Колос-65 (2015)

П АР

ЗАК

П АР

ЗАК

ІЯ

ІЯ

«КОЛОС» «КОЛОС»

АЦ

АЦ

ЦеЦе магічне магічне слово слово

ІЗ

ІЗ

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

Н

Л А НБ АЛОАС Н А О А О Б К АСО Ь РГ РГ С А А АТ

Н

Василь Василь ГАДЖЕГА ГАДЖЕГА Микола Микола ТИМЧАК ТИМЧАК

АТ

К СЬ

65 років ЗОО ВДФСТ «Колос» АПК України — 65 кращих атлетів Срібної Землі

zz На знімку зліва олімпійська чемпіонка з гандболу (Монреаль–76), голкіпер ГК «Колос» («Бахтянка», «Спартак» Берегово та «Карпати» Ужгород) Н. Гецко–Лобова. У центрі два знімки всесвітньовідомого силача І. Ф. Фірцака–Кротона (Іван Сила) з Білок, що на Іршавщині. Справа дворазовий срібний призер Олімпійських ігор, п’ятикратний чемпіон світу з фехтування Василь Станкович із села Н. Давидково, що на Мукачівщині.

Перші кроки у великий спорт вони робили на сільських футбольних полях

zz Бронзовий призер ОІ змс СРСР С. Решко (зліва) та капітан ФК «Динамо» Київ В. Турянчик із сіл Мукачівщини.

zz Екс–гравці «Динамо» Київ та збірної СРСР змс СРСР В. Рац (зліва, с. Фанчиково) та І. Яремчук (сел. В. Бичків).

zz Гранди вітчизняного футболу (зліва направо): мс СРСР і зт УРСР М. Коман та М. Форкаш (обидва з Виноградівщини), І. Гецко (Іршавщина) та В. Плоскіна (Мукачівщина)

Шановні ветерани товариства «Колос», сільські фізкультурники, спортсмени, тренери Нинішнього року Закарпатська обласна організація (ЗОО) Всеукраїнського фізкультурно–спортивного товариства (ВФСТ) «Колос» АПК України відзначає ювілей — 65 років з дня його створення. Упродовж усієї славної історії сільське товариство Срібної Землі було і залишається потужною організацією, визнаною школою підготовки спортсменів високого рівня, утвердження здорового способу життя, популяризації спортивного руху у закарпатському селі. Далеко за межами краю відомі імена чемпіонів та призерів світу, Європи та олімпійських Ігор, СРСР, України змс СРСР Н. Гецко–Лобової, С. Решка, В. Станковича, Н. Митрюк, В. Турянчика, М. Михалини, В. Раца, І. Яремчука, мсмк В. Пасулька, Ф. Медвідя, Г. Чаплигіна, В. Думи, С. Кравчука, І. Кукушкіна, Й. Пеняка, І. Білосюка, Е. Аблаєва, В. Логойди, М. Бундаша, а також Т. Поповича, Л. Костика, І. Гецка, Г. Мезева… Усі вони починали свій спортивний шлях на сільському шкільному майданчику або на футбольному полі за селом. Слова вдячності за високий професіоналізм та сумлінну працю мовимо нині ветеранам сільського спорту, керівникам і тренерам ДЮСШ та ОДЮСШ ЗОО ВФСТ «Колос» АПК України, а також сільським трудівникам, які свою основну роботу на полях чи фермах, у садах та виноградниках, тракторних станах чи на переробних підприємствах успішно поєднують із зайняттям фізичною культурою та спортом і беруть активну участь у різних спортивних заходах. З радістю вітаємо усіх тих, кого ще називають лагідним та гордим словом «Хлібороб», з чудовим ювілеєм й бажаємо міцного здоров’я, терпіння, благополуччя, удачі та побільше гучних перемог на різних престижних змаганнях, які примножуватимуть спортивну славу Закарпаття, України та зміцнюватимуть авторитет нашої держави у світі. З повагою Голова обласної державної адміністрації

Геннадій Москаль

Голова обласної ради

Володимир Чубірко

«…2013 рік. Центральною радою Всеукраїнського фізкультурно– спортивного товариства «Колос» АПК України підведено підсумки роботи обласних організацій з розвитку спорту вищих досягнень у 2013 році. Головний трофей із зимових олімпійських видів спорту в другій групі областей здобули спортсмени Закарпатської обласної організації ВДФСТ «Колос» (голова М. Тимчак). До речі, цю спортивну громадську організацію Микола Юрійович (на фото) очолює уже більше чверть століття (1990‑2015 рр.) Найбільшу кількість очок нашому товариству принесли спортсмени з лижних перегонів мс України І. та М. Білосюки, а також А. Гергардт. На чемпіонаті України з фристайлу (акробатика) серед чоловіків добре виступили С. Матей, А. Дудич, І. Балажі. В юнаків призові місця зайняли О. Окіпнюк, Ю. Куксінов, М. Федоричко, К. Чернова. Призером чемпіонату України з фристайлу (могулу) серед юніорів став В. Гісем. Підготовку закарпатських спортсменів до досягнення високих спортивних результатів здійснюють тренери облорганізації ВФСТ «Колос» Петро Білосюк (лижні перегони), Ольга Окіпнюк–Яремчук (фристайл–акробатика) й Степан Легеза (фристайл–могул). За перше місце з розвитку спорту вищих досягнень Закарпатська обласна організація ВДФСТ «Колос» нагороджена кубком та дипломом Центральної ради товариства, а голову обласної ради М. Тимчака відзначено дипломом І–го ступеня за успішну роботу з олімпійських зимових видів спорту у 2013 році». (Витяг із газетної публікації).

Шановні колеги та друзі! Щиро вітаю Вас із чудовим нашим ювілеєм. Бажаю Вам преміцного здоров’я, благополуччя та всіх житейських гараздів. Нехай наша колосівська нива завжди буде щедрою на спортивні здобутки. З повагою Голова ЗОО ВФСТ «Колос» АПК України

Микола Тимчак

Василь ГАДЖЕГА Микола ТИМЧАК

м. Ужгород — 2015

Закарпатська обласна організація Всеукраїнського фізкультурно-спортивного товариства «Колос» АПК України (ЗОО ВФСТ «Колос») заснована у жовтні 1950 року. Головна її мета — забезпечення фізкультурно-спортивної роботи у колгоспах, радгоспах, на машинно-тракторних станціях, в організаціях споживчої кооперації, на переробних підприємствах й у всіх трудових колективах, які відносяться до агропромислового комплексу. Станом на 1 вересня 2015 р. ЗОО ВФСТ «Колос» об’єднувало 453 сільські спортивні осередки, що зосереджені у 13 районних організаціях товариства «Колос» та обслуговує понад 65 тисяч трудівників села. Автори опрацювали відповідні архівні та газетно–книжні матеріалів про становлення та розвиток в області ДСТ «Колос» протягом 65 років (1950‑2015 рр.). Ними також підготовлено короткі розповіді про кращих сільських атлетів, тренерів, керівників та організаторів сільського фізкультурно–спортивного руху на Срібній Землі. У книзі вміщено цікаві архівні фотоматеріали й довідкову інформацію...

Це магічне слово «Колос» Замість вступу Притулившись до могутніх Карпатських гір, у самому географічному центрі Європи, розташована одна з найменших, але одна з найгарніших областей України — Закарпаття, яка у народних піснях, легендах, казках неспроста має ще одну милозвучну назву Срібна Земля. Споконвіку у мирі та дружбі на ній проживають українці й угорці, росіяни й румуни, словаки і німці, хорвати і болгари, роми і євреї… Усі вони напрочуд працьовиті, мудрі, талановиті та дружелюбні. Закарпаття також славне своїми людьми. Далеко за межами краю знають і цінують будівельників і червонодеревників, гончарів і лозоплетільників, виноградарів і садоводів, овочівників і вівчарів, поетів і художників, майстрів прикладного мистецтва і вишивальниць, ткаль і різьбярів по дереву, ковалів і куховарів — усіх не перелічити. А ще ми, закарпатці, як ніхто інший, гордимося своїми славними атлетами, зокрема тими, хто свої перші кроки у великий спорт робив на шкільному спортивному майданчику, на стадіоні чи на футбольному полі за селом. Звісно, для історії 65 років — це мить, а для працівників нашого товариства — це майже 25 тисяч днів плідної роботи. За цей період виросла ціла плеяда класних спортсменів, якими гордиться фізкультурна сільська сім’я Срібної Землі. Це 8 змс СРСР. Серед них олімпійська чемпіонка з гандболу Ніна Гецко–Лобова (до речі, Закарпаття має олімпійських чемпіонів з усіх ігрових видів спорту, що культивуються у краї: баскетбол — Н. Ткаченко–Копча, футбол — Й. Беца та волейбол — дворазовий чемпіон дефлімпійських ігор серед глухих Роман Герій — Авт.), бронзова призерка Ігор Наталія Митрюк (ГК «Колос» Берегово), капітан київського «Динамо» у 50–их роках минулого століття Михайло Михалина, до речі, перший змс СРСР із футболу на Західній Україні (с. Порошково, Перечинський район), залізний капітан київського «Динамо» В. Турянчик (с. Чинадійово) та захисник збірної СРСР, одеського «Чорноморця та київського «Динамо», бронзовий призер Ігор С. Решко (с. Ключарки, що на Мукачівщині), півзахисник збірної СРСР, «Динамо» Київ та «Ференцварош» Будапешт В. Рац (с. Фанчиково, що на Виноградівщині), хавбек збірної СРСР й «Динамо» Київ І. Яремчук (сел. В. Бичків, що на Рахівщині), дворазовий срібний призер ОІ, капітан збірної СРСР з фехтування В. Станкович (с. Н. Давидково, що на Мукачівщині), більше 10 мсмк — Ф. Медвідь (Н. Давидково), В. Пасулька (с. Ільниця), М. Бундаш (с. Іванівка), В. Біляк (с. Горінчево), В. Кемінь (с. Іза), Г. Чаплигін, І. Кукушкін, С. Кравчук, Е. Аблаєв та В. Логойда (Мукачівська ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

5

райорганізація ФСТ «Колос»), В. Дума та Й. Пеняк (Ужгородська райорганізація ФСТ «Колос»), І. Білосюк (с. Лазещина, що на Рахівщині). До них потрібно віднести і понад 200 знаних не лише в області, але й далеко за її межами закарпатців, яким було присвоєно звання «Майстер спорту СРСР», «Майстер спорту України», «Заслужений тренер України» та «Заслужений працівник фізичної культури і спорту України». Візиткою закарпатського спорту у нашому краї по праву називають найдужчого челядника ХХ–го століття на Планеті Івана Федоровича Фірцака–Кротона (прізвисько І. Сила). Принаймні так у 1928 році про нашого земляка, після того, як закарпатець зробив своє турне по заокеанському материку, писала найавторитетніша, найвпливовіша й найчитабельніша американська газета «The New York Times» («Нью–Йорк Таймс»). До речі, у 50–60–их роках минулого століття всесвітньовідомий силач із Білок, що на Іршавщині, Іван Фірцак у футболці, на грудях якої красувалася емблема фізкультурно–спортивного товариства «Колгоспник» (на фото зліва), виступав і захищав честь рідного колгоспу «За нове життя», району, області на різних престижних змаганнях. Скажемо відверто, не було таких змагань, аби з них богатир повертався у рідне село над Боржавою без нагород. Про свого односельчанина згадує двічі Герой соцпраці, відомий кукурудзовод, депутат Верховної ради СРСР та УРСР Юрій Юрійович Пітра (на фото справа): «Моя родина із Кротоном жила по сусідству. Ми замалим із ним не стали навіть сватовами. У нього був гарний дужий син, а у мене чарівна дівчина. Та щось там не склалося. Всяке буває. Фігльованим був челядником. Бувало у неділю візьме повну кишеню копійок й піде на толоку до дітей, які там ганяли м’яча. Коли він підходив до них, то гра відразу завершувалася. Тоді він брав повну пригорщу копійок і розкидував по толоці, немов засівав насінням пшеничне поле. Діти навипередки бігали й збирали гроші. Сміх, радісні вигуки. Дітлахи мали не лише задоволення від цієї забави, але й гроші, щоб купити собі цукерки, печиво, а також у неділю піти у кіно. Тоді денний сеанс для дітей, як правило, «крутили» у неділю в обід і коштував… 5 копійок, а рогалик — 6. Правда, інколи старші хлопці купували собі цигарки. А тоді «Гуцульські» коштували 6 копійок, «Памир» — 10, а «Верховина» — 14. І коли про це дізнався Кротон, то спочатку з курцями провів дружню виховну бесіду про шкідливість куріння для здоров’я людини, особливо для дітей. А якщо ви не будете палити, – сказав він, – то я вам куплю справжній м’яч. Згодом за ним він спеціально їздив аж до Берегова». Забігаючи наперед, скажемо, що у Білках щороку проводиться турнір із міні–футболу серед сільських команд школярів, приурочений пам’яті нашому славному земляку Ю. Ю. Пітрі. У 2012 році переможцями стали місцеві юні футболісти, яких готує тренер ДЮСШ Іршавської райорганізації ФСТ «Колос» І. Староста (директор В. Попович).

6

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Патріархом сільського спортивного руху на Закарпатті по праву вважають майстра спорту СРСР з велоспорту та «Заслуженого працівника фізичної культури і спорту України» Гейзу Миколайовича Мезева. Він понад 50 літ вірою і правдою служив сільському товариству спочатку як спортсмен, а відтак понад 30 літ очолював Мукачівську райраду ФСТ «Колос» та до кінця свого життя був директором ДЮСШ. Буквально місяць тому (5 жовтня 2015 р.) на мукачівському стадіоні «Харчовик» відбувся дебютний турнір з футболу серед вихованців ДЮСШ ФСТ «Колос». Переможцями стали юні «колосівці» з села Нове Давидково (тренер Г. С. Кузьма). Теплих і щирих слів заслоговує і мс СРСР, зт УРСР Т. Попович, який грав за київське «Динамо», 2–гу збірну СРСР, а після закінчення КДІ фізкультури працював понад 30 літ завідувачем відділу футболу в Укрраді ФСТ «Колос». Протягом цього часу провів чимало футбольних змагань, які організовувала Укррада ФСТ «Колос»

zz Великі кишені в елегантних білих штанях І. Кротона завжди були набиті копійками. Він любив пройтися берегами рідної річки Боржава (на фото), а відтак відправитися на сільське пасовище, де діти завжди пасли корів, кіз, буйволів і ганяли м’яча. Але коли до них підходив Іван Федорович, гра відразу завершувалася і…

zz 1991 рік. Петрово. Місцевий стадіон. Обласні фінальні сільські спортивні ігри. На першому плані дівчинка у національному вбранні вручає хліб–сіль керівнику спортивної делегації Мукачівщини голові райради ФСТ «Колос» мс СРСР Г. М. Мезеву (третій справа). ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

7

на чолі з відомим пропагандистом сільського спортивного руху на Україні Анатолієм Усенком. Більше чверть віку облрадою ФСТ «Колос» керував знаний в області пристрасний пропагандист сільського спорту та здорового способу життя П. Фітас, який згодом працював головою асоціації ветеранів спорту Закарпаття. Стільки ж років цю найбільшу громадську організацію в області очолює екс-гравець ФК «Говерла» Ужгород, односельчанин змс СРСР І. Яремчука, один із авторів цієї книги М. Ю. Тимчак, який нині ще й в. о. генерального директора підприємства УСБ «Закарпаття» ВФСТ «Колос» АПК України. Практично все своє свідоме життя на сільскій спортивній ниві трудяться голови райрад ФСТ «Колос», зокрема у Мукачеві мсмк з греко-римської боротьби Іван Кукушкін, Берегові мс СРСР Олена Чуха, у Виноградові Олександр Чука, в Іршаві арбітр національної категорії з футболу Василь Попович, у Хусті Володимир Фінюк, у Міжгір’ї Василь Томинець, у Волівці Іван Лопіт, директори та тренери ДЮСШ В. Розгоні, С. Голіба, С. Ложнікова, В. Кучінка, Л. Костик, Ю. Світлик, І. Ленчик, С. Легеза, Е. Горват, Г. Качур, А. Савко, І. Староста, І. Волошиновський, Е. Кулієв, Й. Пеняк…

zz 11 вересня 1993 р. Вишківський сільський стадіон «Колос», що на Хустщині. Обласні фінальні сільські спортивні ігри. На урочистому відкритті збірна команда Виноградівського району. Справа у костюмі голова Виноградівської райради ФСТ «Колос» Олександр Чука. У цьому році сільські спортсмени з найтеплішого району Закарпаття у загальнокомандному заліку зайняли третє місце. Чемпіонами стали футбольна команда з колгоспу імені Ватутіна, а також гирьовик Валерій Чоповдя (вагова категорія до 65 кг). Срібними призерами з гирьового спорту також стали Анатолій Гичка (вагова категорія до 60 кг.), Павло Кіраль (до 80 кг.), а також мс СРСР Олександр Марчук (вагова категорія до 90 кг.). До речі, сам Олександр Григорович Чука виступав серед керівників з більярду. Кілька разів він був переможцем та призером з цього екзотичного виду спорту на селі.

8

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Витоки сільського спорту на Закарпатті

Святкувати ювілей товариства і не підсумувати його кращі здобутки — погана прикмета. Утім, звичайно, не прикметами керувалися автори книги, коли взялися дослідити створення, становлення та досягнення ЗОО ВФСТ «Колос» АПК України. А головним їх бажанням було згадати тих, хто стояв у витоків зародження сільського спортивного товариства, доклав чимало зусиль для його становлення, хто протягом 65 років приносив йому славу та визнання. А перші паростки організованого спортивного руху у краї з’явилися вже після Першої світової війни, а до цього часу про його розвиток на Закарпатті майже немає відомостей. У 20–30–ті роки минулого століття центрами спортивного життя були Ужгород, Мукачево, згодом Берегово, Виноградово, Хуст. У місті над Ужем наприкінці 1925 року був створений СК «Русь». Серед його засновників були сенатор Е. Бачинський, доктор І. Гаджега, А. Лавришин, доктор І. Коссей, Т. Ортутай, С. Єфремов, доктор Й. Ройкович, доктор А. Марко й О. Микита. В основному за цей колектив грали ужгородські гімназисти, які приїхали на навчання в обласний центр з усіє Підкарпатської Русі. Скажімо, з батькового села (В. Г.) Мідяниця (Іршавський район) у складі цієї команди грав, а відтак і був її капітаzz 1932 рік. Село Доманинці (нині це один із мікрорайонів ном Василь Радик–ст. (див. фото справа). Ужгорода). Футбольна команда СК «Русь» Ужгород Появу «Русі» мадяр(у білих футболках) перед черговим матчем. Зліва капітан «русичів» В. Радик-ст. ські спортсмени, які у той час домінували в спорті на теренах краю, сприйняли досить скептично. Та за короткий період СК «Русь» вийшов на чільні позиції в спортивному житті Закарпаття. У складі СК «Русь», як zz Ось таку уже згадували, було й чимало гравців, які починали футбольну свій шлях у великий спорт екіпіровку у селі. Серед них і основопомали наші ложник воротарської школи футболісти– на Закарпатті О. Бокшай (с. предки на зорі В. Лази, що на Ужгородщизародження ні), який згодом захищатиме «гри кольори ФК «Славія» Прага мільйонів» та збірної ЧССР. у нашому краї. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

9

Треба констатувати і той факт, що сільський спортивний рух на Закарпатті має набагато глибші корені. Ще у 20-х роках минулого століття у Великому Бичкові, Солотвині, Середньому, Ільниці, Чинадієві, Великих Лучках, Новому Давидкові, Довгому були створені перші футбольні та волейбольні колективи, а також вже була ціла мережа сільських спортивних осередків. Скажімо, у Баранинцях, він існував при «Просвіті». Серед найпоширеніших видів спорту були футбол, теніс, волейбол, легка атлетика, а також зимові види спорту, які особливо «прижилися» у гірських районах, зокрема на Рахівщині, Міжгірщині, Воловеччині та Великоберезнянщині. Як засвідчує вчитель–ветеран Нижнєселищної десятирічки Арсеній Іванович Шоваг (1920 р. н.), уже у 1932 році проходили змагання не лише з футболу, але й волейболу. Матчі відбувалися на майданчику за парафіяльною школою. У перші роки між стовпчиками була протягнута лише мотузка, а потім була встановлена сітка. Як розвивався сільський спорт до 2-ої Світової війни хочемо проаналізувати на прикладі двох сіл — це Ромачевиця, що на Мукачівщині та В. Бичків, що на Рахівщині. «Перші відомості про ромочівський спорт, — пише у своїй книзі «Ромочевиця» її автор, «Заслужений учитель України», великий популяризатор сільського спортивного руху професор УжНУ Михайло Алмашій, — відносяться до початку 30-х років. Тоді завдяки демократизації суспільного життя в Чехословацькій Республіці помітно піднімається загальний культурний рівень села, як і краю в цілому. Патріоти–вчителі та інтелігенти–службовці першими доклали зусиль, щоб започаткувати осередок активного сільського спорту в Ромочевиці. Легко прижилися такі види спорту, як футбол, волейбол, велоспорт, важка атлетика. Первинним осередком спортивного руху, певна річ, була школа, а невдовзі центром фізкультурних занять стала сільська толока Курінник. У 1933 році створюється футбольна команда, хоча у селі ще не було стаціонарного футбольного поля. Лише у 1935 році на рівній толоці, де випасалися гуси, свині, кози, поруч із каналом, у 200 метрах від крайньої хати Михайла Туріна, було обладнано футбольне поле. Як розповідали перші активісти футболу, ворота не відповідали розмірам. Поставили їх навмання. Лише через рік Євген Гадела погодить у Мукачеві стандартні розміри футбольного поля і воріт. Так звичайна толока перетворилася у місце спортивних змагань. Це було гарне футбольне поле з густим зеленим газоном, рівне, зі стандартними розмірами й акуратними дубовими футбольними воротами. Щонеділі після церкви тут збиралася молодь села. Цікавилися футболом хлопці і з сусідніх сіл: Залужжя, Барбова, Макарьова, Лалова, Пістрялова, Доробратова, Завидова, Горбка…». Отже, Ромочевиця перетворюється у центр спортивного життя околиці. Не випадково згодом вона стала місцем проведення сільської спартакіади, яка відбулася 2 серпня 1938 року. Дослідник історії спорту на Мукачівщині М. Русин присвятив цій події статтю, яка була надрукована у газеті «Панорама» через 28 років (2 лютого 1966 року). «Свято розпочалося вранці. Зібралося на стадіоні біля 500 учасників. Змагання проходили з 6 видів спорту. Першими на трасу вийшли велосипедисти. Вони долали 6–кілометрову дистанцію. Кращим гонщиком став ромочевиць Андрій Лендєл. Друге місце посів Євген Попович із Лалова, третє — Петро Гелетей з Пістрялова.

10

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Продовжили змагання атлети штовханням ядра. Переможцем став Євген Попович із Лалова. Представник з Яблонова Василь Чубірко був другим, Михайло Горват з Пістрялова — третім. Спис найдальше кинув Павло Деяк з Росвигова, за ним ішли доробратівці Михайло Кабацій та Іван Ільтьо. Павло став і бронзовим призером у стрибках у довжину, а перше та друге місця зайняли відповідно ромочівські хлопці Василь Алмашій та Євген Гомонай. zz 1948 рік. Одна з перших сільських команд Стометрівку найшвидше пробіг представник із Макарьобула створена у Ромочевиці. Їй дали назву ва Василь Лакатош, вже згадува«Більшовик». Зберігся і склад команди: Федір ний росвигівець Павло Деяк був Лучок (лежить на передньому плані з м’ячем), другим. У змаганнях зі штанги Михайло Алмашій (капітан команди), Фома неперевершеним виявився рота Гриць Алмашії, Йосиф Мотринець, Юрій мочівський «фірцак-кротон» Гомонай, Василь Плеша, Петро Федорко, Василь Андрій Алмашій. Попович, Іван Греба, Федір Орлаг та інші. Заключним і найбільш захоплюючим був футбольний фінальний матч між командами Ромочевиці та Пістрялова. З мінімальним рахунком 1:0 перемогу святкували господарі, яким був вручений срібний кубок півметрової висоти. Його наповнили ігристим виноградним соком і кожен футболіст з команди-переможниці по черзі смакував приємний тонізуючий напій градусів 18. Ось хто грав за переможців: Євген Гадела, Василь, Михайло та Ілля Гомонаї, Василь, Юрій, Іван і Михайло Алмашії, Іван й Василь Чопеї, Іван Дурдинець. На заключному параді переможці та призери були нагороджені медалями та грамотами. Потім усі разом виконали гімн «Подкарпатские русини» та «Многая літ». Згідно з архівними даними, на кінець 1937 року в 16 сільських читальнях «Просвіти» було організовано спортивні секції, в яких займалися 282 члени. Власні футбольні поля мали всього три читальні (в Невицькому, що на Ужгородщині, Косівській Поляні, що на Рахівщині та у В. Реметах, що на Берегівщині). Спортінвентар був дуже скромним. Лише у 7 читальнях мали футбольні м’ячі та волейбольні сітки. Читальня М. Бичкова була єдиною, що мала комплект футбольного інвентаря. Як зародився футбол у В. Бичкові, що на Рахівщині, згадує перший тренер змс СРСР І. Яремчука зт УРСР С. Руснак: «Мій батько, — згадує Степан Йосипович, — 10 років (1924‑1934 рр.) працював у Празі та Младе Бореславі. Він полюбляв футбол і був активним членом ФК «Батя». Весною 1935 року повернувся до Портоша (нині М. Бичків) і організував зі своїми однодумцями СТ «Довбуш» і футбольну команду ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

11

«СК М. Бичків» (на фото справа). На свої збереження він закупив для гравців «основи» та «дубля» два комплекти форми, бутси, м’ячі, інший інвентар. Правда, цей футбольний колектив проіснував лише 4 роки. У 1939 році хортівські окупанти безцеремонно забрали від батька форму, м’ячі… Словом, я народився у сім’ї футболіста і батько zz 1935 рік. СК «Просвіта» В. Бичків, який організував зумів усім трьом своїм сибатько С. Руснака. Меценатом його також став нам привити любов до цієї урядник сільського уряду С. Куций. За цю команду гри. Як сьогодні пам’ятаю, виступали (на світлині): Й. Лимбак, П. Яцко, В. Репкало, яка була радість, коли він М. Хорж, І. Руснак, І. Григорчук, В. Руснак, З. Бойценюк, подарував нам гумійового М. Кузьмик, М. Ткачук, М. Чичак. м’яча. Мені тоді було 6 років. У футбол ми грали майже кожен день. Батько грав разом із молодшим братом, а я зі старшим. Під час навчання в малобичківській восьмирічці багато хлопців після уроків залишалися на майданчику. Спершу ми грали тенісними м’ячиками, які знаходили у бур’янах поблизу тенісних кортів, а як підросли, то здебільшого гумійовим». Після 2–світової війни почали масово створюватися сільські спортивні осередки. Перший в області почав діяти у селі Доманинці. І це не випадково. У ті роки до обласного центру, як кажуть, рукою подати. А нині цей населений пункт уже давно став мікрорайоном Ужгорода. Очолив його П. Гончарик. До осередку входили футбольна та волейбольна команди, легкоатлети тренувалися за селом, а ввечері у місцевому клубі збиралися шахісти, шашкісти, любителі доміно. Досить назвати такий цікавий факт: 9 уродженців села закінчили інститути фізкультури. Дехто ще й нині працює на вчительській ниві, а дехто встиг «покуштувати організаторського хліба». Так І. Матяш (на фото справа) працював свого часу заступником голови облради ФСТ «Колос», а відтак заступником голови облспорткомітету та викладачем кафедри фізвиховання УжДУ. Багато років Іван Йосипович очолював обласну федерацію баскетболу. У 1947 р. у селах краю в основному у низинних районах пройшла колективізація сільського господарства. Були створені колгоспи (артілі), згодом радгоспи, машинно-тракторні станції (МТС), об’єднання «Сільгосптехніка» й «Сільгоспхімія». При них паралельно й почали з’являтися спортивні осередки. На початку 1949 року Народною радою Закарпаття було прийнято постанову про проведення 1-ої сільської спартакіади. Був затверджений оргкомітет, котрий очолив завідувач відділом освіти області І. Керча. У його програмі були такі види спорту: футбол, волейбол, велоспорт, легка та важка атлетика. Змагання пройшли на мукачівському стадіоні «Більшовик». Переможницею стала збірна команда господарів.

12

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Голові правління колгоспу «100-річчя Леніна», що на Мукачівщині, М. Ганчеву хотіли би присвятити цілу сторінку через те, що такого пристрасного любителя спорту треба було ще пошукати на теренах області. Тим більше, що Михайло Федорович очолював це господарство 43 роки (1947–1990 рр.). Про феномен Ганчева, правда, про його батька згадує віце-президент товариства «Україна-Болгарія» Христо Роглєв, який проживає у Києві: «Закінчилась війна. Настала нова доба — мирних подвигів, на це і націлював Ганчев своїх земляків — закарпатських болгарів. Березневого дня 1946 року зібралися на раду. Вирішували, як далі жити і працювати? Ф. Ганчев роздумував: «Ми звикли гуртом трудитись, один одного виручати і допомагати в скруті і в біді. Треба і далі згуртовуватись. Давайте створимо колективне господарство. Підтримали ініціативу. Їх було 73 трудівники із 17-ти сімей. Розробили свій сільськогосподарський статут. І прикинули, хто й що мав для усуспільнення. А мали ось що: 6 коней, 4 електромотори з насосами для поливу, 3 плуги, 4 вози та 4300 парникових рам, а також інший дрібний інвентар. Назвали колгосп імені Димитрова». …Серед перших трудівників Закарпаття, удостоєних державних нагород (Указ Президії Верховної Ради СРСР від 16-го лютого 1948 р.), найбільше було передовиків саме з колгоспу ім. Димитрова — більше 20-ти. М. Ф. Ганчев, син Героя, вважав, що колгосп ім. Димитрова став справжньою школою і кузнею майстрів високих врожаїв (згодом 10 чоловік очолили колгоспи Мукачівщини). Мудрі уроки батька і Ганчева-мол. навчили любити землю, бути їй відданими. Михайло Федорович закінчив сільськогосподарський інститут. Його обрали головою колгоспу в селищі Кольчино. Був наймолодшим серед своїх колег. Беззмінно очолював господарство 43 роки. Його праця відзначена багатьма державними нагородами. Він мав велику повагу у людей. ФК «Урожай» Кольчино тричі був чемпіоном Закарпаття (1977, 1979 та 1993 рр,, а також двічі володарем кубка області (1982 та 1983 рр.) й тричі фіналістом (1974, 1975 та 1992 рр.). Чимало гучних перемог здобули волейболісти, важкоатлети, легкоатлети, велосипедисти цього господарства….

zz 80-ті роки минулого століття. Голова кольчинського колгоспу М. Ф. Ганчев у колі своїх спортсменів, які готуються до чергових районних сільських ігор. Про що мова? Та про все: як укомплектовані команди з різних видів спорту, чи є форма, інвентар і, звичайно, настрій та упевненість у перемозі у загальнокомандному заліку. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

13

1950-й — рік «народження» ФСТ «Колос»

2015 рік для ЗОО ВФСТ «Колос» АПК України — ювілейний. 65 років тому, а точніше 19 серпня 1950 року, Рада Міністрів та ЦК компартії (б) УРСР ухвалили спільну постанову про створення у Республіці фізкультурно–спортивного сільського товариства (ФССТ) «Колгоспник» (з 1968 року — «Колос»). У цьому році наприкінці жовтня в Ужгороді відбулася установча конференція, де була створена Закарпатська обласна рада ФССТ «Колгоспник». Першим головою цієї організації було обрано Володимира Крузе, який до цього часу працював в обласному комітеті фізичної культури і спорту. Його заступником став Іван Завадяк.

Керівники Закарпатської обласної організації ВФСТ «Колос» АПК України

zz В. Крузе (1950–1952 рр.)

zz П. Ф. Фітас (1952–1978 рр.)

zz Г. Г. Куруц (1978–1982 рр.)

zz І. А. Ленчик (1983 –1987 рр.)

zz М. Ю. Тимчак (1990 р. – по нині)

Велику допомогу у створенні нової громадської організації надав голова обласного комітету фізичної культури і спорту Дмитро Сас (1947‑1952 рр.). Його поради, пропозиції сприяли організованому проведенні районних конференцій, на яких було й обрано перших голів окружних (районних) рад ФССТ «Колгоспник». На цьому етапі головним завданням було якнайскоріше у кожній артілі організувати сільський спортивний осередок (секцію, гурток, колектив фізкультури), який сприяв би додатковому залученню сільського населення до масових занять фізкультурою і спортом. Найчастіше його першими членами ставали керівники господарств, бирови (сільські голови) та активісти села. А довіряли очолювати цей осередок найперше тим, хто любив спорт і мав неабиякі організаторські здібності. У тих населених пунктах області, де саме були хороші й здібні організатори, почали з’являтися перші найпростіші спортивні майданчики, футбольні поля, а також виділялися приміщення у клубі або в адмінбудинках сільської ради чи артілі, де свій робочий кабінет мав, якщо так його можна назвати, голова місцевого фізкультурного осередку. Це в основному були кімнатки, де сільчани увечері при гасовій лампі, або у неділю після служби грали шашки та «ловили рибу» у доміно. Крім того керівники районних та сільських спортивних осередків велику увагу приділяли створенню фінансової бази на місцях. Але ця робота не лише у селах, у районах та області давалася із скрипом.

14

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Відразу після війни в області уже було створено кілька добровільно-спортивних товариств. Про це інформувала обласна газета «Молодь Закарпаття» за 12 жовтня 1946 року: «В області діють спортивні товариства «Більшовик», «Червона Зірка», «Динамо», «Спартак», «Локомотив», створено 570 низових колективів фізкультури». До речі, у цей період практично у всіх сільських школах були відкриті свої спортивні осередки. Це в першу чергу зобов’язувало рішення Комітету у справах фізкультури і спорту «Про відкриття у всіх неповних та середніх школах Закарпаття спортивних колективів», яке у кінці листопада 1945 року підписав голова Василь Федак. Щодо сільських господарств, які у 45–50–их роках минулого століття лише організовувалися, то важко було з їх керівниками знаходити спільну мову щодо організації в їх трудових колективах спортивних осередків. Тим більше, що трудовий колектив артілі ставав повноправним колективним членом спортивного товариства лише після того, як сплатив попередньо членські внески у розмірі 1500 карбованців. На цьому етапі виникало чимало проблем, що вкрай важко було вирішити. По–перше, окремі керівники господарств вважали розвиток фізичної культури на селі якоюсь забавою. Тому необхідно було по кілька разів їхати в новостворені артілі, аби добитися відповідного результату. По–друге, багато колективних господарств були економічно слабкими, особливо в гірських районах. Вони фактично існували на державних дотаціях і здебільшого брали кредити у банках. Через те на придбання спортивного інвентаря та облаштування елементарних спортивних майданчиків кошти практично не виділялися. Укррада ФССТ «Колгоспник» теж не мала можливості фінансувати свої організації в областях. А ось ДСТ «Спартак», «Більшовик», «Червона Зірка», «Авангард», «Локомотив» фінансували профспілкові організації. Тому заробітну оплату працівники обласної та окружних рад «Колгоспника» не отримували по 8–10 місяців. А це, звичайно, суттєво впливало на плинність кадрів у райрадах. І все ж, у 1951 році облрада ФССТ «Колгоспник» уже об’єднувала 117 низових осередків, де працювало 350 чоловік. У різних спортивних секціях займалося понад 35‑40 тисяч жителів села. Та не дивлячись на всі труднощі, спортивне життя на селі вирувало. Про це говорить і той факт, що згідно архівних даних, уже наприкінці листопада 1950 року на Мукачівщині відбулася підсумкова обласна артільна спартакіада. Збірні районів змагалися з 6 видів спорту: легка атлетика, стрільба, гирьовий спорт, шашки, волейбол та футбол. Є дані й про переможців та призерів серед волейбольних команд. У чоловіків перше місце здобули представники Тячівщини (Т. Молнар, Н. Теплаков, Ю. Чонка, Л. Борбиль, П. Мазур, А. Лонграф, І. Лавришин, 2– ге місце у команди Міжгірського (Волове) і 3–тє — Хустського округів. У жінок перемогу святкували господарки (за збірну Мукачівщини виступали три сестри Кабацій (Марія, Марта та Ольга), В. Сириця, З. Зинковська, О. Сливка та М. Штраус), 2-ге місце у представниць Виноградівщини й третє — у волейболісток Ужгородщини. У 1952 році відбулася 2–га спартакіада сільських фізкультурників, яка пройшла у Берегові. У цих масових змаганнях перемогу святкувала команда Мукачівщини, яку очолював Василь Алмашій. Другими були спортсмени Берегівщини, а третіми — збірна Ужгородщини. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

15

Цього ж року замість В. Крузе на посаду голови облради ФССТ «Колгоспник» було обрано П. Ф. Фітаса. Для Павла Федоровича головним питанням було пошук нових кадрів у районах, котрі могли би на рівні організувати й цілеспрямовано проводити фізкультурно-масову роботу серед сільського населення, створити необхідну матеріально–технічну базу та придбати спортінвентар та форму. І Павлу Федоровичу таки вдавалося знаходити тих людей, котрим до душі була не лише фізична культура, але й володіли неабияким хистом до організаторської роботи. У цей період райради в області очолили: на Ужгородщині — Емеріх Химинець, на Хустщині — Олександр Сіладі, на Рахівщині —Олександр Додонов, на Мукачівщині — Євген Грабовчак, на Берегівщині — Антон Тидір, на Виноградівщині — Михайло Нейметі…. На зорі становлення товариства також велика увага приділялася підбору тренерських кадрів. У середині 50-х років навчальні заклади УРСР випустили своїх перших дипломованих фахівців, які в основному були направлені на роботу у сільську місцевість. Чимало прийшло їх і в нашу область. Найвагоміших успіхів у перші роки становлення «Колгоспника» досягли спортсмени з Мукачівщини. У його рядах виросли перші майстри спорту СРСР з велоспорту, це, зокрема Іван Кноблох, Йосип Болдижар, Марія Росул, Гейза Мезев. Першого найгучнішого успіху домігся І. Кноблох, який у 1952 році на всесоюзних змаганнях сільських фізкультурників на дистанції 75 кілометрів фінішував другим. Наступного року Йосип Болдижар на першості СРСР серед сільських спортсменів разом із своїм земляком Андрієм Вагнером зайняли третє призове місце у командному заліку. У 1953 році команда Закарпаття, «кістяк» якої складали «колосівці», у командній гонці на першість УРСР (100–кілометрова дистанція) теж вибороли бронзові нагороди. У цьому ж році у складі збірної УРСР Й. Болдижар та А. Вагнер на московській багатоденній велогонці були сьомими. Й. Болдижар став першим на Закарпатті мс СРСР (1952 р.) з цього виду спорту, а під час проходження дійсної військової служби він навіть входив до символічного списку «10 кращих велосипедистів УРСР». На змаганнях різного рангу з велосипедного спорту брати Георгій та Йосип Фехтелі, Гейза Мезев, Степан Савчинець, Б. та З. Болдижари показували хороші результати. Заслуговує на увагу і Марія Росул–Моргентал, яка разом з Іваном Кноблохом на першості Радянського Союзу серед сільської молоді у 1955 році у складі збірної УРСР здобули срібні нагороди для Срібної Землі. На цих же змаганнях (25–кілометрова дистанція) мукачівка виконала норматив мс СРСР з велоспорту і першою серед жінок-закарпаток була удостоєна цього високого спортивного звання. «Кістяк» жіночої збірної команди області з волейболу теж складали представниці сільського спортивного товариства. Якщо у чоловічій збірній (1959 рік) були лише два представники облради «Колгоспник» — це тячівці А. Катрін та І. Шеверя, то у жіночій — майже половина: Ганна, Ірма та Ольга Нейметі, Марія Фурик із с. В. Копаня та Марія Бендас із хустської райради ФССТ «Колгоспник». Хоча сільське товариство, на відміну від «Динамо», «Спартак», «Трудові резерви» та інших, вважається наймолодшою спортивною організацією, однак не пройшло і 10 років, як у складах збірних команд Закарпаття

16

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

все більше й більше бачимо представників ФССТ «Колгоспник», правда з тих видів спорту, що культивувалися у ньому. Про волейбол ми уже вели мову вище. Там у «колосівців» усе гаразд. «Королева спорту» у збірній краю перед 2–ою спартакіадою УРСР (1959‑1960 рр.) була представлена (чоловіки): І. Сентипал (Ужгородська), М. Неймет (Виноградівська), М. Палко (Великоберезнянська), І. Герей (Тячівська) та В. Добрянський (Берегівська), а також представниця слабкої статі Г. Глеба з Мукачівської райрад ФССТ «Колгоспник». У складі збірної області з вільної боротьби були «колосівці» М. Маркович із Міжгірщини, І. Бігарь із Перечинщини та З. Каравицький (тренер Е. Шомоді) з Берегівщини, а з велоспорту (чоловіки): Й. Болдижар, М. і Г. Жменяки та Г. Мезев, а також жінки М. Росул, М. Болдижар, М. Цинтак, В. Кельман із Мукачівщини, В. Спачинська та А. Кириченко з Виноградівщини. Навіть у спортивній гімнастиці був один представник нашого товариства — це Іван Чепка з Хустщини. Окремо хотіли б зупинитися на зимових видах спорту, які у сільському товаристві почали теж культивуватися, особливо в гірських та передгірських районах краю. Цей вид спорту особливо добре прижився на Іршавщині. Саме звідти й було найбільше представників у збірних командах області: лижні перегони (чоловіки): В. Горзов та М. Коцур відповідно з Іршавщини та Перечинщини, (юнаки): С. Раковець та Й. Біров (Мукачівщина та Іршавщина), а серед жінок нашу область представляли на всеукраїнській спартакіаді М. Горзов та А. Мороз відповідно з Іршавщини та Хустщини (дівчата): М. Повх та В. Басараб (Іршавщина та Мукачівщина), у слаломі та слаломі-гіганті збірницями були А. Мороз та І. Цегладі (відповідно з Іршавщини та Хустщини). Хотілося б також повести мову ще про два види спорту, які особливо в пошані серед сільських атлетів, — це важка атлетика та футбол. Однак у збірній Закарпаття з цих видів спорту були лише по 4 представники: важка атлетика: Ю. Керечанин, Е. Горзов та А. Ігнатко (усі троє з Іршавської ФССТ «Колгоспник»), а також І. Анталовці з Воловеччини. Щодо збірної Закарпаття з футболу, то до неї ввійшли гравці берегівського «Колгоспника», зокрема воротар Чобо Кахлик, Степан Бірта та Йосип Гайла. Перший згодом виступатиме за полтавський «Колгоспник» та чернівецьку «Буковину», а другий захищатиме кольори ужгородської «Верховини». Ще один посланець сільського товариства у збірній області був з Хустщини — це Іван Мельничук. У 50-х роках закарпатське село увійшло у велику сім’ю «спортивних кузень». Ні, «футбольна кузня Закарпаття» уже була. Ужгородський «Спартак» у 1946 та 1950 рр. уже встиг стати двічі чемпіоном Республіки та володарем кубка УРСР серед команд колективів фізкультури. Мало того, головна футбольна команда Закарпаття у товариському матчі зуміла переграти гранда вітчизняного футболу московського «Спартака», до того ж з ганебним та принизливим результатом 4:1. А до київського «Динамо» ще у 1948 році поїхали перші вихованці закарпатської школи футболу — це Іван Фабіян із Великого Бичкова та Георгій Лавер із Зняцева, що на Мукачівщині. А ще через рік там уже було 10 закарпатців. Дев’ятеро з них (1949 рік) стали вперше чемпіонами СРСР серед резервних складів.

1950‑1960 рр. — період помітного розвитку жіночого волейболу в селах Закарпаття. Це можна простежити на прикладі сіл В. Копаня Виноградівського, Кальник Мукачівського та В. Бичків Рахівського районів. Волейбольна ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

17

команда дівчат із першого села була створена ще у 1945 р. як окрема спортивна секція при союзі молоді, а з 1950 р., як команда ФССТ «Колгоспник». Наступного року проводилися першість та кубок Виноградівського району та області серед сільських волейбольних команд. Дівчата з Великої Копані стали переможцями не лише першості, але й вибороли гарний трофей. Волейбольні команди з Кальника лише у фінальних зустрічах програли виноградівчанкам і були нагороджені срібними медалями. Дівоча команда з В. Копані була унікальною й цікавою. Я у них свого часу був і вас запрошую. Це 4–ро сестер — Ірма, Оля, Наталія і старша Ганна. Отож, на редакційній «Латвії», на «борту» якої написані два слова «Закарпатське телебачення», ми через Мукачево, Берегово, Виноградово взяли курс на Хуст. Перевал. Бетонована стрічка шосе «біжить» вгору, і раптом перед нами відкривається чудовий краєвид: немов хтось відкрив широкі двері в залиту сонцем долину. Зліва синіють гори. Те саме бачимо і справа. Очі розбігаються від побаченого. А між цими горами змійкою в’ється найбільша ріка Закарпаття Тиса. А на її берегах немов вишикувались гарні цегляні будинки. Це і є Велика Копаня. Завітав я (В. Г.) у це село і наприкінці липня 2015 р. У сількій раді поцікавився, як знайти когось із родини Нейметі. Одна із жінок, яка до сільського бирова прийшла по справах, згодилася нам показати будинок, де проживає одна із сестер. Я був на «сьомому небі», коли почув, що тут є і Ганна. Ганна Нейметі. Аж не віриться, що ця невисока чорнява жінка з привітною усмішкою у 50-х роках змогла у своєму селі організувати волейбольну команду, яка згодом стане фаворитом не лише на теренах району, області, але й Республіки. А ще у неї, як і її сестер, вистачило завзяття, наполегливості, аби в їх село завітав великий спорт. Але про це згодом. ...Ганна дає мені білу папку. Я не буду розповідати вам про наші спортивні стежки. Це краще зробили ваші колеги. Правда, багато фотографій віддала Степану Поляку, який разом із І. Скрябіним казали мені, що готується книга про волейбол. Не знаю вийшла вона чи ні?

— Звичайно, вийшла, — заспокоїв свою приємну співрозмовницю, з якою смакую каву по-закарпатськи зі смачними шоколадними конфетами «Тарас Бульба». У мене вона є і відразу ж телефоную Івану Івановичу Скрябіну, що потрібні бодай 2–3 примірники книги «Волейбол Закарпаття» Степана Поляка та Олександра Тріфана.

— Для кого? — почув у слухавці.

— Не повірите, Іване Івановичу, але я зараз в обійсті родини Нейметів у Великих Ком’ятах.

— О, Боже. Щось не віриться. Вони ж у селі уже давно не проживають. Я передав мобілку Ганні Нейметі. Там треба було бути. 65 років пройшло з того часу, коли Іван Скрябін та Ганна Нейметі із сестрами грали у волейбол. Іван Іванович «догрався» до першого майстра спорту СРСР з волейболу на Закарпатті, а команда «Сестри Нейметі» стала своєрідним феноменом у сільському спорті не лише у краї, Республіці, але й на всесоюзному рівні. Про що можуть говорити між собою люди, про яких свого часу ходили легенди. Окремі почуті фрази: «Ой, я тільки–но повернулася з Києва. Була у сестри Ірми. Вона у столиці живе. Я сама живу у Мукачеві… Інші сестри теж роз’їхалися по білому світі… Нещодавно зустрічалася з… А як ви поживаєте? … Та що ви кажете?… Це буде здорово, якщо нас запросять на святкування

18

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

65–річчя «Колоса»… Ви організовуєте ветеранський турнір?… Це повинно бути гарне свято… Успіхів і здоров’я вам, шановний Іване Івановичу… Газетних матеріалів небагато, як і фотографій. Але один із них ми подаємо. Це матеріал А. Іванча під назвою «Квінтет» із села над Тисою»: «Ганна-старша жила і вчилась у рідному селі. Вона любила спорт і могла годинами спостерігати, як грають у футбол хлопці. Дівчата, на жаль, у футбол не грали… Одного разу у Виноградові була на зустрічі волейболістів. І не могла відірвати очей. Сітка відділяла суперниzz Нині 93–річний екс-гравець київського «Динамо», СК ків, здавалося, вона навмисне була встановлена «Русь» та «Спартак» Ужгород Г. М. Лавер проживає так, щоб не дати можливов Ужгороді на вулиці Митній, яка веде до стадіону сті командам зіткнутись. І «Авангард». тому, на перший погляд, такого напруження гри, як у футболі, вона не помітила. Ганна лише потім зрозуміла, що насправді це не так. Волейболіст не міг вирвати з рук супротивника м’яч: міг лише відіграти його, розгадавши задум не лише одного — всієї команди, яка грала за сіткою. Відіграти, протиставивши супернику блискавичну реакцію на удар, чіткий прийом, сильну контратаку.. Ні, як на кого, а їй тут, на волейбольному майданчику, було навіть цікавіше, аніж на трибунах під час футбольного матчу». І ось на подвір’ї сільської школи з’явились два стовпи і новісінька сітка. Майданчик був не зовсім рівний, та це Ганну не турбувало. Непокоїло її інше: як зацікавити дівчат. Забобони, старі звички давалися взнаки. Навіть найближчі подруги червоніли, коли Ганна просила їх записатися у секцію. Як це, посеред білого дня, на очах у людей вийти на майданчик у футболках та трусах. Довелось Ганні вчитись разом із хлопцями. А якось у неділю дівчата побачили таку картину: на шкільному майданчику проти команди хлопців грала Ганна та її сестри — Оля і маленька Ірма та подруга Ганни Марія Фурик. Хлопці жартували: «Куди вам, мовляв, у волейбол грати? Не доросли ще». А через місяць Ганна сказала жартунам: «Давайте зіграємо за всіма правилами». Незвичайний матч між дівочою, в основному «сімейною», ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

19

командою Нейметів і командою сільських хлопців був першою перемогою Ганни. Хлопці не знали куди від сорому дітися. Вже потім на всесоюзних змаганнях відомі тренери дивувалися: «Така маленька, а сильно атакує». … У 1951 році на змаганнях сільських волейболістів України глядачі вперше побачили дівчат з Великої Копані. Вони не відзначалися ростом, ефективними ударами. Але грали так злагоджено, дружно, так чітко приймали і так вміло посилали м’яч на незахищене місце, що вигравали одну зустріч за другою. Вперше тоді закарпатські волейболістки стали чемпіонками України. … Чемпіонат сільських спортсменів країни у 1954 році проходив у Львові. Збірний колектив України, в який входили сестри, очолювала Ганна. І тоді вона вперше піднялась на п’єдестал пошани всесоюзного чемпіонату. Сотні глядачів тепло вітали дівчину з Великої Копані та її подруг, які завоювали звання найсильніших сільських волейболісток Радянського Союзу. Згодом Ганна поступила на заочне відділення Львівського інституту фізкультури й паралельно працювала у колгоспі та школі. В її кімнаті чимало реліквій спортивної слави: дипломи, грамоти, жетони. Ось диплом за перемогу на першій обласній спартакіаді, коли спортсменки села виграли вирішальну зустріч у волейболісток університету, до речі, багаторазових чемпіонок краю, яких готував відомий фахівець мс СРСР І. І. Скрябін. Ще один жетон виноградівки здобули на всесоюзних змаганнях сільських спортсменів у Краснодарі.

zz Середина 50-х років минулого століття. На знімку збірні команди з волейболу Укрради ФССТ «Колгоспник». На передньому плані жіноча (у її складі 4 сестер Нейметі). На задньому плані — чоловіча. Зліва у другому ряді стоїть граючий тренер мс СРСР І. І. Скрябін.

20

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Ганна Неймет була учасницею Всесоюзної сільськогосподарської виставки та незмінним капітаном республіканської команди. У 1959 році кращі волейбольні команди колгоспів, радгоспів, РТС брали участь у першості УРСР, яка проходила у Берегові, Іванівцях та Великій Копані. Уперше у рідному селі волейболісток проходила зустріч такого рівня. Природно, що все село зібралося вболівати за своїх дівчат. На майданчик відразу вийшли … 5 сестер Неймет. Шостою була їх подруга, завідуюча сільською бібліотекою В. Іваненко. Перегравши усіх фіналісток із «сухим» рахунком, команда В. Копані закріпила свою спортивну славу. Такий «квінтет» з В. Копані, в якому роль «першої скрипки» й донині виконує маленька, чорнява, енергійна дівчина» (газета «Молодь Закарпаття», 1960 рік). Щодо В. Бичкова, то тут про своїх односельчан розповів місцевий спортивний хронікер Василь Попович у своїй книзі «До вершин майстерності й досконалості», яка вийшла у 2002 році у Празі: «Він такий же, як і футбольний, але значно легший. Хто не спостерігав, як майстерно, потужно і влучно один із гравців подає цей м’яч, як він із швидкістю летить над сіткою на майданчик суперника? Або, вдало прийнятий, зависає над сіткою. а гравець потужно «тушує», пробиваючи виставлену суперниками «стінку» над сіткою. А волейбол у нашому селищі у 1947 році запровадив Рудольф Зеленко. Зібравши 6 однодумців (Імі Шмілер, Ернест Райх, Калман Чернян, Федір Завецький, Гергард Комарковський, а пізніше — Микола Куринович, Лойчі Андєл) він створив волейбольну команду. А найбільшого успіху, правда, серед дівчат добилася вчителька фізкультури місцевої школи Наталія Сурупа, яка спочатку у складі збірної облради ФССТ «Колгоспник» стала чемпіонкою Закарпаття (1955 рік), а відтак захищала кольори Укрради ФССТ «Колоспник» серед дорослих. Через 10 років у складі республіканського «Колоса» був ще один учитель Малобичківської восьмирічки Євген Малик. У 50-х рр. троє дівчат із В. Бичкова Марія (Ізганич) Руснак, Марія (Коперльос) Попович та Василина (Мерегі) Павлюк навчалися в УжДУ, де була створена сильна волейбольна команда, яку тренував мс СРСР із цього виду спорту (паралельно він готував до змагань чоловічу та жіночу збірні Укрради ФССТ «Колгоспник») І. Скрябін, який нині проживає в Ужгороді й продовжує організовувати різні змагання з цього виду спорту, зокрема серед ветеранів. На початку 60-х років розпочався великий спортивний рух із підготовки до 1–ої спартакіади народів СРСР. Керівництво облради ФССТ «Колгоспник» провело спеціальну нараду в Ужгороді, на якій були розроблені основні етапи проведення змагань, починаючи між трудовими виробничими колективами у колгоспах і радгоспах, а також підприємствах, що входили до сільського товариства. Переможці галузевих змагань продовжували боротьбу у фіналах районних та обласних змагань. Така форма дала змогу залучити до систематичних змагань фізичною культурою і спортом додатково понад 20‑25 тисяч працюючих і членів їх родин, а також зацікавила керівників районних та обласних управлінь, райкомів та профкомів профспілок. Ось як передає атмосферу підготовки та проведення районної спартакіади на Мукачівщині уже згадуваний автор книги «Мої метаморфози» М. Алмашій: «… Ми сформували збірну команду нашого села Ромочевиця (рідне село автора, що на Мукачівщині — В. Г.) з усіх видів спорту: легка атлетика, волейбол, баскетбол, футбол. У ході змагання побачили, що явно претендуємо на перше місце у Мукачівському районі. Але якою ціною! Треба ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

21

було в один день брати участь у багатьох видах спорту, а команда наша була малочисельна, бо Ромочевиця — це досить маленьке село. Футбольна команда виграла першу гру, у другій теж переграла футболістів із Кальника й потрапила до фіналу. Треба було відпочити, але на баскетбольному майданчику односельчани вже готувалися до півфінального поєдинку. Що робити? Відповідь одна — треба йти допомагати баскетболістам. Виграли. А через тридцять хвилин фінальний футбольний поєдинок із Кольчином. Де взяти сили? Уже мускули болять, горять, а треба будь-що триматися. Ми ж захищаємо честь села. Фінал був важким, напруженим. Але нам все-таки вдалося забити гол, котрий і вирішив долю принципового фінального поєдинку. Ми всі — на сьомому небі. Радість, обійми. Кубок із футболу наш і перше загальнокомандне місце у моїх односельчан. Радості не було меж». У мою пам’ять (В. Гаджега) врізався такий епізод. Приблизно в 1965 році на стадіоні рідного села Кам’янське, що на Іршавщині, де проходив принциповий поєдинок між господарями та командою з Великого Раківця, у повному складі зібрався сільський духовий оркестр. Головним у них був мій вуйко Василь Іванович Обіцький, до речі, засновник колгоспу у моєму селі. Такого високого чоловіка, як він (2м. 12см.) не доводилося бачити, аж поки не пішов на військову службу. Але річ в іншому. Цей духовий оркестр після кожного забитого гола (не було різниці: провели його господарі чи гості) виконував своєрідну музичну композицію. Особливо сільські музиканти «розігралися» під час перерви поєдинку. Окремі глядачі навіть почали танцювати, співати. Сміх, гам. Особливо досхочу сміялися діти зі своїми дідусями. Це було справжнє спортивне свято. Уже й не пам’ятаю, хто виграв, але в пам’ять врізався такий епізод того недільного дня. Сільське футбольне поле було за селом, неподалік, де мешкали мої батьки. «Банда» (духовий оркестр — Авт.) вийшла на центральну вулицю й від футбольного поля аж до центра села, а це приблизно один кілометр, «бандішти» (музиканти) виконували різні музичні твори, здебільшого наші закарпатські мелодії та весільні пісні. Ми, дітлахи, бігли попереду них і щось весело вигукували. На вулицю «висипало» все село. Оце було свято футболу! Таке сьогодні можна лише побачити хіба що у сел. Ясіня. Гуцули вміють–таки веселитися… У 1959 році облрада ФССТ «Колгоспник» започаткувала проведення галузевих спартакіад. Першими це зробили сільські лісівники, за ними — працівники ремонтно–тракторних станцій, споживчої кооперації, земельних ресурсів, облводгосп, ветеринарної служби. Всього у цих змаганнях (на рівні районів і області) взяло участь більше 10 тисяч чоловік. А наступного року зазнав суттєвих змін Статут сільського товариства. Воно стало об’єднувати не лише колгоспників та членів їх родин, а й робітників і службовців радгоспів, підприємств і організацій споживчої кооперації, відділень «Сільгосптехніки», «Сільгоспхімії», міжколгоспбуду, СПТУ тощо. … На початку 60-х років у село приходять нові випускники спортивних вузів та технікумів. Здебільшого вони й очолили місцеві сільські спортивні осередки, хоча більшість із них працювала учителями фізкультури у школах. У 1960 році райраду ФССТ «Колгоспник» у гірському Міжгірському районі очолив молодий та енергійний 23-річний Василь Шотник, котрий повернувся із дійсної військової служби. На Виноградівщині головним «колосівцем» став Олександр Шеверя, а на Іршавщині земляк Кротона Андрій Савко (1965 рік). Цей перелік можна продовжити.

22

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Закарпаття таки потрібно вважати «батьківщиною» футболу на Україні

Безперечно, що найбільш масовим видом спорту на Закарпатті вважається футбол. До речі, «батьківщиною» цього виду спорту є саме наша область, де у «гру мільйонів» почали бавити наші предки набагато раніше, аніж на Прикарпатті. Та й наша футбольна школа краю дала вітчизняному футболу набагато більше класних гравців, аніж три Прикарпатські області разом узяті. Скажімо, Львівщина може похвалитися лише одним змс СРСР (А. Баль), коли закарпатці мають 7«заслужених» (Й. Беца, М. Михалина, Й. Сабо, В. Турянчик, С. Решко, В. Рац, І. Яремчук), а ще й єдиного в Україні до 1988 р. олімпійського чемпіона (Й. Беца) та двох бронзових призерів (Й. Сабо та С. Решко). А першого колосального успіху в історії нашого товариства добився ФК «Колгоспник» Берегово, який у листопаді 1952 року у Краснодарі, де захищав кольори Укрради ФССТ «Колгоспник», отримав блискучу перемогу у Всесоюзних змаганнях на першість СРСР серед сільських команд. Закарпатці у фінальних іграх, а було 6 команд, переграли усіх: азербайджанців (8:0), грузинів (2:1), росіян (3:2), білорусів (4:1) і, набравши максимум очок (18), здобули золоті нагороди. Підопічні відомого закарпатського тренера Б. Вейга (на фото зліва), до речі, першого дипломованого спеціаліста в області, який закінчив тренерські курси у Москві, у ворота суперників провели 45 голів і пропустили 7. Це був тріумф сільських футболістів із Срібної Землі. А у відбіркових змаганннях на різних етапах брало участь більше 40 тисяч сільських команд. Щодо внутрішнього чемпіонату та кубка Закарпаття. Першим чемпіном області серед сільських команд став ФК «Червона Зірка» із Чинадійова (1952 рік), за який виступав і майбутній гранд вітчизняного футболу капітан київського «Динамо» В. Турянчик. Далі золоті медалі виборювали гравці буштинської «Червоної Зірки» (Тячівщина, 1956 р.), довжанської «Боржави» (Іршавщина, 1958 р.), берегівського (1961 р.) та сторожницького «Колгоспника» (Ужгородщина, 1966 р.), ільницького «Шахтаря» (Іршавщина, 1971 рік). Протягом 17 років (1977‑1995 рр.) обласне «золото» здобували лише представники облради ФСТ «Колос»: 4 рази чемпіоном Закарпаття був ФК «Керамік» (Виноградівський промкомбінат облспоживспілки, директор Г. Розентал — 1984, 1988, 1989 та 1990 рр.), тричі — «Урожай» Кольчино (Мукачівщина, голова колгоспу «100-річчя Леніна» М. Ганчев, 1978, 1979 та 1993 рр.), двічі — ФК «Колос» Нове Давидково (1980 та 1981 рр.), довжанський «Аваль» (1992 та 1994 рр.) і стільки ж разів хустський «Кооператор» (1982 та 1987 рр.). До речі, «кооператори» Хуста двічі виборювали приз «Золотий колос». Щоразу цей трофей їм вручав наш земляк, завідувач відділом футболу Укрради ФСТ «Колос» Т. Л. Попович. У 1985 році кращою командою став заставнянський «Колос» (Берегівщина), а наступного року — вишківський «Колос» (Хустщина). ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

23

Шампанське з кубка області смакували сільські футболісти Перечина (1951, 1979, 1995 та 1997 рр.), Нового Давидкова (1975 та 1976 рр.), В. Бичкова (1977 р.), Кольчина (1982 та 1983 рр.), Дубового (1984 р.), Чорнотисова (1989 р.), іршавського «Металіста» (1992 р.), Бадалова (1994 р.), Поляни (2009, 2012, 2013 та 2014 рр.). Наведемо такий разючий факт. У 1961 році берегівський «Колгоспник» став чемпіоном області й згідно з республіканським положенням федерації футболу провів аж три зустрічі з ужгородською «Верховиною» за право участі у першості СРСР у 2–ій лізі. Перший поєдинок відбувся в обласному центрі й завершився бойовою нічиєю (1:1). Матч–відповідь проходив у прикордонному райцентрі у присутності кількох тисяч глядачів і теж не виявив переможця (0:0). Третій вирішальний поєдинок, який повинен був розставити всі крапки над «і», організатори (федерація футболу Закарпаття та облрада ФССТ «Колгоспник») вирішили провести у Сваляві. Досвідчені футболісти з міста над Ужем таки захистили своє право виступати за команди майстрів у 2–му ешелоні першості СРСР. Мав місце і такий цікавий факт. Керівництво облради ФССТ «Колгоспник» після закінчення 1–го кола у першості області та чемпіонатів районів (1962 рік) вирішило у Берегові провести бліц-турнір з футболу. На стадіоні «Колгоспник» зібралося 35 команд. Перед початком змагань кожен футболіст повинен був пробігти 100 метрів на здачу нормативу комплексу ГПО. Від кожної команди стометрівку повинні були пробігти 11 гравців. І якщо поєдинок завершувався внічию, перемога діставалася тій команді, котра мала кращий результат з бігу на спринтерській дистанції. Турнір проходив на чотирьох міських стаzz 1952 рік. За чемпіонів країни серед сільських команд діонах. Переможці зон зустрічалися у півфінальФК «Колгоспник» Берегово виступали (зліва направо): них та фінальних поєдинкапітан команди І. Бірта, Д. Драбант, Л. Кішхадьє, ках. Чемпіон та призери, Й. Папп, З. Ковач, М. Перевузник, І. Сопков, Д. Ербах, звичайно, отримували Й. Хайлата й інші. До слова, історія цього берегівського відповідні нагороди. Це клубу пишеться ось уже понад 80 років. Його нинішня було справжнє футбольназва «Берегвідейк». Він протягом останніх 10 років не свято. Грали духові орбув фаворитом у чемпіонаті області та розіграшу кестри, своє мистецтво Кубка Закарпаття й рекордсменом турніру, який дарували уболівальпроводиться з 1946 року. Берегівчани вигравали його никам місцеві танцю7 разів (під назвами «Колгоспник», «Кооператор», вальні колективи, а він«Віжибу», «Лінет»). А найбільш вдалим став для цем свята був смачний берегівських футболістів сезон 2010 року, коли угорський бограш, який вони здобули Кубок Закарпаття, виграли чемпіонат готували майстри-кухообласті, а в листопаді ц. р. стали володарями Кубка вари з навколишніх сіл України серед КФК.

24

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Берегівщини. Інколи він готувався у величезних 12‑15 казанах. Словом, ласували ним не лише учасники та організатори змагань, а й усі уболівальники та гості турніру. Це було справжнє сільське спортивне свято по–закарпатськи. Наступного року при проведенні аналогічних змагань знову новинка. На цей раз було запропоновано після нічийного результату пробивати по 5 пенальті. Крім того, до змагань допускалися лише ті футбольні команди, які заявили на змагання і жіночу команду з волейболу. Таким чином, завдяки футболу облрада пропагувала і волейбол — один із найдоступніших видів спорту на селі. … Вважається, що перший внесок у розвиток важкої атлетики зробив всесвітньовідомий богатир Карпат Кротон. Він довгі роки виступав у складі збірної облради ФСТ «Колос». Та краще про спортивні успіхи (1950–1960–ті рр.) у селі над Боржавою свого часу розповів голова правління місцевого колгоспу «За нове життя» Петро Білинець: «Кремезна богатирська постать, добра усмішка, що ховалася у довгих вусах, глибокі очі, веселі й молоді… Таким, мабуть, запам’ятався цей найстаріший учасник перших змагань атлетів, що відбулися в Ужгороді в 1946 році. До штанги, встановленої перед трибунами, один за одним підходили молоді спортсмени. Одні вдало піднімали вагу, іншим вона не підкорялася. І ось цей старий богатир попросив встановити таку вагу, що на трибунах відразу запанувала тиша. Він легко підняв штангу і обережно опустив її. Довго не стихали оплески. Присутні гаряче вітали богатиря. А він стояв, ніяково посміхаючись, і прозорі краплини сліз раптом скотилися з його очей. До нього підійшов високий чоловік. Це був славнозвісний радянський богатир змс СРСР Яків Куценко. Він тепло обійняв старого борця Івана Фірцака, розпитав про життя, радив зайнятись із молоддю…».

zz У 1989 р. сільська команда «Колос» Чорнотисово (на фото) «засвітилася» на обласному Олімпі. Вона у фінальній грі на кубок області, що відбувся на ужгородському стадіоні «Спартак», обіграла (1:0) знаменитий місцевий «Автомобіліст» (Ужгородське АТП № 1207), у складі якого була половина учорашніх гравців команди майстрів «Говерла». ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

25

Хустщина теж дала чимало прославлених богатирів. Скажімо, чемпіоном СРСР з важкої атлетики у своїй ваговій категорії став мсмк Віктор Біляк. А інструктор-методист колгоспу «Дружба» цього ж району Іван Берец у 1984 році на першості СРСР із вільної боротьби у своїй ваговій категорії виборов «золото» серед сільських спортсменів. У цей період у Берегівській та Хустській ДЮСШ відкриваються перші секції з ґандболу. Згідно з архівними даними, у 1964 році у ДЮСШ області уже працювало 9 відділень із цього виду спорту, де навчалося 146 дітей, із яких 60 дівчаток. Із ними займалися 5 тренерів із вищою фізкультурною освітою. Тільки протягом цього року ними було підготовлено 18 юних спортсменів 2– го розряду, 46–1–го юнацького та 33–2–го юнацького розрядів, 10 суддів та 8 громадських інструкторів із ґандболу. У спортивних секціях усіх ДСТ («Україна», «Колгосник», «Спартак», «Буревісник», «Авангард», «Локомотив», «Трудові резерви» тощо) у 1964 році займалося 2 632 вихованців. Протягом року було підготовлено 6 спортсменів першого розряду, 7 — другого, 206 — третього і 333 — масових юнацьких розрядів. Перший 10-річний ювілей сільське товариство зустріло, маючи у своїх рядах близько 30 тисяч членів. Також було підготовлено перших 10 майстрів спорту СРСР та кілька тисяч спортсменів-розрядників. У цей період роботу низових спортивних осередків організовували близько трьох тисяч громадських інструкторів та ціла армія суддів з різних видів спорту. Найбільше їх було, звичайно, у футболі та волейболі, важкій атлетиці тощо. У 1960 р. відбулися дебютні всеукраїнські сільські спортивні ігри. А перед ними в області були проведені місцеві змагання. Спочатку на рівні районів, а відтак й області. Останні пройшли на новозбудованому спорткомлексі в Яношах (Берегівщина). Збірні команди з велоспорту, важкої атлетики, футболу й волейболу на всеукраїнських змаганнях були у числі 10 кращих команд. У 1965 році сільські спортивні ігри були присвячені 20-річчю возз’єднання Закарпаття з Україною та 15-річчя створення ФССТ «Колгоспник». У значній частині трудових колективів відбулися змагання з найбільш доступних видів спорту на селі. Найорганізованіше вони пройшли в Ужгородському, Перечинському, Хустському, Берегівському та Рахівському районах. Обласна ж спартакіада у 1965 році стала серйозною перевіркою стану фізкультурної та спортивної роботи у товаристві «Колгоспник» за 15 років свого існування та дієвою підготовкою до 2–их сільських спортивних ігор Української РСР, що пройшли наступного року. Обласна спартакіада відбулася 4–5 вересня 1965 року на берегівському стадіоні «Колгоспник». У її програмі було 9 видів спорту: легка атлетика (біг на 100, 200, 400, 800 метрів, 1,5 км, 5 та 10 км, а також естафета 4Х100 м., метання диску, штовхання кулі, стрибки у довжину, висоту, потрійний стрибок), волейбол (чоловіки та жінки), важка атлетика, городки, гандбол (чоловіки), кульова стрільба, настільний теніс, вільна боротьба та велосипедний спорт. На них фіксувалися результати, які відповідали 1-му розряду, а дехто «тягнув» і на кмс СРСР. Скажімо, це важкоатлети з Іршавщини Василь Білак (найлегша вага), Юрій Бабич (півсередня), І. Ф. Фірцак-Кротон та Степан Буковецький (важка вага), Ужгородщини — Бирис Улиганинець, а також Іван Анталовці та Віктор Масяк з Мукачівщини.

26

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Рекорди з легкої атлетики були трохи скромнішими на рівні 2-го та 1-го розрядів. Ними володіли атлети з Ужгородщини: В. Чучка (біг 100 м.), Я. Матяш (110 м. з бар’єрами), Й. Сентипал (стрибки у довжину та потрійний стрибок), Мукачівщини: В. Бігарі (1500 м.), Й. Лаутнер (стрибки у висоту), В. Масяк (штовхання кулі) й С. Михайлович (спис), а також В. Шуба (200 м.) з Виноградівщини, Я. Пекар (400 м.) з Хустщини, Й. Палко ( 5 й 10 км) і Й. Повхан (метання гранати) з Великоберезнянщини, а також Т. Дулов (молот) з Берегівщини. Серед жінок кращий результат у стрибках у висоту показали М. Обербихлер з Виноградівщини, у бігу на 100 м. та 110 м. з бар’єрами відповідно Ю. Фірцак та А. Матіко з Іршавщини. Особливо вдало виступили на змаганнях представниці Мукачівської ФССТ «Колгоспник»: Г. Дзямко (400 та 800 м.), Г. Мучичка (200 м.), М. Діус (диск), М. Железняк (спис), Г. Чагарі (граната), Н. Романчук (куля). Спортсмени Мукачівщини були сильнішими і в естафеті 4Х100 м. як серед жінок, так і чоловіків. Велогонщики Мукачівщини Гейза Мезев, Марія Росул та Магдалина Миризак показали результати, які відповідають нормам майстра спорту СРСР. У 1966 році відбулися другі сільські спортивні ігри області. У них вже взяли участь не лише кращі команди районів, але й споживчої кооперації, об’єднань «Сільгосптехніка» (керівник М. І. Носа) та «Сільгоспхімія» (І. А. Кокотко), управління земельних ресурсів, водного господарства, ветеринарної служби області тощо. Збірні команди облради ФССТ «Колгоспник» з важкої та легкої атлетики, велосипедного спорту, волейболу, футболу стали учасниками всеукраїнських сільських ігор, що відбулися 24 серпня у Черкасах.

Матеріально-технічна база — на перший план

Для масового розвитку фізичної культури і спорту на селі необхідна була відповідна спортивна база. У перші роки свого становлення облрада товариства «Колгоспник» розгорнула цілеспрямовану роботу з будівництва не лише спортивних майданчиків, але й стадіонів, а в окремих школах навіть спортзали зводилися. Скажімо, на базі колгоспу імені Чапаєва (с. Іванівка Берегівського району) почалося будівництво «Парку фізкультури і відпочинку». Для зведення цієї споруди з Києва спеціально приїхав інженер-будівельник Олександр Цвеньов. Правління колгоспу на чолі з Іваном Геревичем виділило кошти, будівельні матеріали, транспорт і, звичайно, робочу силу. На 5-гектарній площі спеціаліст із столиці спланував футбольне поле, бігові доріжки, два волейбольні й баскетбольні майданчики, трибуну на 300 місць, роздягальні з душовими. Було посаджено понад 500 декоративних дерев. У серпні 1957 року цей унікальний сільський комплекс було відкрито. З цієї нагоди облрада «Колгоспник» організувала обласну спартакіаду, до програми якої входили футбол, легка атлетика, волейбол, кульова стрільба. Велику лепту у будівництво цього стадіону доклав учитель фізичного виховання місцевої десятирічки Тиберій Гержені. Найдорожчою для нього нагородою були схвальні відгуки від односельчан та диплом й іменний годинник, який йому вручили у 1958 році на ВДНГ СРСР у Москві. У кінці 50–их років в області була прийнята програма дій на зміцнення низових осередків, будівництво на місцях найпростіших спортивних споруд. Усе це сприяло росту спортивної майстерності сільських атлетів. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

27

У своєму звіті голова комітету з фізичної культури і спорту облвиконкому Євген Драга, підбиваючи підсумки 1959 року наголосив: «Будівництво спортивних баз іде не тільки у містах та райцентрах, але і у селах та при колгоспах. Треба сказати і про той факт, що реконструйовано стадіон ФССТ «Колгоспник» (голова П. Фітас, заступник Ф. Куруц) у Берегові та завершується будівництво районного стадіону у Виноградові. Велику увагу цій справі приділено у с. Довге, що на Іршавщині. Силами молоді деревообробного лісокомбінату та місцевого колгоспу тут збудований комплексний спортивний майданчик. У сел. Великий Бичків власними силами реконструйовано 25-метровий плавальний басейн із підігрівом води. Розпочато будівництво сільських стадіонів у селі Білки (Іршавського), сел. Ясіня (Рахівського), с. Рівне (Мукачівського районів) та в багатьох інших селах краю. У селищі Усть–Чорна будується басейн розміром 25Х50. І таких фактів можна привести чимало. На сьогодні в області є 14 стадіонів, 241 футбольне поле, 78 баскетбольних та 702 волейбольних майданчиків, 33 гімнастичні зали, 16 тенісних кортів, 5 літніх басейнів і багато інших спортивних баз. Завдяки розширенню спортивних споруд значно пожвавилась спортивно–масова робота. У містах та селах області зараз є вже сотні колективів, в яких цілий рік проводиться навчально-спортивна робота. І результати не забарились. Скажімо, торік, тобто у 1958 році, сільські спортсмени з настільного тенісу стали учасниками всесоюзних змагань. А на республіканському рівні переможцями та призерами були представники Виноградівського та Берегівського ФССТ «Колгоспник». Футбольна команда Довгого у цьому році стала чемпіоном Закарпаття, а берегівський «Колгоспник» поспіль двічі (1956 та 1957 рр.) виборов головний трофей — Кубок області. За останні роки чудові результати демонструють представники «Колгоспника» з велосипедного спорту, волейболу, легкої та важкої атлетики, боротьби, кінного спорту. Поліпшує свої спортивні показники колектив артілі ім. Борканюка (сел. Ясіня), де фізкультурники відзначаються і своїми виробничими досягненнями. Аналогічні справи і в артілях імені Чапаєва та ім. Енгельса Берегівського, «100-річчя Леніна» та ім. Леніна Мукачівського районів тощо. З кожним роком географія спорту на селі все більш розширюється. Талановиті спортсмени є у В. Копані, Ракошині, В. Бичкові, Діловому, Довгому, Ставному, Кальнику, Іванівцях, Вишкові, Ільниці, Коритнянах, Сторожниці. Відомо, що у перші роки становлення сільського спорттовариства штатних фізкультурних кадрів у низових колективах практично не було, а всю фізкультурно–масову роботу у селах проводили активісти. Скажімо, у Білках, що на Іршавщині, секцію з важкої атлетики проводить старший син Кротона Іван. Він, як і батько, здібний боксер та штангіст. Випускник Львівського інституту фізкультури Віктор Горзов очолив раду низового осередку. Організаторами також були: нотар Олексій Копа, маляр Юрій Шароші, будівельник Петро Романець, тракторист Михайло Фельцан.... Влітку 1958 р. у Білках пройшли масові змагання з футболу, волейболу, важкої атлетики. Змагання проводились між бригадами та ланками колгоспу «За нове життя». Сама така організація роботи з молоддю дозволила білківським спортсменам з окремих видів спорту два роки поспіль здобувати медалі різного ґатунку на обласних сільських спартакіадах.

28

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Після змагань правління колгоспу вирішило на території сільради побудувати стадіон неподалік Будинку культури. Продовжуючи тему будівництва спортивних споруд, потрібно відмітити, що у селах Вишково, Петрово, Кольчино, Ганичі, В. Лучки, Н. Давидково, В. Добронь, Білки, Довге, Ільниця уже розпочалося будівництво типових стадіонів. У даному випадку не веду мову про відкриття футбольних полів, адже вони з’являлися майже в кожній артілі, як гриби після теплого осіннього дощу. На Берегівщині, скажімо, протягом перших 10 років було споруджено 20 футбольних полів і комплексних спортивних майданчиків. А у Вишкові, що на Хустщині, збудували стадіон, на якому обладнали кілька волейбольних майданчиків. Таких прикладів можна назвати чимало», — резюмував головний спортсмен краю Євген Драга. Згідно статистики, у 1960 р. ФССТ «Колгоспник» уже мало 5 стадіонів, 181 футбольне поле, 254 волейбольні майданчики. Лише у 1959 р. для сільських спортсменів було закуплено інвентаря на загальну суму 350 тис. крб. Важливу роль у подальшому зміцненні сільських колективів фізкультури відіграла постанова Кабміну УРСР від 14 жовтня 1966 року «Про заходи щодо подальшого розвитку фізичної культури і спорту». Відразу активізувалася робота в низових осередках Мінсільгоспу, Міністерства меліорації й водного господарства, «Укрмінсільстехніки», «Укоопспілки» тощо. Вона сприяла значному розвитку будівництва спортивних споруд на селі. Лише протягом 1966‑1968 рр. у сільській місцевості були побудовані 2 стадіони, 5 спортивних залів, 20 футбольних полів та понад 100 спортивних майданчиків, зокрема у школах та об’єднаннях. Особливо ця робота спорилася на Берегівщині, де протягом 1960–1970–их рр. було побудовано 20 полів та один комплексний спортивний майданчик. У цей час у Вишкові був збудований один із перших сільських стадіонів, де були два футбольні поля, волейбольні та баскетбольні майданчики, місця для проведення змагань із важкої атлетики, гирьового спорту та армреслінгу. Бігова 100 метрова доріжка теж була у хорошому стані.

***

... У 60–ті роки минулого століття ґандбол в області почав активно розвиватися, особливо після приходу цілої когорти випускників різних вищих навчальних закладів, зокрема з Києва, Харкова та Львова. До Ужгорода приїхав О. Філіп, який через кілька років організував гандбольну чоловічу команду, яка кілька разів була чемпіоном області, а у рідному Берегові у місцевій ДЮСШ Й. Зупко займався з юними баскетболістами. Та коли його команда на першості області програла з великим рахунком, він вирішив зайнятися гандболом і набрав юних школярок, із яких згодом «зліпив» команду, яка захищала честь Закарпаття навіть в елітному дивізіоні чемпіонату СРСР. А у створенні команди йому допоміг голова профкому працівників берегівського консервного заводу, у минулому знаний спортсмен (настільний теніс) і великий пропагандист фізкультурного руху на Берегівщині Юрій Вала (на фото зліва). Згодом більшість дівчат після школи працювали на цьому підприємстві й паралельно грали за ГК «Колос» Берегово. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

29

Зт СРСР І. Турчин:

«За складом гравців берегівський «Колос» — одна з найсильніших команд у радянському ґандболі!»

Яскраву сторінку в історію сільського спорту Закарпаття вписала гандбольна команда «Колос» Берегово, яку створив, а відтак багато років очолював зт УРСР Й. Зупко. Хочеться назвати перший склад берегівського «Колоса», куди були запрошені учениці-старшокласниці з Берегова та району: Н. Лобова, М. Маргітич, Г. Глеба, Л. Задирака, Л. Юльченко, О. Фанта, Є. Субота, І. Андрейчик, Л. Сакадинець, А. Бергер, О. Індик, К. та В. Гади, О. Мигалко, Г. Тягур, Н. Ахиндеєва, Є. Фегер. Це єдина команда з невеличкого прикордонного райцентру, яка 5 разів ставала чемпіоном УРСР та України, тричі срібним призером і стільки ж разів бронзовим, а відтак виступала в елітному дивізіоні чемпіонату СРСР. Дебют ґандболісток Берегова у першості СРСР підтвердив, що будь-якої мети можна досягти, якщо до неї наполегливо, впевнено, крок за кроком йти, переборюючи усі труднощі й негаразди, котрі трапляються на шляху. Наші землячки у 1970 році завоювали бронзові нагороди. Того ж року Людмила Задирака та Ганна Глеба, які виступали у складі збірної УРСР, додали до своїх скарбничок й золоті медалі з Перших Всесоюзних спортивних ігор серед молоді. Дівчата не тільки повернулися до рідного міста з золотими медалями, їм також було присвоєно звання «Майстер спорту СРСР». У збірній УРСР, складеній в основному зі столичного «Спартака», берегівчанки виступили вдало і були взяті на замітку тренерами першої збірної команди республіки. А через рік капітан берегівського «Колоса» Л. Задирака потрапила у збірну команду СРСР, у складі якої на чемпіонаті світу, що проходив у Києві, здобула срібну медаль і спортивне звання майстра спорту СРСР міжнародного класу. Напружено готувалися берегівчанки до наступної першості колишнього Радянського Союзу. Вони провели захоплюючі й продуктивні зустрічі з командами Чехословаччини, Угорщини, брали участь у турнірах різного ґатунку,

30

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

запозичали й розучували нові тактичні варіанти, награвали цікаві комбінації, що зрештою приносило їм неабиякий успіх. Скажімо, у 1972 році берегівчанки з міжнародного турніру, що проходив у Чехословаччині (м. Кошице), повернулися зі срібними медалями. А програли вони єдиній команді. Але якій?! Фіналісту Кубка європейських чемпіонів із ґандболу — будапештському «Ференцварошу». Цього ж року на Берегівщині відбулося традиційне спортивне свято «Дружба», на яке були запрошені й ґандбольні колективи з Угорщини та Чехословаччини. У «рідних стінах» господарки святкували перемогу. Ще один міжнародний турнір, у якому брали участь і берегівчанки, відбувся у 1972 році у чехословацькому місті Требішов. Додому закарпатки повернулися не тільки з гарним трофеєм турніру «Кубок дружби», а й зі спеціальним призом, яким нагородили Н. Лобову як кращого гравця. Відповідальними і почесними для закарпаток були ігри на міжнародному турнірі «Славутич», які спочатку проводилися у Запоріжжі, а потім у Львові, а також матч-спаринг зі збірною Польщі. Команда берегівського «Колоса» протягом 1972‑1973 рр. намагалася добре виступати як у першості СРСР, так і на інших престижних змаганнях. Та її наставник Йосип Зупко мріяв лише про елітний дивізіон чемпіонату СРСР і розумів, що його вихованки вже наближаються до тієї межі, яка дає їм право виступати у когорті найсильніших жіночих ґандбольних колективів країни. Правду ж кажуть: «Хто не ризикує — той не п’є шампанського». А угорці з цього приводу кажуть так: «Проба–серенч». Як результат, у 1974 році команда завоювала 2–ге місце в першості СРСР (І-ша ліга) й отримала право на перегравання з аутсайдером вищого дивізіону черкаською «Освітою». Спортивне щастя цього разу усміхнулося освітянам, які, вигравши з перевагою лише в один м’яч, залишилися у «вишці». Але не пройшло і двох років, як берегівський «Колос» знову отримав право поборотися за путівку до елітного дивізіону Радянського Союзу. На цей раї її величність Фортуна усміхнулася «колосівкам» із Срібної Землі. Кольори берегівського ґандбольного клубу в сезоні 1975/1976 рр. захищали: Ніна Лобова, Людмила Задирака, Ганна Глеба, капітан команди Гізелла Тягур, Раїса Саїтова, Валерія Маркович, Світлана Сакадинець, Єлизавета Субота, Наталія Прокопишина, Єлизавета Мигалко, Магдалина та Катерина Корожі, Жужанна Марущинець, Марія Шутко, Єлизавета Іллейш, Катерина Леврінц. Головний тренер зт УРСР Йосип Зупко. Після завершення ґандбольного марафону (1975/1976 рр.) про наших дівчат старший тренер національної збірної, головний тренер 8–ми разового чемпіона СРСР, 4–ри кратного володаря Кубка європейських чемпіонів київського «Спартака» зт СРСР І. Турчин сказав так: «За складом гравців берегівський «Колос» — одна з найсильніших команд у радянському ґандболі!» Наступний сезон стартував у Мукачеві, де господарки (ГК «Колос» Берегово) після його завершення займали високе 4–те місце. На початку січня 1977 року в Каунасі завершилися ігри другого туру. Змагання були напрочуд напруженими. Про це свідчить і той факт, що у календарних поєдинках арбітрами було зафіксовано чотири нічиї, а сім поєдинків завершилися з різницею в один м’яч. Берегівчанки два дебютні матчі програли і лише в третьому зуміли подолати опір ґандболісток із Красноярська, а зі ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

31

студентками ЗІІ розійшлися мирно (15:15). Одне було зрозуміло: далі буде ще важче. Після двох турів (1-е коло) турнірна таблиця набула такого вигляду: Цю турнірну таблицю (злі№ Назва команди М О ва) ми навели не випадково. 6– 1 «Спартак» Київ 301:115 22 те місце у «вишці» після другого туру — це найкращий показник 2 «Спартак» Баку 191:183 16 за всю історію жіночого ГК «Ко3 ЗІІ Запоріжжя 178:164 13 лос» Берегово. Ще одного не за4 «Жальгіріс» Каунас 178:175 12 буваймо, що «Колос» — це єдина 5 «Ростсільмаш» Ростов-на-Дону 159:176 12 ґандбольна команда у колишньо6 «Колос» Берегово 170:192 11 му Союзі, яка представляла неве7 УПІ Свердловськ 180:203 11 личкий прикордонний сільський 8 «Промінь» Москва 160:171 10 район. Тому нам, гадаю, не потріб9 «Буревісник» Алма-Ата 160:171 8 но говорити про медалі, а про те, 10 «Динамо» Кишинів 174:220 7 що дебютант «вишки» був у вісім11 «Металург» Бровари 130:166 6 ці кращих жіночих команд СРСР.

12 «Кольорметал» Красноярськ 169:218 4 А це, скажемо відверто, небувалий успіх. Адже тільки у футболі був таПідсумкова турнірна таблиця кий унікальний факт, коли коман№ Назва команди М О да із грузинського міста з населен1 «Спартак» Київ 837:383 62 ням майже 100 тисяч (ФК «Гурія» 2 «Спартак» Баку 552:509 45 Ланчхуті) у 1987 р. виступала се3 ЗІІ Запоріжжя 499:483 41 ред елітних колективів чемпіонату колишнього СРСР (Вища ліга).

4 «Ростсільмаш» Ростов-на-Дону 540:505 36 Але вона протрималася у «вишці» 5 «Промінь» Москва 494:491 35 лише один рік, а берегівчанки (Бе6 «Жальгіріс» Каунас 502:560 20 регово у 1976 р. мало населення 7 УПІ Свердловськ 373:414 20 майже 30 тис. чол.) — три. Тут до8 «Колос» Берегово 344:385 19 речно нагадати одне зі спортивних 9 «Буревісник» Алма-Ата 375:454 16 правил: «Легше завоювати титул 10 «Динамо» Кишинів 269:350 14 чемпіона, аніж його підтвердити 11 «Металург» Бровари 269:350 12 наступного року».

12 «Кольорметал» Красноярськ 321:433 6 За підсумками виступів у ґандбольному сезоні 1976/1977 рр. республіканська федерація ґандболу назвала кращих тренерів та спортсменок України. До трійки кращих наставників крім Ігоря Турчина (ГК «Спартак» Київ) та Леоніда Ратнера (ГК «Мотор» Запоріжжя) увійшов і наставник берегівського «Колоса» Йосип Зупко. У своїх амплуа кращими гравцями УРСР стали: воротар змс СРСР Ніна Гецко-Лобова, ліва півсередня мсмк Людмила Задирака та розігруюча мс СРСР Ганна Глеба. У цьому ґандбольному сезоні за ГК «Колос» Берегово виступали змс СРСР Ніна Гецко­-Лобова та Наталія Митрюк, капітан команди мс СРСР Гізелла Тягур, мсмк Людмила Задирака, мс СРСР Ганна Глеба, Раїса Саїтова, Людмила Юльченко, Єлизавета Субота, сестри Магдалина та Катерина Корожі, Надія Гончаренко. Ще одну спортивну висоту було підкорено спортсменками берегівського «Колоса», які брали участь у першості республіканської ради ФСТ «Колос» із

32

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

ґандболу. У попередніх іграх вихованки Й. Зупка виступили просто чудово. Фінальні матчі, що пройшли в середині червня 1976 року в місті Болград Одеської області, вони провели, як мовиться, на одному диханні. Ігри проходили за олімпійською круговою системою. Перевага наших землячок над суперницями була як у тактичній, так і технічній майстерності, ігровій дисципліні настільки велика, що окремі поєдинки вигравали з різницею в 30 м’ячів. І це не тому, що суперниці були слабкі. Закарпатки грали натхненно, з повною віддачею сил у кожному матчі. Кращим бомбардиром стала мсмк Л. Задирака. Вперше в таких престижних змаганнях виступала семикласниця із с. Варійово Е. Араньош, яку підготував тренер–­викладач Олександр Шуба. Дівчині було вручено першу в її житті золоту медаль. Радості не було меж. Естерку вітало все село. З 23 по 28 вересня 1987 року берегівському «Колосу» випала честь захищати Укрраду ФСТ «Колос» на фінальних іграх першості СРСР серед сільських команд, що проходили у Краснодарі. Успішно подолавши всі бар’єри на своєму шляху, наші дівчата вибороли золоті нагороди. А тим часом у невеличкому естонському місті Вільянді завершилась першість СРСР серед сільських дівчат 1960‑1961 рр. н.. На цих престижних змаганнях Укрраду ФСТ «Колос» представляли вихованки Берегівської ДЮСШ (тренер Василь Фегер), а також юні майстрині ручного м’яча наставників

zz Яскравою сторінкою в історії команди вписаний 1973 рік. Вихованки Йосипа Зупка (присіли, зліва направо): Людмила Задирака, Людмила Юльченко, Марія Базюк, Катерина Леврінц, Людмила Вешелені. Стоять Валентина Сказа, Тетяна Проценко, Марія Маргітич, Людмила Горшкова, Ніна Лобова, Світлана Горват, Людмила Болтенкова — володарки золотих медалей Всесоюзних змагань ФСТ «Колос». І тут же тренер поставив перед командою серйозне й відповідальне завдання: наступного року вийти у Вищу лігу чемпіонату СРСР із ґандболу серед жіночих команд… ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

33

Василя Беласа (смт. Солотвино) та Сергія Герасименка (Хуст). Подібний турнір проводився вперше і на нього приїхало лише 6 команд із різних республік. Закарпатки вибороли бронзові нагороди. Забігаючи наперед, скажемо, що у 70-тих роках більше 10 вихованок закарпатської школи гандболу захищали честь збірних команд СРСР (Ніна Гецко–Лобова, Людмила Задирака, Ганна Глеба, Наталія Мотрюк), УРСР та Укрради ФСТ «Колос». Найбільшого успіху домоглася олімпійська чемпіонка Монреаля–76, дворазова чемпіонка світу, України, Югославії та Ірландії Н. Гецко-Лобова. Крім таких ґандбольних центрів як Берегово, Ужгород, Солотвино, Хуст, серйозно почали займатися цим видом спорту і в інших рагіонах краю. Скажімо, В. Попович у своїй книзі «До вершин майстерності й досконалості» (з історії розвитку фізкультури і спорту в селищі В. Бичків Рахівського району) згадує: «Особливої популярності серед учнівської молоді В. Бичкова ґандбол набув у 1960 р., коли у місцевій школі з’явився молодий педагог фізичного виховання Є. Малик. Статечний, спортивної виправки вчитель фізкультури, різнобічний спортсмен справляв неабияке враження на школярів. Кожен, хто хоч раз із ним поспілкувався, обов’язково ставив перед собою мету: бути загартованим, сильним, спортивно витривалим і здібним як учитель. За його особистим прикладом у школі сформувався міцний «кістяк» команди з ґандболу та з інших видів спорту. Ідею ініціатора щодо створення такої команди підхопили й інші любителі цього виду спорту, зокрема викладачі фізичного виховання Д. Гайналь, П. Григорчук із Великобичківської ЗОШ і М. Кузьмик із Малобичківської восьмирічки № 1 та ін. Великобичківці під керівництвом граючого тренера Євгена Малика ставали переможцями у зональних іграх, а відтак над маститими командами з Хуста, Ужгорода, Солотвина тощо. Згодом вони здобули перемогу й над обласними фаворитами — берегівчанами. Не допомогли суперникам ані повні трибуни уболівальників із Берегова, які спеціально приїхали на матч-реванш, ані їхній педантизм, ані слава — остання дісталася великобичківцям. У Є. Малика був надто потужний кидок. Кожен голкіпер, котрий бодай раз відчув його на «собі», намагався будь-що уникнути повторної зустрічі. Та не тільки граючий тренер демонстрував кваліфіковану гру. Техніку ведення м’яча, маневрового обігрування суперника, різкого пасування напарникові, несподіваний «куленосний» кидок у ворота противника успадкували його вихованці, які своєю неперевершеною грою зуміли підкорити серця багатьох глядачів берегівчан, які спостерігали за повторним матчем. У 1965 році ґандболісти Великобичківської ЗОШ виграли зональну першість, що проходила в Хусті. За команду виступали Василь Телегазі, Антон Орос, Олександр Зеленка, Іван Попович, Іван Бойчук, Григорій Скляр… Наступного року збірна команда Рахівщини стала чемпіоном області (фінальні ігри у 1966 році проходили в Мукачеві). У цьому ж році Є. Малика запросили до складу збірної команди Закарпаття з ґандболу для участі в першості України, що відбулася у м. Горохів на Волині. Не відставали від юнаків і дівчата тренерa Панькa Григорчукa. Кращими ґандболістками були Євдокія Мандзюк, Марія Деребан, Марія Павлюк…». …У Берегівському районному спорткомітеті якось зайшла мова про те, що взимку в райцентрі нема де тренуватися. До того ж новостворена

34

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

жіноча ґандбольна команда «Спартак» має неабиякі перспективи. Тоді голова райспорткомітету І. Мітельман запропонував спільними зусиллями спорудити невеликий спортивний зал. Із цією пропозицією він зайшов до районного керівництва. Його підтримали. У тому ж 1968 році заклали фундамент і вирішили збудувати 25 метровий басейн для плавання. Та геологи-розвідники внесли свої корективи. Вивчаючи зазначену під забудову територію, вони раптом натрапили на підземні термальні води. Чи можна було відмовитися від такого подарунка природи? Вирішили відразу будувати басейн олімпійських розмірів (50 х18 м.). Також почали зводити спортивну будівлю, де повинні були розміститися гімнастичний, ігровий зали та спеціальне приміщення для важкої атлетики. СК «Закарпаття» став для берегівчан та гостей міста, образно кажучи, «палацом здоров’я». «Ваша вода — это сказка. Она восстанавливает силы даже во время наиболее напряженных тренировок». Такий висновок зробив головний наставник ГК «Спартак» Київ і збірної СРСР із ґандболу зт СРСР Ігор Турчин. Та не тільки вода заохочувала берегівчан і гостей йти до спорткомплексу. Тут майже 20 тренерів й інструкторів щодня проводили заняття зі спортивної гімнастики, легкої атлетики, греко-римської боротьби, стрільби, футболу, і, звичайно, з ґандболу. Члени та керівництво ГК «Колос» Берегово (Ігнац Мітельман уже працював директором УСБ «Закарпаття» ЦР ФСТ «Колос» — Авт.) були вдячні І. Мітельману за один із кращих в Україні спортивних об’єктів. На Берегівщині, зокрема на базі Закарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції (директор академік В. Шепа) щороку проходило традиційне спортивно–культурне свято «Дружба», на яке запрошувалися футбольні, ґандбольні, волейбольні колективи, а також важкоатлети, борці з Угорщини та Чехословаччини. Цікавими й видовищними були змагання з гирьового спорту, де домінували спортсмени з Виноградівщини та Хустщини, армреслінгу та перетягування канату. Як правило, у «рідних стінах» найчастіше святкували перемоги закарпатські команди. У 1972 році гандболістки берегівського «Колоса» у фіналі обіграли угорську команду з Ніредьгаза. Певну лепту у розвиток сільського спорту на Закарпатті внесла жіноча команда з хокею на траві. Це для нашого краю — еврика. Та не для великого ентузіаста Юрія Кучика з села Петрово, що на Виноградівщині, котрий зумів створити чудову й монолітну команду з місцевих дівчат (займалося приблизно 80 школярок старших класів). Уже на 1-ій спартакіаді України їм не було рівних. А серед дівчат 1969‑1970 рр. н. у першості УРСР були третіми. У 1965 році 10 представників крайового сільського товариства стали майстрами спорту СРСР, понад 50 — кмс і більше тисяча — першорозрядниками. А першим змс СРСР став уродженець с. Порошково, що на Перечинщині, Михайло Михалина, який у 50-ті роки минулого століття був капітаном київського «Динамо» і у його складі (1954 рік) вперше завоював кубок СРСР (разом із ним за киян грали ще 4 закарпатців: Попович, Коман, Юст, Петрушевич). А через 12 років змс СРСР став ще один вихованець «Колоса», залізний капітан київського «Динамо», уродженець села Чинадійово, що на Мукачівщині, Василь Турянчик, який 15 квітня 2015 року відсвяткував своє славне 80-річчя від дня народження. До речі, свого ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

35

часу Василь Юрійович працював дитячим тренером–викладачем ДЮСШ Іршавської райради ФСТ «Колос». Ще один цікавий факт. У 70–80–их роках у різних збірних командах (СРСР, олімпійської, 2–ої, серед команд класу «Б», Укрради ФСТ «Колос») грало понад 20 закарпатців. Більшість із них були вихідцями з закарпатського села: Ф. Медвідь та В. Медвідь, (с. Н. Давидково), В. Рац (с. Фанчиково), І. Яремчук (сел. В. Бичків), В. Плоскіна (сел. Ільниця) та інші. А ось за підсумками 1969 року (першість СРСР з футболу, 2–га ліга) 4 гравців мукачівських «Карпат» було включено до складу збірної команди СРСР (клас «Б»): Юрій Чирков (сел. Королево), Василь Медвідь та Іван Качур (с. Нове Давидково) та один із авторів цієї книги Микола Тимчак (сел. Великий Бичків). Як кажуть, тут коментарі зайві. Та про що ми говоримо, коли лише в одній команді майстрів («Карпати» Мукачево) грало відразу троє односельчан (на фото внизу) із Великого Бичкова (Степан Руснак, Микола Тимчак та Степан Гудас). Роком раніше (1968 рік) Іван Пентя з Велятина, що на Хустщині, у складі збірної команди Укрради ФСТ «Колос» (головний тренер закарпатець мс СРСР І. Скрябін) став переможцем всесоюзних сільських ігор, які проходили у Нальчику (столиця Кабардино–Балкарії, Росія). І таких фактів у ці роки було чимало. Також у 1968 році відбулася знакова подія у радянському футболі. Київські динамівці вперше у вітчизняній футбольній історії побили рекорд московських армійців, які тричі поспіль (1946, 1947 та 1948 рр.) виборювали

zz 1969 рік. ФК «Карпати» Мукачево (стоять зліва направо): тренер Микола Теллінгер, Арношт Ціцей, Янош Кіш, Еміл Горват, Іван Волошин, Іван Качур, Тиберій Токар, Павло Біловарі, Василь Розгоні, головний тренер Федір Ванзел. Середній ряд: Іван Вернер, Михайло Терканич, Степан Гудас. На першому плані (зліва направо): Юрій Грубчак, Степан Шебештін, Василь Медвідь, Микола Тимчак, Іван Барлі та Степан Руснак.

36

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

zz 1997 рік. Село Білки, що на Іршавщині. Під час проведення «Кубка вдячності Закарпаттю» (стоять зліва направо): Ф. Медвідь, 3–ій — В. Турянчик і 6–ий — М. Коман.

чемпіонські медалі. У складі киян були і троє закарпатців — це змс СРСР капітан команди Василь Турянчик, Йожеф Сабо, мсмк Ференц Медвідь із Нового Давидкова та тренер «Динамо» Михайло Коман із Виноградівщини. Мало того, у 1966 році підопічні Віктора Маслова оформили дубль: свої золоті медалі вони поклали у всесоюзний Кубок СРСР. Після такого тріумфу динамівці за традицією приїхали на Закарпаття, де провели кілька товариських поєдинків з мукачівськими «Карпатами», ужгородською «Верховиною» та збірною Закарпаття. Більшість із цих ігор завершувалися внічию.

«Говерла» підкорила Говерлу

Так! Це сталося пам’ятного 1972 р., коли гравці ужгородської «Говерли» вперше домоглися такого вагомого результату, виборовши срібні нагороди першості СРСР серед українських команд. А кував цю перемогу, як пише один із «енциклопедистів» українського футболу Л. Каневський у своїй документальній повісті «Футбол: київське «Динамо» святкує ювілей» («Спортивна газета» за 6 вересня 1977 р.), один із «найкращих вихованців закарпатського футболу першого «київського призову». Його «коронкою» був сильний удар із-за меж штрафного майданчика. Часто воротарі не встигали й руху зробити, як м’яч опинявся в сітці». А мова йде про форварда київського «Динамо» Д. Товта (на фото зліва), який у 50-ті роки зіграв за цей прославлений клуб 85 поєдинків і забив у ворота суперників 24 голи. А у 1972 році він, як головний тренер ФК «Говерла» Ужгород, разом із своїми помічниками (начальник команди О. Малець, тренер І. Пажо, адміністратор І. Мущинка) та вихованцями (капітан команди ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

37

zz 1972 рік. На знімку срібний призер першості СРСР серед команд класу «А» «Говерла» (стоять зліва направо): Іван Пажо (тренер), Юрій Чирков, Йосип Бордаш, Іван Качур, Василь Стецьо, Віктор Грушко, Василь Мелеш, Степан Гаджа, Йосип Вагань, Дезидерій Товт (головний тренер), Олександр Малець (начальник команди). Присіли: Іван Мущинка (адміністратор), Микола Русин, Степан Войтко, Микола Іванчев, Володимир Пінковський, Іван Вернер, Степан Варга та Василь Медвідь.

О. Поллак, воротарі В. Грушко та В. Дубіно, польові гравці: мс СРСР Т. Пфайфер, С. Варга, М. Іванчо, С. Войтко, В. Пінковський, М. Тимчак, І. Вернер, В. Медвідь, Й. Бордаш, М. Митровський, В. Мелеш, С. Гаджа, М. Шевченко, І. Качур, Ю. Чирков й М. Русин) підкорили Говерлу (найвища гора Українських Карпат). Як стверджують фахіваці, в області не було такої потужної команди як «Говерла» зразка 1972 р. Отже, успіх закарпатців — закономірний. Думка і пошук, бойовитість і майстерність — ось що передусім характеризувало цей колектив. А до цього хочемо додати, що 80 відсотків цієї команди були вихідцями із закарпатського села. Цього року срібними призерами стала і команда ДЮСШ мукачівської райради ФСТ «Колос», яка у фінальній зустрічі на кубок «Золотий колос», який проходив у Полтаві, поступилися лише ровесникам з Харківщини. Цьогорічний розіграш, на відміну від попереднього, проводився дещо за іншим сценарієм. Команди були розбиті на дві групи і зустрічалися між собою двічі (на своєму та чужому полях). У цих групах найуспішнішими виявились команди нашої та Харківської областей. Фінальна гра проходила дуже напружено. Про це красномовно говорить і той факт, що ні основний, ні додатковий, ні навіть перша серія пенальті

38

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

не виявили переможця. І тільки в другій серії 11–метрових ударів щастя було на боці команди з Харківщини. Юних футболістів з с. Великі Лучки було нагороджено срібними медалями.

1973 рік став тріумфальним для футбольної команди «Механізатор» Іршава («Райсільгосптехніка»), яка у нинішньому році стала переможцем першості Укрради ФСТ «Колос», міжвідомчої всеукраїнської спартакіади, а також виборола кубок Закарпаття. Та все по порядку. Наприкінці 1973 року вперше на Україні розігрувався кубок серед чемпіонів республіканських добровільно-спортивних товариств із футболу. Фінальні ігри проходили у Мукачеві. До міста над Латорицею приїхало 6 команд, які представляли різні спортивні товариства: «Авангард» (Бердянськ), «Арсенал» (Київ), «Спартак» (Горлівка), «Механізатор» (Іршава), «Буревісник» (Харків) та «Локомотив» (Жданово). Змагання проходили за дуже складних погодних умов. Вітер, снігові замети ускладнювали дії гравців. Але незважаючи на це, команди грали зі спортивним завзяттям, виявивши добру фізичну підготовку. Великого успіху домоглася команда іршавського «Механізатора», яка представляла Укрраду ФСТ «Колос». Вони і виграли головний приз. Кольори іршавського «Механізатора» захищали Михайло Квак, Василь Бабинець, Іван Стільник, Михайло Марковці, Андрій Данилюк, Василь Вільчак,

zz 1973 рік. Монолітний футбольний колектив «Механізатор» Іршава у цьому році зібрав цілий букет різних престижних трофеїв (справа наліво стоять): головний тренер, екс-голкіпер ужгородської «Верховини» Федір Капустей, Іван Меренич, Василь Бабинець, Михайло Меренич, капітан команди Іван Стільник, Василь Огар, Йосип Надь, Олександр Рознер. У нижньому ряді присіли (зліва направо): Омелян Попфолоші, Михайло Марко, воротар Михайло Квак, Іван Боднар та Іван Томич. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

39

Василь Бабич, Іван Меренич, Йосип Надь, Іван Габовда, Михайло Гецко, Євген Попфолуші, Іван Томич, Еміл Бобик. Начальник команди Михайло Жупанин (довгий період працював інструктором зі спорту в Іршавській райсільгосптехніці (директор С. Карабиньош). Тренер Федір Капустей (уроджинець сел. Довге, екс-воротар ужгородської команди майстрів «Верховина»). Друге місце посіли кияни, третє — бердянці. Чималу марафонську дистанцію до фінальних ігор на кубок Закарпаття пройшли іршавські «механізатори», які зустрілися з мукачівським «Локомотив». Іршавчани за результатами двох принципових поєдинків (2:1 і 1:1) вибороли почесний трофей. ...Свій 30–літній ювілей товариство «Колос» зустріло футбольним бумом. Лише у чемпіонаті України (1980 рік) серед команд колективів фізкультури (КФК) виступали три представники облради ФСТ «Колос»: «Карпати» (Буштино) та «Колос» (Великі Лучки) грали у І-ій зоні, а кольчинський «Урожай» — у 2–ій. Буштинці у своїй зоні зайняли високе 2–ге місце, а кольчинці у своїй — 3–тє. Однак, у фіналі змагалися за чемпіонське звання лише переможці зон. Традиційний кубок «Золотий колос», який був започаткований ЦР ФСТ «Урожай» у 1967 році, цього разу проводився у 13-й раз. За цей час українські команди 5 разів володіли цим престижним трофеєм. У цьому році він пройшов у станиці Тимашевській Красноярського краю, де почесний приз виборювали 7 найкращих сільських команд Радянського Союзу. Нашу республіку представляла сільська команда «Колос» Нове Давидково, котра перед цим стала

zz Мукачево. 1976 рік. Юні футболісти ДЮСШ (1961‑1962 рр. н.) Мукачівської райради ФСТ «Колос» — переможці Кубка СРСР «Золотий колос» серед сільських футбольних команд Радянського Союзу. У центрі стоять наставники володарів всеукраїнського трофею Гаврило Кузьма (зліва) та мс СРСР, екс–гравець мукачівських «Карпат», ужгородської «Верховини», львівського СКА та вінницького «Локомотива» Імре Лендєл.

40

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

чемпіоном Укрради ФСТ «Колос». На всесоюзному рівні односельчани мсмк Ф. Медвідя фінішували третіми. А кубок «Золотий колос» дістався господарям — футболістам команди радгоспу «Садовод» Тимашовського району, яка у фінальному поєдинку переграла футбольний колектив радгоспу «Ок-Алтин» Сирдар’їнського району, Узбецької РСР. Ще одна знакова футбольна подія відбулася в році ХХ-ої Олімпіади — це фінал 1–ої спартакіади сільської молоді України, який проводився в липні в Мукачеві та селі Нове Давидково. Збірна Закарпаття була укомплектована з гравців команд, які виступали у чемпіонаті УРСР серед КФК та області. Їх же суперники з Дніпропетровської, Хмельницької, Полтавської областей представляли дублюючі склади команд майстрів. Господарі всі заплановані матчі провели просто на «відмінно» і в підсумку святкували Вікторію. Внутрішні змагання теж проводилися на високому рівні. Лише у вищій, 1–ій, 2–ій лігах було 86 команд і стільки ж дублюючих складів. Крім того, облрада ФСТ «Колос» окремо організувала свою першість, де у двох зонах змагалося 32 клуби. В елітній лізі тон у змаганнях задавали сільські команди. Скажімо, 1–ше коло в елітному обласному дивізіоні без зривів провів новодавидківський «Колос», який після першого кола відірвався від найближчого переслідувача одноклубників Вишкова на 7 очок. Це був солідний запас на 2– ге коло.Та сільські футболісти з Мукачівщини і в другому колі показали змістовну й рівну гру і за 5 турів до завершення змагань стали чемпіонами області. Ось кому були вручені золоті нагороди («Колос» Нове Давидково): Степану Петровичу Черепані (1954 р. н.), Степану Петровичу Черепані (1958 р. н.), Івану та Михайлу Черепаням, Антону та Івану Кабаціям, Василю та Йосипу Качурам, Василю та Івану Сливкам, Віктору та Івану Басарабам, Василю Балажу, Михайлу Медвідю, Василю Голишу, Михайлові Бурчу, Василю Штимі, Йосипу Микуланинцю, Василю Масаловичу та Василю Масині, а також тренеру «золотих» хлопців Василю Голишу. У 1–ій лізі підсумкову турнірну таблицю очолили відповідно сільські футболісти довжанської «Боржави» (49 очок) та дубівських «Карпат» (47), котрі з наступного сезону виступали в елітному обласному дивізіоні. Стабільністю в грі також відзначалася ціла плеяда висококласних сільських команд, як-от: «Колос» Косино та Дрисино, «Тиса» Буштино, «Колос» В. Лучки, «Карпати» Чинадійово, «Колос» Варієво та дві команди «Кооператор» (Хуст і Берегово). Якщо нині в обласних змаганнях беруть участь від сили 16‑18 команд, то у 1980 році тільки в другому обласному ешелоні за три путівки до першої ліги вели боротьбу майже 50 футбольних колективів. Серед них, звичайно, найбільше сільських — 39. Отже, переможцями та призерами у своїх зонах стали (А»): І-е місце — «Колос» Заставне (45 очок); 2–ге — «Бистриця» Перечин (43); 3–тє місце — «Колос» Вузлове (42 очки); «Б»: 1–ше — «Боржава» Шаланки (42 очки); 2–ге — «Електрон» Воловець (37); 3–тє — «Електрон» Жденієво (37 очок); «В»: 1–ше — «Керамік» Виноградів (51 очко); 2–ге — «Зоря» Тячів (42); 3–тє місце — «Авангард» Приборжавське (42 очки). Переможці цих трьох зон, а саме сільські команди «Колос» Заставне, «Боржава» Шаланки та «Керамік» Виноградів з наступного футбольного сезону були підвищені у класі. (Примітка: «Керамік» представляв трудовий колектив Виноградівського промкомбінату облспоживспілки, яка теж була членом сільського товариства). ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

41

У футбольному сезоні-80 вперше на Закарпатті були проведені змагання на кубок обласної ради профспілок — 1–ий етап розіграшу Кубка Всесоюзної Центральної ради професійних спілок. Протягом 3 місяців 82 команди вели боротьбу за право виступати в зональних змаганнях. У вирішальному матчі, що проходив на ужгородському стадіоні «Авангард», зустрілися дві кращі сільські команди області ФК «Хімік» В. Бичків та ФК «Колос» Н. Давидково. Підтримати своїх улюбленців як із Рахівщини, так і Мукачівщини приїхало чимало уболівальників. Цей відповідальний матч було доручено обслуговувати арбітру всесоюзної категорії О. Теметєву. Принциповий фінальний поєдинок завершився з рахунком 2:1 на користь мукачівців, які й вибороли право продовжити боротьбу за почесний трофей у регіональних змаганнях на Кубок ВЦРПС. До речі, наступного року у цих змаганнях брали участь 98 команд. І знову у фіналі зустрілися минулорічний переможець обласного етапу футболісти новодавидківського «Колоса» та рахівські «Карпати». На цей раз перемогу святкувала команда з гірського райцентру. Не менш популярним в області був і зимовий чемпіонат Закарпаття, який теж не проходив без сільських команд. Більше того, їх було 75 відсотків від загалу. У 1980 році тон у змаганнях задавали сільські футболісти кольчинського «Урожаю», які у фіналі з рахунком 3:1 обіграли виноградівський «Пластмасовик». В області щорічно проводилися підсумки спортивного року з усіх видів спорту, а також визначався символічний список «10 кращих тренерів Закарпаття». Приємно, що у ньому більшість фахівців — це наставники сільських команд: Василь Голиш — «Колос» Нове Давидково; Михайло Шутко — «Кооператор» Хуст; Михайло Деяк — «Карпати» Буштино; Юлій Гомокі — «Тиса» Петрово; Омелян Марко — «Колос» Вишково; Василь Боднар — «Боржава» Довге; Омелян Лендєл — «Колос» Великі Лучки. У 1981 році, як і торік, у чемпіонаті УРСР серед КФК стартували 72 команди. Серед них минулорічні учасники кольчинський «Урожай» та буштинські «Карпати», а до цього дуету приєднався минулорічний бронзовий призер чемпіонату Закарпаття хустський «Кооператор» (теж представник ФСТ «Колос»). Кольчинці виступали в 1–ій зоні, де зайняли 6-те місце, а у 2–ій зоні хустський «Кооператор» у підсумковій турнірній таблиці фінішував на 5–ій позиції, а буштинці — на 8–ій. Наводимо склади команд, що брали участь у чемпіонаті УРСР серед КФК: ФК «Урожай» Кольчино: Василь Іванов, Василь Тенкач, Іван Алмашій, Михайло Альберт, Михайло Бурч, Василь Алфелді, Юрій Плетак, Роман Фогель, Юрій Жига, Іван Удут, Борис Лукач, Іван Чечур, Іван Кощак (к/к), Степан Розенбаум, Ласло Зайтлер, Олександр Хаустов, Михайло Яблонський, Роман Іваненко, Степан Купець, Олександр Легерда, Юрій Репинець (в «основі» цієї команди є кілька гравців, які ще учора виступали за команди майстрів, зокрема «Карпати» Мукачево). Тренер В. Напуда (екс-гравець київського «Динамо»). За «Кооператор» Хуст виступали: С. Вотяк, П. Фляшко, В. Томишин, Андрій та Василь Писарєви, О. Гергард, В. Фречко, А. Соболенко, К. Синетар, В. Маюр, Й. Мадярчук, А. Ільков, М. Бойчук, І. Фляшко, В. Довганич, М. Ракоці, І. Буртин, І. Дячок, І. Мандич, В. Мазурок, А. Волошин. Тренер — М. Шутко.

42

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

zz 1980 рік. Команда «Колос» Н. Давидково на Кубку України «Золотий колос» серед сільських футбольних колективів. На фото (присіли): секретар партійної організації місцевого господарства П. Логойда, В. Балаж, В. Качур, брати В. та І. Басараби, В. Голиш (стоять): В. Сливка, директор радгоспу–технікому І. Беринець, С. та І. Черепані, секретар комсомольської організації Н. Микуланинець, І. Качур, І. Сливка, Й. Качур, С. Черепаня.

Кольори буштинських «Карпат» захищали: Е. Міклош, Б. Паш, В. Цех, Ю. Лучко, В. Пацкан, А. Сюч, В. Дурунда, М. Савка, Ю. Томаш, М. Менджул, В. Маюр, В. Розман, О. Сасин, М. Синичко, В. Пийтер, В. Гавриш, М. Свистак, І. Добош, П. Вайнагій, В. Біровець, М. Паращинець. Тренер Михайло Деяк. Фінальний турнір, який пройшов без наших команд у Харкові, зібрав переможців шести зон. Цікавий факт. Чомусь у цих змаганнях спостерігається одна закономірність, як правило, (уже сім років поспіль — Авт.) перемагають господарі. До речі, у 1977 році, коли фінал цих змагань проходив у Мукачеві, «золоті» медалі дісталися футболістам місцевого «Приладиста». А на цей раз, у сезоні-81 — місцевому харківському «Маяку». До речі, свого часу за цей колектив виступав Іван Ледней із Довгого, який згодом стане тренером чемпіона Закарпаття ФК «Аваль» Довге (1992 р.) та ужгородського «Закарпаття». Піком футбольних змагань у 1981 р. став кубок ЦР ФСТ «Колос» серед КФК. Усі етапи успішно подолали гравці виноградівського «Кераміка», які й попали у фінальну частину (6 команд — Авт.), що проходив у сел. Ленінське Красногвардійського району, АР Крим. Закарпатці його провели на хорошому рівні й добралися до фінальної зустрічі. У ній, на жаль, вони поступилися (0:2) господарям. Срібні нагороди — це теж медалі високого ґатунку. Цього року чемпіонат Закарпаття, як і торік, проходив за минулорічним сценарієм. Мало того, і, звичайно, відрадно, що чемпіоном області знову стали сільські футболісти з Нового Давидкова. А це дає підстави говорити про стабільність колективу, добре відпрацьований тренувальний механізм. Практично весь сезон вони провели на найвищому рівні, демонструючи зрілу, ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

43

технічно і тактично досконалу гру, виявили неабиякі бійцівські якості. У 1–ій лізі теж підсумкову турнірну таблицю очолили сільські команди: «Керамік» Виноградів (53 очки, різниця забитих і пропущених м’ячів — 73:37), «Колос» Заставне (49, 75:35) та «Колос» Косино (46 очок, різниця забитих та пропущених м’ячів 89:48). У другому ешелоні в зоні «А» трійка призерів виглядала так: 1–ше місце — «Сувенір» Рівне (36 очок, різниця забитих і пропущених м’ячів — 62:37), 2–ге — «Будівельник» Довге Поле (35, 70:45), 3–тє — «Меблевик» В. Березний (34 очки і 63:32). У зоні «Б»: «Бактянець» Бадалово (37 очок і різниця забитих і пропущених м’ячів 72:28), «Електрон» Жденієво (35 і 32:19) та «Колос» Попово (34 очки і різниця забитих і пропущених м’ячів — 48:32). Зона «В»: «Авангард» Приборжавське (37 очок і різниця забитих і пропущених м’ячів 57:40), «Кооператор» Тячів (36 і 54:26) й «Говерла» Ясіня (33 очки і різниця забитих і пропущених м’ячів 60:41). Нетрадиційно у футбольному сезоні-81 проходила першість області серед юнацьких (дублюючих) команд. У фіналі зустрілися переможці зональних змагань: «Колос» Нове Давидково, «Колос» Варієво, «Нарцис» Хуст, «Колос» Ракошино, «Колос» Квасово й «Солекоп» Солотвино. Краще всіх у фінальній шістці виступили юні футболісти з рідного села мсмк Ференца Медвідя (Нове Давидково), які у вирішальному поєдинку з рахунком 3:2 взяли верх над своїми земляками з Ракошина. Словом, футболісти з Нового Давидкова зробили «дубль», здобувши перемоги обидвома складами. До речі, ця сільська команда у своїй багатій спортивній історії ще має одну знакову подію: у 1975 та 1976 рр. вони поспіль двічі стали володарями Кубка Закарпаття. Браво!!!. Склади команд (дорослі): В. Балаж, В. Басараб, А. Кабацій, В., І. та Й. Качури, В. Медвідь, В. Масалович, М. Микуланинець, В. та І. Сливки, І та С. Черепані, В. Штима, В Тенкач (тренер В. Голиш), (дубль): І. та В. Балажі, І. Басараб, А. Гудивок, С. Кабацій, В. Кунак, А. Ладані, І. Симурник, М. Танинець, В. Товт, Й. Улинець, І. Черепаня (тренер Г. Кузьма). У кубку області футболісти кольчинського «Урожаю» у фінальній зустрічі з мінімальним рахунком 0:1 поступилися великобичківському «Хіміку». Автором єдиного і вирішального голу став великобичківець Микола Григорчук. До речі, головний матч року відбувся на одному з кращих сільських стадіонів села Петрово, що на Виноградівщині. На цей раз до символічного списку «10 кращих тренерів Закарпаття-81» ввійшли: В. Голиш— «Колос» Н. Давидково; В. Шишін — «Металіст» Іршава; Михайло Шутко — «Кооператор» Хуст; Й. Бровді — «Керамік» Виноградів; Ю. Бенедек — «Колос» Заставне; В. Напуда — «Урожай» Кольчино; Й. Дюрек — «Бактянець» Бадалово; В. Гаджега — за підготовку члена юнацької збірної СРСР В. Лендєла; В. Розгоні — «Боржава» (Шаланки). А під № 1 був головний тренер збірної Закарпаття, екс–наставник берегівського «Колгосника» та ужгородського «Спартака» Б. Вейг. Як кажуть, цей «Список» залишимо без коментарів. Тим більше, що у чемпіонатах та першостях області брали участь команди, які представляли всі райони, а також великі промислові підприємства та державні установи, спортивні товариства, яких у той час в області було приблизно 10. У 1982 р. всесоюзний клуб «Шкіряний м’яч» відзначав свій ювілей. У 20-й раз були розіграні призи. 15 червня Ужгород приймав переможців

44

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

фінальних ігор ( юнаки 1969–1970 рр. н.) Івано–Франківської, Львівської, Чернівецької та Закарпатської областей. Нашу область представляли вихованці «ДЮСШ» Мукачівської райради ФСТ «Колос» (тренер Г. Кузьма). А гостями юних футболістів були: кращий голкіпер світу, володар «Золотого м’яча» змс СРСР Л. Яшин, М. Михалина, А. Мамедов і В. Мунтян. Господарі у всіх 3 матчах здобули перемоги і взяли участь у наступному етапі. У 1983 році облраду ФСТ «Колос» у чемпіонаті УРСР серед КФК (кількість команд зменшилася до 24) представляв іршавський «Металіст», який захищав кольори місцевої «Райсільгосптехніки» (директор С. Карабиньош). Перший тур відбувся 9 травня. Цього дня іршавчани приймали команду «Маяк» із м. Сарни. Дебютна гра завершилася внічию (1:1). Другий поєдинок «Металіст» провів у Червонограді. Тут арбітр матчу теж зафіксував аналогічний нічийний рахунок. Лише у 3–му турі закарпатці нарешті святкували свою першу перемогу. А потім вони вдома здолали опір калуського «Хіміка» з мінімальним результатом 1:0. Та чорним днем для іршавчан став матч із лідером зони бережанською «Нивою». Наші земляки умудрилися пропустити… 8 «сухих» м’ячів. Оговтатися їм, звичайно, після такої прикрої поразки не вдалося і в підсумку вони зайняли лише 5 місце з 8 команд. У цьому році за кривдників іршавчан виступав і екс-головний тренер ужгородського «Закарпаття», а нині спортивний директор «Говерли» мукачівець В. Ряшко. У чемпіонаті області відбулася реорганізація й серйозне скорочення учасників. На старт вийшло лише 60 команд і стільки ж юнацьких складів (вища та 1–га ліги — по 16 команд, у 2–ій — 24, а у першості облради ФСТ «Колос» — 32). Вперше був введений клубний залік, згідно якого переможця визначали за допомогою сумарної кількості очок, набраних «основою» і «дублем». Це було зроблено з тим, аби на місцях більше уваги приділяли розвитку та популяризації футболу серед школярів. У вищій лізі і на цей раз чемпіонами стали представники товариства «Колос»: ФК «Кооператор» Хуст (склад команди на фото внизу): воротарі Юрій Жирош та Михайло Раковці, захисники Андрій Шморгун, Володимир Боднар, Андрій Вайнарух, Еміл Гергардт, півзахисники Олександр Волошин, Іван Буртин, Іван Фляшко, Йосип Мадярчук, форварди Іван Дячок, Іван Погоріляк,

ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

45

Степан Возняк, Володимир Фречко. Кращим бомбардиром став Іван Фляшко (19 голів), Іван Погоріляк (18). Старшим тренером у чемпіонів був Михайло Шутко, а допомогали йому Михайло та Василь Кампови. Кращими гравцями резервного складу «Кооператора» були Йосип Шкробинець, Михайло Вайнагій, Петро Мазур та Віктор Кут. У першій лізі пальму першості теж виборола команда з рідного села змс СРСР І. Яремчука та голови ЗОО ВДФСТ «Колос» АПК України, екс-гравця ужгородської «Говерли» М. Тимчака — «Ялинка» Великий Бичків, а у 2-му дивізіоні переможцями та призерами відповідно стали: зона «А»: «Колос» Стройне, «Колос» Ракошино та «Електрон» Жденієво; зона «Б»: «Верховина» Міжгір’я, «Тиса» Чорнотисово й «Колос» Квасово. Як бачимо, серед сільських футбольних команд лише «білою вороною» стала міжгірська «Верховина», хоча нею теж опікувалася Міжгірська райрада ФСТ «Колос» (голова В. Томинець).. А у фінальному поєдинку на кубок Закарпаття між собою зустрілися дві сільські футбольні колективи (Отакої!): «Урожай» Кольчино (Мукачівський район) та «Колос» Стройне (Свалявський район). Фінальна гра відбулася 1 квітня 1982 року в обласному центрі. До «Дня сміху» краще підготувалися футболісти з Мукачівщини, котрі у ворота суперників провели два «сухі» м’ячі. А авторами «малого дива» стали Ласло Зайтлер і Михайло Бурч. Кольчинці також взяли участь у розіграші Кубка України серед КФК. Вони добралися до 1/4 фіналу. Це, безперечно, великий успіх сільських футболістів, де головою колгоспу був відомий прихильник футболу, чудовий організатор М. Ф. Ганчев. Склад команди «Урожай» Кольчино: Василь Тенкач, Юрій Плетан, Юрій Жига, Михайло Бурч, Олександр Хаустов, Степан Купець, Юрій Репинець, Йосиф Ціцей, Володимир Зінич, Василь Матенко, Іван Кощак, Ласло Зайтлер, Олександр Легерда (тренер Василь Напуда).

1984 рік був щедрим на резонансні футбольні події. Скажімо, сільський ФК «Карпати» Дубове (до 1970 р. «Колос»), що на Тячівщині, вперше в своїй історії серед КФК став фіналістом кубка УРСР. Просто здорово дубівчани провели дебютні матчі у розіграші Кубка УРСР на призи газети «Радянська Україна». У чвертьфіналі, що проводився за олімпійською системою, «Карпати» з однаковим рахунком 2:1 обіграли павлоградський «Гірник» та самбірський «Спартак». У фіналі закарпатці зустрілися із запорізьким «Торпедо», яке в півфіналі з мінімальним рахунком 1:0 обіграло харківський «Маяк». Перша зустріч відбулася на Закарпатті й завершилася бойовою нульовою нічиєю. Матч-відповідь у Запоріжжі приніс перемогу господарям, котрі у ворота тячівців провели аж …5 м’ячів. Гості, правда, спромоглися відквитати м’яч-престижу. Його автором став Володимир Дурунда. За результатами двох поєдинків дубівчани вперше в своїй історії та серед команд колективів області стали фіналістами кубка УРСР. Цим почесним трофеєм лише раз володіла команда із Закарпаття. Це були футболісти славного ужгородського «Спартака», котрі в далекому 1950 році не тільки виграли Кубок УРСР, але й стали вдруге чемпіонами України серед КФК. І лише через 60 років цим трофеєм заволодів берегівський ФК «Берегвідейк» («Колгоспник»). А ми повернемося до чемпіонату УРСР серед КФК, де змагалися 49 команд, які були розподілені на 6 зон за територіальним принципом. Переможці двоколових турнірів виходили до фіналу. Три команди із Закарпаття: «Урожай» (Кольчино), «Карпати» (Дубове), та «Авангард» (Свалява) виступали

46

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

zz 1980 рік. ФК «Колос» Н. Давидково: дворазовий чемпіон Закарпаття (1980 та 1981 рр.). На світлині (зліва направо): В. Кунак, Й. Микуланинець, В. Медвідь, Я. Копик, В. Басараб, В. Качур, М. Ковтун, В. Штима, І. Балаж, В. Качур.

zz Дублери новодавидківського «Колоса» не підвели своїх старших товаришів, вигравши теж золоті нагороди чемпіонату Закарпаття серед резервістів (головний тренер Гаврило Степанович Кузьма) (Фото із архіва тренера дублерів ФК «Колос» Н. Давидково Г. Кузьми). ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

47

в 1–ій зоні, де було 8 команд. Початок турніру в цій зоні був напрочуд напруженим. Досить сказати, що після 4–го туру практично всі команди мали від 4–ох до 6–ти очок. Тобто, кожна з них могла претендувати на роль лідера. Згодом з’ясувалося, що краще за всіх підготувалися футболісти долинського «Нафтовика» (Івано-Франківська область). Закарпатські команди опинилися у «золотій серединці» ( 4–6 місця). Цієї весни в області бутси взули майже 10 тисяч хлопців та дівчат. Тільки в обласних чемпіонатах та першостях взяло участь 67 дорослих і стільки ж юнацьких складів команд, а це майже 3 тисячі чоловік. У першості облради ФСТ «Колос» у двох зонах стартувало ще по 16 колективів. Без змін залишилося положення щодо визначення переможців ліг (клубний залік). На цей раз особливо вдало стартували футболісти іршавського «Металіста» (тренер Віктор Шишін). Згодом їх з першого місця витіснили дворазові чемпіони області сільські футболісти з Нового Давидкова, які після першого кола очолили турнірну таблицю. Якщо у першому колі іршавчани потужно стартували, то у другому погано фінішували, а в підсумку посіли передостаннє місце. Оце і є футбол: непередбачуваний, цікавий, захоплюючий з повним мішком інтриг. Дякуючи черговій реорганізації в обласному чемпіонаті, «Металіст» залишився у когорті кращих команд краю. Чемпіонами області стали футболісти виноградівського «Кераміка», що захищали честь місцевого промкомбінату облспоживспіки. За цей «колосівський» клуб у футбольному сезоні-84 грали: воротар Михайло Реплюк,

zz На знімку юні «колосівці», які захищали честь Закарпаття на престижних всесоюзних змаганнях (у першому ряді стоять зліва направо): В Копик, І. Балаж, В. Голиш, невідоме прізвище, М. Копик, брати Є. та О. Качури, дитячий тренер Гаврило Кузьма. Другий ряд: М. Човбан, В. Медвідь, С. Микуланинець, О. Когутич, М. Ковтун. Прізвище наступних двох дітей не вдалося встановити.

48

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

захисники Володимир Кочіш, Василь Лях, Олексій Юрченко, півзахисники Василь Вашкеба, Ервін Мерінгер, нападаючі Йосип Теремта, Федір Кіш, Василь Дудаш, Сергій Чейпеш (до речі, екс-гравець ужгородської «Говерли» та народний депутат України 2–го скликання (1994‑1998 рр.), Золтан Ковач (тренери Йосип Бровді та Василь Параска). У 1–ій лізі відбулася сенсація. Переможцем її стали деб’ютанти — гравці ракошинського «Колоса». До того ж, вони досить потужно фінішували. Їх найближчі переслідувачі («Колос» Стройне) відстали аж на 5 позицій. У 2–ій лізі в якій було дві зони, змагалися 36 команд. Тут краще футбольний марафон (група «А») теж пройшли сільські команди, зокрема гравці чинадіївських «Карпат» (105 очок), петрівського «Колоса» (104) та жденієвського «Електрона» (95 очок). Ще у двох командах («Урожай» Малий Березний та «Верховина» Ставне, що на Великоберезнянщині), котрі посіли відповідно 4–те та 5–те місця, в підсумковій турнірній таблиці було по 94 очки. У зоні «Б» за 4 тури до завершення змагань переможцями стали сільські спортсмени кушницького «Колоса» (98 очок), 2–ге й 3–тє місця відповідно теж у сільських команд: «Колос» Заріччя — 94 та «Колос» Квасово — 89 очок. Щодо кубка області в 1984 році, то тут вийшла своєрідна сенсація. Річ у тім, що до фінального матчу добралися на той час дві кращі футбольні колективи Закарпаття — відомий мукачівський «Приладист» та «Карпати» Буштино. Головний матч року відбувся в Ужгороді. Спочатку ініціативою заволоділи гравці більш досвідченої команди з міста над Латорицею, які і відкрили рахунок. Та не пройшло і 10 хвилин, як результат став нічийним. У другому таймі команди обмінялися голами. А ось післяматчеві пенальті краще пробили гравці (5:3) сільської команди Буштина. ...Свій 30-річний ювілей сільське спортивне товариство зустріло з непоганими показниками у роботі. Протягом 1975–1980 рр. у товаристві було підготовлено двох майстрів спорту міжнародного класу (гандболістки берегівського «Колоса» Н. Гецко–Лобова та Людмила Задирака), а також 47 мс СРСР, 362 кмс, майже три тисячі спортсменів першого розряду. У 1980 році «Колос» об’єднував 292 низові осередки, 110,5 тисяч членів ДСТ. На селі працювало 166 інструкторів. З них уже половина мали відповідну вищу та спеціальну фізкультурну освіту. У Рахівській, Мукачівській та Берегівській ДЮСШ свою спортивну майстерність шліфували 420 школярів. У кінці 70-их років на Рахівщині інтенсивно почав розвиватися гірськолижний спорт. Уже кілька років тут ефективно працювали ДЮСШ товариств «Авангард» та «Спартак». У колосівській ДЮСШ, яка була нещодавно відкрита, її директор І. В. Доробан разом із своїми тренерами насамперед провели певну роботу щодо залучення сільських дітей до занять цим видом спорту. А невдовзі прийшли і перші успіхи. Перспективні гірськолижники Антон Фалтинський та Роберт Нейжмак стали переможцями та призерами обласних й республіканських змагань, першостей ЦР та Укрради ФСТ «Колос». Їх було зараховано до резерву, а відтак і до складу збірної УРСР. У цей період в сел. Ясіня на кошти Міністерства сільського господарства була зведена спортивна база з готелем на 80 місць. Це дало фахівцям облради ФСТ «Колос» змогу систематично проводити повноцінні навчально-тренувальні збори для своїх вихованців. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

49

За 30 років зміцніла й матеріально-спортивна база на селі. За ці роки було зведено уже 16 стадіонів, 8 лижних баз, 36 стрілецьких тирів, 29 спортивних залів, 225 футбольних полів, 7 відкритих басейнів, більше 700 ігрових майданчиків, здебільшого при сільських школах. У рік олімпійських ігор у Москві (1980 р.) в області серед сільського населення та школярів були проведені змагання під такими гаслами: «Олімпійський рік — не лише для олімпійців», «Хто ти, майбутній олімпієць?», «Від значка ГПО — до олімпійської медалі». У «колосівських» ДЮСШ кількість штатних тренерів збільшилася на 40 чоловік, а у сільську місцевість було направлено 137 випускників вищих та середніх навчальних закладів фізкультурного профілю. Скажімо, Хустську райраду «Колос» очолив молодий та енергійний майстер спорту СРСР з важкої атлетики Василь Деяк. Саме з його ініціативи у Хусті розпочалося будівництво спортивної бази «Богатир» з двома спеціальними залами: з боротьби та важкої атлетики. Це будівництво велося народним методом. І лише завдяки великим зусиллям і любові до важкої атлетики та наполегливості Василя Івановича усі проблеми, пов’язані з відкриттям спортзалів, вирішувалися позитивно і на користь розвитку сільського спорту не лише на Хустщині, але й області. Побільше б таких ділових і тямущих керівників, то справи в облраді «Колос» нині були б набагато кращими. База «Богатир» перших своїх відвідувачів прийняла у 1981 році. А ще Василь Іванович у селі Іза, що неподалік райцентру, організував традиційні змагання з важкої атлетики на призи поета-антифашиста Дмитра Вакарова. Ці змагання школярів з усієї області перетворилися у чудове свято мешканців Ізи. Шкільний спортзал був забитий вщент уболівальниками. Після змагань усі учасники отримали гарні й оригінальні сувеніри, які підготували їм місцеві майстри лозоплетіння та кераміки з Хуста. Саме у цих змаганнях свої перші серйозні результати продемонстрували майбутні майстри спорту СРСР і рекордсмени області з важкої атлетики Михайло Кемінь і Володимир Ковалюк з Хустщини, Михайло Рошко і Михайло Симчина з Мукачівщини, Іван Волошиновський та Іван Мігалега з Іршавщини. ...Голова Рахівської райради «Колос» Михайло Тулик, до речі, уродженець В. Бичкова, серйозно взявся за розвиток санного виду спорту. За досвідом та типовим планом санної траси їздив кілька разів до міста Кременець, що на Тернопільщині. У Рахові відшукав ще одного шанувальника санного спорту Юрія Мойша і разом із ним придбали кілька саней і організували спортивну секцію з цього виду спорту. До неї записалися в основному школярі, які перед цим займалися гірськолижним спортом. Вихованці ДЮСШ кілька разів їздили до Кременця, де проводили з Ю. Мойшом навчально-тренувальні збори спільно з місцевими фахівцями. А через рік рахівські санники уже виступали на всеукраїнських змаганнях і показали як для новачків непогані результати. Голова Берегівського ФСТ «Колос» Павло Леврінц вирішив відкрити секцію «літаючих лижників». Для початку він відшукав трьох молодих атлетів з України, які займалися стрибками з трампліна й запросив їх до Берегова. Це були Микола Андрійчук, Юрій Ковальчук та Володимир Сулковський.У зв’язку з тим, що на Закарпатті трампліна для стрибків не було, то хлопці з тренером в основному їздили на тренувальні збори у Ворохту.

50

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

На 2–их зимових спортивних іграх УРСР, що відбулися у Ворохті, збірна області, до якої входили і «колосівці», зайняла 5-те загальнокомандне місце, виступаючи лише у 4 зимових видах спорту (гірськолижний, санний, стрибки з трампліна, лижні перегони). З гірськолижного спорту та стрибків з трамліна закарпатці зайняли перші місця, санники посіли 4–те місце, а лижники — 7–ме. Збереглася і підсумкова таблиця, з якої дізнаємося, скільки ж медалей і якого гатунку виграли спортсмени області на цих іграх: гірськолижний спорт — 6 золотих, 10 срібних та 6 бронзових, лижні перегони (відповідно 4, 6 і 2), стрибки з трампліна (одна золота), санний спорт (2 бронзові нагороди). Всього 11 золотих, 16 срібних та 10 бронзових медалей. Ось таким був щедрий ужинок «колосівців» Закарпаття. Чемпіонами та призерами стали гірськолижники Ганна Попенко, Роберт та Микола Наймани, Владислав, Андріана та Вікторія Доробани, Юстина Шмило, Ганна Лисенчук з Рахівщини, Катерина Мельничок, Світлана Чорна, Надія Йолкіна, Павло Вінник з Воловеччини (ст. тренери Й. Андрієвський та В. Ренжин). До змагань з лижних перегонів команду готував учитель фізвиховання з Пилипця, що на Міжгірщині, Лука Васильович Дуда. Переможцями та призерами були Оксана Секереш, Андрій та Ганна Гавриші, Наталія Лозан, Микола та Михайло Деркачі, Марія Коваль, Марія Зубач. Серед стрибунів із трампліна перше місце посів Володимир Сулковський, четвертим був Юрій Ковальчук, п’ятим — Микола Андрійчук (усі представляли Берегівську райраду ФСТ «Колос»). До речі, останній зайняв високе четверте місце і у зимовому двоборстві. За підсумками цих змагань сім наших спортсменів стали членами збірних команд Укрради ФСТ «Колос», які згодом брали участь у 3-іх всесоюзних іграх молоді та 16-их всесоюзних іграх школярів. Чемпіонами та призерами змагань, що організовувала Укррада ФСТ «Колос» були також гірськолижники Рахівського та Воловецького районів. Бронзовими призерами першості СРСР серед сільських команд стала футбольна дружина з Н. Давидкова, а берегівський ГК «Колос» — срібним призером чемпіонату УРСР. До складу збірної команди Укрради «Колос» та ЦР «Урожай» ввійшли 39 атлетів Закарпаття. Кадидатом в олімпійську збірну була мсмк Людмила Задирака з ГК «Колос» Берегово. Ці два факти цікаві по–своєму. Виноградівський легкоатлет В. Медвецький (тренер В. Молнар) у 1980 р. виборов «бронзу» з легкоатлетичного кросу на призи газети «Правда». До речі, у нашій області теж проводиться аналогічний захід – це легкоатлетичний крос на призи іршавської райгазети «Нове життя». У 2014 р. найспритнішими були дівчата-учениці Іванна Вознюк з с. Чорний Потік, другу сходинку посіла Ярослава Зозуля з Ільницького спортивно-гуманітарного ліцею, 3–тю — Наталія Голубка з с. Білки. Вихованці ЗОШ І-ІІ ст. перемогу розподілили так: «золото» здобула Іванна Зозуля з Ільниці, срібну та бронзову нагороди були вручені відповідно Оксані Терновці й Іванні Кирик (обидві школярки з с. Сільце). Серед учнів ЗОШ І-ІІ ст. найкращим був Михайло Горка з Горбка, 2–ге місце зайняв Віталій Кенейз із Дунковиці, а 3–тє Ярослав Бікса з Лукова. Серед учнів ЗОШ І-ІІІ ст. першим фінішував Михайло Зейкан з Імстичева, другим – Анатолій Гозда з Сільця і третім — Іван Караслай з Кам’янського. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

51

Ностальгія. У 1973 році один із авторів цих рядків (В. Г.) відразу після школи працював в Іршавському промкомбінаті облспоживспілки, де директором був Михайло Митровцій. Не було такого дня, аби під час обіду на волейбольному майданчику не «різалися» робітники ковбасного, майолікового, лозоплетільного, кондитерського, столярного цехів… Та про що ми говоримо, коли це невеличке підприємство (трохи більше 300 працюючих) мало і свою футбольну команду «Керамік», яка виступала у чемпіонаті району. Молодь у той період просто тягнулася до фізичної культури. Було за честь, скажімо, виходити на поле чи на майданчик у складі «основи» футбольної чи волейбольної команд. Була конкуренція. А тепер… На початку 80-х років інтенсивно розвивалася спортивно-масова робота і у селах Виноградівщини, де місцеву райраду ФСТ «Колос» очолював Михайло Сакалош. Саме у ці роки у Петрові розпочалося будівництво одного з кращих спортивних комплексів на Україні. Місцевий колгосп-мільйонер «Прикордонник» (голова Герой соцпраці А. Біров) для його зведення виділив у загальному майже 2 млн. крб. Цим будівництвом в основному займалися два молоді тренери з вищою освітою Василь Розгоні та Юрій Кучика, які перед цим працювали у школах Виноградова та Шаланках. У Петрові не без допомоги керівника місцевого господарства також була відкрита секція з кінного спорту. Коней закупили, а тренера запросили з Москви. Через кілька років вихованці петрівської кінної секції уже виступали на всеукраїнських змаганнях. Юрій Кучик, як ми уже вище інформували наших читачів, взявся за розвиток жіночого хокею на траві. Закупили форму, інвентар і розпочали тренування. Йому допомагала й Єлизавета Гандера, яка перед цим працювала з хокеїстами на Виноградівському керамічному заводі (директор Герман Зельманович Розентал). Юним хокеїсткам на 1–ій сільській спартакіаді молоді не було рівних. У 1981 році для гірськолижників Рахівської ДЮСШ у с. Розтока, де працювала тренером Оксана Марчук, збудували дерев’яний будинок і встановили лижебуксировщик ВЛ–200. Вперше в області була запроваджена така форма роботи у літній період як «Трудова спортивна вахта». З сільських фізкультурників та спортсменів формувалися молодіжні екіпажі (комбайнери для збирання пшениці, ячменю, кукурудзи, картоплі, буряків, заготівля кормів тощо). Старшокласники в основному залучалися на збирання овочів, фруктів, винограду, а у вільний час проводилися бліц–турніри з різних видів спорту. У багатьох господарствах області після завершення збирання врожаю керівництво колгоспів та радгоспів заохочувало школярів туристичними поїздками в Ужгород, Львів і навіть Київ, а з господарств–мільйонерів («Прикордонник» з Петрова та Вишкова, ім. Леніна, «ХХ-ий партз’їзд» та «100–річчя Леніна» відповідно сс. В. Лучки, Ракошино та Кольчино та ін.) діти навіть побували на Чорному чи Азовському морях, у Криму. Аналогічно підводила підсумки й обласна рада. Скажімо, у 1981 році кращих результатів в організації оздоровчої та спортивної роботи домоглися Берегівська (1–ше місце), Мукачівська (2– ге) та Виноградівська (3–тє) райради ФСТ «Колос». Наступного року популярними стали змагання сільських трудівників під гаслом «Усією бригадою на стадіон». Найкраща організація таких змагань була у Берегівському, Мукачівському, Хустському, Іршавському,

52

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Свалявському та Виноградівському районах. На обласній спартакіаді переможцями та призерами з різних видів спорту ставали тракторні бригади колгоспів «100–річчя Леніна» (с. Кольчино), «За нове життя» (с. Білки), «Жовтнева перемога» та «Прикордонник» (відповідно Підвиноградово та Петрово), радгосп–завод «Середнянський» (с. Середнє) та інші. З кожним роком росла майстерність сільських футболістів. Якщо у 1978 р. у 4–ох групах першості області виступали 32 сільські команди, то у 1981 р. їх уже було 42. У чемпіонаті УРСР з футболу серед КФК у цей період виступали, як уже згадувалось вище, кольчинський «Урожай» та хустський «Кооператор», які у 1981 році посіли відповідно 4–те та 6–те місця. За останні три роки було підготовлено 5 мс СРСР з греко-римської боротьби: три борці з Берегова (тренер Матяш Гмитро та Золтан Коніжай) та два з Мукачева (тренер Еміл Січ). Особливо вдало на багатьох престижних змаганнях виступали мукачівці Едуард Плеша та Густав Вагнер. З ініціативи тренера Мукачівської райради ФСТ «Колос» Е. Сюча та голови товариства Г. Мезева у місцевому радгоспі–технікумі обладнали спеціалізований борцівський зал, де до пізньої ночі проводилися тренування та змагання. Бажаючих займатися цим видом спорту було багато, й тому на обласні змагання мукачівці привозили по 2–3 команди. Тут виріс срібний призер першості СРСР з греко-римської боротьби серед юнаків І. Дикий, якого згодом було запрошено на навчання й подальше спортивне удосконалення у республіканську школу–інтернат. Між 70–80-ми роками кращих результатів у розвитку фізичної культури домоглися низові осередки колгоспів «100-річчя Леніна» (с. Кольчино), ім. Леніна (с. В. Лучки) Мукачівського, «Прикордонник» (с. Вишково) Хустського, імені Чапаєва (с. Яноші) Берегівського районів, Іршавське райоб’єднання «Сільгосптехніка», завод-радгосп «Руськополівський», що на Тячівщині, Берегівський консервний завод та Мукачівське райспоживтовариство. У 1974 р. Мукачівська райрада ФСТ «Колос» та низова ланка колгоспу «100-річчя Леніна» (с. Кольчино) були визнані кращими в УРСР. Порадувала цього року і збірна облради ФСТ «Колос», яка на всеукраїнських сільських іграх зайняла 22–ге загальнокомандне місце із 26 команд, що покращила свій доробок у порівнянні з попередніми роками аж на три пункти. Особливо здорово наші «колосівці» виступили у складі збірної Закарпаття у фінальних змаганнях на спартакіаді УРСР (1977 рік), де зайняли загальнокомандне 17–те місце серед 25 областей. Просто чудово відіграла на головних змаганнях року берегівська гандбольна команда «Колос», яка посіла високе 5–те місце. Склад ГК «Колос» Берегово: Н. Лобова, Л. Задирака, Г. Глеба, М. Маргітич, Е. Іллейш, К. Леврінц, Є. Субота, Л. Зупко. Залікові очки збірній області принесла легкоатлетка С. Худа з Мукачівщини, Б. Кравченко з Ужгородщини, І. Цикайло з Берегівщини та важкоатлет М. Симчина з Мукачівщини. Великою перевіркою у підготовці спортивного резерву стала 1–ша спартакіада сільської молоді України, яка була присвячена 30–річчю створення ФССТ «Колгоспник». Обласна рада з 23 видів спорту, що входили до програми спартакіади, прийняла участь у 9–ох: волейбол (дівчата та хлопці), гандбол (дівчата), важка атлетика, плавання, боротьба вільна та греко–римська, футбол, легка атлетика та хокей на траві (дівчата). Краще за усіх виступили хокеїстки (тренер Є. Гандер) та футболісти (мс СРСР ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

53

Ф. Ванзел), які вибороли золоті нагороди. Підопічні М. Сорокіна (важка атлетика, Мукачівська райрада ФСТ «Колос») М. Рошко та М. Симчина посіли відповідно 3–тє та 4–те місця. Приніс нашій облраді залікові очки борець із Мукачівського радгосп-технікуму І. Продан. У цьому ж році М. Пугнер з села Петрово, що на Виноградівщині, у складі збірної команди Укрради ДСТ «Колос» з хокею на траві стала чемпіонкою 7–ої літньої спартакіади УРСР, а В’ячеслав Медвідь з Н. Давидкова у складі збірної Республіки з футболу здобув золоту медаль на 3–іх всесоюзних молодіжних іграх. Ще один цікавий факт. Лише у 1982 р. на навчання у вищі та середні спеціальні фізкультурні заклади облрадою ФСТ «Колос» було направлено 25 молодих перспективних спортсменів із закарпатського села. Протягом 1980‑1985 рр. членів ФСТ «Колос» збільшилося на 30,5 тисяч чоловік, додатково було створено 110 низових осередків та залучено до систематичних занять фізкультурою і спортом 27 тисяч чоловік. Підготовлено 1470 спортсменів 1-го розряду, 197 кандидатів у майстри спорту, 19 майстрів спорту СРСР та двох майстрів спорту міжнародного класу. Протягом цих років 5 тренерам облради ФСТ «Колос» було присвоєно почесне звання «Заслужений тренер УРСР» та «Відмінник освіти УРСР». У 1983 р. з ініціативи облради в області почали проводитися змагання за місцем проживання. Вони проходили під гаслами: «Тато, мама і я — спортивна сім’я», «Усією сім’єю на старт» та «Від села до села». На хорошому організаційному рівні вони проводилися на Мукачівщині, Іршавщині, Міжгірщині. На одному з них автору цих рядків (В. Г.) довелося побувати. Це були змагання «Від села до села» на Іршавщині. Пам’ятаю, що старт їм був даний у чотирьох найвіддаленніших селах від райцентру. Сільські легкоатлети стартували у Кушниці, Доробратові, Малому Раківці та Чорному Потоці. Доробратівці у Дунковиці передали естафету господарям, ті у свою чергу бігли до Кам’янського, а звідти уже мої односельчани, а з ними і я біг до Сільця. Сільчани у свою чергу разом із легкоатлетами с. Заріччя взяли курс на районний центр… Щоб продовжити цю тему, а саме про турніри, які проводилися за місцем проживання, потрібно згадати і про футбольні, волейбольні, гандбольні змагання, приурочені видатним трудівникам полів та ферм. Скажімо, багато років у Білках проводився турнір з футболу у честь двічі Героя соцпраці, знаного кукурудзовода, депутата Верховної ради СРСР Юрія Пітри, у Великих Лучках — двічі Героя соцпраці, ланкової кукурудзоводів колгоспу ім. Леніна Ганни Ладані та Героїв соцпраці, бригадирів–овочівників Марії Козар й Софії Мочкош, а також Марії Алечко (колгосп ім. Леніна, що на Тячівщині). Аналогічні турніри були також приурочені відомим спортсменам і знаним тренерам: у с. Н. Селище, що на Хустщині, щороку проходить турнір із волейболу у честь першого мс СРСР (1953 рік) з цього виду спорту І. І. Скрябіну, у Порошкові — турнір–меморіал першому змс СРСР (1955 рік) з футболу на Західній Україні М. Михалині, у Пилипці, що на Міжгірщині, змагання з лижних перегонів, присвячені пам’яті учителю місцевої десятирічки Л. В. Дуді, у Климовиці, що на Іршавщині, Ю. Лендєлу (настільний теніс), у селищах Королево, Жденієво та Доманинцях — екс-гравцям ФК «Говерла» Ю. Чиркову, В. Щербею та В. Пінковському, у Кам’яниці — арбітру й тренеру ОДЮСШ облради ФСТ «Колос» Ю. Можару.

54

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

У сел. Буштино проводиться цікавий турнір із футболу серед ветеранів, присвячений мс СРСР та зт УРСР М. М. Коману. 28 липня 2013 р. він пройшов на місцевому стадіоні «Тиса». У ньому взяли участь команди з міст-побратимів Буштина — Ясенова (Словаччина), Мукачева, Хмельницького. Господарі у фіналі переграли хмельничан з рахунком 2:1. Завжди цікаво проходить і турнір пам’яті мсмк Ф. Ф. Медвідю у Н. Давидкові серед вихованців ДЮСШ «Колос». А буквально два місяці тому (5 вересня 2015 р.) відбувся турнір–меморіал пам’яті голови Мукачівської райради ФСТ «Колос» та директора цього спортивного товариства ДЮСШ Г. М. Мезева І таких змагань із різних видів спорту на теренах Закарпаття щороку проводиться більше ста.

zz 1984 рік. Село Великі Лучки. До двічі Героя Соцпраці ланкової колгоспу ім. Леніна Г. М. Ладані завітали на традиційний футбольний турнір, присвячений 70-річчю від дня нарордження Ганни Михайлівни (у центрі) кореспондент Укррадіо Володимир Кривоцюк (другий зліва) та автор цих рядків, редактор облрадіо Василь Гаджега (справа). Поруч із ним Герой соцпраці, бригадир овочевої бригади місцевого колгоспу (голова Д. І. Кельман) Марія Юріївна Козар, зліва — голова профкому Михайло Михайлович Кочіш. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

55

М. Рішко, головний редактор газети «Мукачівська Ратуша»:

«Г. Куруц — знакова постать у спортивній сім’ї Срібної Землі» 27 липня 1978 року на 7–му пленумі облради ФСТ «Колос» Г. Д. Куруца обрано одноголосно, що для радянського періоду було звичним явищем, на посаду голови сільського товариства. Цьому, звісно, передувала загальноприйнята практика тих часів у питанні підготовки, виховання та розстановки кадрів, яка враховувала все, або майже все: досвід роботи на відповідних посадах, рівень освіти, сімейний стан, морально-вольові якості, політичну зрілість тощо. Потрібно зазначити, що новообраний голова в спортивних колах надбав авторитету, очолюючи протягом 5,5 років Мукачівський міськспорткомітет, що за підсумками обласних соцзмагань поступався тільки ужгородцям. Облрада ДСТ «Колос» наприкінці 70–их років представляла собою наймасовішу фізкультурно-спортивну організацію Срібної Землі, а в окремих видах спорту займала провідні місця не лише в області, але й першостях Укрради та ЦР ФСТ «Колос», зокрема, гандбол (жінки), футбол, гірськолижний спорт. Проте залишалось багато прогалин у розвитку традиційних видів спорту і, що, мабуть, головне, потрібно було наповнити організацію фахівцями, в першу чергу інструкторами первинної ланки, значно зміцнити матеріально-спортивну базу в сільській місцевості та визначити перспективи й пріоритетні напрямки в роботі. У сезоні 1978‑79 років уперше було проведено комплексну спартакіаду з зимових видів спорту з метою комплектації та підготовки збірних команд товариства до участі в сільських зимових іграх України та СРСР. На Воловеччині було відкрито ДЮСШ з гірськолижного спорту, матеріально-технічна база якої включала 300–метровий бугельний підйомник для проведення учбово-тренувальних занять з початківцями. Було придбано та завезено до південного схилу гори Гемба в с. Гукливе вагончик з добудованим приміщенням для зберігання інвентаря, транспортний засіб для перевезення юних спортсменів на тренування, вирішено квартирне питання для сім’ї запрошеного з Естонії тренера В. Ренжина. Підведено лінію електропередач та введено в експлуатацію трасу швидкісного спуску, довжина якої та перепади висоти відповідали міжнародним стандартам. Знаково, що на трасах гори Гемба, рельєф яких, як і структура та період залігання снігу, кліматичні умови, аналогічні місцю проведення ХІУ Зимових Олімпійських ігор-84 (Сараєво, Югославія). Відбулись також гірськолижні змагання республіканських та всесоюзних сільських спортивних ігор. У ролі Почесного головного судді цих змагань спортивна громадськість краю вітала легендарну людину, льотчика-космонавта СРСР, двічі Героя Союзу Г. Стрекалова, який у загальній кількості 5 разів побував на Земній орбіті (1980, 1983, 1984, 1990, 1995 рр). До речі, він входить до рекордсменів,

56

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

які здійснили найбільше космічних польотів! (на фото справа). У вирішенні організаційних питань неоціненну допомогу надавали місцеві органи влади і в першу чергу керівник райкому Ф. В. Кінч. Таким чином, окрім вихованців ДЮСШ Рахівщини, Воловеччини, до занять гірськолижним спортом долучалися й школярі з Міжгірщини, а з плином часу були представлені навіть на зимових олімпійських іграх (йдеться про майстра спорту СРСР Михайла Ренжина, учасника Олімпійських ігор і етапів Кубків світу, який згодом виступав у складі збірної Ізраїлю (на фото зліва). У ході реалізації Програми розвитку зимових видів спорту обласна рада ДСТ «Колос» започатковула лижне двоборство і незабаром отримала високі дивіденди на республіканських та всесоюзних змаганнях. Взагалі, за підсумками сільських зимових спортивних ігор 1981‑1982 років Закарпатська облрада ДСТ «Колос» посідає почесне 5 –те місце в Україні. Безумовно, в полі зору президії облради знаходились питання розвитку ігрових видів спорту, плавання, легкої атлетики, класичної й вільної боротьби, важкої атлетики і т. д., реконструкції й будівництва спортивних споруд, спортзалів. За сприянням голови облради ДСТ «Колос» восени 1978 року було здано в експлуатацію спортбазу в сел. Ясіня, яка включала готель на 60 місць, їдальню, локальну котельню. Важливим моментом став принцип щорічного проведення обласних комплексних спартакіад серед збірних команд районних рад ДСТ «Колос» на спортивних новобудовах, або на реконструйованих.Такий підхід сприяв значному покращенню стану стадіонів у сільських населених пунктах, на них було побудовано трибуни для глядачів, роздягальні з душовими кімнатами, підсобні приміщення, суддівські кімнати, футбольні поля з трав’яними газонами та огорожею. А у Хусті за кошти облради було запроектовано, побудовано та здано в експлуатацію спеціалізований зал для важкої атлетики. За наявності кваліфікованих тренерів ця база стала осередком підготовки спортсменів вищих розрядів, у т. ч. майстрів спорту. У цій справі треба надати належне і мс СРСР В. Деяку, який на цій будові, як кажуть, і днював, і ночував. Окремим рядком слід відзначити тривалі успішні виступи жіночої гандбольної команди «Колос» Берегово (з 1981 року — «Бахтянка» Берегово) в першій та вищій лігах СРСР під керівництвом старшого тренера, зт України Йосипа Зупка). У 1982 році його вихованка олімпійська чемпіонка Ніна Гецко-Лобова в складі збірної команди СРСР на чемпіонаті світу в Будапешті (Угорщина) виборола високе звання чемпіонки Планети. Ця звитяга стала підставою для присвоєння берегівчанці звання змс СРСР. Окрім цього, норматив мс СРСР виконали ще вісім гравців з берегівської гандбольної дружини «Бахтянка». А один з лідерів легкої атлетики краю Володимир Стекулін у цьому ж році виконав норматив майстра спорту СРСР міжнародного класу (В. Стекуліну належать два рекорди: у 1983 році він (спортивна ходьба) 10–ти кілометрову дистанцію подолав за 40,52,0 (Мукачево, 1983 р.), а наступного року ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

57

на Кубку СРСР (м. Чебоксари) пройшов-пробіг 20 км. за 123,06,0, тобто за 2 год. 03 хв. 06 сек. Таким чином, за два плідні роки п’ятирічний план по вищій спортивній майстерності з врахуванням підготовлених майстрів спорту з важкої атлетики в Хустській райраді та з гірськолижного спорту (Рахівська райрада) було досягнуто. А розгалужена мережа дитячо-юнацьких спортивних шкіл, наявність відповідної матеріально-технічної бази, укомплектовані тренерськими кадрами, — все це сприяло якісній підготовці юних спортсменів з багатьох видів спорту (футбол, гандбол, плавання, легка атлетика, велоспорт, гірськолижний спорт). У цей же період Центральною радою сільських спортивних товариств було вивчено, схвалено та рекомендовано для використання в практичній площині досвід роботи Закарпатської облради ДСТ «Колос» з комплексу «Готовий до праці і оборони СРСР» та її співпраця з прикордонними заставами в сфері фізичної культури та спорту. У межах Закарпаття ФСТ «Колос» постійно входило за підсумками соцзмагань у трійку кращих серед обласних спортивних рад. До речі, Григорія Дьордьовича Куруца було тричі поспіль переобрано на посаду голови обласної ради ДСТ «Колос», де він пропрацював до 1983 року. Він і нині бере найактивнішу участь у спортивних заходах, які проводяться у місті над Латорицею та Мукачівщині. Наша довідка: Григорій Дьордьович Куруц народився 20 травня 1945 року у Мукачеві у сім’ї службовців. Займався у шкільні та студентські роки фехтуванням та футболом (воротар). Майстер спорту СРСР та суддя республіканської категорії з фехтування. У 1962 році отримав середню освіту, вже маючи досвід роботи на виробництві. З раннього дитинства брав участь у змаганнях серед вуличних команд з футболу, а за перемогу у першості міста над Латорицею серед колективів літніх учнівських таборів отримав свою першу грамоту. Паралельно у секції ДСТ «Авангард» займався фехтуванням (тренер В. Ф. Стойка). У 1962 році був зарахований студентом фізико–математичного факультету УжДУ. Захищав кольори студентських команд з фехтування та футболу на першість області та Укрради ФСТ «Буревісник». Свого часу також грав за футбольну команду, яка представляла радгосп– завод «Мукачівський» (винзавод). Під час проходження дійсної військової служби захищав кольори львівського СКА з фехтування на першості Збройних Сил СРСР та спартакіадах УРСР. Після демобілізації перевівся на заочне навчання й паралельно працював на різних посадах у сфері фізичної культури і спорту.

1967‑1968 рр. — старший інструктор спортивно-оборонної роботи при Будинку офіцерів, а відтак працював за місцем проживання (ЖЕК № 1).

1969‑1971 рр. — старший інструктор Мукачівського міського союзу спорттовариств та організацій СРСР.

1971‑1972 рр. — тренер облради ФСТ «Авангард» з фехтування, а також паралельно працював інструктором на заводі «Мукачівприлад» із виробничої гімнастики.

58

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

1973‑1978 рр. — голова Мукачівського міського спортивного комітету.

1978‑1983 рр. — голова облради ФСТ «Колос».

1968–1974 — у складі збірної команди ЦР ДСТ «Локомотив» був учасником профспілкових , відомчих та першостей СРСР з фехтування.Неодноразовий переможець Укрради ФСТ «Локомотив» та призер ЦР цього товариства. Багато літ Г. Д. Куруц працював на відповідальних посадах. Був заступником директора туристочного комплексу «Латориця», начальником відділу Мукачівської ОДПІ, а у даний час Григорій Дьордьович очолює один із відповідальних відділів у Мукачівській районній раді. З 2005 року голова асоціації ветеранів спорту та фізичної культури у Мукачівському районі. Григорій Дьордьович чудовий коментатор і диктор на стадіоні. Оголошує не лише склади команд–учасниць календарного матчу на першість України чи чемпіонату Закарпаття, але й ділиться з уболівальниками інформацією про становлення та розвиток спорту у його рідному місті, а також є постійним автором спортивних матеріалів, які я (М. Р.) із задоволенням друкую у міській газеті «Мукачівська Ратуша». Нещодавно (5 вересня 2015 р.) він був одним із організаторів з проведення турніру з міні–футболу серед юнаків (2000‑2001 рр. н.) на мукачівському стадіоні «Харчовик» пам’яті його колишнього колеги і товариша, екс-голови Мукачівської райради ФСТ «Колос» Г. М. Мезева. Цікавий матеріал про цього славного спортсмена і чудового керівника теж був видрукований у «Мукачівській Ратуші».

zz 2015 рік. Мукачево. Стадіон «Харчовик». На фото (зліва направо) нагородження переможців та призерів турніру пам’яті Г. М. Мезева проводять один із меценатів змагань Василь Швардак та екс–голова облради ФСТ «Колос» і голова асоціації ветеранів спорту та фізичної культури у Мукачівському районі Григорій Куруц. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

59

Останні роки під ковпаком СРСР Протягом 1980‑1990 рр. в обласних та у всеукраїнських змаганнях в основному виступали провідні сільські футбольні команди та ГК «Карпати» Ужгород («Колос», «Бахтянка»). І не просто були учасниками, а частіше ставали чемпіонами та призерами. Про це ми інформували вище. А ще показовим був 1989 рік, коли у чемпіонаті Закарпаття з футболу взяли участь 32 команди у вищій лізі, що були розділені на дві зони за територіальним принципом, а в 1–ій лізі — 48 (3 зони). Крім того, у першості області серед команд колективів фізкультури профспілок виступали ще 32 клуби, розділені на дві групи. Іграм дорослих команд, як правило, передували юнацькі матчі. А фінальний турнір кращих чотирьох команд («Приладист» Мукачево й «Тиса» Петрово — зона «А», а також «Керамік» Виноградів і «Колос» Вишково— зона «Б») на цей раз проходив на засніжених футбольних полях Виноградова. Господарі переграли мукачівців 3:1, спортсменів Петрова (1:0) та зіграли внічию з вишківським «Колосом» (2:2), набравши таким чином 5 очок із 6 можливих і стали чемпіонами Закарпаття-89. Вкрай засмутив своїх прихильників мукачівський «Приладист» із своїм багатим арсеналом різних титулів та перемог, особливо його прикра поразка від лідера — місцевого «Кераміка».

Підсумкова турнірна таблиця фінальної частини чемпіонату області (1990 р.): № п/п

Назва команди

1

2

3

4

М

О

1

«Керамік» Виноградів



2:2

1:0

3:1

6:3

5

2

«Колос»» Вишково

2:2



2:1

1:0

5:5

5

3

«Тиса» Петрово

0:1

1:2



1:1

2:4

1

4

«Приладист» Мукачево

1:3

0:1

1:1



2:5

1

Отже, тільки краща різниця забитих і пропущених м’ячів вивела на 1– ше місце виноградівський «Керамік». Останній рік «під крилом СРСР» (1991 р.) став для сільських футбольних команд просто тріумфом. Та усе по порядку. У чемпіонаті та першостях Закарпаття стартувало 125 команд і стільки ж юнацьких складів. Цей факт радує, бо сьогодні — це тільки рожева мрія. За цікавим сюжетом розгорталися події в обох зонах елітного дивізіону. Гостродинамічний, технічно зрілий футбол тут протягом усього сезону демонстрували футболісти петрівської «Тиси» (тренер Василь Розгоні) та вишківського «Колоса» (Карло Сойко). Приємні враження залишилися від гри бадалівського «Бахтянця», новодавидківського «Колоса», великобичківської «Ялинки» та іршавського «Металіста» (об’єднання «Райсільгосптехніка»). У зоні «А» три перші місця відповідно зайняли: 1–ше — «Тиса» Петрово (45 очок), 2–ге — «Бахтянець» та 3–тє місце — Н. Давидково (по 40 очок, у бадалівців була краща

60

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

різниця забитих і пропущених м’ячів). У зоні «Б»: 1–ше — «Колос» Вишково (44 очки), 2–ге — «Ялинка» В. Бичків (39), 3–тє — «Металіст» Іршава (різниця забитих та пропущених м’ячів 86:44 та 36 очок), 4–те — «Едельвейс» Кушниця (68:65 та 36 очок). За титул чемпіона області у фінальній грі зустрілися переможці у своїх підгрупах: «Тиса» Петрово та «Колос» Вишково. Перші два матчі завершилися з однаковими рахунками 2:0 та 0:2. Точніше післяматчеві пенальті пробили футболісти з Виноградівщини (4:1). Кращим гравцем за підсумками двох фінальних поєдинків був названий Адальберт Домокош (»Тиса»), якому було вручено спеціальний приз газети «Новини Закарпаття». Бронзового призера чемпіонату області назвала зустріч між ФК «Бахтянець» Бадалово — ФК «Ялинка» Великий Бичків. У першому поєдинку, що відбувся у Бадалові, здавалося б, що господарі поля вирішили всі свої проблеми, провівши у ворота гостей три «сухі» м’ячі. Та не думав так суперник. У «рідних стінах» особливо розігрався граючий тренер «Ялинки» Юрій Ціпле (екс-гравець ужгородської «Говерли»). Команда з В. Бичкова зробила неможливе. Перемога з хокейним рахунком 6:0 розставила всі крапки над «і». Отже, гравці великобичківської «Ялинки» вибороли «бронзу». У 1–ій лізі брали участь 84 команди (і стільки ж юнацьких складів). Переможцями та призерами у своїх зонах стали: «А» (основа): 1-ше місце — «Еліта» Ратівці; 2–ге — «Колос» Чертеж (обидві команди з Ужгородщини) та 3-тє — «Сокіл» (Зарічево, Перечинський район). Юнаки: 1– ше — «Колос» (Попово, Берегівський район); 2–ге — «Колос» Зняцево та 3–тє — «Дружба» Горонда (обидві команди з Мукачівщини). «Б» (основа): 1-ше — «Колос» Фанчиково та 2–ге — «Колос» Боржава (обидві команди з Виноградівщини) та 3–тє — «Виноградар» (Доробратово, Іршавський район). Юнаки: 1–ше —«Колос» (Гать, Берегівський район); 2-ге — «Колос» (Фанчиково, Виноградівський район) та 3-тє — «Виноградар» (Доробратово, Іршавський район). «В»: 1-ше — «Імпульс» Нересниця та 2–ге — «Беркут» Бедевля (обидві команди з Тячівщини) і 3-тє — «Колос» (Драгово, Хустський район). Юнаки: 1-ше — «Колос» (Драгово, Хустський район); 2–ге — «Колос» (Підвиноградово, Виноградівський район) і 3–тє — «Колос» (Стеблівка, Хустський район). Навіть у ветеранському футболі сільська команда «Металіст» Іршава продемонструвала просто чудовий і сучасний футбол. А мова йде про розіграш Кубка України з футболу серед ветеранів на призи «Профспілкової газети», який цього року (1991 р.) проводився вперше. Переможці зон взяли участь у фінальному турнірі, що пройшов у Іршаві. До наймолодшого міста Закарпаття приїхали харківський «Металіст», житомирське «Полісся» і «Титан» Арм’янськ. Господарі у стартовому матчі з мінімальним рахунком 1:0 обіграли «Титан», потім «Полісся» (4:2), а з «Металістом» розійшлися мирно (1:1) і стали володарями Кубка України серед ветеранів на призи «Профспілкової газети». За ветеранів іршавського «Металіста» виступали: Андрій Веждел, Іван Гільперт, Анатолій Варцаба, Іван Гнивко, Сергій Зайцев, Василь Меренич, Василь та Юрій Чегілі та інші. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

61

Перший чемпіон Закараття у Незалежній Україні — сільська команда з Довгого

… У перші роки Незалежності України кількість команд, які виступали у чемпіонаті України серед КФК та Закарпаття, а також у першості області суттєво не скоротилася, але згодом одна за одною почали зникати з футбольної карти нашого краю. У 1992 р. навіть перестали проводити чемпіонат України серед КФК, зате мав місце інший турнір — це Кубок України серед сільських команд. Футболісти петрівської «Тиси», вигравши попередній турнір, в якому брали участь кращі сільські команди Західного регіону України, що проходив у Петрові, удостоїлися честі виборювати цей почесний трофей на завершальній стадії (Кубок Мінсільгоспу). У фінальній грі вони зустрілися із командою із Тернопільщини й, на жаль, поступилися (1:5). Правда, як стверджують очевидці й самі гравці та тренери, у складі суперників виступало чимало футболістів, котрі грали навіть у командах майстрів. Із цього приводу відомий спортивний коментатор М. Озєров вигукнув би свій улюблений афоризм: «Нам такий футбол не потрібен!». Однак, із іншого боку це є вагомий успіх сільських спортсменів із Закарпаття. А голкіпер «Тиси» Іван Дубович взагалі став кращим гравцем цих змагань. Це, звичайно, похвально! Щодо чемпіонату Закарпаття, то у ньому стартували 32 кращі команди краю у двох зонах. Більшість із них (22) були сільськими. А першим чемпіоном Закарпаття в незалежній Україні стали футболісти довжанського «Авалю» (головний тренер Іван Ледней). Сходження на футбольний Олімп не було вже й таким легким. Судіть самі, у групі «Б» поряд із «Авалем» змагалися такі відомі команди як чемпіон краю «Тиса» Петрово, дві великобичківські команди («Ялинка» та «Хімік»), колосівці Вишкова та іршавський «Металіст». У кожному із цих колективів зібрався хороший ансамбль виконавців. У зоні «А» багато спеціалістів пальму першості віддавали мукачівському «Лижнику» (головний тренер Віктор Ряшко). Ця команда, яка була збалансована у всіх лініях і мала свій почерк гри, уже за три тури стала одноосібним лідером. Три наступні команди («Електрон» Воловець, «Колос» Н. Давидково та «Кіровець» Мукачево) відстали відповідно на 6 та 7 очок. У зоні «Б» лише в останньому турі визначився лідер. Ним став ФК «Аваль» Довге (43 очки), за нею «Ялинка» В. Бичків (41) і «Тиса» Петрово у своєму активі мала 40 очок. Отже, чемпіонський титул виборювали дві команди-переможниці в своїх зонах: «Аваль» (Довге) й «Лижник» (Мукачево). Фінальна гра, яку обслуговувала ужгородська бригада на чолі з рефері ФІФА В. Онуфером, відбулася на ужгородському стадіоні «Авангард» і видалась напрочуд цікавою та драматичною, що не могло не порадувати вболівальників, подарувавши їм масу позитивних емоцій. Тільки під завісу поєдинку довжанцям вдалося намацати слабке місце в обороні «Лижника». І Сергій Батрин головою чітко замкнув навісну передачу свого партнера. Цей гол виявився єдиним і «золотим». Хоча треба віддати належне і підопічним Віктора Ряшка, які організували кілька гарних голевих комбінацій у карному майданчику іршавчан. Але до голу так і не дійшло.

62

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

1992 р. Склад команди «Аваль» (на фото): Михайло Квак, Іван Пилип, Михайло Довжанин, Віктор Ганчин, Федір Батрин, Володимир Савко, Михайло Ловска, Андрій Орос, Юрій Шопа, Сергій Батрин, Іван Гершені, Віталій Канчій, Іван Огар, Василь Гельбич, Михайло Гецко, Юрій Ловга, Михайло Симканич. Президент ФК «Аваль» — Іван Шопа; головний тренер — Іван Ледней; адміністратор — Василь Майор та капітан команди — Іван Пилип. Цього ж дня у Мукачеві відбувся поєдинок за 3-є місце між двома «срібними» призерами своїх підгруп: «Електрон» Воловець (тренер Роман Паздрій) та «Ялинка» Великий Бичків (тренер Юрій Ціпле). Більш результативними й точними були футболісти з Рахівщини. Цей матч завершився з рахунком 2:1 на користь сільських спортсменів з В. Бичкова. А у головному матчі року серед дублюючих складів між собою зустрілися переможці своїх зон — юні футболісти мукачівського «Кіровця» (тренер Іван Качур) та минулорічний чемпіон — виноградівський «Керамік» (Сергій Чейпеш). Як і торік підопічні екс-гравця ужгородської «Говерли» С. Чейпеша знову стали кращими. Рахунок у фінальному матчі відкрив Степан Бровді. Не пройшло й 10 хвилин, як мукачівці знову розпочинали гру з центра поля. А кривдником їхнього голкіпера став Іван Білак, якому чудово асистентував капітан команди Юрій Штефанко (обидва ці хлопці згодом виступатимуть за ужгородське «Закарпаття» (В. Г.). Заради справедливості скажемо, що й мукачівці аж ніяк не були хлопчиками для биття. Просто їм не вистачало явно досвідченого форварда, який міг би результативно завершувати атаки своїх партнерів. Отже, з результатом 2:0 удруге підряд перемогу святкували дублери виноградівського «Кераміка». У першому дивізіоні у 3–ох зонах за путівки у вищу лігу сперечалися 47 команд і стільки ж юнацьких складів. Гадаємо, що у скорому майбутньому ми не побачимо таку кількість команд, якщо брати до уваги навіть вищу та першу ліги разом у чемпіонаті та першості області. Нині у них виступає лише 32 команди. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

63

zz 1991 рік. На знімку Миколи Скалиги: дворазові чемпіони області серед дублюючих складів підопічні Сергія Чейпеша з виноградівського «Кераміка» (стоїть третій справа). У складі команди, які захищали колектив Виноградівського промкомбінату облспоживспілки, грали: Михайло Варцаба, Степан Ач, Віктор Попович, Іштван Керестень, Степан Бровді, Олександр Товт, Йосип Фізеш, Іван Білак, Владислав Бобіта, Юрій Штефанко, Олександр Чічер, Йосип Савка, Віктор Климович, Ігор Параска.

Пропонуємо підсумкові турнірні таблиці «основи» Зона «А»: № п/п 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15

64

Назва команди «Колос» Великі Лучки «Електрон» Жденієво «Зоря» Сусково «Верховина» Ставне «Колос» Дрисино «Колос» Іванівці «Виноградар» Лалово «Зоря» Перечин «Сокіл» Зарічево «Еліта» Ратівці «Керамік» Н. Коропець «Колос» Сторожниця «Колос» Ракошино «Турянка» Т. Ремети «Колос» Рівне

І 28 28 28 28 28 28 28 28 28 28 28 28 28 28 28

В 17 14 15 13 13 13 12 12 12 10 11 10 9 10 10

Н 6 5 2 4 4 3 4 3 2 6 3 4 6 3 3

П 5 9 11 11 11 12 12 13 14 12 14 14 13 15 15

М 63:32 46:33 58:30 59:45 46:41 44:36 38:49 53:41 49:73 52:55 42:52 36:61 38:48 54:65 32:49

О 40 33 32 30 30 29 28 27 26 26 25 24 24 23 23

* 3 8 1 10 6 12 14 5 9 4 15 11 2 7 13

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Зона «Б» № п/п

Назва команди

І

В

Н

П

М

О

*

1

«Тиса» Чорнотисово

30

18

5

7

78:46

41

4

2

«Колос» Боржава

30

18

3

9

70:35

39

7

3

«Колос» Дубрівка

30

17

4

9

83:44

38

13

4

«Колос» Косино

30

17

3

10

76:65

37

3

5

«Колос» Заріччя

30

15

5

10

52:33

35

8

6

«Колос» Береги

30

15

1

14

71:48

31

2

7

«Зірка» Онок

30

14

3

13

57:55

31

11

8

«Нива» Іза

30

13

6

11

54:54

30

5

9

«Колос» Дяково

30

11

5

14

57:62

27

6

10

«Колос» Фанчиково

30

12

2

16

51:65

26

9

11

«Колос» Рафайлово

30

11

4

15

47:65

26

12

12

«Колос» Кам’янське

30

11

3

16

44:69

25

16

13

«Карпати» Загаття

30

11

2

17

67:72

24

15

14

«Колос» В. Бігань

30

10

4

16

44:70

24

14

15

«Металіст» Ільниця

30

11

1

18

39:82

23

10

16

«Колос» Четово

30

10

3

17

45:70

23

1

(Зона «В») № п/п

І

В

Н

П

М

О

*

1

«Тиса» Буштино

Назва команди

30

21

3

6

105:29

45

1

2

«Тиса» Рахів

30

20

2

8

71:29

42

8

3

«Беркут» Бедевля

30

18

6

6

71:36

42

10

4

«Лісоруб» Усть-Чорна

30

16

4

10

53:31

36

5

5

«Колос» Чепа

30

14

3

13

72:59

31

3

6

«Фетровик» Хуст

30

13

5

12

54:48

31

2

7

«Говерла» Ясіня

30

13

5

12

45:42

31

9

8

«Карпати» Дубове

30

14

2

14

60:51

30

4

9

«Металіст» К. Поляна

30

11

6

13

57:56

28

6

10

«Едельвейс» Вільхівці

30

13

3

14

37:57

27

11

11

«Колос» В. Ком’яти

30

12

3

15

56:57

27

12

12

«Імпульс» Нересниця

30

11

4

15

59:99

26

13

13

«Теребля» Синевир

30

10

4

16

61:90

24

14

14

«Колос» Ганичі

30

9

3

18

42:63

21

16

15

«Карпати» Буштино

30

9

2

19

41:88

20

15

16

«Полонина» Колочава

30

8

3

19

29:78

19

7

Примітка: * У цьому стовпчику місця зайняті резервними складами … ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

65

Ці таблиці навели з тим, аби ще раз нагадати, що левова частина футбольних команд, які свого часу виступали у чемпіонатах та першостях області, були сільськими, а тепер вони грають лише у чемпіонатах своїх районів. Ще один цікавий факт. Ми підрахували, що у трьох зонах першості області (1–ша ліга) 16 команд із 47 мали символічну назву «Колос». Приємно, що і кубок Закарпаття здобули представники облради ФСТ «Колос» — це футболісти іршавського «Металіста», які захищали честь об’єднання «Райсільгосптехніка» (директор Степан Карабиньош). Ось хто смакував божественний напій з кубка області футбольного сезону-91: Олександр Сабадош, Михайло Рацин, Іван Ледней, Василь Костак, Сергій Химинець, Володимир Савко, Василь Канчій, Віктор Сочка, Сергій Гозда, Юрій Соломка, Ярослав Сухан. До речі, більшість гравців згодом виступали за команди майстрів (О. Сабадош, М. Рацин, В. Савко, В. Сочка, С. Гозда, Ю. Соломка та Я. Сухан). У зимовому чемпіонаті Закарпаття теж золоті медалі вибороли сільські футболісти вишківського «Колоса», що на Хустщині. Ця команда є феноменом у тому плані, що вона чи не єдина в області, яка у чемпіонаті області виступає уже більше 50 літ. Нині президентом її є справжній фанат «гри мільйонів», голова місцевої селищної ради, заступник голови ради президентів футбольних клубів ФФЗ К. К. Сойко. До речі, вишківський «Колос» вважається одним із найстабільніших футбольних колективів у краї. А вперше вишківчани дебютували на обласному рівні у 1955 році, коли взяли участь у розіграші Кубка Закарпаття. В 1/4 фіналу вишківський «Колгоспник» поступився виноградівській «Іскрі» з досить принизливим рахунком 2:6. А вперше представники Хустщини опинилися серед лідерів чемпіонату Закарпаття у 1974 році, коли вибороли срібні нагороди. Цікавий факт. «Колосівці» з Вишкова протягом 10 років (1981‑1991 рр.) ставали чемпіонами (1986 р.), двічі срібними (1989 та 1991 рр.) та стільки ж разів бронзовими (1981 та 1984 рр.) призерами чемпіонату Закарпаття.

zz На фото чемпіони Закарпаття футболісти виноградівського «Кераміка» (команда тричі поспіль була чемпіоном області (1988, 1989 та 1990 рр.). Стоїть зліва другим екс-гравець ужгородської «Говерли», народний депутат України Сергій Чейпеш («Керамік» Виноградів), який ще й нині виступає за ветеранів сел. Королево та збірну району.

66

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Цим людям потрібно вклонятися до землі

Таких справжніх цінителів «гри мільйонів» та спорту, як наступний наш герой, хочете вірте, а хочете ні, в області від сили лише добрий десяток. Це у Вишкові К. Сойко, у Чинадійові Ю. Садварі, у Ракошині В. Коштура, у Великих Лучках Д. Кельман, у Сільці М. Петрище, у Репинному В. Мишанич, у Фанчикові В. Костак, в Яношах М. Феннич, у Білках П. Білинець, у Кам’янському Василь Семедій… І цей список можна продовжити. А мова тепер йде про «Почесного громадянина Виноградова» та почесного президента ФК «Севлюш» Г. З. Розентала. З його автобіографічних даzz 2015 рік. 20 липня. Г. З. Розентал встановлює них можна писати роман. А народився Герман Зельманович новий 5 кубок, за який у цьому році повели Розентал 4 серпня 1931 р. у с. Шиборотьбу 16 команд. Навіть більше, аніж рокий Луг, що на Тячівщині. Виріс у чемпіонаті Закарпаття. І грошовий приз у багатодітній єврейській сім’ї. Ще для переможця та призерів солідний — 20 у дитинстві зазнав чимало лиха. тисяч грн. Однак організатори та команди Події 44-го відбилися й на родині вирішили, що вручати гроші не будуть, Розенталів. Аби їх не відправили а використають їх для реконструкції у гетто, малий Герман з батькаштучного майданчика. Цю ідею схвально ми, двома братами та чотирма сприйняв і Г. Розентал із своїми синами сестрами ховалися в углянському Юхимом та Ігорем. лісі. Зробили собі землянку, там жили з весни до літа. Жували принесені добрими людьми сухарі, березові бруньки, варили корінці. Однак мадярські жандарми зловили всю сім’ю Розенталів, відправили у в’язницю в Сігет, що в Румунії, а згодом у Ніредьгазу (Угорщина). Тут їх «посортували»: маму й трьох сестер відправили на важкі сільськогосподарські роботи в Німеччину, а батька в Освенцім, де він вижив тільки чудом. А Германа і двох його братів, а також сестру хортисти помістили в гетто в Будапешті. І тільки завдяки місцевій підпільній групі дітей було викрадено й влаштовано в дитбудинок. Після закінчення війни Герман із братами, сестрою та мамою, яка повернулася з Німеччини, то пішки, то на дахах переповнених потягів приїхали в Бухарест. Два тижні добиралася мати з дітьми до Мукачева, а звідти — у рідне село. Невдовзі повернувся і батько. Це були справді трагічні сторінки життя людини, з якою мені довелося не лише зустрічатися (В. Г.), але й писати про нього та його підприємство газетні статті. Це було у 1996 році, коли ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

67

на прохання голови облспоживспілки Л. Л. Микайла готував книгу до 50-річчя заснування обласного споживчого товариства (у цей час працював завідувачем економіки облгазети «Новини Закарпаття» — В.Г.). Ще кілька штрихів до автобіографії Г. З. Розентала. У 1963 р. він закінчив Московський технологічний технікум (спеціальність «Швейне виробництво», технік-технолог), а через 10 років — факультет економіки торгівлі Львівського торгово-економічного інституту. Трудову діяльність розпочав у 1945 р. учнем кравця. Працюючи на Виноградівському комбінаті побутового обслуговування, «виріс» із рядового кравця до завідувача ательє мод. З 1965 р. директор промкомбінату облспоживспілки, який у 1982 році перейменували на керамічний завод. У 1992 р. відкрив українсько-німецьке СП «Сандерс-Виноградів ГмбХ», де працює директором і нині. Нагороджений орденом «Дружби народів» (1981 р.), медалями «За доблесний труд» (1970), «Ветеран праці» (1985), Почесною Грамотою Ради міністрів України та почесною відзнакою Торгово — Промислової палати України «Золотий знак Меркурій» (2002 р.), а також йому присвоєно почесне звання «Заслужений працівник промисловості України». А ще Герман Зельманович є почесним президентом ФК «Севлюш» Виноградів. Саме у цьому райцентрі у 2011 році відбулися змагання з футболу, присвячені 80–річчю від дня народження шанованого Г. З. Розентала. Цей турнір зібрав 12 команд. Крім того відбувся показовий поєдинок між ветеранами

zz 1993 рік. Селище Вишково. Місцевий спорткомплекс «Колос». На знімку мс СРСР та суддя всесоюзної категорії ужгородець Томаш Пфайфер нагороджує чемпіона обласних фінальних сільських спортивних ігор ФК «Керамік» (Виноградівський керамічний завод облспоживспілки — директор Г. Розентал). Золотими медалями були нагороджені Іван та Юрій Дубовичі, Сергій Чейпеш, Мирослав Місар, Михайло Роспопа, Валерій Данко, Йосип Теремта, Ігор Гулан, Іван Глеба, Володимир Талебарчук, Іван Шнайцер, Олександр Товт, Олександр Мішанюк, Олег Миронов, Йосип Фізеші та Олександр Магарета.

68

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

місцевих команд «Керамік» та «Пластмасовик». До речі, команда Г. З. Розентала («Керамік») тричі поспіль ставала чемпіоном Закарпаття (1989‑1990 рр.), двічі бронзовим призером (1985 та 1987 рр.), «Пластмасовик» — двічі чемпіоном (1974 та 1976 рр.), три рази — срібним (1972, 1980 та 1985 рр.) та 4 рази — бронзовим призером (1966, 1969, 1982 та 1986 рр.). Також гравці «Пластмасовика» 4 рази володіли кубком області (1965, 1967, 1968 та 1988 рр.), а «Керамік» лише один раз (1987 р.). Саме цього року «кераміки» у фінальній грі з рахунком 2:0 переграли майбутнього рекордсмена свалявський «Авангард», який поспіль 6 разів ставав чемпіоном області (2001‑2006 рр.), побивши рекорд мукачівського «Динамо» (1946‑1951 рр.). *** Наша довідка: Карло Карлович Сойко народився 28 квітня 1947 року в селищі Вишково. Виступав за місцевий «Колос». Під час навчання у Львівському інституті фізкультури був у складі дублерів львівських «Карпат». Тренерські ази освоював під керівництвом Е. Юста та Я. Дмитрасевича. Свого часу К. Сойко тренував команду Хуста, яка брала участь у чемпіонаті України серед КФК. Завдяки йому ФК «Вишково» єдиний клуб у Закарпатті, який брав участь у всіх чемпіонатах області, починаючи з 1973 року. Словом, 38 сезонів (!!!) вишківчани не полишали елітний дивізіон чемпіонату краю. Таким досягненням сьогодні на Закарпатті не можуть похвалитися навіть футбольні колективи з Ужгорода та Мукачева. Свій авторитет Карло Карлович здобував серед односельчан та фахівців «гри мільйонів» багаторічною працею спочатку на посадах вчителя фізвиховання у місцевій школі, головного тренера, а пізніше й президента ФК «Вишково». Його порядність та довіра до нього мешканців Вишкова та навколишніх сіл відіграли головну роль у виборах його селищним головою на два терміни. Він і на цій посаді зарекомендував себе як хороший господарник, який з порозумінням не лише ставиться до проблем виборців, які мешкають на території Вишківської селищної ради, але й вирішує їх. Таке ж у нього ставлення і до футболу. Недарма його вдруге обирають заст. голови Ради футбольних клубів краю. Коли обласні фінальні сільські ігри про- zz Голова Вишківської селищної ради К. Сойко дає собі раду ходять у Вишкові, то він всюди: і вирішувати проблеми у 8-тисячному селищі, із своїм активом всіляко і майже щодня побувати у селах, які підпорядковані сприяє, аби вони завжди селищній раді (Модьорош, Ракош, Шаян, Яблунівка), проходили на високому і прийняти відвідувачів, і неодмінно побувати організаційному рівні, а на тренуванні своєї команди, А найголовніше в його учасники були задоволені роботі те, що він завжди намагається добросовісно й гарно відпочили. вирішувати усі проблеми земляків. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

69

zz На знімку дві кращі сільські команди області у 70–90–их роках минулого століття: «Колос» Нове Давидково (темна форма) та «Урожай» Кольчино з Мукачівщини. Вони разом були 12 разів переможцями та призерами чемпіонату Закарпаття, а також 8 разів володарями та фіналістами кубка Срібної Землі. Зліва стоїть наставник новодавидківців Г. С. Кузьма, а справа — тренер кольчинців Е. М. Йовбак.

zz 1994 рік. Чемпіонат України з пауерліфтингу. На знімку підопічні Петрівської ДЮСШ Виноградівської райради ФСТ «Колос» (голова Олександр Чука). Присіли зліва направо: чемпіонка України (вагова категорія до 36 кг.) Наталка Підвишська, призер чемпіонату Азік Ахмедов, Людмила Галадіна. Стоять зліва направо: голова Виноградівської райради ФСТ «Колос» Олександр Чука, Михайло Пелюх, призер чемпіонату Юрій Бровді, чемпіонка України кмс Олександра Купар, чемпіон та рекордсмен України кмс Михайло Керестей, голова Виноградівського райспорткомітету Емеріх Міндак, тренер збірної області з пауерліфтингу Володимир Стрілецький.

70

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Новітня сторінка сільського спорту: проблеми, пошуки та їх вирішення

Перші 10 років незалежності України (1991‑2000 рр.) — це період відносного застою, викликаний розпадом колись могутнього і «непорушного» СРСР. Відокремлення союзних республік від Радянського Союзу не могло не вплинути на руйнування всіх галузей народного господарства. Найперше цей історичний катаклізм найбільш болісно вдарив по фізкультурно–спортивній галузі. З цього приводу закарпатський журналіст Володимир Тарасюк у своїй монографії «Розвиток спорту на Закарпатті у незалежній Україні» пише: «Централізована вертикаль влади була зруйнована, раніше єдиний монолітний організм перестав ритмічно функціонувати, механізми взаємодії та взаємопідтримки не діяли. Царина фізкультури і спорту опинилася на роздоріжжі: стару систему ліквідовано, а нову ще не вдалося сформувати. Розпочалася робота з урахуванням нових реалій. Водночас настала база болісних, здебільшого невдалих експериментів, які не оминули і Закарпаття. Почали занепадати колись могутні спортивні товариства «Трудові резерви», «Локомотив», «Буревісник» тощо, а облрада ФСТ «Колос» із 30 запланованих заходів зуміла провести лише третину». До цього потрібно додати, що з кожним роком «врізали» фінансування з державного бюджету. Крім того, головні донори для ФСТ «Колос», а це колгоспи та радгоспи почали розпадатися, а на їх місці створювалися дрібні фермерські господарства. Почався відтік перспективних спортсменів та провідних фахівців. З 10 ДЮСШ у сільському товаристві залишилося лише 6. Все менше радують вихованці на престижних змаганнях. І все ж у закарпатському «Колосі» стабільно розвиваються три види спорту: фристайл, греко-римська боротьба та футбол. Скажімо, колосівські фристайлісти Станіслав Кравчук та Енвер Аблаєв протягом лише 5 років незалежності України (1995‑2000 рр.) встигли: Станіслав Кравчук: у грудні 1995 р. на Кубках Європи (етапи) посів 5-те та 7-ме місця, наступного року вперше став чемпіоном світу серед юніорів (Міжнародні змагання ФІС), а ще через два роки він уже дворазовий чемпіон Планети серед ровесників. У 1997 р. С. Кравчук на чемпіонаті світу посів 14-те місце і цього ж року став переможцем Кубка Європи. Піком його спортивної кар’єри цього періоду стали (1998 рік) ХVІІІ-ті Зимові Олімпійські ігри у Нагано (Японія), де він зайняв високе 9-те місце серед 25 країн і виконав норматив майстра спорту України міжнародного класу. У 2000 р. Кравчук виграв один із етапів Кубка світу, що проходив в Італії. Енвер Аблаєв: у 1995 р. на етапі Кубка Європи зайняв 15 та 16-те місця, а наступного року уже фінішував восьмим, у 1997 р. —шостим. У 1998 році Енвер на базі «Тисовець» став переможцем спартакіади України, а також поповнив ряди збірної команди України з фристайлу. У її складі (2000 рік) став переможцем, срібним та бронзовим призером на етапах Кубка Європи (Швейцарія та Італія). Та з кожним роком економічна криза давала про себе знати, особливо вона зробила болючу борозну по всьому агропромисловому комплексу, який спритні ділки (особливо комуністична номенклатура) почали розтягувати наліво й направо. До того ж, першим президентом Незалежної України було обрано головного комуняку УРСР Леоніда Кравчука, який через певний період видасть «на гора» ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

71

свій відомий вислів «Маємо те, що маємо», який дуже швидко став крилатим. Він і книжку спогадів свою так назвав, не відчуваючи, вочевидь, докорів сумління за те, що з його народом і державою сталося. Особливо загострилася ситуація із фінансуванням сільського спортивного товариства після 2000 року. Розуміючи всю складність проблем в Україні, 2004 рік був оголошений Роком сільської дитини, а через два роки — Роком села. Але стан справ в обласному сільському товаристві «Колос» все більш погіршувався. Голова облради ФСТ «Колос» Микола Тимчак, якого було обрано очільником цієї громадської організації, змушений був звернутися до керівництва краю (голова ОДА В. Балога та голова облради М. Андрусь) з проханням хоча б частково поліпшити фінансування сільського товариства (Друкуємо лист у скороченому вигляді):

Шановні Вікторе Івановичу та Миколо Івановичу!

Цей лист, як крик душі, надсилаємо Вам у зв’язку з тим, що протягом останніх років фізична культура на селі з об’єктивних і суб’єктивних причин опинилася на задвірках. Останніми роками було прийнято ряд важливих постановочних документів щодо підтримки й розвитку фізичної культури на селі: ст. 6,9 і 22 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», ст. 55 Закону України « Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 4, 28, 29, 30 Закону України «Про фізичну культуру і спорт», доручення Прем’єр–Міністра від 11.04. 2005 р. № 92/01–5, лист-звернення Голови Верховної Ради України щодо необхідності поліпшення фінансування товариства і спільного розпорядження ОДА та облради «Про заходи щодо підтримки діяльності обласного кооперативно–профспілкового товариства «Колос» при підготовці проекту обласного та районних бюджетів на 2005 рік й наступні роки для проведення фізкультурно–спортивної роботи серед сільських жителів». Однак, на жаль, ці постановочні документи не виконуються. Навпаки, з кожним роком зменшується кількість інструкторів із спорту на селі, у порівнянні з 1989 роком закрилися три сільські ДЮСШ. У занедбаному стані більшість футбольних полів, спортивних майданчиків, особливо у Воловецькому, Тячівському, Іршавському та інших районах області. Вони перетворилися на сільські пасовища. Про це засвідчила і рейдова перевірка (управління у справах молоді та спорту ОДА, ФФЗ, облрада ФСТ «Колос» та обласні ЗМІ). Як не прикро, але як свідчить статистика, на 590 сіл та селищ в області припадає лише 7 сільських ДЮСШ, до регулярних занять у них залучається лише 1,7 відсотка сільських дітей. І лише кожен 25–ий мешканець закарпатського села займається фізкультурою. Насторожує і той факт, що значний відсоток сільських дітей страждає різними фізичними вадами. Велика їх кількість через різні хвороби не призивається до армійської служби. З кожним роком зростає дитяча злочинність, наркоманія, паління, алкоголізм тощо…». Але цей крик душі, на жаль, до цих пір не почуто. Не дивлячись на такий пригнічений стан справ в економіці та розвал колгоспно–радгоспної системи (головні фінансові донори облради ФСТ «Колос»!), сільському товариству таки вдається триматися на плаву. Про це свідчать результати окремих вихованців ДЮСШ облради ФСТ «Колос» на обласному та всеукраїнському рівнях. Звичайно, головним нашим покликанням є активізація

72

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

фізкультурно–спортивного руху у сільській місцевості краю. Приємно стократ, що і за нинішніх складних фінансово–економічних умов сільські мешканці, особливо діти тягнуться до спорту. Тому в Україні та області все робиться для того, щоб для трудівників полів та ферм, виноградарів та садівників, працівників галузей та організацій, які входять до облради ФСТ «Колос» організовувати та проводити різні цікаві спортивні заходи й регулярно залучати їх до занять фізичною культурою і спортом. А головним показником нашої роботи є підсумкові фінальні сільські спортивні ігри, що відбуваються щороку на кращих стадіонах області. На двох із них детальніше зупинимося.

14 серпня 1991 рік. Петрівський спорткомплекс, що на Виноградівщині.

Цього дня тут відбулася обласна фінальна спартакіада «Здоров’я» агропромислового комплексу Закарпаття, яка зібрала 13 збірних команд. До її програми входили вісім видів спорту (волейбол — чол. та жін., міні–футбол, гирьовий спорт, легка атлетика, шахи, шашки, настільний теніс та перетягування канату). Паралельно змагалися керівники та спеціалісти сільськогосподарських підприємств та організацій з таких видів спорту: шахи, шашки, настільний теніс, більярд, стрільба кульова та кеглі. Стартували змагання з урочистого відкриття, в якому взяли участь його організатори та головні спонсори. Дівчата у національних костюмах за доброю слов’янською традицією піднесли керівникам делегацій хліб–сіль, а учасники місцевої художньої самодіяльності з сільського Будинку культури порадували усіх гарними піснями та запальними танцями. А відтак учасники розішлися по своїх секторах. Змагання розпочали любителі «королеви спорту». Спринтерську дистанцію (100 м.) першою zz Закарпатці славляться своїми традиціями серед жінок подолала (14,8 та звичаями, які склалися упродовж століть і сек.) Марія Косовилка з Винобережно передаються з покоління в покоління. градівського району. Другою і Не є винятком і проведення обласних фінальних третьою фінішували відповідсільських спортивних ігор, де учасників но Світлана Лукачик з Ужгозустрічають гостинно, привітно і не тільки родщини та Любов Мартиш з вітальним словом, а й хлібом-сіллю та Мукачівщини. концертною програмою. . ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

73

zz Щороку до програми обласних фінальних змагань серед працівників агропромислового комплексу входить легка атлетика. На знімку на передньому плані першою фінішує на стометрівці Тетяна Репинець із Мукачівщини.

У чоловіків кращий результат показав (12. 00 сек.) Чаба Вереш з Виноградівщини. За ним фінішували Степан Балог (12,1) та Степан Петько відповідно з Ужгородщини та Мукачівщини. Естафету 4Х100 м. (жінки) скоріше за всіх подолала команда господарів (1.02.2) у складі Марії Сабов, Анжеліки Піцу, Ярослави Бетлянин та Юлії Капустей. Другий показник у представниць Ужгородщини (Марія Косовилка, Олеся Покровська, Тетеяна Булина та Ольга Цилиньо), а третіми фінішували представниці Мукачівщини (Наталія Русин, Тетяна Зайцева, Тамара Савинець й Тамара Реміцькі). У чоловіків кращий результат показали (48,5) спортсмени з Виноградівщини у складі Адальберта Домокоша, Чаби Вереша, Андрія Варгова та Михайла Вародія. Другий показник в атлетів Мукачівщини (Адальберт Домокош, Віктор Басараб, Степан Балог та Юрій Варга), а третіми фінішували представники Іршавщини (Юрій Костик, Павло Петер, Василь Костелеба та Іван Матіко). Волейбол (жінки). Серед 8–ми команд до четвірки фіналістів пробилися лише 4. У матчі за третє місце на волейбольному майданчику зустрілися (головний суддя мс СРСР Іван Скрябін) спортсменки Виноградівського та Хустського районів. Фортуна усміхнулася хустянкам, які виступали у такому складі: Марія Саприкіна, Надія Шутко, Ярослава Форкавець, Мирослава Попович, Вікторія Габай, Анжеліка Коман, Світлана Голіба, Ганна Слава, Олена Кереші. У фінальній грі за золоті нагороди сперечалися команди Мукачівщини й Рахівщини, які у попередніх матчах переграли відповідно виноградівок і хустянок. Першу партію виграли верховинки. Та у наступних двох перемогу святкували мукачівки. За срібних призерів (Рахівський район) виступали: Гізела Чуран, Наталія Сусанюк, Лариса Мірошник, Лариса Мартин, Оксана Боднар й Ірина Микита. Чемпіонками обласної сільської спартакіади «Здоров’я» стала монолітна команда Мукачівщини. На фото справа нагородження проводить голова облради ФСТ «Колос» М. Ю. Тимчак. Золоті медалі Микола Юрійович вручив

74

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

zz 1991 рік. Петрівський спорткомплекс. На світлині срібні призери з волейболу команда Виноградівщини, яка виступала у такому складі: Юрій Козуб, Олександр Мерменштейн, Мирон Чонка, Іван Кобаль, Іван Біляк, Петро Добоні, Іван Мудра, Іван Рацин та Степан Філок.

Ганні Щур, Наталії Сліпченко, Ларисі Жук, Герміні Фурик, Світлані Комарницькій, Наталії Лошанській, Валентині Коноваловій, Світлані Ложніковій та Наталії Піняшко. (Чоловіки). 11 сільських команд протягом дня боролися за право називатися кращим волейбольним колективом. У першому–другому турах відразу визначилися аутсайдери, які встигли програти по два заплановані поєдинки. Це представники Свалявщини, Великоберезнянщини, Рахівщини та Перечинщини. А у матчі за третє місце зустрілися команди Іршавщини та Ужгородщини. Фортуна усміхнулася останнім. Ужгородські волейболісти були нагороджені бронзовими медалями: Йосип Гарга, Костянтин Воєдило, Іван Славський, Віталій Васьківський, Андрій Мойсей, Арпад Ковач, Степан Карцуб, Василь Меренич, Андрій Пастух. Фінальна зустріч між господарями та волейболістами Хустщини була напрочуд напруженою та цікавою, тому що переможця виявила тільки третя партія, яка закінчилася з незвичним рахунком 33:31. Отже, чемпіонами стали хустяни, а срібними призерами — виноградівці (див. зверху світлину ужгородського фотомайстра Василя Товта із газети «Закарпатська правда»). Золоті нагороди були вручені гравцям хустської команди Івану Агості, Михайлу Хмарі, Мирону Теці, Василю Боню, Івану Пенті, Івану Квітовському, Юрію Турдаю, Олександру Липчею, Василю Комару.

Міні–футбол. Як правило, цей вид спорту на сільській спартакіаді найбільш масовий. І на цей раз 12 футбольних колективів були розбиті на 4 зони по 3 команди. Переможці зон зустрілися у півфіналі. Гравці Виноградівщини досить легко розібралися зі свалявськими любителями «гри мільйонів» (4:1), мукачівці з рахунком 2:1 виграли від іршавчан. За третє місце зустрілися сусіди — команди Свалявського та Іршавського районів. Основний час завершився бойовою нічиєю 2:2. Пенальті точніше пробили свалявчани, яких і було нагороджено бронзовими медалями. Їх отримали Михайло та Василь Поповичі, Іван Симчина, Михайло Мишко, Іван Поцко, Семен Кигач, Іван Кошеля, Юрій Грабар, Іван Островка, Іван Мишко. Фінальна зустріч вийшла справжньою окрасою спартакіади. Протягом перших 10 хвилин м’яч двічі побував у воротах господарів. Автором голів став відомий гравець колишніх мукачівських «Карпат», уродженець футбольного ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

75

zz Легенда гирьового спорту не лише Закарпаття, України, Європи, але й світу, екстренер ДЮСШ Виноградівської райради ФСТ «Колос», багаторазовий переможець різних престижних змагань Володимир Стрілецький (сидить у центрі) та його неперевершені підопічні.

Чинадійова Василь Козик. До кінця першої половини матчу у господарів теж дублем відзначився гравець місцевої команди «Тиса» Петрово Адальберт Домокош (2:2). У другій половині гри уболівальники побачили ще два голи — 3:3, а потім ще сім, які були забиті з одинадцятиметрової позначки. Виграшну лотерею витягли господарі. Остаточний результат 7:6 на користь виноградівців. Срібні нагороди голова облради ФСТ «Колос» один з авторів книги Микола Тимчак вручив футболістам Мукачівщини, які виступали у такому складі: уже згадуваний Василь Козик, Іван Балог, Юрій Варга, Олександр Жорін, Йосип Мучичка, Степан Балог, Віктор Наскалов, Василь Сорока, Віктор Басараб. Золотими медалями були нагороджені такі любителі шкіряного м’яча: Адальберт Домокош, Густав Борнемиссо, Іван Кеньєш, Михайло Рущак, Микола Ковня, Адальберт Данич, Микола Данко, Чаба Ковчі, Олександр Зеличкович та інші.

zz 1993 рік. Вишківський спорткомплекс. На світлині мс СРСР з гирьового спорту (1989 р.) багаторазовий переможець та призер обласних фінальних сільських спортивних ігор (вагова категорія понад 90 кг), а також володар золотої медалі на всеукраїнському святі богатирської сили, приуроченої 100-річчю славнозвісного силача І. Ф. Фірцака–Кротона, Василь Бокоч.

76

Гирьовий спорт Цей вид спорту теж у пошані на Закарпатті, особливо на Виноградівщині, Хустщині та Іршавщині. Добре відомі такі атлети з цього виду спорту: І. Ф. Фірцак-Кротон, майстри спорту СРСР та України Юрій Староста, Василь Алексій з Іршавщини, Василь Бокоч, Михайло Шперик та Іван Палчей з Хустщини, Володимир Стрілецький, Олександр Марчук, Василь Потокій, Тетяна Дорогій з Виноградівщини та багато інших. Скажімо, екс-тренер ДЮСШ Виноградівської райради ФСТ «Колос» Володимир Стрілецький у 70-річному віці (2009 рік) на Х міжнародному фестивалі ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

гирьового спорту у Мінську за 5 хвилин у жимі лежачи підняв дві 16-кілограмові гирі 370 разів. Так був побитий рекорд американського спортсмена. А на чемпіонаті світу та Європи–2011 у білоруському Вітебську серед представників 23 країн світу закарпатець у віковій категорії 70‑75 рр. став 11–кратним чемпіоном Планети. Він виграв 5 золотих медалей і встановив рекорд у гирьовому марафоні. 12 кілограмову гирю протягом 1 години вижав … 3127 разів поспіль. А на сільській спартакіаді–1991 до трійки призерів у ваговій категорії до 60 кг. ввішли двоє представників Іршавщини, зокрема Я. Сухан (45 балів) та В. Комашов ((25), а також І. Гавриляк із Виноградівщини (22 бали). До 65 кг.: 1–ше місце зайняв В. Секереш (85 балів) з Мукачівщини; 2–ге — Ч. Шокаді з Виноградівщини (48) та 3– тє — В. Лобанчук (45 балів) з Мукачівщини. До 70 кг. У цій ваговій категорії кращий результат показав В. Магоч з Мукачівщини, другий результат у мс СРСР з важкої атлетики з Іршавщини Ю. Світлика та 3–ій в О. Шимона з Виноградівщини. До 80 кг. «Золото» у мс СРСР О. Марчука (Виноградівщина), «срібло» у його товариша по команді Й. Кіраля, а «бронза» в О. Прохорова з Хустщини. До 90 кг. У цій ваговій категорії кращим атлетом став представник Рахівщини Я. Дудчук (85 балів), не набагато від нього відстав (83) С. Роман з Хустщини та господар змагань (77 балів) І. Гопак. Серед справжніх богатирів (вагова категорія понад 90 кг) кращий результат у мс СРСР з гирьового спорту В. Бокоча з Хустщини (212 балів), у М. zz 1993 рік. Вишково. Місцевий спорткомплекс. Шперика з Ужгородщини 2–ий На фото переможці з перетягування (120), а в О. Кедеша з Виноградівканату команда Хустського району (Іван Щадей, щини — 3–ій (38 балів). Іван Білак, Михайло Магей та інші). У загальнокомандному заліку перше місце серед гирьовиків виборола команда Виноградівщини, 2–ге у представників Мукачівщини, 3–тє — Хустщини і 4–те — Іршавщини.

Шашки. Перше загальнокомандне місце з цього древнього виду спорту здобули представники Тячівщини (О. Студеняк, М. Чербан та Н. Назаренко), 2–ге — Виноградівщини (П. Заріцький, М. Мотрунич та М. Данко) і 3–тє місце — Мукачівщини (М. Ігнатоля, В. Бочкор та С. Ложнікова). ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

zz 1993 рік. Вишково. Місцевий спорткомплекс. На світлині екс-голова облради ФСТ «Колос», голова асоціації ветеранів спорту Закарпаття Павло Фітас нагороджує переможців та призерів з настільного тенісу.

77

Шахи. Перше загальнокомандне місце вибороли любителі інтелектуальної гри Мукачівщини (Василь Полянський, Гейза Фодор та Варвара Альошина), 2–ге місце у представників Рахівщини (Федір Плиска, Микола Романюк та Марія Коваль) й 3–тє — Хустщини Іван Клованич, Федір Буртин та Наталія Клованич). Настільний теніс Його ще називають грою для цілеспрямованих людей. А такі живуть на Виноградівщині (1–ше місце). Серед них і неодноразовий переможець всеукраїнських сільських спортивних ігор Золтан Сіладі, Олександр Магочі та Наталія Мерменштейн). Срібними медалями були нагороджені представники Рахівщини (Федір Плиска, Микола Романюк та Марія Коваль), а бронзовими — Хустщини (Іван Клованич, Федір Буртин та Наталія Клованич).

zz На світлині переможець із кульової стрільби серед керівників господарств і організацій директор Мукачівської універсальної промислової бази облспоживспілки Михайло Васильович Юска.

Перетягування канату Хто що би не говорив, а найемоційнішим та найвидовищнішим дійством сільських спортивних змагань був і залишається заключний етап спартакіади —це перетягування канату. У ньому беруть участь найсильніші представники команд. А кращими цього року стали нащадки Кротона з Берегівщини (Михайло Реврі, Бейло та Ернест Бірти, Ласло Гайло, Ернест Сорко, Карло Берегсасі, Шандор Орос, Рудольф та Андраш Карпаті), які у фінальній зустрічі зуміли «перетягти» до себе господарів (Василь Мудра, Юрій Козуб, Віталій Довжан, Леонід Мерменштейн, Олександр Черничко, Володимир Стрілецький, Отіло Кедеш, Йосиф Шимон, Іван Мудра, Михайло Довганич). У принциповій зустрічі за 3–тє місце богатирі з Хустщини (Михайло Магей, Микола Медвідь, Василь Бокоч, Іван Біляк, Василь Цугорка, Іван Бабич, Володимир Бонкало та Іван Дубович) зуміли здолати опір сильній команді з Міжгірщини. Пропонуємо підсумкову турнірну таблицю 1991 р. (загальнокомандні місця): № п/п 1

Назва районів

№ п/п

Назва районів

Сума очок

Виноградівський

128

2

8

Перечинський

45

Мукачівський

116

3

Хустський

89

9

Іршавський

43

4

Ужгородський

89

10

Берегівський

39

5

Рахівський

66

11

Міжгірський

24

6

Свалявський

60

12

Воловецький

18

7

Тячівський

52

13

Великоберезнянський

8

78

Сума очок

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Паралельно проходили і змагання серед керівників господарств та організацій (головне управління АПК облдержадміністрації, облводгосп, споживча кооперація, ветеринарна інспекція, облсільгосптехніка, облсільгоспхімія, управління земельних ресурсів ОДА). З настільного тенісу у першу шістку ввійшли відповідно С. С. Гулянич (Виноградівський район), І. І. Железняк (Мукачівський), І. В. Майор (Хустський), В. В. Гелетей (Іршавський), Й. А. Донку (Берегівський) та Ю. Я. Горват (Міжгірський райони). Більярд: До першої шістки ввійшли: М. Д. Пригара (Хустський район), І. І. Іванцюк (Тячівський), І. Ф. Крічфалушій (Тячівський), А. М. Олашин (Виноградівський), А. Н. Вітер (Ужгородський) та В. Ю. Свадеба (Перечинський райони). Кеглі. У цій аристократичній грі рівних не було господарям, 2—ге місце вибороли представники Мукачівщини, 3–тє — Берегівщини, 4–те — Міжгірщини та 5–те — Іршавщини. Шахи. У першу шістку ввійшли (список згідно зайнятих місць): В. А. Пасько та С. С. Кіцера (обидва з Виноградівського району), В. М. Данашевський (Мукачівський), І. І. Дудаш (Перечинський), І. І. Роман (Мукачівський) та Ф. Ф. Томиш (Хустський райони). Шашки: Перше місце здобув директор мукачівського стадіону «Харчовик», член президії райради ФСТ «Колос» Ілля Іванович Левко (Мукачівський район). Друге і наступні місця відповідно посіли: І. І. Іванцюк (Тячівський), В. В. Жаба, до речі, голова колгоспу у с. Торунь Міжгірського району, В. М. Кевпанич (голова Великоберезнянської райради ФСТ «Колос»), М. М. Медвідь (Хустський) та В. А. Данканич (Іршавський райони). Стрільба кульова. Кращим снайпером серед керівників АПК області став директор Мукачівської універсальної торгівельної бази облспоживспілки Михайло Васильович Юска (89 очок). Рівно на 20 очок менше від нього вибив представник Виноградівщини Ф. А. Борбіль. В інших учасників такі результати: М. М. Сливка та А. А. Біловарі (обидва з Виноградівщини) у своєму активі мали відповідно 65 та 64 очки, О. О. Липчей з Хустщини (53) та В. Ю. Свадеба з Перечинщини (52 очки). Взагалі (до уваги беруться всі етапи спартакіади) у змаганнях у 1991 році взяло участь 222 207 сільських атлетів. Наступного року (1992 р.) перше загальнокомандне місце здобула збірна Мукачівської райради ФСТ «Колос» (голова Г. М. Мезев), 2–ге — представники Іршавського району (голова райради ФСТ «Колос» В. М. Попович), 3–тє — Ужгородського району (І. С. Головко), 4–те – Берегівського району (О. М. Чуха) та 5–те — Виноградівського району (О. О. Чука).

16 серпня 1993 рік. Вишківський стадіон «Колос», що на Хустщині

На цей раз фінальні обласні сільські спортивні ігри пройшли у 2–ох групах. Перше загальнокомандне місце у 1–ій групі вибороли атлети Хустського району (голова Хустської райради ФСТ «Колос» В. П. Фінюк), 2–ге — Мукачівського району (Г. М. Мезев) і 3–тє — Виноградівського району (голова райради ФСТ «Колос» О. Чука). У 2–ій групі кращий результат показали сільські спортсмени зі Свалявщини (голова райради ФСТ «Колос» Е. В. Майор), срібні нагороди вибороли представники Великоберезнянського району (голова райради ФСТ «Колос» В. М. Кевпанич), а бронзові — Міжгірського району (голова райради ФСТ «Колос» В. М. Томинець). ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

79

Про фінальні обласні сільські спортивні ігри, що відбулися 17 вересня 1994 року на вишківському стадіоні «Колос» обласна газета «Новини Закарпаття» розповіла так: «Минулої суботи була проведена обласна спартакіада «Здоров’я» агропромислового комплексу області серед збірних команд районів. У змаганнях брало участь 450 спортсменів та фізкультурників. Парад учасників відкрив заст. zz 1995 рік. Петрово. Місцевий спорткомплекс. голови облуправління сільського господарства П. Ігнатоля. Привітали На знімку заступник начальника обласного спортсменів також голова орендуправління сільського господарства Павло ного агропромислового об’єднання Ігнатоля (справа) нагороджує дипломом (ОАПО) «Прикордонник» П. Борсук, та золотою медаллю голову колгоспу заст. голови Хустського райвикон«Радянське Закарпаття» (с. Сільце, що кому І. Ваапова. Представникам кона Іршавщині) Михайла Петрища, який став манд було вручено хліб і сіль. Після переможцем серед шашкістів. привітання виступили художні колективи Вишкова. Першими на бігові доріжки вийшли дошкільнята, які змагалися з велосипедного спорту. Усім їм було вручено цінні подарунки та солодощі. Після цього на спортивних майданчиках та футбольних полях прекрасного спорткомплексу проходили баталії серед спортсменів з міні–футболу (ветерани), силового триборства, волейболу серед жіночих та чоловічих команд, а також змагання серед керівників господарств з настільного тенісу, шашок, шахів та більярду. Переможцями стали: з футболу — команди Іршавського, Воловецького та Мукачівського районів, волейболу серед чоловіків перше місце зайняла команда Мукачівського, друге — Хустського та третє — Іршавського районів. Серед жінок у фінальному матчі зустрілися команди Мукачівщини та Хустщини. Перемогу святкували волейболістки з Мукачівщини. Бронзові нагороди були вручені жінкам з команди Міжгірського району. У силовому триборстві чемпіонами та призерами стали Михайло Шманьо, Василь Цугорка, Віталій Шаркадій, Степан Роман. У командному заліку перемогу отримали хустяни, на другому місці були виноградівці, третьому — іршавчани. Серед керівників господарств переможцями та призерами стали: з шахів — Арсен Ратушний, шашки — Василь Глебчук, настільний теніс — Степан Станканинець. Усі переможці та призери були нагороджені грамотами та кубками облради ФСТ «Колос», а також грошовими преміями. У загальнокомандному заліку спартакіади із сумою 108 очок перемогла збірна команда Хустського району (голова райради ФСТ «Колос» В. П. Фінюк), на другому місці — Виноградівський район (О. Чука) та на третьому — Мукачівський район (Г. Мезев), які були нагороджені пам’ятними кубками. Обласне управління сільського господарства, обком профспілки працівників АПК, обласна рада ФСТ «Колос» складають щиру подяку голові ОАПО «Прикордонник»

80

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

П. Борсуку, голові селищної ради Вишкова, директорам шкіл, а також учителям фізкультури селища за проведену роботу з підготовки спортивної бази до змагань». (Газета «Н. З.», «Спортивне свято у Вишкові» — 20 вересня 1994 р.). У 1995 році загальнокомандне перше місце на фінальних сільських спортивних іграх (16 вересня, Петрівський спорткомплекс) вибороли сільські спортсмени та фізкультурники Мукачівського району (голова райради ФСТ «Колос» Г. Мезев), друге — у команди з Виноградівщини (О. Чука) і третє — Хустщини (В. Фінюк). Облрада ФСТ «Колос» щороку проводила першість товариства серед вихованців ДЮСШ з футболу. Такі фінальні змагання (юнаки 1982 р. н.) були проведені і 19 вересня 1995 р. на петрівському спорткомплексі «Прикордонник». До четвірки кращих команд ввійшли вихованці Ракошинської, Малорозтоцької, Рокосівської та Петрівської ДЮСШ відповідно Мукачівської, Іршавської, Хустської та Виноградівської райрад ФСТ «Колос». Півфінальні зустрічі між ракошинцями та господарями, а також юними футболістами з Іршавщини та Хустщини завершилися перемогами перших. У матчі за 3–тє місце вихованці Рокосівської ДЮСШ зуміли у ворота петрівчан провести два голи. Господарі спромоглися лише на гол–престижу. За команду Петрівської ДЮСШ виступали: Степан Кокольник, Іван та Юрій Бровдії, Юрій і Федір Цупики, Степан Чік, Юрій Галас, Юрій Гулянич, Юрій Дору–Товт, Євген Чигор, Азік Ахмедов, Станіслав Дубович, Олександр Мурін та Василь Більце. Склад бронзових призерів (Рокосівська ДЮСШ): Микола Білецький, Михайло Куцик, Степан Гоздик, Євген Каzz Півфінальний матч між юнаками з линич, Віктор Шпірь, Олег Іванов, Євген Ракошина та Петрова. Гострий момент Чейпеш, Іван Келемен, Ярослав Буняк, Вібіля воріт господарів. талій Білецький, Сергій Цугорка, Михайло та Степан Попи, Іван Чемордовський, Роман Сливка, Володимир Білецький. У фіналі зустрілися команди з Ракошина та Малої Розтоки. У вирішальному матчі беззаперечну перемогу отримали гравці з Мукачівщини, хоча лік голам уже на 5–ій хвилині відкрили підопічні Василя Поповича. Та юні ракошинці, яких треzz 1995 рік. Стадіон у с. Петрово, що нував екс-капітан мукачівських «Карпат» Еміл Горват, зуміли не лише зрівняти рана Виноградівщині. На фото срібні хунок, але у другому таймі провести ще призери першості облради ФСТ «Колос» два голи (3:1). серед вихованців ДЮСШ юні футболісти з За переможців у першості облраІршавщини: Дмитро Сак, Михайло Пушкаш, ди ФСТ «Колос» (Ракошинська ДЮСШ) Сергій Боднар, Василь Кобаль, Іван Матьола, грали: три Віктори — Станкович, ДеІгор Король, Іван Кузьма, Володимир Улинець, рев’янко та Тригуб, Іван Гаврон, ВолоМихайло Пакош, Володимир Дьордь, Ярослав димир Тимпак, Василь Халявка, Андрій та Олександр Бровдії, Іван Тима, Михайло Рошко, Андрій Яцина, Сергій Скоблей, Пакош, Ярослав Палош та Євген Андрашко. Юрій Зайтлер, Володимир Бамеля, ВаУ центрі світлини стоїть директор силь Заяць, Богдан Морденос, Олег ДеМалорозтоцької ДЮСШ голова Іршавської леган та Михайло Симчина. райради ФСТ «Колос» Василь Попович. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

81

Кубок вдячності Закарпаттю

Знаковою подією для Срібної Землі, зокрема для Мукачівського та Іршавського районів став «Кубок вдячності Закарпаттю», який ініціювало керівництво ФК «Динамо» Київ, як данина пам’яті футбольному Закарпаттю. За цей прославлений клуб виступало більше 30 вихованців футбольної школи з нашого краю. Найбільш відомі з них змс СРСР В. Турянчик та М. Михалина, Й. Сабо та С. Решко, В. Рац та І. Яремчук, мсмк Ф. Медвідь, мс СРСР М. Коман та З. Сенгетовський, Т. Попович та І. Секеч, А. Гаваші та Д. Товт, Г. Лавер та І. Фабіян, В. Гажо та В. Напуда, І. Диковець та В. Годничак, М. Бобаль та Й. Микуланинець, С. Беца та М. Русин — усіх не перерахувати. Жодний інший регіон України не надав такої допомоги провідному клубу як за кількістю, так і за природним обдаруванням, професійним ставленням до своїх прямих обов’язків, як Закарпаття. Дебютний турнір проходив протягом тижня (30 березня — 6 квітня) 1997 року на футбольних полях Іршавщини. У ньому взяли участь 8 сільських команд (ФК «Брунцвік» Білки, «Боржава» Довге, «Будівельник» Приборжавське, «Едельвейс» Кушниця, «Карпати» Загаття, Колос» Заріччя та «Бужора» Іршава, а також «Колос» Залужжя, що на Мукачівщині). У фінальному поєдинку, що відбувся у наймолодшому місті області, зустрілися дві команди з Іршавщини, які і тепер виступають в елітному дивізіоні Закарпаття: «Боржава» Довге — «Бужора» Іршава. З мінімальним рахунком 1:0 перемогу святкували іршавчани.

zz Після того, як циганський десант із сусіднього села Собатино прибрав сніг на полі іршавського стадіону, розпочалося урочисте відкриття турніру. Виступає легенда київського «Динамо», мс СРСР та зт УРСР виноградівець М. Коман. За ним стоять перший Президент України Л. Кравчук та губернатор області С. Устич.

82

zz На знімку зліва народний депутат України Віктор Медведчук нагороджує головним трофеєм («Кубок вдячності Закарпаттю») капітана іршавчан. ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Наступного року «Кубок вдячності Закарпаттю» розширив свою географію і у ньому взяли участь 30 футбольних дружин з Іршавського, Мукачівського, Хустського, Свалявського, Берегівського та Воловецького районів. Переможцями стала команда з Хуста, яку готував до змагань тренер ДЮСШ Хустської райради ФСТ «Колос» Іван Фляшко. Та чи не найбільш цікавою була товариська зустріч між збірними командами ветеранів Закарпаття та ФК «Динамо» Київ. За киян грали такі гранди вітчизняного футболу: закарпатці В. Турянчик та С. Решко, а також А. Біба, Є. Рудаков, В. Хмельницький, О. Кузнєцов та інші. Перемогу святкували (3:0) наші гості зі столиці. Дублем відзначився Іван Шарій. У 1989 році з почесного трофею смакували шампанське гравці ФК «Мукачево», які у фіналі переграли минулорічного володаря ФК «Хуст» (2:1). За переможців грали Мирослав Гранило, Сергій Калій, Едуард Кльоц, Олександр Бако, Іван Ковач, Андрій Афанасьєв, Олександр Переста, Альберт Човбан, Михайло Тарахонич, Віктор Балаж, Отто Кайнц, Євген Іовіца, граючий тренер Анатолій Рипкович, Олександр Біловарі та Олександр Горох.

zz 1999 рік. Мукачево. Стадіон «Спартак». Перед товариським матчем між ветеранами Закарпаття та ФК «Динамо» Київ. Зліва головний арбітр матчу, голова Іршавської райради ФСТ «Колос» Василь Попович. Перший стоїть у формі киян капітан «Динамо» А. Біба, за ним — воротар Є. Рудаков, О. Бойко, С. Решко, В. Турянчик… zz 1997 рік. Київ. Палац культури «Україна». Святкування 75-річчя від дня створення ФК «Динамо» Київ (На фото зліва направо): Іван Диковець (с. Забрідь Великоберезнянський район), один із авторів книги Василь Гаджега (с. Кам’янське Іршавського району), перший легіонер київського «Динамо» Георгій Лавер (с. Зняцево Мукачівського району), Андрій Гаваші (смт Перечин), змс СРСР Василь Турянчик (с. Чинадієво Мукачівського району) та перший змс СРСР з футболу на Західній Україні (1955 рік) Михайло Михалина (с. Порошково Перечинського району). ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

83

І. Попович:

«Нема кращого села, як отой Осій»

Цю відому пісню, яку виконує народний артист України закарпатець Іван Попович, ми перефразуємо на свій лад: «Краще село те, в якому живуть кращі спортсмени». Словом, починаючи з 2012 року в Україні сільські спортивні ігри проходять у дещо новому форматі й отримали символічну назву «Краще спортивне село». А дебютували ці змагання на Закарпатті 18 серпня 2012 року на стадіоні ім. Д. Борно села Яноші, що на Берегівщині. Саме тут і пройшли районні спортивні змагання серед сільських та селищних рад на «Краще спортивне село–2012». Урочистий парад приймали голова Берегівської РДА І. Свищо, заступник голови райради А. Браун та депутат облради С. Медвідь. Головний суддя змагань Т. Гейці вивів 13 команд, які змагалися у 8–ми видах спорту. А кращим спортивним селом Берегівщини у 2012 році став населений пункт Кідьош (сільський голова А. Надь). 2–ге місце у команди с. Бене (А. Сухан), 3–тє — с. Попово (сільський голова П. Кіш). Команда Кідьоша і взяла участь у традиційних обласних сільських спортивних іграх, що відбулися у Хусті. Організатори головних сільських змагань області: Закарпатська обласна організація ВФСТ «Колос» АПК України, головне управління АПК та управління молоді та спорту ОДА, а також обласна організація профспілки працівників АПК. У дебютних змаганнях взяло участь сім команд, які й повели боротьбу за головний трофей та за звання називатися кращим сільським спортивним населеним пунктом Срібної Землі. У волейболі, настільному тенісі та гирьовому спорті перемогу святкувала команда села Стройне Свалявського району, у шахах і шашках — с. Сільце, що на Іршавщині. Краще у міні-футбол грали сільські спортсмени Великої Копані Виноградівського району, а ось справжні богатирі, які у перетягуванні канату зайняли перше місце, живуть у селі Терново, що на Тячівщині. Словом, «золото» здобула команда із Стройного (сільський голова І. Станкович), «срібло» — команда с. Велика Копаня (В. Пилип) і «бронзу» — с. Данилово, що на Хустщині (сільський голова М. Дудаш). Згідно регламенту змагань, переможець обласних сільських спортивних ігор команда села Стройне із Свалявщини повинна була взяти участь у всеукраїнських змаганнях на «Краще спортивне село України–2012». Однак через об’єктивні причини вона на змогла поїхати на Київщину, а плече підклали атлети з села близнюків — В. Копані (згідно статистики у цьому селі у середньому на 1000 чоловік народжується найбільше двійнят — Автори).

24 жовтня 2012 збірна команда села В. Копаня у складі 17 чоловік захищала честь Закарпаття на Всеукраїнських іграх на краще спортивне село України, де взяли участь 24 збірні команди областей та АР Крим. У залік брались результати з 5 видів спорту: міні-футбол, гирьовий спорт, шашки, настільний теніс, перетягування канату. Приємно, що наші земляки виступили гідно і залишили позаду 5 областей. Так, футболісти Михайло Пилип, Іван Гулянич, Михайло Свищо, Іван

84

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Фурик, Михайло Дорогі, Ігор Неймет з рахунком 6:1 обіграли сумчан, херсонців (3:2) і поступились лише фаворитам змагань — тернопільчанам. У підсумку закарпатці зайняли 8–ме місце. Тенісист Михайло Гулянич виграв всі ігри і дійшов до фіналу, де зайняв 4–те місце серед 25 учасників, а майстриня малої ракетки Оксана Сергеєва фінішувала 19–ою. Гирьовик Руслан Чонка, піднявши гирі 157 разів, посів 13–те місце. Шашкіст Андрій Лисак, який на змаганнях такого рівня виступав вперше, зайняв 19–те місце. У перетягуванні канату приймали участь Іван Фурик, Ігор Неймет, Михайло Мочарник, Іван Гулянич та Сергій Андрусяк. Наші спортсмени потрапили в одну групу з богатирями-вінничанами та одеситами, які згодом стали призерами всеукраїнських ігор. З авторами книги своїми враженнями про всеукраїнські змагання поділився представник команди, голова Виноградівської районної організації ВФСТ «Колос» Олександр Чука: — «Відкриття всеукраїнських ігор пройшло у дуже гарній святковій обстановці. На урочистостях були зачитані вітальні листи Голови Державної служби молоді та спорту України Равіля Сафіулліна та президента НОК України Сергія Бубки. Змагання проходили на хорошому організаційному рівні».

2013 рік. Найкраще спортивне село краю на Хустщині

На цей раз обласні фінальні змагання «Найкраще спортивне село» відбулися наприкінці вересня на хустському міському стадіоні. До Хуста приїхали команди–переможниці районних змагань, усього 162 учасники. Відтак місцевий стадіон перетворився на великий ігровий майданчик, де сільські спортсмени відразу змагалися з 7 видів спорту. Першими на бігову доріжку вийшли чоловіки, які змагалися з легкоатлетичного кросу (дистанція 1 км). Тут першим фінішував представник команди з Ільниці, що на Іршавщині, Олександр Осійський. За ним — Михайло Свищо з села Вільхівці-Лази Тячівського району, а третім був Павло Павлій з Рокосова, що на Хустщині. У жінок найкращий результат на дистанції 500 метрів показала спортсменка з села Річка, що на Міжгірщині, Ангеліна Пацкан, за нею відразу фінішували Вікторія Зенцова та Валерія Макрущенко відповідно з Рокосова та Ільниці. У любителів шахів переможцем став рокосівець Василь Голубець, який у фінальній зустрічі переграв ільничанина Василя Бойка. Бронзовою нагородою з цього виду спорту був нагороджений zz 2013 рік. Хустський стадіон «Карпати». Іван Дьордяй з с. Вільхівці-Лази. Популярний турнір «Краще спортивне У настільному тенісі найсело» виграла дружня команда села вправнішими серед жінок була Рокосово (на знімку), що на Хустщині. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

85

рокосівка Марія Соприкіна, яка у головному поєдинку взяла верх над ільничанкою Мариною Гринюк. Бронзову медаль команді з с. В. Копаня Виноградівського району принесла Оксана Сергеєва. У чоловіків рівних не було ільничанину Василю Чепі, який у фінальній напруженій грі переміг спортсмена з с. Гать, що на Берегівщині, Давида Ваша. Досвідчений тенісист Михайло Гулянич з В. Копані цього разу задовольнився бронзовою нагородою. Першу золоту медаль до скарбнички команди з В. Копані поклав важкоатлет (гирьовий спорт, в/к + 90 кг) Ервін Дорогій. Другий результат показав Богдан Вакаров із Рокосова, а третій — мс СРСР з важкої атлетики Іван Волошиновський з Ільниці. Та чи не найбільш принциповими і видовищними стали ігрові види спорту. Волейбол на Хустщині має давні й добрі традиції. Команда Рокосова у фіналі переграла амбітний волейбольний колектив з гірського села Річка. Третє місце у сільських спортсменів села Вільхівці-Лази. Змагання з міні-футболу теж пройшли у гострій боротьбі. Перемогу, як і торік, святкувала команда з В. Копані, 2–ге місце — у рокосівців і 3–тє — у футбольної команди с. Вільхівці-Лази. Як завжди, кульмінацією обласних фінальних змагань є перетягування канату. 3–тє місце зайняла дружня команда силачів з Рокосова. У фіналі золоті та срібні нагороди розіграли богатирі з сіл Вільхівці-Лази та В. Копані. «Золото перетягли» до себе представники Тячівщини. Загальнокомандне 3–тє місце виборола команда з Ільниці (сільський голова В. Симканинець), 2–ге — В. Копані (В. Пилип), а перемогу святкувала монолітна команда Рокосова, що на Хустщині. Вони й відстоювали честь Срібної Землі на всеукраїнських змаганнях «Найкраще спортивне село України-2013». Треті за ліком сільські обласні спортивні ігри (2014 рік) під символічною назвою «Краще спортивне село» на Закарпатті теж пройшли на хустському стадіоні «Карпати», де директором працює екс-гравець ФК «Карпати» Мукачево Василь Форкавець. Він був задоволений від побаченого і зробив для себе висновок: «Сільські обласні спортивні ігри пройшли на «ура!». Побільше б таких спортивних свят для жителів сіл краю». Сільські спортсмени змагалися з 7 видів спорту. Перше загальнокомандне місце здобула місцева команда із села Рокосово, що на Хустщині. 2–ге місце у сільських спортсменів із с. В. Копаня, що на Виноградівщині, 3–тє у команди з шахтарського селища Ільниця, що на Іршавщині. Приємний і той факт, що до проведення цих сільських спортивних заходів долучилися й депутати Верховної ради України. Скажімо, наприкінці березня 2015 року Фонд «Рідна країна» став співорганізатором спортивних змагань «Краще спортивне село України», які проводить ВФСТ «Колос». Про це повідомив засновник цього Фонду, віце-президент Національного олімпійського комітету України Микола Томенко: «Для нас є важливим, особливо у сьогоднішній непростій соціально-економічній ситуації, підтримка масового спорту на селі. Тому ми вирішили підтримати цей проект, який дозволить популяризувати фізичну культуру і спорт у сільській місцевості, відзначити кращих інструкторів фізкультури та дати поштовх для розвитку спортивних секцій та клубів. Змагання проводяться серед команд сільських і селищних рад з усієї території України з таких видів спорту: волейбол, міні-футбол, гирьовий спорт,

86

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

zz 2009 рік. Свалява. Народний депутат України М. Томенко (стоїть справа) у складі ФК «Журналіст» Ужгород. Зліва від нього екс-гравець збірної ветеранів України Олександр Переста, журналісти Іван Жирош, проректор УжНУ Федір Шандор, прізвище невідоме, автор книги та капітан команди Василь Гаджега. Присіли справа наліво екс–фан ФК «Говерла» Ужгород Віктор Сідун (на жаль, уже покійний), політолог Віктор Пащенко та журналісти Володимир Тарасюк й Олександр Гаврош.

настільний теніс, перетягування канату (линви), легкоатлетична естафета, армспорт, шашки, шахи. Змагання пройдуть у три етапи: 1–ий — змагання серед спортивних команд сільських і селищних рад (травень-липень 2015 року); 2–ий — змагання переможців першого етапу районних змагань серед спортивних команд сільських і селищних рад (серпень 2015 року), 3–ій етап — фінальні змагання переможців другого етапу обласних змагань. Цього року ці найбільш масштабні змагання серед трудівників села приурочені 65–річчю створення ВФСТ «Колос» АПК України».

Краще спортивне село області — на Хустщині

У четвертих за ліком змаганнях, які знову пройшли на хустському центральному стадіоні «Карпати» (29 серпня 2015 р.), брали участь сім команд: сс. Дерцен Мукачівського, Невицьке Ужгородського, В. Копаня Виноградівського, Гать Берегівського, Н. Селище Хустського, сел. Ільниця Іршавського та Поляна Свалявського районів. На традиційному відкритті обласних сільських змагань учасникам вдалих стартів і переможних фінішів побажали голова ЗОО ВФСТ «Колос» АПК України Микола Тимчак, заступник начальника управління аграрного виробництва ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

87

та продовольства департаменту агропромислового розвитку ОДА Віктор Тереля, голова Хустської райради Олександр Липчей, заступник голови облпрофради Василь Захарець, голова обласної профспілкової організації працівників АПК Ганна Кулик, спеціаліст управління у справах молоді та спорту ОДА Алла Чернобук, а також головний суддя змагань мс СРСР Анатолій Плеханов. Над стадіоном звучить Гімн України. Після нього учасники дружно гукнули: «Слава Україні — героям слава!». Відповідно до положення команди змагалися з 8 видів спорту: легка атлетика, волейбол, гирьовий спорт, міні-футбол, настільний теніс, шахи, шашки та перетягування канату. Першими поборотися за титул «Краще спортивне село Закарпаття–2015» вийшли легкоатлети. Серед жінок на дистанції 500 метрів першою фінішувала Неля Русанюк з Н. Селища, за нею Аліна Козуб з Поляни та Антоніна Свищо з Великої Копані. Чоловіки змагалися на дистанції 1 км. Її найшвидше подолав любитель «королеви спорту» з села Гать Петро Форноші. Срібна нагорода дісталася Ігорю Роману з Ільниці, бронзова — Василю Кадару з Великої Копані. Загальнокомандне перше місце серед легкоатлетів зайняли сільські спортсмени з Хустщини, 2–ге — Свалявщини й третє — Іршавщини. З настільного тенісу змагалися жінки й чоловіки. Тут кращими серед слабкої половини людства відповідно стали: Ольга Чік з В. Копані, Галина Шабаліна з Нижнього Селища та Ольга Івегеш з Ільниці. У чоловіків Вікторію святкував теж представник з В. Копані Микола Гулянич. Друге й третє місця відповідно посіли Володимир Шабалін з Хустщини та Михайло Гайдук з Іршавщини. У загальнокомандному заліку кращий результат у сільських спортсменів Виноградівщини, 2–ге місце вибороли тенісисти Хустщини й третє — Іршавщини. Третім видом спорту був міні–футбол. Тут свою майстерність продемонстрували любителі «гри мільйонів» з села Гать, що на Берегівщині. Вони два матчі виграли і стільки ж завершили внічию й впевнено зайняли першу сходинку у підсумковій турнірній таблиці. Друге місце у господарів — гравців села Н. Селище і третє — у футболістів Поляни. Замикають четвірку кращих команд гравці з футбольного селища Ільниця(10 вихідців із цього населеного пункту Іршавщини свого часу виступали за команди майстрів, як-от: В. Пасулька, С. та І. Гецки, М. Ловска, І. Улинець, С. Гозда, В. Савко та інші). За команду–переможницю грали І. Локіта, Р. Качов, Й. Молнар, П. та З. Форноші, Ар. Чоповці, Р. Яров, І. Сойма та В. Ярема (голова Берегівської районної організації ФСТ «Колос» мс СРСР О. Чуха). На Закарпатті волейбольним селом вважається Нижнє Селище, що на Хустщині. Тут проводяться не лише змагання з цього виду спорту на рівні району, області, але й України та міжнародні. Зрозуміло, що збірна команда Н. Селища (у її складі були: Станіслав Губаль, Іван та Роксолана Гомишини, Неля Федорчук, Лобов Довгоніс та Віталій Волощук) і на змаганнях «Краще спортивне село Закарпаття-2015» не підвела. Кротонівські бавки (ігри — діал.) із заліззям на Закарпатті з діда-прадіда у пошані. Гирьовий спорт для найсильнішого чоловіка ХХ-го століття Івана Федоровича Фірцака–Кротона з села Білки Іршавського району був коронкою. Він міг 32-кілограмовими гирями так жонглювати, як це робить вправно артист цирку з м’ячиками, яблуками чи іншими м’ячеподібними предметами. Не випадково цей вид спорту судили колишній асистент Кротона арбітр міжнародної категорії, мс СРСР В. Деяк та мс СРСР з важкої атлетики М. Кемінь.

88

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Серед «залізних» атлетів рівних не було Ервіну Дорогію (1994 р. н.) з Великої Копані, що на Виноградівщині (голова районної організації ФСТ «Колос» Олександр Чука), який 16-ти кілограмову гирю підняв (лівою та правою руками по 40 разів, а у жимі — 50). Сумарна сума 130 разів. Андрій Гриньов із Поляни показав другий результат, Сергій Клубов із Нижнього Селища — третій. Шашки. 1–ше місце здобув Олександр Курта з Н. Селища, 2– ге — Володимир Гриценко з Поляни, 3–тє — Антон Добра з Ільниці. Шахи. 1–ше місце в Павла Скуби з с. Дерцен, що на Мукачівщині, 2–ге в Анатолія Старини з Поляни й третє в ільничанина Михайла Стільника. Як завжди, кульмінацією обласних сільських ігор серед кращих сільських та селищних команд є перетягування канату. Тут учасники повинні мати не лише силу, завзятість, настирливість, витривалість, богатирську вагу, але й спортивну злість у хорошому розумінні цього слова. Кращі ці чоловічі риси характеру увібрала у себе команда Нижнього Селища, яка у фінальній боротьбі «перетягла» на свій бік сильну команду з Великої Копані. Земляки Кротона з Ільниці показали третій результат. Усі переможці та призери були нагороджені кубками, медалями та грамотами.

1–ше загальнокомандне місце виборов дружний сільський спортивний колектив з Н. Селища, який захищатиме честь ЗОО ВФСТ «Колос» АПК України на всеукраїнських змаганнях «Краще спортивне село України–2015». Удачі! (На знімках справа фрагменти спортивного сільського свята у Хусті) ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

89

Класний спортсмен, хороший наставник, умілий керівник… Автори книги цій людині у честь 65–річчя «народження» ФСТ«Колос» вручили би пам’ятну відзнаку з надписом «Найкращий керівник і тренер у ХХІ-му ст. на Закарпатті». Наша довідка: Іван Іванович Кукушкін народився 25 серпня 1960 року у м. Лисичанськ Луганської області. Мсмк СРСР (1980 рік) та зт України (2004 рік) з греко-римської боротьби. Голова Мукачівської райорганізації ФСТ «Колос». Тренер збірної Закарпаття та України з греко-римської боротьби. Серйозно почав займатися спортом з 8 років у відомого тренера В. М. Жменька.

1975 р. — І. Кукушкін чемпіон СРСР серед юнаків (м. Кіровоград). У 1977 році поступив на навчання у КДІ фізичної культури і спорту.

1979‑1981 рр. — триразовий чемпіон СРСР із греко-римської боротьби (вагова категорія до 57 кг) серед молоді.

1980 р. — призер Кубка СРСР серед дорослих.

1980 р. — чемпіон Європи з греко-римської боротьби (м. Бурса, Туреччина).

1980‑1983 рр. — трикратний чемпіон Збройних Сил СРСР серед дорослих.

1983 р. — І. Кукушкін зайняв високе ІV-те місце серед дорослих на Спартакіаді народів СРСР (м. Москва).

1984‑1988 рр. — директор Київської ДЮСШ при профкомі заводу ім. Малишева.

1988‑1994 рр. — тренер із греко-римської боротьби в Києві. З 1995 р. працює тренером у Мукачівській райраді ФСТ «Колос».

2000‑2005 рр. — тренер ШВСМ та старший тренер збірної команди Закарпаття. З 2005 р. — по нині — голова Мукачівської районної організації ФСТ «Колос». За період роботи в Закарпатті Іван Іванович підготував більше 20 мс України з греко-римської боротьби та одного мсмк (Володимир Логойда). Останні 10 років І. І. Кукушкін є головним організатором найбільш престижних міжнародних змагань в області та України із греко-римської боротьби серед дітей пам’яті першого голови обласної федерації греко-римської боротьби М. Токаря. За ці роки у них взяли участь майже 6 тисяч юнаків. Скажімо, у 2013 році цей турнір зібрав 352 учасників з Литви, Латвії, Чехії, Угорщини, Словаччини, Румунії, Молдови, Болгарії, Білорусі, а також 24 команди з різних регіонів України. Його кращими вихованцями є: дворазовий чемпіон Європи В. Логойда (2004 р., м. Албена, Болгарія) та 2005 р. (м. Тирана, Албанія), П. Молнар, срібний призер чемпіонату світу серед кадетів (2013 рік, м. 3рен’янин (Сербія), срібний призер чемпіонату Європи серед юнаків Д. Златкін (2003 р., м. Ростов-на-Дону, Росія), Д. Осипов, котрий зайняв високе 5-те місце на чемпіонаті світу (2000 р., м. Братислава, Словаччина) та багато інших.

90

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

2005 р. — збірна команда Закарпаття (ст. тренер І. Кукушкін) просто блискуче виступила на ІV–их юнацьких спортивних іграх України, що проходили у Києві. Закарпатські борці завоювали 2 золоті медалі (брати Віктор та Володимир Логойди (вагові категорії відповідно 54 та 63 кг.) та три срібні нагороди — С. Молнар, О. Козуб та І. Волос. У 2010 р. керівник краю нагородив І. Кукушкіна відзнакою ОДА та облради «За розвиток регіону». Іван Іванович більше 15 разів входив до символічного списку «10 кращих тренерів Закарпаття». За підсумками 2008 р. серед дитячо-юнацьких спортивних шкіл області трійку кращих склали ДЮСШ Мукачівської райорганізації ФСТ «Колос» (5750 очок — голова І. І. Кукушкін), ДЮСШ № 1 Ужгородського міськвиконкому (5580) та ДЮСШ відділу освіти Тячівської РДА (5227 очок). До цього додамо, що й нині І. І. Кукушкін із своєю «колосівською» командою в області є кращим. Так тримати!

Ексклюзивне інтерв’ю: — Іване Івановичу, 45 років тому на Мукачівщині була створена ДЮСШ райради ФСТ «Колос», яка нині ось уже кілька років поспіль очолює рейтинг аналогічних шкіл не лише в області, але входить до першої 10–ки кращих в Україні. Будь ласка, більш конкретно про свою ДЮСШ та її працьовитих людей.

— Розпочалося все із того, що у 1970 році на засіданні президії Мукачівської райради ФСТ «Колос» з ініціативи голови Г. М. Мезева було прийнято рішення про створення в Мукачівському районі ДЮСШ, де б школярі могли займатися спортом. 15 лютого 1971 р. у с. Нове Давидково було відкрито перше відділення школи з футболу. На посаду тренера було запрошено тодішнього інструктора зі спорту колгоспу «Шлях до комунізму» Г. І. Кузьму, випускника Львівського інституту фізичної культури. Керівництво ДЮСШ постійно дбало про розширення мережі відділень та забезпечення їх кваліфікаційними тренерськими кадрами. Згодом запрацювали відділення у селах В. Лучки, Ракошино, Кольчино, Лалово, Чинадійово, Дрисино тощо. Із вихованцями у той період працювали такі відомі фахівці з футбольного ремесла, як: мс СРСР Імре Лендєл, Степан Варга, Федір Ванзел, а також досвідчені дитячі наставники Еміл Горват, Омелян Йовбак, Василь Ціцей, Василь Булеца, Василь Сорока, Василь Кучінка, Станіслав Шахрай. Пізніше тренерів-ветеранів змінили їхні учні, випускники вищих навчальних закладів України Іван Балог, Василь Симурник, Юрій Стець, Євген Качур, Василь Федак та інші. У перші роки роботи ДЮСШ особливо успішно працювали відділення з футболу у селах Н. Давидково та Ракошино. Їх учні М. Кабацій, Й. Микуланинець, В’ячеслав Медвідь, Г. Качур, В. Штима, М. Бурч, М. Ковтун, А. Тима, брати Тиберій, Іван та Алік Корпонаї, О. Когутич та інші виступали за кращі команди України та СРСР. Більшість із них стали мс СРСР та України, а Т. Корпонай, який тренував команди Вищої ліги України «Кремень» Кременчуг та «Карпати» Мукачево (1–ша ліга), був удостоєний звання заслуженого тренера УРСР. Майстер спорту СРСР В’ячеслав Медвідь (тренери Г. Кузьма та Е. Горват) із Н. Давидкова у складі юнацької збірної команди СРСР став срібним призером чемпіонату світу. Трохи згодом у цій ДЮСШ були відкриті відділення з важкої та легкої атлетики, велосипедного спорту, класичної боротьби. З’являються і перші результати: тренер із важкої атлетики М. Сорокін підготував мс СРСР М. Симчину; вихованець тренера з легкої атлетики С. Дворака В. Стикулін на чемпіонаті ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

91

СРСР зі спортивної ходьби виконав норматив майстра спорту міжнародного класу. Тренерами з велосипедного спорту працювали мс СРСР Г. Фехтел, О. Ножкін та неодноразовий переможець міжнародних турнірів та першостей Радянського Союзу мсмк Г. Чаплигін. Вони підготували багато спортсменів-розрядників. Серед них і майстрів спорту СРСР З. Болдижара, Е. Січа, П. Кампова. Першим тренером відділення ДЮСШ із класичної боротьби був вихованець ДЮСШ Еміл Січ, який доклав багато зусиль для становлення цього виду спорту на Мукачівщині. Після того, як приїхав на роботу у Мукачево, мені разом із Гейзою Миколайовичем вдалося відкрити відділення з греко-римської боротьби. А згодом аналогічні відділення запрацювали у с. В. Коропець, смт. Кольчино, де тренерами є уже мої вихованці мс УРСР Артур Воробок, Олексій Цифринець, Ігор Козуб. У 2006 році вихованець ДЮСШ В. Логойда на чемпіонаті Європи став переможцем і виконав норматив мсмк, а на чемпіонаті світу став п’ятим. С. Молнар, В. Логойда на чемпіонаті України посідали перші місця і виконали нормативи мс України. У 2010 році майстрами спорту України також стали Р. Кудринець, П. Діус, В. Загорчак, О. Кухта. Кандидатом у збірну команду України з греко-римської боротьби було зараховано І. Волоса, у резерв — О. Кухту, Р. Кудринця, С. Молнара. Передано на навчання у ШВСМ С. Козуба, П. Молнара, І. Зихора. За останні 15 років відділеннями греко-римської боротьби підготовлено одного мсмк, 21 мс України і 35 кмс та багато спортсменів–розрядників. На навчання в обласну ШВСМ передано більше 25 чоловік. У 2007 р. у відділенні с. Н. Давидково було відкрито групу з футболу серед дівчат, тренером якої став вихованець ДЮСШ Є. Качур. А уже у 2008 р. на чемпіонаті області його вихованки посіли 1–ше місце, а на Кубку краю вибороли головний трофей. На V-их юнацьких спортивних іграх області знову стали переможцями, а 16 дівчат виконали норматив 1-го дорослого розряду. Кращими спортсменками є Любов Медвідь, Алла Коштура, Христина Олексик, Мирослава Медвідь, Юлія Радик. Не відстають від успіхів дівчат і хлопці. На Всеукраїнському фестивалі «Даруймо радість дітям» у 2008 та 2010 рр. збірні команди ДЮСШ зайняли 1-ші місця, а на V–их юнацьких спортивних іграх області вони повторили свій успіх. Вихованці ст. тренера ДЮСШ В. Кучінки з відділення смт Чинадійово Т. Лазарович, Ю. Береш та В. Куделко виступають за провідні команди майстрів України . У 2009 році на чемпіонаті України з фрістайлу серед юніорів Аманда Печора виборола «золото». Гарні результати показують на змаганнях різних рангів спортсмени Олександр Борисенко, Ганна Кукушкіна, Ірина Соловей, Петро Готько. У 2011 році Г. Кукушкіна була передана на навчання в ЦОП і зарахована у резерв збірної команди України з фристайлу. У 2009 році вперше на Україні всім ДЮСШ присвоювалися категорії. Мукачівська ДЮСШ «Колос» була удостоєна 1–ої. У нашій області таких шкіл є лише три. Хотів би зупинитися на окремих змаганнях з греко-римської боротьби, в яких брали участь вихованці ДЮСШ Мукачівської організації ФСТ «Колос». Мукачево. 16‑18 листопада 2013 р. Протягом 3 днів у спортзалі місцевої ДЮСШ тривав традиційний XV–ий за ліком міжнародний турнір із греко-римської боротьби пам’яті першого президента облфедерації греко-римської боротьби М. Токаря. Родзинкою турніру є той факт, що під час урочистого відкриття змагань щоразу вручають премії нашим борцям, котрі протягом попереднього року виборювали призові

92

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

місця на чемпіонатах України, Європи й світу. На цей раз нагороди отримали Ю. Шкрюба, О. Кухта, С. Козуб, В. Мірошниченко, а також П. Молнар, який на чемпіонаті світу став срібним призером.. Першими на 15–му турнірі з греко-римської боротьби розпочали змагання молодші юнаки. З найкращого боку зарекомендували себе юні мукачівці, зокрема О. Халілов виборов золоту медаль у ваговій категорії до 28 кг. У фіналі Олег здобув перемогу над угорцем А. Вітеком. Його товариш І. Чмир (в/к zz Це історичне фото унікальне. На ньому (стоять до 32 кг) не залишив жодних зліва направо): директор Ракошинської ДЮСШ шансів В. Приткову зі Слов’янМукачівської райради ФСТ «Колос», випускник ська. Срібну та бронзову медалі Київського інституту фізичної культури у своїх вагових категоріях відпоСтаніслав Шахрай, тренери ДЮСШ ФСТ «Колос» відно здобули О. Малишев (в/к «залізний капітан» київського «Динамо» змс 38 кг) та О. Коротков (в/к 35 кг). СРСР Василь Турянчик та мс СРСР Імре Лендєл, Якщо відверто, то склади Гаврило Кузьма, а також легендарний Макар команд на цьому турнірі були Гончаренко, котрий 9 серпня 1942 року у складі дуже сильними. Скажімо, мукакиївської команди «Старт» брав участь чівський «колосівець» Владислав у знаменитому матчі, який пізніше охрестили як Мотринець у ваговій категорії «Death Match» (Матч Смерті). Через деякий час,18 до 46 кг у фінальному бою постусерпня, прямо на робочому місці М. Гончаренко пився лише чемпіону світу кримбув заарештований. Спочатку близько місяця чанину Еміну Сефершаєву. Овації утримувався в одиночній камері гестапо, заслужив і мукачівець Андрій Суа у вересні 1942 р. його перевели в Сирецький ворін, який у фіналі ( в/к до 63 кг) концентраційний табір без певного терміну виявився справжнім бійцем і ніутримання. Там у шевській майстерні на вул. чим не поступався досвідченому Мельникова, 48 ремонтував німцям чоботи. й титулованому теж кримчанину У вересні 1943 року втік із табору, пробрався Сайтасану Караєву. Перемогу ардодому, але, розуміючи, що скоро почнуться бітри віддали Караєву, але срібпошуки, переховувся у сусідів. Після війни М. на медаль Суворіна має велику Гончаренко пройшов перевірку НКВС. вагу. Заслуговував на перемогу ще один мукачівець Дмитро Гардубей, який у фіналі (в/к до 69 кг) віддав боротьбі всі сили, але сильнішим все ж виявився угорець Моріц Кишмоні. Не зміг зійти на вищу сходинку п’єдесталу пошани й мукачівець Вадим Володін, який у фіналі (в/к до 76 кг) поступився маріупольцю Кияшку. У загальнокомандному заліку перемогу здобула збірна команда Мукачева. Друге місце у збірної Угорщини, третє — у збірної Молдови. За ними команди Донецька, Криму, Білорусі, Румунії. Наступного року цей турнір з греко-римської боротьби серед юнаків (2002‑2003 рр. н.) та кадетів (1998‑1999 рр. н.) зібрав близько 300 юних борців з України, Хорватії, Румунії, Словаччини, Угорщини, Чехії, Болгарії, Молдови та Придністров’я. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

93

Серед молодших юнаків перші місця посіли господарі О. Халілов (в/к 32 кг.) та О. Груднак (в/к 50 кг). З-поміж кадетів (в/к 69 кг.) кращим був Д. Гардубей. У середині травня 2015 року у Рівному близько 300 юних борців взяли участь у чемпіонаті України серед кадетів (1998‑1999 рр. н.) з греко-римської боротьби. Цей чемпіонат паралельно став відбірним турніром до чемпіонату Європи та світу. Троє наших вихованців поповнили загальну скарбничку Закарпаття бронзовими нагородами: Володимир Гусар (в/к 50 кг), Владислав Мотринець (54 кг) та Дмитро Гардубей (76 кг). До числа кращих юних борців країни також входять кадети Микола Переганя, Роман Фіцай, Володимир Гусар, Іван Візичканич, Ярослав Пекар, Василь Крайниковський, Михайло Чмир, Едуард Бердар, Ерік Бало, Ілля Довжин, Валентин Кіралгазі, Олег Халілов, Олександр Манишев, Андрій Суворін, Вадим Володін, А справжнім піком змагань на Закарпатті щодо кількості учасників (не беруться до уваги турніри з командних видів спорту, зокрема з футболу пам’яті В. Ковача у Мукачеві та М. Михалини в Ужгороді — Авт.) став відкритий всеукраїнський юнацький турнір з греко-римської боротьби серед дітей (2002‑2005 рр.н.) та кадетів (1997‑1998 рр.н.), який пройшов під гаслом «Спорт без кордонів». Він тривав 3 дні на берегівській УСБ «Закарпаття» ЦР ФСТ «Колос». Про цей турнір ми вели мову вище. Нині у школі займається 831 учень. Культивуються такі види спорту: греко-римська боротьба, футбол, фрістайл-могул, легка атлетика. З вихованцями займаються 19 тренерів–викладачів. За складом спортсменів-розрядників школа нараховує 6 мс України, 12 кмс, 85 спортсменів 1–го дорослого спортивного розряду та 311 спортсменів масових розрядів. Свого часу роботою тренерського колективу ДЮСШ та Мукачівської райради ФСТ «Колос» більше 40 літ опікувався Г. М. Мезев. Він був напрочуд інтелігентною й толерантною людиною. Завжди старався з колегами та підлеглими працювати по– людськи, як велить совість. Цьому він завжди навчав і нас, своїх молодших колег, які нині продовжують його розпочату справу. Вдячні його колеги та колишні друзі організували турнір з футболу серед юнаків пам’яті Г. М. Мезеву. Він пройшов 5 вересня 2015 року на мукачівському стадіоні «Харчовик». А першими його переможцями стали юні чаклуни шкіряного м’яча (2000‑2001 рр. н.) з села Нове Давидково (тренер Г. С. Кузьма)». *** За підсумками чемпіонату та Кубка України (2015 р.) з фрістайлу–могулу, вперше в історії зимових видів спорту краю відразу 4 вихованців тренера з цього виду спорту ДЮСШ Мукачівської райорганізації ФСТ «Колос» С. Легези ввійшли до складу збірної команди України: М. Хрипта (1996 р. н.), А. Дешко (2000 р. н.), Г. Цап й І. Соловей (обидві 1997 рр. н.). Усі вони передані у ШВСМ. Коротке інтерв’ю з наставником юних спортсменів, тренером вищої категорії С. Легезою.

— Степане Георгійовичу, перш за все, кілька слів про новий вид спорту, своїх підопічних на чемпіонаті та Кубку України.

— Найперше, фрістайл-могул — це екстремальний вид спорту, який вперше був у програмі ХVІ Зимових ОІ, що відбулися у 1992 р. у французькому місті Альбервіль. Могул — це змагання зі спуску з гори на лижах спеціальною горбистою трасою, що має нахил 27 градусів, із виконанням акробатичних стрибків. Результат спортсмена залежить від часу проходження траси, якості стрибків та техніки спуску. А тепер про сам чемпіонат і Кубок України, що відбувся у березні ц. р. на ТК «Боковель». Одним із лідерів в Україні є мій вихованець Антон Дешко, який

94

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

на головних змаганнях року в Україні зайняв 1–ше місце (загальна сума очок 14,52). На 4 очки відстав від нього срібний призер М. Тимків з Івано–Франківська. Непогано виступив ще один мій вихованець 14–річний Мартин Матл (4–те місце). Серед дівчат мене порадувала молодша сестричка А. Дешка10-річна Даніела, до речі, наймолодша учасниця чемпіонату України. Впевнений, що вона у майбутньому стане хорошою спортсменкою. Чого так впевнено кажу? Річ у тім, що батьки Антона та Даніели все роблять для того, аби їх діти мали усі умови для якісної підготовки до відповідальних змагань. Мало того, вони самі з дітьми їздять на тренування та присутні на змаганнях, де виступають їх чада. Відразу троє моїх вихованок Георгіна Цап, Марина Хрипта та Ірина Соловей вибороли бронзові нагороди. Щодо Кубку України, то серед юніорок у першій п’ятірці відразу троє моїх вихованок: Георгіна Цап у нашу скарбничку поклала срібну медаль, а 4–те та 5–те місця відповідно у М. Хрипти й І. Соловей. А серед юнаків мій вихованець А. Дешко став володарем головного трофею. У дівчат кращий результат у моєї доньки Елли–Доротьї Легези (2002 р. н.), яка фінішувала 5–ою. Відразу за нею були її подруги по команді Даніела Дешко (2004 р. н.) та Рийка Молнар (2003 р. н.). У чоловіків серед моїх вихованців кращі результати показали Олександр Борисенко та Віктор Гісем, які зайняли відповідно 5–те та 6–те місця. До речі, Віктор (1993 р. н.) мені всіляко допомагає під час навчально-тренувальних зборів та змагань. Гадаю, що з нього у майбутньому вийде хороший наставник з моґула.

— Ви сказали, що Віктор Гісем може стати непоганим тренером із моґула. А взагалі хто може бути справжнім наставником, або, як кажуть, тренером від Бога чи Тренером із великої літери?

— (Сміється). Про себе не люблю говорити. Краще нехай про мене «говорять» результати моїх вихованців. А якщо серйозно, то тренер, як на мене, — це у своєму роді — учитель. Його завдання — навчити спортсменів якнайкраще досягати мети, «зубами» триматися за своє місце, а найголовніше — ніколи не здаватися й не пасувати перед труднощами. Кажуть, що існує «правило трьох Н» — Немає Нічого Неможливого. Саме це і повинен доводити тренер своєю працею. Професія тренера, як на мене, дуже актуальна та престижна. Тільки на перший погляд вона здається нудною та нецікавою, але насправді, тренер є взірцем для людей та батьком для спортсменів. Найголовніше його завдання — зробити з спортсмена-початківця справжнього профі своєї справи. І таких тренерів в облраді ФСТ «Колос» більшість. Я дітей люблю і маю велике бажання з ними працювати. Ми разом радіємо нашим перемогам і, звичайно, разом переживаємо невдачі. Бо перемоги і невдачі — це результат нашої спільної праці, а чемпіонати та Кубки України — ще один шанс довести не тільки собі, а й усім іншим, на що ми здатні. А ще головне, аби не тільки на всеукраїнських іграх наші підопічні домагалися вагомих результатів, але й на міжнародних аренах. Я для себе відкрив істину: чим краще у дитини виходить, тим більше вона хоче займатися улюбленою справою. Таких вихованців у мене чимало. Справжній тренер для дитини повинен бути тим промінчиком сонця, який вказує вихованцям дорогу у завтрашній день. А життя там, повірте, складне й непередбачуване, зате цікаве й… А наші досягнення, що показали мої вихованці на чемпіонаті та Кубку України, ми присвячуємо 65–ій річниці з дня створення ФСТ «Колос», який відзначаємо цього року. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

95

Василь Коштура:

«Футбол — для мене життя» Це інтерв’ю з людиною, яка без перебільшення живе футболом і заради рідного села та футбольного клубу ладна на все. А мова йде про бирова с. Ракошино, віце-президента місцевого ФК «Ракошино» Василя Коштуру. Ракошино — одне із трьох сіл на Мукачівщині (Н. Давидково та Чинадійово), де можна створити символічний футбольний клуб, за який би грали лише місцеві гравці, які свого часу виступали за команди майстрів: брати Корпонаї (Тиберій, Адальберт, Іван), Олександр Доктор, Олександр Когутич, брати Палагії (Золтан та Іван), Василь Сура, Іван Коштура, Іван Сенько, Євген Дудаш–мол., Андрій Меденцій–мол.

— Василю Омельяновичу, якщо вірити архівним даним, то ракошинському футболу цьогоріч 80 років. Я прошу Вас зробити своєрідний екскурс у минуле.

— Як свідчать архівні матеріали, перша згадка про футбол у Ракошині датована 1935 р. В архіві є лист «бирова» (голови сільради) до Мукачівської жандармерії з проханням прислати в село 4–5 військових, адже мав відбутися футбольний матч. Це свідчить про те, що команда в селі була значно раніше, однак офіційний доказ зафіксовано саме в 1935 р. Зі слів старожилів, стадіон знаходився на місці сучасного сільського Будинку культури та пам’ятника воїнам-односельчанам. Щонеділі там проводилися матчі, які збирали чимало людей. Першим творцем сільського футболу в Ракошині за радянської влади сміливо можна назвати вчителя фізкультури М. Ю. Чакія, котрий створив першу команду місцевої школи. Пізніше його естафету підхопили Т. І. Товт, М. Д. Лендєл (учителі фізкультури). На той час команда існувала винятково на громадських, аматорських плечах поціновувачів «гри мільйонів». Підтримку надавала й місцева сільськогосподарська артіль, що була в селі. Футбольний колектив виступав на першість області, яку проводила облрада ФСТ «Колгоспник». У 1968 р. основна та юнацька команди «Колос» Ракошино стали чемпіонами області серед сільських колгоспних колективів. Із кожним роком футбол у Ракошині набирав дедалі більших обертів. Основний тягар у плані матеріального забезпечення ліг на той самий колгосп, який тоді був одним із найбагатших у краї. Скажімо, ініціатором будівництва роздягальні на новому стадіоні був голова правління місцевого колгоспу І. І. Бабинець. За період існування у селі колективного господарства діяла секція з футболу (ДЮСШ), яка нараховувала 8 вікових груп. На цьому етапі команду тренували Т. та Е. Горвати, І. Когутич та В. Сальков.

96

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Після розпаду СРСР занепали й колгоспи. Футбол почав відходити в небуття. Ракошино — не виняток. Усі наші тямущі гравці розбіглися у пошуках заможних команд. Нове відродження футболу у селі припадає на 2000‑2002 рр. М’ячі, форму, сітки –усе брали напрокат. За відновлення футболу у селі взялись порядні й ініціативні люди: О., Д. та В. Когутичі, Ю. Головчак, Т. Товт, З. Палагі, І. Тягур, В. та О. Коштури, В. Пацьо, Д. Грешко, Й. Меденцій, Д. Кельман й багато інших. Далі справи пішли краще: до команди повернулися майже всі хлопці, котрі грали в інших селах. Починають залучатися до футбольного складу й легіонери. Підприємці, актив, керівники різних установ Ракошина — усі повертаються обличчям до команди. Результат не забарився: уже в другому районному сезоні колектив займає 3–тє місце, через рік — чемпіон. Далі команда бореться лише за призові місця. Нині впродовж двох років виступає в обласній 1– ій лізі. Команду тренує відомий фахівець, багаторічний екс-капітан ужгородського «Закарпаття» Олександр Когутич (на фото зліва). У команді 90 відсотків — це уродженці с. Ракошина. Як зізнався бирів Ракошина, для нього «гра мільйонів» — це життя. «У мене особисто, — каже Василь Омельянович, — є 5 святих речей: церква, сім’я, Ракошино, друзі й футбол».

zz На фото юні ракошинці. Їм на фото по 5 рочків. А через 20 років, коли ракошинці помпезно святкуватимуть 100-річчя місцевого футболу, то більшість цих діточок гратиме в «основі» ФК «Ракошино», а команда виступатиме принаймні у 2–ій лізі першості України. Це мрія бирова Василя Коштури. А ця людина, як кажуть, слова на вітер не кидає. Гойра, Ракош! ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

97

Про нас пишуть Про олімпійський врожай 2012-го говорили у закарпатському Берегові (витяги зі статті) «УСБ «Закарпаття», що у Берегові, впродовж трьох днів була місцем проведення Всеукраїнського семінару-наради ВФСТ «Колос» АПК України. Старт «семінаристи» взяли на доріжках берегівського термального басейну, покупавшись у цілющій воді. Відтак з вітальним словом до учасників семінару–наради звернувся голова Берегівської РДА Ігор Свищо. Він наголосив на тому, що більшість атлетів Берегівщини у різні роки виступали саме під прапором «Колоса», багато з них перемагали на змаганнях найвищого міжнародного рівня. Скажімо, голкіпер ГК «Колос» Берегово Ніна Гецко-Лобова стала олімпійською чемпіонкою, її подруга Людмила Задирака – срібною призеркою чемпіонату світу. Свого часу ФК «Колгоспник» Берегово (1952 рік) був чемпіоном СРСР серед сільських команд, а за останні три сезони (2009–2011 рр.) цей же колектив, правда, під назвою «Берегвідейк» виборов тричі поспіль золоті нагороди у чемпіонаті краю та здобув Кубок України серед КФК. Як зберегти спортивне товариство з 65-річною історією від руйнації, примножити його здобутки в умовах сучасної України? Про це не без тривоги говорили учасники семінару, зокрема голови облрад ФСТ «Колос» О. Мендусь із Вінниці, В. Снопок із Харкова, Ю. Махно з Кіровограда, А. Головань із Полтави та інші. Однією з головних проблем у діяльності обласних рад є недостатнє фінансування ДЮСШ. Притчею во язицех стали спроби керівництва районів у ряді областей злити «колосівські» ДЮСШ з освітянськими. Це неприпустимо.... Три дні роботи в Берегові для 80 посланців із усіх регіонів країни, серед яких голови облрад ВФСТ«Колос», директори НСБ, бухгалтери дали нові імпульси до праці. Вони обмінялися думками, як діяти в ситуаціях, коли є неврегульованість нормативно-правової бази, порушуються права власності на рухоме та нерухоме майно. А ще, як впоратися з структурною проблемою, яка пов’язана з тим, що інфраструктура товариства, яка була побудована і утримувалася за рахунок колгоспів і радгоспів, сьогодні часто опиняється наодинці із складною дійсністю. Без підтримки місцевої влади, без меценатської щедрості розвивати спорт у сільській місцевості вкрай складно. Ентузіастів, які готові працювати «за дякую», залишилося дуже мало. Але навіть за складних умов «Колос» не відмовляється від надзавдання: стояти на сторожі фізичного здоров’я українців, сприяти їхнім найвищим спортивним досягненням. У центрі уваги «фінансової» секції семінару-наради були аспекти діяльності обласних рад ФСТ «Колос», пов’язані з впровадженням Податкового кодексу та бухгалтерських нововведень. Під час секційних занять рекомендації, як діяти в сучасних умовах, отримали головні бухгалтери обласних рад та навчально–спортивних баз. «Колосівці» знайшли час і для відвідання древнього замку «Паланок» у Мукачеві, і для футбольного матчу між учасниками семінару й господарями. Василь БЕДЗІР, газета «Урядовий кур’єр» (2011 рік).

98

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Закарпатський «Колос»: із кращих здобутків Серед спортивних товариств, які покликані розвивати фізичну культуру й спорт на селі, насамперед слід виокремити «Колос». Попри фінансову кризу й хронічну проблему недофінансування галузі представники обласної організації цього ВФСТ намагаються піклуватися про здоров’я населення глибинки. Із цією метою проводяться спартакіади й спортивні свята в майже 240 колективах фізкультури. Ось і 17‑18 листопада в селі Білки Іршавського району планується провести Кубок Закарпаття з важкої атлетики, присвячений легендарному силачу-земляку, борцеві й артисту цирку Івану Фірцаку (Кротону). За програмою Сільських спортивних ігор в обласному товаристві «Колос» задіяно понад 18 тисяч осіб. Намагаються його представники дбати й про здобутки на найвищому рівні. В останні роки підготовлено ряд збірників України — із фристайлу, лижних перегонів, греко-римської боротьби, гирьового спорту. Найвідомішими є, безперечно, зимові олімпійці Станіслав Кравчук та Енвер Аблаєв (акробатичний фристайл), а також лижний гонщик Мирослав Білосюк (2011 року став мсмк), гирьовик Василь Потокі. Зокрема останнім часом С. Кравчук на етапах Кубка світу тричі був призером, срібну нагороду на Кубку Європи виборов Е. Аблаєв. В. Потокі перемагав на чемпіонаті світу з гирьового спорту. Десятки спортсменів ставали переможцями й призерами всеукраїнських змагань різного ґатунку. Запорукою успіхів у подальшій роботі є матеріально-технічна база колосівців. Для потреб атлетів діють 17 стадіонів, майже 200 футбольних полів і більше 140 спортивних майданчиків, у тому числі 25 зі штучним покриттям. Розраховують у крайовій організації товариства й на 22 спортивні зали, 6 тенісних кортів, один плавальний басейн, 4 стрілецькі тири тощо. Добре прижився в закарпатському «Колосі» футбол. На першість районів беруть участь більше 150 команд. У цілому облрада ФСТ «Колос» сказав її голова М. Тимчак, обслуговує майже 40 тисяч працівників села. Звичайно, колосівці прагнуть більшого. Попри фінансові, кадрові труднощі в товаристві обнадійливо підбивають підсумки року й очікують на нові здобутки. Хоча би на такі, як в останні 3 роки, коли за підсумками вищої спортивної майстерності ФСТ «Колос» посідало 1–ше місце серед товариств області. В. Тарасюк, «7 днів», 12 листопада 2012 р.

У Берегові акробати-чемпіони демонстрували неймовірні трюки

На території УСБ «Закарпаття» біля термальних басейнів титуловані спортсмени України з акробатики вражали місцевих жителів та гостей міста неймовірними акробатичними фігурами. Допомагали їм чемпіони світу з бойового самбо, карате та боїв без правил Я. Амосов і С. Гречка. І за декілька хвилин відвідувачі термального басейну захоплено дивилися та голосно аплодували безстрашним акробатам. А дивуватися і захоплюватися було справді чому! Адже акробатичні трюки на грані людських можливостей тут з легкістю виконували і 5–річні діти. Вродливі стрункі акробатки, чемпіонки світу й України показували враженим глядачам складні елементи спортивної програми. А юні акробати ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

99

виконували небезпечні сальто та групувалися у «піраміду». «Це не найскладніші елементи», — щоразу після бурхливих оплесків повторював у мікрофон ведучий «шоу» тренер збірної України з акробатики Л. Голяк. Коли ж на спортивний мат вийшли Я. Амосов та С. Гречка, то жіноча частина аудиторії ще більше прикипіла поглядами до виступів. Молоді сильні хлопці демонстрували бойові прийоми, легко перекидали один одного через плече, а наприкінці усі атлети синхронно виконали акробатичні фігури. Відпочивальникам залишилося лише аплодувати й кричати «Браво!». Після показових виступів Леонід Голяк розповів: «У Берегово на тренувальні збори ми приїжджаємо всьоме. А ось Ірина Дерюгіна уже планує у грудні сюди навідатись разом зі сотнею своїх вихованців… У басейні спортсмени чудово відновлюють свої сили й готові працювати далі. Дуже добре, що на УСБ «Закарпаття» зали, басейн, їдальня та готель знаходяться комплексно. Наразі 120 спортсменів з Вінниці, Одеси, Шостки перебувають у Берегові на тренувальних зборах». Як поділився планами Леонід Давидович, літні збори у Берегові є підготовкою до наступних відповідальних змагань. Нині спортсмени виконували групові вправи з хореографічними елементами. А титулований спортсмен з бойових видів спорту Я. Амосов, який брав участь у показовому виступі, розповів: «Ми вперше приїхали на берегівську спортбазу. Нам тут подобається, навіть плануємо взимку ще раз приїхати. На Закарпатті взагалі дуже гарно». «Мені дуже сподобалось Берегово — гарне місто. А місцева кухня й дівчата — це вишуканість і чарівність», — резюмував С. Гречка. «Я приїхала у Берегово з Тернопільщини для лікування в унікальному термальному басейні, мовила пані Магдалина з Тернопільщини. Але яскравий виступ акробатів та борців я ще довго не забуду. Дуже класно! Мабуть, лікувальний ефект від термальних вод після таких приємних вражень не тільки подвоїться, а й потроїться!»

Голова ВФСТ «Колос» АПК України О. Мендусь на Закарпатті

Наприкінці квітня 2015 р. до Берегова завітав голова ВФСТ «Колос» Олександр Мендусь (на фото внизу ), аби взяти безпосередню участь у судовому засіданні щодо термального басейну. А перед цим УСБ «Закарпаття» намагалися штурмувати колишні керівники за допомогою «тітушок». Через те на термальному басейні у Берегові відбувся попереджувальний страйк колективу проти свавілля. Колишні ділки з «януковичової обойми» ніяк не можуть

100

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

змиритися з тим, що їх потяг уже поїхав, а до влади прийшли люди, які у своїх трудових колективах та у державі у цілому хочуть навести елементарний лад. «На базі УСБ «Закарпаття» у О. Мендуся відбулася запланована зустріч з представниками громади, місцевими депутатами і активістами. Тема розмови — подальша доля НСБ «Закарпаття» і завтрашнє засідання господарського суду області, де буде вирішуватися, чи залишиться комплекс у руках нашого «Колоса», або його знову віддадуть у приватні руки столичним ділкам. «Колишній орендар комплексу подав до суду. Його основна вимога повернути будівлі, які орендував. ВФСТ «Колос» вирішило розірвати цей договір. Тим паче, що умови оренди були не виконані і грубо порушувалися. Не були проведені розрахунки, накопичувалися борги по заробітній платі тощо. Все було зроблено так, аби заручниками стало саме УСБ «Закарпаття» та «Колос». Мета була зрозуміла — загнати підприємство у борги і викупити. Нині наше товариство спрямувало відповідні документи до Генеральної прокуратури і діям цих «орендарів», сподіваємося, буде надана відповідна правова оцінка», — зазначив О. Мендусь. За словами голови «Колосу», цей план щодо привласнення НТБ «Закарпаття» був лише частиною загального рейдерського захоплення багатьох спортивних споруд по всій Україні. Мета людей з попередньої влади була одна — заволодіти цим майном практично задарма. Для цього вони активно співпрацювали із судами. А суди на той момент вирішували дуже багато. Зокрема самого О. Мендуся було відсторонено, призначено М. Власенко, незважаючи на великі фінансові порушення з її боку. Саме вона і мала покласти крапку у розбазарюванні колишнього державного майна… «Саме звідси вони возили гроші у сумках і підплачували суддів, — зазначив О. Мендусь. — І якби не представники громади, які повстали проти відвертого бандитизму — все за кілька років було б втрачено назавжди». «Ми не розглядаємо спорткомплекс у Берегові як якийсь бізнес-проект. Наше основне завдання, згідно статуту — це підготовка спортсменів, олімпійського резерву та молоді», — зазначив головний «колосівець» України. Також він додав, що для мешканців Берегова вже розроблено спеціальні тарифи із знижкою 50 %, а певні категорії громадян користуватимуться послугами басейну безплатно. А для ветеранських організацій та освітян введуть абонементи за мінімальним тарифом — 10 гривень. А 20 % від податку на прибуток буде спрямовано до міського бюджету. Говорити про подальші плани на майбутнє поки що зарано. Адже перед спорткомплексом нині стоїть непросте завдання — вийти з боргової ями, розрахуватися із працівниками і розпочати нормальну роботу. А головне, щоб віднині вона відбувалася прозоро, згідно законів України, а не злочинних схем, що діяли тут. Від авторів: Останніми роками навколо майна УСБ «Закарпаття» з відомим термальним басейном триває конфліктна ситуація. Колишні орендарі вперто не бажають повертати майно та документацію державному ВФСТ «Колос» АПК України. Вони просто забули, що ця база свого часу будувалася для закарпатських сільських спортсменів, зокрема для новоствореної жіночого ГК «Колос» Берегово, яка брала участь у чемпіонаті УРСР та СРСР. А нині повноправними її власниками є вихованці місцевої ДЮСШ «Колос» та жителі регіону. І вони ними залишаться. До того ж, як сказав заступник Міністра молоді та спорту України Ігор Гуцул, який відвідав цей унікальний спортивний ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

101

комплекс у квітні 2014 році: «Нині у нашому відомстві цю спортивну споруду розглядають, як повноцінну базу для реабілітації українських спортсменів, зокрема олімпійців. Адже через анексію Криму наші спортсмени не мають можливість відвідувати тамтешні заклади для реабілітації». Сьогодні після капітальної реконструкції УСБ «Закарпаття» не впізнати, якщо порівняти її з роками, коли на ній господарювали поплічники «регіоналів». Вона стала справжнім спортивним об’єктом європейського ґатунку, де своє здоров’я відновлюють і малеча, і люди похилого віку. Скажімо, мер Берегова З. Баб’як звернувся до керівництва УСБ «Закарпаття» із проханням надати можливість берегівським учасникам АТО безкоштовно відвідувати басейн. До цього прохання віднеслися з порозумінням, – каже керівник УСБ «Закарпаття» М. Тимчак, — і захисники Вітчизни, що були на Донбасі, уже з 27 березня 2015 р. відвідують басейн безкоштовно... Поправляють своє здоров’я безкоштовно також спортсмени–інваліди та вихованці ДЮСШ ФСТ «Колос». А ось два відгуки туристів із–за меж Закарпаття, які тут уже побували. Антоніна (06. 06. 2015 р.): «Недавно відпочивали з чоловіком в Берегові. Були 10 днів. Дуже сподобалось, обслуговування в готелі прекрасне, люди привітні й чудові. Вода в басейні унікальна, спочатку було загострення деяких хвороб, зараз чудово себе почуваємо. Місто прекрасне, зрештою, як і усе Закарпаття (в Закарпаття закохались). Побували у берегівському музеї, де зустріли чудову людину, справжнього патріота Івана Шепу (раджу всім відвідати музей). Відпочинком задоволені, приїдемо ще. Нехай цей край і вся наша Україна процвітають». Ірина (27. 07. 2015 р.): «Відпочивали в Берегові вперше. Емоцій — море! Всі позитивні! Проживали в приватному секторі у Василя по вул. Франка. Дуже гарний господар, порядний, у будинку все так, як і на фото в інтернеті. Центр, але затишно, свій дворик, де можна поставити машину і не турбуватися. Водичка в термальних басейнах дійсно лікувальна, в «Закарпатті» відчувається це більше, аніж в «Жайворонку». Раджу теж відвідати Берегово, зокрема УСБ «Закарпаття». Дуже вдячні за чудовий відпочинок».

zz Журналістський десант у термальному басейні УСБ «Закарпаття», що у Берегові (справа наліво): один із авторів цієї книги В. Гаджега, В. Бедзір, (другий зліва) І. Жирош зі своїми дружинами та колегинями.

102

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Сільськими атлетами гордиться Срібна Земля Сільський спорт на Закарпатті найперше асоціюється з легендарним богатирем Срібної Землі І. Ф. Фірцаком-Кротоном (Іван Сила), який своїми показовими силовими трюками підкорив практично весь світ. Йому аплодували у 64 країнах світу. А ці фрагменти зафіксовані автором на спортивно-культурному заході «Свято богатирської сили на призи Кротона», яке відбулося у червні 1999 р.

zz Титульна сторінка тритомника про І. Ф. Фірцака (автор В. Гаджега).

zz (у центрі) хліб тримає наймолодша донька Кротона Зірка.

zz Виступає голова Іршавської райради С. Бобик. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

103

zz Ще не перевелись славні богатирі та нащадки Кротона на Срібній Землі. На світлині учасники традиційних змагань, присвячених пам’яті всесвітньовідомому силачу й засновнику в області важкої атлетики І. Ф. Фірцаку–Кротону. Справа наліво (стоять): внук Кротона Юрій, третій — екс–асистент самого силача, а нині директор Хустської ДЮСШ мс СРСР та суддя національної категорії з важкої атлетики В. Деяк, 6–ий — внук Івана Федоровича Фірцака–Кротона— Іван.

zz У програмах змагань на призи І. Ф. Кротона чи «Краще спортивне село» завжди в пошані силові види спорту. Отже, колода та гиря сільськими богатирями підняті. Значить, ми взмозі підняти на вищий щабель і сільський спорт!

104

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

zz Найтитулованіша спортсменка нашого краю, екс-голкіпер берегівського «Колоса» та збірної Радянського Союзу змс СРСР з гандболу Ніна-Гецко Лобова — олімпійська чемпіонка, володарка золотих нагород чемпіонатів України, Югославії, Ісландії та світу.

zz Єдина жінка в області, яка ось уже більше чверть віку очолює не тільки дитячу спортивну школу у Берегові, але є й головою районної організації ФСТ «Колос». Це мс СРСР із гандболу Олена Михайлівна Чуха, яка виховала не одного класного спортсмена. Та найбільше, звичайно, вона гордиться своїм сином Шандором, який свого часу теж виконав норматив майстра спорту України, правда, з греко-римської боротьби, а тепер, як і мама, опанувавши професію тренера-викладача з цього виду спорту, навчає юних богатирів. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

105

Збірна Закарпатської обласної ради ФСТ «Колос» на всеукраїнських сільських спортивних іграх Щороку після завершення обласних фінальних сільських ігор облрада спільно з фахівцями товариства формували збірну краю для поїздки до Києва.

zz 1999 рік. «Кістяк» збірної області склали атлети з Хустщини. Серед них і голова райради ФСТ «Колос» Володимир Фінюк.

zz 2007 рік. На фото зліва збірна команда Закарпатської облради ФСТ «Колос» на урочистому відкритті всеукраїнських сільських спортивних ігор. Зліва голова Виноградівської райради ФСТ «Колос» О. Чука, а справа — в. о. голови облради ФСТ «Колос» один із авторів книги Василь Гаджега. zz 2010 рік. Бориспіль. Місцевий спорткомплекс «Колос». Фінальні всеукраїнські спортивні ігри, присвячені 60-річчю утворення ФСТ «Колос» АПК України. Оргкомітет змагань вітає збірна команда із Срібної Землі (зліва керівник ЗОО ВФСТ «Колос» АПК України Микола Тимчак).

106

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

zz 2014 рік. 28‑30 листопада на берегівській УСБ «Закарпаття» ВФСТ «Колос» АПК України вже уп’яте пройшов традиційний Всеукраїнський турнір з греко-римської боротьби «Спорт без кордонів». Тренер-викладач місцевої ДЮСШ «Колос» І. Карімов сказав: «Ці змагання проводяться вже не вперше, але такої кількості учасників не пам’ятають навіть ветерани: на трьох килимах мірялися силою 472 борці! Директор УСБ М. Тимчак та його заступниця О. Чуха багато зусиль доклали для розміщення та прийому всіх гостей, зокрема учасників, представників, суддів, а їх було більше 600! До прикордонного райцентру приїхало 35 команд, з них 11 зарубіжних (Сербія, Угорщина, Словаччина, Румунія, Чехія тощо). На урочистому відкритті були присутні консул Угорщини у Берегові І. Мані, начальник управління молоді та спорту ОДА В. Ерфан, голова федерації греко-римської боротьби Угорщини М. Лештар. Всі гості та учасники турніру відзначили високий рівень проведення змагань, об’єктивне суддівство та доброзичливість господарів. Усі бажаючі мали можливість поплавати у басейні з термальною водою, побувати на екскурсії…

zz 2007 рік. Іршава. Закарпатська облрада ФСТ «Колос» перед фінальними спортивними сільськими іграми краю завжди проводила змагання серед трудових колективів організацій, що входять до облради ФСТ «Колос». На фото перед учасниками змагань виступає заступник голови облспоживспілки Іван Митрьо (справа від нього) голова обкому профспілки працівників споживчої кооперації Надія Лошак, голова Іршавської райспоживспілки Андрій Лупак та директор Мукачівського міськкоопторгу Михайло Попович. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

107

zz 2006 рік. Чемпіонки Закарпаття з футболу серед жіночих команд — вихованки ДЮСШ Виноградівської районної організації ФСТ «Колос» (голова Олександр Чука — стоїть зліва), у центрі — директор дитячої спортивної школи Василь Розгоні та голова федерації футболу Виноградівщини Емеріх Міндак — справа).

zz 2015 рік. У нинішньому році фінальні ігри чемпіонату Закарпаття з футболу серед жіночих команд проходили на одному з кращих спорткомплексів України — стадіоні с. Пийтерфолво, що на Виноградівщині, де ось уже чверть століття господарює директор «колосівської» ДЮСШ, колишній гравець команд майстрів В. П. Розгоні. Василь Павлович, як авторитетний фахівець і шанована людина у краї на цей раз (на фото зліва) виконує приємну місію: проводить нагородження переможців та призерів змагань. У центрі тренер ДЮСШ Іван Рибкович.

108

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Зимові види спорту у ЗОО ВФСТ «Колос» АПК України теж у пошані zz 2014 рік. Київ. Офіс НОК України. Щаслива мить. Закарпатські олімпійці Й. Пеняк (у центрі) та Анна–Марі Чундак (зліва) під час зустрічі з президентом Національного олімпійського комітету України, одним із найтитулованіших спортсменів світу Героєм України Сергієм Назаровичем Бубкою (справа від Й. Пеняка) zz 2012 рік. Раубічі (Білорусь). Тут проходив восьмий етап Кубка світу з фристайлу (акробатика). Відразу двоє українців піднялися на п’єдестал пошани. Наш Станіслав Кравчук (ФСТ «Колос») виборов золоту нагороду (на знімку у центрі), а срібним призером став Олександр Абраменко (зліва) з Миколаєва. До речі, для Станіслава це була остання нагорода у професійному спорті. Наш атлет ще раз довів керівництву збірної України, що він, незважаючи на серйозні травми та операції, зміг покласти у загальноукраїнську скарбничку не одну медаль різного ґатунку з багатьох міжнародних престижних змагань.

zz За підсумками чемпіонату та Кубка України (2015 р.) з фристайлу–могул, вперше в історії зимових видів спорту краю відразу 4 вихованців тренера з цього виду спорту ДЮСШ Мукачівської райорганізації ФСТ «Колос» (голова зт України, мсмк І. Кукушкін) С. Легези ввійшли до складу збірної команди України: Марина Хрипта (1996 р. н.), Антон Дешко (2000 р. н.), а також Георгіна Цап й Ірина Соловей (обидві 1997 рр. н.). Це фото зроблене після завершення чемпіонату України (березень 2015 р.). ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

109

zz 2014 рік. Село Королево, що на Виноградівщині. На світлині переможці 1–го «Меморіалу пам’яті екс-капітана ФК «Говерла» Ужгород Ю. І. Чиркова». За цю головну команду краю свого часу виступали нинішній голова ЗОО ВФСТ «Колос» АПК України М. Тимчак, директор ДЮСШ Виноградівської райради ФСТ «Колос» В. Розгоні, екс-народний депутат України із сусіднього села Веряця Сергій Чейпеш (на фото присів другий зліва).

zz Рахів. На світлині голова облради ФСТ «Колос» М. Ю. Тимчак (справа стоїть) зі своїми колегами та друзями по фізкультурно–спортивному цеху, з якими організував чимало різних престижних змагань на теренах Закарпаття. На передньому плані сидять (зліва): мс СРСР з легкої атлетики А. Плеханов та голова Рахівської райради ФСТ «Колос» В. Головчук. Зліва стоїть завідувач відділом управління фізичної культури і спорту ОДА В. Марків, за ним — завуч місцевої ДЮСШ Віктор Вішован, заст. голови облради ФСТ «Динамо» М. Пантьо, провідний спеціаліст облради ФСТ «Колос» М. Товтик, голова ветеранів спорту Рахівського району Михайло Руснак і директор ДЮСШ Віктор Урбан.

110

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

zz 2013‑2014 рр. Чемпіони області серед дівчат підопічні тренера-викладача ДЮСШ Виноградівської райорганізації ФСТ «Колос» Еміла Гоздока (у центрі): Оксана Регеці, Олександра Мельник, Анастасія Татач, Аліна Вакарова, Вікторія Келемен, Серафима Селеші, Ніколетта Свереняк, Вікторія Маринич, Бограда Гріга, Олександра Григорович, Аделіна Леврінц, Ванесса Вацко, Дарина Григорович, Домініка Пилип, Вероніка Філеп.

zz 2007 рік. Київщина. Фінальні всеукраїнські сільські ігри. На фото срібні призери змагань під гаслом «Тато, мама і я — спортивна сім’я» — дружня сім’я Григоровичів з Виноградівщини: Ігор, Вікторія та Олександра. Зліва голова Виноградівської райради ФСТ «Колос» Олександр Чука. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

zz 2007 рік. Київська область. Фінальні всеукраїнські сільські ігри. На фото зліва чемпіон Ігор з настільного тенісу виноградівець Золтан Сіладі та голова Виноградівської райради ФСТ «Колос» Олександр Чука.

111

zz З 2007 року в області започаткований Кубок ліги чемпіонів Закарпаття. У ньому беруть участь лише чемпіони міст та районів краю. У футбольних перегонах брали участь сільські команди з Пийтерфолво (Виноградівщина), Кам’янського (Іршавщина), Зарічева (Перечинщина) … А у фіналі зустрілися чемпіони Мукачева (АВК «Мукачево», яка захищає честь місцевої кондитерської фабрики) та Ужгородщини — А. С. ФК «Дубрівка» (абравіатури А. С. — це ім’я та прізвище уродженця села, голови Конституційного суду України Андрія Стрижака — Авт.). Перемогу святкували дубрівчани (2:1). Отже, першими володарями престижного трофею у складі А.С.ФК «Дубрівка» стали: Руслан Бруженяк, Олександр та Анатолій Пеци, Віталій Бойко, Анатолій Бабан, Тарас Плиска, Віталій Ковчар, Анатолій Рипкович, Рудольф Блажинець, Сергій Сидоренко, Віталій Сідун, Олександр Поляк, Сергій Товтин, Віктор Черевко, Віктор Щобак, Руслан Роман, Михайло Антолик, Володимир Дано, Едуард Шепа, Георгій Шуель, Віталій Шпонтак. (Голова клубу —Михайло Пеца. Тренер — Володимир Пеца. Начальник команди — Михайло Скиба).

zz 1999 рік. Хуст. Міський стадіон «Карпати». Обласні фінальні спортивні сільські ігри. На знімку начальник управління у справах молоді, спорту та туризму облдержадміністрації Василь Бабич нагороджує призера змагань з гирьового спорту М. Лозюка — члена збірної команди Хустської райради ФСТ «Колос» (голова В. П. Фінюк).

112

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

zz Футбольна сільська команда «Тиса» Петрово (головний тренер В. П. Розгоні (стоїть у костюмі) — багаторазовий переможець не лише внутрішніх, але й міжнародних турнірів. Скажімо, у 1981 році на місцевому стадіоні відбувся міжнародний турнір, у якому взяли участь 8 команд (НДР, Югосплавія, Чехословаччина, Угорщина, а також заставненський «Колос», виноградівський «Керамік» та місцева «Тиса»). Перемогу святкували підопічні Василя Павловича. zz 2001 рік. Ветерани спорту області — це гордість фізкультурної індустрії Срібної Землі (зліва направо): мс СРСР із легкої атлетики А. Плеханов, мс СРСР з велоспорту, голова Мукачівської райради ФСТ «Колос» Г. Мезев, 4–ий – екс-голова облради ФСТ «Колгоспник» П. Фітас, 6–ий — голова ДЮСШ та керівник Іршавської райради ФСТ «Колос» В. Попович, крайній справа голова ФФЗ А. Гаваші.

zz Тренерський бомонд закарпатської школи футболу. На передньому плані справа — директор ДЮСШ Виноградівської райради ФСТ «Колос» В. П. Розгоні, (зліва від нього з папкою) — голова Іршавської райради ФСТ «Колос» та директор ДЮСШ цього товариства В. М. Попович, на задньому плані справа — екс-тренер чемпіонів області ФК «Колгоспник» Сторожниця, що на Ужгородщині (1966 р.) С. І. Сербайло… ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

113

zz 2013 рік. У 2015 році у 25-й раз у Мукачеві проводитиметься традиційний турнір з міні–футболу серед аграрних професійно–технічних навчальних закладів (ПТНЗ) області, присвячений пам’яті екс–директору СПТУ № 31 М. М. Данканичу. Перед учасниками змагань виступає колишній вихованець СПТУ № 31, а нині відомий футболіст та меценат О. Переста. За ним (зліва направо стоять): директор ВКП «Мукачівський міськкоопторг» М. Попович, директор МПАЛ ім. М. Данканича В. Ковбаско, Ю. Деркач, а також ведучий турніру В. Гаджега. На фото внизу команда МПАЛ ім. М. Данканича (тренер мс СРСР Олег Халілов), яка у черговий раз стала переможницею традиційного футбольного турніру.

114

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

zz 2007 рік. Село Порошково, що на Перечинщині — рідне село першого на Західній Україні змс СРСР (1955 р.), екс–капітана київського «Динамо» та голови ФФЗ М. М. Михалини. На цей раз заступник голови облради ФСТ «Колос» та голова крайової асоціації спортивних журналістів АСЖ України В. Гаджега (на фото у центрі) разом із сином Михалини Степаном (зліва у другому ряді) побували у рідному селі його батька. Гості розповіли місцевим школярам та вчителям про їхнього знаного односельчанина та вручили їм спортивну атрибутику (м’ячі, тенісні ракетки тощо).

zz Сільські школярі активні учасники різних змагань та турнірів, що організовують ЗОО ВФСТ «Колос» АПК України (голова М. Тимчак) та обласний осередок НОК України (І. Риляк). Серед них і дитячий фестиваль «Олімпійське лелеченя». Уже третій рік поспіль переможцями стають школярі з Лінцівської ЗОШ, що на Ужгородщині (на фото). Вони у черговий раз стали володарями путівки на всеукраїнські фінальні змагання. Добре також на обласному фіналі виступили школярі з сіл Копашнево, що на Хустщині, Доробратово, що на Іршавщині, Кострино, що на Великоберезнянщині… ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

115

zz Щороку в області проводяться обласні фінальні спортивні ігри (до 2012 р.), а відтак під гаслом «Краще спортивне село». На них, як правило, запрошуються керівники області та районів, управління АПК краю та профспілкові працівники. На світлині заступник начальника управління АПК Закарпаття В. Тереля щиро вітає учасників фінальних ігор серед сільських збірних команд районів та галузей, які обслуговує ЗОО ВФСТ «Колос» АПК України.

zz 2013 рік. Голова ЗОО ВФСТ «Колос» АПК України М. Тимчак: «Я знову радий учасникам фінальних змагань під гаслом «Краще спортивне село». Впевнений, що всі спортсмени нині продемонструють свою майстерність із тих видів спорту, що є у програмі змагань. Бажаю кожній сільській команді успіхів в упертій боротьбі за право називатися кращою, а згодом успішно захищати честь закарпатського села на всеукраїнському рівні. Удачі!».

116

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

zz Під час проведення змагань часто виникають будь–які спірні питання. Їх, як правило, разом оперативно вирішують організатори та суддівська колегія змагань (справа наліво): голова ЗОО ВФСТ «Колос» АПК України М. Тимчак, голова облпрофорганізації АПК області Г. Кулик, головний суддя, суддя національної категорії мс СРСР А. Плеханов та заступник начальника АПК Закарпаття В. Тереля.

zz На кожних серйозних змаганнях, що проводить сільське товариство, нагородження переможців та призерів проходить помпезно. На фото голова ЗОО ВДФСТ «Колос» АПК України Микола Тимчак нагороджує капітана команди переможців, бирова с. Рокосово П. Джугу. Справа від М. Тимчака стоїть голова обласної профспілки працівників агропромислового комплексу Закарпаття Ганна Кулик. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

117

Фрагменти з обласної звітно–виборної конференції ЗОО ВФСТ «Колос» АПК України (29 травня 2015 р., м. Берегово) zz У президії звітно-виборної конференції (зліва направо): голова ЗОО ВФСТ «Колос» АПК України М. Ю. Тимчак, перший заступник голови облради профспілок В. Г. Захарець, голова облпрофорганізації АПК області Г. І. Кулик, заступник начальника АПК Закарпаття В. І. Тереля.

zz Серед делегатів звітно– виборної конференції знані атлети, ветерани сільського спорту та пристрасні пропагандисти здорового способу життя на селі, керівниники райрад ФСТ «Колос», директори та дитячі тренери ДЮСШ цього товариства, меценати та профспілкові активісти агропромислового комплексу Закарпаття тощо.

zz Виступає голова Хустської райради ФСТ «Колос» В. Фінюк. На першому плані дитячий тренер з важкої атлетики ДЮСШ Іршавської райради ФСТ «Колос» мс СРСР Ю. Світлик.

118

zz В. Тереля: «Миколо Юрійовичу, щиро вітаю з новим мандатом довір’я від спортивної громадськості села. Бажаю, аби Ваш «Колос» у майбутньому теж був щедрим на медалі різного ґатунку. ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Кротон — спортивна візитка Закарпаття Людина-легенда… І. Ф. Фірцак. Кротон. Іван Сила. Так величала нашого найдужчого краянина не лише пишуча братія, але й прості люди, яких він, роз’їжджаючи селами, назавжди зачарував своєю просто дивовижною силою. І те, що залишилося в пам’яті людей від знайомства і розмов з уславленим краянином, дійсно стало живими легендами. Наша довідка: Іван Федорович Фірцак (псевдоніми Кротон та Іван Сила) народився 28 липня 1899 року у Білках, що на Іршавщині (Австро–Угорщина). У 1928 році одна з найпопулярніших газет США «Нью-Йорк Таймс» назвала нашого співвітчизника найсильнішою людиною Планети ХХ-го століття. Окремі силові трюки І. Фірцака-Кротона досі ніхто не може повторити. До сьогодні неперевершеними силовими трюками нашого земляка є згинання на носі товстого залізного обода (рафа), демонстрація номера під назвою «Зуби мамонта» (обертання по колу водночас п’яти чоловік, утримуючи їх одними зубами) і чимало інших див. Невпинний потяг до вищої людської гармонії через красу тіла, силу, наполегливість, розум (Кротон володів 5 іноземними мовами — Авт.) — ось, напевне, кредо Івана Федоровича. Власники найбільших цирків Європи і США запрошували легендарного Кротона до себе, особливо ж після того, як на конкурсі у Парижі він став чемпіоном з культуризму. Закарпатець як спортсмен-любитель став популярним і відомим у 20-х роках, коли у Празі (в той час територія Закарпаття входила до складу Чехословаччини) перемагав на борцівських змаганнях і турнірах гирьовиків понад 70 разів. Він неодноразово ставав чемпіоном празького клубу важкоатлетів «Прага-Бубенец», а згодом був удостоєний звань чемпіонів ЧССР з рукопашного бою та важкої атлетики. А було й таке. На прохання королеви Англії (ця країна офіційно вважається батьківщиною боксу) Іван Фірцак у шкіряних рукавицях на рингу помірявся силою з суперваговиком із боксу, тодішнім чемпіоном Старого світу Джексоном. Бій завершився для останнього плачевно. Кротон сильним прямим ударом проломив йому грудну клітку. Удар був настільки потужним, що рукавиця… тріснула. Після цієї прикрої поразки Джексон не витримав ганьби й викинувся з вікна багатоповерхового будинку. Королева Великобританії не залишилася в боргу, подарувавши нашому землякові унікальний пояс, манжети і шолом, прикрашений майстерно виготовленими з діамантів могутніми левами (на фото зліва). А бій з биком в Іспанії під час кориди можна віднести до розряду феноменальних епізодів з життя видатного силача. Виступаючи в ролі тореро, Іван Федорович, ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

119

відкинувши мулету й шпагу, переміг бика «голими» руками, а опісля «завантажив» тушу на широкі плечі й почимчикував з нею до ресторанної кухні. Найбільш ласий кусень м’яса на вечері дістався, звичайно, головному герою дня — Кротону. Хто бодай раз бачив І. Фірцака на сцені, атракціоні чи на манежі цирку або просто на сільському майдані, стадіоні, в клубі під час виступів, той ніколи не забуде цього видовища, запам’ятавши на все життя людину-велета, наділену від Бога і природи-матінки надзвичайною силою.

200-міліметрового цвяха він міг запросто втиснути в дерево одним пальцем, а витягти назад зубами, що було для нього чи не найлегшим номером. Кротон легко розривав ланцюги перед величезними глядацькими аудиторіями у Відні, Берліні, Вашингтоні чи Нью-Йорку, гнув пальцями цвяхи (200–250 мм), викручуючи з них різні фігурки — серце, перстень тощо, які потім дарував вдячним глядачам. Багато легінів бралися знову розігнути цвях, але він не піддавався нікому (на фото внизу). Богатир міг спокійно лежати на розбитому склі, тримаючи на собі півтонний тягар, зубами тягнув вантажні автомашини, колеса яких потім повільно перекочувалися через його горло, жонглював важкими предметами, міг підняти задню частину переповненого автобуса. Можна без кінця продовжувати цей вражаючий перелік феноменальних силових вправ витязя Карпат І. Фірцака. Вкритий немеркнучою світовою славою, білківчанин разом із тим залишався скромною, доброю, порядною людиною, котра, як кажуть, і мухи не скривдить. Він завжди охоче допомагав іншим, цінував чесність і справедливість. І. Сила об’їздив чи не півсвіту і, маючи тільки початкову освіту, проявив неабиякі здібності до вивчення різних мов. Він не обмежувався лише своєю справою, а цікавився історією, культурою різних країн. У родині Фірцаків не лише його дід Іван, сини, сам Кротон були наділені від матінки-природи надлюдською силою, але й сини та доньки Кротона теж були не із слабеньких. Іван Фірцак-мол. був кілька разів чемпіоном та призером першості УРСР та Закарпаття з боксу, а у Берегові, де він працював на бойні, міг спокійно кулаком «завалити» бика одним ударом між роги. А донька Зірка, яка проживала в Ужгороді й працювала в автоколоні облспоживспілки, легко розгинала кінські підкови, а ядро штовхала, як і чоловіки — за 15 метрів. Іванові Федоровичу зозуля накувала тільки 71 рік, а могла й більше, якби не страшна травма черепа — знятий скальп. А сталося все це в Бразилії. Іван Федорович, перекидуючи через себе чорношкірого борця, ненароком головою зачепився на рингу за металевий гострий крюк й сам собі завдав важкої травми. Лікарі в США потім «прикрасили» голову борця золотою пластиною, з якою той прожив ще понад 40 літ. І як би там не говорили, хто б що не казав, а І. Фірцак залишив помітний і славний слід у історії закарпатського спорту. Дехто може закинути авторам цього матеріалу резонне запитання, а чому Кротон не був широко відомий у Союзі

120

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

zz 1996 рік. Петрово. Обласні сільські спортивні ігри. До кидка ядра (зліва) готова член збірної команди облспоживспілки (голова Л. Л. Микайло, голова профспілки Н. П. Лошак) Зірка Матей–Фірцак). Справа — старший син Кротона Іван у рукає тримає свіжий номер обласної газети «Спортивне Закарпаття», редактором якої був автор цих рядків (В. Г.)

чи бодай в Україні, не мав гучних перемог на офіційних змаганнях? Відповідь банальна, але вона однозначна й об’єктивна: Іван Федорович практично не виступав на республіканських (УРСР), тим більше союзних престижних змаганнях, бо Закарпаття до 1945 року було у складі Чехії, а потім Угорщини. Тож він не мав радянських офіційних титулів, а його «буржуазне минуле» замовчувалося, хоча Кротона знав увесь світ, який він підкорив своїми унікальними силовими трюками на сценах багатьох провідних цирків Європи та Америки, а також на рингах. Географія виступів Кротона по світу, безперечно, широка й довга в півстоліття. Виступаючи в одній з циркових труп Праги, починаючи з 20-х років, Кротон разом зі своєю дружиною Руженою Зікл — уродженкою промислового міста Градец-Кралове, що за 100 км. від столиці Чехії, повітряною гімнасткою, а відтак і старшим сином Іваном побував майже в кожній другій країні Європи та Америки. Своє незвичне мистецтво він дарував людям, особливо дітям, майже до останніх днів свого життя. До речі, місто Градец-Кралове, де Кротон проживав з сім’єю майже 15 років, — обласний центр Східно-Чеської області, за величиною і населенням як Ужгород. Авторові цього матеріалу (В. Г.) молодша донька Кротона Зірка Іванівна (прізвище за чоловіком Матей) передала надзвичайно цікавий і унікальний документ -— «Ліцензію на роботу», з якою її батько не розлучався майже 20 років. Цей документ унікальний насамперед тим, що завдяки йому можна конкретно прослідкувати шлях виступів Івана Федоровича після того, як він повернувся з турне по Америці та Європі в Чехію. А це приблизно 1927 рік. Крім того, гадаю, багатьом буде цікаво довідатися, що ж собою являла тогочасна «Ліцензія…». На титульній сторінці, крім паспортних даних (прізвище, ім’я, де і коли народився, стать, фотографія, особистий підпис), є й чимало інших записів, котрі, скажімо, нині відсутні в наших паспортах (на фото зліва). Це, передусім, колір очей і волосся, вусів, форма обличчя, носа ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

121

тощо. Таким чином, нам не складатиме особливих труднощів «намалювати» словесний портрет Івана Фірцака. Отже, в закарпатського богатиря були чорні очі й волосся, пшеничні вуса, овальне обличчя, трохи розплющений ніс, до речі, як і у всіх боксерів. Там, де виступав Кротон, завжди збиралася велика глядацька аудиторія. Перший запис у «Ліцензії…» зроблений на 13-й сторінці (перші 12 сторінок відсутні — В. Г.) 9 липня 1927 року. Саме цього дня в місті Колін, що за 40 км. від Праги, місцевий уряд дав Іванові Федоровичу дозвіл протягом 7 днів виступати зі своєю програмою в райцентрі та навколишніх населених пунктах. А вже 24 червня цього ж року Кротон демонстрував свої силові трюки разом із дружиною в промисловому м. Млада Болеслав, що за 70 ки від столиці Чехії. До нас дійшло чимало спогадів про Кротона, які містять надзвичайно багаті відомості, роздуми про Фірцака — богатиря і Людину з великої літери. Та, на превеликий жаль, білою плямою залишається найбільш цікавий період життя й трудової діяльності Івана Фірцака — це заокеанське та турне по Європі. Хоча письменник Антон Копинець у своїй повісті «Кротон» розповідає про події, пов’язані з героєм у той період, не слід забувати, що твір написаний не з достовірних історичних документів, а на основі розповідей самого героя. До того ж, елементи авторського домислу, як на нас, не лише присутні, але в окремих епізодах навіть домінують. Ще їх більше у розповідях очевидців, бо окремі з них більше нагадують легенди. І це не випадково, бо і сам Кротон був людиною-легендою, яка жила й творила серед нас. У 1928 році Кротон повернувся на рідну землю. … І ось знаходимо перший підпис начальника Севлюського окружного уряду, який дає Кротону офіційний дозвіл протягом двох тижнів (5–19 березня) виступати зі своєю програмою в райцентрі та селах притисянської Виноградівщини. До речі, були такі випадки, коли богатиря в одне й те ж саме село запрошували по кілька разів. Скажімо, Кротон два дні (9 та 10 березня) показував силові трюки жителям Кіральгази (с. Королево), а через тиждень (17 та 18 березня) він знову був у цьому притисянському селі. А вже 20 березня Іван Сила з дружиною в гостях у жителів Берегівщини, 2 квітня — на Мукачівщині, зокрема в Росвигові (8 квітня), а 13 — на Ужгородщині. А останню свою програму в 1928 році на Закарпатті Іван Федорович показав 30 квітня у Великій Доброні. Звідси він поїхав до Словаччини, а далі — у Чехію. По дорозі в Градец-Кралове Іван Фірцак, як завжди, показував свої циркові вистави. Останній запис зберігся від 27 серпня 1928 року (м. Літомишль, що за 40 км від постійного місця проживання Фірцаків у Чехії. На жаль, далі сліди його виступів губляться. Можливо, в цей період Іван Федорович знову повертається працювати в цирк у Прагу. Лише 18 серпня 1931 року, рівно через три роки, Кротону видають нову «Ліцензію на роботу». Майже три роки, до 30 грудня 1933 року, Іван Федорович об’їздив більшість міст і сіл Чехії та Словаччини. Новий 1934 рік Фірцак із своєю сім’єю зустрів у Білках. Місяць відпочинку, й знову за важку роботу. На цей раз його шлях проляг до жителів Мукачівщини. Начальник окружного уряду в Мукачеві (на фото справа) підписав дозвіл на виступи Кротону з 1 по 28 лютого 1934 року. 4 лютого богатиреві з Білок аплодували жителі Барбова (Бородівка), а також в інших

122

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

селах. Та незрозуміле одне: чому Кротон на Мукачівщині був лише два тижні, бо вже 17 лютого отримує дозвіл окружного уряду в Хусті показувати своєрідне мистецтво аж до 5 березня. Цікавий запис шкільного інспектора в Хусті: «Позволяю, абы в час вольном од науки й в догод з управами школ одбувалися сеанси в школьных будинках руських школ туташнього округу» (стиль і правопис збережено — Авт.). Своєрідне турне Хустщиною Фірцак розпочав із села Іза 18 лютого, у Липчі виступав 19-го, а у Драгові — 20 лютого. Старожили області, котрі пам’ятають його виступи кажуть, що богатир міг за день дати в різних селах по дві, а то й три циркові вистави. Окрім того, він після їх завершення із задоволенням оповідав про свої мандри по Європі та за океан. 21 лютого білківчанин уже у Воловому (Міжгір’я). Тут, крім районного центру, 22‑23 лютого побував у селищі Майдан та Торуні, а 3–4 березня він уже в Салдобоші (Стеблівка), а також у Данилові, через три дні — на Тячівщині, зокрема у Вільхівцях — 10 березня, Нересниці — 11, Дубовому — 12‑13, у Тячеві — 14 березня. У Солотвинських копальнях (сел. Солотвино) Іван Сила пробув три дні, а вже 17 березня він на Рахівщині. Тут, мабуть, Кротону сподобалися щирі й роботящі лісоруби, бо протягом майже двох тижнів дивував горян своєю силою. 28 березня 1934 року богатир побував у сел. Ясіня, а 1 квітня — в сел. Буштино. І знову рідні Білки, села Іршавщини, а відтак 21 квітня він із сімейною трупою на Свалявщині, зокрема в селі Поляна (22 квітня), потім його шлях проляг на Перечинщину, де протягом 4 днів дивував силовими трюками жителів Порошкова, Тур’я-Реміт, Перечина. В Ужгороді та районі Кротон виступав протягом двох з половиною тижнів (30 квітня — 17 травня), а відтак — знову на Мукачівщині (15–20), Берегівщині (21–25), Виноградівщині (26 травня — 4 червня 1934 року). Звідси сім’я Фірцаків знову повертається до Градовец-Кралове, де 6 грудня 1934 року йому виписують нову «Ліцензію на роботу», а вже в березні наступного року Іван Сила знову на Закарпатті… Виняткова спортивна активність забезпечила І. Фірцаку повагу сучасників і вдячність нащадків. Важко визначити градацію звершень такого обдарованого богатиря, як Кротон, що в кожному силовому виді спорту досяг певних висот, навіть у такому специфічному, як корида. Та за фасадом спортивної кар’єри й благополуччя крилося тривожне життя людини, сповнене невсипучої праці й пошуків, гірких невдач, спортивних злетів і болісної самотності серед чужих людей. І це все робив і терпів для однієї мети — аби прожити й прогодувати свою сім’ю й «привезти» для нянька, сестри і братів бодай якийсь достаток.

9 листопада 1970-го року перестало битися в дужих грудях серце всесвітньовідомого силача, циркового актора, скромної, доброї, порядної людини, нашого славного земляка І. Ф. Фірцака. Ще на одну краплину обмілів людський океан. Разом із тим слід чесно зізнатися, що за своє життя в радянському Закарпатті та, на жаль, і тепер рідкісні здобутки Івана Фірцака були незаслужено забуті. Його старший син Іван, який теж мав кротонівську силу, а після війни в Мукачеві навіть переміг чемпіона Угорщини з боксу в середній вазі й міг досягти високих спортивних титулів. Та лише через те, що мав свою особисту думку щодо тогочасних порядків у державі, був кинутий за грати, де провів майже 15 років. Вийшовши з неволі, сильний тілом і душею чоловік перетворився на мовчуна. Авторові цього матеріалу в 1997 році довелося спілкуватися з сином Кротона в його рідних Білках, але всі старання були марними, коли хотів бодай щось дізнатися від нього про батька, а також про нього самого. Іван Іванович помер, не доживши до столітнього ювілею свого нянька якихось 500 днів. До того ж, Іван Фірцак-мол. забрав із собою у вічність й багато цікавого, про що, мабуть, ніхто ніколи не дізнається. Він у моїй пам’яті залишився мужньою людиною, справжнім лицарем високої гідності й честі. Дотепер пригадую ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

123

тихий, спокійний і розсудливий голос сина Кротона — високого на зріст, напрочуд простого сільського чоловіка. Не раз ми сиділи довго в так званій літній кухні. «На столі — дві чарки з 60–градусною сливовицею й бужена пікниця. Говорили довго про все на світі, тільки не про батька. Про себе теж нічогого не говорив. Плекаю надію, що закарпатці ніколи не забудуть славного земляка та його родину. На знак величезної до нього поваги з покоління в покоління передаються як правдиві розповіді, так і легенди про силача. Чимало живих спогадів і переказів надруковано у пресі, а ще більше їх «живе» серед людей. У 1972 році в ужгородському видавництві «Карпати» вийшла друком повість журналіста й письменника Антона Копинця «Кротон» (150 сторінок). Вона нині — рідкість. Навіть в обласній бібліотеці зберігається лише один її примірник. Та, на велике щастя, дружина письменника, шановна Оксана Федорівна, зберегла оригінал унікального твору, який майже у два рази більший за книжковий варіант, і передала мені, правда 80 сторінок із нього бракувало. І все ж уривки з цієї повісті ввійшли до мого тритомника «Кротон», який вийшов у київському видавництві «Дельфін» напередодні 100-річчя від дня народження І. Ф. Фірцака-Кротона. Більше 30 літ у Білках проводиться традиційний турнір пам’яті І. Ф. Фірцака-Кротона. Головні організатори: ЗОО ВФСТ «Колос» та управління у справах молоді та спорту ОДА. Автори книги на ньому бувають чи не щороку. Фотофрагменти пропонуємо вашій увазі (знімки зроблені протягом 1999‑2014 рр.). У програмі змагань переважають силові види спорту: важка атлетика, гирьовий спорт, армреслінг, боротьба, кидання довбні, перетягування канату, боротьба, бокс, тягання воза…

124

zz У середині жовтня 2007 року до Білок завітала найсильніша людина ХХІ-століття з Прикарпаття Василь Вірастюк (у центрі). Він поклав на могилу найсильнішої людини світу ХХго ст. І. Ф. Фірцака живі квіти й на пам’ять сфотографувався з його учнями (справа наліво) мс СРСР з важкої атлетики Юрій Світлик, автор книги «Спортивний рух на Іршавщині» Андрій Савко, Василь Вірастюк, мс СРСР з важкої атлетики Юрій Бабич та Іван Волошиновський. ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

zz Щороку у змаганнях у Білках беруть участь юні дзюдоїсти знаного тренера у краї мс СРСР з вільної боротьби І. А. Кулієва з іршавського СК «Атлант».

zz На знімку організатори та судді змагань (зліва направо) Ю. Світлик, внук Кротона Іван, В. Деяк з Хуста, внук Кротона Юрій та В. Гаджега.

zz Нагородження проводить білківчанин, заступник голови Закарпатської облради П. Станко.

zz Відома тележурналістка Л. Кешеля з Ужгорода (у центрі) розмовляє з онуком Кротона І. Фірцаком.

ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

125

Метр сільського спорту на Закарпатті Рівно 27 років (1952‑1978 рр.) очолював Закарпатську облраду ФСТ «Колос» («Колгоспник») П. Ф. Фітас. Під його головуванням сільські фізкультурники краю домоглися значних успіхів. Лише у чемпіонатах та першостях області та районів брало участь майже 300 футбольних команд («основа» та «дубль»). Чи не кожного року сільська футбольна команда ставала чемпіоном області. Наведу такий разючий факт: 1977 рік — чемпіонами області стали сільські футболісти кольчинського «Урожаю» Мукачівського району; наступного року — буштинські «Карпати» з Тячівщини, у 1979 р. вдруге на вищу сходинку п’єдесталу пошани піднялися кольчинці, а у 1980 та 1981 рр. поспіль двічі «золоті» медалі крайового чемпіонату виборювали гравці новодавидківського «Колоса». Наша довідка: Павло Федорович Фітас народився 27 липня 1927 року в Підгороді, що на околиці Мукачева. У 1938 році пішов у перший клас місцевої гімназії, де уроки фізичної культуру проводив знаний фахівець О. Тар’ян. Провідними видами спорту у цьому навчальному закладі були легка атлетика, гімнастика та футбол. Досить пригадати тріумф гімназійної команди у далекому 1941 році, коли вона виборола кубок святого Василія (Угорщина) серед школярів, де брало участь на початковій стадії кілька сотень команд. У ній, зокрема грали такі майбутні майстри шкіряної кулі Г. Лавер, П. Крайняниця… У рідному селі він створив перший ФК «Крепость».

1956‑1960 рр. — навчання у Львівському інституті фізкультури. Навчався з такими у майбньому знаними фахівцями як Є. Гомонай, Г. Алмашій, В. Фізер і Т. Попович. Останній пізніше стане мс СРСР й зт УРСР з футболу («Динамо» Київ), а відтак 30 літ очолюватиме відділ футболу у ЦР ФСТ «Колос». zz На знімку: до учасників обласної Організував молодий педагог спартакіади ветеранів спорту у своїй школі й баскетбольну команзвертається її голова, екс–керівник ду, яка успішно виступала на обласній облради ФССТ «Колгоспник» Павло Фітас. першості. У центрі — перший мс СРСР з волейболу У 1952 р. П. Фітас переїхав на поІван Скрябін, котрий майже 30 літ стійне місце проживання в Ужгород, готував збірні команди ЦР ВФСТ «Колос» де його у цьому ж році було обрано із волейболу. За ним теперішній голова головою облради ФССТ «Колгоспник» ЗОО ВФСТ «Колос» Микола Тимчак (1990 («Колос»). р. — по нині).

126

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

zz 1986 рік, с. Іванівка, Берегівського району. Після завершення 2–ої спартакіади ветеранів спорту. На фото: організатори проведення цього традиційного спортивного свята (стоять справа наліво): начальник відділу фізичної культури і спорту Берегівського району Василь Фекете, голова Іванівської сільської ради Марта Барта, завідувач відділом обласної газети «Закарпатська правда» Іван Урста, Павло Фітас та інші.

З його ініціативи проводилися цікаві спортивні галузеві спартакіади лісгоспів, земельних ресурсів, облводгоспу, кооперації, ринків, об’єднань «Сільгоспхімія» і «Сільгосптехніка», радгоспів і колгоспів, ветеринарної й епідемологічної служб тощо. Були такі роки, коли в обласних фінальних сільських спортивних іграх брало участь до 20 команд (400‑500 учасників). Найчастіше вони проводилися у Петрові, що на Виноградівщині, Яношах, що на Берегівщині й Вишкові, що на Хустщині. Після них головною турботою для П. Фітаса та його помічників була організація та формування збірної команди облради ФСТ «Колос» для участі у всеукраїнських змаганнях, які найчастіше проходили у Київській області. На них чимало закарпатських сільських атлетів здобували медалі різного ґатунку. Найчастіше це робили важкоатлети, велосипедисти, жіночі волейбольні команди, а також футболісти. У 1978 році Павло Федорович працював начальником ФК «Верховина» Ужгород, а відтак був викладачем фізвиховання в ужгородській школі-інтернаті. Більше 15 років, аж до грудня 2004, очолював обласну асоціацію ветеранів фізичної культури і спорту. Щороку на хорошому організаційному рівні проводилися обласні спартакіади ветеранів. З метою пропаганди ветеранського спорту у краї він намагався обласні змагання проводити щороку в іншому районі. У нього була мрія — написати бодай невеличку книжку про сільський спорт на Закарпатті. До мене (В.Г.), завідувача відділом молоді й спорту облгазети «Новини Закарпаття», він приходив часто. Чимало матеріалу було надруковано, але ще більше і що головне унікального залишилося в його домашньому архіві… Правду кажуть: «Що маємо — тим не дорожимо, як загубимо — жаліємо». ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

127

М. Тимчак:

«ФСТ «Колос» — це моя доля» 25 років. Саме стільки літ (1990‑2015 рр.) екс-гравець команд майстрів «Карпати» Мукачево, «Говерла» Ужгород та СКА «Рівне» М. Ю. Тимчак очолює найбільше спортивне товариство в області — Закарпатську обласну організацію (ЗОО) ВФСТ «Колос» АПК України. Знаю Миколу Юрійовича понад 30 літ не лише як вправного та технічного футболіста, але і авторитетного фахівця серед аграріїв краю, вмілого організатора і справжнього сподвижника розвитку фізкультури і спорту на селі, великого поціновувача культури й традицій гуцулів і просто порядну людину, кмітливу й незрадливу, хоч інколи й запально-емоційну. І все ж він для мене (В. Г.) був і залишається хорошим колегою та надійним товаришем. Про таких кажуть: «З ним у розвідку можна йти. Не підведе, а головне не зрадить»… Наша довідка: Микола Юрійович Тимчак народився 11 листопада 1947 року в селищі лісорубів Великий Бичків, що на Рахівщині. Забивний форвард. Ще навчаючись у старших класах Великобичківської ЗОШ, уже виходив на заміну, а відтак і отримав постійну прописку в «основі» місцевого ФК «Хімік», який виступав у вищій лізі чемпіонату області. Після закінчення 11-го класу його запросили до райцентру, де у 1964 р. одягнув футболку команди «Картонник», яка захищала честь трудового колективу Рахівської картонної фабрики. Цей клуб був учасником першості краю (1–ша ліга). Через 4 роки, у травні 1968-го року, великобичківця запрошують у команду майстрів ФК «Карпати» Мукачево (головний тренер мс СРСР І. Осуський), яка успішно виступала в західній зоні класу «Б» на першість СРСР. У дебютному сезоні М. Тичмак із 19ма забитими голами став кращим бомбардиром, а його прізвище потрапило у символічний список «33 кращі футболісти України (ІІ–га ліга, клас «Б»). У 1969 р. було проведено опитування серед журналістів, тренерів, уболівальників, які повинні були назвати кращого футболіста року. Найбільшу кількість голосів набрали 3 гравців «Карпат»: Ю. Чирков, В. Медвідь і М. Тимчак. Наприкінці 1970-го великобичківець дебютував за ужгородську «Говерлу», де кілька літ як форвард радував численних уболівальників філігранною технікою й ефектними голами, яких щосезону забивав більше десятка.

1966‑1972 рр. — навчання на заочному відділенні Львівського зооветеринарного інституту (нині Львівська ветеринарна академія імені С. Гжицького). Поєднувати упродовж шести років навчання та виступати за команди майстрів, звісно, давалося важко. Після вручення диплому «вишу» (спеціальність «зоотехнік»), розпочав свою трудову діяльність на посаді бригадира на Закарпатській птахофабриці, а згодом його запросили в управління сільського господарства облвиконкому, де пройшов щаблі росту від рядового зоотехніка, старшого зоотехніка й начальника відділу по роботі агропромислового об’єднання. В апараті

128

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

облсільгоспуправління Тимчак «засидівся» аж до 1990 року. Саме цього року на черговій звітно–виборній конференції облради ФСТ «Колос» його обрали головою цього товариства, яке очолює ось уже 25-ть років. Цей період виокремлює у своєму житті не лише як найбільш відповідальний, але й найважчий. Через вкрай погане фінансування товариства, Микола Юрійович змушений був шукати різні шляхи виживання. Та завдяки його організаторським здібностям ця громадська організація здобула собі добре визнання. Щороку в області облрада товариства проводить більше 30 різних спортивних заходів. Серед них найголовнішими є: обласні та всеукраїнські сільські спортивні ігри, регіональні спартакіади серед працівників облспоживспілки, управлінь земельних ресурсів ОДА, об’єднань «Сільгосптехніка» та «Сільгоспхімія», облводгоспу, футбольний фестиваль «Даруймо радість дітям», «Золотий колос», «Шкіряний м’яч», міжнародні змагання з греко–римської боротьби пам’яті М. Токаря (Мукачево) та «Спорт без кордонів» (Берегово), турніри, присвячені знаним «колосівцям» краю ( Н. Гецко–Лобова, Й. Зупко, В. Станкович, М. Михалина, Т. Попович, Г. Мезев, Ю. Можар, Ф. Медвідь та багатьом іншим). Збірні команди та окремі атлети ФСТ «Колос» успішно виступають на різних всеукраїнських та міжнародних престижних змаганнях. З жовтня 2014 року М. Тимчак в. о. генерального директора підприємства УСБ «Закарпаття» ВФСТ «Колос» АПК України (м. Берегово).

Три запитання М. Ю. Тимчаку: — Розкажи про родзинки зі свого спортивного життя?

—У 1968 році грав за мукачівські «Карпати». Головним граючим тренером був мс СРСР екс-гравець московського «Динамо» Іван Осуський. Ми приймали лідера першості ФК «Динамо» Хмельницький. У цей же день відбулося урочисте відкриття нового стадіону імені 50-річчя СРСР у Мукачеві. Всі гравці були настроєні по-бойовому. Приблизно на 35-ій хвилині форвард мукачівців Тиберій Токар ввірвався з м’ячем у штрафний майданчик, а захисник гостей якимось чудом «вкрав» із–під його ніг м’яч і відбив прямо на мене. Я на ходу обіграв не лише захисника, але й воротаря і у порожні ворота забив м’яч. За цей гол мене головний тренер Іван Осуський на руках із штрафного майданчика гостей доніс до центра поля. Цей гол виявився єдиним і вирішальним. До речі, аналогічна картина сталася і в Івано-Франківську, коли Осуський теж ніс мене до центра поля після забитого мною голу.

zz М. Тимчак: «Забивати голи — це моя пристрасть. Та головним у календарному поєдинку завжди вважав результат. А коли доводилося забивати вирішальні голи, тоді я був «на сьомому небі» разом із своїми цімборами по команді та вдячними уболівальниками, яких на трибунах завжди було стільки (див. на фото зліва), що і яблуку ніде було впасти». ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

129

— Чому сьогодні ужгородська «Говерла» грає набагато гірше, хоча й виступає у Прем’єр–лізі чемпіонату України, аніж у 70–их роках?

— По-перше, не можна навіть зрівняти нинішній елітний дивізіон з тодішнім другим ешелоном першості СРСР. Ми грали з тими ж командами, які нині всі виступають в українській Прем’єр–лізі. По–друге, у нашій команді практично всі гравці були закарпатцями. Лише один В. Дубіно був із–за меж області. Ми захищали тоді честь свого краю, а на трибунах були рідні, цімбори, знайомі, словом, усі ті, заради яких ти на зеленому газоні повинен продемонструвати футбол високого гатунку. І не просто класно відіграти, але і так, щоб після закінчення матчу усі твої партнери з поля виходили з високо піднятими головами і під бурхливі оплески вдячних уболівальників і вигуками «Браво!», «Гойра, «Говерла!». А тепер ужгородська «Говерла» — це збірна світу і жодного закарпатця. А легіонери — це заробітчани, які викинуті за борт класних команд. У них того патріотизму, який був у нас, як кіт наплакав. Грають у своє задоволення й за великі гроші.

— Україна нині переживає важкі часи. А анексія Криму призвела до того, що практично усі спортивні заходи та тренувальні збори збірних команд з півострова переносять в основному на Закарпаття. У нас є чимало хороших сільських спортивних баз, де можна хоч нині проводити чемпіонати та першості України й навіть Європи. Головною нині сільською базою у нашому краї є УСБ «Закарпаття» ВФСТ «Колос» АПК України, де ви ось уже рік в. о. генерального директора. У якому вона нині стані?

— Нині практично зроблена реконструкція цієї унікальної навчально-тренувальної бази. Уже сьогодні тут можна проводити серйозні змагання з багатьох видів спорту. Для їх учасників створені усі умови: поруч готель й їдальня, комфортабельні роздягальні, медичний пункт, а головне басейн з термальною водою. Останнім часом ми провели кілька серйозних змагань — це й міжнародні змагання з греко-римської боротьби під символічною назвою «Спорт без кордонів», в яких взяли участь майже 500 учасників. Рекорд!!!

— Спасибі. Василь Гаджега zz 2009 рік. Рахів. Товариський матч між збірною командою району й ветеранами ФК «Динамо» Ужгород (на передньому плані другий справа М. Тимчак). А днем раніше уся ужгородська команда піднялася на найвищу гору Українських Карпат — Говерлу.

130

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

О. Чуха:

«Я рада, що передала естафету сину» Улітку багато людей працюють на полі, городі, садах. Хто доглядає овочі, виноград–сад, хто косить траву, а хто вже збирає перші врожаї. Я не лише часто спостерігав за такими трудолюбивими людьми, коли ще працював в облтелерадіокомітеті та обласній газеті «Новини Закарпаття», але й писав про них. Мені завжди найбільше подобалось їх старанність й працьовість. На сільській ниві більше 40 літ трудиться і знана у Берегові та краї чудова жінка та мама О. М. Чуха. Ні, вона не вирощує і не збирає овочі та фрукти. У неї зовсім інше покликання. Олена Михайлівна на своїй «колосівській ниві» зі своїми колегами ростить майбутню сільську спортивну славу Срібної Землі. Наша довідка: Олена Михайлівна Чуха народилася 30 березня 1955 року у Берегові. Майстер спорту СРСР з гандболу. Виступала за прославлений жіночий ГК «Колос» («Бахтянка» Берегово), який свого часу був чемпіоном УРСР і брав участь у чемпіонатах Радянського Союзу серед елітних жіночих команд. У місцевому «Колосі» почала працювати (1972 р.) тренером-методистом, а через два роки уже стала директором ДЮСШ цієї спортивної організації. У 1976 році О. Чуха закінчила Тернопільський педінститут за спеціальністю «Вчитель фізичної культури». За словами колег, Олена Михайлівна, яка вже майже 20 літ очолює Берегівську райорганізацію ФСТ «Колос» та дитячу спортивну школу при ній, добре знає толк у своїй роботі, а ще вона вправна організаторка різних цікавих турнірів. Особливо чимало зусиль вона доклала в організації уже традиційного міжнародного турніру з греко-римської боротьби під символічною назвою «Спорт без кордонів». У минулому році він пройшов вп’яте і зібрав рекордну кількість учасників з Близького зарубіжжя та України. До речі, фахівці кажуть, що такої кількості учасників не збирав жоден спортивний форум із цього виду спорту на найбільших престижних змаганнях України та Європи.

Ексклюзивне інтерв’ю: — Олено Михайлівно, я сам багато організовую турнірів, але щоб було стільки учасників вперше бачу. Як це вдалося вам і вашим колегам зробити?

— Ми постійно їздимо у різні держави, де нас дуже добре зустрічають. Вдома нашим гостям теж намагаємося зробити всі умови, аби вони залишилися задоволеними не лише від самого спортивного заходу, але й гарно відпочили й щасливими повернулися до своєї рідної домівки. А на цей раз до нас приїхали юні спортсмени з Румунії, Угорщини, Словаччини, Хорватії, Сербії. Їх усіх було розміщено у нашому готелі, де вони в основному і харчувалися. Бути на нашій базі й не покупатися у басейні з термальною водою — значить, що взагалі не бути у нашому історичному місті. Звичайно, левова частина учасників — це ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

131

юні борці з різних регіонів України та нашої області, де культивується цей вид спорту. Нас радує той факт, що наші змагання набувають все більшої популярності. І це завдяки злагодженій роботі колективу УСБ «Закарпаття», де базується наша ДЮСШ, її тренерсько-педагогічного колективу, спонсорів, батьків і організаторів. Просто титанічних зусиль докладають щодо проведення цих змагань наші дитячі тренери з греко-римськохї боротьби Ігор Карімов та Шандор Чуха. Щороку в організації цих змагань нам допомагає головний тренер збірної області з греко-римської боротьби, голова Мукачівської районної організації ФСТ «Колос» Іван Кукушкін. Найтепліших і добрих слів заслуговує і керівник нашої спортивної бази та голова Закарпатської обласної організації ВФСТ «Колос» АПК України М. Ю. Тимчак.

— Кажуть, що рівень Ваших змагань настільки високий, що сприймаються учасниками як справжнє борцівське свято високого ґатунку.

— Річ у тім, що позитиву додає їм і наш гірський клімат та чисте повітря, а головне щирість і доброзичливість берегівчан. Усе відразу зробити неможливо. Потрібно готувати все завчасно — щонайменше за півроку до турніру. Необхідно все розкласти по полицях: від допомоги спонсорів до вирішення питань харчування і проживання цілої «армії» спортсменів, тренерів, їх батьків, журналістів, почесних гостей.

— Спонсори — то тема непроста, а сьогодні тим більше. У чому ж секрет Вашого підходу до них?

— Це питання, мабуть, до них (посміхається). Зрозуміло, що вони не завжди можуть надати саме ту допомогу, за якою ми інколи звертаємось. Але не було жодного випадку, аби підприємець чи керівник фірми відмовив у допомозі на підготовку та проведення наших турнірів! Просто він має своє бачення ситуації, і тоді ми разом знаходимо спільну мову щодо варіанту підтримки. Якщо конкретно, то для проведення цього турніру нам велику допомогу надали Шандор Бако, Олександр Сабелко, Олександр Турані, Євген Божар. Батьки теж не залишились осторонь. Окрема подяка Ріхарду Нодю, Агнесі Сабелко, Вікторії та Христині Маргітич, Наталії Козлюк, Вадиму Ольховському, Юлії Станкович, Юлії Герасимчук, Ігорю Калію, Руслані Немеш, Інні Мушці, Єві Марковці. Саме завдяки цим людям ми придбали нагородну атрибутику у повному асортименті (гарні кубки, оригінальні медалі, грамоти й чудові подарунки). Змагання великі, до того ж ми маємо справу із іноземцями. Тому співпрацюємо з консульствами, які теж долучаються до підготовки турнірів.

zz На світлині зпіва головні організатори популярного міжнародного турніру з греко–римської боротьби під гаслом «Спорт без кордонів» (зліва направо) голова ЗОО ВДФСТ «Колос» АПК України, директор УСБ «Закарпаття» М. Тимчак, тренер І. Карімов та О. Чуха.

132

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

— Як оцінюють рівень змагань спеціалісти?

— Більшість обома руками підтримують такі змагання, багато хто називає їх навіть унікальними. Правда, дехто із фахівців до зростаючої кількості вікових та вагових категорій ставиться скептично. Але всі відзначають, що турнір дуже цікавий, на якому завжди панує дружня атмосфера. Професіоналам найважливіше визначити спортивний рівень своїх підопічних, їхній потенціал, оцінити їхню перспективу у спорті.

— Ви проводите свої внутрішні змагання?

— Безперечно. Одне з них — це Різдвяне свято Діда Мороза. Це найулюбленіше свято наших дітлахів, адже вони не тільки змагаються на килимі силою та спритністю, але й кожен учасник від організаторів отримує серйозну порцію солодощів, оригінальну спортивну атрибутику, цікаві подарунки та море задоволення у теплій воді нашого термального басейну. А ось що сказав автору матеріалу заслужений тренер України, віце-президент обласної федерації греко-римської боротьби мсмк Іван Кукушкін: — Нинішні змагання у Берегові є унікальними. По–перше, таку велику кількість учасників цей традиційний спортивний захід ще ніколи не збирав. По–друге, організатори змагань зробили дуже добру справу, що запросили до прикордонного міста найменшеньких вихованців із цього виду спорту, а це 6–10–річні хлопчики, які мали змогу вперше поборотися зі своїми ровесниками з країн Близького зарубіжжя. Треба було бачити, із яким завзяттям, наполегливістю вели бої хлопчики. Звичайно, одні раділи своїм перемогам, інші витирали сльози на очах через прикру поразку. Але це спорт: одні перемагають, а інші отримують фіаско.

— Іване Івановичу, а як виступили вихованці вашої ДЮСШ?

— Якщо у загальному, то просто чудово. П’ять наших вихованців у своїх вагових категоріях здобули золоті медалі. Це 11-річний мукачівець Олег Халілов (32 кг), Іван Чмирь (38), Іван Кіш (47), Олександр Груднак (59) та 16-річний Дмитро Гардубей, який виступає серед кадетів у ваговій категорії 69 кілограмів. Срібними та бронзовими призерами стали такі наші вихованці: два Олександри — Малишев і Коротков, Владислав Мотринець, Юрій Білак, Михайло Магочі, Андрій Білек.

— В яких найближчих змаганнях братимуть участь ваші вихованці?

— Буквально цієї п’ятниці, тобто 5 грудня (2014 р. — Авт.), ми виїжджаємо у румунське місто Сату–Маре, де наші борці візьмуть участь у престижному міжнародному турнірі. …Поруч зі мною стоїть добрий знайомий, керівник фізвиховання Мукачівського професійного аграрного ліцею ім. Данканича мс СРСР із боротьби О. Халілов.

— Вибачте, Олеже, але поки ми говорили з Іваном Івановичем, Ви по мобілці когось інформували, як проходять тут змагання. Якщо не секрет, із ким вели мову?

— Телефонувала моя дружина і цікавилася, як виступає наш син Олег. Я їй повідомив приємну звістку, що він їде додому із золотою медаллю. А також телефонував мій безпосередній керівник Василь Васильович Ковбаско, який теж цікавився ходом змагань.

— Ваш син останніми роками на різних змаганнях часто стає переможцем у своїй ваговій категорії. Де перед цим йому усміхнулася фортуна?

— Буквально місяць тому у Мукачеві проводився міжнародний турнір з греко-римської боротьби серед кадетів пам’яті першого президента обласної федерації з греко–римської боротьби Михайла Токаря. Син тут теж порадував і батьків, і свого тренера, і всіх тих, хто вболіває за нього. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

133

— Про що мріє син?

— Як і всі його ровесники. Звичайно, що про чемпіонати Європи, світу та олімпійські Ігри. Він у мене хлопець наполегливий, азартний, сміливий, справжній боєць і думаю, що його кращі перемоги ще попереду. Але не будемо казати «гоп», поки…

— Успіхів Вам і сину. … Не міг на цих змаганнях не поспілкуватися ще з одним відомим наставником із греко-римської боротьби — це старшим тренером збірної області серед кадетів та наставником Тячівської ДЮСШ Йосипом Болдижаром. Йому слово: — Найперше вражає кількість учасників. У нас нині непростий час, а організаторам вдалося зібрати таку рекордну кількість борців з різних куточків України та із–за кордону. Ця база для учасників — знахідка. Вона, по–перше, компактна. На ній є все: нормальний зал для боротьби, готель, їдальня, басейн з термальною водою, роздягальні. Тут можна проводити серйозні змагання на рівні нинішніх. Але, звичайно, якщо говорити про європейські стандарти, то цей спортивний зал, на жаль, ще не відповідає їхнім вимогам. По–перше, він замалий і тут практично нема умов для уболівальників та тих учасників, які готуються до боїв. Але на цій базі є можливість побудувати новий зал. І його потрібно зводити. Він би став не лише черговим поштовхом для розвитку цього виду спорту в області та Україні, але тут можна було б проводити змагання різного ґатунку — від чемпіонатів України до першостей Європи. Тоді Берегівський спорткомплекс став би навіть кращим, аніж ми мали в Алушті. Мене ще одне радує. На турнірі у Берегові ми побачили наш резерв — юних спортсменів, які у майбутньому покажуть справжній високий рівень і клас. І цілком можливо, що серед них будуть і учасники Олімпійських ігор2016, що відбудуться у Ріо-де-Жанейро». Поки проходила церемонія нагородження переможців та призерів грамотами, медалями, кубками, різними призами секретар змагань Іван Боршош та головний суддя Шандор Чуха вивели загальнокомандні місця. Приємно, що весь п’єдестал пошани окупували закарпатці: І-ше місце — збірна Берегівського району, 2-ге — Мукачівського й 3-тє — Тячівського районів. Автори цих рядків одними з перших привітали переможців–господарів, а також попросили відомого місцевого фахівця з греко-римської боротьби «колосівської» ДЮСШ І. Карімова розповісти про справи у «борцівському цеху Кротона».

— Розповідь про греко-римську боротьбу у Берегові розпочну з факту дворічної давності, говорить співрозмовник. Ось у мене вирізка з газети: «3–8 липня 2013 року вихованців берегівської «ДЮСШ ФСТ «Колос» (тренер І. Карімов) було запрошено на учбово-тренувальні збори у Хорватію (м. Задар). 6 днів юні борці проводили тренування, а також бої з місцевими ровесниками. Наприкінці зборів відбувся міжнародний турнір. Наші борці були в центрі уваги: 6 перших місць, 4 — другі й стільки ж третіх й третє загальнокомандне місце. «Золото» вибороли Золтан Шебештін, Іван Маргітич, Ігор Калій, Олег Васильцун, Микола Якимець, Володимир Мушка, «срібло» — Крістіан Маргітич, Іштван-Томаш Бако, Микола Мушка, Альберт Чепраков. «Бронза» дісталася Сергію Поповичу, Максиму Кривошеїну, Ігорю Немешу та Ріхарду Надю. Окрім медалей та грамот переможцям на голови поклали лаврові вінки, як це робилося на олімпіадах у стародавній Греції. Приємним для нас усіх став і той факт, що за найкращу техніку боротьби нашого Івана Маргітича було нагороджено гарним пам’ятним подарунком».

— Звичайно, всі ці здобутки можливі лише завдяки напруженій праці наших спортсменів, котрі навіть на шкільних канікулах кожен день тренуються, — каже Ігор Карімов і продовжує: «Мій вихованець майстер спорту України Юлій Товт (1989 р. н.)

134

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

був двократним чемпіоном України серед кадетів, а на європейській першості (м. Варна, Болгарія) у складі збірної України став срібним призером. Другий мс України Шандор Чуха був чемпіоном України, а тепер уже сам готує юних борців і нещодавно очолив нашу ДЮСШ. Х. Саакли (1989 р. н.) та Т. Доровці (1992 р. н.) стали 4–кратними призерами чемпіонату України серед кадетів та юніорів, М. Копердак (1995 р. н.) здобув 2–ге місце серед молодших юнаків (м. Шостка, 2010 р.) у своїй ваговій категорії. Ще один кмс України Йосип Молнар (1997 р. н.) на всеукраїнських літніх іграх, що проходили у Скадовську (2011 р.), став переможцем у своїй ваговій категорії. Два роки тому кмс України Ігор Калій у Миколаєві, де проходив чемпіонат України з греко-римської боротьби, зайняв високе 5–те місце серед молодших юнаків. Багато наших підопічних після закінчення середніх шкіл не лише поступають у вищі навчальні заклади у сусідню Угорщину, але й продовжують тренування та виступати у найрізноманітніших престижних змаганнях. Скажімо, З. Шебештін (1997 р. н.), який був багаторазовим переможцем та призером чемпіонату Угорщини та різних престижних міжнародних змагань із греко-римської боротьби, поміняв вид спорту і у червні 2015 року став бронзовим призером на чемпіонаті Європи з сумо. А згодом берегівчанин у складі збірної Угорщини з сумо брав участь у чемпіонаті світу, який пройшов 29 серпня 2015 року в японському місті Осака. Цей світовий турнір зібрав 300 учасників з 30 країн Планети. До речі, українці на цьому турнірі теж вдало виступили, привізши додому 16 медалей, із них 6 золотих. Інший 18–річний мій вихованець Й. Молнар (вагова категорія 100 кг.) цього ж року в Македонії, де проходив чемпіонат Європи з сумо, теж виборов «срібло». Непогані результати показує і кмс України М. Копердак (вага до 85 кг.). Це ж саме можна сказати й про 13-річного Л. Ороса, який на міжнародних змаганнях у румунському місті Сату–Маре зайняв 3–тє місце, 12-річного А. Шебештейна та молодшого на два роки К. Маргітича. Вони також повернулися додому з нагородами. А перед тим берегівські борці показали свою майстерність у Німеччині, де також засвідчили високий спортивний клас...

zz На світлині Ігор Карімов (стоїть справа у задньому ряді) та його вихованці. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

135

Н. Гецко–Лобова:

«ГК «Колос» Берегово — це моя гордість, це моя слава» Однією з найтитулованіших спортсменок Закарпаття з ігрових видів спорту є олімпійська чемпіонка Монреаля­–76 з ґандболу, чемпіонка світу (Будапешт­–82), УРСР, Югославії та Ісландії змс СРСР Ніна Гецко­–Лобова. Важко уявити собі, аби семикласниця виступала за основний склад команди класу «А» чемпіонату СРСР, у 13 років захищала ворота молодіжної збірної, а у 19 років стала чемпіонкою Олімпійських ігор. Так, славних сторінок у спортивній біографії прославленої ґандболістки чимало. Цікавий факт: в одному матчі третього туру (чемпіонат СРСР, Вища ліга), що проходив у Свердловську, ґандболістки берегівської «Бахтянки» грали з господарками — командою «Свердловчанка». Звіт про цю гру вмістила одна з газет нашої області: «Цікаво, що за п’ять секунд до кінця матчу судді вкотре призначили у ворота «Бахтянки» семиметровий удар. 6 разів кращі виконавці семиметрових кидків студентського клубу Барсукова та Вотинцева вже встигли доти попрогравати дуелі нашій Н. Гецко­­–Лобовій. Через це обидві навідріз відмовилися від свого кидка. На семиметрову позначку попросилася Суюнова з команди господарок, яка чомусь довго до нього готувалася. А коли «вистрілила», то Ніна знову була на висоті». Зазначимо, що цей поєдинок завершився з рахунком 24:23 на користь свердловчанок. Але які ж були напружені, екстремальні й безкомпромісні ігри за участі наших землячок. Наша довідка: Ніна Романівна Гецко­–Лобова народилася 20 липня 1957 року в місті Застафоні (Грузія). Заслужений майстер спорту СРСР. У складі жіночої збірної колишнього Союзу в 1976 році на Олімпіаді у Монреалі (Канада) стала чемпіонкою Ігор, а через 6 років у Будапешті в складі збірної СРСР — чемпіонкою світу. У 1968 році 11–­річною дівчинкою вона прийшла в місцеву ДЮСШ, де під керівництвом майбутнього зт України Йосипа Зупка почала опановувати непросту ґандбольну науку.

1970‑1975 рр. — Ніна виступає за збірну школярів УРСР, а згодом і за «молодіжку» СРСР. Починаючи з 1972 р., Н. Лобова понад 17 років була у складі ГК «Спартак» («Колос» та «Бахтянка» Берегово), що виступав у чемпіонаті УРСР і СРСР.

1976‑1981 рр. — навчання в Київському інституті фізкультури і спорту.

1989‑1991 рр. — гравець одного із кращих ґандбольних клубів світу, багаторазового володаря Кубка європейських чемпіонів ГК «Вашаш» Будапешт.

1991‑1994 рр. — закарпатка захищає кольори ГК «Стьярна» Ісландія, з яким неодноразово ставала чемпіонкою та володарем кубка цієї європейської

136

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

країни. Вона кілька разів входила до символічного списку кращих гравців країни. Цікавий факт. Глядачі місцевої команди ходили не стільки на черговий матч своєї команди, як подивитися на голкіпера з України Ніну Гецко­–Лобову, яка протягом гри могла навіть закинути м’яч, а то й два у ворота суперників зі свого штрафного майданчика.

1994‑1998 рр. — захищає кольори одного з найтитулованіших клубів світу, багаторазового володаря Кубка європейських чемпіонів із ґандболу «Будучность» (Югославія). У складі цієї ґандбольної дружини була триразовою чемпіонкою та володаркою кубка країни, визнавалася кращим гравцем країни у своєму амплуа. З 2004 року Ніна Гецко–­Лобова голова Федерації ґандболу Закарпаття та член президії ФФУ, член виконкому обласного відділення НОК України. Нагороджена Грамотами Президента України й Президії Верховної ради УРСР (1976 р.), знаком ЦК ВЛКСМ «Спортивна доблесть». Її прізвище занесене до Книги пошани комітету з фізичної культури й спорту при Раді Міністрів СРСР, а також у літопис комсомольської слави ЦК ВЛКСМ. У 2006 році берегівчанка нагороджена орденом Княгині Ольги III–го ступеня. У 1998 році Ніна Гецко – «Жінка року Берегівщини-98». У 2003 році була нагороджена почесною відзнакою «Почесний громадянин м. Берегово». Щороку в ужгородському СК «Юність» проходить міжнародний турнір «Кубок Карпат», приурочений нашій славній спортсменці. У цьому престижному турнірі беруть участь провідні ґандбольні клуби Європи. Найчастіше переможцями стають господарки.

zz 2014 рік. ГК «Карпати» («Колос», «Бахтянка» Берегово) у черговий раз став чемпіоном України (Супер-ліга) серед жіночих команд. У центрі стоять губернатор області О. Ледида та олімипійська чемпіонка, голова федерації гандболу Закарпаття Н. Гецко–Лобова. Справа головний тренер команди мс України Б. Петровський. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

137

«Срібна рапіра» із Срібної землі» Засновник знаменитої радянської школи фехтування Віталій Аркадьєв, дивлячись на потужне, технічно бездоганне тіло Василя Станковича, сказав: «Людина з фігурою Аполлона, залізною рукою та кам’яною незворушністю. Словом, природжений фехтувальник». І мало хто з його суперників знав, що ще не так давно Василь був звичайним сільським хлопчиною з глибокої провінції, був закоханий, як і багато його ровесників, у футбол. Саме пристрасть до цієї гри і привела Василя із закарпатського села Нового Давидкова до Львівського інституту фізичної культури, куди він вступив на відділення футболу. А через кілька років хлопець став чемпіоном світу з… фехтування. Наша довідка: Василь Васильович Станкович народився 25 квітня 1946 року у селі Доробратово, що на Іршавщині. Змс СРСР з фехтування (1971 рік). Невдовзі його батьки переїхали на постійне проживання у футбольне село Нове Давидково, що на Мукачівщині (один мсмк та 4 мс СРСР із футболу). З 1968 року Василь Станкович член збірних команд як олімпійської, так і СРСР. Видатний український фехтувальник з Олімпійських ігор (1968 та 1972 рр..) на Срібну Землю привіз дві срібні медалі. Крім того, закарпатець був чотирикратним чемпіоном світу як в індивідуальній, так і командній першості. Зокрема з Відня (1969 рік) він приніс своє перше «золото», наступного року з Анкари, ще через рік з Відня і нарешті у 1973 році найвищу свою нагороду він здобув у Греції. Крім того, у Відні (1959 р.) та Будапешті (1975р.) він здобув «срібло», а у Відні (1971 р.) ще й виборов бронзову нагороду у командній першості.

1973 р. — чемпіон літньої Універсіади в особистій і командній першостях. Чемпіон СРСР 1968 і 1970 рр. в особистій першості. За збірну команду СРСР виступав з 1968 р. У її складі двічі вигравав Кубок Європи (1969 й 1970 рр.). Коли юнаку із Закарпаття В. Станковичу відомий фехтувальний наставник, зт СРСР В. Андрієвський, який завжди уважно приглядався до першокурсників, запропонував зайнятися фехтуванням на рапірах, наш земляк дав згоду. І уявіть собі, минуло заледве три роки занять цим новим для юнака видом спорту, а Станкович уже потрапив до фіналу першості країни. Йшов 1966 рік. Тренер та учень запланували працювати так, аби потрапити на Олімпійські ігри 1968 року, які мали проводитися в далекому високогірному Мехіко. Виявилося, це нелегко, але Станкович таки став чемпіоном країни в олімпійському році, що й заслужено дало йому місце в збірній

138

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

і путівку на Олімпіаду. Звідти спортсмен привіз свою першу визначну нагороду — срібло у командних змаганнях рапіристів. Через рік знову далека подорож аж за океан, де у столиці Куби Гавані проходив чемпіонат світу. Тут закарпатець теж здобув срібну медаль, але вже в особистих змаганнях, а відтак прийшло і перше світове золото у складі команди. Суперники пізнали його силу і дуже не любили зустрічатися з ним, особливо у ближньому бою: його дужа рука часто вибивала рапіру суперника. А у 25 років учень В. Андрієвського став першою рапірою Планети і країни — він переміг на чемпіонаті світу, який проходив у 1971 році у Відні, хоча за два місяці до цього зазнав важкої травми на міжнародних змаганнях в Італії, коли уламок зламаної рапіри поранив йому стегно. … Коли наступного олімпійського 1972 року він знову здобув срібну медаль, за Станковичем закріпилося оте прізвисько — «срібна рапіра». Наш земляк зумів утриматися у високій спортивній формі ще й до наступних олімпійських Ігор 1976 року. А про найдраматичніший поєдинок у своїй кар’єрі В. Станкович згадує так: — Мені соромно про це говорити (щедро сміється — В. Г.). У командних змаганнях чемпіонату Союзу зустрічалися збірні України та Росії. Це була дуже принципова зустріч. І ось у поєдинку з Шаровим, він також був «збірником» СРСР, я вів у рахунку 4:0 і… програв. І досі червонію, коли думаю про це. Чому так сталося? Я настільки упевнено почувався на фехтувальній доріжці, що дозволяв собі на змаганнях фехтувати наче на тренуванні: відпрацьовувати прийоми на перспективу. В особистих змаганнях у попередньому турі я записував до активу необхідні для виходу у наступний раунд три перемоги і далі розважався. Це була така тактика: якщо найсильніших «виб’ю» у попередніх колах, то у фіналі фехтувати буде набагато простіше. А тоді у командній зустрічі на Шарові я відпрацьовував укол у спину. За це мене й було покарано. Але команда, на щастя, перемогла. Пригадую ще один поєдинок — фінальний двобій Всесвітньої універсіади проти італійця Колетті. Надто важкий, в’язкий, виснажливий — тридцятий на цих змаганнях, у душному залі без кондиціонера. Піт котився у кросівки, сил стояти на ногах не було. А рахунок — 4:4, потрібно було щось робити. І поки я це обмірковував, італієць, який був у такому ж стані, пішов в атаку, але майже впав, і не дістав мене. Мені ж потрібно було лишень випрямити руку, щоб зафіксувати укол. Я так і зробив…». Завершивши спортивну кар’єру, Василь Васильович залишився у фехтувальному світі надовго. Він почав виховувати майбутніх чемпіонів в рідному інституті, згодом у ШВСМ, а відтак працював головним тренером України, СРСР, Угорщини та Індонезії, а поспіль наставником з фехтування клубів «New Jersey at Lilov Fencing Academy» та «Columbia High School» (США), де й нині проживає. Правда, чи не щороку приїжджає на малу батьківщину, аби взяти участь у престижних змаганнях українських мушкетерів, що останнім часом часто проходять в ужгородському СК «Юність». А організатором їх є заступник голови облради ФСТ «Динамо» Михайло Пантьо, до речі, з сусіднього рідного села В. Станковича — Дунковиці. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

139

Л. Задирака — універсальний гравець … На гандбольному майданчику приємно було спостерігати за справжнім віртуозом спорту Л. Задиракою, цією гарною та чарівною спортсменкою-білявкою, яка додавала шарму всій команді берегівських рукометок. Своєю філігранною, витонченою, технічною грою, неповторною імпровізацією вродлива спортсменка щоразу зачаровувала юрби уболівальників, які приходили на матчі за участю Л. Задираки. Ось як свого часу писали про неї місцеві та всеукраїнські (і не тільки) газети: «Без Людмили Задираки — «Колос» — не «Колос»; «Задирака — це півкоманди»; «Портрет універсального гравця»; «Вона — двигун колективу»; «Людмила — гроза авторитетів»; «Берегівчанка — спортивна зірка України» тощо. Звісно, перебільшення в цьому не було ані найменшого, цю напрочуд обдаровану гандболістку із універсальними задатками закордонні та вітчизняні фахівці понад усе хотіли бачити у своїх збірних. Вона вміло грала на будь-якій позиції й лінії поля, а коли виникала потреба, переймала-брала всю зустріч-гру на себе. ЇЇ виходи до воротарського майданчика суперника найчастіше завершувалися взяттям воріт. Наша довідка: Людмила Іванівна Задирака народилася 14 січня 1955 року в Берегові. Майстер спорту СРСР міжнародного класу (1975 р.). Амплуа — півсередня. У червні 1968 року, як інформувала своїх читачів газета «Молодь Закарпаття», чотири дні на берегівському стадіоні «Кооператор» проходила першість області з ґандболу серед збірних шкільних команд. У дівчат, як це й слід було очікувати, перше місце вибороли господарки, друге — представниці Тячівського району (збірна району була сформована на базі Солотвинської ДЮСШ) і третє — юні хустянки. У переможців кращим гравцем було визнано Л. Задираку, яка разом із Г. Гребою входила до збірної України школярів із ґандболу. Цей рік для закарпатського ґандболу був знаменним і тим, що саме ці дівчата прийшли до свого першого великого успіху. Вони у складі збірної УРСР стали чемпіонками 1–ої Всесоюзної спартакіади школярів. Юні берегівчанки повернулися до рідного міста не тільки з золотими медалями, їм було присвоєно ще й звання мс СРСР. У 1973 році у складі берегівського «Колоса» Л. Задирака стала володаркою золотої медалі першості ЦР ФСТ «Колос». У цьому ж році вона, виступаючи за молодіжну збірну УРСР, до свого активу додала й «золото» на Всесоюзних іграх молоді.

1975 рік — у складі збірної СРСР Союзу Л. Задирака стала срібною призеркою чемпіонату світу, що проходив у Києві. Була однією з кращих бомбардирок у складі радянських ґандболісток. Газетний витяг: «Перший календарний матч у чемпіонаті СРСР серед елітних команд берегівський «Колос» зіграв у грудні 1976 року. Дебютний поєдинок — перша перемога. А берегівчанки тоді переграли броварський «Металург» із рахунком

140

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

15:12. Героїнею матчу в периферійній берегівській команді стала Л. Задирака, яка закинула у ворота суперників аж сім м’ячів». І не випадково, що в сезоні 1976‑1977 рр. Федерація ґандболу УРСР кращим лівим півсереднім визнала бомбардира ГК «Колос» Берегово Л. Задираку, яка в сезоні провела у ворота суперниць найбільше м’ячів. Обласна молодіжна газета «Комсомолець» (м. Ростов–на–­Дону) у 1976 році так писала про берегівський «Колос» і, зокрема, його провідних гравців: «Команда з Берегова — наймолодша на чемпіонаті. Але про неї не скажеш «молоде­–зелене». Ніна Лобова, Ганна Греба, Людмила Задирака вже захищали честь збірної Союзу на міжнародних турнірах у Запоріжжі та Угорщині. Команда відзначається вмінням налаштуватися на гру, вести поєдинок із самовіддачею. Швидкі крайні нападаючі готові в будь­–який момент піти в миттєвий відрив. Вміючи грати комбінаційно, колектив берегівчанок не боїться імпровізації. Така гра будується на сильних кидках із будь­–якого місця Л. Задираки, раптовій, дотепній гольовій передачі Г. Греби, таранній силі Є. Суботи». У 1987 році берегівська жіноча ґандбольна команда «Бахтянка» зі своїм капітаном Л. Задиракою виборола не лише золоті медалі чемпіонату УРСР, але й здобула путівку до Вищої ліги чемпіонату СРСР. У кінці 80–их рр. минулого століття Л. Задирака також виступала за ґандбольний клуб угорського міста Кішвард. У 2003 році вона у складі збірної ветеранів ГК «Колос» Берегово зіграла показовий поєдинок проти ветеранів київського «Спартака» на дебютному міжнародному турнірі, присвяченому олімпійській чемпіонці змс СРСР Н. Гецко­­–Лобовій. Зараз Людмила Задирака проживає в сусідній Угорщині, де працює у транспортній галузі. Вона чи не щодня у телефонному режимі спілкується зі своїми колишніми подругами по команді, яких доля розкидала по різних куточках світу: від України до США та Австралії. У душі потаємно мріє, коли гандболістки берегівського «Колоса» знову зберуться разом, аби згадати чудову команду молодості нашої. Бо таки сумно…

zz 1985 рік. На світлині. Нагороду кращому гравцеві та бомбардирові ГК «Колос» Берегово вручає голова комітету з фізичної культури і спорту облвиконкому Степан Гаупт. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

zz Січень 1986 рік. 25–ий чемпіонат СРСР (Вища ліга) з гандболу. На світлині гравці ГК «Бахтянка» Берегово перед виходом на майданчик. Справа наставник берегівчанок С. Кіш (зліва від нього) Л. Задирака та Н. Гецко–Лобова.

141

І. Турчин:

«Ганна Глеба — це «копія» Людмили Турчиної. Такий вислів про нашу прославлену гандболістку вичитали у «Спортивній газеті» за 1970 рік, де двоє зт УРСР Ігор Турчин та Василь Чертов, що готували збірну України до всесоюзної спартакіади школярів, ділилися своїми думками щодо майбутніх кандидатів у збірну команду СРСР, яка повинна би взяти участь у міжнародному турнірі «Юний гандболіст». Річ у тім, що в 1972 році стало відомо, що жіночий гандбол включений в Олімпійські ігри. До списку цих юних олімпійців за словами Турчина-Чертова повинні ввійти: «У дівчат — це Наталка Шерстюк, яка, до речі, вже виступає за київський «Спартак» І Ганна Глеба (Берегово, Україна), Тамара Золніна та Наташа Кудрєватова (Москва), Татяна Баталко (Білорусь), Галина Кім (Казахстан) …» Наша довідка: Ганна Йосипівна Греба (Глеба) народилася 13 лютого 1953 року у Берегові. Мс СРСР із гандболу (1970 рік). Першим наставником у дівчини був зт УРСР Й. Зупко. З 1960 року навчалася в берегівській ЗОШ № 4 ім. Л. Кошута.У 12 років Ганна разом із своїми подругами записалася до гандбольної секції берегівської ДЮСШ. У 1969 р. у складі збірної команди УРСР з гандболу 16-річна берегівчанка стала чемпіонкою 2-ої Всесоюзної спартакіади школярів, що пройшла в Єревані. Юна берегівчанка повернулася до рідного міста не лише із золотою медаллю, але їй було присвоєно звання «Майстер спорту СРСР». А 1970 рік для Ганни Глеби був ще більш тріумфальним. Вона в складі київського «Спартака» стала першою володаркою Кубка європейських чемпіонок із гандболу на Закарпатті. «Спортивна газета» за 7 квітня 1970 року інформувала своїх читачів: «Дебютант турніру київський «Спартак» відмінно провів фінальний поєдинок у Братиславі й переміг одну з найсильніших команд світу СК «Лейпціг» (НДР). Кубок європейських чемпіонів їде до столиці України. Подолавши важкий турнірний шлях без жодної поразки, спартаківки Києва вперше стали володарками почесного трофею». Це був справжній тріумф української команди, кольори якої захищала й молода берегівчанка Г. Глеба. У 1973 році у складі берегівського «Колоса» дівчина стала володаркою золотої медалі першості СРСР серед сільських спортивних товариств. У цьому ж році вона, виступаючи за молодіжну збірну УРСР, до свого активу додала й «золото» на Всесоюзних іграх молоді. У 1975 та 1978 рр. Ганна у складі молодіжної збірної СРСР стала срібною призеркою чемпіонату світу (у 1978 р. він проходив у Празі (Чехословаччина). У 1984 році після завершення спортивної кар’єри вирішила працювати у колишній рідній школі учителем фізичного виховання (вища категорія). У 1985 р. закінчила Тернопільський педінститут (учитель фізичного виховання). Її дипломна робота: «Управління тренувальним процесом у гандболі». З 1998 року — по сьогодні працює викладачем фізичного виховання у Закарпатському угорському інституті ім. Ф. Ракоці–ІІ.

142

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Метр закарпатського жіночого гандболу Наша довідка: Йосип Васильович Зупко народився 22 січня 1941 року в Берегові, де навчався у першій десятирічці. Заслужений тренер УРСР (1976 р.) Тренерський шлях його почався ще у шкільному віці. Уже тоді він намагався вчити елементам гри не тільки своїх ровесників, але й старших школярів. Спочатку до цього «вискочки» окремі ставилися з презирством. Та після того, як побачили, що в хлопця є таки хист до тренувального процесу, почали залюбки прислухатися, а відтак і виконувати його забагливі вказівки-підказки. Це не могли не побачити і вчителі фізичного виховання, котрі й порекомендували батькам Йосипа відправити сина у Львівський інфіз. Після закінчення цього «вишу» Йосип повернувся в рідне місто й почав працювати у місцевій ДЮСШ. Спочатку тренував юнацькі баскетбольні команди. Та після того, як на обласних змаганнях серед школярів його гулівери програли з принизливим рахунком, він вирішив зайнятися гандболом і набрав до своєї групи лише школярок із місцевих десятирічок. А ще цей доленосний поступок Йосип Васильович зробив під впливом свого доброго товариша з Києва, зт СРСР та головного тренера жіночої збірної команди СРСР й київського «Спартака» з гандболу Ігоря Турчина. Буквально протягом року Й. Зупку вдалося «зліпити» непогану гандбольну дівочу команду, котра згодом домоглася колосальних успіхів. Його вихованцями себе вважають змс Ніна Лобова-Гецко, Наталія Митрюк, мсмк Людмила Задирака, мс СРСР Ганна Греба, Раїса Саїтова, Єлизавета Субота, Людмила Зупко, Марія Маргітич, Марина Калуцька, Олена Фанта та багато інших.

1972 рік для юних берегівських гандболісток став тріумфальним. Команда вперше виборола путівку до першої групи класу «А» чемпіонату СРСР. Дебют підопічних Й. Зупка у першості СРСР завершився теж тріумфально, Спочатку берегівчанки вибороли бронзові нагороди, а через рік стали володарками срібних медалей. Гандбольний сезон першості СРСР-76 (І-а група класу «А») був одним із кращих для гандбольної дружини Йосипа Васильовича: берегівська «Бахтянка» здобула таку омріяну путівку у вищу лігу чемпіонату СРСР. У червні 1976 р. його вихованки стали вперше в історії крайового гандболу чемпіонками УРСР. Й. Зупко підготував двох змс СРСР, стільки ж мсмк та 40 майстрів спорту СРСР, а також шістьох збірниць Радянського Союзу. За підсумками виступів у гандбольному сезоні 1976/1977 рр. республіканська федерація гандболу визначила кращих тренерів та гандболісток України. До цього списку ввійшли І. Турчин («Спартак» Київ), Л. Ратнер («Мотор» Запоріжжя») та головний тренер берегівської «Бахтянки» Й. Зупко. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

143

У 1977 р. берегівський «Колос» захищав честь УРСР у фінальних іграх першості країни серед сільських команд, що проходив у Краснодарі. Успішно подолавши всі «бар’єри» на своєму шляху, закарпатки піднялися на найвищу сходинку п’єдесталу. У 1988 році гандболістки берегівської «Бахтянки» завершили розіграш Кубка СРСР на третьому місці. Після того, як команду перевели в Ужгород (1989 рік), Й. В. Зупко залишив ГК «Карпати» і з дружиною Людмилою продовжив тренувати дітей у берегівській ДЮСШ, а відтак переїхав на постійне місце проживання у сусідню Угорщину (м. Дебрецен). Він там також не розлучався із своєю улюбленою справою — понад 10 років тренував юних гандболістів цього угорського міста. У 2004 році Й. Зупко був почесним гостем на традиційному міжнародному гандбольному турнірі, присвяченого його вихованці, олімпійській чемпіонці та чемпіонці світу Ніні Гецко-Лобовій. На урочистому відкритті змагань Йосипу Васильовичу була вручена нагорода від облдержадміністрації та облради «За розвиток регіону». … На 66 році життя (10 жовтня 2006 рік) після тяжкої та тривалої хвороби Йосипа Зупка не стало. У 2008 та 2010 рр. у Берегові, а відтак і в Ужгороді його вихованки (голова федерації гандболу Закарпаття Н. Гецко–Лобова та директор ДЮСШ Берегівської райради ФСТ «Колос» О. Чуха) започаткували дитячий турнір пам’яті Й. В. Зупка. У 2010 р. на турнірі в Ужгороді була вдова Йосипа. В. Зупка Людмила. У Берегові у спортзалі УСБ «Закарпаття» теж щороку проходить меморіал Й. В. Зупка серед школярок. У дебютному турнірі (2007 р.) переможцями стала команда місцевої ЗОШ № 4 ім. Л. Кошута (тренер — екс-капітан ГК «Колос» Берегово мс СРСР Ганна Глеба). На фасаді УСБ «Закарпаття» Берегово встановлена пам’ятна дошка зт УРСР Й. В. Зупку.

zz 70-ті роки минулого століття. Берегово. Заслужений тренер УРСР Й. Зупко (зліва) зі своїми вихованками–«колосівками». Про цих дівчат у скорому майбутньому говоритимуть так: «Берегівський «Колос» одна з кращих команд у вітчизняному жіночому гандболі». Справа на лавці сидить майбутня олімпійська чемпіонка та володарка золотої медалі на чемпіонаті світу (м. Будапешт) Ніна Лобова.

144

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Патріарх сільського спорту на Закарпатті Директор Мукачівської ДЮСШ райради ФСТ «Колос» Гейза Миколайович Мезев у 2012 році відзначив не лише свій славний 80-літній ювілей, але й 50-річчя роботи на посадах тренера, голови Мукачівської райради ФСТ «Колос» та директора ДЮСШ цього спортивного товариства. Із Гейзою Миколайовичем знайомі більше 20 літ. Автори цих рядків вдячні долям, що вона їх звела з цією напрочуд цікавою, об’єктивною, порядною, гарною й толерантною людиною. З ним легко було працювати, бо він був справжнім фахівцем своєї справи, умів і знав дати лад будь-якій проблемі та справі. Наша довідка: Гейза Миколайович Мезев народився 28 жовтня 1932 року в селі Велика Бийгань Берегівського району. Майстер спорту СРСР (1960 рік) та суддя всесоюзної категорії з велоспорту. Заслужений працівник фізичної культури і спорту України (2004 рік). Восьмирічну школу закінчив у райцентрі.

1949 рік — навчався на курсах кіномеханіка в Берегові й паралельно обслуговував села Мужієво й Бахту (кінострічки возив на велосипеді).

1950 рік — працівник Мукачівського відділу культури та кіномеханік у Кольчині й Пузняківцях. Були такі дні, що велосипедом «намотував» до 40 кілометрів. Якось учитель фізичного виховання Кольчинської десятирічки Василь Іванович Ціцей запропонував йому виступити за збірну селища на районних змаганнях із велоспорту і дав Гейзі старі шведські біціклі (велосипед) на роликових підшипниках. На 25-кілометровій дистанції кіномеханік фінішував третім після таких відомих спортсменів (у майбутньому мс СРСР) І. Кноблоха із В. Коропця та Й. Болдижара із Клячанова. Із цього часу й почалася його професійна спортивна кар’єра. А уже у 1952 році на обласних змаганнях (дистанція 75 км) Г. Мезев був у призерах і його було включено до складу збірної Закарпаття. У квітні цього ж року на відкритті сезону у Харкові, де проводився чемпіонат України з велоспорту, мукачівець зайняв високе шосте місце. Із того часу він разом із Леонідом Колбасенком, Анатолієм Усенком, Йосипом Болдижаром, Георгієм Фехтелем — постійний член збірної команди Укрради ФССТ «Колгоспник».

1954 рік — учасник багатоденки за маршрутом Київ–Львів. Восени цього ж року на чемпіонаті Укрради ФССТ «Колгоспник» у командній гонці на 100 км був другим, а у груповій (150 км) — 9-м серед 150 учасників. Хоч дійсну військову службу проходив у Житомирській спортроті, але продовжував виступати за Укрраду ФССТ «Колгоспник».

1956 рік — у багатоденці (Львів–Мукачево–Рахів–Івано-Франківськ–Львів) серед українських спортивних товариств у командному заліку виборов бронзову нагороду. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

145

1960 рік — на 50-кілометровій дистанції (чемпіонат України, м. Тернопіль) показав результат 1 год. 14 хв. 10 сек. і виконав норматив мс СРСР.

1961 рік — на чемпіонаті України серед сільських спортивних товариств УРСР закарпатець фінішував другим.

1962‑1965 рр. — працював тренером із велоспорту в Мукачівській райраді ФСТ «Колос». За цей період підготував 6 мс СРСР: Омелян Січ, Павло Кампов, Золтан Болдижар, Степан Савчинець, Михайло Курта й Віра Сточинська.

1965‑2005 рр. — Г. М. Мезев 40 літ очолював одну з найкращих на Україні Мукачівську райраду ФСТ «Колос». У районі відкрив 4 ДЮСШ. У них шліфували свою спортивну майстерність багато майбутніх відомих атлетів, зокрема чемпіон Європи з греко-римської боротьби В. Логойда та призер Д. Златкін. Футбольні команди цих ДЮСШ були переможцями дитячих змагань на призи «Шкіряний м’яч» та футбольного фестивалю «Даруймо радість дітям». До речі, у 2010 році вихованці тренера В. Кучінки стали чемпіонами цього престижного футбольного фестивалю серед своїх ровесників, фінальні ігри якого проходили на Київщині.

1968 р. — виконавчий директор велогонки серед збірних соціалістичних країн за маршрутом Київ–Варшава–Берлін–Прага. Із 2006 року аж до останніх своїх днів життя працював директором ДЮСШ Мукачівської райради ФСТ «Колос». Не стало великого спортсмена, кмітливого наставника, дбайливого керівника та обдарованого пропагандиста сільського спорту на Закарпатті Г. М. Мезева 21 січня 2014 року. Поховали його у рідному селі В. Бийгань.

5 вересня 2015 року на мукачівському стадіоні «Харчовик» був проведений дебютний турнір з футболу серед вихованців ДЮСШ Мукачівської райорганізації ФСТ «Колос» (2000‑2001 рр. н.) пам’яті мс СРСР Г. М. Мезева. Першим чемпіоном стала сільська команда з Нового Давидкова (тренери Г. Кузьма та В. Басараб), яка у фінальній зустрічі переграла сильну команду з Чинадійова (наставники В. Кучінка та Й. Мучичка). Практично всю підготовчу та організаторську роботу з проведення цього цікавого спортивного заходу виконала колишня колегиня Г. М. Мезева Світлана Олександрівна Ложнікова (на фото зліва нагороджує переможців та призерів турніру) та її колеги. Доклав зусиль у проведенні меморіалу пам’яті свого справжнього друга Г. Мезева і директор СК «Харчовик» І. Левко. Колишній знаний гірник, який свого часу побив рекорд навіть самого Стаханова, після турніру «видав на гора»: «Ех, хлопці, справжні друзі — як хороше здоров’я: не цінуєш, поки не втратиш».

146

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

«Попович не бігав по полю, а шугав згустком вогню» Чверть століття мукачівець Тиберій Ладиславович Попович був головним футболістом Укрради ФСТ «Колос». За ці роки він організував і провів не один десяток цікавих турнірів з «гри мільйонів» серед сільських атлетів… Журналіст газети «Український футбол» Д. Герасименко в матеріалі про нашого земляка згадує так: «Я бачив його в грі. І не раз. Але коли то було… З глибини пам’яті, як із туману, випливають знайомі обличчя і постаті колишньої динамівської раті… Аж ось, нарешті, перед очима виринає, ніби знівідкіль, руда чуприна і чую, як зараз, гомірливо-веселе: «Ти-бе-рій! По-по-вич!» Сам він — не бігає, а шугає полем згустком вогню. І як тільки перехоплює м’яча, то вже навколо нього утворюється вихор. … Уболівальники в екстазі… Трибуни гудуть. Таких футбольних драм тепер не побачиш. Мав чоловік талант зіграти корисно для команди і на … глядачів». Його ігрове амплуа — відповідати за лівий фланг оборони, однак міг непогано зіграти і в центрі поля, а також зробити стрімкий рейд із чітким завершальним ударом або точним пасом на товариша по команді. Мало того, він відзначався вмінням дати передачу партнерові «під улюблену ногу». Завзятий і чіпкий, він боровся за м’яч, так би мовити, до останнього подиху, успішно перериваючи швидкісні атаки суперників. Наша довідка: Тиберій Ладиславович Попович народився 20 вересня 1930 року в Мукачеві. Захисник, півзахисник. мс СРСР та зт України. Перший тренер — заслужений тренер УРСР Карло Берталонович Сабо.

1947‑1949 рр. — гравець мукачівських команд «Більшовик» та «Динамо». У складі останньої був двічі поспіль (1948 та 1949 рр.) чемпіоном Закарпаття. До речі, мукачівські динамівці цим титулом володіли 6 разів (1946‑1951 рр.).

1950‑1951 рр. — виступає за «дубль» московського «Динамо».

1952‑1959 рр. — Т. Попович захищає кольори київського «Динамо». За кращий клуб України, а нині й Європи Тиберій Ладиславович зіграв 121 календарний матч і став автором 4 голів. zz 26 вересня 1954 рік. Будапешт. На фото друга збірна СРСР перед матчем з командою Угорщини (зліва направо): Т. Попович, М. Михалина (обидва із Закарпаття), В. Фомін, Ю. Коротков, В. Ворошилов, А. Порхунов, О. Іванов, В. Карпов, В. Голуб’єв, О. Макаров та А. Зазроєв (останні троє гравців та закарпатці — це футболісти «Динамо» Київ).

ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

147

Срібний призер чемпіонату Союзу (1952 рік) та володар Кубка СРСР (1954 рік).

1954‑1957 рр. — член другої збірної СРСР. Тиберій Ладиславович був не тільки добрим і корисним гравцем, але, ставши тренером, знову був на видноті. Його дебют у ролі головного наставника відбувся в Рівному, де працював із місцевою командою «Колгоспник» (1959‑1961 рр.). Він був не лише її тренером, але й гравцем «основи» (за клуб провів 75 ігор і провів у ворота суперників 2 голи). У 1961–1963 рр. мукачівець був наставником тернопільського «Будівельника». Ця команда грала у класі «Б» першості СРСР, де і наша ужгородська «Верховина».

1964–1965 рр. — старший тренер ФК «Дунаєць» Ізмаїл. 34-річний Т. Попович у 1964 році відіграв за цей колектив і кілька офіційних матчів.

1966–1967 — старший тренер ФК «Авангард» Дзержинськ.

1968–1969 рр. — начальник та головний тренер ФК «Азовець» Жданов (нині ця команда, як і саме місто перейменовані на ФК «Іллічівець» Маріуполь. У 1969 році встиг також попрацювати у ФК «Торпедо» Ейськ (Краснодарський край). Він тут був не лише головним тренером, але й начальником команди. До речі, вона у першості СРСР (клас «Б», 2 зона, РСФСР) зайняла високе друге місце.

1970 рік — головний тренер черкаського «Дніпра». Закінчив вищу школу тренерів та Київський інститут фізичної культури. Після тренерської кар’єри Тиберій Попович майже 25 літ (1971‑1995 рр.) працював завідувачем відділом футболу Укрради «Колос», а відтак — заступником завідувача відділу футболу ДСТ профспілок України. Закарпатець був неперевершеним організатором різних футбольних турнірів між сільськими командами. Т. Попович після довгих роздумів вирішив зі столиці знову повернутися в своє рідне Мукачево. На березі річки Латориця побудував будинок. У ньому завжди було гамірно. Тут він зустрічався не лише зі своїми колегами, але до нього приходили школярі із сіл й тоді розмова про футбол, київське «Динамо», закарпатських гравців, які грали разом із ним, тривала годинами. У 2000-у році вся спортивна громадськість України відзначала 70-річчя від дня народження великого футболіста й тренера. На його честь на мукачівському стадіоні «Харчовик» пройшов перший футбольний турнір, який зібрав команди з Рівненської, Київської, Луганської областей та нашого краю. У матчі за 3–тє місце місцевий ФК «Карпати» Чинадійово поступився ФК «Вишгород» із Київщини (1:3). Фінальна гра між ФК «Радючисть» (Луганська область) та ФК «Хуст» була гідна кубкового поєдинку. Луганчанам вдалося провести у ворота хустян лише один м’яч, але він виявився переможним. Нагороди переможцям та призерам вручали голова федерації футболу Закарпаття А. Гаваші, перший його заступник В. Кочетов, олімпійський чемпіон Мельбурна-56 з футболу, змс СРСР, зт Росії мукачівець Йосип Беца, голова Мукачівської райради ФСТ «Колос» мс СРСР Г. Мезев та господар стадіону, великий товариш Тиберія Ладиславовича Ілля Іванович Левко, який свого часу був гравцем та наставником ФК «Харчовик» (пивзавод) Мукачево, який виступав у першості Закарпаття. Не стало Т. Л. Поповича 10 лютого 2008 року. А уже наступного року облрада ФСТ «Колос» організувала дебютний турнір, присвячений пам’яті Т. Л. Поповичу. У 2015 році відбудеться 6–ий за ліком турнір, який буде присвячений 85-річчю від дня народження Т. Л. Поповича. За традицією він пройде знову на стадіоні «Харчовик».

148

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Г. Кузьма:

«Зі своїх вихованців можу укомплектувати команду майстрів» «Дитячий тренер повинен найперше любити дітей і розуміти їх, — вважає один із знаних дитячих наставників краю і патріот свого рідного села Г. Кузьма. Тоді й робота не буде тягарем», — резюмує новодавидківець. У чому секрет такої вірності обраній справі та відданості рідному селу? Про це та інше у цьому матеріалі. Наша довідка: Гаврило Степанович Кузьма народився 7 квітня 1943 року у с. Н. Давидково, що на Мукачівщині. Першим тренером у хлопця був учитель місцевої семирічки З. В. Горват. Гаврилко у шкільні роки займався багатьма видами спорту, однак, приблизно у 4 чи 5 класі йому до душі припав футбол. Він разом із своїм однокласником, майбутнім грандом вітчизняного футболу Ф. Медвідем не один рік провели разом зі своїм найкращим «другом» футбольним м’ячем. Як зізнався сам Гаврило Степанович, він із дитинства полюбив три речі, з якими й до цих пір не розлучається: спорт, пісню та служіння Богові. Річ у тім, що від батькового обістя до сільського стадіону, клубу та церкви була однакова відстань — 100 метрів. І малий Гаврилко, коли була година-друга вільного часу, пропадав годинами на стадіоні, клубі чи у церкві. Любив слухати пісні, до речі, до цих пір співає у церковному хорі. А ще він місцевий рятівник на воді. З річки Латориця, яка протікає поруч із рідним селом, допоміг багатьом односельчанам вибратися на омріяний берег. Г. Кузьма про свого першого наставника згадує так: «Золтан Васильович допоміг мені полюбити не тільки футбол, але й інші види спорту, які культивувалися у селі. Словом, він мені привив те, що я ось уже багато років намагаюся прищепити своїм підопічним. Його уроки дозволили мені згодом побачити світ, домогтися певних успіхів на спортивно-тренерській стезі, отримати можливість спілкуватися з найцікавішими людьми. У 50–90–ті роки минулого століття село жило спортом. У нас були хороші команди з футболу, волейболу, баскетболу, а пізніше й гандболу. Чимало було здібних легкоатлетів, гімнастів, стрільців. Скажімо, жіноча волейбольна команда села стала переможницею І-ої обласної сільської спартакіади, що проходила у далекому 1949 р. на мукачівському стадіоні «Більшовик». До речі, збірна нашого району, яку очолював Василь Алмашій, була переможницею і 2-ої обласної спартакіади, що проходила наступного року на сільському стадіоні в Іванівцях (нині Яноші), що на Берегівщині. Про ті роки краще би розповіла моя односельчанка, колишня гравчиня тієї історичної волейбольної команди 92-річна Маргарета Федорівна Медвідь. Після закінчення місцевої семирічки Г. Кузьма поступив у Берегівську професійну школу швейників. Тут в основному хлопець грав за волейбольну команду. Розсудливого і кмітливого юнака не проти були бачити у своїх ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

149

командах і футболісти, і баскетболісти, і тенісисти… Йому єдиному випускникові школи, як активному учаснику спортивного життя навчального закладу, було присвоєно 5 розряд. Певний період новодавидківець працював на Виноградівській швейній фабриці, де була хороша футбольна команда. За неї у той період виступали такі провідні гравці брати Тиберій та Золтан Біловарі.

1962‑1965 рр. — дійсну військову службу проходив у Житомирі та Ізяславі. Саме солдатом зенітного полку він зрозумів, що футбол — це його вид спорту. В Ізяславі він встигав грати не тільки за збірну команду армії, яка у 1964 році виборола першість ПрикВО, але й за міський ФК «Стріла». Ця команда виступала у чемпіонаті Хмельниччини. У 1964 р. у складі цього колективу став бронзовим призером чемпіонату та володарем кубка Хмельниччини. Зі мною, — веде мову далі Гаврило Степанович, — грало й чимало моїх земляків: Іван Кіш, Степан Фолтин та Степан Ортман із Мукачева, Дмитро Лукеча із Страбичева, Гаврило Гриб із Хуста.

1966‑1976 рр. — гравець ФК «Меблевик» Мукачево та граючий тренер ФК «Колос» Нове Давидково.

1971 рік — по сьогодні — Г. Кузьма дитячий тренер ДЮСШ Мукачівської райради ФСТ «Колос». Його вихованці неодноразово ставали переможцями те призерами різних всесоюзних та всеукраїнських турнірів («Шкіряний м’яч», «Даруймо радість дітям», «Золотий колос», а також присвячені пам’яті мсмк Ф. Медвідю, мс СРСР Т. Поповичу, Г. Мезеву, В. Ковачу тощо.

5 вересня 2015 року підопічні (2000‑2001 рр. н.) Г. Кузьми стали переможцями першого турніру з футболу серед вихованців Мукачівської «колосівської» ДЮСШ пам’яті Г. М. Мезева. Цей турнір, що проходив на мукачівському стадіоні «Харчовик» (директор І. І. Левко), паралельно був і zz 1980 рік. На світлині дитячі тренери ДЮСШ відбірним етапом чемпіонату Закарпаття (ДЮФЛ). Мукачівської райради ФСТ «Колос» мс СРСР І. Лендєл (справа) та Г. Кузьма.

zz 1976 рік. На світлині дворазові володарі кубка Закарпаття «Колос» Нове Давидково (1975 та 1976 рр.). Стоять зліва направо: адміністратор команди В. В. Ковтун, М. Копик, В. Габовда, Й. Качур, І. Черепаня та тренер Г. Кузьма. Присіли М. Качур, В. Яворський, Ст. Черепаня, М. Медвідь та капітан команди В. Голиш.

150

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Футболіст, арбітр, тренер, керівник... Професія футбольного арбітра щодо екстремальності за класифікацією ЮНЕСКО ділить перше-друге місця з гірником як одна із найнебезпечніших. Тому стати справжнім арбітром дано не кожному, вважає один із кращих закарпатських екс–служителів Феміди Василь Попович, який ось уже більше 20 років є головою Іршавської ФСТ «Колос» і паралельно очолює місцеву «колосівську» ДЮСШ. Наша довідка: Василь Миколайович Попович народився 20 грудня 1946 року в Іршаві. У футбол почав грати, як він сам зізнався ще тоді, коли почав цабати, адже стадіон був навпроти будинку батьків, а спортивний майданчик першої десятирічки, яку він закінчив — теж поруч. Тут і запримітив здібного юнака, який вирізнявся своєю грою з–поміж ровесників, молодий учитель фізичного виховання Ю. К. Керечанин, який невдовзі для юнака став не лише першим навчителем футбольного ремесла, але й колегою та товаришем. Саме Юлій Карлович і запропонував головному тренеру місцевого «Меблевика» свого здібного і перспективного вихованця. Згодом Василь виступав за іршавський «Металіст» (нині «Бужора» — Авт.), який багато років грає у чемпіонаті Закарпаття. Та, на жаль, через серйозну травму футбольна кар’єра для іршавчинина завершилася рано. І тоді Ю. Керечанин запропонував своєму учневі зайнятися серйозно суддівством та тренерським ремеслом. У 26 років В. Попович «пройшов курс молодого бійця» на обласних зборах арбітрів, здав кваліфікаційні екзамени. І уже в своєму дебютному футбольному сезоні увійшов у десятку кращих арбітрів Закарпаття. Паралельно тренував дітей у місцевій «колосівській» ДЮСШ. zz На фото одна з кращих суддівських бригад на Закарпатті та Україні (зліва направо): рефері ФІФА Валерій Онуфер, лайнсмен ФІФА Степан Селменський та арбітр національної категорії Василь Попович. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

151

Спочатку обслуговував матчі на першість району, області, а відтак — першість республіки серед команд КФК, третя, друга, перша всесоюзні ліги. Роботу арбітра продовжив і після 45 років. Ще два роки був арбітром у календарних та кубкових матчах у чемпіонаті області та першості України. За поданням республіканської колегії суддів, президія федерації футболу України, за підсумками суддівства ігор чемпіонату та першості СРСР та УРСР, тричі включала В. Поповича до символічного списку «10 кращих арбітрів УРСР» (вперше у 1986 р.), а також 23 рази його прізвище було серед кращих служителів Феміди Закарпаття (рекорд!).

12 років Василь Попович очолював обласну Асоціацію футбольних арбітрів Закарпаття (1995‑2007 рр.). Крім того він, а також один із найвідоміших футбольних фахівців краю і колишній голова обласної федерації футболу Закарпаття Андрій Гаваші, були інспекторами Федерації футболу України на матчах вищої та першої ліг чемпіонату та першості країни. Василь Миколайович як тренер виховав чимало здібних гравців, зокрема срібного призера чемпіонату Європи у складі збірної СРСР (1988 рік) та гравця одеського «Чорноморця» та московського «Спартака» Віктора Пасульку з Ільниці, Юрія Соломку з Хмільника (ФК «Закарпаття» Ужгород), сина Василя (1975 р. н.), який виступав за мукачівські «Карпати», хустський «Фетровик» та іршавську «Бужору», яка у 1995 році стала чемпіоном Закарпаття. Василь Миколайович має і своїх учнів серед суддівського корпусу. Це у першу чергу Іван Староста та Йосип Поп’юрканич з Білок, Василь Парада, Іван Меренич, Василь Туряниця та Володимир Мимриков із Іршави та багато інших. У даний час Василь Попович та Іван Староста є делегатами федерації футболу Закарпаття на календарних матчах.. В. М. Попович у даний час очолює федерацію футболу Іршавського району. У минулому на цій посаді він також перебував протягом 11 років (1983‑1994 рр.). Білківчанин Іван Староста у федерації очолює комітет арбітрів. zz 2012 рік. Щороку у с. Білки, що В. Попович в області разом із своїми однодумцями організував на Іршавщині, проводиться традиційний і провів чимало цікавих змагань турнір з важкої атлетики пам’яті серед сільських трудівників: «Від легенди українського спорту, богатиря села — до села», «Хто ти, майбутній Карпат і. Ф. Фірцака-Кротона. На знімку олімпієць?», футбольний фестиваль (справа наліво): голова Іршавської райради «Даруймо радість дітям», «Кубок ФСТ «Колос» Василь Попович, голова вдячності Закарпаттю», легкоатЗОО ВФСТ «Колос» АПК України Микола летичний крос на призи районної Тимчак та ведучий турніру тренер ДЮСШ газети «Нове життя», традиційний Іршавської райради ФСТ «Колос» мс СРСР з турнір–меморіал Кротона тощо... важкої атлетики Юрій Світлик.

152

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

За фахом історик, а за покликанням сумлінний працівник на сільській спортивній ниві Більше 20 років Воловецьку райраду ФСТ «Колос» очолює І. І. Лопіт. І на яких би відповідальних державних постах він не працював у районі, він найперше дбав про здоров’я верховинців та залучення їх до фізичної культури та спорту. zz 2010 рік. Ужгород. Стадіон «Авангард». Голова Наша довідка: Іван Ілліч Лопіт народився 4 липня 1966 року Воловецької райради ФСТ «Колос» Іван Лопіт під в с. Верхні Ворота, що на Воловеччас святкування 75–річчя від дня народження чині. Закінчив історичний факультет гранда вітчизняного футболу В. Турянчика Івано-Франківського державного пе(на знімку справа наліво): І. Лопіт, М. Щербей, дагогічного інституту ім. В. Стефанизмс СРСР А. Біба та В. Турянчик. ка, а також Львівський регіональний інститут держуправління НАДУ при Президентові України. Магістр державного управління. Трудову діяльність розпочав у Тишівській неповній середній школі.

1991–1992 р. — інженер з матеріально-технічного забезпечення АТ «Агробуд».

1992–1994 рр. — економіст Воловецького райцентру зайнятості.

1994–1995 рр. — завідувач відділом у справах молоді і спорту райради й паралельно в. о. голови райради ФСТ «Колос».

1995–1999 рр. — завідувач відділом молодіжної політики, фізкультури і спорту Воловецької РДА.

1999–2005 рр. — І. Лопіта призначають заступником голови РДА.

2006–2009 рр.— керівник організаційно-аналітичного відділу райради.

2009 – 2010 рр. —заступник голови Воловецької районної ради. З червня 2010 року – перший заступник голови Воловецької РДА. Як керівник районного товариства «Колос» І. І. Лопіт із своїм активом організовує районні сільські спортивні ігри та готує збірну для участі в обласних змаганнях. У районі щороку проводить добрий десяток різних змагань з футболу, волейболу, гирьового спорту тощо. У сел. Жденієво майже 20 років проходить турнір пам’яті першого на Воловеччині мс СРСР з футболу В. Щербея та турнір– меморіал (волейбол) воїну-афганцю В. Русину. Також проводить зі своїми однодумцями та фахівцями району цікавий турнір з волейболу пам’яті ректора УжНУ В. Ю. Сливки у с. Біласовиця. Саме Воловеччину на обласних змаганнях з волейболу представляє команда цього села. У зимовий період у Жденієві та Завадці з року у рік проходить культурно-спортивний фестиваль «Зимові візерунки Воловеччини». Чимало фізкультурно–спортивних заходів на Верховині присвячені різним знаковим подіям (День Конституції, День захисника Вітчизни тощо...). ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

153

Наступні сторінки ми присвятимо шістьом населеним сільським пунктам, які в області вважаються найбільш футбольними. Розпочнемо з сел. Чинадійово через те, що місцева команда «Червона Зірка» (1952 рік) першою із сільських футбольних колективів стала чемпіоном Закарпаття. Найбільш яскраві постаті з футбольного цеху цього села — це змс СРСР Василь Турянчик, мс СРСР Володимир Плоскіна, Василь Козик. дитячий тренер ДЮСШ Мукачівської районної організації ВФСТ «Колос» Василь Кучінка та його учень Тарас Лазарович й інші. Наступним селом є Н. Давидково, що теж на Мукачівщині. Тут із гравців– новодавидківців, що виступали за команди майстрів, можна батром організувати місцевий ФК «Колос». До нього б (символічно!) ввійшли: мсмк Ф. Медвідь, мс СРСР В’ячеслав Медвідь, Гаврило Качур, а також екс-гравці мукачівських «Карпат» й ужгородської «Говерли» Василь Медвідь, Іван та Євген Качури, Йосип Микуланинець, Мирослав Кабацій, Михайло Ковтун, Антон Лендєл, Василь Варга. До речі, місцевий «Колос» двічі поспіль (1980‑1981 рр.) ставав чемпіоном області й стільки ж разів володів кубком краю (1975 і 1976 рр.). Третім футбольним селом є В. Бичків, що на Рахівщині. Його футбольні команди були володарями головного трофею Закарпаття аж тричі (1977, 1981 та 1993 рр.). А кращими футболістами є змс СРСР І. Яремчук, перший легіонер київського «Динамо» І. Фабіян, зт УРСР Степан Руснак, М. Тимчак, І. Курильцьо, Є. Гумеров, П. Пруць, Ю. Бойкул та інші. Довге. Це рідне село таких відомих гравців: І. Ледней, І. Шопа, Ф. Капустей й інші. Місцева команда «Аваль» стала першим чемпіоном Закарпаття у незалежній Україні (1992 рік). Це звання вона виборола і через два роки. А вперше титул чемпіона краю довжанці здобули ще у 1958 році. Ільниця. Найтитулованішими вихідцями із цього села є мсмк В. Пасулька та мс України І. Гецко. А першим ільничанином, який одягнув футболку команди майстрів, був І. Улинець. Багато років капітаном ужгородського «Закарпаття» був ільничанин М. Ловска. У цій команді грали його односельчани В. Савко та два Сергії — Гецко та Гозда. Обидва останні є дитячими тренерами у ДЮСШ відповідно Берегівської та Іршавської райрад ФСТ «Колос». До речі, нині в Ільниці працює єдиний на всю область футбольний ліцей. І нарешті с. Ракошино. Метр сільського спортивного руху Е. Горват: гравець і капітан команди «Карпати» Мукачево, «Верховина» Ужгород, тренер мукачівців, суддя республіканської категорії, а відтак уже більше чверть віку працює дитячим тренером ДЮСШ Мукачівської zz На знімку: 1968 рік. Мукачево. Стадіон районної організації ФСТ «Колос». Його вихованцями є брати «Спартак». Товариський матч між місцевими Корпонаї (Тиберій, Іван та Адаль«Карпатами» та «Динамо» Київ. Капітани берт), екс-капітан ужгородського команд: господарів (зліва) Еміл Горват (с. «Закарпаття», а нині тренер місРакошино) та «Динамо» — змс СРСР Василь цевої команди мс України О. КоТурянчик (с. Чинадійово) обмінюються гутич й інші. сувенірами. Матч завершився внічию (3:3).

154

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

В. Кучінка:

«Тренер — це не професія, а стиль життя» Майже все своє свідоме життя В. В. Кучінка віддав футболу. А почав у нього грати він ще з пелюшок. І нині у віці 60 із гаком років його щодня можна побачити на чинадіївському стадіоні, де профі займається з маленькими турянчиками, кучінками, плоскіними, козиками, лазаровичами … Чинадійово. Тут футбол був завжди у пошані. Десятки років команда села боролася за медалі чемпіонату області. А у 1952 році перша із сільських команд краю стала чемпіоном Срібної Землі. У ній розпочинали свій шлях у великий футбол залізний капітан київського «Динамо» змс СРСР В. Турянчик, мс СРСР В. Плоскіна, А. Мущинка, М. Шабалін, М. Терек, які грали у Вищій лізі чемпіонату СРСР, Т. Лазарович — гравець Прем’єр-ліги України, М. Кручаниця, В. Козик, В. Іванов, В. Кучінка —футболісти 2–ої ліги класу «А» першості СРСР серед українських команд. Захищав кольори Чинадійова й арбітр ФІФА Я. Козик. Мало хто може пишатися такою кількістю висококласних гравців. Чимало вищеперерахованих гравців, як кажуть, «не повісили бутси на гвіздок», а продовжили прокладати свою футбольну стежину на тренерських і фемідських нивах. Скажімо, В. Кучінка обрав для себе роботу цікаву і у той час відповідальну. Він став дитячим тренером із футболу у ДЮСШ Мукачівської райорганізації ФСТ «Колос». Наша довідка: Василь Васильович Кучінка народвися 17 жовтня 1953 року у с. Чинадійово, що на Мукачівщині. Першим тренером в юнака був екс-кращий нападник збірної Свалявщини І. М. Шепа. У дитячі роки грав і був капітаном збірних команд рідної школи та району, а у 15 років вибігав із пов’язкою на правій руці у складі дубля «Карпати» Чинадійово. У 1969 р. прийшло перше серйозне визнання. 16-річний В. Кучінка у складі збірної команди місцевої школи став срібним призером першості області серед ровесників (тренер Ю. Ю. Турянчик). У 17–річному віці Василь став провідним гравцем «основи» місцевих «Карпат». Найбільш пам’ятним для нього став поєдинок у Дубриничах, де чинадіївці переграли господарів. А родзинкою матчу став той факт, що у складі чинадіївців був і гранд вітчизняного футболу В. Турянчик. Ще одна пам’ятна мить відбулася цього року на мукачівському стадіоні «Спартак», де збірна Мукачівщини грала проти ровесників збірної СРСР. А у її складі були такі гравці: О. Бубнов (майбутній гравець московського «Спартака» та збірної СРСР), П. Василевський та В. Сокол («Динамо» Мінськ), О. Климович («Дніпро» Дніпропетровськ) та інші. Далі В. Кучінка виступав за резервістів мукачівських «Карпат», де наставниками були Е. Горват та І. Шимон. Після армійської служби В. Кучінка багато років грав за рідні місцеві «Карпати», які виступали у 1–ій лізі першості Закарпаття. Цікавий факт. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

155

У 1974 році в одному матчі йому вдалося забити аж 6 голів. Таку кількість голів забивав свого часу лише (1946 рік) член збірної області та гравець СК «Русь» й «Спартак» Ужгород мс СРСР із тенісу Й. Гагер. Для себе (В. Г.) вирішив знайти відповідник 6 забитим голам гравцем в одному матчі. Відомо, що два голи — це дубль, три — хет-трик, чотири — покер. А ось п’ять та шість до цих пір не знав. Словом, із цією білою плямою для себе вирішив розібратися. Таким чином, 5 забитих голів гравцем в одному матчі — це пэнта-трик, а шість — гекса–трик. Після цього В. Кучінка перебував на перегляді в ужгородській «Говерлі». А у сезоні 1975 р. за цю команду відіграв 19 матчів і став автором одного гола. У 1979 році, коли навчався в івано–франківському технікумі фізичного виховання, грав за резервістів місцевої команди «Спартак», яка виступала у 1–ій всесоюзній лізі. Відіграв за дублерів 9 матчів і забив один гол у ворота ФК «Колхозчі» Ашхабад. Після завершення навчання В. Кучінку запросили очолити рідний чинадіївський футбольний клуб. Він був не лише тренером, але й грав за «основу». Юнацька команда чинадіївців у 1997 році стала чемпіоном Закарпаття, а через рік — бронзовим призером. У 2004 році підопічні В. Кучінки з першості України серед юніорів 1988‑1989 рр. н. (фінальні ігри проходили у Скадовську) повернулися з «бронзою». І таких гучних перемог вихованці В. Кучінки мають чимало, особливо в престижних футбольних фестивалях «Даруймо радість дітям», «Золотий колосок», «Шкіряний м’яч» тощо. У 2010 році його юні футболісти стали переможцями всеукраїнського фестивалю «Даруймо радість дітям», який проходив на Київщині. У 2015 р. підопічні В. Кучінки (юнаки 2000‑2001 рр. н.) стали срібними призерами дебютного турніру з футболу, присвяченого пам’яті екс–голові Мукачівської райради ФСТ «Колос» та директору ДЮСШ цієї спортивної організації Г. Мезеву. В. Кучінка гордиться багатьма своїми вихованцями, зокрема М. Кручаницею, який грав за мукачівські «Карпати» та ужгородське «Закарпаття», В. Куделком (ФК «Закарпаття»), який уже сам став тренером. Та найбільш пишається Василь Васильович Т. Лазаровичем, який у складі мукачівського «Легіона» був чемпіоном та володарем кубка серед команд Збройних Сил України. Наша довідка: Тарас Михайлович Лазарович народився 22 квітня 1982 року у Чинадійові. Півзахисник. Першим професійним клубом для нього була кіровоградська «Зірка», що виступала у 2–й лізі.

2005 р. — гравець запорізького «Металурга» (виступав в основному за резервістів). У Вищій лізі дебютував 15 жовтня 2006 р. в матчі проти полтавчан (2:1). Найбільше ігор в елітному дивізіоні провів у складі луганської «Зорі» (2009‑2011 рр.). За цю команду зіграв 57 поєдинків і став автором 12 голів (двічі ставав кращим бомбардиром).

2011 рік — цей сезон провів у російському ФК «Мордовія» Саранськ, а потім повернувся у Запоріжжя, де й нині виступає за місцевий ФК «Металург». Взагалі за команди майстрів Т. Лазарович провів 150 ігор і забив 25 голів.

156

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

В. Турянчик:

«Кращі футболісти народжуються на селі» Кажуть, що факт — це уперта річ. І щоб вислів шанованого В. Турянчика, який винесений у заголовок набрав ваги, звернемося до статистики. В області є 7 змс СРСР із футболу — 5 із села (В. Турянчик, С. Решко, В. Рац, І. Яремчук та М. Михалина), 5 мсмк — 3 із села (Ф. Медвідь, В. Пасулька, М. Бундаш) … Наша довідка: Василь Юрійович Турянчик народився 17 квітня 1935 року у селі Чинадійово. Змс СРСР. Захисник, півзахисник, форвард. Першою його серйозною командою була місцева чинадіївська «Червона Зірка». Ця команда у 1952 році виборола золоті нагороди у чемпіонаті краю. Одну з них вручили і 17-річному В. Турянчику. А потім було запрошення у місцеву мукачівську «Іскру», яка виступала у чемпіонаті УРСР серед КФК.

1954 рік — гравець ФК «Спартак» Ужгород (тренер змс СРСР М. Михалина).

1955–1957 рр. — В. Турянчик захищав кольори львівської армійської команди ОБО.

1959–1969 рр. — закарпатець більше 10 років був у складі одного з кращих футбольних клубів Європи — ФК «Динамо» Київ. У ньому був 4–кратним чемпіоном СРСР (1961, 1966, 1967, 1968 рр.), трикратним срібним призером (1960, 1965, 1969 рр.) та дворазовим володарем Кубка СРСР (1964 та 1966 рр.). У символічному списку «33 кращі гравці СРСР» його прізвище значилося тричі. В. Турянчик за команди майстрів провів майже 500 ігор. У 1962 році у складі «Динамо» став автором ювілейного 800-го гола. Після київського клубу чинадієвець ще кілька сезонів відіграв за мукачівський «Приладист», а також за чинадіївські «Карпати». Тренерську кар’єру розпочав у мукачівському «Приладисті», а у 1971 році очолив тренерський склад ужгородської «Верховини». Багато років В. Ю. Турянчик працював дитячим тренером ДЮСШ у Мукачеві та Іршаві (райрада ФСТ «Колос»). Майже 20 років В. Турянчик (1998‑2015 рр.) працює на різних відповідальних керівних посадах у ФК «Говерла» (ФК ОСК «Закарпаття», ФК «Закарпаття»). У даний час він начальник команди. Нагороджений Почесними грамотами Президента та Кабінету Міністрів України, а також орденом «За заслуги» 3–го ступеня. Щороку у честь прославленого футболіста й наставника проводиться традиційний турнір із футболу серед ветеранів і дітей. У цьому році (2015 р.) він був присвячений 80-річчю від його дня народження. Головний приз отримав ветеранський ФК «Мукачево» (капітан О. Переста, тренер В. Козик), а серед дітей — вихованці В. Кучінки з Чинадійова. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

157

Еміл Горват:

«Хороший футболіст — це вмілий виконавець творчих задумів тренера» Ще й тепер багато футбольних фахівців не можуть дати конкретну відповідь на запитання: тренер — це професія чи покликання. Як на мене, правда, якщо мова йде про хорошого футбольного наставника, — це одне й друге. До таких би відніс й Е. Горвата. Наша довідка: Еміл Євгенович Горват народився 4 квітня 1938 року в Ракошині. Його першим тренером був колишній учитель фізвиховання місцевої середньої школи М. Ю. Чакій. Півзахисник. Арбітр республіканської категорії з футболу. Тренер. У дитячі й юнацькі роки виступав і був капітаном збірної команди району, а під час проходження дійсної військової служби грав за армійські футбольні колективи. Після завершення Станіславського технікуму фізичної культури працював учителем фізвиховання в Копинівцях і паралельно в 1960 році грав за сільську самобутню команду «Шахтар» (Березинка), котра в дебютному сезоні стала фіналістом кубка Закарпаття. Довгий період Еміл Євгенович був у складі мукачівського «Приладиста», котрий спочатку виступав у чемпіонаті Закарпаття, а відтак серед команд колективів фізкультури УРСР та першості СРСР (клас «Б», Українська зона).

1961 р. — гравець ФК «Верховина» Ужгород. У 1964 та 1965 рр. у складі «Приладиста» ракошинець був володарем Кубка та бронзовим призером чемпіонату області, а наступного сезону — чемпіоном ЦР ДСТ «Авангард» та срібним призером чемпіонату Закарпаття. З 1968 року Е. Горват капітан ФК «Карпати» Мукачево. Команда виступала у тій же лізі першості СРСР, що й ужгородська «Верховина» (клас «Б», Українська зона).

1969 рік — Гравці ФК «Карпати» Мукачево у попередніх іграх у своїй зоні зайняли 3–тє місце і у фіналі, що відбувся в Івано-Франківську (6 клубів), в одне коло виборювали титул кращого колективу першості СРСР серед команд класу «Б». Мукачівці зайняли високе четверте місце з 42 команд. У 1970 році Е. Горват, провівши за мукачівський «Приладист» кілька календарних ігор, став тренером рідної заводської команди майстрів.

1977 р. — під керівництвом тренерського штабу (мс СРСР Федір Ванзел, Еміл Горват й Михайло Гасинець) футболісти мукачівського «Приладиста» стали чемпіонами України серед команд колективів фізкультури. Нині Еміл Євгенович очолює Мукачівську районну федерацію футболу та є дитячим тренером ДЮСШ Мукачівської організації ФСТ «Колос». Його юні «колосівці» чимало здобули трофеїв на різних престижних змаганнях та турнірах.

158

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

І. Скрябін:

«Через волейбол нема часу і роки рахувати» «Життя прожити — не поле перейти», — говорить народна мудрість. Здавна люди помітили, що не існує тих, хто був би щасливим в усьому. Хто має багатство, той не має душевного спокою, і навпаки. А що краще? Важко сказати. Бо таке воно життя, яке триває, квітне, вабить, манить, кличе й творить гімн усьому живому. З моїм героєм І. І. Скрябіним знаюся (В. Г.) добрий чверть віку. Разом святкували його 60-річчя, 70–річчя, був одним із організаторів проведення турніру з волейболу, присвяченого 80–річчю від дня народження шанованого Івана Івановича. А тепер разом з ним та керівником ЗОО ВФСТ «Колос» М. Тимчаком готуємо святкові заходи, присвячені 65-річчю створення ВФСТ «Колос». Іван Іванович має на меті провести ветеранський турнір з волейболу на базі УСБ «Закарпаття» й запросити тих «колосівців», з якими колись вигравав не один престижний трофей, а я у свою чергу маю на меті провести турнір–пам’яті екс-гравцеві «Динамо» Київ та збірної СРСР, завідувачу відділом футболу ЦР ВФСТ «Колос» Т. Поповичу, якому у ці осінні дні виповнилося б 85 років. Тож і сьогодні є просто ще одна нагода зробити зарубку на пам’яті серця: було, минуло. Учора — робота, робота й турбота, а сьогодні — достиглі плоди отих трудів. Інколи довелося працювати, як мовиться, через «не можу». Не один літр власного поту «назбирав» наш герой, аби йому першому на Західній Україні присвоїли звання мс СРСР, здобути золоті, срібні та бронзові медалі на чемпіонатах та першостях СРСР та УРСР, а відтак підготувати собі надійну зміну, котра уже тепер продовжує справу свого Навчителя. Він, немов отой коваль, зранку до пізньої ночі «штампував» для своїх вихованців чи то медаль, чи то омріяний для кожного молодого спортсмена значок, на якому виведене: «Майстер спорту СРСР» чи «Майстер спорту України». Таких «трофеїв» для своїх кращих із кращих підопічних він підготував 18. Наша довідка: Іван Іванович Скрябін народився 16 лютого 1932 року в Празі в сім’ї вчителів. У цьому ж році через хворобу матері сім’я змушена була переїхати жити в село Котельниця, що на Воловеччині.Перший майстер спорту СРСР із волейболу на Західній Україні (1953 рік). Член збірних команд України (1950‑1956 рр.) та молодіжної збірної Радянського Союзу. У 1944 році 12-річним юнаком побував на першому офіційному обласному турнірі з волейболу, який проходив у Берегові. Сюди приїхали 6 команд із області. У фінальному поєдинку зустрілися два кращі волейбольні колективи того часу: СК «Русь» (Хуст) та спортсмени з Іршавщини. Перемогу святкували хустяни (2:0). У 15 років Іван став не тільки членом збірної команди Закарпаття з волейболу серед школярів, але й її капітаном.

1949‑1953 рр. — навчання у КДІ. Паралельно грав за ВК «Іскра» Київ, який 5 та 3 рази відповідно був чемпіоном Укрради та ЦР ДСТ «Іскра». ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

159

zz Середина 50-х — 70 рр. минулого століття. Київ. Іван Іванович Скрябін (на фото зліва) з жіночою збірною Укрради ФСТ «Колгоспник», яка неодноразово ставала переможницею всеукраїнських змагань серед спортивних товариств, а також на всесоюзному рівні та першості ЦР ФСТ «Урожай».

У 1953 році в складі ВК «Спартак» Київ був бронзовим призером чемпіонату СРСР, а через рік — фіналістом Кубка країни.

1955 рік — головний тренер збірної команди Укрради «Колгоспник». На цій посаді закарпатець пропрацював майже 30 років.

1956 та 1968 рр. — ВК «Колгоспник» на Всесоюзних сільських іграх двічі ставав чемпіоном. У складі цієї команди був і вихованець І. Скрябіна І. Пинтя із села Велятино, що на Хустщині.

1955 р. — у складі спортивної делегації СРСР побував в Індії, де волейбольна команда провела 20 товариських матчів. У більшості з них українські «колосівці» святкували перемоги.

1956 р. — граючий тренер збірної команди області, котра виграла зональні змагання і вперше в історії закарпатського волейболу потрапила на фінальні ігри (І­–ша спартакіада України).

1956‑1986 рр. — голова федерації волейболу Закарпаття.

1957 рік — викладач факультету фізичного виховання УжДУ. Протягом 44 років чоловіча й жіноча волейбольні команди вузу ставали 35 разів чемпіонами Закарпаття. За його сприянням у 2007 р. була випущена книга про становлення і розвиток волейболу в області. І. Скрябін також був одним з ініціаторів створення ВК «Закарпаття­–ЗакДУ», що виступала в елітному дивізіоні чемпіонату України. У 2012 р. в ужгородському СК «Юність» був проведений турнір із волейболу з нагоди святкування 80­–річчя від дня народження патріарха волейболу на Срібній Землі І. І. Скрябіна. У даний час Іван Іванович є чи не головним ініціатором щодо організації та проведення волейбольних турнірів серед ветеранів. Ось і наприкінці жовтня 2015 він збирає своїх колишніх колег, аби на берегівській УСБ «Закарпаття» провести турнір з волейболу серед ветеранів, присвчений 65–річчю утворення ЗОО ФСТ «Колос» АПК України.

160

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

В. Шотник:

«Адреса спорту — верховинське село» Наша довілка: Василь Іванович Шотник народився 28 жовтня 1937 року у с. Пилипець, що на Міжгірщині. У рідному селі закінчив десятирічку. У дитинстві під опікою шкільного учителя фізкультури Анатолія Енца юнак показував непогані результати з легкоатлетичного кросу, лижних перегонів, кульової стрільби. Василь захищав честь школи на районних та обласних змаганнях із волейболу, футболу, легкої атлетики. У 1953 р. працював на Луганщині, зокрема на будівництві нових шахт. Під час дійсної військової служби був членом збірних команд дивізій з легкої атлетики, волейболу та кульової стрільби. На всеармійських змаганнях серед сержантів з багатоборства (гімнастика, смуга перешкод, стрільба з автомата, біг 5000 м., стройова підготовка) став чемпіоном. Нагородження проводив генерал-армії Болдін зі штабу ЗС СРСР. Крім нагород і цінного подарунку В. Шотнику була вручена рекомендація щодо безконкурсного вступу у вищий військовий заклад.

1960 р. — у Міжгір’ї очолив райраду ФССТ «Колгоспник». З його ініціативи на Міжгірщині почали культивувати гандбол (11х11 та 7х7). А через два роки верховинські «спортсмени-колгоспники» обома складами стали переможцями не лише спартакіади сільського товариства, але й захищали честь області на республіканських змаганнях, що відбулися в Коломиї.

1963 р. — після об’єднання районів В. Шотника було переведено у Хуст, де він працював інструктором–методистом, а в 1964 р. очолив райраду ФСТ «Колос» і пропрацював на цій посаді 12 літ. У 1971 р. Фахівцями ЦР ФСТ «Колос» був вивчений досвід Хустської райради з планування і рекомендований усім райрадам УРСР. А сам В. Шотник ділився досвідом роботи на Всесоюзному семінарі у Москві, де після його виступу закарпатцю запропонували роботу у ЦР ФСТ «Урожай». Були цікаві пропозиції і від керівництва Укрради ФСТ «Колос». Та Василь Іванович як патріот краю повернувся на Закарпаття.

1972‑1977 рр. — завідувач відділом фізичного виховання і спорту Хустського райвиконкому. Майже два десятки літ був членом президії обласної ради ФСТ «Колос» та федерації футболу Закарпаття, інспектором футбольних матчів на першості та чемпіонату краю.

1977 р. — удостоєний почесного звання «Відмінник фізичної культури і спорту СРСР». В. Шотник закінчив Львівський Державний інститут фізичної культури (1961‑1966 рр.). ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

161

На велосипеді — за нагородами та за Фортуною Наша довідка: Леонід Гаврилович Костик народився 7 листопада 1944 року у с. Підгорб Ужгородського району. Тренер–викладач Ужгородської ДЮСШ ФСТ «Колос» із велосипедного спорту, майстер спорту СРСР з цього виду спорту.

1959‑1963 рр. — навчання в ужгородському ремісничому училищі № 6 (професія — маляр). У школі та в училищі в основному займався ігровими видами спорту. Ази велосипедного спорту почав опановувати лише у 16 років. Перші уроки йому давали маститі уже велогонщики Микола Штефко із Дравець (призер Спартакіади школярів УРСР) та Микола Жменяк — неодноразовий чемпіон та призер різних обласних і республіканських змагань.

1960 р. — Л. Костик став чемпіоном області серед юнаків і членом збірної команд краю, а наступного— на першості УРСР виконав 1-ий дорослий розряд.

1963‑1966 рр. — строкову військову службу проходив у Свердловську. Через відсутність велосипедного спорту пробував свої сили у лижних перегонах. У 1967 р. Л. Костик серйозно зайнявся велоспортом спочатку у ДСТ «Спартак», а у 1968 р. перейшов у ФСТ «Колос». У цьому ж році на першості України (багатодневка) виконав норматив мс СРСР.

1969 р. — збірна Закарпаття, яка була сформована на базі Ужгородської ДЮСШ (старший тренер Л. Костик), на Спартакіаді ЦР ФСТ «Колос» у командній гонці (м. Біла Церква) була третьою, а через рік у Житомирі — виборола «срібло».

1971 р. — на чемпіонаті України збірники області показали 5–ий результат. За команду виступали троє Степанів: Газуда, Кафланович, Варга та тренер Л. Костик. Щороку збірна команда краю з велоспорту (тренер Л. Костик) бере участь у різних всеукраїнських і міжнародних змаганнях. Леонід Гаврилович за 40 літ своєї тренерської роботи підготував чимало хороших спортсменів. Серед них і мсмк, учасник двох ОІ Володимир Дума та його брат Василь, мс України з велоспорту, який нині разом зі своїм учителем працює в Ужгородській ДЮСШ. Мс України став і його внук Павло. Його підопічні В. Ледіда у 2000 р. був бронзовим призером Спартакіади школярів України, а М. Мацко був 9–им у роздільному старті на першості України, який проходив у Кіровограді. Цей список можна продовжити. До речі, нині В. Ледіда очолює федерацію велосипедного спорту Закарпаття. Л. Костик нині проживає у рідному селі Підгорб, що неподалік обласного центру. І у свої 70 із гаком років він продовжує працювати з юними атлетами.

162

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

На трасі брати Думи В. Дума для українських знавців велоспорту — зірка першої величини. Адже за кар’єру в професіоналах він здобув не одну перемогу, успішно брав участь у найпрестижніших велогонках Європи — «Джиро ді Італія» та «Вуельта». Його поважали метри велосипедного спорту Петаккі, Беттіні, Савольделлі, Скарпоні. Навіть з легендарним Армстронгом вдавалося пересікатися під час гонок топ-категорій. Наша довідка: учасник двох Олімпійських ігор та трьох чемпіонатів світу, триразовий чемпіон України, багаторазовий переможець та призер міжнародних змагань, мсмк з велоспорту Володимир Васильович Дума народився 2 березня 1972 року у с. Нижній Бистрий Хустського району. Невдовзі його родина переїхала у с. Великі Лази, що на Ужгородщині. Першим наставником у юнака був тренер із велоспорту ДЮСШ ужгородської райради ФСТ «Колос» мс СРСР Л. Костик.

1989 р. — учасник першості СРСР серед юніорів (м. Каунас). Був у числі 10 кращих атлетів.

1990 р. — у складі юнацької збірної країни на чемпіонаті світу, який відбувся в Англії, на груповій гонці (відстань 150 км) В. Дума показав високий 5–ий результат.

1991 — 2005 рр. — член збірної команди України з велоспорту.

1991 р. — перший закарпатець, котрий став чемпіоном Незалежної України (АР Крим). У 1998 та 2003 рр. — трикратний чемпіон України. Багато років виступав за різні відомі професійні італійські клуби: «Скрініо» (1998‑1999 рр.), «Навігаре» (2000‑2001 рр.) та «Кольнаго (2002‑2003 рр.). Досягнення В. Думи на престижних міжнародних змаганнях протягом одного року (2000 рік): Gird di campania — 7 місце; Quarta tappa trentino –9; Larciano — 6; Toscana — 7; Seconda tappa Abruzzo — 1; Quarta tappa Abruzzo — 8; Quinta tappa Abruzzo — 4; Sesta tappa Abruzzo — 4; Class. Finale Abruzzo — 2; Sesta tappa Gird D’Italia –8; Settima tappa Gird D’Italia — 2 місце. У 2004 році В. Дума разом зі своїми молодшими колегами з ужгородської ДЮСШ ФСТ «Колос» взяв участь у символічному велопробігу за маршрутом Ужгород (Українсько-словацький кордон) — Чоп (Українсько–угорський кордон) — Берегово — Виноградово — Хуст— Тячів —Солотвино (Українсько-румунський кордон) — Рахів — Ужгород (Холм Слави), приурочений 60-річчю Перемоги над німецько-фашистськими загарбниками. Кращі результати В. Думи в історії Джіро Д’Італія, в яких він брав участь 7 разів, (1998 рік у складі команди Scrigno, 1999 рік — Navigare-Gaerne, 2000 — Ceramica Panaria-Gaerne, 2001 — Ceramiche Panaria-Fiordo, 2002 — Panaria Fiordo, 2003 — Colnago, 2004 рік — у складі команди Landbouwkrediet-Colnago. В останніх двох командах разом із закарпатцем також були українці Володимир Білека, Сергій Матвіїв, Сергій Адеєв, Ярослав Попович, Руслан Грищенко. Пік ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

163

zz 2001 рік. Стадіон «Авангард». Л. Костик та В. Дума організовують показові виступи (на вибування) своїх підопічних на різних масштабних змаганнях, що проходять на теренах Закарпаття у т. ч. і під час проведення обласних фінальних сільських спортивних ігор.

слави В. Думи припав на 2000 та 2001 рр., коли він на окремих етапах показав (командна гонка) найкращі результати, відповідно на 7–му — фінішував другим, а наступного року на 1–му етапі теж показав другий результат.

2004 р. — срібний призер чемпіонату України (м. Київ). Майже до 40 років В. Дума виступав за польський професійний клуб, де був навіть капітаном команди. У 2011 році В. Думу на засіданні обласного відділення НОК України обрано головою асоціації олімпійців Закарпаття. Його молодший брат Василь, до речі, теж мс України з велоспорту народився 27 травня 1975 року у Великих Лазах.

1989 р. — призер першості України серед юнаків. У 1990 на міжнародній гонці став бронзовим призером (індивідуальна групова гонка).

1994 р. — Василь на Молодіжних іграх (м. Бахчисарай, АР Крим) у груповій гонці був третім і виконав норматив мс України з велосипедного спорту.

1994‑1996 рр. — два роки тренувався в Італії і брав активну участь у різних міжнародних змаганнях.

1996 р. — на Спартакіаді України серед дорослих на одному zz 2010 рік. День Ужгорода. На фото з етапів В. Дума фінішував другим.

1999 р. — по сьогодні із свовелопробіг вулицями міста над Ужем їм першим наставником Л. Кости(організатори: обласний центр фізичного ком працює тренером–викладачем здоров’я населення «Спорт для усіх» в ужгородській ДЮСШ (база у с. Вета мс СРСР Леонід Костик та мс України з ликі Лази, що на Ужгородщині). велоспорту Василь Дума).

164

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

С. Кравчук — фристайліст №1 на Україні... Провідний український фристайліст Станіслав Кравчук, який захищав кольори нашого товариства, був учасником 4–ох Зимових олімпійських ігор. Рекорд серед закарпатських олімпійців. У 2002 році на ХІХ–их зимових Олімпійських іграх (ОІ) в американському місті Солт-Сейт-Сіті закарпатський атлет на відкритті змагань чотириріччя ніс Державний прапор України, а відтак виборов високе 5-те місце. Це був найкращий результат серед членів збірної команди України. Наша довідка: Станіслав Михайлович Кравчук народився 25 вересня 1978 року в місті Чирчик Ташкентської області (Узбекистан). Майстер спорту України міжнародного класу з фристайлу (акробатика). Перший тренер зт України А. Мазур. У шкільні роки займався спортивною гімнастикою, а відтак перевагу віддав зимовим видам спорту. У 13 років під керівництвом свого тренера А. Мазура почав серйозно опановувати ази нового виду спорту фристайл. У 1995 р. С. Кравчук зі своїм тренером переїжджає на Закарпаття, а ще через рік отримує українське громадянство й постійну прописку у місті над Латорицею. У грудні 1995 р. на Кубках Європи (етапи) він займає 5-те й 7-ме місця. А наступного року (16 березня) вперше став чемпіоном світу серед юніорів (Міжнародні змагання ФІС). Ще через рік він уже 2–разовий чемпіон Планети серед ровесників.

9 лютого 1997 р. С. Кравчук на чемпіонаті світу посів 14-те місце, а 2 березня цього ж року він став переможцем Кубка Європи.

1998 р. — учасник ХVІІІ зимових ОІ у Нагано (Японія) — 9-те місце і виконав норматив мсмк.

2000 р. — переможець етапу Кубка світу в Італії.

2002 р. — на ХІХ зимових ОІ в американському місті Солт-Сейт-Сіті виборов високе 5-те місце. Найкращий результат серед членів збірної команди України. Цього ж року закінчив Мукачівський технологічний інститут.

2003 р. — 5-е місце на чемпіонаті світу в США та 2 і 3 місця на етапах літнього, а також 3-є місце на етапі зимового Кубків світу (Чехія). У цьому ж році виборов чемпіонський титул України.

2005 р. — у Канаді на одному з етапів Кубка світу він був 2-им, 3–ім — у Турині й 5-им — в Австралії. У 2006 році був учасником ОІ в італійському Турині. У фінальних іграх показав 13-ий результат.

2010 рік (січень). На 11–му етапі Кубку світу з фрістайлу (Лейк-Плейсід, США) з лижної акробатики С. Кравчук був 8–им. З 1 липня цього року і по кінець лютого-2010 р. 20 провідних українських спортсменів отримували стипендію «Ванкувер-2010» за програмою Олімпійської Солідарності МОК. Протягом восьми місяців українці отримували гранти по 1 тисячі доларів щомісяця. Серед володарів стипендії «Ванкувер-2010» був і С. Кравчук. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

165

2010 рік — на своїх четвертих Іграх (Ванкувер-2010 рік) мукачівець показав 19–ий результат.

1996 — 2013 рр. — Станіслав Кравчук практично щороку у списку 10 кращих спортсменів області. Сім разів його прізвище значилося під № 1. С. Кравчук закінчив факультету фізвиховання і спорту УжНУ. У 2011 р. С. Кравчук на етапах Кубка світу у Мон-Габріеле показав 3–ій результат, а через тиждень у Москві — 2–ий.

2012 рік (25 лютого) — переможець 8–го етапу Кубка світу з фристайлу (акробатика), що проходив у Мінську. У світовому рейтингу вихованець ЗОО ВФСТ «Колос» АПК України на 6– ій позиції. *** Наболіло: У 2013 р. до С. Кравчука незаслужено поставилися окремі чиновники Федерації зимових видів спорту України. Він навіть два роки тому змушений був надіслати відкритий лист президенту Національного олімпійського комітету (НОК) С. Бубці. У ньому відверто розповів про проблеми у збірній України. Проблеми навколо зимових видів спорту ще більш загострилися за останні роки і на Закарпатті. У червні 2015 р. в Ужгородському прес-клубі відбулося засідання. Його головна тема: «Олімпійці із лижних видів спорту на Закарпатті волають сигнал «SOS».

Витяг з газетного матеріалу. Слово має С. Кравчук: «Були часи, коли ми тільки починали, завдяки підтримці у нас завжди був промінь попереду. Наш труд був потрібен. До 2012 займав призові місця на кубках світу. Після цього я не витримав психологічного тиску (від чиновників) і пішов із спорту». Зараз Станіслав займається організацією кубків світу з гірських лиж, зимових олімпіад (остання в Сочі). За словами відомого закарпатця, держава повинна підтримувати своїх спортсменів, а не принижувати їх і доводити до відчаю. Як приклад, два українські спортсмени, яких «списали в Україні», уже у складі збірної Білорусі встигли зайняти призові місця на зимовій олімпіаді у Сочі. zz Як повернути колишню славу зимовим видам спорту у краї? На це запитання намагалися знайти відповідь голова Федерації лижних видів спорту області Василь Гісем (справа), Іван Голубка (у центрі), який багато літ опікувався розвитком спорту в області і 4-разовий учасник ОІ мсмк Станіслав Кравчук (зліва).

166

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Класниий атлет, який став чудовим тренером Наша довідка: Енвер Азімович Аблаєв народився 5 червня 1979 року у м. Чирчик (Ташкентска область, Республіка Узбекистан). Майстер спорту України міжнародного класу з фристайлу (акробатика). Майже 20 років (1995‑2015 рр.) він разом зі своїм товаришем Станіславом Кравчуком захищали кольори ЗОО ВФСТ «Колос» АПК України. У 7 років його батьки віддали займатися спортивною гімнастикою. Першим його тренером був Анатолій Павлович Мазур. Саме наставник побачив у малого хлопця оте стремління й наполегливість підкоряти спортивні висоти, що для початківця дуже важливо. Уже через півтора року Енвер вирішив поміняти вид спорту і почав опановувати фристайл, до речі, тоді і вперше в житті став на лижі. У ті роки цей новий вид спорту в Узбекистані, як і в колишньому СРСР, був екзотикою. Спочатку молодий і перспективний спортсмен тренувався в українському місті Миколаєві. «Приземлявся» на воді, як це роблять всі новачки. Наполегливість й працелюбність уже через рік почали давати свої перші результати. Особливо після того, як Енвер почав займатися на професійному трампліні. На своїх дебютних офіційних змаганнях на курорті «Чимбулак» здобув свою першу справжню нагороду — бронзову медаль. У 1995 році Енвер разом із командою, де було 7 спортсменів, пеzz Мсмк Е. Аблаєв: Лижі для фрістайліста, реїхали на Україну, зокрема у прикордонне містечко Берегово. Тут він як крила для птаха. А коли вони закінчив загальноосвітню школу й ще виготовлені на знаменитій разом із своїм другом С. Кравчуком мукачівській фабриці «Фішер» переїхав на постійне проживання (українсько–австрійське підприємство у Мукачево. з іноземними інвестиціями ТзОВ), то, 1995 рік — на етапах Кубка Євяк кажуть закарпатці, їм нема пари ропи зайняв 15–те та 16-те місця. у світі. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

167

1996 рік — 8–ме місце на Континентальному Кубку.

1997 рік — 6–те і 8-ме місця відповідно на Кубках Європи та світу. У 1998 році на базі «Тисовець» став переможцем спартакіади України. У цьому ж році поповнив ряди збірної команди України з фристайлу.

1996‑1998 рр. — навчання у Мукачівському СПТУ № 31 (спеціальність — водій, бджоляр).

1998‑2002 рр. — навчання в Мукачівському технологічному інституті.

2000 рік — переможець, срібний та бронзовий призер етапів Кубка Європи (Швейцарія та Італія). У 2001 р. на чемпіонаті світу зайняв 15–те місце, на Зимових спортивних іграх області виборов «срібло», а на етапі Кубка Європи був четвертим. У цьому ж році він познайомився із своєю майбутньою дружиною Наталією Лавкай. Через три роки відбулося гарне весілля, а тепер в сім’ї Аблаєвих — двоє діточок: Раміль і Ніара.

2002 р. — учасник ХІХ–их Зимових ОІ у Солт-Лейк-Сіті (США), де зайняв 22-ге місце.

2003 рік — 4-те місце на етапі Кубка світу, що відбувся в Канаді. Цього ж року брав участь у Кубках ФІС, Європи, світу, а також на ІІІ-іх зимових юнацьких спортивних іграх України. На етапі Кубка світу в Чехії виконав і підтвердив звання мсмк.

2004 рік — двічі підряд фінішував шостим на Кубку світу, що проходили в Китаї та Канаді.

2005 рік — переможець Кубка світу (один із етапів) в Італії. На Олімпійських зимових Іграх у Турині (Італія), що проходили в 2006 році, був 11–им.

2010 рік — учасник Зимових ОІ у Ванкувері (Канада).

2011 рік. В американському Лейк-Плесіді відбувся черговий етап Кубка світу з фристайлу. У змаганнях з акробатики серед чоловіків найкращим серед українців був Енвер Аблаєв, який у підсумку фінішував 5–им. З 2000 р. щороку входить до символічного списку «10 кращих спортсменів Закарпаття серед олімпійських видів спорту». Закінчив Ужгородський національний університет (факультет фізичної культури й реабілітації). На даний час працює тренером збірної України з фристайлу. Нещодавно по телефону запитав його, а хто на даний час в області може замінити Аблаєва та Кравчука?

— Відразу сказати дуже важко. Але дуже розраховую на Олександра Окіпнюка з Берегова. Беру його навіть на збори до Швейцарії, бо цей хлопець, якому ще й 20 років немає, доволі серйозно прогресує. Саша займається у своєму районному центрі в спортивній школі, де тренером є його мама Ольга Іванівна, а підготовку на воді безпосередньо проходить у збірній Україні. Вивчив 2 нові стрибки, уже виконує їх на сніг, а юнацький чемпіонат в Італії, що пройде незабаром, значною мірою покаже, наскільки великі можливості в цього спортсмена. У нас є зміна, однак із нею потрібно працювати, а сьогодні Україні, на жаль, не до спорту. Але впевнений, що війна завершиться, а фристайл у Закарпатті знову відродиться». Нам залишається лише уточнити, що перспективний атлет — це вихованець ДЮСШ Берегівської райорганізації ФСТ «Колос», яку очолює О. Чуха.

168

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

На гірськолижній трасі династія Пеняків Спортивні династії в області — не рідкість. Скажімо, у футболі відомі династії братів Корпонаїв, Секечів, Гецків, Качурів, батько та сини Пфайфери, Бобалі, Русини, Ряшки, Решки, Пахомови тощо. У зимових видах спорту — Білосюки, Ренжини, Гісеми, Фріндти, Кіси і, звичайно, дружня сім’я Пеняків.

Про останню династію наша наступна розповідь., Витяг із матеріалу (сайт НОК України, 01. 02. 2014 р.): «Позавчора в київському Олімпійському домі відбулася прес-конференція, під час якої було оголошено склад спортсменів, які представлятимуть Україну на XXII зимових Олімпійських іграх в Сочі. Із Закарпаття на змаганнях чотириріччя поїдуть двоє спортсменів — це учасники зимових Олімпійських ігор-2010 у Ванкувері зі сноубордингу мсмк Анна–Марі Чундак та Йосип Пеняк». Наша довідка: Йосиф Йосифович Пеняк народився 31 травня 1984 року в Ужгороді у сім’ї гірськолижників. Першим тренером у нього був батько Йосиф Пеняк–ст. (на фото зліва). Його мама та сестричка теж були вправними спортсменками й, до речі, виконали нормативи майстрів спорту СРСР та України з гірськолижного спорту. У шкільні роки малий Йосиф займався гірськолижним спортом, а потім опанував новий вид спорту — сноубординг. Майстер спорту України з гірськолижного спорту (посвідчення № 4697, наказ № 993 від 14 травня 2002 року).

2002 рік — дворазовий срібний призер чемпіонату України (слалом та слалом-гігант). Змагання проходили на горі Драгобрат (Ясіня, Рахівський район, Закарпаття, 15‑20 квітня). Майстер спорту України міжнародного класу зі сноубордингу (посвідчення № 2, наказ № 266 від 14 травня 2005 року). П’ятикратний абсолютний чемпіон України, багаторазовий переможець та призер етапів Кубка світу, Європи та Кубка країни. Найкращий результат на етапах Кубка світу — 8-ме місце. У 2004 році на відкритій першості Закарпаття (1987 р. н. і старші) у слаломі фінішував першим. У цьому ж році на схилах київського Протасового Яру вперше відбулася історична подія у вітчизняному спорті: пройшов один із етапів Кубка Європи з сноубордингу. До трійки кращих потрапив і «колосівець» Й. Пеняк. Наступного року він теж повторив цей успіх. З 2006 року ужгородець входить до складу збірної команди України зі сноубордингу. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

169

2007 р. — учасник Всесвітньої універсіади (7-ме місце) та Кубка Європи (6-те). Цього ж року став чемпіоном України (паралельний слалом-гігант, смт. Ясіня, УСБ Драгобрат, 5 квітня).

2008 рік — на етапі Кубка світу у канадському Стоунхемі двоє українців потрапили до так званої «червоної групи», тобто до тридцятки кращих сноубордистів світу. Серед них був і Йосип Пеняк.

2009 рік (8 січня, м. Крайшберг, Австрія).

Витяг із газетної публікації: «Певну сенсацію здійснив українець Йосип Пеняк на етапі Кубка світу зі сноубордингу, що відбувся у минулий уік-енд в Австрії. У паралельному слаломі на трасі Артеміс 25-річний спортсмен прорвався до фіналів та завершив змагання на 8–му місці. Це не лише перше в історії вітчизняного сноубордингу потрапляння до чільної десятки кращих світу, але й взагалі перше дістання до фіналів Кубка світу для української команди». У 2010 році Йосиф був учасником зимових ОІ-2010 у Ванкувері. Показав 22– ий результат. На початку грудня 2010 року Й. Пеняк на етапі Кубка Європи (паралельний слалом), що проходив у Вельшнофен-Карецца (Австрія), став бронзовим призером.

2010 рік — 7-ме місце на етапі Кубка Європи та виграв міжнародні змагання ФІС в австрійському Хохфюгені. За підсумками 2010 року він ввійшов під № 3 до символічного списку «5 кращих спортсменів Закарпаття з олімпійських видів спорту».

14‑23 січня 2011 року в іспанському місті Ла Моліні, де проходив чемпіонат світу зі сноубордингу (паралельний гігантський слалом) серед трьох українських спортсменів найкраще виступив ужгородець Йосип Пеняк (21–ше місце). Москва. Березень 2011 рік — на Кубку світу Йосип Пеняк фінішував (паралельний слалом) 32–им із 40 учасників. На ХХV зимових Всесвітніх студентських іграх-2011, що проходили у турецькому місті Ерзурум, закарпатець у паралельному гігантському слаломі був сьомим.

2012 рік (11‑12 лютого) — Й. Пеняк фінішував 9–им на етапі Кубка Європи з сноубордингу (паралельний слалом), що проходив у чеському місті Маріанскі Лазні. У 2014 р. в автрійському м. Бад Гаштайне на етапі Кубка світу (паралельний слалом) Й. Пеняк був кращим серед українських спортсменів — 22–ге місце.

5–6 січня 2015 р. в австрійському м. Гоза на змаганнях з сноубордингу Федерації зимових видів спорту (паралельний слалом) Й. Пеняк фінішував 7–им. На Зимових ОІ у Сочі (2014 р.) ужгородець був 23–ім (паралельний гігантський слалом) та 19–им (паралельний слалом). Володіє англійською, німецькою, угорською, словацькою мовами. Захоплюється музикою. Закінчив Харківську державну академію фізкультури. Згодом навчався у магістратурі Львівського Державного університету фізичної культури. Які плани на майбутнє? З таким запитанням звернувся до Й. Пеняка–мол.

— Поки ще не вирішив, — відповів атлет. Планів багато. Думаю побувати ще бодай на одних Олімпійських Зимових іграх і виступити якнайкраще. А про тренерську роботу ще думати, мабуть, зарано. А поки що я готуюся до наступних відповідальних змагань та нових поїздок…

— Успіхів й удачі!

170

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Петро Миколайович Білосюк — батько.

Іван Петрович Білосюк — ст. син.

Мирослав Петрович Білосюк — мол. син

На лижній трасі стартує ще одна «колосівська» династія Білосюків

Витяг із газетної статті»:

«На чемпіонаті України з лижних перегонів, які проходять на НСБ «Тисовець», що поблизу м.Сколе, закарпатські лижники Мирослав та Іван Білосюки завоювали звання чемпіонів України зі спринтерської естафети 3х1,5 км. Друге місце у команди Чернігова, третє — Київської обл. А у перший день чемпіонату України, 11 березня, на спринтерській дистанції 1600 м класичним стилем Іван Білосюк завоював срібло, а його брат Мирослав — бронзу. Василь Коваль фінішував восьмим, Артур Гергардт — дев’ятим. Це великий успіх братів Білосюків, яких тренує батько . Слід відмітити, що в чемпіонаті брали участь 42 кращі гонщики України. (газета «Спорттайм», 16 березня 2011 р.). Наша довідка: Петро Миколайович Білосюк народився 23 січня 1950 року в с. Кукуріки Старовижинського району Волинської області. Марафонець. Тренер–викладач з лижних перегонів. Багато років був головним тренером збірної Закарпаття, а також збірної облради ФСТ «Колос» з цього виду спорту.Після закінчення Львівського інституту фізичної культури як молодий спеціаліст був направлений на роботу на Закарпаття, зокрема у Рахівський район. Мс СРСР з легкої атлетики (1967 рік). Норматив мс СРСР виконав на чемпіонаті України, що проходив в Ужгороді (марафон — 42 км 195 м.).

1978 р. — П. Білосюк став срібним призером на Кубку СРСР (м. Клайпеда, Прибалтика).

1979 р. — чемпіон із марафону на Спартакіаді України. З 1983 р. працює тренером ОДЮСШ облради ФСТ «Колос» із лижних перегонів. Підготував кількох переможців та призерів чемпіонатів та першостей області, України, Європи та світу. Особливо велику увагу приділяє своїм двом синам Івану й Мирославу, котрі є членами збірної України. Свого часу працював у ДЮСШ ФСТ «Спартак» та ШВСМ. На даний час продовжує займатися своєю улюбленою роботою: наполегливо готує юних лижників. Наша довідка: Іван Петрович Білосюк народився 18 січня 1983 р. у с. Лазещина, що на Рахівщині. Майстер спорту з лижних перегонів (2004 рік).

2000 р. — переможець Кубка України на призи «Фішер» зі спринту. У 2001 р. зібрав цілий букет нагород: виборов відповідно «золото» та «срібло» на міжнародних змаганнях «Кубок Урала» на дистанції 10 км (м. Верхній Уральськ, Росія) й «Свято півночі» (юнаки) на дистанції 20 км та в естафеті 4х5 км (м. Мурманськ, Росія). Крім того був учасником популярного ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

171

турніру «Московська різдвяна лижня», а на Континентальних зимових ОІ школярів у Фінляндії фінішував шостим.

2002 р. — переможець всеукраїнських зимових «Галицьких ігор» (м. Ворохта). У цьому ж році також був срібним і бронзовим призером на першості України серед юніорів (м. Сколе) та на Кубку України серед юнаків.

2003 р. — 12–те місце на чемпіонаті світу серед юніорів в естафеті 4х10 км (Швеція). На першості України серед юніорів був переможцем у спринті й виконав норматив мс України.

2004 р. — на чемпіонаті світу серед юніорів у спринті був сьомим, а в естафеті 4х10 км — дев’ятим. Бронзовий призер чемпіонату України у спринті. На трьох зимових спортивних іграх молоді України виборов повний комплект медалей: «золото» в естафеті 4х10 км та на дистанції 30 км, «срібло» — у спринті та «бронзу» — на дистанції 15 км. Ще одну золоту медаль ц. р. здобув на міжнародних змаганнях «Кубок Балкан» (Туреччина) на дистанції 10 км.

2005 р. — на першості України серед юніорів став переможцем у спринті та срібним призером в естафеті 4х10 км.

2006 рік — на ХХ-их Зимових ОІ у Турині І. Білосюк фінішував 40-м.

2007 рік — чемпіон України (спринт, НСБ «Тисовець»). П’ятим фінішував на літньому чемпіонаті світу з лижоролерів (18 км.), а також виборов срібну медаль в естафеті 3Х6 км (Хорватія, 28.08–02.09.).

2010 рік — учасник ХХІ-их Зимових ОІ у Ванкувері (Канада). У 2008 р. І. Білосюк став лауреатом премії ім. П. Крайняниці (за здобуття ним бронзової медалі на Кубку Європи). Наша довідка: Мирослав Петрович Білосюк народився 29 липня 1985 р. у с. Лазещина. Майстер спорту України міжнародного класу з лижних перегонів. Член національної збірної України.

2001 р. — Срібний призер Кубка України серед юніорів у спринті (10 км.).

2003 р. — на Кубку України на лижоролерах серед юнаків на дистанції 10 км. був бронзовим призером, а у спринті (дистанція 10 км) — переможцем. На ІІІ–іх зимових юнацьких іграх України закарпатець фінішував другим на дистанціях 10 й 15 км, а у спринті показав третій результат.

2004 р. — на ІІІ–іх зимових спортивних іграх молоді України був переможцем в естафеті 4х10 км та спринті, а на чемпіонаті України виборов срібну нагороду в естафеті 4х10 км.

2005 р. — чемпіон України на дистанції 30 км та у спринті, «бронзовий» призер на 10 км та в естафеті 4х10 км. На чемпіонаті світу серед юніорів у естафеті 4х10 км фінішував 9–им.

2007 рік — срібний призер чемпіонату України (спринт, 4 км.). На чемпіонаті України з лижних перегонів (2011 р.), які проходили на НСБ «Тисовець», що поблизу м. Сколе, Мирослав та Іван Білосюки завоювали звання чемпіонів України зі спринтерської естафети 3х1,5 км. Та за досить суперечливим рішенням спортивних функціонерів у Києві замість М. Білосюка, який за рейтинговими заліковими балами був найкращим в Україні в лижних перегонах, у Сочі чомусь поїхав інший, молодший лижник. Мирославу таке рішення пояснили тим, що, мовляв, готують молодих на перспективу. Звичайно, цей факт можна і не коментувати. Але скільки можна нас годувати «завтраками». Нам потрібні сьогодні результати. А на олімпійські ігри повинні їхати–таки кращі спортсмени. Змагання чотириріччя — це не НТЗ!!! Звісно, після такого ставлення у закарпатського атлета настрій не з кращих. Мирослав уже навіть подумував завершити свої активні виступи в спорті й зайнятися іншою діяльністю та присвятити себе сім’ї. Але наперекір усьому, брати–лижники не зав’язали з активним спортом і на останньому чемпіонаті України (Сянки, 12 – 17 січня 2015 р.) довели, що вони кращі, зайнявши загальнокомандне 3–тє місце (гол. тренер збірної Закарпаття П. Білосюк). Батько та сини більше 10 разів входили до символічних списків «10 кращих спортсменів Закарпаття » та «10 кращих тренерів Закарпаття» з олімпійських видів спорту. Іван та Мирослав закінчили Броварське вище училище та Харківську академію фізичної культури.

172

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

О. Чука:

«Здоров’я земляків — головна мета нашої роботи» Наша довідка: Олександр Григорович Чука народився 1946 року у Мукачеві. Коли йому не було й 6 років, батьки переїхали на постійне місце проживання у Виноградів. У 1953 році пішов у перший клас. Навчався у місцевій ЗОШ № 1. У шкільні роки займався багатьма видами спорту.

1965‑1975 рр. — навчання у Кам’янець–Подільському педагогічному інституті.

13 років (1965‑1977 рр.) Олександр працював інструктором із спорту на Виноградівській швейній фабриці. У 1972 році на підприємстві була створена жіноча футбольна команда, яка виступала у чемпіонаті Закарпаття.

1977‑1989 рр. — у цей період працював начальником відділу кадрів, а відтак — секретарем парторганізації фабрики. У 1992 році О. Чуку було обрано головою Виноградівської райради ФСТ «Колос». До речі, його попередниками були: Михайло Нейметі, Олександр Шеверя, Андрій Карцуб та Михайло Сакалош. Та найбільше з них на цій відповідальній посаді протримався Олександр Григорович — 20 років з гаком. Цікавий факт. За цей період (1992‑2015 рр.) збірні команди Виноградівщини 13 разів займали перші загальнокомандні місця на обласних фінальних сільських спортивних іграх, 8 разів були срібними й тричі — бронзовими призерами. У даний час збірна Виноградівщини у трійці кращих команд облорганізації ВДФСТ «Колос» АПК України. Приємно стократ, що Олександр Чука чи не єдиний голова райради ФСТ «Колос» в області, який особисто майже кожного року їздить із командою облради ФСТ «Колос» на фінальні всеукраїнські сільські спортивні ігри, що найчастіше проходять на Київщині, зокрема на базі ЦР ВДФСТ «Колос» АПК України у місті обласного підпорядкуваня Переяслав–Хмельницький. Мало того, Олександр Григорович щоразу бере безпосередню участь у змаганнях із шашок та більярду. А на обласних спортивних сільських іграх із більярду він кілька разів був навіть переможцем (1989 і 1994 рр) та призером серед керівників колгоспів, радгоспів та іших організацій АПК області (на фото справа). ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

173

Навчитель і учень — майстри спорту з гирьового спорту Відразу скажемо, що у заголовку є досить суттєва помилка. Річ у тім, що мова йде про наставника Олександра Марчука (тренер з гирьового спорту ДЮСШ Виноградівської райорганізації ФСТ «Колос») та його учня В. Потокія. Перший мс СРСР, а другий є мс України з гирьового спорту. Наша довідка: Василь Семенович Потокій народився 22 січня 1988 року у Виноградові. Свою спортивну біографію почав разом писати зі своїм першим тренером Емілом Кудроном, який навчав юнака азам греко–римської боротьби. Та згодом В. Потокій захопився «залізною грою». Його старання побачив тренер ДЮСШ Виноградівської райради ФСТ «Колос» О. Марчук і запросив хлопця до своєї групи. Починаючи з 16 років, коли навчався уже у Виноградівському технологічному коледжі (філіал Мукачівського технологічного інституту), Василь став активним учасником не лише районних, обласних, але й всеукраїнських змагань. У 2007 р. на літніх обласних сільських спортивних іграх В. Потокій у своїй ваговій категорії (до 70 кг) був кращим, а на фінальних Всеукраїнських сільських іграх, що проходили на Київщині, 19–річний юнак став бронзовим призером у своїй ваговій категорії.

2010 рік. У Полтаві на чемпіонаті України серед юніорів (1988‑1991 рр. н.) В. Потокій у ваговій категорії до 70 кг (вага гирі 32 кг) виборов бронзову нагороду. Василь Потокій останні 6 років займається в університетській секції атлетизму під керівництвом старшого викладача мс СРСР Андрія Федорішка Витяг із газетної статті»: «Листопад 2013 р. У м. Лутракі (Греція) пройшов чемпіонат світу з гирьового спорту. У складі збірної команди України взяв участь аспірант факультету здоров’я людини УжНУ, вихованець ДЮСШ Виноградівської райради ФСТ «Колос» В. Потокій. Змагаючись у ваговій категорії до 65 кг, спортсмен підняв у ривку двопудову гирю 102 рази і здобув «зоzz 2010 рік. Мілан. Чемпіонат світу з лото» у цій вправі. У поштовху Василь підняв дві гирьового спорту. На знімку чемпіон «тридцятьдвійки» 52 рази і набрав, Планети В. Потокій (зліва) зі своїм як і переможець з Харкова, 162 бали нинішнім наставником старшим у сумі двоборства. викладачем УжНУ мс СРСР А. Федорішком.

174

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Та через те, що він виявився на 400 грамів важчим за харків’янина, наш гирьовик з переможною сумою став віце-чемпіоном світу, набагато випередивши бронзового призера з Узбекистану і зробив вагомий внесок у загальнокомандну перемогу збірної України. Спортсмен вдячний обласним організаціям ВФСТ «Колос» АПК України (М. Тимчак) і ФСТ «Динамо» (заст. голови М. Пантьо)».

24 квітня 2015 року у Хмельницькому пройшли змагання серед найсильніших прикордонників з гирьового спорту (82 учасники). Виступаючи за збірну Закарпатської облради ФСТ «Динамо», Василеві не було рівних в особистому заліку у ваговій категорії до 70 кг. У В. Потокія є свої вихованці, які уже «засвітилися» навіть на всеукраїнських змаганнях серед студентів, які пройшли на початку березня 2014 року у Харкові. Скажімо, студент УжНУ М. Гичка у ваговій категорії 68 кг. став переможцем цих престижних змагань. В. Потокій кілька разів входив до символічного списку «10 кращих спортсменів Закарпаття з неолімпійських видів спорту». У даний час В. Потокій працює викладачем кафедри основ здоров’я УжНУ, а також інструктором в одному з тренажерних залів Ужгорода.

zz 1993 рік. Хустський район, с. Вишково. Місцевий стадіон. Обласні фінальні спортивні сільські ігри. На фото богатир з Виноградівщини мс СРСР О. Марчук. Лише протягом 5 років (1991‑1995 рр.) на цих змаганнях він ставав тричі переможцем і двічі срібним призером серед сільських атлетів (вагова категорія 90 кілограмів). ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

zz На світлині учень мс СРСР Олександра Марчука мс України Василь Потокій — послідовник Кротона. У 27-річного атлета з Виноградівщині головні змагання та перемоги ще попереду.

175

Комендант головної сільської спортивної арени Закарпаття Наша довідка: Василь Павлович Розгоні народився 18 червня 1946 року у Виноградові. Форвард. Змалку полюбив футбол і до цього часу не розлучається з ним. 18–річним юнаком потрапив до «основи» ФК «Пластмасовик» Виноградів, який виступав у чемпіонаті Закарпаття. З 1968 р. В. Розгоні захищає кольори команди майстрів «Карпати» Мукачево. У її складі у ворота суперників провів 3 голи. Витяг з газетної статті (2008 р.): «Минуло 40 років з дня створення мукачівського ФК «Карпати», який в 1968 році виступав у першості СРСР з футболу серед команд майстрів класу «Б». І вже наступного 1969 року здобув право участі у фіналі першості СРСР (Івано-Франківськ), де 6 кращих команд виборювали путівку до класу «А». На той час кольори «Карпат», що згодом були перейменовані в «Приладист», захищали: воротар Тирканич, захисники Фіцай, Горват, Качур, Решко, півзахисники Вернер, Чирков, нападаючі Розгоні, Руснак, Шебештін, Грубчак. Далі славні традиції команди продовжили молоді футболісти: Ігначинець, Тимчак, Волошин, Барді, Третьяков, Зарева, Домокош, Поневач, Медвідь, Біловарі. Першими тренерами команди були Ф. Ванзел та М. Теллінгер». У 1970 р. виноградівців Ю. Чиркова та В. Розгоні запросили в ужгородську «Верховину», яку тренував змс СРСР М. Михалина. Чирков залишився в Ужгороді, а В. Розгоні, який мав намір навчатися в одному з вузів на Сході України, подався на Ворошиловградщину, куди свого часу «сватали» і Ю. Чиркова, зокрема його хотіли бачити у складі ФК «Зоря» Ворошиловград. Після завершення навчання у Львівському інституті фізкультури повернувся на Закарпаття і почав працювати інструктором-методистом та тренером футбольної команди «Колос» Шаланки, котра виступала на першість області. Низовий осередок господарства у цей період налічував приблизно одну тисячу членів товариства. З приходом у колектив В. П. Розгоні фізкультурно–оздороzz 1969 рік. Гравці мукачівських вча і спортивна робота набула масового характеру. Уже через 2 роки цей осередок уже «Карпат» (зліва направо): був у числі кращих не лише в районі, але й В. Медвідь, П. Біловарі області. та В. Розгоні.

176

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Згодом Василя Павловича запросили в один з найбагатших господарств області агрофірму «Прикордонник», де керівником був фанат спорту герой соцпраці А. Біров.

1981‑1992 рр. — В. Розгоні директор одного з найсучасніших й найбільших спорткомплексів (с. Петрово) не лише в області, але й на Україні. Паралельно тренував місцевий ФК «Тиса». У 1984 році на спортбазі села Петрово відбувся унікальний міжнародний турнір з футболу. У гості до місцевих футболістів приїхали команди з НДР, Угорщини, Чехословаччини, Польщі, Румунії, а також місцеві футбольні клуби «Колос» Вишково, В. Лучки та Заставне. Перемогу святкували господарі. А потім була цікава поїздка до Німеччини, де петрівчани провели кілька товариських матчів. У 1989 та 1990 рр. ФК «Тиса» Петрово двічі поспіль займала треті місця у чемпіонаті області. До речі, фінальний турнір кращих 4 команд («Приладист» Мукачево й «Тиса» Петрово — зона «А»), «Керамік» Виноградів і «Колос» Вишково — зона «Б») проходив на засніжених футбольних полях Виноградова. Підопічні В. Розгоні на цей раз задовольнилися бронзовими медалями. А ось у 1991 році петрівчани вперше і востаннє у своїй історії стали чемпіонами області з футболу. Це був тріумф, це була велика перемога.

1992 рік — по нині — Василь Павлович очолює ДЮСШ (892 вихованців) Виноградівської райради ФСТ «Колос». Вихованці спортивної школи, зокрема дитячі футбольні команди практично щороку виграють зональні змагання і беруть участь у популярних традиційних змаганнях «Даруймо радість дітям», які проходять на Київщині.

У жовтні 2013 року вихованець Виноградівської ДЮСШ, а нині аспірант денної форми навчання факультету здоров’я людини УжНУ В. Потокій у складі збірної команди України взяв участь у чемпіонаті світу з гирьового спорту, який проходив у грецькому місті Лутракі, і виборов срібну нагороду. Цього ж року відразу дві «колосівські» команди зайняли 1–ше та 2–ге місця (відповідно сс. Чорнотисово та Підвиноградово) на традиційному відкритому турнірі із міні-футболу серед юнаків 1998 р. н. та мол., присвячений змс СРСР В. Рацу. Ексклюзивне запитання В. П. Розгоні: — Василю Павловичу, знаю із себе, що дітей завжди тягне до коней. Як працювала у вас чи не єдина секція з кінного спорту в області?

— По правді казати, від дітей не було відбою. Тоді правління колгоспу закупило 6 спортивних коней, а тренера запросили аж із Москви. Правління колгоспу виділило певну суму коштів для реконструкції стадіону: бігові доріжки покрили регуполом, розпочалося будівництво хокейного поля, гандбольних та волейбольних майданчиків з сучасним покриттям, здали в експлуатацію тренажерний комплекс, побудували конюшні й придбали інвентар та форму для заняття кінним спортом. Лише протягом одного року у колгоспі було підготовлено 7 кмс… У господарстві та місцевій ДЮСШ чудово працювали секції з футболу, волейболу, хокею на траві, легкої та важкої атлетики, гирьового спорту тощо. Нині через об’єктивні причини кількість видів спорту скоротилась. На петрівському спорткомплексі-красені майже щороку проводяться обласні фінальні сільські спортивні ігри, серйозні спартакіади та турніри обласного та всеукраїнського рівнів. Поки батьки та матусі змагаються з різних видів спорту, їх діти мають можливість гарно й цікаво відпочити у затишному так званому «Зірковому парку» з атракціонами. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

177

М. Сорокін:

«Спорт для мене — це хобі, втіха та відрада» Наша довідка: Микола Валентинович Сорокін народився 5 серпня 1943 року (колгосп «Успіх» Костромської області). Майстер спорту СРСР з важкої атлетики та пауерліфтингу. Суддя національної категорії з цього виду спорту. У 1962 році Микола Сорокін у Мукачеві проходив дійсну військову службу. Після її завершення вирішив залишитися в місті над Латорицею, присвятивши все своє свідоме життя розвитку фізичної культури і спорту, зокрема важкій атлетиці. Микола Сорокін — неодноразовий чемпіон та призер області та України з важкої атлетики та гирьового спорту. У 1981 році закінчив Львівський інфіз і почав працювати інструктором із спорту на Мукачівській універсальній торговій базі облспоживспілки (директор М. Юска), де створив непоганий спортивний колектив, котрий, скажімо, у 1990 році захищав честь кооператорів області на першості УРСР з багатоборства ГПО у системі Укоопспілки. Мукачівці посіли перше загальнокомандне місце. М. Сорокін виховав чимало відомих важкоатлетів, зокрема чемпіона України мс СРСР М. Симчину, О. Молнара, призерів чемпіонату СРСР серед студентів М. Рошка, чемпіонату Європи та світу з пауерліфтингу В. Тетеуцу. Нині Микола Валентинович очолює Мукачівське міське ФСТ «Спартак» та є головою асоціації ветеранів спорту міста над Латорицею.

178

zz 1995 рік. Петрівський спорткомплекс, що на Виноградівщині. М. Сорокін багато років у складі збірної Мукачівської райради ФСТ «Колос» виступав на обласних фінальних сільських спортивних іграх. На знімку атлет «за звичною роботою». Микола Валентинович у своїй ваговій категорії (60 кг) зайняв третє місце. А переможцем тоді став І. Жовдош із Виноградівщини, а срібним призером — А. Фатьянов із Мукачівщини. ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

На велосипеді перетнув тричі екватор Важко підрахувати, скільки кеме за свою спортивну кар’єру «накручує» професійний велосипедист. Тому й заголовок можливо й не відповідає дійсності, бо що таке 120 тисяч км з гаком для мсмк Г. Чаплигіна, який ще у свої 70 років (2013 р.) сів на велосипед і взяв участь у велопробігу по рідному Мукачеву… Наша довідка: Геннадій Дмитрович Чаплигін народився 25 травня 1944 року в м. Улан–Уде, але усе своє свідоме життя провів у Мукачеві. Закінчив тут місцеву ЗОШ № 1 ім. Пушкіна, а відтак і Львівський інфіз (1971‑1975 рр.). У дитячі роки займався в основному футболом, плаванням і настільним тенісом, а з 12 — перевагу надав велоспорту. Навчався у відомого тренера мс СРСР Г. І. Фехтеля, який у 50-ті роки виступав за ФССТ «Колгоспник» Мукачево. Перший успіх прийшов до Геннадія у 1961 році, коли 17–річний юнак в індивідуальній гонці на 25 км. став чемпіоном Закарпаття.

1962–1964 рр. — військову службу проходив у ПрикВО. У 1963 р. став чемпіоном УРСР у складі збірної ПрикВО в індивідуальній гонці на 600 км., а на турнірі «Чорноморський велотур» виконав норматив мс СРСР.

1968 рік — у складі збірної області став чемпіоном УРСР у груповій гонці на 160 км. (м. Мукачево), а на спартакіаді профспілок СРСР (м. Сіва, Вірменія) у груповій гонці на 180 км. теж виборов «золото». У цьому ж році Г. Чаплигін став кандидатом олімпійської збірної СРСР, яка готувалася до Ігор-72.

1969 рік — чемпіон України у груповій гонці на 160 км (м. Львів), а також у складі збірної УРСР на чемпіонаті СРСР (командна гонка на 100 км.), що проходила у Вільнюсі, став бронзовим призером, а через рік на аналогічних змаганнях (Ташкент) в індивідуальній гонці на 40 км. виборов срібну нагороду.

1971 рік — на Спартакіаді народів СРСР (Москва) Г. Чаплигін у складі збірної УРСР у командній гонці став срібним призером.

1972 рік — на міжнародних змаганнях Україна — Польща в індивідуальній гонці (багатодневка) на 1200 км. здобув «бронзу». І все ж піком своєї кар’єри Г. Чаплигін вважає міжнародні змагання в 1969 році (Австрія), коли в індивідуальній гонці на 1560 км не тільки став бронзовим призером, але й виконав норматив мсмк. У 1973 та 1974 рр. Г. Чаплигін на Спартакіаді профспілок УРСР, що проходила у Харкові та Сімферополі, виборов три золоті медалі. Більше 20 літ Г. Чаплигін працював тренером у рідному Мукачеві, зокрема у 1990‑1995 рр. у ДЮСШ Мукачівської райради ФСТ «Колос». Він виховав 5 мс СРСР (Ю. Тихомиров, О. Гавриляк, В. Пущен, В. Роман та М. Тайпс). Геннадій Дмитрович Чаплигін нині з родиною проживає у рідному Мукачеві. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

179

В. Томинець:

«На селі більярд теж у пошані» Розпочнемо з факту. На обласних фінальних сільських спортивних іграх, що відбулися 16 вересня 1995 року у Петрові, керівник Міжгірської збірної команди Василь Томинець зайняв 2–ге місце серед більярдистів (змагання серед керівників колгоспів, радгоспів та різних управлінь АПК області). А чемпіоном став Анатолій Колпаков з Мукачівщини… Наша довідка: Василь Михайлович Томинець народився 14 серпня 1956 року у селі Нижній Студений, що на Міжгірщині. У шкільні та юнацькі роки займався гірськолижним спортом, лижними перегонами, а перевагу віддав туризму. З любов’ю згадує він про талановитого вчителя фізкультури Пилипецької загальноосвітньої школи Луку Дуду, який усе своє життя присвятив дітям та спорту. Лука Васильович був справжнім подвижником спортивного руху на Міжгірщині, популяризатором здорового способу життя. З-поміж усіх видів спорту надавав перевагу лижним перегонам. Його заняття завжди були цікавими. Він умів знайти підхід до кожного свого вихованця. З–поміж них був і я, — не без гордості резюмує В. Томинець. Щороку на Міжгірщині проводиться турнір з лижних перегонів пам’яті Л. Дуди. 6 березня 2013 р. у с. Пилипець пройшов 10-й турнір-меморіал. Після закінчення Івано–Франківського технікуму фізкультури (пізніше навчався і у КДІ фізкультури) В. Томинець працював (1977‑1979 рр.) інструктором із туризму на Воловецькій турбазі «Плай», а відтак був екскурсоводом (до 1985 р.) на Міжгірській турбазі «Карпати».

1986 рік — по сьогодні — голова Міжгірської райради ФСТ «Колос».

1991‑1995 рр. — інструктор із спорту при сільських радах. У цей період йому разом із керівництвом району (представник президента Василь Мишанич) вдалося «вибити» 12,5 платних посад інструкторів із спорту при сільрадах. Цей факт був єдиним не лише в області, але й Україні. Місцеві сільські осередки були повністю укомплектовані спортивним інвентарем та формою. У райцентрі був відкритий оздоровчий комплекс «Верховина». У ньому фізкультурники та юні верховинці мали можливість тренуватися з різних видів спорту. А для любителів водних видів спорту тут був збудований 25-метровий басейн. В. Томинець разом із головою спорткомітету Воловецької РДА І. Власенком започаткували й проводили щороку традиційний турнір «Карпати» із гірськолижного спорту та лижних перегонів. У ньому щоразу брали участь 140–150 любителів зимових видів спорту з Рахівщини, Свалявщини, Воловеччини та Міжгірщини. У 2002 р. став директором бази відпочинку «Теребля» Київського заводу «Буревісник» (с. Синевір, що на Міжгірщині).

180

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Нащадки Кротона з Білок... Ім’я А. Савка тісно пов’язано з розвитком сільського спорту на Іршавщині. А почалося все із зустрічі із своїм першим наставником всесвітньовідомим силачем І. Фірцаком–Кротоном, до речі, вони обидва родом із Білок. Якось Іван Федорович, спостерігаючи з яким поривом і відданістю хлопець ставиться до тренувального процесу, сказав Андрію: «Спортивні дані й воля до перемоги в тебе є. А це найголовніше в спорті. Техніку можна набути». Наша довідка: Андрій Андрійович Савко народився 15 жовтня 1942 року у Білках. Після закінчення місцевої десятирічки працював на Білківському комбінаті харчової промисловості й паралельно займався легкою атлетикою, а також «тягав» штангу у секції Кротона. Під час армійської служби виступав на різних змаганнях з легкої атлетики, був навіть включений до збірної ПрикВО. На дистанції 100 метрів показав досить непоганий результат(11,2 сек.). А. Савко також був у складі «основи» ФК «Колгоспник» Білки, який брав участь у першості облради ФСТ «Колос». А. Савко був триразовим чемпіоном облради товариства «Колос» із важкої атлетики та гирьового спорту, 4 рази брав участь у республіканських змаганнях, був рекордсменом району зі штовхання ядра та чемпіоном області зі стрибків у довжину з місця серед ветеранів. У березні 1965 року на районній конференції ФСТ «Колгоспник» А. Савка було обрано головою цього товариства. Цього ж року з його ініціативи у місцевій «колосівській» ДЮСШ була відкрита секція гирьового спорту. Після Андрія Андрійовича сільське товариство у районі очолював Володимир Петрович Бондаренко (1977– 1982 рр.), який був родом із Виноградова. У 1972 р. А. Савко закінчив Львівський інститут фізкультури й очолив комітет з фізичної культури і спорту при райвиконкомі. Особливо велику увагу він приділяв таким видам спорту як футбол, волейбол, гандбол, важка й легка атлетика, шахи, шашки. Саме в цей час досягають спортивних висот футболісти Ф. Капустей, важкоатлет В. Карабиньош, боксери С. Червінський та В. Лендєл, шахіст В. Лисанов… На його очах виросла ціла когорта відомих атлетів — це мс СРСР із важкої атлетики Ю. Світлик, який став призером всесоюзних змагань сільських силачів, футболісти Іван Улинець, Михайло Ловска, Віктор Пасулька, Іван та Сергій Гецки, Юрій Соломка, Юрій Чегіль, Михайло Рацин, Сергій Гозда, Володимир Савко й багато інших. У 70‑80 рр. минулого століття спортивне життя в районі вирувало. Проводилися різні змагання, до яких залучалися сотні юнаків та дівчат. Серед них: «Хто ти, майбутній олімпієць?», крос на приз райгазети «Нове життя», футбольні баталії на призи «Шкіряний м’яч», масовий легкоатлетичний пробіг «Від села до села». Літописець Іршавського спорту А. А. Савко — автор книг «Спортивні сторінки Іршавщини, футбол» (2001 р.) й «Спортивний рух на Іршавщині» (1999 та 2006 рр.). ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

181

з Ільниці, Лози та Ізи... Наша довідка: Іван Дмитрович Волошиновський народився 9 жовтня 1948 року у сел. Ільниця. У шкільні роки вирізнявся серед своїх ровесників силою й прагненням до удосконалення. Майстер спорту СРСР з важкої атлетики (1977 р.). Перший тренер мс СРСР Ю. Бабич. Певний період працював інструктором із спорту в об’єднанні «Райсільгосптехніка», яке було повноправним членом сільського товариства «Колос». У 1980 р. закінчив Київський державний інститут фізкультури і певний період працював учителем фізвиховання у рідному селищі. З 1986 р. очолював в Осої туристичний табір всеукраїнського значення, який перетворив у казковий теремок, побудувавши 16 двоповерхових будиночків з усіма зручностями, де zz 29 серпня 2015 р. Хустський стадіон гарно й цікаво відпочивали 120 школярів з усієї України. «Карпати». Обласні змагання під Свого часу також працював символічною назвою «Краще спортивне тренером з важкої атлетики у ДЮСШ село–2015». Іршавської райради ФСТ «Колос» На фото (зліва направо): начальник та (з 2002 р.) заввідділом у справах управління фізичної культури і спорту молоді та спорту Іршавської РДА. Іршавської РДА А. Данканич, головний І нині він у гущі спортивних посуддя змагань А. Плеханов, мс СРСР з дій рідної Іршавщини. важкої атлетики І. Волошиновський, *** перший заступник голови облпрофради Ще один нащадок Кротона з ІрВасиль Захарець та заступник голови шавщини мс СРСР з важкої атлетики ЗОО ВФСТ «Колос» АПК України А. Чернобук. Юрій Васильович Світлик народився 23 вересня 1945 року у с. Лоза. Суддя національної категорії з важкої атлетики. Цим видом спорту почав займатися лише під час дійсної військової служби. Перший успіх до нього прийшов у 1974 році, коли став переможцем обласних змагань, виконавши норматив кандидата у майстри спорту. А через два роки Юрій Світлик став рекордсменом області. У 1979 році закінчив Київський інститут фізичної культури. Працював довгий період у ДЮСШ Іршавської райради ФСТ «Колос». Має чимало своїх вихованців, котрі теж виконали нормативи майстрів спорту СРСР та України — це Василь Мигалега з Осою, Віктор Завидяк та Василь Світлик із Іршави, Дмитро Шкарупа з Ільниці. Та найбільше Юрій Васильович гордиться своїм вихованцем 20-річним іршавчанином Віталієм Глушком, який свого часу був чемпіоном України серед юнаків (2011 р.), переможцем всеукраїнських сільських спортивних ігор ВДФСТ «Колос» АПК України (Скадовськ, 2010 р.), чемпіоном та срібним призером області (2007‑2013 рр.), трикратним переможцем традиційного турніру на призи

182

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Івана Фірцака-Кротона (2008‑2010 рр.) та турніру пам’яті першого мс СРСР на Свалявщині Михайла Козаря (2009‑2011 рр).

zz 16 серпня 1992 р. Вишково. Місцевий стадіон «Колос». На фото зліва 47–річний важкоатлет із Іршавщини Юрій Світлик у своїй ваговій категорії став чемпіоном обласних фінальних сільських спортивних ігор з гирьового спорту. zz 2014 р. Скадовськ, що на Херсонщині. На фото зверху мс СРСР Юрій Світлик зі своїм вихованцем мс України Віталієм Глушком (1994 р.н.), який є членом збірної України з важкої атлетики.

А тепер перенесемося на Хустщину, де важка атлетика теж у пошані, а нащадків Кротона тут безліч. Тільки в одному селі Іза 8 мс СРСР та України з важкої атлетики. Один із них і Михайло Дмитрович Кемінь (на фото справа), який народився у 1960 році. Суддя національної категорії (2010 рік). Першим тренером в юнака був знаний в області дитячий наставник мс СРСР та суддя м/к з важкої атлетики В. Деяк. Після демобілізації та закінчення Львівського інфізу мс СРСР М. Кемінь повернувся у рідний Хуст і почав працювати тренером–викладачем з важкої атлетики у місцевій ДЮСШ «Карпати» райради ФСТ «Колос». Не лише його підопічні беруть активну участь у різних престижних змаганнях, але й Михайло Дмитрович не відстає від них. Скажімо, нещодавно став чемпіоном області серед ветеранів з важкої атлетики та армреслінгу. Ось як пише про М. Кеміня його перший тренер В. Деяк у своїй книзі «Спортивна Хустщина»: «1983 р. Луганськ. Спортивний манеж. Спартакіада України з важкої атлетики. У складі команди Закарпаття один представник із Хустщини — це молодий спортсмен М. Кемінь. На штанзі 165 кг. Особиста вага атлета 75 кг. До неї неквапно підійшов Михайло ...і два Кемені з гаком над головою богатиря. Вага взята. Повторено майстерський результат»... ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

183

На велосипеді на роботу як на свято Майже 40 років І. А. Ленчик вірою й правдою служив сільському спорту на Закарпатті. І ким би він не був: керівником чи заступником голови облради ФСТ «Колос», рядовим тренером дітей з футболу чи провідним спеціалістом в іншій спортивній структурі, всюди працював так, як підказувало серце. Він був справжнім фахівцем своєї справи. В обласний центр завжди їздив на велосипеді. Чому? По–перше, — казав Іван Андрійович, — це хороша ранішня зарядка, а по–друге, не потрібно ніколи чекати автобус, а по– третє, завжди знаєш, що велосипед не підведе і ти вчасно будеш на роботі чи на тренуванні. В обласному центрі знаємо ще кількох таких тренерів, які на роботу їздили виключно лише на біціґлях, — це О. Філіп, В. Пінковський, Ю. Чирков, В. Зубанич, В. Іванко тощо… Наша довідка: Іван Андрійович Ленчик народився 24 листопада 1942 року у с. Глибока Балка Решетилівського району Полтавської області. Закінчив десятирічку у сусідньому селі. Як здібного спортсмена, учасника багатьох обласних та районних змагань із волейболу та гандболу його призначають учителем фізкультури у рідній місцевій восьмирічці.

1961‑1964 рр. — під час проходження дійсної військової служби виступав за збірну в/ч з гандболу. За здобуття Кубка дивізії І. Ленчику було присвоєно І-ий спортивний розряд. У 1964 році поступив, а в 1968 році закінчив Львівський Державний інститут фізичної культури і спорту.

1968‑1969 та 1972‑1977 рр. — викладач кафедри фізвиховання УжДУ. Ще три роки Іван Андрійович обіймав посаду (1969‑1972 рр.) секретаря комітету комсомолу у першому вищому закладі Закарпаття.

1977‑1987 рр. — протягом майже 11 років Іван Андрійович працював заступником, виконував оюбов’язки та був головою облради ФСТ «Колос».

1987‑1988 рр. — заступник голови обласної ради ВДФСТ профспілок — директор спортивного клубу. Протягом 1988‑1990 рр. працював завідувачем відділу фізичного виховання агропромислового комплексу облради ВДФСТ профспілок.

1990‑2003 рр. — заст. голови облради ФСТ «Колос».

2003‑2010 рр. — дитячий тренер із футболу ОДЮСШ ЗОО ФСТ «Колос» АПК України. У даний час Іван Андрійович Ленчик із сім’єю zz 1995 рік. Петрівський спорткомплекс. Заст. голови проживає у селі Тарновці, що облради ФСТ «Колос» І. А. Ленчик нагороджує на Ужгородщині. переможців та призерів з велосипедного спорту

184

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

С. Руснак:

«Божу іскорку в Яремчука помітив я!» У 1968 році після календарного футбольного матчу земляків «Верховина» Ужгород — «Карпати» Мукачево кращими гравцями поєдинку були названі Степан Руснак (»Карпати») та Іван Диковець (»Верховина»). Наша довідка: Степан Йосипович Руснак народився 16 березня 1944 року в сел. В. Бичків, що на Рахівщині, у сім’ї великих цінителів спорту. Лівий нападник, півзахисник. Звслужений тренер України (1987 рік). Разом із І. Фабіяном став першим наставником змс СРСР І. Яремчука та мс СРСР І. Дашкаря.

1958 рік — С. Руснак гравець резервістів місцевої команди «Ялинка», а через рік його запросили виступати за рахівський «Картонник».

1961 р. — закінчив школу робітничої молоді й став тренером команди «Картонник» (У 17 років? Щось неймовірно! Та факт — уперта річ!), змінивши на цьому посту Дежі Зелінського (екс-гравця чеської футбольної команди «Славія» Прага).

1963–1966 рр. — військову службу проходив на Закавказзі. Тут його, а також берегівчанина С. Кошана та ужгородця М. Бондаренка, запросили до армійської команди СКА Єреван, яка виступала на першість Вірменської РСР серед команд 1-ої ліги. У Тбілісі 4 команди розіграли кубок Закавказького військового округу. Від господарів, — каже С. Руснак, — ми виграли 2:1, а від азербайджанців — 4:1 й вибороли гарний трофей.

1967 р. — після дійсної військовї служби С. Руснак повернувся додому і продовжив грати за рахівський «Картонник».

1968 рік — разом із своїм односельчанином М. Тимчаком, який нині очолює ЗОО ВФСТ «Колос» АПК України, одягнув футболку мукачівських «Карпат».

1969 рік — один сезон відіграв за ФК «Таврія» Сімферополь (12 календарних ігор), де тренером був екс-воротар київського «Динамо» змс СРСР Анатолій Зубрицький. У цей період кримчани виступали у Вищій лізі чемпіонату СРСР (2–га група).

1971 р. — гравець івано-франківського «Спартака» (гол. тренер закарпатець змс СРСР М. М. Михалина). Разом із С. Руснаком за прикарпатців грав і мс СРСР Арпад Шандор. У складі команди були й майбутні тренери ужгородського «Закарпаття» І. Краснецький та П. Кушлик.

1972‑1981 рр. — граючий тренер великобичківського «Хіміка». Під його керівництвом команда двічі ставала «срібним» призером першості Закарпаття (1973 та 1975 рр.) й стільки ж разів володарем кубка області (1977 та 1981 рр.). Протягом 5 років (1982‑1986 рр.) С. Руснак працював ст. інструктором зі спорту обкому профспілки «Ліспапірдеревпрому», а відтак інструктором відділу культурно-масової та фізкультурної роботи облпрофради. Двічі обирався членом президії ФФЗ. З 1987 р. обіймав посаду завідувача відділом кадрів й організаційної роботи у ВДФСТ.

1989‑1992 рр. — чотири роки великобичківець готував юних футболістів у місцевій ДЮСШ ФСТ «Колос». Не стало С. Й. Руснака 20 листопада 2012 року. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

185

Автори покерів В. Форкавець та І. Гецко — уродженці закарпатських сіл Закарпатець І. Гецко, який входить до символічного «Клубу ім. О. Блохіна» (бомбардири, які забили у чемпіонатах СРСР та України 100 і більше голів — Авт.) знаний ще й тим, що став автором першого голу за збірну України (1992 рік. Ужгород, ст. «Авангард», товариський матч між збірними Угорщини та України). Але ільничанин відомий ще й тим, що став автором першого хет-трику у чемпіонатах України, а також у складі львівських «Карпат» двічі поспіль у 1999 та 2000 рр. відзначився покерами (забив по 4 голи відповідно у ворота дніпропетровського «Дніпра» та тернопільської «Ниви»). Але раніше автором покеру став ще один закарпатець В. Форкавець, який захищав кольори львівських «Карпат», мукачівського «Приладиста» та ФК «Беркут» Бедевля (1997/1998 рр.). Згадує Василь Форкавець: «Матч, у якому мені вдалося забити 4 голи, відбувся на мукачівському стадіоні «Приладист» 2 липня 1991 р. Ми приймали комунарську (тепер м. Алчевськ — Авт.) «Сталь». Уже в дебюті гри відкрив рахунок, а через 6–7 хв. забив 2–ий гол. 3–ій м’яч «комунарам» провів на 52-ій хв. Ми трохи розслабилися і гостям вдалося відквитати один гол. А четвертий м’яч на свій рахунок записав буквально за 3 хв. до фінального свистка арбітра Ігоря Лавріва з Івано–Франківська». Наша довідка: Василь Васильович Форкавець народився 17 травня 1965 року в сел. Тересва, що на Тячівщині. Форвард. Перший тренер О. В. Сасин.

1979 рік — навчання в Київському спортінтернаті. У складі команди цього спортивного закладу був чемпіоном Києва та призером першості УРСР серед ровесників. Армійську службу проходив в Яворові, де грав за місцеву «Зірку». У її складі був призером чемпіонату Львівщини та ПрикВО. Далі виступав за такі команди: «Автомобіліст» та «Карпати» Львів, а також «Карпати» Кам’янка-Бузька. У 1991 р. одягнув футболку мукачівського «Приладиста» (38 ігор та 11 голів). Певний період (1992‑1996 рр.) В. Форкавець виступав за угорські команди («Вароши» Хайдусобосло та «Балмазуйварош»).

1996 р. — гравець ФК «Газовик» Комарне (9 ігор і 7 голів). Наступний сезон В. Форкавець провів у новоствореній сільській команді «Беркут» Бедевля. Та ця самобутня цікава команда проіснувала лише сезон. А далі у головного спонсора і «закарпатського мильного магната», як кажуть, «фінанси заспівали романси»… Із 1998 року В. Форкавець проживає у Хусті, а його син Тарас грає за місцевий ФК «Оболонь». Цей матеріал присвятили В. Форкавцю не випадково. Він, як член виконкому ФФЗ, голова міськрайонної федерації футболу, а також директор хустського стадіону «Карпати» у тандемі із головою місцевої райорганізації

186

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

З5 літ на сільській спортивній ниві ФСТ «Колос» В. Фінюком більше два десятки літ разом проводять різні спортивні заходи у районі. Скажімо, три місяці тому (28 серпня 2015 р.) на місцевому стадіоні «Карпати» разом із фахівцями облради ФСТ «Колос» знову організували обласні спортивні сільські ігри під девізом «Краще спортивне село Закарпаття–2015», присвячене 65-річчю «народження» ФСТ «Колос». Цей гарний захід вдався на славу. Наша довідка: Володимир Петрович Фінюк (на фото зверху) народився 2 лютого 1955 року в сел. Нади Надимського району Тюменської області. Батько був репресований і лише в 1959 році із сім’єю він повернувся в рідне містечко Заліщики, що на Тернопільщині. Тут Володя і закінчив десятирічку. З дитинства любив займатися в основному силовими видами спорту. Суддя республіканської категорії з гирьового спорту.

1970–1972 рр. — навчання в Калуському (Івано–Франківська область) училищі (професія — слюсар–монтажник–висотник). Саме в цьому навчальному закладі почав серйозно займатися вільною боротьбою у знаного спортсмена чотириразового мс СРСР (вільна й греко-римська боротьба, дзюдо, самбо) І. С. Могуряка. Був триразовим чемпіоном області з вільної боротьби. Після закінчення училища В. Фінюк розпочав свою трудову діяльність в ужгородському управлінні «Спецмонтаж».

1973 р. — служба в лавах Радянської армії (Камчатка). З греко-римської боротьби (вагова категорія 68 кг.) став чемпіоном Камчатської флотилії. Після цього запросили продовжувати військову службу в спортроті. У 1974 р. виграв першість Тихоокеанського флоту з греко-римської боротьби, а також став срібним призером з гирьового спорту. Довелося В. Фінюку навіть змагатися в греблі на ялах (правий загребний). Перед дембелем потрапив у склад збірної команди Тихоокеанського флоту, яка готувалася до першості Збройних Сил СРСР. Не встиг — дембель.

1976‑1979 рр. — навчання в Івано–Франківському технікумі фізичної культури і спорту, де вільна боротьба була у пошані. Двічі був четвертим на Всесоюзному турнірі пам’яті легендарного Ковпака. А заповітну колодку мс СРСР присвоювали лише за 1–3 місця.

1978 р. — чемпіон республіканської ради ДСТ «Спартак» з вільної боротьби (вагова категорія до 74 кг.). Трикратний чемпіон області та сьоме місце на першості України (м. Житомир) з вільної боротьби у складі збірної Івано–Франківської області. Учасник трьох традиційних всесоюзних турнірів «Білі ночі» в Ленінграді. З 1979 р. тренер з вільної боротьби у ДЮСШ Хустської райради ФСТ «Колос». У цьому ж році на 1–ій Спартакіаді народів УРСР у складі збірної області зайняв 16-те так зване очкове місце з вільної боротьби. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

187

До 1984 року ставав кілька разів чемпіоном та призером Закарпаття з вільної та греко-римської боротьби.

1984 р. — голова Хустської райради ФСТ «Колос».

1997‑2015 рр. — начальник відділу у справах фізкультури Хустської РДА, а також за сумісництвом продовжує очолювати райраду ФСТ «Колос». У 90-их роках Володимир Петрович активно виступає за збірну команду райради ФСТ «Колос» на обласних фінальних спортивних іграх. Скажімо, у 1993 році на цих змаганнях, які пройшли на вишківському стадіоні, він виборов срібну нагороду з гирьового спорту (вагова категорія +90 кг.). А перше місце зайняв відомий атлет, товариш Фінюка по команді майстер спорту СРСР Василь Бокоч. Нині головний сільський спортсмен на Хустщині час від часу є суддею змагань із гирьового спорту, армреслінгу чи перетягування канату. Ось і нещодавно (28 серпня 2015 р.) був арбітром змагань із силових видів спорту на обласних змаганнях під гаслом «Краще спортивне село Закарпаття–2015». І стократ приємно, що саме його команда з Н. Селища стала кращою. В. Фінюк підготував чимало відомих борців. Скажімо, юнак із села Стеблівка Хустського району Іван Берец у березні 1984 року у м. Хасавюр (Дагестан) став кращим борцем Радянського Союзу серед сільських юнаків. Він — дворазовий чемпіон УРСР серед юнаків з вільної боротьби (вагова категорія +100 кг.). У В. Фінюка є неабиякий організаторський хист. Змагання різного ґатунку, котрі він організовує і проводить разом із своїми колегами на Хустщині, або на обласному рівні, завжди проходять цікаво й отримують від фахівців добру оцінку. Його два сини Роман та Володимир пішли стежиною батька. Обидва стали кандидатами у майстри спорту з вільної боротьби. А молодший син Володя, як і батько, працює у сфері фізичної культури і спорту, зокрема тренером Хустської ДЮСШ. В. Фінюк –директор ДЮСШ «Карпати» Хустської райради ФСТ «Колос».

zz 2007 рік. Село Білки Іршавського району. Традиційний турнір пам’яті І. Ф. Фірцака– Кротона. На фото зліва направо: голова Хустської райради ФСТ «Колос» В. Фінюк, в. о. голови облради ФСТ «Колос» і один з авторів книги В. Гаджега та головний суддя з важкої атлетики та гирьового спорту мс СРСР В. Деяк.

188

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

В. Деяк:

«Я горджуся тим, що був асистентом у самого Кротона» У дитинстві зустріч із найсильнішою людиною ХХ–го століття І. Ф. Фірцаком–Кротоном незабутня: «Я був дітваком і мав лише 13 років, — згадує директор Хустської ДЮСШ В. Деяк, — коли у наше село завітав із показовими виступами Кротон. Він чомусь мене вибрав своїм асистентом. Все село дивилося не лише на богатиря, але і на мене. Я тоді був «на сьомому небі» і дав собі слово, що стану будь–що бодай подібним на богатиря Івана Силу. Наша довідка: Василь Іванович Деяк народився 28 лютого 1950 року в с. Золотарево Хустського району. Мс СРСР із важкої атлетики, суддя всесоюзної категорії з гирьового спорту та міжнародної категорії з важкої атлетики. Відмінник народної освіти України. Член Спілки журналістів України. На 4–му курсі Львівського інфізу, виступаючи на першості УРСР (в/к до 80 кг.) з важкої атлетики у Запоріжжі, зайняв 6-те місце і виконав норматив мс СРСР. Був також двократним чемпіоном Львова й облради ДСТ «Буревісник».

1971 р. — інструктор–методист із спорту в радгоспі «Данилівський» Хустського району.

1975‑1977 рр. — В. Деяк тренер з важкої атлетики в Хустській районній раді ФСТ «Колос».

1977‑1984 рр. — голова цього спортивного товариства. З його ініціативи та завдяки його старанням у Хусті була побудована «колосівська» спортивна база «Богатир» й цілий ряд спортмайданчиків та футбольних полів на селі. Його прізвище кілька разів значилося у символічному списку «10 кращих арбітрів області серед олімпійських видів спорту». В. Деяк обслуговував першість СРСР із важкої атлетики серед жінок, чемпіонат світу серед залізничників в Ужгороді, був у трійці суддів на турнірі в Іллічівську, де комплектували збірну олімпійську команду з в/а для поїздки в Атланту. Під час роботи тренером В. Деяк підготував 8 мс СРСР та України. Серед них В. Хвуст, котрий став зт України, а його підопічна Л. Григорко виборола двічі «золото» на чемпіонаті Європи й «бронзу» — на першості світу з в/а (Мельбурн). Вихованець В. Деяка М. Кемінь здобув «бронзу» на турнірі у Казані (Росія). У В. Деяка є чудове хобі. Він зізнався, що має одну з кращих колекцій марок на Україні про важку атлетику (краща лише в одесита Єфіма Горешніка). В. Деяк — автор книги «Спортивна Хустщина», котра побачила світ у 2004 році. А торік (2014 р.) до 60-річчя відкриття Хустської ДЮСШ він підготував цікаве фотовидання про найкращих вихованців школи. Син Деяка Віталій пішов стежиною батька і тепер працює тренером з великого тенісу у місцевій ДЮСШ, а його внучка Софійка серед дівчаток до 12 років стала призеркою області з цього виду спорту. Правду кажуть у народі, що спортивному роду нема переводу. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

189

Під прапором «Колоса» змагаються майбутні спеціалісти–аграрники В області є 6 професійно–технічних навчальних закладів, де готують спеціалістів для агропромислового комплексу. У 1954 році був відкритий один із найбільших в області СПТУ №31 (нинішній Мукачівський професійно–аграрний ліцей ім. М. Данканича), де готують водіїв, трактористів-машиністів, слюсарів із ремонту сільськогосподарських машин та устаткування. 17 років цей навчальний заклад очолював М. М. Данканич, який народився у родині селян 6 листопада 1934 року в сел. Ільниця, що на Іршавщині. Після закінчення УжДУ (філологічний факультет) із 1961 року працював заступником директора з культурно-виховної роботи Мукачівського училища механізації сільського господарства, а у 1975 році його було призначено директором Мукачівського сільського середнього професійно-технічного училища № 31. Уся трудова діяльність Михайла Михайловича, талановитого педагога і здібного організатора, була спрямована на побудову принципово нового типу професійно-технічного закладу. Завдяки його зусиллям було побудовано комплекс для забезпечення повного і всебічного виконання навчально-виробничої програми, а саме: навчальний, лабораторний та адміністративний корпуси, гуртожиток, їдальню, машино-тракторний парк, полігони для практичних занять, спортзал, спортмайданчик тощо. М. М. Данканич започаткував ряд традицій, які продовжили і шанують його наступники: виховання робітничих династій, футбольні турніри серед команд області, конкурси технічної творчості і професійної майстерності для виявлення індивідуальних здібностей учнів. З ініціативи нинішнього керівника цього навчального закладу В. Ковбаска, до речі, теж уродженця Ільниці, цей аграрний ліцей нині носить ім’я Данканича. Василь Васильович свого часу започаткував традиційний обласний турнір із міні– футболу серед команд професійно-технічних навчальних закладів (ПТНЗ) області, присвячений пам’яті М. Данканича. Цього року він пройде у 25–ий раз і буде присвячеzz На світлині зліва Василь Ковбаско та меценат ний 65-річчю утворення крайового осередку ФСТ «Колос». турніру, екс-учень Мукачівського СПТУ № 31 На одному з останніх таОлександр Переста (у центрі) нагороджують ких турнірів побував і автор кращих гравців за амплуа.

190

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

цих рядків (В. Г.). Вони, як правило, проходять наприкінці вересня на мукачівському стадіоні «Локомотив». На урочистому відкритті турніру голова Мукачівської РДА Е. Дуда, колишній вихованець ПТУ № 31 Олександр Переста, сестра М. М. Данканича Єлизавета Михайлівна говорили про доцільність проведення таких турнірів у честь відомих наших земляків. М. М. Данканич, — наголосив у своєму виступі заслужений працівник освіти України В. Ковбаско, — був непересічною особистістю. Де б він не працював, до чого б не брався, завжди намагався доводити розпочату справу до логічного завершення. Його поважали за відвертість та людяність, об’єктивність і справедливість. І цей традиційний турнір у його пам’ять — наша з вами данина Людині з великої літери. У фінальній грі вихованці О. Халілова, як і торік, здобули золоті медалі (на фото внизу), обігравши команду Мукачівського державного аграрного коледжу. Також цінними подарунками були нагороджені кращі гравці за амплуа, тренери та судді. Серед них цінний приз отримав учитель фізвиховання, тренер команди-переможниці мс СРСР О. Халілов. Щороку у цьому турнірі беруть участь й інші команди середньо-спеціальних училищ, зокрема Мукачівський аграрний коледж, де завідувачем відділення фізичного виховання і спорту працює В. Ю. Чопей. Тут створена циклова комісія, до складу якої входять 8 викладачів фізвиховання і спорту В. Г. Медвідь, І. В. Горват, О. О. Павлишинець, І. І. Ковач, М. І. Сабов, А. М. Шило та Є. В. Губін. Коледж має славну спортивну історію. Тут свого часу навчалися такі атлети високого рівня: мс України з греко-римської боротьби Дмитро Златкін, Іван Волос, Тарас Галас, Сергій Молнар, Шандор Чуха, Артур Воробок, Едуард Плеша, а також боксер Михайло Гомба, фрістайліст Іштван Фелдеші, легкоатлет Ігор Герей тощо. У даний час в аграрному коледжі теж навчається чимало перспективних спортсменів.

ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

191

Пам’ять — це вдячність за вклад у розвиток, пропаганду фізкультури й спорту на селі З метою вшанування ветеранів сільського спорту у краї Закарпатська обласна організація ВФСТ «Колос» АПК України спільно з управлінням фізичної культури і спорту ОДА щороку проводять традиційні турніри пам’яті тих, хто свого часу вніс посильну лепту у розбудову товариства «Колос» і був справжнім пропагандистом здорового способу життя на селі. Найбільш масовими є всеукраїнське свято богатирської сили на призи І. Ф. Фірцака–Кротона, турніри–меморіали, присвячені першому змс СРСР у Західній Україні (1954 рік), екс-капітану київського «Динамо», уродженцю села Порошково Перечинського району М. М. Михалині, зт УРСР з гандболу, наставнику жіночого ГК «Колос» Берегово Й. В. Зупку, зт УРСР та мс СРСР екс–гравцю київського «Динамо» та завідувачу відділом футболу Укрради ФСТ «Колос» Т. Л. Поповичу, мс СРСР з велоспорту, екс–голові Мукачівської райради ФСТ «Колос» й директору ДЮСШ цього товариства Г. М. Мезеву, екс-заступнику голови облради ФСТ «Колос» Ф. М. Куруцу… Також керівництво та спеціалісти ЗОО ВФСТ «Колос» АПК України й відповідні осередки у районах організовують аналогічні турніри пам’яті у Хустському районі — братам Філакам та М. Довжанину, у Виноградівському, зокрема у сел. Королево, екс-капітану ужгородської «Говерли» та дитячому тренеру Ю. І. Чиркову, на Берегівщині — екс-наставнику місцевого ГК «Колос» Берегово Й. Зупку та відомому футболістові та тренеру Г. Калочаї, на Іршавщині — уже згадуваному І. Ф. Фірцаку–Кротону та гравцю й тренеру ужгородського «Спартака» В. Радику (с. zz 2013 р. Ужгород. СК «Юність». Турнір з футзалу серед ветеранів, присвячений пам’яті мсмк Ф. Медвідю. На знімку командипризери з сіл Н. Давидкова і Ракошина. У другому ряді стоїть у центрі однокласник Ф. Медвідя, тренер з футболу ДЮСШ Мукачівської райорганізації ФСТ «Колос» Г. Кузьма. Зліва від нього мс СРСР Г. Качур.

192

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

z2009 z рік. Мукачево. Стадіон «Харчовик». Турнір з футболу, присвячений пам’яті мс СРСР Т. Л. Поповичу. У центрі голова Мукачівської райради ФСТ «Колос» Г. М. Мезев, а справа — вдова Т. Поповича Валентина Михайлівна. zz 2015 рік. Ужгород. Березень. 20–ий ювілейний турнір з футболу, присв’ячений пам’яті першому змс СРСР М. М. Михалині, зібрав 60 команд, які протягом 5 днів вели відчайдушну боротьбу за головний трофей. Тут можна було побачити і сльози, і радість маленьких футболістів. Молоді дарування демонстрували техніку й ігровий запал, якому б могли позаздрити навіть дорослі футболісти. А найбільше команд було з Києва, Закарпаття та Львова… У своїх вікових категоріях переможцями стали: 2005 р. н. — ДЮСШ «Чорноморець» (Одеса); 2006 р. н. — ФК «Зінедін» Ужгород (на фото справа), 2007 р. н. — у фіналі київська «Чайка» перемогла господарів — вихованців ужгородської СДЮШОР. zz 2013 рік. Село Кінчеш, що на Ужгородщині. На місцевому стадіоні відбувся турнір, присвячений 100-річчю від дня народження екс– гравця ужгородських команд «літаючих учителів» (СК «Русь») та «Спартак» Ужгород, чудового тренера В. І. Радика (уродженець с. Мідяниця). Саме під його умілим керівництвом ужгородські «спартаківці» у 1950 р. вперше в історії закарпатського футболу стали чемпіонами й володарями Кубка УРСР серед КФК. На фото переможці турніру — команда «Будівельник» Ужгород. За неї виступали такі відомі гравці: Й. Микуланинець, М. Ловска та інші. zz Перед тим, як взяти участь у турнірі, присвяченого пам’яті Ю. І. Чиркову, його колишні колеги та партнери по ужгородській «Говерлі» та СДЮШОР прийшли на його могилу, аби запалити свічки та покласти живі квіти (зліва направо): А. Гаваші, М. Іваниця, О. Філіп, М. Тимчак, О. Рудай, М. Русин, С. Войтко та Т. Пфайфер. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

193

Мідяниця), на Тячівщині — Золтану Мечею (сел. Буштино). І цей список можна продовжити. Буквально три місяці тому на мукачівському стадіоні «Харчовик» відбувся дебютний турнір пам’яті мс СРСР, заслуженого працівника фізичної культури і спорту України, екс–голови Мукачівської райради ФСТ «Колос» та директору ДЮСШ цієї спортивної організації Г. М. Мезеву. «Гейза Миколайович, — сказав на урочистому відкритті цих змагань екс-голова облради ФСТ «Колос» Г. Куруц, — понад 50 років у сільському товаристві. У 1952‑1964 рр. був у складі збірної команди Укрради ФСТ «Колос» з велосипедного спорту. Виступав разом із екс– головою Укрради ФСТ «Колос» А. Усенком. У 1960 році виконав норматив майстра спорту СРСР». Більш детально про Г. М. Мезева розповіла голова оргкомітету Світлана Ложнікова, яка з ним пропрацювала у Мукачівській райраді ФСТ «Колос» більше 25 років. Про колишнього свого товариша теплі слова мовив і директор стадіону «Харчовик» І. Левко, який багато років (90-ті роки минулого століття) виступав за збірну команду Мукачівської райради ФСТ «Колос» і кілька разів був навіть переможцем та призером обласних сільських спортивних ігор із шашок. До речі, Ілля Іванович свого часу побив рекорд самого Стаханова, працюючи на шахтах Донбасу. Після хвилини мовчання головний суддя турніру, відомий дитячий тренер–викладач ДЮСШ Мукачівської райорганізації Василь Кучінка розповів учасникам змагань про те, як будуть проходити самі футбольні баталії. Першими на поле вийшли саме його підопічні з рідного села змс СРСР та залізного капітана київського «Динамо» Василя Турянчика та капітана одеського «Чорноморця» Володимира Плоскіни (с. Чинадійово). Їх суперниками стали вихованці Василя Федаки та Мирослава Гали з Страбичова та Іванівців. Уже на сьомій хвилині чинадіївці відкрили лік голам. «Маленьке чудо» (свого часу так гол назвав метр тренерського ремесла, наставник київського «Динамо» у 60-х роках минулого століття Віктор Маслов — В. Г.) уболівальники, яких зібралося чимало, побачили ще 5 разів. Фінальний свисток судді зафіксував нічийний результат 3:3. Згідно положення, аби назвати переможця матчу, його учасники пробили по 5 одинадцятиметрових ударів. Фортуна усміхнулася підопічним Василя Кучінки та Йосипа Мучички. У другій грі на поле вийшли односельчани мсмк Ференца Медвідя та мс СРСР В’ячеслава Медвідя (с. Нове Давидково). Їх суперниками стали господарі (ФК «Карпати» Мукачево), яких тренує дитячий тренер Богдан Тенкач. Долю поєдинку теж визначили пенальті. Точнішими були новодавидківці, яких тренує Гаврило Кузьма. У матчі за третє місце зустрілися збірні команди сіл Іванівці та Страбичова (до речі, останнє рідне село Василя Кобіна, який свого часу виступав за збірну України, ужгородське «Закрпаття», львівські «Карпати», донецький «Шахтар», харківський «Металіст», а тепер перебуває у складі білоруського ФК «Шахтар» Солігорськ, який виступає у вищій лізі). Перемогу святкували мукачівські юнаки.

194

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

У фіналі зустрілися дві кращі команди. Більшість спеціалістів і уболівальників перевагу надавали чинадіївським хлопцям, та перемогу святкували юні футболісти з Нового Давидкова. Переможців та призерів нагородили грамотами, медалями, кубками, а також м’ячами, …кавунами. Кожен учасник від організаторів отримав і пакет із сухим пайком. Цінні призи також були вручені кращим гравцям за амплуа. Цю почесну місію (нагородження) виконали голова ЗОО ФСТ «Колос» АПК України Микола Тимчак, екс-голова облради ФСТ «Колос» Георгій Куруц, директор стадіону «Харчовик» Ілля Левко, екс-тренер ДЮСШ облради ФСТ «Колос» мс СРСР із важкої атлетики Микола Сорокін, заступник голови оргкомітету турніру Світлана Ложнікова, відомий меценат спортивних заходів Василь Швардак, виконуючий обов’язки голови села Н. Давидкова, дитячий тренер Євген Качур та син Г. М. Мезева Арпі. На знімках фрагменти турніру пам’яті Г. М. Мезева

zz Директор стадіону «Харчовик» І. Левко нагорджує одного з кращих гравців за амплуа.

zz Таку ж почесну місію виконують меценат В. Швардак та екс-голова облради ФСТ «Колос» Г. Куруц.

zz Зліва команда– переможниця турніру — юні вихованці Гаврила Кузьми (присів зліва) та Віктора Басараба (справа) з села Нове Давидково. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

195

А тепер із Мукачева перенесемося на Рахівщину. Тут щороку на початку жовтня у селі Біла Церква проходить турнір із міні-футболу серед юніорів, присвячений пам’яті екс– голові Рахівської райради ФСТ «Колос», тренеру та очільнику місцевої федерації з футболу Юрію Малишеву. Наша довідка: Юрій Лазарович Малишев народився 13 лютого 1952 року у В. Бичкові. Спортсмен, тренер, екс-голова Рахівської райради ФСТ «Колос»(паралельно був тренером ДЮСШ) та федерації футболу Рахівщини. Суддя республіканської категорії з гірськолижного спорту.

6–разовий чемпіон України з гірськолижного спорту серед юнаків та юніорів.

1966‑1974 рр. — член збірної команди України.

1972 та 1973 рр. — дворазовий бронзовий призер чемпіонату СРСР серед кадетів.

1970‑1973 рр. — член збірної команди студентів СРСР. Із 1974 року — граючий тренер ФК «Картонник» Рахів, яка тричі перемагала у відомчих республіканських спартакіадах серед підприємств «Укрпапірпром». У турнірі-меморіалі (2013 р.) взяли участь сільські команди Богдана, Водиці, Б. Церкви та Кобилецької Поляни. «Золото» виборола команда з Білої Церкви, «срібло» та «бронзу» — відповідно гравці з Богдана й Кобилецької Поляни. Переможці та призери були нагороджені грамотами, медалями і Кубком (на фото справа). … Важко писати про людину, яка молодою залишила земне життя. Він їхав на футбольний поєдинок на Виноградівщину. Та не доїхав. Свого часу в автомобільній катастрофі загинув гравець «Динамо» Київ С. Беца з Мукачева. На одному з турнірів, що проходив в ужгородському СК «Юність» між ветеранами, не встиг пробити пенальті хустянин І. Фляшко. Серце стало на перепоні. Прямо на футбольному майданчику біля малого синочка перестало битися серце і в екс–гравця «Закарпаття» Ужгород М. Сомика. І таких горе–фактів можна навести чимало. У народі кажуть, що людина живе до тих пір, поки про неї пам’ятають. Про Ю. Можара ми пам’ятаємо, як про хорошого організатора спортивних заходів, принципового арбітра, доброго навчителя та вмілого керівника. У 2007 р. його прийняли на роботу дитячим тренером із футболу в ОДЮСШ облради ФСТ «Колос» і паралельно він став в. о. голови Ужгородської райради товариства. У пам’яті залишаються змагання, які разом із ним zz 2007 рік. Суддівська проводили, зокрема турніри, присвячені пам’яті В. Радику та М. Форкашу. А тепер на невицькому сільському стабригада з Ужгорода діоні проходять змагання з футболу, присвячені пам’яті (зліва направо): І. Гарлач, Ю. Можару. У травні 2015 р. відбувся 3–ій за ліком. І так Ю. Можар та Й. Шитєв. щороку…

196

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Фотомить — ти чудова й прекрасна, або Про що може розповісти світлина Аксіома про те, що краще один раз побачити якусь подію, ніж багато разів почути про неї, не потребує підтвердження. Всі люди добре знають, що наочне споглядання завжди цікавіше і зрозуміліше за будьяку найдокладнішу розповідь. Все це базується на природі людини, оскільки велику частину інформації ми отримуємо–таки візуально. Тому знімки, які пропонуємо, переносять нас у минуле століття, більшість із них зроблені на різних сільських спортивних іграх. Впевнені, що багато наших читачів впізнають на світлинах себе чи товариша, батька чи маму, брата чи сестричку, дідуся чи бабусю. Чим ще корисне фото? Крім голих фактів, воно яскраво і барвисто передає атмосферу подій, що відбувалися, міміку, жести, напруження, здивування, захоплення, радість перемоги тощо. А для кращого розуміння подій, зафіксованих у фотографіях, ми супроводжуватимемо невеликими коментарями, які доповнюють загальну картину. Отож, вашій увазі найбільш цікаві знімки, які були зроблені нашими спортивними фотомайстрами Миколою Скалигою, Георгієм Удовиченком, Василем Товтом, Тарасом Борою та одним із авторів (В. Г) книги.

zz 1993 рік. Вишківський сільський стадіон «Колос». Члени оргкомітету обласних фінальних сільських спортивних ігор (зліва направо), заступник голови облради ФСТ «Колос» І. Ленчик, екс-голова цього сільського спортивного товариства Павло Фітас, голова облради ФСТ «Колос» Микола Тимчак, голова профспілки працівників АПК ОДА Василь Захарець та заступник начальника обласного управління сільського господарства Павло Ігнатоля та інші шановані гості змагань. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

197

zz 14 вересня 1993 рік. У колоні учасників обласних фінальних спортивних ігор збірна команда Великоберезнянщини. На передньому плані голова райради ФСТ «Колос» Василь Кевпанич, а також бронзові призери з гирьового спорту (вагова категорія до 80 кг) Л. Вулшинський та більярду І. Шулак. До речі, голова райради зайняв високе четверте місце з шашок, а його команда у 2–ій групі — 1–ше місце..

zz 1995 рік. Стадіон с. Петрово, що на Виноградівщині. На параді відкриття традиційних фінальних обласних сільських ігор крокують атлети Іршавщини. Серед них і переможець змагань з гирьового спорту (вагова категорія до 70 кг.) Василь Світлик та інші.

198

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

zz В якому би селі чи районному центрі не проходили обласні фінальні спортивні ігри, організатори змагань роблять все для того, щоб вони пройшли цікаво, захоплююче й залишили хороше враження. Як правило, всюди дорогих гостей та учасників зустрічають за давньою слов’янською традицією хлібом–сіллю (на фото зліва) та запальними танцями (на фото внизу).

zz 2000 рік. Петрівський спорткомплекс, що на Виноградівщині.. Перед учасниками обласних фінальних спортивних ігор виступає начальник управління агропромислового комплексу ОДА Юрій Садварій, зліва голова обласної профспілки працівників АПК Василь Захарець, справа начальник управління у справах молоді та спорту ОДА Василь Бабич. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

199

zz 1992 р. с. Петрово. Стадіон. На фото чемпіон обласних фінальних сільських ігор з волейболу серед жінок команда Мукачівської райради ФСТ «Колос»: Світлана Комарницька, Валентина Коновалова, Світлана Ложнікова, Тетяна Поляєва, Тетяна Кияк, Лариса Колнишева, Наталія Лошанська, Герміна Фурик, Тетяна Гайович та Наталія Сліпченко. zz 1991 рік. Петрівський спорткомплекс (Виноградівщина). Срібні призери обласних фінальних сільських ігор з волейболу команда господарів (Склад: Ю. Козуб, О. Мерменштайн, М. Чонка, І. Кобаль, І. Білак, П. Добоні, І. Мудра, І. Рацин, С. Філок.

zz 1992 рік. Петрівський спорткомплекс. Монолітна команда Хустщини — переможець обласних фінальних сільських ігор з перетягування канату. Склад: Віктор Сас, п’ять Іванів — Келемен, Щадей, Ерфанюк, Білак, Лавренко, Володимир Щадей, Михайло Магей, Василь Лях, Василь Федурця.

200

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

zz 1994 рік. Стадіон с. Петрово, що на Виноградівщині. Переможців обласних фінальних сільських ігор з міні–футболу нагороджує голова облради ФСТ «Колос» Микола Тимчак (справа), який вручає кубок та грамоту капітану іршавчан Юрію Чегілю з Кам’янського. zz 1991 рік. Стадіон с. Петрово, що на Виноградівщині. У цьому році на обласних фінальних сільських іграх із міні– футболу команда Ужгородщини зайняла 5–те місце, а наступного — стала чемпіоном, у 1995 р. — срібним призером (справа стоїть голова Ужгородської райради ФСТ «Колос» Іван Головко). zz 1995 рік. Стадіон с. Петрово. Переможці обласних фінальних сільських ігор з міні– футболу команда Мукачівщини. У її складі були: четверо Василів — Сорока, Симурник, Поп та Зайтлер, а також Іван Попович, Віктор Наскалов (на передньому плані зліва), Іван Мондик, Віктор Басараб та Йосип Качур. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

201

zz 1995 рік. Стадіон с. Петрово. Зліва переможець обласних фінальних сільських ігор з гирьового спорту Юрій Гнепа з Міжгірщини (вагова категорія +90 кг.) й бронзовий призер із шашок Ілля Левко з Мукачівщини. А переможцем із цього виду спорту став голова колгоспу «Зірка» (с. Онок), що на Виноградівщині, Павло Заріцький.

zz 1995 рік. Стадіон с. Петрово, що на Виноградівщині. Переможці та призери обласних фінальних сільських ігор з шашок, шахів, настільного тенісу, більярду та кеглів. Справа стоїть голова облради ФСТ «Колос» Микола Тимчак. У цьому ж ряді третім справа стоїть бронзовий призер змагань з кеглів (головний редактор міжгірської райгазети «Верховина») Микола Красняник. П’ятий — заступник начальника управління сільського господарства облвиконкому Павло Ігнатоля, а шостий — керівник агрофірми «Прикордонник» Герой соцпраці Антонін Біров (господар змагань)..

202

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

zz 1991 рік. Село Петрово. Виноградівський район. Обласні фінальні сільські спортивні ігри. Завідувач відділом облради ФСТ «Колос» Семен Демідов дає старт учасникам чергового забігу. У цьому році перше місце зайняли легкоатлети Виноградівського, друге — Ужгородського, 3–тє– Мукачівського, 4–те –Хустського, 5–те — Свалявського, 6–те — Тячівського, 7–ме — Іршавського районів…

zz 1993 рік. Суддя змагань з легкої атлетики мс СРСР з цього виду спорту, суддя національної категорії А. Плеханов фіксує результати із забігу на 100 метрів. Першим на спринтерській дистанції фінішував Чаба Вереш (Виноградівщина), другим Степан Балог (Мукачівщина) і третім Степан Петько (Тячівщина). ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

203

zz 1989 рік. Село Яноші. Берегівський район. Обласні фінальні сільські спортивні ігри. Ексголова облради ФСТ «Колос», голова асоціації ветеранів спорту Закарпаття Павло Федорович Фітас нагороджує переможців та призерів з настільного тенісу А. Пацюка та А. Вародія (обидва з Берегівського) та Юрія Чегіля з Іршавського районів.

zz 1998 рік. Село Вишково. Хустський район. Протягом 65 років кращими осередками Закарпатської обласної організації ВДФСТ «Колос» АПК України були (до уваги беруться в основному підсумки обласних сільських спортивних ігор): Мукачівська, Хустська та Виноградівська райради ФСТ «Колос».

1991 р. 1–ше місце –Виноградівська, 2–ге –Мукачівська та 3–тє — Хустська райради ФСТ «Колос».

1992 р. 1–ше місце — Мукачівська, 2–ге — Іршавська та 3–тє — Ужгородська райради ФСТ «Колос».

1993 р: 1–ше місце — Хустська, 2–ге — Мукачівська і 3–тє — Виноградівська райради ФСТ «Колос».

1994 р. 1–ше місце –Хустська, 2–ге — Виноградівська, 3–тє — Мукачівська райради ФСТ «Колос».

1995 р. 1–ше місце — Мукачівська, 2–ге — Виноградівська та 3–тє — Хустська райради ФСТ «Колос». На світлині голови райрад ФСТ «Колос (зліва направо): Володимир Фінюк (Хустська), Гейза Мезев (Мукачівська) та Олександр Чука (Виноградівська райради ФСТ «Колос»).

204

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

100 резонансних фактів з історії сільського спорту

1. У 1949 році Народна рада Закарпаття прийняла постанову про проведення 1-ої обласної спартакіади серед сільських фізкультурників.

2. 1950 рік. 19 серпня Рада Міністрів УРСР і ЦК КП (б) України ухвалили постанову про створення у Республіці ФССТ «Колгоспник». Через два з половиною місяці в Ужгороді відбулися установчі збори, на яких обрали керівний склад облради. Першим головою сільського товариства у краї став Володимир Крузе.

3. 1950 рік. Газета «Закарпатська правда» за 17 вересня інформувала: «У Берегові проведено 2–гу колгоспну спартакіаду, в якій взяло участь і 37 борців. У середній ваговій категорії 1–ше місце здобув Сидор з колгоспу ім. Дзержинського Тячівського округу (району), а серед атлетів найлегшої ваги найсильнішим був тракторист із колгоспу імені Сталіна Рахівського округу Штайгер.

4. 1950 р. Ужгородська футбольна команда «Спартак» (На фото) оформила дубль, виборовши чемпіонат та Кубок України серед КФК (головний тренер Василь Радик–ст. уродженець села Мідяниця, що на Іршавщині, начальник команди Ф. Куруц — майбутній заступник голови ФССТ «Колгоспник»).

5. 1951 р. На змаганнях сільських волейболістів у Ялті жіноча команда Закарпаття на першості Укрради ФССТ «Колгоспник» виборола золоті нагороди.

6. 1951 рік. Цього року сільське спортивне товариство краю об’єднувало 117 низових осередків, де працювали 350 фахівців і займалися майже 40 тисяч чоловік.

7. 1952 рік. ФК «Колгоспник» Берегово, який захищав кольори Укрради ФССТ «Колгоспник», на Всесоюзних змаганнях (м. Краснодар) серед сільських команд виборов золоті нагороди.

8. 1952 рік. Облраду ФССТ «Колгоспник» очолив П. Ф. Фітас, який цією громадською організацією керував більше чверть століття.

9. 1952 рік. Вперше чемпіоном Закарпаття з футболу стала сільська команда «Червона Зірка» із села Чинадійово, що на Мукачівщині. У її складі був і 17-річний Василь Турянчик, який згодом стане змс СРСР із цього виду спорту.

10. 1953 рік. Велосипедистам із Мукачівщини (райрада ФССТ «Колгоспник») Й. Болдижару та А. Вайнеру одним із перших на Закарпатті було присвоєно звання мс СРСР.

11. 1953 рік. Уродженець села Велятино, що на Хустщині, Дмитро Калинич у складі ужгородського «Спартака» (1953 рік) втретє став чемпіоном УРСР серед команд колективів фізкультури.

12. 1954 рік. у Львові проходив Всесоюзний чемпіонат із волейболу серед сільських спортсменів, де кольори збірної жіночої команди Укрради ФССТ «Колгоспник», захищали дівчата із закарпатського села В. Копаня, ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

205

що на Виноградівщині, зокрема сестри Ганна та Ірма Йме, Магдалина Бендас, Наталія Сурупа і Олена Дудаш. Закарпатки здобули золоті нагороди.

13. 1954 рік. Першим змс СРСР на Закарпатті став капітан ФК «Динамо» Київ М. Михалина (уродженець с. Порошково, що на Перечинщині).

14. 1955 рік. Мукачівська велосипедистка Марія Росул (Моргентал) у складі збірної УРСР на першості СРСР серед сільської молоді здобула «срібло» і виконала норматив мс СРСР.

15. 1955 рік. Мс СРСР із волейболу І. І. Скрябіна було затверджено головним тренером збірної Укрради ФСТ «Колос» з волейболу.

16. 1956 рік. 15 червня в Ужгороді в рамках спартакіади сільських фізкультурників відбулися фінальні змагання з класичної боротьби. Перше місце вибороли представники Мукачівської райради ФССТ «Колгоспник», на другому місці — сільські атлети з Берегівщини й на третьому — Свалявщини» (газета «Молодь Закарпаття» за 17 червня).

17. 1957 рік. У с. Іванівка, що на Берегівщині, побудовано сучасний «Парк фізкультури й відпочинку». А через два роки тут проходили республіканські змагання колективів фізкультури. Волейбольна команда із Хустщини (с. Велятино) у складі Ю. Баланди, Ю. Липчея, І. Плиски, Д. Шутка, Ю. Пригари, М. Пуки та І. Пенті на цих престижних змаганнях посіла почесне 4–те місце.

18. 1959 рік. Обласна молодіжна газета «Молодь Закарпаття» за 24 серпня та 12 вересня інформувала своїх читачів про два спортивні заходи: «У селі Білки, що на Іршавщині, відбулися змагання з класичної та вільної боротьби». «На обласній спартакіаді сільських спортивних товариств, що пройшла у Берегові, серед борців найсильнішими були вихованці ДЮСШ Хустської райради ФССТ «Колгоспник».

19. 1960 рік. Збірна команда Іршавського району, яка захищала честь облради ФССТ «Колгоспник» (у її складі були всесвітньовідомий силач Іван Фірцак-Кротон (на фото зліва), Юрій Бабич, Василь Білак, Євген Горзов та Олександр Ігнатко), на республіканських змаганнях сільських силачів виборола бронзові нагороди.

20. 1960 рік. У с. Заболотив Івано-Франківської області збірна волейбольна команда Закарпатської облради ФССТ «Колгоспник» у складі В. Шевері, Ю. Липчея, Ю. Баланди, І. Пенті, Ю. Пригари та інших виборола бронзові нагороди на першості Укрради ФССТ «Колгоспник».

21.1960 рік. У Закарпатській обласній друкарні вийшла книга «Молодість на старт», де вміщено статтю голови ФССТ «Колгоспник» П. Ф. Фітаса «Адреса спорту — село».

22. 1960 рік. У цьому році був змінений Статут ФССТ «Колгоспник». Сільське товариство стало об’єднувати не лише колгоспи, але й робітників та службовців радгоспів, споживчої кооперації, об’днання «Сільгоспбуд», «Сільгосптехніка», «Сільгоспхімія».

206

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

23. 1961 рік. Згідно з архівними документами 31 вересня–1 жовтня в Берегові були проведені фінальні ігри з волейболу обласної спартакіади серед сільської молоді. Підсумки цих змагань такі (чоловіки): 1-ше місце — команда колгоспу «Радянська Україна» (Хустський район), 2–ге — «За нове життя» (Іршавський), 3–тє — ім. Леніна (Свалявський), 4–те —«Радянська Верховина» (Міжгірський райони). Жінки: 1–ше місце — радгосп «Кальницький» (Мукачівський), 2–ге — колгосп ім. ХХІ з’їзду КПРС (Берегівський), 3–тє — «Радянська Верховина» (Міжгірський) та 4–те — колгосп ім. Кірова (Ужгородський райони).

24. 1962 р. Чоловіча та жіноча збірні команди Міжгірської райради «Колгоспник» з волейболу обома складами стали переможцями обласної спартакіади і захищали честь Закарпаття на республіканських змаганнях, що відбулися у Коломиї.

25. 1962 рік. Майстер спорту СРСР із плавання Василь Йосипчук із Великого Бичкова не лише став чемпіоном 3–ої спартакіади УРСР, але й членом збірної олімпійської команди СРСР. На жаль, через серйозну травму наш земляк не поїхав у Токіо на Ігри-64.

26. 1963 рік. У колгоспі «Жовтнева перемога» Виноградівського району побудували два спортивні зали для занять з важкої атлетики та вільної боротьби, а також відновлювальний центр. Ініціатором цього будівництва був тренер Виноградівської райради ФССТ «Колгоспник» А. А. Леопольд.

27. У 1964 році голова облради ФССТ «Колгоспник» П. Фітас інформував першого секретаря обкому Компартії України Ю. В. Ільницького про те, що за останні три роки на селі побудовано два стадіони, 5 спортивних залів, 20 футбольних полів та 100 спортмайданчиків при сільських школах.

28. 1965 рік. У колгоспі «Прикордонник» Виноградівського району (голова правління Герой соцпраці А. Біров) розпочалося будівництво першого на Україні сучасного спорткомплексу.

29. 1966 рік. Сільська футбольна команда «Колгоспник» Сторожниця, що на Ужгородщині (головний тренер екс-капітан ужгородської «Верховини» Степан Сербайло), стала чемпіоном Закарпаття. Срібним призером став маститий ФК «Приладист» Мукачево, бронзовим — «Пластмасовик» Виноградів.

30. 1966 рік. Учитель фізвиховання Малобичківської восьмирічки, що на Рахівщині, Євген Малик став членом збірної команди Укрради ФССТ «Колгоспник» з волейболу, де головним тренером був закарпатець І. Скрябін.

31. 1966 рік. Фінальні обласні сільські ігри з волейболу пройшли 27–29 травня у с. Іванівка, що на Берегівщині. 1–ше місце здобули спортсмени Рахівського, 2–ге — Тячівського, 3–тє — Виноградівського, 4–те — Іршавського, 5–6–ті місця — Свалявського та Хустського, 7–8 — Міжгірського та Мукачівського, 9–10 — Берегівського та Ужгородського і 11–те — Перечинського районів. Сільські волейболісти краю повинні були виступити 14–17 липня на зональних змагання (3–тя зона: Волинь, Тернопіль, Рівне, Закарпаття), але відомостей в архіві немає.

32. 1966 рік. 2–гі сільські спортивні ігри були проведені у селі Іванівка, що на Берегівщині. На першому (внутрішні змагання) та другому етапах (районні) на старт вийшло більше 20 тисяч учасників.

33. 1968 рік. Утретє поспіль ФК «Динамо» Київ (1966, 1967 та 1968 рр.) завоював «золото» чемпіонату СРСР. У його складі були й четверо закарпатців: В. Турянчик, Й. Сабо, Ф. Медвідь та тренер киян М. Коман. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

207

34. 1968 рік. у Берегові був закладений символічний перший камінь під будівництво УСБ «Закарпаття» ЦР ФСТ «Колос».

35. 1968 рік. На зональних змаганнях у Міжгір’ї збірна команда сільських волейболістів Закарпаття (Ст. Граб, Я. Бандура, М. Пилипів, В. Пентя, В. Малеш та Ст. Ухаль) здобула перше місце, а у фінальних змаганнях Укрради ФСТ «Колос», що відбулися на Вінниччині (м. Бари), посіла почесне 4–те місце.

36. 1968 рік. У Ризі збірна чоловіча команда Укрради ФСТ «Колос» з волейболу під керівництвом нашого земляка І. І. Скрябіна завоювала 1–ше місце, що дало їй можливість змагатися у фіналі Всесоюзних спортивних ігор, які відбулися у Нальчику. Тут українці теж святкували перемогу.

37. 1968 рік. Наприкінці цього року Укрпрофрада та Спорткомітет України з метою подальшого масового розвитку фізичної культури на селі, зміцнення фінансово-матеріальної бази прийняли спільне рішення про реорганізацію «Колгоспника» у ФСТ «Колос». Воно об’єднало також робітників і службовців Міністерств водного та лісового господарств, м’ясо-молочної промисловості, заготівель, сільського будівництва тощо.

38. 1968 рік. Змс СРСР із фехтування В. Станкович із Олімпійських ігор68, що проходили у німецькому місті Мюнхен, повернувся у рідне с. Нове Давидково зі срібною медаллю.

39. 1968 рік. Створена гандбольна команда «Колос» Берегово (головний тренер Й. Зупко).

40. 1969 рік . В області були відкриті перші три ДЮСШ (Берегово, Мукачево, Рахів) райрад ФСТ «Колос».

41. 1968 рік. У складі СРСР фехтувальник із Закарпаття В. Станкович на чемпіонаті світу, що проходив у столиці Куби Гавані, повернувся із золотою нагородою.

42. 1968 рік. Збірна команда школярів УРСР з гандболу (головний тренер зт СРСР І. Турчин) стала чемпіоном всесоюзних ігор школярів. Серед них були і берегівчанки Г. Глеба та Л. Задирака, до речі, Ганна була і капітаном команди (на фото: у центрі головний тренер І. Турчин та його помічник В. Чертов).

43. 1970 р. На зональних змаганнях Укрради ФСТ «Колос» у районному центрі Новоселиця, що на Буковині, збірна Закарпаття з волейболу у складі В. Угляй, Я. Бандури, М. Пилипіва, М. Петрецького, В. Пенті та В. Дуба посіла 2–ге місце. На фінальних іграх, що проходили у Житомирі, закарпатці теж стали срібними призерами.

44. 1972‑1974 рр. Василь Станкович на олімпійських Іграх-72 у Мюнхені виборов срібну медаль, а на чемпіонатах світу (Швеція та Франція) здобув дві медалі найвищого ґатунку.

45. 1974 рік. Мукачівська райрада ФСТ «Колос» (голова мс СРСР Г. Мезев) та низовий фізкультурний осередок колгоспу «100-річчя Леніна» (голова М. Ганчев) з Кольчина були визнані кращими в УРСР серед споріднених колективів.

208

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

46. 1975 рік. Єдиний представник краю змс СРСР Ст. Решко із с. Ключарки, що на Мукачівщині, у складі ФК «Динамо» Київ став володарем престижних трофеїв (Кубок Кубків європейських чемпіонів і Суперкубок УЄФА).

47. 1975 рік. Мсмк Л. Задирака з берегівського ГК «Колос» у складі збірної СРСР (гол. тренер І. Турчин) стала срібною призеркою чемпіонату світу.

48. 1976 рік. Відразу двоє сільських спортсменів Срібної Землі з олімпійських Ігор (Канада) привезли дві нагороди: голкіпер берегівського «Колоса» Н. Лобова — «золото» виборола у складі жіночої збірної СРСР з гандболу, а С. Решко — «бронзу» здобув у складі олімпійської збірної СРСР із футболу.

49. 1977 рік. Федерація гандболу УРСР назвала кращих 3–ох тренерів серед жіночих команд. Серед них і берегівчанин зт УРСР Й. Зупко.

50. 1977‑1979 рр. Три роки підряд сільські команди були чемпіонами Закарпаття з футболу (двічі кольчинський «Урожай» та один раз — хустський «Кооператор»).

51. 1978 рік. В. Медвецький з Виноградівщини (тренер В. Молнар) здобув бронзову нагороду на всесоюзному легкоатлетичному кросі (м. Москва) на призи газети «Правда».

52. 1979 рік. Рекорд зі штовхання кулі встановив «колосівець» Микола Бородкін, виступаючи на змаганнях у Чопі на стадіоні «Локомотив» — 18,96 м.

53. 1980 рік. Нинішній голова Мукачівської організації ФСТ «Колос» І. І. Кукушкін став чемпіоном Європи з греко-римської боротьби 54. 1980‑1981 рр. Футболісти новодавидківського «Колоса» двічі поспіль були чемпіонами Закарпаття. За команду виступав і майбутній гравець київського «Динамо», львівських «Карпат» й «Закарпаття» Ужгород, а нині тренер команди у с. В. Лази, що на Ужгородщині, Й. Микуланинець.

55. 1981 рік. Збірна команда Закарпаття на першості України з мотоциклетного спорту, яку готував уродженець с. Смерекова, що на Великоберезнянщині, мс СРСР та зт УРСР Іван Марека (на фото зліва), зайняла 1–ше місце.

56. 1982 рік. Голкіпер берегівського ГК «Колос» Н. Гецко–Лобова у складі збірної СРСР стала чемпіонкою світу з гандболу (Будапешт).

57. 1982 рік. мс С. Столяров зі спортивної ходьби (Мукачівська райрада ФСТ «Колос») виборов «золото» на всесоюзних змаганнях ЦР профспілок.

58. 1983 рік. ГК «Колос» Берегово не лише виборов золоті нагороди у першості УРСР, але й у черговий раз здобув омріяну путівку в елітний дивізіон чемпіонату СРСР серед жіночих команд.

59. 1983 рік. Важкоатлет Іван Піган на першості ЦР ФСТ «Колос» став переможцем (вагова категорія до 60 кг.), набравши у двоборстві 230 кг..

60. 1983 рік. На першості Укрради ФСТ «Колос» з важкої атлетики золоту медаль здобув студент економічного факультету Української сільськогосподарської академії Віктор Біляк із села Горінчево, що на Хустщині. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

209

zz На фото В. Біляк (справа) зі своїм наставником зт. УРСР з важкої атлетики В. П. Федорчуком, який нині працює директором обласної ШВСМ.

61. 1983 рік. Перемогу святкував ще один представник нашого товариства — це ФК «Кооператор» Хуст, який став переможцем популярного турніру «Золотий Колос», що традиційно проводить Укррада ФСТ «Колос».

62. 1983 рік. Щороку керівництво й спеціалісти облради ФСТ «Колос» проводили огляди–конкурси на кращу районну спортивну організацію. У 1983 році 1–ше місце зайняла Виноградівська райрада ФСТ «Колос» (голова М. А. Сакалош).

63. 1984 рік. У цьому році облрада ФСТ «Колос» узагальнила досвід роботи колективу фізкультури Іршавської райсільгосптехніки (управляючий Степан Карабиньош) і рекомендувала запровадити його в інші колективи.

64. 1984 рік. Інструктор-методист колгоспу «Дружба» Хустського району Іван Берец (тренер В. Фінюк) на першості СРСР з вільної боротьби виборов золоту нагороду серед сільських спортсменів, а роком раніше став чемпіоном УРСР серед юнаків.

65. 1984 рік. Жіноча команда з хокею на траві (тренер Юрій Кучик) з Петрова, стала переможницею змагань ЦР ФСТ «Колос».

66. 1984 рік. Уродженець села Н. Давидково, що на Мукачівщині, мс СРСР В. Медвідь (на фото справа) у складі юніорської збірної СРСР з футболу став срібним призером чемпіонату Європи (U-18).

67. 1984 рік. І нарешті цього року ФК «Кооператор» Хуст, що захищав честь Укрради ФСТ «Колос» на всесоюзному турнірі (першість ЦР ФСТ «Колос»), що проходила у м. Октаберян (Вірменія), виборов срібні нагороди.

68. 1985 рік. Уродженці закарпатських сіл В. Рац (с. Фанчиково) та І. Яремчук (В. Бичків) у складі київського «Динамо» стали не лише чемпіонами країни, але й володарями Кубка СРСР та Кубка європейських країн, а також були фіналістами Суперкубка.

210

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

69. 1985 рік. «Колосівець» із Хустщини Віктор Біляк став у Ленінграді володарем Кубка СРСР із важкої атлетики (вагова категорія до 52 кг.).

70. 1985‑1989 рр. Поспіль 3 роки чемпіонами Закарпаття з футболу ставали сільські команди (відповідно «Колос» Заставне, що на Берегівщині, «Колос» Вишково, що на Хустщині, а також «Кооператор» Хуст).

71. 1992 рік. Першим чемпіоном Закарпаття з футболу у незалежній Україні стала сільська команда «Аваль» Довге (головний тренер І. Ледней та президент клубу І. Шопа).

72. 1992 рік. О. Сухан із села Березинка, що на Мукачівщині, на інвалідному візку брав участь у трансросійському супермарафоні за маршрутом: Москва — Владивосток — Санкт-Петербург. Після його успішного завершення у Кремлі Президент Росії Б. Єльцин вручив закарпатцю орден «За личное мужество», а через 2 роки як учаснику супермарафона по країнах СРСР — орден «За мужество».

73. 1993 рік. Збірна команда Закарпатської облради ФСТ «Колос» з важкої атлетики стала переможцем Всеукраїнських сільських спортивних ігор серед школярів, які проходили на Київщині.

74. 1994 рік. Вперше на новозбудованому спорткомплесі у селі Вишково, що на Хустщині, пройшли чергові сільські спортивні ігри області.

75. 1996 рік. 16 березня мсмк Станіслав Кравчук став вперше чемпіоном світу серед юніорів з фрістайлу–акробатики (Міжнародні змагання ФІС). А через два роки він уже дворазовий чемпіон Планети серед ровесників.

76. 1997 р. У с. Бедевля, що на Тячівщині, був створений перший професійний сільський футбольний клуб «Беркут», який виступав у першості України серед команд 2-ої ліги.

77. 1998 рік. В області відбувся черговий «Кубок вдячності Закарпаттю». Більшість команд були із сіл Ільниця, Білки, Кам’янське, Загаття, Заріччя, Кушниця (Іршавського району), Н. Коропець, Залуж, Дрисино (Мукачівського), Поляна, Сасово, Стройне, Плоске, Сусково (Свалявського), В. Ворота, Жденієво, Лази (Воловецького), Колочава, Студений, Репинне (Міжгірського районів).

78. 1998 рік. «Колосівець» Енвер Аблаєв на базі «Тисовець» став переможцем спартакіади України. У цьому ж році він поповнив ряди збірної команди України з фристайлу (акробатика). zz 1983 рік. Кубок капітану ФК «Кооператор» Хуст І. Фляшку (справа) за перемогу у всеукраїнському турнірі «Золотий колос» вручає завідувач відділом футболу Укрради ФСТ «Колос», екс–гравець «Динамо» Київ зт України та мс СРСР мукачівець Т. Л. Попович. (Фото з архіву директора хустської ДЮСШ мс СРСР В. Деяка). ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

211

zz 1997 рік. Перша сільська команда Закарпаття «Беркут» Бедевля, що виступала серед команд майстрів у 2–ій лізі першості України (головний тренер Павло Іванчов). За неї грали такі відомі гравці краю: В. Драгула, В. Савко, В. Форкавець, В. Свиридюк, М. Мокан, Ю. Соломка, Т. Пфайфер, С. Бацай, Т. Вайданич, М. Кенейз, А. Апіян, І. Фізер, Д. Альохін й інші, Президент В. Вайнагій. Віце–президент В. Гаджега.

79. 1999 рік. У Білках відбулося всеукраїнське «Свято богатирської слави», приурочене 100-річчю від дня народження найсильнішого атлета ХХго ст. І. Фірцака. Атор цих рядків (В. Г.) підготував і видав у видавництві «Дельфін» (м. Київ) про цього славного краянина книгу під назвою «Кротон» і започаткував серію «Богатирі України» (на фото справа).

80. 2000 рік. Спортсмен-інвалід із с. Березинка, що на Мукачівщині, О. Сухан на інвалідному візку піднявся на найвищу гору Карпат Говерлу (2061 метр). Разом із ним цю вершину підкорив і учасник Афганської війни (теж інвалід) Ю. Граб із Виноградівщини.

81. 2001 рік. Уродженець Мукачівщини мсмк Мирослав Бундаш у складі збірної студентської команди України став срібним призером Всесвітньої Універсіади, що проходила у Китаї.

82. 2001 рік. На змагання з греко-римської боротьби (УСБ «Закарпаття», Берегово), що проводили директор місцевої ДЮСШ О. Чуха та її тренер І. Карімов, завітав найтитулованіший борець Планети, олімпійський чемпіон, 9–кратний чемпіон світу О. Карелін (на фото зліва).

83. 2002 рік. Учасник 4–ох олімпійських Зимових ігор мукачівець С. Кравчук

212

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

свій найкращий результат (5–ий) показав на Іграх у в американському місті Солт-Лейк-Ситі.

84. 2003 рік. У символічний список «10 кращих спорстменів Закарпаття» (олімпійські види спорту) відразу ввійшло 6 представників облради ФСТ «Колос»!!! (Е. Аблаєв, С. Кравчук, М. Білосюк, Д. Златкін, І. Кельман та В. Логойда).

85. 2004 рік. мсмк Енвер Аблаєв на одному з етапів Кубка світу став переможцем із фристайлу (акробатика).

86. 2004 рік. «Колосівець», учасник двох Олімпіад мсмк В. Дума став чемпіоном України з велоспорту.

87. 2004 рік. Крайова облрада ФСТ «Колос» на мукачівському стадіоні «Харчовик» (директор І. Левко) провела дебютний турнір із футболу, присвячений екс-гравцю ФК «Динамо» Київ, завідувачу відділом футболу Укрради ФСТ «Колос», мс СРСР і зт УРСР Т. Поповичу.

88. 2004 рік. О. Сухан взяв участь у марафоні на інвалідних візках за маршрутом: В. Березний — Перечин — Ужгород — Мукачево — Берегово — Виноградово — Хуст — Тячів — Рахів — Ясіня — гора Говерла.

89. 2005 рік. Дівоча футбольна команда «Колос» Фанчиково (1990‑1992 рр. н.), що на Виноградівщині (тренери Ю. Мар’ян і М. Варга) на міжнародному турнірі «Літо-2005» (м. Ялта) стала переможницею цих змагань.

90. 2006 рік. На юніорському чемпіонаті Європи з греко-римської боротьби, який проходив в Угорщині, вихованець мсмк І. Кукушкіна В. Логойда виборов золоту нагороду. Крім медалі найвищого ґатунку організатори чемпіонату Старого Світу нагородили нашого борця принтером.

91. 2007 рік. 18-річний закарпатець В. Логойда на Кубку України з греко-римської боротьби завоював «срібло» (вагова категорія до 66 кг), поступившись у фінальному двобої О. Хвощу із Запоріжжя.

92. 2007 р. Шкільні сільські команди Закарпаття повернулися з фінального футбольного фестивалю «Даруймо радість дітям», що проходив на Київщині, з трьома комплектами золотих медалей (хлопці з сел. Вілок та Косино, а також дівчата з сел. В. Бичків).

93. 2008 рік. За підсумками цього року серед дитячо-юнацьких спортивних шкіл області кращою стала ДЮСШ Мукачівської райради ФСТ «Колос». У цьому році в Іршаві та Виноградові облрада ФСТ «Колос» провела обласні спортивні ігри серед працівників облводгоспу та управління земельних ресурсів облдержадміністрації (на фото справа).

94. 2009 рік. У селищі Середнє, що на Ужгородщині, за сприяння братів Андрія та Богдана Андріївих було повністю реконструйовано місцевий zz На фото начальник управління земельних сільський футбольний стадіон.

95. 2010 рік. 7 березня відбуресурсів ОДА І. В. Калинич нагороджує лася звітно-виборна конференція переможців та призерів змагань. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

213

обласної профспілкової організації працівників АПК. Головою знову було обрано Ганну Кулик. Голова облради ФСТ «Колос» М. Ю. Тимчак підніс букет квітів і привітав її з наступаючим Міжнародним днем жінок.

96. 2011 рік. Наприкінці січня на міжнародних змаганнях з лижних перегонів у фінському місті Вуокат закарпатський «колосівець» М. Білосюк в гонці на 10 км вільним стилем фінішував першим, залишивши позаду майже 250 лижників із різних країн світу. До того ж, Мирослав виконав норматив майстра спорту міжнародного класу, 97. 2012 рік. Учасника двох олімпійських ігор мсмк В. Думу на засіданні виконкому обласного відділення НОК України обрано головою асоціації олімпійців Закарпаття.

98. 2013 рік. ЦР ВФСТ «Колос» АПК України підвела підсумки роботи обласних організацій з розвитку спорту вищих досягнень. 1-ше місце із зимових олімпійських видів спорту у 2-ій групі областей здобули спортсмени нашої облорганізації ВДФСТ «Колос» (голова М. Тимчак).

99. 2014 рік. У Вінниці на чемпіонаті ВФСТ «Колос» АПК України з легкої атлетики у секторі для штовхання кулі спортсмен цього товариства закарпатець Андрій Бородкін показав результат 19,55 м. Це досягнення відповідає нормативу майстра спорту України міжнародного класу.

100. 2015 рік. В ювілейному році хочеться говорити лише про позитив. Найперше у Берегові у червні відбулася чергова звітно-виборна конференція ЗОО ВФСТ «Колос» АПК України. На ній керівником найбільшої громадської організації в області знову обрано М. Ю. Тимчака. І не дивлячись на нинішній важкий час у країні, Миколі Юрійовичу та його колегам таки вдалося зберегти 6 ДЮСШ, у яких займається приблизно три тисячі дітей, культивується 14 видів спорту, у т. ч. 13 — олімпійських. Діють 29 відділень, із них 27 — у сільській місцевості. Час вносить корективи. Та незважаючи на те, що працюємо у період загальної економічної кризи в державі та справжньої війни на Сході, працівники товариства «Колос» впевнено торують шлях до спортивних вершин, з незмінним успіхом вишукують резерви й можливості, аби не тільки залишатися на плаву, але й примножувати добрі традиції попередників. zz Автори книги на гужовому транспорті, який ніколи не підведе, з високо піднятим прапором України поїхали далі шукати найбільш цікаві та резонансні факти. Ми переконані, що у монолітній Закарпатській обласній організації ВФСТ «Колос» АПК України їх буде ще вдосталь!

214

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Сільські команди — чемпіони та призери Закарпаття з футболу (1950‑2015 рр.) Рік 1950 1951 1952 1955 1955 1956 1957 1958 1960 1966 1969 1970 1971 1972 1973 1974 1975 1976 1977 1978 1979 1980 1981 1982 1983 1984 1985 1986 1987 1988 1989 1990 1991

Чемпіон (1-ше місце) «Динамо» Мукачево «Динамо» Мукачево «Черв. Зірка» Чинадійово* (в.) «Черв. Зірка» Буштино* (ос.) «Буревісник» Вин-дів «Черв. Зірка» Ужгород «Буревісник» Солотвино «Авангард» Довге* «Авангард» Хуст «Колгоспник» Сторожниця* «Кооператор» Берегово* «Латориця» Мукачево «Латориця» Мукачево «Шахтар» Ільниця* «Деревообробник» Вілок* «Пластмасовик» Виног–дів «Радванка» Ужгород «Пластмасовик» Виног–дів «Урожай» Кольчино* «Карпати» Буштино* «Урожай» Кольчино* «Колос» Н. Давидково* «Колос» Н. Давидково* «Кооператор» Хуст* «Авангард» Свалява «Керамік» Виноградів* «Колос» Заставне* «Колос» Вишково* «Кооператор» Хуст* «Керамік» Виноградів* «Керамік» Виноградів* «Керамік» Виноградів* «Тиса» Петрово*

ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

Призер (2-ге місце) «Більшовик» Солотвино* «Червона Зірка» Тересва* «Локомотив» Чоп «Буревісник» Ужгород «ФМК» Ужгород «Буревісник» Солотвино* «Буревісник» Ужгород «Локомотив» Мукачево «Солекоп» Солотвино «Приладист» Мукачево «Будівельник» Хуст «Хімік» Перечин «Кооператор» Берегово* «Карпати» Рахів «Пластмасовик» Вин–дів «Колос» Вишково* «Хімік» В. Бичків* «Урожай» Кольчино «Колос» Вишково* «Тиса» Буштино* «Хімік» Перечин* «Пластмасовик» Вин–дів «Металіст» Іршава* «Колос» Н. Давидково* «Колос» Заставне* «Колос» Заставне* «Пластмасовик» Вин-дів «Кооператор» Хуст* «Приладист» Мукачево «Приладист» Мукачево «Колос» Вишково* «Металіст» Іршава* «Колос» Вишково*

Призер (3-тє місце) «Більшовик» Берегово «Локомотив» Ужгород не визначався «Локомотив» Королево* «Іскра» Вилок* «Черв. Зірка» Буштино* не визначався не визначався «Шахтар» Березинка* «Пластмасовик» Вин-дів «Автомобіліст» Ужгород «Карпати»» Рахів «Меблевик» Берегово «Спартак» Тячів «Хімік» В. Бичків* «Урожай» Кольчино* «Колос» Вишково* «Колос» Н. Давидково* «Приладист» Мукачево «Колос» Н. Давидково* «Авангард» Тересва* «Кооператор» Хуст* «Колос» Вишково* «Пластмасовик» Вин-дів «Карпати» Дубове* «Колос» Вишково* «Керамік» Виноградів* «Пластмасовик» Вин-дів «Керамік» Виноградів* не визначався «Тиса» Петрово* «Тиса» Петрово* «Ялинка» В. Бичків*

215

1992 1993 1994 1995 1997 2001 2002 2005 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014

«Аваль» Довге* «Скала» Кольчино* «Аваль» Довге* «Бужора» Іршава* «Віжибу» Берегово* «Авангард» Свалява «Авангард» Свалява «Авангард» Свалява ФК «Мукачево» Мукачево СК «Берегвідейк» Берегово* СК «Берегвідейк» Берегово* СК «Берегвідейк» Берегово ФК «Мукачево» Мукачево ФК «Метеор» Пістрялово* ФК «Поляна» Поляна

«Лижник» Мукачево «Прометей» Тячів «Локомотив» Чоп «Прометей» Тячів ФК «Яноші» Іванівка* «Хімік» В. Бичків* CК «Русь» Хуст СК «Ялинка» В. Бичків* «Говерла» Ясіня* ФК «Поляна» Поляна* ФК «Середнє» Середнє* ФК «Мукачево» Мукачево СК «Берегвідейк» Берегово ФК «Поляна» Поляна* ФК «Середнє» Середнє*

«Ялинка» В. Бичків* «Електрон» Воловець «Беркут» Бедевля* «Карпати» Рахів «Беркут» Бедевля* СК «Хуст» Хуст СК «Русь» Хуст СК «Русь» Хуст СК «Берегвідейк» Берегово ФК «Мукачево» Мукачево ФК «Поляна»* Поляна ФК «Поляна» Поляна* ФК «Поляна» Поляна* ФК «Середнє» Середнє* ФК «Севлюш» Вин–ів

Примітки: у 1952, 1957‑1959 та 1988 рр. треті призери не визначалися. * — цей символ означає, що команда належить до сільського товариства. Родзинкою чемпіонату Закарпаття був той факт, що у 1978 році переможцями та срібними призерами були дві сільські команди з с. Буштино («Карпати» та «Тиса»).

Сільські команди, які були володарями та фіналістами Кубка Закарпаття (1950‑2015 рр.) Рік

Володар

Фіналіст

Рахунок

1950

«Більшовик» Виноградів

«Колгоспник» Берегово*

3:2

1951

«Червона Зірка» Перечин*

«Іскра» Виноградів

2:0

1952

«Колгоспник» Берегово*

«Боржава» Довге*

2:1

1953

«Спартак» Ужгород

«Колгоспник» Берегово*

3:2

1956

«Колгоспник» Берегово*

«Авангард» Виноградів

1:0

1957

«Колгоспник» Берегово*

«Боржава» Довге*

1:0

1958

«Авангард» Виноградів

«Колгоспник» Берегово*

1:0

1960

ФМК «Ужгород»

«Шахтар» Березинка*

1:0

1963

«Приладист» Мукачево

«Хімік» Перечин*

3:0 (1:2)

1966

«Приладист» Мукачево

«Колгоспник» Вишково*

5:0

1973

«Механізатор» Іршава*

«Локомотив» Мукачево

2:1 (1:1)

1974

«Взуттєвик» Ужгород

«Урожай» Кольчино*

2:1 (3:2)

1975

«Колос» Н. Давидково*

«Урожай» Кольчино*

1:0

1976

«Колос» Н. Давидково*

«Пластмасовик» Виноградів

1:1 (п/п — 7:6)

216

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

1977

«Хімік» В. Бичків

«Локомотив» Чоп

1:0

1978

«Керамік» Мукачево*

«Металіст» Іршава*

1:1 (п/п — 8:7)

1980

«Керамік» Мукачево*

«Хімік» В. Бичків

5:2

1981

«Хімік» В. Бичків*

«Урожай» Кольчино*

1:0

1982

«Урожай» Кольчино*

«Колос» Стройне*

2:0

1983

«Урожай» Кольчино*

«Верховина» Міжгір’я

1:0

1984

«Карпати» Дубове*

«Приладист» Мукачево

2:2 (5:3)

1986

«Автомобіліст» Ужгород

«Кооператор» Хуст*

2:1

1987

«Керамік» Виноградів*

«Колос» Свалява*

2:0

1988

«Пластмасовик» Виноградів

«Колос» Баранинці*

4:0

1989

«Колос» Чорнотисово*

«Автомобіліст» Ужгород

1:0

1990

«Кіровець» Мукачево

«Металіст» Іршава*

1:0 (2:2)

1992

«Металіст» Іршава*

«Урожай» Кольчно*

2:2 (п/п — 5:4)

1993

«Хімік» В. Бичків

«Верховина» Міжгір’я

1:0

1994

«Бактянець» Бадалово*

«Керамік» Виноградів

1:0

1995

«Лісівник» Перечин

«Ялинка» В. Бичків

0:0 (п/п — 3:1)

1997

«Лісівник» Перечин

«Беркут» Бедевля*

3:1

2002

СК «Русь» Хуст

«МКС» Нижні Ремети*

3:1

2005

«Авангард» Свалява

«Карпати» Чинадійово*

8:0

2006

ФК «Бадалово» Бадалово*

ФК «Явір» Туриця*

2:1

2009

ФК «Поляна» Поляна*

СК «Берегвідейк» Берегово*

2:0

2011

ФК «Середнє» Середнє*

ФК «Поляна» Поляна*

2:1

2012

ФК «Поляна» Поляна*

СК «Берегвідейк» Берегово*

2:1

2013

ФК «Поляна» Поляна*

«Метеор» Пістрялово*

1:1 (п/п. 4:2)

2014

ФК «Поляна»*

ФК «Середнє Середнє

1:0

2015

ФК «Ужгород» Ужгород

ФК «Дийдо» Дийда*

1:0

Команди облради ФСТ «Колос», які свого часу виступали у чемпіонаті України серед команд колективів фізкультури (КФК): 1951‑1952 та 1954‑1959 рр. — «Колгоспник» Берегово, 1959 р. — «Шахтар» Березинка, 1970‑1973 рр. — «Кооператор» Берегово, 1973 р. — «Шахтар» Ільниця, 1977‑1982 рр, — «Урожай» Кольчино, 1979‑1981 рр. — «Карпати» Буштино, 1980 р. — «Колос» В. Лучки, 1981 та 1983, 1988‑1989 рр. — «Кооператор» Хуст, 1982 р. — «Металіст» Іршава, 1984‑1985 рр. — «Карпати» Дубове, 1986 р. — «Колос» Заставне,1987 р. — «Колос» Вишково, 1991 р. — «Керамік» Виноградів, сезони 1992‑1995 рр. — «Аваль» Довге та «Ялинка» В. Бичків. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

217

65 років ЗОО ВФСТ «Колос» – 65 кращих атлетів

(До цього символічного списку входять чемпіони й призери олімпійських ігор, світу, Європи, СРСР, УРСР, змс, мсмк, мс СРСР й України, зт УРСР та заслужені працівники фізичної культури та спорту України). № п/п 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28

218

Прізвище та ім’я Ніна Гецко–Лобова Василь Станкович Стефан Решко Василь Рац Михайло Михалина Іван Яремчук Наталія Митрюк Василь Турянчик Геннадій Чаплигін Іван Кукушкін Віктор Пасулька Федір Медвідь Мирослав Бундаш Віктор Біляк Володимир Логойда Володимир Стикулін Володимир Дума Йосип Пеняк Енвер Аблаєв Станіслав Кравчук Людмила Задирака Віталій Попович Віктор Кемінь Тиберій Попович Гейза Мезев Михайло Форкаш Василь Щербей Леонід Костик

звання змс СРСР змс СРСР змс СРСР змс СРСР змс СРСР змс СРСР змс СРСР змс СРСР мсмк мсмк мсмк мсмк мсмк мсмк мсмк мсмк мсмк мсмк мсмк мсмк мсмк мсмк мсмк мс СРСР мс СРСР мс СРСР мс СРСР мс СРСР

вид спорту гандбол фехтування футбол футбол футбол футбол гандбол футбол велоспорт греко-рим. боротьба футбол футбол футбол важка атлетика греко-рим. боротьба спортивна ходьба велоспорт сноубордінг фристайл фристайл гандбол легка атлетика бейсбол фубол велоспорт футбол футбол велоспорт

Район Берегівський Іршавський Мукачівський Виноградівський Перечинський Рахівський Хустський Мукачівський Мукачівський Мукачівський Іршавський Мукачівський Мукачівський Хустський Мукачівський Мукачівський Ужгородський Ужгородський Мукачівський Мукачівський Берегівський Мукачівський Хустський Мукачівський Мукачівський Виноградівський Воловецький Ужгородський

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65

Олександр Сухан Федір Чорба Марія Росул Йосип Болдижар Іван Кноблох Іван Герег Шандор Чуха Олена Чуха Іван Малеш В’ячеслав Медвідь Юрій Світлик Сергій Столяров О. Цифринець Матяш Гмітро Олександр Марчук Василь Потокій Іван Волос Микола Сорокін Михайло Симчина Ганна Глеба Іштван Фелдиші Мирослав Сабов Віталій Глушко Михайло Кенейз Віктор Логойда Ганна Циризак Василь Світлик Михайло Кемінь Василь Мигалега Олена Митровцій Сергій Молнар Артур Воробок Василь Гайдук Олександр Адам’янц Андрій Бородкін А. Фалтинський Василь Алексій

ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

мс України мс СРСР мс СРСР мс СРСР мс СРСР мс СРСР мс України мс СРСР мс СРСР мс СРСР мс СРСР мс СРСР мс України мс СРСР мс СРСР мс України мс України мс СРСР мс України мс СРСР мс України мс України мс України мс СРСР мс України мс України мс України мс СРСР мс СРСР мс України мс України мс України мс СРСР мс України мс України мс СРСР мс СРСР

лижні перегони футбол велоспорт велоспорт велоспорт футбол греко-рим. боротьба гандбол волейбол футбол важка атлетика спортивна ходьба греко-рим. боротьба греко-рим.боротьба гирьовий спорт гирьовий спорт греко-рим. боротьба важка атлетика важка атлетика гандбол фристайл-могул фристайл-могул важка атлетика важка атлетика греко-римська б–ба велосипедний спорт важка атлетика важка атлетика важка атлетика дзюдо греко-рим. боротьба греко-рим. боротьба важка атлетика фристайл штовхання кулі гірськолижний спорт гирьовий спорт

Мукачівський Виноградівський Муачівський Мукачівський Мукачівський Хустський Берегівський Берегівський Перечинський Мукачівський Іршавський Мукачівський Мукачівський Мукачівський Виноградівський Виноградівський Мукачівський Мукачівський Мукачівський Берегівський Мукачівський Мукачівський Іршавський Іршавський Мукачівський Мукачівський Іршавський Хустський Іршавськипй Іршавський Мукачівський Мукачівський Іршавський Мукачівський Ужгородський Рахівський Іршавський

219

65 років ЗОО ВФСТ «Колос» — 65 кращих тренерів сільських команд з футболу, що виступали у чемпіонаті, першостях та Кубку області № п/п 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27

220

Прізвище та ім’я зт УРСР Т. Попович зт УРСР С. Руснак Іван Фляшко Карло Сойко Берталон Вейг Степан Войтко Іван Ледней В’ячеслав Пінковський мс СРСР І. Осуський Павло Іванчов Микола Теллінгер Вадим Дьордь Йосип Фельцан Василь Кучінка Федір Капустей Іван Сойма Василь Напуда Михайло Шутко мс СРСР І. Лендєл Карло Домокош Юлій Молнар Василь Голиш Віктор Шішин Андрій Веждел Юрій Бенедек Василь Розгоні Йосиф Дюрек

Назви команд

село

Район

«Колгоспник» «Ялинка» «Кооператор» «Колос» «Колгоспник» ФК «Кольчино» ФК «Аваль» ФК «Середнє» «Шахтар» «Беркут» «Урожай» ФК «Перечин» ФК «Будівельник» «Карпати» «Механізатор» «Карпати» «Урожай» «Кооператор» «Колос» «Колос» «Авангард» «Колос» «Металіст» «Колос» «Колос» «Колос» «Колос»

м. Тернопіль В. Бичків Хуст Вишково Берегово Кольчино Довге Середнє Березинка Бедевля Кольчино Перечин Приборжавське Чинадійово Іршава Дубове Кольчино Хуст Великі Лучки Варієво Тересва Н. Давидково Іршава Загаття Заставне Шаланки Бадалово

Рахівський район Хустський район Хустський район Берегівський район Ужгородський район Іршавський район Ужгородський район Мукачівський район Тячівський район Мукачівський район Перечинський район Іршавський район Мукачівський район Іршавський район Тячівський район Мукачівський район Хустський район Мукачівський район Берегівський район Тячівський район Мукачівський район Іршавськипй район Іршавський район Берегівський район Виноградівський район Берегівський район

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65

Василь Волощук Андрій Горват Михайло Квак Юрій Соломка Йосиф Ланцфер Еміл Горват Іван Кіштулинець Йосип Бровді Йосип Дюрек Нуцу Шимон Юрій Чегіль Олексій Максим Микола Тимчак Габор Кузьма Степан Сербайло Йосип Фельцан Іван Гичка Юрій Ціпле Іван Ігнатюк Іштван Гіді Іван Староста Сергій Гецко мс СРСР В. Теллінгер Тихомир Гейці Андрій Симчера Василь Деяк Микола Дряшкаба Василь Шегда Андрій Нептун Василь Горват Олександр Когутич Василь Радик-мол. Микола Волощук Сергій Петенко Михайло Кондря Євген Качур Гаврило Качур Золтан Ціпф

ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

«Ялинка» «Колос» «Едельвейс» «КМС» «Кооператор» «Колос» «Колос» «Керамік» «Бактянка» «Ялинка» «Колос» «Колос» «Колос» «Колос» «Колгоспник» «Авангард» «Колос» «Солекоп» ФК «Колочава» ФК «Дийда» «Колос» Білки «Колос» Іванівка ФК «Кольчино» «Колос» «Колос» «Карпати» тренер ДЮСШ «Верховина» «Інтер» «Метеор» «Колос» «Колос» команда дівчат ФК «Говерла» ФК «Поляна» ФК «ім. Медвідя» ФК «Урожай» «Колос»

Великий Бичків Дрисино Кушниця Нижні Ремети Хуст Ракошино М. Коропець Виноградів Бадалово В. Бичків Заріччя Кам’янське Кушниця Н. Давидково Сторожниця Приборжавське Кам’янське Солотвино Колочава Дийда Білки Іванівка Кольчино Береги Сільце Буштино В. Бичків Міжгір’я Нересниця Пістрялово Ракошино Коритняни В. Бичків Ясіня Поляна Н. Давидково Кольчино Заставне

Рахівський район Свалявський район Іршавський район Берегівський район Хустський район Мукачівський район Мукачівський район Виноградівський район Берегівський район Рахівський район Іршавський район Іршавський район Іршавський район Мукачівський район Ужгородський район Іршавський район Іршавський район Тячівський район Міжгірський район Берегівський район Іршавський район Бергівський район Мукачівський район Бергівський район Іршавський район Тячівський район Рахівський район Міжгірський район Тячівський район Мукачівський район Мукачівський район Ужгородський район Рахівський район Рахівський район Свалявський район Мукачівський район Мукачівський район Берегівський район

221

65 років ЗОО ВФСТ «Колос» — 65 кращих дитячих наставників «колосівських» ДЮСШ та ОДЮСШ № п/п 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31

222

Прізвище та ім’я

вид спорту

ДЮСШ, ОДЮСШ

зт УРСР І. Кукушкін зт УРСР С. Руснак Іван Фляшко Василь Форкавець Гейза Мезев Йосип Пеняк Михайло Ревта Адальберт Леопольд Юрій Кучик мс СРСР Імре Лендєл Василь Деяк О. Окіпнюк-Яремчук Тихомір Гейці Василь Кучінка Ельдар Кулієв Олена Чуха Еміл Січ Євген Золотилін Гмитро Матяш Іван Староста Іван Староста Г. Фехтел Антон Ледней Володимир Фінюк Степан Боднар Василь Розгоні Микола Цар Василь Машіка Василь Молнар Йосип Андрієвський Михайло Кемінь

греко-римська боротьба футбол футбол футбол велоспорт гірськолижний спорт важка талетика важка атлетика хокей на траві футбол важка атлетика фристайл (акробатика) велоспорт футбол дзюдо гандбол, футбол класична боротьба легка атлетика греко-римська боротьба футбол футбол велосипедний спорт легка атлетика боротьба футбол футбол велейбол легка атлетика легка атлетика гірськолижний спорт важка атлетика

Мукачівський район В. Бичків, Рахівський район Хустський район Хустський район Мукачівський район ОДЮСШ ФСТ «Колос» Великоберезнянський Виноградівський Виноградівський Мукачівський район Хустський район Берегівський район Берегівський район Мукачівська район ОДЮСШ ФСТ «Колос» Берегівський район Мукачівський район район Ужгородський район Берегівський район Білки, Іршавський район ОДЮСШ ФСТ «Колос» Мукачівський район Міжгірський район Хустський район Ужгородський район Виноградівський район Ужгородський район Мукачівський район Виноградівський район Рахівський район Хустський район ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

32

Іван Доробан

гірськолижний спорт

Рахівський район

33

Ігор Карімов

греко-римська боротьба

Берегівський район

34

Степан Легеза

фристайл-могул

Муачівський район

35

Вілен Степаненко

бокс

Ужгородський район

36

Юрій Долинський

вільна боротьба

Хустський район

37

мс України Олександр Кухта греко-римська боротьба

Мукачівський район

38

Ангеліна Белікова

стрільба кульова

Берегівський район

39

Олександр Оліфер

настільнй теніс

Перечинський район

40

Олександр Журавльов

гірськолижний спорт

Рахівський район

41

мс України Шандор Чуха

греко–римська боротьба Берегівський район

42

Марія Журавльова

гірськолижний спорт

Рахівський район

43

Олександр Чука

більярд, шашки

Виноградівський район

44

мс СРСР Олександр Марчук гирьовий спорт

Виноградівський район

45

Станіслав Шахрай

футбол

Мукачівський район

46

Юрій Можар

футбол

ОДЮСШ, Ужгородський район

47

Йосип Андрієвський

гірськолижний спорт

Рахівський район

48

Василь Ціцей

футбол

Мукаачівський район

49

мс СРСР Юрій Світлик

важка атлетика

Іршавський район

50

Іван Грабовський

футбол

Виноградівський район

51

мс СРСР Микола Сорокін

важка атлетика

Мукачівський район

52

Степан Дворак

лекга атлетика

Мукачівський район

53

мс України Василь Дума

велоспорт

Ужгородський район

54

мс СРСР Леонід Костик

велоспорт

Ужгородський район

55

Омелян Йовбак

футбол

Мукачівський район

56

Золтан Коніжай

греко-римська боротьба

Бергівський район

57

мс України Роман Маслиган карате–до

Мукачівський район

58

мсмк Геннадій Чаплигін

велоспорт

Мукачівський район

59

Лука Дуда

гірськолижний спорт

Міжгірський район

60

зт УРСР М. Скрябін

гірськолижний спорт

Мукачівський район

61

мс СРСР І. Волошиновський важка атлетика

Іршавський район

62

Олексій Цифринець

греко-римська боротьба

Мукачівський район

63

Ігор Козуб

греко-римська боротьба

Мукачівський район

64

Євген Качур

футбол (дівчата)

Мукачівський район

65

Микола Волощук

футбол (дівчата)

В. Бичків, Рахівський район

ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

223

Ми раді з Вами спілкуватися Центральна Рада Всеукраїнського фізкультурно-спортивного товариства «КОЛОС» АПК України Адреса: 02002, м.Київ, вул. Флоренції, 1/11, тел. (044) 517‑74‑00, факс (044) 517‑73‑81, e-mail: ukrkolos@email.ua № п/п 1 2 3 4 5

6

7

Прізвище, ім’я та по батькові Олександр Петрович Мендусь — голова (тел.: 517–33–26) Григорій Устимович Савчук — перший заступник (тел.: 517–18–04) Юлія Юріївна Шерстнякова — заступник (тел.: 517–33–71) Сергій Миколайович Рудюк — в. о. директора ШВСМ (тел.: 517–33–38) Волинська обласна організація ВФСТ «Колос» АПК України Адреса: 43008, м. Луцьк, вул. Писаревського, 3. Тел./факс: (0332) 25‑60‑12, 25‑52‑51, volinskaoblradakolos@mail.ru Голова Анатолій Аристархович Кліш (моб. тел.: 050 534 20 39) Вінницька обласна організація ВФСТ «Колос» АПК України Адреса: 21020, м. Вінниця, вул. Генерала Арабея, 3. Тел.: (0432) 35‑46‑85, ф. 35‑42‑45 та 35‑60‑75. Ел. пошта: vin_kolos@i.ua Голова Сергій Пилипович Татусяк (моб. 067–43–05–510). Дніпропетровська обласна організація ВФСТ «Колос» АПК України Адреса: м. Дніпропетровськ, вул. Комсомольська, 52 оф. 58/60; Контактний тел/факс (056) 744‑45‑68. Ел. пошта: kolos-dnepr@mail.ru Голова: Микола Миколайович Берест (095‑304‑43‑03, 068–728–28–48) Донецька обласна організація ВФСТ «Колос» АПК України Адреса: м. Донецьк, пр. Київський, 48. Тел.: (0‑62) 311‑70‑23, факс 311‑74‑40. Ел. пошта: vidsms@mail.ru Голова Вадим Володимирович Кашеваров (моб. тел.: 050–624–91–12)

9

Житомирська обласна організація ВФСТ «Колос» АПК України Адреса: м.Житомир, вул. 1 Травня, 45 каб.48. Тел.: (0412) ф. 34‑14‑34, 34‑24‑09, 37‑04‑38. Ел. пошта: vfstkolos@mail.ru Голова Олександр Федорович Сташенко (моб.тел.: 067–84–83–863)

10

Запорізька обласна організація ВФСТ «Колос» АПК Ураїни Адреса: 69068, м. Запоріжжя, вул. Грязнова, буд. № 88-«А», Ел. пошта: koloszp@mail.ru, сайт: www.koloszp.ucoz.ua Голова Анатолій Олександрович Земляков (моб.: 097–73–56–678)

10

Закарпатська обласна організація ВФСТ «Колос» АПК України Адреса: м. Ужгород, пл. Народна, 5, 1–ий поверх. Тел.: (03122) 3‑20‑13, ф.3‑50‑66, Ел. пошта: tymchak.kolos@mail.ru Голова Микола Юрійович Тимчак (моб.: 050–155–66–12)

11

Івано–Франківська обласна організація ВФСТ «Колос» АПК України Адреса: 76018. м. Івано–Франківськ, вул Шашкевича, 6. Тел.: (0342) –75‑13‑79. Ел. пошта: kolos.if@ukr.net Голова Михайло Іванович Вінтоняк (моб. тел.: 050–355–89–91)

224

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

12

13

14

15

16

17

Кіровоградська обласна організація ВФСТ «Колос» АПК України. Адреса: 25006, м. Кіровоград, вул. Преобряженська, 4 Тел: (0522) 24‑59‑22, Ел. пошта: koloss_dus@ukr.net Голова: Юрій Іванович Махно (моб. тел.: 099–90–31–394) Київська обласна організація ВФСТ «Колос» АПК України Адреса: м. Київ, вул. Красноармійська, 13/1 Тел.: 235‑70‑90. Ел. пошта: SoloveyPV@ukr.net Голова Павло Володимирович Соловей (066‑355‑55‑27 та 098–530–51–72) Луганська обласна організація ВФСТ «Колос» АПК України Адреса: Луганська обл., м. Старобільськ, вул. Володарського, 1.

0–642 ф/б. 63‑06‑09, пр.63‑06‑10. Ел. пошта: belik_67@mail.ru Голова Анатолій Олександрович Бєлік (0‑96‑133‑54‑88) Львівська обласна організація ВФСТ «Колос» АПК України Адреса: м.Львів, вул.Туган-Барановського, 24 Тел.: (0322) 75‑66‑12, 75‑65‑11, 75‑60‑82. Ел. пошта.: lvivkolos@bigmir.net Голова Юрій Богданович Собота (моб. тел.: 067–253–94–77) Миколаївська обласна організація ВФСТ «Колос» АПК України Адреса: м.Миколаїв, вул.Обсерваторна,4 Тел.: (0512) ф.36‑10‑02, 36‑10‑92, б. 77‑65‑67. Ел. пошта: mookolos@i.ua Голова Володимир Васильович Борухов (моб.: 050–809–60–76) Одеська обласна організація ВФСТ «Колос» АПК України Адреса,: м. Одеса, вул.Кулікове Поле,1. Тел.: (0482) 22‑31‑04, 22‑66‑2, 725‑04‑25. Ел. пошта: anet-kolos-odessa@ya.ru Голова Тетяна Олексіївна Федоренкова (моб. тел.: 097–535–88–88)

18

Полтавська обласна організація ВФСТ «Колос» АПК України Адреса: м. Полтава, вул. Ляхова, 1. Тел./факс: (05322) 7‑40‑08. Ел. пошта: kolos.ob@yandex.ua Голова Анатолій Леонідович Головань (моб.: 066–508–62–32)

19

Рівненська обласна організація ВФСТ «Колос» АПК України Адреса: 33028, м. Рівне, вул. Замкова, 20. Тел.: +380 (362) 63‑58‑44, Ел. пошта: rivne_kolos@ukr.net Голова Анатолій Володимирович Соляр (моб. тел.: 067–580–06–15)

20

Тернопільська обласна організація ВФСТ «Колос» Адреса: м. Тернопіль, вул.Танцорова, 51 Тел.: (0352) 52‑44‑15, 52‑47‑05, 52‑41‑63. Ел. пошта: mail@fst-kolos.te.ua Голова Георгій Микитович Гунтік (моб. тел.: 097–13–32–800).

21

Сумська обласна організація ВФСТ «Колос» АПК України Адреса: м. Суми,.вул.Кондратьєва, 25. Тел.: (0542) 22‑35‑05. Ел. пошта: sumy_kolos@ukr.net Голова Євген Олександрович Зюзь (моб.: 066–718–90–81)

22

Харківська обласна організація ВФСТ «Колос» АПК України. Адреса: 61200, м. Харків, пл. Конституції,1 (Будинок спорту, третій під’їзд). Тел.: (38‑570) 75‑00‑476, 75‑005‑41. елект. пошта koloskharkiv@i.ua Голова Віталій Феодосійович Снопок (моб. 095‑008‑91‑30

23

Чернівецька обласна організація ВФСТ «Колос» АПК України Адреса: 58001, м. Чернівці, вул. Кафедральна, 2, тел./факс: (0372) 55‑45‑53, email: vfstkolos_chernivtsi@mail.ru Голова Петро Троянович Івасюк (моб.: 095–69–76–446)

ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

225

24

Черкаська обласна організація ВФСТ «Колос» АПК України Адреса: м.Черкаси, вул.Смілянська, 78. Тел.: (0472) 37‑41‑20, 37‑52‑83, 37‑21‑87. Ел. пошта: sportkolos_cherkassy@ukr.net Голова Володимир Іванович Христенков (моб.: 096–462–52–50)

25

Хмельницька обласна організація ВФСТ «Колос» Адреса: м.Хмельницький, вул.Курчатова, 1–«Г». Тел.: 0–382 ф.55‑13‑53, 55‑16‑54, Ел. пошта: plan505@ukr.net Голова Володимир Володимирович Повх (моб. 050‑371‑48‑69, 067–422–34–85)

26

Чернігівська обласна організація ВФСТ «Колос» Адреса: м.Чернігів, вул.Примакова, 9 Тел.: (0462) 24‑23‑26, 77‑54‑43. Ел. пошта: fstkolos@mail.ru Голова Володимир Борисович Примак (050–95–48–321)

27

Херсонська обласна організація ВФСТ «Колос» АПК України Адреса: м. Херсон, вул. Соборна, 34 (офіс № 3). Тел./факс: (0552) 46‑75‑50 Ел. пошта: rollkolos@ukr.net Голова В’ячеслав Анатолійович Роль (моб.: 095–198–02–02)

Навчально–спортивні бази ВФСТ «Колос» АПК України 1

УСБ «Закарпаття». Адреса: 90200, м. Берегово, вул. Корятовича, 1. Тел.:+ 38 (03141) 2‑21‑03 та 2‑31‑81, Ел. пошта: dljubov@ukr.net Директор Микола Юрійович Тимчак (моб.: 050–155–66–12)

2

НСБ «Україна». Адреса:78595. Івано–Франківська область, смт. Ворохта, вул. Д. Галицького,68,. Тел./факс: (0380) 4‑12‑70 Директор: Михайло Іванович Вінтоняк (моб. тел.: 050–355–89–91)

3

НСБ «Переяславль». Адреса: Київська обл, м. Переяслав-Хмельницький, вул.Героїв Дніпра,122. Тел.: 0–4567 5‑53‑30 та 5‑53‑32, факс: 5‑35‑98, Директор Микола Григорович Журило (моб.:063–336–39–36)

4

НСБ «Тиса». Адреса: Закарпатська обл, Рахівський р-н, смт. Ясіня, вул.Івана Франка,34. Тел.: (03132) 3‑24‑39, 4‑32‑00, факс: 4‑23‑80 Директор Юрій Юрійович Гафіяк (моб. тел.:0‑67‑673‑51‑75)

5

НСБ «Скадовськ». Адреса: Херсонська обл, м. Скадовськ, вул.Гагаріна,61. Тел./факс: (05537) 5‑34‑73, 5‑42‑62 (бух.). Директор Леонід Анатолійович Пасічник моб. тел.: (096–840–77–37)

226

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Використана література • Алмашій М. Ромочевиця/Михайло Алмашій — Ужгород, вид–во «Радянське Закарпатя», 1999 — 220 с.

• Габорець В. С. Гандбольна зірка із Закарпаття/Документальна повість// — Ужгород, КП «Ужгородська міська друкарня», 2009 — 256 с.

• Гаджега В. Олімпійське сузір’я Закарпаття/Закарпатське обласне відділення НОК України, управління молоді та спорту облдержадміністрації, обласне управління фізичного виховання і спорту Міністерства науки України, Закарпатський обласний осередок Асоціації спортивних журналістів України — Ужгород, міська друкарня, 2010 — 32 с.

• Гаджега В. Кротон /Василь Гаджега— Київ, Дельфін, 1999 — 630 с.

• Деяк В. Спортивна Хустщина/Василь Деяк — Хуст, 2004 — 118 с.

• Драга Є. Спорт, який належить мільйонам/колективний збірник статей «Молодість на старт». — Ужгород, 1969. — 166 с.

• Комарницька О. Митровцій І. М. : «Для Закарпаття футбол і гандбол — це традиції, фристайл і гірські лижі — це надії/Олеся Комарницька //Новини Закарпаття— 2003 — №№40–41, 15 берез. — 15 с.

• Михайлович С. Спортивний літопис Ужгородського Національного університету/Степан Михайлович — Ужгород, вид–во УжНУ «Говерла», 2009 — 358 с.

• Пагиря В., Роглєв Х. Від Карпат до Дніпра/ Пагиря В., Роглєв Х. — Ужгород «Патент», 1997 — 184 с.

• Поляк С.С., Тріфан О. М. Волейбол Закарпаття/ Поляк С.С., Тріфан О. М. — Ужгород, Гражда, 2007 — 184 с.

• Попович В. До вершини майстерності й досконалості /з історії фізкультури і спорту в селищі Великий Бичків/Василь Попович. — Прага, 2002. — 176 с.

• Савко А. Спортивний рух на Іршавщині: документальне публіцистично–історичне видання/Андрій Савко. — Ужгород, 1999— 98 с.

• Савко А. Спортивний рух на Іршавщині–2. — Ужгород, 2006 — 149 с.

• Савко А. Спортивні сторінки Іршавщини (футбол) — Ужгород, 2010 — 124 с.

• Русин М. Мукачево спортивне/Михайло Русин — Мукачево, Елада, 2000 — 92 с.

• Русин М. Мукачево спортивне: науково–популярне видання/Михайло Русин — Мукачево, Карпатська вежа, 2001 — 216 с.

• Тарасюк В. Розвиток спорту на Закарпатті в незалежній Україні/Володимир Тарасюк — Ужгород, вид-во ФОП «Бреза», 2011 — 258 с.

• Федак В. Закарпаття у спортивному вимірі/Василь Федак — Ужгород, Карпати, 1994. —187 с.

• Автори при написанні книги використали документальні записи екс-голів облради ФСТ «Колос» П. Фітаса, Г. Куруца та І. Ленчика, а також підшивки газет «Закарпатська правда», «Новини Закарпаття», «Молодь Закарпаття», «Срібна Земля», «Фест», «РІО», «Спорттайм», районні газети «Червоний прапор» (Берегівський район), «Вогні комунізму» (Ужгородський), «Дружба» (Тячівський), «Нове життя» (Іршавський»), «Зоря Рахівщини» (Рахівський), «Радянське село» (Перечинський), «Карпатська Зірка» (Великоберезнянський), «Радянська Верховина» (Міжгірський райони) та інші. ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

227

Зміст • Шановні ветерани товариства Колос», сільські фізкультурники, спортсмени, тренери......................................................................................... 3 • Це магічне слово «Колос» (замість вступу) . ................................................5–8 • Витоки сільського спорту на Закарпатті...................................................... 9‑13 • 1950–ий — рік «народження» ФСТ «Колос» ........................................... 14‑22 • Закарпаття таки потрібно вважати «батьківщиною» футболу на Україні...................................................................................... 23‑29 • Зт СРСР І. Турчин: «За складом гравців берегівський «Колос» — одна з найсильніших команд у радянському гандболі» ........................ 30‑36 • «Говерла» підкорила Говерлу ................................................................... 37‑55 • М. Рішко: «Г. Куруц — знакова постать у спортивній сім’ї краю»........... 56-59 • Останні роки під ковпаком СРСР............................................................... 60‑61 • Перший чемпіон Закарпаття у незалежній Україні — сільська команда з Довгого....................................................................... 62‑66 • Цим людям потрібно вклонятися до землі............................................... 67‑70 • Новітня сторінка сільського спорту: проблеми, пошуки, їх вирішення................................................................................................ 71‑81 • Кубок вдячності Закарпаттю...................................................................... 82‑83 • І. Попович: «Нема кращого села, як отой Осій»...................................... 84‑89 • Класний спортсмен, хороший наставник, умілий керівник.................... 90‑95 • В. Коштура: «Футбол для мене — життя»................................................. 96‑97 • Про нас пишуть ........................................................................................ 98‑102 • Сільськими атлетами гордиться Срібна Земля..................................... 103‑118 • Кротон — спортивна візитка Закарпаття.............................................. 120‑125 • Метр сільського спорту.......................................................................... 126‑127 • М. Тимчак: «ФСТ «Колос» — це моя доля».......................................... 128‑130 • О. Чуха : «Я рада, що передала естафету сину»................................... 131‑135 • Н. Гецко–Лобова: «ГК «Колос» Берегово — це моя гордість...»......... 136‑137 • «Срібна рапіра» із Срібної Землі............................................................138‑139 • Л. Задирака — універсальний гравець................................................. 140‑141 • І. Турчин: «Ганна Глеба — це «копія» Людмили Турчиної»........................142 • Метр закарпатського жіночого гандболу............................................. 143‑144 • Патріарх сільського спорту на Закарпатті............................................. 145‑146 • «Попович не бігав по полю, а шугав згустком вогню»......................... 147‑148 • Г. Кузьма: «Зі своїх вихованців можу укомплектувати команду майстрів»................................................................................................. 149‑150 • Футболіст, арбітр, тренер, керівник...................................................... 151‑152 • За фахом історик, а за покликанням сумлінний працівник.........................153 • В. Кучінка: «Тренер — це не професія, а стиль життя»...................... 154‑156 • В. Турянчик: «Кращі футболісти народжуються на селі».............................157 • Е. Горват: «Хороший футболіст — це вмілий виконавець задумів тренера»..........................................................................................................158 • І. Скрябін: «Через волейбол нема часу і роки рахувати».................... 159‑160 • В. Шотник: «Адреса спорту — верховинське село» .................................. 161 • На велосипеді за нагородами та за Фортуною.............................................162 • На трасі брати Думи............................................................................... 163‑164

228

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

• С. Кравчук — фрістайліст № 1 на Україні ............................................. 165‑166 • Класниий атлет, який став чудовим тренером..................................... 167‑168 • На гірськолижній трасі династія Пеняків.............................................. 169‑170 • На лижній трасі стартує ще одна «колосівська» династія Білосюків.. 171‑172 • О. Чука: «Здоров’я земляків — головна мета нашої роботи».....................173 • Навчитель і учень майстри спорту з гирьового спорту........................ 174‑175 • Комендант головної сільської спортивної арени Закарпаття.............. 176‑177 • М. Сорокін: «Спорт для мене — це моє хобі, втіха та відрада»................. 178 • На велосипеді перетнув тричі екватор.........................................................179 • В. Томинець:«На селі більярд теж у пошані»...............................................180 • Нащадки Кротона з Білок, .... Ільниці, Лози та Ізи................................ 181‑183 • На велосипеді на роботу, як на свято . .........................................................184 • С. Руснак: «Божу іскорку в Яремчука помітив я».........................................185 • Автори покерів В. Форкавець та І. Гецко — уродженці закарпатських сіл.........................................................................186 • З5 літ на сільській спортивній ниві ....................................................... 187‑188 • В. Деяк: «Я горджуся тим, що був асистентом у самого Кротона».............189 • Під прапором «Колоса» змагаються майбутні аграрники................. 190‑191 • Пам’ять — це вдячність за вклад у розвиток й пропаганду фізкультури і спорту на селі................................................................ 192‑196 • Фотомить — ти чудова й прекрасна...................................................... 197‑204 • 100 резонансних фактів з історії сільського спорту.............................. 205‑214 • Сільські команди — чемпіони та призери Закарпаття з футболу (1950‑2015 рр.) . .................................................................... 215‑217 • 65 років ЗОО ВФСТ «Колос»–65 кращих атлетів .................................. 218‑219 • 65 років ЗОО ВФСТ «Колос» — 65 кращих тренерів сільських команд з футболу................................................................................... 220‑221 • 65 років ЗОО ВФСТ «Колос»– 65 кращих дитячих наставників «колосівських» ДЮСШ та ОДЮШ.......................................................... 222‑223 • Ми раді з Вами спілкуватися................................................................. 224‑226 • Використана література................................................................................ 227

ВФСТ «КОЛОС» АПК УКРАЇНИ

229

Науково–популярне видання Василь ГАДЖЕГА, Микола ТИМЧАК Це магічне слово «Колос» В авторській редакції Комп’ютерний набір: В. ГАДЖЕГА Коректура: М. КОСТЮК Комп’ютерна верстка та дизайн: В. ГРОМІШ

230

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Казковий відпочинок у Закарпатті Його адреса: 90200, м. Берегово, вул. Корятовича, 1. УСБ «Закарпаття» ВФСТ «Колос» АПК України. Контактні телефони: Тел.:+ 38 (03141) 2‑21‑03 та 2‑31‑81, Ел. пошта: dljubov@ukr.net

На Закарпатті, справді, є на що подивитись. Недарма ж наш край за ма‑ льовничими краєвидами порівнюють зі Швейцарією! Найбільше туристам до вподоби відвідини басейну з цілющою термальною водою у Берегові (УСБ «Закарпаття»). Свого часу Заслужений тренер СРСР з гандболу Ігор Турчин, який у 60–80–их рр. минулого століття часто тут проводив навчально–трену‑ вальні й відновлювальні сеанси із жіночою збірною командою СРСР з ганд‑ болу та своїм ГК «Спартак» Київ про властивості термальної води сказав так: «Ваша вода —це казка. Вона відновлює сили навіть під час найбільш напру‑ жених тренувань і серйозних травм». Наповнюється басейн термальною водою з гейзера. Він — на глибині півтора кілометра. У басейні кремнієво-азото-вуглекисло-хлоридно-натрієва вода високої мінералізації протягом року має температуру біля 30‑35 градусів за цельсієм. Через її специфіку у басейні не рекомендується проводити біль‑ ше 2 годин на добу.

Ця цілюща вода є особливо корисною для людей з проблемами опор‑ но-рухового апарату та багатьох інших хвороб. Згідно висновків Одеського НДІ курортології плавальний басейн УСБ «Закарпаття» з термальною кремнистою–азотно-вуглекисло–хлоридно-на‑ трієвою водою високої мінералізації рекомендовано використовувати для лікування таких захворювань: – серцево-судинної системи, початкові прояви атеросклерозу, карді‑ осклерозу, а також міокардіодистрофії, ревматичні пороки серця дорослих та дітей; — гіпертонічна та гіпотанічні хвороби І-ІІ ст., початкові прояви облітеру‑ ючих захворювань судин кінцівок, варикозне захворювання вен; — органів руху, зокрема артрити, поліартрити нетуберкульозного похо‑ дження, захворювання хребта (остеохондроз), наслідки травматичних пошко‑ джень кісток, м’язів, сухожиль; — центральної і переферичної нервової системи. Ви також маєте можливість попаритись в сауні, отримати сеанс масажу чи стати учасником футбольного або гандбольного матчів, які для Вас привітні фахівці без проблем організують у спортзалі УСБ «Закарпаття». Про харчування та нічліг Вам теж не потрібно турбуватись. Усе є на місці.

Ласкаво запрошуємо до казкової природи та цілющого джерела