Історична топографія с.Білка. Стависький В.І., Коробейник О.В. 2006

ISSN 0869-3595 - " s

mmma У НОМЕРІ: Арсен ЗІНЧЕНКО Реформа 1861 р. в Україні як дискусійне поле історичної науки Марина ОКСЕНИЧ Сторінки історії Національного музею історії України; відділ "Старий Київ" Оксана ГАЛЬЧУК Трагічний Прометей: від Есхіла до Павла Тичини

ІСТОРИЧНА ТОПОГРАФІЯ с. БІЛКА ТРОСТЯНЕЦЬКОГО РАЙОНУ СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ (ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ) Вадим СТАВИСЬКИЙ, Олексій КОРОБЕЙНИК

“У густій зелені садів і дрімучих листяно-хвойних лісів потонули ж и в о п и с і - :: міста і села Слобожанщини’', 3 цих слів починається чудова поетико-історичйі оповідь А. О. В’юника про слободу Білку.1 Художник і співець рідного краю вже третім звернувся до історії цього мальовничого куточка2 — села, яке розляглось під схилами невисоких пагорбів понад зеленим лугом, що тягнеться в напрямку Тростянця. Через село протікає тихенька річка Білка, яка вийшовши з села на луг з’єднується там з широкою й глибокою рікою Боромлею... Над вершинами висо­ ких дерев виступають у небо красиві куполи мурованої церкви й дзвіниці з сяк> чими на сонці золоченими хрестами. Там центр села™ На околиці села, під сосно­ вим лісом, у напрямку Тростянця видніється висока труба сільської цегельні, якз. працює тут іще з середини XIX століття,” А. О. В’юник, — автор чудових акварелей з краєвидами Білки, — розгортає перед нами топографічно точну картину села, яке він невипадково продовжує на­ зивати “слободою'’, І це не 'тільки тому, що Білка спочатку була козацькою, а 1767 р, військовою (гусарською) слободою, тобто вільною від покріпачення. Го­ ловне — це виняткова історична пам’ять білчан (у т. ч. А. О. В’юника). А причині її в тому, що навіть у середині XIX ст., коли центральна влада, яка постійно втру­ чалася з метою збільшення податків з користування казенними селянами засів­ ним полем, земля, зайнята під городи, забудована й обжита, залишалась недотор­ каною й стала вічною власністю господарів з передачею у спадок своїм нащ адка^. “Отож, сучасні мешканці Білки живуть на землях, зайнятих і обжитих їх н ім й © Вадим СТАВИСЬКИЙ, Олексій КОРОБЕЙНИК 2006

ІСТОРИЧНА ТОПОГРАФІЯ с БІЛКА

99

предками ще у середині XVII століття”(с. 52). Пам’ять землі (яка, на жаль, зараз швидко зникає), стала топографічна карга села протягом 300 років, і дають нам впевненість у можливості відтворення історичної топографії Білки. Важливо, що винятковим історичним джерелом у такій ситуації стають спо­ гади місцевих жителів, їхнє трактування свого минулого. Це є напрям окремого дослідження, але зауваження вже покійного А. О. В’юника (1914 р. н.) публікують­ ся нами як окремий додаток (Додаток № 1). Щ е один напрям — це систематизація випадкових археологічних знахідок на території сучасної Бімси, які вже зараз дають можливість ставити питання про місце, час виникнення та характер первісного поселення. Можливо, воно існува­ ло задовго до виникнення козацької слободи і трохи в іншому місці. Нарешті, це створення генеалогії найдавніших білчанських родів, що дозво­ лить простежити їхню міграцію в самій Білці та переселення на численні хутори, які історично входили до складу білчанської общини. Це вже робиться зусиллями вчителів місцевої школи. Таким чином, предмет дослідження виглядає досить рельєфно, а якщо його розглянути ще й у широкому контексті освоєння Дикого Поля та створення сис­ теми військових поселень на південних межах Московської держави, то резуль­ тати можуть бути досить глобальними. Але найдавніша згадка про слободу Білка пов’язана з будівництвом у ній де­ рев’яної Миколаївської церкви у 1675 р. Саме їй ми й присвятимо наше дослід­ ження. Преосв. Філарет (Гумілевський) переказує, що “в 1732 году священник Белчанской Николаевской церкви писал, что эта церковь построена в 1675 го­ ду”,(Філарет, Додаток № 2 ), У пізній передмові до збірника присяг тих, хто бере шлюб у Миколаївській церкві за 1 8 2 2 —1826 рр. теж сказано, що “впервые церковь была в 1675 году.” (Передмова ст. 1 Додаток № 6), Нарешті А О. В’юник свідчить, що ця церква ‘‘стояла на. бугрі, де зараз знаходить­ ся стара школа (той бугор тепер знесений бульдозером і розширена дорога На бугрі, біля старої школи, на місці старої церкви, довго стояла невелика цегляна капличка з плащаницею. її зруйнували разом зі знесенням самого бугра)” (В’юник, сг. 20). Церква стояла на просторому дворі, який згаданий у розписі козаків Біл­ чанської сотні 1726 року, і на якому проживав Мусій Клименко (В’юник, ст. 32—33). Як виглядала ця первинна споруда і хто її побудував, даних не маємо, але певні висновки зробити можемо. Так, преосв. Філарет свідчить, що “по мест­ ной памяти древний храм сгорел со всем его имуществом. Ныне существующий храм построен в 1774 году". В “Передмові” сказано майже те ж саме, за винятком посилання на ‘ местную память”, та втрату всього церковного майна — “но пер­ вое здание церкви сгорело и в 1774 г. было построено новое”.3 Ця нова церква була розрахована на чисельність населення у 1308 душ чоло­ віків (Філарет). Згідно з переписом 1732 р, в Білці було 290 дворів, на яких стояло 375 хат, де мешкало 1227душ чоловіків, а з них — 1158 козаків. Згідно з переписом 1726 р., козаків в Білці було аж 310, а у 1704 —до 250. Це означає, що з 1726 по 1732рр. населення Білки зросло більш ніж втричі(І), Це і спонукало місцевого священика у 1732 р. вийти з ініціативою розбудови церкви. Тоді ж, мабуть, в Білці була побудована школа, зафіксована переписом 1732р.4 Чи була добудована стара Миколаївська церква, невідомо. Але в указі Кон­ систорії від 1 5 .0 1 .1 7 4 0 р. про розподіл приходу в Білці, старший священик моти­

100

ВАДИМ СТАВИСЬКИЙ, ОЛЕКСІЙ КОРОБЕЙНИК

вує свою незгоду з розподілом тим, що “он сам строил церковь ’ (Філарет, с 120). Це зауваження навряд чи стосується первісної будівлі 1675 р., а скоріш за все, до­ будови церкви м іж 1732 та 1740 рр. Відповідачем по скарзі 1739 р., яка була направлена вікарним священиком Миколаївської церкви Василем Афанасійовичем Скрягою, виступає його дядько, не названий преосв, Філаретом, в якому ми вбачаємо ' ‘білчанського попа” Матвія Дмитровича, згаданого переписом 1726 р. Цей, о. Матвій Скряга, на нашу думку, і був ініціатором та виконавцем добудови первісної церкви Двір священика Матвія був розташований зразу за церковним подвір’ям (в такій послідовності він стоїть у перепису 1726 р.), був неабияким за розмірами, — на його подвірї стояло 5(!) сусідських хат, та знаходився в одному ряду з дворами сотника Михайла Лук’янова, та кількох компанійських козаків, на дворах яких бу­ ло тільки по одній “сусідській" хаті, Цікаво, що в цьому ряду названий двір підпрапорного Федора Скряги. (В’юник, ст. 32—33) Мотивуючи своє право одноосібно правити в Білчанській церкві, дядько о. Василя Скряги посилається на те, що його батько перед смертю “разделил приход пятерым сыновьям своим, из которых, трое умерли, четвертый в военной службе, почему и наследником остается он один — дядя' (Філарет). Четвертий — це ви­ щезгаданий під 1726 р. підпрапорний Федір Скряга Щ е одним був Афанасій ■ — батько Василя — який помер до 1726 р., але, мабуть, деякий час виконував обов’яз­ ки білчанського священика, чому й син пішов по його стопах. Виходячи з переліку, Федір та Матвій були чи не наймолодшими в роди­ ні Скряг, У всякому разі, їхній батько, — білчанський свящ еник о. Дмитро Скряга, помираючи не знав, що Федір стане військовим, і теж включив його в розподіл. Враховуючи, що посада першого помічника сотника не могла бу­ ти доручена молодій людині, у 1726 р. Федору було не менше 30 років, а зна­ чить, його батько помер не пізніше 1 7 1 0 р. і до народження свого онука (Ва­ силя), якого до розподілу він не включив. Саме цього о. Дмитра Скрягу ми вважаємо засновником М иколаївської церкви в Білці та ї ї першим священи­ ком.5 Претензія вікарного священика Василя Скряги виникла не одразу, а тільки після різкого збільшення населення Білки у 1726—1730 рр. та розбудови, у зв’язку з цим, первісного храму м іж 1732—1740 рр. Це свідчить про те, що о. Матвій мав фінансові можливості для такого будівництва, які формувались не тільки за раху­ нок збільшення чисельності парафії, але й особливостями родинного характеру. Родина Скряг слркила в Білці аж до 1830 р., майже до будівництва у 1 852—1867 рр, кам’яної церкви. Останнім з них, мабуть, був о. Іаков Рашевський, зять о. Петра Скряги, який ми вважаємо, закінчив служити до 1800 р., тому що під 1801р. більчанськими священиками названі о. Іоанн Губський та о. Стефан Ярославський (Додаток № 3 ). О. Іоанн Губський служив у білчанській церкві з 1795 р. по 1834 р, і до 1839 р. був поза штатом За словами преосв. Філарета, він залишив по собі добру пам’ять, а також білчанського священика з 1834 р. свого сина о. Олександра, який у 1852 р, разом з іншим спадковим священиком о. Василем Яковлєвим, виступив з ініціативою будівництва в Білці кам’яної церкви. Відповідно до “Ведомости о церкви Николаевской _ слободы Белки за 1843 год” (Додаток № 5), о. Іоанн Губський був “нрава кроткого и весьма хорошего”, але “грамоте не умел”. Отець Іоанн був сином дячка Григорія, який, мабуть, слу­ жив у білчанській церкві й при о. Петрі Скрязі був поставлений на місце свого

ІСТОРИЧНА ТОПОГРАФІЯ с БІЛКА

101

тестя о. Симеона Забродського. Мабуть, при них, — о. Петрі та о. Симеоні, — в Біл­ ці й була побудована нова дерев’яна церква. Будівництво нової церкви в Білці у 1774 р. було зумовлене ростом населен­ ня після реформи 1767 p., коли ‘ слобожани інших полків, що підпали під панщи­ ну... втікали з панських сіл і прибували у військові непанські слободи... Під час ре­ форми у Білку переселилось чимало сімей з російського села Пожня, що належа­ ло до Харківського полку. Вони забудували нову вулицю, що простяглася попід схилами Буймерської гори, паралельно до вулиці Загрузької, і назвали її ім ’ям сво­ го села — П ож ня.... Ліворуч від Пожні аж до підніжжя Буймерської гори забуду­ валася ще одна вулиця — Козлівка, ще лівіше, на найкрутіших схилах гори при­ мостився невеликий куток — Коханів... У XVIII-XIX сторіччях з кожним роком у Білку прибували все нові й нові поселенці” (В’юниіс, с 4 4 —45). Таким чином, ми вважаємо, що будівництво нової дерев’яної церкви було зумовлене не тільки тим, що вона згоріла, але й нагальною необхідністю її розши­ рення. Адже навіть з 1730 р. до 1770 р. чисельність білчан виросла вдвічі, не раху­ ючи хуторів Маньківіцина та Скрягівка, сіл Тучне, Станова та інших населених пунктів, що входили до білчанської парафії. У “Відомостях... за 1843 р.” сказано, що нова церква побудована коштом парафіян. Будівля була дерев’яною однопрестольною на кам’яному фундаменті з дерев’яною дзвіницею. Стіни ззовні та зсередини пофарбовані олійною фарбою. Церква “утварью нескудна” як і землею — мала 33 десятини орної землі, яка, до речі, не мала плану і була розподілена м іж священо- та церковнослужителял«! А її клір складався “издавна” з двох священиків, одного диякона, двох дячків, та двох паламарів. Виходячи з того, що в Білці землі небагато і на душу припадало 2,5—3 десятини, такий земельний пай стабілізував церковний причт, У новій церкві вже не було церковного двору, який був при старій церкві, але вона мала водяний млин на р. Білка; присадибний плац у 150 сажнів, на якому стояв дубовий дім; пасіку на “белчанских дачах, в урочище Шульчиного байрака”. Ми повністю погоджуємось з А. О. В’юником, щодо місця, де стояла церква Більше того, можна стверджувати, що “стара школа", яка й досі стоїть поруч з но­ вою, була побудована на кам’яному церковному фундаменті. Про це свідчить роз­ ташування будівлі школи по осі захід-схід. За спогадами білчан, на місці нової інколи (на північ від старої) стояв дубовий ,дім на два входи, як його і описують у “Відомостях... за 1843 p.”: на схід від “старої" школи розташовувалось давнє кладо­ вище, на якому й стояла каплиця і яке при прокладенні дороги було частково зруйноване. На південь від будівлі розташовані двори, а на захід — яр. Таким чи­ ном, ми вважаємо, що фундаменти розібраної дерев’яної церкви були використа­ ні на початку XX ст. як фундамент під будівлю школи. Більше того, вважаємо, що план школи було скориговано під наявні фундаменти — будівля школи витягну­ та по осі захід-схід і відповідає розмірам центральної частини церкви. Але це твер­ дження повинно бути підкріплене археологічними дослідженнями. Про те, як виглядала ця нова церква зсередини, є лише непрямі відомості, що походять з розбору конфлікту м іж білчанською громадою та Мартином По­ повим, мешканцем Охтирки, який підрядився виконати влітку 1801 р. малярні та живописні робота в церкві. (Додаток № 3). З повідомлення благочинного о. Сімеона Белицького з’ясовується, що цей Попов підрядився “выкрасить внутри цер­ ковь во всех притворах, алтаре и среднем своде”, а після виникнення конфлікту пояснень не дав з приводу “худо им деланных расписаний и грубо написанных ан­ гельских лиц”.

102

ВАДИМ СТАВИСЬКИЙ, ОЛЕКСІЙ КОРОБЕЙНИК

Пізніше Попов пояснив, що склав контракт “с тем, чтобы ту церковь и ико­ ностас вычистить и оправить... А выбелено и выправлено мною все притворы и средний свод во всем против прежней работы и искусства". Таким чином, за сло­ вами Попова, він поновлював живопис, який ще до нього існував на стінах усіх притворів, у центральному нефі та в центральному куполі (“средний свод”). Тоб­ то, як ми вважаємо, Миколаївська церква в Білці була прикрашена, крім іконос­ тасу, ще й настінним розписом. Згідно з Поясненням, наданим білчанськими священиками, Попов, казав, що він “выкрасит ону Бельчанску Николаевскую церковь внутре,..” і що з ним до­ мовились щоб він “внутри церкви как покраску учинит, так и лица, где прежде были, сделал самым лучшим искусством., однако с прибавкою к тому на сделку святых и ангельских лиц лазоревой краской обведенную с его Попова кошту, рав­ но ж е иконостас, где полущився, красками точно подходящими под прежние краски...” Таким чином, Попов зобов’язався поновити як лики святих, що були втраче­ ні, так і блакитний фон навколо “ангельских лиц”, що характерно для розпису центрального купола. Саме там фігуру Христа Вседержителя оточують лики херу­ вимів та серафимів на синьому тлі. Нижче малювали фігури архангелів у міжвіконнях, а ще нижче — євангелістів. Аналіз документів, пов’язаних із з’ясуванням конфлікту, що виник у 1801р. з приводу ремонтних робіт у Миколаївській церкві с Білка свідчить, що: 1 ) вона мала декілька притворів —- “выбелено и выправлено... все притворы 2) вона л4ала, щонайменше, 3 бані — “и средний свод”; 3) центральна баня була зсередини пофарбована “лазоревой краской1' на тлі якої виділялись лики ангелів у клеймах — “ ангельских лиц лазоревой краской об­ веденных”. Найдавніший приклад внутрішнього розпису стін української дерев’яної церкви наводить Павло Алеппський, який після приїзду до Умані у 1654 р. заува­ жує: '“...нас привели в величественную высокую церковь с железным куполом кра­ сивого зеленого цвета Она очень обширна, вся расписана и построена из дерева”. Відомий дослідник М Красовський зауважує: “...так как бревна стен южных храмов в большинстве случаев выравнивались изнутри под одну плоскость, то это давало возможность украсить стены росписью; однако последняя никогда не де­ лалась сплошной; ей придавали вид... отдельных фигур, непосредственно выделяв­ шихся на фоне стены, причем такие изображения размещались обыкновенно в верхних ярусах храма, а иногда даже в его куполах... Вся эта роспись... выдает свое западноевропейское происхождение, каким вообще отмечена вся южнорусская иконопись? Як приклад, автор аналізує розпис церкви XVII ст.. в с Лісовичі Таращанського району Київської області, Тут зображення св. Євангелістів розташовувались “на диагональных гранях нижнего восьмерика”; “на всех восьми наклонных плос­ костях, образующих переход к следующему восьмерику, находятся изображения ангелов, заключенных в овалы, окаймленных лиственными орнаментами”; вище — фігури ангелів, що стоять, (архангелів?), “резко вырисовывающиеся на фоне стен; наконец, грани купола украшены крылатыми головками херувимов, так — ж е резко выступающими как и фигуры нижних ангелов”,7 У церкві в Лісовичах кожний ряд зображень розташовувався на окремому ярусі центральної бані — нижнє кільце зображень (св. євангелісти) розміщено на гранях нижнього восьмерика; зображення ангелів у овальних медальйонах — на

ІСТОРИЧНА ТОПОГРАФІЯ с БІЛКА

103

площинах переходу до наступного восьмерика, на гранях якого зображені ангели у повний зріст; далі у восьмигранному куполі — херувими. У білчанській церкві другого восьмерика не було, бо не згадуються фігури ангелів та херувими. Тобто баня, у якій були розташовані обличчя ангелів (“ангельские лица”) стояла зразу на нижньому восьмерику з зображеннями святих євангелістів. І все. Бо ні про які ін­ ші зображення в контракті з Мартином Поповим мови не було. А контракт був дуже детальним, адже виконання робіт проводилось під пастирським наглядом самого Преосвященного Христофора Єпископа Слобідсько-Українського і Хар­ ківського. Про це нагадує сам виконавець робіт — адже “Вашим Преосвященст­ вом в работе моей при осмотре церкви ничего худого не примечено”. Як свідчить посилання 1801 р. на “средний свод”, Миколаївська церква (1774 р.) в Білці була, щонайменше, трибанною. Серед сучасних їй церков з неви­ сокою центральною частиною, ми бачимо Михайлівську церкву (1752 р.) в Коровинцях, церкву Миколи (1753 р.) у Вільшаній, церкву Преображення у Межиричі (1760 p.), церкву Покрови (1775 р.) в Синявці з Чернігівщини (з її характерним внутрішнім розписом центральної бані). Все це триверхі церкви, що належать до групи тризрубних пам’яток з одним восьмериком на центральному зрубі, на про­ тивагу поширеній на Слобожанщині групі церков “лиманської школи” з двома чи трьома восьмериками. У Синявській церкві ми бачимо майже ту ж саму систему розпису централь­ ної бані, що і в згаданій вище церкві в Лісовичах, і у Більчанській церкві. Але на відміну від них, у гранях восьмерика в міжвіконнях ми бачимо зображення не по­ грудь ангелів в медальйонах, які взагалі відсутні, а зображення архангелів у повен зріст, а св, євангелісти — у медальйонах До таких змін в системі розпису спонука­ ла відсутність нижнього восьмерика Тому зображення св. євангелістів розташова­ ні на площинах переходу від восьмигранного центрального зрубу до восьмерика бані. З цього ми можемо зробити висновок про білчанську церкву — її централь­ ний зруб був прямокутним і євангелісти були зображені на гранях восьмерика, де в Синявці зображені постаті архангелів, а от на “лазоревом фоне” в куполі були зображення голівок ангелів (як в Синявці). У такому випадку вона більше нагаду­ вала церкву в Вільшаній, а головне — її внутрішній розпис був унікальним для Слобожанщини (його поновлення у 1801 р. викликало навіть приїзд преосв. Христофора) і, як гадаємо, відтворював, разом з архітектурою, первісне оздоблен­ ня Миколаївської церкви 1675 р. Привертає увагу Михайлівська (1775 р.) церква в Охтирці — “вона не має другого восьмерика, а безпосередньо над заламом першого восьмерика підно­ ситься світловий ліхтар. Цю рису ми зустрінемо у всіх інших церквах “охтирської групи”,8 Можливо, що саме до неї слід віднести і Миколаївську (1774 р.) церкву в Білці. Згідно з “Відомостями... за 1843 р”. церква св. Миколая в Білці була однопрес­ тольною, тобто мала один вівтар і включала прибудовану дзвіницю — “здание де­ ревянное с таковою ж е колокольнею”. Наявність кількох притворів свідчить про те, що вона була хрещата в плані, як і більшість сучасних їй церков Слобожанщи­ ни. Але на відміну від останніх, для яких характерна перевага висоти центрально­ го ядра над довжиною споруди, Білчанська церква була невисокою і, мабуть, справляла враження “кремезної” споруди. Слушно пригадати, що вона була побудована замість церкви 1675 р., яка зго­ ріла, і відтворювала той самий тип, що був дорогий білчанам і склався до 1740 p.,

104

ВАДИМ СТАВИСЬКИЙ, ОЛЕКСІЙ КОРОБЕЙНИК

тобто з добудовами 1 7 3 2 —1740 pp. Ці добудови, як вище казали, були пов’язані з різким збільшенням населення Білки (втричі) і, насамперед, козаків. Таке розши­ рення, в основному, робилось за рахунок прибудов з півдня і півночі до централь­ ного ядра церкви (“мужичника”). У результаті прибудов, які змінювали богос­ ловський догмат архітектурної композиції і вимагали архіпастирського дозволу, за яким і звернувся білчанський священик у 1732 p., Миколаївська церква стала хрещатою в плані. Це й було відтворено у її поновленні у 1774 р. Таким чином, ми можемо з високим ступенем вірогідності стверджувати, що Миколаївська церк­ ва в Білці 1675 р. була трибанною невисокою спорудою, характерною для укра­ їнської дерев’яної архітектури XVII—XVIII ст. Такі її характерні риси дуже звркують пошук аналогів на Слобожанщині. Але, як стверджують дослідники, багато церков, подібних до Білчанської, існує на Правобережжі — на Київщині (Фастів, Синява, Антонівка, Житні Гори, Брусилів, Болячів), на Поліссі (Білка, Димер, Залісся, Сингурі), на Поділлі (Дашківка, Пилява) і багато інших. Тип цих церков утворився не пізніше першої половини XVII ст., коли у 1646 р. було побудовано Михайлівську церкву в Переяславі-Хмельницькому.9 І за архітектурним типом, і за особливостями внутрішнього оздоблення де­ рев’яна Миколаївська церква у Білці була традиційною для Правобережжя Укра­ їни, де такий тип був найбільш поширеним М, Красовський вважає найдавнішою ознакою такого типу церков таку, коли “купола выражены с архитектурной точки зрения неясно и только от­ мечают собой внутреннее тройное деление церкви”.141 Ц е — Петропавлівська церква (X V II—XVIII ст.) у Чуднові на Житомирщині, або Георгіївська — в Старих Хуторах поблизу Вінниці. Останній центральний зруб м ає витягнуту в гору пропорцію, але не має над собою восьмерика, — лише восьмигранне шатрове перекритя,'1 У колі цих пам’яток, на нашу думку, треба шукати про­ тотип Білчанської церкви 1675 р. М ожна навіть припустити її прямий зв’язок з конкретною спорудою — ГІокровською церквою ( 1 7 7 9 —1781 pp.) у Фастові, побудованою на місці більш древньої, яка обветшала.12 Це церква дерев’яна тризрубна трибанна з двоярусною дзвіницею, і дає нам підстави пі­ дозрювати, що Білчанську перенесли, як це іноді відбувалось, переселенці са­ ме з цього регіону. Таке масове переселення з Київського Правобережжя могло статися після Андрусівського перемир’я 1 6 6 7 р. Саме на цьому напо­ лягав А. О. В’юник: “На П равобережжі й досі існує п’ять сіл з назвами Білка або Білки..Одна з таких правобережних древніх Білок була недалеко від Фас­ това ... і в середині XVII ст, вона переселилася на Лівобереж жя. На тому м іс­ ці, де було те село, тепер існує ... зупинка... вона названа Білки. А саму терито­ рію колишнього села Білок зараз забудувало ... село Борова. При опитуванні боровчан, чому така назва станції, вони відповідають, що тут колись було се­ ло Білки ’ (В ’юник, с. 17). Але це вж е тема наступного дослідження. Щ о ще можна сказати про оздоблення інтер’єру церкви 1774 р,? Згідно з “Відомостями... за 1843 p.”, коштом білчанського церковного старости Олексія Да­ ниловича Кулінченка 1843 року у вівтарі над престолом було споруджено балда­ хін, а зліва перед іконостасом поставлено кіот з храмоюю іконою св. Миколая. Не зрозуміло, чи кіот був зроблений під стару ікону (мабуть, так!), чи для цього була написана нова ікона (про це нічого не повідомляється). Невідомо і як вони вигля­ дали, але у будь якому випадку і балдахін, і кіот були досить коштовними, бо ви­ трачено на них було 200 рублів сріблом

ІСТОРИЧНА ТОПОГРАФІЯ с БІЛКА

105

“Над святым престолом с древнейших времен устрояется род балдахина или сень, которая поддерживается четырьмя столпами” — пише Преосвященний Веніамін.13 Надаючи малюнок такої “сени” або інакше — ківорія, він наводить і її опис у соборі св. Софії у Константинополі — “Иустиниан соорудил из серебра ки­ ворий (сень) и поддерживающие оный столпы, которые и позолотил; дуги, шар и сверх шара крест были вылиты из чистого золота”.13 В церкві св. Трійці ТроїцеСергієвої Лаври “в алтаре над престолом устроена в 1809 г.... серебряная кованая, местами золоченая, сень, Она поддерживается четырьмя круглыми столпами, ко­ торые украшены серебряными позлащенными виноградными кистями”.14 У російських церквах, на відміну від українських, такий звичай встановлю­ вати ківорій над престолом був досить поширений. Але нам все ж таки відомий давній опис ківорія в українській церкві. Павло Алеппський бачив його у 1654 р. неподалік від Умані в Маньківці у козацькій церкві св. Миколая, перебудованій з католицького костьолу. Ось що він пише: — “Затем мы ... пошли к великой церк­ ви ... во имя св. Николая; так ее назвали теперь казаки. В настоящее время они ра­ ботают над ее куполами ... Алтарь благолепный, большой; в нем там, где кафедра (горнее место), стоят четыре огромные деревянные колонны, с резьбой и раскрас­ кой, все в позолоте, ничем не отличающиеся от кованных (из золота); над ними возвышается род купола”.15 На іконах константинопольського патріарха св. Афанасія Пателларія, який їхав тією ж дорогою до Москви, що й антіохійській патрі­ арх Макарій, подорож якого описав Павло Алеппський, на зворотному шляху по­ мер, був похований у 1654 р. у козачому Спасо-Преображенському Мгарському монастирі та канонізований у 1662 р, — зображується саме такий балдахін над його мощами. Мощі св. Афанасія стали реальною козацькою святинею, що нади­ хала на боротьбу проти католицизму, а встановлення балдахіна в козачих церквах над престолом стало знаковим елементом інтер’єру, а не тільки відтворенням дав­ ньої традиції. Такою ж знаковою була поява в Миколаївській церкві у Білці копії “с чудотворнаго образа Всех Скорбящих Радость, находящегося в Ахтырском Свято-Тро­ ицком монастыре” (напис на іконі), яка і зараз знаходиться в Білчанській церкві. Дуже обережно треба ставитись до повідомлення Д І. Багалія про те, що згаданий монастир був заснований ченцями Лебединського Георгіївського монастиря на Черкащині, які у складі 40 чоловік на чолі з ігуменом Іоаннікієм переселились під Охтирку у 1654 р. Переселення було здійснено організовано з монастирськими підданими посполитими, з ризами, церковним начинням16 Ця інформація базу­ ється на монастирському літописі, джерела якого не певні.17 На противагу їй відо­ мо, що Лебединський Георгіївський монастир було засновано м іж 1657 та 1667 рр. ієромонахом Красногорського Преображенського монастиря Іоаннікієм Си­ моновичем, якого було затверджено в званні ігумена 13 грудня 1667 р. Монастир було ліквідовано у 1845 р., тобто братія не могла заснувати цей монастир у 1654 р. в околицях Охтирки.18 Монастирський літопис згадує про царський указ 1654 р. “об отведении го­ ры Ахтырки с пахотными полями и сенными лугами, и рыбными ловлями для ус­ троения здесь обители”, а також, що “по преданию первый храм монастырский был деревянный и сооружен в честь Благовещения Богоматери, и монастырь пер­ воначально назывался Благовещенским”.19Лише після того, як о. Тимофій Надаржинський, протоієрей придворного Благовіщенського собору в Санкт-Петербурзі, побудував у Охтирському монастирі великий кам’яний храм на честь св. Трій­ ці, монастир став називатися Троїцьким. Будівництво в далекій провінції

106

ВАДИМ СТАВИСЬКИЙ, ОЛЕКСІЙ КОРОБЕЙНИК

кам’яного храму фаворитом імператора Петра І і його поховання тут ж е під скле­ пінням, дуже нагадує обставини будівництва славетної церкви Різдва в Козельці. Це дає нам можливість припустити, що о, Тимофій перед тим, як дістатися сто­ лиці, був ченцем в Охтирці і що в монастирі була Благовіщенська церква, яку о. Тимофій дублював у Санкт-Петербурзі. На користь останнього припущення свід­ чить і те, що в Соборному храмі св. Трійці було влаштовано престол на честь Бла­ говіщення Богородиці — на честь церкви, що стояла раніше на цьому місці. А ог інший престол було влаштовано на честь ікони Божої Матері ‘Всех скорбящих Радость”20 дуже шанованої у вищих колах столиці після перенесення її копії з Москви у 1711 р. Тож можливе й інше пояснення — Благовіщенський престол Троїцької церкви був зроблений не на честь столичної Благовіщенської церкви, а на честь ікони Божої Матері —■під ікону, привезену із Санкт-Петербурга Саме там було декілька чудотворних ікон Всех скорбящих Радость”, що особливо ша­ нувались Наталією Олексіївною, сестрою Петра І, Катериною І, Єлизаветою І, Ка­ териною II. Навіть після того, як у 1787 р. Троїцький монастир було ліквідовано, його будівлі розібрано, а Троїцький храм став приходським, там була залишена ’ святыня обители, икона Богоматери "Всех скорбящих Радость ... ознаменован­ ная многими исцелениями и чудесами”21 Копія цієї ікони заввишки 180 см, яка відзначається досконалістю живопису і вишуканим барочним стилем, знаходить­ ся у Білчанській церкві і повинна стати предметом окремого дослідження. Заува­ жимо лише декілька моментів, що можуть стати в нагоді при з’ясуванні історії цієї ікони. Нащадки о. Тимофія Надаржинського — майор Тимофій Надаржинський, а по ньому дочка Олександра (після одруження Корсакови) володіли землями в с Олексине та Тучне, про що свідчать дозволи, видані останньою на. шлюб її кріпаків у 1804 та 1822 рр. (ДАСО ф. 4 оп. 110 справа 31). Тим не менше, “предание занесенное в летопись обители’' про заснування її лебединськими ченцями у 1654 р., “подвергавшимися гонению со стороны като­ ликов’ збігається з історією започаткування у 1654 р, ченцями Виноградського Ірдинського Успенського монастиря самого Красногорського Преображенського монастиря. Чи не є це контамінацією обставин заснування одного монастиря на інший зі заміною "виноградських'' ченців на !‘лебединських” Це мож е бути по­ яснено, коли історія передавалась усно як супроводжувальна. А супроводжувала вона, можливо, саме ікону “Всех скорбящих Радость”, яка, таким чином, мож е бу­ ти пов’язана з Красногорським монастирем Взагалі у 1721 р. 1Іетро І передав о. Т имофію великі землі, що належали від­ правленому на заслання охтирському полковнику Івану Перехрестову і межува­ ли з землями білчанської сотні, — Тростянець, Кам’янку, Криничне, Станову, Туч­ не, хутір Машків. Останні три навіть входили до білчанської парафії, Важливо, що згідно з ‘Відомостями... за 1843 р.”, о. Василій Яковлев, призна­ чений на білчанську парафію у 1830р., був сином о. Андрія Яковлева — священи­ ка Троїцької церкви, колишнього Охтирського Троїцького монастиря, У 1842 р. монастир було поновлено саме з причини великої шани прочан до ікони Божої Матері. До Білки о, Василій був призначений, але “в должности определен не был”, Одрркений з дочкою білчанського диякона Ісидора Стеценка, о. Василій деякий час залишався вікарним, хоча під 1843 р. він згадується як старший священик. Са­ ме у цей період, після 1842 р., в Білці і з’явилась, гадаємо, копія з шанованої ікони, Вона стала знаком духовної спорідненості з давнішими поколіннями козаків, ша­ нування витоків й козацьких традицій. В умовах, коли Білка залишалась однією з небагатьох військових слобод на Сумщині, поява в ній шанованої ікони, знаково-

ІСТОРИЧНА ТОПОГРАФІЯ с БІЛКА

107

го ківорія над престолом та величного кіоту під храмову ікону св. Миколая, — дав­ нього покровителя козацтва та військових, — свідчило про піднесення самосвідо­ мості в середовищі білчан у 30—40-х рр. XIX ст. Завершився цей процес будівниц­ твом нового кам’яного храму, але це тема окремого дослідження. Отже ми, бачимо, що огляд первісного періоду історії невеличкого с Білка, що на Слобожанщині, свідчить, що вона насичена дуже цікавими проблемами, вирішення яких можливе. Для цього їх треба розв’язувати як на місцевому, суто краєзнавчому рівні, використовуючи специфічні особливості історичної пам’яті білчан, так і в більш широкому регіональному контексті. По ходу статті ми нама­ галися виділити декілька цікавих тем для дослідження, які роблять актуальним розв’язання загальної теми щодо історичної топографії с Білка.

1Андрій В'юии.к. Білка. Слобода Тростянецького району Сумської області. — Київ, 2002.

2 Ъодолажсшш В. П. Почему наше село называется Белка/ /Ю хно В. А. Білчанські хутори. —Суми.

1999, 3 Між іншим, інформація, яку надає преосв. Філарет про походження назви Білки, теж є в більш давній Передмові Фиарет

Передмова

“Слобода Белка одна из древних слобод Ахтырского полка. Название ея произошло от зверь­ ков белок, которые и доселе водятся в лесах ея. В старое время слобода Белка находилась среди дремучего леса, которого и ныне при слободе считается до 1200 десятин”.

“Село Белки расположено недалеко от Ахтырки, В древние времена оно было построено в ле­ су. Название свое получило потому, что в окру­ жающих лесах было много белок”. (Додаток 6)

Преосв. філарет посилається на прошеніє 1732 р. про дозвіл “на перестройку и распространение Бельчанской церкви”, а також, як бачили, на “местную память’ . Таким чином, його інформація по­ ходить, скоріш за все , як і Передмова, від прошенія про будівництво нового храму у 1773—1774 рр, яке подавалося до Св. Синоду. Саме для останнього і була зроблена невеличка історична довід­ ка про Білку, яка і відбилась у “Передмові”. Бо тільки для сторонньої людини можна пояснити на­ зву села “Белки” в руслі надуманої концепції її походження від “белок”, та сказати, іцо це недале­ ко від Охтирки, бо інші місцеві орієнтири там не актуальні. До речі про “село Белки” говориться у Переписі 1726 р, який проводився по Охтирсысому полку майором Лихарьовим, а відомість по Білці підписав і склав Василь Лук’янов, син білчанського сотника, і в царській грамоті від 1688 p., в якій затверджується акт продажу землі сотником “села Белки’' Василем Ковальчуком у 1681 р, а в грамоті від 1685 р. стверджується факт продажу тим же сотником землі, іцо межувала із землею “жителів села Белок”(Філарет с 117—118 пр. 45). Отже в офіційних документах з 1685 р. і аж до середини XIX ст.. слобода згадувалась як “Белки”, а не “Белка” В той же час, річка, в гирлі якої вона розташувалась, мала назву саме “Белка”, а в її верхів’ях ще в кінці XVI ст. були відомі “Белицкие по­ ля”. Але проблема походження назви села повинна стати темою окремого дослідження.

4 За словами А. О. В’юника “вона знаходилась в простій селянській хаті під соломою, що була біля дерев’яної церкви, на тому місці, де зараз розташовується будинок старої цегляної школи, збудо­ ваної земством у 1912 році” (с 4 7 —48).

5Навряд чи дії о. Дмитра Скряги, який самочинно поділив перед смертю білчанську парафію між своїми п’ятьма синами, можна розглядати в межах церковного права. Так само як і аргументуван­ ня його сином свого права на одноособове володіння (так! “не користування”) парафією в Білці тим, що він сал-юстійно побудував церкву. Недарма його “право'’ не було прийнято до уваги в Кон­ систорії, І це не випадково, бо о, Дмитро Скряга і його спадкоємець діяли і мислили в межах не церковного, а звичаєвого права, яке, як риса козацької правосвідомості, слугувало владнанню на­ явних суперечок у випадках зібрання громади, обрання ватажка, поділу здобичі, тощо. Це дуже показово бо стосується не простих козаків, чи селян, а священнослркителів, у середовищі яких сві­ домість була особливо стійка Тому такі “екстравагантні’"вчинки перших білчанських священиків, очевидну перевагу в їх діях звичаєвого козацького права слід пов’язувати з їхнім оточенням козаць­

108

ВАДИМ СТАВИСЬКИЙ, ОЛЕКСІЙ КОРОБЕЙНИК

кої спільноти і сталою традицією запровадження козацького судочинства, що вже в 1613 р. тур­ бувало сейм Речі Посполитої (Віталій Щербак. Українське козацтво: формування соціального ста­ ну. Друга половина XV — середина XII ст. —К 2000. —G 1Об—111). Це надає нам можливість при­ пустити заснування (заселення?) Білки сталою козацькою громадою, яку красномовно характери­ зувала королівська інструкція 1625 р. — вся Україна в їх р у к ах все управління вся влада у ко­ заків, які встановлюють власну юрисдикцію, свої права’' (В. Щербак. —С. 111). f Красовкий М, В. Энциклопедия русской архитектуры. Деревянное зодчество. СПБ., 2002., —С.

375-376.

7 Красовкий М. В, Энциклопедия русской архитектуры. Деревянное зодчество. СПБ,, 2002., —С.

375-376.

8 Таранушенко С. А, Монументальна дерев’яна архітектура Лівобережної України. Київ., 1976, — С. 297.

9 Таранушенко С. А. Монументальна дерев’яна архітектура Лівобережної України. Київ., 1976, — С. 29,263,267, 10Красовский М. Энциклопедия. —С. 354 11Там же. —С. 354, мал. 475,476,492, 500—502.

12 Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР, T. I. Киев и Киевская область, - Киев, 1983. 1 С, 146-147.

13Новая Скрижаль или объяснение о церкви, о литургии и о всех службах и утварях церковных, Вениамина архиепископа новгородского и арзамасского. —СПб., 1908 —С. 26.

14Горский А. В. Историческое описание Свято-Троицкія Сергиевы Лавры. Св.-Троиц Сергиева Лавра, 1910, —С. 16.

15Путешествие Антиохийского Патриарха Макария в Украину. Киев, 1997, —С. 40. відтворенням давньої традиції.

16Багалій Д. І Історії Слобідської України, —Харків, 1993, —С. 37-38. t? Православные русские обители. —СПб., 1910, —С, 506.

18Про?п. ОрловстИ Петр. Лебединский Георгиевский мужской монастырь, упраздненный 20 декабря 1845 года, — В. К Н: Юрій Мариновський. Черкаська минувшина — 2001, Документа і матеріали з історії Черкащини. —Черкаси. 2001. —С. 144—145. к Православные русские обители. —С. 506. "Таїм же, - С. 507. й Там же. - С. 507.

Додаток 1 В’юник А. Білка. Слобода Тростянецького району Сумської області. — Київ, 2002, !‘Для свого поселення Білчанська сотня облюбувала собі досить вдале місце для. самооборони від татарських нападів. Поселившись у затишному пониззі під схилами невисокого узгір’я, слобода з південно-західної сторони захищалася до­ сить повноводною тоді річкою Білкою, За річкою, з огляду на небезпеку, земля спочатку не заселялася. На схилах перед лівим берегом річки були збудовані сто­ рожові пікети з бійницями й гострим частоколом 3 боку лугу слобода надійно за­ хищалася досить широкою тоді річкою Боромлею та за нею непрохідним боло­ том зі трясовинням, а далі густим лісом, непрохідним для татарської кінноти. Те­ пер, звичайно, все це невпізнанно змінилося. Бо річки повисихали й позаростали, болото й трясовина затверділи, ліс порідів. З західно-північної сторони слобода захищалася Сумським полком і Боромлянською сотнею Охтирського полку. В’їзд у слободу провадився лише через високі дубові ворота, біля яких постій­ но несла службу озброєна варта Центр слободи знаходився звичайно біля церкви, яка стояла на бугрі, де за­ раз знаходиться стара школа (Той бугор тепер знесений бульдозером і розшире­ на дорога На бутрі, біля старої школи, на місці старої церкви, довго стояла неве-

ІСТОРИЧНА ТОПОГРАФІЯ с БІЛКА

109

лика цегляна капличка з плащаницею. її зруйнували разом зі знесенням самого бугра). Тут ж е біля церкви знаходилась і сільська ратуша (сільрада), в якій вирішу­ валися всілякі громадські й козацькі справи. Біля ратуші була широка площа, на якій шикувалися верхові козаки на конях перед походом Тут ж е біля церкви зби­ ралися й сільські сходки, якщо була потреба у вирішенні якихось поважних для слободи справ. На цій ж е площі у святкові дні відбувався сільський ринок, на якому прода­ валося все, що було необхідне козакам для походу. Пізніше вулиця, що була забу­ дована на місці колишнього ринку, назвалася Ринок. Вона починалася від церкви й тяглась аж до підгір’я, (Зараз перейменована на Шкільну). Найбільш заселеною вулицею була Загрузька (тепер вона Леніна). Вона тяг­ нулася від церкви й аж до Микитівки. Загрузькою вона називалася тому, що йшла понад лугом і заливалася весняними водами зі схилів Буймерської гори — ці води довго стояли у розмоклому чорноземі й утворювали глибокі калюжі з багнюкою, в якій застрявали навантажені підводи. Коні витягували їх лише під дружні вигу­ ки їздових та людей, що допомагали їм Та згодом вулиця була упорядкована і пе­ рестала лякати коней. Зліва і справа вулиці, попід дворами були перекопані рівча­ ки, в які стікала вода, а поперек вулиці були прокопані стічні канави в бік лугу, а над канавами були вимощені дощані містки, і проїзд таким чином був полегше­ ний’ , - С . 2 0 - 21. “У міському архіві Харкова зберігається список козаків Білчанської сотні 1726 року. Ось він (орфографія збережена): Сотник Михайло Лук’ янов ему подпомощники: Іван Лапченко, Іван Грушка, Семен, Іван Костиренко, Кирик Гончаренко, Яків, Семен Колишанський Павло Кваша, Стецько Романенко, Кузьма Вовк, Іван Кащенко, Михайло, Іван Савка, Іван Хоменко, П одпрапорны е: Фелор Скряга ему подмогчники: Улас Паламаренко, Семен Калишанский, Євтух Григорченко, Стецько Мелашечка Стефан Рибкевич ему подмогчники: Жабка, Дацко Крутченко, Яков Павленко, Купрей Дерконосенко. Стефан Ковтун ему подмогчники: Сава Мищенко, Грицько Торяник, У стам Бондар, Грицько Беличенко. Алексей ГІрулковский ему подмогчники: Семен Бойченко, Гаврило Коваль, Тиман Медяник, Кондрат Мироненко.

110

ВАДИМ СТАВИСЬКИЙ, ОЛЕКСІЙ КОРОБЕЙНИК Атаман Іван Кукла Писарь Іван Стеиенко

Выборные козаки —компанейцы і их спомагатели: Сотенньй хорунжий Гринько Сави иъ кий ему подмогники: Алексей Губаренко, Прокоп Мерочник. Козак Гаврило Бублик ему подмогчники: Мартин Лозенко, Панас Ткач, Дмитро Дзюба, Пархом Оноприенко. Марко Мищенко, Козак Тимофей Андреев ему подмогчники: Кирило Захарченко, Василь Евтушенко. Удова Хоменкова, Козак Іван Бутенко ему подмогчники: Кондрат Назаренко, Омелько Сухомлін. Грицько Шевченко, Козак Юхим Боролаенко ему подмогчники: Грицько Косгиренко, КлимКащенко, Карп Герасименко, Грицько Бородаенко, Семен Васильченко, Семен Коласиченко. Сава Калиненко, Козак Яков Коломиепь ему подмогчники: Ярема Стокгей, Мусей Сердюк, Матвей Шевченко, Хведор Кирчан. Козак Остап Опришко ему подмогчники: Михайло Швець, Карп Зозуля, Карп Олейниченко. Іван Бутенко. Козак Микита Герасименко ему подмогчники: Микита Ковтун, Андрушко Ночипоренко, Денис Порубаенко, Мусей Бердниченко. Козак Іван Курочка ему подмогчники: Гараско Проценко, Макар Швець, Юско Олейниченко, Лаврен Пугач, Антон, Остап Литвин. Козак Денис Ющенко ему подмогчники: Іван Далеченко, Петро Резник, Андрушко Кибенко, Василь Коробейник Козак Іван Кашенко ему подмогчники: Максим, Ігнат Ващенко, Кирик Ярошенко, Данило Рябко.

ІСТОРИЧНА ТОПОГРАФІЯ с БІЛКА Василь Кащенко, Козак Хвелор Потребный ему подмогчники: Яким Гриценко, Василь Хомен ко, Іван Левченко, Іван Дворецкий, Сидор Вовк, Козак Клим Яриченко ему подмогчники: Іван, ХведорМиїценко, Дацко Шепеленко, Грицько Столяр. Козак: Василь Христич ему подмогчники: Рома Христиченко, Стецько Овчар, Омелько, Юсько Демченко. Козак Мусей Дубина ему подмогчники: Максим Пащенко, Кузьма Іващенко, Андрей Колесниченко, Удова Бичиха (Бичко) Козак Василь Кривопляс ему подмогчники: Хведор Швець, Іван Приказченко, ІшатКривоплясенко, Іван Меленченко. Іван Осиковий, Козак Корней Калиненко ему подмогчники Ничипор Швець, Василь Драгайловський, Антон Кочерга, Андрушко Порубаенко. Козак Конлрат Малий ему подмогчники: Пилип Пухов, Кирило Забела. Панас Рябченко, Козак Яков Малимоненко ему подмогчники: Пилип Провозин, Семен Жунець, Хвесько Малимоненко, Кондрат Котенко. Козак Кондрат ему подмогчники: Хведор Грищенко, Омелько Рудий. Процко, Козак Анлрей Пелруненко ему подмогчники: Хведор Педруненко, Дмитро Мазковенко, Сидор Голубниченко, Іван Мозуль. Козак Матвей Максименко ему подмогчники: Іван Рубець, Степан Ткаченко, Терешко Сиденко, Степан Логвиненко. Козак Остап Брехунченко ему подмогчники:

111

112

ВАДИМ СТАВИСБКИЙ, ОЛЕКСІЙ КОРОБЕЙНИК Дмитро Кдочко, Семен Клименко, Данило Харченко, Андрушко Коваленко. Козак Ігнат Товстенко ему подмогчники: Герасим Гавриленко, Василь Гавриленко, Василь Жабченко, Стецько. Андрей Турченко, Козак Роман Омельченко ему подмогчники: Трохим Омельченко, Василь Мозуленко(Козуленко). Козак Мусей Затинайченко ему подмогчники: Тимон Батечеко, Омелько Батечеко, Онисько Столяренко, Іван Белоконь. Іван Бондар, Козак Микита Колибабенко ему подмогчники: Євтух Ткач, Василь Протос Денисиха Ткачиха, Козак Яков Липовенко ему подмогчники: Іван (цехмистер), Грицько Цілуйко, Петро Мариниченко, Удова Сердючка Козак Микита Дудченко ему подмогчники: Лаврен Дриженко, Кондрат Годди. Михайло Соломаха, Козак Іван Панченко ему подмогчники: Павло Стасенко, Динис Гончаренко, Динис Бугай, Динис Ткаченко. Козак Кондрат Морланенко ему подмогчники: Мусий Ладаненко, Іван Пердуненко, Петро Руденко, Микита Шостак. Козак Хвелор Бучний ему подмогчники: Кирик Микитовський, Павло Кравець. Корней Шиленко, Козак Динис Петренко ему подмогчники: Тимош Пархоменко, Грицько Мариниченко, Лук’ян Тол очко, Каленик Нода Козак Андрей Носуленко ему подмогчники: Антон Клименко, Ілляш Сич. ІванКозлинець, Козак Мусей Гарасименко ему подмогчники:

ІСТОРИЧНА ТОПОГРАФІЯ с БІЛКА Іван Беличенко, Василь Рудик, Іван Вовк,

113 Юхим Василенко, Іван Рудик.

Козак Кирил Вовк ему иодмогчники: Грицько Бердниченко, Данило Батечко, Іван Литвин, Дорош, Тарас Пухов, Іван Коваль. Козак Степан Тетянечченко ему подмогчники: Юско Юхно, Микита Ладененко, Кирило Бей, Хвеско Галат, Максим Опришишин, Герасим Бойченко. Козак Кирило Хвелоряка ему подмогчники: Савка Коваленко, Петро, Семен Голубченко, Петро Василенко, Семен Парапата, Петриха Овчарка Козак Максим Сердюк ему подмогчники: Прокоп Коваль, Артем Ворушиленко, Василь Хвіялка, Стецко Сизий. Козак Василь Дяченко ему ііодмогчники: Михайло Клочко, Юско Гончар. Дацко Ткач, Козак Василь Литвиненко ему подмогчники: Стецько Набоченко, Василь Кравець, Іван Малишка, Іван Литвиненко, Данило Губатий, Козак Дорош Луговенко ему подмогчники: Герасим Луговенко, Панас Помазан, Кіндрат Каланниченко, Ілляш Яременко, Козак Петро Жабченко ему подмогчники: Стецько Колесниченко, Клим Перечуденко, Михайло Стецев (син), Тарас Кияшка. Козак: Хвелор Яценісо ему подмогчники: Василь Колибабенко, Панас Конотопченко, Михайло Литвин, ПрОЦКО Савченко. Остап Басенко, Козак Василь Смеян ему подмогчники: Степан Липовенко, Андрушко Хамаза, Юхим Шамрай, Роман Бердниченко, 'ГимошГриіценко, ЯковТрохименко.

114

ВАДИМ СТАВИСЬКИЙ, ОЛЕКСІЙ КОРОБЕЙНИК Козак Миско Мариниченко ему подмогчники: ХаркоПилипенко, Іван Помазан, Марко Ноздерка, Герасим Гайворонський, Михайло Конотопченко, МиронТкач. Козак Юско Тарасенко ему подмогчники: Панас Узваренко, Хвесько Гайворонський, Лук’ян Панасенко, Василь Малютенко, Мусій Онденко (Онда), Прокоп Кравченко. Козак Матвій Колесник ему подмогчники: Савка Гапоненко, Конон Гладченко, Роман Пахоменко, Вдова Панасиха, Грицько Гребенник, Микита Данилов (син) Козак Клим Сеник ему подмогчники: Хведор Нестеренко, Каленик Гончаренко, Василь Вовк, Павло Штурченко, ГрицькоКолесник, Хведор Ткаченко. Козак Аемко Строкач ему подмогчники: Антон Винниченко, Семен Кравця брат, Мартин Носиленко, Василь Стас, Яцко Кравець, Кузьма Семененко, Савка Аюбивенко, Василь Луценко.

Під списком виборних козаків-компанійців і їх підпомічників автор пояс­ нює, що цей список він склав за розпорядженням вищестоящого начальства: “...бывшего Ахтырского полковника Ивана Перехреста и бывшего в Ахгырском же полку бригадира Федора Осипова, когда в Слободских полках велено собрать компанейцев и отдать им подпомогчников кои за вибором компанейцев оста­ нуться испольспольства для пополнения службы..., а выборних козаков-компанейцев вспомогатели вспомогаются по своєму обыкновению и по возможности про­ виантом и деньгами для покупки лошадей і ружья і на прочие всякие воінские потребства временно, а не повсякгодно только в ту пору когда бывают козаки на службе ея императорского величества в дальних походах...”, після чого подає спи­ сок тих, які через свою бідність не можуть нести військової служби: “За подмогою состояние самое скудное і в подмогу негодные бобиле”: Максим Кравец, Кирил Гринюков — зять, Микита Кисель, Хведор Беенко, Вдова Крашенниха, Лаврен Пискун, Кирилл Нешлюбенко, вдова Столярова невестка, Охрем Тарчин, Михай­ ло Бутов — зять, удова Пудчиха, Іван Дзюбченко. В селе Белки в собственных купленных обывательских хатах суседа, а имен­ но: за сотником Михаилом Лукяновым Петро Мельниченко, за подпрапорным Федором Скрягою Кондрат Кисель, за козаком Тимофеем Андреевым Васіль Белан, за козаком Климом Фриченком Юско Ворушило, за козаком Михаилом Сер­ дюком Давид Рибалка, за козаком Хведором Яценком Гарасим Шматько, за Белчанским попом Матвеем Дмитриевым Левко Матушка, Стецько Войчишин — зять, Іван Кирпан, Кирилл Пивовар, Мелашка Лисовна. В церковном дворе живет

ІСТОРИЧНА ТОПОГРАФІЯ с. БІЛКА

115

Мусей Клименко. Сотенные услужники есоульцы: Іван Журавель, Ярмола-Малый, провиантовый сборщик Іван Звездей. Виписка перечневая коликое число в сотне Белчанской обретается выше вы­ писанных чинов обивателей: сотник; — 1, подпрапорных — 4, отаман — 1, писар — 1, хорунжий — 1, выборних Козаков — компанейцев — 49 их подмогчиков — 253. За подмогою состояние самых скудных и в подмогу не годних бобылей — 12. Сосед которые в собственннх купленных обывательских хатах живут — 12. Сотенних услужников — 3. Всего — 337 граждан. Підпис; “Ксея ведомость по велению отца своего Белчанского сотника Ми­ хайла Лукьянова сын Василий Михайлов руку приложил’',1 - С. 2 3 —33. “ Чумацтво серед білчан було необхідним, коли ще не була прокладена заліз­ ниця. Тому цей нелегкий промисел існував до 90-х років XIX сторіччя, коли 1877 року, залізниця зв’язала Білку й Боромлю з великими листами, куди кожний зміг поїхати поїздом і купити для себе все необхідне для життя. А поза тим, залізнич­ ний зв’язок зі світом дав можливість декому з чумаків влаштувати в селі торгівлю в постійних крамницях. Такі крамниці в селі ліали Годун, Кулібаба, Борикалько, Лисий Федір й ін. У крамницях їхніх або лавках чи лавочках, як їх називали в на­ шому селі, завжди було все необхідне для поселян. Нові царські реформи і порядки з панщиною значно вплинули на ріст і роз­ ширення території Білки. Слобожани інших полків, що підпали під панщину, від­ разу ж почали шукати більш вільного життя й, не зважаючії на заборону уряду, переходити в інші села від своїх панів, все ж втікали з панських сіл і прибрали у військові не панські слободи Білку, Боромлю й Жигайлівку. Під час реформ у Білку переселилося чимало сімей з російського села Пож­ ня, що належало до Харківського полку. Вони забудували нову вулицю, що простяглася попід схилами Буймерської гори, паралельно вулиці Загрузької, і назвали її ім ’ям свого села — Пожня. Та з роками по-українському ця назва зазвучала м ’якше — Піжня (зараз вона Сумська), А самі її жителі — росіяни: Провозьони (Провозіни), Годунови (Годуни), Лук’янови (Лук’яненки), Корабейники, Михайлови й ін. — скоро зукраїнізувалися, ро­ сійська їхня мова перейшла в українську й вони стали щирими білчанами. Ліворуч Піжні до самого підніжжя Буймерської гори забудувалася іще од­ на вулиця — Козлівка (зараз — Ткаченка), ще лівіше, на найкрутіших схилах го­ ри примостився невеликий куток — Коханів. Бо тут поселилися першими прибу­ лі звідкілясь родичі м іж собою на прізвище Коханці. В кінці XVII та XIX сторіччях з кожним роком у Білку прибрали все нові й нові поселенці. Щ е тоді, коли зникла загроза татарських нападів на село, і з лівого бере­ га річки були зняті сторожові частоколи, через річку був збудований міст і відкриті дороги в Тростянець і Станову, відразу почалося заселення правобе­ реж ж я річки. Впродовж її правого берега заселилася довга вулиця Забілка (Ж овтнева), а ще правіше під крутим схилом Боричиної гори, що підвищу­ ється в напрямку Станової, розмістився невеличкий, але багатий куток, що назвався Герасименків або Харбін (Підгірна). А це тому, що там під самою горою забудувалася велика й багата сім ’я Герасименків, яка до приїзду в Біл­ ку жила в Харбині. Ц е була поважна, досить культурна й освічена родина. Во­ на займалася хліборобством, пасічництвом і лллинарством (мала лллин з кру­ порушкою), Жила у великому цегляному будинку. Подвір’я їхнє було огород­ 1Харківський міський архів — справа Охгирського слобідського козацького полку.

116

ВАДИМ СТАВИСЬКИЙ, ОЛЕКСІЙ КОРОБЕЙНИК

ж ене високим парканом з різьбленими розфарбованими подвіиними воро­ тами й такою ж хвірткою, під залізним дахом. У кінці їхнього городу з вели­ ким. садком, н а верш ині гори, в небі завжди крутилися весело широкі крила їхн ього вітряка.

Найстарішою в їхній великій сім ї була симпатична бабуся “Харбинка”, як її всі називали. Вона славилася як знахарка, лікувала різні хвороби відомими їй тра­ вами й всілякими замовляннями, а також приймала пологи, була за акушерку й користувалася повагою серед сільського жіноцтва Біля Герасименків мали свої господарства на кутку теж поважні господарі Далеки, Яценки, Литвини, Дяченки й ін. На великому окраїнному городі, в кінці кутка, при виїзді на гору в бік Станової й Тростянця, розмістилося господарство Яременків, яке за своїм багатством не поступалося Герасименкам Це була також велика й працьовита сім’я, їх чомусь по-вуличному прозивали Лободенками. Чо­ му так, невідомо. Старий Лободенко Пилип Федотович і Лободенчиха були досить доброзичливими й привітними добродіями. Я добре їх знав, бо моя мати щоліта працювала, в їхньому господарстві і отримувала за це щедру платню, а мене вони просто обласкували, як свого. Дід Яременко завжди брав мене з собою в дорогу, коли їхав волами до млина на Боричину гору чи далеко в поле або в ліс По дорозі він багато розповідав мені про Україну й зокрема, про наше село. У Лободенка було два сини — Тихін і Яків. Одружившись, вони не відділи­ лись, а залишились жити при батькові й дрркно господарювали разом з ним З другого боку містка, на невеликому березі, що кінчається над лугом, була заселена коротенька вулиця, названа Грибовим кутком, від прізвища с ім ї Гриб, яка першою поселилася на цьому кутку. Правіше Грибового кутка, по підгір’ях і далі понад лугом в бік Тростянця появилися іще нові вулиці: Кутунівка, Глей, а по­ над самим лугом — Підлуг, Підлркне, Озерянка ( на місці висохлого колись неве­ личкого озерця), а за нею Солонець, під самим невеличким сосновим лісом, що на узгірї. (Там зараз працює цегельний завод). А деякі багаті господарі з колишніх білчанських козаків, як Прикажчик, Маньківський, Тарасенко, Скряга, Герасименко, Лола, Янацький, Кияшко, Панасенко, Юхно, Вовк та ще дехто оселилися на вільних землях за селом окремими хуторами, в основному по вершиш річки Білка, де були водоймища та багаті па­ совиська та сіножаті. Хуторяни були багатими господарями й жили у великих до­ статках. Вони задовольнялися власним побутом великої сім ї, відчуженої від одно­ сельчан. Але підкорялися сільському отаману й старості, вони, як і всі селяни, ви­ конували громадські обов’язки перед селом Хоч велиісі свої господарства хуторяни намагалися обслуговувати силами власної сім ї, все ж вони не відмовлялися від найманих робітників. Особливо в га­ рячу пору косовиці, жнив, молотьби тощо. Хуторянство на Слобожанщині також, як і на всій Україні було традиціиним Воно існувало з давніх давен і було визна­ не громадою. Це завжди був однодвірний, а подекуди й багатодвірний виселок на околиці села Мені доводилося в дитинстві спостерігати хутір Прикажчика, в яко­ му моїй матері інколи доводилося працювати на сезонних роботах. Тоді вона бра­ ла й мене з собою. Коли всі йшли в поле, я залишався на подвірї разом з дітьми господарів. Вони завжди пригощали мене варениками з ягодами й медом, пахучи­ ми яблуками та грушами. Брали мене з собою в мандри по всьому великому їхньому господарству. Зовні хутір виглядав досить мальовничо. Будівлі його двору потопали в густій зелені садів і декоративних дерев, Вся садиба огороджена висо­ ким парканом з міцними воротами й хвірткою, завжди замкненими важкими за­

ІСТОРИЧНА ТОПОГРАФІЯ с БІЛКА

117

сувами. Ці ворота оберігалися ще й злими псами. На подвір’ї красується двопо­ верховий дерев’яний або цегляний будинок з залізним або черепичним дахом і обов’язково з високим ґанком Тут ж е біля будинку — велика комора і погріб, в яких під великими замками зберігається необхідне для багатого і ситого життя сім’ї. Далі розкинулося подвір’я, забудоване теплими хлівами й загородами для ху­ доби й птиці. За хлівами в глибині городу — висока й простора клуня під со­ лом’яною стріхою, для зберігання невимолоченого збіжжя. Далі за клунею, в ни­ зині, глибокий ставок для плаваючої птиці, гусей та качок а також для розведення риби. Ставок обов’язково обсаджений плакучими вербами, віти яких висять аж до самої води й віддзеркалюються в її тихій поверхні. Кожний хутір славився своїм розкішним фруктовим садом і величезною пасікою в ньому. Торгівля медом і вос­ ком давала хуторянам чималий прибуток. Символом хуторянського подвір’я був великий зрубовий колодязь з високим “журавлем”, на крючку якого постійно гойдалося велике дерев’яне цебро для на­ пування худоби. Навколо колодязя прилаштовувалися на невеликих стояках де­ рев’яні корита, в яких постійно була налита чиста вода для худоби. Звичайно, біля корит постійно місилася ніколи не висихаюча грязюка, розквашена ногами тва­ рин. Але господарів це не турбувало. Головне, щоб у дворі було багато всілякої ху­ доби. Я описав хутір Прикажчика, в якому мені з матір’ю доводилося частенько бувати і я спостерігав його своїми очима Інші хутори, що належали до Білчанської волості, мали такий ж е перебіг життя. Може, лише з деякими не суттєвими відмінами.” -С . 4 4 —47. ‘‘ Та коли московський уряд завжди втручався в користування слобожанами засівним полем, з метою збільшення податків, то земля зайнята під городи, забу­ дована й обжита, залишалась недоторканою й стала вічною власністю господарів з передачею в спадщину своїм потомкам Отож, сучасні мешканці Білки живуть на землях, зайнятих і обжитих їхніми предками ще у середині XVII століття. У білчан, як і в інших Слобожан, було заведено так, щоб сім’я не дробилася, а трималася рідного гнізда, жила дружно разом з батьками. Отже великий огород завжди був власністю всієї родини, яка користувалася його врожаєм Загальні, сі­ нокоси, що належали селу, були в громадському користуванні — густі лугові тра­ ви на заливній низині в долині річки Борол^лі, від сусідньої Микитівки і аж до бе­ рега невеличкої річечки Краківки, що витікала з Краківських ярів і понад Тростянецьким лісом стікала вниз на луг, де впадала в тиху Боромлю. (Ця маленька рі­ чечка відмежовувала білчанські землі від Тростянецьких)” - С. 52 Додаток 2 Пр. Филарет. Историко-статистическое описание Харьковской епархии "М, отд. II—V, 1857. БЕЛКА При реч. Белке, в 23 верстах от Ахтырки “Слобода Белка одна из древних слобод Ахтырского полка Название ея про­ изошло от зверьков Белок, которые и доселе водятся в лесах ея. В старое время сло­ бода Белка находилась среди дремучего леса, которого и ныне при слободе счита­ ется 1200 десятой. В 1732 году священник Белчанской Николаевской церкви, испрашивая ар­ хипастырское благословение на перестройку и распространение Белчанской цер­ кви, писал, что эта церковь построена в 1675 году.

ВАДИМ СТАВИСЬКИЙ, ОЛЕКСІЙ КОРОБЕЙНИК

118

По местной памяти древний храм сгорел со всем его имуществом Ныне су­ ществующий храм построен в 1774 году. В указе Консистории от 15 января 1740 г. видим характеристическую черту того времени, выразившуюся в Белчанском священнике”. Ахтырского полка села Белков Николаевской церкви священник Василий Афанасьев Скряга, — жалует­ ся, что тогда, как при Белковском храме имеется прихожан 350 дворов, и он про­ ситель посвящен в викарного священника, — дядя его не дает ему доходов, на том основании, что дед просителя, а отец дяди, будто бы пред смертию разделил при­ ход пятерым сыновьям своим, из которых трое умерли, четвертый в военной службе, почему и наследником остается он один дядя. Консистория удовлетвори­ ла жалобе просителя, хотя дядя его указывал еще и на то, что он сам строил цер­ ковь. Память доброго священника оставил по себе Иоанн Губский, служивший храму и приходу с 1795-го по 1839 г. т. е. 43 года Приход по новому штату 2-го класса. По описи 1704 г. в белчанской сотне "сотник Панас Пештичь” и у него 250 казаков: но это только казаки. ЧИСЛО ПРИХОЖАН 1730

1750

1770

1790

1810

1830

1840

1850

Умерших от холеры

муж. жен. муж жен. муж жен. муж. жен. муж. жен. муж жен, муж. жен. муж. жен. муж. жен.

980

948

1112 1110 1308 1310 1551 1553 1552 1903 1943 2166 1962 2141 1902 2121

160

360

В Царской грамоте 1689 г. прописан акт авг. 8 .1 6 8 1 г., которым “Боровленского уезду, села Белки сотник Василий Лаврентьев сын Ковальчук: с женою и детьми продали ахтьгр. полковнику Перекрестову в Боровленском уезде, в селе Жигайловке на реч. Боромле мельничную плотину с амбаром, — с двором и Вин­ ницей за 4 0 рублей. — По грамоте 1685 г. Василию Ковальчуку с товарищами пол­ ковник Демьян Зиновьев (+ 1676 г.) отдал “баерак в вершине р. Белки у Сагайдач­ ного шляху”, а Ковальчук продал эту землю, смежную с землею “жителей села Бе­ лок’ , Гадяцкому полковнику Михаилу Васильевичу, племяннику гетмана Самуйловича — В тоже время боромлянские. казаки Парфен Гербут с товарищами про­ дали тому ж е Михаилу Васильевичу “за 400 золотых ’ свою землю в вершине р. Белки, у Сагайдачного шляху, — тот самый “байрак со всеми сеножатьми”, кото­ рый "дал им бывший полковник Микулай Матвеев” (Цар. грам от 5 июн. 1685 г. полковн. Михаилу Васильевичу). Сл о Михайловке”, Додаток 3 Державний архів Сумської області Ф. 804 о. 1 Справа 236.

“1801 года сентября 3 дня Ахтырского уезда боромляї іскому благочинному Протоирею Симеону Билицкому, определенному для следствия о ниже писан­ ном деле Ахтырского уезда слободы Белки Николаевской церкви священно- и церковнослужителей, ктиторей и гірихожін объяснение: Против поданной его Преовященству Великому Господину Христофору Епископу Слободскому, Украинскому и Харьковскому от ахтырского войскового

ІСТОРИЧНА ТОПОГРАФІЯ с БІЛКА

119

обывателя Мартина Попова на нас прозбы в причиненной якобы сносе ктитором Степаном Барыкой ему Попову вытаскиванием за волосы с церкви, отрешением его всеми нами от выкраси бельчанской Николаевской церкви и через то приве­ дением его ж е Попова в убыток до ста рублей денег, якобы издержанных им на разные краски и материалы Абыде объясняем что сего года июня месяца мы священно- и церковнослужители, ктитори и прихожане договорили его Попова выкрасить оную бельчанскую Николаевскую церковь внутри всеми теми материалами и коштом, как оный проситель Попов прописывает в своей прозбе, и в том причинении договора он Попов обязан пись­ менным контактом с тем, чтобы он Попов внутрь церкви как покраску учинил, так лица где прежде были зделал самым лучшим искусством и прочностью цер­ ковным коштом, однако с прибавкой к тому на зделку святых и ангельских лиц лазоревой краской с его Попова кошту, равно ж е иконостас где полущився крас­ ками точно подходящими под прежние краски заправил он Попов своим же коштом, яко ж е он Попов, начавше делать оную работу, купленные нами за цер­ ковную сумму материалы и краски привел по своему в деле сем незнанию в порчь и гнилость, а сверх того, где он Попов собственной своей рукой писал лица оные поделал грубо и вовсе неискусно, увещаний и уговоров наших не только не слу­ шал, но еще разными несносными и досадительными словами ругал, и называл нас всех вообще как священно и церковно-служителей, ктиторей и прихожан ду­ раками, притом еще своровал он Попов или работники его данные от доброхот­ ных дателей _....церкви две рубахи и два аршина полотна, которые рубахи и по­ лотно сысканы бельчанским таманом Федором Величком между экипажем его Попова и работников его; потому мы не терпим таковых от него происшедших ругательств нанесенных нам обид, а более жалея церковного кошту, дабы и сверхпреведенных им Поповым в порчь материалов еще в такову порчь не привел, принужденными себя нашли его Попова от той работы отстранить и на его мес­ то для окончания работы и переправки нехорошо деланных им Поповым ангель­ ских лиц, оказавшихся по свидетельству припрошенного им Поповым знавшего совершенно в том искусство иконописца слободы Алешни жителя Димитрея Резникова вовсе нехорошо и грубо зделанными другого договорить; почему и до­ говорено такового иконописца города Ахтырки жителя Димитрея Карпенко на самой той цене исполнить на коей был договорен означеный Попов с прибавкою не малой съестных припасов................... его Попова довершити противу его рабо­ ты как деньгами тридцатью рублями так и съестными припасами в сем ему По­ пову ________ отрешенному от работы отстать; оному сево приговоренному Карпенку к работе приступить, за что он пойдя озлоблясь будучи в церкви ктитора Степана Барыку ругал всякими непотребными словами. Когда ж е он Барыка на­ чал его Попова уговаривать, чтобы он Попов от брани себя удержал, припомнив при том ему Попову Святым словом; когда бы сам Попов лутче работал то бы его от работы отрешать никто не стал Он ж е Попов напротив того не сказавши не­ чего плюнул ему Барыке в глаза и за то он ктитор Барыка взявши его Попова не так как он Попов в прозбе своей написал, что якобы он Барыка ево Попова взял за волосы, а за одно только плечо, и вывел с церкви учтивым образом; касательна ж е до понесенного им Поповым якобы на покупку материалов убытка денег до ста рублей то сие он написал ложно, потому что он на покупку для написания свя­ тых и выкраски около окошек и дверей лазурь издержал денег толико четыре руб­ ли, чем мы по сущей правде и по долгу христианскому объясняя подписуемся:

120

ВАДИМ СГАВИСЬКИЙ, ОЛЕКСІЙ КОРОБЕЙНИК

К сему объяснению слободы Белки Николаевской церкви Священник Иван Губский подписался. Тояж церквы Священник Стефан Ярославский. К сему объяснению тояже церкви диакон Исидор Стецешсо подписался. Тояж церквы прихожанин городовой секретарь Василий Ковтуновский. Тояж церквы прихожанин военный товарищ Иван Рожанский. Тояж церквы прихожанин прапорщик Григорий Рудевский. Тояж церквы прихожанин регистратор Карл Дьяченко. К сему объяснению вместо прихожан тоеже церкви Федора Величка и ктиторей Ивана Шульги и Степана Барыки неграмотных по их личному приложен­ ному прошению, слободы Боромли обыватель Федор Артеменков руку прило­ жил. “В Ахтьгрское Духовное Правление от благочинного Симеона Билицкого Сообщение Вследствие присланного ко мне с оного правления сообщения по резолюции его Преосвященства Преосвященнейшего Христофора Епископа Слободского Украинского и Харьковского на прошение Ахтьгрского жителя войскового обы­ вателя Мартина Попова, в недопущении его слободы Белки Николаевской церк­ ви священно — церковно служителями и ктиторами с прочими прихожанами по договору выкрасить внутри церковь во всех притворах, алтаре и среднем своде, как он уже было и начал ее красить, сообщено мне произвести в подлежащих об­ стоятельствах следствие, что мною и утонено: объяснение от священников ктиторей и прихожан взято, доказательство на оное Мартин Попов по требованию мо­ ему по прочете ему объяснения никакого не дал, а сказал, что в Духовном правле­ нии дам для доказательства худо им деланных расписаний и грубо написанных ангельских лиц От привезенного самим им Поповым иконописца с Ахтырки для освидетельствования его работы, и от прочих с иконописцев под крестным цело­ ванием сказка взята, что все присем в Духовное правление представят акт сооб­ ща 1801 года Сентября 11 дня. Благочинный Протоирей Симеон Билицкий” “1801 года Сентября дня, мы нижеподписавшиеся Ахтьгрского уезда слобо­ ды А\ешни обыватель Димитрий Мартынов сын Резников; из города Ахтырки обыватель Димитрий Степанов сын Карпенко да мещанин Леонтий Васильев сын Кашпуровский дали сию сказку под крестным, целованием определенному для следствия протоирею Симеону Белицкому в том, что призваны будучи в сло­ боду Белку в церковь для осмотра произведенной ахтырским жителем Мартином Поповым иконописной и другой работы в покраске невнутри церкви видели по нашему иконописному искусству, что работа произведенная Мартином Попо­ вым не есть искусная и прочная и в сем показываем по Совести Христианской су­ щую справедливость и подписываемся, К сей сказке слободы Алешни обыватель Димитрий Резников подписался. К сей сказке ахтырский житель Димитрий Карпенко подписался. К сей сказке вместо неграмотного ахтьгрского мещанина Леонтия Кашпуровского по его лично данному прошению прапорщик Григорий Рудевский руку приложил”.

ІСТОРИЧНА ТОПОГРАФІЯ с БІЛКА

121

“Великому Господину Преосвященнейшему Христофору Епископу Слобод­ скому Украинскому и Харьковскому Ахтырского войскового обывателя Мартина Попова Нижайшее прошение Ныне текущего 1801-го года в июне месяце ведомства Ахтырского духовно­ го правления слободы Белки Николаевской церкви священно и церковнослужи­ тели и ктиторы с прочими прихожанами договорили меня означенную их Нико­ лаевскую церковь внутри во всех притворах, алтаре и среднем своде выкрасить своими работниками и краской на иконостасе, а прочими материалами церков­ ными ценою за девяносто рублей деньгами да сверх того провизиею хлеба ржа­ ного три четверти, гречаного — две четверти, пшена один четверик, сала и соли по одному пуду, пенного вина одно ведро, во обязательство чего взяли с меня конт­ ракт с тем, чтобы ту церковь и иконостас вычистить и оправить моими красками, в число которого договора получено мною денег тридцать рублей, хлеба две чет­ верти с половиною, пшена одну мерку, вина одно ведро. А выбелено и выправле­ но мною все притворы и средний свод во всем против прежней работы и искуства. Но сего августа 20 числа оной слободы Белки ктитор Степан Борыка пришедши в церковь неведав почему начал с меня наругатися — схватил за волосы и браня разными непотребными словами, таскал из церкви и работных повыгонял прочь, чем причинил мне несносную и тяжкую обиду; пакоже Вашим Преосвя­ щенством в работе моей при осмотре церкви ничего худого не примечено, и ни­ чего не обраковано, я ж е за таковым меня с той церкви выгнатием понес убытка издержками на работников и материалы на сто рублей. По тому Вашего Преосвященства нижайше прошу вышеписанной слободы Белки Священно- и церковнослужителей и ктиторей через кого подлежит пове­ леть сыскать и во удовлетворение меня по данному контракту принадлежащим числом деньгами и провизиею учинить свое архипастырское благорассмотрение августа дня 1801 года. К сему прошению ахтырский обыватель Мартин Попов руку приложил”. Додаток 4 Державний архів Сумської області. Ф, 804, опис 1, справа 405. Получен 1812 года марта 7 дня. Слободы Белки Николаевской церкви Священника Иоанна Губского, на по­ лученное марта 4 дня сего 1812 года от Боромлянского Благочинного Иерея Ва­ силия Постницкого Предложение. О твет во исполнение Его Императорского Величества Указа из Ахтырского Духов­ ного Правления последовавшего и Вами полученного — о разделе прихода Бельчанской Николаевской церкви между мною и моим товарищем священником Рашевским и чтобы делить по равной части деньгами за исповеди получаемым до надлежащего раздела прихода и законного изследования непременно предлагае­ те; Сим ответствую на оное: как при Бельчанской Николаевской церкви издавна приход разделен и я на место моего тестя священника Симеона Забродского, а он, Рашевский, на место своего тестя бывшего священника Петра Скряги и после оного священника Герасима Линицкого производились точно, и приходской свя­

122

ВАДИМ СТАВИСБКИЙ, ОЛЕКСІЙ КОРОБЕЙНИК

щенник в своем приходе, не вмешиваясь отнюдь в другой, всегда мирно исправ­ ляет требы и за то получает себе доход, не разделяясь друг с другом Да и каждый прихожанин к своему приходскому священнику для наилучшего узнания совес­ ти и исправления оной, так равно и соблюдения порядка указанных предписаний и данных священниками подписок, чтобы отнюдь не принимать на исповедь лю­ дей не своего прихода И как его Рашевского прихожане к нему, так ж е равно и мои одне ко мне всегда на исповедь приходят, то я и не нахожу надобность де­ литься деньгами до надлежащего однако ж е уравнения душами, в том Указе предписанного и законного обоих приходов, где больше душ сыщется изследования. При том ж е он, Рашевский, как явствует из его прошения прописанного в Указе, якобы я вмешиваюсь в его приход и, получая доход, с ним, Рашевским и его причтом, не разделяюсь. Сие он написал весьма несправедливо. Ибо не я, а он точ­ но, Рашевский, насильно вмешивается в мой приход и получает за исправление требы доход, не мне, ни моего прихода причту не отдает. Что уже от него совер­ шенно произошло сего 1812 года февраля 13 числа, обвенчав моего прихода деви­ цу, мне бывшу в отлучке, умершего обывателя Федора Жабки дочь Марфу с крес­ тьянином деревни Верхо-Люджи помещика Петра Золотарева, который Жабка и дочь его никогда не была в его приходе, И получив за то от него, Золотарева де­ нег 10 рублей, не дал ни мне, ни моему причту, чем как меня и моих причетников вельми обидел. Да, при том еще прежде времени и потому не смею приступить к разделу получаемых доходов, что он, Рашевский, сам единственно по одной своей прихоти, алчности и ненасытству, корыстолюбию, а более по своей худой привыч­ ке и азартности, что никогда ни с кем мирно и согласно жить не может, и не толь­ ко со мною, своими домашними, но даже и с многими моими прихожанами не однократно за ничто ссорится и дерется, а не по согласию, якобы на то его прич­ та, и будто бы малолюдстве его прихода от моего, просит Ахтырского Духовного Правления лучших млэих прихожан противу их воли и согласия перечислить нав­ сегда в свой приход. Ибо и Вам, благочинному известно, да и при Вас ж е и мне лич­ но сказывали дьячок Стефан и пономарь Стефан ж е Стеценков, да и иные тоже самое утверждают, и буде угодно и в Ахтырском Духовном Правлении тоже по­ кажут, что он, Рашевский, написав прошение, принудил их под оныя свои имена и прозвания подписать, а мы, де на то не были согласны, а и теперь говорят то же. И что мы очень довольны своим приходом, а и не намерены в других насильно от­ нимать того, чего не следует. Который ответ прошу Вас, Благочинного, буде Вам будет потребно оправить при Вашем рапорте в Ахтырское Духовное Правление.

1812 года марта 6 дня. Слободы Белки Николаевской церкви Священник Иоанн Губский. Ноябрь 2-го дня 1812 года приобщить к делу. Ахтырское Духовное Правление Тростянецкого Благочинного Иерея Иаково Туранского Рапорт В силу Его Императорского величества Указа, из онаго Духовного Правле­ ния ко мне последовавшего о разделе ведения Боромлянского Благочиния, в сло­ боде Белки дворов, по уравнению одного мркского пола душ Священникам

ІСТОРИЧНА ТОПОГРАФІЯ с БІЛКА

123

Иоанну Губскому и Иакову Рашевскому лично мною по предписанию исполне­ ние учинено, Священники Губский и Рашевский о уравнении приходов их поло­ жили между собою Согласие иметь людей приходских не делясь по прежнему, помещичьи ж е и расночиннеческие дворы, равно за Сорокоусты, Молебны, и за прочие впредь случающиеся от лучших прихожан требы иметь раздел общий, и во всем заключили безспорно согласие; о чем Ахгырскому Духовному Правлению покорнейше сим рапортует Благочинный Иерей Иаков Туранский. Додаток 5 Державний архів Сумської області, ф. 804, опис 1. Справа 958. - С, 2 2 6 —235. В ед ом ость о ц ер кви Н иколаевской А хгы р ского уезда слободы Белки за 1843 год.

1. Построена 1774 года тщанием прихожан.

2. Здание деревянное с таковою ж е Колокольнею на каменном фундаменте и выкрашена внутри и снаружи масляною краскою.

3. Престол в ней один холодный во имя Святителя и Чудотворца Николая.

4. Утварью нескудна 5. Причта положено по штату издавна Священников два, диакон один, дьяч­ ков два и пономарей два 6. Земли при сей Церкви усадебной нет, пахотной без сенокоса 33 десятины имеется, на оную плана и межевой книги нет, дел о сей земли не производится, и Священно и Церковнослркители сею землею владеют сами.

7. Домы у Священно и Церковнослужителей собственные, деревянные, на купленных плацах.

8. На содержание Священно и Церковнослужителей постоянного оклада не получается и потому содержание их посредственно.

9. Здания принадлежащие сей Церкви суть: 1) мельница в слободе Белке и на речке именуемой ж е Белкой, о двух по­ мольных каннях и трех просянных толчеях, получается с оной в год дохо­ ду, ежели не случатся значительных починок до 100 р.; 2) подусадебный плац мерою 150 саженей квадратных и на оном дом с ду­ бового леса о двух коллнатах с сенцами, доходу с него получатся временно по 10 р. в год; 3) пасека с избою деревянною об одной комнате и с пчельным погребом, на Казенном месте в белчанских дачах, в урочище Шульчиного байрака; в настоящую сего год тому положено в погреб ульев с пчелами 40; доход с оной получается в год 20 фунтов из которых часть воска употребляется для освящения церкви.

10. Расстоянием сия церковь от Консистории в 120 верстах, от Духовного Правления 27; и от местного Благочинного в 27 верстах.

11. Ближайшая к сей церкви села Никитовки Казанския Божия Матери в четырех верстах.

12. Приписной церкви нет.

13. Домовой церкви в сем приходе так ж е не имеется.

14. Опись церковному имуществу сия сделана 1840 года скреплена первоп­ рисутствующим Ахтырского Духовного правления ггротоиреем Иоанном Чудновским и утверждена печатью оного ж е Духовного Правления,

124

ВАДИМ СТАВИСЬКИЙ, ОЛЕКСІЙ КОРОБЕЙНИК

15. Приходорасходные книги о суммах свечной и церковной за шнуром и печатью Ахтырского Духовного правления даты 1840 года и скрепленной присут­ ствующим протоиереем Александром Артемьевым 16. Копии с метрических книг с 1775 года в переплете хранятся в целости.

17. Исповедные росписи с 1812 года в переплете хранятся в целости.

18. В обыскной книге выданной за шнуром и печатью их Ахтырского Духов­ ного правления 1842 года на первой причте и скреплена оного правления присут­ ствующим протоиереем Павлом Котляревским писанных листов 56, неписанных 105 остается; а на второй причте выданной 1843 года и скрепленной оного же Правления присутствующим протоиереем Максимом Ливитским писанных лис­ тов 38, неписанных остается 189 листов.

О причте означенной церкви Священник Василий Андреев сын Яковлев, священнический сын; по окон­ чании курса в Харьковском Коллегиуме Богословских наук был уволен с Атестатом второго разряда 1830 года Сентября 14 дня. Преосвященным Виталием Епископом Слободско — Украинским и Харьковским произведен в Диакона и единовременно в Священника к сей Церкви грамоту имеет. В должности опреде­ лен не был, имеет Свидетельство данное Преосвященным Иннокентием Еписко­ пом Слободско — Украинским и Харьковским для употребления черной плисо­ вой скуфейки. За отлично доброе его поведение и усерднейшее исправление Пресвитерских обязанностей и также за лично усмотренный порядок по всем частям относящимся до Белчанской Николаевской церкви Высокопреосвящен­ ным Смарагдом Архиепископом Харьковским и Ахтырским и Кавалером на­ гражден набедренником, на каковой знак отличия имеется свидетельство. 38 лет. Проповеди из Книг в церкви читает чисто Пономарю Стефану Стеценкову по жене зять. В семействе у него: Жена его Евдокия Исидорова дочь. 36 лет, Дети их: Николай обучается в Ахгырском уездном училище. 12лет. Лариса. Юлет, обучается читать и писать в доме отца Елена 9 лет, обучается читать и писать в доме отца Михаил 6 лет, обучается читать и писать в доме отца Мария. 5 лет. София. 3 года Вера 1 год. Диакон Григорий Васильев, сын Лепицкий, пономарский сын, по исключе­ нии из низшего Отделения Харьковского Коллегиума, Каковую должность испол­ нял два года, а 1834 года сентября 26 дня Преосвященным Иннокентием Епис­ копом Слободско — Украинским и Харьковским произведен во Диакона к сей Церкви грамоту имеет. 32 года Читает и поет изрядно... Слабый домовладелец В семействе у него: Жена его Евдокия Елисеева дочь. 28 лет. Строптивого характера Дети и х : Василий. 2 года Мария. 6 лет, Анастасия. 4 года Дьячок Стефан Иранов сын Стеценков дьячковский сын. По исключении из высшего Уездного Харьковского училища Преосвященным Павлом Епископом Слободско — Украинским и Харьковским в 1817 году произведен в дьячковскую

ІСТОРИЧНА ТОПОГРАФІЯ с БІЛКА

125

должность к сей церкви грамоту имеет, двоеженец. 50 лет. Читает и поет хорошо. Устав и Ирмологий знает. Катехизис — отчасти. В семействе у него: Жена его ... Иванова дочь второбрачная. 47 лет. Дети их: Стефан обучается в Ахтырском приходском училище. 13 лет. Иоанн. 10 лет. Захарий, 8 лет. Марфа 16 лет, Пономарь Константин Семенов сын Должанский. Священнический сын. По исключении из высшего приходского Ахтырского Училища Указом Харьков­ ской Духовной Консистории в 1819 году определен в пономарскую должность к сей церкви. Указ имеет 40 лет. Читает и поет изрядно. Устав и Катехизис мало зна­ ет, но постарается изучить. В семействе у него: Жена его Серафима Федорова дочь. 35 лет. Дети их: Иоанн. 5 лет. Василий. 3 года Григорий. Полгода Мария. 8 лет. Другой Священник Александр Иванов сын Губский, Священнический сын; по окончании курса в Харьковском Коллегиуме Богословских наук был уволен с Аттестацией второго розряда и награжден книгою. В 1834 году декабря 23 дня Преосвященным Иннокентием Епископом Слободско — Украинским и Харь­ ковским произведен в Дьякона и одновременно во Священника к сей церкви гра­ моту имеет. В должности определен не был. 1841 года июня 20 по личному усмот­ рению Его Высокопреосвященства Смарагда Архиепископа Харьковского и Ахтырского и Кавалера за примерно доброе поведение и ревностное исправление его пресвиторских обязанностей награжден набедренником на каковой знак от­ личия имеет Свидетельство данное тем ж е Архиепископом 1841 года июля 23 дня за № 235. Имеет такое ж е свидетельство для употребления черной плисовой скуфейки данное тем ж е Архиепископом 1841 года июля 22 дня за № 2 3 6 .3 3 го­ да 1843 года октября 13 дня сказывал проповедь собственного сочинения в Ахтырском Покровском соборе, Заштатному священнику Иоанну Губскому сын. В семействе у него: Жена его Екатерина Максимова дочь. 25лет, Дети их: Вера 8 лет. Анна 4 года Анастасия, 2 года Дьячок Семен Алексеев сын Животовский, священнический сын, по исклю­ чении из высшего Уездного Харьковского училища Указом Харьковской Духов­ ной Консистории, 1827 года июля 4 дня определен в должности пономаря села... к Покровской церкви. 1832 года августа 24 дня указом той ж е Консистории оп­ ределен в должности дьячковской, а 1841 года Высокопреосвященнейшим Сма­ рагдом Архиепископом Харьковским и Ахтырским рукоположен в оную долж­ ность к сей ж е Церкви грамоту имеет. 35 лет. Читает и поет хорошо. Устав и Ирмологий знает, Катехизис — отчасти. Заштатному дьячку Трофиму Стеценкову зять. В семействе у него: Жена его Василиса Трофимова дочь. 39 лет.

126

ВАДИМ СТАВИСЬКИЙ, ОЛЕКСІЙ КОРОБЕЙНИК

Дети их: Арсений. 7 лет. Наталия. 5 лет. Павел 2 года Пономарь Стефан Исидоров сын Стеценков дьяконский сын, в школе не обучался; в 1810 году марта 11 дня Указом Харьковской Духовной Консистории определен в пономарскую должность к сей церкви Указ имеет. 48 лет. Устав и Ка­ техизис мало знает, но старается изучить его. Священнику Василию Яковслеву шурин. В семействе у него: Жена его Анна Андреева дочь. 4 2 года Дети их. Григорий, обучается в Ахтырском приходском училище, 13 лет. Надежда. 19 лет, Татьяна 11 лег. Мария. 9 лег. Хиония, 7 лет. Заш татн ы е и С иротствую щ ие. Престарелый той ж е церкви Священник Иоанн Григорьев сын Губский, дьячковский сын, 1833 года Указом Харьковской Духовной Консистории опреде­ лен по Тростянецкому благочинию в должность духовника, в которой должности и ныне состоит. Награжден ни чем не был 1834 года декабря 23 дня Преосвя­ щенным Иннокентием бывшим Епископом Слободско — Украинским и Харь­ ковским по старости лет и слабости здоровья уволен в заштат. Живет на пропита­ нии сына своего сей ж е Церкви священника Александра Губского. Вдов. Грамоте не умеет, 73 года Поведения кроткого и весьма хорошего. Священнику Алексан­ дру Губскому отец. Престарелый дьячок Трофим Иванов сын Стеценков вдов, живет на пропи­ тании зятя своего сей ж е церкви дьячка Семена Животовского и получает из по­ печительства жалованья в год по 12 рублей серебром 72 года Дочь его Анна уме­ ет читать, 34 года. Упраздненного бывшего Ахтарского монастыря Троицкой церкви умерше­ го священника Андрея Яковлева жена Татьяна Григорьева дочь, живет в доме сы­ на своего слободы Белки Николаевской Церкви Священника Василия Яковлева на собственном его пропитании. Жалованья из попечительства не получает. 53 го­ да Священнику Яковлеву мать. Лебединского уезда слободы ... Дмитриевской церкви сосланного в Литей­ ный завод дьякона Федора Симонова жена Феодосия Йванова дочь живет в доме зятя своего слободы Белки Николаевской церкви пономаря Константина Должанского на собственном его содержании. Жалованья из попечительства не полу­ чает. Отданного в военную службу Лебединского уезда села Штеповка Покров­ ской церкви дьячка Стефана Кириловского дочь Параскева О п р и хож ан ах озн ачен н ой Ц еркви. По части первого Священника в слободе Белке: - военных — 4 двора(1б мркчин, 4 0 женщин) - казенных крестьян — 191 1/4 двора (765 мркчин, 745 женщин) в деревне Тучной помещицы княгини Софии Алексеевны Голицыной, кото­ рая тут не живет ( в 4-х верстах, препятствий нет):

ІСТОРИЧНА ТОПОГРАФІЯ с. БІЛКА

127

- военных — 1 двор (4 мужчины, 5 женщин) - слободских крестьян — 41 3/4 двора (167 мужчин и 202женщины), ИТОГО — 238 дворов (952 мркчин и 992 женщины). По части второго Священника в слободе Белке: - военных — 6 1 / 4 двора(25 мркчин, 45 женщин) при них слободских крестьян — 3/4 двора (3 мркчин, 3 женщин) статских разночинцев -1 двор (4мркчин, 7 женщин) при них слободских крестьян — 2 1/4 двора (9 мркчин, 16 женщин) казенных кестьян — 160 дворов (640 мркчин и 609 женщин) мещан — 1 1 / 2 двора (6 мркчин, 5 женщин) в деревне Становой умершего помещика Коллежского Ассесора Павла Горазоля (в 4 верстах препятствий нет) - военных — 1/2 дома (2 мркчин, 10 женщин) - слободских крестьян — 75 1/4 двора (301 мркчин и 340 женщин) в хуторе Манькивщине - военных — 3/4 дома (3 мрксин, 2 женщины) ИТОГО: 248 1/4 двора (993 мужчины и 1097 женщин) Священник Василий Яковлев подписался Священник Александр Губский подписался Диакон Григорий Лепицкий подписался Дьячок Стефан Стеценков подписался Дьячок Семен Животовский подписался Пономарь Стефан Стеценков подписался Пономарь Константин Должанский подписался Благочинный протоиерей Василий Лопатин В едом ость А хты рского уезда слободы Белки Н и колаевской Ц ер кви о Ц ер ковн ом стар осте за 1843 год. Слободы белки Николаевской церкви церковный староста из казенных крестьян Алексей Данилов сын Кулинченков грамотный, 38 лет. С 1842 года сен­ тября 26 дня проходит должность церковного старосты. Его старанием 1842 года перемещен пол внутри Церкви, поставлен балдахин над престолом, а сего 1843 года с его пожертвования поставлен Киот с левой стороны, в коем стоит Икона Святителя Христова Николая на сумму 200 рублей серебром Награжден ничем не был. Поведения весьма хорошего. К должности рачителен. Священник Василий Яковлев подписался Священник Александр Губский подписался Диакон Григорий Лепицкий подписался Дьячок Стефан Стеценков подписался Дьячок Семен Животовский подписался Пономарь Стефан Стеценков подписался Пономарь Константин Должанский подписался Церковный староста Алексей Кулинченков

Сию ведомость свидетельствовал Ахтырского уезда 1-го округа Благочинный протоиерей Василий Лопатин,

ВАДИМ СТАВИСЬКИЙ, ОЛЕКСІЙ КОРОБЕЙНИК

128

Додаток 6 Державний архів Сумської області. Фонд 102, опис 1 ,1 8 2 2 —1826 гг. Церковь святого Николая сл Белки Ахтарского уезда Харьковской губернии Лист 1. Предисловие Село Белки расположено недалеко от Ахтырки. В древние времена оно бы­ ло построено в лесу. Название свое получило потому, что в окружающих лесах бы­ ло много белок Впервые церковь была в 1675 году. Но первое здание церкви сго­ рело и в 1774 г. было построено новое. В 1730 г. приход состоял 1928 человек, 1810 г. — 3455 человек, 1850 г. — 3023 человека Полной исторической справки о данном фондообразователе не представле­ но возможным из-за малообъелшости фонда (2 единицы хранения) и характера документальных материалов. Израилевская. Додаток 7 СПИСОК СВЯЩЕННИКОВ ЦЕРКВИ СВ. НИКОЛАЯ В С. БЕЛКА Дмитрий

/Скряга/

до начХУШ в.

Афанасий Дмит.

/Скряга/

нач. XVIII в.

Матвей Дмит.

/Скряга/

упом 1726г.-упом 1740г.(?)

Василий Афан.

/Скряга/

упом 1740г.

Петр

/Скряга/

в последней четверти XVIIIв.

Симеон

/Забродский/

до 1795г.

Герасим

/Аиницкий/

до 1801г.

Иоанн

/Губский/

Стефан

/Ярославский/

Иоанн

/Рашевский/

1795-1839г., с 1834г. — за штатом упом 1801г. упом 1804 — 1830(?)г.г.

Василий

/Яковлев/

с 1830г. — упом 1852-1853г.

Александр

/Губский/

с 1 8 3 4 г .-у п о м 1852-1853г.

Иоанн

/Новицкий/

1860-1876г.

Григорий

/Хижняков/

с 1876г.

Василий

/Яновский/

с 1876г. — упом. 1895г.

Захарий

/Туранский/

с 1887г. — упом 1913г.

Григорий

/Яновский/

упом 1913г.

Александр

/Ю ж ков/

до 1918г., позже служил при церкви

Тихон

/Дикарев/

до 1918г., позже служил при церкви

Кирилл

/Тарусин/

упом1925г. /д о 1918г. - монах/

Василий

/Кожушко/

упом 1925г.

Иоанн

/Приходько/

1947-1949г.

129

ІСТОРИЧНА ТОПОГРАФІЯ с БІЛКА

Додаток 8 СПИСОК ЦЕРКОВНОСЛУЖИТЕЛЕЙ, СТАРОСТ И КТИТОРОВ ЦЕРКВИ СВ.НИКОЛАЯ В С.БЕЛКА Исидор

/Стеценко/

дьякон

ртом 1801г.

Григорий

/Лепицкий/

дьякон

с 1834г.-упом1852г.

Павел

/Наседкин/

дьякон

с 1834г.-упом1852г.

Игаатай Ив.

/Должанский/

дьякон

упом1876г.

Андрей

/Должанский/

дьякон

с 1901г.

/Горбунов/

дьякон

с 1901г.

Василий

/Попов/

дьякон

ртолл. 1918-1925г.

Матфей

/Нешлюбенко/

дьякон

упом 1925г.

Трофим

/Стеценко/

дьячок

с 1817г.

Стефан Ив.

/Стеценко/

дьячок

упом 1852г.

Симеон

/Животовский/

дьячок

с 1832г. —упом1852г.

Матфей

/Ковалевский/

пономарь

1792-1812г.

Константин

/Должанский/

пономарь

с 1819г. ~ упом1852г.

Стефан Ис.

/Стеценко/

пономарь

/Яровой/

пономарь

упом 1841г.

Игаатай

/Должанский/

псаломщик

с 1810г.- упом1843г.

Игнатий Ив.

/Должанский/

упом1876г.

Григорий Конст.

/Должанский/

псаломщик,позже дьякон псаломщик

Андрей Игнат.

/Должанский/

псаломщик

с 1885г.

Димитрий

/Горбунов/

псаломщик

ртом1885г.-с1901г,дьякон

Андрей

/Аазенков/

псаломщик

с 1892г.

Александр Алексеев. Сергий

/Торанский/

псаломщик

/Левитский/

псаломщик

упом.1895г.(1890-е — 1918г.р.?) ртом 1913г.(19001914г.г.?)

Андрей

/Филиппов/

псаломщик

ртом 1925г. (с 1910г.)

Виктор

/Гончаренко/

монах

упом 1918~1925г.

/Жабка/

церковнослужитель

упом 1925г.

Бондарева/

церковнослужитель

упом до 1918-1925г.

Василий

/Кравец/

церковнослужитель

ртом до 1918-1925г,

Алексий

/Кулинченко/

староста

с 1842-ртом1852г.

Иоанн

/Дрыжерук/

староста

с 1902г.

Иоанн

/Шуляк/

ктитор

упом 1801г.

Стефан

/Борыка/

ктитор

ртом 1801г.

/Савицкий/

староста

19124914г.

/Еннатский/

староста

до 1812г.

Димитрий

Стефан

Тимофей Мария

Илларион

упом1878г.