ПЕДАГОГІЧНА ДУМКА, 2012 / № 2
висловлювання, різноманітні за стильовою приналежністю і синтаксичними конструкціями, можна на основі відбору відповідних мовних засобів (лексем, синтаксем тощо) залежно від обставин мовленнєвої ситуації. Практика вчителів-словесників переконує, що вивчати граматику бажано, сповна використовуючи кращі зразки вітчизняної літератури. Використання змістовного матеріалу на уроках мови сприяє тому, що учні мають можливість побачити зображальні, виражальні, стилістичні можливості слів і речень, залучає дітей до пізнання національної культури, історії свого народу. «У психологічному плані показовим є те, що звернення до літературного матеріалу вносить в організацію уроку мови живий естетичний струмінь, створює емоційну основу для засвоєння лінгвістичних знань. А опора на знання мовних закономірностей допомагає глибше усвідомлювати естетичні можливості слова в художньому творі». [2, с. 32]. У цій статті я спробую проаналізувати стилістичну роль односкладних речень в історичному романі у віршах Ліни Костенко «Берестечко». Мова історичного роману з його тяжінням до оповідності, епічності, з одного боку, і різноманітності мовно-виражальних засобів, варіативності синтаксичних конструкцій, з іншого – зумовлює вживання різних видів простих речень, у тому числі односкладних. «Своєрідна структура односкладових та неповних речень, їхня організація на тлі ширшого контекстуального цілого, добір для різних обставин мовлення, можливість їхньої взаємозаміни, нарощення навколо них особливих семантичних якостей, паралельні синонімічні взаємини між ними тощо – все це зумовлює важливість цих типів речень у стилістичному плані» [8, с. 347]. Твір нашої сучасниці Ліни Костенко присвячений змалюванню вікопомної трагічної події (поразки війська Богдана Хмельницького під Берестечком 1651 р.), осмисленню причин цієї поразки, її ролі в національній історії та духовному житті нації. У романі порушено низку актуальних і сьогодні проблем українства: Україна і світ колись і сьогодні, значення освіченості для визнання українців у світі, становище нашої літератури, мистецтва, науки у світовому контексті, проблема рабського комплексу малоросійства, яничарства та ін. «Я не сумніваюся в тому, – зазначав поет Микола Сом, представляючи цю книгу на сторінках газети “Вечірній Київ” у “Літературній вітальні” 24 48
грудня 1999 року, – що в наступному тисячолітті “Берестечко стане поруч із хрестоматійною “Марусею Чурай” чи геніальною “Казкою про Дурила” Василя Симоненка». Роман написаний від першої особи як роздум, спогад, сповідь гетьмана Богдана Хмельницького, який болісно переживає поразку під Берестечком. Уже з перших сторінок твору Ліни Костенко перед читачем розкривається внутрішня драма гетьмана, який зазнав страшної поразки. Психологічно наснажений монолог історичного діяча гетьмана України Богдана Хмельницького авторка створює з використанням різних типів односкладних речень. «Є тексти, насичені то односкладовими, то неповними реченнями, то іншими побудовами цього типу, які, взаємодіючи, дають своєрідне забарвлення мови, творять певний стилістичний колорит. Заміна їх іншими конструкціями, зокрема двоскладовими, змінює, руйнує характер висловлення. Так, наприклад, тривожний стан людини, хвилювання найкраще відтворюються за допомогою односкладових і неповних синтаксичних утворень» [8, 348]. В односкладних реченнях граматичну основу становить тільки один головний член речення, що виражає предикативні ознаки речення: час, особу й модальність. Незважаючи на те, що у сучасному мовознавстві немає одностайності щодо проблеми односкладних речень, найбільш прийнятною для нас є така класифікація односкладних речень: означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові, інфінітивні, номінативні та ґенітивні. Проблемним залишається питання про статус ґенітивних речень. Одні мовознавці розглядають їх як різновид номінативних речень (Н. С. Валгіна, С. Я. Єрмоленко та інші) чи безособових (Б. М. Кулик, Л. А. Булаховський, П. С. Дудик), інші вважають їх окремим типом односкладних речень (Л. Рабанюк). За способом вираження головного члена такі речення поділяються на дієслівні (означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові, інфінітивні) та іменні (номінативні, ґенітивні) речення. Для означено-особових речень характерне перенесення акценту з виконавця на дію. Вони вживані в розмовному мовленні, художніх текстах, іноді публіцистичних, навчальному та популярному різновидах наукового стилю. Використання односкладних означено-особових речень у мовленні засвідчує динамічність висловлення, а також