ОСМАНСЬКА ІМПЕРІЯ ЯК СВІТОВА ПОТУГА 1526-1596
49
Османи не вбачали у значному розростанні Московщини, яка ще до 1530-х рр. була державою другорядного значення у Східній Європі, загрози на півночі й навіть підтримували союз з Московщиною та Кримським ханатом проти Ягеллонів, які загрожували османському пануванню у Кри му. У 1497 р. вони надали московитам право вільної торгівлі в Османській імперії. Але коли у 1530-х рр. великий князь московський вступив у війну з кримським ханом за колишні території Золотої Орди у басейні Волги, хан заходився будити османців перед лицем цієї загрози. Тільки у середині шістнадцятого сторіччя османці стали розуміти, що московське просування на південь загрожувало їхнім позиціям у басейні Чорного моря та на Кавказі. Після того, як Іван IV прийняв титул царя 1547 р., він завоював і загарбав мусульманські ханати у басейні Волги: Казань - у 1552 р., Астрахань - у 1554-1556 рр., і просунувся аж до річки Терек на Північному Кавказі. Тим самим було зведено фундамент майбутьої Російської імперії. У цьому регіоні цар знайшов союзників серед черкесів та ногайців; на заході 1543 р. мол давський воєвода Петру Рареш шукав протекції Москви; і, нарешті, 1559 р. козацький ватажок Дімітраш (князь Дмитро Вишневецький - прим, перекл.) спробував захопити фортецю Азов, найбільше висунутий на північ форпост Османської імперії. Услід за цими успіхами Московське царство успадкувало роль Золотої Орди як першорядної держави у Східній Європі, розвиваючи свій вплив на османські володіння на Кавказі та у Причорномор’ї. Османи змогли звернути свою увагу на північ тільки після 1566 р., коли війна з Габсбургами більше не заважала. Вони задумали сміливий план перевезти османську армію і ф лот вгору по Дону до місця, де він тече най ближче до Волги, прокопати канал між двома річками і тим дозволити флоту поплисти униз до Астрахані. Армія та ф лот мусили діяти спільно задля вигнаня московитів з Астрахані, а потім ф лот вступив би у Каспійсь ке море, щоб допомогти османській армії в Ірані. Таким чином, план був спрямований на витіснення московитів з басейну Волги та оточення Ірану. Така спільна загроза об’єднала дві держави. Взимку 1568 р. цар послав до Ірану посланця з пропозицією укласти союз проти османців, у той же час Папа Григорій XIII включив царя й шаха до своїх планів хрестового походу проти Османів. У 1569 р. османська спроба прокопати канал й взяти в облогу Астрахань зазнала невдачі. Цей план розробив великий везір Соколлу Мегмед Паша, і тепер його супротивники пропонували, щоб імперія зосередила свої сили у Середземномор’ї, аніж продовжувати дорогу та важ ку війну на півночі. Цар зі свого боку знав, що деякий час йому годі й думати про те, щоб кинути виклик османцям. Щоб зберегти свої позиції у Поволжі, цар проводив мирну, ба навіть дружню політику стосовно султана. Султан зі свого боку залишив Казань та Астрахань в руках Москви, але претендував на суверенітет над Кримсь