Захист персональних даних в Інтернет середовищі

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

«КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ»

Факультет соціології і права

Курсова робота по предмету: «Соціальна інженерія» на тему: «Захист персональних даних в Інтернет-середовищі»

Виконала: студентка 5 курсу, групи АМ-з51м

Кудрявцева Я.Є.

Викладач:

Мервінський О.І. ________________

2 Київ – 2015

ЗМІСТ ВСТУП……………………………………………………………………………..3 Розділ 1.ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЗАХИСТУ ПЕРСОНАЛЬНИХ ДАНИХ В МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ……………………………………………………………...6 1.1.Обіг персональних даних в Інтернеті: українські реалії……………………

6 1.2.Захист персональних даних та правила приватності при дослідженнях в Інтернет…………………………………………………………………………..11 Розділ 2. АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ЗАХИСТУ ПЕРСОНАЛЬНИХ ДАНИХ У ВІРТУАЛЬНОМУ СЕРЕДОВИЩІ …………………………………………….17 2.1.Особливості захисту персональних даних у контексті захисту прав людини……………………………………………………………………………17 2.2.Регулювання правовідносин у сфері захисту персональних даних за умов розвитку та поширення інформаційно-комп’ютерних технологій та телекомунікаційних мереж……………………………………………………..19 Розділ 3.ОСОБЛИВОСТІ ЗАХИСТУ ПЕРСОНАЛЬНИХ ДАНИХ У СУЧАСНИХ ХМАРОВИХ СЕРВІСАХ………………………………………..32 ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...38 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….40

3

ВСТУП Актуальність теми. Побудова в Україні демократичної соціальної правової держави, найвищою цінністю в якій визнається людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека та підтримання ефективного функціонування державних інститутів, пов’язана із необхідністю вдосконалення захисту суб’єктивних громадянських прав. Виходячи з положень статей 3 та 21 Конституції України від 1996 року [1], які визначають природне право початком і основою української правової системи,

державне

управління

передбачає

наявність

двох

головних

напрямків: правоохоронного, який полягає у можливості реалізації прав і основополож-них

свобод

людини,

та

правозахисного

щодо

захисту

порушених суб’єктив-них прав. Мета захисту – припинення правопорушення та відновлення бажаних для людини, суспільства або держави прав і свобод, встановлених державним нормативно-правовим актом чи договором. Це потребує вжиття засобів державного управління, тобто застосування організаційно-правових заходів упорядкування суспільних відносин щодо реалізації задекларованих прав людини. Ефективне управління дозволяє стабілізувати систему, зберегти її функціональну визначеність, підтримати у стані динамічної рівноваги з середовищем, забезпечити удосконалення, тобто воно є антиподом дезорганізації. Тому державне управління як правовий механізм, тобто система упорядкування юридичними та організаційними засобами суспільних відносин щодо реалізації потреб людини, суспільства і держави в політичних, економічних, технологічних, медичних, освітніх, культурних, інформаційних, правоохоронних та інших процесах, набуває значення цільового напряму суспільного розвитку, заснованого на пізнанні його законів та аналізі наслідків їх впливу. Таке трактування процесу управління приводить до розуміння ролі інформації як важливого чинника управління суспільного життя, за яким будь-яка

4

динамічна система органічно пов’язана із перебігом інформації, що відображає дані про осіб, події, об’єкти та інше. У XX ст. з виникненням комп’ютера розпочалися процеси проникнення в усі сфери діяльності людини, суспільства і держави інформаційно-комп’ютерних технологій та телекомунікаційних мереж. Ці процеси мають два асекти. З одного боку, нові технології та засоби комунікації дозволяють «стискати» час та «скорочувати» відстані, отримувати економію живої та матеріалізованої праці, політичні, технологічні та інші переваги, як у плані досягнення інтересів окремої особи, так і в масштабах груп людей, країни, регіону, світової спільноти. З іншого боку, загострюється проблема неправомірних дій різних суб’єктів, які використовують засоби електронно-інформаційного середовища (е-середовища). Активність у формуванні баз даних, обробка та поширення відомостей про осіб без їх відома призвели до виникнення глобальної за своїми масштабами у часі та просторі проблеми інформаційної безпеки людини, суспільства і держави щодо захисту персональних даних. Розвиток міжнародно-правової, економічної, фінансової, банківської, культурної, правоохоронної та інших форм співробітництва, що передбачає вільний рух інформаційних ресурсів щодо товарів, капіталів і послуг за умов використання інформаційно-комп’ютерних технологій та телекомунікаційних мереж, збільшення потоків персональних даних і підтримання суверенітету держави визначають об’єктивну необхідність захисту персональних даних. Враховуючи активність у використанні сучасних інформаційно-комп’ютерних технологій та телекомунікаційних мереж і загрозу несанкціонованої автоматизованої обробки персональних даних, більшість європейських країн прийняли спеціальні закони та підписали Конвенцію №108 Ради Європи «Про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних» від 28.01.1981 р. Як відомо, в Україні з 1 січня 2011 року набрав чинності Закон України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 року (далі – Закон) [3].

5

Галузь інформаційного права України, а саме один з її інститутів, яким є інститут персональних даних, набула нових правових норм. Але, на жаль, не можна вважати задовільним встановлене Законом регулювання правовідносин, пов’язаних із персональними даними. Не надто вдосконалили цей Закон і зміни до нього, внесені законодавцем у лютому та листопаді 2012 року. З огляду на багатоаспектність чинного законодавства України про захист персональних даних, його широку проблематику та суперечливість, у даній роботі ми коротко зупинимося на питанні порушення законодавства України про захист персональних даних в Інтернеті. Це визначає основну мету дослідження. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання: -визначити теоретичні аспекти захисту персональних даних в мережі Інтернет; -проаналізувати актуальні питання захисту персональних даних у віртуальному середовищі; -розглянути особливості захисту персональних даних у сучасних хмарових сервісах. Об’єктом дослідження є персональні дані в мережі Інтернет. Предмет дослідження – особливості процесу захисту персональних даних у віртуальному середовищі.

6

Розділ 1.ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЗАХИСТУ ПЕРСОНАЛЬНИХ ДАНИХ В МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ 1.1.Обіг персональних даних в Інтернеті: українські реалії Стрімкий розвиток цифрових технологій у світі та збільшення доступності або проникнення Інтернету для користувачів призвели, зокрема, до того, що обіг персональних даних, у тому числі і в Україні, вийшов на якісно новий рівень. На такий же рівень піднялись і проблеми, з одного боку, дотримання конституційних прав людини на недоторканність особистого життя та захист особистих персональних даних, а з іншого боку – на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації. У цілому, в Україні можна констатувати погіршення стану захисту персональних даних та наявність системних проблем обігу персональних даних саме через розвиток мережі Інтернет. Інтернет-видання вперше з’явилися на початку дев’яностих років минулого століття. Регулярне оновлення інформації, – щоденне, або частіше навіть безперервне протягом дня, постійна аудиторія, зворотній зв’язок з читачами Інтернет-видань, надання можливостей публікації блогів та коментарів стали привабливими для читачів, чи радше, для користувачів Інтернетвидань. Можливості щодо об’єктивного визначення рейтингу Інтернет-видань через вимірювання кількості відвідувань веб-сайту, використання інформації про інтереси користувачів стали привабливими для рекламодавців. На сьогодні Інтернет-видання є невід’ємною частиною нашого повсякденного життя. Водночас використання Інтернету, як середовища для функціонування інтерактивних засобів масової інформації створює небезпеку для недоторканості приватного життя, а отже покладає на інформаційні агентства, редакції засобів масової інформації, інших юридичних та фізичних осіб, які нада-

7

ють інформаційні послуги з використанням Інтернет-видань, відповідальність за всі дії. Зазвичай, користувачі Інтернет-видань, як суб’єкти персональних даних: - заповнюють реєстраційні форми, анкети, запитальники; - придбавають товари та послуги; - надсилають повідомлення та розміщують коментарі, які можуть містити відомості про себе, про особливості своєї поведінки та свої інтереси. На веб-сайтах Інтернет-видань, як правило, обробляються персональні дані про користувачів, які можуть включати інформацію про: - їх ім’я, та дату народження; - професію; - посаду; - освіту та досвід роботи; - місце роботи; - робочу та домашню адресу; - робочий та домашній номер телефону, номер мобільного телефону, адресу електронної пошти; - відомості про платіжну картку; - особливості читацької поведінки, відвідування інших сайтів за вбудованими посиланнями; - відвідування рекламних посилань; - користувацька статистика; - а також відомості про Інтернет-адресу користувача, подекуди, відомості про місцезнаходження користувача та ін. [9] Типовими є такі цілі обробки персональних даних Інтернет-виданням: - надання користувачам персоналізованих послуг; - реєстрація запису про користувача (логін, пароль); - проведення маркетингових досліджень; - організація за запитом користувача інтерактивних послуг;

8

- заохочення користувачів, визначення переможців за певними напрямками, розігрування призів, тощо; - надання інформації про товари та послуги, що пропонуються Інтернет-виданням чи його партнерами з урахуванням інтересів користувача; - передача персональних даних користувача партнерам Інтернет-видання, які можуть запропонувати користувачеві товари та послуги відповідно до його інтересів; - інформування користувача про можливості працевлаштування; - нагляд за дотриманням користувачем умов надання послуг та авторського права, та ін. [9] Звичайно, не всі Інтернет-видання використовують такий широкий перелік категорій персональних даних з усіма зазначеними вище типовими цілями, але практично всі, принаймні, здійснюють реєстрацію користувачів, яким надається можливість публікувати коментарі до розміщених на сайті статей, а отжеІнтернет-видання обробляють персональні дані. Загальні принципи обробки персональних даних визначено у Конвенції про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних. Відносини, пов’язані з захистом персональних під час їх обробки регулюються Законом України «Про захист персональних даних» [3]. Важливо враховувати керівні принципи викладені в Рекомендації №(99)5 Комітету Міністрів державам-членам Ради Європи щодо захисту недоторканості приватного життя в Інтернеті. Інформаційні агентства, редакції засобів масової інформації, інші юридичні та фізичні особи, які надають інформаційні послуги з використа-нням Інтернет-видань, або інформаційні послуги, які містять притаманні Інтернетвиданням властивості, відповідно до зазначеного вище Закону, є володільцями бази персональних даних, а отже саме на цих суб’єктів покладається обов’язок забезпечення захисту персональних даних. Слід зазначити, що персональні дані, обробка який здійснюється вебсайтом Інтернет-видання не обов’язково утворюють окрему базу персональ-

9

них даних. Така обробка може розглядатися, наприклад, як окрема процедура чи процедури обробки персональних даних у базі персональних даних читачів засобу масової інформації чи осіб, які отримують послуги інформаційного агентства. Окрему увагу варто звернути на необхідність інформування користувачів Інтернет-видання про їх права. Суб’єкти персональних даних мають право знати, а отже повинні бути поінформовані про найменування та місцезнаходження володільця бази персональних даних – юридичної особи: інформаційного агентства, редакції засобу масової інформації, або прізвище, ім’я та по батькові, місце проживання (перебування) володільця – фізичної особи, що надає інформаційні послуги, які можна характеризувати як послуги Інтернет-видання [9]. Користувачі Інтернет-видання повинні бути поінформовані про цілі обробки персональних даних, особливо щодо використання/невикористання персональних даних в інтересах директ-маркетингу, щодо можливих передач персональних даних третім особам, щодо збору відомостей про профіль користувачів та джерела їх отримання, щодо використання/невикористання так званих чутливих персональних даних (про расове або етнічне походження, даних що стосуються здоров’я чи статевого життя та ін.). Варто попередити користувачів, що Інтернет-видання не несе відповідальності при відвідуванні інших сайтів за посиланнями та сторінках видання. Необхідно попереджувати користувачів про ризики приватності для них та інших при розміщенні інформації в Інтернет-виданні, інформувати їх про можливість анонімного доступу до ресурсів Інтернет-видання або надавати можливість користувачам використовувати псевдоніми, а також нагадувати користувачам, що розміщення ними інформації про інших осіб може посягати та недоторканість приватного життя цих осіб та порушувати їх право на захист персональних даних.

10

Інформування користувачів про політику приватності видання зручно здійснювати щляхом розміщення повідомлення в окремій рубриці, наприклад «Політика приватності», «Політика захисту персональних даних» чи «Політика конфіденційності». Користувачам повинна бути надана контактна інформація відповідальної особи Інтенет-видання щоб забезпечити їм можливість пред’являти вмотивовані вимоги на доступ до своїх персональних даних, щодо зміни або знищення своїх персональних даних, щодо заперечення проти їх обробки. Можливість оперативного звернення користувачів та розгляд їх вимог володільцем часто дозволяє вирішити питання без звернення суб’єктів персональних даних щодо захисту своїх прав до Державної служби України з питань захисту персональних даних та без застосування ними засобів правового захисту. Дія Закону України «Про захист персональних даних» не поширюється на діяльність журналістів у зв’язку з виконанням ними службових чи професійних обов’язків, а також на діяльність фізичних осіб при обробці ними персональних даних виключно для непрофесійних особистих чи побутових потреб [3]. Інтернет-видання це найсучасніші засоби комунікації, які надають кожному широкі можливості реалізації права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Розміщення користувачами інформації на ресурсах Інтернет-видання пов’язане з обробкою володільцем (інформаційним агентством, редакцією засобу масової інформації, іншою юридичною чи фізичною особою, що надає інформаційні послуги з використанням Інтернет-видань) персональних даних користувача – його анкетних даних, псевдоніма, паролю, IP-адреси, можливо відомостей про його місцезнаходження, відомостей про інтереси користувача, тощо. Зміст поширеної користувачем з допомогою Інтернет-видання інформації в більшості випадків не підпадає під дію Закону України «Про захист персональних даних». Цивільний кодекс України визначає, що фізична особа,

11

особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім’ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації, може вимагати припинення публічного показу фотографій чи відеозаписів в тій частині, яка стосується її особистого життя. Така інформація може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення. Якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано

майнової

та

(або)

моральної

шкоди,

ця

шкода

підлягає

відшкодуванню. Судова практика свідчить, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту – вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

1.2.Захист персональних даних та правила приватності при дослідженнях в Інтернет Маркетинг є обов’язковою складовою сучасного ведення бізнесу. Питання: «Хто є Ваш споживач?» - це перше питання, відповідь на яке повинен знати будь-який підприємець. В свою чергу це вимагає проведення постійних дослід- жень з метою отримання інформацій про клієнта, його вподобань, особливостей його поведінки тощо. Як погодити це з вимогами невтручання в особисте життя людини, дотримання поваги до приватного інформаційного простору? Особливу гостроту це питання набрало останнім часом, коли все

12

більше осіб почали користуватися Інтернетом, стрімко розвиватися соціальні мережі. Уперше тема захисту особи прозвучала в Загальній декларації прав людини, прийнятій на третій сесії Генеральної Асамблеї ООН і підписаній 10 грудня 1948 року. У Декларації стверджувалося, що ніхто не може зазнавати безпідставного втручання в його особисте, сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла, таємницю його кореспонденції або на його честь і репутацію; кожна людина має право на захист від такого втручання або таких посягань. У 1973 році Українська Радянська Соціалістична Республіка ратифікувала цю Декларацію. Хоча слід зауважити, що ця норма не особливо використовувалася громадянами для захисту своїх прав. Згодом у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, підписаній 4 листопада 1950 року (ратифікована Україною із заявами та застереженнями 17 липня 1997 року, набула чинності 11 вересня 1997 року), приблизно ті ж слова повторилися в статті 8 «Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві, в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб». Європейські норми – це не певний перелік незмінних документів, а базові принципи, відображені в документах, що розвиваються відповідно до політичних реалій та рівня розвитку технологій. Тому сказати, чи відповідають норми законодавства України нормам європейським, – цього мало. Треба аналізувати кожен аспект, який є в законодавстві. Норми про захист прав людини містяться у статті 32 Конституції України: «Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збиран-

13

ня, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини». Указана норма Конституції діяла увесь цей час і діє, звичайно, зараз. Крім того, різні закони тією чи іншою мірою були спрямовані на її імплементацію. Зокрема, є норма про лікарську таємницю, таємницю усиновлення, адвокатську таємницю і т.і. Тобто в різних законах відбивалась потреба захищати приватне життя. Закон «Про захист персональних даних» був прийнявтий насамперед тому, що Україна долучилася до процесу підписання документів з Європейським Союзом. А оскільки в Конституції України питання захисту персональних даних теж вирішувалося, то й не було жодних заперечень проти прийняття спеціального закону. У Законі «Про захист персональних даних» використовуються положення, які існують у Директиві 95/46/ЄС6 Європейського Парламенту і Ради «Про захист фізичних осіб при обробці персональних даних і про вільне переміщення таких даних» від 24 жовтня 1995 року. Слід зазначити, що Директива 95/46/ЄС для країн ЄС є базовим документом, а у кожній країні її положення імплементуються національним законодавством. Тобто вона не є нормативним актом прямої дії. Визначення поняття «персональні дані» складається з чотирьох частин: 1) «відомості чи сукупність відомостей»; 2) «про фізичну особу»; 3) «фізична особа»; 4) «ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована». «Відомості чи сукупність відомостей…» [14, с.827] За природою відомості чи сукупність відомостей про особу можуть мати об’єктивний або суб’єктивний характер. Наприклад, об’єктивна інформація: аналіз крові особи, кардіограма, заробітна плата, зафіксована у відомості, та ін. Суб’єктивна інформація, наприклад службова характеристика. Вона може відображати суб’єктивну точку зору того, хто її написав, скажімо, керівника, у якого може бути конфлікт з працівником. Але від цього інфор-

14

мація не перестає бути персональною інформацією, тому що вона стосується безпосередньо того, про кого написана характеристика. За змістом відомості можуть відображати приватне чи сімейне життя або заняття особи. Тобто це можуть бути відомості, пов’язані з трудовими відносинами, соціальною поведінкою, або такі, що свідчать про те, замовником чи виконавцем є особа, і т.і. [14, с.829] Водночас, незалежно від того, у якій сфері виникають відносини, які вимагають обробки відомостей про особу, такі відомості є персональними даними. Стосовно такого поняття, як «ІР-адреса» в європейських країнах відбувалися суди, які визнавали, що ІР-адреса – це персональні дані особи. Останній суд був у листопаді позаминулого року. Позов на користувача, який незаконно «завантажував» музику, подала компанія, яка захищає права власності на музичні твори. Щоб знайти цього користувача, треба було з’ясувати, яка у нього ІР-адреса. Суд визнав, що нема підстав для видачі ІР-адреси, оскільки це приватні персональні дані користувача. Тобто в черговий раз було визнано, що ІР-адреса – це персональні дані. В Україні більшість телекомунікаційних компаній погодилися, що номер телефону і номер мобільного абонента, навіть того, який не уклав письмову угоду, а використовує послуги передоплаченого зв’язку, придбавши стартовий пакет, – це персональні дані. У цьому випадку особа може бути досить просто ідентифікована. Найпростіший спосіб ідентифікації – зателефонувати за номером і запитати: «Ви хто?» Можуть бути, звичайно, значно складніші процедури ідентифікації, але все ж при певних зусиллях особа може бути ідентифікована. Визначення персональних даних є сталим, але із змінами технологій змінюється відомості, які відносяться до персональних даних. Наприклад, обробка біометричних та генетичних даних, кілька десятків років тому вимагала значних ресурсів, ніхто не вважав генетичний код персональними даними. А на сьогодні застосування методів ідентифікації

15

фізичних осіб з використанням генетичного коду є досить поширеним, і при цьому, безумовно здійснюється обробка персональних даних. В Україні сумлінне виконання Закону щодо захисту персональних даних для бізнесу є справою скоріше репутаційного характеру, ніж побоювання незначних штрафів у випадку порушення положень щодо обробки персональних даних. Наприклад, в Україні провадяться дослідження лікарських засобів. У відповідних медичних документах є закодована інформація про особу, яка погодилася брати участь у дослідженні. Згодом інформація про перебіг її хвороби, про те, як ліки діяли на піддослідного, передається у компанію, яка замовила дослідження. І хоча в документах, переданих замовникові, не зазначено прізвищ та імен, але за кодом, назвою лікувального закладу при певних умовах можна ідентифікувати особу. Персональні дані повинні: -оброблятися сумлінно і законно (за наявності підстав та з дотриманням вимог); -отримуватися із конкретними законними цілями та не оброблятися у способи, несумісні із цими цілями; -бути адекватними, не надлишковими, відповідати цілям обробки; -бути точними та своєчасно оновлюватися; -не зберігатися довше, ніж це необхідно; -оброблятися з дотриманням прав фізичної особи, включаючи право на доступ до даних; -оброблятися з дотриманням вимог щодо захисту інформації; -не передаватися за межі країни без відповідного захисту [14, с.830]. Веб-ресурс – сукупність сторінок в Інтернеті, яка може бути ідентифікована, адресована і супроводжувана в мережевій інформаційній системі. У момент збору персональних даних суб’єкт персональних даних повідомляється про володільця персональних даних, склад та зміст зібраних пер-

16

сональних даних, права такого суб’єкта, визначені цим Законом, мету збору персональних даних та осіб, яким передаються його персональні дані. Вимоги Закону України «Про захист персональних даних» [3] та застосування його положень при обробці персональних даних з використанням веб-ресурсів повністю кореспондуются з рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи щодо захисту недоторканості приватного життя в Інтернеті, рекомендаціями Робочої групи, що функціонує відповідно до статті 29 Директиви 95/46/ЄС та рекомендаціями Міжнародної робочої групи з питань захисту персональних даних в телекомунікаціях.

17

Розділ 2. АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ЗАХИСТУ ПЕРСОНАЛЬНИХ ДАНИХ У ВІРТУАЛЬНОМУ СЕРЕДОВИЩІ 2.1.Особливості захисту персональних даних у контексті захисту прав людини У теорії і практиці державного управління та адміністративного права поняття «управління» безпосередньо пов’язують із поняттям «інформація». Інформація являє собою невід’ємну, органічну частину управління, що забезпечує комплексність і ефективну взаємодію всіх його елементів. Жодна з функцій управління не може функціонувати без налагоджених і постійних потоків інформації, які характеризуються складністю і розгалуженістю у зв’язку з умовами існування суспільства. Тому інформація є найважливішим чинником формування і реалізації правового статусу суб’єктів правовідносин. Умови становлення інформаційного суспільства перетворили інформацію на національне багатство і одночасно кинули новий і небезпечний виклик людині, суспільству і державі. Виникнення комп’ютерів, а потім електронних накопичувачів інформації баз даних – поступово трансформувало європейське розуміння поняття «прайвеси» (від англ. «privacy» право на недоторканість особистого та сімейного (приватного) життя і індивідуальних свобод) у бік застосування заходів захисту права на інформаційний суверенітет особи, зокрема, права людини визначати ким, коли, з якою метою та яким чином інформація про неї буде використовуватися іншими особами. Ця трансформація отримала визначення – «захист персональних даних». Причина зазначеного полягає в тому, що від самого початку розрізнені по відомчих «відсіках» та у багатьох випадках анонімні інформаційні сліди нашого життя отримують відтепер електронну персоналізацію [14, с.828]. Комп’ютери, програми, телекомунікації, бази даних перетворили тривалий і трудомісткий процес пошуку різних відомостей у високотехнологічну індустрію збирання особистої інформації з різних джерел, її обробку і поши-

18

рення у визначених цілях – політичних, економічних, фінансових, кримінальних тощо. Інформація про особисте чи сімейне життя, зміст розмов, майновий стан, медичні відомості, наше денне та нічне теле- чи відео меню, результати вибору книг у бібліотеці, газет чи журналів, які ми отримуємо, зміст файлів на комп’ютерах та на автовідповідачах, відомості щодо спілкування за допомогою засобів нового середовища всі ці та багато інших даних при бажанні можна поєднати, проаналізувати та інтерпретувати (створити «портрет» особи) так, що людина, модель її поведінки виглядатиме «прозорою», в усіх своїх якостях та проявах. Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції». Згідно зі статтею 10 цієї ж Конвенції «Кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів, як одно-особово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно. Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб» [11, с.28]. Відповідно до статті 32 Конституції України 1996 р.: «Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини» [1].

19

Таким чином, право людини на недоторканість приватного життя передбачає правовий захист відомостей про неї, при якому об’єктом правовідносин є персональні дані. Рішення проблеми захисту персональних даних щодо відповідних процесів управління є найважливішим чинником вдосконалення всієї системи державного управління та адміністративного права.

2.2.Регулювання правовідносин у сфері захисту персональних даних за умов розвитку та поширення інформаційно-комп’ютерних технологій та телекомунікаційних мереж Значна кількість різноманітних адміністративних проваджень у своїй сукупності виступають як найважливіший елемент складової структури адміністративного процесу. Відрізняючись за змістом, мірою урегульованості, колом суб’єктів та об’єктів тощо, адміністративні провадження поєднуються тим, що становлять порядок вирішення конкретних справ у сфері державного управління. Немає сумніву у тому, що будь-яке управлінське рішення, або рішення окремої людини базується на певній інформації, що є його основою та відтворює процес динаміки і циркуляції раніше набутих, отриманих і переданих далі знань. Тільки організація і вибір корисної, достовірної і вичерпної інформації у сукупності зі знаннями окремих фактів, дійсних процесів, що протікають у суспільстві, може обумовити ухвалення правильного рішення, своєчасне передбачення і зменшення помилок на шляху управління. З іншого боку процесу управління, відсутність або недостовірність інформації веде до суб’єктивізму, вольовим, необґрунтованим управлінським рішенням і діям, не сумісних з науковим управлінням та правовим упорядкуванням суспільних інформаційних відносин. Зрозуміло, це нерідко обумовлено досить складними процесами життєдіяльності суспільства. Розвиток інформаційно-комп’ютерних технологій та телекомунікаційних мереж викликав усвідомлення таких явищ, які за своїми масштабами перевершують усе те, що було раніше в історії. Індустріальна цивілізація

20

усього за 200 років підвела людство до катастрофічної межі дисбалансу потреб суспільства у середовищі проживання і вичерпання природних ресурсів, що накопичувалися мільярди років. Щорічно, при прискореному збільшенні населення (у даний час це приблизно на 90 млн. чоловік, з надр Землі добувається 100 млрд. тонн копалин, із яких використовується тільки 2-3%. На початку 50-х років минулого століття населення планети в 2,5 млрд. чоловік витратило 2,66 млрд. умовних тонн вугілля. До 1980 року воно виросло до 4,4 мільярдів чоловік і витратило 9,5 мільярда тонн. Це означає, що за 30 років населення Землі не встигло подвоїтися, а споживання енергії виросло в 4 рази. При таких темпах росту населення і спожи-вання енергії до 2010 року ця цифра може досягти 300 млрд. тонн, а через 30-40 років підійти до межі повного вичерпання природних ресурсів. Приблизно 13% населення Землі (розвинуті країни) прискореними темпами споживають енергетику, добувають 70% і перетворюють у відходи 90% світових природних ресурсів, що не поновлюються. Кількість зроблених людиною відходів перевершує те, що пішло у відходи за всю до індустріальну історію. З урахуванням зазначеного та за умов формування інформаційного суспільства виникає потреба в аналізі різноманітних фактів наукового змісту, визначенні, перш за все, якісної їх сторони та узагальненні знань щодо предмету дослідження [9]. Побудова інформаційного суспільства має два блоки основних проблем, що є різними явищами та потребують вирішення неоднорідних питань щодо: -інформаційної економіки – сконцентровані на можливості впливу інформаційно-комп’ютерних технологій та телекомунікаційних мереж на функціонування різних секторів економіки. Історичній досвід і результати життєдіяльності наполегливо підказують необхідність обме-ження потреб і економічного марнотратства, звівши їх до мінімуму. Суть проблеми розвитку будь-якої держави полягає не в безмежному зростанні виробництва і споживання, а в підвищенні морально-етичної сторони існування людини, духовності та культури у суспільстві;

21

-соціального аспекту – включають соціальні, політичні і культурні тощо завдання у зв’язку із розвитком інформаційно-комп’ютерних технологій та телекомунікаційних мереж. Окрема людина, її гідність, приватне життя стають домінуючою силою в суспільстві. Істина не завжди визначається більшістю. Найкращі, найясніші ідеї повинні розглядатися через погляди моральної особистості, якою може бути звичайна людина. Незалежно від масштабів особистості важливим є сам факт усвідомлення діяльності, спрямованої на активізацію духовних і моральних сил суспільства. І захист приватного життя людини, зокрема, захист її персональних даних за таких умов здобувають більш актуального значення. Сьогодні ми є свідками активного розвитку і взаємопроникнення процесів у сфери інформаційно-комп’ютерних технологій, біотехнологій і генної інженерії. Вони ведуть до змін у світі в багато разів швидше, ніж усі технічні революції минулого, трансформують не тільки уявлення про середовище існування людини, але й формують передумови зміни самої людини. Уже створюються нові віртуальні світи і нові форми життя. Проте чи є сили і регулятори, щоб нести відповідальність, адекватну цій невідомій за своїми наслідками новій хвилі еволюційних перетворень? Коли люди навчаться ідентифікувати «цеглинки» спадкоємного матеріалу, що називають генами, почнеться зміна живого. Чи готове сучасне суспільство відповідати перед майбутніми поколіннями за ті наслідки, що принесе порушення природного життєвого балансу і яких ніхто не знає? І, взагалі, чи готове суспільство до появи ще одних – «біоінформаційно-технологічних» кордонів? Безконтрольність комерціалізації досягнень у генетиці може провести такі межі між країнами і людьми, у порівнянні з якими сучасні, новітні інформаційно-комп’ютерні технології виявляться найпростішими технологічними рішеннями. Стрімкий технічний розвиток і інтеграція різних технологій накладає на державу особливу відповідальність. Не можна виходити тільки з економічних вигод. Проникнення інформаційно-комп’ютерних технологій та телекомунікаційних мереж до всіх сфер діяльності суспільства породжує

22

небезпеку несанкціонованого і безконтрольного використання персональних даних, наслідки якого можуть завдати шкоди людині чи державі в цілому. Є сенс виходити з основних морально-етичних, духовних і культурних цінностей, які держава зобов’язана захищати і пріоритетному розвитку яких усіляко сприяти, на противагу вузькому техніко-економічному спрямуванню. Повинні з’явитися нові ідеї, нові інструменти правової регламентації захисту людини. Руйнівні процеси в екології явно свідчать про те, що технічний прогрес без пріоритетної орієнтації на зазначене веде до незворотного конфлікту з природою, в результаті чого історія людства завершиться повною і невиправною катастрофою. Можна вважати, саме в усвідомленні цього лежать позитивні перс пективи життєдіяльності людини. Процеси побудови інформаційного суспільства в розвинених країнах свідчать про необхідність вироблення єдиної і зваженої державної інформаційної політики у всіх сферах господарства, соціально-культурного будівництва і оборони країни. Версії «Концепцій» та «Стратегій» державної інформаційної політики створюються з 1998 року. Виходячи із політико-адміністративного бачення починалася спроба кодифікації у обсязі «Інформаційного кодексу України». Проект передбачає спрощену інкорпорацію норм, які напрацьовані в чинному законодавстві щодо суспільних інформаційних відносин у ЗМІ. У сутності було запропоновано здійснити інкорпорацію в обсязі консолідації, тобто здійснити зовнішню обробку нормативного матеріалу і структурувати його щодо вирішення питань забезпечення інтересів ЗМІ. Такий концептуальний підхід надає пріоритетність проблемам засобів масової інформації, що в свою чергу визначає головні завдання щодо всієї державної інформаційної політики. Однак, слід зазначити, що державна інформаційна політика – це не тільки політика забезпечення інтересів засобів масової інформації. Основна маса інформаційних ресурсів (зокрема, економічних, фінансових, банківських, технологічних, екологічних, медичних, освітянських, виробничих, правоохоронних і ін.) формується і використовується в різних галузях народного господарства.

23

Економіку рухають вперед, насамперед, саме ці ресурси. Продаж інформації ЗМІ в країнах «Великої сімки» не перевищує 5% всього обсягу інформаційних продуктів і наданих інформаційних послуг. Основний обсяг продажу припадає на сферу програмних продуктів, об’єктів інтелектуальної власності і науково-технічних інформаційних ресурсів. Тобто, за кордоном е-середовище формується з метою вирішення функціональних завдань, насам-перед, економіки, управління, захисту прав людини, безпеки держави тощо і господарства в цілому [8, с.41]. Ще у 1980 році, коли не існувало глобальних телекомунікаційних мереж, академік В.М. Глушков чітко визначив можливості автоматизованих (кібернетичних) систем для загального управління народним господарством. Виходячи з необхідності вирішення проблем економічного спаду, він пропонував створити загальнодержавну автоматизовану систему легалізації грошових потоків (по суті, антикорупційні заходи) та знищити навантаження, зокрема, на паперову промисловість і природне середовище, тобто перейти на безпаперову технологію за допомогою автоматизованих 10 засобів (антибюрократичні заходи). На жаль, на той час новації всесвітньо відомого вченого не були сприйняті. Сучасна інформаційна епоха характеризується активним проникненням інформаційно-комп’ютерних технологій та телекомунікаційних мереж у всі сфери життєдіяльності людини, суспільства та держави. Зазначені процеси знайшли своє опосередковане відображення у терміні «інформатизація». Згідно із Законом України «Про Національну програму інформатизації» від 04.02.1998 р. – «інформатизація – сукупність взаємопов’язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, які спрямовані на створення умов для задоволення інформаційних потреб громадян та суспільства на основі створення, розвитку і використання інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій, які побудовані на основі застосування сучасної обчислювальної та комунікаційної техніки».

24

Виходячи із вказаного визначення та змісту Закону можна зробити висновок, що, по суті, «інформатизація» – це сугубо технологічна сфера діяльності, яка спрямована на створення, розвиток і використання інформаційної інфраструктури. Таке технологічне бачення змісту та розуміння предмету інформатизації трансформується на всі завдання (проекти) не тільки Національної програми інформатизації, а й на інші проекти та програми, що пов’язані з формуванням в державі е-середовища, зокрема, на проекти програми «Електронна Україна». Разом з тим, положення статті 3 Конституції України (норми прямої дії) проголошують: «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави» [1]. Тим самим визначені пріоритетність, соціальна вага, політична та економічна значимість нетехнологічного змісту політики держави в інформаційній сфері, реалізація якої в умовах формування е-середовища та просування до інформаційного суспільства повинна здійснюватися на базі норм права в рамках єдиної державної інформаційної політики. Державна інформаційна політика – це політика, яка засобами державної (політичної) влади створює і забезпечує функціонування правової системи регуляції інформаційних відносин, захист прав людини і основних свобод й забезпечення збалансованості інтересів людини, суспільства і держави у всіх її сферах діяльності. Іншими словами, під державною інформаційною політикою розуміється регулююча діяльність державних органів, спрямована на розвиток інформаційної сфери суспільства, яка охоплює не тільки інформаційні системи, телекомунікації і засоби масової інформації, але й всю сукупність виробництва і відносин, пов’язаних із отриманням, відобра- женням, збереженням, використанням та поширенням інформаційних ресурсів у всіх її видах: політична, економічна, фінансова, банківська, правова, наукова,

25

науково-технічна, освітня, ділова, виробнича, реалізації продукції, розважальна тощо. Таке розширене трактування інформаційної політики сьогодні цілком є обґрунтованим, оскільки новітні інформаційні технології інтенсивно розмивають бар’єри між різними секторами інформаційного середовища та створюють нове середовище діяльності й суспільних відносин щодо людини, суспільства та держави [8, с.50]. Усі економічно розвинені країни вже усвідомили насущну необхідність цілеспрямованого упорядкування відносин в інформаційній сфері і приймають необхідні законодавчі акти, перебудовують діяльність органів влади, відповідальних за формування і реалізацію державної інформаційної політики. І це зрозуміло, бо життя будь-якого суспільства – це зміни у структурах та в управлінні. Державна політика інформатизації розглядається «як складова частина соціально-економічної політики держави в цілому і спрямовується на раціональне використання промислового та науково-технічного потенціалу, матеріально-технічних і фінансових ресурсів для створення сучасної інформаційної інфраструктури в інтересах вирішення комплексу поточних та перспективних завдань розвитку України як незалежної демократичної держави з ринковою економікою». До загальних принципів державного регулювання даної сфери Закон відносить принципи «централізації і децентралізації, саморозвитку, самотінансування та самоокупності, державної підтримки через систему пільг, кредитів, прямого бюджетного фінансування». Закон України «Про Національну програму інформатизації» спричинив первинні дії, позначивши віхи механізму її реалізації. Навряд чи можна стверджувати, що з розробкою і ухваленням згаданих законів держава повністю визначилася в політиці інформатизації. Цього не може бути, зважаючи на динамічність і активність вдосконалення інформаційно-комп’ютерних технологій і телекомунікаційних мереж.

26

Сьогодні розвиток інформаційного середовища визначається цілим комплексом нових взаємозв’язаних проблем, серед яких: -швидка зміна інформаційно-комп’ютерних технологій; -зміни в законодавстві, що регулює окремі галузі інформаційної індустрії; -переміщення капіталів в цю сферу як найбільш прибуткову; -висока конкуренція серед виробників, їх об’єднання і дезінтеграція; -формування транснаціональних інформаційних потоків. Обов’язковою частиною підготовчих заходів приєднання до Європейського Союзу є створення в країнах-кандидатах умов побудови інформаційного суспільства. У зв’язку з цим в рамках Національної програми інтеграції України в ЄС передбачається вирішення ряду загальнодержавних проблем, зокрема: -створення умов для забезпечення інформаційної відкритості суспільства; -створення умов для культурного міждержавного обміну з використанням інформаційно-комп’ютерних технологій і телекомунікаційних мереж; -створення умов для входження до глобальних інформаційних систем і сприяння доступу фізичних і юридичних осіб до світових інформаційних ресурсів; -гармонізація існуючих і розробка нових законодавчих актів з інформатизації в Україні згідно із вимогами ЄС і імплементація положень європейських нормативних актів, які регулюють відносини у сфері інформатизації; -розвиток відносин з ЄС з питань політики розвитку конкуренції і антимонопольного законодавства на ринку інформатизації. Нині технологічну складову інформаційного середовища розуміють та називають інформатизацією. Завдання інформатизації недостатньо розглядаються у соціальному контексті інформаційної політики держави. Не повною мірою охоплюються такі сфери як система реалізації інформаційних прав громадян згідно із положеннями Конституції України, право на інтелектуальну свободу, захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних тощо, що

27

знижує її соціально-економічний потенціал і не сприяє створенню інформаційного середовища громадянського суспільства правової держави. На це, як вважаємо, є об’єктивні та суб’єктивні причини. Суто технологічне виникнення завдань та функцій органів влади та державних - підрозділів кураторів інформатизації не дозволяє вийти за рамки визначеного їм правового поля. З іншого боку, будь-які наміри впливу на інформаційну політику держави можуть мати негативні наслідки для керівника. Тому є сенс займатися тільки технологічними завданнями щодо розвитку інформаційної інфраструктури і по можливості не брати участі у вирішенні завдань соціально-правової компоненти. Стає зрозумілим, що інформаційне середовище громадянського суспільства, крім технологічної складової, обов’язково інтегрує в собі сферу духовного та приватного життя, з його політико-ідеологічними та моральними компонентами. В цьому розумінні інформаційне середовище є системоутворюючим чинником суспільства та держави. Державна політика, яку проводять у життя всі органи державної влади та органи місцевого самоврядування, державні організації, установи та підприємства, повинна передбачати відповідальність не тільки за виконання відповідних технологічних функціональних зобов’язань, а й за розвиток духовної сфери, яка є інформаційною політикою. Її складовою частиною є політика соціальної інформатизації. Відчуження останньої від технологічної інформатизації та загальної інформаційної політики відносно духовної сфери нерозумне та політично не виправдане. Взагалі інформаційна інфраструктура призначається для людини, суспільства та держави, а не навпаки. Без урахування впливу засобів інформаційної інфраструктури на суспільну свідомість становлення цивілізованих форм інформаційних відносин між різними суб’єктами практично неможливе. Інформатизація має гуманітарний аспект (складову) тільки тоді, коли вона: а) перш за все, грунтується на праві, яке враховує соціальноекономічні, екологічні та демографічні реалії; б) підвищує умови не тільки інформування,

але

головне

–

покращує

умови

для

підвищення

28

інтелектуальності та науко-вого змісту праці, що дозволяє у більшій мірі позбутися помилок, здійснити більш обґрунтований вибір у проблемних ситуаціях та находити більш кон-структивні і раціональні рішення. У зазначеному сенсі технологічна інформа-тизація повинна отримати нову невід’ємну

«соціологічну»

компоненту

в

обсязі

поняття

«правова

інформатика», що буде сприяти її гуманітаризації і науковому становленню. Згідно визначення, що надає російський вчений О.Гаврилов, – «правова інформатика – це міждисциплінарна галузь знань про закономірності та особливості інформаційних процесів у сфері юридичної діяльності, про їх автоматизацію, автоматизованих

про

принципи

інформаційних

створення систем,

і

методики що

вико-ристання

розробляються

для

вдосконалення й підвищення ефективності юридичної діяльності, та вирішення правових завдань на базі комплексного використання теорії і методології правових наук і методів математики, інформатики та логіки» [13, с.216]. На наш погляд, поняття правова інформатика є більш змістовним і стосується не тільки особливостей інформаційних процесів у сфері юридичної діяльності. Можна вважати, що взагалі правова інформатика – це наука про нормативно-правове упорядкування інформаційних відносин та інформаційну діяльність щодо створення і використання інформаційних структур і процесів, отримання, відображення, збереження, обробки та поширення інформаційних ресурсів за умов збільшення інтелектуалізації інформаційних технологій та телекомунікаційних систем. Іншими словами, правова інформатика – це наука про правові засади створення та розвиток політичних, соціально-економічних та техніко-технологічних умов переходу суспільства від суто інформаційної до інтелектуально-гуманітарної інформатизації. З точки зору управлінської діяльності вказане передбачає необхідність створення в організаційних структурах кураторів інформатизації автономних, наукових підрозділів з правової інформатики. Головне їх призначення – дослідження стану, перспектив розвитку інформаційної діяльності у певній сфері та розробка відповідних програм, проектів, правових актів, гармоні-

29

зованих із положеннями державної інформаційної політики. Без висновків вказаних підрозділів ніякі проекти не повинні розглядатися тендерними комісіями. Керівники вказаних підрозділів повинні мати захист від суб’єктивного впливу керівництва та виходити з того, що в умовах вкрай обмеженого державного фінансування проектів інформатизації та їх розпорошеності за галузевими інтересами м’які заходи не формують твердої політики інформатизації і слабо сприяють переходу до гуманітарної інформаційної політики держави. Зазначене є необхідними передумовами гнучкого управління життям суспільства на основі мобільного дослідження та використання систем, мереж та ресурсів і цілісної, демократичної орієнтації системи державного інформаційного управління, яка передбачає органічне поєднання технологічних та гуманітарних складових інформатизації. При цьому важливо зазначити наступне. Можна погодитися із визначенням «інформатизація», що надане у Законі України «Про Національну програму інформатизації». Однак, враховуючи вищезазначені поняття, дефініція «інформатизація» потребує коригування з точки зору комплексного «соціологізованого» бачення предмета інформатизації. Тобто, інформатизація – це сукупність правових, соціально-економічних, організаційних та технологічних компонентів й процесів, які за допомогою інформаційних ресурсів, технологій, систем та телекомунікаційних мереж спрямовані на створення умов для задоволення політичних, наукових, науково-технічних, виробничих, ринкових, правоохоронних, інформаційних та ін. потреб громадян, суспільства та держави на базі балансу їх прав та обов’язків. Однак цього недостатньо. Інформатизація передбачає нарощування та реалізацію знань через матеріалізацію інформаційних ресурсів. Суто технологічна інформатизація може сприяти розвитку інформаційної нерівності, наприклад, розриву між людьми, які можуть адаптуватися, мають знання та можливість працювати у е-середовищі, й тими, що не мають такої можливості із різних причин. На сайтах США вказано, що перша людина у космосі

30

– це американець, тобто існує формування не інтелектуального світобачення. Поки зазначене буде існувати, є загроза збалансованому функціонуванню суспільства, розвитку демократії, розриву між молодшим і старшим поколінням, індустріальними і менш розвиненими країнами, що може розглядатися, як перепона у формуванні світового інформаційно-інтелектуального середовища. На відміну від зазначеного Гуманітарна інформатизація передбачає прагнення та зусилля, спрямовані на формування інформаційної індустрії (виробництво інформації, інформаційних продуктів, технологій та їх захист), яка правовими, соціально-економічними та технологічними методами забезпечує цінність й пріоритетність прав та свобод людини, розвиток інтелектуального світобачення та вільної творчості на благо людини, суспільства та держави, за умов побудови відносин між суспільством та природою на гармонійних засадах. Існування людства як біологічного виду можливе лише за певних умов, зруйнувати які виявляється дедалі легшою справою. Тому для приборкання екологічної кризи відносини суспільства і природи повинні будуватися на гармонійних, а не технологічно-споживацьких засадах. Коригування визначення мети інформатизації спрямоване на створення розвиненого інформаційного середовища, яке забезпечує не тільки інформаційні потреби (щодо засобів масової інформації), але головне – забезпечує підвищення інтелектуалізації праці у всіх сферах господарства, шляхом матеріалізації знань в інформаційний ресурс та задоволення потреб щодо соціальної, економічної, виробничої, торговельної, фінансової, банківської тощо діяльності. Зазначене надає можливість зменшення різних видів матеріальних, енергетичних та ін. потоків за рахунок поступової заміни і компенсації їх інформаційними потоками й зменшення навантаження на природне середовище [13, с.218]. До головних організаційних завдань інформатизації можна віднести: -розвиток правової інформатики для проведення наукових досліджень у сфері правовідносин інформатизації;

31

-створення та розвиток інформаційних систем, їх інтеграція з урахуванням

потреб

економії

природних

ресурсів

та

захисту

природного

середовища; -формування єдиної інфраструктури інформаційного середовища суспільства. До головних організаційних функцій інформатизації можна віднести: -забезпечення прав та свобод і вільного розвитку творчості людини за умов збереження і підтримання екологічно чистого природного середовища (довкілля); -збільшення інформаційного та інтелектуального наповнення праці, суспільного виробництва та реалізації продукції за умов економії природних ресурсів; -розвиток інтелектуальних можливостей засобів автоматизованої обробки даних. Вказане, на нашу думку, можна вважати досить важливим для переходу від понять «інформаційна підтримка», «інформаційне забезпечення» (які розглядаються крізь призму створення конкретних систем, мереж та їх компонентів у ракурсі «інформація для інформації») до поняття «інтелектуально-інформаційна діяльність щодо матеріалізації знань» (що передбачає інший погляд – «інформація для прийняття рішення») та спрямування до гуманітарно-інформаційного та інтелектуального суспільства. В цьому, як вважаємо, полягає соціокультурна та економічна реальність потреб людини, суспільства та держави.

32

Розділ 3.ОСОБЛИВОСТІ ЗАХИСТУ ПЕРСОНАЛЬНИХ ДАНИХ У СУЧАСНИХ ХМАРОВИХ СЕРВІСАХ За одностайними прогнозами провідних консалтингових компаній світу, швидке вдосконалення та поширення хмарових технологій (cloud computing) зараз є одним із тих ключових трендів, що в найближчі 5-8 років помітно вплинуть на глобальний розвиток не лише ІТ-індустрії, а й бізнесу, фінансів, державного управління, медицини, освіти і багатьох інших сфер людського життя [12]. В умовах випереджаючого розвитку ІКТ і чергового спаду світо-вої економіки технологія, яка, наприклад, дозволяє організаціям та іншим суб’єктам відмовитись від значних витрат на власну ІТінфраструктуру на користь отримання всіх необхідних ІТ-ресурсів онлайн, розглядається як пер-спективний і рентабельний модернізаційний вибір, оптимальна інвестиція в майбутнє. Досить зазначити, що, за підрахунками авторитетної International Data Corporation (IDC), вже у 2015 р. до 60% усіх даних людства зберігати- меться у хмарах [12]. У найрозвиненіших регіонах світу вже прийняті стра-тегічні рішення та плани дій щодо системного й комплексного розвитку хмарових сервісів, розгорнута відповідна робота. Так, Федеральна стратегія щодо хмарових обчислень (Federal Cloud Computing Strategy) була презенто-вана в США ще у лютому 2011 р. і зараз триває робота з її реалізації. У ве- ресні 2012 р. Європейська Комісія виступила зі стратегією «Вивільнення потенціалу хмарових обчислень у Європі» (Unleashing the potential of cloud computing in Europe), що спрямована на прискорення імплементації та значне розширення використання хмар в економіці ЄС. Передбачається, що реалі-зація цих завдань забезпечить Співтовариству 2,5 млн нових робочих місць і 160 млрд. євро чистого прибутку щороку. Автори стратегії пропонують до-статньо «напружений графік» її реалізації: низку першочергових завдань було передбачено виконати вже у 2016 р. [12].

33

У глобальному вимірі ринок хмарових обчислень стає полем чимдалі жорсткішої конкуренції між провідними світовими ІТ-корпораціями (Google, Yahoo, Amazon, Microsoft, Zoho, Cisco, Symantec, Fujitsu та низки інших). Крупні бізнес-гравці, які ще не мають своєї частки на цьому ринку, готуються завойо вувати її в найближчому майбутньому. Така ситуація додатково інтенсифікує техніко-технологічні перегони, тому нові апаратні рішення, старндарти, програмне забезпечення розробляються і просуваються у хмаровому секторі справді випереджаючими темпами. Ведуться активні роботи з міжнародної стандартизації хмарових обчислень. У двох технічних підко-мітетах Об’єднаного технічного комітету «Інформаційні технології» (Joint Technical Committee 1) Міжнародної організації зі стандартизації (International Organization for Standardization – ISO) готуються групи стандартів і технічних звітів стосовно хмарових технологій. Результати цієї роботи передбачається оприлюднити наприкінці 2015 р. [12]. Отже, хмарові технології вже зараз є одним із суттєвих чинників міжнародного розвитку, вплив якого найближчими роками багатократно зросте. Як держава, яка достатньо глибоко інтегрована у світові інформаційно- комунікаційні процеси, Україна не може залишитися поза цим впливом. 16 квітня 2013 р. одні з провідних українських операторів хмарових сервісів De Novo і GfK Ukraine презентували результати спільного дослідження українського ринку хмарових обчислень. Дослідження було сфокусоване на середніх і великих підприємствах фінансової, телекомунікаційної, торговельної, логістичної та виробничої галузей, оскільки саме ці галузі є основними споживачами ІТ-послуг в Україні. Згідно із зібраною статистикою споживання хмаровий ринок України, подібно до сусідніх (Угорщина, більшість країн СНД), знаходиться на етапі формування попиту й акумулювання первинного досвіду використання хмарових рішень. Про це свідчить мінімальний рівень знання кінцевих користувачів про хмарові обчислення й невисокий рівень проникнення технології. Так, 47% опитаних ІТ-служб вважають свою обізнаність про хмарові рішення

34

поверховою, а 88% опитаних керівників зовсім не знайомі з хмаровими сервісами [12]. Разом з тим понад третина опитаних ІТ-служб планують користуватися хмаровими рішеннями, а 75% із них збираються почати використання вже у 2016 р. «Підігрівають» ринок і ІТ-компанії, що активно освоюють технологію та відповідні бізнес-рішення. За результатами дослідження, їх вивчають близько половини опитаних керівників ІТ-компаній, 15% уже мають експертизу в цій сфері, а 94% планують працювати на хмаровому ринку України. Швидкому проникненню хмарових обчислень на український ринок у 2015-2016 рр. сприятиме як цей чинник, так і здебільшого позитивний досвід їх первинного використання. Користування хмаровими сервісами повністю або майже повністю виправдало очікування 84% опитаних українських організацій [10]. Плани використання хмарових рішень українськими підприємствами, а також інтенсивне освоєння технології ІТ-компаніями створю-ють потенціал ринку, який «до 2015-2016 рр. демонструватиме експоненціальне зростання, характерне для хмарових ринків розвинених країн» [12]. Показово, що фактично таких самих оцінок і висновків щодо України дійшли також експерти компанії Parallels, дослідивши наприкінці 2012 р. динаміку хмарових ринків у країнах СНД. Перспективи бурхливого розвитку хмарових сервісів в Україні спонукають уважніше розглянути ці технології, досвід їх застосування в умовах більш «зрілих» ринків, а також визначити пов’язані з цим переваги та ризики. Спеціальної уваги вартий також чи не найважливіший аспект означеної проблематики, а саме питання дотрима-ння безпеки даних (і передусім – персональних даних) у сучасних хмарових сервісах. Одразу необхідно наголосити, що як інтегральний складник кіберпростору і як інноваційне технікотехнологічне рішення «хмари» творять цілком специфічне середовище, в якому чинні нормативно-правові механізми, практики та підходи стають здебільшого неефективними. До того ж, хоча хмарові технології і стають чим-

35

далі популярнішими, вони, строго кажучи, все ще перебувають на стадії розробки; при цьому розвиваються вони надзвичайно швидко і нерідко апробуються безпосередньо на ринках [12]. Відповідно, на даний момент не існує ані остаточно відпрацьованих технологій захисту даних у хмарових сервісах, ані – тим більше – готових правових «рецептів» у цій галузі. Нині вже є очевидним, що навіть порівняно з грідсистемами, не кажучи вже про «дротово-апаратні» мережі попереднього покоління, архітектура хмарового сервісу є значно лаконічнішим, продуктивнішим і дешевшим рішенням. По-перше, хмари істотно зменшують капітальні витрати на побудову центрів обробки даних, закупівлю серверного та мережевого обладнання, апаратних і програмних рішень тощо. Левова частка цих видатків поглинаються провайдером хмарових послуг. Додатково їхній клієнт економить на утриманні ІТ-персоналу, адмініструванні тощо. По-друге, хмарові технології забезпечують можливість оперативно змінювати конфігурацію корпоративної ІТ-інфраструктури залежно від поточних потреб, споживаючи (і купуючи) рівно стільки ресурсів, скільки потрібно на даний момент. Ресурсів хмари зазвичай цілком вистачає для замовлення віртуального «суперкомп’ютера» або інфраструктури для великої корпорації, і при цьому не виникає проблем з оновленням програмного забезпечення (завжди доступні його останні версії), сумісністю різних операційних систем тощо. Потретє, хмарові сервіси дають можливість у буквальному сенсі носити своє робоче місце із собою – за наявності мобільного термінального пристрою та доступу до інтернету користувач, незалежно від свого місцезнаходження, завжди має доступ до власного віртуального комп’ютера, сконфігурованого у хмарі, до корпоративних мереж, баз даних тощо. По-четверте, постійно розширюється спектр послуг, пропонованих виробниками та провайдерами хмарових рі-шень. Як правило, їх асортимент цілком відповідає постійно зростаючим можливостям сучасної комп’ютер ної техніки. Отже, якщо основою ідеології перших систем захисту даних у хмарах була ідея захисту корпоративних мереж за допомогою брандмауерів, то біль-

36

шість сучасних рішень у цій галузі зорієнтовані передусім на захист точок доступу за рахунок поєднання міжмережевих екранів і засобів шифрування даних на рівні користувача. Як результат – яким би пристроєм не користувався абонент для доступу до хмари, дані будуть захищені на всіх стадіях їх обробки. Усе викладене – це типовий набір аргументів виробників та вендорів хмарових рішень на користь безпеки їх використання. Вони одностайно запевняють, що вже на даній фазі розвитку технології вірогідність втрати персональних даних, розміщених у хмарових дата-центрах, набагато нижча, ніж коли вони зберігаються у традиційному персональному комп’ютері «під столом». У будь-якому разі не підлягає сумніву, що засоби захисту даних у хмарах швидко еволюціонують і вдосконалюються. Цей факт помітно збільшує рівень оптимізму серед експертів. Один з відомих ІТ-фахівців, член наглядової ради консорціуму Intecracy Group Антон Марреро, наприклад, упевнений, що «новітні розробки в галузі безпеки хмар мають повністю розвіяти побоювання клієнтів». За словами експерта, нині провідні постачальники хмарових послуг зберігають у себе на серверах петабайти конфіденційних даних, і за весь час не сталося жодної вагомої втрати/ це обов’язково станеться. Це лише питання часу» [12]. Суттєво підвищити рівень захисту даних у хмарі можливо, ретельно дотримуючись, так би мовити, певних правил виробничої гігієни. Резюмуючи міркування експертів, можна виділити низку умов, що необхідні для досягнення прийнятного (хоча й не стовідсоткового) рівня безпеки сучасного хмарового сервісу для персональних даних користувача. Нині це можливо за наявності таких обов’язкових складників: – Апаратний (фізичний, хардверний) складник: а) обладнання, на якому реалізована хмарова ІТ-інфраструктура, має знаходитись у захищеному приміщенні, з клімат-контролем, безперебійним живленням, ефективним протипожежним захистом; б) має бути забезпечене цілодобове обслуговування всієї інфраструктури; в) необхідним є фізичне розділення ресурсів, наприклад, інфраструктура, в якій обробляються критично важливі й конфідерцій-

37

ні дані, фізично повинна розташовуватися окремо від загальної інфраструктури, посилена безпека якої не передбачається.

– Програмний (софтверний) складник: а) повномасштабний антивірусний захист, особливо у разі користування такими сервісами, як SaaS (програмне забезпечення як послуга) і PaaS (платформа як послуга); б) наявність спеціальних налагоджених мережевих екранів (брандмауерів, файрволів) для віртуальних машин, а також для всіх операційних систем, що задіяні в інфраструктурі; в) захист систем і програм у частині хоча б найпоширеніших уразливостей; г) обов’язкове шифрування принаймні важливої та конфіденційної інформації, розташованої у хмарі.

– Адміністративно-нормативний складник: а) пропускний режим у приміщеннях дата-центру (аж до біометричного контролю доступу), максимальна обмеженість, регламентація та облік доступу до інформації, що зберігається у спеціалізованих сховищах і базах даних; б) аутентифікація користувачів за логіном і паролем з обов’язковим шифруванням цього процесу; в) запровадження системи статусів користувачів з відповідною диверсифікацією прав та рівнів доступу до ресурсів інфраструктури; г) чітке дотримання провайдером норм чинного законодавства (щодо безпеки українського користувача – насамперед Закону України «Про захист персональних даних»). Техніко-технологічна й інфраструктурна специфіка хмар обумовлює і специфічність ризиків, пов’язаних з їх використанням, – вони значною мірою відрізняються від інформаційних небезпек, типових для систем попереднього покоління, і на даний момент є більш критичними. Але не варто забувати, що хмарові технології постійно та інтенсивно вдосконалюються, причому чи не найшвидше – саме той їх сегмент, що пов’язаний з безпекою персональних і корпоративних даних.

38

ВИСНОВКИ Використання передових інформаційних технологій і досягнень науково-технічного прогресу дало людям неабиякі можливості для спілкування. Технологічні зміни та новинки у сфері інформаційних технологій, зокрема створення міжнародних просторових інформаційних систем обігу інформації, зумовили необхідність втручання держави та й міжнародної спільноти у правове регулювання ряду проблематичних аспектів технологічно-інформаційних відносин. Нині існують передові Інтернет-технології, що дають змогу за лічені секунди зв’язатися з людиною на іншому боці земної кулі, об’єднувати людей в групи для обговорення різного кола питань, встановлювати соціальні контакти. Але, крім зручності у користуванні, вони приховують чимало небезпек в контексті приватності для пересічних користувачів, зокрема при використанні ними соціальних мереж, як новітнього засобу глобальних комунікацій. З огляду на тенденцію до вдосконалення положень про захист приватного життя на міжнародному рівні, важливим вбачається розгляд актуальних та проблемних питань обробки та захисту персональних даних в соціальних мережах, пошук найоптимальніших шляхів врегулювання цих питань у вітчизняному правовому полі. Інформація, якою наші інформаційні системи в автоматичному режимі обмінюються з віддаленими серверами, зокрема іноземними, є такою, за якою «особа може бути конкретно ідентифікованою», тобто, відповідно до українського законодавства та міжнародного права, такі відомості фактично є «персональними даними», які визначають невід’ємну складову приватного життя людини. Найбільш влучно позицію щодо необхідності захисту права на приватне життя людини у ході соціальних комунікацій зображують англоамериканські дослідники цієї проблематики. Право на приватність, як вважає американський дослідник Рональд Холлборг, є «моральним принципом поваги до індивідуальної свободи». У свою чергу, британський дослідник Артур Міллер зазначає, що «основною умовою для ефективної реалізації права на приватність є особиста можливість контролювати циркуляцію інформа-

39

ції, що стосується особи, яка є суттєвою для підтримання соціальних стосунків і особистих свобод». Остання думка британського вченого є визначальною при формуванні підходів до захисту приватності в соціальних мережах. Закон України «Про захист персональних даних» встановлює вимоги до обробки та захисту персональних даних, в тому числі і в Інтернет-середовищі. Зазначені вимоги відображають положення, запроваджені Конвенцією Ради Європи №108 про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних та розвинуті у Директиві Європейського Парламенту та Ради 95/46/ЄС про захист фізичних осіб при обробці персональних даних і вільним обігом цих даних. Питанню захисту персональних даних в Інтернет-середовищі, в тому числі в соціальних мережах, присвячені й інші рекомендаційні документи різних європейських установ: Рекомендації Ради Європи R(99)5 про захист осіб у зв’язку з обробкою даних у інформаційних магістралях; Рекомендації робочої групи, що функціонує відповідно до статті 29 Директиви 95/46/ЄС (WP 39 – «Приватність в мережі Інтернет»); Рекомендації міжнародної робочої групи з питань захисту персональних даних в телекомунікаціях («Берлін-ська група»). Сучасні хмарові технології є прогресивним і перспективним рішенням, одним з елементів революційної «третьої ІТ-платформи». Їх швидке поширення зараз є одним із тих ключових трендів, що в найближчі 5-8 років поміт-но вплинуть на глобальний розвиток. У найрозвиненіших регіонах світу (США, ЄС) уже прийняті стратегічні рішення та плани дій щодо системного та комплексного розвитку хмарових сервісів, розгорнута відповідна робота. Український хмаровий ринок нині знаходиться у «латентній фазі» розвитку – формування попиту й акумулю-вання первинного досвіду споживання хмарових рішень, але згідно з од- ностайними експертними прогнозами вже до 2015-2016 рр. він демонструва- тиме експоненціальне зростання, характерне для хмарових ринків розвине-них країн. Багаторазове

40

збільшення ринку найближчими роками приведе до виникнення нового специфічного і значущого сектору української економіки та інфраструктури. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року //Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 30. – Ст.

141 2. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про захист персональних даних» від 20.11.2012 № 5491-VI 3. Про захист персональних даних: Закон України від 01.06.10 р. № 2297VI // Офіційний вісник України. – 2010. – № 49. – С. 199 4. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення системи захисту персональних даних: закон України від 03.07.2013 р. №383-VII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua 5. Законодавче забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні.

–

(Рекомендації

парламентських

слухань):

Постанова

Верховної Ради України від 03.07.14 р. №1565-VII // Відомості Верховної Ради України. – 2014. – №33. – Ст. 1163 6. Про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних: Конвенція Ради Європи від 28.01.81 р. №108 // Офіційний вісник України. – 2011. – № 1. – С.701 7. Про захист фізичних осіб при обробці персональних даних і вільним обігом цих даних: Директива Європейського парламенту та Ради 95/46/ЄС

від

24.10.85

р.

–

Режим

доступу:

//www.zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_242 7 8. Баранов А., Брыжко В., Базанов Ю. Защита персональных данных. – К.: Национальное агенство по вопросам информатизации при Президенте Украины, 1998. – 128 с.

41

9. Білан І. Персональні дані: проблеми правового захисту //http: //www.ucpr.kiev.ua/modules 10.Гнатюк

С.Актуальні

віртуальному

питання

середовищі

(на

захисту

персональних

прикладі

технологій

та

даних

у

сервісів

«хмарного» обчислення): аналіт. зап. / С. Гнатюк [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/1090 11.Ланде Д. В. Правові питання захисту персональних даних та приватності // Проблеми та пріоритети розвитку правової науки в інформаційній сфері: матеріали «круглого столу», 11.11.2010 р. – К.: регіон. центр, 2010. – 28 с.

12.Міжнародний досвід: Проводиться робота над групою стандартів, що стосуються хмарних обчислень / ДСЗПД України. – 19 березня 2013 р. [Електронний

ресурс].

–

Режим

доступу:

http://zpd.gov.ua/

dszpd/uk/publish/article/53913 13.Радкевич О.П. Конфіденційність персональної інформації в соціальних мережах // Вісник Вищої ради юстиції. – 2012. – №3(11). – С.215-224 14.Чернобай А.М. Поняття персональних даних працівника //Актуальні проблеми держави і права. Збірник наукових праць. – Випуск 22. – Одеса: «Юридична література», 2004. – С. 827-833