Проект реалізація особистісно орієнтованого підходу

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ ДОНЕЦЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ

ПРОЕКТ

Автор Братищенко Олег Федорович

Дружківка

2

Анотація Братищенко О.Ф. Реалізація особистісно-орієнтованого підходу в роботі педагога позашкільного закладу освіти: Проект. – Дружківка, Донецький облІППО, 27 с. У даній роботі розкрита проблема реалізації особистісно-орієнтованого підходу, досліджуються сутність та зміст поняття «особистісно-орієнтований підхід у навчанні», методологічні особливості особистісно-орієнтованого підходу у навчанні учнів позашкільного закладу освіти. Особливу увагу приділено розробці заняття-уроку у системі особистісноорієнтованого навчання, надаються основні вимоги до особистісноорієнтованого заняття та засоби досягнення головної мети занняття – створення умов для виявлення пізнавальної активності учнів. В роботі надається технологія проведення особистісно-орієнтованого заняття у позашкільному закладі освіти . Табл.1, Бібліогр.: 20 наймен. Братищенко О.Ф. Реализация личностно-ориентированного подхода в работе педагога внешкольного учебного заведения: Проект. – Дружковка, Донецкий облИППО, 27с. В данной работе раскрыта проблема реализации личностноориентированного подхода, исследуются сущность и содержание понятия «личностно-ориентированный подход в обучении», методологические особенности личностно-ориентированного подхода в обучении учащихся внешкольного учебного заведения. Особое внимание уделено разработке занятия-урока в системе личностно-ориентированного обучения, предоставляются основные требования к личностно-ориентированному занятию и средства достижения главной цели занятия - создание условий для выявления познавательной активности учащихся. В работе предоставляется технология проведения личностноориентированного занятия во внешкольном учебном заведении. Табл. 1, Библиогр.: 20 наим.

3

ЗМІСТ ВСТУП

4-5

РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади особистісно-орієнтованого підходу у навчанні

6-12

1.1 Сутність та зміст особистісно-орієнтованого підходу у навчанні

6-8

1.2 Видатні педагоги про особистісно-орієнтований підхід у

8-12

навчанні РОЗДІЛ 2. Методологічні особливості особистісно-орієнтованого підходу у навчанні учнів позашкільного закладу освіти

13-25

2.1 Заняття-урок у системі особистісно-орієнтованого навчання

13-16

2.2 Технологія проведення особистісно-орієнтованого заняття в позашкільному закладі освіти

16-25

ВИСНОВКИ

26-27

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ДОДАТКИ

4

ВСТУП Одним із принципів реалізації Державної Національної програми «Освіта України - XXI століття» є гуманізація освіти, що полягає в утвердженні людини як найвищої соціальної цінності, у найповнішому розкритті її здібностей та задоволенні різноманітних освітніх потреб. [1] Закон України «Про загальноосвітню середню освіту» [5] серед першочергових завдань загальної середньої освіти проголошує «виховання громадянина

України,

формування

особистості

учня,

розвиток

його

здібностей і обдарувань» тощо. [2] Згідно з цим принципом на сучасному етапі розвитку системи освіти відбувається перехід до особистісно-орієнтованого навчання, мета якого — створення максимально сприятливих умов для розвитку і саморозвитку особистості учня, виявлення та активного використання його індивідуальних особливостей у навчальній діяльності. Такий підхід має сприяти більш цілеспрямованому, гармонійному розвитку учня, громадянина і творчої особистості. Перед сучасними позашкільними закладами освіти стоїть завдання сприяти становленню дитини як неповторної індивідуальності, розвивати її творчий потенціал, прагнення до самостійної пізнавальної діяльності. Софія Русова говорила: «У вселюдському житті тільки той народ бере перемогу, який має найкращу школу» [Цит. за: 20, с.42]. Актуальними є ці слова видатного педагога і в наш час. Необхідно будувати нову школу, школу діалогу, яку творять самі діти спільно з учителями. У цьому сенсі є актуальним особистісно-орієнтований підхід у навчанні. Це й зумовило вибір теми цієї роботи. Мета цієї роботи полягає у дослідженні особливостей особистісноорієнтованого навчання учнів та реалізація особистісно-орієнтованого підходу в роботі педагога у позашкільному закладі освіти.

5

Об’єкт дослідження: особистісно-орієнтоване навчання. Предмет дослідження: особливості особистісно-орієнтованого підходу у навчанні учнів судномодельного гуртка СЮТ м. Дружківки. Для досягнення мети ставились такі завдання: - окреслити сучасні підходи видатних педагогів про особистісноорієнтований підхід; - розкрити сутність та зміст особистісно-орієнтованого підходу у навчанні; - описати застосування особистісно-орієнтованого підходу в процесі навчання учнів судномодельного гуртка; - описати педагогічний досвід використання особистісно-орієнтованого підходу у навчанні учнів судномодельного гуртка (з педагогічної практики).

6

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОСОБИСТІСНО-ОРІЄНТОВАНОГО ПІДХОДУ У НАВЧАННІ 1.1Сутність та зміст особистісно-орієнтованого підходу у навчанні Педагогічна теорія в нинішньому її стані переосмислення та перебудови, безумовно, не може повністю забезпечити належний рівень практики. Це пов’язано, як уже відзначалося науковцями, з тим, що змінилася соціальна парадигма буття. Зміна соціальної парадигми буття вимагає зміни й парадигми загальної середньої освіти. Перш за все ми спостерігаємо зміну цільових установок, а саме: перехід від головної мети - всебічний і гармонійний розвиток підростаючого покоління - до формування особистості учня (вихованця), розвитку його здібностей та обдарувань, наукового світогляду, як сказано в Законі України «Про загальну середню освіту» (ст.5). Ряд учених формулюють цю мету як виховання неповторної особистості з урахуванням її потреб і нахилів. Іншими словами, у скороченому варіанті нова парадигма загальної середньої освіти передбачає розглядати учня як «ціль, а не як засіб». У сучасній освіті все більшого поширення набуває термін «особистісно -орієнтоване навчання». Учені й педагоги-практики по-різному розуміють зміст

цього

терміна.

Деякі

педагоги

бачать

у

ньому

реалізацію

індивідуального підходу в навчанні через організацію і презентацію навчального матеріалу різного рівня труднощів. Інші пов’язують його з інноваційними процесами в освіті. [6] Уважно

розглядаючи

теоретичні

основи

реалізації

особистісно-

орієнтованого підходу в навчанні, учені пропонують ураховувати ряд

7

важливих позицій, що впливають на впровадження даного підходу в практику роботи шкіл та позашкільних закладів: 1.

Особистісно-орієнтоване навчання має забезпечити розвиток і

саморозвиток особистості учня, ґрунтуючись на виявлених індивідуальних особливостях його як суб’єкта пізнання і предметної діяльності.

2.

Освітній процес особистісно-орієнтованого навчання дає

кожному учневі на підставі його здібностей, нахилів, інтересів, ціннісних орієнтацій і суб'єктивного досвіду можливість реалізувати себе в пізнанні, навчальній діяльності, поведінці.

3.

Зміст освіти, його склад і засоби добираються і конструюються

таким чином, щоб учень мав можливість вибору предметного матеріалу (за об’ємом і формою).

4.

Критеріальна база особистісно-орієнтованого навчання враховує

не тільки рівень досягнутих знань, умінь, навичок, а й інформованість певного інтелекту (його властивостей, якостей, прояву).

5.

Освіченість як сукупність знань, умінь, індивідуальних

здібностей є важливим засобом становлення духовних та інтелектуальних якостей учня, який виступає основною ціллю сучасної освіти.

6.

Освіченість і навченість не тотожні за своєю природою і

результатами. Навченість через оволодіння змістом освіти забезпечує соціальну і професійну адаптацію в суспільстві. Освіченість формує індивідуальне сприйняття світу, можливість його творчого перетворення, широкого використання суб'єктивного досвіду в інтерпретації та оцінці фактів, явищ, подій довкілля на підставі особистісно значущих цінностей і внутрішніх установок.

7.

Традиційне навчання вже не може бути провідним у цілісному

освітньому процесі. Значущими стають ті складові, які розвивають індивідуальність

учня,

створюють

саморозвитку, самовираження.

усі

необхідні

умови

для

його

8

8.

Особистісно-орієнтоване

навчання

будується

на

принципі

варіативності, тобто визнання змісту, методів і форм навчального процесу, вибір яких має здійснюватися вчителем з урахуванням розвитку кожної дитини та її педагогічної підтримки в пізнавальному процесі. [3] Особистісно-орієнтований

підхід

характеризується

визнанням

індивідуальності, самобутності, самоцінності кожної дитини, її розвитку не як колективного суб’єкта, а перш за все як індивіда, наділеного своїм неповторним

суб’єктним

досвідом.

Під

суб’єктним

досвідом

(не

суб’єктивним) розуміється досвід життєдіяльності, який отримує дитина до школи в конкретних умовах сім’ї, соціокультурного оточення, у процесі сприйняття і розуміння нею світу людей і речей. Сутність особистісно-орієнтованого навчання полягає в тому, щоб: -

визначити життєвий досвід кожного учня, рівень інтелекту,

пізнавальні здібності, інтереси, якісні характеристики, які спочатку треба розкрити, а потім узгодити зі змістом освіти; -

формувати позитивну мотивацію до пізнавальної діяльності,

самопізнання, самореалізації та самовдосконалення в межах соціокультурних і моральних цінностей; -

«озброїти»

учнів

механізмами

адаптації,

саморегуляції,

самозахисту, самовиховання та іншими, необхідними для становлення самобутньої сучасної людини, здатної вести конструктивний діалог з іншими людьми, природою, культурою та цивілізацією в цілому [4]. Отже, особистісно-орієнтований підхід характеризується визнанням індивідульності, самобутності, самоцінності кожної дитини, її розвитку не як колективного суб’єкта, а як індивіда, наділеного воїм неповторним суб ′єктним досвідом. Основне завдання особистісно-орієнтованої педагогіки розвиток здібностей учня. Реалізація особистісно-орієнтованої системи потребує зміни акцентів у педагогіці: від навчання як нормативно побудованого процесу до учіння як індивідуальної діяльності школяра через колективні форми роботи, що передбачає педагогічну підтримку та корекцію.

9

1.2 Видатні педагоги про особистісно-орієнтований підхід у навчанні Проблема особистісних особливостей учнів і можливостей врахування їх у навчально-виховному процесі не нова. Початок теоретичного рівня розробки особистісно-орієнтованого підходу в навчально-виховному процесі пов’язаний з великим педагогом Костянтином Дмитровичем Ушинським. Він був переконаний, що виховання, вдосконалюючись, може розширити межі людських можливостей. Головна умова успішного навчання дитини врахування її вікових, психологічних особливостей. Загальні рекомендації в навчанні не приведуть до успіху, тому що діти за своєю природою індивідуальні.

Ушинському

належить

ідея

здійснення

особистісно-

орієнтованого підходу в умовах колективної роботи, а також ідея поєднання колективних та індивідуальних форм навчальної роботи під час занять. [7] Серед видатних педагогів велику увагу проблемам індивідуальності та особистісно-орієнтованого підходу у навчально-виховному процесі приділяв П.П. Блонський. Визначаючи суть поняття «індивідуальність», він зазначає, що слід розрізняти «особистість» та «індивідуальність». Під поняттям «індивідуальність» П. Блонський розумів неповторність кожної окремої людини. Особистість же - це конкретна соціальна характеристика людини. Одне із головних завдань школи Блонський вбачав у тому, що вона повинна не пригнічувати, а розвивати індивідуальність. Вчений був глибоко переконаний в тому, що індивідуальність культивується не стільки викладанням конкретних предметів, скільки наданням їй можливості виявити і розвинути індивідуальні особливості особистості, що формується. [7] Але особливо досконало індивідуальні особливості особистості, на думку вченого, враховуються в процесі індивідуалізації навчання, тобто особистісно-орієнтованого підходу в навчально-виховному процесі. При цьому головний зміст особистісно-орієнтованого підходу вчений вбачав у

10

тому, щоб підвищити ефективність навчально-виховного процесу, дати простір розвитку задатків і здібностей кожної особистості. Поняття «особистісно-орієнтований підхід» у працях

В.О. Сухомлин-

ського відсутнє. Проте більшість його праць тією чи іншою мірою присвячена питанням особистісного, індивідуального підходу до учнів і по суті вирішує проблеми його розбудови. Так, одним із основних положень у системі поглядів В.О. Сухомлинського на сутність навчально-виховного процесу є положення про неповторність кожної дитини. “У практиці своєї виховної роботи ми виходимо з того, що людина неповторна...”. [8] Положення про неповторність кожної дитини є немовби наріжним каменем, на якому побудована вся система поглядів В.О. Сухомлинського на проблеми навчання й виховання. Таке ж важливе значення воно має і для концепції особистісно-орієнтованого підходу, оскільки саме з нього випливає положення про дитину як найвищу цінність і, відповідно, головного суб’єкта навчально-виховного процесу. [18] Сучасне розуміння особистісного підходу визначили в 60-х роках минулого століття відомі зарубіжні вчені: К. Роджерс, А. Маслоу, В. Франкль. Утверджуючи напрям гуманістичної психології, вони запевняли, що повноцінне виховання можливе лише в тому випадку, коли школа служитиме лабораторією для відкриття унікального «Я» кожної дитини, допомагатиме їй в усвідомленні, розкритті власних можливостей становленні самосвідомості, у здійсненні особистісно значущого і суспільно прийнятного самовизначення, самореалізації та самоутвердження. Поняття особистісного підходу передбачає послідовне ставлення сучасного педагога до вихованця як до особистості, самосвідомого і відповідального суб’єкта власного розвитку, як до суб’єкта виховної взаємодії. Це - базова орієнтація педагога, яка визначає його позицію у взаємодії з кожною дитиною. [10] Розглянемо більш конкретно деякі положення сучасних досліджень, присвячених особистісно-орієнтованому навчанню. І. Якиманська вважає, що

11

кожен учень дивиться на світ, спираючись на суб’єктний досвід. Дитина, пізнаючи світ користується “перед-знаннями”, сформованими культурою, що її оточує. [4] Кожен учень прагне розкрити свій особистий потенціал, що дала йому природа, і треба лише допомогти йому, створивши необхідні умови. Активність дитини виявляється у двох різних напрямах: адаптивності до вимог дорослих, які створюють для неї нормативні ситуації, та креативності, що дозволяє їй постійно шукати і знаходити вихід із ситуації, долати її та будувати нову, але з опорою на знання і способи дій, що вже є в її індивідуальному досвіді. При пізнанні дитиною світу - те ж саме: з одного боку - цілісне особистісне бачення світу, що формується дуже рано, з іншого спеціальне навчання, що дає дитині науково обґрунтовані знання, які є особистісно чужими для неї. Тому особистісно-орієнтоване навчання спирається на положення про те, що тільки особистісно значущі поняття засвоюються учнем. [13] Деякі вчені наполягають на визнанні учнями права на самовизначення та самореалізацію в процесі пізнання через оволодіння власними способами навчальної роботи. Дійсно, кожен учень має свої особисті способи засвоєння нових знань. Для продуктивного виконання одного і того ж завдання різні учні застосовують різні способи і прийоми. На це вказує і С. Максименко, зазначаючи, що особистий спосіб мислення учня незалежно від того, наскільки гармонійно пов’язані в ньому окремі компоненти розумової діяльності, завжди становить більш-менш складне, певною мірою інертне психічне утворення. Тому кожна педагогічна спроба змінити цей спосіб наштовхується на деякі труднощі. Для вчителя важливо виявити ці способи, застосовуючи різноманітний дидактичний матеріал, який дозволяє учню самому обирати особистісно значущі для нього способи навчання. Як вважає І. Якиманська, при такому підході до навчання кожен учень розглядається як окрема, унікальна особистість, змінюється лише вектор напряму: не від педагогічних дій до учня, а від учня, який вибірково ставиться до цих дій, а

12

не просто бере їх у готовому заданому вигляді. Цьому питанню дуже велику увагу

приділяє

І. Каплунович.

Він

вказує

на

необхідність

іти

за

індивідуальністю дитини і в зв’язку з цим будувати і реалізувати в педагогічному процесі адаптивні навчальні програми і в цілому сприймати дитину такою, якою вона є [4]. Особистісно-орієнтована

модель

навчання

передбачає

розвиток

критичного мислення учнів, що потребує неодмінно діалогічної ситуації, вільної, творчої діяльності. Деякі дослідники пропонують вводити до змісту навчання дві або три точки зору, тобто зробити процес альтернативним. Особистісно-орієнтоване

навчання

має

сприяти

саморозвитку

особистості, допомогти пізнати себе, самовизначитись і самореалізуватись, що дасть можливість правильно визначити і продуктивно будувати життя. [9] Отже, розглянуті положення дають змогу організувати таке навчання, центром якого була б особистість дитини, її самобутність і самоцінність. Як вважає І. Якиманська, саме визнання учня головною дійовою фігурою всього освітнього процесу і є особистісно-орієнтованим навчанням.

13

РОЗДІЛ 2 МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОСОБИСТІСНООРІЄНТОВАНОГО ПІДХОДУ У НАВЧАННІ УЧНІВ ПОЗАШКІЛЬНОГО ЗАКЛАДУ ОСВІТИ 2.1 Заняття-урок у системі особистісно-орієнтованого навчання Заняття-урок було і залишається основним елементом навчального процессу позашкільного закладу, але в системі особистісно-орієнтованого навчання суттєво змінюється його функція, форма організації. В цьому разі заняття підпорядковано не повідомленню та перевірці рівня знань та вмінь, а виявленню досвіду учнів за ставленням до змісту матеріалу, який викладає педагог. Часто учень і вчитель по-різному сприймають один і той самий зміст. Виникає необхідність узгодження цих сприймань, тобто відбувається своєрідне “окультурювання” суб’єктивного досвіду учня. Саме таке завдання має вирішувати вчитель на занятті за допомогою всього гуртка. [16] У цих умовах змінюється режисура заняття. Діти не просто слухають розповіді педагога, а постійно співпрацюють з ним у режимі діалогу, висловлюють свої думки, діляться своїм розумінням змісту. У перебігу бесіди немає правильних (неправильних) відповідей, є різні позиції, точки зору. Саме таке заняття можна назвати особистісно-орієнтованим. Під час його проведення педагог не просто чуйний до дітей, а разом з ними здійснює рівноправну діяльність щодо пошуку та відбору наукового змісту знання, яке підлягає засвоєнню. За таких умов знання, які необхідно засвоїти, стають особистісно значущими. Основні вимоги до особистісно-орієнтованого заняття: 1. Загально педагогічні: 1)

Пріоритет особистості учня в організації освітнього процесу.

14

2)

Врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів.

3)

Орієнтація на процес навчання за методикою співробітництва.

4)

Орієнтація на особистісні досягнення учнів.

5)

Тривимірне навчання.

6)

Створення емоційно-актуального фону заняття, ситуацій успіху.

7)

Педагогічний такт і культура мови.

8)

Пізнавальна самостійність учнів.

9)

Чітке визначення освітніх, виховних і розвивальних завдань заняття.

2. Дидактичні: 1)

Раціональне використання кожної хвилини заняття.

2)

Раціональна єдність словесних, наукових і практичних методів

навчання.

3)

Зв'язок з раніше вивченим, досвідом, набутим учнем.

4)

Формування вмінь учнів самостійно здобувати знання і застосовувати

їх на практиці.

5)

Індивідуалізація, диференціація та інтенсифікація навчального

процесу.

6)

Заохочення прагнень учнів знаходити свій спосіб роботи з

навчальним матеріалом.

7)

Організоване закінчення заняття.

3. Психологічні: 1)

Врахування психологічних особливостей кожного учня.

2)

Нормальний психічний стан і стійкий настрій педагога і учнів.

3)

Розумна вимогливість і доброзичливість педагога до учнів.

4)

Педагогічна етика і психологічний такт. [17]

Метою особистісно-орієнтованого заняття є створення умов для виявлення пізнавальної активності учнів. Засобами досягнення педагогом цієї мети можуть бути: – використання різноманітних форм та методів навчальної діяльності, які дозволяють розкрити суб'єктивний досвід учнів;

15

– створення атмосфери зацікавленості кожного учня в результатах роботи всього гуртка; – стимулювання учнів до висловлювань, використання різних способів виконання завдань без побоювань помилитися; – використання

протягом

заняття

дидактичного

матеріалу,

який

дозволяє учневі обрати найбільш значущі для нього вид та форму змісту навчального матеріалу; – оцінка досягнень учня протягом усього процесу його діяльності, а не тільки за остаточним результатом; – заохочення прагнень учня знаходити свій спосіб роботи, аналізувати протягом заняття роботи інших учнів, вибирати та освоювати найбільш раціональні з них; – створення на занятті педагогічних ситуацій спілкування, які б дозволяли кожному учневі виявляти ініціативу, самостійність, вибірковість у способах роботи, створення обстановки для природного самовираження учня [19]. Учитель має сам скласти «режиссуру» заняття , залежно від його теми, рівня підготовки гуртка, цільової установки, часу проведення заняття тощо. Тому залежно від типу заняття існують різні критерії ефективності його проведення. Ось ті з критеріїв, які дозволяють аналізувати діяльність педагога на занятті з особистісно-орієнтованою спрямованістю: – наявність плану проведення заняття; – використання проблемних творчих завдань; – стимулювання учнів до вибору та самостійного використання різних способів виконання завдань; – застосування завдань, які дозволяють учневі самому обирати тип, вид та форму матеріалу, який він вивчатиме (мовну, графічну, умовносимволічну); – створення позитивного емоційного настрою на роботу всіх учнів протягом заняття; обговорення з учнями наприкінці заняття не тільки нового,

16

про що дізналися, чим оволоділи, а й того, що сподобалося (не сподобалося) та чому; що бажали б виконати ще раз, а що зробили б по-іншому; – глибока аргументація поточної оцінки навчальних досягнень, наприкінці заняття за рядом параметрів: правильність, самостійність, оригінальність.

2.2 Технологія проведення особистісно-орієнтованого заняття у позашкільному закладі Оновлення змісту освіти на сучасному етапі розвитку вітчизняної школи веде до трансформації її технологій, надає їй особистісної сформованості. Якими конкретно технологіями потрібно користуватись, які зміни мають відбутися у процесі навчання, щоб освіта для особистості набула життєвого сенсу, а дитина навчалася із задоволенням? Слово «технологія» грецького походження й означає «знання про майстерність». За визначенням ЮНЕСКО, технологія - це системний метод створення, застосування і визначення всього процесу викладання і засвоєння знань із урахуванням технічних і людських ресурсів у їх взаємодії, що своїм завданням вважає оптимізацію форм освіти. Простіше визначення дає відомий учений В.П. Безпалько: «Педагогічна технологія - це змістова техніка реалізації навчального процессу». [15] Коротко зупинимося на окремих особистісно-орієнтованих технологіях, які використовуються в освіті, бо в сучасній дидактиці єдиної класифікації педагогічних технологій не існує. Найпростішою ланкою, з якої складається особистісно-орієнтована технологія, є особистісно-орієнтована педагогічна ситуація. Це така навчальна ситуація, потрапивши в яку, дитина має шукати сенс, пристосувати її до своїх інтересів, вибрати творчий момент, дати критичну оцінку.

17

Одним із різновидів втілення ідей «гуманістичної педагогіки» є вальдорфська педагогіка, яка охарактеризована як система самопізнання і саморозвитку індивідуальності при партнерстві з педагогом. [11] Методика Марії Монтессорі це теж модель особистісно-орієнтованого підходу до навчання і виховання, основними провідними положеннями якої є: 1) виховання має бути вільним; 2) індивідуальним; 3) спиратися на дані спостережень за дитиною. Звернення дитини до вчителя: «Допоможи мені зробити це самому» девіз педагогіки Монтессорі. [12] Групова форма навчальної діяльності виникла як альтернатива існуючим традиційним формам навчання. В її основу покладено ідеї Ж-Ж. Руссо, Й.Г. Песталоцці, Дж. Дьюї про вільний розвиток і виховання дитини. Всі недоліки фронтальної та індивідуальної діяльності вдало компенсує групова. Освітні технології використовуються не лише у навчальному, а й у виховному процесі. Сутність технології колективного творчого виховання полягає в організації певного способу життя колективу, де все грунтується на засадах моральності та соціальної творчості. Ця технологія особистісно-орієнтована, бо кожній дитині знайдеться справа до душі, яку вона може організувати, зробити найкраще. В основі педагогічної технології «Створення ситуації успіху» лежить особистісно-орієнтований підхід до процесу навчання і виховання. Ситуація успіху досягається лише тоді, коли сама дитина визначає цей результат як успіх. Успіх, який переживає дитина неодноразово, відкриває, так би мовити, період визволення прихованих можливостей особистості. [14] Якою ж має бути технологія особистісно-орієнтованого заняття-уроку? Нижче приведена орієнтовна структура заняття-уроку, створена для судномодельного гуртка СЮТ.

18

І. Стимулювання та мотивація навчально-пізнавальної діяльності. На першому етапі заняття вчитель вмотивовує наступну діяльність, позитивно спрямовує на працю. Тут важливо врахувати особистий досвід учнів щодо теми заняття. Доцільно використати психологічний тренінг, фізичну розминку, нагадати про техніку безпеки при роботі з рубанком, лобзиком, ножівкою, ножицями тощо.

II. Визначення мети і завдань заняття. Виробляти мету і проектувати завдання заняття бажано спільно з учнями. Доцільно залучати дітей до планування наступної діяльності через попередню роботу (випереджувальні завдання, повідомлення, підготовка, унаочнення). Разом з учителем учні складають план роботи, обговорюючи його, визначають показники досягнення визначеної мети (які знання, уявлення, засоби діяльності свідчитимуть про це). Пропонується використовувати на цьому етапі уроку таблички «Повинні знати»і «Повинні вміти», куди спільно з учнями записуються завдання, які необхідно засвоїти протягом заняття, і вміння, які формуються. Наприклад, під час заняття на тему: «Виготовлення контейнерів рятувальних плотів» записується на дошці: ЗНАТИ Рятувальні пристрої Рятувальні засоби Класифікація рятувальних пристроїв Будова рятувальних плотів

ВМІТИ Користуватися рубанком та наждаковим папером На отриманій заготівці розмічати контейнери і відпилювати лобзиком або ножівкою Обробляти торці напилком і наждаковим папером, заокруглювати як показано на кресленні З тонкого картону вирізати смужки, з яких наклеюються ребра жорсткості; виготовляти стійки з фанери; В нижній частині контейнера лобзиком пропилювати пази, в які вставляються й вклеюються стійки.

19

Таким чином, на початку заняття учнів ознайомлюють з метою та планом заняття. Вчитель чітко й переконливо інформує учнів стосовно того, що й навіщо вони робитимуть. Пізнавальна привабливість цього вступного інструктажу — це матеріал, пов’язаний із певною цікавою проблемою, визначенням проблемних питань. Важливо пояснити учням значення навчального матеріалу для здійснення практичної діяльності, пізнання інших наук.

III. Вивчення нового матеріалу. Якими прийомами може користуватись учитель на цьому етапі уроку, щоб зацікавити учнів? Актуальна мета. Наприклад, під час вивчення теми «Виготовлення контейнерів рятувальних плотів» вчитель пропонує розіграти ситуацію із рятуванням людей на воді тощо. Інтрига. Під час вивчення теми пропонується запитання: «Рятувальна шлюпка — пристрій чи засіб?» Проблематизація. Постає проблема, яку треба вирішити. Наприклад: «Як кріпити рятувальні плоти, щоб при їхньому зкиданні за борт непотрібно було застосовувати ручну працю, а в випадку занурення судна забезпечувати їхнє самовиплиття?» Фантастична

ситуація.

Вчитель

доповнює

реальну

ситуацію

фантастикою. Можна запропонувати перенести навчальну ситуацію на фантастичну планету; придумати фантастичну рятувальний пристрій і розглянути його в реальному світі; розглянути навчальну ситуацію з незвичайної точки зору, наприклад, очима інопланетянина або древнього грека... Впіймай

помилку.

Пояснюючи

матеріал,

учитель

навмисне

припускається помилки. Доцільно привчати дітей миттєво реагувати на помилки, розвивати уважність і готовність відповідати швидко.

IV. Засвоєння знань, формування вмінь і навичок.

20

На цьому етапі даються завдання на вибір: • засобів навчальної діяльності (індивідуально, фронтально чи в групі); • засобів фіксації нового матеріалу (схема, план, таблиця, висновки тощо); • завдань і способів їх виконання. Наприклад, на занятті це можуть бути такі завдання: 1.

Вікторина «Розвиток суднобудівництва 15 – 21 ст».

2.

Конкурс на краще креслення шлюпки, плота, судна тощо.

3.

Подорож в історію суднобудівництва.

4.

Роздуми за «круглим столом».

Діти обирають той вид роботи, який їм найбільше до вподоби: варіативність у поданні завдання (диференціація за рівнем складності; завдання на вибір). На цьому етапі заняття доцільно використовувати, наприклад, такі методи, як: заохочення; навчально-пізнавальна гра; створення ситуації успіху, інтересу до навчання; проблемна ситуація; яскраві наочно-образні уявлення; ситуація взаємодопомоги; виконання творчих завдань тощо.

V. Контроль, корекція та оцінювання знань. Контроль знань відбувається за допомогою: групових і парних форм взаємоконтролю і взаємоаналізу; самоаналізу і самоконтролю (виправлення учнями помилок, осмислення їх причин); взаємо- і самооцінювання (словесне, рейтингове тощо). Доцільно звернутися до таблиць «Повинні знати» і «Повинні вміти» до планування заняття та перевірити, чи все заплановане вдалося зробити, чи всі завдання заняття виконані. Коли підбивається підсумок заняття, вчитель традиційної школи зазвичай ставить такі запитання: “Чого ви навчилися на занятті?”, “Що нового дізналися?” За технологією особистісно-орієнтованого підходу доцільнішими є такі запитання: “На якому етапі заняття найцікавіше працювати? Де ви витратили

21

найбільше часу? Що вам заважало працювати злагоджено? Що треба було зробити інакше?”

VI. Підсумковий етап — це усвідомлення ситуації досягнення мети, переживання ситуації успіху, вираження педагогом свого позитивного ставлення, задоволення діяльністю учнів та їх результатами. Із сказаного попередньо можна побачити, що наведена структура й особливості проведення особистісно-орієнтованого заняття значно складніші від технології проведення традиційного заняття. Закономірно постає питання: чи готова педагогічна громадськість та існуюча система освіти сприйняти і послідовно втілювати у практику нові методи, прийоми і форми? За такого підходу на вчителя покладається більше вимог і завдань. Він має створити оптимальні умови для сприймання учнями навчального матеріалу та забезпечити його успішне засвоєння. Вчитель, готуючись до проведення особистісно-орієнтованого заняття, аналізує зміст навчального матеріалу, визначає види діяльності учнів, готує завдання на вибір або завдання для групової роботи, враховуючи обсяг навчального матеріалу, рівень складності за навчальними можливостями учнів, міру своєї допомоги. Враховуючи вищезазначене, вчитель має дотримуватися таких вимог: •

чітко

формулювати

пізнавальні

завдання,

які

можуть

бути

проблемними, спонукальними до активності, творчого мислення, пошуку нових знань і нових способів дій; •

зосередити увагу на діяльності слабких, невстигаючих учнів;

•

не створювати змагань на швидкість виконання завдань;

•

навчати

учнів

здійснювати

самоконтроль,

самоаналіз

і

самооцінювання. Отже, функція вчителя на занятті полягає у забезпеченні учням позиції справжнього суб’єкта навчально-пізнавальної діяльності.

22

В особистісно-орієнтованих технологіях велика увага надається емоційній культурі вчителя, його голосу, інтонації, мовленню. Ось приклади основних фраз, якими доречно користуватися вчителю під час заняття: •

Я гадаю, що найзручніше було б зробити ...

•

Мені здається, тут у центрі уваги перебуває ...

•

Я знаю, що люди звичайно починають з ...

•

Досить виконати цю частину — і ...

У складних ситуаціях учителю доводиться більш тонко реагувати: •

Мені б дуже хотілося, щоб ти не забув про це ...

•

Я сподіваюся, саме це нам неодмінно вдасться ...

•

Я просто не можу дочекатися, коли появиться ця деталь ...

•

Звичайно, всім подобається, коли виконана саме ця частина

роботи ...

•

Це дуже важливо, і у тебе неодмінно вийде ...

•

Саме ти і міг би зробити таку справу ...

•

І це зовсім не складно. Навіть якщо не вийде — нічого страшного

•

Я впевнений, що ти пам’ятатимеш про ...

•

Починай же! Ти це зробиш!

•

Ось ця частина (елемент) вийшла дуже гарно!

•

Підготуємо це разом по секрету від усіх?!

...

Таким чином, ефективність навчання під час здійснення особистісноорієнтованого підходу визначається не обсягом знань, умінь і навичок, яких набула дитина, а мірою участі самої дитини у процесі здобуття цих знань. У системі традиційних занять заняття, побудоване на особистісноорієнтованій взаємодії, є найсучаснішим і оптимальнішим у навчальновиховному процесі, тому що воно передбачає врахування індивідуально визначеного підходу до кожного учасника, стимулює пізнавальну активність, визначає шлях для здобуття ґрунтовних знань, умінь і навичок.

23

Щоб бути суб'єктом навчальної діяльності, учень має оволодіти її етапами: Орієнтація – Покладання мети – Проектування – Організація – Реалізація – Контроль – Оцінка. Для

опанування

етапів

діяльності

пропонується

технологіюя

особистісно-орієнтованого заняття, яка складається з таких основних «вузлів»: 1. Етап орієнтації.

– Мотивація вчителем наступної діяльності, позитивна установка на роботу.

– Орієнтація учнів щодо місця конкретного заняття в цілісному навчальному курсі, розділі, темі (схеми, таблиці, опори, словесна установка тощо).

– Опора на особистий досвід учнів з проблеми конкретного заняття.

2. Етап покладання мети.

– Визначення разом з учнями особистісно значущих завдань тієї діяльності, яку передбачено здійснити протягом заняття (що може дати робота учня саме на цьому уроці для створення, приміром, рятувального плота).

– Визначення показників досягнення поставлених завдань (які знання, уявлення, способи діяльності про це свідчитимуть). Методи й засоби реалізації першого та другого етапів: актуалізація, проблематизація,

інтрига,

ігрова

ситуація,

формування

пізнавального

інтересу тощо.

3. Етап проектування. Залучення учнів (за можливістю) до планування діяльності, яка здійснюватиметься на занятті через попередню роботу (випереджальні завдання, повідомлення, реферати, підготовка наочності тощо): – складання плану наступної роботи; .

– обговорення плану роботи, яку передбачено виконати.

4. Етап організації виконання плану діяльності.

24

– Подання варіативності у виборі способів навчальної діяльності (індивідуального або в групі; в узагальнюючому вигляді або на конкретних прикладах тощо).

– Вибір учнями способів фіксації пояснення нового матеріалу (конспект, схема, таблиця, опора, план, тези, висновки, тощо).

– Варіативність завдання (диференціація за рівнями складності та способами виконання). [19] Методи та засоби психолого-педагогічної підтримки діяльності учнів: заохочення; створення яскравих наочно-образних уявлень; навчальнопізнавальна гра; створення ситуації успіху; пізнавальний інтерес; створення проблемної ситуації; спонукання до пошуку альтернативних рішень; виконання

творчих

завдань;

кооперація

учнів;

створення

ситуації

взаємодопомоги тощо.

5. Етап контрольно-оцінювальний.

– Залучення учнів до контролю за розвитком навчальної діяльності (форми взаємоконтролю в парі чи групі; самоконтроль).

– Участь учнів у виправленні допущених помилок, осмислювання їх причин (взаємо- та самоаналіз).

– Надання учням можливості самостійно або за допомогою вчителя чи інших учнів порівняти отриманий ними результат з критеріями стандарту.

– Використання механізмів позитивного ставлення до успіху школярів не тільки за кінцевий результат, а й протягом процесу навчання. Засвоєння учнями структури діяльності відбувається завдяки вчителю, який допомагає учням: – орієнтуватися в навчальному матеріалі (предметний курс, тема, блок, навчальне заняття); – визначати або брати участь у визначенні мети конкретної навчальної діяльності; – реалізувати план діяльності, мати можливість варіювати цей процес у межах визначених норм;

25

– самостійно або спільно з іншими учнями та вчителем оцінювати результати своєї діяльності, порівнюючи її зі стандартом (критеріями досягнення мети). Саме суб’єктивне ставлення до завдань діяльності, присвоєння та погодження цих завдань учнями і вчителем у діалоговій взаємодії є першим відправним пунктом в реалізації особистісно-рієнтованого навчання (немає мети – немає суб’єкта!). Завершальним етапом навчальної діяльності на занятті є усвідомлення ситуації досягнення мети, переживання ситуації успіху, підкріплення позитивної мотивації щодо самої діяльності. Отже, у системі особистісно-орієнтованого навчання змінюється функція заняття та форма його організації; його підпорядковано не повідомленню та передачі знань, а виявленню досвіду учнів за ставленням до змісту матеріалу, який викладає вчитель; відбуається своєрідний обмін знаннями між вчителем і учнями, колективний відбір його змісту; учень стає суб’єктом навчальної діяльності, він оволодіває її етапами: орієнтація покладання мети - проектування - організація - реалізація - контроль - оцінка. В реалізації особистісно-орієнтованого навчання відправним пунктом є власне суб’єктивне ставлення до завдань діяльності, присвоєння та погодження цих завдань учнями і вчителем у діалоговій взаємодії.

26

ВИСНОВКИ

Отже,

особистісно-орієнтований

підхід

полягає

у

створенні

оптимальних умов для розвитку і становлення особистості як суб`єкта діяльності і суспільних відносин, що організовує свою діяльність. Виходячи з цього, виникає необхідність наукового аналізу розвитку особистості. Особистісно-орієнтована підхід у навчанні акцентує увагу на розвиток ціннісно-смислової сфери діяльності учнів, яка виявляється у їхньому ставленні до пізнавальної діяльності, її переживанні. Учень у такій системі виступає суб`єктом не лише учіння, а й життя. За особистісної діалогічної взаємодії процес оволодіння знаннями здійснюється в атмосфері

інтелектуальних, моральних і естетичних

переживань, думок, позицій, наукових підходів, пошуків істини, проектуванні різноманітних можливих розв‘язків пізнавальних завдань. Особистісно-орієнтоване навчання – це навчання, центром якого є особистість дитини, її самобутність, самоцінність. Воно має сприяти саморозвитку особистості, допомогти пізнати себе, самовизначитись і самореалізуватись, що дасть можливість правильно визначати і продуктивно будувати життя. Особистісно-орієнтований

підхід

характеризується

визнанням

індивідуальності, самобутності, самоцінності кожної дитини, її розвитку не як колективного суб`єкта, а перш за все як індивіда, наділеного своїм неповторним суб`єктним досвідом. Таким чином, реалізація особистісно-орієнтованого підходу у навчанні потребує зміни акцентів у педагогіці: від навчання як нормативно побудованого процесу до учіння як індивідуальної діяльності школяра через колективні форми роботи, що передбачає педагогічну підтримку та корекцію. Особистісно-орієнтований підхід у навчанні має особливості своєї методики, що базується на діалозі учня та вчителя та технологію особистісноорієнтованого заняття (стимулювання та мотивація навчально-пізнавальної

27

діяльності - визначення мети і завдань - вивчення нового матеріалу засвоєння знань, формування вмінь і навичок - контроль, корекція та оцінювання знань). Ефективність

особистісно-орієнтованого

підходу

у

навчанні

визначається не обсягом знань, умінь і навичок, які набула дитина, а участю самої дитини в процесі здобуття цих знань. Особистісно-орієнтоване заняття є найсучаснішим і найоптимальнішим у навчально-виховному процесі, тому що воно передбачає індивідуальний підхід до кожного учасника, стимулює пізнавальну активність, визначає шлях для здобуття грунтовних знань, умінь і навичок.

28

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Державна національна програма «Освіта України - ХХІ століття» - К., 2000.

2. Закон України «Про загальну середню освіту». - К, 2000.

3. Бульбак О.А. Особистісно-орієнтоване начання дітей молодшого шкільного віку // Початкове навчання та виховання. - 2007. - № 31 (143). - с.2 - 6.

4. Васьков Ю. Особистісно-орієнтоване навчання - нова освітня парадигма // Сучасні педагогічні технології: Навч.-метод. посібник. Ч.1 . - Ніжин, 2006. с.63 - 64.

5. Волковська Т., Коляда Т., Овчаренко Л. Особистісно-орієнтоване навчання // Сучасні педагогічні технології: Навч.-медод. посібник. Ч.1. Ніжин, 2006. - с.65 - 66.

6. Гонтаровська Н.Б. Організація особистісно-орієнтованого навчання і виховання учнів у контексті інноваційного освітнього середовища // Відкритий урок. - 2003. - № 11 - 12. - с.52 - 55.

7. Гоцкало Н. Особистісно-орієнтований підхід у творчій спадщині видатних педагогів // Сучасні педагогічні технології: Навч.-метод. посібник. Ч.1. Ніжин, 2006. - с.74 - 76.

8. Журавель Н.Ф. Корекційно-комунікативне навчання в контексті особистісно-орієнтованої освіти // Початкове навчання і виховання. - 2007. № 10 - с.8 - 15.

9. Ільченко О. Особистісно-орієнтована освіта і технологізованість знань учнів початкової школи // Пот Методика. - 2000. - № 5 (31). - с.84 - 87.

10. Коломієць Н. Інтерактивні технології в особистісно-орієнтованій освіті // Відкритий урок. - 2006. - №17 - 18, верес. - с.12 - 15.

11. Мірошник З. Формування «Я-концепції» молодшого школяра в умовах особистісно-орієнтованого навчання // Мандрівець. - 2003. - № 4. - с.58 - 61.

12. Міцкевич О.А. Особистісно-орієнтований підхід у розвитку дитини // Початкове навчання та виховання. - 2005. - № 25 (65). - с.1 - 5.

29

13. Набой С. Особистісно-орієнтоване навчання в початковій школі // Початкова школа. - 2005. - № 11. - С.1 - 5.

14. Пушкарьова Т. Взаємодія вчителя початкових класів в умовах особистісно-орієнтованого навчання // Початкова школа. - 2002. - № 6. - С.47 49.

15. Пушкарьова Т. Технологія проведення особистісно-орієнтованого уроку в початкових класах // Початкова школа. - 2003. - № 4. - С.7 - 10.

16. Савка О., Борис І. Особистісно-орієнтоване навчання // Початкова освіта. 2007. - № 20 (404). - с.9 - 18.

17. Савченко О.Я. Учні - співавтори уроку // Савченко О.Я. Урок у початкових класах. - К.,1993. - с.131 - 140.

18. Сухомлинський В.О. Вибрані твори: В 5-и т. - К.,1976. - Т.1. - с.181, 284.

19. Токова О. Урок у системі особистісно-орієнтованого навчання // Сучасні педагогічні технології: Навч.-метод. посібник. Ч.1. - Ніжин, 2006. - с.70 - 72.

20. Чернега Н. Особистісно-орієнтоване навчання: сучасні підходи // Сучасні педагогічні технології: Навч.-методич. посібник. Ч.1. - Ніжин, 2006. - с.42 43.

30

ДОДАТКИ Таблиця1. Порівняння традиційної технології навчання з особистісноорієнтованим Параметри

Особистісно-орієнтоване навчання

1.Філософія освіти У центрі навчального процесу є учень.

Традиційна технологія У центрі навчального процесу є вчитель. Учень

Учень є суб'єктом навчального процесу.

є об'єктом навчального процесу. Навчання

Навчання розглядається як процес.

розглядається як результат. Базується на

Стимулюються співробітництво та

принципах змагання. Зорієнтована на

взаємодопомога. Зорієнтоване на

зовнішню мотивацію з відчутними елементами

внутрішню мотивацію, що ґрунтується на примусу, пригнічення та страху радості пізнання та на успіху 2. Мета

Увага акцентується на ставленні до знань, Увага акцентується лише на формальних умінь і навичок, які

знаннях, уміннях і навичках. Є формальним

використовуватимуться в сучасному та

додатком до змісту навчання

майбутньому. Полягає в корекції знань, умінь і навичок (які є результатом 3. Зміст

співпраці) і ставлення до навчання Характеризується гнучкістю. Є засобом

Має стало окреслений обсяг. Є кінцевою

досягнення мети. Визначається на

метою навчання. Визначається суто по

внутрішньо-предметному та

предметах

міжпредметному рівнях 4. Методика

Навчання здійснюється на основі творчих Увага акцентується на відтворенні завченого методів. Навчання зорієнтоване на

змісту. Зорієнтована на "середнього" учня

колективну та індивідуальну діяльність у групах з метою формування комунікативних навичок 5. Методологія

Компонент "оцінювання" має форму

Компонент "оцінювання" має формальний

оцінювання

загальних рекомендацій. Перевага

характер. Оцінка переважно несе негативну

надається цінуванню. Цінування

констатацію, Контроль здійснюється час від

скеровано на констатацію успіху.

часу та в конкретний термін. Оцінювання

Цінування має характер безперервний та

ґрунтується на врахуванні завченої інформації,

узагальнюючий. Стимулює зусилля учнів знань, умінь, навичок безвідносно до до самооцінювання, саморегуляції та самоосвіти

сучасного і майбутнього