Журнал МІСТО № 12

МІСТО | 1

Європа стала ближчою з

ОБИРАЙТЕ СВОЮ ОСЕЛЮ СЕРЕД НАЙКРАЩИХ ОБ'ЄКТІВ 2 | МІСТО

Відділ продажу: вул. Вовчинецька, 207 www.melnyk.if.ua

«CAPITAL TOWERS» Житловий комплекс «Capital Towers» («Столичні вежі») — 30 000 м² з дворівневим паркінгом, комерційними приміщеннями та житлом на ділянці, площею 1 га. І все це — у самому серці Жешува, з панорамою на стародавній замок та неподалік Площі Ринок (міської ратуші). Розташування житлового комплексу Capital Towers — зручне та комфортне, адже поруч — є великий торговий центр «Міленіум» та університетське містечко. А ще мальовнича набережна ріки Вислок — улюблене місце відпочинку місцевих жителів.

РОЗПОЧАТО БУДІВНИЦТВО в м. Жешув, Польща

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА, УКРАЇНИ ТА ЄВРОПИ!

(0342) 50 11 50; (066) 299 07 08; (067) 299 07 08

МІСТО | 3

4 | МІСТО

МІСТО | 5

ПОЛІТИКА

| ДУМКИ ЖОВТНЯ

Івано-Франківськ

Суспільно-політичний журнал Засновник: Світлана Александрова

Головний редактор: Тетяна Соболик тел.: (095) 821 56 08 е-mail: editor@mi100.info Журналісти: Оксана Пілянська Наталя Мостова Богдан Скаврон Ірина Федоляк Наталя Деркевич Культура – Анатолій Звіжинський Спорт – Микола Волков

Літредактор – Інна Сорока Дизайн та верстка: Олександра Афанасьєва

Реклама: (066) 389 93 19 Свідоцтво про державну реєстрацію: ІФ№263Р від 31. 10. 2016 Друк: Друкарня «Wolf»: м. Львів, вул. Городоцька, 4/17 тел.: (0342) 290 10 12 Загальний наклад: 10 000 примірників

«У нас багато охочих отримати допомогу чи квартиру – це кілька сотень людей, і багато з них мають по троє-четверо дітей. Є серед них і жінки зі статусом матері-героїні. Це, звичайно, філософське питання, але особисто я не буду підтримувати це рішення. У нас весь бюджет соціальної допомоги складає 300 тисяч – і що тепер, потратити з них майже 200 на одну квартиру? Як до цього поставляться ті, хто отримає по 1000 гривень допомоги? Я розумію, що всі хочуть жити у Франківську, але у нас подібне житло коштує набагато дешевше», – Володимир Гаразд, міський голова Долини, про справедливість розподілу коштів між матерями, 06.10.2017 р.

матеріали, позначені цим символом, друкуються на правах реклами. Погляди авторів не завжди збігаються із позицією редакції. Передрук матеріалів допускається за погодженням з редакцією. За достовірність реклами несе відповідальність рекламодавець. Юридичний супровід – юридична компанія «MORIS GROUP».

2017, №12 6 | МІСТО

«Це братерська підтримка, яку ми можемо надати і надаємо. Не на словах, а на ділі. Ми будемо сподіватися на плідну роботу з міською радою. Якщо все буде добре, то через місяць знову вручатимемо квартири», – Василь Андріїв, голова Спілки добровольців АТО Прикарпаття, про квартири для побратимів, 12.10.2017 р.

ПОЛІТИКА

| ДУМКИ ЖОВТНЯ

за хлопців, що вони змогли мене підняти. Я їм дуже вдячний. Багато людей на візках хочуть побувати на Говерлі. Тепер є спеціальний візок, є така можливість, то чому не спробувати хоча б раз?», – Роман Губач, який пересувається на інвалідному візку, про підйом на Говерлу, 21.10.2017 р.

«Роботи почались аж у грудні. Вони дуже поспішали, бо треба було освоїти гроші, щоб не повертати їх державі. Коли я приїхав на місце подивитися, як проводиться берегоукріплення, то мене культурно послали. Я порівняв те, що зроблено, з тим, що написано, тому зробив висновок, що половину державних коштів відмили. Потім звернувся до поліції – мене водили за ніс і годували обіцянками, що ось-ось буде експертиза. Так я прочекав рік», – депутат Косівської районної ради Роман Матейчук про розкрадання грошей на берегоукріпленні, 15.10.2017 р.

«До всіх претендентів до Верховного Суду ми застосовували однакові критерії. Наш відбір пройшли близько 380 кандидатів – і 140 з них нечесні. На нашу думку, на підпис до Президента України пішло декілька недоброчесних кандидатів до Верховного Суду», – Наталія Соколенко, член Громадської ради доброчесності, про перевірку тих, хто повинен вершити правосуддя та справедливість, 19.10.2017 р.

«Щодо трагедії у Харкові і тих аварій на дорогах, в яких щороку гинуть тисячі українців. Ми наполягаємо – 50 км/год і драконівські штрафи за перевищення швидкісного режиму, непристебнутий пасок безпеки на передніх і задніх сидіннях, відсутність дитячих сидінь при перевезенні дітей, використання мобільного без засобів hands-free. Обов’язкова фото- і відеофіксація порушень і «листи щастя», позбавлення прав за водіння в нетверезому стані. Ми ж хочемо в Європу? Це і є Європа», – Володимир Омелян, міністр інфраструктури України, коментує жахливу ДТП в Харкові, 19.10.2017 р.

«Я був дуже задоволений, емоції зашкалювали. Погода була гарна – на небі ні хмаринки. Я тільки крутив головою і роздивлявся, яка там краса. Досі ніколи не бачив таких пейзажів. Я був радий за себе,

«Чи буде апеляційний суд враховувати факт оголошення підозри патрульному і відсторонення його від посади? Відповідаю: по закону не повинен, але хто його знає, коли справа доходить до внутрішнього переконання? Переглянувши відео інциденту, не розголошуючи деталі, як юрист і як слідчий, можу сказати одне – патрульні поліцейські діяли відповідно до вимог чинного законодавства, ні про яке умисне перевищення влади і повноважень йтися не може!», – Віктор Шкутов, начальник ГУ НП в Івано-Франківській області, заступився за патрульного Леоніда Гончарука, 22.10.2017 р.

«Каміння виростало тут краще, ніж картопля. Воно завжди було під ногами і, що важливіше, під рукою. Дорослі його переважно двигали, визбирували, кололи. Ним мостили дороги, фоси і стежки, на яких в іншому разі було б болото. Камінням обкладали джерела. З каміння робили загати на потічках, аби утворилося хоч малесеньке плеско, де би можна було принаймні лягти у воду. З каменів складали фундаменти дерев'яних хатів, склепіння пивниць, цямрині криниць, опори кладок. Натомість діти – порушуючи біблійний детермінізм – каміння розкидали», – Тарас Прохасько, письменник і блогер, про летюче каміння і ставлення до нього (сайт zbruc.eu), 26.10.2017 р.

«Фестиваль «Брама» запросив у наше місто як шанувальників фентезійної літератури, так і відомих авторів, що пишуть у цьому жанрі. Та є багато людей, які не розуміють, не читають, не захоплюються цим. Однак, можна не бути фанатом фентезі, але фанатами української літератури ми всі зобов’язані бути», – бізнес-леді Оксана Мельник на церемонії закриття фестивалю фентезі «Брама», 28.10.2017 р.

МІСТО | 7

ПОЛІТИКА

| РІШЕННЯ

Повернення Потоцького Наталя Сербин

Палац Потоцьких – довгожитель, без якого важко уявити Станіславів, зі своєю довгою історією, овіяною легендами. Він має повне право на те, щоб посісти достойне місце на туристичній мапі Галичини, приваблювати туристів і, зрештою, стати візитівкою уже нинішнього, сучасного ІваноФранківська.

8 | МІСТО

ПОЛІТИКА

| РІШЕННЯ

Передчасна старість

Архітектурне життя Палацу дуже подібне до людського. У свій час, а це було дуже давно, він приваблював могутністю, величчю, гостинно приймав найвідоміших персон, ним захоплювалися, до нього поверталися, з ним хотіли набутися. Пізніше Палац Потоцьких перебрав на себе велику медичну місію, в його стінах врятоване не одне людське життя, проліковано сотні, а можливо й тисячі солдатів, та навіть попри таку гуманність йому не вдалося уникнути злиднів, самотності, непотрібності... Через людську байдужість у сильне архітектурне тіло почала закрадатися передчасна старість, яка повільно заражала його сирістю, грибком, різними хворобами. Він не один рік протистояв і боровся з дощами, снігами, вітрами, спекою, людьми-вандалами, і зрештою його стіни почали подекуди осуватися, дах протікати, а запах все більше нагадував про якусь задавнену хронічну хворобу. Дух ліків, медикаментів, останні вивіски від військового шпиталю дуже точно передавали стан хворої будівлі, що потрапила до поганого лікаря, власника, який так і не знайшов для свого підопічного часу, навіть не помітив, як його стан різко погіршився. І тільки деякі люди час від часу провідували, співчували, та, на жаль, не могли нічим зарадити. Чимало з них шукали рецептів для порятунку, били на сполох, та все зводилося до бюрократичних процесів, нарікань на власника будівлі, безпорадності охоронців культурної спадщини, політичних перепалок, які не принесли жодного результату.

Емоційна реабілітація

Найвитонченіший і найменш безболісний шлях до порятунку Палацу проклало мистецтво, різні його форми, які були представлені на фестивалі «Порто Франко». Саме завдяки цьому дійству за багато років двері будівлі відчинилися. В рамках фестивалю, який проходив два роки поспіль, відбулася успішна емоційна реабілітація Палацу через живопис, інсталяції, перформанси, музику, позитивні людські емоції, сміх,

радість, а часом і допитливість та безпосередність дітей.

Доволі дивним є те, що людина, котра його купила, не оцінила важливості і значимості споруди, а ті, що продавали в далекому 2004 році, а це Міністерство оборони України, були не менш безвідповідальними, бо навіть земля, на якій розміщений об’єкт, була не оформлена. Можливо, тоді це не було так актуально, як сьогодні, але ж ідеться про центр міста, про площу 1,476 га, пам’ятку архітектури місцевого значення, про цінність, яку неможливо виміряти грошима. Мабуть, завдання, які стояли перед тодішнім покупцем, не збігалися з тими ідеями та очікуваннями, які виношували поціновувачі Палацу. Єдиним позитивом є те, що він зберігся, його не забудували, не спотворили.

Потрібна діагностика

Новина про те, що Палац Потоцьких повертають місту, всіх добряче здивувала, бо говорили про це роками, але толку не було. Та лист від «Карпатської нафтової компанії» (власника) про бажання віддати будівлю таки додав віри, що то не пусті слова. Та передати – це півсправи, потрібно ще її реставрувати і зберегти. Вчинок колишнього власника заслуговує поваги, але варто об’єктивно оцінити всі проблеми, які перейдуть у спадок разом із будівлею, адже вона потребує термінової діагностики і ґрунтовної реставрації, а це колосальні кошти. Як бачимо, навіть Олег Бахматюк, попередній власник, поскупився. Чи впораєть-

ся міська рада з дуже непростим завданням, важко передбачити. Якщо взяти до уваги те, що реставраційні роботи, заплановані на 2017 рік, на жодному об’єкті досі не проведені, попри те, що в місті прийнята окрема програма охорони культурної спадщини, а в бюджеті на цей рік передбачено 5 млн грн, то закрадаються сумніви у спроможності теперішніх керівників до рішучих кроків, великої інвестиції в майбутнє – не в бруківку, не в ЖКГ, а в історичну пам’ять. Щодо самого рішення «Про укладення договору пожертви», яке було винесене на минулу сесію Івано-Франківської міської ради і згідно з яким право власності на Палац Потоцьких передано територіальній громаді міста Івано-Франківська в особі Івано-Франківської міської ради, а оперативне управління покладено на Департамент культури виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, то воно має доволі сумнівне трактування, адже тут дуже розпливчасто прописані функції, які в майбутньому будуть покладені на Палац Потоцьких: «[…] з метою задоволення мистецьких, соціальних, культурних, рекреаційних потреб громади міста, з правом виконання будьяких робіт та прийняття будь-яких рішень, необхідних для досягнення мети використання об’єкта нерухомості». Що вкладає влада в слово «будь-яких», важко уявити. Окрім того, нічого не йдеться ні про реставраційні роботи, ні про стратегію та концепцію відновлення пам’ятки. Контроль за виконанням цього рішення покладено на заступника міського голови Олександра Левицького та постійМІСТО | 9

ПОЛІТИКА

| РІШЕННЯ

ну депутатську комісію з питань оренди та приватизації комунального майна (С. Гаєвський).

Хто понесе відповідальність?

Якщо з тим, хто буде наступним власником Палацу, все зрозуміло, то про те, як облаштовуватимуть його майбутнє життя, відомо небагато.

Палац Потоцьких є пам’яткою архітектури місцевого значення. Виходячи з цього, при його купівлі в 2004 році, окрім договору купівлі-продажу, ще мав бути укладений охоронний договір від імені ОДА, а, власне, управління охорони культурної спадщини. Це типова процедура, обов’язкова, якщо об’єкт є пам’яткою архітектури. Основні принципи і гарантії цього двостороннього документа полягають у задекларованих зобов’язаннях власника щодо збереження пам’ятки, проведення реставраційних, консерваційних, ремонтних робіт, у тому числі облаштування території, на якій вона розташована. Все доволі зрозуміло, та, споглядаючи теперішній стан Палацу, таке враження, що охоронний договір не передбачав нічого. Єдине, що за весь час було зроблено – це реставровано браму Палацу.

Чому управління охорони культурної спадщини Івано-Франківської ОДА, а нині сектор у складі управління культури, національностей та релігій, який досі очолює Андрій Давидюк, просто спостерігало за процесом руйнування, відповісти важко, але, судячи з того, в якому стані інші пам’ятки архітектури, можна стверджувати, що зазначена структура бездіяльна. Сам Андрій Давидюк неодноразово бідкався і нарікав на власника Палацу Потоцьких пана Бахматюка, якому, за його словами, «має бути соромно за такий ганебний вчинок». Еге ж, але соромно має бути передусім Давидюку, бо він державний службовець і в його обов’язках – берегти та захищати архітектуру області не на словах, а конкретними вчинками й рішеннями. Хоча, з його вуст, зроблено

10 | МІСТО

було багато: «Ми скаржилися в Генеральну прокуратуру, тривала довга переписка, але зрештою все звели до адміністративної відповідальності. Як це не смішно, але було накладено штраф у розмірі 119 грн. Загалом, згідно з українським законодавством, якщо власник не виконує умов охоронного договору, він притягується тільки до адміністративної відповідальності. Дуже м’який закон. Якби це було десь за кордоном, то за це б точно посадили. Підстав для відкриття кримінального провадження фактично не було, будівля ціла, не розвалена, все на місці».

Повернення слави

Слід зазначити, що експертизу щодо завданої Палацу Потоцьких шкоди проводила місцева комісія, яка діє при відділі з питань охорони культурної спадщини департаменту містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради. Фактично, останнє слово було за нею. Як бачимо, дуже лояльна у нас влада. Виходячи з цього, пан Давидюк повинен був відзвітувати про стан Палацу на сесії перед тим, як об’єкт передали на баланс міста. У розмові він зазначив, що заперечень не має і дуже радий, що будівля буде належати франківській громаді, окрім того, запевняє, що в наступному договорі, який вже укладатиме, напевне, голова міста Руслан Марцінків, все детально пропише, навіть складе чіткий графік виконання робіт. Звісно, міська влада буде говорити про те, що не може закумулювати такі великі кошти, адже тут потенційно йдеться про десятки мільйонів гривень. Та цього разу лавочками і брукованими доріжками не обійтися. Час покаже, що чекає на Палац Потоцьких – повернення слави чи важка старість. А влада мусить визначитися з пріоритетами, бо на порядку денному чимало проблем, але чимось доведеться-таки жертвувати – або мільйонними підрядами на укладання бруківки, або найкращою пам’яткою архітектури міста.

«ЖИВИ ЯСКРАВО» З ТЕЛЕБАЧЕННЯМ «ГАЛИЧИНА»

супутник — «AMOS-7», 4,0є W частота прийому — 12410,5 мГц символьна швидкість — 20833 поляризація — горизонтальна корекція помилок — FEC 7/8

тел. приймальні: (0342)75 80 50, комерційного відділу :(0342)55 21 12 e-mail:info@galtv.if.ua

МІСТО | 11

ПОЛІТИКА

| ПІД МІКРОСКОПОМ

Володимир Шкварилюк:

кнопкодав і мільйонер Оксана Пілянська

Діяльність парламентарів з часу минулих виборів перетнула екватор. Тож уже можна оцінити роботу кожного народного обранця та зробити висновок про його коефіцієнт корисної дії. «МІСТО» розпочинає проект, у якому під мікроскопом розгляне діяльність кожного нардепа з Прикарпаття. Сьогодні під прицілом – народний депутат, який до Верховної Ради України пройшов за списками від політичної партії «Народний фронт», Володимир Шкварилюк.

9 депутатських запитів та 7 виступів, половина виконаних обіцянок та 3 мільйони гривень на рахунках у банку – такий підсумок трирічної діяльності представника Прикарпаття у парламенті, народного депутата від політичної партії «Народний фронт» Володимира Шкварилюка. З цього року фінансові справи сім’ї нардепа пішли стрімко вгору, адже пік перемог її фірми на багатомільйонних тендерах припав саме на 2017-й. Торік сім’я придбала квартиру преміумкласу на 200 квадратів у Києві, проте нардеп продовжує справно отримувати бюджетну компенсацію за оренду житла для «некиївських» нардепів, яка за розміром перевищує його заробітну плату.

Довідка. У 2006-2010 роках Володимир Шкварилюк працював на посаді заступника голови ІваноФранківської ОДА. З травня 2010 р. він – радник голови правління ПАТ 12 | МІСТО

ПОЛІТИКА

«Банк «Фінанси та кредит»». У 2010 році Володимир Шкварилюк був обраний депутатом Івано-Франківської обласної ради за партійними списками політичної партії «Фронт Змін». Очолив фракцію в обласній раді та постійну депутатську комісію з питань бюджету, фінансів, податків та інвестицій. Грудень 2012 – жовтень 2014 рр. – народний депутат України від партії Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина», № 54 у виборчому списку. Упродовж VII скликання працював секретарем Комітету Верховної Ради з питань бюджету. У листопаді 2014-го вдруге став народним депутатом України. Цього разу – від партії «Народний фронт», №25 у виборчому списку. Працює секретарем Комітету Верховної Ради з питань бюджету. Входить до складу семи груп із міжпарламентських зв’язків. Володимир Шкварилюк є досить дисциплінованим нардепом (з 2014 року пропустив лише 6% парламентських засідань), проте не надто публічним (всього 7 виступів: 3 з місця, 4 з трибуни).

З 2014 року Володимир Шкварилюк подав 9 депутатських запитів. З них 8 – до керівників міністерств і відомств України, 1 – Генеральному прокурору України. Менше половини з них стосуються проблем Прикарпаття: на початку 2015 року Володимир Шкварилюк на звернення виборців та депутатів Галицької районної ради просив у міністра юстиції здійснити перевірку професійної діяльності голови суду та суддів Галицького районного суду.

Крім того, нардеп звернувся до Міністерства аграрної політики щодо фінансування Івано-Франківського відділення українського державного фонду підтримки фермерських господарств. Інші депутатські запити Володимира Шкварилюка – колективні. Зокрема, «в упряжці» з іншими депутатами від Прикарпаття нардеп звертався до Укрзалізниці про продовження маршруту пасажирського потяга «Чернівці – Львів» до польського Перемишля.

| ПІД МІКРОСКОПОМ

Володимир Шкварилюк значиться співавтором 77 законопроектів, з яких тільки 15 (тобто, п’ята частина) стали чинними актами. Законопроекти здебільшого стосуються економічної політики. Зокрема, упорядкування надходжень до бюджету та їх розподілу. За даними аналітичного порталу «Слово і діло», Володимир Шкварилюк зробив половину від обіцяного на виборах. Виконання обіцянок виражається підтримкою тих чи інших законопроектів. Із втіленого – не допустити скасування чи скорочення субсидій для малозабезпечених, посилення соціального захисту для захисників України, обов’язкова перевірка декларацій чиновників і суддів, ухвалення нової Воєнної доктрини, за якою Росія визнана країною-агресором, оновлення стратегії національної безпеки, сприяння створенню незалежного антикорупційного органу. Нардеп своїм голосуванням не підтримав (хоч і обіцяв) законопроекти, які стосуються надання житла сім’ям загиблих учасників АТО та необхідного медичного обслуговування учасникам бойових дій.

За даними громадського руху «ЧЕСНО», Володимира Шкварилюка чотири рази ловили на кнопкодавстві: двічі за день у 2016 році – під час поіменного голосування щодо внесення змін до Закону України «Про вищу освіту» та до деяких законів України щодо документів, котрі підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України. І першого, і другого разу нардеп голосував замість колеги Анатолія Диріва. У квітні 2017 року Володимир Шкварилюк кнопкодавив під час голосування за законопроекти про Конституційний Суд України. А у червні – під час голосування за внесення МІСТО | 13

ПОЛІТИКА

| ПІД МІКРОСКОПОМ бачена для нардепів, які не мають київської прописки. Вочевидь, дружина не прописала чоловіка у київській квартирі, що дає можливість народному обранцю отримувати додаткові бюджетні виплати. Вони мізерні порівняно зі статками народного депутата, проте чимало пенсіонерів отримують такі ж за розміром пенсії на рік, як депутат – компенсацію з бюджету на місяць. Бізнесом у сім’ї офіційно займається дружина нардепа – Олександра Шкварилюк. Вона значиться співзасновником двох фірм: ТОВ «БК «Княжий Галич»», яке засноване у 2008 році, та ТОВ «Закарптажитлобуд», засноване у 2013 році. У декларації нардепа не зазначено, однак, що будівельна компанія «Княжий Галич» є одним зі співзасновників обслуговуючого кооперативу «Альфацентр» у місті Долина.

змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення захисту прав споживачів фінансових послуг.

І хоча на кнопкодавстві спіймали приблизно четверту частину нардепів від «Народного фронту», за кількістю натискань кнопок замість колег Володимир Шкварилюк посідає «призове» третє місце серед депутатів своєї політичної сили.

У Володимира Шкварилюка – 23 помічників. З них четверо працюють на платній основі за трудовим договором, інші – на громадських засадах. Цікаво, що серед цих людей є ті, хто допомагали раніше нардепам від КПУ, Соцпартії, «Блоку Володимира Литвина» та «Блоку «За Єдину Україну»». Є і кілька таких, що були помічниками нардепів від «Партії регіонів». Серед них – Ігор Тимочко, екс-голова ДП «Вигодське лісове господарство», котрого свого часу звинувачували в знищенні одного з найбільших державних лісових підприємств області, незаконному звільненні працівників, лобізмі інтересів приватних фірм та корупції. Місячний розмір фонду оплати праці помічників-консультантів народних депутатів становить дві місячні зарплати народного депутата, враховуючи премію. В межах цього фонду депутат самостійно визначає кількість тих, які працюють за строковим договором, 14 | МІСТО

сумісництвом та на громадських засадах. Чинне законодавство України не передбачає конкурсних чи кваліфікаційних механізмів підбору помічників-консультантів, а залежить лише від волі народного депутата України.

Мільйони на рахунках і допомога від держави

Мільйонер Володимир Шкварилюк справно отримує з держбюджету компенсацію за оренду житла у Києві – навіть після того, як у червні 2016 року у власності сім’ї з’явилася трикімнатна квартира преміум-класу в Шевченківському районі столиці. На сайтах із продажу майна вартість аналогічної за площею квартири у цьому районі Києва становить 5 млн гривень і вище. Компенсація, яку отримує Володимир Шкварилюк за оренду житла, є навіть більшою, ніж його заробітна плата. Згідно із декларацією, зарплата нардепа торік становила трохи більш як 12 тис. гривень на місяць. А компенсація за оренду житла – майже 14 тис. гривень на місяць (з 1 вересня 2017 року ця виплата зросла до 19,5 тис. гривень на місяць). Цікаво, що компенсація перед-

Пік переможних тендерів «Княжого Галича» припав на 2017 рік. З 2011-го компанія виграла 13 тендерів, 11 з яких – цьогоріч. Усі замовлення будівельна фірма отримала на території Прикарпаття. Їх левова частка – щодо будівництва спортмайданчиків зі штучним покриттям. Найкоштовнішим замовленням фірми стало будівництво візит-центру у Галичі за майже 5 млн гривень. Кошти на це будівництво виділяють Євросоюз та обласний бюджет. ТОВ «Закарпатжитлобуд» засноване у 2013 році дружиною нардепа Олександрою Шкварилюк та Олександром Качуром. Бізнес-партнер сім’ї нардепа – голова спостережної ради ПАТ «Домобудівник», що у 2015 році балотувався до обласної ради від політичної партії «Блок Петра Порошенка», є співзасновником ще цілого ряду компаній. За організацією не числиться участь у публічних закупівлях.

Володимира Шкварилюка називали одним із донорів партії на останніх парламентських виборах. За даними «УП», 9 чинних депутатів направили добровільні внески на суму 1 млн 200 тисяч гривень у передвиборчий фонд «Народного фронту», очолюваного Арсенієм Яценюком. Серед донорів і Володимир Шкварилюк. Саме вливання до партійної каси могло посприяти нардепу отримати посаду секретаря бюджетної комісії Верховної Ради. Як видно, капіталовкладення було недаремним.

ПОЛІТИКА

| ПІД МІКРОСКОПОМ

Переможні тендери ТОВ «Будівельна компанія «Княжий Галич»»: 2011 рік – загальна сума закупівель 0,4 млн гривень 471 тис. гривень – КЗ «Галицька ЦРЛ» (реконструкція мереж і споруд каналізації) 2016 рік – загальна сума закупівель 0,1 млн гривень 106,6 тис. гривень – Залуквянська сільська рада (капремонт приміщення бібліотеки) 2017 рік – загальна сума закупівель 15 млн 716 тис. гривень 379 тис. гривень – Івано-Франківський міський пологовий будинок (капремонт операційного блоку) 517,6 тис. гривень – відділ освіти Надвірнянської РДА (будівництво спортмайданчиків Черниківської ЗОШ) 601,6 тис. гривень – відділ освіти Надвірнянської РДА (штучне покриття на спортмайданчику) 594,4 тис. гривень – відділ освіти Надвірнянської РДА (будівництво спортмайданчика зі штучним покриттям Лоївської ЗОШ) 577 тис. гривень – відділ освіти Надвірнянської РДА (будівництво штучного покриття спортмайданчика Фитьківської ЗОШ) 4 млн 492 тис. гривень – управління міжнародного співробітництва, євроінтеграції, туризму та інвестицій ОДА (візит-центр) 1 млн 258 тис. гривень – Угорницька сільська рада (облаштування спортмайданчика зі штучним покриттям) 1 млн 400 тис. гривень – Угорницька сільська рада (облаштування дитячого майданчика) 589 тис. гривень – Вовчківська сільська рада (спортмайданчик зі штучним покриттям) 199,9 тис. гривень – Івано-Франківська спецшкола №5 (ремонт харчоблоку) 654 тис. гривень – Івано-Франківська спецшкола №5 (капремонт спортзали) 1 млн 795 тис. гривень – Вовчинецька сільська рада (добудова до адмінбудинку) 564 тис. гривень – Рахинянська сільська рада (будівництво спортмайданчика) 928 тис. гривень – управління капбудівництва міськвиконкому (спортмайданчик зі штучним покриттям) 993 тис. гривень – управління капбудівництва міськвиконкому (капремонт спортмайданчика зі штучним покриттям) 571 тис. гривень – Рашківська сільська рада (реконструкція спортмайданчика зі штучним покриттям) 1 млн 62 тис. гривень – Росільнянська сільська рада (будівництво спортмайданчика зі штучним покриттям) 1 млн 95 тис. гривень – Саджавська сільська рада (будівництво спортмайданчика зі штучним покриттям)

Шкварилюк Володимир

Статки нардепа

Земельна ділянка, 2500 кв. м, Драгомирчани Тисменицького району Земельна ділянка, 2499 кв. м, Драгомирчани Тисменицького району Номер у готелі, 25,8 кв. м, Київ, оренда Комора, 15,7 кв. м, Івано-Франківськ «Volvo S80» 2007 року випуску «Toyota Sienna» 2010 року випуску «Mercedes-Benz GL 350 CDI 4MATIC» 2014 року випуску, орендує у ТзОВ «Будівельна компанія «Княжий Галич»» Дружина Земельна ділянка, 2500 кв. м, Драгомирчани Тисменицького району Земельна ділянка, 2500 кв. м, Драгомирчани Тисменицького району Земельна ділянка, 286 кв. м, Крихівці (Івано-Франківськ) Земельна ділянка, 2402 кв. м, Гута Богородчанського району Житловий будинок, 257,4 кв. м, Крихівці (Івано-Франківськ) Житловий будинок, 236,2 кв. м (33% власності), Тлумач Квартира, 198,5 кв. м, Київ Нежитлові приміщення, 89,4 кв. м, Івано-Франківськ Паливна (вбудована), 7,8 кв. м (50% власності), Івано-Франківськ «Volvo XC 90» 2008 року випуску Донька Земельна ділянка, 421 кв. м, Крихівці (Івано-Франківськ) Житловий будинок, 187 кв. м, Крихівці (Івано-Франківськ) Адміністративне приміщення (40% власності), 386,3 кв. м, Івано-Франківськ Доходи за 2016 рік Володимир Шкварилюк 150,6 тис. грн заробітної плати + 553 тис. грн процентів + 2 млн 950 тис. грн на рахунках у банку + 366 тис. грн готівкою Сім’я 474 тис. грн процентів + 3,3 тис. грн зарплати + 66,4 тис. грн доходу від надання майна в оренду + 2 млн 486 тис. грн на рахунках у банку

МІСТО | 15

ЕКОНОМІКА

| НАШІ ГРОШІ

Обережно! Приватні дитсадки Оксана Пілянська

Приватні дитячі садки з’являються в Івано-Франківську, як гриби після дощу. Благодатним ґрунтом для процвітання ринку є великий попит на ранній дитячий розвиток, а ще – катастрофічний брак місць у державних дошкільних закладах. Приватні садки різняться набором послуг, методиками та підходом до харчування. Проте й спільного немало: левова частка дитячих закладів не мають ліцензії. Чи можна розвивати малюка не тільки ефективно, але й безпечно – дізнавалося «МІСТО».

16 | МІСТО

ЕКОНОМІКА

а онлайн-форумах теми дошкільного розвитку малюків є одними з найбільш популярних. Кожна мама вірить, що її дитина – особлива, має унікальні здібності, які потрібно розвивати змалку. Зрештою, і психологи запевняють: малюкам навчання дається заввиграшки, адже дитячий мозок – як губка, що вбирає море інформації. Мода на ранній розвиток «підживлюється» ще й катастрофічним браком місць у державних дитячих садках. «Навіть у поганому приватному садку з дітьми займаються більше, ніж у державному, адже тут діток у групах ледь не втричі менше», – певна франківчанка Ірина. Справді, міська влада Івано-Франківська констатує проблему з браком місць у державних дитячих садках: на сьогодні близько 10 000 малюків відвідують дошкільні навчальні заклади міста, а майже 400 дошкільнят до садків потрапити так і не змогли. Групи у державних садках критично переповнені.

«Ми за чергою до садка не проходили – треба було домовлятися і бути у групі тридцятим чи тридцять п’ятим. А це також дуже недешево коштує. Тому вирішили: якщо платити – то щоб знати за що і мати можливість змінити садок», – пояснює Ірина, дитина якої відвідує приватний дошкільний заклад. Саме якість освітньої послуги у багатьох випадках змушує батьків шукати альтернативу, стверджує голова ГО «Мами Прикарпаття» Мар’яна Вершиніна:

«У класі, де навчається мій син, 34 учні. Самі розумієте, яка там якість освітніх послуг. У дитсадках ситуація аналогічна, тому батьки шукають альтернативу. Ті, хто має можливість, вибирають приватний дошкільний навчальний заклад, вивільняючи цим самим місця у державних садках».

Чи всі законні?

«Поки не почала цікавитися й шукати для своєї дитини приватний садок, думала, що державний – це найгірший варіант. Зараз думку змінила. В хороші садки і розвиваючі центри, де адекватні ціна-якість, завжди черги. А всі інші мають свої істотні недоліки. Більшість не має нормально організованого харчування, що для маленької дитини є основним», – вважає Ірина.

На форумах – безліч відгуків різної тональності про приватні дитсадки. «Чисто й затишно, як удома, вихователі дуже приємні, всього дві групи по вісім діток».

У мене немає ліцензії, – не приховує адміністратор одного з клубів. – Занадто багато вимог, як-от: два окремі входи, два умивальники на кухні. Я орендую приміщення і виконати усі ці вимоги не спроможна

| НАШІ ГРОШІ

«Були в цій трикімнатній квартирі, яка зветься садочком. Так, іграшок багато, вихователі хороші, проте малюють замість дітей, щоб швидше. Найбільше мене вразило, що з восьми дітей двоє страшенно кашляли, троє з соплями». «Мені не сподобалося, що викладач приділяла увагу двом дітям, а на чотирьох інших майже не звертала уваги».

«Син просто в захопленні від цікавих і розвиваючих занять. Персонал щирий і привітний. До кожної дитини знаходять індивідуальний підхід». Щоб скласти власну думку, «МІСТО» вирушило у рейд приватними дитячими садками.

Заклад на вулиці Панаса Мирного розташований на другому поверсі. Дві кімнати – для сну та навчання, крім того, невелике адміністративне приміщення. Тут пропонують садок повного та неповного дня, їжу з дому підігрівають у мікрохвильовці. Території для прогулянок практично немає.

На вул. Пулюя дитячий заклад розташований в адаптованій квартирі багатоповерхівки обабіч дороги. Дітей небагато, а в приміщенні – попередження про те, що хворих на ГРВІ не приймають. Родзинка закладу – система відеоспостереження: вихователі запевняють, що батьки можуть у будь-який час перевірити, чим займається їхня дитина. Прогулянки тут не передбачені, адже й гуляти фактично ніде. На вул. Бельведерській – один із небагатьох приватних дитячих садків, де діток харчують. Їжа привозна, її готує повар. Проте місць тут наразі немає.

У невеликій кімнаті на вул. Курінного Чорноти якраз обідає четверо дітей. Їх пильнує один вихователь. Це один із двох дитячих закладів однієї власниці. У телефонній розмові та пояснює: інший дитячий садок розташований на третьому поверсі багатоповерхівки на вул. Коновальця. Харчують тим, що батьки дадуть з дому. Медичних довідок не вимагають. «Ми таким не цікавимося, – каже власниця. – Й так всюди фальшивки. По дитині видно, чи здорова. Хворих діток не приймаємо, бо сюди ходить моя внучка». Дитячий садок на вулиці Січових Стрільців розташований у дворі, приміщення – досить просторе: кілька кімнат, добре облаштована вбиральня. Наразі тут працюють неповний день, а цілоденний садок відкриють уже незабаром. «Ось тут, на місці парт, плануємо ставити ліжечка, а цей куток відведемо для занять», – демонструє адміністратор. Перше, що спадає на думку: куток для занять надто темний. «Це просто нині надворі похмуро», – пояснює жінка. Непродумане освітлення й у «класі»: парти розташовані задом до єдиного у кімнаті вікна. Двір для прогулянок дітей обмежений бетонним парканом. Одиноко темніє закрита пісочниця – єдиний атрибут «дитячого майданчика». Проте за нею – відгороджена сіткою територія, за якою зеленіє пластмасова лопатка. Сітка, проте, не є безпечною для дітей, адже з неї стирчать гострі дроти. Заклад пропонує тільки легкий перекус, а обід приносять батьки: їжу потім для дітей розігрівають. «Ліцензії нам не потрібно, – запевняє адміністратор. – Зараз лояльно до цього ставляться». Загалом, «МІСТО» «нагуглило» 27 дитячих приватних дошкільних розвиваючих закладів, хоча не виключено, що насправді їх суттєво більше. Не додзвонилися тільки до одного із зазначених на інтер-

МІСТО | 17

ЕКОНОМІКА

| НАШІ ГРОШІ

нет-ресурсах, чотири зі списку не мають дитячих садків і проводять лише короткотермінові заняття. Фактично, у двадцять одному приватному дошкільному закладі пропонують таку послугу, як дитячий садок повного або неповного дня. З них тільки 6 мають ліцензію на відповідну діяльність. «У мене немає ліцензії, – не приховує адміністратор одного з клубів. – Занадто багато вимог, як-от: два окремі входи, два умивальники на кухні. Я орендую приміщення і виконати усі ці вимоги не спроможна».

ня до вартості відвідування ще «плюсують» вартість харчування – 20-40 гривень на день (якщо заклад харчує самостійно).

Переважно у таких закладах формують групи з дітей, різних за віком. На думку одного з адміністраторів, такі групи для малечі є навіть комфортнішими. Мало де пропонують підписувати угоди, в основному – лише заповнити анкету. Ще один важливий нюанс – медичні довідки: здебільшого на них дивляться крізь пальці. Лише у кількох дитячих закладах (переважно ліцензованих) «МІСТУ» зазначили, що потрібно принести цей документ.

Чи потрібна ліцензія?

«Про ліцензію не питаю, бо на 90% упевнена, що її нема», – каже мама Ірина. Справді: для чого ліцензія, якщо дошкільний заклад, приміром, влаштовує умовами, методикою, ставленням викладачів і результатом?

«Раніше у процесі ліцензування заклад повинен був отримати три дозволи: санепідслужби, пожежного нагляду і Держгірпромнагляду. Коли у складі експертної групи спеціалісти департаменту освіти виїжджали оглянути приміщення, ми звертали увагу навіть на те, де розташовані електророзетки. Усі меблі й іграшки мали бути сертифіковані; санепідслужба перевіряла освітлення, якість питної води, місця прогулянок дітей тощо», – розповідає методист інформаційно-методичного центру департаменту освіти та науки Івано-Франківської міської ради Людмила Чмелик. Ліцензія дитячого навчального закладу – це ще й гарантія професійності кадрів та безпечного епідсередовища.

«МІСТО» зафіксувало чимало фактів, коли приватні дитячі заклади торік працювали неповний день, а з цього року відкрили або планують працювати весь робочий день. Більшість дитячих закладів не обтяжує себе приготуванням їжі. Дітей харчують тим, що дадуть з дому батьки. При цьому одиниці годують дітей частіше, ніж двічі на день: більшість закладів пропонують свій перекус (печиво або фрукти) та обід «з дому». Якщо врахувати, що діти перебувають у закладі до 17.00-18.00, це таки замало. Щоправда, якщо батьки «укомплектують» дитину додатковим харчуванням, її у садку обіцяють погодувати. Не виключено, що діти, в яких у лоточках різна їжа, заздрісно заглядатимуть один одному в тарілку. Ціни також різняться. Приватні заклади розраховують вартість своїх послуг по-всякому: хтось бере за години перебування, хтось – за дні. Переважно, оплату можна перенести або заморозити, але лише на кілька днів. Є й такі центри, послуги яких треба оплачувати, навіть якщо дитина не відвідувала його через, приміром, довготривалі вихідні. Ціни у приватних садках коливаються: від 1200 до 1900 гривень, якщо залишаєте дитину на неповний день (3-5 годин); від 2400 до понад 3000 гривень – якщо на цілий день. У приватних садках повного перебуван18 | МІСТО

«Коли заклад ліцензується, він подає перелік документів до регіональної експертної ради, до якого входять і відомості про працівників із зазначенням відповідної освіти. У неліцензованих дошкільних групах працівники можуть її не мати. Тут вас зазвичай не спитають про медичну картку чи наявність щеплень у дітей. Відсутність ліцензії звільняє підприємців від відповідальності і за організацію роботи з дітьми, і за її зміст», – каже Людмила Чмелик. На початку лютого департамент освіти отримав листа від місцевої прокуратури щодо сімейного клубу «Ромашка», розташованого на вул. Новгородській. Там травмувалася дитина, була скарга від батьків.

ЕКОНОМІКА

У 2014 році аналогічний лист від прокуратури надійшов щодо клубу дошкільного розвитку «Умка», на який теж поскаржилися батьки. В обох випадках заклади працювали без ліцензії.

Загалом в Івано-Франківську діють два ліцензовані навчально-виховні комплекси, які мають у своїй структурі дитячі садки: приватна школа-садок «Перша ластівка» та «Українська Монтессорі-школа «Смайлик»». Вони працюють як юридичні особи.

Розквіт час від часу потьмарюється неприємними ситуаціями, у які потрапляють чиїсь малюки. Аби це попередити, батьки мають самі подбати про власних дітей Крім того, шестеро приватних підприємців отримали ліцензії на надання платних освітніх послуг у сфері дошкільної освіти та відкрили дошкільні групи з короткотривалим перебуванням дітей – не більше 3,5 годин, як це передбачено санітарним регламентом. «Чому 3,5 години? Бо інтервал між харчуванням у дітей дошкільного віку 3,5 – 4 години», – пояснює Людмила Чмелик. Отже, ліцензовані дошкільні групи із короткотривалим перебуванням дітей функціонують за такими адресами: • «Смайлик» (вул. Вовчинецька, 30); • «Чомусик» (вул. Молодіжна, 55);

• «Капітошка» (вул. Володимира Великого, 10а); • «Маленький Ейнштейн» (вул. Незалежності, 10а/1);

• «Долоньки» (вул. Північний бульвар, 5б); • «Зростайлик» (вул. Бельведерська, 42/22).

Як мінімум один із ліцензованих дошкільних закладів порушує умови ліцензії, пропонуючи послуги дитсадка на повний день. Людмила Чмелик пояснює: повноцінно харчуватися діти мо-

жуть тільки у закладах, які мають харчоблоки, а це, як правило, ті, що є юридичними особами. Підприємець може тільки надавати освітні послуги. Зараз санітарний регламент дозволяє харчувати дітей привозною їжею, однак за умови, що підприємець, який її готує, також має всю дозвільну документацію.

| НАШІ ГРОШІ

Коментар:

Зореслава Кудиба, юрист «Moris Group»:

З 2015 року в Івано-Франківську не відкрилося жодного нового ліцензованого дитячого закладу.

«Якщо дошкільний навчальний заклад відкриває юридична особа, ліцензія обов’язкова – це прописано законом України «Про ліцензування господарської діяльності» від 2015 року (йдеться про ліцензування освітньої діяльності закладів освіти). Для фізичних осіб-підприємців, які надають послуги у сфері дошкільної освіти, ліцензування цим законом не передбачено – відбулося спрощення процесу. Чи повернуть ліцензування для фізичних осіб-підприємців у цій сфері діяльності, наразі не відомо», – розповів «МІСТУ» відповідальний секретар регіональної експертної ради з питань ліцензування та атестації навчальних закладів Орест Кіндрат. Нема ліцензії – отже, ніхто не перевіряв, наскільки якісними є іграшки та чи не забагато «хімії» у дитячих меблях, яка освіта та кваліфікація у працівників, чи правильно освітлені навчальні місця, хто і яку їжу готує для дітей. Зрештою, такий дошкільний заклад важко назвати садком, швидше – «клубом за інтересами». Тож поки Міносвіти та нардепи «дрімають», залишаючи прогалини у законодавчій базі, департамент освіти фіксує скарги, а правоохоронці реагують на порушення лише за фактом звернення батьків, ринок дошкільної освіти продовжує бурхливо розвиватися. Його розквіт час від часу потьмарюється тільки неприємними ситуаціями, у які потрапляють чиїсь малюки. Аби це попередити, батьки мають самі подбати про власних дітей. Як мінімум, самотужки перевірити на безпечність простір, у якому дитина перебуває більшу частину дня. Низькі незахищені розетки, травматичні іграшки чи неякісні меблі, відсутність місць для прогулянок або ж предмети, якими дитина на прогулянці може себе поранити – той мінімальний набір «маячків», які мають насторожити батьків.

— Дитячий садочок є дошкільним навчальним закладом. Відповідно до законодавства України, дошкільний навчальний заклад є юридичною особою та має отримати ліцензію. Закон «Про дошкільну освіту» та низка підзаконних актів регламентують діяльність дошкільних навчальних закладів незалежно від форми власності. Ліцензування запроваджено для того, щоб держава могла перевірити заклад на відповідність тим вимогам, які встановлені для певного типу закладу, зокрема, щодо наявності кваліфікованого педагогічного складу, надання знань та навичок відповідно до стандарту дошкільної освіти, безпеки та харчування дітей. Потрібно наголосити, що, згідно із законом «Про освіту», відповідальність за здобуття дошкільної освіти повністю покладається на батьків. При цьому вони самостійно обирають способи і форми здобуття такої освіти: у сім'ї, дошкільних навчальних закладах, за допомогою професійних педагогів чи фізичних осіб-підприємців, основним видом діяльності яких є освітня. Діяльність останніх не регламентується жодними спеціальними нормами, вони самостійно обирають обсяг та види послуг, котрі надають. Важливим є те, що такі підприємці не мають права називати свої заклади дитячим садком чи дошкільним закладом освіти. Батькам слід враховувати, що, передаючи дітей до закладів підприємців, які здійснюють освітню діяльність, вони можуть вимагати та контролювати тільки той обсяг послуг, який обумовлений відповідним договором, адже діяльність таких закладів не контролюється державою. МІСТО | 19

ЕКОНОМІКА

| ПРОПОЗИЦІЯ

Чи закриють у місті цілодобові магазини? Наталя Деркевич

В Івано-Франківську влада виступила з пропозицією заборонити цілодобові режими роботи магазинів. Такий крок у мерії пояснюють тим, що біля цих закладів часто стаються розбірки та бійки і мешканці навколишніх будинків постійно скаржаться на них. Справді, взимку цього року в цілодобовому магазині «Марс» чоловік із ножем накинувся на двох відвідувачів, один з яких помер. А влітку неподалік крамниці «Арес» сталася бійка, яка завершилася стріляниною. Після цього поліція надіслала міській раді перелік проблемних цілодобових магазинів.

20 | МІСТО

ЕКОНОМІКА

Тож міський голова Руслан Марцінків вважає, що в місті склалася нездорова ситуація з нічними магазинами. Мовляв, вони мають приносити користь мешканцям міста, а не навпаки – заважати. Мер запропонував скасувати цілодобові режими роботи. Його підтримав і заступник Олексій Кайда. Він аргументував тим, що біля таких закладів збираються сумнівні компанії, а неповнолітнім продають алкоголь. «Усі нормальні люди вночі сплять. Хіба адекватна людина о четвертій чи п’ятій ранку буде йти по хліб і молоко? Ясно, що ні. Йдуть по алкоголь. Я за те, аби магазини працювали до 22.00, максимум – до 24.00. Буду виступати з ініціативою заборонити нічну торгівлю. Ці нічники – це збір криміналітету, розбірки і дебоші», – наголосив він. Однак чи має міська рада реальний вплив на такі магазини і що думають франківці про таку ідею? Богдан Білик, заступник міського голови

можемо на це вплинути. Здебільшого за дозволом звертаються ті, які хочуть, щоб до них було менше претензій. Якщо є порушення громадського порядку, то на це реагують правоохоронці. З того списку, який нам дала поліція, тільки один, «Марс», мав дозвіл на цілодобову торгівлю. Через порушення громадського порядку ми його скасували, але чи дослухаються до цього власники – невідомо. Ми цей список передали муніципальній варті, щоб вона частіше патрулювала там, і державній фіскальній службі, яка може скасувати ліцензію на продаж алкоголю. Закриття цілодобових магазинів не дасть ефекту. Це призведе до збільшення підпільних наливайок, а так підприємець хоч платить податок і несе відповідальність за той проданий алкоголь. Колись за часів Андропова також забороняли продавати алкоголь, але люди купували самогонку, або їм таксі привозило горілку. Тобто, закриття цілодобових магазинів чи заборона торгівлі вночі – це зелене світло для підпільного бізнесу. Треба працювати з тими підприємцями, які мають цілодобові магазини, щоб там не облаштовували столики, навіси, аби там не збиралися люди». Богдан Кухарук, керівник муніципальної варти

«Якщо є звернення від магазинів, то виконавчий комітет розглядає його і може погодити цілодобовий режим роботи. Відповідно, ми можемо й скасувати цей дозвіл. Але заборона матиме рекомендаційний характер, і підприємці самі будуть вирішувати, реагувати на неї чи ні. Тобто, ми не маємо повноважень реально заборонити цілодобову торгівлю. Це не тільки в Івано-Франківську, а й у всій країні так. Потрібні зміни перш за все на державному рівні. Ще десь 15 років тому режим роботи кожного закладу затверджував виконком, але потім це скасували, щоб припинити перевірки бізнесу.

Зараз магазини якщо хочуть, то звертаються до нас за дозволом, а якщо ні, то працюють так, і ми не

| ПРОПОЗИЦІЯ

али в податкову, а та – позбавити ліцензії.

У муніципальної варти є список магазинів під підозрою, що там продають алкоголь неповнолітнім. Ми за ними слідкуємо, і якщо бачимо, що підліткам продали алкоголь, складаємо протокол. Але це нешвидкий процес, і він часто супроводжується скандалом. Продавці тікають – тоді нема на кого складати протокол. За рейд ми складаємо приблизно п’ять таких документів. Зараз, якщо діти захочуть купити алкоголь як у цілодобових магазинах, так і в звичайних – вони його куплять. У 8 з 10 закладів їм продадуть, тому ми стараємося перевиховувати продавців». Ігор Гергелюк, заступник голови Ради підприємців при виконавчому комітеті ІваноФранківської міської ради

«Міська рада не має права заборонити нічну торгівлю. Це просто популізм. До того ж, підприємці купують ліцензію на продаж алкогольних і тютюнових виробів, і в ній не прописаний графік роботи.

Думаєте, легко працювати вночі? Це вимушений крок. Підприємці не в захваті від нічної торгівлі, але мусять це робити, щоб вижити і аби їхні магазини не обкрадали та не палили.

«Я за те, щоб магазини в нічний час не продавали алкоголь. Думаю, що влада теж так вважає, але погарячкувала. Цілодобовий режим роботи магазинів – це нормально. Не нормально, коли алкоголь продають підліткам.

Є випадки, коли ми повторно складаємо матеріали на магазини за продаж алкоголю неповнолітнім. Потім їх розглядає адміністративна комісія, накладає штраф і може направляти матері-

Ми за легальну діяльність. Якщо буде закон про заборону нічної торгівлі, то ми всі закриємо магазини. А поки такого немає, цілодобові магазини працюють. Колись міська рада прийняла рішення про заборону продажу алкоголю після 22.00. Оскільки вона не має права втручатися в нашу роботу, то ми виграли усі суди. Влада не вповноважена обмежувати нас у часі роботи. Вона може тільки висловити таке побажання.

Ми створюємо робочі місця, платимо податки, основні надходження в бюджет ідуть від малого МІСТО | 21

ЕКОНОМІКА

| ПРОПОЗИЦІЯ

бізнесу. В нас зараз урегульована діяльність. Подейкують, що ми споюємо націю. Так не можна казати. Ми за те, щоб легально працювати. Якщо заборонять торгувати в нічний час, то не будемо. Але люди, як у 90-х, замовлятимуть алкоголь у таксистів, питимуть на якихось точках чи квартирах сурогат і травитимуться. Людина, яка захоче випити, так чи інак знайде спосіб, як це зробити.

Все одно в місті не обмежений продаж алкоголю. Вночі працюють дискотеки, кафе. Що зміниться, якщо заборонити цілодобові магазини? Зараз відбуваються тотальні перевірки щодо продажу алкоголю неповнолітнім. Поліція підставляє вісімнадцятирічних хлопців під два метри зросту, які носять бороду і виглядають на 30 років, та робить великі спецоперації і потім штрафує магазини. Але хто контролює продаж алкоголю неповнолітнім, наприклад, у нічних клубах чи кафе? Маленький магазинчик легше вдарити, ніж великий. На них роблять піар і показують, що з чимось борються». Іван Бліндар, актор ІваноФранківського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Івана Франка

тує на дрібних правопорушеннях. У цивілізованих країнах такого нема. Вважаю, що в нічний час поліція має патрулювати біля цілодобових магазинів. А я ще жодного разу її там не бачив, хоча, оскільки я сова, часто гуляю центром міста вночі.»

колись дошка пошани, а тепер буде дошка сорому. В нас є проблеми з цілодобовими магазинами і треба наводити порядок, бо це вже неможливо. Неповнолітні бахнуть 100 грам і потім поножовщиною займаються чи стріляють».

Олексій Кайда, заступник міського голови

Михайло Смушак, головний комунальник міста

«Я буду ініціювати заборону нічної торгівлі в місті, і не лише алкоголем. Нічники, які зараз працюють – це кубло криміналітету, постійні розбірки, п’янки та дебоші. Людям заважають відпочивати і спати.

«Нічні магазини – місце збору асоціальних груп населення, які своєю присутністю та поведінкою створюють дискомфорт, а то й небезпеку для інших мешканців.

До того ж, туди часто заходять і неповнолітні, яким у цих магазинах продають алкоголь. Усі нормальні люди вночі сплять. Хіба хтось адекватний о четвертій чи п’ятій ранку буде йти по хліб або молоко? Звісно, що ні. Йдуть по алкоголь. Я за те, аби магазини працювали до 22.00, максимум – до 24.00. Окрім того, потрібно, щоб адмінкомісія запровадила максимально високі штрафи за продаж алкоголю неповнолітнім, а також повідомляла про це Державну фіскальну службу та ЗМІ. Була

«Я вкрай негативно ставлюся до закриття цілодобових магазинів. Таким чином обмежать права мешканців міста. Відсоток тих стрілянин, бійок і неадекватних людей, які влаштовують розбірки біля цих закладів, дуже малий».

Однак на такі порушення громадського порядку повинна одразу ж реагувати поліція і припиняти їх. Від того, що цілодобові магазини перестануть працювати, кількість стрілянин та п’яних людей на вулицях не зменшиться. Людина, яка хоче випити, завжди знайде, як це зробити. Поліція чомусь занадто акцен-

22 | МІСТО

Чому необхідно заборонити, а не контролювати цілодобові магазини? Тому що немає дієвого механізму та органу контролю. Ставити біля кожного такого закладу поліцейський патруль, який там буде цілодобово чергувати, немає ані логічної, ані фізичної можливості.

Я проти будь-яких МАФів у місті (кіосків тощо), а також цілодобових магазинів. Кіоски – це атавізм, який має зникнути в місті ІваноФранківську. А якщо вже і залишати цілодобові магазини, то в них не має бути ліцензії на продаж алкоголю. Хліб, мінеральну воду, цукерки – будь ласка, а спиртне – ні».

ОБИРАЙТЕ СВОЮ ОСЕЛЮ СЕРЕД НАЙКРАЩИХ ОБ'ЄКТІВ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА, УКРАЇНИ ТА ЄВРОПИ!

Початок будівництва 2017 р. — закінчення 2018 р.

вул. Шевченка 2 черга • Затишне житло • Підземний паркінг • Двір з дитячим майданчиком

Відділ продажу: вул. Вовчинецька, 207 www.melnyk.if.ua

(0342) 50 11 50; (066) 299 07 08; (067) 299 07 08

МІСТО | 23

ЕКОНОМІКА

| НАДЗВИЧАЙНО

WOG (не)небезпечно Ірина Федоляк

На вулицях Івано-Франківська розміщено чимало автозаправних станцій та комплексів, до яких давно звикли місцеві жителі і вважають нормою. Перш за все, зручно водіям, адже не треба їхати за місто, щоб заправити авто. А ще на АЗС можна перекусити, випити кави, придбати, наприклад, пачку цигарок. Але якщо вона знаходиться в густонаселеному житловому районі, це може бути не так і добре, до того ж, це суперечить нормам закону.

24 | МІСТО

ЕКОНОМІКА

Як на бомбі

Автозаправний комплекс «WOG» на вулиці Довженка, 21-Б розміщений дуже вдало, на об'їзній дорозі, ще й неподалік від в'їзду-виїзду з міста. Проте ще до його відкриття жителі довколишніх будинків були проти будівництва, люди й досі вважають, що це суперечить відповідним нормам. А ще не розуміють, чому через дорогу від заправки побудували величезний дитячий майданчик.

«Дітей сюди привозять із цілого міста, вони дихають тими випарами від палива. Особливо сильний запах вранці: щодня о 6 годині заправку закривають і випускають гази, сморід жахливий, довкола концентрований запах бензину. Через годину її відкривають, заїжджають водії, щоб заправити авто», – розповідає мешканець будинку №4 на вулиці Довженка Микола Дронів.

| НАДЗВИЧАЙНО

котлован. Йдеться про той будинок, що навпроти нашого. Коли його почали будувати, заправки і близько не було. Але вона з'явилася, коли звели п'ять поверхів. Збудували дуже швидко, всього за кілька місяців. Територія була закрита, але людей не обманеш, усі бачили, що туди везуть цистерни з соляркою. Тоді почалися бунти, але не наше мелеться», – каже Анна Григоращук. Хто давав дозвіл на будівництво заправки, жінка не знає, каже, будинки дозволяла зводити сільрада Крихівців.

Коли будували заправку, багато людей виходили на протести, але їх, як це часто буває, ніхто не почув. Тож нині живуть, як на бомбі, каже чоловік. От лише нещодавно у Коломиї був вибух на заправці, а перед тим ще десь.

«У разі якоїсь надзвичайної ситуації дев'ятиповерхівка постраждає першою, ми – наступні. Заправні станції повинні бути за межами міста, а в нас на одній вулиці їх по кілька штук – це забагато», – коментує ситуацію мешканець Андрій Кушмелюк.

Жильці одностайні в тому, що заправка для довколишніх будинків небезпечна. Тим паче, на території України проводиться антитерористична операція, тож можна очікувати диверсій і різноманітних провокацій. Ще більше мають бути стурбовані жителі дев'ятиповерхівки, яка височить над станцією. Люди виходять на балкон курити – ті, хто живуть у будинку, розуміють, що цигарки з балкону кидати не можна, але приходять, наприклад, гості – будь-що може трапитися, каже Анна Григоращук, що мешкає на Довженка, 6. «Звісно, ми переживаємо, адже, якщо щось станеться, хвиля від вибуху буде така, що постраждають усі будинки довкола. А ще не розумію, хто дав дозвіл і встановив дитячий майданчик навпроти заправної станції, якими правилами техніки безпеки таке дозволено», – обурюється пані Анна.

Про те, що через дорогу від їхнього будинку зводять заправну станцію, люди не знали, пригадує жінка. Коли інформація просочилась, почали протестувати. Досі не розуміють, як у розбудованому житловому районі з'явився такий небезпечний об'єкт, невже на території міста немає вільного місця, що заправку слід було будувати у густонаселеному мікрорайоні. Дев'ятиповерхівку поряд зі станцією споруджували ще до появи заправки, щоправда, введення її в експлуатацію трохи затримували. Коли розпочалося будівництво «WOG», 30% мешканців уже придбали там житло.

Чия земля?

Землі, на яких розміщена заправка і частина довколишніх будинків, належать до Крихівецької сільської ради, ще у 2004 році люди мали там городи. «Пам'ятаю, на стовпі висіло попередження про те, що люди мають швидко, до 1 жовтня, зібрати врожай, адже будуть заїжджати бульдозери і рити

У сільській раді відповідальність із себе знімають. Нинішній голова Мирон Гаргат розповідає, що будувалася заправка за попередника, ще до прийняття генерального плану. На той час чіткої межі між Івано-Франківськом і Крихівцями не було, водночас жодних дозвільних документів село не давало. З точки зору фінансових показників заправка на території Крихівців вигідна, адже акцизний податок йде в бюджет села. Але на той час, коли АЗС будували, це не було визначальним фактором – заправку на території села зводили не для того, щоб заробити на ній, переконує війт. «Моя особиста позиція як людини – заправка шкодить здоров’ю людей, зокрема дітей. Але той, хто приймав рішення про встановлення, напевне, розглядав і враховував усі вимоги», – зауважив Мирон Гаргат. В міській раді Івано-Франківська коментарів щодо цього питання отримати нам не вдалося.

Коли будували заправку, багато людей виходили на протести, але їх, як це часто буває, ніхто не почув. Тож нині живуть, як на бомбі Без порушень

Громадський активіст Сергій Чирва вважає, що порушень у будівництві автозаправки на вулиці Довженка, 21-Б немає. На це має підстави, адже запевняє, що брав участь у процесі спорудження.

«На викиди в атмосферу, тобто, випаровування палива, структура має дозвіл. Щодо розміщення біля житлових будинків, станція відповідає нормам ДБН МІСТО | 25

ЕКОНОМІКА

| НАДЗВИЧАЙНО

360-92. Тим паче, спершу будувався будинок, а потім – заправка, тож люди бачили, що купували. Хіба якщо придбали житло, ще коли закладався фундамент», – каже активіст.

Розміщення станції визначене дозволом містобудівної ради, усі документи відповідають нормам закону. Міська влада тоді дуже прискіпливо ставилася до цього процесу, пригадує Чирва. Єдиний нюанс у тому, що під час будівництва заправки не було екологічного законодавства, яке діє нині, оцінку екологічних впливів не проводили. «На той час заправка будувалася відповідно до вимог закону, тож серйозних порушень я не бачу», – наголошує активіст.

Начальник управління ДСНС в Івано-Франківській області Володимир Чернецький повідомив, що заправна станція на Довженка, 21-Б введена в експлуатацію комісійно відповідно до Акту готовності об'єкта від 6.11.2010 року. До складу комісії входили представники управління архітектури Івано-Франківська, Санепідемнагляду, Інспекції ДАБК, Територіального управління з енергозбереження, Держгірпромнагляду, Управління екології, Державтоінспекції. На той час виконано антисейсмічні, заходи з охорони праці, забезпечення пожежної та вибухової безпеки, охорони навколишнього природного середовища. На АЗК говорити про ситуацію відмовляються, кажуть, компетенція не їхня, рекомендують звертатися у Луцьк, адже компанія звідти. Комерційний директор «WOG» в Івано-Франківську також нічого про це не знає, спрямовує до столиці. Зрештою, у центральному офісі компанії у Києві повідомили, що АЗК по вул. Довженка, 21-Б в Івано-Франківську побудована і функціонує понад Фото: Мар’ян Николюк

26 | МІСТО

десять років. Всі дозвільні документи видані Державною архітектурно-будівельною інспекцією у той самий час, інформація про це є у публічному доступі. Наразі АЗК за вказаною адресою переформатовується, тобто, оновлюється інтер'єр та простір під кафе для зручності клієнтів. А на АЗК наразі ведуть внутрішні роботи з оновлення об'єкта, а не перебудову чи побудову нового.

Не за правилами

Вибір земельної ділянки для розміщення АЗС чи АЗК повинен відбутись ще в процесі планування забудови певної території, тобто під час розробки й затвердження генерального плану, схем планування територій та іншої містобудівної документації.

Стаття 5 Закону України «Про основи містобудування» передбачає урахування державних та громадських інтересів при плануванні та забудові територій, урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок і будівель, що оточують місце будівництва, а також інформування громадян через ЗМІ про плани перспективного розвитку територій і населених пунктів.

Відповідно до державних будівельних норм «Планування і забудова міських та сільських поселень» ДБН 360-92, АЗС у населених пунктах слід розміщувати на земельних ділянках, що відокремлені від кварталів житлових та громадських споруд, з урахуванням загальних потреб населеного пункту залежно від рівня автомобілізації, інтенсивності руху, споживчого попиту. У великих містах АЗС слід розміщувати вздовж магістральних вулиць загальноміського та районного значення, у середніх

та малих – уздовж магістральних вулиць та доріг, а також вулиць та доріг промислових і комунальноскладських зон і на їх територіях. Розміщувати АЗС на пішохідних вулицях та проїздах усередині кварталів забороняється. До того ж, мінімальна відстань від АЗС до житлових чи громадських споруд має бути від 25 до 50 метрів залежно від їхнього розміру. До місць масового скупчення людей, як-от зупинок (яких поблизу АЗС на Довженка дві) чи ринків – 3050 метрів, до кіосків – 20-25. Наземні споруди АЗС слід розміщувати не менш як за 10 м від краю проїжджої частини.

Час скаржитися

Начальник Головного управління Держпродспоживслужби в Івано-Франківській області Роман Гурський зауважує, якщо люди вважають заправну станцію небезпечною чи шкідливою для свого здоров'я через випари, нехай звертаються до управління із письмовою скаргою.

«Процедура така: будь-яка фізична особа, що проживає поблизу цієї заправної станції, описує ситуацію в заяві, яку ми направляємо у Держпродспоживслужбу в Києві, там відбувається погодження з Мінекономрозвитку, що орієнтовно триває три тижні. Після цього наші працівники виїжджають на місце і проводять перевірку озвучених фактів», – рекомендує посадовець.

У структурі є управління з дотримання санітарного законодавства, тим паче, якщо люди напишуть заяву, усе необхідне можна буде перевірити в офіційних установах, які давали дозвіл на експлуатацію. Але, на думку чиновника, якщо заправка все-таки збудована – норми там дотримані.

вул. Галицька, 25, ТЦ «Яблуко» (0342) 75 20 12 (067) 344 67 13

Фортечний провулок, 1, галерея «Бастіон» (0342) 75 23 30 (050) 581 44 23

На фото: Лєна Васенко. Фото: Сергій Горічок

ь т ю а р и б о и к р і З МІСТО | 27

28 | МІСТО

МІСТО | 29

ЕКОНОМІКА

| ЗАКОНОТВОРЧІСТЬ

Будівництво по-новому 10 червня 2017 року набрав чинності Закон України №1817-VIII від 17.01.2017 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення містобудівної діяльності», який повинен спростити процедуру отримання дозвільної документації у будівництві. Про зміни у законі нам розповіла Світлана Гложик, директор ТОВ «Енергоефективне Проектування».

Однак суттєве спрощення процедури отримали тільки об’єкти незначного класу наслідків (СС1). Будівництво таких споруд можна починати вже наступного дня після подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт. Будівництво об’єктів середнього та значного класу наслідків (СС2, СС3) – житлових комплексів, багатоповерхівок, соціальних споруд, торгових та офісних приміщень буде здійснюватися виключно за наявності всіх необхідних документів, передбачених законодавством. Замість декларацій запроваджуються дозволи, стала обов’язковою комплексна експертиза проектів за всіма напрямами (раніше для ІІІ категорії складності дозволялось проводити експертизу тільки на міцність та надійність), ліцензування будівельних робіт, запроваджено складання акту готовності до експлуатації і отримання сертифікату. Законом змінена класифікація об’єктів будівництва, скасовуються категорії складності, а натомість об’єкти будівництва будуть диференціюватися за класами наслідків (відповідальності). Клас наслідків (відповідальності) будівель і споруд – це характеристика рівня можливої небезпеки для здоров’я і життя людей, які 30 | МІСТО

ЕКОНОМІКА

| ЗАКОНОТВОРЧІСТЬ

постійно або періодично перебуватимуть на об’єкті або знаходитимуться зовні такого об’єкта, матеріальних збитків чи соціальних втрат, пов’язаних із припиненням експлуатації або зі втратою цілісності об’єкта. Усього є три класи наслідків (відповідальності): незначні СС1, середні СС2 та значні СС3.

Експертиза проектів будівництва здійснюватиметься відтепер виключно експертними організаціями, які відповідають критеріям та внесені до переліку, оприлюдненому на веб-сайті саморегулюючою організацією у сфері архітектурної діяльності. Скасовано обмеження щодо експертизи проектів IV і V категорії складності, що споруджуються за державні кошти, лише державними експертними організаціями. Закон визначає процедуру здійснення заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт. Функцію контролю за дотриманням вимог законодавства виконують органи державного архітектурно-будівельного контролю. Перелік повноважень посадових осіб ДАБК помітно розширений і уточнений. Так, у разі виявлення порушення вимог законодавства, містобудівних умов та обмежень, затвердженого проекту або будівельного паспорта забудови земельної ділянки посадові особи органів ДАБК мають право, зокрема, видавати обов'язкові для виконання приписи стосовно: – усунення порушення вимог законодавства; – зупинення підготовчих і будівельних робіт.

Залежно від того, до якого класу наслідків буде належати об’єкт будівництва, передбачено суттєве підвищення відповідальності майже за всіма видами правопорушень, особливо щодо об’єктів, які раніше належали до ІІІ категорії складності. До прикладу, штраф за самовільний початок будівництва на об’єктах, користування об’єктами будівництва, не прийнятими в експлуатацію, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об’єктів із середніми наслідками (СС2), буде становити 370 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (623080,0 грн).

Законом передбачений обов’язок замовника інформувати органи держархбудконтролю про коригування проектної документації та встановлена відповідальність за неподання такої інформації (у розмірі двадцяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб).

Запроваджено нові підстави для скасування дозволу на виконання будівельних робіт: систематичне (два і більше разів підряд) перешкоджання проведенню перевірки посадовими особами органу держархбудконтролю та скасування містобудівних умов і обмежень. Останнє також визначено підставою для скасування повідомлення про початок будівництва і декларації про прийняття об’єкта в експлуатацію. З чого почати будівництво, розробити проектні рішення будівлі та її інженерних систем, виконати проектно-кошторисну документацію вам допоможуть фахівці компанії «Енергоефективне Проектування».

Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергоефективне Проектування» м. Івано-Франківськ, вул. Військових Ветеранів, 12, оф. 59-60 тел.: (067) 432 09 20 е-mail: energyeffpro@ukr.net enefpro.if.ua

МІСТО | 31

ОБИРАЙТЕ СВОЮ ОСЕЛЮ СЕРЕД НАЙКРАЩИХ ОБ'ЄКТІВ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА, УКРАЇНИ ТА ЄВРОПИ!

«CAPITAL TOWERS» РОЗПОЧАТО БУДІВНИЦТВО в м. Жешув, Польща

Відділ продажу: вул. Вовчинецька, 207 32 | МІСТО www.melnyk.if.ua

(0342) 50 11 50; (066) 299 07 08; (067) 299 07 08

МІСТО | 33

ЕКОНОМІКА

| ЕНЕРГІЯ

Інновації та екологія – наше майбутнє Усі ми хочемо мати надійні та ефективні енергозберігаючі системи теплопостачання, які базуються на відновлювальних джерелах енергії. Нині підвищити якість власного життя та захистити навколишнє середовище можна. Саме це обіцяє забезпечити компанія «Сахара».

34 | МІСТО

ЕКОНОМІКА

Нещодавно компанія відсвяткувала 17-річчя своєї діяльності. Вона знаходиться в перших рядах тих, хто починав розвивати сферу індивідуального опалення в нашій країні. Нині «Сахара», реалізувавши задумане, продовжує дивувати своїх клієнтів. А все тому, що має неабиякий досвід , бо щорічно запускає десятки масштабних інноваційних систем та налічує понад тисячу встановлених традиційних систем опалення. Все це завдяки обладнанню топових європейських виробників з довгостроковою гарантією. Саме тому компанія – лідер у цій сфері. Її керівництво запевняє, що має технічні рішення для найкапризнішого клієнта.

| ЕНЕРГІЯ

у життя без професійного персоналу. Працівники займаються великим обсягом роботи: від проектування до введення в експлуатацію як приватних будинків, так і великих промислових об’єктів у всіх регіонах України.

Навчання, постійне підвищення кваліфікації та стажування за кордоном дає змогу працівникам компанії пропонувати клієнтам нові та цікаві рішення. Зокрема, у жовтні в Івано-Франківську «Сахара» у ролі співорганізатора провела семінар, на який завітали гості з-за кордону, а також архітектори з різних куточків України. Під час з’їзду обговорювалися дипломні роботи та здійснювався аналіз для практичного втілення. На цьому ж заході «Сахара» зробила виставку діючих стендів з усіма новітніми технологіями, а для архітекторів прочитали лекцію «Енергоефективні інженерні рішення для сучасного будинку». Опісля представники компанії провели екскурсію по своїх діючих об’єктах у нашому місті, під час якої архітектори мали змогу переконатися у висококваліфікованій роботі «Сахари», а також рівню підходу до інновацій в Івано-Франківську. Таким чином, завдяки професійній роботі всього колективу, «Сахара» досягає максимального результату — створення ідеального комфорту в домівках клієнтів.

Компанія базується на послугах найвищої якості: проектування, комплектація, монтаж, гарантійне та сервісне обслуговування. ТОВ «Сахара» пропонує високоефективне обладнання, відновлювальні джерела енергії, але все це було б нереально втілити

м. Івано-Франківськ, вул. Шопена, 9 тел.: (0342) 75 05 03, (050) 437 63 33, (067) 351 34 00 МІСТО | 35

36 | МІСТО

МІСТО | 37

ЕКОНОМІКА

| РЕЗУЛЬТАТ

Дороги в майбутнє

від Служби автодоріг в області Івано-Франківщина – серед лідерів за фінансуванням відновлення доріг з-поміж областей України. Випереджають нас лише Львівщина та Полтавщина. Впродовж минулих трьох років на розвиток дорожнього господарства Прикарпаття з бюджету країни та місцевих бюджетів було спрямовано рекордні 3 млрд гривень. Найвищий показник видатків за часів Незалежності дав можливість відремонтувати близько 300 кілометрів доріг державного та місцевого значення. Спочатку, в 2015-му – як експеримент, а в 2016-2017 рр. вже в рамках повноцінної програми за підтримки Президента й уряду. Ба більше, успішний івано-франківський досвід розповсюдили по всій Україні. Про проміжні результати програми «Розвиток дорожнього господарства Карпатського єврорегіону», відремонтовані за цей час дороги та мости, а також перспективи на майбутнє дізнавалися у керівника Служби автодоріг в області Василя Буджака.

38 | МІСТО

ЕКОНОМІКА

Василю Степановичу, ситуація з дорогами змінюється на краще. Результати роботи очевидні для найбільших скептиків. Розкажіть, будь ласка, що вже зроблено та що планується?

Програма, про яку Ви згадали, розрахована на 5 років, з 2015-го до 2020-го. На сьогодні більша частина робіт по програмі виконана. Сміливо можемо говорити про кардинальні зміни, що відбулися завдяки серйозному фінансуванню. У 2015-2017 роках відремонтовано головні магістралі, які по діагоналі перетинають нашу область, Львів –Чернівці та Львів – Закарпаття, з’єднуючи Прикарпаття з сусідніми регіонами. У планах на 2018-й ще два основні напрями – Стрий – ІваноФранківськ та Івано-Франківськ – Тернопіль. Так ми з’єднаємо стрийський напрямок через Долину, Калуш із виходом на Тернопіль і тоді через головні магістралі з усіма сусідніми обласними центрами будемо мати добре сполучення. Продовжуються роботи на різних ділянках дороги Р-24 Татарів – Кам’янець-Подільський, так званої «золотої підкови Карпат», популярного туристичного напрямку.

Відкрито відбудований міст на 103+555 км автомобільної дороги Н-10 Стрий–Мамалига. Цей важливий міст на транзитній дорозі зруйнувала повінь 2008 року. З 2011-го роботи на ньому були призупинені. У стислі терміни нам вдалося не лише відновити документацію, провести тендер і завершити ремонт, а й зекономити 27 млн грн від початкової кошторисної вартості. Цим досягненням пишається увесь наш колектив та я, як керівник. Як це стало можливим?

Зекономити вдалося за рахунок вартості матеріалів і технології ремонту. Хочу підкреслити – вартості, а не якості, оскільки ціни в попереднього підрядника були завищені. Зміна виконавця робіт – компанії з Чернівецької області на місцеве підприємство «ПБС» дало додаткову економію на інших витратах, пов’язаних із відрядженнями тощо. Стан мостів на Прикарпатті – то взагалі окрема тема. Які зрушення в цьому напрямку? Всього на Прикарпатті на дорогах загального користування 1177 мостів протяжністю 27 км.

Це найбільше в Україні. 15 з них – недобудовані, знесені повінню. Ми активно працюємо над покращенням ситуації, проводячи середній капітальний, дрібний ремонт та будівництво. Вперше за тривалий час у 2016-17 роках було відремонтовано 12 мостів. Серед них міст у с. Лука. На цьому довгому мості через Дністер увесь дерев’яний настил було змінено на метал.

У планах на наступний рік – ще 8 мостів. Доволі амбітне завдання, але ми прикладемо всіх зусиль для його втілення. Працюємо над реалізацією ремонту унікального мосту в Делятині. Для цього доручили спеціалістам вивчити проблематику та запропонувати відповідні технології, адже шляхопровід не лише проходить над річкою і залізницею, він ще має специфічну напівкруглу форму. Повністю закрити його для проведення робіт неможливо, бо об’їзду нема. Тож шукаємо оптимальне рішення разом. Цього фінансування, що є зараз, достатньо, аби врешті перемонтувати всі дороги?

Мережа автомобільних доріг загального користування, які знаходяться на балансі Служби автомобільних доріг в області, складає більш ніж 4 тис. км доріг. Проведення поточного середнього ремонту зі зміцненням основи, двома шарами асфальтобетону в середньому обходиться в 7-9 млн грн. Тож 3-х млрд грн для ремонту всіх доріг недостатньо. Але при такому темпі фінансування впродовж 10 років ми зможемо доробити усі дороги. Зрештою, саме тому ми вийшли на 10-річний термін гарантії. Гарантія вирішує проблему якості ремонтованих доріг?

10 років гарантії – це наше ноу-хау. Такого терміну немає в жодних стандартах. Науковцями державного дорожнього науково-дослідного інституту було проведено дослідження та встановлено, що при допустимих навантаженнях відремонтована дорога може витримати 10 років експлуатації. Тому з власної ініціативи головний підрядник, фірма «ПБС», зобов’язався впродовж десятирічного гарантійного терміну усувати можливі дефекти за свій рахунок. З 2018 року почне працювати Державний дорожній фонд. Які Ваші прогнози? Чи допоможе

| РЕЗУЛЬТАТ

він вирішити ситуацію з українськими автошляхами?

Створення Державного фонду – велике досягнення, яке особливо позитивно вплине на стан фінансування доріг місцевого значення. На них виділятимуть 35% із загального фонду. До прикладу, наша область, за приблизними розрахунками, зможе отримати близько 350 млн грн. Досі такі значні суми на місцеві дороги не виділялися. Максимум – 50 млн. Як бачите, різниця суттєва. Що стосується доріг державного значення, то складно сказати, чи виграємо. Адже впродовж минулих 3-х років з державного бюджету ми отримували близько 1 млрд грн. Цьогоріч – 892 млн. У той час як за прогнозами це буде 650 млн. Але, думаю, ми зможемо залучати на ремонт доріг додаткові кошти – від перевиконання митного збору та з Фонду регіонального розвитку. Як думаєте, чи їздитимуть в Україні колись такими автобанами, як, наприклад, у Німеччині? Обов’язково, я певен у цьому. Але для цього треба будувати нові дороги. Власне будувати, а не лише ремонтувати. Бо те, що ми робимо зараз – це ремонт. А як стару хату не ремонтуй, вона все одно сиплеться.

Попри усі нинішні негаразди, Україна розвивається. Зараз будується сучасна європейська дорога Київ – Біла Церква. В роботі серйозний проект Гданськ – Одеса – Миколаїв, покликаний з’єднати Балтійське та Чорне море. Тож перспективи є і вони хороші. Які проблеми залишаються найболючішими?

Велика проблема сьогодні – безпека руху. Через брак елементарної культури і водіїв, і пішоходів на дорогах гине багато людей. Як служба автомобільних доріг, ми цим переймаємося. Тому плануємо розробити ряд програм, які убезпечать людей. Це і спеціальні острівці безпеки на дорозі, які змушують вповільнити рух, і підсвітка пішохідних переходів, і збільшення кількості світлофорів та переходів. Ми вже розробили та надіслали на погодження програму про встановлення на трасах 46 нових світлофорів. Зі свого боку ми прикладаємо максимум зусиль, щоб убезпечити людей і зменшити аварійність на дорогах. МІСТО | 39

СВІТ

| ГАРЯЧІ ТОЧКИ

Війна без правил Богдан Скаврон

Після того, як 11 вересня 2001 року захоплені терористами «Аль-Каїди» літаки врізалися у вежі-близнюки у Нью-Йорку, стало зрозуміло, що в світі розпочалася, чи то пак вийшла на інший виток, світова війна, яка ведеться тепер без жодних правил. У ній нема лінії фронту, жодні державні силові структури – ні армія, ні поліція, ні спецслужби – уже не можуть гарантувати громадянам стовідсоткової безпеки. Тепер важко передбачити, звідки чекати удару, в якій країні і що саме стане наступною ціллю терористів.

40 | МІСТО

СВІТ

рештою, дійшло до того, що 18 жовтня цього року в Єврокомісії закликали європейські міста посилити захист від тероризму, запропонувавши на розгляд місцевої влади план дій, який повинен бути реалізований протягом 16 місяців. У Євросоюзі намагаються впроваджувати універсальні заходи безпеки, які базуються на досвіді попередніх терактів – у Парижі, Брюсселі, Лондоні, Берліні. Чи будуть вони ефективними, покаже час, адже методи терористів постійно змінюються. Незмінною лишається тільки їхня ціль – посіяти жах серед населення.

…У світі за останні десятиліття виникло декілька великих терористичних організацій. Одна з наймасштабніших – «Аль-Каїда» (у перекладі – «база»), яка з’явилася 11 серпня 1988-го. Тоді Усама бен Ладен і керівник «Єгипетського ісламського джихаду» Абдулла Аззама прийняли рішення об’єднати свої зусилля для повалення світської влади в ісламських державах і створення «Великого ісламського халіфату» (арабо-мусульманської держави, проголошеної пророком Мухаммедом). Витоки появи «Аль-Каїди» – війна в Афганістані. Після того, як Радянський Союз вивів свої війська, бойовики обрали собі нову мішень – США. У 1998-му, після терактів у столицях Кенії і Танзанії, «Аль-Каїду» назвали терористичною організацією №1. Найвідоміші теракти – згадане повалення веж-близнюків у Нью-Йорку та напад на редакцію «Charlie Hebdo» у Парижі.

Прибуток ІДІЛ отримує від продажу зброї та грабунків: бойовики періодично здійснюють напади на об’єкти нафтовидобувного сектору в Іраку

| ГАРЯЧІ ТОЧКИ

Підрозділи «Аль-Каїди» базуються в Ємені, Іраку, Алжирі, Афганістані. Коли США оголосили війну цій організації, її бюджет оцінювався в $30 млн. Сьогодні йдеться вже про $100 млн на рік.

«Ісламська держава Іраку та Леванту» (ІДІЛ) з'явилася в результаті злиття 11 радикальних ісламських угруповань під керівництвом «Аль-Каїди» у 2006 році. 2013-го ІДІЛ поширив свою діяльність на Сирію, вступивши у війну на боці антиурядових сил. Після цього «Аль-Каїда» відмовилася від співпраці з ІДІЛом.

Як один із способів залякування, в ІДІЛі широко практикують страти, відео яких публікують в Інтернеті. Бойовики «Ісламської держави» взяли на себе відповідальність за теракт у концертному залі Bataclan у Парижі, де 13 листопада загинуло близько 100 осіб. Крім цього, на їхній совісті теракти, які сталися поруч зі стадіоном Stade de France, де відбувався матч футбольних збірних Франції та Німеччини, і в деяких інших кварталах Парижа. Там загинули десятки людей, 352 особи отримали поранення. Прибуток ІДІЛ отримує від продажу зброї та грабунків: бойовики періодично здійснюють напади на об’єкти нафтовидобувного сектору в Іраку. Однак терористи не надто перебірливі: вони крадуть і продають все, що погано лежить і дорого коштує. Вважається, що така тактика приваблює до ІДІЛу нових учасників, які воюють не стільки за ідеали, скільки за гроші.

Зароджений в Афганістані «Талібан» Рада безпеки ООН визнала терористичною організацією 2003-го. На підконтрольних територіях бойовики запровадили норми шаріату: заборонили музику, мистецтво, біле взуття, алкоголь. Жінкам не можна з’являтися на люди без родича-чоловіка і з відкритим обличчям. Крім того, дівчаткам не дозволяють отримувати освіту. Часто об’єктом нападу для бойовиків ставали школи, терористи викрадали десятки школярок і заявляли про те, що дівчата повинні виходити заміж, а не вчитися. Одним із найрезонансніших терактів, скоєних талібами, став вибух у Кветті (Пакистан) на мітингу,

МІСТО | 41

СВІТ

| ГАРЯЧІ ТОЧКИ

який проводився в рамках Міжнародного дня солідарності з палестинським народом. Загинуло 54 людей, ще 197 отримали страшні поранення. «Талібан» є одним із найбагатших угруповань: $400 млн на рік йому забезпечує передусім продаж наркотиків. Терористи також займаються продажем людей у рабство, вимаганням і отримують пожертви від ісламістських організацій з усього світу. І все-таки саме опій дозволяє «Талібану» розраховувати на безбідне існування за будь-якої ситуації.

У Нігерії діє «Боко харам», яку Рада безпеки ООН визнала терористичною організацією в 2014-му. Її завдання – ввести шаріат і викорінити «західний спосіб життя» на всій території країни. Організація з’явилася в 2002-му, згодом присягнула на вірність ІДІЛу і змінила назву на «Західноафриканська провінція Ісламської держави». Внаслідок вибухів у місті Кано (штат Кано) 20 січня 2012 року, організованих «Боко харам», загинуло не менше 120 осіб. Упродовж 2006-2011 років терористам вдалося зібрати бюджет, розмір якого перевищує $70 млн.

Теракти, котрі мають масовий кривавий характер, на мирній території України малоймовірні, вважає експерт Серед давніших терористичних організацій вирізняються палестинська ФАТХ (діє з 1950-х років), яка бореться з євреями і має на меті знищити державу Ізраїль, колумбійська РЗСК-АН («Революційні збройні сили Колумбії – Армія народу», існує з 1960-х років), до якої належать сучасні марксисти, що ненавидять США, та Ірландська республіканська армія (ІРА), котра ще з 1920-х років бореться проти британського впливу і намагається домогтися повного відділення Північної Ірландії від Великобританії. …В Україні терористи«ісламісти» поки що себе активно не проявляли, на відміну від Росії, де вони мстять за підтримку росіянами уряду Асада в Сирії.

42 | МІСТО

«Ситуація в Росії й Україні дуже відрізняється. У нас мусульмани борються проти російської агресії пліч-о-пліч із людьми, які сповідують інші релігії. А от у РФ усе зовсім по-іншому. Там у мусульманах вбачають загрозу. Російські спецслужби активно працюють у цьому середовищі, вербують людей і посилають їх воювати, зокрема й до Сирії. Вони точно знають, хто з громадян РФ перебуває на сирійській території», – зазначив директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос. За його словами, вербування українців для участі в бойових діях у Сирії не є масовим. Тож, на думку Семиволоса, теракти в метро на території України можуть здійснити виключно представники російської агентури, а не мусульмани.

З тим, що в Україні існує загроза тероризму не з боку «мусульманського світу», а швидше від проявів «русского міра», який утворив на Донбасі терористичні організації «ДНР» та «ЛНР», погоджується заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму Богдан Петренко. Причому, на його думку, основний об’єкт, щодо якого можливі теракти в Україні – це російськомовне населення, зокрема особи, котрі публічно висловлюють свою підтримку Росії. «Це в традиціях ФСБ – вбивати своїх заради поглиблення конфлікту в Україні. Для нав’язування нашій країні антилюдського іміджу», – пояснив він.

За словами Петренка, російські спецслужби можуть піти на криваві злочини на національному ґрунті в Україні. «Я не виключаю і терактів, у яких звинуватять українських націоналістів», – підкреслив дослідник екстремізму. Водночас теракти, котрі мають масовий кривавий характер, на мирній території України малоймовірні, вважає експерт. «Неможливі тому, що, по-перше, їх замовником є Росія. І в інтересах Кремля не об’єднувати населення (а кривавий теракт мобілізує зусилля протистояти ворогові), а ділити. Тому Україну виключно залякуватимуть терористичними актами», – певен спеціаліст. При цьому він не виключає терористичних актів без жертв – приміром, вибухів біля установ або організацій. «Також, крім паніки, в Україні можливі терористичні акти, що

мають технічний характер. Це те, що у нас відбулося напередодні Дня Конституції – кібератаки», – додав Петренко.

Зрештою, у розмові з працівниками спецслужб довелося почути, що значна частина вибухів, підпалів і навіть хуліганств, які відбуваються зараз – це теракти, скоєні російською агентурою. Причому нинішній російський агент далеко не Джеймс Бонд. Здебільшого це людина без роботи або стабільного заробітку, з якимись фінансовими проблемами, кримінальним хвостом, яка потрапила під ковпак російських спецслужб. Якщо підчепили надійно – наприклад, платять справді вагомі для людини гроші, або така діяльність відповідає нахилам і бажанням самої людини, то трапляється різне…

До речі, нещодавно СБУ опублікувала прайси, зняті з флешки одного із таких затриманих агентів, у якій представлені розцінки на різний смак і здібності… Відповідно до даних СБУ, за спостереження за будинками і працівниками СБУ, ЗСУ, МВС України тривалістю 5-10 днів пропонується винагорода в $60-100 на добу, за чиновниками вищого рівня (протягом 7-14 днів) дорожче – $100-150 на добу. Вартість спостереження і оцінки обстановки у військових частинах протягом 5-14 днів – $60-100 на добу. Ліквідація чиновників вищого рівня оцінюється в суму до 90 тисяч, а терористичні акти у військових частинах – $15-55 тисяч. За виконання «замовлення» – диверсійного акту шляхом підриву «об'єкта» в автомобілі, офісі, холі – винагорода від $20 до 45 тисяч.

Експертиза

Тарас Грень, представник Західного регіонального медіацентру МО України, полковник

СВІТ

| ГАРЯЧІ ТОЧКИ

«Я думаю, що нам слід остерігатись різкого спалаху вуличного бандитизму, збільшення крадіжок і нападів. Цілком можливі теракти в людних місцях і на транспорті. За чотири роки війни ми стали надто безпечними і забули, що в нас практично немає друзів. Угорщина це зараз яскраво демонструє. Щодо вибухів на військових складах, то встановити причетність терористів до цих випадків має слідство. Бо тут можливо все: і теракт, і недбалість, і навіть спроба приховати недостачу чи крадіжку.

На жаль, в Україні досі немає антитерористичної пропаганди на кшталт «не твоє – не чіпай». Бо, як правило, міни-пастки роблять з телефонів, гаманців, іграшок... Так само громадянам байдуже до залишених у людних місцях сумок та валіз. Ба більше, замість того, щоб повідомити в поліцію про знахідку, наші люди потягнуть її додому...». Марія Римар, прес-секретар УСБУ в Івано-Франківській області

«Від початку військової агресії проти нашої країни Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області фіксує зростання зацікавленості російських спецслужб мешканцями області, які відвідують Російську Федерацію. Представники ФСБ РФ штучно створюють українцям компрометуючі ситуації, які використовують для примушування їх до протиправної діяльності на шкоду національним інтересам держави. Російські спецслужби цікавлять не лише посадовці та спеціалісти, які мають стосунок до оборонно-промислового комплексу чи доступ до державної таємниці. Кримінальні провадження за ч.

2 ст. 111 Кримінального кодексу

України (державна зрада), розгляд яких завершений у судових інстанціях області, свідчать, що в двох випадках російські спецслужби намагалися залучити до співпраці трудових мігрантів, а у третьому – особу, яка займалася громадською діяльністю.

У 2015 році до Управління СБУ в області звернувся мешканець Івано-Франківська, який розповів, що був завербований представниками російської спецслужби і отримав від них завдання. Він повідомив, що був у Росії на заробітках і у Москві його затримали тамтешні правоохоронці за порушення громадського спокою. Зі слів чоловіка, у відділку російської поліції з ним провели бесіду працівники ФСБ РФ, психологічно тиснули й примусили підписати згоду на співпрацю з іноземною спецслужбою.

Чоловік розповів, що російські вербувальники дали йому завдання підшукувати серед знайомих таких осіб, які могли б вчинити підпали, вибухи, резонансні пограбування й замовні вбивства на території України. Повернувшись додому, мешканець Івано-Франківщини одразу звернувся до СБУ і повідомив, що жодних злочинів не готував і не вчиняв. За задумом кураторів з Росії, завдання, яке доручили цьому чоловікові, дало б можливість у необхідний їм момент дестабілізувати ситуацію в області.

Іншого місцевого мешканця, 38-річного іванофранківця, прикордонники ФСБ зняли з потяга на залізничній станції під приводом нібито невідповідності документів. Працівники російської спецслужби утримували його у себе більш як місяць. Побоюючись за власне життя, чоловік погодився на співпрацю. З-поміж іншого, він був змушений дати інтерв’ю про ситуацію в Україні, яке згодом

було оприлюднене в перекрученому та спотвореному вигляді для дискредитації української влади, громадянського суспільства, учасників АТО та волонтерського руху. Зрештою, чоловіка відпустили із завданням після повернення в Україну збирати інформацію для ФСБ. Усвідомлюючи, що працівники російської спецслужби змусили його піти проти власної совісті і проти держави та шукатимуть способу примусити виконувати ці зобов’язання, чоловік одразу відверто розповів СБУ про всі деталі свого перебування у ФСБ РФ.

Одне із завдань – передавати інформацію про добровольців з Івано-Франківської області, яке поставили перед чоловіком в ФСБ, могло допомогти ворогу зібрати дані про бійців на лінії розмежування, а у разі відвідання ними Росії вони, в свою чергу, стали б мішенню для вербувальників ФСБ. Державна зрада є особливо тяжким злочином і карається позбавленням волі на термін від 12 до 15 років. Однак Кримінальний кодекс передбачає, що у разі добровільної відмови від вчинення цього злочину і повідомлення правоохоронцям про спробу вербування громадяни звільняються від кримінальної відповідальності. Саме такі рішення ухвалили суди стосовно цих громадян, яких працівники ФСБ намагалися втягнути у протиправну діяльність на шкоду Україні.

СБУ закликає громадян не вагаючись звертатися до правоохоронців у подібних ситуаціях. За цієї умови держава гарантує звільнення від кримінальної відповідальності. В Івано-Франківській області телефонуйте за номерами (0342) 52-22-95, 59-03-03 або заходьте за адресою: Івано-Франківськ, Сахарова, 15». МІСТО | 43

СВІТ

| ВІКНО В ЄВРОПУ

Чужі серед своїх Богдан Скаврон

Серед найближчих європейських сусідів по той бік західного кордону Україна несподівано отримала неприхованого недруга. Нещодавно уряд Угорщини заявив про намір на міждержавному рівні в різний спосіб блокувати зближення України з Європейським Союзом. Причиною такої різкої заяви угорського МЗС став освітній закон, підписаний Петром Порошенком, яким передбачено обов’язкове вивчення у школах національними меншинами, які проживають в Україні, державної мови.

44 | МІСТО

СВІТ

ля закарпатських угорців, котрі населяють прикордонні населені пункти, таке нововведення стало особливо болючим, бо ще з часів Радянського Союзу володіння українською мовою на цих теренах, які вважаються таким собі угорським анклавом на території України, мали за щось необов’язкове. Тутешні мешканці між собою послуговувались угорською мовою, у крамницях та й в офіційних установах з труднощами переходили навіть на російську. Своє майбутнє молоді закарпатці угорського походження й тепер найчастіше пов’язують із Угорщиною – туди їдуть здобувати вищу освіту і на пошуки роботи. Існує декілька версій, чому уряд Угорщини відреагував на новий освітній закон аж так категорично. Найімовірніше, в такий спосіб правляча сьогодні в цій країні партія «Фідес» на чолі з прем’єр-міністром Віктором Орбаном намагається підняти свій рейтинг серед закордонних угорців перед парламентськими виборами, які мають відбутися навесні наступного року. Відповідно до угорського законодавства, особи, які не проживають в Угорщині постійно, але мають угорські паспорти, не наділені правом обирати депутатів, проте можуть віддати свій голос за одну з партій.

Таке загравання із закарпатським електоратом цілком резонне – на кону щонайменше сто тисяч голосів. Хоча уряд Угорщини останнім часом не оприлюднює даних про кількість отриманих угорських паспортів в інших країнах, однак ще на початку 2015 року повідомлялося, що угорське громадянство набули аж 94 тисячі жителів Закарпаття. Прем'єр-міністр країни і лідер партії «Фідес» Віктор Орбан навіть звернувся з відкритим листом до закордонних угорців, закликаючи їх проголосувати на парламентських виборах, зареєструвавшись для цього на спеціальному сайті. За словами угорського прем’єра, своїм голосуванням вони візьмуть участь «у вирішенні долі майбутнього країн Карпатського регіону».

…Треба сказати, що угорці мають хронічне відчуття власної винятковості. Не належачи ані до слов’янського світу, ані до світу Балкан, ні до германської культури, вони, як писав про своїх одноплемінників польський прозаїк і журналіст Кшиштоф Варґа, угорець за походженням, «не можуть апелювати до жодної зі спільнот, окрім тих, що складаються з угорських меншин у сусідніх країнах».

| ВІКНО В ЄВРОПУ

Таке ставлення до приходьків видається дивним, якщо врахувати, що самі ж угорці з’явились у Європі як непрохані гості. До речі, як свідчать руські та угорські літописи, саме галичани вказали першим угорським переселенцям на перевали через Карпати, якими вони й потрапили у Паннонію, до своєї теперішньої батьківщини.

«Вони попросили вождя Альмоша, щоб угорці покинули землю Галича («terra Halicie»), пішли за ліс Ховаш («uttra silvan Houos») на захід, в землю Паннонії, яка здавна була землею короля Атілли (між іншим, хибну думку про походження угорців від войовничого племені гунів було спростовано лише дослідженнями у 1940-х роках. – Авт.). І розхвалили угорцям землю Паннонії, сказавши, що вона прекрасна незмірно. Сказали також, що там зливаються дуже відомі водні джерела – Дунай і Тиса, а також інші знамениті, переповнені прекрасною рибою. Цю землю, сказали вони, населяли слов’яни, болгари і волохи, а також пастухи римлян», – йдеться у давньому тексті «Діяння угрів». Відбувалися ці події, за історичними мірками, не так вже й давно: у 896 році князь Арпад, привівши племена мадярів із кочовищ біля Уральських гір, завоював нові землі на Дунаї і став засновником династії угорських королів. Свято здобуття Батьківщини тепер вважається одним з найголовніших національних свят Угорщини. У 1896 році на площі Героїв у Будапешті на честь 1000-літнього ювілею було встановлено колону і величні монументи семи вождів мадярських племен, які здійснили перехід від Уралу через Карпати.

…Треба зазначити, що угорці дуже дбайливо ставляться до своєї історії, зокрема, шанують як національних героїв своїх королів, а також діячів політики, культури і мистецтва. Чимало вулиць та площ названі їхніми іменами. Таку ж повагу вони виявляють до своїх пам’ятників архітектури. Навіть у руїнах стародавніх храмів, замків, фортець тут влаштовані музеї, проходять фестивалі, концерти, театральні вистави. А в 1933 році на площі Лехель (Lehel tér) в Будапешті навіть побудували точну копію однієї з найбільших архітектурних пам’яток Угорщини, унікальної базиліки, яку ще у 1220 році збудував лицар Айнард у містечку Жамбек і яка зазнала значних руйнувань після землетрусу 1763 року.

До речі, в Україні мало знають, що угорці так само жорстко конфліктують з приводу своєї меншини із румунами, словаками та сербами. У Словаччині, скажімо, понад 10% населення – етнічні угорці. Навіть у Євросоюзі, членом якого Угорщина стала 2004 року, ця країна провадить виклично автономну політику. І якщо збереження власної валюти (угорських форинтів) не суперечить загальноєвропейській практиці (від своїх грошей не відмовилися, скажімо, болгари, румуни, поляки), то позиція Угорщини щодо розподілу у країнах ЄС біженців із Близького Сходу та Північної Африки абсолютно не збігається з політикою Брюсселя. Відмова від принципу обов’язкових квот на розселення мігрантів та будівництво антиміграційного паркану на кордоні з Сербією, щоб захистити країну від навали біженців, дотепер не дозволяє Євросоюзу досягнути одностайного вирішення міграційної кризи.

МІСТО | 45

СВІТ

| ВІКНО В ЄВРОПУ

Але навіть без цього новотвору столиця Угорщини славиться своєю архітектурою. Старовинні барокові квартали, розкішні театри й палаци передають величний дух Австро-Угорської імперії. Одним із символів Будапешта є споруда угорського парламенту, за можливість потрапити до якого будуть боротися у квітні наступного року місцеві політичні партії. Під час спорудження цієї будівлі доля зіграла злий жарт із її творцем: архітектор осліп до завершення будівництва, тому так і не зміг побачити свого величного творіння. До речі, угорський парламент, ніби якийсь музей, завжди відкритий для відвідувачів.

Ще одне місце, яке варто відвідати в угорській столиці – міст Свободи. Його побудували з нагоди тисячолітнього ювілею Будапешта. Тепер фахівці з усього світу погоджуються, що це найвидатніша конструкція у світі. Свою назву міст Свободи отримав після завершення Другої світової війни, коли був із величезними труднощами реконструйований.

Неподалік від Балатону розташоване інше знамените озеро – Хевіз. Ця водойма міститься просто у кратері згаслого вулкана, тож глибина її становить понад 40 метрів. Вода в озері тепла в будь-яку пору року, а особливої чарівності йому надають рожеві та бузкові квіти лотоса, які були завезені понад 100 років тому з Індії і дивним чином прижилися в теплій воді.

Найбільшу славу Угорщині серед туристів принесли місцеві термальні джерела, яких у цій країні є близько півтисячі. Вони розташовані у різних місцевостях – в печерах і замках, у містах і селах, в парках і лісах А от купатись у водах Дунаю, який протікає через столицю країни, не варто. Ця друга за протяжністю ріка Європи вважається дуже брудною. У Будапешті, наприклад, немає жодного міського пляжу з виходом до Дунаю. Зате багато пляжів з басейнами, водяними гірками і знов-таки, термальних купалень з басейнами просто неба.

Та найбільшу славу Угорщині серед туристів принесли місцеві термальні джерела, яких у цій країні є близько півтисячі. Вони розташовані у різних місцевостях – в печерах і замках, у містах і селах, в парках і лісах. Є тут навіть підземна купальня. Угорці жартують, що джерело з гарячою водою заб’є з-під землі, навіть якщо просто увіткнути в неї палицю.

Чимало термальних джерел є поблизу так званого Угорського моря – озера Балатон. Його протяжність – 80 км в довжину, ширина в найвужчому місці трохи більше 1 км, а в найширшому – 12,4 км. Щоправда, морем назвати цю водойму доволі складно, адже її середня глибина – всього 3,5 м, а максимальна, біля півострова Тихань (до речі, тут встановлено пам’ятник угорському королю Андрашу і його дружині, українській княгині Анастасії, доньці Ярослава Мудрого) – 12,5 м. Мабуть, саме через мілкоту слов’яни називали озеро «болотом», звідки й виникла його сучасна назва.

46 | МІСТО

…Можливо, певна відрубність угорців від решти європейського світу змушувала їх самостверджуватися, зокрема, дивуючи інших різними новаціями, тож тепер ця країна славиться своїми винахідниками. Скажімо, перші кулькові ручки були створені в Угорщині в 1930-х роках братами Біро і спершу називалися біромами. Голограма була винайдена 1948 року угорським фізиком Деннісом Габором, за цей винахід вченому присудили Нобелівську премію. Одна з найпопулярніших іграшок-головоломок, кубик Рубіка, теж «народилася» тут, а вигадав її скульптор, архітектор, професор Ерне Рубік. В Угорщині також придумали мову програмування Бейсік.

Окрім того, Угорщина – батьківщина знаменитих гусарів, легкоозброєних воїнів-вершників. У XIV столітті король Матяш Корвін наказав кожного двадцятого «призовника» направляти в кавалерійські підрозділи. Слава про перемоги в боях, хоробрість і майстерність угорських гусарів швидко рознеслась по Європі. Незабаром «гусари» з’явилися в Польщі, Пруссії, Литві та Росії (росіяни запозичили не тільки назву, але й форму одягу цих кавалеристів).

СВІТ

Також в Угорщині вирощують особливу породу кучерявих свиней – мангалиць. Їхнє сало унікальне тим, що не містить холестерину. Загалом угорці навіть більші салоїди, ніж українці, тут не визнають олію, рідко вживають вершкове масло і найчастіше готують на свинячому жирі. Підраховано, що середньостатистичний угорець з'їдає близько півкіло сала за тиждень!

Загалом угорська кухня досить специфічна: жирна й важка, рясніє стравами з м’ясом, овочами, паприкою, гострим перцем, різними спеціями і приправами. Натомість тут не готують звичну нам гречку, яку вважають кормом для птахів, і не вживають оселедців, називаючи їх «дохлою» рибою.

Споживати перчені та масні страви угорської кухні рекомендують із місцевими алкогольними напоями, найвідомішим з яких є палінка – угорська фруктова горілка. Вона переганяється з найрізноманітніших фруктів – яблук, абрикосів, слив, груш, винограду. Цікаво, що самогоноваріння в Угорщині заборонене, тож законослухняні громадяни несуть фрукти на спеціальні заводи, щоб зробити собі домашню палінку.

| ВІКНО В ЄВРОПУ

і можуть сприяти взаєморозумінню, так і тих, що здатні пояснити суперечності й конфлікти.

Зрештою, в історії українсько-угорських відносин були й світлі сторінки. Скажімо, дружиною правителя Королівства Русі Лева Даниловича була донька угорського короля Бели IV Констанція, а згадана вже донька Ярослава Мудрого Анастасія вийшла заміж за угорського короля Андраша. І хоча тогочасні династійні шлюби мали мало спільного з великим коханням, хочеться вірити, що саме любов зітре всі непорозуміння і зруйнує кордони…

Довідка

Курси валют

Історично 1 форинт поділявся на 100 філлерів (угор. Fillér), однак із 1999 року філлер вийшов з обігу. Тепер в Угорщині користуються монетами номіналом 5, 10, 20, 50, 100, 200 форинтів та банкнотами на 500, 1000, 2000, 5000, 10000, 20000 форинтів.

100 угорських форинтів становлять 10.17 гривні, 0,38 долара та 0,32 євро.

В Угорщині платними є тільки швидкісні автомагістралі. Про початок платної дороги таблички інформують водія задовго до виїзду на неї. Вартість проїзду (віньєтки, матриця) для автомобілів і мотоциклів: 10 днів – приблизно 10 євро; 1 місяць – 15 євро;

до 1 року – 140 євро.

Мікроавтобуси (на більш як 7 місць), будинки на колесах граничною масою до 3,5 т: 10 днів – 20 євро;

1 місяць – 31 євро; 1 рік – 140 євро.

Оплатити потрібно завчасно, тобто, до в’їзду на магістраль.

Безумовним королем угорської кухні, звичайно ж, є гуляш, чи то пак «гуяш», як його тут називають – смачний густий суп із м’ясом, овочами, серед яких обов’язково паприка. Він дуже простий в приготуванні, основна пропорція – 1 кг м’яса на 1 л води, тож часто страву готують чоловіки. Гуяш, приготовлений на багатті, називається бограчем (це слово з угорської перекладається як «казан», «котел»), раніше це була основна страва тутешніх пастухів.

…Окрім слів «гуляш» чи «бограч», в Угорщині нечасто можна почути щось більш-менш зрозуміле. Угорська мова – одна з найважчих для вивчення в світі і зовсім не зрозуміла для туристів. Вона належить до фіно-угорської сім'ї мов і є близькою до мов південного Уралу та Західного Сибіру: хантийської, мансійської, комі, удмуртської, мордовської. У туристичних місцях розуміють англійську та німецьку, причому останню використовують частіше (відголосок Австро-Угорщини), літні люди можуть знати російську (результат радянської русифікації країн соцтабору).

Електронні віньєтки продаються в терміналах, магазинах роздрібної торгівлі і на автозаправних станціях. Щоб придбати віньєтку, треба пред’явити документи на автомобіль та гроші (форинти). Також віньєтку (матрицю) можна купити через інтернет – але так вийде дорожче на 3-4 євро.

Клеїти угорську віньєтку на скло авто не потрібно. Контроль оплати здійснюється автоматично камерами стеження або Державною транспортною інспекцією (ДТІ). Штраф за порушення – 50 євро.

Однак мало хто знає, що нібито питомо львівське слово «батяр», гуцульська «бартка» чи щиро загальноукраїнські «легінь» і «ґазда» – насправді мадяризми. Так само в угорській лексиці чимало слов’янізмів – приблизно 20%. У минулому криється багато речей, котрі як зближують сусідні народи

МІСТО | 47

ЖИТТЯ

| РЕЗОНАНС

Вина без покарання Наталя Деркевич

Фальсифіковані ліки, розтрата бюджетних коштів, зловживання, корупційні правопорушення, ДТП та розбірки – резонансні справи, які чомусь не мають логічного завершення. Про них спершу гучно заявляє поліція та прокуратура, ними цікавиться громадськість, але потім чомусь стається так, що винні уникають покарання або ж отримують занадто м’яке. 9 грудня відзначають Міжнародний день боротьби з корупцією. З цієї нагоди «МІСТО» підготувало підбірку резонансних справ, які завершилися або можуть завершитися… нічим.

48 | МІСТО

ЖИТТЯ

Ліки з підпілля

29 вересня 2016 року всю область сколихнула звістка про те, що в невеличкому селі Тлумацького району виявили підпільний цех із виробництва фальсифікованих ліків та наркотиків. Лабораторію на околиці села зловмисники замаскували під ферму. На момент викриття там був лише сторож.

| РЕЗОНАНС

Наприкінці 2015 року чиновники Івано-Франківської ОДА відзвітували про здачу в експлуатацію оборонних об’єктів на Донеччині. Навіть голова Державної казначейської служби України Тетяна Слюз під час робочої зустрічі з керівниками бюджетних установ Івано-Франківщини зазначила, що ІваноФранківська область збудувала найкращі фортифікаційні споруди. Проте вже в липні 2016 року поліція заявила, що посадовці ОДА вкрали 5 мільйонів з бюджету, виділених на будівництво фортифікаційних споруд у зоні АТО. Окрім одного з керівників обласної державної адміністрації та директора департаменту містобудування, ЖКГ та архітектури Івано-Франківської ОДА, до схеми були залучені комерційні структури.

Під час проведення обшуку правоохоронці виявили та вилучили нерозфасовані лікарські засоби різних фармацевтичних торгових виробників та речовини, з яких їх виготовляли, упаковки, капсули, голограми, інструкції й обладнання. Загалом звідти вивезли 20 тонн фальсифікованих препаратів. До переліку підроблених ліків увійшли найбільш популярні препарати, такі як «Мезим», «Но-шпа», «Амізон», «Ротокан», «Кратал», «Ciprofloxacin», «Нутролін», «Gripex Noc», «Вазелін» та багато інших. Поліція розпочала кримінальне провадження за ознаками ч. 2 ст. 321-1 ККУ – фальсифікація лікарських засобів або обіг фальсифікованих лікарських засобів, санкції якої передбачають до 8 років позбавлення волі. Минув рік, а розслідування по цій справі досі триває. Влітку цього року прокурор області Олександр Стратюк повідомив, що єдиний підозрюваний помер минулого року, а інших наразі немає.

Так, у 2015 році вони уклали договори на загальну суму понад 39 мільйонів гривень. Отримавши бюджетні кошти, підприємство одразу закупило матеріали для будівництва захисних споруд за завищеними цінами, а ще на 17 мільйонів гривень уклали угоди з комерційною структурою, яка була створена напередодні та начебто проводила роботи з будівництва фортифікаційних споруд у зоні АТО. Бюджетні кошти через фіктивні фірми переводили у готівку, яку розподіляли між усіма учасниками схеми. Військова прокуратура Західного регіону відкрила кримінальне провадження за ч. 5 ст. 191 ККУ (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем). Однак наразі справа так і не дійшла до суду, а причетні досі працюють на своїх посадах.

Зайнятий мер

28 вересня завершилася майже річна судова тяганина у справі про корупційне правопорушення міського голови Руслана Марцінківа. Причина банальна: дірка в законі, якою вже користуються державні спритники в різних куточках України – закінчення через різні причини строків притягнення до відповідальності при відсутності у прокуратури права на апеляцію.

Кому війна, а кому заробіток

Для когось війна – це втрати і сум, а для когось можливість підзаробити. У 2015 році уряд виділив 850 млн грн на будівництво оборонних споруд на сході України. Кошти розподілили між 20 областями, і кожна отримала ділянку вздовж лінії оборони на Донбасі.

Минулого року Руслан Марцінків не повідомив про конфлікт інтересів, коли на міському конкурсі грантів, що виділялися з міського бюджету, не проінформував, що в ньому бере участь організація його дружини. Зрештою, вона й перемогла. Також МарМІСТО | 49

ЖИТТЯ

| РЕЗОНАНС

цінків придбав новий автомобіль «Škoda Octavia» 2016 року випуску за 468 742 гривень, про що згідно з вимогами закону «Про запобігання корупції» повинен був повідомити НАЗК. Однак він цього не зробив, а за це передбачене адміністративне покарання. Відтак на мера склали декілька протоколів.

Міський голова не з’являвся на судові засідання, пояснюючи це хворобами чи відрядженнями. Однак, щойно закінчився термін притягнення до відповідальності, він одразу ж прийшов у суд. Марцінків повідомив, що вину не визнає, корупційного правопорушення не вчиняв і відмовляється давати свідчення. У підсумку Івано-Франківський міський суд виніс рішення закрити справи у зв’язку із закінченням строків давності накладення адміністративного стягнення.

Не хабар, а зловживання

20 січня працівники управління захисту економіки та слідчого управління обласної поліції затримали сільського голову Ямниці Миколу Зелінського, а також землеупорядника Романа Бибика під час одержання ними хабара у сумі 180 тис. доларів. За даними правоохоронців, чоловіки організували механізм здирництва під час вирішення земельних питань. До організованої схеми був також причетний заступник голови виконавчого комітету – учасник АТО, який виступав у ролі посередника. Посадовців затримали під час отримання ними частини хабара у розмірі 3 тис. доларів від підприємця, якому обіцяли виділити 2 га землі.

Пенсіонер-ґвалтівник

Наприкінці травня 2017 року на Рожнятівщині 61-річний пенсіонер зґвалтував 23-річну дівчину. Чоловік випив у районному центрі та повертався додому в смт Перегінськ. Дорогою він побачив на полі жінку, що якраз просапувала картоплю. Скориставшись відсутністю людей, пенсіонер підійшов до неї, привітався та схопив за шию. Погрожуючи вбивством, він її зґвалтував, а точніше вступив з нею в орогенітальний статевий акт, чим задовольнив свою статеву пристрасть неприродним способом. Жінка звернулася до поліції та пояснила, що чоловік був їй з вигляду знайомий, тому вона не могла подумати, що він таке зробить.

Поліція відкрила кримінальне провадження за ч.

4 ст. 368 ККУ (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою), яка тягне за собою позбавлення волі на строк до 12 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років з конфіскацією майна.

За цим фактом правоохоронці розпочали досудове розслідування (ч. 1 ст.153 ККУ). Обвинувачений, який є інвалідом третьої групи, визнав свою вину та пояснив, що перебував у стані алкогольного сп’яніння. Тож Рожнятівський районний суд визнав чоловіка винним у злочині за ст. 153 ч. 1 КК України (насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом) та призначив покарання – один рік позбавлення волі. Однак згідно зі ст. 75 ККУ (звільнення від покарання з випробуванням) суд звільнив підсудного від покарання та встановив один рік іспитового терміну.

50 | МІСТО

Прокурор області Олександр Стратюк запевнив, що прокуратура має достатньо доказів, щоб довести провину Ямницького сільського голови. Хоч спершу війт не визнавав своєї вини, але у суді таки зробив це, розкаявся та просив суд затвердити угоду про визнання вини. Таким чином, сільський голова та землевпорядник уклали угоди з прокурором і отримали однакове покарання у вигляді штрафу в розмірі 25,5 тис. грн. Справу перекваліфікували на «зловживання впливом», і чоловіки повернулися на свої посади.

Одіозна Михайлова

Про франківчанку Тетяну Михайлову не чув хіба лінивий. 31 березня вона на позашляховику «BMW X5» на великій швидкості виїхала на зустрічну смугу, збила трьох людей, серед яких був патрульний поліцейський, та втекла. З’ясувалося, що в її крові було 1,85 проміле алкоголю. Відома оцінювачка рухомого та нерухомого майна пояснила, що просто святкувала перемогу в тендері.

ЖИТТЯ

| РЕЗОНАНС

майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем). Ця стаття передбачає покарання у вигляді позбавлення волі від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна. Факт службового підроблення документів (ч. 1 ст. 366 КК України) прокуратура не підтвердила.

Івано-Франківський міський суд обрав для неї міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою 60 днів та встановив для її звільнення заставу у розмірі 1 мільйон 336 тисяч гривень. Михайлову обвинувачують у кримінальному правопорушенні за ч. 1 ст. 135 (свідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані) та ч. 1 ст. 286 ККУ (порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження). Однак апеляційний суд зменшив заставу до 256 000 грн, і жінка одразу ж вийшла з СІЗО. Проте вже у липні нетвереза Михайлова кидалася під автівки на вулиці Сахарова в Івано-Франківську, а потім і на медиків обласного наркодиспансеру та поліцейських. У відділку жінка заявила, що не шкодує про те, що «переїхала селфіка». Патрульні склали на жінку протоколи за дрібне хуліганство, появу в громадському місці у нетверезому стані, злісну непокору законному розпорядженню або вимозі поліцейського, а також відкрили кримінальне провадження за нанесення легких тілесних ушкоджень та відпустили додому.

Проте вже через два дні медики заборонили слідчим спілкуватися з Тетяною Михайловою, оскільки вона перебуває на лікуванні в психіатричному відділенні. Тож поліція призупинила кримінальне провадження по ДТП, однак після розголосу цієї інформації прокуратура все-таки передала до суду її справу. Однак, якщо жінку визнають неосудною, вона зможе уникнути покарання. Окрім того, справи по адмінматеріалах скоріш за все закриють через термін давності, оскільки вона не лежить у лікарні й не ходить на слухання.

20 лютого 2015 року Івано-Франківський міський суд виніс вирок у справі Михайла Стефанківа. Він отримав обмеження волі на один рік, а також не міг займати упродовж року деякі посади, зокрема й ту, яку обіймав. З таким вердиктом не погодився як підсудний, так і представник прокуратури. В оскарженні йшлося, що у вироку першої інстанції відбулося неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність у частині відмови в задоволенні клопотання про застосування до обвинуваченого закону «Про амністію у 2014 році». Апеляційний суд задовольнив позов Стефанківа, оскільки він вчинив злочин у 2013 році, тобто до прийняття цього закону та вступу його в дію. Тож Михайла Стефанківа амністували.

Амністований службовець

У середині 2014 року працівники Івано-Франківського відділення комітету фізичного виховання та спорту МОН України написали колективне звернення до правоохоронних органів. Вони скаржились на те, що керівник Михайло Стефанків системно порушував умови контракту, виписував собі додаткові премії у розмірі 6-7 тисяч, в той час як працівники отримували маленькі премії та мусили віддавати йому частину. Окрім того, він зараховував у штат неіснуючих працівників, яким нараховувалась зарплата. Згодом прокуратура зареєструвала кримінальне провадження та розпочала перевірку звернень. Але за результатами розслідування до суду прокуратура скерувала звинувачення лиш за ч. 2 ст.

191 (привласнення, розтрата або заволодіння чужим

МІСТО | 51

м. Івано-Франківськ, вул. Вовчинецька, 207, тел.: (0342) 50 11 50; (066) 299 0708; (067) 299 0708 www.melnyk.if.ua 52 | МІСТО

«Європейське City» — ідеальне місце для життя сімей із дітьми, адже тут зводять дитячий садок, дитячі та ігрові майданчики, дитяче кафе, дитячі спортивні клуби. Мікрорайон має розвинену інфраструктуру з продуктовими магазинами, перукарнями, аптеками, кафе, тощо. Поруч з мікрорайоном розташовані великі торгові центри («Метро», «Арсен», «Епіцентр», «Колібріс»,«Пакко»), школи, дитячі садки, спортивні комплекси, церкви. Всього п’ять хвилин ходьби від вашого майбутнього будинку — і ви зможете насолодитися тишею та красою природи Вовчинецьких гір та річки Бистриці.

«Європейське City» — мікрорайон із 16-поверхівкою, із чудовим виглядом на гори, річку та панорамою міста. Мікрорайон включатиме 50 житлових під’їздів з комфортним, сучасним плануванням квартир, зручними паркінгами, просторими прибудинковими ділянками, дитячим садком. Поспішіть обрати для себе нову квартиру!

МІСТО | 53

ПРОЕКТИ

| ДОСВІД

Оксана Кобрин: «Звертайтеся до юристів вчасно» Ще у 2004 році, отримавши успішний досвід адміністрування в ІваноФранківській ОДА, група івано-франківських юристів вирішила створити в Києві правничу компанію «Moris Group». На сьогодні вона об’єднує понад 40 адвокатів та правників – експертів у галузі юриспруденції, які працюють із юридичними особами й надають кваліфікований консалтинг із питань українського й міжнародного права, формують одну з найбільш досвідчених та ефективних юридичних команд в Україні. В Івано-Франківську активно діє і розвивається західноукраїнський офіс «Moris Group», тож представники бізнесових кіл Прикарпаття мають безпосередню можливість звернутися до висококваліфікованої юридичної команди. «Розвиток об’єктивного підходу і критичного мислення – це те, чому я завдячую рокам роботи в суді». Невизначеність статусу суддів-«п’ятирічок» спонукала Оксану Кобрин звільнитися з посади та повернутися до приватної юридичної практики. Наразі в «Moris Group» вона: • очолює консалтинг і супровід інвестиційних проектів у компанії;

• як адвокат спеціалізується на питаннях корпоративного, господарського права та процесу; • є провідним спеціалістом у сфері банкрутства і захисту прав інтелектуальної власності.

Оксана Кобрин неодноразово вела масштабні бізнес-проекти на всіх етапах розвитку: стратегічне і тактичне планування, аналіз перспектив розвитку, контроль за дозвільною документацією, пошук партнерів, юридичний супровід та ін. Серед актуальних проектів, де Оксана Кобрин надає консалтингову підтримку – реновація заводу «Промприлад», будівництво житлових та промислових об’єктів у місті й регіоні.

Фахівець зазначає, що здебільшого люди звертаються до юристів, коли вже припече, і, як правило, це надто пізно. «Шкода, що часто згадують про правничу допомогу не тоді, коли виникає проблема, – розповідає Оксана Кобрин, – а коли справу вже програно і виконавча служба арештовує рахунок».

Оксана Кобрин є одним із засновників «Moris Group». Вона зарекомендувала себе як висококласний фахівець із питань земельних відносин, брала участь у створенні законопроекту «Про державний земельний кадастр» та низки інших.

У 2010 році її призначили суддею господарського суду Івано-Франківської області терміном на п’ять років. «Досвід роботи суддею додав мені не тільки професіоналізму, але й змінив особисті ціннісні орієнтири, коли бажання якісно та швидко вирішити конфлікт виходить на перше місце, – каже юристка.

54 | МІСТО

Також адвокат наголошує, що, обираючи юриста, варто найперше звернути увагу на його спеціалізацію, адже багатофункціональний правник часто не в змозі надати кваліфіковану допомогу. В цьому перевага юридичної компанії, бо вона об’єднує багатьох спеціалістів з різних галузей права, фахівців своєї справи.

МІСТО | 55

ЖИТТЯ

| ІСТОРІЇ З АТО

«Квадрат» лютує Наталя Мостова

Якщо голову відрубати, то хвіст сам відпаде. 54-літній івано-франківський боєць 90-го батальйону, кіборг Ігор Склеповий із позивним «Квадрат» зараз дуже лютий. Він розчарований нинішнім геноцидом українського народу. Має багато запитань до державних керманичів і штабників-зрадників. Каже, якщо буде другий Майдан, то з палицями і дірявими щитами вже ніхто не піде. Ось тільки дуже не хочеться кровопролиття – Україна й так уже захлинається в крові та сльозах.

Розірвати і здати?

«Коли ми йшли 2014 року на війну, то робили це дійсно за ідею, за покликом серця, вірили у щось. Побувши рік на фронті, зрозуміли, що вояків топлять, починають із добробатів – людей, які не вигідні системі, бо йдуть проти неї. Українській владі не треба сильної армії. Очевидно, керманичі держави виконують завдання спецслужб Росії. Таке враження, що країну хочуть розірвати і здати.

Ми з хлопцями вже були під Донецьком, запросто могли влупити всю ту нечисть, пацанам аж руки терпли – команди не було… Контрабанда йде прямими потоками. Скоро буде вже четвертий рік війни – чому не збудували жодного військового заводу? Чому маємо купувати 56 | МІСТО

патрони хтозна-де? Чому їздимо на танках і БТРах, які ще в Афгані воювали? Запчастин нема! Який би той Сталін не був ідіот, але в час війни військові заводи працювали в чотири зміни.

Зате в зоні АТО були «дєятєлі», які списували тонни солярки, продавали сухпайки, покрали американські аптечки… Пам’ятаю, коли заїхали в Піски, розмістилися в порожніх підвалах, вітер гуляє, мороз тріщить, надворі -20ºС. Гриша «Семен» із «Правого сектору» привіз нам буржуйку. А чим розпалювати? Хлопці знайшли паркет у закинутих хатах. Одні прикривали, інші носили. Хоч якось могли загрітися, поки чекали заїзду на аеропорт. А один майор-покидьок каже мені: «Надо, ребят, загрузить паркет на ГАЗон». Аби доставити у військову частину, а потім, певно, собі додому доправити… То я йому як влупив у пику: «Забудь! Мені треба хлопців гріти!». Якесь дрантя ніколи не буде мною керувати! Потім той майор, коли почався мінометний обстріл, залетів у найглибшу нору – ніхто його звідти витягнути не міг. Хіба такий непотріб приїжджав воювати? Де там – заробити посвідчення УБД і згодом медалями обвішатися.

В зоні АТО були «дєятєлі», які списували тонни солярки, продавали сухпайки, покрали американські аптечки… Волонтерам треба вклонятися до землі. Ми з бійцями так і робили. Без них би пропали. Натомість держава цих волонтерів ще й пригнобила ницими законами і підзаконними актами. Як можна мордувати людину, котра за власний кошт купує автомобіль за кордоном, аби доправити на фронт?».

ДАП

«Коли ми з хлопцями заїхали в аеропорт, вся штабна «вата» лишилася. Забрали все, що можна було, і накивали п’ятами. ДАП спершу був стратегічною точкою, потім став політичним центром для піару. Заїхати туди були важ-

ко, вижити майже нереально, та й виїхати теж непросто. Пацани заїжджали через місію ОБСЄ, яка на сто відсотків продажна, працює на Росію – хто би мені що не казав. ОБСЄ – це фільчина грамота. Аеропорт був заздалегідь продуманим сценарієм, так само, як і Іловайськ. Я це знав ще коли ми перший раз вийшли з ДАПу. Тоді хлопці приїхали з Дніпра і розповіли, що в Краматорську в український штаб приїхало чотири джипи з сепарами і вони там усі гуртом цілу ніч пиячили.

Коли ми віддавали старий термінал, «братній народ» повісив в отворах трупи наших хлопців – аби ми бачили. До сьогодні пам’ятаю, як бідолахи бовталися… Дивився – і кров від люті закипала. В ДАПі пережили всяке. Не забуду те, як нас газом труїли. Всі

би повмирали, якби в цей момент нізвідкіля не почав гуляти вітер і трохи повидував ту гидоту. Боженька поміг… Мерзенний холод в’їдався аж у кістки. Їли на столі, на якому в разі необхідності і мініоперації робили. Дуже виручали волонтерські посилки – пластмасові відерка з-під оселедцю, наповнені ситною вітамінною бомбою – імбир, лимон, горіхи, мед. На тому й виживали.

Взимку аеропорт уже був не потрібен. Треба було підірвати вежу і «взльотку», та й з кінцями. Натомість поклали там купу людей».

Штаб здає

«Скільки було таких випадків, коли штаб здавав позиції. Якось він задав точку обстрілу мінометом із кар’єра. А старі чолов’яги з МІСТО | 57

ЖИТТЯ

| ІСТОРІЇ З АТО

досвідом шоковані: «Адже кар’єр – це мішок. Звідти заїзд і виїзд лише один. Ми ж не зможемо втекти…». Там би й погинули всі, якби ми не послали штабників-зрадників куди подалі. Розвертали машину і їхали в протилежний бік, а тим часом кар’єр так накривало, що звідти вже би ні одна жива душа не вийшла. І таких випадків на війні було море. Бо в штабах як сиділи, так і сидять всі потвори, що працюють на «старшого брата».

Взимку аеропорт уже був не потрібен. Треба було підірвати вежу і «взльотку», та й з кінцями. Натомість поклали там купу людей Командирів дають таких, що без мізків. Ті, котрі пройшли бойові позиції, лишаються на задвірках. Ба більше – на рівні Міноборони відбувається постійний тиск. Ну як так може бути: сепари луплять з усієї сили, а наші сидять в окопах і не мають права дати відсіч, бо не дають команди – поки наказ дійде до Києва, а там п’яний генерал слухавки не бере…

Але ми не особливо слухали штаб – лупили, коли вважали за потрібне. Тому вони зараз вирішили нас пресувати. Ворушать якісь безглузді судові справи, наприклад, коли взяли російського полковника в полон, почали придиратися, чого це він трохи побитий. Цілковита маячня. А як же його треба було в полон брати – зняти кашкетика, вклонитися і запросити: «Прошу, пане-москалику, ходімо на гілляку?».

58 | МІСТО

Коли у 2016 році ми з хлопцями їздили відкривати пам’ятник загиблим бійцям, то комбриг 81-ї бригади, куди перекинули моїх побратимів з 90-го батальйону, штрафував на тисячу гривень кожного, хто надягав шеврон 90-го батальйону. А вони не могли інакше, бо це вияв поваги до батальйону, який пройшов не одну гарячу точку і гідно проявив себе у зоні бойових дій. А комбрига то дратувало».

Програли інформаційну війну

«На Сході взагалі немає українського телебачення, тому ми й програли інформаційну війну. Звісно, це тягнулося роками. Якби у Костянтинівці в нас не було антени-сателітарки, яку зняли і поставили собі на стриху, то взагалі би українського каналу не бачили. Там нема жодної української вивіски, слова українського не почуєш ніде. Україна здається чимось далеким і примарним. На закинутих хуторах, коли помагали старим людям, то одні дякували, а інші – «Щоб ти здох!». Даєш йому їсти, бо вже ледве дихає, а він проклинає».

Когось пробують купити. Часто це вдається, бо хлопці приїжджають з війни – роботи нема, грошей нема… Затягують партійними грішми, когось заманюють до Нацгвардії Вибити або купити

«Всі чудово розуміють, що зараз коїться в країні. Керманичі намагаються вибити якомога більше патріотів і ентузіастів, а особливо людей, які мислять. Когось пробують купити. Часто це вдається, бо

хлопці приїжджають з війни – роботи нема, грошей нема… Затягують партійними грішми, когось заманюють до Нацгвардії, якої, до речі, ніколи не було на нульовці, завжди стояли позаду.

Якщо буде другий Майдан, то з палицями і дірявими щитами туди вже ніхто не піде. Зараз влаштували геноцид проти свого ж народу. З усіх боків винищують. Нам не страшні московські воші, але значно страшніші українські гниди. Що робити?.. Риба гниє з голови. Якщо голову відрубати, то хвіст сам відпаде. Іншого виходу не бачу. Нинішня влада сама не піде». МІСТО | 59

ЖИТТЯ

| ПРОВОКАЦІЯ

Вітаміни на ратуші Олександр Заславський

Наша міська влада в особі муніципальних вартових хвацько бореться зі стихійною торгівлею, з мавпячим азартом рапортуючи у Facebook про свої Великі Перемоги над нею. В соцмережі я регулярно бачу, як муніципальні вартові завдають нищівної поразки стихійній торгівлі і в центрі міста, й на його околицях. Але змін не видно: під стіною поштамту, в якій нещодавно один з місцевих підприємців прорубав величезну дірку для облаштування ще одного закладу громадського харчування та напивання, продають овочі та квіти; щоразу, як проходжу перехрестя вулиць Незалежності й Мельника, бачу продавців квітів; у самому центрі, під «Вопаком», що навпроти «Надії», вже десятиріччями торгують сільськогосподарською продукцією. Та що я читачам буду розповідати – кожен іванофранківець знає місця стихійної торгівлі. А стихію приборкати неможливо!

Збираюся «на діло»

Коли я готувався до цього «злочину», то не знати чому думав, що не встигну ще й розкласти свій крам, як зразу ж до мене підійдуть муніципальні вартові, інспектори, поліцейські чи якась інша служба, що так неперевершено перемагає стихійну торгівлю, і одразу конфіскують товар. Тому, коли купував на міському оптовому ринку яблука, то по60 | МІСТО

думки з ними вже розпрощався. Проте взяв величезний пакунок такого зелено-салатового кольору, який не просто кричить, а голосно, як Олег Валерійович Ляшко, волає, вимагаючи звернути на себе увагу. З повною торбою яблук, вологими гігієнічними серветками (на все готовий заради клієнта, навіть на чисті, як хірургічні інструменти в операційній кімнаті клініки «Феофанія», яблука), декількома новими пакетами, котрі на базарі називають «майка» (клієнту

кудись треба свої фрукти пакувати, адже сервіс має бути просто бездоганний), ножем (щоб різати яблука для проби) та не зовсім акуратно, але завбачливо намальованим цінником, де вказана ціна, нижча за ринкову на третину, вирушаю «на діло». І нехай пробачать мені всі бізнесмени – я собі не ставив за мету отримати з цієї провокації будь-який дохід.

Гендлювання на площі Ринок

Площа Ринок бачила різне: чотири франківські ратуші, різноманітні заходи, смертну кару ватажка опришків Василя Баюрака та ще багато чого. Саме біля меморіальної таблиці, яка сповіщає про страту легендарного послідовника благородних справ Олекси Довбуша, я й розкладаю свій товар та розпочинаю торгівлю. Практично одразу до мене підходять жінка середніх літ та молода дівчина, купують пакет яблук і йдуть. Зауважу, що ваг я вдома не мав, у найближчих друзів їх теж не було, тому фрукти накладав «на око» – шість-сім плодів на кілограм.

При вході до Краєзнавчого музею працівники розбирають сцену, чути гуркіт заліза, світить і гріє сонечко, та не менш сильно гріє перша зароблена десятка, яку я, посміхаючись, стискаю в руці. Поруч із моєю «торговою точкою» туди-сюди ходить дядько і возить дитячі автомобільчики до фонтана «з яйцем», щоб потім малечі їх здавати у прокат. Після третього його заходу не витримую такого зухвальства й пропоную: «Беріть у мене яблука, дуже смачні й соковиті!» «Ні, дякую, я ще грошей не заробив!» – відповідає. Ще за декілька хвилин до мене підходить пан передпенсійного віку. Розпитує про яблука, який це сорт, звідки, просить скуштувати і запитує, чого це я прямо біля ратуші торгівлю веду. Я розказую, що яблука найсолодші, смачні та соковиті, виросли вони на облюбованій сонцем та Богом Буковині, а тут торгую, бо «де ж я маю торгувати?». Яблуко, скибку якого я відрізав на пробу своїм стерильно чистим ножем, чоловікові сподобалось. Недарма вранці для сьогоднішньої акції на оптовому ринку вибирав добірні плоди! Мій клієнт сказав: «Добре, я зараз підійду, в майстерню сходжу за

грошима». Я трошки засумував – ось так на рівному місці втратив покупця та добрий кавалок найкращого яблука, яке вибрав для проби. Чи то навіть не клієнт був, а якийсь аферист-халявщик, який всюди тільки ходить-куштує, але нічого не купує. Не встиг я роззирнутись, щоб подивитися, чи йде десь захисник закону, щоб заборонити мені вести бізнес біля ратуші, як той пан повернувся, але вже без куртки. Дійсно, десь поряд працює. Питає, чи буде решта з двадцятки. Віддаю решту, відсипаю шість яблук у пакет і простягаю моєму покупцю, але він питає: «А зважити?» Кажу, що немає ваги, поцупив хтось, але там дійсно є кілограм. Прискіпливий чоловік виважує в руці яблука, погоджується і йде. Проводжаю його поглядом – мій другий покупець виявився працівником фотостудії, що розташована прямо в приміщенні ратуші. Чекаю хвилин із десять, до мене ніхто не підходить, майже ніхто не звертає уваги. З легким

смутком зауважую, що бізнес мій простоює, тому й починаю пропонувати свій товар перехожим. Дві жіночки зупинились біля мене. Пропоную, нахвалюючи, яблука. Та панянки дорікають, що я їм кадр псую. Що ж, відходжу на кілька метрів, щоб у них вийшла гарна світлина моєї торби з солодким товаром на фоні ратуші. Купувати в мене фрукти навідріз відмовились.

Саме біля меморіальної таблиці, яка сповіщає про страту легендарного послідовника благородних справ Олекси Довбуша, я й розкладаю свій товар та розпочинаю торгівлю МІСТО | 61

ЖИТТЯ

| ПРОВОКАЦІЯ

Діточки кружляють біля мене на іграшкових машинках з прокату…

Знижки, акції й інші маркетингові фішки

Йде літня пані, пропоную взяти смачні вітаміни до обіду. Каже, що не має зубів, щоб тверді яблука їсти. Переконую, що яблука м’які, пропоную спробувати. Жінка виявилась дуже комунікабельною, купила кілограм яблук, попросила, щоб я допоміг їх покласти їй у сумку, побанувала з приводу своїх пенсійних справ і, поки витягала гроші, розповіла про чоловіка, який загинув шість років тому, і зятя, який впав і вдарився головою, а операція не допомогла, і його теж недавно поховали. Дає мені десять гривень – а я вже і брати не хочу, і не брати зле. Тоді й пропоную їй яблука за півціни й повертаю п’ять гривень. Моя задоволена клієнтка подякувала, сказала, що і вона дає, і їй Бог дає, ось і зараз дешево яблучка дав, побажала мені успіхів та почимчикувала геть. А ще до мене підійшли двоє хлопців,

62 | МІСТО

простягнули телефон і попросили їх разом сфотографувати. Кажу, зазнимкую, якщо яблука куплять. Пожартували, але фруктів не купили.

За декілька хвилин мав ще одного клієнта – молоду маму бойового білявого хлопчика років двохтрьох. Поки я відсипав яблука та відраховував дівчині здачу, малий встиг оббігати все навколо, взяти в мене з торби ще одне велике яблуко і відбігти метрів на десять. Молода жінка перепитує, скільки

то коштує, я посміхаюсь: «Беріть на здоров’я, мені не шкода», – і пропоную вологу серветку, щоб вона протерла яблуко для сина. Жінка довгими наманікюреними нігтями звичним, певно, тренованим жестом відколупала в мене з пачки одну серветку й побігла за своєю дитиною.

При вході у музей працівники розбирають сцену й не дуже приязно поглядають на мене. Та я не зважаю – починаю застосовувати «агресивний маркетинг» (нехай

мене пробачать мої викладачі з економічних дисциплін): «Красивим дівчатам сьогодні знижка п’ять відсотків, але вам я змушений дати усі десять!» – цей аргумент допомагає продати ще кілограм яблук.

«Красивим дівчатам сьогодні знижка п’ять відсотків, але вам я змушений дати усі десять!» – цей аргумент допомагає продати ще кілограм яблук. Загалом фрази «купуємо яблука, смачні, соковиті, недорого», «найкращі яблука з Буковини», «найсоковитіше яблуко з-під Чернівців», «ну і що, що у вас в селі є, як у мене кращі» не допомагають у продажу. Проте твердження «яблука безкоштовно, а кілограм вітамінів за десять гривень» стає мені в пригоді – продаю ще шість штук жінці з глибоким та глибинним і загадковим, як озеро Синевір туманним осіннім ранком, декольте та великими виразними очима, котрих, як не прикро, та з неясних причин я так і не встиг розгледіти.

Десь за годину від початку бізнес-справи у мене лишилось трошки менше як півторби. Тоді повернувся мій бізнес-сусід із фотостудії з колегою. Спочатку я зрадів – привів ще одного клієнта, значить, треба подарувати ще одне яблуко. Але то був не клієнт, а свідок – чоловіки переважили мої яблука, і там не вистачало 100 грамів, принаймні так вони мене запевняли. Нікуди діватись, змушений був вибачитись і додати яблуко, плюс ще одне зверху – «за моральні збитки». Майже одразу після клієнта зі свідком до мене підійшов енергійний дідок. Почав розпитувати про товар, звідки він. У відповідь щось плету про Буковину, найсолодші і найсоковитіші. Потім чоловік допитується, чого ж я тут продаю. Я розповідаю, що не знаю нічого, бо нетутешній, п’ять мішків продав уже, і чого це тут не можна продавати, якщо це площа Ринок,

Фото: Тарас Волошин а раз така назва, значить – можна торгувати. Дідок щось собі під ніс буркоче, махає рукою і просить, щоб я йому продав кілограм яблук. Я перекладаю в пакет сім плодів, мій покупець їх швидко вихоплює, виважує у руці і каже, що то замало. Додаю ще одне яблуко, беру гроші. А дідок хапає покупку і шпарко біжить у бік катедри. Ще кілограм мені вдалося продати, коли спіймав погляд однієї серйозної панянки, що, напевно, когось чекала і ходила поруч. Я сказав, що яблука – це єдине джерело заліза в організмі людини і їх вживати просто необхідно для здоров’я і міцності. Дівчина відмовилася скуштувати фрукт, бо їй треба «на пляцок», купила яблука та пішла собі далі когось чекати, дивлячись щопівхвилини на телефон у чохлі з блискітками, які так радісно сяяли на сонці.

Ще за кілька хвилин повз мене неквапом проходить вагітна жіночка. «Беріть яблука, вам треба, кажу і вказую на живіт. – Ще й тільки сьогодні майбутнім мамам знижки». Майбутня мама зреагувала. «Потрапила рибка в сітку, не відпущу без яблук», – вже по-професійному розмірковую я. Дівчина покуштувала, каже, що хоче зо два кілограми. Я набираю повний пакет яблук, штук п’ятнадцять, і простягаю його своїй оптовій клієнтці. «З двохсотки решта буде?» – недовірливо питає вона. Кажу, що буде. Жінка ще більш недовірливо простягає 200 гривень, я відраховую їй 180 і на додачу п’ять гривень «ексклюзивної знижки для майбутніх мам».

Лишилось у мене ще декілька яблук, що на кілограм ну зовсім не тягнуть.

Поки обслуговував попереднього покупця, до мене підійшла ціла сім’я. Спитали ціну на фрукти, побачили, що жінка забирає майже все, пішли геть. Мені було шкода відпускати останнього клієнта, ще й нема куди подіти кілька останніх плодів. Я вже не знав, що робити. Дивився вслід тій сім’ї і вже готовий був наздоганяти їх, щоб продати залишки. Аж тут трапилося диво – до мене підійшла туристка й почала розпитувати про Івано-Франківськ. Я віджартувався, що нічого їй не розповім, доки фрукти не продам. Дівчина сказала, що яблука їсть тільки порізаними, а ножа з собою не має. Я був готовий продати їй яблука навіть із ножем, щоби вже позбутися тих декількох плодів. Все-таки мені вдалося схилити гостю нашого міста купити мої яблука за п’ять гривень. Я був дуже гордий за себе й те, що за неповні півтори години зміг продати десять кілограмів яблук. Навіть не так, бо купив я десять, а продав трішки більше.

За півтори години я встиг продати повну торбу яблук, мені ніхто не заважав, люди реагували скоріш позитивно, ніж негативно, і все було добре. Майже ніхто не звертав уваги на те, що я не зважую товар. Тож, крім «Борітеся – поборете! Вам Бог помагає!», додати владі нічого не можу. МІСТО | 63

ЖИТТЯ

| НАШІ ДІТИ

Відверто про ЦЕ Оксана Пілянська

Мої батьки зі мною про ЦЕ не говорили. Ніколи. І не тільки мої. І не тільки зі мною. Ми з подругами, звісно, трохи обговорювали ЦЕ між собою, але, оскільки були однолітками, то досвід мали плюс-мінус однаковий. Говорити про якусь сексуальну обізнаність не доводилося. Пам’ятаю, як у дев’ять років я ледь не померла зі страху, думаючи, що вагітна, бо постійно мріяла про одного хлопця. А перший мій сексуальний досвід супроводжувався пекучим соромом: було «голосно» і мокро, я відчувала себе брудною. Не знала, як швидко має наступати оргазм, тож, отримуючи задоволення, чулася ще й розпусною. Це зовсім не додавало балів моїй і без того низькій самооцінці. «Дівчина має бути скромною, покірною, слухняною», – втовкмачували мені батьки. Ніхто не говорив, що треба себе ще й любити; ніхто не захоплювався тим, яка у мене красива зачіска чи як мені личить плаття. Навіть якщо я виглядала гарненькою, мама, критично окинувши мене оком, обов’язково мусила зітхнути: «Ноги, як патички». Це зразу пунктиком «засідало» мені у мозку: «Патички!» – згадувала я, перехоплюючи погляд хлопців на подруг із формами. Уже тепер, оглядаючись назад, я розумію, скільки внутрішніх трагедій, розчарувань і битв самої з собою вдалося б уникнути, якби у підлітковому віці хтось пояснив мені, що від мрій не вагітніють, а усі статеві органи видають «плямкаючі» звуки при статевому акті; що оргазм – це саме те, через що переважно й займаються сексом, а секс – це не соромно й нормально. Ну а сама я, звісно, симпатична і цікава характером. Ні, батьки, звісно ж, хотіли мені якнайліпше, просто вчиняли так, як їхні батьки щодо них самих. До себе самої довелося йти довго й важко, прийшлося «вилуплюватися» зі «шкаралупи» невпевненості, помноженої на сотню комплексів, щоб зрозуміти, що я – молода й красива жінка, навчитися слухати себе і свої бажання, розуміти мову свого тіла. Анастасія, 33 роки 64 | МІСТО

Нині отримати інформацію сексуального характеру – не проблема: легкий доступ до Інтернету може задовольнити навіть найдопитливіших. Однак дитячий мозок не здатен відрізнити насіння від полови. Якщо дитина приходить з питаннями про секс до батьків – отже, вони є для неї авторитетом. Варто відмахнутися раз – і наступного діти шукатимуть відповіді «на вулиці». Найдоступнішими посібниками з сексу для підлітків зараз є порноролики, які насправді толерують насилля та викривлюють світосприйняття. Як і коли говорити з дитиною про ЦЕ, як реагувати на підліткові експерименти, чому варто згадати шефа, коли застали дитину за мастурбацією, розповідає сексолог Юлія Ярмоленко. «Серед моїх знайомих багато хто вже пробував секс, – розповідає «МІСТУ» 10-класниця Яна. – Пробують, бо цікаво чи під впливом хлопця. Плюс у певних компаніях чи оточенні це вважається за нормальне. Зараз пішла дивна мода – коли юнаки колекціонують дівчат. Хлопці зазвичай багато вихваляються, але дорослих стосунків насправді ще не пробували. А щодо дівчат… мовчать просто». Школярка та її друзі констатують: здебільшого інформацію про секс отримують з Інтернету чи з розповідей знайомих. Серед джерел інформації називають і порно. «У більшості дівчат, які починають статеве життя, проблеми з батьками. Або ж просто – перше кохання. Батькам про свої пригоди не розповідають. Мабуть, соромно», – припускає Яна. «А батьки й не питають», – додає хлопець-підліток.

Батьки часто можуть і не знати, чим займається їхня дитина. Якщо стосунки не є довірливими і дитина свого часу не отримала від батьків відповіді на питання про секс, найімовірніше, що зараз тим більше не прийде «сповідатися».

«Підлітки й не повинні звітувати перед батьками про своє сексуальне життя. Якщо все гаразд, то ділитися інтимними подробицями з рідними людьми не варто – має бути дистанція», – вважає секспедагог Юлія Ярмоленко.

Насправді сексуальне виховання дітей починається не у підлітковому віці – на цьому етапі батьки можуть вже лише пробувати налагодити стосунки з дітьми. Сексуальна освіта починається з народження.

Сексуальне виховання дітей починається не у підлітковому віці – на цьому етапі батьки можуть вже лише пробувати налагодити стосунки з дітьми. Сексуальна освіта починається з народження «Сексуальна освіта – це не про статевий акт, а про фізіологію. Коли ми пояснюємо маленькій дитині правила інтимної гігієни, то даємо сексуальний словниковий запас, розуміння функціональності кожного органу. Сексуально грамотна людина ніколи не займатиметься сексом заради інших потреб (шубка, кар’єра), крім як продовження роду чи задоволення». Малюк повинен знати також те, що ніхто не має права торкатися до нього, а особливо в місцях, які не прийнято показувати. Засвоїти це допоможе «правило трусиків» – те, що під ними, стороннім чіпати не можна.

Чи існує інструкція?

Єдиної інструкції про те, як і коли говорити із дітьми про ЦЕ, не існує. «Якщо відчуваєте, що поради навіть найкрутішого фахівця до

вашої родини не пасують, дійте за відчуттями», – радить Юлія Ярмоленко.

Проте говорити з дітьми про секс треба. До 6-7 років дитина вже повинна мати базові поняття з фізіології і сексуальної освіти (що таке секс, звідки беруться діти). Сексуальною освітою дітей в Україні, за законом, займаються батьки.

«Класно, коли дитина сама приходить і питає – отже, вона готова отримати відповідь. Не може бути занадто рано для розмов про секс. Просто відповіді мають бути адаптовані до віку. Інколи вистачає мінімуму, однак, якщо дитина питає – відповідайте, не втрачайте авторитет. Якщо не відповісте на запитання, ви сигналізуєте: не підходь до мене з цією темою. Найстрашніші три слова, яких бояться батьки, це «пеніс вставляється у піхву». Інколи пояснення треба довести до цього рівня». Якщо дитина не питає про секс – вона або надто сором’язлива, або вже отримала від батьків відмову. Тоді можна купити тематичну книжку і поставити на видному місці.

«Не соромтеся визнати, що ви чогось не знаєте. Ви ж не соромитесь чогось не знати, коли йдеться про космос. Скажіть дитині, що не готувалися, попросіть часу, щоб знайти потрібну інформацію», – радить Юлія Ярмоленко. Дуже важливо, щоб до 8 років дитина задовольнила свою цікавість: а як в інших? Тому дитячі ігри у лікаря є досить природними. Головне, щоб вони були добровільними і жоден учасник не відчував тиску чи насилля. Приблизно у 6-8 років дитина починає соромитися – це означає,

МІСТО | 65

ЖИТТЯ

| НАШІ ДІТИ

що вона перейшла на інший етап психосексуального розвитку. Найгірше, що можуть зробити батьки у таких випадках, це сказати: «Та що я там не бачив?!». «У такий спосіб ми руйнуємо кордони своїх дітей і насаджуємо їм думку про те, що їхнє тіло не є цінністю», – пояснює Юлія Ярмоленко.

Дуже важливо, щоб стосунки батьків і дітей були довірливими – настільки, щоб дитина не боялася прийти зі своїми проблемами: чи то розбите серце, чи небажана підліткова вагітність. «Батьки завжди, за будь-яких обставин, мають виступати адвокатами своїх дітей. У крайньому разі ви втратите когось зі своїх друзів. Однак дорослих людей у вашому житті багато, а дитина зрозуміє, що ви завжди на її стороні», – каже Юлія Ярмоленко.

Мастурбація – це нормально

Перше сексуальне табу діти отримують від дорослих ще у малюковому віці. Батьки непокояться, коли дитина починає вивчати свої статеві органи, і всіляко відвертають її увагу чи навіть забороняють. Справжній аврал у сім’ї відбувається, якщо дитину застукають за мастурбацією.

«Насправді мастурбація – це нормально для будь-якого віку. На «Ютубі» навіть можна знайти відеозапис, на якому хлопчик мастурбує в утробі матері. Нормально, коли підліток мастурбує, щоб вивільнити сексуальну енергію. Гірше – коли робить це з нудьги.

Часто батьків турбує, коли мастурбують малюки 3-5 років. Якщо не реагувати на це, не концентрувати увагу дитини, воно само мине. Маячок – коли батьки помічають, що дитина надає перевагу мастурбації, а не улюбленим справам. Причини, через які це може відбуватися – дитині нудно або ж вона переживає сильний стрес через ситуацію, яка склалася у сім’ї (постійні чвари між батьками або ж процес розлучення). Таке ж може відбуватись у деспотичній сім’ї, де дитина відчуває постійний тиск, навіть якщо це з найкращих міркувань. Як тільки атмосфера у сім’ї налагодиться, можна очікувати, що й проблема зникне». Якщо батьки застали дитину за мастурбацією, Юлія Ярмоленко радить вчинити так, ніби за цим делікатним заняттям ви заскочили свого шефа: зачинити двері і вдати, що нічого не трапилося. Говорити з дитиною можна, якщо вона хоче цього. Але у жодному разі не можна сварити чи тиснути на неї.

«Навчальний» матеріал

Сучасні підлітки дивляться багато порно – для них це майже єдиний такий собі навчальний матеріал, з якого вони черпають багато інформації.

«У порнороликах жінки виступають об’єктом, який отримує задоволення від насильства; там статевий акт триває по кілька годин; чоловічі статеві органи розміром понад 20 сантиметрів… Потрібно давати дітям розуміння, що це вигадка: порно насправді зніма-

ють тижнями, а розмір статевого органа не має значення, якщо він довший, ніж 9 сантиметрів. Зрештою, у підлітків їхні статеві органи ще обов’язково ростимуть, і штучно збільшувати їх за рахунок небезпечних процедур не потрібно».

Сексолог пригадує випадок: син її знайомої попросив «інструкцію» до першого сексу:

«Вони з друзями надивилися порно й були упевнені, що вперше все має відбуватися різко й швидко і саме так найбільше до вподоби дівчатам. У результаті – він до крові порвав вуздечку й травмував дівчину».

Сучасні підлітки дивляться багато порно – для них це майже єдиний такий собі навчальний матеріал, з якого вони черпають багато інформації Секс-педагог каже: є і якісне та красиве порно, проте воно переважно платне і недоступне широкому загалу. Тож підлітки «гуглять» жорстоке й низькосортне. І це дуже впливає на їхню сексуальну свідомість. Юлія Ярмоленко радить говорити з дітьми максимально відверто. І вчити відвертості їх. Також потрібно вміти поважати чужі кордони і бажання.

«Якщо дівчина говорить «ні», залиште це на її відповідальності. Змінить думку – зможе повернути ситуацію. Це ніби голодна людина, яка відмовляється від їжі. І це – її вибір. Якщо трактувати жіночу відмову як згоду, тоді ми будемо ростити насильників». Загалом, у сексі немає слів «правильно» й «неправильно», є «прийнятно» й «неприйнятно». І ці поняття обговорюються між двома партнерами. Секс та експерименти мають приносити задоволення обом. Звісно, свою сексуальність потрібно постійно розвивати, зокрема і після шлюбу – як розвивають кар’єру, спортивні досягнення та особисті стосунвул. Мазепи, 28 ки.

66 | МІСТО

Готель Villa Billa розташований у селі Татарів на березі річки Прут. Для своїх гостей ми пропонуємо 12 номерів класу стандарт та люкс. У кожному номері – балкон із прекрасним пейзажем. У готелі Villa Billa для гостей працює ресторан із літньою терасою, конференц-зал, безкоштовний доступ до Wi-Fi, стоянка для автомобілів.

Відстань до гірськолижного курорту Буковель – 15 кілометрів, водоспаду Гук – 5 кілометрів, біля готелю розташоване велике озеро.

Татарів ще понад сотню років тому вважався одним із найкращих курортів Гуцульщини. Цілющий гірський мікроклімат татарівської ущелини, вода зі вмістом срібла, унікальний фітофон зробили село популярним серед туристів ще за часів Австро-Угорської імперії.

Івано-Франківська область, Яремчанська міськрада, с. Татарів, вул. Т. Шевченка. Тел.: (099) 070 23 83, (098) 904 24 64

МІСТО | 67

ПРОЕКТИ

| ВАЖКА НОША

Великі малі діти

Наталя Мостова

За радянських часів таких людей намагалися не показувати. Вони десь посередині між дорослими і дітьми – дорослим із ними нецікаво, а діти їх бояться. «Дивосвіт» став для них другим домом. Тут не можуть змінити цих осіб, але здатні допомогти їхнім батькам тягнути важку ношу.

68 | МІСТО

ПРОЕКТИ

| ВАЖКА НОША

Рятівне коло

Після закінчення школи для осіб із проблемами розумового розвитку світ стає закритий. Їм просто нема куди себе подіти, де реалізувати… Зрештою такі люди просто цілодобово стовбичать у чотирьох стінах вдома. Вони абсолютно не інтегровані в суспільство. Івано-Франківський міський центр соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями «Дивосвіт» став рятівним колом для таких осіб. Заклад був створений дев’ять років тому. Після відкриття до центру прийшли ті, хто по 5-8 років сидів удома. Наразі осередок відвідує 47 вихованців.

«За віком вони дорослі особистості зі своїм характером, потребами, – каже директор Івано-Франківського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, голова ГО «Лада» Леся Дикун. – Але поводяться вони, наче діти, тому ми їх так і називаємо».

Творчість, спорт і кохання

Відвідувачі «Дивосвіту» зовні можуть здаватися звичайними, здоровими молодими людьми, адже розумова відсталість помітна не одразу. Але зазвичай це особи з синдромом Дауна, епілепсією, ДЦП, порушеннями нервової системи… Є діти, які, окрім розумової відсталості, ще й узагалі не розмовляють.

У центрі їм більш ніж комфортно – тепла атмосфера, всі такі самі, ніхто не кепкує і не тицяє пальцями, постійно відбуваються цікаві заняття. І найголовніше – відвідувачі центру набувають навиків самообслуговування, чого вдома часто не дають зробити батьки, які зазвичай шкодять гіперопікою. Ці навики дуже важливі, адже батьки старіють, а молоді особи дорослішають. Відвідувачі «Дивосвіту» вчаться тут самостійно готувати їжу, прибирати, малювати, писати, лічити, майструвати прикраси. Кожен робить це по-своєму – наскільки дозволяють фізичні можливості. І в кожного свої досягнення: хтось навчився вишивати, інший зміг розмалювати замальовку і не вийти за контури, а дехто нарешті почав самостійно їсти. Іноді вихованці навіть беруть участь у міських заходах. Напри-

клад, у фестивалі творчості дітей та молоді з функціональними обмеженнями «Повір у себе». Найбільше учасники полюбляють виконувати пісні про маму, декламувати вірші. Хоча до такого виступу доводиться готуватися понад місяць зі щоденними репетиціями. Найскладніше – вивчити слова, адже у вихованців доволі кепська пам’ять. «На сцені, під час презентації номеру, кожна дитина прагне, аби її всі побачили, – каже в. о. директора «Дивосвіту» Юля Кушнір. – Для них це надзвичайно важливо». Окрім цього, відвідувачі мають заняття у спортивному центрі, що по вул. Симоненка, адже більшість осіб із обмеженими можливостями страждають від надлишкової ваги – і не лише через те, що мало рухаються. Вони також мають проблеми з травленням, гормональний дисбаланс та інші супутні порушення в організмі.

У «Дивосвіті» не обходиться і без… кохання. У цих молодих осіб лише розумовий розвиток із обмеженими можливостями, але серце так само, як і в будь-кого іншого, здатне любити. Залицяються подитячому, але від того не менш щиро: пригощають печивом, намагаються ближче сісти, хлопчики подають дівчаткам руку… Попри це, як батьки, так і педагоги постійно пояснюють вихованцям, що вони потребують особливої опіки, тому можуть мати лише друзів. «Часто вони питають, коли одружаться, матимуть своїх дітей, – розповідає Юля. – Аж серце крається пояснювати, що це неможливо».

Цінні проекти

Аби підтримувати «Дивосвіт» і залучити додаткові кошти, Леся Дикун вже неодноразово писала різноманітні проекти від своєї громадської організації «Лада». Бо ж із самого початку стало очевидно, що є речі, які просто нереально здійснити за гроші з міського бюджету.

Перший проект, котрий вдалося реалізувати, дозволив закупити газонокосарки, з якими вправлялися відвідувачі «Дивосвіту». Досвід перейняли в польському центрі для людей з обмеженими можливостями. Діти були захоплені – возик, котрий треба тягнути і який ще й скошує траву. А найбільша перевага в тому, що в цій справі одразу видно результат праці – для осіб із розумовою відсталістю це дуже цінно.

Із газонокосарками зазвичай приходили в міський парк – і гайда наводити лад. Діти настільки тішилися цим заняттям, що невдовзі батьки одного хлопчика навіть придбали йому цей прилад. Сім’я мала дачу, де хлопчина регулярно почав використовувати подарунок – таким чином він відчував свою важливість для родини. Інший проект був скерований на порозуміння між батьками і дітьми. Фахівці центру зазначали, що особи з інвалідністю дуже легко йдуть на контакт і тому багато чому навчаються, однак за літній період, коли в «Дивосвіті» канікули, майже все забувають. Приміром, під час заняття кулінарією відвідувачі центру можуть приготувати салат чи канапки, але чомусь удома цього не роблять. А все через батьківську гіперопіку.

МІСТО | 69

ПРОЕКТИ

| ВАЖКА НОША

«Коли молода людина приходить до центру, де немає ні тата, ні мами, а лише 15 таких самих відвідувачів і один педагог або психолог, то доводиться починати робити все самотужки, – розповідає Леся Дикун. – І виявляється, що все вони можуть. Дивлячись одне на одного, повторюють алгоритм дій і зрештою показують чудові результати». У рамках проекту педагоги пояснювали батькам цю особливість, вчили дивитися на власних дітей по-іншому, дозволити бути більш самостійними.

першою в житті. Вражень – море! Найдужче тішилися кумедним мавпочкам. А білі тигри вразили абсолютно всіх.

Потребує розширення

«Дивосвіт» передбачений для осіб віком до 35 років. Однак багато вихованців центру вже перейшли цей поріг. Але батьки все-таки наполягають на подальшому відвідуванні закладу. «Не можна просто взяти і зачинити перед ними двері, – каже Леся Дикун. – Там усі їхні друзі, зрештою, там минає велика частина їхнього життя. «Дивосвіт» став для його відвідувачів другим домом». Керівництво пішло назустріч і надало цим особам можливість відвідування закладу двічі на тиждень.

Фото: Ірина Скрипецька Ще один цікавий проект – ляльковий театр. До центру запросили столичного тренера, котрий показував, як правильно працювати з особами із обмеженими можливостями, аби поставити виставу. Однак багато чого ніяк не вдавалося: дитині, яка погано розмовляє і навіть рухається, не так легко зіграти якусь емоцію, запам’ятати текст тощо. Але працівники «Дивосвіту» знайшли вихід – вирішили поставити ляльковий театр. Пальчикові іграшки принесли колосальний результат. Діти побачили, що через ці забавки вони здатні керувати лялькою (персонажем), наділяти її емоціями, думками, при цьому не завжди потрібно щось говорити. Головне – командна робота: хтось має непогану дикцію і може начитувати текст, інший добре рухає руками і керує пальчиковими іграшками… Спершу вистави-мініатюри демонстрували для своїх – у «Дивосвіті». Теми вигадували різноманітні: про любов до батьків, про тварин, здоровий спосіб життя… Уже незабаром свої вистави відвідувачі центру презентуватимуть у дитсадках. І для них це ціла подія! «Працювати з такою категорією людей треба творчо, – зазначає Леся Дикун, – адже їм дуже швидко набридає одноманітність». Значний прогрес мав проект по роботі з тваринами. Для осіб з інвалідністю дуже важливий цей контакт, вони можуть годинами розповідати про своїх домашніх песиків-котиків: які вони пухнасті, м’якенькі, ніжні… Завдяки проекту вихованці «Дивосвіту» змогли побувати в дельфінарії та зоопарку «Лімпопо». Для багатьох дітей така мандрівка була 70 | МІСТО

Саме тому центр, площа якого зараз сягає 132 кв. м, потребує розширення – як територіального, так і кадрового. Тим паче, особи з розумовою відсталістю вельми болісно реагують на галас, тісноту, напружену атмосферу… «Згідно з санітарними нормами, на одного соціального педагога не може бути більш ніж 10 осіб з розумовою відсталістю, – коментує Юля Кушнір. – А в «Дивосвіті» на одного працівника припадає аж 15 вихованців. Іноді буває навіть більше».

А найдужче жінку вражають і захоплюють батьки: «Я не знаю, звідки вони черпають такі титанічні мужність і силу».

mi100.info СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ НОВИННИЙ ПОРТАЛ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА ТА ПРИКАРПАТТЯ

ОПЕРАТИВНО ПРО ГОЛОВНІ ПОДІЇ МІСТО | 71

ЖИТТЯ

| ОСОБИСТІСТЬ

Як встигнути все або Таємниці успіху Галі Топчу Вона — активна, цілеспрямована, життєрадісна та яскрава особистість. Встигає бути в кількох місцях одночасно та завжди попереджає, якщо кудись не встигає. Вона успішна, та ніколи не зупиняється на досягнутому. Це людина, з якою можна провести купу часу і навіть не помітиш, що його пройшло вже так багато… Власниця брендових магазинів Галя Топчу поділилася таємницями успіху, сімейного щастя та бізнесу з читачами журналу «МІСТО». Про себе. Комунікабельна, емоційна, різностороння та креативна. Друзі кажуть, що мені важко всидіти на одному місці. Намагаюся читати книги про таймменеджмент і насправді встигати всюди. Сказати, що книги допомагають, поки важко, але стараюся мудро керувати своїм часом – лише тоді можна досягти поставлених перед собою завдань.

Про захоплення. У мене їх дуже багато. Знов-таки, люблю читати корисну літературу, доглядати за собою (за тілом, шкірою), довіряючи професіоналам — сама з собою нічого не роблю. Постійно займаюся у спортзалі з тренером (з того часу, як моїй дитині виповнилося 3 місяці). І як би це дивно не звучало, найкращу форму здобула саме після пологів. Крім того, їжджу на спортивному мотоциклі та намагаюся не пропускати жодного з’їзду мотоклубу. Люблю подорожувати – вважаю, що кожна людина має витрачати на це багато часу, бо то і досвід, і задоволення, і натхнення. Люблю готувати, і це в мене добре виходить, іноді навіть сама вигадую рецепти. Головне, щоб було для кого: поціновувачами моєї кухні є коханий чоловік та донечка. Люблю дарувати подарунки. Взагалі, дуже уважна до цього: звертаю увагу на те, що подобається людині наперед, таємно купую, а потім вичікую моменту, щоб подарувати. Про дозвілля. Я обожнюю нічні клуби. Це моя стихія, і я не можу без цього жити. Можливо, ця любов з'явилася ще з часу навчання в Америці. Там всі дуже 72 | МІСТО

ЖИТТЯ

важко цілий тиждень працюють, а в суботу у них «saturday night», коли всі відриваються на повну.

Про вільний час. Вільного часу дуже мало, але коли він випадає, то намагаюся побути з сім'єю вдома. Люблю поспати – здоров'я в пріоритеті, а без достатньої кількості сну воно не можливе. Про сім'ю. Ми з чоловіком – ніби інь і ян, дуже різні за характером, але це і є таємниця нашого щастя, протилежності притягуються і ми ніби доповнення одне одного. Я його стимулюю до дій, а він, навпаки, стримує, коли треба. Ми вже більш як 9 років разом, у нас росте чудова донечка, їй два роки. Сімейні цінності ставимо на перше місце, при кожній можливості їдемо навідатись до батьків. Про кар'єру. Я навчалася в Америці і найперша моя робота була в IT-компанії, де працюю і зараз. Потім з’явився магазин брендової нижньої білизни, якому цьогоріч виповнилося вже 6 років і яким я продовжую успішно керувати.

Про бізнес. До кожної справи, до якої берусь, підходжу лише професійно. Взагалі, я звикла працювати з професіоналами в будь-якій сфері. Мене завжди дратувала непрофесійність та неправильний, радянський підхід до роботи. Тому хочу, щоби в моїй діяльності все було ідеально. Намагаюся встановлювати тут американські шаблони, коригуючи їх під українського споживача. А ще не хочу повторюватися, створюючи щось таке, чого ще немає в нашому місті. І не тому, що так легше, а тому, що хочу, щоб послуги, які доступні багатьом, були доступні й нам. Тож минулого року ми відкрили магазин «Secret Dress». Тут можна взяти нереально гарну сукню в оренду, створивши неперевершений образ. Ми не завжди можемо дозволити купити собі дорогезну сукню на один раз, бо вона крім того, що дорога,

| ОСОБИСТІСТЬ

то ще й добре запам'ятається оточенню, тож іще раз таку саму одягати нецікаво. Всі сукні привезені з Америки, середня вартість однієї — 1000$. Ціна оренди – від 500 до 2500 грн. Наразі в наявності є майже 200 суконь і всі вони унікальні, якісні та просто неперевершені. Якщо раніше ми орієнтувалися лише на невеликі розміри, то зараз у нас є і сукні для пишніших красунь. Збільшуємо асортимент для подружок нареченої та «family look» для матусь і донечок. А ще у нас величезний вибір дитячих суконь для будь-яких свят. Особисто я завжди вдягаю сукні від «Secret Dress» на всі важливі події. Думаю, що змогла спростити життя не лише собі, але й іншим жінкам — тепер не треба думати годинами та шукати, що купити, щоб бути неперевершеною – треба просто обрати для себе ідеальну сукню в оренду у «Secret Dress». Зараз почали працювати над новим проектом — «Secret Party». Він уже працює в інтернет-режимі, незабаром відбудеться і відкриття магазину. Це ексклюзивні американські аксесуари для різноманітних свят, аналогів яких у нашому місті немає. Я люблю організовувати різноманітні свята вдома. Сама готувала собі все для дівич-вечора, для бебі-шауера. Саме тоді зрозуміла, що хочу цим займатися і це мені подобається. Тут будуть і тематичні костюми для свят, які здаватимуться в оренду. Виняток — дуже делікатні речі, які легко пошкодити.

У мене сервіс і відношення до клієнта на першому місці, тож за цим принципом і намагаюся будувати бізнес. Про образ бізнес-леді. Особисто я не вважаю себе бізнес-леді, тому що живу так, як мені подобається, а деякі мої вчинки чи стиль зовсім не відповідають загальноприйнятому образу бізнес-леді.

Про плани. Якщо мені спаде на думку щось нове, ви обов’язково про це дізнаєтесь. Насправді в мене є ще ідеї, але не можна братися за декілька справ одночасно, тому на все свій час.

«Secret Dress», вул. Мазепи 6, офіс 11 secret_dress_if wwww.secretdress.if.ua тел.: (095) 721 46 86 «Secret Party» secret_party_if тел.: (066) 633 88 49 МІСТО | 73

ПРОЕКТИ

| ЖІНОЧЕ

«Клуб успішної леді» – унікальна платформа для обміну досвідом та самореалізації для жінок в ІваноФранківську. Будь-яка учасниця клубу може стати спікером та презентувати себе чи власний бізнес. У клубі обговорюються різні питання: материнство, виховання дітей, стосунки, подорожі, краса, стиль, здоров’я, бізнес, кар’єра. Реєструйтеся у клубі та станьте частиною товариства успішних та щасливих леді!

Зареєструйтесь у клубі за телефоном: (050) 859 86 62 (Вікторія) і отримайте особливі переваги.

74 | МІСТО

МІСТО | 75

ПРОЕКТИ

| ФОРУМ

Журнал «Like» зібрав топових блогерів, і зробив це вперше в Івано-Франківську. Найвідоміші інстаблогери Західної України приїхали до Івано-Франківська на форум із лекціями та майстер-класами, щоб навчити всіх охочих правилам створення успішного блогу, розказати про критерії постингу й оформлення фотографій. На основі власного досвіду вони розповіли, як працює реклама у соцмережі, як Instagram впливає на кар’єру та особисте життя, а також поділилися секретами успішної бізнес-стратегії.

76 | МІСТО

ПРОЕКТИ

| ФОРУМ

МІСТО | 77

78 | МІСТО

ТРЕНІНГОВИЙ ЦЕНТР «B2U – БІЗНЕС ДЛЯ ТЕБЕ» тренінги • лекції • майстер-класи Підприємництво Продажі Переговори Управління Ораторське мистецтво Лідерство Особиста ефективність

На фото: Lana Ozaruk Фото: Діма Садовий Mua: Ira Dobra Місце зйомки: Простір 282

тел.: 097 539 59 93 Instagram: @b.2you

Facebook: www.facebook.com/tviybiznes

МІСТО | 79

МАНДРИ

| ПУТІВНИК

Наші в Ісландії: у гості до водоспадів Наталя Мостова

Протягом тижня льодовою мантією Ісландії мандрували Руслан Руско, Віталій Голутяк, Олександр Кулик та Мар’ян Вагилевич. Футбольний матч між збірними України та Ісландії став чудовим приводом нарешті відвідати цю неймовірно красиву країну айсбергів, водоспадів, вулканів і гейзерів, тим паче що компанія товаришів уже давно мріяла про таку подорож. У тому матчі українська збірна програла, але наші іванофранківці виграли – мальовничі ландшафти, унікальні природні явища, дикий відпочинок, екстремальні умови проживання, кусючі ціни і боротьбу з суворим скандинавським кліматом.

Довідка

Олександр Кулик – директор Івано-Франківського регіонального управління Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву. Закінчив Львівський національний університет ім. І. Франка, спеціальність – юристміжнародник. Руслан Руско – власник туристичної агенції, закінчив Чернівецький національний університет, спеціальність – юрист.

Віталій Голутяк – директор КП «Електроавтотранс», закінчив Інститут історії і культури Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, спеціальність – політологія.

Мар’ян Вагилевич – депутат Івано-Франківської міської ради. Закінчив Тернопільський національний економічний університет, спеціальність – менеджер зовнішньоекономічної діяльності. Зараз навчається на факультеті державного управління в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу.

80 | МІСТО

Від клімату не сховатися

До поїздки в Ісландію ми довго і ретельно готувалися. Адже це країна не для тих, хто шукає комфортабельного відпочинку, музеїв та виставок. В Ісландії люди навчилися виживати, бо тут постійно відбувається боротьба з погодою: протягом дня міняють одна одну мало не всі пори року – може бути і вітер, і дощ, і сонце... Найчастіше – холодно. Приміром, у серпні денна температура не перевищує +14 градусів. Рятує те, що на острів з південного боку великий вплив має течія Гольфстрім, і через це клімат не є аж надто холодним узимку.

Ісландці часто жартують: «Якщо не подобається тутешня погода, зачекай кілька хвилин – вона стане ще гіршою». Погодні умови в цій країні справді не з найкращих. Клімат по-скандинавському суворий. Вирушаючи в Ісландію влітку, треба розраховувати на погоду жовтня-листопада. Вся подорож минає на відкритих просторах, і це не буде перебіжка від однієї хатки до іншої – заховатися немає де. Коли водиш авто, треба теж бути обачним, адже бувають настільки сильні пориви вітру, що можуть навіть знести машину. У дощ часом треба зупинятися, бо видимість нульова. На велосипеді подорожувати взагалі неможливо.

тому, що 40 років тому тут побудували геотермальну електростанцію. Гаряча вода і пара через свердловини потрапляли на станцію, де генерувалася електроенергія. Після цього воду зливали, так утворилось озерце. Пізніше підприємливі ісландці зрозуміли, що вода має лікувальні властивості, облагородили лагуну і створили тут курорт. Термальна вода повністю оновлюється за 40 годин. Цінність її полягає у насиченості мінералами, водоростями і великою кількістю діоксиду кремнію. Останній випадає в осад і утворює білу глину, яку використовують для виготовлення косметики або в чистому вигляді для масок. Температура води постійно +38°С–39°С, що ідеально для лікування і просто релаксу. Неможливо не згадати про неймовірної краси каньйон Ф’ядрарглйуфур, що біля містечка з милозвучною назвою Кіркюбеярклаустур. Утворився він в еру льодовикового періоду внаслідок ерозії, спричиненої потоками води з талих льодовиків. Його довжина 2 км і глибина 100 м. Вздовж Ф’ядрарглйуфуру прокладена пішохідна доріжка, в кінці якої – водоспад (як без нього в Ісландії).

В Ісландії холодно, але ніхто не кашляє. Тут усюди, де нема вулканів, льодовиків, водоспадів, гейзерів і річок, росте ісландський мох – основа багатьох мікстур від різних недуг.

Природний музей

Ісландія – це природний музей, і насамперед геологічна пам’ятка. Адже країна з’явилася внаслідок виверження з дна океану лави, яка потім застигла.

Тому тут немає дерев. Місцеві навіть жартують: «Якщо ви загубилися в ісландському лісі, просто встаньте». Також немає жодної повноцінної гори: практично всі пагорби мають пласку верхівку, тому що вони, як і їхні долини, з’явилися завдяки льодовикам. Ісландія була буквально «вирізана» льодовиками, які сформували глибокі долини і високі гірські хребти. Країна також є домом для безлічі вулканів, які необізнаний спостерігач може переплутати з горами. «Блакитна лагуна» у Ґріндавіку посеред лавового поля – одне з 25 чудес світу.

Окремої уваги заслуговують «чорний пляж» Рейнісфіяра і базальтові колони біля найпівденнішого містечка Вік. Чорнезний пісок утворився внаслідок взаємодії океану із застиглою магмою. У колон інша історія: місцеві вірять, що це пальці злих тролів, які наганяли жах на усіх 138 мешканців Віка. Але одного разу сонячні промені перетворили їх на камінь – і настав спокій. Взагалі в Ісландії багато хто вірить у тролів.

Лагуна не природна, а створена людьми, точніше, є побічним ефектом людської діяльності. Справа в

Улюблене місце туристів – термальні поля, які є зонами концентрованого виходу тепла з-під землі. На глибині кількох кілометрів є гаряча земна порода, і якщо через тріщину туди потрапляє вода, то розігрівається до температури кипіння і під тиском МІСТО | 81

МАНДРИ

| ПУТІВНИК

виштовхується догори, вистрілюючи фонтаном. На багатьох полях вода просто булькає у невеличких болітцях. Є навіть місця, де можна купатися – якщо температура води дозволяє. Деякі так звані басейни бувають лікувальними, залежно від того, які мінерали вимиваються з-під землі.

100 доларів США. Ми про це знали заздалегідь, а хто попереджений – той озброєний. Тож привезли з дому чималі харчові запаси: крупи, згущене молоко, тушонку, консерви…

В Ісландії холодно, але ніхто не кашляє. Тут усюди, де нема вулканів, льодовиків, водоспадів, гейзерів і річок, росте ісландський мох – основа багатьох мікстур від різних недуг Під островом постійно висока температура. Країна посідає перше місце в світі за кількістю гарячих джерел на одиницю площі. Ісландці навчилися використовувати геотермальну енергію: вони опалюють гарячою водою домівки та теплиці. І навіть підігрівають тротуари, аби ті не були мокрими та слизькими. Крім того, неподалік від гейзерів ісландці випікають хліб у землі, а з кранів у їх домівках тече вода із запахом сірководню. Українцям в ісландців треба повчитися тому, як ефективно використовувати природні багатства.

Один із найбільших водоспадів Ісландії - Скоуґафосс. Розташований на річці Скоуґа на півдні країни. Висота – 61 м, ширина – 25 м. За легендою під ним у печері перший поселенець вікінг Прасі Поуроулфссон заховав тут скарб. Місцеві швидко його знайшли, але встигли лише кільце від ящика відірвати. Зник скарб. Кільце, до речі, дотепер зберігається в одній із церков.

Сельяландсфосс – 60-метровий водоспад. В скелі, з якої він спадає, є прохід, і водоспад можна обійти довкола. Головне – не забути дощовик.

Мандруючи Ісландією, зупинятися треба в кемпінгах. На це є дві причини: по-перше, красиво і досить поширено. По-друге, значно економить кошти.

Жити краще в кемпінгу

Вартість життя в Ісландії вища, ніж в інших скандинавських країнах. Якщо тиждень проживати в готелі і принаймні двічі на день харчуватися в тавернах, варто мати з собою щонайменше 2000 доларів США. Скромно пообідати коштує близько 82 | МІСТО

Зупинитись у наметі на галявині вартує 1500-2200 крон за день на особу (100 крон – $1). Ще 300 крон треба заплатити за 5 хвилин гарячої води в душі. За решту благ цивілізації, як правило, платити не треба. Розкласти намет можна і безкоштовно, головне – не на приватній території і не під заборонним знаком. За 14 000 крон на чотирьох можна зупинитись

у маленькому будиночку (там є лише стіл і чотири ліжка), проте все, крім туалету, також у зоні загального користування. Якщо чесно, в Ісландії не уявляємо інакших ночівель, ніж кемпінг. Це по-своєму доповнює атмосферу мандрівки і загартовує дух.

Також ми орендували авто, загалом проїхали 1600 км, на пальне витратили 400 доларів США.

Їжа вікінгів

З їжі в Ісландії варто спробувати страву вікінгів – гаукарль, що там вважають делікатесом. Йдеться про гренландську акулу, яка у свіжому вигляді отруйна (м’ясо містить багато сечової кислоти), тому її треба правильно готувати: закопати неглибоко в землю, зверху закласти камінням, і протягом кількох місяців дощ вимиє цю кислоту. Потім акуляче м’ясо фасують у герметичні пакети і продають. Однак за смаком і запахом гаукарль нас не вразив – страва смердить зіпсованою рибою, сечею і сірководнем.

Ґульфос є популярною атракцією для гостей Ісландії. Водоспад каскадами впадає в ущелину глибиною 33 м. Свого часу Ґульфос винаймали закордонні інвестори у власників Тоумаса Тоумассона і Гальдоура Гальдоурссона. Хотіли вони збудувати тут гідроелектростанцію. Проте Сіґрідур Тоумасдоуттір, донька Тоумаса Тоумассона, намагалася зберегти водоспад від використання і навіть погрожувала втопитись в ньому. Невідомо, яке закінчення цієї історії, але Ґульфос спадає дотепер.

Свартіфосс – водоспад на півдні Ісландії на території національного парку Скафтафетль. Назва Свартіфосс з ісландської перекладається як «чорний водоспад». Вода тут падає на тлі базальтових колон, що утворилися в результаті діяльності вулкана. Ці колони є результатом повільної кристалізації лави і мають правильну шестигранну форму, що надає не дуже високому водоспаду (всього 12 м) величного вигляду.

Деякі овочі та фрукти вирощують у теплицях, тому вони гарні, як на картинці, решту – імпортують. Алкоголь можна купити у спеціальних державних маркетах, які працюють лише кілька годин на день. Бо в звичайних магазинах продається тільки пиво, яке містить усього 2,25% алкоголю.

Що роблять ісландці?

Столиця Рейк'явік заснована в дев'ятому сторіччі, і з часів данської колонізації й дотепер вона є найважливішим містом Ісландії. Населення – 220 000, і це дві третини усіх жителів острова. Нордичне, але гаряче місто отримало від ЮНЕСКО статус культурної столиці Європи.

Через невелику кількість населення в Ісландії існує проблема не-

навмисного змішання однієї крові. Наприклад, часто після знайомства пари виявляється, що вони троюрідні або чотириюрідні брат і сестра. Аби цього уникнути, в країні працює сайт, де, ввівши певні дані, можна дізнатися спорідненість з тією чи іншою людиною.

Класичні способи наповнення ісландського бюджету – це сфера послуг, рибальство, туризм та розведення овець Цікаво, що прізвища кожного ісландця утворюються від імені його батька. Наприклад, якщо чоловіка звуть Гуннер, то прізвище

його сина звучатиме як Гуннерсонур, а доньки – Гуннердотір (sonur з ісландської – «син», а dóttir – «донька»). Ісландці ведуть розмірений спосіб життя. Переважно проводять час у своїх хатинках, які розкидані пагорбами. А вся інфраструктура розміщена доволі далеко. Приміром, до найближчого торгового центру іноді доводиться їхати по 10-20 км.

Класичні способи наповнення ісландського бюджету – це сфера послуг, рибальство, туризм та розведення овець. Щодо останніх, то їх тут насправді дуже багато. При цьому стейк із м’яса вівці чомусь коштує аж 60 доларів США, а з китового – лише 40. З шерсті овець виготовляють популярні туристичні сувеніри – ісландські светри, які відомі в усьому світі. Ми неодмінно повернемося в Ісландію, адже так і не встигли побачити китів.

МІСТО | 83

МАНДРИ

| ПОГЛЯД

Я – твоя пташка, Станіславе!

Лариса Мончак

-Еге-гей, Станіславе! Чи ти мене чуєш? Чи бачиш мене, рідне місто? - кричала я подумки з верхівки міської Ратуші. - Підніми очі, Станіславе, поглянь на свою пташку, хай я відчую твоє захоплення, твій драйв і твою любов! Знаєш, тут вітряно і трохи зимно, але я дивлюсь на тебе, і мені тепло…

84 | МІСТО

МАНДРИ

| ПОГЛЯД

Признаюся, давно планувала глянути на тебе з Ратуші, та все відкладала – ну що цікавого звідти можна побачити, я ж знаю тебе, як облупленого. Що мене вразить? Телевізійна вежа? Теж мені, Париж! Чи дахи будинків, попри які ходжу щодня? Не факт, що й побачу ті дахи, бо наша Ратуша не така висока, як, скажімо, Львівська. Але ось я тут, дивлюсь на тебе зверху і обіцяю сама собі: більше ніколи, ніколи не порівнюватиму тебе ні з Парижем, ні зі Львовом, ні з будь-яким іншим містом. Нехай цим займаються гості, а я – твоя рідна, і для мене ти унікальний, особливий. Найкращий у світі.

Знаєш, що мене вразило першим? Ти – різнобарвний! Червонокоричнева черепиця, кольорові стіни будинків, а поміж ними – зелені, жовті, багряні верхівки дерев. У тебе навіть настрій різнокольоровий: ніжна меланхолія скверів, заклопотаність роботою будівельних кранів, метушлива експресія торгівельних кварталів – і все це під безтурботним блакитним небом.

А потім я завмерла від усвідомлення того, який ти маленький. Станіславе, ти крихітний! Я б запросто могла обійняти усього тебе своїми великими крилами! І це так мило, бо краса міста – не в кількості його квадратних кілометрів, зовсім ні! Ти гарний, бо маєш свою історію, душу і гідність. Та й любимо ми тебе не за щось, а просто так.

Я була на оглядовому майданчику сама. Роздивлялася тебе з усіх боків, дивувалася, як близько Вовчинецькі гори, і Меморіал у Дем'яновому Лазі, і приміські села – ось вони, поряд, тільки руку простягни. Під сонцем виблискував купол Вірменської церкви, піднесено возвеличувалася знаменита Катедра, десь далеко на горизонті зачаровували своєю таємничістю Карпати… Раптом щось бамкнуло, і я навіть трошки злякалася, але одразу по цьому заграв Гімн. І якось так… не помпезно, а дуже порідному. Я поклала руку на серце і на очах проступили сльози. Важко передати, що відчуваєш, коли дивишся з висоти пташиного польоту на рідне місто, і над ним лунає Гімн України. Але це і не треба описувати, бо, я впевнена, твої діти зрозуміють мої почуття без слів.

А потім почали підніматися люди, і моя самотність, наша з тобою інтимна розмова були перервані галасливим натовпом. Зате я мала змогу непомітно поспостерігати за тим, як люди посміхаються, вперше глянувши на тебе зверху, як у них починають сяяти очі, як вони захоплено перебивають одне одного: «Подивися… А глянь он туди… Бачиш свій будинок?». З-поміж інших була дівчина, яка привертала погляди абсолютно всіх – вбрана в легку вишивану сукню з коротким рукавом. Погода стояла сонячна, але ж це середина осені! Та й вітер відчутно дошкуляє на такій висоті. Якийсь чоловік у теплій зимовій куртці грайливо запитав: - Вам не холодно, красуне?

- Ні, - посміхнулась у відповідь дівчина. МІСТО | 85

МАНДРИ

| ПОГЛЯД раз подивлюся, що діється на твоїх вулицях…

Он тротуаром крокує руденька жінка в яскравому жовтому шалику, чітко карбує кроки і розмахує зеленою сумочкою… Он бабуся тягне за руку малу. Дівчинка постійно на щось задивляється і шпортається… Он кудись поспішає чоловік з великою папкою під пахвою, напевно, несе комусь звіти або важливі угоди… А ось його переганяє хлопчина, на вигляд студент, очевидно, у нього ще важливіші справи – наприклад, випити кави (бо ж уже дванадцята година, і без кави ніяк!)… Скільки людей! І всі чимось заклопотані, у кожного плани, зустрічі, робота… Смішні маленькі мурашки!

До неї одразу підскочив її супутник: - Одягни куртку!

- Ні!

- Але ж ти можеш застудитися, - хвилювався хлопець.

Дівчина щиро розсміялася, ще раз повторила своє «ні» і погладила його по щоці.

Красива сукня, букет червоних троянд у руках, турботливий коханий поряд і подруга з великим фотоапаратом на шиї… Ага, все ясно – молодята! Вийшли щойно з РАЦСу і одразу на Ратушу, поділитися своєю радістю з усім світом. Я подумала: «Нікого не слухай! Якщо почуття переповнюють, якщо з тебе фонтаном б'є кохання і ти на клітинному рівні відчуваєш потребу залити своїм шаленим вогнем усе місто, то не вдягайся! Ніякий вітер не вистудить той вогонь! Найміцнішого тобі здоров'я, дитино!».

Я відійшла від них подалі – негарно влазити в кадр, де мають бути тільки двоє. Нехай їх не бентежать чужі погляди. А я тим часом, любий Станіславе, ще Фото: Андрій Шустикевич

86 | МІСТО

Ну що ж, час і мені поринути у міську метушню, та й кави теж захотілося. На Ратушу я повернуся ще не раз – колись із друзями, і тоді, як і всі, буду захоплено розмахувати руками, вказуючи на вулиці і будівлі, які зверху виглядають зовсім по-інакшому. А колись сама, щоб тільки ти і я… А зараз не прощаюся з тобою, Станіславе, я йду до тебе! Готуй свою найсмачнішу, найзапашнішу каву! Зустрічай!

З любов'ю,

Твоя Пташка.

ПРОЕКТИ

| ДИСКУСІЯ

Життя без страху:

хто попереджений, той озброєний В Україні давно точаться дискусії щодо легалізації володіння короткоствольною зброєю. Засновник юридичної компанії «Гвоздик і партнери» Сергій Гвоздик пояснює, чому це рішення має бути якомога швидше прийняте на законодавчому рівні. великий обіг нелегальної зброї, всі, хто хотів би мати зброю і кому плювати на закон, вже її й так має, - зазначає Сергій Гвоздик.

– В принципі це не складає значних проблем. Тобто ті, кого би нам варто було остерігатися, вже заволоділи зброєю. Тоді як законослухняний громадянин не може мати пістолет, а відтак і захистити себе у разі небезпеки. Тим паче нині мало хто здатен сказати, що відчуває захист від правоохоронних органів». Так, на сьогодні є можливість оформити мисливську гладкоствольну зброю, мисливську нарізну, травматичну і пневматичну зброю, однак порядок перевезення і застосування робить неможливим самозахист з її допомогою. «Бог створив усіх людей різними, а Семюел Кольт їх урівняв» - це відома фраза, яка пояснює важливість легалізації зброї. 25 лютого 1836 року сталась революція в збройовій справі: 22-річний американець Семюел Кольт отримав патент на револьвер з барабаном. Вперше з'явилася можливість вести з короткоствольної зброї швидкий вогонь і протистояти одразу кільком противникам. Всі сучасні пістолети і револьвери ведуть свій родовід від винаходу Кольта.

На думку ряду істориків, він зробив внесок і в становлення американської свободи та індивідуалізму. Наявність на руках ефективної зброї швидко змушувала брати до уваги права одне одного. Українці вже не перший рік прагнуть легалізувати володіння короткоствольною вогнепальною зброєю. Війна на Донбасі, контрабанда звідти зброї зробили як ніколи актуальним питання її легалізації. Однак чи дозріло наше суспільство до цього? «Оскільки зараз в Україні є

Ті умови, в яких зараз перебуває Україна, ускладнюють оперативне термінове запровадження законопроектів щодо легалізації короткоствольної зброї: умови відкритого конфлікту на сході, умови соціально-економічних негараздів, а відтак і незадоволення населення владою, відверте саботування владою питання обігу зброї загалом (відсутні нормативно-правові акти, які би регулювали ці правовідносини). Однак, як наголошує адвокат, значно важливіше дбати про громадян, які не мають можливості законно придбати зброю, котрих фактично держава підштовхує на чорний ринок. Виходить, що людина постає перед вибором: бути в небезпеці чи порушувати закон? Наразі в Україні налічується понад 5 млн одиниць нелегальної зброї. Українська асоціація власників зброї намагається бодай якось впливати на владу, зокрема на прийняття відповідного законопроекту. Однак можновладці ігнорують будь-які звернення. Цікаво, що майже всі вони мають зброю. Якщо переглянути укази про нагородження зброєю, то більшість

– знайомі українцям прізвища чиновників.

Противники легалізації зброї стверджують, що це призведе до вибуху травматичних, а часто і трагічних випадків. Однак тут варто опиратися на досвід США, де кожен громадянин, який хоче застосовувати зброю, наприклад, для пограбування, знає, що є величезна ймовірність наштовхнутися на спротив такої самої озброєної людини. При розумінні цієї закономірності в хуліганів бажання коїти подібні речі помітно спадає.

«До речі, всупереч популярному стереотипу, смертність від зброї в США часів Дикого Заходу була в рази нижчою, ніж у нас зараз, зазначає Сергій Гвоздик. – Так, середньорічний рівень вбивств по всіх штатах до 1900 року становив близько 1 на 100 тисяч населення (що характерно, його скачки вгору і вниз вельми точно відповідали періодам обмежень вільного ходіння короткоствола)». Наша найближча сусідка Молдова поставила на собі експеримент, що завершився більш ніж вдало. Законопроект про легалізацію короткоствольної зброї там був прийнятий в 1994-му році. Відтоді – різке падіння вуличної злочинності: з 1994 до кінця 2000-х рівень тяжких злочинів зменшився більш, ніж удвічі. Потім дещо зріс, але цей стрибок збігся з різкими скороченнями в штаті поліції і масовою амністією ув’язнених. Показово, що кількість злочинів із застосуванням вогнепальної зброї падала ще швидше.

м. Івано-Франківськ,

вул. Гаркуші, 10, офіс, 2, тел.: (067)100 06 66

МІСТО | 87

ГАСТРОНОМІЯ

| ПРЕЗЕНТАЦІЯ

HoReCa

Європейські харчові інгредієнти – нові можливості для ресторанного бізнесу Високоякісні та високотехнологічні харчові інгредієнти італійського виробництва презентувала прикарпатським рестораторам компанія «Роял Фудз», один із провідних постачальників продуктів харчування для ресторанів міста й області. У партнерстві з «Майстер Мартіні Україна» було представлено широкий асортимент складників для кондитерської справи, кулінарії та випікання хлібобулочних виробів. Знайомство відбувалось у цікавому форматі: під час майстер-класу, в затишній атмосфері першої професійної кулінарної школи «El Chef». Технолог компанії «Майстер Мартіні Україна», шеф-повар та кондитер із Києва Леонід Яремчук детально розповідав про різні інгредієнти, їх застосування. Крім того, фахівець пояснював, як італійські складники можна адаптувати до українських реалій і рецептів та як використовувати їх для приготування нових страв.

Головна мета заходу, за словами виконавчого директора компанії «Роял Фудз» Дениса Куриліва – показати шеф-кухарям та власникам закладів громадського харчування переваги продукції провідного італійського виробника харчових інгредієнтів, компанії «Майстер Мартіні». «Використання якісних інгредієнтів, що відповідають високим європейським стандартам, дозволить покращити якість страв та випічки, які ресторани пропонують своїм клієнтам», – зазначив він.

88 | МІСТО

ГАСТРОНОМІЯ

| ПРЕЗЕНТАЦІЯ

кладу, шеф-кухар ресторану «Лейбова гора» Дарвін Седеньо серед презентованого відзначив 4 різновиди молока: з сої, мигдалю, грецького та лісового горіхів. «Чудовий натуральний смак, низька жирність, відсутність у складі цукру роблять його хорошою альтернативою звичайному молоку і просто ідеальним інгредієнтом дієтичних коктейлів», – пояснив свій вибір харизматичний шеф. Багато цікавої інформації, широкий вибір якісних інгредієнтів, спілкування з колегами – у підсумку кожен з рестораторів почерпнув багато нових ідей для творчості та можливостей для бізнесу.

Довідка про компанію:

Компанія «Роял Фудз» – спеціаліст у сфері постачання ресторанному бізнесу продуктів харчування. Працює на ринку з 2008 року та встигла зарекомендувати себе надійним діловим партнером. Серед постійних клієнтів компанії – найпопулярніші заклади харчування Івано-Франківська, а також багато готельних комплексів гірськолижного курорту «Буковель». Індивідуальний підхід до потреб клієнта, якісна продукція, що завжди в наявності на складі в ІваноФранківську, доставка «до дверей» із дотриманням температурного режиму – головні переваги співпраці з компанією «Роял Фудз».

Три десятки запрошених змогли не лише теоретично дізнатися про можливості використання нових інгредієнтів у своїй справі, але й скуштувати страви, приготовані на їх основі. Серед різноманітних позицій, які демонстрували на майстер-класі, кожен із присутніх професіоналів міг пригледіти цікавий для себе продукт. До при-

м. Івано-Франківськ, вул. Теодора Цьоклера, 9а, 2-ий пов., тел.: (067) 344 17 16 e-mail: info@royalfoods.com.ua royalfoods.com.ua

МІСТО | 89

ГАСТРОНОМІЯ

| ТРЕНДИ

Життя зі смаком

Кожна країна смакує по-своєму. Французькі сири та вино, італійська піца й паста, японські суші відомі у всьому світі. А з якими стравами асоціюється Україна? Чи можуть українські смаколики стати приводом для мандрів? ІваноФранківськ – майбутня гастрономічна столиця? Про це та багато іншого дізнавалися у засновника клубу «Добрий смак» та організатора проекту «13 шефів» в Івано-Франківську Андрія Горбаня. Також наш клуб реалізує різні проекти, що сприяють розвитку сфери гостинності. Так, втілюючи проект «13 шефів», ми ставимо за мету розвиток гастрономії в Україні, підвищення рівня якості сервісу в ресторанах.

Наступний наш крок – це організація гасторотурів та зустрічей, різного формату дегустацій, тематичних вечорів різної кухні. Українська кухня – це обов’язково борщ і вареники?

І так, і ні. Нещодавно молоді кухарі на кулінарному конкурсі представляли борщ в настільки оригінальних подачах, що він був цікавий навіть найвибагливішим гурманам. Тому не варто скидати з рахунку цю страву.

Водночас гостям в Україні ми можемо запропонувати набагато більше гастрономічних цікавинок. Вони відрізняються залежно від конкретного регіону та його історії. Зараз приходить розуміння, що потрібно розвивати своє, локальне. У нас на заході – багата галицька кухня, що ввібрала у себе страви багатьох народів. Ще 100 років тому у ресторанах подавали дуже цікаві наїдки, які сьогодні забуті. Однак знаходяться ентузіасти, які досліджують ці питання, шукають та відновлюють рецепти. У Львові цим займається Клуб галицької кухні, в ІваноФранківську – «Ресторація Мулярових». А чим займається Ваш клуб «Добрий смак»?

«Добрий смак» – це перш за все майданчик для спілкування, який буде корисний усім, хто цікавиться темою гастрономії та якісного відпочинку. З одного боку – це ресторатори, шеф-кухарі, блогери, фуд-журналісти, а з іншого – гості ресторанів, які цінують смачну їжу, хочуть розумітися в напоях, стравах, знати, що з чим подається, з чим краще смакує.

90 | МІСТО

Гастротуризм в Україні – це реальність чи утопія?

У світі гастротуризм – дуже популярний тренд. Розвиток гастрономічного туризму в нас теж має дуже добрі перспективи та великий потенціал. У будь-який туристичний тур можна додати нотку гастрономії і він стане значно цікавішим. Адже навіть якщо ти їдеш дивитися на історичні пам’ятки, все одно треба зупинитися десь поїсти – фаст-фуд на ходу чи обід в ресторані, з посвяченням у нюанси місцевої кухні. А, може, візит на ферму чи винарню? Від того, як організований прийом їжі, враження від поїздки будуть зовсім інакшими. Як у Вас виникла ідея створити такий клуб?

Ідея з’явилася два роки тому як аматорський блог про місця, де можна смачно поїсти з точки зору звичайного гостя. В той час я багато подорожував по Україні і в кожному новому місці поставало питання «Де смачно поїсти?». Я шукав інформацію через знайомих і розумів, що вона може бути цікавою для інших. Так почав вести у соцмережах сторінку, де ділився своїми враженнями про заклади, де справді смачно. З часом кількість читачів тільки збільшувалася. Сьогодні вже маємо 6 000 підписників.

в цьому напрямку. Тож недарма це місто – перше після Львова на Західній Україні, де відбувається проект «13 шефів». Без профі високого рівня його неможливо було провести. Що казати, якщо шефкухар з Франківська посів перше місце на цьогорічному кубку України з кулінарії в Одесі. Я – патріот Львова, але все частіше чую думки, що ІваноФранківськ має потенціал стати майбутньою гастрономічною столицею західної України. Звісно, зі Львовом конкурувати важко, адже тут розвитку сфери гостинності сприяє великий потік туристів. Але якщо взяти співвідношення кількості та якості ресторанів, то варто зауважити, що Франківськ просто не може собі дозволити посередніх закладів. Ресторани виживають лише в тому випадку, якщо завойовують своїх гостей якісною їжею та хорошим сервісом. Стає дедалі більше туристів, які дорогою на відпочинок у Карпатах заїжджають на кілька днів до Івано-Франківська, аби смачно поїсти та гарно провести час у місцевих закладах, які вражають своїм достойним непровінційним рівнем та доступною ціновою політикою. Скоро це може перетворитися на своєрідний тренд – так би мовити, один із пунктів списку «must do» дорогою в Карпати.

Чи може Франківськ тягатися зі Львовом в плані гастрономії?

Франківськ за останні кілька років дуже динамічно розвивається

Детальніше про сам проект та його новини можна дізнатися на сторінці у Facebook —facebook.com/13chefsIF/ Про організатора: клуб ресторанного туризму «Добрий смак» — facebook.com/dobriysmak/

МІСТО | 91

ГАСТРОНОМІЯ

| ДЕГУСТАЦІЯ

Осіннє чаювання

Чашка ароматного чаю в більшості людей асоціюється з теплом, затишком, вечірнім відпочинком або ранковим пробудженням. Існує припущення, що в усьому світі люди щодня випивають близько двох мільярдів чашок чаю, заварюючи при цьому три тонни сухого чайного листя. цьому працівникам, що складають чай, не дозволяється до роботи вживати цибулю, часник і різні прянощі, щоб не зіпсувати аромат листочків. Після того, як зібрали молоденьке листя, його підв’ялюють і сушать спочатку на сонці, а потім у тіні. Потім листочки ставлять сушитися в піч, а після того пакують. Особливість такого чаю в тому, що він не скручується. Білий чай, як і зелений, багатий на вітаміни С, РР і безліч інших корисних речовин. Цей чай рекомендується вживати людям зі зниженим імунітетом і котрим докучає хронічна втома.

•Червоний чай

Завдяки такій популярності в кожного народу є своя культура вживання чаю та відповідний посуд. Чай правильно запарювати в глиняній, фаянсовій, порцеляновій чи скляній посудині. Знайома нам ємність із ручкою була винайдена лише в 1730 році у Відні – до цього майже півтори тисячі років чай пили з піал. Насправді не відомо, у кого саме вперше з’явилася думка робити чай. Батьківщиною чаю вважається Китай, хоча і в сусідній Японії чайна культура дуже шанована й давня. Європа скуштувала цей напій лише на початку ХVІ століття, коли Португалія підписала з Китаєм угоду про постачання «китайської трави» до європейських країн. Але в подорож чайне дерево вирушило саме з Китаю, хоча зростає воно і в Індії, Індокитаї, Камбоджі, Таїланді, Шрі-Ланці. Найкращим чаєм вважається той, який складається із 2-5 верхніх листочків куща. Все інше – це чаї нижчих сортів, і робляться зі старіших листків. Існує 5 основних видів чаю.

• Чорний чай

Він дуже відомий у всьому світі. Може бути як із добавками, так і без. Особливість чорного чаю в тому, що він зазнає повного окислення, а воно може тривати біля двох тижнів, а то й місяця. При заварюванні чай набуває помаранчевого і темно-червоного кольору.

•Зелений чай

На відміну від чорного чаю, зелений не піддається повному окисленню. Щойно зірвані чайні листочки залишають на відкритому повітрі, щоб вони злегка зів’яли. Потім їх сушать і скручують у невеликі грудочки. Завдяки цьому методу не відбувається сильної ферментації. Зелений чай дуже корисний, він містить багато вітаміну С, РР і групи В. Зелений чай піднімає настрій, знищує бактерії, виводить з організму важкі метали (свинець, ртуть, цинк) і навіть допомагає боротися з раковими захворюваннями.

•Білий чай

Білий чай зазнає ще меншої ферментації, ніж зелений. Білий чай — це чайні бруньки, покриті білим ворсом. Такий чай збирають на початку весни, при 92 | МІСТО

Для червоного чаю верхні листочки збирають рано вранці. Після цього їх сушать, а потім розкладають у ящики і проводять 24-годинну ферментацію. Як і всі види чаю, червоний дуже корисний для здоров’я — він підвищує імунітет, має загальнозміцнюючу дію на організм. У цьому напої міститься велика кількість калію. Такий вид чаю рекомендується пити людям, у яких понижений тиск.

•Пуер Чай готують за складною технологією. Спочатку збирають листя китайської чайної рослини камелії. Листочки обов’язково обробляють певними настоями. Із допомогою доданих спеціальних бактерій чай ферментується, але і це ще не все. Щоб вийшов справжній пуер, його кладуть у спеціальні ями з настоєм на кілька років, потім пресують у круглі або прямокутні коржі. Пуер дуже добре бадьорить, тому його можна пити замість кави. Цей чай не тільки підвищує працездатність, але і покращує самопочуття, знижує підвищений тиск, виводить токсини. Є думка, що пуер допомагає схуднути. Якщо ви хочете, щоб чай довго зберігав аромат і корисні властивості, не тримайте його у картонній коробці – перекладіть у спеціальну ємність. Дуже важлива повна герметичність, щоб чайний лист не натягнув сторонніх запахів і не зіпсувався від вогкості. Хороший матеріал для такої ємності – скло, фарфор, жерсть, фольга (тимчасовий варіант). Також не варто ставити його на полицю поруч із пахучими речовинами, наприклад, спеціями.

Отже, бажаємо Вам смачного чаювання і з неймовірної кількості видів цього напою знайти саме той. А, можливо, він у Вас буде і не один.

м. Івано-Франківськ, вул. Пилипа Орлика, 8 тел.: (0342) 55 95 12 Час роботи: 09:00-22:00 winetime.com.ua

Замовте свою картку постійного клієнта

на 22% знижки за телефоном: (066) 784 64 04

ДОСТАВКА БЕЗКОШТОВНА ikra.if

ikra.if

м. Івано-Франківськ, вул. Вагилевича, 8 тел.: (0342) 53 90 18; (066) 784 64 04 www.ikra.if.ua

Немає мінімальної суми замовлення МІСТО | 93

ЗДОРОВ’Я

| РЕПОРТАЖ

Наввипередки зі смертю Оксана Пілянська

Коли телефон у диспетчерській на хвилю вмовкає, тишина стає тягучою, як кисіль. Здається, там, зовні, відбувається те, що не може пробитися через товсті стіни станції швидкої. А вже за хвилину медична бригада мчить на черговий виклик – чоловік випав із вікна багатоповерхівки. Кров, ноші, мигалки… «Пощастило, що з другого, – лікар переводить погляд з пацієнта – закривавлений чоловік лише очманіло глипає п’яними очима. Минулого чергування намагались врятувати франківчанина, який випав із восьмого поверху – той помер у лікарні. Медики швидкої розповідають: часто рятують життя та мчать наввипередки зі смертю до лікарні. А там – «Бездушність у білих халатах…». Я навіть пост у мережі написав», – розповідає «МІСТУ» лікар станції швидкої.

94 | МІСТО

ЗДОРОВ’Я

елефонні дзвінки у диспетчерському пункті станції швидкої медичної допомоги Івано-Франківська лунають практично щохвилини. Двоє сестер, Оксана Федоронько та Марія Блискун, почергово, а то й одночасно піднімають слухавки:

• На Дністровській на критому ринку знепритомніла жінка…

• Біля Школи міліції у новобудові придавило чоловіка…

• У «білому домі» чоловікові стало зле...

• Пані, у чоловіка інсульт…

• У жінки на Дністровській епілептичний приступ, скасуйте виклик…

• У мене тиск. Чим краще збити? – І після семихвилинної розмови: – Знаєте, я нині й тістечка спекла. Мушу трохи рухатися…

| РЕПОРТАЖ

Коли телефон у диспетчерській змовкає на кілька хвилин, тишина стає тягучою, мов кисіль. Здається, там, зовні, відбуваються якісь події – щось, що не може пробитися крізь товсті стіни станції. Однак це можливість перевести подих, поговорити з колегами та поділитися враженнями. Із останніх – про чергування під час матчу між «Прикарпаттям» та львівськими «Карпатами». Фельдшер швидкої Віталій Фількін, який чергував того вечора на стадіоні, показує відео та розповідає: якби не атовці, медичну бригаду фани «Карпат» були б на шматки розірвали. Знову телефонний дзвінок.

«Пані, запитайте того чоловіка, чи йому потрібна медична допомога», – просить диспетчерка.

Станція швидкої отримує близько 200 викликів на добу. Приблизно 3% з них – нерезультативні. Собівартість одного виклику – в середньому 1000 гривень.

«Життя, звісно, дорожче. Але у той момент, коли хтось кличе швидку для жарту чи щоб виміряти тиск, інша людина може гостро потребувати допомоги медиків», – міркує головний лікар станції швидкої медичної допомоги Ігор Ковалюк. За кордоном штраф за свідомо неправдивий виклик швидкої вимірюється сотнями доларів. В Україні така «розвага» коштує 51 гривню. А мороки, щоб притягнути до відповідальності, незмірно більше. Тож на швидкій співчутливі франківчани економлять свої нерви, бо за кожної нагоди кличуть невідкладну меддопомогу. І головне – забирають у медиків швидкої час, який тут не просто йде, а шалено летить.

За кордоном штраф за свідомо неправдивий виклик швидкої вимірюється сотнями доларів. В Україні така «розвага» коштує 51 гривню «Лежить на лавці чоловік. Жінка вийшла на балкон і зразу нам телефонує. Ми просимо хоча б підійти і запитати, чи потрібна йому медична допомога. Часто така людина потребує допомоги не так медичної, як соціальної: гарячого чаю і тепла», – розповідає Ігор Ковалюк.

Диспетчерки жартують, що мають уже й постійних «клієнтів», яких можуть перерахувати і за іменами, і за адресами. Кажуть: отак бабця може цілий день радитися, яку пігулку прийняти, а на вечір все одно швидку кличе. Оксана Федоронько додає жартома: краще людину вислухати – у декого від доброго слова й тиск понижується. А як знервується пацієнт при розмові, то знову ж таки – посилай до нього швидку. Усі телефонні дзвінки записують. Одні диспетчери нотують адреси й контактні дані, а інші розподіляють виклики по бригадах. Станція швидкої має у своєму складі чотири підстанції: центральна на вулиці Вовчинецькій та ще три на Січових Стрільців, Мазепи та Тролейбусній. Отримавши виклик, диспетчер оперативно вирішує, з якої підстанції краще спрямувати бригаду.

Тим часом на станцію повертається медична бригада – забирали біля «Велеса» чоловіка, який лежав у калюжі. Оскільки цілий день лив дощ, його до машини занесли брудного і мокрого. Поки довезли до лікарні – очуняв і з приймального покою просто втік. Не зважив і на санітарку, яка бігла за ним із його ж черевиками: махнув рукою і зник за поворотом. У медиків на згадку – бруднюща машина, яку викликають помити двох санітарок. «Чоловік випав із вікна багатоповерхівки!» – виклик змушує напружитися всіх у диспетчерській.

Виїжджає третя «реанімаційна» бригада. У розпорядженні медиків не лише один із найкраще оснащених автомобілів: склад команди посилили додатково – на виклик їде один лікар та два фельдшери.

Мигалки, сирена, важкі краплі дощу у вікно – здається, швидка змагається наввипередки зі смертю. А все одно рухається повільно: на заваді – завантажені МІСТО | 95

ЗДОРОВ’Я

| РЕПОРТАЖ

вулиці та автівки, які не поспішають вступатися з дороги.

«Зараз немає такого поняття, як година пік. Через перевантаження доріг транспортом виходить суцільний «пік», – розповідає водій Іван. – Ми можемо їхати дуже швидко, проте літати над автівками не вміємо, і не треба нікого дурити, що вкладаємося у нормативи. Стикаємося навіть з такою байдужістю, коли швидка мчить з мигалками, а по пішохідному переходу неквапом іде жінка і розмовляє по мобільному».

Тим часом під дощем на вул. Пулюя самотньо під вікнами першого поверху сидить чоловік. Навколо – жодної живої душі. У чоловіка геть скривавлене обличчя, над ним відчинене навстіж вікно на другому поверсі. Медикам пояснює, що жінка замкнула його у квартирі, а йому кортіло вийти надвір. І вийшов. По водостічній трубі. Чоловік не зважив ні на кількість випитого, ні на слизьку від дощу трубу. Медики відразу ж надягають потерпілому «комірець», який знерухомлює шию на випадок пошкодження хребта. На ношах несуть до швидкої. І лише після того, як її дверцята зачиняються і чоловіка починають оглядати, під під’їздом починають збиратися всі, кому цікаво, що сталося. «Пощастило, що з другого», – переводить погляд лікар з пацієнта – закривавлений чоловік лише очманіло глипає п’яними очима. Минулого чергування медики «зішкрібали» з асфальту франківчанина, який випав із восьмого поверху на вулиці Набережній – той помер уже в лікарні. Для нашого пацієнта політ обійшовся поламаними кінцівками – травми серйозні, але не смертельні. Чи є ушкодження голови – стане зрозуміло після обстеження у лікарні.

У приймальному покої однієї з міських лікарень біля чоловіка одразу ж починають метушитися лікарі різних профілів. Санітарка, вдягнувши рукавички, змиває з обличчя та рук кров. «Ніби знають, що з нами журналіст», – дивуються медики швидкої.

Кажуть, за рекордні 10 хвилин передали пацієнта і звільнилися. Зазвичай ще й самі возять потерпілого на обстеження, роздягають чи роззувають, аби не втрачати дорогоцінні хвилини. «Ситуація із госпіталізацією жахлива, – розповідає «МІСТУ» лікар швидкої Богдан Венник. – Я навіть пост написав у Фейсбуці – про бездушність у білих халатах».

Немало клопотів додають медикам і нічні клуби. Ледь не щовихідних там – п’яні бійки «Хвора похилого віку з діагнозом «гострий коронарний синдром», ускладнений повною AV-блокадою та кардіогенним шоком, після надання екстреної дошпитальної медичної допомоги доставлена мною згідно з наказом ДОЗ №291 від 4.11.2015 р. в обласний кардіодиспансер. Двоє чергових лікарів, не оглянувши хвору, не надавши допомоги для стабілізації її стану, скерували в Івано-Франківську міську центральну лікарню. Відмовили в госпіталізації, мотивуючи тим, що міська лікарня має коронарограф, а в хворої, можливо, повторний інфаркт міокарда. Щось доводити молодим лікарям не мав ні часу, ні бажання, бо життя хворої могло обірватися за лічені секунди. Черговий лікар міської приймальної чванливо з порога: «Що привіз? Чому до нас? Вези назад у кардіодиспансер – це не наша хвора»», – йдеться у дописі медика від 13 вересня на його сторінці у Фейсбуці. Згодом стало відомо, що жінка таки померла. Богдан Венник демонструє «МІСТУ» наказ і пояснює його недосконалість:

«Цей наказ регламентує госпіталізацію хворих із черепно-мозковою травмою в першу міську лікарню, в якій немає ні нейрохірурга, ні комп’ютерного томографа. Це ж стосується і інфарктних хворих, котрі поділені на дві категорії: одні лікуються в кардіодиспансері, другі – в Центральній міській лікарні. Я вважаю, що цей наказ суперечить здоровому глузду і підлягає терміновому виправленню». Поки хворого возять з однієї лікарні до другої, втрачаються дорогоцінні хвилини. Родичі, звісно, можуть наполягати на негайній госпіталізації у першому ж медичному закладі. Однак часто не розуміють, у чому полягають нюанси медичних перипетій.

Біда…у чарці

Алкоголь – найвагоміший чинник усіх нещасних випадків, а часто і злочинів. Приміром, після літніх канікул до Франківська з’їжджаються студенти та починаються п’яні гулянки. Передозування алкоголем, змішування усіх можливих спиртних напоїв з енергетиками та цигарками для молодих організмів 96 | МІСТО

ЗДОРОВ’Я

закінчуються одним – викликом швидкої. Немало клопотів додають медикам і нічні клуби. Ледь не щовихідних там – п’яні бійки. «Різанина», – характеризують лікарі. Найбільше викликів – від «Ельдорадо» та «Панорами-плази». Наступний виклик, на який мчить карета швидкої – сімейний конфлікт, телефонує поліція. У дорозі геть уся медична бригада вдягає рукавички.

5-7 хвилин на вулиці Новій медики втрачають, щоб відшукати адресу – ніхто не зустрічає. Нарешті точний орієнтир – поліцейські, які гуртом щось обговорюють на подвір’ї одного з будинків. Із під’їзду виводять жінку. Через набрякле обличчя не зразу зрозумієш, що вона молода: через гематоми і синці голова здається непропорційно великою. Поряд із поліцейськими мирно курить її кривдник, який на перший погляд і не скидається на домашнього насильника. Поки медики у швидкій оглядають потерпілу, чоловік намагається пояснити, що бити не хотів: обоє зранку пили, а потім через щось не порозумілися.

| РЕПОРТАЖ

пацієнтам надають медичну допомогу на місці. Однак визначити, потребує хворий негайної госпіталізації чи потерпить до консультації сімейного лікаря, може тільки кваліфікований медик, – пояснює Ігор Ковалюк. – За кордоном лікар має 12 тисяч євро зарплати, а парамедик – 2 тисячі євро. В Україні зарплата фельдшера, тобто парамедика, становить 3 тисячі гривень, лікаря ж – 4 тисячі, різниця мізерна. То чи доцільна така реформа? І чи хоче людина, щоб до неї на виклик приїжджав не медик? До речі, Івано-Франківськ – одне з небагатьох міст України, де працюють винятково лікарські бригади швидкої допомоги.

Поліцейські розповідають: майже половина викликів на добу – через сімейні конфлікти. При цьому помилковою є думка, що тільки чоловіки б’ють жінок – трапляється і навпаки. Також стаються сварки між батьками і дітьми. Однак практично усі відбуваються за чаркою чи після випитого. Схоже, цього разу домашній насильник відбудеться тільки візитом правоохоронців: жінка, стверджують поліцейські, до кривдника претензій не має і заяву писати не буде. Тож потерпіла їде до лікарні, а чоловік спокійно вирушає спати. Побиту жінку везуть у першу міську клінічну лікарню, яка сьогодні чергова. Міські лікарні не мають своїх карет швидкої допомоги. Тож швидка чекає на вердикт: після огляду стане зрозуміло – потребує жінка додаткових обстежень, госпіталізують її чи відправлять додому. Нарешті стає відомо: потрібно везти до обласної лікарні на Пасічну для томографії голови та консультації нейрохірурга.

«Таке часто трапляється. Наприклад, болить у жінки живіт. Веземо її у гінекологію на Чорновола, щоб виключити «жіночу» проблему. А тоді вже до чергової лікарні», – розповідає фельдшер швидкої із 38-річним стажем Мирослава Лещишин.

Усі обстеження для ургентних хворих, яких привозить швидка, є безкоштовними. Водночас для інших пацієнтів обстеження на томографі чи іншій медичній техніці є доволі дорогим.

Окрім економії на зарплатах, має відбутися і перерозподіл функціональних обов’язків. Допомогу станції швидкої планують розділити на невідкладну та екстрену. Першу передадуть на фінансування органів місцевого самоврядування, другу дотуватиме держава.

Реформа і парамедики

Невідкладними пацієнтами мали б займатися сімейні лікарі. Однак реформа сімейної медицини в Україні не є результативною. Щоб бути ефективним сімейним лікарем, медик має проживати неподалік чи навіть у тому самому будинку, що і його пацієнти, та мати помірне навантаження. А поки така модель стосунків лікаря з пацієнтом не працює, все навантаження лягає на плечі станції швидкої.

Медики швидкої розповідають про непросту роботу: кажуть, не в кожному домі здогадаються хоча б стільчик запропонувати. Самотужки доводиться і хворих виносити з багатоповерхівок. Та що там – навіть від носіння важкої лікарської сумки з медикаментами сходами вгору-вниз за зміну можна добре змучитися.

Носити хворих незабаром може стати одним із головних функціональних обов’язків медиків швидкої. Замість лікарів, за медичною реформою, на станціях швидких мають з’явитися парамедики. Їхні завдання – мінімальна допомога і швидке доправлення до лікарні.

«Нині з 200 викликів на добу, які отримує франківська швидка, шпиталізують лише 25% хворих. Іншим

«Тобто, екстрена допомога буде безкоштовною, а невідкладна – уже платною. Тільки людям про це ніхто не каже», – резюмує Ігор Ковалюк.

…12-годинне чергування добігає кінця. Ще трохи менше години – і медики швидкої розійдуться по домівках, відчуваючи, як напруження поволі покидає тіло, поступаючись місцем втомі. Але знову телефонний дзвінок – ДТП на перетині вулиць Тичини-Новгородська, де маршрутний автобус збив двох людей. І знову кров, дощ, сирени… І – до лікарні наввипередки зі смертю. МІСТО | 97

ЗДОРОВ’Я

| ВИБІР

Пологи поза законом: чому жінки вирішують народжувати вдома? Наталя Мостова

Дурість, безвідповідальність чи усвідомлений вибір майбутніх матусь? В Україні закон забороняє лікарям приймати пологи вдома. Однак випадків домашніх пологів тільки більшає. Їхні прихильники вважають, що природа мудріша за лікарів, тоді як ескулапи доволі категоричні: неочікувані ускладнення під час пологів без кваліфікованої медичної допомоги можуть обернутися бідою.

98 | МІСТО

ЗДОРОВ’Я

| ВИБІР

Природа не дурна

Некомфортні атмосфера та умови, які геть не сприяють розслабленню, часто зневажливе ставлення персоналу в пологовому – не єдина причина рішення народжувати вдома. Жінок також відштовхує «конвеєрний» підхід і штучне втручання лікарів у процес пологів, яке часто невиправдане: стимуляція, швидке обрізання пуповини, хірургічне збільшення вагінального отвору, часом навіть кесарів розтин…

Дарія Малярчик двічі народжувала вдома. Перший раз в Авдіївці, звідки родом. Поява малечі на світ тривала аж 18 годин. А вдруге – в Івано-Франківську, куди переселилася з чоловіком після початку війни на Сході. Цього разу дитина народжувалася близько семи годин.

Коли через три дні після пологів жінка прийшла по довідку до гінеколога, в якої обстежувалася увесь період вагітності, медик була шокована. По-перше, вона нічого не знала про наміри пацієнтки. Та найбільше була вражена після огляду матусі – все було ідеально. «Вам просто пощастило», – лише відрубала гінеколог.

Головним аргументом на користь домашніх пологів Дарія називає відчуття комфорту і безпеки: «Не знаю, яким може бути налаштування на пологи, коли з тобою в палаті ще зо три-чотири жінки чи навіть більше. Одні кричать, хтось стогне, до інших рідні прийшли… Спершу лікарі запевняють, що під час переймів можна буде вибрати зручну позу, проте коли цей момент настає, породіллю просто кладуть в лежаче положення на акушерське крісло – і вперед. А спробуйте в такій позі тужитися – це надзвичайно незручно. Не дивно, що потім розриви з’являються. Я, наприклад, народжувала вдома навпочіпки. Аби зменшити болісні відчуття, кілька разів приймала теплу ванну». Як наголошує матуся, адреналін пригнічує продукування окситоцину – гормону, який відповідає за перейми, дає жінці силу виштовхнути немовля. Тобто, якщо породілля налякана, скута, вона не може народити легко. Саме вдома можна максимально розслабитися й налаштуватися на пологи. Дарія Малярчик запевняє, що всі методи штучного втручання,

які застосовують лікарі під час пологів, здебільшого можна обійти – природа ж не дурна, продумала все до найменшої дрібниці: «Лікарі – звичайні люди, які теж втомлюються. Приймання пологів для них давно перетворилося на конвеєрний процес. Аби не затримуватися довше своєї зміни, пологи нерідко стимулюють. Часом доходить до того, що лікар пропонує штучно викликати пологи на тиждень-два раніше, бо йде у відпустку і жінці тоді доведеться народжувати з черговим медиком». При цьому Дарія не відкидає потребу в медичній допомозі – матуся припускала, що поїде до лікарні, якщо під час пологів виникнуть проблеми.

Вона радить почитати праці Мішеля Одена – лікаря-акушера, дослідника природних пологів та пологів у воді, який у 1970-х роках ввів у практику надувний басейн для полегшення переймів і кімнати з домашньою обстановкою для породіль. Протягом 21 року він разом із шістьма акушерками приймав близько тисячі пологів на рік і домігся вкрай низького відсотка медичного втручання. Його книга «Відроджені пологи» перекладена тринадцятьма мовами світу, про неї йдеться в документальному фільмі BBC. Франківчанка, валеолог Вікторія Пантазі тричі народжувала вдома, у ванні, наповненій водою. Запевняє, що так пологи значно легше проходять. Та й для дитини менш травматично в період адаптації до умов позаутробного

життя (температура, гравітація та ін.)... До процесу жінка ретельно готувалася – проходила спеціальні курси в Києві. Каже, що вже після першого разу не хотілося йти до пологового.

Одним із побоювань Вікторії щодо народження дитини в пологовому був острах можливого «підкруту голівки» немовляти, що в 95% випадках є причиною ДЦП. А ще надто швидке обрізання пуповини, через що маля втрачає 20% крові. «Й домовитися з лікарями не вдасться, – каже Вікторія Пантазі, – бо в протоколі вказаний конкретний час, коли треба перерізати». Так само в пологовому мало враховують те, що в кожної жінки свій темп народження дитини. Валеолог розповідає: «Я знаю випадок, коли через дуже повільний природний ритм жінки їй робили кесарів розтин. Вдруге вона народжувала вдома сама, де вже ніхто не приспішував, процес знову зайняв аж 20 годин, але зрештою все вдалося. І жінка, і дитина почувалися чудово, не було навіть жодного розриву».

За словами Вікторії Пантазі, для дитини значно корисніші природні пологи, а не кесарів розтин. Про це та інші цікаві речі можна дізнатися з перинатальних матриць американського психотерапевта Станіслава Ґрофа, який дослідив і науково довів, що під час внутріутробного розвитку і пологів у людини формується теоретична модель психіки: поведінка, характер, страхи… МІСТО | 99

ЗДОРОВ’Я

| ВИБІР

Ускладнення бувають різними

Акушер-гінеколог, професор Олександра Бойчук застерігає: не потрібно забувати, що при появі ускладнень під час домашніх пологів нікому буде вчасно та адекватно допомогти породіллі: «Акушерство – це наука миттєво прийнятого рішення, тому в нас побутує такий вислів: «Усі знають, як починаються пологи, та мало хто знає, як вони закінчаться». Тож лікар не завжди здатен передбачити всі наслідки і ускладнення, які можуть виникнути у процесі». Акушер-гінеколог пояснює, що ускладнення бувають різними. Передусім це кровотечі. Тут рахунок іде на секунди. Також це різні травми пологових шляхів, які найчастіше виникають під час перших пологів, при інтенсивній пологовій діяльності та при великому плоді (невідповідність ширини родового каналу до розмірів дитини). У медичному закладі їх іноді можна уникнути. Є ризик виникнення запального процесу матки через відсутність відповідних умов для народження дитини.

Як переконує Олександра Бойчук, знеболення пологів здійснюється за згодою жінки. У другий період пологів, а саме народження дитини, жінка має право вибрати положення, яке є зручним як для неї, так і для медичного персоналу. Після народження голівки дають можливість самостійно зробити поворот, не використовуючи ніяких методів. Епізіотомія (розріз промежини) здійснюється строго за показаннями, а не

рутинно. При народженні дитини і задовільному її стані перерізають пуповину після завершення пульсації і викладають малюка на живіт матері, підтримуючи так званий «тепловий ланцюг».

З боку плода теж може бути багато проблем: неправильне положення, випадіння петель пуповини, гіпоксія і ще низка інших ускладнень. Новонароджена дитина має певні особливості дихальної та серцево-судинної систем. Не слід забувати, що у малюка є період адаптації, котрий триває від двох годин до трьох діб. Якщо самі пологи пройшли добре, то існує ще післяпологовий період. До прикладу, перебудова саме серцево-судинної системи відбувається у перші хвилини життя дитини. Саме тому в пологовому будинку дитина перебуває протягом трьох діб. Адже ті проблеми, які можуть виникнути у немовляти, часто проявляються не одразу. Дитина може закричати і почати їсти, але чи це крик, чи стогін, чи правильне дихання? Про це може знати тільки лікар.

Керівник центру свідомого батьківства «Дівія», акушер-гінеколог Наталя Якимчук зазначає: якщо жінка хоче народжувати вдома, відкидаючи медицину, то має бути готова до наслідків природного відбору. З юридичної точки зору теж можна наштовхнутись на низку труднощів. А саме, при народженні дитини в домашніх умовах передбачається відсутність всіх необхідних документів для реєстрації та отримання свідоцтва про народження. Для цього до РАЦСУ слід подати довідку, яку

видає комісія при Департаменті охорони здоров’я на основі документів від педіатра й гінеколога.

Небезпечна реальність

У європейських країнах домашні пологи – поширена практика. Однак там вони вважаються законними і максимально безпечними, адже супроводжуються фахівцями. Ведуть такі пологи акушери, які мають відповідні ліцензії, а під будинком породіллі постійно чергує реанімобіль, що чудово оснащений і є міні-операційною просто на місці, а в разі потреби швидко, до п’яти хвилин, може доставити в стаціонар. Лікарня на той момент уже є підготовленою. Там розгорнуто операційну і перебуває бригада лікарів, які знають, що десь тривають домашні пологи. Також варто врахувати рівень свідомості європейок, які часто народжують після 30.

Наталя Якимчук зазначає, що в Україні домашні пологи – це не безпечна реальність: ризиків більше, ніж переваг. Акушерка, котра погодиться допомагати породіллі, в разі ускладнень ні за що не відповідає, адже працює поза законом. Таких жінок називають духовними акушерками, часто вони не медики за освітою, але самі народжували вдома, а потім неодноразово допомагали іншим породіллям. Духовну акушерку, як правило, обирають за рекомендаціями знайомих. Здебільшого шукають у Києві – там домашні пологи більш поширені. До речі, окрім акушерки, є можливість скористатися послугами доули – помічниці під час пологів, яка надає психологічну та інформаційну підтримку. Не так давно блогер Дмитро Гладун оприлюднив у мережі застережний пост щодо ризиків, які можуть спіткати при замовленні послуг домашньої акушерки. Чоловік зі своєю дружиною обпеклися на власному досвіді. Подружня пара домовилася, що акушерка проводитиме допологові вправи, прийматиме домашні пологи і підготує все для цього, а в разі непередбачуваної ситуації буде доулою в пологовому. Також після домашніх пологів акушерка мала патронувати три дні, а на четвертий піти з парою отримувати медичне свідоцтво про наро-

100 | МІСТО

ЗДОРОВ’Я

дження. Вартість послуг становила 800 доларів США (підготовка і пологи). Плюс 100 доларів, якщо пара захоче зробити капсуляцію плаценти.

«Ми заплатили 200 доларів і поїхали зустрічатися з нею, – розповів Дмитро Гладун. – Акушерка запізнилася на шість днів (бо у неї діти мали високу температуру), і – головне – не зателефонувала. Оскільки пологи не відбулися в тих числах, які нам прогнозували по УЗД, то акушерка почала говорити про підняття ціни. І це вона зробила вже тоді, коли в моєї дружини почалися перейми. Аргументувала тим, що їх приїхало шестеро і усі 200 доларів вони вже «з’їли». До самого кінця ми фактично не робили УЗД (хоча попередні показували, що синочок ще не розвернувся голівкою вниз), і акушерка сказала, що робити не треба. Вона оглянула живіт і запевнила, що дитина голівкою вниз, мовляв, усе гаразд. Ми довірились». Коли почались перейми і було мінімальне розкриття, акушерка оглянула жінку і сказала, мовляв, схоже на те, що дитина виходить чимось м’яким, але не певна, що це: попа чи голова. А коли відійшли води, акушерка мовила, що це точно не голова і що варто викликати швидку. Дружина сказала, що нікуди не хоче їхати і буде народжувати з нею. На що акушерка відповіла, що пологи перші, тому вона не може при-

ймати – надто велика відповідальність. У ролі доули акушерка теж відмовилася їхати в пологовий (як погоджували спочатку), бо не може робити флюорографію (годує дитину грудьми). Так пара опинилася в пологовому будинку. На щастя, все обійшлося і в них народився здоровий хлопчик. Авансовані гроші акушерка так і не повернула. Сказала, що віддасть, тільки якщо пара напише відмову від будь-яких претензій до неї.

Брати відповідальність

За словами Дарії Малярчик, основа успішних домашніх пологів – ретельна підготовка протягом усієї вагітності. Майбутня матуся читала багато літератури, переглядала фільми, робила спеціальні фізичні вправи, проходила підготовку з духовною акушеркою, яка навчила технікам розслаблення, правильного дихання, готувала шкіру тіла, втираючи спеціальні олійки, котрі робили її більш еластичною. «Звісно, що народжувати на «ура», бо так робила подруга, чи тому, що прочитала про це в журналі, чи як данина моді – цілковите безглуздя», – переконує Дарія Малярчик.

Вікторія Пантазі додає, що дуже важливо розуміти необхідні тон-

| ВИБІР

кощі біології, фізіології, процесу пологів: «І взагалі я за те, аби під час домашніх пологів біля жінки перебував фахівець із медичною освітою».

Наталя Якимчук зазначає, що жінка в будь-якому разі повинна брати на себе відповідальність і заздалегідь готуватися до пологів – незалежно від того, де вирішила народжувати. Панянки, які є прихильницями пологового, часто чомусь вважають, що лікар повинен їх «розродити», перекладаючи відповідальність на нього.

Ольга Савчин, яка народжувала вдома, каже, що нерідко доводиться слухати страшні історії про медиків-нелюдів у пологовому, якими матусі так люблять ділитися, ба навіть розповідати з героїчною гордістю, що пережили такий травматичний досвід. Однак Ольга Савчин наголошує – часто справа зовсім не в поганих лікарях, насправді це лише наслідок тривалої бездіяльності майбутньої породіллі впродовж усієї вагітності. Під час пологів жінка має багато усвідомлено працювати над собою. Ольга Савчин радить хоча б за рік до зачаття почати займатися своїм тілом: розтяжки, діафрагмальне дихання, інтимні м’язи, робота з емоціями. «У Біблії написано, що жінка народжуватиме в муках, – додає Ольга Савчин. – Однак у цьому контексті слово «муки» не зовсім коректно перекладене, воно має інше значення – праця».

МІСТО | 101

ЗДОРОВ’Я

| ДОСЯГНЕННЯ

На здоров’я: франківські медики впроваджують сучасні технології Понад 10 тисяч операцій різної складності, близько 30 тисяч пацієнтів – ці цифри дають лише орієнтовне уявлення про роботу медиків Івано-Франківської ЦМКЛ. Попри хронічне недофінансування, заклад успішно впроваджує передові досягнення сучасної медицини. За минулі роки лікарня пройшла масштабну модернізацію. Крок за кроком оновлюється медичне обладнання. У 80% відділень проведені ремонти, палати оснащені сучасним інвентарем. Для пацієнтів створені умови, які забезпечують максимальний рівень комфорту й відповідають вимогам євростандартів та страхової медицини. Завдяки наполегливій праці медиків, допомозі закордонних партнерів та підтримці міської влади, у ЦМКЛ вдалося започаткувати нові напрями медичної допомоги, які на сьогодні дають прекрасні результати. В лікарні проводять складні, іноді унікальні операції на відкритому серці. Поступово здійснюється оновлення матеріально-технічної бази різних відділень медзакладу. Про ці та інші досягнення ЦМКЛ дізнавалися у її головного лікаря, Тараса Романовича Масляка.

Операції на відкритому серці, зокрема шунтування – ще одне досягнення івано-франківських кардіохірургів. Такі операції проводяться всього в десяти лікарнях України, серед них – Івано-Франківська ЦМКЛ. За півроку вже прооперовано близько півсотні пацієнтів, на черзі ще 200.

Загалом на високому рівні у лікарні не лише кардіо, а й інші хірургічні спеціальності. В операційних лікарні судинні та хірурги-онкологи щоденно проводять різні види операцій.

Активно працює терапевтичне відділення. Адже терапія – важлива ланка сфери охорони здоров'я, що включає і профілактику, і лікування. Відтак спеціалісти постійно їздять на навчання по Україні та за кордон і впроваджують передовий досвід на місцях. Напрямки для розвитку є у кожному відділенні ЦМКЛ. До прикладу, у найближчому майбутньому планують закупити новітнє діагностичне обладнання та лазерну систему лікування для офтальмології. Також продовжать переоснащення в урологічному відділенні.

Відсутність належного державного фінансування не дає можливості оновлювати матеріально-технічну базу так, як би цього хотілося. Однак медики ЦМКЛ не сидять, склавши руки, а постійно беруть участь у різних програмах та грантах. Тож завдяки цьому отримують обладнання з-за кордону – США, Японії та інших країн.

Кардіологія – напрям, який найбільш успішно розвивається в лікарні. Кардіологічні проблеми в Україні з року в рік не втрачають своєї актуальності, а серцево-судинні захворювання тримають першість серед причин смертності українців. Приємно зазначити, що франківські медики є лідерами у по наданню ургентної допомоги хворим з інфарктом міокарда. Вони розробили модель, яку взято за основу та визнано трафаретом по наданню екстреної допомоги при інфарктах для інших медичних закладів України. А це велике досягнення на рівні держави. Таким результатам передували роки кропіткої роботи: підготовка спеціалістів, оновлення матеріально-технічної бази. У лікарні пишаються однією з найкращих реанімаційних палат для хворих після кардіохірургії, необхідною ланкою відновлення пацієнтів у післяопераційному періоді.

102 | МІСТО

Щодо перспектив, то в ЦМКЛ працюють над відкриттям нового відділення трансплантології, яке дасть шанс на життя хворим із патологіями нирок. Наразі ця проблема залишається однією з найгостріших у нашій країні. Багато людей середнього та молодого віку лікуються у відділенні діалізу та потребують пересадки. Відтак у ЦМКЛ вже зараз розпочали підготовку спеціалістів, які будуть займатися трансплантологією: хірургів, анестезіологів, лаборантів. Також у планах – добудова нового кардіореанімаційного корпусу. Вже розроблено проект, який очікує фінансування та втілення в життя.

Увесь об’єм роботи та медичної допомоги, який надають в лікарні, не був би можливим без кваліфікованого персоналу.

«Я пишаюся працівниками, які багато років трудяться в лікарні. Радію молодим спеціалістам, які стараються, хочуть вчитися і вчаться. Знання іноземних мов дозволяє їм бути вільним у сучасному медичному просторі. Вірю, що спільними зусиллями ми зможемо покращувати рівень медичної допомоги для іванофранківців та мешканців інших областей України», – підкреслив Тарас Масляк.

ЗДОРОВ’Я

| СПЕЦІАЛІСТИ

Лабораторія «M.Vision» – найкраща в Україні

Зубних техніків часто плутають зі стоматологами. Однак, на відміну від лікаря, ці спеціалісти не лікують, а створюють керамічні реставрації, працюючи в зуботехнічній лабораторії. Робота зубного техніка настільки тонка та філігранна, що її часто порівнюють з роботою ювеліра або годинникаря. Тож хоча пацієнти зазвичай навіть не знають його в обличчя, фінальний результат наполовину залежить від професіоналізму зубного техніка. якість продукції котрих відповідає світовим стандартам.

Урочисте нагородження переможців та призерів відбулося в Києві наприкінці вересня. Отримуючи почесну відзнаку з рук організаторів Богдан Михайлюк зазначив: «Клініка «M.Vision» сфокусована на естетичних аспектах, протезуванні, виконанні складних робіт по встановленню імплантів. Тому великою перевагою є власна зуботехнічна лабораторія, заснована у 1998 році, де ми можемо повністю контролювати якість усього процесу лікування, від початку до завершення. За цей час ми отримали колосальний досвід виконання робіт різної складності, а також міжнародне визнання, і це дуже приємно. Та разом із тим, визнання в рідній державі приємне для нас поособливому». Богдан Михайлюк – засновник стоматологічної клініки та лабораторії «M.Vision», техніккераміст, учасник «Oral Design International», єдиний зубний технік з України, якого знає весь світ.

Якість, лідерство, технології та інновації клініки «M.Vision» цьогоріч отримали визнання й на загальноукраїнському рівні.

«M.Vision lab» визнали найкращою зуботехнічною лабораторією України. Франківські фахівці здобули впевнену перемогу в першій професійній премії у сфері краси та здоров'я «Stella International Beauty Awards 2017», яка відзначає найкращих у галузі естетичної медицини. Відтак серед її лауреатів – фахівці найвищого рівня: пластичні хірурги, лікарі-дермато- м. Івано-Франківськ,вул. І. Франка, 25А косметологи, ортодонти, медичні Тел.: (066) 05 88 795, (0342) 50 11 24 клініки та лабораторії, а також mvisionclinic@gmail.com косметологічні бренди, висока mvisionclinic.com МІСТО | 103

КУЛЬТУРА

| ПОЦІНОВУВАЧІ

Брати Капранови: Читачі – це еліта нації Ірина Федоляк

Брати Капранови – майстри містики і поціновувачі якісної літератури, видавці й розслідувачі, мовознавці та етнографи. Вони вчаться у Тараса Григоровича і користуються надбаннями українського народу з метою особистої наживи, називають себе дивакуватими і принциповими, знають усе про мольфарів, вовкулаків та українську міфологію. А жанр фентезі відкрили тоді, коли він ще не був на піку популярності. Тож і перший в Україні фестиваль фентезі «Брама» не зміг би обійтися без Дмитра та Віталія.

104 | МІСТО

КУЛЬТУРА

| ПОЦІНОВУВАЧІ

Яке воно, фентезі по-українськи? Наскільки потрібно розвивати такий жанр? Чи може бути «Брама» поштовхом до чогось нового, чого раніше не було, або ж того, що не сміло проявлятися – нових жанрів, героїв тощо?

Те, що в Івано-Франківську відбувається фестиваль фентезі – перемога не лише міста, а й усієї української літератури. У 90-ті роки саме Франківськ був лідером у галузі літератури, це той славнозвісний Станіславський феномен, про який стільки говорять. Сьогодні на передньому плані молодь і підлітки, ті з дорослих, хто дивиться «Гру престолів», «Гаррі Поттера», тобто ті, хто сприймає фентезі. І знову Франківськ попереду! Тут відбувся перший в Україні фестиваль фентезі – і знову він став лідером. Тому сьогодні статус Івано-Франківська як літературної столиці через цей фестиваль підріс, а іншим містам треба на нього рівнятися – і Києву, і Львову, і Харкову. Це перспектива, це майбутнє української літератури і українських читачів. За нашим підрахунком, не менш як десятиріччя фентезі буде в тренді, і Франківську треба утримати лідерство в Україні. Чого ми й бажаємо фестивалю «Брама». А що таке Станіславський феномен у вашому розумінні?

Це самоцінність. Відчуття, що я цінний, крутий і вартий суспільної уваги, а не лише моєї внутрішньої. Це відкритість у своїй особливості. Нещодавно ви провели презентації в кількох містах Івано-Франківської області – Калуші, Рогатині, Долині, Яремчі, Бурштині. Як вас приймає аудиторія? Яке з прикарпатських міст надихає?

Попри вищеназвані, ми об’їхали багато місцин – понад 130 районних центрів України, маємо з чим порівняти. Із прикарпатських міст нас найбільше надихає Долина. Їздимо бібліотеками, збираємо там інтелігенцію. Як за якістю книгозбірень, так і за рівнем інтелігенції Долина попереду усієї країни. Можливо, іншим невеликим містам буде образливо, але факт залишається фактом. Це місто номер один, бо вміє збирати інтелігенцію і тримати громаду разом. Днями ви переглянули фільм-фентезі «Сторожова застава», як оцінили стрічку? Першим кроком до успішного фільму є якісний сюжет та сценарій. Що з українського порекомендуєте екранізувати? Треба екранізувати все. Ми б рекомендували деякі новели з нашого «Кобзаря 2000», які легко і недорого зняти. «Сторожова застава» – дорогий фільм, він класний, смішний і яскравий. Зроблений якісно, гарно поданий. Його можна критикувати все життя, але того, за що його варто хвалити, більше. Він на голову вищий, ніж весь український кінопроцес. А як подали – ну просто ляля! Ніхто не йшов у кіно з патріотизму, з останніх сил, а цілими сім’ями, і всі потім розказували друзям, який класний фільм. Але класне кіно можна робити і дешевше. Треба знімати і ще раз знімати, наприклад, всіх учасників фестивалю «Брама». Ти написав книжку – напиши сценарій, з ним іди до продюсера. Якщо так зробити, за кілька років із 20-30 прем'єр буде 5-7 фентезійних фільмів.

Ви не коментуєте медреформу, але не можете залишитись осторонь реформи освіти, зокрема мовного питання.

Ми не залишаємося осторонь мовного питання, адже мова – наша зброя. Пишемо літературу українською, тож нам дуже важливо знати, у якому вона стані, скільки людей її знають-вживають і для кого вона є інструментом. Мовні експерименти ми дуже уважно відстежуємо, критикуємо зі своєї письменницької вежі. Якщо будемо корисні – будемо щасливі, якщо ні – все одно говоритимемо про це, адже це – наша поляна. Ваші дружини, як і ви, теж працюють разом. Діти також планують тандеми?

Перший тандем утворився, коли одного призвали в армію, а потім мобілізували, згодом другого. У нас вже два чинних офіцери. Це такий військовий, несподіваний для нас тандем. Але чоловіки мають захищати Батьківщину. Це небезпечно і страшно, але хто, як не чоловіки, має це робити. Сподіваємося на інші тандеми, адже діти працюють в кіно, рекламі, там творчі тандеми утворюються на ходу. Ще одне питання щодо спільної праці. За багато років роботи ви розумієте, що чекати один від одного і хто в чому сильніший. Чи трапляються конфлікти або курйози, якщо так, то які саме?

Найчастіше курйози трапляються через нашу схожість, і зовсім несподівано. Одного дня був такий МІСТО | 105

КУЛЬТУРА

| ПОЦІНОВУВАЧІ

випадок, що роз’їхалися з братом у різні сторони, немає де пообідати – заскакую в «Макдональдз». Підходжу до каси, касир мене питає: «Що, сподобалося?». Я роблю замовлення, він на мене дивиться великими очима. Йду їсти і розумію, що, напевне, тут щойно був Віталій. Телефоную йому, запитую, виявляється, дійсно, він був переді мною, на тій самій касі і замовив точнісінько те ж. А тепер уявіть касира, який нас не знає і просто бачить, як підходить дядько, замовляє, з’їдає, підходить вдруге за тим самим. Це, мабуть, найбільша наша специфіка, яка виглядає дивно. У нас однаковий одяг, однакові дружини, ми живемо в одному будинку, діти називають нас обох батьками, а мамів – мамками. Ми дуже специфічна родина. Соціальний проект розслідувань «Брат за брата» (виходив на телеканалі ЗІК) закрили – ви отримали «мінус в карму» після публічного допису щодо Наталії Влащенко. Не планували перебазувати розслідування на іншу локацію? Буває таке, коли не спрацьовуються творчі люди. Або коли 106 | МІСТО

політика каналу не відповідає журналістським переконанням. Продюсери вирішили обрати за пріоритет не якість каналу, а популярність, це могло створити сумнівну репутацію передачі. А у нас репутація безсумнівна. Є таке єврейське прислів’я: ляжеш із собаками – прокинешся з блохами. Ми не хочемо прокидатися з блохами, тому пішли. Без скандалу, просто зайняли свою позицію. Нам тут же зателефонували і сказали, що передачу закрили. Якщо знайдеться канал, який захоче працювати з безкомпромісними,

дивакуватими, принциповими письменниками – будемо щасливі. Але вони повинні розуміти, з ким працюють. Ми не терпітимемо барахла і продажництва. Так, ми шизануті, так, ми втратили гроші, адже отримували зарплату. Але якщо наша принципова позиція буде корисною не лише глядачам, але й каналу, який ми зможемо підкріпити своїм авторитетом – то залюбки. Питання більше професійне – якими сервісами користуєтеся,

КУЛЬТУРА

щоб отримати інформацію для розслідувань?

Найкрутіший сервіс – це особистий авторитет і зв'язки, коли ти телефонуєш і представляєшся, люди беруть слухавку, навіть якщо особисто не знайомі з нами. Далі усе залежить від того, що ти вмієш. У нас незаплямована репутація, люди не думають, що це западло чи заказуха. От якщо б ми продовжували працювати на ЗІКу, цей інструмент би втратили.

Як вважаєте, книжковий голодомор закінчився? Люди наїлися якісної літератури? Не наїлися, але їм її пропонують. Людям пропонують українську якісну літературу, але от як вони її будуть споживати, залежить від їхніх смаків. Фестиваль «Брама» – це один із навчальних центрів хорошого смаку.

Порекомендуєте п’ять книг, які варто прочитати?

Справа в тому, що універсальної добірки немає. Книжки, які подобаються мені, не імпонують комусь іншому. Приміром, ми не читаємо жіночих романів, але це не означає, що вони погані. Натомість читаємо публіцистику, а дехто каже, що це барахло. Тому будемо говорити про світоглядні книжки. Обов'язковою у дитячому віці є книга Сінкен Гопп «Диво-крейда», це інтерактивна книжка, яка просто переводить в інший світ. «Пеппі Довгапанчоху» в українському перекладі Ольги Сенюк слід читати всією родиною, ми на цій книзі виросли, це найкрутіше, що може бути. А «Механічний апельсин» українською – там настільки багата мова, що очі на лоба вилазять. Про класиків говорити не будемо, це і так усі розуміють. Треба читати новинки, які нашуміли, наприклад, зараз «Трощу» Шкляра, «Інтернат» Жадана. Читання як фізична форма: якщо ви припиняєте займатисяматися – м’язи обвисають, суглоби втрачають рухливість. Хороша читацька форма – це активне читання новинок. Варто читати, навіть якщо не подобається, тоді відбувається виховання смаку. Це та сама фізкультура. Не всім подобається тягати штангу, але вона розвиває м’язи. Крім того, треба розуміти, що різні книжки для різного створені: одні треба читати щодня, інші – раз на тиждень. Головне – читати всіх і для себе сформувати власний рейтинг.

| ПОЦІНОВУВАЧІ

Сучасні діти живуть в іншому світі – віртуальному, вони менше читають, ніж нинішнє покоління, їхню увагу важче втримати. Тож яким бачите свого читача в майбутньому? Книга майбутнього – це частина комп'ютерної гри, мобільного додатку чи ще чогось іншого?

Є певна циклічність: книжку ховають приблизно раз на 40 років. Спершу говорили, що буде театр – книзі смерть, потім телебачення, тепер віртуальний світ. Ми не робимо принципової різниці між віртуальною і паперовою книжкою. Зрештою, яка різниця, на папері вона чи на екрані? Принципова різниця в тому, чи ти сам читаєш і уявляєш, чи ти подивився і побачив, як уявив хтось інший. Глядач і читач – це різні якості людини. Здебільшого після прочитання книги люди розчаровані фільмом. А знаєте чому? Тому, що під час читання ви уже зняли цей фільм в голові, ви були і продюсером, і режисером, самі підібрали акторів, локації, костюми й навіть музику. Але чи кожна людина здатна це робити? Це талант, з яким треба народитися, а потім виховати. Тих, що не можуть читати, відсотків 20, ще таку ж кількість відбиває життя. Тому ми певні, в якій би формі не було читання, ця різниця між читачем і глядачем буде завжди. І читачі – це ті творчі особистості, еліта нації, які насправді формують активний культурний простір.

На яку літературу є попит? Хто на кого працює – письменник на читача чи читач на письменника, тобто, хто формує попит-пропозицію?

Читач із письменником прогресують разом. Це постійний обмін: я написав – він прочитав, мені переказали, я знову написав. Література – як альянс читачів та письменників, а між ними стоять посередники – видавець та критик. Ця велика четвірка росте і розвивається разом з літературою. Сьогодні всі вчаться: письменники – писати, видавці – видавати, журналісти – писати про книжки, адже це раніше було не модно. Усе це росте разом. МІСТО | 107

КУЛЬТУРА

| ФЕСТИВАЛЬ

Магія творчості В Івано-Франківську відбувся перший всеукраїнський фестиваль фентезі «Брама-2017» Людмила Лінник

На два дні Івано-Франківськ поринув у неймовірну атмосферу вигаданих світів. Літературно-мистецька осінь у нашому місті запам'ятається першим всеукраїнським фестивалем фентезі «Брама», що тривав 27-28 жовтня. Зіркові гості презентували для шанувальників літератури свою творчість у найрізноманітніших форматах.

108 | МІСТО

КУЛЬТУРА

| ФЕСТИВАЛЬ

дна з провідних авторок сучасного фентезі, письменниця Дара Корній познайомила зі зворотніми світами власної творчості (за мотивами тетралогії «Зворотний бік»).

Письменники, видавці, публіцисти, громадські діячі брати Капранови провели магічний сеанс «Фентезі без драконів, Фентезі для дорослих, Фентезі як художній прийом».

Лауреат літературних премій, «Золотий письменник України» Степан Процюк розповів, як і чому використовує алегорію у власних романах. У рамках фестивалю відбулися презентації серії підліткового фентезі «Коти-вояки» від молодого письменника та перекладача Остапа Українця і перекладачки Катерини Дудки, фентезійної книги «Золотий маг» Миколи Бакуми, стімпанк-роману «Архіпелаг» Ігоря Сіліври, епічного українського фентезі-коміксу «Сага про Сонценосців» Дениса Скорбатюка.

На фестивалі також була представлена серія воркшопів. Зокрема, письменник, сценарист, укладач антологій та літературний критик Володимир Арєнєв поділився візіями на тему «Українське фентезі: мрії про майбутнє». Один із засновників Українського клубу шанувальників Стівена Кінга Дімка Ужасний провів лекцію-воркшоп «Мала жанрова проза: де її шукати та як її писати». Ілюстраторка Ліна Квітка запропонувала лікбез для авторів стімпанку про повсякденне життя у вікторіанській Англії. Топавторка Wattpad, письменниця Редгрейн Лебовскі подарувала шанувальникам воркшоп «Моя історія – мої правила: як грамотно побудувати фентезійний світ, створити живих персонажів, придумати захопливий сюжет і не боятися творити». Лауреатка міжнародних літературних премій, письменниця Наталія Щерба, представники Українського клубу Стівена Кінга та інтернет-журналу «Світ Фентезі» взяли участь у публічній дискусії «Фандом як спосіб просування жанрової літератури», на яку зібралася понад сотня слухачів.

В рамках фестивалю відбулися зустрічі зі студентами та наукова конференція на базі Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника «Світи і антисвіти українського фентезі», у якій взяли участь студенти та аспіранти університету, а також гості фестивалю. Зокрема, письменниця-фантаст Ірина Червінська прочитала лекцію про фентезійний кіберпростір Станіслава Лема, а літературознавиця Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАНУ Олеся Стужук – про творчу манеру Анджея Сапковського у сазі про Відьмака. Також гостем університету став польський письменник Пйотр Ґочєк, який зустрівся зі студентами польської філології та без послуг перекладача провів майстер-клас-бесіду на тему «Чи мусить фантастика бути актуальною?». Особливостями фестивалю стали інтелектуальні ігри: фентезійно-фантастичний квіз «Вікторина вигаданих світів» та містичний квест вулицями міста «У пошуках таємничої Брами».

Родзинкою «Брами-2017» стала зустріч з творчою групою першого українського фільму-фентезі «Сторожова застава». Зірки фільму Роман Луцький, Данило Каменський, Єва Кошова, Олег Волощенко та режисер Юрій Ковальов поспілкувалися з глядачами та розіграли пам'ятні призи.

Ще у квітні автор ідеї та засновник фестивалю Анатолій Мицкан оголосив про старт прийому фентезійних оповідань на літературний конкурс «Брама». Головною вимогою до конкурсантів була українська мова написання твору. Організатори були вражені МІСТО | 109

КУЛЬТУРА

| ФЕСТИВАЛЬ

великим резонансом конкурсу, адже станом на 1 вересня до них надійшло понад 500 робіт!

Четверо переможців конкурсу отримали свої призи під час кульмінаційної події фестивалю – церемонії нагородження, яка відбулася 28 жовтня у театрі кіно «Люм’єр».

Третю премію та гонорар по 2 500 гривень отримали киянин Андрій Сем'янків – лікар-анестезіолог, кандидат медичних наук і вчителька історії та географії з міста Гадяч Полтавської області Ірина Мошкова. Друга премія та нагорода у 5 000 гривень дісталася студентці з села Маньківці, що на Вінничині, Інні Ковалишеній.

Володарем першої премії у 10 000 гривень і таємничого ключа від Брами став Вадим Овчаров, інженер з міста Кропивницький, який раніше вже перемагав у кількох літературних конкурсах. Про фестиваль говорять і пишуть.

Брати Капранови відзначили на своїй сторінці у мережі «Фейсбук»: «Батьківщина Станіславського феномену стає батьківщиною укрофентезі. Перший український фестиваль фентезі «Брама» стартує». «Українська література заблукала, і «Брама» показує, куди їй іти. Цим фестивалем ви повертаєте Івано-Франківську статус літературної столиці України», – емоційно, щиро і від серця відгукнулися брати Капранови після зустрічі з шанувальниками в рамках фестивалю. Мирослав Кошик – голова журі, доктор філософії (Ph.D.), кандидат історичних наук, перекладач, толкієніст зазначає: «Конкурс дійсно був потужним. Багато людей казали, що почали писати українською, коли почули про нього, а раніше писали російською. Важко було зробити вибір. Роботи хороші. Вони читаються, вони відповідають канонам жанру. Серед них є такі, що достойні бути перекладені іноземними мовами».

110 | МІСТО

Дара Корній пише про «Браму» у своєму «Фейсбуці»: «Перший фентезійний фестиваль відбувся. Переможців конкурсу визначено, нагороди вручено, гарні слова про чудовий рівень організації сказано, як і про те, що далі обов'язково БУДЕ. Вкотре дякую усім причетним до цього дійства за небайдужість, за молодечий дух, за віру в те, що робите, незважаючи на жовч заздрісників та тих, для кого завжди все погано і які воліють, щоб краще й не ставало. Цей фестиваль мав доволі симпатичне і юне обличчя. З усієї України

КУЛЬТУРА

приїхали автори-початківці, відомі письменники, активні читачі. А це додає наснаги і приходить розуміння – за ким насправді майбутнє. Я люблю Франківськ за молодість. За те, що він щедро і щиро приводить в моє життя прекрасних небайдужих людей». Головна меценатка фестивалю, бізнес-леді Оксана Мельник ділиться своїми враженнями: «Брама» – це новий досвід для мене, адже співорганізатором у таких масштабних проектах раніше не доводилося бути. Все відбувалося, наче лавина, одна ідея приносила купу інших. Тому починалося все з конкурсу, а завершилося дводенним фестивалем. Цінним є те, що топові письменники України приїхали і провели різнопланові заходи. І кожен з них поїхав з фестивалю задоволеним, а також запропонував нові «фішки» для «Брами-2018». Співорганізаторка фестивалю Юлія Кміта-Ференц зазначає: «Брама об'єднала не тільки письменників та любителів фентезі, а й усіх українців, кому небайдужа доля українського слова».

Ще одна співорганізаторка фестивалю, Людмила Лінник, говорить про мрії і реальність: «Коли я долучалася до цього проекту, то мріяла про творення у нашому місті нового мистецького середовища. «Брама» виправдала і навіть перевершила усі мої найсміливіші сподівання. Це не просто фестиваль чи конкурс. Це дещо значно більше. «Брама» – це коло однодумців, об’єднаних великою ідеєю. Далі буде!». Співорганізатор фестивалю Андрій Савка: «Йшли ми, як на Говерлу. Крок за кроком… Хотілось би, щоб на наступний рік не опустили планку. Кажуть, один раз зробити важко, а другий раз – то найважче, бо треба втримати результат. Всі будуть порівнювати. А найголовніше – це люди. Люди, які надихали і які казали, що нічого не вийде; люди, що писали і читали те все; люди, що приїхали в наше місто: і гості-спікери, і конкурсанти. Люди – ви неймовірні!».

| ФЕСТИВАЛЬ

Фото: Дмитро Садовий Автор ідеї та засновник конкурсу Анатолій Мицкан: ««Брама» – це не просто конкурс, не просто фестиваль! Це великий проект, зачатий, як мале дитя, але дитя росте і росте, мов у казці! Колос піднімається! Інколи стає лячно, бо розумієш, що втримати контроль над цим велетом все важче... А тоді заспокоюєшся і тішишся з того, що він може існувати самостійно! Дивлюсь на це дитя, як батько, готовий допомогти, підказати, навчити. І це дитя щойно зробило свій перший крок. «Брама» у моєму розумінні – це величезний фентезійний майданчик для всіх, хто творить у цьому жанрі. Це і література, і кіно, і графіка, і комп'ютерні ігри, і косплей, і багато-багато іншого. Те, що нам вдалося зробити вже з першого разу, неймовірно! Але далі буде тільки більше, масштабніше, чарівніше!». У подальших планах організаторів фестивалю фентезі – друк збірки фентезійних оповідань, до якої увійде близько двадцяти найкращих конкурсних творів.

Команда вже планує наступний фестиваль, який буде значно масштабніший, ніж попередній, порадує шанувальників новими івентами та атракціями.

А вже зовсім скоро буде оголошено прийом робіт на наступний конкурс. Браму відчинено! Для авторів і гостей, меценатів та партнерів, учасників і глядачів.

Долучайтеся, адже, за словами головної меценатки проекту Оксани Мельник – «Ти не мусиш любити фентезі. Але мусиш любити Україну й українське». МІСТО | 111

КУЛЬТУРА

| СУЧАСНЕ МИСТЕЦТВО

Євген Самборський: Кар’єра художника як мистецький проект

PinchukArtCentre оголосив імена 20 художників, номінованих на «PinchukArtCentre 2018» – загальнонаціональну премію у галузі сучасного мистецтва для молодих українських художників віком до 35 років. Шорт-ліст номінантів відбіркова комісія склала з більш ніж 650 заявок, отриманих від художників з усіх Анатолій Звіжинський регіонів України та інших країн світу. До нього увійшов Євген Самборський (33 роки, Івано-Франківськ/Київ), один із найцікавіших молодих митців, який продовжує успішні інтервенції в художній простір. Цей рік, безсумнівно, видався для Євгена вельми динамічним і насиченим. Сам перелік займе декілька рядків – участь у колективних імпрезах «Чеч. Індивідуальна артикуляція» (Zenko Gallery та ЦСМ, Татарів), «ПортоФранко» (міжнародний фестиваль сучасного мистецтва, ІваноФранківськ), «Show promise» (Zenko Gallery, Палац мистецтв, Львів), «Ostrale» (бієнале сучасного мистецтва, Дрезден, Німеччина), резиденція «Корови орють» на Закарпатті, кураторська робота з резидентом «Наступного проекту» Бредом Дауні (США), а ще дві персональні виставки у Києві в «Dymchuk Gallery» та «Галереї Карась». І це, мабуть, ще не все.

112 | МІСТО

КУЛЬТУРА

Є. Самборський та М. Джичка в галереї «Карась»

Молодий художник вельми вдало і грамотно вибудовує стратегії просування власного імені на мистецькій сцені й професійно формує художню кар’єру. Тішить також те, що митець не зупиняється на винайденому ході чи жесті, а продовжує експериментувати й досліджувати як середовище, так і самого себе на предмет рефлексій, провокацій, естетик. Нагадаємо про творчий шлях молодого таланту: у 2000-му він завершує навчання в дитячій художній школі Івано-Франківська, а 2005го отримує диплом в Інституті мистецтв Прикарпатського університету ім. Василя Стефаника. Ще в студентські роки разом з колегами влаштовує одноденну виставку в покинутому будинку: вони малюють по стінах, розвішують картини, фото. Акція користується неймовірною популярністю, її відвідує багато молоді. У 2006 році на виставці-конкурсі «Химерії» отримує нагороду, роботу, надану на виставку, придбали, зараз вона в колекції ЦСМ. Зрештою, та нагорода (з легкої руки членів журі – Юрія Іздрика, Анатолія Звіжинського, Мирослава Яремака) стала першою серед наступних. Пізніше – малювання знакової для автора картини «Крихівецька 75», автобіографічного твору з історією родини – ідеологічної квінтесенції часів формування світогляду, перших експериментів та фіксації значимого. Важливою була скандальна ситуація навколо картини під час її першого експонування на молодіжній виставці (2011), коли керівництво художнього музею в Івано-Франківську намагалося не допустити її до показу. Тоді

цей прецедент надав упевненості молодому автору й продемонстрував наснагу та впертість нового покоління. А далі – 2012-го – головна нагорода конкурсу «МУХі» («Молоді українські художники і...»). 2009-го та 2012-го – стипендія «Gaude Polonia» від польського міністра культури, під час котрої у Варшаві відбуваються знайомство, навчання та співпраця з польським художником Павелом Альтгамером, що мав неабиякий вплив на подальшу творчість Євгена. Участь у проектах Альтгамера в Берліні, Пекіні, Римі завершується запрошенням світової зірки на резиденцію від «Теплого арту» в Івано-Франківськ у 2015-му. Успіх «Конгресу рисувальників», котрий відвідала рекордна, як на провінцію, кількість глядачів, залучення несподівано призабутого,

| СУЧАСНЕ МИСТЕЦТВО

покинутого історичного простору, скандали навколо намальованого та культури сприйняття подібних акцій надали нових імпульсів мистецькому життю міста й навернули Євгена Самборського, який останніми роками мешкав спочатку у Львові, а тепер у Києві, частіше навідувати рідний край. Поміж тим, художник став співзасновником «Відкритої групи» у Львові, незвичного для нашої мистецької сцени угруповання художників-акціоністів, котрі в 2013-му стали лауреатами Першої Спеціальної Премії PinchukArtCentre, а 2015-го вибороли Головну Премію PinchukArtCentre (Євген Самборський на той час покинув групу). «До «Відкритої групи» я разом із 12 учасниками був членом музичного гурту. Жоден із нас не був професійним музикантом, троє людей трохи вміли користуватись музичними інструментами, ми всі вдягалися у дивний одяг, тож це скоріше нагадувало перформенс. Ця група називалася «Франшиза», й окрім відомого потрактування її назви було ще одне: Фран – від Франківськ та шиза – як шизофренія, – згадує митець в інтерв’ю «Українській правді». – Та з іншого боку, я маю собі шість авторитетів, які на мене достатньо вплинули в різний час, і їх вважаю своїми вчителями: Микола Павлюк – художник та мій куратор в інституті, Володимир Лукань – художник, викладач історії українського мистецтва, Олександр Нечведа – мій вітчим і підприємець, Тарас Прохасько – франківський письменник, Ярема Стецик – франківський художник

МІСТО | 113

КУЛЬТУРА

| СУЧАСНЕ МИСТЕЦТВО

і музикант, Павло Альтгамер – польський художник. Мене не так цікавить мистецтво, як наша реальність. Тому що мистецтво – лише засіб, який допомагає краще розуміти, де я живу, що можу робити зі своїм життям та своїм оточенням».

Цього року Євген став переможцем Open Call для молодих українських художників від Dymchuk Gallery, Київ, у результаті чого з’явилася «Красива виставка». Художник працював над цим проектом не сам – для його втілення залучив 13 представників маргінальних груп населення: алко- і наркозалежних, безхатьків, колишніх в’язнів, працівницю секс-індустрії, мешканців притулків – людей не з мистецьких кіл, пересічних героїв із непересічними історіями. У результаті непростого, інколи конфліктного спілкування з цими людьми народилися артефакти, що створювалися спільними зусиллями всіх учасників. За словами автора проекту, виставка будується навколо його спостережень за людиною, а також є своєрідною саморефлексією. «Назва одразу відсилає нас до поля мистецтва – йдеться про виставку як форму висловлювання та красу як категорію естетичного. Художник конструює систему взаємодії елементів для виявлення процесів, які стоять за видимою експозиційною формою. Очевидно, Євген Самборський має намір підкреслити протиріччя, які є основою інституту мистецтва. Що більше у виставці згладжується соціальна нерівність, то більше вона проявляється. Що яскравіше мистецтво опікується життям, проникаючи в поле етичного, то більше стверджується у своїй неспроможності бути морально хорошим. Соціальна нерівність є основною проблемою, з якою працює «Красива виставка», – критично зауважила Лада Наконечна. Незвичним для цієї події став аукціон, проведений після її закриття, а кошти від проданих робіт розподілили порівну між усіма учасниками процесу.

Другий проект Євгена Самборського, котрий відкрився одразу по завершенні «Красивої виставки» у столичній Karas Gallery, був без назви та експлікації. «У виставці «Без назви» я зробив досить класичні живописні пейзажі і скульптури людей у різних позах. У якості полотен використав речі з секонд-хенду, гарно натягнуті на підрамники і полаковані. На картинах зображені зарості й хащі, в яких я виріс. Їх малюю вже досить давно, і для мене це найкраща метафора сучасної України. Якось я їхав на велосипеді околицями Франківська і помітив вигорілі на сонці городні опудала, що гойдались на вітрі й тихо дзеленчали. Ці незахищені антропоморфні образи, що хаотично рухаються й діляться абстрактними звуками один з одним, виконують охоронну функцію – захищають поля від шкідників, але виглядають убого й самотньо, трохи як ми всі, якщо тверезо говорити про Україну у світовому контексті. Тому я вирішив перенести ці опудала з поля в галерейний простір. Цей проект є таким собі узагальненим образом нашого суспільства. Своїми скульптурами я не маю на меті критикувати людину: ці образи швидше демонструють безсилість перед системою, яка цю людину формує», – зазначав митець у розмові з Ольгою Артеменко. Ці дві виставки, безперечно, були продовженням досліджень, розпочатих художником ще минулого року в Івано-Франківську в персональних проектах «Ми ті на кого ми чекали», «Лабораторія друзів», «Говорить Івано-Франківськ», де вже було промарковано вектори цьогорічних рефлексій. Яке місце займає культура в нашому місті у житті пересічного громадянина? Ніяке? Але управління культури бадьоро звітує про ріст кількості глядачів, слухачів, нюхачів (кухня перш за все пахне) в місті за півріччя чи 12 місяців «клопіткої і напруженої роботи». План перевиконано. Нічого не нагадує?

114 | МІСТО

КУЛЬТУРА

Така в них праця – хвалитися порожнечею, цифрами, множити фейки. Але чи тільки їхня проблема? Кому у Франеку потрібне мистецтво? Молодим? Розумним? Уважним? Художникам?

ність мистецького середовища цього регіону», – розповідав Євген Самборський керівниці «Наступного проекту» Лілії Гоголь.

«Інститут мистецтв випускає дипломованих людей із дуже низьким рівнем професійного знання, яке просто нерелевантне в сучасному світі. Ці люди не можуть знайти собі роботу, бо не володіють тією професією, яку вивчали протягом 5-6 років, до того ж, дехто платив за це немалі гроші. Мені справді дуже їх шкода. Серед моїх однокурсників було багато молодих людей із добрими думками й знанням ремесла після художніх шкіл (рисунку, живопису, композиції, кольорознавства, скульптури), які за п’ять років інституту послідовно отримали розчарування у власних силах і вміннях. Більшість викладачів Інституту мистецтв – це ті, хто не реалізувались як добрі художники, тримаються за робочі місця і не роблять нічого для того, щоб молоді люди вчилися думати, аналізувати і знайшли себе. Вони не комунікують зі студентами, а лише, в найкращому випадку, намагаються створити меншу копію себе, а в гіршому – абсолютно байдужі. В місті було б добре вплинути на механізм роботи Інституту мистецтв, створити альтернативну мистецьку освіту та відкрити невелику галерею. Довгий час спостерігаю за тим, що відбувається в полі мистецької діяльності Івано-Франківська, і помітив певне віяння, присутнє у практиках художників. Це дух відстороненості, непотрібності, неможливості комунікації, безвиході й сорому. Навколо цього дивним чином будується ідентич-

Сучасне мистецтво оперує не лише артефактами, картинками чи діями. Зрозуміти, що не так, розставити наголоси над проблемами – це вже півсправи на шляху до їх подолання. Аналіз нинішнього стану речей в місті у сфері мистецтва – характерна особливість часу. А активне включення глядача у процес самостійного сприйняття чи оцінки базується на концепції «мистецтва взаємостосунків», коли зміст артефакту не нав’язується реципієнту, а народжується в процесі взаємодії з ним. Таких діалогів для розуміння як мистецтва, так і стану речей бракує в нашій країні. Мистецька ситуація в Івано-Франківську перебуває у стагнації, особливо це стосується інституцій, котрі мали

Коли ми разом з Євгеном Самборським рік тому задалися цими питаннями, організовуючи «Ар(т) хеологію», вчергове побачили велику пустку (велике ніщо) з боку офіційних структур та певну спраглість або всезнайство з боку глядача. Тому робили не чергову передаукційну (де за парадом імен переважно посередні артефакти) чи попленерову (вічно юних студентів, які тиражують штампи) виставку. Дослідження з приводу status quo contemporary в місті. Воно є? Чи має історію? Яке воно сьогодні? Чи матиме перспективи? Від Опанаса Заливахи до Synchrodogs, доценти й автодидакт – головне, щоб щиро, без загравань сподобатися.

| СУЧАСНЕ МИСТЕЦТВО

б опікуватися художниками. Найпростіше це побачити в середовищі, де виріс, котре виховало тебе, особливо при погляді з відстані, збоку, через призму відстороненого спостерігача. Виразити все це через мистецький жест. Хтось скаже, що це не справа художника. Чому б ні? Намальований часом пейзаж можна знайти й на фактурній дошці, а скульптуру можна сформувати зі сміття, якщо маєш вдосталь уяви та смаку. Мистецтво після постмодернізму переймається не лише віддзеркаленням краси чи формуванням концептів. Воно вторгається на територію соціального та критично переосмислює навколишню дійсність. Поява та діяльність молоді на кшталт Євгена Самборського говорить про те, що «далі буде» та демонструє послідовну незворотність якісних змін. Сподіваємось побачити його серед нагороджених премією «PinchukArtCentre 2018» і чекатимемо нових виставок у Франківську. Адже «ми ті, на кого ми чекали»?

МІСТО | 115

КУЛЬТУРА

| УЛЮБЛЕНЕ

Фото – бомба! Дмитро Садовий радить найкращі локації для фотографування в Івано-Франківську Наталя Мостова

Дмитро Садовий певен, що фотограф – це людина, яка найперше вміє малювати світлом. Хлопець професійно займається фотографією вже майже 10 років. За цей час встиг поміняти чотири фотоапарати, «настріляв» близько мільйона гарних світлин і спробував попрацювати в різних напрямках: фотографував випускників для альбомів, весілля, знимкував у фотостудії, в нічних клубах, робив сімейні фотосесії… Зрештою зупинився на тому, що найбільше до душі – рекламній зйомці. А ще хлопець обожнює робити портретні фото красивих моделей, вигадуючи для них цікаві образи і локації. Він вважає, що будь-яка місцина має потенціал для гарної фотографії, потрібно лише вміти це розгледіти. А для ледачих Дмитро охоче погодився поділитися власним досвідом. При цьому хлопець наголошує, що на будь-якому місці спершу потрібно звертати увагу на світло: протягом дня на тій самій локації виходитимуть абсолютно різні фотографії.

116 | МІСТО

КУЛЬТУРА

| УЛЮБЛЕНЕ

1. Вулиця Тарнавського.

Ця локація приваблива своєю старовинною польською архітектурою. Тому найкраще підійде для вінтажного образу, а також стріт-стайлу (вуличного стилю). На вулиці Тарнавського є безліч чарівних куточків: паркани з вигадливими візерунками, двері з минулого століття, давні балкони…

2. Парк ім. Т. Шевченка.

Повсюди у парку можна знайти цікаву локацію, особливо при вході з вулиці Шевченка. Окремої уваги заслуговує місцина перед фасадом ресторану-музею «Ромашкан», який пройнятий атмосферою ХІХ століття. Тут можуть вдатися світлини з вишуканими образами.

5. Вулиця Грушевського Навпроти «білого дому» є новобудови зі скляними поверхнями. На їхньому фоні вдаються дуже красиві фотографії. Однак зйомку варто робити в другій половині дня, коли починає вечоріти – тоді сонячне світло стає більш теплим і м’яким.

4. Вулиця Франка

3. Провулок Фортечний біля галереї «Бастіон».

Якщо треба зробити фото стріт-стайлу, вам сюди. Особливо чудові кадри тут вдаються, якщо людину фотографувати у дії – ходьбі, стрибках, бігові тощо.

Ця вулиця завжди славилася великою кількістю каштанів, зелені. Прогулявшись цією місциною, можна назнимкувати чимало цікавих світлин. Якщо бути уважним, то легко знайдете гарний ракурс. МІСТО | 117

КУЛЬТУРА

| МУЗИЧНЕ

Нещодавно відбувся творчий ювілейний вечір та презентація кліпу співачки Роксолани Калин

На вечорі були присутні поважні гості, сeрeд яких і народні артисти, котрі підтримували Роксолану протягом її сольної кар‘єри: Оксана Білозір, Іван Попович, Ніколо Петраш та Ярослав Борута. Ведучим свята став колега Роксолани, Тимур Мірошниченко. Перед гостями презентували кліп, відзнятий на пісню «Лише з тобою», котру написав композитор Ніколо Петраш та поетеса Людмила Пономаренко. Режисер відеороботи – Євгенія Короленко, оператор – Станіслав Ткачов, стиліст – Тома Паньків. Зйомки відбувались у спекотній Туреччині.

118 | МІСТО

МІСТО | 119

СПОРТ

| БОЙОВІ МИСТЕЦТВА

Франківське таеквондо знають у всьому світі Микола Волков

Ця стаття дещо нетипова для спортивної рубрики «МІСТА». Вона не про одного спортсмена і не про команду. Наша розповідь – про спортивну сім’ю з Івано-Франківська. Знайомтеся: Олег і Катерина Солов’ї та їхній син Віталій. Усі троє присвятили себе східному бойовому мистецтву таеквондо, і сьогодні вони найкращі не лише в Україні – їх запрошують поділитися своїми секретами спортсмени з усього світу. ля початку розповімо, що ж таке таеквондо. Це бойове мистецтво, яке походить з Кореї. Саме слово складається з трьох частин: «тае» – виконання удару ногою в стрибку, «квон» – кулак (в контексті нанесення удару та розбивання чого-небудь), «до» – мистецтво, шлях. Сьогодні таеквондо дуже динамічно розвивається як вид спорту, на чемпіонати світу з’їжджаються по дві тисячі спортсменів з 60 країн світу. Свій шлях у таеквондо першим почав Олег Соловей. У світ бойових мистецтв його привів брат Ва120 | МІСТО

СПОРТ

лерій Корсун, який тоді викладав айкідо, а нині є тренером також із дзюдо. «З нього все і почалось, – пригадує Олег Соловей. – Паралельно я себе спробував у карате, кікбоксингу й боксі, але коли подивився фільм «Найкращі з найкращих», зрозумів, що це моє. В тому легендарному кіно 1989 року розповідається, як збірні команд Кореї та США готуються до товариської зустрічі з таеквондо».

| БОЙОВІ МИСТЕЦТВА

2013 рік, чемпіонат світу в іспанському Бенідормі. Квіти іменинниці. Катерина Соловей здобула другий титул чемпіона світу з таеквондо на своє 34-річчя. Невдовзі вона вирішила завершити кар’єру. Пішла непереможеною

Пізніше, коли Олег Соловей вже був володарем червоного пояса і сам почав тренувати, до нього на заняття прийшла Катерина. Це було у далекому 1995-му, і тоді їй вже було 16 років. У спорті це доволі поважний вік, адже успішні спортсмени переважно починали тренуватись у ранньому дитинстві. Але своєю неймовірною кар’єрою Катерина довела, що вік не має значення, головне – наполегливо працювати і вперто йти до мети.

Коли у 2013 році Катерина оголосила про завершення кар’єри, вона була зіркою світового масштабу. За 18 років у спорті дівчина стала дворазовою чемпіонкою світу, дев’ятиразовою чемпіонкою Європи, по два рази перемагала на Кубках світу та Європи, є володаркою IV дану таеквондо. Вона цим не обмежилась і паралельно займалась кікбоксингом (найпрестижніша у світі версія WAKO). Тут її доробок теж вражає: триразова чемпіонка світу, дворазова чемпіонка Європи, чотириразова володарка Кубка світу. За ці роки є чимало спогадів. «Найбільше запам’ятався чемпіонат світу 2007 року в Канаді, де Катя вперше стала чемпіонкою світу, – розповідає Олег Соловей. – Ми дуже наполегливо готувалися. Для кращої адаптації до заокеанського часового поясу тренувалися вночі. Місто навколо спало, а в нашому залі горіло світло… Тоді після чотирьох поєдинків – у п’ятому, фінальному – Катя зустрілася зі своєю давньою суперницею Маржаною Павлік із Польщі й перемогла її, хоча на попередньому чемпіонаті світу у 2005 році в Німеччині вона у додатковому раунді поступилася Маржані».

До цих здобутків подружжя йшло разом. Катерина як спортсменка, Олег – як тренер. Нині він є володарем VI дану і головним тренером національної чоловічої збірної України з таеквондо. Катерина після завершення кар’єри очолює жіночу збірну. Обоє викладають у франківському клубі «Лідер».

Кажуть, що чоловік та дружина часом мають відпочивати одне від одного, хоча б на роботі. Солов’ї майже постійно разом – і вдома, і на тренуваннях, та це їм не заважає. А зараз вони обоє є тренерами і частенько їздять на різні змагання окремо.

За ці роки ставлення суспільства до спорту в нашій країні трохи змінилося. «В Україні непогано підтримують спорт, але саме наш вид і його масовість залежать від того, як працює федерація і клуби на місцях, – каже Олег Соловей.

– Зараз є тенденція до омолодження. Якщо раніше займалося багато юніорів і дорослих, то тепер з кожним роком у спортклубах все більше дітей, навіть зовсім маленьких, від 4 років. Масовість таеквондо в Україні і світі вражає».

Стопами своїх батьків пішов і син нашої пари, Віталій. Він вже давно є абсолютним чемпіоном України, і про нього також добре знають на світових турнірах. «Ще маленьким він проявив цікавість до спорту, гарно виконував фізичні вправи, постійно був з нами у спортзалі, – розповідає Олег Соловей. – Ми вирішили віддати його спочатку на спортивну гімнастику, бо вона дуже гарно закладає «базу» – координацію, гнучкість, спритність тощо. З шести років він розпочав свої систематичні заняття таеквондо і зараз володіє всіма можливими титулами: чемпіон світу, переможець Кубка світу, дворазовий чемпіон Європи, а також має значні досягнення у кікбоксингу і є членом національної збірної України з цього виду спорту. З МІСТО | 121

СПОРТ

| БОЙОВІ МИСТЕЦТВА

нинішнього року він розпочав передавати свої знання маленьким дітям у нашому спортклубі».

Франківське зіркове подружжя знають у всьому світі. На запрошення спортивних федерацій різних країн ця пара ділиться своїми секретами зі спортсменами за кордоном. Приміром, недавно вона була у Фінляндії, Нідерландах. Завдяки своїм видовищним і ефективним ударам франківчанка Катерина Соловей стала відомою в усьому світі

нар також у Колумбії і маємо ще декілька цікавих пропозицій. Це все завдяки яскравим і видовищним перемогам Катерини, світові лідери називають її найкращою спортсменкою серед жінок за всю історію таеквондо».

Франківці проводять не лише закордонні семінари. Вже кілька років поспіль спортсмени з різних країн світу приїжджають у Карпати. Так, у липні цього року на міжнародному таборі Олега і Катерини в Яблуниці зібралися спортсмени з Аргентини, Канади, Англії, Ірландії, Італії, Румунії, Польщі, Словаччини, Білорусі, Норвегії, Бельгії, Швеції, Угорщини та, звісно, України. Серед них не менше десяти чемпіонів світу і багато чемпіонів та призерів чемпіонатів Європи. Були й тренери національних збірних Ірландії, Румунії, Великобританії. Щоб ділитися майстерністю, треба самому бути в ідеальній формі. І нашим тренерам це вдається заввиграшки. «Таеквондо – це не просто спорт, а також і бойове мистецтво, яким можна займатися все життя, саме так ми і робимо, – розповідають Солов’ї. – Дватри рази на тиждень тренуємось самі, а ще любимо бігати з нашим собакою-боксером. Насправді фізична форма важлива абсолютно для всіх. Багато людей не звертають уваги на свою фізпідготовку доти, поки щось не заболить, – кажуть тренери. – Наше тіло має отримувати фізичні навантаження для підтримки тонусу, м’язи потребують цього. Звичайний короткий крос, поїздка на велосипеді – все це дуже позитивно вплине на загальний стан здоров’я». Батько і син. Сьогодні Віталій Соловей продовжує справу своїх зіркових батьків

«Ще до завершення спортивної кар’єри Каті нас почали запрошувати національні федерації для проведення майстер-класів, – говорить Олег Соловей.

– Зі своїми семінарами ми вже відвідали близько 30 країн, і не тільки Європи. Цього року провели семі122 | МІСТО

«Більшість батьків концентрують увагу на навчанні своїх дітей, але забувають, що коли дитина хворіє, тоді не буде ні нормального навчання, ні інших успіхів, – підсумовує Олег Соловей. – Подивіться, який гарний вигляд має людина, що займається спортом. Таеквондо виховує не тільки фізичні якості, але й позитивно впливає на моральний розвиток особистості. Це бойове мистецтво має п’ять основних принципів: повага, чесність, наполегливість, самоконтроль і непохитність духу. І ми, тренери, постійно прищеплюємо їх нашим вихованцям. З якого боку не глянути – спорт приносить тільки користь».

«

»

МІСТО | 123

СПОРТ

| УСПІХ

Шлях до перемоги Чемпіон світу серед кольорових поясів – у 8 років, і це не єдине блискуче досягнення вихованця спортивного клубу «Тигр» Андрія Дрогомирецького. Сьогодні у його скарбничці кілька десятків медалей різного ґатунку з найпрестижніших змагань: чемпіонату світу, Європи та України. В минулому сезоні юний іванофранківець показав справді феноменальний результат. На більшості змагань, у яких Андрій брав участь, він здобував золото. У чому секрет таких серйозних спортивних перемог, дізнавалися у юного джитсера, його батька Ігоря та тренера Владилена Лейцюся. Перший вихід майбутнього чемпіона на татамі відбувся досить давно, у 3-річному віці. Тоді він лише розпочав свої тренування з дітками свого віку та трохи старшими, освоюючи ази джиу-джитсу. Через деякий час перші змагання в Києві виявилися успішними, Андрій виборов своє перше «золото». Загалом список турнірів, у яких він встиг взяти участь, вражаючий. Чемпіонат світу в Абу Дабі – один із найсерйозніших. А ще були успішні виступи в Європі.

Серед рис характеру, які допомагають Андрію досягати результату, сенсей відзначає цілеспрямованість. Коли юний спортсмен ставить перед собою мету, з допомогою тренера, 124 | МІСТО

СПОРТ

| ДОСЯГНЕННЯ

батьків, колективу, наполегливо йде до неї, не відступаючи перед труднощами. Втім, задля серйозних досягнень у спорті самого бійцівського характеру недостатньо. Для цього потрібна цілеспрямована підготовка та систематичні тренування. Стандартних трьох занять у тиждень замало – тренуватися необхідно щодня. Але починається шлях до перемог з іншого – з принципової націленості на результат та готовності працювати задля визначеної мети. Якщо обрано спортивний вектор, то такі поняття, як «не хочу-не буду» виключаються. Для того, щоб підготовка проходила максимально ефективно, і тренер, і спортсмен, і його батьки працюють разом.

У випадку з Андрієм батьки підтримують дитину, заохочують до занять та не потакають проявам лінощів. Щоб стимулювати в сина бажання наполегливо працювати на татамі, вони вдаються до різних способів. Починаючи з власної зацікавленості спортом до розмов, похвал, подарунків за високі результати. Ключ до успіху в питанні мотивації Ігор Дрогомирецький бачить у тому, що заняття джиу-джитсу в сина почалися в ранньому дитинстві, у 3 роки. Зараз хлопчик настільки звик до них, що не уявляє своє життя без спорту. Виходити на татамі 6 разів на тиждень для нього норма, йому це подобається. Звичайно, як і всі хлопчаки його віку, він цікавиться машинками, мультиками і у вільну хвилину з радістю пограє на комп’ютері. Іноді потрібен «чарівний копняк», аби налаштувати його на тренування. Але джиуджитсу залишається улюбленим видом спорту. За словами самого Андрійка, воно дає йому силу, впевненість, вміння постояти за себе та слабшого. Без сумніву, велику роль у підготовці спортсмена відіграє професіоналізм тренера. Важливо, як він складає графік тренувань, як підводить до змагань, як відчуває та розуміє свого підопічного, бачить його піки розвитку або навпаки – втому. Загальна схема передбачає, що ритм та інтенсивність підготовки корегується залежно від графіку чемпіонатів. Разом із тим, за роки тренерської роботи Владилен Лейцюсь вивів свою концепцію тренувань: «Не обов’язково пік форми спортсмена припадає на той час, коли відбуваються важливі змагання. Прорив можливий у

період між ними. Коли я бачу потенціал розвитку, то кажу батькам нарощувати темп підготовки, бо є можливість підняти спортивний рівень дитини на сходинку вище». Чи має значення талант? Має, але не вирішальне, певен тренер. Різниця буде помітна лише на перших порах і в дуже юному віці. Навіть якщо дитина не має особливого хисту, то шляхом наполегливих тренувань за 3-4 роки вона зможе змагатися на рівні з обдаровними. Той, хто багато працює, завжди буде на голову вищим.

мріє отримати найвищий у джиуджитсу чорний пояс, а для цього потрібно ще як мінімум десять років наполегливих тренувань та успішних виступів.

Попри усі досягнення, чемпіонські титули та пояси, юним чемпіонам в СК «Тигр» не дають спочивати на лаврах, а орієнтують на майбутні перемоги.

«Чемпіонство – це хвилина слави на п’єдесталі, коли ти стоїш, тримаючи український прапор під звуки гімну Батьківщини. Це заслужена власним потом та кров’ю нагорода за години, дні, роки тренувань. Лише в цю мить можна розслабитися й відучити заспокоєння. Але після того, як спортсЗали: мен сходить з п’єдесталу, чемпіонм. Івано-Франківськ, ство стає високим статусом, який вул. Вовчинецька, 207; потрібно підтверджувати своєю вул. Галицька, 98; боротьбою на татамі. Про нього вул. Курінного Чорноти, 19; треба забути і готуватися до нових викликів – нових категорій, нових вул. Пасічна, 21; вул. Кисілевської, 40В. суперників», – пояснює Владилен За детальною інформацією звертайтесь за телефонами: Лейцюсь.

(050) 919 98 81; (098) 919 98 81 В Андрія попереду ще багато tygr.com.ua змагань. Зараз юний чемпіон МІСТО | 125

СВЯТКУЙТЕ КОРПОРАТИВИ, СІМЕЙНІ СВЯТА, ЗУСТРІЧІ ВИПУСКНИКІВ З НАМИ — ОТРИМАЙТЕ МОРЕ ПОЗИТИВУ І РАДОСТІ! НОВОРІЧНА НІЧ

2018

126 | МІСТО

АКЦІЯ ДІЄ В ПЕРІОД З 1.08.17 до 01.12.17

МІСТО | 127

ОБИРАЙТЕ СВОЮ ОСЕЛЮ СЕРЕД НАЙКРАЩИХ ОБ'ЄКТІВ 128 | МІСТО

Відділ продажу: вул. Вовчинецька, 207 www.melnyk.if.ua

«СМАРАГДОВІ ВЕЖІ» В МІКРОРАЙОНІ ПАСІЧНА Початок будівництва 2017 р. — закінчення 2020 р.

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА, УКРАЇНИ ТА ЄВРОПИ!

(0342) 50 11 50; (066) 299 07 08; (067) 299 07 08

МІСТО | 129

130 | МІСТО

Станом на 1 січня 2017 року на балансі Служби автомобільних доріг в Івано-Франківській області знаходиться 1177 мостів і шляхопроводів загальною протяжністю 26,9 км. З них 364 мости довжиною 10,5 км на державних дорогах та 813 мостів довжиною 10,4 км на місцевих дорогах. Відкриття відбудованого мосту на км 103+555 автомобільної дороги загального користування державного значення Н-10 Стрий-Мамалига через річку Бистрицю Солотвинську.

МІСТО | 131

Висока оцінка якості будівництва та роботи нашої команди, щорічне визнання нашої компанії: «Лідер будівельної галузі на Прикарпатті-2017», «Європейський рівень будівництва-2017» у премії «Український будівельний олімп»

ВИЗНАННЯ НА ВСЕУКРАЇНСЬКОМУ РІВНІ

138 132 | МІСТО