Page 1

Департамент освіти і науки Львівської обласної державної адміністрації

Педагогічний часопис Львівщини

№ 1 (240) березень 2014 р. НОВИНИ

АКТУАЛЬНО

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття, тебе своїм сучасником звемо

З’ЯВЛЕННЯ ШЕВЧЕНКА – ВИБУХ

ЄвгенМаланюк

25.02.14 р. у Верхньостинавській СЗОШ І-ІІ ст. Стрийського р-ну було проведено виховний захід «Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття, тебе своїм сучасником звемо» класах класним керівником Хомишин Л.В.

Український письменник, поет, культуролог-енциклопедист, публіцист, літературний критик

За офіційними життєписами, за безліччю стереотипів, за раз і назавше усталеним каноном постать Шевченка віддавна обернулася в історично-іконний символ. Колись вже говорилося про діапазон Шевченкової творчості: від «Садка вишневого» до «Кавказу», від «Погибнеш, згинеш, Україно» до «Поставлю хату і кімнату», від Гонти до Катерини... Але не лише тематика, також і жанр, і форми, і навіть тон. Досить порівняти демонічний сарказм «Сну» чи патетику «Посланія» з епіграматично-легковажною (але в тій легковажності по-шевченківському мудрою) присвятою «Великомученице-кумо».

Метою даного заходу є показати значення постаті Кобзаря для всього людства. Учні в своїх виступах про­славляли Тараса Шевченка. Це ім’я стало символом нашого народу. Його портрет – у кожній хаті, його «Кобзар» лежить у кожного на столі поряд з хлібом. Не дивлячись на те, що поет народився у кріпацькій сім’ї, він виріс розумним і знаним на весь світ. Шевченко належить до тих рідкісних людей, які жили і прославляли свою землю. Він був Титаном ідей соборності України. Тому ми читаємо і перечитуємо його твори, щоб набратися наснаги до життя і віри в кращу долю свого народу. Він є сучасником кожного із нас. Тож живімо Шевченковими запо­ вітами – й ми збудуємо Україну.

/2

БИТВА ЗА УКРАЇНУ Богдан Чепурко

Поет-філософ, член Національної спілкиписьменників України, лауреат літературних премій «Благовість», ім. М Шашкевича, переможець міжнар. конкурсу «За кращу поему про Україну»

9 березня 1814 року народився великий український поет Тарас Шевченко. Такі люди приходять на землю не часто – коли треба змінити на краще долю цілого народу чи людства. Тарас Шевченко присвятив своє життя Батьківщині, за це його люблять у всьому світі. Він став світочем у царстві Духа, пророком і провідником українського народу. Двісті років минає з того часу, як Бог подарував нам Шевченка – з мечем духовним й очима тисячолітніми. Разом із Його народженням на всю Вселенну постав образ живої України, і «світ волі невечерній» осяяв довкілля.

/3

ПЕДАГОГІЧНІ ПОГЛЯДИ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА В КОНТЕКСТІ НАРОДНОЇ ПЕДАГОГІКИ Дмитро Луцик Заслужений працівник освіти України, професор, завідувач кафедри педагогіки та методики початкового навчання Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Івана Франка

Народна педагогіка є надзвичайно цінним і вічним джерелом педагогічної мудрості. Її коріння сягають у сиву давнину. Український народ ще до виникнення офіційної педагогіки, до виникнення письма, успішно навчав своїх синів і дочок.

/5

Ш Е ВЧ Е Н К А Д О С Л І Д Ж УЄ М ОЛ ОД Ь

Україна і Кобзар вічні МАРІЯ КУДЕЛЯ учениця Самбірської ЗОШ № 10 Шевченко і слов’янство Оцінюючи творчість Т. Шевченка, не можна не зважити на її зв’язки з античністю, слов’янською міфологією, європейською культурою, в тому числі літературою. Як свідчать його ліричні та епічні твори, в поетичну свідомість увійшла антична література з розгалуженою системою образів. Наприклад, Прометей у Шевченка стає символом боротьби народів царської Росії за визволення; у своїх творах поет згадував державних осіб (Августа та Нерона), філософів (Сократа й Геракліта), поетів (Гомера, Вергілія, Горація та Овідія), порівнював українців – месників за панську кривду – з богами й героями Еллади й Риму. Одними з улюблений героїв письменника були Гелемон і Бавкіда з «Метаморфоз» Овідія. У російськомовних поемах Шевченка «Тризна» і «Слепая» відчувається його добре знайомство з байронівськими стилістичними й композиційними прийомами. Творчість окремих європейських письменників (Роберта Бернса, Альфреда де Віньї) сприяла утвердженню принципу народності і в творчості Кобзаря. Цікавою є й така деталь.

→ стор. 6

Прийшов Кобзар у Нижанковичі… СОЛОМІЯ ГЛОЖИК, учениця 11 класу Нижанковицької ЗОШ Історія побудови пам’ятника Тарасові Шевченку в Нижанковичах Після ІІ світової війни селище міського типу Нижанковичі належало до Дрогобицької області. Дрогобицька область – адміністративна одиниця на території УРСР, утворена 4 грудня 1939 року в результаті радянської анексії західноукраїнських земель та наступного приєднання їх до УРСР. Адміністративний центр – місто Дрогобич. У 1950 р. у 18 містах і 9 смт мешкало 25 % населення області. Станом на лютий 1940 область була адміністративно розділена на 30 районів: Боринський, Добромильський, Дрогобицький, Дублянський, Жидачівський, Журавнівський, Комарнівський, Крукеницький, Меденицький, Медиківський, Миколаївський, Мостиський, Нижан­ковицький, Нижньо-Устріцький, Новострілищанський, Пе­ре­мишльський, Підбузький, Рудківський, Самбірський, Сколівський, Славський, Старосамбірський, Стрийський, Стрілківський, Судово-Вишнянський, Турківський, Хирівський, Ходорівський райони.

→ стор. 9


2

№ 1 (240) березень 2014 р. ПЕДАГОГІЧНИЙ ЧАСОПИС ЛЬВІВЩИНИ

НОВИНИ Йорданська яблунева ялинка вкотре наголосила на добрих традиціях галицького меценатства Цього року у День Богоявлення Господнього у Львові з ініціативи митців пройшло мистецько-меценатське дійство – Йорданська Яблунева Ялинка. Уже традиційно цей захід з року в рік підтримує проекти, пов’язані з вшануванням Великого Сина Українського народу – Тараса Шевченка.

Саме у рік відзначення 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка отримані благодійні внески скеровані на дві добрі справи, запропоновані митцями, а саме: встановлення меморіальної таблиці з нагоди 150-річчя створення першого українського професійного театру в Галичині, де вперше на українській сцені було поставлено драму Т. Шевченка «Назар Стодоля», та відкриття пам’ятника Т. Шевченкові у с. Бірки біля новозбудованої загальноосвітньої школи названої іменем Тараса Шевченка. Для гостей свята була презентована різдвяно-феєрична програма – виступи знаних естрадних, академічних, аматорських колективів та виконавців. Щедро колядували, щедрувати та презентували своє мистецтво Галицький академічний камерний хор, зразковий театр пісні «Цьомочки» Львівського будинку вчених, ансамбль пісні і танцю «Черемош» ЛНУ ім. І. Франка, гурти автентичного співу «ДосхідСонця» та «Коралі», Заслужений вокально-хореографічний ансамбль «Галичина», а також заслужена артистка України Любов Качала, лауреат всеукраїнських конкурсів Петро Радейко, лауреат обласної мистецької премії у галузі музичного мистецтва імені Станіслава Людкевича Лілія Коструба та популярний виконавець Назар Савко. Незабутній настрій заходу створили ведучі вечора – студія «Магарич» та Наталія Миронюк.

У школах Золочівщини відбулися конкурси власної поезії та малюнків до творів Тараса Шевченка У рамках відзначення у 2014 році 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка у школах Золочівського району нещодавно відбулися конкурси малюнків до творів Тараса Шевченка, а також власної учнівської поезії про видатного Кобзаря.

Конкурси проводилися з метою залучення учнів до вивчення життєпису та творчої спадщини Тараса Шевченка, виховання в учнів національної свідомості та гордості, патріотичних почуттів. У конкурсах взяли участь учні 2-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів району. Про переможців у номінаціях на «Освітньому порталі Львівщини!»

З’явлення Шевченка – вибух ЄВГЕН МАЛАНЮК

З

а офіційними життєписами, за безліччю стереотипів, за раз і назавше усталеним каноном постать Шевченка віддавна обернулася в історично-іконний символ. Колись вже говорилося про діапазон Шевченкової творчості: від «Садка вишневого» до «Кавказу», від «Погибнеш, згинеш, Україно» до «Поставлю хату і кімнату», від Гонти до Катерини... Але не лише тематика, також і жанр, і форми, і навіть тон. Досить порівняти демонічний сарказм «Сну» чи патетику «Посланія» з епіграматично-легковажною (але в тій легковажності по-шевченківському м у д р о ю ) присвятою «Великомученице-кумо». А додаймо ще малярство, рятівництво – при тому наскрізь фахове, аж до хімічних рецептів включно (рецептів, що ще недавно були славні в Петербурзькій Академії Мистецтв як «шевченківські»), різьбярство (на засланні), історико-дослідницька праця, чудовий (за свідоцтвом дуже музичних сучасників) спів та незрівняний чар співрозмовника (про що теж маємо свідоцтва і учених, і артистів)! Це ж не була лише «народницька» мода, що Шевченко в колах петербурзької еліти був такий «модний», що літературно-мистецькі салони навперейми добивалися мати його своїм гостем, що поворот Шевченка з заслання святкований був у родині Толстих (президента Академії Мистецтв), як свято «родинне». Не лише ж розмовами за чаркою було наповнене приятелювання Шевченка з нашим великим математиком Остроградським, чи з нашим великим актором Щепкіним, – очевидно, їх взаємини мали свій невипадковий і глибший зміст, певно більший за саме приятельство чи національну симпатію. Коли добре освічена і добре вихована, а при тому віком вже й не така наївна – князівна Рєпніна закохується у вчорашнього кріпака, закохується не з примхи чи з настрою, а свідомо, глибоко й сильно, – то на це теж були якісь поважніші причини, зв’язані передусім з внутрішнім багатством особистості Шевченка: як добре знаємо, ані красунем, ані дон Жуаном, ані якимось «інтересним мужчиною» Шевченко ніколи не був, скоріше – навпаки. Щось же знайшла в нім одна з найперших панн імперської еліти! І коли цей, так в свій час висміяний і зненавиджений Бєлінським, «малорос» легко і просто говорить про молодого Лева Толстого чи «сміє» видавати нищівний вирок на модного кумира російського суспільства, та ще й «ліберала», та ще й «народника» Некрасова – всупереч одностайній суспільній опінії, – то це також кидає нам певне світло на цю постать, постать нібито «селянського» лише поета, «провінціала» та ще й кріпака з походження, та ще й сина народу, осміяного і засудженого на небуття. Не дивно, що Іван Тургенєв, який, як відомо, українофільством не грішив, і той, характеризуючи Шевченка, ужив до нього окреслення «козак» в значенні приблизно такому (історичному!), як це слово розумів сам Шевченко. Чим же, врешті-решт, був Шевченко, ж и в и й Шевченко? Як кожен того роду поет, він має для нас особливу н а ц і о н а л ь н у в а р т і с т ь і особливе н а ц і о н а л ь н е з н а ч е н н я . Про цю вартість і про це зна­чення не потре-

буємо переконувати чужинців хоча б тому, що таке переконування було б недоцільне і, правдоподібно, даремне. Жодного німця не переконаємо, що Байрон був більший за Гьоте і навпаки. Для кожного поляка Міцкевич, очевидно, є більший за Гьоте і Байрона, а певно й Данте, разом узятих. Наші земляки, припустім, так справи не ставлять. Може лише тому, що це не в наших звичаях і не відповідає нашій психіці. Але в глибині душі, навіть недооцінюючи Шевченка, кожен українець знає чим для нас є Шевченко-п о е т і яка зяюча діра чорніла б у нашій духовності без нього. І то незалежно від того, яку понаднаціональну вартість має Шевченко як поет. Та, як вже сказано, Шевченко був не лише поетом, а й малярем та гравером, отже, творчість його-промовляла не лише через його національну мову. І справді, ми вже віддавна маємо чужі праці про Шевченка як маляра. І шкода, що досі не досліджена його діяльність як гравера, значно більша і історично значуща, аніж це думають саме земляки поета. Залишається ще особистість як така, незалежно від того як і в чому вона проявилася. Чим же Шевченко був як особистість? Шевченко як особистість був досить несподіваним розкриттям о с о б о в о с т і н а р о д у , що, за всіма доказами чужих і своїх фахівців, був рокований на національний загин як «нація неісторична». Особистість Шевченка наочно й переконливо показала: 1) що «неісторична» нація таки живе і при тому живе і с т о р и ч н о , бо заховує історичну п а м ’ я т ь ; 2) що «українець і н д и в і д у ал ь н о таки може бути особистістю на велику міру і то не потенціяльно лише, а й в дійсності. Можливо, це не випадок, що обидві річниці Шевченкові припадають саме на березень, місяць провесни, місяць щорічного відродження природи й життя. Може в цім є своєрідний символ і обітниця. В кожному разі добре, що ці річниці не припадають на похмурий листопад, безнадійний місяць умирання, що нагадує про смерть і зникнення, а у нас – понад-то – про наші листопадова трагедії. Правда, це – доля всіх великих, доля кожної Величі взагалі. Очевидно, бронзовими є Шекспір і Бетховен, Цезар і Хмельницький, Колумб і Ньютон. Можна сказати, що на наших очах бронзовіє навіть. Зеров, людина, якої чарівну усмішку ще пам’ятає стільки живих йото учасників. Але саме в е с н я н і с т ь обох Шевченкових річниць, пророчо-переможна провесна тих дат, якось не дають погодитися з тим процесом закономірного « б р о н з о в і н н я » щодо Шевченка, якось ніби протестують проти тієї «бронзи», проти застигання вічно живої постаті і вічно ж и в о г о обличчя, проти втискування його в ту саму канонічну форму, в той самий символ, майже знак. Пластична, опукла, «тривимірна» його постать – не дається убгати в які-будь рамки, якібудь шухляди, в які-будь труни. Розуміється, в уяві літературознавця або освіченого (як це не дивно вимовити!) письменника, в уяві інтелектуаліста – Шевченко давно відійшов від трафарету іконописного «батька Тараса». Та вистачить зачепити цю тему в розмові з пересічним т.  зв. інтелігентом, щоб переконатися, що «батько Тарас» – на жаль!, ще живе, і то глибоко закорінено.

Потрібно великої шевченкознавчої популяризаційної чинності, щоб цей психічно законсервований образ витіснити з нерухомої свідомості і розбудити уяву до сприйняття чогось зовсім іншого. На це потрібен час і певний мінімум обставин. Та ні того, ні того ми не маємо. Образ з’явлення Шевченка і глибинний історичний сенс цього з’явлення були так недвозначно ясні й переконливі, що такий чуйний духовий творець російської імперіалістичності як Бєлінський одразу почав бити тривогу, навіть втративши при цьому почуття етичної й естетичної пристойності. Запалавши відразу ж «особистою ненавистю» (це його власні слова), він не лише не крився з нею, а й накидав її іншим та, бувши «лібералом» і ніби «западником», підказував петербурзькому урядові, яку саме кару застосувати до Шевченка: заслання, творча смерть. З’явлення Шевченка – для широкого загалу, передусім чужинецького, – автоматично розривало занепадницький тяг історичного українського процесу. Літературознавець, коли він сумлінно зважить ту добу, мусить згодитися з тим, що сам Котляревський нашої історії в тій критичній добі (Гоголь) не в р я т у в а в би. Його «перелицьована Енеїда», «Наталка-Полтавка» прекрасно зімкнулися б з «класицизмом» та «інтермедіями» вже згаслої Києво-Могилянської доби, і крапка була б поставлена. У з’явленні Шевченка був вибух, може не так вулканічний чи гарматний, як той, яким вибухають березневі бруньки, стверджуючи ще і ще раз, що за провесною йде весна і буде літо. Часопис «Українська трибуна», 13 березня1948 рік

Кобзареві На високій видній всюди кручі Серед степу і ланів Ти стоїш величний і могучий Батько всіх своїх синів.

Хоч закутий ти увесь в граніті, Наш Тарасе дорогий, Та для всіх людей у всьому світі Ти стоїш немов живий. Ідемо до тебе, Батьку, гідно, Де високо так спочив. Збережемо мову нашу рідну, Що весь час усіх ти вчив. Молимось до тебе до святого: Об’єднай, згуртуй народ. І в майбутнє прийдемо до того, Щоб піднятись до висот. Клянемось тобі, Тарасе, Україна – Найдорожче понад все. І на крові вражій і руїнах Слава наша воскресне. Подивися, Батьку, як грайливо Вся Вкраїна позбулась оков. І в котрий же раз ось так зрадливо Воля усміхнулась знов. Ярослав Масяк

ДЕПАРТАМЕНТ ОСВІТИ І НАУКИ ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ


№ 1 (240) березень 2014 р. ПЕДАГОГІЧНИЙ ЧАСОПИС ЛЬВІВЩИНИ

3

Битва за Україну

9

БОГДАН ЧЕПУРКО

березня 1814 року народився великий український поет Тарас Шевченко. Такі люди приходять на землю не часто – коли треба змінити на краще долю цілого народу чи людства. Тарас Шевченко присвятив своє життя Батьківщині, за це його люблять у всьому світі. Він став світочем у царстві Духа, пророком і провідником українського народу. Двісті років минає з того часу, як Бог подарував нам Шевченка – з мечем духовним й очима тисячолітніми. Разом із Його народженням на всю Вселенну постав образ живої України, і «світ волі невечерній» осяяв довкілля. Не покидай мене. Вночі, і вдень, і ввечері, і рано вставай зо мною і учи, учи неложними устами сказати правду. Поможи молитву діяти до краю. А як умру, моя святая! моя ти Мамо! положи свого ти сина в домовину і хоть єдиную сльозину в очах безсмертних покажи За цими одкровеннями чутно могутню владу праведного шляху й незламну силу духовного досвіду. Кожною клітинкою свого великого серця Тарас відчував, що Бог і Україна потребують не компліментів, а високого служіння й вірної любові. Якось у пориві щирості він признався:

«Борітеся – поборете! Вам Бог помагає...» «Я не міг відвести своїх духовних очей від цієї рідної, чаруючої України»... За пороги твої перечепився він, Україно, між «бути» й «не бути» влюбився його зір сердешний у Твою красу невимовну. Люди Шевченкового масштабу, віри й величі відчувають своє святе призначення: узяти в руки хрест Учителя, жезл Провідника, долю Праведника, який учить «неложними устами казати правду». Звідки ж береться ця внутрішня потреба душу й тіло покласти за все найвище, освячене Замислом? Кожна віруюча людина знає, що за всім видимим і невидимим стоїть Тайна Святого Духа. Це вона говорить устами своїх пророків до людей і народів Це вона застерігає від руїни небеса наших душ. А час не жде! Хто скаже вслід за Тарасом «ми не лукавили з тобою, ми просто йшли, у нас нема зерна неправди за собою»? Хто сміло повторить із жертовною відвагою: «Свою Україну любіть, любіть її во врем’я люте, в останню тяжкую минуту за неї Господа моліть»? Яку вже весну світить нам різдво нашого найбільшого пророка, обличителя злих і неправих, посла до Бога святого, примирителя живих, мертвих, і ненарожденних, а задуматись – завжди вчасно: «Чи так уже й часто беремо до рук, до серця чисте Євангеліє Його душі, чи відкрились нам дзвінкі джерела його Богонадхненної творчости, чи виконуємо його світового значення універсальну програму?» Ото ж бо! Не наймичку і не наймитування на загумінках Європи оспівав Поет, а таки Материнську самопосвяту, яка й понині і вовіки віків актуальна, не ту, що «за три шаги продається», а таки ту, що «нічого кращого немає, як тая мати молодая з своїм дитяточком малим»; не тих, що воюють із «тероризмом», а тих лицарів великих, «Богом не забутих», із якими він солідарний усім серцем: «Борітеся – поборете, вам Бог помагає, за вас правда, за вас слава і воля святая!» Зі своєї вічної хати, із

глибокої Канівської могили, зі святих небес українських і Трону Вседержителя, на якому сидить наш пророк поруч із Хрестом, видно йому далеко-далеко. «З хатини видно Україну і всю Гетьманщину кругом. Під хатою дідусь сивенький сидить, а сонечко низенько уже спустилось над Дніпром. Сидить і дивиться, і дума, а сльози капають... Гай-гай! – Старий промовив. – Недоуми! Занапастили Божий рай!..» Помилимось, якщо потрактуємо це як тільки внутрішнє переживання історії: усією своєю творчістю кобзар утверджує вічну славу Богові й кожночасній рідні-родині. «Друже», «сестро», «брате», «сусідонько», «небого», «дружино святая» – усе це доля людства й людини на землі в своєму роді, народі й родоводі, усе це воістину СВЯТА РОДИНА. Поетові чужі нігілістично байдужі безбатченки, «сліпі», «незрящі», «недвиги серцем». Він ненавидить перекинчиків і яничар: «Остались шашелі: гризуть, жеруть і тлять старого дуба». У вірші «І тут, і всюди – скрізь погано» Шевченко прозирає нашу приспану волю: «Прокинься – каже – Плач, убога! Не зійде сонце. Тьма і тьма! І правди на землі нема! Ледача воля одурила маленьку душу». В іншій поезії передбачає-констатує страшну інерцію винародовлення України, яку ми спостерігаємо вже й у третьому тисячолітті. «Дивлюсь: неначе ті ягнята, ідуть задрипані дівчата, а дід (сердешний інвалід) за ними гнеться, шкандибає, мов у кошару заганяє чужу худобу. Де той світ?! І де та правда?! Горе! Горе! Ненагодованих і голих женуть (паслєдній долґ атдать) дівчаточок, як ту отару». У поемі «Саул» (1860) Шевченко вже вкотре вражено вигукує: «Горе! Горе! Дрібніють люде на землі, ростуть і висяться царі!» Аналізуючи старозавітні та новочасні жахи, Тарас показує, як озвіріло серце від звиродніння і мутацій. У «Подражанії Ієзекіїлю» поет щиро дивується, «нащо та сука, ваша мати, со львами кліщилась, щенята? І добувала вас лихих. І множила ваш род проклятий?» Бо ж згодом ті виродки, поторочі, львивища занечистили й збезчестили, а далі й занапастили Єгипет, Вавилон та інші вогнища людських цивілізацій... «Минуть, уже потроху і минають дні беззаконія і зла. А львивища того не знають, ростуть собі, як та лоза у темнім лузі. Уповають на корінь свій, уже гнилий, уже червивий, і малий, і худосильний... Вітер з Поля дихне – погне і полама. І ваша злая своєволя сама скупається, сама в своїй крові. І плач великий вомєсто львивищого рика почують люде. І той плач, нікчемний, довгий і поганий, межи людьми во притчу стане, самодержавний отой плач!» Занурення у затхлу атмосферу руїни, здичавіння, диявольських маніпуляцій пригнічувало поета, пригнічує воно й сучасну людину «на нашій, не своїй землі», занижуючи та нівелюючи творчий рівень наших рефлексій та інвектив... Усією душею бажав пророк оновлення своїй окраденій Вітчизні, протиставляючи зловорожим і злозачатим безвічні українські вартості. «Раби, невольники недужі заснули, мов свиня в калюжі, в своїй неволі... Мій ти друже, моя ти любо!.. Не молись нікому в світі! Збрешуть люде, і візантійський Саваоф одурить! Не одурить Бог; карать і миловать не буде: ми не раби Його – ми люде!» («Ликері», 1860). У вірші «Росли укупочці» поет бажає українцям миру в душі, любові і сердечної злагоди: «Подай же й нам, всещедрий Боже! Отак цвісти, отак рости, так одружитися і йти, не сварячись в тяжкій дорозі, на той світ тихий перейти... Не плач, не вопль, не скрежет зуба – Любов безвічную сугубу на той світ тихо принести. Злоначинающих спини... А всім нам вкупі на землі Єдиномисліє подай і братолюбіє пошли». Ще раз прочитаймо його огненні глаголи: «Мій милий Боже, як то мало святих людей на світі стало, один на другого кують кайдани в серці, а словами, медоточивими устами цілуються і часу ждуть, чи швидко брата в домовині з гостей на цвинтар понесуть». Отож, справді, чи не припекло вже випікати в самих собі раба: заздрість, зненавиду, злість. Без очищення, зокрема й цивільної люстрації (ще одна незагойна проблема сучасної України!), не можна збудувати Державу! Словотворчість – таки з неба! Але й з глибин генофонду: наче б якийсь першопоштовх чи імпульс. Змалку Шевченко відчував себе народженим згори. Це дуже природне відчуття. З тою поправкою, що згоринародженим заповідалось бути всьому довколишньому «людству». Бог у Шевченка – діючий: Бог для поета – святий побратим, стратег, із яким у нього партнерські взаємини. Звичайно, Шевченко розумів, що Бог є чимось безмежно більшим, як усе на світі, чи ми всі вкупі, щось значно величніше, ніж це може збагнути земна людина. Однак, якщо Він більший від усього й уся, то Він ще й Особа, тобто недаремно Бог очоловічився в Ісусі, й у такій іпостасі – Він ще й Людина, соратник святих героїв у священній боротьбі за образ Божий в людях і народах, створений за образом і подобою Творця. Він вростає у матерію Слова, яке завжди напочатку всього сущого. Він

ДЕПАРТАМЕНТ ОСВІТИ І НАУКИ ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ ДЕПАРТАМЕНТ ОСВІТИ І НАУКИ ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

розчиняється у своєму народі і родоводі, і з тої святої розчини (замісу!) виростає Хліб Духовної Посвяти. Є якісь віковічно-безвічні ситуації, архетипно закодовані в самій долі народу чи людини. Одного разу крутиться мені в свідомості щось надто знайоме й актуальне: «Молися, сину, за Вкраїну Його замучили колись!» Чиє це? – став пригадувати і... засоромився: та ж ШЕВЧЕНКОВЕ! Написано наче б учора, а водночас – у позачассі. Дух Шевченка витає над нами. Поки не поборемо внутрішнього й зовнішнього ворога, не матиме він спокою. «Борітеся – поборете! Вам Бог помагає...» – закликав бунтівливий Тарас. А як поборете, «отойді я і лани, і гори – все покину і полину до самого Бога молитися...», бо до того благословенного й святого часу – «я не знаю Бога». Подаруймо ж правдиве звільнення собі, своєму народу, його найбільшому сину, який так безоглядно взяв на себе карму України! Зорить мені висока політика, але й болить дрібне політикування. Перти плуга – ось що таке хліборобська політика: активна, багатозначна й водночас чітко спрямована та однозначна. Політична двозначність та орієнтаційні сахання підпадають під клінічний діагноз «шизофренічне роздвоєння»: неважливо, чи це «збирання земель» в оновлюваній імперії, чи узалежнення від сильнішого заради приватної вигоди та наживи. Сильна політика мала б унеможливлювати ґвалт і насильство, проституцію і запобігливість, але ж ми то знаємо, що в цьому світі все навпаки. Подивимось на українську проблему через призму життєвої і творчої поведінки Гоголя і Шевченка. Обидва – правдиві українці, врешті-решт не чиновники, а люди творчого чину. Однак Гоголь пише, що то не письменник, який не зуміє перехитрити, обманути, обійти цензуру. А Шевченко напряму заявляє: «Ми просто йшли. У нас нема зерна неправди за собою». З певною долею умовності, Шевченко представляє активну, сказати б, чоловічу Україну, а Гоголь – пасивну, жіночу. «Пасивна» також активна, скажімо, дітородна, отже, по-своєму творча, але ця активність еволюційна, репродуктивна. У своїх невіршованих текстах (листи, щоденники, спомини) Тарас частенько взорується на Миколу Гоголя, царственного в тодішній українській поетичній школі, бо «жіноча» пластика відіграє велику роль в реалізації, цебто в «прозі життя». Гай-гай, як би то залишитись собою, поєднавши небесний ідеалізм із земним прагматизмом! Є народи в своїй духовній основі слабші, або ослаблені внутрішньо, але на поверхні – агресивні. Ті, які хочуть бути чоловічими: подавай їм жіночі! Для ґвалту. Ось звідки агресія світових імперій та манія світового панування. Слабше тужиться бути зверху. Частенько це називають пасіонарністю, мовляв, злазьте – ви вже набулись!.. У нормальному народі все дзеркально обернене. Слабке залишається слабким, «жіночим», підпорядкованим, хоча подеколи й змовницьки агресивним. Таким був Гоголь. В його особі Україна лягла під «сильнішого», ведмедя etc. Водночас ця поетична проза підневільної ситуації була достатньо агресивною: Гоголь повстав проти мертводушної системи й розкрив привабливість «жіночої України»... Для Шевченка-поета такої проблеми не існувало. Це був активний Чоловік, а не активна Жінка, яка хоче або не хоче бути чоловіком. Як ми вже знаємо, йому не було потреби обманювати цензуру: у нас нема... не-

«Ми просто йшли. У нас нема зерна неправди за собою» правди! А що є? Нормальна взаємодія у самодостатньому українстві. Це самостояння, самостійність – передбачають взаємодію чоловічого й жіночого в межах цілісної структури, в одному роді-народі-родоводі. Поскільки ми ніколи не займались кровозмішанням, не маємо потреби змішуватися з іншими: «У москалів своє, у нас своє, а чиє краще, нехай судять люди». Шевченко як справжній чоловік оспівав жінку, матір, Україну. Воістину добре прямування! Однак «проза життя» заплутаніша. Всілякі патології і мішанина грішного з праведним довели суспільство до загрозливого ступеня деградації. Тому у своїй прозі чи біографіях Шевченко взорується на загальнокультурний міф, відчуваючи, що в «прозі життя» він наче не свій. Але чи був Гоголь «свій»? Звісно ж, ні, хоча й хитрував, грав роль і крутив царем. Він був таким самим непристосованим «поетом», українцем, ідеалістом і навіть «Мертві душі» назвав поемою. Однак психологічно всеціло належав до, умовно кажучи, «жіночної України», тоді як Шевченко – це уособлена патріархальність. → стор. 4


4

№ 1 (240) березень 2014 р. ПЕДАГОГІЧНИЙ ЧАСОПИС ЛЬВІВЩИНИ

Битва за Україну

НОВИНИ Навчальні заклади Львова розпочнуть відзначення 200-річчя Шевченка з живого ланцюга Цього року по всій Україні пройдуть урочистості, присвячені 200-річному ювілею з дня народження Тараса Шевченка. У Львові до ювілею заплановано багато заходів, які відбуватимуться протягом року. Урочисті заходи, присвячені 200-річчю Шевченка, розпочнуться з 9 березня. Учні навчальних закладів Галицького і Шевченківського районів та учнівського парламенту сформують живий ланцюг, який простягнеться від початку проспекту Шевченка, через центральну частину Львова до вулиці Шевченка. Діти будуть роздавати флаєри з біографією поета і запросять людей до флеш-мобу«Читаємо Шевченка разом», що відбудеться біля пам’ятника Шевченка. Участь візьмуть 200 учнів ЗНЗ Франківського району міста, які роздадуть перехожим уривки з творів поета. Завершить цей день читання «Заповіту» Тараса Шевченка на різних мовах, яке проведуть 10 учнів ЗНЗ Сихівського району. Діти будуть одягнені в костюми тих націй, мовою яких буде зачитаний вірш. Окрім цього, заплановані заходи і на наступні дні. 10 березня учні Залізничного району на площі Ринок вибудують напис «Шевченко 200», тримаючи в рукахсиньо-жовті кульки із прикріпленими до них цитатами з творів поета. Також у березні та в квітні будуть проводитись екскурсії на різноманітні виставки, присвячені Тарасу Шевченку та його творчості, відбудуться різноманітні пісенні, творчі та поетичні конкурси і фестивалі. Урочисті заходи будуть тривати впродовж усього року.

Конференція, присвячена 200-літтю від дня народження Кобзаря 22 лютого на базі Новояворівської СЗШ № 1 Яворівського району відбулася конференція, присвячена 200-літтю від дня народження Кобзаря. Захід проходив з ініціативи методиста відділу освіти Лесі Балух. За епіграф були обрані Тарасові слова: «О Боже милий, подай словам святую силу людськеє серце розтопить».

А розповісти про силу слова: українського, поетичного, патріотичного, натхненного, слова, яке виховує, будує, зцілює, освітяни запросили українську поетесу, педагога, журналіста, громадсько-культурну діячку, члени Національної спілки письменників України, засновницю авторської українознавчої школи Марію Чумарну. Відбулося духовне спілкування сердець, яке, особливо у цей великий, скорботний і славний для України час, важко переповісти словами. Учасники конференції мали можливість не тільки послухати гостю, але й задати їй свої запитання, а також придбати її книги різної тематики. Конференцію підготували та вели: заступник директора Новояворівської СЗШ №1 Тетяна Юр, вчителі початкових класів, класоводи Ганна Абдула і Наталія Собейко зі своїми вихованцями, учнями 2-Б та 2-Г класів, а також вчителі Оксана Купцьо, Галина Батіг, Мирослава Кіт.

← стор. 3

Пригадаймо Франкове «бути цілим чоловіком» чи його ж означення психологічної «мужності» Лесі Українки. Леся зовсім не змагала стати чоловіком ні в житті, ні в літературі, була нормальною сильною жінкою, але дух активної внутрішньої сили робив її сильнішою за багатьох начебто чоловіків. Те саме є не те саме! Психологічне поле стає патологічно психопатичним, коли змішуються чи зміщуються фізичне й духовне, чоловіче й жіноче, які мали б взаємодіяти, але й розрізнюватись. Франко тут використав (тому Леся й образилась!) сильну поетку для критики психологічної слабкості українських чоловіків. Отака банальна картинка причин нашої сили й слабості. Не переступаймо природних закономірностей і духовних законів! Плекаймо український родовід, не спокушений «новизною» переступів. Альтернативи завжди ведуть до деградації. Поєднання ж та взаємодія чоловічого й жіночого плекають розкішні сади народів і родоводів. Нехай би Україна мала своїх справжніх жінок і справжніх чоловіків, бо, правду кажучи, в нашому Краю, коли він був сильний, завжди правувало чоловіче начало (голова), а справжньою душею сім’ї-родини була жінка. Із Гоголем пов’язані ще деякі моменти й риси характеру, дотичні до нашої теми. В стані артистичного афекту він витягав, мусуючи, свого носа. Для чого? Хотів виглядати більш потужним, чоловічим, «грався» з історичиними алюзіями (Батурин здав москалям хахол Нос)? Микольцьо міг на рівному місці (як жінка) зомліти, був схильний до летаргічної «сплячки». Завчасу попередив своє оточення, щоб не ховали на другий-третій день: спершу переконались, а вже тоді... Гоголя похоронили «сплячим», ну, тобто живцем у стані клінічної смерті. Коли відбувалось пізніше перепоховання і відкрили труну – голова великого пересмішника лежала боком, а пальці стискали напівзотлілу тканину внутрішньої обшивки домовини. Подейкують, що Гоголь був масоном. Не знаю, не знаю, але «друзі» в нього були специфічні. Вони й загнали у безвихідь геніального українця. Адаптуючи тексти Гоголя до читанки, я ще раз відкрив для себе великого сина України... Як тонко й любовно оспівав знаменитий полтавець українське братство, січове товариство, Дніпро, степ, природу, звичаї, загалом український світ і українську душу! А з яким убивчим сарказмом показав «мертводушність» «імперіяльної» потвори, безнадійну психопатію чиновницько-поміщицького виродження. Здається, цей монстр на гнилих кривулях мав би розвалитись від першого тому «Мертвих душ». Аж ні! З ганьби Росії бєлінські воздвигають пам’ятник нерукотворний для прославлення імперії. Не дивно, що Гоголь, можливо, при сприянні «друзєй народа», спалює другий том і, глибоко розкаявшись, впадає у стан підкресленої, хоч і щирої релігійності. Можливо, це й «білими нитками шито». Відомо ж, що Микольчина мама, наставляючи в листах сина, писала: ти знаєш, хто ти є – грай роль, але роби своє!

Гоголь був глибоко самотньою людиною і «одним у полі воїном». Може, й не спалював він свого твору, або організував комедію спалювання – варіантів достатньо. Скажімо, письменник для видимості нищить якісь папери (чорновики, копії), а сам твір пробує зберегти для нащадків. Після його кончини «друзья-масони» віднаходять і ритуально спалюють рукопис, мовляв, передозував процент правди чи видав якісь таємниці... Не виключено також, що рукопис треба шукати! Інший варіант: ще за життя письменника друзі сатани викрадають і знищують сотворене. Гоголь зламаний. Нічого не залишається, як, зрозумівши людську малість, здатися на милість Верховного Творця, молитись і надіятись... На все ж Божа воля! Тож кого перехитрив Гоголь? Та себе ж таки самого. Шевченко був інший, простіший і таки сильніший яко чоловік. І то настільки, що навіть цензурування, редагування та інші «обрізання» не вбили в ньому великої Божої Правди. А було ж тих втручань у «святая святих» чимало й не конче з ворожого стану. Шевченко пише: «Наш завзятий Головатий не вмре, не загине!» А друг Куліш, наче б узагальннючи, подрібнює політичну проблему до мовно-культурної автономії: «наша дума, наша пісня...» А воно ж, як не стане своїх гетьманів і головатих, то на ґелеватому безголів’ї і пісня та мова зійдуть «на пси». Напередодні відновлення української держави влада готова була попустити в етнографічних аспектах народоправства, дозволила Товариство української мови, аби тільки зберегти, як в часи наче б українізації, Радянський Союз. У рамках васального пропутінського режиму перший канал крутить до упаду не так автентичну народну творчість, як безнадійну самодіяльщину під «руководством хруня і тамади малоросійства» Поплавського. Таких прикладів чимало. Погляньмо, друзі мої, на себе збоку, зверху, із середини, а тоді вже вибираймо собі адекватну вдяганку та зброю, аби захистити українство насамперед від самих себе, тобто дріб’язковості наших програм, домагань, поривів. Правдиве українство – сила, його існувальна живучість смертельна хіба для деградованих та неповноцінних. Тому вони й силкуються підірвати нас із середини, відшукуючи собі подібних в українському середовищі, намацуючи потенційних колаборантів і яничар, заманюючи слабших малоросів у дрібне політикування і провокуючи в нас агресію слабості. «Усамостійнення» України потребує утвердження високої політики, а не дрібного політиканства, твердої постави, а не безхребетного «гнучкошиєнковства». Сила і слабість мають зайняти свої питомі місця у суспільстві – без взаємопідміни чи взаємопоборення начал. Ось які думки навіяв мені дух Тараса напередодні його 200-ліття! І я знову переконався, що боротьба за правдивого Шевченка – це боротьба за Україну.

Ти з нами, Тарасе!

Напередодні 200-річчя від дня народження Великого Кобзаря в Сокальській ЗШ І-ІІІ ст. № 5 проведено ряд заходів, присвячених цій даті. В історії назавжди залишаються імена, які з гордістю вимовляє, пам’ятає і шанує людство. Ми знову згадуємо великого сина нашого народу – Тараса Шевченка. Увесь свій могутній талант він присвятив служінню народові. «Історія мого життя, – писав поет, – становить частину історії моєї Батьківщини». 200 років минуло від дня народження поета, проте і нині живе під сонцем України Кобзареве слово, слово великої, непогасної любові до свого народу, своєї землі. Тому в Сокальській ЗШ І–ІІІ ст. № 5 проходить ряд заходів, присвячених

вшануванню поета. У першому і другому класах відбулася гра – подорож «Сокальчанка» на тему: «Чи знаєш ти життя та творчість Т.Г. Шевченка?». Учні активно відповідали на запитання , декламували вірші, розгадували загадки, кросворди, читали прислів’я. З великим задоволенням розглядали презентацію «Шевченко – художник». У 3 класі вчитель початкових класів Світлана Практика провела відкритий урок українського читання на тему: «Шевченкове слово». Діти здійснили заочну мандрівку життєвими стежинами Тараса Шевченка. На кожній зупинці знайомилися з певними подіями з життя геніального поета. Найцікавіша зупинка – читання та обговорення оповідання А.  Лотоцького «Малий Тарас чумакує». Для учнів початкових класів було організовано конкурс учнівських малюнків «Ти з нами, Тарасе!». Учнів, які намалювали найкращі малюнки, було нагороджено грамотами.

До 200-річчя Шевченка у Сокалі відбулися педагогічні читання «Золота творча спадщина Кобзаря» Уже багато поколінь українців щиро захоплюються високим образом Кобзаря, його громадянською принциповістю і моральною чисто-

тою, почуттям соціальної та національної справедливості. Так, 17 січня в приміщенні Сокальської МАН відбулись педагогічні читання для педагогів дошкільних навчальних закладів на тему: «Золота творча спадщина Кобзаря». До заходу було оформлено книжкову виставку «Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь віки». Організатор педагогічних читань – методист РМК Шукатка І.Є. зробила цікаву презентацію-знайомство з людиною феноменом, який залишив значний слід в українському письменстві, педагогіці, літературознавстві та історії. У педчитаннях взяли активну участь і виступили з цікавим матеріалом 18 педагогів. На заході було створено відповідний емоційний настрій, слухачі намагались заглиблюватись у творчу лабораторію письменника, розкривали особливості його духовного світу. Окрім того, вони мали можливість отримати інформацію про інших культурних діячів з якими листувався майстер слова. Велика увага приділялась виступаючими чудовим творам Т.Г. Шевченка, в яких він оспівує красу української природи. Це його вірші «Садок вишневий коло хати», «За сонцем хмаронька пливе» та інші. Учасники виразно читали вірші та вивчали їх за допомогою «малювання подумки», обмінювались враженнями від прочитаного.

ДЕПАРТАМЕНТ ОСВІТИ І НАУКИ ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ


№ 1 (240) березень 2014 р. ПЕДАГОГІЧНИЙ ЧАСОПИС ЛЬВІВЩИНИ

Педагогічні погляди Тараса Шевченка в контексті народної педагогіки ДМИТРО ЛУЦИК

Нема куди прихилиться, – Хоч з гори та в воду! ародна педагогіка є надзвиЗ болем у серці читаємо докори чайно цінним і вічним джеШевченка самому собі: релом педагогічної мудроЗа що мене Господь кара? сті. Її коріння сягають у сиву давнину. У школі мучилось, росло, Український народ ще до виникнення У школі й сивіть довелось, офіційної педагогіки, до виникнення У школі дурня й поховають, письма, успішно навчав своїх синів і А все за того п’ятака, дочок. Що вкрав маленьким у дяка. Народна педагогіка зародилась у У повістях “Музыкант”, “Несчастгущі народу і тому задовольняла і заный” Шевченко змальовує трагічну довольняє потреби народу у площині долю нещасних дітей, мачуху-поміщинавчання і виховання дітей, висувала цю, інших персонажів, які завдають патріотичні, гуманістичні і демокраболю і горя дітям. тичні ідеали виховання. У той же час поет радіє за материнВисоко оцінив народну педагогіку ське щастя вдови, яка пишається своїм М.Т. Рильський. Він писав: сином (хоч і позашлюбним). У поемі Нема мудріших, ніж народ учителів “Ой крикнули сірі гуси” він пише: У нього кожне слово – це перлина, Вигодувала малого, Це праця, це натхнення, це людина. До школи дала, Треба підкреслити, що в різні ісА із школи його взявши, торичні періоди видатні українські Коня купила, письменники, учені й практики, опиА коня йому купивши, раючись на теоретичні і практичні заСідельце сама сади народної педагогіки, створювали Самим шовком вишивала, власні концепції навчання і виховання Златом окула. дітей. І тим самим вони збагачували не Одягла його в червоний тільки офіційну педагогічну думку, але В жупан дорогий… й народну педагогіку. У поемі “Сова” поет з болем у серці Власне великий вклад у розвиток і з співчуттям говорить про матір, яка народної педагогіки вніс Т.Г.  Шевченсповна віддала любов синові, а на стако, водночас його думки, його бачення рість іде жебрати, стає божевільною. навчання і виховання дітей випливали Вдумайтесь у трагізм цієї поеми: з фундаментальних засад народної пеІ день і ніч працювала, дагогіки. Подушне платила… У своїх творах Тарас Шевченко виІ синові за три копи словлював чимало цінних думок про Жупанок купила, навчання і виховання дітей, про учителя, Щоб і воно удовинне, про школу, про вирішальну роль сім’ї у До школи ходило… вихованні дітей. І далі: Вдень лазила по смітниках, У контексті народної педагогіки він Черепки збирала, написав “Букварь Южнорусский” для Примовляла, що недільних шкіл. “Букварь…” відкриСинові гостинця ховала… вався знаменитими словами: В українській етнопедагогіці чільне Чи є що лучче, краще в світі, місце займають питання, які зв’язані Як у купі жити, з любов’ю до Батьківщини. Про З братом добрим добра повно засвідчують такі афоризми: “Учителеві належить розумно направ- це Познать, не ділити. “Кожному мила своя сторона”, У цьому підручнику подаютьляти пізнавальний процес, стимулюва- “За рідний край, хоч умирай”, ся “велика азбука”, “мала азбука” “Любов до України – найцінніша ти розумову діяльність дітей” (33 літери), склади, рукописна риса людини”, “Для українця воля азбука (велика і мала), прислів’я, понад усе” і т.д. деякі народні думи і релігійні Власне все життя Тараса тексти. Головне, що його зміст Шевченка, його слово, картини сприяв збагаченню лексики в діобразотворчого мистецтва протей, розвиткові мислення і мовлення, “Мати годує дітей, як земля людей”, йняті любов’ю до України, українськопам’яті, виховував у дітей релігійні і “Тільки в світі правда, що рідная мати”, го народу, його історії, культури, мови. “У кого ненька, у того голова гладенька”, моральні чесноти. Я так її, я так люблю Водночас Т.Г.  Шевченко вважав, що “До людей по розум – до матері по серМою Україну убогу, початкове навчання не повинно зводи- це” і т.д. Що проклену святого бога Погляди Тараса Шевченка про матись тільки на навчання читання, письма За неї душу погублю. та лічби. Вже з першого року навчання, тір вписуються у контекст народної Найдорожча в нього Україна, яка постає на його думку, необхідно давати дітям педагогіки. У вірші “У нашім раї на в образі світлого єднання матері і дітей: доступні їм знання про довкілля, про землі” образ матері він підносить аж Привітай же, моя ненько, світ, знайомити їх у доступній формі з до небес. Моя Україно, У нашім раї на землі деякими аспектами географії та історії. Моїх діток нерозумних, Нічого кращого немає, Український народ з давніх часів Як свою дитину. Як тая мати молодая висловлював своє шанобливе ставленПро віддану любов Шевченка до З своїм дитяточком малим. ня до школи, вчителів. Високо цінував України писала Леся Українка: Часто жінку-матір він порівнює з навчання і виховання. Він перший полюбив її, У народній педагогіці місія учителя Богородицею, зокрема він писав: Як син кохає неньку, І перед нею помолюся, часто називається святою. Про це свідХоч би вона була слаба, Мов перед образом святим, чать такі афоризми: “Священна праця Стара, змарніла, бідна! Тієї матері своєї, учителя щоденна”, “Учитель, як мати, Всі ми маємо пам’ятати слова КобЩо в мир нам Бога принесла. прагне все краще дітям дати”, “Учизаря, звернені до своїх нащадків: Тема нужденного дитинства, перетель, як сіяч доброго насіння, вчить Любіть Україну свою, живання за майбутню долю дітей хвипідростаюче покоління”. Любіть її во врем’я люте, Шевченко також високо цінував лювали поета. І це зрозуміло. У дев’ять В останню тяжкую мінуту працю педагога. Вчителями, на його років він залишився без матері, зазнавЗа неї господа моліть. думку, повинні бути мудрі, чесні по- ши знущань від мачухи, на одинадцяОновлений погляд Тараса Шевченка рядні, сумлінні люди. “Учителеві нале- тому році життя втратив батька. на народну педагогіку, його вклад у розМені аж страшно, як згадаю, жить розумно направляти пізнавальвиток народної педагогіки, обумовлені Оту хатину край села… – писав його патріотичними почуттями за долю ний процес, стимулювати розумову діяльність дітей”, – писав Шевченко в поет про батьківську хату. України, за загальну освіту для українУ вірші “Тяжко-важко в світі ських дітей, за їх навчання і виховання. “Щоденнику”. Тарас Шевченко також наголошу- жити…” – поет ще раз змалює сирітКобзарева спадщина в галузі навав, що вчитель повинен любити дітей, ську долю. родної педагогіки багатогранна і невиТяжко-важко в світі жити висловлюватись чітко і зрозуміло. У черпна, вона має педагогічну цінність і Сироті без роду: такого вчителя учні на уроках не порув наші дні.

Н

шують дисципліну, зачаровано слухають свого наставника. Про це він розмірковує у повісті “Близнецы”. Взагалі ця повість пройнята ідеями народної педагогіки. Проблеми навчання і виховання дітей знаходять своє висвітлення у повісті “Варнак”. У ній показано як дитина з простого народу виявляє здібності і талант під час навчання, а панська дитина, розбещена змалку, вчитись не хоче. У повісті “Прогулка с удовольствием и без морали” поет відзначає, що освіта має збагачувати, а не обкрадати серце людське. У повісті “Капитанша” Шевченко виступає за освіту для всього народу. “Загальна грамотність у народі – величезне добро”, – говорить він устами своїх персонажів. У поемі “І мертвим і живим, і ненародженим землякам моїм…” Шевченко не тільки закликав, але й благав своїх сучасників: Не дуріте самих себе, Учітесь, читайте, І чужому научайтесь Й свого не цурайтесь. Бо хто матір забуває, Того Бог карає, Того діти цураються, В хату не пускають. У народній педагогіці зверталась особлива увага на роль сім’ї, зокрема матері у вихованні дітей. І це зрозуміло. Як зазначав академік Мирослав Стельмахович: “Сім’я найбільша вихователька підростаючих поколінь за всіх часів й у всіх народів, невтомна плекальниця високої духовності та гуманізму, національного духу, характеру, свідомості, психології і патріотизму”. Українська етнопедагогіка щедро насичена афоризмами про матір, яка часто прирівнюється до сонця. Народ говорив: “При сонці тепло, при матері добре”,

ДЕПАРТАМЕНТ ОСВІТИ І НАУКИ ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

5

НОВИНИ У Пустомитах відкрили виставку дитячих робіт до 200-річчя Шевченка У приміщенні районного методичного кабінету відділу освіти Пустомитівської РДА функціонує виставка дитячих робіт на кращу ілюстрацію до творів Тараса Григоровича Шевченка.

Для огляду школярам, учителям, мешканцям району представлено понад 100 ілюстрацій. Діти у своїх роботах передали неповторний світ поезії та власне сприйняття творів Великого Кобзаря, а саме: «Кавказ», «Сон», «Іван Підкова», «Розрита могила», «Садок вишневий коло хати», «Перебендя», «Причинна», «Мені тринадцятий минало», «Лілея», «Утоплена» та ін. Також у районному методичному кабінеті функціонує виставка раритетних «Кобзарів». З-поміж експонатів – «Кобзар» 1921 р., який зберігають у Підберізцівському НВК, «Кобзар» 1937 р., який на виставку принесли учні Пустомитівської ЗОШ І-ІІІ ст. № 2. Велике зацікавлення у відвідувачів виставки викликають факсимільні видання 1840, 1847 рр., «Кобзар», виданий у часи Другої світової війни у 1942 році, який зберегли для нащадків учні та учителі Пустомитівської ЗОШ № 2. Старосільські школярі представили «Кобзар» 1960 р., виданий у Канаді з поясненнями і примітками д-ра Василя Сімовича. Окрім цього, на виставці експонуються «Кобзарі» з родинних бібліотек, надані жителями сіл Наварія, Містки, Звенигород, Сердиця. Виставка засвідчила, що поезія Т.Г. Шевченка стала нетлінною частиною духовного буття українського народу. Т.Г. Шевченко для нас — це не тільки те, що вивчають, а й те, чим живуть, з чого черпають сили й надії.

У Городку відкрили виставку дитячих робіт до 200-річчя Шевченка «Тобі, Тарасе, наша творчість» – під такою назвою 18 лютого в місті Городку в історично-краєзнавчому музеї презентували унікальну виставку дитячих робіт, приурочених 200-літтю від дня народження Тараса Шевченка.

На виставці представлені дитячі роботи вихованців Городоцької Малої академії мистецтв імені Петра Андрусіва та Комарнівської Малої академії мистецтв. На переможців усіх районних шевченківських конкурсів чекають екскурсії по визначних місцях Великого Кобзаря. Зазначимо, що 9 березня городчани матимуть можливість через «вільний мікрофон» декламувати безсмертну поезію Тараса Шевченка в центрі міста.


6

№ 1 (240) березень 2014 р. ПЕДАГОГІЧНИЙ ЧАСОПИС ЛЬВІВЩИНИ

Україна і Кобзар ← стор. 1

Покривджені Шевченкові герої­ні, яких нерідко горе доводило до божевілля, співають пісні з соромницьким підтекстом. Сором­ницьку пісню співала й Офелія з «Гамлета», що збожеволіла після смерті батька. Чи не запозичений цей прийом у В.  Шекспіра, якого так любив український поет? Особливо близька Шевченку була слов’янська поезія. У поемі «І мертвим, і живим...» згадується чеський поет В. Ганок; видатному діячеві чеського і словацького відродження П.  Шафарикові він присвячує поему «Єретик», за мотивами відомих сербських пісень, виданих В. Караджичем, пише вірш «Подражаніє сербському»; високо цінує польського поета А. Міцкевича. Але, звичайно, найближчою була Шевченкові російська література, та й сам поет включився в процес творення російськомовних повістей. Ймовірно, це викликало появу в його мові інтернаціоналізмів. Письменник сміливо вводив у поезію інтернаціональну лексику, хоч разом з цим і заперечував надмірне захоплення нею. У «Словнику мови Т.Г.  Шевченка» кількість запозичень серед слів на окремі літери може навіть перевищувати кількість питомих слів. Наведемо приклад, взявши лише п’ять букв алфавіту. Глибинні підтексти шевченкових творів часто наштовхують читача на розуміння алюзій, що розглядаються в контексті інтертекстуальності. Деякі з таких алюзій безпосередньо виявляються у Шевченкових «подражаніях» іншим літературним авторитетам – переважно біблійним. Такі твори уже в своїх заголовках заявляють, нібито вони імітують певне чиєсь першоджерело, - насправді ж дають знати, у яких їхніх першовзірцях слід шукати необхідне опертя для справжнього розуміння прихованого в них ідейного змісту. Це такі твори, як «Подражаніє 11 псалму», «Ісаія. Глава 15», «Подражаніє сербському», «Давидові псалми», «Гімн черничний». Яскраво виражена алюзія й у «Плачі Ярославни»: В Путивлі-граді ранці-рано Співає, плаче Ярославна, Як та зозуленька кує, Словами жалю додає. Полечу,-каже,-зигзицею, Тією чайкою-вдовицею, Та понад Доном полечу, Рукав бобровий омочу В ріці Каялі… Установку на алюзивне сприймання в тексті можуть задавати іншомовні слова або вислови, які автор вкраплює з мовного оригіналу. У даному аспекті Т. Шевченку прислужуються мови від найдавніших до живих сьогоднішніх для шаржування, пародіювання, створення тонкої іронії. Це такі алюзивні вислови, як «belle femme» – «розкішна жінка» (у повісті «Наймичка»), «a b’enfanf», «a la Napoleon» – «по-дитячому», «по-наполеонівськи» (у повісті «Несчастный»), «банмо» – «гостре слівце» (з повісті «Капітанша»). Це були вислови з французької мови. Німецькомовні: «камрад» – «друг, товариш», «махен вейн» («наготуємо вина»), «о, дер тайфель!» – «о дідько!». Дані приклади також із повісті «Капітанша». Зустрічаються й польськомовні алюзії («їй мості», «єще Польща не згінела» – в «Гайдамаках»), скандинавські («вальнірії» – дівчата з непохитною вдачею – в «Царях»), кавказькомовні («чурек», «сакля» в поемі «Кавказ»). Більшість з вище зазначених мовних алюзій використовувались з метою створення кумедності, тобто стилістичного зниження. З протилежною метою – стилістичного звищення – використову-

ються алюзії з давніх мов: давньоєврейської, давньогрецької та латини. З метою створення – яскравого алюзивного ефекту щодо суспільно-політичного та духовного клімату в Російській імперії вживаються росіянізми. Вони ж можуть вказувати на примітивні особистісні риси російської знаті та правителів. Це такі, як «Мы, государь...», «мы всемилостивейше...» та інші. Таким чином, через концепцію інтертекстуальності ми відчуваємо в творчості Т.Г. Шевченка перегук з багатьома творами національних літератур у процесі інтеграції світової та європейської культур. У своїй творчості поет підіймає перш за все проблеми загальнолюдські, а вже потім – суто національні. За часів Шевченка таке розуміння його творчості засвідчило б про цілковиту самобутність української мови та рівноправне місце української культури серед інших світових культур, що політика царизму намагалася спростити будь-якими засобами. Саме тому Шевченко звертався до ілюзування, замасковував справжній зміст, ховаючи його в підтексти. Шевченко і світ «Хто не чував про Шевченка? – пише літературознавець Павлин Свенцицький. – Байрона – розуміють два мільйони англійців, Гете – мільйон німців, Словацького – півмільйона поляків. Шевченка слухає, розуміє, з ним співає п’ятнадцять мільйонів! Тим він і великий, тим він і вищий понад усіх поетів». У середині XIX ст. постать Т. Шевченка вийшла на перший план як історичного та політичного діяча. Про себе він сказав: «Історія мого життя є частиною історії мого народу». Вчені твердять, що на його місці можна було б сказати: «Історія мого життя є історією воскресіння мого народу». Ознайомлення з творчою спадщиною Шевченка за кордоном почалося ще за його життя і згодом набуло там великого розмаху. Перші відгуки про твори з’являються в польській і чеській критиці вже в 40-х роках XIX століття, але широкий і цілеспрямований інтерес до поезії формується у кінці 5060-х років, свідченням цьому є значна кількість присвячених йому статей (переважно польських) і перші переклади його творів польською, чеською і болгарською мовами. Першим перекладачем на території Польщі був письменник-демократ Л.  Совінський, який 1861 році здійснив переклад поеми «Гайдамаки». У своїй праці він підкреслював: «Велика це людина – Тарас Шевченко, велика вже сама собою, ще вища величчю дум мільйонів, що знайшли свій вияв у натхненній його пісні...» Поляки називають Шевченка пророком, що тримає лютню і співає народові його власну рідну пісню. Та чи не найсміливіше сказав про Тараса Шевченка сучасний польський літературознавець, член Польської академії наук: «Найславніший польський поет і письменник Міцкевич мусив чекати цілі десятиліття, поки його твори завітали під стріхи, а твори Шевченка пішли в народ одразу, ставши його неподільною власністю. Сталось це тому, що Шевченко був найбільшим народним поетом з усіх поетів світу. З цього погляду український поет був вищим за Міцкевича і Пушкіна. Поезія Шевченка була явищем єдиним і неповторним. Для неї немає відповідника у світовій літературі». Визнають це і росіяни, і угорці, і молдавани, і вірмени, і казахи та багато інших націй. Починаючи з 1863 року поезії Шевченка перекладаються болгарською мовою. У другій половині XIX століття вони побачили світ словацькою та сербохорватською мовами.

«Заповіт» болгарською мовою Щом умра, ме погребете нейде на могила посред степите широки на Украйна мила, та скалите над водата, Днепър и полята да се виждат, да се чува, как реве реката. «Заповіт» польською мовою TESTAMENT Kiedy umrę, na wysokiej Schowajcie mogile Mnie, wśrud stepu szerokiego W Ukrainie miłej: Żeby łany płaskoskrzydłe I Dniepr, i urwiska Widać było, słychać było, Jak się rączy ciska. «Заповіт» сербською мовою Кад умрем, сахраните ме Тамо у могили Сред степе предивне На милој Украјини. Да бих поље широко, И Дњепар, и прокоп Гледати, чути мого Како певају громко И како из Украјине Односе у сиње море Академік В. Смолій зазначає: «Немає і не буде більше в світі Поета, який би так самозречено рвав свою душу не лише тоді, коли сповідувався у любові до своєї Вітчизни, а й тоді, коли просто вимовляв ім’я її». Шевченкова любов до України не була сліпою, ніколи не затьмарювалася неприязню до інших народів. Митець особисто спілкувався з діячами різних національностей і релігій. Згадаймо його заклик: «Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь». Мабуть, саме тому цілі покоління іноземців захоплювались і захоплюються постаттю Тараса Григоровича і його працею. Видатний шведський славіст, референт Нобелівського інституту Шведської академії наук Альфред Єнсен, що добре знав українську мову, написав дві книжки про творчість Тараса Шевченка, де зазначав: «Велика сила прийшла з Правобережної України, справжній обновитель української літератури. В історії всесвітньої літератури мало таких прикладів, щоб 26-літній поет виступив з такими зрілими творами перед народом, як Шевченко. В історії світової літератури він поставив собі пам’ятник, сильніший від бронзи». Цей пам’ятник допомагали встановлювати білоруси й молдавани, адже поезія Тараса Григоровича близька й зрозуміла кожному народові, який зазнав горя і грізно боровся за свою волю, незалежність. Цілий ряд віршів геніального українського Кобзаря, співця і трибуна поневоленого люду, непокірного бунтаря, дістав широке розповсюдження серед чеського народу. Чехи особливо вдячні Шевченкові за поему «Єретик», де він змалював героїчну постать Яна Гуса, присвятивши цю поему видатному чеському діячеві – Павлові Шафарикові. Відомо також, як сам Шафарик, прочитавши цю поему, був зворушений до сліз. Не дивно, що твори Кобзаря перекладені всіма слов’янськими мовами, а також грузинською, вірменською, казахською, узбецькою, німецькою, англійською. французькою, датською, новогрецькою, іспанською, хінді, японською, в’єтнамською, корейською, румунською, італійською, угорською, малайською, бенгальською. Захоплення творчістю нашого земляка на Заході почалося з Австрії, багато користі для ознайомлення й популяризації зробила німецька поетеса Юлія Віргінія.

Німецькою мовою у 1860 році була опублікована автобіографія поета відома під назвою «Лист Т.Г. Шевченка до редактора «Народного чтения», а 1870  р. у Чернівцях виходить книжечка австрійського перекладача і літературознавця Й.-Г.  Обріста, в якій дано критико-біографічний нарис і переклад 14 творів («Гамалія», «Іван Підкова», «Тарасова ніч», уривки із «Гайдамаків», «Заповіт» та інші). Німецькою мовою твори Шевченка перекладав І. Франко («Марія», «Кавказ», «Заповіт», «Неофіти»). Перша згадка про Шевченка німецькою мовою з’явилась у лейпцігському журналі «Jahrbücher für slawische Literatur, Kunst und Wissenschaft» («Щорічники слов’янської літератури, мистецтва і науки»), який 1843 вмістив побіжний відгук-анотацію про поему «Гайдамаки». Цей журнал, що його видавав серболужицький славіст Я.-П.  Йордан, був відомий в літературних колах Австрії. У популяризації творчості Шевченка в німецькомовному світі на початку 20 століття особливо важливу роль відіграв журнал «Ruthenische Revue» («Ukrainische Rundschau»). Відзначаючи соту річницю від дня народження Кобзаря, редакція журналу підготувала спеціальний Шевченківський випуск. Третій і четвертий номери цього журналу за 1914 рік були повністю присвячені 100-річчю від дня народження поета. Частину тиражу було випущено окремим збірником, який складався із статей та досліджень про Шевченка як поета та художника, спогадів та біографічних матеріалів, перекладів Шевченкових творів. У Франції перші статті про Шевченка з’явилися в пресі ще в 1847 році, з 1976 року з’являються переклади творів, які надихають митців, захоплюють французьких читачів. Еміль Дюран у статті 1876 року писав: «Поет, який помер 15 років тому і якого ми хочемо тепер «відкрити читачеві», є народним у найширшому розумінні цього слова. Всі українські селяни знають напам’ять більшість його поезій і співають їх разом з піснями, почутими від своїх батьків або з уст народних співців-кобзарів». Ця стаття була перекладена англійською мовою і опублікована в Америці, Англії, саме вона дала поштовх до вивчення творчості нашого співвітчизника у цих країнах. Багато прихильників і популяризаторів творчості та імені Шевченка бачимо серед грузинів. Поет і громадський діяч А. Церетелі , що був знайомий з Шевченком, читав про нього доповідь у 100-ліття з дня народження. Грецька література, історія, міфологія для Тараса Шевченка, як і для представника кожного письменства, передусім європейського, була засобом поповнення словникового складу рідної мови та життєдайним джерелом збагачення образно-виражальної палітри мистецької творчості. Згадаймо звернення Шевченка до образу Прометея в поемі «Кавказ», використання грецизмів – загальних і власних назв – у багатьох ін. творах: Алкід, Амфітріон, Аполлон, Феб, Борей, Гіменей, Лета, Орфей, Терпсихора, Харон, амфора, архістратиг, гетера, дріада, містерія, неофіт, оргія, синкліт, тимпан тощо. Навіть як емоційно забарвлений синонім до слова Петербург поет уживає грецьку назву цього міста Петрополіс (Петруполіс): Кума моя і я В Петрополіськім лабіринті Блукали… Але внаслідок історичних обставин стосунки між грецькою літературою й Шевченком тривалий час були однобічними. Знайомство греків з творчістю українського поета відбулося тільки на початку

ДЕПАРТАМЕНТ ОСВІТИ І НАУКИ ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ


№ 1 (240) березень 2014 р.

вічні 60-х рр. 20 ст. До 100-річчя від дня смерті Шевченка в Греції вперше вийшло кілька його творів, причому в різних перекладацьких версіях. Часопис «Пірсос» умістив на своїх сторінках «Заповіт» і «Мені однаково, чи буду» в перекладі відомої грецької письменниці й перекладачки Е. Алексіу та зі вступною статтею Н.  Клименко «Співець українського народу». Розвідку Е. Алексіу про Шевченка разом із «Заповітом» опубліковано й у газеті грецьких емігрантів «Неа зої», що виходила в Румунії. Видатний грецький поет Я.Ріцос надрукував власні переклади «Заповіту» й «Мені однаково, чи буду…» в газеті «Ав’ї» Яскравим свідченням всесвітньої слави українського поета є Всесоюзне Шевченківське літературно-мистецьке свято «В сім’ї вольній, новій», яке щорічно проводиться з 1981 р. У ньому беруть участь представники багатьох країн світу. Всі вони відзначають повагу своїх народів до генія України. Цікаво, що мовами народів Індії здійснено 22 переклади «Заповіту». З 20-х років XX ст. здійснюються переклади творів Шевченка у Китаї, нинішній «Кобзар» китайською мовою містить понад 80 творів. Першим перекладачем був відомий письменник і громадський діяч Мао Дунь. Як про свого сучасника говорив про Шевченка кубинець Мануель Діас Мартінес, який заявив, що український поет «сьогодні живе і бореться за незалежність разом з народами Центральної Америки. Я бачив там його, я чув там його пісню». В’єтнамський поет By Куан Фуонг відзначив, що «поезія Шевченка близька і зрозуміла всім волелюбним народам світу, вона нині наснажена високою моральною силою, його твори кличуть поневолені народи до боротьби за свою свободу». Взагалі, досліджуючи світове значення творчості Шевченка, просто вражає те, наскільки він популярний за кордоном у багатьох країнах світу. Його вірші надихають, дивують, зачаровують і не важливо який у тебе колір шкіри, національність, наскільки далеко живеш від України і скільки знаєш про її історію. Про світове значення творчості Шевченка добре сказав народний поет Узбекистану, академік Гафур Ґулям: «Вірний і геніальний син українського народу – безсмертний, він належить усім народам, незалежно від того, якою мовою вони говорять і в якій частині земної кулі вони живуть, бо він оспівував і боровся за такі високі, благородні, справді людські ідеали, які безсмертні і які виражають кращі думи, мрії й прагнення всіх народів». Українська література і Шевченко Постать Шевченка приваблювала багатьох митців. Ще за життя поета свої вірші йому присвятили В.  Забіла, Г.  Андрузький, В. Александров. На арешт Шевченка та інших кириломефодіївців щирим словом відгукнулася О.  Псьол («Три сльози дівочі»). М. Максимович написав вірш на повернення поета із заслання. Свої почуття, викликані смертю Тараса Григоровича, висловили у віршах О.  Афанасьєв-Чужбинський, О. Кониський та ін. М. Некрасов у вірші «На смерть Шевченка» говорить про українського поета: Все йому знане: тюрма петербурзькая, допит, заслання, жандармів люб’язності, Сині, безкраї степи оренбурзькії, Грати залізні... Кілька віршів присвятив Шевченкові Ю. Федькович. Соловій Буковини вважав себе продовжувачем справи Кобзаря, заявляв, що йтиме шляхом, ним указаним («Нива»). Леся Українка присвятила Шев-

ченкові свої ранні вірші «Жалібний марш» та «На роковини Шевченка». Високо цінував спадщину Шевченка І.  Франко. Його перу належить чимало глибоких статей про поета. Великий Каменяр написав і поезії, присвячені Шевченкові: «XXIII роковини смерті Шевченка» та «На могилі Тараса». С.  Васильченко, якого приваблювало героїчне життя поета, написав повість «В бур’янах», що є першою частиною незакінченого твору «Широкий шлях». О.  Іваненко відобразила основні періоди життя Шевченка у творі «Тарасові шляхи», в якому особливо яскраво подані дитячі роки. Образ Тараса Григоровича займає помітне місце у її романі Про життя в Петербурзі і на Україні до 1847 р. розповідає у романі «Поетова молодість» Л. Смілянський, час заслання – тема роману 3. Тулуб «В степу безкраїм за Уралом». Останні роки життя Шевченка відтворено у повісті О.  Ільченка «Петербурзька осінь». Взаємини поета з Варварою Рєпніною стали темою повісті В. Дарди «Його кохана». Цикл біографічних повістей написав правнук рідної сестри поета Катерини Д. Красицький. Є твори про Шевченка в О.  Десняка, Ю. Збанацького, П. Панча, С. Скляренка, Ю. Яновського та ін. Особливо багато творів, присвячених Шевченкові, належить поетам. Уже в 1938 р. П. Тичина пише вірш «На могилі Шевченка». Слова Павла Тичини звучать як гасло письменників всіх поколінь: …встає учитель мій найстарший, І я вже чую дум його дихання, Вони ввійшли в биття мойого серця І розцвіли і я не сирота. Вони мене до сонця підіймали У материнськім співі колисковім, Приводили правдивими шляхами До канівської рідної гори. Пізніше «Листи до поета», «Нам треба голосу Тараса», «Ленін іде на шевченківський вечір», драматичну поему «Шевченко й Чернишевський». У роки Великої Вітчизняної війни з-під пера В. Сосюри виходять вірші «Шевченко в Донбасі», «Шевченко з нами», після війни – «Кобзареві», «Дочка лісника». Цілу низку поетичних творів про Шевченка написав М. Рильський («Шевченко», «Вінок безсмертя», «Зустріч у Нижньому», «Пророк зорі»). Зворушливі поезії вийшли з-під пера А.  Малишка («Тарас у кириломефодіївців», цикл «Зоре моя вечірняя», збірка: «Віщий голос»), драматична пісня «Тарас Шевченко». О.  Ющенку належить ціла збірка поезій «Шевченко йде по світу». Твори, присвячені Шевченкові, займають почесне місце у поезії Б. Степанюка, І. Неходи, А. Турчинської, П. Дорошка, М. Тарновського, Д. Білоуса, Л. Забашти. Про Шевченка-козачка розповідає Д. Бедзик у п’єсі «Невільник»; петербурзький період – тема п’єси В. Суходольського «Тарасова юність»; Ю. Яновський у п’єсі «Молода воля» відтворив життя Шевченка на Україні, його взаємини з кріпаками, з кирило-мефодіївцями; останні роки життя поета відображені в драматичній поемі І. Кочерги «Пророк», у якій виведено і образ М. Чернишевського. Воронько Платон Микитович, автор багатьох збірок поезій воєнно-патріотичного, ліричного, філософського характеру, поетові присвятив вірші «З будинку Шевченка», «Заповіт» (обидва – 1955), «Кобзар», «Я повертаюся у Київ», «У тиші білої ночі», «Червоніла китайка» (всі – 1961) та інші. Перебуваючи в партизанському з’єднанні С. Ковпака в роки війни

ПЕДАГОГІЧНИЙ ЧАСОПИС ЛЬВІВЩИНИ

з нім.-фашист. загарбниками, Воронько виступав перед партизанами з читанням поетичних творів Шевченка. Переклав українською мовою вірш таджицького поета М.  Міршакара «Кобзарю України» (1962). Допомагав Д.  Методієву в роботі над перекладами творів Шевченка болгарською мовою. Український поет, державний і громадський діяч, академік АН Української РСР (1951), заслужений діяч науки УРСР (1966), заслужений діяч мистецтв Грузинської РСР (1964), народний поет Узбецької РСР (1974), Герой Соціалістичної Праці (1974) Бажан Микола Платонович – автор багатьох поетичних збірок та поем, що ввійшли до класики української літератури, високо досконалих художніх перекладів і низки книг мемуарної, історико-культурної та публіцистичної тематики. Уявний епізод із життя Шевченка став основою вірша «Зустріч біля брами» з циклу «Біля Спаської вежі» (1952). В літературній спадщині Бажана – сценарій художнього фільму за поемою Шевченка «Катерина» (1937–1963, не поставлений в кіно), статті про поета: «Поет – народу» (1938), «Шевченко – з нами!» (1942), «Всенародна слава Кобзареві» (1961). Шевченківська тема в творчості Антонича постає як вираження тяглості національної традиції, що виявляє себе не через повторення, а через збагачення і оновлення. Поет відчуває голос свого великого попередника в біологізованій і водночас одухотвореній природі, зливається з нею і «розчиняється» у ній: Антонич був хрущем і жив колись на вишнях, на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко. Моя країно зоряна, біблійна й пишна, квітчаста батьківщино вишні й соловейка. («Вишні») У строфі виділяється кілька семантичних знаків, які втілюють образ міфологізованої Шевченкової України (зорі, вишні, соловей), доповненої ідеєю біблійно-християнської етики. Образ хруща – авторського «я» – веде в інший смисловий простір: він виступає ланкою зв’язку між ліричним суб’єктом і умовною реальністю шевченківських візій. В інтерв’ю журналові «Назустріч» Антонич пояснював, що образ хруща «висловлює зв’язок поета з традицією нашої національної поезії, а зокрема з шевченківською традицією. У цій традиції поет почуває себе одним дрібним тоном (малим хрущем), але зате врослим у неї глибоко й органічно, начеб сягав корінням ще шевченківських часів». Шевченко виступає у поезії Антонича і як виразник народних страждань («клятьби бездольної») та сподівань, як пророк – «вогонь, людина, буря, що дивиться в столітню далеч» («Країна благовіщення»). У вірші «Шевченко» передано відчуття власного громадянського обов’язку як Шевченкового спадкоємця, усвідомлення потреби йти тією дорогою, яку він освітив «вогнем сво-

ДЕПАРТАМЕНТ ОСВІТИ І НАУКИ ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

7

їх палючих слів, що пропекли до дна нам душі». Ставлення Антонича до Шевченка виражає той шлях успадкування його традиції, який протистояв, з одного боку, проявам епігонства, а з другого – нігілістичним та деструктивним тенденціям у літературному процесі. Місце Т. Шевченка в українському суспільстві і в українській культурі особливе. За більшовицьких часів він був офіціозним символом радянської України. Нині він є офіціозним символом нової, незалежної України. Тоді він подавався в граніті як постать гнівного, похмурого старого нащадка гайдамаків, який кличе до сокири. Сьогодні виробляється новий канонічний образ страдника, пророка, святого. Тому пізнання постаті Шевченка, його творчої спадщини, місця в українській і світовій культурі – процес постійний і необхідний. Всенародна шана Пам’ятники Тарасу Шевченку в Україні та за кордоном Великому поетові і художнику Тарасові Шевченку на сьогоднішній день встановлено 1384 пам’ятники Тарасу Шевченку у світі: 1256 в Україні та 128 за кордоном – у 35-ти державах. В Україні найбільше пам’ятників встановлено на Івано-Франківщині – 201, за нею йдуть Львівська (193), Тернопільська (165) та Черкаська (102) області. За кордоном найбільше пам’ятників встановлено у Росії – 30 (10 пам’ятників та 20 меморіальних дошок), Казахстані – 16, США – 9 та Канаді – 9, а також у Білорусії (6), Польщі (5), Молдові (4), Бразилії (3), Аргентині (3), Франції (3) та ін. Загалом це найбільша кількість монументів, встановлених одній особі, якщо не враховувати вождів тоталітарного режиму і невідомих солдатів. У Львові з нагоди 149-ї річниці перепоховання поета у Каневі, що відзначатимуть 22 травня, благодійний фонд «Україна-Русь» випустив мапу-схему «Пам’ятники Тарасові Шевченку в Україні та світі». На мапі-схемі показані місця, де встановлені пам’ятники Тарасові Шевченку, перелічені музеї, подана коротка біографія і фотографії майже півсотні монументів, від села Шевченкового і до Аргентини, Канади, США, Грузії, словом скрізь, де була українська громада. Найвищий у світі пам’ятник Шевченкові, висотою 7 метрів, стоїть у Ковелі, що на Волині. А ось найвище місце на Землі, де встановлений монумент поетові, на піку Шевченка у Кабардино - Балкарії – 4200 метрів над рівнем моря. Перше скульптурне зображення поета і художника було виготовлене у Санкт-Петербурзі, за рік після смерті, а перший пам’ятник на українській землі встановили у Харкові у 1897 році. → стор. 8


8

№ 1 (240) березень 2014 р. ПЕДАГОГІЧНИЙ ЧАСОПИС ЛЬВІВЩИНИ

← стор. 7 Майже на усіх континентах світу, окрім Африки, є пам’ятники Шевченкові, у 47 країнах світу – 100 монументів. Однак наступного року мають звести монумент у Південно-Африканській Республіці (ПАР). Відсутні пам’ятники Кобзареві у Німеччині, Великобританії, Естонії, Латвії, Киргизії. Найбільше пам’ятників Шевченкові - в Галичині (півтисячі), де Шевченко ніколи не був. Селяни відкривали перший пам’ятник Кобзареві на Львівщині у 1911 році в селі Лисиничі, де він зберігся донині. У Росії – 9 пам’ятників Шевченкові, у Казахстані – 4. Були певні періоди в історії, коли масово встановлювали монументи поетові, наголосив автор мапи, голова благодійного фонду «Україна-Русь» Ростислав Новоженець. «Були чотири хвилі, коли масово будувались пам’ятники Шевченкові, – каже він. – Перша хвиля припала на 100-річчя від дня народження поета у 1914 році, друга – після возз’єднання Західної України (після 1939 року), третя – період «відлиги» (1954 рік), а найбільша припала на початок 90-х років, у час відновлення незалежності України. Є чотири визначних дати у житті Шевченка, на чому акцентуємо увагу, це має знати кожен українець: 9 березня 1814 року – день народження Кобзаря, 10 березня 1861 року – день смерті, 22 квітня 1838 року – був викуплений з кріпацтва, 22 травня 1861-го – перепохований у Каневі. Ми мапою хочемо привернути увагу до того, що українськість

Україна і Кобзар вічні

і український дух підкреслюється у вигляді пам’ятника Шевченкові. Бо усі заходи українці проводять біля монументів Кобзаря. Однак насправді ніхто не знає достеменно, скільки пам’ятників Кобзареві встановлено на Землі. Адже в Україні не створений єдиний реєстр монументів поетові. Тому 1384 пам’ятників – це дуже приблизна цифра. До того ж, чимало монументів були зруйновані. Так, у Румунії, невдовзі після повалення соціалістичної системи, монумент Кобзаря знищили, як і в Санкт-Петербурзі, а в Торонто його викрали. Шевченкознавець Роман Наконечний працює над альбомом пам’ятників Тарасові Шевченку, але найкращим вважає той, який ще збудують у майбутньому. Понад 300 сходинок ведуть на Тарасову гору у Каневі. Ними пройшли понад 11 мільйонів людей зі 150 країн світу. Такі приблизні підрахунки. Перший пам’ятник Т.  Шевченку було відкрито у 1881 році до 20-річчя від дня смерті митця у м. Форт Шевченко (Казахстан) під керівництвом І.О.  Ускова, який був комендантом Новопетровського укріплення, коли Шевченко перебував там на засланні. В Україні перший пам’ятник Шевченку (його погруддя) було встановлено у Харкові у садибі Алчевських у 1897 році. Починаючи з 1911 року традиційне скульптурне зображення Т. Шевченка – в кожусі та шапці, у похилому віці. З 1990-х років Т. Шевченка почали зображувати у молодому віці.

У плані монумент являє собою своєрідну архітектурну спіраль з 11-метровим тригранним пілоном з фігурою Тараса Шевченка всередині і виступами по колу, що оточують пілон, на яких розмістились 16 динамічних статуй – високохудожніх зразків радянської пропаганди, які за задумом автора проекту мали символізувати людей праці та їхню боротьбу за свої права проти пригноблювачів – від непокірних, бунтарських образів з творів Т.Г.  Шевченка до учасників першої російської революції 1905–1907 років та Жовтневої революції 1917 року, а велично-мажорна група, що складається з робітника-шахтаря, колгоспника, червоноармійця та жінки-робфаківки, є уособленням тодішньої сучасності, тобто «вільної праці та молодості нової України». Цікавим також є пам’ятник у Чернігові (1992), автор – Андрій Чепелик – Народний художник України (1992), лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2000). Шевченко тут – молодий та статний франт, яким він і був, навчаючись у Петербурзькій Академії мистецтв. Серед закордонних пам’ятників найбільш цікавими і незвичайними є аргентинський (Буенос-Айрес, 1971) та італійський (Рим, 1973). Пам’ятник Т.Г.  Шевченку в столиці Узбекистану місті Ташкенті споруджено на початку 2000-х рр. на вулиці його імені на тлі панно, розміщеного на стіні одного з корпусів школи №  110, яка теж носить

ім’я Т.Г.  Шевченка. Автор пам’ятника – скульптор Л. Рябцев. В узбецькому місті Зарафшан Навоїйської області пам’ятник Тарасу Шевченку встановлено у сквері в центрі міста. Постать Великого Кобзаря вилита з бронзи. Урочисте відкриття пам’ятника в жовтні 2007 року стало завершальною подією серед заходів, присвячених 15-тій річниці встановлення дипломатичних відносин між Україною та Узбекистаном. Перший пам’ятник Тарасові Шевченку в Ашгабаті було встановлено у 1926 році. Під час руйнівного землетрусу 1948 року пам’ятник був знищений. 24 березня 1972 року під час Декади культури і мистецтв України в Туркменістані відбулося відкриття нового пам’ятника Тарасові Шевченку (автор – скульптор Михайло Лисенко). У вересні 2009 року за сприяння Посольства України в Республіці Туркменістан та Хякімлику (мерії) Ашгабата пам’ятник було реконструйовано і перенесено на нове, зручніше місце, – на один квартал східніше на майдані біля будинку Держкомітету з туризму і спорту Туркменістану. У Грузії пам’ятник було відкрито 2 березня 2007 року. Глави держав заклали у фундамент пам’ятника капсулу з землею з села Моринці Черкаської області, де народився Тарас Шевченко. Повний текст на «Освітньому порталі Львівщини»

До 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка на Львівщині проходять суспільно-культурні заходи (ПРОГРАМА) Ц

ьогоріч Львівщина відзначає 200-річчя від дня народження великого Кобзаря Тараса Шевченка низкою важливих суспільно-культурних заходів. Так, 19 січня 2014 року проведено благочинний захід «Йорданська яблунева ялинка», кошти від проведення якого спрямовані на виготовлення та становлення мистецької меморіальної таблиці з нагоди 150-річчя з часу створення в Галичині першого професійного театру «Руська Бесіда», де вперше на Україні здійснено постановку драми Тараса Шевченка «Назар Стодоля». 27 березня заплановано відкриття. • Громадським діячем, лауреатом Національної премії України ім. Т. Шевченка Романом Лубківським у співпраці з департаментом культури, національностей та релігій ОДА напрацьовано та підготовлено до друку роботу «Шевченківські лауреати Львівщини 19622014». • Починаючи з 26 січня відбуваються звіти-атестації художніх аматорських колективів, програми яких вибудувані на тематиці Шевченка: 26 січня – м. Червоноград; 2 лютого – мм. Трускавець та Борислав; 9 лютого – м. Дрогобич; 16 лютого – м. Самбір. • 2 березня у Львівській обласній філармонії відбудеться Пісенно-поетичне свято до 200-річчя від дня народження Тараса Григоровича Шевченка «І молодий той грішний рай». Молоді солісти Львівської обласної філармонії і Львівського національного державного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької виконають кращу українську музичну «шевченкіану», зокрема, прозвучать романси та опери на слова Тараса Шевченка українських композиторів. Саме цей захід розпочне цикл ювілейних концертних програм, які відбуватимуться впродовж 2014 року в різних концертно-видовищних установах. • 2 березня відбудеться прем’єра вистави «Катерина» у Львівському обласному академічному музично-драматичному театрі ім. Ю. Дрогобича. • 6 березня у на території Підгорецького замку відбудеться відкриття та освячення пам’ятника авторства руки Євгена Дзиндри в ознаку того, що саме у Підгірцях відбулася перша в Україні панахида за Тарасом Шевченком. Запис про цей факт є у церковній книзі костелу Воздвиження та Святого Йосипа, що на території Підгорецького замку.

• 7 березня у Львівському палаці мистецтв відбудеться відкриття масштабного мистецького проекту «Шевченкіана Львівських художників» (задіяні 3 поверхи палацу; 3 експозиції; 80 нових художніх полотен). • 9 березня у Львівській філармонії відбудеться захід «В шану Тарасові Шевченку», де поезію Тараса Шевченка у романсовій ліриці українських композиторів виконає примадонна віденської опери Вікторія Лукянець та соліст Львівської обласної філармонії Назар Тацишин. Під батутою Володимира Сивохіпа виступить Львівська державна академічна чоловіча хорова капела «Дударик», Галицький академічний камерний хор, Хор студентів Львівського державного музичного училища ім. С. Людкевича та Академічний симфонічний оркестр Львівської філармонії. • Триває підготовка з постановки вуличної вистави «Малюємо фарбами Шевченка його долю» Львівським академічним духовним театром «Воскресіння». • У Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького експонуватиметься виставка «Мистецька шевченкіана у фондових зібраннях музею». • Для початкових спеціалізованих мистецьких навчальних закладів області буде проведено обласний конкурс учнівської творчості «Об’єднаймося ж, брати мої!», обласний конкурс юних композиторів, присвячений 200-річчю від дня народження Т. Шевченка, та обласний конкурс дитячих хорових колективів «Наша дума, наша пісня не вмре, не загине…», присвячений 200-річчю від дня народження Т. Шевченка. • Видання графічних робіт народного художника України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка Євгена Безніска до творів Тараса Шевченка (майстром проілюстровано 63 твори Тараса Шевченка). • За допомогою Фундації «Андрей» готується до випуску компакт-диск «Мій Шевченко» народного артиста України Святослава Максимчука. • 25 травня заплановане широкомасштабне Мистецьке свято «На Вкраїні милій…» на Державному підприємстві «Арена Львів». • Проведення освітньо-мистецької акції «Кобзар» – кожній дитині» (закупівля «Кобзарів» для першокласників 2014 року).

• Реалізація мистецького проекту «Тарасові шляхи», який передбачає виїзди творчих колективів, читців, громадських діячів, письменників у міста та села Львівщини з шевченківською програмою. • Забезпечення кінопоказу фільмів на шевченківську тематику на території Львівської області. • Впровадження мистецького проекту «Вуличні читання творів Тараса Шевченка». • Систематично ведеться робота щодо транслювання радіо- та телевізійних передач про життя і творчість Тараса Шевченка із залученням громадськості, науковців та митців. Довідка: В рамках відзначення 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка у 2013 році відбулася: 31 травня – 4 червня проведено мистецьку експедицію львівських художників з проведенням художніх пленерів Дніпропетровською, Черкаською та Кіровоградською областями. За результатами турне видано ювілейний каталог мистецьких творів (близько 100 мистецьких творів), який власне присвячений до 200-річчя від дня народження Т.Г. Шевченка. 23-24 серпня у м. Львові проведено ІV Міжнародний конгрес «Світове українство як чинник утвердження держави Україна в міжнародній спільноті». У рамках конгресу відбулись дві науково-практичні конференції: «Землякам моїм в Україні і не в Україні» та «Шевченко і кобзарство». Відбулись тематичні «круглі столи», майстер-класи, презентації, виставки. 23 червня 2013 року урочисто відкрито пам’ятник Тарасові Шевченку у с. Чишки Пустомитівського району. 24 серпня 2013 року відкрито пам’ятник Т. Шевченку у с. Вовчухи Городоцького району. 24 вересня 2013 року відбувся доброчинний мистецький аукціон на підтримку ЗОШ № 44 імені Т.Г. Шевченка. 28-29 вересня 2013 року у м. Винники проведено святкування 100-річчя з часу встановлення першого на Західній Україні пам’ятника Тарасу Шевченкові. У рамках заходу відкрито виставку «Львівські художники шляхами Кобзаря» та відбулось погашення ювілейної марки.

ДЕПАРТАМЕНТ ОСВІТИ І НАУКИ ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ


№ 1 (240) березень 2014 р. ПЕДАГОГІЧНИЙ ЧАСОПИС ЛЬВІВЩИНИ

Прийшов Кобзар у Нижанковичі… ← стор. 1

21 травня 1959 Дрогобицька область включена до складу Львівської області, утворивши її південну частину. Це була остання велика зміна адміністративно-територіального поділу України на обласному рівні. На момент скасування область складалась з 20 районів і 4 міст обласного підпорядкування (Борислав, Дрогобич, Самбір, Стрий). Як бачимо, з 1939 по 1959 рік Нижанковичі були районним центром із усією інфраструктурою, великою кількістю працівників партійно-адміністративного апарату, серед яких було багато немісцевих. На початку п’ятдесятих років постало питання про створення в селищі відпочинкової зони. Нею мав стати місцевий парк, де було запропоновано побудувати пам’ятник Тарасові Шевченку. Це було в 19511952 р.р. (за даними Інтернету – у 1954 році). Ідею підтримали, було виготовлено проект пам’ятника. Постамент під пам’ятник зробила бригада місцевих робітників. Саму фігуру Великого Кобзаря було привезено з Дрогобича (автор невідомий). На пам’ятнику напис «Тарас Шевченко. 1814–1861». Трохи пізніше до постаменту було прикріплено табличку з нержавіючого матеріалу із словами з поеми Тараса Шевченка «Кавказ» «Борітеся – поборете». Великий Кобзар стоїть на постаменті на повний зріст з непокритою головою. В одній руці поет тримає книгу, на іншу накинутий плащ. Постать одночасно випромінює спокій, рішучість і задивленість у майбутнє. Кобзар наче розмовляє з нами. А сказати йому є про що, бо став свідком не однієї знаменної події, яка наближала нас до незалежної України. Місцеві традиції, пов’язані із пам’ятником Кобзареві Найперше треба відмітити, що парк, у якому стоїть пам’ятник, зразу став улюбленим місцем відпочинку жителів селища Нижанковичі. Діти, молодь, дорослі люди приходили сюди, щоб у тишині, під захистом молодих дерев, на березі ставка відпочити, поспілкуватися. І завжди біля підніжжя пам’ятника лежали квіти. Тоді ж, у п’ятдесяті роки, склалися певні традиції, що були пов’язані із пам’ятником Тарасові Шевченку. Усі знають, що в ті часи багато хлопців ішли служити в армію. Невідомо, хто першим придумав своєрідний ритуал, але під час проводів у армію, о дванадцятій годині ночі, хлопці й дівчата йшли до пам’ятника , ставали в круг, бралися за руки. Посередині біля пам’ятника ставав хлопець, який мав іти в армію. Він запалював свічку і ставив її на постамент. І тут понад парком зринали слова вічного «Заповіту». Це були величні, незабутні хвилини. А ще це був оберіг, який разом із материнською любов’ю допомагав служити і живими повернутися додому. То не просто слова : за всі роки ні один хлопець із Нижанкович

не загинув, перебуваючи в армії, хоч багатьом довелося служити в «гарячих точках». Інша традиція відображає те, наскільки важливим було для молодих людей селища віддати данину шани Тарасові Шевченку в найвідповідальніший і найщасливіший для них день – день одруження. Після урочистої реєстрації нової сім’ї чи після церковного вінчання молода пара відправлялася в селищний парк до пам’ятника Тарасові Шевченку. Там вони покладали квіти, віддаючи данину поваги генію українського народу. Пам’ятник Шевченкові розташований недалеко від місцевої загальноосвітньої середньої школи. Тому жодна урочистість, яка відбувається в школі, не обходиться без поклоніння великому поетові. Особливо зворушливі є традиції, пов’язані із урочистостями з нагоди Свята першого й останнього шкільного дзвоника, випускного вечора. Учні й учителі вишиковуються біля головного корпусу школи й вирушають до монумента Шевченкові. Попереду учні-старшокласники несуть розгорнутий державний прапор України. Поклавши квіти до підніжжя пам’ятника, учні попід вишитими рушниками, які тримають батьки, проходять на урочисту загальношкільну лінійку. Релігійні громади церков, які є на території селища Нижанковичі, у березневі дні, а також у день перезахоронення Тараса Шевченка в Каневі на Чернечій горі приходять до пам’ятника, щоб помолитися за душу великого сина українського народу. Символічним для селища стало те, що районний марафон «Йдемо на сповідь до Тараса», з ініційований Старосамбірською райдержадміністрацією, розпочався саме тут, у найзахіднішому з усіх населених пунктів Львівщини, де є пам’ятники Кобзареві. Велелюдне дійство зібрало чисельні делегації із населених пунктів району, керівництво району, учнів і вчителів місцевої школи й професійного ліцею, ДНЗ, громадськість селища. Закінчилося зібрання урочистою передачею очільникам влади рушника, вишитого вчителями школи, на якому, окрім візерунків, – зображення герба Нижанкович і слова Шевченка «Добре жить тому, чия душа і дума добро навчилася любить». Це ще одна сторінка, якою будуть гордитися покоління нижанковичан. Державотворчі процеси в кінці ХХ- на початку ХХІ століття в Нижанковичах У кінці вісімдесятих років по всій Україні розпочалися події, пов’язані із творенням Української держави в новітні часи. Не обминув цей процес і селище Нижанковичі. Свідком багатьох подій того часу був пам’ятник Тарасові Шевченку. У серпні 1989 року на флагштоці біля пам’ятника було вивішено жовто-блакитний прапор, який став першою ластівкою державницького руху на теренах селища. Про цю подію писала газета «Голос Прикарпаття» від

21.08.2006 року в статті «Кожної ночі до вивішених у центрі Нижанкович прапорів приходили молитися невідомі хлопці». Ось що розповів активний учасник проведення цієї незабутньої акції в Нижанковичах Володимир Артемовський: «Відчуваючи відповідальність перед майбутнім поколінням, у Нижанковичах знайшлися люди, яким небайдужа була доля нації та держави, які, відчуваючи, що настав час змін, не могли стояти осторонь від подій, не могли не будити народ. Найактивнішими нижанковичанами були Петро Ященко. Богдан Якимець, Володимир Чура, Василь Петречко та багато інших, що згуртувалися навколо того активного ядра. Вісімнадцять прапорів, які в слушний час замайоріли б у Нижанковичах, пошила в хаті Володимира Артемовського Даниїла Артемовська. Ми передбачали, що злі сили будуть зривати стяги, тому й пошили їх із запасом. Петро Ященко, працюючи на Нижанковицькому сільмаші, заготовив кріплення з нержавійки, на якому можна було б закріпити два стяги, продовжує розповідь пан Володимир. І от 26 серпня, у День Українського Прапора, замайоріли два синьо-жовті стяги над постаттю нашого генія і пророка Тараса Шевченка. Пригадую, був ясний сонячний день. Тепло, погідно... Прапори виблискують на сонці, нагадуючи, що день визволення, день Свободи, день Незалежності, про який століттями мріяли наші предки, – не за горами. Він поруч, близько, лише треба перебороти страх, відчути віковічний поклик Волі. Знаючи, що тогочасна влада буде їх знімати, організували охорону та спостереження. Майже дві доби майоріли ті перші вісники свободи біля Тараса, однак пізно вночі хтось їх зняв! Другого дня зранку знову вивісили синьо-жовті знамена. І знову вони зникли, та ми не здавалися. І ось яка цікава пригода сталася в той час, коли люди охороняли прапори. Наступного дня, близько 23.30, три хлопці у формах учнів Нижанковицького ПТУ підходять стройовим кроком до пам’ятника, говорять вголос: «Слава Україні!», – запалюють свічки і навколішки моляться. Опісля піднялися, постояли в задумі, знов промовили: «Слава Україні!», – і пішли. Так хотілося тоді підійти, обняти, розпитати, звідки вони, чиїх славних батьків діти, а чи, можливо, хтось в училищі посприяв тому їхньому патріотизму. Але, щоб не налякати юнаків, ми не підійшли ні тоді, ні в наступні дні, коли хлопці приходили знову» Як знаково, що свідком такої незвичайної події, окрім місцевих людей, був Тарас Шевченко. Біля пам’ятника і сьогодні майорить український прапор. Уже не той, але такий же святий і дорогий тим, кому небайдужа доля України. → стор. 10

ДЕПАРТАМЕНТ ОСВІТИ І НАУКИ ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

9


10

№ 1 (240) березень 2014 р. ПЕДАГОГІЧНИЙ ЧАСОПИС ЛЬВІВЩИНИ

НОВИНИ

Прийшов Кобзар у Нижанковичі… ← стор. 9

На Львівщині відбувся фінальний етап ІV Міжнародного мовнолітературного конкурсу учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка У суботу, 15 лютого, в рамках підготовки до відзначення у 2014 році 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка у м. Львові відбувся IV (фінальний) етап ІV Міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка. Його учасниками стали 37 переможців III (обласного) етапу конкурсу (19 – учні загальноосвітніх навчальних закладів, 3 – учні професійно-технічних навчальних закладів, 12 – студенти вищих навчальних закладів I-IV рівнів акредитації, 3 – курсанти вищих навчальних закладів Збройних сил України). Конкурсанти виконували творчі завдання, укладені Інститутом інноваційних технологій і змісту освіти Міністерства освіти і науки України. Тематика робіт передбачала реалізацію умінь висловлення думки про культуру, мораль, духовні цінності українського народу, що сприяють об’єднанню, формують почуття патріотизму, оптимізму й віри в щасливе майбуття Української держави, про яку мріяв і писав у своїх творах Тарас Шевченко. Перевірка конкурсних робіт відбулась у м. Києві з 24 по 28 лютого

Репертуар львівських театрів поповнюють вистави, присвячені Т. Шевченку Цього року на сценах львівських театрів відбуватимуться вистави, присвячені 200-літньому ювілею Т. Шевченка. 29 січня у Першому українському академічному театрі для дітей та юнацтва відбулась прем’єра вистави «Наш Тарас» Р. Валька. За задумом режисера вистава набуває формату документальної картини, оскільки вона створена за документами, листами та спогадами сучасників поета. На сцені розгортається дія, яка демонструє епізоди з життя Тараса Шевченка. Образ поета створюють два актори. У такий спосіб творці вистави представляють Тараса таким, яким він був у житті: юнаком, над яким прихилилася Муза, та зрілим Шевченком, який у силу життєвих обставин утверджував свою світоглядну позицію за допомогою творчості. Львівський академічний обласний музично-драматичний театр ім. Ю. Дрогобича готує для своїх шанувальників також виставу за твором Т. Шевченка «Катерина». Дата прем’єри однойменної музичної драми – 2 березня 2014 року. Постановку здійснює київський режисер С. Архіпчук. У 2013 році репертуар Національного академічного українського драматичного театру ім. М. Заньковецької поповнили дві постановки: нещодавня прем’єра «Назар Стодоля» у режисурі Ф. Стригуна та вистава «Катерина» на Камерній сцені, режисером якої є Б. Ревкевич. Окрім того, у Львівському драматичному театрі ім. Лесі Українки здійснена сценічна інтерпретація Г. Шумейка «Search: www.МатиНАЙмичкА.com.ua».

У жовтні 1989 року в Нижанковичах відновило свою діяльність Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка, першим головою якого був Богдан Якимець, згодом – Святослав Бучковський, а після нього головою «Просвіти» став Олег Паска, який невдовзі був обраний депутатом Львівської обласної ради. Та, на жаль, у ті роки духовного піднесення місцеве керівництво заборонило ініціативній групі збиратися в Будинку культури, і тому вони примістилися в будинку В. Артемовського і саме там обговорювали план дій, виготовляли, ши­ючи власноруч, національні прапори, друкували листівки та різні відозви до населення, проводили репетиції вертепу. У цьому будинку зберігалася вся просвітницька документація, а також реквізити для виступу вертепу та до свята Святого Миколая. Тут виготовляли Різдвяні звізди. Тоді багато мітингів проводили біля пам’ятника Кобзареві. Колона з жовто-блакитними прапорами із центра селища направлялася до пам’ятника, де звучало полум’яне слово справжніх патріотів. А коли «Просвіта» разом із товариством «Меморіал» прийняли рішення про перепоховання останків загиблих воїнів УПА – у цьому будинку зберігали останки патріотів – мучеників та виготовили пам’ятний хрест на могилу. 21 жовтня 1990 року домовини п’ятьох воїнів УПА, накриті національним прапором, пронесли до місця спочинку на кладовищі. А в жовтні 2008 року, під час святкування 66-річчя УПА, велелюдне зібрання ще раз віддало данину шани загиблим, про що писала Марія Прокопець у статті «День, осяяний світлом любові та пам’яті» у «Голосі Прикарпаття» 20 жовтня 2008 року. Тут радо приймали делегацію з Судової Вишні, яку очолював Іван Шот, а також делегації політв’язнів із Самбора, Львова, Дрогобича і Борислава, очолювану колишнім парохом Нижанкович, отцем Михайлом Мельником. Квартирували у цій привітній гостинній оселі також і сестри-катехитки, які проводили катехизацію місцевих дітей. Зупинявся в цьому домі письменник-політв’язень Іван Кривуцький, який виступав в Будинку культури перед населенням, розказуючи про боротьбу УПА на наших теренах. Для просвітницької роботи неодноразово запрошувались видатні відомі письменники, такі, як Ірина Калинець, Атена Пашко, Роман

Іваничук, проводились зустрічі з членами Львівського «Меморіалу» панею Ольгою Горинь та паном Володимиром Зінкевичем. У цей період постійно надходила свіжа література з редакції «Відродження» з Дрогобича та зі Львова. При Будинку культури був організований «Козацький хор», до складу якого входило 50 чоловік. У День Злуки, 22 січня 1990  р., у БК відбувався величний концерт з участю цього хору і саме в час його виступу Володимир Артемовський, який повернувся разом із 17-ма членами «Просвіти» та Народного руху із живого ланцюга Злуки від Львова до Києва вивісив національний синьо-жовтий прапор волі. У залі панувало величне піднесення, радість, люди, втираючи зволожені очі, не могли відвести погляд від цього рідного знамена. «Козацький хор» об’їздив зі своєю програмою всі сусідні села, де скрізь замінювали радянську символіку національною. Звучали пісні цього хору і біля пам’ятника Шевченкові. У цьому ж році просвітяни разом з Рухом взяли активну участь у мітингу-реквіємі, приуроченому пам’яті тисяч жертв більшовицьких репресій на Саліні в 1941 році. Хто забуде той день, коли голос дзвону тривожно вдаряв болем у серце, у душу весь той час, коли тією скорботною останньою дорогою мучеників 1941 року ішла процесія людей з Нижанкович, Пацькович, Передільниці, очолена б.п. незабутнім отцем Михайлом Червінським та отцями Михайлом Чоботом, Михайлом Нискогузом зі Старої Солі, отцем Ярославом Прирізом – нинішнім єпископом Самбірсько-Дрогобицької єпархії, та їхав прикрашений гірляндами та прапорцями тракторець із дзвоном аж до Саліни? І великий терновий вінок на нім, що наче крізь десятиліття ранив душу гострими шипами? Виплітали цю гірлянду та ве­ликий терновий вінок нижанковичанки Ірина Леськів та Ольга Гальо, виплітали з любов’ю у серці та сльозами на очах. І засиніли блаватами прапори, заусміхалися сонячно. Процесія проходила мимо пам’ятника Шевченкові, очі учасників жалобної ходи були звернені на постать Кобзаря. Здавалося, що великий поет теж сумує за невинно убієнними. У супроводі машини, керованої Петром Ященком, саморобний тракторець Ярослава Князя, за кермом якого був Володимир Чура, а в кузові на стільчику сидів Володимир Артемовський і бив увесь час у дзвін, поволі

їхав через села Трушевичі, Губичі, Солянуватку і бив, бив, мов на сполох! А люди вибігали з хат, приставали до процесії, і в кожного тривожно билося серце, віщуючи довгоочікувані переміни... Цей похід-реквієм – ще одна сторінка у великій книзі пам’яті й державотворення на теренах Старосамбірщини. Окремо треба сказати про участь нижанковичан у живому ланцюгу Злуки, який відбувся 5 лютого 1991 року. Цей символічний ланцюг з’єднав Львів із Києвом. Із Нижанкович був організований транспорт, і активісти товариства «Просвіта» виїхали для участі в ланцюгу Злуки. Кожного року 22 січня на урочисту лінійку в місцеву школу запрошують тих, хто тоді єднав Україну воєдино. Крім цього Товариством «Просвіта» було організовано виїзд на пікетування Верховної Ради, мета якого – добитися підняття над куполом Верховної Ради національного прапора; на пікетування Лук’янівської тюрми з вимогою звіль-

нити Степана Хмару. І перед кожним із цих дійств приходили просвітяни до пам’ятника Тарасові Шевченку, щоб у думках попросити благословення на справу, яка наблизить волю України, про яку так мріяв великий син українського народу. Ці та інші події – більшого і меншого значення у великих містах і маленьких населених пунктах наближали в новітні часи Незалежність України, були штрихами до історії державотворення в кінці ХХ – на початку ХХІ століть. Нашій державі – двадцять два роки, і хочеться сподіватись, що мрії великого сина українського народу, борця за суверенну соборну Україну Тараса Шевченка про вільну, нову сім’ю – державу Україну, стануть дійсністю, бо стоїть великий поет на сторожі державності у багатьох населених пунктах нашої країни і кличе народ, дає віру, що «І на оновленій землі врага не буде, супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люде на землі».

Повний текст на «Освітньому порталі Львівщини»

ДЕПАРТАМЕНТ ОСВІТИ І НАУКИ ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ


№ 1 (240) березень 2014 р. ПЕДАГОГІЧНИЙ ЧАСОПИС ЛЬВІВЩИНИ

У ЛЬВІВСЬКІЙ ОБЛАСНІЙ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНІЙ БІБЛІОТЕЦІ ВІДБУДУТЬСЯ ШЕВЧЕНКІВСЬКІ ЧИТАННЯ «ВІЧНИЙ ЯК НАРОД» 6 березня в приміщенні читального залу Львівської обласної науково-педагогічної бібліотеки (м.  Львів, вул.  Зелена,  24) відбудуться Шевченківські читання «Вічний як народ», присвячені 200-річчю від дня народження Т. Г.  Шевченка. Початок о 15.00 год. В заході візьмуть участь КЗ ЛОР ЛОНПБ, Педагогічний коледж ЛНУ ім.  І.  Франка, Львівський техніко-економічний коледж НУ «Львівська політехніка», Львівський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти. ПРОГРАМА 14.00–14.30 – реєстрація учасників (читальний зал КЗ ЛОР ЛОНПБ) Інформаційне забезпечення: Книжково-журнальна виставка: «Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя» Бібліографічний покажчик: «Тарас Григорович Шевченко та українська національна школа» Віртуальна виставка: «Шевченко – Вкраїни основа» 15.00 – вступне слово Сокольська Ярослава Богданівна, директор КЗ ЛОР «Львівська обласна науково-педагогічна бібліотека» 15.15 – «Роль Тараса Шевченка у формуванні української літературної мови» Мартиняк Оксана Андріївна, викладач кафедри гуманітарної освіти ЛОІППО 15.45 – «Педагогічні погляди Тараса Шевченка» (усний журнал) Михайлшнин Романа Романівна, методист педагогічного коледжу, викладач вищої категорії «викладач-методист», «Відмінник освіти України» 16.15 – «Минуле українського народу та його значення у поетичній творчості Тараса Шевченка» Звольський Василь Іванович, викладач історії техніко-економічного коледжу НУ «Львівська політехніка» 16.45 – сценка за твором Т. Шевченка «Сотник» (актори – працівники КЗ ЛОР ЛОНПБ)

Ти красуйся, Україно! Щастя й радість нам дарує України слава. Ти є вільна, незалежна, Соборна держава. Забуяє білим цвітом У лузі калина. І здолає перешкоди Могутня Вкраїна. Колір неба і пшениці – Це символ свободи. Ти красуйся, Україно, Наш козацький роде! Земле - мати, колискова, Наш прекрасний світе. Збережи цей мир і спокій, Бо твої ми діти. Дай нам, Боже справедливий, В єдності любові. Щоб звучало слово рідне В солов’їній мові. Пам’ять в серці про минуле Кулями пробита. І Шевченка правда щира Славою покрита. Не зламає твердість духу Нам ворожа сила. Щоб ніколи Україна Крові не пролила.

До 200-річчя Шевченка проводиться обласний конкурс на кращий конспект уроку з української літератури В рамках реалізації Заходів департаменту освіти і науки Львівської облдержадміністрації на 2013-2014 рік Львівський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти проводить обласний конкурс на кращий конспект уроку з української літератури «Вивчення творчості Тараса Григоровича Шевченка в 9 класі» у загальноосвітніх закладах області. Конкурс проводиться з метою покращення якості та ефективності навчально-виховного процесу, виявлення творчих здібностей вчителів, підвищення їх професійної майстерності, виявлення кращих методичних розробок з вивчення творчості Тараса Григоровича Шевченка, популяризації передового педагогічного досвіду серед учителів області. Завдання конкурсу: • вивчення та популяризація вчителями творчої спадщини Т. Шевченка та його ідей серед учнів; • стимулювання творчої ініціативи вчителів під час вивчення життєвого та творчого шляху Т. Шевченка з використанням інноваційних педагогічних технологій; • формування духовної, світоглядної позиції школярів, виховання принципів громадянської відповідальності. До участі в конкурсі запрошуються учителі української мови і літератури загальноосвітніх навчальних закладів Львівщини. Конкурсні роботи приймаються до 10 березня 2014 року за адресою: м. Львів, вул. Огієнка 18-а, Львівський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти, кафедра гуманітарної освіти (каб 304, 402). • Лист ЛОІППО від 10.02.2014 р. № 87 Про організацію та проведення обласного конкурсу на кращий конспект уроку з української літератури «Вивчення творчості Тараса Григоровича Шевченка в 9 класі» у загальноосвітніх закладах області

«Шевченкова поезія, яка торкає струни моєї душі» 26 лютого 2014 р. у Золочівській ЗОШ

І-ІІІ ст. № 3 відбулася літературна вітальня «Шевченкова поезія, яка торкає струни моєї душі». Участь у заході взяли учителі-філологи району із педагогічним званням «старший учитель» та «учитель-методист».

Українська земля щедра на талановитих людей, митців, учених, державних діячів. Та батьком нації називають лише Тараса Шевченка. Пантелеймон Куліш з цього приводу слушно сказав: «Були в нас на Вкраїні великі воїни,

були великі правителі, а ти став вище за всіх їх. Ти-бо, Тарасе, вчив нас правди святої животворящої». У березні 2014 року Україна і весь світ відзначатиме 200-річчя від дня народження Великого Кобзаря. Здавалося б, минуло уже два століття, змінився час, спосіб мислення, з’явилися нові кумири, проте Шевченкове слово не втрачає своєї актуальності і сьогодні. Із привітальним словом до гостей вітальні звернулася методист РМК управління з питань освіти, молоді та спорту Паздзірська М.М., яка наголосила на тому, що твори Т. Шевченка були і залишилися пророчими для кожного українця. Літературно-музичну композицію «Між берегами вічності клекоче час…», підготували учні школи під керівництвом учителя української мови та літератури Соляр Наталії Володимирівни. Кожен із учителів мав нагоду продекламувати поезію Кобзаря, яка «зачіпає струни душі». Гості обмінювалися думками, цитували рядки різних творів, проводили паралель із сьогоденням. Минають віки, стираються написи на камені, тліють книги, руйнуються будівлі, але слово Т. Шевченка – живе і вічне.

ДЕПАРТАМЕНТ ОСВІТИ І НАУКИ ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

11

НОВИНИ До 200-ліття Шевченка створено календар «Скульптурна Шевченкіана Пустомитівщини» У Пустомитівській ЗОШ І-ІІІ ст. № 2 до 200-річчя від дня народження Т.Г. Шевченка стартував шкільний проект «Календар «Скульптурна Шевченкіана Пустомитівщини».

Організатори проекту: директор школи Мадай І.Б., заступник директора з навчально-виховної роботи Лемішко Н.Г., заступник директора з виховної роботи Сабор Г.О., педагог-організатор Мороз Д.В. та учні 11-х класів школи. Організатори мали на меті дослідити як шанують жителі Пустомитівського району пам’ять про національного поета України Т.Г. Шевченка і пов’язують з ним своє життя. План виконання проекту передбачав проведення пошукової роботи стосовно розміщення пам’ятників Т.Г. Шевченку на території Пустомитівського району, опрацювання друкованих матеріалів про пам’ятники Кобзареві, збір спогадів очевидців про встановлення пам’ятників, ознайомлення з іншими роботами на Шевченківську тематику творців цих пам’ятників відомих скульпторів М. Амбіцького, П. Дзиндри, І. Самотоса та інших. Для реалізації проекту знадобились знання з української літератури, географії, історії, інформатики, художньої культури. Результатом здійснення проекту стало оформлення календаря на 2014 рік з фотографіями пам’ятників Кобзарю в Пустомитівському районі з нагоди святкування 200-річчя з дня народження Т.Г. Шевченка. Підтримали створення такого оригінального календаря і батьки, які стали спонсорами його видання. Робота над проектом допомогла учням дослідити як Шевченко представлений у культурній спадщині Пустомитівщини і глибше пізнати творчість Кобзаря.

Львівських політехніків запрошують взяти участь у Конкурсі художнього читання Шевченківських поезій Колегія та профком студентів і аспірантів Національного університету «Львівська політехніка», Товариство «Просвіта» імені Т.Г. Шевченка Львівської політехніки, Народний дім «Просвіта» і Товариство «Молода Просвіта» Львівської політехніки запрошують студентів університету до участі в Конкурсі художнього читання Шевченківських поезій. Конкурс відбудеться 4 березня в ауд. 226 головного корпусу Національного університету «Львівська політехніка». Початок о 16.00 год. Запис на участь у конкурсі – до 3 березня.


12

№ 1 (240) березень 2014 р. ПЕДАГОГІЧНИЙ ЧАСОПИС ЛЬВІВЩИНИ

До мене сьогодні всміхнувся Шевченко З картини, що там на стіні. Читає вірші його залюбки ненька, Розказував батько мені: Як вівці він пас – ще малий був хлопчина, А виріс – великий мав дар: Для всіх поколінь, для всієї Вкраїни. Цю книгу, що зветься «Кобзар», Як книгу святу берегли ми завзято, З собою забрали у світ, Як слово Тараса завжди зберігати – Великий усім заповіт. Буду любити Вкраїну рідненьку, То може й мені ще не раз З картини ласкаво всміхнеться Шевченко, Наш Батько, великий Тарас. Леся Храплива

КОБЗАРЕВІ

На високій видній всюди кручі Серед степу і ланів Ти стоїш величний і могучий Батько всіх своїх синів.

Хоч закутий ти увесь в граніті, Наш Тарасе дорогий, Та для всіх людей у всьому світі Ти стоїш немов живий. Ідемо до тебе, Батьку, гідно, Де високо так спочив. Збережемо мову нашу рідну, Що весь час усіх ти вчив.

Молимось до тебе до святого: Об’єднай, згуртуй народ. І в майбутнє прийдемо до того, Щоб піднятись до висот.

Клянемось тобі, Тарасе, Україна – Найдорожче понад все. І на крові вражій і руїнах Слава наша воскресне.

Подивися, Батьку, як грайливо Вся Вкраїна позбулась оков. І в котрий же раз ось так зрадливо Воля усміхнулась знов.

СМСки Кобзареві

Волинянам простити не можем, Що Тарас побував в них в гостях. А до Львова заїхать не гоже? Обірвався в Почаєві шлях… *** Ще сотні п’єдесталів і тисячі: «Гура!» І закрутилась в славі голова… Але де натовп – там його нема… Чия біліє постать віддаля? *** Високі слова і горлянки захриплі Тримайся, Кобзарю, такий Ювілей! Почуєш таке, що хоч зараз на скрижні, Без свіжості, правда, і гарних ідей. *** Вмерти молодим, щоб жити в віках – Такий для пророків намічено шлях. Без Тебе, Тарасе, ми – вічні раби Народ би ніколи не виповз із тьми.

Ярослав Масяк

Був Ювілей, гриміло місто Нагода випити яка! Вже сотню років урочисто «Кайдани рве» Галичина *** Я не хамло, я просто «безідейний» Не рвуся до трибун, бо істина єдина, Але у рік цей Ювілейний Паду пред Вами на коліна… *** Мені однаково, як і Тобі – Читатимуть чи викинуть в корзину. Я написав – віддався ворожбі, А далі – лавр чи ніж у спину… *** Не шукайте Тараса в столицях – Його там давно немає. В хатині, де жінка-вдовиця, Хтось на лаві знайомо куняє…

*** Тарас, Франко, Сковорода – три мужі, три богатиря Облуда спала із очей – затіймо пишний Ювілей Духовності, і справжності, добра – щоби лякалась сила зла Тарас, Франко, Сковорода – Вкраїна вічна і жива…

Редакційна колегія: Р. Бабій П. Сікорський Р. Шиян С. Книшик Головний редактор: О. Парчевська Заступник головного редактора: І. Гургула Дизайн: О.  Михайлюк Комп’ютерне верстання: Львівський поліграфічний коледж УАД ДЕПАРТАМЕНТ

Засновники ДЕПАРТАМЕНТ ОСВІТИ І НАУКИ ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ ЛЬВІВСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ

Ігор Гургула Адреса редакційної колегії: Львів–79008, Зелена 24, Тел. (032) 275-41-21 Е–таіl: osvitportalloda@gmail.com Редакція зберігає за собою право на редагування і скорочення статей. Думки авторів не завжди збігаються з точкою зору редакції. Посилання на публікації «Основа» обов’язкові. Замовлення 129-150. 2014 рік Друкарня: Ставропігійського вищого професійного училища м. Львова

ОСВІТИ І НАУКИ ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ


Основа 2014  

До 200-річчя Тараса Григоровича Шевченка

Advertisement
Read more
Read more
Similar to
Popular now
Just for you