зпд як складова системи захисту прав людини

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ “КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ” Факультет соціології і права

Курсова робота з предмету: «Соціальна інженерія» на тему: «Захист персональних даних як складова частина загальнодержавної системи захисту прав та свобод, що гарантується Конституцією України»

Студентки факультету соціології і права V курсу, групи АМ-з51м Змієвець Олександри Сергіївни

Викладач: Мервінський О.І. _____________

Київ – 2015

ПЛАН: Стор. ВСТУП……………………………………………………………………….....3-6 РОЗДІЛ 1. ЗАХИСТ ПЕРСОНАЛЬНИХ ДАНИХ ВІДПОВІДНО ДО ЧИННОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ: ПРАВОВІ АСПЕКТИ………7-19 1.1.

Законодавство України про захист персональних даних: становлення, розвиток, сучасний стан.…………………………………………….…7-12

1.2.

Правові характеристики поняття «персональні дані» та «захист персональних

даних»

відповідно

до

чинного

законодавства

України…………………………………………………………………12-19 РОЗДІЛ

2.

КОНСТИТУЦІЯ

УКРАЇНИ

ЯК

ГАРАНТ

ЗАХИСТУ

ПЕРСОНАЛЬНИХ ДАНИХ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА……………...20-29 2.1.

Місце захисту персональних даних в загальнодержавній системі захисту

прав

та

свобод,

гарантованих

Конституцією

України…………………………………………………………………20-24 2.2.

Захист персональних даних на прикладі діяльності Апарату Верховної Ради

України

як

володільця

персональних

даних

працівників

Апарату………………………………………………………….……..24-29 ВИСНОВОК…………………………………………………………………..30-32 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………..…...33-36

2

ВСТУП Актуальність

проблеми.

Первинним

обов’язком

держави

є

гарантування, захист та сприяння правам людини і основним свободам, передбачених законом будь-якої цивілізованої, правової та демократичної держави. Їх шанування є запорукою свободи, миру, справедливості, адже права та свободи людини належать всім і кожному від народження, вони є невіддільними, беззаперечними та охоронювані законом. Однак урізноманітнення суспільного життя, пов’язане із розвитком високих технологій та появою інформаційного суспільства у ХХ-ХХІ столітті, значно ускладнює виконання державою свого обов’зку в частині захисту прав людини. Однією із ознак інформаційного суспільства є наявність розгалуженої системи баз даних, які містять різноманітні відомості, зокрема, персональні дані, які не передбачені для розповсюдження у вільному інформаційному просторі. У зв’язку з цим виникає ряд нових соціальних загроз, однією з яких є порушення інформаційної безпеки особи і незаконне втручання в приватне життя людини. Статтею 32 Конституції України

проголошено право

людини

невтручання в її особисте життя. Крім того, не допускається зберігання,

використання

на

збирання,

поширення конфіденційної інформації про

особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. З метою забезпечення проголошеного Основним законом права, усунення негативних наслідків, пов’язаних зі становленням інформаційного суспільства, держава повинна посилювати свою систему захисту прав та свобод, вживши заходів політичного, юридичного та технічного характеру. Швидкоплинні зміни в інформаційному просторі, розвиток техніки, Інтернет мережі, ставлять перед державою такі умови, коли доводиться швидко адаптувати нормативно-правові акти з метою захисту прав людини і 3

громадянина у динамічних умовах. Усі необхідні зміни повинні відбуватися без порушення Конституції України та відповідати її принципам, особливо зараз, коли наша держава знаходиться на шляху глобальних перетворень та постреволюційних спроб укріпити свої позиції як демократичної, дійсно правової держави. Ступінь розробки проблеми. На сьогоднішній день дана тема залишає широкий простір для науково-теоретичних пошуків, адже не є досить розповсюдженою у вітчизняній літературі. Однак, досить багато уваги питанню правового механізму захисту персональних даних, зокрема у розрізі захисту гарантованих прав та свобод людини і громадянина є Брижко В.М., який написав ряд наукових робіт із спорідненої тематики, зокрема, дисертацію на здобуття наукового ступеня на тему «Організаційно-правові питання захисту персональних даних», а також такі наукові статті: «Захист персональних даних: реалії та практика сучасності», «Персональні дані та право власності», «Організаційно-правовий захист персональних

даних»,

«Інформаційне суспільство: свобода інформації та захист персональних даних», «Захист персональних даних в умовах розвитку інформаційного суспільства» та монографію «Правовий механізм захисту персональних даних». Іншим дослідником питання захисту персональних даних є Баранов А.А., який написав книгу «Захист персональних даних» та «Захист персональних даних і захист прав людини». Крім того, розробкою теми захисту персональних даних та прав людини займались такі вчені як Соколова О.С., Чернобай А.М., Пазюк А.В., Цимбалюк В.С., Орехов А.А., Чорнобров А.М. та інші. Крім того, піж час дослідження даної теми в нагоді стали вітчизняні й міжнародні нормативно-правові акти, пов’язані із правовим забезпеченням захисту персональних даних в Україні. Об’єктом дослідження є

захист персональних даних у системі

загальнодержавного захисту гарантованих прав і свобод людини і громадянина.

4

Предметом дослідження є правове регулювання захисту персональних даних відповідно до чинного законодавства. Мета роботи. Метою роботи є дослідження захисту персональних даних в контексті дотримання гарантованих Конституцією України основних прав і свобод людини і громадянина. Задачі. Відповідно до поставленої мети, існує ряд задач, які слід виконати під час дослідження даної теми: 1. Розглянути

генезис

законодавства

України

у

сфері

захисту

персональних даних в контексті захисту прав людини і громадянина; 2. Дати загальну характеристику основним нормативно-правовим актам, відповідно до яких в Україні здійснюється захист персональних даних; 3. Надати правову характеристику поняттю «персональні дані» та законодавчо закріпленого механізму їх захисту; 4. Розкрити зміст прав суб’єктів персональних даних відповідно до закону та правову відповідальність за порушення законодавства щодо захисту персональних даних.

5. Вишукати основні проблеми, які існують в системі захисту прав і свобод

людини

в

частині

захисту

персональних

даних

та

проаналізувати їх; 6. Проаналізувати персональних

існуючі даних

в

інституційно-правові Україні

та

їх

напрямки

відповідність

захисту втіленню

гарантованих Основним Законом правам і свободам людини і громадянина.

7. Показати на прикладі роботи Апарату Верховної Ради України, реалізацію принципів захисту персональних даних працівника. Методи. При виконанні даної курсовою роботи були використані такі методи: діалектичний, який допоміг розглянути досліджувану тему у якості динамічного явища, яке знаходиться у процесі постійного розвитку і вдосконалення, історичний метод, за допомогою якого здійснено розгляд становлення та розвитку українського законодавства в історичних умовах 5

розвитку держави, порівняльний метод при наведенні прикладів досвіду інших країн, зокрема, Європейського Союзу, поряд із досвідом нашої держави, а також метод індукції та дедукції, аналізу, узагальнення та інші наукові методи. Дана робота складається зі вступу, двох взаємопов’язаних розділів, у кожному з яких передбачено по два підрозділи, які логічно та послідовно розкривають зміст основних розділів. Закінчується робота викладом висновків та списку використаних літературних джерел. Перший розділ має назву «Захист персональних даних відповідно до чинного законодавства України: правові аспекти» та має підрозділи: «Законодавство України про захист персональних даних: становлення, розвиток, сучасний стан», який окреслює становлення законодавчої системи захисту персональних даних в контексті розвитку основних прав і свобод людини і громадянина в Україні. Другий підрозділ має назву «Правові характеристики поняття «персональні дані» та «захист персональних даних» відповідно до чинного законодавства України», який розкриває основні законодавчо закріплені положення щодо персональних даних та їх захисту, сутність поняття та його правовий механізм. Другий основний розділ має назву «Конституція України як гарант захисту персональних даних людини і громадянина» та, відповідно два підрозділи — «Місце захисту персональних даних в загальнодержавній системі захисту прав та свобод, гарантованих Конституцією України», у якому окреслені основні проблеми чинного українського законодавства та необхідність забезпечення і посилення захисту персональних з метою захисту конституційних прав та свобод та підрозділ «Захист персональних даних на прикладі діяльності Апарату Верховної Ради України як володільця персональних даних працівників Апарату», у якому показані деякі аспекти застосування Закону України «Про захист персональних даних» на прикладі роботи Апарату Верховної Ради, його структурного підрозділу — 6

Управління кадрів Верховної Ради України під час збору і обробки персональних даних працівників.

РОЗДІЛ 1. ЗАХИСТ ПЕРСОНАЛЬНИХ ДАНИХ ВІДПОВІДНО ДО ЧИННОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ: ПРАВОВІ АСПЕКТИ 1.1.

Законодавство України про захист персональних даних: становлення, розвиток сучасний стан.

Становлення

законодавства

про

персональні

дані

працівника

відбувалося у нерозривному зв’язку із розвитком української наукової думки про

права

людини,

яка,

безумовно,

пов’язана

із

розвитком

конституціоналізму в Україні [1, с.16]. Вагомий внесок у даному напрямку зробив Пилип Орлик, автор першої писаної конституції в Європі, яка мала назву «Пакти і Конституції прав і вольностей Війська Запорозького». Цей документ являв собою Договори і Постановлення

Прав

і

вольностей

Війська

Запорозького

між

Ясновельможним паном Пилипом Орликом, новообраним гетьманом Війська Запорозького, і між генеральною старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, що за давнім звичаєм і за військовими правилами

утверджені

обома

сторонами

вільним

голосуванням

і

Ясновельможного гетьмана урочистою присягою підтверджені року від Різдва Христового 1710, Квітня 5, в Бендерах [13, с.146]. Конституція Пилипа Орлика закріпила перші ознаки поділу влади на три гілки, обмежила права гетьмана щодо козацької старшини, земель і казни, яка належала по праву усьому Війську Запорозькому, стала на захист найбільш вразливих верств населення, що позначило нариси подальшого розвитку української політичної думки в бік народження правого механізму, 7

який утверджував та забезпечував захист основних прав і свобод людини і громадянина [13,148]. Загалом, розвиток наукової думки про права людини і громадянина тісно пов’язаний із конституційним процесом на території України протягом усього часу становлення української державності. Відтак, у проекті Конституції Михайла Грушевського 1905 року, передбачалося право українців на українське громадянство, рівноправність жінок і чоловіків, забезпечення особистої свободи людини, відокремлення церкви від держави тощо [28, c.112]. Розвиток правової системи захисту персональних даних нерозривно пов’язаний із розвитком трудового права як у конституційному правовому дискурсі, так і в окремих законодавчих актах будь-якої правової держави. Більш суттєво щодо захисту прав трудящих Україна прийшла під час перебування однією із соціалістичних республік — УРСР. Конституція УРСР 1937 року розширила перелік прав людини і громадянина, серед яких провідне місце зайняли особисті права (недоторканість особи, недоторканість житла, таємниця листування). У Конституції Української РСР 1978 року, праця закладена за основу. 14 стаття проголошує: Джерелом зростання суспільного багатства, добробуту народу і кожної радянської людини є вільна від експлуатації праця радянських людей [24, c.19]. Стаття 54 передбачає, що особисте життя громадян, таємниця листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень охороняються законом. Відповідно до статті 55, поважання особи, охорона прав і свобод громадян — обов'язок усіх державних органів, громадських організацій і службових осіб. Кодекс законів про працю Української РСР від 10 грудня 1971 року передбачав, що при укладенні трудового договору вимагати від осіб, які поступають

на

роботу,

документи,

не

передбачені

законодавством,

забороняється. Перелік документів, без подання яких прийняття на роботу не допускалося, містився у таких нормативно-правових актах, як Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та 8

організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 року та у Типових правилах внутрішнього трудового розпорядку для робітників та службовців підприємств, установ, організацій, затверджених постановою Держкомпраці СРСР від 29.09.1972 року. Заборонялося приймати на роботу громадянина СРСР, який не мав паспорту чи трудової книжки, також роботодавець мав право затребувати диплом, який підтверджував необхідний рівень підготовки працівника для здійснення своїх обов’язків [7, c.30]. Новою віхою на шляху до розвитку правового механізму щодо захисту персональних даних, стало внесення змін до Кодексу законів про працю, зокрема статті 25, де від 20.03.1991 року встановлено, що при укладенні трудового договору забороняється вимагати від осіб, які поступають на роботу, відомості про їх партійну і національну приналежність, походження, реєстрацію місця проживання чи перебування та документи, подання яких не передбачено законодавством [7, c.32]. Дана стаття дозволяє, за умови її застосування та не порушення законодавства, оминути при прийнятті на роботу створення умов для дискримінації за ознаками, які притаманні людині, але не є такими, що переважають одна над одною,а також за їх вподобаннями світоглядного характеру, а також захистити такі відомості від широкого загалу. Однак, на жаль, наявність такого положення не забезпечує повноцінний механізм реалізації 32 статті Конституції України, згідно якої, проголошено право людини на невтручання в її особисте життя та не допущення

збирання,

зберігання,

використання

поширення

конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, адже при прийнятті на роботу, роботодавці часто вимагають заповнення документів, анкет, бланків, автобіографій, особових карток тощо, які запитують інформацію, на яку вони не мають право, крім того, зберігають її неналежним чином, не забезпечуючи повноцінний правовий захист персональних даних працівників [14, c.17].

9

З метою конкретизації права людини,

гарантованого статтею 32

Конституції України, та визначення механізмів його реалізації 1 червня 2010 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про захист персональних даних», який набрав чинності з 1 січня 2011 року. Предметом правового регулювання Закону є правовідносини, пов'язані із захистом персональних даних під час їх обробки [8]. Даний

нормативно-правовий

«персональні

дані»,

визначає

акт

поняття

визначає володільця

сутність та

поняття

розпорядника

персональних даних, вимоги до обробки персональних даних, права суб’єкта персональних даних, підстави для обробки персональних даних та повідомлення про чинення обробки, визначено правові межі під час накопичення, поширення, знищення персональних даних та інші особливості роботи законодавчого механізму щодо персональних даних [19]. Крім того, в Українському законодавстві існує ряд інших нормативноправових актів, які регулюють систему захисту персональних даних в Україні, забезпечують виконання Конституції та Закону України «Про захист персональних даних», роз’яснюють деякі положення основоположних документів в сері захисту персональних даних та контроль за їх дотриманням і виконанням, зокрема, це Постанова Кабінету Міністрів «Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави» від 27.11.1998 року №1893, окремі порядки обробки і захисту персональних даних в органах державної влади, затверджені розпорядженнями на місцевому рівні або Верховною Радою України, Наказ Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини «Про затвердження документів у сфері захисту персональних даних» від 08.01.2014

№ 1/02-14, яким затверджено: Типовий порядок обробки

персональних даних; Порядок здійснення Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини контролю за додержанням законодавства про захист персональних даних; Порядок повідомлення Уповноваженого Верховної 10

Ради України з прав людини про обробку персональних даних, яка становить особливий ризик для прав і свобод суб’єктів персональних даних, про структурний підрозділ або відповідальну особу, що організовує роботу, пов’язану із захистом персональних даних при їх обробці, а також оприлюднення вказаної інформації, роз’яснювальні листи Міністерства юстиції України щодо сутності Закону України «Про захист персональних даних» та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо захисту

персональних

даних,

Роз’яснення

до

Порядку

здійснення

Уповноваженим контролю за додержанням законодавства про захист персональних даних від 08.01.2014 року. У своїй загальнодержавній системі захисту персональних даних, України також керується міжнародними актами щодо захисту персональних даних, які вона ратифікувала в рамках дотримання норм міжнародного права та європейського співтовариства або на які покладається як зразок. Зокрема, серед таких актів є Директива

Європейського Парламенту і Ради «Про

захист фізичних осіб при обробці персональних даних і про вільне переміщення таких даних» від 24.10.1995 року № 95/46/ЄС, Директива Європейського Парламенту і Ради ЄС стосовно обробки персональних даних та захисту права на недоторканість особистого життя в сфері електронних комунікацій (Директива про право на недоторканість особистого життя та комунікації) електронні засоби зв'язку) від 12.07.2002 № 2002/58/ЄС, ратифікована 06.07.2010 року Конвенція «Про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних» від 28.01.1981 року. Ці

акти

містять

загальноприйняті

стандарти

щодо

захисту

персональних даних міжнародного зразка, якими керуються країни, побудовані на правових засадах та розвинутого громадянського суспільства [5, c.30]. Звичайно, це далеко не весь перелік законодавчих актів, в яких містяться ті чи інші положення, які стосуються захисту гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і громадянина під час ведення 11

державою політики щодо правового захисту персональних даних. Це також Закон України «Про інформацію», Кодекс законів про працю України, інші кодекси України, які встановлюють міру відповідальності за порушення прав людини під час несанкціонованого розповсюдження порушення тим чи іншим суб’єктом конфіденційної інформацію про особу без її згоди.

1.2. Правова характеристики поняття «персональні дані» та «захист персональних даних» відповідно до чинного законодавства України Відповідно до Закону України «Про захист персональних даних», персональні дані — це

відомості чи сукупність відомостей про фізичну

особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована [19]. Персональні дані працівника повинні дозволити ідентифікувати його не тільки і не скільки як особистість, а перш за все як працівника. Це означає, що персональні дані працівника – це в першу чергу інформація, яка має відношення професійних

до

професійної

якостей

та

до

кваліфікації вимог,

працівника,

які

можуть

його бути

ділових, до

них

пред’явлені [24,c.20]. Визначення персональних даних закріплено у нормах міжнародного права. Відповідно до статті 2 Конвенції Ради Європи №108 про захист осіб стосовно автоматизованої обробки даних особистого характеру 1981 року, «дані особистого характеру» означають будь-яку інформацію, що стосується конкретно визначеної особи або особи, яка може бути конкретно визначеною [25]. Згідно зі статтею 2 Директиви 95/46/ЄС Європейського Парламенту і Ради від 24 жовтня 1995 року «Про захист фізичних осіб при обробці персональних даних і про вільне переміщення таких даних», «персональні дані» означають будь-яку інформацію, що стосується встановленої фізичної особи, яку можна встановити (суб’єкт даних); особою, яку можна 12

встановити, є така, яка може бути встановленою прямо чи непрямо, зокрема, за допомогою ідентифікаційного коду або одного чи більше факторів, притаманних фізичним, фізіологічним, розумовим, економічним, культурним чи соціальним аспектам її особистості [9]. Персональні дані працівника потрібно розглядати як будь-яку інформацію,

яка

стосується

конкретного

працівника

та

необхідна

роботодавцю у зв’язку з використанням праці цього працівника на умовах трудового договору. Це може бути тільки така інформація, яка необхідна роботодавцю у зв’язку з трудовими правовідносинами [7, с.25]. Персональні дані як найбільш чуттєва, делікатна і важлива для людини інформація посідає особливе місце в суспільних інформаційних відносинах. Проблема захисту людини від зловживання інформаційною владою – це проблема захисту персональних даних, яка пронизує будь-які сфери діяльності людини, суспільства і держави [5, с.29]. У науковій літературі існує досить багато критики на адресу як українського законодавства, так і міжнародного законодавства про захист персональних даних. Відтак, Баранов А.А. зазначає, що особистість об'єктивно має право власності на свої персональні дані, яке має бути закріплено юридично, це право має природно-конституційний характер на відміну від конституційного права власності на матеріальні об'єкти, що не є природним [2, с.169]. В умовах активного розвитку процесів інформатизації, захист персональних даних може і повинен бути забезпечений вже не тільки лише заходами організаційного та технічного характеру, а й заходами, які засновані на принципах регулювання взаємовідносин на майно, річ, шляхом створення особливого інституту права власності людини на свої персональні дані, що, на жаль нині не відображено у відповідних законах [6,c.154]. Однак наразі виходимо із тієї законодавчої бази, яку маємо на сьогоднішній день. Закону України «Про захист персональних даних» регулює правові відносини, пов’язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і 13

громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв’язку з обробкою персональних даних [8]. Закон застосовується як до даних, які обробляються із застосуванням автоматизованих засобів, так і до картотек, робота з якими не передбачає автоматизованих засобів для здійснення обробки [3,с.11]. Подання персональних даних за згодою суб’єкта персональних даних передбачає

виникнення

необхідності

їх

обробки

володільцем

або

розпорядником персональних даних. Володільцем персональних даних є фізична або юридична особа, яка визначає мету обробки персональних даних, встановлює склад цих даних та процедури їх обробки. Розпорядником бази персональних даних згідно з абзацом дев’ятим статті 2 Закону «Про захист персональних даних» може бути фізична чи юридична особа, якій володільцем бази персональних даних або законом надано право обробляти ці дані [19]. Існує ще поняття третьої особи в даному Законі. Третя особа – це будь-яка особа, за винятком суб’єкта персональних даних, володільця чи розпорядника персональних даних та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, якій володільцем чи розпорядником персональних даних здійснюється передача персональних даних [19]. Практичним прикладом можуть бути відносини між юридичними особами та їх представництвами, філіями, відділеннями тощо. Так, у сенсі Закону ці представництва, філії, відділення виступатимуть розпорядниками баз персональних даних, володільцем яких є юридична особа [8]. Згодою суб’єкта персональних даних є будь-яке документоване, зокрема письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки [19]. Обробка персональних даних повинна бути наділена певною законною ціллю, визначеною за згодою суб’єкта персональних даних. Як правило, метою обробки персональних даних є забезпечення володільцем бази персональних даних належного здійснення діяльності, визначеної в законах, 14

інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих документах, які регулюють його діяльність, та внаслідок якої виникає необхідність у вчиненні будь-якої дії або сукупності дій з обробки персональних даних у базах. Слід звернути увагу на те, що склад та зміст персональних даних мають бути відповідними та не надмірним стосовно визначеної мети їх обробки [15, c.75]. Стаття 8 вищезгаданого Закону визначає коло прав суб’єкта персональних даних,серед яких є право на знання мети обробки даних, джерела отримання, місцезнаходження володільця персональних даних, володіти інформацією щодо надання доступу до персональних даних та на особистий доступ суб’єкта персональних даних до них, отримувати інформацію щодо обробки своїх персональних даних, ознайомлюватись із їх змістом, пред’являти вмотивоване заперечення проти обробки своїх персональних даних, щодо знищення таких даних або зміни. Також передбачається право на захист від незаконної обробки персональних даних, знищення даних, які принижують особу, її честь та гідність, право звертатися до Уповноваженого Верховної Ради України або до суду з метою контролювання, захисту та відновлення своїх прав на захист персональних даних, вносити застереження стосовно обмеження права на обробку своїх персональних даних під час надання згоди та відкликати її, знати механізм та деякі інші права, які гарантують збереження конституційних принципів, гарантованих 32 статтею Конституції України [19]. На сьогодні в України діє норма, згідно з якою, забороняється збирання відомостей про особу без її попередньої згоди, за винятком випадків, передбачених законом. Виходячи з цього, існуючі в державі бази даних про фізичних осіб можна поділити на дві групи: створені за згодою осіб і створені поза її волею [4, c.37]. До перших можна віднести реєстри та бази даних державних органів, установ, організацій, які необхідні для виконання їх функцій (податкові органи, органи соціального забезпечення тощо). При цьому законодавство дає, як правило, вичерпний перелік відомостей про 15

особу, які підлягають накопиченню в тій чи іншій ситуації. Так, державна податкова адміністрація України, згідно з законом України «Про Державний реєстр фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів» під час реєстрації має право вносити до облікової картки фізичної особиплатника податків та інших обов’язкових платежів наступні дані: прізвище, ім’я та по батькові; дата народження; місце народження; місце проживання; місце основної роботи; види сплачуваних податків та інших обов’язкових платежів [16,с.7]. Водночас законодавство дозволяє збирати інформацію про особу поза її волею в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. При цьому в законодавчих актах зафіксовано вичерпний перелік суб’єктів, які мають право збирати інформацію про особу. До них відносяться Служба Безпеки України, міліція, а також інші підрозділи державних органів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність [15,c.105]. Ці органи збирають персональні дані у межах своєї компетенції і в обсягах передбачених нормативними актами. Наприклад при перевірці громадян у зв’язку з допуском їх до державної таємниці Служба безпеки України перевіряє наявність фактів сприяння громадянином діяльності іноземної держави, іноземної організації чи їх представників, що завдає шкоди інтересам національної безпеки України, або участі громадянина в політичних партіях та громадських організаціях, діяльність яких заборонена у порядку, встановленому законом; наявності у громадянина судимості за тяжкі злочини, не погашеної чи не знятої у встановленому порядку тощо [15,c.106]. Дуже важливим у категоріальному апараті законодавства, яке забезпечує захист персональних

даних є поняття «база даних», яке

визначене абзацом другим статті 2 Закону, відповідно до якого база персональних даних – іменована сукупність упорядкованих персональних даних в електронній формі та/або у формі картотек персональних даних [19].

16

З огляду на це база персональних даних є упорядкованою сукупністю логічно пов’язаних даних про фізичних осіб: -

що

зберігаються

та

обробляються

відповідним

програмним

забезпеченням, є базою персональних даних в електронній формі ; - що зберігаються та обробляються на паперових носіях інформації, є базою персональних даних у формі картотек [11]. Раніше персональні дані накопичувалися в картотеках і державних реєстрах. Тепер вони активно обробляються в комп’ютерах у приватних інтересах, що також є однією з причин необхідності посилення захисту персональних даних на законодачому рівні [6, c.154]. Стаття 24 Закону України «Про захист персональних даних», передбачає захист персональних даних у таких напрямах [19]: 1. Забезпечення захисту персональних даних від випадкових втрати або знищення, від незаконної обробки, у тому числі незаконного знищення чи доступу до персональних даних

володільцями, розпорядниками

персональних даних та третіми особами.

2. Створення структурного підрозділу або відповідальної особи, що організовує роботу, пов’язану із захистом персональних даних при їх обробці в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, а також у володільцях чи розпорядниках персональних даних, що здійснюють обробку персональних даних. Такий структурний підрозділ інформує та консультує володільця або розпорядника персональних даних з питань додержання законодавства про захист персональних даних; взаємодіє з Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини та визначеними ним посадовими особами його секретаріату з питань запобігання та усунення порушень законодавства про захист персональних даних.

3. Надання можливостей фізичним особам - підприємцям, у тому числі лікарям, які мають відповідну ліцензію, адвокатам, нотаріусам особисто забезпечують захист персональних даних, якими вони володіють, згідно з вимогами закону.

17

Випадки виходу за межі правового поля, тобто порушення прав людини на захист свої персональних даних, передбачають відповідальність за здійснення правопорушення. 2 червня 2011 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за порушення законодавства про захист персональних даних», який набрав чинності з 1 січня 2012 року [8]. Відповідно до цього Закону громадяни, посадові особи, громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності притягуються до адміністративної відповідальності за вчинення таких правопорушень: 1)

неповідомлення

або

несвоєчасне

повідомлення

суб’єкта

персональних даних про його права у зв’язку із включенням його персональних даних до бази персональних даних, мету збору цих даних та осіб, яким ці дані передаються; 2)

неповідомлення

або

несвоєчасне

повідомлення

спеціально

уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань захисту персональних даних про зміну відомостей, що подаються для державної реєстрації бази персональних даних; 3)

ухилення від державної реєстрації бази персональних даних;

4)

недодержання

персональних

даних

встановленого

порядку

захисту

законодавством персональних

про даних

захист у

базі

персональних даних, що призвело до незаконного доступу до них; 5)

невиконання

законних

вимог

посадових

осіб

спеціально

уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань захисту персональних даних щодо усунення порушень законодавства про захист персональних даних [19]. За порушення недоторканості приватного життя, а саме за незаконне збирання, зберігання, використання, знищення, поширення конфіденційної інформації про особу або незаконна зміна такої інформації винна особа притягується до кримінальної відповідальності.

18

Отже,

у

даному

підрозділі

були

розглянуті

основні

правові

характеристики поняття «персональні дані» та окреслений наявний в чинному українському законодавстві механізм захисту персональних даних. Далі слід розглянути як даний механізм діє щодо основних прав і свобод громадянина, гарантованих Основним законом нашої держави.

19

РОЗДІЛ 2. КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ ЯК ГАРАНТ ЗАХИСТУ ПЕРСОНАЛЬНИХ ДАНИХ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА 2.1 Місце захисту персональних даних в загальнодержавній системі захисту прав та свобод, гарантованих Конституцією України В науковому дискурсі, який стосується проблем інформації, її поширення, захисту, а також у дослідженнях, пов’язаних із темою захисту прав і свобод людини, існує досить багато думок щодо недосконалості як суто українського законодавства в сфері захисту персональних даних людини, зокрема, втілення на практиці статті 32 Основного Закону України, так і відзначається недосконалість міжнародного законодавства щодо даної теми, яке іноді «відстає» від динаміки розвитку високих технологій та швидкості розповсюдження інформації в наші дні. Законодавство про захист персональних даних практично в жодній країні світу не отримало своєї зрілості, навіть на термінологічному рівні. [4, c.47]. Основною проблемою нормативно-правового упорядкування відносин у сфері захисту персональних даних є протиріччя між прагненням максимального

використання

персональних

даних

у

державних

та

корпоративних інтересах й, одночасно, особисте бажання кожної людини максимально захистити свої права [3, c.17]. Однак за роки незалежності, в Україні здійснена спроба забезпечити систему захисту основних прав і свобод, гарантованих Конституцією України, відповідно до якої, як гласить 32 стаття: «Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Кожний громадянин має право 20

знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею. Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації» [14, c.23]. Відомості про працівника збираються та акумулюються роботодавцем. Уже при прийнятті на роботу претендент на посаду вимушений повідомити свої персональні дані. Однак власники такої інформації (роботодавці) не завжди забезпечують її охорону, а відсутність відповідних норм у трудовому праві створює прогалину у правовому регулюванні [1,c.68]. Виходячи з положень статей 3 та 21 Конституції України від 1996 року, які визначають природне право початком і основою української правової системи, державне управління передбачає наявність двох головних аспектів: правоохоронного, який полягає у можливості реалізації прав і свобод людини, та правозахисного щодо захисту порушених суб’єктивних прав. Мета захисту – припинення правопорушення та відновлення бажаних для людини, суспільства або держави прав і свобод, встановлених нормативно– правовим актом чи договором. Це потребує вжиття засобів державного управління, упорядкування

тобто

застосування

суспільних

відносин

організаційно–правових щодо

реалізації

заходів

декларативних

прав [5, c.30]. Проблема захисту людини від зловживання інформаційною владою, яка набуває все більшого впливу поряд із іншими видами влади – це проблема захисту персональних даних, яка пронизує будь-які сфери діяльності людини, суспільства і держави. Виконання завдання щодо захисту персональних даних у відповідних процесах управління є найважливішим чинником вдосконалення всієї системи управління [3, c.9].

21

Є три основні причини для руху в напрямі удосконалення нормативноправового упорядкування відносин у сфері захисту персональних даних, із яких виходять європейські та інші країни: 1) усунення передумов та порушень прав людини на її персональні дані; 2) розвиток е-комерції (е-бізнесу, е-торгівлі); 3) гармонізація національних законодавств відповідно до приписів континентального

права

та

норм

європейських

правових

стандартів [26, c.184-185]. Для України актуальність і об’єктивна необхідність захисту прав громадян в інформаційній сфері визначається: 1)

розвитком

інформаційних

технологій

і

розповсюдження

автоматизованих засобів і засобів збору, обробки, зберігання і поширення персональних даних; 2) значною активністю у формуванні баз даних (соціального, фінансового, маркетингового, медичного, екологічного, адміністративного, правоохоронного

та

ін.

змісту)

та

несанкціонованим

поширенням

персональних даних; 3)

використанням

інформаційних

технологій

кримінальними

структурами, що підривають зусилля з розвитку і зміцнення демократичної, правової держави.

4) потребою у приведенні норм вітчизняного законодавства до приписів європейських правових стандартів в аспекті участі України в міжнародному процесі обміну інформацією, в міжнародних проектах, що засновані на використанні інформаційних технологій у різних секторах соціальної,

економічної,

наукової

та

науково-технічної

діяльності [26, c.185-186].

01.01.2012 року набрали чинності зміни до Закону України «Про захист персональних даних» в частині запровадження практичної відповідальності за порушення закону, однак незважаючи на введені санкції, порушення 22

захисту персональних даних має дещо декларативний характер, хоча існує надія, що в рамках реформування судової системи та на шляху до асоціації з Європейським союзом, прописані норми почнуть працювати в повній мірі. Неможливо

пройти

повз

значення

інституту

Уповноваженого

Верховної Ради України з прав людини, який відповідно до чинного законодавства виконує вагому роль у системі загальнодержавного захисту гарантованих Конституцією прав і свобод. Законом України від 6 липня 2010 року Україна ратифікувала Конвенцію Ради Європи про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних та Додатковий протокол до неї. Цим самим Україна взяла на себе зобов’язання забезпечити дотримання прав і свобод людини, зокрема, права на недоторканність приватного життя, передбаченого статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та гарантованого статтею 32 Конституції України [12]. Відповідно до 23 статті Закону України «Про захист персональних даних», до повноважень Уповноваженого у сфері захисту персональних входить ряд повноважень, спрямованих на забезпечення захисту прав людини, зокрема, в сфері захисту персональних даних [19]. Зокрема, на Уповноваженого покладено здійснення контролюючої функції. Контроль полягає у встановленні відповідності процесу обробки персональних даних вимогам Конституції України, Закону України «Про захист персональних даних», Типового порядку обробки персональних даних, а також чинним міжнародним договорам України у сфері захисту персональних даних, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Контроль Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини у сфері захисту персональних даних здійснюється шляхом проведення перевірок фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців, підприємств, установ і організацій усіх форм власності, органів державної влади та місцевого самоврядування, що є володільцями

та/або

розпорядниками

персональних

даних,

а

також 23

виконання ряду інших важливих обов’язків, які сприяють захисту прав людини відповідно до закону [22]. На виконання покладених на Уповноваженого завдань, в Секретаріаті Уповноваженого

Верхової

Ради

України

з

прав

людини

створено Департамент з питань захисту персональних даних. Основним завданням Департаменту

є

забезпечення

реалізації

повноважень

Уповноваженого у сфері захисту персональних даних. Раніше для реалізації державної політики у сфері захисту персональних даних існував центральний орган виконавчої влади з питань захисту персональних даних — Державна Служба України з питань захисту персональних даних. Постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 року № 442, Служба була ліквідована з метою забезпечення незалежності уповноваженого органу з питань захисту персональних даних, як того вимагає Конвенція Ради Європи про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних [21]. Крім виконання Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини

свої

повноважень,

питання

захисту

персональних

даних

вирішуються в судовому порядку.

2.2 Захист персональних даних на прикладі діяльності Апарату Верховної Ради України як володільця персональних даних працівників Апарату Дуже важко робити аналіз того чи іншого явища не маючи прикладу, де і як задіяний механізм, про який іде мова в дослідженні. Саме тому я вважаю за необхідне спробувати показати на прикладі як здійснюється збір, надається згода на обробку, обробляється та захищається особиста інформація працівників Апарату Верховної Ради України, яку інформацію запитує

Управління

кадрів

Апарату

Верховної

Ради

України

при

працевлаштуванні.

24

Перш за все слід відзначити, що Апарат Верховної Ради України налічує біля 1115 працівників [28,c.224]. Апарат Верховної Ради України — це внутрішній допоміжний орган Верховної Ради України, який складається з посадових, службових осіб та технічного персоналу і здійснює функції організаційного,

правового,

інформаційного,

соціально-побутового,

аналітичного, матеріально-технічного та іншого забезпечення діяльності парламенту, його структурних підрозділів і народних депутатів [28, c.219]. Крім того, до матеріального та кадрового забезпечення Апарату Верховної Ради також прикріплюються помічники-консультанти народних депутатів України, які здійснюють свої обов’язки на постійній основі. Помічники-консультанти на громадських засадах також зареєстровані у кадровій службі Апарату, який є володільцем персональних даних про таких помічників та загалом, володільцем даних усіх штатних працівників установи. Функції кадрового обслуговування в Апараті Верховної Ради України покладені на Управління кадрів Апарату Верховної Ради України. Не будемо зараз детально зупинятися на особливостях проходження конкурсів на заміщення

посад

безпосередньо

державних

теми

службовців

персональних

в

Апараті,

даних,

які

а

торкнемося

подаються

при

працевлаштуванні та як ними розпоряджається володілець, яким у даному випадку виступає Апарат Верховної Ради України. При працевлаштуванні в Апарат Верховної Ради України на посаду держслужбовця, подається паспорт громадянин України, картка платника податків, документи про вищу освіту, медична довідка. Усі ці документи подаються у формі копій, оригінали завіряються на прийомі у працівника Управління при оформленні трудових відносин. Крім того, майбутній державний службовець заповнює особову картку форми первинного обліку № П-2 ДС, декларацію про доходи за останній рік, згоду на збір і обробку персональних

даних,

автобіографію,

приймає

присягу

державного

службовця.

25

Проекти розпоряджень

Голови

Верховної

Ради

України, його

заступників щодо кадрових питань апарату (призначення і переміщення по службі, заохочення тощо) готуються Відділом кадрів Секретаріату за його ініціативою чи участю або за поданням керівників відповідних підрозділів апарату. Розпорядження з інших питань діяльності апарату, а також

народних депутатів України готуються і візуються у відповідних

підрозділах

апарату.

Проекти розпоряджень подаються на підпис

Керівником апарату Верховної Ради України [28, c.115]. Особові картки (форма П-2 ДС) заповнюють всі органи, установи (організації),

на працівників яких поширюється Закон України «Про

державну службу» [18]. До

заповнення

пропонуються

наступні

пункти:

дата

і

місце

народження, громадянство, відомості про вищу освіту, ступінь володіння мовами, науковий ступінь за наявності, відомості про наукові здобутки, про сімейний стан, відомості про найближчих родичів, паспортні дані заповнювача,

домашня

адреса,

телефон,

дата

прийняття

присяги

держслужбовця, інформація про навчальну і трудові діяльність, стаж роботи, зокрема, на державній службі, інформація про відпустки і притягнення до дисциплінарної відповідальності, заохочення, почесні грамоти та інші нагороди, підвищення кваліфікації, військовий облік. Крім того, вказують додаткові відомості про те, що: не мав судимості, не займається підприємницькою діяльністю, не працює за сумісництвом, не має близьких родичів серед працівників Апарату, має або не має певні пільги, призначені відповідно до законодавства [18]. До кадрового та бухгалтерського обслуговування Апарату також прикріплюються помічники-консультанти народних депутатів України, які працюють за трудовим договором. Вони до Управління кадрів подають паспорт громадянин України, картку платника податків, документи про вищу освіту, заповнюють особову картку (типова форма № п-2), надають згоду на збір і обробку персональних даних. Помічники-кнсультанти на громадських 26

засадах подають паспорт громадянин України, картку платника податків, документи про вищу освіту, заповнюють особову картку (типова форма № п-2) і також надають згоду на збір і обробку персональних даних Апаратом. Крім того, народний депутат, який приймає помічника на роботу, готує відповідні подання щодо його зарахування на ім’я Керівника Апарату Верховної Ради України. До документів додається заява щодо заміщення тієї чи іншої посади. Персональні дані працівників за режимом доступу є інформацією з обмеженим доступом. Апарат прийняв на себе зобов’язання щодо забезпечення захисту персональних даних працівників. Персональні дані працівників обробляються на паперових носіях та за допомогою автоматизованої системи (1-С «Бухгалтерія, 1-С «Кадри») (далі — Автоматизована система), а також інших програмних продуктів (Excel, Word тощо) [11]. Під обробкою персональних даних розуміється будь-яка дія або сукупність дій, таких як збирання, реєстрація, накопичення, зберігання, адаптування,

зміна,

(розповсюдження,

поновлення,

реалізація,

використання

передача),

і

знеособлення,

поширення знищення

персональних даних, у тому числі з використанням інформаційних (автоматизованих) систем [19]. Персональні дані працівників обробляються у відділі кадрів та у відділі бухгалтерського обліку та звітності. Обробка персональних даних працівників є необхідною для: 1) ведення кадрового діловодства; 2) підготовки визначеної законодавством статистичної та іншої звітності; 3) документаційного забезпечення, зокрема прав та обов’язків працівників і роботодавця у сфері праці та соціального захисту. Досить цікаво зупинитися на розгляді типової згоди на збір та обробку персональних даних. Такий типовий документ передбачає наступне: згори 27

зазначається ПІБ суб’єкта персональних даних та дата народження. Далі зазначається: «шляхом підписання цього тексту, відповідно до Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 року, № 2297-VI, надаю згоду Апарату Верховної Ради України (як володільцю) на обробку моїх персональних даних у картотеках та/або за допомогою інформаційнотелекомунікаційної системи бази персональних даних працівників суб’єкта господарювання з метою ведення кадрового діловодства, підготовки відповідно до вимог законодавства статистичної, адміністративної та іншої інформації з питань персоналу, а також внутрішніх документів підприємства з питань реалізації визначених законодавством і колективним договором прав та обов’язків у сфері трудових правовідносин і соціального захисту. Зобов’язуюсь при зміні моїх персональних даних надавати у найкоротший термін відповідальній особі уточнену інформацію та подавати оригінали відповідних документів для внесення моїх нових особистих даних до бази персональних даних працівників суб’єкта господарювання». Далі відповідно до тексту згоди, особу суб’єкта підтверджує (засвідчує підписом) керівник кадрового підрозділу. Закінчується даний документ заявою у такій формі «ПІБ…, посвідчую, що отримав повідомлення про включення інформації про мене до бази персональних даних з метою ведення кадрового діловодства, підготовки відповідно до вимог законодавства статистичної, адміністративної та іншої інформації з питань персоналу, а також внутрішніх документів Апарату Верховної Ради України з питань реалізації визначених законодавством і колективним договором прав та обов’язків у сфері трудових правовідносин і соціального захисту, а також відомості про мої права, визначені Законом України «Про захист персональних даних», і про осіб, яким мої дані надаються, для виконання зазначеної мети». Таким чином, можна зробити висновок, що підписання згоди на збір та обробку персональних даних працівника є свідомим кроком суб’єкта персональних даних, який є підтвердженням того, що він ознайомлений із 28

законодавством України в сфері захисту персональних даних та погоджує проведення із ними ряду дій, які не суперечать вищевказаному Закону, ознайомлений із метою збору і обробки даних та усвідомлює як свою відповідальність за надання достовірних даних, так і відповідальність відділу кадрів за вчинювані в подальшому дії щодо наданих особою відомостей.

29

ВИСНОВКИ Підсумовуючи курсову роботу, можна зробити наступні висновки: 1. Становлення законодавства про персональні дані працівника відбувалося у нерозривному зв’язку із розвитком української наукової думки про права людини. Розвиток цей відбувався одночасно із розвитком українського конституціоналізму: від часів Конституції Пилипа Орлика до наших днів. Виникнення і становлення трудового права, зокрема, в Українській УРСР та його вдосконалення після проголошення незалежності, розвиток інформаційного суспільства та високих технологій, стали причиною необхідності розробки повноцінної системи захисту гарантованих Основним Законом прав і свобод, зокрема 32 статті, у якій проголошено право людини на невтручання в її особисте життя, а також не допускається зберігання,

використання,

збирання,

поширення конфіденційної інформації про

особу без її згоди.

2. Суттєвим кроком на шляху до посилення захисту прав персональних даних стало прийняття Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 року та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за порушення законодавства про захист персональних даних», який набрав чинності з 1 січня 2012 року. Дані нормативно-правові акти розкривають сутність персональних даних та правовий механізм регулювання відносин щодо їх захисту, надання згоди на збір і обробку персональних даних, визначають основні категорії, поняття, суб’єкти відносин щодо персональних даних, їх права,

визначають

механізм

виконання

контролюючої

функції

за

дотриманням прав і свобод в рамках загальнодержавної системи захисту прав і свобод, зокрема, інститут Уповноваженого Верховної Ради з прав людини та визначають способи покарання винних у недотримані законодавства щодо захисту персональних даних.

30

3. На шляху вдосконалення та внесення змін до системи захисту персональних даних, Україна тяжіє до європейської правової традиції.

6 липня 2010 року Україна ратифікувала Конвенцію Ради Європи про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних та Додатковий протокол до неї, взявши на себе зобов’язання забезпечити дотримання прав і свобод людини, зокрема, права на недоторканність приватного життя, передбаченого статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та гарантованого статтею 32 Конституції України. Україна враховує міжнародний, зокрема, європейський досвід щодо захисту персональних даних, керуючись нормативними документами, які походять саме з Європейського союзу.

4. На сьогоднішній день існує загроза недотримання прав людини при захисті державою персональних даних, що пов’язано із швидким розвитком інформаційних технологій, а також розповсюдження автоматизованих засобів і засобів збору, обробки, зберігання і поширення персональних даних; формування баз даних найрізноманітнішого змісту та незаконне поширення відомостей з них; використання з корисливих мотивів технологічного прогресу при спробах викрадення та продажу персональних даних; поверхове ставлення деяких роботодавців до особистих даних працівників. Крім

того,

оскільки

Україна

спрямувала

свій

шлях

у

напрямку

Європейського Союзу, виникла потреба в адаптуванні норм вітчизняного законодавства до приписів європейських правових стандартів та посилення загальнодержавної системи захисту прав людини, зокрема, в частині захисту та охорони персональних даних.

5. Захист за дотриманням законодавства у сфері персональних даних, зокрема, врахування свобод людини і громадянина, покладено відповідно до Закону України «Про захист персональних даних» на Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. В секретаріаті Уповноваженого утворено Департамент з питань захисту персональних даних, який забезпечує реалізацію його повноважень. Раніше функція дотримання законодавства у 31

сфері захисту персональних даних належала Державній службі з питань захисту персональних даних, яка була ліквідована Постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 року № 442 з метою забезпечення умов для уповноваженого органу з питань захисту персональних даних для незалежної діяльності на вимогу стандартам європейського законодавства. Крім того, захист персональних даних може відбуватися в судовому порядку.

6. Неможливо розглядати будь-яке питання без зосередження на практичних аспектах. Саме тому в роботі наведено приклад роботи Апарату Верховної Ради України, який, як володілець персональних даних, здійснює захист персональних даних працівників Апарату відповідно до чинного законодавства.

7. У зв’язку із швидким розвитком інформаційних технологій, поширення інформації та утворенням її надлишку, існує потреба дуже динамічного підходу до законодавства с сфері захисту персональних даних, а саме його адаптації до швидкозмінного інформаційного та технологічного середовища.

32

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ: 1. Баранов А., Брыжко В, Базанов Ю. Защита персональных данных. — К.: Национальное агенство по вопросам информатизации при Президенте Украины, 1998. — 128 с.

2. Баранов А.А., Брыжко В.М., Базанов Ю.К. Права человека и защита персональных данных. – Харьков: ХПГ – Фоліо та Національний фонд підтримки демократії (США), 2000. – 280 с.

3. Брижко

В.М.

Захист

персональних

даних

в

умовах

розвитку

інформаційного суспільства // Винахідник України: науково–практичний журнал. – № 12’2000/1’2001. – С. 7–19 4. Брижко В.М. Захист персональних даних: реалії та практика сучасності // Інформаційне право. — 2013. — № 3 (9). — с. 31-48 5. Брижко В.М. Організаційно–правовий захист персональних

даних //

Бюлетень з обміну досвідом роботи (науково–практичне видання МВС України). – 2003. – № 144. – С. 27–33 6. Брижко В.М. Персональні дані та право власності // Українське право: Українська правнича фундація. – 2002. – № 1. – с. 152–157.

7. Брижко

В.М.

Правовий

механізм

захисту

персональних

даних:

Монографія / За заг. ред. д.е.н., професора, заслуженого діяча науки і техніки України М.Я. Швеця та д.ю.н., професора Р.А. Калюжного. – К.: Парламентське видавництво, 2003. – 120 с.

8. Деякі питання практичного застосування Закону України «Про захист персональних даних» Роз'яснення Міністерства юстиції України від 21.12.2011

р.

[Електронний

ресурс].

–

Режим

доступу:

http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/n0076323-11 33

9. Директива 95/46/ЄС Європейського Парламенту і Ради «Про захист фізичних осіб при обробці персональних даних і про вільне переміщення таких даних» Європейський Союз; Директива, Міжнародний документ від 24.10.1995 № 95/46/ЄС, [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/994_242 10.Директива № 2002/58/ЄС Європейського Парламенту і Ради ЄС стосовно обробки персональних даних та захисту права на недоторканість особистого життя в сфері електронних комунікацій (Директива про право на недоторканість особистого життя та комунікації) електронні засоби зв'язку) №

ЄС;

Директива,

2002/58/ЄС,

Міжнародний

[Електронний

документ

ресурс].

–

від

Режим

12.07.2002 доступу:

http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/994_b34 11.Інструкція про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави: Постанова Кабінету Міністрів від 27 листопада 1998 р. №189 (із змінами) //Офіційний вісник України. — 1998. - № 48. — с. 31.

12.Конвенція про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних Рада Європи; Конвенція, Міжнародний документ від 28.01.1981

р.

[Електронний

ресурс].

–

Режим

доступу:

http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/994_326 13.Конституція Пилипа Орлика: оригінал та його історія. Підготувала Вовк О. Б. // Архіви України. — 2010. — Випуск 3-4 (269): липень-вересень. — С. 145 –166 14.Конституція України/ Верховна Рада України: Офіц. Вид. — К.: Парламентське вид-во, 2014. — 104 с.

34

15.Пазюк А.В. Захист прав громадян у зв’язку з обробкою персональних даних у правоохоронній діяльності: європейські стандарти і Україні. — К.: МГО Прайвесі Юкрейн, 2001. — 258 c.

16.Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обоє язкових платежів

Закон України //Відомості Верховної Ради .— 1995.–

№ 2.— с. 10.

17.Про затвердження документів у сфері захисту персональних даних Уповноважений ВР з прав людини; Наказ, Порядок, Форма типового документа, Акт, Припис, Заява від 08.01.2014 № 1/02-14, [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v1_02715-14 18.Про затвердження форми первинного обліку № П-2 ДС та Інструкції по її заповненню Мінстат; Наказ, Інструкція, Форма від 26.12.1995 № 343, [Електронний

ресурс].

–

Режим

доступу:

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0484-95 19.Про захист персональних даних, Закон України від 01.06.2010 р. № 2297VI,

[Електронний

ресурс].

–

Режим

доступу:

http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2297-17/page 20.Про ратифікацію Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних та Додаткового протоколу до Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних стосовно органів нагляду та транскордонних потоків даних, Закон України від 06.07.2010 № 2438-VI, [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2438-17 21.Про утворення комісії з ліквідації Державної служби з питань захисту персональних даних Розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014

№

1052-р,

[Електронний

ресурс].

–

Режим

доступу:

http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1052-2014-р 35

22.Роз'яснення до Порядку здійснення Уповноваженим контролю за додержанням

законодавства

про

захист

персональних

даних

Уповноважений ВР з прав людини; Роз'яснення від 08.01.2014 р. [Електронний

ресурс].

–

Режим

доступу:

http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/n0002715-14 23.Роз'яснення

до

Типового

порядку

обробки

персональних

даних

Уповноважений ВР з прав людини; Роз'яснення від 08.01.2014 р. [Електронний

ресурс].

–

Режим

доступу:

http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/n0001715-14 24.Соколова О.С. Персональные данные как информация ограниченного доступа: Проблемы правового регулирования // Современное право, — 2004. — №2. С.18-21.

25.Конвенція про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних ( ETS № 108 ) Рада Європи; Статус, Міжнародний документ від 25.03.2002 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/994_326 26.Чернобай А.М. Міжнародно-правові стандарти захисту відомостей про особу //Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія №18. Економіка і право: Зб. Наукових праць. – К.: НПУ імені М. П. Драгоманова, 2005. — №3. – С.179-191.

27.Щодо захисту персональних даних Уповноважений ВР з прав людини; Лист від 03.03.2014 № 2/9-227067.14-1/НД-129, [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v7067715-14 28.Ярмиш О. Н., Серьогін В. О. Державне будівництво та місцеве самоврядування

в

Україні:

Підручник.

—

Харків:

Видавництво

Національного університету внутрішніх справ, 2002 — 534 с.

36