25
тема номера ЧЕТВЕР, 16 БЕРЕЗНЯ
ВОНА ВІДДАЄ ЧУЖИМ ДІТЯМ вателем у дитячому садку №205. Набагато довше безко рисливо, не отримуючи за це жодної копійки, займалася і займається громадською робо тою. Є така притча: людина попро сила в Бога помочі, а він поклав їй у руки шматочок глини щоб сама виліпила своє щастя. Ма буть, в руки Ольги Іванівни пот рапило чимало шматочків, бо вона невтомно "ліпить" щастя не лише для себе, а й для інших. Гостро відчуває чужу радість і горе, уміє вислухати, підказати. Знається на законодавстві. За її спостереженнями, три чверті сімей, де виховуються ді ти інваліди, неповні. Тата ки дають родини, злякавшись труднощів. Матері виявляються сильнішими. Чи треба говори ти, як їм потрібна підтримка?! Не так просто влаштувати для дітей інвалідів вечір із "солод ким столом". Але яка це для них радість! І яке щастя для матерів зібратися разом, просто пого ворити на спільні теми… У Хортицькому районі Запо ріжжя Летяйкіна визнаний лі дер громадської організації, що опікується дітьми з особливими
дянський аквапарк і в жіночий монастир. Архієпископ Лука запросив їх на святкові ранки в ПК "Дніпроспецсталь" і ПК ме талургів…
ОЧІ, СПОВНЕНІ СВІТЛА
С
потребами та допомагає їхнім батькам. Ольга Іванівна спів працює з районною адміністра цією (зокрема, з управлінням праці та соціального захисту населення), з депутатами і бла годійниками… Удома в Ольги Іванівни висять ікони святої княгині Ольги да рунки запорізького духовенс тва, з яким їй теж не раз дово дилося діяти разом. Матушка Ірина, приміром, допомогла з квитками для дітей інвалідів Хортицького району на різдвяну ялинку, з екскурсіями у Бер
КІЛЬКИ, зрештою, вда ється зробити, щоб жит тя дітей інвалідів було пов ноцінним! Вони залюбки ма люють, вишивають бісером, ви готовляють гарні речі з природ них матеріалів. "З турботою до них ставляться у Палаці культу ри "Хортицький", розповідає Ольга Іванівна. Виставки творів дітей з особливими потребами проходять у школах району. Ро бота з цими дітлахами один із напрямків діяльності координа ційного центру "Школа май бутнього" під керівництвом Людмили Овдієнко. "Руками ді тей інвалідів" називається постійно діюча виставка у Малій гуманітарній академії Хортиць кого району. Дітлахи, можли вості яких обмежені, відтак бе руть участь у фестивалях і ра йонних заходах для обдарованої юні. До цих добрих справ де словом, а де ділом причетна
ЗА ТІЛО постановку, в якій би брали участь саме люди, які мають ін валідність. А хто б це міг зроби ти краще ніж я? І я настільки за палилась цим бажанням, що в моїй голові почали з`являтись образи, аж до деяких реплік з п'єси. Свою ідею я розповіла друзям з клубу "Рівні можливос ті", і вони погодились на цей ве ликий крок, хоч і з деяким ос трахом. Як створювалась ця п'єса? Вона була написана за мі сяць. Але так як вистава склада лась з непоєднаних між собою історій, репетиції проходили па ралельно з написанням матері алу. Та прем'єра готувалась майже рік. Таке затягнення ста лось через відсутність відповід них умов для акторів. Та завдя ки взаємній підтримці ми змог ли впоратись. Як цю виставу сприйняв глядач? Взагалі результат перевер шив усі сподівання. Ніхто не че кав на таку кількість глядачів у
Для акторів спектаклю "У декількох кроках від щастя" вийти на справжню сцену ñ щастя
залі не було вільного місця. І після вистави, як не дивно, на шими прихильниками стали не тільки люди з інвалідністю, а й фізично здорові. Було приємно, коли люди, які мають інвалід ність, після перегляду вистави нарешті повірили у себе, пові рили у те, що навіть маючи якісь вади, можна багато чого домог тись. Але найбільше враження ми справили на здорових лю дей, які зрозуміли, що не треба скиглити щодо своїх проблем, коли поряд живуть такі люди, у яких проблема на проблемі, а вони створили постановку спектаклю. Сьогодні готується нова п'єса?
Під час наших гастролей у Львові, де ми на собі відчули ча ри цього міста, в однієї з наших ак торок, Наталії, з`явилась ідея нового спектаклю у жанрі фен тезі. І ця ідея стала настільки ці кавою, що ми разом почали пи сати сценарій і написали його за дев'ять робочих днів. П'єса називається "Чи бувають чуде са?". Тема цього спектаклю по лягає в тому, що скільки б років не було людині, вона завжди че кає на диво. Я, звісно, не буду розкривати сюжет, та впевнена, що після перегляду глядач сам захоче створювати свої чудеса. А подивитись цю виставу усі бажа ючі зможуть у листопаді цього року.
Ольга Летяйкіна. "Ми різні. Ми рівні", ось кредо, якому вона вчить дітей з особливими пот ребами. Саме Летяйкіна стала ініціато ром акції "Не відмовляй собі в благодійності", під час якої шко лярі Хортицького району збира ють для дітей інвалідів іграшки і книги. Ольга Іванівна дуже хви люється, щоб нікого не обмину ти увагою. Передзвонює бать кам: "Ваш синок не був у цирку. Що сталося?!" Поважний вік дається взнаки. Але батьки дітей інвалідів не хочуть "відпускати" Ольгу Іва нівну, не уявляють, як зможуть обійтися без її досвіду та знань. Ольга Летяйкіна перенесла ін фаркт. У неї хворе серце. Але діти інваліди, як колись її влас ний син Олег, завжди можуть розраховувати на увагу літньої жінки. Коли вона дивиться на них, її очі сповнюються смутку і… світла. Промовляє з лю бов'ю: "Мої діти". Ось мудрість, якої Ольгу Іва нівну Летяйкіну навчили всі її 80 із гаком земних років: "Якщо оточити увагою хоча б одну лю дину, світ стане добрішим і світ лішим".
Що чекає на глядача, який прийде на ваш виступ? Коли буду працювати над цією п'єсою, порушу два основ них канони театру: не брати у виставу дітей і тварин. Бо я про ти якихось рамок у творчості. Що ж до глядачів, то вони разом з нами потраплять у величне місто Лондон, познайомляться з людьми різних національнос тей. Також у виставі будуть спец ефекти і елементи шоу. А так як наша трупа поповнилась но вими людьми, слід чекати на більшу кількість дійових осіб. Ви дуже талановита люди на. Звідки берете натхнення? Час від часу до мене прихо дить муза, але частіше за все, коли я хочу щось зробити, став лю цю задачу і силою інтелекту намагаюсь знайти рішення. Ба нально, але всі люди творчі, бу ло б тільки бажання. Чесно ка жучи, навіть у мене іноді його немає, іноді просто хочеться лягти на ліжко і дивитись сері али, ні про що не думаючи. Та я беру себе в руки і працюю, інак ше, якби дала собі слабинку, ні чого б цього не вийшло.