ВОЛОДИМИР ЯРОШЕНКО. І. На ясні зорі, на тихі води, На срібні, чисті хвилі Прослалась сажа і дим заводів, Здіймають порох автомобілі 1 в пульсі міста б’є булавою В панель блискучу пан нівелят: Упершись в небо головою Порвавши звичай кутків і хат. Будинків камінь і камню гори Ростяли степу цітадель І скелі й гори розмило море І з моря в море проповз тунель. Я крот ізвічний зарився в землю, Де бракне світла, лиш вохкий дим: Довбає вуглю нерівну стелю, Щ е недоторкану ніким. Рішає прабатьків ділему Скупчившись новий троглодіт Ядепт машини і сістеми І Прометей і Демокріт. Іхтіозавр і архиптерикс В пенсне, кепі— пів— звір, пів— птах Електрокрила птиця Фенікс, Щ о хоче взнати неба фах.
На ясні зорі, на тихі води Посипавсь попіл, спустивсь туман Другої цілі, другої вроди— Другої Меки, другий Коран. І… як на таблицях всесвіту Писалась світу фатальна путь, То непривітний без привіту Мій край, о Боже, не забудь!
*
II. На тихих водах, на ясних зорях На моїй нені— Україні, Де в небо вітять ясокорі Мов ручить матері дитина — В степах широких вже кінь не грає І гострооких орлів немає. Подвійні вьються в степах гадюки Шляхи залізні і дальні звуки Якогось свисту, чиїгось зойку Звук стопудовий, велетня сойки. І збудувались міста великі Многокраїнні, многоязикі— В них люд тісниться в підвалах темних В палацах світлих роскошує… їх дальших нових путів таємних Мій зір не баче. Мій ум не знає. Чуття не чує.
12