конливі образи героїв, відгомін «інтелігентської психології», який вчувався на кожній сторінці оповідання, вагання письмен ника між «описом кохання і повстання» на шкоду переконли вості і виразності зображення останнього. Глузуючи з авто ра новели «Остання ніч», Т. Кобзаренко писав, що без жінки не обходиться тепер показ революційної боротьби в літературі; в цьому полемічному закидові І. Дніпровського вже вчувались його тоді ще не реалізовані можливості власної художньої про зи. Незабаром І. Кулик був відкликаний до Харкова; слідом за І. Куликом в різний час роз’їхались по всій Україні Іван Дні провський, В. Арфолом, М. Драй-Хмара. Перший номер журна лу «Буяння» виявився і останнім. Із журналів, котрі виходили в 1922 р. і публіку Голоси вали вряди-годи літературно-художні твори, слід життя назвати «Правобережний кооператор»; видавав ся він у Києві двічі на місяць; у журналі були вміщені твори С. Васильченка, Г. Косинки та інших прозаїків. Полтавський педагогічний журнал «Новими стежками», у якому співробіт ничали деякі плужани (В. Чередниченко, М. Биковець — під псевдонімом Мих. Марусик), художніх творів не публікував. У тому ж таки 1922 р. київські панфутуристи на чолі з М. Семенком видають єдиний номер журналу «Семафор у Майбутнє» (видавництво «Гольфштром»). «Семафор у Майбутнє» не був літературно-художнім журналом, хоча в ньому і друкувались окремі твори М. Семенка, Гео Шкурупія і випадкового для панфутуристів М. Ірчана (в «Семафорі у Майбутнє» йому належа ли новели «Напівдороги», «Просо», «Бій»), а, власне, теоре тичним «апаратом панфутуристів», призначенням якого було обгрунтувати в українській літературі післяжовтневого часу ліквідаторську концепцію «деструкції» мистецтва. Вихід у світ журналу «Буяння» в Кам’янці-Подільському не був випадком, а виявом закономірності в літературному процесі на Україні, «законом переміщення культурних осередків» 1. Цю закономірність дуже добре помітив В. Коряк; у статті «Хуторна поезія» він писав про видану в Прилуках на початку 20-х років збірку поезій місцевих авторів — О. Ведміцького, Є. Хоменка та В. Станка «Під загравою повстань». Критик відзначав, що «всетаки на хуторах щось діється таке. Вже й туди голоси життя доходять. І то добре»2. (Підкреслення наше. — В. П.). З периферійних видань, які годилось би тут відзначити з огляду на намагання їх редакторів виявити місцеві літературні сили, на котрі можна було б спертись у розгортанні широкої програми культурно-мистецького життя, на увагу заслуговує збірник матеріалів до Жовтневої революції, виданий у 1922 р. 1 «Вісті» ВУЦВК, 1922, 4 січня. 2 В. Корчк, Організація Жовтневої літератури, X., 1925, стор. 147. 9*
131