Mru 1 2016 all by Татьяна Рыженко

ISSN 1682-721X

МІНЕРАЛЬНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ науковий журнал, виходить 4 рази на рік, березень, 2016 р. Видається з 01.03.1994 р.

/2016

ЗМІСТ

УДК 55(477)(051) ББК 26.3(4УКР)Я5 М61 ЗАСНОВНИКИ: Державна служба геології та надр України, Український державний геологорозвідувальний інститут Зареєстровано у Державній реєстраційній службі України, свідоцтво про державну реєстрацію серія КВ № 19022-7902ПР від 05.06.2012 р. ГОЛОВНИЙ РЕДАКТОР: Сергій Володимирович Гошовський РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ: Олег Володимирович Зур’ян (заст. головного редактора) Світлана Олексіївна Некрасова (відповідальний секретар) Олександр Борисович Бобров Адиль Абас Али Алиев Юрій Іванович Войтенко Петро Федосійович Гожик Іван Гаврилович Зезекало Микола Миколайович Зінчук Леонід Васильович Ісаков Михайло Васильович Кочкур Микола Михайлович Костенко Михайло Дмитрович Красножон Євстахій Іванович Крижанівський Ярослав Григорович Лазарук Олександр Іванович Левченко Олексій Олександрович Ліхошерстов Георгій Григорович Лютий Олена Ігорівна Ляшенко Борис Ігорович Малюк Володимир Сергійович Міщенко Володимир Альбертович Михайлов Томаш Налеч Олександр Володимирович Плотников Олександр Миколайович Пономаренко Василь Леонтійович Приходько Георгій Ілліч Рудько Віталій Іванович Старостенко Тодор Тодоров Анатолій Петрович Толкунов Уiльям Уімблдон Микола Васильович Фощій Ігор Семенович Чуприна Василь Якович Шевчук В’ячеслав Михайлович Шестопалов Євген Олександрович Яковлєв Відповідальний за випуск Олександр Анатолійович Лисенко У разі передруку посилання на “Мінеральні ресурси України” обов’язкове Рекомендовано до друку вченою радою УкрДГРІ протокол № 7 від 22.12.2015 р. Видавництво УкрДГРІ, свідоцтво про державну реєстрацію № 182 серія ДК від 18.09.2000 р. 04114, м. Київ, вул. Автозаводська, 78А Фахова реєстрація: геологічні науки – 26.01.2011 р., технічні науки – 23.02.2011 р. Адреса редакції: 04114, м. Київ, вул. Автозаводська, 78А © УкрДГРІ, 2016

РУДЬКО Г. І., ГРИГІЛЬ В. Г., ЛОВИНЮКОВ В. І. Правовий стан і напрями вдосконалення державної експертизи й оцінки запасів корисних копалин

КОСТЕНКО М. М. Пропозиції щодо вдосконалення Кореляційної хроностратиграфічної схеми раннього докембрію Українського щита

ЛЮТИЙ Г. Г., САНІНА І. В., ЛЮТА Н. Г. Методичні засади підвищення результативності буріння експлуатаційних свердловин на воду в складних умовах Українського щита

ЗІНЧУК М. М., КОПТІЛЬ В. І. Про корінну алмазоносність давніх платформ

ІВАНИШИН В. А., КОНОНЕНКО Л. П., РАКОВСЬКА О. Л., ОНУФРИШИН С. В., ВОЛОШИНА З. Г. Унікальні розрізи девону Дніпровсько-Донецької западини Калайдинецька параметрична свердловина 413 Стаття 2

ІНФОРМАЦІЙНИЙ

Б ЛОК

МАЛЮК Б. І., ПРИМУШКО С. І. ХХХІХ Генеральна асамблея Асоціації геологічних служб Європи (м. Мадрид, Іспанія, 19–21 жовтня 2015 р.)

Цикл монографій “Нетрадиційні джерела вуглеводнів України”

ШАТАЛОВ М. М. Професор Лазько Євген Михайлович та його школа докембрію й металогенії (до 100-річчя від дня народження)

МІНЕРАЛЬНО-СИРОВИННА БАЗА

ШАНОВНІ КОЛЕГИ, ПРАЦІВНИКИ ГЕОЛОГІЧНОЇ ГАЛУЗІ! Від щирого серця вітаю всіх геологів, геодезистів і картографів з професійним святом! У День геолога – особлива шана ветеранам геологічної галузі, які своїм професіоналізмом заклали основу для успішного розвитку мінерально-сировинної бази нашої країни. Прийміть слова вдячності за Ваш внесок у розвиток геології, яка дає змогу нашій країні розвиватися, використовуючи багатства надр нашої землі! Сьогодні в непростих сучасних умовах геологи зберігають і гідно продовжують славні традиції і своєю жертовною працею й відданістю професії піднімають її престиж. Перед вітчизняною геологічною галуззю стоять нові масштабні завдання. Потрібно приділити особливу увагу вдосконаленню законодавства у сфері геологічної розвідки та раціонального використання надр, залученню інвестицій для розробки перспективних родовищ. Нехай ця нелегка праця приносить гідні плоди, бажаю Вам успіхів і великих відкриттів.

Т. в. о. голови Державної служби геології та надр України М. О. Бояркін УДК 553.048 Г. І. РУДЬКО, д-р геол.-мінерал. наук, д-р геогр. наук, д-р техн. наук, професор, голова ДКЗ України, rudko@dkz.gov.ua, В. Г. ГРИГІЛЬ, заступник голови ДКЗ України, oﬃce@dkz.gov.ua, В. І. ЛОВИНЮКОВ, начальник управління ДКЗ України, oﬃce@dkz.gov.ua

ПРАВОВИЙ СТАН І НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ Й ОЦІНКИ ЗАПАСІВ КОРИСНИХ КОПАЛИН Обґрунтовано потребу у виконанні державної експертизи й оцінки запасів і ресурсів корисних копалин для державного управління користуванням надр. Опрацьовано вади поточного стану правового регулювання діяльності з державної експертизи запасів і ресурсів корисних копалин унаслідок змін, які було внесено до ст. 45 Кодексу України про надра згідно із Законом України № 5456 від 16.10.2012 р. На підставі здійсненого аналізу викладено пропозиції стосовно вдосконалення правових відносин у сфері державної експертизи й оцінки запасів і ресурсів корисних копалин способом повернення змісту ст. 45 до тексту попередньої редакції, що була чинною до 16.10.2012 р., з відновленням функцій ДКЗ України. Ключові слова: надра, державна оцінка запасів корисних копалин, державна експертиза, державний облік запасів, звітність з використання надр. G. I. Rudko, doctor of mineralogy and geology, doctor of geographical sciences, doctor of engineering, professor, Chairman of SCMR, rudko@dkz.gov.ua, V. G. Grygil, Deputy Chairman of SCMR, of�ce@dkz.gov.ua, V. І. Lovyniukov, Head of the department SCMR, of�ce@dkz.gov.ua LEGITIMATE STATUS AND WAYS OF IMPROVING THE STATE EXAMINATION AND EVALUATION OF MINERAL RESOURCES This article substantiated the necessity of conducting the state examination and evaluation of reserves and mineral resources for the state administration of subsoil use. It highlights disadvantages of the current state of legitimate regulation of examination activities and evaluation of mineral resources as a result of changes made in it. 45 of the Subsoil Code of Ukraine by the Act № 5456 as of 16.10.2012. On the basis of conducted analysis set out proposals concerning improving legitimate regulations in the sphere of the state examination and evaluation of mineral resources through renovation of it. 45 to the wording, which was in force till 16.10.2012 with renovating SCMR functions. Keywords: subsoil, state evaluation of mineral reserves, state expertise, state record of reserves, report on subsoil usage.

Мінерально-сировинна база нашої держави великою мірою визначає розвиток її економіки в майбутньому. Основоположним чинником з ефективного управління мінеральносировинною базою гірничодобувного комплексу країни й запорукою раціонального та ощадливого використання © Г. І. Рудько, В. Г. Григіль, В. І. Ловинюков, 2016, с. 3–7 ISSN 1682-721X. Мінеральні ресурси України. 2016. № 1

наявних запасів корисних копалин, які не відновлюються, є державна експертиза та оцінка запасів корисних копалин. Створення умов для раціонального й вичерпного використання корисних копалин, дотримання балансу законних інтересів держави й користувачів надр, об’єктивна геологоекономічна оцінка запасів корисних копалин у надрах та їх достовірний державний облік – це найважливіші завдання у

МІНЕРАЛЬНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ

сфері управління користуванням надр, виконання яких забезпечує державна експертиза та оцінка запасів корисних копалин. Інститут державної експертизи та оцінки запасів корисних копалин у Радянському Союзі був уведений 1927 р. З 1934 р. й донині подібні функції в США виконує Комісія з питань безпеки цінних паперів і бірж (SEC – Securities and Exchange Commission), яка проводить експертизу інформації щодо корисних копалин, яку подають для публічної звітності. Нині державну експертизу та оцінку запасів корисних копалин і їх облік здійснюють майже всі країни світу, що мають запаси корисних копалин і гірничу промисловість. Державну експертизу та оцінку запасів корисних копалин в Україні введено згідно з Указом Президента України № 287 від 30.04.1992 р. одночасно зі створенням Державної комісії України по запасах корисних копалин (далі – ДКЗ України) [3]. Проведення державної експертизи та оцінки запасів корисних копалин регулює Положення про порядок проведення державної експертизи та оцінки запасів корисних копалин, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України № 865 від 22.12.1994 р. [4]. Згідно з Положенням метою державної експертизи та оцінки запасів корисних копалин є: – об’єктивна оцінка мінерально-сировинної бази країни на основі єдиних науково-методичних критеріїв; забезпечення достовірності оцінених запасів корисних копалин і відповідності їх якісних показників запланованим напрямам використання; створення умов для найповнішого, економічно раціонального й комплексного використання запасів родовищ корисних копалин і виконання вимог щодо охорони надр і довкілля; – проведення порівняльної оцінки кількісних і якісних показників запасів корисних копалин, їх географо-економічних, гірничо-геологічних, гідрогеологічних та інших умов залягання для визначення реальної промислової цінності; забезпечення дотримання єдиного підходу до визначення техніко-економічних і фінансових показників господарської діяльності, пов’язаної з видобуванням корисних копалин у межах конкретної ділянки надр; – використання оцінок техніко-економічних і фінансових показників господарської діяльності задля інвестиційного планування й оподаткування. Державну експертизу та оцінку запасів корисних копалин ДКЗ України проводить, дотримуючись таких принципів: наукова обґрунтованість, незалежність, об’єктивність і комплексність; узгодження екологічних, економічних і соціальних інтересів суспільства; узгодження довгострокових державних перспектив щодо збереження запасів корисних копалин із законними інтересами користувачів надр. Діяльність ДКЗ України регламентується Положенням, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 1689 від 10.11.2000 р., згідно з яким вона проводить державну експертизу геологічних матеріалів щодо вивчення та використання надр та оцінку запасів корисних копалин [5]. Головні завдання ДКЗ України: – встановлювати кондиції на мінеральну сировину для підрахунку запасів корисних копалин у надрах; – приймати рішення щодо кількості, якості та ступеня вивченості запасів розвіданих родовищ корисних копалин; – визначати стан підготовленості родовищ до промислового освоєння.

Рішення Колегії ДКЗ України й результати державної експертизи оформлюють у протоколі, в якому відзначають усі вихідні дані для подальшого використання продуктивної ділянки надр як користувачами надр, так і органами виконавчої державної влади. Запаси корисних копалин, які затверджено протоколом ДКЗ України, обліковують у Державному балансі корисних копалин за формами, погодженими з Держкомстатом України, а відтак їх можна використовувати в публічній статистичній звітності. За підсумком державної експертизи в протоколі ДКЗ України визначають: – обсяги приростів запасів корисних копалин за результатами робіт користувача надр і відповідні платежі до державного бюджету; – поточну вартість запасів корисних копалин ділянок надр відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 1117 від 25.08.2004 р. “Про затвердження Методики визначення вартості запасів і ресурсів корисних копалин родовища або ділянки надр, яку надають у користування” [6]. Початкову ціну продажу на аукціоні спеціального дозволу на користування надрами розраховують на основі обґрунтованої й визначеної в протоколі ДКЗ України вартості запасів і ресурсів корисних копалин родовищ або ділянок надр, які передають у користування. За результатами техніко-економічних розрахунків, перевірених під час державної експертизи, визначають коефіцієнт рентабельності гірничодобувного підприємства, що розробляє родовище, який згідно з Податковим Кодексом України використовують, коли нараховують податки й спеціальні платежі за користування надрами. Що стосується перевіреного ступеня підготовленості родовищ (ділянок) корисних копалин до промислового освоєння, то запаси, які затвердила ДКЗ України, – це гарантія для користувачів надр у тому, що в разі дотримання умов, передбачених ТЕО кондицій, розроблення ділянки надр буде рентабельним. У протоколах ДКЗ України визначає також критерії щодо якості користування надрами й рекомендує для користувачів надр способи удосконалення геологорозвідувальних та видобувних робіт. Рекомендації ДКЗ України щодо першочергових напрямів розвідувальних і видобувних робіт є підставою для прийняття рішень з державного управління розвитком гірничодобувної галузі для нарощення кількості перевірених (видобувних) запасів корисних копалин в Україні, які гарантовано можна видобути в найближчій перспективі. Так, у протоколах ДКЗ України із затвердження запасів нафти й газу сконцентровано інформацію не тільки щодо запасів найближчої перспективи, а й потрібної кількості видобувних свердловин, які слід пробурити першочергово для прискорення видобутку й забезпечення України вуглеводневою сировиною. Це резерв перспективних ділянок надр першої черги. Обсяги фактичного видобутку корисних копалин, дані щодо якого надрокористувачі подають для обліку в Державному балансі запасів України за поточний рік, використовує у своїй роботі фіскальна служба для додаткового контролю повноти сплати належних обов’язкових платежів. Під час техніко-економічних розрахунків визначається майбутня база оподаткування та платежів до державного бюджету. Результати державної експертизи та оцінки запасів корисних копалин згідно з протоколами ДКЗ України викориISSN 1682-721X. Мінеральні ресурси України. 2016. № 1

МІНЕРАЛЬНО-СИРОВИННА БАЗА стовують у своїй діяльності органи державного геологічного контролю, які забезпечують усунення недоробок у користуванні надрами, визначених під час експертизи й аналізу матеріалів геолого-економічної оцінки. Висновки державної експертизи та оцінки запасів корисних копалин, викладені в протоколах ДКЗ України, використовує у своїй діяльності Державна служба гірничого нагляду й промислової безпеки України під час надання гірничих відводів на видобування корисних копалин. Запаси корисних копалин і техніко-економічна оцінка ефективності їх розробки, що затвердила ДКЗ України, є підставою для складання проектів промислової розробки й переходу до видобування корисних копалин. При цьому проект промислової розробки родовища має передбачати розробку повністю всіх запасів корисних копалин, які затверджено як економічно рентабельні промислові й надано в користування. За результатами державної експертизи та оцінки запасів корисних копалин визначають економічно рентабельний оптимальний варіант розробки родовищ (для родовищ нафти й газу при цьому визначають проектну кількість видобувних свердловин, яка опосередковано впливає на забезпечення України вуглеводнями). Дозвіл на видобування корисних копалин (промислову розробку родовищ) надають на підставі проведеної державної експертизи й затвердження розвіданих запасів корисних копалин в установленому порядку або апробації перспективних (прогнозних) ресурсів корисних копалин за умови подальшого затвердження таких запасів. Підсумовуючи, можна стверджувати, що втрата державою вищенаведених функцій і важелів з управління мінерально-сировинною базою країни, які уособлює ДКЗ України, матиме наслідком утрату об’єктивної інформації щодо стану запасів і ресурсів корисних копалин у надрах і відповідно унеможливить державне управління користуванням надр і їх охороною, а також призведе до зростання екологічних проблем. Залежність експертизи від органів управління унеможливить її об’єктивність. Водночас згідно із законом України № 5456-VI від 16.10.2012 р. здійснювати державну експертизу та оцінку запасів корисних копалин уповноважено орган виконавчої державної влади, що суперечить загальному законодавству України щодо проведення експертизи й порушує принцип незалежності експертизи. Позбавлення ДКЗ України виняткового права щодо проведення державної експертизи та оцінки запасів призведе до втрати державного обліку запасів корисних копалин у надрах і єдиного підходу до оцінки запасів, що ґрунтується на Класифікації запасів і ресурсів корисних копалин державного фонду надр (далі – Класифікація), яку розробила ДКЗ України, адаптувавши її до Міжнародної Рамкової Класифікації Організації Об’єднаних Націй викопних енергетичних та мінеральних запасів і ресурсів корисних копалин 2009 р. (РК ООН–2009), а також до втрати всієї нормативно-методичної й правової бази, що регулює проведення геологорозвідувальних робіт, підрахунок і геолого-економічну оцінку запасів корисних копалин в Україні. Водночас державна експертиза, яку проводить ДКЗ України, за наявною моделлю її функціонування є чинником і запорукою ефективного державного управління мінеральносировинною базою з метою раціонального й комплексного використання надр, дотримання балансу інтересів держави й надрокористувача, об’єктивної економічної оцінки запасів корисних копалин і їх достовірного обліку, що є важливим завданням державної влади. ISSN 1682-721X. Мінеральні ресурси України. 2016. № 1

Державна експертиза й оцінка запасів корисних копалин, що здійснює ДКЗ України, забезпечує високий науково-методичний рівень експертних досліджень відповідно до вимог світових стандартів з класифікації запасів і ресурсів корисних копалин; створює умови для найповнішого, економічно раціонального й комплексного використання корисних копалин родовищ (ділянок), які надають у користування; забезпечує виконання вимог щодо охорони надр і довкілля; сприяє збереженню й раціональнішому використанню національної мінерально-сировинної бази невідновлюваних корисних копалин. Для запобігання можливим проявам корупції установа, що проводить державну експертизу та оцінку запасів корисних копалин, має бути самостійним інститутом, незалежним від впливу органів виконавчої влади. Це забезпечить прозорість, відкритість, об’єктивність результатів експертизи, відвертаючи однобічний вплив на її висновки. ДКЗ України нині – це науково-технічна організація, що забезпечує незалежну експертизу геолого-економічної оцінки всіх видів корисних копалин за Класифікацією, затвердженою Урядом України та адаптованою до РК ООН–2009. Україна має великі запаси корисних копалин і втрату державного обліку й об’єктивної інформації щодо їхніх перевірених запасів можна розглядати як національну проблему. Нині в Україні видобувають руди заліза, марганцю, урану, титану, цирконію, вугілля, торф, графіт, каолін, кам’яну, калійну та магнієву солі, сірку, бром, польовошпатові руди, бентонітові глини, цеоліти, ставроліт, мінеральні води, сапропель, металургійну, керамічну, скляну, карбонатну, цементну сировину, увесь асортимент будівельних мінеральних матеріалів та інші корисні копалини. Україна відома у світі своїми великими родовищами заліза, марганцю та титану. За обсягом запасів урану Україна входить у першу десятку країн світу. ДКЗ України сприяє нарощенню, збереженню й раціональному використанню сировинно-ресурсної бази держави. За період свого існування ДКЗ України виконала державну експертизу та оцінку понад 3500 геолого-економічних оцінок родовищ корисних копалин (зокрема родовищ нафти й газу, вугілля, урану, чорних металів, будівельних та облицювальних матеріалів, питних, мінеральних вод тощо). Як науково-методичний центр ДКЗ України проводить єдину науково-технічну політику щодо геолого-економічної оцінки й повноти використання запасів родовищ корисних копалин. ДКЗ України опрацювала і затвердила більш як тридцять нормативно-методичних актів щодо геолого-економічної оцінки запасів (ресурсів) корисних копалин. Для повноцінного розвитку гірничодобувної галузі промисловості країни вкрай потрібно: – об’єктивно оцінювати мінерально-сировинну базу країни на основі єдиних науково-методичних критеріїв; – забезпечувати достовірність оцінених запасів корисних копалин і відповідність їх якісних показників запланованим напрямам використання; – створити умови для найповнішого, економічно раціонального й комплексного використання запасів родовищ корисних копалин з дотриманням вимог щодо охорони надр і довкілля; – проводити порівняльну оцінку кількісних і якісних показників запасів корисних копалин, їх географо-економічних, гірничо-геологічних, гідрогеологічних та інших умов залягання для визначення реальної промислової цінності;

МІНЕРАЛЬНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ

– захистити інвестиції, які здійснюють у видобування корисних копалин; – забезпечити стягнення належної плати за користування надрами відповідно до якості, кількості й умов залягання покладів корисних копалин; – розробити уніфіковану класифікацію корисних копалин для звітності на різних стадіях використання ділянки надр. В Україні зазначені функції в повному обсязі виконує ДКЗ України, в інших країнах – повністю чи частково виконують державні підприємства (комісії, комітети, інститути), основне завдання яких – оцінити запаси корисних копалин і наявні в них корисні компоненти на основі дослідження й аналізу матеріалів геологічного вивчення надр щодо закономірностей формування й розміщення покладів корисних копалин, їхнього речовинного складу й технологічних властивостей, гірничо-геологічних, гідрогеологічних та інших умов залягання. Як засвідчує світова практика, у складі державних структур близько 60-ти країн з розвиненою гірничодобувною промисловістю є незалежні організації, які здійснюють геолого-економічну оцінку родовищ корисних копалин для ефективного державного обліку запасів родовищ корисних копалин як одного з найважливіших чинників розвитку економіки країни. Як приклад, що заслуговує на увагу, можна навести Сполучені Штати Америки, де функції з експертизи запасів родовищ корисних копалин та їх геолого-економічної оцінки здійснює відома у всьому світі Комісія США з питань безпеки цінних паперів і бірж (SEC), а також Китайську Народну Республіку, де такі функції здійснює Центр оцінки мінеральних ресурсів і запасів при Міністерстві земель і ресурсів КНР. Перелік таких країн та організацій можна було б продовжувати. ДКЗ України співпрацює з міжнародними й національними організаціями над створенням глобальної нормативнометодичної бази з виконання геолого-економічної оцінки й звітності щодо запасів родовищ корисних копалин. Послідовна методично й науково обґрунтована діяльність ДКЗ України забезпечила їй належне визнання серед вітчизняних та міжнародних державних і комерційних організацій, які виконують геолого-економічну оцінку родовищ корисних копалин вуглеводнів, рудних, нерудних, твердих горючих корисних копалин і підземних вод. Науково-технічна співпраця ДКЗ України з міжнародними організаціями сприяє підвищенню іміджу нашої держави на міжнародній арені, зміцненню авторитету ДКЗ України як організації, яка зробила свій внесок у створення Міжнародної Рамкової Класифікації ООН і продовжує активну діяльність з розроблення Глобального кодексу звітності щодо запасів і ресурсів корисних копалин. Найрезультативнішою є науково-методична співпраця ДКЗ України зі Спеціальною групою експертів ООН з Класифікації запасів і ресурсів енергетичних та мінеральних корисних копалин ООН, а також Цільовою групою експертів із шахтного метану Комітету з усталеної енергетики Європейської Економічної Комісії ООН. Серед постійних партнерів ДКЗ України – Всесвітня енергетична рада (WEC), ОПЕК, Американська асоціація геологів-нафтовиків (AAPG), Норвезький нафтовий директорат (NPD) і державна компанія “Статойл”, Об’єднаний комітет з міжнародних стандартів і звітності стосовно запасів твердих корисних копалин (CRIRSCO), Європейська федерація геологів (EFG), Міжнародна агенція з атомної енергії (IAЕA),

Бюро міжнародних стандартів обліковування й звітності (IASB), Міжнародна організація зі стандартизації (ISO), Товариство інженерів-нафтовиків (SPE), Федеральна бюджетна установа Російської Федерації “Державна комісія по запасах корисних копалин” (ФБУ ГКЗ), Австралійський об’єднаний комітет по рудних запасах (JORC), Південноафриканський гірничо-металургійний інститут та ін. Міцні ділові відносини ДКЗ України має з аналогічними установами Казахстану, Узбекистану, Німеччини, Польщі та інших країн. Україна першою серед країн Європи й світу на державному рівні впровадила РК ООН–2009, згідно з якою запаси ділянки надр оцінюють за економічною доцільністю, економіко-технологічною (екологічною) і геологічною вивченістю запасів та їхньою вірогідністю. В опублікованій ООН офіційній доповіді Спеціальної групи експертів Європейської економічної комісії ООН за 2005 рік відзначено, що “Україна – перша країна з членів Європейської Економічної Комісії ООН, яка на державному рівні адаптувала РК ООН–2009 для викопних енергетичних і мінеральних ресурсів завдяки роботі Державної комісії України по запасах корисних копалин”. Класифікацію, яку розробила ДКЗ України, використовує також Міжнародна Агенція з Атомної Енергії (МАГАТЕ) для спрощення переходу від власної класифікації запасів і ресурсів родовищ урану до РК ООН–2009. Для вивчення досвіду ДКЗ України із застосування РК ООН для підрахунку та звітності щодо запасів і ресурсів усіх видів корисних копалин у липні 2009 р. Україну відвідала делегація представників Цільової Групи Експертів Європейської Економічної Комісії (далі – ЦГЕ ЄЕК ООН) на чолі з її керівником. Відбулося Спільне засідання експертно-технічної ради ДКЗ і ЦГЕ ЄЕК ООН з розгляду досвіду застосування Української Класифікації, адаптованої до РК ООН. У грудні 2009 р. на регіональному Семінарі ЦГЕ ЄЕК ООН для країн Центральної Азії, Кавказу й Монголії, який відбувся в м. Алмати (Республіка Казахстан), було з успіхом презентовано досвід ДКЗ України з практичного застосування РК ООН для підрахунку та обліку запасів усіх видів корисних копалин. Поважне зібрання високо оцінило роботу ДКЗ України й визнало її досвід гідним вивчення та впровадження в умовах регіону. На початку червня 2015 р. в Пекіні відбувся КитайськоУкраїнський Семінар з Класифікації Ресурсів (Стан, Зіставлення, Застосування). Делегація ДКЗ України, згідно із запрошенням Центру оцінки запасів і ресурсів корисних копалин Міністерства земель та ресурсів КНР і Науково-дослідного інституту нафтогазової розвідки й розробки Китайської Національної Нафтової Організації, провела Науково-практичний Семінар стосовно практичного досвіду ДКЗ України у застосуванні Класифікації, адаптованої до РК ООН–2009. До цього напряму робіт прикута постійна увага, оскільки до Міжнародної Рамкової Класифікації ООН–2009 нині адаптують усі найпоширеніші класифікаційні системи світу, зокрема класифікації сімейства CRIRSCO для твердих корисних копалин, SPE (PRMS) – для вуглеводнів. Адаптація здійснюється способом опрацювання перевідних керівних документів. Класифікацію й основні форми звітності України адаптовано до Міжнародної Рамкової Класифікації ООН–2009 і через неї може бути зіставлено з іншими класифікаціями. Свою поточну науково-технічну діяльність ДКЗ України спрямовує на погодження Класифікації з класифікаційними схемами провідних світових організацій, таких як CRIRSCO ISSN 1682-721X. Мінеральні ресурси України. 2016. № 1

МІНЕРАЛЬНО-СИРОВИННА БАЗА (Об’єднаний комітет з міжнародних стандартів звітності щодо твердих корисних копалин) і SPE (Спілка нафтових інженерів), створюючи умови для зіставлення запасів корисних копалин, підрахованих за різними системами. Розроблення схем зіставлення таксонів класифікацій та узгодження їх з CRIRSCO й SPE має відкрити для підприємств видобувного комплексу України можливість оцінювати промислове значення своїх мінерально-сировинних баз за Українською Класифікацією й переводити їх до класифікацій, які використовують провідні міжнародні інституції. Нині ДКЗ України – відома й визнана на міжнародному рівні організація. У ДКЗ України працює 31 штатний працівник, а також 335 незалежних експертів (18 докторів наук, 45 кандидатів наук, 272 спеціалісти з досвідом робіт). При цьому ДКЗ України не отримує коштів з державного бюджету з 2010 р. Державну експертизу та оцінку запасів корисних копалин до 2012 р. здійснювала ДКЗ України відповідно до Указу Президента України № 287 від 30.07.1992 р. та ст. 45 Кодексу України про надра (1994) [1]. Згідно із законом України № 5456-VI від 16.10.2012 р. без належного правового й організаційного аналізу та обґрунтування, що характерно для тих років, до ст. 45 Кодексу України про надра було внесено зміни, відповідно до яких повноваження з проведення державної експертизи та оцінки запасів корисних копалин делеговано Державній службі геології та надр України (далі – Держгеонадра України) [2]. Прийняте рішення не можна виконати через цілу низку непереборних обставин, тож воно помилкове й шкідливе для ефективного користування надрами, адже на практиці зміни, внесені в Кодекс, не привели до вдосконалення державного управління в цій сфері, однак: 1) унеможливили належну діяльність ДКЗ України; 2) розбалансували процедуру експертизи та оцінки запасів корисних копалин, спотворили її незалежну сутність, подовжили її терміни; 3) утворили перепони для надрокористувачів у частині отримання спеціальних дозволів на користування надрами, їх своєчасного переоформлення, внесення змін до них після повторної геолого-економічної оцінки запасів корисних копалин, передбаченої законодавством; 4) унеможливили перехід надрокористувачів як суб’єктів бізнесу до пільгових умов обчислення податкових зобов’язань з плати за користування надрами, як передбачено в Податковому кодексі України, що не сприяє надходженню інвестицій до галузі надрокористування. Центральний орган виконавчої влади (Держгеонадра України) не може виконувати геологорозвідувальні науководослідні роботи з незалежної професійної експертизи та оцінки запасів корисних копалин через брак фахівців, науковометодичної бази, досвіду й організаційно-правових форм для здійснення такої діяльності, а також через порушення головного принципу державної експертизи, який високо цінують у ділових колах та на міжнародному рівні – її незалежності. Таким чином, у практику впроваджено організаційно-технологічну схему, згідно з якою ДКЗ України (як колегіальний орган, що об’єднує висококваліфікованих експертів-практиків, науковців, представників вищих навчальних закладів, головних геологів і головних інженерів підприємств) продовжує здійснювати експертизу та оцінку запасів корисних копалин, а робоча група, яку створено в Держгеонадра України, обговорює протоколи ДКЗ України й надає їм чинності. ISSN 1682-721X. Мінеральні ресурси України. 2016. № 1

Утілення в життя зазначеної схеми щодо здійснення державної експертизи та оцінки запасів корисних копалин з наданням чинності протоколам ДКЗ України Держгеонадрами України істотно ускладнило й подовжило терміни її проведення, що викликає справедливі нарікання з боку користувачів надр, сповільнює надходження інвестицій у гірничу галузь та не сприяє розгляду виробничої діяльності з видобутку корисних копалин як перспективного напряму для інвестування в цілому. Отже, вважаємо за доцільне впорядкувати законодавство щодо державної експертизи та оцінки запасів корисних копалин відповідно до загального правового поля України, а також до балансу законних інтересів держави й користувачів надр, унісши зміни до ст. 45 Кодексу України про надра й повернувши ДКЗ України функцію зі “здійснення” державної експертизи та оцінки запасів корисних копалин та залишивши функцію з “організації” державної експертизи та оцінки запасів корисних копалин Держгеонадрам України. ЛІТЕРАТУРА

1. Кодекс України про надра//Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1994. – № 36. – 340 с. 2. Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації повноважень органів виконавчої влади у сфері екології та природних ресурсів, у тому числі на місцевому рівні”//Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2013. – № 46. – 640 с. 3. Указ Президента України “Про управління в галузі використання і охорони надр України” № 287 від 30.04.1992 р. 4. Постанова Кабінету Міністрів України від 22 грудня 1994 р. № 865 “Про затвердження Положення про порядок проведення державної експертизи та оцінки запасів корисних копалин”. 5. Постанова Кабінету Міністрів України від 10 листопада 2000 р. № 1689 “Про затвердження Положення про Державну комісію України по запасах корисних копалин”. 6. Постанова Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 р. № 1117 “Про затвердження Методики визначення вартості запасів і ресурсів корисних копалин родовища або ділянки надр, що надаються у користування”.

REFERENCES

1. Subsoil code of Ukraine//Data of Supreme Council of Ukraine. – 1994. – № 36. – 340 p. (In Ukrainian). 2. Law of Ukraine “On Amendments to Certain Legislative Acts of Ukraine concerning optimization of Executive Bodies Authority in the �eld of ecology and mineral resources, including the local level”//Data of Supreme Council of Ukraine. – 2013. – № 46. – 640 p. (In Ukrainian). 3. Decree of the President “On management in the �eld of exploitation and protection of Subsoil of Ukraine” № 287 dated 30.04.1992. (In Ukrainian). 4. Resolution of Cabinet of Ministers of Ukraine from December, 22 of 1994 y. № 865 “On Approval of the Procedure of State examination and evaluation of mineral resources”(In Ukrainian). 5. Resolution of Cabinet of Ministers of Ukraine from November, 10 of 2000 y. № 1689 “On approval the legal status of the State Commission of Ukraine on mineral resources”. (In Ukrainian). 6. Resolution of Cabinet of Ministers of Ukraine from August, 25 of 2004 y. № 1117 “On approval of the method of determining the value of reserves and mineral resources from deposits or subsoil which are under exploitation”. (In Ukrainian).

Р у к о п и с о т р и м а н о 20.11.2015.

МІНЕРАЛЬНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ

УДК 551.71/.72 (477) М. М. КОСТЕНКО, д-р геол. наук, голова науково-редакційної ради Держгеонадр України, член бюро і заступник голови протерозойської секції НСК України, провідний науковий співробітник (УкрДГРІ), nrsggs@ukr.net

ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО ВДОСКОНАЛЕННЯ КОРЕЛЯЦІЙНОЇ ХРОНОСТРАТИГРАФІЧНОЇ СХЕМИ РАННЬОГО ДОКЕМБРІЮ УКРАЇНСЬКОГО ЩИТА У статті акцентовано увагу на основних недоліках під час розгляду на засіданні ранньодокембрійської секції НСК України пропозицій різних авторів щодо вдосконалення чинної “Кореляційної хроностратиграфічної схеми раннього докембрію Українського щита” та розглянуто авторські пропозиції щодо її змін і доповнень по геоструктурах, згідно з уточненою схемою геотектонічного районування УЩ для стратиграфічної кореляції докембрійських утворень, а саме по Волинському, Подільському, Бузько-Росинському, Інгульському, Середньопридніпровському й Приазовському мегаблоках та Інгулецько-Криворізькій шовній зоні. Ключові слова: Український щит, кореляційна хроностратиграфічна схема, ранній докембрій, мегаблоки, стратиграфічні підрозділи. Kostenko M. M., Dr. Geol. Science, Senior Researcher, Ukrainian State Geological Research Institute, nrsggs@ukr.net PROPOSALS TO IMPROVE THE CORRELATION CHRONOSTRATIGRAPHY SCHEME OF EARLY PRECAMBRIAN OF UKRAINIAN SHIELD The article deals with the major disadvantages of different authors offers on improving existing “Correlation Chronostratigraphy scheme of Early Precambrian of Ukrainian Shield”. It is shown an authors’ suggestions about changes and additions to geostructures, according to the geotectonic zoning scheme of Ukrainian Shield for stratigraphic correlation of Precambrian formations (Volyn, Podolskyi, Bug-Rosinskyi, Ingulskyi and Pryazovskyi blocks and Ingulets-Kryvorizka zone). Keywords: Ukrainian shield, Correlation Chronostratigraphy scheme, Early Precambrian, blocks, stratigraphic units.

Вступ. 19 листопада 2015 р. після майже 13-річної перерви нарешті відбулося засідання ранньодокембрійської секції НСК України, що само по собі є позитивним явищем у житті геологічної громадськості держави, на якій унесено деякі зміни до чинної “Кореляційної хроностратиграфічної схеми раннього докембрію Українського щита” [12] (КХС УЩ). В основному ці зміни стосувалися стратифікації метаморфічних утворень Волинського мегаблока Українського щита (УЩ) і Криворізько-Кременчуцької структурно-формаційної зони (СФЗ) Інгулецько-Криворізької шовної зони. Як член бюро НСК України хотів би висловити деякі зауваження з приводу цього засідання. 1. На жаль, на засіданні секції не розглядали пропозиції щодо структурно-тектонічного районування УЩ; секція рекомендувала направити їх на розгляд до тектонічного комітету. Із цього приводу потрібно зазначити наступне. По-перше, на всіх попередніх засіданнях ранньодокембрійської секції НСК якраз цьому питанню приділялась особлива увага в першу чергу. Та це й зрозуміло, адже перш ніж побудувати дім, треба збудувати фундамент. Тому очевидні нинішні недоліки в районуванні фундаменту УЩ безумовно накладаються й на саму схему стратифікації докембрійських утворень, і на їх кореляцію в різних геоструктурах між собою. Нагадаємо, що до прийняття чинної КХС УЩ [12], в Україні одночасно існувало дві схеми районування: геологічна (виділялись геологічні райони), яка слугувала основою стратиграфічних побудов, і тектонічна (виділялись мегаблоки), яка водночас була вже основою тектонічних побудов. Ці схеми суттєво відрізнялись одна від іншої не тільки за конфігурацією й обмеженнями виділених територій, але й за їх назвами, © М. М. Костенко, 2016, с. 8–15

що вносило низку проблем під час проведення регіональних геологічних досліджень. Проте перехід на єдину тектонічну основу районування УЩ, про що було задекларовано в рішеннях ранньодокембрійської секції НСК України [12, 22], відбувся “де-юре”, а не “де-факто”; фактично ж геологічні райони ні з того ні з сього стали називатися геотектонічними елементами – мегаблоками. Тому наразі так і продовжують ще фігурувати в різних працях (статтях, монографіях, звітах, дисертаціях) невалідні мегаблоки, наприклад, ДністровськоБузький і Росинсько-Тікицький, як тектонічні елементи першого порядку, які ніхто й ніколи не виокремлював. По-друге, як такого тектонічного комітету в Україні нині фактично не існує. Багато з його членів пішли із життя або вийшли на пенсію. А доки створиться новий комітет, про що зазначалось на засіданні секції, і запрацює повною мірою в нинішніх реаліях – мабуть, пройде ще не один рік. До того ж, як таких дипломованих спеціалістів-тектоністів в Україні залишилося одиниці, наукові дисертації за спеціальністю “Геотектоніка” зараз майже не захищають. Водночас навіть “старий” тектонічний комітет у питанні тектонічного районування орієнтувався на рішення НСК України, про що засвідчує видана остання тектонічна карта України [27], на якій повністю запозичено схему тектонічного районування з КХС УЩ, за винятком залучення до неї міжмегаблокових шовних зон. Отже, на нашу думку, докембрійська секція НСК не повинна абстраговуватися від цього питання й перекладати його вирішення на фактично неіснуючий нині тектонічний комітет, а повинна (й має на це законне право) займатися, принаймні для стратиграфічної кореляції докембрійських утворень, зокрема й регіональним тектонічним районуванням, оскільки достатня кількість її членів має універсальну кваліфікаційну спеціальність “загальна і регіональна геологія”. ISSN 1682-721X. Мінеральні ресурси України. 2016. № 1

СТРАТИГРАФІЯ 2. Роботу секції спрямовано на прийняття або не прийняття конкретних пропозицій авторів і не налаштовано на вирішення самої проблеми з піднятого ними питання взагалі, я вже не говорю про вирішення існуючих інших очевидних недоліків хроностратиграфічної схеми, які навіть при поверхневому її аналізі відразу кидаються в очі. Наприклад, існує парадокс у взаємовідношенні (положенні) в схемі палеопротерозойських кам’яно-костовацької і спасівської світ інгуло-інгулецької серії, з одного боку, і палеоархейського ташлицького чарнокітоїдного комплексу, який нібито по них розвивається, з іншого. Недоречність очевидна. І може бути три варіанти вирішення цієї проблеми: 1) ташлицький комплекс у схемі треба перенести в протерозой і розмістити вищезазначених світ, 2) виокремити новий протерозойський, скажімо ядлово-трахтемирівський чарнокітоїдний комплекс, залишивши ташлицький на його попередньому місці в схемі (правда, виникає тоді питання, а по якому субстрату він розвивався?), 3) вичленити гранулітову складову із зазначених світ як давнішу та перенести її як новий стратон до палеоархею. Проте на засіданні секції пропозиція В. П. Безвинного, а ще раніше І. Б. Щербакова [30], щодо потреби переміщення ташлицького комплексу як молодшого до палеопротерозою – на рівень інгуло-інгулецької серії – не була позитивно вирішена, оскільки, як було зазначено, в її рішеннях – вона потребує підтвердження даними ізотопного датування. Однак по ендербітоїдах цього комплексу поки що не отримано реперних дат віку [28, 29] й невідомо чи будуть такі в близькому майбутньому взагалі. Отже, проблема з позицією цього комплексу в схемі так і залишається ще не вирішеною, а тому геологи-зйомщики змушені й надалі під час проведення регіональних геологічних досліджень плодити невалідні магматичні асоціації – вони ж якось мають виходити із цього скрутного становища. 3. На засіданні секції розглядаються численні нічим не обґрунтовані пропозиції, на кшталт таких: “переглянути доцільність виділення шереметівського комплексу, оскільки його принципова відмінність від мігматитів житомирського комплексу є далеко неочевидною” або “необхідно переглянути доцільність виділення нарцизівського комплексу, оскільки його породне наповнення лишається невизначеним, а будьякі геохронологічні дані відсутні”. І всі аргументи. Геологічні дані при цьому автори зовсім не беруть до уваги. Такі пропозиції, на нашу думку, мають відмітатися відразу й не розглядатися на засіданні секції взагалі. Для позитивного ж вирішення цих питань треба вказати конкретні аргументи “проти”. Навіть більше того, для вилучення зі схеми якогось уже існуючого в ній стратиграфічного підрозділу чи петрографічного комплексу, такі пропозиції мають бути набагато більше аргументованішими, ніж навіть ті, що стосуються виділення нових підрозділів. 4. На жаль, на розгляд секції мало було представлено пропозицій геологів-виробничників як особистих, так і колективних геологічних підприємств, тобто тих спеціалістів та організацій, яких найбільше стосуються ці зміни, оскільки саме їм доводиться займатися регіональними геологічними дослідженнями й складанням різноманітних карт геологічного змісту, зокрема й держгеолкарт. Виникає тоді запитання, чому? Чи ентузіасти перевелись, чи відсутні нині на підприємствах такого рівня спеціалісти (що набагато гірше) через недостатнє фінансування геологічної галузі й численні скорочення штату геологознімальних підрозділів. ISSN 1682-721X. Мінеральні ресурси України. 2016. № 1

Нижче перейдемо безпосередньо до наших пропозицій з удосконалення хроностратиграфічної схеми по геоструктурах, згідно із запропонованим нами уточненим геотектонічним районуванням УЩ, про що йдеться в окремій статті [21]. (На жаль, у зазначеній статті допущено прикру помилку – замість Побузького, треба читати Подільський мегаблок). Волинський мегаблок. На останньому засіданні ранньодокембрійської секції НСК України була підтримана наша пропозиція щодо розділення метаморфічних утворень цього мегаблока на дві стратиграфічні серії. У зв’язку з цим потрібно зазначити, що в першому варіанті розчленування пропонувалось виокремити василівську й тетерівську серії, причому василівську серію – у складі двох світ: буртинської й ушомирської [15–17, 20]. Зараз пропонується внести деякі зміни в назву останніх підрозділів (табл. 1). Заміна назви василівської серії на “хоморську”, а ушомирської світи на “василівську” зумовлена тим, що як справедливо було зауважено на засіданні ранньодокембрійської секції, при виділенні стратиграфічних підрозділів були дещо порушені вимоги Стратиграфічного кодексу України [26], згідно з яким стратотиповий розріз повинна мати насамперед світа, а не серія, і назва її має бути “за будь-яким географічним об’єктом у стратотиповій місцевості”. А стратотипом метавулканогенних утворень (тобто василівської світи) якраз і є Василівський структурний профіль, який проходить поблизу однойменного села. А тому потрібно повернутися до попередньої назви світи (василівська), вилучивши з її складу глиноземну теригенну складову. “Хоморську серію” названо за р. Хомора, притоки р. Случ, у басейні якої поширені утворення василівської (верхньої) й буртинської (нижньої) світ. Така назва добре узгоджується з традиційно поширеним у межах УЩ принципом найменування серій за назвами річних систем (наприклад, дністровсько-бузька, бузька, росинсько-тікицька, тетерівська та інші серії). Друга пропозиція торкається виділення в схемі нового інтрузивного базитового комплексу – олізарського [16, 20]. Зазначимо, що в чинній КХС УЩ уже існує виділений раніше автором нарцизівський комплекс метаперидотит-метапірокТаблиця 1. Схема стратиграфічного розчленування палеопротерозойських метаморфічних утворень Волинського мегаблока УЩ

Примітка. Вертикальною штриховкою показано перерви в осадконакопиченні.

МІНЕРАЛЬНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ

сеніт-метагабрового складу [13], який розміщується вище тетерівської серії й нижче житомирського комплексу. Проте ще раніше В. П. Бухарєв [4] у межах Волинського мегаблока виділяв дві СФЗ: евгеосинклінальну (ортогеосинклінальну) й міогеосинклінальну (парагеосинклінальну), з якими відповідно пов’язані й дві різні формації метаморфізованих основних та ультраосновних порід: пікритобазальтова й базальтандезибазальтова. За сучасними уявленнями, евгеосинклінальна СФЗ відповідає району поширення хоморської серії, а міогеосинклінальна – тетерівської. При цьому визначено, що на відміну від уявлень В. П. Бухарєва, з хоморською серією тісно пов’язана базальт-андезибазальтова формація, а з тетерівською – пікритобазальтова. Ці формації суттєво відрізняються між собою не лише за геолого-структурним положенням, але й за складом, формою інтрузій, ступенем дислокованості та ультраметагенних перетворень порід. Так, пікритобазальтова формація представлена окремими невеликими диференційованими масивами з чіткими інтрузивними контактами метаперидотит-метапіроксеніт-метагабрового, метапіроксеніт-метагабрового й монопородними інтрузіями метагабрового й діоритового складу, які інтрудують гнейси тетерівської серії. Вони мають ареальний характер поширення серед гнейсів і не пов’язані з якими-небудь тектонічними зонами. Породи в масивах недеформовані, немігматизовані, а лише в результаті регіонального метаморфізму різною мірою амфіболізовані. Більші тіла ультрамафітів і габроїдів часто прориваються малопотужними жилами пегматитів та апліто-пегматоїдних гранітів житомирського комплексу. Крім того, гранітизація складових комплексу проявляється в нерівномірному розвитку по породі кварцу й калішпату. Останні часто утворюють у ній тонкі прожилки. Комагматичні інтрузивним ефузивні утворення загалом не виявлені. Проте синхронними їм автор вважає кумінгтоніт-роговообманкові амфіболіти (пікрито-базальти) брусилівської світи тетерівської серії (Брусилівська шовна зона) [16, 20]. Ми пропонуємо інтрузивні ультрабазит-базитові утворення в обсязі пікритобазальтової формації залишити в складі нарцизівського комплексу. Інтрузивні основні породи базальт-андезибазальтової формації – комагматичні вулканітам василівської світи хоморської серії й разом з нею внаслідок регіонального метаморфізму й ультраметаморфічних перетворень зазнали інтенсивних змін. Трапляються вони у вигляді різновеликих, неправильної чи ізометричної, часто плитоподібної й лінзоподібної форми тіл та останців серед плагіогранітів і плагіомігматитів шереметівського комплексу, а також кристалосланців і гнейсів василівської світи й разом з ними виповнюють палеопротерозойські проторифтогенні структури, закладені на епіпалеоархейському фундаменті. Нерідко інтрузивні основні породи в розрізі чергуються з метавулканітами, утворюючи єдину “стратифіковану товщу”, що є важливою ознакою їх комагматичності. Дрібніші ксеноліти амфіболізованого, сильно зміненого габро так само зрідка трапляються серед порід осницького комплексу. Здебільшого породи представлені амфіболізованими й сильно гранітизованими габро (габроамфіболітами), рідше піроксенітами й габропіроксенітами. Контакти тіл з умісними породами часто звивисті, затокоподібні. Ці комагматичні василівській метавулканогенній світі метаморфізовані й мігматизовані інтрузивні утворення основного складу пропонуємо вичленити зі складу нарцизівського комплексу й

виділити цю породну асоціацію в самостійний олізарський комплекс, розмістивши його на рівні верхньої частини палеопротерозойської василівської світи хоморської серії. Одне з питань, яке не стосується власне КХС УЩ, а швидше за все торкається легенди геологічних карт Волинського мегаблока, це потреба виділення в складі коростенського інтрузивного комплексу між основними й кислими породами базитових дайкових утворень (волинітів), які нині належать до складу посткоростенського дайкового комплексу. Волиніти розсікаються й калішпатизуються коростенськими гранітами, а їх ізотопний вік 1761 млн років [5, 29] підтверджує їх належність до коростенського комплексу. Подільський мегаблок. Виходячи із чинної КХС УЩ, найдавнішими – палеоархейськими утвореннями в межах, так названого, Дністровсько-Бузького мегаблока є метаморфічні породи гранулітової фації метаморфізму, об’єднані в дністровсько-бузьку серію, поділену на п’ять товщ, котрі складають два територіально роз’єднані райони. Так, у межах Верхнього Побужжя виділяються (знизу доверху) тиврівська, гніванська й березнинська товщі, а в межах Середнього Побужжя – тиврівська, павлівська й зеленолевадівська. Така стратиграфічна послідовність формування стратонів дністровсько-бузької серії й архейський її вік є найбільше обґрунтованими на сьогодні з погляду історико-геологічного підходу до стратифікації, а також підтверджується в окремих випадках радіоізотопними дослідженнями. Характер розрізів серії засвідчує про інтенсивний розвиток магматичних утворень основного складу на початковому етапі її формування (тиврівська товща) й поступове збільшення продуктів кислого вулканізму на завершальному. У такій самій послідовності спостерігається також збільшення в складі товщ серії ролі осадового матеріалу, до його переважання у верхній частині розрізу (березнинська й зеленолевадівська товщі). Варто відзначити, що така будова метаморфічного розрізу характерна для більшості докембрійських вулканогенно-осадових товщ архейських щитів світу й отже, на думку автора, існуюче розчленування дністровсько-бузької серії є виваженим, добре узгоджується з концепцією направленості нарощення земної кори й ще буде довгий час слугувати основою стратифікації західної частини УЩ. Беручи до уваги те, що район Верхнього Побужжя територіально відповідає Подільському мегаблоку, згідно з нашим районуванням [8, 20, 21], а Середнього Побужжя – зараховується до складу Бузько-Росинського мегаблока, то для першого варто залишити поділ дністровсько-бузької серії (знизу доверху) на тиврівську, гніванську й березнинську товщі (табл. 2). Друге питання, яке потребує уточнення – це позиція в схемі літинського комплексу. За ізотопними (вік за цирконом з антипертитових ендербітів становить 2 026±6 млн років, а за монацитом із чарнокітів – 2 058±0,8 млн років [23, 24]) й геологічними даними [30] нині обґрунтовується палеопротерозойський (а не мезоархейський, згідно з чинною схемою) вік чарнокітоїдів літинського комплексу, що водночас вирішує й проблему наявності чарнокітів у складі палеопротерозойського гранітоїдного бердичівського комплексу. Це реоморфічні палінгенно-метасоматичні чарнокітоїди, які виникли в палеопротерозої внаслідок селективного плавлення під впливом високотемпературного метаморфізму порід дністровсько-бузької серії та архейських ендербітоїдів [24]. У такому разі всі чарнокітоїди палеопротерозойського віку доцільно об’єднати в складі палеопротерозойського літинсьISSN 1682-721X. Мінеральні ресурси України. 2016. № 1

СТРАТИГРАФІЯ Таблиця 2. Схема кореляції палеоархейських стратиграфічних підрозділів у різних мегаблоках УЩ

Примітка. Вертикальною штриховкою показано перерву в осадконакопиченні.

кого комплексу, розмістивши його дещо нижче бердичівського, а в складі бердичівського комплексу залишити лише біотит-гранатові кордієритумісні граніти. Наступне питання, яке потребує свого вирішення, на що раніше вже звертав увагу В. М. Клочков зі співавторами [11], стосується вичленення зі складу бердичівського комплексу нетипових для нього плагіогранітоїдів (плагіогранітів і плагіомігматитів) і зарахування їх до шереметівського комплексу, котрий теж потрібно виділити ще і в межах Подільського мегаблока. Таким чином, у складі, власне, бердичівського комплексу залишаться лише двопольовошпатові (плагіоклаз-ортоклазові) граніти й вінницити. Бузько-Росинський мегаблок. Бузько-Росинський мегаблок має двоповерхову будову. Нижній поверх представлений палеоархейськими супракрустальними утвореннями, розвиненими на сучасному ерозійному зрізі в Середньому Побужжі. Відповідно й розрізи дністровсько-бузької серії цього району, а саме тиврівська, павлівська й зеленолевадівська товщі, мають виділятись у складі Бузько-Росинського мегаблока (табл. 2). За результатами ГДП-200 В. П. Безвинний [2, 3, 7] вніс значні корективи в стратиграфію верхнього (неоархейського) поверху цієї території, які в основному враховані в рішенні НСК України від 19.01.2005 року. У складі росинсько-тікицької серії було виокремлено дві товщі – мизинівську (нижню) й лисянську (верхню), а також самостійну володарсько-білоцерківську товщу, яка стратиграфічно розміщується на одному рівні з росинсько-тікицькою серією. Проте, за даними В. П. Безвинного, росинсько-тікицька серія має тричленну будову, і володарсько-білоцерківська товща зараховується до її складу, розміщуючись між мизинівською й лисянською. Як показує аналіз результатів ГДП-200 групи аркушів Росинсько-Тікицького й Середньобузького блоків першого порядку, найобґрунтованішою на сьогодні є саме ця стратифікація неоархейських метаморфічних утворень, яку підтримують автор статті [18–20], В. М. Клочков зі співавторами [11] та інші дослідники. Отже пропонуємо повернутися до пропозиції В. П. Безвинного щодо виділення в КХС УЩ росинсько-тікицької серії в складі мизинівської (нижньої), володарськобілоцерківської (середньої) й лисянської (верхньої) товщ. Інгульський мегаблок. За чинною КХС УЩ у цьому мегаблоці виокремлюється палеопротерозойська інгулоінгулецька серія, верхню частину розрізу якої складають такі світи: у Братській СФЗ (знизу доверху) – кам’яно-костовацька й рощахівська і в Інгульській СФЗ – спасівська й чечеліївська. Нижню частину розрізу серії обох СФЗ надбудовують світи, які загалом для Інгульського мегаблока не ISSN 1682-721X. Мінеральні ресурси України. 2016. № 1

характерні, а виділяються вони лише локально в Інгулецькій (Західноінгулецькій) СФЗ (знизу догори): зеленоріченська, артемівська й родіонівська. Проте такі назва та склад серії були справедливими до прийняття чинної схеми (до 2003 р.), коли Інгулецька зона ще зараховувалась до складу Інгульського (тоді Кіровоградського) мегаблока. Але з відокремленням від цього мегаблока зазначеної зони й зарахування її до складу самостійної Інгулецько-Криворізької шовної зони, виділеної в останній КХС УЩ, мали б відбутися й відповідні зміни в стратифікації цього району, які торкаються вилучення нижньої частини розрізу інгуло-інгулецької серії з Інгульського мегаблока й перенесення її до складу зазначеної шовної зони. Проте, на жаль, тоді це питання було упущено, і таким чином, весь інгулецький розріз залишився фігурувати, крім Інгулецько-Криворізької шовної зони, також і в Інгульському мегаблоці. Утім одним із пунктів у рішеннях ранньодокембрійської секції НСК пропонувалось провести довивчення для “вирішення проблемних питань розчленування і кореляції супракрустальних утворень криворізької та інгуло-інгулецької серій” [12]. Раніше ми [14] запропонували розділити інгуло-інгулецьку серію на дві: інгульську (Інгульський мегаблок) та інгулецьку (Інгулецько-Криворізька шовна зона) і таким чином, повернутися до схеми 1970 р. [1], коли виділялись окремо Інгульський та Інгулецький геологічні райони з відповідними назвами серій. Цю пропозицію підтримали знавці інгулецько-криворізьких розрізів В. В. Захаров і М. С. Курлов [10], а також В. М. Клочков зі співавторами [11]. Отже, зараз пропонується в Інгульському мегаблоці залишити лише верхню частину інгуло-інгулецької серії, але вже за назвою інгульська серія (палеопротерозой) у складі таких світ: у Братській СФЗ (знизу доверху) – кам’яно-костовацької й рощахівської, а в Інгульській СФЗ – спасівської й чечеліївської (табл. 3). У нижній частині інгульського розрізу варто розмістити окремо (не в складі інгульської серії) ще родіонівську світу, оскільки за даними ГДП-200 [6] верхня її частина в невеликих обсягах трапляється в крайній східній частині мегаблока. Можливо її треба назвати олімпіадівською товщею, яку В. М. Клочков [11] вважає стратиграфічним аналогом бузької серії неоархея. Інгулецько-Криворізька шовна зона. У межах цієї шовної зони виділяються дві СФЗ: Інгулецька, складена стратифікованими утвореннями нижньої частини колишньої інгуло-інгулецької серії, які в межах цієї зони ми пропонуємо виокремити в інгулецьку серію (в складі зеленоріченської, артемівської й родіонівської світ) [14], та Криворізько-Кременчуцька, розрізи якої побудовані криворізькою серією (новокриворізька, скелюватська, саксаганська й гданцівська світи). Як показали результати з ГДП-200, розрізи інгулецької серії повністю ідентичні з криворізькою й добре корелюються між собою [6, 9]. А тому світи інгулецької серії в КХС УЩ мають бути відповідно скорельовані зі стратонами криворізької серії, зокрема й по віковій належності. У зв’язку з чим зазначу, що нещодавно (19 листопада 2015 р.) ранньодокембрійська секція НСК України затвердила пропозиції В. В. Покалюка та І. С. Паранька, які стосуються суттєвого удосконалення схеми розчленування стратифікованих утворень Криворізької структури, а саме: – нижню частину розрізу криворізької серії – латівський горизонт і вулканогенну частину новокриворізької світи, вилучили зі складу криворізької серії в ранзі самостійних світ і розмістили їх у мезоархеї;

МІНЕРАЛЬНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ

Таблиця 3. Схема кореляції стратиграфічних підрозділів Інгульського мегаблока та Інгулецько-Криворізької шовної зони

Примітка. Під знаком запитання стратони, назва яких потребує уточнення. Сірими смугами відображено перерви в осадконакопиченні.

– гданцівську світу також вилучили зі складу криворізької серії в ранзі самостійної світи і розмістили її нижче глеюватської світи (палеопротерозой); – обсяг палеопротерозойської криворізької серії обмежили скелюватською й саксаганською світами. Як показало вивчення інгулецького розрізу [6, 9, 11], нижня підсвіта зеленоріченської світи повністю корелюється з вулканогенною новокриворізькою світою, а верхня підсвіта – зі скелюватською світою, артемівська світа відповідно – із саксаганською, а родіонівська – з гданцівською. Зі сказаного само по собі випливає, що різні за генезисом підсвіти зеленоріченської світи потребують переведення їх у ранг світ. І відповідно до нового розчленування криворізького розрізу тотожно пропонується таке саме розчленування метаморфічних утворень Інгулецької СФЗ (знизу догори): мезоархейсько-неоархейські латівська й зеленоріченська світи в ранзі самостійних стратонів, палеопротерозойська інгулецька серія в складі – умовно назвемо верхньозеленоріченської (назва потребує уточнення) й артемівської світ, самостійна родіонівська світа (табл. 3). Таким чином, зазначені стратиграфічні підрозділи Інгулецької й Криворізько-Кременчуцької СФЗ якраз і є власні шовні формації Інгулецько-Криворізької шовної зони – це щодо питання наповнення шовних зон. Друге питання, що потребує уточнення – це поширеність й вікове положення інгулецького комплексу. Плагіограніти зазначеного комплексу поширені в межах Інгулецько-Криворізької шовної зони і за складом вони тотожні породам сурського комплексу, а тому в схемі їх потрібно розмістити на одному рівні з цим комплексом [11]. Середньопридніпровський мегаблок. Навіть при побіжному погляді на чинну КХС УЩ відразу кидається в очі неоднозначне вікове й стратиграфічне положення аульської серії, складеної славгородською, томаківською й базавлуцькою товщами. Лише в цьому мегаблоці палеоархейська серія значно виділяється порівняно з іншими геоструктурами, надбудовуючи верхню частину палеоархею (в інших структурах того часу відбувалася перерва в осадконакопиченні), що уявляється не зовсім правдоподібним явищем. У пояснювальній записці до схеми з цього приводу зазначено: “Вікові та просторові співвідношення (товщ серії – прим. автора) не встановлені через їхню територіальну роз’єднаність. Реперні ізотопні дані про вік цих порід відсутні” [12, стор. 20]. Тоді

зовсім незрозумілим стає таке умовне стратиграфічне розміщення аульської серії в КХС, яке суттєво відрізняється від інших геоструктур, і само собою напрошується висновок про необхідність її розчленування й кореляції з одновіковими підрозділами інших мегаблоків – дністровсько-бузькою серією Подільського й Бузько-Росинського та західноприазовською серією Приазовського. Для цього доцільно використати ті чільні критеріальні ознаки, які використовуються під час виділення світ, а саме їх літолого-фаціальний склад. В. М. Клочков зі співавторами [11] пропонують двочленний поділ серії (як і було це в старих стратиграфічних схемах): славгородська й томаківська товщі. Із аналізу розрізів випливає, що нижня суттєво метавулканогенна славгородська товща добре корелюється з тиврівською дністровськобузької серії, а верхня метатеригенна томаківська – з гніванською й березнинською товщами. Таким чином, ці товщі в схемі закономірно займуть свої місця (табл. 2). Щодо базавлуцької товщі, представленої парагенетичною асоціацією порід різного складу: амфіболітами, рідше – гнейсами та кристалосланцями амфіболовими, біотит-амфіболовими, біотитовими зі спорадичними малопотужними (до 0,7 м) прошарками силікат-магнетитових кварцитів – можна сказати наступне. За петрохімічними даними ці метавулканогенні утворення належать до порід базальт-толеїтового ряду. Водночас серед амфіболітів (с. Жовтневе) трапляються малопотужні (2–3 м) прошарки актинолітових тремолітитів, які мають поступові переходи до амфіболітів і належать до метаморфізованих ефузивів ультраосновного складу (базальтових коматиїтів) [6]. Отже базавлуцька товща є аналогом коматиїт-толеїтової формації, до якої належить і сурська світа конкської серії. Різниця між ними полягає в наступному. Вулканіти сурської світи складають рифтові структури і характеризуються зональним типом метаморфізму. Базавлуцькі вулканіти характеризуються ареальним типом поширення за межами (найчастіше в облямуванні) відомих зеленокам’яних структур, монофаціальним метаморфізмом та ультраметаморфічними перетвореннями (плагіомагматизацією) всієї товщі. Вважається, що вони є реліктом найстародавніших зеленокам’яних поясів, подібних до утворень на Балтійському (біломорська серія) та інших щитах [6]. Причому останці порід базавлуцької товщі територіально розвинені серед плагіогранітів саксаганського комплексу, які зіставляються з подібними породами інтрузивного сурського комплексу, а ISSN 1682-721X. Мінеральні ресурси України. 2016. № 1

СТРАТИГРАФІЯ останці порід аульської серії характерні для плагіомігматитів дніпропетровського комплексу. Отже базавлуцьку товщу потрібно вичленити зі складу аульської серії й перенести в конкську серію, розмістивши її з перервою нижче сурської світи. Як інший варіант, її краще як самостійний підрозділ розмістити нижче конкської серії (табл. 2). Наступне проблемне питання торкається валідності мезоархейського саксаганського комплексу, поширеного, як вважається в праці [12], у Середньопридніпровському мегаблоці УЩ та Інгулецько-Криворізькій шовній зоні. Раніше вважалося, що всі плагіогранітоїди цього комплексу являють собою пізній продукт палінгенезу палеоархейських дніпропетровських гранітоїдів. Нині ставиться під сумнів коректність виділення й тривалий час існування цього комплексу в схемі і вважається, що він об’єднує в собі різновікові й різного генезису плагіогранітоїди. А тому в праці [25] обґрунтовано пропонується ліквідувати в КХС УЩ саксаганський комплекс узагалі, зарахувавши мігматити до складу палеоархейського дніпропетровського, а гомогенні тоналіти й плагіограніти інтрузивного генезису, вік яких становить 3 067,4 млн років – до мезоархейського сурського комплексів. Приазовський мегаблок. Для цього мегаблока характерним є намагання різних дослідників залишити про себе пам’ять, виділяючи в кожній зеленокам’яній структурі, що вони вивчали, самостійні стратиграфічні підрозділи – світи чи товщі – однієї й тієї ж формаційної належності. Наприклад, у чинній КХС УЩ на одному рівні розміщені три зеленокам’яні стратиграфічні підрозділи: ольжинська світа, косівцевська й новогурівська товщі, які хоча й локалізовані в окремих структурах, але представлені одним і тим самим літофаціальним комплексом метакоматиїт-толеїтової та сланцево-джеспіліт-толеїтової формацій. Те ж стосується й крутобалкінської світи та тернуватської товщі, виділених в обсязі метаконгломерат-пісковиково-глиноземно-сланцевої формації. І головне, що ця тенденція з виокремлення в кожній структурі самостійних підрозділів й далі ще продовжується. А це лише ускладнює КХС УЩ, робить її громіздкою, а в численних назвах зайвих непотрібних підрозділів можна лише заплутатися. Тому від такої практики тиражування зайвих стратонів однакової формаційної належності в межах однієї геоструктури в схемі потрібно взагалі відмовитися. До речі, не виокремлюють же дослідники, наприклад, для крейдової, палеогенової чи неогенової систем, які мають острівний характер поширення в межах УЩ, окремо в кожній “ямі” свої стратиграфічні підрозділи, бо це б було явним безглуздям. А уявлення деяких геологів про те, що певні стратони мають обмежуватися лише одним структурно-фаціальним районом, є хибним. З цього приводу Стратиграфічний кодекс України зазначає: “Поширення світи обмежується найчастіше одним структурно-фаціальним районом, його частиною або декількома суміжними структурно-фаціальними районами” (курсив автора) [26, с. 21]. Таким чином, для зеленокам’яного розрізу Приазовського мегаблока пропонуємо залишити в схемі, як найбільше розчленовану, лише осипенківську серію в складі ольжинської, крутобалківської й сурозької світ, а інші товщі (новогурівську, косівцевську й тернуватську) ліквідувати. Із чинної КХС УЩ зовсім незрозумілим є вікове положення мезоархейського токмацького комплексу чарнокітоїдів (нижче неоархейської темрюцької світи центральноприазовської серії), тим паче водночас указується, що є факти, ISSN 1682-721X. Мінеральні ресурси України. 2016. № 1

що ці породи розвиваються (або інтрудують) по відкладах центральноприазовської серії й наводяться для цього комплексу геохронологічні дані (2 730±24 млн років), отримані під час датування уран-свинцевим ізохронним методом цирконів. У пояснювальній записці до КХС УЩ з цього приводу зазначено, що “… позиція метаморфічних утворень центральноприазовської серії та мангуського комплексу (очевидно помилка, треба читати токмацького комплексу – прим. автора) навіть у новій схемі явно не вірна. На жаль, цей факт не було виправлено при обговоренні схеми на нараді. Отже виправлення цієї помилки залишається однією з першочергових задач наступної наради НСК” [12, с. 16–17]. Отже, нині вже настав час для ліквідації цього протиріччя: токмацький комплекс варто перенести з мезоархею до неоархею й розмістити його вище темрюцької серії на рівні 2 730 млн років. Висновки До основних недоліків під час розгляду на засіданні ранньодокембрійській секції НСК України пропозицій різних авторів щодо вдосконалення чинної кореляційної хроностратиграфічної схеми можна зарахувати такі: – не розглядаються пропозиції стосовно важливої проблеми структурно-тектонічного районування УЩ для стратиграфічної кореляції ранньодокембрійських утворень; – робота секції спрямована на прийняття чи неприйняття конкретних пропозицій авторів і не налаштована на вирішення самої існуючої проблеми в схемі з піднятого ними питання. Авторські пропозиції щодо уточнення чинної КХС УЩ такі: 1. Для стратиграфічної кореляції докембрійських утворень потрібно прийняти наш уточнений варіант схеми геотектонічного районування УЩ, як найбільш обґрунтований, що поєднує в собі шість мегаблоків – Волинський, Подільський, Бузько-Росинський, Інгульський, Середньопридніпровський і Приазовський, самостійний Осницько-Мікашевицький вулкано-плутонічний пояс і чотири міжмегаблокові шовні зони – Брусилівську, Голованівську, Інгулецько-Криворізьку та Оріхівсько-Павлоградську. 2. У Волинському мегаблоці пропонується: 1) внести деякі зміни в назву нових стратиграфічних підрозділів, прийнятих на останньому засіданні секції: назву “василівська” серія замінити на “хоморську”, а “ушомирська” світа на “василівську”; 2) метаморфізовані інтрузивні ультрабазит-базитові утворення розділити на два самостійні комплекси: нарцизівський – в обсязі пікритобазальтової формації, інтрузії якої поширені серед гнейсів тетерівської серії, й олізарський – в обсязі базальт-андезибазальтової формації, породи якої комагматичні метавулканітам василівської світи; 3) в легендах до геологічних карт потрібно виділяти в складі коростенського інтрузивного комплексу між основними й кислими породами дайкові утворення (волиніти). 3. У Подільському мегаблоці: 1) залишити поділ дністровсько-бузької серії (знизу доверху) на тиврівську, гніванську й березнинську товщі; 2) літинський комплекс перенести в палеопротерозой, залучивши до його складу також і чарнокітоїди бердичівського комплексу; 3) вичленити зі складу бердичівського комплексу нетипові для нього плагіогранітоїди (плагіограніти й плагіомігматити) й виділити їх у складі шереметівського комплексу. Таким чином, у складі, власне, бердичівського комплексу залишаються лише двопольовошпатові (плагіоклаз-ортоклазові) граніти й вінницити.

МІНЕРАЛЬНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ

4. У Бузько-Росинському мегаблоці вирізнити: 1) палеоархейську дністровсько-бузьку серію в складі тиврівської, павлівської й зеленолевадівської товщ; 2) неоархейську росинсько-тікицьку серію в складі мизинівської (нижньої), володарсько-білоцерківської (середньої) й лисянської (верхньої) товщ. 5. В Інгульському мегаблоці виділити палеопротерозойську інгульську серію, до складу якої входить верхня частина колишньої інгуло-інгулецької серії в складі таких світ: у Братській СФЗ (знизу догори) – кам’яно-костовацької й рощахівської, а в Інгульській СФЗ – спасівської й чечеліївської; нижню частину розрізу метаморфічних порід мегаблока варто виокремити в ранзі самостійної родіонівської світи. 6. В Інгулецько-Криворізькій шовній зоні пропонується: 1) в межах Інгулецької СФЗ стратифіковані утворення нижньої частини колишньої інгуло-інгулецької серії виокремити в складі (знизу догори) самостійних мезоархейсько-неоархейських латівської й зеленоріченської світ, палеопротерозойської інгулецької серії (в складі верхньозеленоріченської й артемівської світ) та самостійної родіонівської світи, які корелюються з тотожними розрізами Криворізько-Кременчуцької СФЗ; 2) тотожні сурському комплексу плагіогранітоїди інгулецького комплексу в схемі розмістити на одному рівні з ним. 7. У Середньопридніпровському мегаблоці: 1) пропонується двочленна будова палеоархейської аульської серії: нижня суттєво метавулканогенна славгородська товща за літолого-фаціальним складом добре корелюється з тиврівською дністровсько-бузької серії, а верхня метатеригенна томаківська – з гніванською і березнинською товщами; 2) базавлуцьку товщу варто вичленити зі складу аульської серії і як самостійний підрозділ розмістити нижче сурської світи конкської серії; 3) ліквідувати в КХС УЩ мезоархейський саксаганський комплекс і зарахувати мігматити до складу палеоархейського дніпропетровського, а гомогенні тоналіти й плагіограніти інтрузивного генезису – до мезоархейського сурського комплексів. 8. У Приазовському мегаблоці: 1) для зеленокам’яного розрізу пропонується залишити в схемі як найбільше розчленовану осипенківську серію в складі ольжинської, крутобалківської й сурозької світ, а інші товщі (новогурівську, косівцевську й тернуватську) ліквідувати; 2) токмацький комплекс варто перенести з мезоархею до неоархею й розмістити його вище темрюцької серії. ЛІТЕРАТУРА

1. Бабков Ю. Б., Булаевский Д. С., Зайцев А. А. и др. Стратиграфическая схема докембрийских образований Украинского щита// Геологический журнал. – 1970. – Т. ХХХ. – Вып. 4. – С. 144–153. 2. Безвинний В. П., Орса В. І. Суперкрустальні утворення Росинсько-Тікицького мегаблока Українського щита//Мінералогічний журнал. – 2006. – № 3. – С. 106–111. 3. Безвинний В. П. Особливості геологічної будови та складу супракрустальних і ультраметаморфічних утворень Росинсько-Тікицького блока Українського щита: автореф. ... дис. на здобуття наук. ступеня канд. геол. наук: спец. 04.00.01 “Загальна та регіональна геологія”. – К., 2008. – 16 с. 4. Бухарев В. П. Эволюция докембрийского магматизма западной части Украинского щита. – К.: Наукова думка, 1992. – 152 с. 5. Верхогляд В. М. Возрастные этапы магматизма Коростенского плутона//Геохимия и рудообразование. – 1995. – Вып. 21. – С. 34–47. 6. Державна геологічна карта України. М-б 1:200 000. Центральноукраїнська серія. Аркуші М-36-ХХХІV (Жовті Води), L-36-IV (Кривий Ріг). Пояснювальна записка/Захаров В. В., Мартинюк А. В., Токар Ю. М. – К.: Мін-во екології та природ. ресурсів України, Держ. геол. служба, УкрДГРІ, 2002. – 101 с.

7. Державна геологічна карта України. М-б 1:200 000. Центральноукраїнська серія. Аркуші М-36-ХІХ (Біла Церква), М-36-ХХV (Умань). Пояснювальна записка/Безвинний В. П., Циба М. М., Донець Г. А. та ін. – К.: Держгеолслужба, ПДРГП “Північгеологія”, 2006. – 165 с. 8. Дранник А. С., Костенко М. М., Єсипчук К. Ю. та ін. Геологоструктурне районування Українського щита для уточнення стратиграфічної кореляції докембрійських утворень//Мінеральні ресурси України. – 2003. – № 1. – С. 26–29. 9. Захаров В. В., Бутырин В. К., Курлов И. С. Стратиграфическая корреляция криворожской и ингуло-ингулецкой серий//Геологія і стратиграфія докембрію Українського щита: тези доповідей Всеукраїнської міжвідомчої наради. – Київ, 1998. – С. 61–63. 10. Захаров В. В., Курлов И. С. Главные результаты геологического доизучения (ГДП-200) северной части Криворожско-Кременчугского железорудного бассейна и его обрамления//Матеріали V науково-виробничої наради геологів-зйомщиків в Україні (13–18 вересня 2010 р.). – К.: УкрДГРІ, 2010. – С. 88–89. 11. Клочков В. М., Клочков С. В., Шевченко А. М. Старые и новые проблемы геологии раннего докембрия Украинского щита (обзор результатов ГДП-200)//Збірник наукових праць УкрДГРІ. – 2012. – № 2. – С. 58–71. 12. Кореляційна хроностратиграфічна схема раннього докембрію Українського щита. Пояснювальна записка. – К.: УкрДГРІ, НСК України, 2004. – 30 с. 13. Костенко М. М. Деякі проблемні питання будови, стратиграфії та магматизму докембрію Північно-Західного району Українського щита//Геологія і магматизм докембрію Українського щита. – К.: ІГМР, 2000. – С. 42–44. 14. Костенко М. М., Дранник А. С., Шутенко Л. М., Гейченко М. М. Типи міжблокових шовних зон Українського щита// Сучасний стан і задачі розвитку регіональних геологічних досліджень: матеріали ІІІ наук.-вироб. наради геологів-зйомщиків України (Рівне, 8–12 вересня 2005 р.). – К., 2005. – С. 147–152. 15. Костенко М. М., Гейченко М. В., Клочков В. М. та ін. Тетерівську серію пора розділити. Стаття 1. Стан проблеми//Мінеральні ресурси України. – 2009. – № 3. – С. 8–10. 16. Костенко М. М., Гейченко М. В., Клочков В. М. та ін. Тетерівську серію пора розділити. Стаття 2. Стратиграфічне розчленування метаморфічних утворень Волинського мегаблока Українського щита//Мінеральні ресурси України. – 2009. – № 4. – С. 36–45. 17. Костенко Н. М., Гейченко М. В., Клочков В. М. и др. Усовершенствование стратиграфической схемы метаморфических образований Волынского мегаблока//Стратиграфия, геохронология и корреляция нижнедокембрийских породных комплексов фундамента Восточно-Европейской платформы: тезисы докл. Международ. науч.-практ. конф. (Киев, 31 мая – 4 июня 2010 г.). – Киев: УкрГГРИ, 2010. – С. 103–107. 18. Костенко Н. М. Проблемы стратиграфии докембрия Бугско-Росинского мегаблока Украинского щита//Стратиграфия, геохронология и корреляция нижнедокембрийских породных комплексов фундамента Восточно-Европейской платформы: тезисы докл. Международ. науч.-практ. конференции (Киев, 31 мая – 4 июня 2010 г.). – К.: УкрГГРИ, 2010. – С. 108–111. 19. Костенко М. М. Проблеми стратиграфії докембрію БузькоРосинського мегаблока Українського щита та шляхи їх вирішення// Геологічний журнал. – 2011. – №. 1. – С. 66–73. 20. Костенко М. М. Геологічна будова, магматизм та геодинаміка докембрію західної частини Українського щита: Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра геол. наук: спец. 04.00.01 “Загальна та регіональна геологія”. – К., 2012. – 40 с. 21. Костенко М. М. Щодо геотектонічного районування кристалічного фундаменту Українського щита//Мінеральні ресурси України. – 2015. – № 4. – С. 7–13. 22. Національний стратиграфічний комітет України. Ранньодокембрійська секція. Рішення//Мінеральні ресурси України. – 2003. – № 4. – С. 3–4. 23. Степанюк Л. М., Андрієнко О. М., Довбуш Т. І. Ізотопний вік чарнокітів Середнього Побужжя//Збірник наукових праць УкрДГРІ. – 2002. – № 1–2. – С. 111–115. 24. Степанюк Л. М., Скобелєв В. М., Довбуш Т. І., Пономаренко О. М. Ще раз про вік двопольовошпатових палінгенно-анатектичних чарнокітоїдів Побужжя//Збірник наукових праць УкрДГРІ. – 2007. – № 4. – С. 49–55. ISSN 1682-721X. Мінеральні ресурси України. 2016. № 1

СТРАТИГРАФІЯ 25. Степанюк Л. М., Бобров О. Б., Захаров В. В. та ін. Час формування гранітоїдів саксаганського комплексу//Мінеральні ресурси України. – 2010. – № 1. – С. 21–26. 26. Стратиграфічний кодекс України/Відп. ред. П. Ф. Гожик. – 2-е вид. – К., 2012. – 66 с. 27. Тектонічна карта України. Масштаб 1:1 000 000. Пояснювальна записка. Частина 1/Круглов С. С., Арсірій Ю. О., Веліканов В. Я. та ін. – К.: УкрДГРІ, 2007. – 96 с. 28. Щербак М. П., Артеменко Г. В., Лесная И. М. и др. Геохронология раннего докембрия Украинского щита. Архей. – К.: Наукова думка, 2007. – 244 с. 29. Щербак М. П., Артеменко Г. В., Лесная И. М. и др. Геохронология раннего докембрия Украинского щита. Протерозой. – К.: Наукова думка, 2008. – 240 с. 30. Щербаков И. Б. Петрология Украинского щита. – Львов: ЗУКЦ, 2005. – 366 с.

REFERENCES

1. Babkov Ju. B., Bulaevskij D. S., Zajcev A. A. i dr. Stratigraphic scheme of Precambrian rocks of the Ukrainian shield//Geologicheskij zhurnal. – 1970. – Vol. ХХХ. – Iss. 4. – P. 144–153. (In Russian). 2. Bezvynnyi V. P., Orsa V. I. Supracrustal formations of Rosyns’koTikyts’kyi block of Ukrainian Shield//Mineralohichnyi zhurnal. – 2006. – № 3. – P. 106–111. (In Ukrainian). 3. Bezvynnyi V. P. Features of geological structure and composition of supracrustal and ultrametamorphic formations of Rosinsko-Tikytskyi block of Ukrainian shield: avtoref. dys. na zdobuttya nauk. stupenya kand. heol. nauk: spets. 04.00.01 “Zahalna ta rehionalna heolohiia”. – Kyiv, 2008. – 16 p. (In Ukrainian). 4. Buharev V. P. The evolution of Precambrian magmatism in the western part of the Ukrainian shield. – Kyiv: Naukova dumka, 1992. – 152 p. (In Russian). 5. Verhogljad V. M. Age stages of magmatism of Korosten pluton// Geohimija i rudoobrazovanie. – 1995. – Iss. 21. – P. 34–47. (In Russian). 6. State geological map of Ukraine. Scale 1:200 000. Central Ukrainian series. Sheets M-36-XXXIV (Zhovti Vody), L-36-IV (Kryvyi Rih). Explanatory note/Zaharov V. V., Martyniuk A. V., Tokar Yu. M. – Kyiv: Min-vo ekolohii ta pryrod. resursiv Ukrainy, Derzh. heol. sluzhba, UkrDHRI, 2002. – 101 p. (In Ukrainian). 7. State geological map of Ukraine. Scale 1:200 000. Central Ukrainian series. Sheets M-36-XIX (Bila Tserkva), M-36-XXV (Uman’). Explanatory note/Bezvynnyi V. P., Tsyba M. M., Donets H. A. ta in. – Kyiv: Derzhheolsluzhba, PDRHP “Pivnichheolohiia”, 2006. – 165 p. (In Ukrainian). 8. Drannyk A. S., Kostenko M. M., Yesypchuk K. Yu. ta in. Geological and structural zoning of the Ukrainian Shield for improving of the stratigraphic correlation of Precambrian formations//Mineralni resursy Ukrainy. – 2003. – № 1. – P. 26–29. (In Ukrainian). 9. Zaharov V. V., Butyrin V. K., Kurlov I. S. Stratigraphic correlation of Krivoy Rog and Ingul-Ingulets series//Heolohіia і stratyhrafіia dokembrіiu Ukrainskoho shchyta: Tezy dopovіdeji Vseukrainskoi mіzhvіdomchoi narady. – Kyiv, 1998. – P. 61–63. (In Russian). 10. Zaharov V. V., Kurlov I. S. The main results of additional geological exploration (CDP-200) in north of Krivoy Rog-Kremenchug iron ore basin and its surroundings//Materіaly V naukovo-vyrobnychoi narady heolohіv-ziomshchykіv v Ukrainі (13–18 veresnia 2010 r.). – Kyiv: UkrDHRІ, 2010. – P. 88–89. (In Russian). 11. Klochkov V. M., Klochkov S. V., Shevchenko A. M. Old and new problems of geology of Early Precambrian of the Ukrainian Shield (review results CDP-200)//Zbіrnyk naukovykh prats UkrDHRІ. – 2012. – № 2. – P. 58–71. (In Russian). 12. Stratigraphic correlation diagram of Precambrian of Ukrainian Shield. Explanatory note. – Kyiv: UkrDHRI, NSK Ukrainy, 2004. – 30 p. (In Ukrainian). 13. Kostenko M. M. Some issues of structure, stratigraphy and Precambrian magmatism of Northwest region of the Ukrainian shield//Heolohiia i mahmatyzm dokembriiu Ukrainskoho shchyta. – Kyiv: IHMR, 2000. – P. 42–44. (In Ukrainian). 14. Kostenko M. M., Drannyk A. S., Shutenko L. M., Heichenko M. M. Type of suture zones of the Ukrainian Shield//Suchasnyi stan i zadachi rozvytku rehionalnyh heolohichnyh doslidzhen: Materialy III nauk.-vyrob. narady heolohiv-ziomshchykiv Ukrainy (Rivne, 8–12 veresnia 2005 r.). – Kyiv, 2005. – P. 147–152. (In Ukrainian). ISSN 1682-721X. Мінеральні ресурси України. 2016. № 1

15. Kostenko M. M., Heichenko M. V., Klochkov V. M. ta in. Teteriv stratum should be divided. Article 1. Problem issues//Mineralni resursy Ukrainy. – 2009. – № 3. – P. 8–10. (In Ukrainian). 16. Kostenko M. M., Heichenko M. V., Klochkov V. M. ta in. Teteriv stratum should be divided. Article 2. Stratigraphic dismember-

ment of the metamorphic formations of the Volyn block of the Ukrainian shield//Mineralni resursy Ukrainy. – 2009. – № 4. – P. 36–45.

(In Ukrainian). 17. Kostenko N. M., Gejchenko M. V., Klochkov V. M. i dr. Improvement of the stratigraphic scheme of metamorphic formations of Volyn block//Stratigra�ja, geohronologija i korreljacija nizhnedokembrijskih porodnyh kompleksov fundamenta Vostochno-Evropejskoj platformy: Tezisy dokl. Mezhdunarod. nauch.-prakt. konf. (Kiev, 31 maja – 4 ijunja 2010 g.). – Kiev: UkrGGRI, 2010. – P. 103–107. (In Russian). 18. Kostenko N. M. Problems of Precambrian Stratigraphy of BugRosinskyi block of Ukrainian shield//Stratigra�ja, geohronologija i korreljacija nizhnedokembrijskih porodnyh kompleksov fundamenta Vostochno-Evropejskoj platformy: Tezisy dokl. Mezhdunarod. nauch.-prakt. konferencii (Kiev, 31 maja – 4 ijunja 2010 g.). – Kiev: UkrGGRI, 2010. – P. 108–111. (In Russian). 19. Kostenko M. M. Problems of Precambrian Stratigraphy of BugRosynskyi block of Ukrainian Shield and solutions//Heolohichnyi zhurnal. – 2011. – № 1. – P. 66–73. (In Ukrainian). 20. Kostenko M. M. Geological structure, magmatism and geodynamics of Precambrian of western part of the Ukrainian shield: avtoref. dys. na zdobuttia nauk. stupenia dokt. heol. nauk: spets. 04.00.01 “Zahalna ta rehionalna heolohiia”. – Kyiv, 2012. – 40 p. (In Ukrainian). 21. Kostenko M. M. Regarding geotectonic zoning of crystalline basement of the Ukrainian shield//Mineralni resursy Ukrainy. – 2015. – № 4. – P. 7–13. (In Ukrainian). 22. Stratigraphic National Committee of Ukraine. Early Precambrian section. Solutions//Mineralni resursy Ukrainy. – 2003. – № 4. – P. 3–4. (In Ukrainian). 23. Stepanyuk L. M., Andriienko O. M., Dovbush T. I. The isotopic age of charnockites of Middle Pobuzhzhya//Zbirnyk naukovykh prats UkrDHRI. – 2002. – № 1–2. – P. 111–115. (In Ukrainian). 24. Stepaniuk L. M., Skobeliev V. M., Dovbush T. I., Ponomarenko O. M. Again about the age of two feldspar palingen-anatektyc charnockites of Pobuzhzhya//Zbirnyk naukovykh prats UkrDHRI. – 2007. – № 4. – P. 49–55. (In Ukrainian). 25. Stepaniuk L. M., Bobrov O. B., Zakharov V. V. ta in. The formation time of a Saksagansky granitoid complex//Mineralni resursy Ukrainy. – 2010. – № 1. – P. 21–26. (In Ukrainian). 26. Stratigraphic Code of Ukraine/Vidp. red. P. F. Hozhyk. – 2-e vyd. – Kyiv, 2012. – 66 p. (In Ukrainian). 27. Tectonic map of Ukraine. Scale 1:1 000 000. Explanatory note. Part 1/Kruhlov S. S., Arsirii Yu. O., Velicanov V. Ya. ta in. – Kyiv: UkrDHRI, 2007. – 96 p. (In Ukrainian). 28. Shherbak M. P., Artemenko G. V., Lesnaja I. M. i dr. Geochronology of Early Precambrian of the Ukrainian Shield. Archean. – Kyiv: Naukova dumka, 2007. – 244 p. (In Russian). 29. Shherbak M. P., Artemenko G. V., Lesnaja I. M. i dr. Geochronology of Early Precambrian of the Ukrainian Shield. Proterozoic. – Kyiv: Naukova dumka, 2008. – 240 p. (In Russian). 30. Shherbakov I. B. Petrology of the Ukrainian shield. – Lvov: ZUKC, 2005. – 366 p. (In Russian).

Р у к о п и с о т р и м а н о 21.12.2015.

МІНЕРАЛЬНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ

УДК 556.32:504.55 Г. Г. ЛЮТИЙ, канд. геол.-мінерал. наук, провідний науковий співробітник, І. В. САНІНА, завідувачка сектору регіональних гідрогеологічних досліджень, Н. Г. ЛЮТА, канд. геол.-мінерал. наук, завідувачка відділу гідрогеологічних та еколого-геологічних досліджень (УкрДГРІ)

МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ПІДВИЩЕННЯ РЕЗУЛЬТАТИВНОСТІ БУРІННЯ ЕКСПЛУАТАЦІЙНИХ СВЕРДЛОВИН НА ВОДУ В СКЛАДНИХ УМОВАХ УКРАЇНСЬКОГО ЩИТА У статті викладено методичні підходи з обґрунтування вибору ділянок надр для буріння розвідувально-експлуатаційних свердловин на воду в умовах гідрогеологічної області Українського щита й інших гідрогеологічних структур, у межах яких водоносні горизонти промислового значення пов’язують з нерівномірно тріщинуватими породами. Запропоновано метод поступового наближення до перспективної ділянки, який передбачає, що комплекс геологорозвідувальних робіт виконуватимуть у певній послідовності, а в підсумку значно підвищуватимуть результативність буріння. Ключові слова: Український щит, зона тріщинуватості, буріння свердловин на воду. Lyutyi G. G., leading researcher, candidate of geological-mineralogical sciences, Sanina I. V., head of the sector of regional hydrogeological studies, Lyuta N. G., head of the Department of hydrogeological and environmental studies, candidate of geological-mineralogical sciences (UkrSGRI) METHODOLOGICAL PRINCIPLES OF IMPROVING THE WATER WELLS DRILLING EFFICIENCY IN DIFFICULT CONDITIONS OF UKRAINIAN SHIELD This article describes methodological approaches to support the choice of subsoil places for drilling exploratory water wells in the hydrogeological conditions of the Ukrainian Shield area and other hydrogeological structures within which aquifers of commercial value con�ned to irregularly fractured rocks. The territory of the Ukrainian Shield is characterized by very complex hydrogeological conditions. The �ltration heterogeneity of the main aquifer, connected with fractured zones of crystalline rocks, greatly complicates the solution of water supply problems. The proposed method of gradual approximation to the prospective site can signi�cantly improve the ef�ciency of drilling. This method provides the execution of works in certain order, namely: collection and analysis of fond materials on the area of work, aerial photographs analysis, conducting of �eld reconnaissance hydrogeological studies, gas survey and hydrometric measurements, geophysical studies and the choice of optimal methods of exploration and wells drilling. Keywords: Ukrainian shield, fracture zone, water well drilling, geophysical methods.

У межах України найскладніші умови з погляду гідрогеології характерні для території Українського щита. Фільтраційна неоднорідність основного водоносного горизонту цієї гідрогеологічної області, приуроченого до тріщинуватої зони кристалічних порід, суттєво ускладнює вирішення проблеми водопостачання. З досвіду відомо, що в останні роки результативність буріння експлуатаційних свердловин на воду різко впала через те, що місця, де їх бурять, вибирають без належного обґрунтування. Варто зауважити, що методичні підходи до вибору ділянок надр для ефективного буріння експлуатаційних свердловин на воду в межах щита свого часу було розроблено й втілено в життя у ВГО “Північукргеологія” [2]. На жаль, ці розробки не впровадили у виробництво на інших геологічних підприємствах України, а, судячи з аналізу сучасного досвіду вирішення проблеми водопостачання об’єктів, розміщених у межах Українського щита, взагалі забули про них. У цій статті викладено методичні підходи з обґрунтування вибору ділянок надр для буріння розвідувально-експлуатаційних свердловин на воду в умовах гідрогеологічної області Українського щита й інших гідрогеологічних структур, у межах яких водоносні горизонти промислового значення пов’язують з нерівномірно тріщинуватими породами. До розроблення цих методичних підходів долучився цілий ряд геологів, гідрогеологів і геофізиків ВГО “Північукргео© Г. Г. Лютий, І. В. Саніна, Н. Г. Люта, 2016, с. 16–22

логія” та Інституту геологічних наук НАНУ, а саме: В. М. Шестопалов, Г. В. Лисиченко, І. Д. Багрій, О. М. Шмар’ян, М. П. Байсарович та інші [1, 2]. Загалом зазначені підходи – уособлення одного з основних геологічних методів досліджень природних об’єктів, який отримав назву методу поступового наближення. Згідно із цим методом роботи з еколого-гідрогеологічного обґрунтування вибору місць буріння виконують у певній послідовності, а саме: попередньо обробляють фондові й архівні матеріали стосовно району, до якого входить об’єкт водопостачання, аналізують аерофотоматеріали, проводять польові гідрогеологічні рекогносцирувальні обстеження ділянки майбутніх робіт, атмогазові знімання й гідрометричні вимірювання, геофізичні дослідження та вибирають оптимальну методику проходження розвідувально-експлуатаційних свердловин. Безумовно, кожного разу перелік згаданих досліджень, як і їхню послідовність, може бути скориговано. Однак, на думку авторів, саме наведений перелік досліджень і визначена послідовність їх проведення забезпечують позитивні результати буріння в найскладніших умовах Українського щита. Попередня обробка фондових та архівних матеріалів стосовно району робіт Попередньо оцінивши можливості виконання поставленого завдання, задля здешевлення робіт з еколого-гідрогеологічного обґрунтування потрібно проаналізувати всі геологічні й гідрогеологічні картографічні матеріали щодо району робіт, ISSN 1682-721X. Мінеральні ресурси України. 2016. № 1

МІНЕРАЛЬНО-СИРОВИННА БАЗА результати гідрогеологічних досліджень з вирішення проблем водопостачання й еколого-геологічних досліджень. Найінформативнішими, на нашу думку, можуть стати картографічні матеріали масштабу 1:200 000 й крупніші. На цьому етапі вивчають геологічні розрізи району до глибин, придатних для проведення подальшого буріння за технічними показниками, а також показниками водозбагаченості та якості підземних вод. Вивчення геологічних матеріалів розпочинають з аналізу гідрогеологічних карт, матеріалів пошуків і розвідки підземних вод. Відтак визначають глибини, потужність водоносних горизонтів, їхні гідродинамічні параметри й гідрохімічні показники, величини допустимих знижень і тенденції зміни рівнів підземних вод у часі за даними спостережних свердловин. Прийняти обґрунтоване рішення на цьому етапі можна аналізуючи умови захищеності водоносних горизонтів району від забруднення з поверхні, зафіксовані зміни рівнів і гідрохімічного складу водоносних горизонтів, встановлюючи причини негативних тенденцій та оцінюючи можливості подальшого погіршення ситуації. Унаслідок аналізу геологічних і гідрогеологічних досліджень виділяють перспективні водоносні горизонти, які дають змогу вирішити проблему водопостачання замовника й виконати поставлене геологічне завдання. За даними фондових і архівних матеріалів проводять попередні гідродинамічні розрахунки можливості отримання з конкретного водоносного горизонту замовленої кількості води. Крім фондових та інших різною мірою узагальнених матеріалів, які зберігаються в геологічних організаціях, потрібно використовувати фактичні матеріали щодо групових діючих водозаборів і поодиноких експлуатаційних сверд-

ловин. Ці матеріали потрібні для складання або уточнення карт фактичного матеріалу й карт гідрогеологічного змісту, а також відповідних каталогів, аналіз яких дає змогу уточнити й оптимізувати вибір перспективних ділянок під буріння розвідувально-експлуатаційних свердловин. Водночас потрібно проаналізувати матеріали аерофотознімання. Досвід підтверджує, що з їхньою допомогою можна зробити перший ефективний крок у виборі перспективної ділянки для буріння розвідувально-експлуатаційних свердловин. Завдяки аерофотоматеріалам на місцевості легко ідентифікувати розривні тектонічні порушення, з якими, власне, і пов’язують перспективні обводнені зони в корінних породах щита. Здебільшого найперспективніші ділянки для буріння на воду приурочені до місць перетину розривних тектонічних порушень за умови, що місце перетину розміщене в долині річки чи струмка. Звичайно, лише дані аерофотознімання не можна розглядати як абсолютно достовірні показники перспективності ділянки й результативності свердловини, яку проектують. Але вони дають змогу суттєво скоротити пошуки перспективних ділянок, зосередивши подальші дослідження на площах, виділених за даними матеріалів аерофотознімання. Вибираючи перспективні ділянки для результативного гідрогеологічного буріння, доцільно використовувати спеціалізовану гідрогеологічну карту північної й центральної частин Українського щита масштабу 1:200 000 (рис. 1), яку створено в УкрДГРІ задля забезпечення еколого-геологічного обґрунтування вибору ділянок надр для буріння розвідувально-експлуатаційних свердловин на воду (Г. Г. Лютий, Г. І. Грищенко, 2009 р.). Укладаючи її, фахівці відбракували водоносні горизонти в четвертинних відкладах, оскільки вони слабкозахище-

Рис. 1. Фрагмент спеціалізованої гідрогеологічної карти північної й центральної частин Українського щита масштабу 1:200 000 ISSN 1682-721X. Мінеральні ресурси України. 2016. № 1

МІНЕРАЛЬНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ

ні й відповідно найвразливіші до дії техногенних чинників. Такі природні особливості унеможливлюють забезпечення стабільної якості підземних вод зі свердловин, обладнаних на водоносні горизонти в четвертинних відкладах. Щодо водоносних горизонтів, які залягають глибше, ніж перші від поверхні, то здебільшого вони теж незахищені чи умовно захищені. Але, порівняно з горизонтами в четвертинних відкладах, вони захищені ліпше, що робить їх надійнішими в експлуатації стосовно якості підземних вод. На відміну від раніше створених гідрогеологічних карт, ця спеціалізована гідрогеологічна карта дає змогу в кожній точці закартованої площі одержати потрібну вихідну інформацію, щоб виконати розрахунок прогнозних показників продуктивності майбутнього свердловинного водозабору, а відтак вибрати достеменно перспективні ділянки для спорудження експлуатаційних свердловин на воду в складних гідрогеологічних умовах Українського щита для повного задоволення потреб замовника. Перші від поверхні водоносні горизонти на карті показані суцільним зафарбуванням, яке відповідає вікові водовмісних порід. За умови наявності на ділянці кількох водоносних горизонтів, вони показані у вигляді смуг: широка горизонтальна смуга – це перший від поверхні водоносний горизонт, вузька горизонтальна – другий від поверхні й вузька вертикальна смуга – третій від поверхні водоносний горизонт. Якщо розріз має понад три водоносні горизонти, то їхні контури на карті показані смугами відповідного кольору. Усередині контуру ізолінії потужності водоносного горизонту також позначено відповідним кольором.

Лініями з бергштрихами позначено контури поширення слабкопроникних товщ. Біля цих контурів наведено інформацію стосовно стратиграфічної приналежності, діапазону значень потужності слабкопроникних порід і їхні коефіцієнти фільтрації. Колір цифрової інформації відповідає вікові зазначених товщ, лише біля контуру поширення неогенових глин інформацію нанесено чорним кольором. В овалі, колір якого відповідає стратиграфічній приналежності водовмісних порід, розміщено інформацію щодо інтервалу залягання відповідного водоносного горизонту. Хімічний склад води того чи іншого водоносного горизонту на карті позначено відповідним кольором значків водопунктів, що означає тип води за аніонним складом, а також цифрою мінералізації води біля позначки. Інформація щодо водоносного горизонту, на який було пробурено свердловину, міститься над позначкою поруч із номером водопункту. Ураховуючи досить складні розрізи пухких порід, основна карта має супровідну карту-накладку (рис. 2), на якій показано розрізи цих порід, що їх розкрили гідрогеологічні свердловини, пробурені в межах Українського щита. Зазначені дані можуть бути використані як для вибору перспективних інтервалів обсадження фільтром, так і для розрахунку представницького значення коефіцієнта фільтрації, а також для висновків щодо просторової інтерпретації даних стосовно конкретної свердловини. Значення коефіцієнта фільтрації для гранулярних колекторів визначають з наведеної в умовних позначках цієї карти інформації щодо показників цього параметра залежно від літологічного складу водовмісних порід. Літологічний склад

Рис. 2. Карта-накладка до спеціалізованої гідрогеологічної карти північної й центральної частин Українського щита масштабу 1:200 000 (розрізи порід, які було розкрито гідрогеологічними свердловинами, пробуреними в межах Українського щита) ISSN 1682-721X. Мінеральні ресурси України. 2016. № 1

МІНЕРАЛЬНО-СИРОВИННА БАЗА порід на карті й на колонках свердловин відображено крапом, з допомогою якого із застосуванням інформації з умовних позначок можна визначити коефіцієнт фільтрації вибраного цільового водоносного горизонту на тій чи іншій ділянці. Для розрахунку продуктивності свердловин рекомендуємо використовувати формули Маскета, в яких ураховано наближену до кругової межу з постійними витратами. Застосування цих залежностей, на нашу думку, дозволить отримати прогнози з певним рівнем інженерної міцності. До того ж вони дають змогу обґрунтувати рівномірне розміщення за площею цілої системи свердловин, які можуть забезпечувати водою споживачів. На користь зазначеного підходу свідчить і те, що подібним чином оцінювали й прогнозні ресурси підземних вод. Звичайно, в окремих випадках, здійснюючи прогнозування, можна використовувати залежності Тейсса й Дюпюї. Але при цьому потрібно обґрунтувати природні параметри й заплановану систему використання підземних вод. Рекомендовано такі формули Маскета: – для напірних вод: – для безнапірних вод:

, ,

де S – прогнозне зниження, м; m i H – потужність напірного й безнапірного водоносного горизонту, Q – прогнозний дебіт водозабору, м; k – коефіцієнти фільтрації, м/добу; a і ay – коефіцієнти п’єзопровідності й рівнепровідності, м2/добу; t – розрахунковий час, доба; r – радіус свердловини, м; R – радіус водозбірної площі, обмеженої контуром постійних витрат, що дорівнюють 0. З допомогою перевірочних обчислень з’ясовано, що найдоцільніший розмір цієї площі F для напірних водоносних горизонтів становить 4,0 км2, а для безнапірних водоносних горизонтів – 2,0 км2. Отже, радіус визначають за формулою: , м. Здебільшого вищезгаданого аналізу достатньо, щоб обґрунтувати з еколого-гідрогеологічного погляду вибір ділянки під буріння розвідувально-експлуатаційних свердловин і забезпечити високий рівень досягнення позитивних результатів. Зокрема, в умовах Українського щита таке обґрунтування можна застосувати щодо водоносних горизонтів у неогенових, палеогенових і частково крейдових утвореннях, представлених середньозернистими, різнозернистими пісками та карбонатними породами з досить високими показниками водопроникності. Якщо вирішення проблеми водопостачання замовника можна пов’язувати лише з використанням тріщинних вод кристалічних порід, для об’єктивного еколого-гідрогеологічного вибору перспективної ділянки потрібно провести спеціальні атмогазові, гідрометричні й геофізичні дослідження, про які йдеться нижче. Вибір ділянок, перспективних для буріння розвідувальноексплуатаційних свердловин, за даними польового гідрогеологічного обстеження Польове гідрогеологічне обстеження ділянок, перспективних для буріння розвідувально-експлуатаційних свердловин ISSN 1682-721X. Мінеральні ресурси України. 2016. № 1

на воду, – обов’язковий етап проведення робіт. Його завдання багато в чому залежить від того, на який водоносний горизонт плануємо проводити бурові роботи. У разі, коли метою робіт є водоносні горизонти в покривних відкладах крейди, палеогену й неогену, обстеження з поверхні землі зазвичай не дає вичерпної інформації, за винятком з’ясування умов заїзду бурового верстата до місця буріння й визначення поточних екологічних умов експлуатації майбутнього водозабору. Передусім потрібно дослідити наявність у зоні впливу майбутнього водозабору підприємств – можливих або встановлених забруднювачів, їхніх шламонакопичувачів, відстійників тощо. Для визначення можливості використання водоносного горизонту в тріщинуватих кристалічних породах, обстеження, як і в разі з водоносними горизонтами в покривних відкладах, звичайно супроводжують попереднім вивченням аерофотоматеріалів щодо території перспективної ділянки. За результатами вивчення аерофотознімків можна виявити розломні зони, що супроводжуються тріщинами тектонічного й екзогенного походження. Звичайно, дані аерофотознімання не дозволяють установити рівень розкритості цих розломних порушень, а тим паче параметри проникності водоносних горизонтів, пов’язані з цими порушеннями, але дають змогу досить точно встановити просторове положення ділянки, до якої може бути приурочено придатний для буріння водоносний горизонт. Далі на визначених таким способом ділянках доцільно проводити подальші дослідження для оцінення їхньої перспективності. Уже на етапі польового обстеження виділених з допомогою дистанційних методів перспективних ділянок їх можна відповідно розбракувати й оцінити за отриманими під час обстеження показниками і більш, і менш перспективні. При цьому потрібно мати на увазі, що до перспективніших зараховують насамперед ті ділянки, що розміщені в долинах річок та їхніх приток. Відповідно до умов формування ресурсів підземних вод у кристалічних породах Українського щита й характеру проявів зон підвищеної тріщинуватості на земній поверхні, перспективнішими слід вважати ті ділянки, у межах яких можна чітко простежити заболоченість, поширення вологолюбної рослинності або, ще ліпше, природні виходи підземних вод у вигляді джерел. До перспективних потрібно зараховувати також розширені ділянки річкових долин, порівняно із сусідніми, або ділянки різкої зміни напрямку русел річок та їхніх приток. Усі зазначені показники – непрямі, тому для остаточного вибору в межах найперспективніших ділянок слід продовжити дослідження на більш високому рівні. Щоправда, треба зазначити, при остаточному виборі мусимо зважати на бажання майбутнього водоспоживача, при цьому інколи ігноруючи реалії конкретних гідрогеологічних умов. Однак гідрогеологічними критеріями вибору на цьому етапі досліджень у межах площ, узгоджених з надрокористувачем, нехтувати не варто. Вимоги до проведення польового обстеження – стандартні. У процесі обстеження описують усі наявні в межах досліджуваної ділянки природні й штучні водопункти за такими критеріями: поточні дебіти, параметри опробування під час спорудження й проведення дослідно-фільтраційних робіт, зокрема коефіцієнти фільтрації, водопроникності, рівне- і п’єзопровідності, допустимі зниження, характеристика

МІНЕРАЛЬНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ

якості води за весь період спостережень, тенденція водного потоку в умовах техногенного навантаження в процесі експлуатації обстежених водозабірних споруд. Щодо можливих джерел забруднення підземних вод, то, обстежуючи їх, потрібно зібрати дані стосовно проектних показників експлуатації, передбачених заходів захисту підземних вод від негативного техногенного впливу, стану виконання проектів розроблення й фактичного стану об’єкта, насамперед щодо його впливу на гідродинамічний і гідрохімічний стан підземних вод, особливо цільових водоносних горизонтів. У подальшому узагальнені матеріали обстеження використовують для оцінення продуктивності й прогнозування стабільності якості підземних вод локального водозабору в часі. Польові гідрологічні дослідження, еманаційне, атмогеохімічне й термометричне знімання Подальше еколого-гідрогеологічне обґрунтування перспективних ділянок для буріння дослідно-експлуатаційних свердловин рекомендують здійснювати з допомогою польових гідрологічних, еманаційних, атмогеохімічних і термометричних досліджень. Для цього застосовують такі методи. Еманаційне та гелієве знімання дає змогу виявити тектонічно напружені зони, поховані під потужними осадовими відкладами, що є характерним для умов Українського щита. Відносно високі за значеннями показники розвантаження по цих зонах радону й гелію свідчать про наявність активних неотектонічних порушень, з якими можна пов’язувати перспективні гідропровідні зони. Зазначений метод дозволяє в експресному варіанті визначити перспективні ділянки незалежно від їхнього геоморфологічного положення. Водночас варто зазначити, що радонові й гелієві аномалії в приземному шарі за наявності потужних покривних відкладів дуже “розмазані”, іноді в процесі міграції від поверхні кристалічних порід до поверхні землі планово зміщені, тому результати еманаційного знімання, а також інших газових знімань, зокрема гелієвого, потрібно завіряти більш прецизійними геофізичними методами. Газове знімання за вуглекислим газом звичайно виконують спільно з еманаційним і гелієвим зніманням, що дає змогу оцінити положення розломно-тріщинних зон з характерною для них сучасною геодинамічною активністю, і виділити в цих зонах найпроникніші ділянки. Як і в разі з еманаційним зніманням, аномалії СО2 часто зміщуються в приповерхневому шарі стосовно покрівлі тріщинної зони. Це зміщення відбувається в напрямку руху потоку ґрунтових вод і зазвичай аномалії СО2 при цьому просторово не збігаються з аномаліями радону, коли цей вид досліджень комплексують з еманаційним зніманням. Водночас газове знімання за вуглекислим газом дає дослідникам достатній матеріал для того, щоб ґрунтовно обміркувати можливість виявлення на ділянці, яку вивчають, тектонічних водопроникних зон. Гідрологічні дослідження. Об’єктивніші дані можна отримати внаслідок проведення гідрологічних досліджень. Базують ці дослідження на передумові, що обсяги взаємозв’язку водоносних горизонтів з поверхневими водами залежать від проникності порід, що містять підземні води, та проникності тих порід, які перекривають водоносний горизонт, що розвантажується в поверхневий водотік. Звичайно, зазначена передумова має свої обмеження і її можна застосовувати, виконуючи оцінення для водоносних горизонтів, що залягають неглибоко, а також під час меженного періоду, коли

водоносні горизонти розвантажуються в річки та їхні притоки. При цьому передбачають, що обсяги розвантаження підземних вод у поверхневі водотоки залежатимуть від проникності, і так само водозбагаченості кристалічних порід у долинах річок. Взаємозв’язок між підземними й річковими водами вивчають різними методами залежно від масштабу й мети робіт. При середньо- та крупномасштабних дослідженнях підземної складової річкового стоку в основному використовують гідрологічні методи. З досвіду, який накопичено в ІГН НАНУ, відомо [1], що коли проводять крупно- та середньомасштабні дослідження, певні результати можна одержати комплексуючи більш експресні й менш витратні гідрологічні й індикаторні методи в руслах річок (гідрометричне руслове знімання, розчленування гідрографів річок, руслове термометричне й радонове знімання). З-поміж гідрологічних найширше застосування в практиці нині має гідрометричний метод, який заснований на проведенні епізодичного гідрометричного вимірювання витрат ріки в перетинах відносно рівномірно поділеного на відповідні відрізки її русла, бажано в меженний період, та отриманні розрахункових величин стоку визначеної забезпеченості статистичними методами. Визначені внаслідок гідрометричних, еманаційних і температурних досліджень поверхневих водотоків показники потрібно зараховувати до лінійних параметрів цих водотоків. Місця розміщення встановлених аномальних лінійних модулів слід розглядати як ділянки, перспективні щодо отримання позитивних результатів розвідувально-експлуатаційного буріння на підземні води. Потрібно зазначити, що досвід роботи ДГП “Північукргеологія” на території Українського щита засвідчив достатню надійність прогнозів, здійснених на основі визначення аномальних показників річкового стоку. За умови, коли водоспоживач розміщений на вододілі, що потребує й відповідного розміщення розвідувально-експлуатаційних свердловин, зони, які отримано внаслідок гідрометричних досліджень, можна простежити в напрямку зазначених вододілів за рельєфом або за даними газометричних методів. Геофізичні дослідження На території Українського щита основний водоносний горизонт, який використовують для водопостачання населених пунктів, промислових і сільськогосподарських підприємств, – це горизонт у тріщинуватій зоні кристалічних порід. Ці породи представлені різноманітними за складом метаморфічними, ультраметаморфічними, метасоматичними й інтрузивними утвореннями архей-пізньопротерозойського віку, які майже повсюдно перекриті чохлом осадових відкладів і кори вивітрювання потужністю до 60–90 м. Водоносні горизонти в покривних відкладах мають обмежене поширення. Тому проблема пошуку джерел водопостачання зводиться до вирішення досить складного гідрогеологічного завдання – пошуку тріщинних вод в умовах майже закритого району. Зазначимо, що досить тривалий час вирішення цієї проблеми геофізичними методами було малоефективним. Лише на початку 70-х рр. ХХ століття в тресті “Київгеологія” розробили й упровадили в практику гідрогеологічних робіт ефективний комплекс гідрогеофізичних досліджень, нові критерії оцінення виявлених аномалій і нові способи інтерпретації геофізичних матеріалів. Це обумовило суттєве підISSN 1682-721X. Мінеральні ресурси України. 2016. № 1

МІНЕРАЛЬНО-СИРОВИННА БАЗА вищення якості пошукових гідрогеологічних робіт у межах Українського щита в зазначений період. Набутий досвід можна й нині ефективно використовувати, обґрунтовуючи перспективні ділянки для буріння розвідувально-експлуатаційних свердловин. Потрібно підкреслити, що геофізичні дослідження сприяють у вирішенні проблем локального водопостачання як конкретного водоспоживача, так і групи. В останньому випадку питомі витрати на геофізичні дослідження можна суттєво зменшити. Іноді доцільно скористатися результатами геофізичних досліджень, які виконала Комплексна геофізична експедиція ДГП “Північукргеологія” на досить великих площах, щоб підготувати геофізичну основу пошуків підземних вод і забезпечити водою сільські населені пункти. Таким чином, геофізичні дослідження виконують або відповідно до загальних проектів, які передбачають комплексні гідрогеологічні й супровідні геофізичні роботи, або згідно з окремими проектами як випереджувальні роботи. Геофізичні методи допомагають вирішити широке коло завдань: – виявлення й відстежування тріщинуватих і тектонічно ослаблених зон кристалічних порід; – визначення потужності осадових відкладів і відкладів кори вивітрювання; – наближене якісне оцінення фільтраційних властивостей порід з виділенням областей переважного поширення різних за рівнем проникності порід. Кінцева мета гідрогеофізичних робіт полягає у виділенні перспективних ділянок і підготовці рекомендацій для буріння свердловин. Раціональний комплекс гідрогеофізичних досліджень включає профільно-площинне знімання – вертикальне електрозондування (ВЕЗ) і деталізаційні сейсмічні дослідження кореляційним методом переломлених хвиль (КМПХ). Варто зауважити, що інколи позитивні результати забезпечує проведення польового гравімагнітного знімання, однак ці роботи збільшують вартість гідрогеофізичних робіт. Дослідження методом ВЕЗ найефективніші в площинному варіанті, однак зазвичай у разі обмежених коштів удаються до профільного. Дослідження методом КМПХ, через його дорожнечу, звичайно теж проводять у профільному варіанті з урахуванням найсприятливіших для тієї чи іншої ділянки умов формування високопроникних обводнених зон. Здебільшого місця проведення гідрогеофізичних досліджень в умовах Українського щита приурочено до долин річок і балок. При цьому спостереження здійснюють як на профілях, орієнтованих уздовж долин річок і балок, так і на поперечних профілях. Детальність досліджень і вибір обсягів робіт методами ВЕЗ і КМПХ залежать від багатьох чинників – спрямованості робіт, характеру завдань, що вирішують, особливостей геологічної будови й гідрогеологічних умов. Згідно з набутим досвідом для вирішення проблем водопостачання населених пунктів у межах Українського щита на стадії пошуків підземних вод застосовують звичайно гідрогеофізичне знімання методом ВЕЗ масштабу 1:10 000 та 1:25 000, а під час розвідувальних робіт – масштабу 1:10 000, з наступною деталізацією сейсморозвідувальними роботами методом КМПХ з кроком 10 м. Найсприятливішими для проведення ВЕЗ є ділянки порівняно неглибокого залягання кристалічного фундаменту – до 20–30 м, за умови розвитку зверху товщі слабкопроникних порід. У таких умовах ефективність ВЕЗ досить висока і цей метод може вирішувати багато пошукових і розвідувальних заISSN 1682-721X. Мінеральні ресурси України. 2016. № 1

вдань, насамперед тих, що стосуються виділення тектонічних розломів і тріщинуватих зон у кристалічних породах. Сейсмічні дослідження проводять головним чином для визначення в зонах підвищеної тріщинуватості ділянок з розкритими тріщинами, що визначають перспективні місця для результативного пошукового й розвідувального буріння на підземні води. Малосприятливими для проведення ВЕЗ є області поширення високоомних осадових відкладів, ділянки глибшого залягання фундаменту, особливо в разі розвитку майже непроникних порід сумарною потужністю понад 40–50 м. У таких умовах для досягнення позитивних результатів потрібно збільшувати обсяги більш вартісних досліджень методом КМПХ, який стає основним. Загалом методи ВЕЗ і КМПХ взаємно доповнюють один одного й тому їх мають застосовувати в комплексі, виконуючи пошуки перспективних ділянок у межах щита, щоб забезпечити результативне буріння розвідувально-експлуатаційних свердловин на воду. При цьому з допомогою методу ВЕЗ чітко виділяють зони розломів, але цей метод неефективний, коли в межах цих зон визначають ділянки з розкритою тріщинуватістю, на геоелектричних аномаліях роботи виконують методом КМПХ, який вирішує подібні завдання. Закладення розвідувально-експлуатаційних свердловин за даними наведеного комплексу досліджень майже у 80 % дає позитивні результати. Варто зазначити, що більшість великих родовищ підземних тріщинних вод на території щита розміщені в долинах річок і балок. Аналіз результатів багатолітніх досліджень гідрогеофізичними методами на цій території в районах з різноманітними геологічними й гідрогеологічними умовами свідчить, що для ефективних пошуків родовищ тріщинних вод потрібно керуватися такими критеріями: – зв’язок родовищ із тріщинуватими й тектонічно ослабленими зонами кристалічних порід; – приуроченість родовищ до ділянок зануреної покрівлі кристалічних порід з амплітудами до декількох десятків метрів; – наявність у покрівлі кристалічних порід товщі осадових утворень з підвищеними фільтраційними властивостями, потужність яких може сягати декількох десятків метрів. Відзначимо, що розвиток достатньо потужної товщі порід з високими фільтраційними властивостями – важливий чинник формування ємнісних запасів підземних вод. Підвищена проникність може бути характерною й для верхньої зони тріщинуватих вивітрилих кристалічних порід. Тобто в природі існує певний просторовий взаємозв’язок між тріщинними й пластовими водами. Ця закономірність повинна визначати підходи щодо вибору ділянок для проведення гідрофізичних досліджень та інтерпретації вихідних геофізичних даних. Висновки Наведений перелік досліджень у визначеній послідовності дає змогу суттєво підвищити результативність буріння на воду, що, судячи з аналізу досвіду останніх років, для території Українського щита є надзвичайно актуальним. Звичайно, щоб провести весь комплекс робіт з обґрунтування вибору ділянок надр у межах Українського щита для результативного буріння експлуатаційних свердловин на воду, потрібні додаткові фінансові витрати, з чим замовники дуже часто незгодні. Але в разі довільного вибору ділянки під буріння, ризик негативних підсумкових результатів на порядок зростає і часто призводить до потреби бурити другу й третю

МІНЕРАЛЬНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ

експлуатаційні свердловини на воду та внаслідок цього – до незрівнянно більших витрат, порівняно з підготовкою ділянки відповідно до викладеної методики. ЛІТЕРАТУРА

1. Багрий И. Д., Лисиченко Г. В., Шеспопалов В. М. Комплексирование методов изучения взаимосвязи подземных и речных вод. Водообмен в гидрогеологических структурах Украины. Методы изучения водообмена. – К.: Наукова думка, 1988. – С. 223–239. 2. Байсарович М. Н., Беспалая Е. Л., Шмарьян С. А., Мелькановицкий И. М. Применение геофизических методов для решения прогнозно-гидрогеологических задач на территории Украинского щита//Водные ресурсы. – 1977. – № 1. – С. 71–85.

REFERENCES

1. Bagrij I. D., Lisichenko G. V., Shestopalov V. M. Integration of methods for studying the relationship underground and river waters. Water exchange in hydrogeological structures of Ukraine. Methods of studying the water exchange. – Kiev: Naukova Dumka, 1988. – P. 223–239. (In Russian). 2.Bajsarovich M. N.,Bespalaja E. L.,Shmaryan S. A., Melkanovickij I. M. Application of geophysical methods to solve forecasting and hydrological problems in the territory of the Ukrainian shield//Water resources. – 1977. – № 1. – P. 71–85. (In Russian).

Р у к о п и с о т р и м а н о 16.06.2015.

Міністерство екології та природних ресурсів України

Державна комісія України по запасах корисних копалин

Державна служба геології та надр України

Державна комісія з експертизи геологічних проектів та кошторисів

Український державний геологорозвідувальний інститут

Всеукраїнська громадська організація “Ноосфера”

III МІЖНАРОДНИЙ ГЕОЛОГІЧНИЙ ФОРУМ

”Актуальні проблеми та перспективи розвитку геології: наука й виробництво“ (ГЕОФОРУМ-2016) Україна, с. Коблеве, 15–20 серпня 2016 року ТЕМАТИКА ФОРУМУ Пріоритетні напрями розвитку та відновлення мінерально-сировинної бази України (вуглеводні, рудні та нерудні корисні копалини, підземні води) Регіональні геологічні та еколого-геологічні дослідження території України: стан і перспективи Новітні геолого-геофізичні технології пошуків і розвідки родовищ корисних копалин Геолого-економічна оцінка родовищ корисних копалин як регулятор оптимального користування надрами Нетрадиційні джерела вуглеводнів та відновлюваної енергії Законодавча і нормативно-правова база надрокористування http://www.ukrdgri.gov.ua/news ISSN 1682-721X. Мінеральні ресурси України. 2016. № 1

ДОСЛІДИ, СПОСТЕРЕЖЕННЯ, ВИСНОВКИ

УДК 549.211:549.553 Н. Н. ЗИНЧУК, д-р геол.-минерал. наук, профессор, академик АН РС (Я), председатель Западно-Якутского научного центра (ЗЯНЦ) Академии наук Республики Саха (Якутия), г. Мирный, В. И. КОПТИЛЬ, канд. геол.-минерал. наук, ведущий научный сотрудник Западно-Якутского научного центра (ЗЯНЦ) Академии наук Республики Саха (Якутия), г. Мирный

О КОРЕННОЙ АЛМАЗОНОСНОСТИ ДРЕВНИХ ПЛАТФОРМ ПРО КОРІННУ АЛМАЗОНОСНІСТЬ ДАВНІХ ПЛАТФОРМ (Матеріал друкується мовою оригіналу) На примере Сибирской платформы по результатам проведенных исследований и обобщения материалов по особенностям алмазов сделаны выводы, что существуют индикаторные признаки на всех уровнях его нахождения: от кимберлитовых – провинции, субпровинции, поля, диатремы – до рудных столбов. Совокупность разновидностей алмаза в кимберлитовых породах образует не парагенетические, а парастерические ассоциации, связанные общностью их сонахождения в кимберлитах. Сформулированы морфологические критерии алмазоносности кимберлитов в зависимости от количественного содержания в них округлых алмазов. Не установлено существенных различий в алмазоносности кимберлитов на разведанную глубину диатрем (до 1 200 м). Сделан вывод об отсутствии горизонтальной концентрической зональности в изменении типоморфных особенностей алмазов. Ключевые слова: алмазы, алмазоносность, типоморфизм минералов, кимберлиты, древние платформы. N. N. Zinchuk, Dr. of geol.-miner. sc., professor, academician of RS (Y) AS, chairman West-Yakutian Scienti�c Centre (WYSC) of the Republic Sakha (Yakutia) Academy of Sciences, Mirny,V. I. Koptil, PhD of geol.-miner. sc., leading scienti�c associate of West-Yakutian Scienti�c Centre (WYSC) of the Republic Sakha (Yakutia) Academy of Sciences, Mirny ABOUT PRIMARY DIAMONDIFEROUSNESS OF ANCIENT PLATFORMS As a result of carried out research and summary of the materials on speci�c features of diamonds, on the example of the Siberian platform, conclusions were made that indications exist at all levels of their location: from kimberlite – provinces, sub-provinces, �elds, diatremes, to ore columns. Population of diamond varieties in kimberlite rocks forms not paragenetic, but para-steric associations, related with generality of their co-location in kimberlites. Morphological criteria of kimberlite diamondiferousness were formulated depending on quantitative content of rounded diamonds in them. Suf�cient differences in diamondiferousness of kimberlites were not revealed to the explored depth of diatremes (to 1 200 m). Conclusion about absence of horizontal concentric zonality in the change of typomorphic features of diamonds was made. Keywords: diamonds, diamondiferousness, typomorphism of minerals, kimberlites, ancient platforms.

Комплексное исследование алмазов показало [1–6, 9–15, 17–20], что минерал характеризуется комплексом кристалломорфологических и структурных особенностей, отражающих своеобразие термодинамических и геохимических условий его образования. Алмаз – полигенный минерал, образующийся не только в условиях земных недр, но и при сверхскоростном соударении космических тел с Землей. В настоящее время в мире известно четыре геолого-генетических типа коренных месторождений алмазов: а) На протяжении более сотни лет успешно эксплуатируются [8, 19] коренные месторождения, связанные с кимберлитовыми трубками взрыва. б) В 70-х годах прошедшего столетия в Австралии открыты трубки взрыва, выполненные лампроитами – алмазоносными породами, отличающимися от кимберлитов высокими содержаниями Ti, K, P и некоторых других элементов. в) В середине прошлого столетия в нашей стране выявлен новый генетический тип коренных месторождений алмазов, связанный с импактитами – породами, сформировавшимися в результате удара космических тел о поверхность Земли, приведших к твердофазным переходам графита в алмаз при шоковых давлениях. г) В середине прошлого столетия был открыт [19, 20] еще один новый генетический тип коренных месторождений алмаза, приуроченный к кристаллическим породам метаморфического комплекса, локализованного в Кокчетавском массиве Казахстана, что является пока единственным объектом этого типа. © Н. Н. Зинчук, В. И. Коптиль, 2016, с. 23–31 ISSN 1682-721X. Мінеральні ресурси України. 2016. № 1

Характерной особенностью промышленных месторождений алмазов, связанных с кимберлитами и лампроитами, является их приуроченность в основном к трубкам взрыва. В некоторых случаях экономически рентабельные концентрации алмазов наблюдаются в дайках, обычно тесно связанных с диатремами кимберлитов. Два других типа коренных месторождений алмазов локализуются в коровых породах. Алмазы в них обычно мелкие – преобладают индивиды размером в сотые или десятые доли миллиметра. Импактные алмазы характеризуются специфической морфологией зерен, часто унаследованной от формы зерен замещенного графита, и содержат иногда гексагональную модификацию алмаза – лонсдейлит. Кристаллики метаморфогенного алмаза обычно имеют кубический габитус или скелетные формы и их сростки. Импактные и метаморфогенные алмазы могут быть использованы только для технических целей. Форма месторождений импактных алмазов – изометрическая, в то время как метаморфические комплексы с мелкими алмазами могут иметь различные размеры и форму. Алмазопоисковые работы на Сибирской платформе (СП) проводятся уже на протяжении более 60 лет, в результате которых было открыто (табл. 1) более 1 000 кимберлитовых тел (трубки, дайки и жилы) и установлено (табл. 2) широкое развитие россыпной алмазоносности в разновозрастных (от рифейского до современного возраста) коллекторах различных генетических типов. Все известные на платформе кимберлитовые тела распределяются по площади крайне неравномерно. Они в основном сосредоточены в центральной и северной

МІНЕРАЛЬНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ

Таблица 1. Характеристика изученности алмазов из кимберлитовых тел Сибирской провинции Субпровинция

Область

Район

Поле

Количество изученных трубок

Количество изученных кристаллов

ЛеноАнабарская

Приленская

Приленский

Верхнемоторчунское

АнабароОленекская

Среднеоленекский

Омонос-Укукитское Чомурдахское Куойкское Куранахское Лучаканское Усть-Майатское Куонапское Дьюкенское

4 1 2 10 7 2 6 1

2660 76 422 2333 65 28 6 3

Алакит-Мархинское

58132

47 6 2 7 147

15690 3913 14271 15632 101253

Нижнеоленекский Анабарский

ДалдыноАлакитский

Далдынское Верхнемунский Верхнемунское Среднемархинский Накынское Малоботуобинский Мирнинское Всего по трубкам

ЦентральноСибирская

Таблица 2. Характеристика изученности алмазов из россыпей Сибирской провинции Субпровинция

Область

Район

Поле

ЛеноАнабарская

Приленская

Приленский

Кютюнгдинское Молодо-Далдынское Нижнеприленское Среднеприленское Верхнеприленское

АнабароОленекская

Нижнеоленекский Среднеоленекский Муно-Тюнгский

ЦентральноСибирская

Тунгусская

Байкитская Южнотунгусская

Среднемунское Верхнетюнгское Верхнемунское Анабарский Верхнеуджинское Майат-Уджинское МаслахыДеликгдинское Анабаро-Попигайское Эбеляхское Большекуонапское Малокуонапское Малоботуобинский PZ MZ Q Q Среднемархинский PZ Моркокинский Q PZ Q Q Всего по россыпям

частях платформы и группируются [8, 19] в 25 кимберлитовых полях. Из восьми известных эпох континентального корообразования и кимберлитового магматизма наиболее перспективными считаются четыре: рифейская, убогоалмазоносная (Присаянье), нижне- и среднепалеозойская, преимущественно высокоалмазоносная (центральная часть платформы),

Кол-во изуч. объектов древн. соврем. отл. колл. 3 15 9 11 7 8 2 12 4 7 11 7 3 2 9 7 2 6 27 17 1

Кол-во изуч. кристаллов соврем. древн. отл. колл. 311 10740 325 322 930 1117 228 1699 21 755 4371 333 47 469 873 779 655

643 33914 1150 109

8 37 12 3

7425 13533 31149 300

2 2

1160 40

6 5 10 179

6917

148 134 352 90443

30506

и мезозойская, низко- или неалмазоносная (северо-восток платформы). Кроме известных эксплуатирующихся (трубки Мир, Интернациональная, Удачная, Юбилейная, Айхал, Краснопресненская, Комсомольская, Зарница, Сытыканская, Нюрбинская) и подготавливаемых к промышленной разработке (трубки Ботуобинская, Заря, Дальняя, диатремы ВерхISSN 1682-721X. Мінеральні ресурси України. 2016. № 1

ДОСЛІДИ, СПОСТЕРЕЖЕННЯ, ВИСНОВКИ немунского поля – Заполярная, Комсомольская-Магнитная, Новинка, Поисковая и др.) коренных месторождений, алмазы установлены в порядка 150 тел, среди которых полупромышленную или близкую к промышленной алмазоносность имеет на порядок меньше диатрем. В отдельных диатремах (Дачная, имени ХХІІІ сьезда КПСС и др.) руда выбрана на возможную глубину открытой разработки и вследствии их существенного сужения на глубину дальнейшая разработка прекращена. В процессе многолетних прогнозно-поисковых, разведочных и эксплуатационных работ извлекаемые алмазы подвергались всестороннему и комплексному исследованию с применением ранее описанных методик. При этом мы пользовались минералогической классификацией Ю. Л. Орлова [16], по которой выделяется 11 разновидностей алмазов, имеющих глубокое физическое обоснование, свидетельствующих о своеобразии термодинамических и геохимических условий его образования, с разделением алмазов различных генетических разновидностей на подразновидности по габитусу и морфологическим типам кристаллов. В основу выделения минералогических разновидностей алмазов положены окраска, структурно-текстурные особенности, примесные оптически-активные центры, изотопный состав углерода, фото- и рентгенолюминесцентные особенности, минералогия и химический состав твердых включений и т. д. В качестве дополнительных типоморфных признаков привлекаются характер двойников и сростков, скульптуры травления, сохранность, трещиноватость и характер сколов. Использование комплекса типоморфных признаков алмазов позволяет выяснить с генетических позиций как их эндогенную историю в магматических очагах (кимберлитовых телах), так и последующую историю под воздействием наложенных процессов автометаморфизма кимберлитов в постмагматический этап (пластическая деформация, растворение и коррозия). Результаты комплексного изучения минералогии и физико-механических свойств алмазов (более 200 тыс. кристаллов) из порядка более 150 кимберлитовых тел СП позволили выделить [1–6, 8–13] их типоморфные особенности и установить их связь с алмазоносностью. Это дало возможность провести минералогическое районирование провинций на геолого-структурной основе по алмазам на субпровинции, области, поля и кусты трубок. Выделено [10, 11] четыре субпровинции: Центрально-Сибирская, Лено-Анабарская (Анабаро-Оленекская и Приленская области), Тунгусская (Байкитская и Южно-Тунгусская области) и Алданская, в пределах которых установлено резкое различие типоморфных особенностей кристаллов кимберлитовых диатрем с различной степенью алмазоносности (первоисточник І и ІІ типов кимберлитового генезиса). Основная масса известных кимберлитовых тел с алмазами находится в пределах Центрально-Сибирской субпровинции: Мирнинское, Накынское, Алакит-Мархинское, Далдынское и Верхнемунское кимберлитовые поля, в которых сконцентрированы все известные эксплуатируемые и подготавливаемые к промышленному освоению коренные месторождения алмазов, а также подавляющее большинство кимберлитовых тел с полупромышленной продуктивностью. Алмазы характеризуются заметной дифференциацией типоморфных особенностей как по отдельным трубкам или рудным столбам, так и по кимберлитовым полям в целом. В пределах Мирнинского кимберлитового поля выделяются три группы кимберлитовых тел, резко различающихся по типоморфным особенностям алмазов, связанные, по-виISSN 1682-721X. Мінеральні ресурси України. 2016. № 1

димому, с тремя разделенными по времени фазами кимберлитового магматизма (І – жила А-21, ІІ – трубки Таежная и Амакинская и ІІІ – трубки Мир, Интернациональная, им. ХХІІІ съезда КПСС, Дачная и Спутник). Для первой (наиболее ранней) группы характерно (рис. 1) низкое содержание октаэдров с преобладанием индивидов ромбододекаэдрического габитуса, представленных в основном окрашенными в дымчато-коричневые цвета додекаэдроидами с шагренью и полосами пластической деформации “жильного” типа и преобладание алмазов с сине-голубым и зеленым свечением. Во второй группе отмечается (рис. 2) примерно равное соотношение кристаллов октаэдрического и ромбододекаэдрического габитусов при сравнительно низком (первые проценты) содержании типичных округлых алмазов и превалированием минерала с сине-голубой фотолюминесценцией. Третья, наиболее высокопродуктивная группа кимберлитовых тел характеризуется резким преобладанием груболаминарных кристаллов октаэдрического и переходного от него к ромбододекаэдрическому габитусов при низком (менее 10 %) содержании индивидов ромбододекаэдрического габитуса, среди которых практически отсутствуют типичные округлые алмазы. Отмечается низкое количество двойников и сростков, преобладание кристаллов с розово-сиреневой фотолюминесценцией и без признаков видимого свечения, при низком содержании камней с сине-голубым свечением. Имеющиеся данные свидетельствуют об отсутствии резких отличий алмазов в пределах отдельных рудных столбов из группы высокопродуктивных кимберлитовых диатрем. Из других типоморфных особенностей можно отметить также низкое содержание поликристаллических агрегатов и инди-

Рис. 1. Типоморфные особенностии алмазов из высокоалмазоносных кимберлитовых тел Малоботуобинского района

Принятые на рис. 1–9 условные обозначения и сокращения: I–IХ – разновидности алмазов по классификации Ю. Л. Орлова [16]; О – октаэдры, ОД – переходные формы, Р – ламинарные ромбододекаэдры, ТО – типично округлые, К – кубы, Д1 – додекаэдры скрытослоистые, Д2 – додекаэдры с шагренью, б/т – осколки

Рис. 2. Типоморфные особенности алмазов из низкоалмазоносных кимберлитовых тел Малоботуобинского района

МІНЕРАЛЬНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ

видов с признаками природного растворения и травления, превалирование среди включений в алмазах минераловузников ультраосновной ассоциации. В Накынском кимберлитовом поле (Среднемархинский алмазоносный район) трубки Ботуобинская и Нюрбинская характеризуются [9–15] комплексом типоморфных особенностей (рис. 3), присущих для богатых диатрем с характерным преобладанием кристаллов октаэдрического (О), переходного (ОД) и ромбододекаэдрического (Д) габитусов (их соотношение О:ОД:Д=1:1:1), при отсутствии типичных округлых алмазов и заметным (до 5 %) содержанием кристаллов псевдоромбододекаэдрического габитуса, сложенных тригональными слоями роста “мархинского” типа. Кимберлитовые диатремы этого поля характеризуются также присутствием в небольшом (около 5 %) количестве алмазов с тонкой окрашенной оболочкой ІV разновидности и низким содержанием двойников и сростков, превалированием индивидов с розово-сиреневой фотолюминесценцией, с высоким содержанием примесного азота в форме А-центра. Большинство встреченных сингенетических включений представлены минералами-узниками ультраосновной ассоциации. В пределах Далдынского и Алакит-Мархинского кимберлитового полей для трубок с повышенной алмазоносностью характерно [10–13] низкое содержание типичных округлых алмазов “уральского” (“бразильского”) типа, при различном соотношении (рис. 4 и 5) кристаллов октаэдрического и ромбододекаэдрического габитусов (в трубках Удачная, Сытыканская, Комсомольская и Юбилейная содержание ромбододекаэдров менее 50 %, а в трубках Айхал, Краснопресненская и Дальняя – более 50 %). Следует при этом отметить, что каждая из этих трубок индивидуальна по типоморфным особенностям алмазов. Из других особенностей следует отметить высокое содержание двойников и сростков, а также поликристаллических агрегатов, преобладание кристаллов с сине-голубой, реже с зеленой фотолюминесценцией. Наблюдается сравнительно частая встречаемость окрашенных алмазов ІІ, ІІІ и IV разновидностей эклогитового генезиса, что отличает Далдынское и Алакит-Мархинское кимберлитовое поле от Мирнинского и свидетельствует о заметном различии состава мантии Земли в этих алмазоносных регионах. Среди сингенетических твердых включений в алмазах І разновидности резко преобладают (до 99,9 %) минералы-узники ультраосновной ассоциации. По характеру связи кристалломорфологических особенностей алмазов с их крупностью выделяется две группы кимберлитовых тел. Первая из них, наиболее высокопродуктивная, отмечается повышенным содержанием кристаллов октаэдрического габитуса с увеличением крупности (Айхал, Удачная и др.), а вторая (Юбилейная и др.) характеризуется обратным соотношением, причем содержание типичных округлых алмазов среди последней достигает 10–15 %. Среди кимберлитовых тел этих кимберлитовых полей с убогой алмазоносностью по соотношению габитусных форм кристаллов выделяются три группы трубок: І – октаэдры (О) + переходные формы (ОД) – 35 %; ІІ – О+ОД+20–50 % и ІІІ (промежуточная) – О+ОД=35 %, при повышенном для большинства трубок содержании типичных округлых алмазов, в основном, додекаэдроидов с шагренью и полосами пластической деформации. Такие алмазы являются типоморфным признаком не только кимберлитовых жил, но и трубок с убогой алмазоносностью, относящихся к самостоятельной фазе кимберлитового магматизма, которая в большинстве случаев предшествова-

ла образованию высокопродуктивных тел обоих полей Далдыно-Алакитского алмазоносного района. Алмазы из кимберлитовых тел Верхнемунского поля по своим типоморфным особенностям занимают (рис. 6) обособленное положение в пределах расматриваемой субпровинции. Они характеризуются морфологическим спектром кристаллов с преобладанием додекаэдроидов с шагренью и полосами пластической деформации, которые присутствуют в кимберлитовых телах с убогой алмазоносностью. Это находится в противоречии с их сравнительно высокой (по-

Рис. 3. Типоморфные особенности алмазов из кимберлитовых тел Накынского поля

Рис. 4. Типоморфные особенности алмазов из кимберлитовых тел Далдынского поля

Рис. 5. Типоморфные особенности алмазов из кимберлитовых тел Алакит-Мархинского поля

Рис. 6. Типоморфные особенности алмазов из кимберлитовых тел Верхнемунского поля ISSN 1682-721X. Мінеральні ресурси України. 2016. № 1

ДОСЛІДИ, СПОСТЕРЕЖЕННЯ, ВИСНОВКИ лупромышленной) алмазоносностью, достигающей в некоторых трубках (Заполярная) промышленных концентраций, т. е. с одной стороны, им присущ комплекс типоморфных особенностей, свойственных в целом этому полю, а с другой – заметно индивидуализированы по некоторым свойствам (двойники и сростки, фотолюминесценция, содержание примесного азота в форме А-центра) как в отдельных трубках, так и в рудных столбах кимберлитовых тел сложного геологического строения. Основными типоморфными особенностями алмазов из трубок этого поля являются [10, 11]: резкое преобладание кристаллов ромбододекаэдрического габитуса І разновидности, среди которых превалируют окрашенные в дымчато-коричневые цвета додекаэдроиды с шагренью и полосами пластической деформации, при сравнительно низком содержании ламинарных ромбододекаэдров, а также кристаллов октаэдрического и переходного от него к ромбододекаэдрическому габитусов. Для них также характерно высокое содержание поликристаллических агрегатов VIII разновидности, которое положительно коррелируется с алмазоносностью отдельных кимберлитовых тел или рудных столбов. Количество “экзотических” алмазов ІІ, ІІІ и IV разновидностей является низким, не превышая первых процентов, причем по своим типоморфным особенностям они не отличаются от аналогичных разновидностей из кимберлитовых тел Далдыно-Алакитского района и отличны от камней Мирнинского и Накынского кимберлитовых полей. Алмазы ІІ, V и VII разновидностей обнаружены в россыпи р. УулаахМуна, в трубках Верхнемунского поля, находящихся в верховье этой реки, они не встречены. В последние годы при проведении ревизионно-опробовательских работ на известных и вновь открытых кимберлитовых телах северо-востока СП (Лено-Анабарская субпровинция) получены принципиально новые данные об их продуктивности и установлены месторождения с полупромышленной алмазоносностью (трубка Малокуонапская) мезозойского возраста, что существенно меняет имеющиеся представления о перспективах коренной алмазоносности этого обширного региона. Результаты минералогических исследований пород некоторых известных на сегодня кимберлитовых тел свидетельствуют о типоморфных особенностях алмазов как каждой в отдельности трубки, так и кимберлитовых полей в целом и их резком отличии от кристаллов большинства россыпей северо-востока СП, коренные источники которых до настоящего времени не установлены. Типоморфные особенности алмазов из кимберлитовых тел Лено-Анабарской субпровинции не менее резко индивидуальны (рис. 7–9), чем из таковых Центрально-Сибирской. Среди известных кимберлитовых полей этой обширной территории представительное для статистической характеристики количество алмазов установлено [10–13] только в девяти телах (табл. 1) пяти полей (Омонос-Укукитском, Куранахском, Чомурдахском, Верхнемоторчунском и Куойском). По мнению большинства исследователей, для кимберлитовых тел северо-востока СП (преимущественно мезозойского возраста) характерен комплекс особенностей вещественного состава, отличающий их от аналогичных диатрем других субпровинций. Кимберлитовые породы представлены здесь интрузивной и эксплозивной фазами [19, 20]. Cреди первых присутствуют мелилит и монтичеллит, а также перовскит, апатит и рудные минералы. В трубках взрыва здесь основную роль играют кимберлитовые брекчии, но встречаются и порфировые разности интрузивной фации. В изученISSN 1682-721X. Мінеральні ресурси України. 2016. № 1

ных трубках отмечено много слюдистых кимберлитов. Характерно в целом невысокое содержание минералов-спутников алмаза, причем пикроильменит преобладает над пиропом. Среди последних редки разности алмазной ассоциации [17]. Кимберлиты характеризуются повышенными концентрациями титана, железа, фосфора, алюминия и калия. Количество ксенолитов глубинных пород в диатремах данной территории понижено и в их составе почти не встречаются нодули алмаз-пироповой фации глубинности. По комплексу типоморфных особенностей алмазы из описываемых кимберлитовых тел резко отличаются от кристаллов из разновозрастных россыпей этого обширного региона, в первую очередь пониженным содержанием типичных округлых алмазов “уральского” (“бразильского”) типа І разновидности и полным отсутствием кристаллов ІІ, V и VІІ разновидностей. В этих кимберлитовых телах преобладают обычные для диатрем Центрально-Сибирской субпровинции ламинарные кристаллы ряда октаэдр-ромбододекаэдр октаэдрического, ромбододекаэдрического и переходного между ними габитусов І разновидности, причем в большинстве трубок содержание нередко выше, чем в богатых диатремах Далдыно-Алакитского и Верхнемунского алмазоносных районов. Это в значительной мере подчеркивает несостоя-

Рис. 7. Типоморфные особенности алмазов из кимберлитовых тел Омонос-Укукитского и Чомурдахского полей

Рис. 8. Типоморфные особенности алмазов из кимберлитовых тел Верхнемоторчунского и Куойского полей

Рис. 9. Типоморфные особенности алмазов из трубки Малокуонапская (по рудным столбам)

МІНЕРАЛЬНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ

тельность высказываний некоторых исследователей о существовании зональности СП по алмазам и о закономерном снижении доли октаэдров по направлению с юга на север региона. При этом следует подчеркнуть факт наличия для каждого кимберлитового поля своих типоморфных особенностей алмазов, а в пределах Омонос-Укукитского поля наблюдается (табл. 1, рис. 7) даже резкое отличие кристаллов двух пространственно разобщенных кустов трубок (северный – трубки Ленинград и Русловая, южный – Светлана и Лорик). Диатремы Омонос-Укукитского поля характеризуются повышенным (более 2/3) суммарным содержанием кристаллов октаэдрического и переходного от октаэдрического к ромбододекаэдрическому габитусов І разновидности, представленных преимущественно индивидами с тригональными слоями роста и полицентрически растущими гранями, также сложенными тригональными слоями роста, что свидетельствует [11] об отсутствии признаков природного растворения. Алмазы с пятнами пигментации и ожелезненные отсутствуют. По фотолюминесцентным особенностям преобладают (до 37 %) алмазы с розово-сиреневым свечением при примерно сопоставимых между собой количествах кристаллов с сине-голубым свечением (до 20 %) и без признаков такового (18–23 %). Подавляющее большинство (52– 62 %) кристаллов содержит твердые включения с резким преобладанием среди них эпигенетических графит-сульфидных. Южный куст Омонос-Укукитского поля близок по кристалломорфологическим особенностям к алмазам северного куста, характеризуясь преобладанием (42–46 %) октаэдров, но отличается повышенным (до 36 %) содержанием двойников и сростков, кристаллов с признаками природного травления (76–85 %), более высокой прозрачностью и пониженным (не выше 15 %) количеством окрашенных камней, резким преобладанием (64–67 %) кристаллов с сине-голубой фотолюминесценцией и включений ультраосновного парагенезиса. Алмазы Чомурдахского поля характеризуются (табл. 1, рис. 7) аномально высоким (до 71 %) содержанием кристаллов октаэдрического габитуса, среди которых преобладают (до 48 %) плоскогранные острореберные октаэдры, представленные шпинелевыми двойниками, часто в комбинации с незакономерными сростками, преимущественно с коррозией. Большинство алмазов из кимберлитов дайки Ан-21/79 в той или иной степени прозрачные; содержание полупрозрачных (до 15 %) и окрашенных в лилово-коричневый цвет (12,5 %) кристаллов небольшое. В целом спектр алмазов из упомянутой дайки не имеет аналогов на СП при их некоторой близости по высокому содержанию двойников и сростков октаэдров к микроалмазам отдельных кимберлитовых тел Алакит-Мархинского поля с убогой алмазоносностью [10, 11]. В Верхнемоторчунском поле наиболее крупной по размерам (17 га) на северо-востоке СП является трубка Аэрогеологическая, в которой доминируют кристаллы октаэдрического и переходного от октаэдрического к ромбододекаэдрическому габитусов І разновидности (в сумме около 60 %) в целом при низком (до 19 %) содержании додекаэдроидов с шагренью и полосами пластической деформации. Содержание двойников и сростков является (рис. 8) повышенным (до 38 %) при резком преобладании (до 25 %) двойников по шпинелевому закону. Скульптуры травления представлены преимущественно (до 22 %) кавернами. Алмазы отличаются повышенной степенью прозрачности при высоком (до 36 %) содержании кристаллов чистой воды и прозрачных. Окрашенных камней немного (24,5 %) и

представлены они лилово-коричневыми кристаллами І разновидности. Характерной особенностью алмазов из диатремы является преобладающая (до 57 %) зеленая фотолюминесценция, что сближает их с кристаллами трубки Поисковая в Верхнемунском районе. Концентрация алмазов с синеголубым свечением не превышает 6 %. Среди общего содержания алмазов с твердыми включениями (до 43 %) около 28 % занимают эпигенетические включения графита, часто в ассоциации с сульфидами. Характерной особенностью алмазов из описываемой диатремы является сравнительно высокое (до 15 %) содержание сингенетических включений, представленных преимущественно минералами-узниками ультраосновной ассоциации (оливин, часто в парагенезисе с хромитом). Степень сохранности (целостность) алмазов очень высокая при резком преобладании (до 77 %) целых и в значительной степени поврежденных камней (рис. 8). Большинство (68 %) кристаллов не имеют трещин и в целом преобладают техногенные сколы. Кимберлитовые диатремы с убогой алмазоносностью Куранахского поля (табл. 1) заметно отличаются как от трубки Малокуонапская этого поля, так и от других трубок северо-востока СП по типоморфным особенностям алмазов. Для них характерна [10, 11] “далдыно-алакитская” минералогическая ассоциация с преобладанием (до 25 %) ламинарных ромбододекаэдров и при заметном суммарном содержании (до 35 %) кристаллов октаэдрического и переходного от октаэдрического к ромбододекаэдрическому габитусов. При этом среди них преобладают индивиды с занозистой штриховкой. Содержание типичных округлых алмазов довольно низкое (4–21 %), причем половину из них составляют додекаэдроиды с шагренью и полосами пластической деформации. Низким (2–4 %) является содержание поликристаллических агрегатов VIII разновидности [16], единичны находки алмазов IV разновидности с оболочкой. Количество двойников и сростков небольшое (6–16 %), преобладают незакономерные сростки (5–9 %). Довольно значительно (до 32 %) содержание кристаллов с признаками природного травления, представленных исключительно шрамами. Большинство алмазов – в той или иной степени прозрачные камни при заметном (20–40 %) количестве полупрозрачных индивидов. Общее содержание окрашенных камней составляет около 25 % и преобладают (16–20 %) лилово-коричневая окраска кристаллов I разновидности при заметном (около 5 %) количестве серых кристаллов VIII разновидности. Ожелезненные алмазы являются редкостью (до 1,5 %). По фотолюминесцентным особенностям доминируют (30–36 %) алмазы с розово-сиреневым свечением при сравнительно небольших (9–21 %) содержаниях кристаллов с другими цветами фотолюминесценции. Общее количество твердых включений в алмазах сравнительно невысокое (до 32 %), причем среди них преобладают эпигенетические образования графита, ассоциирующего с сульфидами. Главным в этом поле является кимберлитовая трубка Малокуонапская, расположенная в верхнем течении р. Малая Куонапка, на её левом берегу в 0,5 км от русла. Она прорывает отложения верхнего протерозоя и нижнего кембрия, перекрываясь лишь маломощным чехлом элювиально-делювиальных отложений. На уровне современного эрозионного среза трубка характеризуется близкой к грушевидной формой с расширенной южной частью и более узкой северной. Трубка состоит из двух сопряженных между собой рудных столбов (северного и южного), отвечающих двум этапам формирования диатремы и сложенных различными ISSN 1682-721X. Мінеральні ресурси України. 2016. № 1

ДОСЛІДИ, СПОСТЕРЕЖЕННЯ, ВИСНОВКИ типами кимберлитовых пород. Северная часть трубки сложена преимущественно порфировым кимберлитом (ПК) первой фазы внедрения, по трещинам инъецированным автолитовой кимберлитовой брекчией второй фазы, сформировавшей в основном южную часть трубки (южный рудный столб). Большая часть южной части трубки сложена автолитовой кимберлитовой брекчией второй фазы внедрения (АКБ), содержащей в виде включений обломки порфировых кимберлитов второй фазы внедрения (типа “кимберлит в кимберлите”). Вдоль восточного и юго-восточного контактов южного рудного столба выделяется так называемая зона смешения кимберлитовых пород (ЗС), сложенная автолитовой брекчией, насыщенной (до 10 % объема) обломками порфировых кимберлитов. Размеры алмазов трубки Малокуонапская являются обычными для кимберлитовых тел и колеблются в значительных пределах – от мельчайших кристаллов массой 0,1 мг до довольно крупных камней массой свыше 1 кар. Среди изученных алмазов (рис. 9) свыше 95 % кристаллов І разновидности – бесцветных, реже эпигенетически окрашенных в дымчато-коричневые цвета слабой интенсивности при незначительных содержаниях желтых кубоидов ІІ разновидности (0,5 %), алмазов с оболочкой ІV разновидности (0,5 %) и поликристаллических агрегатов VIII разновидности (1,3 %). Особенностью изученных алмазов является высокое содержание типоморфных для богатых кимберлитовых тел позднепалеозойского возраста ламинарных кристаллов октаэдрического, ромбододекаэдрического и переходного между ними габитусов (в сумме около 65 %) при сравнительно низком количестве типичных округлых алмазов “уральского” (“бразильского”) типа (около 20 %) и заметном (до 10 %) содержании бесформенных осколков, имеющих в основном техногенный характер (рис. 9). Типичные округлые алмазы, являющиеся неблагоприятным фактором алмазоносности, полностью отсутствуют в крупных классах. Особенностью изученных алмазов является высокое (около 20 %), по сравнению с другими месторождениями, содержание кристаллов с блоковой скульптурой, в основном ромбододекаэдрического габитуса, что сближает их с ассоциацией кристаллов “кютюнгдинского” типа. Из других морфологических типов кристаллов преимущественным распространением пользуются алмазы со сноповидной и занозистой штриховкой, реже с полицентрически растущими гранями. Количество двойников и сростков здесь одно из наиболее низких (12–13 %) среди известных кимберлитовых тел СП, приближаясь для таких образований из месторождений Малоботуобинского района. Среди них наиболее распространенными являются двойники по шпинелевому закону и незакономерные сростки. Число алмазов со скульптурами травления, представленных в основном шрамами, относительно небольшое, не превышающее 25 %. При этом содержание кристаллов с кавернами и коррозией составляет в сумме всего 2,5 %. Подавляющее большинство (свыше 93 %) изученных алмазов составляют в той или иной степени прозрачные камни при высоком (в сумме около 65 %) содержании кристаллов чистой воды и весьма прозрачных. Количество окрашенных камней является в целом невысоким и редко превышающим 15 %. Наиболее распространены дымчато- и лилово-коричневая слабой интенсивности окраска алмазов I разновидности (21 %), значительно реже наблюдается серая и черная (из-за включений графита) окраска камней VIII разновидности. Встречены единичные алмазы с желтой и зеленой (цвета морской волISSN 1682-721X. Мінеральні ресурси України. 2016. № 1

ны) окраской, а также с зелеными пятнами пигментации. Кристаллы с признаками ожелезнения отсутствуют. По характеру свечения в ультрафиолетовых лучах резко (около половины) преобладают алмазы с розово-сиреневым свечением при заметном (до 20 %) содержании кристаллов без признаков видимого свечения и с зеленой фотолюминесценцией. Общее количество алмазов с твердыми включениями иногда превышает 25 %. Преобладают эпигенетические включения графита в ассоциации с сульфидами. Установлено различие в содержании алмазов в различных рудных столбах диатремы (рис. 9). Особо следует еще раз отметить для диатрем северо-востока СП типоморфизм алмазов II, III и IV разновидностей, которые по своим особенностям близки к кристаллам аналогичных разновидностей Далдынского, Алакит-Мархинского и Верхнемунского кимберлитовых полей, имеющих, вероятно, эклогитовый генезис и резко отличающихся от камней этих же разновидностей из известных россыпей северо-востока СП. Типоморфные для этих россыпей кристаллы V и VII, а также II разновидностей (по комплексу признаков) в кимберлитовых телах этого региона полностью отсутствуют [10, 11]. Своеобразной является также кристалломорфология резко преобладающих в кимберлитовых телах Анабаро-Оленекской области алмазов I разновидности, среди которых выделяются формы роста, растворения и коррозии. Так, в кимберлитовых телах Западно-Укукитского, Чомурдахского, Куранахского и Верхнемоторчунского полей преобладают кристаллы октаэдрического и переходного от октаэдрического к ромбододекаэдрическому габитусов, причем их содержание заметно увеличивается с уменьшением крупности (особенно в классе -1+0,5 мм). Следует при этом отметить, что в первых двух полях преобладают октаэдры с тригональными слоями роста и полицентрически растущими гранями, также сложенными тригональными слоями роста, характерными для высокопродуктивных кимберлитовых трубок Мирнинского поля. Резко индивидуальными являются типоморфные особенности алмазов южного куста трубок Лучаканского кимберлитового поля (Отрицательная, Двойная, Флажок и Ан. 79а) с повышенным (до 25 %) содержанием бесцветных кубоидов I разновидности и своеобразных молочно-белых кубоидов IV разновидности с “облегченным” изотопным составом [16] углерода (δ13С= –17 – –20 ‰), а также трубки Дьянга (Куойское поле), в котором резко преобладают додекаэдроиды с шагренью и полосами пластинчатой деформации со сплошными кавернами и с резко преобладающей эклогитовой ассоциацией (гранат оранжевый + омфацит) твердых включений в алмазах. Проведенные исследования позволяют утверждать, что алмазы из кимберлитов изученных субпровинций СП характеризуются значительной дифференциацией типоморфных особенностей, что в свою очередь указывает как на своеобразие термодинамических и геохимических условий их образования, так и на гетерогенность строения верхней мантии Земли. Об имеющих место неоднородностях в строении верхней мантии говорит и различие в содержании и типоморфизме алмазов из широко распространенных на северо-востоке СП россыпей и кимберлитовых диатрем. Кристалломорфологические особенности алмазов, в частности, высокое содержание кристаллов октаэдрического и переходного от него к ромбододекаэдрическому габитусов (кроме трубки Дьянга), свидетельствуют о существовании благоприятных условий

МІНЕРАЛЬНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ

для сохранности алмазов. При этом следует отметить, что полученные в последние годы на представительном статистическом материале результаты исследований типоморфных особенностей алмазов из кимберлитовых тел северо-востока СП в корне меняют имеющиеся представления о закономерном изменении с юга на север провинции морфологии алмазов, при снижении кристаллов октаэдрического габитуса и увеличении количества индивидов ромбододекаэдрического габитуса, в том числе и типичных округлых алмазов. Следует также отметить, что эти представления были основаны на некорректном сопоставлении алмазов из кимберлитовых тел центральной части провинции и кристаллов из россыпей северо-востока СП, так как на это время достоверное количество кристаллов из кимберлитовых тел этой части платформы еще не были установлены и комплексно изучены. Результаты проведенных исследований алмазов СП позволяют сделать вывод, что существуют индикаторные признаки этого интересного минерала на всех уровнях его нахождения: от кимберлитовых – провинции, субпровинции, поля, тела – до рудного столба. Типоморфизм алмазов из кимберлитов мы рассматриваем с позиций гипотезы о его полигенезе и ксеногенности в геологических образованиях. С этих позиций вся совокупность разновидностей алмазов в кимберлитах образует не парагенетические, а парастерические ассоциации, связанные с общностью сонахождения в этих своеобразных породах. Анализ результатов исследований алмазов СП указывает, что разнообразие морфологических ассоциаций определяется условиями кристаллизации алмаза в материнских породах и местами заложения кимберлитовых очагов, а также особенностями протекания извержений кимберлитовых расплавов, существенным образом влияющих на растворение и коррозию кристаллов минерала, что приводит к преобразованию его первоначальной формы вплоть до полного уничтожения. В итоге это приводит к тому, что каждое кимберлитовое тело характеризуется индивидуальным характером присущих ему типоморфных особенностей алмазов, причем в диатремах многофазного строения зачастую отличаются кристаллы отдельных рудных столбов. Проведенный анализ корреляционных взаимоотношений отдельных особенностей алмазов позволяет сформулировать морфологический критерий алмазоносности, отрицательным фактором которой является повышенное (более 18–20 %) содержаниe типичных округлых алмазов “уральского” (“бразильского”) типа. В свою очередь, имеющиеся данные по типоморфизму алмазов из кимберлитовых тел СП свидетельствуют об отсутствии горизонтальной концентрической зональности в изменении их типоморфных особенностей. Существует несколько площадей, характеризующихся определенными различиями их структурного положения и неодинаковой глубиной заложения магматических очагов, а также динамикой проявления кимберлитового магматизма и различием окислительных условий, способствующих растворению и коррозии алмазов. Это противоречит мнению отдельных исследователей, предлагающих модель концентрического строения кимберлитовых провинций по результатам исследования вещественного состава магматитов, при которой от центра древних платформ к их периферии алмазоносность диатрем резко уменьшается. Следует также подчеркнуть, что пока не установлено и уменьшение алмазоносности с глубиной кимберлитовых диатрем. Разработанные методические приёмы изучения алмазов и особенности его распространения можно успешно использовать при оценке перспектив алмазоносности и других древних платформ Мира.

ЛИТЕРАТУРА

1. Аргунов К. П., Захарова В. Р., Зинчук Н. Н. Методическое руководство по изучению и использованию алмазов при типизации кимберлитовых трубок. – Свердловск: Уралгеология, 1985. – 105 с. 2. Аргунов К. П., Зинчук Н. Н. Некоторые вопросы онтогении природных алмазов//Исследование высокобарических минералов. – М.: ИФЗ АН СССР, 1987. – С. 166–186. 3. Афанасьев В. П., Ефимова Э. С., Зинчук Н. Н., Коптиль В. И. Атлас морфологии алмазов России. – Новосибирск: НИЦ ОИГГМ СО РАН, 2000. – 291 с. 4. Афанасьев В. П., Зинчук Н. Н., Похиленко Н. П. Морфология и морфогенез индикаторных минералов кимберлитов. – Новосибирск: Гео, 2001. – 276 с. 5. .Афанасьев В. П., Зинчук Н. Н., Похиленко Н. П. Поисковая минералогия алмаза. – Новосибирск: Гео, 2010. – 650 с. 6. Бартошинский З. В., Квасница В. Н. Кристалломорфология алмаза из кимберлитов. – Киев: Наукова думка, 1991. – 172 с. 7. Галимов Э. М., Клюев Ю. А., Ивановская И. Н. и др. Корреляция изотопного состава углерода, морфологии и структурных особенностей монокристаллических алмазов из некоторых россыпей Якутии//Докл. АН СССР. – 1979. – Т. 249. – № 4. – С. 958–961. 8. Зинчук Н. Н., Зуев В. М., Коптиль В. И., Черный С. Д. Стратегия ведения и результаты алмазопоисковых работ//Горный вестник. – 1997. – № 3. – С. 53–57. 9. Зинчук Н. Н., Коптиль В. И. Особенности алмазов из кимберлитовой трубки Нюрбинская (Якутия)//Проблемы алмазной геологии и некоторые пути их решения. – Воронеж: ВГУ, 2001. – С. 368–376. 10. Зинчук Н. Н., Коптиль В. И. Оcобенности коренной алмазоносности Сибирской платформы//Российская Арктика: геологическая история, минералогия, экология. – С.-Пб., 2002. – С. 586–602. 11. Зинчук Н. Н., Коптиль В. И. Типоморфизм алмазов Сибирской платформы. – М.: Недра, 2003. – 603 с. 12. Зинчук Н. Н., Коптиль В. И. Типоморфные особенности алмазов в связи с проблемой прогнозирования их коренных источников//Мiнеральнi ресурси України. – 2014. – № 1. – С. 17–23. 13. Зинчук Н. Н., Коптиль В. И., Борис Е. И., Липашова А. Н. Типоморфные особенности алмазов из кимберлитовых тел Сибирской платформы в связи с прогнозированием и поисками месторождений алмазов//Вестник Воронежского ун-та. Геология. – 1999. – № 7. – С. 155–166. 14. Квасница В. Н., Зинчук Н. Н., Коптиль В. И. Типоморфизм микрокристаллов алмаза. – М.: Недра, 1999. – 224 с. 15. Коптиль В. И., Кедрова Т. В., Помазанский Б. С. и др. Сравнительный анализ типоморфных особенностей алмазов из кимберлитовых тел и разновозрастных россыпей Средне-Мархинского алмазоносного района//Проблемы прогнозирования и поисков месторождений алмазов на закрытых территориях. Материалы научно-практической конференции, посвященной 40-летию ЯНИГП ЦНИГРИ АК “АЛРОСА”. – Якутск: ЯНЦ СО РАН, 20 08. – С.177–183. 16. Орлов Ю. Л. Минералогия алмаза. – М.: Наука, 1984. – 264 с. 17. Соболев Н. В. О минералогических критериях алмазоносности кимберлитов//Геология и геофизика. – 1971. – № 3. – С. 70–80. 18. Соболев Н. В., Ефимова Э. С. Парагенетические типы природных алмазов//Петрология и минералогия земной коры и верхней мантии. – Новосибирск: ИГГМ СО АН СССР, 1981. – С. 70–77. 19. Харькив А. Д., Зинчук Н. Н., Крючков А. И. Коренные месторождения алмазов Мира. – М.: Недра, 1998. – 556 с. 20. Харькив А. Д., Квасница В. Н., Сафронов А. Ф., Зинчук Н. Н. Типоморфизм алмаза и его минералов-спутников из кимберлитов. – Киев: Наукова думка, 1989. – 183 с.

REFERENCES

1. Argunov K. P., Zaharova V. R., Zinchuk N. N. Methodical guide on investigation and employment of diamonds when typifying kimberlite pipes. – Sverdlovsk: Uralgeologija, 1985. – 105 p. (In Russian). 2. Argunov K. P., Zinchuk N. N. Some issues of natural diamonds ontogeny//Coll.: Investigation of high-barometric minerals. – Moskva: IEP USSR AS, 1987. – P. 166–186. (In Russian). 3. Afanasev V. P., E�mova Je. S., Zinchuk N. N., Koptil V. I. Atlas of diamond morphology of Russia. – Novosibirsk: SB RAS, SRC OIGGM, 2000. – 291 p. (In Russian). ISSN 1682-721X. Мінеральні ресурси України. 2016. № 1

ДОСЛІДИ, СПОСТЕРЕЖЕННЯ, ВИСНОВКИ 4. Afanasev V. P., Zinchuk N. N., Pohilenko N. P. Morphology and morphogenesis of kimberlite indicator minerals. – Novosibirsk: Geo, 2001. – 276 p. (In Russian). 5. Afanasev V. P., Zinchuk N. N., Pohilenko N. P. Prospecting mineralogy of diamond. – Novosibirsk: Geo, 2010. – 650 p. (In Russian). 6. Bartoshinskij Z. V., Kvasnica V. N. Crystallomorphology of diamond from kimberlites. – Kiev: Naukova dumka, 1991. – 172 p. (In Russian). 7. Galimov Je. M., Kljuev Ju. A., Ivanovskaja I. N. et al. Correlation of isotope composition of carbon, morphology and structural features of monocrystalline diamonds from some placers of Yakutia//USSR AS Rep, 1979. – Vol. 249. – № 4. – P. 958–961. (In Russian). 8. Zinchuk N. N., Zuev V. M., Koptil V. I., Chernyj S. D. Strategy of carrying out and results of diamond-prospecting works//Gornyj vestnik. – 1997. – № 3. – P. 53–57. (In Russian). 9. Zinchuk N. N., Koptil V. I. Speci�c features of diamonds from kimberlite pipe Nyurbinskaya (Yakutia)//Problems of diamond geology and some ways of their solution. – Voronezh: VSU, 2001. – P. 368–376. (In Russian). 10. Zinchuk N. N., Koptil V. I. Speci�c features of primary diamondiferousness of the Siberian platform//Russian Arctic: geological history, mineralogy, ecology. Bull. – Cankt-Peterburg, 2002. – P. 586–602. (In Russian). 11. Zinchuk N. N., Koptil V. I. Typomorphism of the Siberian platform diamonds. – Moskva: Nedra, 2003. – 603 p. (In Russian). 12. Zinchuk N. N., Koptil V. I. Typomorphic features of diamonds in connection with the problem of forecasting their primary sources//Mineralni resursy Ukrainy. – 2014. – № 1. – P. 17–23. (In Russian). 13. Zinchuk N. N., Koptil V. I., Boris E. I., Lipashova A. N. Typomorphic features of diamonds from kimberlite bodies of the Siberian platform in connection with forecasting and prospecting of diamond deposits//Vestnik of Voronezhskogo Universiteta. Geologija. – 1999. – № 7. – P. 155–166. (In Russian). 14. Kvasnica V. N., Zinchuk N. N., Koptil V. I. Typomorphism of diamond microcrystals. – Moskva: Nedra, 1999. – 224 p. (In Russian). 15. Koptil V. I., Kedrova T. V., Pomazanskij B. S. et al. Comparative analysis of typomorphic features of diamonds from kimberlite bodies and different in age placers of Middle-Markhinsky diamondiferous region//Problems of forecasting and prospecting of diamond deposits on closed territories. Materials of research and practice conference devoted to the 40-th anniversary of YaNIGP CNIGRI of “ALROSA” OJSC. – Yakutsk: YRC RAS SB, 2008. – P. 177–183. (In Russian). 16. Orlov Ju. L. Mineralogy of diamond. – Moskva: Science, 1984. – 264 p. (In Russian). 17. Sobolev N. V. About mineralogical criteria of kimberlites diamondiferousness//Geology and Geophysics. – 1971. – № 3. – P. 70–80. (In Russian). 18. Sobolev N. V., E�mova Je. S. Paragenetic types of natural diamonds//Coll.: Petrology and mineralogy of the Earth crust and upper mantle. – Novosibirsk: IMG USSR AS SB, 1981. – P. 70–77. (In Russian). 19. Harkiv A. D., Zinchuk N. N., Kjuchkov A. I. Primary diamond deposits of the World. – Moskva: Nedra, 1998. – 556 p. (In Russian). 20. Harkiv A. D., Kvasnica V. N., Safronov A. F., Zinchuk N. N. Typomorphism of diamond and its accessory minerals from kimberlites. – Kiev: Naukova dumka, 1989. – 183 p. (In Russian).

Р у к о п и с о т р и м а н о 9.02.2015.

Редакція приймає оригінальні, раніше не опубліковані статті геологічної, геолого-мінералогічної та технічної тематик. Статті слід надсилати в друкованому (два примірники) й електронному вигляді, бажано українською мовою. Електронний варіант приймається на компакт-диску чи електронною поштою. Обсяг однієї наукової статті – до 12 стор. машинопису через 2 інтервали (разом з табл., фото, рис. та підписами до них, бібліографічним списком, анотацією), оглядової – 6–7 стор., інформаційного повідомлення – 3–4 стор. До рукопису необхідно додати акт експертизи й такі відомості про автора/авторів: прізвище, ім’я та по батькові (повністю); учене звання й учений ступінь; посада чи професія; місце роботи (назва установи чи організації); адреса місця роботи, номер телефону; адреса місця проживання, номер телефону, електронна адреса. До кожної статті обов’язково навести: індекс УДК, реферат (мовою оригіналу та англійською), бібліографічний список за алфавітом (оформлений відповідно до сучасних вимог), рисунки, таблиці та підписи до них (окремі файли). Комп’ютерні макети рисунків приймаються в разі дотримання таких умов. Р а с т р о в а графіка: чорно-біле зображення – *.tif чи *.psd (Adobe PhotoShop); повнокольорове зображення – *.tif, *.eps, *.psd-формат, розрізнення 300 dpi. Кольорова модель CMYK, чорний колір в одному каналі. В е к т о р н а графіка: файли формату *.ai, *.eps (Adobe Illustrator) чи *.cdr (Corel Draw). Використані шрифти мають бути подані окремо або переведені в криві. Растрову графіку до векторного макета не заносити. • Редколегія може не поділяти думки автора. • Автори відповідають за точність викладених фактів, даних, цитат, бібліографічних довідок, написання географічних назв, власних імен, геологічних термінів тощо. Рішення про публікацію статті в журналі приймається на основі незалежної експертизи, що організує редакція журналу.

Колектив журналу нагадує авторам і читачам, що продовжується передплата на журнал МІНЕРАЛЬНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ на І півріччя 2016 р.

Передплатний індекс за Каталогом періодичних видань України –

48336

ISSN 1682-721X. Мінеральні ресурси України. 2016. № 1

МІНЕРАЛЬНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ

УДК 551/735:552/1 (477/5) В. А. ІВАНИШИН, д-р геол. наук, професор Чернігівського національного технологічного університету, дійсний член (академік) Української нафтогазової академії, Л. П. КОНОНЕНКО, канд. геол.-мінерал. наук, О. Л. РАКОВСЬКА, науковий співробітник (УкрДГРІ), С. В. ОНУФРИШИН, начальник загону з вивчення літології й стратиграфії (КТП ДП ПАТ “Надра України” “Чернігівнафтогазгеологія”), З. Г. ВОЛОШИНА, геолог

УНІКАЛЬНІ РОЗРІЗИ ДЕВОНУ ДНІПРОВСЬКО-ДОНЕЦЬКОЇ ЗАПАДИНИ КАЛАЙДИНЕЦЬКА1 ПАРАМЕТРИЧНА СВЕРДЛОВИНА 413 Стаття 2 У статті викладено результати комплексного вивчення матеріалів буріння сверд. 413. При фактичній глибині 5 104 м вона розкрила антропогенові, неогенові, палеогенові, крейдові, юрські, тріасові, пермські, карбонові й девонські відклади, які мають товщину понад 3 600 м. Відклади девону зараховано до задонсько-єлецьких (міжсольових). За стратиграфічними й літологічними ознаками ця товща в Дніпровсько-Донецькій западині має двочленну будову, яка відповідає двом циклам осадконакопичення. Нижня частина представлена глинисто-карбонатними породами, верхня – теригенними. Теригенна товща в північно-західній частині западини становить 800 м і зростає на південний схід у південній прибортовій зоні до 2 076 м у Петрівській сверд. 1. Сверд. 413 розкрила лише верхню частину теригенної товщі потужністю понад 3 600 м, тобто унікальний розріз. Пористість піщаних порід майже однакова на глибині 3 200–4 900 м, не перевищує 10 %. Хвилеподібний характер зміни її відбувається лише на глибині 4 000–5 104 м. Ключові слова: розріз, керн, фауна, девон, палінологія, стратиграфія. V. A. Ivanyshyn, L. P. Kononenko, O. L. Rakovska, S. V. Onufryshyn, Z. G.Voloshyna THE UNIQUE DEVONIAN SECTIONS OF DNIEPRO-DONETSK CAVITY. KOLAIDYNTSY PARAMETRIC WELL 413. Article 2 The article presents the results of comprehensive study materials drilling 413. When the actual depth of 5 104 m, it revealed the Anthropogenic, Quaternary, Neogene, Paleogene, Cretaceous, Jurassic, Triassic, Permian, Carbon and Devonian deposits which have a thickness of more than 3 600 m. The deposits of the Devonian attributed to Zadonsk-Yеlets (between salt). For stratigraphic and lithological features of this thickness in the Dnieper-Donets Basin is binary structure, which corresponds to two cycles of sedimentation. The lower part is represented by clay-carbonate rocks top – terrigenous. A terrigenous stratum in the north-western part of the basin is 800 m and increases to the southeast in the southern zone edge to 2 076 m in Peter’s well 1. Well 413 revealed only the upper strata of terrigenous capacity of over 3 600 m, so it is a unique cut. The porosity of the sand rocks is almost identical species at depths of 3 200–4 900 m, does not exceed 10 %. Wavy character of changes occurs only at a depth of 4 000–5 104 m. Keywords: section, core, fauna, Devonian, palynology, stratigraphy.

Буріння сверд. 413 було передбачено планом регіональних геолого-геофізичних робіт на 1971–1975 роки. Вона отримала назву Калайдинецька й номер 413, утворила профіль з пробуреними раніше параметричними сверд. 220 і 222 і закладалася в міжструктурній зоні між Калайдинецьким і Північнокалайдинецьким підняттями, мала проектну глибину 4 900 м і проектний горизонт – кристалічний фундамент. Свердловину бурила Пирятинська експедиція глибокого буріння тресту “Полтаванафтогазрозвідка” з 30 серпня 1970 року до 13 грудня 1972 року. Перед нею ставилося завдання вивчення сейсмо-геологічних особливостей розрізу, стратиграфії, літології, колекторських властивостей і перспектив нафтогазоносності підсольових відкладів девону, а також коригування місцеперебування відбивних горизонтів. При фактичній глибині 5 104 м вона розкрила антропогенові, неогенові, палеогенові, крейдові, юрські, тріасові, пермські, кам’яновугільні й девонські відклади. З кайнозойських, мезозойських, пермських і кам’яновугільних відкладів керн не відбирався. © В. А. Іванишин, Л. П. Кононенко, О. Л. Раковська, С. В. Онуфришин, З. Г. Волошина, 2016, с. 32–42

На думку різних дослідників, девонські відклади в розрізі сверд. 413 починаються з глибини 1 488 м (рис. 1, 2). Але керн з товщі понад 400 м в інтервалі глибин 1 488–1 918 м не відбирався. Ця границя карбону й девону прийнята за аналогією з розрізами найближчих свердловин, на підставі вивчення шламу, промислово-геофізичних досліджень. За цими даними товща представлена пісковиками, аргілітами й алевролітами, які перешаровуються. Пісковики різнозернисті, іноді гравелітисті, ясно-сірі й рожево-сірі, карбонатні, аркозові. Аргіліти темно-сірі й сірі, алевритисті, слюдисті, тонкошаруваті, подекуди піщанисті. Керн вивчали І. В. Галицький, З. Г. Волошина, З. П. Баштанник, Н. І. Фещенко, А. О. Білик, В. А. Іванишин, С. В. Онуфришин, Л. П. Кононенко та інші. Він з глибини 1918–1 926 м (керн 1) складається з пісковиків, алевролітів й аргілітів. Пісковики середньо- й дрібнозернисті, кварц-польовошпатові, слюдисті, сірі, середньої міцності, з глинистим цементом. АрУ назві, тексті статті та підписах до рисунків замість назви площі й свердловини “Калайдинська”, “Калайдинцівська” вжито назву “Калайдинецька”. Її запозичено зі “Словника географічних назв України” [1].

ISSN 1682-721X. Мінеральні ресурси України. 2016. № 1

ДОСЛІДИ, СПОСТЕРЕЖЕННЯ, ВИСНОВКИ

Рис. 1. Зіставлення розрізів параметричних свердловин Калайдинецької площі з варіантом розчленування розрізу сверд. 413, який запропонував І. В. Галицький ISSN 1682-721X. Мінеральні ресурси України. 2016. № 1

гіліти темно-сірі й чорні. Алевроліти ясно-сірі, слюдисті, з вуглефікованими рослинними рештками й рідкісними уламками черепашок пелеципод. І. І. Партика вилучила з аргілітів спори Leiotriletes plаtyruqosus Naum., L. nigratus Naum., L. pullatus Naum., Archaeotriletes honestus Naum, Lophotriletes rugosus Naum., Hymenozonotriletes rugosus Naum., H. poljessicus Kedo, Lophozonotriletes lebedianensis Naum., Archaeozonotriletes famenensis Naum. var. minutus Nekriata, Az. dedaleus Naum. та інші. Цей комплекс, на її думку, трапляється в середній і верхній частинах єлецького горизонту. Подібний комплекс був виділений нею і в розрізі сверд. 222 в зразку з глибини 1 767–1 859 м. Він близький до комплексу спор, який вивчила Н. С. Некрята з верхньої частини міжсольових відкладів Прип’ятського прогину. Аргіліт у шліфі має безладну текстуру, у домішках міститься 5 % піриту, 5 % кварцу, 5 % карбонату, польові шпати, помаранчеві спори, фюзенізована органічна речовина. Пісковик так само з безладною текстурою. За складом він мезоміктовий. Польових шпатів (кислий плагіоклаз, калієвий польовий шпат) у ньому 40 %, біотиту – 30 %, кварцу – 30 %. В іншому зразку пісковик середньозернистий, масивний, так само має безладну текстуру. Уламки кварцу (40 %) регенеровані, напівкутасті, напівобкатані. Польові шпати складають 40–45 %, біотит – 10 %, слюдисті сланці й кварцити – до 5 %. Цементу в породі 20 %. Він карбонатний, базально-поровий. У керні 2 (1 926–1 935 м) так само аргіліти й пісковики перешаровуються. Але пісковики крупнозернисті, рожево-сірі, шаруваті, аркозові, псефо-псамітові. Структура їх так само безладна. Уламки, яких 80 %, мають розміри до 3 мм з переважанням уламків розміром 0,4–1 мм. Вони напівкутасті, напівобкатані. Кварцу серед них 30 %, польових шпатів (кислий плагіоклаз, мікроклін) – 40–50 %, біотиту – 10–15 %, слюдистих сланців – 5 %, цементу – 20 %. Він карбонатний (кальцитовий), крупнозернистий, базально-поровий. За результатами палеонтологічного вивчення аргілітів визначено вміст у них рідкісних нечітких форамініфер-паратурамін, часті помаранчеві спори, обвуглені рослинні рештки й примазки бітумів. Тут же були виділені й вивчені спори, подібні до попередніх. Темно-сірими аргілітами з обвугленими рослинними рештками, алевролітами сірими й пісковиками середньо-різнозернистими, середньо-міцнозцементованими, кварц-польовошпатовими, слюдистими представлений керн 3 (1 954–1 964 м). У шліфі пісковик складений дрібними (до 0,2 мм) уламками кварцу, польових шпатів, біотиту. Уламки зцементовані каолінітовим, карбонатним, дрібнозернистим цементом з конформною структурою (30–40 %). Аргіліт має зорієнтовану текстуру, містить тоненькі лусочки біотиту, смужки фюзенізованої рослинної органіки, уламки кварцу й польових шпатів (10–15 %). Керн 4 (2 150–2 154 м) складається з пісковиків дрібнозернистих, ясно-сірих, міцних, аргілітів та алевролітів. Алевроліти сірі, міцні. Аргіліти темно-сірі до чорних, подекуди слюдисті, з відбитками фауни й вапнистими вкрапленнями. У шліфі пісковик має псамо-алевритову структуру й безладну текстуру. Кластичний матеріал (близько 80 %) погано відсортований, напівобкатаний, напівкутастий. Уламки мають розмір 0,2–0,5 мм, рідко 2 мм. Вони представлені кварцом, польовими шпатами,

МІНЕРАЛЬНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ

Рис. 2. Комплексний геолого-геофізичний розріз сверд. Калайдинецька 413 ISSN 1682-721X. Мінеральні ресурси України. 2016. № 1

ДОСЛІДИ, СПОСТЕРЕЖЕННЯ, ВИСНОВКИ

ISSN 1682-721X. Мінеральні ресурси України. 2016. № 1

МІНЕРАЛЬНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ

біотитом, зцементовані глинистим (гідрослюдистим) поровим цементом. У споровому комплексі І. І. Партика визначила Leiotriletes simplicissimus Naum., L. simplex Naum., L. ornatus Naum., Trachytriletes solidus Naum., T. rugosus Naum., Stenozonotriletes simplex Naum., Lophotriletes grumosus Naum., L. crassus Naum., L. livnensis Naum., Archaeozonotriletes variabilis Naum., Leiosphaera plicata Kedo. У значній кількості виявлені Leiotriletes plаtyrugosus Naum., L. microrugosus (Ibr.) Naum., L. nigratus Naum., Stenozonotriletes conformis Naum., S. rugosus Nekrjata, Hymenozonotriletes rugosus Naum., H. varius Naum., Archaeozonotriletes volgogradius Nazar., Az. echinatus Naum. та інші. Підвищений уміст лейосфер і спор із підгрупи стенозонотрілетес відомий у добре вивчених розрізах нижньої частини єлецького горизонту Дніпровсько-Донецької западини, Прип’ятського та Львівського палеозойських прогинів. Близькі до наведених форми вивчила також палінолог В. Г. Целибеєва, яка зарахувала вмісні їх породи до фамену. Розріз на глибині 2 211–2 219 м (керн 5) представлений аргілітами, алевролітами, рідше пісковиками, які перешаровуються. Аргіліти та алевроліти сірі й темно-сірі, шаруваті, слюдисті за нашаруванням, збагачені обвугленими рослинними рештками, мають товщину 7–36 см. Пісковики дрібно- й крупнозернисті, добре зцементовані, кварц-польовошпатові, масивні. У шліфах пісковик має безладну текстуру, складається з уламків кварцу (40 %), польових шпатів (кислий плагіоклаз й ортоклаз) (50 %) і зміненого карбонатизованого біотиту (10 %). Уламки зцементовані карбонатним, неповно-поровим, поровим і базально-поровим цементом. Форамініфери в зразках порід із цього керна не виявлені. І. І. Партика та В. Т. Целибеєва вилучили й вивчили з аргілітів спори Leiotriletes simplicissimus Naum., Trachitriletes nigratus Naum., T. solidus Naum., Lophotriletes crassus Naum., L. horridus Naum., Archaeоzonotriletes famenensis Naum., Az. basilasis Naum., Az. variabilis Naum., Archaeotriletes hamulus Naum., які близькі до комплексів з нижньої частини єлецького й верхньої частини задонського горизонтів інших розрізів. Пісковиками, алевролітами й аргілітами, які перешаровуються, складений розріз на глибині 2 500–2 501 м (керн 6). В. Т. Целибеєва тут в аргілітах визначила Leiotriletes ornatus Naum., L. platyrugosus (Ibr.) Isch., L. microrugosus Naum., Lophotriletes elegans Naum., L. crassus Naum., Stenosonotriletes Naum. та інші, які трапляються у фаменських відкладах. Аргілітами й алевролітами темно-сірими, середньої міцності, слюдистими, збагаченими рештками обвуглених рослинних решток представлений керн 7 (2 557–2 564 м). За результатами мікроскопічного вивчення алевроліт має пеліто-алевритову структуру й масивну текстуру. Кластичний матеріал становить 90 %. Уламки напівкутасті й напівобкатані з розміром до 0,8 мм з переважанням розміру 0,1–0,3 мм. Уміст польових шпатів (калієві й кислі плагіоклази) сягає 40 %, кварцу – 30 %, біотиту – 30 %. Зерна зцементовані гідрослюдистим, дрібнозернистим, карбонатним (точковим), порово-плівковим цементом. В аргілітах В. Т. Целибеєва визначила спори Leiotriletes microrugosus (Ibr.) Isch., L. ornatus Naum., Lophotriletes grumosus Naum., Archaeotriletes �oralis Naum., Arch. grumosus Naum., Arch. hamulus Naum., Arch. �dus Naum. та інші, на підставі яких вона зарахувала ці породи до фаменського ярусу. Аргілітами й алевролітами темно-сірими, середньої міцності, слюдистими, з рослинним детритом, вапнистими складений керн 8 (2 740–2 742 м). У споровому спектрі з аргіліту

В. Т. Целибеєва виділила Lophozonotriletes curvatus Naum., Lz. crassus Naum., Leiotriletes giganteus Naum., L. evlanensis Naum., L. plicatus Naum., L. simplex Naum., L. ornatus Naum., L. microrugosus (Ibr.) Isch., Trachytriletes solidus Naum., Lophotriletes evlanensis Naum., L. curvatus Naum., L. crassus Naum., Archaeotriletes hamulus Naum., Arch. �dus Naum. та інші, який вона вважає близьким до описаного з попереднього інтервалу. У зразках з глибини 2 823–2 827 м (керн 9) маємо перешарування аргілітів темно-сірих, міцних, тонкошаруватих, слюдистих за нашаруванням, збагачених обвугленими рослинними рештками, місцями з карбонатними оолітами та пісковиків сірих різнозернистих, міцно зцементованих і таких самих алевролітів. У шліфі пісковик алевро-псамітовий, з безладною текстурою. Кластичного матеріалу в ньому 80 %, в якому кварцу 30 %, польових шпатів – 40 %, біотиту – 30 %. Уламки напівобкатані, мають розмір від 0,1–0,4 до 2 мм. Вони зцементовані карбонатним, дрібнозернистим поровим цементом. За результатами палеонтологічного вивчення, М. Ф. Манукалова та С. В. Онуфришин в пісковику виявили рідкісні примітивні форамініфери, серед яких Parathurammina devonica Viss., P. cf. dagmarae Sul., Vicinesphaera angulata Antr., а також поодинокі дрібні спори й водорості Issinella devonica Reitl. Нижче в розрізі (глибина 2 941–2 951 м, керн 10) так само перешаровуються аргіліти, алевроліти, рідко пісковики. Аргіліти темно-сірі, міцні, вапнисті, слюдисті, з відбитками обвуглених рослинних решток. Алевроліти сірі, міцні, слюдисті за тонким нашаруванням. Пісковики сірі, дрібнозернисті, масивні, мезоміктові. У шліфі пісковик алевро-псамітовий, шаруватий. Кластичного матеріалу в ньому 80 %, серед якого кварцу 40 %, польових шпатів – 30 %, біотиту – 30 %. Уламки мають розміри від 0,1 до 1 мм. Вони зцементовані дрібнозернистим, карбонатним, базально-поровим цементом. В аргіліті трапляються помаранчеві спори, сліди водоростей і перекристалізованих паратурамін. У керні 11 (3 034–3 039м) вивчені аргіліти й пісковики, які перешаровуються. Пісковики сірі, дрібнозернисті, тонкошаруваті, міцно зцементовані; аргіліти темно-сірі, щільні, міцні з обвугленими рослинними рештками. У шліфі пісковик псамітовий з безладною текстурою. Він складається з кварцу (40 %), польових шпатів (30 %), біотиту (20 %), інших слюдистих мінералів (10 %), зцементований дрібнозернистим карбонатним, базально-поровим цементом. Аргіліт має шарувату текстуру, містить 15–20 % псамоалевритових уламків кварцу й польових шпатів, 20 % тонких лусочок біотиту, зорієнтованих паралельно нашаруванню. В аргілітах І. І. Партика виявила спектр спор, в якому переважають Leiotriletes plicata Kedo, L. platyrugosus Naum., Trachytriletes solidus Naum., Lophotriletes rugosus Naum., Archaeotriletes hаmulus Naum., Arсh. gibbosus Naum., Hymenozonotriletes rugosus Naum. та інші, характерні для задонського горизонту. Серед форамініфер визначені Parathurammina cf. dagmarae Sul., Vicinesphaera angulata Antr., обривки водоростей представлені Parachaetetes palaeozoicus Masl. У керні 13 з глибини 3 242–3 248 м перешаровуються пісковики сірі, середньо-крупнозернисті, міцнозцементовані й аргіліти темно-сірі, щільні, з обвугленими рослинними рештками. У шліфі структура пісковика алевро-псамітова, текстура безладна. Він містить 90 % кластичного матеріалу, в якому кварцу 40 %, польових шпатів – 30 %, біотиту – 25 %, інших мінералів – 5 %. Уламки напівкутасті, напівобкатані, зцементовані карбонатним, гідрослюдистим, поровим цементом. ISSN 1682-721X. Мінеральні ресурси України. 2016. № 1

ДОСЛІДИ, СПОСТЕРЕЖЕННЯ, ВИСНОВКИ У зразках аргілітів В. Т. Целибеєва визначила спори Trachytriletes solidus Naum., Lophozonotriletes curvatus Naum., Lz. rotundus Naum., Archaeozonotriletes isignitus Naum., Az. variabilis Naum. Серед форамініфер незадовільної збереженості – Parathurammina sp., Eovolutina cf. elementa. Розріз на глибині 3 248–3 255 м (керн 14) складений аргілітами й алевролітами темно-сірими, міцними, з обвугленими рослинними рештками, а також прошарком (у нижній частині) пісковику сірого, середньо-крупнозернистого, добре зцементованого, іноді з украпленнями уламків темно-сірих аргілітів. За результатами палінологічних досліджень В. Г. Целибеєва визначила спори Leiotriletes simplex Naum., L. ornatus Naum., Stenozonotriletes simplex Naum., Trachytriletes solidus Naum., Acanthotriletes sp., Archaeotriletes sp., Archaeozonotriletes sp. В інтервалі глибин 3 382–3 387 м (керн 15) перешаровуються аргіліти й алевроліти з поодинокими прошарками вапняків. Аргіліти темно-сірі, міцні, слюдисті, подекуди з обвугленими рослинними рештками, вапнисті, з карбонатними конкреціями. Алевроліти сірі й темно-сірі, слюдисті. Вапняки в конкреціях сірі, міцні, прихованокристалічні, вони переходять у вапняки піщанисті, слюдисті. У шліфі структура аргіліту алевро-пелітова, текстура шарувата. Глиниста маса ясно-зеленувато-сіра, містить до 5 % дрібноалевритового кварцу, лусочок мусковіту й біотиту, ясно-зеленої слюди, вуглефікованого рослинного матеріалу, 10 % піриту й 10 % дрібних карбонатних зерен. З глибини 3 453–3 454 м (керн 16) піднято 20 см порід, які перешаровуються. Пісковик сірий, дрібнозернистий, дуже слюдистий, міцний, аргіліт темно-сірий, міцний, слюдистий, з рослинним детритом. У пісковику визначені поодинокі форамініфери Parathuramina sp., Vicinesphaera sp. та інші, водорості Issinela devonica Reitl. В. Т. Целибеєва визначила подібний до попереднього спектр спор фаменського віку, представлений Leiotriletes ornatus Naum., L. microrugosus (Ibr.) Isch., Trachytriletes variabilis Naum., Trach. solidus Naum., Lophotriletes famenensis Naum., Hymenozonotriletes sp., Archaeozonotriletes variabilis Naum. Керн 17 (3 504–3 510 м) складений пісковиками сірими, аркозовими, середньозернистими, міцними, слюдистими. У шліфі вони псефо-псамітові, з безладною текстурою. У них 90 % кластичного матеріалу. Уламки мають розміри 0,1– 5 мм, серед яких кварцу 40–48 %, польових шпатів – 30 %, біотиту – 20 %, слюдистих мінералів – 2–5 %. Вони зцементовані карбонатним, порово-корозійним цементом. Перешарування аргілітів і пісковиків відзначається в розрізі на глибині 3 534–3 539 м (керн 18). Аргіліти темно-сірі, міцні, іноді тонкорозшаровані, вуглисті, слюдисті, вапнисті, подекуди переходять у мергелі. Пісковики різнозернисті до гравелітистих, середньої міцності, кварцові, з карбонатним цементом і вкрапленнями піриту. У шліфі аргіліт представлений світлою орієнтованою шаруватою глинистою масою, яка містить до 10 % дрібноалевритового кварцу, 10 % біотиту, фюзенізовану рослинну тканину й дрібні кристалики піриту. Пісковик має пеліто-псамітову структуру й безладну текстуру. У ньому 75–80 % кластичного матеріалу (55 % кварцу, 35–40 % польових шпатів, 3–5 % біотиту, 3 % слюдистих сланців). Уламки напівобкатані, мають розмір 0,4–1,5 мм. Вони зцементовані гідрослюдистим, поровим і базально-поровим цементом. У порах цементу часто трапляються вкраплення чорного окисненого бітуму. Другий зразок пісковику дуже просякнутий бітумом. Целибеєва В. Т. визначила тут спори Leiotriletes ornatus Naum., Trachytriletes solidus Naum., Lophotriletes famenensis ISSN 1682-721X. Мінеральні ресурси України. 2016. № 1

Naum., L. evlanensis Naum., Hymenozonotriletes sp., Dictyotriletes ornatus Naum., Dictyotriletes sp., Archaeotriletes hamulus Naum., Archaeotriletes sp., Archaeozonotriletes basilaris Naum., на підставі яких вважає вік порід фаменським. Пісковики з глибини 3 690–3 692 м (керн 19) сірі, різнозернисті, міцні, деколи переходять у гравеліти. У шліфі мають псамітову структуру й безладну текстуру. Кластичний матеріал складає 85 % породи. Уламки напівобкатані, мають розміри 0,5–1,5 мм. Серед них кварцу 40 %, польових шпатів 55 %, слюдистих мінералів 5 %. Цемент серицито-гідрослюдистий, карбонатний, плівково-поровий. Розріз в інтервалі глибин 3 819–3 825 м (керн 20) представлений аргілітами темно-сірими, щільними, середньої міцності, слюдистими, часом з карбонатними оолітами, з відбитками обвуглених рослинних решток, шаруваті, з тонкими прошарками сірих, міцних, слабослюдистих алевролітів і таких самих пісковиків. У шліфі кластичний матеріал у пісковику добре відсортований і складається з кварцу (60 %), польових шпатів (30 %) і біотиту (10 %). Уламки мають розмір 0,1–0,3 мм. Вони зцементовані карбонатним, базально-поровим цементом. З глибини 3 842–3 845 м (керн 21) підняті аргіліти темносірі, міцні, щільні й алевроліти сірі, тонкошаруваті, слюдисті по нашаруванню, з відбитками обвуглених рослинних решток, інколи з тонкими прошарками ясно-сірих, міцних вапняків і різнозернистих пісковиків. У шліфі алевроліти мають алевро-псамітову структуру й безладну текстуру. У кластичному матеріалі біотиту 50 %, кварцу 30 %, польових шпатів 20 %. Близько 20 % породи займає крупнозерниста піщана домішка кварцу, гранітів, польових шпатів з розміром зерен до 5 мм. Уламки в алевроліті зцементовані гідрослюдистим, поровим цементом. Нижче в розрізі (3 845–3 849 м, керн 22) перешаровуються аргіліти, алевроліти, пісковики. У шліфі пісковик алевро-псамітовий, шаруватий. Кластичного матеріалу в ньому 80–85 %. Серед уламків 80 % кварцу, 30 % польових шпатів, 30 % біотиту. Цемент пісковиків карбонатно-глинистий, базально-поровий. Продовжується розріз (3 849–3 855 м, керн 23) аргілітами й пісковиками сірими й темно-сірими, з частими вкрапленнями обвуглених решток. Пісковик у шліфі має псамітову структуру й безладну текстуру. У кластичному матеріалі уламки напівкутасті, напівобкатані, серед них кварцу 65 %, польових шпатів 30 %, ясно-зеленого й ясно-коричневого біотиту – 3–5 %. Зерна пісковику зцементовані карбонатносерицитовим, поровим і базально-поровим цементом. В аргілітах М. Ф. Манукалова-Гребенюк і С. В. Онуфришин визначили поодинокі форамініфери Parathurammina sp., Rauserina notata Antr., а також сліди водоростей Issinella devonica Reitl. Дещо нижче (4 212–4 238 м) виявлені Eogeinitzina sp. сліди згаданих водоростей. Пісковики, аргіліти й алевроліти представляють розріз на глибині 3 855–3 859 м (керн 24). Пісковики сірі й темносірі, дрібно- й крупнозернисті, міцні, часом з рештками обвуглених рослин. Аргіліти й алевроліти темно-сірі, слюдисті. У шліфі пісковик пеліто-алевро-псамітовий, шаруватий. Уламки його погано відсортовані й складаються з кварцу (40 %), польових шпатів (30 %) і біотиту (30 %), які зцементовані карбонатно-глинистим, порово-базальним цементом. Керн 25 (3 862–3 868 м) складений пісковиками сірими, дрібнозернистими, міцними, трохи слюдистими, з украпленням вапняків, тонкошаруватими, перешаровуються з темно-сірими аргілітами. Кластичного матеріалу в ньому 70 %. Уміст кварцу становить 55 %, польових шпатів – 35 %, біоти-

МІНЕРАЛЬНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ

ту – 10 %. Уламки зцементовані карбонатним, базально-поровим цементом. На глибині 3 982–3 987 м (керн 26) перешаровуються аргіліти й алевритисті пісковики сірі й темно-сірі. Під мікроскопом алевроліт має пеліто-псамо-алевритову структуру й шарувату текстуру. Уламки погано відсортовані. Серед них кварцу 30 %, польових шпатів 30 %, біотиту 40 %. Нижче в розрізі (3 987–3 992 м, керн 27) відбувається перешарування аргілітів та алевролітів темно-сірих, тріщинуватих, із дзеркалами ковзання, трохи вапнистих, з відбитками залишків обвуглених рослин. У шліфі структура алевроліту алевропсамітова, текстура шарувата. Кластичного матеріалу в ньому 90 %. Він складається з напівкутастих, напівобкатаних уламків кварцу (50 %), польових шпатів (30 %), біотиту (20 %). Вони зцементовані карбонатним, контактно-плівковим цементом. Глибше в розрізі (3 992–3 994 м, керн 28) залягають аргіліти темно-сірі, міцні, слюдисті, часом з відбитками решток обвуглених рослин. З-поміж аргілітів трапляються тонкі прошарки різнозернистих сірих, міцних пісковиків. В інтервалі глибин 4 025–4 032 м (керн 29) перешаровуються аргіліти й пісковики сірі, темно-сірі, різнозернисті, міцні, а на глибині 4 032–4 040 м (керн 30) аргіліти темно-сірі, міцні, слюдисті, з обвугленими рештками рослин, алевроліти сірі, міцні, слюдисті й пісковики різнозернисті, слюдисті. У розрізі на глибині 4 045–4 049 м (керн 31) перешаровуються аргіліти й алевроліти темно-сірі й сірі, середньої міцності, тріщинні, часом з чіткими дзеркалами ковзання. У нижній частині інтервалу є прошарок пісковику сірого, різнозернистого, мезаміктового. У шліфі пісковик має псамітову структуру й безладну текстуру. Кластичного матеріалу в ньому 75–80 %. Уламки напівобкатані (розмір до 0,6 мм). У складі уламків кварцу 55 %, польових шпатів – 40 %, біотиту – 3–5 %. Цемент пісковику карбонатний, кристалічно-зернистий, перекристалізований, корозійний. Керн 32 (4 091–4 093 м) складений аргілітами й алевролітами темно-сірими й сірими, слюдистими, з відбитками обвуглених рослинних решток. Пісковики сірого й ясно-сірого кольору, різнозернисті, мезоміктові й аргіліти темно-сірі, середньої міцності, слюдисті складають розріз на глибині 4 201–4 206 м (керн 33). У шліфі пісковики псамітові, з безладною текстурою. Уламки мають розміри від 0,1–0,3 до 0,6 мм, представлені кварцом (60 %), польовими шпатами (30 %), біотитом (10 %). Вони зцементовані гідрослюдисто-карбонатним, порово-плівковим цементом. Глибше в розрізі (4 206–4 212 м, керн 34) перешаровуються пісковики, аргіліти й алевроліти сірі й темно-сірі, слюдисті, інколи з відбитками обвуглених решток рослин. Під мікроскопом пісковики псамітові, з безладною текстурою. Кластичного матеріалу в ньому близько 90 %. Напівобкатані уламки кварцу складають 60 %, польових шпатів – 30 %, біотиту – 10 %. Вони мають розміри 0,2–0,5 мм, рідше 1,5 мм. Цемент пісковику гідрослюдистий, карбонатний, порово-плівковий. На глибині 4 233–4 238 м (керн 35) розріз складається з пісковиків сірих, різнозернистих, міцних, кварц-польовошпатових, слюдистих, аргілітів й алевролітів, які перешаровуються. У шліфі структура аргіліту алевро-пелітова, текстура шарувата. Аргіліт містить 20 % уламків кварцу, польових шпатів, слюди й обривків фюзенізованої рослинної тканини. У ньому були визначені нечіткі черепашки форамініфер Eogeinitzina sp. та сліди водоростей Issinella dеvonica Reitl. Перешаруванням аргілітів й алевролітів темно-сірих, міцних, дрібнослюдистих, зі слідами ковзання представлений роз-

різ на глибині 4 252–4 255 м (керн 36), аргілітів, алевролітів і пісковиків темно-сірих і сірих, різнозернистих, міцних, зі слідами ковзання на глибині 4 269–4 270 м (керн 37), аргілітів, пісковиків, рідше алевролітів темно-сірих до чорних, міцних на глибині 4 274–4 281 м (керн 38). У шліфі пісковики псамітові, з безладною текстурою. Кластичного матеріалу в них 85 %. Уламки напівобкатані, мають розміри 0,3–0,6 мм. Серед них уламків кварцу 60 %, польових шпатів – 40 %. Цемент (15 %) пісковику гідрослюдисто-карбонатний, плівково-поровий. Карбонат перекристалізований, заміщує польові шпати. Керн 39 (4 319–4 327 м) складений перешарованими пісковиками й аргілітами. Пісковики ясно-сірі, різнозернисті, мезоміктові. У шліфі пісковик псамітовий, масивний. Кластичний матеріал, якого 80–85 %, представлений напівкутастими, напівобкатаними уламками розміром від 0,1 до 2 мм (переважає розмір зерен 0,2–0,5 мм). Кварцових уламків у ньому 70 %, уламків польових шпатів – 30 %. Вони зцементовані серицитовим, порово-плівковим цементом. Глибше в розрізі (4 406–4 415 м, керн 40) перешаровуються аргіліти, алевроліти й пісковики темно-сірі, різнозернисті, у нижній частині гравелітисті. Аргіліти й алевроліти подібні до описаних вище. У них є водорості Issinella dеvonica Reitl. Продовжується розріз (4 415–4 420 м, керн 41) пісковиками сірими, крупнозернистими до гравелітистих, міцних, часом з тонкими прошарками темно-сірих аргілітів. Під мікроскопом пісковик псефо-псамітовий, з безладною текстурою. Кластичний матеріал, якого 80 %, складається з напівобкатаних уламків кварцу й польових шпатів, розміром до 3 мм. Цементу в пісковику 20 %. Він серицитовий, карбонатний, дрібнозернистий, плівково-поровий. Нижче в розрізі (4 420–4 432 м, керн 42) відбувається перешарування сірих, різнозернистих, подекуди гравелітистих пісковиків, темно-сірих аргілітів та алевролітів. Кут падіння порід близько 20°. У шліфі пісковики псефо-псамітові, з безладною текстурою. У них кластичного матеріалу 85 %, в якому напівобкатаних уламків (розміром 0,6–2 мм, подекуди 3 мм) кварцу 60 %, польових шпатів – 40 %. Вони зцементовані серицито-карбонатним, порово-плівковим цементом. М. Ф. Манукалова-Гребенюк і С. В. Онуфришин в аргілітах виявили поодинокі нечіткі форамініфери Eonodosaria evlanensis Lip., E. cf. multiformis Lip., Eogeinitzina sp. (уламки) та сліди водоростей Issinella dеvonica Reitl. Наявність у породах з цієї глибини видів родини Lagenidae (Eonodosaria, Eogeinitzina) свідчить, на думку М. Ф. Манукалової-Гребенюк, про євланівсько-лівенський вік цих порід. Пісковики, алевроліти й аргіліти перешаровуються в керні 43 (4 432–4 441 м). Пісковики різнозернисті, іноді гравелітисті, сірі, добре зцементовані. У шліфі пісковик псефопсамітовий, з безладною текстурою й 90 % кластичного матеріалу. Уламки напівобкатані, мають розмір 0,4–2 мм, часом 3 мм. Кварцу серед них 60 %, польових шпатів – 40 %. Зерна слюдистих сланців поодинокі. Цементу в породі 10 %. Він серицито-гідрослюдисто-карбонатний. Трохи інший розріз в інтервалі глибин 4 441–4 448 м (керн 44). Тут перешаровуються пісковики сірі, різнозернисті, кварц-польовошпатові, з окремими тонкими прошарками аргілітів темно-сірих, слюдистих. Пісковики мають запах легких бітумів. У шліфі структура пісковиків псефо-псамітова, текстура безладна. Кластичного матеріалу в них 80 %. Уламки напівобкатані, розмір їх 0,5–2 мм. Серед них кварцових уламків 45–47 %, польових шпатів – 50 %, слюдистих сланців – 3–5 %. Вони зцементовані серицито-гідрослюдиISSN 1682-721X. Мінеральні ресурси України. 2016. № 1

ДОСЛІДИ, СПОСТЕРЕЖЕННЯ, ВИСНОВКИ стим, кристалічно-зернистим карбонатним, плівково-поровим цементом, якого в породі 10–15 %. На глибині 4 475–4 477 м (керн 45) розкрито перешарування аргілітів темно-сірих, міцних трохи слюдистих і вапняків сірих, міцних, піщанистих. Кут падіння порід становить близько 30°. Розріз в інтервалі глибин 4 519–4 532 м (керн 46) складений аргілітами, алевролітами й пісковиками, які перешаровуються. Аргіліти сірі й темно-сірі, щільні. Алевролітів мало. Вони трапляються серед аргілітів у вигляді тонких прошарків. Пісковики сірі, крупнозернисті до гравелітистих, середньої міцності, аркозові. Нижче в розрізі (глибина 4 532–4 542 м, керн 47) відбувається перешарування пісковиків сірих, середньозернистих, хвилястошаруватих й аргілітів темно-сірих до чорних, щільних, міцних, масивних, з нерівним зламом. Глибше (4 542–4 554 м, керн 48) залягають пісковики з окремими прошарками аргілітів, подібних до описаних з керна 47. У шліфі пісковик псефопсамітовий, з безладною текстурою. Кластичного матеріалу в ньому 95 %. Уламки напівобкатані, мають розмір 0,5–2 мм. Серед них кварцових уламків 55 %, польових шпатів – 40 %, слюдистих мінералів – 5 %. Вони зцементовані серицито-гідрослюдистим, плівково-поровим (15 %), карбонатним, кристалічно-зернистим (5 %), перекристалізованим цементом. У керні 49 (4 554–4 559 м) перешаровуються аргіліти сірі й темно-сірі, щільні, середньої міцності, з нерівним зламом, з прошарком завтовшки 1,2 м пісковику сірого різнозернистого, аркозового. Під мікроскопом пісковик псефо-псамітовий, з безладною текстурою. У ньому 90 % кластичного матеріалу, який складається з уламків кварцу (50 %), польових шпатів (45–48 %), слюдистих сланців (2 %). Цемент пісковику серицито-гідрослюдистий (10 %), кристалічно-зернистий поровий і базально-поровий (5 %), перекристалізований. Подібними сірими, середньо- й грубозернистими, аркозовими, слабозцементованими пісковиками представлений керн 50 з глибини 4 559–4 569 м. Розріз на глибині 4 569–4 580 м (керн 51) трохи відрізняється від описаного в інтервалі 4 559–4 569 м. Керн тут представлений пісковиками сірими й темно-сірими, крупнозернистими, слабозцементованими, аркозовими, з окремими тонкими прошарками аргілітів темно-сірих, міцних. У шліфі пісковики псамітові, з безладною текстурою. Кластичного матеріалу в них 90 %. Він складається з напівобкатаних уламків кварцу (60 %), польових шпатів (40 %), поодиноких уламків слюдистих сланців. Уламки мають розміри 0,4–0,8 мм. Вони зцементовані серицито-гідрослюдистим порово-плівковим (10 %) і карбонатним поровим, кристалічно-зернистим цементами. Безпосереднім продовженням описаної частини розрізу є розріз на глибині 4 580–4 589 (керн 52), в якому перешаровуються пісковики й аргіліти. Пісковики крупнозернисті, кварц-польовошпатові, добре зцементовані. У шліфі вони алевро-псамітові, з безладною текстурою. Кластичного матеріалу в них 90 %. Уламки напівобкатані, серед яких кварцових 45 %, польових шпатів – 30 %, біотиту – 25 %, поодинокі уламки слюдистих сланців. Цемент пісковику карбонатний, дрібнозернистий, з невеликою домішкою гідрослюди й серициту, контактно-плівковий. Деякі відмінності є і в розрізі на глибині 4 589–4 598 м (керн 53), в якому пісковики крупнозернисті, в окремих прошарках середньозернисті, міцні, аркозові. Серед них трапляються тонкі прошарки темно-сірих, щільних, часом алевритистих аргілітів. Під мікроскопом пісковики псаміISSN 1682-721X. Мінеральні ресурси України. 2016. № 1

тові, з безладною текстурою. Кластичного матеріалу в них 80 %. Уламки переважно мають розмір 0,3–0,6 мм. Серед них уламків кварцу 55 %, польових шпатів – 35 %. Цементу в породі 20 %. Він серицитовий, гідрослюдистий і карбонатний, плівково-поровий. Пісковики в інтервалі глибин 4 598–4 617 м (керн 54) сірі та ясно-сірі, різнозернисті, середньої міцності, подекуди глинисті, з окремими прошарками аргілітів. Кут падіння порід – 20°. У шліфі пісковики псефо-псамітові, з безладною текстурою. Кластичного матеріалу в породі 90 %, в якому уламків кварцу 50 %, польових шпатів 40 %. Уламки зцементовані серицито-гідрослюдистим, на окремих ділянках – карбонатним, переважно кальцитовим, поровим цементом. У керні 55 (4 617–4 627 м) пісковики різнозернисті, міцні, кварц-польовошпатові, у нижній частині з окремими прошарками темно-сірих, міцних розшарованих аргілітів. Кути падіння порід – близько 20°. Майже такі самі пісковики складають розріз і на глибині 4 627–4 638 м (керн 56), але вони середньої міцності й їх кут падіння досягає лише 10–12°. У розрізі на глибині 4 638–4 648 м (керн 57) перешаровуються аргіліти, алевроліти й пісковики. Аргіліти й алевроліти сірі й темно-сірі, міцні, слюдисті по нашаруванню. Пісковики різнозернисті, іноді гравелітисті, сірі, середньої міцності, кварц-польовошпатові, прошарки мають товщину 0,8–0,9 м. У шліфі пісковики псефо-псамітові, з безладною текстурою. Кластичного матеріалу в них 90–95 %. Уламки напівобкатані, розміри їх 0,3–1,5 мм, рідше 3 мм. Серед них кварцових уламків 45–48 %, польових шпатів – 47 %, є уламки слюдистих мінералів. Зерна пісковиків зцементовані гідрослюдистим, часом карбонатним, кристалічно-зернистим, поровим цементом. Керн 58 з глибини 4 700–4 711 м представлений перешаровуванням пісковиків й окремих пачок аргілітів та алевролітів. Пісковики різнозернисті, сірі, аркозові, міцні, товстошаруваті. Аргіліти й алевроліти в нижній частині керна із дзеркалами ковзання. Кут падіння порід сягає 30°. Нижче розріз (4 712–4 715 м, керн 59) представлений пісковиками дрібно- й крупнозернистими, добре зцементованими пластами аргілітів темно-сірих, міцних, слюдистих і подібних до них тонкими прошарками алевролітів. Породи падають під кутом 30°. Під мікроскопом пісковик псефо-псамітовий, з безладною масивною текстурою. Уміст кластичного матеріалу в ньому становить 90–95 %, в якому уламків кварцу 55 %, польових шпатів – 40 %, уламки слюдистих сланців рідкісні. Уламки зцементовані серицито-гідрослюдистим, плівковопоровим цементом. За результатами вивчення керна 60 (4 721–4 723 м) розріз складається з тонкошаруватих, середньозернистих, сірих, аркозових пісковиків, темно-сірих аргілітів та алевролітів. Кути падіння порід – 15°. Дещо перем’ятими із дзеркалами ковзання, темно-сірими, слюдистими аргілітами й сірими, міцними алевролітами складений керн 61 (4 726–4 729 м). Падіння порід тут так само становить 15°. На глибині 4 735–4 742 м (керн 62) залягають пісковики різнозернисті, іноді гравелітисті, середньої міцності, аркозові, сірі й ясно-сірі, часом з тонкими прошарками темно-сірих аргілітів. Кути падіння порід сягають 30°. Пісковики сірі, середньозернисті, середньої міцності, з тонкими прошарками темно-сірого аргіліту складають розріз в інтервалі глибин 4 769–4 772 м (керн 63).

МІНЕРАЛЬНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ

Нижче (4 772–4 776 м, керн 64) залягають пісковики середньо- й дрібнозернисті, сірі, міцні, масивні, глауконітові, з піщанистим цементом і глинистими вкрапленнями. Подібні кварцглауконітові пісковики складають і керн 65 (4 776–4 778 м). У керні 66 (4 783–4 785 м) перешаровуються алевроліти сірі, міцні й аргіліти темно-сірі, міцні, трохи слюдисті. Часом порода перем’ята, падає під кутом 15°. В аргілітах М. Ф. Манукалова-Гребенюк і С. В. Онуфришин визначили поодинокі форамініфери Parathurammina sp., Nanicella sp., Vicinesphaera angulata Antr., Rauserina sp. (дрібні форми). Перешаруванням тонкошаруватих різнозернистих, сірих, міцних пісковиків і темно-сірих, сірих, міцних слюдистих аргілітів та алевролітів представлений розріз на глибині 4 785– 4 790 м (керн 68). Породи залягають під кутом 15°. Пісковики сірі, дрібнозернисті, міцні з глинистими вкрапленнями складають керн 69 (4 790–4 795 м), а керн 70 (4 808– 4 816 м) пісковики сірі, різнозернисті, мезоміктові. У шліфі вони псефо-псамітові, з безладною текстурою. Кластичного матеріалу в пісковику 90 %. Уламки напівобкатані, мають розміри від 0,5 до 1,5 мм. Серед них кварцових уламків 55 %, польових шпатів – 40 %, слюдистих сланців – 2–3 %. Пісковик зцементований серицитовим поровим і карбонатним кристалічно-зернистим цементом. Тут були визначені чіткіші форми Rauserina notata Antr. і сліди водоростей Issinella dеvonica Reitl. В інтервалі глибин 4 818–4 829 м (керн 71) перешаровуються пісковики крупнозернисті, гравелітисті, середньої міцності, аркозові, аргіліти темно-сірі, міцні, трохи слюдисті, часом тонкорозшаровані й алевроліти сірі, міцні. Під мікроскопом пісковик псамітовий, шаруватий. Кластичного матеріалу в ньому 80 %. Напівобкатані кварцові уламки становлять 65 %, польових шпатів – 35 %. Вони зцементовані серицито-гідрослюдистим поровим цементом (5 %). Перешарування пісковиків сірих, різнозернистих, середньої міцності, товстошаруватих з пісковиками дрібнозернистими, міцними, темно-сірими, аргілітами щільними, тонкошаруватими й сірими, міцними алевролітами відбувається в розрізі на глибині 4 829–4 841 м (керн 72). У шліфі пісковик псефо-псамітовий, з безладною текстурою. У породі міститься 85–90 % кластичного матеріалу, в якому уламки напівобкатані, мають розмір 0,3–0,6 мм, інколи 3 мм. Кварцових уламків серед них 40 %, польових шпатів – 48 %, слюдистих мінералів – 2 %. Вони зцементовані гідрослюдисто-серицитовим порово-плівковим (10 %), часом карбонатним, кристалічно-зернистим, пойкілокластичним цементом. В аргілітах визначено поодинокі форамініфери Rauserina notata Antr. і сліди водоростей Issinella devonica Reitl. Розріз на глибині 4 841–4 853 м (керн 73) представлений пісковиками різнозернистими, сірими, міцними, аркозовими, алевролітами сірими тонкошаруватими й аргілітами темно-сірими щільними, слюдистими з відбитками рештків обвуглених рослин. Кут падіння порід становить 15°. У шліфі пісковики псефо-псамітові, з безладною текстурою і вмістом кластичного матеріалу 90–95 %, в якому уламків кварцу 60 %, польових шпатів 30 %, уламки граніту поодинокі. Вони погано обкатані, мають розміри 0,3–1 мм, іноді 4 мм. Цемент у пісковику серицито-гідрослюдистий, поровий. Подібними пісковиками складений і керн 74 (4 853– 4 855 м), а в інтервалі глибин 4 858–4 870 м (керн 75) відбувається перешаровування пісковиків сірих, крупнозернистих, середньої міцності, кварц-польовошпатових, пісковиків

дрібнозернистих, щільних, міцних, тонкошаруватих та аргілітів темно-сірих до чорних, тонкошаруватих з відбитками рослинних решток. У шліфі пісковики псефо-псамітові, з безладною текстурою. Кластичний матеріал складається з напівобкатаних уламків кварцу (60 %), польових шпатів (30–35 %), рідко слюдистих сланців і граніту. Уламки мають розміри від 0,4–2 до 3 мм. Цемент пісковиків гідрослюдистий, поровий. Породи падають під кутом 30°. У пісковику визначено поодинокі Tikhinella sp. У керні з глибини 4 870–4 883 м відібрані пісковики сірі, різнозернисті, аркозові, середньої міцності, товстошаруваті, у нижній частині з окремими тонкими прошарками дрібнозернистих сірих пісковиків і темно-сірих, міцних, слюдистих аргілітів. Кут падіння порід сягає 45°. Нижче в розрізі (керн 77, 4 883–4 897 м) пісковики дрібно- й крупнозернисті, міцні, сірі, аркозові перешаровуються з аргілітами темно-сірими, шаруватими, слюдистими, з рослинним детритом, іноді із дзеркалами ковзання. Породи падають під кутом 30°. У пісковику виявлені форамініфери Parathurammina subvasta Byk. і Corbiella nodosa Antr. Керн 78 (4 897–4 901 м) складений пісковиками сірими, дрібно- й крупнозернистими, добре зцементованими, кварцпольовошпатовими й тонкими прошарками (внизу) темносірих, слюдистих аргілітів. Нижче в розрізі (керн 79, 4 901–4 908 м) залягають пісковики крупнозернисті, сірі, кварцові, з глинистим цементом, середньої міцності. Серед пісковиків трапляються тонкі прошарки темно-сірих, щільних, міцних, косошаруватих (під кутом 15–17°) аргілітів зі слідами ковзання. У керні 80 з глибини 5 100–5 104 м (вибій свердловини) підняті пісковики сірі, кварц-польовошпатові, середньозернисті, іноді гравелітисті, середньої міцності, з глинистим цементом і прошарками темно-сірих аргілітів. У пісковиках М. Ф. Манукалова-Гребенюк і С. В. Онуфришин виявили поодинокі форамініфери Parathurammina praetuberculata Lip., Vicinesphaera angulata Antr., Tikhinella cf. measpis Byk., а також поодинокі Umbella й нечасті водорості Issinella dеvonica Reitl. Підсумовуючи, узагальнюючи результати детального літологічного макро- й мікроскопічного вивчення порід з глибини 1 918–5 104 м, можна констатувати, що розріз у цьому інтервалі глибин представлений одноманітною теригенною товщею, в якій перешаровуються пісковики, аргіліти, рідше алевроліти. Прошарки вапняків трапляються надзвичайно рідко. Пісковики переважно сірі й темно-сірі, середньо-, крупно- й гравелітисті, часом дрібнозернисті. Вони мають псамітову й псефо-псамітову структуру, безладну текстуру. Уламки в них напівкутасті, напівобкатані. Уміст кварцових уламків становить 30–70 %, польових шпатів – 20–55 %, слюд (біотиту) – 2–50 %. Цемент за складом переважно гідрослюдистий і карбонатний. За цими показниками пісковики є аркозовими. Для надання більшої вагомості нашому висновку нагадаємо, що, за класичним визначенням, аркозовий пісковик складається з кварцу, польових шпатів, слюди й цементувальної речовини (гідрослюда, каолініт, карбонати) – продуктів руйнування гранітів і гнейсів. Зарахування пісковиків до аркозових ґрунтується на вмісті польових шпатів (приблизно від 20–25 до 75–80 %). Вони характерні для осадових формацій, які утворилися в умовах арідного клімату. У гумідних умовах трапляються при дуже розчленованому рельєфі й погано розвинутій корі вивітрювання. Усе це добре ISSN 1682-721X. Мінеральні ресурси України. 2016. № 1

ДОСЛІДИ, СПОСТЕРЕЖЕННЯ, ВИСНОВКИ узгоджується з тектонічними процесами, які відбувалися на Калайдинецькій площі, а також з гумідним кліматом тих часів. Джерело матеріалу, який лавиноподібно зносився в район сверд. 413, розміщувалося відносно недалеко й вище, тому уламки в пісковиках напівобкатані, кутасті, невідсортовані. Воно могло бути в районах сверд. 220, тобто в зоні розломів між ДДЗ, УЩ і сверд. 222. На основі палеонтологічного й палінологічного обґрунтування зарахування цієї товщі до міжсольової, задонсько-єлецької є досить переконливим до глибини приблизно 4 000 м. У породах з глибших верств трапляються лише уламки форамініфер, які можуть бути перевідкладеними. Суперечливі результати отримано так само під час палінологічних досліджень. Тому до детального літологічного опису розкритих свердловиною відкладів додамо наступне. За тривалий час вивчення стратиграфії й літології девонських відкладів геологи-виробники й геологи-науковці визначили, що розріз міжсольових відкладів має двочленну будову, яка відповідає двом циклам осадконакопичення. Нижня частина представлена глинисто-карбонатною товщею, а верхня – теригенною товщею, основна частина якої відома під назвою калайдинцівська світа [1]. У Калайдинецькій сверд. 220 (інтервал 2 232–2 320 м) нижня товща представлена ясними й зеленкуватими пісковиками й алевролітами з вапнистим або доломітовим цементом, з пластами аргілітів, мергелів, які містять прошарки жовноподібних вапняків з водоростями. Л. П. Алексєєва тут у зразках з глибини 2 290–2 295 м визначила остракоди Kloedanellina zygmaeformis (Batr.), Knoxiella sp., Bairdia sp., Gravia sp. indet., які в ДДЗ зазвичай трапляються у відкладах нижнього фамену. Г. І. Кедо в зразках з глибини 2 235–2 240 м, 2 245–2 250 м визначила спори Hymenozonotriletes speciosus Naum., H. deliquescens Naum., Archaeozonotriletes polymorphus Naum., Az. cf. micromanifestus Naum., Lophotriletes salebrosus var. famenensis Naum., L. evlanensis Naum., Archaeotriletes sp. та інші, які вказують вік порід, близький до лівенського, а вгорі (2 235– 2 240 м) до лівенсько-задонського. Л. П. Кононенко тут же (зразки з глибини 2 235–2 240 м, 2 290–2 295 м) визначила спори Archaeozonotriletes rugosus Naum., Az. polymorphus Naum., Hymenozonotriletes speciosus Naum., H. deliquescens Naum., Lophotriletes rugosus Naum., Archaeotriletes sp., які, на її думку, можуть свідчити про верхи лівенських відкладів (рис. 2). Верхня границя міжсольового комплексу літологічно дуже чітка. Теригенні відклади цього комплексу змінюються карбонатно-соленосними породами верхнього соленосного комплексу. Нижня границя приурочена до підошви глинисто-карбонатної товщі, у відкладах базисної пачки якої були визначені як задонські, так і лівенські комплекси спор та остракод. Тобто вона перехідна, змінна. Товщина теригенної міжсольової товщі в повних розрізах на Ведильцівській площі (північно-західна частина південнозахідної прибортової зони ДДЗ) становить понад 800 м і зростає на південний схід у південній прибортовій зоні до 2 076 м (розкрита частина) в Петрівській сверд. 1 [2]. Пористість піщаних порід майже однаково низька в інтервалі глибин 3 200–4 900 м і не перевищує 10 % (рис. 3). Вона вища лише в зразках з інтервалу глибин 1 900–1 930 м (рис. 3). На цьому фоні відбувається кількаразове чергування порід з поліпшеними й погіршеними визначеннями пористості на глибині 4 000–4 800 м. Проникність порід так само ISSN 1682-721X. Мінеральні ресурси України. 2016. № 1

дуже низька, не перевищує 0,01 ммк2. Щільність порід знаходиться в основному в межах 2,4–2,7 г/см3. Хвилеподібний характер зміни фізичних властивостей порід відбувається лише на глибині 4 000–5 104 м. Цю відмінність можна пояснити рідшим відбором керна з інтервалу глибин 3 200–3 900 м і меншою детальністю їх вивчення порівняно з інтервалом глибин 4 000–5 104 м. Низькій пористості відповідає низька проникність. Характер зміни проникності з глибиною подібний до характеру зміни пористості. Аналогічно змінюється й щільність порід. Висновки 1. Результати буріння сверд. 413 не підтвердили дані геофізичних робіт про глибину залягання кристалічних порід фундаменту й товщину девонських відкладів. 2. За літологічними ознаками вона розкрила потужну, понад 3 600 м, одноманітну теригенну товщу задонсько-єлецьких (нижньофаменських) відкладів і з неї не вийшла. Її розріз суттєво відрізняється від розрізів параметричних сверд. 220 і 222, а так само від розрізів інших свердловин, особливо в північно-західній частині ДДЗ. На цей час аналогів цього розрізу не виявлено не лише в Україні, але й на всій земній кулі. У структурному плані свердловина розміщується у вузькому глибокому прогині (ущелині). 3. Розкрита флішоїдна товща дуже бідна органічними рештками. У нижній частині її (керни 9–80) трапляються поодинокі примітивні форамініфери, які можуть бути в девоні й карбоні. І ще рідше – водорості або їх сліди. Колись О. Ю. Котляр пробував вивчати форамініфери нижнього фамену ДДЗ для стратиграфічного розчленування розрізу, але прийшов до висновку, що такі флішоїдні теригенні розрізи для цього несприятливі. У верхній частині товщі (керни 1–18) виявлено спорові спектри, складені переважно оболонками з безскульптурною екзиною. Вони можуть бути в девоні й карбоні. Лише поодинокі спори такі, як Hymenozonotriletes poljessicus Kedo, Lophozonotriletes lebedianensis Naum., Archaeozonotriletes dedaleus Naum., Leiosphaeridia plicata Nekr. явно фаменського віку, а такі види як Archaeotriletes hamulus Naum., Arch. �dus Naum., Arch. honestus Naum. мають велике поширення у фамені, особливо в нижньому під’ярусі, і у франському, особливо у верхньому під’ярусі. Причиною бідності порід спорами, на нашу думку, можна вважати високу швидкість осадконакопичення, коли не може відбуватися концентрація спорових оболонок. Таке явище іноді відзначалось і на інших ділянках ДДЗ, особливо на південний схід від Чернігівського виступу фундаменту. На Чернігівському виступі розрізи девону літологічно інші. Вони мають досить чітку літологічну будову, придатну для посвітного розчленування, насичені органічними рештками, придатними для розчленування на вікові стратони в межах нижньофаменського під’ярусу й зіставлення їх з одновіковими стратонами інших регіонів. Допускаємо, що район сверд. 413 належить до територій з близьким до лавинного осадконакопиченням. 4. Вивчення матеріалів буріння дало негативну оцінку перспективам нафтогазоносності девонських відкладів на площі. Одночасно свердловина розкрила унікальний розріз міжсольового девону й ще раз підтвердила геологічну самобутність (своєрідність) Дніпровсько-Донецької западини (рифту, авлакогену).

МІНЕРАЛЬНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ

Рис. 3. Графік зміни відкритої пористості, газопроникності та щільності з глибиною в розрізі сверд. Калайдинецька 413

5. Матеріал, який викладений у статті, свідчить про звитяжну працю декількох поколінь українських геологів, геофізиків, які через терни йшли до відкриттів покладів вуглеводнів у ДДЗ. ЛІТЕРАТУРА

1. Хоменко В. А. Литология верхнедевонских отложений югозападной части Днепровско-Донецкой впадины. – К.: Наукова думка, 1964. – 121 с. 2. Іванишин В. А., Кононенко Л. П., Бабко І. М. Унікальні розрізи девону Дніпровсько-Донецької западини. Петрівська параметрична свердловина 1//Геолог України. – № 3 (39). – Київ: ТОВ “Спрінт Україна”, 2012. – С. 114–122.

REFERENCES 1. Homenko V. A. Upper Devonian deposits lithology in the southwestern part of the Dnieper-Donetsk cavity. – Kyiv: Naukova dumka, 1964. – 121 p. (In Russian). 2. Ivanyshyn V. A., Kononenko L. P., Babko I. M. Unique cuts Devonian of the Dnieper-Donetsk cavity. Petrovska parametric well 1 //Heoloh Ukrainy. – № 3 (39). – Kyiv: TOV “Sprint Ukraina”, 2012. – P. 114–122. (In Ukrainian).

Р у к о п и с о т р и м а н о 14.07.2015.

ISSN 1682-721X. Мінеральні ресурси України. 2016. № 1

ІНФОРМАЦІЙНИЙ БЛОК

Б. І. МАЛЮК, д-р геол.-мінерал. наук, директор Центру міжнародного співробітництва ДНВП “Геоінформ України”, С. І. ПРИМУШКО, директор ДНВП “Геоінформ України”

ХХХІХ ГЕНЕРАЛЬНА АСАМБЛЕЯ АСОЦІАЦІЇ ГЕОЛОГІЧНИХ СЛУЖБ ЄВРОПИ (м. Мадрид, Іспанія, 19–21 жовтня 2015 р.)

Фото 1. Учасники Генасамблеї у вестибюлі Геологічної служби Іспанії

ХХХIХ Генеральна асамблея Асоціації геологічних служб Європи (АГСЄ) відбулась 19–21 жовтня 2015 року в м. Мадрид, Іспанія, і складалась з пленарної частини, розширеного семінару директорів і геологічної екскурсії. У складі делегації України участь у зазначених заходах брали М. О. Бояркін (т. в. о. голови Держгеонадр України), С. І. Примушко (директор ДНВП “Геоінформ України”), Б. І. Малюк (директор Центру міжнародного співробітництва ДНВП “Геоінформ України”, контактна особа Держгеонадр в АГСЄ). Пленарна частина Генасамблеї проходила в приміщенні Геологічної служби Іспанії (фото 1, 2). Нагадаємо, що Генасамблеї АГСЄ проводяться двічі на рік (див. [1–9]) і складаються з пленарної частини й тематичного семінару директорів. Осінні засідання також супроводжуються геологічною екскурсією. Програма пленарних засідань ХХХІХ Генасамблеї об’єднувала традиційні процедурні й організаційні питання (звіти керівництва АГСЄ, Виконавчого комітету, керівників експертних груп АГСЄ, річна статистика тощо) і спеціальні доповіді, які стосувались виконання міжнародних проектів, започаткованих АГСЄ, в яких зокрема беруть участь Держгеонадра України, а також стратегії АГСЄ. Зокрема, на Генасамблеї схвалено створення постійного центру підтримки інформаційної системи, розробленої в про-

цесі виконання проекту “Система моніторингу мінеральних ресурсів Європи” (Minerals4EU1), в якому від України брав участь ДНВП “Геоінформ України”. Проект завершився в серпні 2015 року, і зазначений центр призначений для подальшого вдосконалення системи та періодичного оновлення інформації, яку будуть постачати партнери з числа геологічних служб Європи. Засновником центру як юридична особа, зареєстрована в Бельгії, виступатиме АГСЄ. Згадана вище Стратегія АГСЄ2 має на меті поступове перетворення АГСЄ на Геологічну агенцію Європейського Союзу, інтегровану до експертних і керівних структур ЄС. Питання стратегії АГСЄ на довгострокову перспективу, яке отримало робочу назву “Стаття 185”,обговорювалось упродовж останніх років на робочих зустрічах і засіданнях АГСЄ. Воно передбачає стратегічну інтеграцію проектів і досліджень геологічних служб країн Європи в межах спеціальної програми на підставі Статті 185 “Договір про функціонування Європейського Союзу” (ДФЄС). На першому етапі АГСЄ (за участі всіх національних геологічних служб, зокрема України) має готувати заявку на окремий інфраструктурний проект для подання до програми ЄС ERA-NET (European Research Area Network – мережа дослідницьких установ Європи), у межах якого про1 2

Див. інтерактивну систему на порталі: http://minerals4eu.brgm-rec.fr/. Див. http://www.eurogeosurveys.org/wp-content/uploads/2014/08/ EGS-Strategy-Document-2014-A4.pdf.

МІНЕРАЛЬНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ

Фото 2. Зала засідань Геологічної служби Іспанії, де проходила Генасамблея

тягом 2018–2020 років буде проведена вся підготовча робота щодо застосування Статті 185 ДФЄС до геологічних наук. Подання заявки на проект ERA-NET очікується у 2016 році. Зазначений проект ERA-NET у галузі геології об’єднуватиме чотири напрями: 1) геоенергетика, 2) гідрогеологія, 3) тверді корисні копалини, 4) інформаційні системи. Кожен з цих напрямів, у разі затвердження проекту ERA-NET до виконання консорціумом геологічних служб Європи, у свою чергу може передбачати розроблення одного-двох підпроектів. Водночас з досвіду згаданого вище проекту Minerals4EU більшість директорів геологічних служб Європи схиляється до того, що найбільш ефективним та інтегрованим рішенням, яке разом з тим дасть змогу отримати консолідовані результати, стане започаткування одного великого проекту, в якому питання геоенергетики, гідрогеології та твердих корисних копалин вирішуватимуть у межах відповідних робочих пакетів з використанням спільної інформаційної системи. Секретаріат АГСЄ поінформував учасників Генасамблеї про те, що Єврокомісія з урахуванням специфіки геологічних досліджень та інформації, яка при цьому отримується, погодилась на виконання проекту ERA-NET за категорією “С”. Нині в ЄС виконується понад 400 проектів ERA-NET у різних галузях науки й технологій, але за категорією “С” – лише 2–3 проекти. Проекти категорій А та В передбачають фінансування за рахунок країн-членів ЄС. Категорія ж “С” означає 33 % фінансування проекту грошима з боку Єврокомісії, а 66 % – за механізмом заліку витрат робочого часу і накладних витрат учасників проекту (in-kind). На підставі Статті 451 “Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом” від 21.06.2014 р. Україна може брати участь у проекті ERA-NET, зокрема Держгеонадра України вже висловили зацікавленість узяти участь у цьому проекті. Під час Генасамблеї проведено консультації щодо результатів роботи групи експертів АГСЄ з розробки рекомендацій стосовно перспектив розвитку Держгеонадр України, які дадуть можливість надалі визначити головні напрями, де потрібно залучати досвід організації та функціонування геологічних служб Європейського Союзу в процесі реформування геологічної галузі України. Зазначена група працювала в Україні у квітні-червні 2015 р. відповідно до листа Держгеонадр України на адресу керівництва АГСЄ щодо утворення цієї групи. За рішенням Виконкому АГСЄ від 1 грудня 2014 р. така група була утворена після візиту в Україну Генерального секретаря АГСЄ Л. Демікелі 24–26 листопада 2014 року.

Відмітною рисою ХХХІХ Генасамблеї АГСЄ було проведення розширеного семінару директорів (20–21 жовтня 2015 р.), присвяченого розвитку співробітництва між АГСЄ та АГСЛА – Асоціацією геологічних служб країн Латинської Америки (ASGMI – Asociación de Servicios de Geología y Minería Iberoamericanos), яка об’єднує 30 країн Південної й Центральної Америки. На семінарі заслухано ознайомчі доповіді представників обох асоціацій стосовно особливостей діяльності геологічних служб окремих країн Латинської Америки, наявного досвіду проведення досліджень геологічними службами Європи в Латинській Америці та виконання певних спільних проектів. На завершення семінару підписано Меморандум про взаєморозуміння між АГСЄ та АГСЛА та обговорено шляхи реалізації положень Меморандуму, зокрема в межах програми ЄС фінансування науково-дослідних проектів Horizon2020 та Інструменту партнерства, нещодавно запровадженого Європейською комісією для співробітництва з третіми країнами. Геологічну екскурсію, в якій так само брали участь представники АГСЛА, проводили в межах міста Segovia, розміщеного в 70 км на північний захід від Мадриду. Місто Segovia ще понад 30 років тому внесено до переліку Світової спадщини ЮНЕСКО, тут є відомий акведук, збудований у часи Римської імперії для водопостачання містечка, що в ті часи мало стратегічне значення на перетині торгових шляхів. Вважається, що цей акведук – одна з найкраще збережених пам’яток архітектури часів Римської імперії. У місті також нараховують понад 30 церков римських часів і багато будинків римлян. На скелях, складених мезозойськими вапняками, стоїть величний замок-фортеця Alcazar, розбудова якого почалася ще в до-римський час, а нині тут розміщується Королівський суд Кастилії. Архітектурний ансамбль доповнює великий собор пізньоготичного стилю. Метою екскурсії був огляд геологічних співвідношень палеозойських і мезозойських утворень (фото 3), контакт між якими розміщений на ділянці, де римський акведук має найбільшу висоту. Власне, ознайомлення з акведуком розпочалось у верхній частині міста, де залишки акведука мають вигляд невисокої (до 1 м заввишки) стінки, і далі на північний захід акведук поступово нарощено спочатку першою галереєю заввишки до 8 м, а згодом і другою галереєю заввишки до 20 м. Загальна висота акведука в нижній частині міста становить 28 м. Акведук збудовано з блоків біотит-мусковітових двопольовошпатових гранітів монцонітового ряду. Попри те, що на одній з мальовничих вуличок міста опора акведука стоїть прямо на відслоненні сильно вивітрілих біотитових гранітів палеозою, прадавній кар’єр, звідки відбирали граніти, розміщений на відстані 15 км від міста, у горах Sierra de Guadarrama Центральної гірської системи Іспанії. Ставлення до геологічної спадщини в місті добре ілюструє один з пунктів маршруту екскурсії, який для учасників екскурсії виявився несподіваним. Річ у тім, що контакт між мезозойськими (верхня крейда) прибережно-морськими пісковиками й морськими вапняками (див. фото 3) спостерігається у відслоненні, яке розміщене не на вулиці, а в середині магазину жіночої білизни, у задній стінці будівлі, яка фактично є природною скелею (фото 4). Власниця цього магазину – велика шанувальниця геології, тому докладає неабияких зусиль для збереження цього “відслонення” в належному стані і його постійній доступності для численних туристів. Навіть мерія міста виходить з того, що гірські скелі є невід’ємною складовою міста і його історичної спадщини, тому питанням збереження належного стану відслонень гірських порід приділяється велиISSN 1682-721X. Мінеральні ресурси України. 2016. № 1

ІНФОРМАЦІЙНИЙ БЛОК

III

Фото 3. Геологічна будова ділянки розміщення акведука

ка увага, усі такі об’єкти позначені в путівниках і в певних місцях огороджені та обладнані пояснювальними табличками. Учасники екскурсії так само оглянули вапняки верхньої крейди в скелях, на яких побудовано замок Alcazar (фото 5), ознайомились із протиповеневими заходами поблизу замку, а також небезпечними геологічними процесами, розвинутими безпосередньо поруч із церквою Fuencisla, яка стоїть прямо під вапняковою скелею й у 2005 році навіть зазнала руйнування внаслідок обвалу гірської маси, який стався вночі. Окрім участі в офіційних заходах, українська делегація також провела низку робочих зустрічей з представниками геологічних служб Данії, Німеччини, Норвегії, Польщі, Франції, а також США й Канади, де обговорювались різноманітні проблеми в галузі геологічного вивчення й використання надр, а також перспективи налагодження або ж поглиблення співпраці. ЛІТЕРАТУРА

1. Гошовський С. В., Малюк Б. І. Загальні збори Асоціації геологічних служб Європейського Союзу//Мінеральні ресурси України. – 2007. – № 4. – С. 4–7. 2. Гошовський С. В., Малюк Б. І. ХХV Генеральна Асамблея Асоціації геологічних служб Європи//Мінеральні ресурси України. – 2008. – № 4. – С. 3–7. 3. Малюк Б. І., Люта Н. Г. ХХVІІ Генеральна Асамблея Асоціації геологічних служб Європи//Мінеральні ресурси України. – 2009. – № 4. – С. 3–6.

Фото 4. “Відслонення” контакту між мезозойськими прибережно-морськими пісковиками й морськими вапняками в магазині жіночої білизни

4. Мормуль Д. Д., Гошовський С. В., Малюк Б. І. ХХІХ Генеральна Асамблея Асоціації геологічних служб Європи//Мінеральні ресурси України. – 2010. – № 4. – С. 3–6. 5. Гончарук Л. М., Малюк Б. І. XXXI Генеральна Асамблея Асоціації геологічних служб Європи (Польща-Україна, 19–24 вересня 2011 року)//Мінеральні ресурси України. – 2011. – № 4. – С. 4–8. 6. Малюк Б. І., Ткаченко М. В. XXXIІІ Генеральна Асамблея Асоціації геологічних служб Європи//Мінеральні ресурси України. – 2012. – № 4. – С. 3–6. 7. Малюк Б. І. XXXIV Генеральна Асамблея Асоціації геологічних служб Європи//Мінеральні ресурси України. – 2013. – № 2. – С. 8–11. 8. Малюк Б. І., Рудько Г. І. XXXV Генеральна Асамблея Асоціації геологічних служб Європи//Мінеральні ресурси України. – 2013. – № 4. – С. 3–5. 9. Малюк Б. І., Примушко С. І. XXXVІІ Генеральна Асамблея Асоціації геологічних служб Європи//Мінеральні ресурси України. – 2014. – № 4. – С. 43–46. Фото 5. Учасники геологічної екскурсії після огляду вапняків верхньої крейди, на скельних виходах яких збудовано замок-фортецю Alcazar

ISSN 1682-721X. Мінеральні ресурси України. 2016. № 1

МІНЕРАЛЬНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ

ЦИКЛ МОНОГРАФІЙ “НЕТРАДИЦІЙНІ ДЖЕРЕЛА ВУГЛЕВОДНІВ УКРАЇНИ” Вийшов у світ цикл монографій “Нетрадиційні джерела вуглеводнів України”, які підготував авторський колектив фахівців Київського національного університету імені Тараса Шевченка, НАК “Нафтогаз України”, Інституту геології горючих копалин НАН України, ДП “Науканафтогаз”, Інституту геологічних наук НАН України, ІваноФранківського національного технічного університету нафти й газу, інших наукових і виробничих установ та закладів. Це капітальна наукова праця, присвячена новому для України питанню нетрадиційних джерел вуглеводнів. Вона нараховує 8 книг загальним обсягом 2 300 сторінок, уміщує 1 100 рисунків, 500 таблиць і бібліографію з понад 1 500 посилань: 1. Кн. I. Нетрадиційні джерела вуглеводнів: огляд проблеми/Куровець І. М., Михайлов В. А., Зейкан О. Ю. та ін. – К.: Ніка-центр, 2014. – 208 с. 2.Кн.II.Західний нафтогазоносний регіон/Крупський Ю. З., Куровець І. М., Сеньковський Ю. М. та ін. – К.: Ніка-центр, 2014. – 400 с. 3.Кн.III.Південний нафтогазоносний регіон/Михайлов В. А., Куровець І. М., Сеньковський Ю. М. та ін. – К.: Ніка-центр, 2014. – 215 с. 4. Кн. IV. Східний нафтогазоносний регіон: аналітичні дослідження/Михайлов В. А., Вижва С. А., Загнітко В. М. та ін. – К.: Ніка-центр, 2014. – 431 с. 5. Кн. V. Перспективи освоєння ресурсів сланцевого газу та сланцевої нафти у Східному нафтогазоносному регіоні України/Вакарчук С. Г., Зейкан О. Ю., Довжoк Т. Є. та ін. – К.: ТОВ “ВТС ПРИНТ”, 2013. – 240 с. 6. Кн. VI. Перспективи освоєння ресурсів газу ущільнених порід у Східному нафтогазоносному регіоні України/Вакарчук С. Г., Довжoк Т. Є., Філюшкін К. К. та ін. – К.: ТОВ “ВТС ПРИНТ”, 2014. – 208 с. 7. Кн. VII. Метан вугільних родовищ, газогідрати, імпактні структури і накладені западини Українського щита/Михайлов В. А., Зейкан О. Ю., Коваль А. М. та ін. – К.: Ніка-центр, 2013. – 368 с. 8.Кн.VIII.Теоретичне обґрунтування ресурсів нетрадиційних вуглеводнів осадових басейнів України/Михайлов В. А., Вакарчук С. Г., Зейкан О. Ю. та ін. – К.: Ніка-центр, 2014. – 280 с.

У циклі монографій на підставі аналізу великого обсягу матеріалів щодо нафтогазоносних регіонів України (Східний, Західний і Південний НГР) і власних аналітичних досліджень проведено їхню регіональну прогнозну оцінку на сланцевий газ та інші нетрадиційні види вуглеводнів, виділено перспективні комплекси й площі, визначено геологогеохімічні параметри й показники продуктивних горизонтів (кількість, потужність, глибина залягання, уміст Сорг, ТОС, ступінь термічного опрацювання, ізотопний склад газів, геохімічні особливості та ін.). Як нетрадиційну чи альтернативну вуглеводневу сировину розглянуто метан вугільних родовищ, газогідрати Чорного й Азовського морів, перспективи нафтогазоносності імпактних структур України. Розроблено комплекс чинників локалізації та критеріїв прогнозу покладів нетрадиційних вуглеводнів; визначено перспективні стратиграфічні комплекси порід; установлено генеруючий потенціал нафтоматеринських порід, типи керогену, температурну зрілість сланцевих відкладів та ущільнених пісковиків; побудовано геолого-геофізичні моделі перспективних стратиграфічних комплексів; оцінено прогнозні ресурси нетрадиційних покладів вуглеводнів; надано методичні рекомендації щодо освоєння прогнозних ресурсів нетрадиційних покладів вуглеводнів; визначено напрями подальших ГРР. Загалом ця робота – перше в нашій країні всебічне узагальнююче дослідження проблеми нетрадиційних джерел вуглеводнів України, що, безумовно, становитиме надзвичайний інтерес не тільки для фахівців нафтогазової галузі України, але й для потенційних закордонних інвесторів. Редколегія ISSN 1682-721X. Мінеральні ресурси України. 2016. № 1

ІНФОРМАЦІЙНИЙ БЛОК

УДК 55.092 М. М. ШАТАЛОВ, д-р геол.-мінерал. наук, старший науковий співробітник (Інститут геологічних наук НАН України)

ПРОФЕСОР ЛАЗЬКО ЄВГЕН МИХАЙЛОВИЧ ТА ЙОГО ШКОЛА ДОКЕМБРІЮ Й МЕТАЛОГЕНІЇ (до 100-річчя від дня народження)

15 вересня 2015 року виповнилося 100 років від дня народження видатного геолога-докембриста Євгена Михайловича Лазька. Він народився в м. Воронцово-Олександрівськ Ставропольського краю. 1934 року став студентом Московського геологорозвідувального інституту (МГРІ), який закінчив з відзнакою 1939 р. Того ж року Є. Лазько вступив до аспірантури. Навчання в аспірантурі він поєднує з виробничою роботою головного геолога й начальника геологічної партії Всесоюзного тресту “Головзолото”. У роки війни як головний інженер експедиції Євген Михайлович виконував урядові завдання з розшуків, розвідки й видобутку п’єзооптичної мінеральної сировини в Середній Азії та в Алданському регіоні. 1946 року Є. М. Лазько захистив кандидатську дисертацію, розпочав педагогічну діяльність на кафедрі мінералогії й петрографії Московського інституту кольорових металів і золота. Одночасно він працює головним геологом Нерчинської, а потім – начальником Алтайської експедиції Міністерства геології СРСР. 1950 року наказом Міністерства вищої освіти СРСР Євгена Михайловича перевели до Львівського університету, з геологічним факультетом якого пов’язана вся його науковопедагогічна діяльність. У цьому університеті він працював на посадах завідувача кафедр “Геології СРСР” і “Розшуків і розвідки родовищ корисних копалин”, а в останні роки – професора-консультанта. Тут повною мірою розкрився його багатогранний талант як вченого світового рівня й педагога. 1955 року Є. М. Лазько захищає докторську дисертацію “Геологические условия формирования пьезокварцевых месторождений Алдана”, а наступного року йому було присвоєно звання професора. Кришталева п’єзокварцова проблематика була яскравою сторінкою наукової діяльності вченого. Різні її аспекти (геолого-генетичні, економічні) він вирішував у важкі воєнні та післявоєнні роки в межах кварцово-жильних провінцій Паміру, Алдану, Полярного Уралу. Результати цих досліджень викладено в монографії “Хрусталеносные кварцевые жилы и их генезис” (1957). Його знання й досвід згодом знаходять застосування під час розвідки й видобування п’єзооптичного кварцу й дорогоцінного каміння (топаз, берил) в Україні й виводять ученого на рівень усесвітньо відомого авторитету з проблем п’єзокварцової сировини. Тому він був на посаді міжнародного експерта ЮНЕСКО в Сомалі й Ефіопїї. Понад шістдесят років Є. М. Лазько проводив геологічні й розшуково-оцінювальні роботи в багатьох регіонах СРСР – в Україні, Казахстані, на Алдані, Забайкаллі, Алтаї, Далекому Сході, Кавказі, Карелії й Кольському півострові. Різнобічні дослідження геологічної будови й родовищ корисних копалин указаних вище регіонів покладено в основу численних наукових праць Є. М. Лазька. © М. М. Шаталов, 2016, с. V-IX ISSN 1682-721X. Мінеральні ресурси України. 2016. № 1

Неабияку увагу Євген Михайлович приділяв проблемам геології нижнього докембрію. Базові польові дослідження докембрію він розпочав на території Алданського щита з 1943 року й упродовж десяти років узагальнював і теоретично осмислював матеріали регіональних спостережень, геологічного картування й лабораторних аналізів. Його дослідження докембрію Алдана виснувано в монографії “Геологическое строение западной части Алданского кристаллического массива” (1956). З-поміж найважливіших досягнень Є. М. Лазька цього періоду варто назвати такі. Учений розробив і обґрунтував стратиграфічний поділ на низку світ найдавнішої в складі архейського алданського комплексу ієнгрської серії. Цей поділ пізніше став складовою частиною загальної стратиграфічної схеми алданського комплексу, який нині вважають азійським стратотипом раннього архею. Водночас він також вивчав гранітоїди, пов’язані з алданським комплексом. Його праці засвідчили домінування з-поміж них ультраметаморфічних утворень, які раніше вважали похідними гранітних магм. Тоді ж Є. М. Лазько передбачив розвиток молодшого від архейського алданського комплексу метаморфізованих протерозойських товщ у так званій зоні Станового хребта. З-поміж геологів тоді переважали уявлення про поширення в цій зоні діафторитів алданського комплексу, що зазнали ретроградного метаморфізму під впливом протерозойських давньостанових гранітів. Є. М. Лазько перший застосував щодо цієї частини платформи назву “Алданський щит”, який раніше більшість дослідників називала “Алданською плитою”. Крім того, він набагато розширив межі щита, увівши до його складу територію Станового хребта, яку раніше розглядали як складчасте обрамлення Алданського щита (плити). У нових межах щита Є. М. Лазько виділив область архейської складчастості або Алданський кристалічний масив, який разом з областю протерозойської складчастості утворював великий виступ фундаменту платформи – Алданський або Алдано-Вітимський щит. Сам учений віддавав перевагу назві “Алдано-Вітимський щит”. Проте згодом поширенішою стала, мабуть, справді вдаліша назва “Алдано-Становий щит”. Таким чином, дані Є. М. Лазька спричинили нові погляди на тектонічне районування південного сходу Сибірської платформи. Важливим наслідком першого етапу досліджень нижнього докембрію стало виразне протиставлення архейських і протерозойських утворень Алдано-Вітимського щита й відповідних етапів його розвитку, яке запропонував Є. М. Лазько у своїй монографії на підставі панівної тоді геосинклінальної концепції розвитку земної кори. Однак у наступних працях ученого тема розмежування найдавніших утворень набула виразного логічного й термінологічного звучання. Відтак професор Є. М. Лазько вперше в колишньому СРСР започаткував порівняльний історико-геологічний підхід до вивчення раннього докембрію різних регіонів. Ці

МІНЕРАЛЬНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ

ідеї вченого на тривалий час визначили один з перспективних напрямів вивчення докембрію – порівняльне історикогеологічне дослідження ранньодокембрійських комплексів. Є. М. Лазькові належить висновок щодо принципової відмінності між архейським і протерозойським етапами розвитку земної кори. Найімовірніше, ідея фундаментальних праць “Основы региональной геологии СССР” у трьох томах зародилася в Є. М. Лазька наприкінці 50-х років. Перший том, присвячений Європейській частині СРСР і Кавказу вийшов 1962 року. Саме під час цієї роботи, яка потребувала використання всього найновішого на той час регіонального матеріалу, зокрема й щодо щитів давніх платформ, учений звернув увагу на дуже витриманий у різних регіонах загальний вигляд різновікових комплексів, їхні стійкі ознаки й відмінності. У другому томі наведено узагальнення щодо інших регіонів Євразії, розміщених за межами колишнього СРСР. Є. М. Лазько, характеризуючи архейські й протерозойські утворення, не тільки зазначив, а вже конкретно назвав ці регіони й перейшов до наукового узагальнення проблеми. Загальним підсумком став його висновок-заклик до розробки нових методів вивчення архею. Цей висновок свідчить про фактичний відхід Є. М. Лазька від майже загальноприйнятих на той час уявлень про геосинклінально-платформний розвиток земної кори протягом усієї геологічної історії, якого він сам дотримувався в ранніх працях, про визнання обмеженого застосування до архею загальнонаукового геологічного методу актуалізму. Пізніше для цього найдавнішого – архейського етапу розвитку земної кори Євген Михайлович використав назву “догеосинклінальний”.Така назва надовго утвердилася в працях прихильників цієї ідеї як антипод пізнішому, геосинклінальному етапові розвитку земної кори. Сам Є. М. Лазько так оцінював значення цього поділу, наголосимо, не лише архейських, а всіх нижньодокембрійських комплексів, що потребували, на його думку, порівняльного вивчення. Що ж до найдавніших утворень, то він вважав, що має бути створено нову термінологію. Зазначимо, що уявлення про специфіку ранніх стадій розвитку земної кори та їхнє протиставлення геосинклінальному етапові окремі вчені висловлювали й раніше. Ці висловлювання вчених були скоріше науковими здогадками. Однак у працях Є. М. Лазька висновок про догеосинклінальний етап – це аргументоване на той час наукове положення, що утверджувало фактично еволюційний підхід до розуміння історії розвитку земної кори в докембрії. Треба підкреслити, що проблема поділу архею й протерозою в середині ХХ століття була досить актуальною, у чому можна переконатися з відомого на той час видання “Стратиграфия СССР. Нижний докембрий. Полутом – Азиатская часть СССР”. Проте принципова різниця в підходах Є. М. Лазька та інших дослідників полягала в тому, що для більшості вчених ця проблема поставала винятково в стратиграфічному аспекті, без оцінок умов формування відповідних стратиграфічних комплексів, тоді як у формулюванні Є. М. Лазька вона була потрактована передусім у історикогеологічному еволюційному аспекті. Серед учених-прихильників незворотного еволюційного розвитку земної кори в докембрії та принципових відмінностей архею від наступних етапів варто назвати Л. Й. Салопа – без сумніву, одного з найвідоміших докембристів другої половини ХХ ст. Він, як і Є. М. Лазько, на рівні міжрегіональних кореляцій і узагальнень дійшов висновку про те, що “рубеж между археем

и протерозоем был переломным во всей истории Земли”. На думку Л. Й. Салопа, “тектонический режим архея был очень своеобразным, непохожим на то, что нам известно для позднейшего времени, и поэтому можно согласиться с мнением тех исследователей, которые считают неправомочным выделение среди архейских структурных элементов геосинклиналей и платформ”. Є. М. Лазько далі обрав напрям поглибленого порівняльного вивчення нижньодокембрійських комплексів, щоб з’ясувати умови їхнього формування й металогенічної спеціалізації. Спочатку в нього домінувала ідея протиставлення архею й протерозою, та згодом за основу для історико-геологічного порівняльного методу було взято поділ нижнього докембрію щитів на різнофаціальні метаморфічні комплекси, що дало змогу охопити дослідженнями весь віковий і стратиграфічний діапазон раннього докембрію. Саме на цьому напрямі історико-геологічного порівняння ранньодокембрійських (архей і протерозой) комплексів та внаслідок загальнонаукової ревізії й удосконалення загальної стратиграфічної шкали докембрію Євген Михайлович запропонував застосувати метод формаційного розчленування комплексів або формаційного аналізу. Ця пропозиція стала другою плідною ідеєю щодо вивчення кристалічного фундаменту щитів, яка згодом оформилася у новий науковий напрям порівняльних геолого-формаційних досліджень нижнього докембрію, на базі якого й розвинулася загальновизнана пізніше наукова школа докембрійської геології та геолого-формаційних досліджень Львівського університету. Розвитком цього підходу стала ідея Євгена Михайловича застосувати парагенетичний напрям формаційного аналізу під час вивчення ранньодокембрійських утворень. Проведені під його керівництвом дослідження докембрію Українського щита (УЩ) згодом привели до формування загальновідомої в Україні й за її межами Львівської геолого-формаційної школи геологів-докембристів. Яскравими представниками цієї школи є В. П. Кирилюк, А. О. Сіворонов, К. І. Свєшніков, Г. М. Яценко, А. М. Лисак, О. Б. Бобров, Б. І. Малюк, М. М. Павлунь, Т. С. Ізотова, І. С. Паранько, Ю. П. Дорошенко, В. І. Лашманов, В. Г. Пащенко та інші. Львівська школа геологів-докембристів цим проблемам присвятила низку монографій, співавтором і редактором яких був Є. М. Лазько, – “Нижний докембрий западной части УЩ. Возрастные комплексы и формации” (1975), “Методические указания по изучению докембрия” (1970, 1979), “Железистокремнистые формации докембрия европейской части СССР. Зеленокаменные пояса и роль вулканизма в формировании месторождений” (1990), “Железонакопление в докембрии” (1992). Уперше у світовій практиці розроблено варіант систематики геологічних формацій нижнього докембрію. Для нижнього докембрію УЩ розроблено рангову класифікацію формацій, удосконалено на формаційній основі чинну кореляційну хроностратиграфічну схему й легенди геологічних карт. Вони суттєво підвищують загальну ефективність картографування кристалічної основи щита. На формаційній основі розроблено також науково обґрунтовану методику й технологію геотектонічного аналізу фундаменту УЩ під час проведення геологічного знімання. Представники Львівської школи спершу працювали з літературними джерелами, а згодом з 1966 р. проводили цілеспрямовані польові геолого-формаційні дослідження в західній частині УЩ. Ця частина щита виявилася дуже благодатною для виконання поставлених завдань як з погляду непоISSN 1682-721X. Мінеральні ресурси України. 2016. № 1

ІНФОРМАЦІЙНИЙ БЛОК ганої відслоненості, так і через наявність тут трьох виразно відмінних між собою за ступенем метаморфізму комплексів: монофаціальних грануліто-гнейсового й амфіболіто-гнейсового, а також поліфаціального гнейсосланцевого, метаморфізованого в умовах епідот-амфіболітової та низів амфіболітової фацій, з виразними ознаками осадового походження. Уже перші роки роботи В. П. Кирилюка, А. О. Сіворонова, Г. М. Яценка й інших учених школи Лазька тут підтвердили придатність і єдину можливість парагенетичного підходу для формаційного розчленування метаморфізованих товщ. Уже за період з 1966 по 1969 рр. отримано важливі результати формаційного розчленування докембрійських комплексів західної частини Українського щита, що не втратили значення досі (Є. М. Лазько та ін., Геологічний журнал, 1970). Це передусім виділення ряду суперкрустальних формацій у складі побузького гранулітового комплексу, назви яких з часом дещо змінилися внаслідок уніфікації, проте зміст залишився початковим. Серед суперкрустальних утворень – це формація біотит-гранатових гнейсів і гіперстенових кристалічних сланців, формації кальцифір-кристалосланцева та гіперстенових гнейсів і кристалічних сланців, формації залізорудно-гнейсова, кондалітова, мармурів і кальцифірів. На підставі формаційного розчленування розроблено стратиграфічну схему Верхнього Побужжя й удосконалено схему Середнього Побужжя. Запропоновані ще тоді назви світ для суперкрустальних формацій, такі як березнинська, тиврівська та зеленолевадівська, все ще є в чинній кореляційній стратиграфічній схемі УЩ. Для ультраметаморфічних утворень доведено парагенетичний зв’язок так званих чудново-бердичівських гранітів з формацією біотит-гранатових гнейсів і гіперстенових кристалічних сланців, а для чарнокітів – з кальцифір-кристалосланцевою формацією. Результати формаційного розчленування узагальнено в монографії Є. М. Лазька та інших “Нижний докембрий западной части УЩ” (1975). Вони були настільки важливими, що їх оприлюднили не тільки як новий регіональний матеріал, а і як новий метод та науковий напрям вивчення нижнього докембрію. Водночас аналогічні дослідження виконували також і в центральній частині УЩ, їхні результати узагальнено в монографічній праці Г. М. Яценка “Нижний докембрий центральной части Украинского щита” (1980). Тоді ж під керівництвом А. О. Сіворонова за участю В. Д. Колія, О. Б. Боброва, А. М. Лисака, В. Г. Пащенка розпочато вивчення зеленокам’яних комплексів Придніпров’я, а також Західного Приазов’я. Зазначені монографічні видання – підсумок першого етапу геолого-формаційних досліджень докембрію УЩ, які виконали представники Львівської школи. Упродовж цього періоду не тільки уточнено конкретні положення геології докембрію регіону, а й удосконалено методи геолого-формаційних досліджень. За цими результатами також підготовано методичні рекомендації з формаційного аналізу високометаморфізованого нижнього докембрію УЩ, а сам Є. М. Лазько написав підсумкову працю з першого етапу досліджень, у якій обґрунтовував можливості й завдання формаційного аналізу стосовно високометаморфізованого нижнього докембрію. Мета праці Є. М. Лазька – допомогти геологам-практикам у картуванні метаморфічних комплексів та складання геологічних карт УЩ. Працю Є. М. Лазька, В. П. Кирилюка, Г. М. Яценка й А. О. Сіворонова “Методические указания по формационноISSN 1682-721X. Мінеральні ресурси України. 2016. № 1

VII

му анализу высокометаморфизованных комплексов докембрия УЩ” виконано 1970 року на замовлення Міністерства геології УРСР. Вона містила тільки найзагальніші положення формаційного аналізу, а також деякі рекомендації стосовно застосування формаційних досліджень під час геологічного картування. Проте комплексна програма вивчення геології докембрію УЩ передбачала також створення формаційних карт регіону як підстави для наукового обґрунтування розшуків корисних копалин, а це потребувало опрацювання методичної основи. З огляду на це В. П. Кирилюк, А. М. Лисак і К. І. Свєшніков за редакцією Євгена Михайловича уклали нові, ґрунтовніші методичні рекомендації для створення карт формацій раннього докембрію “Методические указания по составлению карт формаций раннего докембрия Украины для целей геологического картирования и металлогенического прогноза”. – Київ: Мінгео УРСР, 1979. У них обґрунтовано мету й завдання формаційних досліджень докембрійських комплексів, наведено практичні рекомендації стосовно геологічного картування й прогнозно-металогенічних побудов. Зазначимо, що в основі цих рекомендацій були не теоретичні положення, а практичний досвід, який автори отримали в тісній співпраці з виробничими колективами Міністерства геології УРСР. Викладені в них висновки та рекомендації ґрунтовано на результатах вивчення територій і конкретних розрізів. За час з 1966 до 1980 р. автори рекомендацій та їхні колеги виконали низку договірних робіт з окремими геологорозвідувальними експедиціями, що позитивно вплинуло на вирішення окремих питань у межах конкретних локальних територій. Це договірні роботи з Центральною тематичною експедицією, спрямовані на уточнення характеру взаємовідношення Волинського, Подільського й Кіровоградського блоків, роботи з Південноукраїнською експедицією з вивчення стратиграфії та металоносності Кіровоградського блоку, Побузькою експедицією та ін. Отже, за період з 1966 по 1980 рік під час геолого-формаційних досліджень на парагенетичних засадах обґрунтовано доцільність виділення серед утворень докембрію УЩ геологічних формацій трьох петроструктурних типів – метаморфічних, плутонометаморфічних і плутонічних. Також виділено й описано конкретні формації в межах Волинського, Побузького, Кіровоградського, Придніпровського й Приазовського блоків. Виділено ряди формацій, формаційні й структурно-формаційні комплекси та опрацьовано головні положення методології створення геолого-формаційних карт. Це дало змогу по-новому підійти до вирішення деяких дискусійних питань геології регіону й передусім пов’язаних зі стратифікацією високометаморфізованих утворень докембрію. Наприклад, 1986 року під керівництвом Є. М. Лазька створено на формаційних засадах стратиграфічну схему УЩ, яка засвідчила переваги, в разі кореляції розрізнених розрізів докембрію, геолого-формаційних досліджень над традиційними методами. Зміст переваг за авторами полягає в такому: 1) якщо нема реперних палеонтологічних і геохронологічних даних, то геологічні формації – єдина підстава для складання міжрегіональних кореляційних схем докембрію; 2) геологічні формації не повторюються в різновікових стратифікованих комплексах; 3) формаційні ряди характеризують структурно-речовинні особливості тільки однотипних геотектонічних структур; 4) метаморфізм різновікових комплексів є неповторним і свідчить про специфічні геотектонічні режими формування як комплексів, так і рядів формацій і формацій, які їх складають.

VIII

МІНЕРАЛЬНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ

Протягом 80-х років ХХ ст. геолого-формаційні дослідження Львівської школи було зосереджено в межах окремих структурних елементів УЩ – геоблоків, прогинів тощо. Проте завдяки розширенню колективу школи охоплювали весь регіон від північного заходу до Приазов’я. У цей період довивчали виділені раніше формації та формаційні комплекси. Під час проведення геолого-формаційних досліджень вирішували фундаментальні й практичні завдання геології докембрію регіону, а також науково опрацьовували й узагальнювали накопичений матеріал. Особливу увагу в цей період звертали на вивчення східної частини УЩ – Придніпровський блок і Західне Приазов’я. Група дослідників у складі О. Б. Боброва, В. Д. Колія, А. Г. Смоголюк, М. Г. Сироти, Б. М. Малюка під керівництвом А. О. Сіворонова в межах Середнього Придніпров’я виконала геологоформаційні дослідження зеленокам’яних структур і формаційне розчленування зеленокам’яних комплексів, а також зіставила їх з подібними утвореннями Карельської зеленокам’яної області. Група Львівських учених у складі А. М. Лисака, В. І. Лашманова, В. Г. Пащенка й К. І. Свєшнікова виконала роботи з формаційного розчленування гранітоїдних комплексів Приазов’я, унаслідок яких виділено й детально схарактеризовано плутонічні й плутонометаморфічні формації, а також вирішено питання стратиграфії гнейсомігматитових утворень Приазовського мегаблока УЩ. Згодом подібне узагальнення результатів геолого-формаційних досліджень з виділенням рядів метаморфічних і ультраметаморфічних формацій УЩ і з’ясуванням їхньої металогенічної спеціалізації виконав професор Г. М. Яценко “Ряды метаморфических – ультраметаморфических формаций и их металлогения (на примере докембрия УЩ)” (1988). У процесі підготовки цієї праці Г. М. Яценко детально вивчив палеопротерозойські метаморфізовані вулканогенно-осадові й осадові розрізи, а також гранітоїдні утворення регіону загалом і Кіровоградського мегаблока УЩ, усебічно схарактеризував метаморфічні й ультраметаморфічні формації та побудував їхні ряди. Він обґрунтував закономірний розвиток ультраметаморфічних формацій по певних метаморфічних. Також виділив групи брекчієвих формацій і виявив їхнє місце в земній корі та роль у формуванні родовищ корисних копалин. Учений на формаційних засадах опрацював схему еволюції земної кори та її металогенії в палеопротерозої УЩ. Отже, наприкінці 80-х років територію УЩ повністю охоплено геолого-формаційними дослідженнями. У 90-ті роки ХХ ст. геолого-формаційні дослідження представників львівської школи Є. М. Лазька було спрямовано на довивчення й уточнення деяких положень геології докембрію регіону. Ці дослідження мали прикладне значення. Нарівні з вирішенням питань стратиграфії окремих структур УЩ, історії розвитку регіону на певних етапах еволюції земної кори в докембрії тощо вивчено також і питання, пов’язані з науковим обґрунтуванням прогнозування й розшуків корисних копалин і формування родовищ. Досвід геолого-формаційного картографування вперше узагальнено на “Карте геологических формаций докембрия УЩ масштабу 1:1 000 000”, що вийшла за редакцією Є. М. Лазька й стала складовою частиною комплекту карт “Геология и металлогения докембрия УЩ”. Ця карта – результат спільної праці різних за поглядами колективів геологів Львівського університету та Центральної тематичної експедиції Міністерства геології УРСР (керівник – профе-

сор Л. С. Галецький). Головне її досягнення таке: на цій карті вперше для УЩ, як і для інших щитів, відображено не уявні, реставровані первинні формації, а реальні парагенезиси метаморфічних і метаморфізованих порід, тобто конкретні суперкрустальні та метаморфізовані формації. Як уважають Львівські вчені, важливе значення цієї карти полягає ще й у тому, що саме її використано як геологічну основу для двох інших карт з цього комплекту, а саме: для “Геохимической карты кристаллического основания УЩ” і “Металлогенической карты”, що започаткувало узагальнення матеріалу не тільки на традиційній віковій, а й на геологоформаційній основі. Після набуття досвіду складання карти Є. М. Лазько наполіг на створенні досконалішої “Карты геологических формаций докембрия УЩ” масштаба 1:500 000. Працю над нею закінчили 1989 року, а сама карта вийшла друком 1991 року у двох варіантах, окремо російською та англійською мовами, з відповідними пояснювальними записками. Карту склав колектив авторів – співробітників Львівського університету та провідних геологів-знімальників управління Укргеології Міністерства геології СРСР з різних районів УЩ за загальною редакцією Є. М. Лазька та його заступників О. І. Зарицького й А. М. Лисака. На цій карті найповніше відображено стан геолого-формаційного розчленування докембрійського фундаменту УЩ на послідовних морфопарагенетичних засадах, що полягає у виділенні конкретних геологічних формацій як реальних парагенезисів породних тіл. Поряд із суто геолого-формаційними аспектами докембрію Є. М. Лазько завжди вивчав загальні питання корисних копалин і металогенії, зосередив увагу саме на цьому напрямі досліджень. Під час роботи на Алданському щиті він активно займався проблемами вивчення й прогнозування родовищ корисних копалин, зокрема п’єзокварцу та золота, що стали важливою складовою частиною його кандидатської та докторської дисертацій. Об’єкт його узагальнювальних розробок 90-х років – металогенія нижнього докембрію на нових, геолого-формаційних засадах. Проблемам металогенії нижнього докембрію, як одному з важливих аспектів докембрійської геології, Євген Михайлович постійно приділяв велику увагу, особливо з 1963 р., коли він очолив кафедру пошуків та розвідки корисних копалин Львівського університету. Досягнення Є. М. Лазька в цій галузі вагомі. За основу металогенічних досліджень учений узяв формаційний аналіз родовищ корисних копалин. Бездоганна логіка підказала йому єдино правильний парагенетичний напрям рудно-формаційного аналізу. Тобто ідеологію парагенетичного підходу до виділення формацій було поширено й на рудні об’єкти. Аналіз історії вивчення металевих родовищ корисних копалин дав змогу Є. М. Лазькові застосувати парагенетичний підхід до виділення рудних формацій аналогічно до того, як це свого часу запропонували М. С. Шатський і М. П. Херасков стосовно осадових і осадово-вулканогенних геологічних формацій. Виділення рудних формацій на парагенетичних засадах забезпечує, як писав про це Є. М. Лазько, відтворення й відповідно потрібну об’єктивність досліджень. Увесь свій доробок у напрямі рудноформаційного аналізу Є. М. Лазько виклав у підручнику “Рудні формації”. Учений уважав, що найважливішою особливістю металогенічного напряму наукових досліджень передусім є те, що металогенічний аналіз нижнього докембрію щитів давніх платформ ґрунтовано на геологічних формаціях і ISSN 1682-721X. Мінеральні ресурси України. 2016. № 1

ІНФОРМАЦІЙНИЙ БЛОК структурно-формаційних комплексах, відокремлених за парагенетичними критеріями. Як неодноразово він зазначав, геолого-формаційна база металогенічних побудов є найоб’єктивнішою й природною. Крім того, металогенічні побудови Є. М. Лазька завжди були еволюційними й яскраво відображали спрямованість і незворотність геологічних процесів протягом усієї ранньодокембрійської історії земної кори. Дослідження Є. М. Лазька в галузі металогенії ранніх етапів розвитку земної кори ґрунтовано на аналізі величезного матеріалу майже по всіх відомих родовищах щитів давніх платформ континентів. Головними полігонами для цих металогенічних досліджень стали відомі за його власними спостереженнями Алдано-Вітимський, Український і Балтійський щити. Крім того, він мав нагоду під час міжнародних конгресів та закордонних відряджень відвідати й особисто ознайомитися з низкою родовищ Канадського, Індійського, Західноавстралійського щитів та Східної Африки. Є. М. Лазько дійшов висновку, що в розвитку рудогенерувальних процесів, а відтак і рудних формацій, відбувалося чергування еволюційних і стрибкоподібних етапів. На етапі формування певного структурно-формаційного комплексу рудний процес еволюціонував, водночас на рубежі між деякими комплексами простежено виразний стрибок – відбувалася якісна зміна генетичних типів рудогенних процесів, змінився набір видів корисних копалин і масштабність їхнього прояву. На думку Є. М. Лазька, для нижньоархейських комплексів типовими є переважно неметалеві родовища графітової, апатитової, флогопітової й високоглиноземистої формацій, відома також смугаста залізорудна формація. Для тоналітзеленокам’яних комплексів, навпаки, характерні металеві родовища. Металогенії цих комплексів, з якими пов’язаний колосальний вибух ендогенної металогенічної активності, він приділяв особливу увагу. Разом з О. Б. Бобровим і А. О. Сівороновим учений виявив геолого-формаційний контроль золотого зруденіння зеленокам’яних поясів і виділив три головні золоторудні формації: кварцовожильну, золотоносних мінералізованих зон і золотоносних джеспілітів. Результатам металогенічних досліджень присвячено монографію “Металогенія архею”, яку підготував до видання Є. М. Лазько разом зі своїми учнями. Неабиякий здобуток Є. М. Лазька – роботи, присвячені теорії рудогенезу. У них розроблено теоретичні й прикладні основи нового в рудній геології напряму – термобарогеохімії ендогенних рудних формацій. Помітним внеском були дослідження вченого в розвиток учення про глибинні розломи. Раніше він виділив і описав Монголо-Охотський глибинний розлом у Східній Азії, а разом з Д. П. Резвим обґрунтував існування Закарпатського глибинного розлому (1962). У низці інших публікацій учені чітко сформулювали головні ознаки глибинних розломів та їхнє значення для прогнозування рудних родовищ. Визначними здобутками Євгена Михайловича на педагогічній ниві є цілий ряд розробок основних і спеціальних дисциплін, серед яких особливе місце посідає курс “Геологія СРСР”. Його посібник “Основы региональной геологии СССР” (1975) уважали основним підручником для геологічних спеціальностей вишів Радянського Союзу. В останні роки життя Є. М. Лазько підготував навчальний посібник “Ендогенні рудні формації” (2002). Загальний внесок Є. М. Лазька в науку вінчають понад 230 опублікованих праць, зокрема вісім особистих та шість ISSN 1682-721X. Мінеральні ресурси України. 2016. № 1

колективних монографій. Серед його учнів – вісім докторів наук та 30 кандидатів наук. Пішов з життя вчений 27 вересня 2000 року на 86-му році життя. Визнанням високого авторитету Є. М. Лазька було присвоєння йому звання “Заслужений діяч науки УРСР” (1985) і вручення нагороди Ярослава Мудрого (1995). Він був учасником ХII–ХVII сесій Міжнародного геологічного конгресу, членом Міжнародної асоціації з рудоутворюючих розчинів Міжвідомчого тектонічного комітету СРСР, ряду наукових рад (Геологія докембрію АН СРСР, Геохімія земної кори), членом експертної комісії ВАК СРСР, членом Комісії з присудження Державних премій УРСР, членом стратиграфічного комітету, членом низки редакційних колегій, головою та членом спеціалізованих рад із захисту дисертацій. Серед видатних учених другої половини ХХ ст., діяльність яких була спрямована на дослідження ранніх етапів розвитку земної кори, одне з провідних місць посідає Є. М. Лазько. Його ідеї, праці та публікації його учнів і послідовників зробили вагомий внесок у геологію окремих регіонів території колишнього СРСР. Багато вчених держави залишили глибокий слід у геології. Однак далеко не всі вони створили протягом життя наукові школи. Життєздатність наукових ідей тільки тоді буде забезпечено, коли вони набудуть подальшого розвитку в працях учнів-послідовників. Таким ученим і педагогом був професор Євген Михайлович Лазько. Він був людиною доброзичливою, високої культури, енциклопедичних знань і принциповим ученим, діяльність якого залишила яскравий слід у геологічній науці України, колишнього СРСР та історії геологічного факультету Львівського університету.

ШАНОВНІ ПЕРЕДПЛАТНИКИ! За інформацією Державного підприємства з розповсюдження періодичних видань “Преса” 7 квітня поточного року розпочато передплату на періодичні видання на ІІ півріччя 2016 року. Оформити передплату можна за “Каталогом видань України” та “Каталогом видань зарубіжних країн”: • у відділеннях поштового зв’язку • в операційних залах поштамтів • у пунктах приймання передплати • на сайті ДП “Преса” www.presa.ua, скориставшись послугою “Передплата ONLINE”