6
ЧЕТВЕР, 15 БЕРЕЗНЯ
захисник Вітчизни
z НЕЗДОЛАННІ
ВОГОНЬ ЗАПЕКЛИХ Щороку, 14 березня, згідно з постановою Верховної Ради наша держава відзначає День українського добровольця. Свято зас$ новане на честь патріотів, які, пройшовши Майдан, першими вступали до лав Збройних сил України та Національної гвардії України, давали відсіч проросійським сепаратистам у Харкові, Дніпрі, Миколаєві, Запоріжжі, допомагали піднімати нашу ар$ мію.
За пропозицією керівників ветеранських організацій Тимура Книша, Андрія Хімічева та Володимира Москаленка урочистості цього дня у Запоріжжі на Майдані Героїв розпочалися молеб$ нем во славу захисників України. А в обласному краєзнавчому музеї відкриється виставка, присвячена 75$річчю антинацистсь$ кого спротиву Української Повстанської Армії. Святкування продовжаться 17 березня урочистою ходою від пл.
z СПОВІДЬ
Снайперка Юлія Матвієнко: "Це був той момент, коли я зрозуміла: більше не можу бути просто волонтером, а піду на війну захищати свою Батьківщину"
Юлія Матвієнко, 38 років, позивний "Біл ка". За освітою еконо міст. Живе в Запоріж жі. Заміжня. Має донь ку і сина. Досі на пере довій снайперка. По зивний "Білка" отрима ла за рудий колір во лосся й моторність. Юля за військовим квитком оформлена як другий номер на АГС, санітарка, сані тарка інструкторка. На війну прийшла з во лонтерства 2015 року. Коли до рідного Запо ріжжя привезли загибло го "Матвія" з батальйону "Донбас", зрозуміла: в АТО може допомогти більше прикрити, знеш кодити ворога першою. У дощ і холод сиділа го динами нерухомо заради єдиного пострілу. Після кожного виходу тремтять руки й коліна. Аби не під датися страху під час бою, тихенько наспівує "Била мене мати". Має відзнаку Президента Ук раїни орден "За муж ність" третього ступеня. Відома запорізька акти вістка волонтерка і військовослужбовиця ЗСУ, снайперка Юлія Матвієнко на своїй сто рінці у соцмережі спові далася, чому уклала вій
ськовий контракт і стала добровольцем. "Приїжджали вчора (на свято Міжнародного жі ночого дня) дівчатка. Я так хотіла їх дочекатися. І вийшло. Спасибі вели чезне всім, хто переда вав посилки! Наташа і То лік, Вікуся і всі, хто пам'ятає про мене, дуже дякую. Дуже приємно ро зуміти, що вдома, в За поріжжі, як і раніше на тебе чекають! Спасибі Галі і Люсі за те, що змог ли дістатися!!! За все, що ви для нас робите! На ду ші стало світліше. А 8 березня 2015 ... я буду згадувати ... і тепер можу розповісти все ... Це був той момент, ко ли я зрозуміла, що біль ше не можу бути просто волонтером, що я піду на війну і стану захищати Батьківщину із зброєю в руках. Саме того дня, зібравши для хлопців з нашої 55 ки протитанкістів повну ма шину усілякого потрібно го їм скарбу і смаколиків, прихопивши з собою бій ця, якого кількома днями раніше відпустили по ти хому до Запоріжжя на по хорон батька на пару днів, і ми везли його на місце, вирушили в путь на Схід. Раптом зателефо нували дівчата волонте ри з іншого міста і попро сили пошукати в місце вому морзі хлопчика. Його мама впізнала на яко мусь відео за каблучкою: зовсім молодий хлопчи на, на відео він був за кермом, і повний кузов поранених у його автівці. Прислали його фото. Я їхала всю дорогу в обнім
ку з цією фотографією і молилася, щоб знайти ті ло, щоб хоч якось заспо коїти серце цієї матері. Вкотре це вже зі мною було... Ще думала, як при солдатику, і без того засмученому похороном батька, не сказати щось необережно. Та й від хлопців, які мали зустріти в Артемівську нашу ма шину, треба якимсь чи ном "відмазатися" хоч на пару годин, щоб викона ти прохання колежанок… Тоді на блокпосту при виїзді із Запорізької об ласті мої думки раптово перервалися почався шмон і хамство колишніх "беркутів", які тут чергу вали. Вони рвали короб ки, розривали і ламали пиріжки, які напекла одна добра жінка. Ми ловили коробки, що висипалися із автівки, щойно відкри ли двері для досмотру. Бо напередодні так ста ранно шукали по всьому місту і не тільки такі необ хідні для хлопців на пере довій речі. А "беркутів" цікавило лише, якого бі са ми все те веземо на ших захисникам. Та врешті ми все ж вибрали ся із цієї пастки. Далі на блокпосту Артемівська нашу машину також при паркували, і я вже прире чено представила черго вий шмон, але замість нього мені подарували квіти, я плакала ... Потім зустрілися з арти леристами 55 ки, вони теж принесли букет. Але я віддала їм їхнього сол дата і сказала, що мені терміново потрібно в ... перукарню. Вони повіри ли і слухняно чекали нас
дві години на місці, щоб провести в свої е..еня, де вони тоді жили. Втікши від них, додзво нилася до місцевого во лонтера і справжнього патріота Оксанки, і поїха ла в єдине можливе міс це Артемівський морг. Там знайшла най старшого, а саме літню тітоньку санітарку, яка, дізнавшись, що я ніхто, але прошу від імені мате рі знайти тіло її синочка, впустила, показала все і всі журнали. На той мо мент жодного невпізна ного там уже не було, всіх везли безпосередньо до Дніпра. "Дитинко, я тебе не обманюю, пішли, по дивишся: у нас всі з пріз вищами, всі свіжі хлоп чики, а вашого шукайте там. Боже, скільки ж їх у нас було, але, слава Бо гу, вже такого немає", жінка майже плакала і за ламувала руки, наче це були і її діти теж ... Поїхала до Оксанки і ще раз переконалася, міс цевим тут не все одно, бо скільки добрих справ
вони роблять для хлоп ців! І трошки посвітліша ло на душі. Повернулася до хлоп ців, роздала все приве зене, і зняла хоч пару слів для рідних, які втрачали розум, надивившись но вин ... Вже повернувшись до дому, дізналася, що тіло хлопчика таки знайшли... в Дніпрі... більше ми для нього нічого не зможемо зробити... І я більше не схотіла, не змогла жити двома різ ними вимірами: шукати тіла хлопців і ховати їх, не знаючи, що говорити рідним... Я втекла на вій ну... тепер ви знаєте від чого... Це і є пояснення, чому я така як є, чому Біл ка. До цього був серпень і вересень 2014, жов тень... Тоді я ще могла, тоді я ще вірила, що до поможу як волонтер. Друге коло після Де бальцевського котла я не витримала, я перестала в це вірити..."
z У ТЕМУ Сім тисяч жінок отримали статус учасника бойових дій за участь в АТО З початку АТО 116 жінок військовослужбовців на городжені державними нагородами, з них 4 пос мертно, майже 2 тис. нагороджені відзнаками Мін оборони. Міністр оборони Степан Полторак заявляє, що 7 тис. жінок отримали статус учасника бойових дій за участь в антитерористичній операції. Про це сказано в повідомленні прес служби Міністерства оборони. Зі слів Полторака, у Збройних силах проходять службу понад 24 тис. жінок військовослужбовців на різних посадах, з яких більше 3 тис. офіцери, а та кож більше 31 тис. жінок працюють у Збройних си лах.