[Труханів острів в другій половині 19 сторіччя ] [Електронний ресурс]

[Труханів острів в другій половині 19 сторіччя ] [Електронний ресурс] // Київ відкриває таємниці. – Текст. та граф. дані. – Київ, 2018. – Режим доступу: https://plus.google.com/communities/104886252077364000384 - Дата перегляду: 26.09.2018.

Чи відомо Вам, що в другій половині 19 сторіччя на території Труханового острова був ЕРМІТАЖ, ВЕНЕЦІЯ, НОВА ВЕНЕЦІЯ, та «АМЕРИКАНСЬКІ ГІРКИ? Розважальний заклад – ПАРК «ЕРМІТАЖ» знаходився на Трухановому острові (у ті часи, це місце знаходилось поза межами міста Києва, на території Остерського повіту, Чернігівської області). На Трухановому острові («Трухашці») часто відбувалися веселі прогулянки і пікніки. Ці звички киян та гостей міста вміло використав наприкінці 1870- х литовець Адам Гінтовт, один з власників човнів, що їх винаймали для переплави на Труханів острів любителі відпочинку. У 1870 році він підписав з містом Києвом договір на утримання міського перевозу та оренди чотирьох десятин землі на Трухановому острові. На цій ділянці Гінтовт побудував будинок для власної родини та кілька приміщень для розваг. Значну частину своїх прибутків орендар використовував на покращення місцевості та розширення свого бізнесу. Спочатку він відкрив на Трухашці невеличкий шинок, де відпочиваючим пропонували міцні напої та різні та наїдки. Пізніше власник розвинув «своє підприємство» та перетворив його на буфет. За свідченням сучасників, Труханів острів дуже швидко, перетворився на улюблене місце для бажаючих «погуляти подалі від пильного ока правоохоронців» (які довгий час не втручалися в життя закладу Адама Гінтовта). Заклад набув репутацію одного з найскандальніших злачних місць Києва (місце постійного розгулу, азартних ігор та дебошів. Ситуація змінилася лише після бурі на Дніпрі влітку 1883 року, коли в бурхливих водах річки загинули декілька киян. З метою уникнення нових нещасних випадків Адам Гінтовт був змушений відмовитись від човнів і в 1884 використовувати пароплав, який курсував між містом та островом з 3 години дня до пізньої ночі. Плату за проїзд було збільшено, це обумовило зменшення кількості «гуляк», і у ресторан почала «відвідувати» більш менш порядна публіка. Щоправда, власник вважав змушене покращення засобів перевезення збитковим і спробував відшкодувати свої втрати та збитки збільшенням плати за вхід (20 копійок) для всіх приїжджих (які не мали змоги навіть стакан води придбати, поки не сплатять спочатку «податок Гінтовта»). Для населення острова свободою була лише невеличка піщана смужка вздовж берега… У 1887 році орендар розширив площу для гулянь, облаштувавши там

естраду. У парк було запрошено невеличкий оркестр київського диригента Гене, популярні співаки Максимов і Любимова, комік і куплетист Ратген. У 1889 році парк «Ермітаж» мав змогу успішно конкурувати з відомим київським парком Шато- де – Флер («Палац Квітів»). Київські газети у 1889 році повідомляли: «Парк «Эрмитаж» в нынешнем летнем сезоне объявил решительную конкуренцию «Шато» и, по-видимому, ведет ее с полным успехом. Если в «Эрмитаже» нет электрического освещения, нет мраморных столиков и вообще того внешнего блеска, которым так гордится «Шато», то в нем нет и той затхлости воздуха, той сырости, которые составляют «ахиллесову пяту» увеселительного сада г-жи Гюманс; что же касается доброкачественности предлагаемых развлечений, то «Эрмитаж» в этом отношении в настоящую минуту нисколько не уступает конкуренту, мы сказали бы, даже превосходит его». эффектная картина, она долго повторяется в воображении зрителя». У 1892 році Адам Гінтовт здав в оренду Володимиру Аммунсу ділянку на території парку «Ермітаж», де Аммунс спорудив так звані «Американські гірки», довжиною 50,42 сажня. Розвага полягала у катанні у вагонетках на рейках за допомогою ваги пасажира. У 1893 році на головному майданчику парку було встановлено «ФОНТАН, що світиться» (невеличка копія тих фонтанів, які вперше з’явилися на Паризькій всесвітній виставці), струмені якого підсвічувалися поперемінно червоним, помаранчевим, зеленим, синім кольором. Журнал «Всемирная иллюстрация» описував фонтани (з яких було зроблено копію) таким чином: «Много публики еще оставалось в полутемном саду; она слушает музыку и ждет светящихся фонтанов. Около назначенного времени все располагаются группами и обращаются в сторону пока еще пропадающих в полумраке фонтанов. Наконец свет пробивается в них, усиливается, и кверху взлетает ярко-красная струя воды. Около высокой средней струи вылетают, как бы устремляясь за нею, мелкие струи и на половине ее высоты падают вниз. За красным светом следуют голубой, за ним — зеленый, когда фонтан кажется каким-то букетом высоких извивающихся растений, затем — желтый, когда фонтан напоминает громадный хлебный сноп, потом — темно-синий и т. д. Струи играют, поднимаются вверх и падают, озаряясь попеременно разнообразными цветами, пока, наконец, весь фонтан не обратится в мечущуюся кверху серебряную массу. Когда исчезает эта действительно В. Д. Бублик в книзі «Путеводитель по Киеву и его окрестностям» (1894 року) повідомляв: «Эрмитаж на Трухановом острове посещается менее требовательной публикой, благодаря распорядительности нового управляющего парк принял

очень приличный вид, труппа играющая на отрытой сцене, составлена довольно разнообразно и из порядочных сил, в саду недурной оркестр, буфет, кухня и отдельные кабинеты. Сообщение с городом поддерживают два, специально устроенные для этой цели, маленькие пароходы. Парк освещается электричеством, что придает ему фантастический вид, в особенности, есои смотреть на него с этой стороны Днепра. Вообще, администрация сада не жалеет средств, чтоб доставить публике удовольствия и удобства. Проезд туда и обратно в 1-м классе 15 копеек, во 2-м 10 копеек, за вход в парк 20 копеек». У 1897 році Бублик повідомляв: «В удачно организованной и часто разнообразящейся труппе, выступающей на открытой сцене и составленной из каскадных певцов, куплетистов обоего пола, рассказчиков, комиков, мимиков и проч., нередко попадаются «пикантные» и порой не лишенные даже своеобразного дарования персонажи, особенно среди дамского персонала». Місце відпочинку киян та гостей міста – Літній Парк «ВЕНЕЦІЯ», найвіддаленіший від міста Києва парк із рестораном «Нова Венеція» та естрадою, розміщувався на лівому березі Дніпра біля Ланцюгового мосту. Парк було засновано у 1890 році італійським підданим Балтазаром Соцці на березі затоки (яка пізніше отримала назву Венеціанської) на території теперішнього Гідропарку (крім парку, Соцці належав трактир у Микільській слобідці). У липні 1891 році Соцці отримав дозвіл від київської влади на оренду на правому березі Дніпра 10 метрів прибережної смуги для обладнання причалу свого парового катера, який привозив відвідувачів до парку та ресторану. При цьому Балтазар Соцці мав право лише привозити своїх відвідувачів лише до свого парку, а не робити прогулянки річкою Дніпро (не створюючи конкуренцію Адаму Гінтовту, який згідно з контрактом, який він уклав з Києвом, мав право надавати киянам та гостям Києва цю послугу). Плата за вхід встановила 10- 15 копійок. Пізніше парк «Венеція» перейменували у «Петровський парк»… Крім парку «Ермітаж» та «Венеція», кияни мали змогу відвідувати ресторан «Босфор», який знаходився на березі Матвіївської затоки (Старики). Та належав Товариству пароплавства на Дніпрі. Олександр Паталєєв у своїх спогадах про життя в місті Києві у 1860-1880-ті роки писав: «Летом, когда немного спадет дневной жар, киевляне любили провести вечер, где-нибудь на воздухе, под деревьями. За вход в сады общественные гулянья, в «Шато-де-Флер» или в Купеческий сад, бралась входная плата довольно высокая, что-то около 40 копеек, а это не всякому было доступно, в бесплатных же садах отсутствовали всякий надзор и всякое благоустройство.

Скамеек не было, аллеи были всегда заросшими, на траве куда ни глянь спали оборванцы со своими дульцинеями. Единственным мало-мальски удобным местом для бесплатного гулянья была Владимирская горка, но и здесь киевские хулиганы и плохое освещение керосиновыми коптилками сделали то, что семейная буржуазия место это не считало приличным. Собираясь кружком, по несколько семейств, и забрав с собой самовар и провизию, киевляне переезжали на лодках на другую сторону Днепра, называемую Трухановым островом и здесь, в ивовых кустах, устраивались и пировали на лоне природы. За небольшую плату там можно было купить у Гинтовта, жившего на самом берегу в маленькой хатенке, сотню - другую раков, и праздник был такой, что надолго оставлял впечатление. Со временем, понажив немного денег, Гинтовт понастроил столиков, скамеек и завел домашний ресторан. У него можно было получать во всякое время дня и ночи раки, жаренные цыплята, молочные продукты и пиво. Как только наступал месяц май, к Гинтовту устремлялось среднее население Киева. Перевоз через Днепр происходил на многочисленных лодках, принадлежавших тому же Гинтовту и стоил по пяти копеек в оба конца. Вскоре затем плата за перевоз была повышена и обходилась по пяти копеек только в один конец. В воскресенье и в большие праздники, например, на Троицу, весь остров был переполнен гуляющими, и обратная доставка гостей в город оканчивалась лишь к рассвету. Гинтовт, платя городу ничтожную арендную плату, сильно богател. Но ему захотелось, чтобы курица, несшая ему золотые яйца, вместо одного, сносила бы ему по два и больше и он довел ее до того, что она от ожиренья подохла. Гинтовт построил на Трухановом острове большой вокзал, летний театр, эстраду для оркестра и завел два собственных парохода для перевозки гостей. Стая разных поставщиков окружила Гинтовта, предлагая ему деньги за товар в кредит. Гинтовт, лишенный простого коммерческого расчета внимал всем советам и брал все, что ему бы не предлагалось. Он завел дорогой симфонический оркестр, совершенно лишний для публики, которая предпочитала оркестр военный, завел шансонеток, рассчитывая на торговлю в кабинетах, завел собственную электрическую станцию, стоявшую более 20000 рублей, нанял поваров и лакеев. Ввиду такой затеи, конкуренты набили ему на торгах арендную плату, которая из полутораста поднялась до двух с чем-то тысяч. Между тем, средняя публика, которая не могла оплачивать столь дорогих затей, заметно стала убывать, и случалось весьма нередко, что на гулянье гремели два оркестра музыки при ярком электрическом свете, а публики буквально не души; в саду были одни только печальные лакеи с грязными салфетками подмышкой.

Дела пришли в упадок, служащие, почуяв крах, разбежались как мыши, а один из них, хитроумный Фомка - открыл свой гастрономический магазин. Гинтовт окончательно лопнул. Его продали с молотка, и он теперь проживает спокойно в Никольской Слободке. После Гинтовта были попытки открыть на Трухановом острове летние гуляния, но только все такие попытки оканчивали крахом. Так, например, сейчас же после Гинтовта, Труханов остров арендовал от города Неменский, бывший метрдотелем в «Шато - де – Шлер». Но и не дотянул и до конца сезона, лопнул - никому ничего не уплативши. В настоящее время Труханов остров уже достаточно заселен и потерял прошлую прелесть для гуляний на лоне природы» (Олександр Паталєєв « Старий Київ. Зі спогадів Старого Грішника» (уривок))