Українська культура# 8 (1004), 2012

8_Obkladynka_Sait:Layout 1 31.08.2012 14:33 Page 3

№ 8 (1004), 2012 www.uaculture.com ЖУРНАЛ МІНІСТЕРСТВА КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС 95220

ОЛЕГ СКРИПКА: «ПРИЄМНО, ЩО НИНІ ТРАДИЦІЙНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ОДЯГ ВХОДИТЬ У МОДУ»

Репортаж зі всеукраїнського карнавалу «Парад вишиванок»

ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ФОТОКАМЕР «Я БУДУ ЖИТИ!»

Перша міжнародна Фотопремія «Україна, яку ми любимо»

Кращі українські рок-гурти об’єдналися у спільному благодійному проекті

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:31 Page 1

Українська культура # 8 (1004), 2012 03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1 +38 (044) 498-23-61 pr.uaculture@gmail.com Наклад: 2000

Журнал виходить з червня 1921 року Засновник: Міністерство культури України Видавець: ДП «Національне газетно-журнальне видавництво» 03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1; тел. +38 (044) 498-23-65 Генеральний директор: Олеся Білаш Видавнича рада: Олеся Білаш, Віктор Пасак, Максим Бударін, Віктор Вечерський, Олена Воронько, Ольга Дарибогова, Оксана Іонова, Лариса Лебедівна, Іван Мечков, Лариса Нікіфоренко, Олена Чередниченко, Михайло Швед, Ігор Гирич, Людмила Гнатюк, Ольга Голинська, Алла Підлужна, Наталя Потушняк Головний редактор: Оксана Гайдук Над номером працювали: Яна Левицька, Оксана Гайдук, Оксана Женжера, Лариса Гончаренко, Катерина Кот Автори: Аніта Грабська, Яна Левицька, Оксана Гайдук, Оксана Романенчук, Олексій Гавриленко, Антон Філатов, Ігор Бондар-Терещенко, Катерина Кот, Лариса Горчаренко, Галина Гузьо, Анна Діанова, Світлана Соколова, KAIROS, Сергій Воронцов, Михайло Маслій, Софія Триколенко, Ольга Триколенко

Фото на обкладинці надані організаторами фотопремії «Україна, яку ми любимо» 1 обкл. — Автор фото: Дмитро Васильєв 4 обкл. — Захід. Автор фото: Віталій Спіцин Розповсюдження, передплата, реклама: тел. +38 (044) 498-23-64, +38 (050) 310-56-63 nvu.kultura.sale@gmail.com Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації: КВ № 1118 від 08.12.1994 року Друкарня: ТОВ «Видавничо-поліграфічна компанія «Експрес-Поліграф», 04080, Київ, вул. Фрунзе, 47б, корп. 2 тел. +38 (044) 417-25-93 Підписано до друку: 31 cерпня 2012 року Редакція залишає за собою право на редагування отриманих матеріалів без узгодження з автором. Думки авторів публікацій можуть не відповідати позиції редакції. Передрук і відтворення текстових та ілюстративних матеріалів журналу тільки з письмового дозволу видавця. © «Українська культура»

Передплатний індекс в Каталозі видань України 95220

Темою цього номера «УК» стало масштабне дійство в культурному просторі України — Всеукраїнський парад вишиванок. Цьогорічний захід, який пройшов у столиці на 21-й День незалежності нашої держави став знаковим для тисяч українців. Ми відчули ритм єдності і зуміли зробити все для того, щоб до нього дослухались і в інших куточках України. Адже, живучи в мегаполісах, ми всмоктуємо все, що змушує нас жити в ногу з часом, ми поспішаємо осучаснюватись, ускладнюємо поставлені перед собою цілі та завдання. І забуваємо про те, що, навпаки, повинно нас об’єднувати й робити сильнішими. Цьогорічний «Парад вишиванок» запропонував зробити крок у минуле, вдало поєднавши його з майбутнім. І це цілком природно. Адже така своєрідна метаморфоза свідчить про те, що ми все ще здатні переживати теплі емоції, цінувати свої традиції й бути гордими, що, незважаючи на масовість інформації та поспіх, ми готові об’єднуватися й бути сильнішими. А наша українська культура продовжує залишатися на часі, у неї багато ідей і ними вона завжди готова ділитися. Спеціально для цього випуску «УК» редакція журналу підготувала для своїх читачів нові захоплюючі й цікаві ідеї та матеріали. У цьому номері ви ознайомитеся із живописними посланнями одного з яскравих представників «нового українського мистецтва» Володимира Яковця, дізнаєтеся про «підлітковий вік» українського кінопрокату й про те, як живеться керівникам сміливих некомерційних проектів і чому вони доволі часто залишаються без простору для діяльності. Можна компетентно, із зануренням у матеріал, розповідати про певну постать чи явище, але найдостеменніше про себе і свою справу, звісно, може розповісти сама людина. У новому числі «УК» ми пропонуємо вашій увазі декілька інтерв’ю із цікавими особистостями. Незабаром у нас знову з’являться нові рубрики, які, сподіваємося, будуть вражати й заохочувати до роздумів у цьому безмежному середовищі культури. Приємних вражень й хорошого гумору! Оксана Гайдук, головний редактор журналу «Українська культура»

1

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:31 Page 2

ФОТОПРОЕКТ

АНОНС

ДИВОВИЖНА КРАЇНА НА ФОТОПЛІВЦІ

АРКА УЯВИ БРУНО ШУЛЬЦА

ЯНА ЛЕВИЦЬКА

ЛАРИСА ГОНЧАРЕНКО

ПОДІЯ

КІНО

ОЛЕГ СКРИПКА: ПРИЄМНО, ЩО НИНІ ТРАДИЦІЙНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ОДЯГ ВХОДИТЬ У МОДУ

ПІДЛІТКОВІ ХВОРОБИ УКРАЇНСЬКОГО КІНОПРОКАТУ KIROS

ОКСАНА ГАЙДУК

8–11

Подія

ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ФОТОКАМЕР 20–21

Галерея

МИСТЕЦЬКИЙ АРСЕНАЛ ПРЕДСТАВИТЬ VI ВЕЛИКИЙ СКУЛЬПТУРНИЙ САЛОН Інтерв’ю

АНДРІЙ РОЖЕН: ФІЛЬМ «ЛЕГКА ЯК ПІР’ЇНКА» — ЦЕ ТОРУВАННЯ СТЕЖКИ В НІГЕРІЮ 30–31

Студії

ПЕРШИЙ НА НЕЗВІДАНІЙ ЗЕМЛІ 32–35

Дискусія

МОВОЗНАВЕЦЬ ЮРКО ЗЕЛЕНИЙ: КУЛЬТУРА — ЦЕ НАСАМПЕРЕД МОВА, ВСЕ РЕШТА — ПОХІДНЕ 40–43

Театр

ШЛЯХ У ВСЕСВІТІ 48–49

Музичне мистецтво

20 АКАПЕЛЬНИХ РОКІВ НА СЦЕНІ

q

27–29

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:31 Page 3

ФЕСТИВАЛІ

АНОНС

ФРАНКО ФЕСТ

КНИЖКОВИЙ ПЕРЕПОЛОХ ГАЛИНА ГУЗЬО

АНОНС

ДИТЯЧЕ МИСТЕЦТВО

Я БУДУ ЖИТИ!

ГОЛОСИ І КАДРИ ЮНИХ ВСЕЛЯЮТЬ ОПТИМІЗМ

КАТЕРИНА КОТ

СВІТЛАНА СОКОЛОВА

58–61

Особистість

СОЛОМІЯ КРУШЕЛЬНИЦЬКА. ПОЄДНАННЯ МІФУ Й РЕАЛЬНОСТІ 62–63

Рецензії

У НАС СВИНІ СОЛОВ’ЇНІ 64–65

Галерея

ТОЙ, ЩО БЛУКАЄ У ЧАСІ 66–68

Сучасне мистецтво

LABCOMBINAT — ЛОФТ ДЛЯ МОЛОДИХ ХУДОЖНИКІВ 70–71

Анонс

У ВЕРЕСНІ В ЧЕРНІВЦЯХ СЕРЦЕ ПЕРЕТВОРЮЄТЬСЯ НА… СЕРЦЕ 76–77

Новини

78–79

Афіша

80

Бліц-опитування

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:31 Page 4

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:31 Page 5

ОКСАНА ГАЙДУК

ОЛЕГ СКРИПКА: ПРИЄМНО, ЩО НИНІ ТРАДИЦІЙНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ОДЯГ ВХОДИТЬ У МОДУ У Києві відбувся «Парад вишиванок» — урочиста хода людей, одягнених у національні українські костюми. Дійство було приурочене святкуванню Дня Незалежності України

Ц

ьогорічний «Парад вишиванок» зібрав понад сім тисяч учасників із 18 міст України. Представники кожного регіону приїхали до Києва для того, щоб пройти Хрещатиком і презентувати орнаменти вишиванок, притаманні саме їхній місцевості. Масштабний «Парад…» став першим карнавалом в історії української сучасної культури. Учасники безпрецедентного народного дійства вирушили з Майдану й зупинилися на Співочому полі. Тут, на схилах Дніпра, публіку розважали українськими піснями, а на пагорбах милували око квіткові композиції на тему«Мелодія українських казок». Головною вулицею країни провезли величезні диво-писанки, які розмістили на старовинних возах.

Кожне місто ще взимку отримало заготовки величезних яєць. Художники працювали над унікальними орнаментами, які характерні саме для їхнього краю. Найкрасивішими журі параду визнало відразу чотири писанки — із Сум, Івано-Франківська, Кіровограда. Між ними порівну й розділили головний приз — сто тисяч гривень. Без цінних подарунків не залишилися й власники найкращих жіночих, чоловічих та дитячих вишиванок. Чернівці святкували перемогу двічі. Убрання з буковинським орнаментом визнали найкращим у номінаціях: «Найкраща чоловіча сорочка» та «Найкраща дитяча сорочка».

ЛЮБІ УЧАСНИКИ «ПАРАДУ ВИШИВАНОК»! милуватися кияни та гості столиці. Та найбільше, що ми отримали, — велике задоволення від спілкування з містами. Ми зробили все, щоб утримати імпульс єдності. І нам це вдалося — ми разом із вами на дорозі до створення культурного об’єднання. Я розумію, що були деякі ускладнення, у певні моменти було тяжко, й оргкомітет десь не спрацював належно, але ми тільки вчимося і врахуємо все в майбутньому. Сама писанка об’єднала декілька видів художнього мистецтва. Це були не просто мистецькі об’єкти, а витвори, які розповідають історію свого міста та демонструють художні мотиви регіону. Імена художників, які декорували ці писанки, увійдуть в історію.

Пройшло небагато часу після того, як ми розлучилися, але вже мрію про нову зустріч. Ми з вами зробили дійсно диво, яке увійде в історію. Переглядаю фотографії свята: як гарно ви всі підготувалися до цього масштабного дійства. Я навіть не міг уявити собі такого успіху. Не маю права відзначити кращих, бо кожен з вас був кращим з усіх. Київ отримав святковий настрій та чудові арт-об’єкти, диво-писанки, якими можуть

Презентації міст були настільки щирі та відкриті, що по обидва боки від колони можна було бачити людей, які вітали нас зі сльозами на очах. Не тільки я, але й кияни, присутні на Параді, сердечно вдячні вам. Наступний крок — це краща організація і фантастичне шоу, яке ми створимо нашими руками. Сьогодні на засіданні оргкомітету було прийнято рішення про наступне святкування «Фестивалю писанок» та «Параду вишиванок». Міста-переможці — Суми, Кіровоград, Івано-Франківськ —

отримають від оргкомітету допомогу на організацію «Писанкового раю» у своєму місті. Для цього оргкомітет надасть по одній великій писанці (заготовці для розпису) та 5 тисяч маленьких писанок від загального київського фонду. Новинкою проведення «Фестивалю Писанок» буде відкриття фестивалю кожного року в новому місті. У 2013 році честь відкрити «Фестиваль писанок» надаємо місту Суми та його міському голові Геннадію Мінаєву. Щодо проведення наступного «Параду вишиванок», ми обіцяємо вразити всіх. У програму буде включено новий конкурс «Кращий квітковий віночок». Плануємо змінити маршрут ходи: один із варіантів — від Майдану до Палацу «Україна». Також у планах — проведення святкового концерту і виступів учасників параду на великій сцені Палацу «Україна». Сценарій проведення свята залишатиметься таємницею до самого дійства. Ми відкриті до співпраці, кожен, хто почує поклик душі, може приєднатися до нас. Особливо очікуємо на спонсорів, які були б готові збільшити призовий фонд. До нових зустрічей на наступному святі! З повагою, Ігор Добруцький

5

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:31 Page 6

1

6

5

4

7

8

10

11

6

3

2

9

12

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:31 Page 7

14

13

15

17

16

18

20

19

1 – Краса вишиванки врятує світ 2, 3, 6 – Диво-писанки на Майдані незалежності 4 – Дівчата продемонстрували елементи української вишиванки 5 – Яке свято без байкерів 7 – Маленький учасник «Параду вишиванок» 8, 9 – На «Співоче поле»

11 – Віз лише для писанки 12 – Презентація регіонів 13 – Писанки-велетні возили на квадроциклах 14 – Вишиванка — символ здоров’я, краси, щасливої долі 15 – Писанки на підводах 16 – Справжні козаки на «Параді вишиванок»

17 – Парад з елементами танцю 18 – На байку браві козаки та організатори параду — Ігор Добруцький, Олег Скрипка 19 – Писанка з Кіровограда 20 – Учасники йдуть до Співочого поля

7

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:31 Page 8

АННА ДІАНОВА

ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ФОТОКАМЕР

Перша міжнародна фотопремія «Україна, яку ми любимо» цього року привсячена 21-й річниці Незалежності України. Підсумком Фотопремії є колективна виставка з 30-ти кращих фоторобіт, що відкрилася в Маріїнському парку 21 серпня. Засновником премії став відомий art & fashion фотограф Андрій Саримсаков, людина не байдужа до долі своєї країни, автор також патріотичного проекту «66. Живі легенди», який відбувся в Національному музеї історії Великої Вітчизняної війни у 2011 році

В основу Фотопремії покладено ідею відображення образу України через призму авторського нетривіального підходу до фотографії як до сучасного мистецтва. Протягом півроку здійснювався прийом заявок від фотографів, аматорів та професіоналів — претендентів на участь у виставці. З усіх куточків України було отримано понад 500 робіт. Призовий фонд премії становив 15 000 грн. Почесне журі визначило тридцятку фіналістів і трійку переможців, ними стали: Андрій Парахін «Срібний

8

шепіт ночі» — 3 місце, Ігор Лужанах «Захід сонця над Чорним морем» — 2 місце, Олександр Іванніков з роботою «На порозі вогняного світу» — 1 місце. Спеціальними призами від інформаційних партнерів були відзначені: Ганна Зевако за роботу «Тернопіль Вечірній», Тетяна Аліпова за роботу «Одеса, яку я люблю». Почесними призами від партнерів премії нагороджені: Юрій Валентин Волков. Спеціальний приз від журі отримав Антон Філіпця за роботу «Пташеня в руках шахтаря».

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:31 Page 9

АНДРІЙ САРИМСАКОВ, ЗАСНОВНИК ПРЕМІЇ: «Тема премії і проста і складна водночас. Це не просто фотографії — це Любов, Гармонія і Краса. Любов до Батьківщини. Культурна спадщина нашої країни велика, нею можна і треба пишатися, при цьому сучасне життя — це теж наша з вами Україна. Україна, яку ми любимо — уже давно не тільки вишиванки й оселедець. Ви запитаєте, чому в журі тільки один фотограф — я? Відповім: робити подібний конкурс і запрошувати в журі фотографів, на мій погляд, занадто прямо і нецікаво. Фотограф знімає для людей, і оцінити його твір може саме неупереджений та об'єктивний суддя — глядач. До журі премії увійшли відомі та успішні люди, дуже тісно пов'язані з fashion, art і фотографією. Саме такі люди, спираючись на свій досвід і знання, здатні належно оцінити твір. Потрібно вміти бачити і відчувати Прекрасне, але це вміння необхідно виховувати. Україна — вже повнолітня дівчина, і якою вона буде — залежить від нас з вами...»

Фотовиставка простонеба

АННА ДІАНОВА, КУРАТОР ПРЕМІЇ:

Премія є щорічною і міжнародною. На цей раз за перемогу боролися не тільки українці, участь також взяли білоруси та росіяни. Експозиція буде діяти в Маріїнському парку два місяці — з 21 серпня до 21 жовтня цього року. Побачити її зможуть усі бажаючі. Незабаром почнеться подача робіт на наступний конкурс,

з умовами і тематикою якого можна буде ознайомитися на сайті премії у вересні. Протягом дії виставки «Україна, яку ми любимо» відбуватимуться додаткові акції та конкурси. Так, вже сьогодні інтернет-портал tochka.net проводить голосування на кращу роботу за версією своїх читачів, автор якої буде нагороджений призом від компанії Seagate. Слідкуйте за новинами на сайті Фотопремії http://photo-ukraine.net

q

«Наша фотопремія унікальна, тому що вона об'єднує патріотизм і сучасне мистецтво фотографії. Сенс її полягає в тому, щоб стимулювати фотохудожників України розвиватися у своїй справі, дати людям необхідний їм поштовх. Свого часу тема патріотизму була заїжджена уздовж і впоперек, сьогодні вона не є популярною в мистецтві, саме тому, стаючи актуальною й необхідною, набуває нового сенсу. Журі конкурсу одразу відкинуло все, що було постановочним або зайво клішованим, чепурним і стереотипним. Суть задачі для фотографів можна було сформулювати так: показати Україну очима сучасного художника — інноваційно та з любов’ю. Щоб звернути на себе увагу і пройти у фінал, потрібно було зробити грамотний кадр, водночас продемонструвавши свіжість погляду та ідеї. Надалі критерії до робіт будуть ще вищими».

9

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:31 Page 10

1

2

5

10

4

3

6

7

8

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:32 Page 11

11

10

9

13

12

16

15

18

14

19

20

1 – Журі та куратори премії з переможцями 2 – Наймолодший гість премії з мамою 3 – Олександр Шуляренко, Дар'я Ополонець, Андрій Саримсаков 4 – Андрій Саримсаков та Анна Діанова 5 – Яна Левицька («Українська культура») 6 – Анастасія Біленька, Віталій Низенко

17

21

7 – Катерина Лисюк, Ольга Козак 8 – Співачка Маша Фокіна та телеведуча Христина Маковій 9 – Нана Морозова з фіналістом 10 – Юрій Коротя, Олена Акуленко 11 – журі Премії: Нана Морозова, Костянтин Дорошенко, Ольга Громова 12 – Тарас Бойко, Джамiля Аллахвердiєва, Марія Міготіна

13 – Андрій Саримсаков, Олександр Іванніков, Ольга Громова 14 – Наталія Капустіна, Дмитро Романс 15 – Юлія Магай («Телекритика»), Костянтин Дорошенко та Нана Морозова (журналіст) 16 – Анна Зевако, Андрій Саримсаков, Вікторія Гордієнко 17 – Ольга Громова 18 – Валентин Волков 19 – Юлія Біленька 20 – Костянтин Дорошенко 21 – Призер премії Андрій Парахін

11

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:32 Page 12

ЯНА ЛЕВИЦЬКА

ДИВОВИЖНА КРАЇНА НА ФОТОПЛІВЦІ В основу міжнародної Фотопреміі «Україна, яку ми любимо» покладено ідею художнього відображення унікальних образів України. А саме: її національного колориту, природних мальовничих ландшафтів, історичних місць, визначних пам'яток та індустріальних ландшафтів, які захоплюють і закохують в себе кожного, хто стикається з багатством краси нашої країни

Вiталiй Башкатов. Рано-вранцi

12

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:32 Page 13

q

Олександр Іванніков. На порозі вогняного світу

13

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:32 Page 14

Олеся Лихтаренко. Нове — це забуте старе

Валентин Волков. Зимова панорама Ялти

14

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:32 Page 15

Олександр Іванніков. Коли ризик стає звичкою

q

Тетяна Аліпова. Одеса, котру я люблю

15

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:32 Page 16

Андрій Парахін. Срібний шепіт ночі

Вiталiй Башкатов. Бiлий танок

16

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:32 Page 17

q

Олександр Нестеровський. Золоті ворота Карадагу

17

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:32 Page 18

Валентин Волков. Глибини Карпатського лісу

18

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:32 Page 19

Антон Філипцов. Пташеня в руках шахтаря

Олександр Яремчук. Знак божий

Дмитро Пославський. Конi в маках

19

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:32 Page 20

МИСТЕЦЬКИЙ АРСЕНАЛ ПРЕДСТАВИТЬ VI ВЕЛИКИЙ СКУЛЬПТУРНИЙ САЛОН Тільки-но завершивши безпрецедентний за своїм розмахом проект — Першу Київську міжнародну бієнале сучасного мистецтва ARSENALE 2012, Мистецький арсенал вже готує наступне, не менш захоплююче шоу. VI Великий скульптурний салон проходитиме з 13 до 23 вересня в залах Мистецького арсеналу. Форум було започатковано з метою обміну ідеями та досягненнями серед професіоналів, а також щоб долучити широкі кола до такого виду мистецтва, як скульптура. У сучасних умовах розвитку мистецтва в Україні важко переоцінити роль, яку грає Скульптурний салон, адже він усе ще лишається єдиним заходом, що має вузьку спеціалізацію та кожного року демонструє яскравий мікс сучасної скульптури та інсталяції з усього світу поряд із доробком визнаних світових класиків минулих століть. Згадаймо лише торішню виставку творів Едгара Дега чи масштабну експозицію шедеврів «українського Мікеланджело» Георга Пінзеля. Разом із тим у просторих залах знаходиться місце і для талановитих українських скульпторів, чиї роботи кожного року демонструються в рамках Салону.

Митець Бен-Давид Цадок

Інсталяція «Чорне поле»

20

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:32 Page 21

няття того чи іншого об’єкта чи то факту по-різному залежно від точки зору. Ці моменти переходу від монохромного до кольорового зображення та від одиничного до цілого виявляються ідеальними ілюстраціями людської еволюції. Роблячи лише кілька кроків та трішки змінюючи позицію глядач фактично опиняється в зовсім іншому стані та змушений переглянути своє ставлення.

Бен-Давид Цадок. «Еволюція та теорія» Цьогоріч Великий скульптурний салон презентує унікальний проект від спеціального гостя Салону ізраїльського митця Бен-Давида Цадока. Складна доля митця, який народився в 1949 році в Йемені, звідки родина була змушена іммігрувати до Ізраїлю, врешті привела Цадока до Лондона, де він мешкає зараз. Наразі, коли мова йде про англійську скульптуру 20 століття, його ім’я лунає одним із перших. В 1976 році Цадок приїздить до Лондона на навчання і стикається з абсолютно невідомою та відмінною від усього раніше баченого візуальною мовою, в цей час у Великобританії панує абстракціонізм та концептуальне мистецтво. З часом ці тенденції поєднуються в роботах Цадока з його досить сильним національним колоритом та особистими спогадами. Символізм, усні перекази, малюнки в печерах, ілюзорність та казковість вдало поєднуються в роботах митця з сучасним поглядом. На Великому скульптурному салоні Цадок продемонструє проект «Прості лінії», який включає інсталяцію «Чорне поле». Робота вперше демонструвалася 2007 року в Сеулі, а потім у Лондоні, Сіднеї, ЛосАнджелесі, Тель-Авіві, Шанхаї та Берліні. Близько 17 тисяч мініатюрних металевих квітів та рослин з Вікторіанського підручника з ботаніки постають з піщаного килима. На створення роботи Цадок витратив майже три роки. З одного боку квіти чорні та справляють досить гнітюче враження. Адже витончені лінії та химерні візерунки абсолютно монохромні. Але варто лише глядачу обійти роботу та поглянути на квіти з іншої сторони, раптом виходить, що вони яскраво забарвлені і виглядають досить оптимістично. Таким чином, Цадок демонструє дуальність нашого життя та вказує на особливості сприй-

Ще одна робота, яка демонструватиметься в Києві, має назву «Еволюція та теорія». Робота була створена в 1999 році і виставлялася в Південній Кореї та Голландії. Як і у випадку з квітами, Цадок використовує як точку відліку та зразок малюнки з енциклопедії 19 століття, однак цього разу мова йде про процес еволюції та спосіб, у який ми собі цей процес уявляємо. Фігури мавпи тут розташовані поруч з вагами, колесом та іншими винаходами людства. Однак відсутня будь-яка лінеарність, усі ці предмети розкидані, ніби сторінки підручника, з яких вони зійшли, роздмухав вітер. Все змішалося докупи, майже як у голові п’ятикласника, який вперше дізнався про еволюцію. В якомусь сенсі всі ми, незалежно від віку та інтелектуального рівня, є такими п’ятикласниками. Нарешті остання робота, що буде показана в рамках Великого Скульптурного Салону — «Чорні квіти». Це серія поодиноких чорних з обох боків рослин, що красномовно демонструють відчуження людини від природи. Кожна робота неймовірно витончена та спонукає до довгого та вдумливого споглядання.

Бен-Давид Цадок. «Чорні квіти»

21

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:32 Page 22

KAIROS

ПІДЛІТКОВІ ХВОРОБИ УКРАЇНСЬКОГО КІНОПРОКАТУ «Підлітковий вік» українського кінопрокату затягується: безліч розважальних фільмів продовжує безжально витісняти серйозні стрічки з репертуарів українських кінотеатрів, через що останні можна назвати свидше атракціонами, ніж закладами мистецтва. Орієнтація кінопрокату на тинейджерів суттєво звужує палітру фільмів, які доходять до вітчизняного глядача

Щ

об визначити основні тенденції в українському кінопрокаті за перше півріччя 2012 року, Бюро української кіножурналістики спільно з Національною спілкою кінематографістів України провело опитування, в якому взяли участь 40 кіножурналістів та кінокритиків з різних міст країни. Майже щотижня протягом першого півріччя 2012 року лідерами українського прокату ставали голлівудські стрічки (і лише кілька разів — російські). Вітчизняні критики визначили серед очільників бокс-офісу десятку фільмів, які є найцікавішими за своїми художніми якостями.

ТОР-10 лідерів українського кінопрокату (перше півріччя 2012 року) 1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

22

Месники (реж. Джосс Уідон) Мадагаскар 3 (реж. Ерік Дарнелл, Том МакҐрат, Конрад Вернон) Люди в чорному 3 (реж. Баррі Зонненфельд) Диктатор (реж. Ларрі Чарльз) Голодні ігри (реж. Ґері Росс) Джон Картер: Між двох світів (реж. Ендрю Стентон) Контрабанда (реж. Балтазар Кормакур) Отже, війна (реж. МакДжі) Гнів Титанів (реж. Джонатан Лібесман) Подорож 2: Таємничий острів (реж. Бред Пейтон)

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:32 Page 23

Цікаво, що лише «Месники» отримали від українських кінокритиків оцінку «хороша робота», натомість усі інші блокбастери в рейтингу були оцінені як «стрічка так собі», а «Подорож 2…» загалом була визнана «поганою». Враховуючи те, що підлітки складають левову частку кінотеатрової глядацької аудиторії в усьому світі, саме на смаки тинейджерів переорієнтував свої основні сили Голлівуд. Ця тенденція триває вже кілька десятиліть, що, звичайно, негативно позначається на художньому рівні популярного американського кінематографа, адже розважальність у них нещадно витісняє мистецтво. Коли ж вітчизняним кіножурналістам запропонували скласти рейтинг найпомітніших стрічок не тільки серед лідерів прокату, а й загалом серед усіх картин, які виходили на українські екрани, то отримана лінійка фільмів не мала нічого спільного з попереднім рейтингом.

TOP-10 найпомітніших стрічок українського кінопрокату (перше півріччя 2012 року) 1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

Шапіто-шоу (реж. Сергій Лобан) Артист (реж. Мішель Хазанавічус) Коріолан (реж. Рейф Файнс) Фауст (реж. Олександр Сокуров) Сором (реж. Стів Маккуін) Небезпечний метод (реж. Давід Кроненберг) Похмурі тіні (реж. Тім Бертон) Прометей (реж. Рідлі Скотт) Хранитель часу 3D (реж. Мартін Скорсезе) 1+1 (реж. Олів’є Накаш, Ерік Толедано)

Якщо художній рівень перелічених фільмів не викликає сумнівів, то їх касовий успіх достатньо низький. Лише половина із цих стрічок у свій прем’єрний вік-енд потрапляла до топ-10 бокс-офісу, а інші картини і поготів виходили лише в обмежений прокат. Усього за перше півріччя в українських кінотеатрах демонструвалося більше 120 фільмів (обмежений і широкий прокат). Із них приблизно 50 — не голлівудських, що становить приблизно 40% усього репертуарного плану.

q

В усій Україні існує трохи більше десятка кінозалів, яким вистачає сміливості показувати авторські фільми 23

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:32 Page 24

Однак у цих розрахунках не взято до уваги те, що голлівудські блокбастери розходяться українськими кінотеатрами значно більшою кількістю копій, ніж кіно інших країн. Так, наприклад, одна з найяскравіших анімацій «Фабрики мрій» цього року «Мадагаскар 3» вийшла на 151 екрані і зібрала в прем’єрний вікенд $1,49 млн. У свою чергу європейська стрічка «Артист» вийшла всього на 25-ти екранах і зібрала за перші вихідні прокату $43,1 тис. (в 35 разів менше, ніж «Мадагаскар 3»). Вітчизняні кінотеатри не прилаштовані до прокату авторського кіно. В усій Україні існує трохи більше десятка кінозалів, яким вистачає сміливості показувати авторські фільми. У той самий час, наприклад у Швеції, де існує багаторічна традиція прокату такого роду стрічок, вони, за різними даними, забезпечують 25–35% загальних зборів у країні. На думку більшості опитаних кіножурналістів, репертуар вітчизняних кінотеатрів лише частково задовольняє художні потреби глядачів, більшість з яких лишається незадоволеною. Як уточнюють кінокритики, не вистачає перш за все європейських, азійських та українських стрічок, а також фестивального і документального кіно. Коштом лише вітчизняних фільмів змінити ситуацію у прокаті неможливо. По-перше, таких стрічок зовсім небагато і суттєво вплинути на ситуацію вони не в змозі. По-друге, кращі приклади українського кіно помітно поступаються за своєю якістю навіть пересічним голлівудським стрічкам. За оцінками вітчизняних кінокритиків, серед усіх українських картин першого півріччя 2012 року (враховуючи фільми, зняті в копродукції з Україною) жодна не отримала за п’ятибальною системою навіть «четвірку».

Оцінка українських стрічок у національному кінопрокаті (перше півріччя 2012 року)

№

Кінострічка

Середній бал

1

4 дні в травні (реж. Хім. фон Борріс)

3,62 (стрічка так собі)

2

ТойХтоПройшовКрізьВогонь (реж. Михайло Іллєнко)

3,03 (стрічка так собі)

3

Закохані в Київ

2,64 (погана стрічка)

4

Земля забуття (реж. Міхаль Боганім)

2,52 (погана стрічка)

5

Матч (реж. Андрій Малюков)

2,12 (погана стрічка)

6

Ржевський проти Наполеона 3D (реж. Марюс Вайсберг)

1,65 (ганебне видовище)

24

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:32 Page 25

Вузькість вітчизняного прокату частково компенсують кіноподії, які стають острівцями справжнього кіномистецтва серед попсового болота, в якому тонуть вітчизняні кінотеатри. На думку експертів, найяскравішою кіноподією України в першій половині 2012 року став IX Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA. Голод за документальним кіно неважко пояснити, адже за шість місяців цього року в прокат вийшла лише одна документалка — «Кличко» (реж. Себастьян Денхарт). У цілому ж протягом року в Україні виходить не більше 2-3 фільмів цього жанру.

ТОР-5 найцікавіших кіноподій в Україні (перше півріччя 2012 року) 1.

IX Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA

2.

Другий фестиваль нового ірландського кіно Jameson Irishfest і його спеціальні події

3.

Фестиваль «Вечори французького кіно»

4.

Програма «Панорама французького кіно. Допрем’єрні покази» ІХ фестивалю «Французька весна»

5.

Перший Київський міжнародний фестиваль короткометражних фільмів

Окупація вітчизняних кінотеатрів голлівудською попсою створила ґрунт для кіноклубів та кінофестивалів, на яких показується «інше кіно». Але й досі більшість із цих кіноподій лишаються скоріше викликом реаліям вітчизняного кінопрокату, ніж невід’ємною частиною кінопроцесу в Україні.

Вузькість вітчизняного прокату частково компенсують кіноподії, які стають острівцями справжнього кіномистецтва серед попсового болота, в якому тонуть вітчизняні кінотеатри 25

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:32 Page 26

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:32 Page 27

АНТОН ФІЛАТОВ

АНДРІЙ РОЖЕН: ФІЛЬМ «ЛЕГКА ЯК ПІР’ЇНКА» — ЦЕ ТОРУВАННЯ СТЕЖКИ В НІГЕРІЮ

Нещодавно закінчилася робота над фільмом «Легка як пір’їнка», який став першим в історії проектом, знятим країною СНД у копродукції з Нігерією, а також першим українським фільмом, що вийде в американський прокат. Про те, як проходила робота над цією стрічкою, що в неї спільного з легендарним «Аватаром» Джеймса Камерона, а також про кіновиробництво Нігерії, яке за обсягами третє у світі, нам розповів режисер Андрій Рожен. Окрім того, фільммейкер поділився з нами враженнями від того, що овації нігерійських глядачів після перегляду фільму «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова тривали довше, ніж ви читатимете це інтерв’ю Андрій Рожен й Омоні Оболі

— У 2006 році я познайомився з нігерійкою, яка запропонувала мені зняти щось для своєї країни, але ми не знали, як оформити фінансування цього проекту, адже нігерійська сторона не вклала б кошти в український фільм. Але з часом мені пощастило зустріти віце-президента «Африка-хаус» (суспільна організація, яка займається співпрацею між Україною та африканськими країнами), який у результаті виступив продюсером цього проекту.

— Левова частка фінансування «Легкої як пір’їнка» — це українські кошти?

— Фільм знято на 100% за український кошт. За винятком двох акторів з Нігерії, уся робота над стрічкою відбувалася українськими силами.

— Де проходили зйомки?

— Ми працювали виключно в Україні. Там є кілька епізодів, в яких показано Нігерію, але вони знімалися в Криму, неподалік Севастополя. У стрічці також з’являється київський будинок звукоза-

пису, тому що в ньому дуже ефектний футуристичний інтер’єр, який буде цікаво побачити нігерійському глядачеві.

ДОВІДКА Андрій Рожен Народився у 1982 році. Закінчив Київський національний університет культури і мистецтв. Знімав короткометражне кіно, рекламні ролики та музичні кліпи для таких гуртів, як «С.К.А.Й.», «Антитіла» та ін. Фільмує пліч-о-пліч зі своїм братом Філіпом, який виступає продюсером робіт Андрія. Мелодрама «Легка як пір’їнка» — його як режисерський, так і акторський повнометражний дебют.

q

— Як виникла ідея зняти фільм у копродукції з Нігерією?

27

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:32 Page 28

Брати Андрій та Філіп Рожени

— Як нігерійські кінематографісти сприйняли реалії українського кіновиробництва?

Андрій Рожен та Ігор Марон (продюсер) на зйомках у студії Савіка Шустера

— Вони були вражені виробничими потужностями українського кінематографа: нашими кіностудіями, лабораторіями тощо, адже на технічному рівні українське кіно набагато розвиненіше за нігерійське.

— Як працювалося з нігерійцями?

— У них абсолютно інший підхід до акторської гри — нігерійці дуже по-театральному передають емоції. На головну жіночу роль я обрав акторку Омоні Оболі саме через те, що вона найбільш природно передавала свої почуття.

— Омоні Оболі часто знімається в іноземних фільмах?

— Так, вона одна з небагатьох нігерійських акторок, яка найчастіше знімається в іноземних проектах, а також у найкасовіших нігерійських фільмах.

— Фільм «Легка як пір’їнка» знімався англійською мовою?

— Так, за винятком кількох сцен, які зняті російською чи українською. Поки не знаю, чи буде стрічка окремо дублюватись українською мовою.

— Чи буде прокат в інших країнах?

Андрій Рожен й Омоні Оболі

— Вже точно відомо, що фільм буде показано в США, Англії та Німеччині. Наприклад, у США стрічку крутитимуть афрокінотеатри, котрих там більше двох тисяч, що в кілька разів більше, ніж усіх кінотеатрів в Україні. Саме з Америки і розпочнеться прокат цієї стрічки, адже якщо ми почнемо показ картини з інших країн, то потім не зможемо потрапити у кінозали США.

ДОВІДКА Фільм «Легка як пір’їнка» (Feathered Dreams) Сюжет стрічки розповідає про нігерійську дівчину Шаду, студентку київського медінституту, котра мріє про кар’єру співачки. На шляху до своєї мрії дівчині доведеться зіткнутися з багатьма труднощами, подолати котрі їй допоможе віра в особистий талант, завзятість і любов добродушного українського хлопця Дениса. Сценарій цього фільму було відзначено на конкурсі «Коронація слова-2012».

28

Звичайно, буде прокат і в Африці, і, як не дивно, в Індії. Дивовижно, але в Індії, де знімається шалена кількість фільмів, немає перенасичення ринку. Люди там дивляться просто все, що трапляється їм під руку.

— Хто автор сценарію?

— В основу лягла реальна історія моєї знайомої, яку я розповів своєму батькові, професійному сценаристу Олександру Рожену — з ним ми й розробили сценарій. Для фільму ми зібрали історії багатьох нігерійських емігрантів, які живуть в Україні.

— Ви написали сценарій до стрічки, а також виступили в якості режисера. Чому ви взялись і за виконання головної ролі?

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:32 Page 29

— Я переглянув під час кастингу багатьох українських акторів, але виявилося, що більшість не володіє англійською. Але були певні часові рамки, і ми не могли чекати, поки хтось із них вивчить мову. Тоді продюсери та Омоні Оболі запропонували мені самому взятися за головну роль… Це було дуже важко — я відчував великий пресинг під час зйомок.

— Ви виступили режисером стрічки, а ваш брат Філіп став продюсером. Виходить, що «Легка як пір’їнка» — певною мірою сімейний проект. У кінематографі є ціла традиція, коли брати створюють кіно: брати Люм’єр, Вачовскі, Дарден та ін.

— Так, ми від початку вирішили працювати разом, адже коли відчуваєш поряд енергію рідної людини, можеш їй довіритися. Ви розумієте одне одного з півслова, і це надзвичайно важливо, коли працюєш над великим проектом.

Андрій репетирує англійську вимову з перекладачем

— Чи був цей фільм на кінофестивалях?

— Ми сподіваємося потрапити на великий кінофестиваль африканського кіно в Бірмінгемі.

— На які камери ви знімали?

— Ми знімали на цифрові камери ARRI Alexa і CineAlta 1600, а в певних епізодах через складність зйомок застосовували фотоапарат. Приміром, на ARRI Alexa знімався фільм «Час» з Джастіном Тімберлейком, а на CineAlta 1600 фільмувався «Аватар» Джеймса Камерона.

— У майбутньому ви плануєте подовжити співпрацю з нігерійськими кінематографістами?

— Так. Фільм «Легка як пір’їнка» — це певною мірою торування стежки в Нігерію.

— Яке кіно знімають в Нігерії?

— В основному комедії, драми, а також містичні драми з ляльками вуду і переселенням душ. У Нігерії у принципі немає фільмів жахів, фентезі й наукової фантастики, адже вони не стикаються із цим у реальному житті. Вони знімають кіно, перш за все, про те, що бачать щодня на вулиці. Також популярні рімейки на голлівудське кіно. Кілька років тому в Нігерії показували «Тіні забутих предків» Параджанова. Не дивлячись на складність цієї стрічки, вона зчинила просто фурор серед глядачів і вони дуже довго аплодували після перегляду.

— Скільки в середньому складає бюджет нігерійського фільму?

— Кілька років тому бюджет становив приблизно $25–30 тис., але останнім часом у Нігерії все частіше вкладають у стрічки $50 тис. і більше. За мірками Європи, це малобюджетне кіно, але для Нігерії фільм з бюджетом в $100 тис. — блокбастер.

Чим бідніша країна, тим частіше люди відвідують кінотеатри зараз ще рано говорити про якість цих стрічок, але там вже є ринок. Нігерійці — нація кіноманів.

— І це не дивлячись на те, що рівень життя в Нігерії достатньо низький.

— Є доведена закономірність — чим бідніша країна, тим частіше люди відвідують кінотеатри. Навіть коли у 2008–2009 роках була фінансова криза і в людей зникли гроші, вони все одно почали частіше відвідувати кінотеатри. Адже їм просто потрібно перейти в іншу реальність… Наприклад, в Індії типовий рикша витрачає третину зарплатні на харчі, третину — на житло, і ще третину — на кіно… вони практично кожного дня ходять у кінотеатр. Їм необхідно відволіктися від повсякденної реальності.

— Зараз ви знімаєте короткометражну стрічку?

— Це буде історична драма хронометражем 25–30 хвилин, заснована на реальній історії. Робоча назва стрічки «Солов’ї, солов’ї». Дія відбувається у 1944 році, коли радянські війська зайшли на територію Румунії. Там сталася дуже цікава подія. Зйомки заплановано на вересень. Це чисто фестивальна робота, і вона не орієнтована на прокат. Можливо, в майбутньому ця картина переросте у повний метр.

— Які фільми з переглянутих за останній час вас вразили?

— Нігерійський кінематограф не має традиції, але він має величезний потенціал до активного розвитку…

— Мене надзвичайно вразила «Любов» Міхаеля Ханеке. Це дуже тяжкий фільм, в якому любов показується через великий біль. Сподобалася стрічка Сергія Лозниці «В тумані».

— Так, пам’ятаю, як один відомий кінокритик сказав ще в 60-х роках, що зараз в Африці немає кінематографа, але з початком 21-го сторіччя кіновиробництво цього континенту стане одним із провідних у світі. Так і склалося: щорічний обсяг кіновиробництва в Нігерії — третій у світі після Голлівуду та Болівуду. Звичайно,

Із популярного кіно мене вразив «Прометей» Рідлі Скотта. Дуже цікавою здалася його концепція «чи варто вірити в Бога, якщо він насправді зовсім не такий, яким ми його собі уявляємо». Прекрасно, що в історії відкритий фінал — це змушує кожного шукати відповідь самостійно.

29

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:33 Page 30

ОЛЕКСІЙ ГАВРИЛЕНКО

ПЕРШИЙ НА НЕЗВІДАНІЙ ЗЕМЛІ Про переклад як можливість порозуміння з іншою культурою, про перекладача як «воїна інтелектуального фронту», про те, чи потрібна наша література іноземцям і не тільки розмірковує молодий дослідник Олексій Гавриленко

Аналіз реалій сучасного українського перекладного книговидання дозволяє стверджувати достеменно: без чого не може існувати переклад, так це без справжніх фахівців, кваліфікованих редакторів, без критики перекладу, обговорення його якості, без перекладацьких форумів. Кожної позиції в Україні обмаль. Минулого року в рамках Форуму видавців у Львові проходив перекладацький фестиваль «Трансліт», і його координатор Юрко Прохасько сказав: «Ми переслідували кілька таких важливих цілей: як домогтися того, щоб перекладач став видимим, перестав бути анонімною неважливою фігурою, схованою за текстом, щоб вочевиднити його величезний внесок. Бо ми часто маємо ілюзію: те, що в перекладі, і є той самий оригінал, тільки перекладений. Насправді, це не так. Переклад — окремий новий твір. І це, зокрема, також було нашою метою: продемонструвати, що переклад є не просто проміжною літературною діяльністю, а окремим видом творчості. Те, що ми читаємо, — цілком оригінальний окремий твір. Коли на це звернути увагу, то дуже багато речей про саму літературу розкриваються по-новому. Ми починаємо бачити літературу як прозору і як не самоочевидну. Існує ще одна річ:

питання перекладності або неперекладності світу як такого. У мене є враження, що ми живемо у такі часи, коли ентузіазму щодо можливості зрозуміти світ взагалі дуже меншає попри те, що зростає і кількість перекладів і потреба в них. Світ являється нам все меншою мірою зрозумілим і перекладним. Тому що переклад вказує не тільки на можливості перекладу, але й на його неможливості. Сам факт перекладу й обставина, що переклад є таким підставовим у нашому людському побутуванні, звертає нашу увагу, що світ є вічно складним, незрозумілим, неоднозначним, що його ніколи не вдасться перекласти для нас. З одного боку ми, перекладачі, маємо добре вироблену специфічну мову, якою негайно й миттєво між собою розуміємося. А от мови такої, якою б ми стали зрозумілішими для ширшого літературного загалу, ще не знайдено, тоді як поети знають, якою мовою говорити з читачами, прозаїки її вже знайшли, навіть літературні критики сформували свою мову і спосіб порозумітися. Тому для нас, перекладачів, великим викликом є знайти універсальнішу мову, якою ми зможемо привернути увагу до своєрідності та універсальності того, що робимо. Упродовж фестивалю мені стало зрозуміло, що ми в пошуках такої мови робимо тільки перші кроки.

Чи потрібна наша література іноземцям, чи цікава вона їм і чи відповідає хоч якомусь сучасному літературному рівню?

30

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:33 Page 31

На фестивалі «Трансліт» ішлося не так про велику кількість іноземних гостей, як про певні акценти. Скажімо, коли я придумував цей фестиваль, були важливими кілька ліній. Одна — це наші взаємини з сусідами, оманлива близькість сусідства або позірна чужість, позірна інакшість. Тут велику роль відіграє наш діалог із якимись сусідніми культурами — польською, російською. Окрім того, мене дуже цікавлять наші можливості порозуміння з культурами, які колись у давній Європі мали більший стосунок до нас, а ми — до них, а тепер вони екзотизувалися. Це скандинавські культури (Швеція, зокрема, мала куди глибші зв’язки з нами, ніж сьогодні). Також турецька культура. Ще одним, може, головним акцентом є присутність швейцарської культури чи літератури, чи радше швейцарських літератур, бо чогось такого, як єдина загальна несуперечлива швейцарська література нема…» Звісно, на книжкових форумах багато перекладної літератури, але її реалізація, знання читача про неї не завжди втілюється. Про це говорила перекладачка Мар’яна Прокопович: «Не можна сказати про такий завал і вибір друкованої продукції, що аж очі розбігаються між must have творами — літературою, яку мусиш мати, знати. Є певний канон. Усе це мусить бути присутнім в українській літературі таким чи іншим способом. Треба заповнити прогалини в присутності канонічних книг зі світової літератури. Сучасної літератури виходить багато, але бракує інформації заздалегідь. Є невідомі автори, і люди не можуть знати всіх, а якогось інформаційного супроводу, який би випереджав видання книги сучасного західного автора, не здійснюється. Нема контексту й інформації про сучасну світову літературу, і через це тяжко орієнтуватися». Зрештою, переклад існує не тільки в Україні — в інших країнах можуть перекладатися твори українських письменників. Але постає слушне запитання: чи потрібна наша література іноземцям, чи цікава вона їм і чи відповідає хоч якомусь сучасному літературному рівню. Адже ще не сформувався канон сучасної української літератури (як і канон українського перекладу), і ясного враження про нашу літературу, як перекладну, так і оригінальну, досі за кордоном не сформовано. Хоча є спроби налагодити зв’язок із зарубіжними видавцями, але щодо них треба дивитися ширше. Цю співпрацю можна реалізовувати у форматі взаємних перекладів, коли українці перекладають тексти іноземців, а іноземці паралельно — українські тексти. Серйозно треба подумати також і про те, яких авторів нам можна представити за кордоном, адже саме за ними будуть оцінювати і формувати думку про українську літературу.

Отже, маємо відзначити, що просування української літератури за кордон — поки що справа не така вже нагальна. Ця справа важка, для неї потрібно мати не один якісний літературний твір. Та й перекладачів, які б цікавилися українською мовою, навіть у Європі не так багато. Окрім усіх інших проблем випливає зацикленість українського видавця, йому іноді і справді бракує інформації, так само як і читачу. Видавець починає мислити не надто професійно. Наприклад, зараз невпинно розвивається література Балкан (варто прочитати книжку «Хорватська мозаїка», яка виходила у «Фоліо» років п’ять-шість тому, як стане зрозумілим, якою цікавою є ця література), але виникають проблеми з її популяризацію в Україні. Про це говорив поет і перекладач Остап Сливинський, коли наводив приклад, як його переклад «Природного роману» болгарина Георге Господінова не хотіли видавати чотири українських видавництва. Перекладач перейшов до македонської літератури, від якої українські видавці теж відсахнулися. Проте цікава річ: коли Сливинський перекладає польських авторів, то видавці згоджуються на співпрацю, адже вже існує така традиція або розуміння у нашого видавця, що поляки мають писати про щось цікаве, а балканці — «в усіх надто схожі прізвища, і розбирати, хто що пише, не хочеться»… Доволі цинічно звучить також і те, коли наш видавець каже, що не хоче вкладати гроші у чужі культури і йому потрібне фінансування зі сторони. Але ж «перекладач має вести просвітницьку роботу серед видавців, журналістів. Не вистачає такого собі «воїна інтелектуального фронту», за словами Сливинського. Від себе додам: перекладач виступає не просто інтерпретатором, творцем, знавцем мови й культури, він є найчеснішим суддею для твору, його найкращим поціновувачем, отже краще за перекладача ніхто не представить той чи інший твір, тобто перекладач фактично є двостороннім презентатором культури. Це ті ознаки, які без зайвих лестощів окреслюють значення й позицію перекладача в культурному житті людини, культурному збагаченні країни, міжкультурних зв’язках і спілкуванні. Саме таке сприйняття ролі перекладача піде на користь його праці. Характерна риса — чим більше є перекладів одного твору, тим краще. До прикладу, поляки мають 27 перекладів «Фауста» Гете, і всі вони є корисними, бо щораз глибше відкривають для читача оригінал. На жаль, в українському перекладі ми не завжди знаходимо так багато варіантів одного твору, а мали б, оскільки це розвиває, у першу чергу, українську культуру і мову.

Переклад є не просто проміжною літературною діяльністю, а окремим видом творчості 31

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:33 Page 32

АНІТА ГРАБСЬКА

МОВОЗНАВЕЦЬ ЮРКО ЗЕЛЕНИЙ: КУЛЬТУРА — ЦЕ НАСАМПЕРЕД МОВА, ВСЕ РЕШТА — ПОХІДНЕ Юрко Зелений, 40 років, українським мовознавством почав цікавитися ще наприкінці 1980-х, а перші спроби пошуку новотворів здійснив на початку 1990-х. З 2000-х зародилася ідея щодо започаткування Словничкановотвірничка. Зараз вже на часі інші задуми щодо новотворів, які, швидше за все, вже втілюватиме не сам, а спільно з однодумцями. Шкільну освіту отримав з математичним ухилом, а загалом освіту має технічну: орудник (оператор) верстатів з ЧПК, технолог. Утім, наразі мовознавча діяльність не належить до тих, які дозволяють здобувати собі на хліб щоденний, відтак змушений постійно займатися іншим заняттям. На поточну мить — діловід тернопільської ватаги Лос Колорадос, яка нині працює у Німеччині за договором з німецьким видавництвом. Юрко діє по-партизанському: витворює і поширює новотвори з колом однодумців, яке налічує близько двох сотень осіб, котрі далі передають їх із вуст в уста. Так і ширяться самобутні слівця

— Яких стереотипів та міфів про українську мову треба позбуватися українцям?

Мовознавець, шукач новотворів Юрко Зелений

32

— Почнімо з такого, що існують міжнародні слова, зрозумілі в цілому світі, й іноземні запозичення — інтернаціоналізми — що без них мова не може існувати й розвиватися. Коли наш пересічний мовник подорожує й потрапляє в іноземне середовище, де всі говорять англійською, то має відчуття, що його всюди розуміють. Говорять при цьому на «ґлобіш», коли словниковий запас англійської — у рамках 1500 слів, що дозволяє говорити на будь-які теми й порозумітися як з індусом-таксистом, так і з топ-манаґЄром. Складається враження, що ці слова «паширєні ва всьом мірє» і мало хто знає, що чеською «файл» називається «сОубор», польською — «плік», а комп’ютер — «пОчитач»… У мовах, що мали не совкове минуле, постійно займаються власним словотвором.

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:33 Page 33

Наступне упередження: мова не придатна для напрацювання нових термінів і «ніхто ніде у світі не виробляє штучних слів». Чую це від доволі освічених людей, які позавершували ВиШі й не замислюються: от звідки узявся термін «смартфон»? — Він же явно штучний! Якщо поколупатися, можемо знайти конкретну фірму, яка це слівце виробила.

— Хто мав би розробляти таку термінологію?

— Це постійний перебіг. Усі чомусь думають: виробили терміни раз на століття — і можемо заспокоїтися. Бо решту маємо запозичувати. А хто їх вигадує англійською? У Данії, Ісландії, Франції є інститути, де науковці й знавці з різних галузей працюють над вигадуванням нових термінів на рідному мовному ґрунті. У тій самій англійській щоп’ять років з’являються тисячі нових слів, які вносяться в Оксфордський словник. Серед них багато просторіч. Тобто нема чітко визначеного знавця, законним вважається не тільки те, що вигадав інститут сучасної мови. Мало хто підозрює, що сленґ — говірка — дуже скороминуще явище. Середня тривалість життя сленґового слівця — 5-7 років: нове покоління школярів вносить нові просторіччя. Нині мало хто пам’ятає, що значить «атас». Біда постсовкового простору, що наше просторіччя захаращене злодійськими словами: шухєр, кєнт, кореш, халява. А ще дуже багато людей не знають шляхів словотворення. Зараз із 5-6 основних шляхів в українській працює тільки один — запозичення. Люди не хочуть мислити, а витворення нових термінів потребує зусиль, знань. «Навіщо вигадувати термін для слова франшиза або мерчандайзер?» Навала запозичень понижує наш і без того низький освітній рівень. Люди вживають їх як папуги, не розуміючи сутності. Так, новотвір — це подвійна розумова діяльність. Не треба переконувати всіх, аби брали в обіг новотвори — достатньо переконати людей, які пускають в обіг все це мовне сміття, насамперед нови-

нарів. Мені відомі випадки, коли законопроекти надсилають на експертизу до Інституту української мови, отримують зауваження-виправлення-поради — все одно нехтують ними, а далі документ стає законом з усіма дебілізмами й помилками. Виходить, що самі законодавці породжують суржик. У законі про рекрутингові агентства запроваджені на рівні термінів «рекрутинг» і «аутсорсинг». Невже так важко сказати, що це вербування, найм, підрядництво?

— Як популяризувати мову серед молоді? А серед зріліших людей — часто цілковито російськомовних і тих, що вдома спілкується українською, а на людях — російською?

— Дайте зрілішим людям дожити спокійно до смерті. Треба працювати для дітей. Щодо молоді — процес уже й так пішов. Поширювати треба серед тих, хто уже готовий сприйняти. Коли їх назбирається критична величина, вони почнуть упливати далі. Виходить МЛМ — багаторівневий

сказати те чи інше слово. Ми ж не боїмося йти до лікаря й запитати, що з нами негаразд? А щодо мови — зразу комплекс! Усе зводиться до одного: треба захотіти. Створіть навколо себе україномовне середовище, як тоді, коли вчимо іноземну: дивіться фільми, передачі, слухайте україномовні пісні тощо.

— Нещодавно на популярному новинному порталі ти опублікував текст про зросійщення Києва західняками, котрі переходять на калічену російську, щоб не вирізнятися з натовпу, і множать мовне невігластво. Як це лікується?

— Якщо людина почувається меншовартісно, це хвороба. Даю голову на відсіч, що національний склад новинарів Києва — 80% україномовних людей. Вони приходять у це середовище, поспішають вислужитися й перелаштовуються на інший лад. Людина, яка прибула із заходу вранішнім потягом, починає писати російською. Треба створювати такі умови, щоб вона не могла так діяти. Зараз надія на бунтарів.

Сайт російською мовою здобуде більше покупців? Це міф, байка, брехня й облуддя збут. Якщо ти підприємець і маєш під собою 10 працівників — який закон, який депутат заборонить тобі на своєму підприємстві упроваджувати новотвори? Усі чекають, що хтось прийде і все змінить. Так не буває. Не хтось — а ти сам!

Не тих, які виходять із вилами на площу (хоча й таке потрібно), а інтелектуалів. Величезний шмат нашого життя прив’язаний до електронних засобів. Можна робити чудеса. Якщо писатимуть не «файл», а «сніп», воно піде далі.

— Чимало людей балакають суржиком. Дехто відказує: «якщо почну розмовляти чистою українською, родичі мене не зрозуміють». Що можна їм порадити?

— Як ти ставишся до лайки? Що можна протиставити чужоземним матюкам і чи варто це робити?

— Треба зазирати до словників. Сьогодні це значно простіше, ніж років 10 тому, бо є купа джерел в електронному вигляді. Суміш української та російської — це, так би мовити, «класичний» суржик. Але західняки забувають, що в них теж суржик — польсько-німецько-єврейський. Кобіта, ґлянц, пляц, філіжанка — все з інших мов. Нема смислу захищати філіжанку перед кружкою. Треба відчувати суржиковані слова. Наприклад, не «дати наводку», а призабуте «дати навід». Словниковий запас — це насамперед словники, читання літератури, «дзвінок другу». Не бійтеся, що висміють, якщо спитаєтеся, як правильно

— Лайка — явище, яке важко піддається стриманню. Це питання великого культурологічного зсуву свідомості, щоб у нас змінилася лайка. Щось на взірець водійського дотепу: навіщо колеса чистити, якщо сантиметр бруду наросте, потім саме відвалиться. У словнику фразеологізмів ви знайдете мало питомо української лайки. Вона будувалася на художніх образах: «а не пішов би ти кобилі під хвіст воші лупити». Це ж цілий твір! Отака наша лайка. Не думаю, що народ таке подужає. Але у найвдаліших переозвученнях фільмів подібні звороти використовуються, у тих же «Тачках». І якщо уявити, що це линуло б із усіх електронних джерел сповіщення, люди підхоплювали б. Діти, наприклад, зразу

q

Ще люди вважають, що наша мова не придатна для природничих і точних наук. Часто чуєш: для співання пісень і художньої літератури вона дуже годиться, а ось із термінологією у вас, хлопці, біда. Але мало хто знає про існування чудових словників, розроблених у 20-30-х роках науковцями Інституту української наукової мови в часи українізації — близько 80 словників на всі сучасні природничі науки. На жаль, багато хто з тих науковців був замордований у таборах, словники в СРСР вилучали і знищували. Збереглися примірники, вивезені за кордон. Зараз вони повертаються в електронному поцифруванні, ми не встигли їх втратити. Низку можна знайти на сторінці www.r2u.org.ua. Я вважаю, ця збірня словників має бути робочим кайлом людей, що працюють у засобах сповіщення.

33

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:33 Page 34

осіб, а скільки з них у тебе справді купуватимуть? Якщо з них раптом набереться додаткова тисяча, то де ж тут та економічна доцільність? Це ж чистої води пропаганда! Деякі підприємці вже розуміють, що через українську мову ти легше знаходиш свого покупця. Будь-який виходець з України прочитає українською, навіть якщо не спілкується нею. Необхідність російськомовних сторінок — це міф, байка, брехня й облуддя. Наприклад, сайт німецької «Ощадкаси» — тільки німецькою. Їм що, не потрібні клієнти за кордоном? Ні, бо вони розуміють: ми спроможні охопити тільки свою аудиторію. Теоретично в наших мала б бути українська версія для внутрішнього користувача й англійська — для іноземців, котрі тут працюють. Отже, це питання не бізнесу, а менталітету йолопів, які очолюють підприємства. Вони, працюючи нібито на західних капіталістичних засадах, самі залишаються совками. Це взагалі велика біда в мережжі, коли українська версія є, але сторінка автоматично відкривається російською. Навіть така «ґазєтьонка», як «Зєркало нєдєлі», має логотип «ZN» — з російської. Значить, це вже не українське

Під час роботи в Німеччині тернопільської ватаги Лос Колорадос, 2012

Мова вже настільки закарбована, що не щезне, як білоруська почали казати «трясця» або «йди до дідька» — я час від часу таке чую, але ці інфострумочки заглушує всякий «Бандітскій Пєтєрбург». Змінюється й суспільне ставлення: якщо за часів совка певні слова були тупо заборонені, за матюччя у фільмі на першому каналі людину посадили б, — то сьогодні це стає частиною мови. Треба говорити про те, щоб наша мова не перетворилася на матюки із вкрапленнями літературних слів.

— Як варто поширювати українську в Інтернеті? Часто чую від розробників: «якщо зробити сайт українською, аудиторія буде мала. Якщо російською, охопимо весь СНД».

— У дійсності, це не ділове планування, це заангажоване совкове насліддя, яке треба розпеченим залізом випалювати! Ну й толку з того, що зробиш ти російською? Твій ринок буцім як розшириться на 150 млн

34

НИЗКА НОВОТВОРІВ ЧИ ПЕРЕОСМИСЛЕНИХ ДАВНІХ СЛІВ, АБО Ж НАСИЛЬНО ВИКИНУТИХ З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ САМОРУХ, САМОДІЙ — автомат (у значенні пристрій, а не те, що стріляє) ВИХОДОК — туалет КУПАЛЬНЯ — ванна ВИТЯГ, ПІДІЙМАЧ — ліфт ЗБУТОЗНАВЕЦЬ — маркетолог ЗАЗИВКА — реклама ЗАЗИВНИЙ ЩИТ — біл-борд ЗАЗИВНИЦЯ — рекламний ролик (для радива, далебачення) СВІТЛО-ЩИТ, СВІТЛОВИЙ ЩИТ — лайт-бокс, можна ще ЛІХТАР-ЗАЗИВАЧ сказати, але тут ЛІХТАР — це «німець» ГОРТАЧ, ГОРТАЛО — планшет (виду АйПад, тощо) БОРОЗНИК — бравзер (бо борознить простори всемережжя) ПОЛОЖНИК — акушер (бо приймає пологи) МЕТИК — смартфон (бо меткий, шустрий, «вумний» пристрій, хоча і має малі розміри) ОРУДНА СУМІСТА — операційна система ОРУДНИК — оператор або ж процесор ОРУДАР — комп'ютерник, або ж оператор

ОРУДДЯ — комп'ютер (наразі це лише протослово) СТИСКАЧ — архіватор (програма) ЗГОРТОК — архів (один чи сукупність файлів, стиснутих архіватором) РАПТІВКА — флеш-моб ВИПИТУВАННЯ або ж ВИПИТ — інтерв'ю ОСІДОК — офіс ВИРЯД — райдер (технічний, побутовий) ШЛЯХОВКАЗ або МІСЦЕВКАЗ — «дже-пе-ес» ШЛЯХІНИЦЯ — карта, мапа (це все — чужинські слова) ПРИВАБНИК — гедлайнер ЧАСОМІР — таймер ГРАЧ — ґеймер МІТНИК — маркер СВІТЛЯР — фотограф, бо ж робить світлини РОЗГОЛОСНЯ — радіостанція КОШТОДАВЕЦЬ — спонсор ОГОЛОСКА — афіша НОВИНАР — журналіст НОВИНАРНЯ — аґенція новин ВИВІДКА — репортаж ВИВІДНИК або ВИВІДНИК — репортер

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:33 Page 35

От білоруси не встигли це «записати» і зберегти. Розбіжності внесло й те, що у них два правописи: не встигли внутрішню суперечку завершити, що має бути базовим, як час минув і скоротилося населення, яке говорить білоруською. Ще вони не мають такої потужної діаспори, як ми. Я навіть розглядаю такий варіант: в Україні українською мовою мало хто говоритиме, але у світі буде нормальна кількість носіїв, а це означає — буде ринок. Наприклад, 8 млн — це нормальний ринок для будь-якого підприємця. І якщо хтось захоче ці мільйони охопити, він робитиме це українською. Чому, наприклад, «Ґуґл» робить україномовні переклади, а «Еппл» — орудну сумісту (операційну систему. — Авт.) українською? Значить, уважають, що це таки краще дозволить їм знайти свого користувача-покупця! Може, ми будемо першою віртуальною нацією, яка існуватиме у всемережжі й не матиме сталої території.

— Що ти асоціюєш із поняттям «українська культура»?

І в Альпах звучать українські новотвори від Юрка Зеленого

видання. У Німеччині все німецькою. І ця країна крутіше представлена на міжнародних ринках. Значить, справа не в мові.

— Які явища в сучасній українській мові тебе дратують?

— Вимивання питомості: куди не поткнись, люди не мислять по-українському «усталено». Спершу подумки має виринати термін українською, і лише потім ти добираєш іншоземний відповідник чи запозичення. У нас навпаки: запозичений термін виринає у мізках насамперед, а питомий, навіть якщо він існує, мало хто скаже. Наприклад: горизонт. Як українською сказати? Виднокрай, небокрай, обрій, крайнебо, небосхил… Те саме — іноземною: людина вивчає «horizon», а «furmament» чи «skyline» уже не знає. Що менше слів у понятійному сховищі бази людини, тим вона тупіша, бо спримітизовує сприйняття свого світу.

— Як ти поширюєш свої новотвори?

— М’яко. Просіюю спілкування з великою кількістю людей. Моїх сто за роки знайдених однодумців набагато цінніші, ніж тисяча випадкових. Вони теж мають своїх однодумців і це схоже на розщеплення ядра: якщо у 2004-му я міг говорити про новотвори з двома людьми в Україні, то зараз є 200–300 активних бесідників, котрі не ставлять питання «кому це треба, все одно буде триндець». Насамперед уживаю новотвори сам: замість автомобіля — віз, підвода, — і всі поки що розуміють. Не «гараж», а стайня, стійло — те, що означає у буквальному перекладі французьке

Усі чекають, що хтось прийде і все змінить. Так не буває. Не хтось — а ти сам! «гараж». Певною мірою це жарт, але воно так навіть краще сприймається. Через суспільні мережі, ту ж саму Чолодошку (Фейсбук. — Авт.), дуже багато людей знайшлося. Питають, як краще сказати, написати. Іноді мене запрошують у ВиШі, на розмаїті лекції. Якось на семінарі для шкільних учителів української мови слухачі дуже здивувалися, що чеською «бампер» це naraznik — по-нашому можна було б сказати наразнИк, бо перша деталь, що наражається на небезпеку, удар. А вони все своє вчительське життя гадали, що «бампер» — це всіма мовами так.

— Що сьогодні загрожує українській мові?

— Скажімо так: загрожує те, що й іншим мовам — тиск «ґлобіша», чужинських запозичень, але ми певною мірою переступили межу неповернення, бо завдяки сучасним засобам зв’язку і носіям даних мову ми вже встигли настільки закарбувати, що вона не щезне, як білоруська.

— Це насамперед питання мови. Уявити собі, що є німецька культура, але нема німецької мови, — це дурня. Ми знаємо, що ірландська культура робиться носіями, які спілкуються англійською. Ірландська, по суті, вже мертва мова. Але шанувальники відокремлюють ірландську культуру саме за мовною ознакою. Скажімо, існують цілі відділи у крамницях, де продаються кельтомовні платівки. Культура — це насамперед мова, все решта — похідне.

КОРИСНІ ЛАНКИ НА ЗБІРНІ СЛОВНИКИ

http://r2u.org.ua http://slovopedia.org.ua http://ridnamova.org

35

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:33 Page 36

ЛАРИСА ГОНЧАРЕНКО

АРКА УЯВИ БРУНО ШУЛЬЦА 6–12 вересня 2012 року в Дрогобичі Львівської області відбудеться ювілейний V Міжнародний фестиваль Бруно Шульца «Арка Уяви Бруно Шульца»

П

родовжуючи концептуальний зміст та структуру чотирьох попередніх Міжнародних фестивалів Бруно Шульца, П’ятий фестиваль складатиметься з мистецьких, літературних та наукових подій. Програма заходів є різноплановою, насиченою, представницькою.

Бруно Шульц. Автопортрет

Разом із учасниками та гостями фестивалю можна буде побачити, послухати, подискутувати, поговорити про значення Бруно Шульца для сучасного світу та України (запрошено видатних діячів культури з України, Польщі, Ізраїлю, Росії — Тараса Прохаська, Адама Міхніка, Давіда Ґроссмана, Віктора Єрофєєва. Модеруватиме акцію проф. Міхал Павел Марковський — літературознавець, дослідник творчості Шульца).

Бруно прийшов у світ, який уже втомився від власної краси

Програмою фестивалю передбачено проведення Міжнародної наукової конференції «Бруно Шульц як філософ та теоретик літератури», прем’єру збірок «Цинамонові крамниці», «Санаторій під Клепсидрою» та інших оповідань Бруно Шульца в новому українському перекладі Юрія Андруховича. Відбудуться презентації перших українських перекладів «Книги листів» (перекладач — Андрій Павлишин) та «Літературно-критичних нарисів» (переклад Віри Меньок). Особливою подією П’ятого міжнародного фестивалю Бруно Шульца передбачено «Українську Шульцівську відкриту дискусію», у якій візьмуть участь Юрій Андрухович, Юрій Винничук,

36

Бруно Шульц. Undula-w-nocy.

1920-22, Музей Літератури, Варшава

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:33 Page 37

Андрій Любка, Тарас Прохасько, Андрій Бондар, Василь Махно, Таня Малярчук, Наталка Сняданко. Модератор дискусії — відомий літературний критик Олександр Бойченко.

нування свого і довколишнього світу. Кафка писав колись у своєму щоденнику, що почуває себе у світі овечкою, яка серед туману в горах бреде кудись у стаді інших овечок. Це зовсім не Шульц.

А ще учасники фестивалю матимуть змогу побачити і почути у мистецькій програмі гурт «Bester Quartet» (Краків, Польща), Юрія Андруховича з музичною формацією «Karbido» спільно з київським «ArtPole-z», польську рок-групу «Bruno Schulz» з Лодзі; концерт чоловічого хору «Kairos» із Любліна та ін. Також організаторами підготовлено візуальні проекти, зокрема виставку народженого в Дрогобичі Ервіна Шенкельбаха, фотографа з Ізраїлю — сина фотографа Бертольда Шенкельбаха (1893–1942), котрий приятелював з Бруно Шульцем. І це лише частина запланованих заходів.

Творчість і Кафки, і Шульца легко співвіднести із «Петербурзькими повістями» М. Гоголя. Зокрема, в «Невському проспекті» ірреальність реального, спроможність буденності вмить перетворитися на дивовижний фарс, бурлеск, карнавал наближає Гоголя до Шульца.

За словами натхненниці фестивалю, однієї з його організаторів пані Віри Маньок, «домінантою діяльності Полоністичного центру є активне пропагування та дослідження життя і творчості Бруно Шульца — письменника і художника, визнаного світом як одного з найвидатніших творців культури ХХ сторіччя. Присвячений йому фестиваль відбувається на його батьківщині кожних два роки і набуває розвитку в різних напрямках — літературознавство, перекладознавство, художнє та театральне мистецтво, література і музика. Останній фестиваль зібрав у Дрогобичі діячів науки, літератури і мистецтва із сімнадцяти країн світу, що свідчить про широке міжнародне зацікавлення цим заходом і його визнання».

ІЗ «АНТОЛОГІЇ НАУКОВИХ МАТЕРІАЛІВ ТРЬОХ МІЖНАРОДНИХ ФЕСТИВАЛІВ БРУНО ШУЛЬЦА В ДРОГОБИЧІ ЗА РЕДАКЦІЄЮ ВІРИ МЕНЬОК»

Паралелей та аналогій можна проводити чимало, коли письменник багатомірний і кожна його фраза містить таємницю, і сказано в ній стільки, скільки читач може сприйняти відразу, почуваючи, однак, що мав би вернутися і замислитися над текстом знову, відкриваючи для себе нове і нове його значення. Попри всю парадоксальність паралелей, нагадаю абсолютно раблезіанську й «карнавальну» до найглибших глибин «Енеїду» Котляревського і, не проводячи зовсім прямої паралелі, зазначу лише, що дух «Енеїди» є в українському фольклорі — у піснях і в казках, жартах та анекдотах, і саме цей народний український настрій також не міг не вплинути на творчість дрогобицького єврея, що писав польською мовою, але нашого земляка, сина української землі Бруно Шульца.

Бруно Шульц. Принцеса

Людина зірвала заборонений плід з дерева пізнання прихованого

(Видавництво «Коло», Дрогобич, 2008):

ЮРКО ПОКАЛЬЧУК (УКРАЇНА). БРУНО ШУЛЬЦ У СВІТЛІ РІЗНИХ КУЛЬТУР Етнічна тривимірність творчості Бруно Шульца — польська, єврейська й українська — створила особливий культурний феномен, який не має повних аналогій у світовій літературі. Хоч приклади паралельності до творчості Шульца у транскордонних культурних явищах існують. Насамперед впадає в око деяка схожість прози Шульца із прозою Францa Кафки. У творчості Кафки бачимо також поєднання трьох культурних джерел — німецького, чеського та єврейського. Однак Кафка — виразний песиміст, його твори глибоко просякнуті філософічністю і завжди змушують читача замислитися над сенсом іс-

ІГОР КЛЄХ (РОСІЯ). ТЕРИТОРІЯ СНОВИДІНЬ — МАЛА ВІТЧИЗНА БРУНО ШУЛЬЦА КРАЇНА РОЗМІРОМ З БІНОКЛЬ У чому ж цінність того, що здійснив Шульц у царині художньої літератури?

Бруно Шульц, поза сумнівами, — один із найвизначніших сновидців в історії світової літератури. Більшість його новел могли розповідатися на кушетці у Фройда. Його Дрогобич, по суті, — це видіння, і витканий він з тієї ж хисткої, непевної субстанції, що й наші сни. Для нього топографія й декорації рідного міста — лишень серпанок уявного, поверхню якого збурюють космічні течії і сколихують розряди пристрасті сновидця на порозі його пробудження. Оповідач ніби намагається прокинутися, згадати щось важливе, наздогнати недосяжне, упіймати шлейф таємниці, яка легко може виявитися обманом, черговою ілюзією. Він позбавлений руху і замкнений всередині оптичного приладу, подібного на бінокль, що дозволяє йому то зависати над містом, то розглядати травинки на зарослому пустирі, то блукати серед призм, лінз та колінців, не знаходячи виходу із власної новели.

q

Творцем й організатором Міжнародного фестивалю Бруно Шульца в Дрогобичі є Полоністичний науково-інформаційний центр ім. Ігоря Менька Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Івана Франка — університетська структура, що діє з 2002 року і головним своїм покликанням уважає налагоджувати живу й плідну співпрацю з науковими та культурними інституціями Польщі.

А от гоголівська «маленька людина» («Шинель», «Ніс») — це вже і Кафка, і Шульц. Всесвіт, космічна абсурдність буття показана через життя незначної ніби людини. Тут підкреслюється особливе й неповторне значення кожної людської особистості у світі, її іманентна непересічна цінність, бо ж вона, як і кожна інша жива істота, є центром всесвіту для себе і свого існування.

37

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:33 Page 38

Однак новизна шульцівського підходу до тієї успадкованої ним від символістів уже підтоптаної реальності полягає в її методичному препаруванні, пародіюванні та карикатуруванні. Хижацьким оком художника автор простежує, як одна за одною від цієї реальності відшаровуються уявності, як у тяжбі й сум’ятті матеріалізуються метафори і з безглуздим стукотом випадають в осад. Якби Шульц був тільки маніакальним візіонером і доморослим фокусником, то читачів і поціновувачів у нього було б набагато менше. Але Шульц ще й комік — печальний клоун, і якраз ця риса надає його мистецтву неймовірної живучості. У гротескній деформації більше правди про істоту реальності, аніж у безпристрасному життєнаслідуванні, яке вперто забуває про те, що всесвіт — це не що інше, як чудо за визначенням, за фактом творення та за здатністю до саморозвитку та трансформацій.

стрельного поклоніння — перетворилися на «фіолетових фей» з лєсковських пародій. Воістину надходив час, коли той, хто був нічим, раптом возносився у своїй нікчемності й, ставши усім, полонив собою увесь обрій. Світ розчарувався у нормі й почав обожнювати аномалії. Він перестав вдовольнятися видимим, заворожено захоплюючись езотеричним. Стався ще один акт гріхопадіння, й людина зірвала заборонений плід з дерева пізнання прихованого. Погляд Бруно невтомний у тому письменницькому підгляданні.

БРУНО ШУЛЬЦ. З ЛИСТА ДО СТ. ВІТКЕВИЧА, «TYGODNIK ILUSTROWANY», 1935, NR 17 Є змісти, ніби призначені нам, приготовлені, які чекають на нас на порозі життя. Так я, маючи вісім років, сприймав баладу Ґете з усією її метафізикою. Через напівзрозумілу мені німецьку я вловив, відчув сенс і, до глибини зворушений, плакав, коли мама мені її читала.

МИРОСЛАВ МАРИНОВИЧ (УКРАЇНА). СВІТ. МІСТО. КНИГА (ЖМУТОК ІМПРОВІЗАЦІЙ У ПОМИНАЛЬНИЙ ВІНОК БРУНО ШУЛЬЦУ) Бруно прийшов у світ, який уже втомився від власної краси. На той час поети оспівали вже кожну ноту солов’я, що милувала слух, і кожен порух жіночої Бруно Шульц. Фрески. 1941-1942, Дрогобич пантофельки, що п’янив уяву вибуялої жаги. Маляри розщепили округлі класичні форми людського лиця на магічні Такі образи становлять програму, визначають залізний капітал квадрати, піддатні для декодування лише їхньому творцеві. Ардуху, даного нам дуже рано, у формі передчуттів і напівсвідомих хітектори занудилися від пропорцій та симетрій і зовсім пустидосвідів. Мені здається, що решта нашого життя зводиться до лися берега, змагаючись у вигадливості творчого бунту. того, щоб зінтерпретувати ці явлення, проникнути в їхню суть, яку Музиканти дружно зреклися сольфеджіо, зрадили благозвучним підкоряємо, осягнути їх усім розп’яттям інтелекту, на яке нас виквартам і квінтам, щоб віддатися збудливій стихії дисонансів, які стачає. Ці ранні образи визначають митцям межі їх творчості. Їхня одні лише відтепер могли задовольнити спраглий голод відтворчість — це дедукція готових передумов. Уже потім вони не криття. Світ перестав милуватися персами Венери Мілоської, бо відкривають нічого нового, а лише вчаться щоразу краще розураптом зауважив, що пустка на місці її рук є більш звабливою і міти ще на вступі довірений їм секрет, і їхня творчість — це нетаємничою. Так поети почали цілувати її руки, виліплені їхньою ухильна екзеґеза, коментар до того єдиного рядка, який їм власною уявою. задали. Зрештою, мистецтво не розв’язує цього секрету до кінця. Він залишається нерозплутаним. Вузол, на який зав’язана Бруно прийшов у світ, у якому злісний жартун замінив освітдуша, — це не фальшивий вузол, який можна розпустити, потяглення: звичайні теплі жарівки поступилися місцем модним люнувши за його кінець. Навпаки, він щоразу тісніше зав’язується. мінісцентним лямпам, і від того по обличчях людей поповзли Ми маніпулюємо ним, спостерігаємо за рухом ниток, шукаємо фантасмагоричні тіні. Природні тілесні кольори змінилися сикінця, і з цих маніпуляцій виникає мистецтво. нюшною блідістю, від якої чепурні панянки — вічні об’єкти мене-

38

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:33 Page 39

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:33 Page 40

СОФІЯ ТРИКОЛЕНКО, ОЛЬГА ТРИКОЛЕНКО

ШЛЯХ У ВСЕСВІТІ Щ

о таке людське життя? Це шлях, який доводиться пройти. На своєму творчому шляху Богдан Сильвестрович Ступка зіграв безліч ролей, пройшов крізь безліч спектаклів та кінофільмів, але одна з його театральних ролей особлива — роль Тев’є-молочника — простої людини, яка долає свій життєвий шлях, споглядаючи безкрайнє небо та спілкуючись з Богом, який спостерігає за ним з цього Неба. Прем’єра вистави «Тев’є-Тевель» у постановці видатного українського режисера Сергія Данченка відбулася 23 грудня 1989 року на сцені Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка. Протягом 23 років вистава регулярно проходила як на цій головній сцені країни, так і на сценах інших театрів України, на сценах Росії, США, Німеччини, Польщі… І скрізь збиралися аншлаги, білети купували заздалегідь. Богдан Ступка беззмінно виконував головну роль протягом всієї історії існування вистави. Під час гастролей у Нью-Йорку онука Шолом-Алейхема, американська письменниця Бел Кауфман, назвала його найкращим Тев’є-молочником. У 1993 році його неймовірна гра була відзначена Шевченківською премією, а в 2009 році відбулося урочисте святкування 20-річчя вистави, і славетний актор вийшов на сцену у 362 раз.

40

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:33 Page 41

Виключно значущою для розкриття цього космогонічного образу стала сценографія розроблена відомим українським театральним художником Данилом Даниловичем Лідером. У драматичному творі поставлені загальнолюдські проблеми, що існували в усі часи та з якими стикаються всі народи; і Лідер створив на сцені знакове середовище. Оскільки мова йде про молочника та в його особі про споконвічні поневіряння єврейського народу, а за цим бачиться й взагалі доля кожної людини на Землі, Лідер обрав основним фоном середовища панораму Молочного шляху. Тут ще й понятійна тотожність і словесна співзвучність: молочник — молоко — Молочний шлях… Зоряне небо знайоме всьому людству, одвічне. Воно, здавалося б, існує саме по собі й ніяк не впливає на земні події; але насправді має надзвичайно сильний вплив і на земну природу, і на людську підсвідомість. За Конфуцієм людина вимірюється «від голови до Неба». Власне, все що відбувається у світі це взаємодія людини з Небом, Всесвітом…

Богдан Ступка беззмінно виконував головну роль протягом всієї історії існування вистави

q

Молочний шлях здавна асоціювався з дорогою, нескінченним шляхом, по якому мандрують сузір’я, а у міфології деяких народів — душі померлих. «Опустися, мати Нут (Небо), перетвори мене на одну з незаходячих зірок, які в тобі всі» — давньоєгипетська поховальна молитва… Він також асоціюється з життєвим шляхом, який має пройти кожна людина. Молоко — символ миру, достатку, а також хоча й тяжкої, але винагороджуваної людської праці, та мирного взаємонеобхідного співіснування людини і тваринного світу.

41

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:33 Page 42

Його виразна жестикуляція та погляд приковують увагу глядачів

Галактика, Всесвіт на сцені — небачена досі сценічна масштабність. У її майже граничній простоті криється величезна складність. Тільки великий актор Богдан Ступка зміг розбурхати та подужати, скерувати такі колосальні енергії… Тев’є на прізвисько, за родом заняття, «Молочник» — чесний простий трудівник, котрий хоч має небагато, наділений народним розсудливим розумом, всім задоволений, і не хоче жодних кардинальних змін у своєму житті та у житті своєї родини. Для кожного з героїв п’єси вготований власний шлях, можна сказати, що у кожного з них своє Небо. Для Тев’є Небо — оселя Бога, який чомусь посилає йому тяжкі випробування, розділяє родину та змушує самого на старості років поневірятися світом, але і дає надію... Літературна основа з драматургією, режисура, сценографія, акторська гра — складові сценічного шедевра. Простір пульсує: комедійні, гротескні, драматичні, трагедійні мізансцени розкривають Всесвіт душі, велич акторської майстерності; зал то нестримно регоче, то завмирає, а то болісно переживає... Богдан Ступка не академіст. Від навчених, хоча й дуже сильних, акторів він завжди виріз-

42

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:33 Page 43

нявся унікальним талантом, власною неповторною творчою індивідуальністю. Як він виконує колискову для онуки — теж Голди, — названої на честь бабусі, його померлої дружини! Накочуються сльози — скільки тепла, любові, невимовної туги… Всі деталі важливі для розкриття ідеї твору, образу головного героя. Справжній віз, що є атрибутом дороги, і на тлі Молочного шляху набуває певного символічного змісту. Тев’є час від часу сам впрягається у воза і тягне його, а стара слабка коняка шкутильгає слідом: «Знову кобила на тобі їде!». Символ дому — дерев’яний дах, що з розвитком сюжету перетворюється то на хлів, то на стіл. На початку першої та другої дій на сцену опускається горщик молока, іще один символічний елемент. Він позначає спокійне, мирне життя, чистоту, достаток. Як незрівнянно Богдан Ступка говорить — його голос теж ніби резонує з музикою сфер; і як він кричуще мовчить — навіть у німих

мізансценах передає емоційну напругу свого героя: хіба можна словами передати всю абсурдність та драматизм ситуації, коли одна соціальна група змушує іншу покинути насиджені місця та вирушити по світах: душа ж бо теж пустила глибочезне коріння і проросла на рідній землі мов дерево — мов той дуб, якого Тев’є вже не забрати з собою… Його виразна жестикуляція та погляд приковують увагу глядачів, а гіпнотична харизма утримує їх у напрузі аж до оптимістичного вибуху сміху наприкінці вистави. Творці вистави залишають глядачам надію на таке майбутнє, у якому б знайшли собі місце і розкидана родина Тев’є, і інші вигнанці, котрі змушені шукати свою долю по всьому світу. Можливо родина Тев’є купить нову землю, збудує нову хату і купить нову корову. І знову на їхньому столі опиниться повний горщик молока… Життєвий шлях видатного актора пройдений та продовжується шлях у Всесвіті…

Усе, що відбувається у світі — це взаємодія людини з Небом, Всесвітом…

43

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:33 Page 44

КАТЕРИНА КОТ

Я БУДУ ЖИТИ!

12 вересня відбудеться благодійний концерт «Я буду жити!» за участю кращих українських рок-гуртів Dруга Ріка, Океан Ельзи, С.К.А.Й., Бумбокс, Крихітка, Шима, O.Torvald, Bahroma. Проект здійснюється спільно з «Асоціацією допомоги інвалідам та пацієнтам з хронічними захворюваннями лімфопроліферативних». Концерт спрямований на збір коштів для придбання реактивів та препаратів лікування і діагностики онкохворих з усієї України в Національному інституті раку. Про проект «Українській культурі» розповіли ініціатори концерту гурт Dруга Ріка та учасники концерту гурт С.К.А.Й.

С.К.А.Й.: ПОТРІБНО САМИМ РОБИТИ БЛАГОДІЙНІ ВИСТУПИ Олег Собчук, лідер гурту С.К.А.Й., вірить у доброчинність, привчає дітей до рок-н-ролу і виконає на благодійному концерті «Я буду жити!» композиції, які не часто звучать на його виступах

— Як ви готуєтеся до концерту і про яку «конкретну тематику» йдеться?

— Я буду обирати з трьох наших альбомів саме ті композиції, що найкраще відповідатимуть тематиці заходу. Гадаю, вони сподобаються і прихильникам, і слухачам, ще не знайомим з нашою творчістю. Упевнений, що програма вийде цікавою і новою. Щодо тематики скажу так: ці пісні просто класні. Я дуже не люблю інтерпретувати тексти пісень, якось характеризувати їх — мені здається, немає нічого нуднішого, ніж розказувати про пісню — її треба просто слухати. Коли у мене запитують, яким буде новий альбом, я кажу — послухаєте (сміється).

Олег Собчук і Катерина Кот

— Олеже, розкажіть, будь ласка, чого особливого чекати від гурту С.К.А.Й на концерті?

— Буде своєрідна музична солянка, присвячена конкретній тематиці. Ми зіграємо такі пісні, що, як правило, дуже рідко звучать у наших стандартних музичних програмах. Звісно, будуть і хіти.

44

Українська культура — це сліпа краса

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:33 Page 45

— Ви часто берете участь у благодійних акціях. Які конкретні результати такої діяльності можете назвати?

— Дійсно, проектів дуже багато, і результати є. Наприклад, я особисто робив доброчинний концерт у Тернополі два роки тому. Збирали гроші для дітей-сиріт із тернопільських дитячих будинків до дня Св. Миколая. Зібрали близько 20 тис. грн. Половина коштів пішла студентам із незабезпечених сімей, решта — в дитячі будинки. Керівники цих будинків висловили свої побажання, і я особисто купував дітям різні побутові прилади, одяг, ялинки, іграшки, навіть продукти, і сам усе це добро розвозив. Також ми придбали велику морозильну камеру в гематологічний відділ Першої тернопільської міської лікарні. І це не один випадок. Їх багато. Я був присутній на акції під Києвом, де ми збирали кошти на апарат для штучної вентиляції легень новонароджених, а потім — на заході, коли розрізали стрічку до пологового будинку і показували результат нашої діяльності. Нещодавно ми виступали в Житомирі — допомагали дітям, хворим на рак. Було багато відомих виконавців і зібрано чимало коштів. Чим далі, тим більше ми розуміємо, що треба самим влаштовувати доброчинні виступи. Тому що багато людей, які організовують благодійні акції, на сором, не використовують зібрані гроші за призначенням. Ми зараз стали дуже обережними стосовно непевних доброчинних заходів і концертів.

сприйняли наші нещодавно записані англомовні пісні. Ми бачимо, що люди слухають нас і хочуть слухати далі, тому будемо робити пісні як українською, так і англійською мовами.

— Визначте, будь ласка, поняття «українська культура».

Доброчинність — не подвиг. Це має робити кожна людина, не примушуючи себе, а просто так — Я написав пісню «Сліпа краса» і можу провести паралель, назвавши українську культуру сліпою красою. Вона масштабна, вона прекрасна, українська культура дуже різнобарвна і різнобічна, але, на жаль, дуже багато людей, які є українцями, які повністю належать до цієї культури, не хочуть її бачити, вони сліпі. Якщо ми не бачимо красу навколо себе, краса автоматично не бачить нас, тому наша українська культура сліпа.

— Що особисто Ви робите — у творчості, в сім’ї, в житті — для того, аби вона прозріла?

— Це елемент індивідуального відчуття совісті і ставлення до ближнього та до світу. Як відчуваєш, так і дієш. Ми відчуваємо, що хочемо це зробити, і ми це робимо.

— Все, що ми робимо, це не лише для себе, а й для того, щоб в Україні знали: український рок-н-рол існує. Щоб у світі знали, що українська пісня існує, що є така мова, існує така культура.

— Також ви часто берете участь у європейських фестивалях, і вас зустрічають там приязно. Як ви презентуєте образ української культури за кордоном і чи є благодійність елементом цієї культури?

І це стосується, звісно, й різних доброчинних виступів. А загалом — це ставлення до світу. Дітей я привчаю до гарної музики: як класичної, так і альтернативної; до мови, до правильного відношення і ототожнювання себе з тією країною, де вони живуть, аби дитина розуміла, хто вона, звідки. Їдучи в Карпати, наприклад, ми збираємо по горах сміття. Ми і просто так на вулиці збираємо сміття: побачили — підняли. Це здається дрібницею, але цей елемент дуже важливий — дитина має розуміти, що це важливо. Як, звісно, і повага до людини будьякої національності. Такі дії не повинні бути подвигом чи геройством, це має робити кожна людина, не примушуючи себе, просто так, само собою.

— Ми розмовляємо українською, повірте, це багато що означає, зокрема в Польщі. Цього достатньо (сміється). Ми показуємо, що в Україні є рок, є команди, які вміють це правильно подавати. І насмілюся сказати, що в Польщі у нас є багато прихильників як польських, так і українських. І не лише в Польщі, а й у Росії, Німеччині, Угорщині. У США також часто грають наші твори. Зокрема, в Чикаго на радіо української діаспори зараз дуже гарно

q

— Участь у благодійних акціях — це елемент образу сучасного виконавця, свого роду тренд?

45

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:33 Page 46

DРУГА РІКА СПІВАЄ ПРО КОХАННЯ І ЗАРАДИ ЖИТТЯ Ми спілкувалися з ініціатором концерту, фронтменом гурту Dруга Ріка Валерієм Харчишиним. Валерій розповів про благодійність, новий альбом, сингл і кліп, а також про міфи, які потрібно розвінчувати

Хоча я знаю, що музиканти дуже скептично ставляться до подібних благодійних акцій, адже не завжди розуміють, куди, власне, йдуть кошти і для чого саме їх збирають. Можливо, це перша акція, яку влаштовують самі музиканти, тому жодних питань не виникло. Ми один одному довіряємо, і я сподіваюся, що так буде й надалі. Важливо, щоб такий старт мав продовження.

— Чого очікувати від концерту? Чи вплинула тема заходу на репертуар, програму, стилістику?

— Протягом того часу, що ми виділили кожному гурту, музиканти будуть виконувати, як правило, свої хіти. Кожен має приблизно з півгодини. У програмі — повна свобода і демократія — ніхто нічого не нав’язує, і кожен зіграє те, що хоче. Ще ми були приємно здивовані тією інерцією, що розвинулася у відповідь на нашу ініціативу. Реклами ще не було, але «циганська» пошта спрацювала так швидко, що відомі, дуже відомі музиканти почали телефонувати і пропонувати свою участь у концерті. На жаль, багатьом довелося відмовити, але ми сподіваємося, що це не останній проект.

— Валерію, розкажіть, будь ласка, як виникла ідея проведення такого заходу?

— Особисто Ваша участь у благодійних акціях дуже плідна. Що це: данина моді, піар чи переконання? Чого вдалося досягти?

— Ідея народилася у мене. Її виникнення було спричинене тими проблемами, хворобами, що останнім часом з’явилися навколо

— Щодо досягнень: як правило, ставимо планки максимуму й мінімуму. Прагнемо досягти максимуму і до мінімуму ще жодного разу не діставалися. Запускаючи один проект, ми говорили: «Дай нам, Боже, знайти хоча б одну дитину», — Бог нас почув, і ми знайшли одну дитину. Звісно, хочемо знайти якомога більше і допомогти їм, але навіть одна дитина — це вже успіх.

Ми розвіємо міф про те, що київський народ цинічний і не ходить на благодійні концерти мене та моїх друзів. Ми поговорили з хлопцями і вирішили, що потрібно зробити такий концерт. І почали телефонувати своїм друзям-музикантам. Як не дивно, жоден із них не відмовився.

46

Акції проводяться дуже багатьма. Але й багато з них викликають неоднозначні питання, таким акціям ми бажаємо успіху і відмовляємо. Беремо участь у тих проектах, де точно знаємо, куди підуть гроші, як здійснена організація, що відбувається за лаштунками. У Житомирі, наприклад, ми не чекали, що маленька зала драмтеатру збере стільки грошей. У нас не було такої мети. А зібрали удвічі більше коштів, аніж очікували — 260 тисяч гривень у залі, яка могла принести максимум 100–120 тисяч. Хочемо, щоб у Києві було зібрано набагато більше грошей. Хочемо розвіяти той міф, що у провінції люди добріші, відвертіші, мають щире серце і не соромляться цього, коли йдеться про бла-

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:33 Page 47

годійність. Натомість цинічний київський народ на благодійні концерти не ходить.

— Ви неодноразово говорили, що проблема раку торкнулася Вас особисто. Як це відобразилося у творчості?

— Так, захворів мій рідний брат. Він лікується уже тривалий час, і я вірю, що він буде жити. Не можу сказати, що ця проблема на всі сто відсотків уплинула на останню пісню, яку ми записали. Першою назвою синглу «Пробач» було «Все мине», і першим слухачем пісні став саме брат. Він досить критично її оцінив, сказав, що це схоже на те, що ми вже робили, але пісня все ж таки дуже крута. Пісня дійсно позитивна, і я щиро хотів, аби брат почув її і відчув, що вона написана для нього, аби повірив, що справді «все мине».

— «Пробач» увійшла до першої частини вашого нового альбому «Метанойя» (у перекладі з грецької — переосмислення.

— Авт.) .Багато хто охрестив платівку меланхолійною, не рокн-рольною, і тим паче не рокерською. Прокоментуйте, будь ласка.

— Коли ти працюєш на репетиційній базі чи деінде, коли пишеш текст, музику, в останню чергу думаєш, як це приймуть і що про це скажуть. Коли ти твориш, ти ніколи не думаєш, ти не маєш часу думати. Якщо почнеш думати, як це налізе на ті чи інші вуха, нічого не зробиш. Просто починай творити — і все. На момент зведення пісні чи на момент запису вже згадуєш і про слухача. Потрібно створити, а вже потім направляти цей твір в те чи інше русло.

— Після переосмислення Ви могли б сформулювати надзавдання, єдиний зміст Вашої творчості? Він у Вас є, чи це завжди спонтанний прояв емоційного і духовного стану?

— Є. Кохання.

— Про це йдеться й у

— Radiohead останні кілька років теж не грають гітарну музику в класичному розумінні слова, але назвати це нероком неможливо. У будь-якому випадку —

В а ш о м у останньому кліпі? Хто герої відео? Про що розповідається в історії?

це альтернативна музика. У нашій творчості є деякі попсові мотиви, але ми й не збиралися дивувати когось дуже важкими темами. Тим паче альбом робився кілька років, і пісні були написані в різному стані: ми сварилися, мирилися, розходилися, сходилися — все це відобразилося на нашій творчості. Окрім того, альбом записувався у різних країнах. Він не є цілісним ані в саундовому, ані в стилістичному аспектах. Звісно, чи роковий альбом, чи ні — вирішувати людям. Ми вважаємо його легким, і це не є погано.

— Це життєвий сюжет. Ніч, що триває у кліпі, у нас тривала кілька років. Усі сцени, що показані там, реальні: приблизно таке саме траплялося і з нами. Ми просто показали не один момент із життя, а кілька років життя. У самому кліпі і є переосмислення. Треба просто жити далі. Залишити те, що було з тобою вчора, і йти далі. Не опускати руки, постійно рухатися вперед. Якщо опустив руки, зупинився, ти вже не живеш. Якщо ти став і задумався, то цей стан має минути якнайшвидше.

Треба просто жити далі. Залишити те, що було з тобою вчора, і йти далі

— Що буде у продовженні, у другій частині альбому?

— У продовженні буде рок. Коли вийде друга частина альбому, ніхто не скаже, що Dруга Ріка грає не рок.

— Для багатьох авторів важливий не той меседж, що вони закладають у свій твір, а саме сприйняття й інтерпретація реципієнта. Чи належите Ви до таких авторів і що є визначальним для Вас?

— Останнє запитання від «Української культури». Що для Вас означає поняття «українська культура»?

— Українська культура — це ВСЕ. Все українське.

47

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:33 Page 48

ГАЛИНА ГУЗЬО

20 АКАПЕЛЬНИХ РОКІВ НА СЦЕНІ Легендарна «Піккардійська терція» святкує ювілей

Л

егендарний і унікальний для української музичної культури акапельний гурт «Піккардійська терція» святкує 20-ліття. 24 вересня 1992 р. ці голосисті та елегантні хлопці, на той час студенти Львівського державного музичного училища ім. С. Людкевича, вперше вийшли на велику сцену — у Львові. Щоправда, тоді «піккардійців» було четверо: Володимир Якимець, Ярослав Нудик, Богдан Богач та Андрій Капраль. Невдовзі до квартету приєдналися Андрій Базиликут та єдиний не львів’янин, закарпатець Роман Турянин. І за два десятиліття успішного пісенного польоту самобутньої вокальної формації склад «Терції» практично не змінювався. Єдина ротація відбулася 1996 року: на місце Андрія Базиликута прийшов його тезка — Андрій Шавала.

«ЗІ СВОЄЮ АКАПЕЛЬНОЮ МУЗИКОЮ ПОЦІЛИЛИ В ЯБЛУЧКО»

НА ЩАСТЯ, ДОЛІ ТВОРЧИХ І ТАЛАНОВИТИХ ХЛОПЦІВ ТАКИ ПЕРЕТНУЛИСЯ — Нам пощастило з самого початку — опинилися в потрібному місці у потрібний час із потрібним матеріалом, — розповідає «Українській культурі» художній керівник «Піккардійської терції» Володимир Якимець. — На початку 1990-х, коли Україна стала незалежною, відчувалося неймовірне національне піднесення. З’явився інтерес як до народних пісень, патріотичної музики, так і до сучасного музичного матеріалу. Ми зі своєю акапельною музикою поцілили в яблучко. «Старенький трамвай», «Богдан», «Пустельник» звучали з кожного куточка. Від першого ж виступу відчули, що наша музика — потрібна. І це відчуття супроводжувало нас усі двадцять років. Відтак у нас був стимул рухатися далі, творчо розвиватися, постійно шукати щось нове і цікаве.

Два десятиліття тому долю пісенного майбутнього «Піккардійської терції» вирішив… турнір СПІВАЮТЬ ДВАНАДЦЯТЬМА з пінг-понгу. Володимир Якимець і Ярослав Нудик МОВАМИ І ЗБИРАЮТЬ якось, жартома чи-то ОПЛЕСКИ УСЬОГО СВІТУ «Піккардійська терція» — разом уже 20 років! всерйоз, посперечалися: якщо у настільному тенісі «Нового і цікавого» за переможе Славко — двадцять років «піккар«Терції» бути. Нудик не був би Нудиком, якби, хитро усміхаюдійці» назбирали ого-го: у репертуарі формації — понад 300 пічись, не домігся свого! сень у найрізноманітніших музичних стилях: поп, рок, класика, фолк, джаз, кантрі, духовна музика, рок-н-рол, блюз… На 95 відВокальної формації не існувало б і тоді, якби розійшлися життєві сотків репертуар «Терції» україномовний. Хоча в пісенному активі шляхи «піккардійців». А такий сценарій розвитку подій був цілком секстету є пісні дванадцятьма (!) мовами. Не менше вражає й геоімовірним. Із шістки творчих побратимів про велику сцену змалку графія виступів гурту: Польща, Німеччина, Іспанія, Італія, Франція, мріяв тільки тенор Андрій Капраль. Інші пісенною кар’єрою могли Канада, США, Бельгія, Швейцарія й навіть Сінгапур. й знехтувати. Тенор-універсал Ярослав Нудик міг би стати зіркою театру. Тенор Роман Турянин — займатися у рідному Закарпатті Парадокс таких самобутніх колективів, як «Піккардійська терція», бізнесом. Баритон Андрій Шавала міг би реалізовуватися у меу тому, що їм гучніше аплодують у світі, аніж вдома. Недарма дицині (хоч його й так «піккардійці» називають своїм «штатним хлопцям не раз доводилося чути на свою адресу, що їхня пісенна лікарем»). Бас Богдан Богач і тенор Володимир Якимець готуватворчість пропагує Україну у світі більше, ніж діяльність усіх лися вчити дітей музиці. наших політиків разом узятих.

48

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:33 Page 49

Утім, і офіційна Україна не залишилася перед «піккардійцями» у боргу: у березні 2008-го вокальна формація удостоїлася найпрестижнішої культурно-мистецької нагороди — Національної премії України ім. Т. Шевченка. Наче на знак підтвердження, що поважна нагорода знайшла своїх справжніх героїв, того ж року колектив випустив свій десятий за ліком альбом — «Етюди».

ПОКРАЩУЮТЬ ДЕМОГРАФІЧНУ СИТУАЦІЮ І ПРИНОСЯТЬ УДАЧУ ФУТБОЛІСТАМ Поза творчою кухнею (а вона у буднях кожного «піккардійця» займає відсотків 70-80 часу) Володимир Якимець, Ярослав Нудик,

Андрій Капраль, Богдан Богач, Роман Турянин і Андрій Шавала — добрі друзі. І навіть родичі — хрестили дітей одне одного. На сімох (якщо враховувати незмінного менеджера вокальної формації Романа Климовського) у «піккардійців» уже 17 (!) дітей. Найстаршим дітям Ярослава Нудика — по 21-22 роки, а наймолодшому богатиреві Романа Турянина — ще й півроку немає. Але співаки не тільки власним прикладом покращують демографічну ситуацію в Україні. Позитивно на народжуваність українців упливає і… їхня музика. «Одна киянка написала нам листа, у якому розповіла, що народжувала під наш альбом, — усміхається Володимир Якимець. — Слухала «Терцію» і під час вагітності. Народила трійню! Написала, що саме завдяки нашим пісням пологи пройшли більш-менш легко. Через рік ця жінка запросила нас на святкування першого дня народження своїх трійнят!».

А ще «піккардійці» — фартові для збірної України з футболу. «Терцію» нерідко запрошують виконувати національний Гімн перед матчами нашої команди. Після патріотичного заряду від вокальної формації українські футболісти перемагали у матчах зі збірними Польщі, Білорусі, Вірменії… І лише одного разу «піккардійці» не підтвердили своєї фартовості для національної збірної — 2007 року у грі з італійцями наша команда поступилася суперникам з рахунком 1:2. А зовсім недавно «Терція» підбадьорила українських футболістів на стадіоні «Арена Львів» перед товариським матчем зі збірною Чехії. Гра закінчилася з рахунком 0:0.

P. S. Рівно через двадцять років від дня народження, 24 вересня 2012 року, «Піккардійська терція» відзначатиме свій поважний ювілей на сцені Львівської опери. А за кілька днів, 29 вересня, святкування продовжиться у столичному Палаці «Україна». На головній сцені країни «Терція» дасть великий сольний концерт, у якому візьмуть участь її творчі друзі: Руслана, Марія Бурмака, Тарас Чубай, Павло Табаков, гурти «Мандри», «ТіК», «От Вінта»… Ці артисти на власний лад переспівали «багатоголосі» пісні «піккардійців». Кавери на акапельні хіти увійдуть до триб’ют-альбому, що побачить світ до ювілею формації. Також до 20-ліття «Терції» вийдуть подарункова вінілова платівка та mp3-збірка усіх десяти альбомів колективу. Повз справжніх меломанів таке гучне святкування навряд чи пройде!

49

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:33 Page 50

ФРАНКО ФЕСТ Із ранцями за плечима, із мапою в руках та жагою в очах до нових відкриттів — на три дні родинне село Івана Франка перетворилося на епіцентр мистецько-культурного життя України. Відкрити для себе нового, модерного Франка, зачитатися його актуальною прозою до Нагуєвичів на три дні з’їхалося понад 40 тисяч учасників фестивалю з різних куточків України та з-за кордону

Щ

об не пропустити жодного з численних перформансів, літературних батлів, театральних виступів та нічних читань поезії Франка — на території фесту молодь розгорнула наметове містечко, довжина якого ще у перші дні фестивалю сягнула з над 2 км. Олександр із Рівного розповів, що до Нагуєвичів приїхав уперше, з собою прихопив із десяток друзів, яким, як і йому, цікаво пройтися місцями, де сторіччя тому ходив, писав та творив сам Франко. Такої кількості екскурсій до батьківської кузні та родинного дому Франка у Нагуєвичах ще не проводили, діляться враженнями від фестивалю працівники музею-садиби Каменяра. За їхніми підрахунками, за три дні фестивалю понад 15 тисяч гостей завітали до Франкової хати, пройшлися його стежкою та посиділи під старовинним дубом поета. Стільки людей одночасно в Нагуєвичах Франком ще не захоплювалися. А захопитися Каменярем на фестивалі можна було різнобічно. Франка читали, ставили за його творами сценки та малювали.

У зв’язку із цим на території фестивалю функціонувало аж три сцени — мистецько-театральна, фольклорна та музична. На першій постійно відбувалися конкурси читців поезії, літературні батли між учасниками фестивалю та зустрічі з цікавими людьми, серед яких письменники, літератори та культурологи — Олександр Ірванець, Тарас Возняк та Андрій Содомора. Неймовірною атмосферою драйву та енергії упродовж трьох днів фестивалю із центральної музичної сцени заряджали молодь Франко Фесту такі відомі українські співаки та гурти, як «Скрябін», «Тартак», «Піккардійська терція», «Кораллі», та інші. Коли вуха досхочу насолодилися на фестивалі українською музикою, відвести душу було де і шлунку. Із десяток сіл Дрогобиччини та Стрийщини у рамках Франко Фесту презентували у наметах свої кращі кулінарні страви місцевої кухні та самобутні речі ручної роботи — вишивки, картини, вироби з бісеру та лози. Смачними стравами із презентаційних наметів усіх присутніх частували безкоштовно. У той час компетентне журі визначало кращих.

Стільки людей одночасно в Нагуєвичах Франком ще не захоплювалися Мистецька сцена, де виступали поети, письменники, барди, театри

50

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:33 Page 51

Територія Франко Фесту

ВІКТОР ВОЗНЯК: Елемент об’єднання навколо ідеї Івана Франка, ідеї української мови, слова та пісні багатьох тисяч людей із різних куточків України неодмінно матиме велике значення і подальший розвиток

шого міста» організацією «Великої Гаївки» вписали ім’я Дрогобича до Книги рекордів України, за що також були відзначені дипломами рекордсменів. «Елемент об’єднання навколо ідеї Івана Франка, ідеї української мови, слова та пісні багатьох тисяч людей із різних куточків України неодмінно матиме велике значення і подальший розвиток, — упевнений організатор Франко Фесту Віктор Возняк. — Кожен з учасників цього фестивалю поїде з частинкою серця землі Франка, натхнений його звершеннями та ідеями, і це найважливіше досягнення фестивалю».

q

Кульмінацією Франко Фесту, без сумніву, стало встановлення аж двох рекордів, які зафіксували представники Книги рекордів України. Першим рекордом визнано художню інсталяцію — 8-метрову піраміду з ілюстрацій до творів Івана Франка, намальованих на полотні відомими художниками спеціально для фесту. Координував перфоманс знаний художник Лев Скоп. Другим рекордом Франко Фесту визнали колективне читання вірша Івана Франка «Ой ти дівчино, з горіха зерня», у якому одночасно взяло участь понад 30 тисяч присутніх. За що головний організатор дійства Віктор Возняк отримав іменний диплом. До таких перемог йому не звикати: навесні Віктор Возняк та молодь «Ін-

Віктор Возняк (засновник фесту, головний організатор, засновник радіостанції Твоє радіо)

51

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:33 Page 52

2

3

1

6 4

1 – Гурт «Гайдамаки» 2 – Волонтер і Анна Возняк (в жовтій футболці, волонтер, дочка Віктора Возняка, засновника і організатора Фесту) 3 – Волонтери 4 – Гурт «Фліт» 7 5 – Мистецько-художня піраміда, що стала рекордом України у галузі «Найбільша художньо-мистецька інсталяція» 6 – Мишко Струбіцький, керівник волонтерського корпусу з волонтерами 7 – Журналісти беруть інтерв’ю з 9 Олександром Ірванцем 8 – Віктор Возняк і журналісти «Кофеїн ТВ» 9 – Атмосферно ;) 10 – Захоплена публіка 11 – Ігор Дьорка, ведучий великої сцени, Микола Походжай, співорганізато), Микола Пшеничний, Андрій Юркевич, співорганізатор фесту, директор театру «Альтер», Віктор Возняк, засновник і головний організатор фесту

52

5

8

10

12 – Нагородження Віктора Возняка за внесення до Книги рекордів України двох нових рекордів, що відбулись на фесті 13 – Волонтери і співорганізатори фесту 14 – Левко Скоп, художник, автор Мистецької піраміди 15 – Микола Походжай, співорганізатор фесту,

директор видавництва «КОЛО» і Микола Пшеничний, директор інституту Франкознавства 16 – Гурт «Фліт» 17 – Остап Походжай, голова МГО «Інше місто», співорганізатор фесту 18 – Гурт «Кораллі» 19 – Гурт «Гайдамаки»

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:33 Page 53

12

11

13

16

15

14

17

18

19

53

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:33 Page 54

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:33 Page 55

СВІТЛАНА СОКОЛОВА

ГОЛОСИ І КАДРИ ЮНИХ ВСЕЛЯЮТЬ ОПТИМІЗМ 10–16 серпня у місті Вінниці відбувся фінальний етап XXI Міжнародного дитячого, молодіжного фестивалю аудіовізуальних мистецтв «Кришталеві джерела», ровесника Незалежної України. Цьогоріч він вирізнявся значно підвищеною якістю майстер-класів, які провели відомі митці з України та наші земляки із зарубіжжя

ПРОФЕСІЙНИЙ ОРІЄНТИР

ПІД ОПІКОЮ VIP-ПЕРСОН

За час існування мистецький конкурс здобув славу дороговказу у виборі професії. Його учасниками стали понад п’ять тисяч талановитих дітей, які самостійно або під керівництвом наставників створюють теле- і радіопрограми, кінофільми та фотороботи. Не одне «кришталятко» стало потім справжнім працівником ЗМІ. Чимало конкурсантів вступили до престижних київських вишів. Саме в них викладають чимало членів журі, які запам’ятовують перспективних молодих людей.

«Представлено всю Україну та АР Крим — зібралося 135 дітей, 22 студенти та 80 дорослих, професійних авторів та керівників студій, — повідомила директор фестивалю з оргпитань Олена Ракіна. — Уперше голосно заявляємо про обдарованих талановитих дітей та художні колективи з районів Вінниччини. Підвищуємо якість проведення майстер-класів, запросивши відомих акторів та режисерів — вихідців з України».

q

«Нам подарували ексклюзивні курси від VIP-персон!» — заОсновний організатор фестихоплено ділилися враженнями валю в останні роки — Націовід навчання кришталята, які нальна рада України з питань списали порадами від знаних Дарина Сімко. «Здивованість». телебачення і радіомовлення. митців товсті зошити. А заноІвано-Франківськ, фотогурток «Ракурс» Два роки поспіль оргкомітет товувати було що. На майочолює член Нацради Оксана стер-класах відомі майстри Калетник. розкривали секрети режисури, операторської роботи, Захід, разом з іншими міністерствами та організаціями, підтрипродюсування, створення радіопередач. Так, від Володимира мали Мінкультури та Держкіно України. «Саме молодим й активТаргонського, оператора Першого національного каналу, слухачі ним, відкритим до творчих ідей у найближчі роки розбудовувати дізналися: автоматизація, яка має догодити всім, породжує посезаможну та конкурентоспроможну Україну», — читаємо у вітанні редність. Водночас хороший оператор має знатися не лише на хаміністра культури Михайла Кулиняка. Підтримали фестиваль Вінрактеристиках камер, а й… «знати, хто такі імпресіоністи, що ницькі держадміністрація та національний аграрний університет, малювали Рубенс та Боттічеллі, яка різниця між аквареллю та Асоціація діячів кіноосвіти і медіапедагогіки України, Національні олією». Режисер і сценарист, заслужений діяч мистецтв України спілки кінематографістів та фотохудожників України (НСКУ та Роман Ширман, автор першого українського музичного художНСФХУ). Учасники почули теплі слова від керівників та представнього фільму-казки для сімейного перегляду, відкрив секрет якісників цих організацій та Вінницької облради. ної картини: «Ви повинні знайти конфлікт. Фільм, у якому немає протилежних полюсів, приречений із самого початку». А приклаЗнані фахівці з кожного виду аудіовізуального мистецтва, журналідом фільму, не схожого на звичні біографічні, стала картина сти та освітяни розглянули 812 робіт, що надійшли на конкурс та Романа Ширмана «Небезпечно вільна людина» про Сергія Паравизначили переможців. А от гран-прі присудили спільним рішенням. джанова, де поєднується документальне кіно й анімація.

55

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:34 Page 56

ЩИРІ ТВОРЧІ ВЕЧОРИ

ДОГОДИТИ ЖУРІ НЕЛЕГКО

Повні зали зібрали зустрічі із головою журі конкурсу кіно- і телефільмів Олексієм Колесником, заслуженим діячем мистецтв України композитором та тележурналістом Аллою Мігай, народними артистами Росії Родіоном Нахапетовим та Володимиром Фокіним, а також заслуженими артистами Росії подружжям Людмилою Гладунко та Борисом Токарєвим, — відомим режисером, виконавцем ролі Саньки Григорьєва у фільмі «Два капітани». Пан Олексій презентував кінопрем'єру заходу — художній фільм Михайла Іллєнка «ТойХтоПройшовКрізьВогонь», в якому виконав одну із головних ролей. А ще була демонстрація картини «Киш і два портфелі» та вперше — біографічної стрічки «Таємниця двох капітанів», створеної Людмилою Гладунко до 65-річчя чоловіка.

Про перших переможців на закритті ми дізналися від голови дитячого журі Лади Голубєвої. А от журі із дорослих на заході працювало аж чотири. Оцінювали доробок з кожного виду аудіовізуальних мистецтв відомі фахівці із кіно-, теле- та радіосфери. Критеріями оцінки, наприклад, конкурсу кіно- і телефільмів, були режисура, акторська й операторська роботи та документальна цінність, — як на будьякому іншому фестивалі. Відзначало журі роботи на соціальну тематику, дослідницькі, які відкривають нові імена, на кшталт документального фільму про художницю з Харкова.

Учасники режисерської групи Ігор Цигвінцев та Наталка Жиленко

Дуже високо оцінило журі документальний фільм «Лицар України» кіностудії «Аматор» села Славгород Синельниківського району Дніпропетровської області. Вдалим виявився

Урочисте відкриття фестивалю у Вінницькій обласній філармонії

«Я грав роль другого плану, дуже мудру й красиву — вождя індіанців. Зіграв — і подумав: навіть якщо це буде остання роль, з нею можна спокійно йти на пенсію. Тепер, коли даю автографи, підписуюсь — вождь», — повідомив Олексій Колесник, володар призу за кращу чоловічу роль другого плану на Міжнародному фестивалі «Золотий витязь» в Омську. Діти позмагалися у бліц-конкурсі в музеї-садибі Миколи Пирогова та знімали Вінницькі фонтани, які під музику та у супроводі лазерних променів показали власну програму. Вінницьке «Міні-ТБ», яке дає можливість дітям з'являтися в ефірі, створювало відеощоденник заходу.

56

вибір теми (картина про українського козака), і те, що у картині стикаються подвиг і зрада, а це, на думку Олексія Колесника, є актуальним зараз для України. Голова журі конкурсу радіоробіт, директор творчо-виробничого об'єднання радіопрограм Київської ДРТРК Людмила Опанасенко знайшла, що діти дають дорослим урок професіоналізму. І додала, що навіть зняла б з ефіру деякі програми дорослих авторів, а натомість поставила б дитячі. «Увімнеш телевізор — там політика і вибори, а тут життя. І таке цікаве! — захоплено розповідала Людмила Опанасенко. — Із програм Житомирської студії «Хвилька» стало ясно, наскільки діти Житомира живуть цікавіше

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:34 Page 57

за дітей столиці. А прослухавши програми з міста Горлівки Донецької області, об'єднання «Скріпка», учасники якого сказали, що майстерності набули завдяки фестивалю, зрозуміла, що ми недарма працюємо». До речі, названі журі юні митці стали лауреатами конкурсу.

УПЕРШЕ ФОТОГРАФІЯ — КРАЩА Завжди людно було на виставці світлин, яка зайняла стіни спортзали. Фотографії ще й лежали на столах. 555 світлин та аж 20 номінацій — такі ознаки фотоконкурсу. Голова журі фотоконкурсу, секретар правління Національної спілки фотохудожників України Ростислав Кондрат відзначив: вже два роки поспіль домінує на конкурсі сумська дитяча фотографія, гідно цього року виступили діти з Донеччини. Гарні роботи з Луганська, Кривого Рогу, ІваноФранківська, але слабенько виявили себе Київ та Ялта, яка в попередні роки виступала гідно. А Олег Марчак та Ірина Брунда з фотогуртка «Первоцвіт», що в місті Чортків Тернопільської області (Чортківський РЦ НТТДУМ) за проект «Інше дитинство» навіть вибороли гран-прі.

Ірина Брунда та Олег Марчак, володарі Гран-прі

Дитяча медіа-кухня Уперше в історії фестивалю перемогла «прабабуся аудіовізуальних мистецтв — фотографія», як назвали її майстри. Член журі Любов Савельєва вражена: «Ці соціальні репортажні, жанрові фото, жанровий портрет — сильні, виразні, грамотні, беруть за душу».

жорстокою душа. А можна ж говорити про іншу людину — не бандита, наркомана, а про героя ланів, заводів, шахт. Ознайомившись з роботами дітей із «Кришталевих джерел» убачаю, що саме вони будуть знімати це «інше».

Майстри зняли юних мешканців… смітника, на якому живуть 14 ромських сімей, відобразивши, що такі діти не гірші звичайних. «Я зрозумів, що вони не ущемлені, просто живуть у своєму світі. Дитина в дитинстві щаслива. Вони навіть більш усміхнені, ніж інші діти», — сказав Олег Марчак.

«Кожного разу кажу собі: це вже востаннє — а наступного року я знову тут», — усміхнулася Почесний президент фестивалю, член журі, завкафедрою кінознавства Інституту екранних мистецтв Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. Карпенка-Карого Оксана Мусієнко. Багато учасників фестивалю теж поїхали додому із бажанням ще раз взяти участь у змаганні, яке сприяє розвитку аудіовізуальних мистецтв і дає наснагу до творчості юним.

Народний артист України Володимир Талашко зауважив: «Мені прикро, що сьогодні на телеекрані те, від чого не радіє серце і стає

57

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:34 Page 58

МИХАЙЛО МАСЛІЙ

СОЛОМІЯ КРУШЕЛЬНИЦЬКА.

Крушельницька в опері Дж. Пуччіні «Мадам Баттерфляй»

Роки невблаганно накладають на постать кожної історичної особи патину домислів та вигадок. Мабуть, тому сучасним дослідникам при ретроспективному аналізі життя й творчості відомих людей доволі складно розрізнити, де закінчується правда й починається легенда і, навпаки, коли міф переходить у реальність. Це стосується й однієї з найбільших оперних співачок ХХ століття Соломії Крушельницької

58

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:34 Page 59

ПОЄДНАННЯ МІФУ Й РЕАЛЬНОСТІ Доля цієї жінки викликала й викликає інтерес не тільки у музикознавців та шанувальників оперного мистецтва. Її постать інтригує також і багатьох сучасних художників та письменників; артистична особистість відомої українки полонила й кіномитців, які намагаються за допомогою фільмової стрічки повернути до нас образ незабутньої Соломії. Проте мало хто з них може похвалитися, що їхня праця у науковому або ж мистецькому жанрі правдиво відтворює творчу індивідуальність Соломії Крушельницької. Тому, коли мова йде про цю легендарну оперну співачку, спадають на гадку слова Григорія Сковороди — «Світ ловив мене і не спіймав». Вивчаючи минуле артистки, кожен дослідник таки спіткнеться. Соломія Крушельницька не залишила спогадів, не написала жодного слова про свою родину та приватне життя, про свою кар’єру, партнерів по сцені. Усюди і завжди артистка оповідала про себе вельми скупо, послуговуючись формулою «народилася, вчилася, співала». «Хоча знала свою вартість як артистки-співачки, — пише про неї її племінниця Одарка Бандрівська, — дуже рідко говорила про себе. Не хотіла також писати спогадів зі свого життя. Раз мені сказала, що то тільки люди, які старіються, живуть спогадами, а старітись, звичайно, вона не хотіла». Про замкнутість Крушельницької та її небажання розповідати про особисте згадували ще інші сучасники співачки. Так, у статті «Благородність Діви», що була надрукована у червні 1913 року в аргентинській газеті «LaRazon», репортер скаржиться, що «ніяк не може добитися того, щоб вона говорила про себе». Багато фактів вказують на те, що ця шляхетна жінка була винятково приватною особою та зовсім не хотіла розкривати своє «я» у публічному світі.

Родольфо Челетті. У своїй статті «Велика співачка» він пише: «У неї було інтенсивне драматичне фразування та власна сценічна концепція персонажу, що привело, зрештою, до появи символу Крушельницької». Переглядаючи збережені рецензії сучасників співачки та ознайомлюючись із сучасними публікаціями про Крушельницьку, можемо зауважити ще одну цікаву деталь. Не тільки за життя, а й по смерті цю талановиту жінку досить часто порівнюють із різними славними чоловіками. Варто згадати хоча б слова відомого італійського музикознавця Рінальдо Кортопассі: «У перші десятиліття ХХ століття на оперних сценах світу царювали чотири особи чоловічої статі — Баттістіні, Карузо, Тітта Руффо, Шаляпін. І лише одна жінка спромоглася сягнути їх висот і стати врівень з ними. Нею була Соломія Крушельницька...». Завдяки новаторській творчості та відходу від традиційних стереотипів, Соломію Крушельницьку у музичному світі величали «жінка-Шаляпін», порівнювали також і з Наполеоном. Якимось чином до такого чоловічого іміджу спричинилася і сама артистка. Ось яке пояснення подала Крушельницька в одному з інтерв’ю, стосовно написання свого прізвища у латинській транскрипції: «...своє власне прізвище я італізувала, і не ожіночнюю його на польський манер, а змінила закінчення на італійське «і». Зазвичай в італійській мові прізвища з таким закінченням притаманні чоловікам.

С. Крушельницька

Торкаючись питання популярності Соломії Крушельницької у сучасному світі, варто завважити на характеристиці оперної діви як неперевершеної драматичної актриси. Зокрема, у виданні німецького дослідника Юрґена Кестінґа «Великі співаки» про Крушельницьку сказано так: «Одна з найкращих співачок епохи, єдина, яка зуміла якісно поєднати ліричну суть голосу з драматичною проекцією». У наш час зарубіжні музикознавці найчастіше пишуть про Соломію Крушельницьку в контексті творчості італійського композитора Джакомо Пуччіні. Пов’язано це із загальновідомою історією про повторну прем’єру його опери «Мадам Баттерфляй», успіх якої заслужено належить українській співачці. Англійський дослідник Конрад Вільсон у своїй книзі про Дж.Пуччіні так пише про співачку: «...Нова виконавиця головної ролі — це чудове українське сопрано Соломія Крушельницька, яка вже виступала як Манон в Кремоні, а пізніше стане сенсаційною Саломе під батутою Тосканіні в

Ще одна проблема дослідження життя та творчості артистки лежить у площині вивчення мистецького феномена Соломії Крушельницької. Адже від початку кар’єри українську співачку сприймають у широкому світі як індивідуальність цілком особливу, музичні критики постійно акцентували на своєрідності її мистецького обличчя та винятковій обдарованості. До найкращих сопрано слов’янського походження поруч із такими відомими примадоннами, як Емма Дестін та Марія Єрітца, зараховує Крушельницьку італійський музикознавець та музичний критик

q

У неї було інтенсивне драматичне фразування та власна сценічна концепція персонажу, що привело, зрештою, до появи символу Крушельницької

59

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:34 Page 60

В образі Баттерфляй

Брунгільда в операх Ріхарда Ваґнера

Ла Скала... Її присутність допомогла повернути фортуну опери Пуччіні». Інший музикознавець, американець Девіс Брент, автор книги «Мадам Баттерфляй», констатує, що Крушельницька у цій опері була «перфектна щодо голосу та повністю відповідала потребам шарму та сентиментальності ролі».

Будинок, у якому розташований музей, ще з часів, коли у ньому мешкала співачка, має неофіційну назву «Музична кам’яниця». Зведений у 1884-му році за проектом Якуба Кроха, став власністю Крушельницької восени 1903-го. Будучи вже відомою та фінансово спроможною, вона спершу планувала облаштувати тут помешкання для тих артистів, які покинули сцену з огляду на свій вік. Але помирає отець Амвросій, батько Соломії, та родина, що мешкала у селі Біла, залишається без опікуна. Відчуваючи свій обов’язок перед близькими, які багато чим пожертвували заради її освіти у Мілані, вона приймає рішення перевезти їх до Львова. Родина перебирається у 1903-му, зайнявши весь другий поверх. Натомість перший і третій займали льокатори — орендарі, які щомісяця сплачували чинш, завдяки якому Крушельницькі покривали свої витрати. Так тривало аж до 1939-го.

Ця шляхетна жінка була винятково приватною особою та зовсім не хотіла розкривати своє «я» у публічному світі

Серед останніх масштабних українських видань про славетну співачку не можна оминути увагою великоформатну книгу із чудовим ілюстративним матеріалом (дизайн Лесі Квик) «Соломія Крушельницька. Міста і слава» авторства Галини Тихобаєвої та Ірини Криворучки, яка вийшла 2009 року. Це оповідь, що побудована на основі літературно-критичного матеріалу, спогадів родини примадонни, нечисленних її приятелів та знайомих. Ініціатором видання є Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької у Львові, де виконуючою обов’язки директора та головним зберігачем фондів є Ірина Криворучка, одна з авторок видання, котра розповідає про музей.

60

Серпень — місяць, коли театри в усій Європі відпочивають. Кожного року Соломія Крушельницька проводила цей час на Галичині, не став винятком і серпень 1939-го року. Залишивши, як

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:34 Page 61

Неперевершена Соломія Крушельницька

звично, все, окрім двох валізок, на своїй віллі «Salome» в італійському містечку Віареджо, співачка, незважаючи на застереження щодо розвитку війни, приїхала до Львова і вирушила на відпочинок із родиною у Дубину (присілок Сколого у Карпатах). Вона повернулася до Львова 13 вересня, а вже до кінця місяця їй надійшло запрошення від нової влади прийти до міської управи для розмови. «Музичну кам’яницю» в найближчому часі мали націоналізувати, а їй із родиною залишали одне помешкання, що мало чотири кімнати. У цій квартирі співачка жила до смерті, опікуючись наймолодшою сестрою Анною.

найкращим завершенням цієї теми будуть слова львівської поетеси Наталі Давидовської з її поеми «Голоси», присвяченої пам’яті геніального голосу Соломії Крушельницької:

Окрім матеріалів про життя і творчість Соломії Крушельницької, у музеї є архіви піаністки Любки Колесси, співаків Модеста Менцинського, Романа Прокоповича-Орленка, Євгенії Зарицької та багато-багато інших. Разом із колекцією грамофонних платівок кількістю понад 4 тис. одиниць у музеї знаходиться близько 20 тис. експонатів, що стосуються не лише української музичної культури, а є важливими джерелами для історії світового оперного мистецтва.

Анонс:

Географія концертів, де здобула славу співачка, дуже широка. Та лише одне місто повторюється двічі — Львів, де Крушельницька вчилася і звідки пішла у світ, де вперше вийшла на оперну сцену, а пізніше зійшла зі сцени і де померла. Соломія Крушельницька є артисткою не схожою ні на кого. Її життя та її мистецтво чекають ще своїх дослідників. Мабуть,

Життя митця — то геніальний міф, а правда потім, правда у безсмерті.

23 вересня 2012 року в Музично-меморіальному музеї Соломії Крушельницької у Львові — з нагоди 140 років з дня народження — виставка «Скарби Соломіїного дому»: презентація нових надбань, концерт та уродинний торт, приготований за кулінарним зошитом співачки.

16 листопада — з нагоди 60-х роковин, як співачка відійшла у вічність, конференція музеєзнавців та музикознавців: метою заходу є ґрунтовніше вивчення не лише життя і творчості Крушельницької, а й глибше пізнання українського та світового музичного оперного мистецтва.

61

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:34 Page 62

ІГОР БОНДАР-ТЕРЕЩЕНКО

У НАС І СВИНІ СОЛОВ’ЇНІ

Михайло Бриних. Хрустальна свиноферма. — К.: Грані-Т, 2012. — 160 с.

С

Проза такого кшталту свого часу очолювала список «інтелектуальних бестселерів», зайнявши чільне місце в серцях малоросійських читачів, яким завжди хотілося, щоб у книжці було, «як у житті», і щоб їхня особиста безкультурність таким нехитрим чином виправдовувалася

вого часу в літературі з’явилася мода на витончене знущання з орфографії, що з нелегкої руки користувачів Інтернету назвало себе «албанською мовою». Насправді це було звичайне орфоепічне бешкетування, яке полягало у тому, що слова писалися не так, як треба, а навпаки. Себто, будучи перекладені з перехнябленої російської («превед» замість «прівєт», «красавчег» замість «красавчик» тощо). На щастя, сучасної

62

української літератури це «нововведення» торкнулася лише частково, оскільки існуючий суржик, яким користується більшість наського посполитого люду, без будь-яких видозмін чудово пасував до цієї затії. Усе це не менш чудово підтверджує трилогія «Шахи для дибілів» київського журналіста і письменника Михайла Бриниха, яку завершує його нова повість «Хрустальна свиноферма».

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:34 Page 63

Проза такого кшталту свого часу очолювала список «інтелектуальних бестселерів», зайнявши чільне місце в серцях малоросійських читачів, яким завжди хотілося, щоб у книжці було, «як у житті», і щоб їхня особиста безкультурність таким нехитрим чином виправдовувалася. Пригадується, «Пісьма братана» Жені Галяса, написані суцільним суржиком, неабияк вистрілили, але не прижилися, оскільки особливої ідеї у такому трюку не було. Лише дрібне хуліганство новоявленого видавництва «Буква і Цифра», та й годі. Решта видавців вчасно схаменулися, і тему суржику в літературі було ніби як закрито. Натомість мовностилістичний експеримент Михайла Бриниха, який навіть вигадав під це діло персонажа на прізвисько доктор Падлюччо, виявився більш живучим. Насамперед через те, що це був спосіб життя самого автора, що переніс власну журналістську діяльність до віртуального простору, в якому грають за іншими правилами. Таким чином, автор «Хрустальної свиноферми» стилістично чистий перед Батьківщиною — він і власні колонки в Інтернеті пише соковитим суржиком, і шахами серйозно цікавиться. Словом, особливої вигадки у повісті немає — усього лише перенесення особистого хобі автора до сфери суспільних інтересів. Відтак, перед нами — не стьоб і не хуліганство, а цілком усвідомлена життєва позиція автора. А також своєрідний хід конем убік прогресивної громадськості, яка використовує суржик в житті, а в літературі прагне «виправити» становище за рахунок редакторських послуг. З цього приводу доречно буде згадати нещодавнє висловлювання Пауло Коельо щодо роману «Улліс» Джеймса Джойса. Мовляв, це твір шкідливий для літератури насамперед через його формально-стилістичну незугарність, і надмірного обсягу цього сумнівного шедевру світової класики можна було б уникнути, якби він потрапив до рук фахового редактора. Те саме можна закинути на адресу «Хрустальної свиноферми», де значну увагу приділено саме розлогій формі, а не куцому змісту. Ба більше, в якій панує експеримент над експериментом в галузі солов’їної нашої мови! Так, автор повісті наполягає на тому, що так званий «суржик» доктора Падлючча має не багато спільного з натуральним суржиком, себто — із живим народним мовленням, що побутує в різних регіонах у різних модифікаціях. «Я створив окремий мовний гібрид, у якому природна сировина поєднується з пластиком субкультур, і це суто філологічна гра, на яку я наважився бодай тому, що реальний суржик — це свідчення жилавості й могутності української мови, її здоров’я та рожевощокості», — вважає Михайло Бриних.

«шахову» методику, зав’язану на рольових, лицарських і ще яких завгодно забавах нашої язикатої і водночас без’язикої сучасності. «“Хрустальна свиноферма” — це, насамперед, пригодницька повість, трилер з елементами містики, в якому шахова начинка набагато “легша”, ніж у першій книжці циклу “Шахмати для дибілів”, що за жанром була почасти “підручником”, — значить Михайло Бриних. — Тому для її належного прочитання якихось шахових знань читачеві взагалі не треба». А що ж, спитаймося, треба для того, щоб стати повноправним читачем такої суржикової прози? Розуміння сюжету повісті наразі не врятує, адже історія про юного аматора шахів, який вчиться у славнозвісного доктора Падлюччо, котрому ввижається священна Свиня, і котрий у рідному Києві протистоїть кровожерній секті, що сповідує культ Коня, особливою художньою цінністю не грішить. Що ж до вищезгаданої експериментальності, якою «Хрустальна свиноферма» єдино може бути цінна для історії літератури (як, наприклад, екзерсиси Раймона Кено), то авторська «суржикова» метода взагалі-то не дуже спрацьовує в контексті писемної мови, оскільки на книжковій сторінці слово стає непізнаваним, стежити за стрибкуватим сюжетом через це стає дедалі важче, і загалом лише на слух зауважуєш хвалені стилістичні видозміни, які успішно реалізуються завдяки утрируваній, чи пак «малоросійській» вимові. Мабуть, не дивно, що навіть деякі просунуті адепти постмодерністських змін у лінгвістиці не дуже охоче сприймають згадані орфоепічні досліди за цілком самостійну художньомовну тенденцію. «Доктор Падлюччо — це стиль, синтаксис, і знати про його існування не обов’язково: читач або погоджується на ці правила гри, або ні, — наполягає автор «Хрустальної свиноферми». — Є люди, яких таке письмо дратує, а комусь — до душі. Мені важко оцінити, наскільки велика потенційна авдиторія текстів доктора Падлючча, бо з моїх маргінальних окопів цього не роздивишся». Утім, навіть без потужної філологічної оптики можна побачити, що згадана «суржикова» тенденція — чи не останній сховок «живої» мови! — існує в межах сучасної української словесності як даність, а не як результат чергової «масонської» змови видавців, а чи якогось там політичного рішення про «державну» двомовність.

А що ж треба для того, аби стати повноправним читачем такої суржикової прози?

Хай там як, але після вищезгаданих одкровень фізіологічно-лексичного характеру не дивуєшся з того, що саме інфернальна Свиня виступає у повісті пророчицею. «У нас і свині солов’їні», — пригадується, віршував Володимир Цибулько, тому жанрово-видовий генезис наразі цілком виправданий. «Бери прімєр з животних: вони ніколи не пнуться спасати світ, — напучує згадана пророчиця героя «Хрустальної свиноферми». — І не тому, шо вони галімі чи тупі, просто всі тварі харашо знають з дєцтва: їхня жиззь — це тільки їхня жиззь». Те саме, здається, можна засвідчити щодо позиції самого автора твору, чиє завдання, звісно, полягає зовсім не в тому, щоб донести до читача його особисту

Наразі вільно буде зазначити, що черговий «шаховий» експеримент Бриниха не те щоб не для читачів із слабкими нервами, але ніби як для внутрішнього користування сучасної богеми, яка досі зачитується малоросійськими творами Леся Подерв’янського. Адже «Хрустальна свиноферма» Михайла Бриниха — це навіть не пародійний варіант горезвісного «українського» епосу, а всього лише задзеркалля «сучасної» культури. Можна було б сказати, що загалом «Шахи для дибілів» явили нам колективне підсвідоме нашого рідного соціуму, якби не одне принципове «але». Трилогія Бриниха, як знати, написана «нецензурним» суржиком, і тому ніякий фрейдизм у даному випадку «не пройде». І не тому, що будь-який психоаналіз у нашій культурі скасований банальною лайкою, чи пак матом (якраз його в книжці немає), а тому, що у Бриниха усе, як у житті. Тобто, насправді, а не в реальності, абияк зміненій літературною модою.

63

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:34 Page 64

ТОЙ, ЩО БЛУКАЄ У ЧАСІ

Живописні послання одного з найбільш яскравих представників «нового українського мистецтва» Володимира Яковця, його складні арт-об’єкти, відео, яке інтригує, — все це представлено в Центрі сучасного мистецтва М17 Серія «Відображення» (2007), полотно, акрил

Черкаський художник Яковець був одним з найбільш яскравих та найбезнадійніших хворих на нове мистецтво, яке зароджувалося наприкінці 1980-х. Кожна його акція перетворювалася в революційну подію, що підриває підвалини моральності, соц- і «поцреалізму» (до речі, це саме він придумав це слово). Ветерани з місцевого Союзу художників обурювалися, арт-молодь була у захваті та чергами записувалася до «зондеркоманди». Перший в Україні стріт-арт, перші хуліганські арт-об'єкти навпроти місцевого обкому, перформенси з голими дівчатами та й без них.

свідомості. Фотографія римського скульптурного портрета переноситься на полотно, прописується, вкривається «інформаційним шумом» цивілізації, компонується з десятками таких само прототипів у гіпермонументальне панно. Відчуваєш себе на будівництві Вавилонської вежі, але апокаліпсису боятися не слід — фронтальну стіну Володимир Яковець покриє рятівними мантрами мовою глухонімих. Усі один одного зрозуміють, усі будуть врятовані — метру не подобається, коли жахають Кінцем світу.

М17 не може пройти повз таку особистість та представляє останні великі серії: «Ідеал», «Блакитна культура», «Мова», «Абетка», «Антики», «Антики 2», «Відображення». Як кожен митець, що перебуває в пошуку, Володимир Яковець мислить серіями, як кожен митець постсучасності він працює із вторинними образами, які вже раз відбилися у фото-відео-глянцевій

Цією виставкою М17 відкриває нову програму «Регіони», завдання якої — підняти пласт сучасних українських художників з областей нашої країни. У Центрі сучасного мистецтва впевнені, що в Україні таких набереться немало. Художників яскравих, потужних, обділених широкою увагою, але таких, що справді заслуговують на неї.

64

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:35 Page 65

Директор з розвитку бізнесу ЦСМ М17 Наталя Шпітковська, Едді Прілепський, Оксана Дево

Художник Дмитро Корсунь, арт-дилер Ігор Абрамович, художник Петро Лебединець Генеральный директор агентства «Лінія 12» Вадим Яценко, галерист Galerie Nuances&Lumiere Вероніка Рібері, директор ЦСМ М17 Руслан Тарабукін

Усі один одного зрозуміють, усі будуть врятовані — метру не подобається, коли жахають Кінцем світу

Художники Володимир Яковець і Тиберій Сільваші

Респондент — Володимир Яковець

65

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:35 Page 66

КАТЕРИНА КОТ

LABCOMBINAT — ЛОФТ ДЛЯ МОЛОДИХ ХУДОЖНИКІВ Артур Бєлозьоров, ідеолог і керівник LabCombinat, — про задзеркалля української ментальності й смертну кару, про ARSENALE як комерційну ярмарку і про те, як нагодувати всіх українських художників. Та насамперед УК поцікавилися, які проекти доспіли в голові митця і чим він готовий ділитися

Артур Бєлозьоров — Ділитися є чим. Планую запустити авторську дизайнерську серію виробів із вторинних матеріалів. Прийшла ідея зробити сонцезахисні окуляри з пластикових пляшок. Вони коштуватимуть символічні гроші і будуть функціональними. У дизайні є вектор естетичний, а є практичний. Практичний вектор — це те, що функціонально. Мої роботи будуть такими, і це важливий концепт. Адже ними я показую приклад, демонструю альтернативу, а це основне, чим має займатися культура й релігія. Еволюція культури — у прикладі й освіті.

LabCombinat: мистецький лофт

66

Насправді ідей для проектів дуже багато, і всі вони будуть виконані у різних техніках. Хочу активно зайнятися фотографією: якісною, постановочною, сюжетною, монументальною. На мотиви реального життя людей і з елементами абсурду. Наприклад, про стабільну практику тренера підліткової дівочої команди з баскетболу, який шантажем домагався і ґвалтував своїх учениць: мовляв, відмовиш — не побачиш великого спорту. Або історія з Ок-

саною Макар. Коли розкладаєш цю подію за фактами, вона жахає своїм фантастичним абсурдом. А злочинців ще якось досі захищають. І замість одного банківського рахунка Оксаниної мами з’являється 15 таких рахунків — а це вже реальна цинічна спекуляція на чужому горі. Чи історія про п’ятьох молодих учителів фізкультури, які вдень шикували учнів і навчали спортивним іграм, а вночі грабували і ґвалтували. Удень навчають, уночі — ведуть паралельне життя. Ось задзеркалля української ментальності.

LabCombinat: деталі

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:35 Page 67

— Чи можна назвати такі виняткові випадки ментальністю?

— Якщо на це йде досить спокійна реакція, то можна. Більше того: у нас, наприклад, скасовано смертну кару, а я не впевнений, що це правильно. А щодо реальності, то реакція на такі події завжди двояка: з одного боку це все скажено страшно, незрозуміло з точки зору ані моральності, ані людяності, а з іншого боку — це комічно, сам факт можливості таких подій — абсурдний, смішний. Тут він учитель в школі, а тут — ґвалтівник.

каста. Звісно, бути художником це важка робота, але прикладного мистецтва у співвідношенні «кількість людей — кількість художніх творів» по факту має бути значно більше. За Союзу це була дуже потужна індустрія, працювали цілі фабрики. Так, вони штампували, тиражували один мистецький твір. Але первинний макет виготовляв автор. А тепер у нас найдешевша горілка в Європі, найдешевші цигарки — і це геноцид, це управління масою. Мистецького має бути більше. У будь-якому випадку мистецтво провокує тебе до усвідомлення чогось. Зараз мистецтво перевели в ранг культу, а так бути не повинно. І в цьому, до

речі, ідея LabCombinat: продукувати якомога більше можливостей для покоління, щоб більше виготовляти прекрасного, аби його було, знову ж таки, більше. У пропорції кількості людей до творів мистецтва кількість мистецтва надто мала, це дріб’язок. Так от ми плануємо зробити безпрецедентний сайт, який буде універсальним ресурсом для популяризації та інформування про авторські роботи, а також де їх можна придбати. Такого сайту досі немає: конкретного українського сайту, де були

— Як ці сюжети будуть реалізовані у фото?

— У зображальній техніці — це реалістична постановочна сцена. Але не буквальна ретрансляція реальності, а образна. Наприклад, Оксана Макар і крокодил Гоша, що замерз у київському зоопарку — три дні ми його поминали — теж абсурдний факт, як і весь цей зоопарк — морг для тварин. Так от, я бачу Оксану, яка підноситься в небо на крокодилі.

— Як у «Капрічосах» Гойї?

— У всі часи була сила, яка правила, і маса, якою маніпулювали. Зараз цей феодальний устрій повертається в іншій медійній формі. Відбувається не еволюція, а деволюція, дегенерація суспільства. Воно як було інфантильним, таким і залишається, навіть гірше — воно тоне у своїй інфантильності.

— Про це теж у фотосеріях?

Щодо живопису у мене теж є ідея. У нашому суспільстві так склалося, що живопис є найбільш комерційно рентабельним у тріаді «фотографія-скульптура-живопис». Сподіваюся, якісь видання писали про те, що Перше українське бієнале сучасного мистецтва «ARSENALE» — це ярмарок, який до культури не має жодного відношення. Це виключно комерційна подія, суть якої і природа виникнення — заробіток грошей. Я вважаю, що в мистецтві головне — думка і практика. Я дуже досвідчений у живописі як ремісник, добре навчений практично, і я хочу точно передавати це знання людям. Тому що існує міфічний бар’єр між Художником і неХудожником. Для сторонньої людини художники це окрема

Екотранспорт учасників LabCombinat

Головне — це надання можливості ДОВІДКА LabСombinat — це сміливий некомерційний проект, організований за принципами творчої взаємодопомоги й орієнтований на розвиток вільного арт-руху, що відображає динаміку та тенденції в сучасному мистецтві такими, які вони є, без цензури та бюрократії. Підхід до формування LabСombinat схожий зi світовим досвідом розвитку таких культурних спільнот, як: арт-центр «Тахелес» (TACHELES) у Берліні (Німеччина), лофтпроект «Поверхи» у Санкт-Петербурзі (Росія), «Гараж» у Москві (Ро-

сія), CABLE FACTORY у Хельсінкі (Фінляндія), MELKWEG в Амстердамі (Нідерланди) та ін. Колективний простір LabСombinat розрахований на представлення проектів широким колом творчих професіоналів, серед яких — музиканти, поети, літератори, філософи, живописці, скульптори, дизайнери, модельєри, фотографи, медіа-артисти, лектори тощо. Це справжній артконвеєр, де виробляються сенси, що змінюють світосприйняття і задовольняють запити трансцендентного характеру.

q

— Ще не знаю точно, як зробити це технічно, крім того, що знімки мають бути шикарної якості, а от щодо змісту — все має бути обіграно сюжетно і максимально сценічно, кічово, «позьорськи». Наприклад, серія знімків з Фемідою, яка сидить на лавці у парку серед ночі з пивом, цигарками і сємками — естетика українського дозвілля, особливо у провінції. Феміда сидить на лавці, хлебче пиво й відпочиває. Я покажу реальність у безпардонній, цинічній формі.

67

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:35 Page 68

б зібрані роботи художників. Людина, яка хоче щось купити, зазвичай навіть не знає, що шукати, а тим більше де, якого автора тощо. А самі автори не вміють себе піарити. Тому необхідний спеціалізований ресурс з усім українським, молодим, невідомим і відомим мистецтвом та з мінімальною оплатою брокерських послуг. Я йду за принципом: краще 20 разів по 10, ніж 2 рази по 100, і не шукаю тут комерційного вектора. Я хочу, щоб у кожного художника був шматок хліба. Ієрархія і монархія нашої постсистеми дуже примітивні: або тебе беруть в обіг і продають, або ж тебе не беруть. Якщо не беруть — ти зовсім голодний, а ті, кого взяли, теж не особливо в шоколаді.

торами. Я не галерист, хоча дехто так мене називає. Я принципово негалерист. Я створив лофт, простір. Галерист — це той, хто займається картинами й авторами. Я цим не займаюся. Ми працюємо з художниками, даємо їм можливість, але

— А за яким принципом обираєте авторів?

— По-перше, це невідомі молоді автори. Це не правило. У нас, звісно, є внутрішній статут поведінки і контенту, але головне — це надання можливості. Надання простору невідомим авторам.

Артур Бєлозьоров

Глядачі літнього кінотеатру на задньому дворі LabCombinat

68

— А як ви визначаєте, талановитий до вас мистець прийшов чи ні?

— По-різному. Як критики ми себе не позиціонуємо. У нас немає закритої форми чи структури, у нас — неофіційна дружня комісія. Наприклад, я у вільному форматі звертаюся до досвідчених спеціалістів і питаю їхньої думки. У нашій галузі всі один одного знають.

— Які проекти, реалізовані в LabCombinat, демонструють такий підхід?

— Особисто мені ідеологічно дуже симпатичний проект, який ми зробили з Мітьою Бугайчуком, LOSER-ART-FEST. Збірна виставка, ідейна і концептуальна, надзвичайно класна, чесна, світла, кічова, некомерційна і дуже потрібна. Це реальний маніфест, який об’єднує людей для дискусу, для розвитку теми, що є лузер, а що не є лузер, адже це визначення дуже ефемерне. Інколи успішні виявляються більшими лузерами, і навпаки. Узагалі багато є хороших, молодих і дуже продуктивних художників. Я не займаюся конкретно ав-

ми не беремо з них плату, не входимо з ними в жодні комерційні стосунки.

Увага! LabСombinat не має можливості продовжувати свою діяльність в лофті на Нижньоюрківській. Причина — гроші, точніше їх відсутність, як і відсутність спонсорів. Як сказав Артур Бєлозьоров, «працювати в Україні за принципом самозабезпечення неможливо». Проект продовжує жити і продукувати молоду творчість, але тепер без свого простору.

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:35 Page 69

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:35 Page 70

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:35 Page 71

СЕРГІЙ ВОРОНЦОВ

У ВЕРЕСНІ В ЧЕРНІВЦЯХ СЕРЦЕ ПЕРЕТВОРЮЄТЬСЯ НА … СЕРЦЕ На початку осені в Чернівцях вже третій рік поспіль збираються шамани, маги, дивовижні істоти, штукарі, які можуть прожити такою невагомою сутністю, як слово. У переносному і буквальному сенсі. У ці дні тут збираються поети з різних куточків Європи Мало хто в Україні знає, що в німецькомовному світі обласний український центр Чернівці — модне місто, щоправда, називають його дещо по-іншому — Czernowitz. Щоб це твердження не було голослівним, скажемо лише, що, наприклад, видавництво «Rimbaud Verlag» видало серію «Буковинський літературний ландшафт», до якої увійшло 66 (!) книжок буковинських авторів або авторів, що писали про Буковину. Звідки тут стільки поетів і літераторів? Тим більше німецькомовних? Бог зна… А ми — ні. Один чернівчанин, якого звали Пауль Целан, говорив, що не всі вигнанці — поети, але всі поети — вигнанці. Так сталося, що Чернівці — ще й місто-чемпіон за кількістю вигнанців. Не дивно, що тут урешті народився поетичний фестиваль.

Meridian Czernowitz — фестиваль нахабно європейський. У ньому немає зайвого пафосу й абсолютно відсутній комплекс меншовартості. Він прагне запрошувати кращих і цікавіших. Це, мабуть, перший фестиваль, який почав платити зарубіжним гостям гонорари за виступи. І таким чином вивів Україну із звичної ролі прохача у культурній сфері. На прем’єрному фестивалі були гості переважно з німецькомовного світу і провідні українські поети. Традиційні хедлайнери з нашого боку — Юрій Андрухович, Сергій Жадан. У цьому році палітра українських авторів помітно розширилася. Це вже загалом стало тенденцією — адже й другий фестиваль, який відбувся у минулого року, помітно еволюціонував: були запрошені, крім німецькомовних поетів, румуномовні, а також гості із Франції та Ізраїлю.

важливіше. Бо людину формує непотрібне... Крім, власне, поетичних читань у програму фестивалю входять театральні вистави, перфоманси, поетичні винно-сигарні вечори і навіть дискотеки. Отже, у вересні місто Чернівці наповнюється «антизірками», як дотепно висловився ідейний натхненник та винахідник фестивалю Ігор Померанцев (поет, ведучий «Радіо Свобода», чернівчанин, звісно). Тому що поети, та й їхні прихильники, поводять себе, безумовно, як «антизірки». Вони одягаються так звичайно, що їх одразу помітно у натовпі. І тримаються так невимушено, що немає сумнівів: у будь-якої пересічної людини більше пафосу і значущості. І це також робить видовище незабутнім. Отже, вересень у Чернівцях — місяць таємничих перетворень. Поети, як вічні вигнанці, знаходять батьківщину у Чернівцях. Окрім того, вересень саме у цій місцині настільки видатний, що мало хто із буковинських авторів не розповів про нього. Ось, наприклад, так про вересень у Чернівцях написав у своїй новій книзі вже згаданий Ігор Померанцев:

Олександр Гармидер. Вересень, 2003

«В сентябре мое сердце превращается в каштан, твердый и маслянистый. Вот ты глядишь на деревья, и они становятся карими. В этом круто заваренном воздухе осени, под разнобой каштанов, под слепым дождем поцелуев — я жмурюсь, я улыбаюсь, а кажется, что жмурюсь. Спрячь ладонь в карман моего плаща, подними свой воротник, так дует в спину, что ты превращаешься в парусник (...) Эта осень про тебя. Ты снимаешь червонное кольцо, жгут листья, оно катится по ночному столику, дымок оселедцем тянется к ограде, к дощечке на калитке «выгул собак строго воспрещен», давай прикинемся не муругими, пойдем аллеей, простоим весь «жовтень», весь «листопад» — так назвали эти месяцы украинцы — чтоб поймать то мгновенье, когда листья меняются в цвете — так и не поймаем, потому что не кроны меняются, а что-то происходит в нас: леденеют хрусталики, твердеет роговица…».

Meridian Czernowitz — фестиваль нахабно європейський

Третій фестиваль стає ще більш масштабним. Більше гостей, більше авторів, набагато більше молоді. Усього більше. Читання планується проводити не тільки у Чернівцях, будуть виїзні заходи в історичних місцях Кам’янця-Подільського і Хотина.

На ці три дні місто зазвичай перетворюється у величезну гру-блукалку, де від майданчика до майданчика пересуваються поціновувачі мистецтва, прикладне значення якого можна порівняти хіба що з виготовленням «пасток для снів». Утім, тим миліше це захоплення і, врешті, тим

Приблизно такі тексти гості Чернівців можуть споживати мало не цілодобово. І серце перетворюватиметься… на серце.

71

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:35 Page 72

ГАЛИНА ГУЗЬО

КНИЖКОВИЙ ПЕРЕПОЛОХ Літературний та видавничий рік в Україні традиційно розпочинається у вересні — із найбільшої і найвідомішої в Україні книжкової виставкиярмарку Львівського форуму видавців. Цього року літературне «паломництво» до міста Лева відбуватиметься 12–16 вересня. На Форумі видавців «патронуватимуть» Сковорода та Шульц і побуває «британський двійник» Юрія Андруховича ДіБіСі П’єр

Загалом у програмі Форуму видавців – 2012 — близько 400 заходів: від автограф-сесій та презентацій книг до великих авторських вечорів, фестивалів у фестивалі, «Ночі поезії та музики нонстоп»... Цьогоріч на ярмарку оголосять про нову благодійну ініціативу — збір книжок для сільських бібліотек Львівщини. Одна з фокусних тем Форуму – 2012 — подорожі. А головним «патроном» свята літератури буде філософ Григорій Сковорода, від дня народження якого Україна якраз відзначає 290 років. Цьому легендарному українцю буде присвячено чимало заходів: від лекцій до екскурсій. Ще одним фестивалем у фестивалі стане «Шульц-Фест», присвячений видатному письменнику та художнику, знаменитому уродженцю Дрогобича, що на Львівщині, Бруно Шульцу, в якого цього року подвійна дата: 120-річчя від дня народження і 70-річчя від часу смерті. За підтримки Американського посольства до Львова на цю форумну подію приїде відомий американський письменник польського походження, дослідник Голокосту Генрик Гринберг. Також на ярмарку презентують новий переклад прозових творів Шульца — авторства Юрія Андруховича (видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»).

Література і скандал — речі несумісні Ще одна гучна книжкова подія, яка очікує гостей Форуму, — дискусія з нагоди виходу українського перекладу книги американської письменниці й філософа Сюзан Зонтаг «Хвороба як метафора». На цю філософську бесіду до столиці Галичини приїде, зокрема, відомий російський журналіст Валерій Панюшкін. Почесним гостем Форуму видавців буде британський письменник, лауреат поважної Букерівської премії ДіБіСі П’єр (DBC Pierre). Спеціально до його приїзду вийде україномовний переклад його книги «Світло згасло в Країні Див» (перекладач — Галина Шиян, редактор — Юрій Андрухович, який, кажуть, як дві краплі води схожий на ДіБіСі П’єра — і зовні, і творчо). Звісно ж, не обійдеться найвідоміше в Україні свято книги без участі українських літературних зірок. До Львова завітають Валерій Шевчук, Оксана Забужко (з новою книгою), Юрій Андрухович, Василь Шкляр, Андрій Курков, брати Капранови, Лариса Денисенко, Галина Вдовиченко, Андрій Кокотюха…

72

Одна з акцій Форуму

Про те, як розвивається Форум видавців, і загалом про тенденції українського книжкового ринку «Українська культура» поспілкувалася з «хрещеною мамою» українського книговидання, президентом Форуму видавців Олександрою Коваль.

— Не знаю в Україні іншої ініціативи, започаткованої громадською організацією, яка відбувалася б так довго — уже дев’ятнадцять років поспіль, — каже Олександра Коваль. — І не просто відбувалася, а зростала б від року до року, розвивалася, ставала усе кращою. Мене як ініціатора Форуму видавців все це не може не тішити. Хоча не впевнена, що готова відповідати за те, як наше дітище рухатиметься далі. Форум став більшим за можливості

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:35 Page 73

нашої організації. Перші десять років ми ні до кого не зверталися за фінансуванням. А від 2002–2003-го з’явилася потреба у залученні коштів «зі сторони». Адже ми запустили некомерційні заходи: спершу — Всеукраїнський фестиваль дитячого читання «Книгоманія», згодом — Міжнародний літературний фестиваль…

гонорари іноземних авторів зазвичай оплачують їхні видавці або закордонні фонди. З кожним роком Форуму стає все складніше покривати видатки на організацію власними заробітками. Послуги дорожчають, інфляція… А ми не можемо збільшити ціну оренди виставкових площ, що є головною статтею наших доходів.

— Відтоді Форум почали фінансово підтримувати місцеві органи влади…

— Яка цінова політика на виставкові площі?

— Так. І це — цілком логічно. Для Львова Форум видавців — величезний подарунок. Не можу уявити міста без цієї події. Без Форуму Львів був би набагато сумнішим. У ньому не концентрувалося б одночасно стільки інтелігентних, мудрих облич. Хоча… Навіть за 19 років проведення Форуму книжка так і не стала обов’язковим супутником життя львів’ян. Чи, може, це мені так здається? Мені ж бо хочеться, щоб книжок у нашому житті було все більше й більше.

— Якими сумами вимірюється державне фінансування Форуму?

— Цього року Львівська обласна рада виділила на Форум 180 тисяч гривень, а міська — 100 тисяч. Але коли надійдуть ці бюджетні кошти, невідомо. З нами ще до кінця не розрахувалися за 2011 рік… Зрештою, ці 280 тисяч гривень — це навіть не п’ята частина загального бюджету Форуму видавців – 2012, який становить понад 1,5 мільйона гривень. І це при тому, що дорогу та

— Наші учасники сплачують по 600–650 гривень за метр квадратний. Цін піднімати не можемо — вичерпали ліміт. Скажімо, один метр квадратний на Лейпцизькому книжковому ярмарку обходиться видавцям у 100–120 євро. У нас ціна, зрозуміло, не може бути вищою, ніж у Німеччині. У перспективі можемо хіба що збільшити виставкову площу, бо маємо невелику чергу з охочих взяти участь у Форумі — наразі на 90 квадратних метрів. (В останні роки у Форумі видавців беруть участь понад 700 видавництв, книготорговельних організацій тощо. — Г. Г.)

Без Форуму Львів був би набагато сумнішим

q

Форумний вулик у Львівському палаці мистецтв

73

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:35 Page 74

— Подібна ситуація з тиражами у країнах Балтії. Тільки країни ці у десять разів менші за Україну…

— За останні кілька років книжками-подіями в Україні стали «Записки українського самашедшого» Ліни Костенко і «Чорний ворон» («Залишенець») Василя Шкляра. Їхні наклади сягнули 100 тисяч примірників. Але з цими книгами були пов’язані скандали. Щоб розкрутити книгу, необхідний скандал?

— Необов’язково. Є така авторка, як Сімона Вілар, книги якої стотисячними тиражами видає харківський «Клуб сімейного дозвілля». Особисто я, на жаль, не читала творів цієї письменниці. Але, вочевидь, вона у своїй ніші настільки добре пише, що має вірного масового читача. А література і скандал — речі несумісні. Гадаю, не варто добиватися тиражу будь-якою ціною. Краще завойовувати читачів професійністю, добрим словом, любов’ю.

— Торік найпотужніші авторські вечори на Форумі мали Марія Матіос і Василь Шкляр. Цьогоріч вони, якщо приїдуть на Львівський ярмарок, то вже у статусі кандидатів у народні депутати…

Скриня скарбів

— Видавничий бізнес в Україні лише натужно можна назвати бізнесом…

— А чому натужно? Бізнес — це ведення діяльності з метою отримання прибутку. І якби наші видавці не заробляли на книговиданні, вони полишили б цю справу й займалися б чимось іншим. Тут інше важливо — у нас надзвичайно малий книжковий ринок. Не всім удається бути на помітних позиціях. Але варто перелічити хоча б такі надзвичайно успішні українські видавництва, як «Клуб сімейного дозвілля», «Фоліо», «А-БА-БА-ГА-ЛАМА-ГА», «Видавництво Старого Лева», «Ранок», «Навчальна книга — Богдан»… Щороку з’являються нові видавництва. А це означає, що люди бачать у цьому бізнесі перспективу. Але є одне «але» — українці не хочуть читати…

— А крім них, ще й брати Капранови, Максим Кідрук... Скоріше за все, у нас усі ці люди будуть представлені як письменники, причому з умовою, що не вестимуть на Форумі прямої агітації. Як ставлюся до політичних амбіцій цих авторів? У політику має йти кожен, хто відчуває в собі сили бути у цій брудній боротьбі і при цьому відстоювати власні ідеали. А письменників підтримую, бо можемо бути впевнені, що ці люди в ешелонах влади відстоюватимуть інтереси культури, освіти, захищатимуть українську мову... А ще — схиляюся перед Марією Матіос, Василем Шкляром та іншими, бо вони, вочевидь, свідомо йдуть на те, що політична діяльність практично не залишатиме їм часу на літературу.

Олександра Коваль

— Чому? Читати — не модно?

— Не знаю… На Форумі видавців у середньому 50 тисяч відвідувачів. Це навіть не шоста частина дорослого населення Львова. А ще ж є Львівська область. До того ж у Львові навчається 120 тисяч студентів. Виходить, навіть студенти не хочуть приходити на Форум, а ви запитуєте: «Чому?»… Про це треба питати у вчителів, викладачів, у міністра освіти та міністра культури… Зрештою, про це треба скрізь і багато говорити. Так, як це робиться у всьому світі. Бо всюди спостерігається тенденція до зниження читання.

— З відсутністю масового читача пов’язана інша, не менш кричуща проблема українського книговидання — мізерні наклади книг…

— Так, ситуація сумна… Навіть чудова серія сучасної перекладної прози, яку запустило «Фоліо», виходить накладами у 1,5–2 або у кращому випадку — 3 тисячі примірників. І мова — про книги, які у всьому світі стали бестселерами!

— І середні тиражі для книг сучасних українських авторів майже не зростають. Проза залишається на рівні 2-3-х тисяч примірників, а поезія — 500–1000 примірників…

74

Книжкова ретро-ятка

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:35 Page 75

УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА:

ЗАЙМАЄ НЕ НІШУ ,

А ПРОСТІР

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:35 Page 76

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО На кіностудії імені Олександра Довженка знімальна група фільму «Іван Сила» розбила «на щастя» традиційну тарілку першого дня зйомок. Ця кінострічка є одним з п’яти художніх фільмів, орієнтованих на дитячу аудиторію, що отримали 100% державне фінансування за підсумками конкурсу кінопроектів Державного агентства України з питань кіно.

звисько «Кротон». У 18 років Іван став артистом чехословацького цирку і побував у 64 країнах світу, дивуючи усіх своїми перемогами. З рук Королеви Англії він отримав шолом і пояс, оздоблені золотом та діамантами, американська преса називала його найсильнішою людиною XX ст., але у розквіті своїх сил Фірцак припинив виступати за кордоном і повернувся на Батьківщину.

За словами голови Держкіно Катерини Копилової, фільм «Іван Сила» продовжує створення нового українського кіногероя, розпочате фільмом Михайла Іллєнка «ТойХтоПройшовКрізьВогонь»: «Молодь України має зростати на власних національних героях. Сьогодні ми є свідками народження сучасного дитячого кінематографа, розвиток якого є пріоритетним напрямком державної політики у сфері кінематографії».

Сценарій фільму, створений Віктором Андрієнком та Ігорем Письменним, отримав перше місце на Міжнародному літературному конкурсі «Коронація слова-2012» як кращий кіносценарій для дітей. Головну роль у фільмі виконує чемпіон України з пауерліфтингу Дмитро Халаджі. Консультує та виконує одну з ключових ролей інший всесвітньо відомий силач Василь Вірастюк. Загальний бюджет фільму складає близько 16 млн грн.

Фільм оповідає історію життя нашого співвітчизника Івана Фірцака, який народився у червні 1899 року в селі Білки на Закарпатті. За неймовірну силу він отримав прі-

ПРОВОКУЮЧЕ КІНО ПРО СУЧАСНУ УКРАЇНУ Восени на екрани вийде альманах «Україно, Goodbye». Він розкриває глибинні причини, які змушують людей мігрувати за кордон. Таким чином, вітчизняне малобюджетне короткометражне кіно в Україні може скласти конкуренцію голлівудському. На думку кінокритиків, це кіно близьке і зрозуміле та провокує замислитися над тим, де, навіщо і як ти живеш. Саме на «короткий метр» зробила ставку група режисерів, задумавши кілька років тому альманах «Україно, Goodbye» — компіляцію з-понад 30 короткометражок, які ставлять незручні,

колючі запитання про злободенне життя українців та шукають глибинні причини масової міграції за кордон.

У КИЄВІ ВІДКРИЛАСЯ ЦІКАВА ВИСТАВКА Київський центр сучасного мистецтва PinchukArtCentre презентував першу персональну виставку в рамках програми «Трансфер» — «Людина на двох гойдалках» Моніки Завадскі. «Трансфер» — програма обміну, яка, відзначають у PinchukArtCentre, популяризує та підтримує нове покоління українських художників за кордоном, а також пропонує динамічний погляд на молоде польське мистецтво в Україні. Програма реалізується спільно з Центром сучасного мистецтва «Замок Уяздовський» (Варшава, Польща). Моніка Завадскі створює скульптури, живо-

76

пис та відео простих графічних форм, укорінених у формалістських стратегіях дизайну. Однією з принципових тем для неї є ідея сконструйованих ідентичностей, які художниця «перекладає» в універсальні форми. Серед експонатів виставки — три нові роботи: скульптура «Людина на двох гойдалках», яка демонструватиметься в діалозі з двома відео з проекту Завадскі «Будь-хто»; спеціально створена для артцентру мураль, а також звуковий твір, що являє собою інтерв'ю автора з Марією Ланько.

«Головна енергія цих фільмів, аби вони (українці. — Ред.) не здавалися, залишалися і боролися», — розповів автор ідеї та натхненник створення альманаху «Україно, Goodbye» Володимир Тихий. За його словами, над проектом працювали як знані, так і маловідомі режисери, але фільм вийшов «дуже проукраїнський і без прикрашення дійсності». Така відвертість режисерів з глядачем вже має визнання. Фільм режисера Мирослава Слабошпицького «Ядерні відходи» з альманаху «Україно, Goodbye!» вже завоював «срібло» на кінофестивалі у Локарно.

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:35 Page 77

МІЖНАРОДНИЙ МУЗИЧНИЙ ФЕСТИВАЛЬ «CRIMEA MUSIC FEST – 2012» мату, оригінальні сюжети шоу-програм, а також залучення новітніх технологій у структуру шоу. З 29 до 31 серпня три різні насичені фестивальні дні в Ялті представляли і нові програми, і улюблених артистів, і дебютантів, а також безліч музичних сюрпризів. Гістьми яскравого музичного свята стали зірки вітчизняного й світового шоу-бізнесу. Концертний майданчик перетворився на феєричний атракціон новітніх досягнень шоу-бізнесових технологій. Ще одна «родзинка» «Крим М’юзик Фест – 2012» — поновлення концертного простору. Були активно задіяні всі локації у залі, на даху й навіть... вертикальний ліфт, що з'єднав основну сцену й майданчик над залою «Ювілейна». Завдяки сценографічному рішенню сцена набула здатності варіативно видозмінюватися.

Слоган другого фестивального забігу в Криму — «Три щасливих дні... біля моря». Цей лейтмотив легендарної пісні Алли Пугачової — нібито місточок і до однієї з фестивальних програм... «Крим М’юзик Фест – 2012» передбачив кардинальне відновлення фор-

Свої улюблені хіти та нові пісні на березі Чорного моря усім гостям фестивалю дарували Філіп Кіркоров, Христина Орбакайте, Максим Галкін, Борис Моісеєв, Валерій Леонтьєв, Григорій Лепс, Лоліта, Олександр Пономарьов, Наташа Корольова, Потап і Настя, Таїсія Повалій, «Morandi», Ірина Білик, Стас П’єха, Dan Balan, Тамара Гвердцителі, а також багато інших зірок.

ГОГОЛЬFEST-2012 ВІДКРИЄ ОНОВЛЕНА «ЗЕМЛЯ» ОЛЕКСАНДРА ДОВЖЕНКА За інформацією Національного центру Олександра Довженка, відкриття фестивалю ГОГОЛЬFESTу – 2012 відбудеться 21 вересня цього року й ознаменується показом відреставрованої копії фільму «Земля» Олександра Довженка в музичному супроводі етно-хаус бенду «ДахаБраха». Як зазначили організатори ГОГОЛЬFEST, фестиваль триватиме з 21 до 29 вересня в цехах занедбаного експериментально-механічного заводу. Місце дислокації знаходиться за 332 м від станції метро Видубичі за адресою: вул. Інженерна, 7в.

Відомо, що в рамках фестивалю відбудеться прем’єра українсько-швейцарського спектаклю «Вій» — спільного проекту театру Vidy-Lausanne і фестивалю ГОГОЛЬFEST. Куратором спектаклю став організатор ГОГОЛЬFESTу і засновник, продюсер і режисер театру «ДАХ» Владислав Троїцький. Окрім усього іншого, організатори фестивалю запрошують до співпраці молодих режисерів. «Молоді режисери, які готові відважитися, — є можливість показати свої роботи на ГОГОЛЬFESTі» — кличе засновник фестивалю Влад Троїцький.

ВІКНО У СВІТОВИЙ МЕДІА-ПРОСТІР З 2 до 5 вересня в Україні відбувся 64-й Всесвітній газетний конгрес і 19-й Всесвітній форум редакторів. Цей всесвітній саміт уперше пройшов в Україні та зібрав разом провідних видавців світу, головних редакторів та інших керівників медіа-організацій найвищого рівня». Він також відзначив, що традиційно Всесвітній газетний конгрес відвідали понад 500 топменеджерів провідних медіа-компаній світу, а також головні редактори видань.

У роботі 64-го конгресу взяли участь близько 700 учасників, більше 30 доповідачів із 89 країн світу. Серед представлених видань були такі всесвітньо відомі, як New York Times, The Washington Post, The Wallstreet Journal, британський The Times, The Guardian тощо. Цей захід на теренах України відбувався вперше, а в СНД — удруге: 2006 року цей саміт був у Москві.

77

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:35 Page 78

ГОГОЛЬFEST-2012 ВІДБУДЕТЬСЯ! Фестиваль сучасного мистецтва «ГОГОЛЬFEST», проведення якого неодноразово відкладали, відбудеться вже цього року — з 21 до 29 вересня. Владислав Троїцький, засновник фестивалю, і театр «ДАХ» готують виставу, в основу якої ляже історія про Юдифь, яка врятувала рідне місто, коли всі жителі були охоплені почуттям безвиході. Організатори заходу зазначають, що цьогоріч програма складатиметься з виступів українських учасників у жанрах театру, музики, мистецтва і кіно.

5-й «ГОГОЛЬFEST-2012» проходитиме у приміщенні покинутого експериментально-механічного заводу біля станції метро «Видубичі» за адресою: вул. Інженерна, 7в.

ФЕСТИВАЛЬ «VINNYTSIA JAZZFEST 2012» 22–23 вересня 2012 року Вінниця знову перетвориться на джазову столицю України. Саме у ці дні відбуватимуться концерти XVII фестивалю «Міжнародні дні джазової музики у Вінниці», який відтепер має назву «VINNYTSIA JAZZFEST». Кожного року фестиваль отримує другу, неофіційну, назву. Так XVII умовно має назву «БА! Знайомі обличчя!». Глядачі побачать і почують виступи давніх друзів Вінниці — зірок світового джазу: проект The Shin (Грузія – Іспанія), Георга Брейншмідта (Австрія) у складі тріо Brein Cafe, Андрія Кондакова (Росія) і Джессі Джонс (США), квінтет Збіґнева Намисловського та багато інших. Вінницька частина буде представлена відомими музикантами Оксаною Славною і квартетом Романа Кульматицького.

За традицією, започаткованою 2011 року, обидва дні розпочнуться під звуки відомого Муніципального джазового оркестру «ВінБенд», гостей фестивалю та проекту «Джаз де Парі», у котрому візьмуть участь переможці Другого всеукраїнського конкурсу молодих джазових виконавців, фінал якого відбудеться напередодні фестивалю. За географією XVII фестиваль охоплює 13 країн світу. Організатори продовжили мульти-географічну формулу побудови фестивальних виступів. Так, на XVII гратимуть музиканти з Польщі, Грузії, Іспанії, Швеції, Італії, Швейцарії, ПАР, Австрії, Болгарії, Франції, Росії, США і України.

ВЕЧІР ПАМ’ЯТІ ВИДАТНОГО РЕКТОРА ОЛЕГА ТИМОШЕНКА 10 вересня 2012 року о 17.00 відбудеться відкриття меморіальної дошки (уперше за 100 років існування консерваторії) на фасаді навчального корпусу Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського (вул. Архітектора Городецького, 1-3/11) багаторічному ректорові, засновнику Національної академії мистецтв України,члену колегії Міністерства культури України, Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, президенту Асоціації діячів музичної освіти і виховання України, голові координаційної ради Європейської асоціації музичних академій та консерваторій, академіку, професорові, народному артисту України, повному кавалеру ордена «За заслуги», засновнику благодійної організації «Зелений Хрест. Україна» Олегові Семеновичу Тимошенку. О 19.00 у приміщенні Національної філармонії України відбудеться концерт та презентація книги «Родина Тимошенків» (автор Лідія Ємельянова), присвячені 80-річчю від дня народження Олега Семеновича. Цей безпрецедентний захід пройде за участю учнів О. Тимошенка та найкращих хорових колективів України. Запрошені президент-засновник міжнародної організації «Зелений Хрест», нобелівський лауреат М. Горбачов, міністр культури України М. Кулиняк, міністр освіти і науки, молоді та спорту України Д. Табачник, голова КМДА О. Попов, Герой України, народний артист СРСР А. Авдієвський, Герої України: П. Муравський, Є. Савчук, Є. Станкович; народні артисти України М. Мащенко, Р. Балаян та багато інших визначних особистостей України та світу.

78

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:35 Page 79

«РЕСПУБЛІКА» 2012 РОКУ У 2012 році фестиваль «Республіка» — це 13 фестивальних днів, 3 сцени, близько 50 кращих рок-колективів країни, близько 10 поетів, більше 15 райтерів з України, Росії, Білорусії, Польщі та Іспанії. Після гарного старту та вдалого дебюту «Республіка» знову заполонить мистецтвом місто Кам’янець-Подільський. На музичній сцені у старій фортеці знову гримітимуть пісні від найкращих виконавців України, Росії, Білорусі. Найуспішніші райтери країни та

світу залишатимуть сліди своєї творчості на занедбаних стінах будівель нового та старого міста, щоб зробити його приємнішим для поглядів усіх жителів Кам’янця-Подільського та його туристів. Найкраща публіка знову з’їдеться з усіх куточків країни для того, щоб підтримати улюблених музикантів, талановитих райтерів та «Республіку» і гарно відпочити. 2012 року фестиваль «Республіка» відбуватиметься протягом 13 днів (з 10 до 23 вересня) у місті Кам’янці-Подільському Хмельницької області. Місце локації — стара частина міста, котра є офіційним архітектурним заповідником.

«ПІД ВИСОКИМ ЗАМКОМ 2012» З 21 до 30 вересня Генеральне Консульство Республіки Польща у Львові запрошує львів’ян та гостей міста на перший перегляд сучасного польського кіно «Під Високим Замком 2012». 10 днів із польським кіно — це майже 30 найкращих кінострічок, понад 80 кіносеансів, зустрічі з видатними постатями польського кінематографа, лекції та дискусійні панелі, виставки, квести, вечір польської та світової музики з кінофільмів. Кожен фільм супроводжуватиметься україномовними субтитрами, а передуватиме йому короткий вступ, який ознайомить глядача з тематикою фільму та обставинами зародження його ідеї. Глядачів чекає незабутня «Ніч із польським кіно», ретроспектива творчості та презентація книги видатного польського режисера, уродженця Львова, Януша Маєвського; показ найновіших шедеврів польської анімаційної школи, а також творів повного та короткого метражу, що здобули широке визнання у Польщі та світі. Для учнів старших класів приготований спеціальний блок — «Урок історії в кіно».

ІІІ ФЕСТИВАЛЬ СУЧАСНОЇ ДРАМАТУРГІЇ «ДРАМА.UA» Фестиваль «Драма.UA» відбудеться 27–30 вересня 2012 року у Львові і проходитиме під гаслом «Більше драми». Глядачі стануть безпосередніми учасниками процесу творення і обговорення найновішої драматургії разом із відомими драматургами, режисерами, акторами та критиками. Досліджуючи нове, фестиваль орієнтується на кращі зразки європейського театру і драматургії. Особливість третьої «Драми.UA» — заглиблення у європейську драматургію. Особлива увага — перекладам європейських актуальних авторів. Майже усі п’єси уперше перекладатимуться українською мовою.

Фестиваль матиме декілька основних блоків, у межах яких відбудуться сценічні читання, майстер-класи й лекції відомих

європейських драматургів і режисерів, українських драматургів, театральних критиків та художників, критичні дискусії, круглі столи. Передбачається також українсько-британська «Школа сценічних читань» для молодих українських режисерів і акторів. Упродовж кількох днів своїм професійним досвідом із учасниками Школи ділитиметься запрошений британський режисер, а результатом спільної роботи має стати постановка сценічного читання п’єси на фестивалі. Учасники вибиратимуться шляхом відкритого всеукраїнського конкурсу.

ФЕСТИВАЛЬ BEREG FEST тижнів оргкомітет оголосить старт фотоконкурсу «Гостинна Берегівщина», головним призом якого стане дзеркальна фотокамера. Окремо гості фестивалю матимуть змогу продегустувати смачні страви угорської кухні у «мадярському» гостинному дворику.

30 вересня у місті Берегове на Закарпатті пройде традиційний Міжнародний фестиваль дружби без кордонів Bereg Fest 2012. У цьогорічній програмі фесту знайшли місце кілька проектів, що стартують ще на стадії підготовки свята. Зокрема, вже за кілька

Цього року, поряд із традиційними для нашого фестивалю дійствами, гості свята зможуть побачити оновлену урочисту ходу, а для традиційного чавлення винограду у діжках солодкі ґрона зберуть з усіх куточків Берегівщини і зранку возами доставлять безпосередньо на локацію. Організатори фесту зберегли сік із діжки, де виноград босоніж чавила Руслана, зібрали його й довірили обробку одному з кращих виноробів Берегівщини. Тому на цьогорічному святі можна буде придбати сувенірне вино, яке сама зірка побажала назвати «Дикі танці».

79

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:35 Page 80

ЯКИЙ ЗМІСТ ВИ ВКЛАДАЄТЕ У ПОНЯТТЯ «УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА»?

ВІТАЛІЙ КОЗЛОВСЬКИЙ, СПІВАК: У першу чергу — це мова! Адже українська мова наймелодійніша і неповторна. Також яскравим відображенням української культури для мене є місто Львів. Це місто сповнене українською культурою.

ВАДИМ КРАСНООКИЙ, СПІВАК, ФРОНТМЕН РОК-ГУРТУ «MAD HEADS XL»: Українська культура — це, насамперед, надзвичайно багата історична спадщина, що сягає корінням у глибину тисячоліть. Це традиції, звичаї, пісні, казки і легенди, кухня, народні мистецтва — все це сучасним поколінням ще належить наново відкривати для себе, пізнавати, переусвідомлювати. Українська культура — це також класична поезія, література, музика, архітектура і образотворче мистецтво, кінематограф — все те, що давно існує і є стало частиною культури російської та радянської. Нарешті, сучасна українська культура розвивається досить динамічно і рухається в дусі часу. Гадаю, в недалекому майбутньому все більше українських митців навчаться бути цікавими не лише в своїй країні, а й далеко за її межами, збагачуючи культурне надбання людства. Мені сподобався журнал «Українська культура». Переглядаючи його я згадав, що у нас таки є культура.

ЮРКО ЗЕЛЕНИЙ, МОВОЗНАВЕЦЬ, ЗБИРАЧ НОВОТВОРІВ: Це, насамперед, питання мови. Уявити собі, що є німецька культура, але нема німецької мови, — це дурня. Ми знаємо, що ірландська культура робиться носіями, які спілкуються англійською. Ірландська, по суті, вже мертва мова. Але шанувальники відокремлюють ірландську культуру саме за мовною ознакою. Скажімо, існують цілі відділи у крамницях, де продаються кельтомовні платівки. Культура — це, насамперед, мова, все решта — похідне.

ЯРОСЛАВ ДЖУСЬ, КОБЗАР, ЗАСНОВНИК ГУРТУ «ШПИЛЯСТІ КОБЗАРІ»: Українська культура — це традиції, обряди, мова, фільми, книги, пісні, картини — все, що створив і створює наш народ. Але не тільки українська нація. Я знаю, наприклад, багатьох росіян та євреїв — патріотів України. Головне — щоб був присутній наш колорит.

АНДРІЙ КОКОТЮХА, ПИСЬМЕННИК:

АНІ ЛОРАК, СПІВАЧКА: Це українська душа, вишиванка, пісня, яка звучить усередині тебе.

АНДРІАНА ТАНТ, ПИСЬМЕННИЦЯ, ХУДОЖНИК: У моєму розумінні, українська культура несе в собі, у першу чергу, формування в суспільстві фундаменту моралі, яка дозволяє демонструвати всьому світу особливість нашого народу.

80

Українська культура — це та культура, яка твориться на території України громадянами України в українському контексті. Тобто, теоретично можна вважати творчість Олеся Бузини українською культурою, проте контекст того, що він пише і видає на-гора, від сприйняття України як держави, рівноправної до інших, у нього далекий. Натомість Микола Гоголь, живучи в Росії і навіть пишучи ті ж «Мертві душі», дальші від української тематики, на відміну від «Вечорів...», «Тараса Бульби» та «Вія» — цілком і повністю в українському контексті. Національна культура — одночасно рок-музика та гопак. Сентиментальні вірші про те, як сміються й плачуть солов`ї, — і гостросюжетний бойовик про те, як український супергерой перемагає поганих хлопців як на території своєї країни, так і за її межами. Пасторальний пейзаж із копицями сіна — та авангардова робота художника-модерніста. Головне: українська культура в усіх її проявах, хоч у вишиванках вона, хоч у джинсах та шкіряних куртках, мусить насамперед стати затребуваною всередині своєї країни через свою орієнтованість саме на український контекст, актуальні українські реалії.

UC_8_12_UA:Layout 1 31.08.2012 13:35 Page 81

8_Obkladynka_Sait:Layout 1 31.08.2012 14:33 Page 2

№ 8 (1004), 2012 www.uaculture.com THE MINISTRY OF CULTURE OF UKRAINE INDEX OF SUBSCRIPTION IN UKRAINE 95220

LABCOMBINAT —

the loft for young artists

TEENAGE DISEASE OF UKRAINIAN CINEMA

BOOK PLANNER

Skovoroda and Schultz will patronize the Forum, and British counterpart of Yuriy Andrukhovych DBS Pierre will visit it

UC_8_12_EN:Layout 1 31.08.2012 12:09 Page 1

Ukrainian Culture #8 (1004), 2012 Vasylkivska St. 1, Kyiv, 03040 +38 (044) 498-23-61 pr.uaculture@gmail.com Edition: 2000

The magazine has been publishing since June 1921 Founder: The Ministry of Culture of Ukraine Publisher: State Enterprise «National newspaper and magazine publishing» 03040, Kyiv, Vasylkivska Str., 1; tel. +38 (044) 498-23-64 General director: Olesya Bilash Editorial board: Olesya Bilash, Victor Pasak, Maxym Budarin, Victor Vechersky, Olena Voronko, Olga Darybogova, Oksana Ionova, Larysa Lebedivna, Ivan Mechkov, Larysa Nikiforenko, Olena Cherednychenko, Mykhaylo Shved, Igor Gyrych, Lyudmyla Gnatiuk, Olga Golynska, Alla Pidluzhna, Natalia Potushnyak Chief еditor: Oksana Gayduk The issue has been worked out by: Yana Levytska, Oksana Gayduk, Oksana Zhenzhera, Larysa Honcharenko, Kateryna Kot Authors: Anita Grabska, Yana Levytska, Oksana Gayduk, Oksana Romanchenko, Olexiy Havrylenko, Anton Filatov, Igor Bondar-Tereshchenko, Kateryna Kot, Larysa Honcharenko, Galyna Guzyo, Anna Dianova, Svitlana Sokolova, KAIROS, Sergiy Vorontsov, Mykhaylo Masliy, Sophiya Trykolenko, Olga Trykolenko Cover photos are provided by the organizators of the Photo Award «Ukraine We Love» 1. Author: Dmytro Vasylyev 4. Sunset. Author: Vitaliy Spycin Distribution, subscription, advertisement: +38 (044) 498-23-64, +38 (050) 310-56-63 nvu.kultura.sale@gmail.com Official registration licence of the media organisation: CR № 1118 from 08.12.1994 The printery: «Publishing and Printing Company «Express Polygraph», LLC 04080, Kyiv, Str., Frunze, 47B, Bldg. 2, tel. +38 (044) 417-25-93 Signed for publication on: August 31, 2012 Publishers have a right to edit received materials without the author consent. The authors’ opinions may be oposite to the publisher position. Reprinting and reproduction of text and illustrations is possible with the prior written permission of the publisher © «Ukrainian culture»

Subscription index in the Catalog of Publications Ukraine 95220

The theme of this «UC» issue has become a large-scale event in the cultural space of Ukraine — the Ukrainian Embroidery Parade. This year event, which was held in the capital on the 21st Independence Day of our country has become a landmark for thousands of Ukrainians. We felt the rhythm of unity and managed to do the best it had been heared in other parts of Ukraine. After all, living in metropolitan areas, we suck all things around that make us live up to date, we hurry to be modern, we complicate ourselves goals and tasks. And conversely forget about things that should unite us and make stronger.

This year Embroidery Parade offered to make a step into the past, successfully aligning it with the future. And it is quite natural. Such kind of metamorphosis indicate that we are still able to experience warm emotions, to appreciate our traditions and be proud, that despite mass media and haste, we are ready to get together and to get stronger. And our Ukrainian culture continues to be on time, it has a lot of ideas and is always ready to share.

Especially for this «UC» issue the editors prepared for our readers exciting news, interesting ideas and materials. In this issue you will find a pictorial messages of one of the brightest representatives of the «new Ukrainian art» Volodymyr Yakovets, you will learn about the «adolescence» of Ukrainian film distribution and you will also find out how courageous leaders of nonprofit projects live and why they are frequently left without a space for their activities.

You can competently, diving deeply in the material tell about a figure or phenomenon, but the most accurate story about themselves and their works, of course, can tell just the men themselves. In the latest issue of «UC» we offer you some interviews with interesting personalities.

In a short time new sections are going to be initiate and we hope they will amaze you and encourage your reflection in the infinite cultural medium.

Have a good mood and enjoy!

Oksana Gayduk, Chief Editor of «Ukrainian Culture»

UC_8_12_EN:Layout 1 31.08.2012 12:09 Page 2

PERSONALITY

EVENT S

GOD-GIVEN ...

OLEXANDER MOSKALETS

MOVI E

CONTEMPORARY ART

TEENAGE DISEASE OF UKRAINIAN CINEMA

LABCOMBINAT — THE LOFT FOR YOUNG ARTISTS

KAIROS

KATERYNA KOT

10–11 15

NEWS BLITZ-POLL

UC_8_12_EN:Layout 1 31.08.2012 12:09 Page 3

UKRAINIAN CULTURE:

IS NOT A NICHE

BUT THE SPACE!

UC_8_12_EN:Layout 1 31.08.2012 12:09 Page 4

KAIROS

TEENAGE DISEASE OF UKRAINIAN CINEMA «Adolescence» of Ukrainian cinema delays long: masses of entertainment films continue relentlessly displace serious films from repertoires of Ukrainian cinema, thats why the last can be called more attractions than institutions of art. The orientation of film distribution to teenagers significantly narrows the palette of films that reach national audience

T

o identify the main trends in Ukrainian film distribution for the first half of 2012, the Bureau of Ukrainian film journalistic conjunction with the National Union of Cinematographers of Ukraine conducted a survey, which was attended by 40 film journalists and critics from different cities.

As adolescents constitute the lion's share of world cinema audience, to their tastes Hollywood refocused its core strength. This trend has been going on for decades, which of course affects the artistic level of popular American cinema, because amusement mercilessly displace art.

Almost every week during the first half of 2012 the leaders of Ukrainian cinema became Hollywood film (and Russian for a few times). Domestic critics have identified among heads of box-office top ten films that are the most interesting by their artistic merit.

When domestic film journalists were offered to make a rating of the most notable films not only among leaders hire, but in general between all the movies shown in Ukrainian screens, the result had nothing to do with the previous rating.

TOP-10 leaders of Ukrainian film distribution (first half 2012) 1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

Avengers (dir. Joss Uidon) Madagascar 3 (dir. Eric Darnell, Tom McGrath, Conrad Vernon) Men in Black 3 (dir. Barry Zonnenfeld) Dictator (dir. Larry Charles) Hunger Games (dir. Gary Ross) John Carter: Between Two Worlds (dir. Andrew Stanton) Contraband (dir. Baltazar Kormakur) This Means War (dir. McG) Wrath of the Titans (dir. Jonathan Libesman) Journey 2: The Mysterious Island (dir. Brad Peyton)

Interestingly that only the «Avengers» received from Ukrainian critics rating of «good work», while all the other blockbusters in the ranking were rated as «so-so movie» and «Journey 2 ...» was generally recognized as «bad».

4

TOP-10 most notable films in Ukrainian cinema (first half 2012) 1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

Chapiteau-show (dir. Sergei Loban) Artist (dir. Michel Hazanavichus) Coriolanus (dir. Rafe Fiennes) Faust (dir. Alexander Sokurov) Shame (dir. Steve McQueen) Dangerous Method (dir. David Cronenberg) The dark shadows (dir. Tim Burton) Prometheus (dir. Ridley Scott) Guardian of Time 3D (dir. Martin Scorsese) 1+1 (dir. Olivier Nakash, Eric Toledano)

If the artistic level of these movies is not in doubt, their box office success is quite low. Only half of these films reached the top-10 of box office in their premiere weekend, but the rest films came out only in a limited rental.

UC_8_12_EN:Layout 1 31.08.2012 12:09 Page 5

Total in Ukrainian cinema came more than 120 films (limited and wide release) for the first half of 2012. About 50 of them are not Hollywood, that is approximately 40% of repertory plan.

However, these calculations do not take into account the fact that Hollywood blockbusters diverge in Ukrainian cinemas with significantly more copies than films of other countries. For example, one of the brightest animations of «Factory of Dreams» this year is «Madagascar 3» that appeared in 151 screens and received $ 1.49 million on the premiere weekend. In turn, European film «Artist» got only 25 screens and received $ 43.1 thousand on the first weekend rental (35 times less than the «Madagascar 3»).

TOP-5 most interesting film events in Ukraine (first half 2012) 1.

IX International Documentary Film Festival on Human Rights Docudays UA

2.

The second festival of new Irish cinema Jameson Irishfest and its special events

Domestic cinemas are not acclimated to the rental author films. In all Ukraine there are a little more than a dozen cinemas who have enough courage to show author films. At the same time in Sweden, where there is a long tradition of showing such movies, they, according to various sources, providing with them 25-35% of the total fees in the country.

3.

The festival «French Cinema Evenings»

4.

The program «Panorama of French Cinema.

Prerelease of IX French Spring Festival»

The majority of film journalists respondents say that Ukrainian cinemas repertoire only partially satisfy the artistic needs of the audience, most of which remains unsatisfied. As critics specify, there is a lacking primarily of European, Asian and Ukrainian films, festival and documentary films.

5.

First Kyiv International Festival of Short Films

To change the situation in distribution only with domestic films is impossible. Firstly, these films are quite a bit, and they can not influence the situation significantly. Secondly, the best examples of Ukrainian cinema markedly inferior in quality even with ordinary Hollywood movies.

The occupation of domestic cinemas with Hollywood pops made a good soil for clubs and festivals which shows the «other cinema». But still most of these film events remain rather challenge to the realities of domestic film distribution than an integral part of film production in Ukraine.

According to the local critics, among all Ukrainian films of the first half of 2012 (including films in co-production with Ukraine) none received for competence even «four.»

Evaluation of Ukrainian films in national cinema (first half 2012) №

Film

Average

1

4 days in May (dir. Chem. Von Borris)

3.62 (so-so movie)

2

ToyHtoProyshovKrizVohon (dir. Michael Ilyenko)

3.03 (so-so movie)

3

Lovers in Kyiv

2.64 (bad movie)

4

Land of Oblivion (dir. Michael Bohanim)

2,52 (bad movie)

5

Match (dir. Andrew Malyukov)

2,12 (bad movie)

6

Rzewski against Napoleon 3D (dir. Marius Weisberg)

1,65 (shameful spectacle)

Narrowness of the domestic cinema is partially compensated by cinema events, which become the islands of real films among the pop swamp, where domestic cinemas drowned.

According to experts, the most prominent film event in Ukraine in the first half of 2012 was the IX International Documentary Film Festival on Human Rights Docudays UA. Hunger for documentary film is easy to explain, because in six months of this year only one documentary was in rent — «Klitschko» (dir. Sebastian Denhart). In general, not more than 2-3 films of this genre appeare in Ukraine during the year.

5

UC_8_12_EN:Layout 1 31.08.2012 12:09 Page 6

OLEXANDER MOSKALETS

GOD’S GIVEN

We should live without Bohdan Stupka from this moment...

Т

he greatest actors we know and love, we speak about and watch on the screen are usually divided into two categories. One of them is kind of frozen monuments and bas-reliefs on the memorial boards, they are written about in the textbook on theater studies and they’ve become the part of art history. Another ones smile to us from the screen, work and travel, we read their interviews and watch their acting. And the most inscrutable thing happens when the actor goes from one category to another just before our eyes.

6

Who had he used to be for us, quadragenarian people? The first impressions were from actor’s voluntary performance in the school assembly hall. Then — «Theatre and Concert Kyiv», the first performances of Franco Theatre. And later was an explosion — the first show of «Tevye-Tevel», which I managed to see. Since those days Stupka became an iconic figure for us, first year students.

Some time later an interesting thing was found out. Bohdan Stupka had more then 120 theatre and movie roles in his creative heritage.

He also took part in numerous theatrical repertory. He started in Mariya Zankovetska Lviv Academic Drama Theatre, where he had a lot of roles and performances. I’m sure the walls of this cozy and charming theatre keep memory about the Actor. On the stage of Kyiv Franko theatre Stupka played, so to speak, the optimum number of major roles.

UC_8_12_EN:Layout 1 31.08.2012 12:09 Page 7

To be exact — a dozen. And this is during three decades! And there are a lot of people able to count all these roles with any mistakes. Perhaps it was a kind of strategy, unconsciously selected by master and keeping a deep meaning. Because theatre is a transient art. Each performance dies with the last applause. That’s why it is so important to say the main and to prevent unnecessary, niggling. There’s no doubt Bohdan Stupka succeeded those. So maybe that’s a secret of his exceptional popularity and success, isn’t that?

But the case is not only in quantitative characteristics of the creative work of the master. Because the main is in the idea-image which stays by the actor. Shakespeare, Kotlyarevsky, Chekhov, Franco, Bulgakov, Brecht, and finally, Sophocles. Nice community of authors, isn’t it? By these names was mainly marked original Stupka’s art-life on the Franko theatre stage. Actors Kyiv odyssey launched in 1979 when he took part in «The stolen happyness» by Ivan Franko. Then Chekhovs «Uncle Vanya» was. Those were the first Stupka's steps to the real fame and honor.

umph», «Golden Eagles» ... Now this is a part of history. Warmth of his heart and passion of his soul are left for us.

Speaking with peers these days I heared: «I am not an ardent playgoer. But Stupka is a backbone! I don’t know anyone who can stand by him as equal in the post-Soviet space». Maybe this idea is defining, because any theater experts who never miss premieres and know all the details of acting can’t be an indicator of people’s love.

Bohdan Stupka stays with us as a backbone and we keep him in our memories.

I remember one press conference. Stupka’s office in the Franko theatre. Me with my colleagues were asking questions and trying to agree on an interview. He exuded an unlimited tact, kindness and patience that day. And it was seen that this persone, constantly concerned with different things, this person loves and knows people. And he would never offence anybody with indifference or lack of attention. These qualities of his character were realy of use during his short-time leading the Ministry of Culture and Arts and of course when Bohdan

Stupka was the artistic director of Franco theater. Galician aristocratic and natural wisdom helped him very often.

Bohdan Stupka was a happy father, grand-father, father-in-law in his family. But he’d been lacked of health recently. The most alarming «first call» was an operation and healing in Germany last year. Energetic outgoings necessary for acting were probably going ahead programed by nature recovering processes...

«What did you feel in the last minutes of Andrew Zholdak performance «I’m not Afraid of a Grey Wolf»?» — I asked Ada Rogovtseva one day.

«I was holding a big and warm man — Bohdan Stupka... It is what I remember most of all!» Bohdan Stupka had lived seventy full years.

It is too less for the drama actor! Actor's age in the opera is his greatest enemy. But there are a lot of amplua roles in drama. And the name and skills help actor more and more with years. And now we should think of Stupka's awards and honors. Lets try to do it objectively and analytically. Bohdan Stupka is a People's Artist of USSR and this is absolutely in accordance with the amplitudinous of his fame and even not enough. Laureate of the USSR State Prize received from Leonid Brezhnev. The Hero of Ukraine — a deserved title recieved last year.

A lot of medals, prizes of numerous film festivals — «Nike», «Tri-

Energetic outgoings necessary for acting were probably going ahead programed by nature recovering processes...

7

UC_8_12_EN:Layout 1 31.08.2012 12:10 Page 8

KATERYNA KOT

LABCOMBINAT — THE LOFT FOR YOUNG ARTISTS Arthur Belozerov, LabCombinat ideologue and leader, — tells about other side of Ukrainian mentality and the death penalty, about ARSENALE as trade fair and how to feed all Ukrainian artists.

Today afternoon Arthur, tanned and inspired, returned from the Crimean vacation.

UC asked him which projects ripe in the head of the artist and what he is willing to share

Arthur Belozyorov

— I plan to run a series of author designed products from recycled materials. The idea of making sunglasses with plastic bottles came.

They cost symbolic money and are functional.

There are two vectores in design: aesthetic and practical. The practical vector is all functional things. My work will be functional, and it is an important concept. I show an example by my works, demonstrate an alternative, and this is the basis of culture and religion. The evolution of culture — is in examples and education.

In fact, I have millions ideas for projects, and they will all be realised in different techniques.

I want actively engage with photos: quality, staging, plot, monumental. I will take real life motifs and elements of absurdity. For example about sustainable practices of trainer of teenage girl's basketball teams that blackmaily took and raped his pupils: if you refuse — you will not see great sport. Or the story about Oksana Makar. When decomposing this event into facts it terrifies with it’s fantastic nonsense. But criminals are still been protected somehow. And instead of one Oksana mother bank account appears about 15 such accounts — and this is a real gamble on someone else's grief. Or the story about five young physical education teachers who

8

formed up students and taught them sports games during the day, and robbed and raped people at night. Teaching during the day and leading parallel lives at night. These is the other side of Ukrainian mentality.

— Can we call such exceptional cases «mentality»?

— If it has pretty calm reaction between people we can use this word. Moreover, we have, for example, abolished death penalty, but I'm not sure it's right. As for reality, the reaction to such events is always twofold: on one hand it's crazy scary, is not clear in terms of either morality or humanity, but on the other hand — this is ridiculous, the mere possibility of such events — are absurd, ridiculous. Here he is a teacher at the school, and here — he’s a rapist.

— How do these stories will be implemented in the picture?

— The figurative technique — is a realistic staged scene. But not literally retranslation of reality but imaginative. For example, Oksana Makar and crocodile Gosha who has frozen in Kyiv Zoo — we’ve commemorated him for three days — it was also an absurd fact, as all that Zoo — the morgue for animals — so, I see Oksana, which rises into the sky on a crocodile.

— Just like in Goya’s «Caprichos»?

— At all times has been the force that rules and the mass, which is manipulated. Now this feudal system returns in another media form.

Not evolution but devolution, degeneration of society comes. The society was infantile, and it is the same, even worse — it drowns in its passivity.

— This is also in photo-series?

— I do not know exactly how to do it technically, except that pictures should be in a chic quality, but the content — it should be in plot and very scenically. For example, a series of images of Themis, who is sitting on a park bench at night with beer and cigarettes — that is aesthetics Ukrainian entertainment, especially in the provinces. Themis sits on the bench, thumps beer and resting. I will show the reality in shameless, cynical way.

As for painting, I also have an idea. In our society, it so happened that painting is the most commercially viable in the triad: photography, sculpture, painting. I hope there were some publications about what realy is the First Ukrainian Biennale of Contemporary Art «ARSENALE» — it is a fair absolutely irrelevant with the culture. It is solely a commercial event, whose essence and origin nature — is

UC_8_12_EN:Layout 1 31.08.2012 12:10 Page 9

earning money. I think that the main thing in art — is thought and practice. I am very experienced in painting as a craftsman, well trained practically and I want to accurately convey this knowledge to people. Because there is a mythical barrier between artists and nonartists. To an outsider artists is a separate caste. Of course, being an artist is a hard work, but the arts in the ratio «number of people — the number of art works» in fact must be much greater. At Soviet Union it was a very powerful industry, factories worked on it. Yes, they stamped a lot, there was a circulation of one art work. But the original layout produced by the author. And now we have the cheapest vodka in Europe, the cheapest cigarettes —

— Which projects implemented in LabCombinat demonstrate this approach?

— As for me, the project that we made with Mitya Buhaychuk, LOSER-ART-FEST, is ideologically very nice. It was a team exhibition, ideological and conceptual, very cool, honest, bright, kich, nonprofit and very necessary. It was a real manifest that makes people together for discussions on the topic what is loser, and what is not a loser, because the definition of «loser» is very fictional. Sometimes successful are more losers, and vice versa. Generally there are a lot of good, young and very productive artists. I do not work specificly with authors. I am not a gallerist, al-

LabCombinat: art loft

and that is a genocide, a control on masses.

There must be more art. In any case, art provokes you to realize something. Art is transferred to the rank of cult, and it should not be so. And this is the idea of LabCombinat: to produce more opportunities for generation so it could produce more beautiful, to make beauty «bigger». In proportion the number of people to art, there is too less art, that’s a breeze.

So we are going to make a new web-site that will be universal resource for promoting and informing about the author's works, and where to buy them. There is any simillar site where Ukrainian artists and their works are collected.

A person who wants to buy something, usually does not even know what to look for, and of course he doesn’t know where to look and etc.

And the authors don’t know how can they sell themselves. Therefore, there must be a specialized resource for all Ukrainian, young, unknown and famous artists and art and with a minimum payment for brokerage obedience. I go by the principle: better 20 times for 10 than 2 times for 100, and I’m not looking for a commercial vector. I want each artist was sated.

Our postsystem hierarchy and monarchy are very primitive: you are in a circulation and you sell your works, or you are not. If you are not in a circulation — you're quite hungry, and those who are, they are not very reach too.

— In many ways. As critics, we do not position ourselves. We do not have a closed form or structure, we have a friendly informal committee. For example, I have a free format appeal to experienced professionals and ask their opinion. In our industry everybody knows each other.

— And is there any basis you choose the authors due to?

— The first is that it must be unknown young artists. This is not the rule. Of course we have the internal charter of conduct and content, but the main thing — is to provide opportunities.

Providing unknown authors with space.

LabCombinat: details

though some calls me this way. I fundamentally non-gallery owner. I created a loft and space. Gallerist — is one who deals with paintings and authors. I do not do this. We work with artists, giving them the opportunity, but we do not charge them a fee, not included them in any commercial relationships.

— How do you determine a talented artist comes to you, or not?

Attention! LabCombinat is not able to continue its activities in Nyzhnyoyurkivska Street. The reason is money, or rather the lack of them, as the lack of sponsors too.

As Arthur Belozerov said: «Working in Ukraine on the basis of self-sufficiency is not possible». The project continues living and producing young creativity, but without a space, from this moment.

INFORMATION LabCombinat — is a bold nonprofit project organized on the principles of mutual creative and focused on the development of free art movement that reflects the dynamics and trends in contemporary art as it is, without censorship and bureaucracy.

The approach of LabCombinat formation is similar to the world experience of cultural communities such as: art center TACHELES in Berlin (Germany), loft project FLOORS in St. Petersburg (Russia), GARAGE in Moscow

(Russia), CABLE FACTORY in Helsinki (Finland), MELKWEG in Amsterdam (Netherlands) and others.

Collective space of LabSombinat designed to represent a wide range of creative professionals, among them — musicians, poets, writers, philosophers, painters, sculptors, designers, fashion designers, photographers, media artists, lecturers, etc. It's a real art conveyor, producing meanings that change the outlook and satisfy requests of transcendent nature.

9

UC_8_12_EN:Layout 1 31.08.2012 12:10 Page 10

NEW UKRAINIAN CINEMA At Olexander Dovzhenko Film Studio «Ivan the Strong» film crew has broken for a good luck a traditional dish on the first day of filming. This film is one of five films focused on children audience, which got 100% state funding in the competition of film projects held by the State Cinema Agency of Ukraine.

According to the Chairman of the State Committee for Cinematography Kateryna Kopylova, the movie «Ivan the Strong» continues to create new Ukrainian film hero, started with Mychaylo Illyenko film «ToyHtoProyshovKrizVohon»: «Youth of Ukraine has to grow on its own national heroes. Today we are witnessing of the birth of modern children cinema, which development is a priority of state policy in the field of cinema.»

The film tells the life story of our countryman Ivan Firtsak, who was born in June 1899 in Bilky village in Transcarpathia. For his incredible power, he was nicknamed «Croton».

18-years-old Ivan became an artist of Czechoslovak circus and traveled in 64 countries around the world, surprising everybody with his victories. From England Queen’s hands he received a helmet and a belt decorated with gold and diamonds, the American press called him the strongest man of the XX century, but Firtsak stopped performing abroad in his prime and returned home.

Screenplay created by Victor Andrienko and Igor Pysmennyk, it received the first place at the International Literary Competition «Word Coronation 2012» for best children screenplay. The main role in film performs powerlifting champion of Ukraine Dmytro Khalaji. Advises and performs a key role another world-champion Vasyl Virastyuk. The total budget of the film is about 16 million UAH.

PROVOCATIVE FILM ABOUT MODERN UKRAINE This autumn almanac «Ukraine, Goodbye» will appear in the screens. It reveals the root causes that force people to migrate abroad.

Thus, the domestic low-budget short films in Ukraine can compete with Hollywood.

According to critics, this movie is close and clear for people and it provokes thinking about where, why and how you live. The directors group placed bets on the «short» conceiving almanac «Ukraine, Goodbye» several years ago. It is a compilation of over 30 short films that put uncomfortable, prickly questions about topical Ukrainian life and are looking for underlying causes of mass migration abroad.

«The main energy of these films is they (Ukrainians — Ed.) do not give up, but stay and fight» — said the idea author and inspirator of the creation of «Ukraine, Goodbye» Volodymyr Tykhiy. According to him, the project was worked as by wellknown and little-known directors, and the film is very «pro-Ukrainian and without embellishments of reality». Such directors’ frankness with the audience has already received a recognition. Film «Nuclear Waste»

by Myroslav Slaboshpytsky from «Ukraine, Goodbye» won «silver» at the film festival in Locarno.

AN INTERESTING EXHIBITION OPENED IN KYIV

10

Kyiv center of contemporary art PinchukArtCentre presented the first solo exhibition in the framework of the «Transfer» — is «Man on Two Swings» by Monica Zavadsky.

Monica Zavadsky creates sculptures, paintings and videos with simple graphical forms, rooted in formalist design strategies. One of the principal themes for artist is the idea of constructed identities that she «shifts» in universal forms.

«Transfer» — is an exchange program, which promotes and supports new generation of Ukrainian artists abroad, and offers a dynamic view of young Polish art in Ukraine.

The program is implemented in cooperation with the Center of Contemporary Art «Ujazdowski Castle» (Warsaw, Poland).

There are three new works among the exhibits: sculpture «Man on Two Swings,» which will be demonstrated in a dialogue with two video from Zavadsky project «Anyone»; specially created for the art center mural; and sound work that represents author’s interview with Mariya Lanko.

UC_8_12_EN:Layout 1 31.08.2012 12:10 Page 11

INTERNATIONAL MUSIC FESTIVAL «CRIMEA MUSIC FEST — 2012» of the shows, as well as bringing new technologies into the structure of the show.

From the 29th to the 31st of July three different festival days in Yalta represented new programs, favorite artists and beginners, and lots of musical surprises. The guests of the bright musical party were stars of domestic and world show-business. Concert stage turned into a magical attraction of new show-business technologies achievements.

Another «highlight» of the «Crimea Music Fest — 2012» — is a renovation of the concert space. All locations were actively involved: in the hall, on the roof and even ... in the vertical lift, that linked the main stage and the area under the «Jubilee» hall. Thanks to scenographic solution the scene acquired ability to mutate variants.

Slogan of the second festival race in the Crimea — is «Three happy days ... at the sea». This legendary Alla Pugacheva song motif — is a kind of a bridge to one of the festival programs... «Crimea Music Fest — 2012» predicted a radical format recovery, original stories

Favorite hits and new songs at the Black Sea coast the guests of the festival got from Philip Kirkorov, Christina Orbakayte, Maksim Galkin, Boris Moiseev, Valery Leontiev, Grigory Leps, Lolita, Olexander Ponomarev, Natasha Koroleva, Potap and Nastya, Taisiya Povaliy, «Morandi», Iryna Bilyk, Stas Pyeha, Dan Balan, Tamara Gverdtsiteli and many other stars.

RENEWED «EARTH» OF OLEXANDER DOVZHENKO OPENS GOGOLFEST 2012 According to the National Olexander Dovzhenko Center the GOGOLFEST 2012 opening will take place on September, the 21st and will be marked by displaying of the restored copy of Olexander Dovzhenko film «Earth» accompanied by ethnohouse band «DakhaBrakha» music.

According to the GOGOLFEST organizers, the festival will be running on the 21st-29th of September in an abandoned experimental plant. The deployment site is situated on the 332 meter from the Vydubychi station in Engineering Street, 7.

It is known that the premiere of Ukrainian-Swiss performance «Viy» takes place at the festival.

This is a joint project of Vidy-Lausanne Theatre and GOGOLFEST. The curator of the play is GOGOLFEST organizer and founder, producer and director of theater «DAH» Vladyslav Troitsky. Among the other things, the organizers invite young directors to the cooperation. «Young directors who are willing to venture — there is an opportunity to show your work at GOGOLFEST» — festival founder Vlad Troitsky calls.

WINDOW INTO THE WORLD MEDIA SPACE September, the 2nd-5th the 64th World Newspaper Congress and 19th World Editors Forum will be hosted in Ukraine. This world summit will be held in Ukraine for the first time and it’s going to gether world leading publishers, editors and other leaders of media organizations of the highest level.

Traditionally the World Newspaper Congress will be visited by over than 500 senior managers from leading media companies of the world, and the chief editors of newspapers.

About 700 participants, more than 30 speakers from 89 countries around the world will take part in the work of the 64th Congress. Among the presented issues there will be such world known as New York Times, The Washington Post, The Wallstreet Journal, British The Times, The Guardian and others. This event takes place on the territory of Ukraine for the first time, and for the second time — in the CIS. This summit was held in Moscow in 2006.

11

UC_8_12_EN:Layout 1 31.08.2012 12:10 Page 12

CHARITY CONCERT «I DO WILL LIVE!»!

September, the 12th the charity concert «I Do Will Live!» with the best Ukrainian rock bands Druga Rika, Okean Elzy, SKAI, Bumbox, Krykhitka, Shyma, O.Torvald, Bahroma will be held. The project is carrying out together with the «Association for

the Disabled and Patients with the Chronic Lymphoproliferative Diseases». The concert aim is to raise funds for the purchase of chemicals and drugs for treatment and diagnosis of cancer from all over Ukraine at the National Cancer Institute.

«REPUBLIC» IN 2012 In 2012, the festival «Republic» — is 13 festival days, 3 scenes, about 50 best rock bands of the country, about 10 poets, more than 15 reiters from Ukraine, Russia, Belarus, Poland and Spain. After a good start and a successful debut the «Republic» will flood Kamyanets-Podilsky with art again.

On the music scene in the old fortress the songs of the best singers of Ukraine, Russia and Belarus will be sounding again. The most successful reiters of the country and the world will be making

traces of their works on the walls of the abandoned buildings of the old city to make it more enjoyable for Kamyanets-Podilsky citizens and tourists. The best public from all around our country will gether again to support favorite musicians, talented reiters and «Republic» and have a great relax. In 2012 the festival «Republic» is going to be held during 13 days (September, the10th–23rd) in Kamyanets-Podilsky in Khmelnitsky region. Location — is the old part of the city, which is the official architectural reserve.

GOGOLFEST 2012 WILL BE HELD! Festival of Contemporary Art «GOGOLFEST» which had been repeatedly postponed, would be held this year on the 21st–29th of September.

Event organizers say that this year program would conclude of Ukrainian participants performances in the genres of theater, music, art and film.

Vladyslav Troitsky, a founder of the festival, and theater «DAH» prepare the performance based on the story of Judith, who saved her native city, when all the citizens had lost the faith.

The fifth «GOGOLFEST-2012» will take place at the abandoned experimental mechanical plant near the Vydubychi metro station in Engineering Street, 7.

FESTIVAL «VINNYTSYA JAZZFEST 2012» On the 22nd–23rd of September 2012 Vinnytsya will turn into a jazz capital of Ukraine again.

These days concerts of the Seventh Festival «International Days of Jazz music in Vinnytsya», which is now named «VINNYTSIA JAZZFEST», will take place.

Each year the festival gets a second, unofficial title. So the Seventh is conditionally entitled «Look! Familiar Faces!». Viewers will see and hear perfomances of old Vinnytsya friends — the stars of world jazz: project The Shin (Georgia — Spain), George Breynshmidt (Austria) in a trio Brein Cafe, Andrey Kondakov (Russia) and Jesse Jones (USA), Zbigniew Namyslovsky Quintet and many others. Vinnytsya will be represented by famous musicians Oksana Slavna and Roman Kulmatitsky Quartet.

12

By tradition, which started in 2011, both festival days will start with the sounds of the famous Municipal Jazz Orchestra «VinBend», festival guests and the project «Jazz de Paris», where the winners of the Second National Competition of Young Jazz Musicians take part, the Competition finale will take place just before the Festival.

The Seventh Festival unites 13 countries. Organizers have continued the multi-geographical formula of construction the festival performances. Thus, at the Seventh Festival musicians from Poland, Georgia, Spain, Sweden, Italy, Switzerland, South Africa, Austria, Bulgaria, France, Russia, USA and Ukraine will play.

UC_8_12_EN:Layout 1 31.08.2012 12:10 Page 13

COMMEMORATION TO OUTSTANDING RECTOR OLEG TYMOSHENKO September, the 10th at 5 p.m. the opening of a plaque will take place. It is the first plaque in 100-years' history of the conservatory which will decorate the facade of the school building of the National Tchaikovsky Music Academy of Ukraine (Horodetskoho Street, 1-3/11) and it is dedicated to the long-rector, the founder of the National Academy of Arts of Ukraine, the member of the board of the Ministry of Culture of Ukraine, Ministry of Education, Youth and Sports of Ukraine, the President of the Association of the Musical Education and Upbringing of Ukraine, the chairman of the Coordinating Council of the European Association of Music Academies and Conservatories, academician, professor, Honored Artist of Ukraine, full chevalier «For Merit», the founder of the charity organization «Green Cross Ukraine» Oleg Tymoshenko.

At 7 p.m. in the National Philharmonic of Ukraine a concert and the presentation of the book «Family of Tymoshenkos» (by Lidiya Emelyanov) on the 80th anniversary of Oleg Tymoshenko will be held.

Timoshenko’s students and the best choirs of Ukraine will take part at this unprecedented event.

The president-founder of the international organization «Green Cross, Nobel laureate M.Gorbachev, the Minister of Culture of Ukraine M.Kulynyak, Minister of Education, Youth and Sports of Ukraine D. Tabachnyk, Head of Kyiv City State Administration O. Popov, Hero of Ukraine, People's Artist of the USSR A. Avdievsky, Heroes of Ukraine: P. Murawski, E. Savchuk, E. Stankovic, People's Artist of Ukraine: M.Mashchenko, R.Balayan and many other prominent personalities of Ukraine and the world are invited.

«UNDER THE HIGH CASTLE 2012» From 21st to 30th of September Consulate General of Poland in Lviv invites citizens and guests of the city to visit the first revision of contemporary Polish cinema «Under the High Castle 2012». 10 Days of Polish cinema — is almost 30 top films, more than 80 film shows, meetings with prominent figures of Polish cinema, lectures and discussion panels, exhibitions, quests, evening of Polish and world film music.

Each film will be accompanied by Ukrainiancaptioning, and each will be preceded with a brief introduction, which introduces the subject

of the film and the circumstances of the birth of its idea to the viewers.

An unforgettable «Night with Polish cinema», the retrospective of creation and presentation of a book of famous Polish film director, born in Lviv, Janusz Majewski, showing the latest masterpieces of Polish animation school, feature and short films that have won wide recognition in Poland and worldwide are waiting for viewers. For high school students a special unit is prepared — «The lesson of history in cinema.»

THIRD FESTIVAL OF CONTEMPORARY DRAMA «DRAMA.UA» translation of actual European authors. Almost all the plays will be translated into Ukrainian for the first time.

Festival «Drama.UA» will be held on the 27th– 30th of September 2012 in Lviv with the slogan «More Drama». The viewers will become real participants in the process of creation and discussion of the latest drama with famous play-

wrights, directors, actors and critics. Exploring new, festival focuses on the best examples of European theater and drama. Feature of the third «Dramy.UA» — is the immersion in European drama. The particular attention — is to

The festival will have several basic blocks, where will be stage readings, workshops and lectures by well known European playwrights and directors, Ukrainian playwrights, theater critics and artists, critical discussions, round tables. There also will be Ukrainian-British «School of Performing readings» for young Ukrainian directors and actors. For several days invited British director will be sharing with his professional experience with the participants of the School, and the result of the joint work is going to be a setting of the stage reading of the play at the festival. Participants will be chosen by an open nationwide competition.

13

UC_8_12_EN:Layout 1 31.08.2012 12:10 Page 14

FESTIVAL BEREG FEST September, the 30th in Berehovo in Zakarpattya region a traditional International Festival of Friendship without Borders Bereg Fest 2012 will take place.

This year festival program has few projects that will start at the stage of preparing for the party. In particular, just in a few weeks the committee will announce the start of the photo contest «Hospitable Berehovo», the grand prize will be a SLR. Festival guests will also have an opportunity to taste delicious Hungarian cuisine in the Hungarian welcoming courtyard.

This year, in addition to traditional festival performances, holiday guests will be able to see the updated solemn pace, while for the traditional grapes squeezing in barrels, sweet grapes are gathered from all over Berehove and early morning are delivered directly to the location on carts. Organizers of the festival kept the juice from the jar, where barefoot Ruslana was squeezing wine grapes, those wine was collected and entrusted for the handling to one of the best winemakers in Berehove. Therefore, at this year festival each can buy souvenir wine that the star wanted to be called «Wild Dances».

THIRD INTERNATIONAL POETRY FESTIVAL MERIDIAN CZERNOWITZ International Poetry Festival MERIDIAN CZERNOWITZ, which runs from the 6th till the 9th of September 2012 in Bukovina — is an action, built on the foundation of the cultural heritage of Chernivtsi, the product of genetic and historical memory of its inhabitants. The aim of the festival is to return Chernivtsi in the cultural map of Europe and to develop a dialogue between contemporary Ukrainian poets and their foreign counterparts.

Participants of MERIDIAN CZERNOWITZ are known and interesting poets from Germany, Austria, Switzerland, UK, USA, of Denmark, the Netherlands, Poland, Romania, Russia, Ukraine and others. But the main participant of the festival — is the city itself, where there are numerous poetry readings, lectures, discussions, book presentations, poetry walks, music-poetry and wine-cigar-poetry readings and theatrical performances at that time.

As poetry is an Chernivtsi interior, during the festival its visitors can immerse themselves in a cozy literary atmosphere, enjoy a lofty European poetry.

As Chernivtsi journalist Sergiy Vorontsov writes: «Meridian Czernowitz — brazenly European festival. There is no unnecessary pathos and absolutely no inferiority complex.

It wants to invite the best and the most interesting. Perhaps this is the first festival, which began to pay royalties for foreign guests appearances. And thus brought Ukraine out of the usual role of supplicant in the cultural sphere.

At the premiere festival there were mostly German-speaking guests and the leading Ukrainian poets. Traditional headliners from our part — are Yuriy Andrukhovych and Sergiy Zhadan. This year's palette of Ukrainian authors has expanded significantly. Generally it has become a trend — because second festival, that has been held last year, has obviously evolved: except German poets, Romanian-speaking authors, as well as guests from France and Israel were invited.

The third festival is getting bigger and bigger. More guests, more authors, much more youth will be there. Total more. Reading will be conducted not only in Chernivtsi, there also will be exit events in historical places of Kamyanets-Podilsky and Khotyn».

BOOK FORUM IN LVIV Literary and publishing year in Ukraine traditionally begins in September — with the largest and the most famous in Ukraine book fair — Lviv Book Forum. This year's literary «pilgrimage» to the Lion City will be on the 12–16th of September. Skovoroda and Schultz will patronize the Forum, and British counterpart of Yuriy Andrukhovych DBS Pierre will visit it.

Overall the program of Book Forum 2012 — is about 400 activities: from the autograph sessions and books presentations — to great authors evenings and festivals in the festival, «Night of Poetry and Non-Stop Music»... This year the fair will announce a new charitable initiative — the collecting of books for rural Lviv region libraries.

cher Henrik Greenberg is coming to Lviv for this forum event. Also at the fair there is going to be a presentation of new translations of Schulz’s prose — the authorship is of Yuriy Andrukhovych (published by «A-BA-BA-HA-LA-MA-HA»).

Another great book event that awaits guests of the Forum — is discussion on the occasion of the Ukrainian translation of an American writer and philosopher Susan Sontag «Disease As a Metaphor». On this philosophical conversation in the capital of Galicia well-known Russian journalist Valeriy Panyushkin is coming.

One of the focal themes of the Forum 2012 — is traveling.

The main «patron» of the literature holyday is philosopher Hrygoriy Skovoroda, whose 290 years birthday Ukraine celebrates. Many activities, from lectures to excursions, are devoted to this legendary Ukrainian.

The guest of honor at Book Forum will be a British writer, winner of the esteemed Booker Award, DBC Pierre. Especially to his coming the Ukrainian translation of his book «The Lights Went Out in Wonderland» (translator — Galyna Shiyan, Editor — Yuriy Andrukhovych, who, said, is very similar to DBS Pierre — appearance and creativity) will.

Another festival in the festival is «Schultz-Fest», dedicated to the outstanding writer and artist, famous natives of Drohobych, Lviv region, Bruno Schulz, who has double date this year: the 120th anniversary of the birth and the 70th anniversary of the death. Sponsored by American embassy famous American Polish-born writer, Holocaust resear-

Of course, the most famous in Ukraine book holiday can’t be without the participation of Ukrainian literature stars.

Valeriy Shevchuk, Oksana Zabuzhko (with new book), Yuriy Andrukhovych, Vasyl Shklyar, Andriy Kurkov, Kapranov brothers, Larysa Denysenko, Galyna Vdovychenko, Andriy Kokotyuha and others are coming to Lviv.

14

UC_8_12_EN:Layout 1 31.08.2012 12:10 Page 15

WHAT DOES THE TERM «UKRAINIAN CULTURE» MEAN FOR YOU?

VITALIY KOZLOVSKY, SINGER: First of all — that is language! Because Ukrainian language is the most melodious and unique. Also a full reflection of Ukrainian culture for me is the city of Lviv. This city is full of Ukrainian culture.

VADYM KRASNOOKY, SINGER, FRONTMAN OF ROCK BAND «MAD HEADS XL»: Ukrainian culture — is, above all, extremely rich historical heritage, which is rooted in the millennia.

These are traditions, customs, songs, stories and legends, cuisine, folk art — all of that should be re-discovered, cognized and recognized by modern generations. Ukrainian culture — is also classic poetry, literature, music, architecture and art, cinema — it is everything that has existed for long and has become a part of Russian and Soviet culture.

Finally, the modern Ukrainian culture develops dynamically and moves in the spirit of the time.

I think in the nearest future more and more Ukrainian artists will be able to interest not only their country but also abroad, they will start enriching the cultural heritage of mankind. I like the magazine «Ukrainian Culture». Looking through it I remembered: «We still have culture!».

YURKO ZELENY, LINGUIST, NEOPLASMS' COLLECTOR: First of all, this is the question of language. To imagine that German culture is, but German language is not — is a foolish. We know that Irish culture is been creating bt English-speaking. Irish, in fact, is already dead language. But worshipers of Irish culture exude it by language. For example, there are whole departments in stores, selling Keltic records. Culture — is primarily a language, all the rest — is derivative.

YAROSLAV JUSE, MINSTREL, FOUNDER OF THE GROUP «SPIRED KOBZARS»: Ukrainian culture — is traditions, rituals, language, films, books, songs, paintings — everything created and that is been creating by our people. But not only

by Ukrainian nation. I know, for example, many Russians and Jews, who are patriots of Ukraine. The main thing — is the presence of Ukrainian color.

ANDRIY KOKOTYUHA, WRITER:

ANI LORAK, SINGER: These are Ukrainian soul, embroidery, a song that sounds inside you.

ANDRIANA TANT, WRITER, ARTIST: As I understand, Ukrainian culture carries, first of all, about a forming of the morality foundation in a society, that allows us to demonstrate all the world uniqueness of our people.

Ukrainian culture — is the culture created on the territory of Ukraine by the citizens of Ukraine and in the Ukrainian context. So theoretically Oles Buzyna art can be considered as Ukrainian culture, but the context of what he writes and produces, is too far from the perception of Ukraine as a state equal to the others. Instead of him, Mykola Gogol, living in Russia and even writing «Dead Souls», that are more distant from Ukrainian themes than his «Evenings...», «Taras Bulba» and «Viy» — he is entirely in the Ukrainian context. National culture — is both: rock music and hopak at once. Sentimental poems about nightingales’ laughing and crying — and an action thriller about Ukrainian superhero who wins bad guys in his country and abroad.

Pastoral landscape with haystacks — and avant-garde Art Nouveau artist’ work. The main is: Ukrainian culture in all its expressions, in embroidery or in jeans and leather jackets, first of all must be demanded in its own country because of its focus on the Ukrainian context, current Ukrainian realities.

1515