D.4.2
ФУНКЦІОНАЛЬНЕ НАПОВНЕННЯ
Первинні функції, реалізовані у районі теперішнього Хрещатика, полягали насамперед у вирішенні завдань фортифікації, а також обслуговування проїжджих шляхів. На початку ХІХ ст., коли долина перетворювалася на внутрішній міський простір, почали додаватися більш традиційні для міста функції – житло, торгівля. Біля нинішньої Європейської площі було споруджено дерев’яний будинок театру. Водночас кордегардія в товщі валу при Печерській брамі на місці Майдану використовувалася як міська в’язниця (острог). Після знесення валів у ході дедалі більш інтенсивної забудови Хрещатика, з огляду на зручне центральне розташування вулиці, уздовж та біля неї зосереджувалися, одна за одною, важливі міські чи регіональні установи – Інститут шляхетних панянок, поштова контора, Дворянські збори, Міська дума, біржа. У другій половині ХІХ та на початку ХХ ст. тут було розміщено численні готелі, ресторани, кафе, контори приватних банків та фірм, торговельні заклади – їхня локація на Хрещатику чи поряд з ним сприймалася як фактор престижу. Ще у 70-ті рр. ХІХ ст. було перенесено ринкову площу з центрального майдану на Бессарабку, де у 1912 р. відкрився критий ринок. Громадсько-культурну функцію виконували кілька бібліотек і книгарень, низка приватних театрів та кінотеатрів, клубні приміщення. У колишній садибі Мерінга було споруджено будівлю театру Соловцова (нинішній Театр ім. І. Франка) та капітальне приміщення цирку (не збереглося); поблизу Європейської площі на початку ХХ ст. почав діяти міський музей (тепер Національний художній музей). Значні комерційно-розважальні комплекси сформувалися у Купецькому саду (нині Хрещатий парк) та у так званому «Шато-де-Фльор» на місці сучасного стадіону «Динамо»; головними спорудами тут стали будинок Купецького зібрання (тепер Філармонія) та другий міський театр на Петровській алеї (не зберігся). Сакральні споруди були скромно представлені католицьким костьолом св. Олександра та тимчасовою каплицею на Царській (Європейській) площі. За радянських часів було істотно збільшено кількість адміністративних установ у центрі міста, переважно за рахунок скорочення комерційної функції. Цих установ стало ще більше після того, як у 1934 р. Києву повернули статус столиці радянської України; навіть у колишньому Інституті шляхетних панянок розмістився НКВС (Народний комісаріат внутрішніх справ). Торгівлю прагнули зосередити в великих магазинах, одним з яких став новий ЦУМ (Центральний універсальний магазин); у Пасажі розмістився універмаг «Дитячий світ». У прилеглій
D 30
парковій зоні у 30-ті рр. ХХ ст. було споруджено великий стадіон «Динамо»; у комплексі колишнього Купецького саду до 1941 р. розміщався Палац піонерів з тематичними павільйонами. Після руйнування центру міста в 1941–1943 рр. та його повоєнної відбудови було запроваджено певне зонування функцій, яке продовжилося під час реконструкції 70-80-х рр. ХХ ст. Парний бік Хрещатика став місцем розташування адміністративних установ (Київрада, профспілки, Головпоштамт, кілька міністерств тощо); з непарного боку переважали готелі («Україна», «Дніпро») та житлові будинки, у нижніх поверхах яких діяли спеціалізовані торговельні комплекси. Новими культурними центрами стали Жовтневий палац (Міжнародний центр культури), Будинок архітектора, Консерваторія (Національна музична академія) з оперною студією, філія музею Леніна (Український дім). Останнім часом на Хрещатику та навколо нього спостерігалося невпинне скорочення кількості книгарень, загальнодоступних закладів харчової та промислової торгівлі, невеликих кінотеатрів. Збільшувалося представництво банків, дорогих ресторанів, магазинів-бутіків тощо; під комерцію також задіяні МАФи та підземний простір. D.4.3
ТРАНСПОРТНЕ НАВАНТАЖЕННЯ
(схема 16) Оскільки Хрещатик та прилеглі до нього площі й квартали сформувалися на історичному роздоріжжі необхідних для міста шляхів, транспортне питання для цієї місцини завжди було важливим. Нині, будучи завдовжки неповні 1,3 км, Хрещатик вбирає в себе осьові вулиці декількох магістральних напрямків і дозволяє найбільш зручним чином «стикувати» чимало маршрутів для пересування по місту. Навантаження центрального ядра Києва регулярними транспортними перевезеннями розпочалося з 1890-х рр., коли у місті налагодили сполучення електричними трамваями (вперше в Російській імперії). Трамвайні колії пролягали тут по Хрещатику, всіх прилеглих площах і майже всіх прилеглих вулицях. На Думській площі (нині Майдан Незалежності) були рейки як для транзитних маршрутів, так і для розвороту. Біля Михайлівської площі трамвай доставляв пасажирів на верхню станцію фунікулеру, який первинно входив як ланка до трамвайної мережі. Інші перевезення здійснювалися переважно гужовим транспортом. Дорадянська схема руху громадського транспорту в центрі Києва в основному збереглася у 1920-і –