РАДЯНСЬКИЙ ПОДІЛ ПРОМИСЛОВА ЗАБУДОВА

РАДЯНСЬКИЙ ПОДІЛ ПРОМИСЛОВА ЗАБУДОВА

цей буклет присвячений проблематизації нашого незнання про міську спадщину. того, що будівлі, які втрачають функцію, втрачають і значення. вони стають зайвими оболонками, які бажано прибрати. промислова забудова стає uncanny страхаючою, як пише Ентоні Відлер. люди радше хочуть її позбутись, аніж переосмислити.

унікальний характер міської території і утримують в своїх стінах знання про минулий час.

пост промисловий поділ

ми натомість, вбачаємо інше майбутнє включання промислового до цінного, до того, що є частиною міської пам’яті. окремі об’єкти в цій брошурі разом складають

текст: настя пономарьова, саша анісімов редактор: саша анісімов, ліза гільгурт креслення: юля порхун, joe swerdlin, ammar ahmed

Зерновий елеватор, Набережно-Хрещатицька, 10 зображення: Юлія Порхун

фото: Саша Космач

1. Зерновий елеватор, НабережноХрещатицька, 10 Оригінальний проект 1934 року, побудований із незначними змінами у 194954 рр за проектом архітектора Гелштейна та інженера Геммерлінга. Це типовий елеватор із номером М 3-175, є схожий в Херсоні та Маріуполі. Київський елеватор має свої унікальні відмінності: технологічні та містобудівні. На київському елеваторі вперше були застосовані українські пневматичні системи подачі зерна із барж. Інші використовували лише імпортовані системи. Через своє розташування став частиною міського ландшафту. Спеціально завищена вежа елеватора знаходиться на вісі вулиці, нагадуючи середньовічні собори або ратуші. Подільські елеватори* - глокальні артефакти. З одного боку, вони є нащадками харчової індустрії, яка до радянських часів була найбільшої в місті

й ехом багатьох, вже на жаль втрачених, млинів Подолу. З іншого боку вони є представниками унікального архетипу цілої епохи модернізму. Американські елеватори, прототипи радянських бетонних елеваторів, на початку XX ст надихали архітекторівмодерністів на нову архітектуру. Вальтер Гропіус, Ле Корбюзьє, Моісей Гінсбург, Еріх Мендельсон захоплювались їхньою функціональність та простотої форми. Елеватори поєднують в собі багато контрастів: вони з одного боку радикально утилітарні та функціональні, а з іншого естетичні та монументально філософські. імпресіоністи, конструктивісти, авантгардісти, футурісти знаходили щось своє в цих “бетонних атлантах”. *два зернові, що належать компанії Київ Млин та досі діють та один - солодовий, що на Кирилівський вже занедбаний.

Joey Swerdlin 2018 © Example 2: Repurpose

28

Post-Industrial Podi Tuesday, December 4, 2018

Будівлі Київського річкового порту, Набережно-Хрещатицька, 10 зображення: Joe Swerdlin * креслення виготовлено під час незалежної студії «Постпромисловий Київ. Трансформації в Україні» організованої в рамках співпраці Massachusetts Institute of Technology (MIT) та компанії SAGA Development у партнерстві з urban curators.

фото: Лера Наседкина

2. Будівлі Київського річкового порту, Набережно-Хрещатицька, 10 Типові склади, що супроводжувалися портовою інфраструктурою: кранами, вантажними рейками, підстанціями. Однаковість складів-павільйонів не є їхньою слабкою стороною, навпаки -- проявлення схожості дає змогу трактувати цю територію як цілісну, зі своєю морфологією забудови. Цілісною вона поки є і в більшому масштабі. промислові цехи оточує промислова ландшафт. штучна гавань, пристосована в основному для потреб виробництва та промислового транспорту. звідси відкривається унікальний вид на Рибальський міст, Київську районну електростанцію, цех Ленінської кузні. Ми можемо лише здогадуватись, що швидше втратить свій індустріальний характер -- оточення чи самі споруди річкового порту.

Тимчасово ці павільони вже успішно використовуються під фестивальні активності. Два роки поспіль, у 2018 та 2019 роках тут проходив міжнародний архітектурний фестиваль СANactions.

КРЕС, Електриків 19 зображення: Юлія Порхун

фото: Настя Пономарьова

3. КРЕС, Електриків 19 Київська районна електростанція -один із перших та небагатьох об’єктів конструктивізму в Києві. Архітектори проекту Парусніков і Гольц. З приходом 30-х рр, була переймейменована на честь Сталіна. Найпопулярніший фото об’єкт промислового Подолу. одразу після запуску будівля в футуристичному освітленні, передбаченому проектом, вже фігурувала на виставках та в журналах. Під’їхати/підійти ближче до одного із входів можна з вул. Електриків. вхід на територію закритий я не працівників. дуже шкода. З майданчика біля прохідної до заливу Дніпра ведуть бетонні сходи, які вже поросли травою. Електростанція досить працює та є водночас пам’ятним об’єктом

культурного значення (проект зонування території). так само як і зерновий елеватор на Набережно-Хрещатицькій чітко орієнтований на вісь вулиці. ще одна промислова домінанта стає містобудівною домінантою. такою була ідеологія в ті часи.

45 m 45 m

40 m 40 m

37 m 37 m

34 m 34 m

27 m 27 m

21 m 21 m

15 m

9m

15 m

9m

6m

6m

0m

0m

Солодовий елеватор, Кирилівська 42 зображення: Ammar Ahmed * креслення виготовлено під час незалежної студії «Постпромисловий Київ. Трансформації в Україні» організованої в рамках співпраці Massachusetts Institute of Technology (MIT) та m компанії SAGA Development у партнерстві з5urban curators.

фото: Ammar Ahmed

4. Солодовий елеватор, Кирилівська 42 Старому пивному заводу не вистачало потужностей у 1960-х, коли був затверджений план модернізації. На виділеній ділянці навпроти основних цехів було зведено новий елеватор. Його пов’язали із виробничими потужностями дорогим рішенням -- підземним тунелем під Кирилівською Це досить дивне, надзвичайно дороге рішення для радянських заводів, адже зазвичай транспортні труби або конвеєри стоять на підпорках над дорогою. Існує легенда, що інша труба, зведена у той самий час переносила пиво з Пивзаводу прямо у паб “Вернісаж” на розі Нижнього Валу і Костянтинівської. Через те, що корпус зібрано з багатьох попередньо викотовлених блоків, він виглядає ребристим, хоча стіни за проектом ідеально гладкі. Зовнішня суцільна форма є оманливою, зсередини простір поділений на

чарунки висотою до 50 метрів. Сьогодні невелика територія навколо елеватору використовується під платну парковку. Територія разом із автомобілями на неї ретельно охороняється. Це робить сталкерство території майже неможливим.

Будівля Київського Шовкового Комбінату, Кирилівська 60 зображення: Юлія Порхун

фото: Пономарьова Анастасія

5. Будівля Київського Шовкового Комбінату, Кирилівська 60 Київський шовковий комбінат, так само як і її сусід - КАРЗ-12, вже не має жодного виробничого цеху, а більшість приміщень здається під склади. Шовковий комбінат є сумішшю декількох епох надбудов і перебудов, що не соромилися яскраво проявляти себе -фасадна частина є класичним прикладом постконструктивізму, а основна споруда родом з 1960-х рр.

Будівля КАРЗ-12, Костянтинівська 73 зображення: Юлія Порхун

фото з офіційної сторінки КАРЗ-12 (http://karz-12.com.ua)

6. Будівля КАРЗ-12, Костянтинівська 73 З 1941 року цей завод підпорядковувся НКВД й займався різними ремонтами, а після війни був переорієнтований на атобусоремонтний. Тим не менш, за словами місцевих парцівників тут також і виробляли міжнародні автобуси неоплани (Neoplan). На заводі була кузня, конструрське бюро, ливарний цех, агрегатний цех (виготовлення двигунів), їдальня. Це також був єдиний завод, який ремонтував коробку-автомат в УРСР. Важливим елементом не лише промислової естетики, але й пов’язування будівель з оточенням була плитка-кабанчик на фасадних, видимих для управлінців і гостей заводу, частинах споруд. До того ж, вона випускалася на сусідньому заводі Київкерамік. Один із цегляних корпусів, де раніше розмішувалось конструкторське бюро, має фламадське мурування.

Після закриття у 1990-х роках поступово був зайнятий складами та дрібними майстернями. Сьогодні на території колишнього заводу, яка майже 4 га, є чимало організацій, що успішно перевикористовують просторі приміщення: скалодром, фото-майстерні, художня галерея, репетиційна база, магазин тканин. У центрі території знаходиться звична промислова будівля з червоної цегли, що була зведена у 1930-х і розширена у другій половині ХХ-ст. В цьому павільйоні раніше знаходилась на першому поверсі мийка, депо электропогрузчиков, на другому конструкторське бюро. Зараз тут розміщені офіси проектних бюро та громадських організацій, що займаються міським розвитком. Такий собі think-tank.

Київкерамік. Керамічний завод, Костянтинівська 71 зображення: Юлія Порхун

фото: Олександр Анісімов

7. Київкерамік. Керамічний завод, Костянтинівська 71 Завод був пов’язаний технологічним виробництвом із Науково-дослідним інститутом будівельних виробів, що через дорогу. Продукція заводу використовувалася в облицюванні експериментальних будинків на Великій Васильківській, післявоєнній відбудові Хрещатика, житловій забудові на вулицях Антоновича-Малевича, багатьох типових житлових будинків. Офісна будівля на Оленівській Перший поверх було відведено під фірмовий магазин, де місцеві жителі, а у 1990-ті й приватні підприємці, купували вироби з кераміки: посуд, облицювальну плитку і декор. На бічному фасаді збереглася мозаїка, а біля неї сквер, облицьований колись дорогою глянцевою керамічною плиткою.

Залізобетонна будівля на Костянтинівській, колись найдовша на Куренівській промзоні після Ленінської Кузні, близько 420 метрів. Торговельний і офісний центр, а також новий готель побудовані із використанням старого бетонного каркасу: колони, які були спроектовані втримати динамічне навантаження від технічного крану, сьогодні успішно пристосувались для утримання 4 поверхів готелю.

178.4

145.1

173.5

172.2

119.8

113.9

117.1

5

141.2

163.3

98.2

87.9

95.5

6

147.6

170.1

97.3

98.3

97.7

96.8

4 144.1

97.1

91.5

114.9

98.3

97.8

163.5

99.1

169.1

98.2

98.1

97.5

97.3

96.9

100.5

2

149.5

159.2

97.7

97.8

98.7

7 0 11

0 14

103.3

3 86.1

98.5

90.5

97.3

96.6

98.1

1 97.7

96.4

98.1

97.4

90.6

97.1

91.5

97.1

95.5

98.2 98.7

96.9