що тою дорогою, на яку ми вступили, можна щось виед·
нати для Русинів. При сій нагоді прошу Вас сердешно о підмогу даль шу для .Правди»_ В сім н-рі на марець друкую Моалла
ку АнтарІов]у '. Дожидаючи Вашої ласкавої підмоги, остаю щиропри хильним Вам, О. Барвінський. такі речи, як Ви до Зорі писали 2, А мені знадо билибся.
or
Та в мене був уже інший настрій. Я, звичайно, не мав уже чого полемізувати проти Драгоманова, а натомість у сухенькій формі написав до редакцН сПравди:>, що після пояснень Драгоманова для мене ясна моя цілко вита солідарність із ним і що всяка дальша полеміка була б більше. ніж помилкою з мого боку. Лист Драго манова я одіслав до О. Я. Кониського в Київ, а свою відповідь, укупі з листом - у Льві,в до редакції "Прав ди:>, .в повній надії що і Драгоманова лист, і мій будуть надруковані негаАно. Та сПравда» одтягалася теє друкувати. Минуло більше, ніж півроку. В «Народі:>, 1891, N2 15-16 (15 серпня) Драгоманов печатно торкнувся цієї історії. В початку своєї замітки «Костомаров і штун да на Вкраї.ні. він написа.в (стор. 229): .Ця замітка є частина з двох за,міток, котрі я обернvв був до редакції .Правди> з того поводу. що деякі сотрудники її просто обертались до мене з запитами fI різних точках, то пар тійних, то принципіа.чьних. зачіпаючи при тому мою осо бисту літературну службу. про котру громада справді має певие право робити слідство й сказати свій суд. Я був такиА наївний, що прийняв ті запити за щирі й написав на них відповіді, котрі могли, як сподівався я, усуиути не одне непорозуміння з тих, що наросли між нашнми земляками, між іншим, через те, що поліцейські пере шкоди втрудняють нам постійний обмін думок. Але ж ре дакція .Правди», або, ліпше сказати, янась масна, І Це було вже закінчення моеІ (3 арабського перекладеноі) аллаки Антара:., що почала друкуватися ще 1890 р. І До «Зорі» я нздсилав речі бєлеТРИСТИ1ІНі та КРИТИЧНі.
651
cMo--