ОТАК МИ Й СТАЛИ «КУРБАСАМИ»

Олександр Довженко писав, що пісня –це бездонна душа українського народу. На сцені театру та у концертній залі українська душа звучить голосом львівського етно-гурту «Курбаси». Колектив заснований у далекому 2009 році, коли актори театру імені Леся Курбаса об’єднались, аби у вільний час творити прекрасне.

Фото: Дарини Фурманюк

ПРО СИЛУ НАРОДНОЇ ПІСНІ, ПОЄДНАННЯ МУЗИКИ Й ТЕАТРАЛЬНОГО ДІЙСТВА, А ТАКОЖ КУЛЬТУРНУ ДИПЛОМАТІЮ ГОВОРИМО З УЧАСНИЦЯМИ ЕТНО-ГУРТУ НАТАЛІЄЮ РИБКА-ПАРХОМЕНКО ТА МАРІЄЮ ОНЕЩАК.

"Курбаси" - це етно-гурт, який виник майже 12 років тому, коли ідея «народного мистецтва» була поза трендами. Як виникла ідея заснувати етно-гурт у час, коли масовий глядач був орієнтований на естраду?

Наталія: Власне, ми актори театру імені Леся Курбаса, і наш театр дуже багато імпровізує з музикою різних народів: і з українськими народними піснями, з грузинськими, з корсиканськими, іранськими. Музика – це таке ж вираження нашої мови, як слово. Імпровізуючи з музикою, одного разу виникла ідея спробувати з українськими народними піснями. Це було під час створення вистави за творами БогданаІгора Антонича «Формули екстази». І ми розпочали наші перші несміливі проби з інструментами та голосами. Потім у нас було декілька перших несміливих концертів. Ми були і є натхненні гуртом «ДахаБраха», це наші друзі. Ми хотіли бути схожими на них. Адже тоді був той час, коли етномузика тільки зароджувалась в таких імпровізаціях. І багато хто уподібнювався до більш відомих, сталих гуртів. А з часом ми знайшли свій стиль, поглиблювали його за допомогою інструментів та різних форм вираження. Естрада насправді теж глибокий пласт, але ми ніколи в нього не заглиблювались, а обрали свій шлях: займатися народними творами і розвивати їх через театр.

Наскільки ми розуміємо, назва колективу походить від назви театру імені Леся Курбаса?

Марія: Як це буває, нас запросили зіграти наш перший концерт у «Дзига», там існував клуб «Набутки», яким керував Остап Костюк. І буквально за день до цього ми йшли з актором нашого театру Андрієм Водичевим, який часто як музичний режисер давав нам цінні поради, адже він належить до старшої плеяди акторів та є істинним майстром своєї справи. І оце ми з ним ішли дивитися на приміщення у «Дзиґу», де мав відбуватися наш майбутній перший концерт. І ми кажемо: «Нам потрібна назва». А він відповідає: « Назвіться «КурбАси». Коли ми були молодими і їздили на гастролі до Польщі з виставами, то так називали нас поляки. А так, як ви актори театру імені Леся Курбаса, називайтесь «Курбасами»». І от уже 12 років ця назва з нами.

«Курбаси» - це не лише музика, а й ціле театральне дійство у поєднанні з сучасними візуальними засобами. У чому таки полягає головна особливість Вашого колективу?

Наталія: Насправді, точка відліку – це акторство. Ми не перестаємо повторювати, що є актрисами та акторами в театрі, наша музика стосується театру в тому числі, і розвиваємо ми її через театр. Тому що він дає дуже велику сміливість імпровізувати, додавати різні засоби виразності, шукати змісти в народній музиці. Якщо б ми були етнографами, то, напевно, було б дуже цікаво займатися реконструкцією української народної пісні, в тому вигляді, в якому її співають бабці в селах. Це величезна, глибока робота. Але як актори ми намагаємося іти більше від образів, створюємо ці образи за допомогою наших голосів. Інколи нас співає двоє чи троє, а буває, що навіть п’ятеро. Ми часто вплітаємо в нашу музику театральні прийоми, казки, байки, тексти, поезію. І ,звісно, величезним пластом в імпровізаціях є наявність прекрасних музикантів.

Майже у кожного виконавця чи колективу є пісня, яка стала маніфестом їхньої творчості. Чи є така пісня у гурту «Курбаси»?

Марія: Непросто відповісти на це запитання, тому що знову ж таки через те, що ми актори із території театру, розглядаємо концерт як повноцінне дійство, яке має початок, середину і кінець. І кожне дійство у нас має свою назву, яка є кодовою і несе в собі глибокий зміст. Ми дуже любимо нашу програму.

Але якщо говорити про глядачів, то їм дуже подобалась пісня «Ой не ходи Грицю». І це, можливо, пов’язано з тим, що це була така собі міні-вистава, я б навіть сказала такий собі короткий метр. Тому що вона була настільки нами продумана і скомпонована, що глядачі співтворили з нами у процесі. Вони вбачали у цьому історію, яка сколихнула колективне «несвідоме». Водночас для нас кожна пісня посідає особливе місце.

У 2018 році гурт "Курбаси" здобув перемогу у конкурсі культурної дипломатії Сenter Stage. На вашу думку, яку роль відіграє етномузика у формуванні міжнародного іміджу нашої держави?

Наталія: Музика – це взагалі така мова, якою ми можемо якнайглибше і найлегше дістатися серця людини, яка не розуміє слів. Музика відчиняє двері. І ми зауважили багато разів, що перед концертом ти спілкуєшся з людьми, і це одне спілкування, коли люди ще не є в твоєму полі довіри. І як ці ж самі люди відкриваються вже після концертів. Я маю на увазі, коли ми виїжджаємо за кордон і не розуміємо мови одне одного. Коли люди сидять в залі, і вони не знають української мови, не знають про що пісні, але на рівні відчуттів зчитують ту енергію, ту атмосферу, ті емоції, які ми закладали у пісні. І мені здається, що музика – це найкращий представник України у світі. І найлегше відчиняти всі двері за допомогою музики: якісної, глибокої, української народної музики.

Головна мета гурту «Курбаси» - це…?

Марія: Головна мета гурту «Курбаси» – це співтворчість, повага і цінування того матеріалу, з яким ми працюємо. Це бажання ділитися нашим поглядом на народну, давню пісню, не втрачати зв'язок з сучасністю, черпати сили і мудрість в давній музиці, і, звичайно, давати якомога більше концертів.

Автор: Ярина Лоїк