Page 1

Просекова, А. Дніпровський вояж – 2 [Електрон. ресурс] // Ліски [сайт]. – Текст. та графічні дані. – К.: 2017. – 9 июля. – Режим доступу: http://lisky.org.ua/site/news/news2950.shtml (25.07.2017) Гроза пройшла… зітхнули трави, Квітки голівки підняли, І сонце, тепле і ласкаве, Спинило погляд на землі. Олександр Олесь Дніпровський вояж – 2 Продовжуємо нашу маленьку подорож. Закінчився травень, який залишив в собі яскраве цвітіння різних дерев, а особливо каштанів. Та я зафіксувала цю красу і на фотознімках ми можемо її побачити. А зараз дерева одягнулися у повноцінне смарагдове листя і на деяких вже проклюнулися колючі кожушки майбутніх плодів – каштанів. Це буде восени. А за вікном нашого автобусу вирує ЛІТО – найкраща пора року! Квітують і дерева, і кущі, і трави і, навіть, Небеса! Бо тополиний пух летить аж до сонця! І ми з цікавістю рушаємо у нашу наступну віртуальну екскурсію! Зупинку другу - «Червоноткацька» та третю - «БВР» - ми поєднаємо і зробимо одну - «СОЦМІСТО». Ця коротка назва складається з двох слів - Соціалістичне місто. Коли воно виникло? З чого почалося? Звернімося до наукових видань мовою оригіналу. «…После революции 1917 года дачные местности начали приходить в упадок и в 30-е годы прошлого века Дарница была избрана в качестве индустриального полигона, где началось воплощение советской идеи построения «социалистического города»… …Строить Соцгород начали еще до войны, однако полноценным жилищным массивом в периметре бульвара Верховного Совета и улиц Красногвардейской (перейменована на Гната Хоткевича у 2016 році), Попудренко и Строителей он стал в 1950-е годы… Участок, где он теперь располагается, долго осваивать не решались. Ведь с одной стороны площадки, ближе к Аварийному поселку, подступал сплошной песок, со стороны нынешней Дарницкой ТЭЦ находилось болото, а вдоль Броварского шоссе и в сторону ДВРЗ тянулся лес. Первым поселенцам очень не нравилось нашествие песка, особенно досаждавшего, когда поднимался ветер». А поселення Аварійне до Соцміста тоді не відносилося, хоча і мало тих же забудовників. З часом їхні кордони злилися і вони стали тотожні. Чому така назва – Аварійний?


У 1935 році було засновано Дарницький район. У плані «Соціалістичного Києва» велика увага надавалася питанням щодо розвитку промисловості на лівому березі, будівництву житла з 4-х та 5-ти поверхових будинків. До новоутвореного промислового комплексу входили: «…фабрика вискозного шелка «Киевволокно» (№ 512) и сероуглеродный завод, поставщика сырья для этой фабрики; крупнейший в СССР Киевский тонкосуконный комбинат; завод каустической соды (тысячный). Это было обычной практикой в СССР – в целях секретности не давать промышленным объектам профильные названия, а присваивать номера. И промышленное, и жилищное строительство сначала велось на одной площадке, непосредственно у предприятий. Название Соцгород на первом этапе не получило широкого употребления, и все стройплощадки называли одним общим именем Шелкострой (Шовкобуд)… Возле самой проходной («пятьсот двенадцатого») был возведен капитальный трехэтажный дом с магазином на первом этаже. Часть квартир отвели под гостиницу, где размещали специалистов, прибывавших для оказания помощи в налаживании производства и в ликвидации аварийных ситуацій на фабрике. Первый капитальный дом именовали Аварийным в соответствии с функциями приезжавших и живших в доме командированных. После введения в эксплуатацию производственных объектов, ускорилось жилищное строительство. Теперь площадки выбирали в лесу у Броварской дороги, с этих домов и начался Соцгород. Они и теперь стоят на улице Попудренка напротив метро «Дарница»...». А до Аварійного сьогодні відносяться декілька дво- та триповерхових будинків у периметрі вулиць Гната Хоткевича, Червоноткацької, Мініна та Попудренка.

Та повернімося ще до історії. Окрім житлових будинків зводилися об’єкти соціального призначення: дитячі садочки, школи, лікарні, клуби з розміщенням в них бібліотек. У 1940 році поблизу прохідної «512»-го («Київхімволокно», зараз вул. Магнітогорська,1) звели Будинок культури. Це була перша такого призначення спеціальна будова на лівому березі Києва. У 1943 році будинок дуже постраждав. Після відновлення у 1947 році він став центром дозвілля усього Соцміста. У 1962 тут утворився ансамбль пісні і танцю «Дарничанка», неодноразово відмічений нагородами і який існує донині. В палаці були


чисельні дитячі гуртки. Зокрема ансамбль танцю «Дударик». У 2005 році у парковій зоні біля Будинку культури звели пам’ятник загиблим робітникам комбінату «Київхімволокно». Сьогодні у культурному закладі влаштовують концерти, продаж різноманітного товару.

Довоєнні великі плани будівництва соціалістичного міста перервала Друга світова. «Сероуглеродный завод был уничтожен во время бомбардировки, погиб тонкосуконный комбинат и его жилые дома. Отступая, немцы оставили после себя в Соцгороде руины…Основное бремя, связанное с восстановлением поселка, легло на плечи «шелкостроевцев», … привлекали военнопленных… ».

Загиблим робітникам Хімволокна У грудні 1944 року, коли була офіційно призначена дирекція заводу «тисячного» (Радикал), почали відновлювати будівництво підприємства для виготовлення каустичної соди, хлору, дусту, бертолетової солі та соляної кислоти, яке було започатковане у 1940 році і зупинене з настанням війни. Шкоду, яку він наніс екології міста, не можна порівняти з його «братами» «Хімволокном» та ДШК. «Тисячний», вірніше те, що від нього залишилося, продовжує виявляти дуже шкідливий вплив на здоров’я багатьох мешканців Дарниці. На місці зруйнованого тонкосуконного комбінату у січні 1947 року почалося будівництво Дарницького шовкового комбінату. В березні 1948 вже вийшли перші метри дарницького шовку та саржі. Завдяки Дарницькому шовковому комбінату, робітники і мешканці Соцміста першими в Україні побачили лідера кубинської Держави Фіделя Кастро, який в 1963 році знайомився з передовими набутками підприємства


та їхнім житловим фондом і тільки після цього його кортеж поїхав до владних будівель на Печерських пагорбах.

Фото зі сторінки Старьевщик SHOP В кінці 1970-х – початку 1980-х комбінат продовжував розширюватися. В 1990-ті роки комбінат майже зупинив свою діяльність – його чекала та ж драматична доля, як і для багатьох підприємств Києва – значна частина території пішла під сучасний торговельно-розважальний комплекс «Даринок».

Знову повернімося до минулих літ. Невдовзі після війни в Соцмістечку розпланували вуличну сітку, яка залишається і до сьогодні. Спочатку вулиці були всі Нові, відрізнялися тільки номерами. Вершиною архітектурної думки вважається в Соцмісті будівля гуртожитку на вулиці Бажова, 12, яку звели у 1953 році. За цим же проектом побудовано гуртожиток на вулиці Будівельників, № 30 у стилі сталінського ампіру. У 1954 році з’явилися три житлових будинки по вулиці Будівельників і один на розі вулиці Дубового та бульвару Верховної Ради, які досі є прикрасою Соцміста. Збудовані вони за проектом архітектора Шило Миколи Костянтиновича (1913-1982). Завершилася сталінська епоха в архітектурі 4 листопада 1955 року, коли вийшла постанова ЦК КПСС «Об устранении излишеств в архитектуре». Загалом в Соцмісті було зведено 46 «сталінок». Будинки на вулиці Бажова,1 та 3 є зразком простих форм і відсутністю прикрас. Збудовані у 1960 році. У травні 1969 року за рішенням Київміськради виник Дніпровський район, до складу якого увійшло Соцмістечко. У 1970 - 1980 роках будівництво продовжувалося, зводилися вже дев’ятиповерхівки. Сьогодні Соцмісто – звичайний житловий масив, в якому, крім назви, нічого соціалістичного не залишилося.


Старі двоповерхівки замінюють на нові висотки, в яких з’являються і нові заклади. Так на розі вулиць Краківської і Пожарського весною цього року відкрилося Посольство Республіки Болгарії.

До культурних подій можна також додати встановлення меморіальної дошки українському кінематографісту, засновнику науково-популярного українського кіно Феліксу Соболєву на фасаді будинку № 19 по вулиці Червоноткацькій. Це дійство було проведене взимку 2017 року.

А на вулиці Будівельників вже давно на фасаді будинку № 32/2 встановлено пам’ятну дошку Погрібному Анатолію Григоровичу, видатному українському вченому, педагогу, письменнику, державному і культурногромадському діячу, академіку, лауреату Національної премії України ім. Т.Г.Шевченка. У цьому будинку він мешкав з 1984 по 2007 роки. Прожив він всього 65 років.

Є також пам’ятний знак – бронзова табличка, встановлена на честь польського міста-побратима Кракова у 1979 році на бульварі Праці на розі вулиці Краківській, з цієї нагоди вона і була перейменована у 1961 році (архітектор Костянтин Сидоров).


Культурне життя вирує і в Дитячій школі мистецтв №6, що на бульварі Верховної Ради, в будинку на три поверхи під № 15. А на цьому ж бульварі біля будинку № 13 квітує зараз південна рослина – декілька дерев у великих білих суцвіттях – катальпа (див. Флора ДВРЗ).

Можна ще багато писати про кожну вулицю і кожний дім, і кожне дерево у Соцмісті, але я на цьому зупинюся. Бажаючих дізнатися більше про це поселення, відправляю до науково-популярного видання «Киевское левобережье: от Соцгорода до Березняков», авторы: Владимир Приходько, Кирилл Степанец и Елена Насырова. Я ж зараз пропоную згадати квітучі каштани, що прикрашають майже кожну вулицю. А також акацію, яка дурманить своїм ароматом і шовковицю, що вже рясно дарує свої плоди. Стрункі тополі мовби стоять на варті біля висоток, охороняючи квіти у палісадниках. Не забути і цвітіння бузку, а також кущів гортензії.


І найяскравіша квітка Літа – Троянда зустрічає нас і в подвір’ях будинків, і на вулицях та бульварах містечка. Особливо прикрашають вони бульвар Праці.

Подивимось і помилуємось щедрістю Природи. До наступної зустрічі!

Просекова, А. Дніпровський вояж – 2  

Просекова, А. Дніпровський вояж – 2 [Електрон. ресурс] // Ліски [сайт]. – Текст. та графічні дані. – К.: 2017. – 9 июля. – Режим доступу: h...

Просекова, А. Дніпровський вояж – 2  

Просекова, А. Дніпровський вояж – 2 [Електрон. ресурс] // Ліски [сайт]. – Текст. та графічні дані. – К.: 2017. – 9 июля. – Режим доступу: h...

Advertisement