ПЕГАС-РЕЦЕНЗЕНТ
№19, 2013
Гумористично-сатиричні мініатюри насичені образним словом, тому інколи перечитуєш текст. А щоб не втомлювати читача, редакторупорядник Г.Шевченко між лаконічними творами розмістила розлогі інвективи. Свої твори сатирик Ю.Кириченко відкрито присвячує конкретним добродіям. А перед деякими з них – ставить ініціали. Отож, автор привертає увагу до негативів, котрі є в майстрів слова. «Великі – не завше святі…» – справедливо стверджує Ю.Кириченко. Часом здається, що комічне допомагає розгледіти суть багатьох речей. Студенти-філологи сімдесятих-вісімдесятих років порпалися в текстах і літературознавчих дослідженнях, аби визначити індивідуальний стиль того чи іншого письменника радянської доби. А як ознайомилися з збірником пародій, іронічних оповідань, памфлетів і фейлетонів Юрія Івакіна «Гумор і сатира» (Київ: «Дніпро», 1979), то вмить докопались до суті. Вчені не допомогли, а гуморист-сатирик підказав: ось, вона, істина! Прочитаймо тільки два речення з пародії «Михайло Стельмах. Шлях від тебе» (в назві – натяк на роман «Дума про тебе): «Від її босих ноженят солодко віяло колгоспним сіном: чебрецем, материнкою і зозулиними черевичками – самим здоров’ям землі. Від пухких з ямками рук – росою, опеньками й напівзабутими пахощами герані, а від персів…» (с.71). На той час філологи обожнювали М.Стельмаха, а Ю.Івакін таки поставив шановного класика на місце: грішить метр надмірною красивістю письма й перенасиченістю допоміжних образів! Правда, шановний Ю.Івакін був ще й добрим літературознавцем, однак свої спостереження виклав у дохідливій жартівливій формі. До речі, Юрій Кириченко і йому присвячує мініатюру. Отже, літературний процес – під прицілом! Так само, як і політичне життя. Адже це не лише критика, а й популяризація. Політики вже давно звикли до зауважень на свою адресу, а письменники? Якщо звикнуть, то, може, й література займе в житті таке ж вагоме місце, як і політика? Дай Боже, щоб так і сталось!
Тамара Гордиенко Севастополь БОРИС ФИНКЕЛЬШТЕЙН: «NO LIMITS!»
Впервые я встретилась с рассказами Бориса Финкельштейна на страницах журнала «Радуга» – умного, интеллигентного, интересного журнала, чьим автором я являюсь с 1982 года и который регулярно читаю. «Радуга» долгие годы высоко держит профессиональную планку, в журнале не бывает слабых произведений, случайно попавших в литературу авторов. Рассказы Бориса Финкельштейна тоже оказались интересными, написанными ироничным и лёгким пером. И вот я с любопытством раскрываю книгу Бориса Финкельштейна «Судьба-индейка», изданную в 2012 году в ООО «Журнал «Радуга» и подаренную мне автором. Не разочарует ли она меня? Зацепит ли содержанием, мастерством?.. 406