Агенти Волонтерства: компас волонтерських спільнот by Агенти Волонтерства

АГЕНТИ

ВОЛОНТЕРСТВА КОМПАС ВОЛОНТЕРСЬКИХ СПІЛЬНОТ

МАНІФЕСТ

Агенти Волонтерства – це координатори Української Волонтерської Служби та добрих змін у своїх містах та громадах. Кожен та кожна з них – маленькі світила з компасу волонтерських спільнот, які об’єднавшись створюють велику команду. Агенти завжди знають, де у їхньому місті є проблеми, та готові впливати на їх вирішення разом зі своєю спільнотою.

Програма “Агенти Волонтерства” вже п’ятий рік поспіль об’єднує людей завдяки єдиній великій меті – поширенню культури волонтерства в Україні. Зараз волонтерство, як ніколи на часі, про нього говорять у великих містах, таких як Київ, Харків, Дніпро, Львів, Одеса. Так і в менших громадах, Жмеринці, Бахмачі, Ізмаїлі, Миронівці, Біликах, Горішніх Плавнях, Звягелі.

З самого початку програми всі волонтерські спільноти впливали на зміни на місцях, покращення рівня життя для своїх громад. Після початку повномасштабного вторгення Агенти Волонтерства стали незламними. Попри невідомість, що буде завтра, вони рішуче почали допомагати переселенцям й захисникам та захисницям. Вторгення показало, що українці готові до будь-яких викликів. Адже український народ у будь-який історичний період відрізнявся від інших своєю здатністю об’єднуватись та спільно працювати у часи кризи, війни й трагедій. Об’єднані – значить вільні. Згуртовані та спільно сильні.

БУДУЙ СПІЛЬНОТУ. ВІДПОВІДАЛЬНУ. НЕБАЙДУЖУ. Будувати спільноти п’ять років поспіль нам вдавалось завдяки підтримці Національного фонду за демократію. Наша спільна робота – це поєднання цінностей та бачень вільного та демократичного суспільства. Демократія – це людське право, як для українців, так і для громадян Сполучених Штатів Америки. Волонтерство – спосіб суспільства впливати на зміни у своєму середовищі та на державному рівні, спосіб власноруч робити на краще, не чекаючи, поки хтось це робить за нас. У баченні Національного фонду демократії волонтерські спільноти у великих та маленьких громадах здатні розвивати людей навколо та просувати правильні демократичні цінності. Так і є, через історії журналу ми розповідаємо про людей, які своїми зусиллями розвиваються та роблять проєкти для людей.   Приємного читання! Нехай ці історії надихнуть вас на початок власної волонтерської справи.

КОМСППАС ІЛЬНОТ Луцьк

Коростень Рівне

Звягель

Острог Жовква Львів Тернопіль Гніздичів Дрогобич Хмельницький Рогатин Івано-Франківськ Ужгород

Заліщики

Малин Бердичів

Вінниця Жмеринка

Бровари

Ірпінь Київ Боярка Миронівка

Чернівці

200 000+ 10 000+ 430+ 200+

людей дізналось про волонтерство завдяки програмі Одеса

українців долучились до різноманітних проєктів та акцій від Агентів

активностей, проведених координаторами в областях    організацій співпрацювали з Агентами 3

Ізмаїл

За п’ять років програми ми об’єднали 145 Агентів та Агенток Волонтерства з 50 міст України. Компас волонтерських спільнот зберігає кожне місто, у якому розвивалась або досі розвивається локальна спільнота. Це й була наша мета – об’єднати людей за спільними цінностями у єдиній великій спільноті. Приїхавши у будь-яку область України, можна знайти Агента чи Агентку, адже всі ми члени жовтосердечної спільноти Української Волонтерської Служби. Чернігів Бахмач Суми

Охтирка Харків Полтава

Черкаси Кременчук

Білики

Горішні Плавні Олександрія Кропивницький

Кам’янське

Слов’янськ Дніпро

Краматорськ

Кривий Ріг Запоріжжя Мелітополь

Миколаїв

Маріуполь

Нова Каховка Херсон

СИЛА СПІЛЬНОТИ

Вступне слово Вікторії Зацнової, Агентки Волонтертва та керівниці програми (2020-2023)

У цьому журналі ми зібрали тепло і світло. Ви не побачите тут багато цифр, статистики, звітів, бо програма ніколи не була про вимірність і результати тут і зараз. Натомість завжди була про внутрішні трансформації, що стають рушіями зовнішніх змін. Це мереживо історій, що розгортаються від людини до людини. Однією з таких є моя.

Вона починається дуже подібно, як і в більшості – я загорілася ідеєю волонтерства. Запаливши внутрішній смолоскип, я відправилася на пошуки. Це патетична частина. А реальна була такою, що мені складно було знайти можливості у місті, зрозуміти, чим взагалі можна займатися і до кого долучатися. Я бачила цей запит в інших, бачила, що люди остерігаються зробити наступний крок, бо не розуміють куди і як йти. Якось на освітньому тренінгу з прав людини я познайомилась з Даніелою, яка була у футболці “Твори добро, бро”. А через якийсь час я натрапила на таргет в соцмережах із закликом долучатися до програми “Агенти Волонтерства”, де люди в тих же футболках посміхалися і обіцяли цікавий досвід. Це був метч: програма обіцяла допомогти стати містком між волонтерами та організаціями свого міста, до чого я сама внутрішньо прагнула.

Так почалася пригода, де було багато вперше: перша подія (памʼятаю, то було 12 січня 2019 року, страшенна хурделиця, холод, ми думали, що ніхто не прийде, а було аж сорок людей, серед яких бабця з теплими пиріжками), перший чатик (який з камерної флудилки на пʼятдесят людей розрісся у канал на дві тисячі підписників), перша волонтерська акція в притулку для тварин, перша Школа волонтерства. Впевнена, такі моменти обʼєднують Агентів та Агенток з усіх наборів програми. Ще одне важливе вперше, яке зі мною сталося, – команда. Навколо себе я обʼєднала чудових людей, яких теж драйвила ідея волонтерства. Зараз вони всі в різних куточках України та світу: Максим та Назар захищають країну в лавах Збройних Сил, Діана навчається у консерваторії в США (памʼятаю, як я розплакалась, коли побачила її виступ з виконанням гімну України на одному з найбільших американських стадіонів), Валерія вивчає астрофізику, теж у Штатах (і чомусь не розповідає ніколи, що ми всі помремо від того, що нас поглине чорна діра, бам – і крапля іронії).

Волонтерство допомогло їм здобути важливий досвід і вступити на навчання за кордоном. Навіть якщо їх життя далі не пов'язане з волонтерством, але вони щасливі, займаючись своєю справою і розуміючи, що це, зокрема, завдяки волонтерству, – це свідчить про вплив. І це найкраще, що я можу отримати від своєї діяльності.

Із випуском з програми, моя історія в УВС не завершилась. Коли почалася пандемія, я долучилася до команди як менеджерка гарячої лінії допомоги. Відповідала на дзвінки стареньких ба та ді, людей, що опинилися в скрутній ситуації, та звʼязувала їх з волонтерами на місцях. Далі, моя роль змінилася – мене долучили до запуску третього набору програми “Агенти Волонтерства”. І знову ж – це був гармонійний метч. Я себе доволі впевнено почувала, тому що розуміла ціннісно програму; знала, що таке розвиток спільноти не тому, що прочитала якусь методичку, а тому, що була в цьому процесі безпосередньо, прожила це на своєму досвіді. Я досліджувала контекст свого міста, їздила в маленькі прикордонні громади і спостерігала за волонтерських рухом у містах-мільйонниках. З іншого боку, я була в ролі учасниці, тож розуміла, що потрібно додати, змінити, посилити у програмі. Та все ж, перед нами завжди поставили серйозні виклики: наприклад, організувати логістику в умовах пандемії, коли кольорові зони на карті України змінюються швидко й грайливо, як калейдоскоп, коли були значні обмеження в організації масових подій. Нам доводилося приймати складні рішення і перебудовувати всю програму через повномасштабне вторгнення росії в Україну, тоді замість планування навчального модуля, тільки провівши стартовий табір у Бучі, ми перемкнулися на організацію волонтерської гарячої лінії та надавали фінансову, психоемоційну підтримку, допомагали з евакуацією.

Пʼятий набір ми запустили в період блекауту, коли відчуття невизначеності подвоювалося суцільним мороком навколо. Найскладніше буде планувати і втілювати програму в умовах повномасштабної війни. І те, що ми все-таки змогли запустити та реалізувати її, неабияк внутрішньо гріє. З 24 лютого 2022 року наша спільнота стала більш видимою і більш зрозумілою для суспільства. Із моменту нашого заснування ми завжди говорили про те, що волонтерити може будь-яка людина, незалежно від віку, статі, культурних, релігійних та інших уподобань. Проте лише зараз ці слова дійсно переросли в фактичну реальність. Спільнота Агентів та Агенток – це мікс дуже різних людей, яких обʼєднують цінності волонтерства. І саме волонтерство як інструмент досягнення соціальних змін ці люди використовують дуже по-різному: одні організовують культурні благодійні концерти, толоки та літературники, інші розгортають гуманітарні штаби, відкривають соціальновідповідальний бізнес, запускають проєкти з психоемоційної підтримки. Варіантів стільки ж, скільки людей у спільноті, де кожен та кожна знаходить своє волонтерство.

Я порівнюю вплив програми із ефектом доміно: Агенти та Агентки відкривають волонтерство для себе, свого близького оточення, містян, мешканців громади, накопичуючи спільний досвід і обʼєднуючи навколо однієї ідеї все більше людей. Ніколи не можна визначити наперед, коли і як цей ефект стане помітним, відчутним, намацальним. Спочатку має “впасти” та перша цеглинка, а за нею – наступні, а далі – ще і ще. Коли нещодавно в Чернігові був приліт російської ракети в драмтеатр у центрі міста, саме того дня у нас був навчальний модуль програми у Чернігові. Це був дуже стресовий, важкий день. Але саме тоді я отримала величезну кількість повідомлень від людей зі спільноти, з частиною я вже давно не спілкувалась, з питаннями, чи все гаразд і як вони можуть допомогти. Памʼятаю, що повідомлень було так багато, що я розсилала всім одне й те ж голосове.

Спільнота дає величезну опору, що проявляється в особливо критичні моменти. Це дуже світле почуття – знати, що завжди є люди, готові тебе підтримати. Закликаю знайомитися з історіями цих світлих людей на сторінках нашого журналу.

З любовʼю,

Вікторія Зацнова.

У пошуках звичайних людей, які роблять надзвичайні речі Анна Бондаренко, керівниця та засновниця Української Волонтерської Служби

ЯК УСЕ ПОЧИНАЛОСЬ?

Агенти Волонтерства стали першою всеукраїнською програмою, яку втілила Українська Волонтерська Служба. Коли ми вперше придумали її у 2017, ми прагнули знайти людей, які вірять у волонтерство, та допомогти їм здобути навички, впевненість, підтримку та віру у себе.

Коли ми запускали набір на Агентів Волонтерства, в Україні вже діяло декілька потужних всеукраїнських програм для молоді. Для нас було дуже важливо не створювати конкуренцію тим організаціям, які вже існують, а навпаки — підсилити їх новими людьми.

Ми побачили, що серед молоді, з одного боку, було багато охочих допомагати іншим, особливо в малих громадах. З іншого боку, їм бракувало компетенцій для того, аби перетворити свої ідеї у життя. А також, підтримки від однодумців: людей, які розуміють тебе без слів. Саме тому ми вирішили зібрати 50 молодих людей з різних куточків України, які вірять у силу волонтерства та готові впродовж року розвивати його у своїх містах. Ми створили справжню екосистему підтримки: досвідчені ментори, які мають потужний досвід волонтерства, якісні навчальні модулі,

кожен з яких проходив у іншому регіоні країни, а також домашні завдання, завдяки яким учасники мали змогу спробувати себе у різних сферах волонтерства.

Ми отримали понад тисячу заявок у перший рік. На одному з етапів відбору учасникам потрібно було вирішити кейс, який стосувався того, як вони бачать розв'язання соціальних проблем. Нам було дуже цікаво спостерігати за тим, як одну й ту саму соціальну проблему можна було вирішити різними шляхами.

В межах програми ми прагнули створити «шведський стіл можливостей» для молоді. Уявіть, коли ви в готелі зранку заходите у їдальню та бачите величезний стіл з різноманітними стравами. У вас розбігаються очі перед такою великою кількістю різних страв. І зараз вам потрібно обрати саме ті, які ви хочете спробувати. Дехто набирає всього різного і багато, а дехто буде потрошку брати одного, другого, третього і пробувати. Тоді з досвіду можна розуміти, наприклад, ви любите бринзу чи ні. Проте мати вибір і розуміти, які перед вами лежать можливості, це перший важливий крок на шляху до особистого розвитку у волонтерстві.

Впродовж кожного року програми Агенти та Агентки мали величезний вибір того, що вони можуть робити.

Волонтерити в напрямку зоозахисту, допомагати військовим, піклуватися про дітей, допомагати внутрішньо переміщеним особам, працювати в онлайн просторі — кожного місяця учасники пробували нові сфери волонтерства, щоб зрештою знайти саме той напрям, який відгукнеться. На наших очах підлітки та студенти, які раніше ніколи не волонтерили, здобували новий досвід, долучалися до діяльності громадських організацій та створювали власні ініціативи. Для мене, найбільше відчуття впливу нашої діяльності полягає саме в цих людях. Те, як впродовж року молода людина може трансформуватися, отримати потужну віру в себе, відчути те, що інші теж вірять та довіряють їй – допомагає розкрити крила.

Для мене Агенти Волонтерства — джерело великого натхнення. Зараз, після п'яти років від початку програми, ми бачимо десятки історій людей, які це доводять. Ми знаємо історію Анастасії Маленко з Черкас, яка навчається в Стенфордському університеті в США. Пишаємося історією Софії Макаренко, вчительки з Горішніх Плавнів, яка спершу була Агенткою, потім стала менторкою, а з початку повномасштабного вторгнення заснувала свою благодійну крамничку «Антрісоль», яка допомагає військовим.

Нас безмежно надихає шлях Лізи Бончужної, учасниці з Мелітополя, яка волонтерила під час окупації рідного міста, а зараз робить все, щоб наблизити його звільнення, а також історія Альони Степ з Броварів, яка з командою Центру громадянських свобод працює для того, щоб притягнути російських злочинців до відповідальності. Ми пишаємося історіями активістів, які заснували свої організації — як Богдана Турів, засновниця волонтерської ініціативи «Теплосердні» з Дрогобича, та Сергій Лукачко, керівник краудфандингової платформи “Моє Місто” та проєкту «Доповідай», орієнтованого на збори для військових. Особливо мене надихає історія Максима Трубенка, волонтера з Чернігова, який долучився до складу Збройних Сил України та захищає нас вже майже два роки. Ці особисті трансформації та зміни – найважливіші.

Кожна з цих історій нагадує мені про власний перший досвід волонтерства. Про те, як завдяки підтримці спільноти та довірі людей, які тебе оточують, ти можеш зростати особисто та змінювати країну на краще.

За п'ять років програми я надзвичайно тішуся тим, що нам вдалося виплекати потужну жовтосердечну спільноту, по-справжньому віддану своїй справі. Зараз наші випускники є носіями цінностей відповідальності, свободи та любові у різноманітних середовищах. Знаю, що їх шлях лише починається, а попереду – великі здобутки та історії, які осяюють путь у найтемніші часи.

Формат, який об’ є днує Україну

Ілля Полтавець, супервайзер «Агенти Волонтерства» (наразіпрограми в ЗСУ) Хочу почати свою історію з того, що Агенти Волонтерства – це не про навчання для групи людей та сертифікати. Наша програма про далекоглядність, про глобальні зміни та появу волонтерського руху від в невеликих громадах від Сходу до Заходу, Півночіпро до Півдня України. Для мене – це програма розвиток людей, які далі впливатимуть на свою громаду. Як з’явилась ідея програми? Цьому передував наш попередній досвід роботи у Hub Volunteer Service в Одесі. Тоді ми вже мали досвід купи проєктів для місцевих активістів, тожОдесі розуміли потреби людей. У Києві, Львові, завжди було дуже багато можливостей для молоді, ав малих містечках і містах, у яких ми були, бачили багатосхожих активістів й молодих Місія людей,– які не мали можливостей. показати їм,корисно, що волонтерство та активізм це легко та в першу чергу, для них самих. Схожі програми розвитку молоді вже давно є у Європі та Штатах, тож чому ми не можемо зробити такий формат для України? Так ми й запустили перший набір на «Агенти Волонтерства».

Мабуть, найцікавіше було розробляти концепцію та програму навчальних модулів, шукати експертних спікерів, аби передати Агентам найцінніші й необхідні знання. З командою ми обрали різні частини України для проведення модулів, аби кожен з Агентів побачив унікальність регіонів країни, а також познайомився з особливостями волонтерства там.Схід,Обов'язковою складовою була поїздка на аби ми не відривалися від національного контексту бульбашці та не знаходились в інформаційній громадського сектору. Адже уй 2017 на Сході тривав вже третій рік війни, там так само працювала велика кількість волонтерів, проте уся їх робота була зосереджена на допомогу захисникам татаосвітніх населенню, нау відміну від культурних ініціатив інших регіонах.

Що мене надихає?такЦебуло люди й зміни, на які вони впливають, завжди. Програма «Агенти Волонтерства» дає можливість також іншим людям зі спільноти взяти участь в житті громади. Це і єяких залучення до демократичних змін, до ми всі прагнемо. Як вакцина зараз кажуть, волонтерство – це також від небайдужості. Протягом першого рокупропрограми понад та9 тисяч людей дізнались волонтерство долучились до нього,дозуотжевакцини ці 9 тисяч отримали свою від небайдужості, назавжди.

яка залишиться з ними Чи дійшли ми своєї мети? У соціальних проєктах важко досягнути усіху цілей, на це можуть впливати помилки плануванні, активність людейвисоку тощо. Проте миввизначили для себе дуже планку кількості учасників, проведених подій,результату залученихй волонтерів. Чітке бачення допомагало зробити все, аби здобути його.

Як казав відомий американський фандрейзер ДенДжон Палотта: «Мипоставив полетілинам на Місяць, тому що Кеннеді чіткий дедлайн».усієїПершаісторії програма«Агенти – це фундамент Волонтерства» за п’ять років. Щороку ми отримували новий досвід, відгуки, бачили вплив та застосовували цінабір. результати, аби покращувати наступний Тож можу впевнено сказали, я пишаюсь нашими результатами й ми їхщодосягнули.

26 лютого 2022 року Ілля прийняв рішення вступити до лав Збройних сил України. Дякуємо за внесок Іллі та кожного/-ї захисника/-ці у перемогу України.

Спільнота волонтерів   об’єднаних ідеєю – «СВОІ» для своїх Як запорізькі волонтери та волонтерки просувають зміни в місті та об’єднують людей задля спільної допомоги

«Наша місія робити все для того, щоб у результаті кожна волонтерська акція залишала максимум соціальної користі та лише приємні спогади. Наша організація створена волонтерами для волонтерів, адже кожен та кожна з нашої команди має великий досвід у волонтерстві. Ми досліджуємо основні потреби волонтерської спільноти Запоріжжя та працюємо над тим, аби якомога більше людей з міста знайшли себе у волонтерстві», – говорить Ілля Бовсуновський, голова Правління та співзасновник ГО «СВОІ».

Повернемось до витоків

Це був 2018 рік. Я навчався на другому курсі в університеті. Оголошення про набір на програму “Агенти Волонтерства” саме мене знайшло. Насправді тоді я ще не знав багато про волонтерство та мене зацікавила можливість познайомитись з іншими активними людьми й подорожувати Україною. Це була перша думка, яка й підштовхнула до заповнення анкети. Але сталося не так, як гадалося, і моя мотивація змінилась на більш духовну: я побачив цінність у саморозвитку та користь для навколишнього світу.

Моя історія з програмою тривала цілих два роки, після яких я не залишив активізм, адже з локальною спільнотою ми мріяли заснувати власну організацію. За час на програмі ми робили безліч проєктів та волонтерських акцій у Запоріжжі, завдяки чому й створили одну з найбільших волонтерських спільнот у місті. Першою нашою подією був інтерактивний лекторій, куди ми запрошували представників Червоного Хреста, аби ті розповіли про волонтерство.

Також ми організовували донорські акції, проводили вигули собак з притулків. Якось навіть організовували «Громадський обід» на Фестивальній площі Запоріжжя. На той момент я вже працював у Карітасі, куди потрапив завдяки своєму волонтерському досвіду.

Для мене, програма “Агенти Волонтерства” – про постійний розвиток. Програма надає знання та інструменти для того, аби розробляти й впроваджувати власні ініціативи. Також розуміння того, як працюють проєкти, як знаходити партнерів, залучати ресурси, гроші та ще й загортати це все у гарні медіакомунікації. Головне – брати ці знання та використовувати на практиці, аби перетворити їх у навички.

Місце активних людей

У травні 2019 я провів першу Школу волонтерства у місті й подався на програму вдруге. Цей рік був визначним, тому що ми зібрали команду людей, деякі з них згодом стали співзасновниками організації «СВОІ»! Але тоді ми про це навіть не здогадувались. Ми спільно сиділи та думали, якщо ми вже зробили успішні волонтерські проєкти без грошей, то що ж буде, якщо будуть гроші на проєкти? І так з'явилась ідея проєкту «Студентство за волонтерство». Щоб розвивати волонтерські сектори вищих навчальних закладів, ми нафандрейзили близько 40 000 гривень. Запланували цілих три навчальних модулі, розробили програму, проте вдалось провести лише перший модуль, адже потім настав квітень і почалась пандемія коронавірусу. «Нумо адаптуватися і допомагати людям під час карантину?», – сказав хтось з команди, і ми всі спільно скинулись по 40 гривень, аби купити дві SIMкарти. Навіщо? Бо ми відкрили волонтерський кол-центр, де приймали запити на продукти й ліки для літніх, людей з інвалідністю, самотніх батьків, людей у скруті. Люди донатили нам через соцмережі, ми за ці кошти закупали необхідне і приносили іншим у потребі. Звісно, ми всюди звітували про збори та доставки у соцмережах. Як виявилось, про нашу діяльність дізналась представниця організації-партнера (UCBI), яка зв'язалась зі мною та запропонувала нам перше фінансування, аби ми продовжували допомагати.

Звідки з’явились «СВОІ»?

Пам’ятаю, як у серпні 2020 року ми святкували випускний Агентів Волонтерства та разом з Єлизаветою Токмаковою, Анною Андреєвською та Юлією Ярощук мали таку бесіду:

– Програма закінчується, але ж наші спільноти лишаються. Нумо рухатись далі та робитимемо нові проєкти? Або є шалена ідея – створімо організацію? – каже Ілля.

– Так, це чудово, але є декілька нюансів. От, бачив, побігла дівчина зі стабілізатором? Це я буду в медіавідділі. А он побіг Ілля Полтавець за доставкою їжі – це будеш ти!, – відповідає Єлизавета сміючись.

Для себе ми визначили декілька основних напрямків роботи: адвокатували впровадження волонтерства у програмі розвитку Запоріжжя на 2022-2025 роки, створили сайт з власною волонтерською платформою міста та запустили інформаційну кампанію з історіями успіхів волонтерів та організацій міста.

Ми все більше розповідали про волонтерство містянам та проводили події в містах по області. Поступово офіційно зареєстрували організацію, що понесло за собою купу роботи з паперами. Певно це темний бік місяця, який люди помічають тільки тоді, коли опиняються на ньому. Проте, хто не спробує, той не дізнається, що там.

Бути на короткій дистанції з волонтерами

Наша організація була створена волонтерами для волонтерів. Аби кожна волонтерська акція залишила максимум соціальної користі та приємних спогадів: у цьому формулюванні й описується принцип нашої роботи. Перед створенням кожного проєкту або волонтерської акції ми питаємо нашу спільноту про те, чого їм не вистачає у місті, чи був би цікавий їм проєкт з певною тематикою тощо.

Бути опорою в темні часи Другий подих

З першого дня повномасштабного вторгнення ми спільно з Запорізьким центром молоді відкрили гуманітарний штаб, у якому щоденно волонтерили 100-200 людей. Ми набирали обертів, як і напруження навколо, й створили прихисток для внутрішньо переміщених осіб. Запоріжжя – прифронтове місто, ми знали, що спільно будемо захищати його, тож працювали, поки могли працювати, стояли, поки могли стояти. Згадую той період і розумію, що цілих три місяці я буквально 24/7 жив у штабі. Багато організацій та штабів залучали сотні волонтерів, проте про волонтерський менеджмент ніхто з них й не чув. Волонтери безперервно займалися дистрибуцією гуманітарної допомоги, розвантажували, реєстрували, роздавали її, працювали на виснаження і до вересня почали масово вигорати. Тут постало важливе питання – що робити далі? Для «СВОІ» волонтери є кінцевими бенефіціарами, тобто саме про них ми мали б турбуватись чи ненайбільше. Восени разом з командою ми прийняли рішення вийти зі складу запорізького гуманітарного штабу, аби відпочити та повернутись до своєї місії.

волонтери для

волонтерів

З нами лишилась не вся команда, дехто продовжував працювати у штабі, проте у тому складі ми провели стратегічну сесію у листопаді та виокремили три нові цілі, згідно з якими працюємо й зараз. Найбільш пріоритетний напрям зараз – це донорство крові, адже фронт недалеко від міста, й потреба у переливанні крові для захисників/ниць і людей постійно нагальна.

Як це працює? Серед волонтерів/-ок міста ми провели опитування та дізнались, що люди не роблять донації переважно через те, що не мають стимулів та культури донорства, вони боялись ходити на такі акції самі. У нас з’явилась ідея організувати централізовані акції донорства, де цілими командами волонтерів/-ок ходили на донації. Також завдяки різним форматам панельних дискусій та лекцій ми розповідаємо містянам про процес донорства з двох сторін: запрошуємо лікарів, які безпосередньо беруть донації, та людей, які бояться здавати кров.

Як максимально спростити цей процес? Для цього наша команда створила простий чатбот, де є всього дві кнопки «Стати донором» та «Потребую донорської крові». Зовсім скоро з’явиться покращена та розширена версія чатбота, яку ми зараз розробляємо!

Наступний напрямок нашої роботи — це психологічна підтримка волонтерів. Для цього ми також використовуємо різні формати волонтерських акцій та арт-терапії. Наш психолог проводить форум-театр, під час якого моделюються ситуації й люди пропрацьовують свої проблемні ситуації.

У команді ми довго дискутували, як ми можемо формувати відчуття спільноти у наших волонтерів. Згодом дійшли до того, що можна просто спитати людей, адже саме їх бачення організації та емоції від роботи з нами показують чесну причетність. Впевнено можу сказати, що відстань між організацією та волонтерами має бути максимально короткою, аби була довіра й не було формальності.

Освічені значить вільні

Волонтерство – це завжди про новий здобутий досвід та професійні навички. У світі волонтерський досвід визнається найбільшими та провідними навчальними закладами, завдяки чому у волонтерів є можливість отримувати якісне навчання за кордоном. У цьому матеріалі ми знайомимось із трьома випускницями програми “Агенти Волонтерства”, які вступили на закордонні навчальні програми та поділяться своїм досвідом.

Катерина Чернокур Катерина Чернокур родом з Києва, де і розвивала волонтерську спільноту разом із локальною командою. Разом вони намагались розширити спільноту, шукаючи активістів у рідному місті. Дівчина згадує, що це було непросто — багато людей не хотіли долучатись до волонтерства, або ж не розуміли його важливості. Зрештою, спробувавши різні інструменти, вони сформували велику команду. Разом допомагали безпритульним, влаштовували акції та заходи, шукали різні способи допомоги та вибудовували тісний контакт — як з волонтерами, так і з іншими організаціями.

З навчанням за кордоном дівчина познайомилась під час обміну, коли потрапила до Німеччини. Далі, після 4 років навчання на бакалаврській програмі, вирішила більше заглибитись в роботу неприбуткових організацій — їхні особливості, менеджмент та стратегії. Побачила стипендійний конкурс в закордонний університет і, розглядаючи також варіант Українського Католицького Університету, все ж обрала перше.

«Я подумала: якщо у мене буде стипендія — це знак долі. Мені подобається, що тут є тісний звʼязок між теорією та практикою. Мабуть, в Україні цього мені було недостатньо. Зараз я одразу відчуваю, що отримані знання не просто залишаються у памʼяті, а одразу застосовуються там, де це можливо», — розповідає Агентка.

Враховуючи спеціальність, на якій навчається Катерина, досвід волонтерства відіграв важливу роль. У Німеччині це важливо й під час пошуку роботи, як вона розповідає. Допомога під час пандемії, координація волонтерів в центрі допомоги та, зокрема, робота у благодійному фонді «Starenki» стали для Агентки перевагою не лише для вступу, але й для отримання стипендії, яка й дозволила прийняти важливе рішення про вступ.

Потрапивши в інше середовище, волонтерці знадобилось багато часу для інтеграції. Мова, менталітет — це все було новим, попри попередній досвід. Перевагою тут стали навички, які Катерина здобула на програмі та загалом протягом свого волонтерського досвіду. Бо вміння вибудовувати контакт із новими людьми важливе й у волонтерстві, і так само при переїзді в іншу країну.

«Я дуже багато бачу людей, які волонтерять не лише через бажання комусь допомогти, а також для інтеграції. Наприклад, коли ти приїжджаєш до нового міста — тобі потрібно знайти людей, бо людям завжди потрібні люди. Волонтерство для цього найкращий інструмент — ти можеш одразу піти у сферу, яка тебе цікавить, розвиватись, знаходити однодумців, вивчати нову культуру».

Зараз Катерина допомагає переселенцям з України у своєму місті. Зокрема, із перекладом та вивченням мови, щоб вони почувались комфортніше, але водночас відчували частинку рідного дому навіть за тисячі кілометрів.

Валерія Рогоза (Валерія має небінарний гендер, для звертання у тексті ми використовуємо гендерно-нейтральні займенники «they/ them». В українській мові їхніми відповідниками будуть «вони/їх»).

Валерія Рогоза родом з Чернігова. До знайомства зі світом волонтерства вони були з головою занурені в навчання, то ж в програмі вони знайшли той вогонь, який запалив їх та закохав у волонтерство. Агенти Волонтерства найбільше запам’ятались їм насиченими навчальними модулями та великою кількістю нових знайомств з людьми, які так само натхненно прагнули творити суспільні зміни.

Другий подих

«Моє волонтерство розпочалось з повідомлення у Facebook. Я побачили анонс про пошук волонтерів для „Чілдрен кінофест“ та вирішили податись. Спочатку сильно хвилювались, але все виявилось дуже цікавим! Згодом почали долучатись до інших ініціатив у місті», — розповідають Валерія.

Валерія, розповідаючи про свої досягнення, згадують один із найтепліших моментів. Одного разу їм навіть вдалось надихнути до волонтерства своїх рідних: мама долучалась до акцій та підтримувала їх. Тоді вони обоє відчули силу добрих справ і вплив, який може робити кожен/-на.

люди – найцінніше у волонтерстві

Зараз Валерія навчаються в США. Там вони вивчають фізику та програмування, беруть участь в дослідницьких групах. Волонтерство стало ключовим фактором, що допоміг із вступом у закордонний університет. В Сполучених Штатах волонтерство є буденністю для всіх громадян, тож і на досвід звертають увагу. Але так само волонтерство вчить комунікувати з новими людьми й виходити із зони комфорту, щоб вивчати світ навколо. Тож, маючи досвід участі в програмі, адаптація для Валерії стала набагато простішою, аніж це уявлялось.

Після переїзду волонтерство залишилось у їх житті та, як вони кажуть, вийшло на новий рівень. Рік тому вони заснували групу жінок та небінарних людей у фізиці та мають ще десятки планів на майбутні волонтерські проєкти. Для Валерії найціннішими у цьому залишаються люди. Вони вірять, що саме вони впливають на зміни та саме вони можуть стати їхнім рушієм.

Пріоритетом у них залишається допомога українським військовим. Разом зі студентами університету вони влаштовують благодійні події та ярмарки. Всіляко нагадують про важливість допомоги, розповідають іноземцям правдиву інформацію про повномасштабну війну, її наслідки та постраждалих.

Мері Лемза

Мері стала Агенткою Волонтерства ще у 2021 році, тоді мала невелику команду в Києві, з якою розвивала спільноту. До програми у дівчини вже був досвід участі у проєктах та волонтерських ініціативах, але, за її словами, саме програма навчила створювати з нуля — від ідеї до реалізації. Ще цікавіше, що під час Агентів Волонтерства Мері навчилась ставити цілі та робити це так, щоб вони точно ставали реальністю. Організовуючи благодійні обіди, збори речей тощо, Агентка почала глибше занурюватись у волонтерський світ й одночасно краще розуміти, з якими проблемами зіштовхуються волонтери.

«На мене ця програма вплинула тим, що мені, власне, захотілось боротись з цими проблемами, працювати над ними. Часто наші проєкти та події губились в інформаційному шумі чи, наприклад, серед масштабніших можливостей. Цікаво пробувати це вирішувати й шукати нові інструменти».

Після програми Мері почала навчання у Гонконзі. Її цікавило створення мирного та сталого майбутнього через освіту. Так само вона хотіла зрозуміти, як влаштований світ, інші культури та країни шляхом подорожей та нових знайомств. Особливо волонтерка хотіла зрозуміти інші точки зору, інші бачення. Зараз Агентка вивчає політологію в Америці, куди вступила практично одразу після свого навчання в Гонконзі.

Волонтерство показує твою включеність в спільноту і бажання брати на себе ініціативу, бути лідером.

«Волонтерство показує твою включеність в спільноту і бажання брати на себе ініціативу, бути лідером. Так само — вміння шукати можливості та створювати їх самостійно. Це допомогло мені при вступі на навчання як у Гонконг, так і в Америку. Окрім цього волонтерство допомогло мені зрозуміти власні цінності. Обираючи закордонний університет, я керувалась ними», — розповідає Мері про свій досвід.

Навчаючись в Гонконгу, Агентка створила окремий клуб, спільно з яким їздила у притулки та допомагала доглядати за безпритульними тваринами. Зараз на кампусі університету Мері організовує культурні та освітні події, фандрейзить кошти для допомоги українцям і долучається до ініціатив, які підтримують Україну у боротьбі. Наостанок дівчина ділиться, що волонтерство для неї — це вже стиль життя, а не лише допомога тим, хто у потребі.

Усе починається з небайдужих людей

Як у Горішніх Плавнях підтримують місцеву культуру та допомагають захисникам/-цям

Рік тому Софія Макаренко разом із колежанкою Мариною Бабченко відкрили благодійну крамничку «Антрісоль», аби продавати патріотичні вироби та збирати донати для ЗСУ. Зараз «Антрісоль» не просто благодійна ініціатива, а велика спільнота небайдужих горішньоплавнян, які спільно допомогли захисникам/-цям на понад 700 000 гривень.

Моя історія волонтерства почалась у далекому четвертому класі, тоді ми разом із сестрою роздавали буклети з правилами дорожнього руху містянам та у школах. Згодом з друзями у дитячій раді ми проводили просвітницькі акції щодо безпеки на дорозі, а ще збирали гроші онкохворим дітям. Я почала працювати в громадській організації «Центр розвитку дитини і сім'ї «РОДІС», і тоді зрозуміла, що волонтерство – це сфера, де ти можеш реалізувати себе та робити корисні проєкти для суспільства. Тоді ми зробили в місті перший кіноклуб «Відкрий очі», що проходив у бібліотеці. Наші кінопокази були безоплатними ще й мали в собі певну користь, адже після перегляду за філіжанкою чаю було обговорення фільмів та сесії з психологом.

Мене завжди цікавило волонтерство у просвітницькій сфері. В одному з грантових конкурсів я виграла фінансування на проєкт для дівчат «ЗМІНЮЙ!СЯ», у рамках якого ми проводили тренінги з лідерського розвитку, а вкінці навчили й провели гру в дебати. Нам важливо було донести, що жінки можуть працювати не лише вчительками, лікарками, продавчинями й трикотажницями, але ще й очолювати власний бізнес і пробувати себе у різних напрямках.

У 2018 році я була учасницею першого набору програми «Агенти Волонтерства». Це тепла історія з відповідальною спільнотою, яка тривала цілих чотири роки й продовжується донині. Проте іронічно, що під час програми я розвивала волонтерську спільноту у Черкасах, а не у своєму рідному місті. Тоді я познайомилась з неймовірними та активними людьми й ми дотепер підтримуємо зв'язок. На другому наборі програми я вже працювала в місті сама, бо з моєю напарницею тоді розійшлися шляхи. І це навчило мене бути більш самостійною, брати на себе відповідальність і координувати велику кількість людей. Наступні два роки я була менторкою для нових Агентів та Агенток. І це також цінний вплив програми на мій розвиток. Я навчилась більше комунікувати з людьми, підтримувати їх та знаходити способи, як давати дієві поради.

Зв’язок зі спільнотою – це назавжди. Після випуску ми продовжуємо спілкуватись та підтримувати один одного, мене тішить бачити розвиток моїх менті. Я точно знаю, що по всій Україні у мене є справжні друзі.

На початку повномасштабного вторгнення не зрозуміло було, за що хапатися та що робити. Мій давній друг написав укінці березня, що в нього є 100 шапок, які нема куди діти. Насправді шапок було набагато більше, їх привіз переселенець з Харкова, власник фабрики, яка, на жаль, через обстріли міста закрилась. Тож той чоловік вирішив віддати всі шапки на благодійність. Частину було безоплатно роздано і біженцям, і захисникам/-цям з ТРО.

Я погодилась, і того ж дня ми облаштували стіл біля гуманітарного штабу, аби продати ці шапки за смішну ціну від 10 грн. Прибутку від них багато не було б, бо вже весна прийшла, але це спонукало людей донатити на допомогу ЗСУ. Люди віддавали чимало грошей, аби долучитися до хорошої справи.

Наша крамничка – це точно не про бізнес. Ми об’єднуємо людей, які вірять у перемогу й хочуть допомагати. Ми продаємо патріотичні речі, аби підсилювати місцеву культуру та підтримувати армію.

Згодом ми з моєю колежанкою Мариною Бабченко почали думати, що ж робити далі? Тоді у Горішніх Плавнях не було схожих благодійних ініціатив, проте містяни були готові підтримувати будь-які ініціативи. Якось у ході розмов ми зрозуміли, що до нас приїжджають багато переселенців і було б круто знайомити їх з містом, відкривати те, за що його можна любити. Ось тут і почалась історія благодійної крамнички «Антрісоль», ми надрукували близько 200 футболок з патріотичними принтами й людям це сподобалось.

Спочатку ми виходили у сквери, парки або продавали футболки прямо біля магазинів. У той період нам вдавалось збирати по 10000 гривень щомісяця, усі гроші ми направляли фонду «Повернись живим» і звітували у соцмережах. Пізніше нас помітили та приходили з потребами у спальниках, ліках, аптечках для військових. Так ми змінили вектор роботи.

Запити й потреби зростали, грошей треба було більше. Хоч нам і було боязко не впоратись, не закрити збори, проте все одно брались. Як збирати більше грошей? Почали креативити! Команда крамнички це не лише я та Марина, до нас долучались місцеві майстри/-ні, які виготовляли власноруч браслети, значки з дерева, іграшки. Волонтери-дизайнери готували для нас макети для футболок та стікерів, фотографи допомагали нам гарно все відзнімкувати, оформити дописи та спільно ми запустили Instargam-крамничку, аби об’єднати всіх разом.

Крамничка стала простором поза часом, у якому ми творимо добрі справи.

Наша крамничка – це точно не про бізнес. Ми об’єднуємо людей, які вірять у перемогу й хочуть допомагати.

Ми

командою

патріотичних

не

зупинялись

речей.

майстер-класи,

Ми

лише

на

продажі

організовуємо

велопробіги,

збори

тематичні макулатури,

виготовлення окопних свічок. Способів залучати кошти на допомогу є безліч! Мій улюблений – збори книжок. Ми вигадали

три

напрямки,

куди

можна

перенаправляти

книжки, які нам віддають. Перший – це перероблювання та утилізація російськомовних книжок, це справді робить великий

вплив

культури

та

на

зменшення

корисно

для

передача

книжок

центри

переселенцям.

екології.

рівня

зросійщення

Другий

напрям

захисникам/-цям Третій,

який

–

це

реабілітаційні

також

дієвий,

–

Остання

перепродаж книжок.

Також

почали

них

це

–

проводити

розіграш

благодійні

лотів

від

лотереї.

місцевого

бізнесу.

На

цьому розіграші можна було виграти сертифікати у кафе, лазерну епіляцію, гідромасаж, фотосесії, різні вироби від майстрів

майстринь

та

не

тільки.

Завдяки

цьому

ми

зібрали 50 600 грн. на потреби ЗСУ.

За час нашої діяльності було закрито 35 запитів від військових на суму 719 443,60 грн. З них 3 старлінки

постійна

абонплата,

ремонти

тепловізорів, 7 тепловізорів, величезна кількість найрізноманітніших ліків та медичних засобів на кшталт, турнікетів, ношів, шприців, багато одягу у

вигляді

футболок,

рукавичок, вигляді

флісок,

дощовиків,

лопат,

сокир,

светрів,

взуття,

шапок,

інструменти

бензопил

звісно

багато

смаколиків і т.д.

Корисний інсайт – можна і треба співпрацювати з

іншими!

нас

теплі

стосунки

волонтерським штабом, і так виходить, що іноді ми

допомагаємо

вони

дають

нам

їм

із

закриттям

якісь

речі

на

зборів,

продаж.

іноді

Також

почали проводити благодійні лотереї. Остання з них – це розіграш срібної прикраси від бренду «Gipsy». люди

Із

запуском

інших

небайдужі

міст

самі

нас

почали

України.

підтримувати

Зараз

звертаються

до

партнери

нас

та

готові

підтримувати те, що ми робимо.

Ми маємо не лише брати

добро у світу, а й давати навзаєм

«Мене виховувала прабабця, яка постійно казала, що ми маємо не лише брати добро від світу, а й давати навзаєм. Ці слова назавжди викарбувались у моїй свідомості та тепер супроводжують мене у мотивації волонтерити», – Богдана Турів завжди починає свою розповідь про волонтерство так. Богдана народилась у Хусті на Закарпатті, де зі шкільних років разом зі самоврядуванням організовувала дозвілля та допомагала стареньким з геріатричного пансіонату. Вона згадує, що це був несвідомий досвід, адже тоді про явище волонтерства, як такого, мало хто знав.

Згодом Богдана переїхала у Дрогобич, вступивши до університету. Це був новий період у житті, перший курс, тонна навчання та освоєння у новому місті: «Якось я прийшла у молодіжний простір, звідки й почався мій свідомий шлях волонтерки. Тоді я загуглила «волонтерство» і перше, що було в пошуку «Українська Волонтерська Служба». Тоді волонтерство сприймалось, як клубочок, який я потроху розмотувала та дізнавалась більше. На сайті знайшла волонтерський чат Ужгорода, бачила, що там постійно публікував волонтерські можливості Сергій Лукачко, координатор у місті. У Дрогобичі такої спільноти волонтерів не було, тоді собі подумала, що хочу її створити. Через рік розпочався новий набір на програму “Агенти Волонтерства”. Я навіть до кінця не прочитала, що треба буде робити на програмі, але рішуче подалась. Згодом клубочок продовжував розмотуватись та виявилось, що Сергій також з Закарпаття й буде моїм ментором на програмі».

На програмі волонтерка познайомилась зі своєю напарницею Єлизаветою Ніколаєнко, вона переїхала у Дрогобич з Волновахи, що на Донеччині. Богдана згадує, що це був цікавий досвід єднання сходу країни та заходу, хоча вони обидві не місцеві, але разом розвивали волонтерство у Дрогобичі. Кожен місяць протягом року на програмі був присвячений окремим видам волонтерства: від телефонного, освітнього до екологічного та соціального. Завдяки організації подій вони познайомились та започаткували перші партнерства із Пластом та громадською організацією «Активна громада Дрогобиччини». Протягом програми вони організовували толоки, ярмарки, екскурсії та активно залучали містян до спільної роботи. Наприкінці програми Богдана виграла грант і організувала волонтерський кемп для підлітків. Це була триденна подія, де вони дізнавалися про волонтерство, його окремі напрямки та навіть практикували.

Будувати самозарадну спільноту, яка буде жити далі «Це був насичений рік, як і для нашої спільноти, так і для нас. Ми їздили на модулі й себе прокачували, вчилися працювати вдвох і будували спільноту, яку сміливо називаємо командою. Найбільше я й пишаюсь спільнотою. Одного разу я сказала Лізі, що якщо після нашого випуску ніхто зі спільноти не зареєструється на програму, то наша робота буде марною. Минулого року з нашої команди подалося четверо людей, і двоє з них, Юліана та Ірина, стали Агентками. Значить наша місія виконана. І найбільше визнання для мене – це бачити, як люди, які ходили на акції, тепер координують спільноту та залучають нових людей», – у 2023 році Богдана перейшла з ролі Агентки у роль менторки нових волонтерів на програмі.

«Одного дня з’явилась думка, як поєднати улюблену справу з корисним для допомоги захисникам? Я спонтанно створила сторінку в Instagram та назвала її “Теплосердні”. Вона планувалась для організацій акцій зі створення окопних свічок. Проте потім почала думати, що треба обрати конкретний напрям та якщо починати, то працювати масштабно.

Згодом відмовилась від цієї ідеї на декілька місяців, поки не трапилась одна історія. Мій чоловік з початку вторгнення захищає Україну у лавах збройних сил. Він зателефонував мені одного дня та сказав, що його двоє побратимів загинули й кинув слухавку. Згодом він написав мені, що вони згоріли живцем після попадання російської ракети прямо в їхній бронетранспортер. Найскладнішим було те, що дружина одного з хлопців мала зовсім скоро народити дитину. Я пам’ятаю цей день досі, тоді я сиділа спантеличена й не розуміла чому так? Мені завжди здавалась стереотипною фраза “живіть одним днем тут і зараз”, але тепер розумію, що це правда, адже завтра може не настати».

Найбільшим викликом для програми був початок повномасштабного вторгнення. Воно повністю змінило розвиток волонтерства та його настрої, тепер це не про розваги, кричалки та брендований мерч. Волонтерство є вагомою та невіддільною складовою на шляху до перемоги України. Богдана регулярно організовувала збори, благодійні акції, книжкові ярмарки, аби допомагати захисникам. Проте один з найбільш улюблених напрямків для волонтерки було культурне волонтерство, вона вже декілька років веде власний книжковий блог:

Після цього Богдана вирішила, що варто продовжувати робити свою справу та відновила благодійну ініціативу «Теплосердні», підготувала дописи на сторінку, логотип, але опис лишається з самого початку таким: «Через волонтерські та культурні проєкти, підтримаємо захисників». Зараз команда ініціативи налічує понад 30 волонтерів та волонтерок. Головною місією для Богдани було – створити простір для втілення ідей волонтерів та допомагати захисникам. Кожен з команди має можливість реалізувати будь-яку ідею, поєднуючи благодійність та літературні вечори, перегляди українських фільмів, дослідження забуті твори української культури й традиції національної ідентичності. Богдана каже, що спільнота «Теплосердних» ще й об’єднує внутрішньо перемішених осіб, яких у Дрогобичі понад 9 тисяч. Вони самі цікавляться українськими традиціями та посилюють свою ідентичність, долучаючись до подій.

«Історія побратимів мого чоловіка мотивує мене якомога більше допомагати армії. Вони мали бачити, як ростуть їхні діти, а не загинути. “Теплосердні” існують та працюють задля підтримки захисників. Ми продовжуватимемо збирати кошти, навіть якщо це маленькі суми, але воїни мають відчувати нашу підтримку. Люди часто пишуть, аби захисники поверталися додому якнайскоріше з перемогою. А ми завжди у постах та повідомлення до них пишемо “Повертайтеся додому живими”».

КОМАНДА «ТЕПЛОСЕРДНИХ»

Зміни, які складно

передбачити

Історія Сергія Лукачко, Агента Волонтерства, Як директора у Горішніх Плавнях підтримують місцеву краудфандингової платформи “Моє місто” культуру та допомагають захисникам/-цям

та громадської організації з адопції тварин “GladPet”.

Моє перше свідоме волонтерство почалося в коледжі в Мукачево. Тоді хтось з друзів запропонував відвідати будинок-інтернат, аби провідати дітей, підтримати їх, привезти необхідні речі. Я одразу, без вагань долучився. Так, зʼїздивши кілька разів, ми вирішили додати трохи різноманіття – почали проводити майстер-класи, неформальне навчання, аби показати широкий спектр можливостей і професій, що існує поза межами будинкуінтернату.

Ми бачили, що викладачі не дуже зацікавлені в тому, аби привідкривати двері у зовнішній світ для вихованців: вони привітно нас вітали, казали, куди поставити мішки з одягом, пакети із солодощами і на цьому все. Тому нам важливо було донести підліткам, що у світі існує ще багато всього цікавого, крім роботи слюсарного та перукарки. Тож у нас зʼявилась традиція раз на місяць влаштовувати такі поїздки на кілька годин. Далі почали змінювати заклади, ввійшли в темп, не хотілося це залишати.

Мене завжди мотивував швидкий результат і розуміння, що його можна досягти доволі легко. Мені було доволі просто організувати подібну поїздку раз на місяць, щоразу, я бачив, як це впливає на світогляд дітей та підлітків. Далі, коли я переїхав до Ужгорода, я продовжив організовувати події для молоді, але вже у рамках своєї основної роботи в Smart Point Hub. Саме там вперше почув про програму “Агенти Волонтерства”. Це було у далекому 2018 році. Тоді я здивувався, що програма націлена саме на розвиток волонтерства, тим більше на локальному рівні. Так, звісно, вже на той момент було багато молодіжних ініціатив: Пласт, вишколи, тренінги з неформальної освіти, лідерські обміни та програми, проте саме програми з розвитку волонтерства – ні. Це мене й зачепило (а також Катерина Бова, моя хороша знайома, менеджерка першого набору програми, яка, власне, запросила взяти участь). Нові обличчя, навчальні модулі, домашки – почалась нова історія.

Коли ми з моєю напарницею проводили нашу першу подію – Волонтерський нетворкінг, до нас прийшло 8 людей. Дивлячись, як у Харкові прийшло 40, ми спочатку засмутились, але потім зрозуміли фішку пропорції. Мале місто – менша кількість учасників, до того ж, відіграє контекст: Харків – студентське місто, Ужгород – радше туристичне. Серед людей, які до нас долучилися, була Таня. На той момент у неї не було досвіду волонтерства, все здавалося новим і, можливо, трохи чужим. Вона долучалась на наші волонтерські акції, знайшла себе і зараз адмініструє БУР-табори. Навколо себе з часом ми сформували спільноту приблизно сотні людей, кожен і кожна з яких певним чином реалізували себе в громадській діяльності, соціально відповідальному бізнесі. Це та зміна, яка далась легко, але для неї потрібно було більше часу. Ось цей перетин людей на локальному рівні дає неймовірну силу і підтримку.

Якось ми зібрали містян на толоку в одному з місцевих парків Ужгорода, тоді ми зібрали понад 50 мішків сміття, тоді зародилися жарти, які ми досі памʼятаємо (а жарти неабияк зближують!). Один із учасників згодом навіть розробив план реконструкції парку. Це той результат, що приходить неочікувано, коли від одного твого поштовху йде наступний, ще більший. Згадую дівчат, які волонтерили з нашими партнерами, громадською організацією “Щасливі діти” та не полишили цього, а навіть розробили низку різних проєктів, найяскравіший – аудіогіди по закарпатських містах. За ці останні пʼять років я постійно спостерігаю подібні зміни. Найцікавіше, що їх складно передбачити, адже коли ти тільки починаєш свій шлях у програмі, ти не можеш бачити наперед на кілька років. Коли я прийшов на програму, я відчував вихід зі своєї зони комфорту. Я собі волонтерив у своєму місті, впевнено і зрозуміло, з друзями і вже сформованою рутиною. Програма ж підштовхувала пробувати нове, показувала – дивись, ось Промприлад у Франику, ось ресайклинг в Одесі, ось потужна спільнота, яку ти можеш створити клаптик за клаптиком. Зараз я переїхав в інше місто, координую соціально важливі проєкти в Netpeak Group, навчаю фандрейзингу та просуваю інструменти краудфандингу. Це та внутрішня зміна, що не була легкою та швидкою, проте є найбільш цінною.

Найважливіше, що я почув тоді від свого ментора, Романа Філіпішина, який зараз у лавах ЗСУ, це те, що потрібно робити помилки. Я зі своїм прагненням робити все чітко та досконало, помноженим на вихід зі своєї маленької бульбашки, дуже важко переживав будь-які дрібні і великі невдачі, неточності, не-ідеальності. І право помилятися звільнило мене від цих переживань, я зрозумів: не помиляється той, хто нічого не пробує. Тому, коли Вікторія Зацнова покликала мене бути ментором на третьому (а потім і четвертому) наборі програми, я одразу погодився. Хотів віддати те, що взяв для себе, хотів донести іншим Агентам та Агенткам, що визнавати та аналізувати помилки важливо. Це здебільшого те, на чому ми фокусувалися з моїми менті. Я намагався не створювати для них атмосферу ідеального, а давати поштовх. До пошуку відповідей на свої питання, пошуку можливостей, пошуку своїх помилок і свого досвіду. Адже програма про це зокрема.

Маленька ідея —

масштабна місія Як

дитяча

ініціатива

перетворилася

на

соціально

відповідальний стиль життя? Історія Вероніки Бурмінової — агентки волонтерства 2020-2021 років

Волонтерський шлях дівчини розпочався в 11 років — тоді майбутня Агентка Волонтерства організувала подію на вулиці своєї громади (окраїна

Кременчука

початок

села

зібрала

команду,

Садки

—

район

Раківка,

Полтавської

області):

написала

сценарій

та

створила показ вистави за власною казкою. Публіка лишилася в захваті від цієї яскравої ініціативи й розпитувала, що це за творче угрупування. Тоді команда Вероніки назвала себе «громадською організацією “НВУ”» (на 2011 рік — «Наша Весела Вулиця», станом на зараз — «Нове Відповідальне Управління») та,

прислухавшись

громади,

до

продовжила

потреб

жителів

проводити

регулярні

та вже більш масштабні заходи:

—

Нам

подобалося

змінювати

світ

бути

корисними для нашої громади. У свої 9-11 років

ми

робили

нереальні

речі!

Нам

подобалося допомагати: ми були натхненні та відчували себе вагомими для суспільства!

Вероніка зростала в гармонії з громадською діяльністю, різних

шукаючи

можливостей.

вибрала

до

вивчення

та

долучаючись

Після

школи

соціальну

до

дівчина

роботу

педагогічному навчальному закладі Полтави, де також була активною студенткою.

Зокрема, на одній з подій дівчина зустрілася з Агентами

Дмитром

Первушиною знайомство

Проніним

(проте з

це

було

Українською

Лізою

не

перше

Волонтерською

Службою! Ще в 2018 році Вероніка брала участь у одній з перших подій організації — #Сходка в Києві). Дівчина пройшла навчання від Агентів Волонтерства

вже

переїхавши

неподалік

від

дитинстві.

Агенткою,

2020 в

місцини,

році

місто де

сама

стала

Кременчук

—

волонтерила

Протягом усієї програми Вероніка щомісяця організовувала тематичні активності. Переважно займалася з учнями та студентами: проводила уроки волонтерства, інтелектуальноекологічну гру «Що? Де? Коли?», учасники якої формували проєкти, що допоможуть захистити екологію, запускала флешмоби для популяризації тем екології, допомоги безпритульним тощо.

— Далі в мене був емоційно важкий рік. Якраз, коли закінчувалася програма, я себе загубила взагалі… Мабуть, десь пів року в мене була пауза в усьому! Потім потроху почала відновлюватися, десь «підволонтерювала», проходила купу навчань, і тут сталося повномасштабне вторгнення. З першого дня я почала координувати Кременчуцький чат УВС — 2 місяці дистанційного волонтерства. Звісно, згодом почала робити соціальні акції, онлайнмарафони, але ці заходи дуже відрізнялися від мого минулого волонтерського життя.

На той момент Вероніка була вагітна, тож вбачала неабияку потребу допомагати дітям і майбутнім мамам. Тоді волонтерка подала заявку та виграла мініґрант від Української Волонтерської Служби на реалізацію власного проєкту — #ЗбережиМайбутнє, у межах якого надавала пакунки для психоемоційної стійкості та проводила марафони з психологічними консультаціями, майстер-класами від фахівців для вагітних жінок.

— Потім у мене народилася донечка й ми почали волонтерити з нею разом! І вже з її перших днів ми надавали гуманітарну допомогу тим, хто цього потребує.

29 травня 2023 року, на день народження своєї бабусі, Вероніка з чоловіком і донькою зареєстрували власну ГО «Нове Відповідальне Управління».

Як зазначає дівчина, бабуся зробила особливий внесок в організацію ще в 2011 році — для неї «НВУ» було справжнім життям, а не лише дитячими забавлянками:

— ГО присвячена бабусі, тому хочеться зростити з неї потужну організацію на всеукраїнському рівні, яка, зокрема, буде допомагати молоді, віднаходити себе.

Місто Кременчук поділено на дві частини й, за словами волонтерки, на березі, де вона мешкає, майже немає активностей для молоді. Саме це стало однією з причин реєстрації організації, адже її основною метою є активізовувати молодих людей, які знаходяться в пошуку себе, вирішувати соціальні проблеми, розвиватися та якісно будувати країну.

— У нас досить багато проєктів, але не всі про них знають. А молодь взагалі не знає, чим займатися. Коли я проводила «Волонтерський хакатон» (триденний захід, спрямований на розвиток та популяризацію волонтерської діяльності), я знайомилася з учасниками: люди приїжджали з іншого кінця міста, тому що не знали, що у нас щось є! Ми починаємо активізувати молодь, вона хоче розвиватися, але поки що не знає, де ці можливості шукати.

Зараз серед основних напрямів ГО є: підтримка соціальних проєктів, проведення культурних подій і заходів неформальної освіти, психологічна допомога вагітним, людям похилого віку та внутрішньо переміщеним особам. Оскільки в основі організації лише три людини — Вероніка, її чоловік і маленька донечка, актуальним вектором руху є розвиток організації — набуття команди, її навчання, щоб ще більш ефективно впроваджувати волонтерську діяльність.

— Я свято вірю, що будь-яку проблему взагалі можна вирішити завдяки волонтерству! Проте головне, щоб очі горіли, сяяли, і це було від щирого серця — тобі буде гарний результат.

допомагати молоді віднаходити себе

Коли випадкові знайомства не випадкові

Як «Українофіли» з Запоріжжя змагаючись допомагають країні

«Ми познайомились у Данії 2 тижні тому. Усе, що я знала про них, це те, що їм мало двіжу і вони привезли сало з Запоріжжя», — або історія про те, як формувалася локальна спільнота Агентів Волонтерства у Запоріжжі. Своїм проєктом «Українофіли» команда зібрала вже близько 90 тис. грн на допомогу ЗСУ і не планує зупинятись на досягнутому.

Анжеліка-Марія Гресс та Анна Михайлова — координаторки Української Волонтерської Служби у Запоріжжі. Дівчата познайомились на молодіжному обміні у Данії, а після повернення додому Анжеліка (Анж) подалася на річну програму Агентів Волонтерства, пройшла відбір і почала шукати напарника для спільної роботи. Анна (та, яка за двіж) жваво погодилась і лише після того зрозуміла, куди потрапила. І цей збіг обставин був чудовим!

Першим і основним проєктом дівчат став благодійний освітньо-культурний турнір “Українофіли”, під час якого учасники можуть перевірити свої знання з історії, політики, мови, культури, музики та навіть мемів! Завдяки успіхам дівчат кошти, зібрані під час благодійних турнірів, пішли на потреби наших військових. Та що стоїть за організацією цього заходу?

Зародження ідеї та початок втілення

Ще дорогою на стартовий табір програми Агентів у Славському Анна побачила відео про турнір з русофобії від «Ліги сміху». Цей жарт вони згадали знову, коли настав час вигадувати ідею власного проєкту. Але втілити саме «русофобний» турнір не ризикнули у Запоріжжі: «Бо нас би “забили палками”», – сміються дівчата. Вирішили обрати щось менш кричуще та зупинилися на назві «Українофіли».

«Розпочинаючи роботу над проєктом ми зрозуміли, що ресурсів у нас взагалі нема, окрім людей, заряджених ідеєю. Жодних грошових вкладень теж немає, тому треба робити цей турнір абсолютно автономним, аби функціонував будь-де, без жодних ресурсів», — саме такий концепт події дівчата пропрацювали разом з Агенткою Віолеттою зі Львова, а шляхом спроб і помилок удосконалювали формат. Перший тестовий турнір провели на модулі Агентів у Вінниці, та після того турніру структуру змінили майже повністю! І все для того, щоб зробити гру максимально інтерактивною.

Цікавим фактом є і те, що айдентику для сторінки «Українофілів» розробляла професійна дизайнерка, з якою теж познайомились у Данії.

– Певно, то була доля! – погоджується Анжеліка-Марія.

Мотивація всередині команди

Дівчата впевнені, що все йде від задоволення потреб членів команди: «Вони всі за двіж різний, їм не вистачає соціалізації, все онлайн. І вторинна потреба – це саморозвиток, тож ми даємо цю можливість. Ми постійно вдосконалюємось, їздимо на навчання. Зараз плануємо розширюватися, робимо стратегічне планування організації. Сподіваюсь, що все вийде. Звісно, займає час. Та для нас дуже важливо чути всіх, розуміти і збирати ці різні думки. Бо попри те, що у нас команда зі схожими цінностями, ми дуже різні люди».

Довготривалий процес залучення людей на офлайн подію у прифронтовому Запоріжжі дівчат зовсім не налякав — наполегливість, от що рятує ситуацію:

– Мені здається, на 1-ий місяць ми обрали тактику ходити всюди. Ми ходили навіть на закриті події, просто на представлення – всюди, де можна було розповісти про себе. Були на доволі масштабних подіях, наприклад, у центрі молоді. Там був ярмарок можливостей, де вони просто знайомились. У якийсь момент почали ближче спілкуватись з керівниками або лідерами цих спільнот, – ділиться Аня таємницями промоції.

Вплив і результати

Люди почали потроху збиратися на події, а «Українофіли» закарбовувати своє ім’я в їхній пам’яті. Та однією промоцією людей не затримаєш, секрет успіху лежить глибше — у сенсах і мотивах.

– Найкраще те, що турнір працює у 2-х напрямках, тобто це і збір, і культурно-освітня складова. Це те, чого ми дуже-дуже хотіли. Львів показав, що це реально, це можна виводити на такий рівень, щоб закривати одразу 2 питання (під час турніру у Львові було зібрано 88 тис грн!). Адже якщо формат працює, якщо він може допомогти зараз військовим, то чому б ні?

Поки що турнір проводився тільки командами Агентів у своїх містах (наразі відбулося 4 зовнішні події та кілька закритих), однак команда «Українофілів» відкрита до співпраці з іншими громадськими організаціями та ініціативними групами. У кожному місті збір обирає локальна команда, тому що вони знають, кому треба допомогти.

– Тобто вони знають, що це за люди. Ми їх також перевіряємо, історію зборів, тому повністю розуміємо свою відповідальність перед людьми, які читають потім наш Інстаграм, і які також можуть просто доєднатися, якщо навіть не беруть участь та не приходять фізично.

Однак, допомагає проєкт не тільки фінансово, він формує спільноти та розвиває культуру. Анна зазначила, що на одному з турнірів двоє незнайомих людей об'єднаних у спільну групу протягом гри не тільки познайомилися, а й перемогли та продовжили спілкування потім. Та що ж це дало головним героїням статті? Адже зміни ззовні, завжди поєднані зі змінами всередині.

Першим і основним проєктом дівчат став благодійний освітньо-культурний турнір “Українофіли”, під час якої учасники можуть перевірити свої знання з історії, політики, мови, культури, музики та навіть мемів! Завдяки успіхам дівчат кошти, зібрані під час благодійних турнірів, пішли на потреби наших військових. Та що стоїть за організацією цього заходу?

– Цей проєкт дав можливість переосмислити те, що треба робити тут і зараз, не треба чекати, коли стане краще. Краще не стане в найближчому часі, і ми маємо робити все, щоб це змінилось, – сказала Анжеліка-Марія.

– Для мене робота над цим проєктом є відкриттям нової себе з різних боків, бо бути лідеркою спільноти та однією з лідерок проєкту – це щось максимально нове, але впевнена, що це дуже розвинуло мене – як комунікаційницю, як фандрейзерку і просто відкрило мої можливості, зазначила Аня. Це такий проєкт, який, мені здається, відображає повністю мій зріст, те, як я змінююсь разом із проєктом. І так від самого початку, від нуля до доволі високого рівня зараз. Тепер він переформатовується в частинку чогось ще більшого — громадської організації. І це для мене велике досягнення. Маємо багато планів на майбутнє, головне тепер втілити задумане.

для нас дуже важливо, чути всіх, розуміти і збирати ці різні думки. Бо попри те, що у нас команда зі схожими цінностями, ми дуже різні люди

“

«Українці показали всьому світу, що там, де є свобода, довіра та взаємодопомога, нема страху та розпачу. Це не в останню чергу стало можливим завдяки рокам роботи людей, які не боялися казати правду, наражатися на небезпеку, щоб відстоювати свої права, та брати відповідальність за зміни у країні. Українське громадянське суспільство виросло і утвердилось за роки незалежності. І ще більше зміцніло за роки активної війни. З таким міцним фундаментом, ми віримо, що нові змінотворці досягнуть ще амбітніших звершень та перемог. Маємо за честь підтримувати українських партнерів», – Тетяна Булах, програмний керівник Національного фонду демократії

Історії

продовжуються

переплітаються Така

вже

їх

між

та

собою.

природа

–

жити

Автори матеріалів:  Єгор Кузьмін

Поліна Гоч

Богдана Теличук

Вікторія Невинна

Анна Волкова

та

складати

велику

картину

людських Волонтерство людей,

об’єднує

об’єднує їх історії.

життів. об’єднує їх

життя,

Редактура:

Поліна Гоч

Богдана Теличук

Верстка:

Єгор Кузьмін

Фото:

Поліна Гоч

Архіви героїв

ТВОРИ ДОБРО, БРО! 37

сподіваємось, час проведений за читанням, був легким та надихнув вас на власну волонтерську діяльність.

Шукайте можливості для себе на Волонтерській платформі.

Українська волонтерська служба

2023 рік