Звітна студентська науково-практична конференція by Валерий Иштукин

Міністерство освіти і науки України Прилуцький гуманітарно-педагогічний коледж ім. І.Я. Франка

МАТЕРІАЛИ Звітної студентської науково-практична конференції (2017-2018 н.р.) 21 травня 2018 року

ПРИЛУКИ – 2018

У збірнику вміщено електронні версії статей та тез доповідей студентів Прилуцького гуманітарно-педагогічного коледжу ім. І. Я. Франка на звітній студентській науково-практичній конференції. В них висвітлюють результати науково-дослідної роботи студентів за 2017-2018 навчальний рік. Матеріали конференції подані за розділами, що відповідають тематичним напрямкам секційних засідань конференції: «АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ОСВІТИ», «ІСТОРІЯ. ЛІТЕРАТУРА». Збірник призначений для викладачів, студентів коледжу, інших осіб, яких цікавлять зміст та результати науково-дослідної роботи студентів. Матеріали друкуються в авторській редакції мовою оригіналу. Автори та наукові керівники досліджень несуть повну відповідальність за зміст публікацій, достовірність поданих фактів, цитат, власних імен, статистичних даних, а також за дотримання чинних вимог щодо збереження авторського права. Організатори конференції не завжди поділяють погляди авторів. При використанні матеріалів конференції посилання на джерело є обов'язковим

ЗМІСТ Сич Надія Вплив нетрадиційних уроків англійської мови на навчання молодших школярів……………………5 Смоголь Марина Дитячий колектив у спадщині А.С.Макаренка………………………………………………..……………9 Щипка Діана Історичні аспекти шкільного краєзнавства………………………………………………………………...12 Клименко Ірина Особливості взаємодії вчителя початкової школи з батьками…………………………………………..14 Храпаль Анастасія Розвиток пізнавальної активності молодших школярів засобом мультимедійних презентацій……………………………………………………………………...…17 Галицька Іванна Використання ІКТ на уроках у початкових класах………………………………………………………..19 Ювченко Катерина Формування читацьких інтересів учнів молодшого шкільного віку…………………………………….21 Кузьменко Катерина Екологічне виховання учнів початкових класів через систему задач з математики ………………....25 Гужик Яна Національно-патріотичне виховання учнів початкових класів через систему задач з математики …………………………………………………………………………....29 Івахненко Юлія Використання ІКТ на уроках української мови в 3 класі…………………………………………………31 Архипенко Анжела Формування патріотичних почуттів молодших школярів у ході вивчення предмету «Я у світі»………………………………………………………………………...35 Берец Яна Вправи для формування граматичної англомовної компетенції учнів у початковій школі …………………………………………………………………………………………..…37 Болотненко Анна Використання графічних організаторів як засобу візуалізації навчального процесу в сучасній українській школі………………………………………………….……40 Ботанова Яна Розвиток критичного мислення учнів початкових класів через систему багаторівневих запитань ……………………………………………………………..………43 Гончаренко Крістіна Ігрова діяльність як засіб формування англомовної діалогічної компетентності у дітей молодшого шкільного віку………………………………………….47 Горбунова Ланіса Психолого-педагогічні основи формування психічного здоров’я молодшого школяра……………....50

4 Горяйнова Олена Методи формування іншомовної компетентності монологічного мовлення молодших школярів у сучасній українській школі ………………………....53 Кузнєцова Вікторія Формування здоров’язбережувальної компетентності молодших школярів засобами козацької педагогіки ………………………………………………...….…55 Марченко Анастасія Методика формування знань про соціальне здоров’я на уроках «Основи здоров’я» у початковій школі…………………………………………………….…...58 Гришко Катерина Проблема формування сімейних цінностей у дітей молодшого шкільного віку……………….......…..60 Мазка Тетяна Розв’язування геометричних задач на уроках математики, як засіб розвитку творчого мислення учнів початкових класів………………………………….…........63 Пічкуренко Наталія Спортивно-ігрова форма організації занять з фізичної підготовки ……………………………….….…67 Ушак Галина Сучасні підходи до оцінювання навчальних досягнень учнів початкової школи………………..…....69 Шиян Рената Формування іншомовної компетентності сприймання іншомовного мовлення на слух……….….…72 Левченко Лев Тестовий контроль знань учнів на уроках трудового навчання…………………………………….…...74 Редька Антон Використання різних видів інформаційно-комунікаційних технологій в системі занять трудового навчання………………………………………………………………………..79 Денисенко Ярина Сутність інтерактивних технологій на уроках трудового навчання ……………………………………81 Тараненко Михайло Можливості використання табличного процесора в загальноосвітніх навчальних закладах……….83 Денисенко Анастасія Особливості виховання мовної особистості на прикладі п`єси Б.Шоу «Пігмаліон»…………………...88 Мізюк Ярослава Проблема батьків і дітей, як важлива педагогічна проблема……………………………………..…..…90 Демченко Віта, Рула Тетяна Тематика творчості художника В. М. Васнецова (170 років від дня народження художника)……………………………………………………………..…...93 Радіоненко Тетяна Василь Іванович Маслов – історична постать Прилуччини…………………………….……………..…95

«АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ОСВІТИ»

Сич Надія Вплив нетрадиційних уроків англійської мови на навчання молодших школярів Науковий керівник – Помігуєва Л.П. Сучасний загальноосвітній навчальний заклад покликаний навчати і виховувати таку молодь, яка була б спроможною активно включатися в усі сфери суспільного життя незалежної України, забезпечити прогрес становлення і розвитку, оволодіти позитивним досвідом старших поколінь і збагачувати його власними надбаннями. Про це, зокрема йдеться у Законах України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», Державній національній програмі «Освіта» (Україна ХХІ ст.). Одним із провідних шляхів якісного розвитку оновлення сучасної школи лежить у площині реформування всіх її ланок, особливо початкової. Адже початкова освіта є саме тією ланкою, на якій закладаються основи іншомовної комунікативної компетентності учнів. Система освіти на всіх рівнях її освіти ставить за мету формування творчої, свідомої особистості. Тому і постає необхідність надати певну допомогу учням у активізації їхньої інтелектуальної та емоційної діяльності, спрямувати навчальний процес в особистісну площину. Забезпечити організацію ефективного та свідомого навчання можливо за умови знання та вмілого використання різноманітних форм організації навчання. В сучасній школі основною формою навчання є класно-урочна система, а урок виступає основною формою організації навчальної роботи в цій системі. Аналіз та дослідження сучасної науково-методичної літератури засвідчує, що проблемам уроку, його організації, структури, типів присвятили низку досліджень А.Алексюк, В.Онищук, В.Дяченко, В.Паламарчук та ін. Питанням організації уроку займалися такі педагоги як В.Оконь, І.Казанцев, І.Купісевич, О.Савченко, І.Харламов та ін. Серед відомих у сучасній педагогічній науці форм навчання урок є найбільш розробленим у дослідженнях Ю.Зотова, С.Іванова, М.Казанцева, Г.Кирилової, Ю.Мальованого, М.Махмутова, В.Онищука. Кожен із науковців викладає свій авторський підхід до вирішення вищезазначеної проблеми, але всі вони єдині в тому, що ця форма навчального процесу є одним з найефективніших засобів формування іншомовної комунікативної компетентності учнів. Окрім того, на сьогодні педагогами набуто і певний практичний досвід використання нетрадиційних уроків англійської мови у початковій школі (Л.Лухтай, О. Митник, Е. Печерська, Т.Пономаренко, О.Савченко, І.Мушак та інші). Дослідження свідчать, що традиційні уроки на сучасному етапі розвитку початкової освіти, не вповні забезпечують високий рівень знань, умінь і навичок молодших школярів. Тому творчі вчителі шукають такі форми і методи навчання,

які збуджували б процес сприйняття, кардинально змінювали б відношення учнів до навчання. Одним із провідних напрямів методичного оновлення уроків в початковій школі є введення у навчальний процес нетрадиційних форм організації навчання, які дозволяють урізноманітнити форми і методи роботи з учнями, відходити від шаблонів, сприяють вихованню творчої особистості школяра, розширенню функцій учителя, дають можливість враховувати специфіку навчального матеріалу та індивідуальні особливості учнів. Погляди педагогів щодо нетрадиційних форм організації навчання розходяться: одні вбачають в них прогрес педагогічної думки, правильний крок до демократизації школи, інші – порушення педагогічних принципів, вимушеним відходом вчителя під напругою лінивих учнів, які не хочуть і не вміють серйозно працювати. Водночас більшість педагогів-практиків все ж таки схиляються до думки, що зниження рівня знань у значній мірі пояснюється якістю уроку: надійним стандартом, шаблоном, формалізмом. Тому для підвищення ефективності уроку, залучення учнів до активної і плідної праці необхідно впроваджувати інноваційні методи та прийоми навчання, шукати альтернативні форми навчання [2, 5]. Отже, нетрадиційний урок – це імпровізоване навчальне заняття, що має нетрадиційну структуру. Л.Лухтай називає нестандартним такий урок, який не вкладається (повністю або частково) в рамки виробленого дидактикою, на якому вчитель не дотримується чітких етапів навчального процесу, методів, традиційних видів роботи [4, 31]. На цій підставі можна стверджувати, що нетрадиційний урок – це розвиток, рух структури традиційного уроку. Отже, якщо хоча б один елемент традиційного уроку буде реалізовано нетрадиційним способом, то вже такий урок певною мірою можна назвати нетрадиційним, або традиційним з нетрадиційним виконанням одного із елементів. Річ у тім, що реалізація хоча б одного елемента уроку нетрадиційним шляхом пов’язана зі зміною тривалості інших елементів уроку, а це означає, що автоматично змінюється і структура уроку, а отже, урок стає нетрадиційним. Нестандартний урок, на думку О.Митник і В.Шпак, з’являються завдяки нестандартній теорії, вдумливому самоаналізу діяльності вчителя передбаченню перебігу тих процесів, які відбуваються на уроці, а найголовніше – завдяки відсутності штампів у педагогічній технології [5]. Отже, можна стверджувати, що нестандартні уроки народжені самою педагогічною практикою. Цим урокам притаманні свої особливості – оригінальність задуму, сюжету, що дає змогу говорити про такі кроки як про «нетрадиційні», творчі, авторські. Такі уроки сприяють розвитку мислення і мовлення школярів, їх пам’яті, ініціативи, працьовитості та багатьох інших позитивних якостей. Структура нестандартних уроків також відмінна від традиційної. Елементи традиційного уроку – організація учнів до роботи на уроці, перевірка домашнього завдання, мотивація, актуалізація опорних знань, організація вивчення нового матеріалу, закріплення й осмислення матеріалу, узагальнення і застосування – присутні і на нестандартних уроках, але в незвичних формах. Цей урок характерний ще й тим, що якщо у підготовці традиційного уроку основна вага

лягає на плечі учителя, то у нетрадиційному уроці ми маємо концентрацію вольових, інтелектуальних, емоційних зусиль учнів, як під час уроку, так і при його проведенні. У зв’язку з цим можна виділити значну пізнавально-організаційну і творчу активність учнів. Суть нестандартних уроків, на думку О.Антипової, В.Паламарчук, Д.Рум’янцевої, полягає у структуруванні змісту і форм, що викликає насамперед інтерес учнів, концентрацію їх вольових, інтелектуальних, емоційних зусиль [1, 65-69]. Мета нетрадиційних уроків – формування в учнів цілісного світогляду про навколишній світ, активізація їх пізнавальної діяльності; якості засвоєння сприйнятого матеріалу; створення творчої атмосфери в колективі учнів; виявлення здібностей учні та їх особливості: формування навичок самостійної роботи школярів з додатковою літературою, таблицями міжпредметних зв’язків, опорними схемами; підвищення інтересу учнів до матеріалу, що вивчається; ефективна реалізація розвивально-виховної функції навчання. Звичайно, ніхто не вимагає відмінити традиційний урок як основну форму навчання і виховання дітей. Мова йде про надання тому чи іншому виду класної діяльності нестандартних оригінальних прийомів, які сприятимуть збудженню інтересу, формування активної позиції, вихованню допитливості дітей, і разом з тим, забезпечували швидке запам’ятовування, розуміння і засвоєння навчального матеріалу, звичайно, з урахуванням, віку і здібностей дітей. До нетрадиційних уроків можна віднести: 1. Уроки змістової спрямованості. Їх основним компонентом є взаємини між учнями, засновані на змісті програмного матеріалу – уроки-семінари, уроки – конференції, уроки – лекції. 2.Уроки на інтегративній основі (уроки-комплекси, уроки панорами). Їм властиве викладання матеріалу кількох тем блоками, розгляд об'єктів, явищ в їх цілісності та єдності. Проводять такий урок кілька вчителів, один з яких ведучий. Поєднують різні предмети: історію та музику, географію та іноземну мову тощо. 3.Уроки міжпредметні. Мета їх – «спресувати» споріднений матеріал кількох предметів. 4.Уроки-змагання (уроки-КВК, уроки-аукціони, уроки-турніри, урокивікторини, уроки-конкурси). Передбачають поділ дітей на групи, які змагаються між собою, проведення різноманітних конкурсів, оцінювання їх результатів, нарахування певної кількості балів за правильність і повноту відповідей. 5. Уроки суспільного огляду знань (уроки-творчі звіти, уроки-заліки, уроки експромт-екзамени, уроки-консультації, уроки-взаємонавчання, урокиконсиліуми). Особливості цих уроків полягають в опрацюванні найскладніших розділів навчальної програми, відсутності суб'єктивізму при оцінюванні (експертами виступають учні, дорослі, батьки). Вони спонукають до активної самостійної пізнавальної діяльності, вивчення додаткової літератури. Проводять їх наприкінці чверті, семестру, року. 6. Уроки комунікативної спрямованості (уроки-усні журнали, уроки-діалоги, уроки-роздуми, уроки-диспути, уроки-прес-конференції, уроки-репортажі, урокипанорами, уроки-протиріччя; уроки-парадокси). Передбачають використання максимально різноманітних мовних засобів, самостійне опрацювання матеріалу,

підготовку доповідей, виступи перед аудиторією, обговорення, критику або доповнення опонентів. Сприяють розвитку комунікативних умінь, навичок самостійної роботи. Підготовка доповідей розвиває мислення, пробуджує інтерес, перетворює малоцікаве повторення на захоплююче зіставлення точок зору. 7. Уроки театралізовані (уроки-спектаклі, уроки-концерти, кіно-уроки, дидактичний театр). Проводять їх у межах діючих програм і передбаченого навчальним планом часу, викликають емоції, збуджують інтерес до навчання, спираючись переважно на образне мислення, фантазію, уяву учнів. 8. Уроки-подорожування, уроки-дослідження (уроки-пошуки, уроки-розвідки, уроки-лабораторні дослідження, уроки-заочні подорожування, уроки-експедиційні дослідження, уроки-наукові дослідження). Зацікавлюють дітей, чиї інтереси мають романтичну, фантастичну спрямованість. Пов'язані з виконанням ролей, відповідним оформленням, умовами проведення, витівками. 9. Уроки з різновіковим складом учнів. їх проводять з учнями різного віку, спресовуючи у різні блоки матеріал одного предмета, що за програмою вивчається у різних класах. 10. Уроки-ділові, рольові ігри (уроки - «Слідство ведуть знавці», уроки імпровізації, уроки-імітації). Передбачають виконання ролей за певним сценарієм, імітацію різнопланової діяльності, життєвих явищ. Особливо цінною є навчальна гра для школярів молодших класів, у яких конкретне образне мислення переважає над абстрактним. 11. Уроки драматизації (драматична гра, драматизація розповіді, імпровізована робота у пантомімі, тіньові п’єси, п’єси з ляльками і маріонетками, усі види непідготовленої драми – діяльність, де неформальна драма створюється самими учасниками гри). Спрямовані на розвиток співробітництва і єдності у навчальній групі. Драматизація є засобом надання навчальному матеріалу і навчальному процесу емоційності. Забезпечує міжпредметні зв’язки з літератури, історії, предметів естетичного циклу тощо. 12. Уроки-психотренінги. Спрямовані на розвиток і корекцію дитячої психіки (пізнавальної, емоційно-особистісної сфери), виховання індивідуальності, цілісної та багатогранної особистості. Використовують їх при навчанні дітей різного віку. Психотренінги загострюють сприйняття, поліпшують розумову діяльність. Навчання прийомів самоконтролю, самоорганізації, самодисципліни, розвиток активності сприяють психокорекції особистості [3, 333-336] . 13. Інтерактивні уроки. Передбачають моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне розв'язання проблеми на основі аналізу обставин і відповідної ситуації. Іншими словами, інтерактивний урок – це співнавчання, взаємонавчання, де і учень, і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб’єктами навчання [6]. Таким чином, нетрадиційні уроки покликані підтримувати та розвивати природні задатки та індивідуальні здібності дитини, допомагати в становленні її суб’єктності, соціальності, культурної ідентифікації та творчої самореалізації. Підсумовуючи розглянутий вище матеріал, можна зробити висновок, що використання нетрадиційних уроків у процесі навчання учнів початкової школи англійської мови максимально стимулює пізнавальну самостійність, творчу

активність та ініціативність дітей, ефективно впливає на формування їх іншомовної комунікативної компетентності. Література: 1. Антипова О., Паламарчук В., Рум’янцева Д. У пошуках нестандартного уроку // Рад.школа. – 1991. – №1. – С.65-69. 2. Бегей М. Нестандартні уроки в початковій школі /М. Бегей/ – Івано-Франківськ, 1998. – 82 с. 3. Волкова Н. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів /Н.Волкова / – К.: Видавничий центр «Академія», 2003. – 576 с. 4. Лухтай Л. Нестандартний урок /Л.Лухтай / Поч. школа. – 1992. – №3-4 – С.31– 35. 5. Митник О., Шпак В. Народження нестандартного уроку /О.Митник, В.Шпак / Поч. школа. – 1997. – №12. – С.11– 23. 6. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Наук.-метод. посібн. / За ред. О. Пометун. – К.: Вид. А.С.К. – 2003. – 192 с. Смоголь Марина Дитячий колектив у спадщині А.С.Макаренка Науковий керівник – Ходак Т.В. Процес становлення та формування особистості – це засвоєння нею соціальної ролі. У результаті особистість вступає як фізична, соціальна складова світу. Зрозуміти учня і допомогти йому реалізувати себе як особистість неможливо без опори на колектив, поза колективної діяльності [1]. На сучасному етапі розвитку освіти ми бачимо, що без колективної ідеї, особливо в школі, не обійтися. Хочемо ми цього чи ні, але колектив має великий виховний потенціал. Звідси вивчення дитячого колективу завжди є актуальним. Цінними й сучасними для розвитку та виховання громадянина України є досвід колективного виховання А. С. Макаренка. «Задача нашого виховання зводиться до того, щоб виховати колективіста», – говорить А. С. Макаренко в статті «Деякі висновки з мого педагогічного досвіду»[2]. Саме йому належить визначення колективу, яке стало основоположним у наступні десятиліття – «вільна група трудящих, об’єднаних єдиною дією, організовану, оснащену органами самоврядування, дисципліни і відповідальності. Колектив – це соціальний організм у здоровому людському суспільстві» [3]. Однією з основних категорій педагогіки колективу А. Макаренка є і «виховний колектив», що передбачає єдність педагогічного і дитячого колективів, яка ґрунтується на взаємодії вихователів та вихованців, включає їх обов’язкову участь в житті колективу. Саме в таких колективах створені належні умови для реалізації інтересів та прагнень усіх, закладене гуманістичне підґрунтя для розвитку можливостей кожної особистості.

Антон Семенович наголошував: «Колектив – це соціальний живий організм, який через те і організм, що він має органи, що там є повноваження, відповідальність, співвідношення частин, взаємозалежність, а якщо нічого цього немає, то немає і колективу, а є просто юрба або зборище» [2;3]. У своїй педагогічній системі А.С.Макаренко, насамперед, виділив основні ознаки колективу:  Загальна мета, загальна праця, загальна організація цієї праці;  Органічний зв’язок з іншими колективами;  Наявність органів координування і управління, відносини відповідальної залежності;  Колектив повинен стояти на принципові й позиції світової єдності трудящого людства [3]. А. С.Макаренко запропонував таку класифікацію колективів: первинний і вторинний . Первинний колектив: його члени знаходяться в постійному діловому, дружньому, ідеологічному або побутовому об’єднанні. Саме в колонії і в комуні діти і підлітки разом навчалися, працювали, відпочивали, харчувались і спали. Первинний колектив – це основа впливу на особистість і разом з тим ланка між особистістю і вторинним колективом. Вторинний колектив – це об’єднання первинних колективів. Проте вторинний колектив – це не сума колективів, а єдиний колектив, об’єднаний спільною метою і сумісною діяльністю. У А.С.Макаренка первинні колективи колонії чи комуни були об’єднані спільною метою (навчальна, виробнича діяльність, гра, спортивна діяльність, єдиний режим тощо). Виокремлюючи первинний та загальний колективи, педагог пропонує розпочинати роботу з первинним, поступово переходити до управління загальним. Первинний колектив, згідно педагога, становить собою такий колектив, де окремі його члени знаходяться у постійному діловому, дружньому, побутовому та ідеологічному контакті[4, 157]. На думку педагога, шкільний клас є первинним колективом з одного боку, а з іншого – формування первинних колективів за класним принципом утруднює управління розвитком загального колективу. Тому, педагог наголошував на необхідності формування первинних колективів за різновіковим принципом та називав їх загонами. У такий спосіб виховний ефект колективу, на думку автора, значно сильніший, а педагог має змогу більш ефективно управляти діяльністю дітей. «Колектив, до складу якого входять діти одного віку завжди має тенденцію замикатися в межах інтересів даного віку та йти від мене, керівника, та загального колективу» – підкреслював А. Макаренко [4, 159-160]. Натомість, педагог не заперечував об’єднання дітей одного віку у межах класу (учнівський колектив), тобто у навчальному процесі [3]. Розробляючи теорію і практику колективу, педагог писав: «Яка чудова, захоплююча діалектика! «Вільний ... колектив не здатний стояти на місці. Форма існування вільного людського колективу – руху перед, форма смерті – зупинка» [1;3]. Вихователь, який працює з колективом, повинен: по-перше, стимулювати

розвиток конкретного колективу; по-друге, змінювати тактику, напрямки, методи роботи з вихованцями і колективом взагалі залежно від стадійності його розвитку. Макаренко А. С. діалектику розвитку колективу поєднував з діалектикою розвитку вимог. «Без щирої, відвертої, певної, палкої і рішучої вимоги, – писав він, – не можна починати виховувати колектив, і той, хто думає почати з хитких, підлабузницьких умовлянь, робить помилку» [4]. Вимога, висловлена у формі, що не припускає заперечень, необхідна на початку в кожному колективі. Великий педагог визначив, що життя та діяльність учнівського колективу будуються на певних принципах:єдність і цілісність; постійний рух уперед; організація різноманітної діяльності; формування почуття честі; спадкоємність поколінь, збереження колективних традицій[4;5]. Антон Семенович був переконаний, що колектив, який поставлений в здорові педагогічні умови, може розвиватися до абсолютно неймовірних висот. Відповідно, головне завдання макаренківської педагогіки зводиться до «створення правильного колективу, створення правильного впливу колективу на особистість» [5]. Формування людини – колективіста не може відбуватися саме по собі, ізольовано від участі в колективній діяльності, тобто діяльності того колективу (групи ) людей, членом якого є сама особистість, від якого вона залежить і в складі якого діє. Отже, сутність колективу А. С.Макаренко вбачав у такому об’єднані людей, яке здатне до самоуправління, самостійного вирішення виникаючих проблем з метою досягнення мети сумісної діяльності. Виокремлюючи первинний та загальний колективи, педагог пропонує розпочинати роботу з первинним, поступово переходити до управління загальним. У процесі різноманітності діяльності колективу кожен його член розвиває в собі потребу бути уважним до інтересів інших людей, потребу високої моральності, тобто бажання збагачувати духовне життя.

2. 3. 4.

Література: Каменєва Н. С. Розвитокспадщини А. С. Макаренка про виховання особистості в колективі / Н. С. Каменєва // Вісник Житомирського державного університету. – Випуск 47. – Педагогічні науки. – 2009. – С. 160 – 163. (Режим доступу: http://eprints.zu.ed33u.ua/3482/1/31_47_.pdf. Макаренко А. С. Вибрані педагогічні твори. Статті, лекції, виступи / А.С.Макаренко. – Харків : Радянська школа, 1947. – 284 с. Макаренко А. С. Методика организации воспитательного процесса / А.С.Макаренко. Пед. соч. в 8-и томах. – Т. 5. – М. : Педагогика, 1983. – 588 с. Макаренко А. С. Человек должен бать счастливым: Избранные статьи о воспитании / сост., вступ. статья В. Э. Черных. – М. :Издательскийдом «Карапуз», 2009. – 288 с. Нежинский Н.П. А.С. Макаренко и педагогіка школы / Н.П. Нежинский. – К.: Рад. шк., 1976. – С. 16.

Щипка Діана Історичні аспекти шкільного краєзнавства Науковий керівник – Ходак Т.В. У Концепції Нової української школи, Законі України про освіту, інших нормативних документах підкреслюється необхідність організації роботи навчально-виховних закладів у взаємозв’язку з навколишнім життям, опорою на традиції,звичаї,регіональну специфіку. Серед засобів, що забезпечують реалізацію цих завдань, шкільному краєзнавству належить виключна роль. Шкільне краєзнавство – це освітньо-виховна робота, яка виявляється в ознайомленні учнів на уроках і позакласних заняттях із природними особливостями, промисловістю, сільським господарством, соціально-економічним, історичним і культурним розвитком місцевого краю-області, регіону, міста, села, мікрорайону [6]. Краєзнавчі ідеї, які корінням сягають сфери української етнопедагогіки, почали впроваджуватися в навчально-виховну практику ще в школах Київської Русі, де учні монастирських шкіл вивчали географію, історію в тісному зв'язку з краєзнавчим матеріалом. Опанування знань пов'язувалося з відомостями про культурну спадщину рідного краю. Учителі того часу розповідали дітям про життя людей місцевого краю, природу, тощо та проводили екскурсії [4]. Одне з чільних місць елементи краєзнавства займали в українській козацькій педагогіці, зорієнтованій на формування лицаря, патріота. В академіях, колегіумах, братських, церковних школах учні прилучались до народних традицій, звичаїв, обрядів, вивчення особливостей рідного краю. Зародження основ шкільного краєзнавства в освіті пов’язано з Я.Коменського. Саме він вважав пізнання навколишнього життя першоосновою навчання [2]. Основи теорії шкільного краєзнавства в нашій країні заклав К. Ушинський. Він наповнив уживаний тоді термін «батьківщинознавство» загально педагогічним змістом і запропонував ввести цей курс у початковій школі [5]. Саме він звернув увагу на необхідність розвитку в дітей «інстинкту місцевості», виступав за введення до навчальних планів курсу, що ознайомлював би учнів з історією народу, його національним характером, психологією, культурно-історичними традиціями та звичаями. Він радив запровадити курс «Вітчизнознавство» в школі, рекомендував вивчати шкільні предмети за принципом «кола, що розширюється»: від знайомого, близького (рідний край), до загального, далекого (країна). Класичним прикладом використання краєзнавчого принципу навчання і виховання є його підручник «Рідне слово», де значне місце посідає усна народна творчість - місцеві казки, прислів'я, думи [5, 562-566.]. Носієм нових педагогічних ідей в галузі виховання на західноукраїнських землях у XIX столітті був О.Духнович, який відстоював ідею народності школи, зближення навчання з життям, запровадження елементів краєзнавства в освітній процес. Прагнучи створити школу для українського населення з рідною мовою навчання, О.Духнович рекомендував учителям виховувати у дітей почуття

«...народолюбія», широко використовувати матеріали усної народної творчості, природу, виховувати дітей в дусі народних звичаїв. Він наголошував на необхідності спрямовувати дітей на пізнання свого рідного краю: «...Кто своего не терпит, а за чужим прагнет, тот свое погубит, чужого не ненайдет» [3]. На початку XX століття активним прихильником шкільного краєзнавства виступає С.Русова. У підручнику «Початкова географія» вона зазначала, що потрібно, щоб усякий добре знав свій край, бо рідна земля, це ж усе одно, що родичі. На її думку, навчання дітей, яке ґрунтується на пізнанні найближчого оточення, є таким, що найбільш відповідає ментальності українця. «Українець, вихований на широкому просторі степу, – зауважувала С.Русова, – звик прислухатись до мовчазної тиші, сповненої таємничих звуків, наче придушеного стогону з-під високих могил. Це все дає українцеві настрій філософський, релігійний. І таку його характерну рису треба враховувати, орієнтуючись на неї у вихованні дітей». [3;4] С.Русова запропонувала ввести шкільні екскурсії в програму нового виховання, оскільки «...ніщо так не впливає на дітей, як екскурсії, під час яких краса природи, степ на заході сонця, річка, став, скелі або інші деталі дуже глибоко вражають дитину, закладаючи перші свідомі почуття любові до рідної прекрасної країни» . [4] Аналізуючи практику екскурсійної робота того часу С.Русова підкреслювала, що за її наслідками в школі обов'язково має бути впорядкований « ...історикогеографічно-природничий музей, який можуть скласти самі учні із сухих рослин, метеликів, каміння, старовинного вбрання, черепків, старовинного посуду, старовинних ікон». На її думку, в музеї має знаходитись усе, завдяки чому учні можуть ознайомитись з сучасним і колишнім життям. Все це виховує в них повагу до свого рідного, цікавість до того, що є довкола, сприяє дивитись на сучасне життя як на «...частину чогось великого, суцільного, що має зв’язок з минулим і майбутнім» [4]. Вивчення історико-краєзнавчих аспектів свідчень про те, що краєзнавство широко розповсюджується в 20-ті роки ХХ століття. Сухомлинський В. теж у своїх працях широко розкрив важливе значення вивченню природи рідного краю як засобу всебічного розвитку особистості. Він вважав неможливим повноцінне виховання молодих школярів без спілкування з рідною природою. Відстоюючи краєзнавчий принцип у навчанні, педагог зазначав, що одним з його недоліків є те, що вчитель не використовує для аналізу явища навколишнього світу: людина вчиться розуміти, але не вчиться жити, теоретичні істини не стають її власними поглядами на світ [3]. Вчений-дослідник Д.Чижевський, також, у своїх працях наголошував на використанні в процесі формування особистості надбань та здобутків народу в літературі, культурі, мистецтві того регіону, тієї землі на якій народилася дитина. «Все те, що оточує її, що вона повсякденно бачить: природа, сім'я, домівка - все це сприяє збагаченню її досвіду, нагромадженню знань»[1]. На використання краєзнавчого матеріалу на уроках у початкових класах вказував і відомий психолог В.Янів. У своїй праці «Психологічні основи окценденталізму України» він наголошує на використанні рідної природи, звичаїв, обрядів, традицій, науково-мистецької спадщини для формування особистості

українця, його національної свідомості і духовності. «Велика цінність – це пізнання світу, що тебе оточує, його культури історії» – говорить В.Янів[4]. Узагальнюючи вищевикладений матеріал, ми дійшли висновку, що дана проблема є актуальною і багатогранною. Різні аспекти її вирішення перебували та перебувають у зоні активного педагогічного дослідження, про що свідчить наявність фактичного матеріалу.

2. 3.

4. 5.

Література: Войтова Л. Шкільне краєзнавство-провідний напрям краєзнавчої роботи / Л.Войтова.[Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://library.udpu.edu.ua/library_files/psuh_pedagog_probl_silsk_shkolu/16/visnu k Левківський М.В. Історія педагогіки: Підручник./ М.В.Левківський – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 360 с. Любар О.О, Стельмахович М.Г., Федоренко Д.Т. Історія української школи і педагогіки: Навч. посіб. / О.О. Любар, М.Г. Стельмахович, Д.Т. Федоренко. – К.: Знання, КОО, - 2003. – С.265-270. Матіяш В.В. До проблеми педагогічного краєзнавства. Історико-дидактичний аспект. / В.В. Матіяш.// Мадрівець. – 2001. – №3-4. – С. 69-71. Ушинський К.Д. Твори в 6-ти томах / К.Д. Ушинський. – К. : Рад. шк., 1995. – Т. 6. – С. 562-566. Клименко Ірина Особливості взаємодії вчителя початкової школи з батьками Науковий керівник – Ходак Т.В.

Важливою умовою ефективної навчально-виховної роботи є співробітництво школи і сім'ї. Саме поняття «взаємодія» по-різному тлумачиться у різних наукових джерелах. У педагогіці під взаємодією розуміється система таких дій, якісні характеристики яких становлять зміст системи. Сукупність закономірних зв’язків між елементами – внутрішню форму або структуру системи, де кожна дія одного учасника процесу (суб’єкта)зумовлює відповідні дії іншого для досягнення єдиної мети, що відображає їхні спільні ціннісні орієнтири [6]. Аналізуючи наявний на сьогодні стан взаємодії сім’ї та школи, О. Коберник доходить висновку, що переважна більшість батьків не готова до активної її реалізації через недостатній рівень сформованості в них педагогічної культури. Саме педагогічна культура батьків, на його думку, «є важливим чинником успішного сімейного і суспільного виховання дітей у нових умовах, їхнього інтелектуального розвитку та духовного збагачення…» [2]. Цікавий підхід до взаємодії сім’ї та школи запропонований Г. Кочетовою Його сутність полягає в тому, що в основу цього процесу покладено принцип «впливу на сім’ю через дитину». В центрі педагогічної уваги тут дитина, яка стає своєрідним

вихователем своїх батьків, хоча не завжди усвідомлює це. Дитина – це «зв’язуюча ланка в співробітництві школи та сім’ї, консолідуючий центр, головна фігура колективної педагогічної творчості,навколо якої вибудовується цілісний навчально-виховний процес, спів організовується мікросоціум» [3, 196-202.]. За цих умов дитина стає суб’єктом не лише навчальної, а й позанавчальної діяльності, а також власного виховання. Більше того, дитина «стає активним суб’єктом спільної діяльності всіх учасників педагогічного процесу – вчителів, учнів, батьків» [3]. До основних проблем, які хвилюють сьогодні вчителів у взаємодії з сім’ями учнів,можемо віднести: низький рівень педагогічної культури батьків; недостатній інтерес дошкільних справ дитини, її успішності; неготовність батьків активно співпрацювати з учителями. Задля усунення означених проблем основну увагу слід зосередити на розв’язанні таких завдань[6]: 1. Взаємне інформаційне забезпечення. Це вносить усвідомленість в дії батьків,дозволяє вчителям відкоригувати навчально-виховний процес, з урахуванням особливостей кожної дитини. 2. Підвищення педагогічної культури батьків або педагогізація батьків. Т. Кравченко, визначаючи технологію взаємодії вчителя з батьками, виділяє три блоки такої технології: об’єктивні умови, стратегія і тактика [1, 58]. 3. Практична спільна діяльність сім’ї та школи, в результаті якої встановлюються дружні відносини серед батьків, між родиною та школою, відбувається «впізнавання» один одного. Батьки та учні охоплені різними формами спільної роботи, при цьому дитина не бачить меж між родиною та школою, бачить лише єдність світу, в якому найвищі цінності носять загальний характер, виступають основними елементами цього світу [5]. Розв’язанню цих завдань сприятимуть різноманітні форми взаємодії сім’ї та школи. Умовно їх можна поділити на індивідуальні та колективні. Реалізуються вони через ряд методів, що активно використовуються при організації спільної роботи сім’ї та школи. До індивідуальних відносимо: відвідування сім’ї учня,пропаганда сімейного виховання,виконання батьками педагогічних доручень, педагогічні консультації, тощо. Колективні форми взаємодії включають: батьківська школа,педагогічний лекторій, день відкритих дверей або батьківський день,батьківські збори, тижневі або місячні інформаційні бюлетені тощо. Сьогодення пропонує сучасні шляхи співпраці: формальне й неформальне спілкування, батьківська кімната та інші форми спілкування з батьками [5]. Зараз ми з ними познайомимося детальніше. Важливим для усіх форм спілкування є активне слухання. Неформальне спілкування відбувається здебільшого у випадках, коли вчитель зайнятий іншими справами. Оскільки під час неформального спілкування вчитель не завжди має час і можливість приділити цьому належну увагу, тоді він пропонує батькам окрему зустріч і спілкування набуває формального характеру.

В Концепції нової української школи рекомендовані правила спілкування з батьками: • Слухайте уважно. Дайте це зрозуміти, зосередивши свою увагу на іншій людині й дивлячись на неї. Будьте уважними, намагайтесь не відволікатися, у тому числі й на власні думки. • Давайте короткі стимулюючі відповіді (кивання, відповіді на кшталт: «О, так?», «А потім?»), переконайтеся, що ваш співрозмовник бачить, що ви слухаєте його уважно й готові продовжити спілкування з ним. Не переривайте співрозмовника – дайте йому можливість закінчити речення. • Ставте відкриті запитання, які дадуть співрозмовнику змогу глибше зрозуміти суть проблеми. Наприклад: «Що ви маєте на увазі?», «Не могли б ви навести приклад?» або «Чи не хочете ви розповісти про це більше?» • Майте на увазі, що інша людина має свої відчуття і думки. Не нав’язуйте свої ідеї, думки, відчуття, поради. • Проявляйте співчуття не лише словами, а й поведінкою. • Намагайтеся зрозуміти почуття і думки співрозмовника. Звертайте увагу на міміку, яка супроводжує розмову, наприклад, вираз обличчя. Звертайте увагу на манеру розмовляти – інтонацію, силу голосу тощо. • Слухайте не лише слова, а й почуття, які ховаються за ними. • Наприкінці розмови підсумуйте своїми словами те, що інші хотіли донести до вас. • Активне слухання потребує достатньо часу – тому сплануйте цей час заздалегідь[4]. Для побудови ефективної взаємодії велике значення має визнання свободи волевиявлення батьків, відмова від нав’язування батькам тактики виховання. Зацікавленість вчителя у долі учня, його доброзичливий тон, прагнення побачити в батьках союзника допомагають знайти з ними спільну мову. Звернення до почуття батьківської любові, її поваги – один із принципів взаємодії сім’ї та школи. Література: 1. Кравченко Т. В. Учитель і сім’я: технологія співробітництва / Тамара Володимирівна Кравченко // Педагогіка і психологія. – 2001. – № 2. – С. 5764. 2. Коберник О. М. Управління виховним процесом у загальноосвітньому закладі: [монографія] / О. М. Коберник. – К.: Науковий світ, 2003. – 230 с. 3. Кочетова А. От ребенка – к семье и к совместному сотрудничеству. Новые аспекты взаимодействия семьи и школы / А. Кочетова // Народноеобразование. – 2005. – № 8. – С. 196-202. – Режим доступу: http://elibrary.kubg.edu.ua/11174/.pd 4. Нова українська школа: порадник для вчителя / Під заг. ред. Бібік Н. М. — К.: ТОВ «Видавничий дім «Плеяди», 2017. – 206 с. – Режим доступу: file:///D:/%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0%20%D1%83%D0% 8F.pdf 5. Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. /Лідія Ернестівна Орбан-Лембрик. – К.: Академвидав, 2005. – 448 с.

6. Селуянова М.В. Взаємодія сім’ї та школи як педагогічна проблема// М.В. Селуянова. [Електронний ресурс] – Режим доступу: file:///D:/Information/%D1%81.pdf. Храпаль Анастасія Розвиток пізнавальної активності молодших школярів засобом мультимедійних презентацій Науковий керівник – Ходак Т.В. Двадцять перше століття кидає виклик всьому, що нас оточує. Стрімко змінюється техніка і технології. Щоб не відчувати себе за бортом сучасного життя, встигнути за всіма новинками, потрібно постійно вчитися. «Навчання – найкраща у світі гра. Усі діти народжуються з таким переконанням і живуть з ним, доки ми не переконаємо їх, що це – важка і неприємна праця» – говорить Джаннет Вос, американський педагог. Першокласник, який приходить до школи, хоче вчитися, мислити, спостерігати, творити. Куди ж потім зникає той запал в очах, нестримне бажання дитини знати, вміти після навчання в першому класі? [4] Зацікавленість є ефективним засобом успішного навчання, необхідною умовою досягнення позитивних наслідків. Видатний педагог В.О.Сухомлинський вважав, що навчальний процес у школі повинен розвивати всемогутню радість пізнання. Лише тоді, коли дитина зацікавиться матеріалом, у неї виникне бажання дізнатися про нього більше. Ефективне навчання неможливе без активізації пізнавальної діяльності, розвитку творчих здібностей [5]. Початкова школа відіграє важливу роль у розвитку особистості. Тому постає проблема пошуку ефективних методик, варіативних форм навчання для активізації пізнавальної активності молодших школярів. У педагогічних дослідженнях найчастіше активізацію пізнавальної діяльності розглядають як таку організацію сприйняття навчального матеріалу учнями, при якій засвоєння знань відбувається шляхом розкриття взаємозв'язків між явищами, порівняння нової інформації з відомою,конкретизації, узагальнення, оцінки навчального матеріалу з різних точок зору. Також, відмічається, що активізація – це діяльність, яка спрямована на стимулювання процесу усвідомлення учнями їхніх загальних інтересів і потреб як єдиної групи, визначення необхідних засобів та активних дій для досягнення усвідомлених цілей[2;3]. Пізнавальна активність – складне інтегральне утворення особистості, що має мотиваційні, операційні та результативні компоненти. Серед них прояв інтелектуальної ініціативи, надситуативності – вихід особистості за межі даної діяльності за власним бажанням, прагнення до нового цілеутворення [3]. Ознаками пізнавальної активності в будь-якій діяльності виступають такі показники, як готовність до роботи, прагнення до самостійної діяльності, якість роботи, шляхи вибору оптимальних способів розв’язання завдань. Стимулами пізнавальної активності в навчально-виховному процесі молодшого школяра, крім внутрішнього – пізнавального інтересу, виступають такі

педагогічні прийоми, як заохочення, розкриття необхідності та значення навчального завдання (мотивація), підкреслення розвитку позитивних рис особистості в процесі навчання, своєчасне визнання успіхів учнів, активна позиція вчителя, довіра учням та інших, які вже стають зовнішніми стимулами пізнавальної активності учнів[3]. Пізнавальна активність учнів є показником якості їх навчально-пізнавальної діяльності, спрямованості учня на ефективне опанування знань та способів діяльності. У залежності від наведених вище критеріїв науковцями виділялись різні рівні пізнавальної активності учнів. У своїх дослідженнях О. С. Дубинчук встановила такі рівні пізнавальної активності: репродуктивно-повторювальна; пошукововиконавча; творча. Автор підкреслює, що ці рівні не ізольовані, а взаємопов'язані. Вони можуть співіснувати, відповідаючи шкільному віку [2;3]. Для активізації пізнавальної діяльності учнів, важливим є вдалий вибір методів, прийомів та засобів навчання, при якому враховуються психологічні особливості учнів. Головне призначення способів та засобів навчання полягає в організації пізнавальної діяльності учнів, в реалізації розвиваючої та активізуючої функцій[3]. Саме тому, використання електронних засобів навчання дозволяють підвищити ефективність кожного уроку, дають можливість створити такі умови, коли всі учні залучаються до активної, творчої навчальної діяльності. Мультимедійна презентація несе в собі подібний тип інформації, зрозумілий молодшим школярам, формує у них пізнавальну активність, інтерес до навчання. Молодшому школяреві, з його наочно - образним мисленням зрозуміло лише те, що можна одночасно розглянути, почути, подіяти або оцінити дію об'єкта. Тому так важливо при навчанні звертатися до тих каналів отримання інформації, які відкриті. Крім того, вчитель має змогу наповнити презентацію спец ефектами, завданнями на логіку, дидактичними іграми, відео файлами, це і інше значно активізує молодшого школяра на уроці. Мультимедійні презентації дозволяють уявити навчальний матеріал як систему яскравих опорних образів, наповнених вичерпною структурованою інформацією в алгоритмічному порядку. В цьому випадку завіюються різні канали сприйняття, що дозволяє закласти інформацію не тільки в фактографічному, але і в асоціативному вигляді в пам'ять дітей [1, 149]. Використання нових незвичних прийомів пояснення і закріплення, тим більше в ігровій формі, підвищує мимовільну увагу дітей, допомагає розвинути довільну. Більш того, презентація дає можливість вчителю самостійно скомпонувати навчальний матеріал виходячи із особливостей конкретного класу, теми, предмета, що дозволяє побудувати урок так, щоб домогтися максимального навчального ефекту. Використання мультимедійних презентацій на уроках поєднує в собі багато компонентів, необхідних для успішного навчання школярів. Крім того, фрагменти уроків, на яких використовуються презентації, відображають один з головних принципів створення сучасного уроку – принцип фасціації (принцип привабливості). Завдяки презентаціям, діти, які зазвичай не

відрізнялися високою активністю на уроках, стали активніше висловлювати свою думку, міркувати. Застосування мультимедійної презентації дозволяє значно підвищити рівень пізнавальної активності молодших школярів, оптимізує процеси розуміння і запам'ятовування навчального матеріалу, а головне підіймає на більш високий рівень інтерес дітей до навчання. Засоби мультимедіа, що використовуються у презентації, допомагають здійснювати більш ефективну взаємодію з учнями. Грамотне використання комп'ютера вирішує проблему дефіциту рухомої наочності за допомогою програми Power Point [4, 53]. Таким чином, застосування мультимедійної презентації несе в собі необхідну інформацію, яка є зрозумілою молодшим школярам, формує у них пізнавальну активність, інтерес до навчання. Література: 1. Бондаренко Т. В. Вплив інформаційних технологій на особистість як засіб підвищення ефективності навчання/ Т.В. Бондаренко.// Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка. – 2013. – № 20 . – С. 147-152. 2. Ілляш С. Педагогічні умови формування пізнавального інтересу до навчання в учнів початкових класів / С. Ілляш// // Молодь і ринок. – 2012. – № 6. – С. 8184. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Mir_2012_6_21 3. Ніколенко Л.М. Актуальність проблеми формування пізнавальної активності школярів. / Л.М.Ніколенко // Молодий вчений. – № 5 (20) –Частина 3. – травень, 2015 р. С. 130-133. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/molv_2015_5%283%29__37 4. Мельник Ю. Формування інтелектуального компонента культури розумової праці молодших школярів засобами інформаційних технологій // Наукові записи ТНПУ ім. В. Гнатюка. Педагогіка. – Тернопіль – 2002.–С.50–55 5. Сухомлинський В.О. Вибрані твори у 5 т./ В.О. Сухомлинський. – К.: Радянська школа, 1977. – Т. 3. – 164 с. Галицька Іванна Використання ІКТ на уроках у початкових класах Науковий керівник – Ходак Т.В. Сучасний соціокультурний процес характеризується глобалізацією масмедійного простору. Інтенсивне проникнення в освітній простір інформаційнокомунікаційних технологій викликали в початковій освіті появу не лише позитивних тенденцій, пов'язаних насамперед із розширенням горизонтів її доступності, а й нових суперечностей і ризиків, викликаних стрімким поширенням інформації. Що ж таке ІКТ, та чим воно важливе?[3]. Інформаційно-комунікаційні технології навчання (ІКТН) – сукупність методів і технічних засобів застосування інформаційних технологій на основі

комп’ютерних мереж і засобів зв’язку для забезпечення ефективного процесу навчання[1;2]. Ми знаємо, що і сьогодні провідне місце у викладанні шкільних предметів займають традиційні засоби – дошка, крейда та друковані джерела (підручники, зошити з друкованою основою), що збіднює процес навчання. Завдяки ж використанню технічних засобів навчальне середовище доповнюється відео, звуком, анімацією, презентацією. Усе це здійснює значний вплив на емоційну сферу молодшого школяра, сприяючи підвищенню пізнавальної активності, підвищенню інтересу до предмета та навчання взагалі, активізації навчальної діяльності учнів. Тим більше, що молодші школярі уже готові до роботи з ІКТ: вони знають, що таке комп’ютер, у більшості випадків уміють ним користуватися, у них відсутній психологічний бар’єр: діти не бояться, що зламається машина, не вистачить знань упоратися з нею тощо [3]. Отож чи варто використовувати ІКТ в початкових класах? Ми спробували дослідити це питання. Дослідження проводився на базі Турівського НВК «ЗОШ І-ІІ ступенів – дитячий садок» між учнями 2-го класу. Всього в експериментальній роботі брало участь 14 учнів. Дослідження проводилося на уроках природознавства. Ознайомившись з конспектами уроків вчителя, ми дійшли висновку, що Ніна Петрівна майже не використовує інформаційно-комунікативні технологій у підготовці та проведенні уроків. Вона, надає превагу схематичній і натуральній наочність, а комп’ютер, на її думку, шкодить фізичному стану дитини. До речі, володіє вона ним на низькому рівні. Для дослідження ми поділили клас навпіл, спочатку працювали з однією частиною класу, потім з іншою. З першою частиною ми працювали з допомогою презентацій, відео, а з іншою – працювали без них. Перше завдання для першої групи було розгадати кросворд, який складався з 7 питань, та був представлений у вигляді презентації з аудіо записом, де для 1 учня давалося 1 питання чи загадка. З даним завданням учні впорались не погано: 6 учнів відповіли вірно, лише 1 учень помилився. Виконуючи це ж саме завдання з іншою групою учнів, де кросворд був накреслений на дошці, ілюстрацій не було, ми отримали інші показники. Правильних відповідей було 4, учні були мало активні, ніж попередня група. Отже вже дане дослідження виявило, що у першій групі 85% учнів дали правильні відповіді і лише 25% помилилися. А у другій групі 57% відповіли правильно і 43% дали неправильні відповіді. Як бачимо, ефективність ІКТ незаперечна. Наступним етапом дослідження було проведення уроків з використанням інформаційних технологій. При підготовці до уроків були використані такі електронні ресурси навчального призначення: презентації до уроків; логічні ігри; тестові завдання; ресурси Інтернет; комп’ютерні навчальні програми; Мультимедійні засоби були використані на різних етапах уроку:

- для перевірки домашнього завдання; - пояснення нового матеріалу; - створення проблемних ситуацій на різних етапах уроку; - закріплення вивченого матеріалу; - перевірки засвоєння знань у процесі уроку. За час своєї практики я пересвідчилася, що запалити вогник до навчання, бажання учнів вчитися можливо, якщо навчання буде цікавим, яскравим, емоційно образним. Тому й використовувала різноманітні типи уроків: уроки-ігри, урокизмагання, віртуальні уроки-подорожі… Жоден урок не обходився без вправ творчого характеру, без завдань для розвитку мовлення, для яких добирала пошукові завдання, евристичні бесіди, самостійні роботи, які містять елементи творчості і все це з використанням ІКТ. Поступово почала залучати другокласників до підбору он-лайн завдань, все це сприяло активізації навчання на уроках. Отже, результати дослідження, а головне самі учні дали однозначну відповідь про те, що на уроках слід використовувати засоби ІКТ. Безперечно, на уроках з використанням ІКТ в учнів розвивається пізнавальна діяльність, логічне мислення, увага і пам'ять, вони стають більш активними. Проведення уроків з використанням інформаційно-комунікативних технологій в початковій школі – справа важлива і необхідна, і є одним із невідкладних завдань сучасної школи та кожного вчителя зокрема. Адже, головна мета української системи освіти – створити умови для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України, формувати покоління, яке здатне мислити, навчатися впродовж всього життя, створювати і розвивати цінності громадянського суспільства. Отже, використання ІКТ на уроках у початковій школі дає змогу підвищити якість навчання, формувати необхідні ключові та предметні компетентності, навички практичного застосування набутих знань, створює умови для ефективної взаємодії педагогів з учнями та батьками, розвиває творчі здібності, що є необхідною умовою подальшої максимальної реалізації особистості в сучасному житті. Література: 1. Положенцева О. Комп’ютерна підтримка уроків у початковій школі. / О.Положенцева // Початкова школа. – 2011. – № 7. – С. 30-33. 2. Шавернева С. Використання інформаційних технологій в початковій школі. / С. Шавернева // Початкова школа. – 2016. – № 3. – С. 44-46. 3. Використання ІКТ в навчальному процесі. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://klasnaocinka.com.ua/ru/article/vikoristannya-ikt-v-navchalnomuprotsesi.html Ювченко Катерина Формування читацьких інтересів учнів молодшого шкільного віку Науковий керівник – Люлька Л.С. Читання - це віконце в світ, найважливіший інструмент навчання, воно має бути вільним, швидким – лише

тоді цей інструмент буде готовий до дії В. О. Сухомлинський Навчально-виховний процес у сучасній школі спрямований на виховання учня – суб’єкта культури і власної життєтворчості. Школа, учитель, класний керівник мають забезпечити духовний розвиток і саморозвиток особистості, навчити вихованців мистецтву творити себе і своє життя. Значну роль у цьому процесі відіграє книга. Як свідчить практика, в сучасних умовах глобальної комп’ютеризації суспільства в більшості учнів інтерес до читання поступово зникає. Проблема читання є чи не найважливішою в навчальновиховному процесі в школі. Читацькі вміння починають і фактично закінчують формуватися в учнів на уроках літературного читання в початкових класах. Постає питання: Як зацікавити читанням школярів саме цього віку? «Читання - ось найкраще навчання», - стверджує народна мудрість. Не погодитися з цими словами не можна. У актуальності їх переконуєшся щоразу, коли мова заходить про роль книги в житті людини. - Яке значення книги в житті людини? А чи варто над цим задумуватися? стверджував Ю.О. Збанацький. - Адже не питаємо ми себе, яке значення має для нас хліб і повітря? Не лише день прийдешній, а й сьогоднішній вимагає творчої, неординарної особистості, здатної аналізувати, приймати самостійні рішення, своєю діяльністю змінювати життя на краще. Людина не може «... без того, що зветься «роботою душі». А в ньому книга - найперший помічник...» /В. Дрозд/. Особистісно-орієнтована модель навчання і виховання ставить у центр уваги учня як особистість, у формуванні якої немала роль відведена книзі. Якщо ж говорити про молодшого школяра, то в його житті книга повинна зайняти особливе місце. І завдання уроків літературного читання саме й полягає в тому, щоб сформувати стійкий інтерес до книги, потребу самостійно й осмислено працювати з книгою. Тож досить актуальним питанням сьогодення є пропаганда читання, виховання інформаційно-бібліографічної та читацької культури, формування вміння користуватися бібліотекою, її послугами, книгою, довідковим апаратом тощо. Це пріоритетні напрямки спільної діяльності педагогів, бібліотеки, батьків. Відповідно до Державного стандарту загальної початкової освіти («Літературне читання») основною метою літературного читання визначено формування читацької компетентності молодших школярів, яка є базовою складовою комунікативної і пізнавальної компетентності, ознайомлення учнів з дитячою літературою як мистецтвом слова, підготовка їх до систематичного вивчення курсу літератури в основній школі[1]. Як реалізувати ці завдання? Як з-поміж інших джерел інформації найпочесніше місце забезпечити Книзі? Це можливо, якщо вивчити захоплення дітей, їх інтереси; показати величезні можливості пізнання світу за допомогою книги; навчити працювати з книгою; виховати любов до книги; вміло керувати читацькими інтересами дітей. У молодшому шкільному віці дитину повинні оточувати книги /не тільки телевізор, комп'ютер/, до того ж хороші книги, які потім «дуже часто вирішують і долю людини» /В.О. Сухомлинський/ [7]

Звичайно, книги коштують сьогодні недешево, та й можливості батьків різні. Але вчитель мусить зробити все, щоб радість спілкування з книгою відчула кожна дитина. Практика показує, що учні не обділені у тих вчителів, для яких безвихідних ситуацій не буває, робота яких відзначається багатогранністю, пошуком цікавих форм ознайомлення дітей з новими книгами. Це може бути: - презентація нових книг; - створення класних бібліотечок; - обмін книгами; - ведення рубрики в куточку читача «Новинка» / «Радимо прочитати», «Завітай у бібліотеку», «Книга запрошує на зустріч», «Нова книга» тощо/; - запрошення бібліотекаря з оглядом нових книг; - випуск «Блискавки» /для тих, хто захоплюється технікою, хто любить природу чи майбутнім мандрівникам або про правила хорошого тону тощо/. Все це допоможе виробити позитивне ставлення до книги. Стійкий інтерес до читання є тоді, коли діти прагнуть працювати з книгою самостійно і систематично. Цьому їх теж треба навчити, зокрема: - привчити читати книгу обов'язково з олівцем; - читати швидко, але непоквапливо; - прочитавши, подумати, що нового дізналися; - що захотіли запам'ятати, розповісти; - виписати цікаву інформацію до записника чи читацького щоденника ; - використовувати прочитане у власному мовленні, при написанні творчих робіт. Читання - найважливіша сфера духовного життя. Тому важливо у молодших школярів розвивати уміння самостійно і змістовно проводити дозвілля з допомогою книги. Відповідно пропонувати книги, які стануть дітям і другом, і порадником, і джерелом знань. Звичайно, важлива роль сім'ї, щоб у молодшому шкільному віці дитину оточували книги. У сімейному вихованні іноді трапляються такі крайнощі: деякі батьки вважають ніби громадянське виховання – справа школи. Хоча в силі впливу ніщо не зрівняється з авторитетним словом батьків. Говорячи про кероване читання, дійсно, саме вчитель має постійно викликати інтерес до книги, слідкувати за її вибором, допомагати розуміти прочитане, виховувати культуру читання. Що означає виховувати культуру читання? Це означає формувати у дитини свідоме відношення до книги і бібліотеки, вчити самостійно вибирати книги, уважно у вдумливо читати їх, виробляючи навички самостійної роботи з книгою. Практика показує, що учні не обділені у тих вчителів, для яких безвихідних ситуацій не буває, робота яких відзначається багатогранністю, пошуком цікавих форм ознайомлення дітей з новими книгами. Однією з важливих складових у формуванні літературної компетентності школярів і є роль вчителя. Творча активність, конкретність мислення та образність, особливості уяви школярів створюють сприятливі умови для літературного розвитку учнів. Для того, щоб кожна дитина могла розвинути свої творчі можливості, необхідним є розумне керівництво з боку вчителя. Для розвитку особистості дитини важливим є створення ситуації успіху, надання можливості кожному вихованцеві відчути радість досягнення,

усвідомлення своїх здібностей, віру у власні сили, відчуття радості від здолання труднощів. І тоді успіх супроводжується відчуттям радості та задоволення від діяльності, виникає почуття компетентності. На уроках важливо використовувати проблемні завдання, що викликають дискусію, спонукають до роздумів, пошуків, певних висновків, охоплюють мотиваційний та процесуальний напрямки. Зрозуміло, що неможливо сформувати читацьку компетентність без правильно організованої і серйозно поставленої роботи учнів з перших днів навчання з книгами із доступного кола читання, без виховання в дітей бажання і звички у вільний час звертатись до книги, читати ті, які підходять саме конкретній дитині, а не комусь іншому. Невід'ємною складовою у формуванні читацької компетентності є уроки позакласного читання. Їх основна мета - сформувати навички читання та читацьку самостійність учнів, виробити позитивне ставлення школярів до читання з власної ініціативи. Отже, чим раніше дитина візьме в руки "свою" книгу, тим швидше процес читання перетвориться в насолоду, осмислення — у потребу читати. Тому формувати самостійного читача, розвивати пізнавальні інтереси потрібно з першого тижня перебування дитини в школі. Щоб підтримати інтерес до читання, варто впроваджувати різноманітні форми уроків: урок-гра, урок-змагання, урок-казка, урок-подорож, урок-КВК, уроквікторина, урок-свято і пам’ятати, що для розвитку читацьких компетенцій сенситивним є саме молодший шкільний вік. Якщо інтерес до читання не сформовано в початковій школі, це негативно вплине на подальше навчання та розвиток дитини. Якщо до 13-14-ти років у дитини не сформований інтерес до читання, вікно у світ книги закривається. У сфері її інтересів будуть інші світи, можливо, не завжди соціально прийняті. Хочеться сподіватися, що в школі нового покоління пануватиме культ Книги, культ рідного слова, культ Матері, культ Батьківщини, що допоможе сформувати читацьку компетентність, яка, за твердженням професора Савченко О. Я., є «особистісно-діяльнісним інтегрованим результатом взаємодії знань, умінь, навичок та ціннісних ставлень учнів, що набувається у процесі реалізації усіх змістових ліній предмета «Літературне читання»»[5]. Література: 1. Державний стандарт початкової загальної освіти освітньої галузі «Мови і літератури». 2. Овчарук О. Компетентності як ключ до оновлення змісту освіти//Стратегія реформування освіти в Україні. – К.: «К.І.С», 2003. – С.22. 3. Підготовка майбутнього вчителя до впровадження педагогічних технологій. Навчальний посібник / За редакцією І. А. Зязюна, О. М. Пєхоти. – К.: А.С.К., 2003 – С.63. 4. Родигіна І.В. Компетентісно орієнтований підхід до навчання. – Х.: Видав. гр. «Основа», 2005. – С.32 5. Савченко О.Я. Дидактика початкової школи. – К., 1998.

6. Сухарніков Ю.В. Людський чинник та навчально-методичне забезпечення професійної підготовки фахівців для виробництв майбутнього//Проблеми освіти: Науково-методичний збірник: НМЦ ВО. - 2003. Випуск 33. – С. 10. Кузьменко Катерина Екологічне виховання учнів початкових класів через систему задач з математики Науковий керівник – Кумейко Г.М. У державній національній програмі «Освіта» Україна ХХІ століття, Концепції національного виховання, проекті Концепції екологічної освіти й виховання в Україні й інших нормативних документах визначено, що метою екологічної освіти й виховання школярів є формування екологічної культури особистості як соціального замовлення. Роль математики в екологічному вихованні полягає в тому, що методом доцільно дібраних задач, функціональних залежностей можна навчити учнів розуміти окремі екологічні поняття, прищепити навички раціонального використання природних ресурсів, розкрити роль математики у пізнанні найбільш загальних і фундаментальних законів природи. Протягом багатьох десятиліть наша свідомість формувалася під впливом таких лозунгів як «Широка страна моя родная, много в нейлесов, полей и рек», «Не ждатьмилости от природы» та інших. Саме тому ми звикли більш користуватися дарами природи, ніж думати про її відновлення, піклування про неї. Культивація нової свідомості по відношенню до природи процес тривалий, він напряму пов'язаний з екологічними, соціальними і іншими умовами життя суспільства. У обстановці погіршення екологічної ситуації в країні, зниження життєвого рівня, відсутності стійких етичних орієнтирів, домінування споживацької психології, обмеженого вигодою без довгострокового прогнозу, в атмосфері байдужості і потурання, безкарності за екологічні правопорушення, сформувати нове розуміння людини, особливо молодої, своїх обов'язків перед природою непросто. І все-таки початкова школа покликана вже сьогодні проявити наполегливість у вихованні нового покоління, якому властиво особливе бачення миру як об'єкту його постійної турботи. Проблеми екологічного виховання учнів виступають в контексті проблем формування в учнів екологічної культури. Формування в учнів екологічної культури повинно спиратися на загальні теоретичні основи та мати чітко окреслену тактику – методику. Розробка теоретичних засад повинна базуватися на основних парадигмах екологічної філософії: - в процесі вивчення природничо-наукових дисциплін,необхідно знати структуру неживої природи, її фактори, багаторівневу структуру і функціонування живої природи, її зв’язки з неживою природою; розуміти, що людина – невід’ємна частина Природи і повинна керуватися її законами;

- учні повинні розуміти: ресурси природи обмежені й вичерпні, потрібно провести їх інвентаризацію в усьому світі і перейти до глобальної політики збереження та оптимального використання; - необхідно переконувати учнів в тому, що вихід з екологічної кризи-в розробці природоохоронних технологій, які будуть використовуватися в планетарному масштабі; - забезпечення чистоти довкілля - в розробці безвідходних природоохоронних технологій і в дотриманні принципу «Мислити – глобально, діяти – локально»; - необхідні спільні зусилля жителів планети Земля для забезпечення свого існування. Поняття «екологічне виховання» стало активно вживатися у вітчизняній педагогіці у 60-70-х роках 20 ст. У цей час чималого поширення набув термін «природоохоронна освіта та виховання». Одна з актуальних проблем соціальної філософії – проблема взаємини суспільства і природи. Ще кілька десятиліть тому реальний взаємозв'язок між ними найчастіше за все носив дуже односторонній характер. Людство тільки брало у природи, активно експлуатувало її запаси, безтурботно вважаючи, що природні багатства безмежні і вічні. У кращому випадку цей взаємозв'язок був поетичним: людина насолоджувався красою природи, закликала до поваги і любові до неї. У цілому ж далі емоційних закликів людство не йшло. Розуміння того, що означає природа для існування і розвитку суспільства, сформовано не було. Сьогодні проблема взаємовідносин суспільства і природи з чисто теоретичної переросла в гостро злободенну, від вирішення якої залежить майбутнє людства. На практиці дуже часто спостерігається небайдуже ставлення більшості керівників та педагогічних колективів до застосування завдань і вправ екологічного змісту, а особливо задач екологічного змісту на уроках математики. Тому перебуваючи на безперервній практиці мене зацікавило питання, як часто використовують вчителі початкових класів задачі екологічного змісту на уроках математики. Також, на меті дослідження було перевірити, як регулярне використання таких задач вчителем на уроці математики вплине на екологічне виховання учнів, на їх знання про природу і навколишнє середовище. Для вирішення поставленого завдання були застосовані соціологічні методи (тестування) та метод експерименту (регулярне розв’язування задач з екологічним змістом на уроках математики). Спочатку було проведено опитування серед вчителів початкових класів на тему чи використовують вони завдання екологічного змісту на уроках математики та чи потрібно це взагалі. У результаті проведеного тестування було встановлено, що на даний момент майже всі вчителі намагаються якомога частіше використовувати завдання екологічного змісту на уроках математики. Після опитування вчителів ми провели тестування серед учнів класу, для того щоб дізнатися рівень їх екологічних знань на даний момент навчання. В тестуванні брали участь всі учні початкових класів Васьківської початкової школи, тобто 30 учнів.

За результатами дослідження ми з’ясували, що 15 учнів (50%) мають високий рівень знань, 7 учнів (20,4%) – середній, 8 учнів (20,6%) – достатній рівень знань.

Проаналізувавши дані ми вирішили провести експеримент. Разом з вчителем ми розробили систему задач з математики з екологічним змістом. В цю систему ми включили різні види задач: Збільшення та зменшення числа на кілька одиниць Щоб врятувати дерево від гусениць, кільця на стовбурі намащують спеціальним клеєм. За деякий час лісник помастив 9 дерев, а його син – на 2 дерева менше. Скільки дерев помастив син? Задачі на різницеве порівняння У павука 8 очей, а у жука – 2. На скільки очей більше у павука, ніж у жука? Міри довжини Одна черепаха проповзла 3 м, а друга - на 1 м менше. Який шлях проповзла друга черепаха? Міри маси 1. Із 100 кг свіжих шишок можна отримати 2 кг чистого насіння. Скільки потрібно шишок, щоб отримати 6 кг чистого насіння? Насіння ялини і сосни потрібне для розмноження хвойних дерев. Відомо, що крони ялини в межах квадрата із стороною 100 метрів затримують до 32 тонн пилу, а сосни – до 36 тонн пилу. Протягом 4 тижнів ми регулярно в кінці кожного уроку математики розв’язували по 1-2 такій задачі, попередньо ми говорили з дітьми, розповідали їм цікаві факти про Україну, відповідно до умови задачі. Такі задачі дуже сподобалися дітям, вони з цікавістю виконували їх . Після 4 тижнів експерименту ми провели повторне тестування серед учнів школи щоб з’ясувати як же вплинуло регулярне розв’язування задач екологічного змісту на уроках математики на рівень їх екологічних знань . Результати нас приємно здивували, 20 учнів (70%) показали високий рівень знань, 8 учнів (24%) – середній рівень, 2 учні (6%) – достатній рівень знань. Тобто кількість учнів що мають високий рівень знань збільшилася.

Отже, виходячи з результатів дослідження ми виявили, що екологічне виховання посідає значне місце у навчально-виховному процесі, а розв’язання задач екологічного змісту на уроках математики в початкових класах повинно бути обов’язковим компонентом навчального процесу. У роботі з школярами по їх екологічному вихованню повинно бути використано інтегрований підхід. Робота з дітьми передбачає співробітництво, співтворчість педагога і дитини і виключає авторитарну модель навчання. Заняття будуються з урахуванням наочнодієвого і наочно-образного сприйняття дитиною навколишнього світу і спрямовані на формування екологічних знань (знання про світ тварин; знання про рослинний світ; знання про неживу природу; знання про пори року). Розроблений нами комплекс заходів щодо підвищення рівня екологічної вихованості школярів показав свою ефективність. Отже, питання екологічного виховання на уроках математики потрібно вирішувати шляхом комплексного використання різноманітних задач екологічного характеру з урахуванням індивідуальних особливостей дітей. Література: 1.Вікторова Л.П. «Методологічні основи та методика розвитку екологічної культури в біологічному освіті школярів.» / / Дисертація на здобуття доктора педагогічних наук, – М. – Просвещение, – 2002. – 387 с. 2.Єрмаков Д. С. Формированиеэкологическойкомпетентностиучащихся: теория и практика. – М., МИОО, 2009. 3.Клименченко Д.В. Задачи по математике для любознательных: Книга для учащихся 5 – 6 кл. сред. шк. – М.: Просвещение, 1989

Гужик Яна Національно-патріотичне виховання учнів початкових класів через систему задач з математики Науковий керівник – Кумейко Г.М. У сучасних умовах розвитку суспільства вихованню підростаючого покоління в системі освіти відводиться велика увага. У Концепції національно-патріотичного виховання дітей та молоді зазначається, що серед виховних напрямів сьогодні найбільш актуальними виступають патріотичне, громадянське виховання як основоположні, що відповідають як нагальним вимогам і викликам сучасності. Формування в учнів ціннісного ставлення до суспільства, держави та до самої себе, відчуття своєї належності до України, усвідомлення єдності власної долі з долею своєї країни, активної за формою та моральної за змістом життєвої позиції є головною домінантою національно-патріотичного виховання учнів в процесі шкільного навчання, у тому числі, навчання математики. Важливою складовою виховання є прищеплення шанобливого ставлення до Збройних сил України, підготовка до оволодіння військовими професіями, мотивація учнів до військової служби. Проблема патріотичного, національно-патріотичного та військовопатріотичного виховання була предметом низки досліджень. Окремі аспекти цих проблем розглядалися стосовно: - навчання учнів молодших класів (С. В Долецька, М.М. Качур, О.Г. Коркішко, Н.В. Михальченко, М.С. Павленко); - виховання підлітків (Т.М. Гавлітіна, О.Ю. Ільченко, В.К. Кіндрат, Я.С.Овчинникова); - навчання та виховання старшокласників (О.В.Кириченко, В.О. Коваль, А.А. Назарчук, С. П. Оришко, Р. ПетронговськийС.С. Рашидова, О.Г.Стадник); - підготовки майбутніх фахівців (О.В. Абрамчук, О.І.Гевко, С.М.Додурич, В.АДроговоз, О.М.Онопрієнко, В.В. Олещук). Аналіз цих та інших досліджень, присвячених вихованню патріотизму в школі, дає підстави зробити висновок, що переважна кількість досліджень стосується навчання образотворчого і декоративно-ужиткового мистецтва, української мови та літератури, краєзнавства, а також навчання учнів у початковій школі. Проблема патріотичного виховання завжди займала одне з провідних місць у вітчизняній педагогічній та філософській думці. У сучасній літературі патріотичне виховання трактується як виховання, що формує усвідомлення своєї причетності до історії, традицій,культури свого народу, любов до своєї Батьківщини, вболівання за долю свого народу,його майбутнє. На уроках математики національно-патріотичне виховання відбувається опосередковано, через умову математичної задачі відповідно до вікових особливостей учнів. Формуванню патріотизму в учнів, зокрема гордості за успіхи держави, сприяють задачі, що містять історичні чи статистичні відомості (загальнодержавні

чи регіональні). Цікавими для учнів є задачі, що містять історичні дані регіону, популяризують українську історію, боротьбу українського народу за незалежність, мову та культуру. Коли вміння розв’язувати задачу сплітається з історією, задача стає більш значимою і може стати дійсно цікавою кожному учню. Статистика свідчить, що кількість вчителів, які застосовують завдання з патріотичним змістом поступово збільшується. За час навчання в школі кількість дітей, які розуміють поняття «патріотизм» постійно збільшується. Проте у більшості учнів молодшого шкільного віку патріотичне виховання бажає бути кращим, це пов’язано з тим що батьки учнів приділяють мало уваги даній темі. Тому необхідно шукати можливості розвитку патріотичного виховання учнів під час навчального процесу, а саме під час уроків, що залежить великою мірою від вчителя. На практиці дуже часто спостерігається небайдуже ставлення більшості керівників та педагогічного колективу до застосування завдань і вправ патріотичного змісту, а особливо задач патріотичного змісту на уроках математики. Тому перебуваючи на безперервній практиці мене зацікавило питання,як часто використовують вчителі початкових класів задачі патріотичного змісту на уроках математики. Я спробувала дослідити, як регулярне використання таких задач на уроці математики вплине на патріотичне виховання учнів, на їх знання про рідний край, їх Батьківщину. Для вирішення поставленого завдання були застосовані соціологічні методи (тестування) та метод експерименту (регулярне розв’язування задач з патріотичним змістом на уроках математики). Спочатку було проведено опитування серед вчителів початкових класів на тему чи використовують вони завдання патріотичного змісту на уроках математики та чи потрібно це взагалі. У результаті проведеного тестування було встановлено, що на даний момент майже всі вчителі намагаються якомога частіше використовувати завдання патріотичного змісту на уроках математики. Після опитування вчителів було проведено тестування серед учнів класу, для того щоб дізнатися рівень їх патріотичних та краєзнавчих знань на даний момент навчання. В тестуванні брали участь всі учні 2-Б класу Прилуцької гімназії №1 імені Георгія Вороного, а саме 30 учнів. За результатами дослідження ми з’ясували, що 8 учнів (27%) мають високий рівень знань, 17 учнів (57%) – середній, 5 учнів (16%) – достатній рівень знань. 60%

50%

40%

30%

20%

10%

0% 8 учнів Високий рівень

17 учнів Середній рівень

5 учнів Достатній рівень

Проаналізувавши дані ми вирішили провести експеримент. Разом з вчителем ми розробили систему задач з математики з патріотичним змістом. В цю систему ми включили різні види задач: - Задачі, що містять історичні дані:(Місто Люботин засноване в 1650 році. Скільки років місту Люботину нині?) - Задачі про тварин України:( Сова живе 60 років, а пугач на 11 років більше? Скільки років живе пугач?) - Задачі про гори, річки, моря, міста:(Довжина річки Дніпро 2200 км. Приблизно 1000 км її довжини в межах України. Скільки кілометрів річки Дніпро за межами України?) - Пізнавальні задачі:( На території України мешкає приблизно 50 млн. осіб, на території Польщі – 39 млн. Скільки приблизно всього осіб мешкає на території цих двох держав?) Протягом 4 тижнів ми регулярно в кінці кожного уроку математики розв’язували по 1-2 такій задачі, попередньо ми говорили з дітьми, розповідали їм цікаві факти про Україну відповідно до умови задачі. Такі задачі дуже сподобалися дітям, вони з цікавістю виконували їх і навіть готували цікаві факти про рослин, тварин, гори, річки рідного краю на кожен урок математики. Після 4 тижнів експерименту ми провели повторне тестування серед учнів класу щоб з’ясувати як же вплинуло регулярне розв’язування задач патріотичного змісту на уроках математики на рівень їх патріотичних та краєзнавчих знань. Результати нас приємно здивували, 16 учнів (53%) показали високий рівень знань, 11 учнів (37%) – середній рівень, 3 учні (10%) – достатній рівень знань. Тобто кількість учнів, що мають високий рівень знань, збільшилася. 60%

50%

40%

30%

20%

10%

0% 8 учнів Високий рівень

17 учнів Середній рівень

5 учнів Достатній рівень

Виходячи з результатів дослідження ми виявили, що національно – патріотичне виховання посідає значне місце у навчально-виховному процесі, а розв’язання задач патріотичного змісту на уроках математики в початкових класах повинно бути обов’язковим компонентом навчального процесу. Також ми з’ясували, що математичні поняття пов’язуються в пам’яті учнів не лише з цифрами і буквами, а ще асоціюються з історичними подіями чи предметами, які їх стосуються.

Тому, для того щоб збільшити потенціал патріотичного виховання предмета математики, необхідно частіше включати в зміст уроку задачі, що викликають почуття гордості за рідну країну і стосуються державності, столиці, тварин і рослин рідного краю, річок, гір тощо. Виконуючи з дітьми по декілька таких задач на кожному уроці математики протягом 4 тижнів і провівши повторне тестування ми впевнилися що такі завдання не лише позитивно впливають на патріотичну свідомість учнів, а й сприяють розвитку мислення, розширенню знань про Батьківщину, виховують бережливе ставлення до природи рідного краю, рослин, тварин, повагу до праці і традицій українського народу, любов до своєї Батьківщини. Отже, питання патріотичного виховання на уроках математики потрібно вирішувати шляхом комплексного використання різноманітних задач патріотичного характеру з урахуванням індивідуальних особливостей дітей. Список використаних джерел: 1. Концепція національно-патріотичного виховання дітей та молоді на 2015 – 2019 рр. http://ippo.kubg.edu.ua/archives/6436 2. Новіцька Л.О., Розв'язування задач патріотичного характеру на уроках математики як спосіб формування ключових та соціальних компетентностей у контексті викликів сьогодення. 3. Агапова І., Давидова М. Патріотичне виховання в школі. – М.: Айрис-прес, 2002. Івахненко Юлія Використання ІКТ на уроках української мови в 3 класі Науковий керівник – Дворецька Л.О. Сьогодні впровадження комп’ютерних технологій у навчальний процес – невід’ємна частина шкільного навчання. Загальновизнано, що використання комп’ютерних технологій в освіті неминуче, оскільки істотно підвищує ефективність навчання та якість здобуття знань, формування вмінь. Застосування сучасних інформаційних технологій у навчанні – одна з найбільш важливих і стійких тенденцій розвитку світового освітнього процесу. Від того, наскільки добре будуть розвинені мовні уміння учнів у початкових класах, залежить подальше вміння писемного та усного спілкування. Тому сьогодні в організації освітнього процесу особлива увага приділяється застосуванню інформаційно-комунікаційних технологій, які позитивно впливають на сформованість у школярів мовних навичок. Під час такої діяльності учні є більш активними та швидше сприймають матеріал. Проблема формування вмінь використовувати інформаційно-комунікаційні технології в навчальному процесі розглядається в працях С. О. Гунько, М.І.Жалдака, Ю. І. Машбиця, Н. В.Морзе, Ю. В. Триуса, С. О. Христочевського.

Вплив інформаційно-комунікаційних технологій на зміст і методи навчання досліджували Н.В. Апатова, В.І. Клочко. Значний науковий потенціал накопичено в галузі методики використання комп’ютерів у навчально-виховному процесі (Н. Балик, Р. Вільямс, О. Гокунь, К. Маклін, В. Каймін, Ю. Рамський та ін.). Інформаційнітехнологіїстаютьпотужнимбагатофункціональнимзасобомнавчан ня. Їхнє використання привчає учня жити в інформаційному середовищі, сприяє залученню школярів до інформаційної культури і мовленнєвої зокрема. До сучасних інформаційно-комунікаційних технологій навчання належать Інтернет-технології, мультимедійні програмні засоби, офісне та спеціалізоване програмне забезпечення, електронні посібники й підручники. Інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ) стають невід'ємною частиною нашого життя, й уникнути їхнього впливу на навчання неможливо. Інформаційні технології в навчанні – потужний засіб підвищення продуктивності розумової праці, що дозволяє знайти кардинальні рішення багатьох нагальних педагогічних проблем і забезпечити ефективне управління навчальним процесом. Використання ІКТ у навчанні є одним з важливих завдань сьогодення. Статистика свідчить, що кількість вчителів, які використовують ІКТ під час своїх уроків, поступово збільшується. Тому потрібно шукати можливості упровадження ІКТ на уроках мови, та і не тільки мови. На практиці дуже часто спостерігається небайдуже ставлення більшості керівників та педагогічного колективу до використання ІКТ на уроках мови. Тому перебуваючи на безперервній практиці мене зацікавило питання, як часто використовують вчителі початкових класів ІКТ на уроках мови. Для вирішення поставленого завдання був використаний метод експерименту (поетапне використання презентацій впродовж всього уроку). На початку дослідження першим нашим завданням було дізнатися, чи використовують вчителі початкових класів інформаційно-комунікаційні технології в своїй діяльності. Адже від уміння вносити ІКТ в навчальний процес залежить ефективність роботи. Сьогодні необхідно залучати учнів до активної співпраці, давати їм певну частину учительських повноважень, перетворюючи дітей із об’єкту навчання у особистість, зацікавлену в досягненні високих навчальних результатів, а головне - здатну самостійно учитися. Ми провели тестування серед вчителів початкових класів і змогли дійти таких висновків, що 75% вчителів активно використовують інформаційно-комунікаційні технології, 10% вчителів частково застосовують у своїй роботі ІКТ і лише 5% вчителів лише запроваджують цей метод у своїй діяльності. Але багато що не залежить від учителів. Щоб встигати за світом і йти в ногу з часом, кожен кабінет повинен бути обладнаним телевізором, сучасною комп’ютерною технікою та навіть, по можливості, підключенням до мережі Інтернет. Адже нагоди проводити кожен урок у комп’ютерному класі елементарно може не бути. У нашому 3-Б класі, на жаль, не було комп’ютерної техніки, але був телевізор з USB входом , тому я могла продемонструвати презентацію і відеоролики через нього. Перших два тижні навчання ми вирішили поспостерігати, як проходить навчання дітей мові без використання ІКТ. Учні були не зацікавлені вивчати

предмет, хоч під час уроку використовувалися різні наочні матеріали(плакати, таблиці, картинки), часто розгублювалися, втрачали зміст діалогу та не могли творчо та швидко мислити. Чому сталося саме так? Тому, що у наш час сучасного учня дуже важко чимось здивувати, тим більш зацікавити. Отже, можна сказати, що рівень засвоєння знань без використання ІКТ знижується, адже новий час вимагає нових технологій. Протягом наступних двох тижнів ми намагалася впроваджувати ІКТ на кожен урок мови. Використовувала його на різних типах уроків: для вивчення нового матеріалу, для формування навичок і вмінь, для застосування знань, умінь і навичок. Також використовувала під час розвитку зв’язного мовлення. Перший урок (вивчення нового матеріалу), проведений з використанням інформаційно-комунікаційних технологій, справив на дітей велике враження. Адже весь урок був побудований в вигляді знайомства дітей з героєм та вирішення його завдань. Другий урок (формування навичок і вмінь) був побудований на грі-подорожі. Дітям потрібно було допомогти інопланетянам розібратися з ситуацією, яка виникла. Спочатку вони познайомили їх з нашою планетою, а вже потім, коли були встановлені так би мовити дружні стосунки, допомогли разом виконати завдання. Під час проведення даного уроку ми використали презентацію, яку створили в «Microsoft Power Point». При створенні презентації велика увага приділялася нюансам: кольору фону слайда, адже він повинен був добре сприйматися дітьми не врізатися в очі, не бути сильно насиченим, анімаційним переходам, які повинні бути плавними і не надто швидкими для кращого усвідомлення учнями. Презентація є ефективнішою у порівнянні з таблицями, адже вона кольорова, часто з ілюстраціями та анімацією, що допомагає краще активізувати увагу учнів.

Третій урок (закріплення знань, умінь, навичок) був проведений у комп’ютерному класі, адже для здійснення його нам були потрібні комп’ютери для кожного учня. На початку уроку ми разом з дітьми повторили те, що вивчали протягом двох попередніх уроків та виконали вправи на узагальнення знань. Діти давали правильні відповіді та намагалися не помилятися. Коли до закінчення уроку залишилося 10 хвилин, ми попросили учнів сісти за комп’ютери та відкрити програму для перевірки здобутих знань. Цю програму ми зробили в середовищі

“Scratch” самостійно, для того щоб об’єктивно і креативно оцінити здобуті знання дітей. Їм потрібно було розібрати слово за будовою. Після закінчення дітьми тесту оцінка та кількість помилок виставлялася автоматично. Ми дійшли такого висновку, що 57% учнів написали тест на відмінно, 30% учнів написали тест добре та лише 17%дітей склали тест на оцінку задовільно. Після короткотривалого проведення уроків ми дійшли висновку, що в наш час не можливо уявити урок мови без використання інформаційно-комунікаційних технологій, адже вони не тільки осучаснюють урок, а й забезпечують нову якість навчання та викладання. Використання комп’ютера можливе на всіх етапах уроків навчання мови. Але слід пам’ятати, що комп’ютерна підтримка повинна бути одним із компонентів навчального процесу і застосовуватися там, де це доцільно. Засоби ІКТ на уроках знижують емоційну напругу в класі, уводять учнів у світ ігрових навчальних технологій, що сприяє не тільки закріпленню отриманих знань в ігрових ситуаціях, а й появі бажання досягати успіху в цьому, використовувати комп’ютер як засіб навчання. Рівень реалізації мотиваційного компонента діяльності вчителя, таким чином, значно зростає. Інформаційнокомунікаційна підтримка навчального процесу розвиває наочно-образний, наочно-дієвий, інтуїтивний, творчий види мислення школяра, комунікативні здібності; формує вміння приймати оптимальне рішення або пропонувати варіанти рішень у складній ситуації; розвиває навички самоосвіти і самоконтролю; закладає основи інформаційної культури і початки розвитку вмінь здійснювати обробку інформації. Література: 1. Арапов М. Когда текст обретает смысл: Об использовании информационных технологий в гуманитарном образовании // Знания – сила. – 2003. – № 1. – С.4751. 2. Білоконна Н.І. До проблеми використання інформаційних технологій у навчальному процесі/ Н. І. Білоконна, С. П. Білоконний// ІІ Славянские педагогические чтения: Тез. докл. междунар. конф., 16 – 18 окт. 2003г. – Тирасполь, 2003. – С. 49-53. 3. Гнатюк Д. ІТ – технології – перепустка до майбут.: Інформаційні технології в школі // Директор школи. – 2003. – руд. (№47). – С.15-16; Груд. (№48). – С.1213. Архипенко Анжела Формування патріотичних почуттів молодших школярів у ході вивчення предмету «Я у світі» Науковий керівник – Євсєєва О. В. Патріотизм – одне з найбільш глибоких людських почуттів. Як правило, це поняття розуміють як відданість і любов до Батьківщини, до свого народу, гордість за їхнє минуле й сьогодення, готовність до її захисту. Це почуття є одним із

найважливіших духовних надбань особистості. Воно характеризує вищий рівень розвитку особистості й проявляється в її активно-діяльнісній самореалізації на благо Батьківщини[1, c. 6]. Нині патріотизм покликаний дати новий імпульс духовному оздоровленню народу, формуванню в Україні громадянського суспільства, яке передбачає трансформацію громадянської свідомості, моральної, правової культури особистості, розквіту національної самосвідомості і ґрунтується на визнанні пріоритету прав людини[4, с. 143]. Невід’ємною складовою патріотизму є національна свідомість[2, с. 10]. Національна свідомість – це сукупність соціальних, економічних, політичних, моральних, етичних, філософських, релігійних поглядів, норм поведінки, звичаїв і традицій, ціннісних орієнтацій та ідеалів, в яких виявляються особливості життєдіяльності націй та етносів[2, с.11]. Шкільний курс «Я у світі» є провідним у вихованні патріотизму в молодших школярів. Метою предмета є формування здатності дитини на саморозвиток відповідно до своїх здібностей, інтересів і потреб; виховання молодшого школяра як громадянина України – вільної, демократичної, освіченої людини, здатної до незалежних моральних дій; формування навчальних вмінь і навичок та потреби в навчанні, а також здатності до практичного і творчого використання набутих знань; сприяння збагаченню духовного світу та моральної культури дитини, становленню її світогляду. Проаналізувавши навчальну програму «Я у світі» за 3-4 клас, ми виявили, що нею передбачено ряд тем, вивчення яких безпосередньо формує патріотизм у молодших школярів. 3 клас «Суспільство як єдність людських спільнот, їх різноманітність. Відносини людей у суспільстві». «Україна – незалежна демократична держава. Символи держави: Герб, прапор, Гімн, їх значення. Громадяни України». 4 клас «Роль сім’ї в моєму житті. Мій родовід» «Україна – незалежна, демократична, правова держава». «Національні та державні символи України. Конституція України» «Україна на карті світу». «Найбільші українські спільноти в інших країнах світу». Також формуванню патріотизму сприятимуть творчі проекти для учнів: «Я пізнаю Україну», «Сім чудес України», «Визначні місця мого краю». «Українці, яких знає світ», «Знані в усьому світі українські вироби», «Волонтерство як добровільна суспільно корисна діяльність»[5]. На нашу думку, вивчення даних тем справді сприяє формуванню патріотичних почуттів учнів, оскільки саме вони спрямовані на виховання любові до Батьківщини, на формування уявлень про сім’ю, родину, на формування знань про історію власного народу. Депетист О. В. у своїй роботі виділив високий, середній та низький рівні розвитку патріотичних почуттів[3].

Високий рівень. Учень знає та шанує національні державні символи. Виявляє інтерес до історії їхнього походження. розуміє їхнє значення для країни й народу. знає й виконує правила поведінки щодо гімну та прапора. Виявляє інтерес до історії рідного краю, до своєї Вітчизни, до їхнього минулого. Середній рівень. Учень знає та шанує державні символи. Частково виявляє інтерес до історії їхнього походження. Знає правила поведінки щодо гімну та прапора, виконує їх після нагадування. Не завжди ви являє інтерес до історії рідного краю, до своєї Вітчизни, до їхнього минулого. Низький рівень. Знання про національні й державні символи поверхневі. Інтересу до історії їхнього походження не виявляє. Недостатньо знає правила поведінки що до гімну та прапора й не виконує їх. Не виявляє інтересу до історії рідного краю, до своєї Вітчизни, до їхнього минулого. Для формування високого рівня патріотизму на уроках «Я у світі» існує низка форм та методів роботи. Використання сучасних форм і методів патріотичного виховання на уроці «Я у світі», зокрема, «Методу проектів» дозволить значно розширити формування когнітивного компоненту учнів: знань про свій родовід, усвідомлення себе членом сім’ї, родини, учнем, жителем міста (села); знань про мову, традицію, культуру українського народу, свій етнос. Література: 1. Бех, І. Проблема патріотизму у сучасному науковому осмисленні [Текст] / Іван Бех // Директор школи, ліцею, гімназії. – 2015. – № 4-5. – С. 6-12. 2. Гонський В. Патріотизм як основа сучасноговиховання та ідеологіїдержави // Рідна школа. – 2001. – № 2. – С. 9-14. 3. Депетист О.В. Національно-патріотичне виховання молодших школярів [Текст] / О.В.Депетист, В.В.Чала, Н.А.Ярова. – Х.: Вид.група «Основа», 2011. – 128 с. – (Б-ка журн. «Початкове навчання та виховання»; вип.6 (90)). 4. Поплужний В. Патріотичні почуття і їх формування у школярів// Вісник АПН України. - 1993. - № 1. - С.143 – 150. 5. Ягупов В.В. Педагогіка: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2002. – 560 с. Берец Яна Вправи для формування граматичної англомовної компетенції учнів у початковій школі Науковий керівник – Бороніна В.М. Компетенція – уже існуюча якість, реальна демонстрація набутих знань і відповідних умінь та навичок людини, здатність застосовувати їх у відповідних ситуаціях. Успішне формування в учнів початкової загально-освітньої школи (ПЗШ) мовленнєвих граматичних навичок для вирішення комунікативних завдань англійською мовою (АМ) може забезпечуватися лише в умовах використання раціональної підсистеми вправ, а отже зумовлює необхідність створення

відповідної системи для формування англомовної граматичної компетенції (АГК). Тому метою цієї статті є розгляд підсистеми вправ для формування АГК в учнів ПЗШ. У методиці навчання англійської мови виділяють наступні типи вправ: за вмотивованість – вмотивовані і невмотивовані; за наявністю ігрового компонента – з ігровим нерольовим компонентом, без ігрового компонента; за комунікативністю – комунікативні, умовно-комунікативні з ігровим компонентом, некомунікативні з ігровим компонентом; за спрямованістю на отримання інформації – рецептивні, рецептивно-продуктивні, рецептивно-репродукктивні, продуктивні; за способом організації вправ – фронтальні, хорові, парні, групові, індивідуальні; за ступенем керування – з повним, частковим чи мінімальним керуванням; з використанням опор – з природно створеними опорами, зі штучними опорами, без використання опор [3]. Значущість підсистеми вправ полягає в тому, що вона забезпечує організацію процесу оволодіння англомовним граматичним матеріалом учнями ПЗШ. В її основу було покладено стадіальність формування граматичних навичок згідно з етапами, запропонованими С.П. Шатіловим: І – орієнтовно-підготовчий; ІІ – стереотипно-ситуативний; ІІІ – варіативно-ситуативний. Орієнтовно підготовчий етап характеризується початком формування мовленнєвої граматичної навички. Учні ознайомлюються з новим граматичним явищем, сприймають відповідні МЗ у контексті і виконують первинні мовленнєві дії за зразком. Вони повинні усвідомити комунікативне значення нової граматичної структури (ГС), її функції у мовленні, багато разів прослухати МЗ, побудовані за цією структурою, і показати, що вони їх розуміють. Цьому етапу відповідають некомунікативні рецептивні та рецептивно-репродуктивні вправи на сприйняття нових ГС у контексті, на впізнавання, диференціацію та ідентифікацію ГС; комунікативні рецептивні вправи, а також умовно-комунікативні рецептивнорепродуктивні вправи на імітацію МЗ, які можуть бути з повним керуванням, виконуватися у фронтальному чи хоровому режимі, на комунікативно-ігровій основі зі штучно створеними опорами. Метою стереотипно-ситуативного етапу є створення динамічного стереотипу в аналогічних ситуаціях мовлення, який становить основу граматичної навички. На цьому етапі формується граматична навичка в усіх видах МД. Перевага віддається умовно-комунікативним рецептивно-репродуктивним вправам на підстановку у зразок мовлення (ЗМ), трансформацію ЗМ, постановку запитань різних типів і надання відповідей на них, розширення ЗМ, завершення ЗМ, породження МЗ на рівні фрази, які можуть виконуватися у фронтальному, хоровому, іноді парному режимах з повним або частковим керуванням. Варіативно-ситуативний етап характеризується удосконаленням граматичної навички в чотирьох видах МД: в аудіюванні, читанні, говорінні та письмі; відбувається подальша автоматизація мовленнєвих операцій у варіативних умовах. Цілі цього етапу реалізуються завдяки умовно-комунікативним рецептивнорепродуктивним вправам на трансформацію ЗМ, завершення ЗМ, постановку запитань і надання відповідей на них, породження МЗ на рівні фрази, об’єднання МЗ у понадфразові єдності діалогічного і монологічного характеру. Вправи в

індивідуальному і парному режимах можуть виконуватися з частковим або іноді з мінімальним керуванням. Приклад 1. Game: “Four sportsmen”. Мета: ознайомити учнів із функцією видочасової форми Present Simple шляхом сприйняття у контексті вірша, вчити учнів ідентифікувати зміст висловлювання з відповідним зображенням. Instruction: Listen to me very carefully and choose the picture with the boy described in the poem. I am very healthy, I am very nice. I have got brown hair and large blue eyes. My Tshirt is yellow, my shoes are black. My shorts are grey, my cap is red. I am big, I am strong. I often play football and volleyball. (Учні визначають відповідний малюнок). Т.: Yes, this boy often plays football and volleyball with his friends. But also they run, jump, swim, climb the trees, fly kites, play basketball, play golf and play tennis. Приклад 2. Мета: вчити учнів описувати дії у Present Progressive (імітація дій героїв та опис цих дій після перегляду фрагмента навчального відеофільму). Instruction: Now Drawer People want to tell you what they are doing now. Please, listen to the episode very carefully. Say what the Drawer People are doing now. Top: I’m singing. La, la, la. La, la, la. I’m singing. La, la, la. La, la, la. Middle: You can’t sing. Top: Yes, I can. Middle: You can’t sing. Top: Yes, I can. Middle: No, you can’t. Top: Yes, I can. Sticky: He’s singing but I’m dancing. He’s singing but I’m dancing. Middle: He can’t dance. Top: Yes, he can. Bottom: I’m sleeping. Top: I’m reading. I’m reading a book. Sticky: I’m counting … one, two, three, four, five, six, seven, eight, nine, ten, eleven, twelve, thirteen, fourteen, fifteen … Drawer People: We’re talking. Yak, yak, yak. We’re talking. Yak, yak, yak. Bottom: Sssh! I’m sleeping. Top: I’m cleaning. Middle: Stop it! I’m not dirty. Sticky: She’s talking and I’m cleaning. We’re cleaning. Middle: Stop! I’m not dirty. Bottom: They’re cleaning but I’m sleeping. They’re cleaning but I’m sleeping. (На дошці у якості підказок розвішані малюнки із зображенням головних героїв. Під ними – картки із дієсловами, які допомагають назвати дії кожного з героїв. Учні по черзі виходять до дошки, знімають малюнок із зображенням одного із героїв, імітують те, що робить цей герой. Інші учні мають сказати, що саме він робить, і цей учень підтверджує їхнє висловлювання). Example: (sing, the pupil is singing) Ps: Top is singing now. P1 : Yes, I’m singing. I’m singing. La, la, la. La, la, la.)

Приклад 3. Game: “Photoes”. Мета: вчити учнів об’єднувати МЗ у понадфразові єдності (Present Simple). Instruction: Show us your family photos and tell us how you / your relatives spend your / their holidays: what you / they do and what you / they don’t do on their holidays. Example: In summer we like to go to the seaside. I usually swim in the sea. I like to swim very much. But I don’t read books. I don’t like to read books. And my little sister often listens to music. Вправи для формування АГК в учнів ПЗШ повинні відповідати таким вимогам: вмотивованість; наявність ігрового компонента; комунікативність; відповідність ступеня керування етапам навчання; взаємопов’язаність навчання усіх видів мовленнєвої діяльності (МД); урахування рідної мови на етапі ознайомлення з новим граматичним матеріалом; раціональне використання опор; автентичність навчального матеріалу та його відповідність психофізіологічним особливостям молодших школярів. Література: 1. Басіна Алла. Методика викладання іноземної мови в початковій школі / Алла Басіна.- К.: Шкільний світ, 2007. – 128 с. 2. Ніколаєва С. Ю. Методика навчання іноземної мови у середніх навчальних закладах: Підручник / С.Ю. Ніколаєва. – К., 1999. – 319 с. 3. Мірошник І.В. Вправи для формування англомовної граматичної компетенції в учнів початкової загальноосвітньої школи /І.В.Мірошник // Іноземні мови, №2/2011 (66) с. 36-46. 4. Скляренко Н.К. Типологія вправ в інтенсивному навчанні іноземних мов / Н.К. Скляренко // Гуманістичні аспекти лінгвістичних досліджень та методики викл. іноз. мов / Зб. наук. праць. – К.: КДПІІМ, 1992. – С. 9 –13.

Болотненко Анна Використання графічних організаторів як засобу візуалізації навчального процесу в сучасній українській школі Науковий керівник – Кочерга О.М. У XXI столітті освіта перетворюється на одне з основних джерел стратегічних ресурсів людського капіталу та знань, що визначають загальний рівень розвитку суспільства. Освіта, яка вчить жити успішно в сучасному світі, має велику цінність. Одним із завдань, які вирішує сучасна школа, є формування духовно, інтелектуально, психологічно підготовленої до самостійного життя особистості. Головне завдання сучасної школи – не вчити, а навчати вчитися, підготувати учня до неперервного навчання. Тому мають змінитися функції учня і функції учителя. Перший повинен буде разом із засвоєнням відповідних знань розвивати в собі здатність, навички, уміння самостійно їх шукати, тобто оволодівати науковим методом пізнання. Другий же відповідно – допомогти першому навчитися вчитись,

створити такі умови навчання, як забезпечать різнобічний розвиток учня, допомагатимуть у формуванні його самостійного, творчого, критичного мислення. Психологічна наука твердить, що сприйняття на слух обмежує можливості розуміння та обробки навчальної інформації, вміння орієнтуватися в інформаційному просторі, а найбільш розвинутою є візуальна увага. Особливо це стосується учнів молодшого шкільного віку, для навчання яких побудова навчання з урахуванням принципу наочності є суттєвою умовою їх повноцінного розвитку. Одним із популярних видів роботи на уроці у початковій школі є графічна організація матеріалу за допомогою візуальних організаторів. Візуальні або графічні організатори – це графічне представлення різноманітних розумових процесів, завдяки яким прихований процес мислення стає наочним, набуває візуального втілення[1]. Засоби візуалізації допомагають школярам актуалізувати відоме, вплітати досвід і знання в нову інформацію, краще її класифікувати та формулювати висновки. Візуальні організатори спонукають кожного школяра думати над тим, як він міркує, що бачить і робить, порівнювати власні думки з думками інших. Щодо вчителів, то графічні організатори дають можливість побачити, що учні вже знають і вміють, допомагають опиратися на ці знання й уміння, бачити помилки дітей і виправляти їх. Використання візуальних організаторів на уроках у початковій школі ставить перед учителем цілий ряд вимог, дотримання яких може забезпечити успішну реалізацію навчально-виховних цілей. Перш, ніж обрати для уроку той або інший метод візуалізації, вчитель повинен проаналізувати зміст навчального матеріалу, виділити в ньому центральні факти, ідеї, аргументи, процеси, що мають зрозуміти учні; продумати схему, яка найкраще організує матеріал і наповнить його змістом; обрати вид графічного організатора, який би забезпечив учням доступний аналіз і осмислення змісту; продумати запитання, які допоможуть організувати актуалізацію суб’єктного досвіду з теми для активізації мислення учнів. Вчительмає чітко усвідомлювати, чому він обирає той чи інший графічний організатор і якої мети може з його допомогою досягти. В умовах початкової навчання учитель має можливість використовувати різноманітні види графічних організаторів: таблиці, діаграми, концептуальні карти, силові поля-діаграми, причинні ланцюжки, дерева рішень, фішбоун (риб’ячий кістяк), кластер, ментальні карти тощо. Поширеним видом графічних організаторів у роботі з учнями початкової школи є таблиці. Використання таблиці на уроці можна різними способами. Наведемо деякі прийоми застосування таблиць: а) прийом «Концептуальна таблиця» застосовується тоді, коли потрібно порівняти три або більше аспектів і питань. По горизонталі розташовується те, що підлягає порівнянню, а по вертикалі – різні властивості, за якими це порівняння відбувається; б) прийом «зведена таблиця» (описана Дж.Беллансом) використовується для порівняння учнями об’єктів, явищ за певними характеристиками, ознаками; в) прийом «Т-схема» являє собою графічний організатор, який має дві колонки, в яких фіксуються відповіді «так-ні», аргументи «за-проти» або в одній колонці записуються позитивні асоціації, а в іншій – негативні. Наприклад, обираємо тему: Інтернет. Учитель креслить на дошці таблицю у формі великої літери «Т».

Спочатку розглядаємо переваги, які згадають діти: пошук інформації, знайомства, спілкування, листування, навчання, придбання товарів і послуг, розваги. Усі ці аргументи записуємо ліворуч. Тепер разом з дітьми аналізуємо ризики, які приховує інтернет. Вчитель записує в таблицю, скажімо, такі недоліки: інформація не завжди достовірна, є ризик крадіжок особистих даних, шантажу, розсилання комп’ютерних вірусів і небажаної пошти, шкода здоров’ю, неякісне обслуговування, залежність від інтернету; в) прийом «Таблиця «М-схема» – графічний організатор, який складається з трьох колонок: позитивні риси (якості), нейтральні риси, негативні риси, на основі співставлення та аналізу яких складають оцінку досліджуваному явищу чи процесі; г) прийом «таблиця «ЩО? ДЕ? КОЛИ? ЧОМУ?» – забезпечує збір необхідної навчальної інформації; д) таблиця «ЗХД» (описана Д. Огл) сприяє добуванню відомих фактів і положень із нового матеріалу, фіксації питань, які виникають в учня, а також питань, які викликають потребу в них знаннях. Методика роботи з таблицями передбачає насамперед пояснення учням її сутність, призначення, розглянути комірки, стовпчики, рядки, з яких вона складається. Завдання учителя на початкових етапах роботи з таблицями полягає в тому, щоб сформувати в учнів певні уміння та навички щодо виконання дій з ними. Досвід переконує, що найскладнішим для дітей є завдання щодо виділення критеріїв аналізу. Спочатку це може робити вчитель, а згодом цього мають навчитися і учні. Характеристик у таблиці має бути не більше трьох, щоб не заплутувати дітей. В усьому краще досягати максимальної прозорості. Якщо діти дають характеристику якомусь предмету, то в таблиці його оцінку найпростіше помічати знаками «+» та «–». У роботі з молодшими школярами часто використовуються понятійні таблиці,які потребують опису. Наприклад, як охарактеризувати рибу і пояснити, чим вона відрізняється від пташки? У риби є луска, зябра, плавники; у пташки – пір’я, дзьоб, крила. Крім таблиць у роботі з учнями початкових класів доцільним є використання діаграм, які є найпростішими класифікаційними схемами. Вчителі-практики радять складати діаграми разом з учнями: графічне зображення і текст, а перед цим зробити зразок, щоб діти візуально змогли побачити готову діаграму. Як показує практика, школярам складніше читати діаграму, аніж її створювати. Різновидом діаграм є діаграма Вена – це вид схеми, під час застосування якої найчастіше використовують кола, що перетинаються. У спільному секторі кіл записують спільні риси героїв казок, наприклад, чи певні поняття, у колах – відмінні. Використання діаграми Вена можливе під час вивчення теоретичних понять. Наприклад, саме цей графічний організатор дозволить у зручний спосіб порівняти мотиви народних і дитячих пісень, спільне і відмінне у сучасних і народних пісень, особливості оповідання і вірша тощо. Доречною діаграма Вена є і під час аналізу текстів. Для прикладу, опрацьовуючи якесь оповідання, учні в центральному секторі записують слово «щастя», а в колах іде перелік компонентів, пов’язаних з цим поняттям (що необхідно пташці для щастя, а що – людині). Графічні організатори мають важливе значення для розвитку школяра: розвивають уміння систематизувати навчальний матеріал, сприяють виробленню

навички систематизації власних оціночних суджень, відстеження самого процесу пізнання. Такі інструменти – ефективна допомога для розвитку критичного мислення. Візуальні організатори спонукають кожного школяра думати над тим, як він міркує, що бачить і робить, порівнювати власні думки з думками інших. Щодо вчителів, то графічні організатори дають можливість побачити, що учні вже знають і вміють, допомагають опиратися на ці знання й уміння, бачити помилки дітей і виправляти їх. Систематичне використання різних видів графічних організаторів під час вивчення різних тем спонукає учнів вдумливо та уважно читати літературу. Саме знання, які вони набувають на уроках, допомагають їм розвивати свої розумові здібності, вміти збирати відповідний матеріал, аналізувати його, синтезувати у вигляді закінчених побудов, брати безпосередню участь у формуванні себе як творчої особистості, збагаченні власної духовності. На уроках відчувається атмосфера психологічного комфорту, доброзичливості, співпраці, взаємоповаги, мажорний оптимістичний настрій. Список використаних джерел: 1. Большакова І. Як і навіщо навчати учнів початкової школи працювати з гафічними організаторами / І.Большакова. –[Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://osvitoria.media/experience/yak-navishho-navchaty-uchnivpochatkovoyi-shkoly-pratsyuvaty-z-grafichnymy-organajzeramy/ Назва з екрану. 2. Дулама М.Е. Розвиток критичного мислення засобами використання таблиць / М.Е.Дулама. // Перемена. – Т. 6. – №2, 2005. 3. КларкДж. Г. Использование визуальных организаторов для фокусирования на мышлении / пер. с англ. Е.Н.Волков, 2009.–[Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://evolkov.net/mapping/index.html Ботанова Яна Розвиток критичного мислення учнів початкових класів через систему багаторівневих запитань Науковий керівник – Кочерга О.М. Критичне мислення – складне й багаторівневе явище. Мислити критично означає вільно використовувати розумові стратегії та операції високого рівня для формулювання обґрунтованих висновків і оцінок, прийняття рішень. З педагогічної точки зору критичне мислення – це комплекс мисленнєвих операцій, що характеризується здатністю людини:аналізувати, порівнювати, синтезувати, оцінювати інформацію з будь-яких джерел;бачити проблеми, ставити запитання;висувати гіпотези та оцінювати альтернативи;робити свідомий вибір, приймати рішення та обґрунтовувати його[3]. Критичне мислення – мислення самостійне. Учні повинні мати достатньо свободи, щоб мислити і самостійно вирішувати найскладніші питання. Мислити критично можна в будь-якому віці. Навіть у першокласників накопичено для цього достатньо життєвого досвіду та знань. Саме завдяки критичному мисленню традиційний процес пізнання

знаходить індивідуальність і стає свідомим, безперервним та продуктивним [2]. Розвивати критичне мислення можна на різних уроках, у різних видах учбової діяльності, але одним із найкращих засобів для його цього є запитання. Запитання вчителя як паличка диригента, від змаху якої залежить, наскільки гармонійно звучатиме музичний твір, а від запитання вчителя залежить наскільки гармонійною буде мисленнєва діяльність учнів на уроці. Запитання можуть активізувати мисленнєву діяльність дітей над складними питаннями або повністю зруйнувати бажання думати. Запитання вчителя можуть створювати атмосферу цікавого і продуктивного обговорення або ситуацію швидких відповідей, на зразок бліц-опитування чи розгадування кросвордів. Діти одразу розуміють, що цінує вчитель і намагаються виправдати його очікування. Якщо вчитель цінує розмаїття думок, учні вчаться продукувати ідеї, якщо вчитель цінує швидкі однозначні відповіді – учні вчать інформацію на пам'ять, а якщо вчитель вміє поєднувати різні стратегії – учні також вчаться використовувати різні підходи для опрацювання навчального матеріалу. Те що цінує вчитель, визначає те, що діти цінуватимуть у майбутньому і чому приділятимуть найбільшу увагу [1]. Що ж необхідно робити, щоб клас став справжнім середовищем розвитку критичного мислення? Відповідь однозначна: ставити учням запитання. Запитання – один із механізмів формування навичок критичного мислення. Саме вони стимулюють критичне мислення. Відповідаючи на запитання, учні аналізують й інтерпретують інформацію, аналізують ідеї, будують гіпотези, відстоюють свою точку зору. Запитання є засобом стимулювання різних видів мислення на різних рівнях складності. Бенджамін Блум встановив також, що між рівнями мислення і відповідями на запитання, які ставить учитель учням, існує прямий зв’язок. Більше того, самі запитання утворюють ієрархію цілком відповідну таксономії мислення. Використання вчителем запитань різного рівня може сприяти формуванню у школярів навички різного рівня, а саме: запам’ятати, розуміти, застосувати, аналізувати, оцінювати, створювати. З метою формування у молодших школярів зазначених навичок психологинауковці та вчителі-практики рекомендують використовувати у навчальному процесі багаторівневі запитання. Багаторівневі запитання – це запитання, які базуються на таксономії Б. Блума та вимагають від учнів відповіді на запитання, які застосовують різні види мисленнєвої діяльності[1]. Система багаторівневих запитань створена на основі оновленої таксономії Б.Блума, яку розробив Андерсен у 2001 році. Для того, щоб сформувати навичку «запам’ятати», що є найнижчим рівнем розвитку мислення дитини, вчитель використовує буквальні запитання. Їх особливістю є те, що вони являють собою запитання на відтворення фактичної інформації. Відповідь на такі запитання легко знайти в тексті, почути у відео. Наприклад: Хто? Що? Що відбувається? Коли? Де? Як? Яким способом? Учні знаходять факти і називають їх. Наведемо приклади буквальних запитань, як можна запропонувати учням: В якій країні ми живемо? ( в Україні); Яке місто є столицею України? (місто Київ); Яка найбільша річка в Україні? (річка Дніпро); В яке море впадає річка Дніпро? (в Чорне море) і т.п. Відповідь на буквальне запитання вимагає мінімального використання мови та не передбачає вміння вільно

висловлюватися, для відповіді на буквальне запитання потрібно лише поверхнево знати зміст та використовувати слова і фрази з тексту. Нажаль, деякі учні можуть пригадувати факти, але при цьому не розуміти центральної ідеї, на яких ці факти базуються. Серед дослідників була поширена думка, що учні-відмінники найбільше люблять відповідати саме на буквальні запитання, однак подальші дослідження виявили, що сумлінні учні вважають буквальні запитання найнебезпечнішими, адже відповіді на буквальні запитання бувають лише правильні і неправильні, тому потрібно знати точну відповідь і помилитися значно легше. На рівні «Розуміти» вчитель використовує запитання на перетворення. Цей вид запитань являє собою запитання на подання інформації в новій формі. Учні перетворюють інформацію, переживають сенсорний досвід і описують його, тобто обирають більш зрозумілі для себе слова, пояснюють поняття через аналогію чи образ; малюють те, що сприйняли на слух, креслять схему тощо. Наприклад: Що ви почули або побачили в своїй уяві, коли читали текст? Що ви зрозуміли, читаючи про…? Як це можна пояснити по-іншому? Чи правильно я розумію, що…? Прочитайте вірш самостійно і скажіть чому він має таку назву? Чому сім вітрів поет називає братами? Щоб відповісти на такі запитання, учні мають обговорити образи, які вони уявляють або звуки, які вони чують під час читання. Вони повинні пережити певний сенсорний досвід та описати його за допомогою слів. Учні інтерпретують художній текст, якщо тлумачать його на різних рівнях, предметом інтерпретації можуть бути будь-які елементи: сцени, персонажі, символи і навіть окремі речення та слова, співвіднесені з контекстом твору або поза текстовою ситуацією або цілісний літературний твір. Дуже важливо формувати у молодших школярів уміння застосовутвати знання. На рівні «Застосовувати» вчитель використовує запитання на застосування існуючих знань. Вони дозволяють учням вирішити проблему за допомогою існуючих знань. Наприклад: учні порівнюють ситуації з тексту з ситуаціями із власного життя. Учитель ставить запитання: Як можна вирішити проблему, використавши те, що ми дізналися? Чи потрапляв ти в ситуації, подібні до тих, які пережили герої твору? Чому? Що б ти порадив герою? Наведемо конкретні приклади цього рівня: Які іменники належать до істот, а які до неістот? (Назви істот відповідають на питання хто? – дитина,метелик, лижник. Назви неістот відповідають на питання що? – машина, кавун, зима). На рівні «Аналізувати» вчитель використовує запитання на витлумачення, тобто запитння, які розраховані на пошук зв’язків між ідеями, фактами, цінностями. Учням пропонуться подумати, яке певні ідеї та концепції можуть поєднуватися між собою, учні мають розуміти зв’язки між окремими думками і створювати різні контексти, у яких ці думки сполучаються. Ці запитання допомагають з’ясувати, чи була певна подія у літературному творі достатньо обумовленою чи можливо інші деталі та обставини краще висвітлюють сутність речей. Учнів також можна запитати про мотиви певного персонажаабо запропонувати дослідити, чи достатньо логічною є кінцівка твору. Вони можуть бути такими: Чому, на вашу думку, головна героїня дочекалася повернення додому батька? У чому причина того, що трагічна подія відбулася саме тепер? Такі

запитання спонукають до формулювання умовиводів – вони є ключовими для розвитку мислення вищого рівня. Ось приклад запитань, які можна запропонувати школярам на цьому рівні: «Діти,прослухайте уважно слова і скажіть, які з них заважають на уроці. (лінь, уважність, активність, неуважність, наполегливість, старанність, спостережливість, цікавість). Які з цих слів заважають вам вчитися? На рівні «Оцінюванти» вчитель використовує запитання на оцінку – запитання для вироблення суджень на основі певних критеріїв та стандартів, суджевнь, у яких є аргументація. Такі запитання стимулюють учнів інтегрувати нову інформацію в особисту систему знань та переконань, спонукають робити висновки щодо власних дій, впливають на зміни у поведінці. Нариклад: Що ви відчували, коли читали перший абзац? Що відчуваєте тепер, коли прочитали два абзаци? Чи був герой справедливим чи не справедливим щодо інших дійових осіб у творі? Учням можна запропонувати наступне завдання: Прочитайте ситуацію і дайте відповідь на запитання: Одного разу йшли два хлопчики додому зі школи. Коли почалась велика злива, один із товаришів почув жалібний голосок. Він пішов на голос і знайшов маленьке кошеня, мокре, брудне, яке трусилося від холоду. Він його загорнув у свою куртку і відніс додому. Інший хлопчик, здивувався і запитав : «Навіщо воно тобі, таке гидке й потворне?». На що інший відповів: «Можливо він не найгарніший ззовні, але найгарніший всередині». Чи правильно вчинили хлопчики? Чому? На рівні «Створювати» вчитель використовує запитання на синтез. Ці запитання спонукають до творчого вирішення питань та неординарного мислення. Наприклад: На ваш погляд, що могли б зробити ці двоє персонажів, аби уникнути сорому? Яким міг бути шлях подолання труднощів, що спіткали героя? (- Діти, уважно розгляньте малюнки. Які правила дорожнього руху порушують діти? І як запобігти цьому?). У навчальному процесі учнів початкової школи можуть мати місце усі перераховані типи запитань. Для того щоб їх успішно використовувати, важливо дотримуватись наступних порад. - Важливо урізноманітнювати пропоновані учням запитання. - Вчитель має спонукати учнів породжувати осмислені ідеї. Виходячи за рамки буквальних запитань, педагог демонструє повагу до мислення учнів. Учні починають розуміти, що оволодіння фактичними знаннями є лише одним із видів навчання. Їм потрібно інтегрувати, аналізувати і використовувати інформацію. Учні поступово підходять до розуміння, що знання – це не лише те, що написано в книзі, чи сказано вчителем. Вони починають усвідомлювати, що знання – це, передусім, побудова смислу, який базується на включенні нових думок до структури попередніх знань. - Доцільно організовувати обговорення інформації в класі в парах, групах, на загал. Адже, обговорюючи з іншими учнями відповіді на запитання, учень генерує нові ідеї та значення. Щоб зрозуміти зміст в книгах, фільмах чи медіа-текстах, людина має розуміти не лише факти, а й ідеї, які лежать в їх основі та висновки з критичної точки зору.

Корисним є не лише спонукати учнів відповідати, а й ставити власні запитання. Це формує у школярів самостійність думки, сприяє збагаченню навички формулювати запитання, критично мислити тощо. - Для забезпечення свідомого ставлення до навчання важливо спиратись на життєвий досвід учнів. - Ні в якому разі не слід поспішати з відповідями, давати учням час на обмірковування відповіді. - Дуже важливо, щоб всі учні класу були задіяні на уроці, саме тому слід спонукати до відповідей усіх учнів класу. Для цього вчитель мусить звертатись на ім'я до найменш активних учнів та заохочувати їх до участі. Кожен із розглянутих видів запитань є важливим та корисним, так як спрямований на певний тип мислення, веде до формування певних уявлень, які, у свою чергу, сприяють точнішому та глибшому розумінню навчального матеріалу. За допомогою запитань учитель має провести учнів від найпростішого до найскладнішого рівня мислення, навчити їх найефективніше використовувати свої знання та ідеї. Адже якщо мислення учнів зупинилося на буквальному рівні, або як його ще називають – рівні ерудиції, то знання учня стають подібними до інформації в енциклопедії, що стоїть на полиці, яка припала пилом[1]. Таким чином, розвиток критичного мислення молодших школярів є одним із важливих завдань шкільного навчання, одним із шляхів вирішення якого є творче і уміле використання педагогом багаторівневих запитань. Список використаних джерел: 1. Большакова Інна. Багаторівневі запитання. Онлайн-курс для вчителів початкової школи. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=6gXSFRPO_rY 2. Вукіна Н. В. Критичнемислення: як цьогонавчати /Н.В. Вукіна, Н.П. Дементієвська. – Х. : Основа, 2007. – 108 с. 3. Розвиток критичного мислення учнів початкової школи. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:https://v-eshki.jimdo.com/ -

Гончаренко Крістіна Ігрова діяльність як засіб формування англомовної діалогічної компетентності у дітей молодшого шкільного віку Науковий керівник – Бороніна В.М. Гра є однією з головних форм діяльності дитини у молодшому шкільному віці. Багато видатних педагогів звертали увагу на ефективність використання ігор у процесі навчання. І це зрозуміло, тому що у грі проявляються здібності і вподобання людини, а тим більше дитини. Й.Хейзінга зазначав,що людська культура виникла і розгортається як гра. Гра може виконувати роль посилення пізнавального інтересу, полегшення складного процесу навчання, створення умов для формування творчої особистості учнів.

За визначенням М.Ф. Страніна, «гра – це вид діяльностей в умовах ситуацій, спрямованих на відтворення і засвоєння суспільного досвіду, в якому складається і вдосконалюється самоврядування поведінкою»[ 4, c. 370]. Гра є багатогранна:вона навчає, розвиває, виховує, соціалізує, розважає і дає відпочинок. Але одне із першочергових і важливих її завдань – навчання. Гру можна успішно використовувати на уроках англійської мови при виконанні різних видів діяльності учнів. Діти можуть перевтілюватися в інших героїв,уявляти, що вони перебувають у тому чи іншому місці. При навчанні діалогічного мовлення гра відіграє важливу роль. Слід зазначити, що під час навчання діалогічного мовлення гра виконує наступні функції: - навчальну, яка полягає у розвитку пам’яті, уваги, сприйнятті інформації, розвитку загально навчальних умінь і навичок, а також сприяє розвитку навичок діалогічного мовлення; - виховну, яка передбачає виховання таких якостей як уважне, гуманне ставлення до партнера по грі,розвиває почуття взаємодопомоги та взаємопідтримки; - розважальну, яка забезпечує створення сприятливої атмосфери на уроці, перетворення уроку на цікаву і незвичайну подію, захоплюючу пригоду; - комунікативну, що полягає у створенні атмосфери іншомовного спілкування, об’єднання колективу учнів, встановлення нових емоційнокомунікативних відносин, заснованих на взаємодії іноземною мовою; - релаксаційну, яка полягає у знятті емоційної напруги, викликаної навантаженням на нервову систему при інтенсивному навчанні іноземної мови; - психологічну, яка передбачає формування навичок підготовки свого фізіологічного стану для більш ефективної діяльності, а також перебудову психіки для засвоєння великих обсягів інформації; - розвиваючу, що спрямована на гармонійний розвиток особистісних якостей для активізації резервних можливостей особистості . Успіх використання ігор залежить від атмосфери необхідного мовного спілкування, яку вчитель створює в класі. Важливо, щоб учні звикли до такого спілкування, захопилися ним і стали разом із учителем учасниками цього процесу. Гра робить оволодіння іноземною мовою радісним, творчим та колективним процесом,адже мета ігрового методу навчання – сприяти розвитку мовних навичок і вмінь діалогічного мовлення. При цьому потрібно дотримуватися таких вимог: 1) кожна гра повинна передбачати завдання, спрямовані на формування умінь діалогічного мовлення; 2) у грі обов’язкова наявність захоплюючих вправ, вирішення яких потребує розумового зусилля, подолання деяких труднощів; 3) гра повинна включати в себе цікавість, гумор, викликати у школярів задоволення, радість, позитивні емоції; 4) гра повинна стимулювати мотивацію навчання, викликати в школярів інтерес і бажання добре виконати завдання; 5) гра повинна бути прийнята всією групою; 6) гра неодмінно проводиться в доброзичливій, творчій атмосфері;

7) гра організовується таким чином, щоб учні могли в активному мовному спілкуванні з максимальною ефективністю використовувати відпрацьований мовний матеріал; 8) у процесі гри сильні учні допомагають слабким. Учитель керує процесом спілкування і повинен бути дуже тактовним. В іграх спрямованих на розвиток діалогічного мовлення діти оволодівають такими елементами спілкування, як вміння розпочати бесіду потрібними мовними кліше, підтримати її, перервати співбесідника, в потрібний момент погодитися з його думкою або спростувати її, вміння цілеспрямовано слухати співрозмовника, ставити уточнюючі запитання і т.ін. Перш ніж ввести ігровий прийом в навчальний процес, необхідно провести підготовчу роботу. Для цього можна використовувати тренувальні вправи, які допоможуть дітям навчитися взаємодіяти один з одним. Вони покликані розвивати уміння вживати клішовані фрази, еквівалентні українським «Так», «Ні», «Хіба ?», «Як цікаво» і т.п. Велике значення має традиційний початок діалогу. Добре відпрацьований, виразно пред’явлений початок діалогу підвищує впевненість у своїх силах із самого початку налаштовує на швидку і емоційну промову. Діалогічне мовлення сприяє ефективному засвоєнню школярами знань і навичок. Рольові вправи для школярів у складі мікродіалогів в парах сприяють ефективному розвитку діалогічного мовлення. Учням пропонується діалог-зразок, який є основою для складання їх власного діалогу. Робота над ним проводиться поетапно:спочатку діалог читаємо за ролями, звертаючи увагу учнів на репліки, що підлягають засвоєнню;читаємо діалог з метою відновити пропущені репліки;інсценуємо діалог, відтворюючи репліки за ролями;самостійно складаємо аналогічний діалог, але в іншій ситуації. Діалоги складаються з опорою на ключові слова і вирази в рамках запропонованої ситуації. Розглядаючи проблему ігрової діяльності як засобу формування англомовної діалогічної компетенції, ми не можемо залишити поза увагою питання класифікації ігор при навчанні англійської мови. Н.П. Анікєєва пропонує наступну класифікацію ігор: - ігри – драматизації, засновані на виконанні будь-якого сюжету; - ігри – імпровізації, де дійові особи знають основний сюжетний стрижень гри, характер своєї ролі, а сама гра розвивається у вигляді імпровізації; - ігри на подолання етапів, коли визначаються етапи, на кожному з яких виконується певне завдання пізнавального характеру; - ділові ігри, в яких розігруються ситуації, побудовані на виявленні функціональних зв’язків і взаємовідносин між різними рівнями управління та організації [1,с. 223]. Відомий психолог Л.С. Виготський пропонує класифікацію ігор, виходячи з того, що гра містить в собі дії, пов’язані з діяльністю дитини: - рухливі, які пов’язані з виробленням вміння переміщатися в середовищі і орієнтуватися в ньому; - будівельні, пов’язані з роботою над матеріалом, вчать точності і правильності рухів;

- умовні, які виникають з чисто умовних правил, пов’язаних з ними дій і організують вищі форми поведінки[3,с. 400]. Інші вітчизняні психологи С.Л. Рубінштейн та Д.Б. Ельконін виділяють інтелектуальні та рольові ігри. Такі ігри застосовуються для формування навичок діалогічного мовлення. М.Ф.Cтронінпід час навчання іноземним мовам виділяє два види ігор:підготовчі, що сприяють формуванню мовних навичок;творчі ігри, мета яких полягає у подальшому розвитку мовних навичок і вмінь[ 4,с. 370 ]. По виду діяльності ігри поділяються на: фізичні ( рухові);інтелектуальні (розумові);трудові;соціальні; психологічні. За характером ігри можна розділити на: предметні;сюжетні;рольові; ділові;імітаційні;ігри-драматизації [2,с. 223]. Застосування гри у формуванні англомовної діалогічної компетенції у дітей молодшого шкільного віку – це досить ефективний та доцільний засіб у навчанні учнів початкової школи англійської мови, спрямований на розвиток комунікативних здібностей. До того ж використання гри у викладанні англійської мови дозволяє відійти від традиційних форм та методів навчання і підвищити активність навчальної діяльності учнів, покращити засвоєння мовних кліше, структур, граматичних вправ, а також подолати однотипність уроків при формуванні діалогічного мовлення учнів початкової школи у процесі навчання англійської мови. Література: 1. Анікєєва Н.П. Психологічний клімат у колективі[ текст ]: наукове видання/Н.П.Анікєєва. –М.: Просещение , 1989. – 223 с. 2. БочароваЛ.П. Ігри на урокаханглійської мови на початковій і середній ступені навчання/ Л.П. Бочарова/ Іноземні мови в школі. –1996. – № 3. – С. 27-29. 3. Виготський Л.С. Уява і творчість у шкільному віці. / Л.С.Виготський. – СПб.:, 1997. – 400 с. 4. Стронін М.Ф. Навчальні ігри на уроці англійської мови / М.Ф.Стронін – М.:Просвещение, 1984. – 370 с. 5. Кочергіна Л. Місце і роль гри у системі навчання іноземної мови/ Л. Кочергіна//Рідна школа. – 2005. –№3. – С. 48-50. Горбунова Ланіса Психолого-педагогічні основи формування психічного здоров’я молодшого школяра Науковий керівник – Кочерга О.М. Сучасний стан організації режиму навчально-виховного процесу в школі, інтенсифікація навчання, зростаючий обсяг інформації вимагають від школярів усе більшого напруження фізіологічних систем організму, що зумовлює високе навантаження на адаптаційні механізми, посилює нервово-емоційну напруженість. Саме тому особливого значення набуває проблема зміцнення здоров’я школяра, важливою складовою якого є психічне здоров’я. Проблемі психічного здоров’я особистості в останні роки присвячено ряд досліджень учених у галузі психології, психогігієни, медицини, педагогіки.

Психічне здоров’я дітей і підлітків та фактори його формування і ризику висвітлено в дослідженнях С. Громбаха, М. Гончаренко, Н. Дубровінської та ін. Питання ролі школи в збереженні психічного здоров’я школярів розглядалося дослідниками О. Кочергою, Л. Роговик, Н. Коцур, І. Медведчук, І. Горащук, О.Гречишкіною, Л. Животковською і ін. У психологічній науці існують різноманітні трактовки поняття психічного здоров’я. Так, Б. Петраков і А. Петракова визначають психічне здоров’я як «динамічний процес психічної діяльності, якому властива детермінованість психічних явищ», «гармонійний взаємозв’язок між відображенням обставин дійсності і ставленням індивіда до неї, адекватність реакцій на навколишні соціальні, біологічні, психічні і фізичні умови, завдяки здатності людини контролювати свою поведінку, планувати і здійснювати свій шлях у мікро- і макросередовищі» [4, с. 2]. В. Семке розглядає психічне здоров’я як «стан динамічної рівноваги індивіда з навколишнім середовищем, коли всі, закладені в нього біологічні сутності, здібності проявляються найбільш повно і всі життєво важливі підсистеми функціонують з оптимальною інтенсивністю» [5, с. 9]. Н. Бачерніков, В. Петленко і Є. Щербина визначають психічне здоров’я як такий відносно стійкий стан організму особистості, який дає можливість людині усвідомлено, враховуючи свої фізичні й психічні можливості, а також навколишні природні й соціальні умови, здійснювати та забезпечувати свої індивідуальні й суспільні (колективні), біологічні та соціальні потреби на основі нормального функціонування психофізичних систем, здорових психосоматичних і соматопсихічних відносин в організмі [2]. К. Ясперс, розкриваючи сутність психічного здоров’я, виділив його чотири ознаки: 1) здатність концентрувати увагу на предметі; 2) утримувати інформацію в пам’яті; 3) логічне опрацювання інформації; 4) адекватна орієнтація особистості у просторі та часі. Науковці розробили критерії психічного здоров’я, до яких віднесено: – відсутність або наявність виражених форм психічних захворювань та пограничних нервово-психічних розладів; – гармонійність психічного розвитку та його відповідність віку; – рівень розвитку показників стану провідних соціально-професійно-значущих психофізіологічних функцій та особливостей особистості, які зумовлюють ефективне виконання різноманітних навчальних, професійних або побутових завдань у повсякденній діяльності [3]. Державний стандарт загальної початкової освіти розглядає психічне здоров'я як важливу складову здоров’я людини. Його основи закладаються ще в дошкільному віці, а шкільний період для виховання здорової, загартованої, фізично витривалої людини та для формування її характеру є надзвичайно важливим та вирішальним. Аналіз статистичних даних дозволяє констатувати, що всього в Україні налічується близько 700 тисяч дітей із порушенням психофізичного розвитку. І лише 10% із них навчаються в інклюзивних школах, а решта – фактично не має змоги пристосовуватись до життя. Як свідчать дослідження, в інклюзивних класах наголос робиться в першу чергу на розвиток сильних якостей і талантів учнів, а не на їхніх фізичних або розумових проблемах. Взаємодія з

іншими дітьми сприяє когнітивному, фізичному, мовному, соціальному та емоційному розвитку дітей з особливими освітніми потребами. Аналіз структури захворюваності і поширеності розладів психіки та поведінки у дітей в Україні в розрахунку на 100 тис. дитячого населення свідчить про те, що в структурі патології, як і в минулі роки, переважають непсихотичні психічні розлади (захворюваність – 79,9, поширеність – 71,2) та розумова відсталість (захворюваність – 16,5, поширеність – 25,6). Психотичні розлади мають менше 2% дітей . Вступаючи до школи, 85% дітей мають ті чи інші порушення соматичного та психічного характеру, зростає кількість дітей, які мають психоневрологічні захворювання. До факторів порушення психічного здоров’я школярів слід віднести: високий рівень особистісної тривожності, невідповідність побудови розкладів уроків гігієнічним вимогам, нервово-психічні напруження під час виконання складних навчальних завдань, неврахування типологічних особливостей вищої нервової діяльності школярів педагогами, надмірна інформаційна перенасиченість предметів, ускладненість навчальних програм, стресогенність. Для формування у школярів психічного здоров’я важливо нейтралізувати дію зазначених факторів. Особливе значення у формуванні в молодших школярів дбайливого ставлення до свого психічного здоров’я належить предмету «Основи здоров’я». На уроках «Основи здоров’я» діти виконують різні завдання, вправи, фізкультхвилинки, які сприяють поліпшенню психічного здоров’я. Особливість методики проведення уроків у початковій школі полягає в тому, що оволодіння здоров’язбережувальними компетенціями потребує багаторазового вправляння, насамперед у процесі групової взаємодії. Тому необхідна організація практичної, ігрової, індивідуальної та колективної діяльності учнів, що базується на суб’єктсуб’єктній взаємодії вчителя з учнями і учнів між собою. Такий підхід отримав назву «освіта на основі набуття життєвих навичок» (ООЖН) і характеризується застосуванням інтерактивних методів навчання. Особливістю таких уроків має бути гнучкість, органічне поєднання навчально-пізнавальної та оздоровчо-рухової діяльності учнів, включати різні види діалогу, групової співпраці, емоційність. У 1 класі на вивчення психічної складової здоров’я відводиться 8 годин. Учні складають пам’ятку «Як влаштувати веселе свято», виконують вправи «Намалюй настрій» та грають в ігри, що сприяють гарному настрою. У 2 класі на даний розділ відводиться 7 год. Учні створюють презентацію на тему «Моє захоплення» та плакат «Захоплення нашого класу». Завдяки такому виду роботи діти зможуть порівнювати свої смаки з іншими та розповісти про свої власні смаки, захоплення та інтереси. У 3 класі на розділ « Психічна складова здоров’я» відводиться 5 год. Учні визначають позитивні та негативні риси характеру казкових героїв, а потім і свої; створюють колаж на тему «Що приносить мені радість» та виконують проект «Здоровим бути модно!». Діти вчаться розпізнавати негативні та позитивні риси характеру, завдяки проектам розвивають свою уяву, увагу, мислення та пам'ять. У 4 класі на даний розділ відводиться 5 год. Так як діти вже більш-менш дорослі вони можуть виконати проект на тему «Моя мета», завдяки якому вони зможуть проаналізувати різницю між «хочу», «можу», «треба»; різницю між

упевненістю та самовпевненістю; навчаться розробляти та виконувати план щодо досягнення мети, зокрема щодо формування корисної звички. Для проведення профілактичної роботи в школі оформлені і постійно поновлюються стенди «Твоє здоров'я – у твоїх руках», «Знай і застерігайся», «Куточок правових знань», «Батьківський всеобуч». Якщо працездатність учнів стійко знижується, необхідно застосувати тривалий активний відпочинок на свіжому повітрі, що найчастіше використовують у групах продовженого дня як годину здоров'я. Подальша рухова активність упродовж дня забезпечується відвідуванням спортивних секцій, гуртків, активними прогулянками на свіжому повітрі. Отже, психічне здоров’я – це важлива умова життєдіяльності людини, умова успішного навчання школяра. Воно дозволяє кожному відчувати себе повноцінною особистістю. І щоб жити в злагоді із зовнішнім світом і самим собою, відчувати красу буття, необхідно дбати про власне психічне здоров’я. Молодшим школярам у цьому повинні допомагати батьки і вчителі. Література: 1. Бєлєнька Г. В. Здоров'я дитини — від родини / Г.В. Бєлєнька, О.Л. Богініч, М.А. Машовець. – К. : СПД Богданова А. М., 2006. – 220 с. 2. Бачерников Н.Е. Философские вопросы психиатрии / Н.Е. Бачерников, В.П.Петленко, Є.А. Щербина. – К., 1985. – С.35-36. 3. Калитиевская Е.Р. Психическое здоровье как способ бытия в мире: от объяснения к переживанию / Е.Р. Калитиевская // Психология с человеческим лицом: Гуманистическая перспектива в постсоветской психологии. – М, 1999. – С.231-239. 4. Петраков Б.Д. Психическое здоровье народов мира в 20 веке / Б.Д. Петраков, А.Б. Петракова. – М.; 1984. – 61 с. 5. Семке В.Я. Превентивная психиатрия / В.Я. Семке. – Томск: Издательство Томского гос. ун-та, 1999. – 403 с. Горяйнова Олена Методи формування іншомовної компетентності монологічного мовлення молодших школярів у сучасній українській школі Науковий керівник – БоронінаВ.М. Монолог – це безпосередньо спрямований до співрозмовника чи аудиторії організований вид усного мовлення, який передбачає висловлювання однієї особи. Монологічне мовлення характеризується певними комунікативними, психологічними і мовними особливостями, які вчитель має враховувати у процесі навчання цього виду мовленнєвої діяльності. В методиці навчання іноземних мов виділяють три етапи формування монологічних умінь. В основу кожного з них покладена якість висловлювання учнів, причому ця якість обов'язково веде до збільшення обсягу зразків мовлення (ЗМ), що використовуються учнем.

Завдання першого етапу полягає в тому, щоб навчити учнів об'єднувати ЗМ рівня фрази в одну понадфразову єдність. На другому етапі учні вчаться самостійно будувати висловлювання понадфразового рівня. Навчання монологічного мовлення на цьому етапі здійснюється за допомогою різних опор, зображальних, вербальних, комбінованих. Головне завдання третього етапу – навчити учнів створювати монологічні висловлювання текстового рівня різних функціонально-смислових типів мовлення в такому обсязі, який передбачено програмою для даного класу. Цей етап навчання монологічного мовлення характеризується розвитком умінь виражати своє особисте ставлення до фактів чи подій, про які висловлюється учень; формулювати критичну оцінку і доводити правильність будь-якого факту; включати до свого мовлення елементи розмірковування, аргументації. Одночасно повинно відбуватися збільшення обсягу висловлювання. Учні повинні заздалегідь засвоїти ряд словосполучень і штампів, характерних для монологічного мовлення. Включення подібних словосполучень до монологічного висловлювання дає можливість учням передати своє особисте ставлення до обговорюваних подій та фактів. Завдання на цьому етапі формулюються таким чином, щоб учень не міг обмежитись двома-трьома реченнями. Наприклад, учитель говорить: «Якщо ви згодні з таким твердженням, наведіть свої докази, які підтверджують його справедливість. Літо – найкраща пора року». Виконуючи такі завдання, учні вчаться розвивати думку, передавати її засобами іноземної мови, доводити правильність своїх тверджень. Згідно з трьома етапами формування умінь монологічного мовлення виділяють три групи вправ для навчання цього виду МД: І група: вправи на об'єднання ЗМ рівня фрази у понадфразову єдність (ПФЄ); II група: вправи на створення власного монологічного висловлювання понадфразового рівня; III група: вправи на створення власного монологічного висловлювання текстового рівня (відповідно до вимог чинної програми для даного класу). Метою вправ І групи є навчити учнів об'єднувати засвоєні раніше ЗМ рівня фрази у висловлювання понадфразового рівня. При виконанні цих вправ учні мають оволодіти також засобами міжфразового зв'язку, характерними для того типу монологу, який є метою навчання в даному циклі уроків. Мета вправ II групи – навчити учнів будувати висловлювання понадфразового рівня, так звані мікромонологи. Це продуктивні комунікативні вправи першого рівня, в яких допускається використання різних опор. Режими роботи: «ученьклас», «учень-група учнів», «учень-учень». Мета вправ III групи передбачає навчити учнів створювати монологічні висловлювання текстового рівня різних функціонально-смислових типів мовлення в обсязі, який передбачений програмою для певного класу. Врахування вчителем зазначених підходів щодо формування іншомовної компетентності монологічного мовлення забезпечить виконання програмних вимог і сприятиме активізації інтересу у молодших школярів до навчання іноземної мови. Література: 1. Басіна А. Методика викладання іноземної мови в початковій школі / А. Басіна. – К : Шкільний світ, 2007. – 128 с.

2. Білич О.Б. Методична освіта майбутнього вчителя іноземної мови початкової школи. Монографія. / О.Б. Білич.– К: Вид. Центр КИЛУ, 2004, – 278 с. 3. Ніколаєва С.Ю. Методика навчання іноземних мов у середніх навчальних закладах: Підручник / С.Ю. Ніколаєва. – К.: Ленвіт, 1999. – 319 с. Кузнєцова Вікторія Формування здоров’язбережувальної компетентності молодших школярів засобами козацької педагогіки Науковий керівник – Кочерга О.М. Здоров’я є тією вершиною, на яку кожна людина сходить самостійно, тому будь-які прогалини в процесі формування у дитини відповідальності за власне здоров’я чи в пошуку ефективних шляхів його зміцнення можуть привести до втрати здорового покоління наших громадян. Саме тому одниміз пріоритетних завдань сучасної школи є навчити дітей берегти і зміцнювати власне здоров’я. Нова українська школа – це школа компетентностей ХХІ століття. Головним завданням сучасного вчителя є формування ключових компетентностей молодшого школяра, серед яких важливе значення належить здоров’язбережувальній компетентності. Проблема здоров’я учнів молодшого шкільного віку вивчається науковцями, серед яких Т. Андрющенко, Н. Бібік, О. Ващенко, В. Оржеховська, О. Савченко, М. Удовенко та ін. У своїх працях дослідники наголошують на необхідності здійснення процесу формування в учнів здоров’язбережувальної компетентності, ґрунтуючись на врахуванні вікових та індивідуальних особливостей школярів. Головною метою цього процесу науковці вважають виховання у школярів дбайливого ставлення до фізичного, психічного, соціального та духовного власного здоров’я і здоров’я оточуючих. Формування здоров’язбережувальної компетентності – процес складний, який включає різноманітні засоби, серед яких важлива роль належать засобам народної педагогіки. Метою статті є розкрити можливості використання засобів козацької педагогіки як складової народної педагогіки у формуванні здоров’язбережувальної компетеності учнів молодшого шкільного віку. Формування здоров’язбережувальної компетентності – це багатогранний процес збагачення знань, удосконалення умінь та навичок, набуття досвіду збереження здоров’я, що проявляється у вмінні вести здоровий спосіб життя і через підвищення рухової активності та усвідомлене формування культури здоров’я. Здоров’язбережувальна компетентність передбачає не тільки медичновалеологічну поінформованість, але й застосування набутих знань на практиці, володіння методиками зміцнення здоров’я й запобігання захворюванням. У книзі «Компетентнісно орієнтований підхід до навчання» І. Родигіна виділяє ключові компетентності, що сприяють здоров’ю: навички раціонального харчування; навички рухової активності та загартовування; навички ефективного спілкування; санітарно-гігієнічні навички; навички організації режиму праці та відпочинку;

навички попередження конфліктів; навички самоконтролю; навички мотивації успіху та тренування волі; навички співчуття (емпатії); навички самоусвідомлення та самооцінки; навички управління стресами; навички поведінки в умовах тиску; визначення життєвих цілей; аналіз проблем, прийняття рішень; навички співробітництва [5]. Одним із важливих напрямків формування здоров’язбережувальної компетентності молодших школярів є використання надбань народної педагогіки, зокрема козацької педагогіки. Адже, як наголошує М. Стельмахович, виховна система має відповідати потребам формування напрямків розвитку держави і базуватися на народній педагогіці, що є наймудрішою, найідейнішою, найпрогресивнішою, найгуманнішою [5]. Таким надбанням є козацька педагогіка, становленню та розвитку якої ми завдячуємо такому феномену як козацтво, яке упродовж кількох століть було оборонцем і захисником історичних здобутків української нації, одним із головних напрямів утвердження української державності й розбудови українського суспільства. Національна школа, побудована на принципах козацької педагогіки, покликана: виховувати підростаюче покоління на патріотичних, героїчних, національнодержавницьких традиціях українського козацтва; формувати в сім’ї, школі, громадському житті мужнього, національно свідомого козака-лицаря, якому притаманні висока мораль і духовність; готувати інтелектуальну й духовну еліту нації, наукових, культурних, політичних, державних діячів України; формувати високі лицарські якості, шляхетність духу, моральні чесноти, глибоку людяність, почуття милосердя, бажання діяти в дусі Добра, Краси, Любові [4]. Козацька педагогіка – це вершина української народної педагогіки, головною метою якої є виховання воїна, лицаря, справжнього захисника Батьківщини [7]. Дуже інформативними і цікавими роботами з етнопедагогіки, до якої відноситься й козацька педагогіка, є роботи В. Мосіяшенка, Ю. Руденка, М. Стельмаховича, В.Ягупова, в яких козацька педагогіка в рамках етнопедагогіки виступає системою своєрідних поглядів на виховний та навчальний процеси. Козацька педагогіка – це частина української народної педагогіки, яка формувала у підростаючих поколінь синівську любов до рідної землі, готовність її захищати від чужоземних загарбників, високу національну свідомість і самосвідомість, глибоку духовність[2]. Створена козаками педагогіка увібрала в себе ідейно-моральний, емоційно-естетичний, психолого-педагогічний зміст богатирської епохи в житті наших пращурів. Зміст, ідейно-моральний і емоційно-естетичний потенціал козацької виховної мудрості втілюють у собі національну психологію, характер, світогляд, правосвідомість, мораль та інші компоненти національної свідомості, духовності народу. Провідні ідеї козацького руху (свобода і незалежність України, непорушність прав людини і народу, суверенність особистості, народовладдя та ін.) були найважливішими в національній системі освіти і виховання. Педагогічна мудрість козаків сприяла зміцненню української системи виховання, яка в той час досягла апогею свого розвитку. Головна мета козацької педагогіки – виховати вільнолюбиву і незалежну особистість, козака-лицаря, мужнього громадянина. Основними завданнями козацької педагогіки є:виховання фізично загартованих, мужніх воїнів – захисників рідного народу від чужоземного поневолення;виховання у підростаючого покоління українського характеру і світогляду, поваги до національних і

загальнолюдських цінностей;формування високих лицарських якостей, пошани до людей похилого віку, прагнення до милосердя та допомоги іншим;виховання громадян, які б розвивали культуру, економіку та інші сфери життєдіяльності народу на світовому рівні [3]. Високий рівень розвитку психофізичної і духовної культури козацтва, досягнення української етнопедагогіки з питань тіло виховання підростаючих поколінь, інтелектуального розвитку визнані й апробовані у світі, мають природне право на відновлення кращих своїх здобутків у практиці тіловиховання і духовності дітей. Успіх буде гарантовано за умови творчого підходу до практичної реалізації теоретичних узагальнень потреби відновлення на високому рівні козацького гарту, тіловиховання і гармонійного розвитку особистості в процесі відновлення національної системи освіти. Найголовнішими вимогами до такої діяльності можуть бути відомі козацькі заповіді:«не шкодь своїми діями іншим»;«візьми все найкраще, що зробить тобі добро, зміцнить силу, загартує волю, збудить думку, уяву, сформує почуття і переконання»;«без потреби не зазіхай на сусідські звички, не переймай чужих молитов, а бери лише те, що продовжить життя, зробить його незборимим, загартованим, помножить майстерність, вправність, а здібності перетворить на невичерпні». З цими та іншими козацькими заповідями ми знайомимо своїх вихованців у процесі здійснення перших педагогічних кроків – під час педагогічної практики в школі. Невичерпним джерелом зміцнення здоров’я українських школярів є фізичні вправи, спрямовані на загартування тіла й духу, народні ігри, традиції народної кулінарії, доцільність та природність одягу українців, народна медицина тощо. Саме ці засоби козацької педагогіки ми використовуємо під час проведення занять «Я у світі», на уроках трудового навчання, образотворчого мистецтва, фізичної культури. Як свідчить практика, важливими механізмами формування повноцінного фізичного здоров’я є: санітарно-гігієнічні умови; засоби загартування; доцільний режим активної діяльності та відпочинку; раціональне харчування; оптимальний рівень рухової активності. Використовуючи цінні відомості козацької педагогіки щодо використання зазначених засобів з метою зміцнення здоров’я людини, знайомимо з цим досвідом молодших школярів під час проведення інформаційних годин, бесід, усних журналів, свят, конкурсів тощо. До традиційних засобів фізичного виховання українців можна віднести й невичерпні можливості народного фольклору. Саме твори усної народної творчості супроводжують людину від самого народження і впродовж усього життя. Метою використання цих творів є не тільки розважальна функція, яка, до речі, виконує важливу роль у плані щодо впливу на оптимістичний настрій дитини, сприяння створенню емоційного комфорту, а також ефективно стимулює нервову систему, розвиває вестибулярний апарат, загартовує організм, формує навички нескладних фізичних вправ, розвиває фізіологічні здібності дитини. З творами усної народної творчості знайомимо учнів на уроках читання, збагачуючи їх уявлення про життя козаків, про їх традиційну культуру щодо ведення власного господарства, турботливе ставлення про власне здоров’я, здоров’я своєї родини. Особливе місце в козацьких традиційних підходах до зміцнення і збереження здоров’я належить фізичному загартуванню, основними видами якого є обливання водою,купання в річках, озерах, ходьба босоніж, сухе та вологе обтирання ніг,

використання цілющих можливостей сонця, повітря, лікарських рослин тощо. Застосування засобів загартування водою, сонцем можна простежити на прикладі українського козацтва. Як стверджує А. Кащенко, «всі запорожці вставали на ноги із сходом сонця, зразу ж умивалися холодною джерельною або річковою водою», і «купалися запорожці не тільки влітку, а й восени, а хто – так і всю зиму» [4, с.210]. Захоплюючись такими вчинками козаків, наші вихованці також проявляють інтерес до даних засобів, застосовують їх у своїй практичній діяльності з метою збагачення імунної системи організму, як засоби боротьби з недугами. Важливими засобами виховання здорового способу життя є рухливі ігри, забави, розваги, танці, що є систематичними елементами народних валеологічних традицій українського козацтва і успішно використовуються в сучасних умовах з метою виховання юних козачат. У аспекті відродження традицій української народної фізичної культури, їх трансформації в умови сьогодення особливого значення набувають такі форми спортивно-виховної роботи як «Козацькі забави», «Свята козацької слави» тощо. Таким чином, козацькі народні традиції здорового способу життя (валеологічні традиції) є теоретичним і практичним досвідом, системою ідеалів, прагнень, знань, установок, правил поведінки та принципів, сукупністю поглядів і звичок українців, що склалися історично й перманентно передаються, закріплюючи й відтворюючи в нових поколіннях типи мислення і поведінки задля збереження та зміцнення здоров’я підростаючих поколінь. Список використаних джерел: 1.Формування здоров’язбережувальної компетентності учнів початкових класів. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://vitadorosh.blogspot.com/2013/12 2. Козацька педагогіка. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki 3. Козацька педагогіка. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:https://revolution.allbest.ru/pedagogics 4. Кащенко А. Оповідання про Славне Військо Запорозьке Низове [Електронний ресурс] / Андріян Кащенко. – Режим доступу: http://kaschenko.us.org.ua/. 5. Родигіна І. В. Компетентнісно орієнтований підхід до навчання / І.В. Родигіна. – Х. : Вид. група «Основа», 2005. – 96 с. 6. Стельмахович М. Г. Українська народна педагогіка : [навч. – метод.] посібник / М. Г. Стельмахович. – К : ІЗМН, 1997. – 232 с. 7. Українська козацька педагогіка. Концепція. Під ред. Ю. Д. Руденка. – Міністерство освіти України. – 1992. Марченко Анастасія Методика формування знань про соціальне здоров’я на уроках «Основи здоров’я» у початковій школі Науковий керівник – Прокопенко С.Г. Здоров’я громадян у наш час є показником цивілізованої держави і головним чинником безпеки нації. Конституція України проголошує людину найвищою соціальною цінністю. Проблема збереження здоров’я дітей та молоді є надзвичайно актуальною для України. При цьому мається на увазі здоров’я як стан повного

фізичного, духовного, психічного й соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад. Однією із складових здоров’я дитини є соціальне здоров’я, яке є запорукою успішності життя дитини в сучасному суспільстві. Зараз постає проблема соціального рівня щодо дітей з особливими потребами, дітей зі схильністю до девіантної поведінки. Такі діти потребують особливої уваги як зі сторони вчителя, так і батьків. Таким дітям важче сформувати себе як повноцінну людину в суспільстві. Формування соціального здоров'я дитини пов'язано з процесом соціалізації. Соціальне здоров'я характеризується ставленням до норм і правил, прийнятих у суспільстві, зв’язками з людьми тощо. Це питання підіймається в праці Євтуха М.Б, стаття «Проблема соціального здоров’я школярів в Україні». У статті розглядаються різні аспекти складових поняття "здоров’я" та "соціальне здоров’я". З’ясовано, що соціальна складова є гармонією, доброзичливими стосунками з іншими людьми, природою і самим собою. Вчені визнали її – найбільшою соціальною цінністю. Розглядаючи зміст програми ми визначили, що розділ «Соціальна складова здоров’я» присвячено вивченню чинників, що впливають на благополуччя людини та правил безпечної поведінки у навколишньому середовищі. У початковій школі велика увага приділяється саме вивченню цього розділу, від 12 до 19 годин. Сучасний вчитель початкової школи має усвідомлювати, що діти повинні зрозуміти, що наше майбутнє за здоровими людьми, бо фізично й морально здорова особистість здатна приносити і творити користь людям у суспільстві, бути соціально корисною. На уроках формування знань доцільно використовувати такі методи як традиційні та нетрадиційні. До традиційних відносимо розповідь, бесіда, пояснення. Наприклад це може бути розповідь про небезпеку вдома або бесіда за темою пожежа в лісі. До нетрадиційних методів ми відносимо інтегрований урок, урок у формі гри, уроки-дискусії, урок-конкурс, виготовлення агітаційних плакатів. Прикладом уроку- конкурсу є заняття проведення вікторину серед школярів на знання теми про вплив алкоголю, наркотиків та паління на людину. Найбільше учням молодших класів подобаються нетрадиційні методи , так як вони передбачають взаємодію учня з однокласниками і безпосередньо з самим вчителем. Також на уроках доцільно використовувати тренінги та відео-уроки («Уроки тітоньки Сови») Тренінг – форма групової роботи, яка забезпечує активну участь і творчу взаємодію учасників між собою і з учителем. Хоча тренінг є формою організації навчального процесу, він не схожий на класичні уроки. Тренінг як форма педагогічного впливу передусім передбачає використання активних методів групової роботи (наприклад рольових ігор). Саме тому вони дуже подобаються дітям і створюють у них відчуття свята, хоча під час тренінгу можна навчитися і збагнути набагато більше, ніж під час класичного уроку. Я пропоную розглянути тренінгову вправу на уроці «Здоров’я – цінність нашого життя»( 3 клас) Вправа „Модель здоров’я”.

Хід вправи: Учні розбиваються на групи й усім групам пропонується зобразити модель здоров’я, в яку можуть входити всі складові здоров’я. Групи представляють свою модель. Після представлення групам пропонується обмінятися своїми моделями. Далі група, якій дісталася чужа модель, „руйнує” її, тобто, імпровізує чинники, що руйнують здоров’я. Тренер: Що ви відчували, коли руйнували чужу модель здоров’я? Чи легко відновити зруйноване? Висновок: відновити зруйноване дуже важко, тому треба берегти те, що маємо. Тренер: Це завдання проведене не випадково, одним із чинників здоров’я, що руйнує його є шкідливі звички. Ще один метод роботи на уроці – ігрова діяльність, рольова гра - це неформальна постановка, в процесі якої діти без попередньої підготовки розігрують сценки або ситуації,вступають в ігрові відносини. При цьому вони уявляють себе вигаданими персонажами, які показують реальні життєві ситуації, граючись усвідомлюють та закріплюють навички поводження в різних ситуаціях. Наприклад рольова гра у 4-му класі під час вивчення теми «Стосунки із старшими та молодшими. Образливі слова і глузування» Рольова гра «Будемо знайомі» Прочитайте поради для встановлення контактів між людьми. Доповніть їх. Визначте спільні інтереси і починайте розмову на цю тему. Розповідь повинна зацікавити співрозмовника та бути короткою. Потрібно багато читати. Книжки — невичерпне джерело цікавих тем для розмов, спілкування. Значну роль відіграє добір слів. Хто багато читає — багато добрих слів має. Не вживай грубих, вульгарних слів. Отже, ми розглянули методику формування знань про соціальне здоров’я на уроках «Основи здоров’я» і визначили , що ця складова оцінює вплив соціуму на здоров'я людини. В умовах сучасної початкової школи вчитель має використовувати різні методи для покращення сприйняття інформації, розробляти нові підходи та удосконалювати вже створене. Сучасному суспільству потрібні соціально активні діти, які будуть спрямовувати свій потенціал, здібності, знання , навички , творчі зусилля на реалізацію нагальних потреб, інтересів, цілей, ідеалів. Список використаних джерел: 1. http://medbib.in.ua/ponyatie-sotsialnom-zdorove.html 2. https://studfiles.net/preview/5485096/page:3/ 3. http://osvita.ua/school/lessons_summary/upbring/43650/ Гришко Катерина Проблема формування сімейних цінностей у дітей молодшого шкільного віку Науковий керівник – Євсєєва О.В. Мета виховання – це сприяння всебічному гармонійному особистості. Вчителі і батьки мають ставитись до дитини як найвищої сприяти розвитку її талантів, розумових здібностей, формувати моральні виховувати покоління свідомих особистостей, здатних забезпечити

розвитку цінності, цінності, розвиток

суспільства на демократичних гуманних засадах. Саме тому виховання дуже важливе у формуванні особистості. Дослідженню історії зародження та розвитку теорії цінностей присвячено праці таких науковців, як О. Дробницький, М. Каган, Л. Столович, В. Тугаринов, Н. Чавчавадзе та інші. Зміни в ідеології нашого суспільства зумовлені зміною в індивідуальній та суспільній свідомості[2, с.120]. Аналізуючи проблему формування сімейних цінностей у дітей молодшого шкільного віку, необхідно звертати увагу на такі принципи: шанобливе ставлення до кожної дитини, забезпечення свободи совісті, віросповідання, світогляду, турботи про фізичне, психічне, духовне і соціальне здоров’я; утверджувати унікальність і неповторність кожного індивіда, стимулюючи в ньому прагнення до самоствердження, самореалізації; нести відповідальність за свої вчинки; розглядати сімейні цінності як цілісне утворення, котре має структурні, функціональні й генетичні зв’язки; організацію суб’єкт-суб’єктної взаємодії (вчитель-учні-батьки), за якої учень усвідомлює себе як особистість, виявляє і розкриває свої можливості, творчі здібності і виступає активним учасником різних видів діяльності; спрямованість виховного процесу на досягнення результатів, зокрема в оволодінні життєвими компетенціями, потрібними для успішного самостійного вирішення життєвих завдань у різних сферах життєдіяльності дитини. Компетентна особистість має змогу зберегти, розкрити, розвинути та реалізувати свій життєвий і творчий потенціал в умовах високих вимог і ризиків, які висуває перед нею сьогодення; виховання особистості шляхом засвоєння нею як уже наявних у суспільстві цінностей культури, так і створення нових. Педагогіка вивчає практичну діяльність, яка має зв’язок із трансляцією цінностей, насамперед міжпоколінною, з адаптацією індивідів до конкретних умов.. В епоху глобальних змін, що охопили весь соціум ,у тому числі й український, важливим стає питання про цінності, що формуються «в умовах сімейного соціуму» [1]. Родина дуже важлива для формування цінностей у дитини, адже там відбувається самопізнання й формується самосвідомість дитини, розкривається індивідуальна спрямованість її особистості, реалізуються потреби дитини в любові, повазі, турботі, спілкуванні, активності, складається мотивація поведінки дитини, відбувається її первинна соціалізація. Не применшуючи значення школи,, можна стверджувати, що основи наших успіхів закладаються й розбудовуються в першу чергу в родині. Підґрунтям фізичного й духовного здоров'я зростаючої особистості виступає саме родина, побудована на таких духовно-моральних підвалинах, як любов, віра, вірність, взаємоповага, самопожертва, турбота один про одного, теплота сімейних взаємин, спільність сімейних інтересів, відповідальність, праця, воля, патріотизм. Родина виступає провідною ланкою цілісного педагогічного процесу Аналіз наукових праць вітчизняних та зарубіжних дослідників дозволив виокремити низку нових соціокультурних умов, які впливають як на інститут сім’ї загалом, так і на розвиток і виховання дітей молодшого шкільного віку в ній, зокрема формування сімейних цінностей [3]. Внаслідок чого ж змінюються цінності у сім’ї? Причини:. 1) перехід до ринкових відносин: формування нових виробничих відносин породжує розподіл суспільства на появу нових класів, нових прошарків суспільства. Рівень падіння життя виступає через економічні проблеми сучасного

суспільства, безробіття, що тягнуть за собою зубожіння, відчуття соціальної безперспективності багатьох сімей українців. що зумовлює зростання випадків правопорушень. 2) формування нової політичної реалії – життя громадянського суспільства фактично в стані війни. Це стосується патріотичних цінностей, які також сьогодні повинна формувати сім’я, оскільки жодна сім’я не може стояти осторонь подій, які розгортаються в країні. Такий стан не лише активізує агресію, насильницькі методи вирішення питань. Вона дискредитує норми моралі мирного життя, норми права, компроміс та діалог як засіб досягнення цілей. А це значною мірою визначатиме норми поведінки громадян України, які пройшли становлення під час війни. 3) формування нової соціокультурної реальності – глобалізації, що утворилась під впливом невпинного розвитку нашої цивілізації. Дослідники Д. Дюжев, П. Квіткін виокремлюють такі ознаки інформаційного суспільства: головна цінність — знання; стрімкий розвиток інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ); доступність інформації кожній людині; гуманізація і демократизація життя людини та інші. Водночас спостерігається невизначеність громадян у соціальному виборі, відсутність соціально визнаних засобів поведінкових стратегій для самореалізації й досягнення життєвої мети. Під новою соціокультурною реальністю науковці, зокрема О. Єжова, мають на увазі процес реформування суспільства, що сприяє реалізації демократичних свобод у сфері ідеології та свободи совісті, активізації діяльності добровільних товариств, асоціацій різного спрямування, що потужно впливають на формування нового громадянського суспільства. Серед позитивних ознак, що дає людству інформаційна цивілізація, можна виділити такі :виникає більше можливостей для реалізації здібностей кожної людини; освіта і навчання впродовж усього життя стають головними факторами благополуччя людини; ліквідуються «закриті теми» завдяки розвиткові ЗМІ; зростає різноманітність у всіх сферах життя суспільства (наприклад, свобода самовираження). Науковці впевнені у тому, що зразком ідеальної комунікації може стати спілкування в мережі Інтернет значно зменшує можливості зовнішніх обмежень і примусу. Індустріальна епоха характеризується розквітом книжкової культури. Крім позитивних наслідків це зумовлює порушення взаємин між поколіннями.. Це пояснюється тим, що батьки формувалися в іншій соціокультурній реальності, ніж їхні діти. Цінності батьків та прабатьків, їхні світоглядні позиції, досвід вступають у суперечність з умовами нової соціокультурної реальності з тих причин, що батьки хоча й мають цінний життєвий досвід, але він набутий у соціокультурних умовах минулого [5,с.47-49]. Діти, які зростають у тісному спілкуванні з комп’ютером та електронними іграшками, за психологічними, морально-духовними ознаками істотно відрізняються від попередніх поколінь; ідеться про зміни духовно-культурних цінностей. Стосовно цього А. Рижанова зауважує, що усе це негативно впливає на родини вже сьогодні, оскільки зі зміною суспільних відносин змінюється і сімейне життя. Внаслідок того, що більшої значущості для молодого покоління набуває інформація, яку вони отримали через засоби масової комунікації, зникає взаєморозуміння між поколіннями і нівелюються цінності сім’ї. Певною мірою ми згодні з тим, що засоби масової інформації в сучасних умовах часто сприяють руйнації

гуманістичного світогляду, поширенню бездуховності, жорстокості, насилля, формуванню споживацької поведінкової стратегії. Тенденція до подальшої дегуманізації і деморалізації загальнолюдських цінностей, у тому числі сімейних, сьогодні спостерігається в піднесеному інтересі дітей до сцен і епізодів насилля, жорстокості в кінематографі, телебаченні, музиці, літературі, мистецтві. У сфері інтересів таких дітей відсутні патріотизм, бажання створити сім’ю, виростити дітей, допомогти іншим людям, повага до людей похилого віку, вміння отримувати задоволення від спілкування з культурою. Це поширення ідей, що суперечать загальнолюдським цінностям. Отже, однією з багатьох особливостей сучасних умов формування сімейних духовно-моральних цінностей є те, що батькам необхідно освоювати традиції не тільки в педагогічному, але й в особистісному плані. Перед батьками з’являється подвійне завдання: ставати носіями такого способу життя, який вони прагнуть прищепити дітям; створювати й безупинно підтримувати в родині таку культурну, психологічну й духовну атмосферу, у якій формувалося б і закріплювалося споконвічне прагнення дитини до піднесеного, святого й доброго. Перешкодою реалізації цих завдань може стати: відсутність чітких знань батьків про традиції українського народу ,соціокультурне оточення, відсутність педагогічної культури у батьків й недостатність особистої духовної досвідченості, відсутність системи духовно-моральної освіти батьків[6]. Література: 1. Антонов О.І. Соціологія сім’ї / А.І. Антонов, В.М. Медков. – М.: ИНФРА-М, 2005. – 378 с. 2. Борисова З.Н., Смаль В.З. Історія педагогіки. Хрестоматія.. – К.: Вища школа, 1974. 3. Діалоги про виховання: Кн. для батьків / Упоряд. О.Г. Свердлова, Редкол.: В.М. Столетов (відп. ред) та ін. – К.: Рад. школа, 1985. – 304с. 4. Додукіна О. Виховання молодших школярів у сучасній українській сім'ї // Початкова школа, 1997. - №6. - С.45-69. 5. Задесенець М. П. Вікові особливості розвитку та виховання дітей.- К.: Радянська школа, 1973. - 152с. 6. Ковбас Б. М. Стельмахович — один із основоположників теорії українського родинного виховання // Сподвижник української етнопедагогіки: Серія «Педагогіка, етнопедагогіка». – Івано-Франківськ, 1999. – Вип.25.С.131-240. Мазка Тетяна Розв’язування геометричних задач на уроках математики, як засіб розвитку творчого мислення учнів початкових класів Науковий керівник – Ярова Л. В. Наш час – це час змін. Сьогодні Україні потрібні люди, здатні приймати нестандартні, творчі рішення, які вміють творчого мислити. Нажаль, сучасна школа рідко застосовує творчий підхід до засвоєння знань учнями. Одноманітне,

шаблонне повторення одних і тих же дій убиває інтерес до навчання. Діти позбавляються радості відкриття і поступово можуть втратити здатність до творчості. Активне введення в навчальний процес різноманітних розвиваючих завдань і систем творчих завдань, специфічно направлених на розвиток творчої діяльності, особистісно-мотиваційної та аналітико-синтаксичної сфери дитини, пам’яті, мислення, уваги, уяви і ряду інших важливих психічних функцій, являється в цьому зв’язку одним із найважливіших завдань сучасного педагога. Питання галузі розвитку творчого мислення займає актуальне положення у наукових аспектах функціонування навчальних предметів. Ажде основою навчально-виховного процесу молодшого школяра є формування всебічно розвиненої особистості, розвиток у неї всіх мислиневих операцій, в які входить одна із головних компетенцій – компетенція розвитку творчого мислення. Саме такі цілі ставить перед собою навчання математики у початкових класах. Адже від того на скільки в дитини буде розвинуте мислення, особливо творче, наскільки уміло вона буде оперувати операціями мислення залежить її подальший загальний розвиток. Сучасні вчителі особливу увагу приділяють теоретичній і практичній основам формування мислення учнів вже з першого року їх навчання у школі. Для того, щоб у дитини був високий рівень розвитку мислення, кожен вчитель, в тому числі і початківець, і досвічений фахівець, повинен приділяти велику увагу підбору засобів, прийомів та методів навчання, які б сприяли розвитку дитини. Насамперед слід зазначити, що творче мислення — це оригінальність і незвичність висловлюваних ідей, прагнення до інтелектуальної новизни у вирішенні завдання (проблеми), здатність бачити предмет (можливості його використання) під новим кутом зору і продукувати ідеї у невизначеній ситуації (тобто за відсутності передумов для формування нових ідей). Молодший шкільний вік – сенситивний період для розвитку спеціальних здібностей. Дітям цього віку притаманні конкретність і образність мислення, емоційність, швидка зміна настрою. Недостатність життєвого досвіду й знань компенсується фантазією, тому для активізації творчого мислення учнів, використовують такі методи і прийоми як розвиток творчого інтересу, використання цікавих аналогій, створення ситуацій емоційного переживання, метод відкриття, створення ситуації вибору, самостійна дослідницька робота. У такий спосіб проблемне викладання включає такі фрагменти діяльності учнів і вчителя, як організація проблемної ситуації і постановка проблеми, індивідуальне або групове рішення проблеми учнями, перевірка отриманих рішень, а також систематизація, закріплення і застосування набутих знань у теоретичній і практичній діяльності. В умовах функціонування такої системи різні види навчальної діяльності реалізуються на уроках відповідних типів, які дають учням змогу брати активну участь у навчальному процесі, виробляти вміння самостійно набувати знання, узагальнювати, порівнювати, робити висновки, застосовувати знання в нестандартних ситуаціях. Для пошуку та підбору вчителем геометричних творчих завдань для учнів молодших класів слід врахувати такі умови:

1) використовувати лабораторно-практичні прийоми, які полягають у незвичайному, цікавому моделюванні геометричних фігур, в їх побудові та у вимірюванні; 2) враховуючи індивідуально-психологічні особливості дітей цього віку, при формуванні геометричних уявлень потрібно йти від речі до фігури, а потім до її образу; 3) використовувати прийом зіставлення і протиставлення геометричних фігур (пряма та крива, многокутник і круг, пряма і ламана тощо): геометричні задачі з проблемним запитанням, що сприятиме активізації розумових сил учнів та сприятиме глибокому вдосконаленню їх критичного та творчого мислення; 4) використовувати міжпредметні зв’язки, бо просторові уявлення і поняття про геометричні фігури формуються і зустрічаються не тільки на уроках математики, але й на інших уроках (трудове навчання, образотворче мистецтво тощо); 5) необхідно не тільки спостерігати моделі фігур, але й самостійно їх виготовляти (перегинанням аркуша паперу з використанням правил перегинання, вирізуванням, моделюванням тощо); 6) для формування уміння розпізнавати вказаний геометричний об’єкт серед інших слід навчати учнів виділяти його істотні ознаки. Щоб розв`язування творчих задач при вивченні геометричного матеріалу ставало дієвим засобом навчання важливо приділяти увагу обговоренню знайденого розв`язання, його аналізу: виявленню недоліків, пошукам кращого розв`язання, встановленню і закріпленню у пам`яті учнів тих прийомів, які були використані при розв`язуванні, виявленню характерних ознак їх застосування за умови складання своїх цікавих умов задач. Тема “Розв’язування геометричних задач на уроках математики, як засіб розвитку творчого мислення учнів початкових класів” була темою моєю курсової роботи, тому велику увагу щодо її написання я приділяла під час проходження переддипломної практики. Проведення мною практичних завдань з математики було націлене на формування математичної компетентності учнів 3 класу шляхом розвитку в них творчого мислення шляхом розв’язування геометричних задач. За темою курсової роботи я зупинилась на геометричній складовій математичної компетентності. Геометрична складова виявляється у володінні просторовою уявою, просторовими відношеннями; вимірювальними та конструкторськими вміннями і навичками (зображувати геометричні фігури на аркуші в клітинку, будувати прямокутники, конструювати геометричні фігури з інших фігур, розбивати фігуру на частини). Проводила експерементальну частину курсової роботи під час проходження безперервної педагогічної практики на базі Замістянської ЗОШ І-ІІ ступенів, у 3 класі, до складу якого входять 11 дітей. Мною було проведено декілька додаткових уроків математики з метою виявлення та вдосконалення рівня сформованості у дітей творчого мислення під час вирішення геометричних завдань. Всі завдання, подані на уроці, мали різнорівневий характер складності. Виконання кожного з них супроводжувалось детальним поясненням вчителя, що дало змогу всім учням вміло показати свої знання та систематизувати навички

роботи з геометричними фігурами та уміння розв’язувати творчі геометричні задачі. Першочерговим завданням для перевірки рівня розвиненості творчого мислення учнів саме на уроках математики було виконання учнями такого завдання, як складання танграму. Танграм – східна головоломка з фігур, одержані при розрізанні квадрата на 7 частин. В результаті складання цих частин один з одним виходять плоскі фігури, контури яких нагадують всілякі предмети, починаючи від людини, тварин і закінчуючи знаряддями праці і предметами побуту. Найпершим кроком участі учнів у цій грі було складання фігур з двох-трьох елементів. Саме подана так звана підготовча вправа мала на меті навчити учнів орієнтуватися у головоломці, адже учні мали проаналізувати кожен елемент фігури: порахувати кількість елементів, порівняти їх за розмірами, кольором. Пізніше, після проведення інших вправ, спрямованих на розвиток творчого мислення учнів шляхом розв’язування геометричних завдань, мною було запропоновано вправи зі складання фігур по заданому прикладу. Детальне пояснення умов гри посприяло правильному складанню фігур 4 дітьми із 11 учнів класу. Тому подальша робота була спрямована на досягнення більших результатів учнів, що не змогли спочатку справитися із завданням. Серед прийомів, методів та засобів навчання з активізації в учнів творчого мислення мною було використано такі: графічний диктант, вправи на завершення логічного ряду геометричних фігур, завдання на вирішення геометричних завдань по типу виокремлення геометричних елементів фігури з цілісної фігури та завдання з метою логічного створення фігури з двох запропованих, гра “Пентаміно”. Тому, в кінці педагогічної практики, після повторного виконання учнями завдань, що буди запропоновані на початку практики, мною було досліджено, що із завданнями справились 8 учнів, тобто продуктивна діяльність учнів та рівень їх сформованості творчого мислення зріс на 6 %. Моє дослідження показує, що розвиток творчого мислення учнів на уроках математики – одна з актуальніших сучасних проблем. Її вирішення направлене на поліпшення процесу засвоєння знань, формування пізнавальних мотивів, самостійності учнів, розвитку пам’яті, творчого мислення і уяви молодших школярів. Слід запам’ятати, що процесами розвитку творчого мислення на уроках математики необхідно керувати. Організації такої діяльності – створення умов для якісної навчально-виховної роботи, які передбачають:  проводити навчання на високому рівні складності;  посилити роль гіпотетичного мислення, що сприяє здібності передбачати, висловлювати свої думки, ідеї та захищати їх;  систематично створювати ситуації вибору для учнів і давати можливість здійснювати цей вибір;  підвищити роль діалогічної форми навчання, як особливої взаємодії  повноцінного розуміння, що зумовлює поєднання зовнішнього і внутрішнього діалогу.

Отже, формування творчого мислення на уроках математики, через рішення певного типу завдань, у формі захоплюючих ігор, збагачує педагогічний процес, робить його більш змістовним, впливає розвиток дитину, як на творчу особистість. Кожен учитель, працюючи на уроках математики з учнями молодших класів, повинен приділяти як мінімум 5 хвилин уроку для розв’язування учнями творчих математичних завдань, що є невід’ємною частиною всебічного розвитку школярів та формування в них динамічної комбінації знань, вмінь і практичних навичок, способів мислення. Література: 1. Богданович М., Козак М., Коваль Я. “Методика викладання математики в початкових класах” .-1998. - С.331-328 2. Науково-методичний журнал “Початкова школа” №12. - 2012. - Стаття Н.Котляренко “Творче мислення учнів: формування, розвиток, перспективи”. С.47-48. 3. Науково-методичний журнал “Розкажіть онуку” №3. - 2010. - Стаття К.Нечипоренко “Розвиток інтелектуально-творчих умінь учнів у навчальновиховному процесі початкової школи”. - С.55-57. 4. Науково-методичний журнал “Шкільний світ” №12. -2000. Стаття Галак С.Є. “Індивідуальна робота з розвитку творчих здібностей дітей” – С.7-8. Пічкуренко Наталія Спортивно-ігрова форма організації занять з фізичної підготовки Науковий керівник – Романовська Т.І. Спортивно-ігрова організація занять з фізичної підготовки визначається фізичним та психічним розвитком дітей,що підтверджується науковими дослідженнями [4] і педагогічною практикою [3]. У методичній літературі з фізичного виховання молодших школярів під час розвитку фізичних якостей та підвищення рівня фізичної підготовленості дітям пропонується використання рухливих ігор. За останній час великий інтерес проявляється до організації та проведення народних, національних ігор. Дослідники вважають, що використання лише рухливих ігор у практиці фізичної підготовки школярів не достатньо, адже в грі важко нормувати фізичні навантаження та час на відпочинок між виконаними вправами. Використання рухливих ігор у системі фізичного виховання ймовірно розглядають і як активний відпочинок. Звичайно, рухлива гра дисциплінує, виховує індивідуальність, відповідальність, легко допомагає переключитись з одного виду діяльності (інтелектуального) на інший (фізичний). У практиці фізичної підготовки дітей молодшого шкільного віку спеціалісти використовують спортивно-ігрові форми організації занять, основою якої є змагання під час виконання ігор та естафет.

Діти молодшого шкільного віку не можуть довго затримувати увагу на одному предметі. Тому в такий момент пропонується виконання однієї гри-естафети не менше 3-4 разів із наступним ускладненням умов або ж спрямованості у вихованні фізичних здібностей. О.С.Куц і Н.О.Третьяков пропонують під час фізичної підготовки використовувати тренажери, а підвищення ефекту досягається у тому випадку, якщо під час заняття 35-40 % часу відводиться розвитку загальної витривалості, 2025 % – швидкісно-силовим здібностям, 13-15 % – силі, 15-20% – координаційним здібностям та 5-10 % – здібності розслаблятися. У організації фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку потрібно використовувати диференційований підхід та інші педагогічні прийоми, що сприяють підвищенню рівня фізичної підготовленості. Ігри та ігрові вправи можуть комплексно вирішити ці завдання. Спортивно-ігрова форма фізичної підготовки поєднує в собі два основні поняття – спорт і гру. Ця форма організації занять у теорії, та практиці фізичного виховання отримала назву спортивно-ігрової. Спортивно-ігрова форма фізичної підготовки дітей молодшого шкільного віку може бути розглянута як педагогічний процес, що включає колективну змагальну діяльність, сприяє формуванню особистісних якостей, поліпшенню психічного і фізичного здоров’я. Дана форма фізичної підготовки знаходить своє широке застосування у фізичному вихованні дітей дошкільного, шкільного віку, студентської молоді. Спортивно-ігрова форма фізичної підготовки лягла в основу задуму змагань серед дітей дошкільного і шкільного віку в різних країнах світу. Участь у змаганнях вимагає певної підготовки учнів, розвитку їх фізичних здібностей. Відомо,що в іграх діти виконують рухи швидше, про що свідчить час про бігання десятиметрового відрізку, включеного в естафету, і бігу, в якому відсутні елементи змагань. У грі діти пробігають цю дистанціюна 0,2 сек швидше. Також організація заняття в ігровій формі та у формі змагань дає можливість збільшити щільність уроку. У спортивно-ігровій формі фізичної підготовки наявні всі особливості застосовування методу навчання і виховування фізичних здібностей. Зазначають, що діти молодшого шкільного віку не можуть довго зосереджувати свою увагу на одноманітному виконанні фізичних вправ. У зв’язку з цим урок фізичної культури передбачає використання цілої системи фізичних ігор, естафет з включенням бігу, метання, стрибків, передачі і прийому м’яча тощо, що сприяє підвищенню рівня фізичної підготовки. Отже, науковці відзначають, що спортивно-ігрова форма фізичної підготовки позитивно впливає як на фізичне, так і на психічне здоров’я молодших школярів. У проведених дослідженнях фізична підготовка розглядається як цілісна педагогічна система, побудова і функціонування якої здійснюється на основі адекватності закономірностей вікового розвитку дитячого організму і системи засобів та методів педагогічного впливу. Література: 1. Бенедь С.П. Рівень фізичної підготовленості учнів молодшого шкільного віку шкіл нового типу. // 4-а Міжнародна науково-практична конференція «Фізична

культура, спорт та здоров'я нації», Вінниця, 2001. — С. 339-342. 2. Леськів А.Д., Мехоношин С.О. Рухливі ігри та естафети у фізичному вихованні молодших школярів. Методичний посібник. – Тернопіль: “Підручники і посібники”, 1998. – 112 с. 3. Борисенко А.Ф., Цвек С.Ф. Руховий режим учнів початкових класів. Навчальний посібник. – 2-ге вид. перероб. і доп. – К.: Радянська школа, 1989. – 190 с. 4. Леськів А.Д., Андрощук Н.В., Мехоношин С.О., Дзюбановський А.Б. Форми і засоби фізичного виховання молодших школярів. – методичний посібник.: Тернопіль “Астон”, 1997. – 108 с. 5. Кругляк О.Я., Кругляк Н.П. Від гри до здоров’я нації. Рухливі ігри, естафети на уроках фізичної культури. Методичний посібник. – Тернопіль: “Підручники і посібники”, 2000. – 80 с. Ушак Галина Сучасні підходи до оцінювання навчальних досягнень учнів початкової школи Науковий керівник – Кочерга О.М. Оцінювання навчальних досягнень учнів є невід’ємною складовою освітнього процесу. Оцінювання – процес встановлення рівня навчальних досягнень учня в оволодінні змістом предмета відповідно до вимог чинних навчальних програм, результатом якого є педагогічна оцінка, яка відображається в оцінювальних судженнях і висновках учителя вербально або в балах. Оцінювання у початковій школі ґрунтується на врахуванні рівня досягнень учня, а не ступеня його невдач [1]. 19.08.2016 було прийнято Орієнтовні вимоги до контролю та оцінювання навчальних досягнень учнів початкової школи, в якому окреслено ключові зміни орієнтовних вимог до оцінювання навчальних досягнень учнів 1–4 класів. Так, в документі розширено діапазон вербального оцінювання навчальних досягнень учнів: у 2 класі з усіх навчальних предметів не тільки в І семестрі, а й в ІІ; у 3–4 класах не тільки з предметів «Інформатика», «Музичне мистецтво», «Образотворче мистецтво», інтегрованого курсу «Мистецтво», «Основи здоров’я», «Фізична культура», а й «Я у світі» та «Трудове навчання»; знято вимогу до щомісячного оцінювання і фіксації у журналі ведення зошитів з усіх навчальних предметів; розширено варіативність у структуруванні контрольних робіт – пропонуються не тільки тестові, а й комбіновані та подано вимоги до формування їх змісту; зменшено кількість підсумкових перевірок, обсяги текстів для аудіювання, диктантів, переказів, читання тощо; деталізовано вимоги до поточних перевірок; синхронізовано вимоги до поточних і підсумкових перевірок навчальних предметів з мови навчання і мови вивчення; запропоновано вибір учителем форми перевірки діалогічних умінь – усно або письмово; знято таку підсумкову перевірку сформованості писемного монологічного мовлення, як письмовий твір, оскільки у початковій школі тільки розпочинається робота над написанням творів [1].

В сучасних умовах реформування початкової школи особливий акцент робиться на формуванні у школярів інтересу до змісту навчання, а не до його результатів. У своєму виступі Міністр освіти Лілія Гриневич зазначає: «Сьогодні Україна має великі проблеми саме з ідеологією оцінювання – воно каральне. В Новій українській школі буде створено стимулюючу систему, де досягнення підкреслюватимуться на рівні з помилками. При цьому ми не зніматимемо оцінювання у початковий школі повністю. 1-2-й клас має бути без оцінок, але в 34-му діти мають звикати до бальної системи» [2]. Одним із напрямків реформування в оцінюванні знань молодших школярів є використання формувального оцінювання навчальних досягнень. Коротко зупинимось на розкритті його сутності та можливостях використання у роботі з учнями початкової школи. О. Локшина на основі аналізу тлумачень поняття «формувальне оцінювання» зарубіжними вченими Ф. Перрену, Б. Коуві та Б. Беллом, П. Блеком cформулювала концепт: «Формувальне оцінювання розуміється як інтерактивне оцінювання учнівського прогресу, що дає змогу вчителям визначати потреби учнів, адаптуючи до них процес навчання» [3]. Формувальне оцінювання полягає в пошуку вчителем та учнем у процесі навчання інформації, яка дозволить зрозуміти, як проходить процес навчання, для того, щоб учитель модифікував подальше навчання, а учень отримав зворотний зв’язок, який допоможе йому вчитися. Численні дослідження та звіти доводять, що формувальне оцінювання є надзвичайно ефективним способом підвищення досягнень учнів. У сучасній педагогічній науці виділяють два підходи до формувального оцінювання: використання елементів ФО; стратегії ФО. Перший підхід передбачає визначення учителем цілей уроку та формулювання їх зрозумілою для учнів мовою; встановлення спільно з учнями критеріїв оцінювання; забезпечення ефективного зворотного зв’язку, який полягає у наступному: замість того, щоб виставляти підсумкову оцінку, вчитель дає учневі коментар до його роботи. Добрий зворотний зв’язок є мистецтвом, але він завжди повинен містити чотири елементи: виокремлення та відзначення добрих елементів роботи учня; зазначення того, що вимагає покращення або додаткової роботи з боку учня. вказівки, яким чином учень повинен поправити цю конкретну роботу; рекомендації, в якому напрямку учень повинен працювати далі. Особлива роль учителя полягає у тому, щоб створити начальну атмосферу. Варто присвятити час дискусії про те, як учні вчаться і що допомагає їм вчитися. Атмосфера, що сприяє навчанню, проявляється у сильнішому почутті власної цінності учнів, включенні у процес навчання, самостійності, вмінні співпрацювати та свідомому і відповідальному навчанні. Батьки є партнерами і помічниками вчителя в навчанні своїх дітей. Учні на основі визначених критеріїв оцінювання взаємно рецензують свої роботи, дають собі взаємні рекомендації, як їх покращити. Це має подвійне значення: з одного боку, добре розуміють товариша, чия робота перевіряється, оскільки за хвилину до того виконували те саме завдання, а з другого – вчаться від свого товариша: встановлення критеріїв оцінювання (що оцінюю?) та вміння надання зворотного зв’язку (як про це говорю?). Якщо учень сам може оцінити, скільки він навчився і що ще повинен зробити, щоб досягнути визначеної цілі, це

допомагає йому в процесі навчання і робить з нього активного та відповідального учасника цього процесу. Частиною цієї стратегії ФО є також визначення і представлення учням інформації, що буде підлягати оцінці (елемент ФО, який називають «нащобузу» - на що будемо звертати увагу). Ця інформація повинна бути дуже конкретна, так, щоб учень сам міг оцінити, чи опанував даний матеріал в достатній мірі. Кожному уроку і кожній перевірці повинно передувати подання учням критеріїв успіху. Якщо вчителеві вдасться впровадити першу стратегію ФО у свою роботу, учні повинні могти відповісти на два запитання: Якою є мета вивчення даної теми? Для чого я це вчу? Чого вимагає від мене вчитель? Що я повинен вміти, щоб бути добре оціненим? Вчитель, який використовує другу стратегію ФО, знає, на якому етапі навчання перебувають його учні, і до того знання пристосовує своє викладання. Проводить з учнями діалог на тему того, що вже зрозуміли, а на що треба присвятити більше часу. Процес навчання супроводжується постійним моніторингом прогресу учнів. Вчитель аналізує «сферу найближчого розвитку» учня і допомагає йому визначити, яким повинен бути його наступний крок в процесі навчання. Важливою є вміла постановка питань (елемент ОК – техніки постановки питань), що стимулюють мислення, залучають учнів до навчання, заохочують до пошуку відповідей. Процес навчання повинен базуватись на питаннях, відповіді на які учні знаходять самостійно. Урок, на якому використовується друга стратегія ФО, відрізняється від традиційного уроку тим, що не є монологом чи викладом вчителя. Є діалогом між вчителем та учнями. Особливо рекомендується навчальна методика, що полягає в постановці завдань, метою яких є відслідковування знань та звернення до інформації, яка вже є в учнів. Це питання про порівняння, віднаходження відмінностей і схожості, а також створення карт знань для того, щоб пов’язати різні концепції. У формуючому оцінюванні вчитель постійно контролює стан знань і вмінь своїх учнів і «не переходить з матеріалом далі», якщо його учні ще не готові до цього. Учні потребують інформації про свою роботу та досягнення. Бал, який вчитель виставляє учневі (що підсумовує його роботу) не є корисною інформацією. Для того, щоб оцінка роботи учня могла бути ним використана в процесі навчання, вона повинна мати форму вичерпного коментаря – зворотного зв’язку. Така інформація містить відповіді на чотири питання: Що учень зробив добре? Що треба покращити? Як треба покращити? Як учень повинен розвиватись далі? Зворотний зв’язок повинен посилатись на раніше визначені критерії успіху, про які ідеться у першій стратегії ФО. Дуже важливо, щоб учні знали, що буде підлягати оцінці, а також щоб вчитель дотримувався цих домовленостей. Отже, педагогічне оцінювання є одним із найважливіших елементів сучасного навчального процесу. Від правильної організації оцінювання більшою мірою залежить ефективність управління навчальним процесом. Формувальне оцінювання – це цілеспрямований неперервний процес спостереження за навчанням учнів; воно є необхідною умовою інтерактивного навчання, у процесі якого формується культура спільного обговорення у класі, розвиваються навички критичного і творчого мислення. Список використаних джерел: 1. Гриневич Л. Оцінювання в школі. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

https://ua.censor.net.ua/news/444477/sogodni_v_shkolah_ideologiya_otsinyuvannya_kar alna_vona_bude_zminena_grynevych 2. Орієнтовні вимоги до контролю та оцінювання навчальних досягнень учнів початкової школи. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://old.mon.gov.ua/img/zstored/files/1-2-08-%D1%96.pdf 3. Щербак О. І. Теорія і практика оцінювання навчальних досягнень: навчальнометодичний посібник / Щербак О. І., Софій Н. З., Бович Б. Ю.; за наук. ред. О.І.Щербак. – Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2014. – 136 с. Шиян Рената Формування іншомовної компетентності сприймання іншомовного мовлення на слух Науковий керівник – Бороніна В.М. Основною метою навчання іноземних мов на сьогодні є формування іншомовної комунікативної компетентності. До структури іншомовної комунікативної компетентності входять ряд компетенцій, які складають зміст навчання ІМ, а саме мовна, мовленнєва, соціокультурна, полікультурна, лінгвокраїнознавча та країнознавча. У статті зупинимось на аналізі процесу формування мовленнєвої компетентності через такий вид мовленнєвої діяльності як сприймання ІМ, а саме його сприйняття на слух. Сприйняття мовлення – це система процесів переробки інформації, яка спрямована на розуміння певного повідомлення при усному спілкуванні або при читанні. Проблеми з розумінням англійської мови на слух виникають навіть у дітей з хорошим рівнем знання іноземної мови. На щастя, регулярні тренування допомагають покращити цю навичку і значно просунутися в знанні англійської мови в цілому, адже сприймання є активним процесом, який здійснюється на основі передбачення того, що буде сказано. Для розуміння при сприйманні на слух значну роль відіграють: композиційно-смислова структура аудіотекстів, спосіб викладу думок в них; міжфразові зв'язки. У реальних умовах комунікації на сприймання мовлення на слух припадає від 40 до 50 % часу. У школі його розглядають як засіб навчання усного мовлення і як самостійний вид мовленнєвої діяльності, який спрямований на розуміння зв’язних текстів. До базового рівня сприймання ІМ ставляться такі вимоги: - уміння розуміти літературно-розмовне мовлення носія мови в ситуаціях повсякденного спілкування, пов'язане з задоволенням найпростіших потреб; - визначати тему і мету бесіди, її основний зміст, і в тих випадках, коли виникають ускладнення, звертатися до партнера з проханням повторити фразу; - уміння в умовах опосередкованого сприймання повідомлення розуміти основний зміст аудіотексту;

- уміння повно і точно розуміти висловлювання вчителя та однокласників, короткі повідомлення, які стосуються навчально-трудової і соціально-побутової сфер спілкування. Ці дії є об'єктом цілеспрямованого формування і розглядаються як проміжні цілі навчання сприймання мови на слух. Досягнення проміжних цілей проходить поетапно. На кожному етапі формуються відповідні механізми сприйняття мовленнєвих одиниць різних рівнів: 1) словоформи, вільного словосполучення, фрази; 2) понадфразової єдності; 3) цілого тексту. За допомогою цих дій розвивається механізм прогнозування, який відіграє дуже важливу роль у сприйманні мовлення на слух. Сприймання, як і інші мовленнєві процеси, має ряд факторів, які гальмують та ускладнюють цей процес. Фактори, які ускладнюють сприймання на слух: відсутність чітких пограничних сигналів між лексичними одиницями, їх злиття в мовленнєвому потоці, явища асиміляції на стику слів і всередині слів; фонетична редукція; швидкоплинність процесу, що зумовлюється темпом усного мовлення; необоротність слухової реакції; інтерферуючий взаємовплив лексичних одиниць. Разом з тим існує ряд інших факторів, які навпаки спроможні полегшити процес сприймання ІМ на слух. До них відносять: ритміка, паузація, мелодика – складники інтонації; можливість зорового контакту із співрозмовником; використання позамовних засобів та опори на ситуацію. Також доцільно використовувати ігри, пісні, вірші, англомовні фільми і мультфільми. Використання цих засобів не тільки полегшить процес сприймання іншомовного мовлення на слух, а й сприятиме розвитку емоційної сфери дітей, активізує інтерес до навчального матеріалу. Отже, процес сприймання ІМ на слух є дуже важливим компонентом у формуванні іншомовної компетенції, бо він пов`язаний з усіма видами мовленнєвої діяльності та сприяє розвитку фонетичних (сприймання й розпізнавання окремих звуків і т.д.), лексичних (розпізнавання звукових образів лексичних одиниць та їх безпосереднє розуміння), граматичних (розпізнавання на слух граматичних форм і прогнозування граматичних структур) навичок в учнів. Література: 1. Басіна А. Методика викладання іноземної мови в початковій школі / А. Басіна. – К : Шкільний світ, 2007. – 128 с. 2. Білич О.Б. Методична освіта майбутнього вчителя іноземної мови початкової школи. Монографія. / О.Б. Білич. – К: Вид. Центр КИЛУ, 2004, – 278 с. 3. Ніколаєва С.Ю. Методика навчання іноземних мов у середніх навчальних закладах: Підручник / С.Ю. Ніколаєва. – К.: Ленвіт, 1999. – 319 с.

Левченко Лев Тестовий контроль знань учнів на уроках трудового навчання Науковий керівник – Помігуєв О.Ю. Людство накопичило величезну кількість знань, які необхідно передати майбутнім поколінням. Тут доречне порівняння зі спортом, де цінують швидкість, точність, своєчасність, зручність, тощо. За нетривалий час спортсмен має досягти великих результатів. Здебільшого це залежить від генетики, та не можна не враховувати значення тренерської діяльності. А в педагогіці – учитель – це і тренер, і психолог, і близька людина. Контроль знань відкриває великі можливості для вдосконалення процесу вчення, оскільки перевірка, як дієвий засіб боротьби за міцні й усвідомлені знання учнів, дозволяє краще вивчити дітей, їхні індивідуальні особливості. Найточніше та якісніше оцінювати знання учнів дозволяє різноманітність видів і форм контролю. Під час вивчення технологій необхідно розрізняти теоретичні знання з практичними навичками роботи. Як основні (традиційні) методи перевірки теоретичних знань можна використовувати усне опитування, письмову перевірку, тестування. [4] Тести – це тільки форма перевірки знань. Уже декілька років випускники шкіл складають ЗНО, тестування. Але ж до цього їх потрібно готувати. Постає питання: «Тести – це тільки форма перевірки знань чи ще й форма навчання?» Спробуймо відповісти на це питання.[1] 1. Тести за метою Перш ніж використати будь-яку методику на уроці технології, учитель ставить цілі, він чітко уявляє, чого, потрібно досягти на конкретному уроці. Отже, мета уроку тісно пов’язана з метою тесту. Тоді логічно визначитися з типом уроку. На уроках технології ми найчастіше використовуємо" комбінований урок або заняття, бо він повного мірою задовольняє потреби учнів та розв’язує завдання уроку – навчити і на практиці закріпити. Для мотивації учнів можемо використали мотиваційний тест. Під час актуалізації опорних знань і вмінь учнів доцільно використовувати діагностичні тести, які покажуть повну картину й допоможуть моніторити рівень навчальних досягнень. 2. Тести за процедурою створення Стандартизовані тести Стандартизовані тести містять загальні рекомендації щодо процедури проведення. Цих рекомендацій мають дотримувати видавці й користувачі тестів для того, щоб гарантувати застосування стандартизованих процедур. Контроль за процедурою проведення тестів здебільшого досягається за рахунок інструкцій, наведених у посібнику з тестами. [2]  По-перше, стандартизовані тести часто мають вищу якість, ніж складені длй проведення в конкретних місцях,

 По-друге, проведення стандартизованих обстежень може звільнити вчителів та інших спеціалістів від витрати часу на конструювання тестів, особисте проведення тестування та інших оціночних заходів.  По-третє, використання стандартизованих вимірювань полегшує спілкування вчителів. 3. Нестандартизовані тести розробляють самі вчителі для своїх учнів. Такі тести складають за матеріалом конкретної теми для перевірки рівня сформованості певної навички або вміння. Нестандартизовані тести застосовують під час поточного контролю з метою забезпечення зворотного зв’язку в навчанні. Вони не потребують визначення всіх кількісних показників, якості. Але доцільно виявити в такому тесті дуже складні й занадто легкі питання і замінити їх більш прийнятними. Для визначення складних або легких завдань користуються такою методикою: підраховують відсоток тестованих, які виконали завдання. Якщо лише 15% і менше тестованих правильно виконали завдання, його можна вважати складним. Якщо 85% тестованих упоралися із завданням, його вважають легким. [2] Ці тести визначають, на мою думку, і кваліфікацію вчителя. Він має, розробляючи тест, прогнозувати результати, орієнтуватись у шкалі рівня навчальних досягнень і знати можливості кожного учня. 4. Тести за технологією проведення Ще вчитель повинен визначитися з технологією проведення тестів. Доцільно використовувати паперові – так ми не залежимо від зовнішнього впливу. Усе, що потрібно, – це папір, тест, учень, який виконує завдання, та приміщення, де буде проходити тестування. Але на зміну паперовим дедалі частіше приходять комп'ютерні тести. Використовуючи ІКТ, учитель підвищує рівень пізнавальної діяльності, зацікавленості й, що важливо, свій авторитет серед учнів. Діти вже дослухаються до такого вчителя, довіряють його знанням. Та все ж ми повинні передбачати фосмажорні обставини. Тобто, коли використовуємо для тестування комп’ютер, у нас має бути й паперовий варіант на Випадок вимкнення електрики, поломки комп’ютера тощо. Ще одна важлива перевага комп’ютерного тестування – учень одразу отримує оцінку знань. Бо сучасним дітям важливо знати тут і зараз. Потім вони втрачають зацікавленість. Під час проходження тесту на спецобладнанні учень бачить об’єктивну оцінку, і не виникає ситуації, коли він шукає винних в оцінюванні. Адже здебільшого звинувачують учителя: він того любить більше, ніж мене, я нагрубив вчителю, от він і відігрався тощо. 5. Тести за формою завдань Наступним етапом є вибір форми тестування. Завдання відкритої форми не має готових відповідей, учень повинен дати довільну відповідь на поставлене запитання. До відкритої форми тестових завдань належать: завдання на доповнення: завдання оформлюють з пропущеними словами або символами, пропущене місце має бути заповненим; завдання вільного викладу: немає жодних обмежень; такі завдання застосовують для перевірки визначень, фактів і вміння використовувати знання в заданих ситуаціях. Закрита форма передбачає готові відповіді й учень має вибрати одну чи кілька правильних відповідей з декількох наданих альтернативних. [1]

До закритої форми належать: завдання з однозначним вибором відповідей: на кожне завдання пропонують кілька варіантів відповіді, з яких тільки один правильний; завдання з багатозначною відповіддю: існує більше одної правильної відповіді, але в різних видах; як варіант – серед відповідей може не бути правильних. Завдання на відповідність – це тестове завдання, яке вимагає встановити правильну відповідність між елементами двох множин: об’єктів (суб’єктів, процесів) та їх атрибутів (властивостей, характеристик, структур і ін.). Такі завдання також можуть бути однозначними й багатозначними. Завдання на встановлення правильної послідовності – тестове завдання, яке вимагає встановити правильну послідовність операцій, дій, чисел, подій. Під час тестування на комп’ютері найчастіше використовують закриту форму тестів. 6. Тести за наявністю зворотного зв'язку Дуже важливий для вчителя зворотний зв’язок. Його можуть забезпечити традиційні та адаптивні тести. Традиційний тест містить список питань і різні варіанти відповідей. Кожне питання оцінюють певного кількістю балів. Результат традиційного тесту залежить від кількості правильних відповідей. В адаптивному тесті кожне наступне завдання обирають залежно від відповідей на попередні. Послідовність завдань та їхню кількість у такому тесті визначають динамічно. Найбільш вагомими перевагами адаптивних тестів перед традиційними є: можливість адаптації під рівень знань тестованого (не доведеться відповідати на дуже складні або занадто прості питання); економія часу та сил за рахунок скорочення кількості завдань без втрати рівця достовірності. Наведемо приклад паперових тестів для учнів 5 класу з трудового навчання (одну з обраних відповідей учні повинні обвести кружечком): Який технологічний процес відбувається під час складання виробу? з’єднання деталей цвяхами; з’єднання деталей у виріб; з’єднання деталей шурупами; з’єднання деталей будь – яким способом; правильної відповіді немає. У скільки разів має бути більшою довжина цвяхів для з’єднання деталей із деревини за товщину деталей, що прибивається? 1. у 5 – 6 разів; 2. у 2 – 4 рази; 3. у 6 – 7 разів. 3. Яким інструментом розмічають коло? 1. циркулем; 2. рейсмусом; 3. кутником; 4. лінійкою; 5. будь – яким. 4. За якої вологості можна склеювати деталі із деревини?

- 25...30 %; - до 15 %; - більше 30 %; - будь-якої вологості; - правильної відповіді немає. 5. Яка технологія підготовки поверхні деталі до випалювання? шліфування і зачищення; зачищення, шліфування і нанесення малюнка; зачищення і нанесення малюнка. 6. Який технологічний процес називається випалюванням? a) обпалювання виробів на відкритому вогні; b) фарбування виробів у темні тони; c) нанесення на виріб різних малюнків дуже нагрітою дротинкою. 7. Як наносять малюнок на заготовку? a) через кальку; b) через промаслений папір; c) через копіювальний папір. 8. Що виготовляють із шпону? a) ДСП; b) ДВП, фанеру; c) фанеру, ДСП; d) фанеру; e) ДВП. 9. Яка деревина належить до твердих порід? a) дуб; b) береза; c) бук; d) граб; e) сосна; f) ялина, g) осика; h) липа; i) вільха; j) кедр. 10. Які частини деревини видно на поперечному розрізі ствола? a) кору, серцевину, ядро, b) річні кільця; c) кору, заболонь, ядро, серцевину; d) кору, заболонь, ядро, серцевину, річні кільця. 11. Виконання якого технологічного процесу здійснюють за допомогою шерхебеля? a) надання заготовці відповідної форми; b) попереднього (чорнового) стругання і зняття великих припусків; c) надання поверхні заготовки хвильової форми. 12. Яким повинен бути кут загострення залізка (ножа) рубанка? a) 30...35 %;

b) 40...45 %; c) 35...40 %; d) будь-яким; e) правильної відповіді немає. 13. Які матеріали застосовують для прозорого оздоблення деревини? a) лаки; b) масляні фарби; c) емалеві фарби. 14. Які матеріали використовують для непрозорого оздоблення виробів із деревини? a) емалеві фарби, нітролак і спиртові лаки; b) масляні фарби, спиртові і масляні лаки; c) масляні або емалеві фарби; d) водоемульсійні фарби. 15. Яка одиниця вимірювання лінійних розмірів у техніці? a) метр; b) сантиметр; c) дюйм; d) дециметр; e) міліметр; f) будь-яка. Перевірку даних тестів можна автоматизувати шляхом виготовлення шаблонів правильних відповідей на кожне з питань.

1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8.

Список використаних джерел: Університет Інформаційних Технологій – дистанційна освіта [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www. Intuit. Ru. – Загл. з екрану. Яз. Укр. Вікіпедія – вільна бібліотека [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/ wiki – загл. з екрану. Яз. Укр. Сайт компанії «Softwerk» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.softwerk.ru – загл. з екрану. Яз. Укр. Котеров Д. В. Самовчитель РНР / Д. В. Котеров – СПб. : БХВ-Петербург, 2001. Кузнецов М. В. РНР 5 на прикладах / М. В. Кузнецов, І. В. Сімдянов, С. В. Голишев. – СПб. : БХВ- Петербург, 2005. Реан А., Бордовская Н„ Розум С. Психология и педагогика / А.Реан, Н.Бордовская, С.Розум/ – СПб.: Питер, 2002. Новіков О. Методологія учбової діяльності / О.Новіков/ – К. : Синтег, 2007. Крисько В. Психологія і педагогіка в схемах і таблицях /В.Краськов/ – Мн. : Харвест, М.: ACT, 2007.

Редька Антон Використання різних видів інформаційно-комунікаційних технологій в системі занять трудового навчання Науковий керівник – Помігуєв О.Ю. Впровадження інформаційно-комунікаційних технологій в освітню систему України та формування єдиного інформаційно-освітнього простору - одні з пріоритетних напрямів сучасної державної політики. Комп'ютеру належить чільне місце серед сучасних інформаційних засобів навчання. Перелік професій, пов'язаних з використанням комп'ютерів, дедалі ширшає. Тому вміти працювати з ними повинен кожний, і школа не може стояти осторонь цієї справи. Враховуючи потребу в підготовці учнів до життя та діяльності в умовах комп'ютеризації виробничих і управлінських процесів, школа має забезпечити їх комп'ютерну готовність, тобто не лише ознайомити з основними сферами застосування комп'ютерів, їх роллю в розвитку суспільства, знанням будови, принципу їх роботи, з поняттям про алгоритми і алгоритмічну мову, уміння будувати алгоритми для вирішення завдань, а й навчити користуватися комп'ютерними редакторами, складати програми на одній із мов програмування.[2] За допомогою комп'ютера як засобу навчання, можна реалізувати програмоване і проблемне навчання. Комп'ютер учитель використовує для навчального моделювання науково-технічних об'єктів і процесів. Використання комп'ютера в процесі навчання сприяє також підвищенню інтересу й загальної мотивації навчання завдяки новим формам роботи і причетності до пріоритетного напряму науково-технічного прогресу; активізації навчання завдяки використанню привабливих і швидкозмінних форм подання інформації, змаганню учнів з машиною та самих із собою, прагненню отримати вищу оцінку; індивідуалізації навчання – кожен працює в режимі, який його задовольняє; розширенню інформаційного і тестового «репертуарів», доступу учнів до «банків інформації», можливості оперативно отримувати необхідні дані в достатньому обсязі; об'єктивності перевірки й оцінювання знань, умінь і навичок учнів.[1] Інформаційно-комунікаційні технології спрямовані на те, щоб дати якомога більше інформації за допомогою цифрових навчальних засобів. До сучасних інформаційно-комунікаційних технологій навчання відносяться: інтернет-технології, мультимедійні програмні засоби, офісне та спеціалізоване програмне забезпечення, електронні посібники та підручники, системи дистанційного навчання (системи комп'ютерного супроводу навчання)[8]. Проведений аналіз літератури показав, що на уроках трудового навчання доцільно використовувати такі види ІКТ: 1. Інтерактивні творчі заняття – це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну, передбачувану мету створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність. Цей вид роботи з використанням ІКТ підходить, здебільшого, для вивчення нового матеріал. У ході інтерактивного навчання школярі навчаються спілкуватися, критично мислити, приймати рішення.

2. Комп'ютерні вправи. Вид практичної діяльності спрямований на практичне застосування і засвоєння відповідних умінь і навичок на основі попередньо вивченого теоретичного матеріалу. При такому підході корисним є те, що можна розширювати комплекс вправ, доповнювати його. Наприклад, під час вивчення теми «Елементи машинознавства», а саме будови швейної машини, можна запропонувати учням спочатку опрацювати внутрішню її будову за допомогою комп’ютера, маючи можливість побачити її ніби «зсередини». Потім відповісти на питання про типи з'єднань (які використовуються у швейній машині), які несправності знайшли у роботі і можливі методи ліквідації цих несправностей. 3. Використання мультимедійних посібників. Посібники, книги, рекомендації, науково-методична література є необхідною в організації і практичній реалізації навчального процесу. Використання мультимедійної літератури є доцільним і з економічної точки зору, оскільки наразі учням не потрібно купувати дорогі книги, адже є література яку можна завантажити на безкоштовних сайтах. 4. Тестові програми полегшують роботу як вчителю так і учню, дозволяють виявити реальний рівень підготовки учнів, адже вони можуть самостійно перевірити свої знання і звернути увагу на прогалини в них. Впровадження інформаційних технологій у навчально-виховний процес загальноосвітньої школи на уроках технологій дає можливість: розвивати нахили і здібності дітей; задовольняти потреби учня; розкривати їх творчий потенціал; формувати елементи інформаційної культури тощо.[6] Які ж рекомендації щодо використання ІКТ на уроках трудового навчання можна запропонувати учителям загальноосвітніх шкіл? У процесі використання інформаційно-комунікаційних технологій на уроках необхідно ретельно продумати поєднання з ними слова вчителя, можливості використання різних методичних прийомів: пояснення, установка на сприймання перед демонструванням (простеженням) окремих елементів комплексу чи комплексу загалом, бесіда за їх змістом; пояснення (бесіда) за змістом аудіовізуальних засобів; демонстрування (прослуховування) окремих частин, фрагментів або кадрів, що чергується з розповіддю (поясненням); демонстрування (прослуховування), що супроводжується поясненням (синхронним коментуванням).[7] У процесі підготовки до проведення уроку з використанням інформаційнокомунікаційних технологій слід:  детально проаналізувати зміст і мету уроку, зміст і логіку вивчення навчального матеріалу;  визначити обсяг і особливості знань, які повинні засвоїти учні (уявлення, факти, закони, гіпотези), необхідність демонстрування предмета, явища або їх зображення;  відібрати і проаналізувати аудіовізуальні та інші дидактичні засоби, встановити їх відповідність змістові та меті уроку, можливе дидактичне призначення як окремих посібників, так і комплексу загалом; встановити, на якому попередньому пізнавальному досвіді здійснюватиметься вивчення кожного питання теми;

 визначити методи і прийоми забезпечення активної пізнавальної діяльності учнів, міцного засвоєння ними знань, набуття умінь і навичок. Література: 1. Бербец В.В. Методика організації проектно-технологічної діяльності учнів на уроках обслуговуючих видів праці: навч. метод. посіб. / За заг. ред. О.М.Коберника. – К.: Науковий світ, 2003. – 92 с. 2. Боринець Н.І. Трудове навчання. Банк ідей для творчих проектів: 5-11 класи / Н.І. Боринець, Р.М. Лещук; упоряд. Л. Рак. – К. : Шк. світ, 2011. – 112 с. 3. Рябець С.І. Інформаційно-методичні матеріали до підготовки і складання державної атестації: навч. посіб. / О.В.Гур’янова, Т.В.Куценко, С.І. Рябець. – Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 2015.– 180 с. 4. Лещук Р.М. Система роботи учителя трудового навчання на основі використання інформаційно-комунікаційних технологій : методичний посібник / Р.М. Лещук. – Вінниця: ММК, 2016. – 56 с. 5. Лещук Р.М. Творчий підхід до організації практичної діяльності учнів у різних системах трудового навчання / Р.М. Лещук, С.С. Півень // Трудове навчання в школі. – 2014. – №1-2 (85-86). – С. 7-15. 6. Національна доктрина розвитку освіти. Указ Президента України від 17квітня 2002 року № 347 / 2002 // Урядовий кур’єр. – 2002. – 18 квітня. 7. Пометун О.І., Пироженко Л.В. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: наук.-метод. посіб. / [за ред.О.І.Пометун]. – К.: Видавництво А.С.К., 2004. – С. 192. 8. Баштовий В.І. Спецкурс «Сучасні технології навчання і технічні засоби їх реалізації» / В.І. Баштовий, С.П. Величко, О.М. Царенко. – К., 2000. – 116 с. Денисенко Ярина Сутність інтерактивних технологій на уроках трудового навчання Науковий керівник – Радченко О.А. Освітні реформи вимагають від вчителя кардинальних змін у навчальному процесі. Одним із варіантів застосування інновацій є інтерактивні технології – це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка передбачає конкретні завдання. Одне з них – створення комфортних умов навчання, за яких кожен учасник процесу відчуває свою інтелектуальну спроможність. Це робить продуктивним і сам процес навчання. За інтерактивного трудового навчання навчально-трудовий процес організовується таким чином, що практично всі учні задіяні у навчальній і трудовій діяльності, мають можливість діяти залежно від наявних знань. Актуальність застосування інтерактивних технологій на уроках трудового навчання визначається Державними документами про освіту (Закон України «Про освіту», Закон України про загальну середню освіту), в яких остання визначається

як «основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави». За умови вмілого впровадження інтерактивні методи навчання дозволяють залучити до роботи всіх учнів класу, сприяють виробленню соціально важливих навичок роботи в колективі, взаємодії з колективом, навичок проведення чи підтримки дискусії, обговорення запропонованих тем. Інтерактивне навчання – це діалогове навчання, яке заперечує домінування як одного виступаючого, так і однієї думки над іншою. Воно передбачає: - постійну, активну взаємодію, взаєморозуміння учителя та всіх учнів класу – учасників процесу навчання; - вирішення загальних, але значущих для кожного учасника завдань, проблем; - рівноправність учителя й учнів як суб'єктів навчального процесу. Інтерактивне навчання має на меті: - створення умов для залучення всіх учнів класу до процесу пізнання; - формування у школярів як предметних, так і загально-навчальних компетентностей; - надання можливості кожному учню розуміти і рефлексувати з приводу того, що він знає і думає; - вироблення життєвих цінностей; - створення атмосфери співпраці, взаємодії; - розвиток комунікативних якостей і здібностей; - створення комфортних умов навчання, які б викликали у кожного учня відчуття своєї успішності, інтелектуальної спроможності, захищеності, неповторності, значущості. Термін «інтерактивний» прийшов до нас із англійської і має значення «взаємодіючий». Існують різні підходи до визначення інтерактивного навчання. Одні вчені визначають його як діалогове навчання: «Інтерактивний – означає здатність взаємодіяти чи знаходитись у режимі бесіди, діалогу з чим-небудь (наприклад, комп'ютером) або ким-небудь (людиною). Отже, інтерактивне навчання – це перш за все діалогове навчання, у ході якого здійснюється взаємодія вчителя та учня». На відміну від звичайних уроків, метою яких є оволодіння знаннями, вміннями та навичками, урок з використанням інтерактивних методів найбільш повно враховує вікові особливості, інтереси, нахили, здібності кожного учня. У ньому поєднуються елементи традиційних уроків – сприйняття нового матеріалу, засвоєння, осмислення, узагальнення – але у незвичайних формах. Саме такі уроки містять у собі елементи таких технологій, які при згрупуванні їх у певну систему, можуть стати дійсно інноваційними. Отже, суть інтерактивних методів навчання полягає в тому, що в навчальний процес залучаються всі учні, кожен з них робить індивідуальний внесок, відбувається обмін знаннями, ідеями, способами діяльності. Це відбувається в атмосфері доброзичливості та взаємної підтримки, що сприяє спільному розв'язанню завдань.

Інтерактивні методи навчання мають ряд особливостей, які потрібно враховувати в реальній навчальній діяльності. По-перше, активна взаємодія учасників освітнього процесу. В даному випадку взаємодія розуміється як «стосунки між людьми, коли вони в процесі вирішення спільних завдань, впливаючи один на одного, доповнюють один одного, успішно вирішують ці завдання». При цьому «відбуваються зміни в кожному з цих суб’єктів, і в тих об’єктах, на яких спрямована взаємодія». По-друге, використання інтерактивних методів навчання передбачає наступну логіку навчальної діяльності: мотивація – формування нового досвіду – його усвідомлення через застосування – рефлексія. Формування нового досвіду здійснюється з врахуванням вже наявного, створення проблемних діалогічних ситуацій, утворюються на основі суперечностей, що виникають, народження нових пізнавальних мотивів та інтересів. По-третє, інтерактивні методи характеризує робота в малих групах на основі кооперації та співпраці. По-четверте, інтерактивні методи навчання засновані на ігрових формах навчання, при яких проявляється акумуляція і передача соціального досвіду, створюються умови для більш повної реалізації особистості тих, хто навчається. Інтерактивні методи включають велику кількість новітніх ідей у проведенні тематичних занять. Ці заняття можуть включати в себе кілька особистіснозорієнтованих підходів для фронтального та групового втілення. Найвідомішими на сучасному етапі є такі: коло ідей, акваріум, навчаючись учусь, мікрофон, рольова гра, імітація, крісло автора. Для прикладу розкриємо сутність метода під назвою рольова гра, імітація. Мета: розігрування ситуації в ролях – визначити власне ставлення до конкретної життєвої ситуації, набути досвіду поведінки в подібній ситуації шляхом «гри». На завершення треба зауважити, що використання інтерактивних методів навчання накладає вето на позицію «я вчитель (тобто я вище), а ви учні (тобто ви нижче)». Поділ на касти залишився в минулому, а сьогодні нами керує взаємонавчання – учителя в учнів, учнів у вчителя. Адже рівень кваліфікованості педагога залежить від рівня освіченості його учнів. Сучасна педагогіка оцінює своїх освітян виключно за такими параметрами, незважаючи на стаж і статок. Тараненко Михайло Можливості використання табличного процесора в загальноосвітніх навчальних закладах Науковий керівник – Іштукін В.В. Що взагалі являє собою табличний процесор? Табличний процесор — це інтерактивний, комп'ютерний застосунок для аналізу, налагодження та збереження даних у табличному форматі. Спочатку електронні аркуші дозволяли обробляти виключно числові дані, але з розвитком комп’ютерної технології з'явилися продукти, що мали можливість з'єднувати декілька таблиць для спільної роботи й обробки, включати графічні, текстові й інші мультимедійні елементи. Інструментарій табличних процесорів включає в себе потужні математичні

функції, що дозволяють ввести складні фінансові, статистичні та інші розрахунки. Часто в електронних аркушах можна автоматизувати типові види робіт за допомогою вбудованої скриптової мови. Першим хто показав світу електронні таблиці як окремий клас програмного забезпечення був Ден Бриклін, вінразом з Бобом Френкстоном розробив легендарну програму VisiCalc в 1979 р. Цей табличний редактор для комп'ютера Apple II став «забійним застосунком», який перетворив персональний комп'ютер з дорогої іграшки для технофілів в масовий інструмент для бізнесу. Згодом на ринку з'явилися численні продукти цього класу . На сьогоднішній день самою поширеною електронною таблицею є Microsoft Excel. Яка включає в себе простий інтерфейс, в якому навіть не досвідчений користувач зможе самостійно і швидко опанувати навички роботи, і велику кількість можливостей і технологій обробки даних. ЇЇ область застосування не має меж. Майже в кожній професії можна використовувати дану програму для різного роду зберігання, опрацювання і подання інформації. Електронна таблиця має великий спектр застосувань у різних галузях господарства людини. Для прикладу можна зберігати дані про робітників чи учнів і уразі необхідності швидко і легко відфільтрувати або відсортувати необхідних, вести майже всю бухгалтерію компанії чи організації. Навіть планування сімейного бюджету можна проводити за допомогою електронних таблиць.

Інтерфейс табличного процесора Microsoft Office Excel

Особливу увагу варто звернути на використання Microsoft Excel в стінах навчальних закладів. Рідко коли дана програма використовується окрім її вивчення учнями на уроках інформатики. Але ж чому, маючи такий великий інструментарій і широкий кут виконання різних операцій, табличний процесор ніде не використовується?Адже за допомогою нього можна вести облік успішності як кожного класу, так і всієї школи, відвідування учнями занять, проведення різних

заходів,створювати звіти, діаграми, шукати і виокремлювати певних учнів чи вчителів, які чимось відзначилися.

Підсумкові результати експерименту

Розклад занять

Програма сама буде виконувати необхідні обчислення і побудови, підводити підсумки і видавати готові звіти. Все що буде необхідно робити це вносити дані до таблиці. Навіть звичайний класний журнал набагато зручніше проводити роботу з ним в електронному вигляді, заповняти і саме головне їх легко редагувати і вносити зміни. Потім лише залишиться перенести інформацію у класний журнал.

Повертаючись до нашого запитання, можна виділити декілька причин появи цієї проблеми, а також шляхи її усунення. Першою причиною можна назвати неповну забезпеченість шкіл комп’ютерами. Хоч і з кожним роком комп’ютеризація шкіл збільшується, є школи в яких кількість комп’ютерного обладнання недостатня або взагалі відсутня. Є школи в яких «доживають своє старі комп’ютери» працювати на яких не велике задоволення, оскільки вони не можуть видавати необхідно на сьогодні швидкість роботи. Наступною і мабуть самою найпоширенішою причиною є невміння викладачами користуватися комп’ютерними технологіями на необхідному рівні або взагалі відсутністю будь яких навичок роботи за комп’ютером. Прикладом можна назвати вчителів «старої закалки», для яких сучасні комп’ютери і технології є якось «диковинкою». Більшість вчителів не йдуть в ногу з часом і використовують лише ті знання які вони дізналися ще при навчанні в коледжах і інститутах. Вони просто ігнорують те, що майже кожного дня відкривається щось нове, яке стосується як їх сфери викладання, так і всього людства. Це також є проблемою того, що такі вчителі важко контактують зі своїми учнями і вихованцями. Вони просто розповідають їм застарілу інформацію застарілими методами, і цим ніяк не можуть зацікавити учнів, які живуть своїм теперішнім а не їхнім минулим. І наступне що можна включити сюди це просто не хотіння до розвитку самими вчителями. Як уже зазначалося програма Microsoft Excel є дуже простою в опануванні і кожен при бажанні зможе без особливих зусиль отримати необхідні знання, вміння і навички. Навіть використання даної програми на початковому рівні зможе допомогти вчителеві зацікавити своїх вихованців у вивченні певного предмету. Електронні таблиці можна використовувати на всіх предметах без виключення. Її можна використати як окремо від інших цифрових ресурсів, так і зробити лише як доповнення до певної наочності. За їх допомогою можна швидко виконувати різні обчислення на уроках математики і фізики, розв’язувати географічні задачі на визначення координат, площ, висот тощо. На уроках історії показувати і порівнювати рівні розвитку економіки, військової сили, сільського господарства тощо. Уроки біології можна буде урізноманітнити гістограмами і діаграмами популяцій певних видів рослин і тварин, також розв’язання різного роду біологічних задач можна буде набагато

пришвидшити. Навіть на уроках трудового навчання можна проводити певні обчислення і демонстрації за допомогою електронних таблиць. Правильне використання табличного процесора набагато покращить продуктивність роботи вчительського колективу, підвищить ефективність і якість роботи. За допомогою табличного процесора можна підготовляти велику кількість наочності на уроки, тим самим використовуючи «Золоте правило» педагогіки. Для розв’язання даних питань потрібно правильно уміти мотивувати учнів і студентів до навчання, щоб вони могли повність усвідомлювати масштаби застосування вивчених ними програм. Проводити різноманітні семінари і заходи для старших поколінь і якомога більше залучати їх до використання сучасних ТЗН тощо. Список використаних джерел: 1. http://studopedia.com.ua/1_128781_tablichniy-protsesor-MS-Excel.html 2. http://elib.lutsk-ntu.com.ua/book/knit/ki/2015/15-39/page11.html 3. https://uk.wikipedia.org/wiki/Microsoft_Excel 4. Організація служби підтримки в школі. – К.: Видавнича група ВНV, 2006. – 224с. 5. Морзе Н.В. Методика навчання інформатики: Метод. Посібник: У 3 ч./ За ред.. акад. М.І. Жалдака. – К.: Навчальна книга, 2004. Ч. ІІІ: Методика навчання основних послуг глобальної мережі Інтернет. – 196с.: іл.

«ІСТОРІЯ. ЛІТЕРАТУРА»

Денисенко Анастасія Особливості виховання мовної особистості на прикладі п`єси Б.Шоу «Пігмаліон» Науковий керівник – Тарасенко Н.А. «Мова вдосконалює серце і розум народу, розвиває їх» Олесь Гончар Сьогодні багато говориться і пишеться про виховання особистості, зокрема і мовне. Одним з найважливіших показників рівня загальної та мовної культури людини, її мислення,інтелекту є мова. У професійному житті сучасної людини мовна діяльність займає надзвичайно важливе місце, без неї неможливі ні оволодіння професійними знаннями та навичками, ні загальнокультурний розвиток особистості. Відповідно до проекту нового базового Закону «Про освіту» ключовими для Нової української школи визначено 10 компетентностей, серед яких є і мовна. Мету навчання передбачено у формуванні інтелектуально розвиненої, морально досконалої, національно свідомої, духовно багатої мовної особистості, яка вільно володіє виражальними засобами сучасної української літературної мови, її стилями, різновидами, жанрами в усіх видах мовленнєвої діяльності, характеризується активною громадською позицією, готовністю до подальшого професійно орієнтованого навчання, спроможна самостійно визначати цілі самонавчання, самовиховання й саморозвитку та дієво їх реалізовувати. З-поміж основних завдань досягнення мети виділено виховання громадянина і патріота Української держави; формування національної ідентичності як складника європейської приналежності, формування умінь генерувати нові ідеї й ініціативи та втілювати їх у життя. Мовна особистість – це той носій мови, який володіє не лише сумою лінгвістичних знань чи репродукує мовну діяльність, а й навичками активної праці зі словом, розуміє, що «мова - душа нашої національності» (І. Огієнко). Культура мовлення передбачає «володіння нормами усного і писемного мовлення, а також вміння користуватися виражальними засобами мови з метою висловлювання та спілкування» Бернанд Шоу висвітлив важливе питання у своїй п'єсі «Пігмаліон» – наскільки мова впливає на людське життя. Що дає людині правильну вимову? Чи достатньо навчиться правильно говорити, щоб змінити соціальне становище? Ось що думає з цього приводу професор Хіггінс: «Але якби ви знали, як це цікаво – взяти людину і, навчивши його говорити інакше, ніж він говорив, до цих пір, зробити з нього абсолютно інше, нову істоту. Адже це означає – знищити прірву, яка відділяє клас від класу й душу від душі» Як показується і постійно підкреслюється в п'єсі, діалект лондонського сходу несумісний з істотою леді, так само як і мова леді не може в'язатися з істотою

простої дівчини-квіткарки з східного району Лондона. Коли Еліза забула мову свого старого світу, для неї закрився туди зворотний шлях. Тим самим розрив з минулим був остаточним. Ось що думає з цього приводу сама Еліза : «Вчора вночі, коли я бродила по вулицях, якась дівчина заговорила зі мною, бо я хотіла їй відповісти по-старому, але у мене нічого не вийшло» Бернард Шоу приділяв багато уваги проблемам мови. У п'єси було серйозне завдання: Шоу хотів привернути увагу англійської публіки до питань фонетики. Він виступав за створення нового алфавіту, який полегшив би завдання вивчення цієї мови дітям і іноземцям. Шоу першим усвідомив всесилля мови в суспільстві, його виняткову соціальну роль. У «Пігмаліоні» Шоу з'єднав дві однаково хвилюючі його теми: проблему соціальної нерівності і проблему класичної англійської мови. Хіггінс визнає, що Еліза поряд з новою фонетикою повинна засвоїти також нову граматику і новий словник. А разом з ними і нову культуру. Але мова не є єдиним виразом людської істоти. Вихід у світ на прийом до місіс Хіггінс має єдиний промах – Еліза не знає, про що говорять у суспільстві на цій мові. Одна з тез п'єси говорить, що людський характер визначається сукупністю щодо особи, мовні відносини є лише її частиною. У п'єсі ця теза конкретизується тим, що Еліза поряд із заняттями мовою навчається ще і правилам поведінки. Отже, Хіггінс пояснює їй не тільки те, як треба говорити мовою леді, а й, наприклад, як користуватися носовою хусткою. Якщо Еліза не знає, як користуватися носовою хусткою, і якщо вона противиться прийняти ванну, то будь-якому глядачеві повинно бути ясно, що зміна її створіння вимагає також зміни її повсякденної поведінки та її внутрішнього світу. Позамовні відносини людей різних класів не менш різні, ніж їх мова за формою та змістом. Сам Бернард Шоу свого часу казав про те, що він знає три англійські мови: однією він пише свої твори, другою говорить офіційно, а третьою спілкується з друзями. Виявляється не так давно, на початку ХХ століття, для англійців чужою була рідна мова. У п’єсі «Пігмаліон» Шоу говорить про це прямо: «Можете ви показати мені хоч одну англійку, що розмовляла б як слід англійською? Тільки чужоземці… розмовляють нею добре». Шоу, як ірландець, хоча й був палким патріотом своєї країни, життя присвятив очищенню, становленню англійської мови – «мови Шекспіра і Мільтона». Література: 1. Халімончик Т. Розвиток особистості засобами художньої літератури / Т.Халімончик // Зарубіжна література. – 2003. - №38. – С. 7-11. 2 Кочан І.М., Захлюпана Н.М. Словник-довідник із методики викладання української мови. Друге видання, виправлене і доповнене. – Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2005. – 306 с. 3.Бернард Шоу «Пігмаліон» (23.03. 2016 Мовне питання – проблема Англії та України. Складнощі перекладу. (Бернард Шоу. «Пігмаліон»)

4. Словник-довідник української лінгводидактики / Колектив авторів за ред. М.Пентилюк. – К., 2003; Струганець Л.В. Культура мови. Словник термінів. – Тернопіль, 2000. Мізюк Ярослава Проблема батьків і дітей, як важлива педагогічна проблема Науковий керівник – Тарасенко Н.А. У наш час, найактуальнішим питанням є проблема стосунків батьків з дітьми. Ця проблема є надзвичайно важливою тому, що стосунки вкрай зіпсовані, батьки не розуміють дітей (думаючи про, те що хлопці і дівчата надто безвідповідальні та легковажні), а діти – батьків. На сьогодні, кожна сім’я зустрічається з певними труднощами, які стосуються вихованню дітей. Часто батьки самі винні в тому що відбувається. Я думаю, що кожен з вас багато чув , а можливо навіть і спостерігав такі неприємні ситуації, коли батьки жорстоко поводяться з дітьми. Багато хто вважає, що після цього дитина виросте досить агресивною, байдужою, замкнутою. І в деякій мірі це правда, адже якщо дитину не хвалити, не заохочувати до чогось, не підтримувати, не виражати свою любов до неї, вона не знатиме що таке справедливість, співчуття, вдячність, вона не зможе бачити позитив та любов у нашому бурхливому житті. Для прикладу візьмемо факти з життя та творчості абсолютно різних, але все одно геніальних митців свого слова, видатних поетів: Франца Кафки, Федора Достоєвського та Бориса Пастернака. «Прокинувшись одного ранку після неспокійного сну, Грегор Замза виявив, що він у себе в ліжку перетворився на страшну комаху». Так починається «Перетворення» – один з найвідоміших оповідань Франца Кафки. Чи не правда, чимось нагадує розхожий казковий сюжет: злий чарівник перетворює героя на чудовисько, і зруйнувати чари здатна тільки любов. Але Кафка пише явно не казку: замість легкого антуражу «тридев'ятого царства» – гранично реалістичний опис бюргерського побуту; замість злого чарівника – абсурдність буття; не відбувається і порятунку любов'ю – чи то через те, що в абсурдному світі, який описує Кафка, безсила навіть вона, чи то через те, що головний герой оповідання не зустрічає її в своїй сім'ї. На сьогоднішній день про Кафку і його творчість написано десятки монографій, сотні статей і досліджень. Його твори настільки самобутні, таємничі і трагічні, що виникає спокуса пошукати їх витоки в житті самого Кафки. Певно мало хто знає, але у Кафки було зовсім не легке дитинство. Важливе місце в біографії Кафки займають його складні взаємини з батьком. Деякі дослідники схильні стверджувати, що саме ці взаємини багато в чому сформували трагічне світовідчуття письменника, визначивши і його літературний почерк… Це зафіксовано в щоденниках, листах, художніх текстах. Якщо спробувати виразити весь заплутаний клубок відносин Кафки з батьком одним словом, то, мабуть, найбільш підходящим буде – «страх». Але звідки ж цей страх взявся?

Підстав, здавалося б, було більш ніж достатньо. Тиран «благополучного» типу, можливо для вас це значення є новим та не зрозумілим. Батько Кафки був саме таким. Він не захоплювався спиртним, не зраджував дружині, та й домочадців за все своє життя пальцем не торкнув. Але при цьому його владність, самодостатність, його авторитет, який просто необхідно було постійно підкреслювати, – все це робило атмосферу в домі, де зростав майбутній письменник, досить важкою. «Через роки я все ще страждав від болісного уявлення, що величезний чоловік, мій батько, вища інстанція, може без будь-якої причини вночі підійти до мене, витягнути з ліжка і винести на балкон, - ось, значить, яким нікчемою я був для нього» – писав Кафка. Це історія незрозумілого видворення власного сина на балкон, посеред ночі, коли той був в самій сорочці, через те, що він захотів попити. Протягом багатьох років Кафка намагався побороти свій страх перед батьком , і йому це вдалося . В наступному листі він писав : «Дорогий батько, Ти нещодавно запитав мене, чому я говорю, що боюся Тебе. Як завжди, я нічого не зміг тобі відповісти, частково саме з-за страху перед тобою, частково тому, що для пояснення цього страху потрібно занадто багато подробиць, які важко було б привести в розмові. І якщо я зараз намагаюся відповісти Тобі письмово, то відповідь все одно буде дуже неповною, тому що і тепер, коли я пишу, мені заважає страх перед Тобою і його наслідки і тому що кількість матеріалу набагато перевершує можливості моєї пам'яті і мого розуму». Приводом для написання цього листа стало небажання батька приймати вже другу наречену Франца, Фелицу Бауер. Одруження, як відомо, не відбулася. Залишилися тільки сотні листів Кафки до коханої. Роман виявився занадто «віртуальним». По суті, він начебто спочатку весь перейшов в переписку, нічого не залишивши для дійсності. Ідеалізувати батька Кафки, звичайно, навряд чи варто. Герман і справді був «не подарунок», але, як то кажуть, «в межах норми». Він був і владний, і запальний, і далекий від будь-якої «літератури» – якраз настільки, щоб звичайна відмінність характерів, інтересів, світовідчуття двох рідних людей стало справжньою прірвою для вразливого, поетичного юнака. Тому можливо нам здається, що не все так погано в цій сім’ї . Адже зазвичай «тиранія» це фізичне знущання над дитиною та негативний вплив на її психіку. Розглянемо інший приклад. Федір Достоєвський, всім відомий своїми творами як «Злочин і кара», «Ідіот», «Брати Карамазови», «Принижені й ображені» та інші. Як же виховувався цей митець? Педагогічний та виховний досвід Достоєвського передусім складався з вражень дитячих років, коли жорстокий, владний, скупий батько авторитарно диктував синам свою педагогічну волю. Батько займався з ними перш за все природно-науковими дослідженнями (оскільки був лікарем), читав їм «Історію Держави Російської» Карамзіна, Євангеліє, житія святих. Авторитет батька з дитинства був сприйнятий письменником як щось міцне, незламне і не піддається навіть обговоренню. Згодом він зізнався братові Михайлу, що таких, як їх батько,

важкою знайти: «адже вони були справжніми, справжніми людьми». Цієї думки він дотримувався всупереч усьому - всупереч жорстокому характеру батька, всупереч його самодурства в ставленні до селян, за яке і був ними убитий. І тим не менше все життя Федір Михайлович, який вірить зі слів батька в теорію спадковості, боявся перейняти його негативні якості. У прозі та публіцистиці Достоєвського можна побачити, що автор вважав основними вадами виховання. Перш за все, зневажливе ставлення дорослих до внутрішнього світу дитини, яке ніколи не залишається непоміченим. Далі – дітей дратує надмірна настирливість дорослих. Потім – упередженість, яка веде до помилкових висновків про характер дитини. Достоєвський засуджує жорстокість до дітей, придушення в них будь-якої оригінальності. Особливо засуджує загравання з дітьми, сліпу любов до них і прагнення все полегшити для дитини. І робить висновок: «Потрібно насамперед любов'ю купити серця дітей наших, дитині треба дати сонце, світлий приклад і хоч краплю любові до нього ... Ми вчимо, і вони нас роблять краще тільки одним дотиком з ними. Ми повинні ріднитися з ними душею кожну годину». Покарання Достоєвський допускає, але ніяка кара не повинна супроводжуватися втратою віри в можливість виправлення дитини. Свою педагогіку він використовував на своїх власних дітях. Він почав займатися ними занадто рано, коли більшість батьків ще тримають своїх дітей в дитячій. Напевно, він знав, що йому не судилося побачити, як дорослішають Люба і Федя, і поспішав заронити в їх сприйнятливі душі хороші думки і почуття. Для цієї мети він обрав той же засіб, яке раніше обрав його батько - читання великих письменників. Головна педагогіка – це рідний дім. «У сім'ях наших про вищі цілі життя майже і не згадується, а про ідею безсмертя не тільки вже зовсім не думають, але навіть занадто часто ставляться до неї сатирично – і це все при дітях, з самого їх раннього віку ...» Бути батьками – досить важка праця. Батьки теж відчувають гнів і провину, їм також потрібно переборювати всі складності дорослішання і зростання дитини. Батьківські здібності виявляються не відразу – часто трапляються труднощі . Потрібно вчитися на цих труднощах та помилках, коли ви розумієте, що батьки повелися не найкращим чином. Дитина зрозуміє і оцінить щирі спроби допомогти і підтримати її, навіть якщо те, що роблять батьки, – не найкраще, що в даний момент можна зробити. Необхідно довіряти почуттям і відчуттям, відзначати і радіти всім успіхам батьків і успіхам дитини [2, 101]. Список використаних джерел: 1.http://www.etica.in.ua/bat-ki-i-diti/ 2.http://referat-ok.com.ua/psihologiya/vzajemostosunki-batkiv-ta-ditei-yakpsihologichna-problema 3.http://vjazova-osvita.ucoz.ru/problemi_batkiv_i_ditej.htm

Демченко Віта, Рула Тетяна Тематика творчості художника В. М. Васнецова (170 років від дня народження художника) Науковий керівник – Гришко Т. Г. Віктор Васнєцов народився 15 травня1848 р. в селі Лоп'ялі Вятської губернії (нині – Кіровської області), в сім'ї православного священика, що походив із стародавнього вятського роду Васнецових. Батько, Михайло Васильович Васнецов, мати, Аполлінарія Іванівна, народили шестеро синів, з яких Віктор був другим. У 1850 році сім'я переїхала в невелике село Рябово. У нім Віктор провів свої дитячі роки, які він згадував з вдячним відчуттям все життя. Мотивами його перших натурних замальовок стали сільські пейзажі та сцени сільського життя. Освіту здобув в духовній Вятській семінарії. Вчився живопису в СанктПетербурзі у Художній академії. Протягом десяти років художник працював над розписом Володимирівського собору в Києві. Віктор Михайлович Васнєцов помер у своєму будинку в Москві 23 липня 1926 року і похований на Введенському кладовищі. Творчість У творчості Васнецова яскраво представлені різні жанри, що стали етапами дуже цікавої еволюції: від побутового малювання до казки, від станкового живопису до монументального, від приземленості сподвижників до прообразу стилю модерн. Найбільш відомі його полотна Альонушка, Іван Царевич на Сірому Вовку та Богатирі. Картина «Альонушка» була створена у 1881році. Сюжет картини навіяний художнику російською народною казкою про сестрицю Альонушку та брата Івана,улюбленою казкою більшісті дітей. Образ Альонушки полонить глибоку людяність, щирість і чарівність. Перед нами дівчинка, що втекла з дому з горя в лісову гущавину, щоб виплакати образу нанесену злими людьми. Схилена фігурка Альонушки змальована м’якими лініями, які надають ніжність і поетичність її образу. Загальний тон картини не яскравий, в ньому переважають темно-зелені і червоно-коричневі кольори. Побуріла трава,червонувате осіннє листя, пожовкла зелень все це гармонує з душевним станом Альонки. Сам Васнєцов так відгукувався про свою картину: Альонушка как будто давно жила в моей голове, но реально я увидел ее в Ахтырке, когда встретил одну простоволосою девушку, поразившую мое воображение. Столько тоски, одиночевства и чисто русско йпечали было в ее глазах… Каким-то особым русским духом веяло от нее. На даний час картина знаходиться у Третяковській галереї в Москві. Проект фасаду Третяковської галереї створив сам художник.

Картина «Богатирі» була закінчена 23 квітня 1898 року. В степу серед безмежних просторів зупинилися 3 вершники, три могутні богатирі: Ілля Муромець, Добриня Микитич, Альоша Попович. Зірко, тривожно вдивляються вони в далину, чи немає де ворога, чи не кривдять де кого? Велетенські фігури богатирів і їх коней, розташовані на передньому плані картини, символізують силу і міць російського народу. Посередині на вороному коні Ілля Муромець, дивиться в далину з – під долоні. Потужна сила, мудрість і витримка відчуваються у всьому його вигляді. Сучасні вчені встановили , що Ілля Муромець – реальна особа й жив він не в Муромі, а в містечку Моровінськ Чернігівського князівства, це підтверджується і рядками легенд, де описується подвиг Іллі, бій із Соловєм Розбійником в Чернігівських лісах . Зліва від Іллі Муромця на білому коні Добриня Микитич, рисами обличчя Добриня нагадує самого художника Віктора Васнєцова. Праворуч на коні рудої масті Альоша Попович. В одній із билин розповідається, як мати проводжала Альошу на базарній площі чудового міста Пирятина у похід на ворога. Отже, Альоша Попович – наш земляк, родом з Пирятина. Картина В. М. Васнєцова «Богатирі» – це пам’ятник військової слави російського народу. Художнику вдалося передати у своєму творі народне розуміння образів богатирів; в цьому полягає сила і переконливість картини. Значні розміри картини надають ще більшого враження від велетенських фігур богатирів і їх коней. Картина «Іван Царевич на Сірому Вовку» 1889 р. Заради її створення художник відклав свою роботу в соборі. Цей твір є одним з кращих в російському образотворчому мистецтві. Картина представляє своїх головних героїв: Царевича, Прекрасну Олену та їх вірного друга Сірого вовка. Майстер розмістив героїв так, що створюється видимість оживших казкових персонажів. Іван Царевич, сидячи верхи на Вовку обіймає свою кохану Олену Прекрасну. Вони линуть з великою швидкістю . Васнєцов писав Олену прекрасну зі своєї племінниці. Сюжет картини підкреслює тему казки і фантазії російської творчості. Це і таємничі дерева, дрімучий ліс, сірий вовк, який несе на своїй спині казкових героїв . Тим самим Васнєцов намагається піти від реального реального і справжнього занурюючи глядача в далеке і невидиме казкове минуле. Місце знаходження картини – Третяковська галерея. Творчість російського художника В. М. Васнєцова - дивовижна галерея правди , національності і талановитості. В. В. Стасов В с. Рябово Кіровської області знаходиться пам'ятник Віктору і Апполінарію Васнєцовим – видатним діячам російського художнього мистецтва, 1992 рік У 1998 році Банк Росії випустив дві срібні монети номіналом 2 рублі, присвячені 150-річчю від дня народження живописця. Література: 6. Бахревський В. А. Віктор Васнецов – М.: Молодая гвардия, 1989. – (Жизнь замечательных людей). 7. Гладкова Л., Пастон Э. «Аленушка» Виктора Васнецова // Третьякова галерея.2008. - №2 (19).

8. Моргунов Н. С., Моргунов-Рудницкая Н. Д. Виктор Михайлович Васнецов: Жизнь и творчество. – М.: Искусство, 1961 (1962). – 460с. 9. Шилова Е. В. Виктор Вснецов: Альбом. – М.: Арт-Родник, 2004. – 72 с. 10. https://uk.wikipedia.org/wiki/Васнецов_Віктор_Михайлович Радіоненко Тетяна Василь Іванович Маслов – історична постать Прилуччини Науковий керівник – Шатковська А.Ю. Тут радість серце обійма, Мов материнські руки Бо це – мій край, моя земля, Моє місто Прилуки. Кузьменко М. Замислюючись над історичною долею свого народу, щоразу доходиш висновку, що для усвідомлення свого «Я», свого місця в історії людства, ми мусимо напевно знати: чиї ми діти, з якого роду-племені, звідки походить наше коріння. Мені здається, що немає людини в світі, яка б не цікавилась історією рідного краю. Та на жаль, відтворення тієї невидимої нитки, що пов’язує численні покоління є важкою, а іноді майже й безрезультатною справою. Відтак, діяльність кожного небайдужого дослідника нашої минувшини заслуговує на величезну вдячність та надзвичайно уважне ставлення до його доробку. Навряд чи хлопчик з маленького містечка Ічня, який народився 21 грудня 1884 року у родині Івана Васильовича Маслова, купця 2-ї гільдії, та Ганни Никифорівни Олександренко, охрещений наступного ж дня в місцевій Преображенській церкві, міг знати, яку роль у житті свого краю відвела йому доля. Здобувши середню освіту у стінах Прилуцької гімназії, яку він закінчив 1903 року з золотою медаллю, Василь вступив на перший курс історико-філологічного факультету Московського університету. Згодом він перевівся до Київського університету св. Володимира, який закінчив у 1909 році з дипломом 1-го ступеню, отримавши золоту медаль за конкурсний твір. Уже з 1 січня 1910 року дипломований фахівець був затверджений штатним стипендіатом про Київському університеті для підготовки до професорського звання по кафедрі російської мови та літератури. У 1914 році В. Маслов з успіхом склав магістерські іспити і протягом 19151920 років працював приват-доцентом у Київському університеті, а з 1917 року – ще й на Київських Вищих жіночих курсах. [6] Як свідчить автобіографія вченого, у Прилуках він пропрацював з осені 1920 року по 1930 рік, викладаючи на Вищих педагогічних курсах, що згодом були перетворені на Педагогічний технікум, та очолюючи Прилуцьких окружний музей (1927 – 1930 рр.). Від вересня 1937 року Маслов виконує обов'язки професора кафедри російської літератури у Київському педагогічному інституті (нині Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова), завідуючий кафедри російської літератури, голова Державної комісії на літературному факультеті

заочного сектору інституту. Читав лекції з історії російської літератури, спецкурси з історії російсько-українських культурних і літературних зв'язків у другій половині 19 століття. У часи німецької окупації Києва Маслов стає референтом при педагогічному інституті, а після його закриття – при шкільному відділі. Займався дисертаційною роботою на тему: «Томас Мур в російській літературі», запланованою напередодні війни. За фундаментальну наукову працю «Літературна діяльність К. Ф. Рилеєва», опубліковану 1912 року, після публічного захисту 1944 року В.І.Маслову присвоєно науковий ступінь кандидата філологічних наук. Від 1944 року науково-педагогічна діяльність Василя Маслова пов'язана з Київським державним університетом, де він працював старшим викладачем, а від 1946 — доцентом. Помер 22 березня1959 року у Києві. Похований в Києві на Лук'янівському цвинтарі. У 1926 році прилуцький окружний виконком на численні прохання місцевих краєзнавців виділив приміщення для майбутнього музею. Ним стала будівля колишнього готелю на центральній вулиці міста. Місцевий партком постановив, що до десятиріччя Радянської влади експозиція повинна працювати, а співробітники – приймати відвідувачів. За рішенням окружного виконкому, на початку 1927 року В.І.Маслов приступив до створення фондів. Глибокий інтерес Василя Івановича до минулого своєї Батьківщини, заняття фотографією на рівні документаліста, багаторічна робота в архівах – все це і стало передумовою для вибору нового шляху – роботи в музеї. Він побував у покинутих монастирях, зруйнованих церквах, сільських хатинах, знаходячи скрізь речі, що мали культурну та історичну цінність. Мріючи створити унікальний музей, один з кращих в Україні, Василь Іванович вирушив до наркома освіти А. В. Луначарського і домігся дозволу отримати із запасників Ермітажу і Російського музею оригінальні роботи італійських, німецьких, французьких, нідерландських майстрів живопису 17-18 століть. Задля поповнення фондів Прилуцького музею, у 1928 році Василю Івановичу навіть довелося поїхати до Москви. Тоді ж у газеті «Правда Прилуччини» було подано перелік нових надходжень до музею з Державного Музейного Фонду: «З дозволу Главнауки РСФСРР для Прилуцького Музею відібрали 271 експонат. Це речі з відділів малярства, різьбярства, бронзи, меблів, кераміки й прикладного мистецтва. З відділу кераміки відібрали 14 чашок і тарілок, поміж яких біла тарілка з опуклою плетінкою на вінцях і квітковими візерунками доби Катерини ІІ; тарілка з посуду кол. князя Костянтина Миколаєвича з візерунками російського стилю, що належала Миколі І; ваза-лампа синя з позолотою й малюнком пастушка з козою й квітки, позолочена бронзою, що належала Олександрові ІІ. Із російських приватних заводів 18 століття є цікаві фарфорові тарілки й чашки, особливо фаянсові тарілки Києво-Межигірського заводу, виробу 1833 року. Звертають на себе увагу тарілки й чашки з квітковими візерунками 18 століття, здебільшого з дитячими фігурами Мейсенського заводу з Німеччини. Прилуцькому музеєві пощастило о держати 13 тарілок севрського фарфору, що були вироблені на Севрському заводі у Франції, заснованому 1745 року. Ці речі придбали від заводу, де містився славнозвісний керамічний Музей, що заснований 1800 року й набув світової слави. З державного відділу меблів й бронзи відібрали 27 експонатів доби 19 століття. З відділу малярства й різьбярства одержали 22 картини німецького, французького й італійського малярства. Всі ці

картини 18-19 століть художні і дуже коштовні. Крім цього, з різьбярства Музей дістав мармурове погруддя Наполеона в лавровому вінку; мармурову постать сплячої дитини, під головою якої сагайдак і стріли; копію з мармура стародавньої фігури Аполона. З відділу прикладного мистецтва одержали 108 експонатів. Є люлька різьблена з дерева на волосяному цибусі, різьба якого змальовує Наполеона в колесниці, роботи 19 століття; 2 мідні монети за часів Петра ІІ; цибух бісерний строкатих кольорів на білому лі з конопляною трубкою й бурштиновим наконечником; серед експонатів цього віділу є 65 бронзових медалей доби «Отечественной Войны 1812 года»»[10]. Саме на посаді директора місцевого музею Василь Іванович зумів проявити усі свої найкращі якості та реалізувати щире прагнення служити своєму народові. Основним ядром для створення музею послужила галаганівська колекція Сокоринського палацу, що складалася із шедеврів світового та національного мистецтва, яку започаткував Григорій Павлович Галаган [8]. Василь Іванович щорічно організовував виставки професійних і самодіяльних художників, видавав «Бюлетень прилуцького окружного музею», підготував до друку «Географічний довідник Прилуччини», спільно з істориком Миколою Омеляновичем Макаренком складав карту скіфських курганів нашої місцевості, проводив археологічні дослідження. Створені В.І.Масловим унікальні документи, фотографії архітектурних та мистецьких скарбів Прилуччини становлять на сьогодні величезну наукову цінність. Збірка виявлених матеріалів одночасно може виступати як окремий предмет дослідження сучасних науковців, так і змістовним ілюстративним матеріалом для демонстрації матеріальних втрат колишньої музейної колекції Прилуцького краєзнавчого музею, архітектурної та мистецької спадщини краю загалом. Сам же В. І. Маслов – невтомний дослідник та охоронець культурної спадщини приудайського краю у пам’яті прилуччан назавжди залишиться простою людиною з велосипедом та фотоапаратом на тренозі, з яким його часто бачили місцеві мешканці під час його численних подорожей. Література: 1. Баранков О., Баранкова Н. Василь Іванович Маслов та Чернігівщина /О.Баранков, Н.Баранкова// Література і культура Полісся. – Ніжин, 2000. – Вип. 18. – С. 169171. 2. Бюлетень Прилуцького окружного музею. Прилуки. – 1929. – № 2 – С.75. 3. Воронкова Т.І. Архів Василя Івановича Маслова (1884-1959) /Т.І.Воронкова// Рукописна та книжкова спадщина України. – 1993. – Вип. 1. – С. 161, 164. 4. Гайдай Г. Василь Іванович Маслов /Г. Гайдай /Скарбниця української культури: Збірник наукових праць. – Чернігів, 1996. – Вип. 1. – С. 108-112. 5. Гальтон Френсис. Наследственность таланта: законы и последствия текст: пер с англ. / Ф. Гальтон./ – М.: Мысль, 1996. – 272 с. 6. Дмитренко Н.М. Василь Іванович Маслов: пам’яткоохоронна діяльність у 19271930 роках // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. – К.: Глухів, 2012. – Вип. 5. – С. 35-37. 7. Ємчук О. До проблеми спадковості таланту: родина Сергія Івановича Маслова/О.Ємчук// Сіверянський літопис. 2010. - №1. – С. 69-74.

8. Клочко О. Чарівний ліхтар. По сторінках сімейного альбому // Прилуки Фортеця. – 2008. – No 1. – С. 20-39; Її ж. Дороги, які нас обирають. Василь Маслов // Прилуки Фортеця. – 2008. – № 2. – С. 6-13. 9. Коваленко О., Ткаченко В. Маслов Василь Іванович // Репресоване краєзнавство 20-30-х рр. – К.: Рідний край, 1991. – С. 345. 10. Прилуцький краєзнавчий музей ім. В.І.Маслова [Електрон. ресурс] // http://community. livejournal.com/culturologist/10802.html.