прошарків мікрозернистого кальциту, мушлевого шламу. Інколи вони переходять у прошарки вапняків глинистих, мікрозернистих з перекристалізованою фауною форамініфер, рідше дрібних криноідей. Цей пласт також досить часто має підвищену радіоактивність але зазвичай дещо меншу, ніж нижній (рис. 4, 5). У підвищених частинах прибортових зон у складі верхнього пласта з’являються прошарки пісковиків та органогенно-уламкових вапняків. Загалом для рудівських відкладів характерною є тонка горизонтальна, рідше лінзоподібна шаруватість. Мікрошаруватість (листуватість) відображається в частому чергуванні різних за складом і будовою прошарків, так чи інакше збагачених пелітовим, алевритовим, карбонатним,
кременистим, фосфатним матеріалом, бітумінозною речовиною, фрамбоїдальним піритом. Зміни літологічного складу сприяли нерівномірному ущільненню зневоднених (консолідованих) глинистих прошарків і мікропрошарків ОР у пізньому діагенезі. Границі між прошарками виражені по-різному: від чітких контактів до поступових переходів. У глинистих прошарках часто трапляються сульфідні, рідше карбонатні (Mg-сидеритові) конкреції, які мають неоднакові форму й розмір. Для цих порід характерною особливістю є їх гідрофобність. Загальна товщина рудівських шарів на території ДДЗ змінюється від 0 м на крайньому північному заході й поблизу крайових порушень до 45–60 м у занурених частинах прибортових зон і в осьовій зоні. У цих відкладах на Тростянецькій, Анастасівській,
Рис. 4. Фрагмент комплексного розрізу сверд. Лакизинська 1 Умовні позначення див. на рис. 2.
77