тролейбусне й автобусне сполучення. На межі 1950-х – 1960-х рр. було припинено трамвайний рух по вул. Володимирській та Кірова (Михайла Грушевського), у 1976 р. – по Володимирському узвозу. Спрощенню регулювання транспорту на Хрещатику сприяло влаштування низки підземних переходів. Важливу роль у громадських пасажирських перевезеннях взяв на себе метрополітен. Станція метро «Хрещатик» належала до першого відрізку київського метро (1960 р.); згодом для зручності користування нею були влаштовані додаткові термінали на вул. Інститутській (сучасній алеї Героїв Небесної сотні) та вулиці Архітектора Городецького. У 1976 р. було відкрито нову станцію метро «Площа Калініна» («Майдан Незалежності»), сполучену зі станцією «Хрещатик» першим у Києві пересадочним вузлом. Під час реконструкції головної площі кінця 1970 – початку 1980-х рр. на ній було змінено схему транспортного руху з ізолюванням розвороту тролейбусів, що дозволило перетворити значну частину площі на пішохідну прогулянкову зону. Головний транспортний потік з боку Верхнього міста було спрямовано тут по Михайлівській вулиці. З огляду на велике навантаження центральних вулиць тут обмежено рух деяких видів транспорту, зокрема, транзитних вантажних автомобілів. В останні десятиліття в місті спостерігалося лавинне зростання кількості приватного автотранспорту, що вельми збільшило трафік. Сьогодні рівень автомобілізації в місті складає 450 авто на 1000 мешканців. Зменшилася кількість тролейбусних маршрутів, натомість чимала доля перевезень приходиться на мікроавтобуси маршрутних таксі («маршруток»). Повне припинення транспортного руху по Хрещатику, як показав досвід, є незручним і небажаним для міста. Проте, з огляду на драматичні події Революції Гідності, вул. Інститутську (Алею Героїв Небесної сотні) нині перетворено на пішохідну зону. (схеми 7а, 7b, 7c) D.4.4
ГРОМАДСЬКИЙ ПРОСТІР
Початковий громадський простір території, що розглядається, відповідав місцю стику роздоріжжя та міської межі. Поширене твердження, ніби посеред нинішнього Майдану тривалий час існувало так зване Козине болото, не відповідає дійсності: це пересохле штучне водоймище насправді знаходилося біля стику сучасних Малопідвальної вулиці та провулку Тараса Шевченка (колишнього
Козиноболотного). Після знесення оборонних валів аж до 10-х рр. ХХ ст. у центрі Києва існувало відкрите торговище (спочатку на місці Майдану, з 70-х рр. ХІХ ст. – на Бессарабській площі). Елементами благоустрою були фонтани на трьох площах під назвами «Іван», «Потвора», «Моряк». В процесі освоєння центральних кварталів міста наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. громадський простір підпорядковувався коридорній структурі забудови з невеликими «виплесками» у вигляді нечисленних скверів або заповнених комерційними закладами проходів-пасажів. Площа на місці сучасного Майдану Незалежності тоді зосереджувалася лише на парному боці Хрещатика. Функцію зон відпочинку виконували алея сучасного бульвару Тараса Шевченка та парки на схилах Дніпра. Характерним явищем до радянського часу був пішохідний потік богомольців, які просувалися від Верхнього міста та Подолу до Києво-Печерської лаври. На загальний стан центральної місцевості впливав трамвайний рух, що у 1890-ті – 1930-ті рр. пронизував Хрещатик. Утім, транспортні потоки не заважали вільному пересуванню людей по проїжджих частинах, поки у 30-ті рр. ХХ ст. на Хрещатику не було влаштовано світлофори та регульовані переходи. Реконструйований після війні центр міста мав продуману організацію. Простір головної площі охопив обидва боки Хрещатика. Фронт непарного боку Хрещатика було значно відсунуто, внаслідок чого вивільнилася пішохідна тераса з озелененням та лавами. Схили прилеглого пагорбу та підпірні стіни були насичені пішохідними доріжками та сходами, кав’ярнями, громадськими вбиральнями. Після реконструкції 70-80-х рр. ХХ ст., коли були з відкориговані транспортні потоки, на головній площі утворилася зручна пішохідна зона з водограями та популярним центральним фонтаном, відомим у народі як «Рулетка» (демонтований у 2001 р.). Від початку 60-х рр. ХХ ст. розпочалося влаштування пішохідних переходів під Хрещатиком та прилеглими площами – загалом на п’яти ділянках. Найбільш розвинутий підземний простір сформувався під Майданом Незалежності: тут було організовано вхід до станції метро, а між проходами розміщено невеликі крамниці та кав’ярні. Цей перехід відомий у міському фольклорі як «Труба». З середини 80-х рр. ХХ ст. «Труба» була звичним місцем для творчого андеграунду, самодіяльних художників, бардівських співаків. Оскільки центр міста завжди притягував великі маси людей, радянська система насичувала його різноманітною наочною агітацією та «ідейними» монументами. Час від часу тут відбувалися святкові демонстрації або організовані владою «народні гуляння».
D 31