5
7 квітня 2015 року, №4 (63)
«Сусідонька»
«рОДИННЕ ВИХОВАННЯ ЦЕ ОСНОВА ВИХОВАННЯ ГРОМАДЯНИНА» У цьому номері вперше публікуємо інтерв’ю з мешканкою села Лаврикова. Так, героїнею рубрики «Сусідонька» є Наталія Василівна Калька — вчитель української мови та літератури Лавриківської школи, голова районного методичного об’єднання вчителів української мови та літератури. - Наталіє Василівно, про вас говорять, що ви – людина, яка закохана у свою професію... - Так, люблю школу, дітей, викладання. А українська мова та література для мене наче невичерпне джерело, з якого безнастанно черпаєш воду, а напитися не можеш — хочеться ще! У поезії Володимира Сосюри є такі рядки: “Любіть Україну у сні й наяву, вишневу свою Україну, красу її вічно живу і нову, і мову її солов’їну”. Як не любити її? Наша мова — одна з наймилозвучніших та найдавніших на землі, тож вивчати її та навчати інших — це і покликання, і задоволення водночас. Світлана Лагодич, Галина Тесляк, Ольга Лозінська, Світлана Кирик, Наталія Барбарич — це мої послідовники, вчителі української мови та літератури. - Пам’ятаєте свою першу вчительку української мови? - Це був мій ідеал! Стефанія Василівна Матвіїшин — не лише талановитий педагог, а й справжній патріот. Ми вчилися ще у т.зв. “радянські часи”, а вона приносила на уроки поезії Василя Симоненка, Ліни Костенко і читала нам. Пишаюся тим, що всі учні нашого класу зберегли цю таємницю. Інакше Стефанія Василівна могла мати великі неприємності...
«Не лише від учителя, а, найперше, від батьків залежить, чи буде присутня любов до української мови та своєї країни загалом» - Ви обрали професію вчителя української мови та літератури. Чи не вплинули на цей вибір ваші батьки? - Мої батьки родом із села Ясениці Турківського району. Мама — Катерина Василівна — за свої політичні переконання та за діяльність в УПА була ув’язнена у “Бригідках”. Розповідала про жахи, які довелося пережити. Звісно, що це закарбувалось у моїй пам’яті назавжди. А мій дідусь по материній лінії був вояком УСС (Українські Січові Стрільці – Авт.), знав декілька іноземних мов: англійську, німецьку, чеську, італійську, румунську.
Батько — Василь Дмитрович — в часи Другої світової війни був вивезений на роботи до Німеччини. Повернувшись в Україну, він одружився з моєю мамою. Батьки виховали мене та моїх сестер — Поліну, Марію, Богдану та Любов — справжніми патріотами. Тож розумію, що не лише від учителя, а, найперше, від батьків залежить чи буде присутня любов до української мови та своєї країни загалом. Родинне виховання — це основа виховання громадянина. - А як ви створили свою сім’ю? - Із чоловіком — Василем Йосиповичем — познайомилась у рідній Ясениці. Він також вчитель, викладає фізику, людина виважена, з аналітичним складом розуму. У 1977 році ми разом із чоловіком переїхали у село Бишків, де прожили дев’ять років. А коли Василя Йосиповича призначили директором Лавриківської школи, Лавриків став для нас рідною домівкою. Це дуже велике і красиве село. Має горбистий ландшафт і понад сто присілків. Наша школа – одна з найбільших сільських шкіл у Жовківському районі. Коли ми з чоловіком тільки прийшли сюди на роботу, тут навчалось сімсот учнів, тепер — удвічі менше. - Мені відомо, що ви є членом журі конкурсу читців “Іду до тебе я, Тарасе...” - Так, ось вже п’ятнадцять років наше методичне об’єднання проводить цей огляд-конкурс. Приємно, що лавриківські учні є його постійними учасниками та переможцями. Це і Василь Коляда, і Тетяна Лесюк, і Олена Волинець, й Ірина Мавдрик тощо. Та ми не лише учнів залучаємо! Скажімо, у минулому році наше методичне об’єднання провело конкурс читців, присвячений 200-літтю з Дня народження Тараса Шевченка. До участі у ньому запросили вчителів різних профілів. Це було і цікаво, і пізнавально водночас. - Ви мама та бабуся одночасно. Чи складно поєднувати сімейні обов’язки та роботу в школі? - Ні, бо мої діти вже дорослі та створили власні сім’ї (маю двох доньок і сина). Тішуся, бо у нас із чоловіком вже троє онуків (Сміється). - У вас велика родина. Часто зустрічаєтесь? - На великі свята обов’язково збираємося разом. На Великдень печу високу гарну паску, кошик накриваю власноруч вишитим рушничком і йдемо до церкви святити. Потім усі разом снідаємо. Добре, що тепер ми можемо святкувати не ховаючись, бо колись було інакше. Ніколи не забуду, як на Святий вечір нам в університеті в післяобідній час поставили навчальні пари. Наш викладач — Федір Степанович
Літературна Равщина
Поезія напередодні Великодня
У сьогоднішньому номері публікуємо поезію равчанки Ольги Галань. Вона - вчитель початкових класів Рава-Руської школи №2. Напередодні Великодня публікуємо її вірші про Господа та Ісуса Христа. Стою у храмі я перед Ісусом І пильно в очі дивлюся Йому. Цей погляд кожен день для мене інший І я весь час задумуюсь: Чому? Чому сьогодні він ясний, веселий? Радію, бачити його таким, А вчора у собі знайшла провину І погляд невеселим був, сумним.
Фото автора
Мороз — зайшов в аудиторію, подивився у вікно (на той час вже звечоріло) і тихо промовив: “Христос Рождається”. Ми втишилися, в кожного забриніли сльози на очах, бо вдома мама й тато вже сідали до столу. Оця духовна єдність викладачів університету, справжньої української інтелігенції, зі студентами допомогла багатьом втримати правильні орієнтири у житті. Ось так і я намагаюся жити, цього навчаю своїх учнів — поважай інших і тебе поважатимуть люди. - Українська мова у багатьох асоціюється з вишивкою. А ви любите вишивати? - Вишиття — особливий вид творчості. Люблю класти хрестик до хрестика, викладаючи узори. Надаю перевагу геометричним рисункам. Багато вишивок взяла із книги знаної вишивальниці з Америки Ксенії Колотило. Вишила сорочки чоловіку та сину, блузки – собі, донькам та свасі. Маю вишиті і серветки, і рушники. Моя господа багата вишиттям. - Яка ваша улюблена пора року? - Осінь, бо саме тоді небо напрочуд глибоке й синє, а дерева одягаються у жовто-золотисті шати. Люблю це поєднання кольорів, хоча у вбранні надаю перевагу червоному. - Ви – людина ініціативна та творча. Де черпаєте енергію та позитивні емоції? - Енергію черпаю в слові, бо “першим було слово”. Не лише читаю, промовляю, але й сама пишу новели, які неодноразово друкувалися у різних виданнях.
Кулінарні рецепти від Наталії Кальки Терчаники (шваби — лавриківська назва) Натерти картоплю на дрібній тертці, відтиснути через марлю. Картопляний сік трішки вистояти, потім злити, залишивши крохмаль. Його додати до тертої картоплі і посолити. Окремо на плиту поставити воду та довести її до кипіння. Вкинути в баняк дрібку приготованого тіста — це пом’якшить окріп. Сформувати терчаники у долонях. Всередину кожного покласти начинку (можна будь-яку, але краще з м’яса) та вкинути у киплячу воду. Варити стільки ж часу, як вареники. Сніданкове лечо Декілька шматків підчеревини обсмажити на пательні, додати нарізаний солодкий перець (жовтий, червоний, зелений), трішки його потушкувати, потім збити на усе це чотири або п’ять курячих яєць, додати солі та перцю до смаку, посипати зеленню. Нарізати порціями та подавати. Смачного!
- Сподіваємося почитати їх у рубриці “Літературна Равщина”... - Обов’язково! А емоцій та вражень набираю у своїх численних мандрівках. Побувала у багатьох містах України від Заходу й до Сходу: Івано-Франківську, Вінниці, Одесі, Каневі та Умані, у Кривому Розі та Дніпропетровську. Бувала у Білорусі, країнах Балтії (Естонія, Литва, Латвія), Бельгії, Польщі, Німеччині. Та найбільше вразили Нідерланди — чарівна країна тюльпанів, вітряків та усміхнених людей. - Поділіться враженнями… - Нідерланди настільки красиві, що закохуєшся в них із першого погляду! Чисті, доглянуті вулиці, привітні та зичливі люди. А як вони люблять свою країну, плекають! Нам є чому повчитися у них. Та найбільше вразили тюльпанові поля. Вони довгі та барвисті наче килимові доріжки. Відвідала також найвідоміший у світі парк квітів Койкенгоф, де проводяться щорічні виставки
«Духовна єдність викладачів університету, справжньої української інтелігенції, зі студентами допомогла багатьом втримати правильні орієнтири у житті» квітів. Лише нарцисів представлено більш як півтори тисячі сортів! З Нідерландів привезла собі тюльпани класу “папугові” (пелюстки наче пір’я пташки)— дуже незвичні на вигляд. - Чи є там громада українців? - Українці там навіть видають свій часопис “Журнал Україна”, що друкується двома мовами. Тож його читають як українці, так і нідерландці. Діє Українська школа “Веселка”. Віднедавна у Нідерландах з’явилась і парафія УГКЦ. Тож українці мають де гуртуватися. Маргарита Чайка
Ісусе! Знову Тебе ми розпинаєм, Повторними гріхами без причин, Хоч зовсім ми не хочем, не бажаєм Побачити ще раз Тебе таким. На Тебе ми щоденно уповаєм, Чекаєм ласки і любові теж. Тебе ми любим до нестями палко, І наша ця любов не знає меж. *** Ісусе коханий, любове велика, Приходиш до кожного ти чоловіка. І стукаєш в двері, очікуєш, ждеш, Чи впустять? Та ні! І Ти далі ідеш. Приходиш Ти вдруге у хвилю нещастя, А може тепер увійти мені вдасться? Впустили…Згадали, що Ти є у світі. І очі вже зводять увись до блакиті. Ти всіх дуже любиш, бо ми Твої діти, І як же від цього нам всім не радіти? Учора був грішник: згрішив, не постив, Сьогодні ж Господь всі гріхи відпустив. *** Існує у народі цей переказ. Що Господь людям роздавав хрести. Усім були вони до уподоби, Лише не зміг один його нести. І попросив цей чоловік у Бога. Самому вибрати для себе хрест. Та, обійшовши сотні верств навколо, Вернувся знову до старих своїх місць. Усім під силу ця Господня ноша, Бо більше він нікому не дає. Терпіння Бог дає нам повну чашу Й для цього у людини сила є. Бо не дає Ісус нікому ноші. Від тої більшої, яка під силу нам. Та й не відкупишся від неї ти за гроші – Ця ноша рівномірна є гріхам.