Page 1

Ісаченко, Світлана. Він проживав кожну роль [Іван Миколайчук ] // Урядовий кур»єр. – 2016. – 2 липня. – Відомості доступні також з Інтернету: http://ukurier.gov.ua/uk/articles/vin-prozhivav-kozhnu-rol/ (09.08.2016).

Він проживав кожну роль Видатний український режисер і актор Іван Миколайчук — натхненник поетичного кіно, якого більше не існує у світі У рік його смерті у Чорторию прилетіли лебеді. Лебедині зграї сіли на озера, які не замерзають навіть у найлютіші морози, бо в них теплі джерела. Відтоді білі птахи не покидають рідне село Івана Миколайчука, зимують тут, не летять на чужину. Усі мрії, творчі плани видатного митця теж кружляли довкола цих гір, полів і хат. Він знімав земляків — їхні обличчя в журі й у радощах, свою землю — її історію і новий день. «Людям служи!» Його душа українця не замерзла у холоднечу ганебної боротьби радянської системи з українським націоналізмом, коли поетичне кіно нищили, фільми не пускали в прокат, немилосердно різали. Але не витримала — відлетіла завчасно білим птахом. Нам лишився безцінний скарб Іванових фільмів, що стали надбанням світового кіно, презентацією України у світі. Лишилися сценарії, що свідчать про письменницький дар Івана Миколайчука. У день відзначення 75-річчя видатного кіноактора й режисера Буковина зустрічала гостей на мистецькому фестивалі «На гостини до Івана», основне дійство якого відбувалося на родинному обійсті Миколайчуків на Кіцманщині, у славній Чорториї. Уздовж дороги з Чернівців до Чорториї господарі накривали столи біля воріт, частували всіх, хто зупинявся, вітали зі святом. На в’їзді до села кіцманські майстри поставили нові святошні буковинські ворота, виготовлені за давніми проектами, що передаються з діда-прадіда. А біля воріт вигравали знамениті на всі Карпати глинницькі музики (із сусіднього села Глинниця). Іван знімав їх у своїх фільмах. Зустрічає гостей Марія Миколайчук, дружина Івана. Лариса Кадочникова, що зіграла Марічку в «Тінях забутих предків», Дану — у «Білому птаху з чорною ознакою», зізналася, що не була ще в Івановій хаті, згадувала щасливі дні роботи з ним.


— Іван ніколи не відривався від рідної землі. Тому його фільми — сама правда, — каже з вірменським акцентом режисер Роман Балаян. — Люблю і любитиму Івана, Марічку, Україну! Кадр з фільму «Білий птах з чорною ознакою»

Звільнити фільми з Бєлих Столбов Збираючи друзів, творчих побратимів Івана Миколайчука, фестиваль «На гостини до Івана», що стає традиційним, вписує нові сторінки у книгу пам’яті про митця, збагачує цікавими історіями. Одну з них розповів Юрій Гармаш, кінооператор, який карбував у кадрах Іванові режисерські задуми — останні його фільми «Вавилон ХХ», «Така пізня, така тепла осінь». — Це трапилося цієї весни, — розповідає Юрій Тимофійович. — О другій ночі мене наче збудив Іван. Я сів за письмовий стіл і почав з пам’яті записувати сценарій фільму, який він мені розповідав майже 40 років тому. То були фантастично цікаві історії з життя Іванових односельців. Але він пішов з життя, не реалізувавши задуму, навіть не записавши його на папері. Тієї ночі наче Іванова рука водила моєю. Я ніколи не займався літературою. Але сценарій вийшов наче з-під письменницького пера. Говорили й про проблеми. «Сором для країни, для наших очільників, що маємо в себе старі, пошкоджені часом копії Іванових фільмів, — веде далі Юрій Гармаш. — Їх оригінали замкнені під Москвою в Бєлих Столбах, де розташований Держфільмофонд. Росія нам ці фільми віддавати, ясна річ, не хоче. Але ж можна викупити дублі, зробити якісні копії. Це наше багатство. «Як зароблю багато грошей, то зроблю таке храмове свято від Чернівців до Чорториї», — казав Іван Миколайчук. Він заробив світову славу — собі, Буковині, Україні». Мистецький фестиваль «На гостини до Івана» стане на Буковині щорічним, а щоб належно вшанувати неоціненний внесок актора, режисера, сценариста, главі держави спрямували клопотання про присвоєння Іванові Миколайчуку звання «Герой України».


«Голлівуд блідий поряд із роботами Івана Миколайчука» Віра КИТАЙГОРОДСЬКА, поетеса, журналістка, начальник управління культури Чернівецької ОДА: — У 1990-ті, коли відкрилася завіса, я як журналістка разом із творчим колективом нашого театру й філармонії поїхала в Польщу на «Буковинські зустрічі». І там якийсь мудрий чоловік десь знайшов не бачений в Україні оригінал фільму «Тіні забутих предків». Фільм тривав три години, без вирізок, без радянської цензури. Біля мене з одного боку сиділа делегатка з Німеччини, а з другого — полячка, біля неї чоловік. Поляків розумію, і коли фільм завершився, вони встали і кажуть: «Ми не чули, що в Україні був такий митець, такого рівня, такої глибини». І запевнили: Голлівуд блідий перед тим, що вони побачили. До речі, Івана запрошували зніматися до Голлівуда. Якби він туди потрапив, там почалася б українська епоха. Закликаю: дивіться Іванові фільми, не цурайтеся, не чекайте, що хтось принесе їх до вашої хати. Він показував Буковину й Україну гідними, мудрими, самодостатніми. Настільки геніальний, настільки свій, патріот, лірик, натхненник поетичного кіно, якого більше не існує у світі. Він наш, ми намагаємося нікому його не віддати і водночас поділитися його генієм з усім світом.

Ісаченко, Світлана. Він проживав кожну роль [Іван Миколайчук  

Ісаченко, Світлана. Він проживав кожну роль [Іван Миколайчук ] // Урядовий кур»єр. – 2016. – 2 липня. – Відомості доступні також з Інтернету...

Ісаченко, Світлана. Він проживав кожну роль [Іван Миколайчук  

Ісаченко, Світлана. Він проживав кожну роль [Іван Миколайчук ] // Урядовий кур»єр. – 2016. – 2 липня. – Відомості доступні також з Інтернету...

Advertisement