50 років тому на Березняках з»явився перший будинок: спогади «старожилів» нашого мікрорайону // Наш дім – Березняки. – 2018. – березень (№3). – С.2.
50 РОКІВ ТОМУ НА БЕРЕЗНЯКАХ З'ЯВИВСЯ ПЕРШИЙ БУДИНОК: СПОГАДИ «СТАРОЖИЛІВ» НАШОГО МІКРОРАЙОНУ «БУДУВАЛИ ДЛЯ СЕБЕ, ТОЖ ХОТІЛИ, ЯК КРАЩЕ» Ніна Устінова пам'ятає Березняки такими, якими ми їх бачили лише на старих фото: вона належить до тих киян, які збудували наш мікрорайон. Перший будинок, який з'явився на Березняках (а «виріс» він на Бучми, 1) рівно 50 років тому, зводила саме Ніна Миколаївна разом із колегами. Тут же вона, у «своєму» будинку, і прожила всі ці роки. «Я працювала на баштовому крані, — розповідає Ніна Миколаївна. - І якраз тоді з'явилася можливість отримати квартиру через кооператив. Ми вже знали, що будемо жити в цьому будинку, який зводили, знали наперед, де в кого буде яка квартира. У мене, наприклад, мала бути двокімнатна на шостому поверсі». Тогочасні Березняки сучасного киянина здивували б. «Тут був звичайний пустир. Біля озера простягалося село з хатами. І озеро доходило аж до вулиці Тичини — його трохи зменшили з часом, — пригадує пані Ніна. - Ми були неймовірно щасливі, що матимемо своє житло, бо мешкали всі в гуртожитках. Хотілося вже швидше заселитися». Блочні будинки, за словами пані Ніни, будувалися і справді швидко: за 3-4 місяці перша березняківська багатоповерхівка вже була готова. І називалась тоді ця вулиця інакше - Розливна. А поки Ніна Миколаївна разом із колегами-будівничими працювала над першим березняківським «хмарочосом», їх майбутня сусідка, Марія Григорівна Амірова, приїздила глянути, як будується її квартира. «Як зараз бачу — ті величезні труби, по яких качали пісок із Дніпра (Березняки ж побудовані на намивному піску!) — пригадує пані Марія. — Там, де будинок наш, ще якась зелень навколо була, справжні лани, а де дитячий садочок згодом побудують -озерце невеличке було. А біля берега — прив'язані дерев'яні човники. Враження у мене від місця було непогане: поруч траса — розв'язка транспортна - хороша. А ще я була задоволена, що поруч Дніпро». «МИ ЖИЛИ ДРУЖНО, ЯК ОДНА РОДИНА»
День заселення пані Ніна пам'ятає досі: «Це була субота, 23 лютого 1968 року. Днем раніше ми отримали ордер і почали з чоловіком перевозити речі з гуртожитку. Ще місяць після заселення у нас не було газу. Але ми були раді й тому, що маємо».