Гриневич, Віктор. Ярослав Стельмах вмістив 43 лайки у 22 рядки // Газета по українськи. – 2009. – 2 грудня. Ярослав Стельмах вмістив 43 лайки у 22 рядки Віктор Гриневич Він був сином письменника Михайла Стельмаха і знав, що перевершити батькову славу неможливо. Коли сам став літератором, то ще довго на запитання, чи не син він того самого Стельмаха, відповідав "ні". Бо вважав, що хвалитися знаменитим батьком негоже. Хвалився, але пізніше, коли сам чимало досяг. По смерті батьків не взяв собі нічого з майна, окрім письмового столу Стельмаха-старшого. За тим столом і працював. Завжди незворушний на людях, Ярослав Стельмах нагадував самурая, але веселого. Світло-сірі очі на шляхетному обличчі, яке могло належати якомусь давньому князю зі Сходу. Якось на початку 1980-х я був свідком, як київські чиновники ідеологічно підправляли Стельмахову театральну інсценізацію "Слова о полку Ігоревім". Мовляв, автор інсценізації "не показав боротьбу давньоруського народу з монголо-татарськими загарбниками". Хоча "Слово…" написане за півтора століття до приходу монголів. Стельмах слухав це так, ніби йшлося не про нього. Його обличчя, справді трохи монгольське, сяяло відвертою іронією. Ніби хотів сказати: "Ми, чингізхани, з дурнями не сперечаємося". За тих часів, коли кожен добросовісний літератор числив себе опонентом радянської системи, Стельмах не вдавався до показної опозиційності. Він був рідкісно вільною людиною й не потребував демонстративності. Через те інколи виникало враження, що він такий собі оранжерейний київський панич. Та руки цього чоловіка здатні були не лише тримати перо й вправно грати на фортепіано та гітарі. Якось компанія підхмелених кіношників у готелі піддражнювала його: — Кажуть, Стельмах має залізного кулака й міг би рознести одним ударом оцю шафу. Мабуть, брешуть. Бо якби міг — то розніс би! Нарешті це йому набридло й він запитав, чи готові вони заплатити за шафу. Готові. І за мить від шафи залишилися самі друзки. Отже, його спокій був спокоєм сильної людини. Не те, що він ні з ким не сварився, але казав: — Сварка — річ інтимна. Його кар"єра не була благополучно-безхмарною, особливо на початку. Одна з перших його п"єс — "Запитай коли-небудь у трав" — присвячена краснодонським підпільникам-молодогвардійцям. Герої, скинуті гестапівцями на дно шахти, через багато літ ніби проросли травою й хочуть