Молодіжний науковий вісник УАБС НБУ: юридичні науки №2

Гарантія виконання зобов’язання забезпечувалася різними засобами. У деяких випадках договір скріпляли присягою, зокрема про це згадується в артикулі 30, розділу 7 “Про записи і продажі”: “… на підтвердження істинності даних від заставодавця або зберігача вимагалася присяга”. Використовувалася також застава, яка була водночас цивільним договором забезпечення виконання зобов’язання та одним із речових прав на чуже майно. У цьому полягала її подвійна природа. Форма договору застави залежала від предмета застави. Договір застави нерухомого майна, а також рухомого майна, яке мало велику матеріальну цінність, повинен був укладатися лише письмово. Письмовий договір був основним доказом при поверненні заставодавцем заставленого майна. Що стосується шлюбно-сімейного і спадкового права, то воно являло собою сукупність юридичних норм, церковних правил, народних звичаїв і традицій, якими регулювались особисті і майнові відносини. Дієздатність у шлюбних відносинах визначалася не повноліттям, а шлюбним віком, який згідно зі Статутом становив: 13 років – для жінки, 18 – для чоловіка (артикул 9, розділ 5 “Про право посагу і про віно”) [2, с. 201]. Важливою умовою законності шлюбу було волевиявлення сторін. Заборона примусового шлюбу стала важливою нормою світського законодавства (артикул 39, розділ 3 “Про вольності шляхетські і про примноження Великого князівства Литовського”) [2, с. 107–108]. Умовою законності шлюбу була також відсутність близького кровного споріднення, про що містилась відповідна згадка у артикулі 22, розділі 5 (“Про право посагу і про віно”) [2, с. 207–208]. Шлюб припинявся смертю однієї із сторін, розлученням, або визнанням його недійсним. Розлучення і визнання шлюбу недійсним відносилося до церковної юрисдикції. Повноцінною вважалася сім’я, яка мала дітей. До повноліття діти знаходилися під владою батьків. Дівчина була під опікою батьків до заміжжя (артикул 9, розділу 5). Важливе значення для заміжжя мав посаг, що знайшло відображення навіть у назві п’ятого розділу, норми якого в основному і регулюють даний вид правовідносин. Посаг відігравав, перш за все, роль допомоги для нової сім’ї, і водночас виконував роль гарантії для чоловіка у випадку безпідставного розірвання шлюбу з боку дружини. У зв’язку з тим, що посаг поступав у загальну власність сім’ї, виникала необхідність у забезпеченні повернення його дружині у випадку розірвання шлюбу. Вважалося, що посаг оцінювався і передавався чоловікові за певну суму грошей, яку він повинен був віддати після припинення шлюбу. Але обов’язок чоловіка повернути посаг ще не забезпечував його збереження протягом шлюбу. Гарантіями збереження посагу було обмеження прав чоловіка на користування посагом і обов’язковість дошлюбного дару (віна) чоловіка у відповідь на внесення посагу дружиною. Без згоди дружини чоловік не міг продати, подарувати або закласти посаг, з посагу не стягувалися збитки, спричинені кому-небудь чоловіком. Достатньо широко ці відносини регламентуються артикулом 2, розділу 5. Був визначений порядок і розмір видачі приданого. До нього входило як рухоме, так і нерухоме майно. У випадку вини дружини у розірванні шлюбу, вона позбавлялась приданого. Якщо шлюб визнавався недійсним, то придане залишалось у дружини. Як і в попередній період, дружина відповідала за борги чоловіка. Батьки зберегли за собою право покарання дітей і не відповідали перед судом за їхніми скаргами [7, с. 150]. Велике значення у шлюбно-сімейному праві Великого князівства Литовського відігравало віно. Віно – це матеріальне забезпечення посагу жінки маєтністю чоловіка. Статут достатньо глибоко висвітлює порядок оформлення віна. Визначається форма і порядок запису віна (артикули 1, 2, розділу 5). Коли віно не було оформлене належним чином, жінка після смерті чоловіка втрачала на нього право і так само втрачала своє внесення у це віно. Невінована вдова отримувала рівну з дітьми частку майна чоловіка, а коли виходила заміж вдруге то отримувала тридцять кіп грошей (артикул 1, розділ 5). Вдова не мала право на віно від другого чоловіка, але він міг відписати їй як рухоме, так і нерухоме майно. Коли шлюб припинявся з вини жінки, вона втрачала віно і, навпаки, мала право на віно і внесення, коли шлюб припинявся з вини чоловіка. У випадку скасування шлюбу без вини сторін віно залишалося чоловікові, а внесення – дружині (артикул 20, розділ 5) [2, с. 206]. Вдова, яка виходила заміж раніше шести місяців після смерті чоловіка, а також шляхтянка, яка виходила заміж 9