Як навчити дітей пробачати?

5/19/2021

Як навчити дітей пробачати? | MICHAEL MARS

The Wayback Machine - http://web.archive.org/web/20130502120619/http://mars.te.ua/sorry/

MICHAEL MARS КУСОЧОК МОГО ЖИТТЯ =)

Як навчити дітей пробачати?

Category: ДУМКИ, Мотивація, Цікаві статті з нету Tags: Поради, Пробачення, Саморозвиток Posted on: грудня 12, 2012 by mars

У сучасній культурі вчити дітей прощати кривдників не особливо прийнято – навпаки, прийнято навчати їх «постояти за себе». Але прагнення відповідати силою на силу призводить до ескалації конфлікту, а не прощення виявляється болісним для обох – і не пробачив, і не прощення. Чи можна навчити дітей не мстити, не виношувати образ, а прощати? Здається, в навколишньому світі можна побачити не так вже багато прикладів прощення; куди більше – бійок, помсти, конфліктів, воєн. Прощення і відмова від розправи розцінюються частіше як свідчення слабкості, вразливості, невміння захистити себе, своїх близьких і свої цінності. Батьки прямо вчать Непрощені: тебе скривдять – а ти дай в око! А коли образили їх дитини, впадають мстити чужому: а що, я його розцілувати повинен? Звідки дитині навчитися «залишати винуватцям нашим»? Де побачити живий приклад?

Ти ж старше, поступися! web.archive.org/web/20130502120619/http://mars.te.ua/sorry/

1/6

5/19/2021

Як навчити дітей пробачати? | MICHAEL MARS

Приклад батьки повинні подавати дитині самі. «Завдання батьків – допомогти дитині отримати внутрішній досвід прощення, – говорить Гліб Слобін, заступник генерального директора православної Сімейної психологічної консультації” Сімейне благо “. – Якщо дитина хоча б раз у житті пережив такий досвід, то це значить для нього набагато більше, ніж будь-які повчання. Ідеально, якщо батьки самі просять вибачення один у одного, – хоча б раз на рік, у Прощену неділю. І якщо батько одного разу скаже своїй дитині: вибач, я був неправий, – то цей досвід прощення запам’ятається на все життя і буде жити в серце дитини ». Популярний метод «помститися», «покарати» і «дати здачі» працює дуже погано, коли ображений і кривдник – брати чи сестри. Щоб звичайні братсько-сестринські конфлікти не перетворилися на братовбивчі війни, дітей вдома обов’язково потрібно вчити миритися, терпіти і прощати. Не варто читати дітям нотації про те, як правильно себе вести, що вони насправді повинні відчувати, як повинні правильно думати: злитись не можна, ти розумніший і повинен пробачити. Психолог Ганна Морозова попереджає: «У домашніх війнах батьки зазвичай волають до віку: ти ж старша, поступися. Це не працює: у старших і молодших свідомо нерівне становище, молодшим дозволяється більше, і старші справедливо ображаються. Не працює це і з близнюками, і тоді, коли один з дітей настільки затюкали оточуючими, що відіграється на брата чи сестри, зганяючи на ньому свою злість ». Коли одна дитина успішна, а інший не дуже, один добре вчиться і поступливий, а інший йоржистим і погано читає, навколишні неодмінно їх порівнюють. І тут дуже важливо, щоб діти навчилися себе приймати. Якщо дитина вважає себе нікчемою, невдахою, у якого нічого не виходить, він може постійно бити більш успішного брата чи сестру, відновлюючи таким чином світову справедливість. «Не порівнювати дітей, не оцінювати, – нагадує Ганна Морозова. – Якщо людина впевнена в собі, він досягне всього, що намітив сам, дійде до власної вершини. Треба нагадувати: брат може то, а ти зате можеш ось це, обидва розумники. Мудрість батьків – не давати дитині скотитися до жорсткої самооцінці, висвітити його гідності. Інакше так і буде кипіти образа і злість на успішних, щасливих. Треба ростити дитину з внутрішнім сонечком, ростити безоціночно – тоді буде на порядок менше проблем. І неодмінно втручатися, не упускаючи точку неповернення, на тій стадії, коли діти самі не можуть вирішити конфлікт і втрачається сама можливість його конструктивного вирішення. Коли зашкалює лють і злість, не варто розраховувати, що діти прислухаються до слів “ви один одному найрідніші“, або “поступися, ти старший і розумніший“, або “вибач, не можна не прощати“. Треба їх розтягнути по різних кімнатах, привести до тями, дати охолонути до стану, коли вони зможуть вести бесіду. Але, звичайно, не бігти відразу дозволяти будь-який конфлікт – інакше діти будуть несамостійними, почнуть провокувати сварки, щоб заволодіти увагою батьків. Треба втручатися, коли діти впадають в неконструктивний раж. Пам’ятати про те, що не у всіх дітей є стихійне почуття здорового глузду: коли емоції зашкалюють, деякі можуть завдати один одному серйозні травми ». Своя правда Одні батьки принципово відмовляються від будь-яких розглядів, щоб не заохочувати ябеднічяти, інші шукають, хто правий, хто винен. Обидві позиції не приносять великої користі. «Єдине, що має сенс, – це пошук внутрішньої логіки вчинків, – говорить Ганна Морозова. – У кожної сторони в конфлікті є свої інтереси, своя внутрішня логіка, і цю внутрішню логіку треба витягнути на поверхню. Коли видно, що у супротивника є якась своя правда, його легше зрозуміти, – а тоді, може бути, і пробачити ». Але для цього треба розмовляти і слухати, а не судити і проповідувати. Ганна Морозова згадує: «Коли я скаржилася мамі на вчительку, вона мені говорила:”Як тобі не соромно, адже у неї вищу освіту! “Звичайно, тут набагато доречніше було б розмови про те, що дорослі теж люди, що вони можуть помилятися, що у них може бути поганий настрій, що вони могли з кимось посваритися або погано себе почувати, – словом, треба допомогти дитині зрозуміти дорослого, не засуджувати його, показати йому, що дорослий теж має право на слабкості, а світ не дуже справедливо влаштований, – і тоді, як не дивно, у дитини не буде того гострого почуття несправедливості, яке виникає, коли йому забороняють висловлювати свої образи, хай і в некоректній формі ». Показати, що опонент теж людина, що у нього є якась своя правда, – це якраз шлях до прощення: зрозуміти іншого – це вже половина справи. А ось закликати «ти великий, поступися» – якраз безглуздо. Дитина-то не відчуває, що він великий, він відчуває, що його безкарно ображають і ніхто не хоче допомогти. web.archive.org/web/20130502120619/http://mars.te.ua/sorry/

2/6

5/19/2021

Як навчити дітей пробачати? | MICHAEL MARS

А допомогти йому цілком можливо. І перше, що тут потрібно робити, – це називати почуття, які дитина відчуває, на максимально доступному йому мовою – інакше вона буде мучитися від того, що почуття, які його роздирають, не знаходять ніякого виходу. «Батькові необхідно зрозуміти: що за почуття зараз володіють дитиною? – Говорить Гліб Слобін. – І сказати про них у розмові. Коли вони названі, дитина відчуває, що його розуміють, він починає заспокоюватися, – і з нашою допомогою може сам підійти до вирішення простити кривдника. Мої старші діти говорили мені: “Коли пробачаєш – стає легше жити“. Колись ми з ними про це говорили, обговорювали різні точки зору на прощення, їх особистий досвід, а потім прощення стало їх власної внутрішньою потребою ».

«Рефлексія, спосіб роздумів про свою поведінку, зазвичай формується у людини до підліткового віку, – розповідає Ганна Морозова. – У дитини в 7-8 років її просто немає, він не замислюється: хто я, про що я думаю, що відчуваю. Дорослий повинен йому допомогти, запустити цю рефлексію. Навіть не кожен дорослий вміє рефлексувати, володіє умінням міркувати над собою, розбиратися в собі. Але якщо з дітьми говорити про почуття, вони цього навчаться. А ось якщо дозволити емоціям бушувати, дитина так і виросте самодуром. Коли його захльостують емоції, – хто не сховався, я не винен. Краще спокійно проговорити, що ти відчуваєш, з розуміючою мамою, ніж кидатися на людей із сокирою. “Я бачу, що ти вийшов із себе, у тебе поганий настрій, сам впораєшся чи хочеш поговорити?” Навчити дитину спокійно говорити про почуття – це єдиний механізм виходу з клінчу”. А якщо дитина ще маленька і не те що про почуття, а взагалі не дуже вміє говорити? У такому випадку, пояснює Гліб Слобін, дуже корисний досвід навчання прощення і примирення на рівні способів поведінки: підвести одного малюка до іншого, «озвучити» його прохання віддати назад відібрану іграшку, організувати web.archive.org/web/20130502120619/http://mars.te.ua/sorry/

3/6

5/19/2021

Як навчити дітей пробачати? | MICHAEL MARS

спільну гру … Діти на поведінковому рівні поступово засвоюють інше ставлення до подій і з часом починають розуміти, що не обов’язково реагувати різко: кидатися піском у пісочниці, бити по голові лопаткою … Якщо скривдили – скажи про свою незгоду, прости кривдника і запропонуй пограти разом або розділити іграшки по справедливості. У малюків переживання ще не дуже стійкі, вони швидше піддаються впливу, швидше вчаться прощати, ніж старші. Не пробачу, і не проси А якщо один учасник сварки готовий миритися і просити прощення, а інший навідріз відмовляється прощати? Дуже важливо зрозуміти, що стоїть за його Непрощені: поза, бажання поглумитися над іншим? Або, може бути, ще занадто свіжа рана, занадто сильно болить, занадто важко поки пробачити? Гліб Слобін застерігає проти поспішних суджень: “Дорослим не варто вбачати в тому, що дитина не може пробачити, тільки його” вкоріненість у пороці і егоїзм “,” може, але не хоче! “. Треба вміти побачити і невміння справитися з тяжкими переживаннями: болем, образою, гнівом, приниженням і так далі. Коли дитина відчуває себе слабким, приниженим, ображеним – він і не бачить внутрішніх ресурсів, щоб пробачити, – його не потрібно в цей момент соромити “Ти безсовісний!“, Не треба вимагати “Ти повинен пробачити“. Ми, дорослі, зазвичай проходимо повз того факту, що дитина переживає не зловтіха, а суб’єктивно сприймає ситуацію як безвихідь, загнаність в кут. Він – маленький, ображений, нещасний, у нього немає ще уміння правильно реагувати на причіпки, образи, тяжкі переживання накопичуються всередині і заволодівають ним … У цей момент дитина дійсно не може пробачити, тому що не він керує своїми почуттями, а вони керують їм. “Я відчуваю себе гидким каченям, – сказала мені на консультації одна дівчинка-підліток. – Коли дивлюся на своїх однокласників, то просто ненавиджу їх. І сама не рада цьому почуттю “. А їй кажуть: “А ти прости!” Але вона навряд чи зможе так прямолінійно це зробити, хоча дівчинка віруюча і воцерковлена: занадто давно копляться ці переживання, і вона не вміє поки з ними справлятися. І в результаті: “Ненавидиш їх? Погано, треба пробачити! “, А раз не можеш пробачити – так виходить, ти погана християнка, тобто вона і для Церкви виявляється погана. Тупик. І що дівчинці робити? » Бувають діти, яким важко переключатися. Вони повільно остигають, їм потрібен додатковий час після сварки для того, щоб прийти в себе. «Такій дитині треба дати охолонути, побути на самоті, – говорить Ганна Морозова. – Не соромити: може бути, йому потрібно більше часу, щоб заспокоїтися, він сам прийде, коли впорається з собою. А от якщо дитина демонстративно ображається – треба дивитися, які вигоди дає йому позиція скривдженого, чому він знаходить радість саме в цьому – і цих вигод йому не давати ». Якщо дитина не може пробачити іншого, тому що у нього немає внутрішніх ресурсів для цього, немає відчуття своєї сили – треба допомогти йому прийняти себе, усвідомити: зі мною все в порядку, я хороший, я маю право жити. «Часто конфліктним виявляється дитина, яка відчуває себе останньою людиною на землі, самим поганим, самим негідним. Він знаходиться в стані постійної оборони і безперестанно чекає удару з будь-якого боку, – розповідає Ганна Морозова. – Тут важлива і позиція сім’ї: якщо в ній ведеться багато засуджують розмов: той неправий, цей негарний, уряд поганий, кругом грабіжники, в магазині обрахували, – то дитина теж буде впевнений, що навколо нього одні гади, негідники й мерзотники. А якщо вдома не звикли засуджувати інших, то й дитині не прийде в голову постійно очікувати від оточуючих небудь підлості, жити в очікуванні удару. Важливо, щоб батьки не ставили провокаційних питань: хто в класі краще всіх вчиться, хто самий слухняний, хто самий забіякуватий, – не створювали у дитини відчуття нерівності: одні краще, інші гірше …” Віроломство і зрада Іноді рани, нанесені однолітками, виявляються занадто глибокі. Діти тільки починають своє життя в суспільстві, тільки вчаться, освоюють його закони, – і стикаються з віроломством і зрадою. Краща подруга розбовтала таємницю дівчинки всьому класу, і тепер над занадто довірливою дитиною всі сміються. Кращий друг, з яким хлопчик разом виріс, давно і сильно заздрив достатку й благополуччя родини одного, карався відчуттям соціальної нерівності – і, знайшовши момент, виніс з будинку одного цінні речі. Це – важкий удар для дитини; він може взагалі не бажати слухати про прощення. І тим не менше розмовляти з ним про це треба, тому що ненависть обтяжує душу. «Треба розмовляти, – наполягає Ганна Морозова. – Треба шукати внутрішню логіку у вчинках іншої людини, бачити їх внутрішні причини. Проговорити їх, показати чужу суб’єктивну правоту, запитати себе: чи заслуговує web.archive.org/web/20130502120619/http://mars.te.ua/sorry/

4/6

5/19/2021

Як навчити дітей пробачати? | MICHAEL MARS

ця логіка розуміння і прощення? Може бути, і не заслуговує. Прощати чи не прощати – це внутрішня справа самої дитини, він має право вибору. Іноді для того, щоб пробачити, треба час: місяць, два, – щоб пережити саму гостру біль, відволіктися від неї, відійти на безпечну тимчасову дистанцію. Як у Нагібін в оповіданні “Мій перший друг, мій друг безцінний”: там ображений і відданий друг цілий рік не підпускав до себе головного героя, а потім гострота переживання зникла сама собою. Потрібно пам’ятати, що спокій і час лікують рани, і не наполягати, щоб дитина скоріше-скоріше забув і простив ». «Нам, дорослим, коли ми стикаємося з дитячою болем від зради, хочеться скоріше” закрити питання “, – говорить Гліб Слобін. – Ми хочемо, щоб дитина скоріше забув свою образу, і схильні недооцінювати її глибину і масштаб. По суті, відбувається зіткнення людини ще беззахисного, часто ідеалістично налаштованого, зі Злом. Дитина переживає справжній світоглядна криза: його уявлення про світ похитнулися, йому треба перебудувати частину свого світогляду після того, що сталося. Дорослому треба це прийняти всерйоз і допомогти дитині пережити цю ситуацію, а не знецінювати її, не спрощувати, не квапити: дурниця, мовляв, подумаєш, ну зробив він / вона тобі гидоту, ну не спілкуйся з ним / з нею більше, та й все . Головне-то тут не “швидкість забування”, а глибина проживання події. Можна обговорити з дитиною, що саме ми розуміємо під словом “прощення”: повністю відновити відносини такими, якими вони були – чи тільки не тримати зла на людину, але стосунків не відновлювати? Ніхто не зобов’язаний продовжувати спілкуватися з людиною, яка цього спілкування не цінує. Але для того щоб дитині самій стало легше, треба допомогти йому відокремити свої почуття (образу, біль, злість і бажання помсти) – і навчити його прощати – від відносин з другом або подругою, які можна поновлювати або ж не відновлювати. Дитина може вперше задатися питаннями, як далі дружити, чому вірити, як подолати страх нового зради тощо. До речі, знайти відповіді на ці питання батькам можуть допомогти їх власні спогади про себе в дитячому або підлітковому віці. Але розмова має бути прямим і чесним, без повчальності або сюсюкання. Можна навести приклад зі свого дорослого життя (тільки не зразково-показовий приклад!), Розповісти про свої переживання, сумнівах і коливаннях, помилкових рішеннях. Це може здорово допомогти дитині виробити свою власну стратегію поведінки на майбутнє ». Дитина, яку образили, принизили, зрадили, відчуває своє безсилля і безпорадність. Він знаходиться в пасивній ролі, відчуває себе заручником, жертвою, об’єктом маніпуляцій. Для того, щоб йому допомогти, потрібно вивести його з ролі жертви, повернути йому активну позицію, показати, що він сам може щось зробити, від нього самого щось залежить. «Важливо розділити з дитиною біль переживань, усвідомити їх глибину, але не поспішати гладити по шерстці і полегшувати стан, – рекомендує Гліб Слобін. – Можна запитати: а до якого рішенням ти схиляєшся? Що ти собі намітив? Дитина може відповісти “не буду його помічати” або навпаки: “ка-а-ак дам йому у відповідь!” Не варто прагнути відразу заперечувати або відмовляти – краще запитати: добре, ось ти вдарив, а що буде далі? А потім? А ще потім? Якщо дитина висловлює не дуже конструктивні думки, можна їх за допомогою запитань довести до очевидного абсурду, безвиході. Нехай дитина сама придумує способи виходу з важкої ситуації, а батьки можуть дати йому можливість “здійснити” свої плани на словах: побачити результат, зрозуміти, що він неконструктивний, знайти новий варіант дій. Якщо батьки віруючі, можна наводити приклади зі Святого Письма. Можна запитати: “Як ти думаєш, що потрібно робити, щоб зберегти в такій ситуації людська гідність? Ось уяви, що ти – це твій однокласник, і ти дивишся на ситуацію з боку. Ранок, в клас прийшов чоловік, якого вчора принизили: як він повинен себе повести, щоб тобі стало зрозуміло, що він не втратив поваги до себе? Адже він не буде кидатися стільцями, плюватися, загрожувати викинути з вікна, правда? “Обговорення такій ситуації може дати дитині конкретні зразки як зовнішньої поведінки, так і відповідного внутрішнього стану». Такі обговорення знімають відчуття емоційного тупика, дозволяють побачити вихід з важкої ситуації і знижують відчуття болю. Буває, дітям треба відсидітися вдома, особливо дітям ранимим, вони тижнями можуть не ходити в школу.

3

Напишіть відгук Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

web.archive.org/web/20130502120619/http://mars.te.ua/sorry/

5/6

5/19/2021

Як навчити дітей пробачати? | MICHAEL MARS

Ім’я *

E-mail *

Сайт

Captcha *

Type the text displayed above:

Коментар

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong> Додати коментар

Copyright © 2013 розробка та підтримка сайту — GLORIA

web.archive.org/web/20130502120619/http://mars.te.ua/sorry/

6/6