І Історія художника Альоші починається від того дня, коли він залишив спустошені маєтки пана Rеліповськоro в порізаних, поділених новими ме
жами степах і без жодних планів на майбутнє дістався великого міста. Це трапилось на трина
дцятому році його життя, саме тоді, коли бажання ще можуть рятуватися фантазією, що своїм невга симим огнем запін:ає, затамовує біль від нездій сненних юних поривів. Саме тоді, коли її невгаси мий вогонь переходить в печаль, і та починає сві
титися в очах того, хто носить її в своєму серці. Тю\ було і з Альошею, хоч ми зовсім не знаємо ні його минулого, ні його батьків, ні Їхньої вдачі,
ні Їхнього життя або знаємо з того дуже мало і то лише саме загальне. Ось ці скупі відомості:
десь, колись була велика земельна фабрика, пишна латифундія ясного пана Rеліповського, що володів п'ятьма тисячами десятин і десятками економій. В тих економіях вічно кректали строкові робітники
з сірим кольором облич, з вузлами замість рук та ніг, з горбами замість спин і з згустками чорної крові, перемішаної з чорноземом у грудях, замість
сердець і душ. Там були й стрункі робітниці, гнуч ні в своїх таліях, бистрі на працю й червоні від молодого кохання. Та згодом і вони гасили свій
огонь, що брався попелом і тяжким перегаром від брутаЛЬНIІХ тисків ЖОРСТОJ\ИХ і ненаситних у своїй звірячій силі ПРИІ\ажчиків, роз'їзних і пригінчих. Іноді сміливі мандрівники, багаті на щире слово й вогненні зюшики, з'являлись то там, то там у цих латифундіях, сіючи буйне зерно. Бувало, що вони, рятуючись від панських псів, втікаючи глухої ночі
на нові грунта, заносилп в даЛеІ\Ї губернії гарячі серця тих ВОГНеІ,арих дівчат.
82